Зобов’язальне право, основні його види, їх характеристика

 

Зміст


Вступ

Розділ I. 3агальна характеристика зобовязальних правовідносин

1.1 Поняття та ознаки зобовязального права

.2 Склад зобовязання

.3 Класифікація зобовязань

Розділ II. Договірні зобовязання

.1 Договір у цивільному праві

.2 Система договорів у цивільному праві

.3 Підстави виникнення та припинення договірних зобовязань

Розділ III. Недоговірні зобовязання

.1 Загальні характеристики недоговірних зобовязань

.2 Види недоговірних зобовязань

.3 Підстави виникнення та припинення недоговірних зобовязань

Висновки

Список використаних джерел

Додаток 1

Додаток 2

Додаток 3


Вступ


У системі цивільного права України інститут зобовязального права поряд з

інститутом власності посідає важливе місце.

Актуальність теми пояснюється тим, що зобовязальне право охоплює сукупність цивільно-правових норм, які регулюють майнові відносини, що складаються у звязку з передачею майна, надання послуг, виконання робіт, заподіяння шкоди або безпідставним придбанням майна.

Зобовязальне право - одна з найважливіших підгалузей цивільного права, норми якого регулюють широке коло відносин, головне місце серед яких належить відносинам майнового обігу. Йдеться про договірні відносини, повязані з передачею майна від однієї особи до іншої у власність або у користування, виконанням робіт та наданням послуг тощо. Крім договірних відносин, зобовязальне право регулює відносини, що виникають зокрема і односторонніх правомірних дій, заподіяння шкоди, безпідставного збагачення при цьому згадані майнові відносини характеризуються значною різноманітністю.

В силу зобовязань одна особа (боржник) зобовязана вчинити на користь іншої особи (кредитора) певну дію: передати майно, виконати роботу, сплатити гроші та інше, або утримуватися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку. Зобовязання являє собою окремий вид цивільних правовідносин, зобовязальні правовідносини характеризуються особливими рисами, специфічними ознаками, які дозволяють розглядати їх як окремий вид цивільних правовідносин.

Норми, які регулюють зобовязання, складають один з найважливіших інститутів цивільного права - зобовязальне право. Система зобовязального права складається з інститутів Загальної частини (підстави виникнення зобовязань, принципи виконання зобовязань, забезпечення зобовязань, зміна субєктів зобовязань, відповідальність за порушення зобовязань) та інститутів Особливої частини, до яких відносяться девятнадцять окремих видів зобовязань (купівля-продаж, міна, дарування та ін.) та специфічні за змістом зобовязання, що виникають: із заподіянням шкоди, із рятуванням майна, із безпідставного збагачення та ін.

Зобов'язальне право поділяється на дві частини: загальні положення про зобов'язання та окремі види зобов'язань. Зміст будь-яких цивільних правовідносин включає в себе суб'єктивне право (в зобов'язальних правовідносинах - це право вимоги) і відповідний йому обов'язок, або, іншими словами, права та обов'язки на стороні кожного учасника правовідносин (наприклад, права та обов'язки продавця і покупця, підрядчика і замовника). Характер суспільних відносин, на регулювання яких спрямовуються зобов'язання, є досить широким. Форми зобов'язань набувають і нормальні відносини між суб'єктами цивільного права, які пов'язані з реалізацією продукції, виконанням робіт, наданням послуг та ін., а також відносини, що виникають внаслідок ненормальних, недозволених дій (наприклад, заподіяння шкоди, безпідставне придбання або збереження майна).

Досить широким є і коло можливих учасників зобов'язальних відносин. Зобов'язання можуть виникати: між юридичними особами, між юридичними та фізичними особами, між фізичними особами.

Разом з тим, незважаючи на всі ці особливості, можна виділити в зобов'язаннях за суб'єктним складом, за їх характером та цільовим призначенням певні спільні риси - і юридичні, і економічні. В ЦК України передбачається, що на підставі зобов'язання одна особа (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої особи (кредитора) певну дію: передати майно, виконати роботу, заплатити гроші або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язків. Зобов'язальні правовідносини, які регулюються нормами зобов'язального права, мають певну автономію в цивільно-правових відносинах, що зумовлено наявністю юридичних особливостей зобов'язань, як специфічного виду цивільних правовідносин. Зобов'язання опосередковують процес переміщення майна або інших матеріальних результатів, які також мають майновий характер. Таким чином, вони завжди виступають як майнові цивільні правовідносини. Ця ознака дає можливість відмежувати зобов'язання від особистих немайнових відносин, але це не виявляє специфіки зобов'язань щодо інших цивільно-правових майнових відносин.

Оскільки зобов'язання опосередковують процес руху майна, яке може бути передане виключно конкретно-визначеним, а не будь-яким третім особам, ці правовідносини завжди встановлюються з конкретним суб'єктом, а відтак- мають відносний характер. Цим зобов'язання відрізняються від цивільних абсолютних майнових правовідносин, передусім - від правовідносин власності. Але така відмінність спирається тільки на суб'єктивний склад, не охоплюючи особливостей як змісту, так і об'єкта цих правовідносин. Якщо юридичним об'єктом правовідносин власності є пасивна поведінка зобов'язаних осіб, то у зобов'язаннях, які опосередковують рух майна, боржники покликані до відповідних активних (позитивних) дій. Досить рідко на учасника зобов'язання покладається виконання пасивної функції. Так, власник майна, яке передане в найом, не повинен перешкоджати його нормальному використанню наймачем. На відміну від правовідносин власності, пасивна функція ніколи не вичерпує юридичного об'єкта зобов'язання, а зазвичай виступає як результат або доповнення до позитивних дій суб'єктів. Так, обов'язок наймодавця не перешкоджати наймачеві у використанні майна є наслідком вже здійсненої раніше позитивної дії до передачі цього майна в користування. В цьому полягає специфіка зобов'язань з точки зору характеристики юридичного об'єкта. Якщо в юридичному змісті правовідносин власності на перший план виступає можливість здійснення дій самим власником (володіти, користуватися, розпоряджатися майном), то вирішальне значення для юридичного змісту зобов'язань набуває надана управомоченому суб'єктові можливість вимагати певної поведінки від зобов'язаної особи. Саме тому в зобов'язальних правовідносинах суб'єктивне право дістало назву права вимоги, а обов'язок- боргу. Управомочена особа називається кредитором, а зобов'язана - боржником.

Кожний вид зобовязань має свої особливості, що зумовлює їх відносну самостійність та існування окремих інститутів зобовязального права. Разом з тим є і загальні правила, які поширюються на усі види зобовязань. Саме вони й становлять загальні положення про зобовязання. До них належать положення про поняття і види зобовязань, способи їх виконання, способи забезпечення виконання зобовязань, підстави виникнення та припинення.

Проблема, яка аналізується в курсовій роботі, а саме « Зобовязальне право» має велике пізнавальне й практичне значення . Адже своєчасно і правильно вирішенні питання щодо зобовязальних правовідносин, в значній мірі обумовлюють стабільність зобовязань, його функціонування.

Обєктом дослідження даної курсової роботи є зобовязальне право.

Предметом дослідження - зобовязальні правовідносини.

Мета роботи - вивчення та аналіз зобовязального права, основні його види, їх характеристика.

Враховуючи мету роботи були поставлені завдання:

. Розуміння поняття зобовязального права.

. Визначення складу зобовязань та класифікації зобовязань.

. Характеристика договірних та недоговірних зобовязань їх види.

Метод дослідження обирається залежно від мети і завдань, які було визначено. У наукознавстві визначають три види дослідження: емпіричний, теоретичний, методологічний. Дана курсова робота з дисципліни Цивільне право України, відноситься до теоретичного виду досліджень, яке направлене на всебічне пізнання закономірностей зобовязальних правовідносин. При написанні курсової роботи було використано загальнонауковий метод - метод аналізу, суть якого полягає в роз`єднанні цілого на складові елементи.

Дана тема розглядається у наукових працях таких науковців:

І.Б Новицький, М.М. Агарков, М.В. Гордон, О.С.Йоффе, О.О. Красавчиков.

Структура роботи: робота складається з вступу, трьох розділів, висновків, додатків та списку використаних джерел.

зобовязальне право договір

Розділ І. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЗОБОВЯЗАЛЬНИХ ПРАВОВІДНОСИН


.1 Поняття та ознаки зобовязального права


Зобовязальне право - це система цивільно-правових норм, які на засадах юридичної рівності регулюють майнові відносини в галузі товарообігу, а також майнові відносини по відшкодуванню заподіяної шкоди за участю юридичних та фізичних осіб. Система зобовязального права поділяється на загальну та особливу частини. Загальна частина складається з норм, які поширюються на всі зобовязання, що виникають у цивільно-правових відносинах (наприклад, норми про поняття і підстави виникнення зобовязань, виконання зобовязань, відповідальність субєктів за порушення зобовязань та їх припинення). Особлива частина зобовязального права містить норми, які регулюють окремі види зобовязань (наприклад, купівлю-продаж, поставку, майновий найм, підряд, підряд на капітальне будівництво тощо). Зобовязання являє собою такі правовідносини, в силу яких одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку. [1,509] Зобовязання складається з субєктів, обєктів та змісту. Субєктами зобовязання є кредитор, тобто особа, якій належить право вимоги, і боржник - особа, яка несе обовязок, що відповідає праву вимоги кредитора. Обєкти зобовязань - це відповідні дії, на реалізацію яких спрямовані права та обовязки субєктів (наприклад, передача майна, виконання роботи, сплата грошей тощо). Зміст зобовязання становлять права, вимоги кредитора та обовязки боржника. При цьому за змістом зобовязання спрямовані на передачу майна (наприклад, на підставі договору купівлі-продажу, міни, дарування, поставки, позички тощо); виконання робіт на підставі договорів підряду, побутового замовлення, підряду на капітальне будівництво, договорів про спільну діяльність; надання послуг на підставі договорів перевезень, страхування, доручення, комісії, схову; сплату грошей на підставі договорів позички, кредитних договорів, договорів банківського вкладу і банківського рахунка; відшкодування шкоди, заподіяної в результаті протиправних дій, а також шкоди, якої зазнав громадянин внаслідок рятування обєктів державної і колективної власності; повернення безпідставно придбаного майна і на передачу безпідставно збереженого майна. Поруч із загальними для всіх правовідносин рисами, зобовязальні правовідносини характеризуються особливими, специфічними ознаками, які дозволяють розглядати їх як окремий вид цивільних правовідносин: в зобовязальних правовідносинах приймають участь дві або більше визначених особи, з яких одна є управомоченою, а інша - зобовязаною, а в правовідносинах, наприклад власності власнику (управомоченій особі)протистоїть невизначене коло осіб, тобто зобовязальні правовідносини належать до числа відносних, а не абсолютних; в зобовязальних правовідносинах обовязок, як правило, полягає у виконанні певних позитивних дій; зобовязальні правовідносини є правовою формою відносин по передачі майна, виконанню робіт, наданню послуг, тобто вони в переважній більшості виступають як майнові відносини що виражають динаміку власності; належне виконання зобовязань забезпечується засобами державного примусу у формі санкцій: окрім відшкодування збитків стягується ще й пеня, штраф, неустойка.

Зобовязання виникають за таких підстав: договорами та іншими правочинами; внаслідок створення літературних, мистецьких творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної діяльності; через заподіяння матеріальної та моральної шкоди іншій особі; інші юридичні факти. [1, 11] Крім того, зобовязання можуть виникати безпосередньо з акта цивільного законодавства (наприклад, безпосередньо з акта органів державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, з рішення суду). У випадках, встановлених актом цивільного законодавства або договором, підставою виникнення зобовязань може бути настання або ненастання певної події. Зобовязання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. [1, 598]

Згідно з Цивільним кодексом України зобовязання припиняються: виконанням, зарахуванням, передачею відступного; прощенням боргу; поєднанням боржника і кредитора в одній особі; за домовленістю сторін; внаслідок зміни плану; неможливістю виконання; смертю громадянина або ліквідацією юридичної особи. Зобовязання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Якщо боржник видав кредитору в посвідчення зобовязання борговий документ, то кредитор, приймаючи виконання, повинен повернути цей документ, а у разі неможливості повернення зазначити про це в розписці, що ним видається. Розписка може бути замінена написом на борговому документі, що повертається. Знаходження боргового документа у боржника посвідчує припинення зобовязання, поки не доведено інше. При відмові кредитора видати розписку, повернути борговий документ або відмітити в розписці неможливість його повернення боржник вправі затримати виконання. У такому разі кредитор вважається таким, що прострочив зобовязання. Зобовязання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом предявлення вимоги. Для зарахування досить заяви однієї сторони. Не допускається зарахування вимог: у разі спливу строку позовної давності; про відшкодування шкоди, завданої ушкодженням здоровя або заподіянням смерті; про довічне утримання; в інших випадках, передбачених законом. Зобовязання припиняється: за згодою сторін внаслідок передачі боржником кредиторові відступного (грошей, іншого майна тощо). Розмір, строки й порядок передачі відступного встановлюються сторонами; внаслідок звільнення (прощення) кредитором боржника від його обовязків, якщо це не порушує прав третіх осіб щодо майна кредитора; якщо боржник і кредитор - одна особа. Якщо згодом цей збіг припиняється, зобовязання виникає знову; угодою сторін, зокрема угодою про заміну одного зобовязання іншим між тими ж особами. Зобовязання між організаціями підлягає припиненню або зміні сторонами в установленому порядку у випадках, якщо підстави, на яких зобовязання основане, змінені розпорядженням, обовязковим для обох сторін; неможливістю виконання, якщо вона викликана обставинами, за які боржник не відповідає; зі смертю боржника, якщо воно нерозривно повязане з його особою, у звязку з чим не може бути виконане іншою особою; зі смертю кредитора, якщо виконання провадиться особисто для кредитора; ліквідацією юридичної особи (боржника або кредитора). Законодавством України виконання зобовязання ліквідованої юридичної особи може бути покладено на іншу юридичну особу (наприклад, відшкодування шкоди, завданої ушкодженням здоровя або заподіянням смерті).


.2 Склад зобовязання


Характеризуючи поняття зобовязання, передусім слід визначити, що зобовязання - це цивільні правовідносини. Зміст будь яких цивільних правовідносин включає в себе субєктивне право ( в зобовязальних правовідносинах - це право вимоги ) і відповідний йому обовязок, або іншими словами, права та обовязки на стороні кожного учасника правовідносин (наприклад, права та обовязки продавця і покупця, підрядчика і замовника). Характер суспільних відносин, на регулювання яких спрямовуються зобовязання, є досить широким. Форми зобовязань набувають і нормальні відносини між субєктами цивільного права, які повязані з реалізацією продукції, виконанням робіт, наданням послуг та ін., а також відносини, що виникають в наслідок ненормальних, недозволенних дій (наприклад, заподіяння шкоди, безпідставне придбання або збереження майна). ЦК України передбачається. [1, 509] «Зобовязанням є правовідношеня, в якому одна сторона (боржник)зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора)певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо)або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку. Оскільки зобовязання являє собою вид правовідносин, його складовими елементами є учасники, предмет і зміст зобовязання. Виходячи з того, то зобовязання - це відносні, а не абсолютні правовідносини, склад його учасників, предмет і зміст характеризуються визначеністю.

Сторонами зобовязання виступають кредитор і боржник; при цьому конкретному кредиторові протистоїть конкретний боржник. [1, 510] У зобовязаннях як на стороні кредитора, так і на стороні боржника можуть брати участь водночас кілька осіб ( зобовязання і множинністю осіб). Зобовязання і множинністю осіб можуть бути частковими, солідарними або субсидіарними. Крім сторін у зобовязанні можуть брати участь і треті особи. При цьому слід розрізняти договір, укладений на користь третьої особи, і покладання боржником на третю особу виконання зобов`язання. Головна роль у зобовязанні належить боржникові, який зобовязаний вчинити на користь кредитора певну дію або утриматися від певної дії. Саме ці дії й становлять предмет зобовязання. Можуть бути й такі зобовязання, у яких боржник повинен вчинити на користь кредитора одну дію з двох або декілька дій, передбаченим законом або договором. Такі зобовязання іменуються факультативними.

Зобовязання можуть виникати: а) між юридичними особами; б)між юридичними та фізичними особами; в) між фізичними особами. Разом з тим, незважаючи на всі ці особливості, можна виділити в зобовязаннях за субєктним складом, за їх характером та цільовим призначенням певні спільні риси - і юридичні, і економічні. Зобовязальні правовідносини, які регулюються нормами зобовязального права, мають певну автономію в цивільно-правових відносинах, що зумовлено наявністю юридичних особливостей зобовязань, як специфічного виду цивільних правовідносин.

Особливості зобовязання являють собою:

. Опосередкований процес переміщення майна або інших матеріальних ресурсів, які також мають майновий характер. Таким чином, вони завжди виступають як майнові цивільні правовідносини. Ця ознака дає можливість відмежувати зобовязання від особистих немайнових відносин, але це не виявляє специфіки зобовязань щодо інших цивільно-правових майнових відносин.

. Оскільки зобовязання опосередковуються процес руху майна, яке може бути передане виключно конкретно-визначеним, а не будь-яким третім особам, ці правовідносини завжди встановлюються з конкретним субєктом, а відтак - мають відносний характер. Цим зобовязання відрізняються від цивільних абсолютно майнових правовідносин , передусім - від правовідносин власності. Але така відмінність спирається тільки на субєктивний склад, не охоплюючи особливостей як змісту, так і обєкта цих правовідносин.

. Якщо юридичним обєктом правовідносин власності є пасивна поведінка зобов`язаних осіб, то у зобовязаннях, які опосередковують рух майна, боржники покликані до відповідних активних (позитивних) дій. Досить рідко на учасника зобовязання покладається виконання пасивної функції. Так, власник майна, яке передано в найом , не повинен перешкоджати його нормальному використанню наймачем. На відміну від правовідносин власності, пасивна функція ніколи не вичерпує юридичного обєкта зобовязання , а зазвичай виступає як результат або доповнення до позитивних дій субєктів. Так, обовязок наймодавця не перешкоджати наймачеві у використанні майна є наслідком вже здійсненої раніше позитивної дії до передачі цього майна в користування. В цьому полягає специфіка зобовязань з точки зору характеристики юридичного обєкта. 4. Якщо в юридичному змісті правовідносин власності на перший план виступає можливість здійснення дій самим власником ( володіти, користуватися, розпоряджатися майном), то вирішальне значення для юридичного змісту зобовязань набуває надана управомоченому субєктові можливість вимагати певної поведінки від зобовязальної особи. Саме тому в зобовязальних правовідносинах субєктивне право дістало назву права вимоги, а обовязок - боргу. Управомочена особа називається кредитором, а зобовязана - боржником. У деяких зобовязаннях один із субєктів виступає виключно, як кредитор, інший - виключно , як боржник. Наприклад у зобовязанні із заподіяння шкоди потерпіла особа є тільки кредитором, а заподіював шкоди - завжди боржником. Однак здебільшого кожен з учасників зобовязання є водночас і кредитором, і боржником, зокрема продавець і покупець у договорі купівлі-продажу , замовник і підрядчик у договорі підряду, орендар і орендодавець у договорі оренди. У зобовязаннях можуть брати участь і ті особи, які не є сторонами; їх називають третіми особами. За загальним правилом, зобовязання не створює обовязків для третіх осіб. Але у випадках, передбачених домовленістю сторін, зобовязання може породжувати для третіх осіб права щодо однієї чи обох сторін зобовязання. [1, 511 ]

Юридичним обєктом зобовязання, як і будь-яких цивільних правовідносин, визнається певна поведінка зобовязальної особи. Однак характерною рисою зобовязання є те, що на перший план у зобовязанні виступають позитивні дії боржника, а чисто негативна поведінка (утримання від вчинення певних дій), як правило, виступає лише доповненням або наслідком активної функції, яку виконує боржник. Крім того, якщо обидва субєкти водночас виступають як кредитор і боржник, то в такому зобовязанні можна виділити два юридичні обєкти - дії кожного учасника, які вчиняють ним при виконанні функцій боржника. Наприклад, у договорі купівлі-продажу і продавець, і покупець водночас виступають боржниками, а саме: продавець зобовязаний передати майно, а покупець зобов`язаний його оплатити. Таким чином, юридичними обєктами водночас виступають дії по передачі майна ( які здійснює продавець) та дії по оплаті майна ( які здійснює покупець.

Зміст зобовязальних правовідносин, як і будь-яких інших цивільних правовідносин, утворюють субєктивні права та обовязки його учасників. Особливість змісту зобовязальних правовідносин, яка виявляється в тому, що правомочність кредитора набуває форми права вимоги, а обовязок боржника має форму боргу, як обовязку виконання вимоги кредитора. [1, 509] Залежно від співвідношення прав та обовязків зобовязання поділяються на односторонні та взаємні. Якщо одна зі сторін зобовязання лише має право, а друга - несе обовязок, таке зобовязання вважається одностороннім. У взаємних зобовязаннях кожна зі сторін має як права, так і обовязки. Якщо кожна зі сторін договору має зобовязання на користь іншої сторони, ця сторона вважається боржником щодо іншої сторони у тому, що вона зобов`язана вчинити на її користь, і одночасно її кредитором у тому, що вона має право від неї вимагати. Оскільки зобовязання є правовідносинами майнового характеру, то і зміст їх становлять субєктивні права та обовязки також майнового характеру. Однак, як відзначається у літературі, зміст зобовязання не завжди вичерпується правом вимагати вчинення виключно дій майнового характеру ( або утримання від вчинення таких дій ). Кредитор має право також вимагати вчинення і дій не майнового характеру. Так, І.Б. Новицький стверджував, що зміст зобовязання не обмежується правом вимагати вчинення тільки тих дій, які спрямовані на передачу, пристосування і т. п. майна або взагалі тим чи іншим чином повязані з майном (наприклад внаслідок оплатності ). Зміст зобовязання може охоплювати право вимагати вчинення будь-якої правомірної, що має важливий характер, потребує захисту та заслуговує на захист дій особи (позитивний або негативний). Особливе місце у зобовязальних відносинах посідають санкції. Їх встановлюють з метою забезпечити захист відповідних правовідносин від порушення. Виходячи із загальних положень, які характеризують метод цивільно-правового регулювання, цивільно-правовий захист здійснюється в судовому порядку шляхом закладення позову про відновлення порушеного майнового права. В такому розумінні цивільно-правовими санкціями в зобовязанні вважаються будь-які примусові заходи, що охоплюють зобовязання в разі його порушення. Певною мірою цивільний позов є важливою формою санкції в її широкому тлумаченні.


.3 Класифікація зобовязань


Класифікація зобовязань, як і інших правових інституцій, повязана перш за все з необхідністю визначення відповідних критеріїв для поділу цих інституцій на відповідні класифікаційні групи або ряди. В науці цивільного права не раз робилися спроби систематизувати зобовязання за різними принципами. Такі спроби робилися І. Б. Новицьким та М.М. Агаровим. Слід сказати, що підходи правознавців, закладені в основу систематизації зобовязань, були суцільно повязані із особливостями майнового обороту в межах планово-розподільчої економіки і зумовлені відповідною метою - визначити планові завдання та державні інтереси як безумовні пріоритети. М.В. Гордон запропонував обєднаний критерій для класифікації зобовязань, який сполучав економічні і юридичні ознаки зобовязань. Цю точку зору поділяв і О.С.Йоффе. Побудована за комбінованим критерієм система зобовязань має такий вигляд: 1) зобовязання з оплатної реалізації майна (купівля-продаж, поставка, контрактація, міна, довічне утримання); 2) зобовязання з оплатної передачі майна в користування (майновий найом, найом жилого приміщення); 3) зобовязання з безоплатної передачі майна у власність або користування (дарування, позичка); 4) зобовязання з виконання робіт (підряд, підряд на капітальне будівництво); 5)зобовязання з надання послуг (доручення, комісія, схов, експедиція); 6)зобовязання з перевезень (залізничних, морських, річкових, повітряних, автомобільних, морським та річковим буксируванням); 7) зобовязання з кредитних розрахунків (позика, банківське кредитування, розрахунковий та поточний рахунки, розрахункові правовідносини, чек, вексель); 8) зобовязання зі страхуванням ( майнове та особисте страхування); 9) зобовязання за спільною діяльністю (спільна діяльність громадян, спільна діяльність організацій); 10) зобовязання , що виникають з односторонніх правомірних дій (публічна обіцянка винагороди, ведення чужих справ без доручення); 11) охоронні зобовязання (зобовязання, які виникають внаслідок заподіяння шкоди, рятування майна, безпідставного придбання або збереження майна ); Прибічники цієї класифікації зобовязань звертали увагу на те, що вона відповідає меті передусім вивчення цих зобовязань, тобто має науковий характер. Кожний з наведених груп зобовязань властиві специфічні ознаки, а кожне окреме зобовязання забезпечується особливим юридичним нормуванням. Зобовязання діляться, також, на договірні зобовязання і недоговірні. До першої групи віднесено: 1) купівлю-продаж; 2)дарування; 3) ренту; 4)довічне утримання; 5)найом; 6)найом житла; 7)позичку; 8)підряд; 9)перевезення; 10)зберігання; 11)страхування; 12)доручення; 13)комісію; 14)довічне управління майном; 15) позику; 16)кредит; 17) банківський вклад; 18)банківський рахунок; 19)факторинг; 20)розрахунки; 21)франчайзінг; 22)спільну діяльність. До недоговірних зобовязань належать: 1)публічне обіцяння винагороди; 2) ведення чужих справ без доручення; 3)запобігання загрозі шкоди чужому майну; 4) рятування здоров`я та життя іншій особі; 5)заподіяння шкоди; 6)створення небезпеки (загрози) життю та здоровю фізичних осіб, а також їхньому майну та майну юридичних осіб.

Викладений вище матеріал дає нам можливість зробити висновок: Зобовязальне право регулює майнові відносини як у їх непорушному стані (нормальному), так і в порушеному стані . Оскільки будь яке зобовязання є цивільними правовідносинами, зобовязання складається з тих самих елементів, що формують будь-які інші цивільні правовідносини. Сторонами зобовязання виступають кредитор і боржник; при цьому конкретному кредиторові протистоїть конкретний боржник. Залежно від співвідношення прав та обовязків зобовязання поділяються на односторонні та взаємні. Зобовязання діляться ,також, на договірні зобовязання і недоговірні. Цінність зобовязань полягає у їх виконанні, тобто у вчинені боржником на користь кредитора певних дій, або в утриманні від певних дій, що становлять предмет зобовязання. Належне виконання зобовязань передбачає, що сторони, які беруть участь у зобовязальних правовідносинах, виконують покладені на них обовязки у точній відповідальності із законом, договором , а за відсутності таких вказівок - з тими вимогами, які звичайно предявляють до виконання, а відтак - і з діловими звичаями, що склалися в комерційній практиці.


Розділ ІІ. ДОГОВІРНІ ЗОБОВ'ЯЗАННЯ


.1 Договір у цивільному праві


Поняття договору розкривається через такі поняття угоди ( правочину), бо договір є однім із видів угод. Відповідно до ЦК України « Угодами визнаються дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обовязків. Усі угоди можуть бути односторонніми і дво- або багатосторонніми (договори).» [2, 626 ]

Таким чином, договори - це дво- або багатосторонні угоди, які спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обовязків . Договору як юридичному факту властиві такі ознаки: 1) в договорі виявляється воля не однієї особи (сторони), а двох чи кількох, причому волевиявлення учасників за своїм змістом повинно збігатися і відповідати одне одному; 2) договір - це така спільна дія осіб, яка спрямована на досягнення певних цивільно-правових наслідків: на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обовязків. Саме другою ознакою цивільно-правовий договір відрізняється від договірних форм, що використовуються в інших галузях права (трудовому, екологічному). Іноді під поняттям «договір» розуміють цивільні правовідносин (зобовязання), що виникли з договору як юридичного факту, або мають на увазі правовий документ, яким зафіксовано факт виконання договірного зобовязання з волі його учасників. Проте роль договору не обмежується тим, що він впливає на динаміку цивільних правовідносин (породжує, змінює або припиняє їх), а й відповідно до вимог законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості визначає зміст конкретних прав та обовязків учасників договірних зобовязань. В цьому розумінні договір виступає засобом регулювання поведінки сторін у цивільному правовідносинах.

У нинішніх умовах особливо зростає роль договору як універсальної та найдоцільнішої форми опосередкування товарно-грошових відносин. У процесах роздержавлення і приватизації договору належать чільне місце серед форм, що використовуються для подолання монополії державної власності (купівля-продаж державного майна через аукціон, конкурси, біржі тощо). Дедалі більшого поширення набуває договірний порядок створення певних комерційних структур: господарських товариств, спільних підприємств з участю зарубіжних партнерів, господарських асоціацій та ін.

Правовою основою утворення таких організацій стає установчий договір. В установчому договорі засновники зобовязуються утворити юридичну особу, визначають порядок спільної діяльності та її створенню, умови передачі в її володіння, користування і розпорядження свого майна в її діяльності.

Договір визначає також умови і порядок розподілу між засновниками прибутку та збитків, управління діяльністю юридичної особи, виходу засновників з її складу тощо. Перехід до ринкової економіки і саме функціонування ринкового механізму можливі лише за умови, що основна маса товаровиробників - підприємств, громадян має свободу господарської діяльності та підприємництва. Результати ж цієї діяльності реалізуються на ринку товарів і послуг на договірних засадах. Перехід до ринку супроводжується звуженням планово-адміністративного впливу держави на майнові відносини і, отже, розширюється свобода вибору партнерів у господарських звязках і визначення змісту договірних зобовязань. Це стосується насамперед договорів, спрямованих на забезпечення потреб організацій та громадян у матеріальних, енергетичних, продовольчих ресурсах (купівля-продаж, поставка, контрактація, міна - бартер, постачання енергії тощо). Безумовно не зменшується роль договорів майнового найму (оренди, лізингу, прокату та інших), за допомогою яких опосередковуються відносини по тимчасовому володінню і користуванню майном. Зростає значення і договорів підрядного типу, і про надання різного роду послуг громадянам та організаціям (побутовий підряд, про надання посередницьких послуг, на рекламу продукції тощо).Із запровадженням патентної системи охорони прав на винаходи, корисні моделі і промислові зразки, підвищується роль ліцензійних договорів як основної правової форми передачі права на використання цих результатів технічної творчості. Договірна форма використовується і для відступлення виключного права на товарні (знаки обслуговування), право на таємниці виробництва. Розширення кола можливих обєктів страхової охорони, до яких належать очікуваний прибуток, ризик підприємницької діяльності тощо, теж веде до урізноманітнення форм добровільного (договірного) страхування з конкуренцією страхових організацій. Отже, сфера застосування договору розширюється як у відносинах між юридичними особами, між останніми та громадянами, так і між самими громадянами. Розкриваючи значення договору, слід підкреслити і його функції як правового засобу регулювання товарно-грошових та інших майнових відносин.

Чітку класифікацію функцій цивільно-правового договору запропонував О.О. Красавчиков. На його думку, договору властиві такі загальні функції: ініціативна, програмно-координаційна, інформаційна, гарантійна та захисна. Ініціативна функція договору полягає в тому, що як результат погодження волі сторін договір є водночас актом вияву ініціативи і реалізації диспозитивності учасників договору. Програмно-координаційна функція означає, з одного боку, що договір є своєрідною програмою поведінки його учасників один щодо одного, а з другого, - засобом координації цієї поведінки сторін на засадах рівності, диспозитивності та ініціативи. Інформаційна функція виявляється у тому, що завдяки чітко сформульованим умовам договір містить певну інформацію щодо наявних прав та обовязків у сторін, яка в разі спору може бути врахована і юрисдикційним органом для правильної кваліфікації взаємовідносин сторін і прийняття законного та обґрунтованого рішення цього спору. Гарантійна функція зводиться до залучення для стимулювання незалежного виконання зобовязань системи забезпечувальних засобів, які також набувають договірної фірми (застави, завдатку, гарантії, поруки, неустойки тощо). Захисна функція полягає в тому, що завдяки договору включається в дію механізм захисту порушених прав шляхом примусу до виконання обовязку в натурі, відшкодування збитків, застосування заходів оперативного впливу тощо. Зазначені функції обєднуються більш загальною - регулятивною функцією договору як правового засобу регулювання правомірної поведінки учасників цивільних правовідносин.


.2 Система договорів в цивільному праві


Система цивільно-правових договорів як єдина система зі складними взаємозвязками її елементів характерна як внутрішньою єдністю, так і диференціацією договірних відносин, що зумовлена особливостями конкретних майнових відносин, опосередкованим договором. Цивільно-правовими договорами опосередковуються відносини у різних сферах діяльності громадян і юридичних осіб. Юридичне оформляючи і закріплюючи суспільні, передусім економічні, звязки субєктів, надаючи цим звязкам рис стабільності і визначеності, цивільно-правові договори, взяті в цілому, являють собою єдину систему, окремі частини якої тісно повязані між собою і взаємодіють. За ознакою розподілу прав та обовязків між сторонами у зобовязанні, що виникло з договору, виділяють односторонні та двосторонні договори.

За одностороннім договором одна сторона має лише субєктивні права, а друга - лише субєктивні обовязки. Наприклад, за договором позики одна сторона (позикодавець) має право вимагати повернення переданих другій стороні (позичальникові) у власність грошей або речей, визначених родовими ознаками, а позичальник зобовязаний повернути позикодавцеві таку суму або рівну кількість речей того самого роду і якості.Одностороннім договором є договір дарування, безоплатного користування майном тощо. [2, 626] Двостороннім є договір, за яким права та обовязки покладено на обидві сторони зобовязання, що виникло з цього договору. [2, 626] Переважна більшість договору у цивільному праві є двосторонніми (купівля-продаж, оренда, комісія тощо).

Залежно від послідовності (етапності) досягнення цілей, які ставлять перед собою сторони, вступаючи у договірні звязки, договори можна поділити на попередні та основні.

У практиці ділового спілкування часто ведуть переговори або листування між субєктами господарювання з приводу створення у майбутньому нових ринкових структур або проведення якихось спільних господарських заходів. Такі ділові стосунки не рідко оформляються попереднім договором або протоколом про наміри тощо.

За попереднім договором сторони зобовязуються у певний строк укласти в майбутньому договір на умовах, передбачених попереднім договором. У цьому договорі визначається і порядок погодження істотних умов майбутнього договору, які не передбачені попереднім договором.

Основним вважається такий договір, укладання якого передбачене попереднім договором. Хоч істотні умови основного договору названі у попередньому договорі, але вини мають бути узгоджені сторонами при укладанні основного договору. Сторона яка необґрунтоване ухиляється від укладання основного договору, повинна відшкодувати другій стороні збитки, зумовлені простроченням, якщо інше не передбачене попереднім договором або законодавчими актами. Зобовязання, передбачені попереднім договором, припиняються, якщо до закінчення строку, протягом якого має бути укладений основний договір, цей договір не буде укладений або жодна із сторін не направить другій стороні пропозицію про її укладання.

Договір (протокол) про наміри, в якому не виявлено прямо волі сторін надати йому силу попереднього договору, не породжує цивільно-правових наслідків.

Залежно від того на чию користь обумовлено виконання зобовязань за договором, - на користь сторін по договору чи третіх осіб, які не беруть участь в укладанні договору, останні можна поділити на дві групи.

Першу, найбільш поширену групу становлять договори, в яких виконання здійснюється взаємно, самі сторони без участі третіх осіб. У цих договорах обумовлюється виконання сторонами їхніх взаємних зобовязань одної на користь другої (наприклад, продавець на користь покупця тощо). В договорах другої групи виконання зобовязання обумовлюється на користь третьої особи. Коли особа, яка уклала договір, обумовила виконання зобовязання, що виникло з договору, третій особі, то, якщо інше не передбачено в договорі і не випливає з його змісту, виконання може вимагати як сторона за договором, так і третя особа, на користь якої ви говорено виконання. Якщо третя особа відмовилася від права, наданого їй за договором, то особа, що уклала договір, може скористатися цим правом, коли це не суперечить змісту договору. Прикладом договору на користь третьої особи може бути договір змішаного страхування життя, за яким страхова сума у разі смерті громадянина (застрахованої особи) виплачується зазначений у договорі третій особі - вигодонабувачеві).

Групування договорів можливе і за тими правовими наслідками, створення яких домагаються учасники відносин. Якщо проаналізувати систему чинного ЦК України, то можна зробити висновок, що розміщення договірних інститутів в ньому здійснено за ознаками, які характеризують юридичні наслідки укладення окремих договорів. [3, 655-1129]

Поклавши в основу зазначений критерій, можна виділити такі групи цивільно-правових договорів: 1) договори про передачу майна у власність, повне господарське видання або оперативне управління (купівля-продаж, поставка, контрактація, позика, міна, дарування, постачання енергетичних ресурсів тощо); 2) договори про передачу майна у тимчасове користування (майновий найом, оренда, житловий найом, побутовий прокат, безоплатне користування майном, лізинг тощо); 3) договори про виконання робіт ( побутовий підряд, підряд на капітальне будівництво, на використання проектних і розвідувальних робіт, на використання аудиторських робіт тощо); 4) договори про передачу результатів творчої діяльності (авторські, ліцензійні договори, договори про передачу науково-технічної продукції тощо); 5) договори на надання послуг (перевезення, страхування, доручення, комісія, схов, про посередницькі послуги, довічне утримання, кредитний договір тощо); 6) договори про суспільну діяльність ( установчий договір, угоди про науково-технічне співробітництво тощо);

Зрозуміло що навіть у межах кожної окремої групи договорів дається лише приблизний перелік деяких договорів бо відповідно ЦК України «цивільні прав та обовязки виникають як з угод (договорів), передбачених законом, так і з угод, які хоч і не передбачені законом, але йому не суперечать». [1, 11]

Здійснення підприємництва як самостійної, ініціативної, систематичної, на власний ризик діяльності підприємця по виробництву продукції, виконанню робіт, наданню послуг або заняттю торгівлею з метою одержання прибутку неминуче повязане з використанням договору як правової форми, якою опосередковується реалізація на еквівалентних засадах результатів цієї діяльності. Субєктам підприємництва доводиться укладати різні за своїм характером договори, які регулюються як нормами ЦК України, так і інших нормативних актів (купівлі-продажу, поставки, перевезення, лізингу, консигнації, банківського кредиту тощо).

У законодавстві (Господарсько-процесуальному кодексі України), судовій та господарській практиці і літературі, широко використовується поняття «комерційний» договір. [10, 11]

У підприємницькому договорі поєднуються як загальні ознаки, властиві всякому цивільно-правовому договору, так і особливі риси, які можна звести до таких:

По-перше, субєктами цього договору є юридичні або фізичні особи, зареєстровані у встановленому порядку як субєкти підприємницької діяльності.

По-друге, зміст підприємницького договору становлять умови, за якими передаються товари, виконуються роботи або надаються послуги з метою здійсненню підприємницької діяльності або з іншою метою, не повязаною з особистим (сімейним, домашнім) споживанням.

По-третє, для деяких видів підприємницьких договорів, зокрема зовнішньоекономічних контрактів або біржових угод, може встановлюватися окремий порядок їх укладання (підписання), обліку та реєстрації.

По-четверте, певні особливості можуть характеризувати порядок виконання або умови відповідальності сторін за підприємницьким договором (наприклад, відповідальність підприємця незалежно від його вини).

Враховуючи наведені міркування, господарським (підприємницьким) можна вважати такий цивільно-правовий договір, в якому обома сторонами або хоч однією з них є юридичні чи фізичні особи - підприємці і за яким передаються товари, виконуються роботи або надаються послуги з метою здійснення підприємницької діяльності або для інших цілей, не повязаних з особистим (сімейним, домашнім) споживанням.

Господарські договори в усіх зазначених вище шести групах цивільно-правових договорів, виділених за юридичними наслідками укладення кожного окремого договору. Серед господарських договорів окремо можна виділити біржові угоди (договори). Їх ще називають біржовими операціями. Біржовою операцією визнається угода, яка відповідає сукупності таких умов:

а) якщо вона являє собою купівлю-продаж, поставку або обмін товарів, допущених до обороту на товарній біржі;

б) якщо її учасниками є члени біржі;

в) якщо вона подана до реєстрації і зареєстрована на біржі не пізніше наступного за її вчиненням дня ». [1, 15]

Правилами біржової торгівлі, які приймаються загальними зборами членів біржі або біржовим комітетом, можуть бути передбачені різні види біржових угод.

Розрізняють, зокрема:

а)форварди і угоди - це угоди на товари, які передаються продавцем покупцеві на певних умовах з розрахунками у встановлений договором строк у майбутньому;

б) угоду з гарантією, за якою один контрагент виплачує другому в момент її укладання наперед визначену суму, що гарантує виконання ним своїх обовязків. Якщо суму, що гарантує угоду, вносить покупець, вона оформляється як «угода з гарантією на покупку», а якщо цю суму вносить продавець - як 2угода з гарантією на продаж»;

в) угоди з кредитом - це угоди, за якими товар набувається брокером (брокерською конторою) за рахунок банківського кредиту з наступною реалізацією його в порядку біржового торгу;

г)угоди з премією - це угоди, за якими сторони наперед обумовлюють приплату до купівельної ціни або знижки з продажної ціни;

д) угоди з правом продавця або покупця змінити кількість товару, який продається (поставляється), тобто вдвічі або в кілька разів збільшити обсяг порівняно з кількістю, зазначеною в угоді;

е)фючерсні угод, що укладаються не лише з метою купівлі або продажу, а й для хеджирування (страхування) можливих збитків, повязаних з укладанням угоди на поставку товару в обумовлений угодою час. Тоді угоди можуть виконуватися шляхом сплати різниці в цінах на день укладання і день фактичного розрахунку. На біржах укладаються і інше господарські договори.


2.3 Підстави виникнення та припинення договірних зобовязань


Підстави виникнення зобовязань - це певні юридичні факти або їх сукупність, з настанням яких правові норми повязують виникнення зобовязальних відносин між кредитором і боржником. Зобовязання виникають:

з договорів та інших право чинів (в тому числі з двосторонніх чи багатосторонніх договорів), передбачених законом, а також із право чинів, хоч і непередбачених законом, але які йому не суперечать;

у результаті відкриттів, винаходів, раціоналізаторських пропозицій, створення творів науки, літератури та мистецтва та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності;

внаслідок завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі;

внаслідок інших юридичних фактів;

Значна більшість зобовязань є договірними. Крім того, зобовязання можуть виникати із договорів, які хоч і не передбачені чинним законодавством, але не суперечать йому. Це досить актуально в наш час, коли законодавець не встигає законодавчо врегулювати всі відносини, які виникають у товарно-економічній сфері.

У деяких випадках виникає необхідна заміна сторін у зобовязаннях. Заміна кредитора іменується уступкою вимоги (цесія), а заміна боржника - переведення боргу. Уступка вимоги здійснюється укладанням договору між первісним і новим кредитором. Згода боржника на це не вимагається, йому лише повідомляють про зміну кредитора. На відміну від цесії, переведення боргу має місце лише за згодою іншої сторони, тобто кредитора. Адже він зацікавлений у належному виконанні зобовязання. Ці дії оформлюються укладенням правочину. Якщо основний право чин був укладений в письмовій формі, то така ж форма вимагається і для уступки вимоги чи переведення боргу.

Виконання зобовязань - це здійснення його сторонами покладених на них прав і обовязків, що складають його зміст, належним чином відповідно до умов договору чи закону, а за відсутності таких умов чи вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту чи вимог, що звичайно ставляться.

Належне виконання зобовязань полягає в точному та своєчасному виконанні сторонами договору всіх зобовязань відповідно до умов угоди та вимог закону, а за відсутності таких вказівок - відповідно до вимог, що звичайно ставляться. Крім того, боржник не має права виконувати зобовязання частинами, якщо інше не випливає з суті договору або не визначено договором чи законом. Не допускається також одностороння відмова від виконання зобовязання чи зміна умов договору, якщо інше не передбачено договором чи законом.

Згідно з принципом реального виконання зобовязання воно повинно бути виконано в натурі, тобто не допускається заміна боржником предмета виконання зобовязання.

Спосіб виконання зобовязання - це порядок виконання, визначений нормальними актами чи договором.

Зобовязання повинні виконуватися в установлений строк. Якщо строк не визначено, то зобовязання повинно бути виконане на вимогу кредитора. Боржник повинен виконати таке зобовязання в семиденний строк з дня предявлення вимоги, якщо інший строк не випливає з закону, договору чи суті зобовязання.

Для належного виконання зобовязання існують також певні засоби стимулювання боржника. Такими засобами є відшкодування збитків, а також інші способи виконання зобовязання . Такими способами є неустойка (штраф, пеня), застава, порука, завдаток, гарантія, при тримання. Вони забезпечуються закон чи договором і є додатковими до договору.

Зобовязання припиняється виконанням, проведеним незалежним чином. Припинення зобовязання на вимогу однієї з сторін допускається лише у випадках, встановленим договором або законом. Зобовязання може бути припинене за таких підстав:

надання відступного (припинення за згодою сторін внаслідок передання боржником кредиторові відступного (грошей, іншого майна тощо). Розмір строки і порядок передання відступного встановлюються сторонами);

зарахуванням - зобовязання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом предявлення вимоги.

Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін. Не допускається зарахування зустрічних вимог:

а) про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоровя або смертю;

б) про стягнення аліментів;

в) щодо довічного утримання (догляду);

г) у разі спливу позовної давності;

д) в інших випадках, встановленим договором або законом;

за домовленістю сторін - зобовязання припиняється за домовленістю сторін або заміну первісного зобовязання новим зобовязанням між тими самими сторонами (новація). Новація не допускається щодо зобовязань про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодження здоровя або смертю, про сплату аліментів та в інших випадках, встановлених законом;

прощення боргу - внаслідок звільнення (прощення боргу) кредитором боржника від його обовязків, якщо це не порушує прав третіх осіб щодо майна кредитора;

поєднання боржника і кредитора в одній особі;

неможливістю виконання - неможливістю його виконання у звязку з обставиною, за яку кожна із сторін не відповідає (форс-мажорні обставини);

смертю фізичної особи або ліквідацією юридичної особи (боржника чи кредитора) - зобовязання припиняється смертю боржника, якщо воно є нерозривно повязаним з його особою і у звязку з цим не може виконане іншою особою. Зобовязання припиняється смертю кредитора, якщо воно є нерозривно повязаним з особою кредитора. Зобовязання припиняється ліквідацією юридичної особи (боржника або кредитора), крім випадків, коли законом або іншими нормативно-правовими актами виконання зобовязання ліквідованої юридичної особи покладається на іншу юридичну особу, зокрема про зобовязання про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоровя або смертю.

Викладений вище матеріал дає нам можливість зробити наступний висновок: Договір - це домовленість двох чи більше осіб, спрямована на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав і обовязків. Під ними також розуміють взаємне погодження волі двох або більше сторін, спрямоване на досягнення передбачуваного договором юридичного результату. Договори можуть бути як публічними, так і приєднання. За розподілом прав і обовязків договори можуть бути односторонніми та двосторонніми; оплатними, безоплатними; реальні, консенсуальні; основні та попередні. Змістом договору є право і обовязки сторін, які визначаються в умовах договору. Договір вважається укладеним, якщо між сторонами досягнута згода за всіма істотними умовами. Укладення договору може складатися з двох стадій - пропозиції укласти договір (оферта) та згоди прийняти пропозицію (акцепт).


ІІІ. НЕДОГОВІРНІ ЗОБОВ`ЯЗАННЯ


.1 Загальні характеристики недоговірних зобовязань


Не договірні зобовязання - це зобовязання, які виникають і за відсутності укладеного між сторонами договору, відповідно до певних юридичних фактів.

Ці зобовязання можуть виникати як із неправомірних дій (заподіяння шкоди), так і правомірних (публічна обіцянка винагороди тощо).

До недоговірних зобовязань ( зобовязання з односторонніх дій) належать:

публічна обіцянка винагороди;

ведення чужих справ без доручення;

запобігання загрози шкоди чужому майну;

рятування здоровя та життя іншій особі;

заподіяння шкоди;

створення небезпеки (загрози) життю та здоровю фізичних осіб, а також їхньому майну та майну юридичних осіб.

Цивільні зобовязання покликані не тільки регулювати відносини, які спрямовані на задоволення нормальних потреб громадян та організацій: передачу майна, використання робіт, надання послуг тощо. Поряд з регулятивною функцією зобовязання також виконують охоронну функцію. Такі охоронні зобовязання виникають з неправомірних дій - заподіяння шкоди, придбання або зберігання чужого майна без достатніх підстав та інше.

ЦК України до цієї групи підстав виникнення зобовязань відносить створення небезпеки (загрози) життю і здоровю фізичних осіб, а також їхньому майну та майну юридичних осіб.

Такі зобовязання виникають із неправомірних дій, самі вони спрямовані на досягнення правомірного результату - відновлення порушеного майнового становища учасників майнового обороту.

Публічна обіцянка винагороди - це односторонній право чин, при якому одна особа зобовязується сплатити певну винагороду будь-якій особі, за умови досягнення нею зазначеного в оголошенні результату.

Спеціальним видом зобовязання є такі не договірні зобовязання, що виникають із дій, які вичиняються однією особою у майнових інтересах іншої, без спеціального доручення. Внаслідок вчинення таких дій виникає право вимагати від особи, в інтересах якої такі дії вчинялися, відшкодування витрат, які були понесені у звязку з цим . [1158-1160]

У житті мають місце випадки, коли людина, не рокуючись зі своїм здоровям, життям, рятує життя чи майно іншої особи.

Здебільшого підставою виникнення є саме правомірні дії - свідоме укладення договорів та інших право чинів, проте зобовязання можуть і у звязку і з вчиненням дій неправомірних - наприклад, заподіяння шкоди (делікту).

Деліктне зобовязання - це зобовязання, в якому особа, що протиправна і винна (неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю) заподіяла шкоду особистим правом фізичної чи юридичної особи або шкоду їхньому майну, зобовязана її відшкодувати в повному обсязі.


.2 Види недоговірних зобовязань


Не договірні зобовязання - це зобовязання, які виникають і за відсутності укладеного між сторонами договору, відповідно до певних юридичних фактів. Ці зобовязання можуть виникати як із неправомірних дій (заподіяння шкоди), так і правомірних (публічна обіцянка винагороди ін.).

Існують такі види не договірних зобовязань:

публічна обіцянка винагороди; [2, 1144]

вчинення дій в майнових інтересах іншої особи без її доручення; [2, 1158]

рятування здоровя та життя фізичної особи, майна фізичної або юридичної особи; [2, 1161]

створення загрози життю, здоровю, майну фізичної особи або майну юридичної особи; [2, 1163]

відшкодування шкоди; [2, 1166]

набуття, збереження майна без достатньої правової підстави; [2, 1212]

Публічна обіцянка винагороди. Особа має право публічно пообіцяти винагороду (нагороду) за передання їй відповідного результату (передання інформації, знайдення речі, знайдення фізичної особи тощо). Обіцянка винагороди є публічною, якщо вона сповіщена в засобах масової інформації або іншим чином невизначеному колу осіб. У сповіщенні публічної обіцянки винагороди мають бути визначені завдання, строк та місце його виконання, форма та розмір винагороди.

Конкурс (змагання) має право оголосити фізична або юридична особа (засновник конкурсу). Конкурс оголошується публічно через засоби масової інформації. Оголошення про конкурс може бути зроблено іншим чином. Засновник конкурсу має право запросити до участі в ньому персональних учасників (закритий конкурс). Переможцем конкурсу є особа, яка досягла найкращого результату. Переможець конкурсу визначається в порядку, встановленому засновником конкурсу. Результати конкурсу оголошуються в тому ж порядку, в якому його було оголошено. [2, 1144]

Вчинення дій в майнових інтересах іншої особи без її доручення. Якщо майновим інтересам іншої особи загрожує небезпека настання невигідних для неї майнових наслідків, особа має право без доручення вчиняти дії, спрямовані на їх попередження, усунення або зменшення. Особа, яка вчинила дії в майнових інтересах іншої особи без її доручення, зобовязана при першій нагоді повідомити її про свої дії. Якщо ці дії будуть схвалені іншою особою, надалі до відносин сторін застосовуються положення про відповідний договір.

Якщо особа, яка розпочала дії в майнових інтересах іншої особи без її доручення, не має можливості повідомити про свою дію чи особу, вона зобовязана вжити усіх залежних від неї заходів щодо попередження, усунення або зменшення невигідних майнових наслідків для іншої особи. Особа, яка вчиняє дії в майнових інтересах іншої особи без її доручення, зобовязана взяти на себе всі обовязки, повязані із вчиненням цих дій, зокрема обовязки щодо вчинення правочинів. [2, 1158]

Рятування здоровя та життя фізичної особи, майна фізичної або юридичної особи. Шкода, завдана особі, яка без відповідних повноважень рятувала здоровя та життя фізичній особи від реальної загрози для неї, відшкодовується державою в повному обсязі. Шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоровя або смертю фізичної особи, яка без відповідних повноважень рятувала від реальної загрози майно іншої особи, яке має істотну цінність, відшкодовується державою в повному обсязі.

Шкода, завдана майну особи, яка без відповідних повноважень рятувала від реальної загрози майно іншої особи, яке має істотну цінність, відшкодовується власником (володільцем) цього майна з урахуванням його матеріального становища[2, 1161]

Створення загрози життю, здоровю, майну фізичної особи або майну юридичної особи. Фізична особа, життю, здоровю, або майну якої загрожує небезпека, мають право вимагати її усунення від того, хто її створює. У разі не усунення загрози життю, здоровю, майну фізичної особи або майну юридичної особи зацікавлена особа має право вимагати:

вжиття невідкладних заходів щодо усунення загрози;

відшкодування завданої шкоди;

заборони діяльності, яка створює загрозу;

Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави. Особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставне набуте майно), зобовязана повернути потерпілому це майно. Особа зобовязана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. [2, 1163]

Відшкодування шкоди. Майнова шкода завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правом фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної особи або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними діями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням, здоровя або смертю фізичної або внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; в інших випадках встановлених законом.

Шкода, завдана особою при здійсненні нею право на самозахист від протиправних посягань, в тому числі у стані необхідної оборони, якщо при цьому не були перевищені її межі, не відшкодовується. Якщо у разі здійснення особою права на самозахист вона завдала шкоди іншій особі, ця шкода має бути відшкодована особою, яка її завдала. Якщо такої шкоди завдано способами самозахисту, які не заборонені законом та не суперечать моральним засадам суспільства, вона відшкодовується особою, яка вчинила протиправну дію.

Шкода, завдана особі у звязку із вчиненням дій, спрямованих на усунення небезпеки, що загрожувала цивільним правам чи інтересам іншої фізичної або юридичної особи, якщо цю небезпеку за даних умов не можна було усунути іншими засобами (крайня необхідність), відшкодовується особою, яка її завдала. Особа, яка відшкодувала шкоду, має право предявити зворотну вимогу до особи, в інтересах якої вона діяла. Шкода, завдана малолітньою особою (яка не досягла чотирнадцяти років), відшкодовується її батьками (усиновлювачами) або опікунами чи іншою фізичною особою, яка на правових підставах здійснює виховання малолітньої особи, - якщо вони не доведуть, що шкода не є наслідком несумлінного здійснення або ухилення ними від здійснення виховання та нагляду за малолітньою особою. Якщо малолітня особа завдала шкоди під час перебування під наглядом навчального закладу, закладу охорони здоровя чи іншого закладу, що зобовязаний здійснювати нагляд за нею, а також під наглядом особи, яка здійснює нагляд за малолітньою особою на підставі договору, ці заклади та особа зобовязані відшкодувати шкоду, якщо вони не доведуть, що шкоди було завдано не з їхньої вини.

Неповнолітня особа ( у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти) відповідає за завдану нею шкоду самостійно на загальних підставах. У разі відсутності у неповнолітньої особи майна, достатнього для відшкодування завданої нею шкоди, ця шкода відшкодовується в частці, якої не вистачає, або в повному обсязі її батьками (усиновлювачами) або піклувальником, якщо вони не доведуть, що шкоди було завдано не з їхньої вини. Якщо неповнолітня особа перебувала у закладі, який за законом здійснює щодо неї функції піклувальника, цей заклад зобовязаний відшкодувати в частці, якої не вистачає, або в повному обсязі, якщо він не доведе, що шкоди було завдано не з його вини.

Шкода, завдана недієздатною фізичною особою, відшкодовується опікуном або закладом, який зобовязаний здійснювати нагляд за нею, якщо він не доведе, що шкода була завдана не з його вини. Обовязок цих осіб відшкодувати шкоду, завдану недієздатною фізичною особою, не припиняється в разі поновлення її цивільної дієздатності.

Шкода, завдана фізичною особою, яка в момент її завдання не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керуватися ними, не відшкодовується. З урахуванням матеріального становища потерпілого та особи, яка завдала шкоди, суд може постановити рішення про відшкодування нею цієї шкоди частково або в повному обсязі. Якщо фізична особа, яка завдала шкоди, сама довела себе до стану, в якому вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керуватися ними в результаті вживання нею спиртних напоїв, наркотичних засобів, токсичних речовин тощо, шкода, завдана нею відшкодовується на загальних підставах.

Джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, повязана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утримання диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі ( право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом іншим обєктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка неправомірно заволоділа транспортним засобом, механізмом іншим обєктом, завдала шкоди діяльністю щодо його використання, зберігання або утримання, зобовязана відшкодувати її на загальних підставах. Шкода завдана внаслідок взаємної кількості джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення. Якщо внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки було завдано шкоди іншим особам, особи, які спільно завдали шкоди, зобовязані її відшкодувати незалежно від їхньої вини. [2, 1166]


.3 Підстави виникнення та припинення недоговірних зобовязань


Публічна обіцянка винагороди за результатами конкурсу зобовязує особу, яка оголосила про виплату спеціальної винагороди за краще виконання певної роботи, виплатити обіцяну винагороду особі, робота якої визнана достойною відповідно до умов конкурсу.

Зобовязання із конкурсу є видовим поняттям зобовязань, що виникають із публічної обіцянки винагороди. Цивільно-правові зобовязання, які виникають із конкурсу, необхідно відмежовувати від конкурсних зобовязань у трудовому праві. У цивільному праві конкурс - це засіб створити умови для найкращого вирішення конкретного творчого завдання, певної роботи, у трудовому - підстава виникнення трудових правовідносин.

Спеціальним видом зобовязання є такі недоговірні зобовязання, що виникають із дій, які вчиняються однією особою у майнових інтересах іншої. Зобовязання із вчинення дій у майнових інтересах іншої особи можуть виникнути за таких умов: між учасниками правовідносин, які виникають, відсутні будь-які договірні відносини. Якщо між сторонами був укладений відповідний договір - доручення, зберігання, охорони, перевезення тощо, то відносини, які виникли між сторонами, регулюються нормами відповідного договору;

Вчинення дій щодо відвернення небезпеки від майна: не входить у коло службових обовязків особи, яка ці дії вчинила (дії пожежника, охоронця, сторожа); не повязані зі статутною діяльністю певної організації (благодійного фонду); не випливає із вимог закону (дії батьків, опікунів щодо малолітніх дітей, недієздатних осіб);

Дії вчиняються саме в інтересах іншої особи, тобто громадянин, який їх вчиняє, не має свого самостійного інтересу в таких діях. Якщо громадянин вважає справу своєю і вчиняє певні дії не тому, що бажає піклуватися про чужий інтерес, а керуючись виключно своїми інтересами, то, відповідно, і положення цього інституту не можуть застосовуватися. Так, якщо співвласник виконує ремонт спільної речі, він вчиняє такі дії насамперед у своєму інтересі, тому і правовідносини, які виникають, будуть регулюватися відповідними статтями інституту спільної власності;

Дії, які вчинилися, є правомірними, тобто вони не суперечать чинним законам та підзаконним актам і не ставлять на мету досягнення протиправної дії. Дії, які вчиняються, не повинні суперечити фактичним намірам особи, в інтересах якої вони вчиняються. Наприклад, власник бажав знищити своє майно, а інша особа почала вживати заходів, щоб його зберегти; Особа, яка вчиняла такі дії, позбавлена можливості повідомити про те зацікавлену особу й отримати від неї певні вказівки. Дії за своїм характером становлять не лише користь для особи, а й є єдиною можливістю усунення негативних наслідків для неї у вигляді знищення, пошкодження чи псування майна. Громадян, який вчиняє дії в інтересах іншої особи, не переслідує мети набути будь-якої вигоди для такої особи, збільшити її майно чи надати майну додаткових якісних ознак, йог мета - вчинити такі дії, які дозволяють уникнути заподіяння шкоди інтересам іншої особи;

У ЦК України 2003 р. в порівнянні з ЦК УРСР 1963 р. розширенні підстави виникнення зобовязань, повязаних із рятуванням. Якщо раніше норми цього інституту регулювали лише зобовязання, які виникли у звязку з рятуванням державного чи колективного майна, то у чинному законодавстві виникають не залежно від форм власності майна, яке рятується. У зобовязаннях, які виникають у звязку з рятуванням, шкода заподіюється у звязку з правомірними діями потерпілого, які він свідомо вчиняв, допускаючи заподіяння шкоди своєму майну, здоровю та життю. Тому поряд з умовами відшкодування шкоди такій особі, не повинні регламентуватися нормами ЦК, які передбачають відповідальність за заподіяння шкоди. Зобов`язання, які виникають із рятуванням, зовні схожі із зобовязаннями , які виникають внаслідок заподіяння шкоди, але між ними існує й істотна відмінність. Відшкодування шкоди у зобовязаннях, які виникають у звязку із заподіянням шкоди, є цивільно-правовою відповідальністю за заподіяння шкоди. Здебільшого підставою виникнення зобовязання є саме правомірні дії - свідоме укладення договорів та інших право чинів, проте зобовязання можуть виникати і у звязку і з вчиненням дій неправомірних - наприклад, заподіяння шкоди (делікту). Обовязковою умовою виникнення деліктних зобовязань є протиправне, винне заподіяння шкоди, за відносності шкоди немає чого відшкодовувати. Зобовязання у звязку з публічною обіцянкою винагороди припиняється у разі: досягнення результату і виплати винагороди; закінчення визначеного для виконання строку; закінчення «розумного» для виконання строку; Особа, яка публічно обіцяла винагороду, має право публічно оголосити про припинення зобовязання. У цьому разі особа, яка понесла реальні витрати на підготовку на виконання завдання, має право на їх відшкодування. [2, 1149]Засновник конкурсу має право відмовитися, або припинити проведення конкурсу, якщо проведення конкурсу стало неможливим за обставин, які від нього залежать. Уразі відмови засновника від проведення конкурсу з інших підстав учасник конкурсу має право на відшкодування витрат, які були ним понесені для підготовки до участі у конкурсі.

Викладений вище матеріал дає нам можливість зробити наступний висновок: Недоговірні зобовязання - це зобовязання які виникають і за відсутності укладеного між сторонами договору, відповідно до певних юридичних фактів. Ці зобовязання можуть виникати як із неправомірних дій (заподіяння шкоди), так і правомірних (публічна обіцянка винагороди тощо).

Публічна обіцянка винагороди - це звернення до невизначеного кола осіб обіцянка майнової винагороди за досягнення обумовленого результату тому, хто досягне цього результату. Зобовязання з оголошенням конкурсу виникають не по досягненню єдиного чи бажаного результату, а в результаті визначення кращого з представлених на конкурс. Вчинення дій в майнових інтересах іншої особи без її доручення - це вид зобовязань, який був розроблений ще римськими юристами. ЦК України передбачає новий вид зобовязань - які виконують внаслідок рятування здоровя та життя фізичної особи, майна фізичної або юридичної особи.


Висновки


Викладений вище матеріал дає нам можливість зробити наступні висновки. Зобовязання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання цього обовязку. У зобовязальному правовідношенні встановлена певна визначеність осіб, які беруть участь у зобовязанні. Для таких зобовязань характерний особливий правовий зв'язок між субєктами: зобовязання опосередковують процес переміщення матеріальних благ; уповноваженій особі кореспондується певний зобовязаний субєкт, відомий уже на момент виникнення зобовязання; у зобовязанні найбільше значення має можливість уповноваженої особи вимагати певної поведінки у зобовязаної особи; головний зміст обовязку боржника становить перевага у здійсненні активних дій, причому їх зміст конкретизується в законодавстві або в договорі; субєктивні права в зобовязанні залежать від його виникнення, типу і виду зобовязання. Зобовязання складається з трьох елементів: субєктів, обєктів, змісту. Субєктами є юридичні і фізичні особи, обєктом - певна поведінка зобовязаної особи, змістом - субєктивні права та обовязки їх учасників. Зобовязальні правовідносини відрізняються від інших, вони є майновими правовідносинами, при примусовому виконанні цього зобовязання використовуються метод влади і підкорення. Субєктами зобовязання є юридичні і фізичні особи, кредитор і боржник. Кредитор виступає в ролі активної сторони, оскільки він має право вимагати від боржника виконання його обовязку. Боржник - пасивний учасник, на ньому лежить обовязок здійснити дію на користь кредитора. Досить часто у зобовязанні на стороні боржника або на стороні кредитора беруть участь декілька осіб, це називається множинністю осіб в зобовязанні, яка може бути пасивною або змішаною. Змішана множинність - коли в зобовязанні беруть участь декілька осіб з кожної сторони. За підставою виникнення зобовязання поділяються на договірні та позадоговірні. До договірних зобовязань відносяться: догові купівлі-продажу, поставки, міна, дарування, рента, довічне утримання, постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу;зобовязання з передачі майна у користування - найм, прокат, лізинг, позичка, найм житла; договори страхування, доручення, комісії, управління майном, позики, кредиту, банківського вкладу, факторингу, договір комерційної концесії (франчайзинг).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обовязків. Це найбільш поширений вид право чинів. До зобовязань, що виникають з договорів, застосовуються загальні положення, якщо інше не витікає з договору або закону. Договір є вольовим актом сторін. Сторони є вільними в укладенні договору. Вони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства. Через договір забезпечується цивільний, товарно-грошовий оборот в суспільстві, забезпечується задоволення інтересів учасників обороту. Договори класифікують за різними підставами: за розподілом обовязків між сторонами (односторонні, двосторонні); За наявністю зустрічного відшкодування (відплатним, безоплатним); за моментом виникнення договору (консенсуальний, реальний); договір основний та додатковий, договори основні та попередні, договори, укладені на користь контрагентів і третіх осіб, договори речові та зобовязальні, публічні, приєднання. Договір вважається укладеним в місті проживання фізичної особи або за місцезнаходженням юридичної особи, яка зробила пропозицію укласти договір, якщо інше не встановлено договором. Зміна договору у звязку з істотною зміною обставин допускається за рішенням суду у виняткових випадках, коли розірвання договору суперечить суспільним інтересам або потягне для сторін шкоду, яка значно перевищує затрати, необхідні для виконання договору на умовах, змінених судом. У разі розірвання договору зобовязання припиняється. Діловій практиці також відомо і пролонгація дії договору на новий строк. Застереження про порядок пролонгації договору може містить і в самому тексті договору, а також здійснювати шляхом укладення додаткової угоди до договору. Підстави виникнення зобовязань - це певні юридичні факти або їх сукупність, з настанням яких правові норми повязують виникнення зобовязальних відносин між кредитором і боржником. За своїм змістом припинення зобовязання означає, що з відповідного моменту боржник перестає бути боржником, а кредит - кредитором, і будь-які вимоги, які кредитор раніше міг заявити боржникові, виходячи із даного зобовязання, стають юридично не можливими.

Крім договірних зобовязань, законодавство передбачає також недоговірні зобовязання, що виникають з інших підстав, ніж договір, тобто це може бути правочин, інші юридичні факти чи закон. Це такі зобовязання, що виникають і за відсутності укладеного між сторонами договору чи інших фактів. Ці зобовязання можуть виникати як із неправомірних дій, так і правомірних дій. Існують таки види не договірних зобовязань : публічна обіцянка винагороди; вчинення дій в майнових інтересах іншої особи без її доручення; рятування здоровя та життя фізичної особи, майна фізичної або юридичної особи; відшкодування шкоди; набуття збереження майна без достатньої правової підстави;

Істотні зміни в історичному розвитку країни та радикальні економічні, політичні та соціальні перетворення відбуваються у сфері відносин власності, суспільного виробництва, обігу капіталу. Автор вважає що, реалізації цих завдань сприяє інститут зобов'язального права. Його правові норми регулюють майнові відносини, що виникають у разі відчуження майна, надання послуг, виконання робіт, заподіяння шкоди або безпідставного придбання майна.

Разом з усталеними поняттями про зобов'язальні правовідносини, виконання зобов'язань, способи забезпечення їх виконання розглядаються й такі, раніше нетрадиційні види зобов'язань, як: зобов'язання, пов'язані з захистом прав споживачів; договори купівлі-продажу об'єктів приватизації; договори купівлі-продажу на біржах та особливості їх правового регулювання; договори постачання енергетичними та іншими ресурсами та ін. В розділах розглянуто склад, класифікації зобовязання, договірні та недоговірні зобов'язання, Зобовязання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.


Список використаних джерел


. Конституція України // Відомості Верховної Ради України. - 1996. № 30. - ст. 141.

. Цивільний кодекс України від 16.01.93 р., К. - Атака, 2003.

. Господарський кодекс України від 16.01.03. // Відомості Верховної Ради Кураїни. - № 18 - 22. - ст. 144.

. Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органами дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду» від.1.12.1994р.//Відомості Верховної Ради України. - 1995р. - № 1 - ст. 490.

. Про судову практику в справах по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди: Постанова Пленуму Верховного суду України від 31.03.1995р. //Вісник Верховного Суду України. - 1996. - №1.

. Цивільно-правові засоби захисту прав споживачів (покупців): Монографія. - К.: Юмана, 1998. - С. 224.

. Агарков М.М. Обязательство в праве. - М, 1940.

. Гражданское право України./ Под ред. проф. Пушкина А.А и доц. Самійленко В.М. - Х.,1996

. Цивільне право України: підручник, у 2кн./ Дзера О.В, Боброва Д.В., Кузнєцової Н.С. - К.: Юрінком Інтер,2002.с.630

. Українське Цивільне право: Заіка Ю.О. Навчальний посібник. - 2-е вид. змін. і доп. - К.: Всеукраїнська асоціація видавців «Правова єдність»,2008.-368с.

. Гражданское право Украины. Часть ІІ: Учебное пособие /( Под редакцией Слипченко С.А., Кройтер В.А) - Харьков : Єспада,200

. Дашков П.П., Бризгалін А.В. Комерційний договір: від укладання до виконання. - К.,1996.

. Загулько А.И.Обязательства о возмещении вреда, приченённого субьектами гражданського права - Х.: Консул, 1996.

. Иоффе О.С. Обязательственное право - М., 1975.

. Цивільне право України: підручник. Заіка Ю.О., Бірюков І.А., Співак В.М. 2000. С. 300.

. Науково-практичний коментар до Цивільного законодавства України.: (В 4т)/ Ярема А.Г., Карабань В.Я. та ін. Т.3 - К.:А.С.К.; Севастополь. Ін-т юрид. Дослідження., 2005.С. 928.

. Новицкий И.Б., Лунц П.А. Общее учение об обязательстве. - М., 1950.

. Красавчиков О.А. Гражданско-правовой договор: понятие, содержание, функции: Сб. Гражданско-правовой договор и его функции. - С. 1980.

. Зразки юр.документів. Вид. ІІ, перероб. та доповн. - Х.: ТОВ «Одісей». 2007. - С. 336.

. Цивільне право: Підручник. За ред. колегією Дзера О.В.,.Боброва Д.В. - К.: Вентурі., 1997. - С. 544

. Зобовязальне право: Навч. Посібник.О.В. Дзера. К.: 1998

. Гордон М.В. система договоров в гражданском праве // Учёные записки Харьковского юридического института. - 1954.- Вип. 5.

. Цивільне право України. Академічний курс, загальна частина /За ред.. Я.М. Шевченко, К.: Видавничий дім 2003.

. Коментар до Цивільного кодексу України. - Харків, Одісей, 2003.

. Зобовязальне право:теорія і практика./ Дзера О.В., Луць В.В. та ін./ За ред. Дзери О.В. - К.: Хрінком. 1998. - С. 912

. Брагинський М. І. Витрянський В.В. Договірне право. Загальні положення. - М.: Статут, 1997 - С. 682

. Цивільне право України. Книга перша.: Підручник. У 2 книгах. /Боброва Д.В., Дзера О.В., Довгерт А.С. та ін. /За ред. О.В.Дзери та Н.С. Кузнєцової. - К.: Хрінком Інтер, 1999. - С. 864

. Цивільне право. Загальна частина. \ Півдопригора О.А, Боброва Д.В., Дзера О.В. та ін. \ Під ред. Підопригори О.А., Бобрової Д.В. - К.: 1995. - С. 416

. Цивільне Право України. Практикум: Навч. посібник. - К.: Центр учбової літератури, 2007 - С. 408

. Ярошенко К.Б. Обязательства вследствие причинения вреда // Хозяйство и право. - 1996. - №12.


Додаток 1


ДОГОВІР КУПІВЛІ-ПРОДАЖУ КВАРТИРИ


Місто Вінниця, перше березня дві тисячі девятого року.

Ми, що підписалися: гр. Пушкін Дмитро Миколайович, (ідентифікаційний номер 7070800956), що мешкаю за адресою: м. Вінниця, вул.. Нагорна 89 кв.1, з однієї сторони, іменований у подальшому «Продавець» та гр.Латіва Олена Михайлівна, (ідентифікаційний номер 2066754400), Черкасова Катерина Михайлівна, (ідентифікаційний номер 9999977001), яка діє від свого імені та як законний представник від імені та в інтересах свого малолітнього сина Черкасова Михайла Миколайовича, 22 листопада 2001 року народження, (ідентифікаційний номер 0101100205), що мешкає за адресою: м. Вінниця, вул. Воззєднання 28 кв.25, з другої сторони, іменовані у подальшому «Продавці», а також Черкасов Микола Миколайович (ідентифікаційний номер 0708090302), що мешкає за адресою: м. Вінниця, вул. Воззєднання 28 кв.25, який діє як законний представник від імені і в інтересах згаданого вище малолітнього сина гр. Черкесова Михайла Миколайовича, попередньо ознайомлені з вимогами чинного законодавства щодо недійсності правочинів, розуміючи значення своїх дій, діючи добровільно, без будь-якого примусу, як фізичного так і морального, уклали цей договір про нижченаведене:

.Предмет договору

.1. Громадянин Сушкін Дмитро Миколайович продав, а громадяни Латіва Олена Михайлівна, Черкасов Михайло Миколайович, Черкасова Катерина Михайлівна купили в рівних частках кожний квартиру під

№ ____ у будинку під №____ по вулиці __________ у місті Вінниці, яка складається з 2(двох) житлових кімнат, загальною площею 51,0 кв., в тому числі, житловою площею 28,6 кв., м.

.2.Вказана квартира належить продавцю на підставі договору дарування, посвідченого приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу 07.03.1997 року, зареєстрованим №______, зареєстрованого в Вінницькому міському бюро технічної інвентаризації та реєстрації обєктів нерухомості 01.07.1997 року, в книзі пр., на ст. 80, за номером 460, реєстраційний номер №_____.

.3. «Продавець» гарантує, що: незастережених недоліків, які значно знижують цінність або можливість використання за цільовим призначенням, зазначеної в цьому договорі квартири, немає; від покупців неприховано обставин, які мають істотне значення для цього договору; усі інженерні комунікації, котрі знаходяться в квартирі, перебувають у робочому стані і функціонують за призначенням; до укладення цього договору квартира іншим особам не відчужена; під забороною (арештом) та в заставі , в тому числі, податковій заставі не перебуває; боргом за житлово-комунальні послуги не обтяжена; як внесок до статутного юридичних осіб не передана, як юридична адреса не використовується; щодо квартири відсутні судові спори; самовільних переобладнань немає; окрім продавця ніхто в цій квартирі не зареєстрований та не проживає; внаслідок продажу квартири не буде порушено прав та законних інтересів інших осіб, в тому числі, неповнолітніх, малолітніх дітей, непрацездатних та інших осіб, яких продавець зобовязаний утримувати за законом чи договором; квартира не надана в користування наймачам (орендарям); обтяжень, а також будь-яких прав у третіх осіб щодо квартири немає; квартира не належить до памяток історії та культури; будинок, в якому знаходиться квартира, не визнано аварійним або таким, що підлягає зносу: договір не укладається під впливом тяжкої для покупця обставини; квартира знаходиться у стані, повністю придатному для використання їх за цільовим призначенням.

.4.«Продавець» свідчить, що квартира належить йому на праві особистої приватної власності.

.5. Відчужувана квартира оглянута «Покупцями». Недоліків, які перешкоджають використанню квартири за цільовим призначенням, на момент огляду не виявлено. Претензій до «Продавця» щодо якісних характеристик відчужуваної квартири покупці не мають.

. Ціна договору.

.1. Продаж квартири здійснюється за 70600 (сімдесят тисяч шістсот) гривень, які продавець повністю отримав від покупців до підписання договору.

.2. Сторони підтверджують факт повного розрахунку за продану квартиру.

.3. Оціночна вартість відчужуваної квартири, згідно з витягом з реєстру прав власності на нерухоме майно, виданого Комунальним підприємством «Вінницьке міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації обєктів нерухомості» 20.10.2006 року № _____складає 70600 (сімдесят тисяч шістсот) гривень.

. Права та обовязки сторін

.1 Обов'язки Продавця:

.1.1. Передати квартиру покупцям у стані, що відповідає санітарним та технічним нормам щодо житлових приміщень й умовам цього договору.

.1.2. Зберігати майно у випадку, якщо права власності на майно перейде до покупців раніше передання речі.

.2. Правила Продавця:

.2.1.Вимагати прийняття квартири покупцями у стані, що відповідає санітарним та технічним нормам щодо житлових приміщень й умовам цього договору.

.3.Обов'язки Покупців:

.3.1.Прийняти квартиру у стані, що відповідає санітарним та технічним нормам щодо житлових приміщень й умовам цього договору.

.4. Правила Покупців:

.4.1. Вимагати від продавця передачі квартири у стані, що відповідає санітарним та технічним нормам щодо житлових приміщень й умовам цього договору.

.4.2. Вимагати від продавця виконання інших обовязків за цим договором.

. Інші умови.

.1. Вимоги законодавства щодо змісту і правових наслідків правочину, що укладається сторонами, їм розяснено нотаріусом. Сторони підтверджують, що цей договір не носить характеру уявного та удаваного правочину.

.2. Зміст ст.190 Кримінального кодексу України, ст. ст.13, 15 Закону України « Про обєднання співвласників багатоповерхового будинку» від.29.11.2001 року, п. 13 Правил користування приміщенням житлових будинків та при будинковими територіями, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.1992 року, за № 572, сторонам розяснено.

.3. Витрати за посвідчення цього договору сплачують «Покупці».

.4. Цей договір підлягає державній реєстрації. Також необхідно здійснити державну реєстрацію права власності.

.5. Цей договір складений у двох примірниках, один з яких зберігається у справах нотаріуса, а інший видається «Покупцям» .

.6. Всі спори, які випливають з цього договору, сторони вирішують згідно з діючим законодавством України. Таке ж правило діє у разі протиріччя цього договору імперативним нормам чинних законодавчих актів.

.7.Відповідальність сторін встановлюється згідно з чинним законодавством.

.8. Всі зміни і доповнення до цього договору, повинні бути нотаріально посвідчені.

.9. Право власності на вказану квартиру виникає у «Покупців» з моменту державної реєстрації цього договору.

Підписи:

«ПРОДАВЕЦЬ»____________________________

В звязку з тим, що гр., Латіва Олена Михайлівна є глухонімою, текст договору перекладено їй усно з української мови на дактильну мову перекладачем-дактолологом Вороніною Мариною Євгенівною.

ПЕРЕКЛАДАЧ_____________________________

«ПОКУПЦІ»_______________________________

Від імені малолітнього учасника__________________________________

листопада 2008року цей договір посвідчений мною, __________________,

Приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу.

Договір підписано сторонами у моїй присутності. Особи сторін встановлено, їх дієздатність, повноваження представників, а також належність Пушкіну Дмитру Миколайовичу відчужуваної квартири перевірено.

При цьому засвідчую справжність підпису перекладача Вороніної Марини Євгенівни, яка зробила усний переклад тексту договору з української мови на дактильну мову.

Згідно зі ст.. 210 Цивільного кодексу України цей договір підлягає державній реєстрації.

Зареєстровано в реєстрі за №______

Стягнуто оплату згідно зі ст. 31 Закону України « Про нотаріат».

Приватний нотаріус


Додаток 2


ДОГОВІР МІНИ


Місто Вінниця, другого вересня дві тисячі восьмого року.

Ми, що підписалися» гр. Сонячкін Микола Дмитрович (ідентифікаційний номер 3040506070), що мешкає за адресою: м. Вінниця, вул. Пирогова 6, з однієї сторони, гр. Бунін Михайло Олегович ((ідентифікаційний номер 3040505848), який мешкає за адресою: м. Вінниця, вул. Бригадна, буд.10, з другої сторони, попередньо ознайомлені з вимогами чинного законодавства щодо недійсності право чинів, розуміючи значення своїх дій , діючи добровільно, без будь-якого примусу, як фізичного так і морального, уклали цей договір про нижченаведене:

. Гр. Сонячкин Микола Дмитрович міняє земельну ділянку площею 0,0195 га, яка є частиною земельної ділянки загальною площею 0,1000 га, розташованої по вулиці Пирогова,6, у місті Вінниці, із цільовим призначенням земельної ділянки - дачне будівництво. Земельна ділянка належить гр. Сонячкіну Миколі Дмитровичу на підставі державного акта на право приватної власності на землю сер. ОД № 483000, виданого Вінницькою міською радою народних депутатів______ року, акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 1555/6800,

на земельну ділянку площею 0,0195 га, яка є частиною земельної ділянки загальною площею 0,0540га, розташованої по вулиці Пирогова, 6, у місті Вінниці, , із цільовим призначенням земельної ділянки - дачне будівництво. Земельна ділянка належить гр.. Буніну Михайлу Олеговичу на підставі Державного акта про право приватної власності на землю сер. ОД № 062000, виданого Вінницьким міським управлінням земельних ресурсів______ року, акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю та права постійного користування землею, договір оренди на землі за № 010550502000.

. Експертна оцінка земельної ділянки, що належить гр. Сонячкіну Миколі Дмитровичу, складає 200000 ( двісті тисяч) гривень, згідно з висновку про експертну вартість земельної ділянки, видану Вінницьким міським Управлінням земельних ресурсів 01.09.2007 року за № 220 /К.

. Експертна оцінка земельної ділянки, що належить гр. Буніну Михайлу Олеговичу, складає 200000( двісті тисяч) гривень, згідно з висновком про експертну вартість земельної ділянки, видану Вінницьким міським Управлінням земельних ресурсів 01.09.2006року за №221/К.

. Сторони оцінюють земельну ділянку, що належить гр. Сонячкіну Миколі Дмитровичу, в суму 200000 (двісті тисяч) гривень.

. Сторони оцінюють земельну ділянку, що належить гр. Буніну Михайлу Олеговичу, в суму 200000 (двісті тисяч) гривень.

. Міна здійснюється без доплати.

. Сторони свідчать. Що вищезазначені обєкти, які є предметом цього договору, вільні від будь-яких майнових прав і претензій третіх осіб, як в межах так і за межами України, про які в момент укладання цього договору сторони не могли знати, а також свідчать, що згадані земельні ділянки нікому іншому не продані, не подаровані , не заставлені, у спорі і під забороною (арештом) не значаться, не здані в оренду, судового спору щодо них не має , що вони не є внеском до статутного фонду інших юридичних осіб, заборгованості по податках чи інші платежів, які б стосувалися відчужуваних земельних ділянок, немає.

. витрати за посвідчення цього договору сторони сплачують в рівних частках.

. Цей договір складений у трьох примірниках, один з яких зберігається у справах нотаріуса, а інші видаються сторонам.

. Право власності на предмети міни виникає після одержання сторонами Державних актів про право приватної власності на землю та їх державної реєстрації.

. Всі спори які випливають з цього договору, сторони вирішують згідно з діючим законодавством України.

Підписи:

ПІДПИС____________________

ПІДПИС____________________

вересня 2006 року цей договір посвідчений мною, _________________, приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу.

Договір підписаний сторонами у моїй присутності. Особи сторін встановлено, їх дієздатність, а також належність відчужуваних земельних ділянок, що обмінюються, громадянам Сонячкіну Миколі Дмитровичу, Буніну Михайлу Олеговичу перевірено.

Цей договір підлягає державній реєстрації в Вінницькій міській раді.

Зареєстровано у реєстрі за №________.

Стягнуто оплату згідно зі ст.31 Закону України «Про нотаріат» .

Приватний нотаріус


Додаток 3


ДОГОВІР ДАРУВАННЯ КВАРТИРИ


Місто Вінниця, четвертого вересня дві тисячі восьмого року.

Ми, що підписалися: гр. Дмитрова Ганна Олександрівна (ідентифікаційний номер 1090708023), що мешкає за адресою: м. Вінниця, вул. Гонти 1, кв.5, з однієї сторони, іменована у подальшому «Дарувальник» та гр. Дмитров Євген Петрович(ідентифікаційний номер 1090705963) , що мешкає за адресою: м. Вінниця, вул. Гонти 1, кв.5, з другої сторони, іменований у подальшому «Обдарований», попередньо ознайомлені з вимогами чинного законодавства щодо недійсності право чинів, розуміючи значення своїх дій, діючи добровільно, без будь-якого примусу, як фізичного так і морального, уклали цей договір про нижченаведене:

.Громадянка Дмитрова Ганна Олександрівна подарувала, а громадянин Дмитров Євген Петрович прийняв в дар квартиру під№1 (першому) у будинку під№5 (пять) по вулиці Гонти у місті Вінниці, яка складається з 1-єї житлової кімнати, загальною площею 48,3 кв.м, в тому числі, житловою площею - 31,8 кв.м.

Вищезазначена квартира належить «Дарувальнику» на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого державним нотаріусом Восьмої винницької державної нотаріальної контори_______року за реєстровим №_____, зареєстрованого в комунальному підприємстві «Вінницьке бюро технічної інвентаризації та реєстрації обєктів нерухомості» _______року в реєстровій книзі № 19 доп. на сторінці № 11за реєстровим №52; реєстраційний номер №______.

.Цей дар сторони оцінюють в 8120 (вісім тисяч сто дводцять) гривень.

. Інвентаризаційна оцінка квартири згідно з витягом з реєстру прав власності на нерухоме майно, виданого КП «Вінницьке бюро технічної інвентаризації та реєстрації обєктів нерухомості» № ______ від 19.08.2008року складає 8120 (вісім тисяч сто дводцять) гривень.

. «Дарувальник» гарантує, що квартира, яка є предметом цього договору, на момент його укладання, нікому іншому не продана, не подарована, не заставлена, заборону на арешт на неї не накладено, спору щодо неї немає, прихованих недоліків, а також прав у третіх осіб, в тому числі малолітніх та неповнолітніх, як у межах так і за межами України немає, як внесок до статутного фонду юридичних осіб не внесена, боргом за житлово-комунальні послуги не обтяжена та заявляє, що відносно зазначеної квартири договори оренди чи найму житлового приміщення не укладені, сервітути відносності.

. Витрати за посвідчення цього договору сплачує « Обдарований» .

. Право власності на вказану квартиру виникає у « Обдарованого» з моменту її прийняття. Сторони домовились, що під передачею квартири за цим договором слід вважати символічну передачу ключів.

. Зміст ст. 190 Кримінального кодексу України, ст. ст. 13,15 Закону України «Про обєднання співвласників багатоповерхового будинку» від 29.11.2001 року, п. 13 Правил користування приміщеннями житлових будинків та при будинковими територіями, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.1992 року, за №572, сторонам розяснено.

. Всі спори, які випливають з цього договору, сторони вирішують згідно з діючим законодавством України.

. Цей договір складений у двох примірниках, один з яких зберігається у справах нотаріуса, а інший видається « Обдарованому».

Підписи:

«ДАРУВАЛЬНИК»____________________

«ОБДАРОВАНИЙ»____________________

вересня 2008 року цей договір посвідчений мною _________________, приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу.

Договір підписаний сторонами у моїй присутності за адресою: м. Вінниця, вул.. Гонти,3, кв.57, куди мене було запрошено в звязку з хворобою дарувальника. Особи сторін встановлено, їх дієздатність, а також належність Дмитровій Ганні Олександрівни відчужуваної квартири перевірено.

У відповідності до статті 210 Цивільного кодексу України цей договір підлягає державній реєстрації.

Зареєстровано у реєстрі за №________.

Стягнуто оплату згідно зі ст.31 Закону України «Про нотаріат» .

Приватний нотаріус


Зміст Вступ Розділ I. 3агальна характеристика зобовязальних правовідносин 1.1 Поняття та ознаки зобовязального права .2 Склад зобовязання .3

Больше работ по теме:

КОНТАКТНЫЙ EMAIL: [email protected]

Скачать реферат © 2017 | Пользовательское соглашение

Скачать      Реферат

ПРОФЕССИОНАЛЬНАЯ ПОМОЩЬ СТУДЕНТАМ