Військове мистецтво козаків XVI–XVII ст.

 

Зміст

Вступ

Розділ I. Виникнення козацтва та Запорозької Січі. Адміністративний та військовий устрій Запорозької Січі

Розділ II. Прояв військового мистецтва в Національно - визвольній боротьбі

Висновки

Список джерел та літератури

Додатки

Вступ

Український народ почав створювати свої збройні сили в XIV - XVI ст., коли виникло і сформувалось українське козацтво. Особливості історичного розвитку України зумовили специфіку та характерні риси її збройних сил.

Розвиток подій XVI - XVII ст. відзначаються одними із страшних сторінок в історії України та житті українського народу. Це безумовно повязано із тим, що саме у цей час більшість родючих земель та просторів українського краєвиду були захоплені іноземними інтервентами та розділені між собою. Так наприклад, на велику частку української землі претендувала Річ Посполита та Московська держава і це ще все ускладнювало часті набіги татарських орд. Фактично на Україну було покладено око зо всіх сторін. Саме у цей час на історичну арену і виходять військові загони козаків, які з згодом будуть грати велику роль в подальшій історії України.

Актуальність даної курсової роботи на сьогоднішній день є досить цікавою. Але зазначимо, що не багато істориків - дослідників приділяли увагу до військового мистецтва козаків XVI - XVII ст.

Та все ж дослідження військового мистецтва потрібно нам у історичній науці, адже ми повинні знати як воювали козаки, їхню бойову зброю, спостерігати розвиток бою, як він розвивався з початком козацтва, в процесі його розвитку і при ліквідації козацтва. При розгляді цієї теми ми повинні зрозуміти, що Запорозькі козаки були вдалими військовими. Збройні сили вже давно звертають на себе увагу, тому зацікавленість у дослідженні військового мистецтва зростає.

Дослідження військового мистецтва козаків почалося з першої половини XIX ст., але відзначимо, що не багато дослідників приділяли свою увагу дослідження на дану тему. Тому ми повинні звернути увагу на історіографію цього періоду.

Щоб дати характеристику огляду літератури, треба з`ясувати де зустрічаються записи про козаків. Перш за все свідчення про козаків ми знаходимо у літописах того періоду. Так, наприклад, у Густинському літописі XVI ст., яка охоплює період історії із найдавніших часів до 1598 року. У кінці Густинського літопису існують три розповіді: «О начале Козаков», «О применении нового календаря», «О унии, како почалася в Руской землі». Виникнення першої розповіді основана на хроніках М. і І. Бельских. В кінці XVI на початку - XVII ст., верхівка української православної церкви перестає орієнтуватися на українських феодалів, типу князів Острожських, які швидко переходили до католицизму, і церква починає шукати опору та підтримку у нових соціальних прошарках, перш за все у козацькій старшині. Також згадки про козаків і Визвольну боротьбу Богдана Хмельницького проти Речі Посполитої ми можемо знайти у літописі «Кройника» Феодосія Софоновича. В історії України Софонович виділяв слідуючи етапи: Київське князівство, Галицько - Волинське князівство, українські землі в складі Великого Князівства Литовського, та період визвольної боротьби українського народу проти гніту Речі Посполитої.

Великої зацікавленості ми знаходимо у літописі «Повість, вед луг нікоторых мудрых людей, отколь початок свой и назависко взяли козаки». Ця повість була основана Пантелеймоном Кохановським. Він приділяє увагу селянсько - козацьким повстанням, Визвольній боротьбі. У цій повісті ми знаходимо замітки про ведення військового бою у Визвольній боротьбі, зокрема автор пише, як козаки розташували свій табір при Жовтих Водах. Такий літописець як І. Галятовський дав нам свідчення про козацький герб. Треба зазначити, що факти цих літописів схожі із писаннями польських хронік, тому не виключно, що автори цих літописів зверталися до текстів хроніки Речі Посполитої. Також «Повість» освітлює історію походження козацтва із співвідношенням з традиціями українській феодальній історіографії, яка сформувалася не без впливу польських хроністів. В «Повісті» автор пише, що походження козаків виходить із хазарів. Замітки про козаків також містяться у Київському літописі. Тут теж описується боротьба козаків проти Польщі. Велику зацікавленість представляє собою Хмельницький літопис. Автор цього літопису висказував невдоволення існуючими порядками в Речі Посполитій. Він висказує невдоволення по відношення польських солдат які стояли у Хмельнику. Тоді у Хмельнику був голод і автор літопису зазначає, що це потягне за собою великі потрясіння і невдоволення соціальних мас. Так він пише: «…И серпы и косы ковали на оружие, и не дармо земля тряслася, трясли козакі ляхов. И вот уже на Вкраїні ріки зафарбувалися от крыві людскои, повны были болота трупу ляцкого, а повны пали трупу козацкого по містах». Автор літопис зв`язал із селянсько - козацькими повстаннями, Визвольною війною та ліквідацією гніту Речі Посполитої. Цей літопис являється одним із важливих джерел, адже свідче про військо Запорозьке разом із усіма військовими традиціями, а також дає нам фактові свідчення про Визвольну боротьбу Богдана Хмельницького. Так, наприклад, зазначається про облогу Збаража. «Кони їли не только худые хлопы, але и панове. Будуть памятати тую експедицію в Збараж місти». - так автор зазначає нам про облогу Збаража. Хмельницький літопис також описує козацьких ватажків Богдана Хмельницького: Івана Богуна та Максима Кривоноса.

Також свідчення про козаків і їх військову міць ми можемо зустріти у літописах Г. Грабянки, літописі Самовидця, Самійла Величко.

Також треба відмітити Межигорський літопис. Автор концентрує свою увагу і інтерес історії селянсько - козацьких повстань 20 - 30 рр., XVII ст., і Національно - визвольною війною 1648 - 1654 рр. Автор дає нам свідчення про битву при Жовтих Водах і Корсунем з точністю аж до дня. Так при Жовтих Водах битва відбулася 8 - го, а Корсунська 17 - го травня 1648 року.

Велику зацікавленість представляють собою записки іноземців про українське козацтво в цілому.

Так, наприклад, великий інтерес викликають замітки Гійома Левасера де Боплана, який у першій половині XVII ст., перебував у Речі Посполитій ті на Україні взагалі.

Так де Боплан у своїх роботах дає описи України, її природного середовища, топографічні положення місцевості де жили селяни та інше.

Варто зазначити, що дуже цінною у розборі даної теми є робота де Боплана «Опис України, кількох провінцій Королівства Польського, що тягнуться від кордонів Московії до границь Трансільванії, разом з їхніми звичаями, способом життя і ведення воєн». У цій роботі де Боплан дає нам велику кількість інформації повязану з історією козацтва України. Так він пише про ремесла якими займалися козаки, якими були повинності селян, щодо панів, також зазначає про Крим і татар, про їхні відносини між козаками; автор з - поміж усього цього описує як козаки обирали старшого на Січі. Не обминув Боплан і військове питання козацтва України. Так він дає чіткі свідчення про військову організацію. В роботі ми можемо знайти як будували козацькі човни «чайки». Наприклад «… і будують тут судно близько 60 стіп завдовжки, 10 - 12 стіп завширшки і 12 завглибшки. Таке судно не має кіля; його основа - це човен з верби або липи, довжиною 45 стіп. Збоку він обшивається і вивершується дошками від 10 до 12 стіп завдовжки. Швидкість козацьких човнів швидша за швидкість турецьких галер». Боплан згадує також про козацьку медицину. Хоча він тут не дуже приділяє увагу, але можна прослідкувати як козаки лікували своїх хворих і поранених у процесі військової сутички.

Історію виникнення козацтва та його розвиток звернув увагу історик К. Осіпов. Він також у своїй роботі «Богдан Хмельницький» дає свідчення про військову справу козаків. Автор також безпосередньо розкриває питання Переяславської ради 1654 року.

Про військові козацькі походи ми можемо знайти у роботі О. М. Апанович «Збройні сили України першої половини XVIII ст.» Автор дає інформацію про виникнення козацтва, його розвиток, про устрій військовий на Запорозькій Січі, про козацькі клейноди, артилерію і про інші військові питання.

Велику кількість свідчень про устрій не тільки військовий, а і соціальний ми можемо знайти у роботі Д. І. Яворницького «Історія Запорозьких козаків». У своїй роботі Яворницький добре розкрив свої дослідження у історії козацтва, його військового розвитку, про походження слова козак і де воно вперше згадується у історичних джерелах. Яворницький також звертає свою увагу дослідника на побути Запорозької Січі і як в процесі виникнення козацтва розвивалося і саме козацтво і його військовий та соціальний побут. У другому томі ми знаходимо описи Національно - Визвольної боротьби Богдана Хмельницького.

Метою у даній курсовій роботі являється дослідження виникнення козацтва, його соціальний склад, а головне військовий устрій Запорозького козацтва та прояв самого військового мистецтва у Національно - Визвольній боротьбі 1648 - 1654 року.

Таким чином ми спробуємо прослідкувати виникнення козацьких Збройних сил, яких згодом можна назвати як початком Збройних Сил України.

Розділ I. Виникнення козацтва та утворення Запорозької Січі

Ще у XV ст. українським народним масам загрожували турецько - татарські набіги, але, як відомо не тільки татарські вторгнення узурпували тогочасний люд. Цим обставинам допомагали і польсько - литовські феодали, а згодом і могутня Річ Посполита, яка у своїх планах, щодо українських земель претендувала не тільки на територіальні простори України, а і на населення, щоб окатоличити його і підкорити у залежність від Речі Посполитої. Орди татар були надзвичайно суворі та безжалісні. В 1527 році татари чисельністю 25 тисяч чоловік рушивши на Литву за наказом турецького султана, дійшли до Пінська на півночі Любліна та Белза на заході. Жорстокість нападників не мала меж. Це свідчило про безкрайні безжалісні можливості татар. Загарбники руйнували та спалювали усе на своєму шляху. Вони без жалю убивали старих та малих, грабували і палили поселення, витоптували посіви. Особливо важко доводилося жителям степових окраїн, які межували з татарськими таборами і майже не мали укріплень та гарнізонів. Татари розглядали цю територію як невичерпне джерело «ясиря». Та все одно люди продовжували жити у цих степових районах, хоча і ризикували потрапити під набіг татарів, але вони були вільними, адже на заході руське населення потрапило під владу польських панів.

Прагнення феодалів до нових економічних умов призвело насамперед до зростання визиску селян і посилення їхньої залежності від феодалів, а також до змін в законодавстві. На середину XV ст. становище селян значно погіршилося.

Саме в умовах протистояння проти наступу турецьких і татарських агресорів та польсько - литовських феодалів і сформувалося українське козацтво - збройна сила українського народу.

Безумовно саме українське козацтво взяло на себе державний оборонний тягар - захист українських земель від нападу та загарбання території від зовнішніх ворогів.

Люди які вже не могли терпіти ярмо панства на собі тікали від кріпосного права, яке було на той час дуже розповсюджене та жорстоке. Саме цей контингент населення і складали основу населення, яке заселяло степову Україну. Таким чином проходила своєрідна колонізація степу. Тут вони займалися землеробством - освоювали родючий грунт та дикий степ. Треба зауважити, що життя у степових районах тогочасної України було не досить безпечне, адже населення, яке тікало до степу, з поміж мирного життя ще й вело боротьбу проти постійних набігів татарів. Таким чином вело ще і оборонне життя. Вони навіть виробляли свої методи військової боротьби проти кочовиків. Вони знайомі нам під назвою «козаки».

Перші згадки про козаків стрічаємо під кінець XV ст.: першого разу року 1489-го. Того року був похід проти татар, і в польського історика Бєльського є звістка, що провідниками його були козаки. Другим разом про козаків на галицькому Поділлі маємо звістку року 1491-го. Кромер і Бєльський оповідають, що того року на галицькому Поділлі скоїлася ворохобня селян проти шляхти, що забрала у свої руки всі землі. На чолі ворохобників стояв козацький отаман, на прізвище Муха. Перший документ, де згадано про козаків, належить до року 1499-го. То привілей великого князя Олександра місту Києву. Грамотою тією визначено, яке мито мають міщани брати з козаків за рибальський промисел.

З початку XVI ст. козаки займають уже визначну територію. Стрічаємо їх по староствах Київському, Канівському, Черкаському, Переяславському, Білоцерківському, Вінницькому, Хмельницькому та ін. Незабаром розрослася козаччина і змінилася настільки, що козаки не тільки вже обороняють край, але за татарські напади відплачують такими самими нападами. У 20-х роках XVI ст. козаки роблять уже напади на Крим, на Очаків, на Аккерман і на Буджацьку орду (Бессарабія). Пізніше літописи декого з козацьких ватажків непевне згадують як гетьманів; але то були звичайні старости. Між ними відомі: староста вінницький і брацлавський князь Костянтин Острозький, староста Хмельницький Предслав Лянскоронський і староста черкаський і канівський Остап Дашкевич. Останній боронив край від великого нападу, кримських татар і не тільки оборонив Черкаси, але розбив і прогнав татар. Отоді про козаків скрізь почали говорити. Користуючись тим, Остап Дашкевич подався до великого князя литовського, щоби надати козакам самостійну організацію. Але поради його не послухалися, може, через необачність того часу.

На сьогоднішній день і досі ведуться дискусії серед істориків що означає само слово «козак». Слово «козак», не нашого, а турського походження. В мові половців означало воно стільки, що - сторож, вартовий. В турецькій мові слово «козак» вживалося на означення вільної, незалежної ні від кого людини. Старі літописи й документи, вже в половині XV ст. знають татарських «козаків», що, як легко озброєна кіннота, сторожили Кафи та інших осередків італійської торгівлі на Криму. З кінця XV ст. (1492 р.) маємо, чи не першу взагалі, відомість про українських «козаків». В жалобі кримського хана литовському великому князеві, названо так людей з Києва й Черкас, що при усті Дніпра, під Тягинею, розбили турецький корабель... Рік пізніше татарський хан титулує «козаками» військову дружину черкаського старости Богдана Глинського, що погромив турецьку твердиню - Очаків. З того часу українські «козаки» не сходять уже зі сторінок документів та літописів. Росте їхня слава, кріпшає внутрішня організація й могутніє їх суспільно-політичне значіння.

Почалося з «уходів». Мешканцям пограничних замків і їхніх околиць, що то по словам люстратора з XVI ст. «рушниці мали й стріляти добре вміли», не сиділося поза окопами й частоколами городів. Призвичаївшись до безупинної татарської небезпеки, загартувавшись в оборонній боротьбі з татарами, вони перейшли з оборони до наступу. Більшими й меншими, але заодно озброєними й готовими на все гуртами, вони запускаються в степи. Ідуть туди по рибу, ловлять звіря, вибирають мід, виправляються по сіль, коли треба відбороняються від татар, а коли можна, то нападають на них. Тільки вертаючи з «уходів», мусять оплачуватися старостам, що хоч не зважувалися йти в степ, але вважали себе його «управителями».

Де далі й самі старости, помітивши дохідність «уходницького промислу», організують ватаги «уходників» і пробують з ними щастя в степу.

Хмельницький староста Предслав Лянцкоронський, вже в 1528 р. зібрав більш тисячі очайдухів, наскочив з ними на татарських чабанів і відібрав їм 500 коней та яких 30.000 овець. Успіхи «козацького промислу» почали заманювати в степи не самих тільки пограничних городян та селян, але й тогочасну аристократію. На чолі перших козацьких загонів бачимо таких вельмож, як Ілля та Константин Острожські, Сангушки, Потоцькі, Замойські, Збаражські, Заславські, Корецькі, магнатів, що їх тягла у степи не жадоба наживи, але туга лицарського серця за небезпеками воєнних пригод, за славою. Не саме добичництво, не сама охорона майна й життя пограничного населення зродили козаччину. Уже в її первопочинах приходять до слова ідеальні побуди, що то пізніше винесли козацтво на чоло української історії.

Але більшість схиляються до версії, що козак має турецьке походження і означає відважну, вільну, озброєну людину. Вперше на Україні назва козак згадується ще у 1492 році.

Безумовно ці люди були хоробрими, відважними воїнами - патріотами. Зауважимо, що у деяких була дуже ярко виражена харизматичність особистості, і згодом ці воїнами ставали воєначальниками, або ватажками козаків.

Коли число козаків розрослося, вони почали обороняти вже не тільки свої оселі, але й уходи, куди вони ходили на промисли. Під назвою «уходів» розуміються ті землі, що були приписані до Канівського, Черкаського та інших староств. До Канева, наприклад, були приписані ті землі, що займали полудневу частину Київщини, до Черкас - мало не вся Полтавщина, Херсонщина, Катеринославщина. Найбільші обширні землі належали, до Острога, Любеча, Києва і Черкас. Ціну цих уходів становив не ґрунт, а ті багатства, які там експлуатувалися, себто риба, звірі і т. ін. Вже ж уходникам було небезпечно в цих неоселих пустих землях: татарам завжди можна було їх непокоїти. Вони нападали на них, ловили, забирали в полон, відбирали поживу. З другого боку, уходники повинні були, повернувшись додому, дати десятину заробітку старостам. Через те самі старости дбали про оборону уходів. Так, один енергійний староста канівський і черкаський (в першій половині XVI ст.), князь Дмитро Вишневенький, задумав протягти козацький кордон, щоб оборонити ті землі, куди уходники ходили на промисли. Він зорганізував контингент козаків, які по черзі ходили на низ Дніпра і там вартували уходи від нападів татар. Ці козаки на зиму верталися додому, а навесні виходила знов нова вже черга. Ще за часів Дмитра Вишневецького козаки збудували собі там фортецю, але де саме вона була, тепер не можна сказати. Одні кажуть, що вона була на острові Хортиці, другі - на Томаківському острові. Одне тільки певно, що вона була на низах Дніпра. Це й був перший початок Запорожжя, яке повагом змінилося в самостійну громаду.

У XVI ст. почало формуватися «військова база» козаків, яка мала назву Запорозька Січ. Вже у другій половині XVI ст. Запорозька Січ розвивається і стає козацькою республікою. Вона представляла собою укріплення лісової засіки, переважно знаходилася на острові. Від Січі пішла назва січові козаки. Назва Запорозька Січ походить від того, що розташовувалась вона нижче порогів річки Дніпро, або за порогами (звідки і назва). Це було добре розроблене укріплення, яке також обкопувалось по колу ровом і завоювати її було не так і легко. Треба зазначити, що з цього ми бачимо добру стратегії козацького війська.

Запорожці мешкали у куренях. Назва «курень» пішло від слова «курити». Курень представляв собою довгу казарму, зазвичай 44 аршин довжини, та 5 аршин ширини. Курінь будували із дерева. У середині куреня було 2 відділення. В одному великому мешкали козаки, які були приписані до куреня, разом із ними мешкав і їх старшина. У другому відділені мешкав курінний кухар та його помічники, також тут знаходилася кухня хлібопекарня. Біля кожного куреня стояла курінна скарбниця де козаки зберігали своє майно. Бувало, що біля ку ріней будували окремі маленькі будинки де мешкали козацькі старшини. Зауважимо, що у Запорожців слово «курень» був у двоякому відношенні. Як нерухомість і як сотня, полк, військова одиниця, самостійна частка війська. У середині Січі також знаходилися церква та будинки де розміщалися продукти харчування, промислові господарства. При церкві існувала школа. У Січі також знаходився притулок для хворих та поранених - «шпиталь».

Одяг у запорожців був здебільшого простий. Зазвичай це були: жупан, кафтан, пояс, шаровари, сафянові чоботи, бархатні шапки. На голові постійно треба було носити шапку - це був знак козацької гідності. Коли була сувора погода носили бавовняну бурку.

За свідченнями сучасників, одяг запорожців не був одноманітним. Повсякденний, похідний одяг вирізнявся простотою, що проявилось у самій його назві - підлий одяг. На протилежність йому парадне вбрання було дуже розкішним і ошатним, причому нерідко воно складалося з трофеїв, добутих під час походів. Зазвичай багатий одяг носили заможні козаки (додаток 1).

З-поміж повсякденного одягу, у козаків був і парадний одяг. Парадний одяг запорізьких козаків виготовлявся з шовку та польського й англійського сукна - кармазину та оксамиту. Шовкова штофна тканина з візерунками називалася у запорожців шальовою, одяг із польського та англійського сукна називався састами, а вбрання з червоного східного сукна - кармазинним. Безперечно треба зазначити, що соціальне та майнове розшарування козаків не було непоміченим.

З поміж військових традицій та воїнства козаки також займалися ремеслами. На Січ також приходили ремісники, що мешкали в околицях Січі і працювали за певну плату: кравцями, шевцями, теслярами, пивоварами, бочарами і т. д. Великий опис чим займалися козаки дає нам Гійом де Боплан. Зокрема він зазначає: «…серед цього народу зустрічаються люди, досвідчені в усіх взагалі необхідних для життя ремеслах: теслі для будівництва жител і човнів, стельмахи, ковалі, зброярі, кожумяки, римарі, шевці, бондарі, кравці і т. д.»

Адміністративний та військовий устрій Запорозької Січі

Не менш цікавий інтерес викликає адміністративний та військовий устрій Запорозької Січі.

На чолі Січі стояла старшина, очолювана кошовим отаманом. У куренях були свої, курені отамани, які дбали про паливо, харчі, зберігання грошей та одягу і які мали значні адміністративні права. Взагалі у Січі було багато інших чинів з точно встановленими обовязками.

В запорозькому війську витворився своєрідний демократичний устрій. Усі важливі справи вирішала військова рада, що в ній брали участь усі козаки. Рада вибирала старшого, судила більші провини, укладала умови з державами, що бажали наймати козаків на військову службу, подавала плани військових походів. Військові ради відбувалися в міру потреби, часом і щодня; голосування відбувалося окликами, нерідко призводило і до фізичного втручання, але більшість примушували меншість погодитися. Обрання отамана, як і всі загальні питання, вирішувала загальна рада. Рада у запорозьких козаків була вищім адміністративним, законодавчим та судовим органом.

Козацьке військо мало свої окремі уряди. Старший або гетьман проводив усім військом і під час війни мав необмежену владу над козаками, але після походу в усьому відповідав перед радою. На Запорозькій Січі також існував військовий писар. Військовий писар (кошовий писар) - виборна службова особа, що відала всією канцелярією Запорізької Січі у XVI - XVIII ст. Військовий писар розсилав накази по куренях, вів рахунки прибутків і витрат, здійснював дипломатичне листування. Ведучи всю документацію і кореспонденцію, писар мав значний вплив на внутрішню і зовнішню політику Війська Запорізького. Особа, яка отримала лист або відписала його за писаря - страчувалась. У роботі писарю допомагав кошовий підписарій. Знаком посади військового писаря була довга чорнильниця-каламар (калям від східн. - тростина), яку він під час військових рад зберігав за поясом, а також гусине перо, застромлене за праве вухо. Військовий писар обирався козацькою радою строком на рік, але як правило, займав цю посаду протягом багатьох років. Останнім писарем Запорізької Січі був І.Глоба. Багато важливих посад існувало у Війську Запорізькому. Так, ще не менш важливою посадою був військовий осавул. Військовий осавул - виборна службова особа, яка обіймала одну з найважливіших військово-адміністративних посад у Запорізькій Січі XVI - XVIII ст. Обирався на військовій раді строком на один рік. Військовий осавул у мирний час стежив за дотриманням порядку на Січі, а у воєнний час - у таборі. Також він відав заготівлею провіанту на випадок війни; розподілом, за наказом кошового отамана, грошової і натуральної платні, захистом інтересів запорожців у прикордонній зоні; охороною подорожуючих територію Запоріжжя; очолював козацьку розвідку і стежив за ходом битв, вводячи по мірі потреби у бій резерви. У судових справах військовий осавул виконував роль слідчого - проводив дізнання з приводу суперечок між січовиками, злочинів серед сімейних козаків, розглядав скарги на місці, стежив за виконанням судових вироків, переслідував злочинців збройно. Знаком влади військового осавула була дерев'яна палиця з потовщеннями на кінцях, скріплена срібними кільцями. Помічником осавула обирали військового підосавулія, а під час війни - військового обозного. До генеральних старшин, гетьмана та полковників для виконання різних доручень прикріплювалися козаки певного куреня. Вони звільнялися від усіх інших обовязків, у тому числі і від військової служби.

В військовому відношенні запорозька община поділялася на 38 куренів; в територіальному відношенні - спочатку на 5, потім на 8 паланок. Коли і ким був установлений такий поділ невідомо, але по записам історика Мацеевкого, який говорить, що військо запорозьке поділялося «на курені, селища і околиці» при гетьмані Євстафії Рожинськом, тобто у I половині XVI ст. Курені знаходилися у самій Січі. Чисельність їх була 38, усі вони носили різні назви, або від отаманів - засновників їх , або від міст - метрополій, звідки вийшли перші запорожці, або ж від чину більшості козаків.

«Паланка» у прямому відношенні слова з турецької означало невелику фортецю; у переносному значенні слова це визначалося у запорожців як центральне управління відомої частини території, а частіше всього відомство, чи уїзд запорозьких вольностей.

Рядове козацтво, як і старшини, мобілізувалося за територіальною ознакою. Територіальний принцип комплектування козацького війська зберігався протягом всього часу його існування. Кожна адміністративно - територіальна одиниця - сотня і полк - під час мобілізації була основою і джерелом комплектування військових одиниць, насамперед - полків та сотень. Організація комплектування та мобілізації, як звичайно починалася з вказівки Генеральної військової канцелярії, що на підставі указу вищого російського командування видавала ордер про підготовку і збір козаків до походу. Цей ордер мандрував по інстанціях до полкових канцелярій, а звідти - до сотенних, які в свою чергу перепроваджували його курінним отаманам.

Існувало також і реєстрове козацтво. Звідки ж походить ця назва? У 1524 р. польський король Сигізмунд І запропонував створити для захисту південних кордонів держави наймане військо з запорозьких козаків. Але вперше здійснити це вдалося його наступнику - польському королю і литовському князю Сигізмунду ІІ Августу у 1572 році. Наймані козаки, чисельність яких налічувала 300 чоловік були занесені до окремого реєстру (список), від чого і дістали назву «реєстрове козацтво».

Говорячи про військовий устрій козаків треба згадати про Запорозькі військові клейноди. Клейнодами називали у запорізьких козаків військові знаки: булава, військове прапор, пірнач, бунчук, литаври, трості та інші. Так, наприклад однією із символіки Запорізької Січі був військовий прапор, який був червоного, або малинового кольору на якому зображувався Святий Архангел Михаїл, якого козаки вважали за свого покровителя.

Окремо слід зупинитися на військовій організації запорожців і взагалі козаків.

Не завжди, звичайно, козаки перемагали, але майже не бувало випадків, щоб вони безладно втікали з поля бою. Під натиском переважаючого їх ворога вони організовано відступали або надзвичайно патріотично і героїчно гинули зі зброєю в руках. Їх мужність та хоробрість знайшла своє відображення не тільки у людських серцях, а і у думах та баладах про козаків: «…та вже шаблі заржавіли, мушкети без курків, а ще серце козацьке, не боїться турків…» «Мужньо стояв козак у строю, міцно тримаючи шаблю та своє хоробре серце…»

Озброєння козаків складалося з мушкетів, пістолів, шабель, сагайдаків (луків), списів, сокир. Також козаки озброювалися не великими ножами, кортиками 18 - 20 см. завдовжки (додаток 2). Захисних панцерів у них не було; всі воїни билися у звичайному одязі іноді голі до пояса.

Багата кількість козаків із Запоріжжя мали вогнепальну зброю. Козаки мали також спис, шаблю та мушкет. Коли козаки вирушали у морський рейд, кожен із козаків брав із собою по 5 - 6 мушкетів. Козацька кіннота була озброєна списами, луками із залізними наконечниками стріл (додаток 3), шаблями (додаток 4). Також було в них і по 4 кремінних пістолі (додаток 5).

У загонах козаків були також і гармати (додаток 6), які також називалися фальконетами, чи справа. Артилерія була одним із головних родів військ козацької армії. На Січі козаки мали приблизно 50 гармат і разом із тим багато добрих гармашів, які забезпечували добру влучність по ворогу. Так наприклад вже у XVI ст. українські народні загони виступали із артилерією, а такі ватажки повстання як Северин Наливайко були славнозвісними самобутніми майстрами гарматної справи. Остаточно як рід військ артилерія у козацькій армії сформувалася на початку війни українського народу 1648 - 1654 рр. Гарматний парк українського народу утворився із гармат реєстрового козацького війська, яке приєдналося до повстання. Треба зазначити, що хоча козаки і були дуже вмілими кіннотниками, але вони не любили бойових дій у кінному зіткненні. Велику майстерність та маневреність війська козаки демонстрували у пішому зіткненні із ворогом, особливо коли закріплювалися за табором, який представляв собою подвійний ряд зєднаних ланцюгами возів, з - за яких вони відбивалися наче з - за насипів. Були навіть цілі рухомі табори. Тут треба зазначити, що цей добре укріплений стрій було напрочуд важко розірвати, чи зупинити. Якщо передбачалася довготривала оборона табору, то колеса возів закопувались у землю і насипали її також зверху возів. Навколо возів із зовнішньої та внутрішньої сторони робили окопи, бруствери та шляхи сполучення між ними.

Гарнізон Січі був здатний негайно дати відсіч ворогові, а також за короткий час зібрати велике військо. Йоган Мюллер пише про великі можливості Запорізького війська щодо його збільшення: «Чисельність козаків не постійна і може значно збільшитися протягом одного дня». Висока військова майстерність Запорізького Війська досягалась за рахунок добре налагодженого військового навчання.

Козацькі ватажки, отамани, гетьмани та і прості козаки вирізнялися надзвичайною майстерністю ведення бою. При наступі на фортецю чи з ходу, в умовах безпосереднього зіткнення з противником козаки розбивалися по флангах та в тил ворога і розпочинали одночасний наступ. Це було правильно, адже добре буде коли супротивника загнати з обох боків і разом із тим прикривати свої фланги у разі раптового нападу резервних груп противника чи його союзника. На полі бою запорізькі козаки вели з високою майстерністю організовану стрільбу з рушниць. Бувало, що на свій бік запорожці перетягували татарів у боротьбі проти Речі Посполитої.

Козацьке військо поділялося на полки і сотні, у звязку з цим у кожному полку було по 3 - 4 сотні. У свою чергу сотня нараховувала від 100 і більше воїнів.

Безумовно треба відмітити організацію козацького флоту. Щоб ходити за пороги Дніпра та наносити раптові удари татарам козаки будували човни, яки дістали назву «Чайка» (додаток 7). У кожну «чайку» брали по 5 - 6 фальконетів. Ці човни були низької посадки, що і робило чайок непомітними. З боку бортів знаходилися очеретяні свитки, які розверталися у випадку коли пороги річок були досить масивні і круті. Це додавало високу маневреність човнам. Якщо порівняти козацьку «чайку» та турецьку «галеру» більш маневреними були човни козаків. Так, наприклад, Боплан дає нам відомості про козацькі «чайки» він пише: «Спорядившись вони спускаються по Борисфену. Їхні човни тримаються так близько один біля одного, що майже торкаються веслами. Турки, звичайно, бувають попередженні про похід і тримають у гирлі Борисфену декілька галер, щоб не дати їм вийти із лиману. Але козаки хитріші: вони виходять темної ночі незадовго перед молодиком і переховуються у очерета, які тягнуться на 3 - 4 льє вгору по Борисфену, куди галери заходити не наважуються». В умовах зіткнення з противником на воді чайки могли дуже швидко розвертатися і наносити несподіваний і за частую фатальний постріл із гармат. При висаджуванні на берег на кожну «чайку» козаки залишали по одному чоловіку. Військова майстерність флоту козаків дозволяла їм доходити на «чайках» аж до Анатолії і навіть там вести війну із турками.

Великий вплив на формування військового мистецтва Запорізької Січі справило також західноєвропейське військове мистецтво часів початку Тридцятилітньої війни 1618 - 1648 рр. Згідно із цим військовим мистецтвом вважалося, що основними родами військ є піхота та артилерія.

Великого настрою, бойового духу, патріотизму та ритму бою надавали козацькі литаври (додаток 8). Це були великі барабани, які вели у бій Військо Запорозьке, наводячи страх на воїнів Речі Посполитої.

В значній мірі прагнення козаків добре володіти зброєю обумовлювалось ще й тим, що кожного дня козака міг підстерегти татарин, і тоді його долю вирішувала військова майстерність. Невпинні сутичку козацьких охоронних загонів з татарськими, що займались розбоєм на шляхах, загартовувала козаків, підвищували їх бойовий досвід.

Козацькі загони відрізнялися також гарної і суворою дисципліною. Так, наприклад польський історик Ш. Старовольський у своїй роботі говорить, що у своїх таборах козаки мали дисципліну стародавніх римлян і разом з тим не поступалися жодній нації у світі за військовою доблестю та обізнаністю.

Розділ II. Прояв військового мистецтва в Національно - Визвольній боротьбі

Щоб прослідкувати військове мистецтво Запорозьких козаків ми звернемося до визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького.

В історії України постать Богдана Зиновія Хмельницького невід'ємна від найсвятіших прагнень українського народу до волі, щастя, справедливості. Саме з Богданом Хмельницьким пов'язане становлення Української козацької держави та довершення військового мистецтва на Запорізькій Січі. військове козак січ визвольна

Богдан Хмельницький служив у кінній сотні батька й разом з ним 1620 р. бере участь у битві під Цецорою проти турецьких військ. У цій битві героїчною смертю поліг Михайло Хмельницький, а його син потрапив у турецький полон. 1622 р. стараннями козаків, побратимів старого Хмеля, Богдана було викуплено з неволі. Він повернувся додому і знову став на козацьку службу в Чигиринський полк. Вже у 1648 році «Великий син Українського народу», як його називали після смерті, збирає військо на Запорізькій Січі.

Як відомо Хмельницький був добрим дипломатом та воєначальником і він зміг перетягти на свою сторону татар. Дипломатичність та хитрість були одним із проявів військового мистецтва «Великого козака». Тому це стало у нагоді до укладання договору між татарським ханом Іслам - Гіреєм ІІІ.

Татари завжди претендували на те, щоб польський уряд ретельно платив гарач, і із-за того раз у раз виникали незгоди. Саме на таку незгоду і наскочив Хмельницький. Сам хан не пішов на війну, але ж дозволив іти своїм мурзам. Хмельницький увійшов у згоду із Тугай-Беєм, перекопським мурзою. Властиво це були не кримські татари, а ногайці, кочівники. На яких це було умовах, трудно знати, але Хмельницький, певно, заманив їх тим, що вони зможуть дістати на Україні великий ясир - поживу. З дуже невеликими силами почав Хмельницький свою справу, але ж вона відразу стала на міцні ноги, через те що вся народна маса ждала тільки першої іскри, щоб самій повстати.

Рушійними силами повстання було козацтво, реєстрове козацтво, селянство, міщанство, шляхта, яка була на стороні повсталих та загони тарів.

Як відомо Богдан Хмельницький брав участь у Тридцятилітній війні на боці Франції яка воювали проти Іспанії. Там Хмельницький набував досвіду і вивчав нові прийоми та ведення бою загального війська.

Вже під кінець війни, а саме в кінці війни Богдан Хмельницький приймав участь, була започаткована лінійна тактика, зменшувалася глибина побудови військ на полі бою, що збільшувала їх фронт і разом з цим кількість атакуючих. Отже, якщо Хмельницький був у вирі цих подій, то він був безпосереднім свідком зародження нових прийомів які згодом сам використає їх у своєму повстанні проти Речі Посполитої. Хмельницькому додало досвіду і те, що він був тісно знайом із французьким полководцем Конде та полководцем Англійської буржуазної революції Олівером Кромвелем, з останнім він перебував у переписці.

Богдан - Зиновій Хмельницький, починаючи повстання 1648 року, використовував у перших битвах з польськими військами татарську кінноту. Але вже у послідуючі роки створив свою козацьку кавалерію, яка брала участь у битвах під Ловом 1649 року та під Берестечком у 1651 році. Після Переяславської ради 1654 р., яка проголосила возєднання України з Росією кіннота Запорозької Січі одержала подальший розвиток.

Враховуючи високу рухливість кінноти, зокрема, татарської, Хмельницький за її допомогою створює самостійний передовий загін, обовязками якого було зустріти або ж наздогнати противника і шляхом проведення розвідки боєм зупинити його та зв'язати бойовими діями до підходу головних сил. Така тактична розвідка була використана Богданом Хмельницьким в битві при Жовтих Водах та під Корсунем 1648 року.

Керуючись новою тактикою та враховуючи умови театру війни, Хмельницький відмовляється від облоги фортець, блокуючи їх, і зосереджує увагу на бойових діях проти головних сил ворога шляхом пошуку зустрічі із ворогом.

Як вже зазначалося, козаки у походах та військових виступах використовували вози. Саме ці вози додали неперевершеної майстерності володіння військовим мистецтвом для просування війська, наступу та оборони. Згідно з організаційною структурою війська того часу на кожні 5 - 10 козаків припадав один віз, на якому перевозилися зброя, боєприпаси, продукти, фураж для коней (взимку), лопати, сокири, пилки та інші. На окремих возах перевозилися гармати. В похідному порядку ці вози їхали з обох боків, а по середині йшло піше військо, завдяки цим возам козаки прикривалися у разі несподіваного зіткнення з противником чи робили певні військові маневри.

Рухомий табір з возів мав форму прямокутника, по великих сторонах якого рухались вози один за одним, в один або декілька рядів. Між рядами возів рухалось спішене військо. В першому або другому зовнішньому були встановлені гармати, а біля возів йшли козаки з ручною вогнепальною зброєю, готовою до бою. Посередині табору вели коней. Начастую передня і задня сторони прямокутника були не замкнені, їх прикривала кіннота. Для замкнення цих сторін прямокутник мав «крила», тобто один або декілька рядів були довші за інші на величину ширини табору. У разі якщо табір раптово зупинявся крила закривалися, при цьому замикали передню та задні сторони табору возами. Такий табір був базою, з якої розпочиналися подальші бойові дії з ворогом. Розміри табору залежали від кількості війська. Так, піл Берестечком у 1651 році табір Богдана Хмельницького мав 7 кілометрів в ширину і довжину. Добре використовувались вози ще у битві при Жовтих Водах у квітні 1648 року. Захисні функції табору з возів були настількі високі, що вони заводили нанівець кількісну перевагу ворога. Так, Боплан зазначає, що декілька разів вони зустрічали татар, які хотіли напасти на табір, але нічого заподіяти не могли, хоч і перевершували козаків за своєю кількістю у декілька разів.

Рухомий табір з возів використовувався і для наступу на ворога. Відомі і глибинні бойові рейди козацького табору. У липні 1648 року під час Визвольної Війни Максим Кривоніс під захистом табору здійснив наступ козацького війська на польське - шляхетське військо і розгромив його в районі Старокостянтинова.

Табір з возів широко використовували повсталі селяни для свого захисту від військ поневолювачів. Так, у 1651 році на допомогу Богдану Хмельницькому під Білу Церкву йшли селянські табори, відбиваючись від шляхетських військ.

Козацький рухомий табір з возів будували залежно від тактичної обстановки, для його побудови використовувались звичайні обозні вози, що робило побудову військових возів не дуже тяжкою справою і не займало багато часу.

Військове мистецтво козацького війська було досить розвиненим і успішним. У Визвольній Війні козаки робили також засідки, чи диверсійні операції для ворога. Шляхта запозичила майстерність побудування, та використання рухомих возів у козаків, але це у них не прижилося і шляхтичі вирішили відмовитися від такої організації ведення бою. Так, наприклад, відступаючи від Корсуня 26 травня 1648 року, польсько - шляхетський табір з возів ввійшов у Горохову Діброву, де через природні рельєфні перепони, а також штучно зроблені козаками канави та завали, які були у засідці, був у двох місцях розірваний і вщент розбитий.

Якщо козацьке військо вирушало у похід і при цьому передбачалася зустріч з ворогом, то його похідний порядок будувався за всіма правилами військового мистецтва. Про це, наприклад, свідчить висування військ Богдана Хмельницького в район Корсунської битви у травні 1648 року.

Першим рухався козацький розвідувальний загін, який висилав на відстань до шести кілометрів розвідувальні розїзди. За розвідувальним загоном рухався на відстані 4 - 6 кілометрів передовий загін, який складався з трьох підрозділів татарської кінноти на чолі з Тугай - беєм, який також висилав фронтальні та бокові розїзди охоронної розвідки на віддалення до шести кілометрів. На відстані 11 - 15 кілометрів за передовим загоном йшли під захистом рухомого табору основні війська на чолі із Богданом Хмельницьким. Від табору на відстань у два - три кілометри висилались дозори фронтального і бокового сторожового охоронення. На світанку 25 травня до польських військ на чолі із Богданом Хмельницьким підійшов козацький розвідувальний загін. Зі сходом сонця передовий загін татар форсував р. Рось і розпочав бойові дії. В його обовязки входило завязати у бойові дії ворога до прибуття головних повстанських сил, провісти розвідку боєм, виявити склад польського війська, сильні та слабкі місця їхнього укріпленого табору. І вже під кінець дня 25 травня до Корсуня підійшли головні сили війська Богдана Хмельницького.

Бій з ворогом козаки починали герцем, тобто двобоєм окремих сміливців або невеликих загонів. Такий козак - сміливець сам або на чолі загону наближався до польського табору і закликав до двобою. Так наприклад на початку повстання у першій битві під Жовтими Водами Богдан Хмельницький звернувся до Кривоноса вести свій загін на шляхту. У випадку якщо ніхто не виходив, сипались образи на адресу польського війська, звинувачуючи його у несміливості та нікчемності. Польська шляхта реагувала на це і вирушала у бій, так як це ображало лицарську честь воїнів Речі Посполитої. Багато хто з козацьких ватажків робили переможні герци: Максим Кривоніс під Старокостянтиновим викликав князя Ярему Вишневецького, Іван Ганжа під Пилявцями і багато інших.

У разі якщо ж вороже військо все ж таки не виходило на битву, Військо Запорозьке починало його облогу. Такі випадки були на Жовтих Водах у травні 1648 року, а також під Зборовом у серпні 1649 року.

Для артилерійського обстрілу ворожого табору поблизу нього під захистом валів та шанців обладнувались під час темряві вогневі позиції. Якщо ж командування противника вирішувало дати бій, то його військо виходило з табору і шикувалось у бойові порядки. Відповідно дот нього займало бойовий порядок і козацьке військо. В центрі бойового порядку ставала кіннота, вишикувана в три - чотири шеренги. На флангах стояла піхота, ставала у три шеренги. В розривах між піхотними підрозділами ставали гармаші з легкою артилерією. При підтримці артилерії з табору починався наступ козаків чи відсіч атаки ворога. Атака Війська Запорозького проводилася «лавою», тобто не вирівняною шеренгою зі загнутими краями для обхвату ворога з флангів (додаток 9). Піхота, ведучи невпинний вогонь з гармат та мушкетів, який забезпечували у першій шерензі дві інших, готуючи набої, підтримувала атаки кінноти. Така взаємодія була здійснена під Зборовом, Берестечком, Городком. Піхота наступала під захистом шанців, які вона сама копала для себе. У випадку якщо козацьке військо в процесі битви змішувалося разом із ворожим військом, то такий бій козаки називали «галасом». Бій окремими загонами, не звязаними між собою, козаки називали «розгардіяшем». А якщо піхотний підрозділ попадав в оточення, то він приймав бойовий порядок «триангулою», тобто стрій трикутником, і бився на смерть. Так було 30 червня в битві під Берестечком, коли 300 козаків, оточені польським військом, не здавались в полон. Останній козак, що ще залишився живим, декілька годин відбивався, поки не був заколотий списом. Головною метою битви було виснаження противника та його деморалізації. З цією метою Богдан Хмельницький затримував у таборі частину війська, яке у вирішальний момент повинно було завдати смертельного удару. Цей хитрий удар завдавався тоді, коли його ворог не чекав. Так, під Пилявцями та Зборовом приховане військо своїм раптовим наступом викликало у ворога паніку. Навальний обхват ворога з флангів, вихід йому в тил, створення резерву та засідки, раптовість удару та вміле використання рельєфу місцевості - все це було характерними рисами військового мистецтва козаків. Керування підрозділами здійснювалось візуальними та звуковими гаслами, для яких використовувався прапор, сурма або ж гучний голос ватажка.

З джерел нам відомо, що козаки були також добрими майстрами артилерійської справи. У літописі Самійла Величка ми знаходимо свідчення, що на Січі постійно було 50 гармат. У ті часи жодний козацький загін не виступав у похід без артилерії. Артилерія була дуже дорогою зброєю, тому на Січі зайві гармати зберігалися у Військовій Скарбниці в потаємному місці нарівні із коштовностями.

Гармати Запорозького Війська були переважно середнього та малого калібру. Це забезпечувало артилерії велику її рухливість та маневреність, що відповідало козацькій тактиці.

Підтвердження високої рухливості і маневреності козацької артилерії було продемонстровано у битві на Жовтих Водах. Тоді рухомий польський табір обігнали козаки, тримаючи в руках гармати. Потім вони зупинились, зійшли з коней, поклали гармати на землю і вдарили прямою наводкою по польському війську. Таким способом вони змінили декілька разів вогневі позиції. Втрати у поляків від вогню козаків були такі масштабні, що татари почали гніватися і зупинити стрілянину по ляхам, тому що їм б не залишилося жодного живого ясиру.

Для поліпшення влучності, щільності та маневреності артилерійського вогню, Богдан Хмельницький с досвідом битві на Жовтих Водах обєднує всі гармати в один підрозділ, а частину з них переводить на однокінну двоколісну тягу. До кожної гармати військові Хмельницького призначають обслугу і проводять навчання гармашів, щоб підняти їх майстерність та кваліфікацію.

Окрім гармат у Визвольній Війні козацькі війська користувалися вогнепальною та холодною зброєю. Зокрема це були рушниці (мушкет) (додаток 10), гаківниця, пістоль, шабля, спис, лук, кинджал, ніж, келеп (бойовий молоток). Застосовувались також «якірці» - шматки заліза з загостреними кінцями, які розкидалися на шляху ворога з метою поранення кінських ніг.

Безперечною рисою військового мистецтва козаків є також хитрість і головне харизматичність гетьманів, яке можна віднести до психологічної ланки військового мистецтва. Так, наприклад, коли почалася визвольна війна під проводом Богдана Хмельницького. Діставши звістку про те, що Хмельницький виступив із Запорожжя, великий коронний гетьман Микола Потоцький послав на зустріч йому десятитисячний загін. Начальником цього загону був син Потоцького Стефан Потоцький. Він у свою чергу розділив загін на дві частини. П`ять тисяч реєстрових козаків були відправленні вниз по Дніпру у великих човнах - байдаках. Командували цим військом із реєстровців Іляш Караїмович та Іван Барабаш. Довідавшись про наступ Стефана Потоцького і правильно розгадавши його план, Хмельницький дуже швидко склав і свій план, який свідчить стільки ж про його рішучість і сміливість, скільки про глибину розуміння ним справжнього настрою окремих груп, що боролися.

Зайнявши дуже вигідну позицію біля протоки Жовтих Вод, Хмельницький наказав своєму військові отаборитися на цій місцевості, а сам залишив табір і поїхав до Дніпра, де, за донесенням його розвідників, уже показалися передові польські байдаки. Одним із байдаків командував Кричевський - той самий, що колись урятував Богдана, поручившись за нього перед Конецпольським і допомігши йому звільнитися з - під арешту. Кричевський не вагаючись приєднався до повсталих. Разом із ним приєднався також і весь авангард реєстрових козаків. Згодом Хмельницький взяв у Тугай - Бея татарських запасних коней для перевезення реєстровців до свого табору.

З початком бою козаки відрізали польське військо від води і оточили їхній табір. Почався дощ і жовніри значною мірою втратили свою превагу. Шляхтичі розгубилися, і Стефан Потоцький марно старався підтримати їх. Полякам нічого не залишалося як підписати згоду із Хмельницьким. Шляхтичі прийняли цю умову і за якою вони відвезли до козацького табору усю свою артилерію.

Протягом двох днів після Жовтоводського бою Хмельницький приводив до ладу своє військо, яке буквально щогодини поповнювалось новими й новими загонами селян. Діставши від ворога 12 польових гармат і 15 «арматок» (дрібнокаліберні гармати), він був забезпечений артилерією. «Арматки» були розташовані на двоколісних возах що їх віз один кінь, і вирушивши до Корсуня, де розташувалися сили великого коронного гетьмана.

Хмельницький діяв із енергією першорядного полководця. Приєднуючи до себе по дорозі свіжі загони добровольців, він швидко просувався вглиб країни і швидко опинився в Смілі, за сорок верстов від Корсуня.

Поляки окопалися між Корсунем і Стебловим. Військо Богдана - Зиновія Хмельницького облягло польські позиції величезним табором. Застосовуючи тактику обходів і засідок, Богдан направив шеститисячний загін під командуванням полковника Кривоноса в обхід ворога, до лісистого урочища Крута Балка. 15 травня почався бій в якому також активну роль брали татарські війська які воювали на стороні повсталого козацького війська.

Після запеклої сутички обидві сторони зберегли свої позиції. Проте, Потоцький не надіючись на те що його військо зможе встояти проти війська Хмельницького, наказав лишити укріпленні окопи і почати вночі відступ.

Спішивши кінноту, поляки рушили в напрямі до Богуслава. Козаки і татари переслідували їх, обмежуючись перестрілкою. Але коли польське військо вже було в лісі і досягло Крутої Балки, на нього обрушився загін Кривоноса. В той же час з усіх боків пішли на поляків в атаку головні сили Хмельницького. Так же само як і при Жовтих Водах драгунські війська які були набрані із українського населення перейшли на бік козаків. Серед поляків почалася паніка і вони мало що могли вже зробити і один за одним почали складати зброю. Приблизно 8 тисяч чоловік, у тому числі обидва гетьмани - великий Потоцький і помічник великого коронного гетьмана, головнокомандуючий польською армією - Калиновський. Хмельницькому дісталася вся польська артилерія, три дорогоцінних булави, чотири бунчуки, девяносто чотири прапори і весь багатий обоз польських панів. Але слід зазначити, що головними наслідками Корсунської битви були те, що були знищенні основні сили Речі Посполитої.

Крім головних сил Хмельницького, які перебували безпосередньо під його командуванням і кістяк яких становили досвідчені у військовій справі, звичні до дисципліни козаки, на території України і Білорусії швидко створювалися численні загони, які вели в своїх районах запеклу боротьбу проти польської шляхти. Начальники цих загонів увесь час підтримували зв'язок із Богданом Хмельницьким.

Народне повстання завжди висуває талановитих полководців. Так було і цим разом. Найбільш талановитими з них, найбільш винахідливими в нападі і обороні були полковники Максим Кривоніс і Іван Богун. Велику підтримку і військовий дух цих полководців вів народні і козацькі маси у битві на Жовтих Водах, битві під Корсунем, під Пилявцями, в битві під Зборовом, в битві під Берестечком і Батогом.

Отже підводячи підсумок можна сказати, що військове мистецтво козаків XVI - XVII ст. було досить розвинене і удосконалювалось протягом усіх років існування козаків і козацької держави. Великий успіх у Визвольній боротьбі під проводом Богдана Хмельницького зіграла військова майстерність козаків і самого Богдана - Зиновія Хмельницького.

Висновки

Якщо період до середини ХVІ ст. можна назвати раннім дитинством козацтва, то незабаром ситуація змінюється, воно поступово виходить з-під влади урядників і розпочинає самостійну військово-промислову діяльність. Вже у 1540-х роках є повідомлення про великі за масштабами самостійні військові операції козацтва. У 1550-1560-х роках козацтво востаннє потрапило під сторонній вплив - Дмитра Вишневецького - найбільш легендарної особи на українському прикордонні. Він став не тільки хресним батьком Запорозької Січі, але і заклав основи власної політичної діяльності козацтва. Після його загибелі козацтво поступово на-вчилося покладатися тільки на власний розсуд. Із зростанням чисельності козацтва в середині ХVІ ст. з'явилися передумови для консолідації навколо нього військового люду українського прикордоння і створення окремого стану. Ця потреба стала нагальною після соціальних змін, які відбулися в українському суспільстві після Люблінської унії 1569 року. Саме у цей час починає набирати ваги українське козацтво, яке виходить на політичну арену не тільки України і Речі Посполитої, а і на Загальноєвропейську політичну арену.

Історія українського козацького війська тісно повязана з проблемою визволення українських земель від іноземного панування. Питання захисту українських земель від турецько - татарської агресії не сходило з історичного «подіуму» аж до XVIII ст.

Уряд Речі Посполитої, Туреччини завжди включали у свої плани Україну як обєкт для загарбання. Агресія Туреччини, поєднуючись з постійними вторгненнями татарських феодалів, набирала масштабів загальнонаціональної трагедії для українського народу. Характер Польської, Турецької, Татарської експансії проявлявся у різних формах на окремих українських землях, історична доля яких склалася неоднаково. Проте загроза з боку Султанської Туреччини, Кримського ханства та Речі Посполитої тяжіла над усією Україною. Боротьба проти наступу цих держав - агресорів протягом кількох століть для українського народу була першочерговим життєвим завданням і мала загальнонаціональне значення. Адже ця небезпека загрожувала фізичному винищенню українського народу, уповільнювало зародження і розвиток української нації.

В загальноукраїнському русі проти іноземних держав - агресорів провідна роль належала козацтву. Походи козацького війська проти Туреччини, Кримського ханства і Речі Посполитої найбільшого розмаху здобули і проявилися у XVII ст. Ці військові виходи козаків проти загарбників були досить і досить справедливими. І вже згодом ці військові виступи набували за своїм характером значення національно-визвольних війн.

Походи українських козаків підривали економіку Речі Посполитої, Туреччини, а також послаблювало їхню військову міць. В козацьких походах воїни українського населення визволяли багато своїх полонених із Батьківщини. Так, наприклад, визволили Богдана Хмельницького, який згодом повернувшись назад на Україну підняв повстання проти польського поневолення і в цьому повстанні повною мірою проявилася уся міць та спритність Війська Запорозького.

На той час Запорозьким козакам було дуже важко воювати на два фронти і використовуючи свої військово - дипломатичні можливості козаки укладали умови з Кримським ханством у боротьбі проти Речі Посполитої у повстанні під проводом Богдана Хмельницького. А згодом і домовленість із Росією проти іноземних поневолювачів. Одержавши підтримку у 1654 році на Переяславській Раді могутніх збройних сил Росії, Україна в майбутньому звільнилася від небезпечного сусіда Кримського Ханства і від постійної загрози експансії султанської Туреччини.

З наступом католицтва і великого релігійного та соціально - економічного гніту, незадоволення селян різко зростало. Українське населення вже не могло терпіти гніт збоку польських панів які забули за свої права. Тягар був досить відчутним і це змушувало тікати селян із панських маєтків в і заселяти біль вільні степові райони країни. Так, згодом виникає військові сили України - козацтво, яке взяло на себе відповідальність за справедливість та розправу над польською шляхтою та відбивання розбійних набігів татар.

З XVI ст. спостерігається активний розвиток козацтва. Воно набуває статусу народних захисників українських земель від ополячення, окатоличення та розбою з боку Султанської Туреччини.

В умовах військового стану козаки займали вигідне місто для розташування своїх військ. Українські козаки розташовували основні війська на вище згадуваній Січі. Це був своєрідним військовим, політичним, економічним та соціальним центром козацтва. Але відмітимо, що більше в Січі зверталася увага на розвиток військового мистецтва.

Безумовно, приходячи на Запорізьку Січ, люди не мали великого військового досвіду. Тому тут вони навчалися військовій справі ведення бою. Запорозька Січ стала своєрідною добровільною армією, яка згодом виросте у міцне військове угруповання та створить свою Козацьку Державу.

Сильніший розвиток козаччини почався тоді, коли козаки опанували простори нижче Дніпрових порогів, так званий Низ або Запорожжя.

Першу Січ чи власне городок на Запорожжі збудував князь Дмитро Вишневецький. Дещо пізніше на Січі обирався гетьман - головний командуючий Запорозьким військом. При кожному гетьмані була різна політика, тому політична орієнтація на певну державу змінювалася з кожним приходом нового гетьмана. Одним із самих вдалих та обізнаних військовою справою був гетьман Богдан - Зиновій Хмельницький.

У цьому історичному визначенні гетьмана розкривається краса героїзму і величі подвигу славного сина України, легендарного воїна і патріота. Ніхто, як він, не зумів відчути душу народу, його найпотаємніші прагнення і думи. І народ увічнив його образ у невмирущих думах і піснях. В історії України постать Богдана Зиновія Хмельницького невід'ємна від найсвятіших прагнень українського народу до волі, щастя, справедливості. Саме з Богданом Хмельницьким пов'язане становлення Української козацької держави та процвітання військового мистецтва козаків. Як визначний політик, він немало сил доклав до зміцнення зовнішньополітичного становища України. Очевидно, ніхто ні до, ні після нього не вмів так майстерно використовувати суперечності між Туреччиною, Кримом та Польщею, між Польщею і Трансільванією та іншими країнами.

У ході Національно визвольної боротьби дуже ярко проявилося військове мистецтво козаків. Козаки використовували дуже добру тактику ведення бою. Деякі елементи ведення бою були запозичені із Європейського досвіду. Виникає питання як елементи європейського військового мистецтва проникли на українську землю і знайшли свій відбиток у дзеркалі національно-визвольної боротьби 1648 - 1654 рр. Відповідь на це питання ми знаходимо з ім.`ям Богдана Хмельницького, адже він приймав участь у Тридцятилітній війні у Європі. І набравшись досвіду зміг підняти на повстання великі маси українського народу та заручитися підтримкою козацтва.

Таким чином ми бачимо, що козацтво стало головною зброєю боротьби проти Речі Посполитої, Туреччини та Кримського ханства. Військове мистецтво було одним із головніших ланок життя на Запорозькій Січі, тому воно дуже сприятливо відбилося у Національно - визвольній війні 1648 року. Хоробрість, сила, мужність, справедливість та любов до Вітчизни вела маси населення України проти шляхти. Саме у цій війні ми можемо спостерігати за військовим мистецтвом цього періоду.

Список джерел та літератури

Археологія Слобідської України козацької доби. Буклет. - Х.: Харківський приватний музей міської садиби, 2004.

Гійом де Боплан. Опис України. - Львів.: Каменяр., 1990 р. - 303 с.

Гійом де Боплан. Опис України. - К.: Наукова думка., 1990 р. - 256 с.

Літопис Самовидця. - К.: Наукова думка., 1971 р. - 321 с.

Антонович В. Про козацькі часи на Україні. - К.: Дніпро., 1991 р. - 239 с.

Апанович О. М. Збройні сили України перш. Половини XVIII ст. - К.: Наукова думка, 1969 р. - 223 с.

Голобуцький В. Запорозьке козацтво - К.: Держ політ видання., 1956 р. - 223 с.

Голобуцький В. Запорозьке козацтво. - К.: Вища школа., 1994 р. - 354 с.

Голобуцький В., Богдан Хмельницкий - Великий сын украинского народа. - К.: Гос.издательство Полит.литератури УССР., 1954 г. - 103 с.

Історія Українського війська. - Львів.: Видання Івана Тиктора., 1936 р. - 288 с.

Леп'явко С. Великий кордон Європи як фактор становлення українського козацтва (ХVІ ст.). - З.: Тандем - У., 2001 р. - 128 с.

Мыцык Ю. А. Украинские летописи XVII века. - Д.: Днепропетровский Госуниверситет., 1978 г. - 86 с.

Мицик Ю. А., Плохій С. М., Стороженко І. С., Як козаки воювали. - Д.: Промінь., 1990 р. - 302 с.

Осіпов К. Богдан Хмельницький. - Львів.: Вільна Україна., 1949 р. - 112 с.

Рибак Н. Переяславська рада. - К.: Дніпро., 1975 р. - 544 с.

Яворницький Д. І. Історія Запорозьких козаків у 3 томах. - К.: Наукова думка., - Т. 1. - 1990 р. - 580 с.

Яворницький Д. І. Історія Запорозьких козаків у 3 томах. - К.: Наукова думка., - Т.2. - 1990 р. - 558 с.

Додаток 1.

Вигляд заможного козака.

Додаток 2

Залізні черешкові ножі XVII ст.

Додаток 3

Вістря черешкових стріл. Цареборисівська фортеця. Кін. XVI - XVII ст.

Додаток 4

Козацька шабля

Додаток 5

Кремінний пістоль.

Додаток 6

Справа - козацька гармата.

Додаток 7

Козацька «Чайка».

Додаток 8

Запорізькі литаври

Додаток 9

Наступ козаків «лавою»

Додаток 10

Козацька рушниця.

Зміст Вступ Розділ I. Виникнення козацтва та Запорозької Січі. Адміністративний та військовий устрій Запорозької Січі Розділ II. Прояв військового

Больше работ по теме: