Відповідальність за порушення податкового законодавства

Содержание

Вступ

Розділ 1. Теоретико-правова характеристика інституту відповідальності за порушення податкового законодавства

1.1 Історія становлення і розвитку інституту податкової відповідальності

1.2 Поняття і сутність інституту відповідальності за порушення податкового законодавства в системі юридичної відповідальності

Розділ 2. Правове регулювання механізму застосування інституту відповідальності за порушення податкового законодавства

2.1 Податковий кодекс як регулятор застосування механізму фінансової відповідальності

2.2 Адміністративна та кримінальна відповідальність платників податків за порушення податкового законодавства

Розділ 3. Законодавство, що передбачає застосування інституту податкової відповідальності: проблеми та тенденції розвитку

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Податки як суспільне явище стосується безпосередньо кожного. Загальний обовязок сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом, закріплений статтею 67 Конституції України. З метою належного виконання цього конституційного обовязку та забезпечення законності в податковій сфері законодавчо закріплені заходи правового впливу, серед яких стрижневе місце відведено заходам юридичної відповідальності. Доктринальна та законодавча невизначеність понять, ознак, цілей, функцій та принципів різних видів юридичної відповідальності за порушення податкового законодавства призводить, з одного боку, до дублювання системи податкових правопорушень та санкцій за їх вчинення в податковому та адміністративному деліктному праві, а з іншого, зашкоджує усуненню прогалин у правовому регулюванні охоронних правовідносин у податковій сфері. Означені чинники зумовлюють необхідність комплексного дослідження правової природи інституту відповідальності за порушення податкового законодавства, його принципів та системних якостей. Теоретичне осмислення цієї проблеми та визначення шляхів її вирішення на законодавчому рівні сприятиме своєчасності та повноті надходження обовязкових платежів податкового характеру в бюджети і позабюджетні державні фонди. Цілеспрямовано інститут юридичної відповідальності та окремих її видів у галузі податкового права вивчали А.В. Андрєєв, З.М. Будько, А.В. Гончаров, Т.А. Гусєва, О.О. Дудоров, Є.С. Єфремова, В.О. Зайцев, А.Й. Іванський, О.В. Каплієва, В.М. Мордвінцев, А.О. Ніколаєв, А.В. Передьорнін, А.В. Роздайбіда, Л.Б. Рейдель, Р.О. Сергієнко, О.А. Сотніченко, Л.В. Тернова, О.О. Томилін, Д.В. Тютін, К.В. Хомич, Е.М. Циганков та ін. Наявність суперечливих питань, недостатня розробленість окремих теоретичних положень, відсутність комплексного дослідження інституту податкової відповідальності в Україні вказують на актуальність обраної теми дослідження. Метою даної курсової роботи є розгляд поняття інституту відповідальності за порушення податкового законодавства, історії його становлення, дослідження механізму правового регулювання, його недоліків, розробка пропозицій щодо вдосконалення законодавства в цій сфері і практики його застосування. Для досягнення поставленої мети необхідним було виконання наступних завдань:

·здійснити теоретико-правову характеристику відповідальності за порушення податкового законодавства;

·визначити правову природу фінансово-правової відповідальності, зясувати її місце в системі юридичної відповідальності;

·дослідити склад податкового правопорушення/злочину та його елементів в контексті застосування механізму адміністративної/кримінальної відповідальності;

·на основі правового аналізу чинних вітчизняних та міжнародних нормативно-правових актів віднайти шляхи оптимізації вітчизняного законодавства у сфері регулювання податкових відносин.

Обєктом дослідження є суспільні відносини, що виникають у процесі реалізації юридичної відповідальності в податковій сфері. Предметом дослідження є законодавчі та теоретичні засади юридичної відповідальності за вчинення податкових правопорушень. Методи дослідження. Крім діалектичного, як загального методу пізнання, були використані емпіричний, порівняльно-правовий, логіко-семантичний методи, а також системний аналіз і синтез. Практичне значення результатів. Одержані результати, поряд з науково-теоретичним, мають практично-прикладне значення:

) у сфері науково-дослідної діяльності - основні висновки дослідження можуть бути використані для подальшої розробки положень інституту юридичної відповідальності за порушення податкового законодавства;

) у правозастосовчій діяльності - одержані висновки можуть бути використані для вдосконалення практичної діяльності органів державної податкової служби щодо застосування заходів юридичної відповідальності до порушників податкового законодавства. Дана тема курсового дослідження складається зі вступу, розділу 1 "Теоретико-правова характеристика інституту відповідальності за порушення податкового законодавства", розділу 2 "Правове регулювання механізму застосування інституту інституту відповідальності за порушення податкового законодавства", розділу 3 "Законодавство, що передбачає застосування інституту податкової відповідальності: проблеми та тенденції розвитку" та висновків.

Розділ 1. Теоретико-правова характеристика інституту відповідальності за порушення податкового законодавства

1.1 Історія становлення і розвитку інституту податкової відповідальності

Становлення системи оподаткування в нашій державі почалося з ухваленням 25 червня 1991 р. Закону України "Про систему оподаткування". В цьому Законі було визначено принципи побудови і призначення системи оподаткування, дано перелік податків, зборів, названо платників та обєкти оподаткування [4]. Таким чином було закладено основи системи оподаткування, створено передумови для її наступного розвитку. Закон України "Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" № 2181-3 від 21 грудня 2000 року введено в дію з 1 квітня 2001 року; ним запроваджено: - безспірне списування коштів тільки через суд; - для здавання усіх розрахунків і декларацій визначені точні строки; - переглянуті права контролюючих органів, ліквідована картотека; - податковою декларацією тепер вважається будь-яка передбачена законодавством форма звітності, повязана з нарахуванням та сплатою не тільки податків, але і обовязкових платежів; - податкові органи зобовязані приймати податкові декларації без попередньої перевірки; - платник податку має можливість заліку любих податкових зобовязань перед бюджетом будь-якого рівня в рахунок будь-якої заборгованості перед цим платником; - загальний стаж, протягом якого податковий орган має право самостійно визначати суму податкових зобовязань платника податку, 1095 календарних днів (3 роки). Законом України № 2181-3 було встановлено для юридичних осіб:

) штраф у розмірі 10 неоподаткованих мінімумів доходів громадян за кожне неподання або затримку подання податкової декларації, тобто 170 грн.;

) штраф у розмірі 10% суми податкового зобовязання за кожний повний або неповний місяць затримки подання податкової декларації, але не більше 50% від суми нарахованого податкового зобовязання і не менше 10 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Право накладати обидва штрафи мали контролюючі органи: Державна митна служба, Пенсійний фонд, Фонд соціального страхування, Податкові органи. У випадку неповідомлення або несвоєчасного повідомлення державним податковим інспекціям відомостей про доходи громадян законодавство громадян України передбачало адміністративну відповідальність керівників і посадових осіб підприємств - штраф 3 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а за повторне порушення протягом року - 5 неоподаткованих мінімумів. Крім того, за неподання, несвоєчасне подання або подання за невстановленою формою державним податковим органам звітності, повязаних із застосуванням електронних контрольно-касових апаратів - штраф посадовим особам 5 неоподаткованих мінімумів доходів громадян [5]. Органи Пенсійного фонду України і Фонду соціального страхування України накладали на керівників і посадових осіб підприємств адміністративні штрафи за несвоєчасне подання або неподання за установленою формою бухгалтерських звітів та інших документів про нарахування і сплату внесків на соціальне страхування в розмірі від 8 до 15 неоподаткованих мінімумів доходів громадян. А при повторних аналогічних діях протягом року, штраф - від 10 до 20 неоподаткованих мінімумів доходів громадян. За неподання фінансової звітності законодавством передбачалася тільки адміністративна відповідальність. Штраф за неподання фінансової звітності на керівника або посадових осіб підприємства був у розмірі від 8 до 15 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, а якщо посадова особа протягом року притягувалась до адміністративної відповідальності, то штраф був у розмірі від 10 до 20 неоподаткованих мінімумів доходів громадян. Накладення штрафу, тобто постанови про притягнення до адміністративної відповідальності приймали органи контрольно-ревізійної служби. Після закінчення встановлених строків погашення узгодженого податкового зобовязання на суму податкового боргу нараховувалася пеня на суму податкового боргу із розрахунку подвійного розміру облікової ставки річних НБУ, діючи на день виникнення такого податкового боргу або на день його погашення, залежно від того яка з величин таких ставок є більшою, за кожний календарний день його прострочення у його сплаті. Зазначений розмір пені діяв щодо всіх видів податків і зборів, крім пені щодо порушення строків розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності, що встановлювалося окремим законодавством: штрафи за своєчасну несплату:

) за затримку до 30 днів - 10% від суми поданого зобовязання;

) за затримку від 31 до 90 днів - 20% від суми поданого зобовязання;

) за затримку більше 90 днів - 50% від суми поданого зобовязання. У звязку із змінами, внесеними Законом України № 889-4 від 22 травня 2003 року, податкові агенти почали нести відповідальність за правильність нарахування, своєчасність сплати податку та дотримання податкового законодавства, встановленого цим Законом. Своєчасно не внесені до бюджетів суми податкових платежів вважалася податковим боргом та стягувалися до бюджету у порядку, встановленому цим Законом. За ініціативою контролюючого органу або платника податків могла бути застосована процедура податкового компромісу, яка полягала у можливості покращення фінансового стану платника податків та відновлення його платоспроможності. Аналіз тогочасної системи оподаткування в Україні, її становлення й розвитку дає змогу зробити висновок про серйозні недоліки, що їй притаманні. По-перше, це нестабільність податкової системи. Часті зміни в законах щодо окремих податків негативно впливали на розвиток діяльності субєктів господарювання, не давали можливості підприємствам нормально функціонувати, впроваджувати нові технології та випускати конкурентоспроможну продукцію. По-друге, система в цілому була надто громіздкою, адже на той час діло близько 2500 нормативно-правових актів. Безумовно, що працювати безконфліктно і комфортно платникам податків у такому заплутаному правовому середовищі було дуже непросто. По-третє, наявною була значна кількість колізій в податковому законодавстві, необхідність його систематизації та кодифікації, а тому 02.12.2010 року на розгляд ВР України був внесений проект ПК України № 2755-6, який був прийнятий та затверджений [18]. ПК України за своїми загальними ознаками має перевагу у тому, що в одному документі визначено єдину методологію загальнодержавних та місцевих податків, основні принципи та положення податкової системи, надано однозначне тлумачення податкової термінології, окреслено загальні положення правового регулювання податкових відносин, фінансової відповідальності за правопорушення у сфері оподаткування.

1.2 Поняття і сутність інституту відповідальності за порушення податкового законодавства в системі юридичної відповідальності

Виконання платниками податків та іншими суб'єктами податкового обов'язку об'єктивно не може спиратися лише на високий рівень їх правової культури та усвідомлення суспільної значущості передбаченої нормами податкового права належної поведінки. У сучасних умовах для забезпечення необхідного рівня податкових надходжень вирішального значення набуває застосування заходів державного примусу в податковій сфері. Останні мають такі специфічні ознаки:

) здійснюються з метою забезпечення режиму законності у сфері оподаткування та дотримання правил сплати податкових платежів;

) поширюються як на юридичних, так і на фізичних осіб; підстави та порядок їх застосування визначаються фінансовим, адміністративним і кримінальним законодавством;

) їх застосування є результатом реалізації державно-владних повноважень посадовими особами спеціальних державних органів;

) метою податкового примусу є спонукання платників по датків до виконання податкового обов'язку;

) різнобічний характер цих заходів (за "значущістю", силою впливу та масштабом застосування);

) спрощений процесуальний порядок застосування податкового примусу;

) забезпечення законності при застосуванні заходів податкового примусу, здійснення прокурорського нагляду, а також забезпечення можливості оскарження відповідних рішень [15, с.124]. Державний примус у податковій сфері реалізується через установлений законодавством механізм юридичної відповідальності. Для встановлення взаємозв'язку між державним примусом і юридичною відповідальністю важливе значення має поняття "обов'язок". Досліджуючи природу юридичної відповідальності, С.М. Братусь зазначав, що юридична відповідальність - це виконання обов'язку на основі державного примусу [9, с.83]. Головне призначення відповідальності полягає у державному примусі до реального виконання обов'язків. У податковому праві, враховуючи специфіку предмета і методу правового регулювання, застосування юридичної відповідальності до зобов'язаних суб'єктів податкових правовідносин завжди пов'язано з невиконанням або неналежним виконанням ними податкового обов'язку. Особливістю відповідальності за порушення податкового законодавства є її компенсаційно-каральний характер. Зміст компенсаційної ознаки полягає в необхідності відшкодування збитків держави та органів місцевого самоврядування внаслідок неотримання Надходжень податків, зборів, інших обов'язкових платежів до бюджетів і державних цільових фондів. Поряд із цим застосування відповідальності спрямовано на покарання конкретного правопорушника (платника податків, податкового агента) у зв'язку з невиконанням ним покладеного на нього обов'язку, а також на попередження податкових правопорушень. Отже, відповідальність за порушення додаткового законодавства поєднує різні моделі (конструкції) юридичної відповідальності; право відновлювальну (компенсаційну) та штрафну (каральну). Для право відновлювальної відповідальності істотно важливим є визначення існуючих обов'язків правопорушника та їх, у разі необхідності, примусове здійснення. Для штрафної - правильна кваліфікація правопорушення, індивідуалізація покарання або стягнення, реалізація застосованих до правопорушника заходів примусу, звільнення його від відповідальності у разі, якщо її цілі досягнуто. Указаний феномен відповідальності за порушення податкового законодавства зумовлений сутністю податкових правовідносин, а саме - їх владно-майновим характером. Якщо владному компоненту кореспондується застосування санкцій безпосередньо до платника податків у разі невиконання податкового обов'язку, опосередковане державним примусом, то акцент на майновому характері вимагає створення умов для відновлення порушеного публічного майнового інтересу, тобто примусового забезпечення податкових надходжень до бюджетів і державних цільових фондів. При цьому сплаті підлягає не тільки сума податкового боргу, а й передбачені законом додаткові майнові санкції. В результаті бюджети та державні цільові фонди отримують додаткові грошові надходження у вигляді штрафних санкцій і пені. Специфіку відповідальності за окремі види порушень податкового законодавства фахівці вбачають у її безпосередній спрямованості на відшкодування фінансових втрат держави або муніципальних утворень на стадії формування ними фондів грошових коштів як фінансової бази власної діяльності [16, с.344]. З урахуванням сучасного етапу розвитку вітчизняної правової системи і, зокрема, системи законодавства, слід зазначити, що категорія "відповідальність за порушення податкового законодавства" є комплексною, оскільки підставою такої відповідальності може виступати дія або бездіяльність, передбачена нормами податкового, адміністративного та кримінального права. При цьому терміни "відповідальність за порушення податкового законодавства" та "податкова відповідальність" за своїм змістом не є тотожними. У теорії податкового права, зокрема російськими вченими, підкреслюється, що податкова відповідальність може мати місце лише у разі вчинення податкових правопорушень, а також їх різновиду - порушень законодавства про податки і збори у зв'язку з переміщенням товарів через митний кордон. О.О. Дригайло пропонує відповідальність за майнові порушення у податковій сфері на даному етапі її розвитку та юридичного оформлення виокремлювати як податкову відповідальність [12, с.37]. Поряд із загальними ознаками юридичної відповідальності, податкова відповідальність характеризується низкою специфічних рис:

) підставою податкової відповідальності є вчинення діяння, що містить усі ознаки складу податкового правопорушення;

) настання відповідальності врегульовано нормами податкового права;

) відповідальність полягає у застосуванні до правопорушника податкових санкцій фінансового характеру (штрафів);

) законодавство передбачає особливий порядок притягнення до відповідальності;

) суб'єктами цієї відповідальності є платники податків та інші фіскально-зобов'язані особи. Остаточне вирішення проблеми змісту та розробки юридичної конструкції податкової відповідальності можливе лише за умови законодавчого визначення не лише поняття податкового правопорушення, а й встановлення процесуального порядку провадження з цієї категорії справ. Відповідальність за порушення податкового законодавства як комплексна категорія включає адміністративну, фінансову та кримінальну відповідальність.

податкове законодавство відповідальність фінансова

Розділ 2. Правове регулювання механізму застосування інституту відповідальності за порушення податкового законодавства

2.1 Податковий кодекс як регулятор застосування механізму фінансової відповідальності

Теоретичним і практичним аспектам фінансової відповідальності в науковій літературі було присвячено досить багато уваги. Варто нагадати, що тривалий час відбувалася дискусія стосовно того, чи можна вважати фінансову відповідальність окремим видом юридичної відповідальності, чи вона є окремим видом адміністративної відповідальності, які функції притаманні фінансовій відповідальності та що є її підставами. Серед робіт останнього часу в цьому контексті слід відзначити фундаментальну працю А.Й. Іванського [13], присвячену теоретичному аналізу фінансової відповідальності, та монографію Ю.О. Ровинського, присвячену державному примусу у системі фінансового права України [19]. Але з прийняттям Податкового кодексу України відбулася значна для юридичної науки подія: фінансова відповідальність з теоретичної конструкції перетворилася на реальний правовий інститут, і хоча вона суттєво відрізняється від того образу фінансової відповідальності, який створювався науковцями, варто подивитись на неї з позицій суто практичного характеру. Оцінюючи нормативну конструкцію фінансової відповідальності, перше, що звертає на себе увагу - це певна її примітивність. Відповідно до статті 111 ПКУ за порушення законів з питань оподаткування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, застосовуються такі види юридичної відповідальності: фінансова, адміністративна, кримінальна. Фінансова відповідальність за порушення законів з питань оподаткування та іншого законодавства встановлюється та застосовується згідно з ПКУ та іншими законами. Фінансова відповідальність застосовується у вигляді штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) та/або пені. Відповідно до статті 113 ПКУ штрафні (фінансові) санкції (штрафи) за порушення норм законів з питань оподаткування або іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, застосовуються у порядку та у розмірах, встановлених цим Кодексом та іншими законами України. Сплата, стягнення та оскарження сум штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) здійснюються у порядку, визначеному цим Кодексом для сплати, стягнення та оскарження сум грошових зобовязань. Але, як виявляється при подальшому зясуванні, порядку застосування штрафних санкцій як такого просто не існує. Відповідно до статті 116 ПКУ у разі застосування контролюючими органами до платника податків штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) за порушення законів з питань оподаткування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, такому платнику податків надсилаються (вручаються) податкові повідомлення - рішення. Сама ж процедура застосування фінансових санкцій виглядає наступним чином. Відповідно до статті 86 ПКУ результати перевірок (крім камеральних) оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами органу Державної податкової служби та платниками податків або їх законними представниками. У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт. Якщо такі порушення відсутні, складається довідка. У разі незгоди платника податків або його законних представників з висновками перевірки чи фактами та даними, викладеними в акті (довідці) перевірки, вони мають право подати свої заперечення протягом пяти робочих днів з дня отримання акта (довідки). Такі заперечення розглядаються органом Державної податкової служби протягом пяти робочих днів, що настають за днем їх отримання (днем завершення перевірки, проведеної у звязку з необхідністю зясування обставин, що не були досліджені під час перевірки та зазначені у зауваженнях), та платнику податків надсилається відповідь у порядку, визначеному статтею 58 цього Кодексу для надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень. Платник податку (його уповноважена особа та/або представник) має право брати участь у розгляді заперечень, про що такий платник податку зазначає у запереченнях. У разі якщо платник податку виявив бажання взяти участь у розгляді його заперечень до акта перевірки, орган Державної податкової служби зобовязаний повідомити такого платника податків про місце і час проведення такого розгляду. Таке повідомлення надсилається платнику податків не пізніше наступного робочого дня з дня отримання від нього заперечень, але не пізніше ніж за два робочі дні до дня їх розгляду. Участь керівника відповідного органу Державної податкової служби (або уповноваженого ним представника) у розгляді заперечень платника податків до акта перевірки є обовязковою. Такі заперечення є невідємною частиною акта (довідки) перевірки. Рішення про визначення грошових зобовязань приймається керівником органу державної податкової служби (або його заступником) з урахуванням результатів розгляду заперечень платника податків (у разі їх наявності). Платник податків або його законний представник може бути присутнім під час прийняття такого рішення. Пунктом 14.1.39 статті 14 ПКУ встановлено, що грошове зобовязання платника податків - це сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобовязання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у звязку з порушенням ним вимог податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності [3]. Таким чином, рішення про застосування фінансових санкцій, яке за нормами ПКУ має назву "рішення про визначення грошових зобовязань", приймається керівником органу Державної податкової служби на підставі акта перевірки, а за наявності заперечень - за результатами розгляду заперечень. Аналіз вищенаведених норм дає можливість стверджувати, що провадження щодо притягнення до фінансової відповідальності як такого не існує, тобто фінансова відповідальність реалізується поза процесуальною формою. Більше того, у ПКУ фактично не описано процедури розгляду заперечень платника податків. Якими правами користується платник податків у процесі розгляду його заперечень, ПКУ також не визначає. Тобто у платника податків в цьому сенсі взагалі жодних процесуальних прав немає. Очевидно, що відсутність окремо визначеного провадження щодо притягнення до фінансової відповідальності обумовлює й відсутність принципів провадження, притаманних іншим видам юридичної відповідальності. Цікавими є й підстави фінансової відповідальності. Конкретні склади правопорушень, які є підставами фінансової відповідальності, викладені у статтях 117-128 ПКУ. Причому одразу звертає на себе увагу той факт, що всі фінансові санкції у вигляді штрафу є абсолютно визначеними. Розмір штрафів встановлено або у конкретній сумі (статті 117-121, 128), або у відсотках до сум відповідних податкових зобовязань. Такий спосіб визначення розміру фінансових санкцій у вигляді штрафу обумовлений повною відсутністю у ПКУ обставин, що помякшують або обтяжують відповідальність. Іншою особливістю правового регулювання підстав фінансової відповідальності є повна відсутність норм, які стосуються визначення традиційних елементів субєктивної сторони правопорушення, а саме вини, мотиву і цілей протиправного діяння. Якщо мотив і ціль є факультативними елементами субєктивної сторони правопорушення, то вина є її ключовим елементом. Але жодного положення про вину особи, що притягується до фінансової відповідальності, у ПКУ немає. Немає і згадки про це навіть у визначенні поняття "податкове правопорушення", наведеному у статті 109 ПКУ. Такий стан справ дає всі підстави стверджувати, що притягнення до фінансової відповідальності здійснюється на засадах обєктивного ставлення у вину, без урахування будь-яких обставин вчинення правопорушення, а також причин та умов, що призвели до вчинення такого правопорушення [20, с.153]. Відповідно до статті 111 ПКУ за порушення законів з питань оподаткування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, застосовуються такі види юридичної відповідальності: фінансова, адміністративна, кримінальна. І в даному випадку незрозуміло, чому фінансова відповідальність реалізується на принципах, відмінних від принципів адміністративної чи кримінальної відповідальності? Відомо, що саме принципи юридичної відповідальності значною мірою визначають її функції. Стосовно фінансової відповідальності можна виділити лише одну її функцію - каральну, а точніше, фіскальну. Складається таке враження, що головною метою застосування фінансової відповідальності є додаткове наповнення бюджету за рахунок протиправної поведінки платників податків. Натомість, якщо на фінансову відповідальність покласти превентивні та виховні функції, її нормативна конструкція повинна виглядати по-іншому. По-перше, фінансові санкції у вигляді штрафу мають застосовуватися лише в тому випадку, коли правопорушення, яке є підставою фінансової відповідальності, вчинене умисно. Вданому випадку стає зрозумілою каральна спрямованість санкцій. Якщо ж правопорушення сталося з причин, що не залежали від волі та свідомості платника податків, або осіб, уповноважених нараховувати чи сплачувати податки, то це має виключати застосування будь-яких санкцій. Принцип презумпції невинуватості, який є ключовим для всіх видів юридичної відповідальності, має бути властивим і фінансовій відповідальності повною мірою. Відповідно до статті 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обовязком держави. Очевидно, що цей конституційний принцип має повною мірою дотримуватися і у сфері податкових відносин. Відповідно до статті 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Зміст цієї норми полягає в тому, що при призначенні покарання, стягнення, застосування інших заходів, повязаних з притягненням особи до юридичної відповідальності того чи іншого виду мають враховуватися дані про особу винного, зокрема такі, що помякшують та обтяжують відповідальність, або такі, які є кваліфікуючими ознаками правопорушення, дані про спосіб життя особи, її майновий стан, ступінь її вини, мету і мотиви вчинення правопорушення тощо, і з урахуванням цих даних має остаточно вирішуватись питання про вид і міру покарання (стягнення), про можливість звільнення особи від відповідальності чи від покарання [7, c.528]. Зазначений конституційний принцип індивідуалізації юридичної відповідальності реалізований у правовому регулюванні кримінальної та адміністративної відповідальності, але стосовно фінансової відповідальності за ПКУ його повністю проігноровано і це можна вважати суттєвою прогалиною у правовому регулюванні податкових відносин. Окремі положення ПКУ стосовно відповідальності мають недоліки і юридично-технічного характеру. Так, статтею 109 ПКУ встановлено, що податкові правопорушення - це протиправні діяння (дія чи бездіяльність) платників податків, податкових агентів, та/або їх посадових осіб, а також посадових осіб контролюючих органів, що призвели до невиконання або неналежного виконання вимог, установлених цим Кодексом та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи. Виходячи з цього визначення, обєктивна сторона податкового правопорушення складається з протиправного діяння та його наслідків у вигляді невиконання або неналежного виконання вимог, установлених цим Кодексом та іншим законодавством. Іншими словами, наслідком одного протиправного діяння має бути інше протиправне діяння. Але за логікою такого визначення, якщо відсутнє одне з наведених протиправних діянь, склад податкового правопорушення буде відсутнім [14]. Якщо проаналізувати склади правопорушень, що є підставами фінансової відповідальності, не важко побачити, що майже у всіх складах правопорушень, передбачених статтями 117-122 ПКУ, відсутні ознаки податкового правопорушення. Так, наприклад, статтею 120 ПКУ передбачена відповідальність за неподання або несвоєчасне подання податкової звітності платником податків або іншими особами, зобовязаними нараховувати та сплачувати податки, збори податкових декларацій (розрахунків) у вигляді штрафу в розмірі 170 грн. за кожне таке неподання або несвоєчасне подання. Неподання декларації само по собі є протиправним діянням, але воно не тягне за собою невиконання або неналежне виконання вимог, установлених цим Кодексом та іншими нормативно-правовими актами. В інших статтях з наведеного вище переліку спостерігається така сама картина: обєктивна сторона правопорушення складається лише з одного елемента. Крім того, варто звернути увагу на той факт, що в подальшому термін "податкове правопорушення" у тексті ПКУ майже не використовується і тоді стає незрозумілим, навіщо взагалі було вводити у ПКУ відповідну дефініцію. Аналіз положень ПКУ, які стосуються фінансової відповідальності, дає можливість зробити відповідні висновки стосовно недоліків нормативної конструкції фінансової відповідальності:

)фінансовій відповідальності за ПКУ не притаманна процесуальна форма;

2)нормативна конструкція фінансової відповідальності за ПКУ не відповідає принципу індивідуалізації юридичної відповідальності, закріпленому у статті 61 ПКУ;

)притягнення до фінансової відповідальності здійснюється на основі принципу обєктивного ставлення у вину;

)у процесі притягнення до фінансової відповідальності за ПКУ особа, що притягується до неї, не має жодних процесуальних прав [10].

Підставами застосування фінансових санкцій, за законодавством України, виступають переважно правопорушення юридичних осіб, об'єктивна сторона яких полягає в протиправних діях або бездіяльності, а також може проявлятись у вигляді протиправного стану або цивільно-правового делікту. Суб'єктивна сторона правопорушення юридичної особи у конструкціях відповідних складів, як правило, є відсутньою, і склад такого правопорушення є трьохелементним - об'єкт, об'єктивна сторона і суб'єкт. У той самий час в окремих нормативних актах зустрічається згадування про вину, в тому числі й юридичних осіб, але визначення поняття вини та способів її практичного встановлення відсутні. З урахуванням викладеного можна констатувати, що нормативна конструкція фінансової відповідальності за ПКУ потребує суттєвого удосконалення і подальші наукові дослідження в цьому напрямку мають бути спрямовані на створення такої моделі фінансової відповідальності, яка б повністю відповідала конституційним принципам юридичної відповідальності.

2.2 Адміністративна та кримінальна відповідальність платників податків за порушення податкового законодавства

Податкове правопорушення - це протиправне винне діяння (дія чи бездіяльність), що виражається у невиконанні або неналежному виконанні платниками податків фінансових обов'язків перед бюджетом, державними цільовими фондами або в порушенні органом (посадовою особою) державної податкової служби прав і законних інтересів платників податків, за яке встановлено юридичну відповідальність. Об'єктом податкового правопорушення є суспільні правовідносини, що виникають з приводу сплати податків, інших обов'язкових платежів до бюджету та державних цільових позабюджетних фондів. У сфері податкового права такими відносинами є відносини, які регулюють установлений порядок реалізації податкового обов'язку платником податку, порядок обчислення, сплати, стягнення податків, податкової звітності і податкового контролю. Фактично об'єктом податкового правопорушення є фінансові інтереси держави, що охоплюють процес формування (мобілізації доходів) централізованих фондів коштів. Керівники та інші посадові особи підприємств, установ, організацій, включаючи установи банків, громадяни, в тому числі суб'єкти підприємницької діяльності, в разі порушення норм податкового права можуть бути притягнуті до адміністративної відповідальності. Адміністративна відповідальність - це засоби адміністративного впливу за допомогою адміністративно-правових норм, які містять осудження винного та його діяння і передбачають негативні наслідки для правопорушника. Особливостями адміністративних санкцій є:

) відсутність тяжких правових наслідків;

) застосування щодо менш тяжких податкових правопорушень (проступків);

) адміністративні санкції не тягнуть за собою судимості. Адміністративний штраф відповідно до ст.27 КпАП України є грошовим стягненням, що накладається на громадян і посадових осіб за адміністративні правопорушення у випадках і розмірі, встановлених зазначеним Кодексом та іншими законами України. Якщо рішення про застосування фінансових санкцій приймається лише на підставі акта перевірки, то для ухвалення постанови про накладення адміністративного стягнення обов'язковою умовою є протокол про адміністративне правопорушення, який має відповідати вимогам ст.256 КУпАП. Обов'язковою умовою притягнення до адміністративної відповідальності є наявність вини у діях порушника. У ст.9 КУпАП зазначено, що адміністративним правопорушенням вважається не тільки дія, а й бездіяльність, за яку законодавство передбачає адміністративну відповідальність. В обов'язки керівника та інших посадових осіб входить забезпечення додержання підприємством у цілому законодавчих актів та контроль за працівниками з метою недопущення правопорушень. Оскільки керівник та головний бухгалтер - дві перші посадові особи підприємства, їх, як правило, звинувачують у виявлених правопорушеннях на підприємстві, тому що до їх обов'язків входить забезпечення додержання підприємством законодавчих актів. Так, зокрема, допущення порушення порядку застосування ЕККА на підприємстві вважається недодержанням правил, забезпечення виконання яких входить до службових обов'язків відповідних осіб, або деякою мірою - бездіяльністю. До адміністративної відповідальності можуть бути притягнуті лише особи, які досягли на момент здійснення правопорушення шістнадцяти років. Адміністративне стягнення (штраф) може бути накладено не пізніше як через два місяці з дня вчинення правопорушення, а за тривалого правопорушення - через два місяці з дня його виявлення [1]. Відповідно до чинного законодавства платник податку може бути притягнутий до відповідальності в разі:

) ухилення від сплати податку, іншого обов'язкового платежу. Ця група податкових правопорушень зустрічається найчастіше і є найнебезпечнішою. Їх суть полягає у невиконанні чи неналежному виконанні платником податку обов'язків перед бюджетом. Проте суспільна небезпека цього правопорушення не зводиться лише до недоотримання бюджетом коштів і зростання дефіциту бюджету. Ухилення від оподаткування підриває основи ринкової конкуренції, ставить правопорушника у вигідніше становище порівняно з сумлінним платником податків. Крім того, недоплата податку однією особою покривається за рахунок інших платежів: державі доводиться збільшувати ставки чи встановлювати нові види податків;

) заниження об'єкта оподаткування;

) несвоєчасної сплати податку, іншого обов'язкового платежу;

) неподання (несвоєчасного подання) податкових декларацій, розрахунків, інших документів, необхідних для обчислення податків, обов'язкових платежів до податкових органів;

) неподання (несвоєчасного подання) до банку платіжних доручень на сплату податків, інших обов'язкових платежів;

) недопущення перевіряючих для обстеження приміщень, що використовуються для отримання доходів тощо. За ухилення від сплати податків, інших обов'язкових платежів у значних розмірах платники відповідно до ст.212 КК України можуть бути притягнуті до кримінальної відповідальності. Відповідальність настає незалежно від способу ухилення. Об'єктом злочину є встановлений законодавством порядок оподаткування юридичних і фізичних осіб, який забезпечує за рахунок надходження податків, зборів та інших обов'язкових платежів формування дохідної частини Державного та місцевих бюджетів, а також державних цільових фондів. Предметом злочину є податки, збори, інші обов'язкові платежі, що входять до системи оподаткування і запроваджені у встановленому законом порядку. Відповідно до ч.1 ст.212 КК України умисне ухилення від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів, які входять у систему оподаткування, введених у встановленому законом порядку, вчинене службовою особою підприємства, установи, організації, незалежно від форми власності або особою, що займається підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи чи будь-якою іншою особою, яка зобов'язана їх сплачувати, якщо ці діяння призвели до фактичного ненадходження до бюджетів чи державних цільових фондів коштів у значних розмірах, - карається штрафом від 1000 до 2000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років [2]. Ті самі діяння, вчинені за попередньою змовою групою осіб, або якщо вони призвели до фактичного ненадходження до бюджетів чи державних цільових фондів коштів у великих розмірах, - караються штрафом від 2000 до 3000 тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до п'яти років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років. Особа, яка вперше вчинила вищезазначені діяння звільняється від кримінальної відповідальності, якщо вона до притягнення до кримінальної відповідальності сплатила податки, збори (обов'язкові платежі), а також відшкодувала шкоду, заподіяну державі їх несвоєчасною сплатою (фінансові санкції, пеня). Під значним розміром коштів слід розуміти суми податків, зборів та інших обов'язкових платежів, які в тисячу і більше разів перевищують установлений законодавством неоподатковуваний мінімум доходів громадян; під великим розміром коштів слід розуміти суми податків, зборів та інших обов'язкових платежів, які в три тисячі й більше разів перевищують установлений законодавством неоподатковуваний мінімум доходів громадян; під особливо великим розміром коштів слід розуміти суми податків, зборів, інших обов'язкових платежів, які в п'ять тисяч і більше разів перевищують установлений законодавством неоподатковуваний мінімум доходів громадян. Умисне ухилення від сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, вчинене службовою особою підприємства, установи, організації, незалежно від форми власності, або особою, яка займається підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи, чи будь-якою іншою особою, яка зобов'язана їх сплачувати, якщо ці діяння призвели до фактичного ненадходження до Пенсійного фонду України коштів у значних розмірах, - карається штрафом від 500 до 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років. На жаль, на практиці правоохоронці досить часто "широко" тлумачать кваліфікаційні ознаки злочину, передбаченого ст.212 КК України. Особливу небезпеку в цьому аспекті становить занадто широке тлумачення кваліфікаційних ознак злочину, передбаченого ст.212 КК, Зокрема, неподання податкових декларацій та розрахунків або приховування (заниження) об'єктів оподаткування не є закінченим злочином, хоч і є ухиленням від сплати податку. Закінченим злочином ці дії можуть вважатися лише тоді, коли вони призвели до ненадходження до бюджетів чи державних цільових фондів коштів у значних, великих та особливо великих розмірах. У разі коли ухилення від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів мало місце не внаслідок умислу, а внаслідок неналежного виконання посадовою особою своїх службових обов'язків через недбале чи несумлінне ставлення до них, що завдало істотної шкоди державі чи громадським інтересам або охоронюваним законом правам та інтересам окремих фізичних чи юридичних осіб, можна говорити про можливість застосування кримінальної справи за ознаками ст.367 КК - службова недбалість [11, с.69]. Слід зауважити, що на складності, які виникатимуть при застосуванні ст.212 КК, неминуче накладатимуться складності самої системи оподаткування, недосконалість правової бази оподаткування.

Розділ 3. Законодавство, що передбачає застосування інституту податкової відповідальності: проблеми та тенденції розвитку

Реформування правової системи України вимагає концептуальної узгодженості галузевих кодифікованих нормативних актів. Процес законотворення в Україні має базуватися на чіткій диференціації сфер правового регулювання кодифікованих актів. Один із напрямів законотворення пов'язаний з реформуванням інституту адміністративної відповідальності, нині його стан в цілому не має всіх ознак дієвого механізму захисту прав і свобод громадян. У ПКУ встановлюються залежно від характеру та ступеню суспільної небезпечності протиправного діяння такі види відповідальності за правопорушення у сфері оподаткування: а) фінансова; б) кримінальна; в) адміністративна. Застосування певного виду юридичної відповідальності Кодекс ставить у залежність від характеру і ступеню суспільної небезпечності протиправного діяння. З огляду на це поділ за вказаною ознакою на фінансову й адміністративну відповідальність є необґрунтованим. Оскільки у згаданих видах відповідальності у сфері податкових правовідносин характер і ступінь суспільної небезпечності є тотожним. Згідно з ПК, сплата (стягнення) фінансових санкцій прирівнюється до сплати (стягнення) податку та оскарження їх сум. Запропонована ПК нормативна конструкція фінансової відповідальності в характерних рисах повторює нормативну конструкцію адміністративної відповідальності:

• контролюючий орган є органом виконавчої влади, що наділений владно розпорядчими функціями в сфері податкових правовідносин;
• адміністративний порядок застосування фінансових санкцій передбачених проектом ПК;
• відсутність відносин підпорядкування між юрисдикційним органом і правопорушником;
• відсутність рівноправності між суб'єктом правопорушення і суб'єктом притягнення до відповідальності.

Адміністративне регулювання податкових відносин країни з ринковою економікою нормативно-правовим актом, прийнятим за часів адміністративно-командної системи, є абсолютно неприйнятним. За весь час існування незалежної України на розгляд Верховної Ради України був поданий лише один проект Кодексу України про адміністративні проступки № 5558 від 26 травня 2004 року, та й той через наявність суттєвих недоліків не був прийнятим до розгляду. На відміну від чинного КУпАП проект КУпАП містив низку новел, що мали змінити діючу адміністративно-правову відповідальність, яка закріплена в КУпАП України. Так, у проекті вперше встановлено адміністративну відповідальність юридичних осіб. Крім того, у ньому розкривається поняття адміністративного стягнення, його видів, встановлюється порядок розгляду справ про адміністративні проступки виключно судом [6]. Порівнюючи в частині юридичної відповідальності чинні ПКУ і КпАП України, слід звернути увагу на такі відмінності:

1. у проекті ПК зберігаються основні риси існуючої нормативної конструкції адміністративної відповідальності;
2. згідно ПКУ має місце об'єктивне ставлення у вину;
3. відмінність у процесуальних строках притягнення до відповідальності;
4. адміністративна відповідальність з переліком видів правопорушень, що міститься в ПКУ, деталізована за складом правопорушення, в КУпАП диференційована за суб'єктом податкового правопорушення (у ПК - це юридичні особи, а у КУпАП - фізичні особи);
5. притягнення до адміністративної відповідальності на засадах проекту КУпАП містить ширше коло правових інструментів у захисті законних інтересів юридичними особами.

На сьогоднішній день можна умовно виділити дві основні концепції систематизації адміністративно-деліктного законодавства:

. Кодекс про адміністративну відповідальність має містити:

• визначення загальних засад адміністративної відповідальності;
• визначення загальних характеристик підстав адміністративної відповідальності;
• визначення переліку адміністративних стягнень;
• регламентувати порядок провадження у справах про адміністративні правопорушення.

Щодо Особливої частини кодексу, то вона має включати в себе склади правопорушень у двох випадках:

) коли правове регулювання у конкретній сфері суспільних відносин відбувається на рівні підзаконних нормативно-правових актів, які видаються у межах наданих законом повноважень органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування;

) коли правове регулювання адміністративної відповідальності відбувається через встановлення адміністративної відповідальності за певні діяння. Порядок застосування фінансових санкцій як складова нормативної конструкції адміністративної відповідальності має низку особливостей, які визначаються такими факторами: особливостями форми та методів контролю, в процесі якого виявляється правопорушення; особливостями правового статусу органів, уповноважених застосовувати фінансові санкції; наявністю окремих підзаконних нормативно-правових актів, які визначають процедури застосування фінансових санкцій. Реформування правової системи України вимагає концептуальної узгодженості галузевих кодифікованих нормативних актів. Процес законотворення в Україні має базуватися на чіткій диференціації сфер правового регулювання кодифікованих актів. Що ж стосується механізму кримінальної податкової відповідальності, то поняття обєкта і субєкта злочину не викликає особливих проблем, а от елементи характеристики субєктивної сторони податкового злочину складніші при конкретизації. Законодавче регулювання форми вини не дозволяє визначити з якою формою вини відбувається приховування обєкта оподаткування. Деякі фахівці ґрунтуються на граматичному тлумаченні, виходять з того, що заховання передбачає усвідомлення субєктом того, факту, що він приховує обєкт або його частину, бажає вчинити і вчиняє це діяння в активній формі [17, с.411]. Диспозиція ч.1 ст.212 КК передбачає притягнення до кримінальної відповідальності особи, яка вчинила саме умисне ухилення від сплати податків, зборів, інших обовязкових платежів. Вчинення ухилення від сплати податків, зборів, інших податкових платежів з необережності не тягне кримінальної відповідальності. У постанові Пленуму Верховного Суду України "Про деякі питання застосування законодавства про відповідальність за ухилення від сплати податків, зборів, інших обовязкових платежів" від 26 березня 1999 року № 5 вказується на необхідність розмежування ухилення від сплати обовязкових платежів і несвоєчасної їх сплати за відсутності умислу на їх несплату. Особу, яка не мала наміру ухилятися від сплати обовязкових платежів, але не сплатила їх з інших причин, може бути притягнуто до встановленої законом адміністративної відповідальності за порушення, повязані з обчисленням і сплатою цих платежів [8, с.287]. На сучасному етапі правові норми, що регулюють інститут податкової відповідальності позбавлені законодавчої впорядкованості, що не дозволяє повною мірою використовувати їх потенціал як інструмент забезпечення режиму законності.

Висновки

Підсумовуючи роботу, слід виділити актуальність даної теми, оскільки податковий механізм будь-якої економічної системи - це важливий важіль за рахунок якого можна скерувати діяльність підприємницького сектору економіки до пожвавлення або занепаду. Податкова система - це та сфера, за рахунок якої держава отримує кошти для державного регулювання, дотримання певного курсу реформ і т.д. Тому відповідальність за порушення податкового законодавства важлива ланка цього процесу. Існує багато різних тверджень щодо жорсткості в Україні відповідальності за порушення податкового законодавства. Одні дотримуються думки, що потрібні більш жорсткі міри, інші - навпаки. На мій погляд відповідальність за порушення податкового законодавства має бути краще врегульована відповідно до пропорційності розмірів податкових правопорушень та з урахуванням досвіду інших держав шляхом імплементації необхідних норм у вітчизняне законодавство. Суспільству потрібно віднайти той рівноважний момент, коли платник податків має на меті сплатити в повному обсязі податки, збори, інші обовязкові платежі, ніж обходити їх різними злочинними способами, а державна податкова політика - прозорість та максимальне спрощення податкової системи в країні. Існуючий податковий тиск, на мій погляд, зависокий, тому платники податків намагаються в будь-який спосіб уникнути або обійти певні види платежів. У суспільстві досягнуте розуміння того, що нестабільна податкова система підриває основу бюджетної системи країни, провокує політичну нестабільність і соціальну напруженість. Комплексні перетворення, спрямовані на упорядкування і раціоналізацію податкової системи, є в даний час загальновизнаною необхідністю. Їхня успішна реалізація буде сприяти оздоровленню фінансової системи і проведенню ефективної державної економічної політики. Налагодження партнерських відносин між державною податковою службою і платниками податків - юридичними та фізичними особами - має велике значення в умовах проведення податкової реформи, вдосконалення порядку адміністрування податків і зборів та формування високого рівня податкової культури населення. Сьогодні державна податкова служба рухається у напрямі відмови від суто фіскальних методів роботи у бік зменшення податкового тиску, спрощення обліку та звітності, вдосконалення механізмів оподаткування. Робота податкової служби повинна плануватися таким чином, щоб ідеологія налагодження партнерства між державою і підприємцем увійшла в повсякденну практику, щоб міцніли довіра та взаєморозуміння між податковим працівником і платником податків, а конституційний обов'язок кожного громадянина нашої держави щодо сплати податків став його моральною нормою.

Слід зазначити, що найважливішою умовою реалізації всіх заходів, спрямованих на поліпшення податкового клімату, вдосконалення податкового законодавства є забезпечення високого рівня добровільної та своєчасної сплати податків і зборів до бюджету та державних цільових фондів.

Список використаних джерел

1.Кодекс України про адміністративні правопорушення від 07 грудня 1984 року № 8073-Х // Відомості Верховної Ради України УРСР. - 1984. - № 51. - Ст.1122.

2.Кримінальний кодекс України від 05 квітня 2001 року № 2341-III // Відомості Верховної Ради України. - 2001. - № 25-26. - Ст.131.

.Податковий кодекс України від 02 грудня 2010 року № 2755-ХVII // Відомості Верховної Ради України. - 2011. № 13-17. - Ст.11.

.Про систему оподаткування: Закон України від 25 червня 1991 р. № 1251 // Відомості Верховної Ради України. - 1991. - № 39. - Ст.510.

.Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами: Закон України № 2181-3 від 21 грудня 2000 року // Відомості Верховної Ради України. - 2001. - № 10. - Ст.44.

6.Проект Кодексу України про адміністративні проступки № 5558 від 26 травня 2004 року. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: #"justify">7.Конституція України: Офіційний текст: коментар законодавства України про права та свободи людини і громадянина [Текст]: навч. посіб. / авт. - упоряд. М.І. Хавронюк. - К.: Парламентське видавництво, 1999. - 544 с.

8.Бех Г.В., Дмитрик О.О., Кобильнік Д.А., Криницький І. Є., Кучерявенко М.П. Податкове право. Навчальний посібник. - К.: Юрінком Інтер. - 2003. - 400 c.

9.Братусь С.М. Юридическая ответственность и законность (очерк теории). - М.: Городец-Издат. - 2001. - 208 с.

10.Воронова Л.К. Фінансове право України. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://pidruchniki. ws/pravo/vidpovidalnist_porushennya_finansovogo_zakonodavstva_ponyattya_vid <http://pidruchniki.ws/pravo/vidpovidalnist_porushennya_finansovogo_zakonodavstva_ponyattya_vidi>

.Гревцова Р.Ю. Проблеми удосконалення кримінальної відповідальності за злочини, що посягають на права та законні інтереси субєктів оподаткування // Підприємництво, господарство і право. - 2002. - № 5. - С.67-71.

.Дригайло О.О. Відповідальність платників податків за порушення податкового законодавства // Вісник. - Х.: 2002. - № 564.

.Іванський А.Й. Фінансово-правова відповідальність: теоретичний аналіз [Текст]: монографія / А.Й. Іванський. - Одеса: Юридична література, 2008. - 504 с.

.Лук*янець Д.М. Фінансова відповідальність за податковим кодексом України: недоліки правового регулювання. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://lib.uabs.edu.ua/library/P_Visnik/Numbers/1_6_2012/06_03_01. pdf <http://lib.uabs.edu.ua/library/P_Visnik/Numbers/1_6_2012/06_03_01.pdf>

.Омелянович Л.А., Папалка А.А., Орлова В.А. Податки і податкові системи. - Донецьк, ДУЕТ ім. Тугана-Барановського. - 2002. - 204с.

.Орлюк О.П. Фінансове право: навч. посіб. / О.П. Орлюк. - К.: Юрінком Інтер, 2003. - 528 с.

.Податкові спори: виникнення, природа, засоби врегулювання: навч. посіб. / С.В. Буряк, П.В. Мельник, Ф.О. Ярошенко [та ін.]; за заг. ред. . С.В. Буряка. - К.: Юрінком Інтер, 2009. - 800 с.

.Прийняття Податкового кодексу як шлях до ефективності системи оподаткування України. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: <http://www.minjust.gov.ua/23409>

.Ровинський Ю.О. Державний примус у системі фінансового права України [Текст]: монографія / Ю.О. Ровинський. - Запоріжжя: КПУ, 2011. - 404 с.

.Сотніченко О.А. Відповідальність за порушення податкового законодавства України // Науковий вісник. - К., 2001. - Вип.43. - с.152-154.

Больше работ по теме: