Вдосконалення кредитних операцій комерційного банку

 

Міністерство освіти та науки України

Національний гірничий університет

Міжгалузевий інститут безперервної освіти











Курсова робота

з дисципліни «Банківські операції»

на тему: «Вдосконалення кредитних операцій комерційного банку»




Виконавець:

Ст. гр. ЕФп-08-2

Мірошник О.О.

Перевірив:

Доцент Крилова О.В.





Дніпропетровськ

р.

Зміст


РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ ТА МЕТОДИЧНІ ЗАСАДИ ЗДІЙСНЕННЯ КРЕДИТНИХ ОПЕРАЦІЙ КОМЕРЦІЙНОГО БАНКУ

.1 Законодавча база здійснення кредитних операцій в комерційному банку

.2 Теоретичні та методичні засади

.3 Зарубіжний досвід здійснення кредитних операцій в комерційному банку

РОЗДІЛ ІІ. Аналіз кредитних операцій ВАТ «Український Банк Розвитку та партнерства»

.1 Загальні відомості про Український Банк Розвитку та Партнерства

.1 Аналіз кредитних операцій

.3 Аналіз кредитоспроможності позичальника

Список джерел


РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ ТА МЕТОДИЧНІ ЗАСАДИ ЗДІЙСНЕННЯ КРЕДИТНИХ ОПЕРАЦІЙ КОМЕРЦІЙНОГО БАНКУ


1.1Законодавча база здійснення кредитних операцій в комерційному банку


Згідно статті 347 Господарського кодексу України у сфері господарювання можуть використовуватися банківський, комерційний, лізинговий, іпотечний та інші форми кредиту.

Кредити, які надаються банками, розрізняються за:

-строками користування (короткострокові - до одного року, середньострокові - до трьох років, довгострокові - понад три роки);

-способом забезпечення;

-ступенем ризику;

-методами надання;

-строками погашення;

-іншими умовами надання, користування або погашення.

Розглянемо визначення основних форм кредиту.

Банківський кредит - це основна форма кредиту, який надається комерційними банками у грошовій формі господарським органам у тимчасове користування за оплату на умовах повернення і цільового використання.

Комерційний кредит - це товарна форма кредиту, яка визначає відносини з питань перерозподілу матеріальних фондів і характеризує кредитну угоду між двома субєктами господарської діяльності. Учасники кредитних відносин при комерційному кредиті регулюють свої господарчі відносини і можуть створювати платіжні засоби у вигляді векселів - зобовязань боржника сплатити кредитору зазначену суму у визначений термін.

Обєктом комерційного кредиту можуть бути реалізовані товари, виконані роботи, надані послуги, щодо яких продавцем надається відстрочка платежу.

Лізинговий кредит - це відносини між юридичними особами, які виникають у разі оренди майна і супроводжуються укладанням лізингової угоди. Лізинг є формою майнового кредиту.

Обєктом лізингу є різне рухоме (машини, обладнання, транспортні засоби, обчислювальна та інша техніка) та нерухоме (будинки, споруди, система телекомунікацій та ін.) майно.

Іпотечний кредит - це особливий вид економічних відносин з приводу надання кредитів під заставу нерухомого майна.

Кредиторами з іпотеки можуть бути іпотечні банки або спеціальні іпотечні компанії, а також комерційні банки.

Позичальниками можуть бути юридичні та фізичні особи, які мають у власності обєкти іпотеки або мають поручителів, які надають під заставу обєкти іпотеки на користь позичальника.

Розглянемо детальніше основні етапи процесу банківського кредитування. Організація кредитних відносин банку з клієнтами визначається багатьма факторами, включаючи стратегію і тактику банку, кваліфікацію банківських працівників, розмір статутного та власного капіталу, кредитну політику банку тощо. Процес кредитування можна умовно поділити на пять етапів.

Перший етап. До банку подається заявка (клопотання) на отримання кредиту. На цьому етапі оцінюються сильні й слабкі сторони майбутнього позичальника та обєкта кредитування. Крім заявки, на прохання банку клієнт подає ряд документів: статутні та інші засновницькі документи, бухгалтерський баланс та фінансовий звіт на останню звітну дату, контракти або копії контрактів, техніко-економічне обґрунтування необхідності кредиту, бізнес-план тощо. Після ознайомлення з документами працівник банку проводить попередню бесіду з майбутнім кредитоодержувачем, що дозволяє зясувати важливі деталі щодо умов надання та погашення кредиту і відсотків. На цьому етапі банк приділяє увагу достовірності документів та інформації, на основі яких вирішується питання про надання кредиту.

Другий етап. Передбачає вивчення кредитоспроможності клієнта. При цьому аналіз кредитної заявки клієнта та його кредитоспроможності базується на використанні різних джерел інформації, серед яких:

-матеріали, отримані безпосередньо від позичальника;

-матеріали, що знаходяться в архіві і базі даних самого банку;

-відомості, отримані від кредиторів, покупців і постачальників позичальника та інших зовнішніх джерел.

Велике значення мають архіви банку. Якщо клієнт вже отримував кредит у цьому банку, то в архіві містяться відомості про можливі затримки в погашенні боргу або інші порушення.

Із зовнішніх джерел найважливішими є відомості, отримані з інших банків, які обслуговують даного клієнта, та від його ділових партнерів.

Третій етап. Полягає в розробці умов процесу кредитування, підготовці й укладанні кредитного договору. Цей етап називають ще структуруванням кредиту, в ході якого визначають основні умови кредитного договору. Банк визначає параметри позички: вид кредиту, суму, строк, спосіб видачі і погашення кредиту, забезпечення, рівень відсотка, інші деталі. Банк повинен запропонувати клієнту той вид кредиту, який найбільшою мірою відповідає характеру кредитованого заходу. Розробляється також графік погашення кредиту відповідно до строків оборотності того виду капіталу, на формування якого видається позичка. Після закінчення роботи по структуруванню кредиту кредитний працівник банку переходить до переговорів про укладання кредитного договору з клієнтом. При цьому клієнту надаються пропозиції по умовах майбутньої кредитної угоди. Вони можуть суттєво відрізнятись від тих, що містяться в кредитній заявці. Зближення позицій банку і клієнта та досягнення компромісу є кінцевою метою переговорів. Після досягнення згоди по всіх питаннях підписується кредитний договір.

Четвертий етап. Характеризується тим, що відбувається надання кредиту, а також здійснюється контроль за виконанням умов кредитного договору.

З метою контролю за своєчасним погашенням кредиту та забезпечення нарахування відсотків видача позичок проводиться з окремих позичкових рахунків. Кредит може надаватися одночасно, тобто у повному обсязі, або частинами в строки, обумовлені договором.

Якщо в процесі кредитування змінились умови здійснення кредитованого проекту і це призвело до додаткової потреби в коштах, банк може задовольнити цю потребу на умовах укладання додаткової кредитної угоди.

Пятий етап. Полягає в поверненні кредиту разом з відсотками. У ряді випадків сторони можуть подовжити строк дії кредитного договору (пролонгація), для чого вносяться зміни або доповнення до кредитного договору.

Процес кредитування включає контроль з боку банку за виконанням умов кредитної угоди. Особлива увага приділяється своєчасності сплати позичальником відсотків за користування позичкою.

Кредитні правовідносини між кредитором і позичальником регламентуються на підставі кредитних договорів.

Кредитний договір - це юридичний документ, що визначає взаємні обовязки і відповідальність між банком і клієнтом з нагоди одержання останнім кредиту. Кредитний договір укладається тільки в письмовому вигляді і не може змінюватися в односторонньому порядку. Зміст і перелік умов кредитного договору визначаються за угодою сторін і включають розмір кредиту, умови надання і погашення позичок, розмір відсотка за кредит та інші умови, які не суперечать чинному законодавству.

На практиці банки розробляють типові форми кредитних угод, основними положеннями яких є:

1)опис субєктів угоди - визначається, хто позичальник, хто кредитор; якщо кредиторів кілька - хто провідний кредитор. Важливо визначити юридичні права сторін, що підписують договір;

2)опис умов кредитування - вказуються сума і строк кредиту, порядок його видачі та погашення. Погашення кредиту передбачається на конкретну дату або в розстрочку;

)зобовязання позичальника повернути суму кредиту та сплатити відсотки за користування кредитом;

)опис забезпечення кредиту з посиланням на угоди, що є частинами кредитного договору (договір застави, гарантії, поручительства, страхова угода);

)обмежувальні умови:

а)а) захисні;

б)б) негативні.

Захисні статті - це список дій чи умов, яких повинен дотримуватись позичальник протягом дії кредитного договору (зобовязання періодично подавати банку звітну документацію, надавати працівникам банку інформацію про свою господарську діяльність).

Негативні статті - це список умов, які не повинен допустити позичальник (заборона отримання додаткових кредитів, передачі в заставу третім особам активів, надання гарантії, невиплати дивідендів, заробітної плати вище встановленого рівня, злиття з іншими компаніями);

6)права субєктів угоди. Банк залишає за собою право вимагати дострокового погашення кредиту у разі порушень умов кредитної угоди. Позичальник може домагатися перенесення строків погашення позички, підвищення суми позички, права достроково погашати кредит;

7)санкції за порушення умов угоди. Порушення з боку позичальника умов кредитної угоди карається шляхом стягнення пені, яка нараховується на суму боргу або на суму кредиту, або на суму порушення. Банк може заперечити проти надання наступної суми кредиту, вимагати дострокового погашення кредиту, відмовитись від подальшого співробітництва з клієнтом, ініціювати процедуру банкрутства підприємства. Порушення умов кредитної угоди з боку банку так само тягне за собою фінансові санкції. В угоді можна зазначити, хто відшкодовуватиме витрати на вирішення спорів;

)строк набуття угодою чинності;

)можливості зміни умов угоди;

)юридичні адреси субєктів угоди, підписи уповноважених осіб, скріплені печатками.

Договір укладається на один рік або триваліший строк, якщо клієнт користується кредитами постійно або обєктом кредитування є основні засоби, або коротший строк при тимчасовій потребі в коштах або наданні окремого кредиту.

У практиці роботи українських комерційних банків найпоширенішими формами забезпечення зобов'язань позичальника перед банком є застава майна, гарантія (поручительство) третьої особи, стягнення пені і штрафів, переуступка на користь банку вимог і рахунків позичальника третій особі, страхування відповідальності позичальника перед банком за непогашення кредитів і ризику непогашення кредитів. Правові основи цих форм застави визначені Цивільним кодексом України. У банківській практиці західних країн з розвинутою ринковою економікою популярнішими є такі носії забезпечення кредитів: гарантія або поручительство третьої сторони, переуступка контрактів і дебіторської заборгованості, товарні запаси, Державні документи, рухоме і нерухоме майно, цінні папери, Дорогоцінні метали. Також зустрічаються й інші способи забезпечення кредитів. Зокрема, при видачі позичок індивідуальним позичальникам за заставу приймаються поліси страхування життя, свідоцтва про ощадні внески, вимоги на виплату заробітної плати; при кредитуванні підприємств добувних галузей - корисні копалини або контракти на постачання сировинних ресурсів; при кредитуванні фермерських господарств - урожай (зібраний або у корінні за умови його страхування).

Згідно закону України «Про заставу»:

Застава - це спосіб забезпечення зобов'язань, якщо інше не встановлено законом.

В силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами.

Застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду. Зміст договору застави.

У договорі застави визначаються суть, розмір та строк виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, опис предмета застави, а також інші умови, відносно яких за заявою однієї із сторін повинна бути досягнута угода.

Опис предмета застави в договорі застави може бути поданий у загальній формі (вказівка на вид заставленого майна тощо).

При укладанні договору застави за згодою сторін або на вимогу однієї із сторін може бути проведена аудиторська перевірка достовірності та повноти балансу або фінансового стану відповідної сторони договору застави та оцінка предмета застави відповідно до законодавства.

Договір застави повинен бути укладений у письмовій формі.

У випадках, коли предметом застави є нерухоме майно, космічні об'єкти, договір застави повинен бути нотаріально посвідчений на підставі відповідних правоустановчих документів. Нотаріальне посвідчення договору застави нерухомого майна здійснюється за місцезнаходженням нерухомого майна, договору застави космічних об'єктів - за місцем реєстрації цих об'єктів.

Законодавством України може бути передбачено й інші випадки нотаріального посвідчення договору застави.

Угодою сторін може бути передбачено нотаріальне посвідчення договору застави і в тих випадках, коли це є не обов'язковим в силу законодавства України, але на цьому наполягає одна із сторін.

Норми цієї статті не поширюються на право податкової застави, що регулюється податковим законодавством.

Застава майна клієнта є однією з найпоширеніших форм забезпечення повернення банківського кредиту. Оформляється вона договором про заставу, що підписують обидві сторони. Цей договір підтверджує право кредитора при невиконанні платіжного зобов'язання позичальником отримати переважне задоволення претензій з вартості заставного майна.

Позички, що видаються під заставу майна клієнта або його майнових прав, називаються ломбардними.

Залежно від матеріально-речового змісту предмети застави поділяються на такі групи:

1.Застава майна клієнта:

-товарно-матеріальних цінностей (сировина, матеріали, напівфабрикати, товари і готова продукція, валютні цінності (готівкова валюта), золоті вироби, прикраси, предмети мистецтва, антикваріат тощо);

-цінних паперів, включаючи векселі;

-депозитів, що знаходяться в тому ж банку;

-іпотека (застава нерухомості).

2.Застава майнових прав:

-орендатора;

-автора на винагороду;

-замовника за договором підряду;

-комісіонера за договором комісії.

У той же час, щоб те чи інше майно могло стати предметом застави, необхідна його відповідність критеріям прийнятності та достатності. Критерій прийнятності відображає якісну визначеність предмета застави, критерій достатності - кількісну. Існують загальні і специфічні вимоги до якісної та кількісної характеристик визначеності предметів застави.

Загальні вимоги до якісної сторони предметів застави, незалежно від їх матеріально-речевого змісту, зводяться до такого:

1)предмети застави (речі та майнові права) повинні належати позичальнику (заставодавцю) або знаходитись в його повному господарчому віданні;

2)предмети застави повинні мати грошову оцінку;

)предмети застави повинні бути ліквідними, тобто мати здатність до реалізації.

Загальними вимогами до кількісної визначеності предметів застави є перевищення вартості заставного майна суми основних зобов'язань, які має заставодавець стосовно заставодержателя, тобто вартість заставного майна повинна бути більшою за суми позички і відсотків. Специфічні вимоги до якісної та кількісної характеристик предметів застави залежать від виду застави та ступеня ризику, що супроводжує відповідні заставні операції. Прийнятність товарно-матеріальних цінностей для застави визначається двома факторами:

-якість цінностей;

-можливість кредитора здійснювати контроль за їх збереженням.

Критеріями якості товарно-матеріальних цінностей є: швидкість реалізації, відносна стабільність цін, можливість страхування, довготривалість зберігання. Тому продукти, що швидко псуються, як правило, не надаються у заставу. Важливо не лише визначити критерій якості і вибрати відповідно до них цінності, але й забезпечити їх зберігання. Лише в такому разі застава цінностей може бути гарантією повернення кредиту. Позичка видається на 50-90 % вартості застави. Найпоширенішими видами застави є застава товарів в обігу і застава товарів у переробці. У такому разі заставодавець не лише безпосередньо володіє заставними цінностями, але й може їх витрачати. Застава товарів в обігу застосовується в практиці вітчизняних та зарубіжних банків при кредитуванні торговельних організацій, які повинні мати постійний запас цінностей для виставлення їх на продаж. У даному разі предмет застави знаходиться не лише у володінні, але й в розпорядженні і користуванні позичальника. За такого виду застави організація може змінити одні заставні цінності на інші, але умовою використання товарів є обов'язкове їх поновлення в сумі використаних цінностей. Застава товарів в обігу дістала також назву застави з перемінним складом, оскільки між моментом продажу товарів і моментом поновлення товарного запасу можлива невідповідність, заставне зобов'язання не завжди гарантує повернення кредиту. Така гарантія поширюється лише на реально існуючі товарні запаси.

Близька за змістом до застави товарів в обігу застава товарів у переробці. Вона застосовується при кредитуванні промислових підприємств, наприклад тих, що переробляють сільськогосподарську сировину. Особливістю цього виду застави є право позичальника використовувати заставну сировину і матеріали, що включені до предмету застави, у виробництві і заміняти їх на готову продукцію. Причому може допускатися переміщення призначених до переробки цінностей зі складу в цех фабрики чи заводу.

Забезпечення товарними запасами. При цій формі заставою виступають партії сировини, матеріалів, готової продукції. Перевага надається товарам, торгівля якими ведеться на біржі, тобто по яких легко визначити ринкову ціну. Умовою застосування товарних запасів як застави є їх застрахованість. Існує два способи оформлення даного забезпечення: під складські квитанції і під розписки, що підлягають зберіганню. За першого способу заставні товари вилучаються у позичальника і передаються на зберігання складській компанії. Складські квитанції слугують забезпеченням кредиту. Після погашення позички банк виписує ордер на видачу товарів позичальнику. За другого способу товари знаходяться на відповідальному зберіганні у позичальника, однак контроль за ними доручається представникам банку-кредитора або третім особам (наприклад, складській компанії). У такому разі забезпеченням слугують розписки, що підлягають зберіганню.

Найприйнятнішим способом зберігання застави є другий, оскільки перший (під складські квитанції) пов'язаний зі значними витратами, що позначаються на ціні позички. Другий спосіб дозволяє знизити витрати по зберіганню застави, проте збільшує ризик банку. Видача позички під розписки, що підлягають зберіганню, вимагає високої надійності клієнта.


1.2 Теоретичні та методичні засади


Кредитні операції полягають у розміщенні банками від свого імені, на власних умовах та на власний ризик залучених коштів юридичних осіб (позичальників) та громадян. Кредитними визнаються банківські операції, визначені як такі законом про банки і банківську діяльність.

Кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту (ст. 345 Господарського кодексу України).

Кредитні операції - це відношення між кредитором і дебітором (позичальником) із приводу наданих (одержання) у тимчасове користування коштів, їхнього повернення й оплати. При цьому мається на увазі саме утримання дій учасників відношення, насамперед банківських робітників.

Кредитні операції банків і кредитних заснувань у першому наближенні діляться на: активні і пасивні. Більш детальна класифікація приведена у таблиці 1.1.


Таблиця 1.1

Кредитні операції

Активні операціїПасивні операціїКредитування клієнтів. Кредитування інших банків. Депозити в інших банках. Кошти на резервному корсчете в центральному банку. Кошти на коррахунках в інших банках.Депозити клієнтів. Депозити банків. Кредити банків, у тому числі центрального.

Інакше кажучи, кредитні операції містять у собі: позичкові операції і депозитні операції.

Позичкові операції - це дії робітників банку (кредитних заснувань) по наданню і (або) одержанню кредитів, їхньому поверненню й оплаті відповідних відсотків, а депозитні операції - дії тих же робітників по розміщенню і (або) притягненню до себе внесків, їхньому поверненню й оплаті відсотків, що заподіються.

Основний предмет позичкових операцій - кредит (позичка) як визначена сума грошей, що видається (утворюється), повертається, оплачується, відповідно депозитних операцій - внесок (депозит) як сума грошей і (або) інших цінностей (цінних паперів), що поміщається (застосовується), повертається, у необхідних випадках оплачується.

Ефективність кредитної діяльності банку аналізується за допомогою системи показників:

-дохідність кредитних операцій;

-дохідність активів за рахунок кредитних операцій;

-питома вага доходів від надання кредитів в загальній сумі доходів;

-рентабельність кредитних операцій;

-прибутковість кредитних операцій;

-дохід на одного працівника кредитного відділу.

Дохідність кредитних операцій може бути розрахована за допомогою таких показників:

Дохідність кредитних вкладень - розраховується діленням доходу від кредитних операцій на середню суму кредитних вкладень за досліджуваний період:



Даний коефіцієнт є універсальним показником, що характеризує ефективність вкладень у кредитні операції і показує, скільки банк отримує доходів з кожної гривні, вкладеної саме в кредитні операції. Його застосування дає змогу зробити порівняльний аналіз ефективності різних видів банківських операцій (операцій з цінними паперами, з валютою, лізингові операції тощо) і оптимізувати напрями використання банківських ресурсів, віддаючи пріоритети найдохіднішим видам діяльності. За умови ідеальної фінансової дисципліни позичальників, коли виконуються всі умови договорів і всі кредити та проценти за ними повертаються повністю, цей коефіцієнт дорівнюватиме середньозваженій процентній ставці за кредитами. Під час розрахунку даного коефіцієнта чисельник береться фактична сума отриманого доходу від процентів за кредитами. Для точнішого розрахунку вона може бути скоригована на суму втрат від списання безнадійних кредитів за аналізований період.

Дохідність активів за рахунок кредитних операцій - розраховується діленням доходу від кредитних операцій на середню суму активів:



Використання даного коефіцієнта менш поширене, ніж попереднього показника. Він характеризує внесок кредитних операцій у загальну дохідність активів. Різновидом цього показника може бути коефіцієнт, у знаменнику якого замість загальних активів беруться тільки дохідні активи. За високої частки кредитів у загальних активах його значення наближатиметься до значення першого коефіцієнта - дохідності кредитних вкладень.

Питома вага (частка) доходів від надання кредитів у загальній сумі доходів розраховується діленням доходу від кредитних операцій на загальну суму доходів банку:



Цей коефіцієнт характеризує частку доходів, отриманих банком від надання кредитів у загальних доходах банку від інших активних операцій. Аналізуючи його, доцільно порівняти значення даного показника зі значенням коефіцієнта кредитної активності. Якщо коефіцієнт питомої ваги кредитних доходів вищий коефіцієнта питомої ваги кредитів у дохідних активах, це свідчить про те, що ефективність кредитних операцій вища, ніж ефективність інших банківських операцій.

Рентабельність кредитних операцій може бути проаналізована за допомогою низки показників, які доповнюють один одного. Рентабельність кредитних операцій (Р1) розраховується діленням прибутку від кредитних операцій на витрати, повязані із залученням ресурсів та функціонуванням кредитного відділу:



Різновидом показника рентабельності може бути також відношення процентних доходів від кредитів до процентних витрат, повязаних із залученням ресурсів.


Цей показник характеризує ефективність обраної політики щодо регулювання співвідношення між ціною ресурсної бази та ціною розміщення ресурсів. Зростання даного коефіцієнта характеризує високу якість менеджменту в банку.

Про ефективність процентної політики може свідчити і зворотний показник - відношення процентних витрат на залучення ресурсів до процентних доходів від кредитних операцій:



Зниження даного показника є, безумовно, позитивним явищем, проте аналіз слід доповнити оцінкою абсолютної суми прибутку, яка в результаті жорсткої процентної політики не повинна призводити до зменшення обсягу залучених ресурсів та зниження попиту на дорогі кредити.

Прибутковість кредитних операцій розраховується діленням прибутку від кредитних операцій на середні кредитні вкладення:



Даний коефіцієнт показує, скільки отримано прибутку від кредитних операцій на кожну гривню, вкладену в кредитні операції. Зростання показника прибутковості кредитних операцій вищими темпами порівняно зі зростанням показника дохідності кредитних операцій свідчить про підвищення ефективності кредитних вкладень.

Для порівняльного аналізу ефективності роботи працівників кредитних відділів різних банків або філій банку можна розраховувати показник продуктивності праці як відношення доходу від кредитних операцій до середньооблікової чисельності працівників кредитного відділу.



Даний показник не доцільно використовувати для порівняльного аналізу ефективності роботи різних відділів та департаментів у межах одного банку, оскільки продуктивність праці працюючих різних структурних підрозділів буває незіставною, і як правило, залежить не від зусиль конкретних працівників, а від ефективності тих чи інших операцій та ділової активності банку.

Кредитний портфель являє собою сукупність виданих позик, які класифікуються на основі різних критеріїв, повязаних з різними чинниками кредитного ризику або зі способами захисту від нього.

Управління кредитним портфелем дає змогу балансувати та стримувати ризик усього портфеля, контролювати ризик, притаманний тим чи іншим ринкам, клієнтам, позиковим інструментам, кредитам та умовам діяльності. Управління кредитними ризиками вимагає систематичного кількісного та якісного аналізу кредитного портфеля та роботи з проблемними кредитами.

Особливу увагу, приділяють якості кредитного портфеля, захищеності його від кредитного ризику. З метою підвищення надійності та стабільності банківської системи, захисту інтересів кредиторів і вкладників комерційних банків постановою Правління Національного банку України № 279 від 06.07.2000 р. затверджене Положення про порядок розрахунку резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків.

Комерційні банки зобовязані створювати резерви для відшкодування можливих витрат за основним боргом (без процентів та комісій) за всіма видами наданих кредитів у національній та іноземній валютах, у тому числі за наданими депозитами, кредитами іншим банкам, субєктами господарювання (овердрафт, ураховані векселі, факторингові операції, фінансовий лізинг), наданими гарантіями та поручительствами.

Резерв використовується на покриття безнадійної заборгованості, яка виникла від кредитної діяльності банку.

Резерв під кредитні ризики розподіляється на резерв під стандартну заборгованість за кредитами та резерв під нестандартну заборгованість за кредитами (кредити під контролем, субстандартні, а також безнадійні, сумнівні кредити).

З метою нарахування резерву й оцінки якості кредитного портфеля комерційні банки здійснюють класифікацію виданих кредитів та оцінку кредитних ризиків з урахуванням таких критеріїв:

-оцінка фінансового стану позичальника;

-погашення позичальником кредитної заборгованості за основним боргом та відсотків за нею.

Для оцінки фінансового стану позичальника - юридичної особи використовуються такі показники:

-коефіцієнт абсолютної ліквідності;

-проміжний коефіцієнт покриття (проміжний коефіцієнт ліквідності);

-коефіцієнт загальної ліквідності;

-коефіцієнт автономії;

-коефіцієнт фінансового важеля;

-коефіцієнт маневреності;

-коефіцієнт фінансової стійкості;

-коефіцієнт забезпеченості запасів та витрат;

-обсяг реалізації та прибутку;

-показники прибутковості;

-склад та динаміка дебіторо-кредиторської заборгованості;

-грошові потоки позичальника.

Також мають бути враховані фактори субєктивного характеру:

-ефективність управління позичальника;

-ринкова позиція позичальника і його залежність від циклічних та структурних змін в економіці та галузі;

-наявність державних замовлень та державна підтримка позичальника тощо;

-погашення кредитної заборгованості позичальником у минулому;

-професіоналізм керівництва.

Оцінювання фінансового стану позичальника - комерційного банку здійснюється на підставі таких критеріїв (рис. 1.1).


Рис. 1.1 Критерії оцінки фінансового стану позичальника - комерційного банку


Під час оцінювання фінансового стану позичальника - фізичної особи мають бути враховані:

-соціальна стабільність клієнта, тобто наявність власної нерухомості, цінних паперів тощо, постійної роботи, сімейний стан;

-наявність реальної застави;

-вік та здоровя клієнта;

-загальний матеріальний стан клієнта, його доходи та витрати;

-інтенсивність користування банківськими позиками у минулому та своєчасність їх погашення і відсотків за ними, а також користування іншими банківськими послугами;

-звязки клієнта у діловому світі тощо.

Згідно з оцінкою фінансового стану позичальника та перспектив його розвитку кредити відносяться до таких категорій (рис. 1.2):


Рис. 1.2. Категорії кредитів за ступенем ризику


Виходячи з погашення позичальником кредитної заборгованості за основним боргом та відсотків за нею погашення є:

-добрим - якщо заборгованість за кредитом та відсотки за ним сплачуються в установлені строки та за кредитом, пролонгованим один раз на строк не більше 90 днів;

-слабким - якщо прострочена заборгованість за кредитом та відсотки за ним становлять не більше 90 днів, чи заборгованість за кредитом, пролонгованим на строк понад 90 днів, якщо відсотки сплачуються;

-недостатнім - якщо прострочена заборгованість за кредитом та відсотки за ним становлять понад 90 днів, чи заборгованість за пролонгованим кредитом понад 90 днів та відсотки не сплачуються.

Відповідно до перелічених критеріїв кредитний портфель банків класифікується за такими групами (таблиця 1.2):


Таблиця 1.2

Класифікація кредитних портфелів виходячи з погашення позичальником кредитної заборгованості

Погашення заборгованості, фінансовий стан (клас)Обслуговування боргу позичальникомдобреслабкенезадовільнеАстандартнапід контролемсубстандартнаБстандартнасубстандартнасубстандартнаВсубстандартнасубстандартнасумнівнаГсумнівнасумнівнабезнадійнаДсумнівнабезнадійнабезнадійна

На підставі класифікації позик комерційний банк створює резерв щодо кожної групи кредитів.

Резерв має бути сформований у повному обсязі відповідно до сум фактичної кредитної заборгованості за групами ризику та встановленого рівня резерву з розподілом за видами валют.


Таблиця 1.3

Рівень резерву, в залежності від групи кредитів

Групи кредитівРівень резерву (ступінь ризику), %стандартні1під контролем5субстандартні20сумнівні50безнадійні100

Комерційний банк формує резерв під стандартну заборгованість за кредитами щоквартально.

Під нестандартну заборгованість за кредитами, віднесеними до категорії «під контролем», «субстандартні», «безнадійні», комерційний банк формує резерв у повному обсязі також щоквартально.

Таким чином, існує структура кредитного портфелю за групами ризику в залежності від ступеня ризику позики або ступеня надійності клієнта.

Аналіз галузевої структури кредитів дає змогу визначити галузеву диверсифікацію кредитів порівняно з попередньою звітною датою. Для цього розраховується питома вага вкладених в окремі галузі позик у цілому за короткостроковими та довгостроковими позиками, а також у динаміці. Галузева диверсифікація кредитних вкладень повинна сприяти розвитку пріоритетних галузей народного господарства.

Структурний аналіз проводиться для визначення надмірної концентрації кредитних операцій в одному сегменті, що підвищує ступінь кредитного ризику. Проте надмірна диверсифікація кредитного портфеля створює певні труднощі в управлінні позиковими операціями та може стати причиною банкрутства банку, тому зарубіжні комерційні банки визначають для себе межі вкладення ресурсів у певний сегмент, тобто застосовують метод лімітування. Ці межі враховують у своїй діяльності кредитний комітет та керівники вищого рівня.

За строком використання позики поділяються на:

-строкові;

-безстрокові (до запитання).

Строкові - це позики надані на визначений у договорі термін. У свою чергу вони бувають короткострокові (терміном до одного року), середньострокові (терміном від одного до трьох років), довгострокові (терміном понад три роки). Строк кредиту, а також проценти за користування ним (якщо інше не передбачено умовами кредитного договору) визначаються з моменту отримання (зарахування на рахунок позичальника або сплати платіжних документів з позикового рахунку позичальника) до повного погашення кредиту та процентів за користування ним.

Короткострокові кредити можуть надаватися банком у разі тимчасових фінансових труднощів, що виникають у звязку з витратами виробництва та обігу, не забезпечених надходженнями коштів у відповідному періоді. Аналізуючи структуру короткострокових кредитів, потрібно виділяти такі групи кредитів:

-до 1 місяця;

-від 1 до 3 місяців;

-від 3 до 6 місяців;

-від 6 місяців до 1 року.

Середньострокові кредити можуть надаватися на оплату обладнання, поточні витрати, на фінансування капітальних вкладень. У свою чергу, вони поділяються на:

-кредити зі строком від 1 до 2 років;

-кредити зі строком використання понад 2 роки.

Довгострокові кредити можуть надаватися для формування основних фондів, обєктом кредитування можуть бути капітальні витрати на реконструкцію, модернізацію та розширення вже діючих основних фондів, на нове будівництво, на приватизацію та інше, і видаються строком понад три роки.

Слід відзначити, що у плані рахунків банку є лише рахунки для короткострокових та довгострокових кредитів, а середньострокові відносять до групи довгострокових кредитів.

Кредити до запитання (безстрокові) - це кредити, які видаються на невизначений термін і які на вимогу кредитодавця мають бути погашені у визначений ним час. Якщо кредитодавець не вимагає повернення, то кредит погашається позичальником у строк, визначений самостійно.

За фінансовою дисципліною позичальника виділяють такі групи кредитів:

-стандартні;

-пролонговані;

-прострочені;

-безнадійні.

Стандартні - це кредити, за якими проценти та сума основного боргу сплачуються вчасно, без прострочки платежу.

Пролонговані, або відстрочені, кредити - це кредити стосовно яких на основі клопотання позичальника строки погашення були перенесені на більш пізній термін.

Прострочені кредити - це кредити, щодо яких строк погашення, установлений кредитним договором, минув, а позикові кошти не повернені позичальником.

При аналізі кредитного портфеля в розрізі строків використання необхідно особливу увагу звернути на питому вагу прострочених та пролонгованих позик.

Залежно від виду позичальника (за формами власності) кредити можна поділити на такі групи:

-кредити юридичним особам державної форми власності;

-кредити юридичним особам змішаної форми власності (акціонерні товариства та інші з державною участю);

-юридичним особам з недержавною формою власності.

У тому числі:

-акціонерним товариствам;

-приватним підприємствам;

-кооперативним підприємствам;

-спільним підприємствам тощо;

-фізичним особам;

-міжбанківські кредити.

Аналізуючи кредитний портфель з цього погляду, особливу увагу приділяють питомій вазі міжбанківських кредитів у загальному обсязі. При цьому зростання даного коефіцієнта вважається позитивним явищем, оскільки означає зменшення ризику, але, як правило, міжбанківські кредити є менш прибутковими.

Одним із заходів контролю за кредитним ризиком є забезпечення кредитів. Забезпечення - це запасний метод отримання невиплаченого боргу (основної суми та процентів) у разі неплатоспроможності позичальника.

Залежно від наявності і характеру забезпечення виділяють:

-забезпечені (ломбардні) позики;

-незабезпечені (бланкові) позики.

Основна частина банківських кредитів видається під забезпечення, що є одним з принципів банківського кредитування.

Формами забезпечення зобовязань щодо повернення кредиту можуть бути:

-застава майна позичальника;

-гарантія або поручительство;

-договір страхування кредитів;

-товарні документи;

-цінні папери;

-поліси страхування життя;

-передання на користь банку контрактів;

-вимог та рахунків позичальників третій особі; дорогоцінні метали тощо.

Аналізуючи структуру кредитного портфеля в цьому напрямі, особливу увагу треба звернути на питому вагу незабезпечених позик у загальних позиках.

Аналіз можна продовжувати в напрямі більш глибокого вивчення структури за видами забезпечення (застава майна позичальника, гарантія або поручительство, договір страхування тощо), або за іншими класифікаційними ознаками (за методами надання позик, способами їх погашення, за цілями кредитування тощо).

Після вивчення структури кредитних вкладень їх слід проаналізувати з якісної сторони, а саме: з погляду ступеня кредитного ризику, рівня забезпеченості кредитів та ефективності кредитної діяльності в цілому.


1.3 Зарубіжний досвід здійснення кредитних операцій в комерційному банку


Кредитні установи не є винаходом сучасності. Упродовж тривалого історичного періоду, часто протягом сторіч, вони розвивалися в усіх країнах, формуючи ту чи іншу національну кредитну систему, головною ланкою якої є банківська система. Від її функціонування багато в чому залежить стабільність усієї економіки.

Еволюція розвитку кредитних систем довела необхідність ефективного нагляду за діяльністю банків. Завдання наглядового органу полягає у гарантуванні безпеки і надійного функціонування банків. Для цього вони повинні мати у своєму розпорядженні адекватні капітали і резерви, необхідні для покриття ризиків, що виникають у процесі виконання банківських операцій. Витрати на проведення банківського нагляду великі, але, як засвідчила практика, збитки, що їх можна зазнати, коли немає нагляду, виявляються незрівняно більшими.

Інтернаціоналізація банківської справи та об'єктивний процес зміцнення взаємовідносин між банками різних країн світу обумовили активізацію діяльності Базельського комітету з питань регулювання діяльності банків стосовно визначення меж проведення ефективного банківського нагляду. До складу комітету входять Великобританія, Німеччина, Франція, Нідерланди, Швеція та Люксембург. Комітетом розроблено і затверджено Ключові принципи ефективного банківського нагляду, які покликані стати орієнтирами для наглядових органів усіх країн світу.

У процесі розроблення принципів ураховувалися такі засади:

-основна мета нагляду полягає в тому, щоб забезпечувати стабільність фінансової системи і довіру до неї вкладників та інших кредиторів;

Для ефективного виконання своїх обов'язків наглядовий орган повинен мати операційну незалежність, кошти, повноваження отримувати від банків інформацію, право примусового виконання своїх рішень; наглядовий орган повинен розуміти характер ділової активності банків і вживати заходів щодо забезпечення ними адекватного управління ризиками;

-орган нагляду мусить стежити за тим, щоб банки мали у своєму розпорядженні ресурси, необхідні для покриття ризиків достатній обсяг капіталу, надійний менеджмент, систему бухгалтерської звітності та внутрішнього контролю;

-тісне співробітництво наглядових органів різних країн об'єктивною необхідністю.

Базельський комітет з питань регулювання діяльності банків вважає, що дотримання кожною країною розроблених принципів та засад сприятиме зміцненню фінансової стабільності у національному та міжнародному масштабах. Комітет наполягає в оновленні форм і методів законодавчого регулювання діяльності суб'єктів на ринку фінансових послуг. Насамперед це стосується банківських установ, оскільки саме їм належить провідна роль у забезпеченні ефективної мобілізації фінансових ресурсів для її подальшого перерозподілу.

Однією з основних тенденцій у цьому аспекті є посилення нагляду за результатами діяльності фінансово-кредитних установ, а також виокремлення банківського законодавства у самостійні галузь банківського права.

У кожній країні існує система правових актів, які регламентують різні аспекти банківської діяльності. Особливості історичного розвитку та дія різних політико-економічних чинників обумовили специфіку форм та методів контролю за роботою банків. У багатьох країнах у проведенні нагляду і контролю за діяльністю банків беруть участь не тільки центральні банки, а й спеціально створені для цього державні органи (табл. 1.4).


Таблиця 1.4

Контроль офіційних органів за діяльністю банків

КраїнаОсновні органи контролюРевізії на місцяхЗвіти про фінансовий станНімеччинаФедеральне відомство контролю над банками (при МФ)Раз на рік незалежними аудиторськими фірмами за дорученням бюроРічний та щомісячний звіт про фінансовий стан і річний, квартальний та щомісячний звіти про великі позики.ФранціяНаціональна кредитна рада; Банківська комісія; Комітет кредитних установ; Комісія з питань регулювання банківської діяльності;Раз на рік або на два роки Банківською комісією (з допомогою працівників Банку Франції)Повні звіти - раз на півроку, скорочені - щомісяця, регулярні звіти про великі кредитиЯпоніяБюро банків при МФ Банк ЯпоніїРаз на 2 - 3 рокиРічний баланс про фінансовий стан, звіт про доходи - раз на півроку.ВеликобританіяБанк Англії Агенція фінансових послугЩорічно приватними аудиторськими фірмамиРічний баланс, звіт про деякі операції негайно після їх завершення.СШАФРС Контролер грошового обігу ФКСД 50 банківських департаментів штатівРаз на 1 - 2 рокиПовні квартальні звіти про фінансовий стан та доходи.

Так, у Великобританії, яка має найстарішу у світі банківську систему (їй понад 300 років) до 1979 р. не було спеціальних законів, які б регламентували роботу банків, а контроль за ними має прихований та неформальний характер. Банки у цій країні регулювалися загальним Законом про акціонерні компанії і розвивалися на основі простих, розумних та практичних принципів.

Саме завдяки відсутності антимонопольного законодавства й жорсткого контролю над злиттям банків у країні було досягнуто високого ступеня концентрації банківського капіталу. Наприкінці 70-х років XX ст. ситуація змінилася у напрямку посилення формальних аспектів регулювання банківської діяльності. Так, згідно з законом 1979 р. було введено обов'язкове ліцензування комерційних банків, засновано загальнонаціональний фонд страхування депозитів. Банківський закон 1987 р. визначив правила надання великих позик, порядок банківських зливань тощо.

За новою редакцією закону Великобританії з питань регулювання ринку фінансових послуг "Financial Service and Markets Bills" (липень 1998 p.) було створено спеціальний орган контролю за діяльністю посередників на ринку фінансових послуг - "Financial Services Authority" (FSA). До компетенції цього органу належать: забезпечення довіри до фінансового ринку на основі контролю Діяльності його учасників, захист прав інвесторів, забезпечення відкритості ринку для громадськості, попередження можливих фінансових злочинів. Нині деякі питання контролю за діяльністю банків (у частині довгострокових кредитних та інвестиційних операцій ) від Банку Англії перейшли до названої агенції.

У США протягом багатьох років складалася розгалужена бюрократична система контролю за діяльністю депозитних установ як на федеральному рівні, так і на рівні окремих штатів. Існують два загальні принципи, на яких будується система банківського регулювання у США:

-забезпечення стабільності та запобігання краху банків;

-обмеження концентрації капіталу в руках небагатьох кредитних установ та запобігання монопольного контролю над грошовим ринком.

На діяльність американських банків, крім спеціальних органів контролю за їхньою діяльністю, впливають також рішення інших урядових органів: Міністерства юстиції (злиття), Комісії з бірж та цінних паперів (допуск на біржу та емісія акцій), Федеральної торговельної палати (обслуговування споживачів) та ін.

Є також неурядові органи контролю за діяльністю окремих груп кредитних установ (наприклад, Американська асоціація банкірів, Асоціація незалежних банків та ін.).

У західноєвропейських країнах система контролю має більш чітку та централізовану структуру. Так, у Німеччині правовою основою регулювання банківської діяльності є "Закон про банки Федеральної республіки Німеччини" та "Закон про Дойче Бундес банк" (1957 p.). Практично контроль за операційною діяльністю здійснює спеціальний орган - Федеральне відомство з контролю над банками. Основні принципи контролю визначено спеціальним декретом цього відомства й узгоджено з центральним банком. Це відомство надає ліцензії, установлює обов'язкові вимоги до банків, стежить за виконанням законів. Воно може запитувати будь-яку інформацію, проводити ревізії, перевірки тощо. Банки зобов'язані надавати місячні та річні баланси.

У Франції нагляд за банками здійснюють кілька комітетів та комісій. Частину з них очолює керуючий Банком Франції, інші - міністр фінансів.

Нові тенденції у питанні нагляду за діяльністю банків пов'язані із створенням Європейського центрального банку (ЄЦБ) як єдиного центру, що може емітувати євро і контролювати його пропозицію. ЄЦБ розташований у Франкфурті-на-Майні (Німеччина), виконує усі функції, які притаманні центральному банку і які поширюються на зону євро. Безперечно, перспективи євро тісно пов'язані з успіхом монетарної політики Європейського центрального банку та зі ступенем довіри до нього.

ЄЦБ разом із національними центральними банками країн-членів утворюють Європейську систему центральних банків (ЄСЦБ).

Якщо ЄЦБ відповідає за рішення з питань монетарної політики в Євросоюзі, то національні центральні банки виконують рішення з питань монетарної політики ЄЦБ та здійснюють емісію.

Грошово-кредитна політика є складовою загальноекономічної політики з межах Європейського союзу.

Раз на рік Рада міністрів фінансів країн - членів ЄС визначає основні напрями економічної політики Союзу. Вона також здійснює нагляд за політикою різних гілок влади щодо її відповідності схваленим основним напрямам. Рада правління ЄЦБ як колегіальний орган є підзвітною Європейському парламенту і Раді міністрів фінансів країн - членів ЄС.

Грошово-кредитна політика ЄСЦБ - важливий орієнтир для визначення основних напрямів економічного розвитку кожної з країн ЄМС та процедур нагляду і контролю за їх реалізацією. На практиці взаємодія між різними гілками влади - монетарної (яку уособлює центральний банк) і виконавчої (яку уособлює уряд) - здійснюється через участь члена або представника уряду в засіданнях керівних органів центрального банку, який є відповідальним за прийняття рішень.

Складність місії ЄЦБ полягає в тому, що йому доводиться взаємодіяти з 11 незалежними органами фіскальної влади, які мають різні бюджетні цілі. А це унеможливлює традиційне балансування монетарної та фіскальної політики. Грошово-кредитна політика нової структури не має аналогій, тож попередній досвід є малопридатним. ЄЦБ змушений усе починати заново, накопичуючи базу знань про характер реакції реальної економіки на його грошово-кредитну політику.

Головною метою монетарної політики ЄЦБ є забезпечення цінової стабільності та сприяння економічній політиці Євросоюзу. Критерієм цінової стабільності й кінцевою метою монетарної політики є рівень гармонізованого індексу споживчих цін нижче за 2% річних. Проміжною метою монетарної політики визначено річну процентну зміну грошової маси МЗ у межах 4,5%. Щоб забезпечити досягнення проміжної та кінцевої мети монетарної політики, ЄЦБ використовує три групи спеціальних Інструментів.

Перша група - процентні ставки, які оголошуються ЄЦБ для проведення власних операцій з комерційними банками.

Друга група - проведення різних видів кредитно-депозитних операцій на відкритому ринку з комерційними банками для підтримання їх ліквідності.

Третя група - рівень обов'язкових резервів комерційних: банків та контроль за його дотриманням. Обов'язкове резервування встановлене ЄЦБ на рівні 2% від обсягу залучених депозитів терміном до двох років. За залишки на рахунку обов'язкових резервів сплачуються відсотки.

Головним позитивним результатом монетарної політики для членів Єврозони стало досягнення цілей цього етапу інтеграції, створення більш рівних можливостей для співробітництва та розвитку конкуренції всередині Єврозони і підвищення загальної ваги країн Євросоюзу у світі.

Проблеми стабільності банківської системи та її можливості повертати вклади виникли на ранніх етапах розвитку банківської справи. Перші спроби створення формальної системи страхування з участю державної влади відбулися ще в 1829 р. у США Ці спроби успіху тоді не мали.

Наприкінці XIX ст. кооперативні банки Німеччини створили першу недержавну систему взаємного гарантування вкладів, яка успішно розвивалась і стала основою сучасної системи.

Вирішальне значення мало введення федеральної системі страхування депозитів у США в 1933 р. Дискусії з цього приводу точилися протягом 10 років. Було розглянуто приблизно 150 законопроектів. Інтерес до цього питання в США можна пояснити особливостями побудови банківської системи. У США існує багато тисяч дрібних та середніх банків, порівняно з європейськими країнами для них була характерна більш пізня централізація банкнотної емісії, а також спостерігалися численні банківські кризи. Створення Федеральної корпорації страхування депозитів (ФКСД) в умовах світової економічної кризи мало визначальне значення для подальшого розвитку банківської системи США.

Досвід США в цьому питанні було використано для створення систем страхування в Канаді, Великобританії, Японії, Індії та деяких інших країнах (табл. 1.5).

Таблиця 1.5

Програми страхування банківських депозитів

КраїнаУстановаРозмір гарантіїПриміткаФранціяАсоціація французьких банків (недержавна)400 тис. франків на одного вкладника, але не більше ніж 200 млн. франків на один банкБанки, що ефективно працюють, надають допомогу банкам, які перебувають у скрутному становищіЯпоніяКорпорація страхування депозитів (федеральна)10 млн. ієн на одного вкладникаВеликобританіяФонд захисту вкладників (федеральний)75% суми депозиту до 20 тис. фт. ст.СШАФедеральна корпорація страхування депозитів100 тис. дол. на одного вкладника.НімеччинаФедеральна асоціація німецьких банків (недержавна)30% від суми банківського вкладу на одного вкладникаУ надзвичайних ситуаціях федеральні органи земель та приватні банки надають допомогу.

У деяких континентальних країнах Західної Європи (Нідерланди, Австрія, Швейцарія, Франція) розвиток пішов за німецьким шляхом недержавних міжбанківських систем гарантування.

Нині практично в усіх країнах існує та чи інша форма страхування депозитів, за допомогою яких вкладникам надаються гарантії повернення їх депозитів. З великого розмаїття конкретних організаційних форм можна виокремити дві основні форми: американську та німецьку.

У США ФКСД користується незаперечним авторитетом у населення. Вкладники переконані, що корпорація тримає на контролі стан справ у кожній без винятку фінансово-банківській установі і в разі необхідності вживе необхідних заходів. ФКСД є державною корпорацією, яка працює під контролем Конгресу та федерального уряду при значному ступені самоуправління. ФКСД управляється Радою директорів. У її складі п'ять членів.

У Німеччині держава не має будь-якого прямого впливу на страхові фонди, які належать банкам-співучасникам. У ряді країн існують системи змішаного типу.

Участь банків у системі гарантування може бути обов'язковою та добровільною, останнє характерне для континентальних країн Західної Європи. У США (для банків - членів Федеральної резервної системи), Великобританії, Канаді та Японії участь банків є обов'язковою.

Як правило, страхування поширюється на всі види депозитів, а винятком міжбанківських, як юридичних, так і фізичних осіб, фактично в усіх країнах існують ліміти відповідальності страхових фондів за вкладами. Ці ліміти можуть виражатися граничною сумою застрахованого вкладу, процентом покриття вкладу страхуванням. Гранична сума залежить від достатку країни.

У США гарантія становить до 100 тис. дол. на вкладника Окремі рахунки одного клієнта в банку підсумовуються, але рахунки в різних банках страхуються окремо.

Установлена в США гранична сума вкладу є найвищою у світі. Директива органів ЄС рекомендує страхувати вклади до 20 тис. євро, а для бідних країн ця сума становить 15 тис. євро (в Україні - 500 грн).

Часто страхова винагорода встановлюється у відсотках. Так, у Великобританії це співвідношення встановлено у 75%.

Акумуляція коштів банків для фінансування систем гарантування здійснюється або шляхом створення страхового фонду, або через покриття банками фактичних витрат пропорційно сумам залучених депозитів. У США банки сплачують щорічні внески, які останнім часом зростають. Зараз вони становлять 0,15% загальної суми депозитів. Згідно з прийнятим законом ці внески не повинні перевищувати 0,325%. ФКСД має право диференціювати ставку для банків, які перебувають у різному фінансовому стані. Менш стабільні та більш ризиковані банки сплачують вищі внески, ніж надійні та стабільні.

Фінансова участь держави може мати такі форми:

-надання страховому фонду всього або частини первісного капіталу для запуску системи (Японія, Індія);

-регулярні внески до страхового фонду (Іспанія, Індія, Аргентина);

-держава забезпечує резервні кошти для підкріплення фонду (в США законодавче дозволено ФКСД позичати кошти у держави до 3 млрд.дол.).

Кошти страхового фонду можуть бути інвестовані насамперед у державні цінні папери, переважно короткострокові. Іншою формою є відкриття рахунку в центральному банку. Деяка частина активів фонду може бути використана для надання кредитів та участі у капіталі комерційних банків. Разом з цим дохідність інвестування не є головним принципом. Головнішими є надійність та ліквідність.

При банкрутстві банку страховий орган виплачує в обумовлені строки страхове відшкодування вкладникам в обумовлені строки. Але, як правило, страхові органи разом з центральним банком намагаються не доводити справу до процедури банкрутства. Банкрутство банку, особливо великого, негативно відбивається на стані усієї банківської системи. З цією метою страховий орган може надати кредити проблемним банкам, організувати злиття банків тощо. Це значно дешевше, ніж виплата страхового відшкодування Останнім часом у країнах ЄС, зокрема в Німеччині, впроваджується нова система, яка дещо змінює взаємовідносини держави та приватних банків відповідно до Директиви ЄС про страхування депозитів (1997 p.). Ця Директива встановлює, що країни повинні забезпечити захист депозитів до 20 тис. євро (з 10% співстрахуванням).

Одним із заходів забезпечення стабільності банківської системи є встановлення мінімальних норм обов'язкових резервів центральними емісійними банками (табл. 1.6).


Таблиця 1.6

Резервні вимоги центральних банків

КраїнаМінімальні норми обовязкових резервів, установлені центральними банкамиФранція5% від суми депозитів до запитання, 1% від суми ощадних вкладівЯпоніяЗа строковими вкладами: 0,125% при сумі 50 - 500 млрд. ієн; 1,75% при сумі 500 - 2500 млрд. ієнВеликобританія0,35% за депозитамиНімеччинаЗа депозитами до запитання: 6,6% - до 10 млн. марок; 9,9% - від 10 до 100 млн. марок; 12,1% - більш як 100 млн. марок; За ощадними вкладами - 4,14%; За строковими вкладами до 4 років - 4,95%США3% за рахунками до запитання та іншими трансакційними рахунками сумою до 42,2 млн. доларів; 10% - за рахунками з більшою сумою коштів; 3% за неособистими строковими рахунками строком до 1,5 року

РОЗДІЛ ІІ. Аналіз кредитних операцій ВАТ «Український Банк Розвитку та партнерства»


.1 Загальні відомості про Український Банк Розвитку та Партнерства


ВАТ Універсальний Банк Розвитку та Партнерства надає кредитні послуги на підставі договорів та відповідно до законодавства України, нормативно-правової бази НБУ та кредитної політики банку.

Банк має ліцензію на здійснення банківських операцій № 140 від 04.10.2001.

Кожний банк розробляє і здійснює свою кредитну політику, що складається під впливом поточних та перспективних задач банку, а також економічної конюнктури. В процесі проведення кредитних операцій банк дотримується кредитної політики і тому періодично аналізує склад та структуру кредитного портфеля та проводить внутрішній аудит та контроль кредитних операцій.

Обсяг кредитної діяльності банку безпосередньо пов'язаний з впливом зовнішніх і внутрішніх чинників. До зовнішніх належать соціально-демографічні, економічні, культурні, політичні та інші умови регіону діяльності банківської установи. Зовнішні чинники формують потреби юридичних та фізичних осіб, яке обслуговується в регіоні діяльності банку. Результати аналізу зовнішніх чинників використовуються у процесі розробки та обґрунтування стратегії розвитку банківської установи.

Рівень забезпеченості ресурсами і раціональне їх використання - визначальні чинники розвитку банківської установи, які створюють умови для ефективної діяльності банку.

Функціонування банку неминуче пов'язане з різного роду ризиками. Тому для забезпечення фінансової стабільності й зміцнення довіри з боку клієнтів, партнерів і інвесторів у БГ БАНКУ розроблена й впроваджена система керування ризиками.

Оперативний контроль і нагляд за ефективністю системи управління ризиками здійснює Служба внутрішнього аудита Банку.

Ризик-Менеджмент у БГ БАНКУ реалізується за допомогою серії заходів. ЗОКРЕМА , для зменшення впливу кредитних ризиків здійснюється:

-ретельний аналіз платоспроможності потенційних кредиторів, їх репутації й кредитної історії, можливих альтернативних джерел погашення, ліквідності заставного майна;

-нарахування резервів під можливі втрати по активних операціях;

диверсифікованість кредитного портфеля завдяки залученню клієнтів-кредиторів з різних сфер економіки;

контроль своєчасної переоцінки фінансового стану кредитора, оплати їм відсотків і погашення основної суми боргу;

облік прострочений і сумнівних заборгованостей;

щомісячна оцінка фінансового стану кредиторів, що мають заборгованість, з метою наступної оцінки резервів під активні операції відповідно до МСФО;

оформлення як заставу при видачі кредитів високоліквідного майна;

виконання лімітів по ризиках, установлених НБУ, для індивідуальних і корпоративних кредиторів.


2.1 Аналіз кредитних операцій


Розглянемо кредитний портфель Відкритого Акціонерного Товариства Універсальний Банк Розвитку та Партнерства в якісному та часовому розрізі.

Кредитування юридичних осіб є одним із визначальних напрямків розміщення коштів ВАТ «УБРП». У кредитному портфелі банку кредити, видані підприємствам та організаціям, займають близько 75%.

Структура кредитного портфелю банку станом на 01.01.2006, 01.01.2007 та станом на 01.01.2008 представлена в таблиці 2.1.


Таблиця 2.1

Динаміка зміни Кредитного портфелю банку

№Найменування статті2005р., тис. грн2006р., тис. грн2007р., тис. грнАбсолют. відхилення, тис. грнВідносне відхилення, %2006/20052007/20062006/20052007/20061234567891Овердрафт, у тому числі:8319573685705049049-318589,60-0,551.2Прострочені0352498352463-7037,142.Кредити в поточну діяльність, у тому числі:429046637514576842208468-6067248,59-9,522.1Сумнівні322536587959433430113,43117,582.2Прострочені18071033222628525-8070471,78-78,113Кредити в інвестиційну діяльність, у тому числі:16649236615182470122816342,12119,033.1Сумнівні15823415276-8248,10-35,043.2Прострочені300-30-100,000,004Іпотечні кредити, у тому числі:21771326781630910907-1636950,10-50,094.1Сумнівні7315711984-38115,07-24,205Усього кредитів475785751221702025275436-4919657,89-6,556Резерви під заборгованість за кредитами-28593-53298-51174-24705212486,40-3,997Усього кредитів за вирахуванням резервів під кредити447192697923650851250731-4707256,07-6,74

Загалом за результатами діяльності банка в 2006 році зросли всі показники в кредитному портфелі банку в порівнянні з 2005 роком. Найбільше зросла частка кредитів в поточну діяльність - на 208 468 тис. грн. в вартісному вираженні або на 48,59 %. Також зросли овердрафти на 49 049 тис. грн., що відповідає 589,6 % зростання в порівнянні з минулим роком. Також в 2006 році збільшилися резерви під заборгованості за кредитами на 24 705 тис. грн. або на 86,4 %.

За результатами діяльності банка в 2007 році спостерігається деяке зменшення показників кредитного портфелю, в порівнянні з 2006 роком. Зменшилися всі види кредитів, крім кредитів в інвестиційну діяльність (вони збільшилися на 119,34 %). Іпотечні кредити зменшилися більше ніж в два рази з 32 678 до 16 309 тис. грн.. Негативним також є те, що за овердрафтом прострочені кредити збільшилися на 2463 тис. грн. Проте в цілому кредити за вирахуванням резервів під кредити зменшилися на 6,74 %, що є нормальним показником для діяльності банку.


Таблиця 2.2

Структура кредитного портфелю ВАТ «УБРП»

№ПоказникиЗа 2004 рік, тис. грнПитома вага, %За 2005 рік, тис. грнПитома вага, %За 2006 рік, тис. грнПитома вага, %1Короткострокові кредити юридичним особам для забезпечення поточної діяльності13182141,0013410029,9925264836,202Довгострокові кредити юридичним особам для забезпечення поточної діяльності9395029,2220018044,7618564826,603Довгострокові кредити юридичним особам для забезпечення інвестиційної діяльності64302,00134163,00167502,404Овердрафти юридичних осіб96463,0089442,00335004,805Короткострокові кредити фізичним особам на поточні потреби5215216,225813513,0017587725,206Довгострокові кредити фізичним особам для забезпечення інвестиційної діяльність160765,00223605,00132601,907Овердрафти фізичних осіб114423,56100572,25202402,908Всього321517100447192100697923100Таким чином в 2004 році найбільшу питому вагу займали короткострокові кредити юридичним особам для забезпечення поточної діяльності - 41 % та довгострокові кредити юридичним особам для забезпечення поточної діяльності. В 2005 році довгострокові кредити юридичним особам для забезпечення поточної діяльності, займають найбільшу питому вагу - 44,76 %, Короткострокові кредити юридичним особам для забезпечення поточної діяльності - 29,99 %

За даними таблиць 3 будуємо діаграми, зображені на рисунках 2.1, 2.2 та 2.3.


Рисунок 2.1

кредитування банк позичальник

Рисунок 2.2


Рисунок 2.3

Протягом 2006 року обсяг кредитування зріс на 275,4 млн.грн (на 58%) за рахунок здійснення успішних маркетингових кроків на цьому високо конкурентному ринку.

Одним з основних видів кредитування для даного банку є короткострокове кредитування в обігові кошти. Це пояснюється особливостями структури клієнтів банку, у якій значну частину займають підприємства із коротким циклом виробництва. Таким чином, останніми роками банк зосередив особливу увагу на розвитку саме цього виду кредитування.

Розглянувши кредитний портфель ВАТ Універсальний Банк Розвитку та Партнерства можна зробити висновок, що банк, не зважаючи на велику конкуренцію на ринку банківських послуг, бурхливо розвивається, завойовує нові ринки, успішно пропонує нові банківські продукти. Важливою складовою стратегії розвитку банку є співробітництво з клієнтами на основі функціонального зближення та інтеграції. Ця стратегія втілюється в життя у різних формах - від реалізації зарплатних проектів для персоналу компанії до відкриття нових філій та відділень. На початок активної діяльності банку, в 2003 році, він мав мережу, яка включала головний офіс, одну філію та три відділення, всі в місті Києві. Через три роки мережа банку включає філію в Києві та 13 відділень, а також чотири філії та 18 відділень в інших містах України - Кривому Розі, Миколаєві, Одесі, Львові, Івано-Франківську.

Науковці з`ясовують реальні наслідки розширення обсягів кредитування в Україні за останні роки. Щорічний приріст відношення обсягів кредиту до ВВП в Україні перевищував межу, яку прийнято вважати критичною і такою, що свідчить про наявність кредитного буму ( приріст більше 5%): у 2003 році - приріст становив 7%, у 2005 - 8%, у 2006 - 13%( з 32,5 до 45,8%). Можливим ризиком, зумовленим кредитним бумом, є зростання вірогідності виникнення банківської кризи, спричинене потенційним зниженням якості кредитних активів. Ейфорія, пов`язана з підвищенням доступності кредитів в умовах кредитного буму, зумовлює послаблення контролю за довгостроковою ліквідністю і необґрунтовані сподівання на збереження такої доступності протягом невизначено тривалого періоду.

Необхідно відзначити, що на протязі останніх трьох років по практично всім показникам ВАТ Універсальний банк Розвиту та Партнерства демонструє стабільне зростання. Так, кредитний портфель виріс у два рази, аналогічно - депозити фізичних осіб. Значно зросла також доля доходних активів в балансі банку: з 47,5% в 2004 році до 61% в 2007 році, що є показником збільшення ефективності роботи банківської установи в цілому. І як результат - стрімке зростання чистого прибутку - з 1,4 млн.грн. до 11,6 млн.грн., тобто в 8,3 рази.


2.3 Аналіз кредитоспроможності позичальника


Процес аналізу та оцінювання кредитоспроможності клієнта складається з двох етапів:

-оцінювання моральних та етичних якостей позичальника, його репутації та намірів щодо повернення позички;

-прогнозування платоспроможності позичальника на період кредитування.

Оцінюючи кредитоспроможність клієнта, банківська установа фактично визначає рівень кредитного ризику, який вона візьме на себе, встановлюючи кредитні стосунки з цим клієнтом.

Національний банк України в "Положенні про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків" розробив методику аналізу фінансового стану позичальника, яка має враховуватися банками обов'язково. Однак наведені в Положенні вимоги є мінімально необхідними, і кожен банк може розробити власний підхід з урахуванням своєї специфіки, основних положень кредитної політики та конкретних економічних умов. Отже, кожен банк має право самостійно встановлювати додаткові критерії оцінки, що підвищують вимоги до показників для адекватної оцінки кредитних ризиків і належного контролю за ними. Крім того, банки самостійно визначають значущість кожного із запропонованих НБУ показників індивідуально для кожної групи позичальників з огляду на галузь економіки, сезонність виробництва, ліквідність балансу, обіговість коштів, становище на ринку.

Критерії оцінювання фінансового стану позичальника та методику їх визначення банк документально фіксує в окремому положенні і вони є невідємною частиною його кредитної політики. У методиці потрібно сформувати ґрунтовні та технічно виважені критерії економічної оцінки фінансової діяльності клієнтів-позичальників і методи проведення аналізу. Вибір системи показників і методів залежить передусім від специфіки того сегмента ринку, який обслуговує банк (галузеві особливості, категорія позичальників), а також від рівня спеціалізації банку (іпотечний, інвестиційний, торгівельний), видів кредитів (короткострокові, довгострокові), стратегії та політики банку (надійність, ризиковість, агресивність), рівня кваліфікації кредитних працівників, рівня організації та технічного забезпечення аналітичної роботи в банку.

У процесі аналізу кредитоспроможності потрібно керуватися тим, що для кредитора пріоритетне значення має спроможність позичальника генерувати грошові потоки. Наприклад, у міжнародній банківській практиці зафіксовано непоодинокі випадки, коли банки охоче кредитують компанії, які за фінансовими звітами є збитковими, але вони генерують потужний грошовий потік. Прикладом можуть бути авіаційні компанії США, які внаслідок великих амортизаційних відрахувань, пов'язаних із високою вартістю літаків, мають фінансовим результатом збитки. Водночас на рахунках цих компаній завжди є кошти, що і робить їх вигідними і надійними позичальниками. У вітчизняній практиці частіше існує зворотна ситуація, коли прибуткове підприємство не може розрахуватися за кредитом, оскільки його фінансовий прибуток перебуває у формі прострочених і сумнівних до повернення боргів. Однак у будь-якому разі аналіз динаміки грошових потоків позичальника дає банку цінну інформацію щодо його спроможності своєчасно повернути борг .

Кабінетом Міністрів України була розроблена Національна рейтингова шкала, яка наводиться нижче.


Довгострокові кредитні рейтинги (більше 1 року)

Інвестиційні рівні

uaAAA Позичальник або окремий борговий інструмент з рейтингом uaAAA характеризуються найвищою кредитоспроможністю у порівнянні до інших українських позичальників або боргових інструментівuaAA Позичальник або окремий борговий інструмент з рейтингом uaAA характеризуються дуже високою кредитоспроможністю у порівнянні до інших українських позичальників або боргових інструментівuaA Позичальник або окремий борговий інструмент з рейтингом uaA характеризується високою кредитоспроможністю у порівнянні до інших українських позичальників або боргових інструментів. Рівень кредитоспроможності чутливий до впливу несприятливих змін у комерційних, фінансових та економічних умовахuaBBB Позичальник або окремий борговий інструмент з рейтингом uaBBB характеризується достатньою кредитоспроможністю у порівнянні до інших українських позичальників або боргових інструментів. Рівень кредитоспроможності залежить від впливу несприятливих змін у комерційних, фінансових та економічних умовахСпекулятивні рівні

uaBB Позичальник або окремий борговий інструмент з рейтингом uaBB характеризуються кредитоспроможністю, нижче за достатню, у порівнянні до інших українських позичальників або боргових інструментів. Висока залежність рівня кредитоспроможності від впливу несприятливих змін у комерційних, фінансових та економічних умовах uaB Позичальник або окремий борговий інструмент з рейтингом uaB характеризуються низькою кредитоспроможністю у порівнянні до інших українських позичальників або боргових інструментів. Дуже висока залежність рівня кредитоспроможності від впливу несприятливих змін у комерційних, фінансових та економічних умовах uaCCC Позичальник або окремий борговий інструмент з рейтингом uaCCC характеризується дуже низькою кредитоспроможністю у порівнянні до інших українських позичальників або боргових інструментів. Потенційна вірогідність дефолту uaCCПозичальник або окремий борговий інструмент з рейтингом uaCC характеризуються високою вірогідністю дефолтуuaC Очікується дефолт за борговими зобовязаннями позичальника uaD Дефолт. Виплати відсотків і основної суми за борговими зобовязаннями позичальника припинені без досягнення згоди кредиторів щодо реструктуризації заборгованості до настання строку платежуКороткострокові кредитні рейтинги (до 1 року)

Інвестиційні рівні

uaK1Найвища кредитоспроможність у порівнянні до інших українських позичальників або боргових інструментів. Фінансовий стан такого позичальника дає змогу запобігти передбачуваним ризикам у короткостроковому періоді uaK2 Висока кредитоспроможність у порівнянні до інших українських позичальників або боргових інструментів. Фінансовий стан такого позичальника достатньо високий для того, щоб запобігти передбачуваним ризикам у короткостроковому періоді uaK3 Достатня кредитоспроможність у порівнянні до інших українських позичальників або боргових інструментів. Фінансовий стан такого позичальника задовільний для того, щоб запобігти передбачуваним ризикам у короткостроковому періоді Спекулятивні рівні

uaK4 Низька кредитоспроможність у порівняні до інших українських позичальників або боргових інструментів. Фінансовий стан такого позичальника недостатній для того, щоб запобігти передбачуваним ризикам у короткостроковому періодіuaK5 Дуже низька кредитоспроможність у порівняні до інших українських позичальників або боргових інструментів. Фінансовий стан такого позичальника не дає змоги запобігти передбачуваним ризикам у короткостроковому періодіuaKDПозичальник оголосив дефолт за борговими зобовязаннями

Проведення оцінки кредитоспроможності позичальника.

Визначення кредитоспроможності юридичних осіб. Перш ніж планувати залучення капіталу шляхом одержання банківської позики, фінансові служби підприємства повинні оцінити можливості отримання кредиту. Для цього доцільно провести аналіз відповідності параметрів діяльності підприємства критеріям кредитоспроможності, які вимагаються тим чи іншим банком.

У науково-практичній літературі здебільшого виділяють кількісні та якісні критерії кредитоспроможності. Кількісні критерії повязані з оцінкою поточного та перспективного стану позичальника, а якісні виявляються на основі оцінки менеджменту підприємства та його ситуації на ринку факторів виробництва і збуту продукції. Взаємозвязки між якісними та кількісними параметрами кредитоспроможності підприємства з погляду швейцарських фінансистів наведені на рис. 2.4.


Рисунок 2.4. Елементи оцінки кредитоспроможності у взаємозвязку


У теорії і практиці немає єдності щодо пріоритетності того чи іншого елемента кредитоспроможності.

Вважається, що якісні чинники досить важко оцінити і систематизувати: на це потрібно витратити більше часу і затрат, ніж на оцінку фінансового стану. Зазначені чинники досліджуються за двома напрямами: якість менеджменту та ситуація на ринку факторів виробництва і збуту продукції (товарів).

При оцінці рівня менеджменту увага концентрується на персональних і фахових якостях керівництва, а також на організації управління підприємством. Відповідні висновки робляться на основі вивчення інформації, яка характеризує:

-наявність і реальність довгострокової стратегії розвитку підприємства;

-уміння керівника чітко формулювати стратегічні цілі та концепцію розвитку підприємства;

-наявність та функціональну спроможність системи контролінгу;

-освіту, досвід та імідж керівництва;

-дотримання ділової етики, договірну та платіжну дисциплінну підприємства;

-вміння менеджменту вчасно оцінювати підприємницькі ризики та вживати заходів щодо їх нейтралізації;

-внутрішній клімат, який склався на підприємстві, та виробничу дисципліну;

-рівень розмежування функціональних обов'язків працівників, наявність посадових інструкцій;

-плинність кадрів на ключових посадах.

Банківська практика свідчить, що в результаті суб'єктивних оцінок якість менеджменту систематично завищується.

Оцінюючи ситуацію підприємства на ринку факторів виробництва та збуту продукції, використовують результати галузевого аналізу, співбесіди з клієнтами позичальника, а також повідомлення засобів масової інформації. Основна увага при цьому концентрується на з'ясуванні таких питань:

-рівень відповідності якості товарів їх цінам і вимогам ринку;

-конкурентоспроможність продукції (на внутрішньому та зовнішньому ринках), конкурентні переваги;

-якість маркетингової політики та концепції збуту продукції; й величина ринкового сегмента, який належить підприємству;

-управління товарним асортиментом (розробка нових видів продукції);

-основні споживачі готової продукції та їх частка в загальному обсязі реалізації;

-наявність замовлення на реалізацію продукції (робіт, послуг);

-залежність виробничо-господарської діяльності підприємства від постачальників сировини і матеріалів;

-рівень зносу основних засобів і необхідність їх оновлення й наявність ефективної системи логістики на підприємстві.

Глибина оцінки якісних критеріїв кредитоспроможності значною мірою залежить від строку, на який видається кредит.

З метою оцінки кількісних критеріїв проводиться аналіз поточного та перспективного фінансового стану підприємства. Головне завдання полягає у прогнозуванні майбутньої платоспроможності підприємства. Для цього аналізуються всі можливі фактори, які можуть вплинути на платоспроможність. На практиці використовуються різні моделі аналізу: дискримінантний та регресійний аналіз, комплексна оцінка на основі розрахунку окремих фінансових показників тощо.

Розглянемо найтиповіший підхід до оцінки фінансового стану підприємств, який застосовується провідними європейськими банками. В основі цього підходу лежить розрахунок таких основних блоків показників:

-ліквідності та платоспроможності;

-показники, які характеризують структуру капіталу та майна підприємства;

-прибутковості та самофінансування (поточні та прогнозні);

-оборотності.

Завдяки аналізу робиться висновок про здатність підприємства обслуговувати свої борги. Об'єктивність висновків підвищується в результаті порівняння значень отриманих показників з рекомендованими, середньогалузевими, а також у динаміці.

Показники ліквідності та платоспроможності. Аналіз ліквідності підприємства ґрунтується на зіставленні відображених у балансі поточних платіжних зобов'язань підприємства та поточних активів. У теорії і практиці можна зустріти значну кількість показників ліквідності (алгоритми розрахунку найпоширеніших з них наведено в табл. 2.3).

Показник абсолютної ліквідності характеризує платоспроможність підприємства на дату складання балансу і показує, яку частину короткострокових зобов'язань воно має можливість погасити негайно. Висновки щодо майбутньої платоспроможності позичальника на основі аналізу цього показника робити недоцільно. Однак при оцінці кредитоспроможності підприємства банк звертає увагу на потенційну платоспроможність позичальника. Саме тому рівень інформаційного навантаження показника ліквідності першого ступеня для банку є досить низьким. Надто високе значення цього показника негативно впливає на рентабельність підприємства, оскільки залучений капітал вкладається в неробочі активи, якими є грошові кошти та їх еквіваленти. Оптимальною вважається ситуація, коли показник абсолютної ліквідності знаходиться на рівні 0,2. З метою забезпечення стабільної поточної платоспроможності підприємства можуть формувати резерви ліквідності (наприклад, поточні фінансові інвестиції) чи вдаватися до залучення контокорентних кредитів (овердрафту).


Таблиця 2.3

Алгоритми розрахунку найпоширеніших показників ліквідності

НазваФормулаКоментарРеком. значенняКоефіцієнт абсолютної ліквідності (LR)Показує, яка частка короткострокових боргових зобов'язань може бути покрита за рахунок коштів й їхніх еквівалентів у вигляді ринкових цінних паперів і депозитів, тобто практично абсолютно ліквідними активами. При розрахунку показника використовуються середні значення змінних за період.0,2 - 0,5Коефіцієнт термінової ліквідності (QR)Відношення найбільш ліквідної частини оборотних коштів до короткострокових зобов'язань. Звичайно рекомендується, щоб значення цього показника було більше 1. Однак реальні значення для російських підприємств рідко становлять більше 0,7-0,8, що визнається припустимим. При розрахунку показника використовуються середні значення змінних за період.Коефіцієнт поточної ліквідності (CR)Розраховується як частка від розподілу оборотних коштів на короткострокові зобов'язання й показує, чи досить у підприємства коштів, які можуть бути використані для погашення короткострокових зобов'язань. Відповідно до міжнародної практики, значення коефіцієнта ліквідності повинні перебувати в межах від одиниці до двох (іноді до трьох). Нижня границя обумовлена тим, що оборотних коштів повинне бути досить, щонайменше, для погашення короткострокових зобов'язань, інакше компанія виявиться під погрозою банкрутства. Перевищення оборотних коштів над короткостроковими зобов'язаннями більш ніж у три рази також є небажаним, оскільки може свідчити про нераціональну структуру активів. При розрахунку показника в використовуються середні значення змінних за період.Чистий оборотний капітал (NWC)Різниця між оборотними активами й короткостроковими зобов'язаннями. Іноді ще цей показник називають "квотою оборотних коштів". Оптимальна сума чистого оборотного капіталу залежить від особливостей діяльності компанії, зокрема, від її масштабів, обсягів реалізації, швидкості оборотності матеріальних запасів і дебіторської заборгованості. Недолік оборотного капіталу свідчить про нездатність підприємства вчасно погасити короткострокові зобов'язання. Значне перевищення чистого оборотного капіталу над оптимальною потребою свідчить про нераціональне використання ресурсів підприємства: наприклад, випуск акцій або одержання кредитів понад реальну потребу. При розрахунку показника використовуються середні значення змінних за період.

Показники, які характеризують структуру капіталу та майна позичальника, наведені в таблиці 2.4. Структура капіталу підприємства досить докладно характеризується під час розгляду вертикального правила фінансування. Висновки щодо задовільності показників структури капіталу та майна робляться на основі їх зіставлення із середньогалузевими значеннями.


Таблиця 2.4

Показники, які характеризують структуру капіталу та майна позичальника

НазваФормулаКоментарРеком. значенняКоефіцієнт фінансової незалежності (Equity to Total Assets)Характеризує залежність фірми від зовнішніх позик. Чим нижче значення коефіцієнта, тим більше позик у компанії, тим вище ризик неплатоспроможності, потенційного виникнення грошового дефіциту в підприємства. При розрахунку показника використовуються середні значення змінних за період.0,5-0,8Сумарні зобов'язання до активів (TD/TA)Демонструє, яка частка активів фінансується за рахунок позикових коштів, незалежно від джерела. При розрахунку показника використовуються середні значення змінних за період.0,2-0,5Сумарні зобов'язання до власного капіталу (TD/EQ)Характеризує залежність фірми від зовнішніх позик. Чим вище значення коефіцієнта, тим більше позик у компанії, тим вище ризик неплатоспроможності. Високе значення коефіцієнта відображає також потенційну небезпеку виникнення в підприємства дефіциту коштів. Інтерпретація цього показника залежить від багатьох факторів: середній рівень цього коефіцієнта в інших галузях, доступ компанії до додаткових боргових джерел фінансування. При розрахунку показника в використовуються середні значення змінних за період.0,5-0,8Довгострокові зобов'язання до активів (LTD/TA)Демонструє, яка частка активів підприємства фінансується за рахунок довгострокових позик. При розрахунку показника використовуються середні значення змінних за період.Довгострокові зобов'язання до необоротних активів (LTD/FA)Демонструє, яка частка основних коштів фінансуються за рахунок довгострокових позик. Іноді розраховують аналогічний за змістом зворотний коефіцієнт, що показує частку власного капіталу у фінансуванні основних коштів. При розрахунку показника використовуються середні значення змінних за період.Коефіцієнт покриття відсотків або коефіцієнт захищеності боргу (TIE)Показує, скільки разів протягом звітного періоду компанія заробила кошти для виплати відсотків по позиках. При розрахунку показника використовуються середні значення змінних за період.

У деяких методичних рекомендаціях можна зустріти аргументацію, згідно з якою випереджальне зростання кредиторської заборгованості порівняно з дебіторською свідчить про погіршення фінансового стану підприємства. На практиці цей висновок не завжди підтверджується, що слід враховувати при прийнятті відповідних рішень.

Висновки щодо раціональності формування структури майни підприємства слід робити, враховуючи рівень дотримання правил фінансування, а також середньогалузевий рівень відповідних показників. Зважаючи на викривлену структуру формування активів вітчизняних підприємств, а також невідповідність балансової та реальної вартості майна, за орієнтир доцільно брати показники відповідних галузей в економічно розвинутих країнах. Наприклад, середньогалузеве значення показника, який характеризує частку основних засобів у структурі активів західноєвропейських підприємств, становить: по хімічній промисловості - близько 20 %; харчовій - 35; текстильній - 25; оптовій торгівлі - 15; роздрібній торгівлі - 20 %.

Показники прибутковості та самофінансування. Здатність підприємства виконувати свої зобов'язання значною мірою залежить від рівня його прибутковості та самофінансування. Саме тому в процесі оцінки кредитоспроможності (особливо при наданні довгострокових кредитів) аналізують фактично досягнуті та прогнозні показники рентабельності, прибутку. Ці показники дають змогу дати відповідь на два запитання:

- яку частку інвестицій, інших грошових видатків підприємство може фінансувати за рахунок результатів своєї діяльності;

- чи зможе підприємство виконати свої зобов'язання у майбутньому за рахунок внутрішніх фінансових джерел.

Окрім звітних даних у процесі аналізу вивчаються планові показники фінансових результатів, прогноз руху грошових коштів, фінансовий план тощо.

У теорії і практиці можна зустріти велику кількість абсолютних і відносних показників прибутковості та самофінансування. До абсолютних належать: чистий прибуток; прибуток до оподаткування; прибуток від операційної діяльності. Більшість з відносних показників ґрунтується на концепції рентабельності: рентабельність власного капіталу; рентабельність інвестицій; рентабельність активів; рентабельність основних засобів; рентабельність виробництва певного виду продукції тощо.

Зрозуміло, що, оцінюючи кредитоспроможність позичальника, кредитні експерти підбирають свій каталог показників, які, на їхню думку, дозволяють дійти найоб'єктивніших висновків про потенційну здатність підприємства виконувати свої зобов'язання за рахунок внутрішніх фінансових джерел. У табл. 2.5 наведено найпоширеніші із згаданих показників.


Таблиця 2.5

Показники, які характеризують рентабельності

НазваФормулаКоментарРентабельність продажів (ROS), %Демонструє частку чистого прибутку в обсязі продажів підприємства При розрахунку показника використовуються середні значення змінних за період.Рентабельність власного капіталу (ROE), %Дозволяє визначити ефективність використання капіталу, інвестованого власниками підприємства. Звичайно цей показник порівнюють із можливим альтернативним вкладенням коштів в інші цінні папери. Він показує, скільки грошових одиниць чистого прибутку заробила кожна одиниця, вкладена власниками компанії. При розрахунку показника використовуються середні значення змінних за період.Рентабельність поточних активів (RCA), %Демонструє можливості підприємства в забезпеченні достатнього обсягу прибутку стосовно використовуваних оборотних коштів компанії. Чим вище значення цього коефіцієнта, тим більше ефективно використовуються оборотні кошти. При розрахунку показника використовуються середні значення змінних за період.Рентабельність позаоборотних активів (RFA), %Демонструє здатність підприємства забезпечувати достатній обсяг прибутку стосовно основних коштів компанії. Чим вище значення даного коефіцієнта, тим більше ефективно використовуються основні кошти. При розрахунку показника використовуються середні значення змінних за період.Рентабельність активів (Рентабельність інвестицій) (ROI), %Відносно даного показника виникла невелика термінологічна плутанина. У дослівному перекладі з англійського назву даного показника звучить, як "рентабельність інвестицій", хоча як треба з формули, ні про які інвестиції мови не йде: При розрахунку показника використовуються середні значення змінних за період.

Підкреслимо, що, оцінюючи здатність позичальника виконати тої зобов'язання у майбутньому, працівники банку розраховують не всю сукупність показників, охарактеризованих вище. Для отримання об'єктивної картини достатньо проаналізувати по одному чи кілька показників з кожного блоку. Згідно із сучасними тенденціями оцінки кредитоспроможності увага насамперед акцентується на аналізі достатності та реальності прогнозних показників балансу та фінансових результатів. У разі, якщо на підприємстві відсутні фахівці з питань планування чи бюджетування, працівники банку можуть розрахувати відповідні планові показники, виходячи з наданої позичальником інформації.

Працівники фінансових служб перед тим, як звертатися до банку із кредитною заявкою, повинні самі оцінити кредитоспроможність підприємства з тим, щоб у разі її недостатності провести роботу, спрямовану на її підвищення.

Визначення кредитоспроможності фізичних осіб. При зверненні фізичної особи в кредитну установу, важливо визначити, яке цільове призначення цього кредиту. Якщо це інвестиційний кредит, то кредитними експертами проводиться детальний аналіз діяльності субєкта підприємницької діяльності - фізичної особи. Розглядається детальний план розвитку бізнесу підприємця та реальна можливість повернення кредиту. Важливим у цьому плані є факт наявності застави, яка повинна у 2-3 рази перевищувати розмір суми кредиту.

Під час визначення кредитоспроможності позичальника для надання споживчого кредиту інформація про них акумулюється у банківських бюро кредитних історій, і тут дуже важливим для позичальника є наявність позитивної кредитної історії. Треба зазначити, що українські банки не мають спільних бюро, і тому кожен відслідковує клієнті лише по власних базах даних. При цьому в деяких з них, ці бази не повязані навіть між власними відділами, тобто, коли клієнт приходить за мікро кредитом, експерт може не дізнатися про те, що у цього клієнта вже є інший споживчий кредит у цьому ж банку. Загалом, систематизація бюро кредитних історій - важливе завдання, яке стоїть перед банківською системою України.


Список джерел


1.Банківський менеджмент: Навч. посібник / За ред. О.А. Кириченка. - К.: Знання-Прес, 2002. - 438 с.

2.Терещенко О. О. Фінансова діяльність субєктів господарювання: Навч. посібник. - К.: КНЕУ, 2003. - 554 с.

.Галасюк В.В. Оцінка кредитоспроможності позичальників: що оцінюємо? //Вісник НБУ.-2001.-N5.

.Банківський менеджмент: Навч. посібник / За ред. О.А. Кириченка. - К.: Знання-Прес, 2002. - 438 с.

.Эдгар М. Управление финансами в коммерческих банках / Пер.с англ. - М.: Альпина Бизнес Букс, 2004. - 208 с

.Постанова Кабінету Міністрів України „Про внесення змін та доповнень до розпорядження Кабінету Міністрів України від 1 квітня 2004 року №208-р „Про схвалення Концепції створення системи рейтингової оцінки регіонів, галузей національної економіки, субєктів господарювання

.Стратегия и тактика антикризисного управления фирмой/ Под общей редакцией проф., д.э.н. А.П.Градова и проф., д.э.н. Б.И.Кузина.-Санкт-Петербург:Специальная литература, 1996.-510с.

.Словарь-справочник финансового менеджера.-К.: «Ника-Центр», 1998.-480с.-(Серия «Библиотека финансового менеджера»;Вып 1).

.Кредитування: теорія і практика: Навч. посіб. - К.:Т-во «Знання», КОО, 2000.-215с.-(Вища освіта XXI століття).

.Техника финансового анализа/ Пер. с англ. Под ред. Л.П.Белых.-М.:Аудит, ЮНИТИ, 1996.-663с.

.Словник-посібник економічних термінів: Рос.-укр.-англ. /О.М.Дрозд, В.В.Дубічинський, А.С.Дяков та ін.; За ред. Т.Р.Кияка.-К.: Вид. Дім «КМ Academia», 1997.-264с.-Бібліогр.:с.9-12.

.Положение Национального Банка Украины «О кредитовании», утвержденное постановлением Правления Национального Банка Украины №246 от 28 сентября 1995 года.

13.Закон України «Про банки і банківську діяльність» від 07.12.2000р. № 2121-III.

.Річний звіт Відкритого Акціонерного Товариства Універсальний Банк Розвитку та Партнерства за 2004-2007 роки.

.Аналіз банківської діяльності, за заг.ред. А.М.Герасимовича, Київ, КНЕУ, 2003 - 599с

.Бюлетень Національного банку України, березень 2008року

.Зимовець В., Шелудько Н. Макроекономічні аспекти активізації банківського кредитування в Україні / Вісник НБУ, № 11, 2006 рік, с.54-58

.Петрук О.М. Банківська справа: Навчальний посібник / За ред. д.е.н., проф.. Ф.Ф. Бутинця. - К.: Кондор, 2004. - 461 с.

.С.В. Мочерний, М.В. Довженко. Економічна теорія. К.:Академія, 2004р. ,650 с.

.Экономическая энциклопедия / Под ред. Л.И. Абалкина.

.Інтернет сторінка: http://www.bgbank.com.ua/rus/personal/deposits/

.Інтернет сторінка: http://readbookz.com/

.Інтернет сторінка: http://buklib.net/


Міністерство освіти та науки України Національний гірничий університет Міжгалузевий інститут безперервної освіти

Больше работ по теме:

КОНТАКТНЫЙ EMAIL: [email protected]

Скачать реферат © 2017 | Пользовательское соглашение

Скачать      Реферат

ПРОФЕССИОНАЛЬНАЯ ПОМОЩЬ СТУДЕНТАМ