Зайнятість та безробіття в Україні

 

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни «Політична економія»

на тему: Зайнятість та безробіття в Україні

ЗМІСТ

Вступ

Розділ 1. Поняття, види зайнятості та безробіття

.1Сутність та форми зайнятості населення

1.2Поняття безробіття, його види та причини

Розділ 2. Аналіз сучасного стану безробіття в Україні

.1 Проблеми ринку праці в Україні на сучасному етапі

.2 Аналіз сучасного стану зайнятості населення України

Розділ 3. Шляхи подолання безробіття в Україні

Висновки

Список використаної літератури

Додатки

ВСТУП

Дослідження питання зайнятості і безробіття в Україні є дуже актуальним і має неабияку значимість у наш час.

Обєктом дослідження є питання виникнення безробіття та рівень зайнятості населення.

При дослідженні використовувалась різна література. Основними джерелами є підручники: з економічних теорій, коментар до законодавства про працю,де наведене класифікація основних видів зайнятості і надане нормативне визначення безробіття, також періодична преса, і статистичні дані з довідкової літератури.

Науковці що досліджували цю тему: Д. Горбача, Г. Леха, Н. Науменко, А. Позняка, Н. Селюченко, В. Юрчишина

Метою даної роботи є вивчення теоретичних і методологічних аспектів зайнятості та безробіття, висвітлення державного регулювання зайнятості в Україні.

Завдання: пошук шляхів боротьби з безробіттям.

При дослідженні питання зайнятості і безробіття в Україні використовувались методи: пошуку,критично - обєктивного аналізу, та ін.

РОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯ, ВИДИ ЗАЙНЯТОСТІ ТА БЕЗРОБІТТЯ

.1 Сутність та форми зайнятості населення

Зайнятість населення являє собою діяльність частини населення щодо створення суспільного продукту (національного доходу). Саме в цьому полягає її економічна сутність. Зайнятість населення - найбільш узагальнена характеристика економіки. Вона відбиває досягнутий рівень економічного розвитку, внесок живої праці в досягнення виробництва. Зайнятість об'єднує виробництво і споживання, а її структура визначає характер їхніх взаємозв'язків.

Соціальна сутність зайнятості відображає потребу людини в самовираженні, а також у задоволенні матеріальних і духовних потреб через дохід, який особа отримує за свою працю.

Згідно із законом України Про зайнятість населення до зайнятого населення належать громадяни нашої країни, які проживають на її території на законних підставах, а саме:

працюючі за наймом на умовах повного або неповного робочого дня (тижня) на підприємствах, установах, організаціях незалежно від форм власності, у міжнародних та іноземних організаціях в Україні та за кордоном;

громадяни, які самостійно забезпечують себе роботою, включаючи підприємців, осіб, зайнятих індивідуальною трудовою діяльністю, творчою діяльністю, члени кооперативів, фермери та члени їхніх сімей, які беруть участь у виробництві;

вибрані, призначені або затверджені на оплачувану посаду в органах державної влади, управління чи в суспільних об'єднаннях;

громадяни, які служать у збройних силах, прикордонних, внутрішніх, залізничних військах, органах національної безпеки та внутрішніх справ;

особи, які проходять професійну підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації з відривом від виробництва; які навчаються у денних загальноосвітніх школах, середніх спеціальних та вищих навчальних закладах;

зайняті вихованням дітей, доглядом за хворими, інвалідами та громадянами похилого віку;

працюючі громадяни інших держав, які тимчасово перебувають в Україні і виконують функції, не пов'язані із забезпеченням діяльності посольств і місій. Так пояснювала суть зайнятості у своїй праці Завіновська Г. Т [4]

Види зайнятості характеризують розподіл активної частини трудових ресурсів за сферами використання праці, професіями, спеціальностями тощо. Під час їх визначення враховується:

характер діяльності;

соціальна належність;

галузева належність;

територіальна належність;

рівень урбанізації;

професійно-кваліфікаційний рівень;

статева належність;

віковий рівень;

вид власності.

Крім цих видів зайнятості, існують ще так звані нетрадиційні, до яких належать: сезонна, поденна та тимчасова зайнятість, зайнятість в неповний робочий день.

Сьогодні в Україні ці види зайнятості охоплюють велику частку населення.

Зайнятість неповний робочий час - це робота в неповну робочу зміну у зв'язку з неможливістю забезпечити працівника роботою на повну норму робочого часу, або за бажанням працівника відповідно до його соціальних потреб, а також у зв'язку з модернізацією або реконструкцією виробництва.

Тимчасова зайнятість - це робота за тимчасовими контрактами. До категорії тимчасових належать працівники, які наймаються за контрактами на певний строк.

Сезонна зайнятість - зайнятість, яка пов'язана з сезонною специфікою виробництва. Робота надається на певний період на умовах повного робочого часу й оформляється відповідним контрактом.

В умовах перехідної економіки в Україні досить поширена не регламентована форма зайнятості, яка функціонує і як первинна, і як вторинна зайнятість громадян.

Нерегламентована зайнятість - це діяльність працездатного населення працездатного віку, яка виключена зі сфери соціально-трудових норм та відносин і не враховується державною статистикою.

Розширення нерегламентованої зайнятості супроводжується подальшим знецінюванням робочої сили, зниженням мотивації до праці, насамперед у державному секторі, зростанням інфляції та цін. Доходи від такої діяльності не оподатковуються, тому держава зазнає певних збитків. Водночас через вищі заробітки та зовнішню привабливість нерегламентованої діяльності у людей формується ставлення до неї як до престижної.

Форми зайнятості

Розрізняють такі форми зайнятості: повну, неповну, часткову, первинну та вторинну зайнятість.

Повна зайнятість - це діяльність протягом повного робочого дня (тижня, сезону, року), яка забезпечує дохід у нормальних для даного регіону розмірах.

Неповна зайнятість характеризує зайнятість конкретної особи або протягом неповного робочого часу або з неповною оплатою чи недостатньою ефективністю. Неповна зайнятість може бути явною або прихованою.

Явна неповна зайнятість зумовлена соціальними причинами, зокрема необхідністю здобути освіту, професію, підвищити кваліфікацію тощо. Неповну зайнятість можна виміряти безпосередньо, використовуючи дані про заробіток, відпрацьований час, або ж за допомогою спеціальних відбіркових обстежень.

Прихована неповна зайнятість відбиває порушення рівноваги між робочою силою та іншими виробничими факторами. Вона пов'язана, зокрема, зі зменшенням обсягів виробництва, реконструкцією підприємства і виявляється в низьких доходах населення, неповному використанні професійної компетенції або в низькій продуктивності праці.

В Україні прихована неповна зайнятість поки що не регламентована законом. Водночас прихована неповна зайнятість у нашій країні набула загрозливих розмірів.

Часткова зайнятість - це добровільна неповна зайнятість.

Первинна зайнятість характеризує зайнятість за основним місцем роботи.

.2 Поняття безробіття, його види та причини

Безробіття - складне економічне, соціальне і психологічне явище. Водночас безробіття - це економічна категорія, яка відображає економічні відносини щодо вимушеної незайнятості працездатного населення.

Згідно з визначенням Міжнародної організації праці (МОП)

безробітний - це людина, яка не має роботи, шукає її і готова приступити до роботи негайно. Таке визначення безробіття давала у своїй праці Завіновська Г. Т [4]

Факторами формування безробіття можуть бути:

нестача сукупного ефективного попиту;

негнучкість системи відносних цін і ставок заробітної плати і викривлення в ній, пов'язані з грошовою експансією держави і подальшою інфляцією;

недостатня мобільність робочої сили;

структурні зрушення в економіці;

дискримінація на ринку праці щодо жінок, молоді та національної меншості;

демографічні зміни в чисельності та складі робочої сили;

В залежності від різноманітних причин і умов безробіття може приймати різні форми і види. Коротко зупинимося на них.

Фрикційне безробіття. До фрикційних безробітних відносяться особи, що шукають нове застосування своїм здібностям внаслідок незадоволеності своїм робочим місцем. Характеризується витратами часу на пошук нового робочого місця, носить короткостроковий характер.

Структурне безробіття. Це результат розбіжності попиту і пропозиції на ринку праці в професійному, кваліфікаційному або територіальному розрізі: або структура робочих місць не відповідає структурі робочої сили, або у працівників немає навичок, які потрібні роботодавцю. Треба розуміти певну різницю між структурним і фрикційним безробіттям. Так, «фрикційні» безробітні мають усі навички для того, щоб працевлаштуватися, тоді як «структурні» безробітні потребують додаткової підготовки, перенавчанні або в зміні місця проживання.

Циклічне (кон'юнктурна) безробіття. Пов'язана з циклічним характером розвитку ринкової економіки, виникає при падінні сукупного попиту, в період рецесії і зниження ВВП.

Сезонне безробіття. Виникає внаслідок сезонного характеру праці в деяких галузях економіки (будівництво, сільське господарство, туризм). Прогноз показників сезонного безробіття можна визначити з великим ступенем точності.

Безробіття очікування виникає внаслідок великих перепадів у рівні заробітної плати між окремими фірмами переважно однієї галузі бізнесу. Працівники в фірмах з більш низькою заробітною платою можуть звільнитися і деякий час не працювати, очікуючи можливості зайняти вакантні місця в фірмах з більш високою заробітною платою.

Технологічне безробіття - вимушена незайнятість, породжена вивільненням в результаті ряду об'єктивних процесів, що відбуваються на виробництві, - зміни технологій та реорганізації, зміни структури управління.

Інституціональне безробіття, породжене інститутами ринкової економіки (високі допомоги по безробіттю, гарантований мінімум заробітної плати, недосконалість податкової системи тощо).

Приховане безробіття. Представлена ??надлишками робочої сили, що проявляються в неявній формі.

Необхідно відзначити, що певний рівень безробіття є нормальним (або виправданим) і називається природним рівнем безробіття. Природний рівень безробіття не є постійним. На його зміну впливають різні фактори: структура робочої сили, темпи економічного зростання, ставки заробітної плати, розвиток системи соціального захисту та соціальних гарантій, рівень інфляції, вплив профспілок та інші. Крім того, він піддається перегляду внаслідок інституційних змін. В середньому по розвинених країнах природний рівень безробіття складає 3-7% від ЕАН. У своїй праці А.А Чухно виділяв ці фактори безробіття [5]

Якщо масштаби безробіття перевищують його природний рівень, то це тягне за собою великі соціальні та економічні втрати для суспільства. Так, згідно закону Оукена, якщо рівень безробіття перевищує природний на 1%, то відставання валового національного продукту від можливого становить 2,5%. Звичайно, ця залежність не є абсолютною, але вона дозволяє обчислити приблизні витрати, пов'язані з безробіттям.

Причини безробіття:

По-перше, причиною безробіття може стати надлишкове населення, «зайве» в порівнянні з досягнутим рівнем національного виробництва. Цей фактор безробіття особливо сильно позначається в країнах, що розвиваються.

По-друге, безробіття може тимчасово збільшитися через природні бажання людей знайти роботу «до душі» і з кращими умовами й оплатою праці (фрикційне безробіття).

По-третє, безробіття може бути результатом змін у структурі економіки, в тому числі в технології (структурне безробіття). Це безробіття є тимчасовим, тому що на зміну старим галузям і виробництвам (технологіям) приходять нові.

По-четверте, особливо сильне збільшення рівня безробіття відбувається в результаті циклічного спаду в економіці (циклічне безробіття). Цей вид безробіття є найбільш небезпечним, так як виникає замкнуте коло: падіння виробництва - безробіття - зменшення загального рівня доходів - зниження сукупного попиту - падіння виробництва - безробіття і т.д.

По-п'яте, в деяких випадках генератором безробіття може стати активне втручання держави і профспілок у відносини між найманим працівником і роботодавцем, що призводить до ринкової негнучкості заробітної плати і змушує підприємців вирішувати проблему досягнення максимального прибутку шляхом скорочення зайнятості.

Всі ці причини безробіття представляють скоріше фактори, що впливають на розмір і динаміку безробіття. Основними джерелами безробіття є не ринкові пропорції та умови, що складаються на ринку праці, тому що ринок праці лише відображає існуючі в даний момент пропорції між попитом і пропозицією робочої сили, але безпосередньої участі в їх формуванні не приймає. Ці пропорції залежать від процесів, що знаходяться за межами ринку праці. Ринок лише виявляє їх і робить видимими для суспільства.

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ СУЧАСНОГО СТАНУ БЕЗРОБІТТЯ В УКРАЇНІ

.1 Проблеми ринку праці в Україні на сучасному етапі

На сучасному етапі ринку праці в Україні, на його розвиток негативно впливають зовнішні і внутрішні фактори.

До першої групи відносять: низький рівень оплати праці, диференціація заробітної плати за видами економічної діяльності, високий рівень зовнішньої трудової міграції, складна демографічна ситуація та інше. До другої виникнення гнучких форм зайнятості.

У наш час заробітна плата для більшості працюючих українців фактично перетворилася на один із варіантів соціальної допомоги, який мало залежить від результатів праці.

Наступний внутрішній фактор, який суттєво деформує трудовий потенціал усіх регіонів країни, - катастрофічно високий рівень зовнішньої трудової міграції: близько 7 млн. громадян, що складає майже третину українців працездатного віку. Він обумовлений низкою причин, серед яких проблема знайти роботу відповідно до здобутої освіти і кваліфікації з адекватною винагородою за працю, зменшення попиту на робочу силу у зв'язку з надмірним імпортом товару, низький рівень оплати праці в середньому по країні та заборгованість з її виплати, недостатні соціальні гарантії та соціальний захист - усе це спонукає громадян до пошуку кращого життя за межами України.

Ситуація на вітчизняному ринку праці викликає у фахівців дедалі більшу тривогу. Деякі компанії Центральної та Східної Європи, переживаючи кадровий голод, приймають рішення шукати персонал у сусідніх державах. Україна, не витримуючи конкуренції, продовжує втрачати кадровий потенціал. Навіть при тому, що зарплати працівників особливо затребуваних професій зростають прискореними темпами, чимало наших співвітчизників їдуть за кордон.

Річ у тому, що тамтешні компанії мають можливість платити в кілька разів більше, створювати кращі умови для праці і життя. В умовах загострення демографічної кризи від розв'язання кадрової проблеми в усіх її аспектах вирішальною мірою залежить рівень конкурентоспроможності країни.

Абсолютна більшість українців за кордоном працює нелегально, тобто без укладання трудової угоди, відповідно без соціального захисту з боку іноземного роботодавця.

Трудові мігранти, здебільшого з вищою освітою, за кордоном задовольняють попит на тяжку фізичну роботу, яку відмовляються виконувати місцеві жителі, що зводить нанівець трудовий потенціал вітчизняного дипломованого спеціаліста.

Протягом останнього десятиліття та в найближчому майбутньому в Україні поглиблюється диспропорція між працівниками та пенсіонерами, що спричиняє підвищене навантаження на працюючих осіб, адже бюджет пенсійного фонду, тобто виплата та розміри пенсій сьогоднішніх пенсіонерів, формується за рахунок пенсійних внесків нині працюючих осіб. Так, за даними Інституту демографії та соціальних досліджень НАН України, до 2050 року на 100 осіб, які роблять пенсійні внески, припадатиме 139 пенсіонерів.

Отже, існування лише солідарної пенсійної системи є неефективним з соціального та економічного погляду.

На характер розвитку трудового потенціалу регіонів негативно впливає ще один внутрішній чинник - складна демографічна ситуація, яка містить загрозливі особливості для українського суспільства.

Кількість економічно активного населення України за I півріччя 2012 р.

Кількість економічно активного населення України у віці 15-70 років в I півріччі 2012 р. склало 22 млн 000,9 тис. осіб. Про це повідомляє Державна служба статистики.

По відношенню до аналогічного періоду 2011 р. це число зменшилося на 0,25% у I півріччі 2011 р. чисельність економічно активного населення України становила 22 млн 058,2 тис. осіб. Зокрема, населення працездатного віку в I півріччі 2012 р. склало 20 млн 398,9 тис. осіб збільшилося на 165,3 тис. осіб, старше працездатного віку - 1 млн 602 тис. осіб зменшилося на 222,6 тис. осіб.

Рівень економічної активності, у відсотках до населення відповідної вікової групи склав:

у віці 15-70 років - 64,6% (збільшився на 0,3 п.п.);

працездатного віку - 73% (збільшився на 0,3 п.п.);

старше працездатного віку - 25,2% (зменшився на 2,1 п.п.).

Зазначимо, що кількість економічно активного населення України у віці 15-70 років в 2011 р. склало 22 млн. 56,9 тис. осіб, по відношенню до 2010 р. вона збільшилася на 0,024%.

В умовах скорочення масштабів сукупної пропозиції на ринку праці України та одночасного підвищення сукупного попиту на працю, потребує впровадження політики ефективної зайнятості населення, підвищення якості праці, забезпечення її продуктивності.

Якість підготовки робочої сили має першочергове значення саме у період економічного зростання, в умовах необхідності запровадження нових ресурсозберігаючих технологій, схем організації виробництва, що забезпечать інтенсифікацію виробництва. Адже світовою практикою доведено, що інвестиції в людський капітал - найефективніші. Саме інвестиціями в людський капітал обумовлена нова якість економічного зростання, що утвердилась за останні десятиріччя в розвинених країнах. В цьому напрямі обґрунтованими є положення послання Президента України "Європейський вибір. Концептуальні засади стратегії економічного та соціального розвитку України на 2002-2012 роки" щодо підвищення людського потенціалу України, а саме:

. Базова передумова розвитку і примноження людського капіталу в Україні визначається розробленням та реалізацією широкомасштабної довгострокової стратегії модернізації всієї системи освіти, наближення її якості до стандартів ЄС, потреб внутрішнього розвитку держави та суспільства, ринкової економіки. "Молоді люди повинні мати рівні і дедалі ширші можливості отримання якісної освіти, у т. ч. вищої, незалежно від доходів та матеріального стану їхніх сімей. Потрібно сформувати таке середовище, у якому позиції кожної людини, її суспільний статус визначалися б передусім рівнем освіченості, набутими знаннями і вмінням застосовувати їх на практиці.

. Швидкі темпи структурних зрушень у сучасній економіці, старіння знань, здобутих у процесі первинної професійно-освітньої підготовки, зумовлюють необхідність запровадження системи неперервної освіти та освіти протягом життя на основі зв'язку між загальною середньою, професійно-технічною і вищою її ланками, оптимізації системи перепідготовки та підвищення кваліфікації, інтегрованих навчальних планів і програм.

. Потрібно здійснити цільову програму інформатизації навчальних закладів, комп'ютеризації сільських шкіл. Слід сприяти демократизації навчально-виховного процесу, розвитку мережі недержавних навчальних закладів за умови забезпечення єдиних стандартів якості освіти, формування конкурентного середовища на ринку освітніх послуг. Предметом постійної уваги держави і влади має стати підвищення соціального статусу вчителя, суспільного престижу його професії".

Проте у розвитку сучасної системи освіти спостерігаються значні диспропорції, викликані збільшенням масштабів підготовки економістів та юристів, що може викликати перенасиченість національного ринку праці даними фахівцями і структурну невідповідність попиту та пропозиції на ринку праці. Натомість необхідним є забезпечення економіки висококваліфікованими фахівцями з інженерних спеціальностей, які зможуть реалізувати інноваційні принципи економічного зростання.

Враховуючи демографічну ситуацію в Україні, а саме, скорочення чисельності населення взагалі і економічно активного населення зокрема.

.2 Аналіз сучасного стану зайнятості населення України

Проблема безробіття - одна з найактуальніших, які виникають на ринку праці. Рівень зайнятості держави та її якісні характеристики визначають обсяг виробництва й ефективність економіки, а звідси й економічну базу соціальної політики. Ринок праці займає одне з центральних місць в системі ринкових відносин, адже відіграє роль так званого індикатора стану економіки.

Аналіз сучасного стану зайнятості населення в Україні свідчить про наявність негативних тенденцій в використанні трудового потенціалу. Теперішній потенціал є відображенням сучасного рівня практичного застосування і використання наявних можливостей. Майбутній потенціал характеризує здатність для подальшого розвитку, примноження та удосконалення цих можливостей. Це означає, що обєктом дослідження повинні бути не тільки наявні ресурси, а й накопичені, незадіяні приховані резерви, потенціальні можливості.

Згідно зі статистичними даними рівень безробіття населення (за методологією МОП) за статтю, віковими групами та місцем проживання у 2012 році становив: (див. додаток А)

Неабиякого значення у розвитку трудового потенціалу має фондоозброєність праці. В розвинених країнах фондоозброєність праці безперервно зростає, досягаючи понад 100 тис. дол. у США. Тому економічна стратегія має виходити із випереджаючих темпів науково-технологічного оновлення виробничого апарату, бо це є ключовим завданням розвязання головних завдань соціально-економічного піднесення України.

Саме у теперішній час, в умовах, які склалися у світовій економіці в умовах кризи, що торкнулася усіх сфер життєдіяльності в Україні, дуже гостро відчувається необхідність наявності висококваліфікованих державних службовців, які були б спроможні швидко та якісно приймати найбільш ефективні рішення адекватні обставинам, що складаються, та вживати заходи щодо їх реалізації. На мою думку, щоб покращити стан трудових ресурсів в Україні, необхідно, щоб держава за допомогою державної політики розвитку трудового потенціалу, прийняла радикальні рішення.

Втручання держави в регулювання купівлі-продажу робочої сили шляхом раціональної системи забезпечення виробництва ресурсами праці необхідної якості із високими загальноосвітніми та кваліфікаційними характеристиками, зменшить зростання безробіття, а також забезпечить значну частину безробітних засобами для існування.

Метою державної політики розвитку трудового потенціалу є створення правових, економічних, соціальних і організаційних засад щодо його збереження, відтворення та розвитку, спрямованих на створення умов для:

поліпшення природної бази формування робочої сили;

отримання професійно-технічної та вищої освіти, професійних послуг з підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації відповідно до суспільних потреб;

здійснення повної продуктивної зайнятості;

запобігання масовому безробіттю;

поліпшення охорони праці, зниження ризику втрати здоровя і життя працюючих на виробництві;

забезпечення соціального захисту працюючого і непрацюючого населення;

посилення відтворювальної, стимулюючої та регулюючої функцій заробітної плати;

забезпечення зростання реальних доходів населення;

забезпечення захисту прав і гарантій громадян у сфері соціально-трудових відносин.

Кількість зареєстрованих безробітних за статтю та місцем проживання у 2013 році становить: (див. додаток Б)

Станом на 1 березня 2013 р. на 1 вакансію у середньому по Україні претендувало 10 осіб, що шукали роботу. У більшості регіонів кількість претендентів на 1 вакансію перевищувала середній показник по Україні, зокрема, у Черкаській та Хмельницькій областях на 1 вакансію претендувало, відповідно, 42 та 40 осіб і лише у м. Києві кількість вільних робочих місць дорівнює кількості шукачів роботи. (див додаток В)

Значною проблемою є невідповідність попиту на робочу силу та її пропозиції у професійно-кваліфікаційному розрізі.

Крім того, підбір роботи та укомплектування вакансій ускладнює те, що роботодавці висувають підвищені вимоги до якості професійної підготовки кадрів, їх досвіду роботи і, в той же час, пропонують мінімальний рівень оплати праці, навіть висококваліфікованим працівникам.

Значущість соціальних заходів у системі управління зайнятістю зростає із зростанням інтенсивності змін у принципах управління та організації виробництва, які найповніше виявляються у повсякденній психології працівників, а відтак впливають на розвиток та реалізацію трудового потенціалу. Наприклад, інноваційний характер перехідного періоду (з безпрецедентною радикальністю та інтенсивністю змін у принципах управління та організації виробництва) повязаний із руйнуванням численних стійких стереотипів, субєктивними барєрами і негативізмом щодо новацій, навіть зі свідомим не сприйняттям. Це призводить до недооцінки соціального механізму, який мав би не допустити анархії у настроях і вчинках, погіршення соціального самопочуття, обмежень використання трудового потенціалу працівників.

За сприяння державної служби зайнятості у січні-лютому 2013 року

üОтримали роботу - 83,8 тис. осіб, з них 39 тис. Зареєстрованих безробітних.

üПроходили професійне навчання - 58,1 тис. безробітних.

üБрали участь у роботах тимчасового характеру - 4,7 тис. осіб.

Станом на 1 березня 2013 року кількість зареєстрованих безробітних становила 589,1 тис. осіб, з них отримували допомогу по безробіттю - 469,1 тис. осіб, проходили професійне навчання - 30,0 тис. безробітних, брали участь у роботах тимчасового характеру - 460 осіб.

Серед зареєстрованих безробітних:

жінки - 303,7 тис. осіб (51,6%);

молодь - 243,0 тис. осіб (41,2%);

особи, що проживають у сільській місцевості - 262,9 тис. осіб (44,6%);

особи, які мають додаткові гарантії у сприянні працевлаштуванню - 196,8 тис. осіб (33,4%).

На мою думку, на глобальному рівні до найважливіших факторів загострення проблем збереження трудового потенціалу слід віднести: формування глобального ринку праці та активний розвиток, в результаті цього відбуваються міжнародні міграції; на національному рівні - демографічна криза, яка стала серйозною загрозою збереженню генофонду українського народу; на локальному рівні - депопуляція сільських поселень, деформація структури сільського населення та погіршення його здоровя. Всі ці фактори є загрозою не тільки збереженню трудового потенціалу, але й підвищенню конкурентоспроможності країни.

Якщо говорити про глобальний рівень, то варто зазначити, що на проблеми, повязані із трудовим потенціалом суспільства, вагомо впливає такий чинник, як масовий виїзд громадян України за кордон у пошуках кращих робочих місць і більшої оплати праці. Необхідно зазначити, що на сьогоднішній день відсутня достовірна статистична інформація про те, скільки українців виїхало в інші країни, скільки їх зараз працює за кордоном.

Враховуючи негативні наслідки світової кризи для України можна говорити, що трудова еміграція може стати ще більш загрозливим фактором, що призведе до скорочення населення в Україні та, можливо знелюднення деяких місцин. Українці відправляються на заробітки до Португалії, Чехії, Франції, Австрії, Великої Британії.

Ситуація, що склалася, вимагає розроблення науково обґрунтованого бачення дальшого розвитку трудового потенціалу, яке може бути покладено в основу практичних дій, спрямованих на кардинальне поліпшення стану справ у цій сфері. Для вирішення цих завдань необхідно:

визначити загальні законодавчо встановлювані принципи організації зайнятості на підприємствах усіх форм власності;

розробити механізм гнучких форм зайнятості за потребами розвитку виробництва та економічної ситуації, що склалась, не створюючи соціальної напруженості при звільненні працівників;

забезпечити економічні і правові умови для введення нової концепції зайнятості;

законодавчо закріпити роль інституту соціально-трудового партнерства в питаннях регулювання зайнятості населення (на загальнодержавному, регіональному, галузевому рівнях і рівні підприємств);

чітко розмежувати повноваження у сфері регулювання зайнятості міждержавними органами управління і органами виконавчої влади; регіональних субєктів.

Можна зробити висновок, що тимчасові заходи, якими б вони не були, не розвяжуть проблеми зайнятості населення. Пріоритетними в боротьбі з безробіттям мають бути державна концепція стимулювання економічного росту, підвищення ефективності сучасного виробництва, підвищення продуктивності праці, які повинні розглядатися, як найважливіші умови підтримання і створення додаткової зайнятості, а також створення Національного фонду зайнятості, який фінансував би державні програми допомоги тим, хто втратив роботу, перепідготовку, компенсацію часткового безробіття, модернізації, конверсії і децентралізації виробництва.

РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИ ПОДОЛАННЯ БЕЗРОБІТТЯ В УКРАЇНІ

Державна політика зайнятості населення залежить від темпу і характеру ринкових перетворень. Вона передбачає систему адаптації різних категорій незайнятого населення до вимог ринку праці, а також систему соціального захисту безробітних та осіб з обмеженою конкурентоспроможністю.

Пропонується:

Державне регулювання зайнятості населення

Вважається необхідним:

забезпечення соціального партнерства суб'єктів ринку праці, тобто створенні рівних можливостей усім громадянам незалежно від їхнього походження, соціального і майнового стану, расової і національної належності, статі, віку, політичних переконань, ставлення до релігії, реалізації права на вільний вибір виду діяльності відповідно до своїх здібностей та професійної підготовки з урахуванням особистих інтересів та суспільних потреб;

сприяння забезпеченню ефективної зайнятості, запобіганні безробіттю, створенні нових робочих місць та умов для розвитку підприємництва;

добровільність й відсутність примушування громадян щодо вибору сфери діяльності й робочого місця;

гласність на основі всебічного інформування населення про наявність вакантних робочих місць;

дотриманні комплексності заходів щодо регулювання зайнятості вселення;

підтримці працездатних громадян у працездатному віці, які потребують соціального захисту;

забезпечення заходів запобіжного характеру щодо регулювання зайнятості населення та відтворення робочих місць;

певна гарантія зайнятості, тобто гарантії збереження робочих місць і професії, гарантії одержання доходів. Залежно від стану економіки та ринку праці передбачається здійснення активних та пасивних заходів регулювання зайнятості.

До активних заходів належать:

створення додаткових і нових робочих місць шляхом реструктуризації економіки, розвитку приватного бізнесу, особливо малого й середнього, створення умов для іноземного інвестування та для само зайнятості населення тощо;

профорієнтація, підготовка й перепідготовка кадрів;

організація громадських робіт;

посилення територіальної та професійної мобільності робочої сили;

До пасивних заходів належать: виплата допомоги у зв'язку з безробіттям і надання допомоги членам сімей, які перебувають на утриманні безробітних.

Слід наголосити, що створення нових постійних і тимчасових робочих місць у сучасних умовах значною мірою залежать від розвитку малих підприємств і кооперативів. Нині в Україні на них припадає приблизно 60% загальної кількості зайнятих у недержавних структурах.

Для створення малих підприємств не потрібно великого стартового капіталу. Водночас ці підприємства забезпечують роботою значну частку тимчасово незайнятих громадян.

Галузева спеціалізація, розміри малих підприємств мають визначатися структурними та соціальними пріоритетами розвитку окремих міст, областей з урахуванням збалансованості регіональної економіки. Такі підприємства зможуть функціонувати навіть за умови банкрутства підприємств-монополістів і формуватимуть ринкове середовище та розвиток конкуренції. Малі підприємства можуть створювати вивільнені з виробництва працівники однієї або близьких спеціальностей.

Перспективним напрямом є організація малих підприємств шляхом залучення на них випускників профтехучилищ, технікумів з подальшим переведенням цих підприємств на оренду, викуп. Незважаючи на відносно меншу вартість робочих місць у соціально-побутовій сфері, доцільно створювати нові підприємства у виробничій сфері, зокрема у виробництві будівельних матеріалів, для перероблення м'яса, овочів, фруктів, заготівлі продукції, а також у виробничій інфраструктурі.

Про ефективність створення малих підприємств свідчить і зарубіжний досвід. Із загальної кількості нових робочих місць у промисловості розвинених країн від 60 до 80% припадає на малий бізнес. У Німеччині, наприклад, до 70% безробітних одержують роботу саме на малих підприємствах. Прогресивним напрямом регулювання зайнятості слід вважати пільгову кредитну і податкову політику щодо підприємств, які збільшують кількість робочих місць і надають їх соціальне незахищеним групам незайнятого населення.

Важливим напрямом активної політики зайнятості є професійна підготовка, перепідготовка і підвищення кваліфікації працівників з метою створення сприятливих умов для широкомасштабного розгортання процесів структурної та технологічної перебудови економіки, запобігання змушеному хронічному безробіттю, розв'язання кадрових завдань, пов'язаних із раціоналізацією зайнятості.

Насамперед необхідно здійснювати професійну підготовку й Перепідготовку кадрів з наступним працевлаштуванням тих професійних груп працівників, які становлять основну масу безробітних.

Система професійного навчання безробітних громадян і незайнятого населення має виконувати соціальні (опанування професії) та економічні функції (розвиток трудового потенціалу суспільства, відтворення робочої сили необхідної кваліфікації). Ця система є одним із ланцюгів безперервного навчання, доповнюючи існуючі системи професійного навчання.

Професійне навчання має організовуватися насамперед для громадян, які особливо потребують соціального захисту; осіб, які тривалий час не працюють, інвалідів, молоді, одиноких і багатодітних батьків, жінок, які виховують дітей дошкільного віку та дітей інвалідів, осіб перед пенсійного віку, біженців тощо.

Система професійного навчання безробітних громадян і незайнятого населення призначена головним чином для підготовки та перепідготовки дорослого населення, спираючись на їхні професійні знання та вміння, виробничий досвід. Молодь, яка вперше шукає роботу, мусить набувати професію або спеціальність, як правило, в навчальних закладах професійного навчання до початку трудової діяльності.

Великого значення набуває підвищення гнучкості системи професійного навчання і перекваліфікації, передусім шляхом розвитку прямих договірних відносин між підприємцями, підприємствами і навчальними закладами. При цьому плани і програми навчання слід орієнтувати на задоволення конкретних потреб замовника.

Також необхідно удосконалити систему інформації щодо вакансій, передусім створити інтегровану базу даних про ринок робочої сили, яка б містила інформацію про потребу підприємств у кадрах за професіями та кваліфікаційними розрядами (структура професій, рівень кваліфікації), а також дані про кількість наявних та необхідних робочих місць за категоріями персоналу.

Через удосконалення системи інформації та підвищення її ефективності можливе входження комп'ютерної системи державної служби зайнятості до простору INTERNET.

Водночас слід поліпшити інформаційне обслуговування молодіжного сектора ринку праці шляхом періодичної підготовки і доведення до учнів і студентів інформації про потребу підприємств у робочій силі, про необхідність продовжувати навчання та одержання професії, конкурентоспроможної на ринку праці, проводити спеціалізовані (галузеві) та регіональні (міжгалузеві) ярмарки вакансій; забезпечувати розвиток профорієнтаційних послуг для молоді (інформаційних, діагностичних, консультативних та ін.).

В умовах зростання безробіття і переростання його в деяких регіонах і галузях народного господарства у масове; важливим засобом активної політики держави на ринку праці є подальше розширення оплачуваних громадських робіт.

Організація громадських робіт дає змогу раціональніше використовувати робочу силу, створювати тимчасову зайнятість безробітного населення як на регіональному рівні, так і під час реалізації проектів загальнодержавного характеру. Зарубіжний досвід свідчить про те, що за допомогою громадських робіт деякі розвинуті країни перебороли З0-40% рівня безробіття. Але, на відміну від України, значна частка цих робіт мала загальнодержавний характер (побудова магістралей, трубопровідного транспорту, мостів тощо), що давало змогу залучити до них не тільки некваліфіковану робочу силу, а й висококваліфікованих робітників і спеціалістів, які не мали на той час роботи.

Основою організації громадських робіт є довгострокові регіональні програми тимчасової зайнятості, відповідно до яких створюються робочі місця, населення залучається до громадсько-корисної праці в період зниження попиту на робочу силу.

Громадські роботи необхідно розглядати як вимушений, проте необхідний засіб боротьби з безробіттям.

Тимчасові робочі місця створюються переважно у державному секторі і спрямовані на використання праці різних категорій робочої сили, яка не потребує спеціальної підготовки.

Громадські роботи регулюють попит на робочу силу і пом'якшують гостроту проблеми безробіття. Це означає, що в період відносно стійкого економічного розвитку вдаватися до організації громадських робіт необхідно у разі крайньої потреби, якби створюючи запас на той період, коли темпи економічного розвитку уповільнюються. Резервування робіт означає не тільки зміну строків будівництва об'єктів, а й нагромадження певних фінансових та матеріальних засобів.

Залучення до громадських робіт є засобом кращим порівняно з виплатою допомоги у зв'язку з безробіттям з позицій як окремої (особи, так і держави. По-перше, кошти виплачуються не безплатно, а за певну громадську користь; по-друге, створюються нові робочі місця; по-третє, висока частка заробітної плати в загальних витратах, яка характерна для тих галузей, де звичайно застосовується громадські роботи, робить доцільним використання останніх; по-четверте, вироблена на цих роботах продукція не веде до товарного надвиробництва, небезпечного в період економічної нестабільності, оскільки виробництво регламентується і не має масового характеру.

В умовах масового безробіття доцільним є державне регулювання громадських робіт. Однак воно має передбачати сприятливі умовах для підприємців і звужуватися у міру пожвавлення виробництва та збільшення попиту на робочу силу.

Оскільки серед безробітних високу частку становлять жінки та молодь, залучення їх до громадських робіт можна здійснювати через розгортання спеціалізованих робіт, таких як виконання тимчасових та сезонних сільськогосподарських робіт у приміських господарствах, виконання робіт щодо благоустрою, надання послуг соціально-побутового характеру (догляд за дітьми, хворими, робота в архівах, бібліотеках, статистичних органах, навчальних закладах тощо); організація навчання жінок ручному ткацтву, мереживоплетінню, вишиванню.

Для кожної групи безробітних організація громадських робіт має свою специфіку. Зокрема, певні роботи доцільно поєднувати з професійною підготовкою або перепідготовкою. Передусім це стосується професій, необхідних для даного регіону.

Організація громадських робіт має особливо велике значення для безробітної молоді, яка психологічно нестійка, схильна до впливу негативних соціальних явищ і являє собою живильне середовище для зростання наркоманії, злочинності, соціальних конфліктів. Антисоціальна поведінка молоді деструктивно впливає на її підготовку та участь у суспільному виробництві. У свою чергу, це погіршує якість робочої сили: кваліфікацію, профпідготовку, ставлення до праці. Тому надзвичайно важливо залучати безробітну молодь, а також учнів і студентів у вільний від навчання час до громадських робіт, особливо у сфері соціально-корисної діяльності.

Розпорядок робочого часу на громадських роботах має бути таким, щоб учасники мали час на пошуки постійної роботи. Можна організувати дні пошуку роботи, консультативні групи, робочі клуби, де молоді надають профорієнтаційні послуги та послуги з працевлаштування, відвідування підприємств.

В Україні широкому використанню громадських робіт заважають, з одного боку, відсутність коштів у місцевих бюджетах, незаінтересованість підприємств в організації цих робіт унаслідок обмеженої потреби в робочій силі, з іншого боку - непопулярність таких робіт серед незайнятих громадян через тимчасовість, невідповідність кваліфікаційному рівню і, як наслідок, психологічну неприйнятність.

Державна активна політика зайнятості передбачає розроблення програм сприяння зайнятості. Ці програми можуть охоплювати як окремі категорії населення, передусім маргінальні групи: молодь, жінок, інвалідів, так і специфічні випадки загрози безробіття, зумовлені економічною або іншою ситуацією (демографічним, політичним, стихійним лихом тощо).

У розвинутих країнах більшість програм зайнятості стосується певних категорій населення, які потребують підтримки й допомоги.

Розрізняють довгострокові й короткострокові (на один рік) програми. Вони розробляються як на державному, так і на регіональному рівнях.

Метою державних і регіональних програм зайнятості є сприяння зайнятості населення, задоволення потреб громадян у праці.

Державні й територіальні програми зайнятості населення спрямовані на:

сприяння розвитку і структурній перебудові економіки, створенню умов для спрямування вивільнюваних працівників, насамперед на рентабельні виробництва та в пріоритетні галузі економіки;

попередження розвитку безробіття і його скорочення шляхом підвищення економічної заінтересованості підприємств і організацій у створенні додаткових робочих місць, переважно з гнучкими формами зайнятості;

удосконалення системи відтворення робочої сили водночас із збільшенням числа робочих місць, поліпшенням професійної орієнтації, підвищенням кваліфікації працівників та ефективності використання трудових ресурсів;

захист безробітних та їхніх сімей від негативних наслідків безробіття і забезпечення зайнятості громадян, які потребують соціального захисту і не спроможні конкурувати на ринку праці;

формування кадрової, матеріальної, інформаційної, статистичної, фінансової та науково-методичної бази державної служби зайнятості;

заходи сприяння зайнятості населення, яке проживає у сільській місцевості.

Спеціальні галузеві програми зайнятості населення призначені для вирішення на рівні окремих галузей і підприємств проблем прихованого безробіття, сприяння продуктивній зайнятості працівників практичній реалізації диференційованого підходу щодо окремих підприємств з урахуванням державної політики структурної перебудови, санації державних підприємств і заходів державної політики на ринку праці.

В Україні вперше була розроблена державна програма зайнятості населення на 1995 р, як елемент довгострокової стратегії формування соціально-ринкової моделі управління ринком праці.

У програмах, розроблених в Україні, узагальнюються конкретні заходи щодо створення відповідного правового, організаційного та методичного забезпечення політики зайнятості за такими напрямами:

формування механізму диференційованого підходу щодо збереження робочих місць;

створення механізмів реалізації політики зайнятості в загальнонаціональних програмах (зокрема в програмах громадських робіт, сприяння зайнятості молоді, відродження села та ін.);

регулювання трудових міграцій;

забезпечення додаткових гарантій зайнятості населення окремим категоріям громадян;

сприяння професійній мобільності;

розвиток соціально-трудових відносин;

удосконалення інформаційно-статистичної бази щодо розвитку ринку праці;

сприяння зайнятості шляхом розвитку соціального партнерства.

Заходи щодо реалізації державної політики зайнятості на територіальному рівні ураховують необхідність сприяння будь-яким формам розширення сфери прикладання праці, в тому числі створення нових робочих місць, забезпечення умов для розвитку підприємництва та працевлаштування незайнятого населення і безробітних; забезпечення державних гарантій зайнятості для окремих категорій населення; поліпшення системи професійної орієнтації, підготовки й перепідготовки кадрів, матеріальної підтримки безробітних та їхніх сімей; організації громадських робіт тощо.

У програмах також обґрунтовується організаційне, наукове і фінансове забезпечення усіх запланованих заходів та необхідність контролю щодо їх реалізації.

Заходи, розроблені у програмах, передбачають забезпечення сприятливих податкових, інвестиційних, фінансово-кредитних та інших умов господарювання для підприємств, організацій, установ усіх форм власності.

Формування державної програми зайнятості має подвійний характер. З одного боку, вона розробляється знизу і являє собою узагальнення територіальних програм. З іншого боку, державна програма зайнятості формується зверху, узагальнюючи завдання, які можуть визначатися тільки на загальнодержавному і міжрегіональному рівнях. Це здійснюється шляхом розроблення законодавчих актів, удосконалення системи управління, координації фінансових витрат на реалізацію заходів економічної і соціальної політики у сфері зайнятості, підвищення рівня її наукового обґрунтування.

Важливим є об'єднання річного та довгострокового підходів до програмування зайнятості населення, як це передбачено статтею 14 Закону України Про зайнятість населення.

Відповідно до Закону України Про зайнятість населення створено Державний фонд сприяння зайнятості населення (ДФСЗН), який формується та використовується на державному і місцевому рівнях.

Основні джерела коштів фонду:

) кошти державного і місцевих бюджетів;

) обов'язкові відрахування підприємств, організацій та установ;

) добровільні внески громадських організацій, громадян, зарубіжних фірм;

) кошти служби зайнятості;

) цільові фінансові відрахування підприємств;

) інші надходження.

Серед названих джерел надходження коштів основним джерелом повинні бути обов'язкові відрахування підприємств, організацій та установ.

На відрахування коштів до ДФСЗН впливають:

демографічне навантаження на зайняте економічно активне населення, що визначає обсяги різних соціальних фондів;

рівень зайнятості та ефективність праці економічно активного населення, від яких залежать обсяги валового внутрішнього продукту та фонду споживання;

чисельність і склад незайнятого економічно активного населення, що визначає обсяги витрат на реалізацію програм зайнятості безробітних;

розміри допомоги у зв'язку з безробіттям.

Досвід країн з розвиненою економікою свідчить, що інвестиції в людські ресурси зростають, оскільки є необхідною умовою модернізація виробничих систем.

Така політика проводиться на рівні як держави, так і окремих господарських об'єктів. У Франції, наприклад, з державного бюджету на зайнятість виділяють 6,8% коштів, а відрахування підприємств, соціальних установ, різні внески за обсягом майже в 1,5 рази перевищують надходження з бюджету.

В Україні частка фонду зайнятості у валовому внутрішньому продукті становить приблизно 0,3%, що в багато разів менше, ніж у ркаїнах з розвинутою ринковою економікою.

Звідси можна зробити висновок, що в нашій країні фінансова база для розв'язання проблем зайнятості недостатня і не відповідає ситуації на ринку праці, яка різко загострюється через величезний потенціал безробіття.

За рахунок коштів зайнятості фінансуються заходи активної і пасивної політики. Співвідношення витрат на ці заходи залежить від стану ринку праці та безробіття, рівня законодавчих гарантій, досягнутого рівня розвитку служби зайнятості.

Зарубіжний досвід свідчить про різні підходи окремих країн щодо розподілу коштів на активні й пасивні заходи політики зайнятості. У цих країнах, як Франція, Німеччина, Англія переважають витрати на підтримування рівня доходів населення, а на активні заходи витрачається значно менше коштів. У Франції, наприклад, частка витрат на активні й пасивні заходи відповідно дорівнює 28,4% і 71,6%; в Англії - 29,1% і 70,9%, у Німеччині - 44,1% і 55,9%.

Зворотну картину щодо витрат на активні й пасивні заходи політики зайнятості населення спостерігаємо у Швеції та Італії, де відповідні витрати становлять 67,6% і 32,4% та 51,6% і 48,4%.

Стратегія зайнятості населення в Україні має пов'язуватися з подальшим розвитком і розширенням активних заходів для запобігання повальному безробіттю та збільшенням на них витрат із фонду сприяння зайнятості населення з урахуванням стану ринку праці. Щодо розміру допомоги у зв'язку з безробіттям, то рекомендаціями МОП передбачено, що вона має становити 60% середньої заробітної плати. У скандинавських країнах така допомога досягає -70% середньої заробітної плати за рівня безробіття 0,5-1%. Враховуючи дуже низький рівень середньої заробітної плати в Україні, можна стверджувати, що розмір допомоги у зв'язку з безробіттям не може бути меншим за 50% середньої заробітної плати (що має місце зараз в Україні), оскільки не забезпечуватиме мінімальних фізіологічних потреб людини. Інша річ, що при цьому слід обмежити термін надання допомоги і зробити все можливе для працевлаштування безробітного. Однак ситуація складається таким чином, що вартість соціального захисту населення зростає, а виробництво зменшується, що не дає можливості фінансувати систему соціального захисту за встановленими нормами.

Доцільно запровадити порядок централізованого управління ДФСЗН з метою забезпечення перерозподілу коштів між регіонами залежно від їх економічного розвитку та стану ринку праці.

Фонд зайнятості має формуватися як страховий на принципах соціального страхування. При цьому внески до фонду зайнятості мусять робити всі без винятку підприємства, установи та організації незалежно від форми власності, господарювання і фінансування. Має бути особисте страхування працівників від безробіття.

Реалізація конституційних прав громадян України щодо вільного вибору зайнятості і захисту від безробіття незалежно від національності, статі, віку, соціального стану, політичних і релігійних переконань потребує створення та діяльності державного органу з питань зайнятості населення.

Служба зайнятості в Україні відразу формувалася як централізована державна система на правовій основі Закону про зайнятість населення і на базі широко розгалуженої державної служби працевлаштування з використанням її матеріально-технічної бази, системи обліку й кадрового складу працівників. Колишня служба працевлаштування перебудовувалася з урахуванням становлення ринку праці. Під час створення служби зайнятості враховувався світовий досвід і міжнародні норми. Державна служба зайнятості була створена у 1990 р. її обов'язки й права були визначені статтею 19 Закону України Про зайнятість населення.

Досвід розвинених країн свідчить про те, що служба зайнятості успішніше діє там, де вона належить державі, підпорядкована органам влади, має штат висококваліфікованих спеціалістів з питань зайнятості. Проте в умовах ринкової економіки неминуче виникають різні приватні (недержавні) установи сприяння зайнятості.

ВИСНОВКИ

Зайнятість населення являє собою діяльність частини населення щодо створення суспільного продукту (національного доходу). Саме в цьому полягає її економічна сутність. Зайнятість населення - найбільш узагальнена характеристика економіки. Вона відбиває досягнутий рівень економічного розвитку, внесок живої праці в досягнення виробництва. Зайнятість об'єднує виробництво і споживання, а її структура визначає характер їхніх взаємозв'язків.

Згідно із законом України Про зайнятість населення до зайнятого населення належать громадяни нашої країни, які проживають на її території на законних підставах, а саме:

працюючі за наймом на умовах повного або неповного робочого дня (тижня) на підприємствах, установах, організаціях незалежно від форм власності, у міжнародних та іноземних організаціях в Україні та за кордоном;

громадяни, які самостійно забезпечують себе роботою, включаючи підприємців, осіб, зайнятих індивідуальною трудовою діяльністю, творчою діяльністю, члени кооперативів, фермери та члени їхніх сімей, які беруть участь у виробництві;

вибрані, призначені або затверджені на оплачувану посаду в органах державної влади, управління чи в суспільних об'єднаннях;

громадяни, які служать у збройних силах, прикордонних, внутрішніх, залізничних військах, органах національної безпеки та внутрішніх справ;

особи, які проходять професійну підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації з відривом від виробництва; які навчаються у денних загальноосвітніх школах, середніх спеціальних та вищих навчальних закладах;

зайняті вихованням дітей, доглядом за хворими, інвалідами та громадянами похилого віку;

працюючі громадяни інших держав, які тимчасово перебувають в Україні і виконують функції, не пов'язані із забезпеченням діяльності посольств і місій. Так пояснювала суть зайнятості у своїй праці Завіновська Г.Т.

зайнятість безробіття праця

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1.Башнянин Г.І. Політична економія. - Київ: Ніка-Центр Ельга, 2003.[527 с.]

.Гальчинський A.C., Єщенко П.С., Палкін Ю.І. Основи економічної теорії: Підручник. - К.: Вища шк., 2006. [448с.]

.Економіка України: стратегія і політика довгострокового розвитку /За ред. акад. HAH України В.М. Гейця. - К.: Інститут економічного прогнозування. Фенікс, 2010.[221-264]

.Завіновська Г. Т. З-13 Економіка праці: Навч. посібник. - К.: КНЕУ, 2003. - [300 с.]

.Основи економічної теорії. Підручник / А. А.Чухно, П. С Єщенко, Г. Н. Климко та ін.; За ред. А. А. Чухна. - К.: Вища шк.,2001.[606 c.]

.НДЕІ Міністерства економіки України, 2005. - [410 с.]

.Економічна теорія: підручник / за ред. В. М. Тарасевича. - К.: Центр навчальної літератури, 2006. - [784 с.]

.Економічна теорія: Політекономія: підручник / за ред. В. Д. Базилевича. - 7-ме вид. - К.: Знання-прес, 2008. - [719 с.]

.Єщенко П. С. Сучасна економіка: навч. посіб. / П. С. Єщенко, Ю. І. Палкій. - К., 2005. - [325 с.]

.Селезнев В. В. Основы рыночной экономики Украины / В. В. Селезнев. - К.: АСК, 2011. - [544 с.]

.Трансформація моделі економіки України (ідеологія, протиріччя, перспективи) / за ред. В. М. Гейця. - К.: Логос, 1999. - [500 с.]

.Перехідна економіка: Підручник //За ред. В.М. Гейця. - К: Вища шк., 2003. [591 c.]

.Національна економіка: Підручник //За ред. проф. к.е.н. П.В. Круша. - К.: Каравела, 2008. [416 c.]

.Економічна теорія. Політекономія: Підручник //За ред. В. Д. Базилевича. - К.: Знання-Прес, 2009.[581 c.]

.Економічна теорія: Підручник //За ред. В.М. Тарасовича. - К.: Центр навчальної літератури, 2006.[492 c.]

.Зайцев Ю.Ж. Соціологія економіки України та системна трансформація суспільства. Методологія і практика. Монографія. - К.: КНЕУ, 2002. [188 c.]

.Економіка України: стратегія і політика довгострокового розвитку /За ред. акад. HAH України В.М. Гейця. - К.: Інститут економічного прогнозування. Фенікс, 2011.[423 c.]

.Небава М. І. Теорія макроекономіки: навч. посібник. - К.: Видавничий Дім "Слово", 2005.[595 c.]

.Національна тристороння конференція з політики зайнятості в Україні. Київ, 14-15 жовтня 1997 р. -К., 1997. Овчинников Г. П. Международная экономика: Учеб. пособие. - СПб, 1999. Основи економічної теорії: політекономічний аспект.[536 c.]

.Базилевич В.Д., Базилевич К.С. Ринкова економіка: основні поняття і категорії. - К.: Знання, 2009. - С. [44-50.]

.Єщенко П.С., Палкін Ю.І. Сучасна економіка. - К.: Вища шк., 2005.

[ 328 с.]

.Мочерний С.В., Ларіна Я.С. Політекономія: Підручник. - 3-те вид., перероб. і доп. - К.: Знання, 2008. - [390 с.]

.А.Ревенко. Продуктивність праці в сучасних умовах // Україна: аспекти праці. - № 2. - Київ, 2011.[23-25 c.]

.Богиня Д., Волинський Т. Структурна перебудова економіки в умовах глобалізації та інформації // Економіка України. - 2009. - №7.[19-28 c.]

ДОДАТОК А

Рівень безробіття населення (за методологією МОП) за статтю, віковими групами та місцем проживання у 2012 році

ВсьогоУ тому числі за віковими групами, роківПрацездатного віку15-2425-2930-3940-4950-5960-70Все населення7,517,39,56,76,25,30,18,1жінки6,416,18,06,05,84,10,17,2чоловіки8,518,110,67,46,76,50,08,9міські поселення7,618,99,56,66,05,20,18,1сільська місцевість7,414,69,47,16,85,50,08,3

ДОДАТОК Б

Кількість зареєстрованих безробітних за статтю та місцем проживання

СіченьЛютийВсього564,5589,1жінки293,4303,7чоловіки271,1285,4міське316,9326,2сільське247,6262,9

КУРСОВА РОБОТА з дисципліни «Політична економія» на тему: Зайнятість та безробіття в Україні

Больше работ по теме: