Зміст соціально–педагогічної діяльності з проблемними сім’ями

 

ЗМІСТ


ВСТУП

РОЗДІЛ 1 Проблемна сімя як негативне соціальне явище

1.1Поняття та основні категорії проблемних сімей

1.2Вплив сімейного неблагополуччя на соціалізацію дитини

РОЗДІЛ 2 Зміст соціально-педагогічної діяльності з проблемними сімями

.1 Робота з проблемними сімями в системі соціальних інституцій

.2 Напрями соціально - педагогічної допомоги проблемним сімя

.3 Соціальна реабілітація дітей - вихованців проблемних сімей

ВИСНОВОК

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ


ВСТУП


У своїй роботі я розкрила проблеми сучасної сім'ї, її склад і взаємини, існування сім'ї в складних сучасних умовах, потреби і самореалізацію сім'ї, як соціального осередку суспільства, і, найважливіше, види, способи і організацію допомоги сім'ї.

Актуальність дослідження: Сімя в усі часи була основою суспільства, осередком формування особистості. На тому етапі розвитку суспільства, коли ще не було шкіл, системи громадського виховання, батьки несли відповідальність за виховання дітей. І ця відповідальність була не лише перед собою, а й перед громадою, суспільством. Тому в народі найбільше цінували людей, які виховали порядних дітей. Соціальне здоровя суспільства, держави в цілому залежало передусім від виховної діяльності сімї. З розвитком суспільних відносин у XX ст., коли зявилась широка мережа дошкільних виховних закладів, загальноосвітніх шкіл, інших інституцій соціального виховання, роль сімї у вихованні була принижена.

Для українського суспільства є актуальною проблема неблагополучних сімей. Вона вимагає свого розв'язання, оскільки сім'я - найперший фактор соціалізації дитини, від неї залежить, яким буде наше майбутнє, наше суспільство.

На жаль в нашому суспільстві все частіше зустрічаються родини які не виконують своїх соціальних функцій. Саме тому вивчення рівня на якому здійснюється соціальна допомога неблагополучним сімям є актуальною.

Сімя виступає насамперед провідним важливим чинником соціалізації особистості на мікрорівні. Її основні соціалізуючи функції полягають у забезпечені фізичного та емоційного розвитку індивіда, формуванні статевої ідентифікації дитини, її розумового розвитку, а також розвитку здібностей і потенціальних можливостей, забезпеченні дитині почуття захищеності; формуванні ціннісних орієнтацій особистості; оволодіння дитиною основними соціальними нормами [1, 59].

Вивченням питань сімейного виховання займалися багато науковців, з них можна виділити таких як А. Й. Капська, С. Калашников, С. Назарова, І. Трубавіна, Е. І. Холостова, В.М. Шахрай, Федоренко Р.П., Мудрак С.М. і багато інших.

Обєкт дослідження: процес соціально - педагогічної діяльності з проблемною сімєю.

Предмет дослідження: організація соціально - педагогічної допомоги проблемним сімям.

Мета дослідження: вивчення феномену проблемної сімї та змісту соціально - педагогічної діяльності з проблемними сімями.

Завдання дослідження:

-визначити поняття "неблагополучна сімя " та категорії таких сімей;

-описати наслідки впливу проблемної сімї для формування особистості дитини;

проаналізувати специфіку роботи з проблемними сімями в системі соціальних інституцій;

висвітлити шляхи соціальної реабілітації дітей, що виховуються в проблемних сімях.


РОЗДІЛ 1. ПРОБЛЕМНА СІМЯ ЯК НЕГАТИВНЕ СОЦІАЛЬНЕ ЯВИЩЕ


1.1 Поняття та основні категорії проблемних сімей


Сімя - соціальне утворення, що має в кожному конкретно - історичному типі суспільства свою специфіку, свої традиції в національній культурі. Сучасна сімя визначається як соціальна група, яка складається з чоловіка та жінки, котрі перебувають у шлюбі, їх дітей (власних або прийомних) та інших осіб, поєднаних родинними звязками з подружжям, кровних родичів і здійснює свою життєдіяльність на основі спільного економічного, побутового, морально - психологічного укладу, взаємної відповідальності, виховання дітей. Приймаючи сімю в якості обєкта соціально - педагогічної роботи і виділяючи її як складну соціальну систему, в контакті з нею необхідно враховувати, що часто зустрічаються сімї, які складаються з багатьох поколінь, у таких сімях її члени живуть разом, починаючи з дітей і закінчуючи бабусею та дідусем; Не менш розповсюдженою в сучасних умовах є нуклеарна сімя, яка складається із чоловіка, дружини та одного або двох дітей [2, 108].

Сімя складається з трьох підсистем: чоловіка - жінки; батьки - діти; дитина - дитина. Ці системи є автономними, проте взаємозалежними в повсякденному житті.

Неблагополучні сімї - неповні; сімї, в яких батьки ведуть аморальний спосіб життя; сімї зі стійкими конфліктами між батьками та дітьми; сімї "нових" українців, зовні благополучні, але такі, що систематично припускають серйозні педагогічні промахи внаслідок педагогічної неосвідченності, безграмотності (надмірна батьківська любов, застосування фізичних покарань, формальне ставлення до дитини, неврахування індивідуально - психологічних особливостей дитини в процесі сімейного виховання) [2, 108].

Прийнято поділяти всі сім'ї на два види:

Функціональні - ті, що вирішують всі проблеми і не доводять до хронічних конфліктів, розлучень тощо; де виховання дитини відбувається в умовах повного взаєморозуміння, батьки прислухаються до думки дитини, враховують її інтереси у прийнятті рішень; де спілкування будується на взаємній довірі, повазі, чуйності, доброзичливості, уважності один до одного, доброті;

Не функціональні - проблемні, кризові, ті, що намагаються спрямувати всі зусилля на безнадійну спробу жити без проблем, але заходять у своїх стосунках до межі розлучень, тривалих сімейних конфліктів, образ тощо, що дуже негативно впливає на розвиток особистості дитини, приводить до агресії, неврозу, депресивного стану та інших розладів [7, 168].

Виходячи з основних функцій сім'ї, можна назвати такі типи сімей:

1. Залежно від виконання матеріально-економічної функції:

- за рівнем матеріальної забезпеченості - бідні, малозабезпечені, забезпечені, багаті;

- за професійною приналежністю, освітнім рівнем, віком, ставленням, до релігії та за особливими умовами сімейного життя - сім'ї робітників, службовців, акторів, вчителів та ін.; студентські сім'ї; неповнолітніх; баптистів, мусульман; моряків, космонавтів, висококваліфікованих спортсменів, геологів та ін.

2. Залежно від виконання житлово-побутової функції, за структурою сім'ї та особливостей проживання:

- за складом сім'ї (структурою): неповні, прості нуклеарні (батьки і діти), складні (батьки, діти, дідусі, бабусі - у різних варіантах); великі (батьківська пара, декілька дітей зі своїми сім'ями - три і більше подружніх пар).

3. Залежно від виконання демографічної функції:

- за кількістю дітей в сім'ї: бездітні, одно дітні, малодітні (2 дитини), багатодітні (3 і більше дітей до 16 років);

- за однорідністю соціального складу: однорідні (сім'я складається з представників однакових соціальних прошарків - робітничі сім'ї, сім'ї інтелігентів, сім'ї вчених і т.д.) - їх налічують до 70 відсотків; різнорідні сім'ї (члени сім'ї мають різну освіту, професію. У таких сім'ях у їх членів загальних інтересів менше) за регіональним принципом (міські, сільські);

- за тривалістю подружнього життя - сім'ї молодожонів (до 1 року); сім'ї з тривалістю подружнього життя від 1 до 3 років і т.п.

4. Залежно від виконання комунікативної функції:

- сім'ї за типом керівництва - рівноправні, демократичні; авторитарні (підпорядкування одного члена подружньої пари іншому);

- за типом юридичних взаємостосунків - побудовані на шлюбних стосунках; позашлюбні (співжиття без оформлення шлюбу); оформлені юридично, але проживають окремо;

- за юридичними взаємостосунками батьків та дітей - чоловік і жінка живуть з різними дітьми; чоловік або жінка (чи обидва) мали дітей до вступу в шлюб, зведені діти; усиновлені діти; опікунські сім'ї;

- за якістю емоційно-психологічних взаємостосунків у сім'ї: гармонійні; конфліктні; емоційно неврівноважені; дезорганізовані (панує страх, культ сили);

- соціально неблагополучні (мають негативні взаємостосунки з морально-правовими органами суспільства);

- сім'ї зі специфічними проблемами - сім'ї з психічними та фізичними захворюваннями; сім'ї правопорушників; сім'ї алкоголіків, наркоманів; сім'ї з захворюваннями на СНІД; сім'ї зі схильністю до суїциду; сім'ї інвалідів.

5. Залежно від виконання виховної функції:

благополучні;

- неблагополучні (в тому числі, зовні благополучні);

- сім'ї групи ризику.

З точки зору соціальної роботи найбільшої уваги з боку соціальних служб потребують сім'ї, яким потрібна соціально-психологічна, соціально-педагогічна допомога. До таких відносяться так звані неблагополучні сім'ї. До неблагополучних відносяться сім'ї, які повністю або частково втратили свої виховні можливості через ті чи інші причини. В результаті цього в таких сім'ях об'єктивно чи суб'єктивно складаються несприятливі умови для виховання дитини. Ці сім'ї характеризуються певними негативними проявами:

- батьки зловживають спиртними напоями, наркомани, ведуть аморальний спосіб життя, вступають у конфлікт з морально-правовими нормами суспільства (тобто припускають різні види правопорушень);

- з низьким морально-культурним рівнем батьків;

неповні сім'ї;

- зі стійкими конфліктами у взаємостосунках між батьками;

- зовні благополучні сім'ї, які допускають серйозні помилки, прорахунки у системі сімейного виховання внаслідок низької педагогічної культури та неосвіченості. Причому, такі помилки і прорахунки в системі сімейного виховання носять не ситуативний, а стійкий характер. Тобто в таких сім'ях постійно порушуються певні педагогічні вимоги. До зовні благополучних можна віднести сім'ї, у яких:

а) спілкування батьків з дітьми носить формальний характер;

б) відсутня єдність вимог до дитини;

в) безконтрольність з боку батьків за успішністю та поведінкою дитини або контроль носить однобічний характер;

г) надмірна батьківська любов;

д) надмірна суворість у вихованні, застосування фізичних покарань;

є) має місце насильство стосовно до жінки, дитини;

ж) не враховуються у процесі сімейного виховання вікові та індивідуально-психологічні особливості особистості дитини [6, 200 - 214].

В.М. Шахрай неблагополучні сімї поділяє на три групи:

превентивні - сімї, в яких проблеми мають незначний прояв і знаходяться на початковій стадії неблагополуччя;

сімї, в яких соціальні та інші протиріччя загострюють взаємостосунки членів сімї один з одним і оточенням до критичного рівня;

сімї, які втратили будь-яку життєву перспективу, інертно уставлені до своєї долі і долі своїх власних дітей [5, 55].

Отже, характерними ознаками проблемної сімї є матеріальні нестатки, аморальна та асоціальна поведінка дорослих і дітей, бездоглядність, викривлені моральні та духовні цінності, важка психолого-педагогічна атмосфера, споживацька психологія дорослих, емоційне відторгнення дитини, її фізичне і моральне пригнічення, сімейне насилля тощо.


1.2 Вплив сімейного неблагополуччя на соціалізацію дитини


Сім'я є своєрідним мікрокосмом, що відіграє дуже важливу роль у вихованні особистості. Довіра і страх, впевненість і боязливість, спокій і тривога, сердечність і теплота у спілкуванні на противагу відчуженості й холодності - всього цього дитина навчається у сім'ї [6, 200 - 214].

Сімейне неблагополуччя негативно позначається на формуванні особистості дитини. Дитяче виховання в умовах негативного емоційно-психологічного сімейного мікроклімату визначається ранньою втратою потреби у спілкуванні з батьками, егоїзмом, замкненістю, конфліктністю, впертістю, неадекватною самооцінкою (завищеною чи заниженою), озлобленістю, невпевненістю у своїх силах, недисциплінованістю, втечами з дому, бродяжництвом та ін. Все це свідчить, що діти з неблагополучних сімей мають більше причин для поповнення рядів важковиховуваних, правопорушників, наркозалежних.

Деформація особистісного розвитку підлітка з проблемної сім'ї, його психолого-педагогічна нестабільність починається з раннього дитинства. Саме на цій стадії дія несприятливих, іноді випадкових чинників, що можуть видатися малозначущими, виникають шкідливі для подальшого розвитку особистості ціннісні установки.

На відміну від суспільного, сімейне виховання засноване на почуттях любові, взаємоповаги, співчуття, співпереживання тощо. Вони визначають моральну атмосферу сім'ї та взаємини, що впливають на людину протягом життя. Якщо в сім'ї відсутня гармонія, а дорослим притаманні шкідливі звички, нещирість, брехливість, асоціальна поведінка, то розвиток особистості ускладнюється, сімейне виховання стає негативним чинником формування особистості дитини, сім'я набуває проблемного характеру.

Під впливом несприятливих соціальних, економічних, психолого-педагогічних чинників, притаманних проблемній сім'ї, в особистості підлітка відбуваються серйозні деформації. За даними соціологічних, психолого-педагогічних досліджень підліткам із таких сімей характерні труднощі при побудові взаємин з оточуючими людьми, поверховість почуттів, споживче відношення, звичка жити за підказкою інших, складність при побудові взаємин, порушення в сфері самосвідомості, поглиблення труднощів в опануванні навчального матеріалу, прояви брутальної поведінки, бродяжництво тощо. У стосунках із дорослими у підлітків з проблемної сім'ї виникають почуття своєї непотрібності, втрати своєї цінності та цінності інших людей.

Основним надбанням підліткового віку є самосвідомість, самооцінка, уявлення про себе як про суб'єкта діяльності, спілкування. Функціональна самосвідомість складається з єдності самопізнання, емоційно - ціннісного ставлення до себе, саморегуляції. Через самопізнання підліток усвідомлює свою значущість. Узагальнені результати пізнання та емоційно - ціннісного ставлення до себе закріплюються підлітком внаслідок відповідної самооцінки.

Уявлення про себе, як "Я" - образу формуються на основі різних оцінок своєї особистості, тому загальна самооцінка складається з багатьох складових: оцінки своїх моральних якостей, здібностей і можливостей у різних видах діяльності, зовнішності, місця в колективі тощо.

За несприятливих умов у підлітків формується суперечливий або негативний "Я"- образ, неадекватна самооцінка. Проблемний підліток перебуває у вкрай несприятливій соціальній та психолого-педагогічній позиції в родині, що перешкоджає виробленню чітких моральних орієнтирів та критеріїв, вона, в свою чергу, доповнюється несприятливою ситуацією в школі, колективі однолітків, що провокує формування заниженої соціально-значущої самооцінки особистості.

У цих умовах важливим чинником особистісного розвитку проблемного підлітка стає гуманістичне особистісно-зорієнтоване виховання як педагогічно керований процес культурної ідентифікації, соціальної адаптації і самореалізації особистості, в ході якого відбувається входження дитини в культуру, життя соціуму, розвиток усіх її творчих здібностей та можливостей. Основним механізмом цього процесу є активність особистості, включення у виховний процес в якості суб'єкта і його співавтора.

У підлітковому віці особистісно-зорієнтоване виховання спрямоване на інтенсифікацію фізичного, соціального та духовного визрівання особистості, яке створює підґрунтя для культурної самоідентифікації. Основні педагогічні передумови особистісного розвитку в цьому віці - це включення підлітків у ситуації вибору цінностей, їх осмислення, допомога в оцінці і самооцінці своїх дій та вчинків [15, 49 - 59].

Основними характеристиками самооцінки є ступінь адекватності, міра стійкості та значущості. За адекватної самооцінки підліток об'єктивно оцінює свої якості. Однак самооцінка може не відповідати реальним можливостям і об'єктивній оцінці підлітка, яку дають інші люди. У таких випадках мова йде про неадекватну самооцінку особистості, яка може бути завищеною або заниженою, тому що самооцінка різних сторін особистості може знаходитись на різних рівнях адекватності.

Значущість кожної складової самооцінки особистості також неоднакова. Вона пов'язана із певним видом діяльності, де підліток намагається самоствердитись. Невдачі викликають у підлітка переживання, примушують переглянути свої можливості, здібності, знизити рівень вибагливості або розпочати роботу із самовдосконалення.

На основі значущих самооцінок ґрунтується самоповага, що є узагальненою самооцінкою особистості, ступенем сприйняття себе як цілого. Самооцінка підлітка формується під впливом оточуючих: батьків, вчителів, товаришів, а також результатів власної діяльності. У підлітковому віці ставлення до себе йде на фоні підвищеної емоційності, ранимості, тривожності, протиріч. Підліток ще не вміє правильно ставитись до себе, своїх здібностей, якостей особистості як позитивних, так і негативних.

Адекватна самооцінка підлітка формується за сприятливих зовнішніх умов: вимогливості, справедливого ставлення та доброзичливості до підлітка в родині, об'єктивній педагогічній оцінці якостей особистості, результатів діяльності підлітка, адекватної громадської думки. За несприятливих умов оточуючого середовища та поганого виховання у підлітка формується невідповідна самооцінка. Підліток у такій сім'ї не спроможний виробити чіткі моральні критерії. Така ситуація в сім'ї доповнюється невідповідальним ставленням та позицією підлітка в навчальному закладі, що найчастіше призводить до формування заниженої самооцінки.

Така самооцінка підлітка спричиняє неадекватні, гострі переживання, невпевненість, почуття неповноцінності, незадоволення своїм місцем в колективі. Переживання сприяють формуванню у нього негативних якостей, відхилень у поведінці, аби уникнути негативної оцінки, він починає брехати, пристосовуватись і т. п. [9, 231].

Тривале заниження самооцінки в значущій для підлітка сфері призводить до низької самоповаги. Підліток із проблемної сім'ї, як правило, розчарований в собі, вважає себе невдахою, не вбачає можливості змінити своє положення, а його поведінка стає агресивною, вчинки брутальними: він хуліганить, бере участь у бійках, пограбуваннях слабших і молодших за себе, втікає з дому, вживає алкоголь, наркотичні та психотропні речовини. Занижена негативна оцінка особистості притаманна підліткам - жертвам сімейного насильства. У них виникає почуття провини, неповноцінності, безпорадності, що обумовлює деформацію особистості та поведінки.

Оцінюючи свої моральні якості, підліток із проблемної сім'ї досить адекватно зазначає, що він лінивий, недисциплінований, грубий, егоїстичний. Даючи оцінку своїй навчальній діяльності він байдужо характеризує свої знання як погані та несистематичні; підкреслює, що невідповідально ставиться до виконання будь-яких завдань.

Проте все це не викликає у нього тривогу, переживання, намагання виправити такий стан речей, змінити все на краще. До такого підлітка вчителю або вихователю дуже важко знайти підхід та переконати в необхідності працювати над собою. Підліток із проблемної сім'ї, в якого занижена самооцінка, як правило, вирізняється цинічним, зверхнім ставленням до оточуючих, часто значущість для нього полягає в сфері викривлених, удаваних, фальшивих цінностей, неправильних переконань, негативних звичок, розваг, відбувається заміна незначущих самооцінок іншими, з його точки зору значущими, не викликаючи при цьому протиріч.

Багато вчених вважають дану ситуацію певним компенсуючим фактором, який немов би відмежовує такого підлітка з проблемної сім'ї від психотравмуючих впливів неуспіху при виконанні якоїсь діяльності.

Формування правильної самооцінки залежить від моральної свідомості в цілому, яка, як правило, знаходиться на низькому рівні. Підліток неправильно розуміє зміст багатьох моральних понять (обов'язок, честь, гідність, добро, принциповість, дружба та ін.), не вбачає нічого поганого в таких якостях як грубість, брутальність, неповага до інших, розбещеність. Поведінка підлітка, який не має справжніх моральних орієнтирів, стає нестійкою та суперечливою. Він легко підпадає під негативний вплив, а викривлені моральні уявлення призводять до хибних установок і переконань, неадекватних форм самоствердження, що, в свою чергу, стає асоціальним засобом вирішення проблем.

Слід визначити такі характерологічні особливості підлітків із проблемних сімей, які необхідно враховувати педагогу:

відсутність цінностей, прийнятих у суспільстві (творчість, пізнання, активна діяльність);

переконаність у своїй непотрібності, неможливості досягти в житті чогось власними зусиллями, розумом і талантом, зайняти гідне місце у суспільстві та серед ровесників;

негативна проекція на себе життя батьків;

емоційне відторгнення підлітків з боку батьків і, одночасно, їхня психологічна автономія;

Серед соціально визначених цінностей на першому місці - щасливе сімейне життя, на другому - матеріальне благополуччя; на третьому - здоров'я.

Водночас ці цінності видаються підліткам із проблемних сімей недосяжними: це породжує внутрішній конфлікт і, як наслідок, психологічний стрес; втрата значущості та цінності освіти; підвищений рівень тривожності та агресивності; недостатній рівень самосвідомості та низька самооцінка; викривлення спрямованості інтересів: егоцентрична домінанта, домінанта зусиль; домінанта псевдоромантики [5, 53].

Отже, дітям, які виховувались в проблемних сімях дуже важко побудувати взаємовідносини з оточуючими, внаслідок їхньої неповноцінності в сфері відносин, не увага зі сторони батьків, не достатня кількість любові і зацікавленості до життя дитини ставить відбиток на всьому їх подальшому житті.


РОЗДІЛ 2. ЗМІСТ СОЦІАЛЬНО - ПЕДАГОГІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ З ПРОБЛЕМНИМИ СІМЯМИ


.1 Робота з проблемними сімями в системі соціальних інституцій


Різні типи сімей, які мають проблеми у взаємостосунках, вихованні дітей, організації своєї життєдіяльності, потребують соціальної допомоги, підтримки, у тому числі матеріального забезпечення, організації побуту, вирішення проблем репродуктивного здоровя, вільного часу. Існують такі види допомоги сімям, які здійснюють соціальні інституції:

-Соціально - демографічна: сімї багатодітні, бездітні, які розлучаються, сімї з неповнолітніми батьками.

-Матеріально - житлові: малозабезпечені сімї, які перебувають у поганих житлових умовах; вагітні жінки, матері, на утримані яких є неповнолітні діти, або які втратили роботу, потребують роботи зі скороченим днем чи вдома тощо.

Медико - соціальна: сімї з дітьми, батьками - інвалідами з фізичними та психічними захворюваннями, які зловживають спиртними напоями, вживають наркотичні речовини, мають прояви суїциду.

Психологічна та соціально - педагогічна:

1)Неблагополучні сімї - неповні, які ведуть аморальний спосіб життя, зі стійкими конфліктами між батьками та дітьми, сімї "нових" українців, зовні благополучні, але такі, що систематично припускають серйозні педагогічні прорахунки внаслідок педагогічної неосвіченості, безграмотності;

2)Діти і підлітки, які знаходяться у несприятливих сімейних умовах; у конфліктних взаємостосунках з батьками, вчителями, однолітками, сусідами; які залишились без опіки батьків;

)Вихованці дитячих будинків та шкіл - інтернатів; важковиховувані підлітки, які припускають антигромадські вчинки, хуліганські дії; бродяжать, жебракують, ізольовані в колективі однолітків, мають аморальну, протиправну, агресивну поведінку, вживають алкоголь, наркотики, психотропні речовини, мають суіцидні спроби;

)Підлітки, які зазнають насильства, негативного впливу за місцем проживання, навчання, мають внутріособистісні проблеми, роздратованість, невпевненість у собі, боязкість, соромязливість тощо.

-Соціально - правова: батьки перебувають у суперечності із законами суспільства, криміногенна обстановка в сімї, одного з батьків засуджено; молоді люди, які повернулися з місць позбавлення волі.

Кожна із зазначених категорій вимагає адекватної соціально- психологічної допомоги соціальних служб у підтримці та подоланні конфліктних ситуацій. Завдання полягає в тому, щоб захистити дітей, які зазнають різного роду насильства, від несприятливого впливу середовища, а також допомогти батькам у розвязуванні складних питань у сімейному вихованні, налагодити взаємостосунки цих батьків зі школою. Тобто допомогти батькам і дітям адаптуватися в оточуючому середовищі, налагодити систему взаємостосунків з державними органами та громадськими організаціями, безконфліктно розвязувати проблеми [7, 180-182].

За масштабом діяльності розрізняють такі соціальні інституції:

міжнародні організації (Дитячий фонд ООН, міжнародна організація праці, Міжнародний альянс з ВІЛ/СНІД та ін.), діяльність яких поширюється на міжнародний простір;

загальнодержавні організації (Міністерство праці та соціальної політики України, Державний центр соціальних служб для молоді, Всеукраїнська Мережа людей, які живуть з ВІЛ, Союз інвалідів України тощо);

регіональні організації (районний центр зайнятості населення, міське управління праці та соціального захисту, громадські та благодійні організації, які надають соціальні послуги та зареєстровані на обласному, міському, районному рівнях).

З огляду на організаційний рівень діяльності організації, органи, інституції, які формують соціальну політику держави, здійснюють соціальну роботу, відповідно до їх повноважень і функціональних обов'язків можуть належати до одного з таких чотирьох рівнів:

. Формування соціальної політики держави, планування соціальних програм. Своїми рішеннями, нормативними актами вони окреслюють межі, в яких функціонують соціальні служби. До них належать:

Верховна Рада України (виконує законодавчу функцію, визначає засади політики, затверджує загальнонаціональні програми, в т. ч. соціального, економічного, культурного розвитку, затверджує державний бюджет, виконує функцію контролю за дотриманням Конституції та законів України, прав і свобод людини та громадянина);

місцеві ради (визначають економічний, соціальний, культурний розвиток відповідної адміністративно-територіальної одиниці, встановлюють місцеві податки і збори, затверджують місцеві бюджети);

Кабінет Міністрів України (організовує реалізацію державної політики, виконання Конституції і законів України, розробляє і забезпечує здійснення загальнодержавних програм, у тому числі соціального, економічного розвитку, спрямовує і координує роботу міністерств та інших органів виконавчої влади).

. Забезпечення реалізації політики у певній галузі, сфері або при виконанні особливих повноважень. Суб'єкти соціальної роботи, які належать до цього рівня, мають своїм обов'язком створення організаційних механізмів реалізації соціальної політики, здійснення відповідних виконавчо-розпорядчих функцій. Такими суб'єктами є:

міністерства (центральні органи виконавчої влади, які реалізують політику у відповідній галузі, беруть участь у підготовці проектів державних програм економічного і соціального розвитку України, Державного бюджету України, затверджують галузеві стандарти, норми та нормативи, виконують у межах визначених законодавством повноважень функції управління майном підприємств, які належать до сфери їх управління;

державні комітети (центральні органи виконавчої влади, які вносять пропозиції щодо формування державної політики і забезпечують її реалізацію у відповідній сфері діяльності, сприяють іншим органам виконавчої влади у здійсненні їхніх повноважень);

центральні органи виконавчої влади із спеціальним статусом (мають особливі завдання і повноваження, наприклад Державний департамент України з питань виконання покарань).

. Реалізація політики стосовно подолання певної проблеми або поліпшення соціального буття конкретної групи населення. Обов'язком суб'єктів цього рівня (Державна служба зайнятості, Державний центр соціальних служб для молоді) є створення системи соціальних служб, методичне забезпечення, управління діяльністю. Вони працюють з масштабними проблемами, а не окремим випадком.

Служби, які працюють безпосередньо з клієнтами (центри соціальних служб для молоді, лікарні, територіальні центри обслуговування пенсіонерів, самостійних непрацездатних громадян та ін.).

Служби, які мають справу з проблемою як індивідуальною потребою. На цьому рівні працюють інформаційні, консультативні служби, відділи, які з'ясовують сутність проблеми, спрямовують клієнтів до відповідних служб або спеціалістів.

Оскільки за вирішення конкретних соціальних проблем відповідають урядові структури, схема соціальних служб може бути подана і як відомча мережа. Чимало місцевих організацій мають подвійне підпорядкування. Наприклад, районні відділи праці та соціального захисту населення або центри соціальних служб для молоді є частиною відповідної відомчої структури, послуговуються її нормативами, стандартами, відомчими інструкціями та іншим методичним забезпеченням. Водночас вони підпорядковані районній державній адміністрації. Фінансують їх переважно за рахунок місцевого бюджету, який ухвалюють відповідні місцеві ради.

У підпорядкуванні місцевих держадміністрацій перебувають органи опіки і піклування, кімнати тимчасового перебування неповнолітніх, служба у справах неповнолітніх, у т. ч. соціальні притулки для них.

. Соціальні служби на місцях.

Для здійснення ефективної соціальної роботи фахівцям необхідно добре знати повноваження місцевих структур, різновиди допомоги, яку вони зобов'язані і здатні надати. Наприклад, неблагополучні сім'ї залежно від ситуації в них (сім'ї, що неспроможні виховувати дітей) перебувають у фокусі уваги кількох місцевих установ. Як правило, ними у межах своєї компетенції опікуються:

районний центр соціальних служб для молоді (соціальний супровід, соціальна підтримка, соціальне інспектування неблагополучної сім'ї; інформаційні і консультативні соціально-педагогічні послуги сім'ям; психологічна підтримка сім'ї; соціальна реклама здорового сімейного способу життя; організація сімейного дозвілля, спілкування і відпочинку;оздоровлення дітей з неблагополучних сімей і дітей з девіантною поведінкою; вивчення проблем і потреб сімей різних типів);

районний відділ соціального захисту (надання різних видів матеріальної допомоги малозабезпеченим сім'ям: субсидії, виплати на дітей, пенсії, гарячі обіди, компенсації, пільги тощо; допомога малозабезпеченим сім'ям у вихованні дітей: надання безкоштовних квитків на свята, в музеї тощо);

районний відділ освіти (інспектори з охорони дитинства виявляють дітей, які потребують захисту прав у сім'ї і суспільстві; надають матеріальну допомогу дітям з малозабезпечених сімей, організовують їх дозвілля та відпочинок, культурну просвіту;

районна служба у справах неповнолітніх (проведення спільно з дільничними інспекторами міліції, народними депутатами бесід з батьками стосовно їхньої відповідальності за умови проживання і виховання дітей; рейди-перевірки неблагополучних сімей; позбавлення батьківських прав, опіки, піклування);

кримінальна міліція у справах неповнолітніх (обстеження житлово-побутових умов сім'ї, виявлення фактів асоціальної та аморальної поведінки батьків, ізоляція дітей від таких умов життя і передавання їх у притулок, інтернат соціального патронажу; запрошення батьків на засідання у виконком для бесіди з ними, попередження про необхідність виконувати батьківські обов'язки, інформування про відповідальність за невиконання цих обов'язків; звернення до громадських організацій, трудових колективів з проханням вплинути на виконання батьками своїх обов'язків щодо дітей; допомога у розшуку сімей бездоглядних дітей, вивчення можливостей повернення їх у сім'ї);

дільничні інспектори міліції (за заявами сусідів, членів сім'ї відвідують сім'ї з метою перевірки тривожної інформації і попередження батьків про відповідальність за невиконання обов'язків щодо дітей, фіксування у протоколі виявлених правопорушень; взяття на облік неблагополучних дітей і батьків, які недбало виконують свої обов'язки щодо них; рейди-перевірки становища в сім'ї: зовнішній огляд дітей, умов життя, бесіди з батьками і дітьми; допомога у влаштуванні батьків на лікування від алкогольної та наркотичної залежності; допомога службі у справах неповнолітніх в оформленні опіки та піклування).

Жодне відомство, причетне до розв'язання соціальних проблем, не спроможне самотужки успішно вирішити багаторівневі завдання у сфері соціального обслуговування населення. Досягти цього можна завдяки науково обґрунтованому, високопрофесійному виконанню ними своїх повноважень і обов'язків, цілеспрямованій і системній координації їх роботи на місцевому, регіональному, загальнодержавному рівнях.

Завданням соціальних служб для молоді у роботі з сімєю є надання конкретної індивідуальної допомоги сімї й молоді, яка збирається укласти шлюб, з метою раціональної організації внутрі- та поза сімейного спілкування, планування сімї, життєдіяльності та відпочинку, спілкування сімї з оточуючим середовищем, навчання раціонального розвязання та подолання складних сімейних колізій, виховання дітей, а також профілактична робота з запобігання розлучень [6, 206 - 207].

Соціальна робота із сім'ями є пріоритетним завданням для центрів соціальних служб для молоді (ЦССМ), які беруть участь у реалізації державних, галузевих, регіональних програм соціальної роботи з дітьми, молоддю та сім'ями; здійснюють соціальне обслуговування дітей, молоді, сімей шляхом надання їм психологічних, соціально-педагогічних, юридичних, соціально-медичних, соціально-економічних та інформаційних послуг; здійснюють соціальний супровід сімей, дитячих будинків сімейного типу, молоді, яка перебуває у місцях позбавлення волі або звільнилася з них; проводять соціально-профілактичну роботу із запобігання правопорушень, наслідків негативних явищ у дитячому та молодіжному середовищі, разом з органами внутрішніх справ, охорони здоров'я, освіти, службами у справах неповнолітніх пропагують здоровий спосіб життя; здійснюють соціально-реабілітаційні заходи щодо відновлення соціальних функцій, психологічного та фізичного стану дітей та молоді, які зазнали жорстокості, насильства, потрапили в екстремальні ситуації; надають інформацію з питань працевлаштування; допомогу в організації трудових об'єднань молоді.

При ЦССМ діють служби соціальної підтримки сімей "Родинний дім", служби психологічної допомоги "Телефон довіри", кризові центри соціально-психологічної допомоги, центри соціально-психологічної реабілітації дітей та молоді з функціональними обмеженнями, мобільні консультативні пункти соціальної роботи у сільській та гірській місцевості, консультативні пункти для ін'єкційних споживачів наркотиків "Довіра", служби соціального супроводу неповнолітніх та молоді, які перебувають у місцях позбавлення волі та повернулися з них, служби вторинної зайнятості молоді тощо [5, 17 - 19].

Також різні державні установи застосовують такі заходи щодо роботи з неблагополучною сімєю в Україні:

. Служба у справах неповнолітніх:

бесіди з батьками у сім'ї, які проводяться спільно з дільничними інспекторами міліції, народними депутатами або запрошення батьків на таку бесіду до працівника служби у справах неповнолітніх. Метою таких бесід є з'ясування причин невиконання батьками своїх обов'язків щодо дітей, допомога в їх усуненні (матеріальна, у працевлаштуванні, розв'язанні житлових, психологічних, медичних проблем тощо).

рейди-перевірки сім'ї спільно з дільничними інспекторами;

позбавлення батьківських прав, опіки, піклування.

звернення до громадських організацій (перш за все профспілок) та трудових колективів з проханням вплинути на якість виконання батьками своїх обов'язків щодо дітей;

листи-попередження батькам на домашню адресу щодо необхідності виконання ними своїх обов'язків щодо дітей і інформацію про можливі покарання за їх невиконання;

. Кримінальна міліція у справах неповнолітніх:

обстеження житлово-побутових умов життя сім'ї, виявлення асоціальної та аморальної поведінки батьків, ізоляція дітей від таких умов життя і передача їх у притулок, інтернат, соціального патронажу до вирішення майбутнього;

допомога у розшуку сім'ї бездоглядної дитини, виявлення можливостей повернення туди дитини.

. Дільничні інспектора міліції:

за заявами сусідів, членів сім'ї здійснюють відвідання сім'ї з метою перевірки інформації і попередження про відповідальність батьків за невиконання обов'язків щодо дітей, запис у протоколі виявлених правопорушень;

постановка на облік неблагополучних сімей (батьків, які недбало виконують свої обов'язки щодо дітей);

рейди-перевірки стану сім'ї через зовнішній огляд дітей, умов життя, бесіди з батьками і дітьми;

влаштування батьків на лікування від алкогольної та наркотичної залежності;

допомога службі у справах неповнолітніх оформити опіку та піклування.

. Відділи соціального захисту населення:

-допомога сім'ям у виконанні матеріально-побутової (економічної) функції через надання різних видів матеріальної допомоги (субсидій, виплат на дітей, пенсій, гарячих обідів, компенсацій, пільг тощо);

- допомога сім'ям у виконанні виховної функції (надання безкоштовних квитків на свята, в музеї дітям з малозабезпечених сімей).

. Відділи освіти у райвиконкомах (через інспекторів з охорони дитинства):

виявляють дітей, які вимагають захисту прав у сім'ї та суспільстві;

надають матеріальну допомогу дітям з малозабезпечених сімей, організовують їх предметне дозвілля та відпочинок, культурну просвіту (екскурсії, свята).

. Центри соціальних служб для молоді:

соціальний супровід неблагополучної сім'ї;

соціальна підтримка сім'ї;

соціальне інспектування неблагополучної сім'ї;

інформаційні і консультативні соціально-педагогічні послуги сім'ям:

психологічна підтримка сім'ї;

соціальна реклама здорового, сімейного способу життя;

організація сімейного дозвілля, спілкування, відпочинку; оздоровлення дітей з неблагополучних сімей та дітей з девіантною поведінкою;

вивчення проблем і потреб сімей різних типів [14, 98-105].

Соціальна робота з проблемною сімєю проводиться як на державному рівні, так і на обласному, міському, районному. Соціальні служби займаються соціальною реабілітацією членів проблемних сімей, захистом їх прав, соціальним захистом. Соціальні інституції мають велике значення у подоланні неблагополучча сімї.


2.2 Напрямки соціально-педагогічної допомоги проблемним сімям


Одним з основних обєктів соціальної роботи виступають молода сімя та сімї, які мають проблеми у сімейному вихованні, сімї, які за особливостями своєї життєдіяльності потребують соціальної підтримки, допомоги, реабілітації. Це неблагополучні, багатодітні, студентські сімї, сімї мігрантів та біженців, сімї з дітьми та батьками - інвалідами, сімї з нестандартною дитиною, бідні і малозабезпечені сімї, сімї одиноких та неповнолітніх матерів. Соціальна робота з молодими сімями полягає у забезпеченні соціальної профілактики сімейного неблагополуччя, здійсненні системи заходів, спрямованих на запобігання аморальної, протиправної поведінки дітей та молоді, наданні соціальної допомоги та послуг з метою реалізації програми роботи з молодою сімєю; наданні допомоги батькам у розвязанні складних питань сімейного виховання; здійснення соціальних послуг, здійснення соціальної реабілітації.

Соціальна робота з сімєю - це система взаємодії соціальних органів держави і суспільства та сімї, спрямована на поліпшення матеріально-побутових умов життєдіяльності сімї, розширення її можливостей у здійсненні прав і свобод, визначених міжнародними та державними документами, забезпечення повноцінного фізичного, морального й духовного розвитку усіх її членів, залучення до трудового, суспільно-творчого процесу.

Соціальна допомога - має на меті надання різноманітних послуг сімї в умовах конкретного суспільства, конкретної ситуації. Ці послуги сприяють формуванню у сімї нормальної життєдіяльності. Соціальні послуги можуть мати інформаційний, консультативний характер, метою їх є надання, психолого-педагогічної, правової, соціально-медичної, матеріальної підтримки сімям. Завдання полягає у тому, щоб допомогти сімї в цілому і кожному з її членів справитися с повсякденними життєвими труднощами, проблемами. Тобто кожна людина і сімя в цілому мусить продіагностувати проблеми, які зявилися, і самостійно вирішити їх. У разі потреби здійснюється їх корекція.

Соціальний працівник виступає посередником між сімєю, державою, громадськими організаціями та законодавчими органами. Соціальні послуги спрямовані на допомогу створення й поліпшення умов життєдіяльності сімї, можливостей її самореалізації, на захист її прав та інтересів. Це, насамперед, розяснення про пільги, що надаються молодим сімям, жінкам, одиноким, неповнолітнім матерям, дітям з неблагополучних сімей та сімей групи ризику, їх батькам, формування їхньої правосвідомості, відповідального ставлення батьків до батьківських обовязків, надання різних видів послуг дітям і сімям - жертвам екологічних, технологічних , політичних катастроф, які опинилися в екстремальній ситуації, а також молоді, яка збирається взяти в шлюб. Молодій сімї, неповнолітнім та молоді має бути гарантованим надання різного роду інформативних консультацій.

Соціальної допомоги потребують також сімї, які мають проблеми у вихованні дитини з будь-яких причин, проблеми у внутрісімейних взаємовідносинах або стосунках із суспільством, в організації життєдіяльності сімї, а також сімї соціального ризику з несприятливими умовами існування. Такі сімї потребують різних видів допомоги: з питань планування сімї, виховання та догляду за дітьми, адаптації до зміни зовнішніх умов,розробки індивідуальних сімейних стратегій, підготовки молоді до вступу в шлюб, організації вільного часу молодої сімї, налагодження сімейного побуту й господарства, удосконалення взаємостосунків у сімї.

Соціальний патронаж - один з напрямів соціальної роботи, спрямований на постійне супроводження сімей, які потребують систематичної підтримки умов, достатніх для забезпечення життєдіяльності соціально-незахищених сімей.

Соціальна реабілітація - спрямована на надання допомоги молодій сімї з метою подолання сімейних конфліктів, кризових станів, дисгармонії у взаємостосунках, тимчасових або постійних труднощів в життєдіяльності сімї, які зявляються в наслідок таких захворювань, майнових витрат, конфліктних взаємостосунках, нервово-психічних захворювань, а також допомога тим, хто опинився у стані безвихідності, безпорадності та самотності. Крім того, соціальна реабілітація передбачає надання допомоги сімям, члени яких мають стійку алкогольну чи наркотичну залежність, повернулись з місця позбавлення волі.

Робота з соціальної реабілітації проводиться як з кожним членом сімї індивідуально, так і з усією сімєю, та їх родичами. Основна мета такої роботи - виведення членів сімї зі стресового стану, надання соціально-медичної, соціально-правової допомоги, відновлення честі, гідності, права і свободи членів сімї.

Допомога батькам у розвязанні різноманітних проблем сімейного виховання полягає у наданні їм допомоги у розвязанні складних питань родинної педагогіки: підготовка молодих батьків до народження дитини, соціально-психологічна, психолого-педагогічна допомога батькам у вихованні дітей різних вікових груп з урахуванням індивідуально-психологічних особливостей кожної дитини, підготовка дитини до школи, застосування різних форм і методів сімейного виховання, вирішення складних проблем у взаємостосунках батьків та дітей, вирішення юридичних проблем цих взаємостосунків.

Соціальної допомоги потребують також неповнолітні та одинокі матері, неблагополучні сімї, сімї з дітьми-інвалідами, прийомними, усиновленими дітьми, вихователів дитячих будинків сімейного типу; сімї, в яких виховуються проблемні діти, а також обдаровані; сімї з нестандартними дітьми, де дитина зазнала різного виду насильства.

В процесі такої роботи надається також соціальна, психолого-педагогічна допомога вчителям, шкільним психологам, класним керівникам з питань організації їх взаємостосунків з батьками, класним колективам, вивчення особливостей окремих класних колективів та дітей, робота з окремими категоріями сімей та дітьми з таких сімей.

Для вирішення центрами соціальних служб для молоді проблем неблагополучних сімей створюються: школи молодої матері, школи батьківської підтримки "телефону довіри", консультативних пунктів при школах, ПТУ, соціальних служб для батьків, соціально-медичні курси для молодих жінок, клубів молодих батьків. Основні форми роботи: семінари, конференції, "круглі столи", індивідуальні консультації, тренінги, вивчення педагогічних ситуацій, педагогічні бліц - турніри, сімейні посилки, психодрама, трантактивний аналіз, кінолекторії.

Питання сімейної психотерапії є найбільш складним в реалізації діяльності соціальних педагогів. Робота в цьому напрямі передбачає соціальну реабілітацію сімей з дисгармонією у сімейних взаємостосунках, наявністю конфліктних ситуацій, де члени сімї зловживають алкоголем, наркотичними речовинами, мають різні види нервових захворювань, що створює загрозу для стабільності сімї. Існують сімї, які потребують соціально-психологічної допомоги внаслідок тимчасових або затяжних труднощів. Подружня психотерапія має в основному індивідуальний характер і зорієнтована лише на одну сімейну пару та її проблеми, допомагає досягти гармонії у взаємостосунках та врегулювання подружніх взаємин даної сімї.

Основні структури, що застосовуються роботі з сімєю - це консультпункти, кабінети екстреної психологічної допомоги, "телефон довіри", тренінгові центри. І саме завдяки їх функціонуванню проводяться тестування, анкетування, психоемоційні тренінги, бесіди-консультації.

Така робота передбачає допомогти людям знайти душевну рівновагу, почуття безпеки, навчити їх долати стресові ситуації, поважати і розуміти себе та близьких людей.

Чималу допомогу у цьому плані молодій сімї надається завдяки друку матеріалів у місцевій пресі, рекламування роботи, тематичних передач по телебаченню [7, 206 - 212].

Робота соціального педагога з сім'єю, де є насильство щодо членів родини

В наш час, є громадські інспектори із захисту прав дітей, кримінальна міліція у справах неповнолітніх і служба у справах неповнолітніх, у коло обов'язків яких входить профілактична робота з неблагополучними сім'ями. Але не звернута увага на систему попередження насильства в сім'ї, супроводу сімей, де є насильство, діти і батьки не знають своїх прав і обов'язків, що спричиняє насильство в сім'ї, але не знімає відповідальності за його наслідки. Такі проблеми і входять в коло обовязків соціального працівника.

Робота з сім'єю, як з системою щодо реабілітації після насильства дитини здійснюється у соціальній службі за такими етапами:

. Первинний прийом соціальним педагогом центру. Збір інформації, виявлення ситуації в сім'ї. Формування у батьків первинної мотивації до довготермінової роботи, психологічна підтримка дитини.

. Нарада спеціалістів центру і школи. Вироблення спільної стратегії і програми роботи з сім'єю.

. Індивідуальна психотерапія дитини.

. Індивідуальна психотерапія батьків.

. Групова психотерапія батьків.

.Тренінги з дітьми. Емоційна корекція. Формування соціальних навичок, розвиток сфери самоконтролю та вольової регуляції поведінки.

. Тренінг для батьків. Навчання навичкам конструктивної взаємодії з дітьми.

Під час цієї роботи соціальні педагоги здійснюють її емоційний супровід: підбадьорюють, мотивують, наполягають, цікавляться станом справ дитини і батьків, підкреслюють віру в існування ресурсів сім'ї, повагу до членів сім'ї. Надаються поради для поточної підтримки дитини в мікро середовищі, виявлення змін у її стані [16. 98].

Показниками оцінки ефективності реабілітаційної роботи з неблагополучною сім'єю, в якій застосовувалося насильство є:

. Порівняння даних психодіагностичного і педагогічного обстеження дитини до і після роботи:

наявність адекватної самооцінки;

зниження рівня тривоги;

поліпшення соціометричного статусу.

. Порівняння даних психодіагностичного і педагогічного обстеження дитячо-батьківських стосунків до і після роботи:

зменшення ступеню відторгненості (за опитувальником батьківського ставлення);

зменшення впливу патологічних факторів (несформованість батьківських почуттів, не сприйняття, непослідовність вимог та ін.).

. Експертні оцінки:

оцінка батьками і педагогами змін у поведінці і настрої дитини, її адаптивних можливостей;

оцінка членами сім'ї своїх досягнень, які сталися під час проходження тренінгів і консультування [16. 98].

З метою попередження насильства в сім'ї використовуються такі напрями захисту прав членів сім'ї:

просвітні кампанії - в школах, на робочих місцях, в неурядових та урядових організаціях;

громадський захист - за допомогою петицій, плакатів, листівок на вулицях, оголошень у газетах, відкритих дискусіях та дебатах;

законодавчі та політичні кампанії - щодо певних проблем, обрання чи підготовка кандидатів, які розуміють проблему порушення прав;

Отже доцільним є знання про правила поведінки соціального педагога у випадку, коли жертва звертається по допомогу сама: уважно, спокійно, терпляче слухати, не обвинувачувати людину, вірити їй, виявляти співчуття, емпатію; інформувати про права, але не примушувати жертву обговорювати з нею всіх "за" та "проти" звернення до правоохоронних органів.

Особливості соціально-педагогічної роботи з сім'ями, які пережили втрату

Одним з типів неблагополучної сім'ї є та, що пережила втрату (члена сім'ї, роботи, місця проживання, здоров'я) і втратила здатність виконувати свої функції. При цьому ознакою неблагополуччя є втрата або погіршення зв'язків з членами сім'ї і мікросередовищем, звичного статусу в суспільстві і сім'ї, зміна функцій, що впливає на якість реалізації сім'єю своїх прав у суспільстві та членів сім'ї у родині, порушення членами сім'ї внаслідок цього морально-правових норм. Отже, на сім'ю впливають різноманітні первинні і вторинні стресові фактори, що дозволяє характеризувати її стан у такому випадку як кризовий. Якщо ж сім'я при цьому ще має проблеми із розв'язанням завдань свого розвитку на теперішньому і попередньому етапах життєдіяльності сім'ї, то це може привести до її розпаду.

Причини втрат можуть бути різноманітними: економічними, ідеологічними, політичними, емоційними, правовими, релігійними, медичними, педагогічними, але результат один - втрата, яка є горем для сім'ї та її окремих членів. Горе виражається через перший шок, образу, недовіру, відторгненість через кілька днів, одинокість, агресію, озлоблення, розчарування, провину, страх, розпач, інколи - мстивість. Втрата чоловіка відбивається на всій сім'ї, оскільки сім'я є системою. Виникає дві проблеми у роботі з такою сім'єю:

) попередити розпад сім'ї;

) відновити життєдіяльність сім'ї на нормальному рівні в нових умовах.

Саме ці проблеми складають зміст реабілітації неблагополучної сім'ї. Виходячи із розуміння сім'ї як системи, можна виділити такі напрямки реабілітації:

компенсація втрати (роботи, місця проживання, здоров'я) або функцій померлого члена сім'ї, або того, хто вийшов з родини (розлучився чоловік, одружився син, переїхала на навчання дочка тощо);

допомога сім'ї у реалізації її прав і виконанні функцій доти, поки вона не відновить свій потенціал.

На основі цих напрямків можна зробити висновок, що соціально-педагогічна робота з такою сім'єю повинна бути екстренною, тривалою і профілактичною у реабілітації сім'ї. Основою для подолання втрати і пов'язаного з ним горя є спрямування особистості на її активне подолання, тобто контролювання думок, емоцій, поведінки через терплячість і витриманість протягом тривалого часу, самостійну роботу та разом з іншими людьми над подібною проблемою, спілкування з тими, хто вже пройшов через подібне, з авторитетною людиною за її згоди. Оскільки розвиток і виховання людини можливий лише в діяльності і спілкуванні, а механізмом - зовнішні та внутрішні протиріччя, то соціально-педагогічна робота з реабілітації сім'ї після втрати повинна мати за мету захист прав сім'ї та її членів через:

) створення протиріч, долаючи які, сім'я і окрема особистість прискорюють процес прийняття втрати і подолання її наслідків;

) створення умов для нормальної життєдіяльності сім'ї.

Формами реабілітації соціально-педагогічної роботи з сім'єю, яка понесла втрату члена чи стосунків, і є внаслідок цього неблагополучною, є такі:

) за кількістю сімей: групові, індивідуальні;

) за ступенем самостійності сімей: групи взаємопідтримки, працюючи з консультантом;

) за місцем проведення: стаціонарні, виїзні;

) за тривалістю: постійно діючі, пульсуючі, одноразові;

) за характером спілкування: безпосередні, опосередковані;

) за умовами здійснення: екстрені, звичайні;

) за змістом діяльності: навчальні, комунікативні;

) за характером змістовного наповнення: інформаційні, практичні, інформаційно-практичні;

) за метою: ліквідація чи компенсація втрати, профілактика вторинних стресорів;

) за складністю побудови: прості, складні.

Методи соціально-педагогічної роботи у реабілітації неблагополучної сім'ї можна виділити на основі знання етапів подолання втрати. До них належать:

на 1 етапі: навіювання, вимоги, приклад (у бесіді, розуміючому слуханні);

на 2 етапі: приклад, заохочення, переключення, інформування, створення виховних ситуацій;

на 3 етапі: реконструкція характеру, переконання, приклад, заохочення, вимоги, аналіз; консультування;

на 4 етапі: перенавчання, консультування, вправи, самоаналіз, самооцінка.

Виявлення методів, які застосовуються на різних етапах подолання втрати дозволило зробити висновок про те, що допомога у подоланні неблагополуччя повинна поступово зменшуватися, змінювати свій зміст, тобто бути субсидіарною. В екстреній ситуації застосовується допомога, яка спрямована па подолання розгубленості, коли людина некритично ставиться до подій та впливів навколишнього, а тривала реабілітація вимагає спільних зусиль педагога і вихованців, з поступовим зменшенням допомоги і збільшенням активності людини, застосуванням заохочень.

Соціально-педагогічна робота з сім'ями хворих на алкоголізм і наркоманію

Особливість пияцтва та алкоголізму як адиктивної поведінки в тому, що ці явища виступають каталізатором, що спричиняє прояв інших видів соціальних відхилень: злочинності, адміністративних порушень, соціального паразитизму, самогубств, аморальної поведінки. Певна частина злочинів відбувається з метою отримання засобів для одержання спиртних напоїв. З іншого боку, особи, які знаходяться у стані сп'яніння, нерідко самі стають жертвами злочинців. Аморальна поведінка, пов'язана з анти-суспільними вчинками людей, які втрачають людську гідність, є незмінним супутником сп'яніння та захворювання на алкоголізм.

Під наркоманією розуміється вживання наркотиків чи схожих з ними речовин без медичних вказівок. Виникає потяг до наркотиків, явища абстиненції (наркотичного голоду), що веде до тяжких душевних та фізичних страждань, бажання частіше їх приймати та збільшувати дози. Все це свідчить про захворювання наркоманією, яка робить хворого рабом своєї звички. Незворотніми наслідками є інвалідність, розумова неповноцінність та висока смертність. Головна небезпека наркоманії - не стільки в спричиненні фізіологічної шкоди особі, яка вживає наркотики, скільки в наступній деградації особистості, яка виникає в 10-20 разів швидше, ніж при алкоголізмі. Наркомани перестають цікавитись своєю роботою, а то й зовсім кидають її, ослаблюють зв'язки з друзями, виникають ускладнення в сім'ї, розвиваються егоїстичні риси характеру, лицемірство, брехливість - головне "я" та придбання наркотиків. Це ще більш прискорює деградацію особистості, появу психозів, серед наркоманів високий процент самогубств, не кажучи вже про нещасні випадки, пов'язані із передозуванням наркотиків [13, 120-125].

На основі вивчення проблем об'єкта реабілітації складається план реабілітації з ним, який включає:

) проблеми діяльності (самообслуговування, адаптацію до навколишнього середовища, пересування, продуктивність дій, комунікацію, психологічний стан тощо);

) оцінки діяльності (первинну, контрольну, підсумкову).

Цей план погоджується з іншими фахівцями, об'єктом реабілітації, з яким може бути навіть підписаний контракт про виконання плану, що дисциплінує [11, 58].

Педагог здійснює:

) соціальну терапію (очну і дистанційну, індивідуальну і групову);

) співпрацю з працівниками різних соціальних інституцій і залучає їх до надання допомоги особистості, що сприяє подоланню кризових ситуацій та проблем клієнта на основі самоусвідомлення особистістю відношення до себе, оточуючих та навколишнього середовища;

) корекційно - реабілітаційну роботу, яка спрямована на зміну та вдосконалення особистих якостей людини, особливостей життєдіяльності та створення умов для розвитку потенційних можливостей осіб з функціональними обмеженнями, активне залучення їх до участі у суспільному житті. При цьому соціальний педагог повинен прогнозувати наслідки своїх дій і прогнозувати і планувати життєвий шлях об'єкта реабілітації, налагоджувати зв'язки з усіма можливими суб'єктами корекційно-реабілітаційної допомоги [13, 42].

Методи роботи з такими сім'ями: інформування, переконання, працетерапія, покарання, вправи, навіювання, представництво інтересів членів сім'ї, приклад, вимоги, контракт, педагогічні ситуації, реконструкція характеру, переключення, перенавчання, соціальна реклама.

Напрямки роботи: програми антинаркотичної освіти, організація виховної роботи антинаркотичної спрямованості ("рівний - рівному"), контроль, правова просвіта, формування позитивного мислення, реабілітація алкоголіків, попередження і боротьба з насильством у сім'ї, вивчення умов життя сім'ї і сприяння їх покращанню як засіб усунення причин алкоголізму, тимчасове вилучення і реабілітація дитини з сім'ї, формування ціннісного ставлення до здоров'я, життя, сім'ї, допомога дитині і дружині в самореалізації та адаптації до умов життя, попередження сімейного алкоголізму, суїцидів, девіантної поведінки членів сім'ї, формування саморегуляції, вольових якостей, організація змістовного дозвілля, спілкування і відпочинку сімей.

Форми роботи: групи взаємопідтримки, самодопомоги, відеолекторії, лекторії на замовлення, бесіди, походи, трудові десанти, педагогічні десанти в установи, підприємства, організації, розповсюдження брошур, буклетів, тренінги, семінари, телефони "Довіри", заняття в клубах для лікування алкоголіків і членів їх сімей, консультпункти, дитячі консультативні центри, інформаційні центри, тематичні концерти, виступи агітбригад, тематичні рубрики в пресі, передачі на радіо, ТБ, підготовка конференцій, залучення членів сім'ї до розробки антиалкогольних програм, фасилітаторство, спеціалізовані телефонні лінії для алкоголіків і членів їх сімей, інформаційні компанії [4, 60-78].

Напрямки роботи соціального педагога з різними типами неблагополучних сімей різноманітні і дуже важкі. Але кожна окрема сімя потребує особистого підходу від соціального працівника, тому що кожен випадок є унікальним. Соціально-педагогічна робота має бути водночас комплексна і спрямована на особливо вразливі риси проблемної сімї.


2.3 Соціальна реабілітація дітей - вихованців проблемних сімей


У загальних рисах принципи роботи з підлітками із проблемних сімей можна сформулювати таким чином:

створення атмосфери довіри у взаєминах: педагог (класний керівник) - підліток;

підключення до реабілітації підлітка всіх суб'єктів виховного процесу;

підтримка та супровід проблемного підлітка;

тісна взаємодія педагога (класного керівника) з проблемною сім'єю;

постійний зв'язок із науковцями-консультантами (супервізорами).

Виховні функції в загальноосвітньому закладі виконують усі педагогічні працівники, проте основна роль забезпечення виховного процесу належить класному керівникові [12, 199 - 210].

Класний керівник як педагог, який має великі можливості для впливу на розвиток особистості дитини, повинен приділяти особливу увагу проблемам гуманістичного, особистісно зорієнтованого виховання, створювати необхідні умови для формування у підлітка вищих духовних цінностей.

Для сучасної школи одним із основних чинників виховання залишається слово, особливо слово вчителя, класного керівника, монолог дорослої людини, яка знає відповіді на всі питання.

Говорячи про особистість учителя, варто зупинитись на найістотніших якостях педагога, що забезпечують ефективне моральне виховання:

повага й довіра до дітей;

професійна майстерність (учитель - джерело знань, інформації);

високий моральний авторитет;

творчий стиль діяльності;

організаторські здібності;

знання специфіки роботи з дітьми й урахування їх вікових особливостей;

широкий культурний кругозір.

Найістотнішою характеристикою вчителя-професіонала є володіння мистецтвом контакту. Його важлива умова - чуйність і душевна відкритість, готовність зрозуміти та прийняти щось нове й незвичне, побачити іншого як себе і себе як його. Не побачивши в учневі чогось цінного та цікавого, властивого тільки йому, учитель не може його виховувати, у нього немає точки опори для простого контакту з дитиною. Учитель повинен стати другом для дитини, знати її інтереси, переживати її радощі та тривоги, забувши про те, що він учитель. І тоді дитина розкриється перед ним. Учитель повинен пройнятися симпатією до вихованця, пам'ятаючи, що перед ним не просто учень, а особистість, яка має свої, притаманні лише їй індивідуальні вікові та психологічні особливості.

Ураховуючи основні компоненти педагогічної діяльності можна окреслити основні функції педагога-вихователя:

забезпечувати оптимальні умови для всебічного й гармонійного розвитку вихованців;

проводити цілеспрямовану роботу зі здійснення завдань національного виховання школярів у процесі навчально-виховної роботи у школі та за її межами;

систематично вивчати індивідуальні анатомо-фізіологічні та соціально-психологічні особливості розвитку учнів свого класу;

здійснювати організацію й виховання первинного учнівського колективу, усебічно вивчати динаміку його розвитку;

проводити виховні та організаційні заходи зі створення оптимальних умов, які би сприяли зміцненню та збереженню здоров я учнів;

здійснювати організаційно-виховну роботу з учнями, учителями та батьками учнів, спрямовану на формування у школярів старанності й дисциплінованості у процесі навчальної діяльності з урахуванням їх індивідуальних потенційних розумових можливостей;

організовувати позакласну виховну роботу з учнями, сприяти залученню вихованців до діяльності позашкільних дитячих виховних закладів;

проводити цілеспрямовану організаційно-педагогічну роботу з батьками, забезпечувати системність у формуванні психолого - педігогічної культури батьків;

домагатись єдності вимог до вихованців з боку школи й сім ї;

Працюючи з важковиховуваними дітьми, учитель дотримується важливих принципів, які випливають із соціально-психологічних особливостей цих дітей. Це такі принципи:

Організація дитячого колективу, який здійснював би позитивний вплив на вихованця.

Залучення дитини до цікавої продуктивної праці.

Опора на позитивні якості й позитивний соціальний досвід важковиховуваних дітей.

Органічне поєднання поваги до вихованця з прийнятою системою вимог.

Єдність і систематичність педагогічних впливів на вихованців.

Індивідуальних підхід до вихованця.

Гуманне ставлення до дітей з неблагополучних сімей повинно базуватись на такому педагогічному постулаті: ці діти "важкі", бо їм важко подолати ті чи інші соціальні труднощі; з іншого боку, значні відхилення важковиховуваних дітей від моральних норм поведінки - своєрідне моральне захворювання, а тому й ставлення до таких дітей має бути адекватним.

Об єктиве ставлення до важковиховуваних.

Педагогічний вплив здійснюється в не афективному стані педагога.

Випереджаюче виховання позитивних якостей у важковиховуваних дітей.

У подоланні моральної хвороби важковиховуваності окремих дітей, з погляду його складності, багатоаспектності, виділяють кілька етапів.

Перший етап - діагностичний: вивчаються й аналізуються позитивні та негативні властивості виховання, умови, що сприяли появі та формуванню негативних властивостей; визначаються шляхи та засоби нейтралізації негативних проявів та актуалізація позитивних. Вихователь складає детальну характеристику педагогічно занедбаного вихованця.

Другий етап - планування та визначення напрямів роботи.

Третій етап - цілеспрямована педагогічна діяльність: реалізуються визначені плани перевиховання конкретної особистості із залученням усіх, хто може позитивно вплинути на дитину. Координує цю роботу передусім класний керівник. Здійснюється аналіз соціально-психологічних змін у поведінці вихованця, визначаються нові перспективні лінії.

Для підвищення ефективності діяльності вчителя початкових класів з дітьми з неблагополучних сімей та їхніми батьками використовуються такі форми роботи:

масові (батьківські конференції, дні відкритих дверей, сімейні вечори та сімейні естафети, педагогічні лекторії);

індивідуально-групові (бесіди, тренінги, рольові ігри, батьківські дні у школі, організація консультацій для батьків із запрошенням соціальних педагогів, психологів, спеціалістів з питань медицини, юристів);

індивідуальні (педагогічні консультації, обговорення педагогічних ситуацій, індивідуальні бесіди, тренінги);

взаємодія школи із соціальними службами.

Робота з неблагополучними сімями повинна передбачати психологічну підготовку вчителя, усвідомлення ним необхідності організації педагогічного керівництва сімейним вихованням; дійове керівництво вихованням дітей з неблагополучних сімей, створення цілеспрямованої системи роботи з неблагополучними сімями; спонукання вчителів до творчого пошуку, критичного аналізу роботи з неблагополучною сімєю, вивчення кращого досвіду сімейного виховання.

Незважаючи на складність роботи з важковиховуваними дітьми, педагоги мають вірити в силу виховного впливу на особистість, намагатись будь-що допомогти дитині стати повноцінною людиною. Наслідки впливу виховного середовища залежать від уміння педагога спиратись на наявний позитивний фонд особистості, уміння залучати її до активної співпраці у своєму виправленні. Успіх виховного впливу на важковиховуваних дітей залежить від їх залучення до корисної діяльності, забезпечення високого темпу їх життя, зміст виховної роботи з важковиховуваними учнями має відповідати їх індивідуальним і віковим особливостям, мати високу емоційну насиченість [10, 352-360]. неблагополучний сім'я соціальний педагог

Для роботи з дітьми з проблемних сімей доречно застосовувати дискусії, рольові ігри, ігри на інтенсивну фізичну взаємодію, тобто такі методи в яких дитина може поділитися своїми почуттями, відчуттями, може навчитися взаємодіяти з однолітками. Так під час проведення групової дискусії проблемні підлітки мають можливість висловити свою думку з обговорюваної проблеми, вони вчаться формулювати свої думки, аргументувати своє бачення поставленої проблеми, сперечатися, не ображаючи опонентів, критикувати точку зору інших, не переходячи на особистості.

Після кожної рольової гри необхідно провести обговорення. Проблемні підлітки діляться враженнями стосовно того, як вони почувалися в тій чи іншій ролі, намагаючись мотивувати свої вчинки. Це дає можливість розвивати у них спостережливість, навчитися пояснювати поведінку інших, дивитись на міжособистісну ситуацію очима партнерів по тренінгу.

Ігри на інтенсивну фізичну взаємодію слугують для посилення інтересу у проблемних підлітків, підвищення працездатності, зняття напруги, відпочинку, покращання взаємостосунків у групі [12, 45].

Таким чином, діти з неблагополучних сімей потребують особливої уваги з боку суспільства, оточуючих, а особливо зі сторони людей які можуть запропонувати реальну допомогу. Таким дітям дуже важко адаптуватися до навколишнього середовища, і пройти безболісно процес соціалізації. Саме тому соціальний педагог повинен приділяти підвищену увагу таким дітям, допомогти в реабілітації цієї дитини, та нормальному функціонуванню в суспільстві.


ВИСНОВОК


Сімя - соціальне утворення, що має в кожному конкретно - історичному типі суспільства свою специфіку, свої традиції в національній культурі. Сучасна сімя визначається як соціальна група, яка складається з чоловіка та жінки, котрі перебувають у шлюбі, їх дітей (власних або прийомних) та інших осіб, поєднаних родинними звязками з подружжям, кровних родичів і здійснює свою життєдіяльність на основі спільного економічного, побутового, морально - психологічного укладу, взаємної відповідальності, виховання дітей.

Існують такі категорії сімей: бідні, малозабезпечені, забезпечені, багаті; сім'ї робітників, службовців, акторів, вчителів, студентські сім'ї; неповнолітніх; баптистів, мусульман; моряків, космонавтів, висококваліфікованих спортсменів, геологів; неповні, прості нуклеарні, складні, великі; бездітні, одно дітні, малодітні, багатодітні; однорідні; різнорідні сім'ї; міські, сільські; сім'ї молодожонів (до 1 року); сім'ї з тривалістю подружнього життя від 1 до 3 років; рівноправні, демократичні, авторитарні; побудовані на шлюбних стосунках, позашлюбні, оформлені юридично, але проживають окремо та багато інших.

В нашому суспільстві існує проблема неблагополучних сімей.

Сімейне неблагополуччя негативно позначається на формуванні особистості дитини. Дитяче виховання в умовах негативного емоційно-психологічного сімейного мікроклімату визначається ранньою втратою потреби у спілкуванні з батьками, егоїзмом, замкненістю, конфліктністю, впертістю, неадекватною самооцінкою (завищеною чи заниженою), озлобленістю, невпевненістю у своїх силах, недисциплінованістю, втечами з дому, бродяжництвом та ін. Все це свідчить, що діти з неблагополучних сімей мають більше причин для поповнення рядів важковиховуваних, правопорушників, наркозалежних. Тому підлітки, вихідці з проблемних сімей потребують ретельної уваги зі сторони соціальних працівників.

Багато соціальних інститутів надають допомогу членам проблемних сімей, так наприклад центр соціальних служб для молоді. При ЦССМ діють служби соціальної підтримки сімей "Родинний дім", служби психологічної допомоги "Телефон довіри", кризові центри соціально-психологічної допомоги, центри соціально-психологічної реабілітації дітей та молоді з функціональними обмеженнями, мобільні консультативні пункти соціальної роботи у сільській та гірській місцевості, консультативні пункти для ін'єкційних споживачів наркотиків "Довіра", служби соціального супроводу неповнолітніх та молоді, які перебувають у місцях позбавлення волі та повернулися з них, служби вторинної зайнятості молоді тощо.

Напрямки роботи соціального педагога з різними типами неблагополучних сімей різноманітні і дуже важкі. Але кожна окрема сімя потребує особистого підходу від соціального працівника, тому що кожен випадок є унікальним. Соціально - педагогічна робота має бути водночас комплексна і спрямована на особливо вразливі риси проблемної сімї.

Важливим напрямком соціальної роботи з дітьми з неблагополучних сімей це є їх реабілітація і повернення дітей до нормального суспільного життя, допомога в засвоєнні всіх соціальних функцій і нормального їх застосування в суспільному житті.


СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:


1. Безпалько О. В. Соціальна педагогіка в схемах і таблицях: Навч. посібник. - К., 2003. - 134 с.

2.Завацька Л. М. Технології професійної діяльності соціального педагога: Навч. посібник. - К., 2008. - 233 с.

3.Калашников С. муниципальная система выявления семейного неблагополучия. - 2008. - №3. - С. 44 - 51.

4.Как работать с проблемной семьей // Социальная педагогика. - 2004. - №2. - С. 60 - 78

5.Назарова С. Центр социальной и психологической поддержки: работа с неблагополучными семьями // Социальная педагогика. - 2007. - №1. - С. 51 - 57.

. Напрями та зміст соціально-педагогічної роботи з проблемними сімями // Соціальна педагогіка: Підручник / За ред. А. Й. Капської. - 2-е вид., перероб. і доп. - К., 2003. - С. 200 - 214.

7.Особливості роботи з молодими сімями, та дітьми з проблемних сімей // Технології соціально-педагогічної роботи. - К.,2000. - С. 168 - 245.

8.Работа с кризисными семьями: Проект "Возвращение домой" // Социальная педагогика. - 2006. - №1 - С. 51 - 57.

9.Соціальна робота. Кн. 2.: Навч. посібник., кн.2. / За ред. Андрущенко В. П. та інші. - К., ДЦССМ, 2002. - 440 с.

.Социальная работа.: Учеб. пособие для студ. вузов / Ред. Курбатов В. Н. и др. 3-е изд., - Ростов-на-Дону: Феникс, 2003. - 480 с.

.Соціальна робота.: Навч. посібник, ч. 1. Основи соціальної роботи. / Ред. Т. Семигіна. - К.: Києво - Могилянська академія, 2004. - 178 с.

.Соціальна робота в Україні.: Навч. посібник для студ. вузів. / За ред. І. Д. Звєрєвої, Локтіонової Г. М. - К.: Вид-во "Науковий світ", 2003. - 233 с.

.Социальная педагогика: Курс лекций. Учеб. пособие для студ. вузов / М. А. Галагузова, Ю. Н. Галагузова, Г. Н. Штинова и др. - М.: Гуманит - издат. центр ВЛАДОС, 2000. - 416 с.

.Соціальні служби - родині: Розвиток нових підходів в Україні.: За ред.. І. М. Григи, Т. В. Семигіної. - К.,2003. - 128 с.

.Трубавіна І. Технології соціально-педагогічної роботи з неблагополучною сімєю // Полтавский державний педагогічний університет ім. В. П. Короленка., зб. наук. праць. - Полтава - 2001. - Вип. 6/7(20-21). - С. 49 - 59.

.Холостова Е. И. Теоретические основы социальной дезадаптации детей // Социальная работа с дезадаптированными детьми: Учеб. пособие. - М., 2007. - С. 7 - 26.



ЗМІСТ ВСТУП РОЗДІЛ 1 Проблемна сімя як негативне соціальне явище 1.1Поняття та основні категорії проблемних сімей 1.2Вплив сімейного неблагополу

Больше работ по теме:

КОНТАКТНЫЙ EMAIL: [email protected]

Скачать реферат © 2017 | Пользовательское соглашение

Скачать      Реферат

ПРОФЕССИОНАЛЬНАЯ ПОМОЩЬ СТУДЕНТАМ