Зміна порядку слів під час перекладу

 

Вступ

Інтерес до вивчення порядку слів у реченні, багатою мірою, зріс лише в останні десятиліття, разом зі зверненням лінгвістів XX-XXI ст. до поглибленого вивчення граматики. Розглядом інверсії займалися деякі зарубіжні та вітчизняні мовознавці. Серед них такі відомі дослідники, як радянський лінгвіст І.Р. Гальперін, синхронний перекладач, викладач перекладу Б.Є. Васильович, І.І. Ковтунова, закордонний професор, кандидат технічних наук Рон Чен та український мовознавець В.І. Карабан та ін.

Так як речення є одиницею вищого рівня мови - комунікативною одиницею, та будучи найбільш складною за формальним і семантичним складом одиницею мови, воно відчуває найбільший вплив прагматичного фактора. Будь-яке речення обовязково повязане і обумовлене авторської установкою, а тому може, з точки зору перекладу, мати безліч інтерпретацій. Одним з активно використовуваних виражень найтонших відтінків змісту є порядок слів, тобто певне розташування слів, що виконує різноманітні функції та являється важливим показником структури мови. У комунікативному плані порядок слів зумовлений у подачі тематичних та рематичних елементів речення, щодо подачі інформації. Стилістичне значення порядку слів полягає в тому, що з їх перестановкою створюються додаткові смислові відтінки, посилюється чи послаблюється смислове навантаження члена речення.

Саме тому у центрі уваги мовознавців головним чином знаходилося взаєморозташування слів у реченні, які безпосередньо залежать один від одного. Також розглядалася функція інверсії та її роль у стилістиці та граматиці мов, але переклад таких незвичних речень практично розглянутий не був.

Темою нашого дослідження є «Зміна порядку слів під час перекладу».

Актуальність теми дослідження обумовлена тим, що у час активних міжнаціональних контактів може сприяти усуненню міжкультурного і міжособистісного нерозуміння при прямому (усний) або непрямому (через читання літератури) спілкуванні носіїв різних мов, викликаного некоректним перекладом посередника, через якого здійснюється спілкування, тобто перекладача.

Мета даної курсової роботи полягає у обґрунтуванні і розробці теоретичних і практичних рекомендацій щодо перекладу інверсії та інверсивних речень.

Об'єктом дослідження є речення як одиниця структурного та семантичного синтаксису.

Предметом дослідження є синтаксичні трансформації за допомогою яких досягається еквівалентність під час перекладу.

Фактичним матеріалом дослідження даної роботи є англо-український переклад роману С. Моема «Theatre», повістей та оповідань Дж.Д. Селінджера, Едгара По та статей New-York Times.

Практична цінність базується на новій класифікації синтаксичних трансформацій М.Г. Новікової, розробленої для перекладу художніх творів та можливості використання результатів дослідження при написанні курсових і дипломних робіт з перекладознавства.

Розділ 1. Порядок слів і структура речення в англійській мові

.1 Речення як одиниця структурного синтаксису

Центральним питанням синтаксису є питання не лише про систему синтаксичних одиниць та ієрархічні відношення між ними, але й їхні комплексні формально-граматичні, семантичні, функціональні й комунікативні характеристики. Уявлення про граматичний лад української мови може бути повним тільки за умови послідовного розгляду функціональних особливостей категорійних форм, - справедливо зауважує В.Д. Івшин [9, с.4]. Функціональна специфіка граматичних одиниць простежується в системі мови і мовлення.

Традиційні методики сучасних досліджень поєднуються з новітніми підходами до вивчення синтаксичних одиниць, такими, як: функціонально-комунікативні, функціонально-когнітивні, функціонально-семантичні, функціонально-прагматичні і под.

Наукові орієнтації при вивченні синтаксису:

·синтаксичні одиниці - не застиглі величини, вони постійно перебувають у динаміці: у синтаксисі яскраво проявляється творчий аспект мови;

·синтаксичні одиниці зумовлюються комунікативними потребами спілкування, ситуацією спілкування;

·звязок синтаксичних одиниць (речень) з когнітивними, естетичними і прагматичними завданнями, що йдуть від автора - творця конкретного висловлення [9, c.12].

Однак питання про предмет синтаксису було й залишається проблемним. Питання про синтаксичні одиниці як про обєкти синтаксичного вивчення - одвічне питання синтаксису - ще з античних часів уявлялося дилемою: речення чи словосполучення.озрізняють поняття предмет і обєкт синтаксису. Під предметом вивчення розуміють особливий аспект пізнання обєкта. Обєктом синтаксису є речення, а предметом - сполучення слів у реченні. Синтаксис визначають як розділ граматики, що вивчає правила сполучення слів між собою при утворенні комунікативних одиниць, типових для даної мови [5, с.28]. Підкреслюючи важливість вивчення сполучення слів, деякі науковці не згідні з тим, що словосполучення є самостійною синтаксичною одиницею.

Оригінальний погляд на предмет синтаксису викладено О.С. Мельничуком, який вважає, що речення є основною одиницею мовлення, і тому не становить прямого обєкта синтаксису як розділу граматики. Воно є обєктом загального вчення про речення - розділу мовознавства, який ще тільки починає створюватися. Синтаксис повинен вивчати, на думку О.С. Мельничука, лише синтаксичну сторону речення, а отже безпосереднім обєктом синтаксису є лише синтаксична сторона загальної структури речення [4, с.14]. Словосполучення як компонент внутрішньої граматичної структури речення може вивчатися в окремому розділі граматичного вчення про речення.

У більшості сучасних граматичних праць названо дві синтаксичні одиниці, що є обєктом синтаксису, - словосполучення і речення. Проте все більшого поширення набуває погляд на розширену ієрархію синтаксичних одиниць, що охоплює, крім словосполучення і речення, також словоформу (елементарну синтаксичну одиницю, наділену семантико-синтаксичним та функціональним потенціалом, - синтаксему) та надфразну єдність, або складне синтаксичне ціле.

Ще в Курсі сучасної української літературної мови за редакцією Л.А. Булаховського йшла мова про те, що синтаксис є той розділ граматики, який вивчає звязки між словами і типи обєднання їх у речення та вищі єдності тією мірою, якою вони мають суто мовні ознаки [8, с.134]. Ученому належить і термін надфразна єдність. Предмет синтаксису, на його думку, становить вивчення ознак, за якими пізнається закономірна для кожної мови сполучуваність одного з одним відповідно оформлених слів (так званих словосполучень); словосполучень, з яких створюються далі відносно закінчені відрізки думки, - речення; речень, що сполучаються одне з одним у складні речення; та ще більших смислових цілостей - надфразних єдностей, про наявність яких свідчать ті або інші спеціальні прикмети [8, с.136]. У найновіших працях із синтаксису все частіше звертається увага на систему синтаксичних одиниць. Відповідно виділяють три взаємоповязані підрозділи:

) синтаксис словоформ, синтаксичних звязків і словосполучень (малий синтаксис);

) синтаксис простого та складного речень;

) синтаксис тексту (актуальний синтаксис), основною цілісною одиницею якого є надфразна єдність.

Синтаксичні одиниці виділяються на основі синтаксичних звязків та синтаксичних відношень:

) мінімальні (словоформи, синтаксеми, члени речення, словосполучення);

) синтаксичні конструкції - речення, звороти (частини речень);

) текстові поєднання речень (надфразна єдність, абзаци, текст).

Синтаксема - це мінімальна (неподільна на синтаксичні одиниці нижчого рангу) синтаксична одиниця, компонент синтаксичної структури речення. Синтаксема виступає одночасно носієм певного елементарного смислу (значення) і конструктивним компонентом більш складних побудов, наділена певним набором синтаксичних функцій. На відміну від членів речення, що визначаються на основі синтаксичних звязків (а отже, стосуються формально-синтаксичної структури речення), синтаксема виділяється на рівні семантико-синтаксичних відношень і позначає певні явища дійсності.

Питання про словосполучення і речення як одиниці синтаксису останнім часом доповнені відомостями про типи синтаксичних звязків, поняттям синтаксичної валентності, вченням про семантичну елементарність / неелементарність простих і складних речень. Що ж до надфразної єдності як синтаксичної одиниці, то це питання продовжує залишатися дискусійним, хоч і вдалося узагальнити деякі її граматичні та семантичні ознаки (структурної цілісності, скріпів речень, типів звязку тощо).

Отже, враховуючи, що синтаксичний лад української мови - це ієрархічно організована сукупність одиниць різних рангів, синтаксис як науку можемо визначити так: це частина граматики, яка вивчає систему одиниць різних рангів - синтаксем, словосполучень, простих і складних речень, надфразних єдностей, що створюють структуру мови для її функціонування.

.1.1 Функція та тип порядку слів речення в англійській мові

Інтерес до вивчення порядку слів у реченні, багатою мірою, зріс лише в останні десятиліття, разом зі зверненням лінгвістів XX-XXI ст. до поглибленого вивчення граматики. Розглядом інверсії займалися деякі зарубіжні та вітчизняні мовознавці. Серед них такі відомі дослідники, як радянський лінгвіст І.Р. Гальперін, синхронний перекладач, викладач перекладу Б.Є. Васильович, І.І. Ковтунова, закордонний професор, кандидат технічних наук Рон Чен та український мовознавець В.І. Карабан та ін.

У центрі уваги мовознавців головним чином знаходилося взаєморозташування слів у реченні, які безпосередньо залежать один від одного. Також розглядалася функція інверсії та її роль у стилістиці та граматиці мов, але переклад таких незвичних речень практично розглянутий не був.

Речення є одиницею вищого рівня мови - комунікативною одиницею, та будучи найбільш складною за формальним і семантичним складом одиницею мови, воно відчуває найбільший вплив прагматичного фактора. Будь-яке речення обовязково повязане і обумовлене авторської установкою, а тому може, з точки зору перекладу, мати безліч інтерпретацій. Одним з активно використовуваних виражень найтонших відтінків змісту є порядок слів, тобто певне розташування слів, що виконує різноманітні функції та являється важливим показником структури мови. У комунікативному плані порядок слів зумовлений у подачі тематичних та рематичних елементів речення, щодо подачі інформації. Стилістичне значення порядку слів полягає в тому, що з їх перестановкою створюються додаткові смислові відтінки, посилюється чи послаблюється смислове навантаження члена речення. Тому зіставлення порядку слів у різних мовах значною мірою допомагає встановленню своєрідності їхніх структур [23, с.18].

Як відомо існують мови з вільним і фіксованим порядком слів. Варіативність порядку слів у реченні залежить передусім від аналітичної чи синтетичної будови мови. В аналітичних мовах, таких як англійська, порядок слів суворо регламентований. У синтетичних (флективних) мовах, таких як українська, більш-менш, вільний, але існують певні правила, які визначають послідовність розташування членів речення: підмет - присудок - прямий додаток. Наприклад: Оксана співала пісню. В англійській мові сталий порядок слів: підмет, присудок, доповнення і обставина. Зміна звичайного порядку слів у реченні для виділення змістової значущості тих чи інших його членів або для надання фразі особливого стилістичного забарвлення - зветься інверсією. Інверсія - як зміна порядку слів у реченнях у сучасних англійській та українській мовах, лише виділяє певні члени речення, акцентує на них увагу, підсилює їх значення. Це більш притаманне художньому та розмовному стилям. У художньому стилі вона використовується як стилістичний засіб, що використовується для привернення уваги слухача, для посилення впливу на нього. У розмовній мові іншим є сам принцип розміщення слів. Порядок слів в розмовній мові відображає процес формування висловлювання, процес формування фрази в голові мовця, але при цьому можна виділити загальні закономірності розміщення слів в розмовній мові, також відмінні від закономірностей їх розміщення в письмовій мові. Основна функція порядку слів в реченні - вираження ступеня комунікативної значущості слова. Розташування на початку усього комунікативно значущого призводить до частої препозиції керованих компонентів речення, що різко відрізняє норми порядку слів у художньому та розмовному стилях мови [8, с.150].

Як відомо, інверсія буває стилістичною та граматичною. Стилістична інверсія - зміна порядку слів, що при незвичній синтаксичній позиції дає емоціональне навантаження та яскравість мовним конструкціям у реченні. Граматична інверсія - це зміна порядку слів на граматичному рівні, де, в свою чергу, будучи «відхиленням від норми», входить у предмет вивчення стилістики. Стилістика розглядає її ефект в мові. Граматика також розглядає інверсію як порушення граматичних правил будови речення. Граматика описує, який із членів речення «виділено», а стилістика - який ефект дасть виділення саме цього члена речення.

Отже, інверсія розглядається і в граматиці, і в стилістиці. Так, конструкція типу Only then have I made up my mind to go there називається стилістичною інверсією в курсах граматики і граматичною інверсією - в курсі стилістики. Вважається, що саме в такого роду відхиленнях, заснованих на живих процесах мови, іноді ховається індивідуально-творча манера автора. Якщо подібне відхилення часто використовується в індивідуально-художньому стилі різних письменників, воно може поступово типізуватися, отримавши право на існування в стилістиці мови, а потім при виробленні певних і твердих норм використання такого роду відхилень і в області граматики. Тому чітку лінію між граматичним і стилістичним в синтаксисі провести дуже важко, а іноді - неможливо.

Що стосується типів інверсії, то вона буває повною (де присудок передує підмету) та подвійною (де частини присудка передує підмету) [8, с.166].

Як було зазначено вище, інверсія може мати різні випадки розміщення членів речення. Ці потенційно можливі способи розміщення членів речення в тих чи інших стилістичних цілях можна обмежити найбільш загальними випадками:

Перший: додаток повинен стояти на початку речення.

Другий: означуване слідує за означувальним (постпозиція визначень).

Третій:

а) іменна частина присудка стоїть перед підметом.

б) іменна частина присудка стоїть перед звязкою, і обидва вони - перед підметом.

Четвертий: обставина стоїть перед підметом в реченні.

Пятий: обставина і присудок стоять перед підметом.

Також інверсія може існувати в таких конструкціях як:

) коли підмет вводиться оборотом there is/are, was, were.

) коли речення починається з певних слів чи висловів:

слів чи фраз, що припускають заперечення.

зі слів no sooner, hardly, rarely.

при сполученні only з прислівником часу та місця.

при сполученні so з прикметником або прислівником.

) при короткій відповіді, яка починається з Neither/Nor.

) при розриві прямої мови або коли головне речення стоїть після підрядного з прямою мовою.

) в окличному реченні, що починається з there, here.

) у тих випадках, коли речення починається прислівником, звичайно у функції посилення [8, c.169].

У всіх наведених прикладах інверсія, по-перше, виконує функцію граматичну, оскільки вона порушує «нейтральний» лад мови. Граматика розглядає ці випадки «незвичного» розташування членів англійського речення, тобто вона реєструє ці «відхилення», описує який «незвичний» член речення стоїть на якому «незвичному» місці в порівнянні з правилами розташування членів речення в граматиці мов. По-друге, інверсія виконує стилістичну функцію, де при зміні «звичного, правильного» (тобто граматичного) порядку слів сприймаюча сторона (адресат, слухач) отримує сигнал та виділяє це висловлювання або речення, оскільки воно відрізняється з однорідних, «сірих» висловлювань. Тобто інверсія починає виконувати вже інші функції, що їй властиві. Що ж стосується перекладу цих незвичних по своїй конструкції речень, то вони все ж таки мають певні правила перекладу. Якщо інвертоване речення перекладається на речення з прямим порядком слів, то воно будується за правилами вихідної мови [8, c. 169] Також інвертоване речення може перекладатися на відповідне інвертоване у вихідній мові. Але слід зауважити, що використовувати інверсію треба з обережністю, тому що невиправдане інвертування негативно позначається на усвідомлюванні прочитаного. У ряді випадків прямий порядок слів не можна змінювати, оскільки його зміна призводить до вираження протилежного змісту [23, c. 17].

Отже, ми бачимо, що інверсія являється дуже яскравим явищем в стилістиці та граматиці, що індивідуалізує й емоційно увиразнює мовлення. Синтаксично інверсований порядок членів речення служить передусім меті виділення окремих, найвагоміших у контексті даного висловлювання слів. Вона не тільки відображає логіко-граматичний зв'язок між членами речення, але й підпорядковується ще ряду вимог, що, в свою чергу, потребує дуже уважного ставлення при перекладі на вихідну мову. Необхідно приймати до уваги, що вибір того чи іншого порядку слів у кожному даному реченні залежить від ряду факторів різної природи та різного ступеня значущості, стосовно розбіжності мов, тому важливо бути дуже уважним при перекладі таких речень.

.2 Речення як одиниця семантичного синтаксису

Останні десятиліття розвитку лінгвістики позначаються підвищеним інтересом мовознавців до проблем семантичного синтаксису, зокрема до питань щодо визначення співвідношення форми та змісту у реченні, і як наслідок - до досліджень семантичної структури речення. Реченнєвий зміст позначається різними термінами: структура, що лежить в основі речення, логічна, базова, семантична, глибинна, внутрішня структура та ін. Кількість рівнів для дослідження речення варіюється від мінімальних двох до пяти, отже неоднаковою є і глибина репрезентації структури речення. Вивчення речення повязується переважно з трьома його аспектами: формальним, семантичним та комунікативним [4, c. 23].

У мовознавстві існує декілька підходів до дослідження семантики речення. Прихильники формально-синтаксичного підходу Н.Ю.Шведова, В.А. Бєлошапкова, Н.М. Арват, С.І. Кокорина здійснюють аналіз речення у напрямку від його форми до змісту, що передається цією формою. Семантичні структури виокремлюються у межах структурних схем речення. У працях Н.Ю. Шведової виявляються типові риси цього напряму. Вона витлумачує семантичну структуру речення як «його абстрактне мовне значення, що являє собою відношення семантичних компонентів, які формуються взаємною дією граматичних та лексичних членів речення» [8, c.124]. Семантичну структуру утворюють семантичні категорії. Центральними категоріями семантичної структури речення є предикативна ознака, яка реалізується як дія або стан, субєкт - виконавець дії або носій стану та обєкт - предмет, на який спрямована дія або якому приписується певний стан. Вони утворюють елементарні семантичні структури. Прихильники напрямку семантичного моделювання Г.О. Золотова О.В. Акентьєва, Г.В. Ситар вважають, що дійсну структуру смислу речення відображає його семантична модель, а тому основним завданням визнається визначення та опис семантичних моделей.

У лінгвістиці здійснювалися дослідження семантики речення з точки зору референційного, або денотативного, підходу. Його представники вважають, що пропозиція відображає структуру певної ситуації як реченнєвого денотата, а основне завдання при дослідженні семантики речення вбачають у визначенні співвідношення між реченням та ситуацією, яка ним позначається [2, c.190]. Спираючись на структуру ситуації, відображену у реченнях, здійснюють відповідну класифікацію речень.

Для опису обєктивного змісту речення прихильники предикатно-аргументного підходу спираються на пропозицію. Ч. Філлмор витлумачує пропозицію як набір відношень між дієсловами та іменами (або при наявності - підрядними реченнями). Речення у своїй глибинній основі трактується як таке, що складається із дієслова та одної чи більше іменних груп, кожна із яких повязана з дієсловом певним відмінковим відношенням. Глибинна структура, під якою Ч. Філлмор розуміє глибинно-синтаксичне представлення речення, знаходить своє вираження у вигляді поверхневої структури.

Дж. Лайонз при аналізі семантики речення використовує валентні схеми, які, на нашу думку, можуть вважатися аналогом формули семантичних структур. Дослідник дотримується погляду, що валентні схеми відображають самий основний і самий нейтральний спосіб концептуалізації та опису ситуації. Виокремлюється вісім валентних схем. Можна вважати, що, наприклад, валентна схема AFFECT (AGENT, PATIENT) є записом семантичної структури речення з двовалентним предикатом дії, а BE (ENTITY, PLACE) - з двовалентним предикатом локації і т. ін. [2, c.192].

У. Чейф аналізує речення у напрямку від значення до форми, а тому поверхнева структура вибудовується на основі семантичної структури, породження якої відбувається наступним чином: предикат, іменований дієсловом, набуває вибіркових одиниць (наприклад, процес або дія), які визначають іншу частину структури в тому сенсі, що вони обмежують вибір дієслівного кореня, тобто поверхневої лексичної одиниці, і визначають кількість і відношення іменників (аргументів) [2, c.195].

Вагомий внесок у дослідження семантики речення зробив С.К. Дік. Він витлумачує семантичну структуру речення як глибинну репрезентацію мовного виразу. Семантична структура в його інтерпретації представляється у вигляді предикатної рамки, яка містить інформацію щодо форми предиката (дієслівний, адєктивний, номінативний та ін.), кількості аргументів, що вимагає предикат, їх семантичних функцій та селекційних обмежень, накладених предикатом щодо термів, які заповнюють аргументні слоти [2, c. 199].

А. Мустайокі вважає, що відправною точкою аналізу речення є його семантична структура як схематизоване, структуроване уявлення про те, що збирається висловити мовець. Вихідним пунктом процесу мовленнєвого акту визнається ситуація, яку мовець завжди обмежує і тлумачить, враховуючи свої комунікативні потреби. Так утворюється стан справ, що є основою семантичної структури. Семантична структура складається із: 1) ядра, що включає глибинний предикат та його актанти, 2) модифікатора - метадієслова, що визначає семантичну структуру, і його актантів; 3) специфікатора - семантичного елемента, який уточнює актант, предикат або стан справ у цілому [2, c.201].

У контексті українознавчих досліджень значна увага надається проблематиці семантики і структури речення. І.Р. Вихованець, К.Г. Городенська, В.М. Русанівський вживають терміни «глибинна, семантична, власне-семантична структура речення» як синонімічні. Ґрунтуючи поняття семантичної структури на ідеї вияву смислу речення, вони витлумачують її як «інваріант, спільну основу обєднання ряду формально неоднотипних, але однотипних із змістового боку конструкцій, тобто конструкцій, що відображають однотипні реальні ситуації». У семантичну структуру елементарного речення входить пропозиція (предикат та його аргументи), але не входить інша змістова властивість речення - його модально-часовий план [2, c.202].

Предтечею логічного напрямку стали ідеї Аристотеля та картезіанська лінгвістика. Н. Хомський проаналізував та узагальнив досягнення раціоналістичної лінгвофілософії минулого, яку вважає співзвучною своїй власній теорії мови. Оскільки мова має внутрішній та зовнішній аспекти, речення може вивчатися з точки зору того, у який спосіб воно виражає думку, тобто дослідження його глибинної структури (семантична інтерпретація), або з точки зору його фізичної форми, тобто вивчення його поверхневої структури (фонетична інтерпретація). Глибинна структура трактується як базисна абстрактна структура, що визначає семантичну інтерпретацію речення. Вона складається із системи організованих різним чином елементарних суджень, які мають субєктно-предикатну форму з субєктом та предикатом простого виду. Отже, глибинна структура прирівнюється до структури думки, а тому вважається універсальною для всіх мов [12, c. 59].

Н.Д.Арутюнова, досліджуючи логіко-семантичний аспект речення, розглядає поняття, які використовуються у логічному аналізі значення речення (поняття пропозиції, дієслів пропозиційного відношення, поняття референції). На її думку, структуру речення формують категорії логіки. Реченнєва семантика спирається на предикат і визначається логіко-синтаксичними (логіко-граматичними) першопричинами - відношеннями, які, повязуючись зі способами мислення про світ, водночас причетні до граматичної будови мови. Зміст речення складає пропозиція, яка визначається як семантична структура, що обєднує денотативне та сигніфікативне значення. Комунікативна структура речення формує його семантичну структуру: комунікативний центр повідомлення стає його семантичним стрижнем [23, c.22].

Згідно з генеративною концепцією спочатку породжується синтаксична структура, а потім вона співвідноситься із певною семантичною інтерпретацією. Синтаксис включає базовий та трансформаційний субкомпоненти. База - система елементарних правил, імовірно близьких для різних мов, - вираховує обмежену кількість глибинних структур - прототипів речень. Трансформаційний субкомпонент породжує поверхневі структури речень із структур, отриманих у результаті дії базових правил. У ранніх працях Н.Хомського «глибинна структура фактично описується в термінах логіки як система пропозицій, що не отримує однозначної відповідності з утворюваною фізичною формою». В узагальненому вигляді глибинна структура трактується послідовниками генеративізму як рівень синтаксичної репрезентації речення, який кодує предикатно-аргументні відношення, а також рольові характеристики аргументів дієслова [8, c.206].

Представники генеративної семантики Ч. Філлмор, У. Чейф, Дж. Лакофф, Дж. Макколі, Дж. Андерсен, Р. Ларсон та ін. вважають, що спочатку породжується семантична структура речення, а потім її синтаксична репрезентація. Семантична структура повязується із денотативним аспектом речення і аналізується у термінах предикатної логіки. Смисл речення встановлюється шляхом розкладання нетермінальних (тих, що розкладаються) вузлів до термінальних, що репрезентують елементарні речення, які аналізуються з точки зору предикатно-аргументної структури [4, c.55].

У когнітивній лінгвістиці предикатно-актантна рамка ототожнюється з фреймом. Вузлами предикатно-актантної структури фрейма є слоти. Пропозиційне ядро фрейма доповнюється у деяких дослідженнях термінальною частиною периферії, модусом і концептуальним планом [7, 166]. Основою фреймової структури є семантичний предикат. Фрейми описують не саму подію, а логіко-семантичні відношення у ній. Представників різних підходів у дослідженні семантики речення обєднує визнання ними значущості предиката. Під предикатом часто розуміється присудок або група присудка, лексема, морфема, які мають предикатне значення, рема в актуальному членуванні речення. У синтаксисі термін «предикат» вживається для позначення і формального, і семантичного компонента речення, члена і реляційної, і субєктно-предикатної структури, елемента і потенційного, і актуального, ознаки разом з місцями для аргументів і абстраговано від них, ознаки, що імплікує будь-які і лише предметні аргументи. Як наслідок такої багатозначності зявляються термінологічні пари - присудок/предикат, предикатор/предикат, релятор/предикат, предикатний знак/предикат, предикатив/предикат, базисний предикат/предикат, функтор/предикат та ін. [8, c. 182].

Традиційно предикати протиставляються за такими критеріями: валентним потенціалом, ступенем похідності, частиномовним статусом, предикатним/непредикатним характером аргументів, функціональними особливостями, семантичними критеріями. За аспектуальними характеристиками предикати поділяються на граничні та неграничні, за кількістю валентностей - на абсолютні та відносні, за якістю валентностей - на базисні та небазисні, за рольовою валентністю - на агентивні та неагентивні, за синтаксичною функцією - на матричні та нематричні, за лексичною семантикою - предикати фізичної, психічної діяльності та ін. [8, c.184].

З точки зору формального підходу предикат у реченні є граматично єдиним носієм видо-часових значень і слугує основним засобом часової організації тексту. Він є виразником присудкового відношення, яке характеризується предикативністю і виступає у формі сполучення слів. Таке відношення організує речення і виникає тоді, коли слову, яке виражає предметне поняття, в момент мовлення приписується певна ознака або ряд паралельних ознак [8, c.185].

Предикат витлумачується як логічна функція, що визначається у двох відношеннях: за власною семантикою та за аргументами, які допускає дана функція. Н.Д. Арутюнова вважає, що суть предиката полягає у позначенні та оцінці статичних властивостей і динамічних проявів предметів дійсності, їх відношень одне до одного. Важливою властивістю предикатної семантики визнається її організація часовою віссю. Предикати позначають класи ознак: фізичні ознаки предмета, його просторову орієнтацію, механічні дії осіб та сил природи, соціальну активність людини, її духовну діяльність і внутрішній стан, її фізичні відчуття, мовленнєву поведінку та ін. [8, с.188].

Для виокремлення семантичних типів предикатів найпоширенішими способами є денотативний, який ґрунтується на співставленні аргументів і предикатів пропозиції з денотатами та відношеннями між ними у ситуації, і валентний, який базується на валентних властивостях предиката. У мовознавстві розповсюдженим став погляд на предикат як на основний компонент семантичної структури, який відіграє організаційну роль у реченні.

Аспектуальні класифікації предикатів ґрунтуються на встановленні способу, у який відбувається подія. Аспектуальні категорії визначають подію з точки зору характеру її протікання та розподілу у часі: тривалості, повторюваності, граничності, кратності, результативності та ін. Найвідомішу класифікацію аспектуальних типів дієслівних предикатів було створено З. Вендлером [8, c.189]. Здійснене ним дослідження дало поштовх розвитку лінгвістичної думки і стало теоретичним підґрунтям для створення нових класифікацій предикатів А. Кенні, К.С. Сміт, А.П.Д. Мурелатоса, Р.Д. Ван Валіна та ін.

Представники функціонального напрямку у трактуванні поняття предиката - В.Б. Касевич, В.С. Храковський, Я.І. Маркот та ін. розглядають предикат як функтор, який визначає число та типи аргументів, повязаних з предикатом, як семантичну одиницю, яка має властивість відкривати валентні місця для заповнення їх іншими семантичними одиницями [8, c.190].

Отже, у дослідженні семантичної структури речення можна виокремити такі основні напрями: формально-синтаксичний, семантичного моделювання, референційний, компонентно-комбінаторний, предикатно-аргументний, логічний, генеративний та когнітивний. Основні відмінності проаналізованих концепцій полягають у глибині семантичного аналізу речення та його напрямку: від форми речення до його змісту чи навпаки. Самий неглибокий рівень аналізу - у формально-синтаксичної семантики, яка спирається на структурні схеми певної конкретної мови. Найглибшим рівнем розгляду відзначається когнітивна концепція, оскільки досліджуються ментальні структури. При формально-синтаксичному, логічному, генеративному підходах речення аналізується від його форми до змісту. При семантичному моделюванні, референційному, частково компонентно-комбінаторному і предикатно-аргументному, когнітивному підходах рух думки дослідника - від змісту речення до його форми. Розбіжності у поглядах серед прихильників предикатно-аргументної та компонентно-комбінаторної концепції значення речення пояснюються у першому випадку відмінностями у визначенні поняття предиката та віднесеності предиката до семантичного або семантико-синтаксичного рівня, а у другому випадку - здійсненням аналізу чи синтезу моделей комбінаторної семантики. Основними напрямами у дослідженні предиката є формальний, логічний, семантичний, комунікативний та функціональний.

.2.1 Теорія семантичних ролей

Функціональні відмінності проявляються у номінативних одиницях не тільки те, як у інших знакових утвореннях. Їм властиві відмінності й у категоріально-семантичному аспекті. Тут проявляється різноманітність, що виникає унаслідок певного відношення знаків до того, що вони позначають, до обєктів дійсності та понять про них. Тому, номінативні одиниці мають різний функціонально-семантичний потенціал і відображають різноманітні категоріальні сутності. Вони передають поняття, які таким чином можуть бути класифіковані як ті, що відрізняються за своїми когнітивними й ономасіологічними показниками. Категоріальна класифікація номінативних одиниць відображає на більш високому рівні абстракції основні мисленнєві категорії людської свідомості: предмет, подія, стан, дія, місце, засіб, приналежність, кількість [2, c.201]. На більш високому рівні абстракції одиниці номінації поділяються на субстантиви, вербалії, модифікатори, кваліфікатори, конектори. Такий підхід дає більш повну та системну картину функціональних особливостей номінативних одиниць сучасної англійської мови.

До номінативних одиниць, які реалізують поняття (ідеї, концепти), ми відносимо лексичні одиниці (у тому числі, аналітичні), фразеологічні одиниці, підрядні частини складнопідрядних речень, окремі морфеми та фонеми, які під час свого реального функціонування набувають здібності відображати ті чи інші поняття (ідеї, концепти), що формуються на когнітивному (тезаурусному) рівні структури мовної особистості. Граматико-парадигматичні, семантико-синтаксичні та асоціативні відношення, в які між собою вступають компоненти "вербальної мережі", є відображенням іерархічно-координативних відношень у тезаурусі носія мови [2, c.202].

Запропонований аналіз передбачає розгляд одиниць номінації в їх розвитку. Крім цього, підкреслимо й динаміку людського мислення, яка знаходить швидке та максимально адекватне відображення у функціональних характеристиках мовних одиниць. Таким чином, людське мислення, як і реальний світ, з одного боку, а також мова, з іншого боку, як взаємоповязані сутності не стоять на місці, а знаходяться у постійному русі, видозмінюючись як формально, так і змістовно. Разом з цим, ми стверджуємо існування основних положень, що характеризують як мислення людини, так і стан реального світу, а також мову на певному зрізі її розвитку. Цей своєрідний парадокс між часовим та позачасовим, динамічним і стабільним, актуальним і потенціальним характерний усьому живому. Оскільки мова є сутністю породження певного соціуму, то й їй також.

Якщо ми отримуємо нову інформацію, яка не має для нас ніякого іншого вираження крім мовного, ми конструюємо поняття про неї, поповнюючи свою свідомість, розвиваючи мислення, а, отже, систему одиниць номінації. Неконтактне представлення може бути помилковим, якщо предмет, явище, стан, якість, дія являють собою певний інтерес для індивідуума, повязаний з його потребами як особистості, то він так чи інакше вступить з ним в контакт і на практиці перевірить правильність свого судження. Унаслідок цього процесу можуть бути внесені корективи в концептуальну структуру свідомості цього індивіда чи соціуму в цілому [2, c.206].

Знання ж, що зафіксовані у мові, не повністю тотожні системі знань, відображеній в інтелекті людини. Номінативні одиниці тільки через свої значення співвідносяться зі знанням, яке існує на понятійному рівні. Однак ці відповідності не є на 100% дзеркальними, оскільки одна одиниця може відповідати декільком поняттям і навпаки. Таким чином, система понять не являє собою всі знання, якими індивід володіє, а лише є одним із рівнів його організації, де воно представлено у найбільш узагальненому й абстрагованому вигляді. У цілому питання теорії мовного значення і функціонування мови повязані із вивченням особливостей представлення знань у мові, а саме, з когнітивною діяльністю людини. Отже, найбільші відмінності та "неудосконалення" мови як когнітивної системи локалізовані в лексиці [1, c.123].

Категоріальна класифікація дозволяє представити одиниці номінації у формі ментальних просторів. Їх структура детермінована функцією номінативних одиниць - їх репрезентантів - у мовленні. Крім цього, вони являють собою феномени людського пізнання та повязані з питаннями обробки знань і формалізації міркувань. Ментальні простори використовуються для обєднання тієї чи іншої різновидності інформації. Простори породжують і акумулюють інформацію у процесі обробки висловлювань. Ментальні простори відносно замкнені, володіють відносно невеликою зовнішньою структурою та співвідносяться між собою за допомогою конекторів [8, c.155].

Звязок ментальних просторів можливий і на основі певних аналогій типу "a chimpanzee is a tennis ball", коли у когнітивному файлі носіїв мови взаємодіють неідентичні простори. Так же формуються аналогії на основі чогось спільного для них, частіше всього певних якостей, рис. У результаті близькості концептуальних структур (полів) полегшується процес метафоризації. Ментальні же моделі, співвідносячи слова з реальним світом, створюють ментальні світи. Їх конфігурація складає модель світу, висловлювання, тексту або ж дискурсу.

Ментальний простір реконструюється для упорядкування й оцінки того, що сприймається. При цьому відбувається накладання тих чи інших ментальних просторів на основі певної спільності: Доріан Грей займає місце в ментальному просторі портрета та в ментальному просторі людини. Отже, йдеться про своєрідну переорієнтацію, коли номінативні одиниці, які традиційно позначають певні сутності, починають позначати нові предмети й явища. Метафора у такому розумінні виступає частиною загального процесу функціональної переорієнтації. Загалом, ментальні простори мають тенденцію до розширення за рахунок метафоричного переносу, в основі якого знаходиться єдиний образ - архетип, побудований за гештальтним (цілісним) принципом. До таких утворень відносяться образ-схеми та семантичні примітиви: субстантиви, атрибути, детермінативи, квантори, інтенсифікатори, ментальні предикати, логічні концепти, дії та події, існування та володіння, життя, мова, час, простір, схожість, таксономія. Їх угрупування (наприклад, образ-схеми просторові, типу контейнера, сили, єдності/чисельності, існування, ідентичності), на наш погляд, співпадають з межами основних ментальних просторів [8, c.160].

В основі виділення таких ментальних просторів лежить бажання людини до категоризації предметів, явищ реальної дійсності. Ще Аристотель намагався виділити головні побутові категорії. Когнітивна класифікація реальних сутностей знаходить відображення в їх номінації, комунікативному призначенні та спрямована на виділення природних категорій. Класифікація, наприклад, температури чи кольору може бути названа ментальним процесом. У центрі когнітивної лінгвістики знаходяться психологічні та концептуальні погляди на значення слів. Такий ментальний процес класифікації називається категоризацією, а його продукти - когнітивні категорії (концепти), наприклад, категорії кольору червоний, жовтий, зелений і т. д. Більшість подібних категорій контекстно залежні та повязані з конкретною ситуацією (оскільки вони позначають сутності, що взаємодіють у реальному світі), контекстом (як когнітивною репрезентацією взаємодії між концептами), когнітивною моделлю (як сумою перевірених і складованих контекстів конкретного поля певним індивідуумом), культурною моделлю (як поглядом з точки зору когнітивних моделей на виділення факту, який вони поділяють як члени суспільства та соціальної групи). Причому, наївні культурні моделі в основному визначають функціональні особливості поведінки людей у суспільстві [2, c.220].

Повсякденна свідомість, маючи свої типові особливості, сприймає ті форми матерії, які залишались значний час стабільними у відносно незмінному вигляді. Уявлення про предмет повязане з відповідним концептом як щось виділене з простору, окреме та цілісне, але протипоставлене іншим схожим обєктам за своїми суттєвими властивостями. Згадаємо також наявність двох стратегій розпізнавання образа та його особливостей - по цілісності, гештальту або ж по виділенню тих чи інших даних. Частина ж цілого, таким чином, починає існувати окремо, сама по собі, незалежно від решти по моделі "предмет - його частина - атрибут предмета - типова для предмета ознака". Когнітивно-комунікативний опис передбачає "побудову концептуального образу або концептуального уявлення відповідних мовних сутностей, яке на відміну від власно семантичного (лінгвістично повязаного) уявлення не накладає вимог обовязкової приналежності до семантичної системи мови" [8, c.211].

Система знань, тобто когнітивна система свідомості, не може ототожнюватися ні з вмінням, здібністю розмовляти та розуміти, ні з певною системою навичок і звичок. Оскільки ж важко заперечувати те, що мова не тільки складається з мовних одиниць, але також складає поле діяльності думки, емоцій, інтуїції та уяви, то конструкт когнітивної структури в людській свідомості обєднує мовну аналітичну компетенцію (awareness) й експериментальні фактори. "Людина, яка користується словником, уже володіє мовною компетенцією, вбудованою /.../ у свідомість/мозок". Хоча слова різних мов можуть не співпадати у всіх деталях, концептуальна структура, в якій вони знаходять своє місце, є загальнолюдською рисою. Ступінь можливої модифікації цієї структури під впливом досвіду та розрізнених культурних концептів - предмет дискусійний, але безперечно те, що оволодіння словником спрямовується багатою й інваріантною концептуальною системою, яка передує будь-якому досвіду. Людина засвоює "ярлики" для концептів у ході свого розвитку, які вже складають частину її концептуального апарату [3, c.111].

Як частина загального мовно-мовленнєвого механізму організація словесної памяті в психофізіологічному плані є складним ієрархічно організованою системою специфічних функціональних структур, яка формується як результат індивідуального мовленнєвого досвіду. Специфічні функціональні структури відповідають окремим словам і складають універсальну основу їх запамятовування. Обєднання функціональних структур у "вербальну мережу" визначається фонетичними та смисловими відношеннями між елементами мови та протікає відповідно до існуючої у мові системі логіко-граматичної категоризації. Формування специфічних функціональних структур відбувається на основі звукового диференціювання і синтезу безпосередніх вражень від обєктів дійсності унаслідок диференціювання найбільш суттєвих їх характеристик (тобто відповідає формуванню предметно-понятійного компонента номінативної одиниці) [5, c.32].

Когнітивний підхід у процесі номінації не має відношення до "елементів ситуації", однак конструювання ситуації залежать від мовця. Як наслідок цього, природа номінації субєктивна і когнітивно зумовлена. Виробництво значення може розглядатися у двох плоскостях: 1) значення аналізується точки зору мотивованості/немотивованості; 2) значення є одним із засобів забезпечення акта комунікації. На наш погляд, когнітивна основа присутня в обох плоскостях, оскільки процес номінації тісно повязаний з концептуалізацією та конфігурацією основних концептуальних структур. "Значення дорівнює концептуалізації", тобто семантиці та психології [6, c.34].

Оскільки когнітивні структури у нашій свідомості повязуються з нашими перцептивними механізмами прямо або опосередковано, вони, частково перцептивно зумовлені. Значення ж мовних одиниць не знаходяться у свідомості тільки одного, конкретного індивідуума. Вони виводяться із концептуальних схем, що знаходяться та працюють усередині свідомості всіх носіїв цієї мови разом з семантичною особливістю тієї структури, в якій вона використовується. У цьому звязку відзначимо роль семантики (значення мовних одиниць), особливостей їх номінативної структури, а, отже, когнітивних структур, які вони представляють, із бажанням комунікантів найбільш повно відобразити в своїй свідомості існуючий світ і максимально адекватно його відобразити у процесі спілкування.

Розглядаючи ментальну характеристику слова у працях В.В. Виноградова з сучасних позицій, слідом за В.В. Колесовим, відзначимо, що семантика мовного знака важливіше його зовнішньої форми, яка в принципі може стати змістом як внутрішня форма слова. Функціональні зміни змісту проявляються і в слові, і у висловленні. На відміну від висловлення, слово у всіх його функціональних звязках містить ментальний концепт, на феноменологічному рівні експлікується як "образ", "поняття", або "символ". Існує певна ієрархія всіх мовних засобів у вираженні звязків між знаком-словом, ідеєю-поняттям і річчю-предметом, яка зумовлює цінність кожної лексеми в системі слова, ідеї та речі - аналогічних і взаємодіючих явищ [2, c.167].

Одиниці номінації, виконуючи репрезентативну функцію, означають як одиничні предмети, явища і т.д., так і дають імя цілому класу цих сутностей, оскільки позначають узагальнені поняття у різноманітному світі реальної дійсності. Про онтологічну природу лексичних значень свідчить те, що зміст слова носить кумулятивний характер, і є їх позначувальною основою. "Багатоаспектність та багатоступінчатість лексичного значення слова (нейтральне/стилістичне, пряме/переносне, вільне/фразеологічно повязані значення і т.п.) є результатом "відкладення у змісті слів продуктів сприйняття оточуючого людину середовища" [8, c. 177]. Про обєктивну природу лексичних значень свідчить відображення як обєктивного світу, так і всіх кваліфікативно-оцінних сфер діяльності людини. Всі сфери діяльності людини покриваються відповідними одиницями номінації (відповідними найменуваннями) без лакун. Якщо в результаті номінативного акта зявляється не слово, а аналітична лексична одиниця або фразеологізм, те і це доводить відсутність лакун у представленні концептуальної структури всебічної людської діяльності.

Словесний (повнозначний) знак завжди відноситься не до одного якогось окремого предмету, явищу, а до цілого класу чи до групи йому подібних предметів. Повнозначні словесні знаки знаходяться на перетині трьох базових аспектів мовної діяльності - номінативної, пізнавальної (когнітивної) і комунікативної. Людська мова, яка має забезпечити пізнавальну та комунікативну діяльність, є семіотичною системою з подвійною структурацією її одиниць, тобто їх дворазовим позначенням. Особливе місце мови, як створеної та використовуваної суспільством, повязано також і з позначенням мовних одиниць [14, c.154].

У системі мови номінативний елемент її структури слугує засобом закріплення та зберігання суспільно-пізнавального досвіду, а історично зумовлена спадкоємність мови творить значний потенціал її семантичного варіювання. Причому, аналітичні лексичні одиниці, фразеологізми, інші номінативні комплекси не виникають у ході висловлювання кожний раз заново, а лише відтворюються, оскільки зумовлені звязками всередині системи мови, зокрема, моделями лексичної сполучуваності, системним семантичним (обовязковим) контекстом, хоча всередині цього процесу діахронічно знаходиться мовленнєве (певною мірою субєктивне) лінійне сполучення певних мовних знаків. Лише пізніше відбувається їх "зрощення" [8, c.210].

Питання про синтактику слова як основної номінативної одиниці в аспекті, що нас цікавить, зводиться до однієї із магістральних у семантиці проблем - співвідношенню між лексичним значенням слова і його сполучуваність, оскільки будь-яка мовна одиниця номінації у процесі породження висловлювання не поводить себе ізольовано. Її предметно-понятійний зміст вимагає для своєї реалізації певної сполучуваності (узуальної - для нормативного втілення і оказіональної - для переосмислення). Стилістична забарвленість/незабарвленість вимагає підбору інших необхідних мовних засобів. Крім того, граматична валентність мовної одиниці зумовлює побудову всієї конструкції. Навіть найпростіша ситуація уточнює значення, одиниці, що в ній використовується (визначає, конкретизує, розширює, звужує, породжує оказіональні значення або актуалізує аспекти семантики, які раніше не виявлялися). Крім того, в мовленні в результаті сполучення та взаємодії різних мовних категорій, значень мовних одиниць, того смислу, який вони несуть, можуть утворюватися нові одиниці, значення, комбінувати цілі поняття, різні ментальні простори [8, c.211].

Таке формальне і семантичне обєднання, свого роду концептуальна інтеграція, проявляється у виникненні компонентів, що займають проміжну зону між словом і словосполученням (стійкими словосполученнями з непереосмисленими компонентами; стійкими словосполученнями з частково переосмисленими компонентами; стійкими словосполученнями, що відносяться до римованого сленгу; комплексними іменами власними назвами, що вживаються переносно; фразеологічними одиницями, які є семантично ізольованими утвореннями; звязними словосполученнями; словостягненнями і лексемами, що виникли у результаті дії словотворчих моделей, для яких необхідним є матеріал окремих самостійних лексем - юкстапозиції, редуплікації, телескопії, абревіації; а також аналітичними лексичними одиницями, складними прагматичними ідіомами) [3, c.230].

Якщо потенціальні можливості номінативних одиниць закладені в їх синтагматичних даних у системі мови, то їх реальна актуалізація залежить від індивідуально-особистісних особливостей субєкта, що продукує висловлення. Під актуалізацією, у цьому випадку, розуміється вибір конкретних мовних засобів та їх аранжування як в плані позиції у висловленні, так і в плані взаємодії з іншими аналогічними одиницями.

Фундаментальні категорії категоріальної семантики утворюють необхідну основу комунікації, в них знаходить прояв єдності загальнолюдських законів мислення, відображення в свідомості людських відносин обєктивної дійсності. Ці категорії є джерелом, звідки мовець черпає готові, відпрацьовані мовою значення, співвіднесені з певними формальними засобами й їх комбінаціями. Також перспективним у майбутньому є вивчення взаємодії окремих ментальних просторів у процесі породження та сприйняття розмовного мовлення.

.2.2 Актуальне членування речення

У кожному висловлюванні усного і писемного мовлення відображений рух думки від того, що вже відоме, що назване мовцем або знаходиться перед очима співбесідників, до того, що ще невідоме слухачам. Думка мовця відштовхується від відомого і переходить до того, що мовець хоче про те відоме сказати. Таким чином, речення має дві змістові частини: одна з них називає предмет мовлення, інша позначає якусь нову інформацію про нього. Друга частина є головною. Вихідна частина висловлення (дане, відоме) називається темою, а та частина, яка щось стверджує про тему (нове), - ремою. Ці дві частини відповідно ще називають психологічним (логічним) суб'єктом і психологічним (логічним) предикатом [8, c.56].

Основними засобами актуального членування є інтонація (постановка логічного наголосу) і порядок слів. У всіх вищенаведених випадках актуальне членування здійснювалося засобом інтонації. У випадку використання засобу порядку слів тема розміщується на початку фрази, а рема - в кінці.

Нерідко засобами актуального членування служать вказівні й неозначені займенники (Товариш розказав мені таку історію. Йому допоміг хтось із друзів), видільно-обмежувальні частки саме, тільки, лише, навіть, якраз (Про це довідалась саме мати. Тільки батько цього не знав),; означений артикль виражає тему, а неозначений - рему). В англійській мові, як і в німецькій і французькій, де панує суворо фіксований порядок слів, через що він не може бути використаним для актуального членування, таким засобом є перетворення активної конструкції в пасивну [8, c.59].

Часто актуальне членування речення здійснюється за допомогою контексту або конситуації: рема визначається шляхом віднімання із складу речення уже відомої інформації. У ситуації безпосереднього спілкування (в діалозі) тема часто опускається, а виражається лише рема.

Актуальне членування речення служить одним із засобів зв'язку речень у тексті. Існує два основних типи співвідношення тем у сусідніх реченнях:

) послідовний (темою наступного речення є рема попереднього):

В аудиторію ввійшов декан. Він сказав, що в суботу відбудеться конкурс читців. Читці повинні підготувати на конкурс три твори - вірш, байку, прозовий уривок. Твори мають бути високохудожніми й актуальними;

) паралельний (одна й та сама тема повторюється в декількох реченнях):

Квіти цвіли всюди. Вони вишивали дивні візерунки на схилах Кримських гір. Вони п'янили своїм густим ароматом на приморських бульварах. Вони чарували своїми різнобарвними кольорами в парках і скверах. Квіти, квіти, квіти.

Отже, із наведених вище прикладів ми можемо зрозуміти, що актуальне членування речення - це членування речення за змістом на дві частини: предмет мовлення і те, що про нього говориться.

1.3 Типологія речення англійської та української мов

З точки зору перекладача було би правильніше говорити не про порядок слів, а про порядок розташування членів речення або смислових груп, оскільки в процесі перекладу важливо визначити найкращий їх порядок при даній структурі речення. Як відомо, в англійській мові порядок слів, як правило, служить граматичним засобом встановлення функції слова в реченні. Тому англійське речення відрізняється набагато жорсткішим і постійнішим порядком слів, ніж в українській мові.

В українській мові, у порівнянні з англійською, порядок слів є більш вільним. Але необхідно мати на увазі, що свобода розташування членів речення в українській мові є відносною. Порядок слів завжди підкоряється певним нормам і завжди виконує ті чи інші граматичні, смислові чи стилістичні функції.

Достатньо порівняти просте англійське речення He can do it з можливими українськими варіантами його перекладу, щоб зрозуміти, які насправді безмежні можливості розташування слів приховані в українському синтаксисі. Безперечно, можуть зустрітися випадки, коли замість елементарного Він може зробити це буде необхідним варіант, в якому логічно підкреслюється підмет або додаток: Це зробити може він. Отже, всі 24 можливі варіанти в українському перекладі можуть бути реалізовані в залежності від завдань висловлювання, що диктуються контекстом. Але в англійській мові ми маємо єдиний сталий еталон розповідного речення He can do it і ніякий інший порядок слів неможливий (якщо не брати до уваги дуже рідкого Do it he can.)

Із сказаного вище витікає, що оптимальний порядок слів в українській мові не може бути встановлений в окремо взятому, ізольованому реченні, вирваному з контексту. Необхідно вирішувати питання порядку слів принаймні в межах абзацу, враховуючи взаємодію речень, котрі входять до нього. Однак, деякі закономірності розміщення слів при перекладі з англійської мови виявляються вже при розгляді перекладу окремих речень.

При перекладі українською мовою порядок слів буде протилежним. В українському реченні на першому місці виявиться другорядний член - обставина, на другому - присудок і на останньому - підмет. Таке розміщення слів є звичайним для українського розповідного речення, в якому міститься повідомлення, всі елементи якого є новими для читача. Перенесення обставин місця та часу на перше місце пояснюється тим, що їх постпозиція по відношенню до присудка веде до більшого смислового виділення обставин. Тому в українському реченні обставини часто виносяться на перше місце, якщо на них не робиться смислового наголосу [20, c. 122].

Однак, слід пам'ятати, що навіть у найпростіших коротких повідомленнях вибір порядку слів тісно пов'язаний із структурою речення. Для англійської мови характерна централізація структури простого речення, що виражається у побудові речення навколо єдиного організуючого центру - підмета. Така централізованість дає можливість включати в одне просте речення два (а деколи і більше) однаково важливих повідомлення, які в перекладі звичайно розділяються.

Слід, однак, зазначити, що вирішальне значення для визначення порядку слів всередині абзацу мають стилістичні норми мови, на яку робиться переклад. Найважливішими міркуваннями при порівняннями порядку слів в англійському та українському абзацах є неможливість монотонної побудови періоду в українській мові, тоді як в англійському абзаці декілька речень підряд можуть мати однакову структуру. При перекладі необхідно урізноманітнити порядок слів, щоб не було чотирьох речень підряд з підметом-особовим займенником на початку [20, c.129].

Слід також згадати ще один конкретний випадок необхідності перестановки при перекладі. В англійський мові у підрядному реченні, що передує головному, підмет часто буває виражений займенником, а в головному - іменником. В українській мові такий порядок логічно неможливий. Якщо при перекладі зберегти для вираження підмета у першому реченні займенник, а в другому - іменник, то складеться враження, що йдеться про дві різні особи [21, c.103].

Такий порядок пояснюється тим, що в англійській мові домінує синтаксичний принцип: при спільності логічного суб'єкта підмет підрядного речення виражається займенником, а підмет головного - іменником. В українській мові іменником виражається підмет того речення, яке стоїть першим, незалежно від того, головне це речення, чи підрядне.

Розділ 2. Зміна порядку слів при перекладі

.1 Перекладацькі трансформації як спосіб досягнення еквівалентності під час перекладу

Перекладацькі трансформації - один із основоположних термінів, що описують процес перекладу, який означає міжмовні перетворення, перебудування елементів вихідного тексту, операції перевираження змісту чи перефразування з метою досягнення перекладацького еквівалента. Всі класифікації вчених-перекладознавців включають в свою систему прийом перекладацької трансформації як заміна частин мови. Ж. Дарбельне, Ж.-П. Віне називають даний тип перетворення транспозицією, відносять її до непрямого перекладу [8, с. 56], тоді як Л.К. Латишев зараховує транспозицію до типу морфологічних трансформацій [16, с. 117].

Оскільки перекладацькі трансформації здійснюються мовними одиницями, які мають як план змісту, так і план вираження, вони носять формально-семантичний характер, перетворюючи як форму, так і значення вихідних одиниць. В рамках опису процесу перекладу перекладацькі трансформації розглядаються не в статистичному плані як засіб аналізу відношень між одиницями вихідної мови та їх словниковими відповідниками, а в динамічному плані як способи перекладу, які перекладач може використовувати при інтерпретації різноманітних оригіналів у тих випадках, коли словниковий відповідник відсутній або не може бути використаний згідно з умовами контексту. В залежності від характеру одиниць вихідної мови, які розглядаються як вихідні в операції перетворення, перекладацькі трансформації поділяються на лексичні та граматичні. Крім того, існують комплексні лексико-граматичні трансформації, коли перетворення або зачіпає одночасно лексичні і граматичні одиниці оригіналу, або є міжрівневими і здійснюють перехід від лексичних до граматичних і навпаки [17, c.99].

Перекладацькі лексичні трансформації - це різного роду зміни лексичних елементів мови оригіналу під час перекладу з метою еквівалентної передачі їх семантичних, стилістичних і прагматичних характеристик із врахуванням норм мови перекладу та мовленнєвих традицій культури мови перекладу. Лексичні трансформації застосовуються тоді, коли словникові відповідники того чи іншого слова мови оригіналу не можуть бути використані у перекладі з причин невідповідності з точки зору значення і контексту [5, c.65].

У практиці перекладу існує шість найпоширеніших лексичних трансформацій, ми простежимо як вони відтворюються в українських перекладах англомовних текстів міжнародних конвенцій. Лексичний елемент, як відомо, перекладається не окремо, сам по собі, в ізоляції від речення та тексту, де він вживається, а в сукупності його контекстуальних звязків та функціональних характеристик. [19, с. 99] Тільки так досягається точність та еквівалентність перекладу слів (в тому числі й термінів). Чим більше враховуються перекладачем всі характеристики слова, що перекладається, тим більш еквівалентним буде його переклад.

Однією з таких важливих характеристик є норми та традиції вживання слів у тій чи іншій сфері мовлення. Знання словникових відповідників є необхідною, але недостатньою умовою еквівалентного перекладу лексики. Переклад лексичних елементів не обовязково передбачає тільки вибір словникових відповідників. Крім цього, важливим є вміння підібрати контекстуальні відповідники, що не завжди фіксуються у перекладних словниках. Важливим способом вибору контекстуального відповідника слова є перекладацька лексична трансформація конкретизації значення, що зумовлена розбіжностями у функціональних характеристик словникових відповідників лексичних елементів оригіналу та традиціях мовлення [15, c. 122].

Конкретизація значення - це лексична трансформація, внаслідок якої слово (термін) ширшої семантики в оригіналі замінюється словом вужчої семантики. Зрозуміло, що цей спосіб перекладу частіше застосовується тоді, коли перекладаються слова із дуже широким, навіть можна сказати розмитим значенням. Нерідко конкретизація застосовується при перекладі англійського дієслова to be, що вживається в англійському мовленні частіше, ніж відповідне українське дієслово «бути» [8, c. 78].

При перекладі за допомогою конкретизації дієслів широкої семантики (to be, to have, to get, to go, to come), слід враховувати типову сполучуваність українських відповідників іменників, що вживаються з ними у реченні. Необхідно зауважити, що англійські слова широкої семантики можуть перекладатися на українську мовy за допомогою не тільки конкретизації, а й вилучення їх у перекладі взагалі. Слід мати на увазі, що застосування конкретизації у перекладі лексики вимагає творчого підходу з боку перекладача.

В процесі перекладу лексичних елементів текстів конвенцій перекладні відповідники можуть утворюватися за рахунок не тільки звуження значення англійських слів, а й розширення значення. Лексичною перекладацькою трансформацією, що при цьому використовується і що протилежна за напрямком трансформації конкретизації, є генералізація, внаслідок якої слово із вужчим значенням, що перекладається, замінюється у перекладі на слово із ширшим значенням нерідко гіпонімом: [8, с. 79]

Широкого застосування при перекладі текстів конвенцій набула лексична трансформація додавання. Розглядаючи трансформацію додавання слова, ми повинні зауважити, що перекладач не має права щось додавати від себе до змісту тексту, що перекладається. Варто зазначити, що всі смислові зміни, в тому числі додавання, повинні робитися за межами тексту перекладу - в зносках, посиланнях, коментарях, які знаходяться поза текстом, що перекладається. Крім того, слід підкреслити, що смисл кожного тексту складається з експліцитної (безпосередньо вираженої) та імпліцитної (не вираженої в поверховій структурі) частин. При перекладі певні фрагменти експліцитного смислу оригіналу можуть переходити в імпліцитну частину тексту перекладу і, навпаки, певні фрагменти імпліцитного смислу можуть знаходити в тексті перекладу вираження на поверхні. Тому, коли йдеться про додавання як лексичну трансформацію, мають на увазі експліцитне вираження частини імпліцитного смислу оригіналу в тексті перекладу [18, 111].

Отже, трансформація додавання полягає у введенні в переклад лексичних елементів, що відсутні в оригіналі, з метою правильної передачі смислу речення (оригіналу), що перекладається, та/або дотримання мовленнєвих і мовних норм, що існують в культурі мови перекладу. Ця трансформація використовується з метою дотримання норм мови перекладу та забезпечення більшої вмотивованості та зрозумілості перекладених слів. Говорячи про трансформацію вилучення слова, слід зазначити, що перекладач від себе не може нічого вилучати зі змісту тексту, що перекладається. Вилучати можна лише ті елементи смислу, що певним чином дублюються в оригіналі за нормами мови оригіналу або передача яких мовою перекладу може порушити норми останньої. [6, с. 24]

Для цього застосовується трансформація вилучення - виправдане з точки зору еквівалентності перекладу, в першу чергу норм мови перекладу, усунення в тексті перекладу тих плеонастичних або тавтологічних лексичних елементів, які за нормами мови перекладу є частинами імпліцитного смислу тексту. Слід зазначити, що ця трансформація не є дуже поширеною при здійсненні українського перекладу англомовних текстів. Застосовуючи її, слід стежити за тим, щоб в перекладі не було зменшено обсяг оригінальності інформації та перекручено інтенцію повідомлення.

У переважній більшості випадків перекладу англійська лексема однієї частини мови перекладається на українську мову словом тієї ж частини мови. Однак, така однозначна відповідність у перекладі буває не завжди: через різного роду лексичні та граматичні особливості мов оригіналу та перекладу та розбіжності у мовленнєвих нормах перекладачу доводиться застосовувати трансформацію заміни частини мови, коли, наприклад, іменник замінюється у перекладі на прикметник, а прикметник - на дієслово тощо. Така трансформація може застосовуватися до слів майже всіх частин мови, однак найчастіше це спостерігається у випадку таких частин мови, як іменник, дієслово [22, c. 121].

Заміна слова однієї частини мови на слово іншої частини мови може супроводжуватися (і нерідко супроводжується) частковою або повною перебудовою структури речення, що перекладається.

Варто зазначити, що під час перекладу деякі англійські дієслівні словоформи, що відсутні в українській мові (активний дієприкметник теперішнього часу та пасивний дієприкметник теперішнього часу), замінюються у перекладі на особові форми дієслів у складі підрядного речення. Трансформація заміни застосовується у тих випадках, коли збереження частиномовної характеристики слова, що перекладається, призводить до порушення граматичних норм мови перекладу та норм слововживання [24, c.125].

Сутність трансформації перестановки (її ще називають пермутацією) полягає у тому, що при перекладі лексичні елементи міняються місцями (тобто, змінюють позицію на протилежну), наприклад, lapse time - строки давності [24, c. 129].

Провівши кількісний аналіз, доходимо висновку, що дана трансформація не є поширеною при перекладі англомовних текстів українською мовою.

.2 Аналіз синтаксичних трансформацій під час перекладу текстів

Переклад художніх творів різко відрізняється від інших видів перекладу. Він передбачає творчість і є в рівній мірі фактом як мовним, так і літературним; він (такий переклад) характеризується відхиленням від максимально можливої смислової точності з метою забезпечення більшої художності тексту перекладу.

У теорії перекладу існують різні підходи до визначення поняття «трансформація» та до класифікації трансформацій. Вченням перекладацьких трансформацій у різні роки займалися Л.С. Бархударов, В.Г. Гак, Т.А. Казакова, В.І. Карабан, В.В. Коптілов, В.Н. Комісаров, Л.К. Латишев, Т.Р. Левицька, З.Д. Львовська, Р.К. Міньяр-Бєлоручев, Я.І. Рецкер, О.Д. Швейцер та інші. Але на сьогоднішній день не існує єдиної системи класифікації трансформацій, більш того, існують різні думки з приводу того, які саме перекладацькі прийоми відносити до трансформацій.

Багато лінгвістів дають визначення даному поняттю. Так Я.І. Рецкер визначає трансформації як «прийоми логічного мислення, за допомогою яких ми розкриваємо значення іншомовного слова в контексті і знаходимо йому український відповідник, який не збігається зі словниковим» [19, c. 155]. Л.Л. Нелюбін визначає перекладацькі трансформації як третю категорію відповідностей, коли цю відповідність створює перекладач, виходячи зі змісту мовної одиниці. У цьому випадку на допомогу може прийти і описовий переклад, і різні прийоми, і логічне мислення у вигляді конкретизації значення, генералізації значення, антонімічного перекладу та ін. Таким чином, суттю міжмовних трансформацій можна вважати міжмовні операції по перетворенню тексту однією мовою на еквівалентний йому текст іншою мовою.

Л.К. Латишев виділяє шість типів перекладацьких трансформацій: лексичні трансформації (заміни лексем синонімами, залежними від контексту); стилістичні трансформації (трансформація стилістичного забарвлення слова, що перекладається); морфологічні трансформації (перетворення однієї частини мови на іншу або заміна її декількома частинами мови); синтаксичні трансформації: трансформація синтаксичних конструкцій (слів, словосполучень і речень), зміна типу підрядних речень, зміна типу синтаксичного зв'язку, трансформація речень в словосполучення й перестановка підрядних частин у складнопідрядних і складносурядних реченнях; семантичні трансформації (зміна не тільки форми висловлення змісту, а й самого змісту); трансформації змішаного виду (конверсні трансформації й антонімічний переклад) [16, c. 121].

Дане дослідження базується на новій класифікації синтаксичних трансформацій М.Г. Новікової, розробленої для перекладу художніх творів. В результаті аналізу українських перекладів роману С. Моема, оповідань Селінджера та Едгара По можна виділити такі причини синтаксичних трансформацій, як розходження в системах вихідної і цільової мов, розходження норм двох мов, розбіжності узусу двох мов. В ході аналізу виявлено пять видів синтаксичних трансформацій:

. Нульова трансформація - це повне збереження мовних елементів і їх місця в реченні мовою оригіналу під час перекладу:door opened and Michael Gosselyn looked up [31, с.10]. - Двері відчинилися, і Майкл Госселін підвів очі [28, с. 3].

"Fine," I said. "How's Mr. Spencer? [30, c.12] - Чудово, - сказав я. - А як там містер Спенсер? [27, c. 19]

"Hello, sir," I said. "I got your note"... [32, c. 12] - Здраствуйте, сер! - сказав я. - Я отримав вашу записку. [29, c. 16 ]

"We studied the Egyptians from November 4th to December 2nd. [32, c. 13]

Ми вивчали Єгипет з четвертого листопада по друге грудня, - сказав він [29, c. 17]

Дані речення було перекладено з англійської мови українською без будь-яких змін, так як семантико-граматична структура оригіналу збігається з семантико-граматичною структурою перекладу. Стилістичні характеристики і контекст, в якому вживаються речення мовою оригіналу та перекладу, також збігаються.

. Перестановка являє собою зміну порядку складових компонентів речення під час перекладу з англійської мови українською:suburban train was derailed near London last night [30, c.54]. - Вчора ввечері поблизу Лондона зійшов із рейок приміський поїзд. [27, c. 59]he ever gets married, his own wife will probably call him "Ackley" [32, c. 26]. - Напевно, і жінка буде кликати його «Экли» - якщо він коли-небудь одружиться [29, c.29].gain' to court this morning?asked Jem.We had strolled over [32, c.32]. - Ми підійшли до її забору. - Ви до суду підете? запитав Джим [29, c. 34].came in [31, c. 10]. - Зайшла Джулія [31, c.3].

Причиною перестановки в реченні українського перекладу підмета після присудка є розходження традицій актуального членування речення в англійській та українській мовах.

3. Заміна - заміна лексико-граматичних елементів речення й синтаксичних зв'язків у реченні в процесі перекладу

.1 Заміна категорії числа

left the room with their heads held high [32, c. 99]. - Вони вийшли з кімнати з високо піднятою головою [29, c. 102].Jolions eye twinkled [32, c. 72]. - У очах молодого Джолиона спалахнув вогник [29, c. 79].

Категорія числа іменників є у англійській мові, так само як і в українській. Однак у вживанні іменників в однині і в множині спостерігаються досить істотні розбіжності такі як сума, що обчислюється, незлічуваних іменників. Цей факт призводить до граматичних трансформацій під час перекладу, зокрема - заміни множини англійського іменника одниною українського, і навпаки.

.2 Заміна категорії грамматичного роду

Як відомо, у англійській мові поняття «рід» має дуже умовний характер. Практично про рід у цією мовою розмовляють лише із зазначенням біологічної статі. В українській мові система роду є розвиненою, вказати рід обєкта є обовязковим, що визначає граматичну трансформацію - заміну форми слова - під час перекладу з англійської мови українською.

Why is he weeping? asked a little green Lizard, as he ran past him with his tail in the air [30, c. 87 ] - Чому він плаче? - запитала маленькна зелена ящірка, яка проповзала повз нього, помахуючи хвостиком [ 27, c. 90].

Заміна одного складного речення або речення з різноманітними граматичними зворотами мовою оригіналу двома або більше реченнями мовою перекладу:lived in Stanhope Place, and when they arrived Julia told the butler to show the young man where he could wash his hands. She went up to the drawing-room [31, c. 13]. - Вони мешкали на Стенхоуп-плейс. Коли вони приїхали, Джулія звеліла дворецькому показати юнакові, де можна помити руки, а сама пішла наверх до вітальні [28, c. 10].I just couldn't hang around there any longer, the way we were on opposite sides of pole, and the way he kept missing the bed whenever he chucked something at it, and his sad old bathrobe with his chest showing, and that grippy smell of Vicks Nose Drops all over the place. [32, c. 98] - Но не міг ж я стирчати у нього весь час, та й тягнули ми в різні сторони. І постійно він мимо кидав щось на ліжко, і цим його нікчемний халат з відкритими грудьми, а тут ще й пахне грипозними каплями на весь будинок [29, c. 103]felt like praying or something, when I was in bed, but I couldn't do it. [32, c. 99] - Ліг і подумав: помолитися, чи що? Та нічого не вийшло. [29, c. 104]instance, they had this headmaster, Mr. Haas, that was the phoniest bastard I ever met in my life. [32, c. 107] - Наприклад, їхній директор, містер Хаас. Такого підлого притворщика я в житті не зустрічав. [29, c. 110]

Під час перекладу цих речень перекладач замінив одне складне речення мовою оригіналу двома (простим та складнопідрядним) реченнями мови перекладу, оскільки для української мови не характерне вживання надто довгих складних речень з координацією.

.3 Антонімічний переклад

hardly ever listened to you then you said something. [32, c. 122] - Він ніколи не слухав, що йому говорили. [29, c. 123]stopped reading and put my paper down. [32, c. 190] - Він замовк і поклав мій зошит. [29, c. 193]killed me. [32, c.198 ] - Мене це чуть не вбило. [29, c. 200]book I was reading was this book I took out of the library by mistake. [32, c. 178] - Читав я ту книгу, яку мені помилково дали в бібліотеці. [29, c. 180]up. [32, c. 225] - Не зволікай! [29, c. 228]wont keep you a minute [31, c. 10]. - Одну хвилиночку! [28, c. 3].

Під час перекладу цих речень перекладач замінює дієслово з формально вираженою заперечувальною семою дієсловом без формально вираженого заперечувального компонента. Цей прийом використовується, коли послідовність еквівалентів, при спільності значення, визначається різними мовними традиціями.

.4 Заміна частин мови і членів речення

kept obstinate silence [30, c. 56 ]. - Він вперто мовчав [27, c. 53].was the scream that goes through you and makes your blood run cold [30, c. 75]. - Це був такий пронизливий крик, від якого кров застигає в вена [27, c. 77].were powerful enough not to need a tsar, especially the tsar [30, c. 67]. - Вони були досить могутніми, щоб не потребувати якогось царя, особливо в такому царі [27, c. 63]. said that the boy that had created the disturbance in chapel wasn't fit to go to Pency. [32, c. 98] - Він сказав що ученик, який так порушив порядок під час служби, недостойний перебувати в стінах школи. [29, c. 101]a seat there, boy. [32, c. 100] - Сідай ось туди, мій хлопчику. [29, c. 104].can't seem to get very interested in them although your lectures are very interesting. [32, c. 124] - Вони мене щось не дуже цікавлять, хоча Ви читаєте про них гарно. [29, c. 127].

В цих реченнях під час перекладу перекладач замінює одні члени речення на інші. Причиною даної трансформації є розходження синтаксичних традицій англійської та української мов.

.5 Заміна речення щодо мети висловлювання

it was unnecessary to impart such tedious details to a young man whose name even they did not know [31, c. 14]. - Та чи варто переказувати такі нудні подробиці цьому абсолютно незнайомому юнакові? [28, c. 6].

Під час перекладу це речення було змінено щодо мети висловлювання з метою дотримання стилістичних традицій розмовної української мови.

.6 Конкретизація

So what? I said. [32, c. 142]. - То що ж? запитую я [29, c. 144].

Не told me to come right over, if I felt like it [32, c. 149]. - Казав хоч зараз приходити, якщо потрібно [29, c. 152].could hear him putting away his toilet articles [32, c. 155]. -Було чутно, як він прибирає свої мильниці і щітки [29, c. 157].had been with Michael for five years. In that time she must have got to know him inside and out [31, c. 12]. - «Марджері працює у Майкла пятий рік і, певно, вже знає найменші його примхи,» - подумала Джулія [28, c. 4].the top of a squatty, three-story brick Sue and Johnsy had their studio [30, c. 99]. - Студія Сью і Джонсі містилася на горищі присадкуватого триповерхового цегляного будинку [27, c. 102].was from Maine; the other from California [30, c. 108]. - Одна дівчина приїхала з штату Мен, друга - із штату Каліфорнія [27, c. 110].

Тепер вже автор розкриває контекст лексеми one для того щоб пояснити читачеві, хто мався на увазі.fancy seemed to possess her more strongly as one by one the ties that bound her to friendship and to earth were loosed [30, c. 112]. - Невідчепна думка про смерть опановувала Джонсі дедалі дужче в міру того, як одна по одній слабшали ниточки, що зв'язували її з подругою і всім земним [27, c. 115]., dear, said Sue, bending over her,.. [30, c. 117] - Джонсі, люба,- сказала Сью, схиляючись над ліжком,.. [27, c. 120]

В цих реченнях слова ширшої семантики під час перекладу замінюється словами вужчої семантики, що підходять за контекстом.several years he had painted nothing except now and then a daub in the line of commerce or advertising [32, c. 159]. - Уже кілька років, як він не малював нічого, крім якоїсь мазанини - вивісок та реклам [29, c. 161].

У даному випадку автор розкриває значення слів для того щоб пояснити читачеві, що малося на увазі, бо, якщо залишити фразу із прямим значенням цих слів, вийшло б : зверху…триповерхової цегли, що є не зовсім логічним.

.7 Генералізація

Не comes over and visits me practically every weekend [32, c. 43]. - Він часто до мене приїздить, майже кожнен тиждень [29, c. 45].

Не showed us this old beat-up Navajo blanket that he and Mrs Spencer " d bought off some Indian [32, c. 56]. - Він нам показав подерту індіанську ковдру - вони з місіс Спенсер купили її в якогось індійця... [29, c. 59].she swaggered into Johnsys room with her drawing board, whistling ragtime [30, c. 99]. -Пізніше взяла креслярську дошку і, насвистуючи веселий мотивчик, незалежно ввійшла до кімнати [27, c. 103].

В українській мові лексема ragtime має свій відповідник - регтайм (синкопований танцювальний ритм). Але тут перекладач використовує явище генералізації задля кращого сприйняття тексту.has one chance in - let us say, ten, he said, as he shook down the mercury in his clinical thermometer [32, c. 99]. - У неї один шанс... ну, скажімо, з десяти,- повідомив він, збиваючи ртуть у термометрі [29, c. 102].

Дослівно clinical thermometer перекладається як медицинський, максимальний термометр, але такий переклад зіпсував би художність тексту.had been with Michael for five years. In that time she must have got to know him inside and out. Julia wondered if she could be such a fool as to be in love with him [31, c. 12]. - «Марджері працює у Майкла пятий рік і, певно, вже знає найменші його примхи» - подумала Джулія. - Невже вона така дурна, що могла закохатися в нього [28, c. 4]?

В цьому реченні ми бачимо, що дієслово «wondered» (основні значення якого «дивуватися», «цікавитися», «мати сумнів») перекладач замінює на слово «подумала», яке є ширшим за значенням.

.8 Заміна пасивної конструкції оригіналу активною конструкцією перекладу і навпаки

Kid's eye caught sight of a window that was lighted and gorgeous with nature's most entrancing colors [30, c. 22]. - Попереду показалася освітлена вітрина, що переливається всіма фарбами земного достатку [17, c. 25].

Дане речення є прикладом заміни пасивної конструкції активною. Для кращого сприйняття перекладач вдається до синтаксичної перебудови. Такі слова як «попереду», «всіма», «земного», «достатку»; опущені головні члени The Kid's eye caught. was a very proper room for the manager of a first-class theatre [31, c. 11]. - Помешкання було обставлене саме так, як належить кабінету директора першокласного театру [28, c. 4].

В цьому реченні під час перекладу перекладач замінює активну конструкцію мовою оригіналу (it was a very proper room) пасивною конструкцією мовою перекладу (Помешкання було обставлене), екплікуючи формально не виражені семантичні компоненти англійського речення.

.9 Заміна граматичного часу у реченні мовою оригіналу

Williams to undergo heart surgerу [30]. - Робіну Уільямсу робитимуть операцію на серце[29].to be Obamas first overseas trip[30]. - Свою першу президентську поїздку за межі континента Обама здійснив до Европи [29].kicks off comeback tour[30]. - Стартовало турне Брітні Спірс, присвячене її повепненню на сцену [29].was just signing some letters [31, c. 10]. - Підпишу листи - і все [28, c. 3].

Під час перекладу цього речення, перекладач замінив минулий час майбутнім відповідно до стилістичних норм розмовної української мови.

Додавання - це відновлення інформації, яка міститься в реченні, але фактично є в ньому відсутньою. Застосовується при добуванні підтексту або його імплікації з глибинної структури речення в структуру поверхневу згідно з вимогами мови перекладу:

Wouldnt you like a cup of hot chocolate before you go? [32, c. 79] - Чи нe вип'єш чашку гарячого шоколаду на дорогу [29, c. 81]?

...The conductor came around for old Mrs Morrows ticket [30, c. 32]. - Зайшов кондуктор перевірити квиток у місіс Морроу [27, c. 34].never used scent, and she had always thought it rather fast, but Eau de Cologne was so refreshing [30, c. 78]. - Вона ніколи не пахнилася, вважаючи це ознакою легкодумства, але одеколон - це інше, він приємно освіжає [27, c. 81].that a sufficient reason to ask him to launch? [31, c. 11]. - Ти вважаєш, цього досить, щоб запрошувати його на ленч? [28, c. 3].

Під час перекладу перекладач додає певні частини мові, передаючи суть, що імплікується з контексту, але також і вилучає при цьому певні слова.

Вилучення - це трансформація, протилежна додаванню. Її сутністю є вилучення під час перекладу мовних компонентів, які є структурно надмірними:a gallon of water was dripping down my neck, getting all over my collar and tie... [32, c. 155]. - Вода з голови лилася за комір, вся краватка промокла, манжети... [29, c. 157].I paid my check and all. Then I left the bar and went out where the telephones were [32, c. 156]. - Я розплатився і пішов до автоматів [29, c. 157].

В цьому реченні семантично зайвим є left the bar, оскільки позначена ним дія описується дієсловом went out; звідси опущення в українському перекладі (що призвело до об'єднання речення з попереднім).rains in the Jordan are violent, while they last [32, c. 160]. - Зимою в долині Йордану бувають страшні ливни [29, c. 163].

В даному прикладі ціле англійське речення є зайвим з погляду на українську мову.comes from Lawrence and Hamphreys [31, c. 11]. - З фірми Лоуренса й Гамфрі [28, c. 3].

Вживання перекладачем еліптичного речення дало змогу дотриматись стилістичної норми розмовної української мови.

Можна зробити висновок, що більшість синтаксичних трансформацій - це різноманітні заміни (нульова трансформація - 3%, перестановка - 7%, заміна - 70%, додавання - 12%, вилучення - 8%). Серед видів замін найчастіше вживається заміна частин мови й членів речення (20%), далі йдуть: заміна речення щодо мети висловлювання (13%), антонімічний переклад (13%), заміна двох речень мовою оригіналу одним реченням мовою перекладу (11%), конкретизація (11%), заміна типу зв'язку в складних реченнях (9%), заміна одного складного речення або речення з різноманітними граматичними зворотами мовою оригіналу двома або більше реченнями мовою перекладу (7%), генералізація (4%), заміна часу в реченні мовою оригіналу (3%). При цьому слід відмітити, що розглянуті перекладацькі прийоми, як правило, доповнюють один одного, частково компенсуючи таким чином неминучі втрати інформації, повязані з перебудовою початкового тексту. Кожний такий прийом спрямований насамперед на оптимальний спосіб передачі початкової інформації у допустимих для перекладацької мови й культурної традиції формах.

Висновки

. Перестановка як вид перекладацької трансформації - це й зміна розташування мовних елементів тексту першотвору в тексті перекладу. Елементами, що можуть піддаватися перестановці, є зазвичай слова, словосполучення, частини складного речення і самостійні речення в тексті.

. Перестановки викликані цілою низкою причин. Основною причиною є розбіжність у англійському і українському реченнях. В англійській мові порядок слів, як правило, служить граматичним засобом встановлення функції слова в реченні. Тому англійське речення відрізняється набагато жорсткішим і постійнішим порядком слів, ніж в українській мові.

. В українській мові, у порівнянні з англійською, порядок слів є більш вільним. Але необхідно мати на увазі, що свобода розташування членів речення в українській мові є відносною. Порядок слів завжди підкоряється певним нормам і завжди виконує ті чи інші граматичні, смислові чи стилістичні функції. Оптимальний порядок слів в українській мові не може бути встановлений в окремо взятому, ізольованому реченні, вирваному з контексту. Необхідно вирішувати питання порядку слів принаймні в межах абзацу, враховуючи взаємодію речень, котрі входять до нього.

. При перекладі українською мовою порядок слів буде протилежним. В українському реченні на першому місці виявиться другорядний член - обставина, на другому - присудок і на останньому - підмет. Таке розміщення слів є звичайним для українського розповідного речення, в якому міститься повідомлення, всі елементи якого є новими для читача. Перенесення обставин місця та часу на перше місце пояснюється тим, що їх постпозиція по відношенню до присудка веде до більшого смислового виділення обставин. Тому в українському реченні обставини часто виносяться на перше місце, якщо на них не робиться смислового наголосу.

. Однак, слід пам'ятати, що навіть у найпростіших коротких повідомленнях вибір порядку слів тісно пов'язаний із структурою речення. Для англійської мови характерна централізація структури простого речення, що виражається у побудові речення навколо єдиного організуючого центру - підмета. Така централізованість дає можливість включати в одне просте речення два (а деколи і більше) однаково важливих повідомлення, які в перекладі звичайно розділяються.

. Перекладачу слід зважати на лексико-граматичні трансформації, тобто на структурні та лексико-семантичні розходження між англійською та українською мовами, які вимагають під час перекладу перебудови синтаксичної структури речення або лексичних змін. Оскільки лексика тісно повязана з граматикою, то дуже часто внаслідок трансформацій одночасно відбуваються лексичні та граматичні зміни.

речення англійський переклад граматичний

Список використаних джерел

І. Наукові праці

.Арнольд И.В. Стилистика современного английского языка: « Иностр. Яз.». - 3 - е изд. - М.: Просвещение, 1990. - 300 с.

.Арутюнова Н.Д. Принципы и методы семантических исследования. М., 1977. - 270с.

.Бархударов Л.С. Язык и перевод. - М.: Межд. отношения, 1975.- 240с.

.Бархударов Л.С. О поверхностной и глубинной структуре предложения //Вопросы языкознания. - 1973. - №3 - 50-61с.

.Бархударов Л.С., Штелинг Д.А. Грамматика английского языка. М.: Высш. шк., 1973.-90с.

.Бортничук Е.Н. Теорія і практика перекладу. - Вип.5.-К.: Вища школа.-1981.- 35-43с.

.Гак В.Г.; Григорьев Б.Б. Теория и практика перевода. Москва Высш. Школа, 1985. - 255с.

.Иванова И.П, Бурлакова В.В., Почепцов Г.Г. Теоретическая грамматика английского языка. М., 1981.-220с.

.Ившин В.Д. Синтаксис современного английского языка - Ростов-н/Д., 2002.-190с.

.Казакова Т.А. Практические основы перевода. Учебное пособие. - СПб.: Лениздат; Издательство « Союз», 2000. - 320 с.

.Комиссаров В.Н. Теория перевода (лингвистические аспекты). Учеб. пособие для ин-тов и фак- тов иностр. Яз./ - М. : Высш. шк., 1990 - 253 с.

.Комиссаров В.Н. Слово о переводе - М.: Международные отношения - 1973 - 215с.

.Комиссаров В.Н. Лингвистика перевода - М.: Международные отношения - 1980 - 167с.

.Копаев П.И.; Беер Ф. Теория и практика письменного перевода Лен. : Высш. шк., 1986 - 270с.

.Крупнов В.Н. Курс Перевода. Английский язык, - М.: Междунар. отношения, 1979. - 232 с.

.Латышев Л.К. Эквивалентность перевода и способы её достижения. - М. : Междунар. отношения, 1981. - 248 с.

.Левицкая Т.Р.; Фитерман А.М. Теория и практика перевода с английского языка на русский. М. - 1963. - 263 с.

.Миньяр-Белоручев Р.К. Теория и методы перевода - М.: Московский лицей, 1996. - 208с

.Рецкер Я.И. Теория перевода и переводческая практика. - М : Междун. отношения, 1974 - 216 с.

.Федотова Н.О. Контрастивно-перекладознавчий аналіз підметів в англійській та українській мовах // Мова і культура. - К.: Видавничій Дім Дм. Бураго, 2004. - Вип. 7. - Т. VIII. Теорія і практика перекладу. - С.208-214

.Федотова Н.О. Трансформація підмета як складова загальних синтаксичних перетворень структури речення в англо-українському перекладі // Вісник Житомирського державного ун-ту ім. І. Франка. - Житомир, 2006. - Вип. 28. - 212-215с.

.Черняховская Л.А. Перевод и смысловая структура. : М., Междунар. отношения, 1976 - 264 с.

.Черняховская Л.А. Членение и объединение предложений при переводе с целью сохранения компонентов смысловой структуры // Иностранные языки в школе. - 1971 - №4 - с.21-30

.Швейцер А.Д. Теория перевода. Статус, проблемы, аспекты - М.: Наука. 1988. - 215с.

.Song Xiaoshu. Translation of Literary Style. - #"justify">Додаток

Співвідношення лексичних і граматичних трансформацій

Граматичні трансформації.

Вступ Інтерес до вивчення порядку слів у реченні, багатою мірою, зріс лише в останні десятиліття, разом зі зверненням лінгвістів XX-XXI ст. до поглиблено

Больше работ по теме: