Застосування іноземного досвіду в організації і розвитку інвестиційної діяльності України

 

Вступ

інвестиція управління правовий

Актуальність дослідження. Інвестування лежить в основі функціонування сучасної економіки, воно інтегрує інтереси і ресурси громадян, фірм та держави щодо ефективного соціально-економічного розвитку. Кожна країна (національна економіка) володіє певними інвестиційними ресурсами, що складаються із її власних (національних) та іноземних інвестицій. Ці ресурси можуть використовуватись як для внутрішнього, так і для зарубіжного інвестування. Природним середовищем для ефективної іноземної інвестиційної діяльності є ринкова економіка з притаманними їй розвиненими нормативно-правовими та економічними регуляторами і відповідною інфраструктурою.

Таке середовище в України лише починає формуватися, до того ж ринкова переорієнтація економіки відбувається в складному сплетенні політичних та соціально-економічних процесів. Зараз інвестиційні ресурси у світі - один з найвагоміших чинників економічного розвитку будь-якої країни. Інколи внутрішній потенціал держави є недостатнім для забезпечення необхідного рівня інвестиційних вкладень. Особливо потребують зовнішніх інвестицій економіки, що перебувають у стані трансформації, коли найбільш відчувається брак приватних та, звичайно, державних інвестиційних ресурсів.

Іноземні інвестиції - це не тільки фінансування капіталовкладень в економіку України, але й спосіб підвищення продуктивності та технологічного рівня українських підприємств. Розміщуючи свій капітал в Україні, іноземна компанія (інвестор) приносить із собою новітні технології, нові способи виробництва та прямий вихід на світовий ринок.

Метою даної роботи є аналіз існуючої нормативно-правової бази регулювання інвестиційної діяльності, зясування особливостей процесу державного управління інвестиційної діяльності в Україні, визначення напрямів його удосконалення

Завдання дослідження. Опираючись на теоретико-методологічні відомості про інвестиційну діяльність проаналізувати існуючу інвестиційну ситуацію в Україні, механізм державного регулювання та сприяння залучення іноземних інвесторів, та, опрацювавши іноземний досвід провести паралені його застосування в житті нашої держави.

Методи дослідження. Теоретичною і методологічною основою проведеного дослідження слугували фундаментальні теоретико-методологічні положення інвестиційної політики, основоположні законодавчі й нормативні акти України, а також такі періодичні видання як : "Науковий вісник НЛТУ України", "Актуальні проблеми економіки", " Формування ринкових відносин в Україні" та "Фінанси України".

Обєктом дослідження є інвестиційна діяльність в Україні та закордоном.

Предметом дослідження є передумови, тенденції, мотиваційні чинники та механізми формування й стимулювання та залучення інвестиції в Українську економіку в контексті досвіду зарубіжних країн.

Структура та обсяг курсової роботи. Курсова робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків до них, загального висновку, списку використаних джерел, додатків. Обсяг основного тексту курсової роботи становить 54 стор. компютерного тексту, у тому числі таблиць і рисунків. Список використаних джерел із найменувань. Курсова робота містить 5 додатків на 3 стор.

I. Основні поняття та теоретичні основи інвестиційної діяльності в Україні

.1 Теоретичні основи регіональної інвестиційної політики

У сучасному світі з його складною і заплутаною системою економічних взаємозв'язків проблема вкладення заощаджень загострюється. Багатьом суб'єктам підприємницької діяльності в умовах ринкової економіки, що розвивається, усе частіше доводиться приймати серйозні і виважені рішення про накопичення та інвестування. З метою збереження і примноження заощаджень доводиться відмовлятися від старих способів накопичення і переходити до принципово відмінних від них способів вкладення коштів - інвестування.

Однак спочатку потрібно навести необхідні визначення основоположених понять, пов'язаних з інвестуванням. Так, Законом України "Про інвестиційну діяльність" визначено, що інвестиції - це всі види майнових та інтелектуальних цінностей, які вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті яких створюється прибуток або досягається соціальний ефект. До таких цінностей належать: грошові кошти, цільові банківські вклади, паї, акції та інші цінні папери, рухоме й нерухоме майно; майнові права, пов'язані з авторським правом, досвідом та іншими видами інтелектуальних цінностей; сукупність технічних, технологічних, комерційних та інших знань, оформлених у вигляді технічної документації, навичок і виробничого досвіду, необхідного для організації тієї чи іншої діяльності у сфері виробництва, але не запатентованої (ноу-хау); права користування землею, водою, ресурсами, будинками, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права; інші цінності. Інвестиції на відновлення основних фондів також здійснюються у формі капітальних вкладень [29].

Інвестиційна діяльність - це сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб і держави по реалізації інвестицій. Вона може здійснюватись у формах інвестувань, що робляться громадянами, недержавними підприємствами, господарськими асоціаціями, об'єднаннями і компаніями, а також громадськими і релігійними організаціями та іншими юридичними особами, заснованими на колективній власності; державного інвестування; іноземного інвестування; спільного інвестування коштів і цінностей громадянами і юридичними особами України та іноземних держав.

Об'єктом інвестиційної діяльності може бути будь-яке майно, у тому числі основні фонди і оборотні кошти у всіх сферах народного господарства, цінні папери, цільові грошові вклади, науково-технічна продукція, інтелектуальні цінності, інші об'єкти власності, а також майнові права.

Суб'єктом інвестиційної діяльності (інвесторами і учасниками) можуть бути громадяни, а також держави в особі урядів. Інвестори - суб'єкти інвестиційної діяльності, які приймають рішення про вкладення власних, позикових і залучених майнових та інтелектуальних цінностей в об'єкти інвестування. Вони можуть виступати в ролі вкладників, кредиторів, покупців, а також виконувати функції будь-якого учасника інвестиційної діяльності. Права у всіх інвесторів, незалежно від форми власності, рівня, і розміщення інвестицій в будь-які об'єкти є їх невід'ємним правом, що охороняється законом. Учасники інвестиційної діяльності - громадяни і юридичні особи України та інших держав, які забезпечують реалізацію інвестицій як виконавці замовлень або на основі доручення інвестора.

Інвестор визначає цілі, напрямки і обсяги інвестицій і залучає для їх реалізації на договірній основі будь-яких учасників інвестиційної діяльності, у тому числі й шляхом організації конкурсів і торгів. Держава і посадові особи не мають права втручатися в договірні відносини учасників інвестиційної діяльності; виняток становлять лише питання їх компетенції [30].

Інвестиційний цикл - комплекс заходів від моменту прийняття рішення про інвестування до завершальної стадії інвестиційного проекту, наприклад, науково-дослідні і дослідно-конструкторські роботи, прийняття інвестиційних рішень, планування і проектування, підготовка до будівництва, будівництво, вихід на проектні показники і режим окупності вкладень. Він складається з трьох основних періодів: передінвестиційної фази; фази інвестицій - власних витрат, вкладень коштів; експлуатаційної фази - відшкодування витрачених коштів.

Інвестиційний процес визначається як ряд інвестиційних циклів, що повторюються. Останнім часом в Україні значно збільшилася кількість активних учасників інвестиційного процесу. Проведення приватизації позначилося на різновидах і складності його, передусім на його поширенні та виявленні різних фінансових посередників.

Інвестиційним комплексом називається система підприємств і організацій, що виконують у виробництві функцію створення необхідних основних фондів, достатніх для діяльності підприємств і організацій всіх галузей народного господарства. До його складу входять: інвестори - вкладники капіталу; підрядні будівельні підприємства і фірми, незалежно від форм власності, субпідрядні спеціалізовані організації і будівельні кооперативи; проектні підприємства і архітектурні організації; промисловість будівельних матеріалів, конструкцій і виробів; хімічна, металургійна, лісова та деревообробна промисловість у сфері постачання предметами для інвестиційного комплексу; машинобудівні підприємства, продукція яких призначена для створення нерухомих основних фондів і для будівництва виробництва; виробничі управлінські структури: інвестиційні банки; ринкова інфраструктура інвестиційного комплексу; органи державного регулювання ринкових відносин в інвестиційному комплексі[24, c. 262-268].

Законодавство України визначає також права і обов'язки нерезидентів у процесі інвестування. Визначено таке поняття, як іноземні інвестиції - усі види цінностей, які вкладаються безпосередньо іноземними інвесторами в об'єкти інвестиційної діяльності відповідно до чинного законодавства України.

Іноземними інвесторами можуть бути:

юридичні особи, визначені законодавством інших країн;

фізичні особи, що не мають постійного місця проживання на території України;

іноземні держави, міжнародні державні і недержавні організації;

інші іноземні суб'єкти господарської діяльності, які визнаються такими чинним законодавством України.

З теоретичної точки зору інвестиції поділяються на внутрішні і зовнішні (іноземні). У процесі перетворень форм власності і методів господарювання стає виправданим розподіл кожного з них на реальні і фінансові інвестиції. Реальні інвестиції, що спрямовані на збільшення реального капіталу, сприяють розширенню матеріального виробництва. Фінансові інвестиції - це вкладення у фіктивний капітал, тобто витрати на купівлю цінних паперів. На практиці розрізняють три типи інвесторів: портфельні, фінансові і стратегічні.

Портфельні інвестори купують на інвестиційному ринку невеликі пакети акцій (1-5% уставного фонду підприємства)[15, c. 215]. Іноді це має назву спекулятивних інвестицій, тобто таких, які пов'язані з придбанням акцій на фондовому ринку і, як правило, через фондових брокерів. Але, незважаючи на те що обсяг договорів портфельних інвесторів невеликий, їх роль у розвитку фондового ринку важко переоцінити, оскільки вони, власне, його і створюють. Угоди, які укладають портфельні інвестори, "розкручують" ринок, створюючи таким чином пропозицію на акції підприємств, які вони купують або бажають придбати. Зрозуміло, що інвестори виходять на незнайомий ринок дуже обережно, адже вони ризикують вкласти засоби і нічого не отримати взамін. Разом із тим вони покладаються на реальну можливість прибутку за умови зростання курсової вартості акції. У такій ситуації перевагою портфельних інвесторів є те, що вони працюють з малими пакетами акцій, тобто ризикують невеликим капіталом. Крім цього, у портфелі подібних інвесторів, як правило, знаходяться акції багатьох підприємств, що також страхує їх від збитків. Невдало вкладені акції не зумовлюють збитковості пакетів загалом. Саме на це й розраховують портфельні інвестори, купуючи невеликі пакети акцій маловідомих, але потенційно прибуткових підприємств. Цим пояснюється той факт, що на Українському фондовому ринку нині працюють переважно портфельні інвестори.

Фінансові інвестори, на відміну від портфельних, зорієнтовані на придбання значних пакетів акцій - від 10 до 40 відсотків статутного капіталу. З цією метою вони використовують можливості не тільки вторинного ринку, а й закупівлі акцій на інвестиційних конкурсах. Діяльність фінансових інвесторів в основному полягає в перепродажу акцій стратегічним партнерам. Фінансові інвестори докладають зусиль до того, щоб досягти максимального зростання вартості акцій протягом трьох-чотирьох років. Для цього необхідні прямі інвестиції в розвиток виробництва. Тут, очевидно, збігаються інтереси підприємств і інвесторів.

Стратегічні інвестори, як показує світовий досвід, це переважно компанії, які працюють не у фінансовій, а в промисловій сфері. Головна мета стратегічних інвесторів - отримання прибутку саме від виробничої діяльності, а не від зростання курсової вартості акцій. Стратегічні інвестори, як правило, прагнуть придбати контрольні пакети акцій тих підприємств, які цікавлять їх у виробничому плані. Це необхідно їм для ефективного оперативного керівництва підприємством. Однак зробити це досить важко. Тому часто доводиться використовувати весь комплекс засобів придбання акцій: сертифікатні і спеціалізовані аукціони, конкурси, біржові торги[5, c. 81-92].

Важливим аспектом інвестиційної діяльності є фінансування. Зараз існують такі джерела фінансування інвестицій, як власні фінансові ресурси і внутрішні господарські резерви підприємств; позикові фінансові кошти; залучені фінансові кошти, отримані від продажу акцій, пайових і інших внесків членів трудових колективів, громадян та юридичних осіб; грошові кошти, що централізуються об'єднанням підприємств; засоби позабюджетних фондів; засоби державного бюджету, надані на поворотних і безповоротних засадах, та засоби іноземних інвесторів.

У складних умовах функціонування економіки України залучення засобів позабюджетних фондів, і особливо засобів державного бюджету, для всіх форм підприємств значно обмежилось. Що стосується власних фінансових засобів підприємств, до яких належить грошова частина внесків власників підприємств, а також накопичення, що утворилися в результаті господарської діяльності, то слід зазначити, що їх частка в інвестиційній діяльності також незначна, на що впливає ряд чинників, серед яких основним є низька економічна ефективність діяльності підприємств через недостатню матеріально-технічну забезпеченість тощо. Усе більш активно починають діяти форми залучення інвестицій, отриманих у результаті продажу акцій, пайових та інших внесків[4, c. 116].

У процесі переходу до ринкових відносин слід приділяти увагу залученню позикових фінансових засобів, які широко застосовуються в міжнародній практиці. До таких засобів належать банківські кредити, облігації, позики юридичних коштів під довгострокові зобов'язання, а також лізинг.

На даному етапі розвитку ринкових відносин має відігравати певну роль лізинг - довгострокова оренда машин, обладнання, споруд виробничого призначення. При лізингових операціях орендодавці купують основні фонди і передають їх на певних умовах орендарям для використання на виробничі потреби, зберігаючи при цьому право власності на них до кінця терміну дії договору. Таким чином, лізинг дозволяє підприємствам отримувати обладнання і розпочинати його експлуатацію, не відволікаючи коштів з обороту. У розвинених країнах використання лізингу становить 25-30 відсотків загальної суми позикових коштів[24, c. 200].

Лізинг с особливою формою фінансування інвестиційних проектів і базується на орендних відносинах, а також активно підтримується державами в певні періоди розвитку економіки. Найчастіше такі періоди характеризуються зміною економічної формації, що відбувається в країнах і, як правило, супроводжується формуванням нового класу власників, глибокою і масштабною структурною перебудовою економіки, обумовленою причинами внутрішнього або зовнішнього характеру та необхідністю швидкого поновлення економіки, доведеної до занепаду війнами або іншими соціальними конфліктами.

Як бачимо з наведених характеристик, такий період є перехідним. У цей час держава, як правило, змушена максимально швидко вирішувати свої інвестиційні проблеми. Фінансова функція лізингу виражена найбільш характерно, оскільки він є формою вкладення в основні фонди додатково до традиційних каналів фінансування. Розширення масштабів лізингового кредиту в перспективі може звузити сферу використання довгострокового кредитування, а це загалом призведе до зростання джерел позикових коштів. Таким чином, на практиці лізинг дозволить підприємствам-лізингоодержувачам розширити канали залучення коштів в оборот[29].

У сучасних умовах господарювання фінансовій функції лізингу належить провідна роль. Підприємство-лізингоодержувач, звертаючись до лізингу, дістає можливість користуватися необхідним для нього майном без одноразової мобілізації на дані цілі власних коштів. Лізингоодержувач звільняється від одноразової повної плати вартості майна, що вигідно відрізняє лізинг від звичайного процесу купівлі-продажу. Крім того, лізинг може відкривати доступ до потрібного майна у випадку певних кредитних обмежень і неможливості залучення для цих цілей позикових коштів.

Перевагою лізингу є також порядок здійснення лізингових платежів. З одного боку, терміни і розмір виплат становлять предмет взаємної домовленості сторін. Так, з урахуванням особливостей фінансового стану лізингодавця і лізингоодержувача може застосовуватися відстрочка першого платежу, наростання лізингових виплат або, навпаки, авансовий платіж, зниження обсягів виплат і т.д. З іншого боку, взаємна зацікавленість може бути реалізована через характер лізингових виплат, а саме: лізингові внески можуть проводитися з виручки від продажу виготовленої на цьому обладнанні продукції. Платежі можуть мати не тільки грошову форму, але й виражатися частково або повністю у формі товарів або зустрічних послуг[30].

Виробнича функція лізингу полягає в тому, що це один із найбільш прогресивних методів матеріально-технічного забезпечення виробництва, який відкриває доступ до передової техніки в умовах її швидкого морального старіння. Лізинг надає можливість використати у виробничій діяльності не тільки будь-яке окреме обладнання, а й повністю укомплектовані виробництва. Крім того, створюються умови для отримання передової технології, її успішного освоєння на високому технічному рівні. При різних видах лізингу передання техніки і технології може супроводжуватись придбанням користувачем певного набору різних послуг.

У ряді зарубіжних країн лізинг не раз виявляв себе як один із найефективніших способів стимулювання і оздоровлення ринкової економіки. Не дивно, що ще в 1970-ті роки в США кожен п'ятий банк з активами понад 100 млн. дол. брав участь у прямому лізингові, а загальна кількість банків, які здійснювали лізингові операції, перевищувала 500. У наступні роки в розвинених капіталістичних країнах загальний обсяг інвестицій, пов'язаних з лізингом, постійно зростав і досяг позначки 100 млн. дол. за рік, а загальна вартість орендованого обладнання становила 250 млрд. дол. Середня питома вага лізингу в інвестиціях в машини і обладнання в США, Японії, Англії, Франції і Австралії зросла з 9% у 1978 р. до 15-17% у 1985 р. Зростання лізингових операцій у цих країнах триває й у наш час [4, c. 63].

Таким чином, для підприємств і підприємців в Україні лізинг може бути привабливим передусім своєю можливістю отримання додаткових інвестицій, причому не у валюті, що викликає деякі ускладнення, а в машина* і обладнанні, необхідних для виробничої діяльності. До того ж в лізингові операції залучаються значні кошти банківських установ, страхових акціонерних та інших товариств, розташованих безпосередньо в Україні, і, нарешті, приваблює можливість, яку одержують підприємства, господарські організації, які не мають достатніх коштів для купівлі необхідного обладнання, і в цьому випадку можуть отримувати його шляхом оренди, до того ж на умовах, більш вигідних, ніж по контрактах купівлі-продажу. Адже орендні платежі, що сплачує орендар, входять у собівартість продукції, яка випускається, і послуг, які надаються, а після повної виплати вартості орендованого обладнання підприємство стає його власником. (У цьому випадку кошти, що використовуються як на орендні платежі, так і на викуп орендованого обладнання, формуються з прибутку підприємства до його оподаткування.)

Лізинг є вигідним і для орендодавця, оскільки передбачає стовідсоткове покриття всіх капітальних та інших витрат з нарахованими відсотками і прибуток не менший, ніж від інших операцій. Крім того, при укладанні контрактів лізингу в міжнародному масштабі можна мати додаткову економію засобів компаній орендодавців від різниці в податкових ставках, що діють у різних країнах.

Лізинг вигідний і державі, оскільки заборгованість підприємств іноземним лізингодавцям не належить до загальної фінансової заборгованості країн-імпортерів, на чиїй території перебувають орендарі[29].

.2 Методологічні підходи до залучення іноземних інвестицій

В світовій системі господарювання іноземні інвестиції виступають важливим економічним важелем і викликають необхідність зламу національних перегородок та інтенсивний перехід до конкурентоспроможної моделі національної економіки.

Фактори, що формують механізм залучення іноземних інвестицій, не є чимось постійним і незмінним. Вони формуються залежно від багатьох чинників. Важливим елементом механізму залучення іноземних інвестицій є введення системи пільгового оподаткування.

Система податкових і митних пільг містить: "податкові канікули", знижки ставок оподаткування при реінвестиціях отриманого прибутку чи інвестиціях у визначені регіони та галузі, захист від подвійного оподаткування, звільнення чи зниження митних зборів на імпорт новітніх машин та обладнання, технологій, ноу-хау, експорту продукції власного виробництва для покриття валютних витрат тощо.

Другим елементом, що сприяє залученню іноземних інвестицій, є формування і розвиток спеціальних економічних зон. Саме вони передбачають ще більшу систему податкових і митних пільг, спрощення адміністративних процедур тощо.

Третім елементом можна вважати удосконалення фінансового механізму, який охоплює: зміцнення позицій національної валюти, її конвертованість; можливість для підприємств, створених за участю іноземних інвесторів, без труднощів конвертувати отримані доходи; користування банківською системою країни; надання державних кредитів для інвестиційних проектів у пріоритетні сфери [19, c. 112].

Особливу увагу необхідно приділити інформаційному забезпеченню залучення іноземних інвестицій як найбільш слабкій ланці у діючому механізмі регулювання цього процесу. Інформаційне забезпечення та центри допомоги іноземним бізнесменам мають інформувати інвесторів про різні проекти та умови їх здійснення за кордоном, систему оподаткування, адміністративно-правові процедури господарської діяльності тощо.

Створення ефективної системи залучення іноземних інвестицій потребує насамперед формування якісної законодавчої бази. Наявність протиріч та невизначеність ряду важливих питань законодавства обумовлює необхідність внесення змін до Закону України "Про власність" і "Земельного кодексу України" щодо визначення майнових прав іноземних інвесторів. Потрібні уточнення на державно-правовому рівні ряду питань про концесії. Потребує більш ретельного обгрунтування система валютного регулювання.

Суттєве значення в механізмі залучення інвестицій належить створенню єдиної цілісної системи державного управління інвестиційними процесами, яка б охоплювала відповідні структури з роботи з іноземними інвестиціями, механізми реалізації державної політики залучення капіталу, координації діяльності з міжнародними організаціями, проведення експертиз найважливіших проектів та їх конкурсний відбір [5].

Функціонування економіко-організаційного блоку механізму залучення інвестицій можливе лише в сукупності з ефективним механізмом державних гарантій та системою законодавчого, нормативного, інформаційного забезпечення організації системи страхування і перестрахування іноземних інвестицій, сприяння розвитку банківсько-кредитної системи. Доцільною є підтримка інвестиційних проектів, які направлені на розвиток приватного сектора (в першу чергу малих і середніх підприємств), які повинні одержати доступ до інвестиційних кредитів, створення контрактних бірж.

Іноземні інвестори можуть брати участь у приватизації майна державних підприємств при узгодженні з Фондом державного майна. Іноземний капітал в процесі приватизації необхідний, в першу чергу, в тих сферах економіки, активізація нарощування виробничого потенціалу в яких дозволяє вивести країну з кризи, зняти соціальну напругу в суспільстві та подолати залежність України від імпорту. Одним із важливих аспектів розробки механізму іноземного інвестування є здійснення ефективної і гнучкої регіональної інвестиційної політики. Економічна розґєднаність, загострення дезінтеграційних процесів у народному господарстві потребують врегулювання міжрегіональних відносин.

Важливою складовою механізму залучення іноземних інвестицій у регіони країни є розвинута інвестиційна інфраструктура. Крім комерційних банків та інвестиційних фондів, вона має також охоплювати недержавні пенсійні фонди, комерційні страхові товариства, консорціуми недержавних інвесторів, іпотечні банки.

Суттєва роль в механізмі залучення інвестицій відведена цільовим інвестиційним програмам. Економічне забезпечення реалізації регіональних інвестиційних програм в основному здійснюється шляхом покрашення фінансового механізму залучення інвестицій [18].

Важливим елементом поліпшення якості інвестиційного клімату України повинна стати регіональна інвестиційна політика, сутність якої можна розкрити через її двоаспектну характеристику. З одного боку, виходячи із загальнодержавних інтересів, повинна здійснюватися чітко відпрацьована в законодавчому плані практична діяльність держави в усіх регіонах України, а з іншого, - кожний регіон має право проводити політику залучення іноземних інвестицій з урахуванням своїх внутрішніх інтересів, виходячи з потреби реалізації тих чи інших місцевих цілей і завдань, наявності відповідних регіональних ресурсів. Оптимальне поєднання цих двох складових і являє собою регіональну інвестиційну політику. В основу механізму реалізації регіональної інвестиційної політики закладено економіко-організаційний блок, який базується на обгрунтованій концептуальній основі та стратегії залучення іноземних інвестицій: системі пільг в оподаткуванні; визначенні пріоритетних напрямків використання іноземних інвестицій; розширенні можливостей участі іноземних інвесторів у процесах приватизації і створення спільних підприємств.

У широкому розумінні міжнародними є ті інвестиції, реалізація котрих передбачає взаємодію учасників, які належать різним державам (резидентів та нерезидентів по відношенню до конкретної країни).

Міжнародна підприємницька інвестиційна діяльність розвивається у контексті поглиблення інтернаціоналізації економіки, посилення процесів усуспільнення капіталу, удосконалення форм та методів його концентрації і експорту, диверсифікації виробництва у динамічному конкурентному середовищі. Вона опосередковує інвестиційні форми бізнесу, які, перш за все, спрямовані на входження в зарубіжний ринок в процесі інтернаціоналізації господарської діяльності.

Національні і міжнародні інвестиційні ресурси у сукупності називають світовим інвестиційним багатством, яке має фінансову (57,7%) і матеріальну (42,3%) складові. Фінансове багатство накопичується у вигляді цінних паперів (49,6%) і готівки (8,7%), а матеріальне - у нерухомості (35,6%) і цінних металах (6,7%) [13, c.216-218] (рис.1)

Рис.1 Світове інвестиційне багатство і його структура

На масштаби, динаміку та результативність міжнародної підприємницької інвестиційної діяльності впливає сукупність багатьох взаємоповязаних факторів, під їх впливом формуються відповідні стратегічні орієнтації країн базування та приймаючих країн, які в свою чергу впливають на мотивацію безпосередніх партнерів (рис.2)[12, c.146]

Рис.2 Мотивація міжнародної підприємницької інвестиційної діяльності у системі макроекономічних факторів.

Для приймаючої країни привабливість прямих інвестицій зумовлена тим, що:

імпорт прямих підприємницьких капіталів збільшує в країні виробничі потужності та ресурси; сприяє поширенню передової технології і управлінського досвіду, підвищенню кваліфікації трудових ресурсів;

за умов імпорту інвестицій зявляються не тільки нові матеріальні та фінансові ресурси, а й мобілізуються і більш продуктивно використовуються національні ресурси;

прямі інвестиції сприяють розвиткові національної науково-дослідної бази;

стимулює імпорт прямих інвестицій конкуренцію і повязані з нею позитивні явища (підрив позицій місцевих монополій, зниження цін та підвищення якості продукції, що заміщує як імпорт, так і застарілі вироби місцевого виробництва);

такий імпорт підвищує попит та ціни на національні (місцеві) фактори виробництва;

у країні збільшуються бюджетні надходження у вигляді податків на діяльність міжнародних спільних підприємств;

в умовах слабкого контролю за використанням держпозик інвестиційний ризик переноситься на іноземних інвесторів, які самостійно вирішують проблему самоокупності.

Слід зазначити, що інвестиції за кордон використовуються не тільки для освоєння ринку приймаючої країни, а і з метою подальшого виходу на ринки сусідніх до неї країн або цілих регіонів світу. Аналітична оцінка мікромотивації інвесторів на ринках країн з перехідними економіками та з наявною фінансовою кризою представлена в табл.1[25, c.126].

Таблиця 1

Сучасна міжнародна інвестиційна діяльність має розвинуте інфраструктурне забезпечення. У широкому розумінні - це інформаційні і транспортні мережі, валютні та фінансові ринки і ринки золота та інших цінних металів, національні, регіональні та міжнародні валютно-кредитні та фінансові організації тощо. У вузькому розумінні - це сукупність інвестиційних інституцій та мереж (рис.3)[16, c.334].

Рис.3 Інфраструктура міжнародного інвестування

Функцію акумулювання і ефективного перерозподілу інвестиційних ресурсів виконує міжнародний інвестиційний ринок, структура котрого знаходиться у постійному розвитку. Ключовим, найбільш масштабним і динамічним його сегментом є міжнародний фондовий ринок. Інтеграція національних ринків обумовлює необхідність стандартизації підходів до інвестиційного аналізу на основі міжнародної уніфікації інвестиційних моделей.

1.3 Організаційно-економічні заходи залучення іноземних інвестицій

Надходження іноземних інвестицій життєво важливе для виходу з сучасної економічної кризи, подолання спаду виробництва та для покращення якості життя українців. Але при цьому необхідно памятати, що інтереси українських підприємств, з одного боку, та інтереси іноземних інвесторів, з іншого, не співпадають. Українські підприємства зацікавлені у відновленні свого виробничого потенціалу та засвоєнні західної культури управління. Та зрозуміло, що іноземні інвестори зацікавлені в отриманні прибутків за рахунок великого внутрішнього ринку України, кваліфікованої та дешевої робочої сили та інше. Тому треба вирішувати цю задачу (заохочувати інвесторів вкладати кошти в українські підприємства) за допомогою створення привабливих умов, тобто сприятливого інвестиційного клімату.

Важливою ініціативою уряду щодо стимулювання інвестиційного капіталу в українську економіку була "Програма розвитку інвестиційної діяльності на 2002-2010 роки". Програму було створено відповідно до вимог Указу Президента України "Про заходи щодо збільшення надходжень інвестицій в економіку України", де створення позитивного інвестиційного клімату було визначено як один із головних пріоритетів для національної, так і місцевої влади [20].

Основні положення державної програми мало чим відрізняються від загальних заяв уряду стосовно подальших реформ і серед головних завдань програми є: подальша дерегуляція та лібералізація економіки; завершення формування стабільної нормативно-правової бази; забезпечення прозорості процедур прийняття рішень центральним та місцевим органами виконавчої влади; удосконалення механізмів управління корпоративними правами; підвищення ефективності процедур банкрутства; реформа податкової системи; підвищення інвестиційної привабливості обєктів приватизації; подальше проведення адміністративної реформи; зміцнення банківської системи; пожвавлення інвестиційної діяльності у спеціальних вільних економічних зонах; сприяння судовій реформі; створення додаткових стимулів для залучення інвестицій у пріоритетні галузі економіки тощо [26].

На жаль, програма не містила конкретних заходів щодо упровадження кожного із завдань та чітких рамок їх виконання. Більше того, враховуючи політичні ризики, виконання програми ускладнилося.

Також вважалося, що наявність в Україні вільних економічних зон та територій пріоритетного розвитку відіграватиме головну роль у надходженні іноземного капіталу в економіку. Реально ж склалась інша ситуація. Станом на 1 жовтня 2002 року в Україні створено 11 вільних економічних зон та 66 територій пріоритетного розвитку в Автономній Республіці Крим і 12 областях України. Найбільше їх було створено упродовж 2000-2001 років, незважаючи на певні сумніви в економічних колах щодо ефективності їх функціонування в Україні [18]. Ілюзією була думка, що спеціальні режими зможуть розвязати проблеми регіонів. Бо рівень прямих іноземних інвестицій, що надходили до вільних економічних зон та територій пріоритетного розвитку, щодо частки загального обсягу іноземних інвестицій в Україні були неймовірно малим. І це переконує, що "привілеї" спеціальних режимів не є вирішальними для іноземних інвесторів. А головною складовою інвестиційного клімату, якій приділяється основна увага потенціальних інвесторів, є рівень ризику і згідно з оцінкою спеціалістів Європейського Центру досліджень, підприємницький ризик інвестицій в Україну становить 80 % [22, с.231]. Саме він зумовлює незначний потік прямих інвестицій.

Отже, саме державі приналежна головна роль у заохоченні іноземних інвесторів до вкладання коштів в українські підприємства. Це обумовлюється тим, що державний інвестиційний клімат визначає та впливає на інвестиційний клімат підприємств всієї країни.

Але заохочення іноземних інвесторів до вкладання коштів на конкретне підприємство - це "клопіт" самого підприємства. Адже сприятливий інвестиційний клімат країни лише допоможе звернути увагу інвесторів на можливість співпраці з її контрагентами, а для залучення інвестицій на підприємстві також повинен бути сприятливий інвестиційний клімат.

Сприятливий інвестиційний клімат підприємства є продуктом його інвестиційних конкурентних переваг, що поділяються на шість груп: структурні, ресурсні, технічні, управлінські, ринкові та ефективність функціонування самого підприємства.

До структурних інвестиційних конкурентних переваг належать виробнича структура підприємства, його місія, організаційна структура, спеціалізація виробництва, регулювання виробничих процесів, наявність кваліфікованого персоналу, відповідна нормативно-методична база [1].

Найважливіші з ресурсних інвестиційних конкурентних переваг - це можливість використання якісної дешевої сировини, облік та аналіз використання всіх ресурсів та оптимізація цього процесу.

До технічних переваг належать наявність на підприємстві патентів, сучасного устаткування та якість виготовленої продукції. Для іноземних інвесторів важливість цієї групи конкурентних переваг полягає в чітко визначеній перспективі розвитку обєкта інвестування, а значить і в отриманні достатньо великого прибутку. Управлінські інвестиційні конкурентні переваги полягають у наявності на підприємстві кваліфікованих менеджерів та у функціонуванні системи управління якістю продукції.

Ринкові інвестиційні переваги характеризуються доступністю ринків ресурсів для даного підприємства, його можливостями для завоювання або збереження лідируючого становища на ринку, ексклюзивність каналів розподілу та прогнозування політики ціноутворення, а також ринкової інфраструктури.

Не можна оминути увагою таку групу інвестиційних конкурентних переваг як ефективність функціонування самого підприємства, що виражається показниками доходу, інтенсивності використання капіталу, фінансовою стійкістю. Тому як на фінансово нестабільному підприємстві жоден з інвесторів не реалізовуватиме інвестиційні проекти.

На даний момент не існує підприємств, які б мали всі групи інвестиційних конкурентних переваг у своєму активі. Головне - це мати ті переваги, що найбільше впливають на успішну роботу підприємства у даній галузі і при пошуку інвесторів робити акцент саме на них.

Отже, наявність інвестиційних конкурентних переваг відіграє провідну роль у визначенні рівня інвестиційної привабливості підприємств, оскільки інвестування передбачає подальший розвиток підприємства та його прибутковість, що є основним мотивом інвестора.

При формуванні сприятливого інвестиційного клімату підприємства не слід оминати увагою такі слабкі моменти, як урахування необхідності різного інвестиційного клімату для різних типів інвестицій, збалансування інтересів всіх учасників інвестиційного проекту, стабільність і достатню гнучкість самого інвестиційного клімату, забезпеченість сполучення інвестицій з інноваційними факторами розвитку, сприяння підвищенню кваліфікації працівників [ 4, с.19].

Таким чином, умови інвестиційної привабливості підприємства відіграють не останню роль у залученні іноземних інвестицій, тому що для цього мало лише наявності привабливого інвестиційного клімату держави. Саме організаційно-економічні умови всередині підприємства визначають, чи буде воно обране з-поміж інших підприємств даної галузі для реалізації інвестиційного проекту.

Висновки

Отже, інвестиції є однією із фундаментальних категорій в економічній системі. Вони визначають можливість розширення виробництва, оновлення виробничого капіталу, розроблення і запровадження нових технологій, підвищення конкурентоспроможності національної економіки, перспективи економічного розвитку. Міжнародний досвід інвестування підтверджує, що країни, які залучили значні обсяги інвестицій, забезпечують стабільні темпи економічного зростання, а країни, що стали на шлях ринкового реформування національних економік, швидко досягають значних темпів. соціально-економічного розвитку.

Міжнародна інвестиційна діяльність, відіграючи ключову роль у системі сучасних світогосподарських звязків і маючи значний потенціал впливу (як позитивного, так і негативного) на економічний розвиток, має бути регульованою на національному, міжнародному і наднаціональному рівнях. Таке регулювання може здійснюватися за допомогою сукупності спеціальних правових, адміністративних, економічних та соціально-психологічних методів, та деяких інструментів стимулювання і обмеження.

Необхідними умовами політико-правового середовища в Україні для розвитку іноземної інвестиційної діяльності слід розглядати:

-політичну стабільність;

-позитивне ставлення до іноземних інвестицій;

наявність нормативно-правових регуляторів, їх надійність та доступність, а також передбачуваність змін.

Аналіз різних систем регулювання міжнародної інвестиційної діяльності на національному рівні показує, що формуються вони двома шляхами:

через прийняття єдиного акта, який регулює допуск іноземного капіталу в економіку країн;

через розробку тих чи інших правових актів, що регулюють різні аспекти іноземної інвестиційної та підприємницької діяльності.

Вибір того чи іншого із зазначених шляхів залежить від ролі конкретної країни на світовому ринку капіталів. Для країн, які активно експортують капітал, характерним є ліберальне ставлення до регулювання іноземних капіталовкладень. Країнам, які переважно імпортують капітал, притаманне прагнення прийняти єдиний законодавчий акт щодо міжнародної підприємницької діяльності.

Наявність інвестиційних конкурентних переваг відіграє провідну роль у визначенні рівня інвестиційної привабливості підприємств, оскільки інвестування передбачає подальший розвиток підприємства та його прибутковість, що є основним мотивом інвестора.

При формуванні сприятливого інвестиційного клімату підприємства не слід оминати увагою такі слабкі моменти, як урахування необхідності різного інвестиційного клімату для різних типів інвестицій, збалансування інтересів всіх учасників інвестиційного проекту, стабільність і достатню гнучкість самого інвестиційного клімату, забезпеченість сполучення інвестицій з інноваційними факторами розвитку, сприяння підвищенню кваліфікації працівників.

Умови інвестиційної привабливості підприємства відіграють не останню роль у залученні іноземних інвестицій, тому що для цього мало лише наявності привабливого інвестиційного клімату держави. Саме організаційно-економічні умови всередині підприємства визначають, чи буде воно обране з-поміж інших підприємств даної галузі для реалізації інвестиційного проекту.

ІІ. Аналіз державного регулювання інвестиційної діяльності в Україні

2.1 Основні положення Програми розвитку інвестиційної діяльності в Україні

Проблема управління інвестиційним процесом, зокрема, залучення іноземного капіталу для розвитку національної економіки актуальна для багатьох країн із ринками, що розвиваються.

На даний час в Україні основним законодавчим актом, що регулює інвестиційні відносини та процеси є Закон України Про інвестиційну діяльність. Відповідно до його положень, інвестиціями є всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в обєкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (дохід) або досягається соціальний ефект. Також визначено, що інвестиційною діяльністю є сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб і держави щодо реалізації інвестицій [5]. В даному документі визначено основні правові, економічні, а також соціальні умови проведення інвестиційної діяльності на території України.

При провадженні інвестиційної діяльності на території України також потрібно звернути увагу на положення Закону України Про режим іноземного інвестування [6], в якому чітко прописано категорії, що відносяться до субєктів та обєктів іноземного інвестування, види та форми іноземних інвестицій визначено на законодавчому рівні України, основні аспекти, що стосуються ведення підприємницької діяльності для установ та організацій з іноземними інвестиціями, а також гарантії державного регулювання інвестиційних процесів та вирішення спірних питаннь між субєктами господарювання. Загалом, в Україні прийнято вісім Законів, що регулюють інвестиційні процеси, більше двадцяти постанов Кабінету Міністрів України, а також створено Державне агентство України з інвестицій та інновацій. Загалом же за заходи щодо здійснення державного регулювання інвестиційної діяльності відповідають Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, Верховна Рада АРК, Рада Міністрів АРК, місцеві державні адміністрації та органи самоврядування, а також спеціальні організації,уповноважені на це державними органами.

Окремо також слід виділити прийняття в Україні Програми розвитку інвестиційної діяльності на 2002 - 2010 роки [7]. У даній Програмі визначено основні проблеми активізації інвестиційної діяльності, для вирішення яких передбачається:

знизити рівень державного регулювання підприємницької діяльності та забезпечити стабільність відповідного законодавства;

усунути неоднозначність трактування нормативно-правових актів та завершити судову реформу;

удосконалити нормативну базу з питань реалізації прав власності;

завершити адміністративну реформу, забезпечити публічність та прозорість у прийнятті рішень органами влади і в результаті подолати бюрократизм та прояви корупції; запровадити ефективні методи корпоративного управління;

сприяти розвиненості ринків капіталу, в першу чергу банківського сектору, фондового та страхового ринків; знизити податкове навантаження;

забезпечити стабільність політичного середовища; активізувати діяльність із створення позитивного іміджу держави.

Реалізація процесу державного регулювання інвестиційної діяльності в Україні здійснюється за допомогою різноманітних заходів, а саме: розробки та постійного удосконалення державних норм, правил та стандартів інвестування; системи оподаткування, включаючи податкові пільги та ставки; надання державної підтримки учасникам інвестиційних процесів через надання дотацій, субсидій, бюджетних позик та субвенцій; реалізації заходів антимонопольного регулювання; проведення державних експертиз інвестиційних проектів будівництва; проведення ліцензування окремих видів робіт та ін.

Після аналізу нормативно-правової бази, що регулює інвестиційну діяльність, можна виділити її переваги та недоліки. До переваг вітчизняного законодавства слід віднести:

створення пільгового інвестиційного режиму для іноземних інвестиційних процесів, що провадяться в стратегічно важливих для України секторах економіки;

визначення механізму регулювання взаємовідносин між учасниками інвестиційних процесів;

відмова від визначення максимально допустимого обсягу іноземного інвестування; інші.

До основних недоліків чинної законодавчої бази потрібно віднести:

непостійність нормативно-правової бази, що викликана політичною нестабільнсітю;

неврегульованість питання власності на земельні ресурси; протиріччя деяких положень різних законодавчих документів;

складність процесу отримання дозвільної документації, що викликано

надмірним ступенем бюрократизму та корупції;

постійні зміни ставок ввізного мита та відсутність раціонального обґрунтування даних змін;

недостатня законодавча визначеність щодо гарантування захисту інвестицій; тощо

Так, згідно із ст. 11 Закону України "Про інвестиційну діяльність", Державне регулювання інвестиційної діяльності здійснюється з метою реалізації економічної, науково-технічної і соціальної політики. Воно визначається показниками економічного і соціального розвитку України, республіканськими і регіональними програмами розвитку народного господарства, республіканським і місцевими бюджетами, передбачуваними в них обсягами державного фінансування інвестиційної діяльності [6 ].

При цьому створюються пільгові умови для інвесторів, які здійснюють інвестиційну діяльність у найважливіших для задоволення суспільних потреб напрямках, і насамперед у напрямку технічного вдосконалення виробництва та впровадження відкриттів і винаходів.

Також згідно даного закону державне регулювання інвестиційної діяльності включає:

управління державними інвестиціями;

регулювання умов інвестиційної діяльності;

контроль за здійсненням інвестування усіма інвесторами та іншими учасниками інвестиційної діяльності [6].

Проте зазначені положення закону не віддзеркалюють усіх форм та засобів, що застосовує держава у сфері інвестиційної діяльності взагалі і щодо державного інвестування, зокрема. Недостатність інвестиційних ресурсів у економіці України спонукає до пошуку різноманітних шляхів стимулювання інвестиційних надходжень, які здатні забезпечити належні умови інвестиційної діяльності шляхом вибору ефективних форм державного регулювання.

Державне регулювання умов інвестиційної діяльності здійснюється шляхом прямого (адміністративно-правового) та непрямого втручання в інвестиційну діяльність [ 10, c. 264].

Форми державного регулювання інвестиційної діяльності:

прийняття законів та інших нормативних актів, що регулюють інвестиційну діяльність;

надання фінансової допомоги у вигляді дотацій, субсидій, субвенцій, бюджетних позик на розвиток окремих регіонів, галузей, виробництв;

встановлення державних норм та стандартів;

встановлення антимонопольних заходів;

регулювання участі інвестора у приватизації власності;

визначення умов користування землею, водою та іншими природними ресурсами;

забезпечення захисту інвестицій тощо.

бюджетно-податкова політика;

грошово-кредитна політика;

амортизаційна політика;

регулювання фондового ринку;

інноваційна політика;

політика заохочення іноземних інвестицій;

інші непрямі форми державного регулювання інвестиційної діяльності.(див. Табл.2)

Таблиця 2. Непрямі форми державного регулювання інвестиційної діяльності

ФормиІнструментиПодаткове стимулюванняЗниження ставки податку Інвестиційна податкова знижка Відміна податків на реінвестування Податкові угоди з іншими країнами Податкові кредитиФінансове стимулюванняПрискорена амортизація Пільгові кредити Інвестиційні гарантії Безвідсоткові кредитиІнфраструктурне забезпеченняНадання земельних ділянок у безоплатне користування або за пільговими цінами Надання необхідних приміщень у безоплатне користування або за пільговими цінамиСтимулювання конкретних інвестиційних проектівЦільове фінансування ресурсо- і природозберігаючого обладнання Цільове фінансування проектів, зорієнтованих на підвищення кваліфікації, перепідготовку кадрів, поліпшення умов праці Сприяння у проведенні техніко-економічного обгрунту вання проектів.

Органами державного регулювання інвестиційної діяльності в Україні є: Кабінет Міністрів України, Державне агентство з інвестицій та інновацій, Національне агентство з іноземних інвестицій та розвитку, Міністерство економіки України, Національний банк України, Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку та низка галузевих міністерств і відомств [28, c.153].

На сьогодні Україною вже зроблено певні позитивні кроки на шляху до підвищення інвестиційної привабливості країни. Зокрема, створено правове поле для здійснення інвестиційної діяльності. Дана сфера регулюється Законами України: "Про інвестиційну діяльність", "Про режим іноземного інвестування", "Про усунення дискримінації в оподаткуванні субєктів підприємницької діяльності, створених з використанням майна та коштів вітчизняного походження", тощо, якими передбачено:

державна гарантія захисту інвестицій, незалежно від форм власності;

відшкодування збитків, включаючи упущену вигоду і моральну шкоду, завданих їм внаслідок дій, бездіяльності або не належного виконання державними органами України чи посадовими особами передбачених законодавством обов`язків щодо іноземного інвестора;

повернення інвестиції іноземному інвестору в натуральній формі або у валюті інвестування без сплати мита, а також доходів з цих інвестицій у грошовій чи товарній формі в разі припинення інвестиційної діяльності;

застосування національного режиму валютного регулювання та справляння податків на території України до суб`єктів підприємницької діяльності або інших юридичних осіб, створених за участю іноземних інвестицій, незалежно від форм та часу їх внесення[17, c. 15].

Падіння обсягів капітальних вкладень, які являють собою інвестиції у відтворення основних фондів, певною мірою характеризують загальний стан інвестиційного процесу в Україні. Крім значного зниження обсягів амортизаційних відрахувань, великий вплив на інвестиційну ситуацію має те, що в структурі ціни української продукції собівартість скорочується поволі і незначно, а прибуток - швидко і значно. Додатковою причиною є те, що у українському ВВП зростає частка продукції паливно-енергетичного, металургійного та хімічного комплексів - з одного боку, і знижується частка продукції машинобудування та галузей, які виробляють продукцію споживчого призначення, з іншого боку. Враховуючи те, що попит на продукцію машинобудування та продукцію споживчого призначення падає, а фінансові ресурси накопичуються, як правило, саме в цих галузях з високим рівнем переробки продукції, то, як результат, Україна має неприйнятно низький обсяг капітальних вкладень.

Сучасна інвестиційна політика України повинна орієнтуватись на нарощування інвестиційних ресурсів, послідовного збільшення частки капітальних вкладень у ВВП, поліпшення структури інвестиційних джерел та оптимізації напрямів їх вкладення. З цією метою Уряд має розробити та забезпечити ефективну реалізацію довготермінової стратегії розвитку інвестиційного потенціалу, його ефективне використання передусім у реальному секторі економіки.

Для нормалізації процесу відтворення норма чистих заощаджень повинна зрости не менше як до 20% ВВП [21, c. 12]. Інструментами реалізації цього завдання можуть стати:

- послаблення податкового навантаження та товаровиробників;інтенсивне оновлення основних фондів засобами амортизації;

всебічний розвиток системи лізингу машин і обладнання;зменшення витратного навантаження на економіку з боку незадіяних виробництв, виведення з експлуатації фізично зношених основних фондів;запровадження ефективної системи страхування інвестицій;

узгодження грошово-кредитної та бюджетно-податкової політики із завданням інвестиційної стратегії.

Значний потенціалі інвестиційних ресурсів мають домашні господарства. У країнах з розвинутою ринковою економікою чверть національних заощаджень формулюється за рахунок цього джерела. Уряд має забезпечити впровадження системи заходів для посилення довіри населення до вітчизняних кредитно-фінансових установ шляхом гарантування повного збереження коштів та одержання сталого відсоткового доходу.Дальшого розвитку мають набути фінансова інфраструктура, медичне і соціальне страхування, страхування приватного житла, транспортних засобів, емісія цінних паперів для продажу населенню, підтримка приватних інвестицій у житлове будівництво.

Потрібно відновити інвестиційну діяльність держави. Починаючи з 2006-го р., передбачити виділення централізованих капіталовкладень у розмірі не менше 0,5% ВВП[27, c. 139].

Необхідно забезпечити оптимізацію державних інвестицій. Перевага у визначенні напрямів державного інвестування повинна надаватися галузям, які мають важливе значення для забезпечення життєздатності економіки і є малопривабливими для приватних інвесторів, а також галузям, що забезпечують створення інфраструктури.

Держані інвестиції слід використовувати як засіб створення первинних умов для залучення приватних та іноземних інвестицій у розвиток пріоритетних галузей. Особливої уваги вимагають інвестиційні проекти зі змішаним фінансування - з використанням державної частки інвестицій як гарантії цільового спрямування інвестиційних ресурсів та можливістю дальшої приватизації.

Світовий досвід показує, що у трансформаційному періоді іноземні інвестиції на певний час стають важливим фактором економічної стабілізації, а при продуктивному їх використанні - і одним із факторів економічного зростання. За умов, коли у ближчій перспективі практично неможливо створити загальні сприятливі умови для суттєвої активізації іноземної інвестиційної діяльності в Україні, зусилля повинні акцентуватись на формуванні ефективних механізмів її селективного регулювання (рис.4)[14, c.317]

Рис.4 Ілюстрація підходу до селективного регулювання іноземних інвестицій

факторів, що зумовлюють доцільність такого підходу, слід також відзначити:

- вичерпність потенціалу преференційного режиму для українсько-зарубіжних ПІІ та іноземних інвесторів в цілому, відсутність прямої кореляції між посиленням стимулюючих заходів та масштабами і, особливо, результативністю іноземної інвестиційної діяльності;

негативний вплив на мотивацію іноземних інвесторів практики багаторазових змін у загальному нормативно-правовому регулюванні;

необхідність ефективнішого використання реально залученого в економіку України іноземного підприємницького капіталу;

наявність обгрунтованих національних пріоритетів реалізації іноземних інвестицій, елементів диференційованого підходу до їх залучення та регулювання у теорії та практиці господарювання.

Методологічну основу формування системи селективного регулювання іноземної інвестиційної діяльності становлять кількісні та якісні критерії щодо:

загальних обсягів залучення іноземних інвестицій - з урахуванням співвідношення внутрішніх та зовнішніх джерел фінансування національної економіки, зовнішньої заборгованості і забезпечення критичного імпорту;

розміру та термінів конкретних іноземних інвестицій - з визначенням його мінімальної межі для входження в поле пільгового режиму;субєктів іноземного інвестування - задля оптимізації структури капіталу з точки зору його інституційної природи (державний, приватний, міжнародних організацій, змішаний) та цільової орієнтації (прямі і портфельні інвестиції), а також оцінки позитивних та негативних аспектів інвестиційної діяльності в країні транснаціональних корпорацій;

джерел іноземних інвестицій (первинних та реінвестицій) та їх видів (фінансові, товарні, інтелектуальні).

Оцінка загальних обсягів залучення іноземних інвестицій має важливе значення практично для кожної приймаючої країни з огляду на специфіку інвестиційної політики. З методологічної точки зору ця проблема є надто актуальною і для України. Тільки через точне визначення таких критеріїв можливо досягти не лише короткотермінового економічного успіху, але й закласти основу для формування позитивних довготермінових тенденцій розвитку національної економіки в умовах глобалізації [16, c. 111].

2.2 Умови сприяння іноземному інвестору

Для України особливо важливо вдосконалити державну політику у сфері іноземного інвестування. Це зумовлюється тим, що в ході політичних і економічних реформ інвестиційна діяльність у країні значною мірою обмежується насамперед браком власних коштів підприємств взагалі для ведення господарської діяльності. Забезпечення власними інвестиційними ресурсами, до речі, є проблемою, як правило, для кожної країни СНД.

Необхідно зазначити, що інвестиційна діяльність в Україні відбувається у складних умовах, повязаних як із світовою фінансовою кризою, так і з певною низкою внутрішніх чинників. Враховуючи те, що залученню в інвестиційну сферу приватного національного та іноземного капіталу стримує, окрім суто економічних причин, у час кризи, політична нестабільність, недосконалість відповідного законодавства, податковий тиск на бізнес, вузькість внутрішнього ринку, інфляція, нерозвиненість виробничої та соціальної інфраструктури, недостатнє інформаційне забезпечення та низький рівень захисту інвесторів, відсутність чіткої інвестиційної політики з відповідними механізмами реалізації на державному та місцевому рівнях, нестача стимулів і механізмів для залучення інвестицій, а також сповільнення інвестиційної активності у світі. Для України надзвичайно важливим є застосування радикальних заходів щодо збереження привабливості української економіки для інвесторів, підтримки інвестиційної діяльності, надходження та дієвого захисту інвестицій у період кризи. Саме тому Державні органи України розробили та реалізовують комплекс заходів з протидії і подолання наслідків світової фінансово-економічної кризи, які відображені в урядовій програмі "Подолання впливу світової фінансово-економічної кризи та поступальний розвиток", яка орієнтована на вирішення двох завдань: по-перше, мінімізувати негативні наслідки від світової кризи, по-друге, забезпечити вихід на траєкторію стабільного соціально-економічного розвитку в посткризовий період 2010-2012 рр. Зокрема на посткризовий період визначено, що завданням Уряду є зменшення відпливу капіталу, сприяння підвищенню рівня капіталізації національних заощаджень та обсягів прямих іноземних інвестицій в Україну, створення передумов зростання інвестицій [18, с.245-250, 248-249].

На середньо та довготермінову перспективу Уряд розробив Стратегію національної модернізації до 2020 р. Основні напрями якої побудовано так, щоб дати відповідь на кожний виклик, що стоїть перед Україною, серед яких нестабільність світової економіки загалом та окремих її складових, на тлі посилення конкуренції у напрямі залучення стратегічних інвестицій (фінансових, людських, енергетичних, продовольчих). Сьогодні національні економіки змагаються за інвестиції, шляхом створення привабливого інвестиційного клімату, найсприятливішого середовища для інвесторів, вирівнюючи розвиток регіонів та рівень життя, створення міжнародного іміджу країни як такої, що надає інвестору кращі, ніж інші країни, можливості, для України важливим на сьогодні є науково обґрунтоване визначення пріоритетних напрямів інвестування. Держава повинна визначити перспективні напрямки та обєкти інвестування, які відповідали б державним інтересам, сприяли б швидкому подоланню економічної кризи і досягненню стабілізації та максимально спрямовували б інвестиційні ресурси на їхній розвиток. Органам регіональної влади необхідно розробити основні напрямки інвестиційної політики щодо залучення коштів під перспективні інвестиційні проекти, визначити основні пріоритети інвестування, сприяти формуванню привабливого для інвестора іміджу території. У сучасних умовах розраховувати тільки на іноземні інвестиції в економічному розвитку не варто, головне сьогодні це пошук власних ресурсів, відкриття яких дасть змогу покращити стан вітчизняної економіки. Тому потрібно створювати сприятливий інвестиційний клімат не тільки для іноземних інвесторів, але й для вітчизняних. Надаючи підприємствам з іноземними інвестиціями податкові пільги, треба надавати такі ж пільги українським підприємствам, які зайняті в аналогічних сферах діяльності і є пріоритетними у розвитку економіки України, мають стратегічне значення, надавати їм державну підтримку. І тут потрібні не тільки державні вливання, але і створення необхідної інфраструктури та юридичного забезпечення.

На сьогодні в Україні, крім зовнішніх інвесторів, є і власні внутрішні потенційні інвестори. Однак для ширшого залучення внутрішніх інвестицій необхідні механізми, які б сприяли залученню тіньових капіталів. Вирішення цієї проблеми потребує розроблення державних програм. Пріоритетними можна визнати ті напрямки інвестування, які спроможні в порівняно короткий термін забезпечити відчутні зрушення в економіці країни [ 2, с. 141].

Такими невідкладними завданнями можна вважати ті, що забезпечують приріст обсягів виробництва високоякісної конкурентоспроможної продукції в країні. Для ширшого залучення як іноземних, так і внутрішніх інвесторів у регіоні, повинні розроблятися спеціальні стратегії залучення іноземних інвестицій у регіони країни.

Перебіг інвестиційного процесу в Україні засвідчує значні перепади у залученні інвестицій в основний капітал.

Динаміка обсягу інвестицій в основний капітал у фактичній вартості упродовж 2006-2010 роках була така: 125253,7 млн. грн. у 2006 р. (у відсотках до попереднього року 119,0); 188486,1 млн. грн. у 2007 р. (129,8 %); 233081,0 млн. грн. у 2008 р. (97,4 %); 151776,8 млн. грн. у 2009 р. (58,5 %); 49056,0 млн. грн. у І півріччі 2010 р. (92,6 % до відповідного періоду попереднього року)(див. рис.5) [17,с. 11].

Динаміка прямих іноземних інвестицій за 2003-2010 роках характеризується такими показниками в 2003 р. - 6794,4 млн. дол. США (приріст становив 24,2 % порівняно з попереднім роком); 2004 р. - 9047,0 млн. дол. США (33,2 %); 2005 р. - 16890,0 млн. дол. США (86,7 %); 2006 р. - 21607,3 млн. дол. США (27,9 %); 2007 р. - 29542,7 млн. дол. США (36,7 %); 2008 р. - 35616,4 млн. дол. США (20,6 %); 2009 р. - 40026,8 млн. дол. США (12,4 %) січень-вересень 2010 р. - 42511,9 млн. дол. США (10,2% до відповідного періоду попереднього року). Приріст прямих інвестицій за січень-вересень 2010 року склав 2546,7 млн. дол. США (торік - 2972,1 млн. дол.) (див. рис.6)[19, c.79]

Рис.5. Динаміка обсягу інвестицій в основний капітал України 2006-2010 рр

Рис.6. Динаміка прямих іноземних інвестицій 2003-2010 рр.

Найбільші країни-інвестори на 1 січня 2011 року Кіпр - 9579,1 млн. дол. (22,5%), Німеччина - 7005,7 млн. дол. (16,5%), Нідерланди - 4082,7 млн. дол. (9,6%), Російська Федерація - 2956,3 млн. дол. (7,0%) (див. рис.7) ) [17,с. 12-13].

Рис.7. Порівняння частки внесеного капіталу країн-інвесторів

Зважаючи на можливість не лише позитивного, а й негативного впливу іноземного кредитування та інвестування на національну економіку в умовах їх глобальної залежності, важливо посилити регулятивну функцію держави щодо пропорцій внутрішнього і зовнішнього інвестування. Важливо, щоб по-перше, заходи відповідної політики повинні бути синхронізованими із масштабами і напрямами ринкової трансформації. З одного боку, вирішення сучасних проблем інвестування є передумовою здійснення успішних ринкових реформ, а з іншого - притік інвестицій та їх ефективне використання неможливі без успіху ринкових трансформацій. Інвестиції, таким чином, є і передумова, і, одночасно, наслідок проведення ефективних економічних реформ. І якщо за вихідне беруться реформи, то звязок визначається етапністю ринкових перетворень (лібералізація, приватизація, макроекономічна стабілізація, пожвавлення економіки з переходом до економічного зростання). Відсутність явного і усталеного пожвавлення економіки багато в чому обумовлена саме відсутністю пріоритету формування інвестиційного потенціалу при реалізації економічних перетворень. Вихід, що забезпечить у таких умовах внутрішню і зовнішню інвестиційну активність, а значить, і подолання кризи, бачиться в пошуку варіантів динамічної і оживляючої стабілізації[27, c.209].

Важливе значення має оцінка потенціалу іноземного інвестування в ракурсі розмірів конкретних інвестицій - малих, середніх, великих. Очевидною є доцільність сприяння розвитку в Україні малого, середнього та крупного міжнародного бізнесу. Механізми ж стимулювання, зокрема, українсько-зарубіжних підприємств, слід застосовувати у випадках кваліфікованих іноземних інвестицій з урахуванням ступеня їх відповідності якісним критеріям селекції.

З точки зору субєктів інвестування принципове значення для України мають інвестиційні взаємовідносини із транснаціональними корпораціями. На сьогодні в Україні реалізуються інвестиційні проекти ТНК, що оцінюються в десятки і навіть сотні млн. дол. США (табл. 3).

Є підстави очікувати у подальшому нових серйозних інвестиційних рішень з боку закордонних компаній. Зокрема, компанія Шелл, за словами керуючого директора обєднання Роял Датч/Шелл Груп, готова інвестувати у розвиток газового комплексу України. Провідні європейські телекомунікаційні компанії, яким належить 49% статутного фонду спільного підприємства Український мобільний звязок, планують інвестувати протягом десяти років близько 1 млрд. дол. США [21, c.16].

Світовий досвід свідчить про певну трансформацію поглядів на плюси і мінуси інвестування ТНК у національні економіки. Акценти зміщуються на позитивний вплив ПІІ транснаціональних корпорацій, що повязано з можливостями прямого доступу до передових технологій, бо це не тільки розвиває експортний потенціал, а й створює нові робочі місця. Негативний вплив ТНК можна нейтралізувати заходами з транснаціоналізації національної економіки України, зокрема, шляхом формування фінансово-промислових груп, здатних забезпечити баланс національних інтересів з мотивацією зарубіжних ТНК.

Таблиця 3

Селекція іноземних інвестицій за термінами їх вкладення має враховувати два аспекти. Стимулювати потрібно насамперед середньо- та довготермінові іноземні інвестиції. Одночасно важливим резервом залучення іноземного підприємницького капіталу залишається стимулювання невеликих короткотермінових капіталовкладень, коли зменшуються ризики іноземних інвесторів, оперативно використовуються їх вільні ресурси.Стимулювання середньо- та довготермінових первинних іноземних інвестицій і, особливо, реінвестицій може забезпечити розширення прав іноземних інвесторів на власність і їх активну участь у приватизації. Тим більше що це створить умови для обмеження втечі капіталів з України.Впливаючи на видову структуру іноземного інвестування, необхідно орієнтуватись на перехід від товарних та фінансових інвестицій до інтелектуальних (ноу-хау) або матеріалізованих у сучасних технологічних процесах[7, c. 31].

Напрями, галузева та регіональна структура використання іноземних інвестицій у їх вільній частині формуються у відповідності з певними пріоритетами. Галузевій (секторіальній) селекції іноземних інвестицій передує аналіз конкурентоздатності і потенційних джерел внутрішнього та зовнішнього фінансування галузей (секторів) національної економіки з виділенням:

а) галузей та виробництв, пріоритетних для іноземного інвестування;

б) секторів та галузей, де діяльність іноземних інвесторів обмежується;

в) галузей, закритих для іноземного капіталу. Подальша деталізація галузевих пріоритетів орієнтує іноземних інвесторів на конкретні інвестиційні проекти. Це, з одного боку, забезпечить їх адресність та ефективність, а з іншого - буде відповідати західній технології реалізації крупних зарубіжних інвестицій[9, c.20].

Спеціального обґрунтування потребують проекти із залученням іноземних інвестицій у сфері послуг. З одного боку, в галузевій структурі міжнародних інвестицій спостерігається довготермінова усталена тенденція до зменшення питомої ваги видобувних та обробних галузей і збільшення сфери послуг, що зумовлене загальним підвищенням ролі послуг у економічному житті, специфікою послуг, коли здебільшого виключається можливість експорту послуг окремо від капіталу, та розвитком матеріальної бази послуг, особливо у сфері комунікацій тощо. З іншого боку, саме у сфері послуг (банківська справа, телекомунікації, внутрішній транспорт тощо) традиційно діють обмеження для іноземного інвестування з метою захисту цих життєво важливих сфер від зовнішнього впливу.

У контексті перспектив глобалізації небезпечною для України, на наш погляд, може стати переважно інфраструктурна, а не технологічно-інноваційна орієнтація. Переваги економіко-географічного положення України разом з гострою для неї проблемою енергозабезпеченя створюють умови для пріоритетного іноземного інвестування в міжнародні, регіональні і навіть глобальні транспортно-інфраструктурні проекти переважно у галузі енергопостачання. І якщо до останнього часу спостерігалась більш-менш диверсифікована галузева структура міжнародного інвестування, то найближчими роками слід очікувати її інфраструктурної монополізації в процесі практичної реалізації крупних проектів альтернативного енергозабеспечення. В той час, коли економічний розвиток переводиться на нову технологічно-інноваційну основу, зосередження вкрай обмежених інвестиційних ресурсів в одній сфері видається принаймні необґрунтованим.Визначення регіональних пріоритетів розвитку іноземної інвестиційної діяльності має принципове значення для становлення національної економіки України як збалансованої системи галузевих та територіальних взаємовідносин. Нерівномірність територіального розміщення економічного потенціалу (на Донецьку, Дніпропетровську, Київську, Харківську і Луганську області припадає близько 50% національного доходу, а на інші області - в середньому лише по 2-3%) не тільки спричинює суттєві соціально-економічні диспропорції, а й обумовлює відповідну деформованість структури експорту та зовнішньоекономічних звязків у цілому. І це тоді, коли багато областей мають нереалізований експортний потенціал у сферах, які є для України пріоритетними - міжнародна транспортно-комунікаційна інфраструктура, міжнародний туризм тощо. Тим більше цікаво, що саме ці - незалучені достатньою мірою у міжнародні економічні звязки - області мають порівняно кращі умови для розвитку регіональних форм інтернаціоналізації, - зокрема для прикордонної торгівлі, створення вільних економічних зон, участі у субрегіональних інтеграційних угрупованнях. Тому в цілому і повинен забезпечуватись баланс галузевих та регіональних пріоритетів залучення та використання іноземних інвестицій у контексті структурної перебудови національної економіки[ 23, c.118].

.3 Методи стимулювання та залучення іноземного інвестування

Основними цілями стимулювання іноземного інвестування є залучення і нарощування обсягів іноземних інвестицій та підвищення ефективності їх використання для зростання національного виробництва, сприяння підвищенню науково-технічного рівня виробництва на основі впровадження нових наукомістких технічних засобів, ресурсозберігаючих, наукомістких та екологічно чистих технологій.

До цілей стимулювання інвестицій також належить сприяння збільшенню обсягу експорту конкурентоспроможної продукції вітчизняних товаровиробників, зниженню (а не повній ліквідації залежності від імпорту, як це нерідко вважають, бо такого взагалі бути не може) до мінімуму залежності виробництв від імпортованих ресурсів, створенню виробництв на базі місцевих ресурсів. Окремо відзначимо спрямування їх на розвиток приватного сектору в економіці України[8, c. 31-35].

Як свідчить статистика, процес залучення іноземних інвестицій просувається малими темпами. Обсяг надходжень іноземних інвестицій не відповідає обсягу потреби в них (на сьогодні необхідно понад 40 млрд дол.). Мало також середніх розмірів інвестицій у конкретні проекти, невеликі обсяги іноземних інвестицій спрямовуються у вітчизняну виробничу сферу, зокрема у промисловість, низький рівень залучення портфельних інвестицій. Широке залучення іноземних інвестицій стримують такі чинники:

- несприятливий інвестиційний клімат через недосконале законодавство, корупцію тощо;

нестабільність вітчизняного податкового законодавства;

високий податковий тиск на капітал підприємств;

багатофакторна обмеженість участі іноземних інвесторів у приватизаційних процесах;

різні умови господарювання вітчизняних та іноземних інвесторів;

відсутність дієвої системи страхування іноземних інвестицій;

невисокий рівень національного інвестиційного менеджменту;

нерозвиненість вітчизняної інвестиційної інфраструктури, низька

ефективність функціонування національного фондового ринку та ін [12, ].

Для того щоб зростали обсяги і поширювалося застосування іноземних інвестицій, насамперед необхідне таке:

- максимальне спрощення процедур, що регламентують взаємовідносини держави і підприємців у сфері залучення іноземних інвестицій;

законодавче створення надійної системи страхування та перестрахування інвестиційних ризиків, заснування за участі держави страхової компанії і забезпечення її виходу на міжнародні страхові ринки;

надання іноземному інвесторові права оренди (а не власності, як це нерідко пропонується) на земельну ділянку під розміщення підприємства з іноземним капіталом на вигідний для нього термін;

створення нормативно-правової бази з питань врегулювання відносин щодо залучення іноземних інвестицій до розробки родовищ корисних копалин;

забезпечення реалізації спеціальних режимів інвестиційної діяльності у вільних економічних зонах та територіях;

залучення в інвестиційну сферу заощаджень іноземних громадян з використанням гарантійних механізмів їх повернення;

створення системи гарантій стабільності для забезпечення довгострокового фінансування інвестиційних проектів.

Основними пріоритетними напрямами розвитку іноземного інвестування, на наш погляд, мають стати:

стабілізація політичної ситуації у країні;

формування стабільного законодавчого середовища для підприємництва;

розвиток внутрішнього інформаційного забезпечення іноземних інвесторів з боку держави;

розвиток інформаційного забезпечення інвесторів за кордоном стосовно розміщення українських інвестиційних проектів і програм;

- здійснення рекламної кампанії, випуск спеціалізованих інформаційних бюлетенів;

створення інфраструктури для організаційної та правової підтримки інвестиційної діяльності.

У звязку з цим доцільно створити:

організації, що будуть розробляти та проводити експертизи проектів підприємств;

страхові компанії, що здійснюватимуть страхування комерційних і некомерційних ризиків при реалізації виробничих проектів;

інформаційно-консалтингові фірми, інвестиційні фонди.

Ефективне сприяння зростанню інвестицій з боку держави приведе до збільшення надходжень платежів до бюджету. Відповідно збільшаться фінансові ресурси для державного інвестування[3, c. 21-28].

Багатокритеріальні селективні підходи створюють середовище, в якому іноземні інвестиції реалізуються в умовах пільгового, обмежувального або національного режимів. Сучасними формами заохочення іноземної інвестиційної діяльності шляхом забезпечення пільгового режиму є: фінансово-кредитне та податкове стимулювання, стимулювання інфраструктурного забезпечення, стимулювання конкретних проектів, протекціоністські заходи (табл. 4)[16, c.].

Слід зазначити, що протекціоністські заходи (п.5 табл. 7) по захисту окремих галузей від зарубіжних експортерів є важливим стимулом для іноземних інвесторів, котрі переважно освоюють за допомогою прямих інвестицій ринки, закриті для зарубіжних товарів та послуг. Це, в свою чергу, робить доцільним узгодження та синхронізацію напрямів і конкретних форм регулювання іноземної інвестиційної та експортно-імпортної діяльності. Виходячи з інтересів національної безпеки, враховуючи стан і перспективи розвитку сфер і галузей, важливих для життєзабезпечення країни, виділяються галузі, які будуть закриті для іноземного капіталу, та галузі, де участь іноземного капіталу так чи інакше обмежуватиметься: безпосередня експлуатація природних ресурсів, стратегічні обєкти виробничої інфраструктури, телекомунікації, супутниковий звязок, банківська і страхова сфери.

Таблиця 4

Типовими інструментами обмеження іноземної інвестиційної діяльності є обмеження на частку іноземного інвестора у СП; ліцензії та дозволи, високі ставки податків, обмеження на репатріацію прибутку, прямі галузеві (обєктні) обмеження.

Обгрунтована обмежувальна політика забезпечує баланс між внутрішніми та зовнішніми джерелами інвестування у стратегічно важливих сферах та галузях, дає змогу цілеспрямовано проводити структурну перебудову національної економіки, захищає культурне середовище України від негативного зовнішнього впливу.

Для іноземних інвестицій, які не підпадають під пільгові або обмежувальні режими, застосовується національний режим. У процесі відбудови економіки України, фінансової стабілізації та подолання інвестиційної кризи, коли сформуються усталені прогресивні тенденції соціально-економічного розвитку, можливим і доцільним буде створення рівних умов функціонування і стимулювання для національних підприємств і підприємств з іноземними частковими або 100-процентними інвестиціями.Важливо наголосити, що макроекономічний інтеграційний ефект за рахунок використання іноземних інвестицій досягається країнами, уряди котрих провадять системну політику, яка відбиває не лише макроекономічні пріоритети, а й враховує стратегічні аспекти інвестиційної поведінки іноземних фірм. Це принципово важливо для розвитку прямого іноземного інвестування[5, c. 102].

Для дослідження проблем використання іноземних інвестицій в розвитку виробничо-експортного потенціалу підприємств України нами пропонується концепція інвестиційних полів. Ця концепція містить у собі макроекономічний підхід до вибору напрямків іноземного інвестування в національну економіку і враховує стратегічні особливості інвестиційної поведінки зарубіжних фірм.

Макроекономічну систему інвестування полів України (загального, виробничо-експортного, детермінуючого впливу іноземних інвестицій) формують внутрішні фактори конкурентоспроможності (національний даймонд за М. Портером) та відповідні інвестиційні пріоритети. Особливо важливою є оцінка тих секторів виробничо-експортного потенціалу, де мобілізуючий ефект іноземних інвестицій може бути найбільшим (поле детермінуючого впливу іноземних інвестицій).

Обєднання специфічних параметрів інвестиційної привабливості України із загальними мотиваційними групами моделі OLI визначає основні рішення щодо масштабів інтерналізації та ризику і формує поле інвестиційних інтересів іноземних субєктів міжнародного бізнесу (рис.8) [12, c.387].

Рис.8. Стратегічна модель формування поля інвестиційних інтересів іноземних субєктів міжнародного бізнесу

Найбільшої уваги заслуговує, безперечно, зона А, в якій досягається баланс між мотивацією іноземних інвесторів і стратегічними інтересами підвищення міжнародної конкурентоспроможності українських підприємств. Ця зона є найважливішою з точки зору розробки комплексу стимулюючих заходів щодо залучення іноземних інвестицій, який би включав як макроекономічні рішення, так і рішення, що стосуються внутрішньо-національного фінансування, насамперед розвитку інфраструктури.

Зауважимо також, що зміст подальших досліджень щодо результативності цих заходів має базуватися на розумінні динамічності конфігурації та розміру кожної із зон, що розглядаються, з урахуванням пріоритетності збільшення якісних та кількісних параметрів зони А. Саме на це мають орієнтуватися аналіз та пошук рішень відносно іноземних інвестицій, які дислокуються в зонах B, E i F та тих, які в звязку з можливими змінами в полі 4 можуть виникнути у зонах C, E та G М (рис. 9)[12, c.415].

Рис.9. Зони A-G в системі інвестиційних полів

Поля:

- загальне інвестиційне поле України

- поле виробничо-експортного потенціалу підприємств

- поле детермінуюсого впливу іноземних інвестицій

- поле інвестиційних інтересів іноземних субєктів міжнародного бізнесу в Україні

В цілому, концепція інвестиційних полів дає змогу виділити ті галузі та підгалузі, де може бути досягнута найбільша результативність участі іноземного капіталу в мобілізації виробничо-експортного потенціалу підприємств України на основі збалансованості мотивації останніх з інвестиційними пріоритетами зарубіжних субєктів міжнародного бізнесу.

Висновки

Для створення сприятливого інвестиційного клімату держава використовує різноманітні типи регулювань: податкове, фінансово-кредитне, антимонопольне тощо. Покращення якості регулювань дасть змогу реалізувати потенційні можливості субєктів економічної діяльності, спрямованих на отримання прибутку від своєї діяльності, а відтак наповнення бюджету та створення робочих місць у регіоні.

Таким чином, створення відповідно до ринкових засад механізму взаємодії інвестора й органів державної влади в управлінні інвестиційним процесом та лібералізації економіки дасть змогу залучити якомога більше інвестиційних ресурсів в економіку країни.

Міжнародний досвід інвестування свідчить, що ті з країн, кому вдалося залучити в країну значні обсяги інвестицій, успішно та швидко долають завдання ринкового реформування національних економік, досягають значних темпів соціально-економічного розвитку.

Україна поступово включається в міжнародну інвестиційну діяльність. Незважаючи на відносно незначні масштаби іноземної і, особливо, зарубіжної інвестиційної діяльності, вона використовує всі доступні канали міжнародної інвестиційної взаємодії. Принципово важливого значення набувають питання не тільки збільшення обсягів міжнародного інвестування, але й більш складні проблеми оптимізації його структури і підвищення результативності.

Україна вкрай незадовільно використовує потенціал прямих іноземних інвестицій - найпродуктивніших і найбільш надійних в умовах зростаючої міжнародної фінансової нестабільності.

Прямі інвестиції в економіку України стримуються законодавчою і економічною нестабільністю, недосконалими методами приватизації привабливих обєктів із залученням іноземного капіталу, бюрократією і корумпованістю у цій сфері. Для портфельних інвестицій недосконалою є регулятивна інфраструктура національного фондового ринку. Серйозні проблеми є і у взаємовідносинах України з міжнародними фінансовими організаціями.

Очевидною є непрозорість каналів іноземного інвестування. Ми практично не знаємо з ким із малих і середніх зарубіжних інвесторів нам слід мати справу, а з ким - краще не мати. Щодо крупних іноземних інвесторів, то навіть у тих небагатьох випадках, коли на ринок України приходять транснаціональні корпорації, ми можемо лише здогадуватись стосовно їх реальної стратегії.

При наявності (до останнього часу) чисельних державних і недержавних інститутів у нас майже повністю відсутній моніторинг реальної ефективності іноземних інвестицій - і прямих, і, особливо, портфельних. Принципово важливим для перспектив розвитку нашої економіки є проблема нових зовнішніх запозичень в цілому: з одного боку вони необхідні у все зростаючих обсягах, а з іншого - Україна на сьогодні практично втратила доступ до міжнародного капіталу, який би вона могла залучити на вигідних умовах і використати на свій розсуд.

У контексті пріоритетного вирішення стратегічних макро- і мікроекономічних проблем міжнародного інвестування доцільно формувати державну інвестиційну політику України для забезпечення умов для економічного зростання.

ІІІ. Досвід та особливості іноземного інвестування в країнах зарубіжжя

.1 Досвіду залучення іноземних інвестицій в економіку

Нові принципи організації світу особливо стосуються України. Наша країна вже понад 10 років перебуває у стадії перебудови, якій властиві нові економічні відносини, реструктуризація, тобто процеси, що перебувають у стадії інтеграції.

Успішному просуванню економічної політики сприяє прогресуюча економіка, одним з напрямів якої є розвиток інвестиційних процесів, що забезпечують розвиток діалогу цивілізацій, розширення співробітництва народів.

Для розвитку промисловості України велике значення мають прямі іноземні інвестиції. Внутрішні чинники, що визначають приплив ПІІ в економіку, різноманітні за природою, сутністю, рівнем впливу. Найважливішими чинниками, що впливають на здійснення ПІІ, є економічні мотиви, які відіграють важливу роль на тому етапі, коли вже прийнято загальну політику залучення ПІІ. Під час інвестування в економіку іншої країни економічні чинники можна поділити на такі групи:

пошук ресурсів;

пошук ринків;

пошук способів ефективного виробництва.

Наявність природних ресурсів, дешевої некваліфікованої або напівкваліфікованої робочої сили, створених активів та матеріальної інфраструктури є сприятливими чинниками для діяльності, пов'язаної з пошуком ресурсів[25, c.183].

Історично склалося, що найважливішою ознакою, яка приваблює іноземних інвесторів, є наявність у країні природних ресурсів: корисних копалин, сировини та добрих природних умов для ведення сільського господарства. У XIX ст. надходження більшості ПП з країн Європи та США були зумовлені потребою забезпечення економних і надійних джерел постачання корисних копалин та сировини для індустріалізованих країн Європи та Північної Америки.

До початку Другої світової війни близько 60 % світових ПП було інвестовано в освоєння природних ресурсів. Але навіть за тих часів, коли наявність природних ресурсів була основним чинником ПП, цю ознаку вважали недостатньою для спрямування ПП в певну країну. Порівняльна перевага у природних ресурсах зазвичай сприяла торгівлі, а не ПП. Натомість інвестиції здійснювалися тоді, коли багаті на ресурси країни не мали великих капіталів, потрібних для видобутку ресурсів, або технічних знань для видобутку чи продажу ресурсів за межі країни. До того ж належало мати або створити відповідну інфраструктуру для вивезення сировини з країни видобутку до пункту кінцевого призначення[11, c.175].

Вкладення капіталу для пошуку робочої сили зазвичай здійснюють транснаціональні компанії (ТНК), які мають власне виробництво або працюють у сфері послуг. Такі інвестиції походять з країн, де реальна вартість робочої сили є високою. У країні з низькою реальною вартістю робочої сили ТНК створюють чи купують компанію для постачання проміжних або кінцевих продуктів, виробництво яких вимагає менш інтенсивного використання праці. Задля заохочення таких виробництв країни, реципієнти інвестицій часто вдаються до створення вільних економічних зон.

До іншої дуже важливої групи економічних чинників надходження ПП належать ринкові фактори - місткість ринку (в абсолютному виразі та у відношенні до кількості населення і його доходів) і темпи зростання ринку. Для ТНК нові ринки дають можливість залишатися конкурентоспроможними і розширювати діяльність у певній галузі, а також економити за рахунок масштабів виробництва. Традиційно такі чинники, як місткість ринку та темпи його зростання, були важливими для інвестицій у національні ринки промислових товарів, "закриті" для міжнародної торгівлі товарів, "закриті" для міжнародної конкуренції через високі тарифи або квоти. Адже в такому разі стимулом для здійснення ПП ставала можливість обходження високих тарифів. Саме доступ до нових ринків був основним мотивом повоєнної інвестиційної хвилі зі США до Європи, особливо до Великобританії, а також припливу японських інвестицій до США наприкінці 80-х років XX ст., що став наслідком добровільних експортних обмежень та ризику подальших протекціоністських заходів в автомобільній промисловості[4, c.169].

Національний ринок країни-реципієнта відігравав важливу роль і для багатьох ТНК, що здійснювали діяльність у сфері послуг. Втім, основним стимулом до входження на ринок була не наявність тарифів, а та обставина, що більшість послуг не можна експортувати, і єдиним способом їх постачання за кордон стало відкриття дочірніх підприємств. Транснаціональні компанії здійснюють інвестиції для пошуку ринків також у тому разі, коли їхні основні постачальники або споживачі вже розпочали свою діяльність в іншій країні: тоді, щоб зберегти свій бізнес, доводиться переносити його за кордон. Проте найважливішим чинником залучення інвестицій, спрямованих на пошук ринків, без сумніву, є діяльність урядів щодо сприяння таким інвестиціям. До традиційних заходів, що їх вживають уряди, належать запровадження тарифів та інші способи обмеження імпорту. Історія свідчить, що більшість початкових інвестицій у промисловість та сферу послуг було здійснено саме для того, щоб обійти такі торговельні бар'єри.

Мотиви здійснення ПП для пошуку економічної ефективності полягають у раціоналізації структури розпочатого раніше інвестиційного проекту (спрямованого на пошук ресурсів або ринків) у такий спосіб, аби створити для інвестора умови єдиного управління економічними процесами, розпорошеними географічно. Транснаціональна компанія, що прагне підвищити ефективність, планує скористатися регіональними відмінностями в забезпеченості ресурсами, культурі, інституційному устрої, економічній системі та політиці, а також у структурі ринків, зосереджуючи виробництво в невеликій кількості місць для обслуговування численних ринків. Аби іноземне виробництво, спрямоване на підвищення ефективності, мало сенс, потрібно, щоб закордонні ринки були відкритими та добре розвиненими. Саме тому до такого виду інвестицій зазвичай вдаються на регіональних інтегрованих ринках.

Світовий банк запропонував класифікацію різних схем приватизації великих підприємств з перевагами і недоліками (див. Табл. 5)[12, c. 391].

Таблиця 5

Досвід приватизації у Східній Європі дав поштовх до виникнення великої кількості способів приватизації, починаючи від ваучерної приватизації та купівлі підприємств трудовими колективами і закінчуючи продажем стратегічним інвесторам. Наслідки приватизації залежно від способу її проведення виявилися разюче відмінними. Існує багато доказів на користь того факту, що ваучерна приватизація, яка призводить до розпорошення власності, не спроможна підвищити ефективність приватизованих підприємств. Натомість входження на ринок іноземних фірм через приватизацію створює конкуренцію і позитивно впливає на процеси економічної трансформації. Це твердження справедливе щодо країн Східної Європи загалом та України зокрема.

.2 Визначення стратегії залучення іноземних інвестицій

Порядок переказу (трансферту) прибутків, доходів та інших коштів, одержаних унаслідок здійснення іноземних інвестицій, визначається тільки Національним банком України, а відповідного законодавчого акта, прийнятого Верховною Радою України, не існує. Це ще один недолік законодавчої бази іноземного інвестування, що діє в Україні.

Законодавча база процесу іноземного інвестування повинна охоплювати всі аспекти цієї багатогранної діяльності. На сучасному етапі в Україні законодавчо не визначені процеси іноземного кредитування, створення кредитних співтовариств, концесій, надання прав власності на землю; не розроблено також механізми державного страхування іноземних інвестицій, створення страхових фондів. І хоча зараз здійснюються певні заходи щодо створення автоматизованої інформаційної системи оперативного пошуку іноземних інвесторів, усе це перебуває в зародковому стані[9, c. 25].

Виходом із цієї ситуації, на наш погляд, є обґрунтування раціональної інвестиційної політики, в якій чільне місце посядуть система державного регулювання й реформування структури власності на основі приватизації та концепція технічного переоснащення промислового виробництва із залученням коштів іноземних інвесторів. Така концепція забезпечить підвищення інвестиційної активності, але за наявності певних економічних передумов:

залучення іноземних інвестицій з урахуванням мети та завдань структурної трансформації промислового комплексу, цільових програм міжгалузевого розвитку, конверсії;

збільшення обсягів інвестиційних ресурсів, які формують виробничий потенціал на новій науково-технічній базі;

ефективного використання інвестицій;

обґрунтування вибору пріоритетних секторів матеріального виробництва, які визначають конкурентні позиції країни на світових ринках;

створення динамічного експортного потенціалу, який може швидко адаптуватися до кон'юнктури зовнішнього ринкового середовища;

розвитку внутрішньої та зовнішньої продукції виробничо-технічного призначення.

Реальна наявність зазначених економічних передумов підвищення інвестиційної активності має стати достатньою основою для обґрунтованого визначення мети залучення іноземних інвестицій у різні сфери вітчизняної економіки ,основними цілями якої повинні бути:

структурна перебудова промислового комплексу;

сприяння досягненню сучасного технічного рівня розвитку на основі нових технологій;

розвиток ресурсозберігаючих, наукомістких та екологічно чистих технологій;

збільшення обсягів експортного потенціалу України;

подолання залежності економіки країни від імпорту;

створення виробництв з використанням місцевих природних ресурсів;

сприяння розвитку приватного сектору.

Досягти цього можна за умови розробки й реалізації вітчизняної стратегії залучення іноземного капіталу. Особливо нагальним і виваженим має бути розв'язання проблеми залучення іноземних інвестицій у період економічної кризи в Україні. При цьому важливо зацікавити зарубіжних партнерів, знайти баланс взаємних інтересів, реалізувати проекти, які економічно вигідні вітчизняним та іноземним партнерам[15, c. 421].

Організаційною формою забезпечення процесу реалізації технологічно передових інвестиційних проектів, на наш погляд, має стати створення фінансово-промислових груп, акціонерних товариств. Окремі країни мають інтегровані утворення (союзи), мета яких, з одного боку, - стимулювати збільшення обсягів виробництва національних товаровиробників, розвиток внутрішньої торгівлі, експорту, а з іншого - здійснювати протекціоністську політику щодо інших країн.

Державна стратегія залучення іноземних інвестицій має спиратися на класифікацію галузей промисловості залежно від наявності потенційних джерел фінансування. Можна виокремити кілька таких груп галузей (виробництв):

галузі, розвиток яких забезпечується централізованими державними капіталовкладеннями;

виробничі об'єкти переважно приватного капіталу;

галузі (виробництва), які на певному етапі потребують кредитних субсидій;

пріоритетні галузі для залучення та використання іноземних інвестицій;

виробництва, участь іноземних інвесторів у фінансуванні яких має певні обмеження;

галузі (виробництва), які є закритими для іноземного інвестування, що пов'язано з національною безпекою, збереженням національного багатства[8, c. 40].

Для України прийнятна класична схема сучасного індустріального розвитку країни, яка складається з трьох етапів:

створення імпортозамінних виробництв;

формування конкурентоспроможного експортного потенціалу;

розвиток наукомістких галузей.

Така схема подальшого розвитку індустрії потребує органічного поєднання іноземного капіталу з національними ресурсами, обґрунтування та селекції сфер інвестування, експертної оцінки щорічної потреби в іноземних інвестиціях, визначення потенційної місткості українського ринку для іноземних інвесторів.

Практика показала, що за минулий період, коли використовувалися традиційні підходи до інвестування, іноземний капітал неістотно впливав на ефективність функціонування промислового комплексу, його структурну перебудову, упровадження прогресивних технологій і технічне оновлення виробництва. Очевидно, необхідно знайти економічний механізм, який дав би змогу збалансувати норму прибутку, рівень ризику, стимули та гарантії для залучення іноземних інвестицій у процес приватизації й розвитку експортного потенціалу, забезпечив би бажаний кінцевий результат інвестування, тобто помітний внесок у розвиток економіки, підвищення ефективності її функціонування, упровадження сучасних технологій і методів управління[18, c.246-250].

З огляду на викладене важливо вибрати пріоритети в інвестиційному процесі, які б забезпечили найвищий рівень його ефективності. Це об'єктивно зумовлює необхідність здійснення таких заходів:

звуження напрямів інвестування та впровадження проектів з урахуванням існуючого інноваційного потенціалу;

включення в інвестиційний процес як державних, так і приватних ресурсів;

залучення іноземних партнерів до впровадження інвестиційних проектів, пов'язаних з використанням інноваційного та промислового потенціалу;

створення нових організаційних форм інтеграції фінансового та промислового капіталу;

розробки та впровадження регіональних програм інвестування.

При цьому іноземні кредити під державні гарантії необхідно спрямовувати насамперед у пріоритетні сфери на фінансування інвестиційних проектів, що забезпечать розвиток експортного потенціалу, і галузі, де строки окупності виробничих інвестицій порівняно малі.

Наведений тут науково обґрунтований і рекомендований для практичного використання комплексний механізм залучення іноземних інвестицій спрямований на створення сприятливого інвестиційного клімату та підвищення інвестиційної активності. Стрижнем такого механізму є економіко-організаційний блок, який базується на обгрунтованій концептуальній основі та стратегії залучення іноземних інвестицій, системі пільг в оподаткуванні, визначенні пріоритетних напрямів використання іноземних інвестицій, розширенні можливостей участі іноземних інвесторів у процесі приватизації та створенні спільних підприємств[14, c.214].

.3 Державна інноваційна політика: зарубіжний досвід та можливості використання в Україні

Інноваційна модель формується на концепції інноваційної політики, яка забезпечує пріоритет інновацій, підвищує інноваційну активність підприємств, прискорює НТП, зменшує розрив у рівнях економічного і соціального розвитку між країнами та регіонами.

Головні цілі державної інноваційної політики - формування інноваційної моделі розвитку, структури потреб в інноваціях і визначення шляхів їх задоволення, а також досягнення економічного зростання. Важлива роль держави в інноваційній моделі розвитку полягає у розробці та реалізації системи державного стимулювання й підтримки нововведень.

Інноваційний розвиток провідних національних економічних систем має своїм підґрунтям запровадження нових технологій. Загальновизнаним фактом є також зв'язок між технологіями і науковими дослідженнями, бо саме останні являють собою фундамент усіх прикладних технологічних розробок [ 7,с. 25].

У різних країнах використовуються певні форми підтримки досліджень і розробок, такі як знижки з податку, тарифні й нетарифні бар'єри, державні закупівлі, позики і субсидії. Пряме фінансування державою інноваційної діяльності здійснюється адміністративно-організаційним, програмно-цільовим та методом прямої підтримки державою НДДКР на основі субсидій (грантів). Непрямі методи спрямовані на створення сприятливого інноваційного клімату і стимулювання новаторства - податкові та кредитні пільги, страхування інноваційних ризиків. Система підтримки розвитку інноваційного підприємництва в економічно розвинутих країнах охоплює також амортизаційні пільги, пільги щодо стимулювання НДДКР, формування резервних фондів, податкові кредити. Наприклад, у Великобританії інструменти урядової політики варіюються від 100% звільнення від податку витрат на дослідження і розробки до надання ризикового фінансування чи субсидій (грантів) [9, с. 18]. Проте, останніми роками в багатьох країнах зародилися сумніви щодо ефективності інвестиційних податкових пільг, оскільки такі пільги ставлять у нерівні умови галузі і фірми. Внаслідок цього в цих країнах почали широко застосовувати скорочення податкових пільг із суттєвим зниженням ставок прибуткового оподаткування юридичних осіб. Дієвими засобами державної фінансової політики стимулювання інноваційного бізнесу в цих країнах є реалізація державних цільових кредитних програм, гарантування позик, надання субсидій та дотацій на цілі науково-технічного розвитку тощо [24, с. 80].

Основними джерелами фінансування інноваційної діяльності в розвинених країнах є бюджетні кошти і власні фінансові ресурси компаній. При цьому політика держави ґрунтується як на прямому фінансуванні робіт, які проводяться різними виконавцями, так і на створенні умов, сприятливих для нарощування своїх витрат промисловими фірмами. Недоодержуючи кошти в бюджет при їхньому оподатковуванні, держава разом із тим має гарантію їхнього використання в інтересах інноваційного розвитку, причому на тих напрямах, що диктуються потребами ринку і можуть сприяти швидкому поверненню вкладених коштів.

Позабюджетні фінансові ресурси (кредити банків, фондів розвитку) є основним джерелом реалізації програмних заходів щодо інноваційного розвитку підприємств за умов дефіциту бюджетного фінансування [11, с.176]. Інвестиційний потенціал банківської системи в Україні залучений не повністю, що пояснюється декількома причинами: довгострокове кредитування в основному стримується особливістю структури пасивів: власні кошти банків порівняно невеликі, а залучені є короткостроковими пасивами і не можуть використовуватися для кредитування промисловості на значний термін; достатньо високий рівень процентних ставок за кредитами. Промислово розвинені країни використовують такий механізм активізації інвестиційної діяльності комерційних банків як дотацію до ставки відсотку за кредит, яка надається державою банкам за умов інвестування пріоритетних галузей і виробництв. Також може бути використаний іноземний досвід зі створення цільових інституційних інвесторів - банків довгострокового кредитування. Ці заходи можна використовувати і в Україні [ 14, с. 127].

На державному рівні доцільно застосовувати такі організаційно-економічні заходи активізації інноваційного розвитку підприємств: розширення фінансування на довгостроковій основі фундаментальних розробок і досліджень у галузі створення нових технологій; застосування різноманітних інструментів залучення приватних інвестицій у НДДКР (податкові пільги, пільгове кредитування, нормативно-правове забезпечення); розвиток взаємин між державою та промисловими підприємствами на основі партнерства та узгоджених інтересів; вихід інноваційної політики за національні межі; застосування непрямих методів стимулювання; на регіональному рівні здійснювати спеціальні цільові програми; надавати податкові пільги, спрямовані на стимулювання регіонального інноваційного розвитку; розширювати інноваційно-інформаційну інфраструктуру підтримки інноваційної діяльності підприємств; на підприємницькому рівні створити сприятливі умови для реалізації державних замовлень. Потрібно докласти значних зусиль для розвитку ринку цінних паперів в Україні, оскільки саме завдяки механізмам цього ринку відбувається перетворення заощаджень населення в інвестиції, які є необхідними для розвитку української економіки і також забезпечують фінансування інноваційних проектів. Здорове функціонування ринку цінних паперів сприятиме відтоку коштів з ринку нерухомості, що є лідером по обсягах вкладення фінансових ресурсів, та інвестуванню їх в реальний сектор економіки України, що є передумовою необхідного економічного зростання України.

Головною метою інноваційної політики України повинно бути створення соціально-економічних, організаційних і правових умов для ефективного розвитку й використання науково-технічного потенціалу, забезпечення впровадження сучасних екологічно чистих, енерго- та ресурсозберігаючих технологій, виробництва та реалізації нових видів конкурентоспроможної продукції.

Висновки

Зацікавленість України у збільшенні надходжень іноземних інвестицій втілюється у цілеспрямованих заходах щодо поліпшення інвестиційного клімату. Серед основних макроекономічних причин, що унеможливлюють нагромадження інвестиційних ресурсів відмітимо втрату заощаджень ще на стадії утворення доданої вартості, що спричиняється структурними зрушеннями при становленні ринкової економіки; інфляцію, що спричиняє знецінення ВВП як первинного доходу та джерела інвестиційних ресурсів; високий рівень оподаткування підприємств і фізичних осіб і існування великої кількості пільг щодо оподаткування; непоодинокі випадки підтримки окремих збиткових підприємств та малоефективних галузей в цілому, забезпечення неприбуткових інвестиційних проектів за рахунок бюджетних коштів; низький ступінь магнетизації економіки України, зумовлений невисоким платоспроможним попитом населення.

Значна частка грошей поза банківської системою, що зумовлена недовірою до банківської системи України як надійного фінансового посередника через існування системних ризиків; нерозвиненість вітчизняного фондового ринку та обмеженість фінансових інструментів, що на ньому обертаються; відсутність зацікавленості іноземних інвесторів в здійсненні операцій на українському ринку цінних паперів і вагомий обсяг операцій уряду на грошовому ринку; зловживання монетарними методами регулювання національної економіки заради отримання міжнародної фінансово-кредитної допомоги та ряд інших факторів.

Значно оголює інвестиційний ринок відтік капіталу в „тіньовий" сектор та за кордон. Тому важливим фактором запобігання даним процесам повинна бути, в першу чергу, стабілізація загальної економічної ситуація в країні та виявлення підприємств, які мають ознаки використання незаконних схем фінансування, застосовуючи методики, розроблені Міжнародної організації по протидії „відмиванню брудних грошей" (РАТР). У розрізі даної проблеми особливо ретельно слід вивчати діяльність неприбуткових організацій, аналізувати угоди, що заключаються на ринку цінних паперів та страховому ринку.

Основними фінансовими важелями регулювання інвестиційної діяльності на макроекономічному рівні виступають податки, тарифи, амортизація, заробітна плата, ціни і валютний курс; а на макроекономічному -інструменти, що впливають на функціонування фірми: вимоги до власності, місцеве регулювання рівня цін, експертні обмеження, ліцензування імпорту, контроль за використанням технологій та іноземної валюти, розмір відпускних цін тощо.

Проте не варто, що оптимізація регулювання інвестиційної діяльності потребує комплексного підходу. Якщо ж удосконалювати тільки деякі його елементи, то результативність усіх відповідних заходів залишається низькою.

Висновки

Інвестиції є однією із фундаментальних категорій в економічній системі. Вони визначають можливість розширення виробництва, оновлення виробничого капіталу, розроблення і запровадження нових технологій, підвищення конкурентоспроможності національної економіки, перспективи економічного розвитку. Міжнародний досвід інвестування підтверджує, що країни, які залучили значні обсяги інвестицій, забезпечують стабільні темпи економічного зростання, а країни, що стали на шлях ринкового реформування національних економік, швидко досягають значних темпів. соціально-економічного розвитку.

Міжнародна інвестиційна діяльність, відіграючи ключову роль у системі сучасних світогосподарських звязків і маючи значний потенціал впливу (якпозитивного, так і негативного) на економічний розвиток, має бути регульованою на національному, міжнародному і наднаціональному рівнях. Таке регулювання може здійснюватися за допомогою сукупності спеціальних правових, адміністративних, економічних та соціально-психологічних методів, та деяких інструментів стимулювання і обмеження.

Аналіз різних систем регулювання міжнародної інвестиційної діяльності на національному рівні показує, що формуються вони двома шляхами:

через прийняття єдиного акта, який регулює допуск іноземного капіталу в економіку країн;

через розробку тих чи інших правових актів, що регулюють різні аспекти іноземної інвестиційної та підприємницької діяльності.

Вибір того чи іншого із зазначених шляхів залежить від ролі конкретної країни на світовому ринку капіталів. Для країн, які активно експортують капітал, характерним є ліберальне ставлення до регулювання іноземних капіталовкладень. Країнам, які переважно імпортують капітал, притаманне

прагнення прийняти єдиний законодавчий акт щодо міжнародної підприємницької діяльності.

Необхідними умовами політико-правового середовища в Україні для розвитку іноземної інвестиційної діяльності слід розглядати:

-політичну стабільність;

-позитивне ставлення до іноземних інвестицій;

наявність нормативно-правових регуляторів, їх надійність та доступність, а також передбачуваність змін.

Для створення сприятливого інвестиційного клімату держава використовує різноманітні типи регулювань: податкове, фінансово-кредитне, антимонопольне тощо. Покращення якості регулювань дасть змогу реалізувати потенційні можливості субєктів економічної діяльності, спрямованих на отримання прибутку від своєї діяльності, а відтак наповнення бюджету та створення робочих місць у регіоні.

Таким чином, створення відповідно до ринкових засад механізму взаємодії інвестора й органів державної влади в управлінні інвестиційним процесом та лібералізації економіки дасть змогу залучити якомога більше інвестиційних ресурсів в економіку країни.

Міжнародний досвід інвестування свідчить, що ті з країн, кому вдалося залучити в країну значні обсяги інвестицій, успішно та швидко долають завдання ринкового реформування національних економік, досягають значних темпів соціально-економічного розвитку.

Україна поступово включається в міжнародну інвестиційну діяльність. Незважаючи на відносно незначні масштаби іноземної і, особливо, зарубіжної інвестиційної діяльності, вона використовує всі доступні канали міжнародної інвестиційної взаємодії. Принципово важливого значення набувають питання не тільки збільшення обсягів міжнародного інвестування, але й більш складні проблеми оптимізації його структури і підвищення результативності.

Україна вкрай незадовільно використовує потенціал прямих іноземних інвестицій - найпродуктивніших і найбільш надійних в умовах зростаючої міжнародної фінансової нестабільності.

Прямі інвестиції в економіку України стримуються законодавчою і економічною нестабільністю, недосконалими методами приватизації привабливих обєктів із залученням іноземного капіталу, бюрократією і корумпованістю у цій сфері. Для портфельних інвестицій недосконалою є регулятивна інфраструктура національного фондового ринку. Серйозні проблеми є і у взаємовідносинах України з міжнародними фінансовими організаціями.

Очевидною є непрозорість каналів іноземного інвестування. Ми практично не знаємо з ким із малих і середніх зарубіжних інвесторів нам слід мати справу, а з ким - краще не мати. Щодо крупних іноземних інвесторів, то навіть у тих небагатьох випадках, коли на ринок України приходять транснаціональні корпорації, ми можемо лише здогадуватись стосовно їх реальної стратегії.

При наявності (до останнього часу) чисельних державних і недержавних інститутів у нас майже повністю відсутній моніторинг реальної ефективності іноземних інвестицій - і прямих, і, особливо, портфельних. Принципово важливим для перспектив розвитку нашої економіки є проблема нових зовнішніх запозичень в цілому: з одного боку вони необхідні у все зростаючих обсягах, а з іншого - Україна на сьогодні практично втратила доступ до міжнародного капіталу, який би вона могла залучити на вигідних умовах і використати на свій розсуд.

У контексті пріоритетного вирішення стратегічних макро- і мікроекономічних проблем міжнародного інвестування доцільно формувати державну інвестиційну політику України для забезпечення умов для економічного зростання.

Зацікавленість України у збільшенні надходжень іноземних інвестицій втілюється у цілеспрямованих заходах щодо поліпшення інвестиційного клімату. Серед основних макроекономічних причин, що унеможливлюють нагромадження інвестиційних ресурсів відмітимо втрату заощаджень ще на стадії утворення доданої вартості, що спричиняється структурними зрушеннями при становленні ринкової економіки; інфляцію, що спричиняє знецінення ВВП як первинного доходу та джерела інвестиційних ресурсів; високий рівень оподаткування підприємств і фізичних осіб і існування великої кількості пільг щодо оподаткування; непоодинокі випадки підтримки окремих збиткових підприємств та малоефективних галузей в цілому, забезпечення неприбуткових інвестиційних проектів за рахунок бюджетних коштів; низький ступінь магнетизації економіки України, зумовлений невисоким платоспроможним попитом населення.

Значна частка грошей поза банківської системою, що зумовлена недовірою до банківської системи України як надійного фінансового посередника через існування системних ризиків; нерозвиненість вітчизняного фондового ринку та обмеженість фінансових інструментів, що на ньому обертаються; відсутність зацікавленості іноземних інвесторів в здійсненні операцій на українському ринку цінних паперів і вагомий обсяг операцій уряду на грошовому ринку; зловживання монетарними методами регулювання національної економіки заради отримання міжнародної фінансово-кредитної допомоги та ряд інших факторів.

Значно оголює інвестиційний ринок відтік капіталу в „тіньовий" сектор та за кордон. Тому важливим фактором запобігання даним процесам повинна бути, в першу чергу, стабілізація загальної економічної ситуація в країні та виявлення підприємств, які мають ознаки використання незаконних схем фінансування, застосовуючи методики, розроблені Міжнародної організації по протидії „відмиванню брудних грошей" (РАТР). У розрізі даної проблеми особливо ретельно слід вивчати діяльність неприбуткових організацій, аналізувати угоди, що заключаються на ринку цінних паперів та страховому ринку.

Основними фінансовими важелями регулювання інвестиційної діяльності на макроекономічному рівні виступають податки, тарифи, амортизація, заробітна плата, ціни і валютний курс; а на макроекономічному -інструменти, що впливають на функціонування фірми: вимоги до власності, місцеве регулювання рівня цін, експертні обмеження, ліцензування імпорту, контроль за використанням технологій та іноземної валюти, розмір відпускних цін тощо.

Проте не варто, що оптимізація регулювання інвестиційної діяльності потребує комплексного підходу. Якщо ж удосконалювати тільки деякі його елементи, то результативність усіх відповідних заходів залишається низькою.

Україна переживає такий період, коли доцільно було б скористатися лізингом для розв'язання своїх інвестиційних проблем, використовуючи при цьому досвід інших країн. Але широкомасштабне використання лізингу може бути здійснене тільки внаслідок створення нашою країною привабливого, а головне, стабільного інвестиційного клімату.

Інвестиції в економічній системі виконують одну важливу функцію - забезпечення конкурентоспроможності національної економіки. У контексті виконання цієї функції інвестиції впливають на розвиток конкурентоспроможності національної економіки через систему показників, які мають як прямий, так і опосередкований вплив. До показників, які мають прямий вплив, відносять частку інвестицій в удосконалення виробничої структури економіки; темпи зростання інвестицій у підвищення кваліфікації кадрів; частку і темпи зростання інвестицій у новітні техніку та технології виробництва; темпи зростання інвестицій у новітні маркетингові технології; частку і темпи зростання інвестицій у розвиток інфраструктури; частку інвестицій у розвиток сфери послуг; темпи зростання інвестицій у розвиток окремих регіонів та територій країни; темпи зростання прямих іноземних інвестицій. До показників опосередкованого впливу інвестицій на розвиток конкурентоспроможності національної економіки відносять співвідношення інвестицій та заощаджень у країні; темпи зростання інвестицій у розвиток соціокультурного середовища країни; темпи зростання інвестицій у створення конкурентного середовища; темпи зростан ня інвестицій у розвиток основної системи політичної та економічної організації; темпи зростання інвестицій у подальше вдосконалення різних елементів економічної політики уряду; темпи зростання інвестицій у збереження навколишнього середовища; порівняння дохідності інвестицій з доходами відкредитних операцій.

Інвестиції є однією із фундаментальних категорій в економічній системі. Вони визначають можливість розширення виробництва, оновлення виробничого капіталу, розроблення і запровадження нових технологій, підвищення конкурентоспроможності національної економіки, перспективи економічного розвитку. Міжнародний досвід інвестування підтверджує, що країни, які залучили значні обсяги інвестицій, забезпечують стабільні темпи економічного зростання, а країни, що стали на шлях ринкового реформування національних економік, швидко досягають значних темпів соціально-економічного розвитку.

Доцільно створити ефективну систему бюджетного стимулювання підтримки високих темпів зростання виробництва в галузях з високим вмістом доданої вартості (крім позитивних макроекономічних наслідків це дозволить збільшити податкові надходження у бюджет).

Важливим методологічним завданням організації макроекономічного регулювання фінансового забезпечення інвестиційної діяльності корпоративного сектора має стати обовязкове врахування процесів науково-технічного та технологічного оновлення промисловості. Практика інших країн показує, що в основі структурних змін і технологічної модернізації лежить інвестиційна діяльність великих транснаціональних компаній, здійснювана ними насамперед в інтересах завоювання нових ринків збуту і використання сприятливих для них факторів виробництва з метою одержання максимального прибутку. До того ж за зовнішньою привабливістю проектів здійснення модернізації економіки і технологічного розвитку на базі іноземних інвестицій криються серйозні проблеми, що негативно позначаються на соціально-економічному розвитку країн. "Запуск" інвестиційного процесу, що створює основу для стійкого зростання вітчизняноговиробництва, може й повинен розпочатися з галузей, орієнтованих на кінцевий споживчий попит,насамперед з харчової і легкої промисловості. Особливе значення цих галузей для стимулювання інвестиційної активності пов'язане з тим , що інвестиції в їхній розвиток створюють кумулятивний ефект, стимулюючи попит на продукцію суміжних галузей і формуючи в них власний інвестиційний потенціал. Вони характеризуються порівняно низькою капіталоємністю і найменшими термінами окупності капітальних вкладень. Для продукції цих галузей характерний масовий і стійкий попит на внутрішньому ринку, і багато видів української продукції цілком конкурентоспроможні не лише на внутрішньому ринку, а й на зовнішньому ринку.

Щодо теоретико-організаційної основи інвестиційного процесу в Україні, то потреба України в іноземних інвестиціях зумовлена трьома головними причинами. По-перше, надзвичайно низькою інвестиційною активністю владних товаровиробників і підприємств. По-друге, гострою необхідністю технічної і технологічної модернізації як самого виробництва, так і всієї ринкової та соціальної інфраструктури шляхом імпорту сучасних технологій, машин і устаткування. По-третє, проблемами впровадження в усі сфери господарського життя нових методів управління, менеджменту і маркетингу як необхідних атрибутів ринкової системи.

Широкомасштабному залученню іноземних інвестицій в економіку України перешкоджають:

нестабільна макроекономічна і політична ситуація;

значна не відпрацьованість та невідлагодженість правової сфери, а також постійна зміна інвестиційного законодавства;

нерозвиненість вітчизняної інвестиційної інфраструктури;

невисокий рівень прибутковості вкладень;

відсутність дієвої системи страхування іноземних інвестицій;

недосконалість національного інвестиційного менеджменту.

Щодо ефективності залучення прямих іноземних інвестицій:

для вдосконалення інвестиційної та фінансово-господарської діяльності спільного підприємства Інтерплит пропонується створити спеціальний комітет для поглиблення аналізу діяльності та виробітку стратегічних цілей в рамках стратегії використання залучених інвестицій, а також створити відділ, який би працював тільки з ринками;

створюючи стратегію підприємницької діяльності необхідно приділити особливу увагу можливим ризиком в їх діяльності. Стратегія маркетингу розповсюдження продукту повинна складатися з таких розділів: цільові ринки та комплекс маркетингу. Для того, щоб завоювати міжнародні ринки з будь-якого виду продукції або послуг, необхідно мати точну інформацію про потенційних споживачів, їх бажання, можливості, платоспроможність.

Для усунення негативних тенденцій та стимулювання іноземного інвестування в економіку України доцільно вдатися до комплексу заходів, орієнтуючись на такі принципи:

незавершеність ринкових перетворень - основний стимулюючий чинник у формуванні сприятливого щодо інвестиційної діяльності економічного середовища;

забезпечення стабільності політичної системи та довготривалого, незмінного курсу діяльності уряду додасть впевненості зарубіжному інвестору;

успішне функціонування приватних власників закладає основу привабливості інвестиційного клімату країни;

гарантування стабільності нормативно-правових документів щодо умов іноземного інвестування покращить довіру іноземних підприємств до законодавчого поля України;

проведення виваженої політики стимулювання залучених іноземних ресурсів шляхом диференційного підходу до податкових та інших пільг забезпечить не лише збільшення припливу капіталу, а й надасть змогу стимулювати та спрямувати його потоки з урахуванням відповідних пріоритетів розвитку економіки України.

Список використаних джерел

1.Бутко А.Д., Шерстюк О.Л. Вплив нормативно-правового забезпечення на інвестиційну привабливість підприємств // Фінанси України. - 2004. - №4.

2.Важинський Ф.А. Механізм регулювання інвестиційної діяльності в регіоні / Ф.А. Важинський, А.В. Колодійчук, А.Ю. Яремко // Науковий вісник НЛТУ України. - 2010. ? Вип. 20.7. - с.138-143.

.Головко Я.Д. Вплив інвестицій на здійснення структурних зрушень в економіці України // Економіко-математичне моделювання соціально-економічних систем. зб. наук. праць. МННЦ ІтіС. - Вип. 3. - К. :, 2002. - С. 21-28.

.Денисенко М. П. - Основи інвестиційної діяльності: Підручник для студентів вищих навчальних закладів. - К.: Алеута. - 2003.

.Довбенко М. Сучасна теорія портфельних інвестицій / М. Довбенко, О. Довбенко // Економіка України. - 2005. - № 4. - С. 81-92.

.Закон України "Про інвестиційну діяльність" Відомості Верховної Ради України від 18.09.1991, №47.

.Іваноньків О.О. Зарубіжний досвід розвитку економічних систем на інноваційній основі // Актуальні проблеми економіки.-2008.-№5(83).- С.23-30.

.Задорожна О.В. Ринкові засади інвестування / О.В. Задорожна // Актуальні проблеми економіки. - 2001. - № 11-12. - С. 31-35.

.Каракай Ю.М. Роль держави у стимулюванні інноваційної діяльності // Економіка України .-2008.-№ 3.- С.14-22.

.Касприк А. Формування державного механізму управління інвестиційним процесом / А. Касприк // Формування ринкової економіки в Україні. - 2009. - Вип. 19. - с.262-269.

.Космидайло І.В. Інноваційна діяльність: зарубіжна практика // Актуальні проблеми економіки .-2008.-№ 9(63).- С.174-180.

.Міжнародна інвестиційна діяльність : підручник / Д.Г. Лукяненко, О.М. Мозговий, Б.В. Губський та ін. ; Д.Г. Лук'яненко (ред.) - К. : КНЕУ, 2003. - 387с.: рис., табл. - ISBN 966-574-427-5.

.Народне господарство України в 2000 році: Стат. щоріч. - К.: Техніка,2001.

.Онишко С.В. Фінансове забезпечення інноваційного розвитку: Монографія .-Ірпінь:НАДПСУ,2004 .-434 с.

.Панчишин С.М. Макроекономіка : навч. посібн. / С.М. Панчишин. - К. : Вид-во"Либідь", 2001. - 614 с.

.Пебро М. Международные экономические, валютные и финансовые отношения : пер. с фр. / М. Пебро ; общ. ред. Н.С. Бабинцевой. - 2-е изд. - М. : Прогресс, Универс, 2005. - 494 с.

.Соціально-економічний розвиток України за 2010 рік - К. : Вид-во Держкомстат України. - 2010. - 29 с.

.Стефанишин Г.С. Інвестиційна діяльність в період кризи. / Науковий вісник НЛТУ України. - 2010. ? Вип. 20.9. - с.245-250, 248-249

.Татаренко Н.О. Теорії інвестицій : навч. посібник / Н.О. Татаренко, А.М. Поручник. - К. : КНЕУ, 2000. - 160с. - ISBN 966-574-073-3.

.Указ Президента України "Про заходи щодо збільшення надходжень інвестицій у економіку України".

.Україна: поступ у ХХІ століття. Стратегія економічної та соціальної політики на 2009-2013 рр. Послання Президента України до Верховної Ради України 2009 р. - Урядовий курєр, - №6.

.Федоренко В. Г.- Інвестиційний менеджмент: Навч. посіб. - 2-ге вид., доп. - К.: МАУП, 2001.

.Федоренко В. Г.- Іноземне інвестування економіки України: Навч. посіб. - К.: МАУП, 2004. -- 272 с.: іл. - Бібліогр.: с. 262-268.

.Федоренко І.Л. Інструменти державної інноваційної політики: світовий досвід // Формування ринкових відносин в Україні.-2008.-№3(82).- С.79-81.

.Хрущ Н.А. Інвестиційна діяльність: сучасні стратегії і технології : монографія / Н.А. Хрущ. - Хмельницький : Вид-во ХНУ, 2004. - 309 с.

.Шаповалов О. В. Роль місцевих органів влади у створенні сприятливого інвестиційного клімату в Україні // Фінанси України. - 2004. - №7.

.Шарп У.Ф. Инвестиции : учебник для студ. вузов, обучающихся по экон. спец. : пер. с англ. / У.Ф. Шарп, Г.В. Александер, Д.В. Бейли. - М. : Инфра-М, 2007. - XI, 1027с. : рис., табл. - (Университетский учебник). - ISBN 978-5-16-002595-7 (рус.).

.Шатило О. Інституційні особливості державного регулювання інноваційно -інвестиційної діяльності: порівняльний аналіз України і США. / О. Шатило // Стратегія регіонального розвитку: формування та механізми реалізації: Матеріали підсумкової науково-практичної конференції за міжнародною участю. 30 жовтня 2009 року. У 2-х томах. - Т. 2. - Одеса: ОРІДУ НАДУ. - 2009. - с.151-157.

.Економіка розвитку - Царенко О.М./ Глава 2. Теоретичні і економічні основи інвестиційної діяльності [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://pidruchniki.ws/15130616/ekonomika/teoretichni_ekonomichni_osnovi_investitsiynoyi_diyalnosti

30. Механізм залучення іноземних інвестицій // [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.info-library.com.ua/books-text-7250.html

Вступ інвестиція управління правовий Актуальність дослідження. Інвестування лежить в основі функціонування сучасної економіки, воно інтегрує інтереси і ре

Больше работ по теме: