Власний капітал банку та порядок його формування

 

ВСТУП


Стрімке зростання ринку банківських послуг розкриває широкий спектр можливостей банківської системи в цілому в Україні, у свою чергу власний капітал кожної окремої банківської установи видіграє одну з найважливіших показників стабільності та надійності банківської установи.

На сьогоднішній день актуальність цієї теми підвищується і цьому сприяють такі фактори, як нестійкий характер економіки, що спонукає банки до значних ризиків, повязаних з прагненням мати стабільні прибутки; зростаюча конкуренція між українськими банками та банками-нерезидентами; залучення коштів зовнішніх інвесторів та інші.

За кожним банком стоїть велика кількість клієнтів, для яких неспроможність банку надавати їм певні види послуг означає нестабільність їхньої діяльності. Тому відплив клієнтів з банків, у свою чергу, може призвести до загальної банківської кризи. Тобто низький рівень капіталізації банків вносить елемент нестабільності в економіку держави в цілому.

Обєктом дослідження є власний капітал банків України та його роль у посткризовий період.

Предмет дослідження - економічні відносини з приводу відображення і обліку операцій з формування власного капіталу банку.

Метою даної роботи є вивчення теоретичних основ власного капіталу банків, розкриття діючої практики з проблемних питань капіталізації банків України, а також пошук шляхів оптимізації капіталу банківських установ.

Для досягнення поставленої мети в роботі вирішуються такі завдання:

-досліджено значення капіталу для банків та його функції;

-наведено основні джерела формування капіталу банків;

-викладено сучасний стан капіталу банків України та проведено аналіз його структури і динаміки;

-приведено законодавчі основи вирішення проблеми капіталізації українських банків;

-запропоновано обєднання банків як один із шляхів ефективного збільшення капіталу банків;

-обґрунтовано особливості процесу обєднання банків в Україні.

Вказаній проблемі приділяється значна увага Національного банку України та Уряду, що знайшло своє відображення в Законі України Про банки і банківську діяльність від 07.12.2000р. № 2121-ІІІ, в Інструкції НБУ Про порядок регулювання діяльності банків в Україні від 28.08.2001р. № 368, в Указі Президента України Про заходи щодо зміцнення банківської системи України та підвищення її ролі у процесах економічних перетворень від 22.07.2000р.

Серед вітчизняних науковців, які займаються дослідженням проблем, повязаних з формуванням власного капіталу банків і підвищенням рівня капіталізації банківської системи, на особливу увагу заслуговують праці Г. Азаренкової, М. Алексеєнко, З. Васильченко, О. Васюренко, А. Вожжова, І. Гуцала, Я. Грудзевича, О. Дзюблюка, О. Заруби, Л. Костирко, А. Мороза, М. Савлука, С. Юрія та ін.

За умови успішного впровадження пропозицій і рекомендацій, викладених у роботі, а також враховуючи процес постійного вдосконалення правової та технічної бази в банківській сфері, слід очікувати стабілізаційного ефекту, підвищення рівня капіталізації банків та започаткування нового етапу в розвитку банківського середовища в Україні.



РОЗДІЛ 1. ВЛАСНИЙ КАПІТАЛ БАНКУ ТА ЙОГО РОЛЬ В УМОВАХ ТРАНСФОРМАЦІЇ БАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ


.1 Капітал банку та його економічна сутність


До найважливіших питань банківської діяльності належить управління банківським капіталом і шляхи його збільшення. В Указі Президента України "Про заходи щодо зміцнення банківської системи України та підвищення її ролі у процесах економічних перетворень" наголошено на необхідності зростання рівня концентрації банківського капіталу шляхом залучення банками додаткового акціонерного капіталу, капіталізації їх прибутку, банкрутства неплатоспроможних банків, злиття або приєднання банків, утворення банківських холдингів.[2]

Реалізація зазначених положень значною мірою залежить від розуміння сутності банківського капіталу. Відсутність чіткого визначення понять "капітал банку" та "власний капітал" призводить до ототожнення їх з іншими економічними поняттями, ускладнює процес управління капіталом в практичній діяльності банків.

У вітчизняній та зарубіжній літературі сутність капіталу визначається з точки зору його джерел формування, серед яких можна виділити: акціонерний капітал; резервний капітал; нерозподілений прибуток (частина прибутку, яка залишається після виплати дивідендів та відрахувань у резервні фонди).

Термін "капітал" (англ. фр. - саріtаl; лат. - саріtаlіс) означає багатство у формі грошових засобів, цінних паперів, нерухомості, яке використовується для самозбільшення.

Згідно із Законом України "Про банки і банківську діяльність" сутність капіталу банку визначається наступним чином:

Капітал банку - залишкова вартість активів банку після вирахування всіх його зобов'язань.

Власний капітал - необхідна, невід'ємна частина фінансових ресурсів будь-якого банка, створеного у формі акціонерного товариства чи товариства з обмеженою відповідальністю або кооперативного банку. Формування власного капіталу у вигляді статутного капіталу являє собою обов'язковий етап, що передує початку діяльності банка.

Роль і величина власного капіталу банка визначають його специфіку у порівнянні з промисловими та іншими підприємствами. За рахунок власного капіталу банки формують від 12 до 20% загальної потреби в ресурсах для забезпечення своєї діяльності, тоді як для промислових підприємств власні кошти повинні складати 40-55%.[18]

Така специфіка банків та інших кредитних і фінансових установ пов'язана з рядом обставин. По-перше, банки як посередники залучають великі суми грошових коштів у вигляді депозитів та вкладів від населення, приватних і державних організацій і підприємств. По-друге, банківські активи, представлені різноманітними грошовими вимогами, більш ліквідні та швидко реалізуємі на ринку, ніж активи підприємств у вигляді будівель, обладнання і матеріальних цінностей, що забезпечують процес виробництва.

Тому банки, кредитні і фінансові установи можуть підтримувати відносно невисоку пропорцію між власним капіталом га активами у порівнянні з промисловими підприємствами різних галузей господарства.

Глибшому усвідомленню сутності власного банківського капіталу, як обєкта менеджменту, сприяє його поділ на окремі складові елементи з наступним групуванням їх за однорідними ознаками, тобто класифікація видів банківського капіталу. Залежно від мети і завдань, які ставляться при класифікації, використовуються різні критерії. Але слід враховувати, що мобілізуючи вільні кошти одних суб'єктів ринку та передаючи їх різними способами іншим суб'єктам, банки мають головну мету - одержання прибутку.

Залежно від організаційно-правової форми діяльності банку його власний капітал поділяється на акціонерний та пайовий. Акціонерний формується початкове від випуску та розміщення акцій. У разі продажу акцій за ціною, вищою за номінальну вартість, засновники банку одержують емісійний дохід, який є складовою частиною власного капіталу. Подальше зростання акціонерного капіталу відбувається як за рахунок капіталізації частки прибутку та деяких інших коштів, так і шляхом додаткової емісії акцій.

Пайовий власний капітал формується спочатку за рахунок внесків коштів та майна (паїв) у статутний капітал банку.[25]

Виходячи із форми інвестування виокремлюють формування власного капіталу в грошовій, матеріально-речовій формі та у формі фінансових активів. Чинним законодавством України передбачено формування власного капіталу банків лише у грошовій формі в національній та вільноконвертованій іноземній валюті.

Залежно від форми власності розрізняють такі види власного капіталу: приватний, заснований на власності фізичної особи; колективний, заснований на власності колективу, різних видів господарських товариств і підприємств; державний, який на правах власності належить державі.

Виходячи із резидентності розрізняють власний капітал, національний та іноземний.

За характером використання розрізняють власний капітал, що нагромаджується та що споживається. Перший використовується у виробничих цілях, тобто для здійснення банківських операцій і надання послуг, другий - споживається, тобто використовується, зокрема. на матеріальне стимулювання і соціальний розвиток колективу банку.[27]

Відповідно до характеру використання у банківській діяльності власний капітал банку поділяється на робочий і неробочий.

Залежно від способу розрахунку виокремлюють балансовий і нормативний власний капітал. Балансовий власний капітал розраховується як різниця між балансовою вартістю активів та зобов'язань банку. Обчислення нормативного власного капіталу проводиться за досить складною формулою, яка постійно коригується НБУ. За основу беруть показник балансового власного капіталу, який потім коригується (як правило, зменшується) на різноманітні банківські ризики.

Виходячи з порядку і джерела формування розрізняють: статутний капітал; резервний капітал та інші спеціальні фонди і резерви; нерозподілений прибуток; субординований капітал.[11]

Капітал банків складається із суми основного (капітал 1-го рівня) та додаткового капіталу (капітал 2-го рівня) за мінусом відвернень з урахуванням основних засобів.

Основний капітал складається з:

-фактично сплаченого зареєстрованого статутного капіталу банку;

-дивідендів, які направлені на збільшення статутного капіталу;

-емісійних різниць (різниць між ціною первинного розміщення акцій та їх номінальної вартістю);

-резервних фондів, створених за рахунок прибутку банку;

-прибутку минулих років.

-Додатковий капітал складається з:

-резервів під стандартну заборгованість інших банків;

-резервів під стандартну заборгованість за кредитами, які надані клієнтам;

-загальних резервів;

-результату переоцінки основних засобів;

-поточних доходів.

До відвернень належать цінні папери в портфелі банку на інвестиції та вкладення в асоційовані і дочірні установи. Відрахування (мінусування) вартості основних засобів здійснюється тільки тоді, коли вони перевищують суму основного й додаткового капіталів за мінусом відвернень.[20]



1.2 Власний банківський капітал, його функції та складові


Фінансовою основою банку виступає його власний капітал. Створення банку розпочинається з вирішення найважливішого питання - формування статутного капіталу, який є основною складовою власного банківського капіталу.

Власний капітал банку являє собою грошові кошти і виражену у грошовій формі частину майна, які належать його власникам, забезпечують економічну самостійність і фінансову стійкість банку, використовуються для здійснення банківських операцій та надання послуг з метою одержання прибутку. Порівняно з іншими сферами підприємницької діяльності власний капітал банку має незначну питому вагу в сукупному банківському капіталі. Це пояснюється специфікою діяльності банків як фінансових посередників, що здійснюють мобілізацію тимчасово вільних коштів на грошовому ринку з подальшим розміщенням їх серед юридичних і фізичних осіб. Тому власний капітал у банківській діяльності має дещо інше призначення, аніж в інших сферах підприємництва. Це чітко простежується через виконувані власним капіталом банку функції (рис. 2.1).


Рис. 2.1 Функції, які виконує власний капітал банку


Суть захисної функції власного капіталу полягає у тому, що він слугує насамперед для захисту інтересів вкладників і кредиторів банку, для покриття можливих збитків від банківської діяльності. Ця функція включає гарантування вкладів, яке захищає інтереси вкладників банку у разі його ліквідації чи банкрутства, а також забезпечує функціонування банку у разі виникнення збитків від поточної діяльності. Такі збитки, як правило, покриваються за рахунок поточних прибутків. Якщо поточних прибутків для цього, а також для покриття непередбачених витрат недостатньо, використовується частка власного капіталу. Тому коли банк має достатній резервний капітал та інші подібні резерви, він тривалий час може вважатися надійним і платоспроможним навіть за наявності збитків від поточної діяльності. Використання залученого та позиченого капіталу для покриття поточних збитків з економічного погляду неприпустимо, оскільки вони самі є боргом банку перед кредиторами і вкладниками.

Роль захисної функції власного капіталу банку змінюється залежно від низки факторів: загальноекономічного та фінансового стану країни, а також стабільності грошової сфери; стану гарантування вкладів у країні; стратегії і тактики банків, насамперед у галузі підпорядкування їх забезпеченню ліквідності та фінансової стійкості. Чим вищий у країні рівень розвитку гарантування вкладів і здійснення активних операцій, тим менші вимоги до захисної функції власного капіталу і тим менша його сума може знаходитися в обороті банку. Однак надмірне захоплення ліквідними та безризиковими активами призводить до зниження прибутковості банку, втрати його позицій на грошовому ринку та ринку банківських операцій і послуг.

Функція забезпечення оперативної діяльності порівняно із захисною функцією у банківській діяльності є другорядною для власного капіталу банку. Проте недооцінювати чи ігнорувати її не слід, особливо на перших кроках створення та функціонування банку, коли за рахунок власного капіталу формується його інфраструктура та розгортається банківська діяльність. Роль цієї функції власного капіталу відчутна за подальшого розширення та структурного розвитку банку, розроблення та запровадження нових банківських технологій і продуктів.

Сутність регулювальної функції полягає в тому, що через фіксацію розміру власного капіталу (або окремих його складових) регулювальні та наглядові органи впливають на діяльність банку в цілому. Зокрема, встановлення нормативу платоспроможності має на меті недопустити надмірної мінімізації банками власного капіталу заради максимізації отримуваних доходів, знизити ризик банкрутства банків і підвищити рівень захисту інтересів вкладників і кредиторів.

Багатофункціональне призначення власного капіталу робить його неоднорідним за складом. Одна його частина, найпостійніша, призначена для забезпечення банківської діяльності, і виступає у формі статутного капіталу, частково резервного та субординованого капіталу, емісійних різниць, переоцінки основних засобів і нематеріальних активів, фондів розвитку банку та матеріального заохочення його працівників. Друга частина власного капіталу призначена для страхування активних та інших операцій і послуг банку від збитків. Вона рухоміша й виступає частково у формі резервного капіталу, резервів для покриття ймовірних збитків від активних операцій. Третя частина призначена для регулювання розміру власного капіталу, однак може використовуватися й для забезпечення банківської діяльності та для страхових потреб банку. Тому розмір її є найрухомішим, може змінюватися залежно від зміни стратегічних і тактичних цілей самого банку, а також від зміни вимог регулювальних і наглядових органів. Ця частина власного капіталу виступає у формі нерозподіленого прибутку, частково для цього можуть залучатися кошти на умовах субординованого боргу.

Залежно від організаційно-правової форми діяльності банку його власний капітал поділяється на акціонерний та пайовий. Акціонерний власний капітал формується початково в результаті випуску та розміщення акцій. У разі продажу акцій за ціною, вищою за номінальну вартість, засновники (акціонери) банку одержують емісійний дохід, який є складовою власного капіталу. Подальше зростання акціонерного капіталу відбувається як за рахунок капіталізації частки прибутку та деяких інших коштів, так і шляхом додаткової емісії акцій. Зауважимо, що в цьому разі акціонерним називається власний капітал, який належить акціонерному банку на правах власності, а отже, і його акціонерам. В економічній літературі акціонерний капітал іноді розглядається у вузькому значенні - як мобілізований шляхом емісії акцій.

Пайовий власний капітал формується початково за рахунок внесків коштів і майна (паїв) у статутний капітал банку. Пайові банки організуються на засадах товариств з обмеженою відповідальністю і кооперативних банків, у яких відповідальність кожного учасника обмежена розміром його вкладу. У разі виходу учасника з пайового банку йому виплачується вартість частини майна банку, пропорційна його частці у статутному капіталі.

Краще зрозуміти сутність власного банківського капіталу дає змогу класифікація його за різними ознаками (рис. 2.2).


Рис. 2.2 Класифікація видів власного капіталу банку


За формою інвестування виокремлюють формування власного капіталу в грошовій, матеріально-речовій формі та у формі фінансових активів. Чинним законодавством України передбачено формування власного капіталу банків лише у грошовій формі в національній та вільно конвертованій іноземній валюті. Грошова форма найбільш поширена, універсальна та ліквідна, тобто легко трансформується в інші форми. Власний капітал у матеріально-речовій формі формується у вигляді будівель, споруд, обладнання тощо, у формі фінансових активів - у вигляді внесків до нього акцій, облігацій тощо. У вітчизняній банківській практиці формування власного капіталу банків у формі фінансових активів не здійснюється.

Залежно від форми власності розрізняють такі види власного капіталу банку: приватний - заснований на власності фізичної особи; колективний - заснований на власності колективу, різних видів господарських товариств і підприємств, та державний, який на правах власності належить державі.

Виходячи з резидентності вирізняють власний капітал національний, що сформований і належить за правом власності юридичним і фізичним особам - резидентам України, та іноземний, що сформований та належить на правах власності юридичним і фізичним особам-нерезидентам.

За характером використання розрізняють власний капітал, який нагромаджується, та який споживається. Перший використовується у виробничих цілях, тобто для здійснення банківських операцій і надання послуг, а другий споживається, тобто використовується, зокрема, на матеріальне стимулювання і соціальний розвиток колективу банку.

Відповідно до характеру використання в банківській діяльності власний капітал банку поділяється на робочий і неробочий. Робочим є власний капітал, який приносить банкові дохід, неробочим - капітал, вкладений в активи, що не тільки не приносять банку доходів, а іноді фактично є збитками банку.

Залежно від способу розрахунку виокремлюють балансовий і регулятивний власний капітал. Балансовий власний капітал розраховується як різниця між балансовою вартістю активів і зобовязань банку. Регулятивний власний капітал використовується органами банківського нагляду для обчислення економічних нормативів діяльності банків і деяких інших потреб. Обчислюється регулятивний власний капітал за досить складною формулою, яка постійно коригується Національним банком України. За основу беруть показник балансового власного капіталу, який потім коригується (як правило, зменшується) на різноманітні балансові статті, що характеризують ризики банківської діяльності.

Хотілося б зазначити, що до прийняття Закону України «Про банки і банківську діяльність» власний капітал банку, обчислюваний НБУ, мав назву нормативного. У Законі дається таке визначення регулятивного капіталу: «Капітал регулятивний (власні кошти) - складається з основного та додаткового капіталу, зваженого на ризики, що визначаються нормативно-правовими актами Національного банку України» [1, с. 5]. Наведене визначення терміна регулятивного капіталу викликає низку зауважень. По-перше, у ньому не простежується економічна суть регулятивного капіталу. По-друге, згідно з положеннями Базельської угоди (1988 р.) на ризики зважується не капітал банку, а його активи, які потім співвідносяться з розміром власного капіталу для визначення адекватності капіталу. Сам же розмір капіталу за здійснення нагляду може зменшуватися на вкладення в інші юридичні особи тощо. Отже, регулятивний банківський капітал - це капітал, який банк повинен мати у своєму розпорядженні при здійсненні операцій чи послуг виходячи із вимог регулювального органу.

Власний капітал банку поділяється на калітал-брутто та капітал-нетто.

Власний капітал-брутто - це сума всіх фондів банку та нерозподіленого прибутку за балансом.

Власний капітал-нетто - це капітал-брутто за мінусом вкладень банку в господарську діяльність підприємств та організацій, акцій акціонерних товариств, витрат майбутніх періодів, відвернених коштів. Тобто капітал-нетто - це та частина власних коштів банку, що може бути використана як кредитні ресурси.

Розмір власного капіталу визначається кожним банком самостійно і залежить від багатьох чинників, основними серед яких є:

рівень мінімальних вимог НБУ до статутного капіталу. Підвищення вимог збільшує потребу у власному капіталі;

специфіка клієнтури банку. При значній кількості дрібних вкладників власних коштів потрібно буде менше, ніж за наявності великих вкладників;

характер активних операцій. Наявність значного обсягу ризикованих операцій потребує відносно більшого розміру власного капіталу.


1.3 Джерела формування власного капіталу банківської установи


Джерелами формування власного капіталу банку можуть бути:

. Статутний капітал банку, який, у свою чергу, формується з акціонерного або приватного капіталу під час організації нового банку шляхом акумулювання внесків засновників чи випуску і реалізації акцій. Статутний фонд банку формується лише за рахунок власних коштів акціонерів. Забороняється формування статутного капіталу за рахунок бюджетних коштів, коштів, отриманих у кредит і під заставу.

Емісія акцій як форма створення і поповнення статутного фонду банку регулюється законами України "Про господарські товариства", "Про цінні папери і фондову біржу". Перший випуск акцій банку має повністю складатися з простих акцій. Реєстрація і реалізація банком-емітентом першого випуску акцій звільняється від оподаткування на операції з цінними паперами.

Усі випуски акцій банками типу відкритих акціонерних товариств підлягають реєстрації у Державній комісії з цінних паперів та фондового ринку (ДКЦПФР). При повторній емісії банки можуть випускати привілейовані акції. Для отримання права на повторну емісію акцій банк має бути беззбитковим, не підлягати санкціям НБУ, не мати прострочену заборгованість перед бюджетом і кредиторами. Для реєстрації випуску акцій банк-емітент складає проспект емісії. При першій емісії його готують засновники, при наступній - правління банку. В проспекті емісії містяться дані про банк, його фінансовий стан, інформація про попередні випуски цінних паперів. Проспект емісії повинен бути затверджений незалежною аудиторською компанією.

. Резервний фонд банку. Це грошові ресурси, що резервуються банком для забезпечення непередбачених витрат, покриття збитків від банківської діяльності, а також виплати дивідендів по привілейованих акціях, якщо недостатньо прибутку. Наявність коштів в ньому забезпечує стійкість банку, зменшує вірогідність його банкрутства. Розмір резервного фонду та щорічних внесків до нього встановлюється зборами акціонерів і фіксується в установчих документах, але він не може бути меншим 25% статутного фонду, а розмір відрахувань - меншим 5% чистого прибутку.

Коли резервний фонд досягає встановленої величини, то відрахування до нього припиняються. У випадку використання коштів з резервного фонду відрахування від чистого прибутку на його формування відновлюються.

. Спеціальні фонди (фонд основних коштів, фонд переоцінки основних засобів та інші), які призначені для виробничого соціального розвитку банку. Порядок формування і використання цих коштів визначається статутними документами банку. Формуються ці фонди за рахунок прибутку.

Елементом резервного капіталу є загальні резерви, призначені для покриття можливих збитків за операціями банку. Їх відмінність від резервного фонду полягає в тому, що вони мають більш конкретне призначення (наприклад, створюються для зниження негативних наслідків у зв'язку з неповерненням кредитів, виникненням збитків від операцій з валютою та цінними паперами, що знаходяться у розпорядженні банку). Загальні резерви створюються з чистого прибутку, що залишається у банку після сплати податків.

. Нерозподілений прибуток - джерело внутрішнього походження. За своїм змістом він є резервом банку, який залишається після розподілу чистого прибутку на сплату податку, формування резерву та виплату дивідендів власникам і призначається на капіталізацію, тобто на розширення банківського бізнесу.

Оскільки розмір усіх відрахувань (крім дивідендів) завчасно визначено, то залишок нерозподіленого прибутку за минулий рік залежить головним чином від розміру дивідендів, які повинні сплачуватися акціонерам.[45]

Розмір власного капіталу банку залежить від таких факторів:

- рівня мінімальних вимог НБУ до статутного фонду (це мінімальний розмір статутного фонду, який банк повинен мати сплаченим);

- специфіки клієнтури. За значної кількості невеликих вкладників власного капіталу потрібно буде менше ніж за наявності великих вкладників;

- характеру активних операцій. Наявність значного обсягу ризикованих операцій потребує відносно більшого розміру власного капіталу.

Українська методика визначення капіталу банку і розрахунку його достатності випливає з рекомендацій Базельського комітету. Ці рекомендації були розроблені у грудні 1987 р. Згідно з ними капітал банку поділяють на основний (капітал І рівня) та додатковий (капітал II рівня).

Капітал банку складається з суми основного та додаткового капіталу за мінусом відвернень з урахуванням основних засобів. Склад основного та додаткового капіталу, а також відвернень визначається НБУ. При розрахунках розмір додаткового капіталу не повинен перевищувати розмір основного капіталу, як це визначено міжнародними стандартами. Відрахування (мінусування) вартості основних засобів здійснюється тільки тоді, коли вони перевищують суму основного й додаткового капіталів за мінусом відвернень.

Надійна банківська система - одна з важливих умов забезпечення фінансової стабільності держави, сталого економічного розвитку та загального добробуту, оскільки вона забезпечує рух фінансових ресурсів, без яких функціонування ринкового господарства неможливе. Виступаючи посередниками у перерозподілі капіталів шляхом трансформації тимчасово вільних коштів у інвестиції, банки істотно підвищують загальну ефективність виробництва.

В умовах загострення конкурентних відносин на вітчизняному банківському ринку важливого значення набувають нові підходи до розроблення ресурсної політики, зокрема заходи, спрямовані на формування достатнього за обсягами власного капіталу. Реалізація банківської політики здійснюється через відповідний фінансовий механізм. Саме тому розробка теоретико-методологічної та методичної баз, які би враховували особливості процесу формування власного капіталу банку, трансформували їх у комплекс відповідних процедур, що є складовими управління, набула особливої актуальності в ринкових умовах.

Механізм формування власного капіталу банку є одним зі складових елементів фінансового механізму. Сучасний економічний словник дає загальне розуміння фінансового механізму як сукупності фінансових стимулів, важелів, інструментів, форм та способів регулювання економічних процесів і відносин[13].

Серед вітчизняних науковців, які займаються дослідженням проблем, повязаних з формуванням власного капіталу банків і підвищенням рівня капіталізації банківської системи, на особливу увагу заслуговують праці Г. Азаренкової, М. Алексеєнко, З. Васильченко, О. Васюренко, А. Вожжова, І. Гуцала, Я. Грудзевича, О. Дзюблюка, О. Заруби, Л. Костирко, А. Мороза, М. Савлука, С. Юрія та ін.

Відповідно до розвитку ринкових відносин механізм формування власного капіталу банку змінюється і вдосконалюється: окремі його елементи можуть втрачати своє значення, проте механізм може доповнюватись і новими елементами. Механізм не можна розглядати як щось статичне та незмінне, оскільки він перебуває у постійному розвитку, пройшовши ряд стадій від простої функціональної до складної управлінської системи.

Механізм формування власного капіталу банку, характеризуючи сферу обєктивно існуючих розподільчих відносин, властивих банківській діяльності, виступає складовим елементом фінансового механізму, і тому для нього характерними є такі основні елементи, як фінансові методи, важелі та відповідне забезпечення. Механізм формування власного капіталу банку, з одного боку, зумовлений існуванням обєктивно існуючих перерозподільчих відносин, притаманних банківській діяльності, а з іншого - цей механізм активно впливає на них і може успішно працювати лише за умови оптимального використання всіх його складових.

Необхідно звернути увагу, що механізм формування власного капіталу банку властивий ринковим відносинам, оскільки в умовах адміністративно-командної економіки не могло існувати такого поняття: всі ресурси банків виступали обєктом державної власності, а банківська система була частиною загальнодержавного апарату управління.

Механізм формування власного капіталу відображає один з напрямків стратегії розвитку банку, метою функціонування якого є забезпечення банків достатнім обсягом власного капіталу, здатним забезпечити виконання вимог центрального банку та прибуткову діяльність. Виступаючи складовою фінансового механізму банку, механізм формування власного капіталу має виконувати дві функції (Рис. 3)


Рис.3 Функції механізму формування власного капіталу банку


Основними принципами реалізації механізму формування власного капіталу банку є комплексність, функціональність, ефективність, адаптивність і прозорість (Рис. 4).


Рис. 4. Принципи реалізації механізму формування власного капіталу банку


Комплексність полягає в тому, що всі заходи, повязані із процесом формування власного капіталу, необхідно здійснювати у взаємозвязку з іншими напрямками діяльності банку. Функціональність передбачає, що всі складові цього механізму мають чітко визначені завдання і спрямовані на досягнення єдиної мети - формування достатнього власного капіталу банку. Адаптивність - це здатність механізму змінюватись та вдосконалюватись під впливом зовнішніх і внутрішніх факторів. Принцип ефективності передбачає, що цей механізм забезпечить максимальну реалізацію потенційних можливостей конкретного банку щодо забезпечення достатнім обсягом власного капіталу. Механізм формування власного капіталу банку функціонує на принципі прозорості і відкритості, тобто забезпечує надання акціонерам, інвесторам, клієнтам повної інформації, що стосується власного капіталу банку.

У механізмі формування власного капіталу, на наш погляд, доцільно виділити пять складових елементів: нормативно-правове, інформаційне й організаційне забезпечення, фінансові методи та фінансові важелі.

У механізмі формування власного капіталу доцільно виділити пять складових елементів: нормативно-правове, інформаційне й організаційне забезпечення, фінансові методи та фінансові важелі.



РОЗДІЛ 2. ВІДОБРАЖЕННЯ В ОБЛІКУ ОПЕРАЦІЙ З ФОРМУВАННЯ ВЛАСНОГО КАПІТАЛУ БАНКУ ТА АНАЛІЗ ДІЯЛЬНОСТІ БАНКІВ УКРАЇНИ ЩОДО КАПІТАЛУ


.1 Характеристика рахунків призначених для обліку власного капіталу банківської установи


Капітал банку обліковується у 5-му класі Плану рахунків, який складається з двох розділів:

Статутний капітал та інші фонди банку

Результати переоцінки

Група 500 "Статутний капітал" включає рахунки:

П Зареєстрований статутний капітал банку

КП Несплачений зареєстрований статутний капітал банку

КП Власні акції (частки, паї), що викуплені в акціонерів (учасників)

П Дивіденди, що спрямовані на збільшення статутного капіталу

Залишки за рахунками 5001 та 5002 зменшують залишок за рахунком 5000, завдяки чому банківський баланс завжди дає реальну картину щодо суми сплаченого зареєстрованого статутного капіталу.

Приклад

Залишок за рахунком 5000 (П) становить 55,5 млн грн.

Залишок за рахунком 5001 (КП) становить 3 млн грн.

Отже, сума сплаченого зареєстрованого статутного капіталу становить 52,5 млн грн.

Група 501 "Емісійні різниці" має рахунок з такою ж назвою, призначений для обліку різниць понад номінал акцій, з якими акції можуть реалізуватись акціонерам.

Рахунки групи 502 "Загальні резерви банку" призначені для обліку резервів, що створюються за рахунок прибутку.

За рахунками групи 503 "Результати минулих років" обліковується нерозподілений прибуток, зароблений банком (рахунок 5030) та непокриті збитки минулих років (рахунок 5031).

Рахунки групи 504 "Результати звітного року, що очікують затвердження призначені для обліку прибутку та збитку, за звітний рік до його затвердження зборами акціонерів і розподілу

Рахунки розділу 51 групи 510 призначені для обліку результатів переоцінки основних засобів (рахунок 5100), нематеріальних активів (рахунок 5101).

Слід звернути увагу на те, що рахунки 5-го класу пасивні, за винятком: 5001, 5002 (контрпасивні), 5031, 5041 (активні).

За пасивними рахунками обліковуються складові банківського капіталу: статутний капітал, емісійні різниці, резерви, результати переоцінки, прибутки.

Контрпасивні рахунки, зменшуючи вартість відповідного пасиву, показують його реальну вартість: так, несплачений капітал показує, що не всі зареєстровані акції реалізовані, наявність власних акцій, викуплених у акціонерів, також свідчить про те, що фактично акцій реалізовано менше, ніж зареєстровано.

За активними рахунками обліковуються негативні фінансові результати діяльності банку - збиток минулих років чи збиток звітного року, оскільки вони зменшують капітал.

Рахунки цього класу можуть кореспондувати з дебіторами, кредиторами та рахунками грошових коштів лише у разі сплати дивідендів та внесків акціонерів. У всіх інших випадках рахунки 5-го класу кореспондують між собою.

В основі бухгалтерського обліку лежить принцип збалансованості:


Активи = Зобов'язання + Капітал (А = З + К).


З цієї формули видно, що частина активів покривається капіталом власників, і якась частина капіталу надається власникам (акціонерам) банку як при створенні, так і в подальшому при збільшенні розміру статутного капіталу, а інша частина капіталу створюється в процесі діяльності банку.


2.2 Облік та аналіз власного капіталу банку


До власних ресурсів банків, або до банківського капіталу, належать фонди, які створюються банками для забезпечення фінансової сталості, і господарської діяльності, а також прибуток поточного і минулого років.

Структура банківського капіталу не є сталою за якісним складом і змінюється протягом року залежно від багатьох факторів, зокрема від якості активів, використання прибутку, політики банку щодо забезпечення приросту капітальної бази тощо.

Частка власного капіталу банку у сукупних ресурсах невелика, тоді як у сфері матеріального виробництва співвідношення власного і позиченого капіталів інше. Так, для промислового підприємства вважається нормою, коли власний капітал становить 50% загального капіталу, для банку ж достатнім вважається 8%. Це зумовлено специфікою банківської діяльності. Банк користується переважно чужими грошима, а власні кошти призначені передусім для страхування інтересів вкладників і кредиторів банку, а також для покриття поточних збитків від банківської діяльності. Інакше кажучи, власний капітал банку виконує в основному захисну функцію. Функція ж забезпечення оперативної діяльності, яка для власних коштів підприємств сфери матеріального виробництва постає головною, для власного банківського капіталу є другорядною. Однак роль власного капіталу банку як джерела забезпечення його оперативної діяльності на перших порах після його утворення є досить відчутною. За рахунок власного капіталу фінансується придбання меблів, організаційної та комп'ютерної техніки, будівництво або оренда банківських офісів, упровадження систем банківського захисту, банківських технологій і систем зв'язку.

Власний капітал банку може також використовуватися для участі у власності акціонерних та спільних підприємств.

Для якісного аналізу структури власного капіталу важливо знати його складові. При цьому варто розрізняти два види капіталу банку:

капітал як сума всіх його фондів (П'ятий клас бухгалтерського балансу);

капітал, розрахований за спеціальною методикою Центрального банку, що потім використовується при розрахунку деяких обов'язкових нормативів; у даному випадку в загальний обєм капіталу входять тільки фонди, сформовані за рахунок чистого прибутку і зменшені на ризикові активи (цінні папери і дебіторська заборгованість по господарській діяльності).

Для банку важливо стежити за розміром капіталу, розрахованим за методикою Центрального банку, оскільки при одержанні ліцензій на різні види банківських операцій приймається в увагу саме його величина.

У цілому капітал банку складається з:

статутного фонду;

резервів банку;

нерозподіленого прибутку.

Статутний фонд формується як за рахунок коштів шляхом емісії акцій, так і за рахунок внесків матеріальних і нематеріальних активів, а також цінних паперів третіх осіб (це не характерно для українських банків, тому що законодавчо внески акціонерів можливі тільки у виді коштів). Аналіз практичних даних свідчить, що в закордонних банках на долю матеріальних активів приходиться до 70% суми статутного капіталу, що значно скорочує можливості банку по його використанню як ресурс кредитування і знижує його платоспроможність і ліквідність. Аналогічна ситуація виникає при значній частці нематеріальних активів у статутному капіталі банку.

При формуванні статутного фонду банки емітують як прості акції, так і привілейовані. Привілейовані акції як об'єкт інвестицій зв'язані з меншим ризиком, чим прості, але і рівень дивідендів по них нижче середнього рівня дивідендів (звичайно він фіксується у вигляді визначеного відсотка від номінальної вартості акції), виплачуваних по простих акціях, крім того вони не дають права голосу на зборах акціонерів. Частка привілейованих акцій у капіталі банку набагато нижче, ніж простих. Попит на перші на ринку вкрай низький, оскільки великі інвестори воліють приймати активну участь у керуванні банком (що дає їм володіння простими акціями). Але вирішити цю проблему можна, випускаючи в достатній кількості конвертовані привілейовані акції.

Великі банки з гарною репутацією мають можливість розміщення своїх акцій на фондовому ринку і, маніпулюючи курсом акцій і визначаючи рівень дивідендів, проводять ефективні операції з метою витягу додаткового прибутку. Для невеликих банків можливість мобілізації додаткових ресурсів за допомогою випуску акцій істотно утруднена. Подібне положення порозумівається тим, що, по-перше, у результаті нестабільної економічної ситуації в країні і нерозвиненості фондового ринку дрібні інвестори побоюються вкладати кошти в невеликі маловідомі нові банки; і по-друге, ці банки, як правило, належать обмеженому колу засновників і випуск нових акцій може привести до втрати їхнього контролю над банком, тому вони накладають вето на збільшення статутного капіталу шляхом випуску нових акцій. У силу вищезгаданих причин можливості ефективного керування власним капіталом у невеликих банків серйозно утруднені. Таким чином, мобілізація коштів шляхом випуску і розміщення акцій - це відносно дорогою і не завжди прийнятний для банку (з погляду контрольного пакета акцій) спосіб фінансування. Дешевше і вигідніше залучити ресурси вкладників, чим нарощувати власний капітал.

Резерви банку також прирівнюються до власних засобів, однак деякі з них при розрахунку банківського капіталу не враховуються. Банківські резерви формуються за рахунок прибутку банку. Резерви банку включають:

резервний фонд - призначений для покриття можливих великих збитків банку;

резервний фонд під знецінення цінних паперів - призначений для покриття збитків, що виникають при падінні курсу цінних паперів, що знаходяться в портфелі банку;

резерв по позичках - використовується для погашення можливих втрат по позичках і формується за рахунок витратної частини банку;

фонд економічного розвитку - формується в розмірі, установленому на зборах акціонерів, і призначений для розвитку банку (придбання нерухомості для банку, устаткування, заохочення працівників і т.д.).

Нерозподілений прибуток - сума, що це накопичується, прибутку, що залишається в розпорядженні банку. Наприкінці періоду (року, кварталу) сума всіх результативних рахунків банку зараховується на рахунок прибутків і збитків. Частина цих засобів направляється на виплату дивідендів, податків, формування резервних фондів. Частина, що залишилася - нерозподілений прибуток - являє собою фонд коштів, яким розпоряджається керівництво банку і збори акціонерів.

Власний капітал відіграє важливу роль у забезпеченні стійкості пасивів і прибутковості банків. Одним зі способів управління власним капіталом банку є дивідендна політика. В умовах фінансової нестабільності і нерозвиненості фондового ринку багато українських банків забезпечують ріст власного капіталу шляхом нагромадження прибутку. Капіталізація дивідендів - це нерідко найлегший і найменш дорогий спосіб поповнити акціонерний капітал. Разом з тим ряд банків визначив, що курс їхніх акцій залежить від рівня виплачуваних дивідендів, тобто ріст дивідендів веде до росту курсу акцій, що дозволяє збільшити капітал банку на суму перевищення ринкової вартості акції над номінальною. Таким чином, висока прибутковість акцій полегшує нарощування капіталу за допомогою продажу додаткових акцій за ціною набагато вище номінальної вартості акції.

Капітал банку обліковується у п'ятому класі. Він включає привнесений капітал, нерозподілений прибуток і визначає залишковий інтерес власників банку в активах за вирахуванням зобов'язань. Фінансовий результат від діяльності банку, як уже зазначалось, безпосередньо відображається на рахунках цього класу.

П'ятий клас включає такі складові власних коштів банку:

статутний капітал та інші фонди банку;

результат поточного року;

результати переоцінки основних засобів.

Інші фонди містять загальні резерви та прибуток минулих років. Це кошти, що повинні забезпечувати зобов'язання банку та покривати збитки.

Результат поточного року формується за рахунок чистого прибутку і є показником ефективності діяльності банку.

Згідно з чинними правилами рахунки п'ятого класу можуть кореспондувати з дебіторами, кредиторами та рахунками готівкових коштів лише у разі сплати дивідендів та внесків від акціонерів, збільшення капіталу банку шляхом переоцінки активів. У всіх інших випадках рахунки п'ятого класу кореспондуються тільки між собою.

Капітал банку - це залишковий інтерес банку в активах за вирахуванням зобов'язань.

Загальні резерви та прибуток минулих років - це кошти, що мають забезпечувати зобов'язання банку та покривати збитки.

Прибуток чи збиток минулих років - це залишковий результат діяльності банку за минулі роки.

Результат поточного року формується за рахунок чистого прибутку, що визначається як різниця між доходами (рахунки шостого класу) та видатками (рахунки сьомого класу), що визнаються за правилами фінансового обліку. На рахунках прибутку відображається економічний, а не касовий прибуток. Економічний прибуток є показником ефективності діяльності банку за відповідний період.

Рахунки цього класу можуть кореспондувати з дебіторами, кредиторами та рахунками готівкових коштів лише у разі сплати дивідендів та внесків від акціонерів, збільшення капіталу банку шляхом переоцінки активів. У будь-якому іншому разі рахунки п'ятого класу кореспондують тільки між собою.

Статутний капітал та інші фонди банку

Статутний капітал банку

П Зареєстрований статутний капітал банку Призначення рахунку: облік зареєстрованого розміру статутного капіталу банку. Облік акцій ведеться за номінальною вартістю.

За кредитом рахунку проводяться суми збільшення зареєстрованого статутного капіталу.

За дебетом рахунку проводяться суми зменшення зареєстрованого статутного капіталу або суми несплаченого у встановлений строк зареєстрованого капіталу.

КП Несплачений зареєстрований статутний капітал банку Призначення рахунку: облік сум зареєстрованого, але несплаченого статутного капіталу.

За дебетом рахунку проводяться суми зареєстрованого, але несплаченого статутного капіталу в кореспонденції з рахунком N 5000 "Зареєстрований статутний капітал банку.

За кредитом рахунку проводяться суми сплаченого статутного капіталу або суми несплаченого у встановлений строк зареєстрованого капіталу.

КП Власні акції банку, які придбані в акціонерів Призначення рахунку: облік придбаних та не знищених банком акцій. На рахунку відображаються суми акцій, викуплених у їх власників. Акції обліковуються за номінальною вартістю. Різниця між номінальною вартістю та вартістю викупу списується у межах кредитових залишків спочатку з рахунку N 5010 "Емісійні різниці", потім - з рахунку N 5030 "Прибутки та збитки минулих років", а в разі нестачі - з рахунку N 5040 "Прибуток чи збиток минулого року, що очікує затвердження".

За дебетом рахунку проводяться суми придбаних акцій.

За кредитом рахунку проводяться суми реалізованих та анульованих акцій.

П Дивіденди, які направлені на збільшення статутного капіталу Призначення рахунку: облік капіталізованих дивідендів, направлених на збільшення статутного капіталу до часу його реєстрації.

За кредитом рахунку проводяться суми дивідендів, направлених на збільшення статутного капіталу.

За дебетом рахунку перераховуються суми дивідендів: а) на рахунки NN 5000 "Зареєстрований статутний капітал банку" та 5010 "Емісійні різниці" - у разі реєстрації нових акцій; б) сплачуються акціонерам банку або зараховуються на рахунок N 5030 "Прибутки та збитки минулих років" (за рішенням акціонерів) - у разі відмови в реєстрації.

Емісійні різниці

П Емісійні різниці Призначення рахунку: облік різниці між номінальною вартістю акції та ціною її розміщення, включаючи позитивну різницю між офіційними обмінними курсами гривні до іноземних валют на дату підписання установчого договору (номінальна вартість) та дату фактичного внесення коштів як внеску в іноземній валюті до статутного капіталу банку. При подальшому викупі власних акцій різниця між номінальною вартістю та ціною викупу акцій списується з цього ж рахунку в межах залишку.

За кредитом рахунку проводяться суми позитивної різниці при первинному та подальшому розміщенні акцій.

За дебетом рахунку проводяться суми списання різниці між ціною викупу та номінальною вартістю акцій у разі викупу власних акцій у межах залишку.

Загальні резерви банку

П Загальні резерви Призначення рахунку: облік загальних резервів під певні ризики банку (наприклад, кредитні ризики). Цей рахунок кореспондує тільки з рахунками п'ятого класу.

За кредитом рахунку проводяться суми розподіленого прибутку, направленого на формування фондів.

За дебетом рахунку проводяться суми на покриття збитків.

П Резервні фонди Призначення рахунку: облік резервних фондів банку. Фонди створюються згідно із законодавством. Резервні фонди банку утворюються за рахунок прибутку. Кошти резервних фондів призначені для покриття можливих збитків та інших витрат. Відрахування в резервні фонди здійснюється в розмірах, передбачених законодавством.

За кредитом рахунку проводяться суми надходжень у резервні фонди.

За дебетом рахунку проводяться суми на покриття збитків та інших витрат, передбачених законодавством.

Результати минулих років

АП Прибутки та збитки минулих років Призначення рахунку: облік підтвердженого прибутку минулих років, що залишається у розпорядженні банку після нарахування дивідендів, відрахувань у загальні резерви та резервні фонди банку. Залишок за рахунком банку-юридичної особи може бути або пасивним - у разі прибутку, або активним - у разі підтвердженого непокритого збитку минулих років.

За дебетом рахунку проводяться: а) покриття суми збитку минулого року; б) відрахування загальних резервів на рахунок N 5020 "Загальні резерви"; в) списання емісійних різниць у разі недостатності коштів на рахунку N 5010 "Емісійні різниці".

За кредитом рахунку проводяться: а) суми підтвердженого прибутку, що залишається у розпорядженні банку; б) повернення загальних резервів з рахунку N 5020 "Загальні резерви".

Результати минулого року, що очікують затвердження

АП Прибуток чи збиток минулого року, що очікує затвердження Призначення рахунку: облік прибутку до його розподілу за рішенням зборів акціонерів та обліку збитку. За цим рахунком прибуток чи збиток формується в останній робочий день звітного року.

За кредитом рахунку проводяться суми доходів, перерахованих в останній робочий день звітного року або покриття затвердженого збитку з рахунку N 5030 "Прибутки та збитки минулих років".

За дебетом рахунку проводяться: а) суми витрат, перерахованих в останній робочий день звітного року; б) суми розподілу затвердженого прибутку; в) списання емісійних різниць у разі недостатності коштів на рахунках NN 5010 "Емісійні різниці" та 5030 "Прибутки та збитки минулих років".

Результати переоцінки

П Результати переоцінки основних засобів Призначення рахунку: облік результатів переоцінки основних засобів.

За кредитом рахунку проводиться сума дооцінки основних засобів.

За дебетом рахунку проводиться сума уцінки основних засобів або списання основних засобів з балансу в межах нарахованої раніше суми за кожним інвентарним об'єктом окремо.

П Результати переоцінки нематеріальних активів Призначення рахунку: облік результатів переоцінки нематеріальних активів.

За кредитом рахунку проводяться суми дооцінки нематеріальних активів.

За дебетом рахунку проводяться суми уцінки нематеріальних активів або списання нематеріальних активів з балансу в межах нарахованих раніше сум за кожним нематеріальним активом окремо.

АП Результат поточного року

Призначення рахунку: облік фінансових результатів (прибутку або збитку) поточного року. Якщо банк реєструє прибуток, то рахунок має кредитове сальдо. Якщо збиток, то дебетове сальдо - тоді рахунок вважається контрпасивним.

За кредитом рахунку проводяться суми а)перерахування в останній робочий день звітного періоду залишків рахунків доходів банку; б)перерахування в останній робочий день звітного року збитку на рахунок "Збитки, що очікують затвердження".

За дебетом проводяться суми: а)перерахування в останній робочий день звітного періоду залишків рахунків витрат банку; б)перерахування в останній робочий день звітного року прибутку на рахунок "Прибуток минулого року, що очікує затвердження".

Система рахунків для обліку операцій з формування статутного капіталу банку

Статутний капітал банку формується шляхом випуску і продажу акцій його учасникам - юридичним і фізичним особам. Відповідно до цього розробляється методика відображення операцій з формування статутного капіталу банку.

У процесі діяльності банку статутний капітал може зменшуватися за умови зменшення кількості його учасників. Як збільшення, так і зменшення статутного капіталу відбувається лише за рішенням загальних зборів учасників з обов'язковою наступною реєстрацією змін у Національному банку України та в Комісії з цінних паперів і фондового ринку при Кабінеті Міністрів України. Ці установи контролюють також, щоб статутний капітал формувався тільки за рахунок власних (а не позичених чи залучених) коштів учасників, як правило, з прибутку та спецфондів, накопичених з цією метою.

Синтетичний облік статутного капіталу ведеться на пасивному балансовому рахунку № 500 «Зареєстрований статутний капітал банку», який має два субрахунки: № 5000 «Сплачений зареєстрований статутний капітал банку» і № 5001 «Несплачений зареєстрований статутний капітал банку». Аналітичний облік ведеться в розрізі акціонерів банку.

Крім того, для обліку операцій, пов'язаних з рухом коштів з формування статутного капіталу - випуском (емісією) акцій, їх продажем, скуповуванням, нарахуванням емісійних різниць та дивідендів,- використовуються ще й такі рахунки:

№ 3530 «Несплачений статутний фонд»;

№ 3630 «Внески за незареєстрованим статутним фондом»;

№ 5010 «Емісійні різниці»;

№ 3120 «Власні акції банку в портфелі на продаж, викуплені в акціонерів»;

№ 6203 «Результат від торгівлі цінними паперами»;

№ 3631 «Кредиторська заборгованість перед акціонерами за дивіденди».

Для формування статутного капіталу банку, за місцем його створення, в регіональному управлінні Національного банку України відкривається тимчасовий рахунок для внесків засновників.

Внески можуть здійснюватися як до реєстрації, так і після реєстрації статутного капіталу банку. Тому для відображення операцій зареєстрованого, але не сплаченого статутного капіталу послуговуються також рахунком № 3530 «Несплачений статутний фонд», а незареєстрованого - рахунком № 3630 «Внески за незареєстрованим статутним фондом».

На приклад:

Бухгалтерські проводки:

.Після державної реєстрації банку

Д-т 1200, 2600

Д-т 5001

К-т 5000

К -т 5010

.Після реєстрації змін до статуту банку у звязку із збільшенням статутного капіталу

Д-т 3630

К-т 5000

К -т5010

.Одночасно на суму, що залишається внести протягом року з часу реєстрації змін

Д-т 5001

К-т 5000

.У разі отримання внесків за зареєстрованими змінами до статутного капіталу

Д-т 1200, 2600, 1001

К-т5001

К-т 5010

.Викуп власних акцій у акціонерів банку за ціною, яка вища ніж номінальна вартість

Д-т 5002, 5010

К-т 1200, 2600, 1001

.Викуп власних акцій у акціонерів банку за ціною, яка нижча їх номінальної вартості

Д-т 5002

К-т 5010

К-т 1200, 2600, 1001

. Після прийняття рішень про виплату дивідендів

Д-т 5000

К-т 5002

. Анулювання акцій, викуплених у акціонерів

Д-т 5040

К-т 3641

.На дату виплату дивідендів

Д-т 3631

К-т 2600, 1001,1200

.У разі спрямування дивідендів (реінвестиція) на придбання акцій нової емісії

Д-т 5040

К-т 5003

11.У разі реєстрації збільшення статутного капіталу за рахунок капіталізованих дивідендів

Д-т 5003

К-т 5000


2.3 Аналіз структури та динаміки капіталу банку


Кожний раз коли населенню та уряду кожної окремої країни необхідно впевнитися в гарному або поганому фінансову стані банківської системи та країни в цілому, робиться аналіз динаміки деяких економічних показників. За рахунок збільшення або зменшення власного капіталу банківських установ, можна оцінити та зробити необхідні пвна висновки про діяльність та надійність та стабільність всього банківського сектору України та окремого банку.

За рахунок вищесказаного розглянемо динаміку власного та статутного капіталу усіх банків України у період з 01.01.2005 - 01.01.2012.(рис. 2.3.1).


Рис. 2.3.1 Динаміка фінансового стану банків України


Найвизначнішим є те,що періоду настання Світової фінансової кризи, а саме 2008-2009рр., власний капітал значно перевищував сплачений зареєстрований статутний капітал. При чому ця різниця між статутним та зареєстрованим дійсно значима, алу вже у 2010 році власний капітал та статуний капітал майже зрівнялися у своєму співвідношенню кількості у банківських установах України.Тобто дійсно Світова криза не залишилася непомітною для української банківської системи та світової банківської системи в цілому. Вже після 2010 року відбувається значний приріст зареєстрованого статутного капіталу. Тобто 2011 та 2012 роки відображають нам реальні пережитки Світової фінансової кризи періоду 2008 - 2009років.

Взагалі за даними Національного бану України, то за січень - березень 2012 року власний капітал українських банківських установ збільшився на 11% - до 133,8 млрд грн.. Так за даними регулятора сплачений зареєстрований статутний капітал становить 96% від власного капітала банківських установ.

Крім того, станом на 1 квітня поточного року активи банків становили 882,3 млрд грн, загальні активи - 998,8 млрд грн.. Найбільшу частину активів становлять саме кредитні операції - 72,4%. Що говорить про те,що українські банки отримують прибуток в основному шляхом за рахунок кредитних операцій, в свою чергу збільшена кількість кредитних операцій говорить про високу платоспроможність та надійність банківських установ, а це в свою чергу говорить про поступове збільшення власного капіталу банівських установ в останні посткризові роки,а токож про значущий рівень гарантування вкладів за рахунок змішення власного капіталу українських банків.

Щодо окремо визначеного банку, то розглянемо тенденцію руху капіталу окремо на прикладі ОТР банку, який станом на 01.01.2012 знаходиться у першій групі рейтингу банків України, а саме станом на 09.12 2012 займає 13 сходинку у рейтингу українських банків.[49, 46]



Рис.2.3.2 Капітал ОТП банку[38]


Розглянувши динаміку власного капіталу банку на прикладі окремо запропонованого ОТП банку, то хотілося б відмітити, що саме в до Світової фінансової кризи відбувався невеликий ріст власного капіталу, крім 2004 року, де ми бачимо істотне зниження власного капіталу банку, що був спричинений Суспільно політичною кризою. Хоча політичні події не повинні впливати на розвиток дій банківського чи будь - якого іншого сектору економіки, але саме тоді відбулася Помаранчева революція, яка і стала основною причиною нестабільності економіки України.

Саме після подій 2004 року та обрання остаточного уряду на Україні починає встановлюватися певна стабільність економічного сектору і вже до кінця 2011 року помітний активний ріст власного банківського капіталу на прикладі ОТП банку.

Якщо уважно подивитися на період Світиової фінансової кризи, а саме 2008 - 2009 р., то можна побачити, що саме в цей період часу відбувається значний ріст власного капіталу, що звичайно приємно дивує та говорить про стійкість та стабільність українських банків у період кризи, адже саме у 2009 році відбувається дуже значний ріст власного капіталу банківської установи. Тобто можна зробити висновок про те, що український банківський сектор реально стійкий до фінансових криз, на прикладі Світової фінансової кризи, але в той же час дуже хиткий у відношенні до політичних подій у нашій країні,на прикладі Суспільно - політичної кризи у 2004 році, що звичайно не є гарним для усії економічної системи в Україні і саме з цим просто необхідно боротися та робити так, що вітчизняні банківські установи були просто економічно незалежними та вільними від будь - яких ситуацій, які складаються на території України. А ріст власного капіталу банківських установ на території Укрїни говорить тільки про підвищення довіри громадян до наших банків, що звичайно не може не бути не гарним для економіки країни в цілому.



РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ТА НАПРЯМИ ПІДВИЩЕННЯ УПРАВЛІННЯ КАПІТАЛОМ БАНКУ


3.1 Вирішення проблеми капіталізації українських банків


В економічній літературі існує багато розбіжностей та невизначеностей у трактуванні суті банківського капіталу. Відсутність єдиного погляду на визначення суті банківського капіталу зумовлена, головним чином, неоднозначністю визначення поняття «капітал», одним із різновидів якого є капітал банківський.

Багато дослідників уважають, що капітал являє собою форму багатства, яка ототожнюється з сукупністю засобів виробництва. За висловом А. Сміта, капітал - це запас, який використовується для господарських потреб і приносить дохід. Дж. С. Мілль розглядав капітал як попередньо накопичений запас продуктів минулої праці, А. Маршалл - як сукупність речей, без яких виробництво не могло б здійснюватися з рівною ефективністю, але які не є безплатними дарами природи [3].

Термін капіталізація в чинному українському законодавстві невизначений, а тому це поняття трактують у різних значеннях. Так, у словнику іншомовних слів термін «капіталізація» розглядається, як:

- перетворення додаткової вартості на капітал, тобто використання її на розширення виробництва;

- перетворення майна на грошовий капітал;

- процес утворення фіктивного капіталу у вигляді акцій, облігацій,заставних листів іпотечних банків [4] .

Іншого погляду у визначенні поняття «банківський капітал» дотримується В. В. Кисельов: «Ресурсна база банку - це той сукупний капітал, який створюється в результаті проведення банком політики збільшення власного капіталу та залучених коштів і використовується для здійснення активних операцій з метою реалізації суспільних і власних інтересів». Як бачимо, за цим визначенням банківський капітал містить не лише власний капітал і використовується банком для реалізації інтересів; сукупний капітал називається ресурсною базою банку [3].

Нарощування капіталу банків - це ключ до забезпечення їх сталого розвитку на основі збільшення обсягів операцій, розширення мережі установ, підвищення прибутковості при дотриманні економічних нормативів і забезпеченні інтересів вкладників і кредиторів [5].

В Україні ще не створено цілісної системи стимулювання нарощування банківського капіталу як на державному, так і на рівні окремих банків. Тому дослідження й запровадження механізмів матеріального стимулювання нарощування власного капіталу банків є важливою передумовою їх фінансової стабільності. Особливої актуальності це питання набуло сьогодні, коли загострення фінансової кризи істотно ослабило довіру клієнтів до банків, що спричинило відплив вкладів і поставило банки у скрутне становище. Негайне збільшення капіталу банків передбачено як першочергове завдання в антикризових заходах уряду і НБУ.

Проблема капіталізації українських банків перебуває в центрі уваги НБУ, вищих органів управління банків, а також науковців. Однак частіше за все її розглядають як загальну ціль, стратегічне завдання, без конкретизації шляхів, механізмів та інструментів нарощування банківського капіталу. На макрорівні вирішення цієї проблеми зводиться переважно до визначення певних завдань і нормативів, а практичний її аспект покладається на окремі банки, які повинні виробити механізми і знайти потрібні кошти. Проте надзвичайні складність і актуальність цієї проблеми потребують комплексного її вирішення. Зокрема, на макрорівні необхідно забезпечити стимулювання нарощування банківського капіталу шляхом установлення відповідних регуляторних і фіскальних важелів, на мікрорівні - запровадити дієві інструменти збільшення капіталу через удосконалення фінансового менеджменту й системи стимулювання колективів банків [6].

Головною проблемою банківської системи України є недостатньо високий рівень її капіталізації. На сучасному етапі розвитку у багатьох розвинених країнах спостерігається звичайна ситуація, коли загальний банківський капітал в кілька разів перевищує валовий внутрішній продукт країни. Для українських банків є характерним в останні роки те, що сумарний капітал банків складає приблизно одну десяту ВВП країни. В подальшому за прогнозами аналітиків це може призвести до того, що банки матимуть проблеми щодо узгодженості міжнародному та національному законодавству.

Взагалі фахівці виділяють такі основні шляхи підвищення капіталізації банків України:

-збільшення капіталу за рахунок розміщення акцій власної емісії;

-збільшення показника адекватності капіталу через консолідацію банківської системи (консорціумне кредитування, створення банківських об'єднань, злиття банків, реорганізація банків);

-збільшення капіталу за рахунок субординованого боргу (шляхом випуску депозитних сертифікатів, банківських облігацій та єврооблігацій);

-збільшення капіталу за рахунок прибутку;

-зменшення обсягів ризикових активів [7].

Діяльність банків у конкурентному середовищі підвищить якість надання послуг і витіснить з ринку недобросовісних банкірів. Для підвищення рівня конкурентоспроможності вітчизняних банків необхідно вжити таких заходів:

- удосконалити законодавчу базу для підвищення прозорості діяльності банків;

- здійснити нарощування власного капіталу;

- підвищити якість менеджменту;

- впроваджувати новітні технологічні розробки;

- розширити спектр банківських послуг;

- отримати довіру населення тощо [49].

Наступною проблемою розвитку банківської системи України є занадто низький рівень капіталізації, що призводить до витіснення національних банків іноземними. Недостатність фінансових ресурсів у банківському секторі затримує економічне зростання країни. Власний капітал українських банків в 2010 р. становив 127,2 млрд. грн. [27].

Слід зазначити, що такий рівень є низьким порівняно із зарубіжними країнами. Капіталізація російських банків у 2009 р. складав 80 млрд. євро, банків США - 496 млрд. євро, Франції - 390 млрд. євро, Німеччини - 354 млрд. євро, Великої Британії - 350 млрд. євро, Іспанії - 210 млрд. євро, Нідерландів - 112 млрд. євро, Швейцарії - 100 млрд. євро [27].

Збільшуючи рівень капіталізації, банки підвищують свою конкурентоспроможність як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринку, і забезпечують фінансову стабільність економіки України, тому необхідно використовувати певні варіанти підвищення капіталізації національних банків.

Останні тенденції розвитку грошово-кредитного сегмента національної економіки засвідчили, що в банківському секторі та на кредитному ринку відбуваються негативні зміни, передусім такі, що стосуються вартості кредитних ресурсів та їх пропозиції, поступового витіснення з окремих сегментів ринку банків з національним капіталом, скорочення ринкової частки державних банків.

Наявні структурно-функціональні деформації кредитного ринку в Україні не лише віддзеркалюють рівень та масштаби протиріч між економічними інтересами резидентів та нерезидентів і хибність урядової політики (передусім щодо соціалізації бюджетних видатків), а й трансформуються в реальні ризики фінансової дестабілізації, обмеження суверенітету грошово-кредитної політики та перспектив реалізації національних економічних пріоритетів.

За прогнозами, частка іноземного капіталу в банківській системі України до кінця року наблизиться до 50% (станом на 01.01.2011 р. - 35% [19, c. 14], у Росії станом на 01.01.2011 р. - 25,1% [32, c. 65], у Білорусі - 9,8%).

За таких умов Україна поступово втрачає важелі впливу на національну банківську систему, стає залежною від іноземних урядів (російських державних банків ОАО Банк ВТБ, Сбербанк России ОАО) та міжнародних фінансових корпорацій (Raiffeisen Group, BNP Paribas Group, UniCredit Group, CityCroup, OTP Group, Commerzbank Group, SEB Group тощо).Істотне збільшення присутності іноземних банків на кредитному ринку України послаблює вплив держави на розвиток національної економіки, ускладнює вирішення нагальних потреб її трансформації та усунення секторальних та регіональних диспропорцій. Іноземні банки, які обслуговують українських клієнтів, уже в найближчій перспективі можуть впливати на перерозподіл власності, структуру бізнесу, активів окремих підприємств і цілих секторів економіки. Доволі агресивна їх політика спрямована, переважно, на якнайшвидшу окупність здійснених інвестицій без урахування пріоритетних потреб України, що може викликати окремі невигідні диспропорції у розвитку та фінансуванні національної економіки.

Зменшення державної частки на банківському ринку може призвести до обмеження впливу держави на формування національної стратегії розвитку банківської системи та фінансування пріоритетних напрямів економіки, унеможливить участь державних банків у масштабних інвестиційних проектах державної ваги та в цілому створить негативний дисбаланс між національним та іноземним капіталом у банківській системі України.

На сьогодні першочерговою умовою посилення ролі державних інтересів у банківській системі України є збільшення статутних капіталів державних банків.

Тенденції та особливості капіталізації державних банків у розвинених та трансформаційних економіках. У різних країнах склалися різні підходи як до присутності державних банків на фінансовому ринку, так і до обсягів такої присутності, що визначає особливості капіталізації таких банків.

Сьогодні у світі існує понад 700 інститутів розвитку (переважно у формі банків розвитку). Важливу роль банки розвитку відіграють в економіках Німеччини, Японії, Китаю, Індії, Бразилії, Мексики, Хорватії, Угорщини та ін. Їх частка в багатьох країнах перевищує 10% сукупних банківських активів (Німеччина, країни Південної Азії, Латинської Америки) та становить значну частину кредитів, наданих національними банками (близько 1/3 в країнах Латинської Америки). Діяльність банків розвитку спрямовується на забезпечення фінансування ключових галузей національної економіки, які внаслідок довгостроковості вкладень, низької дохідності або підвищеного ризику непривабливі для приватного капіталу [25].

Досить поширеною стала практика підвищення капіталізації банків за

участю держави через механізм ІРО - колишні держбанки Угорщини (ОТР) та Австрії (Erste) отримали потужний імпульс у своїй діяльності завдяки публічному продажу своїх акцій. ОТР Bank тричі виходив на біржу (1995, 1997,1999 рр.), після чого в держави залишилась одна привілейована ("золота") акція, а вартість однієї акції порівняно з 1995 р. зросла у понад 80 разів. У 1997р. Erste Bank здійснив публічне розміщення акцій - натепер майже 65% його акцій знаходиться у вільному обігу; у 2004 р. 19,5% акцій розмістив через механізм ІРО польський держбанк РКО Bank Роlski [37].

Досить успішно вирішили проблему підвищення капіталізації держбанків через механізм ІРО в Росії та в Китаї. У 2006 р. китайські держбанки

Merchants Bank, Bank of China та ICBC залучили через механізми ІРО понад 35 млрд дол., завдяки чому піднялися в десятку найбільших банків світу. У 2007 р. російський банк ОАО Банк ВТБ одержав від продажу 22,5% акцій іноземним та російським інвесторам майже 8 млрд дол., Сбербанк России ОАО, контрольним пакетом якого володіє Центробанк РФ, за підсумками ІРО, одержав 8,79 млрд дол. [37]. Загалом публічне розміщення акцій цих двох російських банків забезпечило 44,6% приросту сукупного капіталу банківського сектора Росії за 2007 р. [12].


3.2 Шляхи оптимізації капіталу банківських установ


Світовий досвід показує, що якість менеджменту - головний фактор, який визначає конкурентоспроможність фірми, галузі, країни. Особливо важливою є роль управління у механізмі функціонування банків. Це пояснюється тим, що особливість банківського бізнесу полягає у високому ступені ризику. І саме висока ризикованість спонукає банки інтенсивно використовувати різні способи захисту для збереження фінансових позицій при одночасному вирішенні існуючих проблем.[13]

Одним із способів є обгрунтоване управління процесом формування банківського капіталу. Капітал банку покликаний забезпечувати прибуткову стабільну діяльність банку, підтримку довіри до нього з боку клієнтів та впевненості кредиторів у фінансовій стійкості банківської установи.

Особливо важливим це питання є сьогодні, коли період фінансової кризи істотно ослабив довіру клієнтів до банків, що спричинило значний відплив вкладів і поставило банки у скрутне становище. За таких умов наявність власного капіталу, адекватного обсягам і структурі активів та пасивів банків, набуває особливої актуальності.

Спад ділової активності, коливання валютного курсу, процентних ставок та інфляція привернули увагу банків до управління залученням ресурсів та витратами. Фінансова глобалізація, дерегулювання фінансових ринків і розвиток небанківських фінансово-кредитних інститутів загострили проблему конкуренції у сфері залучення коштів, особливо коштів фізичних осіб. Крім того, під впливом цих структурних змін сформувалася концепція "lean banking" - економного банківського бізнесу, який передбачає зниження банківських витрат. За таких умов набувають актуальності питання конкурентного ціноутворення, збільшення капіталу з метою максимізації спреда і контролю над відповідними банківськими ризиками. Особливої актуальності ці питання набувають у сучасних умовах, коли результат роботи кожного суб'єкта господарювання і його конкурентоспроможність визначаються станом ліквідності й політикою витрат.

Нині тема управління та формування банківського капіталу інтенсивно досліджується науковцями. Проблема управління власним капіталом банків України, тенденції даного напрямку, а також можливі шляхи збільшення капіталу банками України висвітлені в працях А.Герасимовича, О.Дзюблюка, Н.Думаса, А.Косого, О.Лаврушина, І.Ларионової, А. Мороза, Л.Примостки, Роуза Пітера та інших. Однак, незважаючи на значні результати наукових досліджень, не вирішеними залишаються питання щодо вибору джерел нарощування власного капіталу банків та участі держави в рекапіталізації проблемних банків.

Управління капіталом банків - основний процес, в межах якого банки планують і реалізують свої прибутки та контролюють притаманні їхній діяльності ризики. Це також діяльність банку, спрямована на оптимізації структури джерел та їх комбінацію у пасиві балансу.

Процес управління розпочинається виробленням стратегії та планування, які є основою стабільної діяльності банку для мобілізації капіталу в умовах швидкоплинної ситуації на фінансовому ринку. Це пошук балансу між силами банку і зовнішнім середовищем. Можливості стратегічного планування значно помякшують ризики, сприяють успішному розвиткові банківського бізнесу.

Вітчизняна практика на сучасному етапі не створила ефективного інструментарію планування і управління власним капіталом банку. Постійні зміни в галузі нормативного регулювання і на фінансових ринках не дають змоги вітчизняним банкам оцінити результати прийнятих управлінських рішень [43, 10].

У більшості банківських установ України робота з управління капіталом обмежується виконанням вимог регулюючих органів. Керівництво банків часто не вбачає самостійного обєкта управління в тому, що обєднується в понятті власного капіталу.

Сучасний стан банківської системи України характеризується значним погіршенням фінансових результатів діяльності банків, наявністю банківських установ, що сходяться на межі банкрутства чи перебувають у стадії ліквідації, знаннями обсягами неякісних активів, передусім - проблемних кредитів.

Так за результатами діяльності в 2009 році банківська система країни зазнала збитків на суму 38,450 млрд.грн. Проте протягом 2010 року результати її діяльності покращились. Станом на 01.01.2011 рік цей показник становив 13,027 млрд. грн. Конкурентна боротьба між банками, яка спричинена дією ринкових важелів розвитку, призводить до зменшення їх кількості. Упродовж 2009 р. шість банків припинили діяльність, три було націоналізовано. Протягом 2010 р. із Державного реєстру виключено ще шість банків За станом на 01.01.2011 р. у стадії ліквідації перебувають 18 банків [36].

До основних причин припинення діяльності банків можна віднести їх неспроможність нейтралізувати існуючі в банківському секторі ризики, а також відповідати за своїми зобовязаннями. Така ситуація обумовлена недостатністю у фінансово-кредитних установ капіталу, який повинен бути у розпорядженні банку для покриття існуючих ризиків. Також негативним явищем для банківської системи є перевищення темпів зростання витрат над доходами.

Як свідчать дані НБУ, власний капітал банків в Україні на 01.01.2011 р. становив 115,175 млрд. грн. Протягом 2011 року його розмір дещо збільшився і на 01.01.2012р. становив 137,725 млрд. грн. Незначними є розміри власного капіталу відносно активів банків. Співвідношення між ними на 01.01.2011 р. становило 0,132, на 01.01.2012 р. - 0,146. Не винятковими є випадки, коли банки, щодо яких застосовано процедуру запровадження тимчасової адміністрації, що свідчить про недосконалість методики розрахунку цих нормативів регулювання банківської діяльності.

Таблиця 3.1 Рівень покриття власним капіталом зобовязань банків

ПоказникРік2008р.2009р.2010р.2011р.2012р.Власний капітал, млрд грн42, 669,2119,3115,2137,7Зобов'язання, млрд. грн.297,6529,8806,8765,1804,3Депозити суб'єктів господарювання, млрд. грн.76,9112143,9115,2144Депозити фізичних осіб, млрд. грн.106,1163,5213,2210,1270,7Співвідношення між власним капіталом і зобовязаннями0,1430,1311,1480,1510,171Співвідношення між власним капіталом і депозитами субєктів господарювання0,5540,6211,6251,0000,956Співвідношення між власним капіталом і депозитами фізичних осіб0,4020,4260,560,5480,509

Характерною рисою сучасних світових економічних відносин є інтенсивний розвиток процесів глобалізації з залученням національних економік у світову господарчу систему. І Україна не стоїть в стороні від цих процесів. Всі складові економічної системи України активно трансформуються до умов міжнародної кооперації. Процес глобалізації створює нові можливості для прогресу, але й має серйозні небезпеки. За цих умов більшість держав, що розвиваються, виявляються залежними від коливань світової фінансової конюнктури. Тому фінансово-кредитна система України, яка забезпечує загальну стабільність економіки, має бути готовою до процесу трансформації до умов глобальної фінансової системи. Ми маємо використати позитивний потенціал фінансової глобалізації і звести до мінімуму повязані з нею ризики для національних економік. Уникнути ризиків Україна може тільки зміцнивши фінансово-кредитну систему. Найбільшою мірою це стосується банківської системи як основного субєкта фінансово-кредитних відносин.

Наразі банки є найбільш прозорими та відкритими бізнес-структурами. Разом з тим існують і проблеми, що істотним чином послаблюють не тільки становище банків, але фінансову стабільність країни. Однією з ключових є проблема достатнього рівня капіталізації сучасної банківської системи.

Недостатній банківський капітал є значним гальмом на шляху банків до успішної діяльності, а достатність банківського капіталу дає змогу зберегти платоспроможність банку і впливає на рівень надійності банку.[22] На сучасному етапі проблему капіталізації часто плутають із проблемою розміру статутного капіталу або із проблемою ліцензійних вимог до розміру регулятивного капіталу. В звязку із цим, необхідно чітко зазначити, що проблема капіталізації - це проблема недостатньої адекватності капіталів банків до розміру сформованих ними активів. Тобто проблема полягає не у кількісній, а у якісній площині. Проблема капіталізації - це проблема загальної фінансової стабільності та автономності банківської системи, а отже проблема належного обслуговування банками прийнятих на себе грошових зобовязань. Проблема капіталізації - це проблема формування фінансового підмурку банківської системи. Від його якості залежить надійність всієї економічної системи та динаміка подальшого розвитку. Незважаючи на поступове зростання показника балансового капіталу, як основи розвитку банківської системи, він залишається досить низьким, і складає лише 5% від ВВП, тоді як у Росії цей показник становив 37,2%, а в країнах Центральної Європи - понад 40%. Має місце неадекватне зростання капіталу банків і обсягу здійснюваних ними активних і пасивних операцій.[23]

З огляду на те, що 40% української економіки перебуває у «тіні», занадто низька капіталізація вітчизняних банків, особливо у звязку із вступом України до СОТ, може призвести до того, що вони стануть неконкурентоспроможними порівняно з іноземними. На жаль, певна ізольованість України від загальносвітових тенденцій розвитку процесів транснаціоналізації не дає їй можливості бути повноцінним субєктом, а не обєктом, міжнародної фінансової діяльності. Присутність іноземних банків може призвести до відтоку частини капіталів за кордон, ускладнення банківського нагляду за операціями банку з боку уповноважених державних органів управління, ймовірність посилення іноземного контролю над банківською системою України, що може негативно позначитись на рівні її економічної безпеки. Особливо гостро це може проявитися в процесі поглинання іноземними банками-гігантами неконкурентоспроможних українських банків з поступовим захопленням всього банківського ринку, так як це сталося в Польщі, Литві, Латвії, банківську систему яких поглинули великі австрійські та німецькі банки.[45]

Для запобігання такому процесу українські банки повинні підвищувати свій рівень капіталізації, що є основним фактором підвищення конкурентоспроможності. Як відомо, сумарний балансовий капітал усіх банків нашої країни (станом на 1.10.2010р. - 6,6 млрд. дол. США) приблизно дорівнює розміру капіталу одного із провідних зарубіжних банків. Розвязання цієї проблеми можливе не лише за рахунок прибутків банків та додаткових внесків акціонерів, а й за умови довіри суспільства до вітчизняних банків як до надійних грошово-кредитних установ.

Взагалі фахівці виділяють такі основні шляхи підвищення капіталізації банків України:

-збільшення капіталу за рахунок розміщення акцій власної емісії;

-збільшення показника адекватності капіталу через консолідацію банківської системи (консорціумне кредитування, створення банківських обєднань, злиття банків, реорганізація банків);

-збільшення капіталу за рахунок субординованого боргу (шляхом випуску депозитних сертифікатів, банківських облігацій та єврооблігацій);

-збільшення капіталу за рахунок прибутку;

-зменшення обсягів ризикових активів.

В тих умовах, в яких на сьогодні опинилася банківська система України, найоптимальнішим шляхами зростання рівня капіталізації банків є збільшення показника адекватності капіталу через консолідацію банківської системи України. Цей напрямок передбачає створення банківських обєднань та злиття банків. Це дало б можливість підвищити стійкість та стабільність усієї банківської системи. Проте це не можливо здійснити без відповідних заходів НБУ, зокрема підвищити розмір мінімального статутного капіталу, а також проводити більш жорстку політику відносно регулювання значень економічних нормативів діяльності банку. Звичайно крім обєктивних причин, що заважають процесу консолідації банків, існують і субєктивні причини такі як небажання головних акціонерів зливатися з іншими банками, адже частіше всього банк в основному обслуговує особисту фінансову діяльність певної фінансової групи, яка і є її головним акціонером. Шляхом виходу з цієї ситуації є створення банківських обєднань на зразок фінансових та банківських холдингових груп, банківських корпорацій. Вони зберігають право володіння та управління, а також пропорційного розподілення прибутку. З іншого боку консолідація банківської системи не вплине на рівень конкуренції, адже процентна політика банків майже повністю залежить від політики НБУ.[19]

Підвищення рівня капіталізації вітчизняних банків підвищить їх конкурентоспроможність на світовому фінансовому ринку і забезпечить фінансову стабільність всієї економіки України на шляху інтеграції у світове господарство.



ВИСНОВКИ


Власний капітал банку в певному розумінні для вкладників є показником надійності розміщення капіталовкладень, бо в разі банкрутства власний капітал банку іде на відшкодування збитків власникам. У цьому зв'язку розмір власного капіталу є важливим фактором стабільності функціонування банку. Для досягнення цієї стабільності банки повинні намагатися збільшувати власний капітал, особливо в умовах трансформаційного етапу розвитку економіки.

Низький рівень капіталізації банків, тобто обмежена капітальна база банків, може стати на заваді розширенню їхніх операцій з обслуговування різних груп клієнтів, а також зумовлює досить низький інвестиційний потенціал банківських установ, а без довгострокових вкладів в економіку неможливими є заходи щодо припинення спаду та нарощування виробництва.[15]

Слід зауважити, що розмір власного капіталу банку повинен знаходитись під суворим контролем органів, що контролюють діяльність банку. Стикаючись з натиском регулюючих інстанцій з приводу необхідності залучення додаткового капіталу, банки можуть звертатись або до внутрішніх (нерозподілений прибуток), або до зовнішніх джерел коштів (продаж простих і привілейованих акцій). Вибираючи між різними джерелами фінансування, банк повинен брати до уваги відносні витрати та ризик, пов'язані з кожним із джерел, що має банк. загальну піддатливість банку до ризику, вплив обраного способу залучення капіталу на доходи акціонерів. Для того, щоб постійно нарощувати свій статутний капітал, банки перш за все проводять таку дивідендну політику, яка сприяє підвищенню ринкової вартості акцій. Але високий рівень дивідендів може свідчити як про успішну фінансову діяльність банку, так і про вірогідність його банкрутства, оскільки саме під час інтенсивного відпливу коштів із банку встановлюються високі дивіденди.

Тому необхідно, щоб банки економічно обґрунтовували рівень дивідендної ставки.

З погляду на розвиток економічних процесів одним із реальних шляхів розвязання проблеми ефективного збільшення капіталу банків є обєднання невеликих банків у велику фінансово-кредитну установу із значним обсягом капіталу. Але при цьому достатню увагу слід приділяти проблемам, що виникають в процесі обєднання дрібних банків таких, як: поєднання інтересів акціонерів банку; визначення джерел фінансування перехідного періоду; вплив на менеджмент обєднаного банку.

Слід також враховувати особливості злиття українських банків: по-перше, їх кількість досить незначна, що багато в чому пояснюється складністю проведення даної операції через недостатню пропрацьованність нормативно-законодавчої бази; по-друге, злиття і поглинання українських банків являються наслідком вимушених рішень керівництва та акціонерів.

Наряду з цим вимоги щодо збільшення банками статутних фондів повинні мати виважений характер, щоб не породити монополістичних тенденцій у кредитній сфері, сприяючи розвитку великих багатофілійних банків при одночасному скороченні невеликих банківських установ, що значною мірою впливає на розвиток економіки в регіонах, залишаючи останніх без малих місцевих банків, спроможних вирішувати приватні задачі регіону. В кінцевому результаті це може зашкодити формуванню ефективної збалансованої структури банківської системи, сприяючи відновленню монополії та ліквідації міжбанківської конкуренції.

Таким чином, складність і суперечливість загальноекономічних умов, в яких функціонують банки України, потребують виважених підходів до капіталізації банківських установ, диверсифікації джерел формування ресурсів та підвищення фінансової стійкості банківської системи України в цілому.

власний капітал банк економічний


СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ


1.Закон України "Про банки і банківську діяльність" від 7 грудня 2000 р №2121-ІІІ.

2.Указ Президента України Про заходи щодо зміцнення банківської системи України та підвищення її ролі у процесах економічних перетворень// Урядовий кур'єр. - 2000. - 22 липня.

.Інструкція "Про порядок регулювання діяльності банків в Україні" -затверджено Постановою Правління Національного банку України від 28.08.2001 р. № 368.

.Положення про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства. - затверджено Постановою Правління Національного банку України від 28.08.2001 р. № 369.

5.Аспір В.В. Фостняк Функції банківського капіталу в забезпеченні розвитку банківської системи України // Науковий вісник НЛТУ України - 2010. - №20 - С. 257 - 263.

6.Владчин У. Достатність регулятивного капіталу у вітчизняному та іноземному банківництві України.// Формування ринкової економіки України. - №19 -2009. - С. 523-529.

7.Варода Л.В. Аналіз механізму формування власного капіталу банківських установ // Чортківський інститут підприємництва і бізнесу

Тернопільського національного економічного університету - 2010. - С.13 - 23

.Волик Н.Г.Войченко В.В. Удосконалення процесу управління власним капіталом комерційного банку // 2012 - С.71 - 78.

9.Вовканич А.І. Особливості формування ресурсів комерційних банків Вісник Східноєвропейського університету економіки і менеджменту - №2(8) 2010. - С. 157 -164

10.Гайдай В. Особливості визначення достатності капіталу банку // Економічний аналіз № 6. - 2010р. - С. 46-48.

11.Дульська І.В. Власний банківський капітал, його функції та складові // Вісник ЖДТУ №3(53) - 2012.- С. 127 - 130.

12.В.Герасименко Р.Герасименко Управління власним капіталом банку в Україні в умовах фінансової кризи // Вісник Національного банку України - 2010. - №10 - С. 12 - 17.

13.Ларіонова К.Л. Яремчук О.В. Управління формуванням обсягу та ціни власного капіталу банку // Вісник Хмельницького національного університету - 2010. - №5 - С. 268- 271.

14.Марковський О.В. Аналіз достатності та розподілу капіталу банку на основі принципу гармонійності // - 2011.- С.25 - 32.

15.Каднічанська В.М. Лазько А.А. Вплив обсягів банківського капіталу на конкурентоздатність банківської системи України // 2011.- С. 100 - 108.

16.Панасенко Г.О. Формування і зростання власного капіталу банківських установ України Актуальні проблеми економіки - 2011. - №1(115) - С. 185 - 198.

17.Присяжнюк О.П. Джерела формування та зміцнення ресурсної бази комерційних банків України // 2011. - С.50 - 57.

18.Славюк Р.А. Гнатишак О.В. Дослідженя теоретичних основ і структури банківського капіталу // 2010. С. 48 - 56.

19.Ковальчук О.В. Економічний капітал банку - складова системи ризик-менеджменту // 2010. С. 163 - 168.

20.Ткачук Н. Економічний капітал банку: теоретична сутність, необхідність формування та особливості визначення.// Вісник ТНЕУ №2.- 2011р. - С. 42 - 52.

21.Горалько О.В. Капіталізація банківської системи як визначальний чинник національної безпеки України // Науковий вісник Львівського державного університету внутрішніх справ №2 -2009. - С. 12 - 24.

22.Слобода Л.Я. Методи адаптації банківської системи України до міжнародних стандартів управляння капіталом. // Збірник наукових праць Національного університету державної податкової служби України №1. - 2011. С. 506 - 518.

23.Фурсова В.А. Давиденко А.І. Можливості збільшення власного капіталу комерційного банку за рахунок інструментів гібридного капіталу// Вісник економіки транспорту та промисловості № 36. - 2011р. - С. 212 - 217.

24.Стриженко М.Г. Облік та аналіз власного капіталу банку // Управління розвитком № 18(115). - 2011р.- С. 83 - 84.

25.Омельченко Г. В. Організація управління капіталом банку: формування механізму та регламентацій не забезпечення // 2011р. - С. 50 - 61.

26.Матлага М.О. Перспективи оптимізації управління власним капіталом банків в Україні // Всеукраїнський науковий журнал - №6 - 2010. - С.327-331.

.Олексіч Д.В. Концептуально-методологічний підхід до оцінки вартості власного капіталу банку // Вісник СумДу. Серія Економіка - № 2 - 2010. - С. 115-126

28.Структура власного капіталу банків // Вісник НБУ -№7 - 2012.-С.68-70.

.Банківський менеджмент: Навчальний посіб. За ред. О. А. Кириченка. - К.: Знання-Прес, 2012. - 438с.

.Козьменко С. Н., Колдовский В. В., Горина С. А. Финансовьіе аспекти слияний й поглощений банков. Збірник наукових праць, т.4. - Суми: ВВП "Мрія-1" ЛТД: Ініціатива, 2010. - с. 13-22.

.Мендрул О. Г., Павленко І. А. Фондовий ринок: операції з цінними паперами: Навч. посіб. - К.: КНЕУ, 2008. - 156с.

.Мороз А. М., Савлук М. І., Пуховкіна М. Ф. Банківські операції: Підручник. - К.: КНЕУ, 2009. - 384с.

.Соколовський С. М., Соколовська І. П. Методи розрахунку банківського капіталу. Фінанси України, № 4, - 2010. - с. 118-122.


ВСТУП Стрімке зростання ринку банківських послуг розкриває широкий спектр можливостей банківської системи в цілому в Україні, у свою чергу власний капіта

Больше работ по теме:

КОНТАКТНЫЙ EMAIL: [email protected]

Скачать реферат © 2017 | Пользовательское соглашение

Скачать      Реферат

ПРОФЕССИОНАЛЬНАЯ ПОМОЩЬ СТУДЕНТАМ