Виховання гуманних почуттів у дітей старшого дошкільного віку
Міністерство освіти і науки України
Хмельницька гуманітарно-педагогічна академія
Курсова робота
з педагогіки
«Виховання гуманних почуттів у дітей старшого дошкільного віку»
Студентки Підкалюк Ольги М.
Хмельницький 2009
Зміст
Вступ.
Розділ І. Виховання гуманних почуттів у дітей старшого дошкільного віку як психолого-педагогічна проблема
1.1 Проблема виховання гуманних почуттів у старших дошкільників в психолог-педагогічній теорії
1.2 Зміст виховання гуманних почуттів у дітей старшого дошкільного віку
1.3 Педагогічні шляхи виховання гуманних почуттів у старших дошкільників
Розділ ІІ. Експериментальне вивчення проблеми виховання гуманних почуттів у дітей старшого дошкільного віку в умовах ДНЗ
2.1 Визначення рівня сформованості гуманних почуттів у дітей старшого дошкільного віку
2.2 Добір та апробація педагогічних шляхів виховання гуманних почуттів у старших дошкільників
2.3 Аналіз результатів експериментального дослідження та розробка практичних рекомендацій з виховання гуманних почуттів у дітей старшого дошкільного віку
Висновки
Список використаних джерел
Вступ
На фоні суспільно-економічних перетворень, що відбуваються в сучасному українському суспільстві, яскраво висвітлилися проблеми морального виховання дітей і підлітків.
Згідно тлумачного словника української мови, моральне виховання полягає у цілеспрямованому формуванні моральної свідомості, розвитку морального почуття й формуванні звичок та навичок моральної поведінки людини відповідно до певної ідеології. Мораль - одна з форм суспільної свідомості, система поглядів і уявлень, норм і оцінок, що регулюють поведінку людей [5, c.14].
Від аморальності в суспільстві потерпають усі. Формування морального обличчя нації - це невідкладна національно-гуманітарна проблема, яка потребує обєднання зусиль науковців, педагогів-практиків, батьків, державних структур та громадських обєднань.
Моральність нації - основа духовної стійкості та спадкоємності її історичного буття. Грандіозні соціальні катастрофи ХХ ст. призвели до глибокого духовного спустошення і моральної дезорієнтації українського суспільства. За цих умов цінності моралі з новою силою доводять свою життєвість та велике значення для виховання гармонійної особистості та виживання нації. Водночас різке прискорення темпів розвитку цивілізації на початку третього тисячоліття потребує пошуку таких нових методів і форм виховання, які б повною мірою враховували турботи й запити нашого сучасника, відповідали його духовним можливостям і сподіванням [25, с. 14].
Традиції морального виховання на засадах гуманізму здавна відомі українській педагогіці. Їхні витоки - в давньоруських літописах Київської Русі та Галицько-Волинського князівства, у філософсько-педагогічних концепціях Г. Сковороди, в кращих працях І. Вишенського, П. Могили, Ф. Прокоповича, М. Максимовича, М. Костомарова, Т. Шевченка, К. Ушинського, О. Потебні, Б. Грінченка, І. Огієнка, Г. Ващенка, А. Макаренка, В. Сухомлинського, С. Русової та ін. Фундаментальні ідеї морального розвитку особистості висувалися Л. Виготським, А. Макаренком, Ж. Піаже, Г. Песталоцці, Ж.-Ж. Руссо, В. Сухомлинським.
Важливий вклад у розвиток теоретичних і прикладних проблем формування моральної свідомості, зокрема її ціннісної, емоційної сфер, внесли праці Л. Артемової, І. Беха, Л. Божович, М. Боришевського, О. Кононко, Н. Монахова, Л. Рувинського, О. Сухомлинської та ін.
Питання моральної поведінки як практичної сторони моральної свідомості вивчали І. Каїров, В. Оржеховська, Т. Поніманська, Я. Регіковський, Є. Субботський.
Широко відомі праці В. Котирло, С. Ладивір, Ю. Приходько з питань виховання у дітей дошкільного віку гуманних почуттів до однолітків та дорослих.
Безперечно, найвищою цінністю на землі є не просто розумна, а в першу чергу вихована людина. Саме тому одним із найголовніших людинотворчих засобів є виховання. Компетентна, самостійна, відповідальна, з чіткими громадянськими позиціями особистість (вихована людина) сторицею поверне те, що було затрачено на її виховання і навчання. Недаремно японці стверджують, що безпрограшний бізнес - це вкладання коштів у розвиток власних дітей. Тому споконвічно через такі інститути як сімя, культурні та освітні структури, громадські обєднання тощо, суспільство прагнуло створити належні умови для морального розвитку підростаючого покоління, його гуманістичної спрямованості [6, с. 4].
Гуманність - моральна норма людського суспільства, яка поєднує у собі вимогу поваги й любові до людини, взаємодопомоги і взаємопідтримки в колективній діяльності, повсякденному спілкуванні, в усьому укладі життя [7, с. 4]. Гуманність найчастіше розглядається як психологічне поняття, в якому відбивається одна з найважливіших рис спрямованості особистості.
Гуманістичний світогляд як узагальнююча система поглядів, переконань будується навколо одного центру - людини. Якщо гуманізм - це система певних поглядів на світ, то власне людина є системоутворюючим фактором, ядром гуманістичного світогляду. При цьому його відношення включає не тільки оцінку світу, але й оцінку свого місця в навколишній дійсності. Отже, в гуманістичному світогляді якраз знаходять своє вираження багатогранне відношення до людини, до суспільства, до духовних цінностей, до діяльності, тобто по суті до всього світу в цілому.
В психологічному словнику поняття гуманність визначається як обумовлена моральними нормами і цінностями система установок особи на соціальні обєкти (людину, групу, живі істоти), яка представлена в свідомості переживаннями, співстражданням, співрадістю… й реалізується в спілкуванні, діяльності в аспектах сприяння співучасті, допомоги [44, с.30].
Отже, гуманність - це якість особистості, яка представляє собою сукупність її морально-психологічних властивостей, що виражають усвідомлене співпереживаюче ставлення до людини як до найбільшої цінності.
Дитина як особистість починає формуватися саме в дошкільному віці. Визначальне місце у вихованні особистості дитини займає проблема формування гуманних почуттів. Формування їх починається з найперших контактів дитини з оточуючими в сумісній діяльності, у спілкуванні. В свою чергу, моральна вихованість обовязково спирається на здатність людини до співпереживання, співчуття і співдії іншій людині. Виховання останнього є обєктом педагогічного впливу [7, с.6].
Зважаючи на актуальність проблеми виховання гуманних почуттів у дошкільників нами й було обрано тему експериментально-педагогічного дослідження.
Розділ І. Виховання гуманних почуттів у дітей старшого дошкільного віку як психолого-педагогічна проблема
1.1Проблема виховання гуманних почуттів у старших дошкільників в психолого-педагогічній теорії
Українська традиційна педагогічна культура сильна своєю національною єдністю, самобутністю, глибокодумністю, багатством розмаїття місцевих барв та відтінків. Вже в трипільську добу (III - IV тис. до н.е.) люди, які проживали на теренах сучасної України, мали уявлення про добро і зло, обовязок і відповідальність тощо.
Згодом концентрація релігійно-магічних функцій, що регулювали моральне життя первісного українського суспільства поступається раціонально-світським регуляторам людської поведінки: спочатку звичаєвому праву, а згодом - власне праву. Поряд із правом виділяється, набуває специфічних рис і загальнолюдська мораль.
В стародавній картині світу, яку ми бачимо через міф, переказ, легенду, літопис відсутні етично нейтральні сили та явища. Під впливом віри, міфології, фольклору в процесі праці, спілкування відбувалося нагромадження елементів, ознак, котрі згодом утворили феномен давньоукраїнської моралі: піклування про літніх людей, дітей, жінок, культуру людських стосунків, усталену систему морального виховання, дотримання дисципліни праці, звичаєве право. Високоморальними думками, піднесеними почуттями сповнені давньоукраїнські літературні памятки [42, с.9].
Про розвиток педагогічної думки Київської Русі свідчать різноманітні джерела, що дійшли до нас. Чи не найвагоміше серед них «Повчання дітям» Володимира Мономаха. Це перший в середньовічній Європі педагогічний твір, в якому було обґрунтовано необхідність переходу від релігійно-аскетичного виховання до виховання, повязаного з практичними потребами людини, вказано на звязок освіти з потребами життя та діяльності особистості. Мономах вважав, що основою всіх успіхів є праця, а тому треба виховувати не повчаннями, а добрими справами. У творі порушуються важливі питання морального виховання людини як соціально активної особистості .
Яскравою сторінкою в розвитку українського шкільництва й педагогіки є період козаччини. Система козацького виховання передбачала такі ступені: дошкільне родинне виховання, родинно-шкільне виховання і підвищена освіта. Дошкільне родинне виховання базувалося на культі матері і батька, бабусі та дідуся, роду і народу. Сімейні виховні традиції знаходили своє продовження у дошкільній практиці .
Важливого значення формуванню гуманних почуттів надавав Прокопович Феофан (1681 - 1736) - український і російський церковний та громадський діяч, просвітитель. В 1721р. Ним було організовано школу, в якій застосовувалися передові на той час методи виховання. Педагогічні ідеї Прокоповича викладено в «Духовному регламенті». Він вважав, що розповідаючи про будь-який предмет, учитель передусім має впливати на почуття своїх слухачів.
Проблеми морального життя людини перебували в полі зору професорів Києво-Могилянської академії. Зясовуючи суть блага та сенсу людського буття, вони розглядають його у двох аспектах: фізичному і моральному. Моральними є внутрішні блага, серед яких не лише духовні чесноти, а й інші (здоровя, сила, наполегливість тощо), якщо вони творяться в імя добра та є моральними. Їхні погляди визначались наступним чином: «Якщо благо бажане для тебе, корисне іншим, воно є істинним, а значить - моральним» [6с.6].
Український філософ Сковорода Григорій (1722 -1794) вважав, що формування моральної свідомості індивіда - найважливіше завдання всіх і кожного. Найкраща людська риса на думку філософа - доброта, а її вияв - доброчинність. Добро властиве кожному від природи і є найдоступнішим, як вода і повітря. Г. Сковорода мріяв про вільну духовну людину, в якій гармонійно поєднано матеріальне і духовне, яка живе в гармонії з природою, власною совістю і Богом. Він створив етичний ідеал гуманної, вільної, незалежної людини з високим почуттям обовязку, котра володіє скарбом спокою нерушеного, здоровя міцого, серцем незламним, зрівноваженим духом, мудрою розсудливістю, веселістю ясною, дружбою, що цінніша за все [6, с.6].
Вихідним і визначальним в системі педагогічних поглядів Г. Сковороди є ідеї демократизму, гуманізму, народності. Ідеал людяності - мета всього його життя й мета виховання. Особливу роль у всебічному розвитку особистості він відводив формуванню її моральних якостей, зокрема таких, як людяність, дружба, правдивість, чесність, скромність, сила волі, почуття людської гідності. Визначальним у моральному вихованні, на його думку, є формування звичок високоморальної поведінки, бо звичка не в знании живёт, но в делании. Результатом морального виховання є особистість, котра прагне стати кращою. Виходячи з цих положень, Г. Сковорода звертає також особливу увагу на виняткове значення поваги і любові до дітей, гуманного ставлення до них з боку батьків, старших, вчителів. Моральне виховання має спиратися на відзначення подяки. У подяці заховалося всяке благо, як вогонь і світло причаїлося в кремені. З невдячності - смуток, неувага і жадоба, з жадоби - заздрість, а із заздрощів - лестощі, розкрадання, кровопролиття і всяка прірва беззаконня .
Т. Г. Шевченко (1814 - 1861) - великий український поет, мислитель. У своїх творах виклав глибокі думки про виховання, яке повинно виробляти громадянські переконання, відданість народові, нетерпимість до неправди, егоїзму. На думку поета сімейне виховання слід доповнювати суспільним, яке допомагає дитині знайомитися з навколишнім світом, спілкуватися з людьми. З творів Т. Г. Шевченка постає духовний ідеал - людина з багатогранними знаннями і високими моральними якостями . Проаналізувавши витоки української педагогічної думки в розрізі філософського вчення про гуманізм, мораль, моральну свідомість та моральне виховання, бачимо, що філософія акумулювала знання про моральне в людському бутті. В її надрах сформувалися українська етика, педагогіка, а згодом і психологія. Розвиток цих наук був невіддільним від вивчення свідомості людини та її вияву в сфері морального .
Ще один вітчизняний педагог Ушинський К. Д. (1823 - 1871) вважав, що моральне виховання дитини слід починати з найменшого віку і здійснювати постійно і систематично. Воно має бути спрямоване на формування у дітей кращих моральних рис і почуттів, зокрема, гуманізму, чесності й правдивості, почуття обовязку, відповідальності та ін. Головними методами й засобами морального виховання є переконання, заохочення, покарання (але в жодному разі не тілесні), власний приклад вчителя, а також батьків і старших, правильний режим дня тощо. К. Ушинський визначав вихователя як головну постать у виховному процесі.
Творча спадщина педагога Софії Русової про духовний розвиток дітей дошкільного віку особливо наголошує на великому значенні релігії у становленні особистості. Софія Федорівна писала про необхідність з дитини, якою вона є з природи, витворити різними засобами, що педагогічно нам слугують, людину в найкращому значенні цього слова, розвиваючи до максимуму всі позитивні здібності дитини і зводячи до мінімуму сві її негативні нахили. Тому й мета нинішньої дошкільної освіти - розвиток світогляду кожної дитини, ціннісного ставлення до зовнішнього й внутрішнього світу, самовизначення й духовний розвиток [24, с.8].
В особі малої дитини Софія Русова поважала людину, хай ще недосвідчену, але повноцінну душею. Дитина здатна досягти високого духовного розвитку значно раніше, ніж дехто може собі уявити. Видатного педагога найбільше приваблювала чистота внутрішнього світу юної душі, ще не зіпсованої життям. Саме особистісний підхід до вищого духовного світу дитини проголошували Каменський Я. А., Шевченко Т. Г., Леся Українка, І. Франко, Ф. Фребель та багато інших мислителів.
Сьогодні кращі вітчизняні педагоги відчувають велику відповідальність за рівень людського в людині, за її духовність, адже в тому й полягає сенс гуманізації освіти. Багато хто з науковців та практиків переконаний в тому, що нашим дітям, з метою виховання у них гуманних почуттів, конче потрібно повернути основи християнської моралі й духовності. Ще відомий Шевченків Буквар для українських дітей містив молитви й євангельські тексти. Великий Кобзар був переконаний, що найпершою абеткою для малечі мав бути голос Божий.
Велику увагу розробці питань морального виховання приділяв А.C. Макаренко. Педагог, письменник, він створив наукову методику виховної роботи з дитячим колективом. В часи найбільш важких випробувань він вірив в торжество ідей гуманізму, мужньо взявши на себе відповідальність за виховання нової людини. Він наголошував, що виховання - процес соціальний в найбільш повному змісті. Зі всім світом навколишньої дійсності дитина входить в безмежне число відношень, кожне з яких розвивається, переплітаючись з іншими відносинами, ускладнюється фізичним і моральним зростанням самої дитини[21, с.9].
А. С. Макаренко надавав великого значення впливу колективу на формування морально-стійкої людини і підкреслював, що дитина не може жити ізольовано, що у деяких дітей раніше, в інших пізніше перевага гри на самоті починає переростати в інтерес до товаришів, до групової гри; і треба допомогти дитині з найбільшою вигодою здійснити цей досить важкий перехід [21, с.9].
Важливий внесок Сухомлинського Василя Олександровича (1918 - 1970), засновника гуманістичної новаторської педагогіки, видатного українського педагога. Його педагогічна концепція високогуманна і демократична, органічно поєднує класичну і народну педагогіку. Його праці знайшли визнання в цілому світі. Головною метою, якої має прагнути виховання, є всебічний розвиток особистості, вважав він. Важливим аспектом педагогічної спадщини В. О. Сухомлинського є її гуманізм. Виховання гуманних почуттів і людяності повинно, на думку педагога, стати одним із провідних завдань діяльності школи і вчителя. Вони мають виявлятися в таких якостях і рисах особистості, як талант доброти, потреба в служінні людям - радість самовіддачі.
Розвязанням проблеми виховання гуманних почуттів на сучасному етапі опікується численна когорта українських науковців. Однак в основі сучасної наукової теорії не лише вчення відомих вітчизняних педагогів минулого, про яких йшлося вище, а й педагогічні здобутки епохи Відродження, коли було відновлено античний ідеал гармонійного розвитку особистості яскравими представниками педагогічної думки цього періоду є Руссо Жан-Жак (1712 - 1778), Песталоцці Йоганн Генріх (1746 - 1827). Останній основну роль відводив вихованню, яке повинно забезпечити гарну трудову підготовку й одночасно розвинути духовні сили. Основним завданням морального виховання він вважав розвиток у дітей високих моральних якостей, навичок і переконань [31,с.23].
Широко відомі праці Віри Кіндратівни Котирло, Світлани Олексіївни Ладивір, Юлії Олексіївни Приходько. В полі їх зору проблеми розвитку гуманних почуттів у дошкільників в процесі спілкування з вихователем, в сюжетно-рольовій грі. В тому числі вчені розглядали питання становлення у дітей гуманного ставлення до однолітків й членів родини, особливості гуманних проявів дітей дошкільного віку.
Сьогодні над проблемами морального виховання загалом, та виховання гуманізму і духовності, зокрема, працюють такі відомі українські вчені як І. Бех, Л. Артемова, Т. Поніманська, Г. Лаврентьєва.
В Україні в 2003 р. завершено роботу над Державною базовою програмою розвитку особистості у дошкільному віці. Зрозуміло, що в цьому документі є розділ про виховання моральності. О. Кононко, доктор психологічних наук, професор, наголошує, що програма - лише орієнтир, не зведення законів. Вона - низка доцільних пропозицій, які зорієнтовані на конкретного Петрика, Ганнусю, Тарасика, а не прописів, розрахованих на абстрактну середньостатистичну дитину. Як бачимо, кожен автор, кожна епоха суспільного розвитку приділяють проблемам виховання гуманності, гуманних почуттів, як основи її, надзвичайно велику увагу. А праці багатьох вітчизняних і зарубіжних вчених минулого і сучасності набули широкої популярності та визнання за межами своєї країни і стали надбанням світової педагогіки.
1.2Зміст виховання гуманних почуттів у дітей старшого дошкільного віку
Психологія доводить, що наше я не є чимось відокремленим і незалежним, якоюсь автономною самодостатньою суттю. Людська індивідуальність не зявляється на світ готовою, а формується в процесі життя й діяльності з багатьох елементів, які вона засвоює із соціально-культурного середовища. Знайомлячись з казками, легендами, культурою, історичними фактами, дитина починає усвідомлювати свою причетність до історії свого народу, свого суспільства і в неї формується самосвідомість, моральні почуття, спосіб бачення світу, вона формується як особистість.
Особливе значення має засвоєння моральних норм та їх виконання.
Основне питання моралі - ставлення особи до суспільства, тому моральні норми мають форму вимог, які суспільство ставить до окремих людей. Моральні вимоги - це своєрідні накази суспільства своїм членам про те, як належить поводитись. Зміст моральних вимог у тому, щоб спонукати людей у поведінці керуватися загальними інтересами. Гарантується виконання вимог моралі сформованістю гуманних почуттів. [21, с.17 - 19].
Гуманні почуття і власне емоції як форма їх вираження виступають свого роду психологічним механізмом, за допомогою якого особистість поступово починає сприймати вимоги суспільства як свої власні. Оцінки, правила, дії стають для дитини значимими тоді, коли вони пережиті, емоційно забарвлені. Емоційна подача правила, емоційне ставлення дитини до нього сприяють його засвоєнню [18, с.7]. Вступаючи в життя, діти ознайомлюються з великою кількістю правил, які склалися у суспільстві, в тому числі написані закони гуманного ставлення до людей. У звязку з цим сукупність моральних норм, які регулюють суспільне життя та діяльність людей, мають забезпечити гармонійне поєднання особистих інтересів з суспільними.
Унікальність періоду дошкілля порівняно з подальшими віковими етапами становлення особистості полягає в тому, що він створює основи саме загального розвитку дитини. Формуються не лише ті якості, що взагалі характеризують поведінку дитини, її ставлення до довкілля, а й такі, що проектуються на майбутнє [15, с.8].
Особливо велике значення має питання виховання гуманних почуттів у дітей старшого дошкільного віку. Шести-семирічний вік є важливим етапом у житті дитини, бо вона готується до вступу в школу. В цей час у психічному розвитку дітей відбуваються великі зрушення, зокрема, в усвідомленні ними людських взаємин, розширюється сфера спілкування з дорослими і дітьми, формується уміння оцінювати свої вчинки [33, с.10].
Гуманні почуття шестирічної дитини можуть виявлятися в інтересі до життя іншої людини, у співчутті до її потреб, у захисті скривдженого від кривдника, в умінні поступатися своїми інтересами на користь іншого. У спілкуванні з дорослими, завдяки соціальному оточенню й навчанню формується особистість, здатна відчувати й емоційно виявляти свої почуття. Однак у більшої частини дітей безпосередні емоції легко витісняють знання про правильне й неправильне, про потрібне й заборонене [18, с.9].
Вчені й практики чітко відмічають в поведінці дітей невідповідність між правильним словесним відтворенням моральних уявлень і діями, вчинками. Ще до недавнього часу цей феномен пояснювався неспівпаданням розвитку уявлень й досвідом моральної поведінки дошкільників. Вважалося, що оптимізація виховних впливів, спрямована на організацію взаємовідносин дитини з оточуючими людьми, - надійний засіб зближення так званих реально діючих мотивів і тим самим формує моральну поведінку дітей.
Однак, як виявилося, навіть дотримання дітьми правил моральної поведінки не є гарантією сформованості у них гуманізму. Дії і вчинки їхні у взаєминах з однолітками нерідко позбавлені тієї чуттєвої основи, яка необхідна для співпереживання негараздів чи радощів товаришів. Спілкуванню ж дошкільника з дорослим взагалі властива однонаправленість емоційних проявів: дитина виступає не стільки субєктом емоційної співдії іншій людині, скільки обєктом прикладання почуттів з боку дорослого, що не створює передумов для формування у неї гуманних почуттів [7, с.4 - 5].
Наявність гуманних почуттів - критерій морального розвитку особистості. В свою чергу, моральна вихованість неодмінно спирається на здатність людини до співпереживання, співчуття й співдії іншій людині.
Тут немов би перетинаються два впливи: інтимні переживання дитини і її моральні уявлення, що складаються під впливом соціальних вимог. Емоційна сфера не підлягає прямому педагогічному регламентуванню (хоча, природно, відчуває його вплив на собі), але моральний розвиток особистості є обєктом педагогічного впливу [7, с.6]. Останній обовязково включає виховання у дитини-дошкільника гуманних почуттів, а саме:
Виховання кожного з перерахованих гуманних почуттів не можна здійснювати ізольовано, усі вони перебувають у нерозривній єдності, є взаємообумовленими та розвиваються паралельно. Неможливо виховати у дитини здатність радіти за успіхи товариша, не сформувавши вміння висловлювати співчуття чужому горю. Відповідно співпереживання та співчуття не можуть виражатися ізольовано від акту допомоги, співдії іншій людині.
Важливою умовою спілкування і сумісного життя є вміння дітей уважно ставитись до бажань ровесників та дорослих, рахуватися з ними, погоджувати певним чином свою поведінку. Дітей треба вчити враховувати, наскільки конкретні обставини дозволять здійснювати їхні бажання [2, с. 6 - 7].
Дітям важко побачити важке положення однолітка, зрозуміти інтереси і бажання іншого. Уявлення про доброзичливу поведінку, отримані в попередніх групах, у старшому дошкільному віці закріплюються, ускладнюються й поповнюються новими:
Правила взаємовідносин передбачають враховувати бажання, інтереси, стани іншої людини, тобто орієнтуватися на іншого. Аби виховати гуманність, слід сформувати спрямованість на оточуючих людей, розвивати емоційне ставлення до них: співпереживання, співчуття, радість за успіхи іншого. Не менш важливо, аби правила були усвідомлені дітьми, торкнулися почуттів, були пережиті, тоді вони стають значимими для дитини, спонукають до моральних дій [18,с.10].
Формування гуманних почуттів починається з контактів дитини із іншими людьми - дорослими, однолітками, молодшими дітьми. У спільній діяльності і спілкуванні, якщо вони правильно побудовані, виникає спільність емоційних переживань, зявляється можливість збагачення почуттями іншого [7,с.4]. В дошкільному віці закладаються основи соціальної компетентності дитини: вміння орієнтуватися у світі людей (рідні, близькі, знайомі, незнайомі люди, люди різної статі, віку, роду занять та ін.), здатність розуміти іншого, його потреби, особливості поведінки, вміння поважати людей, допомагати їм, турбуватися про них, обирати відповідні ситуації спілкування та спільної діяльності. Дитина здатна відчувати своє місце в системі людських стосунків, а отже й адекватно поводитися. Йдеться про відкритість до світу людей як особистісну потребу, про володіння навичками соціальної поведінки, свідомого ставлення до себе як вільної самостійної особистості та до своїх обовязків, що визначаються звязками з іншими людьми; про вміння співчувати та співрадіти, співпереживати, про бажання пізнавати людей, робити добрі вчинки [29, с.3].
Сучасний підхід до виховання полягає в можливості цілісного розвитку дитини у світі людей. Такий підхід відповідає сучасній меті виховання - створення сприятливих умов для розвитку особистості дитини, для її самореалізації. Дані положення, встановлення норм, які узгоджують інтереси дитини й потреби суспільства щодо розвитку особистості чітко визначено у Базовому компоненті дошкільної освіти в Україні. Пріоритетним тут є ціннісний, морально-соціальний розвиток особистості.
Зміст Базового компонента дошкільної освіти систематизовано за сферами життєдіяльності, кожна з яких містить ряд компетенцій дитини-старшого дошкільника, які цікавлять нас з огляду на тему педагогічного дослідження.
Виховання гуманних почуттів старшого дошкільника в контексті змістової лінії Природа планети Земля зорієнтоване на формування екологічно-доцільної поведінки .
Сфера Культура [5,с.9 - 12] вводить дитину у світ духовної діяльності людини.
Компетентність у мистецькій діяльності передбачає розвиток естетичної чутливості, емоційно-ціннісного ставлення до навколишнього, як базису виховання гуманних почуттів.
Однак особливої уваги в контексті нашого педагогічного дослідження вимагає зміст сфери Люди. Дана сфера життєдіяльності має на меті формування соціальних навичок поведінки, розвиток свідомого ставлення до себе як самостійної особистості, рівної з іншими людьми, як члена суспільства, що визначаються звязками з іншими, активного інтересу до людей, формування готовності сприймати соціальний досвід, виховувати співпереживання, співчуття, бажання пізнавати людей, робити добрі вчинки.
Компетентність у напрямі Сімя. Родина передбачає комплекс знань дитини про особливості взаємин з членами родини [5,с.12 -13].
Компетентність дитини у сфері Я сам - важлива передумова її особистісного становлення. Правильна оцінка дитиною свого Я виступає регулятором її моральної поведінки, лежить в основі гуманних почуттів. [5, с.17].
Компетентність у напрямі соціального Я становлять уявлення дитини дошкільного віку про необхідність сприймати себе в контексті відносин з іншими, розвинена потреба в контактах з однолітками і дорослими, соціальні мотиви спільної діяльності, регуляція поведінки і діяльності, моральні почуття[5,с.18 - 19].
Як бачимо вимоги Базового компоненту дошкільної освіти значною мірою зорієнтовано на розвиток емоційної сфери та почуттів дитини й вміння керуватися ними у практичному житті.
В старшому дошкільному віці формування моральних якостей особистості, а відтак і гуманних почуттів, активно продовжується. Зміст педагогічного процесу на цьому етапі чітко визначено програмовими вимогами.
Так у розділі Гра програми виховання дітей дошкільного віку Малятко визначено наступні завдання, що мають відношення до виховання гуманних почуттів у дітей старшого дошкільного віку [22]. Значний соціальний зміст виховання закладено у розділі програми Дитина і навколишній світ[22,c.153-154].
У розділі Мовленнєве спілкування зміст виховного процесу значною мірою зорієнтовано на формування морально-етичних норм спілкування, без оволодіння якими, на нашу думку, неможливо належно висловити власні емоції, співчуття. [22,с.187 - 188].
Розвязання етико-естетичних завдань виховання відображено у розділі Образотворче мистецтво. Зміст його передбачає формування етичних уявлень на основі естетичного сприймання навколишнього [22,с.225 - 226].
Гуманні аспекти соціального розвитку дитини-дошкільника знаходимо й у змісті розділу програми Праця [22,с.267 - 268].
Як бачимо, передумови для виховання гуманних почуттів у старших дошкільників закладено у кожному з видів діяльності, що організуються в навчально-виховному процесі дошкільного закладу. Адже від оволодіння гуманною стороною взаємин в дитячому віці багато в чому залежить характер майбутніх відносин особистості з іншими людьми в учбовому, трудовому, сімейному й інших колективах. Вміння встановлювати і підтримувати доброзичливі взаємини з оточуючими свідчать про високий рівень моральної зрілості.
Збудити в чутливій дитячій душі здатність співпереживати, співрадіти, співстраждати - значить вже в дошкільному віці підготувати сприятливий ґрунт для формування суспільно-спрямованої особистості.
1.3Педагогічні шляхи виховання гуманних почуттів у старших дошкільників
Забезпечити дітям простір гуманістичної взаємодії з дорослими та однолітками - важливе завдання педагога. Розвязати його можна не виходячи з позиції, що діти - це майбутні люди, а вбачаючи в дитині людину вже сьогодні. У дитинстві малюк проходить у своєму індивідуальному розвитку складний шлях від безпорадної істоти, нездатної до самостійного життя, до цілком адаптованої до життя в суспільстві особистості, здатної нести відповідальність за себе.
Сучасний підхід до виховання полягає в можливості цілісного розвитку дитини у світі людей й, водночас, відповідає головній меті виховання - створення сприятливих умов для розвитку особистості дитини, для її самореалізації [46,с.3].
Численні психолого-педагогічні дослідження підтвердили положення про вирішальну роль у психологічному розвитку дитини умов життя і виховання. Задля реалізації обєктивного розуміння активної ролі самих вихованців в педагогічному процесі вважається необхідним застосування цілісного комплексу виховних засобів й відбір такого їх змісту, який, відповідаючи соціальним вимогам до формування особистості, разом з тим забезпечував би й перспективу розвитку дитини, будучи актуальним для неї самої в повсякденному житті. Тому у доборі методів реалізації даного змісту слід спиратися на вже відомі вікові й психологічні закономірності морального розвитку дошкільників, шукати нові, невикористані можливості дитячої психіки. Необхідно також оптимізувати виховний процес на змістовій основі для подальшої самостійної діяльності дітей - спілкування, гри тощо. В даному аспекті слід раціонально використовувати найважливіший елемент виховання гуманних почуттів - спілкування, без якого неможливо достатньо ефективно засвоїти моральний зміст, й нежиттєздатними виявляться будь-які методичні засоби [7,с.209].
Масовий досвід показує, що, використовуючи міжособистісне спілкування з дітьми як природний спосіб передачі інформації, вираження власного ставлення, вихователі не усвідомлюють його педагогічного значення. Не володіючи способами спілкування й методикою його організації, вони не використовують цілеспрямовано цей природний фактор впливу для вирішення певних виховних задач. Незалежно від цього спілкування обєктивно присутнє в педагогічному процесі, являючись його органічною й невідємною складовою (О. В. Киричук, Я. Л. Коломинський, Б. Ф. Ломов, О. В. Мудрик), й непередбачувано впливає, утруднюючи виховний процес, а інколи й робить його некерованим. Такі втрати особливо суттєві в роботі зі старшими дошкільниками, де спілкування, по суті, - основний засіб інформативного й емоційного впливу педагога на дітей, а також єдиний спосіб обміну інтелектуальними й моральними цінностями між дошкільниками. в міжособистісному спілкуванні відбувається найбільш природній і невимушений розвиток стосунків, їх вираження й реалізація (Л. П. Буєва, О. В. Киричук, Б. Ф. Ломов та ін.). Воно є для дітей найважливішим джерелом моральних норм, оціночним й емоційним стимулюванням, орієнтиром для самооцінки (Є. І. Стрюк, С. П. Тищенко, Л. І. Уманець) і, нарешті, способом самовираження, що забезпечує змістовний двосторонній звязок спілкування й взаємин [7].
Виховання гуманних почуттів й відбувається через спілкування з вихователем, словом вихователя. Я вірю в могутню, безмежну силу слова вихователя. Слово - найтонший і найгостріший інструмент, яким ми, вчителі, повинні вміло доторкатися сердець наших вихованців. Слово вчителя я вважаю найнеобхіднішим й найтоншим дотиком людини, впевненої в правоті і красі свої поглядів, свого світогляду, до серця людини, яка прагне бути хорошою, - писав В. О. Сухомлинський [39].
Виховання словом - найскладніше й найважче зі всього, що є в педагогіці. Слово вихователя як інструмент впливу на душу вихованця іншим не замінити. Особистість вихователя розкривається перед дитиною в єдності слова й поведінки. Вихователь в слові виявляє себе, свою культуру, свою моральність, своє ставлення до вихованця. Головне, що визначає ефективність слова вихователя, - його щирість .
Видатні педагоги минулого і сучасності надавали і надають великого значення вмінню вихователя виражати свої почуття та розмовляти з дітьми [51,с.12].
Особливо важливо підняти культуру педагогічного спілкування, тактика якого - співробітництво. Педагог при цьому повинен виходити з інтересів дитини й перспективи її розвитку. Така позиція реалізується в процесі взаємодії, коли дитина не тільки обєкт, на який впливає педагог, а й сама учасник процесу виховання і навчання.
Влада педагога над дітьми має бути мудрою. Не можна забувати, що дитина дуже вразлива, що до неї треба ставитися бережливо. Грубе слово, сказане дорослим, необдуманий вчинок, несправедливе покарання можуть завдати їй глибокої, а іноді невиліковної рани. В звязку з цим педагог повинен тримати під контролем своє спілкування з дітьми, не дозволяти собі зверхності, байдужості щодо них, тактовно керувати спілкуванням між собою вихованців.
Такий підхід до справи виховання і навчання сприятиме розвязанню завдань морального виховання, в якому провідна роль належить спілкуванню. Крім того, спілкування дітей як з дорослими, так і з ровесниками у різних видах діяльності та в повсякденному житті сприяє вихованню у дошкільників гуманних почуттів і доброзичливих взаємин.
Спілкування дорослого з дітьми - найважливіший шлях виховання гуманних почуттів, отримання дітьми уявлень про моральні норми поведінки. Під впливом спілкування з дорослими у навчальній та інших видах діяльності у дітей формуються поняття про оточуючий світ, про суспільні моральні вимоги, а також певне ставлення до фактів, явищ і норм моралі, розуміння прекрасного і негідного у вчинках і поведінці людей, тобто розвиваються гуманні почуття й формуються морально-етичні оцінки. Самостійне спілкування дітей один з одним ставить їх перед необхідністю прийняти загальні для усіх вимоги, дозволяє відчути значення цих вимог у спільній діяльності. У спілкуванні діти за власним бажанням чи спонуканням однолітків втілюють моральні цінності, засвоєні ними за допомогою дорослих. Так, гуманний досвід і знання суспільства, доведені до дітей, поступово стають їхнім досягненням. Розглянута етапність введення в досвід дітей морального змісту спілкування (педагог-діти, діти-діти) забезпечує належну самостійність міжособистісного спілкування дошкільників.
Вітчизняні психологи розглядають спілкування як соціальне явище. О. В. Запорожець, М. І. Лісіна дійшли висновку, що дитина відчуває потребу у спілкуванні і прагне до взаєморозуміння з дорослим як з авторитетним носієм суспільного й морального досвіду. Разом з тим у виховному процесі дошкільних закладів часто зустрічається підтвердження відкритої Д. Узнадзе основної складності виховання - зіткнення педагогічних цілей з актуальними потребами підлітка, а в нашому випадку - дошкільника. Ш. Амонашвілі [1] переконливо показав, що принциповий шлях до подолання труднощів у вихованні - у спілкуванні, заснованому на взаємозацікавленій співпраці педагога з дітьми. Ще один можливий аспект вирішення даної проблеми - в такій організації педагогічного процесу дошкільного закладу, яка поєднує виконання соціальних задач й задоволення актуальних, життєво важливих потреб дошкільників. Мова йде про спілкування у грі. Спілкування між дітьми, здавалося б, виникає саме собою. Однак розвивати його тривало як самостійну діяльність старші дошкільники ще не здатні. Тому доцільно включити спілкування в контекст іншої діяльності [7,с.217]. Найбільш сприятливою виявляється гра, оскільки вона, невимушено вволікаючи дитину у міжособистісне спілкування, дозволяє самостійно підтримувати його, виявляючи гуманні почуття й взаємини.
Співставлення діяльності спілкування і гри показує, що їх зміст ідентичний й може слугувати основою формування моральної особистості з розвиненими гуманними почуттями. Обидва види діяльності задовольняють найбільш актуальні соціальні потреби дошкільників, завдяки чому невимушено формуються моральні відносини, мотиви [7,с.226].
О. П. Усова вбачала цінність гри в тому, що вона являє собою перший досвід спілкування дітей один з одним й розвиває у них суспільні форми поведінки.
Ш. Амонашвілі [1] успішно використовував в контексті навчального спілкування гру як діяльність, що задовольняє актуальні потреби, і як засіб, що сприяє дорослішанню дитини.
Через певний сюжет, зміст і роль в ході гри можна формувати моральні і соціальні почуття дошкільників. Необхідною умовою цього є моделювання взаємин, в яких проявляються гуманні почуття. На пробудження гуманних почуттів можна розраховувати, запрограмувавши їх прояви в грі. Наприклад, продавцю необхідно бути ввічливим, медичному працівнику належить проявляти співчуття і доброзичливість до хворого. Але на зміст гри суттєво не впливає, чи ввічливий продавець при обслуговуванні покупців, чи обходиться суто по-діловому з ними. Тому прояви гуманності вводяться у гру як обовязковий елемент, але при цьому залишається відкритим питання, чи будуть насправді проявлятися співпереживання, співчуття. Дієвість такого прийому визначається тим, що гуманні почуття стають значимими для процесу гри [19,с.27].
Для старших дошкільників зміст гри заключається не стільки у відтворенні суспільного змісту діяльності дорослих, скільки у збереженні правил поведінки і усталених норм взаємовідносин. Старший дошкільник знає, що лікар, наприклад, не тільки лікує хворого (обстежує його, робить уколи, виписує ліки), але й обходиться з ним лагідно, уважно, співчутливо. Для дитини на перший план виступає зовнішня сторона праці людей, їхніх взаємин. Якщо на виявленні гуманних почуттів не робиться акцент, дорослий не вносить їх у зміст гри, то діти не вважають за потрібне їх виявляти. Таке випадіння гуманних проявів з гри можливе тому, що воно не змінює її сюжетної лінії.
Для виховання в дошкільників гуманних почуттів важливі наступні кроки:
Даним вимогам, на нашу думку, найбільше відповідає метод експерименту.
З цією метою ми звернулися до експериментів Є. В. Суботського. Ним було запропоновано методику психорентгену [37], зміст якої побудовано таким чином, що спочатку дитина - суддя і свідок проблемної ситуації, яка вимагає морального вибору, а потім учасник схожих подій. Дослідження Є. В. Суботського довели, що існує два типи моральної поведінки. Один - дотримання норм з міркувань особистого інтересу. Страх перед покаранням, прагнення постати перед оточуючими в іншому світлі - ось мотиви такої моральної поведінки. Не буде цих мотивів, не буде зовнішнього контролю - і моральна норма втратить для людини своє значення. В основі поведінки другого типу - прагнення людини зберегти моральну самооцінку, зберегти у власних очах повагу до себе. Така поведінка не залежить від зовнішнього контролю. Перший тип моральної поведінки було названо прагматичним, другий безкорисливим.
Нами було змінено і адаптовано зміст, запропонованих Є. В. Суботським, експериментальних ситуацій у відповідності зі специфікою нашого дипломного дослідження. Сталими залишились умови проведення експерименту за методикою психорентгену, сутність якої ми прояснимо нижче, на прикладі ситуацій, що використовувались нами в ході констатуючого експерименту.
Отже, оцінку рівня сформованості гуманних почуттів у старших дошкільників контрольної й експериментальної груп ми здійснювали за результатами проявів їх у дітей в змодельованих експериментальних ситуаціях. Таких було чотири:
ситуація №1 - зорієнтована на виявлення оцінних суджень дитини (обєктивної самооцінки та оцінки оточуючих);
ситуація №2 - на виявлення співчуття;
ситуація №3 - на виявлення співпереживання;
ситуація №4 - на здатність до співдії.
Оскільки гуманні почуття дитини зорієнтовані переважно на інших людей, близьке оточення, було важливо виявити здатність дитини обєктивно оцінювати себе і інших, долати егоїстичні пориви у поведінці, бачити, так би мовити, світ очима інших. Саме на виявлення цього було організовано експериментальну ситуацію №1, названу нами Оціни товариша.
Поставимо експеримент. Запропонуємо дитині порівняти малюнки різних тварин (ведмедя, коня, півника, песика та ін.), але кожен малюнок було виконано у трьох варіантах. Одні малюнки точно відтворювали образ тварини, з усіма деталями й особливостями, інші були більш схематичні, нерозфарбовані, а треті взагалі нагадували наших тварин доволі приблизно.
Далі ми просили двох дітей позмагатися у малюванні тих самих тварин. Садовили їх за столик на такій відстані, аби вони могли бачити, але не могли чути один одного й давали необхідні матеріали для малювання. По закінченню роботи брали малюнок однієї дитини й несли іншій для порівняння: дорогою, однак, непомітно підмінювали його тим малюнком, який виконали самі і який в попередньому досліді дитиною було визнано кращим. Ось тут й ставало зрозумілішим, чи є у дитини бажання бути обєктивною й визнати малюнок суперника кращим, чи вона діятиме з егоїстичних міркувань: усе, що моє, - краще й не вміє або не хоче радіти успіхам іншого. Ситуацію №2 - умовно названу Розподіли іграшки було використано з метою виявлення у дітей співчуття до однолітка. Двох дітей просили розподілити між собою чотири іграшки. Дві з них - яскраві, гарні (автомобіль з дистанційним керуванням та робот), а дві інші - маленькі, непоказні (гумовий ведмедик і пірамідка). Зрозуміло, кожному захочеться взяти собі кращі іграшки; безперечно й те, що партнерові це навряд чи сподобається. Тут і буде видно, чи є у дітей співчуття до ровесників та чи допоможе воно у дотриманні моральних вимог.
Спочатку дітям розповідалась історія про двох хлопчиків, котрі розподілили поміж собою такі самі іграшки, причому один забрав собі обидві гарні, а товаришу залишив гірші. Далі дітей запитували, чи гарно вчинив хлопчик і як би вчинили вони на його місці.
Після моральної оцінки ситуації дітьми використовувався рентген. Одну дитину відсилали з кімнати, а іншу просили розподілити поміж нею і партнером іграшки, обіцяючи залишити їх для гри на весь день. Важливо було не заважати дитині своєю присутністю. Тому ми виходили з кімнати і спостерігали за поведінкою дитини тайкома через отвір у ширмі.
Наступна ситуація №3 передбачала виявлення у дітей почуття співпереживання. Використовуватися вже відомий нам метод психологічного рентгену. Двом дітям пропонувалось погратись цікавою електричною іграшкою (роботом, лялькою, що рухається і розмовляє). Наступного дня дітям давали цю ж іграшку, замінюючи попередньо батарейки на розряджені, які припиняли працювати невдовзі після початку. Звичайно діти безуспішно намагалися ввімкнути іграшку, і нам було неважко переконати їх у тому, що вони її зіпсували. Але спочатку, щоб не зрадити методу, ми переконувались, чи знають діти як поводитись у подібних випадках. Їм розповідали історію про двох хлопчиків, які зіпсували іграшку, спільно граючись. Потім один з них переклав провину за поломку на іншого. Ми запитували у дітей, чи правильно вчинив хлопчик, як слід було зробити і що вони б робили на його місці.
Після поломки в індивідуальних бесідах ми зясовували з кожним окремо, як сталося, що іграшка не працює. Звичайно кожному в такій ситуації захочеться зняти з себе підозру, уникнути відповідальності, але це можна зробити тільки за рахунок партнера. Ось тут і зясовується, чи здатна дитина до співпереживання товаришу, який опинився в складному становищі, чи її цікавлять лише власні переживання.
Слід зауважити, що після ремонту іграшки, коли ми знімали з дітей провину, їхні судження різко змінювалися, набуваючи більш морального характеру. Більшість дітей готові були розділити провину на двох або й цілком взяти на себе відповідальність. Звичайно це свідчило про нестабільність гуманних почуттів дітей та ситуативність характеру їх вияву.
Ситуація №4 Винагорода була розрахована на виявлення у дітей здатності до співдії. Двох дітей просили вирізати прапорці, аби потім прикрасити ними групову кімнату. За виконання завдання - обіцяли винагороду (2 комплекти яскравих наклейок).
Перед виконанням завдання дітям давалась наступна інструкція: Той з вас, хто швидше виріже прапорці, отримає право розподілити винагороду: взяти собі обидва комплекти наклейок або допомогти товаришу і розподілити винагороду.
Аби діти не закінчили роботу одночасно (тоді дослід втратить сенс), ми давали дітям різну кількість прапорців: одній дитині три, іншій - пять. Далі ми залишали дітей і крадькома спостерігали за їхньою поведінкою. Звичайно попередньо дітям розповідалась схожа історія, в якій один із дітей закінчив свою роботу раніше і не допоміг товаришу, а винагороду забрав собі.
Щоб мати можливість діагностувати кожного з пари, дитині, якій в попередньому досліді дісталася більша кількість прапорців, в іншій парі отримувала меншу їх кількість і, звичайно, право розподілити винагороду: забрати собі два призи і не ділитися з партнером, забрати один комплект наклейок, а інший залишити товаришу або ж допомогти другу і розподілити винагороду разом.
Результати експерименту було зафісовано у таблицях 2.1 та 2.2 за наступною схемою:
+ - дитина виявляє гуманні почуття як на рівні суджень, так і у поведінці;
+/- - виявляє гуманні почуття лише на рівні суджень;
- - не виявляє гуманних почуттів.
Зафіксовані у таблицях результати оцінювалися за 3-бальною шкалою:
+ - 3 бали;
+/- - 2 бали;
- - 1 бал.
Таким чином максимально можлива оцінка за усі 4 експериментальні ситуації становила 12 балів, мінімальна - 4 бали. На основі підрахувань ми визначили критерії та рівні сформованості гуманних почуттів у дітей контрольної та експериментальної груп:
- 6 балів - недостатній рівень;
- 9 балів - достатній рівень;
- 12 балів - високий рівень.
Далі за визначеними рівнями нами було здійснено кількісний аналіз показників, який відображено у порівняльній діаграмі проведення констатуючого експерименту в контрольній та експериментальній групах (додаток А).
Внаслідок чого стала чітко помітною рівнева різниця. Як правило, в обох групах більшість становили діти з достатнім рівнем сформованості гуманних почуттів: 40% - у експериментальній групі, 48% - у контрольній. Водночас незначною була різниця у кількості дітей з високим та низьким рівнями.
Дані, отримані в ході експерименту, свідчили про необхідність виховного впливу на дітей з недостатнім рівнем та проведення подальшої виховної роботи з дітьми, що належали до високого і достатнього рівнів сформованості гуманних почуттів, у дітей експериментальної групи.
виховання гуманний почуття дошкільний
Таблиця 2.1 Результати проведення констатуючого експерименту в експериментальній групі
Експерим. Ситуація №1Експерим. Ситуація №2Експерим. Ситуація №3Експерим. Ситуація №4Загальна сума балів+/-+/-+-8+/-++/-+/-9+/--+/--6++/-++/-10++++12+++/-+11++/-+/--8-+/---5+/-+/-+/-+/-8+/-+/---6+/-++/--8+/--+/--6++/-+/-+/-9-+/---5+/-+++/-10+/-+/-+/--7----4+/-++/-+/-9+/-+/---6+/--+/--6+/-+/-+/--7----4+++/-+/-10++/-+/-+/-9++++/-11
Таблиця 2.2 Результати проведення констатуючого експерименту в контрольній групі
Експерим. ситуація№ 1Експерим. Ситуація №2Експерим. Ситуація №3Експерим. Ситуація №4Загальна сума балів+++/-+/-10+/-+/-+/-+/-8++++12+/-++/-+/-9++/-+/--8+/-+/---6+/----5+/-+/-++/-9-+/-+/--6+/-+++/-10++/-+/-+/-9--+/-+/-6+/----5+/-++/-+/-9+/-+/--+/-7+/-+/-+/-+/-8----4+/-+/---6+/-+/-+/-+/-8+++/-+11+/-+/-++/-9++++12+/-+/---6++/-+/-+/-9+/-+/-+/--7
2.2Добір та апробація педагогічних шляхів виховання гуманних почуттів у старших дошкільників
Здійснення завдань виховання гуманних почуттів у дітей старшого дошкільного віку, зокрема виховання у них співчуття, співпереживання, співдії, передбачає пошуки і розробку ефективних педагогічних шляхів цілеспрямованого впливу. В наших силах спільно з батьками вихованців формувати в дітей позитивні навички поведінки і почуття, які визначають характер їхніх взаємин з дорослими і однолітками.
З тієї самої миті, як дитина потрапляє в групу ровесників, її індивідуальний розвиток уже не можна розглядати і вивчати поза взаєминами з іншими членами групи. Саме на основі досвіду спілкування з ровесниками формуються гуманні почуття підростаючої особистості, насамперед ті, які визначають її ставлення до людей.
Хоч групу дошкільного закладу лише умовно можна вважати колективом, проте навіть і тут наявні великі потенційні можливості для розвитку дітей на основі доступних їм моральних норм і правил. Цьому сприяють сталий склад групи протягом кількох років, сталість педагогічних вимог, які спрямовують і координують взаємини, щоденна організація спілкування та спільної діяльності дошкільників.
У згуртованому колективі, який живе змістовним і повноцінним життям, діти набувають позитивного соціального досвіду взаємодії, проймаються спільними почуттями і переживаннями ще задовго до того, як починають усвідомлювати високі моральні принципи [32,с.4].
Слід визнати, що у навчально-виховному процесі переважають словесні методи і прийоми: вказівки, зауваження, обговорення вчинків літературних героїв, настанови і т.д., недооцінюється роль емоцій в загальній системі засвоєння дошкільниками моральних правил, не використовуються належним чином етично цінні ситуації, що спонукають внутрішню активність дитини. В результаті у дітей не завжди є можливість реалізувати свої знання у поведінці, у них не розвиваються соціальні емоції співпереживання, співчуття, гордості за успіхи інших людей, а головне - у дітей не формується психологічна готовність діяти гуманно з власної ініціативи. Все це призводить до розриву між знаннями правил моралі і вмінням застосовувати їх у взаємовідносинах. Тому звичайно наша задача полягала не тільки в тому, щоб дати дітям певну суму моральних знань про гуманні взаємини з оточуючими, але й навчити їх керуватися ними в повсякденному житті.
Проектуючи педагогічний вплив в цьому напрямку, ми у своєму дослідженні керувалися положенням про важливість ролі емоційного ставлення дитини до світу морально-етичних принципів, гуманних почуттів, на основі яких будуються взаємини з дорослими і іншими дітьми. Значне місце ми відвели змісту виховної роботи спрямованої на розвиток у дошкільників доброзичливого ставлення до товаришів по групі, в основі якої лежав принцип систематичного виховного впливу на емоційну сферу дитини. Цю сферу вчені справедливо вважають такою, що найбільш рано виникає і є найбільш фундаментальною у взаєминах індивіда із соціальним світом [7,с.5].
У підвищенні емоційної насиченості спілкування, збагаченні дітей гуманними почуттями було використано два моменти:
З цією метою нами було використано наступні педагогічні шляхи:
Важлива складова виховного процесу - спілкування вихователя з дітьми. Спілкування з вихованцями передбачає перш за все взаєморозуміння між учасниками цього процесу, завдяки чому вони не просто узгоджують свої дії, але між ними встановлюється близькість, привязаність.
У ході формуючого експерименту ми відповідним чином намагалися організувати спілкування з дітьми. При цьому враховувалося багато значимих, на нашу думку, аспектів, а саме:
а) зміст, що відображає обєктивні якості цілеспрямованого педагогічного впливу;
б) емоційна сторона, що містить різноманітну палітру позитивних і негативних емоцій вихователя;
в) виховний намір, закладений у спілкуванні (оцінюючий, інформативний, навчаючий);
г) аспект індивідуального і не індивідуального спілкування;
д)тривалість спілкування, яка може бути дуже різною і по-різному розподілятися серед дітей;
е) частота спілкування з однією дитиною чи групою дітей.
Перераховані аспекти були визначальними для нас у характері виховних впливів на дітей. Звязки між педагогом і дітьми повинні бути достатньо емоційними аби впливати на настрій вихованця, його почуття і готовність діяти.
Задача досить складна, враховуючи делікатність сфери почуттів. Її розвязання вимагало педагогічної майстерності і великого такту.
Майстерність педагогічного такту виявляється перш за все у вмінні поєднувати різноманітність засобів, методів і прийомів впливу на дітей.
Уміння дітей виражати свої почуття до вихователя ми виховували і у звичайному спілкуванні, і у спеціально змодельованих ситуаціях, імітуючих складне становище дорослого. Наприклад, сидячи поруч з дитиною і даючи їй загальні вказівки, як слід поводитися на прогулянці. В момент пояснення випадково впускали якийсь предмет, що тримали в руці (ручку, олівець) і намагалися його підняти, але не могли (не могли однією рукою розстібнути браслет наручного годинника, не могли без сторонньої допомоги відкрити коробочку тощо). Основна мета подібних ситуацій - визначити, чи вміє дитина самостійно побачити складне становище дорослого і, відповідно, його реакцію.
В цілому ми відмічали підвищення активності дітей після підкріплення дорослим їхніх правильних дій як при мовленнєвих, так і жестово-мімічних впливах, що звичайно знайшло відображення в особливостях поведінки старших дошкільників: вони виправляли помилки, ставали більш уважними, доброзичливими.
Не менш цінною щодо виховання гуманних почуттів дітей є ігрова діяльність. Ігрові дії дітей соціальні за своєю спрямованістю. У них відображаються досвід і культура народу, вони завжди активно спрямовані на предмет або людину, з якою дитина вступає в контакти .
Ми намагалися спрямувати ігрові взаємини таким чином, щоб у них яскраво відображався гуманний характер стосунків дорослих, яких діти наслідують у грі. Ми створювали ігрові ситуації, у яких можна проявити турботу, слухняність, товарискість тощо. Спостерігаючи за іграми вихованців, доводилося зауважувати слушні моменти для створення моральних ситуацій і розвивати їх за допомогою звертань до дітей: Поглянь, чи зручно ляльці у ліжку, Можливо їй треба заспівати колискову, аби вона швидше заснула, Лялька впала, забилася. Їй напевно боляче. Хто ж її пожаліє?.
В іграх старших дошкільників яскраво відображаються сюжети, що відтворюють багатогранне життя людей, взаємини між ними.
Аби спрямувати виховний вплив гри на виявлення гуманних почуттів дітей, ми враховували наступні моменти:
Ми включали дітей в уявну ситуацію вирішення моральної колізії у вербальному плані. Показували їм сюжетні картинки на моральні теми, які мали допомогти дошкільникам спроектувати свою поведінку.
Дітям пропонувалися сюжети, що включали турботу про людину, тварин: Лікарня, Поліклініка, Залізничний вокзал, Новосілля, День народження, Зоопарк. В багатьох іграх знаходило своє відображення життя дитячого садка У нас новенька, Свято Нового року (8 Березня), В лікаря, Готуємось до школи та інші.
Критерії підбору підходящих ігор були наступними:
а) відображення у змісті гри моментів, що дозволяли виявляти гуманні почуття до іншого;
б) ступінь емоційної забарвленості ігрових дій дітей, зокрема виявлення співпереживання, співчуття, приязного ставлення, а також надання допомоги.
Ми варіювали зміст ігор у межах однотипних сюжетів, відображаючих гуманні взаємини, добирали ігри із заданим і вільним визначенням ролей (за пропозицією вихователя або ініціативи дітей), з визначеною і невизначеною характеристикою ролі (лікар - добрий лікар), з наявністю і відсутністю вимог до системи рольових дій; моделювали прояви гуманних почуттів засобами сценічного втілення образів (гра-драматизація, лялькові театралізовані вистави). Вихованню гуманних почуттів сприяло й використання у вільний час та на заняттях предметно-пізнавального змісту дидактичних вправ-ігор морально-етичного характеру. (додаток Б) Серед них Чарівні окуляри, Детективи, Хвилі, Доліпи фігуру, Вгадай без слів, Оціни вчинок, Розкажи про себе, Оціни себе, Місток доброчинності, Чарівні замки, Лабіринт добрих справ, Тінь, Розмова через скло.
Мета проведення цих ігор - скоротити дистанцію між дітьми, сприяти встановленню між ними взаєморозуміння, навчити помічати гарні риси тих, кого вони бачать щодня, доброзичливо ставитися до своїх товаришів, викликати бажання спілкуватися, співпрацювати з усіма однолітками, спонукати до проявів людяності, розвивати чуйність, співчутливість.
Ми переконалися, що процес виховання гуманних почуттів залежить від використання усіх можливих прийомів і засобів педагогічного впливу.
У старшому дошкільному віці особливого значення набуває навчальна діяльність. Насамперед , це навчання дітей усіх тих навичок моральної поведінки, про які говориться в програмі дошкільного закладу. Навчання дає змогу зосередитись на засвоєнні дітьми певного обсягу конкретних знань, що є фундаментом гуманної поведінки. А педагог може охопити всіх дітей увагою, цілеспрямовано впливати на всіх разом і на кожного зокрема.
Даючи дітям необхідні згідно програмових вимог знання, їх водночас ознайомлюють з правилами поведінки, взаємин з дорослими і ровесниками, вдома і у дитячому садку, на вулиці і в громадських місцях.
З цією метою ми широко використовували комплексні заняття, залучаючи такі засоби виховного впливу як гра, художня література, музика тощо. Основною метою їх проведення було прищеплення дітям знань та уявлень щодо гуманних почуттів та проявів у взаєминах з оточуючими, хоча звісно ми не ігнорували й навчальних завдань.
У педагогічній науці та практиці суспільного дошкільного виховання великого значення надається організації спільної діяльності дітей. Спостереження показують, що залучення дитини до роботи разом з ровесниками допомагає їй відчути і зрозуміти необхідність виконувати загальноприйняті норми та правила взаємодії, формує вміння підпорядковувати свої особисті цілі і наміри груповим заради успіху загальної справи. Спільні переживання зближують дітей, згуртовують їх навколо єдиної мети.
Емоційне піднесення сприяє розвиткові дружніх взаємин не лише в колективній діяльності, а у повсякденному спілкуванні.
Проте було б неправильно вважати, що залучення дітей до спільної діяльності само по собі забезпечує виникнення позитивних взаємин між ними, формування у них гуманних почуттів.
Хоча спільна діяльність дошкільників, особливо старших, і спрямована на досягнення певного результату роботи, однак головна її мета - засвоєння дітьми правил взаємодії з ровесниками, вправляння у позитивних формах спілкування з товаришами і турботливому ставленні до них [32,с.84 - 85].
Спільність повинна бути у всіх видах діяльності дітей: у грі, у праці, на заняттях. Проте аналіз навчально-виховного процесу в дошкільних закладах показує, що організовується спільна діяльність частіше в іграх дітей, під час праці, в ігрових куточках та куточках природи.
На заняттях навіть у старших групах спільна діяльність дітей практикується, як правило, дуже рідко. Ми намагалися виправити дане положення у власній експериментальній діяльності.
Організовуючи спільну діяльність дітей на практиці, з метою виховання у них в процесі її гуманних почуттів, ми керувалися наступними чинниками:
Сприятливі умови для розвитку позитивних навичок взаємодії в процесі спільної діяльності створюються завдяки тому, що їх можна з успіхом закріплювати на заняттях з різних розділів програми. Важливо, що така форма організації діяльності сприяла виробленню в дітей уміння співдіяти з ровесниками: домовлятися, розподіляти обовязки тощо.
Зазначені вимоги до поведінки дітей під час спільної діяльності подавали дітям у вигляді таких правил:
Та обставина, що діти усією групою обговорюють факти поведінки і різноманітні ситуації, викликає співпереживання, емоційний взаємовплив дітей, сприяє взаємному збагаченню їхніх почуттів і етичних уявлень.
В етичних бесідах ми намагались відповідно поєднувати різні засоби та методи виховного впливу: художнє слово, вирішення проблемних моральних ситуацій та інше. Формуючий експеримент передбачав проведення тематичних етичних бесід: Що погано, а що добре?, Принось людям радість добрими справами, Будь чуйним і уважним, Співчуття душу зігріває, Дружба і товаришування. Етичні бесіди, їхні результати повинні безпосередньо проявлятися в практиці поведінки, вчинках дітей у різних ситуаціях. Це надзвичайно важливо для закріплення результатів педагогічного впливу.
Сприяє виявленню гуманних почуттів й вирішення проблемних ситуацій, які спеціально створюються вихователем. Цей метод дає поштовх внутрішній психологічній активності, яка спонукає дитину до певних дій, зробити самостійний моральний вибір. При цьому, як виявилося, деяким дітям необхідна спеціальна допомога вихователя, який би привертав увагу дитини до складного становища іншого. Цим самим дорослий спонукає дитину до моральної дії, хоча й не примушує її.
Слід відмітити: дошкільники, які відчули почуття задоволення від позитивного ставлення ровесників, охоче вступають у спілкування, розмовляють з іншими дітьми, організовують ігри. Граються дружно, надають іншим допомогу. У спілкуванні з дітьми переважає мякий тон, доброзичливі нотки. Це свідчить про те, що позитивні переживання сприяли регуляції поведінки дитини, розвитку взаємин.
Для нас,в контексті експериментального дослідження, актуальним було питання про те, як навчити дитину жити в колективі однолітків, як керувати її соціально значимою активністю, надавати її почуттям гуманний, доброзичливий характер, навчити долати егоїстичні нахили. Один з шляхів, що сприяє вирішенню цих питань - посилення ролі самооцінки в становленні гуманної особистості дитини.
Враховуючи вікові особливості старших дошкільників, зокрема емоційний характер сприйняття ними оточуючого і образність мислення, ми використали психологічний портрет хорошого хлопчика і хорошої дівчинки, по суті характеристику, яку, як повідомлялося дітям, необхідно було разом з ними уточнити (чи правильно у ній про дитину написано), оскільки цю характеристику даватимуть їм при вступі до школи. При застосуванні на практиці цього методу було виявлено, що психологічний портрет, окреслений характеристикою, сприймається дітьми як цілісний образ. Присвоєння більшістю дітей цього образу (тобто ототожнення себе з ним) дає можливість стверджувати, що особистісні якості, включені в психологічний портрет однолітка, є для дитини ціннісними. Робота з характеристикою дозволяє проникнути у внутрішній світ дитини, побачити, за що вона себе цінує (тобто особливості її самооцінки), встановити, чи має дитина власний досвід гуманного ставлення до дітей.
Резюмуючи сказане, слід підкреслити, що в системі факторів, які визначають розвиток емоційно-ціннісного ставлення дитини до себе і оточуючих, не менш важливим є сімя. Тому вихователю необхідно знати, який моральний клімат склався у тій чи іншій родині, які засоби, методи використовують батьки для формування особистості дитини.
Слід звернути увагу і на той факт, що майже всі батьки під виховними впливами розуміють лише безпосереднє навчання (вправляння в яких-небудь діях). Уявлення ж про вплив особистості близької дорослої людини на формування особистості дитини і про значимість цього впливу в дошкільні роки дуже розмиті. Звідси й відсутність в багатьох сімях спеціально побудованих взаємин з оточуючими як найважливішого засобу залучення її до гуманних цінностей.
Можливість усунення подібних недоліків сімейного впливу в моральному вихованні дітей ми вбачали в двох основних задачах: озброєння батьків необхідним мінімумом психолого-педагогічної інформації; навчання їх дійовим способам застосування запропонованих нами рекомендацій організації життя і діяльності дитини в сімї.
Нами було складено програму психолого-педагогічної просвіти батьків. Вона включала наступні питання:
Накреслена програма здійснювалась поступово. Кожна чергова порція інформації, яку отримували батьки на зборах, на консультаціях підкріплювалася різними засобами наочної агітації, матеріалами папок-пересувок, в ході організованого перегляду дитячої діяльності в садочку і в наступних бесідах за їх аналізом.
Так, підготували великий стенд, на якому розмістили спільні роботи дорослих і дітей. Підготували папки-пересувки Уроки доброти, зміст яких повсякчас оновлювали. Проводились й індивідуальні бесіди з батьками дітей. Були спеціально підготовлені для показу батькам заняття з невеликими підгрупами дітей. На них діти виготовляли вітальну листівку для няні (аплікацію на великому аркуші паперу), оформлювали святковий куточок для іменинників групи.
Усі ці міроприємства помітно вплинули на характер взаємин дітей. Вони стали більше спілкуватися, в них частіше виникало бажання поділитися новиною з товаришем, вони приносили для обігравання з дому свої нові іграшки. Різноманітнішими стали ігрові групи, узгодженішими дії партнерів по грі.
Отже, шлях до розвитку у дітей старшого дошкільного віку доброзичливого ставлення до ровесників і дорослих лежить через гуманізацію їх взаємин. В них відображається досвід виявлення гуманних почуттів до інших і позитивний сенс власної активності, спрямованої на турботу про тих, хто поруч. Іншими словами, щоб дитина пізнала себе в тій чи іншій соціальній якості, потрібна реальна основа її дій і почуттів по відношенню до інших людей і переживання ставлення їх до неї самої.
2.3Аналіз результатів експериментального дослідження та розробка практичних рекомендацій з виховання гуманних почуттів у дітей старшого дошкільного віку
Внаслідок реалізації запланованих нами та описаних вище видів діяльності в практиці роботи з дітьми експериментальної групи, добору та використання найбільш ефективних педагогічних шляхів виховання гуманних почуттів, намітилась позитивна тенденція зростання рівня сформованості їх. З метою підтвердження даного факту нами було проведено контрольний експеримент. Від його проведення ми очікували наступних результатів:
Експерим. ситуація№1Експерим. ситуація№2Експерим. ситуація№3Експерим. ситуація№4Загальна сума балів+/-+/-+-8+++/-+/-10+/-+/-+/-+/-8++/-++/-10++++12+++/-+11++/-+/--8+/--+/--6+/-+/-+/-+/-8+/-+/-+/--7+/-++/--8+/-+/-+/--7++/-+/-+/-9+/-+/---6+/-+++/-10+/-+/-+/-+/-8+/----5+/-+++/-10+/-++/--8+/--+/--6+/-+/-+/--7+/-+/---6++++/-11++/-+/-+/-9++++12
Таблиця 2.4 Результати проведення контрольного експерименту в контрольній групі
Експерим. ситуація№1Експерим. ситуація№2Експерим. ситуація№3Експерим. ситуація№4Загальна сума балів+++/-+/-10+/-+/-+/-+/-8++++12+/-++/-+/-9++/-+/--8+/-+/-+/--7+/-+/---6+/-+/-++/-9+/--+/--6+/-+++/-10++/-+/-+/-9-+/-+/--6+/-+/---6+/-++/-+/-9+/-+/--+/-7+/-+/-+/-+/-8----4+/-+/---6+/-+/-+/-+/-8+++/-+11+/-+/-++/-9++++12+/-+/-+/-+/-8++/-+/-+/-9+/-+/-+/-+/-8
РівніЕкспериментальна групаКонтрольна групависокийзріс в 1,4 разівне змінивсядостатнійзріс в 1,2 разівзріс в 1,08 разівнедостатнійзнизився в 1,8 разівзнизився в 1,14 разів
Втілення в практику виховної роботи дошкільних навчальних закладів педагогічно цінних форм і методів розвитку гуманних почуттів у дітей, послугує справі утвердження в свідомості підростаючого покоління суспільної моралі - гуманістичної, активної і діяльнісної, що виходить з глибокої поваги до людини, її духовного життя, емоційного стану та почуттів.
Список використаних джерел
Больше работ по теме:
Предмет: Педагогика
Тип работы: Курсовая работа (т)
Новости образования
КОНТАКТНЫЙ EMAIL: [email protected]
Скачать реферат © 2018 | Пользовательское соглашение
ПРОФЕССИОНАЛЬНАЯ ПОМОЩЬ СТУДЕНТАМ