Управління проблемними кредитами в ПАТ "Укрсиббанк"

 

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1.ТЕОРЕТИЧНІ ТА МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ УПРАВЛІННЯ ПРОБЛЕМНИМИ КРЕДИТАМИ

1.1 Сутність та ознаки проблемних кредитів

1.2 Поняття якості кредитного портфелю банку та причини виникнення проблемних кредитів

1.3 Механізм управління проблемними кредитами

.4 Порядок формування резерву під кредитні ризики

РОЗДІЛ 2.УПРАВЛІННЯ ПРОБЛЕМНИМИ КРЕДИТАМИ В ПАТ «УКРСИББАНК»

.1 Організаційне та інформаційне забезпечення управління проблемними кредитами банку

2.2 Аналіз проблемних кредитів банку

.3 Контроль за проблемними кредитами банку

РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИ ТА НАПРЯМКИ ВДОСКОНАЛЕННЯ РОБОТИ З ПРОБЛЕМНИМИ КРЕДИТАМИ В БАНКУ

.1 Зарубіжний досвід управління проблемними кредитами банківської системи

.2 Напрямки удосконалення управління проблемною заборгованістю за кредитами банків в Україні

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Кредитні операції банку є найбільш дохідними, але водночас і найризиковішими. Аналіз сучасних тенденцій розвитку банківської системи України свідчить, що обсяги кредитування постійно зростають і в абсолютних, і у відносних показниках. Разом з тим зростає і частка проблемної заборгованості в кредитних портфелях банків, особливо за споживчими кредитами. Кредитна діяльність сучасних комерційних банків досить багатогранна і включає різні форми та види позичок, наданих юридичним чи фізичним особам для одержання доходів, а також банківські послуги кредитного характеру. У процесі управління кредитною діяльністю банку об'єктами є не лише кожна окрема кредитна операція, а й сукупність усіх наданих банком кредитів з їх взаємовпливом і взаємозалежністю, тобто кредитний портфель банку.

Вимірювання, мінімізація та контроль за рівнем кредитного ризику - одне з найскладніших завдань, що стоять перед менеджментом під час формування кредитного портфеля.

Кожний банк має у своєму портфелі проблемні кредити і тому головне питання полягає у встановленні допустимого для банку рівня цих кредитів щодо загальної вартості виданих позик.

Метою роботи є розроблення та обґрунтування концептуальних засад удосконалення роботи з проблемами кредитами в банках та розроблення практичних рекомендацій щодо забезпечення їх ефективності.

Комплексний підхід до реалізації поставленої мети окреслив коло завдань, які передбачалося вирішити при підготовці цієї курсової роботи:

зясувати сутність і роль банківських кредитів та обґрунтувати основні теоретичні положення щодо управління кредитними операціями;

проаналізувати залежність якості кредитного портфелю від зовнішніх та внутрішніх факторів;

обґрунтувати напрями підвищення ефективності управління проблемними кредитами;

розробити комплекс заходів з удосконалення роботи з проблемною заборгованістю, оцінки її дієвості та управління кредитним портфелем банку.

Обєктом дослідження є кредитна діяльність АТ «УКРСИББАНК».

Предметом дослідження є організація роботи з проблемними кредитами в банку.

У процесі дослідження застосовувалися такі методи дослідження: структурно-логічний аналіз (при побудові логіки та структури дипломної роботи); метод економічного аналізу; метод групувань (при дослідженні питання класифікації кредитів); різноманітні прийоми статистичних методів, зокрема порівняння - при зіставленні фактичних даних за відповідні періоди; методи аналізу та синтезу, індукції та дедукції.

Методологічною основою дослідження слугували теоретичні положення економічної науки, численні праці українських та зарубіжних учених із питань кредитної діяльності банків, закони України та інші нормативно-правові акти. Основні положення роботи, висновки та пропозиції базуються на використанні та узагальненні даних Національного банку України, ПАТ «УКРСИББАНК», даних періодичних видань, Інтернету.

РОЗДІЛ 1.

ТЕОРЕТИЧНІ ТА МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ УПРАВЛІННЯ ПРОБЛЕМНИМИ КРЕДИТАМИ

.1 Сутність та ознаки проблемних кредитів

Кредитні відносини функціонують у системі економічних відносин. В основі їх лежить рух особливого виду капіталу - позикового капіталу. Кредитні відносини - це відособлена частина економічних відносин, пов'язана з наданням вартості (коштів) у позику і поверненням її разом із певним відсотком. Як вказує Лагутін В.Д., роль і місце кредитних відносин у національній економіці залежить від стану самої економіки. Сучасний кредит і кредитні відносини в Україні носять перехідний характер, вони відображають кризовий стан вітчизняної економічної системи [7].

Необхідність кредитних відносин пов'язана з об'єктивною розбіжністю у часі руху матеріальних і грошових потоків, що виникає в процесі відтворення суспільного продукту: в одних сферах господарства здійснюється вивільнення коштів, в інших - виникає потреба в них. Зняти таку розбіжність (суперечність) і дозволяє кредит.

Як відмічає Савлук М.І. кредит відіграє значну роль в організації грошових розрахунків - готівкових і безготівкових, допомагає суб'єктам господарювання збільшувати обсяги виробництва, забезпечувати безперебійність кругообігу основного й оборотного капіталу та уникати кризових явищ. Особливо значна роль кредиту в задоволенні тимчасової потреби в коштах, обумовленої сезонністю виробництва та реалізації продукції [17].

В умовах тривалої економічної, особливо інвестиційної, кризи в Україні кредит відіграє значну роль у відновленні діяльності підприємств, які тривалий час простоювали, допомагає їм змінити асортимент продукції, що випускається, та поліпшити її якість, зробити цю продукцію конкурентоспроможною на внутрішньому і світовому ринках. За рахунок кредиту організовується виробництво нової продукції, багато з якої раніше не випускалось в Україні, створюються підприємства сфери послуг населенню. Особливо велику роль кредит відіграє у насиченні споживчого ринку товарами, у тому числі імпортними.

Дедалі більшого значення набуває кредит у забезпеченні населення якісним житлом, побутовою технікою, створенні можливостей для отримання освіти та задоволення інших соціальних потреб. Але поки він тут використовується вкрай недостатньо.

Значну роль відіграє кредит в економії витрат обігу. З його допомогою вдається скорочувати витрати на виготовлення, випуск в обіг, перевезення, облік, зберігання грошових знаків, бо значна їх частина взагалі не потрібна. З допомогою кредиту також прискорюється обіг засобів обігу, особливо при застосуванні сучасних інформаційних технологій. Економія витрат обігу досягається й за рахунок того, що при розвинутих кредитних відносинах зменшується потреба створювати резервні фонди на рівні господарюючих суб'єктів і держави [17].

Лаврушин О.І. виділяє наступні направлення, в яких проявляється дія кредиту:

-перерозподіл матеріальних ресурсів в інтересах розвитку виробництва та реалізації продукції за допомогою операцій по наданню позик і залученню коштів юридичних та фізичних осіб;

-вплив на безперебійність процесів виробництва шляхом надання позик, які забезпечують усунення затримки при їх здійсненні;

участь в розширенні виробництва, в тому числі за допомогою видачі позикових коштів на збільшення основних фондів, виконання лізингових операцій і т.д.;

економне використання позичальниками як власних, так і позичених коштів, чому сприяють процеси надання кредитних коштів, а також стягнення плати за їх користування;

прискорення отримання споживачами товарів, послуг і житла (за рахунок кредиту);

регулювання випуску в обіг та вилучення з обігу готівкових коштів на основі застосування кредиту та забезпечення безготівкового грошового обігу платіжними засобами [1].

Банківський кредит - це форма кредиту, за якою грошові кошти надаються в позику банками. Комерційні банки, що мають ліцензію НБУ, є головною ланкою кредитної системи; вони одночасно виступають у ролі покупця і продавця наявних у суспільства тимчасово вільних коштів. Позики надаються банками суб'єктам господарювання всіх форм власності у тимчасове користування на умовах, передбачених кредитним договором. Фінансовою основою банківського кредиту є позиковий банківський капітал[7].

Кредитором в умовах банківського кредиту є банк, позичальником - юридичні та фізичні особи. Банківський кредит носить комерційний характер. Мета діяльності банку в процесі кредитування - отримання максимального прибутку. Спрямованістю на прибутки визначається головна лінія економічної поведінки комерційних банків як при купівлі кредитних ресурсів, так і при їх продажу клієнтам.

Кожний комерційний банк ставить за мету - забезпечити високу якість власного кредитного портфеля. Кредитний портфель - це сукупність кредитів, наданих банком на певну дату; він характеризує величину капіталу, вкладеного банком у кредитні операції. Кредитний портфель включає агреговану балансову вартість усіх кредитів, у тому числі прострочених, пролонгованих і сумнівних щодо повернення [2].

Банківський кредит надається при укладенні кредитного договору. Всі питання, що виникають з приводу кредитування, вирішуються на договірній основі безпосередньо між банком і позичальником. Згідно з договором кожний із суб'єктів кредитних відносин бере на себе певні зобов'язання. Кредитний договір укладається банком для кожного позичальника індивідуально

Однозначного визначення даного терміна немає ні у вчених, ні в законодавчих актах. Тому для систематизації та конкретизації даної інформації спробуємо скласти більш обєктивне, точне та всеохоплююче визначення проблемних кредитів.

Отже, на нашу думку, проблемний кредит - це кредитний продукт, в якому, в міру певних обставин, позичальником порушені одна чи декілька умов кредитного договору, та є підстави вважати, що з високою вірогідністю через певний час даний кредитний продукт втратить свою якість, яку бажає банк щоб він мав; та вимагає проведення комплексу заходів організаційного та адміністративно-правового характеру щодо повернення його бажаної якості, в тому числі кредитних коштів, та плату за них з метою усунення можливих економічних збитків банку.

Виходячи із сутності та визначення проблемних кредитів можна навести наступні їх ознаки:

порушені одна, чи декілька умов кредитного договору;

є підстави вважати, що з високою вірогідністю через певний час даний кредитний продукт втратить свою якість;

значно знизилася ринкова вартість забезпечення.

Також можна виділити певні види проблемних кредитів, але ні в іноземній, ні у вітчизняній практиці немає єдиного підходу до даного питання. Та на основі проведеного нами дослідження можна виділити 3 основні види проблемних кредитів:

легкі - скоринг бал від 70% до 90%;

середні - скоринг бал від 40% до 69%;

тяжкі - скоринг бал від 0% до 39%.

Завдання менеджменту при управлінні проблемними кредитами полягає в мінімізації збитків за кредитними операціями банку за допомогою відповідних методів управління. Банк здійснює контроль за виконанням позичальниками умов кредитного договору, цільовим використанням кредиту, своєчасним і повним його погашенням та сплатою процентів за ним. При виникненні певних порушень умов кредитного договору з боку позичальника банк має право застосовувати економічні та правові санкції [2-6, 20-37].

Банківська практика свідчить, що складності з поверненням кредитів, частіше всього, обумовлені впливом процесів, які розвиваються протягом визначеного періоду часу. Проблемні кредити, в більшості випадків, не виникають несподівано. Є чимало сигналів, які свідчать про те, що фінансовий стан позичальника погіршується і що наданий кредит може бути не сплачений своєчасно або й взагалі не буде сплачений. Ці сигнали працівник банку повинен уміти виявити. Для цього використовуються результати аналізу бухгалтерської, фінансової звітності, особисті контакти з позичальником, повідомлення третіх осіб, відомості з інших підрозділів банку. Визначення сигналів погіршення фінансового стану позичальника та їх виявлення на ранній стадії дадуть змогу банку своєчасно вжити заходів, спрямованих на мінімізацію втрат банку від непогашення кредиту [2-6, 20-37].

Отже, для кращого управління проблемними кредитами банку кожному уповноваженому співробітнику банку необхідно знати сутність та ознаки проблемних кредитів банку, щоб вміти вчасно відреагувати на появу проблемної заборгованості, та мінімізувати витрати банку за цим кредитом.

.2 Поняття якості кредитного портфелю банку та причини виникнення проблемних кредитів

Кредитний портфель - це сукупність усіх позичок, наданих банком для одержання доходів. Обсяг кредитного портфеля оцінюється за балансовою вартістю всіх кредитів банку, у тому числі прострочених, пролонгованих, сумнівних. Кредитний портфель - це характеристика структури і якості виданих позичок, класифікованих по визначених критеріях. Одним із таких критеріїв, застосовуваних у практику, є ступінь кредитного ризику. За цим критерієм визначається якість кредитного портфеля. Аналіз і оцінка якості кредитного портфеля дозволяє менеджерам банку управляти його позиковими операціями [4].

Кожний банк має у своєму портфелі проблемні кредити і тому головне питання полягає у встановленні допустимого для банку рівня цих кредитів щодо загальної вартості виданих позик. Для закордонних банків прийнятними є такі значення показників: питома вага списаних позик у загальному обсязі виданих - 0,25-0,75%; питома вага прострочених позик (понад 90 днів) у загальному обсязі виданих - 0,5-3%. Якщо питома вага нестандартних позик сягає рівня 10%, становище банку визначається як кризове [5]. Для вітчизняної банківської системи значення аналогічних показників мають досить широкий діапазон коливань. У другій половині 90-х років питома вага проблемних кредитів в обсязі сукупного кредитного портфеля українських комерційних банків становила 20-22%. Завдання менеджменту під час управління проблемними кредитами полягає в мінімізації збитків за кредитними операціями банку з допомогою відповідних методів управління [6].

На формування структури кредитного портфеля банку суттєво впливає специфіка сектору ринку, який обслуговується цим банком. Для спеціалізованих банків структура кредитного портфеля концентрується в певних галузях економіки. Для іпотечних банків характерним є довгострокове кредитування. У структурі кредитного портфеля ощадних банків переважають споживчі кредити та позики фізичним особам.

Структурний аналіз кредитного портфеля передбачає дослідження його структури в розрізі груп ризику, рівня забезпеченості галузевої структури, форм власності позичальників і т. п., а також вивчення динаміки кожної групи, сегментацію кредитного портфеля.

Таким чином структура кредитного портфеля банку може вважатися задовільною в тому випадку, якщо питома вага кредитів без забезпечення, сумнівних для повернення, прострочених і пролонгованих складає не більш 50 %. У такому випадку банк проводить ризиковану кредитну політику.

Аналіз галузевої структури кредитів дає змогу визначити галузеву диверсифікацію кредитів порівняно з попередньою звітною датою. Для цього розраховується питома вага вкладених в окремі галузі позик у цілому за короткостроковими та довгостроковими позиками, а також у динаміці.

Структурний аналіз проводиться для визначення надмірної концентрації кредитних операцій в одному сегменті, що підвищує ступінь кредитного ризику. Проте надмірна диверсифікація кредитного портфеля створює певні труднощі в управлінні позиковими операціями і може стати причиною банкрутства банку, тому зарубіжні комерційні банки визначають для себе межі вкладення ресурсів у певний сегмент, у тому числі застосовують метод лімітування. Ці межі враховують у своїй діяльності кредитний комітет та керівники вищого рівня.

Обсяг і структура кредитного портфеля банку визначаються такими чинниками:

1.офіційна кредитна політика банку;

2.правила регулювання банківської діяльності;

.величина капіталу банку;

.досвід і кваліфікація менеджерів;

.рівень дохідності різних напрямів розміщення коштів [4].

Якість кредитного портфеля суттєво впливає на рівень ризиковості та надійності банку, тому саме кредитна діяльність підлягає регулюванню органами нагляду в багатьох країнах. Установлені обмеження та нормативи, а також правила регулювання банківської діяльності відіграють важливу роль у процесі формування кредитного портфеля.

На характеристики кредитного портфеля банку також впливають досвід, кваліфікація та спеціалізація кредитних працівників, адже одне з правил кредитного менеджменту полягає в тому, що банку не слід надавати кредити, які не можуть бути професійно оцінені фахівцями.

Таким чином, можна зробити висновки, що кредитний портфель - це характеристика структури і якості виданих позичок, класифікованих по визначених критеріях. Одним із таких критеріїв, застосовуваних у практику, є ступінь кредитного ризику. За цим критерієм визначається якість кредитного портфеля. Аналіз і оцінка якості кредитного портфеля дозволяє менеджерам банку управляти його позиковими операціями. Структура кредитного портфеля банку може вважатися задовільною в тому випадку, якщо питома вага кредитів без забезпечення, сумнівних для повернення, прострочених і пролонгованих складає не більш 50 %. У зворотному випадку банк проводить ризиковану кредитну політику.

.3 Механізм управління проблемними кредитами

Діяльність банків і всієї банківської системи в цілому показує, що незалежно від типу кредитної політики, якості кредитного портфеля, методик, які застосовуються при оцінці кредитоспроможності позичальника та управління кредитним ризиком, усі банки тією чи іншою мірою стикаються з проблемами неповернення кредитів.

У більшості випадків неповернення кредиту та його пролонгація зумовлюється погіршенням фінансового становища та виникненням відповідних проблем у господарській діяльності позичальника банку. Це у свою чергу зумовлює несвоєчасну виплату основної суми кредиту та процентів за ним, що негативно відображається на діяльності кредитора. Все це призводить до виникнення проблемної заборгованості за наданими кредитами або ж до перетворення звичайних кредитів у проблемні.

Проблемний кредит - це кредит, за яким своєчасно не проведені один чи декілька платежів, значно знизилася вартість забезпечення, виникли обставини, які дозволяють банку сумніватися у поверненні кредиту.

Наданий кредит позичальнику відразу не є проблемним, він таким стає. Хоча здебільшого проблемні кредити не виникають несподівано. Обґрунтуванням такої ситуації є те, що розрізняють багато сигналів, які свідчать про погіршення фінансового стану позичальника та виникнення проблем зі своєчасною сплатою або й взагалі несплатою тіла кредиту та відсотків за ним.

Ефективне управління проблемними кредитами потребує чітко сформованого організаційного забезпечення. Розрізняють три рівні організаційного забезпечення, а саме: стратегічний, тактичний та оперативний.

На стратегічному рівні управління проблемними кредитами здійснюється загальними зборами акціонерів, спостережною радою та правлінням банку. Загальні збори акціонерів вирішують стратегічні питання щодо управління проблемними кредитами.

Спостережна рада банку як орган банку, який представляє інтереси його власників, несе відповідальність за визначення стратегії роботи банку в цілому. Правління банку несе відповідальність за організацію та впровадження загальної ефективної системи управління проблемними кредитами.

На тактичному рівні управління проблемними кредитами займаються кредитний комітет, тарифний комітет і служба внутрішнього аудиту.

На оперативному рівні управління проблемними кредитами банку здійснюється підрозділом по роботі з проблемними кредитами, підрозділом стратегічного аналізу банку, підрозділами безпеки, юридичними службами та співробітниками фронт та бек-офісу.

Для ефективної роботи банку доцільно створити спеціалізований підрозділ по роботі з проблемними активами, який здійснює комплекс заходів щодо повернення проблемної заборгованості, супроводжує активи від стадії переходу до групи проблемних до одержання конкретного результату, здійснює організацію, облік і контроль діяльності дочірніх структур банку, котрі залучаються до роботи з проблемною заборгованістю в межах своєї компетенції, а також здійснює розрахунки, нарахування і контроль за рухом сформованих резервів на можливі втрати за проблемними кредитами.

Підрозділ по роботі з проблемними активами повинен підтримувати безпосередній безперервний оперативний контакт із юридичною службою та службою безпеки.

Лише завдяки консолідованим зусиллям всіх служб банку можливе досягнення очікуваного ефекту в роботі з проблемними кредитами.

З метою підвищення надійності та стабільності банківської системи, захисту кредиторів і вкладників комерційних банків НБУ затвердив постановою Правління № 279 від 6 липня 2000 року Положення про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків [5]. Згідно з цим Положенням оцінка кредитних ризиків здійснюється за всіма кредитними операціями та коштами, що розміщені на кореспондентських рахунках, які відкриті в інших банках як у національній, так і іноземній валюті.

метою розрахунку резерву під кредитні ризики банки мають здійснювати класифікацію кредитного портфеля за кожною кредитною операцією залежно від фінансового стану позичальника, стану обслуговування позичальником кредитної заборгованості та з урахуванням рівня забезпечення кредитної операції. За результатами класифікації кредитного портфеля визначається категорія кожної кредитної операції: «стандартна», «під контролем», «субстандартна», «сумнівна» чи «безнадійна». Загальна заборгованість за кредитними операціями становить валовий кредитний ризик для кредитора.

Резерв формується у тій валюті, в якій обліковується заборгованість. З метою розрахунку обсягу резерву під кредитні ризики та визначення чистого кредитного ризику банк повинен проаналізувати кредитний портфель.

Аналіз кредитного портфеля та класифікація кредитних операцій (валового кредитного ризику) здійснюється за такими критеріями:

-оцінка фінансового стану позичальника;

-стан обслуговування позичальником кредитної заборгованості за основним боргом і відсотків за ним у розрізі кожної окремої заборгованості та спроможність позичальника надалі обслуговувати цей борг;

-рівень забезпечення кредитної операції.

Критерії оцінки фінансового стану позичальника встановлюються кожним банком самостійно згідно з його внутрішніми положеннями щодо проведення активних операцій (кредитних) та методикою проведення оцінки фінансового стану позичальника з урахуванням вимог НБУ.

Оцінку фінансового стану позичальника з урахуванням поточного стану обслуговування позичальником кредитної заборгованості банк здійснює в кожному випадку укладання договору про здійснення кредитної операції, а надалі - не рідше ніж один раз на три місяці, а для банків - не рідше ніж один раз на місяць.

Для здійснення оцінки фінансового стану позичальника - юридичної особи комерційний банк має враховувати такі економічні показники його діяльності: обсяг реалізації, прибутки та збитки, рентабельність, ліквідність, грошові потоки, склад та динаміку дебіторсько-кредиторської заборгованості, собівартість продукції. Також мають бути враховані фактори суб'єктивного характеру: ефективність управління позичальника, його ринкова позиція і залежність від циклічних та структурних змін в економіці та галузі, погашення кредитної заборгованості позичальником у минулому, професіоналізм керівництва.

Класифікація позичальників - юридичних осіб (у тому числі банків) здійснюється за результатами оцінки їх фінансового стану:

Клас «А» - фінансова діяльність добра, що свідчить про можливість своєчасного виконання зобов'язань за кредитними операціями, зокрема погашення основної суми боргу та відсотків за ним відповідно до умов кредитної угоди; економічні показники в межах установлених значень (відповідно до методики оцінки фінансового стану позичальника, затвердженої внутрішніми документами банку); вище керівництво позичальника має відмінну ділову репутацію; кредитна історія позичальника - бездоганна; крім того, позичальники-банки (резиденти) і банки-нерезиденти, що зареєстровані в країнах - членах СНД, дотримуються економічних нормативів.

Клас «Б» - фінансова діяльність позичальника цієї категорії близька за характеристиками до класу «А», але ймовірність підтримування її на цьому рівні протягом тривалого часу є низькою. Позичальники/контрагенти банку, які належать до цього класу, потребують більшої уваги через потенційні недоліки, що ставлять під загрозу достатність надходжень коштів для обслуговування боргу та стабільність одержання позитивного фінансового результату їх діяльності; крім того, позичальники-банки (резиденти) і банки-нерезиденти, що зареєстровані в країнах - членах СНД, дотримуються економічних нормативів. Аналіз коефіцієнтів фінансового стану позичальника може свідчити про негативні тенденції в діяльності позичальника. Недоліки в діяльності позичальників, які належать до класу «Б», мають бути лише потенційними.

Клас «В» - фінансова діяльність задовільна і потребує більш детального контролю, крім того, позичальники - банки (резиденти) і банки країн - членів СНД дотримуються економічних нормативів. Надходження коштів і платоспроможність позичальника свідчать про ймовірність несвоєчасного погашення кредитної заборгованості в повній сумі та в строки, передбачені договором, якщо недоліки не будуть усунені. Одночасно спостерігається можливість виправлення ситуації і покращання фінансового стану позичальника. Забезпечення кредитної операції має бути ліквідним і не викликати сумнівів щодо оцінки його вартості, правильності оформлення угод про забезпечення тощо.

Клас «Г» - фінансова діяльність незадовільна (економічні показники не відповідають установленим значенням) і спостерігається її нестабільність протягом року; є високий ризик значних збитків; ймовірність повного погашення кредитної заборгованості та відсотків/комісій за нею є низькою; проблеми можуть стосуватися стану забезпечення за кредитом, потрібної документації щодо забезпечення, яка свідчить про наявність (схоронність) і його ліквідність тощо.

Клас «Д» - фінансова діяльність незадовільна і є збитковою; показники не відповідають установленим значенням, кредитна операція не забезпечена ліквідною заставою (або безумовною гарантією), ймовірності виконання зобов'язань позичальником/контрагентом банку практично немає. До цього класу належить позичальник/контрагент банку, що визнаний банкрутом в установленому чинним законодавством порядку.

.4 Порядок формування резерву під кредитні ризики

Погашення позичальником кредитної заборгованості за основним боргом та відсотків за ним є:

-добрим - якщо заборгованість за кредитом і відсотки (комісії та інші платежі з обслуговування боргу) за ним сплачуються в установлені строки або з максимальною затримкою до семи календарних днів; або кредит пролонговано без пониження класу позичальника та відсотки за ним сплачуються в установлені строки або з максимальною затримкою до семи календарних днів; або кредит пролонговано з пониженням класу позичальника до 90 днів та відсотки за ним сплачуються в установлені строки або з максимальною затримкою до семи календарних днів;

-слабким - якщо заборгованість за кредитом прострочена від 8 до 90 днів та відсотки за ним сплачуються з максимальною затримкою від 8 до З0 днів; або кредит пролонговано з пониженням класу позичальника на строк від 91 до 180 днів, але відсотки сплачуються в строк або з максимальною затримкою до 30 днів;

-незадовільним - якщо заборгованість за кредитом прострочена понад 90 днів; або кредит пролонговано з пониженням класу позичальника понад 180 днів.

Відповідно до перелічених критеріїв здійснюється класифікація кредитного портфеля за ступенем ризику та визначається категорія кредитної операції (табл. 1.1).

Банки зобов'язані здійснювати розрахунок резервів під стандартну та нестандартну заборгованість протягом місяця, в якому здійснено кредитну операцію. Формування резервів банки зобов'язані здійснювати щомісячно в повному обсязі незалежно від розміру їх доходів за групами ризику відповідно до сум фактичної кредитної заборгованості за станом на перше число місяця, наступного за звітним.

Таблиця 1.1

Визначення категорії кредитної операції

Фінансовий стан позичальника (клас)Обслуговування боргу позичальником (група)добреслабкенезадовільнеАстандартнапід контролемсубстандартнаБпід контролемсубстандартнасумнівнаВсубстандартнасубстандартнасумнівнаГсумнівнасумнівнабезнадійнаДсумнівнабезнадійнабезнадійна

На підставі класифікації валового кредитного ризику та врахування прийнятого забезпечення банк визначає чистий кредитний ризик за кожною кредитною операцією і зважує його на встановлений коефіцієнт резервування (табл. 1.2).

Таблиця 1.2.

Визначення коефіцієнту резервування за кредитними операціями

Категорія кредитної операції Коефіцієнт резервування, %Стандартна1Під контролем5Субстандартна20Сумнівна50Безнадійна 100

Розмір фактично сформованого резерву за кредитними операціями банків контролюється за даними місячного балансу.

Безнадійна кредитна заборгованість списується банком за рахунок резерву під нестандартну заборгованість за рішенням правління банку.

Таким чином, формування резервів під кредитні ризики здійснюється з метою підвищення надійності та стабільності банківської системи, захисту кредиторів і вкладників комерційних банків та регулюється Положенням про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків.

кредитний портфель проблемний

РОЗДІЛ 2.

УПРАВЛІННЯ ПРОБЛЕМНИМИ КРЕДИТАМИ В ПАТ «УКРСИББАНК»

.1 Організаційне та інформаційне забезпечення управління проблемними кредитами банку

Цільовий характер кредитування припускає вкладання позикових коштів у конкретні господарські процеси, проекти, заходи. Кредит надається позичальнику, як правило, на конкретну ціль, а не тому що у нього виникла нагальна потреба в коштах. Від дотримання цього принципу багато в чому залежить своєчасність повернення позики, тому що тільки реалізація цілі, на яку одержано кредит, може забезпечити необхідні грошові кошти для погашення боргу.

Принцип забезпеченості позичок має захистити інтереси банку і не допустити збитків від неповернення боргу внаслідок неплатоспроможності позичальника. Він означає, що проти заборгованості за позиками, яка відображається в пасиві балансу клієнта-боржника, має бути певне майно (товари або цінні папери), яке враховується в активі його балансу, або зобов'язання третьої особи погасити борг банку (гарантії, поручительства тощо).

У процесі кредитування клієнтів банк вимагає не тільки повернення одержаної позики, а й сплати процента за користування нею. В умовах ринкових відносин процент є об'єктивним супутником кредиту, його складовою ланкою, оскільки кредитна операція - це акт комерційного продажу на певний час грошових коштів. За рахунок процентів банки покривають свої витрати і одержують прибуток. Процент є також одним із засобів управління сукупним грошовим оборотом, що застосовується центральним банком країни.

Згідно із Законом України «Про банки і банківську діяльність» банки мають право здійснювати кредитування юридичних і фізичних осіб тільки після отримання ліцензії від Національного Банку України [1].

З метою захисту інтересів кредиторів і вкладників банку кредитування позичальників здійснюється згідно із чинним законодавством України з додержанням встановлених Національним банком України обовязкових економічних нормативів регулювання діяльності банків та вимог щодо формування обовязкових, страхових і резервних коштів [2]. Установи комерційного банку можуть надавати кредити всім субєктам господарської діяльності незалежно від їх галузевої приналежності, статусу, форми власності при умові наявності у них реальних можливостей та правових форм забезпечення та сплати відсотків за користування ним згідно з Законом України «Про іпотеку», від 05.06.2003 року № 898-ІV. Видача кредиту здійснюється конкретній юридичній особі, зареєстрованій як субєкт підприємництва або фізичній особі.

Про кожний випадок надання кредиту позичальнику в розмірі, що перевищує 10 відсотків власного капіталу (великі кредити), банк повідомляє Національному банку України. Загальний розмір кредитів, наданих банком стосовно всіх позичальників, з урахуванням стовідсоткових позабалансових зобовязань банку, не може перевищувати восьмикратного розміру власних коштів банку.

Рішення про надання кредитів позичальникам приймається колегіально-кредитними комітетами (відділення, дирекції банку) більшістю голосів і оформляється протоколом.

Проблемними кредитами називають такі, за якими своєчасно не проведено один чи кілька платежів, суттєво знизилася ринкова вартість забезпечення, виникли обставини, які дають підставу банку мати сумнів щодо повернення позики.

Оскільки повністю уникнути втрат за кредитами неможливо, інколи їх розглядають як вартість провадження банківського бізнесу. Однак це не означає, що банк повинен змиритися з такими збитками, адже в цьому разі завдана банку шкода набагато більша, ніж сума неповерненого кредиту. Велика кількість прострочених кредитів призводить до спаду довіри вкладників та акціонерів до банку, виникнення проблем з платоспроможністю та ліквідністю, погіршення репутації банку. Крім того, банк повинен нести додаткові витрати, пов'язані з вимогами щодо повернення кредиту, частина активів банку заморожується у формі непродуктивних. Такі втрати за своїми розмірами можуть набагато перевищити прямі збитки від непогашеної позики.

Однією з найризикованіших операцій комерційного банку є кредитування. Це пояснюється як самою природою кредиту, так і тим, що ця операція посідає чільне місце в балансах більшості комерційних банків. У здійсненні кредитних операцій банк стикається з кредитним ризиком, тобто з ризиком несплати позичальником основного боргу і процентів.

Виникнення проблемних кредитів обумовлено багатьма чинниками, зокрема такими:

. Чинниками, які не можуть контролюватися банком і знаходяться поза сферою його діяльності:

- погіршенням макроекономічної кон'юнктури та ділової активності у тих галузях, де клієнтом здійснюються ділові операції;

негативною (для боржника) зміною економічного законодавства.

2.Помилками керівництва підприємства, яке звернулося за позикою.

.Чинниками, зумовленими некваліфікованою роботою банківських спеціалістів:

- Порушенням основних принципів кредитування, збільшенням у кредитному портфелі пролонгованих, прострочених та безнадійних позик;

Недостатнім аналізом фінансового стану позичальника;

Відсутністю аналізу кредитного портфеля з боку керівників комерційних банків, що призводить до концентрації ресурсів у одного позичальника;

Наданням кредитів, оформлених невідповідне до стандартів;

Низьким юридичним рівнем угод (відсутністю пунктів щодо регулювання процентних ставок, санкцій у разі нецільового використання позик і т. ін.);

Недотриманням оформлення застави (угоди нотаріально не засвідчені, без страхування заставного майна, прийняття майна тільки на суму виданих позик без урахування процентів кредиту, брак опису заставного майна);

Недостатній контроль щодо цільового використання позик.

Все це вимагає від менеджерів банку розробки виваженої кредитної політики, а стратегія ризику має бути її невідємною складовою у кожному комерційному банку.

Проблемні кредити здебільшого не виникають раптово. На практиці існує багато сигналів, які свідчать про погіршення фінансового стану позичальника та про підвищення ймовірності неповернення кредиту. Завдання кредитного працівника полягає у виявленні таких сигналів якомога раніше, перш ніж ситуація вийде з-під контролю і втрати стануть неминучими [3].

Як зазначає Примостка Л.О., у процесі роботи з проблемними кредитами банк може застосувати два основні методи управління: реабілітацію чи ліквідацію [9]. Метод реабілітації полягає в розробці спільного з позичальником плану заходів щодо повернення кредиту. Метод ліквідації означає повернення кредиту шляхом проведення процедури банкрутства та продажу активів позичальника. Рішення про те, який метод краще використати, приймає керівництво банку залежно від конкретних обставин і результатів попереднього аналізу проблеми.

Найприйнятнішим варіантом завжди вважається такий перегляд умов кредитної угоди, який дає і банку, і його клієнту шанс на відновлення нормальної діяльності. Однак при цьому необхідно завжди пам'ятати про мету, яка полягає в максимізації ймовірності повного повернення коштів банку. Якщо ймовірність становить менш як 90%, реабілітацію краще не розпочинати.

Метод реабілітації полягає в розробці спільного з позичальником плану заходів щодо повернення кредиту. Процес реабілітації складається з кількох етапів: збір і підготовка інформації; зустріч із позичальником; розробка плану дій; реструктуризація боргу; постійний контроль за виконанням плану.

Після визначення ступеня ризику для банку розробляється попередній план заходів з поліпшення роботи позичальника. Під час підготовки плану увага концентрується на аналізі структури балансу та складі грошових потоків, детально перевіряються активи, вивчаються можливості їх ефективного використання. План реабілітації кредиту може включати такі конкретні дії:

-впровадження системи контролю за запасами: скорочення або ліквідація надмірних запасів сировини, напівфабрикатів і готової продукції;

-прискорення стягнення дебіторської заборгованості;

-відкладення платежів за кредиторською заборгованістю за допомогою залучення до співпраці інших кредиторів, включаючи державні організації;

-продаж застарілого обладнання, а також виробничих ліній, цехів, які не приносять прибутку;

-пошук нових можливостей на ринку або нових ринків;

-вирішення питання про збереження чи зміну структури та асортименту виробленої продукції;

-пошук додаткового акціонерного капіталу від дійсних акціонерів або залучення нових партнерів;

-пошук кандидатів для злиття з фінансово стійкою фірмою;

-зміни у структурі заборгованості, наприклад, продовження строків кредиту, отримання пільгових строків, обмін заборгованості на акціонерний капітал, коли банк стає співвласником компанії;

-повна чи часткова зміна керівництва компанії-позичальника або інші форми організаційної перебудови.

Банківським фахівцям необхідно провести реструктуризацію боргу, встановити нові строки платежів і повного повернення суми кредиту, укласти нову тимчасову угоду, якщо проблеми за своєю природою короткострокові. Упродовж усього періоду реабілітації банк повинен ретельно контролювати дії боржника і бути готовим у будь-який момент до кардинальної зміни попередньо прийнятих рішень і планів.

У процесі реабілітації банк має враховувати не тільки фінансовий стан позичальника, а й загальну економічну та політичну ситуацію у країні. Важко сподіватися на успішне завершення роботи з повернення кредитів в умовах кризового стану економіки країни. У такому разі керівництво банку має розглянути всі розумні альтернативи повернення коштів, хоча б часткового. Інші можливості передбачають пошук додаткового забезпечення, використання гарантійних прав, перепродаж кредиту з дисконтом третій стороні. За наявності достатнього забезпечення реалізація права на заставу є єдиною реальною можливістю повернення боргу

Якщо план реабілітації кредиту не виглядає реальним і жоден з розглянутих заходів не дає можливості повернення кредиту, банк може використати процедуру ліквідації компанії-боржника. Ліквідація - це останній захід банку, який означає приховане визнання того факту, що банк припустився помилки, надавши кредит, і вчасно не вжив виправних заходів. У будь-якому разі проведення ліквідації свого клієнта загалом не поліпшує репутацію банку.

Таким чином, можна зробити висновки, що кредитний портфель банку служить головним джерелом його доходів і одночасно - головним джерелом ризику при розміщенні активів. Від структури і якості кредитного портфеля в значній мірі залежить стабільність банку, його репутація, фінансові результати. Кредитування є однією з найризикованіших банківських операцій. З проблемними кредитами стикається будь-який банк і їх неможливо уникнути, тому важливою задачею є організація ефективного управління ними. У процесі роботи з проблемними кредитами банк може застосувати два основні методи управління: реабілітацію чи ліквідацію. Метод реабілітації полягає в розробці спільного з позичальником плану заходів щодо повернення кредиту. Метод ліквідації означає повернення кредиту шляхом проведення процедури банкрутства та продажу активів позичальника.

.2 Аналіз проблемних кредитів банку

Кредитний портфель - це сукупність усіх позичок, наданих банком для одержання доходів. Обсяг кредитного портфеля оцінюється за балансовою вартістю всіх кредитів банку, у тому числі прострочених, пролонгованих, сумнівних.

Таблиця 2.2.

Динаміка кредитування та формування резервів під кредитні ризики по системі банків протягом 2009-2011 років

ПоказникНа 1.01.2009р.На 1.01.2010р.На 1.01.2011р.Зміни Абсолютні, тис. грнТемп приросту, %Кредити ПАТ «УКРСИББАНК» тис..грн.8 557 50512729 71921 735 19813 177 693154,0Резерви під кред.заборгованість, тис.грн.476 084584 421853 216377 13279,2Коефіцієнт резервування, %5,64,63,9-2-29,4Кредити по банківській системі, тис.грн.87 519 381142276 756245522 529158003148180,5Резерви під кред.заборг, тис.грн.6 024 3357 849 54211 497 8025 473 46790,9Коефіцієнт резервування, %6,95,54,7-2-32,0Частка ринку 9,88,98,9-19,5

Кредити клієнтам в структурі активів банку займають значну долю, а саме в 2009р. - 68,1%, в 2010р. - 63,1%, в 2011р. - 75,2% (табл.. 2.2), що свідчить що саме кредитування є пріоритетним завданням банку. Однак не можна не відмітити, що з виходом на ринок кредитування нових гравців банк втрачає свої позиції в цьому сегменті. Так, якщо у 2008р. частка ринку банку складала 9,8%, то у 2009-2010рр. лише 8,9%. Темп приросту кредитних операцій банку відстає від темпів кредитування по банківській системі, він складає 154%, тоді як по банківській системі України а загалом складає 180,5%. Однак щодо резервування за кредитними операціями можна відмітити позитивну динаміку - коефіцієнт резервування протягом трьох років (2009р.- 5,6%, 2010р. - 4,6%, 2011р. - 3,9%) нижчий ніж по системі банків (відповідно 6,9%, 5,5%, 4,7%), хоча темпи приросту дещо вищі ніж по Україні загалом. Темп зниження коефіцієнту резервування за кредитними операціями банку склав 29,4%, тоді як по банківській системі - 32%. Для формування резерву кредитний портфель банку класифікується за ступенем ризику кредитів на стандартні та нестандартні: кредити під контролем, субстандартні кредити, сумнівні кредити, безнадійні кредити.

Станом на 1.01.2011р. найбільшу частку в кредитному портфелі банку займають кредити під контролем - 39,8%, стандартні - 38,1%, субстандартні 8,3%, сумнівні - 4,2%, безнадійні - 9,6%. Протягом трьох років можна відмітити позитивну динаміку кредитного портфелю банку: частка стандартних кредитів зросла (+9,0%), а нестандартних відповідно знизилась, причому в основному за рахунок безнадійних кредитів (-7,3%). Як негативним фактом слід відмітити зростання частки сумнівних кредитів (+0,6%).

Показник ризику кредитного портфеля (IR), який розраховується як відношення розрахункового резерву до обсягу кредитного портфеля, складає у 2009 р. = 23,0 %, у 2010 - 22,2 %, у 2011 - 15,7%. Тобто ризикованість кредитного портфелю знизилась на 7,3 % і становить 68 % від рівня базового року (табл.2.3).

Таблиця 2.3.

Динаміка кредитного портфеля ПАТ «УКРСИББАНК», класифікованого за ступенем ризику протягом 2009-2011 років

Групи Коефіцієнт ризику, %На 01.01.2009р.На 01.01.2010р.На 01.01.2011р.Сума, тис.грнРозрахунковий резерв, тис.грн.Сума, тис.грнРозрахунковий резерв, тис.грн.Сума, тис.грнРозрахунковий резерв, тис.грн.Стандартні 1249023421902389529438953828111082811Нестандартні, в т.ч.6067271194554988344252789718134540883336353Під контролем5344867517243451046172552318650609432530Субстандартні 2086430817286212475122495021804021360804Сумнівні50308070154035394621197311912878456439Безнадійні10014462181446218208767420867120865792086579Всього кредитів 85575051970451127297192828671217351983419164Коеф. ризику, %23,022,215,7

Що стосується характеру кредитних операцій, то в портфелі банку переважають кредити в поточну діяльність. Так, в 2010 році їх частка становить 84,4%, в 2011 році - 81,5%. В структурі кредитних операцій в поточну діяльність переважають традиційні кредити - 95,6% в 2010р. та 93,4% в 2011р. Кредити в інвестиційну діяльність складають 18,5% у портфелі банку в 2011р., в їх структурі переважають іпотечні (50,6% ) та інші кредити в інвестиційну діяльність (48,7%). Приріст кредитного портфелю протягом року забезпечений в основному за рахунок інших кредитів в поточну діяльність (+6273388 тис.грн.), іпотечних (+1107324 тис.грн.) та інших кредитів в інвестиційну діяльність (+915017 тис.грн.). Особливо швидкими темпами протягом 2010 року розвивався фінансовий лізинг (315,6%), овердрафтне кредитування (293,6%), репо (228,8%) та іпотечне кредитування (319,5%).

Таблиця 2.4.

Динаміка та структура кредитних операцій ПАТ «УКРСИББАНК» протягом 2009-2010 років

Вид кредитуНа 1.01.2010р.На 1.01.2011р.Відхилення 2011р. від 2010р.Сума, тис.грн.Питома вага, %Сума, тис.грн.Питома вага, %Абсолютне, тис.грн.За структурою %Приріст, %1. В поточну діяльність1074292584.391771190281.496968977-2.90164.87овердрафт3168722.499304714.286135991.79293.64Репо113610.09259980.12146370.03228.83за врах. векселями1052690.831399710.6434702-0.18132.97за факторинговими операціями371020.29696370.323253560.03187.69інші1027232280.701654570976.126273388-4.57161.072.В інвестиційну діяльність198679415.61402329618.5120365022.90202.50Фін. лізинг172190.14543380.25371190.11315.56іпотечні9270137.2820343389.3611073242.08219.45інші10428368.1919578539.019150170.82187.74Всього 12729719100.021735198100.009005479-170.74

Щодо динаміки структурних зрушень, протягом 2010 року зросла частка кредитів в інвестиційну діяльність в портфелі банку (+2,9%), що є взагалі тенденцією для банківської системи останніх років. Це безумовно позитивне явище, яке підтверджує стабілізацію економічних процесів в Україні. В структурі інвестиційних кредитів особливо значно зросла частка іпотечних кредитів (+2,08%). Експерти відмічають, що саме розвиток іпотечного кредитування сприяв зростанню цін на житло за останні роки. Щодо структури кредитів в поточну діяльність, слід відмітити збільшення частки овердрафтів в кредитному портфелі банку (+1,79%), незначне зростання питомої ваги операцій репо (+0,03%) та факторингових операцій (+0,03%). Натомість частка традиційний видів кредиту зменшилась на 4,57%. Відмічається також незначне зменшення питомої ваги кредитів за врахованими векселями (-0,18%).

За результатами аналізу кредитного портфелю ПАТ «УКРСИББАНК» можна зробити висновки, що кредитні операції є пріоритетними для банку. Обсяг кредитного портфелю зріс за три роки більш ніж у 2,5 рази і станом на 1.01.2011 року становив 21,7 млрд.грн. Кредитний портфель банку сформований на 38,1% за рахунок стандартних кредитів, частка проблемної заборгованості в кредитному портфелі зменшилась протягом останніх трьох років на 6,7% і складає на початок 2011 року 13,8%.

Що стосується характеру кредитних операцій, то в портфелі банку переважають кредити в поточну діяльність. Їх частка становить на 1.01.2010р. 84,4%. В структурі кредитних операцій в поточну діяльність переважають традиційні кредити - 93,4% на 1.01.2010р. Кредити в інвестиційну діяльність складають 18,5% у портфелі банку на 1.01.2010р., в їх структурі переважають іпотечні (50,6% ) та інші кредити в інвестиційну діяльність (48,7%). Приріст кредитного портфелю протягом року забезпечений в основному за рахунок інших кредитів в поточну діяльність (+6273388 тис.грн.), іпотечних (+1107324 тис.грн.) та інших кредитів в інвестиційну діяльність (+915017 тис.грн.). Особливо швидкими темпами протягом 2009 року розвивався фінансовий лізинг (315,6%), овердрафт не кредитування (293,6%), репо (228,8%) та іпотечне кредитування (319,5%). Протягом 2010 року зросла частка кредитів в інвестиційну діяльність в портфелі банку (+2,9%), що є взагалі тенденцією для банківської системи останніх років. Це безумовно позитивне явище, яке підтверджує стабілізацію економічних процесів в Україні. В структурі інвестиційних кредитів особливо значно зросла частка іпотечних кредитів (+2,08%). Щодо структури кредитів в поточну діяльність, слід відмітити збільшення частки овердрафтів в кредитному портфелі банку (+1,79%), незначне зростання питомої ваги операцій репо (+0,03%) та факторингових операцій (+0,03%). Натомість частка традиційний видів кредиту зменшилась на 4,57%.

.3 Контроль за проблемними кредитами банку

Порядок погашення проблемної заборгованості в банку регламентується Положенням «Про управління по роботі з проблемними кредитами», затвердженим Правлінням ПАТ «УКРСИББАНК» № 79 від 19.01.2009р. [6] Дане положення є внутрішньобанківським нормативним документом, що визначає та регламентує діяльність підрозділів причетних до роботи з проблемними боржниками і поширюється на обласні дирекції і філіали та є обовязковим для виконання всіма службами банку.

Досудове врегулювання погашення позичальником проблемної заборгованості, претензійно-позовна робота, правове супроводження виконавчого провадження та судових процедур, банкрутства відносно боржників банку, а також підготовка висновків щодо можливості списання безнадійної заборгованості за рахунок страхового резерву, покладається на Управління по роботі з проблемними кредитами, які створюються на базі обласних дирекцій (філій).

Рішення про передачу проблемного кредиту для подальшого стягнення заборгованості Управлінню по роботі з проблемними кредитами приймається Кредитним комітетом банку.

За наявності рішення Кредитного комітету про передачу проблемного кредиту для подальшого стягнення заборгованості Управлінню про проведення претензійно-позовної роботи наступного рішення про початок претензійно-позовної роботи, відкриття виконавчого провадження та порушення справи про банкрутство не вимагається.

У разі настання обставин, які свідчать про невиконання або неналежне виконання юридичними (фізичними) особами будь-яких зобов'язань перед банком і переговори та інші заходи про усунення цих порушень не привели до позитивних наслідків, кредитний підрозділ банку, який обслуговує позичальника, в термін до 3-х робочих днів з моменту винесення заборгованості на рахунок прострочених платежів, виникнення у позичальника однієї або сукупності ознак, подає на розгляд Кредитному комітету відповідну службову записку з обґрунтуванням необхідності та підстав для передачі матеріалів щодо проблемного позичальника підрозділу по роботі з проблемними кредитами для організації подальшої роботи із стягнення заборгованості у досудовому врегулюванні, проведення претензійно-позовної роботи, а також інформаційну довідку про проблемного позичальника.

Основними ознаками проблемної заборгованості за кредитами, іншими активними операціями та дебіторами в банку вважаються:

-виникнення заборгованості за відсотками або траншем за графіком погашення кредиту понад 2 місяці;

-наявність двох та більше пролонгацій;

-віднесення заборгованості на рахунки прострочених кредитів або визнання сумнівною до повернення;

-втрата значної (критичної) частини застави внаслідок форс - мажорних обставин, неправомірних дій боржника чи третіх осіб;

-виявлення факту шахрайства з кредитними ресурсами;

-реорганізація або ліквідація підприємства-позичальника в період дії кредитного договору;

-оскарження умов (визнання недійсним) кредитного договору, угоди про заставу, поруку, тощо, заявлення майнових прав третіх осіб на предмет застави;

-припинення або суттєве зменшення позичальником фінансово - господарської діяльності;

-виникнення напружених стосунків у позичальника з Банком (перехід на обслуговування в інший банк, досудові спори);

-подання позичальником на банк позову до суду;

-виникнення судових спорів позичальника з іншими кредиторами, зокрема з державними установами (ДПІ, пенсійним фондом);

-відкриття виконавчого провадження з ініціативи іншого кредитора;

-порушення справи про банкрутство з ініціативи Банку або іншого кредитора;

-смерть власника підприємства, безвісті пропалий, отримання важкої травми у ДТП, виявлення невиліковної хвороби, переховування від кредиторів, виїзд на постійне місце проживання в іншу країну, порушення кримінальної справи, перебування у розшуку, арешт, засудження до позбавлення волі;

-наявність напружених стосунків та спорів між учасниками позичальника;

-зміна власника внаслідок рейдерського захоплення (поглинання) позичальника;

-наявність будь - яких інших обставин, що несуть загрозу неповернення заборгованості та значно ускладнюють роботу з позичальником.

Щодо кредитів фізичним особам сумнівним вважається кредит, якщо платіж за основним боргом прострочений понад 90 днів або відсотки за ним прострочені понад 60 днів, проблемним - якщо відповідно до оцінки кредитного ризику заборгованість позичальника класифікується не вище групи «В», безнадійним вважається кредит, за яким на підставі висновку підрозділів по роботі з проблемними кредитами, Кредитного Комітету та Правління, банку прийнято рішення про відшкодування збитків за рахунок резервів, банку та який має наступні ознаки:

-прострочена заборгованість померлих фізичних осіб, а також визнаних у судовому порядку безвісно відсутніми, померлими або недієздатними, а також прострочена заборгованість фізичних осіб, засуджених до позбавлення волі;

-заборгованість по зобов'язанням, за якою минув строк позовної давності;

-заборгованість, яка виявилася непогашеною внаслідок недостатності майна фізичної особи або його поручителя, оголошеної банкрутом у встановленому законодавством порядку;

-заборгованість, яка виявилася непогашеною внаслідок недостатності коштів, одержаних від реалізації на відкритих аукціонах (публічних торгах) майна позичальника, переданого у заставу як забезпечення зазначеної заборгованості, за умови, що інші юридичні дії кредитора щодо примусового стягнення іншого майна позичальника не призвели до повного покриття заборгованості;

-заборгованість, стягнення якої стало не можливим у зв'язку з дією обставин непереборної сили, стихійного лиха (форс - мажорних обставин), підтверджених у порядку, передбаченому законодавством.

На засіданні Кредитного комітету представник кредитного підрозділу доповідає стан роботи з позичальником, проблеми, які виникли при поверненні коштів, вартість наявного забезпечення та можливість звернення стягнення на нього, а також інші пропозиції щодо повернення заборгованості.

Після прийняття рішення Кредитним комітетом про передачу справи проблемного позичальника до підрозділу по роботі з проблемними кредитами подальше поточне супроводження такого кредиту залишається за кредитним підрозділом, і здійснюється в наступному обсязі:

-нарахування відсотків, пені, штрафів, страхових резервів;

-підготовки розрахунків;

-отримання документації, складання довідок та звітів;

-інші операції, передбачені процедурою обслуговування кредиту.

Кредитним та іншим працівникам підрозділів банку категорично забороняється здійснювати будь-які інші дії відносно проблемного позичальника, поручителя без погодження та отримання дозволу на це закріпленого відповідального працівника управління по роботі з проблемними кредитами.

Згідно з кредитною політикою у банку застосовують два основні методи для управління проблемною заборгованістю - це реструктуризація та ліквідація боргу.

Реструктуризація кредитної заборгованості - це зміна умов кредитування, що проводиться у звязку з неспроможністю боржника виконувати свої боргові зобовязання у початкові визначені кредитною угодою строки.

Реструктуризація може бути здійснена шляхом укладення відповідної угоди між Банком, як кредитором, та боржником або між Банком та третьою особою без участі боржника у випадку укладення договорів поруки або уступки права вимоги[11].

Повернення коштів за угодою реструктуризації може здійснюватись у валюті кредиту, заборгованість за яким переоформлюється, або в іншій валюті у випадку досягнення сторонами такої домовленості та переведенні заборгованості в іншу валюту.

В залежності від механізму погашення проблемної заборгованості за кредитом реструктуризація може проводитися шляхом:

-подовження строку користування кредитом з можливим зниженням відсоткової ставки та встановленням графіку погашення заборгованості;

-надання нового кредиту в погашення заборгованості за діючим кредитним договором (рефінансування);

-відступлення права вимоги;

-переведення боргу;

-заміна проблемної заборгованості за кредитом на вексельні зобовязання третіх осіб;

-шляхом викупу банком основних засобів, готової продукції або інших активів позичальника для власного використання або з наступною передачею у фінансовий лізинг.

До суми боргу позичальника перед банком, що підлягає реструктуризації, можуть включатись:

а) сума основного боргу;

б) сума заборгованості за відсотками (у тому числі що обліковується на позабалансових рахунках) на дату реструктуризації;

в) пеня за несвоєчасне погашення основного боргу та відсотків, сума штрафу за невиконання умов кредитного договору.

За отриманими матеріалами та результатами перевірки відповідні служби установи банку (кредитна, кредитний аналіз, юридична, безпеки, підрозділу з оцінки забезпечення) готують висновки про доцільність операції з реструктуризації заборгованості на розгляд кредитного комітету банку [7].

При розгляді матеріалів про реструктуризацію боргу на кредитний комітет банку надаються наступні документи:

· заява боржника;

· обґрунтоване клопотання дирекції (філіалу) - при проведенні реструктуризації кредитів, наданих дирекцією (філіалом) банку;

· експертні висновки служб банку: кредитної, кредитного аналізу, юридичної, безпеки;

У разі необхідності при реструктуризації заборгованості можуть укладатись з позичальником або третіми особами нові договори забезпечення.

Реструктуризація боргу може супроводжуватись, за згодою позичальника, додатковими умовами з боку банку, у тому числі:

-переведення всіх рахунків юридичної особи на обслуговування до установ банку;

-заборона або обмеження на окремі види господарської чи комерційної діяльності;

-скорочення витрат виробництва з метою підвищення його рентабельності.

Контроль виконання умов договору та повний комплекс заходів з супроводження реструктурованого боргу покладається на підрозділ супроводження кредитів.

Загальний контроль за реструктуризацією боргів покладається на службу безпеки банку.

Продовження строку користування кредитом оформлюється додатковою угодою до кредитного договору. Умови додаткової угоди можуть передбачати, як викладення в новій редакції відповідного пункту кредитного договору, яким встановлено строк користування кредитом, так і визначення факту домовленості сторін про продовження строку користування кредитом до визначеної дати без зміни попередньої редакції кредитного договору.

Умови угоди про продовження строку користування кредитом повинні передбачати:

-встановлення графіку погашення заборгованості;

-санкції за порушення строків погашення заборгованості або сплати відсотків, в тому числі у вигляді права кредитора достроково стягувати заборгованість за кредитом.

Додаткова угода про подовження строку користування кредитом також може містити умову про зниження відсоткової ставки. Також банк має право в односторонньому порядку знизити відсоткову ставку за такими кредитами.

Рефінансування - надання позичальнику нового кредиту в погашення заборгованості за діючим кредитним договором, в тому числі і за відсотками.

Рефінансування може застосовуватись банком у відношенні до позичальників, що мають задовільний фінансовий стан, але через нестачу власних коштів не мають можливості здійснити повне погашення заборгованості у визначені кредитним договором строки. Також рефінансування використовується у відношенні до позичальників, які не мають можливості обслуговувати кредити в іноземній валюті. В такому випадку надається кредит в національній валюті, який направляється на погашення заборгованості за кредитом в іноземній валюті.

Відступлення права вимоги полягає у продажу банком заборгованості за кредитом третій стороні (новому кредитору) на підставі укладеного між банком і новим кредитором договору уступки права вимоги та за умови сплати останнім суми уступленої вимоги[8].

Умови договору вимоги можуть передбачати порядок сплати вартості уступленої вимоги у розстрочку за умови забезпечення зобовязань нового кредитора по договору права вимоги заставою ліквідного майна або іншим видом забезпечення.

В залежності від фінансового стану боржника, класифікації кредиту та економічної доцільності для банку продаж боргу може здійснюватись з дисконтом.

Укладення уступки вимоги не передбачає згоди боржника.

За договором про вимоги до нового кредитора автоматично, згідно ст. 514 Цивільного Кодексу України переходять права і обовязки за договорами, укладеними в забезпечення кредитної угоди (застава, порука тощо).

Переведення боргу оформлюється двохстороннім договором між первинним боржником, новим боржником за згодою банку. У договорі визначається сума боргу, підстави його виникнення, умови погашення та відповідальність сторін.

Підставою для списання безнадійної заборгованості за кредитом з балансу банку є оформлений у встановленому порядку протокол засідання Правління банку (виписка з протоколу засідання).

Облік списаної безнадійної заборгованості на позабалансових рахунках здійснюється до моменту визнання її остаточно безнадійною, після чого вона знімається з позабалансового обліку.

Протягом терміну позовної давності банк повинен продовжувати роботу з позичальником, у встановленому законодавством України порядку, для повернення списаної безнадійної заборгованості.

У випадку, якщо в результаті проведеної роботи заборгованість не була повернена повністю або частково, заборгованість за кредитом визнається остаточно безнадійною та списується з позабалансових рахунків. Контроль своєчасного списання заборгованості з позабалансових рахунків покладається на підрозділ супроводження кредитів.

Структурні підрозділи банку, під особисту відповідальність керівників, здійснюють контроль за виконанням укладених банком кредитних договорів, угод та інших зобовязань, які виникають з будь-яких інших правовідносин між банком та позичальниками.

У разі настання обставин, які свідчать про невиконання або неналежне виконання зобовязань перед банком, і переговори про усунення цих порушень не привели до позитивних наслідків, керівник відповідного структурного підрозділу банку виносить матеріали на розгляд кредитного комітету.

Для проведення претензійно-позовної роботи рішення кредитного комітету з необхідними матеріалами направляються до юридичної служби[10].

У разі задоволення відповідачем усіх майнових та немайнових вимог банку за судовим рішенням або за виконавчими документами і надходження грошових коштів на рахунок банку, провадження по справі закривається.

Таким чином, робота з проблемною заборгованістю в ПАТ «УкрСиббанк» регламентується Положенням «Про управління по роботі з проблемними кредитами». У банку створені Управління по роботі з проблемними кредитами у кожній обласній дирекції (філії). В завдання управління входить: досудове врегулювання погашення позичальником проблемної заборгованості, претензійно-позовна робота, правове супроводження виконавчого провадження та судових процедур, банкрутства відносно боржників банку, а також підготовка висновків щодо можливості списання безнадійної заборгованості за рахунок страхового резерву. Рішення про передачу проблемного кредиту Управлінню по роботі з проблемними кредитами приймається Кредитним комітетом банку. Матеріали для розгляду на кредитному комітеті готуються відповідними службами банку в залежності від категорії позичальника: управління корпоративного, малого та середнього або роздрібного бізнесу. Рішення про списання кредитної заборгованості за рахунок страхового резерву приймається виключно Кредитним комітетом банку на рівні Центрального Офісу в Києві. Для управління проблемною кредитною заборгованістю в банку застосовують два основні способи: реструктуризація та ліквідація. Реструктуризація передбачає зміну умов кредитного договору та оформлюється відповідною угодою, а ліквідація проводиться шляхом проведення претензійно-позовної роботи за участі юридичної служби банку[15].

РОЗДІЛ 3

ШЛЯХИ ТА НАПРЯМКИ ВДОСКОНАЛЕННЯ РОБОТИ З ПРОБЛЕМНИМИ КРЕДИТАМИ В БАНКУ

.1 Зарубіжний досвід управління проблемними кредитами банківської системи

При роботі з проблемною заборгованістю велике значення має робота з заставним майном, яке при невиконанні боржником зобовязань часто стає єдиною можливістю для банку повернути свої кошти.

При роботі із заставою ключовий принцип мінімізації кредитного ризику повинен полягати в тому, що банк (заставоутримувач) не повинен зазнавати втрат у випадку порушення позичальником (заставодавцем) умов кредитного договору і має повністю задовольняти свої вимоги з вартості забезпечення. Тобто величина вартості забезпечення (ліквідаційної вартості об'єкта застави) не повинна бути меншою від обсягу вимог банку (заставоутримувача), які виникають у випадку порушення позичальником умов кредитної угоди.

Важливим те, що для банку як заставоутримувача цікава саме ліквідаційна, а не ринкова вартість об'єктів застави [13]. Це пояснюється тим, що ринкова вартість передбачає розумно довгий період експозиції, який для багатьох об'єктів виявляється дуже тривалим, а банківські установи не мають можливості довго (місяцями, а то й роками) чекати реалізації об'єктів застави. Це й обумовлює необхідність оцінки об'єктів застави за ліквідаційною вартістю, що дає змогу значно прискорити їх реалізацію і, відповідно, вивільниш грошові кошти, які можуть бути використані як кредитні чи інвестиційні ресурси.

Для створеній можливості кількісної оцінки дотримання принципу мінімізації кредитного ризику вважаємо за доцільне запровадити коефіцієнт покриття потенційних вимог банку (LVPС - liquidation value to potential claims ratio). Його призначення - виявляти, якою мірою величина ліквідаційної вартості об'єктів застави покриває обсяг потенційних вимог банку за конкретним кредитним договором у конкретний момент часу. Зазначений коефіцієнт можна обчислити за формулою:

, (3.1)

де - ліквідаційна вартість обєкта застави (у грошових одиницях);

- потенційні вимоги банку у випадку порушення позичальником

умов кредитного договору (у грошових одинцях).

Порівняно з використовуваним в більшості банків, в тому числі і «УкрСиббанк» коефіцієнтом покриття (LТV - lоап to value ratio, який традиційно розраховується як відношення величини кредиту до ринкової вартості об'єкта застави) запропонований показник (LVPС) має дві ключові переваги.

Перша перевага полягає в тому, що LVPС, па відміну від коефіцієнта покриття (LТV), передбачає використання ліквідаційний, а не ринкової вартості об'єктів застави.

Друга перевага полягає в тому, що за умови застосування LVPС у розрахунках передбачається використання певної величини потенційних вимог, а не лише обсягу кредиту чи величини кредитної заборгованості. Справа, в тому, що перевищення вартості забезпечення над величиною кредиту ще не гарантує банку відсутності втрат у випадку порушення позичальником умов кредитного договору, адже коштів, виручених від реалізації об'єктів застави, може не вистачити для покриття суми відсотків. Зазначених втрат банк може не уникнути навіть у разі перевищення вартості забезпечення над величиною кредитної заборгованості, що включає в себе і обсяг кредиту, і суму відсотків, хоча б тому, що продаж об'єктів застави завжди спричиняє певні трансакційні витрати. Тож, як бачимо, у випадку порушення позичальником умов кредитного договору слід враховувати всі потенційні вимоги банку. Саме на такому підході й базується обчислення запропонованого нами коефіцієнта LVPС, завдяки чому коефіцієнт LVPС точніше, ніж традиційно використовуваний коефіцієнт покриття LТV, характеризує ступінь забезпеченості кредитної угоди на будь-якому етапі її реалізації.

Використання запропонованого коефіцієнта покриття потенційних вимог банку (LVPС) дає змогу адекватно оцінювати ступінь забезпеченості кредитних угод на будь-якому етапі їх здійснення. Тому цей коефіцієнт є ефективним інструментом моніторингу покриття потенційних вимог банку протягом усього періоду кредитування. Адже кожен із елементів формули 3.1 може бути визначений на будь-який момент часу.

На початку періоду кредитування коефіцієнт покриття потенційних вимог банку можна виразити такою рівністю:

, (3.2)

де LVPС0 - коефіцієнт покриття потенційних вимог банку, що

розраховується на момент початку періоду кредитування;

- ліквідаційна вартість об'єкта застави (у грошових одиницях);

С - обсяг кредиту, що надається під заставу (у грошових одиницях);

?2 - потенційні вимоги банку (без урахування обсягу кредиту) у

випадку порушення позичальником (заставодавцем) умов кредитного

договору (у грошових одиницях).

Величина потенційних вимог банку, в свою чергу включає в себе відсотки за кредитом за весь період кредитування, витрати банку, пов'язані з утриманням об'єкта застави, витрати банку, пов'язані зі страхуванням об'єкта застави, витрати банку, пов'язані зі здійсненням забезпечених заставою вимог та неустойки, яку позичальник повинен сплатити банку у випадку порушення умов кредитного договору.

Оскільки процентні платежі плануються на певний час у майбутньому, то для обчислення кредитних відсотків за весь період кредитування необхідно знайти приведену їх вартість (Р). Величина приведеної вартості кредитних відсотків за весь період кредитування (Р) залежить від схеми погашення кредитної заборгованості. Дія прикладу візьмемо найпоширенішу: кредит надається одноразово на початку періоду кредитування на w років за річною процентною ставкою r, прості відсотки нараховуються на непогашену частину кредиту m разів на рік і в такому ж порядку сплачуються; кредит погашається рівними частинами протягом періоду кредитування; виплати, пов'язані з погашенням кредиту, здійснюються одночасно з виплатою відсотків.

Як випливає з формули, величину кредитних відсотків за весь період кредитування (без урахування вартості грошей у часі) можна виразити так:

, (3.3)

де С - обсяг кредиту, що надається під заставу (у грошових

одиницях);

Р` - кредитні відсотки за весь період кредитування без урахування

вартості грошей у часі (у грошових одиницях);- тривалість періоду кредитування (років);- кількість інтервалів нарахування відсотків протягом року;- річна процентна ставка за кредитом (виражена як десятковий дріб);- порядковий номер інтервалу кредитування.

Для того, щоб знайти приведену вартість кредитних відсотків за весь період кредитування (Р), трансформуємо формулу 3.4:

, (3.4)

де - річна ставка дисконту, виражена як десятковий дріб;

- коефіцієнт дисконтування в t -й інтервал періоду кредитування.

Кредитні угоди, як правило, не передбачають зобов'язань банків щодо здійснення витрат, пов'язаних із утриманням об'єктів застави. Однак, якщо вони все ж передбачені, то, швидше за все, ці витрати будуть певним чином розподілені в часі, а відтак виникне необхідність дисконтування відповідних умовно-грошових потоків.

Припустимо, що маємо ануїтет (тобто величина і періодичність здійснення зазначених вище витрат рівномірні). У такому разі їх приведену вартість (Е) можемо визначити за формулою:

, (3.5)

де - щомісячна величина витрат, повязаних з утриманням обєкта

застави (у грошових одиницях);

- коефіцієнт, який використовується для визначення приведеної вартості ануїтета (фактор Інвуда).

На практиці банки, як правило, не беруть на себе зобов'язання щодо страхування об'єкта застави. Однак якщо воно все-таки передбачається, то відповідний платіж банк, очевидно, здійснить одноразово на початку періоду кредитування. Тобто необхідності у його дисконтуванні немає.

Якщо витрати банку, пов'язані зі здійсненням забезпечених заставою вимог, виникають наприкінці періоду кредитування, з'являється необхідність у дисконтуванні цих умовно-грошових потоків. У такому разі приведену вартість витрат банку, пов'язаних зі здійсненням забезпечених заставою вимог (V), можна обчислити за формулою:

, (3.6)

де V` - недисконтована величина витрат, пов'язаних із утриманням об'єкта застави (у грошових одиницях).

Величина банківських витрат, пов'язаних зі здійсненням забезпечених заставою вимог, складається з таких статей як судові витрати, витрати, повязані з відчуженням, реалізацією, ПДВ та становить, зазвичай 27,7-42,7 від ліквідаційної вартості забезпечення [12].

Проілюструємо запропонований метод на конкретних прикладах. Для цього серед позичальників банку оберемо два позичальники, що звернулись за кредитом до банку.

Приклад 1. Необхідно визначити максимальний обсяг кредиту, який може бути наданий ЗАТ «Сігма» під заставу будинку, за умови 100-процентної забезпеченості кредитної угоди (LVPС = 1).

За результатами проведеної оцінки ринкова вартість будинку становить З500000 гри. (Vm = 3 500 000 грн.), ліквідаційна - 3000000 грн. (VL = 3000000 грн.). Кредит надається одноразово на початку періоду кредитування на 1 рік (w = 1 рік) за річної процентної ставки 18% (r = 0.18). Прості відсотки нараховуються на непогашену частину кредиту 12 разів на рік (t = 12) і в такому ж порядку сплачуються. Кредит погашається рівними частинами протягом періоду кредитування, ці виплати здійснюються одночасно зі сплатою відсотків. Річну ставку дисконту прийнято на рівні 10%. Банк не несе витрат, пов'язаних із утриманням і страхуванням об'єкта застави (E = 0). Передбачувана величина витрат, пов'язаних зі здійсненням забезпечених заставою вимог, оцінюється в 30.7% від величини ліквідаційної вартості об'єкта застави. Величина неустойки, що підлягає сплаті у випадку порушення позичальником умов кредитної угоди, становить 10000 грн. (F = 10000 грн.).

Після проведення розрахунків в результаті одержимо суму 1972207 грн. Це і є обсяг кредиту, який банк може надати позичальникові під заставу будинку за умови 100-відсоткової забезпеченості кредитної угоди.

Як бачимо, у даному випадку обсяг кредиту (С) становить лише 65.74% від загальної величини РС, яка (за умови 100-відсоткової забезпеченості кредитної угоди) тотожна величині ліквідаційної вартості об'єкта застави (VL), або 56.35% від величини його ринкової вартості.

Приклад 2. Необхідно визначити максимальний обсяг кредиту, який може бути наданий ТОВ «Ресурс» під заставу будинку, за умови 100-відсоткової забезпеченості кредитної угоди (LVPС=1). За результатами проведеної оцінки ринкова вартість будинку становить З500000 грн. (Vm = 3500000 грн.), ліквідаційна - 1900000 грн. (VL = 1900000 грн.). Інші умови такі ж, як у прикладі 1.

В результаті проведених розрахунків одержимо суму 1246030 грн. Це обсяг кредиту, який у даному випадку банк може надати позичальникові під заставу будинку за умови 100-відсоткової забезпеченості кредитної угоди.

Відносна величина потенційних вимог банку у випадку порушення позичальником умов кредитного договору прийнята аналогічною відповідному показникові у прикладі 1 і становитиме 30.7%.

Обсяг кредиту ТОВ «Ресурс» дорівнюватиме близько 65.58% від величини ліквідаційної вартості об'єкта застави, або - 35.6% від величини його ринкової вартості.

А тепер проаналізуємо відмінності в умовах і результатах, одержаних у наведених вище прикладах.

Основною відмінністю в умовах є різна величина ліквідаційної вартості об'єктів застави, що вказує на їх різну ліквідність. Для ЗАТ «Сігма» ліквідність об'єкту застави вища за ліквідність застави ТОВ «Ресурс». Це можна підтвердити, скориставшись оцінки ліквідності з допомогою коефіцієнта ліквідності, що розраховується як відношення ліквідаційної вартості об'єкта оцінки до його ринкової вартості. Так, величина коефіцієнта ліквідності для прикладу 1 становитиме 0.86, для прикладу 2 - лише 0.54.

Обсяг кредиту у прикладі 1 дорівнює 56.35% від величини ринкової вартості об'єкта застави, у прикладі 2 - лише 35.6%.

Ці суттєві відмінності переконливо засвідчують, що застосування спрощеної системи подвійного покриття, яка передбачає, що ринкова вартість об'єкта застави повинна в два рази перевищувати обсяг кредиту, потенційно може призводити до прийняття помилкових рішень щодо надання кредитів. Використання подібних спрощених систем визначення обсягу кредитів може призводити, з одного боку, до фінансових втрат банку через недостатню забезпеченість кредитних угод, а з другого, - до фінансових втрат банку через втрату потенційних клієнтів унаслідок вимоги від них зайвого забезпечення.

У таблиці 3.1 наведено оцінки, зроблені за двома коефіцієнтами - LТV та LVPС. Чим менше значення коефіцієнта LТV, тим краще, тобто тим вищим є рівень забезпеченості кредитної угоди. Коефіцієнт LVPС має іншу природу - прийнятнішими є значення, більші від 100%. Чим вище значення цього коефіцієнту, тим вищий рівень забезпеченості кредитної угоди. Якщо значення LVPС виявляється меншим від 100%, то це свідчить про недостатню забезпеченість кредитної угоди, а якщо більше, то вказує на її надмірну забезпеченість.

Таблиця 3.1. Значення показників LТV та LVPС при умовному обсязі кредиту 1,75 млн.грн.

КоефіцієнтОпис концепції розрахункуДля ЗАТ «Сігма»Для ТОВ «Ресурс»LТVРозраховується як відношення величини кредиту, шо надається, до ринкової вартості об'єкта застави50%90%LVPСРозраховується як відношення ліквідаційної вартості об'єкта застави до повної величини потенційних вимог банку у випадку порушення позичальником зобов'язань за кредитним договором108%79%

Як видно з таблиці 3.1, хоча коефіцієнт LТV для обох прикладів демонструє ідентичний задовільний рівень забезпеченості (подвійне покриття), запропонований нами коефіцієнт LVPС вказує, що в першому прикладі кредитна угода виявляється надмірно забезпеченою, а в другому - недостатньо забезпеченою.

На основі проведеного порівняння можна зробити висновок про доцільність використання удосконаленої системи оцінки забезпеченості кредитних угод із використанням коефіцієнта LVPС, оскільки це дозволяє мінімізувати ризики при кредитуванні під заставу.

.2 Напрямки удосконалення управління проблемною заборгованістю за кредитами банків в Україні

Системно-комплексний підхід до задач ефективного впровадження в діючу господарську практику України секюритизації в рамках українського законодавства вимагає вирішення наступних питань: розробка законопроекту про секюритизацію банківських активів, закріплення принципів секюритизації в рамках національної правової системи; дозвіл на збільшення обсягів банківських бізнес-процесів з направленістю на легитимізацію функціонування банків в сфері емісії цінних паперів; можливість для сторонніх інвесторів (держателів цінних паперів) отримувати право вимоги за кредитними договорами при збереженні за банком зобовязань по обслуговуванню кредиту (управління кредитом); законодавча дефініція створюваних видів цінних паперів, юридичне вирішення проблем, повязаних с банкрутством емітента таких цінних паперів; система оподаткування операцій і трансакцій, що проводяться в процесі секюритизації [11].

В Україні може бути успішно апробована трастова схема секюритизації, яка конструюється на базі договору довірчого управління секюритизованими (первісними) активами, переданими в спільну власність інвесторів (власників цінних паперів.

Однотипні механізми вже закріплені в українському законодавстві: процедура створення і діяльності інститутів спільного інвестування (ІСІ) регулюється Законом України «Про інститути спільного інвестування (пайових і корпоративних інвестиційних фондах)» [6].

Трастовій схемі секюритизації активів властива позитивна особливість, повязана з глобальним виключенням ризиків, що можуть бути зумовлених банкрутством банка-оригінатора.

Емісія цінних паперів в процесі секюритизації кредитного покриття здійснюється посередництвом облігацій. Конкретизуючи цей варіант схеми трастової секюритизації на облігаціях з іпотечним покриттям, ми можемо наглядно переконатися в його достоїнствах та перевагах (рис. 3.1).

ІнвесториПередача права вимогиОблігації з іпотечним покриттямЕмітент (іпотечний агент)Банк джерело активівІпотечне покриття (застава)КредитПлата за кредит, %ЗаставаСпеціалізований депозитарійКонтрагенти за іпотечними кредитамиРис.3.1. Схема трастової секюритизації на облігаціях з іпотечним покриттям

Згідно українському законодавству, передача майна в довірче управління не тягне за собою переходу права власності на нього до довірчого розпорядника. Власники іпотечних облігацій - заставодержателі мають вищий пріоритет перед правами або вимогами інших осіб відносно кредитного покриття. Іпотечне покриття відокремлюється від іншого майна емітента и не включається в ліквідаційну масу емітента. Інші особи, включаючи кредиторів емітента, кредиторів управителя або кредиторів власника іпотечних облігацій, не мають права предявляти вимоги на іпотечне покриття. Відповідно, у випадку неспроможності особи, що здійснила емісію цінних паперів, відсутні підстави для включення майнових прав, які складають кредитне покриття, в конкурсну масу, оскільки правовласниками в даному випадку є власники цінних паперів

Оскільки іпотечні кредити носять довгостроковий характер, відрізняються низьким рівнем ризику та виразною прогностичністю грошових надходжень, вони є ідеальним активом для проведення секюритизації.

Дещо модифікований, але не менш привабливий, варіант секюритизації може здійснюватися, коли облігації або інший вид цінних паперів випускається не самим банком, а залученою ним управляючою компанією.

В результаті такої операції декілька банків можуть створювати єдине покриття і передати його управляючій компанії (наприклад, на базі агентського договору), яка здійснить його продаж у вигляді облігацій. При цьому, управляюча компанія отримує право довірчого управління покриттям. Безумовно, дане право носить умовний характер, бо банки-оригінатори и далі продовжують фактичне обслуговування кредитів, які складають кредитне покриття.

Варіант секюритизації банківських активів через посередництво управляючої компанії може, безумовно, зіткнутися з рядом нестиковок у вітчизняному законодавстві. Перед усім, потребує законодавчої конкретизації і змістовного розкриття поняття «довірче управління правами вимоги по договорам займу (кредитним договорам)», достатньо багато питань виникає з реєстрацією цінних паперів.

Секюритизація банківських активів базується на свободі вибору договору, виходячи з задач кожного конкретного випадку діючій банківської практики. Введення в господарський обіг нових договірних конструкцій і схем передбачає подальше удосконалення українського законодавства, апробація новітніх похідних фінансових інструментів в сучасній банківській діяльності обумовлює подальший розвиток українських банківських відношень.

Секюритизація тим і приваблива, що дає широкі можливості для форм і методів трансформації, різноманітних за своїми якісними параметрами, активів в єдині характеристики цінних паперів.

Потреби учасників українського фінансового ринку в передових банківських інноваціях, якою і є секюритизація банківських активів, поки що залишаються незадовільними в силу відсутності необхідної ринкової інфраструктури та законодавчої бази. В Україні секюритизація не отримала поки широкого розповсюдження з-за неринкових обмежень: жорсткого валютного контролю, недостатньої різноманітності ліквідних фінансових інструментів, негнучкої податкової системи, відсутності достатньої кількості кредитоспроможних учасників фінансового ринку. До теперішнього моменту операції секюритизації не є субєктом спеціалізованого українського законодавства, відсутня уніфікована документація для оформлення подібних операцій. Немалі перешкоди виникають при їх оподаткуванні та обліку.

Тим не менше, в Україні секюритизація банківських активів як ефективний сучасний фінансовий механізм повинна мати велике майбутнє. Багато років національні комерційні банки і Національний банк непокоїть розрив в строках, на які залучаються депозити і видаються кредити. За даними Національного Банку України на 1 жовтня 2006 року, 82 банка мають такі розриви на загальну суму 48 млрд. грн. по строкам залучення коштів і строком видачі кредитів. НБУ вважає, що строки залучення банками коштів та строки, на які вони видають кредити, не порівняні і потенційно є елементом нестабільності банківської системи. Вклади населення, в кращому випадку, акумулюються на рік, тоді як кредити надаються на строк до 20-30 років. Тобто поки позичальник поверне кредити банку, потрібно докладати додаткові зусилля і з разу в раз залучати нові депозити. Секюритизація дозволить подолати розрив в строках, тому що цінні папери випускаються приблизно той же самої довжини, що і банківські активи, якими вони забезпечені.

Українській банківській системі властивий низький рівень концентрації і капіталізації банків. Можна, звичайно, йти по шляху скорочення числа банків та їх укрупнення через їх злиття та поглинання. Між тим банківська практика розвинених країн наглядно ілюструє, що значне зростання можливостей банківської системи можливо здійснити і без ліквідації невеликих банків. Альтернативне рішення - секюритизація банківських активів.

В силу особливостей економічного розвитку в Україні при проведенні секюритизації в якості забезпечення, імовірніше всього, буде використовуватись житлова іпотека або автокредити, бо секюритизація передбачає масштабність стандартних активів, тобто кредитів, наданих на рівний по тривалості строк, з рівнозначним авансовим внеском, подібними процентами і умовами обслуговування. Таким критеріям в національній економіці відповідають лише кредити фізичним особам на покупку нерухомості і автомобілів [16].

В Україні секюритизація банківських активів зіштовхується з проблемою слабого розвитку фондового ринку, обумовленою, перед усім, малою наявністю на ринку повноцінних інституціональних інвесторів. Разом з тим, будь-які кроки по розвитку принципово нового напрямку банківської діяльності - секюритизації в Україні не залишаться без уваги світового фінансового ринку. Важлива фінансова інновація другої половини двадцятого сторіччя - секюритизація сформує необхідні умови для виходу України на світові ринки капіталу і буде сприяти залученню в національну економіку додаткових фінансових ресурсів.

Таким чином, можемо зробити висновки, що секюритизація є фінансовим механізмом заміни неліквідних позик на цінні папери, що вільно обертаються на ринках капіталу, в тому числі її можна застосовувати до прострочених кредитів. Це ефективний та порівняно дешевий метод рефінансування. В Україні секюритизація не отримала поки широкого розповсюдження з-за неринкових обмежень: жорсткого валютного контролю, недостатньої різноманітності ліквідних фінансових інструментів, негнучкої податкової системи, відсутності достатньої кількості кредитоспроможних учасників фінансового ринку. Тим не менше, в Україні секюритизація банківських активів як ефективний сучасний фінансовий механізм на наш погляд має велике майбутнє.

ВИСНОВКИ

Наукове дослідження проблеми роботи з проблемними кредитами в умовах конкурентного середовища дало змогу теоретично обґрунтувати та розробити такі рекомендації і пропозиції, спрямовані на вирішення ряду методологічних і практичних завдань.

1.Кредитування є однією з найризикованіших операцій комерційного банку. Це пояснюється як самою природою кредиту, так і тим, що ця операція посідає чільне місце в балансах більшості комерційних банків. У здійсненні кредитних операцій банк стикається з кредитним ризиком, тобто з ризиком несплати позичальником основного боргу і процентів. Проблемні кредити здебільшого не виникають раптово. На практиці існує багато сигналів, які свідчать про погіршення фінансового стану позичальника та про підвищення ймовірності неповернення кредиту. Завдання кредитного менеджменту полягає у виявленні таких сигналів якомога раніше, перш ніж ситуація вийде з-під контролю і втрати стануть неминучими.

2. Зясовано, що у процесі роботи з проблемними кредитами банк може застосувати два основні методи управління: реабілітацію чи ліквідацію. Найприйнятнішим варіантом завжди вважається такий перегляд умов кредитної угоди, який дає і банку, і його клієнту шанс на відновлення нормальної діяльності. Однак при цьому необхідно завжди пам'ятати про мету, яка полягає в максимізації ймовірності повного повернення коштів банку. Дуже важливим в плані запобіганню проблемної заборгованості та її погашення є робота з заставним майном, яке при невиконанні боржником умов кредитної угоди може виявитись єдиною можливістю для банку повернути свої кошти.

. Важливим заходом з метою підвищення надійності та стабільності банківської системи, захисту кредиторів і вкладників є формування комерційними банками резерви для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями. Для цього проводиться класифікація кредитного портфелю банку з метою визначення кредитного ризику за кожною операцією.

. Доведено, що при роботі із заставою ключовий принцип мінімізації кредитного ризику повинен полягати в тому, що банк (заставоутримувач) не повинен зазнавати втрат у випадку порушення позичальником (заставодавцем) умов кредитного договору і має повністю задовольняти свої вимоги з вартості забезпечення. Для створеній можливості кількісної оцінки дотримання принципу мінімізації кредитного ризику доцільно запровадити в практику банку коефіцієнт покриття потенційних вимог банку (LVPС - liquidation value to potential claims ratio). Його призначення - виявляти, якою мірою величина ліквідаційної вартості об'єктів застави покриває обсяг потенційних вимог банку за конкретним кредитним договором у конкретний момент часу.

. Доведено, що секюритизація як метод управління ризиком кредитного портфелю може бути застосована також і в роботі з проблемними кредитами. Найбільше механізм секюритизації на сьогодні розроблений для іпотечних кредитів. Це ефективний та порівняно дешевий метод рефінансування. В Україні секюритизація не отримала поки широкого розповсюдження з-за неринкових обмежень: жорсткого валютного контролю, недостатньої різноманітності ліквідних фінансових інструментів, негнучкої податкової системи, відсутності достатньої кількості кредитоспроможних учасників фінансового ринку. Тим не менше, в Україні секюритизація банківських активів як ефективний сучасний фінансовий механізм на наш погляд має велике майбутнє.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1.Конституція України: Прийнята на пятій сесії Верховної Ради України 28.06.1996 р. / Міністерство юстиції України. - Офіц. вид. ? К.: 2006. - 128 с.

2.Закон України «Про банки і банківську діяльність» № 2121-III від 7.12.2000

.Закон України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» № 2664-III вiд 12.07.2001.

.Банківський менеджмент: Навчальний посібник / За ред. О.А. Кириченка. - К.: Знання-Прес, 2002. - 438 с.

5.Банківські операції: Підручник / А.М.Мороз, М.І.Савлук, М.Ф. Пуховкіна та ін. За ред. д-ра екон. наук, проф. А. М. Мороза. - К.: КНЕУ, 2002. - 384с.

6.Барабаш Н. Методика аналізу ефективності господарської діяльності підприємства // Вісник КНТЕУ. - 2009. - № 4. - C. 44-52

.Білобловський С. Окремі аспекти системи оцінки кредитного ризику банками // Економіка. Фінанси. Право. - 2010. - №3. - С. 30 - 31.

.Бондаренко Л. Поняття кредитного портфеля комерційного банку і критерії його конкурентоспроможності // Вісник НБУ. -2003. - №3. - С. 31-33.

.Борщ Л.М. Банківська система України в інвестиційній діяльності // Фінанси України. - 2009. - №5. - С. 5-12.

.Бурдюгов А.Ф. Регулювання банківського кредитування під інвестиційний проект. // Вісник НБУ. - 2011. - №1. - С. 4-7.

11.Бурдюгов А.Ф. Регулирование резервной нормы для коммерческих банков в операциях проектного финансирования // Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України: Збірник наукових праць. - Том 9. - Суми-УАБС, 2009. - С.122-130.

.Бушуєва І., Демяненко В. Алгоритм диверсифікації кредитів комерційного банку // Банківська справа. - 2008. - №2. - С. 42-47.

.Васюренко О.В. Банківські операції: Навч. посібник / К.: Знання, КОО, 2002. - 255 с.

.Герасимович А.М., Алексєєнко М.Д., Парасій-Вергуленко І.М. Аналіз банківської діяльності/ К.: КНЕУ, - 2003. - 599 с.

15.Галасюк В.В., Галасюк В.В. Кредитование под залог и ликвидиционная стоимость. Под ред. Губенко С.Н. - Днепропетровск: Новая идеология, 2001.- 89 с.

16.Галасюк В., Ревонюк Є.Ліпська І., Галасюк В. Визначення розміру кредиту, що надається під заставу // Вісник НБУ.-2011.-№1.-С. 45-46.

.Галасюк В., Галасюк В. Практичні аспекти визначення обсягу кредиту, що надасться під заставу // Вісник НБУ.- 2010. - №3 - С. 26-30.

18.Галасюк В. В. Проблемы теории принятия экономических решений: Монография. - Днепропетровск: Новая идеологии, 2008. - 304 с.

19.Гальчинський А. Теорія грошей.: Навчально-методичний посібник. - К.: Основи, 1996. - 413 с.

20.Головко В.І. Фінансово-економічна діяльність підприємства: контроль, аналіз та безпека: Навч. посіб./ В.І. Головко, А.В. Мінченко, В.М. Шарманська. -К.: Центр навчальної літератури, 2006. -448 с.

.Голуб В. Концептуальні підходи до управління проблемними кредитами в комерційних банках // Вісник НБУ. - 2007. - №2. - с. 56-58.

22.Гроші та кредит: Підручник / За заг. ред. М.І. Савлука. - К.: КНЕУ, 2002. - 327с.

23.Долан Эдвин Дж. Гроші, банківська справа і грошово-кредитна політика. - Санкт-Петербург: "Санкт-Петербург оркестр", - 1994 р. - 248с.

24.Жигайло Г. Види, сутність і місце резервів у фінансовій звітності банків// Вісник НБУ. - 2009. - №9.- С.42.

25.Іванов А.Н. Банковские услуги: зарубежный и российский опыт. - М.: Финансы и статистика, - 2002. - 173 с.

26.Іпотечне кредитування: навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / О. С. Любунь, К. В. Паливода, М. П. Денисенко та ін.; за ред.: О. С. Любуня, О. І. Кірєєва, М. П. Денисенко М-во освіти і науки України. - К.: Центр навч. л-ри, 2005. - 392 с.

27.Залесова М.Г. <#"justify">28.Заруба О.Д. Банківський менеджмент та аудит. - К.: Либра, - 1996. -244 с.

29.Карасьова З.М, О.М. Михайленко ``Управління проблемними кредитами `` //Наука й економіка, 2010 р., № 3 (19)

.Мороз, А.М. Кредитний менеджмент: навч. посібник / Мороз А.М. - К.: КНЕУ, 2009

.Петров Д.П. Управление кредитними рисками / Д.П. Петров, М. Помазанов // Банківський менеджмент. - 2011 №9 С.25-31

32.Примостка Л.О. Фінансовий менеджмент у банку.-2004.

33.Слобода, Л. Напрями вдосконалення роботи банків України з проблемними активами в посткризовий період [Текст] / Л. Слобода, Н. Дунас //Вісник Національного банку України. - 2011. - № 4. - С.46-51.

.Череп, А. В. Управління кредитними ризиками як фактор підвищення ефективності банківської діяльності / А.В. Череп, А.М. Ниценко // Економічний простір.- 2009. - № 23. - С. 44-49.

.Єріс Л.М. Організаційне забезпечення управління проблемними кредитами банку// ДВНЗ Українська академія банківської справи НБУ

36.http://www.nbuv.gov.ua/

37.http:// www.management.com.ua <http://www.management.com.ua/>

.<http://www.sorokin-lab.com/>

ЗМІСТ ВСТУП РОЗДІЛ 1.ТЕОРЕТИЧНІ ТА МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ УПРАВЛІННЯ ПРОБЛЕМНИМИ КРЕДИТАМИ 1.1 Сутність та ознаки проблемних кредитів 1.2 Поняття

Больше работ по теме: