Управління фінансовим станом підприємства у кризових умовах

 

ДИПЛОМНА РОБОТА

Управління фінансовим станом підприємства у кризових умовах

Вступ

фінанси управління криза

Актуальність теми. Кризові ситуації виникають на всіх стадіях життєвого циклу підприємства: у певні моменти воно може не давати прибуток або зазнавати збитки. Це короткострокові ситуації, але вони можуть набувати затяжного характеру і закінчуватися банкрутством підприємства. Щоб цього не сталося, необхідно вчасно зрозуміти причини, внаслідок яких підприємство опинилося в кризі, і здійснити відповідні заходи для їх усунення. Не стійка кон'юнктура ринкового середовища вимагає постійного діагностування та впровадження в менеджмент спеціальних антикризових заходів, як запоруки успішного функціонування підприємств. Тому особливої актуальності, в умовах спаду економічного зростання набув процес розробки та використання ефективних методів і форм здійснення антикризового фінансового управління підприємством.

Стан вивченості проблеми. Проблемам антикризового фінансового управління присвячені роботи таких учених, як І.О. Бланк, О.О. Терещенко, Л.О. Лігоненко, С.Я. Салига, В.А Василенко, І.П. Булєєв, М.Є. Брюховецька, М.К. Колісник, Є. Бойко та ін. Їх аналіз вказує на те, що немає єдиної думки стосовно визначення сутності категорії «антикризове фінансове управління», і це стримує впровадження в практику дієвих заходів, щодо запобігання кризовим явищам.

Метою дослідження є визначення особливостей процесу фінансового управління підприємством та особливостей впровадження механізму антикризового фінансового управління підприємством.

Для досягнення мети поставлені наступні завдання:

Розглянути теоретичні аспекти управління фінансами підприємства в умовах кризи;

-Провести комплексний аналіз фінансового стану підприємства ПАТ «АЗОТ»;

-Розглянути шляхи удосконалення управління фінансами підприємства в умовах кризових ситуацій.

-Проаналізувати теоретичні основи охорони праці у надзвичайних ситуаціях.

Обєкт дослідження є діяльність ПАТ «АЗОТ», виявлення можливості банкрутства, та покращення управління підприємством в умовах кризових ситуацій.

Предметом дослідження є дослідження фінансового стану в кризових умовах і комплексний аналіз фінансових показників.

Методи дослідження. Для розвязання визначених завдань, досягнення мети використовувався комплекс взаємодоповнюючих методів дослідження: методи системного аналізу, методи причинно-наслідкового аналізу, методи порівняльного аналізу, методи прямого структурного аналізу, моделювання.

Інформаційною базою дослідження виступили праці вітчизняних та зарубіжних фахівців в галузі фінансового аналізу, матеріали спеціалізованої періодичної преси, нормативно-правові матеріали, законодавчі акти, фінансова звітність підприємства.

Практичне значення та апробація результатів дослідження полягає у всебічному досліджені підприємства ПАТ «АЗОТ», розрахунків всіх основних фінансових показників, та дослідження можливостей банкрутства досліджуваного підприємства, також запропоновано заходи по виходу з критичних ситуацій, що можуть суттєво вплинути на подальший розвиток фінансового стану підприємства, за результатами дослідження написано наукову статтю.

Структура дипломної роботи. Робота складається зі вступу, чотирьох розділів, девяти підрозділів, висновків до розділів, загальних висновків та пропозицій, списку використаних джерел. Робота містить - 110 сторінок тексту, 30 таблиць, 17 рисунків, 84 літературних джерел.

1. Теоретичні аспекти управління фінансами підприємства

1.1 Фінанси підприємства та джерела їх утворення

Фінанси підприємств є не тільки складовою фінансової системи, а й її основою. Фінансовий стан підприємств суттєво впливає на фінансове становище країни в цілому. Підприємства в Україні не так давно стали фінансово незалежними. Відсутність певного досвіду і кваліфікованих спеціалістів - одна з причин негараздів в усій економіці країни виробництва.

В умовах переходу України до ринкових відносин необхідна сучасна, адекватна ринковій економіці, організація фінансової діяльності кожного підприємства. Це потребує підготовки кваліфікованих спеціалістів у цій галузі, які мали б глибокі теоретичні і практичні знання, могли б узагальнити наявний досвід країн з розвинутою ринковою економікою, пристосувати його до особливостей вітчизняної економіки, тим самим сприяючи її виходу з економічної скрути.

Фінанси підприємств - це регульовані у визначеному правовому полі за допомогою спеціальних методів, прийомів та інструментарію потоки коштів через створювану на мікрорівні систему грошових фондів, які забезпечують процес підготовки виробництва, виготовлення і реалізації продукції, утворення виручки, доходу і прибутку та забезпечення виробничого і соціального розвитку. Фінансам підприємств, як і фінансам у цілому, властиві певні загальні та специфічні ознаки [34].

Загальною ознакою фінансів підприємств є те, що вони виражають сукупність економічних (грошових) відносин, пов'язаних із розподілом вартості валового внутрішнього продукту.

Специфічні ознаки фінансів підприємств виражають грошові відносини, що залежать від первинного розподілу вартості валового внутрішнього продукту, формування і використання грошових доходів і децентралізованих фондів.

Виходячи із загальної та специфічних ознак, можна сформулювати таке основне визначення фінансів підприємств.

Фінанси підприємств - це економічні відносини, які відображають формування, розподіл та використання грошових фондів і доходів суб'єктів господарювання у процесі відтворення.

Таким чином, фінанси підприємств безпосередньо пов'язані з рухом грошових коштів. Саме тому досить часто під поняттям «фінанси підприємств» розуміють грошові кошти та фінансові ресурси. Однак самі кошти чи фінансові ресурси не розкривають повністю сутності фінансів. Так само як і загальнодержавні фінанси, фінанси підприємств становлять собою певні грошові відносини на всіх рівнях господарювання (це також помітно з визначення фінансів підприємств). Однак не всі грошові відносини належать до фінансових. Грошові відносини перетворюються на фінансові, коли рух коштів стає відносно самостійним. Таке відбувається у процесі формування, розподілу, використання грошових доходів та фондів згідно з цільовим призначенням у формі фінансових ресурсів [50].

До фінансів підприємств належать такі групи фінансових відносин (рис. 1.1):

-пов'язані з формуванням статутного фонду суб'єктів господарювання;

-пов'язані з утворенням та розподілом грошових доходів: виручки, валового та чистого доходів, прибутку, грошових фондів підприємств;

-які виникають між іншими суб'єктами господарювання (з постачальниками, покупцями, будівельно-монтажними і транспортними організаціями, поштою і телеграфом, із підприємствами, організаціями і фірмами іноземних держав, тобто відносини, пов'язані з реалізацією готової продукції, придбанням матеріальних цінностей, із господарською діяльністю підприємства);

-які виникають між підприємством і банківськими установами, страховими компаніями у зв'язку з одержанням та погашенням кредитів, сплатою відсотків за кредит та інші види послуг, одержанням відсотків за розміщення та зберігання коштів, а також у зв'язку зі страховими платежами та відшкодуваннями за різними видами страхування;

Рис. 1.1. Групи відносин у сфері фінансів підприємств

-які виникають у підприємств із державою з приводу податкових та інших платежів до бюджету та цільових фондів, бюджетного фінансування, одержання субсидій;

-які виникають у підприємств у зв'язку із зовнішньоекономічною діяльністю;

-які формуються у підприємств у зв'язку з внутрішньовиробничим розподілом доходів та фондів (це відносини між філіями, цехами, відділами, пов'язаними з розподілом прибутку, оборотних коштів), а також відносини з робітниками та службовцями (це виплата заробітної плати, премій, матеріальної допомоги, дивідендів за акціями і т.д.).

В умовах ринку виникла принципово нова група фінансових відносин, а саме:

-відносини, пов'язані з банкрутством підприємства та призупиненням його поточних платежів;

-відносини, що виникають при злитті та поглинанні, а також розподілі самого підприємства [50].

Отже, об'єктами фінансів підприємств є: економічні відносини, пов'язані з рухом коштів, формуванням та використанням грошових фондів. Суб'єктами таких відносин можуть бути підприємства, організації, банківські установи та страхові компанії, позабюджетні фонди, інвестиційні фонди, аудиторські організації, інші суб'єкти господарювання.

Для всіх видів відносин загальним є те, що всі вони мають вартісне вираження і виникають за ініціативою самого підприємства або контрагента.

Матеріальною основою фінансів підприємств є кругообіг капіталу, який в умовах товарно-грошових відносин набирає форми грошового обігу. Сферою фінансових відносин підприємств є процеси первинного розподілу вартості суспільного продукту (c + v + m), коли вона розподіляється на вартість матеріальних витрат (с), необхідного продукту (v), додаткового продукту(m). При цьому утворюються різні фонди грошових доходів. За допомогою фінансів у суспільному виробництві відбувається рух грошових коштів, які набирають специфічної форми фінансових ресурсів, що формуються у суб'єктів господарювання та держави [20].

Формування грошових коштів починається в момент заснування підприємства, коли утворюється статутний фонд (капітал). У подальшому вони інвестуються для забезпечення виробничо-господарської діяльності, розширення та розвитку виробництва. Саме так підприємства дістають можливість виробляти та збувати продукцію, одержувати доходи. Кошти підприємств зберігаються в касах, а також на поточному, валютному та інших рахунках у банківських установах.

У процесі реалізації продукції, робіт, послуг на рахунки підприємств постійно надходять грошові кошти у вигляді виручки від реалізації продукції. Кошти надходять також від фінансово-інвестиційної діяльності підприємств; від акцій, облігацій та інших видів цінних паперів; від вкладення коштів на депозитні рахунки; від здавання майна в оренду.

Виручка насамперед використовується на відшкодування витрат на виробництво, просування па ринок і реалізацію продукції, крім того сюди входить частина витрат, безпосередньо не пов'язаних із виробництвом і реалізацією продукції, але необхідних для одержання прибутку. Після відшкодування витрат здійснюється відрахування до амортизаційного фонду, який за своєю економічною природою призначений для простого відтворення основних фондів. Залишкова частина - це прибуток. Прибуток насамперед направляється на виплату податків та інших відшкодувань до бюджету. Решта розподіляється на цілі накопичення і споживання [10].

Всі надходження підприємства не носять хаотичний характер. Вони утворюють грошові фонди підприємства.

Грошові фонди - це частина грошових коштів, які мають цільове спрямування. До грошових фондів належать: статутний фонд, фонд оплати праці, амортизаційний фонд, резервний фонд та інші.

Статутний фонд використовується підприємством для інвестування коштів в оборотні та основні фонди. Фонд оплати праці використовується для виплати основної та додаткової заробітної плати працівникам. Амортизаційний фонд - для фінансування відтворення основних і поза-оборотних активів. Резервний фонд - для покриття збитків, подолання тимчасових фінансових ускладнень.

Кошти підприємства використовуються не тільки у фондовій формі. Так, використання підприємством коштів для виконання фінансових зобов'язань перед бюджетом та позабюджетними фондами, банками, страховими організаціями здійснюється в нефондовій формі. У нефондовій формі підприємства також одержують дотації та субсидії, спонсорські внески.

Основою ринкової економіки є господарюючі субєкти. Вони здійснюють виробничу, науково-дослідну і комерційну діяльність. Для здійснення своєї діяльності підприємствам необхідно мати в своєму розпорядженні достатню кількість фінансових ресурсів. Нестача фінансових ресурсів негативно впливає на господарську діяльність підприємств, спричиняє виникнення та зростання заборгованостей перед субєктами господарювання, по оплаті праці та сплаті податків. При цьому зменшуються можливості фінансування подальшого розвитку підприємств, скорочуються надходження до бюджету. За цих обставин важливого значення для здійснення господарської діяльності набуває формування в достатньому обсязі фінансових ресурсів підприємств [46].

Фінансові ресурси підприємства - це кошти, що перебувають в розпорядженні підприємств і призначені для виконання ними певних фінансових зобов'язань [54]

Фінансові ресурси підприємств, переважаючою формою виявлення яких є фонди грошових коштів, мають такі характерні ознаки:

-фінансові ресурси як у статичному плані, так і під час руху завжди виражають відношення власності, тобто вони належать або державі, або підприємствам, або приватному сектору економіки, або населенню;

-фінансові ресурси завжди мають певне джерело створення і певне цільове призначення;

-формування й використання фінансових ресурсів завжди має свою правову сторону і регламентується законодавчими та нормативними актами.

За джерелами формування фінансові ресурси підприємств поділяються на власні та залучені кошти (рис. 1.2).

Фінансові ресурси підприємств складають такі елементи:

. Статутний фонд.

. Резервний фонд.

. Амортизаційний фонд.

. Спеціальні фонди (серед них створені у зв'язку з індексацією основних засобів) і цільове фінансування.

. Кошти, надані підприємству в порядку внутрішньогалузевого розподілу.

. Нерозподілений (тимчасово не використаний) прибуток у господарському обігу.

. Кредиторська заборгованість усіх видів, включаючи заборгованість з бюджетних платежів, відрахувань на соціальне страхування, оплати праці робітникам і службовцям за виданими векселями.

. Короткострокові та довгострокові кредити комерційних

. Централізовані й децентралізовані кошти для фінансування капітальних вкладень»

. Кошти від реалізації власних цінних паперів (крім акцій).

. Інші кошти, які відображають у пасиві бухгалтерського балансу [52]

Рис. 1.2. Джерела формування фінансових ресурсів підприємств

Обсяг виробництва, його ефективність зумовлюють розмір, склад та структуру фінансових ресурсів підприємства. Так, підвищення частки власних коштів позитивно впливає на фінансову діяльність підприємств. Висока частка залучених коштів ускладнює фінансову діяльність підприємства та потребує додаткових витрат на сплату відсотків за банківські кредити, дивідендів на акції, доходів на облігації, зменшує ліквідність балансу підприємства. Тому в кожному конкретному випадку необхідно детально продумати доцільність залучення додаткових фінансових ресурсів.

Під організацією фінансів підприємств розуміють форми, методи і способи формування та використання фінансових ресурсів, контроль за їхнім кругообігом задля досягнення економічних цілей підприємств.

Грошові фонди - це відокремлена частина грошових коштів, які мають цільове спрямування. До грошових фондів належать: статутний фонд, фонд оплати праці, амортизаційний фонд, резервний фонд тощо [15].

Основою організації фінансів підприємств усіх форм власності є наявність фінансових ресурсів у розмірах, необхідних для здійснення господарської і комерційної діяльності підприємства.

.2 Фінансовий стан та його роль у ефективності господарської діяльності підприємства

За умов переходу економіки України до ринкових відносин, суттєвого розширення прав підприємств у галузі фінансово-економічної діяльності значно зростає роль своєчасного та якісного аналізу фінансового стану підприємств, оцінки їхньої ліквідності, платоспроможності і фінансової стійкості та пошуку шляхів підвищення і зміцнення фінансової стабільності.

Особливого значення набуває своєчасна та об'єктивна оцінка фінансового стану підприємств за виникнення різноманітних форм власності, оскільки жодний власник не повинен нехтувати потенційними можливостями збільшення прибутку (доходу) фірми, які можна виявити тільки на підставі своєчасного й об'єктивного аналізу фінансового стану підприємств.

Систематичний аналіз фінансового стану підприємства, його платоспроможності, ліквідності та фінансової стійкості необхідний ще й тому, що дохідність будь-якого підприємства, розмір його прибутку багато в чому залежать від його платоспроможності. Ураховують фінансовий стан підприємства і банки, розглядаючи режим його кредитування та диференціацію відсоткових ставок.

Фінансовий стан підприємства - це комплексне поняття, яке є результатом взаємодії всіх елементів системи фінансових відносин підприємства, визначається сукупністю виробничо-господарських факторів і характеризується системою показників, що відображають наявність, розміщення і використання фінансових ресурсів [18, c. 99].

Фінансовий стан підприємства залежить від результатів його виробничої, комерційної та фінансово-господарської діяльності. Тому на нього впливають усі ці види діяльності підприємства. Передовсім на фінансовому стані підприємства позитивно позначаються безперебійний випуск і реалізація високоякісної продукції.

Як правило, що вищі показники обсягу виробництва і реалізації продукції, робіт, послуг і нижча їх собівартість, то вища прибутковість підприємства, що позитивно впливає на його фінансовий стан

Неритмічність виробничих процесів, погіршання якості продукції, труднощі з її реалізацією призводять до зменшення надходження коштів на рахунки підприємства, в результаті чого погіршується його платоспроможність.

Існує і зворотний зв'язок, оскільки брак коштів може призвести до перебоїв у забезпеченні матеріальними ресурсами, а отже у виробничому процесі.

Фінансова діяльність підприємства має бути спрямована на забезпечення систематичного надходження й ефективного використання фінансових ресурсів, дотримання розрахункової і кредитної дисципліни, досягнення раціонального співвідношення власних і залучених коштів, фінансової стійкості з метою ефективного функціонування підприємства.

Саме цим зумовлюється необхідність і практична значущість систематичної оцінки фінансового стану підприємства, якій належить суттєва роль у забезпеченні його стабільного фінансового стану [14].

Отже, фінансовий стан - це одна з найважливіших характеристик діяльності кожного підприємства.

Метою оцінки фінансового стану підприємства є пошук резервів підвищення рентабельності виробництва і зміцнення комерційного розрахунку як основи стабільної роботи підприємства і виконання ним зобов'язань перед бюджетом, банком та іншими установами.

Фінансовий стан підприємства треба систематично й усебічно оцінювати з використанням різних методів, прийомів та методик аналізу. Це уможливить критичну оцінку фінансових результатів діяльності підприємства як у статиці за певний період, так і в динаміці - за ряд періодів, дасть змогу визначити «больові точки» у фінансовій діяльності та способи ефективнішого використання фінансових ресурсів, їх раціонального розміщення.

Неефективність використання фінансових ресурсів призводить до низької платоспроможності підприємства і, як наслідок, до можливих перебоїв у постачанні, виробництві та реалізації продукції; до невиконання плану прибутку, зниження рентабельності підприємства, до загрози економічних санкцій.

Основними завданнями аналізу фінансового стану є:

-дослідження рентабельності та фінансової стійкості підприємства;

-дослідження ефективності використання майна (капіталу) підприємства, забезпечення підприємства власними оборотними коштами;

-об'єктивна оцінка динаміки та стану ліквідності, платоспроможності та фінансової стійкості підприємства;

-оцінка становища суб'єкта господарювання на фінансовому ринку та кількісна оцінка його конкурентоспроможності;

-аналіз ділової активності підприємства та його становища на ринку цінних паперів;

-визначення ефективності використання фінансових ресурсів [41, c. 184].

Аналіз фінансового стану підприємства є необхідним етапом для розробки планів і прогнозів фінансового оздоровлення підприємств.

Кредитори та інвестори аналізують фінансовий стан підприємств, щоб мінімізувати свої ризики за позиками та внесками, а також для необхідного диференціювання відсоткових ставок.

У результаті фінансового аналізу менеджер одержує певну кількість основних, найбільш інформативних параметрів, які дають об'єктивну та точну картину фінансового стану підприємства.

При цьому в ході аналізу менеджер може ставити перед собою різні цілі: аналіз поточного фінансового стану або оцінку фінансової перспективи підприємства.

Аналіз фінансового стану - це частина загального аналізу господарської діяльності підприємства, який складається з двох взаємозв'язаних розділів: фінансового та управлінського аналізу.

Розподіл аналізу на фінансовий та управлінський зумовлений розподілом системи бухгалтерського обліку, яка склалася на практиці, на фінансовий та управлінський облік. Обидва види аналізу взаємозв'язані, мають спільну інформаційну базу [11].

Особливостями зовнішнього фінансового аналізу є:

-орієнтація аналізу на публічну, зовнішню звітність підприємства;

-множинність об'єктів-користувачів;

-різноманітність цілей і інтересів суб'єктів аналізу;

-максимальна відкритість результатів аналізу для користувачів.

Основним змістом зовнішнього фінансового аналізу, який здійснюється партнерами підприємства, контролюючими органами на основі даних публічної фінансової звітності, є:

-аналіз абсолютних показників прибутку;

-аналіз показників рентабельності;

-аналіз фінансового стану, фінансової стійкості, стабільності підприємства, його платоспроможності та ліквідності балансу;

-аналіз ефективності використання залученого капіталу;

-економічна діагностика фінансового стану підприємства.

На відміну від внутрішнього, відповідні складові зовнішнього аналізу більш формалізовані та менш деталізовані. Різниця у змісті зовнішнього і внутрішнього аналізу пов'язана з різницею інформаційного забезпечення і завдань, що їх вирішують обидва ці види аналізу [35].

Основним змістом внутрішнього (традиційного) аналізу фінансового стану підприємства є:

-аналіз майна (капіталу) підприємства;

-аналіз фінансової стійкості та стабільності підприємства;

-оцінка ділової активності підприємства;

-аналіз динаміки прибутку та рентабельності підприємства і факторів, що на них впливають;

-аналіз кредитоспроможності підприємства;

-оцінка використання майна та вкладеного капіталу;

-аналіз власних фінансових ресурсів;

-аналіз ліквідності та платоспроможності підприємства;

-аналіз самоокупності підприємства.

Цей аналіз здійснюється аналітиками підприємства і ґрунтується на широкій інформаційній базі, включаючи й оперативні дані.

Традиційна практика аналізу фінансового стану підприємства опрацювала певні прийоми й методи його здійснення.

Можна назвати шість основних прийомів аналізу:

-горизонтальний (часовий) аналіз - порівняння кожної позиції звітності з попереднім періодом;

-вертикальний (структурний) аналіз - визначення структури фінансових показників з оцінкою впливу різних факторів на кінцевий результат;

-трендовий аналіз - порівняння кожної позиції звітності з рядом попередніх періодів та визначення тренду, тобто основної тенденції динаміки показників, очищеної від впливу індивідуальних особливостей окремих періодів (за допомогою тренду здійснюється екстраполяція найважливіших фінансових показників на перспективний період, тобто перспективний прогнозний аналіз фінансового стану);

-аналіз відносних показників (коефіцієнтів) - розрахунок відношень між окремими позиціями звіту або позиціями різних форм звітності, визначення взаємозв'язків показників;

-порівняльний аналіз - внутрішньогосподарський аналіз зведених показників звітності за окремими показниками самого підприємства та його дочірніх підприємств (філій), а також міжгосподарський аналіз показників даної фірми порівняно з показниками конкурентів або із середньогалузевими та середніми показниками.

-факторний аналіз - визначення впливу окремих факторів (причин) на результативний показник детермінованих (розділених у часі) або стохастичних (що не мають певного порядку) прийомів дослідження. При цьому факторний аналіз може бути як прямим (власне аналіз), коли результативний показник розділяють на окремі складові, так і зворотним (синтез), коли його окремі елементи з'єднують у загальний результативний показник [25].

Предметом фінансового аналізу підприємства є його фінансові ресурси, їх формування та використання. Для досягнення основної мети аналізу фінансового стану підприємства - об'єктивної його оцінки та виявлення на цій основі потенційних можливостей підвищення ефективності формування й використання фінансових ресурсів - можуть застосовуватися різні методи аналізу.

Методи фінансового аналізу - це комплекс науково-методичних інструментів та принципів дослідження фінансового стану підприємства.

Перший рівень класифікації виокремлює неформалізовані та формалізовані методи аналізу.

Неформалізовані методи аналізу ґрунтуються на описуванні аналітичних процедур на логічному рівні, а не на жорстких аналітичних взаємозв'язках та залежностях. До неформалізованих належать такі методи:

-експертних оцінок і сценаріїв,

-психологічні,

-морфологічні,

-порівняльні,

-побудови системи показників,

-побудови системи аналітичних таблиць.

Ці методи характеризуються певним суб'єктивізмом, оскільки в них велике значення мають інтуїція, досвід та знання аналітика [39].

До формалізованих методів фінансового аналізу належать ті, в основу яких покладено жорстко формалізовані аналітичні залежності, тобто методи:

ланцюгових підстановок,

-арифметичних різниць,

-балансовий,

-виокремлення ізольованого впливу факторів,

-відсоткових чисел,

-диференційний,

-логарифмічний,

-інтегральний,

-простих і складних відсотків,

-дисконтування.

У процесі фінансового аналізу широко застосовуються і традиційні методи економічної статистики (середніх та відносних величин, групування, графічний, індексний, елементарні методи обробки рядів динаміки), а також математико-статистичні методи (кореляційний аналіз, дисперсійний аналіз, факторний аналіз, метод головних компонентів).

Використання видів, прийомів та методів аналізу для конкретних цілей вивчення фінансового стану підприємства в сукупності становить методологію та методику аналізу.

Фінансовий аналіз здійснюється за допомогою різних моделей, які дають змогу структурувати та ідентифікувати взаємозв'язки між основними показниками. Існують три основні типи моделей, які застосовуються в процесі аналізу фінансового стану підприємства: дескриптивні, предикативні та нормативні [17].

Дескриптивні моделі є основними. До них належать: побудова системи звітних балансів; подання фінансової звітності у різних аналітичних розрізах; вертикальний та горизонтальний аналіз звітності; система аналітичних коефіцієнтів; аналітичні записки до звітності. Дескриптивні моделі засновані на використанні інформації з бухгалтерської звітності.

Предикативні моделі - це моделі передбачувального, прогностичного характеру. Вони використовуються для прогнозування доходів та прибутків підприємства, його майбутнього фінансового стану. Найбільш поширені з них: розрахунки точки критичного обсягу продажу, побудова прогностичних фінансових звітів, моделі динамічного аналізу (жорстко детерміновані факторні та регресивні моделі).

Нормативні моделі - це моделі, які уможливлюють порівняння фактичних результатів діяльності підприємства із нормативними (розрахованими на підставі нормативу). Ці моделі використовуються, як правило, у внутрішньому фінансовому аналізі, їхня суть полягає у встановленні нормативів на кожну статтю витрат стосовно технологічних процесів, видів виробів та у розгляді і з'ясуванні причин відхилень фактичних даних від цих нормативів.

Фінансовий аналіз значною мірою базується на застосуванні жорстко детермінованих факторних моделей.

Таким чином, у ході аналізу фінансового стану підприємства можуть використовуватися найрізноманітніші прийоми, методи та моделі аналізу, їхня кількість та широта застосування залежать від конкретних цілей аналізу та визначаються його завданнями в кожному конкретному випадку.

Підбиваючи підсумок розгляду сутності оцінки фінансового стану підприємства, слід іще раз підкреслити, що необхідність та значення такої оцінки зумовлені потребою систематичного аналізу та вдосконалення роботи за ринкових відносин, переходу до самоокупності, самофінансування, потребою в поліпшенні використання фінансових ресурсів, а також пошуком у цій царині резервів зміцнення фінансової стабільності підприємства [24].

1.3 Особливості управління фінансами підприємства в умовах кризи

Сучасні процеси розвитку вітчизняних підприємств характеризуються

несталістю, стагнацією, відсутністю дієвих механізмів управління, що зумовлює необхідність дослідження цілої низки питань, повязаних як з формуванням дієвого механізму управління підприємствами, так і з процесами організації та ефективного використання трудових, фінансових і матеріальних ресурсів. Шляхи подолання існуючих проблем і необхідність вирішення нагальних питань, повязаних з ефективним функціонуванням підприємства, зумовили посилення уваги до процесів створення та реалізації механізму фінансового управління як елемента управління підприємством та зумовили актуальність теми даного дослідження.

Фінансове управління як самостійний напрям наукових досліджень і вид управлінської діяльності сформувався внаслідок розвитку підприємництва, трансформації власності з приватної в корпоративну, розмежування власності та управління, бурхливого розвитку фінансового ринку, вдосконалення фінансових технологій, зростаючих ризиків фінансових потрясінь [8].

Управління в економіці - це свідоме спрямування економічних і соціальних процесів па досягнення збалансованості, пропорційності й оптимальності. Світовий досвід переконує, що в основі успіхів прогресу завжди лежать безпосередні економічні інтереси людини, дисципліна і порядок, чітка система організації та управління процесами капіталотворення, формування фондів нагромадження і споживання.

Зміст управління фінансами (фінансового менеджменту) полягає в ефективному використанні фінансового механізму для досягнення стратегічних і тактичних цілей виробництва [50].

Адекватною реакцією на динамічні зміни зовнішнього середовища є антикризове управління фінансами. Його використання на багатьох підприємствах дає змогу попереджувати фінансову кризу та банкрутство.

Антикризове управління фінансами - процес управління фінансово-економічними ризиками та фінансовою санацією підприємства з метою профілактики і нейтралізації фінансової кризи та забезпечення безперервної діяльності підприємства на основі використання системи специфічних методів та прийомів управління фінансами.

Діяльність з антикризового управління фінансами включає планування, реалізацію і контроль фінансових цілей, розроблення стратегій та заходів, спрямовані на попередження чи виведення підприємства з кризи.

Об'єктом антикризового управління фінансами є сукупність усіх фінансово-економічних ризиків, активи, капітал, фінансові потоки та вартість підприємства, яке перебуває у режимі антикризового управління. Суб'єкти антикризового управління фінансами - фізичні чи юридичні особи, які за рішенням уповноважених органів (власників, суду, держави) уповноважені здійснювати комплекс робіт з антикризового управління фінансами.

Основною метою антикризового фінансового управління є швидке відновлення платоспроможності та фінансової сталості підприємства, що допоможе запобігти банкрутству. Для цього на підприємстві розробляють політику антикризового управління, реалізація якої передбачає:

) періодичне дослідження фінансового стану для завчасного виявлення ознак розвитку кризи;

) визначення масштабів кризового стану підприємства;

) вивчення основних чинників, що зумовили розвиток кризи;

) формування мети та підбір основних механізмів антикризового фінансового управління підприємством за зростання ймовірності банкрутства;

) запровадження внутрішніх механізмів фінансової стабілізації підприємства;

) вибір ефективних форм санації;

) фінансове забезпечення ліквідаційних процедур за умови банкрутства підприємства [51].

Основну роль у системі антикризового управління відіграють внутрішні механізми фінансової стабілізації, досягнення якої передбачає такі етапи: усунення неплатоспроможності; відновлення фінансової сталості; розроблення адекватної фінансової стратегії для прискорення економічного зростання. Найдієвішими з практичного погляду є:

-оптимізація асортиментного портфеля шляхом вилучення збиткової продукції;

-удосконалення організаційної структури через реорганізацію або ліквідацію нерентабельних підрозділів;

-розроблення і впровадження програми скорочення витрат;

-підвищення ефективності управління активами підприємства [43].

Важлива роль при розробленні антикризової програми на підприємстві відводиться заходам маркетингової політики. Окрім того, в умовах кризи надзвичайно актуальним є забезпечення швидкого обігу капіталу. Однією з найпоширеніших причин низького рівня прибутковості підприємств є превалювання засобів виробництва, що мають низьку ліквідність, тобто є нерухомими. За ринкової економіки норма прибутку більшою мірою залежить від інтенсивності продажу, ніж від рівня ціни на кінцеву продукцію підприємства., Саме тому необґрунтовано високий рівень цін може сприяти розвитку та поглибленню кризи на підприємстві.

Якщо використання внутрішніх механізмів фінансової стабілізації не дало бажаного ефекту, а результати діагностики фінансового стану підприємства вказують на відсутність можливостей подолати кризу власними силами, постає питання про його санацію або ліквідацію [27].

Особливістю сучасного антикризового управління підприємством є підвищена складність управлінських процесів в умовах глобальної економічної кризи, що в повній мірі торкнулась і українських промислових підприємств. Навіть у разі стабільного функціонування у «докризові» часи, зараз підприємства стовкнулися з необхідністю використовувати елементи антикризового управління з метою мінімізації можливих негативних наслідків дій макроекономічних та мікроекономічних факторів зовнішнього середовища. Особливу роль в антикризовому управлінні відіграє фінансовий менеджмент, який є поєднанням стратегічних і тактичних елементів фінансового забезпечення підприємництва, що дозволяє координувати матеріальні потоки і знаходити оптимальні грошові рішення в умовах кризи. Фінансова криза виявляється в браку грошових коштів, зростанні простроченої кредиторської заборгованості, падінні продажів, незадоволеності персоналу та інших несприятливих чинниках.

Управління організацією в умовах фінансової кризи є сукупністю методів, направлених на зменшення статей витрат, оптимізації надходження грошових коштів необхідних для погашення боргів, та на підтримку об'єму продажів і отримання відповідного прибутку. В сучасних умовах значущим є використовування нових прийомів управління, які можуть кардинально змінити існуючу систему після реорганізації. До таких прийомів відносяться: використання ноу-хау, позиціонування торгової марки, оптимізація кадрової роботи, боротьба за якість, цінова політика та ін.

До стандартних методів подолання фінансової кризи підприємства належать:

-скорочення витрат;

-збільшення надходження грошових коштів в організацію;

-проведення реструктуризації кредиторської заборгованості;

-визначення стратегії розвитку організації;

-проведення реорганізації або реструктуризації підприємства.

Скорочення витрат є необхідним кроком для усіх організацій в сучасній економічній ситуації. Методи скорочення витрат включають: контроль витрат, аналіз джерел виникнення витрат, їх класифікацію по ступеню залежності від об'ємів виробництва, проведення заходів щодо зниження витрат та оцінку отриманого ефекту. Проте оскільки необхідне швидке надходження грошових коштів в організацію, роботи у вибраних стратегічних напрямах не можуть фінансуватися тільки за рахунок внутрішньої економії. Тому виникає необхідність залучення позикових коштів зі сторони, що є тяжким завданням для виконання, оскільки сучасна фінансова криза утруднює доступ організацій до фінансових ресурсів [18].

Залучення грошових коштів в організацію в умовах сучасної кризи здійснюється в основному за рахунок продажу і надання в оренду активів компанії, оптимізації продажів та зміни кредитної політики для прискорення оборотності дебіторської заборгованості. Будь-які активи, що знаходяться у власності компанії: будівлі, споруди, машини, устаткування, облігації, акції, у тому числі і інших підприємств, векселі банків - можуть бути продані або використані для погашення боргу в ході проведення реструктуризації.

Більшість сучасних підприємств зводить антикризові заходи до заходів фінансового оздоровлення, тобто до проведення реструктуризації кредиторської заборгованості. Цей метод полягає в підготовці і виконанні ряду послідовних операцій між підприємством і його кредиторами, основною метою якого є отримання різного роду поступок з боку кредиторів: скорочення загальної суми заборгованості, звільнення від сплати відсотків, скорочення процентної ставки, відстрочення платежу. Хоча підприємства, що мають значну кредиторську заборгованість, не завжди можуть скористатися цим методом.

Складність сучасного антикризового управління полягає в тому, що потрібно проводити кардинальні зміни, направлені на отримання прибутку в найкоротші терміни. Тому повинна бути визначена стратегія майбутнього розвитку і проведена реорганізація (або реструктуризація) підприємства [21].

Реструктуризація підприємства є складним процесом розробки та впровадження проекту кардинальної зміни стану підприємства та його структури. Проект може бути реалізований у формі злиття, поглинання, розділення, горизонтальної і вертикальної інтеграції. Реструктуризація припускає розробку чітких стратегічних дій і формування нового бізнес-портфелю компанії, що може супроводжуватись зміною організаційно-правової форми. Особливості проведення даного процесу в сучасних умовах полягає в глобальності змін, що пов'язані з позиціонуванням на перманентно змінному ринку стратегічного продукту. При створенні програми реструктуризації розробляється декілька варіантів проектів, з яких керівництво вибирає найкращий з урахуванням прибутковості та ступеню ризикованості.

Процес реорганізації підприємства займає всі значущі аспекти діяльності підприємства: продукт, асортимент, чинники виробництва, систему загального менеджменту. Дані зміни можуть не займати структуру підприємства, стратегічний продукт, але вони повинні бути настільки істотними, щоб підприємство змогло вижити в умовах сучасної нестабільності ринкового середовища та стати прибутковим.

Таким чином, політика антикризового фінансового управління підприємством в умовах сучасної економічної кризи, є частиною загальної фінансової стратегії підприємства, що полягає в розробці та використанні систем фінансового оздоровлення підприємства, що забезпечують його захист від банкрутства і направлені на мінімізацію руйнівного впливу фінансової кризи на підприємство.

Таким чином, з поданого матеріалу можна зробити висновок, що наявність у достатньому розмірі фінансових ресурсів, їхнє ефективне використання визначають добрий фінансовий стан підприємства: платоспроможність, фінансову стійкість, ліквідність. У цьому зв'язку найважливішим завданням підприємств є пошук резервів збільшення власних фінансових ресурсів і найефективніше їх використання з метою підвищення ефективності роботи підприємства загалом.

Однак в сучасних умовах підприємства недостатньо забезпечені фінансовими ресурсами через відсутність та недостатність відповідних джерел їх формування. Значна кількість підприємств є збитковими, що суттєво обмежує власні джерела формування фінансових ресурсів. Залучення банківських кредитів супроводжується зростанням плати за їх використання, що призводить до збільшення операційних витрат та збитковості підприємств. Тому ми пропонуємо субєктам господарювання раціональніше використовувати свої фінансові ресурси, зменшити кількість кредитів і зобовязань. А державі необхідно, особливо в даних умовах, забезпечити сталість економіки та покращити нормативну базу, що дозволить підприємствам бути захищеними і функціонувати навіть в кризових ситуаціях.

Основні отримані факти дозволяють визначити основні цілі фінансової політики і визначити основні умови функціонування управління системою фінансової безпеки підприємства.

Основними цілями фінансової безпеки є:

-високоефективний менеджмент;

-технологічна незалежності та висока конкурентоспроможності;

-високий рівень кваліфікації;

-правове забезпечення усіх сторін фінансової діяльності;

-ефективне інформаційне забезпечення;

-захист комерційної таємниці;

-мінімізація негативного впливу на екологію;

-безпека майна та капіталу, що бере участь в управлінні.

Для забезпечення максимальної економічної та фінансової безпеки держава, виступаючи гарантом фінансово-економічних відносин, має забезпечити сприятливе правове поле. Підприємство, в свою чергу, як основу фінансової безпеки, має здійснювати політику повного контролю і бюджетного планування руху коштів та інших активів.

Фінансова безпека підприємства, перш за все, розрахована на захист підприємства від фінансової кризи. Фінансова криза це фаз розбалансованої діяльності підприємства та обмежених можливостей його впливу на фінансові відносини. На Загалом криза може виражатись в таких явищах: загроза неплатоспроможності та банкрутства підприємства, діяльність в неприбутковій зоні, брак потенціалу для успішного функціонування. Для нагляду і вчасного запобігання критичним ситуаціям на підприємстві використовується стратегічний контролінг.

Головне завдання стратегічного контролінгу - своєчасне виявлення стратегічних проблем на підприємстві. З метою швидкої ідентифікації фінансової кризи на підприємстві, виявлення причин, що її зумовлюють та розробки антикризових заходів доцільно впроваджувати систему раннього попередження. Система раннього попередження та реагування - це особлива інформаційна система, з допомогою якої керівництво підприємства отримує інформацію про потенційну загрозу діяльності, яка може насуватися як із зовнішнього, так із внутрішнього середовища. Ця система спрямована на проведення комплексу заходів для запобігання фінансовій кризі та банкрутству підприємства.

Підприємство має використовувати поняття фінансової стійкості підприємства як здатність підприємства функціонувати й розвиватися, що гарантує його платоспроможність та інвестиційну привабливість у довгостроковій перспективі в межах допустимого рівня ризику. Фінансова стійкість у значній мірі залежить від оптимальності структур капіталу, основних та оборотних коштів.

Для керівництва підприємства можна зробити такі рекомендації: здійснювати постійний контроль (моніторингу) за його фінансовим станом, проведенні поточних (оперативних) заходів щодо поліпшення його діяльності.

Загальна модель передумов нормального фінансового розвитку підприємства складається з двох невід'ємних і взаємозалежних складових: фінансової стабільності і стійкості підприємства та його економічної безпеки.

2. Комплексний аналіз фінансового стану підприємства в умовах кризи

.1 Характеристика фінансово-господарської діяльності підприємства та постановка аналітичної роботи

Черкаське вiдкрите акцiонерне товариство «Азот» - одне з найбiльших пiдприємств в Українi з виробництва мiнеральних добрив, iонообмiнних смол, капролактаму та iншої хiмiчної продукцiї. Його будiвництво розпочалось у 1962 роцi, а 14 березня 1965 року колективом видано перший амiак.

У серпні 1962 року Постановою Ради Мiнiстрiв Української РСР №923 затверджено проектне завдання на будiвництво заводу азотних добрив Черкаського раднаргоспу в місті Черкасах.

У вересні 1962 року закладено перший камiнь у фундамент майбутнього заводу, і того ж року розпочалося масштабне будiвництво амiачного виробництва потужнiстю 108 тисяч тонн на рiк. Тоді ж, у 1962 роцi прийнято Постанову Ради Мiнiстрiв СРСР №171 «Про розширення виробництва iонообмiнних матерiалiв в 1962-1965 роках».

У травні 1963 року прийнято Постанову Ради Мiнiстрiв УРСР №559 «Про об'єднання заводу азотних добрив iз заводом iонообмiнних смол, що будується», i таким чином було визначено повну остаточну назву пiдприємства - Черкаський хiмiчний комбiнат.

У грудні 1964 року введено в дiю вiддiлення з виробництва амiачної води потужнiстю 432 тисячi тонн у рiк, 14 березня 1965 року - здано в експлуатацію першу чергу виробництва аміаку потужнiстю 108 тисяч тонн щороку й отримано перший амiак.

У 1967 році введено в дiю дослiдно-промисловий цех виробництва iонообмiнних смол, а в наступному, 1968 році, - головний цех з виробництва катiонiту потужнiстю 2680 тонн на рiк і в грудні цех з виробництва карбаміду потужнiстю 360 тисяч тонн у рiк.

У травнi 1970 року введено в дiю другу чергу амiачного виробництва потужнiстю 400 тисяч тонн амiаку в рiк, згодом цех слабкої азотної кислоти потужнiстю 360 тисяч тонн у рiк, цех з виробництва амiачної селiтри потужнiстю 450 тисяч тонн у рiк.

У 1972-73 роках введено в дiю потужностi третьої черги виробництва амiаку потужнiстю 400 тисяч тонн у рiк, цех з виробництва амiачної селiтри потужнiстю 900 тисяч тонн у рiк, цех з виробництва слабкої азотної кислоти потужнiстю 720 тисяч тонн у рiк, у травнi 1973 року була отримана перша мiльйонна, з початку пуску цеху, тонна карбамiду, а у червнi того ж року - перша мiльйонна, з початку пуску цеху, тонна амiаку.

У теперішній час - це 43 виробничих структурних пiдроздiли, що розмiстилися на площi 500 га. У товариствi працює понад 6 тисяч осіб.

Правління базується на корпоративних принципах: обрано спостережну раду, виконавчу дирекцію, ревізійну комісію, щорічно проводяться загальні збори акціонерів.

В структуру входять такі підрозділи: 18 цехів основного виробництва, в тому числі виробництво капролактаму, іонообмінних смол, аміаку, карбаміду, аміачної селітри, азотної кислоти, мінеральних добрив - карбамідо-аміачної суміші (КАС).

В структуру товариства входять 26 допоміжних цехів, а також медико-санітарна частина, соціально-комунальний відділ, комбінат громадського харчування.

Організаційну структуру підприємства наведено на рис. 2.1.

Найвищим керівним органом підприємства є загальні збори акціонерів, які обирають генерального директора ПАТ. Генеральний директор призначає фінансового та виконавчого директора, в обовязки яких входить поточне управління фінансовим та виробничим сектором підприємства.

Виконавча дирекція здійснює керівництво поточною діяльністю товариства. До компетенції Виконавчої дирекції товариства належить вирішення оперативних питань господарської діяльності, визначення штатів та структури товариства, умов праці працівників товариства, визначення порядку впровадження та прийняття в експлуатацію заходів, спрямованих на будівництво, розширення, реконструкцію, технічне переозброєння та капітальний ремонт. Роботою Виконавчої дирекції керує генеральний директор.

На виробляється 11 видiв хiмiчної продукцiї. Якiсть всiх видiв продукцiї вiдповiдає нацiональним та свiтовим стандартам якостi, що пiдтверджено отриманими нагородами, сертифiкатами якостi, iншими документами. Назва продукції:

Аміак рідкий технічний

Селітра аміачна марки Б

Карбамід марки Б

Амиак водний технічний марки А і Б

Карбамідо-аміачна суміш (КАС)

Cульфат амонію

Капролактам рідкий

Смоли іонообмінні - катіоніти КУ-2-8

Смоли іонообмінні - аніоніти АВ-17-8

Кисень рідкий технічний і медичний

Селітра аміачна у 50 кг мішках

Мета діяльності Відкритого акціонерного товариства «Азот», м. Черкаси - виробництво та реалізація конкурентоспроможної високоякісної продукції: мінеральних добрив, капролактаму, іонообмінних смол тощо для задоволення потреб замовників, акціонерів, партнерів товариства та суспільства.

Керівництво товариства та спеціалісти в межах їх компетенції вважають своїм обов'язком постійно підтримувати і контролювати необхідний рівень питань якості продукції, охорони навколишнього середовища та безпеки праці.

Приватне акціонерне товариство «АЗОТ» постійно проводить роботу з підвищення якості продукції, з метою задоволення вимог та очікувань споживачів (замовників) до якості; зі створення безпечних умов праці та зниження техногенного навантаження на навколишнє середовище.

Для загального аналізу фінансового стану проаналізуємо основні показники за період з 2009 по 2012 роки, таблиця 2.1

Таблиця 2.1. Показники фінансової діяльності підприємства «АЗОТ»

СтаттяКод рядка2012201120102009Доход (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг)0106663021490237131971953691883Податок на додану вартість015580178429156236719244574Чистий доход (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг)0356082843405271229604763447309Собівартість реалізації продукції (товарів, робіт, послуг)0405571900371752228715182167458Валовий прибуток:- прибуток050510943335190889581279851- збиток055(0)(0)(0)(0)Інші операційні доходи0602164679249896619581722053311Адміністративні витрати070(251044)(131881)106904103893Витрати на збут080(257371)(294235)262947193172Інші операційні витрати0902156202251673918350781852326Фінансові результати від операційної діяльності:- прибуток10011005001183771- збиток105(0)(108699)1577990Інші доходи130173675826103193340296Фінансові витрати140(101889)(124217)11131732267Інші витрати160(191917)(77532)(61496)(355391)Фінансові результати від звичайної діяльності до оподаткування:- збиток175(109209)(227693)(298673)(0)Податок на прибуток від звичайної діяльності180(83391)(0)(0)(142026)Дохід з податку на прибуток від звичайної діяльності185036604854420Фінансові результати від звичайної діяльності:- прибуток190000694379- збиток195(192600)(191089)(213231)0Чистий:- прибуток220000694379- збиток225(192600)(191089)(213231)0

Розглянемо динаміку зміни доходу від реалізацій та чистий дохід рис. 2.1

Рисунок 2.2 Динаміка доходу від реалізації та динаміка чистого доходу від реалізації товарів, тис. грн.

Розглянувши рисунок 2,1 бачимо, що показники чистого доходу зростають, так само як показники продажу товарів. Збільшення показників чистого доходу показує, що ПАТ «АЗОТ» збільшує обєми своїх продажів, так бачимо, що в порівнянні з 2009 роком в 2012 продажі зросли майже в двічі.

Проведемо порівняння аналітичних балансів ПАТ «АЗОТ» таблиця 2.2

На підставі структурних та динамічних змін в активі і пасиві порівняльного аналітичного балансу можна зробити наступні висновки: майно підприємства за 2011 рік збільшилось на 26,81% (з 1749652 тис. грн. на початок року до 2218709,2 на кінець року), а в 2012 році на 53,25% (з 2218709 тис. грн. на початок періоду до 3400245 тис. грн. на кінець періоду). При цьому приріст необоротних активів у 2012 році склав 12,16% (з 1215901 тис. грн. на початок звітного періоду до 1363740 тис. грн. на кінець звітного періоду). Вартість оборотних активів збільшилася у 2011 році на 109,73% (на 524518 тис. грн.), а у 2012 році - на 103,11% (на 1033689 тис. грн.). Витрати майбутніх періодів збільшились у 2011 році на 14,83% (з 236 тис. грн. на початок року до 271 тис. грн. на кінець року), а у 2012 році всього на 2,95% (з 271 тис. грн. на початок року до 279 тис. грн. на кінець року).

Найбільшу частку необоротних активів складає незавершене будівництво (54,64% в 2011 р. і 80,89% в 2012 р.) - це характеризує орієнтацію підприємства на створення матеріальних умов для розширення основної діяльності. При цьому питома вага незавершеного будівництва в загальній сумі активів підприємства вкрай незначна - усього 3,09% на початок 2011 р. і 3,77% на кінець 2011 р., в 2012 р. - 3,77% і 4,45% відповідно.

У складі оборотних активів запаси збільшилися у 2011 р. на 29,6% (з 243681 тис. грн. на початок року до 3115807 тис. грн. на кінець року), а у 2012 р. - на 48,86% (з 315807 тис. грн. на початок року до 470110 на кінець року). Значну частку оборотних коштів підприємства складає дебіторська заборгованість, отже, від її зміни значно залежить і зміна суми всіх оборотних коштів. Дебіторська заборгованість за товари, роботи, послуги зросла в 2011 р. на 503,76% (на 117935 тис. грн.), а в 2012 р. на 289,54% (на 409253 тис. грн.). А дебіторська заборгованість за розрахунками зросла 135,21% у 2011 р. і на 73,69% у 2009 р..У структурі джерел формування майна підприємства частка позикового капіталу (68,17% у 2012 р.) значно перевищує власний капітал (31,71% у 2012 р.). Така ситуація відбувається внаслідок наявності кредиторської заборгованості і поточних зобов'язань (175542 тис. грн. на початок періоду та 387874 тис. грн. на кінець періоду) і короткострокових кредитів та позики (183595 тис. грн. на початок періоду та 945240 тис. грн. на кінець періоду), які, в свою чергу, викликало істотне зростання позикового капіталу (в 2011 р. на 199756 тис. грн., у 2012 р. на 805460 тис. грн).

Розглянемо детальніше середовище, в якому діє аналізоване підприємство. Середовище будь-якої організації прийнято розглядати, як складову з трьох сфер: загальної (чи макрооточення), робочої (чи безпосереднього оточення) і внутрішнє середовище. Макрооточення створює загальні умови існування організації в зовнішнім середовищі. У цій частині аналізу розглядаються політико-правові, техніко-економічні, соціокультурні, екологічні і подібні фактори. Вивчення робочого середовища припускає аналіз тих складових зовнішнього оточення, з якими організація знаходиться в безпосередній взаємодії, це: покупці, постачальники, конкуренти, кредитори, акціонери. Аналіз внутрішнього середовища спрямований на визначення потенціалу організації і, як правило, проводиться по наступним основних напрямках: маркетинг, виробництво, НІОКР, фінанси, персонал, структура управління.

Існує кілька методів оцінки умов діяльності підприємства. Одними з найбільш розповсюджених і визнаних методів є Свот-аналіз (від SWOT - по початкових буквах англійських слів: сила (strength), слабість (weakness), можливості (opportunіtіes), погрози (threats)), і Степ-аналізи (від STEP - по початкових буквах англійських слів: соціальні (socіal), технічні (technіcal), економічні (economіc), політичні (polіtіcal) фактори). Розглянемо методику проведення аналізу зовнішнього середовища на основі Свот-аналізу, як більш відомого.

Свот-аналіз, як інструмент оцінки середовища функціонування підприємства, складається з двох частин. Його перша частина спрямована на вивчення зовнішніх можливостей (позитивні моменти) і погроз (негативні моменти), що можуть виникнути для підприємства в сьогоденні і майбутньому. Тут виявляються стратегічні альтернативи. Друга частина пов'язана з дослідженням сильних і слабких сторін підприємства. Тут оцінюється потенціал підприємства. Іншими словами, Свот-аналіз дозволяє провести комплексне вивчення зовнішнього і внутрішнього стану господарюючого суб'єкта. Складемо матрицю СВОТ - аналізу для ПАТ «АЗОТ» (див. табл. 2.2).

Таблиця 2.2. СВОТ - аналіз ПАТ «АЗОТ»

Сильні сторониСлабкі сторониНаявність кваліфікованого персоналу, що має досвід роботи в даній областіНаявність старого, зношеного устаткування на підприємствіНакопичений багаторічний досвід роботи на ринку виробництва хімікатівМожливі неузгодженість по термінах при одночасній реалізації проекту і покупці нового цехуГарні ділові зв'язки зі споживачами продукції і постачальниками матеріалів і комплектуючихІснуюча низька ефективність процесу відвантаження споживачам продукціїНизька трудомісткість виробництваТруднощі в організації збуту великого обсягу продукціїЗавойована частка регіонального ринку виробництва хімічної продукціїВідсутність джерел фінансуванняЗручне місце розташування підприємстваНечітко оформлені умови договоруБлизькість до транспортних магістралейЗатягування термінів партнерами при постачаннях устаткуванняЗабезпеченість виробництва всіма необхідними комунікаціямиНаявність виробничих потужностей, що дозволяють підтримати нове виробництво за рахунок існуючого устаткуванняВисока якість продукції, що відповідає європейському рівнюАктивна маркетингова політикаНаявність лідера проекту й управлінської командиВисока маржинальна рентабельність виробництва продукції на новому технологічному обладнанніЗовнішні сприятливі можливостіЗовнішні погрози підприємствуПопит на хімікати в Україні, країнах СНД і у світі досить високий і має стійку тенденцію до збільшенняЗниження грошової складової в розрахунках зі споживачами продукціїПозитивна тенденція зростання виробництва хімічної галузі в УкраїніЗниження загальної платоспроможності підприємствСформований імідж підприємства у споживачів продукціїЗатримка росту інвестиційної активностіПідтримка з боку міських органів влади дій підприємства по збільшенню обсягів виробництва продукціїНестабільна політична ситуаціяСтановлення ринкових відносин в УкраїніНестабільність господарського, податкового, банківського й іншого законодавств в УкраїніБажання закордонних постачальників устаткування сприяти залученню інвестицій для модернізації заводуЗміна податкового законодавства і знецінення гривніБажання закордонних фірм поставляти устаткування на український ринокНедосконалість законодавстваЗниження кредитної процентної ставкиБажання закордонних фірм поставляти хімікати на український ринокОтже, бачимо, що загалом у підприємства більше можливостей та сильних сторін, зокрема підприємство має постійних споживачів та накопичений досвіт у хімічній галузі. Зокрема ПАТ «АЗОТ» один з лідерів українського ринку по хімічній продукції. Так Підприємство постійно оновлює обладнання на устаткування на підприємстві за рахунок іноземних вливань, основними можливостями підприємства є підвищений попит на хімічну продукції підприємства в Україні та ближніх країнах СНД, бажання іноземних інвесторів вносити свої фінансові вливання в розвиток підприємства, зниження кредитної ставки для ПАТ «АЗОТ». Але існують також і основні проблеми, які негативно впливають на розвиток підприємства, зокрема, це залишки старого устаткування в нереконструйованих цехах, існують старі договори де нечіткі умови поставки та виконання умов договорів, також основними загрозаи для подального розвитку підприємства це нестабільна економічна та політична ситуація в країні, що негативно відображається на курсі гривні, та сильно погрішує імпорт виготовленої продукції ПАТ «АЗОТ».

Проведемо дослідження активів та пасивів підприємства, таблиця 2.3. Проаналізувавши табицю прийшли до висновків, що загалом майно підприємства та його вартість збільшується загалом на 26.8%, також спостерігається значне збільшення оборотніх активів загалом збільшення фіксується на 109%, стосовно Пасивів підприємства, то бачимо, що там також відбувається позитивна динаміка збільшення показників, так власний капітал зростає на 21,2%, позичковий капітал також зростає, що є негативним явищем, адже зростають кредитні зобовязання підприємства, загалом показник зріс на 41,7%, а кредитна заборгованість зросла до 67,7%.

Таблиця 2.3. Дослідження Активів та пасивів ПАТ «АЗОТ»

Стаття балансаНа початок звітного періодуНа кінець звітного періодуЗміни за звітний періодТис. грнПитома вага, %Тис. грн.Питома вага, %Абсолютні, тис. грн.Темп приросту, %Структури, %Частка пунктівАКТИВ1 Майно разом17496521002218709100,000046905726,808610001.1 Необоротні активи127139772,6657121590154,8022-55496-4,3650-11,8314-17,86351.1.1 Нематеріальні активи101330,579179970,3604-2136-21,0796-0,4554-0,21871.1.2 Незавершене будівництво541023,0922836643,77082956254,64126,30240,67871.1.3 Основні засоби120346368,7830112074050,5132-82723-6,8737-17,6360-18,26981.1.4 Довгострокова дебіторська заборгованість33180,189632030,1444-115-3,46590,0000-0,04531.2 Оборотні активи47801927,3208100253745,1856524518109,7274111,823917,86481.2.1 Запаси24368113,927431580714,23387212629,598515,37680,30641.2.2 Дебіторська заборгованість за товари, роботи, послуги234111,33801413466,3706117935503,758925,14305,03261.2.3 Дебіторська заборгованість за рахунками20936811,966349245022,1953283082135,207960,351310,22911.2.4 Грошові кошти та їх еквіваленти12028,40,6875516722,328939643,6329,58338,45181,64141.2.5 Інші оборотні активи12000,068650980,22983898324,83330,83100,16121.3 Витрати майбутніх періодів2360,01352710,01223514,83050,0075-0,0013ПАСИВ2 Джерела майно разом1749652100221870910046905726,808610002.1 Власний капітал126633772,3765153541969,203326908221,248857,3666-3,17322.1.1 Статутний капітал105649060,3829105649047,617300,00000,0000-12,76552.1.2 Додатковий вкладений капітал99350,567899350,447800,00000,0000-0,12002.1.2 Інший додатковий капітал65093037,203464917829,2593-1752-0,2692-0,3735-7,94412.1.3 Резервний капітал14590,083466810,30115222357,91641,11330,21772.1.4 Нерозподілений прибуток (непокритий збиток)-450863-25,7687-186865-8,4222263998-58,553956,282717,34652.2 Забезпечення наступних виплат та платежів44640,255146830,21112194,90590,0467-0,04412.3 Позиковий капітал47885127,368467860730,585719975641,715742,58673,21732.3.1 Довгострокові зобовязання971715,55372129809,5993115809119,180624,68974,04552.3.2 Короткострокові кредити та позики856284,89401835958,274997967114,410020,88593,38092.3.3 Кредиторська заборгованість та поточні зобовязання1046165,97921755427,91197092667,796515,12101,9327

Найбільш загальну структуру активів характеризує коефіцієнт спів відношення оборотних і необоротних активів (коефіцієнт мобільності)

(2.1)

Для підприємства «Азот» на початок і кінець 2011 року цей коефіцієнт склав

Відповідно за 2012

рік

Якщо то важається, що підприємство має легку структуру балансу, в інакшому випадку - структура активів важка.

Розрахунок цього коефіцієнта показав,

таким чином, підприємство має важку структуру активів.

. Коефіцієнт, що показує частку основних засобів активів

(2.2)

. Коефіцієнт концентрації майна

(2.3)

Для підприємства «Азот» на початок і кінець 2011 року цей коефіцієнт склав

А на початок і кінець 2012 року

. Частка довгострокових фінансових інвестицій в активах

(2.4)

. Частка оборотних виробничих фондів в оборотних актах

(2.5)

Для підприємства «Азот» на початок і кінець 2012 року цей коефіцієнт склав

На початок і кінець 2011 року:

Для оцінки фізичного і морального зносу основних засобів розрахуємо:

. Коефіцієнт зносу основних засобів

(2.6)

або 89,3%

або 90%

або 90%

або 89,5%

Коефіцієнт зносу основних засобів характеризує частку вартості, списану на витрати в попередніх періодах. До 50% значення коефіцієнта прийнятно, більше 50% - основні засоби «зношені». В данному випадку основні засоби зношені.

(2.7)

Коефіцієнт оновлення основних засобів

Для нашого підприємства цей коефіцієнт склав:

Даний коефіцієнт визначає частину від наявних на кінець звітного періоду основних засобів, яка складає нові основні засоби.

Коефіцієнт вибуття основних засобів

(2.8)

Показує, яка частина основних засобів, з якими підприємство почало діяльність у звітному періоді, вибула з різних причин.

Результати розрахунків фінансових коефіцієнтів представлені в таблиці 2.3.

Таблиця 2.3. Аналіз майна підприємства за 2011-2012 рік

Коефіціент20112012На початок звітного періодуНа кінець звітного періодуНа початок звітного періодуНа кінець звітного періодуКоефіцієнт співвідношення оборотних і необоротних активів0,37620,82470,82471,4933Коефіцієнт основних засобів в активах0,68780,50510,50510,3536Коефіцієнт концентрації майна0,83570,65130,65130,4816Коефіцієнт довгострокових фінансових інвестицій в активах0,000210,000130,000130,000086Коефіцієнт оборотних виробничих фондів в оборотних актах0,42850,24040,24040,1438Коефіцієнт зносу основних засобів0,89320,90,90,895Коефіцієнт оновлення основних засобів0,040,01595Коефіцієнт вибуття основних засобів0,040,0162

Інтерпретація отриманих результатів представлена на рисунку 2.2.

Рисунок 2.2 - Аналіз майна підприємства

Аналізуючи фінансові коефіцієнти, ми бачимо, що у підприємства зменшились коефіцієнт основних засобів в активах, коефіцієнт концентрації майна, коефіцієнт зносу основних засобів майже не змінився, однако він перевищую рівень допустимих значень, що говорить про те, що основні засоби підприємства дуже зношені. Збільшились коефіцієнти оновлення основних засобів та вибуття основних засобів. З цього можна зробити висновки, що протягом 2011-2012 рр. не розширював своє виробництво та не проводив оновлення основних засобів.

Отже, провівши дослідження підприємства відзначили, що підприємство працює в кризових умовах, так як зараз нестабільна ситуація в країні, зокрема в економіці, тому підприємство, маючи імідж та постійних споживачів зазнає збитків. Тому важаємо за доцільне провести комплексний аналіз фінансового стану за сучасних умов кризи економіки та хімічної галузі зокрема.

2.2 Організація аналізу показників доходів, прибутку, рентабельності діяльності підприємства

Співвідношення прибутку з авансованою вартістю або поточними витратами характеризує таке поняття, як рентабельність діяльності підприємств, організацій та установ.

Для розрахунку рентабельності можуть використовуватися різні види прибутку підприємства: валовий прибуток; прибуток від реалізації продукції (робіт, послуг), тобто від операційної діяльності; прибуток від інших видів діяльності (фінансової, інвестиційної); чистий прибуток. При цьому прибуток зіставляється з авансованою вартістю, яку можна брати в різних варіантах (весь капітал підприємства, власний капітал, позиковий капітал, основний капітал, оборотний капіталі).

Показники рентабельності є важливими характеристиками факторного середовища формування прибутку (та доходу) підприємства. З цієї причини вони є обов'язковими елементами порівняного аналізу та оцінки фінансового стану підприємства.

Показники рентабельності можна поєднати у декілька груп, які:

-базуються на витратному підході (рентабельність продукції, рентабельність діяльності);

-характеризують прибутковість продажу (рентабельність продажу);

-основані на ресурсному підході (рентабельність сукупних активів, рентабельність власного капіталу, рентабельність оборотного капіталу).

До основних показників рентабельності відносяться:

-рентабельність продажу;

-рентабельність активів;

-рентабельність поточних активів;

-рентабельність власного (акціонерного) капіталу.

Аналіз рентабельності компанії дозволяє визначити прибутковість вкладення коштів у компанію та раціональність їхнього використання.

. Коефіцієнт валового прибутку - це валовий прибуток, поділений на обсяг продажів, що показує, яка частина загальної виручки від продажів залишилася після вирахування вартості проданих товарів. Виручка від продажів мінус собівартість проданих товарів називається валовим прибутком. В цілому, чим вище валовий прибуток, тим краще.

(2.9)

. Коефіцієнт операційного прибутку.

Операційний прибуток - аналітичний показник, що дорівнює обсягу прибутку до вирахування відсотків за позиковими коштами та врахування інших неопераційних доходів і сплати податків.

Даний показник розраховується на основі фінансової звітності компанії і використовується інвесторами для оцінки прибутковості основної діяльності компанії.

(2.10)

. Коефіцієнт чистого прибутку (коефіцієнт рентабельності продажів).

(2.11)

. Рентабельність власного капіталу.

Рентабельність власного капіталу (ROE) - показує прибутковість на вкладений капітал у формі звичайних акцій.

(2.12)

. Рентабельність власного капіталу Du Pont (ROE Du Pont).

Даний коефіцієнт показує теж саме що й попередній, але з врахуванням оборотності активів.

(2.13)

. Рентабельність активів.

Рентабельність активів (ROA) - це комплексний показник, що дозволяє оцінювати результати основної діяльності компанії. Він виражає віддачу, що приходиться на одну грошову одиницю активів компанії.

При аналізі необхідно звернути увагу на те, чи одержувала компанія прибуток чи збиток з кожної грошової одиниці, вкладеної в активи, а також, який ступінь прибутковості вкладень у майно і яка ефективність використання активів компанії.

Компанії, які вимагають великих початкових інвестицій, як правило, мають більш низьку рентабельність активів.

(2.14)

. Рентабельність активів Du Pont.

Рентабельність активів Du Pont є фінансовим коефіцієнтом, що показує, наскільки рентабельність активів залежить як від оборотності активів, так і від прибутку. Du Pont метод покриває ці дві компоненти фондовіддачі з тим, щоб визначити вплив кожної з них на рентабельність компанії.

(2.15)

Як наочно видно, показники рентабельності характеризують співвідношення чистого прибутку або з витратами підприємства, або з авансованими коштами, як власними, так і позиковими.

Необхідно підкреслити, що для розрахунку показників рентабельності може бути використаний не лише показник чистого прибутку, а і будь-який інший показник, який характеризує фінансові результати діяльності підприємства (прибуток від звичайної діяльності, прибуток від операційної діяльності, валовий прибуток).

Отже, використовуючи формули обрахуємо основні показники доходів, прибутку та рентабельності та проаналізуємо їх.

В даному параграфі ми представимо результати обчислення показників, що визначають фінансовий стан компанії.

Фінансові коефіцієнти розраховуються на основі даних фінансової звітності. Джерелами статистичної інформації для проведення розрахунків є: Баланс компанії, Звіт про доходи, Звіт про рух грошових за період часу 2009-2012 рр.

Фінансові коефіцієнти дозволяють оцінити безліч аспектів бізнесу, але звичайно не використовуються окремо від фінансових звітів. Фінансові коефіцієнти традиційно є складовою частиною аналізу фінансової звітності.

Ми розділили показники за такими групами:

-Показники рентабельності (прибутковості), на яких ми акцентуємо увагу з огляду на предмет дослідження;

-Показники ліквідності;

-Показники ділової активності (оборотності);

-Показники структури капіталу;

-Показники ринкової вартості.

-Показники прибутковості.

. Коефіцієнт валового доходу, млн, грн

Коефіцієнт валового прибутку - це валовий прибуток, поділений на обсяг продажів, що показує, яка частина загальної виручки від продажів залишилася після вирахування вартості проданих товарів. Виручка від продажів мінус собівартість проданих товарів називається валовим прибутком. В цілому, чим вище валовий прибуток, тим краще.

Розрахунки приведемо у вигляді таблиці 2.4

Таблиця 2.4. Розрахунок коефіцієнта валового прибутку

2012201120102009Валовий дохід510943335190889581279851Чиста виручка6082843405271229604763447309результат0,0830,0820,030,037

Розглянемо динаміку коефіцієнта валового доходу за допомогою рисунку 2.4

Рис. 2.4 Динаміка коефіцієнта валовий дохід ПАТ «АЗОТ»

Даний коефіцієнт показує рівень доходності на кожну грошову одиницю обсягу продажу компанії, тобто характеризує потенційну дохідність компанії. З графіка бачимо, що компанія «АЗОТ» в стагнуючій динаміці з 2010 по 2012 р. збільшує доходність продажів.

. Коефіцієнт операційного доходу

Операційний прибуток - аналітичний показник, що дорівнює обсягу прибутку до вирахування відсотків за позиковими коштами та врахування інших неопераційних доходів і сплати податків.

Даний показник розраховується на основі фінансової звітності компанії і використовується інвесторами для оцінки прибутковості основної діяльності компанії, обрахуємо його показники зведемо в таблицю, 2.5

Таблиця 2.5. Обрахунок коефіцієнта операційного доходу

2012201120102008Операційний дохід., млн. грн2164679249896619581722053311Чиста виручка, млн., грн6082843405271229604763447309результат0,350,610,660,59

Розглянемо динаміку використовуючи рисунок 2.5

Рис. 2.5. Коефіцієнт операційного доходу

Цей коефіцієнт дає нам змогу побачити наскільки є прибутковою основна діяльність компанії і наскільки компанія має можливості оплачувати свої постійні витрати. З графіку видно, що коефіцієнт операційного доходу з 2009 до 2010 р. має тенденцію до відносного збільшення, ніж коефіцієнт валового доходу. А вже з 2010 зменшується. Це означає, що «АЗОТ» відносно швидше нарощував торгові та адміністративні витрати, ніж собівартість і таке нарощення давало меншу дохідність компанії.

Розрахуємо коефіцієнт рентабельності продажів, таблиця 2.6

Таблиця 2.6. Розрахунок коефіцієнта рентабельності продажів

2012201120102009Чистий дохід (прибуток)000694379Чиста виручка,6082843405271229604763447309результат0000,2

Розглянемо, динаміку коефіцієнту рентабельності продажу рисунок 2.5

Рис. 2.6 Динаміка коефіцієнта рентабельність продажів

Бачимо, що коефіцієнт дорівнює нулю, підприємство «АЗОТ», за останні роки не має чистого прибутку, а працює лише в збитковому порядку. Тому продажі «АЗОТ» не є рентабельними.

Розглянемо показники рентабельності продажів за чистими грошовими потоками, таблиця 2.7

Таблиця 2.7. Рентабельність продажів за чистими грошовими потоками

2012201120102009Грошові кошти та їх еквіваленти на кінець року (Cash and cash equivalents at end of period)80332768712308361545Чиста виручка6082843405271229604763447309результат0,0130,00180,040,017

Дослідимо динаміку показників рентабельності продажів за чистими грошовими потоками рисунок 2.6

Рис. 2.7. Рентабельність продажів за чистими грошовими потоками

Бачимо, що після фінансової кризи у 2009 році, «АЗОТ» збільшував рентабельність продажу, але після 2010 цей показник значно знизився, що є результатам можливого банкрутства, але вже після 2011 показники рентабельності продажів почали зростати, що є знаком покращення роботи підприємства, та виходу з важкої не продуктивної роботи «АЗОТ»

Далі проаналізуємо показники рентабельності власного капіталу «АЗОТ».

Рентабельність власного капіталу (ROE) - показує прибутковість на вкладений капітал у формі звичайних акцій.

Розрахунок зведемо в таблицю 2.8

Таблиця 2.8. Розрахунок показника рентабельності власного капіталу

2012201120102009Чиста виручка6082843405271229604763447309Всього акціонерного капіталу1056490105649010564901056490результат5,753,832,83,26

Розглянемо динаміку зміни показника рентабельності власного капіталу, рисунок 2.8

Рис. 2.8 Коефіцієнт рентабельності власного капіталу

Даний коефіцієнт вказує на те, скільки прибутку приносить компанії інвестований власниками капітал, який знаходиться в балансі, тобто наскільки балансовий акціонерний капітал є прибутковим. Чим більший цей показник, тим краще. Як бачимо з 2010 р. акціонерний капітал збільшує свою прибутковість, тобто інвестований капітал інвесторами ПАТ «АЗОТ» збільшує свою прибутковість.

Рентабельність активів (ROA) - це комплексний показник, що дозволяє оцінювати результати основної діяльності компанії. Він виражає віддачу, що приходиться на одну грошову одиницю активів компанії.

При аналізі необхідно звернути увагу на те, чи одержувала компанія прибуток чи збиток з кожної грошової одиниці, вкладеної в активи, а також, який ступінь прибутковості вкладень у майно і яка ефективність використання активів компанії.

Компанії, які вимагають великих початкових інвестицій, як правило, мають більш низьку рентабельність активів.

Отже, розрахуємо рентабельність активів для ПАТ «АЗОТ», дані для розрахунку зведемо в таблицю 2.9

Таблиця 2.9. Рентабельність активів ПАТ «АЗОТ»

2012201120102009Чиста виручка6082843405271229604763447309Всього активів3631208455346834002343081656результат1,670,890,871,11

Проаналізуємо динаміку показника рентабельності активів за допомогою рисунку 2.9

Рис. 2.9 Рентабельність активів ПАТ «АЗОТ»

Цей коефіцієнт показує, скільки прибутку отримала компанія на одну одиницю активів. Цей показник є досить серйозним для інвесторів, оскільки якщо він малий, то це показує що кампанія погано розпоряджається своїми активами, а отже, в таку компанію не слід вкладати гроші.

Світова фінансово-економічна криза вивела назовні усі хвороби компаній, зокрема хворобу токсичних активів («toxic assets») - тобто тих активів, які в дійсності не мають вартості і є або суто спекулятивними, або проблемними, які не обслуговують ефективно господарську діяльність і мають бути виключені з балансу, зменшуючи при цьому вартість компанії. Значні розходження між балансовою вартістю активів (Assets) і ринковою вартістю капіталу (Market Value), коли перші значно переважають останню, можуть частково відобразити проблему токсичних активів. При відніманні від балансової вартості активів балансової вартості зобовязань і порівняння цього показника з ринковою вартістю капіталу має наблизити результат до нуля, щоб говорити про відсутність токсичних активів.

Бачимо, що з 2009 по 2011 рік даний показник постійно знижувався, але з 2012 цей показник почав зростати, що є сигналом, що підприємство збільшує рентабельність власних активів.

Далі розрахуємо рентабельність капіталу ПАТ «АЗОТ», розрахунки зведемо в таблицю 2.10

Таблиця 2.10. Рентабельність капіталу

2012201120102009Операційний прибуток2164679249896619581722053311Податок на прибуток8339162128142026121193Всього акціонерного капіталу1056490105649010564901056490результат1,972,31,71,82

Розглянемо динаміку рентабельності капіталу на рисунку 2.10

Рис. 2.10. Рентабельність капіталу

Даний коефіцієнт показує скільки приходиться прибутку на вкладений капітал за вирахуванням податків, і звичайно ж чим більший цей показник тим краще. Як бачимо показники рентабельності у ПАТ «АЗОТ» мають змінюючи динаміку, так з 2009 по 2010 даний показник зменшувався, вже протягом 2010-2011 років, показ значно виріс, але в 2012 бачимо значне зменшення показника рентабельності капіталу ПАТ «АЗОТ».

Розрахуємо коефіцієнт фінансової залежності розрахунки зведемо до таблиці 2.11

Таблиця 2.11. Фінансова залежність ПАТ «АЗОТ»

Показник2012201120102009Разом активи3631208455346834002343081656Всього акціонерний капітал1056490105649010564901056490Результат3,434,33,212,91

Розглянемо динаміку фінансової залежності на рисунку 2.11

Рис. 2.11 Коефіцієнт фінансової залежності

Отже, розглянувши основні показники рентабельності підприємства ПАТ АЗОТ, прийшли до висновку, що підприємство втрачає прибутковість, так за останні роки загального чистого прибутку немає, зростає збитковість підприємства, що в майбутньому може призвести підприємство до банкрутства.

2.3 Інтегральна оцінка фінансового стану підприємства

Розглянемо докладніше фінансовий стан підприємства. Фінансовий стан визначає місце підприємства в економічному середовищі та наскільки ефективними і без ризиковими можуть бути ділові відносини з ним комерційних банків, постачальників, потенційних інвесторів і позичальників та ін. Для підприємства, як і для його партнерів, становить інтерес не тільки фактичний стан справ, тобто те, що було, а й очікуваний фінансовий стан.

Поряд з якісною ознакою «стійкий фінансовий стан» та бездоганною репутацією підприємства необхідно мати науково обґрунтовану кількісну узагальнюючу оцінку фінансового стану підприємства. В Україні розроблена й діє Методика інтегральної оцінки інвестиційної привабливості підприємств та організацій, що затверджена наказом Агентства з питань запобігання банкрутству підприємств та організацій від 23.02.98. Інтегральна оцінка дає змогу поєднати в одному показнику багато різних за змістом і назвою, одиницями вимірювання, вагомістю та іншими характеристиками чинників фінансового стану. Весь подальший аналіз фінансового стану буде базуватися саме на рекомендаціях даної Методики. У таблиці 2.12 наведено основні показники, які характеризують майновий стан підприємства.

Таблиця 2.12. Показники оцінювання майнового стану

№ п/пПоказникФормула для розрахунку2010201120121Частка основних засобів в активахЗалишкова варість ОЗ / Активи0,050,070,072Коефіцієнт зносу основних засобівЗнос ОЗ / Первісна вартість ОЗ0,470,500,503Коефіцієнт оновлення основних засобівЗбільшення за звітний період первісної вартості ОЗ / Первісна вартість ОЗх0,260,18

Частка коштів інвестованих в основні засоби збільшилась на 0,02 пункта. Як свідчить коефіцієнт зносу основних засобів майно підприємства зношене на 50% і темпи оновлення майна падають (коефіцієнт оновлення у 2012 році зменшився на 0,08 пунктів).

Однією з найважливіших характеристик фінансового стану підприємства є фінансова стійкість. Фінансова стійкість характеризує ступінь фінансової незалежності підприємства щодо володіння своїм майном і його використання.

Відповідно до забезпеченості запасів можливими варіантами фінансування можливі чотири типи фінансової стійкості.

. Абсолютна стійкість - для забезпечення запасів (З) достатньо власних обігових коштів; платоспроможність підприємства гарантована: З < ВОК.

. Нормальна стійкість - для забезпечення запасів крім власних обігових коштів залучаються довгострокові кредити та позики; платоспроможність гарантована: З < ВОК + КД.

. Нестійкий фінансовий стан - для забезпечення запасів крім власних обігових коштів та довгострокових кредитів і позик залучаються короткострокові кредити та позики; платоспроможність порушена, але є можливість її відновити: З < ВОК + КД + КК.

. Кризовий фінансовий стан - для забезпечення запасів не вистачає «нормальних» джерел їх формування; підприємству загрожує банкрутство: З > ВОК + КД + КК.

У таблиці 2.13 проведено розрахунок фінансової стійкості для.

Таблиця 2.13. Аналіз фінансової стійкості, млн., грн

№ п/пПоказник2010201120121Власний капітал1184,51266,31535,42Необоротні активи1311,41271,31215,93Власні обігові кошти (р. 1 - р. 2)35,30-19,70-24,034Довгострокові зобовязання101,497,1212,95Наявність власних і довгострокових джерел покриття запасів (р. 3 + р. 4)35,30-19,70-24,036Короткострокові кредити та позики0,0085,6183,57Загальний розмір основних джерел покриття запасів (р. 5 + р. 6)35,30497,60607,078Запаси215,80243,6315,89Надлишок або нестача власних обігових коштів (р. 3 - р. 8)-1080,50-1448,40-77,9510Надлишок або нестача власних коштів і довгострокових кредитів і позик (р. 5 - р. 8)-1080,50-1448,40-77,9511Надлишок або нестача основних джерел покриття запасів (р. 7 - р. 8)-1080,50-931,10553,1512Тип фінансової стійкостікризовийкризовийнестійкий

Таким чином, як свідчать дані таблиці 2.13, у 2012 році фінансова стійкість підприємства дещо покращилась у порівнянні з попередніми періодами і тип фінансової стійкості підприємства змінився з кризового на нестійкий.

Розглянемо докладніше показники фінансової стійкості підприємства (див. табл. 2.14).

Таблиця 2.14. Показники фінансової стійкості ПАТ «АЗОТ»

№ п/пПоказникФормула для розрахунку2010201120121Маневреність робочого капіталуЗапаси / Робочий капітал2Коефіцієнт фінансової незалежності (автономії)Власний капітал / Пасиви3Коефіцієнт фінансової стабільностіПозиковий капітал / Пасиви04Коефіцієнт фінансової стійкостіВласний капітал + довгострокові зобовязання / Пасиви0,4

Розглянемо докладніше кожен з показників, що наведені у таблиці 2.14. Показник маневреності робочого капіталу характеризує частку запасів у власних обігових коштах. Напрямок позитивних змін даного показника - зменшення, що ми і спостерігаємо у аналізованого підприємства.

Коефіцієнт фінансової незалежності характеризує можливість підприємства виконуватии зовнішні зобовязання за рахунок власних активів. Його нормативне значення повинно бути більше або дорівнюватии 0,5. Як бачимо протягом аналізованого періоду цей показник зменшується і його значення суттєво менше нормативного, що свідчить про недостачу у підприємства власних активів для покриття зовнішніх зобовязань.

Коефіцієнт фінансової стабільності показує можливість забезпечити заборгованість власними коштами. Перевищення власних коштів над позиковими свідчить про фінансову стабільність підприємства. Нормативне значення показника повинно бути більше одиниці. В нашому випадку його значення складає лише 0,08.

Коефіцієнт фінансової стійкості характеризує частку стабільних джерел фінансування у їх загальному обсязі. Він має бути в межах 0,85-0,90. У аналізованого підприємства його значення становить 0,31, що не відповідає нормативному.

Поряд з абсолютними показниками фінансової стійкості доцільно розрахувати сукупність відносних аналітичних показників - коефіцієнтів ліквідності (див. табл. 2.15).

Таблиця 2.15. Показники оцінювання ліквідності активів

№ п/пПоказникФормула для розрахунку2010201120121Коефіцієнт покриттяПоточні активи / Поточні пасиви2Коефіцієнт співвідношення кредиторської та дебіторської заборгованостіДебіторська заборгованість / Кредиторська заборгованість3Коефіцієнт абсолютної ліквідностіКошти / Поточні пасиви

Коефіцієнт покриття характеризує достатність обігових коштів для погашення боргів протягом року. При значенні коефіцієнта менше 1 підприємство має неліквідний баланс. Як бачимо, значення цього показника для ПАТ «АЗОТ» практично відповідає нормативному, в 2010 та 2011 році показник був більше 1, але в 2012 році показник впав до 0,58.

Коефіцієнт співвідношення кредиторської та дебіторської заборгованості показує здатність підприємства розрахуватися з кредиторами за рахунок дебіторів протягом року. Рекомендоване значення цього показника 1. Розраховане значення для аналізованого підприємства свідчить про не виважену політику стосовно власних дебіторів.

Коефіцієнт абсолютної ліквідності характеризує готовність підприємства негайно ліквідувати короткострокову заборгованість. Нормативне значення цього показника знаходиться в межах 0,20 - 0,35. Внаслідок різкого скорочення грошових коштів у підприємства, значення коефіцієнта становили 0,05 для 2011 та 0,01 у 2012 років, що є значно меншим за нормативне. Проте ймовірність того, що всі кредитори забажають відразу отримати борг від підприємства є досить низькою.

Розглянемо показники ділової активності підприємства у аналізованому періоді (див. табл. 2.16).

Таблиця 2.16. Показники оцінювання ділової активності

№ п/пПоказникФормула для розрахунку2010201120121ФондовіддачаЧиста виручка / Основні виробничі фонди49,1361,7256,612Коефіцієнт оборотності обігових коштів (обороти)Чиста виручка / Обігові кошти3,653,444,213Період одного обороту обігових коштів (днів)360 / Коефіцієнт оборот. обігових коштів98,50104,7885,494Коефіцієнт оборотності запасів (обороти)Собівартість / Середні запаси5,827,456,655Період одного обороту запасів (днів)360 / Коеф. обор. запасів61,8648,3154,116Коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості (обороти)Чиста виручка / Середня дебіторська заборгованість127,78212,66147,227Період погашення дебіторської заборгованості (днів)360 / Коеф. обор. деб. заб.2,821,692,458Період погашення кредиторської заборгованості (днів)Середня кредиторська заборгованість 360 / Собівартість реалізації105,27111,0292,09

Розглянемо кожен з наведених показників окремо:

фондовіддача - показує скільки виручки припадає на одиницю основних фондів. Як бачимо, цей показник має тенденцію до збільшення (хоча у 2012 році фондовіддача була менша ніж у 2011 році, проте в порівнянні з 2010 роком вона зросла), що є позитивною тенденцією і свідчить про збільшення ефективності використання основних фондів підприємства;

період одного обороту обігових коштів - визначає середній період від витрачання коштів для виробництва продукції до отримання коштів за реалізовану продукцію. Цей показник у 2011 році збільшився (з 99 днів у 2010 році) до 105 днів, проте у 2012 році спостерігається його найнижче значення - 86 днів. Зменшення цього показника свідчить про більш ефективне використання обігових коштів на підприємстві;

період одного обороту запасів - це період, протягом якого запаси трансформуються в кошти. Мінімальне значення цього показника спостерігалося у 2011 році (48 днів), у 2012 році він дещо збільшився і становив 54 дні, проте це є менш ніж у 2010 році (62 дні);

показники періоду погашення дебіторської та кредиторської заборгованості свідчать про те, що підприємство набагато більше часу користується по суті безкоштовним кредитом з боку власних кредиторів ніж сама кредитує (безкоштовно) інші підприємства. Також в обох випадках спостерігається стала позитивна тенденція до зниження даних показників.

На завершення аналізу розглянемо основні показники рентабельності підприємства (див. табл. 2.17).

Таблиця 2.17. Аналіз показників рентабельності

№ п/пПоказникФормула для розрахунку2010201120121Рентабельність капіталу (активів)Чистий прибуток / Активи1,72,31,972Рентабельність власного капіталуЧистий прибуток / Власний капітал2,83,835,753Рентабельність реалізаціїЧистий прибуток / Виручка0,010,010,004Рентабельність реалізованої продукціїПрибуток від операційної діяльності / Виручка0,010,010,015Період окупності капіталуАктиви / Чистий прибуток29,9531,17108,15

З наведених даних слід відмітити, що в основному показники рентабельності не перетерпіли суттєвих змін за аналізований період окрім рентабельності власного капіталу, яка суттєво збільшилась і періоду окупності капіталу, що суттєво зріс, що є негативними тенденціями. Це можна пояснити тим, що збільшенням темпів величини власного капіталу підприємства є більшим ніж збільшенням темпів чистого прибутку підприємства.

Таким чином, провівши аналіз фінансового стану ПАТ «АЗОТ» можна зробити наступні висновки:

-основні засоби є сильно зношеними і оновлення фондів практично не відбувається;

-фінансова стійкість підприємства є незадовільною, хоча і спостерігається тенденція до його покращення;

-показники ліквідності підприємства свідчать про неліквідний баланс підприємства;

-показники ділової активності свідчать про нарощування підприємством випуску основної продукції і мають позитивну тенденцію до покращення.

Отже, для покращення свого фінансового стану та збільшення обєму виробництва та реалізації продукції, підприємство потребує значних капіталовкладень з боку зовнішніх інвесторів, інакше, йому може загрожувати банкрутство.

Отже, проаналізувавши фінансовий стан ПАТ «АЗОТ» прийшли до наступних висновків:

За результатами аналізу можна сказати наступне, що діяльність підприємстває збитковою. Це викликано тим, що у підприємства порівняно висока собівартість продукції, зумовлена не раціональним використанням сировини і матеріалів для виробництва кінцевої продукції.

Аналізуючи фінансові коефіцієнти, ми розглянули, що у підприємства зменшились коефіцієнт основних засобів в активах, коефіцієнт концентрації майна, коефіцієнт зносу основних засобів майже не змінився, однако він перевищую рівень допустимих значень, що говорить про те, що основні засоби підприємства дуже зношені. Збільшились коефіцієнти оновлення основних засобів та вибуття основних засобів. З цього можна зробити висновки, що протягом 2010-2012 рр. не розширював своє виробництво та не проводив оновлення основних засобів.

Розглянувши основні показники рентабельності підприємства ПАТ «АЗОТ», прийшли до висновку, що підприємство втрачає прибутковість, так за останні роки загального чистого прибутку немає, зростає збитковість підприємства, що в майбутньому може призвести підприємство до банкрутства.

Тому основними методами виходу з цієї критичної для ПАТ «АЗОТ» ситуації є наступні фактори:

. Технологічні нововведення, особливо сучасні форми автоматизації та інформаційних технологій, справляють най статичний вплив на рівень і динаміку ефективності виробництва продукції.

. Оновлення існуючого устаткування.

. Матеріали та енергія позитивно впливають на рівень ефективності, якщо розв'язуються проблеми ресурсозбереження, зниження матеріаломісткості та енергоємності продукції, раціоналізується управління запасами матеріальних ресурсів і джерелами постачання.

. Пропоновані підприємством для реалізації продукти праці мають з'явитися на ринку в потрібному місці, у потрібний час і за добреобміркованою ціною. У зв'язку з цим суб'єкт діяльності має стежити за тим, щоб не виникало будь-яких організаційних та економічних перешкод між виробництвом продукції (наданням послуг) та окремими стадіями маркетингових досліджень.

. Покращити трудову базу підприємства, оновити кадрову політику.

. Стиль управління, що поєднує професійну компетентність, діловитість і високу етику взаємовідносин між людьми, практично впливає на всі напрямки діяльності підприємства. Від цього залежить, у якій мірі враховуватимуться зовнішні чинники зростання ефективності діяльності на підприємстві. Відтак належний стиль управління як складовий елемент сучасного менеджменту є дійовим чинником підвищення ефективностідіяльності підприємства.

. Важливою передумовою зростання ефективності діяльності підприємств є достатній рівень розвитку мережі різноманітних інституцій ринкової та виробничогосподасрької інфраструктури. Інші всі підприємницькі структури користуються послугами інноваційних фондів і комерційних банків, бірж та інших інститутів ринкової інфраструктури.

Безпосередній вплив на результативність діяльності підприємства справляє належний розвиток виробничої інфраструктури.

. Структурні зміни в суспільстві також впливають на показники ефективності на різних рінях господарювання.

3. Шляхи удосконалення управління фінансами підприємства в умовах кризових ситуацій

3.1 Діагностика банкрутства як засіб управління фінансовим станом підприємства

Банкрутство та санація підприємств є невідємною частиною економічних відносин в умовах ринку. Законодавство про банкрутство має виконувати три основні функції:

Бути механізмом запобігання непродуктивному використанню активів підприємств.

Бути інструментом реабілітації підприємств, які опинилися на межі банкрутства, однак мають значні резерви для успішної фінансово-господарської діяльності в майбутньому.

Сприяти якнайповнішому задоволенню претензій кредиторів [31].

Головне завдання провадження справи про банкрутство підприємства полягає в якомога повнішому задоволенні вимог кредиторів, пред'явлених до боржника. Цього можна досягти:

-продажем майна боржника та розподілом виручених коштів між кредиторами, що здійснюється в процесі ліквідаційної процедури;

-успішною реалізацією плану санації боржника;

-через реалізацію плану реорганізації.

Отже, арбітражний суд може застосовувати до боржника такі типи процедур:

-ліквідаційні;

-реорганізаційні;

-санаційні.

До ліквідаційних процедур відносять примусову ліквідацію підприємства-боржника з ухвали арбітражного суду або добровільну ліквідацію підприємства під контролем кредиторів. До реорганізаційних процедур належить зовнішнє управління майном та реорганізація підприємства. Санація передбачає фінансове оздоровлення боржника.

До прийняття нового законодавства про банкрутство в Україні домінував перший метод задоволення претензій кредиторів. Проте в багатьох економічно розвинутих країнах пріоритет віддається санації, а не ліквідації підприємства-боржника. У ФРН, наприклад, головна увага оновленого закону про банкрутство, що набрав чинності 01.01.1999 p., звертається на можливість задоволення претензій кредиторів на підставі реалізації плану санації (реорганізації). На таких самих засадах побудоване законодавство США, Франції та інших економічно розвинених країн. У вітчизняному законодавстві про банкрутство, яке діяло до 2000 року, також передбачалася можливість санації підприємства в процесі провадження справи про банкрутство, однак це питання було недостатньо врегульованим.

У червні 1999 р. Верховна Рада України ухвалила Закон «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», визначивши його чинність з 1.01.2000 р. Цей Закон зробив свого роду революцію в галузі санації та запобігання банкрутству підприємств. Він, зокрема, дає таке визначення банкрутства: банкрутство - це визнана арбітражним судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури. Суб'єктом банкрутства вважається боржник, неспроможність якого виконати свої грошові зобов'язання визнано арбітражним судом [28].

За своєю суттю інституція банкрутств є одним із способів відбору (селекції) суб'єктів господарювання. Саме цим і зумовлена необхідність даної інституції. В Україні спостерігається стійка тенденція до збільшення кількості порушених справ про банкрутство. Про те, що закінчувати всі справи про банкрутство ліквідацією боржників з продажем їхнього майна не завжди доцільно, яскраво свідчать такі дані: за останні роки в Україні кошти, отримані внаслідок ліквідації підприємств, не перевищували 1,5 відсотка від вимог кредиторів (у міжнародній практиці підприємництва нормальним вважається показник у 30 відсотків). У цьому контексті слід зазначити, що одна із функцій закону про банкрутство полягає в тому, що він повинен сприяти реабілітації підприємств, які опинилися у фінансовій скруті, однак мають значні резерви для успішної фінансово-господарської діяльності в майбутньому. У ньому повинні бути закладені механізми фінансової санації чи реорганізації юридичної особи. Саме такі механізми містяться в законодавствах про фінансову неспроможність підприємств у більшості країн світу. Вітчизняне законодавство про банкрутство також не становить винятку [25].

Підставою для ухвалення арбітражним судом проведення санації боржника може бути:

Санаційна спроможність боржника, тобто наявність реалістичної санаційної концепції.

Наявність реальних можливостей виконання плану санації, відновлення платоспроможності підприємства-боржника та його успішної виробничо-господарської діяльності.

Наявність санатора, який має достатньо фінансових ресурсів для фінансового оздоровлення боржника.

Ініціатива санації може походити від самого підприємства-боржника. Як правило, у такому разі справа про банкрутство також ініціюється боржником. Нагадуємо, що це робиться в тому разі, коли підприємство є санаційно спроможним, однак йому бракує часу для реалізації плану санації. Заява про банкрутство подається з надією отримати відстрочення платежів кредиторам, наприклад у разі укладання мирової угоди. Відтак разом із заявою про банкрутство боржник подає до арбітражного суду план санації та проект мирової угоди.

Як уже зазначалося, кредитори можуть вийти з клопотанням про проведення санації, якщо після опублікування в засобах масової інформації відповідного оголошення надійшли пропозиції від осіб, котрі бажають узяти участь у санації боржника. Фізичні та юридичні особи, які виявили бажання стати санаторами, мають подати заяву до арбітражного суду з письмовою гарантією погашення боргів особи, проти якої розпочато провадження справи про банкрутство. До заяви треба додати:

а) план фінансової санації (реорганізації) боржника;

б) відомості про фінансовий стан та платоспроможність санатора;

в) дані про характер майнових відносин між боржником та потенційним санатором.

Для санатора мотивуючими стимулами можуть бути такі:

-здобуття контролю над підприємством-боржником;

-ефект синергізму, пов'язаний із новими можливостями внутрішньої кооперації, диверсифікації продукції або ринків збуту товарів;

-збереження надійного постачальника сировини та матеріалів чи споживача продукції тощо;

-приватизація підприємства, якщо воно має державну форму власності.

Особа, яка бажає взяти участь у санації боржника, має право ознайомитися з його майновим і фінансовим становищем безпосередньо на підприємстві. Потенційний санатор може також дати доручення аудиторській чи консалтинговій фірмі провести санаційний аудит боржника з метою визначення його санаційної спроможності.

Санація вводиться на строк не більше ніж дванадцять місяців. На клопотання комітету кредиторів чи керуючого санацією або інвесторів цей строк може бути продовжено ще на кілька місяців (до шести) або скорочено. Комітет кредиторів приймає рішення про погодження кандидатури керуючого санацією, вибір інвестора (санатора), схвалення плану санації боржника.

Одночасно з винесенням ухвали про санацію арбітражний суд призначає керуючого санацією. Керуючим санацією може бути запропоновано особу, яка виконувала повноваження розпорядника майна (або й керівника підприємства, якщо на це є згода комітету кредиторів чи інвесторів). З дня винесення ухвали про санацію припиняються повноваження керівника боржника (зрозуміло, якщо його не призначено керуючим санацією). Керуючий санацією має право:

-самостійно розпоряджатися майном боржника;

-укладати від імені боржника мирову угоду та інші цивільно-правові угоди;

-у разі наявності відповідних підстав, відмовлятися від виконання договорів боржника.

Суттєвим є те, що керуючий санацією в тримісячний строк з дня прийняття рішення про санацію має право відмовитися від виконання договорів боржника, укладених до початку провадження справи про банкрутство, якщо:

-виконання договору ставить боржника в явно невигідні умови;

-договір є довгостроковим (понад один рік) або таким, що передбачає настання позитивних результатів для боржника в довгостроковій перспективі, крім випадків випуску продукції з технологічним циклом, більшим за строки санації боржника;

-виконання договору може з певних причин завадити відновленню платоспроможності боржника.

Угоди боржника (на подання керуючого санацією) можуть бути визнані арбітражним судом недійсними за умови, коли:

-угоду укладено боржником із заінтересованими особами на шкоду іншим заінтересованим особам;

-угоду укладено боржником з окремим кредитором чи іншою заінтересованою особою за шість і менше місяців до прийняття рішення про санацію, коли вона надає перевагу одному кредитору перед іншими або пов'язана з виплатою (видачею) частки (паю) в майні боржника у зв'язку з виходом зі складу учасників чи замовників боржника.

До основних обов'язків керуючого санацією належать такі:

-приймання в господарське відання майна боржника та його інвентаризація;

-відкриття спеціального рахунку для проведення санації та розрахунків з кредиторами;

-розробка плану санації боржника;

-забезпечення ведення бухгалтерського обліку та фінансової звітності;

-здійснення заходів щодо стягнення дебіторської заборгованості боржника;

-періодичний звіт перед комітетом кредиторів про хід реалізації плану санації [2].

План санації (реорганізації) боржника. Протягом трьох місяців з дня винесення ухвали про санацію боржника керуючий санацією зобов'язаний подати комітету кредиторів для розгляду план санації (реорганізації). В іншому разі, арбітражний суд має право прийняти рішення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури. За наявності санаторів план санації розробляється та погоджується з їхньою участю.

План санації розглядається комітетом кредиторів, який скликається керуючим санацією в чотиримісячний строк від дня винесення арбітражним судом ухвали про санацію. План вважається схваленим, якщо за нього на засіданні комітету кредиторів було подано понад половину голосів кредиторів - членів комітету кредиторів [26].

Схвалений комітетом кредиторів план санації та протокол засідання комітету кредиторів подаються керуючим санацією до арбітражного суду на затвердження не пізніше ніж через п'ять днів від дня проведення засідання комітету кредиторів. Арбітражний суд спеціальною постановою затверджує умови санації підприємства-боржника, які можуть бути у формі:

-плану реорганізації (як правило, без збереження юридичної особи боржника);

-плану фінансової санації (зі збереженням юридичної особи боржника).

План реорганізації розробляється в тому разі, коли фінансування санації здійснюється зовнішнім інвестором. Це означає, що головна мета провадження справи про банкрутство - задоволення претензій кредиторів - досягається (головним чином) за рахунок коштів санатора. Саме тому обов'язковими складовими частинами плану реорганізації повинні бути:

-умови участі санатора в задоволенні вимог кредиторів;

-умови та порядок реорганізації юридичної особи-боржника;

-механізм виплати санатором боргу кредиторам (строки, послідовність, форми тощо).

Перший пункт повинен містити угоду між боржником і санатором про надання фінансових ресурсів або про переведення боргу на санатора (що є можливим лише за згодою кредиторів).

Участь санатора у фінансуванні боржника здебільшого відбувається способом залучення його до складу учасників (власників) підприємства. Це може здійснюватися зі збереженням юридичного статусу та правової форми організації бізнесу боржника або в процесі реорганізації останнього. Саме тому другим елементом плану реорганізації є узгодження умов реструктуризації статутного капіталу юридичної особи боржника. Суть такої реструктуризації полягає в частковій або повній зміні власника статутного фонду юридичної особи боржника на користь санатора. Якщо суб'єкт банкрутства - господарське товариство, умови реструктуризації статутного фонду узгоджуються між його учасниками та санаторами. Включення санатора до складу учасників (власників) підприємства може відбуватися такими, головне, способами:

-в ході збільшення статутного фонду боржника, коли всі або більша частина корпоративних прав нової емісії викуповуються санатором;

-у результаті переуступлення частини корпоративних прав санатору власниками підприємства, що підлягає санації;

-унаслідок злиття, поглинання чи приєднання.

Третім елементом санаційної реорганізації є погодження між санатором та кредиторами умов виплати боргу. Ці умови включають строки виплати, її послідовність, форми оплати тощо.

План фінансової санації. У разі визнання боржника санаційно спроможним може бути прийняте рішення про реалізацію плану фінансової санації, який розроблено боржником (на замовлення боржника) або керуючим санацією. Головна ідея плану санації - створення умов для задоволення претензій кредиторів за рахунок фінансово-господарської діяльності боржника. План санації зі збереженням статусу юридичної особи має певні особливості. Він значною мірою базується на мобілізації внутрішніх фінансових резервів боржника та на участі в санації власників підприємства і його кредиторів. Для реалізації плану підприємство треба на певний час звільнити від обов'язків виконання його платіжних зобов'язань. Цього можна досягти укладанням мирової угоди.

План санації, який акцептується в ході провадження справи про банкрутство, дещо відрізняється від того, котрий реалізується в до-судовому порядку. Він повинен містити таку інформацію:

.Аналіз причин фінансової кризи.

.Оцінку фінансового стану боржника до початку санації.

.Заходи щодо нормалізації фінансового стану боржника (спрямовані на відновлення платоспроможності, ліквідності та прибутковості).

.Узгоджений з кредиторами порядок відстрочення виконання платіжних зобов'язань.

.Докладні відомості про те, наскільки реалізація плану санації поліпшить шанси задоволення претензій кредиторів.

.Порівняльні розрахунки задоволення претензій кредиторів у разі реалізації плану санації та в разі задоволення вимог проведенням ліквідаційних процедур.

.Прогнозні показники фінансово-майнового стану боржника в процесі та після реалізації плану санації із вказівкою строків відновлення платоспроможності та погашення претензій кредиторів.

.Механізми контролю за ходом реалізації плану.

На клопотання будь-кого з кредиторів або самого боржника, арбітражний суд може відхилити план санації у разі подання обґрунтованих доказів того, що в результаті ухвалення рішення про санацію, становище однієї із заінтересованих сторін буде гіршим, ніж за здійснення ліквідаційних процедур.

Функції контролю та нагляду за повнотою виконання плану санації покладаються на арбітражного керуючого. Якщо в процесі нагляду буде встановлено, що вимоги кредиторів не виконуються або не можуть бути виконані, згідно з передбаченими в плані санації умовами, арбітражний керуючий повідомляє про це арбітражний суд та комітет кредиторів. Останні приймають щодо цього відповідне рішення аж до здійснення ліквідаційних процедур у примусовому порядку.

За п'ятнадцять днів до закінчення санації, а також за наявності підстав для дострокового її припинення, керуючий санацією зобов'язаний подати зборам кредиторів письмовий звіт, до якого додається реєстр вимог кредиторів.

Одночасно зі звітом керуючий санацією вносить на збори кредиторів одну з таких пропозицій:

-припинити процедуру санації у зв'язку з відновленням платоспроможності боржника;

-звернутися до арбітражного суду з клопотанням про продовження процедури санації;

-звернутися до арбітражного суду з клопотанням про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.

Звіт керуючого санацією, розглянутий зборами кредиторів, і протокол зборів кредиторів направляються в арбітражний суд не пізніше ніж через п'ять днів після дати проведення зборів. Затвердження арбітражним судом звіту є підставою для винесення ним ухвали про припинення провадження справи про банкрутство [2].

На жаль, процедура санації у справах про банкрутство ще не набула в Україні належного поширення й застосовується досить рідко. Законодавство про банкрутство має суттєво стимулювати процеси фінансового оздоровлення суб'єктів господарювання.

3.2 Діагностика можливості банкрутства

Невід'ємною рисою підприємництва в ринковій економіці є ризик, пов'язаний з можливістю банкрутства підприємства. Ризик поширюється не тільки на особу чи фірму, що понесли збитки як результат своєї господарської діяльності, але і на осіб, що надали їм засоби в тій чи іншій формі (через купівлю акцій, комерційний чи грошовий кредит і т. п.).

Очевидно, не викликає сумнівів той факт, що, чим раніш буде виявлена тенденція, що веде підприємство до банкрутства, і, відповідно, чим раніш будуть початі визначені процедури по порятунку підприємства, тим більше імовірність виходу группї з кризи. Отже, виникає питання про визначення показників, здатних прогнозувати розвиток подій на ранніх стадіях.

У той час як інститут банкрутства давно і з успіхом працює за рубежем, у нашій країні ця проблема стала актуальної тільки порівняно недавно. Оскільки система, що існувала, не допускала банкрутств, те і прогнозувати було нічого.

Питанням прогнозування неплатоспроможності завжди займалися як академічні кола, так і бізнес-консультанти. Тому, можна говорити як про теоретичний, так і практичному підході до проблеми.

Перші досвіди по оцінці стану группї були початі ще в дев'ятнадцятому столітті. Показник кредитоспроможності був, мабуть, першим показником, що застосовувався для подібних цілей. Особливо активними в цій області були купці, будучи особливо зацікавленими, у визначенні потенційної платоспроможності своїх клієнтів. У 1826 році побачив світло перший дайджест группй, що відмовилися платити за своїми обов'язками, згодом відомий як Stubbs Gazette.

Однак тільки в двадцятому столітті фінансові й економічні показники стали широко використовуватися, причому не тільки для прогнозування банкрутства, як такого, але і для прогнозування різних фінансових утруднень.

Таким чином, до дійсного моменту існує більш сотні різним робіт, присвячених прогнозуванню банкрутства підприємства. Однак, практично усі відомі автору роботи були виконані на заході (в основному в США). Відповідно питання про їхню застосовність в українських умовах як і раніше залишається відкритим.

Також слід зазначити, накопичений досвід показує, що моделі прогнозування банкрутства, як правило, складаються з різних коефіцієнтів з деякими вагами. Причому, які саме коефіцієнти входять у модель, визначається або на основі статистичних, або експертних оцінок.

Таким чином, на нинішньому етапі розвитку української економіки виявлення несприятливих тенденцій розвитку підприємства, прогнозування банкрутства здобувають першорядне значення. Так, в Україні розроблена і діє Методика проведення поглибленого аналізу фінансово-господарського стану неплатоспроможності підприємств та організацій, затверджена наказом Агентства з питань запобіганні банкрутству підприємств та організацій від 27 червня 1997.

Основним завданням аналізу є оцінка результатів господарської діяльності за попередній та поточний роки, виявлення факторів, які позитивно чи негативно вплинули на кінцеві показники роботи підприємства, прийняття рішення про визначення підприємства платоспроможним 9 неплатоспроможним) та подання пропозиції щодо доцільності внесення цього підприємства до Реєстру неплатоспроможних підприємств і організацій.

Дослідження методами мультиплікативного дискримінантного аналізу звязку між значеннями показників фінансового стану і подальшої долі (розквіту чи занепаду) підприємств дали змогу отримати регресивні рівняння для прогнозування ймовірності банкрутства.

Модель Спрінгейта

Z = 1,03*X1 +3,07 *X2 + 0,66*Х3 + 0,4*X4, деX1 (ліквідність) =оборотний капітал/баланс;Х2 = дохід до сплати процентів + податку на прибуток / баланс;Х3 = дохід до сплати податку на прибуток / короткі зобовязання;Х4 (оборотність) = виручка от реалізації / баланс; Таблиця 3.1 Показники банкрутстваЗначення Z-показникаZ <0,862Z >0,862Ймовірність банкрутстваДуже висока (з достовірністю 92%)Низька

Таблиця 3.2. Розрахунок показника Х1

201220112010Оборотний капітал181199521875231721594Баланс455346837985943081656X10,390,570,55

Таблиця 3.3. Показник Х2

201220112010Дохід до сплати відсотків + податку на прибуток (EBIT)36604+8339185442+0142026+836405Баланс455346837985943081656X20,0260,0220,31

Таблиця 3.4. Розрахунок показника Х3

201220112010Прибуток до сплати податку на прибуток3660485442836405Короткі зобовязань992117659384697218X30,030,121,19

Таблиця 3.5. Розрахунок показника 3.5

201220112010Виручка від реалізації666302149023713197195Баланс455346837985943081656X41,461,291,03

Таблиця 3.6. Результат

201220112010Х10,390,570,55Х20,0260,0220,31Х30,030,121,19Х41,461,291,03Z= 1,03*X1 +3,07 *X2 + 0,66*Х3 + 0,4*X4,

=1.03*0,39+3.07*0,026+0.66*0,03+0.4*1,46=0,4017+0,079+0,019+0,584=1,08=1.03*0,57+3.07*0.022+0.66*0,12+0,4*1,29=0,58+0,06+0,079+0,516=1,2=1.03*0,55+3.07*0.31+0.66*1,19+0.4*1,03=0,56+0,95+0,78+0,412=2,7

Рис. 3.1. Ймовірність банкрутства за Спрінгейтом

Отже, провівши розрахунки відзначили, що з кожним роком ПАТ «АЗОТ» наближається до критичної точки банкрутства, та ще у 2010 році показник складав 2,7, говорячи, що підприємство в доброму стані та не потребує глобальних змін, щодо 2011-2012 років, то спостерігаємо різке скорочення показника, що наблизилось до 1,0, що є негативним явищем, та говорить про кризову ситуацію на підприємстві, що негативно відображається на фінансовому стані тта збільшені кредитних зобовязань, що відносить ПАТ «АЗОТ» до ймовірного банкрутства, якщо не змінити політику управління фінансами.

Модель Альтмана (варіант 1977 р.)Z = 1,2*X1 +1,4 *X2 + 3,3*X3 + 0,6*X4 + 1,0*X5, деX1 (ліквідність) = робочий капітал (оборотні активи - поточні зобовязання)/ загальна вартість активів;Х2 (прибутковість) = чистий дохід (прибуток)/загальна вартість активів;Х3 (рентабельність) = дохід до сплати процентів і податку на прибуток / загальна вартість активів;Х4 (фінансова стійкість) = (ринкова вартість акціонерного капіталу + балансова вартість інших статтей власного капіталу)/зобовязання;Х5 (оборотність) = чиста виручка /загальна вартість активів; Таблиця 3.7 Показники ймовірності банкрутства АльтманаЗначення Z-показникаZ?1,81,81?Z?2,72,71?Z ?2,99Z >3,00Ймовірність банкрутстваДуже високаВисокаМожливаДуже низька

Таблиця 3.8. Розрахунок показника Х1

201220112010Робочий капітал181199521875231721594Всього активів455346837985943081656X10,390,570,55

Таблиця 3.9. Показник Х2

201220112010чистий дохід (прибуток)608284340527122960476Всього активів455346837985943081656X21,331,060,96

Таблиця 3.10. Розрахунок показника Х3

201220112010Дохід до сплати відсотків і податку на прибуток (EBIT)109209298673836405Всього активів455346837985943081656X30,020,070,27

Таблиця 3.11. Розрахунок показника Х4

201220112010Ринкова вартість акціон.капіталу178541519914122Всього поточних зобовязань7409420936201333114X40,240,0070,01

Таблиця 3.12. Розрахунок показника Х5

201220112010Чиста виручка51094333519088958Всього активів455346837985943081656X50,110,080,02Таблиця 3.13. Зведені розрахунки показників

201220112010X10,390,570,55X21,331,060,96X30,020,070,27X40,240,0070,01X50,110,080,02Z= 1,2*X1 +1,4 *X2 + 3,3*X3 + 0,6*X4 + 1,0*X5

=1,2*0,39+1,4*1,33+3,3*0,02+0,6*0,24+1,0*0,11=0,468+1,862+0,066+0,144+0,11=2,65=1,2*0,57+1,4*1,06+3,3*0,07+0,6*0,007+1,0*0,08=0,684+1,484+0,231+0,0042+0,08=2,48=1,2*0,55+1,4*0,96+3,3*0,27+0,6*0,01+1,0*0,02=0,66+1,34+0,891+0,006+0,02=2,917

Отже, провівши дослідження ймовірності банкрутства використовуючи пятирівневу систему Альтмана прийшли до висновку, що підприємство знаходиться в зоні ризику, адже показники знаходяться в зоні можливого банкрутства.

3.3 Перспективи покращення управління фінансами підприємства в умові кризи

Розглянувшит можливості банкрутства на ПАТ «АЗОТ» прийшли до висновку, що підприємство знаходиться в критичному стані та потребує швидого антикризового управління фінансами.

Адекватною реакцією на динамічні зміни зовнішнього середовища є антикризове управління фінансами. Його використання на багатьох підприємствах дає змогу попереджувати фінансову кризу та банкрутство.

Антикризове управління фінансами - процес управління фінансово-економічними ризиками та фінансовою санацією підприємства з метою профілактики і нейтралізації фінансової кризи та забезпечення безперервної діяльності підприємства на основі використання системи специфічних методів та прийомів управління фінансами.

Діяльність з антикризового управління фінансами включає планування, реалізацію і контроль фінансових цілей, розроблення стратегій та заходів, спрямовані на попередження чи виведення підприємства з кризи.

Об'єктом антикризового управління фінансами є сукупність усіх фінансово-економічних ризиків, активи, капітал, фінансові потоки та вартість підприємства, яке перебуває у режимі антикризового управління. Суб'єкти антикризового управління фінансами - фізичні чи юридичні особи, які за рішенням уповноважених органів (власників, суду, держави) уповноважені здійснювати комплекс робіт з антикризового управління фінансами.

Основною метою антикризового фінансового управління на є швидке відновлення платоспроможності та фінансової сталості підприємства, що допоможе запобігти банкрутству. Для цього на підприємстві розробляють політику антикризового управління, реалізація якої передбачає:

) періодичне дослідження фінансового стану для завчасного виявлення ознак розвитку кризи;

) визначення масштабів кризового стану підприємства;

) вивчення основних чинників, що зумовили розвиток кризи;

) формування мети та підбір основних механізмів антикризового фінансового управління підприємством за зростання ймовірності банкрутства;

) запровадження внутрішніх механізмів фінансової стабілізації підприємства;

) вибір ефективних форм санації;

) фінансове забезпечення ліквідаційних процедур за умови банкрутства підприємства.

Основну роль у системі антикризового управління відіграють внутрішні механізми фінансової стабілізації, досягнення якої передбачає такі етапи: усунення неплатоспроможності; відновлення фінансової сталості; розроблення адекватної фінансової стратегії для прискорення економічного зростання. Найдієвішими з практичного погляду є:

оптимізація асортиментного портфеля шляхом вилучення збиткової продукції;

удосконалення організаційної структури через реорганізацію або ліквідацію нерентабельних підрозділів;

розроблення і впровадження програми скорочення витрат;

підвищення ефективності управління активами підприємства.

Важлива роль при розробленні антикризової програми на підприємстві відводиться заходам маркетингової політики. Окрім того, в умовах кризи надзвичайно актуальним є забезпечення швидкого обігу капіталу. Однією з найпоширеніших причин низького рівня прибутковості підприємств є превалювання засобів виробництва, що мають низьку ліквідність, тобто є нерухомими. За ринкової економіки норма прибутку більшою мірою залежить від інтенсивності продажу, ніж від рівня ціни на кінцеву продукцію підприємства., Саме тому необґрунтовано високий рівень цін може сприяти розвитку та поглибленню кризи на підприємстві.

Якщо використання внутрішніх механізмів фінансової стабілізації не дало бажаного ефекту, а результати діагностики фінансового стану підприємства вказують на відсутність можливостей подолати кризу власними силами, постає питання про його санацію або ліквідацію.

Для виходу з кризових ситуацій на оцінка діяльності підприємства повинна проводитися на основі комплексного аналізу кінцевих підсумків його ефективності. Економічна суть ефективності підприємства полягає в тому, щоб на кожну одиницю витрат домогтися істотного збільшення прибутку. Кількісно вона виміряється зіставленням двох величин: отриманого в процесі виробництва результату і витрат живої й упредметненої праці на його досягнення.

Результати аналізу економічної діяльності можна використати як базу для вироблення планових рішень наступного розвитку. При оцінці діяльності варто враховувати не тільки економічні, але і соціальні результати. Їхньою особливістю є те, що вони, як правило, не піддаються кількісному виміру.

Вимір економічної ефективності підприємства вимагає її якісної і кількісної оцінки, тобто визначення критерію і показників ефективності суспільного виробництва. Правильно обраний критерій повинен найбільше повно виражати сутність економічної ефективності і бути єдиним для всіх ланок виробництва.

Для виходу з кризової ситуації, що склалася на підприємстві ПАТ АЗОТ пропонується створити відділ маркетингу. Відділ маркетингу буде розробляти та здійснювати програму маркетингу підприємства.

Управління маркетингом ПАТ «АЗОТ» повинно здійснюватися шляхом: 1) організації маркетингової діяльності на підприємстві (відділу маркетингу); 2) розробки і здійснення програми маркетингу.

Організація маркетингу на підприємстві - це не формальне виділення спеціального підрозділу з покладанням на нього певних функцій, котрі, як правило, до недавнього часу не виконувались зовсім, або виконувались частково. Перш за все, це ринкова переорієнтація в діяльності, перехід від традиційної орієнтації на вимоги виробництва до орієнтації на вимоги ринку.

Орієнтація на виробництво і орієнтація на ринок - це, звичайно, не альтернативні поняття. Вони тісно пов» язані між собою. Але орієнтація на ринок - більш високий ступінь в діяльності підприємства ПАТ «АЗОТ», коли воно, базуючись на передовій технології, не замикається на вирішенні внутрішніх завдань, а виходить на кінцеву мету - задоволення попиту покупців.

Службу маркетингу на підприємстві потрібно формувати не відразу, а поетапно, поступово обєднуючи в собі основні функції маркетингу, які до цього часу були розосереджені по різних підрозділах (вивчення ринку, формування асортименту, торгівля і цінова політика, реклама). Маркетингову діяльність очолить комерційний директор підприємства. Ефективно управляти маркетингом на означає так побудувати систему збору інформації, проведення досліджень ринку, організації реклами, операцій щодо збуту і обслуговування, щоб забезпечити максимум результатів (прибутковість, об» єм продаж і т.д.) при мінімумі витрат.

При маркетинговій орієнтації ПАТ «АЗОТ» у керівництва на першому плані повинні бути враховані потреби покупців. На підприємстві повинна продаватися тільки та продукція, що буде безумовно куплена. Асортимент продукції повинен бути досить широким. Головну увагу відділ маркетингу має звернути на врахування потреб особливо перспективних покупців. Наукові дослідження на ПАТ «АЗОТ» потрібно спрямувати на аналіз ринку (в т. ч. покупців і конкурентів), щоб ті, хто розробляє нові товари, мали обєктивні критерії конкурентноздатності. Ідеї нових товарів повинні розроблятися на основі аналізу потреб покупців та інших ринкових факторів. Виробничий процес на ПАТ «АЗОТ» повинен бути максимально гнучкий і починається з визначення потреб покупців і місткості ринку. Упаковка товару повинна розглядатися як засіб формування попиту та стимулювання збуту і лише потім, як засіб збереження товару та забезпечення зручності торгівлі.

Маркетингова орієнтація вимагає, в першу чергу, щоб в одних руках під керівництвом маркетинг - директора був зосереджений весь процес створення і виробництва нових товарів, доведення їх до покупців і вплив на покупців з користю для товару, тобто, в одних руках зосереджена економічна, фінансова, техніко-виробнича, збутова і дослідницька робота та аналіз ринку, інформація і прогнозування, проведення і координація маркетингових дій.

Отже, нами було проведений аналіз можливості банкрутства за двома методиками, методики допомогли відзначити, що ПАТ «АЗОТ» знаходиться в критичному стані та знаходиться в зоні ризику банкрутства.

Отже, для підприємства ПАТ «АЗОТ» можна запропонувати такі напрямки для підвищення ефективності:

підвищення доходів (виручки) від реалізації товарів та послуг;

зниження собівартості реалізованих товарів та послуг;

підвищення рентабельності підприємства;

проведення управлінських впливів на персонал підприємства для досягнення підвищення ефективності;

планування соціального розвитку колективу ПАТ «АЗОТ».

Перш за все необхідно запропонувати розробити оперативні заходи відносно зменшення собівартості послуг та зростання їх реалізації. Для впровадження даних заходів можливі наступні дії:

зниження витрат на виробництво продукції;

зниження собівартості продукції та послуг за рахунок зменшення постійних витрат;

зменшити ціну за рахунок зменшення собівартості товарів та послуг.

Найважливішою функцією механізму забезпечення ефективності діяльності ПАТ «АЗОТ» є захист від несприятливих умов ринкового середовища. Реалізація цієї функції передбачає визначення особливостей впливу ринкового середовища на механізм забезпечення ефективності діяльності, розробку комплексу заходів щодо обмеження економічного ризику в діяльності підприємства.

Для виходу з кризової ситуації, що склалася на підприємстві пропонується створити відділ маркетингу. Відділ маркетингу буде розробляти та здійснювати програму маркетингу підприємства.

Управління маркетингом ПАТ «АЗОТ» повинноздійснюватися шляхом:

) організації маркетингової діяльності на підприємстві (відділу маркетингу);

) розробки і здійснення програми маркетингу.

При маркетинговій орієнтації ПАТ «АЗОТ» у керівництва на першому плані повинні бути враховані потреби покупців. На підприємстві повинна продаватися тільки та продукція, що буде безумовно куплена. Асортимент продукції повинен бути досить широким. Головну увагу відділ маркетингу має звернути на врахування потреб особливо перспективних покупців. Наукові дослідження на ПАТ «АЗОТ» потрібно спрямувати на аналіз ринку (в т. ч. покупців і конкурентів), щоб ті, хто розробляє нові товари, мали об» єктивні критерії конкурентноздатності.

Загальні висновки та пропозиції

Отже, провівши дослідження теми дипломної роботи прийшли до наступних висновків:

) Криза при широкому на неї погляді, так само потрібна системі, що розвивається, як і стабільний стан. Кризу треба розглядати як переломний момент у розвитку системи, що дає простір новому витку економічних змін.

Кризи відбивають не тільки протиріччя функціонування і розвитку, але можуть виникати й у самих процесах функціонування. Це можуть бути, наприклад, протиріччя між рівнем техніки і кваліфікацією персоналу, між технологіями й умовами її використання (приміщення, кліматичне середовище, технологічна культура й ін.). Криза - це крайнє загострення протиріч у соціально-економічній системі (організації), що загрожує її життєстійкості в навколишнім середовищі.

Причини кризи можуть бути зовнішніми і внутрішніми. Перші повязані з тенденціями і стратегією макроекономічного розвитку чи навіть розвитку світової економіки, конкуренцією, політичною ситуацією в країні. Другі - з ризикованою стратегією маркетингу, внутрішніми конфліктами, недоліками в організації виробництва, недосконалістю управління, інноваційною й інвестиційною політикою.

Велике значення має не тільки система показників, що відбивають основні ознаки кризи, але і методологія їхнього конструювання і практичного використання. У сучасному механізмі управління це є його найбільш слабкою ланкою. Мова йде, у кінцевому рахунку, про методологію розпізнавання кризи у всіх аспектах цього процесу: ціль, показники, їхнє використання в аналізі ситуацій, практична цінність передбачення криз.

Методологія розпізнавання кризи найтіснішим чином повязана з організацією цієї роботи, що допускає наявність фахівців, функції їхньої діяльності, статус рекомендації ними рішень, взаємодія в системі управління. Коли ми говоримо про таких фахівців, як менеджери чи фахівці - аналітики, передбачається не тільки підготовка і наявність так званих антикризових менеджерів чи арбітражних керівників.

Керівнику, менеджеру необхідно вміти передбачати причини і джерела виникнення кризових ситуацій і мати про запас заздалегідь спроектований механізм їхнього моделювання і розв» язання для того, щоб, виходячи з наявних ресурсів і критеріїв переваги, вибирати прийнятні варіанти.

Керівнику, менеджеру необхідно вміти передбачати причини і джерела виникнення кризових ситуацій і мати про запас заздалегідь спроектований механізм їхнього моделювання і розв» язання для того, щоб, виходячи з наявних ресурсів і критеріїв переваги, вибирати прийнятні варіанти.

У розумінні кризи велике значення мають не тільки її причини, але й різноманітні наслідки: можливе відновлення організації чи її руйнування, оздоровлення чи виникнення нової кризи. Вихід із кризи не завжди пов» язаний з позитивними наслідками. Не можна виключати перехід у стан нової кризи може бути навіть ще більш глибокої і тривалої.

Різні наслідки кризи визначаються не тільки її характером, але й антикризовим управлінням, що може чи пом» якшувати кризу, чи загострювати її. Можливості управління в цьому відношенні залежать від мети, професіоналізму, мистецтва управління, характеру мотивації, розуміння причин і наслідків, відповідальності.

) Основні показники фінансово-господарської діяльності ПАТ «АЗОТ» зазнали негативних змін у 2012 році порівняно з 2010-2011 роками. На підприємстві спостерігаються кризові явища, що повязані з значним збільшенням витрат та зменшенням рентабельності. В звязку з цим діяльність підприємства в подальшому повинна бути направлена на пошук найбільш ефективних форм і методів співпраці з діловими партнерами.

Як показують результати аналізу, в результаті зменшення величини прибутку в 2012 році порівняно з 2011 знизилася прибутковість загальних ресурсів зменшився на 1,4%, також зменшилися показники прибутковості необоротних та оборотних активів. За рахунок зменшення чистого прибутку та збільшення величини власного капіталу прибутковість власного капіталу зменшилася до 1,26%. Все це свідчить про погіршення ефективності діяльності ПАТ «АЗОТ» в 2012 році порівняно з 2010-2011 рр.

Зіставлення найбільш ліквідних засобів і швидко реалізованих активів з найбільш строковими зобовязаннями і короткостроковими пасивами дає змогу виявити поточну (на найближчий час) ліквідність і платоспроможність.

Як бачимо з проведеного дослідження, баланс ПАТ «АЗОТ» не є абсолютно ліквідним. Керівництву слід обовязково звернути на це увагу і зясувати причини такого негативного становища.

В 2012 році коефіцієнт абсолютної ліквідності знизився з 0,05 до 0,01 за рахунок збільшення поточної кредиторської заборгованості підприємства і знаходиться в критичних межах.

Для ПАТ «АЗОТ» в 2012 коефіцієнт покриття знизився до 0,58 за рахунок збільшення поточної кредиторської заборгованості підприємства та знаходиться в межах допустимих норм. Негативний вплив підвищення поточних пасивів призвів до зменшення коефіцієнта покриття на 0,58 в порівнянні з 2011 роков 1.04.

Нами було проведене дослідження можливості банкрутства, відзначили, що за розрахунками по методиці Спрінгейта показник з роками зменшується так у 2012 році показник склав лише 1.08, що в межах норми, але наближається до можливого банкрутства. Так за розрахунками методики Альтмана, то ПАТ «АЗОТ» вже давно знаходиться в зоні ризику банкрутства.

) Для виходу з кризових ситуацій на ПАТ «АЗОТ» оцінка діяльності підприємства повинна проводитися на основі комплексного аналізу кінцевих підсумків його ефективності. Економічна суть ефективності підприємства полягає в тому, щоб на кожну одиницю витрат домогтися істотного збільшення прибутку. Кількісно вона виміряється зіставленням двох величин: отриманого в процесі виробництва результату і витрат живої й упредметненої праці на його досягнення.

В ПАТ «АЗОТ» можна запропонувати такі напрямки для підвищення ефективності:

підвищення доходів (виручки) від реалізації товарів та послуг;

зниження собівартості реалізованих товарів та послуг;

підвищення рентабельності підприємства;

проведення управлінських впливів на персонал підприємства для досягнення підвищення ефективності;

планування соціального розвитку колективу ПАТ «АЗОТ»;

Для поліпшення платоспроможності ПАТ «АЗОТ» необхідно уникати таких факторів:

невиконання планових завдань виробництва і реалізації продукції та послуг, порушення їх структури та асортименту, зниження якості;

підвищення собівартості продукції;

в умовах конкуренції втрати каналів реалізації і постійних покупців, замовників;

неплатоспроможність самих покупців і замовників з різних на це причин;

невиконання плану прибутку і нестаток власних джерел фінансування підприємства;

інфляційні процеси і податкова політика;

значне відволікання коштів у дебіторську заборгованість та у надлишкові виробничі запаси;

низьке обертання оборотного капіталу.

Для виходу з кризової ситуації, що склалася на підприємстві ПАТ «АЗОТ» необхідно створити відділ маркетингу. Відділ маркетингу буде розробляти та здійснювати програму маркетингу підприємства.

Управління маркетингом ПАТ «АЗОТ» повинно здійснюватися шляхом: організації маркетингової діяльності на підприємстві (відділу маркетингу); розробки і здійснення програми маркетингу.

Список використаної літератури

1.Антикризисное управление. учебник./под ред. Э.М. Короткова. - М.: ИНФРА-М, 2001. - 432 с.

2.Балабанов И.Т. «Основы финансового менеджмента. Как управлять капиталом?». - М.: Финансы и Статистика, 1994. - 428 с.

.Бирман Л. Экономика фирмы/ Бирман Лариса Александровна/ - учебное пособие. М.:М/н ун-т бизн. и управл., 2001-104 с.

.Бланк И.А. Финансовый менеджмент. /Бланк, Иван Яковлевич -

К.: Ника-Центр Эльга, 2001. - 528 с.

.Василенко В.А. Стратегический антикризисный менеджмент и основы устойчивости фирмы/ Василенко Валентин Александроаич -

(Культура народов Причерноморья), 2001. - №16. - С. 165-171.

.Василенко В.А. Операционное и ситуационное управление в системе менеджмента: учебное пособие / Василенко В.А., Мельник И.Е. - М.: МГИУ, 2001. -532 с.

7.Василенко В.О. Теорія та практика розробки управлінських рішень навчальний посібник/ Василенко Валентин Александроаич - Київ: ЦУЛ, 2002. - 420 с.

.Волков О.И. Экономика предприятия, курс лекций/ Волков О.И. - М: Инфра-М, 2001-280 с.

.Герчикова И.Н. Менеджмент, учебник / Герчикова И.Н. (Второе изд., перераб. и дополи.) - М.: ЮНИТИ, 1995. - 408 с.

.Василенко В.А. Стратегии и инновации в системе менеджмента: учебное пособие/ Василенко В.А., Мельник И.Е - М.: МГИУ, 2001. - 418 с.

.Василенко В.А. Ситуаційне й операційне управління в системі менеджменту: навчальний посібник/ Василенко В.А., Мірошник І.Є. - М.: МГІУ, 2002. - 345 с.

.Василенко В.О. Стратегічний менеджмент: навчальний посібник/ Василенко В.О., Ткаченко T.I. - Київ: ЦУЛ, 2002. - 356 с.

.Василенко В.О. Ситуаційний менеджмент: навчальний посібник/ Василенко В.О. Шостка В.І. - Київ: ЦУЛ, 2003. - 385 с.

.Василенко В.О. Ситуаційний менеджмент: навчальний посібник/ Василенко В.О. Шостка В.І. - Київ: ЦУЛ, 2002. - 335 с.

.Виханский О.С. Менеджмент. 2-е изд./ Виханский О.С., Наумов Л.И. - М.: Фирма Гардарика, 1996. - 248 с

16.Виханский О.С. Менеджмент: ученик/ Виханский О.С., Наумов А.И - М.: Гардарики, 2002. - 528 с.

17.Вітлінський В.В Ризик у менеджменті. Київ. ТОВ «Борисфен/ Вітлінський В.В., Наконечний С.І. - М., 1996. - 326 с.

18.Гончаров В.В. Менеджмент в рамках основных фаз управленческого цикла. - М.: МНИИПУ, 1998. - 96 с.

19.Гэлловэй Л. Операционный менеджмент. Принципы и практика. - СПб.: Питер, 2000. - 320 с.

20.Дідик Л.М. Рейтингова оцінка підприємств. - Фінанси України, №5, 1999. - С. 30.

21.Дмитриенко Г.А. Стратегический менеджмент: целевое управление персоналом организации / Учебное пособие. - К.: МАУП, 1998. - С. 228.

.Доблаев В.Л. Теория организаций. - М.: Институт молодежи, 1995. - 174 с.

23.Завадський Й.С. Менеджмент. - К.: УФИМБ, 1997. - Том 1. - 543 с.

24.Закон України «Про банкрутство» // Відомості Верховної Ради України. - 1992. - №31.

.Закон України «Про власність» // Відомості Верховної Ради України. - 1991. - №20.

.Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність» // Відомості Верховної Ради України. - 1992. - №29.

27.Захаров О.І., Пригунов П.Я. Організація та управління економічною безпекою суб'єктів господарської діяльності: Навч.посіб. - К., 2008. - 257 с.

28.Економіка виробничого підприємства. навч. пос. К.: Знання, 2001 - 405 с.

.Економічна теорія: Макро- і мікроекономіка. За ред. З. Ватаманюка. - К.: Альтернативи, 2001. - 606 с.

30.Економіка підприємства: Підручник / За заг. ред. С.Ф. Покропивного. - 2 вид., перероб. та доп. - К.: КНЕУ, 2001. - 528 с.

31.Жмалев В.Г., Шимановська Л.М. Основи менеджменту і управлінської діяльності. - К.: Україна, 2000. - 454 с.

32.Завлин П.Н., Васильев А.В. Оценка экономической эффективности инвестиционных проектов, (современные подходы). - СПб.: Наука, 1995. С. 78.

.Инвестирование, финансирование, кредитование. Стратегия и тактика предприятия. / Под ред. проф. Ушаковой Н.Н.К.: КГТЭУ, 1997. - 191 с.

34.Ильенкова С.Д. Производственный менеджмент: Учебник. - М.: ЮНИТИ, 2000. - 583 с.

35.Козловский В., Маркина Т.В., Макаров В.М. Производственный и операционный менеджмент. Учебник - СПб.: Специальная литература, 1999. - 366 с.

36.Кириченко О.А., Кудря І.В. Вдосконалення управління фінансовою безпекою підприємства в умовах фінансової кризи // Інвестиції: практика і досвід - №10. - 2009. - С. 22-27.

.Кириченко O.A., Кім Ю.Г. Методологічні основи економічної безпеки суб'єктів господарювання в трансформаційній економіці // Актуальні проблеми економіки. - №12. - 2008. - С. 43-57.

.Коробов М.Я. Фінансово-економічний аналіз діяльності підприємств. - К.: «Знання», КОО, 2000. - 378 с.

.Котлер Ф., Боуэн Дж., Мейкенз Дж. Маркетинг. Гостеприимство и туризм: Учебник для вузов / Пер. с англ. Под ред. Р.Б. Ноздревой. - М.: ЮНИТИ, 1998. - 787 с.

40.Кобиляцький Л.С. Управління проектами: Навч. пociб. - К.: МАУП, 2002. - 200 с.

41.Козловский В.А., Маркина Т.В., Макаров В.М. Производственный и операционный менеджмент: Учебник. - СПб.: Специальная литература, 1998. - 365 с.

.Козловський В.О., Білоконний П.Г. Основи організації виробничого процесу: Навч. посіб. - К.: УМК ВО, 1991. - 172 с.

.Котляров С.А. Управление затратами: Учеб. пособ. - СПб.: Питер, 2001. - 160 с.

.Курочкин А.С. Операционный менеджмент: Учебн. пособ. - К.: МАУП, 2000. - 144 с.

45.Кредісов А.І., Панченко Є.Г., Кредісов В.А. Менеджмент для керівників. - К.: Знання, 1999. - 264 с.

46.Лахтіонова Л.А. Фінансовий аналіз субєктів господарювання: Монографія. - К.: КНЕУ, 2001. - 387 с.

.Лондар С.Л. Фінанси: навч. посібник / С.Л. Лондар, О.В. Терещенко. - Вінниця: Нова Книга, 2009. - 384 с.

.Люкшинов А.Н. Стратегический менеджмент: Учебное пособие для вузов. - М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2000. - 375 с.

49.Макаренко М.В., Махалина О.М. Производственный менеджмент: Учеб. пособ. - М.: ПРИОР, 1998. - 384 с.

50.Мартиненко М.М., Ігнатьєва І.А. Стратегічний менеджмент: Підручник. - К.: Каравела, 2006. - 320 с.

.Мескон М.Х., Альберт М., Хедоури Ф. Основы менеджмент: Пер. англ. - М.: Дело ЛТД, 1994. - 702 с.

52.Менеджмент & менеджер. Корпоративный стиль. №1. 2002.

53.Менеджмент организации. Учебное пособие / Под ред. д. е. н. проф. З.П. Румянцевой и д. э. н., проф. Н.А. Саламатина. - М.: ИНФРА-М, 1996. - 432 с.

.Методика проведення поглибленого аналізу фінансово-господарського стану неплатоспроможних підприємств та організацій: Затв. Наказом агентства з питань запобігання банкрутству від 27 червня 1997 р. // Держ. інформ. бюл. про приватизацію. - 1997. - №12.

.Никешин С.Н. Внешняя среда экономических систем: СПб: Издательство «Два-три», 1994. - 100 с.

56.Оперативное планирование и регулирование производства: Конспект лекций / Л.Я. Колдин. - Сумы: СумГУ, 1997.

57.Поддєрьогін А.М. Фінанси підприємств. - К.: КНЕУ, 2003, С. 312.

58.Покропивний С.Ф. Економіка підприємства. Підручник. К.:КНЕУ, 2001 - 456 с.

59.Петрович Й.М., Захарчин Г.М. Організація виробництва: Підручник. - Львів: Магнолія плюс, 2005. - 400 с.

.Плоткін Я.Д., Пащенко I.H. Виробничий менеджмент. - Львів: ІВЦ «ІНТЕЛЕКТ+», 1999.

.Плоткін Я.Д., Янушкевич О.К. Організація і планування виробництва на машинобудівному підприємстві: Навч. вид. - Львів: Світ, 1996. - 352 с.

.Покропивний С.Ф. Економіка підприємства: Підручник. - К.: КНЕУ, 2000. - 528 с.

63.Примак Т. Економіка підприємств. Навч.пос. К.:3 нання, 2001 - 178 с.

64.Соснін О.С., Казарцев В.В. Виробничий i операційний менеджмент: Навч. посіб. - К.: Вид-во європ. ун-ту, 2002. -147 с.

65.Рясних Є.Г.основи фінансового менеджменту, /Навч.посібник., /Е.Г. Рясних, К.:Академия, 2010. - 336 с.

66.Савицкая Г.П. Анализ хозяйственной деятельности предприятия. - Минск: ООО «Новое знание», 2001. - 668 с.

.Славюк О.П. Фінанси підприємств. Підручник. К.:КНЕУ, 2002-456 с.

.Смольська О.Я. Джерела формування фінансових ресурсів підприємств, ЛНУ імені Івана Франка, ЕкфМ-53.2011 р - С. 35 - 36

.Смирнов Э.А. Основы теории организации: Учебное пособие для вузов. - М.: Аудит, ЮНИТИ, 1998. - 375 с.

.Смирнов Э.А. Разработка управленческих решений: Учебник для вузов. - М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2002. - 271 с.

.47. Ткаченко Н.М. Формування і облік залученого капіталу // Регіональні перспективи. Науково-практичний журнал. - Полтава, 2001. - №2-3 / 15-16/. - С. 28-32.

.Тейлор Ф.У. Принципы научного менеджмента. - М.: Кон-тролинг, 1991. - 104 с.

.Томпсон A.A., Стрикленд А.Дж. Стратегический менеджмент. Искусство разработки и реализации стратегии: учебник / Пер. с англ. под ред. Л.Г. Зайцева, М.И. Соколовой. - Банки и биржи, ЮНИТИ, 1988, - 576 с.

.Финансовый менеджмент: теория и практика/ Под ред. Стояновой Е.С. - М.: Перспектива, 1999 - 348 с.

.Фінанси. Практикум: навч. посіб. / Г.М. Азаренкова, І. І. Борисенко. - К.: Знання, 2008. - 279 с

.Фінанси підприємств: Навч. посіб. Рекомендовано МОН / Ярошевич Н.Б. - К., 2012. - 341 с.

.Шеремет А.Д., Негашев Е.В. Методика финансового анализа. - М.: Инфра-М, 2000, С. 98.

.Широков Л.А. Исследование систем управления. Том 1. Структурное и информационное моделирование систем управления. - МГИУ, 1999. - С. 123.

.Шило В.П. Фінанси підприємства: за модульною системою навчання. Київ, - 2011 р - 429 с.

.Щекин Г.В. Практическая психология менеджмента. Научно-практическое пособие. - К.: Видавництво «Україна», 1994. - 345 с.

.Экономическая стратегия фирмы. / Под ред. проф. Градова А.П. - 2-е изд. - СПб: Специальная литература, 1999. - 589 с. Щекин Г.В. Практическая психология менеджмента: как делать карьеру. Как строить организацию. Научно-практическое пособие. - К.: Украина, 1994. - 399 с.

.Якокка Ли. Карьера менеджера: Пер. с анг. - М: Прогресс, 1991. - 384 с.

.Шегда A.B. Основы менеджера: Учебное пособие. - К.: То-варисто «Знання», КОО, 1998. - 512 с.

.Юданов А.Ю. Конкуренция: теория и практика. - М.: Акалис, 1996. - 345 с.

ДИПЛОМНА РОБОТА Управління фінансовим станом підприємства у кризових умовах Вступ фінанси управ

Больше работ по теме: