Управлінський облік, аналіз і бюджетування витрат на матеріалах СГПП "Рать"

 

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ЛУЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Кафедра обліку і аудиту











КУРСОВИЙ ПРОЕКТ

на тему:

Управлінський облік, аналіз і бюджетування витрат (на матеріалах СГПП «Рать»)



Виконала: ст. гр.ОАС-31

Ярмолюк О.П.

Перевірив викладач:

Тлучкевич Н.В.







Луцьк-2012

Мета курсової роботи - всебічний аналіз бухгалтерського обліку операцій реалізації готової продукції (робіт, послуг) з урахуванням національних стандартів, а також вивчення і аналіз теоретичних основ бухгалтерського обліку, його організації в умовах ринкових стосунків.

ЗМІСТ


ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ УПРАВЛІНСЬКОГО ОБЛІКУ

1.1 Економічний зміст витрат та їх класифікація

.2 Методи обліку витрат і калькулювання собівартості продукції

.3 Зарубіжни досвід управлінського обліку

Висновок до 1 розділу

РОЗДІЛ 2. ОРГАНІЗАЦІЯ ТА МЕТОДИКА УПРАВЛІНСЬКОГО ОБЛІКУ

2.1 Загальна характеристика обєкта дослідження

.2 Організаційно-технологічна структура з обґрунтуванням центрів витрат і відповідальності

.3 Облік витрат та калькулювання собівартості продукції, робіт, послуг

.3.1 Управлінський облік прямих витрат

.3.2 Управлінський облік непрямих витрат, особливості їх розподілу

.3.3 Оцінка методів обліку витрат та калькулювання собівартості продукції, робіт, послуг

2.4 Організація процесу складання і подання внутрішньої звітності

.5 Облік і контроль діяльності центрів відповідальності. Трансфертне ціноутворення

Висновок до 2 розділу

РОЗДІЛ 3. АНАЛІЗ ВИРОБНИЧИХ І НЕВИРОБНИЧИХ ВИТРАТ ТА ЇХ ВПЛИВ НА ФІНАНСОВУ ПРИВАБЛИВІСТЬ ПІДПРИЄМСТВА

Висновок до 3 розділу

РОЗДІЛ 4. АНАЛІЗ РЕЛЕВАНТНОЇ ІНФОРМАЦІЇ ДЛЯ ПРИЙНЯТТЯ УПРАВЛІНСЬКИХ РІШЕНЬ

Висновок до 4 розділу

ВИСНОВКИ ТА ЗАГАЛЬНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ПІДПРИЄМСТВУ ЩОДО УДОСКОНАЛЕННЯ ОРГАНІЗАЦІЇ ТА МЕТОДИКИ УПРАВЛІНСЬКОГО ОБЛІКУ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ

ВСТУП


В сучасних умовах господарювання операційна діяльність підприємств досить широко розгалужена. Це виробництво і реалізація продукції, товарів, запасів, послуг, виконання робіт, реалізація іноземної валюти, здавання в операційну оренду майна тощо. Безпосередньо саме виробнича діяльність є основною в складі операційної діяльності і виражає основну мету підприємства - випуск такої продукції, яка буде реалізована і принесе прибуток. Слід відмітити, що на сьогоднішній день кожне підприємство намагається отримати якомога вищий рівень прибутку, який залежить від обсягу виробництва, ціни продукції, обсягу реалізації, а також від витрат на виробництво або собівартості продукції.

Витрати підприємства є одним із найважливіших і одним із трудомістких обєктів обліку, контролю, аналізу. Від правильності їх визначення залежить точність розрахунку фінансового результату діяльності підприємства. Отже, тема витрат є актуальною для будь-якого підприємства, яке здійснює виробництво продукції (робіт, послуг).

В умовах розвитку сучасної ринкової економіки та обмеженості ресурсів нашої планети одним з найактуальніших питань постає питання забезпеченості підприємств матеріальними ресурсами (сировиною, паливом тощо) та їх ефективного використання для отримання максимальної матеріаловіддачі та економічного ефекту від кожної одиниці цих матеріалів. Так як конкуренція на ринку є дуже жорсткою, ефективно проведений аналіз та правильно визначена стратегія мають неабияке значення для зростання та процвітання будь-якого підприємства.

Організація та методологія обліку, аналізу і контролю витрат знайшли висвітлення у працях українських учених: Білухи М.Т., Бородкіна О.С., Бутинця Ф.Ф., Бутка А.Д., Валуєва Б.І., Вериги Ю.А., Герасимовича А.М., Голова С.Ф., Гуцайлюка З.В., Завгороднього В.П., Єфіменка В.І., Кужельного М.В., Кузьмінського А.М., Ластовецького В.Є., Линника В.Г., Митрофанова Г.В., Мниха Є.В., Нападовської Л.В., Пушкаря М.С, Осадчого Ю.І. Сопка В.В., Шкарабана С.І., Шевчука В.О. та ін.

Метою даного курсового проекту є удосконалення теоретичних і методологічних положень та практичних рекомендацій з обліку та контролю витрат операційної діяльності сільськогосподарського підприємства СГПП «Рать».

Для досягнення мети дослідження поставлено такі завдання:

·вивчити основні поняття і терміни управлінського обліку;

·розробити систему інформаційну основу прийняття управлінських рішень;

·описати особливості відображення управлінського обліку в зарубіжних країнах;

·дослідити облік витрат та калькулювання собівартості продукції, робіт, послуг (на СГПП «Рать»);

·проаналізувати аналіз виробничих і невиробничих витрат;

·розробити систему х бюджетування доходів, витрат і фінансових результатів підприємства та контроль за їх виконанням.

Методи дослідження, які застосовуються вданій роботі, ґрунтуються на діалектичному методі наукового пізнання. Теоретичну і методологічну основу роботи склали наукові розробки вітчизняних і закордонних вчених із обліку, аналізу і контролю витрат, законодавчі і нормативні акти України, які регламентують методологію обліку і контролю витрат. У процесі дослідження використовувалися офіційні дані Держкомстату України і фінансова звітність СГПП «Рать» і, матеріали періодичних видань. При дослідженні теоретичних аспектів обліку витрат застосовувалися методи індукції і дедукції; методи теоретичного узагальнення і порівняння для розкриття сутності і змісту витрат як економічної категорії для визначення загальних тенденцій розвитку обліку і контролю витрат.


РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ УПРАВЛІНСЬКОГО ОБЛІКУ


.1 Економічний зміст витрат та їх класифікація


Функціонування будь-якого підприємства передбачає створення і доведення до споживачів певних благ. Але даний процес створення неможливий без одночасного споживання засобів і предметів праці та робочої сили. Таким чином продукція підприємства виступає як результат цілеспрямованих затрат минулої (уречевленої у засобах виробництва) і живої праці людей. Проте частина вартості продукту, що втілює в собі вартість засобів виробництва (уречевлена праця), існує ще до процесу виробництва. Вона лише переноситься на нього у вигляді вартості матеріальних витрат, а жива праця робітника створює чистий продукт - понад вартість матеріальних витрат [12, с.20].

Повторення виробництва можливе тоді, коли засоби виробництва і робоча сила відтворюються. Для цього з вартості, отриманої після реалізації продукту, відповідна частина виділяється на заміщення вартості засобів виробництва та робочої сили, спожитих у процесі виробництва. Частина вартості товару, що має бути знову авансована на продовження виробництва, визначається як витрати виробництва. Економічне розуміння витрат базується на проблемі обмеженості ресурсів і можливості їхнього альтернативного використання. Застосування ресурсів у одному виробничому процесі виключає можливість їхнього використання за іншим призначенням.

За умов, коли люди у процесі господарської діяльності вступають у взаємовідносини через купівлю-продаж товарів, затрати праці, природним вимірником яких с робочий час, набувають вартісної (грошової) форми і роздвоюються на затрати суспільства та затрати окремих підприємств, створюючи тим самим основу, на якій базується весь механізм відтворення економіки [15, c.24]. Потреба у відтворенні робочої сили вимагає формування у фазі виробництва як необхідного, так і додаткового продукту. При цьому витрати підприємця (підприємства) на створення продукту відрізняються від витрат суспільства.

Витрати виробництва - це те, у що обходиться створення продукту підприємству. Водночас суспільні витрати на створення продукту включають також додаткову працю, втілену в додатковому продукті. Витрати виробництва - це загальноекономічна категорія. Процес виробництва являє собою продуктивне споживання факторів виробництва, заміщення яких є необхідною умовою процесу відтворення.

Різні вчені по різному трактували поняття витрат (табл. 1.1.).


Таблиця 1.1.

Визначення поняття витрат

Прізвище, імя, по батькові автораВизначенняВ.В.Сопко, В.М. ПархоменкоВитрати - зменшення обсягу матеріальних цінностей, коштів тощо, які відбуваються в процесі свідомої людської діяльності; зменшення певних ресурсів у фізичних процесах [23, с.222].С.В. ГоловВитрати - зменшення економічних вигод в результаті вибуття грошових коштів або іншого майна [6, c.8].П(С)БО <#"justify">?трати виробни?цтва - витрати різних видів економічних ресурсів (сировини, праці, основних засобів, послуг, грошей), безпосередньо пов'язані з виробництвом економічних благ [20.c.11].М. Г. ЧумаченкоВитрати--це всі види виплат постачальникам за сировину та матеріальні ресурси [12.c.5].Р.ГаррісонВитрати - це зменшення економічної вигоди у вигляді вибуття активів чи збільшення зобовязань, які призводять до зменшення власного капіталу (крім зменшення капіталу за рахунок його вилучення або розподілу між власниками) [27, с.342].Ч.Т.Хонгрен, Дж. ФостерВитрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття ктивів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником) [20, с.56].Б. НідлзВитрати - це зменшення економічних вигід протягом звітного періоду у вигляді вибуття чи амортизації активів або у вигляді виникнення зобов'язань, які призводять до зменшення власного капіталу (причому таке зменшення не пов'язане з виплатами засновникам) [15, с.321].М.С. ПушкарВитрати - це грошове вираження витрат виробничих факторів, необхідних для здійснення підприємством своєї виробничої діяльності [13, с.240].Ф.Ф. Бутинець та ін.Економічні витрати - це кількість (вартість) інших продуктів, від яких варто відмовитися або якими слід пожертвувати, щоб отримати якусь кількість даного продукту [13, с.150].

Отже, поняття витрат не містить суттєвих розбіжностей, хоч і різні вчені по різному висвітлюють це поняття.

Якби існувала технічна, господарська та соціально-економічна однотипність виробництва, то вже на фазі безпосереднього виробництва витрати на створення продукту виступали б як суспільне необхідні. В такому випадку заміщення цих витрат взяло б на себе суспільство, оскільки зникли б економічні засади розмежування витрат виробника і суспільства.

Під суспільними, або суспільне необхідними, затратами розуміють затрати абстрактної (безвідносно до фаху) минулої та живої праці, яка необхідна суспільству для виготовлення одиниці певного виду товару потрібної якості при досягнутому рівні розвитку виробництва.

У реальному житті існують об'єктивні причини, які зумовлюють формування витрат підприємства як самостійної категорії. Цей процес ґрунтується на економічній відокремленості [20, c.122]. Підприємства (виробники) відокремлені як власники засобів виробництва і створюваного продукту. При цьому різноманітність форм власності відбиває різний рівень усуспільнення виробництва. Підприємства-товаровиробники мають різну технічну оснащеність (у тому числі в межах однієї форми власності, наприклад, у державному секторі). У зв'язку з цим вони мають різний рівень продуктивності праці та різні витрати матеріальних і трудових ресурсів при виробництві одного виду продукту. Суттєві відмінності виконуваної людьми праці зумовлюють існування вартісної оцінки суспільної праці. Ось чому обмін продуктами праці між виробниками має відбуватись у товарній формі. Для підприємця є дуже важливим технологічний аспект формування витрат виробництва, що визначає, з одного боку, кількість ресурсів, що залучаються, та якість їхнього використання , з іншого. Причому, підприємство повинно використовувати такі методи виробництва, що були б ефективні , як з технологічного , так і з економічного погляду. Тобто кожне підприємство намагається вибрати такий технічно ефективний процес виробництва , що забезпечував би найменші витрати виробництва. У рішенні цієї проблеми використовується виробнича функція Кобба - Дугласа.

Управлінський облік передбачає створення детальної класифікаційної схеми витрат. Керівник або власник підприємства повинен знати, скільки буде коштувати виробництво тієї чи іншої продукції, який прибуток від її реалізації у загальному обсязі прибутку, чи є можливість збільшити або зменшити ціну на цю продукцію і яка ефективність від прийняття управлінського рішення. Для цього необхідно використати економічно обгрунтовану класифікацію витрат. Класифікація витрат - поділ витрат на класи на основі певних загальних ознак обєктів і закономірних звязків між ними.

Необхідність в різних класифікаціях витрат, використання різних методів їх збирання і розподілу зростає з ускладненням господарської діяльності підприємства.. Виділяють три напрями класифікації витрат (рис. 1.1)













Рис.1.1. Класифікація витрат в системі управлінського обліку


Речовий зміст витрат виробництва на різних етапах розвитку економіки має різну суспільну форму [15, с.20]. В умовах традиційного простого товарного виробництва витрати виробництва вимірюються вартістю спожитих засобів виробництва. Витрати праці (живої та уречевленої) простого товаровиробника в суспільне необхідних розмірах збігаються з вартістю товару. Фонд індивідуального споживання виробника виступає як частина валового доходу. Його обсяг визначається величиною валового доходу та пропозицією, яку враховують при його розподілі на споживання та нагромадження.

У розвиненому товарному господарстві фонд індивідуального споживання виробника набуває форми змінного капіталу, витраченого для наймання робочої сили. Цей фонд виступає не тільки як категорія розподілу (частина національного доходу), а і як категорія виробництва (частина авансованого капіталу). Перетворення фонду споживання на змінний капітал є передумовою поєднання елементів вартість засобів виробництва та змінного капіталу в одній категорії "витрати виробництва".

Соціально-економічна сутність витрат полягає в тому, що вони відображають виробничі відносини з приводу витрат власне капіталу, а не праці на виробництво продукції.

В умовах розвитку соціально орієнтованого ринкового господарства поступово зникає протистояння праці й капіталу (через демократизацію останнього, акціонерну та партнерську власність). Відносини робітника і підприємця все більше набувають характеру співробітництва. Отже, відбуваються зміни в соціально-економічній сутності витрат виробництва.

Представники західної економічної науки ґрунтовно розробили проблему витрат виробництва виходячи з потреб зростання його ефективності. При цьому вони виходили з: а) обмеженості ресурсів і б) неможливості їхнього альтернативного використання. Австрієць Ф. Візер (1851-1926) та американець Дж. Кларк (1847- 1938) вивели категорії "вмінені витрати" (тобто приписувані комусь, віднесені на чийсь рахунок). Це дійсні витрати виробництва на певний товар, які дорівнюють найвищій корисності тих благ, які суспільство могло б отримати, якби витрачені виробничі ресурси використовувались по іншому [8, c.246].

У економічній літературі продуктивні сили (засоби виробництва і працівники) називають економічними ресурсами. Їх вважають обмеженими або рідкісними, тому що вони недостатні для задоволення безмежних потреб людини.

Крім того, було введено термін - вмінені витрати - справжні витрати виробництва на той чи інший товар, які визначаються як найвища корисність тих благ, які суспільство може отримати при найоптимальнішому використанні економічних ресурсів. Вмінені витрати з позицій окремої фірми (підприємства) поділяють на зовнішні та внутрішні. Зовнішні (або явні) витрати пов'язані з придбанням фірмою ресурсів (тобто це витрати на сировину, матеріали, робочу силу тощо). При цьому вмінені витрати дорівнюють вигоді, яку можна отримати, якщо при тих самих витратах використати альтернативний ресурс.

Внутрішні (або неявні) витрати пов'язані з використанням факторів виробництва, які перебувають у власності самої фірми (грошовий капітал, технічне та інше обладнання, підприємницькі здібності тощо), а також з деякими її перевагами (місцезнаходження, престижність торгової марки тощо). При цьому вмінені витрати дорівнюють вигоді, що може бути отримана при альтернативному використанні власних ресурсів.

Витрати є головним об'єктом аналізу в процесі керування. Тому класифікація витрат дуже важлива для розуміння того, як ними керувати. Можна виділити три напрямки класифікації витрат, в основу якої покладений принцип: різні витрати для різних цілей.

Для визначення фінансових результатів підприємства важливо розуміти різницю між спожитими і не спожитими витратами. Як відомо, фінансовий результат - це різниця між доходами і витратами звітного періоду. Спожиті витрати - це збільшення зобов'язань чи зменшення активів у процесі поточної діяльності для одержання доходу звітного періоду. У свою чергу, неспожиті витрати - це збільшення зобов'язань чи зменшення активів у процесі поточної діяльності для одержання доходу чи іншої вигоди в майбутніх періодах.

Неспожиті витрати відображаються в активі балансу, а спожиті витрати - у звіті про фінансові результати . Відповідно до п. 6 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 «Витрати» витратами звітного періоду визнається зменшення активів або збільшення зобов'язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власникам), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені.

Проте на практиці не усі витрати безпосередньо зв'язані з виробництвом чи придбанням товарів. Тому для визначення собівартості продукції чи товарів розрізняють витрати на продукцію і витрати періоду.

Витрати на продукцію- це витрати, зв'язані з виробництвом чи із придбанням товарів для реалізації. У виробничій сфері до таких витрат відносяться усі витрати (матеріали, зарплата, амортизація верстатів і т.д.), зв'язані з функцією виробництва продукції. У торговому підприємстві витратами на продукцію є чиста вартість придбання товарів для реалізації.

Витрати періоду - це витрати, що не включаються в собівартість запасів і розглядаються як витрати того періоду, у якому вони були здійснені.

Підприємства, що випускають продукцію, до таких витрат відносять витрати на управління, маркетинг, дослідження, розробки і т.п.

У торгових підприємствах витратами періоду є витрати обігу. У звіті про прибуток витрати періоду звичайно включають до складу операційних витрат.

Такий підхід до витрат є цілком обґрунтованим, оскільки, наприклад, оренду необхідно оплачувати незалежно від кількості придбаних чи реалізованих товарів.

У підприємствах виробничої сфери витрати на продукцію називають виробничими витратами, а витрати періоду - невиробничими витратами.

Важливою рисою витрат як у виробничій, так і в невиробничій сфері є характерїхньогозв'язку з певним об'єктом: продуктом, підрозділом, проектом і т.д. Під обєктами витрат розуміють сегменти діяльності підприємства, які потребують вимірювання, повязаних з ними витрат.

У залежності від характеру вищевказаного зв'язку витрати поділяються на прямі і непрямі [4, с.22].

Прямі витрати- це витрати, що можуть бути віднесені безпосередньо до визначеного об'єкта витрат економічно доцільним шляхом. До прямих витратналежать витрати, пов'язані з виробництвом окремих видів продукції (на сировину, основні матеріали, купівельні вироби і напівфабрикати тощо), що можуть бути безпосередньо включені до їх собівартості.

Відповідно, непрямі витрати - це витрати, що не можуть бути віднесені до визначеного об'єкта витрат економічно доцільним шляхом. До непрямих витрат належатьвитрати, пов'язані з виробництвом декількох видів продукції (витрати на утримання та експлуатацію обладнання, загальновиробничі), що включаються до собівартості продукції (робіт, послуг) за допомогою спеціальних методів.

Віднесення витрат до прямих чи непрямих залежить від того, що є об'єктом витрат [5, с.17]. Наприклад, амортизація верстатів і опалення цеху є прямими витратами стосовно цього цеху, але є непрямими витратами щодо окремих видів продукції, що виготовляється в цьому цеху.

Таким чином, ті самі витрати можуть бути одночасно прямими і непрямими щодо різних об'єктів.

Витрати на виробництво продукції (робіт, послуг) поділяються за календарними періодами на поточні й одноразові.

Поточні витрати - це звичайні витрати, або витрати з періодичністю менше місяця [2].

Одноразові витрати - це одноразові витрати або витрати, які здійснюються періодично (періодичність більше місяця) і спрямовуються на забезпечення процесу виробництва протягом тривалого часу.

Виробничі витрати традиційно поділяють на основні і накладні витрати.

Основні витрати- це сукупність прямих витрат на виробництво продукції. У закордонній практиці управління витратами основні витрати поділяють на три групи: прямі матеріальні витрати, прямі витрати на оплату праці та інші прямі витрати.

Прямі матеріальні витрати - це вартість витрачених матеріалів, що стають частиною готової продукції і можуть бути віднесені до визначеного виробу економічно доцільним шляхом [24, с.56].

Прикладом прямих матеріальних витрат є глина у виробництві цегли, тканина, що використовується для виготовлення одягу, і т.п.

У деяких випадках певні види матеріалів, що є частиною виготовленої продукції,невключають до складу прямих витрат.

Прикладом таких матеріалів є цвяхи у виробництві меблів, нитки у виробництві одягу і т.п.

Такі матеріали розглядають як допоміжні (непрямі) і, виходячи з принципу економічної доцільності, включають до складу виробничих накладних витрат.

Прямі витрати на оплату праці - зарплата робітників, що може бути включена в собівартість конкретних виробів економічно доцільним шляхом.

Витрати на оплату праці інших категорій виробничого персоналу (майстра, допоміжного персоналу і ін.) і зарплату робітників, що не може бути прямо віднесена на продукцію (оплата простою, додаткові виплати і т.п.), розглядають як непряму зарплату і включають до складу виробничих накладних витрат.

Інші прямі витрати - всі інші прямі витрати, окрім прямих матеріальних витрат і прямих витрат на оплату праці.

Прикладом таких витрат є амортизація чи оренда спеціального устаткування, оплата послуг контрагентів, придбання спеціального інструменту, виплати (роялті) за отриману ліцензію на виробництво продукції і т.п.

На практиці ці витрати не завжди мають місце, тому в літературі звичайно основні витрати обмежують прямими матеріалами і прямими витратами на оплату праці [15, с.21].

Виробничі накладні витрати- це витрати, пов'язані з процесом виробництва, що не можуть бути віднесені до конкретних виробів економічно доцільним шляхом [10, с.12].

Прикладом таких витрат є додаткові матеріали, непряма зарплата, витрати на утримання і ремонт будинків, приміщень, устаткування, амортизація і страхування основних засобів, орендна плата, оплата комунальних послуг і ін. Виробничі накладні витрати розподіляються між виробами пропорційно обраній базі.

Прямі витрати на оплату праці і виробничі накладні витрати в сумі складають конверсійні витрати.

Конверсійні витрати-це витрати на обробку сировини для перетворення його в готовий продукт.

Необхідно відзначити, що у багатьох сучасних автоматизованих виробництвах прямі витрати на оплату праці часто не перевищують 5% виробничих витрат. Тому їх включають до складу виробничих накладних витрат [5, c.44].

У результаті на таких підприємствах виробничі витрати мають тільки дві складових: прямі матеріальні витрати і виробничі накладні витрати.

Невиробничі витративключають: витрати на управління, дослідження і розробку, збут продукції й інші функції бізнесу.

Найчастіше вони представлені витратами на збут і управління (загальні й адміністративні витрати).

До витрат на збут відносяться [12, с.14]:

оплата і комісійні продавцям, торговим агентам, працівникам відділу збуту і складів, водіям і ін.;

витрати на рекламу і дослідження ринку;

витрати на відрядження;

оренда, податки, страхування, амортизація, ремонт і утримання приміщень і устаткування відділу збуту складів, транспортних засобів, демонстраційних залів і ін.;

пакувальні матеріали і ремонт тари;

фрахт і інші виплати, зв'язані з транспортуванням продукції;

безнадійні борги і витрати на інкасацію дебіторської заборгованості;

надання знижок (дисконт) покупцям;

післяпродажне обслуговування клієнтів.

Загальні й адміністративні витрати включають [12, с.16]:

загальні і корпоративні витрати (реєстрація акцій, щорічні збори, винагорода директорам, добровільні внески й ін.);

витрати на персонал офісу (зарплата, страхування, додаткові виплати, навчання й ін.);

витрати на утримання приміщень і устаткування офісу (оренда, податки, страхування, амортизація, ремонт, комунальні послуги);

гонорари за професійні послуги (юридичні, аудиторські, медичні й ін.);

витрати на зв'язок (поштовий, телефонні,телекс, факс і ін.);

амортизація нематеріальних активів;

інші загальні витрати.

Розглянута концепція витрат використовується для складання фінансової звітності, призначеної для прийняття рішень

Для прийняття управлінських рішень необхідно розрізняти релевантні і нерелевантні витрати і доходи.

Релевантні витрати- це витрати, що можуть бути змінені внаслідок ухвалення рішення, а нерелевантні витрати - це витрати, що не залежать від прийняття рішень [5, с.16].

Наприклад, у випадку вирішування питання - придбати комп'ютер для ведення бухгалтерського чи обліку орендувати його, вартість комп'ютера й орендна плата є релевантними витратами, а вартість програмного забезпечення є нерелевантними витратами, оскільки вони будуть мати місце в обох випадках.

Витрати, що складають різницю між альтернативними рішеннями, називають диференціальними витратами.

У даному прикладі диференціальні витрати - це різниця між вартістю комп'ютера і сумою орендної плати за період його експлуатації.

Щоб управляти витратами, важливо знати, яквониповодяться, тобто є вони перемінними чи постійними по відношенню до обсягу виробництва.

Змінні витрати- це витрати, що змінюються прямо пропорційно до зміни обсягу діяльності підприємства або іншого фактора витрат (рис. 1.2).


Рис. 1.2. Змінні витрати: А-регресуючі витрати; Б - прогресивні витрати, В - пропорційні витрати, Г-дегресивні витрати


До змінних витрат належать витрати, абсолютний розмір яких збільшується із збільшенням обсягу випуску продукції та знижується з його зменшенням. До таких витрат належать витрати на сировину і матеріали, купівельні комплектуючі вироби, напівфабрикати, технологічне паливо та енергію, на оплату праці працівникам, зайнятим у виробництві продукції (робіт, послуг), з відрахуванням на соціальні заходи, а також інші витрати.

Постійні витрати- це витрати, абсолютний розмір яких із збільшенням (зменшенням), випуску продукції істотно не змінюється (рис. 1.3).


Рис. 1.3. Постійні витрати


Прикладом постійних витрат є прямолінійна амортизація основних засобів, заробітна плата персоналу при погодинній формі оплати праці, орендна плата тощо.

У свою чергу, постійні витрати поділяють на обов'язкові (ті, що визначаються нормальною виробничою потужністю підприємства) та необов'язкові - витрати, розмір яких визначається керівництвом і не має прямого відношення до поточної діяльності підприємства. Характерною особливістю необов'язкових витрат є те, що у критичний момент їх величина може вільно корегуватися без зміни обсягів діяльності підприємства.

До обов'язкових постійних витрат відносять амортизацію основних засобів, витрати на утримання апарату управління, а до необов'язкових - витрати на підготовку та перепідготовку кадрів, витрати на наукові дослідження та розробки, на придбання, будівництво та реконструкцію виробничих потужностей тощо.

До постійних належать витрати, пов'язані з обслуговуванням і управлінням виробничою діяльністю цехів, а також витрати на забезпечення господарських потреб виробництва.

Розглядаючи різні альтернативні варіанти рішень, варто враховувати не тільки дійсні (реальні), але і можливі витрати (утрати).

Дійсні витрати- це витрати, що вимагають виплати грошей чи витрати інших активів. Ці витрати відбиваються в бухгалтерських регістрах у міру їхнього виникнення.

Можливі витрати (втрати) - це вигода, що втрачається, коли вибір одного напрямку дії вимагає відмовитися від альтернативного рішення.

Маржинальні витрати- це витрати на виробництво (чи реалізацію) однієї додаткової одиниці продукції (товару).

У залежності від ситуації менеджера можуть цікавити як маржинальні, так і середні витрати [17,с. 20]. Наприклад, менеджер приватного коледжу може вивчати можливість додаткового набору, виходячи з маржинальних витрат, і розглядати середні витрати на методичне забезпечення студентів для складання бюджету.

Для контролю діяльності окремих підрозділів і оцінки роботиїхніх керівників виділяють контрольовані і неконтрольовані витрати.

Контрольовані витрати- це витрати, що менеджер може безпосередньо чи контролювати може робити на них значний вплив.

Відповідно,неконтрольовані витрати - це витрати, які менеджер не може контролювати чи не може робити на них значний вплив.

Практичний поділ витрат на контрольовані і неконтрольовані залежить від сфери повноважень менеджера.

Ті самі витрати можуть бути контрольованими з сторони начальника цеху одного підприємства і неконтрольованими для начальника цеху іншого підприємства.

Прикладом традиційно контрольованих витрат з позиції начальника цехи є основні матеріальні витрати й основна зарплата, а неконтрольованих - амортизація верстатів [23, с.253].

Класифікація витрат на контрольовані і неконтрольовані покладена в основу системи обліку по центрах відповідальності

Отже, витрати підприємства обєктивно виникають у процесі діяльності і повязані з тим, що процес виробництва нерозривно повязаний з процесом споживання. Витрати підприємства є досить складною і дуже важливою з точки зору обліку та управління категорією, що і зумовлює наявність досить складної системи класифікації витрат, залежно від різних аспектів управління ними.

Класифікація витрат в управлінському обліку призначена допомогти у вирішенні його завдань: організації поточного контролю виробничих витрат за місцями їх виникнення з метою встановлення причин відхилень та їх винуватців, використання облікової інформації для прийняття ефективних управлінських рішень, прогнозування та регулювання витрат.


1.2 Методи обліку витрат і калькулювання собівартості продукції


Облік витрат на виробництво є визначальним у загальній системі бухгалтерського обліку. Він забезпечує відображення операцій, пов'язаних з виробництвом продукції за допомогою їх вимірювання, реєстрації, групування і аналізу в розрізах, що формують собівартість продукції. Облік витрат здійснюється для встановлення їх величини за окремими об'єктами. Процес визначення собівартості певного об'єкта витрат називають калькулюванням.

Об'єктом витрат є предмет або сегмент діяльності, що потребує окремого вимірювання пов'язаних з ним витрат. Вибір об'єкта витрат залежить від мети калькулювання. З метою ціноутворення, внутрішньої звітності, оцінки запасів, рішень щодо асортименту, об'єктом витрат звичайно є продукт. З метою контролю за рівнем витрат, для планування і оцінки діяльності менеджерів, об'єктом витрат обирається центр відповідальності [15, с.29].

Калькулювання і контроль собівартості об'єктів витрат забезпечує система виробничого обліку. В межах цієї системи спочатку здійснюється накопичення витрат за однорідними елементами (матеріали, зарплата тощо) у розрізі відповідних підрозділів (центрів відповідальності), а потім ці витрати розподіляються на певні види продукції (калькуляційні одиниці).

Калькулювання собівартості продукції є важливою функцією обліку. Разом з тим, необхідно пам'ятати, що для різних цілей використовуються різні види собівартості. Так, у фінансовому обліку формується:виробнича собівартість;собівартість реалізованої продукції;повна собівартість.

З метою підготовки інформації для управління собівартістю, тобто для цілей управлінського обліку необхідно формувати такі види собівартості:собівартість центру відповідальності;повну виробничу собівартість;маржинальну (обмежену) собівартість.

Собівартість центру відповідальності включає сукупність витрат на виготовлення відповідним центром усієї продукції та містить лише ті статті витрат, за які відповідає керівник даного структурного підрозділу. Собівартість центру відповідальності застосовується для контролю та оцінки діяльності центру [18, с.56].

Повна виробнича собівартість включає змінні і постійні виробничі витрати, які доцільно віднести на собівартість конкретного виду продукції.

Маржинальна (обмежена) собівартість включає змінні витрати, які можна прямо віднести на собівартість конкретного виду продукції.

Організація обліку витрат на виробництво та калькулювання собівартості продукції залежить від виду діяльності підприємства, структури управління, характеру виробництва, видів продукції, що виготовляється, періодичності її випуску.

Важливою передумовою раціональної організації обліку витрат і калькулювання собівартості продукції є правильне визначення об'єктів обліку та об'єктів калькулювання.

Об'єктом обліку виробничих витрат є витрати на виробництво виробів, їх окремих частин (конструктивних елементів, вузлів, деталей), груп виробів, виконані роботи, сукупність однорідних робіт, виробництва, процеси, фази й стадії технологічних процесів (переділи), окремі операції, які групуються за різними ознаками з метою визначення собівартості.

Об'єктом калькулювання є одиниця продукції (робіт, послуг), тобто кінцевий продукт, виготовлений на підприємстві. Залежно від технології і характеру продукції об'єктами калькулювання можуть бути: один продукт виробництва; один продукт окремих процесів, стадій, переділів, фаз виробництва; виріб підприємства; виріб центру відповідальності; вид робіт, послуг структурного підрозділу підприємства. У деяких випадках виникає необхідність калькулювати продукт різного ступеня готовності. В таких виробництвах об'єктом калькулювання є напівфабрикат або окремі частини (деталі) виробів [24, с.286].

Для оцінки незавершеного продукту необхідно калькулювати собівартість за окремими технологічними етапами, тобто визначати собівартість незакінчених обробкою продуктів за центрами відповідальності та місцями виникнення витрат.

Якщо об'єктом калькулювання собівартості є одиниця виготовленої продукції різного ступеня готовності в натуральному вимірнику, то кількісним вимірником об'єкта калькулювання є калькуляційна одиниця.

Для цілей управління підприємство за необхідності може розширити перелік об'єктів калькулювання.

Облік витрат на виробництво і калькуляція собівартості продукту здійснюються за такими етапами [10, с.320]:

o групування первісних витрат за статтями калькуляції та за об'єктами обліку витрат;визначення витрат і калькулювання собівартості продукції допоміжних виробництв та віднесення їх на основне виробництво;визначення собівартості браку;оцінка зворотних відходів;оцінка незавершеного виробництва;розподіл витрат між готовою продукцією та незавершеним виробництвом;розрахунок собівартості кожного об'єкта калькулювання та його калькуляційної одиниці.

Методика групування витрат за об'єктами калькулювання є спільною для всіх підприємств. Вона включає в себе облік прямих витрат, узагальнення даних у регістрах бухгалтерського обліку, облік та розподіл непрямих витрат.

Для визначення собівартості продукції прямі витрати відносять до відповідних об'єктів на підставі первинних документів, а непрямі витрати розподіляють між об'єктами пропорційно до обраної бази (обсягу виробництва, площі, суми прямих витрат, прямої зарплати, машино-годин тощо). Вибір бази розподілу залежить від рівня механізації та автоматизації виробництва. Для виробництв з високим рівнем ручної праці доцільно за базу приймати заробітну плату або кількість відпрацьованих годин робітниками основного виробництва, а для виробництв з високим рівнем оснащення - час, відпрацьований машинами (машино-години) [13, с.67].

Базу розподілу непрямих витрат підприємство обирає самостійно. При її виборі необхідно визначити таку характеристику виробничого процесу, зміна якої найбільше впливала б на величину непрямих витрат.

За певних обставин доцільно використовувати два і більше методів розподілу непрямих витрат, залежно від умов функціонування конкретних виробничих підрозділів. Передумовою вибору методу розподілу має стати найбільш тісний причинно-наслідковий взаємозв'язок між базою розподілу і витратами.

Облік і калькулювання за замовленнями та процесами

Система обліку за замовленнями використовується при виготовленні унікального або виконаного за спеціальним замовленням виробу. За цією системою витрати на виробничі матеріали, оплату праці робітників, зайнятих у виробництві та загально-виробничі накладні витрати відносяться на кожне індивідуальне замовлення або на виготовлену партію продукції.

Позамовний метод обліку витрат і калькулювання собівартості використовується в індивідуальних та дрібносерійних виробництвах (авіаційна промисловість, машинобудування, будівництво, надання побутових, ремонтних, аудиторських та інших послуг).

Характерні особливості позамовного методу:

прямі матеріали, основна заробітна плата виробничих робітників і загальновиробничі витрати легко ідентифікуються з окремими замовленнями клієнтів;

виробничі витрати узагальнюються за кожним замовленням, а не за певний проміжок часу;

для синтетичного обліку виробничих витрат використовується один рахунок "Виробництво"; аналітичний облік здійснюється за кожним окремим замовленням;

незавершене виробництво визначається сумою фактичних витрат за кожним незавершеним замовленням.

Калькулювання за замовленнями передбачає визначення фактичної собівартості одиниці готової продукції (робіт, послуг) шляхом ділення загальної суми виробничих витрат, понесених з моменту початку робіт по замовленню, на кількість одиниць готової продукції, виготовлених за замовленням.

Система обліку витрат за процесами застосовується в галузях з масовим і серійним виробництвом, технологічний цикл виготовлення продукції яких складається із окремих виробничих стадій (процесів, операцій, фаз), що можуть здійснюватися послідовно або паралельно (в хімічній, нафтопереробній, металургійній, фармацевтичній, вугільний, харчовій, легкій промисловості). В такій ситуації доцільніше вести облік витрат, пов'язаних з виготовленням продукції за певний проміжок часу, а не намагатися віднести їх до певного виду продукту чи замовлення підприємства.

Характерні особливості попроцесного методу обліку витрат:

організація синтетичного обліку з виділенням декількох рахунків основного виробництва (в розрізі окремих виробничих підрозділів);

локалізація виробничих витрат по кожному виду готової продукції за календарний період;

визначення обсягів незавершеного виробництва на підставі собівартості еквівалентної одиниці готової продукції;

накопичення собівартості готової продукції при переході від процесу до процесу (від підрозділу до підрозділу).

Калькулювання за процесами передбачає визначення фактичної собівартості одиниці готової продукції шляхом ділення загальної суми виробничих витрат, понесених виробничим підрозділом за звітний період (місяць), на кількість виробів, виготовлених за цей проміжок часу.

Системи обліку та калькулювання собівартості за повними і неповними витратами

В зарубіжних країнах при класифікації систем обліку витрат підприємства за повнотою їх включення до складу собівартості готової продукції виділяють традиційну систему обліку повних витрат, покликану задовольняти потреби стратегічного управління, та систему обліку неповних (змінних, обмежених) витрат, орієнтовану на задоволення потреб оперативного управління [13, с.42].

Загальною рисою обох систем є визнання адміністративних витрат, витрат на збут та інших витрат як витрат звітного періоду, що передбачає їх відшкодування за рахунок прибутку підприємства. Принципова ж відмінність між системою обліку неповних витрат і системою обліку повних витрат полягає у відношенні до постійних загальновиробничих витрат.

Так, система обліку повних витрат, основана на розподілі витрат на прямі та непрямі, передбачає включення до собівартості продукції усіх виробничих витрат- як змінних, так і постійних. Відповідно, всі виробничі витрати розподіляються між виробами і включаються у собівартість незавершеного виробництва та готової продукції. Цс підтверджує, що система обліку повних витрат здебільшого орієнтована на виробництво, а її принципи обліку сприяють відображенню технологічних аспектів виробничого процесу. Вони повною мірою проявилися у методах обліку і калькулювання за замовленнями та процесами.

Система обліку неповних витрат, навпаки, більше орієнтується на процес реалізації, а її принципи відповідають потребам дослідження ринку. Вона основана на класифікації витрат за ступенем впливу обсягів діяльності підприємства і передбачає включення до собівартості продукції лише змінних виробничих витрат.

Системи обліку повних і неповних витрат різняться між собою за своїми цілями та завданнями.

Для складання фінансової звітності підприємства застосовується система калькулювання повних витрат, яка передбачає включення у собівартість всіх (змінних і постійних) виробничих витрат.

Система обліку повних витрат є основою стратегічної політики у сфері виробництва, постачання та реалізації товарно-матеріальних цінностей, вона орієнтована на прийняття довгострокових управлінських рішень, на повне покриття всіх витрат і максимізацію нетто-прибутку. Ця система забезпечує трудомісткий контроль зв'язків між виробництвом і реалізацією на перспективу [23, с.96].

Калькулювання повних витрат передбачає включення до складу собівартості продукції всіх виробничих витрат (змінних і постійних), розподіл загальновиробничих між окремими видами продукції на основі єдиної бази (машино-годин, основної заробітної плати тощо), відшкодування за рахунок прибутку підприємства витрат на збут і адміністративних витрат.

Калькулювання неповних витрат - система калькулювання, яка передбачає включення у собівартість продукції лише змінних виробничих витрат.

Отже, принципова відмінність системи калькулювання неповних витрат від системи калькулювання повних витрат полягає у підході до постійних виробничих накладних витрат. При використанні системи калькулювання неповних витрат не тільки операційні витрати (пов'язані з управлінням, збутом тощо), а й постійні виробничі витрати розглядаються як витрати періоду і списуються за рахунок прибутку. В результаті у собівартість незавершеного виробництва і готової продукції включаються тільки змінні виробничі витрати. Ця система забезпечує оперативний контроль зв'язків між виробництвом і реалізацією, використовуючи сигнальну інформацію.

Система обліку неповних витрат є інструментом оперативного управління виробничим процесом підприємства, орієнтована на прийняття короткострокових управлінських рішень, покриття прямих витрат і оптимізацію маржинального доходу (прибутку-брутто).

Такий показник, як маржинальный дохід, широко застосовується для аналізу прибутковості і прийняття управлінських рішень. Маржинальний дохід визначається за однією з двох формул:

Маржинальний дохід = Дохід від реалізації - Змінні витрати

або

Маржинальний дохід = Постійні витрати + Прибуток

Калькулювання неповних витрат передбачає включення до складу собівартості готової продукції лише змінних виробничих витрат, розподіл змінних загальновиробничих витрат між окремими видами продукції на основі єдиної бази (машино-годин, людино-годин, основної заробітної плати тощо), визначення маржинального доходу та відшкодування за рахунок прибутку підприємства постійних загальновиробничих витрат, витрат на збут і адміністративних витрат [14, с.323].

Порівняння впливу систем обліку повних і неповних витрат на Звіт про прибутки та збитки, складений різними способами, показує, що:при однакових обсягах виробництва і реалізації продукції прибуток підприємства буде однаковим, незважаючи на те, яка система обліку застосовується;за умови, коли обсяг виробництва перевищує обсяг реалізації продукції, використання системи обліку повних витрат призводить до більш високого розмір прибутку, ніж застосування системи обліку неповних витрат;за умови, коли обсяг реалізації перевищує обсяг виробництва продукції використання системи обліку неповних витрат призводить до більш високого розміру прибутку, ніж використання системи обліку повних витрат.

Причиною такої різниці у розмірі прибутку є розбіжність обсягів виробництва й реалізації. При використанні системи обліку неповних витрат, прибуток підприємства залежить лише від обсягу реалізації, в той час як в системі обліку повних витрат прибуток знаходиться під впливом як обсягу реалізації, так і обсягу виробництва продукції.

Дослідження видатних зарубіжних науковців свідчить, що компанії багатьох розвинених країн світу на практиці застосовують як систему калькулювання повних, так і неповних витрат, але перевага надається калькулюванню на основі повних витрат (табл. 1.2).

Застусування різних систем калькулювання у розвинених країнах світу [23, с.302]


Таблиця 1.2

КраїнаСистема калькулюванняПовних витрат, %Неповних витрат, %США6931Канада5248Австралія6733Японія6931Швеція5842Велика Британія4852

Слід зазначити, що система калькулювання неповних витрат не відповідає загальноприйнятим принципам підготовки фінансової звітності та вимогам фіскальних органів і тому рекомендується лише для внутрішнього використання в управлінському обліку.

Прихильники цієї системи стверджують, що застосування системи калькулювання неповних витрат дозволяє визначати показник маржинального доходу, який широко використовується в процесі аналізу прибутковості окремих видів готової продукції, і формувати відповідні інформаційні блоки, необхідні для прийняття оперативних управлінських рішень з питань ціноутворення та оптимізації виробничої діяльності.

Облік і контроль за центрами відповідальності

Організація обліку і контролю за центрами відповідальності є одним із головних елементів системи управлінського обліку. Вона побудована на встановленні відповідальності кожної структурної одиниці підприємства за витрати і доходи, що перебувають під її контролем. При цьому першочерговим завданням обліку стає контроль витрат.

Організація обліку за центрами відповідальності розглядається як вчення, спрямоване на наукову організацію поведінки управлінців, а його завданням визнається більшою мірою допомога в організації самоконтролю, ніж контроль з боку керівництва.


1.3 Зарубіжни досвід управлінського обліку


Управлінський облік за кордоном є приватногосподарською справою, тому його організація і методологія регламентовані лише в межах компетенції окремого підприємства. Загальним для усіх підприємств є тільки методологічні прийоми управлінською обліку, які полягають у грошовій оцінці господарських явищ; в записі господарських операцій (методом подвійного запису) і балансовому узагальненні поточних звітних даних в кінці звітного періоду.

Кожне зарубіжне підприємство - самостійна господарська одиниця, яка сама спостерігає, відображає і контролює рух свого капіталу, господарські процеси і розрахунково-кредитні відносини з іншими підприємствами. Принцип ефективності управління зумовив необхідність появи управлінського обліку. Управлінський облік сформувався у США паралельно з традиційним бухгалтерським обліком у середині XX століття і відбивав відносини у самому підприємстві.

Появу управлінського обліку пояснюють тим, що традиційні методи виробничого (калькуляційного) обліку не відповідали вимогам управління. В передових країнах Заходу управлінський облік як окрема галузь теоретичних і практичних знань з'явився у 50-ті роки, однак великого поширення набув у 60 - 70-х роках як альтернатива фінансового обліку (financial accouting), хоч окремі положення його концепції і методик зародилися ще на початку XX століття. На перших етапах розвитку управлінський облік називався калькуляційним, потім виробничим, і поступово методи та прийоми виробничого обліку стали наближатися до обліку, який нині називається управлінським.

Тобто поступово в різних країнах термін "виробничий облік" був замінений на "управлінський облік". Однак це була не просто зміна термінології, але й велика організаційна та методологічна перебудова системи бухгалтерського обліку. Це сприяло поділу його на дві галузі: фінансовий і управлінський облік.

В цей час на підприємствах почали створюватися дві бухгалтерії - фінансова і управлінська, кожна з яких мала свою мету (цілі), завдання і функції. Передумовою до поділу (розділу, роз'єднання) було також створення калькуляційної бухгалтерії. В подальшому розвиток і вдосконалення управлінського обліку проходило в рамках (межах) національних систем бухгалерського обліку різних країн.

У зв'язку з цим виникла необхідність проведення глибоких досліджень економічної природи, сутності та змісту управлінського обліку в умовах переходу до ринку, його фундаментальних теоретичних основ, а також визначення місця управлінського обліку в інформаційній базі управління

У Франції управлінський облік застосовують термін «аналітична бухгалтерія», а в Німеччині поняття «управлінський облік» набагато вужче, ніж в англосаксонських країнах. По суті, за змістом аналогом управлінського обліку в Німеччині є контролінг.

Посада контролера вперше була запроваджена у 1880 році в залізничній компанії Atihison, Topeka and Santa Fe Railroad, а у 1892 році вона зявилася у компанії General Electric.

Пізніше, у 20 -x роках XX функція контролера стала звичайною в американських компаніях [5.c.14].

Зростання вимог до системи обліку спричинило передання до служби контролера частини функцій скарбника, який традиційно здійснював управління фінансами.

Розвиток управлінського обліку зумовив подальше розширення функцій контролера, який почав брати безпосередню участь у процесах планування і контролю.

Типову структуру управління американської компанії можна представити схематично (рис.1.4).













Рис. 1.4. Фрагмент організації структури організації


У Німеччині посада контролера існує на середніх і великих підприємствах, які використовують систему контролінгу. Відділ контролінгу виконує функції внутрішнього обліку, статистики, планування, прогнозування, контролю та аналізу. В американських компаніях до сфери діяльності контролера належать фінансовий і внутрішній облік, а в німецьких підприємствах сферою діяльності контролера є лише внутрішній облік. У країні з перехідною економікою, зокрема в Україні, місце управлінського обліку значною мірою залежить від того, яку концепцію: американську чи німецьку - застосовує підприємство.

Незалежно від підходу до організації управлінського обліку значна частина інформації про витрати формується в системі рахунків бухгалтерського обліку. Аналіз рахунків зарубіжних країн свідчить, що попри багатоманіття їх міжнародна практика виробила два основні підходи до структури плану рахунків: двоколовий принцип, тобто виокремлення двох автономних систем рахунків відповідно до цілей фінансового й управлінського обліку; інтегрований принцип, за яким рахунки управлінського обліку кореспондують з рахунками фінансового й управлінського обліку.

Перший підхід реалізований у планах рахунків майже 80 країн, зокрема й у більшості країн ЄС (Франція, Німеччина, Бельгія, Швейцарія, Іспанія, Португалія).

Другий підхід характерний для підприємств країн так званої англосаксонської групи (США, Великої Британії, Австралії, Канади).

Більшість промислових підприємств США, Великої Британії, Канади та інших країн англосаксонської групи використовують інтегровану систему обліку, яка забезпечує калькулювання собівартості окремих видів продукції та контроль витрат на її виробництво.

Розвиток західного обліку характеризується загальними тенденціями і специфічними рисами. Концепції управлінського обліку закріплені міжнародними нормативами фінансового й управлінського обліку в лютому 1989 р. Нормативи видані Комітетом управлінського і фінансового обліку Міжнародної Федерації бухгалтерів з метою сприяння розвитку і використанню управлінського обліку в практиці різних країн.

Серед зарубіжних методів обліку повних витрат найбільш відомими є: метод однорідних секцій, стандарт-кост і метод нормативного розподілу постійних витрат. Метод однорідних секцій застосовується в основному у Франції і в країнах, які дотримуються французької системи обліку. Під однорідною секцією розуміють підрозділи підприємства, які відокремлені в бухгалтерському обліку, по яких витрати згруповані попередньо до їх включення в собівартість відповідних виробів, у тому числі, коли вони не можуть бути прямо віднесені на ці вироби. У ширшому розумінні однорідна секція ототожнюється з центром відповідальності. Сутність методу однорідних секцій характеризує така схема (рис. 1.5.).


Рис. 1.5. Економічний зміст методу однорідних секцій:

- пряме віднесення відповідних витрат у собівартість продукції;

- розподіл непрямих витрат між однорідними секціями;

- включення на основі попередньої калькуляції собівартості одиниці роботи секції у собівартість кінцевої продукції.


Для того щоб секції могли бути визнані однорідними, їх діяльність повинна вимірюватися єдиною одиницею (одиницею роботи), яка, по-перше, характеризує діяльність секції і, відповідно, змінюється пропорційно до витрат секції, а по-друге, - дає змогу розділити витрати секції, тобто пов'язана з виготовленою підприємством продукцією, виконуваними роботами чи послугами.

Одиницями роботи можуть бути: кількість виробленої продукції чи послуг; вартість покупок або реалізації; фактично відпрацьований час тощо.

Методологія обліку полягає в тому, що підприємство поділяють на однорідні секції (цехи, відділи, служби), розподіляють між ними непрямі витрати, визначають по кожній секції суму витрат, яку відносять на продукцію чи замовлення, у процесі виробництва яких були використані послуги відповідної секції (згідно з обсягом спожитих одиниць роботи і собівартістю одиниці).

Метод однорідних секцій прийшов на зміну емпіричному методу, коли непрямі витрати відносилися на собівартість продукції пропорційно до встановлених на підприємствах загальних баз розподілу. Емпіричний метод традиційно застосовується у вітчизняній практиці, де його вдосконалення йшло по лінії деталізації групування непрямих витрат за напрямами (освоєння нових виробів, витрати на утримання і експлуатацію устаткування, загальновиробничі витрати тощо) і методів їх розподілу на основі відповідних баз.

Перевагою методу однорідних секцій є те, що витрати, загальні для кількох секцій, розподіляються між ними за базами, які відповідають характеру певного виду загальних витрат. Наприклад, амортизація і орендна плата пропорційні площі, яку займає відповідна секція; витрати на страхування пропорційні вартості об'єктів страхування; витрати на утримання і ремонт устаткування пропорційні вартості цього устаткування тощо.

На думку деяких дослідників зарубіжного досвіду управлінського обліку впровадження в практику методу однорідних секцій сприяє вирішенню таких завдань:

·досягнення більшої точності калькулювання через застосування досконаліших методів розподілу непрямих витрат, ніж за інших методів калькулювання повної собівартості продукції;

·використання більшої гами баз розподілу непрямих витрат залежно від умов діяльності підприємства;

·аналіз результатів діяльності центрів відповідальності в системі управлінського обліку і організація на цій основі контролю управління.


Висновок до 1 розділу


Витрати виробництва - це те, у що обходиться створення продукту підприємству. Водночас суспільні витрати на створення продукту включають також додаткову працю, втілену в додатковому продукті. Витрати виробництва - це загальноекономічна категорія. Процес виробництва являє собою продуктивне споживання факторів виробництва, заміщення яких є необхідною умовою процесу відтворення.

Соціально-економічна сутність витрат полягає в тому, що вони відображають виробничі відносини з приводу витрат власне капіталу, а не праці на виробництво продукції.

В умовах розвитку соціально орієнтованого ринкового господарства поступово зникає протистояння праці й капіталу. Відносини робітника і підприємця все більше набувають характеру співробітництва. Отже, відбуваються зміни в соціально-економічній сутності витрат виробництва.

Управлінський облік передбачає створення детальної класифікаційної схеми витрат. Керівник або власник підприємства повинен знати, скільки буде коштувати виробництво тієї чи іншої продукції, який прибуток від її реалізації у загальному обсязі прибутку, чи є можливість збільшити або зменшити ціну на цю продукцію і яка ефективність від прийняття управлінського рішення. Для цього необхідно використати економічно обгрунтовану класифікацію витрат. Класифікація витрат - поділ витрат на класи на основі певних загальних ознак обєктів і закономірних звязків між ними.

Класифікація витрат в управлінському обліку призначена допомогти у вирішенні його завдань: організації поточного контролю виробничих витрат за місцями їх виникнення з метою встановлення причин відхилень та їх винуватців, використання облікової інформації для прийняття ефективних управлінських рішень, прогнозування та регулювання витрат.


РОЗДІЛ 2. ОРГАНІЗАЦІЯ ТА МЕТОДИКА УПРАВЛІНСЬКОГО ОБЛІКУ


2.1 Загальна характеристика обєкта дослідження


В умовах формування та розвитку ринкових відносин важливим центром господарської діяльності є сільське господарство, яке є головним структуроутворюючим елементом економіки. Тут у виробничому процесі зєднуються трудові, матеріальні та фінансові ресурси з метою задоволення потреб суспільства.

Сільськогосподарське приватне підприємство Рать створене 23 лютого 2000 року, з метою задоволення потреб підприємств, установ, організацій та населення у товарах та послугах з високими споживчими якостями та технічним рівнем.

Господарство також взяло під свою опіку навколишню територію і, розвиваючи сільськогосподарське виробництво, водночас вкладає чималі кошти в благоустрій сіл: прокладання газопроводів, водогону, будівництво та ремонт соціальних закладів, храмів, доріг, реконструкцію виробничих приміщень. Економічно сильне приватне підприємство стало надійною опорою для мешканців не тільки Ратнова та Гіркої Полонки, а й Оздова, Лаврова, Вікторян та Коршева.

У колективі СГПП нині працює понад 200 осіб. Це злагоджений колектив спеціалістів, які добре знають, що від внеску кожного залежить кінцевий результат. На підприємстві існує чітко визначена структура управління.

Нині СГПП «Рать» - одне з найбільших у Луцькому районі. За впровадженням новацій воно постійно випереджає на крок своїх конкурентів. Агроформування здійснило технічне переоснащення галузей виробництва, має в обробітку 3800 гектарів сільськогосподарських угідь, утримує понад 2 тисячі голів великої рогатої худоби.

СГПП Рать керується у своїй роботі законодавством України, Статутом та рішеннями Засновника.

Підприємство є юридичною особою, має самостійний баланс, розрахункові рахунки у банках ,печатки, штампи та бланки з своїм найменуванням, власний торговий знак та інші реквізити. Майно становлять основні фонди та оборотні кошти, а також інші цінності, вартість яких відображається в самостійному балансі.

На СГПП «Рать» існує чітко визначена організаційна структура (Додаток А ). Організацію справами підприємства здійснює директор, далі за ієрархією посад визначені начальники фінансового і планово-економічного відділів та інші працівники підрозділів, дільниць.

Директор підприємства зобовязаний створити необхідні умови для правильного ведення бухгалтерського обліку, забезпечити неухильне виконання всіма підрозділами, службами та працівниками, причетними до бухгалтерського обліку, правомірних вимог бухгалтера щодо дотримання порядку оформлення та подання до обліку первинних документів.

Начальник планово-економічного відділу розробляє проекти перспективних і поточних планів виробничої, фінансової і комерційної діяльності (бізнес-плани) підприємства, а також складає планові техніко-економічні нормативи матеріальних і трудових витрат, проекти оптових і роздрібних цін на продукцію підприємства, тарифи на роботи (послуги) з урахуванням попиту і пропозиції та з метою забезпечення запланованого обсягу прибутку.

До складу облікового апарату підприємства входить 5 бухгалтерів, які займають відповідні посади та мають окремі обовязки (рис. 2.1).


Рис. 2.1. Структура бухгалтерської служби на СГПП «Рать»


Бухгалтерський відділ очолює головний бухгалтер СГПП «Рать», який відповідає за дотримання загальних методологічних принципів обліку, забезпечення контролю і відображення на рахунках бухгалтерського обліку всіх фактів господарського життя підприємства, надання оперативної інформації, складання спільно з іншими службами економічного аналізу фінансово-господарської діяльності з метою виявлення внутрішньо - господарських резервів, а також контролює дотримання чинного законодавства і внутрішніх розпоряджень з питань обліку.

Касир веде облік грошових коштів в касі, оформляє авансові звіти, а також є матеріально-відповідальною особою за зберігання готівки.

Бухгалтери по рослинництві та тваринництві ведуть синтетичний та аналітичний облік біологічних активів, заповнюють первинні та зведені документи, а також контролюють відображення на рахунках бухгалтерського обліку всіх фактів господарського життя підприємства.

Обліком реалізації продукції займаються бухгалтер по сільськогосподарській продукції, який здійснює ведення аналітичного і синтетичного обліку сировини, матеріалів, готової продукції, товарів, наданих послуг та виконаних робіт, проводить звірку з матеріально-відповідальними особами по залишках матеріалів і продукції, виписує податкові накладні і реєструє їх в журналах по розходу і приходу.

На підприємстві є розроблений «Наказ про облікову політику», в якому розкриваються принципи, методи і процедури, що використовуються на підприємстві для ведення обліку, складання та подання фінансової звітності, вказано терміни проведення інвентаризації, обовязки головного бухгалтера.

На СГПП «Рать» використовують журнально-ордерну форму бухгалтерського обліку, що ґрунтується на застосуванні журналів-ордерів, де збираються і систематизуються дані первинних документів, необхідні для синтетичного та аналітичного обліку.

Господарські операції на даному підприємстві здійснюються відповідно до Плану рахунків, затвердженого наказом МФУ від 30.11.99.р. № 291. За необхідності головному бухгалтеру дозволяється вводити додаткові рахунки другого і третього порядку.

Основними видами діяльності СГПП Рать є (Додаток Б ):

1.Вирощування сільськогосподарських культур (зернових, технічних та інших культур).

2.Виробництво насіння зернових, кормових та технічних культур.

.Овочівництво, декоративне садівництво і вирощування продукції розсадників.

.Ведення м'ясного та молочного скотарства, птахівництво, виробництво їх продукції, вирощування племінних тварин.

.Реалізація та купівля сільськогосподарської продукції.

.Оптова, комісійна та роздрібна торгівля.

Підприємство здійснює й інші види діяльності, не заборонені законодавством України, в тому числі зовнішньо-економічну діяльність, залучає зовнішні та внутрішні інвестиції, та розміщує власні.

Основні види продукції СГПП «Рать» наведено на рисунку 2.2.

На даному підприємстві майже вся аналітична та зведена робота виконується з допомогою електронних таблиць Microsoft Excel та у Microsoft Word. Крім того усі банківські операції та операції з постійними клієнтами проводять з використанням системи Клієнт банк.


Рис. 2.2. Основні види продукції


Основні техніко-економічні показники, які характеризують діяльність підприємства за 2009-2011 роки наведені в таблиці 2.1.. Для цього використаємо дані за 3 роки Балансу та Звіту про фінансові результати (Додаток В, Г, Д)


Таблиця 2.1

Техніко-економічні показники діяльності СГПП «Рать» за 2009-2011 рр.

ПоказникиОд. виміруЗначення показників у відповідному періодіТемпи росту за роками, %2009201020112010/ 20092011/ 20102011/ 200912345678Статутний фондтис. грн.24,424,424,4100100100Первісна вартість основних засобівтис. грн.6216,26297,59368,91,348,850,7Знос основних засобівтис. грн.1127,71534,02305,136,050,3104,4Доход (виручка від реалізації)тис. грн.7756,88529,89761,59,914,425,8Собівартість реалізованої продукціїтис.грн5302,45872,87094,210,720,833,8Доход від іншої діяльностітис. грн.459,5921,71026,2100,611,3123,3Витрати на виробництво продукціїтис. грн.5302,45872,87094,210,620,833,8Інші витратитис. грн.196,4369,5513,488,138,9161,4Чистий прибутоктис. грн.1083,71429,91386,131,9-3,127,9Середньоспискова чисельність працівниківчол.1982062104,01,96,0Річний фонд оплати працітис. грн.58,060,577,24,327,633,1Середньорічний розмір дебіторської заборгованостітис. грн.272,7290,0283,56,3-2,23,9Середньорічний розмір кредиторської заборгованостітис. грн.1608,1572,2366,7-64,4-35,9-77,1Рентабельність%9,111,68,527,5-26,7-6,6Коефіцієнт загальної ліквідності1,32,83,2115,314,33,2Коефіцієнт термінової ліквідності0,20,30,45033,3100Коефіцієнт оборотності активів0,70,70,7100100100Коефіцієнт рентабельності власного капіталу1,21,11,0-8,3-9,1-16,6Коефіцієнт автономії0,50,60,62010020

Проаналізувавши показники Балансу і Звіту про фінансові результати можна зробити висновок, що не всі показники мають тенденцію до зростання. Позитивним є те, що дохід від реалізації товарів з кожним роком зростає, так у 2010 році він зріс на 773 тис. грн. або на 9,9 % у порівнянні з 2009 роком, а в 2011 році ? на 1231,7 тис. грн. або на 14,4 % в порівнянні з 2010 роком. При цьому слід відмітити, що собівартість реалізованих товарів зростає в меншій мірі і в 2010 році вона зросла в порівнянні з минулим роком на 570,4 тис. грн., тобто на 10,7%, а в 2011 зростає на 1221,4 тис. грн., або на 20,8%.

Підприємство самостійно визначає фонд оплати праці, планує свою діяльність і визначає перспективи розвитку, виходячи із попиту на виготовлену продукцію, роботи, послуги та необхідні забезпечення виробничого та соціального розвитку підприємства, підвищення доходів. Основу планів становлять замовлення та договори, укладені з покупцями продукції, замовниками робіт, послуг і постачальниками матеріально - технічних ресурсів.

СГПП «Рать» - одне з найбільших сільськогосподарських підприємств в Луцькому районі. Підприємство постійно розвивається, рухається вперед, працює, а також вкладає чималі кошти в благоустрій сіл: прокладання газопроводів, водогону, будівництво та ремонт соціальних закладів, храмів, доріг, реконструкцію виробничих приміщень.

витрата калькулювання собівартість розподіл

2.2 Орагнізаційно-технологічна структура з обґрунтуванням центрів витрат і відповідальності


На підприємствах управління витратами здійснюється не тільки по підприємству в цілому, але і більш детально - за центрами відповідальності.

Центр відповідальності - це сегмент усередині підприємства, на чолі якого стоїть відповідальна особа, яка приймає рішення. Управління витратами за центрами відповідальності націлене на задоволення потреб внутрішньофірмового планування.

Характерні особливості системи управління витратами за центрами відповідальності полягають у наступному:

·визначення області повноважень і відповідальності кожного менеджера: менеджер відповідає тільки за ті показники, які він може контролювати;

·персоналізація документів внутрішньої звітності;

·участь менеджерів центрів відповідальності у підготовці звітів за минулий період і планів (бюджетів) на майбутній період.

Вибір способу поділу підприємства на центри відповідальності визначається специфікою конкретної ситуації, при цьому необхідно враховувати наступні вимоги:

·в кожному центрі відповідальності повинен бути показник для вимірювання обсягу діяльності і база розподілу витрат;

·на чолі кожного центру відповідальності має бути відповідальна особа;

·необхідно чітко визначити сферу повноважень та відповідальності менеджера кожного центру відповідальності;

·ступінь деталізації має бути достатньою для аналізу, але не надмірною, щоб ведення обліку не було надто трудомістким;

·бажано, щоб для будь-якого виду витрат підприємства існував такий центр витрат, для якого дані витрати є прямими.

Розподіл підприємства на центри відповідальності взаємопов'язане з організаційною структурою підприємства. Центри відповідальності можна класифікувати за такими принципами:

обсяг повноважень та відповідальності

функції, що їх центром.

Основні центри відповідальності безпосередньо виготовляють продукцію, виконують роботи, надають послуги для споживачів. Їх витрати безпосередньо відносять на собівартість продукції, робіт, послуг.

У складі основних центрів відповідальності виділяють центри, пов'язані з матеріальним запасам, дільниці та цехи основного виробництва, управлінські і збутові центри. Центри відповідальності, пов'язані з матеріальним запасам, включають постачання та складське господарство. Ділянки і цехи основного виробництва охоплюють технологічний процес виготовлення продукції. До управлінських належать центри відповідальності, які здійснюють функції управління підприємством, наприклад, адміністрація, плановий, фінансовий відділи. Збутові центри відповідальності вирішують завдання маркетингу та збуту продукції підприємства.

Допоміжні центри відповідальності беруть участь у виробництві побічно, надаючи послуги, виконуючи роботи, призначену не для споживача, а для основних центрів відповідальності. Витрати допоміжних центрів відповідальності неможливо безпосередньо віднести на собівартість, тому їх спочатку розподіляють по основних центрів, а вже потім у складі сумарних витрат основних центрів включають до собівартості.

У складі допоміжних центрів відповідальності виділяють загальновиробничі та обслуговуючі процес виробництва. Загальновиробничі центри обслуговують всі підрозділи підприємства (наприклад, об'єкти соціальної сфери, адміністративно-господарський відділ). Центри, які обслуговують процес виробництва, займаються наданням послуг тільки для потреб основного виробництва (наприклад, відділ контролю якості).


2.3 Облік витрат та калькулювання собівартості продукції, робіт, послуг


.3.1 Управлінський облік прямих витрат

Процес виробництва продукції (робіт, послуг) потребує здійснення витрат. Визначення витрат дається у Положенні (стандарті) бухгалтерського обліку 1 "Загальні вимоги до фінансової звітності", а склад витрат у Положенні (стандарті) бухгалтерського обліку 16 "Витрати".

Матеріальні витрати - це елемент собівартості, який складається з витрат на матеріали, паливо, електроенергію та інші, що використовуються в процесі виробництва продукції, виконання робіт і послуг.

Враховуючи те, що матеріальні витрати (виробничі запаси, комплектуючі, електроенергія і т.ін.) займають значну питому вагу в структурі собівартисті продукції та витрат підприємств в цілому, питання правильного обліку і контролю матеріальних витрат на підприємстві є надзви-чайно актуальними. У відповідності з вимогами Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 Витрати, до складу елемента Матеріальні витрати включається вартість витрачених у вироництві:

сировини й основних матеріалів;

купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів;

палива й енергії; - будівельних матеріалів;

запасних частин;

тари й тарних матеріалів;

допоміжних та інших матеріалів.

Кориспонденція рахунків з обліку матеріальних витрат (табл. 2.2 ).


Таблиця 2.2

Облік матеріальних витрат на СГПП «Рать»

№ з/пЗміст господарських операційПроводкаСумаДебетКредит1Відпущені зі складу матеріали механічного цеху для виробництва продукції на виконання замовлень2312015340002Відпущено зі складу запасні частини ремонтному цеху для здійснення ремонту обладнання2322016350003Відпущені зі складу мастильні матеріали на утримання і поточний ремонт обладнання складському цеху912031540004Відпущені зі складу запасні частини ремонтному цеху для здійснення ремонту обладнання в цехах938061000005Спожито електроенергію, воду, газ на загально виробничі потреби складському цеху918031745,006Спожито електроенергію, воду, газ ремонтного цеху для потреб збуту92803120007Відпущено зі складу матеріали на утримання поточного ремонту будівель житлово комунального господарства942018000,008Списано витрати на електроенергію на освітлення будинку офісу9280312000,009Відпущено зі складу запасні частини ремонтному цеху для поточного ремонту власного обладнання9180323000РАЗОМхх

На підприємстві СГПП «Рать» за дебетом рахунку 23 відображаються прямі матеріальні, трудові та інші прямі витрати, а також виробничі накладні витрати та втрати від браку продукції (робіт, послуг), за кредитом - суми фактичної виробничої собівартості завершеної виробництвом продукції виконаних робіт і послуг (у дебет рахунків 91 "Загальновиробничі витрати", 92 "Адміністративні витрати", 93 "Витрати на збут").

Для узагальнення інформації про втрати від браку у виробництві призначено рахунок 24 "Брак у виробництві", за дебетом якого відображають витрати через виявлений зовнішній і внутрішній брак. За кредитом рахунку 24 відображають суми, що відносяться на зменшення витрат на брак, та суму, що списується на витрати виробництва як втрати від браку, суми зменшення втрат від бракованої продукції (вартість відходів від бракованої продукції, вартість утримання з винуватців браку та ін.).

Для обліку виробничих накладних витрат на організацію виробництва та управління окремими видами призначено рахунок 91 "Загальновиробничі витрати".

За дебетом рахунку 91 відображаються суми визнаних витрат, за кредитом - щомісячне, за відповідним розподілом, списання на рахунок 23 "Виробництво"

Для відображення загальногосподарських витрат, пов'язаних з управлінням та обслуговуванням підприємства на СГПП «Рать» призначено рахунок 92 "Адміністративні витрати", за дебетом якого відображаються суми визнаних адміністративних витрат, а за кредитом - списання на рахунок 79 "Фінансові результати"

Для обліку витрат, пов'язаних із збутом продукції, товарів, робіт, послуг призначено рахунок 93 "Витрати на збут", за дебетом якого відображаються суми визнаних витрат на збут, а за кредитом - списання на рахунок 79 "Фінансові результати".

Основною формою розподілу доходів для найманих працівників є заробітна плата - ціна, що виплачується за використання праці [25, с.108].

Перехід до ринкової економіки зумовлює появу ринку праці, а отже, купівлю-продаж товару робоча сила. Вихідним положенням при з'ясуванні суті заробітної плати слід брати потреби працівника. З урахуванням досягнутого рівня розвитку продуктивних сил вони можуть бути зведені до так званого споживчого кошика, тобто до певного набору життєвих засобів. Далі відбувається грошова оцінка життєвих засобів споживчого кошика з урахуванням деяких факторів оцінки робочої сили (кваліфікації працівника, умов його праці, співвідношення попиту і пропозиції на робочу силу). Все це утворює вартість або ціну робочої сили. Потім цю вартість ділять на тривалість робочого дня (при почасовій оплаті) або на кількість виробів, які мають бути вироблені при даному робочому дні (при відрядній оплаті) і одержують так звану ціну праці.

Далі ціну праці зіставляють з мірою праці, тобто з тим обсягом роботи, який повинен бути виконаний працівником. Потім враховують фактичні витрати і результати праці, відповідно до яких встановлюють грошову оплату праці (фактичне одержання грошової винагороди). І нарешті, на ринку (тобто у сфері товарного обігу і нематеріальних послуг) працівник перетворює грошову оплату в міру споживання. Остання становить основну частку фонду життєвих засобів та існує поряд з такими його допоміжними формами, як суспільні фонди споживання, доходи від підсобних господарств, індивідуальної трудової діяльності тощо [20, с.235].

Отже, заробітна плата виражає і вартість товару робочої сили, і оплату за працю, за витрати і результати її, що визнані ринком. Західні економісти вже давно визнали сумісність у змісті заробітної плати вартості робочої сили і забезпечення рівності заробітної плати за однакові витрати праці, які дістали ринкове визнання.

Заробітна плата кожного працівника залежить від його кваліфікації, складності виконуваної роботи, кількості та якості затраченої праці і максимальним розміром не обмежується і не може бути меншою мінімальної заробітної плати, встановленої законом. В розмір мінімальної заробітної плати не включаються доплати і надбавки, премії та інші заохочувальні виплати, а також виплати за роботу у шкідливих умовах праці та інші компенсаційні і соціальні виплати.

Розмір оплати праці та умови її виплати вказуються в Угоді про оплату праці, яка є додатковим до Трудового договору, і укладається з кожним працівником. Тарифна система оплати праці включає в себе посадові оклади та годинні тарифні ставки. Розмір посадових окладів встановлюється власником або уповноваженим ним органом відповідно до посади і кваліфікації працівників. Система оплати праці на підприємстві погодинно -преміальна. Структура заробітної плати складається з основної, додаткової заробітної плати та інших заохочувальних і компенсаційних виплат.

Додаткова заробітна плата включає в себе:

доплату за роботу у шкідливих та важких умовах праці у розмірі 12% посадового укладу або годинної тарифної ставки.

доплату за роботу у вечірній час -20%, у нічний час -40% за кожну відпрацьовану у відповідному режимі годину;

оплату за роботу у вихідні та святкові дні, яка здійснюється у подвійному розмірі годинної тарифної ставки.

Кількість та розмір даних доплат конкретному працівникові не обмежується.

Заробітна плата виплачується згідно Колективного договору два рази на місяць працівники в касі підприємства або перераховується на зарплатну карточку в банку.

Підставою для складання розрахунково-платіжних відомостей служать: табель використання робочого часу (для нарахування заробітної плати та всіх інших оплат, в основу яких покладено час - доплати за роботу в нічний і понадурочний час, оплата простоїв, за час непрацездатності тощо); платіжні відомості (на раніше виданий аванс за першу половину місяця) тощо.

На сільськогосподарському підприємстві складається штатний розпис в загальному по інженеро -технічних працівниках , та окремо по виробничим робітникам.

Положення про оплату праці діє до прийняття нормативних документів, які регламентують інший порядок оплати праці, встановлення надбавок та інших виплат стимуляційного характеру, премій та матеріальної допомоги.

Також в положенні про оплату праці вказано, що кожен працівник відповідно від середовища та умов праці отримує персональну надбавку:

за високу професійну майстерність - до 50% посадового окладу або тарифної ставки;

за виконання підвищення обсягів робіт- до 50% посадового окладу тарифної ставки;

за інтенсивність праці- до 50% посадового окладу тарифної ставки;

На СГПП «Рать» для обліку витрат на оплату праці та соціальне страхування відображаються такими проводками (табл. 2.3 )


Таблиця 2.3

Облік витрат на оплату праці та соціальне страхування на СГПП «Рать»

№ з/пЗмістгосподарських операційПроводкаСумаДебетКредит1Згідно чинного законодавства здійснено нарахування до соціального фонду загально виробничого персоналу91654000,002Згідно чинного законодавства здійснено нарахування до соціального фонду від ФОП адміністративному персоналу92655370,503Нарахована зарплата загальоновиробничому персоналу916671004Нарахована зарплата адміністративному персоналу9266717005Проведено нарахування до соціального фонду від фонду оплати праці робіт, що зайняті виготовленням поліпропіленової плівки23165756,006Нарахована заробітна плата робітникам, що зайняті виготовленням поліпропіленової плівки23662459,007Здійснено нарахування з роботодавця до ПФУ працівника збуту9365817,098Здійснено нарахування з роботодавця до ПФУ іншого персоналу9465329,17

Для узагальнення інформації про суму нарахованої амортизації та інших прямих витрат на СГПП «Рать» призначені рахунки класу. 9.До затрат допоміжних (підсобних) виробництв, на рахунки класу 9 відображають суми амортизаційних відрахувань, що відносяться до виробничих накладних витрат, адміністративних і збутових витрат.

Метод амортизації підприємство обирає самостійно з урахуванням очікуваного способу одержання економічних вигод від його використання.

Нарахування амортизації на СГПП «рать» проводять щомісяця незалежно від фінансових результатів підприємства.

Нарахування амортизації за кожний місяць на СГПП «Рать» відображається за виробничим методом.(табл. 2.4 )


Таблиця 2.4

Розрахунок нарахування амортизації за виробничим методом на СГПП «Рать»

Місяці року Фактичний обсяг виробництва, плівки ,кг.Сума амортизаціїНакопичена амортизація, грн..Залишкова вартість, грн..Звітний рік132003200*0,2=64064031360240004000*0,2=800144029920335003500*0,2=70021402778012345428002800*0,2=560270025080525002500*0,2=500320021880

Амортизаційні відрахування за весь період корисного використання обєкта основних засобів розраховується за методом зменшення залишкової вартості. (табл. 2.5 )


Таблиця 2.5

Розрахунок нарахування амортизації за методом зменшення залишкової вартості

РікРозрахунокСума амортизації (витрати),грн.Накопичена амортизація грн.Залишкова вартістьЗа рік 2011щомісяця133000*58,38/1001926516051926513735213735*58,38/100801866827283571735717*58,38/100333727830620238042380*58,38/1001380115320001000

Таблиця 2.6

Кореспонденція рахунків з обліку амортизації , загальновиробничих та інших витрат на СГПП «Рать»

№ з/пЗміст операційКореспонденція рахунківСумаДебетКредит1Нарахована амортизація основних засобів а) обєктів виробничого призначення911316000б) обєктів загальногосподарського призначення921316500в) обєкти які забезпечують збут продукції931314500г) обєктів які використовуються для9411314300012345виконання наукових досліджень та розробокд) обєктів житлово -комунального та соціально -комунального призначення9491312340

До складу інших прямих витрат на СГПП «Рать» включаються всі інші виробничі витрати, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат, зокрема відрахування на соціальні заходи, плата за оренду земельних і майнових паїв, амортизація, втрати від браку, які складаються з вартості остаточно забракованої з технологічних причин продукції (виробів, вузлів, напівфабрикатів), зменшеної на її справедливу вартість, та витрат на виправлення такого технічно неминучого браку.

Наприкінці кожного місяця (або кварталу) рахунок № 91 закривається, а сума розподілених витрат списується на дебет рахунка № 23 "Виробництво" і № 90 "Собівартість реалізації". На рахунку № 92 "Адміністративні витрати" відображаються адміністративні витрати, спрямовані на обслуговування та управління підприємством. До них відносяться:

загальні та корпоративні витрати (організаційні витрати, витрати на проведення річних зборів, представницькі витрати тощо);

витрати на службові відрядження та утримання апарату управління підприємством та іншого загальногосподарського персоналу;

витрати на утримання основних засобів, інших матеріальних необоротних активів загальногосподарського використання (операційна, оренда, страхування майна, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення, охорона);

винагороди за професійні послуги (юридичні, аудиторські, з оцінки майна тощо);

витрати на звязок (поштові, телеграфні, телефонні, - телекс, факс тощо);

амортизація нематеріальних активів загальногосподарського використання;

витрати на врегулювання спорів у судових органах;

податки, збори та інші передбачені законодавством обов'язкові платежі (крім собівартості продукції, робіт, послуг);

плата за розрахунково-касове обслуговування та інші послуги банків;


2.3.2 Управлінський облік непрямих витрат, особливості їх розподілу

В сучасних умовах виробництва продукції питання обліку витрат виробництва та калькулювання собівартості продукції відносять до найважливіших у системі економічних досліджень, оскільки їх вирішення спрямоване на підвищення ефективності виробництва. За ознакою включення витрат до собівартості продукції їх поділяють на прямі, які безпосередньо відносять до обєкта калькулювання, та непрямі, які не можуть бути віднесені до собівартості в момент їх виникнення.

Визначення ефективної бази розподілу непрямих витрат, що сприяє підвищенню достовірності даних бухгалтерського обліку та створює передумови ефективного управління діяльністю, є актуальною проблемою, яка залишається неузгодженою та потребує додаткової розробки.

Метою написання підпункту курсового проекту є дослідження особливостей класифікації та розподілу непрямих витрат з метою точного калькулювання собівартості продукції та правильного визначення фінансового результату.

У періодичних спеціалізованих виданнях подаються різні тлумачення цього терміна, але всі вчені намагаються знайти логічне обгрунтування взаємозвязку між непрямими витратами та технологічними процесами виробництва, адже існуюча практика обліку і розподілу не дозволяє точно визначити собівартість реалізованої продукції і, як наслідок, фінансовий результат діяльності підприємства.

Нормативне визначення непрямих витрат наводиться у п. 4 П(С)БО 16 «Витрати», згідно з яким непрямими витратами визначаються витрати, повязані з процесами виробництва, які не можуть бути віднесені до певних виробів економічно доцільним шляхом. Огляд літературних джерел з досліджуваної проблеми свідчить, що існують різні погляди на класифікацію та методи розподілу непрямих витрат.

За визначенням В. Палія [9, c. 125] до непрямих витрат відносяться витрати на утримання та експлуатацію обладнання та виробничих приміщень, витрати на опалення та освітлення функціональних підрозділів підприємства. На думку К. Друрі [5, c.28] непрямі витрати включають витрати на допоміжну працю та допоміжні матеріали, а також витрати на оренду приміщень та амортизаційні відрахування. С. Голов [3, c.229] визначає виробничі витрати як ті, що не можуть бути безпосередньо віднесені до вартості певних виробів.

Серед методів дослідження розподілу непрямих витрат у сучасній літературі виокремлюють: розподіл витрат за кожним елементом, розподіл витрат на виробництво між видами продукції та центрами відповідальності. Як вважає Н.М. Ткаченко [4, c. 325], методика та техніка обліку усіх видів витрат єдина, тобто витрати формуються в межах кожного підрозділу, кожного субрахунку в розрізі елементів витрат та номенклатури статей кошторису. Але наприкінці місяця розподіл, перерозподіл та списання витрат по кожному з рівнів управління мають свої особливості. Існують принципові протиріччя у методах розподілу витрат на виробництво між видами продукції та центрами відповідальності.

З цього приводу А. Апчер [2, c. 448] зазначає, що існуючі системи детального обліку собівартості переслідують прямо протилежні цілі, їх ідеал - максимальний поділ витрат за статтями та обєктами і чим послідовніше проводиться цей поділ, тим краще повинні бути розроблені методи розподілу витрат.

З.В. Гуцайлюк [6, c. 45] слушно зауважує, що існуючий метод розподілу пропорційно основній заробітній платі набагато скорочує сам процес розмежування, проте він економічно необґрунтований. Справа в тому, що при такому розподілі більшу частину витрат на утримання та експлуатацію обладнання відносять на ті вироби, виробництво яких найменш механізовано, оскільки частка заробітної плати в наведених виробах є вищою, ніж у виробах механізованого випуску. Це викривлює собівартість. Деякі учені-економісти вважають за доцільне здійснювати розподіл витрат за кожним елементом, зокрема, за властивою ознакою, але при цьому пропонується відмовитись від групування непрямих виробничих витрат у комплексні статті.

З цього приводу С. О. Стуков [7, c. 125] зауважив, що не слід забувати про групування витрат за калькуляційними статями, оскільки це дає змогу відображати величину витрат окремих рівнів управління. Палій В. Ф. [1, c. 125] вважає, що доцільно розподіляти непрямі витрати один раз у півроку. Це, в свою чергу, призведе до спрощення калькуляційних розрахунків. У вітчизняній практиці простежується позитивна тенденція відмови від однієї загальної бази розподілу й застосування диференційованих баз. Одним з поширених методів розподілу непрямих витрат є спрощений метод. Суть його полягає у використанні єдиної для підприємства ставки розподілу. Внаслідок цього непрямі витрати припадають на всі види продукції, незалежно від того, в якому структурному підрозділі вони виникли. Іншим методом розподілу непрямих витрат є двоступеневий процес розподілу непрямих витрат. Для двоступеневого процесу розподілу непрямих витрат характерна етапність. На першому етапі затрати розподіляються за центрами відповідальності (основними та допоміжними цехами), на другому етапі - за місцями виникнення витрат (дільницями); на третьому етапі - за видами продукції (обєктами калькуляції). Передумовою вибору методу розподілу під час формування собівартості продукції має стати найбільш щільний причинно-наслідковий зв'язок бази розподілу із витратами.

Як бачимо, проблему розподілу непрямих витрат на виробництво не можна вважати розвязаною. Річ у тім, що на ці витрати впливають різні чинники. Для вирішення цього питання необхідно при розподілі враховувати залежність кожного виду витрат від чинників, що зумовлюють їхню величину у собівартості виробів. З цією метою слід розкласти комплексні статті витрат на такі складові, які можна було б нормувати та які б залежали від кількох виробничих чинників.

Практика свідчить, що яким би чином не розподілялись непрямі витрати, безумовної точності та стовідсоткової обґрунтованості у розподілі досягти неможливо, за винятком випадків, коли усі витрати на обслуговування виробництва та управління належать до одного виду продукції. Таким чином, аналізуючи практично і в спеціальній літературі підходи до питання вдосконалення розподілу витрат на обслуговування й управління, можна дійти висновку, що проблема зводиться до пошуків обгрунтованої бази розподілу. Водночас порушена проблема має широку основу для розгляду.


2.3.3 Оцінка методів обліку витрат та калькулювання собівартості продукції, робіт, послуг

Калькуляції складають на СГПП «Рать» за встановленим переліком статей витрат. Розрізняють калькуляції собівартості цехову, виробничу, повну, галузеву . Витрати, пов'язані з виробництвом і збутом (реалізацією) продукції (робіт, послуг), під час планування, обліку і калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг) групуються за відповідними статями.

На підприємстві СГПП «Рать» калькуляція собівартості по вирощування сільськогосподарських культур складається на основі техніко-економічних показників. Звітні калькуляції складаються за даними бухгалтерського обліку затрат на виробництво за звітний місяць (квартал, рік.)

На СГПП «Рать» застосовують декілька методів обліку витрат одним із них є позамовний метод.Він означає групування витрат за окремими обєктами їхнього обліку, котрі мають відмінні якісні параметри від іншої продукції, що виробляється в цьому центрі відповідальності. В ряді випадків цей метод ідентичний простому методу обліку витрат і калькуляції собівартості продукції, що застосовують, як правило, тоді, коли обєкт обліку витрат збігається з обєктом калькуляції. В цьому випадку немає потреби розподіляти витрати між різними видами продукції, оскільки їх відразу можна поділити на кількість вироблених одиниць. Бувають випадки, коли один метод обліку витрат доповнюється при калькулюванні іншими методами. Також застосовується метод попроцесний, щодо калькулювання собівартості продукції, то однозначно вважати, що за умови застосування попередільного (попроцесного) методу обліку витрат він автоматично застосовується і при калькуляції. Запровадження попроцесного методу управлінського обліку витрат виробництва, на мою думку, має бути ширшим і знайти своє застосування в інших, крім промисловості, галузях народного господарства. Жоден із методів обліку витрат і калькуляції собівартості продукції не можна запроваджувати механічно, це має бути глибоко продуманий захід, обґрунтований урахуванням усіх специфічних умов підприємства.

Виробнича собівартість на СГПП «Рать» визначається за наступною схемою(рис. 2.3 ).





















Рис.2.3. Модель побудови калькуляційного процесу виробничої собівартості продукції на СГПП «Рать»


Виробнича собівартість одиниці продукції, (робіт, послуг) визначається за формулою:


Сво = Свп : Кв,


де Сво - виробнича собівартість калькуляційної одиниці продукції у звітному періоді;

Свп - собівартість усієї продукції за звітний період;

Кв - кількість продукції (робіт, послуг) у звітному періоді за калькуляційними одиницями (натуральними, умовними).

Повна собівартість визначається тільки по реалізованій продукції, використовуючи дані виробничої собівартості і позавиробничих (комерційних) витрат: Повна собівартість використовується для визначення фінансових результатів від господарської діяльності.


2.4 Організація процесу складання і подання внутрішньої звітності


За місцем використання розрізняють звітність внутрішню й зовнішню. Внутрішня звітність використовується тільки всередині підприємства. Зовнішня звітність використовується також і за межами підприємства і обов'язково має бути підписаною керівником і головним бухгалтером.

Зовнішня звітність - це, як правило, звітність бухгалтерська і статистична. Оперативно-технічна звітність в основному є внутрішньою. Залежно від періоду, за який складається і подається звітність, її поділяють на періодичну й річну. Періодична (внутрішньорічна) звітність - це місячна і квартальна звітність. Вона відображає результати виробничої і фінансово-господарської діяльності підприємства за відповідний місяць (квартал), а також наростаючим підсумком з початку року. Річна звітність містить показники діяльності підприємства за рік.

За мірою узагальнення інформації розрізняють звітність первинну і зведену. Під первинною звітністю розуміють звітність окремих підприємств. Зведену звітність одержують через зведення первинної звітності. За відомчою належністю така звітність складається всіма міністерствами і відомствами у вищих органах управління, а за територіальним принципом і галузями народного господарства - органами статистики. Зведена бухгалтерська звітність складається щоквартально і за рік. За терміном подання розрізняють звітність термінову і звичайну. Термінова звітність подається протягом чотирьох днів після закінчення звітного періоду. Звичайна звітність подається в установлений термін За способом відправлення звітність поділяється на поштову, телеграфну і ту, яка подається особисто. Система звітності в цілому забезпечує власників і органи державного управління інформацією для прийняття своєчасних і правильних управлінських рішень

Фінансова звітність повинна розкрити всю інформацію про фактичні та потенційні наслідки господарсько-фінансової діяльності підприємства.

На СГПП «Рать» є квартальний бухгалтерський звіт, який обмежується балансом і звітом про фінансові результати

Метою складання фінансової звітності є надання користувачам звітності повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан, результати діяльності та рух коштів підприємства для прийняття управлінських рішень.


2.5 Облік і контроль діяльності центрів відповідальності. Трансфертне ціноутворення


Трансферна ціна визначається як ціна, що застосовується при обміні товарами в рамках транснаціональних корпорацій, спільних підприємств, між їхніми підрозділами в різних країнах. Трансферна ціна зазвичай не надається широкому розголосу. У визначенні прямо не сказано (хоча мається на увазі), що трансферна ціна дещо відрізняється від ринкової. Виходить, що якщо б відмінностей не було, і всі угоди відбувалися б за ринковими цінами, то необхідність введення самого поняття <#"justify">На практиці жодна з трансфертних цін, швидше за все, не зможе в рівній мірі успішно забезпечити досягнення всіх зазначених вище цілей.

Трансферні ціни напряму впливають на фінансові результати підприємств. Система трансфертних цін у холдингу визначає типи центрів відповідальності: чи є підприємство центром витрат, центром доходів або центром прибутку. Трансферні ціни впливають на прийняття рішень "make-or-buy" - виробляти проміжний продукт самостійно або закуповувати його на стороні. Проміжним називають продукт, який передається підрозділом-виробником підрозділу-споживачу.

Споживачі, як підприємства, так і населення, обурені не стільки самим зростанням тарифів, скільки неясністю в питанні про те, наскільки це необхідно, хто встановлює <#"justify">·розподіл і перерозподіл прибутку між материнською і дочірніми компаніями;

·мінімізація митних та податкових платежів, оплачуваних в глобальному масштабі;

·мінімізація політичних, економічних і кредитних ризиків;

·розподіл ринків збуту та сфер впливу між різними закордонними підрозділами ТНК;

·завоювання позицій на нових ринках;

·переклад прибутку, одержуваної дочірніми компаніями, з країн, де введено заборону або обмеження на переклад <#"justify">При визначенні політики трансфертного ціноутворення враховують такі чинники, як:

·економічну і політичну структури приймаючої країни (рівень мит, квот на імпорт і т.п.);

·законодавство приймаючої країни (податкове, що регулює зовнішньоекономічну, підприємницьку діяльність, валютно-кредитну сферу і т.п.);

·ступінь інфляції на ринку приймаючої країни;

·політичні, економічні і кредитні <#"justify">Існує також механізм маніпуляції трансфертними цінами, який полягає у встановленні завідомо високих або свідомо низьких цін на послуги або продукцію материнської компанії, що поставляється дочірнім фірмам.

Трансферні ціни використовують і з метою зниження загальної суми сплачуваних митних зборів в приймаючій країні. Цього можна досягти, занижуючи вартість імпортованих товарів у країну, де розташована дочірня компанія.

Трансферні ціни є також механізмом <#"justify">·Чітко визначені функції.

Центр відповідальності представляє собою відокремлений об'єднання всередині фірми, за яким закріплені певні функції.

·Один менеджер.

Кожен центр відповідальності має свого керівника <#"justify">·Зв'язок з організацією.

Оскільки кожен центр відповідальності є організаційна <#"justify">-Скоротити час, необхідний для прийняття рішень, а значить підвищити швидкість реагування на потреби клієнтів.

-Вести точний облік витрат <#"justify">Висновок до 2 розділу


СГПП «Рать» - одне з найбільших сільськогосподарських підприємств в Луцькому районі. Підприємство постійно розвивається, рухається вперед, працює, а також вкладає чималі кошти в благоустрій сіл: прокладання газопроводів, водогону, будівництво та ремонт соціальних закладів, храмів, доріг, реконструкцію виробничих приміщень.

Розподіл підприємства на центри відповідальності взаємопов'язане з організаційною структурою підприємства. Центри відповідальності можна класифікувати за такими принципами:

обсяг повноважень та відповідальності

функції, що їх центром.

Основні центри відповідальності безпосередньо виготовляють продукцію, виконують роботи, надають послуги для споживачів. Їх витрати безпосередньо відносять на собівартість продукції, робіт, послуг.

Є також допоміжні центри відповідальності вони беруть участь у виробництві побічно, надаючи послуги, виконуючи роботи, призначену не для споживача, а для основних центрів відповідальності. Витрати допоміжних центрів відповідальності неможливо безпосередньо віднести на собівартість, тому їх спочатку розподіляють по основних центрів, а вже потім у складі сумарних витрат основних центрів включають до собівартості.

Процес виробництва продукції (робіт, послуг) потребує здійснення витрат. Визначення витрат дається у Положенні (стандарті) бухгалтерського обліку 1 "Загальні вимоги до фінансової звітності", а склад витрат у Положенні (стандарті) бухгалтерського обліку 16 "Витрати".

В сучасних умовах виробництва продукції питання обліку витрат виробництва та калькулювання собівартості продукції відносять до найважливіших у системі економічних досліджень, оскільки їх вирішення спрямоване на підвищення ефективності виробництва. За ознакою включення витрат до собівартості продукції їх поділяють на прямі, які безпосередньо відносять до обєкта калькулювання, та непрямі, які не можуть бути віднесені до собівартості в момент їх виникнення.

На СГПП «Рать» застосовують декілька методів обліку витрат одним із них є позамовний метод. Він означає групування витрат за окремими обєктами їхнього обліку, котрі мають відмінні якісні параметри від іншої продукції, що виробляється в цьому центрі відповідальності. В ряді випадків цей метод ідентичний простому методу обліку витрат і калькуляції собівартості продукції, що застосовують, як правило, тоді, коли обєкт обліку витрат збігається з обєктом калькуляції. В цьому випадку немає потреби розподіляти витрати між різними видами продукції, оскільки їх відразу можна поділити на кількість вироблених одиниць. Бувають випадки, коли один метод обліку витрат доповнюється при калькулюванні іншими методами. Також застосовується метод попроцесний, щодо калькулювання собівартості продукції, то однозначно вважати, що за умови застосування попередільного (попроцесного) методу обліку витрат він автоматично застосовується і при калькуляції. Запровадження попроцесного методу управлінського обліку витрат виробництва, на мою думку, має бути ширшим і знайти своє застосування в інших, крім промисловості, галузях народного господарства. Жоден із методів обліку витрат і калькуляції собівартості продукції не можна запроваджувати механічно, це має бути глибоко продуманий захід, обґрунтований урахуванням усіх специфічних умов підприємства.


РОЗДІЛ 3. АНАЛІЗ ВИРОБНИЧИХ І НЕВИРОБНИЧИХ ВИТРАТ ТА ЇХ ВПЛИВ НА ФІНАНСОВУ ПРИВАБЛИВІСТЬ ПІДПРИЄМСТВА


Головним завданням аналізу витрат СГПП «Рать» є всебічна і обєктивна оцінка діяльності підприємства у сфері управління витратами. У процесі аналізу повинні бути виявлені кількісні та якісні резерви росту виробництва, зниження собівартості продукції, встановлення необхідного рівня цін, що б приносило необхідний підприємству прибуток.

У табл. 3.1 проаналізуємо фактичні витрати підприємства з метою поділу на затрати на продукт і витрати періоду


Таблиця 3.1

Аналіз фактичних витрат СГПП «Рать» за ІV квартал 2011 року з метою поділу на затрати на продукт і витрати періоду, грн.

№ з/пСтатті витрат (фактичні)Фактична сума витратПрямі затратиЗагальновиробничі витратиАдміністративні витратиВитрати на збутІнші операційні витратиРазомТікФерма123456789101.Прямі витрати, всього923596505830337220923596Прямі матеріалиСировина (разом):73135378812525473135корми38100168601124038100насіння2820010920728028200саджанці228357701513422835відходи4055240016004000Допоміжні матеріали1948011688779219480Електроенергія, паливо1478588715914147852.Пряма заробітна плата4338002200801467204338003.Відрахування на соціальні заходи18700011220074800187000Утримання устаткування (поточні ремонти)34900209401396034900Охорона праці95200551003510095200Інші прямі витрати667504672520025667504.Загальновиробничі витрати, всього562500237500125000200000562500ЗП бригадирів393750393750393750Інша ЗП511875118751187Відрахування на соц. заходи, в т.ч.611876118761187ПФ345613456134561Фонд соцстраху148131481314813Фонд сприяння зайнятості801080108010Фонд соц. страх. від нещасних випадків380338033803Опалення/ Електроенергія405004050040500Автотранспорт861986198619Використані МШП82576007225082575.Адміністративні витрати, всього981759817598175послуги звязку250025002500МШП410041004100оплата праці адмінперсоналу502505025050250відрахування на с/з189001890018900РКО560056005600відрядження АУП989098909890матеріали289028902890інші послуги840840840амортизація240024002400інші (комун. под.)8058058056.Витрати на збут, всього563755637556375матеріали910091009100оплата праці271002710027100відрахування на с/з162501625016250амортизація120012001200паливо---тара і упаковка170017001700МШП--запчастини--відрядження працівників відділу маркетингу 1025 1025 1025 інші-7.Інші операційні витрати973300973300973300нестачі та втрати від псування цінностей410041004100штрафи, пені122001220012200інші186625186625186625оплата праці550200550200550200відрахування на с/з220175220175220175Разом253340074333046222020000098175563759733002533400

Таким чином, з табл. 3.1 бачимо, що фактичні витрати за період по току становили 743330 грн. (29,3% від загальних фактичних витрат періоду), по фермі склали 462220 тис. грн. (18,2% від усіх фактичних витрат періоду). Решта фактичних витрат за IV квартал 2011 року (у сумі 1327850 грн.) були віднесені на витрати звітного періоду за відповідними статтями ( в т.ч. і витрати допоміжних підрозділів.

Аналіз фактичних витрат підприємства з метою поділу їх на постійні та змінні проведемо за допомогою табл. 3.2.

Таблиця 3.2

Аналіз фактичних витрат СГПП «Рать» за ІV квартал 2011 року з метою поділу на постійні та змінні, грн.

№ з/пСтатті витрат (фактичні)Фактична сума витратПостійніЗмінні123451.Прямі витрати, всього923596923596Прямі матеріалиСировина (разом), в т.ч.:6313563135корми2810028100насіння1820018200саджанці1283512835відходи40004000Допоміжні матеріали1948019480Електроенергія, паливо14785147852.Пряма заробітна плата366800366800 3.Відрахування на соціальні заходи187000187000Утримання устаткування (поточні ремонти)3490034900Охорона праці9020090200Інші прямі витрати6675066750 4.Загальновиробничі витрати, всього562500105760457740ЗП бригадирів393750393750Інша ЗП5118751187Відрахування на соц. заходи, в т.ч.611871407347114ПФ34561795026611Фонд соцстраху14813340711406Фонд сприяння зайнятості801018436167Фонд соціального страхування від нещасних випадків38038732930Опалення/ Електроенергія4050040500Автотранспорт86198619Використані МШП825782575.Адміністративні витрати, всього9817598175послуги звязку25002500МШП41004100оплата праці адмінперсоналу5025050250відрахування на с/з1890018900РКО56005600відрядження АУП98909890матеріали28902890інші послуги840840амортизація24002400інші (комун. под.)805805123456.Витрати на збут, всього5637556375матеріали91009100оплата праці2710027100відрахування на с/з1625016250амортизація12001200паливо--тара і упаковка17001700МШП--запчастини--відрядження працівників відділу маркетингу10251025інші--7.Інші операційні витрати973300973300нестачі та втрати від псування цінностей41004100штрафи, пені1220012200інші186625186625оплата праці550200550200відрахування на с/з220175220175Разом253340012326101300790

З табл. 3.2 бачимо, що у структурі фактичних витрат за звітний період сума постійних витрат склала 1232610 грн., що становить 48,6% від усієї суми витрат; величина змінних витрат становить 1300790 грн. (51,4% від усієї величини фактичних витрат).

За допомогою даних табл. 3.3 проаналізуємо загальновиробничі витрати з метою поділу на загальновиробничі витрати підрозділів підприємства та загальновиробничі витрати підприємства в цілому.


Таблиця 3.3

Аналіз загальновиробничих витрат з метою поділу на загальновиробничі витрати підрозділів підприємства та загальновиробничі витрати підприємства

в цілому за ІV квартал 2011 року, грн.

№ з/пСтатті загальновиробничих витратСума, всьогоПідрозділи основного виробництваЗагальновиробничі витрати підприємства в ціломутікфермаЗмінні1ЗП бригадирів393750--3937502Відрахування на соц. заходи47114282601750013543Автотранспорт861951713448-4Використані МШП825760072250-Всього4577403943823198395104Постійні1Інша ЗП51187--511872Відрахування на соц. заходи14073--140733Опалення/Електроенергія40500--40500Всього105760--105760Разом5625003943823198500864

Таким чином, розподілена сума загальновиробничих витрат за підрозділами основного виробництва становить 62636 грн.: 39438 грн. по току та 23198 грн. по фермі. Решта суми загальновиробничих витрат (500864 грн.) була віднесена на загальновиробничі витрати підприємства в цілому.

Розподіл загальновиробничих витрат за методом прямого розподілу відобразимо у табл. 3.4.

З розрахованих у табл. 3.4 даних бачимо, що на підприємстві є знаною частка нерозподілених виробничих витрат, що повязано із специфікою основного виробництва, яке є не надто матеріаломістким, однак частка заробітної плати та відрахувань, а також інших операційних витрат є високою. Загалом питома вага нерозподілених витрат у структурі виробничих витрат становить 26,4%.


Таблиця 3.4

Розподіл загальновиробничих витрат за методом прямого розподілу на СГПП «Рать» за ІV квартал 2011 року

№ з/пПоказникиПідрозділи основного виробництваНерозподілена загальновиробничі витрати підприємстваЗагальна сума витратДебет рахункуТікФерма1.Прямі витрати505830337220-84305023Умовно-змінні витрати394382319839510445774091Постійні витрати--105760105760912.Загальновиробничі витрати3943823198500864563500913.Структура загальновиробничих витрат в розрізі підрозділів основного виробництва7,04,188,9100,0-4.Сума виробничих витрат9847414208095008641906414-5.Структура виробничих витрат у розрізі підрозділів основного виробництва51,622,026,4100,0-

За результатами здійсненого аналізу переглянемо калькуляцію собівартості виробництва готової продукції.

Відхилення собівартості із перерозподіленими загальновиробничими витратами на вид продукції №1 (рослинництва) становить (8650) грн. (на одиницю виробу - (-1,1 грн.). На продукцію №2 (тваринництва та інше) відповідно: (-500) грн. та (-0,1) грн. на одиницю виробу. На інші види продукції загальне відхилення є додатним і становить 9150 грн., що склало 12,9 грн. на одиницю виробу. Отже, загальновиробничі витрати перерозподілилися у бік збільшення виробничої собівартості інших видів продукції (відповідно основні види продукції на таку саму величину мають меншу виробничу собівартість).

Складемо звіт про прибутки та збитки за системою калькулювання змінних витрат (табл. 3.5).

Пояснення до умовних позначень табл. 3.5:

у1 - продукція рослинництва;

у2 - продукція тваринництва;

у3 - інші види продукції.


Таблиця 3.5

Звіт про прибутки та збитки за системою калькулювання змінних витрат на СГПП «Рать» за ІV квартал 2011 року

№ з/пПоказникиВсьогоУ розрізі видів готової продукціїу1у2у31234561Обсяг реалізації, ц12414820635007082Відсоток в загальній сумі реалізованих одиниць10066,128,15,83Виручка від реалізації готової продукції за мінусом вирахувань з доходу, грн.182721512689183835111747864Змінні виробничі витрати на од., грн.-72,052,894,75Виробничий маржинальний дохід на одиницю продукції, грн. (р.3 / р.1) - р.4)-82,656,7152,26Середньозважений виробничий67,947,614,85,5маржинальний дохід, од. продукції (р.4*р.2 / 100)7Виробничий загальний маржинальний дохід, грн. (р.3 - р.4*р.1)984535,4678086198711107738,48Змінні загальновиробничі витрати, грн.457740302566128625265499Загальний маржинальний дохід на од. (р.7-р.8/р.1)-78,920,0114,610Середньозважений загальний маржинальний дохід (р.9*р.2/100)64,352,15,66,611Загальний маржинальний дохід (р.7-р.8)526795,43755207008681189,412Коефіцієнт маржинального доходу (р.11/р.3*100)28,829,518,246,413Постійні операційні витрати, грн.(105760 + 98175 + 56375 + 973300)1233610---14Операційний прибуток (збиток), грн.-706814,6---

Отже, розрахована сума збитку становить 706814,6 грн.

Точку беззбитковості в одиницях продукції визначимо з формули:

Тбеззбит. = Постійні витрати (відповідно до структури продаж) /

Середньозважений маржинальний дохід

Запас міцності = Обсяг реалізації - Точка беззбитковості

Тбеззбит. = = 19185ц; Запас міцності = 12414 - 19185 = -6771

Тбеззбит.у1 = = 15651 ц; Запас міцності = 8206 - 15650 = -7444

Тбеззбит.у2 = = 61900 ц; Запас міцності = 3500 - 61900 = -58400

Тбеззбит.у3 = = 10840 ц; Запас міцності = 708 - 10840 = -10132


Графік беззбитковості на весь обсяг випуску подамо на рис. 3.1.

грн.



1941016 А - точка беззбитковості

Зона збитків


1405550Б - існуючий обсяг




12414 19185 Обсяг реалізації, ц

Рис. 3.1. Графік беззбитковості підприємства за результатами роботи у ІV кварталі 2011 року


Таким чином, на даному етапі для СГПП «Рать» є актуальною проблема зниження загальновиробничих витрат, частка яких у виробничій собівартості є дуже високою.


Висновок до 3 розділу


Головним завданням аналізу витрат СГПП «Рать» є всебічна і обєктивна оцінка діяльності підприємства у сфері управління витратами. У процесі аналізу повинні бути виявлені кількісні та якісні резерви росту виробництва, зниження собівартості продукції, встановлення необхідного рівня цін, що б приносило необхідний підприємству прибуток.

Як бачимо з таблиць, що у структурі фактичних витрат за звітний період сума постійних витрат склала 1232610 грн., що становить 48,6% від усієї суми витрат; величина змінних витрат становить 1300790 грн. (51,4% від усієї величини фактичних витрат).

Таким чином, розподілена сума загальновиробничих витрат за підрозділами основного виробництва становить 62636 грн.: 39438 грн. по току та 23198 грн. по фермі. Решта суми загальновиробничих витрат (500864 грн.) була віднесена на загальновиробничі витрати підприємства в цілому.

За результатами здійсненого аналізу переглянемо калькуляцію собівартості виробництва готової продукції.

Таким чином, на даному етапі для СГПП «Рать» є актуальною проблема зниження загальновиробничих витрат, частка яких у виробничій собівартості є дуже високою.


РОЗДІЛ 4. АНАЛІЗ РЕЛЕВАНТНОЇ ІНФОРМАЦІЇ ДЛЯ ПРИЙНЯТТЯ УПРАВЛІНСЬКИХ РІШЕНЬ


Значну частину робочого часу менеджер на СГПП «Рать» витрачає на прийняття різних управлінських рішень. Ці рішення можуть стосуватися як довгострокових перспектив розвитку підприємства так і поточних проблем, що виникають процесі господарської діяльності.

Довгострокові або стратегічні рішення повязані з майбутніми можливостями, які прогнозуються, і які потребують конкретних кроків сьогодні або найближчим часом. Обєктом таких рішень зазвичай є інвестиції для збільшення виробничих потужностей, розробка нових виробів, опанування нових ринків тощо.

Поряд із стратегічними рішеннями менеджер приймає рішення, повязані з використанням ресурсів у процесі поточної діяльності. Такі рішення називають короткостроковими або операційними. Вони стосуються головним чином нижчого та середнього рівнів управління. Обєктом короткотермінових рішень можуть бути ціна і обсяг реалізації продукції, прийняття спеціальних замовлень, скорочення або розширення виробництва

певних виробів тощо.

Здебільшого прийняття рішення передбачає вибір з кількох можливих

варіантів того варіанту, яких найкращим чином уможливлює досягнення необхідних результатів.

Отже, прийняття рішення - цілеспрямований вибір з кількох альтернативних варіантів такої дії, що забезпечує досягнення обраної мети або розвязання певної проблеми.

Процес підготовки і прийняття рішення містить пять етапів:

. Вибір мети (постановка проблеми);

. Визначення можливих варіантів дій;

. Збирання даних про альтернативи;

. Аналіз кількісних показників з урахуванням якісних факторів;

. Прийняття рішення.

Завданням бухгалтера є забезпечення менеджера такою інформацією. Облікова інформація, що використовується для прийняття управлінських рішень, мусить бути релевантною, своєчасною, достовірною.

На СГПП «Рать» менеджер, постійно мають справу з вибором альтернативних рішень. Типовим прикладом задач альтернативного вибору менеджера на підприємстві є такі:

- виробляти самим чи купувати окремі компоненти продукції (послуг, процесів);

- визначення оптимального розміру замовлення;

- рішення про спеціальне замовлення (визначення ціни покриття, тобто ціни реалізації спеціального замовлення);

рішення про ліквідацію збиткового сегмента діяльності при наявності вільних (незадіяних) виробничих потужностей.

Вибір цих варіантів на СГПП «Рать» здійснюють на підставі диференціального аналізу релевантної інформації, який дає змогу зосередитись лише на релевантних даних. Для того щоб прийняти певне рішення на СГПП «Рать» потрібно розглянути приклади диференціального аналізу релевантної інформації .

.Рішення про спеціальне замовлення

Це рішення, повязане з розглядом отриманої пропозиції на разовий продаж продукції або надання послуг за ціною, нижчою за звичайну ціну, або навіть нижчою за собівартість.

Підприємство СГПП «Рать» здійснюють заказ тим підприємствам, які здійснюють одноразове замовлення. Так як на даному підприємстві додатковий дохід перевищує додаткові витрати і відсутня загроза деформації ринку. Та все ж для такого спецзамовлення враховують можливий його вплив на поведінку інших замовників та конкурентів, тобто на можливі зміни ситуації на ринку.

Коли підприємство отримує пропозицію продати товари чи надати послуги за ціною, нижчою за звичайну (або нижчою за собівартість), то прийняття такої пропозиції доцільніше лише тоді, коли додатковий дохід перевищує додаткові витрати і відсутня загроза деформації ринку.

Тому аналіз для прийняття такого рішення передбачає:

маржинальний підхід;

-диференціальний аналіз релевантних витрат і доходів;

-врахування альтернативних витрат за відсутності вільної потужності;

-врахування можливих довгострокових наслідків прийняття спеціального замовлення.

Для обєктивного вирішення питання про доцільність прийняття спеціального замовлення необхідно правильно визначити додаткові витрати на його виконання. У багатьох випадках основна сума таких витрат припадає на прямі матеріальні витрати. Релевантна оцінка матеріалів повинна враховувати такі фактори, як ціна реалізації наявних матеріалів або іншого альтернативного їх використання і т. ін.

Та все ж для остаточного вирішення питання про спецзамовлення треба врахувати можливий його вплив на поведінку інших замовників та конкурентів, тобто на можливі зміни ситуації на ринку. Якщо існує така небезпека, то на неї треба зважити.

.Виробляти чи купувати?

Виробляти чи купувати - це альтернатива відносно того, що вигідніше:

самим виробляти окремі компоненти продукції (виконувати роботи) чи купувати їх у зовнішніх постачальників (підрядників).

Так, як дане сільськогосподарське підприємство «Рать» має надійних постачальників, гарантію якості продукції, сучасне обладнання, стабільний персонал. То для даного підприємства вигідніше виробляти продукції, а купувати лише сировину для вирощування сільськогосподарських культур.

Аналіз для вирішення проблеми передбачає:

визначення релевантної виробничої собівартості компонента (роботи, послуги);

-диференціальний аналіз витрат;

-урахування якісних факторів та не фінансової інформації про можливі наслідки такого рішення на перспективу.

Утім, остаточне рішення з цього питання треба приймати з урахуванням як якісних так і кількісних факторів.

Якісні релевантні фактори для прийняття рішення «виробляти чи купувати» можна поділити на дві групи: зовнішні та внутрішні.

Прикладом зовнішніх якісних факторів є:

-надійність постачальника;

-гарантія якості продукції постачальника;

-стабільність цін;

-можливі використання вивільнених потужностей та робочої сили;

-можливі зміни у технології виробництва.

. Продавати чи обробляти далі?

На СГПП «Рать» це рішення повязане з можливістю реалізації продукції на певній стадії її виробництва або продовження обробки з метою одержання додаткового прибутку.

Додаткова обробка продукції (або доповнення спектра послуг) може

забезпечити нові риси або функції продукції (або гнучкість чи якість послуг) й реалізацію її за більш високою ціною.

Наприклад, підприємство може розглядати альтернативу: реалізувати урожай гречки чи направити частину врожаю на переробку з метою виготовлення гречаної каші.

Ще одним варіантом рішення «продавати чи обробляти далі» є рішення щодо дефектної продукції: продати її зі знижкою чи усунути дефекти й реалізувати цю продукцію за звичайною ціною. Якщо продукція підлягає вторинній переробці, то і продаватимуть її зі зниженою ціною. Та більшості на підприємстві СГПП «РАТЬ» усуваються всі дефекти й реалізують цю продукцію за звичайною ціною.

Отже, на СГПП «Рать» аналіз релевантної інформації для прийняття управлінських рішень здійснюється менеджером досить помірковано, і перш ніж прийняти певне рішення враховують всі мінуси і плюси.


Висновок до 4 розділу


Значну частину робочого часу менеджер на СГПП «Рать» витрачає на прийняття різних управлінських рішень. Ці рішення можуть стосуватися як довгострокових перспектив розвитку підприємства так і поточних проблем, що виникають процесі господарської діяльності.

Поряд із стратегічними рішеннями менеджер приймає рішення, повязані з використанням ресурсів у процесі поточної діяльності. Такі рішення називають короткостроковими або операційними. Вони стосуються головним чином нижчого та середнього рівнів управління. Обєктом короткотермінових рішень можуть бути ціна і обсяг реалізації продукції, прийняття спеціальних замовлень, скорочення або розширення виробництва певних виробів тощо.

Здебільшого прийняття рішення передбачає вибір з кількох можливих варіантів того варіанту, яких найкращим чином уможливлює досягнення необхідних результатів.

Прийняття рішення - цілеспрямований вибір з кількох альтернативних варіантів такої дії, що забезпечує досягнення обраної мети або розвязання певної проблеми.

Отже, на СГПП «Рать» аналіз релевантної інформації для прийняття управлінських рішень здійснюється менеджером досить помірковано, і перш ніж прийняти певне рішення враховують всі мінуси і плюси.


ВИСНОВКИ ТА ЗАГАЛЬНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ПІДПРИЄМСТВУ ЩОДО УДОСКОНАЛЕННЯ ОРГАНІЗАЦІЇ ТА МЕТОДИКИ УПРАВЛІНСЬКОГО ОБЛІКУ


Виробництво є одним із основних процесів господарської діяльності будь-якого субєкта господарювання. Основною метою здійснення виробничого процесу є отримання економічної вигоди, тобто прибутку. Базовим фактором, котрий впливає на розмір прибутку є витрати понесені в результаті здійснення господарської діяльності. Тому всі зусилля керівників направленні на контролювання їх величини і, по можливості, зменшення їх розміру. Виходячи з цього, основними дефініціями в управлінському обліку є витрати.

Загалом, витрати - це використані у процесі виробництва різні речовини і сили природи на виготовлення нового продукту праці. В умовах товарного виробництва грошовий вираз суми витрат на виготовлення конкретного продукту називають собівартістю. Зміст термінів витрати і собівартість поєднується в понятті витрати виробництва.

Витрати підприємства можна класифікувати за різними ознаками. Класифікація витрат потрібна для визначення вартості продукції та відповідно для ціноутворення. Велике значення класифікації витрат в управлінні ними і, перш за все, при здійсненні калькуляції собівартості продукції для різних потреб управління. У сільськогосподарських підприємствах витрати операційної діяльності групуються за такими економічними елементами: матеріальні затрати, витрати на оплату праці, відрахування на соціальні заходи, амортизація інші операційні витрати.

Отже, в ході роботи було роглянуто та проаналізовано ряд літературних та періодичних видань. Відповідно до завдань у перших розділах роботи були розкриті питання: що таке управлінське рішення, яке місце займає інформація в управлінні та в підготовці управлінського рішення, які джерела допомагають керівнику організації або підприємства отримати інформацію необхідну для керування та прийняття правильних рішень.

Мета даної курсової роботи передбачала подати необхідне системне представлення про сутність, структуру, функції та вплив джерел інформації на прийняття управлінського рішення.

Було розглянуто зарубіжний досвід управлінського обліку в таких країнах, як Франція, США, Німеччина.

Сільськогосподарське приватне підприємство «Рать» вирощує багато різних сільськосподарських культур, а також значну роль в підприємстві відіграє вирощування великої рогатої худоби, свиней і т.д.

Мною було розроблено організаційно-технологічну структуру виробництва і реалізації продукції наСГПП «Рать», розписано весь процес виробництва на даному підприємстві.

Також було розглянуто внутрішню звітність, яка на СГПП «Рать» відображає результати виробничої і фінансово господарської діяльності підприємства. Крім звітності було розглянуто звіт про фінансові результати за 3 роки.

Обєктами визначення собівартості продукції зернових культур на СГПП «Рать» є зерно і зерновідходи. Одиницею калькуляції зерна і зерновідходів є 1 ц. Крім того виділяють побічну продукцію - солому. Собівартість соломи на підприємстві визначають виходячи із розрахунково-нормативних витрат на збирання, транспортування, пересування, скиртування.

В кінці року планова собівартість доводиться до фактичної такими методами: методом Червоне сторно або методом до проводок. Сума коригування визначається як різниця між плановою і фактичною собівартістю. Якщо планова собівартість вища фактичної, то використовують метод червоне сторно, якщо планова собівартість нижча - метод до проводок.

Що стосується загальновиробничих витрат, то їх розподіл, окрім суми податків та орендних платежів, здійснюється пропорційно прямим затратам. Сума ж податків та орендних платежів роз приділяється пропорційно площі сільськогосподарських угідь.

На СГПП «Рать» потрібно удосконали організаційну структуру підприємства. Також виділити окрему посаду управлінського бухгалтера або створити окремий відділ з підпорядкуванням фінансовому менеджеру головному бухгалтеру так як на підприємстві здійснюється великий обсяг продукції.


СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ


Законодавчі та інструктивні акти

.Податковий кодекс України від 02.12.2010 р. [Електронний ресурс]. ? Режим доступу: #"justify">2.Закон України Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні від 16.07.99 р. [Електронний ресурс]. ? Режим доступу: #"justify">Монографії

8.Маляревський Ю.Д. Перспективи управлінського обліку: організаційно-економічний механізм як основа ефективної операційної діяльності підприємства: [монографія] / Ю.Д. Маляревський, С.В. Лабунська, Л.В. Безкоровайна. - Х.: ХНЕУ, 2008. - 161 с.

9.Садовська І.Б. Організація управлінського обліку в сільськогосподарських підприємствах: теорія і практика: [монографія] / І.Б. Садовська, Н.В. Тлучкевич. - Л.: РВВ ЛНТУ, 2008. - 352 с.

Підручники та навчальні посібники

10.Атамас П.Й Управлінський облік: навч. посіб. / П.Й Атамас. - К.: Центр учбової літератури, 2009. - 440 с.

11.Білоусова І. Бухгалтерський облік і аудит / І. Білоусова. - Т.: Нива, 2010. - 105 с.

.Бутинець Ф.Ф. Бухгалтерський управлінський облік / Ф.Ф. Бутинець. - Ж.: ПП Рута, 2005. - 480 с.

.Голов С.Ф. Управлінський облік: підруч. / С.Ф. Голов. - К.: КНЕУ, 2008. - 704 с.

.Грещак М.Г. Управління витратами / М.Г. Грещак. - К.: КНЕУ, 2006. - 132 с.

.Конспект лекцій з курсу Управлінський облік / укл. Андренко О.А. - Х.: ХНАМГ, 2011. - 95 с.

.Лень В.С. Управлінський облік: навч. посіб. / В.С. Лень. - К.: Знання-Прес, 2006. - 287 с.

.Лишиленко О.В. Бухгалтерський управлінський облік: навч. посіб. / О.В. Лишиленко. - К.: Центр начальної літератури, 2007. - 254 с.

.Партин Г.О. Управлінський облік: посіб. / Г.О. Партин, А.Г. Загородній. - К.: Знання, 2007. - 303 с.

.Радецька Л.П. Управлінський облік: посіб. / Л.П. Радецька, Л.В. Овод. - К.: Академія, 2007. - 352 с.

.Райан Б. Стратегический учет для руководителя / Б. Райан. - М.: ЮНИТИ. 2008. - 616 с.

.Сопко В.В. Бухгалтерський облік в управлінні підприємством / В.В. Сопко. - К.: КНЕУ, 2006. - 526 с.

Статті в періодичних виданнях

22.Васильєва Т.А. Використання АВС-методу в системі управління витратами промислового підприємства / Т.А. Васильєва, О.В. Рябенков // Сталий розвиток економіки. - 2011. - №1. - С. 181-184.

23.Дерій В. Термін витрати та його трактування для потреб обліку і контролю / В. Дерій // Галицький економічний вісник. ? 2012. ? №1. ? С. 154-160.

.Колісник Г.М. Економічна сутність витрат та управління ними / Г.М. Колісник // Науковий вісник НЛТУ України. - 2009. - №19. - С. 252-258.

.Кірейцев Г.Г. Обліково-аналітична система сільськогосподарського підприємствах в умовах антикризового управління / Г.Г. Кірейцев, В.А. Нехай // Облік і фінанси АПК. - 2009. - №3. - С. 17-29.

.Лозинський Д.Л. Витрати та Затрати: узгодження понять в обліку / Д.Л. Лозинський // Вісник Житомирського державного технологічного університету. ? 2011. ? №4. ? С. 55-59.

.Маренич Т. Бухгалтерський облік і аудит / Т. Маренич // Методи обліку витрат і калькулювання собівартості продукції. - 2006. - №12. - С. 19-25.

.Пасемник О.Г. Роль облікової інформації в системі обліково-аналітичного забезпечення управління / О.Г. Пасемник, А.Ф. Дмитришин // Інноваційна економіка. - 2010. - №16. - С.105-109.

.Писаренко Т.М. Управлінський облік: сутність, зміст та принципи ведення / Т.М. Писаренко, Н.А. Букало // Вісник Хмельницького національного університету. - 2010. ? №1. - С. 136-140.

.Пойда Ю.М. Методи обліку витрат виробництва продукції (на прикладі підприємств комбікормової промисловості) / Ю.М. Пойда // Экономика и управление. - 2007. - №2. - С. 62-69.

.Романів І.Я. Удосконалення обліку та контролю витрат виробництва / І.Я. Романів // Інноваційна економіка. - 2010. - №1. - С. 139-142.

.Тлучкевич Н.В. Облік витрат та калькулювання собівартості в сільському господарстві: теорія, методика, практика / Н.В. Тлучкевич // Економічний форум. - Вип. 1. - 2011. - С. 372-382.

.Хомедюк, В. О. Характеристика методів обліку витрат та їх адаптація до сучасних умов управління підприємством / В. О. Хомедюк, О. М. Боровик // Науковий вісник Ужгородського університету. - 2010. - № 29 (частина 1). - С. 190.

.Цвєткова Н. Сучасна організація обліку та складання звітності для прийняття управлінських рішень // Бухг. облік і аудит. - 2011. ? №3. ? С. 14-27.

.Чумаченко М. Дискусійні проблеми обліку витрат і калькулювання собівартості продукції / М. Чумаченко, І. Білоусова // Бухгалтерський облік і аудит. - 2008. - №10.


МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ ЛУЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ Кафедра обліку і аудиту

Больше работ по теме:

КОНТАКТНЫЙ EMAIL: [email protected]

Скачать реферат © 2017 | Пользовательское соглашение

Скачать      Реферат

ПРОФЕССИОНАЛЬНАЯ ПОМОЩЬ СТУДЕНТАМ