Засоби та шляхи формування системи екологічної освіти та виховання молодших школярів

 

Курсова робота

Засоби та шляхи формування системи екологічної освіти та виховання молодших школярів

Зміст

Вступ

Розділ 1. Теоретичне обґрунтування процесу формування системи екологічної освіти та виховання молодших школярів

.1 Теоретичні основи проблеми

.2 Формування екологічної культури школярів: психолого-педагогічний аспект

.3 Система екологічного виховання у сучасній початковій школі

Розділ 2. Дослідно-експериментальна робота здійснення екологічної освіти молодших школярів на уроках курсу «Я і Україна» у 2 класі

.1 Аналіз навчальної програми з курсу «Я і Україна» (2 клас)

.2 Вибір та оптимальне поєднання форм і методів екологічної освіти на уроках курсу «Я і Україна» у 2 класі

.3 Результати експериментальної роботи

Висновки

Список використаної літератури

Додатки

Вступ

Одними із найважливіших проблем сучасності, які турбують людство, є екологічні. Це зумовлено тим, що в умовах сьогодення, коли невпинно погіршується екологічна ситуація в світі, підготовка людей освічених, здатних оптимізувати природне середовище стала без перебільшення велінням часу. Спеціалісти стверджують, що в останні десятиліття планета Земля «працює на межі» своїх біологічних можливостей щодо підтримки життєдіяльності людства. Людство почало усвідомлювати, що від розвязання екологічних проблем залежить подальше його існування.

У найважливіших міжнародних документах останнього десятиріччя, присвячених проблемам навколишнього середовища і гармонійного розвитку людства, велика увага приділяється екологічний культурі й свідомості, інформованості людей про екологічну ситуацію в світі, регіоні, у місці проживання, їх обізнаності з можливими шляхами вирішення різних екологічних проблем, з концептуальними підходами до збереження біосфери та цивілізації.

Виховання екологічної культури - тривалий шлях формування правильних способів взаємодії з природою. Учень має усвідомлювати загальні закономірності природи і суспільства, вважати природу своїм рідним домом, який потрібно берегти і про який треба піклуватися.

Майбутній стан природного середовища значною мірою залежить від успішного формування нового, свідомого, відповідального ставлення до природи, розвитку екологічної етики, заснованої на ідеї співпереживання, самооцінки всього живого.

Шлях до високої екологічної культури лежить через ефективну екологічну освіту і виховання. У звязку з цим важливого значення надається сьогодні вдосконаленню змісту, форм і методів екологічної освіти в школі, які спрямовані на формування у школярів системи екологічних знань, переконань, навичок, поглядів, моральних почуттів, що ґрунтуються на ставленні до природи як універсальної, унікальної цінності.

Сформоване у підростаючого покоління бережливе ставлення до всього живого, на думку вчених, вбереже природу від непоправної деградації, що її невпинно наближає господарська діяльність людей. Обовязок берегти природу, її багатства є вимогою Конституції нашої держави. Щоб це стало нормою поведінки кожної людини, треба з дитинства виховувати почуття відповідальності за стан довкілля.

У системі навчання екологічної компетентності молодого покоління важливе місце займає початкова школа, у якій створюються надзвичайно сприятливі умови для екологічної освіти і виховання учнів завдяки природній допитливості дітей та щирому інтересу до пізнання навколишнього світу.

Проблеми екологічного виховання та формування екологічної освіти школярів досліджували як класики педагогічної думки (В.О. Сухомлинський [70], К.Д. Ушинський [72] та ін.), так і сучасні вчені-педагоги Н.Є. Мойсеюк [48], М.М. Фіцула [73], В.В. Ягупов [79] та ін.), методисти (Н.П. Байбара [1], О.А. Біда [5], О.М. Варакута [7], О.Л. Іванова [30], С.К. Іващенко [31], Н.С. Коваль [37; 38], І.М. Коренева [40], О.З. Плахотип [56], Г.П. Пустовіт [59], О.Н. Химинець [75] та ін.) та вчителі-практики (Г.М. Бондаренко [6], О.А. Гавриленко [13], Ю.І. Рева [62], Л.К. Різник [63; 64], Л.М. Руденко [65], А.О. Степанюк [69], О.І. Ткаченко [71], Н.В. Хлонь [76], З.А. Шевців [77] та ін.).

Створення нового ставлення людини до природи - завдання не тільки соціально-економічне, але й споживацьке. Воно випливає із необхідності формувати екологічну культуру, в основі якої лежить нерозривний звязок людини з природою. Одним із засобів вирішення даного завдання стає екологічне виховання, де під вихованням в широкому значенні цього слова розуміється освіта, розвиток і виховання у вузькому значенні слова.

Мета екологічного виховання молодших школярів - формування відповідного ставлення до навколишнього середовища, яке будується на базі екологічної свідомості. Це допускає дотримання споглядацьких і правових принципів природокористування та пропаганду ідей його організації, активну діяльність по вивченню й охороні природи своєї місцевості.

Актуальність даної проблеми зумовила вибір теми дослідження - «Засоби та шляхи формування системи екологічної освіти та виховання молодших школярів».

Обєкт дослідження - система екологічної освіти та виховання молодших школярів.

Предмет дослідження - засоби та шляхи екологічної освіти та виховання молодших школярів.

Мета дослідження полягає у виборі та оптимальному поєднанні засобів та шляхів екологічної освіти молодших школярів на уроках курсу «Я і Україна»

Гіпотеза дослідження: при використанні розроблених засобів і шляхів формування екологічної освіти та виховання молодших школярів її ефективність буде вищою.

Завдання дослідження:

) вивчити стан розробки досліджуваної проблеми за літературними джерелами та в практиці роботи початкової школи;

) схарактеризувати основні форми і методи екологічної освіти;

) здійснити аналіз програми курсу «Я і Україна» для учнів 2 класу;

) здійснити відбір форм, методів та засобів екологічної освіти до уроків з курсу «Я і Україна» та перевірити їх ефективність у педагогічному експерименті.

Розділ 1. Теоретичне обґрунтування процесу формування системи екологічної освіти та виховання молодших школярів

.1 Теоретичні основи проблеми

Необхідність подолання екологічних проблем сучасності поставила перед педагогічною теорією та шкільною практикою завдання: на основі біосферного підходу підготувати екологічно грамотну людину, яка розуміє значення життя як найвищої цінності, здатна визначати своє місце у світі, брати участь в охороні навколишнього середовища, раціонально використовувати природні багатства, приймати свідомі рішення у сферах життя, де перекриваються інтереси людини як живої істоти, суспільства і довкілля. У системі підготовки екологічно грамотної особистості важлива роль належить початковій школі, яку можна розглядати як початкову ланку збагачення людини знаннями про природне і соціальне середовище, ознайомлення її з цілісною картиною світу і формування науково обґрунтованого, гуманного ставлення до суспільства.

Однією з частин морального виховання школярів, що допомагає усвідомленню моральних норм суспільства і створенню моральних переконань, ідеалів та звичок поведінки, стимулює громадську і творчу активність людини, визначає мотиви її діяльності є екологічне виховання [79].

Екологічне виховання можна знайти й у структурі національно-патріотичного виховання молодших школярів, яке покликане формувати національний світогляд підростаючого покоління, глибоке розуміння основних засад держави та права та активну життєву позицію [73].

Екологічне виховання покликане забезпечити підростаюче покоління науковими знаннями про взаємозвязок природи і суспільства, допомогти зрозуміти багатогранне значення природи для суспільства в цілому і кожної людини зокрема, сформувати розуміння, що природа - це першооснова існування людини, а людина - частина природи, виховати свідоме добре ставлення до неї, почуття відповідальності за навколишнє середовище як національну і загальнолюдську цінність, розвивати творчу активність щодо охорони та перетворення оточуючого середовища, виховувати любов до рідної природи.

Термін «екологія» був вперше запропонований Е. Геккелем ще у 1866 році [11].

На основі цього визначення побудовані інші, більш сучасні. Зараз екологію розглядають у широкому та вузькому значенні.

Екологія (у широкому значенні) розглядається як полідисциплінарна галузь знань про довкілля та сутність процесів її функціонування.

Екологія (у вузькому значенні) - це багатогранна комплексна наука, коло завдань якої охоплює практично всі питання, повязані зі взаєминами людського суспільства та біосферою планети, а також із гармонізацією цих відносин [59].

Екологія (грець. оіkos - дім, родина) - наука, що «вивчає закономірності існування, формування і функціонування біологічних систем всіх рівнів - від організму до біосфери та їх взаємодії із зовнішніми умовами» [40, с.19].

У сучасній науці поняття «екологія» характеризується «єдністю біологічного, соціального, економічного, технічного, гігієнічного факторів життя людей» [56, с.37].

Характерною особливістю концепцій екологічного виховання різних педагогічних шкіл є аналіз впливу природи, її явищ і процесів на становлення особистості школяра - його соціальний, фізичний, інтелектуальний, художньо-естетичний розвиток.

Проблема взаємовідношення людини і природи була предметом вивчення багатьох мислителів різних областей наукового знання минулого і сучасності. Ще в XVII столітті Я.А. Коменський звернув увагу на природовідповідність всіх речей, тобто на те, що всі процеси в людському суспільстві протікають подібно процесам природи. Цю ідею він розвинув у своїй праці «Велика дидактика». Епіграфом до цієї книги став девіз «Хай тече все вільно, без застосування насильства» [21, c. 20]. Коменський стверджував, що природа розвивається за певними законами, а людина - це частина природи, отже, в своєму розвитку людина підкоряється тим же загальним закономірностям природи [21, c. 23].

Найважливіше екологічне положення про невіддільність людини і природи та педагогічну цінність зміцнення гуманних почуттів дитини засобами природи підкреслювали такі великі педагоги як Ж.-Ж. Руссо, Й.Г. Песталоцці, Ф.В. Дістверг і багато інших мислителів, кажучи про виховання у дітей «відчуття природи» як відчуття його ушляхетнюючого впливу на людину [34].

Не залишився в стороні від питань екології і вітчизняні педагоги. Так, К.Д. Ушинський зазначав, що пізнання обєктивного світу неможливе без пізнання екологічних звязків, реально існуючих в ньому. Їх вивчення треба розглядати як необхідну умову формування у школярів основ світогляду [72].

Разом з тим вивчення екологічних звязків виконує важливу роль в розвитку у дітей логічного мислення, памяті, уяви. Ушинський помітив, що логіка природи - найдоступніша і найкорисніша для учнів [72, c.245]. А логіка природи, як нам відомо, полягає у взаємозвязку, взаємодії компонентів, які її утворюють. Вивчення ж існуючих в навколишньому світі звязків служить однією з основних ланок формування екологічної культури школярів, необхідною умовою становлення відповідального відношення до природи. К.Д. Ушинський закликав розширювати спілкування дитини з природою і дивувався: «Дивно, що виховний вплив природи... так не достатньо оцінено в педагогіці» [72, c.246].

Проти вузького прагматизму і утилітаризму у відношенні до природи виступали російські просвітителі В.Г. Бєлінський, О.І. Герцен, Н.О. Добролюбов, Д.І. Піскарев та ін. Вони підкреслювали роль природознавчих знань у формуванні етичних якостей особи, регулюючих поведінку людини в природі [42].

Ідеї педагогів минулого про виховну цінність природи знайшли своє віддзеркалення в діяльності вітчизняних методистів у області природознавства О.Я. Герда, О.І. Бекетова, К.О. Тімірязева, Д.М. Кайгородова і багатьох інших [34].

Завдяки зусиллям видних ботаніків О.М. Бекетова і К.О. Тімірязева в шкільну практику вводяться елементи самостійного дослідження природи. О.Я. Герд, розробляючи дилему формування світогляду в процесі вивчення миру природи, піддав різкій критиці пануючий у той час формально-висловлюючий підхід і науково обґрунтував методи, що формують у дитини пізнавальний інтерес, спостережливість, самостійність мислення [34].

На початку XX століття в російських гімназіях вводиться програма вивчення природи, складена професором Д.М. Кайгородовим, який ставив виховну мету: розкриття доцільності в природі. Згідно даній програмі пропонувалося вивчати природу за частинами: сад, ліс, поле, річка, луг тощо. Учні повинні були вивчати рослинний світ і неорганічне середовище у взаємозвязку, тільки по сезонах (вперше вводиться принцип сезонності) і лише на екскурсіях, (оскільки природу треба вивчати живу, красиву, справжню, а не засушену в гербаріях і колекціях). Виховна мета даної програми - пізнання закону дивовижної доцільності в природі і того «Великого розуму», яким «все створюється і управляється в природі і у всьому Всесвіті» [18, c.25]. На той час ідеї, запропоновані вченим, були новаторськими та сприяли як екологічній, так і етичній освіті учнів.

Російська школа зуміла зберегти все найцінніше з дореволюційної спадщини, проте ряд подій приводить до затвердження антропоцентричної установи по відношенню до природи. Так, в 20-х роках XX століття розповсюджується думка про необхідність проведення численних екскурсій в природу, велика увага надається практичним, дослідницьким, лабораторним роботам школярів [19, c.116].

Наступною віхою в розвитку екологічної освіти стало розповсюдження до кінця 70-х років поняття «комплексна, соціальна, глобальна екологія», що якнайадекватніше відображає суть досліджень із взаємодії людини і суспільства з природою в цілому. Зявився термін «екологічна освіта» і став загальновживаним. У педагогічній теорії це коло питань стало розроблятися в руслі нової області педагогічного знання - теорії і методики екологічної освіти, яка виробляла зміст, принципи, методи і форми екологічної освіти [34].

Любов до природи слід виховувати з раннього дитинства. «Дітей, що не вміють ще ходити, - писав Г. Ващенко, - треба частіше виносити на свіже повітря, щоб вони могли бачити рідне небо, дерева, квіти, різних тварин. Все це залишається в дитячій душі, осяяне почуттям радості, і покладе основи любові до рідної природи» [47].

«Гадаємо, - писав В. Сухомлинський, - що школа майбутнього повинна найповніше використовувати для гармонійного розвитку людини все, що дає природа і що зможе зробити людина для того, щоб природа служила їй. Уже через це ми повинні берегти і поповнювати природні багатства, які маємо» [70].

Екологічне виховання - це систематична педагогічна діяльність, спрямована на розвиток в учнів екологічної культури [73].

Іншим визначенням проблему розглядають в більш широкому контексті. Екологічне виховання - це безперервний педагогічний процес, що не має завершених часових меж, а поступово переходить з однієї стадії в іншу і спрямовується на усвідомлення учнями морально-етичних норм та правил суспільства стосовно природи, формування ціннісної сфери особистості, моральних переконань про необхідність шанобливого ставлення до всього живого та власної відповідальності за майбутнє довкілля [59].

Екологічна культура учня - це сформована система наукових знань, спрямованих на пізнання процесів і результатів взаємодії людини, суспільства і природи; відповідальність за природу як національну і загальнолюдську цінність, основу життя; готовність до природоохоронної діяльності» [30, с.41].

На нашу думку, саме друге визначення є більш повним та достатньо чітко характеризує проблему екологічного виховання.

Молодший шкільний вік сприятливий для розвитку в учнів основ екологічної культури. Самою природою обумовлено соціальне призначення дитинства - адаптація дитини до природи і суспільства, здатність брати відповідальність за свої вчинки перед людьми, рослинним і тваринним світом. Початкова школа дає можливість сформувати пізнавальний потенціал екологічних знань для подальшої бази вивчення природничо-математичного циклу, виховувати особистість, яка усвідомлює місце людини у довкіллі, через ознайомлення з рослинним і тваринним світом, розкриття взаємозвязків і взаємозалежностей у природі, вивчення та дослідження куточків рідного краю.

Пізнання навколишнього світу розпочинається з накопичення чуттєвого досвіду, фактичного матеріалу, який осмислюється з метою засвоєння системи знань, адекватної навколишній природі з її звязками і залежностями. Учням початкових класів важко уявляти незнайомі предмети або явища природи. Одним із методів забезпечення наочно-чуттєвої основи засвоєння знань є спостереження. Це цілеспрямоване, планомірне сприймання обєктів навколишньої дійсності. Воно підпорядковане конкретно визначеним цілям і вимагає вольових зусиль. Систематично спостерігаючи за обєктами природи, діти вчаться спостерігати, у них формується така важлива риса, як спостережливість. Розвиток спостережливості впливає на структуру і зміст інших психічних процесів, оскільки спостережлива дитина більше сприймає, глибше мислить і розуміє. Це полегшує засвоєння знань та умінь, забезпечує кращі результати у навчанні, позитивні емоції, розвиває пізнавальні інтереси, позитивно впливає на поведінку.

Зміст екологічного виховання передбачає розкриття таких положень [1]:

а) світ природи - середовище перебування людини, яка має бути зацікавлена в збереженні цілісності, чистоти, гармонії в природі;

б) осмислення екологічних явищ, вміння робити висновки відносно стану природи, давати рекомендації розумної взаємодії з нею;

в) естетична краса природи сприяє формуванню моральних почуттів обовязку і відповідальності за збереження, спонукає до природоохоронної діяльності;

г) розуміння наслідків тих чи інших дій людини в природі.

В процесі екологічного виховання учні мають набути знань про навколишнє середовище, його захист для збереження гармонії, краси, навчитися охороняти природу.

Такі знання, уміння й навички не існують без самого осмислення школярами екологічних явищ, а також естетичної краси власне природи. Окремою стороною розглядається розуміння учнями негативних наслідків дій людини в природі.

Таким чином, визначені концептуальні положення, принципи конструювання та критерії відбору змісту екологічної освіти і виховання учнів у школі, дозволяють виділити шість підсистем знань та інтелектуальних умінь екологічного змісту, котрі мають обовязково набути учні.

Пізнавальна: про цілісність навколишнього середовища, природознавчі, соціально-політичні, соціально-економічні і технічні теорії, закони і закономірності, які забезпечують формування наукового світогляду особистості на всіх етапах її навчання та розкривають комплексність і взаємозвязок антропогенного впливу на сучасний стан довкілля, екологічні проблеми і шляхи їх розвязання у системі «природа - людина - суспільство».

Оцінна: про роль і цінність природи, місце і значення людини в довкіллі та характер і ступінь антропогенного впливу на нього. Оскільки основою знань, інтелектуальних умінь та практичних навичок оцінної діяльності учнів стосовно природи є аксіологічні знання, то це сприяє створенню таких психологічних станів особистості, які забезпечують ефективне формування морально-етичного компоненту свідомості особистості та її моральних установок щодо усвідомлення власної причетності та відповідальності за прийняті і здійснені нею рішення щодо розвязання екологічних проблем своєї місцевості.

Нормативно-правова: про правові основи взаємостосунків людини і суспільства з навколишнім середовищем, а також правила і норми поведінки у довкіллі.

Прогностична: про сутність можливих напрямів і способів вирішення екологічних проблем та про можливу стратегію власної природоохоронної діяльності в навколишньому середовищі. Це ті знання, інтелектуальні уміння і практичні навички, котрі забезпечують не лише аналіз сучасного стану навколишнього середовища чи окремих його обєктів, але й створюють основу для інтелектуальної, емоційно-ціннісної і практичної діяльності особистості з моделювання можливих напрямів охорони довкілля.

Діяльнісна: про можливі форми, методи і засоби вирішення екологічних проблем, проведення спостережень та досліджень; про мотиви і стимули активізації конкретної природоохоронної діяльності особистості в довкіллі.

Комунікативна: про основні правила поведінки та способи спілкування як в одновіковому, так і різновіковому учнівському колективі; про способи, напрями та підходи до спільного вирішення навчально-практичних завдань з вивчення та охорони природи, подолання непорозумінь, конфліктних ситуацій, вироблення і слідування власній чи колективній думці, позиції, рішенню.

Розвязання цих завдань можливе безпосередньо на уроках природознавства, інших уроках та в позаурочний час. Тому вчитель має чітко визначати місце, призначення та перспективу кожного уроку, його звязок з іншими заняттями. Організовуючи процес вивчення навколишнього середовища - світу природи і людини, педагог має дібрати методи і форми, які стимулюватимуть навчальну діяльність, робитимуть її творчою, бажаною і цікавою для кожної дитини.

Інструментом для залучення учнів до пізнавальне діяльності є завдання-запитання, вправи, проекти, ігри, вікторини, творчі завдання, загадки екологічного змісту. Значну роль в екологічній освіті молодших школярів відіграють і позакласні заняття: екскурсії, турпоходи, КВК, свята на екологічну тематику.

Процес пізнання природи і її законів нелегкий. Він здійснюється поступово, шляхом спостережень відкриттів. Головна роль у цьому процесі належить учителеві. На уроках і в позаурочний час він формує в учні уміння приймати екологічно правильні рішення, виховувати почуття любові й бережного ставлення до природи, вчить застосовувати набуті знання в повсякденному житті [5].

Екологічна освіта - порівняно нова галузь педагогічної теорії і практики. Вона має забезпечувати реалізацію принципових загально-дидактичних положень, таких як системність і систематичність, наступність і неперервність, гуманізація і науковість тощо. Необхідність реалізації цих принципів посилює інтегрувальну функцію навчальних предметів початкової школи. На цьому етапі навчальної діяльності необхідно дати початкові уявлення та знання про природу і людину як основу екологічної культури та створити умови для аналізу природного довкілля [19].

Екологічна освіта у вузькому значенні - це отримання знань з допомогою тих спеціалізованих предметів і дисциплін, що містять у назвах термін «екологія» і скеровані на вивчення живих істот із середовищем їх існування [66].

Інші вчені, зокрема Г.П. Пустовіт розглядають екологічну освіту з боку філософської, психолого-педагогічної концепцій та визначають наступну сутність поняття «екологічна освіта».

Екологічна освіта - це неперервний процес засвоєння учнями знань, цінностей і понять, спрямований на осмислення і оцінку взаємозвязків між людьми, їх культурою та навколишнім середовищем, що забезпечує поступальний розвиток навичок прийняття екологічно доцільних рішень, а також засвоєння відповідних правил поведінки в навколишньому середовищі [59].

Завдання екологічної освіти містять:

- формування системи знань про природу. Тобто системна педагогічна діяльність, що направлена на накопичення осмислених дієвих знань про навколишнє середовище. Це завдання є ключовим на теоретичному рівні засвоєння екологічних знань;

розуміння взаємозвязків і взаємозалежностей, що існують у природі (школа дає можливість сформувати пізнавальний потенціал екологічних знань для подальшого вивчення, виховувати особистість, яка усвідомлює місце людини у довкіллі, через ознайомлення з рослинним і тваринним світом, розкриття взаємозвязків і взаємозалежностей у природі тощо);

формування позитивного ставлення до природи, норм поведінки у природі (це завдання є основою подальшого субєктивного усвідомлення учнем навколишнього середовища, як сукупності явищ і обєктів у їх єдності і взаємозалежності. Субєктивне ставлення особистості до природи у цьому контексті розглядається як серцевина її субєктивного світу, де реальні й обєктивні стосунки з природою обумовлюють сутність, кількісні і якісні показники її потреб і через процеси їх задоволення впливають на всю поведінку особистості);

- бажання зберігати і охороняти природу. Формування прагнень оберігати природне середовище, непримиримо ставитися до недбалого використання природи; накопичення знань та вмінь власними силами зберігати та охороняти природу.

Екологічне виховання передбачає розкриття сутності світу природи - середовища перебування людини, яка повинна бути зацікавлена у збереженні цілісності, чистоти, гармонії в природі. Це передбачає уміння осмислювати екологічні явища, робити висновки про стан природи, розумно взаємодіяти з нею. Естетична краса природи сприяє формуванню моральних почуттів обовязку і відповідальності за її збереження, спонукає до природоохоронної діяльності.

Екологічне виховання здійснюється на всіх етапах навчання у школі, на кожному з яких ставиться певна мета, завдання, добирається відповідна методика з огляду на вікові особливості школярів.

Перший етап (молодші школярі) - формуються перші уявлення про навколишній світ, про живу і неживу природу, про ставлення до природи, що виявляється в конкретній поведінці на емоційному рівні.

Другий (5-7 класи) і третій (8-9 класи) етапи передбачають накопичення знань про природні обєкти, закономірності розвитку та функціонування біологічних систем, аналіз і прогнозування нескладних екологічних ситуацій, закріплення нормативних правил поведінки в навколишньому середовищі. Поглиблюються і розширюються знання про явища і закони природи, розкриваються причини екологічної кризи та обґрунтовуються шляхи збереження природних комплексів.

Четвертий етап (10-12 класи) - завершується узагальнення здобутих екологічних знань, здійснюється моделювання простих кризових ситуацій. У навчальні програми запроваджуються інтегровані курси різних природничо-екологічних дисциплін.

В екологічному вихованні та освіті діють, зокрема, загальноприйняті методи виховання і методи екологічного виховання.

Розглянемо психолого-педагогічні методи екологічного виховання, запропоновані В.А. Ясвіним.

Метод екологічних асоціацій (від лат. зєднання) полягає в педагогічній актуалізації асоціативних звязків між різними психічними образами у контексті порушеної перед учнями проблеми. Цей метод часто використовують для встановлення певної аналогії між будь-якими проявами природних обєктів і відповідними соціальними проявами. Уявлення, що виникає при цьому, сприяє розвитку субєктивного ставлення учнів до феномена, що вивчається. Прикладами реалізації цього методу у процесі розвитку ставлення до природи можуть бути використані вчителем або керівником гуртка такі асоціативні образи, як «танці» бджіл, «шлюбний» сезон у тварин, екологічна «піраміда» тощо.

Метод художньої репрезентації природних обєктів (від франц. представництво) полягає в актуалізації художніх компонентів уявлення світу природи засобами мистецтва. Особливе значення в процесі розвитку ставлення до природи тут належить образотворчому мистецтву, музиці, літературним творам. Скажімо, ставлення учнів до луки, озера чи лісу буде формуватися значно ефективніше, коли поряд з науковою інформацією вчитель буде використовувати поезію, класичні літературні твори, музичні пєси, твори живопису, графіки, декоративно-ужиткового мистецтва.

Метод екологічної лабілізації (від лат. нестійкий) полягає в цілеспрямованій корекційній дії на певні взаємозвязки в образі світу особистості, внаслідок чого виникає психологічний дискомфорт, зумовлений розумінням неефективності усталених стратегій індивідуальної екологічної діяльності. Лабілізаційні прийоми можуть бути найрізноманітнішими. Один з таких прикладів наводить дослідник екологічної свідомості В.А. Ясвін. Зоолог Михайло Пупиньш, створюючи біотопні експозиції в природничому музеї, цілеспрямовано «додавав» до природного ландшафту кілька недопалків, залишки молочних пакетів тощо. В.А. Ясвін стежив за психологічними реакціями відвідувачів музею, які, милуючись чудовими панорамами, несподівано помічали ці «прикраси». Люди були налаштовані на милування, а сміття в експозиції блокувало цей процес: виникала внутрішня напруга. Саме в невеликому обємі панорами особливо гостро відчувалася неприродність, чужинність цих слідів індивідуальної людської діяльності, відвідувачі відчували дискомфорт, у них починалися лабілізаційні процеси.

Метод екологічної рефлексії (від лат. відображення) полягає в педагогічній актуалізації самоаналізу, осмисленні людиною своїх дій та вчинків щодо їх екологічної доцільності. Цей метод стимулює усвідомлення того, як поведінка людини може «виглядати» з погляду тих природних обєктів, яких вона стосується. Скажімо, якщо школяр забув своєчасно полити кімнатні квіти, його можна запитати: «Що вони могли б про тебе подумати?». Безумовно, з погляду рослин він «виглядає» безвідповідальною, жорстокою людиною.

Метод екологічної ідентифікації (від лат. ототожнювати) полягає в педагогічній актуалізації особистої причетності людини до того чи іншого природного обєкта, ситуацій, обставин, в яких він перебуває. Метод стимулює процес психологічного моделювання стану природних обєктів, сприяє кращому розумінню цього стану, що поглиблює уявлення школярів про даний обєкт. Крім того, такий механізм актуалізує відповідну поведінку стосовно обєкта.

Ілюстрацією використання цього методу може бути така педагогічна ситуація. Під час вивчення риб у зимовий період учням пропонується затиснути пальцями власний ніс і, не відкриваючи рота, протриматися, скільки можливо, потім відпустити один палець і відкрити доступ повітря в одну ніздрю. Свої відчуття в цій ситуації учні проектують на стан риб, які перебувають під льодом, коли їм не вистачає кисню. Звільнення однієї ніздрі для дихання супроводжується значним полегшенням, моделюючи стан риб після того, коли будуть пробиті лунки в товщі льоду.

Метод екологічної емпатії (від грец. співпереживання) має на меті педагогічну актуалізацію співпереживання людини за стан природного обєкта, а також співчуття йому. Це стимулює проекцію особистих станів на природні обєкти через ототожнення з ними (співпереживання), а також переживання особистих емоцій та почуттів з приводу стану природних обєктів (співчуття). Таким чином, формується субєктивізація природних обєктів.

Метод екологічної емпатії передбачає використання запитань, що актуалізують прояви емпатії до живих істот, на кшталт «Що він тепер відчуває?», «Який він має настрій?».

Метод екологічної турботи полягає в педагогічній актуалізації екологічної активності особистості, спрямованої на надання допомоги і сприяння благу природних обєктів. Метод стимулює прояви співучасті, підтримки, опіки, тобто діяльної участі в життєвих ситуаціях природних обєктів. При цьому турбота про світ природи спонукає школярів до підвищення своєї екологічної компетентності - до оволодіння необхідними знаннями, уміннями і навичками. Адже для того, щоб надати кваліфіковану допомогу будь-якому природному обєкту, слід знати і вміти, що і як потрібно зробити.

Метод ритуалізації екологічної діяльності полягає в педагогічній організації традицій і ритуалів, повязаних з діяльністю, спрямованою на світ природи. Потужний потенціал щодо реалізації цього методу акумульовано у традиціях українського народу (розчищення джерел і криниць, екологічні толоки, приваблювання і охорона птахів, Різдвяні та Новорічні свята з традиційним Дідухом замість ялинки). Цей метод дає можливість мотивувати і структурувати діяльність учнів через організацію екологічних клубів, рухів тощо. Важливою умовою реалізації цього методу є наявність відповідної символіки, ієрархії, статуту.

Метод екологічних експектацій (від англ. очікування) полягає в педагогічній актуалізації емоційно насичених очікувань майбутніх контактів особистості зі світом природи.

Наприклад, перед екскурсією до лісу педагог налаштовує учнів на те, що вони «йдуть у гості до лісу». Адже, коли збираються в гості, відповідно одягаються, не смітять тощо.

Найефективніше реалізація цих методів відбувається в умовах еколого-психологічного тренінгу, спрямованого на корекцію екологічної свідомості його учасників.

Бесіда, гра, метод прикладу, інтервю, анкетування, педагогічного спостереження є одночасно методами навчання і методами виховання, бо навчання одночасно й виховує.

Розглянемо загальноприйняті методи виховання:

Метод бесіди:

oобґрунтування вчителем теми як життєво важливої, а не надуманої;

oформулювання запитань, які б спонукали до розмови;

oспрямування розмови у правильному напрямку;

oзалучення учнів до оцінки подій, вчинків, явищ суспільного життя і на цій основі формування у них ставлення до навколишньої дійсності, до своїх громадських і моральних обовязків;

oпідсумки бесіди, формування на їх основі раціонального вирішення проблеми, яка обговорюється, прийняття конкретної програми дій для закріплення прийнятої в результаті бесіди норми.

Метод прикладу: врахування специфіки наслідування прикладу різними віковими групами; етапність наслідування; джерела для наслідування; використання негативного прикладу у вихованні.

Виховні функції прикладу різні: він може служити педагогу для конкретизації того чи іншого теоретичного положення; на прикладі можна довести істинність певної моральної норми; приклад є переконливим аргументом. Особливість виховного впливу прикладу полягає в тому, що він діє своєю наочністю і конкретністю.

Метод інтервю передбачає постановку уточнюючих запитань, які мають місце під час звичайної бесіди. Слід враховувати, що є такі типи респондентів: несміливий, боязкий, базіка, жартівник, сперечальник, самовпевнений.

Метод анкетування. Використовується для одержання інформації про типовість тих чи інших явищ навчально-виховного процесу. Анкети можуть бути: відкриті, закриті, напіввідкриті, полярні.

Метод педагогічного спостереження - спеціально організоване сприймання педагогічного процесу в природних умовах. Спостереження є пряме і опосередковане, відкрите і закрите, самоспостереження. При організації спостереження важливо мати його план, визначити його термін, фіксувати результати.

Метод гри. Екологічні ігри та завдання дають дитині змогу відчути себе частиною природи, реагувати на проблеми, викликають бажання допомогти природі, захистити її від небезпеки. Сюжетні ігри з екологічним змістом допомагають дітям ознайомитися з діяльністю людей, які досліджують стан природи та охороняють її.

Таким чином, для виховання справжньої людини, яка, крім всіх інших якостей, мала б сформований екологічний світогляд, необхідно шукати творчі шляхи, залучаючи мистецтво, туризм, відроджуючи традиції, створюючи дискусійні клуби тощо.

В останні роки екологічне виховання та екологічна освіта стали предметом уважного дослідження видатних представників педагогічної науки. Мабуть, найвагоміший вклад у становлення та формування екологічного напряму в педагогіці вніс А.Н. Захлєбний. Йому належить думка про існування таких основоположних принципів екологічної освіти та виховання [28]:

) взаємозвязок глобального, національного та краєзнавчого підходів;

) принцип співпраці;

) принцип прогностичності;

) принцип міждисциплінарності;

) принцип єдності теорії і практики;

) принцип безперервності;

) єдності інтелектуального й емоційного сприймання навколишньої дійсності у практичній діяльності по її збереженню, догляду за нею і поліпшенню її якісного та кількісного складу.

Дещо по-іншому підходять до розвязання цієї проблеми С.М. Глазачев і С.Е. Петров. Для них характерне ототожнення термінів «природоохоронне виховання» і «екологічне виховання», що спрямовує процес екологічного виховання переважно на охорону природного середовища існування людини. До того ж до принципів екологічного виховання вони відносять [47]:

oпринцип компліментарності екологічного виховання до всіх інших напрямів виховної роботи з людьми;

oпринцип використання навчальної (виховної) функції природи, яка змінюється і охороняється;

oпринцип сполучення розгляду проблем охорони природи у світовому масштабі і певній місцевості.

Взагалі ж слід зазначити, що принципи організації екологічного виховання були колективно визначені представниками країн-учасників Ради Взаємодопомоги [19]:

в процесі екологічного виховання слід враховувати взаємозвязок глобального, національного та краєзнавчого підходів до розкриття екологічних проблем сучасності;

екологічна освіта та виховання розглядаються як складова частина цілісного процесу виховання;

забезпечення єдності інтелектуального й емоційного сприймання навколишньої дійсності та практичної діяльності по її поліпшенню та захисту від різних впливів на неї;

збереження принципів систематичності, безперервності, міждисциплінарності у змісті й організації екологічної освіти і виховання.

Ці принципи лежали в основі всієї організації природоохоронної освіти та екологічного виховання в недалекому минулому. Можна стверджувати, що вони належать до значних методичних надбань педагогічної науки і практики, і мали значний вплив на процес організації навчально-виховної роботи в школі. Немає, мабуть, потреби обґрунтовувати їх практичну цінність і в наші дні. Водночас хотілося б звернути увагу на важливість принципу, який відсутній серед перелічених вище. Його ми називаємо принципом «Я». Наведемо коротку характеристику цього принципу. При цьому зазначимо, що проблема «Я» посідає чільне місце у педагогіці та психології. В зарубіжних психолого-педагогічних дослідженнях їй присвячена значна кількість наукових праць (Р. Ассаджолі, З. Фрейд, У. Джемс, І. Кон та ін.). Із українських психологів відомі своїми дослідженнями цієї проблеми Г.С. Костюк, І.Д. Бех та інші. Особливо слід відзначити працю Р. Бернса «Розвиток Я-концепції і виховання».

Провідним цієї праці є твердження, що самооцінка дитини, її ставлення до самої себе та сприймання себе значною мірою впливають на її дії та вчинки, що «успіхи в школі, на роботі і в житті не менш залежать від уявлень людини про свої здібності, ніж від самих цих здібностей. Коли учень заявляє: «Я з цим ніколи не справлюся», це більше говорить про нього самого, ніж про предмет, про який він веде мову». Видатний педагог-психолог Р. Бернс стверджує, що «Я-концепція» являє собою сукупність усіх уявлень індивіда про себе в єдності з їх оцінкою. Змістом цього ж терміну можна вважати знання й уявлення індивіда про самого себе, своє місце у певній системі відносин, пор свої можливості та здатності впливати на свою власну долю і на долю свого оточення. «Концепція Я» - це «образ Я», відображення «Я» у самосвідомості.

Результат екологічного виховання - сформована екологічна культура людини, що характеризується різнобічними глибокими знаннями про навколишнє середовище (природне і соціальне); наявністю світоглядних ціннісних орієнтацій щодо природи; екологічним стилем мислення і відповідальним ставленням до природи та свого здоровя; набуттям умінь і досвіду вирішення екологічних проблем (насамперед на місцевому та локальному рівнях); безпосередньою участю у природоохоронній роботі; передбаченням можливих негативних віддалених наслідків природо-перетворювальної діяльності людини.

.2 Формування екологічної культури школярів: психолого-педагогічний аспект

Розгляд проблеми оптимізації взаємозвязків і взаємозалежностей у системі «людини - суспільство - навколишнє середовище» має важливий і незаперечно актуальний сьогодні психолого-педагогічний аспект. Оскільки аналіз практики невпинно зростаючого антропогенного впливу на довкілля підтверджує положення про те, що між змінами у стані навколишнього середовища існує тісний взаємозвязок, тому проблему управління природним середовищем можна сьогодні розглядати як проблему управління біологічною еволюцією людини [5], а отже і як проблему управління процесом формування нового і високо екологізованого світогляду людини та суспільства в цілому.

Перебудова свідомості людини, ставлення до навколишнього середовища в цілому є, на думку представника інвайроменталогії доктора Д.Спок (США), важливою умовою збереження самої людини як біологічного виду. Подальша деградація середовища життя, підкреслює він, призведе до того, що біосфера запропонує свій шлях розвитку, але вже без людини [12]. Ці думки знайшли своє відображення у концепції інвайроментології і набули поширення у всіх розвинутих країнах Заходу, але найбільше прихильників ці ідеї мають сьогодні у Великій Британії, Франції, Німеччині, Канаді та США. Спеціалісти цих країн, що працюють над розвязанням проблем освіти в галузі навколишнього середовища, відзначають, що основні положення концепції інвайроментології найбільш точно відображають сучасні екологічні реалії і за своєю сутністю є найбільш вдалим варіантом їх втілення у навчальному змісті з врахуванням вікових особливостей школярів. Тобто йдеться про спільність підходів у визначенні найбільш важливих напрямів підготовки підростаючого покоління до екологічно доцільної діяльності в довкіллі, серед яких пріоритетними є створення умов для ефективного усвідомлення учнями значущості знань про проблеми навколишнього середовища та можливі шляхи їх розвязання, формування ціннісних орієнтацій і відповідно їм стійких переконань та мотивів екологічного змісту, умінь та навичок з охорони природи [75].

За такого підходу ефективне вирішення комплексу психолого-педагогічних проблем формування екологічно вихованої особистості у навчально-виховному процесі, за нашим припущенням, має, насамперед, базуватись на поєднанні ідей «коеволюції» й «інвайроментальної парадигми» про незаперечний взаємозвязок і взаємозалежність людини і навколишнього середовища. Такий підхід дозволив нам визначити сутність основних положень за умови врахування яких зміст навчальних програм буде відповідати меті і завданням екологічної освіти і виховання учнів. Цими положеннями є:

повна відмова від ієрархічної картини світу. Сутність цього положення полягає у поетапному формуванні в свідомості учнів психологічних установок про відсутність у людини переваг на існування перед будь-якими іншими живими істотами (незалежно від того, що людина має розум, культурні чи технічні здобутки), однак саме останнє зобовязує її свідомо діяти в довкіллі на принципах моралі;

необхідність гармонійного розвитку людини і навколишнього середовища. Сутність цього положення полягає у формуванні в свідомості особистості стійких психологічних установок на необхідність рівноправного, партнерського існування людини і навколишнього середовища, визнання себе не власником природи чи окремих її обєктів, а одним з членів природної спільноти;

орієнтування на екологічну доцільність будь-якої діяльності в довкіллі, відсутність протиставлення людини природі. Це положення має сприяти: усвідомленню учнями виключної самоцінності природи і навіть окремих її обєктів, з правом на існування рівним людському; заміні психологічних стереотипів «корисні» і «шкідливі» біологічні організми на сприйняття їх як повноцінних субєктів і партнерів взаємодії з нею;

поширення етичних норм на взаємодію з природою. Це положення сприяє усвідомленню, засвоєнню та дотриманню моральних норм і етичних правил як у спілкуванні між людьми, так і у взаємодії з природою;

максимальне врахування запитів і потреб людини і будь-яких біологічних обєктів на життєвий простір. Сутність цього положення полягає у зміні стереотипів мислення і відповідно дій у довкіллі з непродуманого «впливу на природу» на екологічно-доцільну «взаємодію»;

пріоритетності дій. Це положення сприяє усвідомленню учнями правила екологічного пріоритету діяльності: доцільною є та діяльність, яка не порушує екологічної рівноваги в природі, зберігає баланс прагматичної і непрагматичної взаємодії людини з природою;

визнання незаперечності спільного шляху подальшого розвитку людської цивілізації та природи. Сутність цього положення забезпечує розуміння цілісності і взаємозалежності соціального і природного середовища і того, що їх розвиток може здійснюватися лише у процесі коеволюції.

Однак аналіз педагогічної практики, розробка та впровадження у навчально-виховний процес навчального закладу форм і методів, які сприяють ефективному засвоєнню особистістю сутності означених вище положень, привело нас до необхідності визначення та обґрунтування основних психологічних рівнів пізнання учнями навколишнього середовища. У процесі дослідно-експериментальної роботи нами виділено чотири таких рівні. Перший - це усвідомлення навколишнього середовища на основі сенсорного сприйняття реалій дійсності, оцінки форм, структури, кольору, окремих елементів цілого тощо. Для цього рівня характерним є наявність двох пізнавальних психічних процесів - відчуття і сприймання. Пізнання предметів і явищ обєктивної дійсності і психічного життя людини, на думку С.Д.Максименка, забезпечується всіма пізнавальними процесами у їх єдності. Пізнання світу, хоча би яким складним воно не було, своїм підґрунтям має чуттєве пізнання. Відчуття, продовжує він далі, це найпростіший психічний процес, первинна форма орієнтації живого організму в навколишньому середовищі саме з відчуття починається пізнавальна діяльність людини. А контактуючи з навколишнім світом, людина отримує інформацію не лише про певні властивості та якості, притаманні обєктам і явищам, але й відомості про самі обєкти як цілісні утвори. Таке цілісне їх відображення в мозку людини, завершує свою думку С.Д.Максименко, характеризує другу ланку єдиного процесу чуттєвого пізнання - сприймання [47].

Другий рівень пізнання полягає в усвідомленні особистістю свого місця і ролі у навколишньому середовищі як в єдиній цілісній системі. Третій рівень - це формування стурбованості за стан довкілля, як одного з найважливіших моральних та етичних характеристик особистості. У поняття стурбованості нами включаються ідеї про правила поведінки учнів у навколишньому середовищі, їх ставлення до природи і один до одного. Стурбованість, зазначає В.В.Червонецький, як моральна категорія повязана з критичною оцінкою екологічної ситуації, ступінь усунення наслідків якої не задовольняє особистість і викликає потребу в активній діяльності, метою якої є особисте бажання змінити стан справ на краще [12]. Тоді четвертий рівень - це усвідомлення особистістю того, що навколишнє середовище безпосередньо впливає на її поведінку та на ступінь активності і широту адекватної дії, спрямованої на збереження природи.

сприйняття навколишнього середовища обумовлено психологічним станом особистості та характером її діяльності в довкіллі. Характер сприйняття учнями однакових природних обєктів чи явищ природи завжди буде адекватною їхньому психологічному стану, розвитку інтелекту, сформованим моральним і етичним нормам поведінки та діяльності в довкіллі. Вони є провідними факторами у характері й інтенсивності взаємодії особистості з навколишнім середовищем та відповідно у ефективності її результатів;

навколишнє середовище одночасно впливає на всі органи відчуття. Інформація про навколишнє середовище та його тимчасовий стан, що надходить від усіх органів відчуття одночасно, не може акумулюватись за простими правилами накопичення, оскільки одночасно відбувається осмислення всіх зорових образів, звуків та запахів, працює уява, і така інформація уже є надмодальною;

навколишнє середовище сприймається учнями без певних чітких просторових меж і чітко фіксованих часових інтервалів. Визначення меж, умовних кордонів і чітко фіксованих часових інтервалів існування (біоценозу, популяції чи стації) або ж будь-якого природного явища у межах навколишнього середовища (якщо вони перевищують відповідно у відстані 500 - 1500 метрів, а у часі від 1,5-12 години і більше) здійснюється самими учнями в залежності від завдання і характеру їхньої діяльності (не менш важливим є врахування психологічного стану учнів та психологічних установок зовнішнього та внутрішнього характеру). Хибність чи певна неточність визначення цих параметрів пояснюється тим, що вони існують лише в субєктивному усвідомленні особистістю дійсності, оскільки досконала у повному обсязі перевірка їх учнями практично неможлива. Екологічні параметри обєктів чи явищ природи мають досить значну кількість показників (від 10-30 до 200), крім цього, вони постійно змінюються як у просторі, так і в часі;

сприйняття навколишнього середовища як цілісності. Це положення є найважливішим, оскільки сприяє усвідомленню учнями функціональної структури навколишнього середовища, яка за своїми законами впорядковує розмаїття явищ чи обєктів, котрі є її складовими, а також забезпечує організуюче та детермінуюче сприйняття окремих елементів навколишнього середовища, як цілісності [60];

усвідомлення учнями елементів навколишнього середовища в соціальному аспекті. Це положення сприяє усвідомленню учнями соціального досвіду взаємодії суспільства чи окремих його членів з обєктами навколишнього середовища, яке в продовж подальшого життя переважно є визначальним у сприйнятті та усвідомленні особистістю навколишнього середовища. Провідним фактором тут є наявність досвіду чи вивчення історії своєї громади і навіть окремо взятої родини.

Отже, з всієї сукупності перерахованих положень субєктивного ставлення учнів до природи особливого значення набувають саме ті, котрі, на думку І.Д.Беха, безпосередньо повязані з задоволенням певних конкретних потреб особистості і відповідно на певному етапі онтогенезу є для неї значущими [10]. Тим самим ми можемо зробити висновок, що формування субєктивного ставлення особистості до природи є основою подальшого субєктивного усвідомлення нею навколишнього середовища, як сукупності явищ і обєктів у їх єдності і взаємозалежності. Субєктивне ставлення особистості до природи у цьому контексті ми розглядаємо як серцевину її субєктивного світу, де реальні й обєктивні стосунки з природою обумовлюють сутність, кількісні і якісні показники її потреб і через процеси їх задоволення впливають на всю поведінку особистості [10].

Враховуючи останнє, нами визначено та охарактеризовано етапи формування субєктивного ставлення особистості до природи, а саме: перший - накопичення елементарного досвіду та знань взаємодії з навколишнім світом, усвідомлення місця свого «Я» в ньому; другий - визначення сукупності і характеру власних потреб; третій - визначення обєктів або явищ природного чи соціально-природного характеру, які за переконанням особистості мають задовольнити її потреби; четвертий - визначення обєктивних звязків між обєктами природи і потребами особистості та можливих шляхів їх задоволення; пятий - аналіз результатів власної діяльності в навколишньому середовищі та визначення подальшої перспективи взаємодії з його обєктами.

Відтак, сутність поняття «субєктивне ставлення особистості до навколишнього середовища», стосовно проблеми нашого дослідження, окреслює сукупність процесів і дій, спрямованих на усвідомлення нею змісту і характеру взаємозвязків своїх власних потреб з обєктами та явищами довкілля, які у процесі психолого-педагогічного впливу є визначальними у формуванні норм екологічно доцільної поведінки і діяльності особистості в навколишньому середовищі. Як результат, це має забезпечити усвідомлення особистістю того, що її «субєктивний життєвий простір» не повинен виходити за межі «обєктивного життєвого простору», тим самим будь-яка діяльність у довкіллі має підпорядковуватись нормам моралі і екологічної етики. Цей висновок підтверджується думкою О.М.Леонтьєва про те, що «істинна, а не формальна характеристика психічного розвитку дитини не може бути відділеною від розвитку його реального ставлення до світу, а отже від змісту його відношення і потреб» [47].

Схожої думки дотримується В.В.Червонецький, який висловлює припущення про те, що оскільки ставлення до природи матеріалізується в активних формах вияву особистості, правомірно постає питання про її відповідальність за їх наслідки [60]. Тим самим інтеріоризація здобутих учнями знань з проблем навколишнього середовища і трансформації їх в особисті переконання є одним з провідних чинників формування субєктивного ставлення особистості до навколишнього середовища і як основи формування її екологічної вихованості.

Тоді необхідним є визначення й характеристика основних параметрів субєктивного ставлення особистості до навколишнього середовища, які розподілено нами на дві групи. Перша група - це кількісно-змістові параметри:

. Змістовно-просторовий - у змісті яких обєктів і характері явищ природи реалізується сутність і широта потреб особистості.

Сутність цього параметру полягає в тому, що він дозволяє визначити зміст і широту субєктивного ставлення особистості до окремих обєктів і явищ (незначна широта субєктивного ставлення) або ж природи в цілому (значний рівень широти).

. Змістовно-динамічний - наскільки інтенсивно особистість повязує сутність своїх потреб з обєктами і явищами природи та наскільки вони є значущими для неї.

Цей параметр нами застосовувався для визначення ступеня інтенсивності субєктивного ставлення особистості до природи. Просте споглядання учнем краси природних обєктів (низький ступінь інтенсивності), їх досконале вивчення (середній ступінь інтенсивності) і досконале вивчення, особиста участь в їх охороні, як особливо значущих для особистості обєктів (високий ступінь інтенсивності). Активне світосприйняття, на якому акцентує увагу І.Д.Бех, має набувати у самосвідомості вихованця особистісного смислу, інакше воно втрачає моральну цінність. Тому завдання вихователя, продовжує він далі, сформувати людину зі стійким прагненням до діяльності і діяльності свідомої, творчої, а не пасивного спостерігача [75].

. Змістовно-рівневий - у змісті якої діяльності і впродовж якого часового інтервалу та на якому рівні проявляється субєктивне ставлення особистості до природи.

Сутність цього параметру полягала у визначенні ступеня ефективності змісту індивідуальної навчально-виховної діяльності учнів та оптимального часу, затраченого на її виконання. Він перебуває у прямій залежності від рівнів (низький, середній та високий) прояву субєктивного ставлення особистості до природи. Людина, стверджує Ю.К. Бабанський, як продукт соціального середовища змінюється в залежності від змін соціальних умов життя. У цьому плані особистість людини відображає також історичні особливості соціальних умов її життя... За умови корінних змін соціальних умов змінюється і весь духовний світ людини [47].

. Аналітико-процесуальний - у якому обсязі особистість усвідомлює власну діяльність у навколишньому середовищі та аналізує ефективність цієї діяльності з задоволення власних потреб.

Цей параметр дозволив нам у процесі експериментального дослідження визначити індивідуальний рівень можливої діяльності учнів різних вікових груп у природі. А саме: низький - природа та її обєкти учня не цікавлять, участі в її охороні він не бере; середній - бере участь у роботі гуртка природоохоронного профілю, але активності в роботі з охорони довкілля не виявляє; високий - бере активну участь у роботі різних природоохоронних гуртків та масових заходах, проявляє високу активність у цій діяльності; обсяги можливої діяльності учнів різних вікових груп в природі, а саме: незначний - проблемами охорони природи не опікується, хоча добросовісно доглядає за власними домашніми тваринами; середній - бере активну участь в охороні природи, але тільки під опікою педагога чи товаришів; значний - самостійно здійснює природоохоронну діяльність та залучає до неї своїх ровесників і батьків. Здобуті експериментальні дані в свою чергу підтвердили тенденцію прямої залежності обсягів екологічно доцільної діяльності особистості в довкіллі і ступеня сформованості аналітико-процесуального аспекту субєктивного ставлення особистості до навколишнього середовища. Розвиток у школярів критичного ставлення до результатів власної діяльності в природі, зауважує В.В. Червонецький, сприяє формуванню в їх свідомості навичок здійснення постійного аналізу власної поведінки у довкіллі, що значно посилює їх особисте відчуття відповідальності за стан довкілля [10].

Аналіз експериментальних даних дозволяє зробити висновки, що формування у школярів психологічних установок щодо власної причетності і відповідальності за стан довкілля, саме на місцевому і регіональному рівнях, завжди викликає значні емоційні переживання, тому ефективність формування таких почуттів і, як результат - мотиваційна спрямованість їхньої природоохоронної діяльності надзвичайно висока. Відповідальна людина, зазначає А.Трант (США), завжди контролює свої дії в навколишньому середовищі, тим самим забезпечує збереження екологічних умов не лише свого власного існування чи тварин та рослин, що її оточують, але й опікується охороною природних ландшафтів як цілісного угруповання [75].

. Стійкості - наскільки стійке субєктивне ставлення особистості до навколишнього середовища.

Цьому параметру ми відводимо особливо важливе значення, оскільки саме він дає змогу охарактеризувати субєктивне ставлення особистості до природи не в якийсь конкретний момент, а у цілому, як уже стабільно сформовану і функціонуючу в її свідомості та діяльності якість. Саме ця ознака є однією з складових кінцевої мети екологічної освіти і виховання учнів у сучасної школи - формування стійких екологічних знань, цінностей, переконань та практичних умінь, які в свою чергу є основними елементами екологічної вихованості особистості. Відтак, стверджує І.Д.Бех, у свідомості дитини формується стійке уявлення, що певні моральні вимоги - це спосіб розвязання тих чи інших її практичних завдань [12].

Таким чином, ми можемо зробити висновок, що параметри широти, інтенсивності, усвідомленості, стійкості, значущості та аналізу ступеня субєктивного ставлення особистості до природи є базовими параметрами, оскільки саме ці параметри задають певним чином кількісні характеристики «субєктивного життєвого простору» особистості. І чим більший цей «субєктивний життєвий простір», роблять висновок російські психологи С.Д.Дерябо і В.А.Ясвін, тим значніша роль належить йому в житті людини зокрема і суспільства в цілому [47].

Отже, широта, інтенсивність, усвідомленість, стійкість, значущість розкриває кількісні характеристики субєктивного ставлення особистості до природи у їх взаємозвязку і логічній цілісності.

1.3 Система екологічного виховання у сучасній початковій школі

В екологічному вихованні особливого значення набувають предмети природничо-географічного циклу. Біологія і географія розкривають дітям світ рослин, тварин, середовище, що їх оточує. Фізика і хімія дають комплекс політехнічних знань, наукові засади і принципи сучасного виробництва. Історія, правознавство показують неприпустимість варварського ставлення до природи. Предмети естетичного циклу розкривають естетичну сутність природи, її неповторну красу, вплив на людину. Важливу роль у формуванні екологічної свідомості відіграє залучення учнів до природоохоронної діяльності: шкільні лісництва, садівництво, робота в мисливських господарствах та ін.; робота санітарних загонів захисту довкілля, які виявляють ступінь забруднення повітря, води, зон відпочинку; загонів для боротьби з браконьєрами (діють при лісництвах і рибгоспах); групи швидкої допомоги звірам і птахам у зимовий період; кутки природи в школах, будинках школярів. З природоохоронною роботою повязана туристично-краєзнавча робота з дітьми, спрямована на прищеплення їм навичок правильної поведінки в місцях відпочинку, в лісах і на річках та ін.

На сьогоднішній день екологічне виховання у початкових класах не обмежується формуванням у дітей уявлень про природу та її компоненти. Зміст екологічного виховання складає «система взаємоповязаних понять, засвоєння учнями кожного з яких потребує спеціальної методичної підготовки вчителя» [1]. Уроки природознавства, читання, рідної мови і т. ін. покликані виховувати у школярів екологічну культуру та формувати навички природоохоронної діяльності. Особлива увага приділяється вихованню в учнів відповідальності за збереження навколишнього середовища як важливого фактора існування людини.

Перед сучасною початковою школою гостро стоїть питання про таку організацію навчально-виховного процесу, який був би більш особистісно-орієнтованим на екологічну підготовку школярів, їхній цілісний і гармонійний розвиток та особисте зростання.

Водночас практика свідчить, що вчитель не завжди використовує можливості навчальних занять для екологічного виховання, формування екологічної культури учнів, їхньої самостійності, ініціативи у природоохоронній діяльності.

Значно кращі успіхи у навчанні досягаються там, де процес навчання і виховання у процесі учбової діяльності будується на основі проблемно-пошукової діяльності молодших школярів. Серцевиною проблемного уроку є «взаємодія вчителя і учнів, коли між ними розвиваються діалогічні взаємостосунки під час вирішення екологічних проблем. При цьому є важливим не тільки вміння вчителя створювати проблемну ситуацію, а й здатність організувати обговорення і розвязання її разом з учнями» [79]. Основний зміст технології проблемного навчання має становити методика застосування проблемних ситуацій екологічної спрямованості на різних етапах уроку.

Уроки природознавства, читання, образотворчого мистецтва у початковій школі - це ідеальний матеріал для створення проблемних ситуацій екологічного спрямування. Саме на цих уроках у дітей виникає дуже багато питань: «Чому?», «Як?», «Звідки?». Вчитель разом з дітьми може розвязувати проблемні ситуації всіма можливими шляхами:

через проблемне викладання знань учителем;

через організацію частково-пошукової діяльності;

через організацію дослідницької діяльності шляхом спостереження екологічних проблем у природі, запропонованих учителем чи виявлених за результатами самостійного дослідження [4]. Важливе значення в екологічному вихованні учнів початкових класів має наочний матеріал, який допомагає заохочувати дітей до праці та викликає позитивні емоції. Адже зацікавленість, впевненість у своїх силах, задоволення - усе це могутній стимул до праці [5]. Без інтересу, подиву, радості неможливе успішне навчання в початкових класах. Тому вчителям початкових класів, щоб зацікавити дітей, доводиться до кожної теми добирати додатковий матеріал, який не завжди легко відшукати.

Реалізація в навчальній роботі засад екологічного виховання учнів робить уроки більш цікавими, змістовними. А «участь учнів в екологічному русі забезпечує більш високу їхню пізнавальну активність і глибоку ґрунтовність набутих знань» [30]. Через екологічну роботу програмовий матеріал з основ наук органічно повязується на уроках з місцевим життям, духовними набутками рідної сторони.

За змістом екологічної роботи учні виконують завдання державних, наукових, громадських організацій, державних, народних і шкільних музеїв; здійснюють громадсько-корисну роботу з охорони природи у своїй місцевості, вивчають і пропагують природоохоронні традиції свого народу. Зокрема, цікавим видом дослідницької роботи молодших школярів «на замовлення» може бути вивчення ними малих річок і водойм свого краю, ярів та балок, котрі ускладнюють сільськогосподарське виробництво [5]. Учні можуть вивчити стан забруднення водних ресурсів краю, склад риб і тварин, птахів у місцевих водоймах; вести щоденні спостереження за погодою; досліджувати водні джерела та спостерігати за їх станом.

Досвід засвідчує, що досить результативно зарекомендували себе в навчально-виховній роботі такі методи, як повідомлення вчителем екологічного матеріалу, інформування й доповіді учнів, самостійна робота школярів з літературою природоохоронного спрямування та іншими місцевими матеріалами на уроці, використання схем, діаграм таблиць, карт, фотодокументів, різного ілюстративного матеріалу, щоденників свідків подій [66]. Основними ж формами природоохоронної роботи в структурі шкільного життя учнів можуть бути громадсько-корисна робота; шкільні екскурсії, туристичні походи, краєзнавчі експедиції; оформлення екологічних виставок на основі зібраних матеріалів, створення куточків і музеїв охорони природи у школах [59].

Популяризації знань і відомостей про рідний край слугує влаштування у кожній школі різноманітних виставок. Можна широко показати результативність екологічно спрямованої пошуково-дослідницької та пізнавальної активності учнів на терені рідного краю через карти походів, гербарії, колекції мінералів, щоденники, записи (протоколи) бесід з людьми, сценарії народних свят, обрядів, експонати до природоохоронних експозицій і т. ін. Такі виставки мають дуже високий пізнавальний, навчальний, виховний потенціал і для учнів, і для вчителів, а разом з тим збагачують методичний арсенал педагогів щодо ефективного природничого навчання й екологічного виховання [12].

Заслуговує на підтримку практика підготовки, за ініціативою місцевих освітянських управлінських структур, насичених природоохоронним матеріалом посібників з природознавства та інших навчальних дисциплін. Перш ніж разом з учнями приступити до екологічної роботи, вчителі уважно аналізують програму, зіставляють її зміст із підручником. Це допомагає виділити основні завдання вивчення предмета за класами (здійснювати наступність і перспективність у формуванні основних понять курсу: контролювати знання й уміння школярів, добирати додатковий матеріал, використовувати міжпредметні звязки) [50].

Як показує практика, «використання екологічного принципу при вивченні навчальних дисциплін забезпечує тісний звязок шкільного навчання з життям, дає можливість краще зрозуміти явища природи, їх взаємозвязки, залучає дітей до активної участі в охороні природи» [1].

Використання наочності на уроках у процесі ознайомлення молодших школярів з основами природоохоронної діяльності відіграє переважно допоміжну роль, однак у деяких випадках певний навчальний матеріал (наприклад, явища, предмети такий характер, що без унаочнення правильне уявлення про новий обєкт взагалі неможливе) [57]. Тому вчителі збирають й упорядковують додатковий матеріал для уроків. Це тематичні папки: «Польові роботи», «Рідкісні звірі й птахи України», «Тварини лісів нашої місцевості», «Лікарські рослини нашого краю». Розробляють також для опитування і спостереження памятки, картки з усіх тем курсу.

Вивчаючи тему «Форми поверхні Землі: рівнини, яри, гори», передові педагоги проводять екскурсії в природу. Для цього вибирають місце, яке найкраще показує специфіку поверхні. При вивченні розділу «Використання і охорона природи людиною» ознайомлюють дітей із заказниками, заповідниками області [7].

Природа - джерело здоровя і радості, неоціненне багатство. Вчити бачити красу рідно природи, виховувати бережливе ставлення де неї потрібно починати з раннього дитинства, і цьому сприяють екскурсії [3]. На екскурсіях поряд з навчальною і розвивальною метою передбачається посильна суспільно-корисна праця дітей. Наприклад: огородження мурашників, підгодовування птахів, виготовлення гербаріїв тощо.

Результати цілеспрямованих досліджень свідчать про те, що екологічне виховання у процесі навчальної діяльності в початковій школі проводиться епізодично, без детально розробленої методики. Проте слід враховувати, що успішність процесу екологічного виховання засобами навчальної діяльності визначається сукупністю взаємоповязаних дидактичних умов, що забезпечують ефективне використання екологічно спрямованого матеріалу у початкових класах, а саме:

? у процесі добору екологічно спрямованого матеріалу необхідно дотримуватись критеріїв: науковості, доступності, поліфункціональності, емоційної насиченості та особистісної значущості для учнів початкових класів;

? використання природоохоронних відомостей має здійснюватися систематично та цілеспрямовано;

? під час розробки методики використання екологічно спрямованого матеріалу у навчальній діяльності необхідно враховувати пізнавальні особливості молодших школярів, специфіку навчальних предметів й опиратися на пізнавальну активність учнів [2].

Вихідною умовою, що забезпечує ефективне використання екологічно спрямованого матеріалу на уроках у початкових класах, є добір його змісту за сукупністю названих критеріїв. Згідно з ними, цей матеріал, який учитель планує використати на уроці, має бути науково достовірним, перевіреним за кількома джерелами; доступним для розуміння його молодшими школярами, не переобтяженим зайвою, занадто детальною інформацією; співвідноситись із основним програмовим матеріалом, не затіняючи головного, а навпаки, надаючи йому конкретності та виразності; емоційно насиченим, спрямованим на формування в учнів емоційно-позитивного ставлення до рідної природи, праці людей, до всього живого.

У процесі добору змісту екологічно спрямованого матеріалу важливим критерієм є також його особистісна значущість для учнів. Реалізація цієї вимоги, як показали результати експериментального дослідження й аналіз передового педагогічного досвіду [15], забезпечується кількома шляхами: залученням учнів до добору даного матеріалу для уроку (за умови різних способів педагогічної підтримки - залежно від індивідуальних особливостей школярів). Так, учні можуть робити (за власним вибором) невеликі повідомлення про охорону місцевих рослин, тварин; добирати ілюстрації, виготовляти малюнки. Ще один шлях - «вільний вибір учнями відповідних обєктів для спостережень з наступним обговоренням у класі їх результатів» [27]; «врахування учителем змісту і обсягу пізнавальних інтересів учнів» [2].

Систематичність використання екологічно спрямованого матеріалу забезпечується його регулярним застосуванням на багатьох уроках з різних предметів: природознавство, рідна мова, ознайомлення з навколишнім, читання, образотворче мистецтво і т. ін.). Причому, природоохоронні відомості, що опрацьовуються, мають бути не уривчасті й розрізнені, а впорядковані в певну, логічно побудовану, завершену систему. Тобто, починаючи навчальний рік, учитель має чітко визначити обсяг екологічних знань та вмінь, який необхідно засвоїти учням [1].

Цілеспрямованість процесу використання екологічно спрямованого матеріалу означає підпорядкування його меті уроку (навчальній, виховній, розвивальній). При цьому потрібно виходити із багатофункціональності екологічних відомостей, зумовленої специфікою їх змісту та різноплановим пізнавально-виховним навантаженням [66]. Так, екологічно спрямований матеріал, залучений до уроку, може використовуватися для ілюстрації та конкретизації основного програмового матеріалу; актуалізації знань учнів, чуттєвого досвіду; збудження інтересу учнів до нової теми; перевірки міцності та усвідомленості знань та вмінь учнів; закріплення та поглиблення вивченого матеріалу: розвитку самостійності учнів; підвищення їх активності; звязку навчання з життям.

Поряд із навчальною екологічно спрямований матеріал пропонує виховну та розвивальну функції, тобто він «сприяє вихованню в учнів любові до рідного краю, відповідального, гуманного ставлення до природи та праці людей. Розвивальна функція цього матеріалу полягає в стимулюванні та розвитку навальних психічних процесів учнів, їх мовлення, спостережливості» [22].

Використання екологічно спрямованого матеріалу на уроці залежить також від віку учнів і ступеня їх обізнаності з ним. У 1 класі основна роль у цьому процесі надається вчителю. Він добирає матеріал, сам його розповідає, зачитує цікаві відомості, показує ілюстрації. Чим дорослішими стають діти, тим активнішою має бути їхня природоохоронна діяльність. Учитель може доручати дітям 2-4 класів добирати цікавий матеріал до теми, що буде вивчатися, і виступати з короткими повідомленнями в класі.

Для того, щоб сформувати в учнів правильне уявлення про той чи інший екологічний обєкт, учителю необхідно поряд із словесним описом його використовувати наочні посібники. Це можуть бути гербарії рідкісних рослин різних природних угруповань (лісу, луки, поля), колекції корисних копалин, що добувають у цій місцевості, зразки місцевих ґрунтів, діапозитиви із зображенням місцевих тварин, рослин, краєвидів тощо. Доцільність такої діяльності обумовлюється також і перевагою конкретно-образного мислення молодших школярів. Добираючи зміст матеріалу та розробляючи методики його використання, необхідно враховувати і таку особливість уваги учнів початкових класів, як її мимовільний характер. Саме тому все нове, яскраве, що опрацьовується на уроці, зразу ж привертає до себе увагу учнів [38].

Організовуючи засвоєння екологічно спрямованого матеріалу, можна використовувати різноманітні методи та прийоми навчання. До них належать: розповідь учителя про природу та її охорону, бесіда, побудована на природоохоронній основі, читання відповідної літератури, спостереження над обєктами рідної природи, яке проводять молодші школярі; сприймання ілюстративного та натурального наочного матеріалу [50].

Вибравши способи опрацювання екологічно спрямованого матеріалу, вчитель має продумати і його місце в структурі уроку. Природоохоронний матеріал можна успішно використовувати на різних етапах уроку [49]. Найчастіше це робиться, як показали результати експериментального дослідження, в процесі викладу основного програмового матеріалу для конкретизації та ілюстрації окремих його положень Наприклад, сформувавши поняття «дерева», «кущі», «трави» (З клас, предмет «Природознавство»), вчитель просить учнів пригадати назви відомих їм дерев, кущів травянистих рослин, які потребують охорони. Відповіді учнів учитель доповнює цікавими відомостями про способи охорони рослини та супроводжує їх показом гербарію, малюнків, ілюстрацій [6].

Перевіряючи домашнє завдання, теж можна спиратися на екологічно спрямований матеріал, завдяки чому цей етап уроку виконуватиме не лише контрольну, а й виховну функцію, стимулюючи цим самим увагу й активність учнів. Наприклад, перевіряючи матеріал за темою «Річка» (З клас, природознавство), вчитель може запропонувати учневі розповісти про охорону річок на основі місцевої річки (намалювати на дошці схему, показати її на карті) [4].

Таке наповнення змісту навчально-виховного процесу в початковій школі екологічно спрямованим матеріалом забезпечує не лише міцне й осмислене засвоєння знань і розширення кругозору учнів, а й сприяє формуванню їх елементарних морально-естетичних уявлень та розвитку екологічного світогляду.

До форм екологічного виховання відносять спеціальні уроки, екологічні бесіди, відверті розмови, диспути, лекції, тематичні вечори, зустрічі свят народного календаря, благодійні заходи, створення альманахів з історії родоводу, вечорниці та інші [39, с.19].

Природоохоронна діяльність здійснюється у таких формах: шкільні лісництва, садівництва, мисливські господарства, зелені і голубі патрулі, санітарні загони захисту довкілля, групи «швидкої допомоги» звірам і птахам, натуралістичні гуртки, клуби, наукові товариства, екологічні експедиції та екскурсії, екологічні стежки та інших.

Аналіз сучасного стану екологічної освіти і виховання учнів дозволяє зробити висновок про непоодинокі спроби розробки та застосування форм організації вивчення та охорони природи в межах навчально-виховного процесу.

Більшість традиційних практичних форм, які застосовуються в позаурочний час (робота на навчально-дослідній ділянці, елементи польових практикумів, екскурсії, лабораторно-практичні роботи, спостереження у куточку живої природи і теплиці) мають епізодичний характер. У звязку з цим вони переважно обмежені в часі і тому не в змозі задовольнити у повному обсязі вирішення сучасних завдань екологічної освіти і виховання учнів [5].

Ми можемо зробити висновок, що сутнісні характеристики цих форм, структура, їх місце і частота застосування у навчально-виховному процесі не мають чіткого наукового обґрунтування.

Розглянемо систематизацію традиційних форм організації екологічної освіти і виховання учнів за такими основними ознаками: змістом і педагогічною ефективністю у розвитку інтелекту, творчих здібностей особистості; теоретичним і практичним значенням у вивченні та охороні природи; місцем та частотою застосування у навчально-виховному процесі; географічними межами та часовим інтервалом здійснення.

Кожна з форм екологічної освіти і виховання характеризується своєю індивідуальною структурою, принципами упорядкування її елементів, сукупністю як тотожних, так і відмінних ознак.

За дидактичною метою форми екологічної освіти і виховання учнів у позаурочний час можна класифікувати таким чином [59]:

теоретичного навчання (факультатив, лекція, конференція, конгрес, симпозіум, кінолекторій);

комбінованого навчання (семінар, конференція, колоквіум, олімпіада, консультація та домашня робота);

навчально-практичні (спостереження, лабораторно-практична робота, експеримент, практикум, дослідницька діяльність, рольові ігри, прес-конференції, домашні завдання, екскурсія, похід, експедиція, екологічний моніторинг).

У логічній єдності з означеними навчальними формами і як їх діалектичний розвиток у сучасному навчально-виховному процесі визначається окрема самостійна група форм [47]:

масової роботи (конкурси, виставки, свята, ранки, операції та рухи;

конкретної природоохоронної роботи («зелені» і «голубі» патрулі, екологічні і лісові дозори, сигнальні пости, трудові десанти, створення екологічних стежин, шкільні лісництва, проекти чи програми з охорони як окремих обєктів довкілля, так і біоценозів чи екосистем у цілому).

Окрему групу складають форми екологічної освіти і виховання, які забезпечують необмежені, порівняно з іншими формами, можливості для організації навчально-пізнавальної і дослідницької діяльності та конкретної природоохоронної роботи учнів саме у довкіллі [67]:

активні форми («Екологічний майданчик», «Ентомологічний мікрозаказник», «Програма охорони прісних водойм України», «Екологічний табір-експедиція» тощо).

Таким чином, бачимо що форми екологічної освіти і виховання учнів у позаурочний час органічно поєднується в загальну систему навчально-виховної роботи як одна з її складових, що несе в собі певне дидактичне навантаження.

Розділ 2. Дослідно-експериментальна робота здійснення екологічної освіти молодших школярів на уроках курсу «Я і Україна» у 2 класі

.1 Аналіз навчальної програми з курсу «Я і Україна» (2 клас)

Щоб з'ясувати, які екологічні знання передбачено у змісті навчального курсу «Я і Україна», ми приступили до аналізу програми курсу для 2 класу.

Мета курсу «Я і Україна» - сприяти формуванню в учнів потреби до пізнання світу і людини в ньому як біологічної та соціальної істоти; засвоєнню духовних цінностей у різноманітних сферах; створенню теоретичної бази для інтелектуального розвитку молодших школярів [44].

Даний курс реалізує зміст галузі Державного стандарту початкової загальної освіти «Людина і світ» і включає дві складові: суспільствознавчу і природознавчу. Природознавчий і суспільствознавчий зміст у 2 класі інтегровано у такі теми» Про тебе самого», «Родина, рід, рідня», «Людина серед людей», «Природа навколо нас»,» Твій рідний край»,» Твоя країна - Україна».

Природознавча складова програми 2 класу ознайомлює учнів з різноманітністю природи, господарською діяльністю населення, охороною і збереженням природи рідного краю, з системою цінностей у ставленні до природи, до людей, до самого себе; спрямовує практичну діяльність учнів, повязану з охороною та збереженням природних багатств.

Аналіз програми показав, що екологічні знання включені до кожної теми розділу. У зміст навчального матеріалу включені питання: «Охорона тварин», «Охорона рослин», «Рослини з Червоної книги України», «Тварини з Червоної книги України», «Ланцюги живлення», «Сезонні зміни в неживій природі, їх причини», «Сезонні зміни в житті рослин, тварин, господарській діяльності людини. Чим вони зумовлені»,» Охорона природи - неодмінна умова її збереження».

У програмі зазначається, що учні повинні:

мати уявлення про значення Сонця для природи, взаємозвязки в живій і неживій природі, зміни упродовж року; роль рослин і тварин в житті людини; необхідність охорони рослин і тварин; норми етичного, естетичного, морального ставлення до обєктів природи;

наводити приклади 3-4 назв рослин і тварин із Червоної книги України;

обґрунтовувати власну відповідальність за збереження природи;

встановлювати залежність життя і розвитку рослин, тварин, людини від факторів неживої природи, найпростіші звязки в природі (між неживою і живою природою, самою живою природою);

прагнути брати участь у природоохоронній діяльності [44, 258-259].

Екологічні знання у 2 класі засвоюються школярами у формі конкретних фактів, уявлень.

Основною формою організації процесу навчання курсу «Я і Україна» є уроки, які тісно повязані з позаурочними і позакласними заняттями. Серед уроків виділяються такі типи: вступний, комбінований, узагальнюючий, предметний, екскурсія (вступна, поточна, узагальнююча).

У процесі вивчення курсу «Я і Україна» з метою формування екологічної культури молодших школярів використовуються практичні методи навчання (дослід, спостереження, практична робота), словесні (бесіда, розповідь, пояснення) й наочні (використання натуральних, образотворчих та ін. засобів), які поєднуються.

Учбова діяльність учнів на уроках, позаурочних і позакласних заняттях, організована різними методами з використанням різних засобів наочності може бути: фронтальною, виконуватися групами або парами у поєднанні з індивідуальною навчально-пізнавальною діяльністю.

Аналіз програми дав змогу визначити цілі уроків з теми «Природа навколо нас» курсу «Я і Україна» (таблиця 2.1.).

Таблиця 2.1. Результати аналізу програми курсу «Я і Україна» (2 клас).

№ н/пНазва теми урокуЦілі уроку1.Природа навколо нас.Узагальнити, розширити знання учнів про різноманітність природи; формувати уявлення «жива» і «нежива» природа; розкрити взаємозвязки між ними. Виховати бережливе ставлення до природи.2.Сонце.Збагатити знання про Сонце як небесну зірку. Ознайомити із значенням сонячного тепла і світла. Пробуджувати інтерес до навколишнього світу. Виховувати почуття любові і бережливого ставлення до живого, доброту і людяність, екологічну культуру школярів.3.У царстві рослин.Ознайомити учнів із розмаїттям рослин. Формувати уявлення «дерева», «кущі», «травянисті рослини». Виховувати спостережливість, любов до природи, бажання охороняти і примножувати її красу, формувати навички екологічно грамотної поведінки в царстві рослин.4.У царстві тварин.Ознайомити учнів із розмаїтим світом тварин. Формувати уявлення «комахи», «птахи», «звірі». Розвивати логічне мислення через завдання на порівняння, доведення, вилучення зайвого, встановлення взаємозвязків між рослинами і тваринами. Виховувати любов до природи, дбайливе ставлення до тварин, формувати екологічну культуру.5.Осінь. Рослини восени. Охорона здоровя восени.Розширити знання учнів про характерні ознаки осені у живій і неживій природі. Вчити спостерігати. Виховувати навички екологічної культури школярів, дбайливе ставлення до рослин, до свого здоровя.6.Як тварини готуються до зими. Як люди готуються до зими.Встановити причинно-наслідкові звязки між змінами в неживій природі, життя рослин, тварин і трудовій діяльності людей. Формувати уявлення про перелітних і зимуючих птахів. Виховувати дбайливе ставлення до тварин. Розробити проекти «Кожну крихту збережемо». Формувати екологічне мислення.7.Зима. Рослини взимку. Охорона здоровя зимової пориВивчити зміни, що сталися в природі. Розкрити значення загартування організму для охорони здоровя. виховувати дбайливе і уважне ставлення до природи.8.Як зимують птахи і звірі. Турбота людей про птахів, звірів узимку.Вчити встановлювати взаємозвязки між змінами в неживій природі, життя рослин та життя тварин. Продовжувати формувати вміння порівнювати тварин. Виховувати бажання допомогти птахам узимку.9.Весна. Рослини навесні. Охорона здоровя навесні.Колективно виявити зміни, що сталися навесні в неживій природі, у процесі людей. Зясувати причини цих змін. Ознайомити з ранньоквітучими рослинами, які потребують охорони. Розкрити значення перебування на свіжому повітрі.10.Тварини навесні. Зустріч птахів.Розширити знання дітей про життя тварин навесні, допомогти усвідомити користь птахів. Зясувати правила поведінки в природі. Сприяти розвиткові спостережливості. Виховувати бажання берегти птахів, тварин.11.Літо. Спостереження за природою влітку.Вчити учнів робити висновки спостережень за живою та неживою природою. Розвивати спостережливість. Виховувати екологічну культуру і формувати екологічне мислення.12.Ми і природа.Розширити знання учнів про значення природи для життя людини. Обговорити правила поведінки в природі. Виховувати в учнів любов до природи, бажання захищати її, примножувати.

Вивчення змісту підручника з курсу «Я і Україна» [4] показало, що кожний розділ навчального предмета сприяє формуванню і розвитку відповідального ставлення до природи.

Таким чином, на основі аналізу програми курсу «Я і Україна» нами визначено екологічні знання, які формуються в даному курсі.

2.2 Вибір та оптимальне поєднання форм і методів екологічної освіти на уроках курсу «Я і Україна» у 2 класі

Формуючи елементарні екологічні знання та уміння школярів, ми намагалися відібрати та оптимально поєднати різні форми, методи, засоби навчання так, щоб після закінчення нашого експерименту досягти хороших результатів.

У молодших школярів ставлення до навколишньої діяльності формується у сфері почуттів. У процесі суттєвого сприймання обєктів природи відбувається «переживання» знань, їх інтеріоризація та усвідомлення. Дитина схильна любити, захищати, пізнавати, насамперед, те, що їй подобається, те, що вона сприймає як красиве. Розвиток естетичних почуттів, розуміння краси природи, її унікальності та неповторності активізує мислення, образну память, спостережливість та творчу уяву дитини. Естетичні почуття породжують емоційний відгук, співчуття до природних обєктів, сприяють формування гуманного ставлення до світу природи, до самого себе та інших людей.

Як свідчить аналіз педагогічної літератури, вибір методів і оптимальне їх поєднання у структурі уроку є одним із найважливіших завдань у роботі вчителя початкових класів [3, 218].

Сучасна дидактика орієнтує вчителів не на універсалізацію тих чи інших методів, а на розуміння їх сильних і слабких сторін, пошуки оптимального поєднання переваг кожного з них [52, 240].

У кожній темі навчального матеріалу курсу «Я і Україна» чітко визначається зміст уявлення про предмет або явище, яке формується у дітей. За змістом уявлення визначається освітня ціль і результат навчання на уроці. Ми виходили з того, що при підготовці до уроку необхідно визначити, який із методів, відповідно до мети уроку, є основним, грає домінуючу роль, а який допоміжну.

Як зазначають методисти О. Біда, Т. Байбара, Н. Кисельов, Н. Нарочна та ін. тільки після глибокого аналізу змісту навчального матеріалу можна дійти висновку, який матеріал доцільно опрацьовувати із застосуванням методів проблемного навчання, а який - поясненням учителя; які знання засвоюються переважно через безпосереднє слухання та спостереження, а які - за підручником, у процесі самостійного вправляння учнів.

Обираючи методи навчання учитель вимушений потурбуватися і про забезпечення уроку належними наочними посібниками, особливо якщо матеріал такий, що урок найзручніше проводити практичними чи наочними методами

Вибір і оптимальне поєднання методів і засобів навчання залежить від ряду умов, як стверджує О. Біда:

-змісту і мети навчання;

-рівня знань, умінь і навичок учнів;

матеріально-технічної бази вивчення курсу «Я і Україна»

вікових особливостей школярів [6].

У педагогічній літературі [21; 22; 30 та ін.] виділяють такі етапи формування екологічних знань у молодших школярів.

На першому етапі у школярів формуються мотиви необхідності і бажання, прагнення і інтересу до пізнання обєктів та явищ живої природи і людини як природної істоти. На другому етапі формуються уявлення про природу, взаємозвязки в природі. На третьому етапі досягається усвідомлення школярами необхідності охорони природи. Четвертий етап - практичний - є важливим у формуванні відповідального ставлення до природи. На цьому етапі забезпечується реальний вклад школяра в справу охорони природи, оволодіння нормами і правилами поведінки в природному середовищі.

2.3 Результати експериментальної роботи

Формуючи екологічну культуру молодших школярів, виховуючи у них гуманне ставлення до природи, ми дотримувались таких умов:

Øстворення в учнів позитивно-емоційної спрямованості на обєкт природи за допомогою виразного демонстрування педагогом відповідного особистого ставлення до нього;

Øактивізація сенсорної сфери учнів, тобто включення якомога більшої кількості аналізаторів у процес сприймання природного явища (уважно роздивитися, доторкнутися, погладити, понюхати тощо);

Øвправляння учнів у доборі словесних позначень якостей та властивостей обєкта природи, які підкреслюють його сутність та естетичну значущість (епітети, метафори, порівняння тощо);

Øстворення умов для активізації в памяті учнів образу обєкта природи, який сприймався раніше (унаочнення, оповідання, бесіда тощо);

Øмоделювання ситуацій ототожнення себе з обєктом живої природи (ігрові вправи, ігри драматизації);

Øвправляння у гуманних діях та вчинках щодо обєктів природи.

Особливу увагу у формуванні екологічних знань і умінь молодших школярів ми приділяли вихованню гуманного ставлення до природи.

Ми вважали, що приклад учителя у ставленні до природи є важливим у розвязанні даного питання. Інтерес педагога, його щире емоційне захоплення красою природи, дбайливе ставлення до її обєктів неодмінно передаються вихованцям.

Враховуючи те, що значна частина молодших школярів не усвідомлює негуманну сутність протиприродних дій, не оцінює їх як недобрі, неестетичні, бездушні, важливим аспектом змісту виховання дбайливого ставлення до природи, на нашу думку, є цілеспрямоване оцінювання вчителем фактів безглуздого руйнування обєктів природи, порушення їх краси, гармонії. Це оцінювання має спиратися на емоційно-образні характеристики негативних явищ, а також співвідноситися з естетичними поняттями, потворного, жахливого, навіть драматичного, трагічного для людини.

Розглядаючи живі істоти на уроці (рослини, тварини), ми підкреслювати, що їх не можна знищувати, наносити їм шкоди. У позаурочний час, на прогулянці, у куточку живої природи, ми демонстрували нашу турботу до живих організмів. Такий підхід давав нам змогу через оцінювання драматичності фактів знищення чи понівечення живої природи, через особисте позитивно-емоційне ставлення, а також через приклад дієвої турботи про збереження цілісності природи розвивати гуманні почуття у дітей.

Враховуючи вищезазначене, на уроках курсу у процесі формування екологічних знань і умінь учнів ми використовували і поєднували різні форми, методи, засоби навчання, враховуючи такі критерії: відповідність змісту навчального матеріалу, врахування етапів формування екологічних знань, їх спрямованість на розвязання таких завдань:

Øформування спостережливості та здатності до концентрації уваги під час сприймання обєктів і явищ природи;

Øсприяння розвитку судження, тобто вміння висловити думку щодо суттєвих та естетичних властивостей природних обєктів;

Øвиховання естетичних почуттів, співчутливого ставлення до обєктів живої природи;

Øсприяння розвитку допитливості та творчої уяви.

На уроках курсу «Я і Україна» ми проводили бесіди екологічного змісту. Основним структурним елементом будь-якої бесіди є запитання вчителя. У процесі бесіди, спираючись на знання та практичний досвід учнів, за допомогою запитань ми підводили їх до розуміння нового або уточнення, поглиблення, розширення відомого. Бесіду проводили на різних етапах уроку з метою актуалізації опорних знань, формування уявлення, закріплення знань. Досить часто бесіду поєднували із розповіддю.

Гіпотезу дослідження, суть якої полягає у тому, що якість екологічних знань молодших школярів підвищиться, якщо вдало поєднати різні форми, методи та засоби навчання на уроках з курсу «Я і Україна», ми перевіряли в процесі експерименту.

Експеримент проводився навесні 2013 навчального року на базі Прилуцької загальноосвітньої школи №13. У педагогічному експерименті взяли участь 30 учнів 2 класу. Серед них 15 учнів 1 підгрупи навчалося за звичайною програмою та 15 дітей 2 підгрупи навчалося за програмою розвивального навчання «Росток».

У 1 підгрупі навчальний процес здійснювався за традиційною методикою. В 2 підгрупі ми навчальний процес побудували таким чином, щоб реалізувати ціль експерименту. За допомогою поєднання різноманітних форм роботи, методів та засобів навчання ознайомлювали учнів із неживою природою, рослинним і тваринним світом, розвивали у дітей спостережливість, інтерес до пізнання природи, любов та бережливе ставлення до неї.

Нами було проведено 4 уроки з тем «Рослини навесні» та «Тварини навесні». Вони різнилися в контрольній і експериментальній групі. В останній використовувався урок-екскурсія, під час якого були використані екологічно спрямовані загадки, приказки, навчальні завдання та бесіди і розповіді екологічного спрямування. В контрольній групі домінувала робота з підручником і частково використовувались приказки прислівя про природу.(див додаток 1, 2, 3, 4).

В кінці експерименту було проведено контрольну роботу з теми «Природа навколо нас» та бесіда. (див. додаток 5).

Критерієм оцінювання результатів виконання завдання була правильність і повнота виконання завдання.

Кількісний та якісний аналіз результатів виконання учнями 1 та 2 підгруп підсумкової контрольної роботи наведено у таблиці 2.2.

Таблиця 2.2. Результати досягнення учнями рівня знань

№ зрізу знаньКількість учнів, що досягли рівня знань (у%)високогодостатньогосередньогонизького2 підгр.1 підгр.2 підгр.1 підгр.2 підгр.1 підгр..2 підгр.1 підгр.17 (44%)5 (34%)7 (44%)7 (44%)1 (12%)3 (22%)--

Зіставивши результати, отримані в 1 та 2 підгрупах, ми дійшли висновку, що в 2 підгрупі кількість учнів із високим рівнем знань вища. Кількість учнів, що виявили середній рівень знань у 2 підгрупі менша, ніж у 1.

У процесі індивідуальних бесід з учнями ми намагались отримати відповіді на такі запитання:

. Чи подобається тобі доглядати за кімнатними рослинами у куточку живої природи?

. Чи підгодовував пташок узимку?

. Чи бажаєш ти стати захисником природи?

Результати відповідей наведено у таблиці 2.3.

Порівняння результатів відповідей показав, що серед учнів 2 підгрупи більше тих, хто прагне охороняти природу.

Таблиця 2.3. Результати відповідей учнів на запитання учителя

№ п/пВідповіді учнів«так дуже»«іноді»«ні»2 підгр.1 підгр.2 підгр.1 підгр.2 підгр.1 підгр..19 (56%)7 (44%)7 (44%)8 (50%)-1 (6%)211 (67%)7 (44%)5 (33%)5 (33%)-3 (23%)314 (83%)9 (56%)2 (17%)7 (44%)--

Таким чином, кількісний і якісний аналіз результатів проведеного дослідження свідчить про позитивний вплив експериментальної методики на якість екологічних знань, умінь та навичок учнів.

Висновки

екологічний виховання освіта урок

Результати дослідження зводяться до такого:

1. Екологічна освіта є неперервним процесом навчання, виховання і розвитку особистості, спрямованим на формування системи наукових і практичних знань, ціннісних орієнтацій, поведінки і діяльності, які забезпечують відповідальне ставлення людини до навколишнього середовища.

Зясовано завдання екологічної освіти, що стоять перед початковою школою:

формування елементарних знань про природу та взаємозвязки у ній, взаємодію і взаємовплив людини і природи, про норми і правила екологічно доцільної поведінки;

формування вміння встановлювати екологічні взаємозвязки у природі;

- виховання у школярів ціннісного і відповідального ставлення до навколишнього середовища і здоровя, формування готовності до його активної охорони

- формування здорового способу життя та навичок екологічно доцільної поведінки, активної життєвої позиції;

виховання любові до природи та вміння поводитися в природному середовищі.

. Основними формами навчання у процесі здійснення екологічної освіти є (урок, позакласна робота, позаурочна робота); методами і засобами навчання є (бесіда, розповідь, спостереження, дидактична гра, завдання екологічного змісту, загадки, прислівя, приказки).

. Виявлено, що навчальний курс «Я і Україна» забезпечує природничо-наукову основу розуміння молодшими школярами необхідності охорони природи, оскільки в цьому курсі особлива увага приділяється формуванню конкретних знань про неживу і живу природу.

Вивчення курсу «Я і Україна» забезпечує формування в учнів 2 класу таких екологічних знань: роль Сонця для природи; взаємозвязки в живій і неживій природі; зміни упродовж року; роль рослин і тварин в житті людини; необхідність охорони рослин і тварин; норми етичного, естетичного, морального ставлення до обєктів природи; значення повітря, води, ґрунту для всього живого і людини.

. Вибір і оптимальне поєднання форм, методів, засобів навчання і виховання екологічного змісту до уроків курсу «Я і Україна» сприяє формуванню екологічних знань в учнів початкових класів. Їх ефективність доведено у педагогічному експерименті.

Список використаної літератури

1.Байбара Н.П. Методика викладання природознавства у початкових класах. - К.: Освіта, 2011. - 424 с.

2.Бойченко С. Щоб не згас інтерес // Початкова школа. - 2009. - №1. - С. 49-51.

.Борелок Н.В. Як провести екскурсію?// Початкова школа. - 2010. - №6. - С. 24-26.

4.Бібік Н.М., Коваль Н.С. Я і Україна // Початкова школа. - 2001. - №7. -С. 20-22.

5.Біда О.А. Природознавство і сільськогосподарська праця: Методика викладання. - Київ: Ірпінь: ВТФ «Перун», 2000. - 400 с.

.Бондаренко Г. Уроки мислення як засіб формування творчих здібностей молодших школярів // Початкова школа. - 1999. - №5 - С. 51-53.

.Варакута О. Формування природничих понять в учнів початкових класів // Початкова школа. - 2009. - №5. - С. 20-23.

.Варакута О. Пізнавальні завдання для формування природничих понять // Початкова школа - 2009. - №8.- С. 53-56.

9.Верзяна А.К., Низова А.М. Наблюдение природы и труда в начальной школе. - М., 1972. - 92 с.

10.Вікова та педагогічна психологія: Навч. посіб. / О.В. Скрипченко, Л.В. Долинська, З.В. Огороднійчук та ін. - К.: Просвіта, 2001. - 416 с.

.Волкова Н.П. Педагогіка. - К.: Вид. центр «Академія», 2001. - 576 с.

12.Волков К.Н. Психологи о педагогических проблемах: Книга для учителя / Под ред. А.А. Бодалева. - М.: Просвещение, 1971. - 128 с.

13.Гавриленко О. Як навчати екологічного прогнозування // Початкова школа. - 1997. - №12. - С. 42-45.

14.Гаркунова И.Л. Формирование приемов самостоятельной работы на уроках чтения // Начальная школа. - 1988. - №1. - С. 33-36.

.Гетьман В.Ф. Экскурсии по природоведению во 2 и 3 классах. - К.: Радянська школа, 1983. - 96 с.

.Горощенко В.П., Степанов И.А. Методика преподавания природоведения. - М.: Просвещение, 1984. - 159 с.

17.Громик Є. Гра - найсерйозніша справа // Початкова школа - 1999.- №7.- С. 41-43.

.Данилов М.А., Есипов Б.П. Дидактика / Под общей ред. Б.П. Есипова. - М., АПН, 1957. - 513 с.

.Державна національна програма «Освіта» (Україна XXI ст.). - К.: Райдуга, 1994. - 61 с.

20.Дидактика современной школы / Под ред. В.А. Онищука. - К.: Рад. школа, 1987.- 351 с.

.Дидактика средней школы / Под ред. М.Н. Скаткина. - М.: Просвещение, 1982. - 319 с.

22.Друзь Б.Г. Виховання пізнавального інтересу молодших школярів в процесі навчання. - К.: Радянська школа, 1978. - 160 с.

.Єрдаков Л.Н. Екологічна казка для першокласників // Початкова школа - 1992.- №11-12.- С. 19-22.

24.Жестова Н.С. Возможные виды природоведческой информации в классной и внеклассной работе // Начальная школа. - 1987. - №12. - С. 39-40.

25.Жестова Н.С. Стан екологічного виховання молодших школярів // Початкова школа. - 2009.- №10-11.- С. 31-37.

26.Зарипова А. Ознакомление детей с обитателями уголка природы // Дошкольное воспитание. - 1991. - №2. - С. 17-18.

.Захлебный А.Н На педагогической тропе. - М.: Знание, 1986.

.Захлебный А.Н Школа и проблемы охраны природы. - М.: Педагогика, 1981.

29.Захмарна К.П. Формування в учнів відповідального відношення до природи // Початкова школа. - 2005. - №3. - С. 10-13.

.Іванова О. Формування екологічної культури // Початкова школа. - 1998. - №8. - С. 40-42.

.Іващенко С. Екологічна культура в контексті національного виховання // Освіта і управління. - 1999. - №4. - С. 107-115.

.Іщенко Л. Наступність в екологічному вихованні // Початкова школа. -2008. - №9. - С. 31-34.

.Казанский Н.Г., Назарова Т.С. Дидактика (начальные классы). - М.: Просвещение, 2008. - 260 с.

.Кисельов Ф.С. Методика викладання природознавства в початкових класах. - К.: Вища школа, 1975. - 176 с.

35.Клепинина З.А. Уроки природоведения во 2 классе. - М.: Просвещение, 1975. - 96 с.

.Ковалёва Г.Е. Методика формирования и развитие природоведческих понятий в 4 классе. - Ленинград.: ЛГПИ им. Герцена, 1975. - 143 с.

37.Коваль Н.С. Пошукові завдання для самостійної роботи з природознавства // Початкова школа. - 1977. - №9. - С 57-62.

.Коваль Н.С. Самостійна робота учнів на уроках природознавства: Посібник для вчителів. - К.: Радянська школа, 1982. - 96 с.

.Ковальчук Г. Виховання екологічної свідомості // Початкова школа. -1999. - №10. - С 17-19.

.Коренева І. Правові аспекти екологічного виховання // Початкова школа. - 2009. - №10. - С. 19-20.

.Крапівіна О. Запамятати з опорою на образ // Початкова школа. -2003. - №7. - С. 14-17.

.Кузьмінський А.І., Омельяненко В.Л. Педагогіка: Підручник. - К.: Знання-Прес, 2003. - 418 с.

43.Лернер И.Я. Дидактическая система методов обучения. - М.: Знание, 1974. - 64 с.

.Лобчук О. Перевірка і оцінювання звязних висловлювань молодших школярів // Початкова школа. - 2009. - №3. - С. 9-11.

.Лола В.Л. Вчимо сприймати естетичні властивості природи // Початкова школа. - 1998. - №1. - С. 25-27.

46.Люблинская А.А. Учителю о психологии младшего школьника. - М.: Просвещение, 1977. - 224 с.

.Миронов Л.В. Методика изучения окружающего мира в начальных классах. - М.: Педагогическое общество России, 2002. - 360 с.

48.Мойсеюк Н.Є. Педагогіка. - 4-е вид., доповн. - К., 2003. - 615 с.

.Нарочна Л.К. та ін. Методика викладання природознавства. - К.: Радянська школа, 2008. - 324 с.

.Нарочна Л.К. Уроки природознавства в 2 класі. - К.: Радянська школа, 1980. - 88 с.

.Національна доктрина розвитку освіти в Україні // Освіта України. - 2002. - №33. - 23 квітня.

.Огієнко Н.М. Дидактичні умови ефективного використання краєзнавчого матеріалу // Поч. школа. - 1996. - №9. - С. 41-44.

53.Оконь В. Введение в общую дидактику. - М.: Высшая школа, 1990. - 382 с.

.Пакулова В.М., Кузнецова В.И. Методика преподавания природоведения. - М.: Просвещение, 1990. - 192 с.

55.Педагогіка / За ред. М.Д. Ярмаченка. - К.: Вища школа, 1986. - 543 с.

.Плахотип О. Як ми хочемо прогресу: екологічна освіта школярів // Світло. - 2010. - №3. - С. 37-39.

.Плешаков А.А. Екологічні проблеми і початкова школа // Початкова школа. - 2011. - №5. - С. 2-8.

.Програми для середньої загальноосвітньої школи. 1-2, 3-4 кл. - К.: Початкова школа, 2003. - 296 с.

.Пустовіт Г.П. Теоретико-методичні основи екологічної освіти і виховання учнів 1-9 класів у позашкільних навчальних закладах: Монографія. - К.-Луганськ: Альма-матер, 2009. - 540 с.

60.Раев А.И. Управление умственной деятельностью младшего школьника. - М.: Просвещение, 1976. - 268 с.

61.Рафалюк М.І., Андрощук Н.В. Сучасні аспекти туристсько-краєзнавчої роботи з молодшими школярами // Початкова школа. - 1996. - №4. - С. 29-31.

.Рева Ю. Розвиток особистості дитини через екологічний фактор // Рідна школа. - 1999. - №2. - С 44-46.

.Різник Л. Екологія і ми // Початкова школа. - 1999. - №4. - С. 30-31.

.Різник Л. Народні традиції ставлення до природи як метод екологічного виховання // Початкова школа. - 1998. - №7. - С. 23-24.

.Руденко Л. Народні традиції в екологічному вихованні учнів // Рідна школа. - 2011. - №2. - С. 38-40.

.Савченко О.Я. Дидактика початкової школи. - К.: Ґенеза, 1999. - 324 с.

67.Сегенюк Г. Учим познавать окружающий мир // Воспитание школьников. - 1990. - №6. - С. 49-51.

68.Смаглій О. Застосування ігрових ситуацій на уроках природознавства // Початкова школа. - 2003. - №3. - С. 20-21.

.Степанюк А. Формування у школярів емоційно-ціннісного ставлення до живої природи // Шлях освіти. - 1999. - №4. - С. 12-14.

.Сухомлинський В.А. Серце віддаю дітям. - К.: Радянська школа, 1988. - 220 с.

.Ткаченко О. Виховання екологічної чуйності до природи у процесі гри // Початкова школа. - 1998. - №4. - С. 30-32.

72.Ушинский Н.Д. Собр. соч.: В 6-ти т. - М.-Л.: Наука, 1956. - Т. 3. - 454 с.

73.Фіцула М.М. Педагогіка. - К.: Вид. центр. «Академія», 2002. - 528 с.

.Хафізова Л.М. Екологічне виховання молодших школярів // Початкова школа. - 2001. - №3. - С. 33-34

.Химинець О. Психолого-педагогічні основи екологічного виховання // Початкова школа. - 1998. - №4. - С. 38-40.

.Хлонь Н. Стежина екологічних знань і вмінь // Початкова школа. - 1999. - №10. - С. 21-22.

.Шевців З. Виховання бережливого ставлення до природи // Початкова школа. - 1993. - №10. - С. 39-40.

.Я і Україна: Підручник для 3 класу / Т.М.Байбара, Н.М.Бібік. - К.: Форум, 2003. - 176 с.

.Ягупов В.В. Педагогіка: Навч. посібник. - К.: Либідь, 2003. - 560 с.

Додаток 1

Тема. Весна. Рослини навесні. Охорона здоров'я навесні

Мета: виявлення змін, що сталися навесні в неживій природі, в житті рослин, у праці людей; з'ясування причин, що зумовлюють ці зміни; охорона здоров'я навесні; розкриття значення перебування на свіжому повітрі для зміцнення й охорони здоров'я; розширення понять дерева, кущі, трав'янисті рослини; розвиток спостережливості учнів; складання календарика фенологічних спостережень за початком цвітіння дерев (за зошитом).

Тип уроку: урок-екскурсія.

Хід уроку

Підготовка учнів до екскурсії

Діти, яка настала пора року? Які ви знаєте весняні місяці? (Відповіді дітей.)

А чи знаєте ви, чому вони так називаються?

Березень своє перше ім'я - мартус - одержав на честь бога пастухів і хліборобів Марса. Наші предки називали його сухій, березень (починається сокорух у березні), березоль, марець.

Квітень (апріль) своєю назвою зобов'язаний латинському слову «аперіре» (відчиняти, відкривати). В українській літературі вона з'явилася у XVI ст., а в побуті - значно раніше. Вживались також такі назви: апріль, цвітень, красенець (краснець), квітень, водолій, дзюрчальник, снігогін.

Травень - це сезон цвітіння трав і квітів. На Україні він мав й іншу назву - май (від імені римської богині природи Майї). У народі побутують такі назви: соловейків, росяник, грозовик, дощовик, зеленошумний, п'янкий.

От ми й помандруємо в парк до весняних місяців.

Проведення екскурсії

У парку діти читають вірш Н. Забіли «Весна».

Ось іде весна степами,

Перелогами, горбами...

Де не ступить - з-під землі

Лізуть паростки малі.

Як опустить вниз правицю -

Зеленіє скрізь травиця.

Як лівицю підведе -

Всюди листя молоде.

На берізку гляне зблизька -

У сережках вся берізка,

До верби торкнеться - ба! -

В білих котиках верба.

А підійме руку вгору -

До блакитного простору

З кожним помахом руки

Линуть з вирію пташки.

Розцвітають в луках квіти,

Зеленіють в лісі віти.

Все зелене, молоде...

За весною літо йде.

Отже, ми вже говорили, що перший весняний місяць має кілька назв. Пояснюється це природно. В березах починає рухатися сік, тож і кажуть: місяць-соковий; він і березоль, бо на березах розпускаються бруньки; він і сухий - де-не-де підсихає ґрунт. А ще його називають протальник, різнопогодник, бо березень примхливий: то дощ, то сніг, інколи ще мороз нагадує про себе. На осонні капіж, розтає сніг, темнішає дорога, на полях з'являються перші проталини, парує земля. А народ примічає: довгі бурульки - на затяжну весну. 21 березня - день весняного рівнодення. Після цього день продовжує збільшуватись, а ніч зменшуватись.

Вільха вкривається пилковим серпанком, підростає підбіл, квітує підсніжник. Це - справжні посланці тепла. Крони у беріз почервоніли, а кора осики стає зеленою. Розпочинається сокорух насамперед у клена. Красуня-береза у цьому відстає від нього на два тижні. Уже в кінці березня - на початку квітня на осонні можна побачити метеликів-лимонниць і кропив'янок.

У наших краях настала і пташина весна: граки прилетіли - перші таловини на поля принесли, малинівки з'явились - струмочки заспівали, жайворонки над полями закружляли - трава зазеленіла.

Яку ж користь приносять птахи?

Які птахи ще до нас прилетять?

Як поводяться в березні тварини?

Що роблять садівники у садах?

А тепер зірвіть по «листочку» (заздалегідь розвішані паперові листочки) з берізки і прочитайте березневі приказки й прикмети.

Проліски - очі березня.

У березні курка нап'ється води з калюжі.

Як березень не хмуриться, а вже весною пахне.

У березні позаду і попереду зима.

Ворони купаються ранньою весною - до тепла.

Червоний колір Місяця у березні - ознака швидкого похолодання,

посилення вітру, але ненадовго.

Сніг навесні тане з північної сторони мурашника - літо буде теплим.

Якщо рання весна щедрить інеєм - на хорошу погоду.

Давайте «помандруємо» у місяць квітень. Уявіть собі: цвітуть синьоокі проліски, золоті кульбаби, ніжні фіалки, пахучі конвалії, сади уквітчуються білим та рожевим цвітом - настав місяць квітень. Давньоруська назва цього місяця «цвєтень». За непостійність погоди давні русичі називали цього примхливця «парильник», «шилокрут». Сонце, сніг і дощ бувають вперемішку. Куди не глянь - скрізь вода: настав час весняної повені. А які прикмети квітня знаєте ви? (Відповіді дітей.) Передбачати, якою буде весна,- важливо для хлібороба, адже від цього залежатиме час проведення весняних польових робіт.

Які роботи проводяться в полі весною у квітні? (Розповіді дітей.)

З'явились підсніжники - час орати. Зацвіла осика - сій моркву, черемха - час висаджувати картоплю. Розпускається листя на березі - треба сіяти овес. До появи листя на дубі не варто сіяти пшеницю, коли ж трава вже добре проросте, настає час для гречки.

Багатий квітень на трав'янисті рослини. З'явились метелики. Повертаються додому птахи.

Зірвіть із клена по «листочку» і прочитайте квітневі приказки і прикмети.

Квітневі струмки землю пробуджують.

Квітень багатий водою.

Квітень воду підбирає, квіти розкриває.

Вода у квітні на лузі - сіно в копиці.

У квітні вітер із південного заходу - чекай тривалої погоди.

У квітні ранковий туман віщує гарну ясну погоду.

Якщо у квітні кропивниця сідає на вулики, буде медовий місяць.

Гроза на початку квітня - на тепле літо.

Ранній обліт бджіл - на красну весну.

Жайворонок з'явився - до тепла, а зяблик - до холоду.

Третій весняний місяць - травень. Назва цього місяця відбиває весняне буяння трав. У Древній Русі цей місяць ще називали мур (мурава), рослинник. А в Греції його нарекли на честь богині гір Майї. З грецької Майя - мати-годувальниця.

А які прикмети травня ви знаєте? (Розповіді дітей.)

Поспостерігайте: якщо береза розпустилась раніше за вільху, то можна чекати гарного теплого літа з короткочасними рясними дощами. І, навпаки, якщо вільха розпустилась раніше за березу, літо буде холодним і дощовим.

У травневій природі багато цікавого... Розквітла верба. Листя на дереві ще немає, а гілки суцільно уквітчані жовтими пухнастими кульками. Здаля дерево здається жовтою кулею, над якою зранку до вечора гудуть бджоли, збираючи цілющий травневий мед. Дикорослі трави доповнюють нашу їжу вітамінною зеленню. Серед них знайдете й такі, з яких можна зварити борщ, юшку, кашу, приготувати салати, смачні напої. Це щавель, лобода, грицики, подорожник, кульбаба, кропива, лопух.

Вилітають травневі хрущі. У більшості пернатих мешканців з'явились пташенята.

Як треба поводитись в цей час у лісі? (Відповіді дітей.)

А тепер зірвіть «листочки» з вербички і прочитайте травневі приказки і прикмети.

Травень - пора цвітіння.

Як на дощ багатий май - щедрий буде урожай.

Дощ у травні хліба піднімає.

Холодний май - буде каша й коровай.

Травень ліси прикрашає, літо в гості чекає.

Ластівка прилетіла - скоро грім загримить.

Перший весняний грім - на ясний день.

Хрущів багато - на посуху.

Якщо на воді річок та озер розстелилося листя білого латання, заморозків не буде.

Якщо загули бджоли над горобиною, то це означає, що скоро кінець весни і починається літо.

Діти, заплющте очі і послухайте весняні голоси, вдихніть чисте прохолодне повітря, відчуйте запах першої зелені. Весною люди висаджують дерева, кущі, квіти. Тож давайте і ми допоможемо рідній природі.

Про які прикмети весни ви дізналися на екскурсії?

Повернення в клас

Бесіда з учнями.

Поміркуйте. Чому так кажуть: «Весняний день рік годує»?

Розкажіть, як ви зустрічаєте весну. (Скористатися матеріалом підручника (С. 114-115).)

Із кожним весняним днем стає тепліше. Скрізь торішнє листя пробиваються проліски, ряст, сон-трава, фіалки.

Дерева й кущі вкриваються ніжним зеленим листям, а потім зацвітають.

Робота з підручником (С. 117).

Які рослини, що зображені на малюнку, ростуть там, де ви живете? Які з цих рослин занесені до Червоної книги України?

(Показ Червоної книги і рослин, які занесені в Червону книгу України.)

Складання календарика фенологічних спостережень за початком цвітіння дерев (за зошитом).

Підсумок уроку

Зачитування вірша з підручника «Прийди до нас, весно».

Під час зустрічі з прекрасними квітками королеви весняної Флори, майте шану до цих справді чарівних і до того ж цілющих рослин. Не наривайте даремно оберемки квітів, які згодом бездумно викинете. Краще помилуйтеся ними в природі, а на згадку візьміть одну-дві квіточки. Тим дорожчі вони будуть для вас. Бережіть красу природи, весняні усмішки рідної землі.

За першими гінцями весни вгору викидають свої квіти й чарівні конвалії, і зелений барвінок, і багато-багато інших рослин. Молода прозора зелень повсюдно й щільно укриває землю. Тріумфальний похід зеленквіту триватиме всю весну, славлячи її й співаючи усім на весь голос: «А вже весна, а вже красна!».

Домашнє завдання

Опрацювати статтю підручника.

Дібрати вірші, приказки про весну.

Додаток 2

Тема. Весна. Рослини навесні. Охорона здоров'я навесні

Мета: виявлення змін, що сталися навесні в неживій природі, в житті рослин, у праці людей; з'ясування причин, що зумовлюють ці зміни; охорона здоров'я навесні; розкриття значення перебування на свіжому повітрі для зміцнення й охорони здоров'я; розширення понять дерева, кущі, трав'янисті рослини; розвиток спостережливості учнів; складання календарика фенологічних спостережень за початком цвітіння дерев (за зошитом).

Хід уроку

Актуалізація опорних знань

Діти, яка настала пора року? Які ви знаєте весняні місяці? (Відповіді дітей.)

А чи знаєте ви, чому вони так називаються?

Березень своє перше ім'я - мартус - одержав на честь бога пастухів і хліборобів Марса. Наші предки називали його сухій, березень (починається сокорух у березні), березоль, марець.

Квітень (апріль) своєю назвою зобов'язаний латинському слову «аперіре» (відчиняти, відкривати). В українській літературі вона з'явилася у XVI ст., а в побуті - значно раніше. Вживались також такі назви: апріль, цвітень, красенець (краснець), квітень, водолій, дзюрчальник, снігогін.

Травень - це сезон цвітіння трав і квітів. На Україні він мав й іншу назву - май (від імені римської богині природи Майї). У народі побутують такі назви: соловейків, росяник, грозовик, дощовик, зеленошумний, п'янкий.

Розповідь учителя

- Поміркуйте. Чому так кажуть: «Весняний день рік годує»?

Розкажіть, як ви зустрічаєте весну. (Скористатися матеріалом підручника (С. 114-115).)

Із кожним весняним днем стає тепліше. Скрізь торішнє листя пробиваються проліски, ряст, сон-трава, фіалки.

Дерева й кущі вкриваються ніжним зеленим листям, а потім зацвітають.

Робота з підручником (С. 117).

Які рослини, що зображені на малюнку, ростуть там, де ви живете? Які з цих рослин занесені до Червоної книги України?

(Показ Червоної книги і рослин, які занесені в Червону книгу України.)

Складання календарика фенологічних спостережень за початком цвітіння дерев (за зошитом).

Підсумок уроку

Зачитування вірша з підручника «Прийди до нас, весно».

Під час зустрічі з прекрасними квітками королеви весняної Флори, майте шану до цих справді чарівних і до того ж цілющих рослин. Не наривайте даремно оберемки квітів, які згодом бездумно викинете. Краще помилуйтеся ними в природі, а на згадку візьміть одну-дві квіточки. Тим дорожчі вони будуть для вас. Бережіть красу природи, весняні усмішки рідної землі.

За першими гінцями весни вгору викидають свої квіти й чарівні конвалії, і зелений барвінок, і багато-багато інших рослин. Молода прозора зелень повсюдно й щільно укриває землю. Тріумфальний похід зеленквіту триватиме всю весну, славлячи її й співаючи усім на весь голос: «А вже весна, а вже красна!».

Домашнє завдання

Опрацювати статтю підручника.

Дібрати вірші, приказки про весну.

Додаток 3

Тема. Тварини навесні. Зустрічаємо птахів

Мета: з'ясування змін у житті комах, птахів, звірів; навчитись бачити красу рідної природи, цінувати її і берегти; вміти фантазувати, розвивати уяву в дітей; виховувати повагу до природи; розробка проектів (на вибір) «Колекціонуємо клички тварин», «Ластівка сільська».

Обладнання: предметні картинки із зображенням тварин, птахів.

Хід уроку

Актуалізація опорних знань

-Відгадайте загадку.

Привітанням журавля

Я пробуджую поля,

Небеса і ручаї

Та заквітчую гаї.

І усякий мене зна.

Відгадали? Я -... (Весна).

Повідомлення теми і мети уроку

-Яка зараз пора року?

Сьогодні ясно світить сонечко. А скажіть мені, будь ласка, які ж зміни відбулись у довкіллі з приходом весни?

Як ви гадаєте, якою буде тема нашого уроку?

Так, «Тварини навесні».

Пояснення нового матеріалу

Розповідь вчителя.

Настала весна. Сонце піднімається все вище, дужче пригріває. Земля звільняється від снігу. Течуть по вибалках струмки. На річках почала скресати крига. Рівень води у водоймах підвищується. Повітря ще холодне.

Із кожним весняним днем стає тепліше. Рослини пробуджуються від зимового сну. Крізь торішнє листя пробиваються проліски, ряст, анемони. До появи листя зацвітають верба і ліщина. Це - кущі. А з дерев першою прокидається вільха, після вільхи зацвітає осика, потім - тополя. Інші дерева і кущі вкриваються ніжним зеленим листям, потім зацвітають.

Розгляд ілюстрації в підручнику (С. 122).

Із настанням весни, з появою рослин і комах у сади і ліси переселилися птахи, які зимували поруч з нами. З теплих країв повернулися шпаки, зозулі, ластівки, стрижі, солов'ї, лелеки...

У них багато турбот. Птахи будують гнізда, відкладають у них яйця і виводять пташенят. Налякані птахи можуть залишити своє гніздо, і тоді пташенята загинуть.

Не руйнуй пташиних гнізд! Руйнівники гнізд - вороги природи. Охороняй птахів! Пташкам потрібна допомога цілий рік.

Довідка пошуковців.

Я надаю слово нашим пошуковцям. Вони розкажуть, яких птахів український народ вважає своїми оберегами.

Люди вважають оберегом малесеньку пташку - солов'я. Прилітають вони навесні в травні, а відлітають у серпні. Соловей - це символ радості. Іноді соловей, як і зозуля, віщує долю. Пісня солов'я - ознака щастя оселі, біля якої він співає. Лихом вважається розорення гнізда солов'я.

Зозуля мешкає в лісах України. Раніше, коли люди чули спів зозулі, то питали: «Зозулю, зозулю, скільки років залишилось мені жити?» У відповідь вони чують «ку-ку». Скільки разів вона прокує, стільки років і буде жити людина. Зозуля - символ жіночий, материнський. Вбити зозулю вважається великим злочином. Зозуля - добрий вісник. Якщо кує зранку, роздає щасливу долю, а коли співає на могилі - то втішає.

Гніздо лелеки - окраса української оселі. У народі кажуть: «Лелека селиться біля добрих людей. Якщо на хаті звив гніздо лелека, то в родині має бути лад». Тому люди з особливою шаною ставляться до цих птахів. Лелечина вірність є символом любові до рідної землі. З лелекою пов'язують народження дитини в народі: «Лелека дитину приніс». Якщо хтось зруйнує гніздо, накличе на себе лихо: «Зруйнуєш лелечине гніздо - згорить хата». Майже кожна людина мріє, щоб біля її хати оселився лелека.

Про цих птахів існує багато легенд.

У селі знайшли лелеку з поламаним крилом, виходили, випустили на волю. Одного разу зайнялася хата, там були два маленькі хлопчики. Прилетів лелека. Закружив над хатою, заклекотав, кинувся у вікно, крізь яке йшов дим.

Врятував лелека хлопчиків, але дуже обпік собі ноги і дзьоб, що стали, мов розжарені вуглики. З того часу у лелеки червоні ноги і дзьоб та чорні крила. Господарі віддячили лелеці і поставили на ясен колесо від воза, щоб він завжди був перед ними і виводив своїх малят.

Розповідь вчителя.

Із початком весни пробуджуються ведмеді, борсуки, їжаки. Змінюється колір хутра і в зайців, і в білок. Густе пухнасте зимове хутро навесні стає рідшим. У кінці зими і на початку весни у звірів народжуються малята.

Дорослі звірі оберігають їх, вчать добувати їжу.

Робота з підручником. Розгляд ілюстрацій із зображенням звірів.

Розробка проекту «Ластівка сільська».

У цьому проекті наш задум - якомога більше дізнатися про ластівку сільську. Щоб здійснити цей задум, треба подумати, які відомості про неї слід зібрати і хто це буде робити.

Ось про що потрібно дізнатися: на що подібний дзьоб, хвіст; колір пір'я: зверху (чорний), знизу (білий); колір горла і лоба (рудий); як вона літає; з чого будує гніздо, на що воно схоже; де його будує; чим вона живиться; чому відлітає до теплих країв; як ластівки відпочивають перед далеким перельотом; застереження тим, хто руйнує їхні гнізда; народні прикмети про ластівку; загадки.

Після того, як матеріал зібрано, домовтесь про його оформлення. Крім записів, можна використати листівки, власні малюнки, фотографії.

Для оформлення матеріалів візьміть окремий зошит або альбом для малювання.

Читання тексту в підручнику (С. 121 «Кроленята з Кролицею»).

На основі цього тексту розробити проект «Колекціонуємо клички тварин».

Підсумок уроку

Тепер повна тиша й увага! Слухайте тільки мій голос. Я буду говорити від вашого імені про те, що можна побачити і почути в лісі.

Який чудовий світ лісу оточує мене! Я вдихаю чудове, прозоре, лісове повітря. Мені легко й радісно. Мої знайомі дерева вітають мене шелестінням свого листя. Я торкаюся шершавого стовбура сосни, ніжно гладжу гілочки молодої ялинки, оксамитовим здається здалеку стовбур білосніжної берези.

Мої відчуття доповнюються різними звуками. Ось дятел відстукує свою телеграму азбукою Морзе. Довгохвоста сорока рознесла своїм криком чергову плітку, а зозуля все кує довгії літа.

Тріск зламаної гілки змушує підняти голову. Швидко промайнула, як блискавка, руда білочка і заховалася в дуплі. Мабуть, куниця гналася за нею. Повільно я продовжую прогулянку по лісу. Мені легко, я чудово розумію і запам'ятовую все, що говорить вчитель.

Гордо піднявши голову, прикрашену рогами, лось попрямував у лісову гущавину.

Час летить швидко, і вже треба повертатися додому, а ліс не відпускає і все вабить та вабить мене.

Ліс, я полюбив тебе і знаю, чому тебе треба берегти і охороняти. Я ще раз вдихаю чисте прозоре повітря і дякую тобі за твою користь і красу.

Домашнє завдання

Опрацювати статтю підручника.

Закінчити розробку проектів, підготуватися до їх презентації (групова робота, за допомогою дорослих).

Додаток 4

Тема: Тварини навесні.

Мета: формувати в учнів уявлення про тварин, уміння розпізнавати їх за зовнішніми ознаками; розширювати уявлення дітей про весняні зміни в природі, про особливості життя тварин у цю пору року; розвивати спостережливість, увагу, логічне мислення, звязне мовлення; виховувати дбайливе ставлення до тварин.

Обладнання: кольорові ілюстрації із зображенням тварин, дитячі малюнки ранньоквітучих рослин, малюнок із зображенням дівчинки-Весни, квитки картки, сигнальні картки;

ХІД УРОКУ

І. Організаційна частина.

ІІ. Мотивація навчальної діяльності. Повідомлення мети уроку.

Вступне слово вчителя.

-Діти, сьогодні ми будемо вивчати весняних тварин. А мета нашого уроку: дізнатися, що ж відбувається в житті тварин навесні.

ІІІ. Актуалізація знань.

-Які зміни в неживій природі ви спостерігали з приходом весни?

-Які зміни відбулися в житті рослин? Що ви помітили?

-Які ще весняні квіти ви знаєте? Щоб відповісти на це запитання, можете послуговуватися малюнками.

-Молодці, діти. Ви правильно відповіли на запитання.

IV. Робота над темою уроку.

(На дошці малюнок дівчини-весни)

Учитель читає вірш.

А весна іде, як фея,

Серед шуму і пісень.

Ніжна, ніжна, як лілея,

В квітах яблунь і вишень,

Всюди зазирає, все живе вітає.

Йде і сіє срібний світ,

Прикрашає білий світ.

-Діти, подивіться, яка вона гарна, чи не так?

-А якою ви собі її уявляли?

Діти, красуня-Весна розбудила від сну не тільки рослини. У її країні живе ще й багато тварин. Пригадайте, які ви знаєте групи тварин?

Бесіда про зміни в житті тварин навесні (супроводжується показом ілюстрацій та роботою з підручником).

-Зміни в неживій природі навесні сприяють пробудженню не тільки рослин, а й тварин. Першими зявляються метелики: павичеве око, кропивянка, лимонниця.

-Розгорніть підручники на с. 119, розгляньте малюнок. Якого із цих метеликів ви бачили в природі? Де ви його бачили?

У квітні прокидаються й мурашки. У другій половині місяця, якщо досить тепло, бджолярі виставляють на пасіку вулики, і бджоли вилітають на перші збори нектару. У травні збільшується кількість метеликів, мух, комарів. Ще до початку льодоходу припиняється зимове заціпеніння риб. Починається нерест.

Хто може пояснити, що означає це слово?

-Прокидаються й земноводні. Травяні жаби вилазять з мулу, в якому проспали цілу зиму. У першій половині травня розпочинаються «концерти» ставкових жаб.

Виповзають із зимових сховищ черепахи, прокидаються гадюки, ящірки. Усі вони люблять лежати на теплому весняному сонечку. Повертаються на рідну землю перелітні птахи.

-Хто з вас спостерігав, які птахи прилетіли першими?

-А які ще пташки повертаються з вирію?

Останньою прилітає іволга. Вона зявляється, коли зазеленіють дерева (на голих гілках цей птах не живе).

Фізкультхвилинка.

-Уявімо, що ми пташки. Покажіть, як би ви летіли, якби були птахом з великими крилами? З меншими? З малими?

-Діти, весняний переліт птахів відрізняється від осіннього. Навесні птахи поспішають, летять часто з великою швидкістю. Як ви гадаєте, чому?

Так, вони поспішають, щоб зайняти гніздову галявину, починають будувати гнізда. Чи спостерігали ви, з якого будівельного матеріалу будують свої чудові будиночки пташки?

А де ж пташки розміщують свої гнізда? Розгляньте малюнок у підручнику на с. 122 і розкажіть про це.

Діти, а які ще турботи у птахів навесні?

Гніздо для кожної пташки - це її скарб. Яйця в ньому - як жменя сяючих коштовностей. У цих яйцях майбутні пташенята й тисячі майбутніх пісень. Одним тільки відрізняється пташиний скарб від справжнього: його не можна торкатися. А чому не можна чіпати гнізда, пташині яйця?

Уже минула люта зима, настали теплі дні. Отже, пташкам не потрібна наша допомога? Розкажіть, як ви допомагаєте пташкам навесні. Як ви їх зустрічаєте?

Відгадування загадок.

- А зараз відпочинемо і відгадаємо загадки про птахів.

У садочку понад тином

Я зробив йому хатину,

Він навколо обдивився,

Засміявсь і оселився.

(Шпак)

Що цікавого ви знаєте про цього птаха?

Швидко скрізь цей птах літає,

Безліч мошок поїдає,

За вікном гніздо будує,

тільки в нас він не зимує.

(Ластівка)

В мене є чудовий хист -

Я співаю як артист,

Спів мій радісний усюди

Дуже люблять слухать люди.

(Соловей)

Хто гнізда свого не має,

Яйця іншим підкладає.

Та у лісі в холодку

Все кує: ку-ку, ку-ку?

(Зозуля)

-Чим особлива ця пташка?

-На початку весни прокидаються від зимового сну ведмеді, борсуки, їжаки. Зайці й білки змінюють колір шерсті. Звірі починають линяти. Густа й пухнаста зимова шерсть стає рідшою. Наприкінці зими й на початку весни у звірів народжуються малята. Дорослі звірі оберігають їх, вчать добувати їжу.

Навесні зявляються малята в білок. У вовчиці в березні народжується 8 - 10 сліпих вовченят. Мати годує їх молоком, хоробро захищає, вчить.

Тваринний світ земної кулі дуже різноманітний. Велику радість дає нам спілкування з тваринами. Але, на жаль, люди не завжди уважно й дбайливо ставляться до природи. Тому деякі тварини вже зовсім зникли. Інших залишилося вже дуже мало. Вони занесені до червоної книги і знаходяться під охороною держави.

Діти, назвіть, яких ви знаєте тварин, занесених до Червоної книги України?

Усіх тварин треба охороняти, бо в природі усе взаємоповязане, а значить, усе потрібне.

V. Закріплення вивченого.

- Діти, наш урок добігає до кінця. Що ви запамятали? Які ж зміни відбуваються в житті тварин навесні?

Тест-гра.

А тепер трохи відпочинемо - пограємо у гру: я читатиму завдання тесту, а ви цифрами показуватимете потрібну відповідь.

І. Птахи навесні:

) ховаються від холоду;

) відлітають в теплі краї;

) будують гнізда, виводять пташенят.

ІІ. Дві пташки - пташки лісу. Третя - зайва. Яка?

1)ластівка;

2)дятел;

)зозуля.

ІІІ. Навесні прокидаються від зимового сну:

1)лисиця;

2)їжак;

)заєць.

ІV. Дві з цих пташок висиджують яйця. Третя - ні. Яка?

1)ластівка;

2)дятел;

)зозуля.

Робота в зошитах.

-Розгорніть зошити на с. 51. Допоможіть пташкам знайти свої гніздечка (шпак, соловей, ластівка). Зєднайте стрілками птаха і його гніздечко.

VI. Підсумок уроку.

-Чи сподобався вам урок? Що найбільше сподобалося? Що особливо запамяталося?

-Молодці, ви гарно попрацювали. Були уважні, старанні.

Додаток 5

Завдання для контрольної роботи з теми «Природа навколо нас»

1. Склади ланцюг живлення між лисицею, зайцем і озимою пшеницею.

2. Доповни речення:

Людина не може жити без природи, тому що…

Ластівка відлітає у теплі краї, тому що взимку…

. Підкресли речення, у яких йдеться про осінні явища у природі:

Опадає листя з дерев і кущів.

Цвітуть яблуні.

Сонце на небосхилі стоїть низько, холодає.

Пробуджуються від зимового сну комахи.

Небо вкрите затяжними хмарами, ідуть затяжні дощі.

Зявляються листочки на деревах.

Жовтіють і відмирають травянисті рослини.

.Твої дії, коли побачиш їжачка:

а) зловиш і принесеш додому; б) зловиш і принесеш до школи; в) поспостерігаєш за ним і не будеш ловити, лякати.

Курсова робота Засоби та шляхи формування системи екологічної освіти та виховання молодших школярів

Больше работ по теме: