Управління ПАФ "Селекціонер" в умовах започаткування зовнішньоекономічної діяльності

 

МІНІСТЕРСТВО АГРАРНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ

ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВЕТЕРИНАРНОЇ ЕДИЦИНИ ТА БІОТЕХНОЛОГІЙ імені С. З. ГЖИЦЬКОГО

Факультет економіки та менеджменту

ДИПЛОМНА РОБОТА

на присвоєння кваліфікації - Менеджер зовнішньоекономічної діяльності

на тему: «Управління ПАФ «Селекціонер» в умовах започаткування зовнішньоекономічної діяльності»

студентки Іванець Христини Тарасівни

Львів 2012

Зміст

Вступ

Розділ 1. Теоретико-методологічні основи управління підприємством в умовах започаткування зовнішньоекономічної діяльності

.1 Суть, види та принципи зовнішньоекономічної діяльності підприємства

.2 Рушійні сили планування зовнішньоекономічної діяльності

.3 Антисипативне управління підприємствами в умовах зовнішньоекономічної діяльності

.4 Державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності підприємства

.5 Аналіз законодавчих актів регулювання зовнішньоекономічної діяльності

Розділ 2. Аналітичні питання і рекомендаційні узагальнення

.1 Загальна характеристика підприємства

.1.1 Характеристика організаційної структури управління,

системи менеджменту підприємства

.1.2 Характеристика основних видів діяльності підприємства

.2 Розрахунок фінансово-економічних показників підприємства

.3 Основні показники, що відображають зовнішньоекономічну діяльність підприємства

.4 Аналіз проблеми започаткування зовнішньоекономічної діяльності на підприємстві та шляхи її вирішення

Розділ 3. Охорона праці та захист населення

.1 Стан охорони праці на підприємстві

.2 Захист населення у надзвичайних ситуаціях

Висновки та пропозиції

Список використаної літератури

Додатки

Вступ

Жодна нація не живе в економічному вакуумі, її промисловість, торгівля, технології, рівень життя та інші сфери економіки повязані з економіками інших держав. Інтеграційні процеси, притаманні сучасній світовій економіці, обєктивно зумовлені низкою факторів, які спонукають субєктів господарської діяльності розширити географію своїх економічних інтересів, тобто шукати виходу за межі своєї країни. Надання підприємствам права самостійно виходити на світовий ринок, установлювати прямі зв'язки з іноземними партнерами створює умови для зростання ефективності їх функціонування насамперед через появу нових фінансових і технічних можливостей, більш швидкого оновлення матеріально-технічної бази виробництва, збільшення його експортного потенціалу завдяки підвищенню якості продукції, її конкурентоспроможності. Це відкриває перед підприємствами нові можливості розширити ринок збуту своєї продукції, збільшити кількість робочих місць, а це - прямий шлях до підвищення рентабельності та "виживання" в умовах конкуренції. Хоч результати зовнішньоекономічної діяльності господарюючих суб'єктів входять до загального підсумку його фінансово-господарської діяльності, фінансова робота, що забезпечує цю діяльність, становить досить специфічну сторону управління фінансовими ресурсами підприємства. Вона потребує від фахівців, які приймають рішення у цій сфері, передусім знання чинних законодавчих актів, що регулюють зовнішньоекономічну діяльність, операції з іноземною валютою, а також митну справу, бо мито є неодмінним інгредієнтом міжнародних економічних відносин.

Зовнішньоекономічна діяльність завжди була і залишається важливою складовою суспільного розвитку України, незважаючи на зміни в політичній ситуації, економічній кон'юнктурі та правовому середовищі країни. Роль її посилюється з часу набуття незалежності українською державою, яка намагається зайняти гідне місце в міжнародних економічних інтеграційних процесах. За таких умов входження кожної країни у наступне тисячоліття вимагає проведення відповідних політичних, економічних та соціальних реформ, які стануть у майбутньому запорукою плідного співробітництва у міжнародному масштабі. Новий етап входження у світове господарство вимагає істотних зусиль як від окремих підприємств, так і від держави в цілому, від чого, зрештою, буде залежати не тільки динаміка зовнішньої торгівлі, а насамперед, можливість подальшого економічного та соціального розвитку держави як органічної підсистеми світової економіки.

Вихід підприємств на світовий зовнішній ринок - закономірність розвитку ринкової економіки. Діяльність підприємств на світовому ринку пов'язана з міжнародною виробничою й науково-технічною кооперацією, експортом і імпортом товарів і послуг. Вона також включає вивіз капіталу в формі інвестування в іноземні підприємства і залучення іноземних інвестицій, створення спільних з іноземними юридичними особами підприємств. У законодавчих актах України зовнішньоекономічна діяльність визначається як діяльність суб'єктів господарської діяльності України та іноземних суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, побудована на взаємовідносинах між ними, як на території України, так і за її межами. На шляху інтеграції України в європейські й міжнародні структури допущено чимало прикрих прорахунків. Без сумніву, є об'єктивні причини цього, проте зрозуміло одне - відсутність, особливо в регіонах, висококваліфікованих фахівців із зовнішньоекономічної діяльності перешкоджає просуванню нашої країни до цивілізованого співтовариства.

Надана тема є актуальною, оскільки за економічних умов які склалися підприємство, яке планує успішно і тривалий період часу працювати на ринку, повинно орієнтуватись і на зовнішній ринок. Але для того щоб така діяльність приносила успіх і прибутки, необхідно добре вибрати найбільш прийнятну форму виходу на зовнішній ринок, в залежності від ступеня участі у міжнародній торгівлі (прямий експорт, імпорт, участь у спільному капіталі чи спільне виробництво). При здійсненні зовнішньоекономічної діяльності треба врахувати і ряд особливостей щодо законодавчого забезпечення, сформованих традицій, сприйняття того чи іншого виду товару в кожній країні. Важливо звернути увагу на труднощі які виникають при пошуку партнерів та клієнтів на свою продукцію, особливості спілкування при укладанні зовнішньоторговельного контракту з іноземними контрагентами, його виконання та проведення міжнародних розрахунків. Для успіху в зовнішньоекономічній діяльності треба багато знати і вміти аналізувати свої дії та дії партнера.

Метою роботи є теоретичний показ механізму проведення підприємством зовнішньоекономічної діяльності та надання практичних пропозицій і рекомендацій щодо удосконалення фінансового стану, ефективності проведення міжнародних розрахунків які супроводжують здійснення зовнішньоекономічних операцій.

Основними завданнями цієї роботи є наступне:

Проаналізувати суть, принципи та види зовнішньоекономічної діяльності , визначити роль і вплив держави щодо здійснення цієї діяльності, якими законодавчими актами регулюється ця діяльність.

Розглянути види та особливості здійснення зовнішньоекономічних операцій, які з них є найбільш привабливими, а які найбільш ризикованими, на що в кожному окремому випадку слід звернути увагу експортерові (імпортерові) товарів (робіт, послуг); проведення яких міжнародних розрахунків згідно укладеного договору (контракту) є вигідними для кожної сторони і в якій степені.

Розрахувати основні фінансово-економічні показники діяльності підприємства, а також основні показники, що відображають зовнішньоекономічну діяльність підприємства.

Визначити шляхи удосконалення зовнішньоекономічної діяльності для підприємства.

Обєктом роботи є діяльність Приватної агрофірми «Селекціонер».

Предметом виступає започаткування ЗЕД на підприємстві.

Результатом цієї роботи є аналіз теоретичної основи зовнішньоекономічної діяльності, форм і методів здійснення цієї діяльності та розрахунків які її супроводжують, визначення її ефективності, запропонований механізм удосконалення та пропозиції щодо її активізації.

Результати викладено теоретично, графічно, у таблицях та записані у розрахункових формулах.

Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновку та додатків.

У вступі обґрунтовано актуальність теми, наведено мету роботи. Також вказано завдання, обєкт і предмет роботи та інформаційні джерела .

Перший розділ є суто теоретичним, обґрунтовується теоретична база обраної проблеми. Складовими теоретичної частини є огляд наукової та навчально-методичної літератури за проблемою і оцінювання законодавчої та нормативно-довідкової бази за проблемою, які регулюють зовнішньоекономічну діяльність та регламентують здійснення міжнародних розрахунків. У першому підрозділі ми розглядаємо суть, види та принципи зовнішньоекономічної діяльності підприємства. Рушійні сили планування зовнішньоекономічної діяльності розглядаються у другому підрозділі роботи. У третьому підрозділі йде мова проантисипативне управління підприємствами , яке спрямоване на випередження усіх можливостей і загроз, що виникають у середовищі ведення зовнішньоекономічної діяльності, на засадах раннього ідентифікування, аналізування та передбачення ймовірних траєкторій їхнього розвитку. У четвертому підрозділі йде мова про державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності підприємства. І закінчується розділ аналізом законодавчих актів регулювання зовнішньоекономічної діяльності, які регулюють зовнішньоекономічну діяльність та регламентують здійснення міжнародних розрахунків

У другому розділі теорія переплітається з практикою. Цей розділ містить аналітичні питання і рекомендаційні узагальнення У першому підрозділі наводиться загальна характеристика підприємства; характеристика організаційної структури управління, системи менеджменту підприємства; характеристика основних видів діяльності підприємства. У другому підрозділі ми розраховуємо фінансово-економічні показники підприємства. Щоб здійснити розрахунки ми користуємося балансом та фінансовою звітністю. Після розрахунків наводяться висновки за три роки. А у третьому підрозділі подаються основні показники, що відображають зовнішньоекономічну діяльність підприємства. На основі проведеного аналізу зроблені висновки. та запропоновані пропозиції щодо покращення зовнішньоекономічної діяльності. У четвертому підрозділі здійснено аналіз проблеми та шляхи вирішення започаткування зовнішньоекономічної діяльності на підприємстві.

Висновок містить загальну інформацію про проблеми, що розглядаються у роботі, наводяться найважливіші теоретичні та практичні результати, отримані у дипломній роботі, які містять оцінку результатів дослідження з точку зору відповідності меті роботи та поставлених у вступі завдань, пропозицій щодо удосконалення зовнішньоекономічної діяльності.

Розділ 1. Теоретико-методологічні основи управління підприємством в умовах започаткування зовнішньоекономічної діяльності.

зовнішньоекономічний антисипативний управління менеджмент

Правовим питанням регулювання ЗЕД в Україні присвячено досить багато досліджень. Так, основні інструменти державного регулювання ЗЕД детально проаналізовані О. Вишняковим [1], правові основи здійснення господарських операцій з іноземними контрагентами та підстави відповідальності перед державою за порушення законодавства визначені С. Коломацькою, О. Костюченком, В. Кротюком, Н. Георгіаді, А. Мазаракі, І. Михасюком [2-7]. Інтерес представляють практичні посібники з організації та здійснення ЗЕД, в яких систематизовані предметні аспекти її регулювання і особливості притягнення суб'єктів підприємництва до відповідальності при порушенні ними певних норм законодавства [8]. Натомість питання структури системи державного регулювання ЗЕД не знайшло гідного відображення в науковій літературі, окремі згадування про неї можна знайти у працях Ю.Макогона, В. Авер'янова та деяких інших авторів [9-11].

Аналіз літературних джерел показав, що більшістю авторів проблема правового забезпечення функціонування системи державного регулювання ЗЕД або не розглядається, або її аналіз носить поверховий характер, внаслідок чого питання про підстави діяльності, компетенцію, повноваження органів державного регулювання ЗЕД залишається нез'ясованим.

.1 Суть, види та принципи зовнішньоекономічної діяльності підприємства

Згідно до Закону України „Про зовнішньоекономічну діяльність (ст. 1) власне ЗЕД - це діяльність суб'єктів господарської діяльності України та іноземних суб'єктів господарської діяльності, побудована на взаємовідносинах між ними, та має місце як на території України, так і за її межами.

Значення поняття ЗЕД розкривається у наступних положеннях:

. ЗЕД - це процес розвитку господарських зв'язків між національними та іноземними суб'єктами господарської діяльності на території України (наприклад, СП), що сприяє збільшенню інвестицій, створенню робочих місць, розвитку виробництва та інфраструктури, імпорту бізнес-культури.

. ЗЕД - це процес розвитку господарських зв'язків між національними суб'єктами господарської діяльності України та їх іноземними контрагентами, які знаходяться на власній території (наприклад, експорт-імпорт), що дозволяє реалізувати класичні переваги міжнародної спеціалізації процесу праці та факторів виробництва.

. ЗЕД - це процес розвитку господарських зв'язків між національними суб'єктами господарської діяльності України, що знаходяться за її межами, та їх іноземними партнерами, які знаходяться на власній території, що надає змогу отримувати прибуток від використання іноземних факторів виробництва та безпосередньо використовувати переваги факторонасиченості інших країн у власних інтересах.

. ЗЕД - це процес розвитку господарських зв'язків між національними суб'єктами господарської діяльності України та їх іноземними партнерами на території третьої країни, що поглиблює участь України у міжнародному поділі праці та факторів виробництва.

Різноманітність форм міжнародних відносин обумовлена великою кількістю видів зовнішньоекономічної діяльності. Чинним законодавством України дозволяється здійснювати більше 100 їх видів:

експорт та імпорт товарів, капіталів та робочої сили;

надання суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності України послуг іноземним суб'єктам господарської діяльності, в тому числі; виробничих, транспортно-експедиційних, страхових, консультаційних, маркетингових, посередницьких, брокерських, агентських, консигнаційних, управлінських, облікових, аудиторських, юридичних, туристських та інших, що прямо і виключно не заборонені законами України; надання вищезазначених послуг іноземними суб'єктами господарської діяльності українським;

наукова, науково-технічна, науково-виробнича, виробнича, навчальна та інша кооперація з іноземними суб'єктами господарської діяльності; навчання та підготовка спеціалістів на комерційній основі;

міжнародні фінансові операції з цінними паперами у випадках, передбачених законами України;

кредитні та розрахункові операції між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності України та іноземними суб'єктами господарської діяльності; створення суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності банківських, кредитних та страхових установ за межами України; створення іноземними суб'єктами господарської діяльності зазначених установ на території України у випадках, передбаченими законами України;

спільна підприємницька діяльність між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб'єктами господарської діяльності, що включає створення спільних підприємств різних видів і форм, проведення спільних господарських операцій та спільне володіння майном як на території України, так і за її межами;

підприємницька діяльність на території України, пов'язана з наданням ліцензій, патентів, ноу-хау, торговельних марок та інших нематеріальних об'єктів власності з боку іноземних суб'єктів господарської діяльності; аналогічна діяльність суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності за межами України;

організація та здійснення діяльності в галузі проведення виставок, аукціонів, торгів, конференцій, симпозіумів, семінарів та інших подібних заходів, що здійснюються на комерційній основі, за участю суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності; організація та здійснення оптової, консигнаційної та роздрібної торгівлі на території України за іноземну валюту у передбачених законами України випадках;

товарообмінні (бартерні) операції та інша діяльність, побудована на формах зустрічної торгівлі між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб'єктами господарської діяльності;

орендні, в тому числі лізингові, операції між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб'єктами господарської діяльності;

операції по придбанню, продажу та обміну валюти на валютних аукціонах, валютних біржах та міжбанківському валютному ринку;

роботи на контрактній основі фізичних осіб України з іноземними суб'єктами господарської діяльності як на території України, так і за її межами; робота іноземних фізичних осіб на контрактній оплатній основі з суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності як на території України, так і за її межами;

інші види зовнішньоекономічної діяльності, не заборонені прямо і у виключній формі законами України.

Посередницькі операції, при здійсненні яких право власності на товар не переходить до посередника (на підставі комісійних, агентських договорів, договорів доручення та інших), здійснюються без обмежень.

Принципи - це встановлені закоренілі, загальноприйняті правила як господарської, так і зовнішньоекономічної діяльності, якими керуються їх суб'єкти, а також властивості економічних процесів. Отже, під принципами зовнішньоекономічної діяльності слід розуміти вихідні положення теорії міжнародних економічних відносин, норми поведінки суб'єктів ЗЕД, особливості побудови механізму взаєморозрахунків між ними.

В теорії міжнародних економічних відносин та суспільній господарській практиці принципи, як правило, виконують синтезуючу функцію. В ній і проявляється специфіка принципу як форми наукового пізнання, здатності бути засобом організації пізнавального процесу міжнародних економічних відносин.

Законом України «Про зовнішньоекономічну діяльність» для суб'єктів господарської діяльності України та іноземних суб'єктів господарської діяльності встановлено шість основних принципів ЗЕД (ст. 2), а саме:

. Суверенітету України у здійсненні зовнішньоекономічної діяльності, що полягає у:

виключному праві народу України самостійно та незалежно здійснювати зовнішньоекономічну діяльність на території України, керуючись законами, що діють на території України;

обов'язку України неухильно виконувати всі договори і зобов'язання України в галузі міжнародних економічних відносин.

. Свободи зовнішньоекономічного підприємництва, що полягає у:

праві суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності здійснювати її в будь-яких формах, які прямо не заборонені чинними законами України;

обов'язку додержуватися при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності порядку, встановленого законами України;

виключному праві власності суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності на всі одержані ними результати зовнішньоекономічної діяльності.

. Юридичної рівності і недискримінації, що полягає у:

рівності перед законом всіх суб'єктів ЗЕД, незалежно від форм власності, в тому числі держави, при здійсненні ЗЕД;

забороні будь-яких, крім передбачених Законом України „Про зовнішньоекономічну діяльність дій держави, результатом яких є обмеження прав і дискримінація суб'єктів ЗЕД, а також іноземних суб'єктів господарської діяльності за формами власності, місцем розташування та іншими ознаками;

неприпустимості обмежувальної діяльності з боку будь-яких її суб'єктів, крім випадків, передбачених цим законом.

. Верховенства закону, що полягає у:

регулюванні зовнішньоекономічної діяльності тільки законами України;

забороні застосуванні підзаконних актів та актів управління місцевих органів, що у будь-який спосіб створюють для суб'єктів ЗЕД умови менш сприятливі, ніж ті, які встановлені законами України.

. Захисту інтересів суб'єктів ЗЕД, який засвідчує, що Україна як держава:

забезпечує рівний захист інтересів всіх суб'єктів ЗЕД та іноземних суб'єктів господарської діяльності на її території згідно із законами України;

здійснює рівний захист всіх суб'єктів ЗЕД України за її межами згідно з нормами міжнародного права;

здійснює захист державних інтересів України як на її території, так і за її межами лише відповідно до законів України, умов підписання нею міжнародних договорів та норм міжнародного права.

. Принципу еквівалентності обміну, неприпустимості демпінгу при ввезенні та вивезенні товарів.

.2 Рушійні сили планування зовнішньоекономічної діяльності

Під поняттям «чинник» прийнято розуміти умову, рушійну силу, причину будь-якого процесу, що визначає його характер або одну з основних рис. Відповідно, чинники планування зовнішньоекономічної діяльності (ЗЕД) можна ідентифікувати як рушійні сили, які впливають на достовірність, тривалість, обєктивність такого планування та доцільність відповідної діяльності.

Підсумовуючи проаналізовані думки різних науковців щодо факторів планування ЗЕД, доцільно зауважити, що кожна із запропонованих класифікацій буде визначатись конкретними умовами місця та часу застосування. Разом із тим результати наукових досліджень за темою відрізняються тим, що розглядаються фактори, які впливають на ЗЕД на рівні держави та на рівні підприємства. При цьому практично всі науковці здійснюють розподіл факторів ЗЕД на внутрішні та зовнішні.

Зважаючи на те, що мова йде про планування ЗЕД підприємства доцільно класифікувати чинники, які впливають на цей процес, як чинники внутрішнього та зовнішнього середовища. Це зумовлено тим, що організація як відкрита система взаємодіє із зовнішнім середовищем та має відповідне внутрішнє середовище функціонування, особливості яких доцільно враховувати при плануванні будь-якої діяльності. Вивчення літературних джерел за проблемою дає змогу виокремити перелік чинників внутрішнього середовища організації:

цілі та завдання організації (від чіткості встановлення стратегічних та тактичних цілей організації із подальшою конкретизацією завдань залежить успішність планування ЗЕД в цілому);

інформаційні потоки (наявність аналітичної інформації про динаміку обсягів збуту продукції, функціонування відповідних підрозділів задіяних у ЗЕД, оперативність та надійність інформаційних потоків загалом, є основною базою для здійснення планування ЗЕД та визначає його тривалість);

ресурсне забезпечення (належне ресурсне забезпечення сприятиме підвищенню рівня ефективності ЗЕД);

тип організаційної структури управління (визначає напрямки та оперативність планування ЗЕД);

рівень технічного та програмного забезпечення (сучасне технічне забезпечення та спеціалізоване програмне забезпечення значно полегшує планування ЗЕД);

етапи життєвого циклу підприємства (визначають тактику планування ЗЕД та його особливості для кожного етапу зокрема);

специфіка продукції (впливає на формування відповідних ринків збуту, особливості її зберігання та виготовлення доцільно враховувати при плануванні ЗЕД);

масштаби зовнішньоекономічної діяльності (від обсягів ЗЕД та територіальних меж залежить формування та вибір тактики та стратегії такої діяльності, обєктивність яких зумовлює успішність планування будь-якої діяльності);

технологія (тип технології виробництва визначає специфіку планування відповідно до типу технології);

рівень кваліфікації працівників (наявність відповідної кваліфікації та досвіду планування ЗЕД у працівників визначають якість та відповідність їх роботи);

корпоративна культура (відданість працівників компанії, рівень їхньої культури, рівень дотримання корпоративних норм та традицій, задоволення умовами праці визначають ефективність планування ЗЕД та успішність ЗЕД в подальшому).

.3 Антисипативне управління підприємствами в умовах зовнішньоекономічної діяльності

Ринковий вектор у розвитку національної економіки, зростання ролі глобалізаційних й інтеграційних процесів у світовому вимірі, загострення конкурентної боротьби на внутрішніх промислових та ресурсних ринках, привабливі перспективні можливості, що відкривають іноземні контрагенти та закордонні ринки, вказують на актуальність та обєктивну необхідність здійснення зовнішньоекономічної діяльності вітчизняними субєктами господарювання. Однією із ключових складових досягнення успіху організацій на зарубіжних ринках є ефективна управлінська діяльність, що здатна відповідати на різноманітні виклики та вимоги середовища функціонування субєктів зовнішньоекономічної діяльності, максимально використовуючи і розвиваючи усі можливості та ліквідовуючи загрози зовнішніх і внутрішніх умов функціонування. Варто зауважити, що управління підприємствами в умовах зовнішньоекономічної діяльності є достатньо складним і багатогранним процесом, що вимагає комплексного інформаційного забезпечення щодо усіх впливових факторів внутрішньо-організаційного, національного та іноземного середовища. Поряд з цим, складність функціонування вітчизняних субєктів господарювання у міжнародному середовищі також зумовлена граничним рівнем форсованості, невизначеності та непередбачуваності розвитку подій і ставить перед керівниками вимогу прийняття оптимальних управлінських рішень у короткі терміни, часто базуючись на недостатньому інформаційному забезпеченні.

Зважаючи на викладене вище, для субєктів зовнішньоекономічної діяльності особливої ваги набуває здатність розпізнавати будь-які потенційні явища середовища функціонування на ранніх етапах їхнього виникнення з метою подальшої їхньої інтерпретації, що сприятиме удосконаленню інформаційного забезпечення та збільшенню часових ресурсів керівників у процесі прийняття управлінських рішень у зовнішньоекономічній сфері. Антисипативне управління підприємствами покликане вирішувати ці завдання, оскільки спрямоване на випередження усіх можливостей і загроз, що виникають у середовищі ведення зовнішньоекономічної діяльності, на засадах раннього ідентифікування, аналізування та передбачення ймовірних траєкторій їхнього розвитку. Слід зауважити, що антисипативне управління в жодному випадку не претендує на заміну функції управління зовнішньоекономічною діяльністю підприємств, а лише пропонує новий підхід до управління з позиції випередження потенційних змін середовища функціонування.

З метою уникнення різноманітних суперечностей та невизначеностей щодо розподілу функцій антисипативного управління між працівниками підприємств слід визначити коло посадових осіб, які можуть виконувати ці управлінські функції. З огляду на те, що антисипативне управління перебуває лише на стадії становлення у вітчизняному підприємницькому просторі та не має належного організаційно-методичного забезпечення, середнім і малим підприємствам доцільно закріплювати функції антисипативного управління за існуючими посадовими особами в межах організаційної структури управління. Варто зауважити, що в сучасних умовах функціонування зарубіжні автори рекомендують великим підприємствам вводити посаду антисипативного менеджера або створювати антисипативний комітет в межах організаційної структури управління. З огляду на стан розвитку та функціональне наповнення антисипативного управління субєктами останнього в умовах зовнішньоекономічної діяльності підприємств є керівники відділів планово-прогнозного спрямування, відповідні фахівці (плановики, прогнозисти, аналітики, дослідники і т.д.) тощо. Залучення спеціалістів з питань зовнішньоекономічної діяльності до виконання функцій антисипативного управління є доцільним у випадку видової розгалуженості та достатнього чисельного наповнення відділів міжнародної діяльності підприємств.

В умовах здійснення міжнародних операцій підприємствами визначальним обєктом антисипативного управління стає зовнішньоекономічна діяльність, що обумовлює специфіку виконання управлінських функцій. Так, в межах антисипативного планування цільове дослідження внутрішнього середовища субєктів зовнішньоекономічної діяльності може бути зосереджене на таких факторах, як параметри продукції (якості, надійності, післяпродажного сервісу, відповідності вітчизняним і міжнародним стандартам, митна вартість тощо); працівники відділів зовнішньоекономічної діяльності; ресурсне (матеріальне, фінансове, інформаційне, трудове) забезпечення здійснення зовнішньоекономічної діяльності; технологічне забезпечення виробництва продукції, що виготовляється на експорт тощо [17-19].

Дослідження зовнішнього середовища функціонування субєктів зовнішньоекономічної діяльності охоплює достатньо широкий спектр його елементів та залежно від цілей може бути спрямоване на такі пріоритетні фактори, як споживачі на зарубіжних ринках, іноземні контрагенти, державні та зарубіжні органи влади у сфері регулювання зовнішньоекономічної діяльності, іноземні конкурентні та ринкові умови, вітчизняне та іноземне нормативно-правове забезпечення зовнішньоекономічної діяльності, стан національної та зарубіжної економіки, вітчизняна та іноземна інфраструктура, міжнародні події політичного, економічного, соціального, військового характеру, іноземний інвестиційний та інноваційний клімат, рівень науково-технічного прогресу за кордоном тощо [17-19].

Здійснення антисипативного управління на підприємствах в умовах зовнішньоекономічної діяльності зумовлює значні переваги, оскільки:

в умовах динамічності середовища функціонування субєктів зовнішньоекономічної діяльності збільшує часові ресурси керівників для прийняття управлінських рішень за рахунок виникнення значного часового лагу між першими ознаками прояву потенційного явища та його конкретним реальним впливом;

знижує рівень невизначеності умов функціонування субєктів зовнішньоекономічної діяльності, оскільки покликане визначати і адекватно обробляти слабкі, нечіткі інформаційні сигнали виникнення потенційних явищ та передбачати напрями їхнього розвитку;

в умовах жорсткої конкурентної боротьби на зовнішніх ринках дозволяє субєктам зовнішньоекономічної діяльності ідентифікувати та використовувати нові додаткові можливості для одержання конкурентних переваг через реалізацію технології та використання інструментарію антисипативного управління, оскільки не кожне підприємство здатне виявити ці можливості на ранніх етапах їхнього виникнення та результативно використати перспективні шанси умов функціонування;

удосконалює інформаційне забезпечення діяльності апарату управління зовнішньоекономічних підрозділів з позиції зниження ризику неповного охоплення даних тощо.

1.4 Державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності підприємства

Зовнішньоекономічна діяльність - це заснована на взаємовигідних економічних відносинах діяльність у галузі міжнародної торгівлі, руху капіталів, міграції робочої сили, передачі технологій. У всіх країнах, а особливо в країнах із перехідною економікою, де сталася широка лібералізація зовнішньоекономічної діяльності, її державне регулювання є об'єктивною необхідністю. Таке регулювання спрямоване на забезпечення захисту інтересів країни та суб'єктів її зовнішньоекономічної діяльності, створення для останніх рівних можливостей розвивати всі види підприємницької діяльності та напрями використання доходів і здійснення інвестицій, на розвиток конкуренції та ліквідацію монополізму.

До головних цілей державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні належать:

забезпечення збалансованості економіки та рівноваги внутрішнього ринку країни;

стимулювання прогресивних структурних змін в економіці;

створення найбільш сприятливих умов для залучення національної економіки в систему світового поділу праці;

наближення до ринкових структур розвинутих зарубіжних країн.

Регулювання такої діяльності здійснюється за допомогою законів України, актів тарифного та нетарифного регулювання, економічних заходів оперативного регулювання (валютно-фінансових, кредитних та ін.), рішень недержавних органів управління економікою, які ухвалюються відповідно до їхніх статутних документів, договорів, що укладаються між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності.

Органи державного управління, що здійснюють свої функції на макрорівні, поділяються на:

загальнодержавні структури, які регулюють діяльність усіх суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності незалежно від форм власності та територіального розміщення. До них належать Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, Національний банк, Державний митний комітет, Антимонопольний комітет. У компетенцію Верховної Ради України входить ухвалення та зміна законів, затвердження основних напрямів зовнішньоекономічної політики та структури органів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, укладання міжнародних угод, установлення спеціальних режимів зовнішньоекономічної діяльності тощо. Кабінет Міністрів України визначає методи здійснення зовнішньоекономічної політики країни, координує діяльність міністерств та комітетів з регулювання зовнішньоекономічної діяльності, ухвалює нормативні акти з питань такої діяльності, укладає міжнародні угоди та ін. Національний банк регулює курс національної валюти, проводить розрахунки за отриманими державними кредитами та боргами, здійснює використання золотовалютного резерву країни. Міністерство економіки забезпечує проведення єдиної зовнішньоекономічної політики, координує зовнішньоекономічну діяльність суб'єктів підприємництва та контролює додержання ними умов міжнародних угод, уживає заходів нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності. Державний митний комітет здійснює митний контроль в країні, а Антимонопольний комітет контролює додержання суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності антимонопольного законодавства.

До територіальних органів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності належать місцеві Ради народних депутатів та їхні виконавчі й розпорядчі органи, а також територіальні підрозділи органів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності. Місцеві Ради народних депутатів та їхні виконавчі органи можуть виконувати свої зовнішньоекономічні функції лише через створені ними зовнішньоекономічні організації, які мають статус юридичної особи, і лише щодо суб'єктів підприємництва, розміщених на їхній території. Державні органи територіального регулювання зовнішньоекономічної діяльності створюються за погодженням з місцевими Радами народних депутатів у межах загального ліміту бюджетних коштів, що виділяються на утримання відповідних органів державного регулювання.

Державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності здійснюється за допомогою адміністративних та економічних методів.

Адміністративні методи безпосередньо впливають на господарські відносини. Адміністративні методи найдоцільніше застосовувати за умов економічної нестабільності, зростання дефіциту та інфляції. Ними користуються, як правило, протягом короткого терміну з метою захисту економіки країни або її відродження через мобілізацію та оптимальне використання ресурсів. До них належать ембарго (повна заборона зовнішньоекономічної діяльності), ліцензування, квотування, специфічні вимоги до товару та ін.

Економічні - діють через ринковий механізм. Економічні методи регулювання займають провідне місце в період стабілізації економіки. До них належать митні тарифи, збори, імпортні депозити (в галузі імпорту), пільгові кредити експортерам, гарантії, субсидії, звільнення від сплати податків тощо (в галузі експорту).

Важливу роль з-поміж економічних методів регулювання зовнішньоекономічної діяльності відіграють валютні обмеження, які спрямовано на розширення або отримання розвитку зовнішньоекономічних зв'язків країни. Валютні обмеження охоплюють сферу зовнішньої торгівлі, рух капіталів та кредитів, переказ прибутків, податкових та інших платежів. У галузі зовнішньої торгівлі валютні обмеження вважають опосередкованим фактором стримування імпорту, оскільки використання валюти на закупівлю іноземних товарів дозволяється лише після отримання на це спеціального дозволу. Регулювання залучення та вивозу капіталу в цілому спрямовується на підвищення ефективності іноземного інвестування в економіку країни. Воно має подвійний характер. З одного боку, державне регулювання сприяє створенню сприятливого інвестиційного клімату за допомогою державних гарантій та надання пільг, а з іншого - обмежує вплив іноземного капіталу на економіку країни, яка залучає такі кошти.

У системі зовнішньоекономічних відносин держави головне місце належить торговельній діяльності. Саме зовнішня торгівля була тією початковою формою міжнародної господарської діяльності, яка стимулювала розвиток інших її видів. Міжнародна торгівля - це система економічних відносин країн, метою яких є ввезення або вивезення товарів та послуг. До товарів, що продаються та купуються на зовнішньому ринку, належать: готова продукція, сировина, напівфабрикати, а також призначені для продажу продукти інтелектуальної діяльності - патенти, ліцензії, фірмові знаки тощо. Міжнародна торгівля послугами охоплює міжнародний туризм, транспортні послуги, страхові операції, банківські, біржові та посередницькі послуги, ярмарки та ін. Надзвичайне поширення торговельної діяльності потребує законодавчого встановлення певних умов і правил її функціонування. При цьому метою державного регулювання зовнішньоторговельних операцій є встановлення найбільш сприятливих умов для вітчизняних виробників, заохочення вивезення національних товарів на ринки інших країн та обмеження ввезення іноземних товарів до своєї країни. Залежно від масштабів втручання держави в міжнародну торгівлю розрізняють два типи зовнішньої торговельної політики: вільна торгівля і протекціонізм.

Політика вільної торгівлі не передбачає втручання держави в зовнішню торгівлю. За цих умов експортно-імпортні відносини регулює не держава, а ринок на підставі співвідношення попиту та пропозиції. Саме вільна торгівля стимулює конкуренцію, примушує національні підприємства підвищувати якість своєї продукції та знижувати ціни. Протекціонізм - це державна політика захисту внутрішнього ринку від іноземної конкуренції через систему певних обмежень. Така політика, з одного боку, сприяє розвитку національного виробництва та захисту вітчизняного виробника, а з іншого - може призвести до застійних явищ в економіці, посилення монополізму та зниження конкурентоспроможності національних товарів. Як правило, країни ведуть гнучку зовнішньоторговельну політику, котра поєднує як елементи вільної торгівлі, так і протекціонізм. Політика вільної торгівлі переважає за умов високого рівня розвитку продуктивних сил і ринкових відносин, а протекціонізм - за умов становлення ринкових відносин і недостатнього розвитку експортного потенціалу країни.

Державне регулювання зовнішньої торгівлі може бути одностороннім та багатостороннім. Одностороннє полягає в застосуванні певних методів регулювання міжнародної торговельної діяльності з боку однієї країни без погодження з іншими торговельними партнерами. Багатостороннє регулювання передбачає попереднє узгодження регулюючих механізмів між державами, що мають торговельні угоди. Прикладом такого багатостороннього регулювання торговельних відносин країн світової співдружності є діяльність Всесвітньої торгової організації (ВТО), яка використовує структури Генеральної угоди про тарифи і торгівлю (ГАТТ) та положення про торгівлю між членами угоди. У рамках ГАТТ (ВТО) проводяться переговори з актуальних проблем зовнішньоторговельної політики та міжнародної торгівлі.

Регулювання зовнішньоторговельної діяльності здійснюється за допомогою економічних та адміністративних методів. Економічні методи, у свою чергу, поділяються на тарифні й нетарифні. Центральне місце в державному регулюванні зовнішньої торгівлі належить тарифному регулюванню, яке в Україні спирається на Закон Про єдиний митний тариф. Митний тариф - це систематизований перелік товарів із зазначенням мита, яким вони обкладаються під час перетину митного кордону країни. Митні тарифи розробляються за товарним класифікатором. Найпоширенішим класифікатором, що діє в міжнародній торгівлі, є так звана Гармонізована система опису та кодування товарів, яку Україна почала застосовувати з 1991 р.

Митні тарифи складаються з конкретних ставок мита. Мито - це податок, який стягується митними органами з товарів, що вивозяться або ввозяться на територію країни. Запровадження мита сприяє захисту національних виробників від іноземної конкуренції, забезпечує надходження коштів до державного бюджету, поліпшує умови доступу національних товарів на зарубіжні ринки. У міжнародній практиці застосовується експортне, імпортне, транзитне, антидемпінгове, компенсаційне та інші види мита. Найбільш широко в процесі державного регулювання зовнішньоторговельних операцій використовується імпортне (ввізне) мито, експортне (вивізне) мито застосовують лише окремі країни переважно до товарів традиційного експорту. В Україні з метою поповнення державного бюджету певний час застосовувалось експортне мито на шкіряну сировину й кольорові метали.

Величина мита визначається за допомогою ставок, які поділяються на адвалорні (процентні), специфічні та комбіновані. Адвалорне та специфічне мито по-різному здійснюють свою регулюючу функцію. За підвищення цін ефективнішим є адвалорне мито, а за зниження - специфічне. В окремих випадках використовуються ставки змішаного типу (комбіновані), коли товар одночасно обкладається адвалорними і специфічними видами мита (наприклад, 40% вартості, але не менш як 3 ЄВРО за штуку).

Важливим митним інструментом є антидемпінгове мито. Воно застосовується тоді, коли в країну ввозяться товари за цінами, які значно нижчі за ціни або навіть собівартість у країні-експортері, через що зазнають шкоди національні виробники аналогічних товарів. Антидемпінговим митом може обкладатися й експортна продукція, якщо її ціна суттєво менша за ціну інших експортерів подібних товарів. Ставка антидемпінгового мита не повинна перевищувати різниці між демпінговою ціною конкурентного товару та середньою ціною товару, що експортується або імпортується в країну.

До нетарифних методів державного регулювання зовнішньоторговельної діяльності відносять: надання субсидій виробникам експортних товарів, пільгове експортне кредитування, застосування індикативних цін, установлення мінімальної митної вартості на окремі товари та ін. Субсидії спрямовано на підтримку національних виробників і за характером виплат їх поділяють на прямі й непрямі. Прямі субсидії надаються експортеру у формі безпосередніх виплат на відшкодування різниці між його витратами та отриманим доходом, а непрямі - є формою надання пільг в оподаткуванні, позик за більш низькими ставками, пільгових умов страхування тощо. Експортне кредитування передбачає фінансове стимулювання розвитку експорту національних товарів. Воно, як правило, здійснюється у формі надання державних кредитів національним експортерам під пільгові процентні ставки або іноземним імпортерам за умови придбання товарів лише вітчизняного виробництва.

У системі нетарифних інструментів є вагомими індикативні ціни, застосування яких спрямовано на збільшення валютних надходжень від експорту продукції і зменшення валютних витрат на закупівлю імпортних товарів. Індикативними називаються ціни на товари, які відповідають цінам, що склалися на аналогічну продукцію на момент здійснення експортно-імпортних операцій. Такі ціни можуть запроваджуватись на товари, щодо експорту яких встановлено особливі режими, спеціальні імпортні процедури або антидемпінгові заходи. Індикативні ціни розробляє Міністерство економіки на базі результатів аналізу інформації, яку воно одержує від митних, фінансових, статистичних, банківських та інших установ і організацій.

Щодо окремих імпортних товарів (тютюнові вироби та ін.) держава встановлює їхню мінімальну митну вартість. Метою її запровадження є забезпечення повноти сплати податку на додану вартість та недопущення заниження митної вартості товарів, що ввозяться в Україну. Так, якщо контрактна ціна товару менша за мінімальну митну вартість, то податок на додану вартість визначатиметься з мінімальної митної вартості. Перелік товарів та їхня мінімальна митна вартість затверджуються Кабінетом Міністрів України, а пропозиції щодо внесення змін до такого переліку розробляються Міністерством економіки та Державною митною службою країни.

До найпоширеніших адміністративних інструментів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності належать квотування та ліцензування. Квотування - це кількісне обмеження імпорту або експорту певної категорії товарів, а ліцензування - це умови і порядок надання державними органами спеціального дозволу на ввезення або вивезення таких товарів. Перелік товарів, щодо яких встановлюються спеціальні експортно-імпортні режими чи взагалі забороняється експорт та імпорт, затверджується Кабінетом Міністрів України. Надання квот та ліцензій на експорт та імпорт товарів і послуг здійснюється Міністерством економіки. Експортно-імпортні операції з товарами понад встановлені квоти можливі за умови сплати ввізного (експортного) мита.

Іншим напрямом державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності є управління іноземними інвестиціями. Необхідність залучення зовнішніх інвестицій зумовлюється тим, що країна, маючи обмежені бюджетні фінансові ресурси, не може власними силами забезпечити ефективні структурні зміни в економіці. Це потребує пильної уваги до пошуку додаткових фінансових джерел, що з них найзначнішим є іноземне інвестування. Світовий досвід свідчить, що країни з перехідними економіками не можуть вийти з економічної кризи без залучення іноземних інвестицій. Використання таких інвестицій сприяє формуванню національних інвестиційних ринків, макроекономічній стабілізації економіки й уможливлює вирішення окремих соціальних проблем перехідного періоду. Тому іноземне інвестування посідає особливе місце в структурі зовнішньоекономічних пріоритетів української економіки.

Світове господарство розвивається. Зараз все сильніше і сильніше відчувається тенденція глобальної інтеграції, необхідність розширення участі країн у міжнародних зв'язках. Для реалізації цього потрібно: подальше удосконалювання тарифної політики; розробка системи мір державної підтримки експорту, а також проведення активних стабілізуючих дій в області кредитно-грошової політики й обмінного курсу. Тобто мова тут йде про комплексне державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності, причому в це заняття насамперед вкладається цілеспрямований механізм системи заходів підвищення економічного добробуту держави, шляхом підтримки конкурентоздатних національних виробництв на зовнішніх ринках і залучення капіталу для організації нових ефективних підприємств всередині країни. Важливість роздержавлення усіх відносин при переході від планової системи до ринкової, породжує помилкове представлення про, необхідність усунення держави із сфери економічних перетворень.

.5 Аналіз законодавчих актів регулювання зовнішньоекономічної діяльності

Аналіз літературних джерел показав, що більшістю авторів проблема правового забезпечення функціонування системи державного регулювання ЗЕД або не розглядається, або її аналіз носить поверховий характер, внаслідок чого питання про підстави діяльності, компетенцію, повноваження органів державного регулювання ЗЕД залишається нез'ясованим.

Ще Законом України "Про економічну самостійність Української РСР" від 13 серпня 1990 р. встановлено, що Україна самостійно здійснює керівництво зовнішньоекономічною діяльністю, бере безпосередню участь у міжнародному поділі праці та розвиває економічне співробітництво з іншими державами на основі принципів заінтересованості, рівноправності й взаємної вигоди. Підприємства й організації мають право вступати в прямі господарські зв'язки та співпрацювати з підприємствами та організаціями інших держав, створювати з ними спільні підприємства, асоціації, концерни, консорціуми, союзи, інші об'єднання (ст.12 закону) [12]. Принципи зовнішньоекономічної діяльності і її державного регулювання закріплені у базовому законі "Про зовнішньоекономічну діяльність" від 16 квітня 1991 р [13]. Безпосереднє здійснення підприємствами зовнішньоекономічної діяльності регулюється державою в особі її органів, недержавних органів управління економікою (товарних, фондових, валютних бірж, торгових палат, асоціацій, спілок та інших організацій координаційного типу), самих суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності на підставі відповідних координаційних угод, що укладаються між ними. Регулювання зовнішньоекономічної діяльності здійснюється для забезпечення збалансованості економіки та рівноваги внутрішнього ринку України, стимулювання прогресивних структурних змін в економіці та створення найсприятливіших умов для залучення економіки нашої держави до системи світового поділу праці та наближення її до ринкових структур розвинених країн світу. Для розвитку відзначених вище законів у наступні роки державні органи законодавчої і виконавчої влади України прийняли значну кількість нормативно-правових актів, спрямованих на врегулювання всіх напрямків зовнішньоекономічної діяльності, у тому числі торгівлі, науково-технічного співробітництва, сфери послуг, розрахункових, кредитних й інших банківських операцій. Розглянемо загальні функції державного регулювання, які логічно випливають з системи принципів ЗЕД, та їх розподіл між органами державного регулювання (табл. 1).

Конкретизуючи відомості, наведені в таблиці, слід вказати, що в Україні, в основному, закладено основні нормативно-правові засади здійснення зовнішньоекономічної діяльності і створено систему її регулювання. Так, у Законі України "Про зовнішньоекономічну діяльність", Цивільному та Господарському кодексах України визначено склад суб'єктів ЗЕД та умови їх зовнішньоекономічної правоздатності. Низкою законодавчих та підзаконних актів спеціального змісту врегульовано порядок здійснення окремих видів ЗЕД, особливості відповідальності за порушення даного порядку і процесуальні аспекти її реалізації. Разом з тим необхідно звернути увагу на наявність певних протиріч у законодавчому забезпеченні здійснення ЗЕД та її регулювання.

Принцип суверенітету, який визначає волю і незалежність держави як інституту суспільства у виключному самовизначенні в законодавчій базі, не означає припустимість волюнтаризму у визначенні правил гри відносно господарської діяльності суб'єктів підприємництва України та іноземних суб'єктів у сфері ЗЕД.

Політика створення нормативно-правового поля ЗЕД має враховувати намагання нашої країни інтегруватися у світовий соціально-економічний простір і необхідність підвищення стабільності та сприятливості вітчизняного законодавства для розвитку відповідних зв'язків. Однак досвід показує, що окремі дії уряду прямо суперечать вищевикладеним міркуванням, наприклад, порушення державних гарантій щодо незмінності законодавства в сфері спільного підприємництва, іноземного інвестування, функціонування територій зі спеціальним режимом господарювання; окремі випадки - триразова зміна податкового законодавства у сфері міжнародного туризму у 2005 р., нераціональність податкової політики в сфері міжнародних фінансових операцій (лізингу, факторингу, форфейтингу), через яку ці види ЗЕД майже не здійснюються. Предметом даного дослідження не є оцінка ефективності спеціальних економічних зон, внеску спільних підприємств у економічне зростання і доцільності відповідних змін у законодавстві. Мова не йде про необхідність нехтування національними інтересами, і навіть фіскальними інтересами держави, але подібна нестабільність у нормативній базі регулювання ЗЕД свідчить, швидше, про непродуманість дій держави і їх ситуативну спрямованість.

Суверенну державну політику проводять органи державної влади і органи місцевого самоврядування, що утворюють складну систему регулювання зовнішньоекономічної діяльності. Остання як суб'єкти регулювання включає Верховну Раду України; Президента України і його Адміністрацію; Кабінет Міністрів України; Національний банк України; Міністерство економіки й з питань європейської інтеграції України; Міністерство закордонних справ України; Державну митну службу України; Державну податкову адміністрацію України, Антимонопольний комітет України; Міжвідомчу комісію з міжнародної торгівлі; Державну службу експортного контролю України; місцеві ради і їх виконавчі й розпорядницькі органи; місцеві державні адміністрації; територіальні підрозділи (відділення) органів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності України.

В межах компетенції центральних органів влади перебувають питання загального забезпечення ЗЕД, визначення інструментів державного регулювання та порядку їх застосування, формування фондів фінансових ресурсів для розвитку ЗЕД та інші засоби, які визначають найбільш важливі моменти здійснення ЗЕД. У веденні виконавчих органів міських, сільських, селищних рад, згідно зі статтею 35 Закону "Про місцеве самоврядування в Україні", перебувають:

власні (самоврядні) повноваження, що включають: укладення і забезпечення виконання у встановленому законодавством порядку договорів з іноземними партнерами на придбання й реалізацію продукції, виконання робіт і надання послуг для власних потреб; сприяння зовнішньоекономічним зв'язкам підприємств, установ й організацій, розташованих на відповідній території, незалежно від форм власності; сприяння в створенні спільних з іноземними партнерами підприємств виробничої й соціальної інфраструктури й інших об'єктів; залучення іноземних інвестицій для формування робочих місць;

делеговані повноваження, серед яких: організація і контроль прикордонної і прибережної торгівлі; створення умов для належного функціонування митних органів, сприяння їхній діяльності; забезпечення на відповідній території в межах наданих повноважень реалізації міжнародних зобов'язань України [14].

На рівні регіонів України соціально-економічне управління в сфері ЗЕД здійснюють обласні державні адміністрації (уряд Автономної Республіки Крим, міські адміністрації міст Києва і Севастополя). Так, згідно зі статтею 13 Закону України "Про місцеві державні адміністрації", до відання останніх у межах і формах, визначених Конституцією України й законами України, ставиться вирішення питань по регулюванню зовнішньоекономічної діяльності. А у відповідності зі статтею 26 даного закону місцева державна адміністрація здійснює наступні повноваження в галузі міжнародного співробітництва:

забезпечує виконання зобов'язань по міжнародних договорах України на відповідній території;

сприяє розвитку міжнародного співробітництва в галузі економіки, захисту прав людини, боротьби з тероризмом, екологічної безпеки, охорони здоров'я, науки, освіти, культури, туризму, фізкультури й спорту;

містить договори з іноземними партнерами про співробітництво в межах компетенції, визначеної законодавством;

сприяє зовнішньоекономічним зв'язкам підприємств, установ й організацій, розташованих на її території, незалежно від форм власності;

сприяє розвитку експортної бази й збільшенню виробництва продукції на експорт; - - організує прикордонну й прибережну торгівлю;

сприяє діяльності митних органів і прикордонних служб, створенню умов для їхнього належного функціонування;

вносить у встановленому порядку у відповідні органи пропозиції щодо залучення іноземних інвестицій для розвитку економічного потенціалу відповідної території [15].

Аналіз кола функцій державного регулювання ЗЕД, які делеговані регіональним та місцевим органам влади і самоврядування, дозволяє стверджувати, що регулятивні важелі зміщені в бік ланки центральних органів влади. Це значно звужує можливості впливу більш низьких рівнів державного управління на розвиток ЗЕД, особливо на фоні централізації бюджетного процесу і відповідною нестачею власних коштів для здійснення регулятивних заходів. До речі, такий стан справ суперечить європейській регіональній політиці і навіть принципам бюджетного федералізму Російської Федерації.

Іншим суперечливим моментом державного регулювання ЗЕД у порівнянні з задекларованими принципами є те, що свобода зовнішньоекономічного підприємництва де-факто має значно менший обсяг, ніж де-юре. Великою мірою це обумовлено непрозорістю як самого законодавства, так і дій державних органів влади з його реалізації, через що процес отримання дозволів, узгоджень, проходження різних видів контролю супроводжується спільними зловживаннями суб'єктів підприємництва і посадових осіб державної служби. Вже згадувані проблеми зон зі спеціальним режимом інвестиційної та інноваційної діяльності прямим чином пов'язані з відсутністю або неефективністю механізмів державного і суспільного контролю за функціонуванням цих утворень.

Принцип юридичної рівності і недискримінації через проблеми корупції та об'єктивні риси української бізнес- та політичної культури (колективність, яка межує з клієнтельністю, недовіру до легально-правових механізмів розв'язання суперечок і проблем, відсутність почуття соціальної відповідальності) не завжди дотримується по відношенню до національних суб'єктів господарювання, не кажучи вже про іноземних. Особливо це стосується питань дозвільного характеру, доступу до ресурсів, прихованого монополізму та ін. Втім, варто зазначити, що реалізація даного принципу являє собою складну проблему і в розвинених країнах.

Досить важливий з процесуально-правової точки зору принцип верховенства закону має наслідки і по відношенню до засобів і організації державного регулювання ЗЕД. В даному аспекті негативним явищем у законодавчій базі є поява системи законних та підзаконних нормативно-правових актів, які суперечать загальним, базовим законам. Так, Міністерство юстиції України своїм рішенням №12/44 від 12.09.2005 р. скасувало державну реєстрацію наказу Державного митного комітету України № 237 "Про затвердження Порядку ведення обліку суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності в митних органах" з огляду на його невідповідність діючому законодавству, однак митні органи продовжують здійснювати акредитацію підприємств на митниці (ставлять на облік суб'єктів ЗЕД). Відзначимо, що всі дані про товар, продавця, покупця і перевізника є у вантажній митній декларації, а отже, акредитація як така не потрібна, однак відомчі інтереси митної служби в даному випадку мають перевагу перед законом.

Для запобігання подібним казусам у практиці державного регулювання ЗЕД високорозвинених країн використовуються різні системи ієрархізації законодавства, окремі елементи яких можна і доцільно впроваджувати в Україні. Так, японська практика регулювання ЗЕД опирається на широку нормативно-правову базу. Системою заходів законодавчого й адміністративно-правового регулювання є ієрархічна піраміда, закон про валютний обмін і зовнішню торгівлю. Цей закон визначає загальну концепцію державного регулювання й має узагальнений характер. Він делегує повноваження детального делегування ЗЕД у тих або інших сферах підзаконним актам. Такий "розподіл обов'язків", на думку японців, дасть змогу більш повно враховувати й адекватно реагувати на зміни в міжнародній законодавчій ситуації й нові моменти в розвитку національного господарства [14,с.44]. "Другий поверх" законодавства складають законі, які регулюють основні блоки ЗЕД: експортно-імпортні операції; митно-тарифну сферу; обслуговування зовнішньої торгівлі (законі про експортну інспекцію, страхування зовнішньої торгівлі, надзвичайні заходи з розвитку імпорту й розширення прямих інвестицій у Японії, банках, страховому бізнесі, цінних паперах, біржах та ін.); стандарти й технічні вимоги (закони про патенти, авторські права тощо). Важливою характеристикою даної системи є несуперечливість законів через чітке розмежування їх предметів.

Специфіка реалізації принципів захисту інтересів суб'єктів ЗЕД та еквівалентності обміну полягає у складності міждержавних відносин і наявності низки обставин об'єктивного та суб'єктивного характеру. Держава не завжди має змогу захистити власних виробників від незаконних антидемпінгових розслідувань через те. що Україна не є членом СОТ. З іншого боку, діяльність торговельно-економічних місій є неефективною через відсутність фінансування та кадрів.

У підсумку проведеного аналізу можна зробити наступні висновки. В умовах, коли першочерговими завданнями України в сфері ЗЕД виступають вступ до СОТ, адаптація національного законодавства до норм і стандартів Європейського Союзу, подальше відкриття ринків і зняття штучних обмежень щодо продукції українських товаровиробників у ЄС, Росії й США; забезпечення найкращих умов для залучення іноземних інвестицій, врахування інтересів України при визначенні нових маршрутів транспортування енергоносіїв з Росії, створення максимально сприятливих умов для діяльності українських товаровиробників на ринках Азії, Африки й Латинської Америки, - проблема удосконалення нормативно-правового забезпечення ЗЕД та її регулювання набуває особливої гостроти. В цьому аспекті логіка розгляду особливостей державного регулювання ЗЕД шляхом конкретизації принципів ЗЕД та нормативно-організаційного механізму їх реалізації дозволяє виявити і зняти внутрішні протиріччя у відповідній системі законодавства ще на рівні основоположних засад. Урахування визначених принципових вад законодавства про ЗЕД та практики його реалізації у подальшому законотворчому процесі має забезпечити підвищення ефективності системи державного регулювання ЗЕД.

Розділ 2. Аналітичні питання і рекомендаційні узагальнення

2.1 Загальна характеристика підприємства

Приватна агрофірма «Селекціонер» створена у формі приватного підприємства на базі реорганізованого товариства з обмеженою відповідальністю «Селекціонер» і знаходиться за адресою Україна, 80024, Львівська область, Сокальський район, с. Скоморохи.

Приватна агрофірма є правонаступником усіх зобовязань колишнього колективного сільськогосподарського підприємства та Товариства з обмеженою відповідальністю «Селекціонер». Місцезнаходження приватної агрофірми:Україна, Львівська область, Сокальський район, с. Скоморохи. Приватна агрофірма у своїй діяльності керується Конституцією України, законами України, а також указами Президента України і постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, наказами Міністерства аграрної політики та продовольства України, розпорядженнями голови обласної, районної держадміністрацій і Положенням про управління.

Агрофірма є юридичною особою згідно із законодавством України, має самостійний баланс, власні основні і обігові кошти, розрахункові та інші рахунки в установах банку, круглу печатку та кутовий штамп із своїм найменуванням, може мати фірмовий і товарний знаки, інші реквізити.

Агрофірма набуває статусу юридичної особи з дня її державної реєстрації. Для забезпечення мети своєї діяльності агрофірма має право від свого імені укладати угоди, набувати майнові та особисті немайнові права і нести обовязки, бути позивачем і відповідачем у суді.

Агрофірма у встановленому законодавством порядку, бере участь у зовнішньоекономічний діяльності, може відкривати в банківських установах валютні рахунки, використовувати валютні надходження відповідно до вимог чинного законодавства, проводити експортно-імпортні операції, що не заборонені чинним законодавством України.

Агрофірма має право здійснювати інвестування інших виробників, а також отримувати інвестиції від українських та іноземних інвесторів для розширення виробництва.

Агрофірма не несе відповідальності за зобовязаннями держави, а держава не відповідає за зобовязання агрофірми.

Агрофірма може бути засновником або учасником інших господарських обєднань, може створювати дочірні підприємства, філії та представництва.

Майно агрофірми складається з основних фондів та обігових коштів, а також інших цінностей які відображаються у самостійному балансі.

Джерелами утворення майна агрофірми є:

Грошові кошти та майно власника, зокрема внесок у статутний фонд;

Доходи, які отримані від реалізації продукції, робіт, послуг та інших видів господарської діяльності;

Доходи від цінних паперів;

Кредити банків та інших кредиторів;

Доброчинних внесків і пожертвувань юридичних та фізичних осіб;

Капітальні вкладення і дотації з бюджетів;

Інших джерел незаборонених чинним законодавством.

Власник приватної агрофірми створює статутний фонд у розмірі 5830 грн.

Внесок у статутний фонд складається із майнового паю власника, який знаходиться у колективному майні колишнього колективного сільськогосподарського підприємства «Селекціонер» станом на 01.02.2000 року.

Власник агрофірми на свій розсуд володіє, користується і розпоряджається належним йому майном, має право використовувати на умовах оренди майнові паї фізичних осіб та їх земельні частки (паї).

Агрофірма може створювати будь-які фонди, які не заборонені чинним законодавством, зокрема резервний фонд для покриття витрат повязаних з відшкодуванням збитків та позапланових витрат. Рішення про використання коштів резервного фонду приймається самостійно власником агрофірми. Резервний фонд створюється шляхом щорічних відрахувань в розмірі 5 % відрахувань від чистого прибутку.

Прибуток агрофірми утворюється з поступлень від господарської діяльності після покриття матеріальних та прирівняних до них витрат. З балансового прибутку сплачуються податки та інші платежі та збори передбачені чинним законодавством. Чистий прибуток, отриманий після вказаних розрахунків залишається в повному розпорядженні агрофірми та використовується власником на свій розсуд.

До земель агрофірми належать:

Земельна частка (пай) власника засвідчена сертифікатом на право на земельну частку (пай) або державним актом на право приватної власності на землю;

Землі, орендовані в юридичних та фізичних осіб

З фізичними особами договір про оренду землі укладається при наявності державного акту на право приватної власності на землю, державного акту на право постійного користування землею, сертифікату на право на земельну частку (пай).

Договір про оренду землі може бути розірвано з ініціативи орендодавця чи орендаря у встановленому чинним законодавством України порядку, але лише після закінчення сільськогосподарських робіт і збору врожаю. Одна із сторін повинна бути завчасно повідомлена про це іншою, що обумовлено договором про оренду землі.

Розміри та порядок орендної плати за землю встановлюється договором. Орендна плата може бути як в грошовій, так і в натуральній формі, еквівалентній сумі грошового виразу. Вона визначається залежно від якості, місця, кадастрової оцінки землі, але не може бути нижчою земельного податку.

Агрофірма здійснює комплекс заходів з охорони земель, передбачених земельним законодавством України.

Землі, що повертаються орендодавцеві, повинні бути в належному стані. Їх якість не повинна бути нижчою до початку дії оренди.

Агрофірма зобовязана використовувати землі за цільовим призначенням, ефективно використовувати землю, підвищувати її родючість, не допускати погіршення екологічної обстановки.

Агрофірма зобовязана не порушувати прав інших землевласників або землекористувачів, зберігати протиерозійні споруди, мережі осушувальних систем, не чинити перешкод у проведенні робіт для державних потреб.

2.1.1 Характеристика організаційної структури управління, системи менеджменту підприємства

Всі питання по управлінню Агрофірмою вирішує власник. Власник Агрофірми є одночасно її директором.

Власник Агрофірми самостійно визначає напрями діяльності, затверджує статут і вносить до нього зміни і доповнення, розпоряджається власним майном і коштами, має право першого підпису на фінансових документах, представляє Агрофірму в інших підприємствах, укладає договори, здійснює прийом на роботу і звільнення з роботи працівників, застосовує заходи заохочення і стягнення, здійснює інші заходи і заохочення по управлінню Агрофірмою.

Контроль за фінансово-господарською діяльністю Агрофірми здійснюється власником особисто, або уповноваженою ним особою.

Власник Агрофірми може користуватися послугами аудитора.

При управлінні Агрофірмою Власним користується статутом та чинним законодавством.

Власник агрофірми має право самостійно вирішувати питання про її ліквідацію чи реорганізацію.

Агрофірма може бути також ліквідована за рішенням суду у випадках передбачених чинним законодавством.

При реорганізації Агрофірми, вся сукупність обовязків переходить до правонаступників.

Ліквідація Агрофірми здійснюється в порядку передбаченим чинним законодавством.

Агрофірма вважається ліквідованою з моменту виключення її з державного реєстру.

Майно і кошти, що залишаються після розрахунків з працівниками, бюджетом, пенсійним фондом, іншими платежами і зборами, з кредиторами залишається власнику Агрофірми.

Агрофірма самостійно встановлює форму та систему оплати праці, розмір зарплати, а також інших доходів працівників.

Мінімальний розмір заробітної плати не може бути нижчим офіційно встановленого мінімального розміру заробітної плати.

Усі наймані працівники складають трудовий колектив Агрофірми. Інтереси трудового колективу може представляти профспілковий комітет, або інший уповноважений трудовим колективом орган.

Трудовий колектив вирішує питання про необхідність укладення з адміністрацією колективного договору.

Колективний договір регулює виробничі і трудові відносини, повязані з охороною праці, соціальним розвитком колективу. Соціальні та інші права гарантуються чинним законодавством.

Агрофірма зобовязана забезпечувати для всіх працівників безпечні умови праці, та несе відповідальність за шкоду, що заподіяна здоровю т а працездатності працюючих.

Локальними нормативними актами Агрофірма може встановлювати додаткові (крім передбачених законодавством) трудові та соціально-побутові умови для своїх працівників, або їх окремих категорій.

Організаційна структура постійно вдосконалюється, все більше пристосовується до ринкових умов господарювання, але головним напрямком вдосконалення є перехід до стратегічного менеджменту. В зв'язку з цим в перспективі все більше приділятиметься уваги управлінню маркетингом, що включає в себе не тільки прогноз розвитку ринку, але і можливість впливати на майбутнє.

Загалом приватна агрофірма «Селекціонер» працює з 9.00 до 18.00, тривалість робочого дня - 8 годин, обідня перерва триває 1 годину - з 13.00 до 14.00. Чисельність працівників даного підрозділу становить 84 особи, кількість яких за якісним складом наведено у табл.1.1. Основною організацією праці є тарифна система, яка включає тарифні ставки та посадові оклади.

Таблиця. Кількість працівників за якісним складом на 31 грудня 2010 року

Назва показниківУсього осіб з них жінкиЗ них жінки1.Облікова кількість штатних працівників на кінець року, всього844141З них 1.2 Кількість працівників, які прийняті на умовах неповного робочого дня (тижня)1.3 Кількість працюючих у віці (років) -15-345З них 15-2450-54592850-54201355-59631.4 Кількість працівників, які мають вищу освіту за освітніми рівнями: - неповна та базова вища освіта 6 3повна вища освіта1171.5 Кількість працівників, які отримують пенсію, всього159у тому числі: за вислугу роківза віком97за інвалідності, всього62з них ІІІ групи222. Із загальної кількості працівників2.1 Знаходяться у відпустці у звязку з вагітністю та пологами, всього22.2 Знаходяться у відпустці по догляду за дитиною до 3-х років, досягнення нею віку, встановленого чинним законодавством, всього2

.1.2 Характеристика основних видів діяльності підприємства

Приватна агрофірма «Селекціонер» в свою діяльність спрямовує на виробництво сільськогосподарської продукції її переробку і реалізацію, надання послуг, отримання прибутку від підприємницької діяльності.

Предметом діяльності агрофірми: виробництво сільськогосподарської продукції її переробка і реалізація, основні показники якої наведені в табл.3.1

Таблиця 3.1. Виробництво продукції тваринництва за 2010р.

Назва показникаОдиниця виміруКількістьРеалізовано на забій (у живій масі)худоби та птиці - всьогоцентнерів750750У тому числі великої рогатої худобицентнерів643Свинейцентнерів104Конейцентнерів3Надоєно молока коровячого - всьогоцентнерів5270У т.ч від корів молочного стадацентнерів5270Вироблено меду (включаючи на корм бджолам)кілограмів150Вироблено воскукілограмів11

ПАФ «Селекціонер» займається вирощуванням зернових та технічних культур, зернових культур на зерно для продовольчого споживання, на корм, на насіння; вирощуванням бобових культур, які підлягатимуть сушінню, лущінню на зерно для продовольчого споживання, на корм, на насіння; вирощуванням картоплі для продовольчого споживання, технічних цілей, на насіння. Також її діяльність включає вирощування фабричного цукрового буряка, тютюну і махорки, первинне оброблення листя (збирання, сушіння, сортування тощо), вирощування розсади; вирощування насіння та плодів олійних культур (арахісу, сої, соняшнику тощо) для продовольчого споживання, технічних цілей, а також на насіння; вирощування однорічних і багаторічних трав на зелений корм, випас, сіно, сінаж і силос; вирощування кормових коренеплодів (буряку, брукви, турнепсу тощо); вирощування зернових і зернобобових, а також їх сумішей на зелений корм, випас, сіно, сінаж, силос.

Дані наведені в табл.3.2 характеризують основні показники збору зернових в ПАФ «Селекціонер», як бачимо найбільшу кількість займає озима пшениця. З загальної площі 283 гектари зібрали 5289 ц зерна.

Таблиця 3.2. Сільськогосподарські культури

Назва сільськогосподарських культурУточнена посівна площа, гаЗагальна площа збирання, гаОдержано врожаю, цУ початково оприбуткованій вазіУ вазі після доробкиПосіяно озимих культур восени минулого року на зерно та зелений корм, включаючи ріпак, - усього343ххх1.Зернові та зернобобові культури Озимі зернові культури, що збереглися до закінчення сівби ярих - усього28328328355505289Пшениця озима28328355505289Пшениця яра606012761220Ячмінь ярий3030500442овес2020474434гречка10---Зернові та зернобобові культури - всього40339378007383

Одержування насіння цукрового буряку та насіння кормових культур (включаючи трави); вирощування овочевих та баштанних культур для продовольчого споживання: помідорів, огірків, капусти, столової моркви та буряку, кабачків, баклажанів, динь, кавунів, бобових, які не підлягають лущінню, салатів, цибулі, цукрової кукурудзи та інших; вирощування зелені: кропу, петрушки, салату, шпинату тощо; вирощування овочевої розсади, насіння овочевих культур. Розведення великої рогатої худоби: відтворення поголівя великої рогатої худоби, вирощування великої рогатої худоби, одержування сирого молока корів, буйволиць, одержування сперми бугаїв;розведення свиней:відтворення поголівя свиней, одержування сперми кнурів;розведення овець, кіз, коней:відтворювання поголівя овець, кіз, коней, мулів, віслюків;вирощування овець, кіз, коней, мулів, віслюків;

Дані про вирощування великої рогатої худоби та свиней за 2010 наведені в табл. 3.3

Таблиця 3.3. Вирощування великої рогатої худоби та свиней за 2010 р.

Назва показникаВелика рогата худобаСвиніЖива маса одержаного приплоду51,042,072,07Одержано приросту від вирощування, відгодівлі та нагулу худоби344,25176У т.ч. поросят до відлучки, ягнят до відбивки від маток12Кількість кормо днів на вирощуванні, відгодівлі та нагулі133316110948Маса павшого молодняку та птиці, включаючи вагу півників, забитих у добовому віці, а також маса павшої худоби на відгодівлі та нагулі (за останнім зважуванням до падежу)103Вирощено у живій масі - всього385,04175,07

Як бачимо з наведених вище показників жива маса вирощеної у живій масі великої рогатої худоби більше ніж в 2 рази перевищує вирощену у живій масі кількість свиней. Всі інші показники вирощування великої рогатої худоби перевищують такі ж показники вирощування свиней. Предметом діяльності приватної агрофірми «Селекціонер» є також розведення птиці; одержування яєць; розведення інших тварин: розведення тварин на фермах, розведення бджіл, одержування меду, воску тощо. Чисельність худоби, коней і свиней на кінець 2010 року в приватній агрофірмі «Селекціонер» наведені в табл. 3.4

Таблиця 3.4. Чисельність худоби, коней і свиней на кінець 2010 року

Назва показникаГолівІз загальної поголівя великої рогатої худоби Телята до 1 року136Телиці від 1 до 2 років осіменені43Телиці від 2 років і старші осіменені47Телиці від 2 років і старші неосіменені17Середньорічне поголівя корів молочного стада210Із загального поголівя свиней Основні свиноматки46Свиноматки ті, що перевіряються6Ремонтні свинки старші 4-х місяців22Поросята до 2 місяців44Із загального поголівя коней Кобили від 3-х років і старші7Робочі коні15Бджолосімї, штук30

Агрофірма також займається наданням послуг у тваринництві:

Надання послуг у тваринництві за винагороду або на договірній основі;

Утримання тварин та послуги з догляду за свійською худобою і птицею;

Послуги з обстеження стану стада, перегону та випасу худоби, очищення та дезінфікування тваринницьких приміщень тощо;

Послуги із стимулювання розведення худоби і птиці та зростання їх продуктивності;

Штучне запліднення тварин;

Стриження овець

Пакування та підготовка до продажу, в тому числі сушіння, очищення, розмелювання, дезінфекція та силосування сільськогосподарської продукції;

Надання послуг, супутніх веденню сільськогосподарської діяльності, а саме з питань оподаткування, бухгалтерської звітності та обліку, організації внутрішнього виробничого управління.

При вирощуванні великої рогатої худоби, коне, свиней та інших видів тварин агрофірма використовує різні види кормів, а саме концентровані, грубі, соковиті та інші

.2 Аналіз проблеми започаткування зовнішньоекономічної діяльності на підприємстві та шляхи її вирішення

Агрофірма має право самостійно здійснювати зовнішньоекономічну діяльність, яка регулюється чинним законодавством.

Зовнішньоекономічна діяльність Агрофірми здійснюється на основі валютної самоокупності і самофінансування.

Агрофірма має право створювати спільні підприємства з іноземними інвесторами, здійснювати експортно-імпортні операції, будувати, брати в оренду і здавати будівлі, інше майно, приймати участь в міжнародних виставках аукціонах, торгах, засновувати свої філіали і представництва.

Агрофірма має право організовувати торговельну мережу для реалізації своєї продукції.

Агрофірма у встановленому законом порядку має право навчати своїх працівників за кордоном, користуватися в повному обсязі іншими правами субєкта зовнішньоекономічної діяльності.

Сільськогосподарське виробництво є одним із найбільш ризикованих видів підприємницької діяльності. Аграрні реформи та становлення ринкових взаємовідносин, зміна форм власності та форм господарювання значно збільшують ступінь невизначеності соціально-економічних процесів в сільському господарстві і, відповідно, підсилюють вплив ризиків на аграрний бізнес.

Проблема започаткування зовнішньоекономічної діяльності в ПАФ «Селекціонер» для агрофірми є дуже суттєвою, оскільки нестабільність та невизначеність в діяльності аграрних підприємств визначають дві групи ризиків - ринкове середовище та природно-кліматичні умови. Ризики - це можливі несприятливі події, що можуть відбутися, і в результаті яких можуть виникнути збитки, майнові втрати учасників зовнішньоекономічної діяльності. На сьогодні їх результатом є складний фінансовий стан підприємств АПК, а також зниження рівня життя в сільській місцевості.

Структура ризиків в зовнішньоекономічній діяльності доволі змістовна і поділяється на політичні, юридичні, маркетингові, валютні, макроекономічні ризики. Найбільшою групою ризиків в зовнішньоекономічній діяльності є маркетингові, інформаційні, інноваційні та конюнктурні ризики. Специфічними видами ризику, повязаними із здійсненням зовнішньоекономічної діяльності є: валютні ризики, під якими слід розуміти небезпеку валютних втрат, викликаних зміною курсу іноземної валюти у відношенні до національної при проведенні зовнішньоекономічних операцій.

Діяльність ПАФ «Селекціонер» спрямована на вирощування зернових і технічних культур. Найбільший обєм поставок закордон займає експорт озимої пшениці, ярого ячменю та проса. Головними «споживачами» експортованої продукції є контрагенти з Польщі.

Основним ризиком поточної діяльності для ПАФ «Селекціонер» є ціновий ризик, що передбачає собою імовірність продати вироблену продукцію за ціною, яка не гарантує прибуток внаслідок продажу продукції в період її найбільшої кількості на ринку, сезонність продаж сільгосппродукції.

Для мінімізації ризиків та захисту діяльності ПАФ «Селекціонер» від їх впливу всі наявні механізми та інструменти з управління аграрними ризиками можна розподілити на три рівні:

. Перший рівень - застосування ефективних агротехнологій, раціональне використання мінеральних добрив та засобів захисту рослин, обґрунтоване забезпечення технікою і висококваліфікованими спеціалістами, диверсифікація виробництва та кооперація. Для використання цих інструментів необхідний сприятливий фінансовий стан підприємства або вільний доступ до кредитних ресурсів.

. Другий рівень - використання послуг акціонерного або кооперативного банку, кредитної спілки, інвестиційної компанії, страхової компанії.

. Макроекономічні методи, в основі яких лежить регуляторна політика уряду на аграрному ринку та державні програми підтримки агарного сектору.

Існують чотири основних методи управління ризиками: скасування, запобігання та контролювання, страхування і поглинання ризиків. Найбільш прийнятним методом управління ризиками в ПАФ «Селекціонер» є страхування. Головна мета страхування агроризиків - це компенсувати майнові втрати врожаю сільськогосподарських культур, багаторічних насаджень, тварин, сільськогосподарської техніки, транспортних засобів, сільськогосподарських споруд і будинків різного призначення, насіння, кормів, готової продукції та інших матеріальних цінностей.

Управління фінансовими ризиками підприємства являє собою одне з найважливіших функціональних завдань фінансового менеджменту. На практиці цю сферу управління фінансами здебільшого виокремлюють у специфічний напрям діяльності фінансового менеджменту - ризик-менеджмент. Ризик-менеджмент - це система заходів щодо виявлення, оцінки, профілактики та страхування ризиків і включає стратегію і тактику управлінських дій. Головним завданням побудови стратегії ризик-менеджменту в ПАФ «Селекціонер» є опрацювання шляхів адаптації інноваційних технологічних рішень до умов ресурсозабезпеченості виробництва, яка б дозволила знижувати поточні витрати на виробництво одиниці продукції, позбавляти підприємство негативних наслідків цінових ризиків без істотних зрушень в обраній структурі його виробництва та товарної спеціалізації.

Конкретні методи і прийоми, які використовуються під час ухвалення і реалізації рішень в умовах ризику, значною мірою залежать від специфіки підприємницької діяльності, прийнятої стратегії досягнення поставленої мети і конкретної ситуації. Тому завдання управління ризиками в умовах зовнішньоекономічної діяльності, повинно бути інтегровано в процес управління підприємством, постійно проводити моніторинг ринкової ситуації, процесів, що відбуваються як на внутрішньому так і на зовнішньому ринку, з метою виявлення нових, неврахованих раніше ризиків і процесів агробізнесу, періодично оцінювати результати і переглядати заходи і засоби управління ризиками.

Розділ 3. Охорона праці та захист населення

3.1 Стан охорони праці на підприємстві

Охорона праці - це система законодавчих актів, соціально-економічних, організаційних, технічних, гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів і засобів, що забезпечують збереження здоровя, безпеку праці і працездатність людини в процесі праці; створення нормальних і безпечних умов праці для людей, система заходів направлених на забезпечення збереження працездатності і здоровя людини в процесі праці, тобто заходів, повязаних із покращанням виробничої санітарії, удосконаленням техніки безпеки і пожежної безпеки.

Протягом 2010 року в ПАФ «Селекціонер» проводилась планова робота по покращенню умов праці, попередженню виробничого травматизму, запобіганню професійним захворюванням, недопущенню випадків виникнення пожеж.

Згідно графіку, робітники управління проходили перевірку знань з охорони праці, пожежної безпеки та електробезпеки.

Згідно розробленої та затвердженої Програми проводилось навчання із уповноваженими трудових колективів з питань охорони праці підприємства.

Працівниками служби охорони праці спільно з уповноваженими трудових колективів з питань охорони праці здійснювався постійний контроль за дотриманням в структурних підрозділах управління вимог законодавства про охорону праці, за якістю та своєчасністю виконання приписів посадових осіб органів держнагляду за охороною праці.

Своєчасно проводився оперативний контроль за станом охорони праці в структурних підрозділах агрофірми. Результати контролю оформлялись протоколами, що мали силу наказів. Інформація про стан охорони праці на підприємстві постійно заслуховувалась на нарадах всіх рівнів.

Протягом 2010 року з метою покращення умов праці проведено ряд заходів, а саме:

проведено навчання та перевірку знань працівників з питань охорони праці, без матеріальних затрат;

проведено семінар-нараду з питань охорони праці, пожежної безпеки, безпеки руху;

на підприємстві організовано та проведено медичні огляди працівників;

придбано тонометри для вимірювання кровяного тиску, медикаменти, придбано автомобільні аптечки ;

закуплено плакати, стенди по охороні праці, пожежній безпеці, безпеці руху

придбано технічну літературу по екологічній безпеці, охороні праці, пожежній безпеці, безпеці руху, придбано посвідчення по охороні праці. Проведено підписку на журнали Охорона праці, Сигнал, Інформаційний бюлетень з охорони праці.

придбано попереджувальні таблиці, знаки безпеки, плани евакуації працівників у разі пожежі. Придбано пожежний інвентар, придбано і перезаряджено вогнегасники, пожежні щити, проведено вогнезахистну обробку деревяних конструкцій приміщень.

Список використаної літератури

1. Вишняков А.К. Регулирование внешнеэкономической деятельности в Украине. - Харьков: ООО "Одиссей", 2005. - 256 с.

. Коломацька С.П. Зовнішньоекономічна діяльність в Україні: правове регулювання та гарантії здійснення. - К.: ВД "Професіонал", 2004. - 288 с.

. Костюченко О.А. Валютне законодавство України. - К.:Атіка, 2006.- 304 с.

. Кротюк В., Іоффе А. Валютний контроль та його правова регламентація // Вісник НБУ. - 1997. - №1. - С. 11-18.

. Георгіаді Н.Г., Князь С.В. Регулювання зовнішньоекономічної діяльності. - Львів: Видавництво НУ "Львівська політехніка", 2004. - 196 с.

. Регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні / За ред. А.А. Мазаракі. - К.: КНТЕУ, 2003. - 272 с.

. Державне регулювання економіки / За ред. проф. І.Р. Михасюка. - Львів: Українські технології, 1999. - 640 с.

. Трусов О., Рудяк Ю. Довідник ЗЕДівця. - Харків: Фактор, 2006. - 704 с.

. Внешнеэкономическаядеятельность: организация, управление, прогнозирование / Под ред. Ю.В. Макогона.-Донецк: Донеччина, 1999.-496 с.

. Державне управління: теорія і практика / За заг. ред. проф. В.Б. Авер'янова. - К.: Хрінком Інтер, 1998. - 432 с.

. Башнянин Г.І., Копич І.М. Яку систему регуляції національної економіки ми повинні створити в Україні // Регіональна економіка. - 1997.-№2.-С. 25-26.

. Закон Української радянської соціалістичної республіки "Про економічну самостійність Української РСР" // Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1990, № 34, ст. 499.

. Закон України "Про зовнішньоекономічну діяльність" // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. - 2001. - № 7: Правове регулювання зовнішньоекономічних відносин. - С. 6-47.

. Закон України "Про місцеве самоврядування" від 21.05.1997 р. // ВВР, 1997, № 34, ст. 170.

. Закон України "Про місцеві державні адміністрації" від 9.04.1999 р. // ВВР, 1999, № 20-21, ст. 190.

.ИвановО.Государственное регулирование внешнеэкономической деятельности: опытЯпонии // Проблем ы теории и практики управления. - 1999. - № 2. - С. 43-45.

. Кузьмін О.Є. Планування, організування та мотивування зовнішньоекономічної діяльності: Навчальний посібник для студентів спеціальностей 7.050206, 8.050206 «Менеджмент зовнішньоекономічної діяльності» / О.Є.Кузьмін, А.О.Босак, Р.З.Дарміць. - Львів: Видавництво Національного університету "Львівська політехніка", 2009. - 324 с.

. Кузьмін О. Є. Теоретичні та прикладні засади менеджменту: Навчальний посібник / О.Є. Кузьмін, О.Г. Мельник. - 2-е вид. доп. і перероб. - Львів: Національний університет "Львівська політехніка" [Інформаційно-видавничий центр "ІНТЕЛЕКТ +" Інституту післядипломної освіти], "Інтелект-Захід", 2003.-352 с.

. Фатенок-Ткачук А.О. Аналізування факторів впливу на розвиток зовнішньоекономічної діяльності машинобудівних підприємств [Електронний ресурс] / А.О. Фатенок-Ткачук // Збірник наукових праць Кіровоградського національного технічного університету. Серія: Економічні науки. - 2010. - Випуск 17. - Режим доступу: #"justify">Дідківський М.І.

. Звітність ПАФ «Селекціонер»

Статут ПАФ «Селекціонер»

Додатки

Таблиця 1. Загальні функції державного регулювання ЗЕД та їх розподіл між органами влади

Принцип та його змістОсновні нормативно-правові акти, в яких закріплюється механізм його реалізаціїОсновні нормативно-правові акти, в яких закріплюється механізм його реалізаціїОргани державного регулювання ЗЕДСуверенітету народу України у здійсненні ЗЕД - Україна має суверенітет у встановленні законодавства про ЗЕД на власній території. Виняток становлять: пріоритетність норм міжнародних правових актів, ратифікованих Україною, перед національними; автономність волі сторін зовнішньоекономічних контрактів у виборі права, застосовного до контракту. Однак ці положення врегульовані вітчизняним законодавством на основі принципу суверенітетуЗакон „Про економічну самостійність Української РСР, Конституція України, закон „Про зовнішньоекономічну діяльність, закон „Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування, закон „Про формування місцевих органів влади і самоврядування, закон „Про місцеве самоврядування, Указ Президента „Про забезпечення керівництва структурами державної виконавчої влади на місцях, закон „Про місцеві державні адміністрації, положення „Про управління зовнішньоекономічних звязкамиСтворення нормативно-правової бази ЗЕДВерховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України, міністерства та відомства, Національний банк України, органи місцевого самоврядуванняОрганізація і забезпечення її дотримання по всій території УкраїниКабінет Міністрів України, міністерства та відомства, Національний банк України, відповідні підрозділи регіональних та місцевих органів державної владиСтворення системи важелів для узгодження інтересів субєктів ЗЕД та держави, суспільства в ціломуВерховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України, Національний банк УкраїниСвободи зовнішньоекономічного підприємництва - субєкти ЗЕД мають право волі у виборі виду ЗЕД та розпорядженні її результатамиКонституція України, Господарський кодекс України, Цивільний кодекс України, закон „Про зовнішньоекономічну діяльність, Декрет Кабінету Міністрів „Про квотування та ліцензування експорту товарів (робіт, послуг), Декрет Кабінету Міністрів „Про систему валютного регулювання та валютного контролю, закон „Про митний тариф України, закон „Про податок на додану вартість, закон „Про оподаткування прибутку підприємств, постанова Кабінету Міністрів „Про ставки митного збору, закон „Про податок на доходи фізичних осіб, наказ Державної митної служби „Про затвердження Порядку стягнення митних зборів, нарахованих за вантажною митною декларацією.Визначення переліку обмежень видів ЗЕД і зовнішньоекономічної правосубєктності, створення механізмів їх реалізації Кабінет Міністрів України, Міністерство економіки та з питань європейської інтеграції, Національний банк України, Державна митна служба України, Державна податкова адміністрація України, регіональні та місцеві підрозділи центральних органів владиЗапровадження системи оподаткування і управління її ефективністюВерховна Рада України, Кабінет Міністрів України, Державна податкова адміністрація УкраїниЮридичної рівності і недискримінації - всі субєкти ЗЕД в Україні є рівними перед законом щодо обсягу прав та обовязків. Разом з тим законодавство передбачає диференціацію режимів господарювання, між якими існують відмінності у характері оподаткування та ін.Конституція України, закон „Про зовнішньоекономічну діяльність, Кримінальний кодекс, Кодекс про адміністративні правопорушення, Митний кодекс, закон „Про загальні засади створення й функціонування спеціальних (вільних) економічних зон, Положення про порядок застосування до субєктів зовнішньоекономічної діяльності України та іноземних субєктів господарської діяльності спеціальних санкцій, передбачених статтею 37 закону України „Про зовнішньоекономічну діяльність, закон „Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті, Положення про валютний контроль, закон „Про режим іноземного інвестуванняЗабезпечення рівних прав для субєктів ЗЕД, сталості нормативно-правової бази, дотримання принципу незворотності дії закону, визначення підстав і наслідків відповідальності за порушення зобовязань, системи моніторингу виконання зобовязаньВерховна Рада України, Кабінет Міністрів України, Міністерство економіки та з питань європейської інтеграції, Державна податкова адміністрація України, Державна митна служба України, Міністерство внутрішніх справ, Прокуратура України, НБУ та комерційні банки як уповноважені агенти валютного контролюВерховенства закону - закон є найвищою інституційною формою, остаточною інстанцією правил здійснення ЗЕД. Існує певна ієрархія і координація нормативно-правових актівКонституція України, закон „Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування, закон „Про формування місцевих органів влади і самоврядування, закон „Про місцеве самоврядування, закон „Про місцеві державні адміністраціїУзгодження нормотворчих функцій різних органів та рівнів влади, змісту нормативно-правових документів різних рівнівВерховна Рада України, Конституційний Суд України, Верховний Суд України, Міністерство юстиціїЗахисту інтересів субєктів зовнішньоекономічної діяльності - будь-який субєкт ЗЕД в Україні має право на захист власних інтересів, порушених в результаті недружніх, дискримінаційних дій з боку інших державЗакон „Про зовнішньоекономічну діяльність, Цивільний процесуальний кодекс, Господарський процесуальний кодекс, закон „Про міжнародний комерційний арбітражСтворення системи захисту прав субєктів ЗЕД УкраїниВерховна рада України, суди України, Міністерство закордонних справ, торговельно-економічні місії в складі дипломатичних представництв України, Міністерство економіки та з питань європейської інтеграціїЕквівалентності обміну, неприпустимості демпінгу при ввезенні та вивезенні товарів - незаконність несумлінної конкуренції, необхідність дотримання вартісного балансу зовнішньоекономічних операційГосподарський кодекс, закон „Про застосування спеціальних заходів по імпорту в Україну, закон „Про захист економічної конкуренції, закон „Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту, закон „Про регулювання товарообмінних (бартерних) операцій у сфері зовнішньоекономічної діяльностіВизначення підстав, організація процедури розслідувань, визначення покарань за порушення правил конкуренціїМіністерство економіки та питань європейської інтеграції, Міжвідомча комісія з міжнародної торгівлі, Державна митна служба

МІНІСТЕРСТВО АГРАРНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВЕТЕРИНАРНОЇ ЕДИЦИНИ ТА БІОТЕХНОЛОГІЙ імені С. З. ГЖИЦЬКОГО Факультет економіки

Больше работ по теме: