Законна сила судового рішення

ЗМІСТ

Вступ

Розділ І. Поняття і значення законної сили судового рішення

.1 Поняття законної сили судового рішення

.2 Властивості законної сили судового рішення

Розділ ІІ. Межі законної сили судового рішення

.1 Поняття меж законної сили судового рішення

.2 Обєктивні межі

.3 Субєктивні межі

Розділ ІІІ. Правові наслідки набрання рішенням законної сили

Висновок

Список використаної літератури

ВСТУП

Актуальність теми. Цивільний процесуальний кодекс України, реалізовуючи ст. 55 Конституції України, визначає завданням цивільного судочинства справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справах з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Важливою гарантією права на судовий захист, поряд із визначеним ст. 124 Конституції України здійсненням правосуддя виключно судами, поширенням юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають в державі, та обовязковістю судових рішень на всій території України, є набрання рішенням суду законної сили. Набранням законної сили забезпечується втілення в життя владного припису, що міститься у судовому рішенні, а також усувається можливість його ігнорування зобовязаною особою, зокрема через отримання судового рішення за тотожним позовом.

Актуальність теми визначається також істотним впливом цієї процесуальної категорії на судову практику, оскільки вона визначає момент набрання рішенням суду законної сили, критерії допустимості відкриття провадження у справі, звільнення від доказування, можливість оскарження судових рішень, звернення судових рішень до виконання тощо.
На сьогодні проблематика законної сили судових рішень у цивільних справах в Україні представлена працями таких провідних дослідників у сфері цивільного процесуального права, як: М. Г. Авдюков, І. В. Андронов, С. С. Бичкова, Ю. В. Білоусов, В. І. Бобрик, Ю. А. Борисова, Є. В. Васьковський, М. А. Гурвіч, К. В. Гусаров, О. В. Демянова, С. К. Загайнова, М. Б. Зейдер, Є. В. Клинова, О. О. Князєв, В. В. Комаров, В. М. Кравчук, К. І. Малишев, Н. І. Маслєннікова, М. О. Миловидов, Ю. В. Навроцька, Є. О. Нєфєдьєв, О. В. Ісаєнкова, Д. М. Притика, Ю. Д. Притика, М. О. Рожкова, Т. В. Сахнова, Л. О. Терехова, О. І. Угриновська, І. В. Удальцова, С. Я. Фурса, Н. О. Чечіна, О. М. Шиманович, М. Й. Штефан, Т. М. Яблочков, В. В. Ярков та інші.
Разом з тим ряд теоретичних проблем, повязаних із законною силою судового рішення у цивільних справах, не вирішено або має дискусійний характер. Це, зокрема, стосується переліку ознак судового рішення, що зумовлюють його законну силу, правових наслідків набрання судовим рішенням законної сили, співвідношення законної сили із обовязковістю судового рішення, питання про набрання законної сили ухвалами суду та судовими наказами.
Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є всебічний, комплексний і системний аналіз проблем законної сили судового рішення
Відповідно до мети дослідження визначено такі завдання:

дослідити становлення поняття «законна сила рішення суду» у теорії цивільного процессу;

дослідити властивості законної сили судового рішення;

зясувати правову природу і зміст законної сили рішення суду у цивільних справах та її співвідношення з іншими правовими категоріями;

визначити субєктивні та обєктивні межі законної сили рішення суду.

законний судовий рішення

Розділ І. ПОНЯТТЯ І ЗНАЧЕННЯ ЗАКОННОЇ СИЛИ СУДОВОГО РІШЕННЯ

.1 ПОНЯТТЯ ЗАКОННОЇ СИЛИ СУДОВОГО РІШЕННЯ

Ухваленням судового рішення, яким вирішується цивільна справа по суті, не закінчується процес захисту прав, свобод чи інтересів сторін. Рішення має бути реалізоване, а для цього воно повинне на брати законної сили. Відповідно до положень ЦПК України рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку на подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Тобто згідно зі ст. 223 ЦПК рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Відповідно до положень ЦПК рішення і ухвала апеляційного суду, як і касаційного, набирають законної сили з моменту їх проголошення

В той же час ЦПК України не врегульований порядок та правові наслідки набрання законної сили судовими рішеннями Верховного Суду України.

Питання сутності та змісту законної сили судового рішення у звязку із своєю теоретичною складністю та практичною значимістю відноситься до однієї з найбільш дискусійних доктрин цивільного процесу. Тому закономірним є те, що і на сьогодні в юридичній літературі по-різному формулюється поняття законної сили судового рішення.

Одні автори вважають, що законна сила судового рішення - це правова дія, яка виявляється в тому, що на явність або відсутність прав, а також фактів, які лежать у їх основі, встановлюється остаточно, і в тому, що визначені рішенням суду права підлягають негайному виконанню за вимогою управомоченої особи [3, с. 137]. Інші - під законною силою судового рішення розуміють його обовязковість (загальнообовязковість) [12, с. 249-250; 10, с. 147] Деякі вчені вважають, що рішення, яке набрало законної сили, стає незмінним, тому що не можна вимагати його перегляду в касаційному порядку, а також змінювати в будь-якому іншому порядку [9, с. 176]. Серед вчених є думка, що законна сила судового рішення означає набуття ним властивостей акта правосуддя, спрямованого на виконання завдань цивільного судочинства: захист прав і охоронюваних законом інтересів громадян і організацій; зміцнення законності і правопорядку та виховання громадян, посадових і службових осіб у дусі неухильного виконання Конституції, законів України, поваги до правил співіснування, честі і гідності людини. Властивість судового рішення, що набрало законної сили, виявляється у правових наслідках, які воно викликає: авторитетність, загальнообовязковість, стабільність, незмінність, неспростовність, виключність, преюдиціальність і реалізованість [10, с. 116; 39, 420].

Є й така думка, що законна сила судового рішення - збірне поняття, яке визначає обовязковість приписів, які в ньому містяться, після спливу строку оскарження чи перевірки рішення вищим судом [31, с. 472].

Незважаючи на різні погляди щодо сутності законної сили, у цілому всі процесуалісти розглядають її як прояв дії судового рішення.

Виходячи із змісту ст. 223 ЦПК України законна сила судового рішення - це правова дія судового рішення, суть якого зводиться до його незмінності і виключності.

У сучасних умовах інститут законної сили судового рішення не можна розглядати у відриві від функцій правосуддя, оскільки ця функція судової влади безпосередньо відображається в судовому акті, який набрав законної сили судового рішення з точки зору реалізації функцій судової влади цивільному процесі. Судове рішення, яке набрало законної сили, є засобом правореалізації, оскілки вносить правову визначеність у спірні правовідносини [11, с.147]. У цьому звязку правильно зауважив С. Ю. Кац, що якщо судом винесене позитивне рішення і воно набрало законної сили, дане конкретне право набуває рис: із стану невизначеності і нестійкості воно переходить у стійке положення [14, с. 88-89].

З аналізу юридичної літератури можна зробити висновок, що законна сила судового рішення - це його стабільність, що обумовлює його здійсненність, правову визначеність. Тому законну силу слід визначати через остаточність та стабільність, оскільки саме через ці якості проявляються функції судової влади.

Теорія остаточності судового рішення має широку розповсюдження в міжнародній практиці. Як в системі англосаксонського права, так і країнах з континентальною системою права винесене судове рішення набуває властивості res judicata.

Латинський вираз «res judicata» означає «вирішена справа» [40]. Уявляється, що на думку стародавніх римських юристів це поняття охоплювало наступні аспекти: по-перше, спірна ситуація врегульована - винесено судове рішення, по-друге, рішення вступило в законну силу. В країнах англосаксонської правової системи властивість res judicata набуває судове рішення відразу після його винесення, то в країнах континентального права рішення набуває якості остаточності після вичерпання всіх, встановлених законом засобі оскарження [11, с. 149].

Хазард Г. відмічає, що принцип остаточності (res judicata) і його наслідки є спільними для всіх процесуальних систем [39, с. 753].

Цей принцип знаходить своє закріплення в практиці Європейського суду з прав людини. Так, в рішенні від 12 січня 2006 року у справі Кехайа та інших проти Болгарії Європейський суд з прав людини зазначив, що принцип, відповідно до якого остаточна постанова є res judicata та остаточно вирішує спір між сторонами, представляє собою основоположний елемент права на справедливий судовий розгляд, гарантований п.1 ст. 6 Конвенції в цивільних справах [19].

Я погоджуюся з М. Філатовою, яка розглядає поняття законної сили як синонім res judicata. Вона зазначає, що як показує аналіз законодавства європейських країн, визначення моменту, коли винесення рішення стає остаточним чи, використовуючи вітчизняну правову школу, набирає законної сили, залежить, по-перше, від приналежності держави до англосаксонської чи континентальної правової сім'ї, а по-друге, від політики конкретної держави по відношенню встановлення меж оскарження судового рішення [30, с. 284]. Також, розглядаючи особливості континентальної правової сім'ї, вона вказує, що одних судових системах рішення стає res judicata тільки після того, як вичерпає всі передбачені законом можливості для його оскарження у вищестоящих судових інстанціях, включаючи перевірку у вищому судовому органі (Австрія, Німеччина, Італія, Голландія); в інших системах остаточність судового рішення, яке не пройшло перевірки у вищій судовій інстанції, може бути предметом такої перевірки (Франція, Бельгія), але при цьому стабільність судового рішення забезпечується точним, ясним та єдино образним становленням процедури оскарження такого рішення , обмеженням строку на оскарження та переліку підстав для його скасування або зміни [30, с.284].

Таким чином, розгляд суті законної сили судового рішення та міжнародного принципу res judicata, які за своєю правовою природою є синонімами, дозволяє зробити акцент не на самому акті правосуддя, а на його функціональному призначенні, яке виражається в усуненні правової невизначеності, наданні громадським відносинам закінченості та стабільності.

Варто зазначити, що судове рішення яке вступило в законну силу стає нібито законом для даного конкретного випадку. Ця якість судового процесу випливає безпосередньо із специфіки судового рішення як акту правосуддя.

Законна сила судового рішення набуває значення особливого інституту, який сприяє зміцненню правопорядку в цілому і в кожному конкретному випадку судового розгляду.

1.2 ВЛАСТИВОСТІ ЗАКОННОЇ СИЛИ СУДОВОГО РІШЕННЯ

З урахуванням принципу res judicatа, який відображає остаточність судового рішення і яким усунена правова невизначеність, а суспільні відносини набули закінченості, стабільності, можна визначити ознаки, які притаманні законній силі судового рішення.

Як вже раніше зазначалось, законна сила - це правова дія судового рішення, сутність якої полягає його незмінності і виключності [18, с. 535]. Із цього визначення витікає, що властивостями законної сили судового рішення є його незмінність та виключність.

Незмінність судового рішення означає неможливість переглядати і спростовувати в апеляційному порядку рішення, яке набрало законної сили, для сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, тобто неможливість апеляційного оскарження [18, с. 535].

Гурвич М. А. також зазначає, що незмінність судового рішення, що вступило в законну силу, являє собою таку його якість, в силу якої рішення не може бути змінено або скасовано як судом, його прийняв, так і вищестоящим судом. Потрібно відзначити, що саме ця властивість законної сили найбільшою мірою піддавалося неоднозначній оцінці: від повного забуття або заперечення до зведення в абсолют, тобто прямого ототожнення з законною силою рішення [8, с. 37]. Незмінність судового рішення - це самостійна якість його законної сили, що додає акту правосуддя безповоротний, стабільний, стійкий і остаточний характер за допомогою заборони, адресованої виключно суду, на зміну або скасуванню, яке набрало законної сили судового рішення [16, с. 429]. Іншими словами - це заборона апеляційного оскарження рішення, яке набрало законної сили. Ця заборона за словами Авдюкова М. Г., дозволяє уникнути «нескінченного ходіння справи по інстанціях» в результаті багаторазових оскаржень [3, с. 144].

Як будь-яке правило, властивість незмінності вступило в законну силу судового рішення має винятки, продиктовані інтересами відновлення і зміцнення законності і правопорядку. У частині 4 ст. 223 ЦПК закріплене правило, яке є винятком із незмінності законної сили рішення суду. Якщо після набрання рішенням законної сили, яким із відповідача присуджені періодичні платежі, зміняться обставини, що впливають на визначені розміри платежі, їх тривалість чи припинення, кожна сторона має право шляхом предявлення нового позову вимагати змінити розміри платежів, їх тривалість чи припинення, кожна сторона має право шляхом предявлення нового позову вимагати зміни розміру, строків платежі або звільнення від них. Це стосується, зокрема, рішень про стягнення аліментів, про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смерті фізичної особи при зміні в період виплати аліментів чи відшкодування шкоди заробітної плати, сімейного чи майнового стану, ступеня втрати потерпілим професійної працездатності, складу сім'ї потерпілого, підвищені розміри мінімальної заробітної плати у визначеному законодавством порядку, у разі зростання в попередньому календарному році середньої заробітної плати в галузях економіки [35, с. 101].

Відповідно до ч. 2 ст. 223 ЦПК України після набрання рішенням суду законної сили сторони та треті особи із самостійними вимогами, а також їх правонаступники не можуть знову заявляти суді ту саму позовну вимогу з тих самих підстав, а також оспорювати в іншому процесі встановлені судом та виражені у рішенні суду, що набрало законної сили, факти та правовідносини.

Така неможливість після набрання рішенням суду законної сили осіб, що беруть участь у справі, а також їх правонаступників предявляти в суді ті самі позовні вимоги з тих самих підстав, а також оспорювати в іншому процесі встановлені судом факти та правовідносини в теорії цивільного процесу отримала назву виключності судового рішення [20, с. 176].

Тобто суд не розглядає тотожні позови. Кожна конкретна справа вирішується по суті лише один раз [21, с. 98].

Сутність виключності рішення суду дослідниками визначається як властивість, якою забезпечується остаточне встановлення прав, обовязків та відповідальності осіб - учасників правовідносин, а також фактів та обставин, що з ним повязані. Саме у звязку із вищезазначеним виключність поєднувалася із неспростовністю рішення суду, або з його статичним елементом [25, с. 56].

Подання для розгляду тотожної заяви неприпустиме також і у випадках, коли при первісному розгляді спір між сторонами було остаточно вирішено ухвалою суду про затвердження мирової угоди або про прийняття відмови позивача від своїх вимог. Повторне звернення з таким позовом неможливе і в інших випадках, передбачених ст. 205 ЦПК [18; с.535].

Пункт 2 ч. 1 ст. 122 ЦПК України передбачає, що суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо є таке, що набрало законної сили, рішення чи ухвала суду про закриття провадження у справі у зв'язку з відмовою позивача від позову або укладенням мирової угоди сторін у спорі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав. З допомогою цієї норми можна визначити елементи тотожності.

Таким елементами тотожності є: 1) тотожні сторони; 2) тотожні предмети; 3) тотожні підстави. Тільки за наявності тотожності всіх перелічених елементів має місце тотожність обох позовів.

Тотожність сторін означає те, що у справах за обома позовами особи мають процесуальне становище сторін - позивача або відповідача. Питання, чи ці особи повинні мати те саме процесуальне становище у справі, чи ні, на сьогодні є досить дискусійним. Деякі автори вважають, що не має значення, що позивач та відповідач у справі за вторинним позовом поміняються місцями [3, с. 147], інші - що такі позови не можна вважати тотожними [5].

Я більш схиляюсь до думки, що не має значення та обставина, що у справі за повторним позовом позивач став на місце відповідача, тобто колишній позивач виступає відповідачем, а колишній відповідач - позивачем. При встановленні тотожності сторін не має значення тотожність чи неоднаковість їх представників, тому що останні виступають у суді від імені й в інтересах сторін. Тотожність сторін у випадку, коли вони змінюють своє процесуальне становище, має місце тоді, коли при розгляді позову, за яким ухвалено рішення суду, відповідач подав до позивача зустрічний позов, і цей позов був предметом судового розгляду нарівні із позовом позивача, відповідно за обома позовами було ухвалено судове рішення. В цьому випадку, якщо відповідач подасть такий самий позов до позивача в окремому судовому процесі (тоді матимемо зміну сторін місцями), матимемо тотожний позов. Позивач в такому випадку також буде не в праві подати зустрічний позов, оскільки за ним уже ухвалювалося судове рішення, і матиме право лише подати заперечення проти позову як такого, що вже вирішений.

Наприклад, 11 травня 2011 р. суддя Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області Пащенко Т.П., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу суддя вирішив, що у відкритті провадження за вказаним позовом слід відмовити, виходячи з наступного.

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу. Відповідно до п.3 ч.2 ст. 122 ЦПК України <#"justify">Розділ ІІ. МЕЖІ ЗАКОННОЇ СИЛИ СУДОВОГО РІШЕННЯ