Витрати виробництва, їх критерії та класифікація

 

Міністерство освіти і науки України

Коледж інформаційних систем і технологій державного вищого навчального закладу "Київський національний економічний університет"

імені Вадима Гетьмана

Курсова робота

з Політичної економії

на тему: Витрати виробництва, їх критерії та класифікація

Студента 2 курсу 211 групи

напряму підготовки економічне підприємництво

спеціальності прикладна статистика

Карпець О.А.

Керівник викладач методист

Коломієць Г.І.

Київ 2012

Зміст

Вступ

. Поняття витрат та їх класифікація

.1 Поняття витрат

.2 Класифікація витрат

.2.1 За економічними елементами

.2.2 За місцем виникнення

.2.3 За змінами від обсягів виробництва

.2.4 За способом віднесення витрат на собівартість

.2.5 За цільовим призначенням

. Проблеми та особливості формування витрат на підприємствах України

. Проблеми управління витратами на підприємстві та способи їх вирішення

.1 Джерела фінансування витрат підприємства

.2 Планування витрат підприємства на виробництво та обіг продукції

Висновки

Використана література

Вступ

Актуальність даного дослідження полягає в тому, що підприємства в процесі своєї діяльності, здійснюваної на основі комерційного розрахунку та самофінансування, здійснюють матеріальні і грошові витрати на виробництво і продаж продукції, на розширене відтворення основних фондів і оборотних коштів, на соціальний розвиток своїх колективів і операційні витрати. Сукупність цих витрат утворює валові витрати підприємства. Потужний наплив нових фірм і, як наслідок, - посилення конкуренції змушує існуючі підприємства серйозно задуматися над тим, як би не втратити частину своєї ринкової частки і не знизити свої прибутки. Це приводить їх до розгляду витрат на виробництво, без аналізу яких існування фірми стає проблематичним.

Це очевидно, адже будь-який аналіз результатів господарської діяльності підприємства має своєю основою саме дані про витрати на виробництво. Формування витрат виробництва є ключовим і одночасно найбільш складним елементом формування і розвитку виробничо-господарського механізму підприємства.

Саме тому особливої актуальності набувають питання дослідження сучасних тенденцій розвитку формування витрат підприємства. Виходячи з цього, сьогодні, ще залишаються недостатньо вивченими питання особливостей управління витратами підприємств та способів їх вирішення. Це відповідно й зумовлює значну актуальність даного курсового дослідження.

Інформаційна база дослідження. В існуючих наукових працях багато уваги приділяється вивченню та дослідженню питання про витрати підприємства. Багато вчених-науковців, спираючись на реальний стан даного питання, створюють свої праці, що виражають їх погляди на вирішення даних проблем. Даним питанням присвячена велика кількість зарубіжних та вітчизняних публікацій. Серед науковців, що у своїх працях значну увагу приділяють цим питанням варто виділити: Н. Андрущенка, О. Гетьман, Г. Гладчук, І. Золотарьову, Я. Качмарик та ін. Обєктом дослідження є процеси обліку витрат, їх формування та планування на підприємствах. Предметом є відстеження та оцінка особливостей витрат та їх класифікації за певними ознаками.

Метою даного дослідження є визначення характерних рис витрат підприємства, їх критеріїв та класифікації. Відповідно до поставленої мети в роботі вирішуються наступні завдання:

дослідження поняття витрат підприємства та їх класифікації згідно різних класифікаційних ознак (за економічними елементами, за місцем виникнення, за змінами від обсягів виробництва, за цільовим призначенням, за способом віднесення витрат на собівартість);

розкриття проблем та особливостей формування витрат на підприємствах України;

визначення джерел фінансування витрат підприємства;

дослідження особливостей планування витрат підприємства на виробництво та обіг продукції.

Структура роботи. Дана робота складається із вступу, основної частини, висновків та використаної літератури.

1. Поняття витрат та їх класифікація

1.1 Поняття витрат

У ринковій економіці кінцевою метою виробника є отримання прибутку. Його величина безпосередньо залежить від величини витрат підприємства, тому вони завжди знаходяться під його постійним контролем.

Витрати підприємства визначаються обєктивними і субєктивними чинниками, вони можуть бути грошовими і негрошовими. Між субєктами виробничих відносин витрати виробництва можуть розподілятися по-різному. Тому немає єдиного універсального і водночас достатньо простого методу визначення витрат і результатів виробництва. Існує декілька підходів до їх визначення. Для підприємства (фірми), що працює в ринкових умовах, важливо не тільки передбачати прибуток, а й планувати, аналізувати витрати на виробництво продукції, передусім витрати, пов'язані з придбанням ресурсів на ринках.

Отже, насамперед необхідно зясувати сутність витрат виробництва. Виробництво продукту потребує витрат живої праці та праці, уречевленої у засобах виробництва, що використовуються при виробництві продукту.

Загалом, поняття "витрати" характерне для діяльності будь-якого підприємства, однак аналіз літературних джерел та останніх наукових публікацій зазначив, що на сьогодні не існує єдиного погляду щодо його трактування. Досить часто авторами ототожнюються такі поняття, як "витрати", "затрати", "видатки" на підґрунті спільної бази використання трудових, матеріальних і фінансових ресурсів. Такий синонімічний підхід характерний для більшості українських науковців, які ставлять терміни "витрати" й "затрати" на один рівень розгляду через труднощі мовного перекладу російськомовних першоджерел. Зокрема А. М. Турило, Ю. Б. Кравчук та А. А. Турило вважають, що російські "затраты", "расходы" та "издержки» є прототипом терміну "витрати" в україномовній практиці й розуміють їх як вартісне вираження абсолютної величини застосовано-споживаних ресурсів, необхідних для здійснення виробничо-господарської діяльності підприємства і досягнення ним поставленої мети. Аналогічно до цього О. І. Заруднєв розглядає витрати (затрати) підприємства як категорію, що поєднує в собі три елементи: витрати, повязані з виробництвом продукції; витрати, повязані з реалізацією продукції, та трансакційні витрати підприємства. На думку Ю. С. Цал-Цалко, затрати (витрати) - це зменшення активів або збільшення зобовязань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства, за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені. Синонімічний підхід є характерним і для деяких тлумачних словників, зокрема в економічному словнику витрати (видатки) підприємства розглядаються як вартість використовуваних ресурсів, необхідних для виробництва будь-якого товару або послуги, тоді як затрати (витрати, видатки) згідно інших джерел - це економічний показник суми витрат підприємства у процесі господарської діяльності, від величини якого багато в чому залежить рентабельність і прибуток.

1.2 Класифікація витрат

Основним завданням класифікації витрат є формування собівартості продукції. За допомогою класифікації витрати групуються за видами і прямо або побічно відносяться на собівартість продукції. Собівартість продукції, що складається з різних видів витрат можна проаналізувати і виявити за рахунок яких витрат вона збільшилася або зменшилася і потім вплинути на її розмір у майбутньому. Собівартість продукції, а отже і витрати входять до неї мають величезний вплив на прибуток підприємства, його рентабельність, на величину цін продукції, що випускається і інші економічні показники. Природно, що зниження собівартості і витрат є основним напрямком удосконалення діяльності будь-якого підприємства, що безпосередньо впливає на його конкурентоспроможність, фінансову стійкість і успішну роботу в майбутньому.

1.2.1 За економічними елементами

Згідно класифікації витрат за економічними елементами виділяють наступні види:

матеріальні витрати;

витрати на оплату праці;

відрахування на соціальні заходи;

амортизація;

інші операційні витрати.

Матеріальні витрати - витрати на сировину, матеріали, купівельні напівфабрикати та комплектуючі вироби, придбані у сторонніх організацій паливо і енергію, тару, будівельні матеріали, запасні частини, МШП, використані в операційній діяльності підприємства.

Не включаються до матеріальних витрат:

куповані матеріали, паливо, енергія, які реалізуються без додаткової обробки на даному підприємстві;

зворотні відходи - це залишки сировини, матеріалів, напівфабрикатів, теплоносіїв та інших матеріальних цінностей, що утворилися в процесі виробництва продукції, втратили повністю чи частково споживчі властивості і через це використовуються з підвищеними витратами або зовсім не використовуються.

Витрати на оплату праці - нарахована основна, додаткова заробітна плата та інші заохочувальні та компенсаційні виплати. Відрахування на соціальні заходи - нарахування на фонд оплати праці до спеціальних фондів. До цього елемента витрат включаються нарахування на ФОП; утримання із заробітної плати до соціальних фондів були віднесені на витрати в складі нарахованої заробітної плати. До елемента "амортизація" включається сума нарахованої амортизації основних засобів, інших необоротних матеріальних активів та нематеріальних активів з використанням ряду методів.

Інші операційні витрати включають:

витрати на відрядження;

оплату послуг банків;

податки, збори та інші обовязкові платежі;

витрати на рекламу, на організацію прийомів, презентацій і свят;

витрати на звязок;

витрати на оплату послуг транспортних, страхових та посередницьких організацій;

оплату участі в семінарах, витрати на професійну підготовку та перепідготовку працівників;

витрати на проведення аудиту;

сплачену орендну плату (за оперативну оренду);

оплату мита та митних зборів при експорті;

витрати на охорону праці, на перевезення працівників тощо.

1.2.2 За місцем виникнення

Місцем виникнення витрат називається місце, де вони фактично утворились. До місць виникнення витрат відносять структурні підрозділи (цехи, бригади, відділи, дільниці), які являють собою обєкти нормування, планування і обліку витрат виробництва з метою контролю і управління витратами виробничих ресурсів. Щодо процесу виробництва місця виникнення витрат можна класифікувати на виробничі і обслуговуючі. До виробничих належать цехи, дільниці, бригади, а до обслуговування - відділи і служби управління, склади і лабораторії тощо. Облік витрат за місцями виникнення ввели у 20-х роках XX століття з метою підвищення точності калькулювання. Вихідним спонукальним моментом групування витрат за місцями виникнення була неможливість їх первинного групування за видами продукції.

Цех чи інший підрозділ чітко виділявся як місце виникнення витрат, що полегшувало їх локалізацію і дозволяло наблизити непрямі витрати, які підлягали розподілу до виготовленої в даному місці продукції. Поступово до мети обліку витрат за місцями виникнення, крім забезпечення достовірного калькулювання, приєднався також і контроль за обґрунтованістю і раціональністю витрачання ресурсів, тобто контроль витрат у місцях їх виникнення.

З часом облік витрат за місцями виникнення все більше відособлювався від калькулювання, чому сприяла тенденція до укрупнення структурних підрозділів. Слід зазначити, що проблеми групування витрат за місцями їх виникнення ще належним чином не досліджені. На виробничих підприємствах місце виникнення витрат - це сфера відповідальності, яка повязана з певними видами витрат при виготовленні продукції або обслуговуванням виробництва і його управлінням.

Отже, в першу чергу, до них слід віднести окремі види виробництв (основні, допоміжні, підсобні, обслуговуванні) і такі структурні підрозділи, як цехи, самостійні дільниці, майстерні. При більшій деталізації це може стосуватися діяльності бригад, окремих служб, бюро, лабораторій - за необхідності і можливістю виділення витрат, повязаних з обсягом виконуваних ними робіт або безпосередньо залежних від їх діяльності.

Ступінь деталізації витрат за місцями їх виникнення для кожного підприємства індивідуальна. Групування витрат виробництва в розрізі виробничих підрозділів дозволяє усунути безконтрольність витрат і закріпити відповідальність за їх величину за конкретними виконавцями і керівниками.

Обліку за місцями виникнення витрат надається особливо важливе значення, так як впливати на собівартість і рівень економічності виробництва можливо лише на даному етапі. На етапі калькулювання можна лише більш-менш приблизно розподілити витрати виробництва між виробами, абсолютно не впливаючи на загальний рівень та характер цих витрат. Приблизно в середині 40-х років XX століття зявляється поняття "центр витрат", "оперативний центр витрат", під яким розуміють первинну ланку обліку витрат для контролю їх у підрозділах та більш точного розподілу витрат за обєктами калькулювання, в якості яких можуть виступати: групи виробничого устаткування, робочі місця, технологічні процеси, виробничі дільниці. Загалом, за своєю природою кожне робоче місце - це вже і є центр витрат.

1.2.3 За змінами від обсягів виробництва

Витрати підприємства класифікують і за іншим критерієм: взаємозвязком між обсягом виробництва і величиною витрат. Витрати поділяють на ті, що залежать і ті, що незалежні від обсягу виробництва.

Постійні витрати (FC - Fixed Costs) - це витрати, величина яких в короткостроковому періоді не змінюється зі збільшенням або зменшенням обсягу виробництва. До постійних витрат відносять витрати, що повязані з використанням будівель, споруд і обладнання, з виплатою оренди, процентів за кредитом, зарплати управлінцям, витрати на охорону.

Змінні витрати (VC - Variable Costs) - це витрати, величина яких змінюється в залежності від збільшення або зменшення обсягу виробництва. До змінних витрат відносять витрати на сировину, матеріали, електроенергію, допоміжні матеріали, зарплату робітників, що беруть безпосередню участь у виробництві.

Тоді як загальні витрати (TC - Total Costs) - це сукупність постійних і змінних витрат фірми на виробництво продукції в короткостроковому періоді. Величину загальних витрат можна розрахувати за наступною формулою:

=FC+VC

де FC - постійні витрати;- змінні витрати.

Отже, за змінами від обсягів виробництва виділяють постійні та змінні витрати.

1.2.4 За способом віднесення витрат на собівартість

За способом включення у собівартість продукції витрати поділяються на прямі та непрямі.

Прямі витрати безпосередньо повязані з виготовленням певного різновиду продукції і можуть бути віднесені на її одиницю прямо. Якщо виготовляється один різновид продукції, усі витрати - прямі. До прямих витрат належать прямі матеріальні витрати, прямі витрати на оплату праці та інші прямі витрати. До складу прямих матеріальних витрат відносять сировину і матеріали, купівельні напівфабрикати та комплектуючі вироби, інші матеріальні витрати, які можуть бути віднесені до конкретного об'єкта витрат.

У деяких випадках певні види матеріалів, які є частиною виготовленої продукції, не включають до складу прямих витрат. Прикладом таких матеріалів є цвяхи у виробництві меблів, нитки у пошитті одягу тощо. Такі матеріали розглядають як допоміжні (непрямі) і, виходячи з принципу економічної доцільності, включають до складу виробничих накладних витрат. До складу прямих витрат на оплату праці включають заробітну плату та інші виплати робітникам, зайнятим виготовленням продукції, виконанням робіт або наданням послуг, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного обєкта витрат.

Витрати на оплату праці інших категорій виробничого персоналу (майстри, допоміжний персонал тощо) і заробітну плату робітників, що не може бути прямо віднесена на продукцію (оплата часу простою, додаткові виплати тощо), включають до складу виробничих накладних витрат. До складу інших прямих витрат включають усі інші виробничі витрати, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного обєкта витрат, зокрема відрахування на соціальні заходи, орендна плата, амортизація тощо. Непрямі витрати не можна безпосередньо віднести на окремі різновиди продукції, бо вони повязані з виготовленням різних виробів (зарплата обслуговуючого і управлінського персоналу, утримання і експлуатація будівель, споруд, машин тощо). Поділ витрат на прямі та непрямі залежить від рівня спеціалізації виробництва, його організаційної структури, методів нормування і обліку. Віднесення витрат до прямих або непрямих залежить від того, що є об'єктом витрат. Наприклад, амортизація верстатів та опалення цеху є прямими витратами цього цеху, але є непрямими витратами для окремих видів продукції, що виготовляються у цьому цеху.

.2.5 За цільовим призначенням

За цільовим призначенням (за статтями калькуляції) виділяють:

прямі виробничі витрати;

загальновиробничі витрати;

адміністративні витрати;

витрати на збут.

Прямі виробничі витрати - витрати, що можуть бути безпосередньо повязані з визначеною діяльністю чи видом продукції. Під загальновиробничими розуміють витрати на організацію виробництва й управління роботою цехів та інших підрозділів основного і допоміжного виробництва. Адміністративно витрати - це витрати, повязані з управлінням підприємством як цілісним комплексом (заробітна плата, страхування, додаткові виплати, виплати за навчання тощо; амортизація адміністративних приміщень та обладнання, витрати на їх утримання - оренда, податки, страхування, знос, ремонт, комунальні послуги; амортизація нематеріальних активів; оплата за юридичні, аудиторські, медичні та інші послуги; загальні витрати, витрати на реєстрацію підприємства тощо). Тоді як витрати на збут - це витрати, повязані з реалізацією продукції (товарів): витрати на утримання підрозділів, що займаються збутом продукції (товарів), рекламу, доставку продукції споживачам тощо.

2. Проблеми та особливості формування витрат на підприємствах України

Діяльність будь-якого субєкта господарювання розпочинається зі здійснення витрат. Спочатку підприємству необхідно придбати основні фонди, тобто будівлі, приміщення, устаткування, транспортні засоби, які будуть забезпечувати його діяльність протягом тривалого періоду часу. Потім треба закупити матеріальні ресурси, які в процесі виробництва будуть перетворюватися на готову продукцію. У процесі реалізації підприємство відшкодовує здійснені витрати, якщо воно працює ефективно, отримує прибуток. Чим більша величина понесених витрат і рівень їх віддачі, тим більше прибутку отримає підприємство. Своєю чергою, прибуток є джерелом формування власних фінансових ресурсів підприємства, які знову можуть бути вкладені у виробництво. Це приводить до збільшення ринкової вартості підприємства, що за ринкових умов господарювання є основною метою діяльності будь-якого субєкта господарювання. Пошук шляхів управління витратами виробництва в сучасних умовах потрібно розглядати як фактор підвищення прибутковості й ефективності роботи підприємств, забезпечення їх стабільності та конкурентоспроможності в ринковому середовищі, розширення можливостей внутрішньовиробничої реструктуризації відповідно до змін конюнктури ринку, що стане реальним досягненням довготривалого економічного зростання підприємств. Виходячи з цього, перед організаціями постає завдання по-новому вирішувати проблему виживання та розвитку, створювати механізми, що дають змогу приймати скоординовані та ефективні управлінські рішення. Управління витратами є однією з найважливіших складових частин процесу управління підприємством. Процес управління витратами є досить складним, він складається з декількох елементів. Загальну схему управління витратами підприємства наведено на рисунку 2.1.

Рисунок 2.1 - Схема управління витратами на підприємстві

Управляти витратами означає: організувати облік витрат по кожному підрозділу, аналізувати структуру витрат та її вплив на результати діяльності підприємства; приймати обґрунтовані управлінські рішення; планувати рівень витрат; планувати прибуток з урахуванням обсягів здійснюваних витрат та змін у ринковому середовищі; формувати дієву систему мотивації працівників до контролю та зменшення витрат; контролювати рівень витрат та вживати заходів для їх зменшення.

Ефективне управління витратами передбачає своєчасний аналіз та контроль за кожною із складових цих витрат. Відповідно до бухгалтерського обліку, поточні витрати визначають як добуток собівартості реалізованої продукції, адміністративних витрат, витрат на збут, інших операційних витрат, фінансових витрат. Тому під час визначення величини витрат, її відхилень від планових показників, потрібно звертати увагу на те, за рахунок чого, якої з її складових, відбулася зміна. Ще одним основним аналізом витрат у здійсненні виробничо-господарської діяльності є аналіз операційних витрат за економічними елементами та за статтями калькуляції. Визначення структури витрат за економічними елементами дає змогу визначити роль окремих елементів у загальних витратах, виявити резерви подальшого їх зниження. Як відомо, за елементами операційних витрат витрати поділяють на: матеріальні витрати, витрати на оплату праці, відрахування на соціальні заходи, амортизація та ін. операційні витрати. Загалом, найбільшу частку серед усіх витрат переважно займають матеріальні витрати. Тому управлінню саме цими витратами потрібно приділяти особливу увагу, шукати шляхи їх зниження.

Вирішенням є пошук вигідних джерел поставок сировини, матеріалів, а також, можливо, збільшення розмірів одноразових закупівель з метою отримання знижок тощо. Значну частку витрат займають витрати на оплату праці, тому необхідно шукати шляхи зростання продуктивності праці працівників. Зокрема, потрібно підвищити ефективність використання робочого часу, використовувати системи матеріального і морального стимулювання з метою зростання результативності роботи, підвищувати рівень кваліфікації працівників, а також оптимізувати чисельність працівників. До інших операційних витрат відносять втрати від браку, втрати від знецінення запасів, втрати від операційних курсових різниць, визнані економічні санкції, витрати на відрядження управлінського персоналу, витрати на проведення рекламних заходів і інші операційні витрати. Висока питома вага вказаних витрат свідчить про істотні прорахунки у веденні господарства.

Тому адміністративному персоналу необхідно приймати оптимальні управлінські рішення, прогнозувати їх вплив на фінансові результати діяльності підприємства і таким чином уникати малоефективних і збиткових дій. Ефективність виробництва визначають і оцінюють за спільним для всіх ланок народного господарства принципом і єдиним критерієм зіставлення результатів виробництва і затрат. Крім загальних для всіх рівнів управління показників ефективності виробництва, застосовують специфічні показники, перелік яких визначається галузевими методиками планування ефективності виробництва.

Економічні показники є важливим інструментом оцінки планування та управління діяльністю підприємства.

На підприємствах є певна система економічних показників для оцінки ефективності формування витрат, до яких, зокрема, можна віднести: коефіцієнт покриття виробничих витрат, коефіцієнт окупності виробничих витрат, коефіцієнти покриття та окупності реалізованих виробничих витрат, коефіцієнт ефективності загальногосподарського управління, коефіцієнт ефективності постійних витрат, валова рентабельність виробничих витрат та ін. Аналіз цих показників проводиться одночасно з комплексним техніко-економічним аналізом роботи підприємства. Це дає змогу знайти недоліки у роботі підприємства та підвищити економічну ефективність виробництва. В умовах ринкової економіки виробники зацікавлені у зниженні витрат, оскільки це прямо повязано з прибутковістю роботи. Разом з тим, зниження витрат виробництва не повинно негативно вплинути на якість продукції, ефективність виробництва. Оскільки головною метою управління витратами підприємства є підвищення конкурентоспроможності та ефективності його діяльності.

Тому питання зниження витрат виробництва розглядають у сукупності з іншими важливими показниками ефективності господарювання. При цьому ефективність управління витратами виробництва підвищується тоді, коли результати виробництва - обсяги виробництва, прибуток - збільшуються вищими темпами, ніж зростають витрати. Витрати виробництва як предмет управління ними потрібно розглядати з позицій активного і своєчасного впливу на них з метою зниження рівня непродуктивних витрат, уникнення втрат виробництва, зниження впливу факторів, які підвищують витрати виробництва і знижують ефективність роботи підприємств.

Одним із напрямів підвищення ефективності управління витратами потрібно вважати формування її комплексної системи. Важливими умовами формування системи управління витратами виробництва є:

оперативне забезпечення інформацією адміністрацію підприємств, яка необхідна для прийняття ними управлінських рішень з питань регулювання витрат виробництва з урахуванням економічних наслідків, прийнятих рішень і їх вплив на ефективність роботи підприємства;

спостереження і контроль за фактичним рівнем витрат відповідно до визначених у плановій або нормативній документації величин;

виявлення відхилень фактичних витрат від установлених нормативів і оцінка їх впливу на показники ефективності виробництва;

систематизація інформації управлінського обліку виробничої діяльності підприємств;

вироблення заходів щодо зниження витрат виробництва із забезпечення заданих параметрів ефективності: рентабельності виробництва, якості продукції, прибутковості роботи підприємства, забезпечення стабільності його фінансового стану. Отже, витрати є необхідною умовою функціонування підприємства.

Величина витрат істотно впливає на формування фінансових результатів, а також є основою для оцінки ефективності діяльності підприємства. Тому зважене й обдумане вирішення питань щодо управління витратами на підприємстві забезпечить високий рівень ефективності його діяльності.

Треба памятати, що ефективне управління витратами передбачає не тільки оперування кінцевим показником витрат.

Важливим є збір, нагромадження, контроль і аналіз витрат не лише на стадії виготовлення продукції, а на усіх без винятку стадіях життєвого циклу продукту. Потрібно приділяти увагу прогнозуванню основних показників витрат, виявленню та усуненню негативних відхилень. Також ефективне управління витратами неможливе без детального вивчення структури витрат, питомої ваги кожної із її елементів.

Разом з тим, зниження витрат виробництва не повинно негативно вплинути на якість продукції, ефективність виробництва. Тому питання зниження витрат виробництва розглядають в сукупності з іншими важливими показниками ефективності господарювання.

3. Проблеми управління витратами на підприємстві та способи їх вирішення

3.1 Джерела фінансування витрат підприємства

витрата собівартість фінансування виробництво

У науково-практичній літературі можна зустріти дві основних концепції щодо класифікації внутрішніх джерел фінансування підприємства.

Перший підхід зорієнтований на фінансові результати, другий - на рух грошових потоків. Це зумовлено тим, що не завжди доходи та витрати підприємства, відображені у звіті про фінансові результати, збігаються з грошовими надходженнями (видатками) в рамках операційної та інвестиційної діяльності відповідного періоду. Наприклад, величина виручки від реалізації продукції, відображена у звітності, може не збігатися з грошовими надходженнями від реалізації в тому ж періоді. З іншого боку, не всі витрати, які враховуються при визначенні фінансових результатів певного періоду, повязані з грошовими видатками.

До внутрішніх джерел фінансування витрат підприємств здебільшого відносять такі:

чистий прибуток;

амортизаційні відрахування;

забезпечення наступних витрат і платежів.

Дискусійним є питання віднесення до внутрішніх джерел фінансування витрат грошових надходжень від інвестиційної діяльності, зокрема, процентів, дивідендів, виручки від реалізації необоротних активів, фінансових інвестицій тощо.

Прихильники віднесення зазначених надходжень до зовнішніх фінансових джерел обґрунтовують свою позицію тим, що дезінвестиції та фінансові доходи не є результатом операційної діяльності, а отже, не можуть розглядатися як внутрішнє фінансування.

Загалом, віднесення згаданих надходжень до внутрішніх джерел фінансування витрат є виправданим, оскільки за їх рахунок можна покрити потребу підприємства в капіталі, не вдаючись до зовнішніх фінансових джерел, які мобілізуються на ринку капіталів. Принциповим є те, що при внутрішньому фінансуванні капітал, який був вкладений в необоротні та оборотні активи (за винятком грошових еквівалентів), вивільняється і трансформується в ліквідні засоби, у вигляді частини виручки від реалізації та інших доходів, які залишаються на підприємстві після сплати всіх податків. Інакше кажучи, це та частина фінансових ресурсів підприємства, джерелом формування якої є операційна та інвестиційна діяльність і яка не повязана із залученням ресурсів на ринку капіталів.

Окрім вищезгаданих форм фінансування, внутрішню природу мають також фінансові ресурси, які формуються завдяки впровадженню раціоналізаторських заходів. Метою цих заходів є зменшення грошових видатків підприємства в результаті поліпшення організації оборотних активів, зокрема шляхом скорочення операційного циклу та економії на витратах. Для підприємств, які не мають можливості залучити кошти із зовнішніх фінансових джерел (через низьку кредитоспроможність чи інвестиційну привабливість, недостатнє кредитне забезпечення), внутрішнє фінансування є єдиним способом забезпечення фінансовими ресурсами. Однак суттєвою проблемою, яка при цьому виникає, є проблема контролю власниками за ефективним використанням фінансових ресурсів. Зовнішніми джерелами фінансування витрат підприємств можуть бути комерційні банки, небанківські фінансові установи (страхові компанії, довірчі товариства, інвестиційні фонди, інвестиційні компанії, пенсійні фонди), приватні фірми, урядові і регіональні програми, продаж акцій, кошти родичів і друзів та ін. Кожен вид зовнішнього фінансування витрат підпадає під одну з двох категорій: фінансування шляхом отримання позик і фінансування шляхом випуску акцій. Як правило, фінансування з допомогою позик вимагає майнового забезпечення позики (автомобіль, дім, земля, коштовності тощо). Фінансування з допомогою випуску акцій, як правило, не вимагає забезпечення і дає інвестору право на частку власності. Отже, не треба змішувати довгостроковий кредит із залученням коштів шляхом продажу акцій.

Між цими двома формами фінансування є велика різниця. В останньому випадку не вимагається повернення грошей. Власник фірми отримав їх в обмін на повну частку участі в його фірмі. В такий спосіб власник приймає в свою фірму людей, які здатні ризикувати капіталом. їх більше цікавить потенційний дохід, ніж негайний прибуток на інвестований капітал. Серед інших зовнішніх джерел фінансування витрат можна виділити кошти родичів і друзів.

Це джерело за своїми розмірами і строками є далеко не основним. Такі кошти використовуються для формування стартового капіталу або в екстраординарних випадках функціонування бізнесу. Часто - це короткострокові безпроцентні позики, які не проходять через бухгалтерію, тому встановлення їх розміру є проблемою.

Ще одним джерелом фінансування малих підприємств є багаті люди, тобто власники приватних фірм (приватні інвестори). В США, наприклад, з цього джерела фінансується близько 30 тис. фірм-початківців. В Україні це явище також існує, але у незрівнянно менших розмірах. При цьому, існує ще безліч альтернативних джерел фінансування витрат підприємства.

3.2 Планування витрат підприємства на виробництво та обіг продукції

На підприємствах України при плануванні витрат на виробництво та обіг продукції визначається величина цих витрат, які необхідні для виробництва продукції щодо кожної калькуляційної одиниці, а також для випуску всього обсягу продукції в цілому по підприємству. Визначають планову собівартість продукції на основі методу калькулювання, що застосовується на конкретному підприємстві. Розрахунок планової собівартості складається для визначення:

загальної суми витрат у цілому та за окремими видами продукції в тому році, що планується;

собівартості продукції за окремими процесами (групами калькуляції) за статтями витрат;

резервів зниження витрат, повязаних з виконанням та реалізацією продукції. Крім того, розрахунок планової собівартості дає змогу здійснити контроль за використанням матеріальних та грошових коштів. Кошторис витрат та планові калькуляції складають на основі норм витрачання матеріалів, що застосовуються, палива, енергії, норм виробітку та обслуговування робочих місць.

Розрахунок витрат на матеріали, покупні вироби та напівфабрикати, технологічне паливо та енергію складають, виходячи з обсягів замовлень, що плануються, в облікових одиницях на окремих процесах підприємств та норм матеріальних ресурсів, що застосовуються, на облікову одиницю (замовлення) з урахуванням передбачених змін у техніці, технології та організації виробництва.

При аналізі управління фінансовим блоком підприємства можна виділити такі основні питання:

облік надходжень грошових коштів від реалізації;

організація планування та калькулювання собівартості продукції;

порядок формування звітності.

Облік надходжень грошових коштів від реалізації ведуть, як правило, комерційно-збутові служби. Відповідно до делегованих повноважень, вони мають інформацію про:

кінцеві ціни на реалізовану продукцію;

структуру реалізованої продукції за споживачами і ціновими характеристиками;

поточні потреби покупців продукції підприємства;

поточні та планові надходження від реалізації.

Але ці служби не аналізують питання співвідношення рівня цін та витрат, швидкість обороту активів та інші фінансово-економічні показники. Планово-економічні відділи ведуть планування та калькуляцію собівартості. Складені плани мають скоріше формальний характер, ніж реальне керівництво до виконання. Плани складаються в основному таким чином:

завдяки опитуванню основних споживачів продукції за рівнем цін;

складається попередня виробнича програма випуску продукції;

визначається необхідна величина обсягу продажів для прибуткової роботи підприємства;

складається план по продукції на основі отриманого потрібного обсягу та цін, що забезпечує прибуткову роботу.

Немає поточного контролю за виконанням планів та немає підсумкових звітів про виконання планів. Крім того, плани, що складаються, мають виробничий акцент, не беручи до уваги поточні можливості підприємств та коливання конюнктури ринку. Структура витрат оцінюється в основному за рік (при виникненні необхідності за квартал), при цьому неможливо проаналізувати негативні тенденції та вплинути на їхню зміну. Аналітичні матеріали про рівень витрат, які формуються, придатні для внутрішнього користування, але не здійснюють суттєвого впливу на прийняття управлінського рішення. Формування фінансової звітності веде бухгалтерія. Вона консолідує інформацію для відображення в стандартній звітності. Практика роботи підприємств засвідчує, що на підприємствах України облік витрат на виробництво продукції здійснюється відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 16.07.1999 р., а також відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 "Витрати", затвердженого Міністерством фінансів України від 27.04.2000 р. Загалом, для розробки плану витрат на виробництво та обіг продукції використовують показники всього комплексу тактичних планів підприємства, а саме:

обсяг виробництва та реалізації продукції, його структуру (виробнича програма або план випуску);

обсяг товарообороту;

показники плану матеріально-технічного забезпечення виробництва (потреба в матеріалах, обладнанні, паливі);

показники плану з праці та персоналу (потреба в чисельності, оплата праці);

показники плану інвестицій (витрати на інноваційні заходи, обсяг необхідних інвестицій);

прогресивні норми і нормативи тощо.

Отже, планування витрат підприємства на виробництво та обіг продукції передбачає розробку наступних документів: розрахунок зниження собівартості продукції за техніко-економічними чинниками; планові калькуляції на окремі види продукції (робіт і послуг); кошториси витрат; зведений план витрат підприємства.

Висновки

Отже, поняття "витрати" характерне для діяльності будь-якого підприємства, однак аналіз літературних джерел та останніх наукових публікацій зазначив, що на сьогодні не існує єдиного погляду щодо його трактування. Досить часто авторами ототожнюються такі поняття, як "витрати", "затрати", "видатки" на підґрунті спільної бази використання трудових, матеріальних і фінансових ресурсів. При цьому, основним завданням класифікації витрат є формування собівартості продукції.

За допомогою класифікації витрати групуються за видами і прямо або побічно відносяться на собівартість продукції. Собівартість продукції, що складається з різних видів витрат можна проаналізувати і виявити за рахунок яких витрат вона збільшилася або зменшилася і потім вплинути на її розмір у майбутньому. Виходячи з цього, варто зауважити, що діяльність будь-якого субєкта господарювання розпочинається зі здійснення витрат. Спочатку підприємству необхідно придбати основні фонди, тобто будівлі, приміщення, устаткування, транспортні засоби, які будуть забезпечувати його діяльність протягом тривалого періоду часу. Потім треба закупити матеріальні ресурси, які в процесі виробництва будуть перетворюватися на готову продукцію. У процесі реалізації підприємство відшкодовує здійснені витрати, якщо воно працює ефективно, отримує прибуток.

Чим більша величина понесених витрат і рівень їх віддачі, тим більше прибутку отримає підприємство. Разом з тим, управляти витратами означає: організувати облік витрат по кожному підрозділу, аналізувати структуру витрат та її вплив на результати діяльності підприємства; приймати обґрунтовані управлінські рішення; планувати рівень витрат; планувати прибуток з урахуванням обсягів здійснюваних витрат та змін у ринковому середовищі; формувати дієву систему мотивації працівників до контролю та зменшення витрат; контролювати рівень витрат та вживати заходів для їх зменшення. Також загальновідомо, що до внутрішніх джерел фінансування витрат підприємств здебільшого відносять такі: чистий прибуток; амортизаційні відрахування; забезпечення наступних витрат і платежів. Проведене дослідження дає змогу стверджувати, що зовнішніми джерелами фінансування витрат підприємств можуть бути комерційні банки, небанківські фінансові установи (страхові компанії, довірчі товариства, інвестиційні фонди, інвестиційні компанії, пенсійні фонди), приватні фірми, урядові і регіональні програми, продаж акцій, кошти родичів і друзів та ін.

Зі сказаного випливає, що на підприємствах України при плануванні витрат на виробництво та обіг продукції визначається величина цих витрат, які необхідні для виробництва продукції щодо кожної калькуляційної одиниці, а також для випуску всього обсягу продукції в цілому по підприємству. Визначають планову собівартість продукції на основі методу калькулювання, що застосовується на конкретному підприємстві.

Використана література

1. Андрущенко Н. С. Суть і значення витрат : історичний аспект / Н. С. Андрущенко // Актуальні проблеми економіки. - 2007. - №5. - С. 3-7.

. Базилевич В. Д. Економічна теорія: політекономія : підручник / В. Д. Базилевич. - К. : Знання-Прес, 2001. - 581 с.

. Бєляєв О. О. Політична економія : навч. посібник / О. О. Бєляєв, А. С. Бебело. - К. : КНЕУ, 2001. - 328 с.

. Гетьман О. О. Економіка підприємства : навч. посібник / О. О. Гетьман, В. М. Шаповал. - К. : Центр учбової літератури, 2010. - 488 с.

. Гладчук Г. Г. Управління витратами виробництва як необхідна ланка ефективного господарювання / Г. Г. Гладчук // Формування ринкових відносин в Україні. - 2008. - №5. - С. 52-57.

. Золотарьова І. М. Напрямки підвищення ефективності управління виробничими витратами на вітчизняних підприємствах / І. М. Золотарьова // Управління розвитком. - 2012. - №5 (126). - С. 21-22.

. Кальєніна Н. В. Стан та проблеми управління витратами машинобудівних підприємств [Електронний ресурс] / Н. В. Кальєніна. - Режим доступу : #"justify">. Качмарик Я. Д. Шляхи оптимізації витрат торговельного підприємства / Я. Д. Качмарик, М. П. Гольонко // Науковий вісник НЛТУ України. - 2011. - Вип. 21.1. - С. 211-215.

. Колісник Г. М. Економічна сутність витрат і управління ними / Г. М. колісник // Науковий вісник НЛТУ України. - 2009. - Вип. 19.8. - С. 252-258.

. Лисенко А. О. Сутність та зміст економічної категорії "витрати" : основні проблеми визначення / А. О. Лисенко // Комунальне господарство міст. - 2012. - Вип. 102. - С. 194-200.

. Міценко Н. Г. Собівартість продукції як економічна категорія та її місце серед витрат підприємства / Н. Г. Міценко // Науковий вісник НЛТУ України. - 2009. - Вип. 19.4. - С. 129-132.

. Мочерний С. В. Економічна теорія : підручник / С. В. Мочерний. - К. : Видавничий центр "Академія", 2001. - 656 с.

. Панасюк В. Управління витратами виробництва : підручник / В. Панасюк. - Тернопіль : Економічна думка, 2009. - 118с.

. Партин Г. О. Управління витратами підприємства : концептуальні засади, методи та інструментарій: Монографія. - К. : УСБ НБУ, 2008. - 219 с.

. Покропивний С. Ф. Економіка підприємства : підручник / С. Ф. Покропивний. - К. : КНЕУ, 2001. - 528 с.

. Рибалкін В. О. Політична економія : навч. посібник / В. О. Рибалкін. - К. : Академвидав, 2004. - 672 с.

. Скоропад І. С. Механізм управління витратами підприємства / І. С. Скоропад, Б. Р. Балюк // Науковий вісник НЛТУ України. - 2010. - Вип. 20.10. - С.229-232.

. Скрипник М. Собівартість продукції як економічна категорія / М. Скрипник // Економічний аналіз. - 2010. - Вип. 7. - 339-341.

. Сорока С. Сутність витрат : історичний аспект / С. Сорока // Економічний аналіз. - 2010. - Вип. 6. - С. 152-155.

. Турило А. М., Кравчук Ю. Б., Турило А. А. Управління витратами підприємства : навч. посібник. - К. : Центр навчальної літератури, 2006. - 120 с.

. Цал-Цалко Ю. С. Витрати підприємства : навч. посібник / Ю. С. Цал-Цалко. - К. : ЦУЛ, 2002. - 656 с.

. Цимбалюк Л. Г. Формування та управління витратами виробництва / Л. Г. Цимбалюк, Н. П. Скригун, Л. І. Антошкіна. - Донецьк : Юго-Восток, 2009. - 240 с.

. Цимбалюк Л. Г. Чинники, резерви та шляхи зниження витрат виробництва як основа зменшення ціни товару / Л. Г. Цимбалюк, Н. П. Скригун // Вісник Бердянського університету менеджменту та бізнесу. - 2011. - №3 (15). - С. 88-95.

. Шваб Л. І. Економіка підприємства : навч. посібник / Л. І. Шваб. - К. : Каравела, 2005. - 568 с.

. Шегда А. В. Економіка підприємства : навч. посібник / А. В. Шегда, Т. М. Литвиненко, М. П. Нахаба. - К. : Знання-Прес, 2002. - 335 с.

Міністерство освіти і науки України Коледж інформаційних систем і технологій державного вищого навчального закладу "Київський національний економічний у

Больше работ по теме: