Управління ефективністю діяльності будівельного підприємства

 

ЗМІСТ


Вступ

.Теоритичні основи аналізу управління економічно. Діяльністю підприємства

.1Класифікація та загальна характеристика економічної ефективності управління підприємством

.2Методи оцінювання економічної ефективності діяльності підприємства, її показники та критерії управління

.3Світовий досвід управління економічною ефективністю діяльності підприємства

.Аналіз галузі будівництва

.1Формування будівельного ринку в Україні

.2Аналіз динаміка будівництва в Україні

.3Аналіз ринку будівельних послуг на прикладі підприємства АТ «Альпсервіс»

.Механізм підвищення управління економічною ефективністю діяльності підприємства

.1Управління економічною ефективністю роботи підприємства за допомогою оптимізації видів виконуваних робіт

.2Розрахунок ефективності пропонованих засобів

.Охорона праці

.1Загальні питання охорони праці

.2Управління охороною праці в економічній структурі

.3Промислова санітарія

.4Організація безпечних умов праці

.5Ергономічна оцінка робочого місця

.6Пожежна безпека

.7Охорона навколишнього середовища

.8Індивідуальне завдання

.Цивільна оборона

.1Організація захисту населення

Висновки

Список використаних джерел

Додаток А

Додадок Б



ВСТУП


Підприємство - це самостійний господарюючий суб'єкт, створений для ведення господарської діяльності, яка здійснюється з метою одержання прибутку і задоволення суспільних потреб.

Розвиток ринкових відносин підвищує відповідальність і самостійність підприємств усіх форм власності у проведенні і прийнятті управлінських рішень щодо забезпечення ефективності їх економічної діяльності. Прийняття цих рішень залежить від різних чинників, що взаємодіють на різних рівнях як між собою, так і між показниками кінцевої ефективності підприємства.

Велике значення для забезпечення економічної ефективності діяльності підприємства мають вплив чимало факторів. Від їх якості, вартості, технічного рівня, ефективності використання багато в чому залежать кінцеві результати діяльності підприємства: випуск продукції або надання послуг, їх собівартість, прибуток, рентабельність, стійкість фінансового становища.

Удосконалення управління економічною діяльністю підприємства є одним з основних питань у період переходу до ринкових відносин. Від вирішення цієї проблеми залежить фінансовий стан підприємства та його конкурентоспроможність і включає різні напрями - правове, економічне, виробниче, фінансове та інших.

Основними якісними показниками, що відображають економічну ефективність підприємства, його фінансовий стан, успіхи та можливості у виконанні розробленої програми економічного та соціального розвитку є прибуток і рентабельність. В умовах ринкової економіки, з переходом організацій на самофінансування, будь-яке підприємство може існувати тільки за умови прибуткової, рентабельної діяльності. Будівельне підприємство своїми грошовими ресурсами має забезпечити всю свою експлуатаційну діяльність, розвиток і технічні вдосконалення матеріально-технічної бази, соціальне та матеріальне заохочення працівників.

Головною метою управління ефективністю є забезпечення максимізації добробуту власників підприємства в поточному і перспективному періоді. Ця мета покликана забезпечувати одночасно гармонізацію інтересів власників з інтересами держави і персоналу підприємства.

Виходячи з цієї головної мети, система управління ефективністю покликана вирішувати наступні основні завдання:

.забезпечення максимізації розміру ефекту при відповідному ресурсному потенціалі підприємства і ринковій кон'юнктурі. Це завдання реалізовується шляхом оптимізації складу ресурсів підприємства і забезпечення їх ефективного використання. Основними природними обмежувачами розміру ефекту виступають максимально можливий рівень використання ресурсного потенціалу і кон'юнктура товарного і фінансового ринків, що склалася на даний момент.

.забезпечення оптимальної пропорціональності між рівнем ефекту і допустимим рівнем ризику. Між цими двома показниками існує прямо пропорційний зв'язок. З урахуванням відношення менеджерів до господарських ризиків формується допустимий їх рівень, що визначає агресивну, помірну (компромісну) або консервативну політику здійснення тих чи інших видів діяльності або проведення окремих господарських операцій. Виходячи із заданого рівня ризику, у процесі управління повинен бути максимізований рівень ефекту.

.забезпечення високої якості ефекту. У процесі формування ефекту підприємства повинні бути насамперед реалізовані резерви його зростання за рахунок операційної діяльності і реального інвестування, що забезпечує основу перспективного розвитку підприємства.

.забезпечення виплати необхідного рівня доходу на інвестований капітал власникам підприємства. Цей рівень при успішній діяльності підприємства повинен бути не нижче середньої норми прибутковості на ринку капіталу, при необхідності відшкодовувати підвищений підприємницький ризик, пов'язаний зі специфікою діяльності підприємства, а також інфляційні втрати.

.забезпечення формування достатнього обсягу фінансових ресурсів за рахунок прибутку відповідно до завдань розвитку підприємства у майбутньому періоді. Оскільки прибуток є основним внутрішнім джерелом формування фінансових ресурсів підприємства, його розмір визначає потенційну можливість створення фондів виробничого розвитку, резервного та інших спеціальних фондів, що забезпечують майбутній розвиток підприємства. При цьому самофінансуванню розвитку підприємства прибутку повинна відводитися головна роль.

.забезпечення постійного зростання ринкової вартості підприємства. Це завдання покликане забезпечувати максимізацію добробуту власників у перспективному періоді. Темп зростання ринкової вартості значною мірою визначається рівнем капіталізації прибутку, отриманого підприємством у звітному періоді. Кожне підприємство, виходячи з умов і завдань господарської діяльності, саме визначає систему критеріїв оптимізації розподілу прибутку на капіталізовану та споживчу його частини.

.забезпечення ефективності програм участі персоналу у прибутках. Програми участі персоналу у прибутках покликані гармонізувати інтереси власників підприємства і його найманих працівників, а також з одного боку, ефективно стимулювати трудовий внесок цих працівників у формування прибутку, а з іншого - забезпечувати досить прийнятний рівень їх соціального захисту, який держава в сучасних умовах повністю забезпечити не в змозі.

Усі розглянуті завдання управління ефективністю тісно взаємопов'язані, хоча окремі з них носять різнонаправлений характер (наприклад, максимізація рівня ефекту при мінімізації рівня ризику; забезпечення достатнього рівня задоволення інтересів власників підприємства і його персоналу; забезпечення достатнього розміру прибутку, що направляється на приріст активів і споживання тощо). Тому в процесі управління ефективністю окремі завдання повинні бути оптимізовані між собою.

Значна роль підвищення ефективності у розвитку підприємства та забезпечення інтересів його власників і персоналу визначають необхідність безперервного управління нею.

Головною метою дипломної роботи є визначення економічної ефективності діяльності підприємства.

Актуальність даної теми полягає в тому, що в умовах формування ринкових відносин, підприємствам із різними формами власності необхідно шукати нові шляхи підвищення економічної ефективності діяльності підприємства. Саме тому тема дипломної роботи Управління економічною ефективністю діяльності підприємств є досить актуальною.

При написанні даної роботи найважливішими є такі завдання:

.охарактеризувати теоретико-методологічні засади економічної ефективності функціонування підприємства;

.дослідити зарубіжний досвід ефективної діяльності підприємства;

3.визначити критерії, показники, та методи оцінки економічної ефективності;

.проаналізувати динаміку галузі;

.проаналізувати механізм підвищення управління економічною ефективностю діяльності підприємства.

Ефективність діяльності підприємства багато в чому залежить від того, наскільки швидко і правильно воно орієнтується у вирішені ринкових відносин, наскільки точно і безпомилково вибирає ділових партнерів.

Найбільш значними дослідженнями проблем ефективності підвищення діяльності підприємства займалися : Буряк П.Ю., Антошкіна Л.І., Апатенко О., Варналій З.С., Вдовиченко І.А., Вінник О.М., Виноградська А.М., Єхануров Ю.М. та інші. Це пов'язано не лише з економічними причинами, а й самою структурою народного господарства, існуванням єдиної централізованої системи управління.


РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ АНАЛІЗУ УПРАВЛІННЯ ЕКОНОМІЧНОЮ ЕФЕКТИВНІСТЮ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА


1.1Класифікація та загальна характеристика економічної ефективності управління підприємством


Забезпечення ефективного функціонування підприємств вимагає економічно грамотного управління їхньою діяльністю, яке багато чому визначається умінням її аналізувати. За допомогою комплексного аналізу вивчаються тенденції розвитку, глибоко й системно досліджуються чинники зміни результатів діяльності, обґрунтовуються бізнес-плани і управлінські рішення, здійснюється контроль над виконанням, виявляються резерви підвищення ефективності виробництва, оцінюються результати діяльності підприємства, виробляється економічна стратегія його розвитку.

Ефективність підприємства належить до ключових категорій ринкової економіки, яка безпосередньо пов'язана з досягненням мети розвитку, як кожного підприємства окремо, так і суспільства взагалі. У смисловому плані ефективність пов'язується з результативністю роботи чи дії та з економічністю, тобто мінімальним обсягом витрат на виконання даної роботи, чи дії. Але жодне з понять неспроможне всебічно охарактеризувати ефективність, бо при мінімальних витратах важко досягти найкращі результати. Тому під ефективністю слід розуміти результативність економічної діяльності підприємства, яка визначається шляхом різниці отриманих результатів і витрат,здійснених для досягнення цих результатів[1].

Процес виробництва на будь-якому підприємстві здійснюється при певній взаємодії трьох суттєвих чинників: персоналу (робочої сили), засобів праці та предметів праці. Використовуючи існуючі засоби виробництва, персонал виробляє суспільно корисну продукцію або робить виробничі і побутові послуги[2].

Це означає, що, з одного боку, мають місце витрати живої і уречевленої праці, а з другого, - результати виробництва. Останні залежать від масштабів застосовуваних засобів виробництва, кадрового потенціалу та рівня їх використання.

Ефективність виробництва являє собою комплексне відображення кінцевих результатів використання засобів виробництва і робочої сили за певний проміжок часу. У зарубіжних країнах з розвиненою ринковою економікою для окреслення результативності управління використовують інший термін - продуктивність системи виробництва і обслуговування, під якою розуміють ефективне використання ресурсів (праці, капіталу, землі, матеріалів, енергії, інформації) при виробництві різноманітних товарів та послуг[3]. Отже, ефективність виробництва і продуктивність системи - це по суті терміни-синоніми, які характеризують одні й ті ж результативні процеси. При цьому слід усвідомлювати, що загальна продуктивність системи є поняттям набагато ширшим, ніж продуктивність праці і прибутковість виробництва. Процес формування результатів і ефективності виробництва (продуктивності системи) показано на рисунку 1.1.


Рис. 1.1. - Схема формування результатів і ефективності виробництва (продуктивності виробничо-економічної системи).

Ефективність виробництва (продуктивність системи) має поліморфність визначення і застосування для аналітичних оцінок і управлінських рішень[4]. З огляду на це, важливим є вирізнення за окремими ознаками відповідних видів ефективності (продуктивності), кожний з яких має певне практичне значення(рис.1.2.).


Рис.1.2. - Види ефективності виробництва (продуктивності системи) за окремими ознаками.


Відповідні види ефективності виробництва визначаються переважно за різноманітністю одержаних результатів (ефектів) діяльності підприємства. Перш за все результат (ефект) діяльності буває економічним або соціальним[6].

Економічний ефект відображає різні вартісні показники, що характеризують проміжні і кінцеві результати виробництва на підприємстві (в обєднанні підприємств). До таких показників відносяться обсяг товарної, чистої або реалізованої продукції, величина одержаного прибутку, економія тих чи інших видів виробничих ресурсів або загальна економія від зниження собівартості продукції тощо.

Соціальний ефект зводиться до скорочення тривалості робочого тижня, збільшення нових робочих місць і рівня зайнятості людей, поліпшення умов праці та побуту, стану оточуючого середовища, загальної безпеки життя тощо. Соціальні наслідки виробництва можуть бути не лише позитивними, але й негативними (наприклад, поява безробіття, посилення інфляції, погіршення екологічних показників).

Вони мають ту особливість, що далеко не всі з них піддаються кількісному вимірюванню. У звязку з цим на підприємствах визначають, оцінюють і регулюють (у межах своїх можливостей) як економічну, так і соціальну ефективність виробництва (продуктивність системи)[7].

В залежності від об'єкту, стосовно якого визначають результативність його функціонування, розрізняють локальний (госпрозрахунковий) і народногосподарський ефекти. Локальний (госпрозрахунковий) ефект означає конкретний результат діяльності даного підприємства, внаслідок якої воно, має певний зиск. Якщо ж виробництво продукції на даному підприємстві вимагає додаткових витрат ресурсів, але її споживання (використання) на іншому підприємстві пов'язане з меншими експлуатаційними витратами або іншими позитивними наслідками діяльності, то йдеться про визначення народногосподарського ефекту, тобто спільного ефекту у сферах виробництва і споживання відповідних виробів (послуг)[8].

Внаслідок здійснення діяльності підприємства, впровадження на ньому прибуткових певних технічних, організаційних чи економічних заходів має місце первісний (одноразовий) ефект. Проте майже завжди початковий ефект може повторюватися і примножуватися завдяки багатонапрямковому та багаторазовому використанню таких заходів не лише на даному, але й на інших підприємствах чи сферах діяльності. Саме тому досить важливого практичного значення набуває визначення і оцінка так званого мультиплікаційного ефекту, що має свої специфічні форми прояву(рис.1.3)


Рис.1.3. - Специфічні форми мультиплікаційного ефекту.


Дифузійний ефект може реалізовуватись у тих випадках, коли певне управлінське рішення, нововведення технічного, організаційного, економічного чи соціального характеру поширюється на інші галузі, внаслідок чого відбувається його мультиплікація. Резонансний ефект має місце тоді, коли якесь нововведення у певній галузі активізує і стимулює розвиток інших явищ у виробничій сфері[9].

Ефект стартового вибуху - це ланцюгова реакція у перспективі. Він можливий за умови, що певний стартовий вибух стає початком наступного лавиноподібного збільшення ефекту у тій же самій або іншій галузі виробництва чи діяльності. У процесі створення будь-яких матеріальних цінностей з'являються супроводжувальні можливості з певним ефектом. Такі можливості проявляються у вигляді різних проміжних і побічних результатів, використання виробничих і побутових відходів тощо. Зрештою у будь-якій діяльності має місце також ефект акселерації, що означає позитивний наслідок не лише самого по собі конкретного результату, але й прискорення темпів його розповсюдження і застосування.

Межі між визначеними формами мультиплікаційного ефекту досить умовні, рухомі і відносні. Діалектичний взаємозв'язок цих форм полягає у тому, що усі вони разом формують загальний інтегральний ефект від реалізації певного управлінського рішення (впровадження нової техніки чи технології, прогресивних методів або форм організації виробництва, нових форм управління тощо). Коли вирішується певна великомасштабна проблема з очевидними мультиплікаційними характеристиками, то очікуваний ефект має охоплювати одночасно усі його специфічні форми. Загальна величина такого ефекту залежить від трьох головних чинників: економічної ефективності впроваджуваного управлінського заходу (сукупності заходів), масштабів і швидкості його (їх) розповсюдження в усіх галузях чи сферах діяльності.

Необхідні для одержання певного результату (ефекту) усі витрати поділяють на поточні (повсякденні) і одноразові. До поточних (повсякденних) витрат відносять витрати на оплату праці різних категорій персоналу (робочої сили) і обсяг засобів виробництва, які постійно використовуються (вартість витрачених предметів праці і сума амортизаційних відрахувань), а також деякі інші витрати, що включаються у повну собівартість продукції (послуг). Одноразові витрати являють собою авансові кошти на відтворення засобів виробництва у вигляді капітальних вкладень. При цьому капітальні вкладення повертають віддачу (ефект, результат) лише через деякий час, що дорівнює тривалості відтворювального циклу засобів праці і враховується при визначенні їх ефективності[10].

Розрахунки ефективності витрат необхідні для прийняття тих чи інших управлінських рішень. По-перше, вони потрібні для оцінки рівня використання різних видів витрат і ресурсів, здійснюваних організаційно-технічних і соціально-економічних заходів, загальної результативності економічної діяльності підприємства впродовж певного періоду часу. По-друге, за їх допомогою обґрунтовують і визначають найкращі (оптимальні) варіанти управлінських рішень: застосування нової техніки, технології та організації виробництва, нарощування виробничих потужностей, підвищення якості і оновлення асортименту продукції(послуг) тощо. У зв'язку з цим розрізняють абсолютний (загальний) і порівняльний ефект. Кожний з них може бути економічним, соціальним, локальним (госпрозрахунковим), народногосподарським, первісним, мультиплікаційним[11].

Абсолютний ефект характеризує загальну або питому (в розрахунку на одиницю витрат чи ресурсів) величину, яку має підприємство від своєї діяльності за певний проміжок часу. Порівняльний ефект відображає наслідки порівняння можливих варіантів управління і вибору кращого з них; його рівень відбиває економічні і соціальні переваги обраного варіанту здійснення управлінських рішень (напрямку діяльності) у порівнянні з іншими можливими варіантами. Абсолютний і порівняльний ефекти тісно взаємозв'язані, доповнюють один одного. Визначення найбільш економічно вигідного варіанту управління завжди базується на зіставленні показників абсолютного ефекту, а аналітична оцінка останнього здійснюється шляхом порівняння його запланованих, нормативних і фактично досягнутих показників, їх динаміки за певний період.

Для практичного розв'язання завдань управління ефективністю важливого значення набуває класифікація чинників її зростання за певними ознаками (рис1.4). Класифікацію чинників зростання ефективності (продуктивності) виробничо-економічних та інших систем діяльності доцільно здійснювати за трьома ознаками:

1.видами витрат і ресурсів (джерелами підвищення);

2.напрямами розвитку та вдосконалення діяльності;

3.місцем реалізації в системі управління діяльністю[12].

Групування чинників за першою ознакою уможливлює достатньо чітке визначення джерел підвищення ефективності: зростання продуктивності праці і зниження зарплатомісткості продукції, зниження фондомісткості та матеріаломісткості виробництва, а також раціональне використання природних ресурсів. Активне використання цих джерел підвищення ефективності діяльності передбачає здійснення комплексу заходів, які за змістом характеризують основні напрями розвитку та вдосконалення виробничо-господарської діяльності суб'єктів управління (друга класифікаційна ознака).

Визначальними напрямами є:

.прискорення науково-технічного та організаційного прогресу (підвищення техніко-технологічного рівня виробництва; удосконалення структури виробництва, організаційних систем управління, форм і методів організації діяльності, її планування та мотивації);

2.підвищення якості й конкурентоспроможності продукції (послуг);

.усебічний розвиток та вдосконалення зовнішньоекономічної діяльності суб'єктів управління.


















Рис. 1.4. - Класифікація чинників зростання економічної ефективності діяльності підприємства


Практично найбільш важливою треба вважати класифікацію чинників ефективності за місцем реалізації в системі управління діяльністю (третя ознака групування чинників). Особливо важливим є відокремлення внутрішніх чинників (витрати, складність продукції(послуг), досвід, контроль) та зовнішніх чинників(економічна свобода, конкуренція, присутність у державі, ризики).

Устаткуванню належить провідне місце в програмі підвищення економічної ефективності. Продуктивність діючого устаткування залежить не тільки від його технічного рівня, та й від належної організації ремонтно-технічного обслуговування, оптимальних строків експлуатації, змінності роботи, завантаження в часі тощо.

Матеріали та енергія позитивно впливають на рівень ефективності діяльності, якщо розв'язуються проблеми ресурсозбереження, зниження матеріаломісткості та енергоємності продукції (послуг), раціоналізується управління запасами матеріальних ресурсів і джерелами постачання.

Самі продукти праці, їхня якість і зовнішній вигляд (дизайн) також є важливими чинниками економічної ефективності діяльності суб'єктів управління. Має бути реальна корисна вартість, тобто ціна, яку покупець готовий заплатити за виріб відповідної якості. Проте для досягнення високої ефективності діяльності самої тільки корисності товару недостатньо. Пропоновані підприємством для реалізації продукти праці мають з'явитися на ринку в потрібному місці, у потрібний час і за добре обміркованою ціною. У зв'язку з цим суб'єкт діяльності має стежити за тим, щоб не виникало будь-яких організаційних та економічних перешкод між виробництвом продукції (наданням послуг) та окремими стадіями маркетингових досліджень.

Основним джерелом і визначальним чинником зростання ефективності діяльності є працівники - керівники, менеджери, спеціалісти, робітники. Ділові якості працівників, підвищення продуктивності їхньої праці багато в чому зумовлюються дійовим мотиваційним механізмом на підприємстві, підтриманням сприятливого соціального мікроклімату в трудовому колективі[13].

Єдність трудового колективу, раціональне делегування відповідальності, належні норми керування характеризують злагоджену організацію діяльності підприємства (установи). Це забезпечує необхідну спеціалізацію та координацію управлінських процесів, а отже, вищий рівень ефективності (продуктивності) будь-якої складної виробничо-господарської системи. При цьому остання для підтримання високої ефективності управління має бути динамічною та гнучкою, періодично реформуватися відповідно до нових завдань, що постають за зміни ситуації на ринку.

За переважання трудомістких процесів досконаліші методи роботи стають достатньо перспективними для забезпечення зростання економічної ефективності діяльності підприємства . Постійне вдосконалення методів праці передбачає систематичний аналіз стану робочих місць та їхню атестацію, підвищення кваліфікації кадрів, узагальнення та використання нагромадженого на інших підприємствах позитивного досвіду.

Стиль управління, що поєднує професійну компетентність, діловитість і високу етику взаємовідносин між людьми, практично впливає на всі напрямки діяльності підприємства. Від нього залежить у якій мірі враховуватимуться зовнішні чинники і зростання ефективності діяльності на підприємстві.

Відтак належний стиль управління як складовий елемент сучасного менеджменту є дійовим чинником економічної ефективності діяльності будь-якого підприємства, кожної підприємницької структури[14].

Державна економічна й соціальна політика істотно впливає на ефективність суспільного виробництва. Основними її елементами є:

1.практична діяльність владних структур;

.різноманітні види законодавства (законотворча діяльність);

.фінансові інструменти (заходи, стимули);

.економічні правила та нормативи (регулювання доходів і оплати праці, контроль за рівнем цін, ліцензування окремих видів діяльності);

.ринкова, виробнича й соціальна інфраструктури;

.макроекономічні структурні зміни;

.програми приватизації державних підприємств (організацій);

.комерціалізація організаційних структур невиробничої сфери.

Важливою передумовою зростання економічної ефективності діяльності підприємств є достатній рівень розвитку мережі різноманітних інституцій ринкової та виробничо-господарської інфраструктури. Нині всі підприємницькі структури користуються послугами інноваційних фондів і комерційних банків, бірж (товарно-сировинних, фондових, праці) та інших інститутів ринкової інфраструктури. Безпосередній вплив на результативність діяльності підприємств справляє належний розвиток виробничої інфраструктури (комунікацій, спеціалізованих інформаційних систем, транспорту, торгівлі тощо)[15].

Структурні зміни в суспільстві також впливають на показники економічної ефективності на різних рівнях управління. Найважливішими є структурні зміни економічного та соціального характеру. Головні з них відбуваються в таких сферах:

.технології, наукові дослідження та розробки, супроводжувані революційними проривами в багатьох галузях знань (пропорція імпортних та вітчизняних технологій);

.склад та технічний рівень основних фондів (основного капіталу);

.масштаби виробництва та діяльності (переважно за деконцентрації з допомогою створення малих і середніх підприємств та організацій);

.моделі зайнятості населення в різних виробничих і невиробничих галузях;

.склад персоналу за ознаками статі, освіченості, кваліфікації тощо.

Лише вміле використання всієї системи перелічених чинників може забезпечити достатні темпи зростання економічної ефективності діяльності підприємства.


.2Методи оцінювання економічної ефективності діяльності підприємства, її показники та критерії управління


У визначенні показників ефективності науковці пішли різними шляхами. Представники одного з них вважають за доцільне нехтувати необхідністю отримання єдиної оцінки і будувати систему показників ефективності. А остаточний висновок, на їхню думку, має зробити експерт, який аналізує цю систему показників, ураховує певні неформальні обставини, власний досвід, можливо, інтуїтивні міркування, прогнози і на базі всього цього зробить висновок. Інші вчені пропонують відразу обмежити множину факторів впливу і визначати комплексний показник ефективності. Є, звичайно, і певні компромісні підходи. Так, наприклад, відомі методики, в яких спочатку визначається система показників, а потім до неї застосовуються певні правила згортання для отримання інтегральної оцінки. Серед прибічників єдиного показника є такі, котрі будують настільки складний комплексний показник, що він за широтою охоплення вхідних параметрів фактично не поступається системам показників. Крім того, розроблені й ситуаційні алгоритми, які дають змогу обирати той чи інший комплексний показник на базі попереднього аналізу певних характеристик підприємства[16].

Отже, система показників ефективності має:

.відображати витрати всіх видів ресурсів, що споживаються на підприємстві;

2.створювати передумови для виявлення резервів підвищення ефективності виробництва;

3.стимулювати використання всіх резервів, наявних на підприємстві;

4.забезпечувати інформацією стосовно ефективності виробництва всі ланки управлінської ієрархії;

5.виконувати критеріальну функцію. Тобто для кожного з показників мають бути визначені правила інтерпретації їх значень.

Планування як розробка завдань підприємства на перспективний і поточний періоди передбачає співставлення вигоди використання різних видів ресурсів або їх поєднання у певному періоді та можливості їх зміни в майбутньому. Кожна з цілей, що стоять перед підприємством, потребує аналізу низки показників, що дає змогу прийняти конкретні рішення щодо поведінки підприємства. Джерелом інформації є звітність підприємства: річний бухгалтерський баланс, звіт про фінансові результати, звіт про рух капіталу, звіт про рух коштів та інші. На основі даних звітності визначається кінцевий результат роботи підприємства у вигляді нарощування власного капіталу за звітний період. Діяльність підприємства можна проаналізувати за економічними показниками, об'єднаними у групи, кожна з яких характеризує економічний потенціал підприємства, економічну ефективність, конкурентоспроможність і фінансову стійкість[17].

У системі показників управління економічною ефективністю підприємства можна виділити такі групи показників:

.ефективність використання основних фондів:

.1фондовіддача( коефіцієнт рівний відношенню вартості виробленої чи реалізованої продукції після вирахування ПДВ і акцизів до середньорічної вартості основних фондів):


(1.1),


де ВП - випуск продукції;

Фср - середньорічна вартість основних фондів;

1.2фондомісткість( це показник, зворотний фондовіддачі, який показує величину вартості основних фондів, що припадає на одиницю продукції, випущену підприємством):


(1.2);


1.3рентабельність основних фондів(це відносний показник, який характеризує рівень ефективності використання цих фондів):


(1.3),


де П - прибуток від основної виробничої та невиробничої діяльності підприємства;

Фср - середньорічна вартість основних фондів;

.ефективність використання оборотних фондів:

2.1коефіцієнт оборотності( відношення вартості виготовленої продукції за певний період до середніх залишків оборотних фондів):


(1.4),


де ОЗ - середні залишки оборотних фондів;

ВП - випуск продукції;

.2коефіцієнт завантаження( є оберненим до коефіцієнта оборотності):


(1.5),


де ОЗ - середні залишки оборотних фондів;

ВП - випуск продукції;

2.3тривалість обороту ( відношення кількості днів у періоді до коефіцієнта оборотності за цей період):


(1.6),


де Д - кількість днів у періоді;

Коб - коефіцієнт оборотності;

2.4рентабельність оборотних фондів( відношення прибутку, одержаного запевний період, до середніх залишків оборотних фондів за той самий період):


(1.7),


де П - прибуток,одержаний за певний період;

ОЗ - середні залишки оборотних фондів;

.ефективність використання праці (трудових ресурсів):

3.1.продуктивність праці( характеризує кількість продукції <#"justify"> (1.8),


де ВП - обсяг продукції (шт., т, м3, м2, грн., н-год.);

Чсс - середньосписковий склад персоналу;

3.2.трудомісткість продукціі(відображає витрати праці на виготовлення одиниці продукції):


(1.9),


де ПП - продуктивність праці;

3.3.фондоозброєність( вартість <#"justify"> (1.10),


де Фср - середньорічна вартість основних фондів;

Чсс - середньосписковий склад персоналу;

.4.зарплатомісткість продукції( відношення фонду оплати праці до вартості виготовленої продукції за певний період):


(1.11),


де Фоп - фонд оплати праці;

ВП - випуск продукції;

4.узагальнюючі показники ефективності діяльності підприємства:

.1.норма прибутковості (відношення прибутку,одержаного за певний період, до суми середньої вартості основних фондів за той самий період та середніх залишків основних засобів):


(1.12),


де П - прибуток,одержаний за певний період;

Фср - середньорічна вартість основних фондів;

ОЗ - середні залишки оборотних фондів;

.2.рентабельність продукції( цей показник дає можливість визначити, яка продукція більш прибуткова, тобто вигідніша для виробництва):


(1.13),


де П - прибуток,одержаний за певний період;

С - собівартість продукції за той же період;

.3.коефіцієнт ефективності застосовуваних ресурсів( відношення чистої продукції в порівнянних цінах за рік до витрат ресурсів, що відображені чисельністю працівників середньою вартістю основних фондів та середніми залишками оборотних засобів за рік, скоригованими на коефіцієнт повних витрат праці)


(1.14),


де ЧП - чиста продукція (обсяг реалізованої у розрахунковому році продукції за вирахуванням матеріальних витрат, плати за ресурси, проценту за кредит);

Чпр - чисельність працівників;

Фср - середньорічна вартість основних фондів;

ОЗ - середні залишки оборотних фондів;

Кпвп - коефіцієнт повних витрат праці.

4.4.рентабельність виробництва (Коефіцієнт показує, скільки прибутку підприємство має з кожної гривні, витраченої на виробництво і реалізацію продукції):


(1.15),


де П - прибуток, одержаний за певний період;

Фср - середньорічна вартість основних фондів;

ОЗ - середні залишки оборотних фондів;

.показники ліквідності:

5.1.коефіцієнт загальної ліквідності(коефіцієнт покриття) - характеризує здатність підприємства забезпечити свої короткострокові зобовязання з найбільше легко реалізованої частини активів - оборотних коштів:

(1.16),


де ОА - оборотні активи;

ПЗ - поточні зобовязання;

.2.коефіцієнт поточної ліквідності( коефіцієнт поточної ліквідності - показує, яку частину поточних зобовязань підприємство спроможне погасити за рахунок найбільш ліквідних оборотних коштів - грошових коштів та їх еквівалентів, фінансових інвестицій та кредиторської заборгованості):


(1.17),


де ОА - оборотні активи;

ПЗ - поточні зобовязання;

З - запаси;

.3.коефіцієнт абсолютної ліквідності (дозволяє визначити частку короткострокових зобовязань, що підприємство може погасити найближчим часом, не чекаючи оплати дебіторської заборгованості й реалізації інших активів):


(1.18),


де ГА - грошові активи;

ПЗ - поточні зобовязання;

5.4.чистий оборотний капітал (необхідний для підтримки фінансової стійкості підприємства, оскільки перевищення оборотних коштів над короткостроковими зобов'язаннями означає, що підприємство не тільки може погасити свої короткострокові зобов'язання, але і має резерви для розширення діяльності):

(1.19),


де ПА - поточні активи;

ПП - поточні пасиви;

.показники фінансової стійкості підприємства:

6.1.коефіцієнт співвідношення залучених і власних коштів(характеризує структуру фінансових ресурсів підприємства):


(1.20),


де Пк - позикові кошти;

ВК - власний капітал;

.2.коефіцієнт автономії(платоспроможності) - характеризує частку коштів, вкладених власниками підприємства в загальну вартість майна:


(1.21),


де ВК - власний капітал;

А - усього активів за балансом;

6.3.коефіцієнт маневреності власних коштів (характеризує степінь мобільності використання власного капіталу):


(1.22),


де Коб - оборотні кошти;

ВК - власний капітал;

6.4.коефіцієнт ефективності використання власних коштів (показує скільки прибутку дає 1 грн. власних коштів):


(1.23),


де EBIT - прибуток;

ВК - власний капітал;

.5.коефіцієнт використання фінансових ресурсів (усього майна) - дає змогу визначити, за який період одержаний прибуток може компенсувати вартість майна:


(1.24),


де EBIT - прибуток;

Вмп - витрати майбутніх періодів;

7.показники ділової активності підприємства:

7.1.коефіцієнт оборотності активів (відображає швидкість обороту сукупного капіталу підприємства, тобто показує, скільки разів за аналізований період відбувається повний цикл виробництва й обіг, що приносить відповідний ефект у вигляді прибутку, або скільки грошових одиниць реалізованої продукції принесла кожна одиниця активів):


(1.25),


де ЧВ - чиста виручка від реалізації продукції;

ВАс - середньорічна вартість активів;

7.2.коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості (показує, скільки разів за рік обернулися кошти, вкладені в розрахунки):


(1.26),


де ЧВ - чиста виручка від реалізації продукції;

ДЗ - дебіторська заборгованість;

.3.коефіцієнт оборотності кредиторської заборгованості (показує розширення або зниження комерційного кредиту, наданого підприємству. Зростання коефіцієнта означає збільшення швидкості оплати заборгованості підприємства, зниження - ріст покупок у кредит):


(1.27),


де ЧВ - чиста виручка від реалізації продукції;

КЗ - кредиторська заборгованість;

.4.коефіцієнт оборотності матеріальних запасів (відображає число оборотів товарно-матеріальних запасів підприємства за аналізований період):


(1.28);

(1.29),


де ЧВ - чиста виручка від реалізації продукції;

З - середньорічна вартість запасів;

С - собівартість реалізованої продукції;

7.5.коефіцієнт оборотності власного капіталу (характеризує ефективність використання власного капіталу підприємства):


(1.30),


де ЧВ - чиста виручка від реалізації продукції;

ВК - величина власного капіталу;

8.показники рентабельності підприємства:

8.1.коефіцієнт рентабельності активів(економічна рентабельність) - характеризує рівень прибутку, що створюється всіма активами підприємства, які перебувають у його використанні згідно з балансом:


(1.31),


де Пч - прибуток від звичайної діяльності до оподаткування;

А - усього активів за балансом;

.2.коефіцієнт рентабельності власного капіталу (фінансова рентабельність) - характеризує рівень прибутковості власного капіталу, вкладеного в дане підприємство, тому найбільший інтерес представляє для наявних і потенційних власників й акціонерів й є одним з основних показників інвестиційної привабливості підприємства, тому що його рівень показує верхню межу дивідендних виплат:


(1.32),


де Пч - чистий прибуток;

ВК - власний капітал;

Отже,систему показників економічної ефективності діяльності підприємства використовують для проведення економічного аналізу. Вони дають комплексну оцінку ефективності використання трудових ресурсів, основних і оборотних фондів, окупності виробничих витрат[18].

Забезпечення управління економічною ефективністю підприємства визначає ряд вимог до цього процесу, основними з яких є:

-інтегрованість загальної системи управління підприємством. У якій би сфері діяльності підприємства не приймалося управлінське рішення, воно прямо або опосередковано впливає на економічну ефективність. Управління економічною ефективністю безпосередньо пов'язане з виробничим менеджментом, інноваційним менеджментом, менеджментом персоналу, інвестиційним менеджментом, фінансовим менеджментом і деякими іншими видами функціонального менеджменту. Це визначає необхідність інтегрованості загальної системи управління підприємством.

Комплексний характер формування управлінських рішень. Всі управлінські рішення у сфері формування і використання ефекту тісно взаємопов'язані і здійснюють прямий або непрямий вплив на кінцеві результати управління економічною ефективністю. У ряді випадків цей вплив може носити суперечливий характер. Так, здійснення високоприбуткових фінансових вкладень, наприклад, може викликати дефіцит фінансових ресурсів, що забезпечують виробничу діяльність, і як наслідок - істотно зменшити розмір ефекту. Тому управління економічною ефективністю повинно розглядатися як комплексна система дій, що забезпечує розробку взаємозалежних управлінських рішень, кожне з яких вносить свій внесок у результативність формування і використання ефекту на підприємстві загалом[19].

-Високий динамізм управління. Навіть найбільш ефективні управлінські рішення у сфері формування і використання ефекту, розроблені та реалізовані на підприємстві в попередньому періоді, не завжди можуть бути повторно використані на подальших етапах його діяльності. Передусім це пов'язано з високою динамікою факторів зовнішнього середовища на стадії переходу до наступних стадій його життєвого циклу. Тому системі управління економічною ефективністю повинен бути властивий високий динамізм, що враховує зміну чинників зовнішнього середовища, ресурсного потенціалу, форм організації та управління виробництвом, фінансового становища й інших параметрів функціонування підприємства.

Багатоваріантність підходів до розробки окремих управлінських рішень. Реалізація цієї вимоги передбачає, що підготовка кожного управлінського рішення у сфері формування, розподілу та використання ефекту повинна враховувати альтернативні можливості дій. За наявності альтернативних проектів управлінських рішень їх вибір для реалізації повинен бути заснований на системі критеріїв, що визначають політику управління прибутком підприємства. Система таких критеріїв встановлюється самим підприємством.

-Орієнтованість на стратегічні цілі розвитку підприємства. Якими б прибутковими не здавалися ті чи інші проекти управлінських рішень у поточному періоді, їх необхідно відхилити у випадку, якщо вони вступають у суперечність з місією (головною метою діяльності) підприємства, стратегічними напрямами його розвитку, підривають економічну базу формування високих розмірів ефекту в майбутньому періоді[20].

Проблема ефективності в цілому не нова, вона існує в тій чи іншій інтерпретації з періоду виникнення матеріального виробництва і відображає взаємозв'язок виробничих відносин певного способу виробництва. В умовах формування ринкових відносин, коли результати роботи одних суб'єктів ринку залежать від чіткої і узгодженої роботи інших суб'єктів, проблема економічної ефективності стає визначальною.


1.3 Світовий досвід управління економічною ефективністю діяльності підприємства


У країнах з розвинутою ринковою економікою держава, беручи на себе основний фінансовий тягар підготовки та перепідготовки кадрів, створює єдиний механізм забезпечення зайнятості через взаємодію держави та підприємств. Цей механізм включає стимулювання з боку держави освітянської активності самих підприємств, кооперацію останніх з навчальними закладами, а також акумулювання та перерозподіл коштів підприємств з метою підготовки й перепідготовки робочої сили. Взаємодія держави і підприємств передбачає використання різного інструментарію: фінансування, податкової політики, регулювання соціального страхування та забезпечення, створення інформаційної та правової інфраструктури.

Поняття ефективності - принципово управлінське, що співвідносить результат (ефект) діяльності з наміченими цілями. Тому іноді розрізняють ефективність як абсолютну властивість (що характеризує результативність управління) і ефективність як властивість відносну, що характеризує управління як відношення результату до цілей. Здається, що в цьому разі фактично проводиться розрізнення між ефектом і власне ефективністю. Проте поняття ефективності виражає не тільки відношення результату діяльності до її цілей. Ефективність характеризує результат (ефект) і з погляду оптимальності використання ресурсів - матеріальних, фінансових, трудових тощо. Іншими словами, ефективність - це показник засобу діяльності: якщо таким засобом ціль досягається швидше і легше, то він ефективний.

Звичайно розрізняють ефективність як доцільність (результативність) і як економічність або говорять про функціональну й економічну ефективність. І в тому, і в іншому разі мова йде відповідно про ефективність як відношення результату до цілей, по-перше, і як відношення затрат до результату, по-друге. Таке розрізнення слід вважати істотним, оскільки дотепер визначення ефективності насамперед зводять до розрахунку співвідношення затрат до результатів, трактуючи її винятково як оптимальність цих затрат.

Наукові доробки зарубіжних авторів з проблем ефективності дали можливість виділити три методики оцінки показників ефективності. Найпоширенішою є методика "зіставлення з базою", тобто з показниками, що характеризують стан справ до нововведення або управлінського впливу[21].

Проте ця методика має істотні хиби. Ефективність при цьому сильно залежить від "бази". Створюється навіть парадоксальна ситуація: чим гірша "база", тим вища ефективність; змінюється база - змінюється й ефективність(навіть якщо затрати ресурсів будуть тими самими).

Часто застосовується й інша методика - порівнянна діяльність даного підприємства (управління ним), діяльності в галузі, регіоні тощо з результатами роботи інших аналогічних організацій.

Але найперспективнішою вважається третя методика - зіставлення не з реальною, а з нормативною базою, із нормативом, що науково обґрунтований з урахуванням впливу зовнішнього середовища.

Доцільно також згадати методику аналізу "мультиплікативної" ефективності, творчо обґрунтовану болгарським спеціалістом Н. Степановим. Ця методика заснована на ідеї, суть якої полягає в тому, що ефективність має не разовий, а наростаючий (мультиплікативний) характер: одне нововведення викликає через складність суспільних відносин і зв'язків резонанс в інших сферах.

Зарубіжна практика свідчить, що ефективність функціонування підприємства базується саме на основі ефективності управління ним.

Ефективність управління розраховується за формулою(1.1):


(1.33),


де Рупр - результативність управління;

Ефупр - ефективність управління;

Зупр - затрати управління.

Результативність управління - це цільова направленість на створення необхідних , корисних засобів, які мають змогу задовольнити визначені потреби, досягнення кінцевих результатів, що адекватні цілям функціонування підприємства. Результативність управління передбачає не тільки підсумки управлінської діяльності, а у всіє ї діяльності підприємства взагалі: виробничої, комерційної, господарської тощо. Тому що будь-яка діяльність підприємства передбачає процес управління нею[22].

Ефективність управління - це ефективне керівництво, що розуміється як уміння керівника змусити або спонукати, зацікавити підлеглих йому працівників працювати енергійно, продуктивно, з високою віддачею.

Затрати управління - частина транзакційних витрат, не пов'язаних безпосереднім чином з виробництвом і зверненням товарів, але обумовлених цими процесами, доповнюючими їх, представляючими оформлювальну сторону таких процесів.

Щодо початкової професійної підготовки молоді, то державні органи передовсім стимулюють активність підприємства за допомогою прямого фінансування внутріфірмових систем навчання.

Об'єктом прямого фінансування державними органами Німеччини, Франції, Італії, Швеції стала так звана альтернативна форма підготовки кадрів, що охоплює молодь до 25 років. Ідеться про поєднання процесу теоретичної підготовки в навчальному закладі з трудовою діяльністю за умов часткової зайнятості. Відтак забезпечується відповідність зайнятості учня здобутій наданий момент кваліфікації. Необхідною умовою такої форми навчання є наявність спеціальної програми, що забезпечує координацію підготовки у двох різних системах. Активний контроль підприємств за навчальним процесом зумовлює постійне коригування програм теоретичного навчання.

Методи прямого фінансування доповнюються непрямим стимулюванням внутріфірмової підготовки з боку держави через диференціювання податкової політики. Цей інструмент особливо активно використовується у США, де кошти, що спрямовуються на підготовку молодих працівників, повністю звільняються від оподаткування (за умови акредитування місцевими органами влади, тобто гарантування відповідності підготовки встановленим стандартам)[23].

У західноєвропейських країнах одним з джерел коштів державних органів на професійну підготовку є грошові відрахування самих підприємств. Необхідність постійної перепідготовки персоналу висунули практично в усіх країнах з ринковою економікою вимогу створення системи спеціальних підрозділів фірм. Це навчальні центри та курси, відділи кадрової політики тощо.

Досить ефективним методом оцінки керівників і спеціалістів є оцінка за досягненням поставлених цілей. Оцінка за цілями включає, як правило, такі етапи:

.визначення кількох ключових функцій працівників;

.конкретизація кожної функції встановленням певних економічних показників (обсяг робіт, якість, витрати, прибуток тощо);

.визначення конкретних показників для оцінки результатів діяльності;

.порівняння досягнутих результатів із заздалегідь встановленими «стандартами виконання» і визначення оцінного бала;

.розрахунок середньої оцінки, що відображає рівень досягнення поставлених цілей;

6.співвідношення досягнутих результатів із прийнятими «стандартами виконання» (нижче за максимальне значення, на його рівні, нижче за мінімальне значення тощо) і визначення оцінного бала.

Чи не найбільшої уваги заслуговує зарубіжний досвід формування та застосування багато аспектної системи матеріального заохочення персоналу, її ключовими елементами є: використання тарифної системи; застосування прогресивних форм оплати праці; поширення оригінальних систем преміювання і стимулювання нововведень; вища оплата розумової праці; істотна індивідуалізація заробітної плати.

Повсюдно використовується тарифна система в різноманітних її модифікаціях як інструмент диференціації оплати праці залежно від складності, умов і важливості роботи. У країнах з розвинутою ринковою економікою переважно застосовуються єдині тарифні сітки для робітників, спеціалістів і службовців. Кожна галузь економіки, як правило, формує власні тарифні сітки, які, у свою чергу, модифікуються на рівні фірм.

У зарубіжних підприємствах (організаціях) здебільшого запроваджено почасову оплату праці робітників. Це зумовлено тим, що нині пріоритетного значення набуває не кількість, а якість товарів. У багатьох зарубіжних країнах поширено цілком оригінальні системи преміювання. Зокрема, в американських фірмах уже тривалий час застосовуються дві системи, названі за прізвищами їхніх авторів, - системи Скенлона й Ракера. Перша з них базується на розподілі (у пропорції 1:3) економії витрат на заробітну плату між компанією і робітниками. А друга - на формуванні преміального фонду залежно від збільшення умовно-чистої продукції в розрахунку на один долар заробітної плати. Подекуди широко застосовується система «відкладених премій». Наприклад, на фірмі «Фіат» за створення нової продукції нараховується премія, виплата якої відкладається на фіксований термін (1-2 роки), а на французьких підприємствах за досягнення певного рівня якості та ефективності праці щорічно нараховується премія, яка виплачується лише через п'ять років.

Характерною особливістю сучасних систем стимулювання на Заході є величезне поширення системи заохочення за впровадження різноманітних нововведень. Так, більшість західноєвропейських фірм формують преміальні фонди за створення, освоєння й випуск нової продукції, але їхній розмір у залежнюється від приросту обсягу продажу нової продукції, її частки в загальному обсязі виробництва.

У зарубіжних країнах, як правило, розумова праця оплачується вище, ніж фізична[22].

У всіх країнах з розвинутою ринковою економікою спостерігається стала тенденція до індивідуалізації заробітної плати на підставі оцінки конкретних заслуг працівника. Механізм індивідуалізації заробітної плати включає як диференціацію умов наймання, так і регулярну оцінку заслуг персоналу безпосередньо в процесі трудової діяльності.

Зарубіжний досвід підтверджує виняткову корисність залучення працівників до управління виробництвом (діяльністю). В американських фірмах, наприклад, застосовуються чотири форми залучення персоналу до управління:

.участь працівників в управлінні працею та якістю продукції на рівні виробничого цеху чи іншого такого ж підрозділу;

.створення робітничих рад або спільних комітетів робітників і менеджерів;

3.запровадження системи участі персоналу в одержаному прибутку;

4.участь представників найманої праці в роботі рад директорів корпорацій.

Своєрідною є система участі трудящих в управлінні виробництвом, що склалася в Німеччині. Вона включає:

.спільну участь у наглядових радах фірм представників капіталу й найманої праці;

.існування «робітника-директора»;

.виробничі ради на підприємствах, які складаються з робітників.

Останні створюються на підприємствах, що мають не менше 5 постійних найманих працівників з правом голосу (вік-понад 18 років, стаж роботи-не менше 6 місяців). При цьому роботодавці зобов'язані надавати найманим працівникам і раді підприємства відповідну інформацію, приймати від них запити та пропозиції, вивчати й ураховувати думку ради підприємства з питань соціально-економічного розвитку останнього[24].

Характерною особливістю сучасного виробництва за кордоном треба вважати перехід до різноманітних колективних (групових) форм організації праці, включаючи спільне виконання окремих завдань (контроль якості, обслуговування виробництва, навчання). З-поміж різних форм групової роботи, спрямованої на підвищення ефективності виробництва та вдосконалення трудових відносин варто назвати так звані гуртки якості, які, по суті, є неформальною організацією управління виробництвом, що співіснує паралельно з традиційною ієрархічною системою[25].

Гурток якості складається з групи робітників, що добровільно, приблизно годину в тиждень чи на місяць, обговорюють проблеми якості на підприємстві. Якщо причини виникнення проблем знайдені, то розробляються пропозиції по їх рішенню. Таким чином, робітники на виробництві можуть виявити творчий і інноваційний стиль мислення.

Для кожного гуртка якості повинний бути визначений ведучий, котрий координує роботу. Ведучий може також розподіляти завдання усередині своєї групи. Для рішення особливих проблем формується додаткова робоча група.

Цілі гуртків якості різноманітні. Поряд з мотивацією позитивними аспектами введення гуртків якості є збільшення продуктивності і більш високі економічні вигоди. Додаткова мета - формування відповідального самостійного творчого мислення співробітників підприємства.

Таким чином, цілі гуртків якості полягають у наступному:

.покращення мотивації;

.підвищення якості за допомогою усвідомлення його значення;

.ріст продуктивності праці,

.збільшення економічної вигоди;

.поліпшення відносин співробітників до роботи;

.відповідальне колективне мислення співробітників;

.стимулювання самостійного мислення при рішенні проблем;

.представлення конструктивних пропозицій;

.усвідомлення співробітниками категорії вартості;

.підвищення відповідальності співробітників;

.підвищення гнучкості керівництва підприємства;

.поліпшення відносин до керівництва;

.збільшення добровільної активності співробітників;

.посилення орієнтації на клієнтів;

.зниження витрат за рахунок скорочення браку;

.зниження витрат за рахунок зменшення кількості рекламацій;

.зменшення простоїв за рахунок кращого навчання персоналу;

.збільшення продуктивності за рахунок більш швидкого розпізнавання дефектів;

.усунення слабких місць за рахунок власних пропозицій по раціоналізації;

.покращення психологічного клімату на підприємстві за допомогою інтенсивної спільної роботи.

За оцінкою західних спеціалістів, на кожний долар витрат на розвиток гуртків якості підприємства одержують 4-8 доларів прибутку. Тому невипадково 90% найбільших фірм США використовують гуртки якості з метою підвищення ефективності виробництва, а в Японії функціонує понад один мільйон гуртків якості, які об'єднують майже 11 мільйонів працівників.


РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ГАЛУЗІ БУДІВНИЦТВА


2.1 Формування будівельного ринку в Україні


Перехід до ринкової економіки зумовив розпад громіздкої, багатоланкової системи управління в будівельному комплексі. Відбулося розкрупнення будівельної галузі, поряд з великими підприємствами виникла значна кількість малих будівельних організацій. Тому ці організації мають проблеми управління цим видом діяльності в ринкових умовах, відсутня комплексна профільна інформаційна система, недостатньо розроблені правові, технічні, морально-етичні підходи до регулювання взаємовідносин між учасниками будівельного ринку. Все ще не розроблено підходи до забезпечення якості будівельно-ремонтних робіт, які виконуються поза сферою офіційних будівельних організацій, що породжує багато конфліктних ситуацій, призводить до невиправданих витрат зусиль та ресурсів.

Для підвищення ефективності функціонування будівельного ринку важливо чітко ідентифікувати причини, які зумовлюють негативний вплив на його розвиток, виявити проблеми та запропонувати можливі шляхи їх розвязку.

Будівельний ринок мало привертає увагу дослідників і проектантів, хоч обсяги капіталів, що обертаються в цій сфері, є доволі значними. Значною мірою це повязано з тим, що найголовніша проблема будівельного ринку сьогодні - це його стійка непрозорість. [26]. Це пояснюється браком системної профільної інформації, недосконалої класифікації будматеріалів та типів обєктів й одиниць вимірювань, використання «тіньових схем» в діяльності будівельних організацій, виконання ремонтно-будівельних робіт некваліфікованими бригадами - самоуками. До причин, які гальмують розвиток будівельного ринку, науковці зараховують відсутність системи обовязкової сертифікації на чималу кількість виготовлених будівельних матеріалів та виконання ремонтно-будівельних робіт [27], з чого користаються більшість будівельних підприємств. Дослідники вважають, що «будівельний комплекс має вагомий ресурсний потенціал для швидкого економічного розвитку, але він повністю не використовується» [28].

У всьому світі будівництво - це один з найприбутковіших видів бізнесу. У нашій державі будівельний ринок характеризується далеко не найкращими показниками розвитку і перебуває на етапі встановлення. До будівельного ринку в цьому випадку зараховано ринок виробництва і продаж будівельних матеріалів, надання послуг та виконання будівельно-монтажних робіт, ринок нерухомості(рис. 2.1). Частково це повязано з тим, що відповідна статистична база та практика аналізу сфери послуг, зокрема ремонтно-будівельного обслуговування, були орієнтовані на директивне управління.

Розглянемо фактори,які визначають структуру ринку. Основна мета конкуруючих суб'єктів на ринку будівельних послуг - реалізувати свою продукцію з метою задоволення потреб суспільства та отримання найбільшого прибутку. Для правильного вибору стратегії конкуренції кожної будівельної організації необхідно володіти методикою оцінки своєї конкурентоспроможності, а також враховувати ті суттєві відмінні фактори, які властиві самому ринку будівельних послуг і притаманним його конкурентним відносинам. До них, насамперед, відносяться:

.послуги в інжинірингу та будівництві, пов'язані як з розробкою проектів і власне спорудою, так і з керівництвом будівництва. Будівельні фірми можуть базувати свою конкурентну стратегію як на основі спеціалізації і концентрації, так і диверсифікуючи свою діяльність;

.ринок будівельних послуг і тісно пов'язаний з ним ринок нерухомості, структурної зайнятості населення, законодавчою базою; конкуренція вітчизняних будівельних послуг як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринку.

Організація будівельного виробництва дозволяє раціонально використовувати людей, обладнання, предмети праці і створювати умови для здійснення прогресивного будівельного виробництва з найменшими витратами. На організаційному етапі велике значення має прискорення обороту часу виробничих фондів. Тому безперервність виробництва, його ритмічність, пропорційність використання засобів праці розглядаються як основні вимірювачі ефективної організації будівельного виробництва.

На мою думку слід класифікувати фактори структури ринку за трьома розділами( рис.2.1).










Рис.2.1. - Фактори структури будівельного ринку


Розглянемо три фактори структури будівельного ринку докладніше.

Перший фактор, розмір підприємства - це його величина, ступінь розвитку. Величина підприємства справляє визначальний вплив на його діяльність, у зв'язку, з чим необхідно враховувати основні організаційно-економічні переваги і недоліки різних за розміром підприємств, а так само мати на увазі взаємозв'язок розвитку підприємництва та вироблення ефективної ринкової стратегії, виходячи з масштабів його функціонування.

Великі підприємства з економічної точки зору найбільш сильні, оскільки мають потужний фінансово-економічний і майновий потенціал , високий рівень конкурентоспроможності , відносно низькі витрати обігу . Вони можуть проводити маркетингові дослідження , рекламні кампанії , здійснювати власну цінову політику , мати широку торговельну мережу для реалізації товарів і прямі контакти з виробниками. Однак такі фірми не завжди динамічні в підприємницькому середовищі , вони інертні у розвитку економічної стратегії , мають громіздку управлінську структуру , а матеріальні стимули ініціативних працівників і підприємства в цілому мало пов'язані з кінцевим результатом роботи.

Середні підприємства діють , як правило , в межах вузького сегмента ринку і задовольняють специфічні запити з реалізації товарів певного асортименту . Вони володіють відмінними рисами торгово-технологічного процесу , їхні товари мають унікальні характеристики і орієнтовані на постійних споживачів . Все це захищає такі підприємства від конкурентів , дозволяє підтримувати досить високі ціни і забезпечує фінансову стабільність. Підприємницька активність у них вище , ніж на великих , оскільки потрібен постійний пошук нових ідей , вдосконалення торгово-технологічного процесу , однак при цьому відсутня широкий асортимент і можливість перемикати діяльність на інші товари. Існує ризик втрати ноу -хау , а так само залежність від певного постачальника і сформованого контингенту покупців.

Малі підприємства найкращим чином пристосовані до задоволення тих потреб , які не можуть у повному обсязі забезпечити великі та середні . Для них характерні простота в організації в організації руху товару та обліку , робота на місцевий ринок , висока гнучкість , аж до повної зміни виду діяльності , профілю , асортименту товарів , більш економне використання ресурсів , низькі управлінські витрати , підвищена швидкість обороту капіталу , зацікавленість кожного працівника в кінцевих результатах праці та інші чинники, що забезпечують конкурентоспроможність . Але саме невеликі підприємства в максимальному ступені не захищені від зовнішніх , не залежних від них від них факторів. Їм важче отримати кредит , налагодити рекламу ; більше коштів потрібно на вивчення ринку, отримання необхідної комерційної та науково-технічної інформації ; неможливо проводити незалежну цінову політику.

Розглянемо другий фактор, інноваційні бар'єри у світовій будіндустрії.

Однією з найбільш популярних і, на жаль, малопривабливих характеристик не тільки української, а й світової будіндустрії є її надмірний консерватизм, крайня повільність по відношенню до впровадження і широкому поширенню нових технологій. За будівництвом давно закріпився ярлик "неповороткої галузі", і як головний аргумент, що підтверджує справедливість цієї характеристики, у багатьох дослідженнях міститься посилання на вкрай низьку питому вагу інноваційної складової в загальній структурі витрат будівельних компаній [29].

Необхідно робити істотне виправлення того, що значна частка нових технологічних розробок, впроваджуваних в будівництві, приходить туди з інших промислових галузей (металургії, лісової і деревообробної промисловості). Однак навіть з урахуванням цієї необхідної корекції загальна оцінка будіндустрії як галузі, яка не вирізняється особливою схильністю до інновацій, здається цілком об'єктивною.

Розглянемо третій фактор структури будівельного ринку - адміністративні бар'єри в будівельному комплексі. За даними останніх соціологічних опитувань, близько 50% підприємців, зайнятих у галузі, стикаються з непереборними адміністративними бар'єрами, які ставлять під загрозу реалізацію важливих інфраструктурних проектів, в числі яких ремонт автомагістралей Київської, Житомирської, Рівненської та Львівської областей. [30].

У розвинутих країнах світу, і навіть у Москві, для вирішення зазначених проблем функціонують відповідні центри нових будівельних технологій, матеріалів та обладнання, які займаються виконанням завдань зі збору, систематизації та подання достовірної інформації зацікавленим структурам і, насамперед, міським проектним інститутам і будівельним організаціям. Вся ця робота супроводжується численними навчальними і інформаційними заходами. У нас же наразі такий досвід відсутній.

Потребує удосконалення нормативно-законодавча база. . Загострила проблеми розвитку будівельного ринку і нинішня фінансова криза, яка вже призвела до значного зменшення обсягів будівельних робіт.

В умовах ринкової економіки для виробника важлива конкурентоспроможність виробленої продукції чи наданих послуг. Першорядного значення набуває якість будівельної продукції, і основним інструментом впливу на будівельну організацію повинні стати тендери (торги). Але досі в тендерній документації не встановлюється умова наявності її учасника системі якості, що відповідає вимогам ДСТУ ISO 9001-2001 ідентичного MC ISO 9001:2000 [27].

Впровадження системи управління якістю на базі ДСТУ ISO 9001-2001 ідентичного MC ISO 9001:2000 передбачає:

.одержання доказів щодо забезпечення якості і можливостей повного задоволення вимог замовників та інвесторів;

.наведення порядку у середині організації для скорочення непродуктивних витрат і упорядкування діяльності;

.підвищення конкурентоспроможності виконуваних робіт, послуг, виготовленої продукції;

.створення фундаменту для постійного поліпшення.

Отже, будівельний ринок України перебуває не на найкращому рівні свого розвитку. Гальмують розвиток будівельного ринку різні причини. Зазначена класифікація допоможе встановити усю глибину проблем, які повязані з розвитком будівельного ринку та комплексно їх оцінити.

Дослідження в будівництві мають свої особливості, які пов'язані зі специфікою галузі в цілому. Тут недостатньо застосування звичайних статистичних та імовірнісних методів аналізу, так як дуже багато показників залежать від конкретного учасника процесу, загальної емоційного забарвлення ринку, споживчих переваг.

Успішний розвиток сучасного підприємства, основним видом діяльності якого є виконання послуг у сфері будівництва та ремонту, або поставка будівельних матеріалів, обладнання та інструментів, немислимо без постійного моніторингу ситуації на ринку.

Вчасно прийняті грамотні управлінські рішення, засновані на аналізі безлічі різних факторів, сприяють правильному позиціонуванню компанії на ринку.


2.2Аналіз динаміка будівництва в Україні


Будівництво, в усіх його «розрізах», є відображенням стану та рівня розвитку кожної держави. Ця галузь господарювання характеризує культуру і прагнення нації до зростання. Якісні показники будівельної сфери державного і приватного секторів економіки багато в чому залежить як від рівня кваліфікації будівельного персоналу, так і від технічної оснащеності її суб'єктів.

Перше десятиліття ХХI століття принесло нові проблеми пов'язані зі зміною технологічних , наукових і фінансових можливостей при просуванні вітчизняних послуг в галузі будівництва. Незважаючи на високий досвід і запас знань нашим підприємствам на міжнародному ринку підрядників поки складно успішно конкурувати із зарубіжними будівельними компаніями , які активно впроваджуються на український ринок. Одна з причин цієї ситуації - відсутність у багатьох вітчизняних підрядників стратегічної орієнтації , бачення перспектив свого розвитку. З урахуванням знань та вміння працювати в ринкових умовах через зростання конкуренції необхідно спиратися на сучасні маркетингові технології та інструменти .

Економічний ефект від розвитку цієї галузі полягає у мультиплікаційному ефекті коштів, вкладених у будівництво. Адже з розвитком будівельної галузі будуть удосконалюватися: виробництво будівельних матеріалів і відповідного обладнання, машинобудівна галузь, металургія і металообробка, нафтохімія, виробництво скла, деревообробна і фарфоро-фаянсова промисловість, транспорт, енергетика тощо. І, вочевидь, як ніяка інша галузь економіки, будівництво сприяє розвитку підприємств малого бізнесу, особливо того, який спеціалізується на оздоблювальних і ремонтних роботах. Отже, ріст будівельної галузі неминуче викликає економічний ріст у країні і виникнення необхідних умов для розв'язання багатьох соціальних проблем. Але на сучасному етапі її розвитку говорити про будь-яку конкурентоспроможність цієї галузі не представляється можливим.

Якщо на регіональному рівні чітко просліджується тенденція верховенства будівельних організацій центральних районів та великих міст-мільйонерів у зв'язку з їх значними потужностями і інвестиційною привабливістю, то на глобальному рівні будівельна галузь України програє через брак необхідних фінансових та організаційних перетворень.

Для обґрунтування заходів, спрямованих на підвищення ефективності діяльності будівельних підприємств, доцільно провести аналіз будівельної галузі для вивчення її сучасного стану, виявлення проблем та тенденцій розвитку.

Протягом 2011-2012 років, початку 2013 року будівельна галузь України зазнавала, як збільшення, так і скорочення обсягів виробництва будівельної продукції(рис. 2.1). У 2011 році усі часові періоди за кількістю місяців від січня до будь-якого місяця року продемонстрували стабільний ріст обсягів виконаних будівельних робіт з помітним нарощенням відносних показників у II кварталі, та у 2012 році дана динаміка помітно погіршилася, в результаті чого лише у місяці січні-травні були зафіксовані показники росту, з даного місяця відносні індекси виконання будівельних робіт лише зменшувалися, досягши позначки 86,0% січня-грудня до відповідного періоду 2011 року. На початку 2013 року динаміка індексів не змінила свого напрямку регресії досягнувши показника у 81% у жовтні-листопаді 2013 року до відповідного періоду 2012[31].


Рис. 2.2. - Обсяги виробництва будівельної продукції


Не зважаючи на досить не високу частку будівництва у доданій вартості ВВП України за 2012 рік та на початку 2013 року, який становив від 2,2 до 3,1%, будівельній галузі належить значна роль в структурі формування внутрішнього валового продукту.

За даними Держкомстату станом на 01.12.2013 р. прямі іноземні інвестиції у галузь будівництва України склали 2,29 млрд. дол.( рис.2.2). Найбільше в будівельну галузь інвестували з Нідерландів - 940,5 млн. дол. США, з Кіпру - 624,3, з Російської Федерації - 199,5, з Великобританії - 111,6.


Рис.2.3. - прямі іноземні інвестиції будівельної галузі, млрд. дол.


У 2012р. в Україні налічувалося 18977 обєктів, що знаходились у стадії незавершеного будівництва (не враховуючи індивідуальні житлові будинки). Із загальної кількості незавершених обєктів 6,9 тис., або 36,2%, знаходяться у стадії будівництва, а на 12,1 тис. (63,8%) - будівництво тимчасово припинено або законсервовано. За характером будівництва у 2013 р. обсяги робіт розподілились таким чином: роботи з нового будівництва, реконструкції та технічного переозброєння склали 78,2% від загального обсягу, решта - з капітального і поточного ремонтів (14,6% та 7,2% відповідно)[32].

У розрахунку на 1 особу населення обсяги виконаних будівельних робіт в цілому по Україні склали 497,5 грн. Серед регіонів найвищим цей показник є у місті Києві - 1742,0 грн. на 1 особу, що у 4,7 рази перевищує середній показник по Україні. Високим даний показник є у Полтавській (821,9 грн.), Харківській (571,3 грн.) та Одеській (489,4 грн.) областях. Найнижчі показники виробничої активності у будівництві спостерігаються у Закарпатській (95,4 грн.), Кіровоградській (142,9 грн.) та Житомирській (146,8 грн.) областях.

Серед обєктів незавершеного будівництва налічується 13018 будівель та 5959 інженерних споруд, будівництво більшості з них тимчасово припинено або законсервовано (відповідно 65,5% та 60,2% загальної кількості). Третина будівель незавершеного будівництва - це житлові будівлі (загальною площею 16,3 млн.м2). Однією із головних причин цього є брак фінансування інвестицій у будівництво, що зумовлений такими факторами: нестача власних коштів, високі процентні ставки кредиту, труднощі з отримання довгострокових кредитів, недостатня прибутковість інвестицій, страх заборгованості та ін. Більше половини загального обсягу будівництва виконано підприємствами чотирьох регіонів: Донецької, Харківської, Дніпропетровської областей та м.Києва.

Однією із головних проблем будівельного ринку сьогодні є його стійка непрозорість. Це пояснюється браком системної профільної інформації, недосконалої класифікації будматеріалів та типів обєктів й одиниць вимірювань, використання «тіньових схем» в діяльності будівельних організацій, виконання ремонтно-будівельних робіт некваліфікованими бригадами. До причин, які гальмують розвиток будівельного ринку, також можна зараховують відсутність системи обовязкової сертифікації на чималу кількість виготовлених будівельних матеріалів та виконання ремонтно-будівельних робіт, з чого мають більшість будівельних підприємств. Будівельний ринок України має вагомий ресурсний потенціал для швидкого економічного розвитку, але він повністю не використовується.

За даними Держкомстату України виявлено, що у 2012 р. порівняно з 2011р. збільшилася частка збиткових організацій у будівництві, при цьому їх частка у 2012 р. перевищує частку прибуткових організацій на 5,4% і становить 52,7% від загальної кількості підприємств, які працюють у цій галузі (табл. 2.1).

Фінансовий результат від звичайної діяльності до оподаткування підприємствами будівельної галузі за період 2009-2013 рр[31].


Таблиця 2.1. - Фінансовий результат від звичайної діяльності до оподаткування підприємствами будівельної галузі за період 2008-2012 рр

ПоказникиРоки20082009201020112012Фінансовий результат від звичайної діяльності до оподаткування, млн. грн.872,21603,11629,0-6807,9-1936,8Підприємства, які отримали прибуток:- у % до загальної кількості підприємств;66,268,167,962,847,3- фінансовий результат, млн. грн.2642,83578,45417,86159,31795,4Підприємства, які отримали збиток:- у % до загальної кількості підприємств;33,831,932,137,252,7- фінансовий результат, млн. грн.1770,61975,33788,812967,23732,2

У 2012 році відбулося значне скорочення порівняно з попереднім роком прибуткових організацій будівельної галузі із 62,8% до 47,3%, що пояснюється впливом світової економічної кризи на будівельний сектор економіки України. Фінансовий результат від звичайної діяльності до оподаткування з 2008 по 2010рр. підвищувався, але у 2011 р. відбувається його стрімке зниження до 6807,9 млн. грн. Негативна тенденція спостерігається і у 2012 році, при цьому фінансовий результат від звичайної діяльності до оподаткування склав 1936,8 млн. грн. збитків.

Подальше зменшення прибутковості будівельних організацій загрожує скороченню індексів будівельної продукції та обсягів виконаних будівельних робіт, які тісно повязані галузевими звязками з будівництвом, ростом рівня безробіття та неповної зайнятості, зменшенням надходжень до місцевих бюджетів та збільшенням числа довгобудів в категоріях будівництва.


2.3Аналіз ринку будівельних послуг на прикладі підприємства АТ «Альпсервіс»


Акціонерне товариство «Альпсервіс» вже більше 15 років надає роботи із застосуванням техніки промислового альпінізму. Фахівці фірми працюють на найвищих об'єктах України, використовуючи оригінальні рішення щодо забезпечення доступу до місця виконання робіт.

Пріоритетним напрямком діяльності є механізований ремонт ( торкретування ) і антикорозійний захист бетонних споруд. У цій області фірмою « Альпсервіс » накопичено унікальний досвід , який , разом із застосуванням сучасних технологій і використанням новітнього обладнання дозволяє задовольнити запити найвимогливішого замовника. Підвищення якості та швидкості виконання робіт досягається за рахунок застосування спеціалізованого обладнання . У арсеналі є високопродуктивні піскоструминні апарати , унікальна високонапірна установка гідродинамічного очищення бетону і сталі від продуктів корозії і хімічних відкладень , агрегати безповітряного розпилення для нанесення лакофарбових покриттів , обладнання для виробництва оздоблювальних і ремонтних робіт по бетону механізованим способом - методом торкретування .

Всі роботи проводяться строго відповідно до проектів, що розробляються із застосуванням останніх досягнень в області реконструкції залізобетонних споруд. При виробництві робіт використовується спеціально розроблена відповідно до ISO 9000 «Система забезпечення якості робіт».

Для вирішення різних технологічних і матеріалознавчих задач « Альпсервіс » співпрацює з провідними фахівцями Київських НДІБВ і НДІБК, Харківського ПромбудНДІпроекту , Львівського фізико -механічного інституту ім. Карпенко та інших організацій. Фірмою розроблені і змішуються склади для ремонту бетону на основі добавок швейцарського концерну « Sika ». Використання закордонних матеріалів і технологій , їх вітчизняних аналогів дозволяє на високому технічному рівні виробляти якісний ремонт і відновлення залізобетонних конструкцій будь-якої складності.

У числі відремонтованих і ремонтованих нині фірмою «Альпсервіс» об'єктів: реакторні і машинні відділення Южноукраїнської АЕС; димохідна труба Харківської ТЕЦ-5 (висота 330 метрів); телевежі Харківська, Київська, Одеська; численні ємності для зберігання нафтопродуктів; мости і шляхопроводи, в тому числі унікальний Київський міст «Метро», водоводи № 1,2,3 Ташлицької ГАЕС, водовід № 1 Дністровської ГАЕС, бурова вишка ВБП-54-320 СПБУ «Сиваш», гранбашні ПрАТ «Азот» Черкаси.

Повне найменування товариства : Акціонерне товариство «Альпсервіс».

Скорочене найменування товариства: АТ «Альпсервіс».

Місце знаходження товариства (юридична адреса) : 61003 , місто Харків , вул. Кооперативна , 18.

Тел . / Факс : ( 0572 ) 7772460.

Тип компанії - компанія, що надає послуги.

Генеральний директор : Яскраво Олександр Миколайович.

Головний бухгалтер: Скляр Світлана Анатоліївна.

Засновники товариства : одна фізична особа з часткою статутного капіталу 100 %.

Чисельність співробітників фірми складає в середньому 116 осіб.

У своїй діяльності дане підприємство керується Законами України, постановами й розпорядженнями Кабінету Міністрів України, Указами Президента, іншими нормативними актами, що діють на території України, а також наказами й інструкціями «Альпсервіс».

Варто відзначити , що рівень освіти працівників АТ «Альпсервіс» досить високий - всі співробітники мають вищу або незакінчену вищу освіту.

АТ «Альпсервіс» - організація з вертикальною структурою управління (додаток А ), тобто має кілька рівнів управління. За типом - це функціональна структура. Організаційна структура , показує область відповідальності кожного окремого співробітника і його взаємини з іншими співробітниками , якщо всі взаємозв'язки організаційної структури застосовані правильно , то вони ведуть до гармонійної співпраці і загальному прагненню виконати поставлені перед організацією мети і завдання. Функціональна організаційна структура - це розподіл організації на окремі елементи , кожен з яких має свою чітко визначену , конкретну задачу і обов'язки , тобто модель передбачає поділ персоналу на групи, залежно від конкретних завдань , які виконують співробітники.

Функціональна структура управління має як позитивні , так і негативні моменти. До числа позитивних можна віднести: стимулюючу роль в активізації ділових якостей та професійної спеціалізації; можливість застосування ефективних методів планування і управління; поліпшення координації дій; скорочується потреба у фахівцях широкого профілю.

До недоліків відносяться: велика зацікавленість у виконанні цілей і завдань саме свого функціонального підрозділу, ніж загальних цілей; ускладнення виконання управлінських рішень зверху вниз; високі вимоги до комунікацій.

Необхідно зауважити, що практично всі державні організації управляються по вертикалі, тобто в організації кілька рівнів підпорядкування, які управляються зверху (самий нижчий рівень підпорядкований більш вищого і найвищого, той, у свою чергу, ще більш вищого і найвищого тощо). Це обумовлено статусом і порядком роботи, а так само звітністю перед власником майна організації.

На чолі АТ «Альпсервіс» стоїть генеральний директор, якому підпорядковуються всі працівники підприємства. Рішення генерального директора щодо надання послуг є остаточними.

Зовнішнє середовище являє собою наявність умов та факторів, які впливають на розвиток підприємства та вимагають прийняття управлінських рішень, спрямованих на пристосування до них. Елементи зовнішнього середовища є дуже важливими для діяльності АТ «Альпсервіс».

Аналіз макросередовища АТ «Альпсервіс» проводиться за допомогою PEST - аналізу в табл. 2.1.

PEST - це абревіатура чотирьох англійських слів P - Politikal-legal-політико-правові, E - Ekonomic - економічні, S - Sociocultural - соціокультурні, T - Technological forces - технологічні чинники.

Метою PEST - аналізу є відстежування (моніторинг) змін макросередовища по чотирьох вузлових напрямах і виявлення тенденцій, непідконтрольних підприємству, але що роблять вплив на результати ухвалених стратегічних рішень.

Метод (PEST - аналіз) передбачає вписування окремих факторів середовища у таблицю. Кожному фактору експертним шляхом дається оцінка:

1.оцінка (від мінус 30 до плюс 30);

2.коефіцієнт значущості (сумарна оцінка 1).

Потім дві експертні оцінки перемножують і у такий спосіб одержують зважену оцінку, яка показує ступінь важливості фактора для підприємства. За допомогою такої оцінки керівництво підприємства з'ясовує, які з факторів середовища мають більш важливе значення[33].


Таблиця 2.2 - Аналіз макросередовища АТ «Альпсервіс»

Група чинниківЧинникПоточний стан чинника та тенденція до його зміниВизначення можливості або загрозиОцінка (-30 - +30)Коефіцієнт значущостіЗважена оцінкаПолітичні1. Рівень політичної стабільності в суспільствіпогіршуєтьсяпогіршується-200,5-102. Напрямок розвитку політичної системипогіршуєтьсяпогіршується-250,2-53. Характер політичної боротьбипогіршуєтьсяпогіршується-300,3-9Разом-17Економічні1. Рівень ВВП на душу населенняпогіршуєтьсяпогіршується-200,2-42. Темп інфляціїпогіршуєтьсяпогіршується-250,3-7,53. Рівень доходів населенняпогіршуєтьсяпогіршується-300,5-15Разом-26,5Правові1. Закони, що регулюють діяльність підприємствапогіршуєтьсяпогіршується-200,8-162.Закони, що регулюють діяльність галузевого ринкупогіршуєтьсяпогіршується-200,2-4Разом-20Екологічні1. Стан природних ресурсів країнипогіршуєтьсяпогіршується-150,4-62. Рівень забруднення навколишнього середовищапогіршуєтьсяпогіршується-150,6-9Разом-15Науково-технічні1. Інновації в технологіїпогіршуєтьсяпогіршується-100,5-52. Інновації в маркетингуполіпшуєтьсяполіпшується+100,5+5Разом0Демогра- фічні1. Вікова структура населенняпогіршуєтьсяпогіршується-200,5-102. Чисельність працездатного населенняпогіршуєтьсяпогіршується-200,5-10Разом-20Соціально-культурні1. Освітній рівеньполіпшуєтьсяполіпшується+200,5+102. Соціальна забезпеченістьпогіршуєтьсяпогіршується-250,3-7,53. Криміналізація суспільствапогіршуєтьсяпогіршується-300,2-6Всього-102,0будівицтво управління економічний ефективність

Таким чином, аналіз чинників непрямих дій показав, що найістотніший позитивний вплив на діяльність АТ «Альпсервіс» має орієнтація на ринкове регулювання підприємства (маркетинг), рівень освіти і кваліфікації робочої сили, оптимальні соціальні умови життя.

Найістотніший негативний вплив на діяльність АТ «Альпсервіс» мають чинники:

1.рівень політичної стабільності;

.рівень доходів населення;

.закони, що регулюють діяльність підприємства;

.орієнтація на ринкове регулювання підприємства (маркетинг);

.інновації в технології;

.оптимальні соціальні умови життя;

.рівень забруднення навколишнього середовища та ін.

Практично не існує єдиного узагальнювального показника для визначення економічної ефективності роботи будівельного підприємства. Ця оцінка ґрунтується на використанні системи взаємопов'язаних показників натурального та вартісного обчислення, які відображають дію і форми вияву об'єктивних економічних законів у матеріальному виробництві будівельноїсфери економіки, з урахуванням її особливостей, вплив різних чинників на процес виробництва. Одна з вимог до показників оцінки діяльності підприємства - вони повинні найоб'єктивніше відображати рівень ефективності виробництва. Через це показники не можуть бути єдиними для всього будівельного комплексу, окремих його галузей і видів продукції, а повинні враховувати специфіку виробництва.

Розглянемо детальніше економічну ефективність діяльності підприємства «Альпсервіс».

Товариство здійснює оперативний та бухгалтерський облік результатів своєї діяльності, а також веде статистичну звітність та подає її у встановленому порядку та обсязі органам державної статистики.

Інформаційною базою для оцінки фінансового стану служать такі джерела інформації (Додаток Б):

баланс (форма №1);

звіт про фінансові результати (форма №2);

звіт про рух грошових коштів (форма №3);

звіт про власний капітал (форма №4);

інша оперативна та статистична звітність.

У вітчизняній і світовій практиці розроблено ряд показників, які характеризують економічну ефективність діяльності підприємства за різними аспектами. Для характеристики фінансової діяльності підприємства в першу чергу необхідно провести оцінку майнового стану підприємства(табл.2.3).


Таблиця 2.3 - Оцінка майнового стану АТ «Альпсервіс»

Назва показникаАлгоритм розрахунку2010р.2011р.2012р.Вартість всього майна(тис.грн.)Підсумок балансу по активу або пасиву236571633017976Вартість власних коштів підприємства (тис.грн.)Вартість власного капіталу підприємства761893759571Вартість власних оборотних коштів (тис.грн.)Різниця між вартістю оборотних активів і поточних зобов'язань підприємства353959436947Коефіцієнт зносуВідношення суми зносу до первісної вартості ОВФ0,450,560,6Коефіцієнт придатностіРівний відношенню залишкової вартості до первісної вартості ОВФ0,550,440,4

Проаналізувавши майновий стан АТ «Альпсервіс» можна зробити такі висновки.

Вартість майна значно знизилася у 2011 році порівняно з 2010, але у 2012 році зову почала збільшуватись, це може бути повязано зі зниженням оборотних активів, які перетворюються на реальні гроші, або зі збільшенням поточних забовязань, у випадку АТ «Альпсервіс» це значить збільшення кредиторської заборгованості за товари, роботи та послуги.

Вартість власних коштів підприємства збільшилася на 1953 тис.грн, або 20,4%,це свідчить, що у підприємства накопичується нерозподілений прибуток.

Те ж саме можна сказати і про оборотні кошти підприємства. Вони поступово збільшувалися за три роки і в 2012р. склали 6947 тис.грн., що на 49% більше, ніж у 2010 році.,це відбувається за рахунок власних коштів та збільшення забовязань по кредиторським заборгованостям.

Коефіцієнт зносу основних виробничих фондів збільшився у 2012 році, відповідно коефіцієнт придатності зменшився, це обумовлено тим, що частку вартості основних виробничих фондів списано на виробництво.

Фінансова стійкість характеризує можливість підприємства своєчасно поповнювати виробничі запаси, вести розрахунки і здійснювати платежі за рахунок власних джерел[34]. Отже напряму впливає на економічну ефективність підприємства. Розглянемо фінансову стійкість АТ «Альпсервіс»(табл.2.4.)



Таблиця 2.4. - Показники фінансової стійкості АТ «Альпсервіс»

ПоказникиАлгоритм розрахунку2010 рік2011 рік2012 рік12345Коефіцієнт співвідношення залучених і власних коштівВідношення суми зобов'язань по залученим і позиченим коштам до суми власних коштів2,10,70,9Коефіцієнт автономіїВідношення суми власних коштів до підсумку по балансу0,30,6 0,5 Коефіцієнт маневреності власних коштівВідношення суми власних оборотних коштів до суми власних коштів0,40,6 0,7 Коефіцієнт ефективності використання власних коштівВідношення прибутку до оподаткування до власного капіталу0,30,20,1Коефіцієнт використання фінансових ресурсів усього майнаВідношення прибутку до оподаткування до активів підприємства0,10,10,05

Судячи з показників, розглянутих у таблиці, можна дійти висновку, що фінансова стійкість підприємства є доволі нестабільною. Особливо це простежується завдяки коефіцієнту ефективності використання власних коштів, він показує скільки прибутку дає 1 гривня власних коштів. Цей коефіцієнт знизився у 2012 році до 0,1, це повзано з низчим отриманням прибутку,ніж у попередніх роках.

Взагалі простежуюсься темпи зростання інших коефіцієнтів. Збільшення коефіцієнта маневреності у 2012 ріці на 0,1 слід оцінити позитивно, тому що за рахунок власних оборотних коштів покривається основна частина виробничих запасів і розрахунків з дебіторами.

Особливу увагу слід приділити коефіцієнту співвідношення залучених і власних коштів. З 2010 по 2012 рік він знижався,аж на 1,2, і досяг позначки у 2012 році 0,9. Отже, підприємство за 2011 - 2012 роки трансформувалось із фінансове нестійкого, залежного підприємства у підприємство з певним запасом фінансової стійкості. Перетворення підприємства на фінансово стійке дає підстави вважати його надійним та перспективним діловим партнером.

Наступним етапом оцінки економічної ефективності діяльності АТ «Альпсервіс» є аналіз ліквідності підприємства(табл. 2.5).

Термін «ліквідний» передбачає безперешкодне перетворення майна в кошти платежу. Чим менше час, необхідний для перетворення окремого виду активів, тим вища його ліквідність. Таким чином, ліквідність підприємства- це його здатність перетворити свої активи в кошти платежу для погашення короткострокових зобовязань[35].

Оцінку ліквідності підприємства виконують за допомогою системи фінансових коефіцієнтів, які дозволяють зіставити вартість поточних активів, що мають різний ступінь ліквідності, із сумою поточних зобовязань. До них належать:

коефіцієнт загальної ліквідності (Коефіцієнт покриття);

коефіцієнт поточної ліквідності (Коефіцієнт швидкої ліквідності);

коефіцієнт абсолютної ліквідності ;

Ччистий оборотний капітал;


Таблиця 2.5 - Аналіз ліквідності АТ «Альпсервіс»

Назва показникаМетод обчислення2010 рік2011 рік2012 рік12345Коефіцієнт загальної ліквідностіОборотні активи/ Поточні зобовязання1,21,91,9Коефіцієнт поточної ліквідності(Оборотні активи - запаси)/поточні зобовязання1,11,31,3Коефіцієнт абсолютної ліквідностіГрошові активи/Поточні зобовязання0,020,30,3Чистий оборотний капіталРізниця між поточними активами і поточними расивами353959436947

З даних таблиці видно, що підприємство спроможне погасити свої поточні зобовязання:

1.за рахунок грошових коштів та коштів у розрахунках з дебіторами - на 130% короткострокових зобовязань;

2.за рахунок усіх оборотних активів - 190% короткострокових зобовязань.

Коефіцієнт абсолютної ліквідності у 2012 році дорівнює 0,3 %, він значно виріс порівняно з 2010 роком, аж на 93%. Теоретично значення коефіцієнта вважається достатнім, якщо воно перевищує 0,2…0,3. Отже, підприємство « Альпсарвіс» може погасити частку короткострокових зобовязань, не чекаючи оплати дебіторської заборгованості й реалізації інших активів.

Чистий оборотний капітал необхідний для підтримки фінансової стійкості підприємства, оскільки перевищення оборотних коштів над короткостроковими зобов'язаннями означає, що підприємство не тільки може погасити свої короткострокові зобов'язання, але і має резерви для розширення діяльності. За 2010 - 2012 роки він збільшився на 3408 тис. грн., що є дуже позитивним.

Стабільність економічної ефективності діяльності підприємства в умовах ринкової економіки обумовлена значною мірою його діловою активністю, що залежить від шпроти ринків збуту продукції, його ділової репутації, ступеня виконання плану, рівня ефективності використання ресурсів і стабільності економічного зростання[34].

Ділова активність підприємства у фінансовому аспекті проявляється, насамперед, у швидкості обороту його коштів. Аналіз ділової активності полягає в дослідженні рівнів і динаміки різноманітних коефіцієнтів оборотності, основними з яких є :

.коефіцієнт оборотності активів;

.коефіцієнт оборотності оборотних засобів;

.коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості;

.коефіцієнт оборотності кредиторської заборгованості;

.коефіцієнт оборотності матеріальних запасів;

.коефіцієнт оборотності основних засобів;

.коефіцієнт оборотності власного капіталу.

Важливість показників оборотності пояснюється тим, що характеристики обороту багато в чому визначають рівень прибутковості підприємства.

Отже розглянемо рівень ділової активності АТ «Альпсервіс»(табл.2.6).


Таблиця 2.6. - Аналіз ділової активності підприємства АТ «Альпсервіс»

Наіменування показникаАлгоритм розрахунку2010 рік2011 рік2012 рік12345Коефіцієнт оборотності активівЧиста виручка від реалізації продукції/ Середньорічна вартість активів0,71,21,3Коефіціент оборотності оборотних засобівЧиста виручка від реалізації продукції/ середньорічну вартість оборотних активів0,91,41,6Коефіціент оборотності дебіторської заборгованостіЧиста виручка від реалізації продукції/ Середньорічна сума дебіторської заборгованості1,21,92,8Коефіціент оборотності кредиторської заборгованостіЧиста виручка від реалізації продукції/ Середньорічна сума кредиторської заборгованості2,12,63,2Коефіціент оборотності матеріальних запасівЧиста виручка від реалізації продукції/ середньорічна вартість запасі5,47,65,0Коефіціент оборотності основних засобівЧистий дохід від реалізації продукції/середньорічну первісну вартість основних засобів2,43,02,7Коефіціент оборотності власного капіталуЧистий дохід від реалізації продукції /Середньорічну вартість власного капіталу2,02,72,4

Коефіцієнт оборотності активів вказує на рівень оборотності всього капіталу, інвестованого в підприємство. Це показник капіталовіддачі, оскільки відображає обсяги виручки на гривню інвестованих коштів.У нашому випадку цей показник зріс у 2012 році на 0,6 порівняно з 2010 роком,що відбулося завдяки збільшеню прибутковості активів.

Коефіцієнт оборотності оборотного капіталу відображає швидкість його обороту. Інтенсивність використання оборотного капіталу впливає на ліквідність підприємства, прибутковість діяльності, фінансову стійкість в цілому. А у нашому випадку він зріс на 0,7, що є позитивною тенденцією. Скорочення оборотності оборотного капіталу означає економію оборотних коштів, їх вивільнення з обороту або виробництво додаткового обсягу продукції за тих самих обсягів оборотних коштів.

Коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості покращився у 2012 році на 1,6, що свідчить про те , підприємство змогло реалізувати більше продукції при погіршені коньюктурі ринку.

Коефіціент оборотності матеріальних запасів зріс у 2011 році на 2,2, але зменшився у 2012 році 2,4, це може бути повязано з тим, що зменшився попит на продукцію підприємства.

Виходячи з проведеного аналізу можна зробити такі висновки: простежується зростання майже усіх показників, це значить, що підприємство виконує план за основними пунктами господарської діяльності.

Далі проведемо оцінку рентабельності діяльності АТ «Альпсервіс».

Для проведення аналізу визначимо рентабельність продажів:


(2.1),


за 2010 рік: ;

за 2011 рік: ;

за 2012 рік: .

Рентабельність активів розраховується по формулі 2.2.


(2.2),


за 2010 рік: 0,7 * 6,5 = 4,55%;

за 2011 рік: 1,2 * 10,3 = 12,36%;

за 2012 рік: 1,3 * 11,3 = 14, 69%;

У 2012 році рентабельность продажів зросла на 4,8%, а рентабельність активів на 10,14%, це відбулося за рахунок зміни оборотності активів,а також за рахунок підвищення цін та зміни норм витрат. Дана тенденція є сприятливою для підприємства.

Рентабельність власного капіталу (фінансова рентабельність)розраховується по формулі 2.3.


(2.3),


за 2010 рік :;

за 2011 рік:;

за 2012 рік:.

Судячи з розрахунків можно зробити висновки, що підприємство стає менш інвестиційно привабливим,тому що рівень рентабельності власного капіталу зменшився аж на 15,7:%. Рентабельності власного капіталу свідчить про неефективне вкладення власного капіталу у діяльність підприємства.

Розрахуємо рентабельність діяльності підприємства по формулі (2.4).


(2.4),


за 2010 рік :;

за 2011 рік:;

за 2012 рік:.

Наступним розглянемо рентабельність виробництва

Таке зниження рентабельності діяльності, різниця між 2010 і 2012 роками у 2,9%, може свідчити про зменшення ефективності господарської діяльності підприємства., а також про збільшення адміністративних витрат та витрат на сбут.

Отже, поаналізувавши показники економічної ефективності діяльності АТ«Альпсервіс» можна дійти висновку, що фінансовий стан підприємства не можна охарактеризувати як абсолютно стійкий. Під кінець 2012 року вартість майна зросла на 1646 тис. грн. порівняно з 2011 роком,але знизилась на 5683 тис.грн. порівняно з 2010 роком, це визвано тим що майно розподілене нераціонально а саме відбулися серйозні зміни в структурі активів. Зменшилася частка оборотних активів, у тому числі частка виробничих запасів. Позитивним є те, що на 1966 тис. грн. майно зросло за рахунок власних капіталів підприємства. Фінансова стійкість підприємства може зрости в результаті перерозподілу засобів убік збільшення матеріальних оборотних коштів, дозволить збільшити перспективну ліквідність під кінець звітного року.

Ліквідність підприємства знаходиться на позитивному рівні. Це видно з показників покриття та поточної ліквідності. Коефіціент покриття виріс на 70%, а коефіцієнт поточної ліквідності залишився незмінним і доволі позитивним, що має непогане значення. Підприємство в змозі погачити свої поточні забовзання та частину короткострокових забовязань, не чекаючи оплати дебіторської заборгованості. Чистий оборотний капітал ,необхідний для підтримки фінансової стійкості підприємства зріс на 3408 тис. грн., що дозволяє підприємство розширити свою діяльність.

Підприємство виконує план за основними пунктами господарської діяльності про що свідчать показники ділової активності. Зросла прибутковість активів, це видно з коефіцієнту оборотності активів, він позитивно змінився на 0,6 на кінець 2012 року. Збільшився на 0,7 у 2012 році коефіцієнт оборотності оборотного капіталу,що означає економію оборотних коштів. Через погіршення коньюктури ринку знизився коефіціент оборотності матеріальних запасів - зріс у 2011 році на 2,2, але зменшився у 2012 році 2,4, це може бути повязано з тим, що скоротився попит на продукцію підприємства.

Через неефективне влідення власного капіталу у підприємство значною мірою знизилася рентабельність власного капіталу, на 15,7:%. Це робить підприємство інвестиційно непривабливим. Також зменшилась рентабельність діяльності підприємства(2,9%), це свідчить про збільшення адміністративних витрат на 648 тис. грн. та витрат на сбут на 534 тис. грн.. Що стосується рентабельность продажів та рентабельності активів, то вони збільшилися. Це відбулося за рахунок зміни оборотності активів,а також за рахунок підвищення цін та зміни норм витрат.

Загалом, можна охарактеризувати стан АТ«Альпсервіс» як задовільний. Ті негативні зміни, які відбулись з показниками економічною ефективністю за 2010 -2012 роки в більшій мірі повязані із фінансовою кризою, та з тим, що будівельний ринок характеризується далеко не найкращими показниками розвитку і перебуває на етапі встановлення.


РОЗДІЛ 3. МЕХАНІЗМ ПІДВИЩЕННЯ УПРАВЛІННЯ ЕКОНОМІЧНОЮ ЕФЕКТИВНІСТЮ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА


3.1Управління економічною ефективністю роботи підприємства за допомогою оптимізації видів виконуваних робіт


У ході аналізу ефективності діяльності підприємства АТ «Альпсервіс» були виявлені ряд сильних і слабких сторін діяльності підприємства, які в тій чи іншій мірі впливають на його розвиток. Таким чином, на підставі даного аналізу, ми визначили рівень економічної ефективності підприємства, рівень використання окремих видів витрат і ресурсів. Потім слід сформувати економічне обгрунтування і відібрати найкращі (оптимальні) виробничо-господарські рішення, тобто визначити шляхи підвищення економічної ефективності на даному підприємстві.

Однак, при правильному аналізі слабких сторін, можна виявити ті напрямки, по яких доцільно проводити необхідні заходи для підвищення економічної ефективності роботи підприємства. Дані заходи мають важливе значення для економіки, підвищення фінансової незалежності підприємства, а також сприяють розвитку, розширення виробництва робіт (послуг). Отже, аналізуючи фінансову діяльність підприємства, можна з упевненістю сказати, що основною перешкодою підприємства на шляху до фінансової стійкості є брак власного капіталу і власних оборотних коштів.

Джерелами фінансування оборотних коштів на даному підприємстві є:

.кошти, які постійно перебувають у розпорядженні підприємства і формуються за рахунок власних ресурсів (прибуток, статутний капітал);

.позикові кошти: представлені кредитами банків, кредиторською заборгованістю та іншими пасивами.

Раціональне та ефективне використання оборотних засобів сприяє підвищенню фінансової стійкості підприємства та його платоспроможності. У цих умовах підприємство своєчасно і повністю виконує розрахунково-платіжні зобов'язання, що дозволяє успішно здійснювати господарську діяльність.

На розглянутому підприємстві основна частка оборотних коштів формується за рахунок кредитних коштів. Таким чином , одним із шляхів підвищення економічної ефективності виробничо- господарської діяльності підприємства є збільшення частки оборотних коштів за рахунок власних ресурсів шляхом підвищення чистого прибутку і скорочення кредиторської заборгованості, так як велика частка позикових коштів негативно позначається на фінансовій незалежності підприємства . Основою досягнення даної задачі є оптимізація видів виконуваних робіт - відмова від виробництва деяких видів робіт , які приносять найменший прибуток у загальному обсязі прибутку підприємства , а витрати на виробництво даного виду робіт є найбільшими. Отже , слід розглянути варіанти перерозподілу частини фінансових ресурсів , направити їх на підвищення частки власного капіталу, зниження кредиторської заборгованості.

Дане заходи щодо підвищення економічної ефективності діяльності АТ "Альпсервіс", на наш погляд, дадуть найбільший економічний ефект, який буде виражений головним чином у підвищенні коефіцієнтів фінансової стійкості, а так само в показниках рентабельності. Далі ми більш детально розглянемо кожен з виділених шляхів і зробимо висновки про їх правильності та доцільності.

У ході аналізу економічної діяльності підприємства АТ «Альпсервіс» розглянемо динаміку і структуру собівартості по видам виконання послуг, щоб побачити, який відсоток у загальній сумі витрат займають ті чи інші роботи. Зіставивши витрати, ми зможемо зробити висновок про найбільш витратні види робіт. Аналіз собівартості наведено в табл. 3.1.

З таблиці видно, що найбільш витратним видом робіт є земляні та гідро - і теплоізоляційні роботи. У 2012 р. витрати склали 6581 тис.грн. по кожному виду. Виручка, одержувана від виконання цих робіт у 2012 р. є досить великою, тому можна з упевненістю сказати, що ті грошові кошти, отримані підприємством від їх реалізації, можуть повністю покрити витрати, пов'язані з їх виконанням. Витрати на виконання санітарно-технічних робіт так само були досить високими і на кінець 2012 року склали 5265 тис. грн. На кінець 2012 р. собівартість покрівельних робіт становила 3510 тис. грн.


Таблиця 3.1 - Товарна структура собівартості

Показники2010 рік, тис. грн.2011 рік, тис. грн.2012 рік, тис. грн.Собівартість реалізованих робіт (послуг)285062786021937У тому числіПокрівельні роботи383033433510Земляні роботи880489156581Гідро - і теплоізоляційні роботи548883586581Санітарно-технічні роботи1038472435265

Однак щоб більш глибоко провести аналіз, нам буде потрібно так само проаналізувати товарну структуру і динаміку валового прибутку, одержуваного підприємством. Виходячи з такого аналізу, ми зможемо зробити висновок про прибутковість кожного виду робіт, що дозволить нам зробити точні висновки про те, виробництво яких видів робіт є найбільш економічно вигідними для підприємства, а від виробництва яких робіт слід відмовитися. Аналіз наведено в табл.. 3.2.

Як видно з таблиці, за останні два роки підприємство не отримало ніякого валового прибутку покрівельних робіт, а понесло лише збитки. У 2010 р. отриманий прибуток від виконання покрівельних робіт була найменшою і склала лише 13% від загальної суми прибутку, отриманого підприємством за поточний період. У 2011 р. підприємство не отримало ніякого прибутку від виконання даного виду робіт, а в 2012 р. спостерігається ще більша негативна динаміка прибутку по покрівельних роботах.



Таблиця 3.2. - Товарна структура валового прибутку

Показники2010 рік, тис. грн.2011 рік, тис. грн.2012 рік, тис. грн.Прибуток від реалізації197131982786У тому числі:Покрівельні роботи264,7-552,6-950,9Земляні роботи609-296,7542,7Гідро - і теплоізоляційні роботи379,41542,81248,4Санітарно-технічні роботи717,82522,61945,8

Також з таблиці видно, що найбільшу частку прибутку в 2010-2012 рр.. підприємство отримувало від реалізації санітарно-технічних робіт. У 2010 р. сума валового прибутку цього виду робіт склала 11003 тис. грн., а на кінець 2012-17265 тис. грн. , Що склало 70% від загальної суми прибутку підприємства від реалізації робіт. Так само , спостерігається зростання прибутку і від реалізації інших видів робіт - гідро - і теплоізоляційних і земляних робіт.

Таким чином ми довели, що виконання покрівельних робіт дійсно є самими економічно не вигідним для підприємства. Отже, ми ще більше переконані в тому, що, як варіант підвищення економічної ефективності підприємства, слід відмовитися від виконання покрівельних робіт. Вивільнені фінансові кошти можна направити на підвищення фінансової стійкості підприємства, і, таким чином, поліпшити роботу підприємства за багатьма показниками.


3.2Розрахунок ефективності пропонованих засобів


Головною проблемою підприємства на наш погляд, є його фінансова нестійкість. Велика кредиторська заборгованість, зростання витрат і зниження прибутку від виробництва окремих видів робіт - все це негативно позначається на ефективності діяльність підприємства і на показниках фінансової стійкості. Таким чином, метою пропонованих заходів щодо підвищення економічної ефективності діяльності підприємства є підвищення його фінансової стійкості , а саме зниження видів заборгованостей, за допомогою оптимізації видів робіт і ліквідації найбільш збиткових . Оптимізація видів робіт на підприємстві має важливе значення для підвищення економічної ефективності його діяльності. Аналіз збитків і прибутків за видами робіт дає детальне уявлення про прибуткових ( збиткових ) видах робіт, про їх вплив на кінцевий результат - отримання чистого прибутку . У свою чергу, підвищення обсягів чистого прибутку дасть підприємству можливість погашати кредиторську заборгованість, в майбутньому стати менш залежним від зобов'язань перед кредиторами, і, як наслідок - підвищити фінансову стійкість підприємства.

Таким чином, на підставі аналізу прибутків і збитків вироблених робіт, було запропоновано відмовитися від виробництва покрівельних робіт. Загальна сума витрат на виконання робіт на кінець 2012 р. становила 21937тис. грн. Сума витрат на виконання покрівельних робіт в 2012 р. составляла3510тис. грн. Таким чином сума витрат після ліквідації збиткових робіт знизиться і складе(3.1):


З10 - Зк (3.1),


де З1 - сума витрат після ліквідації збиткових робіт;

З0 - загальна сума витрат на виконання робіт;

Зк - сума витрат на виконання покрівельних робіт.

З1=21937 - 3510 = 18427 тис. грн..

Загальна сума виручки підприємства від реалізації робіт зменшитися, і складе В1. Але так як грошові кошти, отримані підприємством від виробництва покрівельних робіт, були найменшими в загальній сумі виручки, це зниження буде не значним. Таким чином, валовий прибуток підприємства після проведення оптимізації складе:


П1 = (В1- Н*) - З1 = ( (ВО - Вк) - Н*- З1 (3.2),

?П = П1 - ПО (3.3),


де Н* - сума податків і зборів, що включається до виручки від реалізації робіт, послуг, тис. грн..;

Вк - сума виручки, отриманої від виробництва покрівельних робіт, тис. грн..;

?П - приріст прибутку після проведення оптимізації робіт, тис грн..

Таким чином, отримаємо:

П1 = (29543 + 10083) - 6734,38 - 18427 = 14452,62 тис. грн.;

?П = 14452,62 - 2786 = 11666,62 тис. грн.

Таким чином, після зниження суми витрат на виробництво, валовий прибуток підприємства, а це тягне за собою підвищення показників рентабельності. Внаслідок збільшення валового прибутку, збільшився і чистий прибуток підприємства. Це і є головною метою впровадження оптимізації виконуваних робіт, так як збільшення чистого прибутку дозволить нам поліпшити фінансові показники роботи підприємства.

Рентабельність - один з найважливіших економічних показників ефективності діяльності підприємства. Так, після впровадження заходу ми зможемо значно підвищити показники рентабельності продукції і продажів. Ці показники взаємопов'язані між собою і характеризують зміну поточних витрат на виробництво і реалізацію як усіх робіт , так і окремих її видів . Крім того , рентабельність деяких видів робіт впливає на загальну рентабельність всієї продукції (робіт ) підприємства. Зниження показника рентабельність продукції підприємства за аналізовані року говорить нам про те , що виробництво не рентабельного виду робіт , а саме покрівельних , мало великий вплив на загальний показник рентабельність продукції .


(3.4),


де Рпрод - рентабельність продукції;

З1 - сума витрат після ліквідації збиткових робіт (собівартість);

П1 - валовий прибуток підприємства після проведення оптимізації.

,

Таким чином, рентабельність продукції складає 78%. Це вказує нам на те, що з ліквідацією збиткового виду робіт наявні оборотні засоби та основні фонди підприємства стали використовуватися більш ефективно, ніж раніше.

Збільшення показника рентабельність продукції так само вплине на збільшення рентабельність продажів, який до проведення оптимізації становив 11,3%. Розрахуємо, як змінитися даний коефіцієнт після проведення заходу з оптимізації робіт.


(3.5),


де Рпр - рентабельність продукції;

П1 - валовий прибуток підприємства після проведення оптимізації;

В1 - загальна сума виручки підприємства від реалізації робіт після проведення оптимізації.

,

Таким чином показник рентабельності збільшився на 25,5%.

Збільшення чистого прибутку - це невід'ємна частина успішної ефективності діяльності підприємства і основна його мета. Виходячи з аналізу, чистий прибуток змінюється пропорційно збільшенню (зменшенню) загального прибутку підприємства. Якщо до оптимізації видів робіт чистий прибуток (ЧП0) становив 687 тис грн., то після впровадження заходу він збільшиться і складе:

ЧП1 = 14452,62 + 1103 - 1867 - 547 - 534 - 2647,6 = 9960 тис. грн..

Отже, після оптимізації видів робіт чистий прибуток підприємства збільшився на 9273 тис. грн.. Від обсягів чистого прибутку багато в чому залежить здатність підприємства платити за кредитами, а так само частка власного капіталу. Власний капітал підприємства сформований за коштами статутного фонду (СФ) - 9 тис. грн., додаткового фонду (ДФ) - 4тис. грн. і нерозподіленого прибутку, в який входить чистий прибуток (ЧП).

Так, власний капітал підприємства після проведення оптимізації видів робіт (ВКп1) складе

ВКп1 = 9 + 4+ 9960 = 9973.

Власний капітал збільшився 687 тис. грн..

Таким чином, ми бачимо, що збільшення чистого прибутку в загальній сумі власного капіталу підприємства, багато в чому вплине на коефіцієнти фінансової стійкості. Розрахуємо, як змінитися коефіцієнт автономії із збільшенням частки чистого прибутку в загальній сумі власного капіталу підприємства. Так, якщо чистий прибуток збільшився, значить, підприємство може покрити частину кредиторської заборгованості. Аналізуючи баланси підприємства, зокрема пасиви балансу за 2012 р., і динаміку коефіцієнта автономії ми бачимо, що кредиторська заборгованості була не погашена. Загальна сума кредиторськой заборгованості зросла у 2012 році, порівняно з 2011 на 1753 тис. грн..

У 2012 році коефіцієнт автономії складав 0,5, розрахуєм йго значення після оптимізації.


Ка=Власний капітал/Пасив підприємства(3.6),


Ка1 = 9973 / 16330 = 0,7.

Коефіцієнт автономності збільшився на 0,2. Це говорить про те, що з підвищенням чистого прибутку підприємства кредиторська заборгованість буде частково погашена, що підвищить частку власного капіталу.

Коефіцієнт ефективності використання власних коштів показує скільки прибутку дає 1 грн. власних коштів.


Кевк = Прибуток від звичайної діяльності/ Власний капітал(3.7)


Кевк1 = 12607,6 / 9973 = 1,3

Після оптимізації видів робот коефіцієнт ефективності використання власних коштів збільшився на 1,2. А це значить , що власний капітал став приносити більше прибутку.

Коефіцієнт використання фінансових ресурсів (усього майна) дає змогу визначити, за який період одержаний прибуток може компенсувати вартість майна.


К вфр = Прибуток від звичайної діяльності/ Активи (3.8),


Квфр = 12607,6 / 16330 = 0,8

Коефіцієнт використання фінансових ресурсів зріс на 0,75.

Таким чином, ми можемо зробити висновок про те, що ліквідація економічно невигідного виду робіт, призведе до підвищення фінансової стійкості підприємства. Аналізуючи ефект, отриманий після впровадження заходу, ми може з впевненостью сказати, що наша пропозиція щодо оптимізації видів виконуваних робіт дійсно є одним із методівуправлуння економічною ефективністю діяльності АТ «Альпсервіс». Зміни показників роботи підприємства після проведення заходу показані в табл.. 3.3


Таблиця 3.3 - Зміна показників роботи підприємства після впровадження заходу щодо оптимізації видів виконуваних робіт

Назва показникаДо оптимізаціїПісля оптимізаціїВиручка від реалізації продукції, тис. грн.2954339614Собівартість реалізованих робіт, тис. грн.2193718427Валовий прибуток, тис. грн..278614452,62Чистий прибуток,тис. грн.6879960Рентабельність продукції, %10,678Рентабельність продажу,%11,336,8Коефіцієнт автономії0,50,7Коефіцієнт ефективності використання власних коштів0,11,3Коефіцієнт використання фінансових ресурсів усього майна0,051,8

Таким чином, проведення оптимізації видів робіт - є одним з шляхів управління економічної ефективності діяльності даного підприємства . На підставі вищевикладених розрахунків ми змогли довести , що ефект від впровадження даного заходу дійсно зростає і, головним чином , відбивається в показниках рентабельності та фінансової стійкості. Ми бачимо , що показники рентабельність підвищилися в середньому на 50 %. Фінансова стійкість , яка головним чином відбивається в коефіцієнтах автономії, коефіцієнт ефективності використання власних коштів, коефіцієнт використання фінансових ресурсів усього майна, так само підвищилася. Це дає можливість підприємству у меншій ступінь залежати від кредиторів і уникнути визнання неплатоспроможним, а надалі і повного банкрутства.


РОЗДІЛ 4. ОХОРОНА ПРАЦІ Й НАВКОЛИШНЬОГО СЕРЕДОВИЩА


4.1Загальні питання охорони праці


Охорона праці являє собою систему законодавчих актів, соціально-економічних, організаційних, технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів і засобів, що забезпечують безпеку, збереження здоров'я й працездатності людини в процесі праці .

Закон України «Про охорону праці» [36] визначає основні положення по реалізації конституційного права громадян на працю, охорону праці, охорону їхнього життя й здоров'я. Закон регулює взаємини між працівниками й адміністрацією з питань охорони праці й поширюється на всі види діяльності. В Україні законодавство по охороні праці складається із Закону Про охорону праці, Кодексу законів про працю й інші нормативні акти.

Основними законодавчими і нормативно-правовими документами з охорони праці є: Конституція України, Закон України "Про охорону праці", Закон України "Про внесення змін і доповнень, що стосується охорони праці, у Кодекс законів про працю (Кзот) України", система стандартів безпеки праці ГОСТ, СНиП, ДСТУ, НПАОП, ДБН і інші норми, правила, положення, посадові та інструкції з охорони праці і т.д.

Травматизм в Україні залишається високим так у 2012 рік в зареєстровано 7947 (з них 472 - смертельно) потерпілих від нещасних випадків на виробництві, на яких складено акти по формі Н-1. В тому числі складено 7333 (в т.ч. смертельно - 366) актів за формою Н-1 на випадки, що сталися і розслідування яких закінчилось у звітному періоді, та 614 (в т.ч. смертельно - 106) актів на випадки, що сталися у минулих роках, а акти на них складені у звітному періоді.

За 2012 рік у порівнянні з 2011 роком кількість страхових нещасних випадків зменшилась на 7% (з 8549 до 7947). Кількість смертельно травмованих осіб збільшилась на 1,3% (з 466 до 472).

Головними причинами травмування є організаційні недоліки, а саме допущення до роботи працівників, які не пройшли своєчасне спеціальне навчання, медичний огляд та інше.

За загальними підрахунками експертів Міжнародної організації праці (МОП) у результаті нещасних випадків і захворювань на виробництві щодня у світі в середньому гине 5 тис. осіб, що загалом становить від 2 до 2,3 млн. випадків смертності на рік. Підраховано, що майже 4% ВВП витрачає суспільство через травматизм, смертність і захворювання [37]. Економічні витрати, котрих зазнає суспільство через травматизм, виявляються не тільки у видатках на компенсаційні виплати. Вони включають втрати внаслідок зниження обсягів виробництва, що в свою чергу призводить до зростання собівартості продукції, що випускається, порушення виробничих ка¬лендарних планів, пошкодження виробничого обладнання. Крім того, травмування і ушкодження здоров'я громадян на виробництві становить значну загрозу для національної безпеки у демографічній сфері. Отже, посилення профілактичної роботи щодо запобігання нещасних випадків на виробництві залишається досить актуальним.

Плідне співробітництво налагоджено між Україною та Міжнародною організацією праці - однією з найдавніших міжурядових організацій, яка була створена ще у 1919 році. З 1946 року МОП - спеціалізована установа Організації Об'єднаних Націй. Україна є членом МОП з 1954 року. Налагоджується співробітництво в галузі охорони праці України із Європейським Союзом. Так, в рамках програми ТаСіС почалася робота над проектом „Сприяння у забезпеченні охорони праці в Україні (з метою підвищення рівня ефективності)".

Для підприємства нормативними актами є правила, положення, посадові інструкції та інструкції з охорони праці і т. інше. Відповідно до вимог статті 13 Закону України «Про охорону праці» уся відповідальність за створення безпечних умов праці на підприємстві покладена на власника при цьому він здійснює управління охороною праці з урахуванням створення в кожнім структурному підрозділі і на робочому місці умов праці відповідно до вимог нормативних актів, а також забезпечення дотримання прав працівників, гарантованих законодавством про охорону праці.

Питання охорони праці в даному розділі розглядаються стосовно АТ «Альпсервіс» з проведення ремонту будівель і споруд. При цьому виконуються роботи підвищеної небезпеки, а саме: зберігання балонів із стисненим, зрідженим та інертним газом; виконання верхолазних робіт на висоті понад 5 м. Тому, згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 26.10.2011р., № 1107, підприємство повинно отримати ДОЗВІЛ від органів Держгірпромнагляду на виконання робіт підвищеної небезпеки. Для отримання такого Дозволу підприємство впроваджує навчання працівників з питань охорони праці, експлуатує обладнання з урахуванням вимог нормативно-правових документів, а саме: проводить діагностування та технічний огляд обладнання; створює ремонтні служби для підтримки обладнання у технічно справному стані.


4.2 Управління охороною праці в економічній структурі


Дія Закону «Про охорону праці» поширюється на всіх юридичних та фізичних осіб, які відповідно до законодавства використовують найману працю, та на всіх працюючих. Обовязки спеціаліста з охорони праці покладені на інженера з охорони праці (окрема штатна одиниця), що відповідає вимогам Закону України «Про охорону праці». Загальні принципові положення з охорони праці взяті на базі Системи захисту здоровя ОНSAS - 2010. Головним напрямком данної системи є розробка політики підприємства зі створення умов поліпшення праці робітникам. На цій основі розробляється ціла низка заходів, спрямованих на створення безпечних умов праці при виконанні робот, що вимагає безпосередню підпорядкованість керівника служби охорони праці роботодавцю.

Схема управління охороною праці у загальному вигляді в економічній структурі представлена на рис.4.1.


Рис.4.1. - Схема управління охороною праці у АТ «Альпсервіс»


4.3 Промислова санітарія


Промислова санітарія - це система організаційних та технічних заходів, спрямованих на усунення потенційно небезпечних факторів і запобігання професійних захворювань та отруєнь. Розділ розроблено стосовно до робочого місця менеджера.

Працівники відділу, як користувачі ПЕОМ, піддаються впливу шкідливих і небезпечних факторів виробничого середовища, електромагнітних полів, статичної електрики, шумів. Оператори зазнають психоемоційної напруги підлоги, статичної електрики, шумів та зазнають психоемоційної напруги.

4.3.1 Мікроклімат

Метеорологічні умови або мікроклімат визначають наступні параметри: температура (°С), рухливість повітря (м/с), відносна вологість повітря (%) і інтенсивність теплового випромінювання.

З урахуванням параметрів мікроклімату метеорологічні умови в приміщенні поділяються на оптимальні та допустимі. У відповідності до ГОСТ 12.1.005-88 [38] встановлюються оптимальні умови, при виборі яких враховується пора року та категорія важкості роботи. За затратами енергії робота характеризується напруженою розумовою працею (сидяча робота, не потребує фізичного напруження та складає 117 ккал/годину) та згідно [38] відноситься до категорії робіт по енерговитратах - 1а. У табл. 4.1 наведені прийняті оптимальні параметри мікроклімату.


Таблиця 4.1 - Оптимальні параметри мікроклімату

Категорія роботи по енерговитратахПора рокуТемпература повітря, °СВідносна вологість повітря,%Швидкість руху повітря, м/слегка 1аХолодна22-2440-600,1Тепла23-25

4.3.2 Вентиляція та опалення

Для забезпечення прийнятих умов мікроклімату у приміщені, відповідно до вимог СНиП 2. 04. 0 5 -92 [39], передбачені кондиціонери, які забезпечують температурний режим, чистоту та відносну вологість повітря. Використання кондиціонера приймається виходячи з розрахункової величини необхідної витрати повітря і номінальної продуктивності типорозміру кондиціонера, а саме:

Обчислюємо кількість надлишкового тепла в заданому приміщенні,по формулі (4.1):

ИЗ = QОБОР + QЛ + QОСВ + QРАД(4.1),


де QОБОР - виділення тепла від устаткування і допоміжної апаратури, що споживають електроенергію;Л - надходження тепла від кількості людей ( обслуговуючого персоналу ), Вт;

QОСВ - виділення тепла від електричного висвітлення і визначається по формулі;РАД - надходження теплоти через зовнішні конструкції, що обгороджують, від сонячної радіації.

Система опалення у зимовий період централізована, носієм тепла є вода.


4.З.3 Освітлення

При освітленні виробничих приміщень використовується сумісне освітлення, що складається з природного, яке створюється світлом неба (пряме і відбите) та штучне. Штучне прийняте комбіноване, тому що складається з загального та місцевого. У приміщенні використовується бічне природне освітлення, що здійснюється крізь бічні вікна. Воно забезпечується коефіцієнтом природної освітленості (КПО) не нижче 1,5% згідно ДБН В. 2.5-28-2006 [40].

Згідно з [40] знаходимо КПО за формулою(4.2):


еN = ? mN (4.2),


де m - коэффициент світлового клімату і приймається

m = 0,9,

при боковому освітленні КПО = 2,1 .

Тоді еN = 2,1 х 0,9 = 1,89;

приймаємо еN = 1,9.

Розряд зорової роботи працюючих з використанням ПЕОМ, приймається виходячи із мінімального роздивляючого обекту від 0,5 до 1 мм та відповідно [40] відноситься до IY розряду. Характеристики освітлення подано у таблиці 4.2.

Штучне освітлення приміщення обладнане системою загального рівномірного освітлення. Допускається також вживання системи комбінованого освітлення при цьому використовуються лампи ЛБЦ. Світильники по світорозподілу використані класу ЛПОО - прямого світла, укомплектовані високочастотними пускорегулювальними апаратами.


Таблица 4.2 - Характеристика освітлення

Найменування приміщеньРозряд зорової роботиПлоща підлоги, м2ОсвітленняПрироднеШтучневид освітленняКПО,%Нормоване освітлення, лкРобоче місце менеджераIY35боковий1,9300

4.3.4 Виробничий шум

Приміщення, які обладнані ПЕОМ, по рівню звукового тиску на робочих місцях відповідають вимогам ГОСТ 12.1.003-83 [41]. Рівні шуму на робочих місцях осіб, що працюють з відеотерміналами, визначені ДСанПін 3.3.2-007-98 [42] і не перевищують 65 дБ(А) - для менеджерів.

Для забезпечення нормованих рівнів шуму у виробничих приміщеннях та на робочих місцях застосовуються шумопоглинальні засоби, вибір яких обґрунтовується спеціальними інженерно-акустичними розрахунками.

Такими заходами для зниження шуму є:

-розташування джерел шуму в ізольованих приміщеннях;

-використання лазерних принтерів;

оздоблення приміщень панелями з максимальним коефіцієнтом звукопоглинання в межах частот 31,5 - 8000 Гц;

додержання раціонального режиму роботи та відпочинку;

акустична обробка приміщень з застосуванням підвісних стель.

Рівень вібрації по віброшвидкості не перевищує 72 дБ, що відповідає вимогам ГОСТ 12.1.012-91 [42].


4.3.5 Випромінювання від ПЕОМ

Існує декілька типів випромінювання від ПЕОМ відповідно [43], у тому числі: гамма, рентгенівське, радіочастотне, мікрохвильове, видиме, ультрафіолетове та інфрачервоне . Рівні цих випромінювань достатньо низькі та не перевищують встановлених норм.

В зв'язку з тим, що електромагнітні випромінювання шкідливо впливають на організм, питання організації захисту безпеки персоналу, що обслуговує ПЕОМ, набуває великого значення. Засоби захисту забезпечують зниження інтенсивності електромагнітних випромінювань на робочих місцях до санітарних норм. В залежності від умов дії електромагнітних полів можуть бути використані наступні способи і методи захисту:

захист часом;

захист відстанню;

зниження інтенсивності випромінювання самого джерела;

екранування джерела випромінювання;

захист робочого місця від випромінювання;

екранування персоналу шляхом використання індивідуальних засобів захисту.

Рівні іонізації повітря приміщень при роботі на відеотерміналах ( ВДТ) у відповідності [43] кількість іонів в 1 см3 повітря при оптимальному значенні повинно дорівнювати наступним значенням: n+ 1500 - 3000; n- 3000 - 5000. Для підтримки оптимальних значень концентрації позитивних та негативних іонів необхідно установлювати прилади зволоження або штучної іонізації повітря.


4.4Організація безпечних умов праці


Основну небезпеку, для працюючих у відділі, представляє підвищену напругу електричної мережі й електроустаткування, у тому числі - ПЕОМ.

ПЕОМ є однофазним споживачем електроенергії, що харчується від змінного струму напругою 220В и частотою 50Гц, від мережі із заземленої нейтралью. По способі захисту людини від поразки електричним струмом ЕОМ повинне відповідати першому класу захисту відповідно до НПАОП 40.1-1.28-10 [44]. Захист від випадкового дотику до струмоведучих частин забезпечують конструктивні, схемно-конструктивні й експлуатаційні заходи захисту.

По ступені небезпеки поразки електричним струмом приміщення ставиться до приміщень без підвищеної небезпеки, відповідно до [44].

ПЕОМ відносять до електроустановок закритого типу виконання (струмоведучі частини перебувають у кожухах) з діючими напругами до 1000V. За НПАОП 40.1-1.32-01 [44] ступінь захисту персоналу від зіткнення зі струмоведучими частинами усередині захисного корпуса й від влучення води в усередину корпуси відповідає IP-44.

Як схемно-конструктивні заходи безпеки передбачається захисне занулення і заземлення.

Експлуатаційними заходами електробезпеки є дотримання правил техніки безпеки при роботі з високою напругою й наступними запобіжними заходами:

не підключати й не відключати рознімання кабелів при включеній напрузі мережі;

технічне устаткування й ремонтні роботи робити тільки при виключеному живленні мережі.

Відповідно до існуючих рекомендацій час безперервної роботи з екраном не перевищує 2 години, тривалість технологічних перерв становить від 10 до 15 хвилин.

Періодичні медичні огляди працівників, які працюють з ПЕОМ, проводять 1 раз на рік [45].

Працівник, що надходить на роботу, обов'язково проходить вступний і первинний інструктаж з охорони праці з метою профілактики нещасних випадків.


4.5Ергономічна оцінка робочого місця


Робоче місце - це постійне або тимчасове перебування працівників в процесі трудової діяльності.

Правильна організація робочих місць сприяє усуненню загального дискомфорту, зменшенню втомлюваності працівника, підвищенню його продуктивності. проведені дослідження показують, що при раціональній організації робочих місць продуктивність праці зростає на 15-20%.

Організація робочого місця передбачає:

правильне розміщення робочого місця у виробничому приміщенні;

вибір ергономічного обґрунтованого робочого положення,Ю виробничих меблів з урахуванням антропометричних характеристик людини;

раціональну компоновку обладнання на робочих місцях;

урахування характеру та особливостей трудової діяльності.

НПАОП 0.00-1.28-10 [45] регламентує вимоги до організації робочого місця програміста ПЕОМ. Найкраще розмістити робочі місця з ПЕОМ рядами, причому відносно вікон вони повинні розміщуватися так, щоб природне світло падало збоку, переважно зліва. Це дасть змогу виключити дзеркальне відбиття на екрані джерел природного світла (вікон) та потрапляння останніх в поле зору користувачів.

Організація робочого місця програміста ПЕОМ повинна забезпечувати відповідність усіх елементів робочого місця та їх взаємного розташування ергономічними вимогами ГОСТ 12.2.032-78 [46], характеру та особливостям трудової діяльності.

Площа, виділена для одного робочого місця, повинна складати не менше 6м2, а обєм - не менше 20м2. При розміщенні робочих місць необхідно дотримуватись таких вимог:

робочі місця розміщуються на відстані не менше 1м від стін зі світловими прорізами;

відстань між бічними поверхнями відеотерміналів має бути не меншою за 1,2м;

відстань між тильною поверхнею одного відеотермінала та екраном іншого не повинна бути меншою 2,5м;

прохід між рядами робочих місць має бути не менше 1м.

Вимоги щодо відстані між бічними поверхнями ПЕОМ та відстані між тильною стороною одного відеотермінала та екраном іншого враховується також при розміщенні робочих місць з ПЕОМ в суміжних приміщеннях, з урахуванням конструктивних особливостей стін та перегородок.

При потребі високої концентрації уваги під час виконання робіт з високим рівнем напруженості суміжні робочі місця з ПЕОМ необхідно відділяти одне від одного перегородками висотою 1,5-2м.

Якщо використання ПЕОМ є періодичним, то дозволяється обладнувати в приміщенні, що відповідає встановленим вимогам, окремі робочі місця колективного користування з ПЕОМ.


4.6Пожежна безпека


Приміщення, у якому виконувалася бакалаврська робота, розташовано на п'ятому поверсі сьомоповерхового будинку. У ній перебуває один комп'ютер. Розміри кімнати: довжина-5м, ширина-3м, висота-3,6м. Загальна площа становить 15 м2, що відповідає необхідним нормам НПАОП 0.00-1.28-10 [45], згідно яким на одне робоче місце повинне доводиться не менш 6,0 м2. По категорії вибухо- і пожежонебезпеки згідно НАПБ Б 07.005-86 [47] дане приміщення відноситься до категорії В - пожежонебезпечне через наявність твердих горючих матеріалів (робочі столи, папір, ізоляція й ін.). Виходячи з категорії пожежонебезпеки і поверховості будинку, ступінь вогнестійкості бу-динку II згідно ДБН В 1.1.7 - 02 [48].

Можливими причинами пожеж у приміщенні є несправність електро-проводки й електроустаткування, коротке замикання в мережі, зберігання го-рючих матеріалів (паперу), блискавка й т.д. Як профілактичні заходи по по-передженню причин пожеж використовується постійний контроль за станом електричної проводки й сполучних проводів, зберігання паперу в сейфах і вогнетривких шафах.

Відповідно до ГОСТ 12.1.004-91 [49] пожежна безпека забезпечується системами запобігання пожежі, пожежного захисту й організаційно-технічних заходів

У системі запобігання пожежі передбачені наступні заходи:

)контроль і профілактика ізоляції;

)наявність плавких запобіжників в устаткуванні;

)блискавкозахист будинку. Для даного класу пожежонебезпечної зони приміщення П-IIа, з урахуванням кількості грозових годин у році-20 годин, установлюється III категорія блискавко захисту згідно з ДСТУ Б В 2.5:38-2008. [50].

)вибір ступеня захисту оболонок комп'ютера відповідно до класу пожежонебезпечної зони приміщення П-IIа - не нижче IP-44 для електроустановок і IP-23 для світильників [51].

Система пожежного захисту передбачені наступні заходи:

)система автоматичної пожежної сигналізації оснащена димовими сигналізаторами;

)приміщення оснащене вуглекислотними вогнегасниками - ВВК-1,4;

)для успішної евакуації персоналу двері приміщення мають наступні розміри:

ширина не менш 1,5 м;

висота не менш 2,0 м;

ширина коридору 1,8 м. Робоче приміщення повинне мати два виходи. Відстань від найбільш вилученого робочого місця не повинне перевищувати 100 м.

Організаційними заходами пожежної профілактики є навчання виробничого персоналу протипожежним правилам, видання необхідних інструкцій і плакатів, засобів наочної агітації. Обов'язковим є наявність плану евакуації.

Пожежна сигналізація використовується для виклику пожежних команд при виникненні пожеж.


4.7Охорона навколишнього середовища


Закон України про Охорону навколишнього середовища був прийнятий 25 червня 1991 року (редакції Закону 1993,1996 рр) .

Закон визначає правові, економічні, соціальні основи охорони навколишнього середовища. Завдання Закону полягає в регулюванні відносин в області охорони природи, використанні й відтворенні природних ресурсів, забезпеченні й ліквідації наслідків негативного впливу на навколишнє середовище господарської й іншої діяльності людини, збереження природних ресурсів, генетичного фонду нації, ландшафтів і інших природних об'єктів.

При масовому використанні моніторів і комп'ютерів не можна не враховувати їхній вплив на навколишнє середовище на всіх стадіях: при виготовленні, експлуатації й після закінчення їхнього терміну служби. Сьогодні діють екологічні стандарти, які визначають вимоги до виробництва й матеріалів, використовуваним у конструкції приладів. Вони не повинні містити фреонів, хлоридів, бромідів (BS 7750) TCO '95

У стандартах TCO '99 закладене обмеження по кадмії у світлочутливому шарі екрана дисплея. Апарати, тара й документація повинні допускати нетоксичну переробку після використання.

Міжнародні стандарти, починаючи з TCO '92 включають вимоги зниженого енергоспоживання й обмеження припустимих рівнів потужності, споживаних у неактивному режимі.

Робота на ПК типу IBM PC\AT не робить шкідливого впливу на навколишнє середовище. Після витікання терміну служби він повністю підлягає вторинній переробці, а також апарати, тара, документація повинні допускати нетоксичну переробку після використання.

Необхідно виконувати вимоги стандарту ISO - 14000 , що визначає вимоги до організації виробничого процесу з мінімальним збитком, для навколишнього природного середовища.


4.8Індивідуальне завдання


Розрахунок соціальної ефективності працеохоронних заходів на підприємстві.

Оцінка соціального ефекту від запроваджених або планованих заходів щодо поліпшення умов і охорони праці передбачає використання таких показників.

1.Скорочення кількості робочих місць К, що не відповідають вимогам нормативних актів щодо безпеки виробництва, розраховується за формулою


,(4.3),


де К1, К2 - кількість робочих місць, що не відповідають вимогам санітарних норм до і після проведення заходів;

К3 - загальна кількість робочих місць.

2.Зменшення кількості зайнятих осіб (Ч), які працюють в умовах, що не відповідають вимогам санітарних норм, визначається за формулою.


(4.4),


де Ч1, Ч2 - кількість зайнятих осіб, які працюють в умовах, що не відповідають санітарним нормам до і після впровадження заходу;

Ч3 - річна середньооблікова кількість працівників.

.Збільшення кількості машин, механізмів (М) та виробничих приміщень (Б), приведених до вимог норм охорони праці, обчислюється за формулами


(4.5);



(4.6);


де М1, М2 - кількість машин і механізмів, що не відповідають нормативним вимогам до і після впровадження заходу, шт.;

М3 - загальна кількість машин і механізмів, шт.;

Б1, Б2 - кількість виробничих приміщень, які не відповідають нормативним вимогам до і після впровадження заходу, шт.;

Б3 - загальна кількість виробничих приміщень, шт.

4.Зменшення коефіцієнта частоти травматизму Кч встановлюється за формулою:


(4.7),


де N1, N2 - кількість випадків травматизму відповідно до і після впровадження заходу;

Ч3 - річна середньооблікова кількість працівників, осіб.

.Зниження коефіцієнта тяжкості травматизму Кт розраховується за формулою:


(4.8),


де Д1,Д2 - кількість днів непрацездатності через травматизм відповідно до і після впровадження заходу.

6.Зменшення коефіцієнта частоти професійної захворюваності через незадовільні умови праці визначається за формулою:


(4.9),


де З1, З2 - кількість випадків професійних захворювань відповідно до і після впровадження заходу.

7.Скорочення коефіцієнта тяжкості захворювання обчислюється за формулою:


(4.10),


де Дз1, Дз2 - кількість днів тимчасової непрацездатності через хвороби відповідно до і після вживання заходу;

Кз1 , Кз2 - кількість випадків захворювання відповідно до і після вжиття заходу.

8.Зменшення кількості випадків виходу на інвалідність (Чі) внаслідок травматизму чи професійної захворюваності встановлюється за формулою:


(4.11),


де Чі1, Чі2 - кількість працівників, які стали інвалідами до і після проведення заходу, осіб.

9.Скорочення плинності кадрів через незадовільні умови праці розраховується за формулою:


(4.12),


де Чп1, Чп2 - кількість працівників, які звільнилися за власним бажанням через незадовільні умови праці відповідно до і після вживання заходу, осіб.

Таким чином, розрахована соціальна ефективність правоохоронних заходів на підприємстві, яка встановила: що показник скорочення кількості робочих місць, який не відповідає вимогам нормативних актів щодо безпеки виробництва складає 22,5%. Показник зменшення кількості зайнятих осіб, які працюють в умовах, що не відповідають вимогам санітарних норм складає 19,64%. Показник збільшення кількості машин, механізмів та виробничих приміщень, приведених до вимог норм охорони праці складає 22,5% і 15% відповідно. Показник зменшення коефіцієнту частоти травматизму - 1,79. Показник зниження коефіцієнту тяжкості травматизму - 2. Показник зменшення коефіцієнта частоти професійної захворюваності через незадовільні умови праці - 0,179. Показник скорочення коефіцієнту тяжкості захворювання - 12,54. Показник зменшення кількості випадків виходу на інвалідність внаслідок травматизму чи професійної захворюваності - 0,179. Скорочення плинності кадрів через незадовільні умови праці не відбувається.

Приведені данні з охорони праці вказують на задовільну роботу підприємства, щодо забезпечення безпечних умов праці.



РОЗДІЛ 5. ЦИВІЛЬНА ОБОРОНА


5.1Організація захисту населення


Цивільна оборона - це державна система органів управління та сил для організації і здійснення заходів щодо захисту населення від впливу наслідків надзвичайних ситуацій.

Принципи захисту населення і територій у разі загрози та виникнення надзвичайних ситуацій.

Забезпечення захисту населення і територій у разі загрози та виникнення надзвичайних ситуацій є одним з найважливіших завдань держави.

Актуальність проблеми забезпечення природно-техногенної безпеки населення і територій зумовлена тенденціями зростання втрат людей і шкоди територіям, що спричиняються небезпечними природними явищами, промисловими аваріями і катастрофами. Ризик надзвичайних ситуацій природного і техногенного характеру невпинно зростає.

Забезпечення безпеки та захисту населення, об'єктів економіки і національного надбання держави від негативних наслідків надзвичайних ситуацій повинно розглядатися як невід'ємна частина державної політики національної безпеки і державного будівництва, як одна з найважливіших функцій центральних органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, виконавчих органів рад.

Захист населення і територій є системою загальнодержавних-заходів, які реалізуються центральними і місцевими органами виконавчої влади, виконавчими органами рад, органами управління з питань надзвичайних ситуацій та цивільного захисту, підпорядкованими їм силами та засобами підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, добровільними формуваннями, що забезпечують виконання організаційних, інженерно-технічних, санітарно-гігієнічних, протиепідемічних та інших заходів у сфері запобігання та ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій.

Загрози життєво важливих інтересів громадян, держави, суспільства поділяються на зовнішні та внутрішні і виникають під час надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру та воєнних конфліктів.

Зовнішні загрози безпосередньо пов'язані з безпекою життєдіяльності населення і держави у разі розв'язання сучасної війни або локальних збройних конфліктів, виникнення глобальних техногенних екологічних катастроф за межами України (на землі, в навколоземному просторі), які можуть спричинити негативний вплив на населення та територію держави.

Внутрішні загрози пов'язані з надзвичайними ситуаціями техногенного і природного характеру або можуть бути спровоковані терористичними діями.

Принципи захисту випливають з основних положень Женевської конвенції щодо захисту жертв війни та додаткових протоколів до неї, можливого характеру воєнних дій, реальних можливостей держави щодо створення матеріальної бази захисту. До них належать:

-принцип безумовного примату безпеки, відповідно до якого концепція
прогресу поступається .місцем концепції безпеки;
-принцип ненульового (прийнятного) ризику, який полягає в намаганні
досягти такого рівня ризику на підприємствах, який можна було б розглядати як прийнятний. Його параметри мають бути обгрунтовані;
принцип плати за ризик. Розмір плати залежить від потенційної небезпеки техногенних об'єктів і є пропорційним величині можливого збитку. Ця плата може бути розумним самообмеженням споживання суспільства. Ці кошти спрямовуються на створення системи попередньої безпеки та підвищення оплати на виробництвах, де не забезпечується безпека (наприклад, вугільні шахти) та напевні виплати за ризик, що мають стимулювати проведення заходів, спрямованих на забезпечення безпеки;

принцип добровільності, згідно з яким ніхто не має права наражати людину на ризик без її згоди;

принцип невід'ємного права кожного на здорове довкілля. Це право має бути гарантоване і захищене законом. Даний принцип передбачає обов'язки фізичних і юридичних осіб забезпечувати таке право і проводити свою діяльність так, щоб не завдавати шкоди довкіллю;

-принцип правової забезпеченості передбачає, що всі аспекти функціонування системи захисту населення і територій регламентуються відповідними законами та іншими нормативно-правовими актами;

-принцип свободи інформації щодо безпеки людини полягає в урахуванні громадської думки під час вирішення питань щодо будівництва небезпечних підприємств;

принцип раціональної безпеки передбачає максимально можливе економічно обгрунтоване зниження ймовірності виникнення надзвичайних ситуацій і пом'якшення їх наслідків;

принцип превентивної безпеки - максимально можливе значення ймовірності виникнення надзвичайних ситуацій;

принцип необхідної достатності і максимально можливого використання наявних сил і засобів визначає обсяг заходів щодо захисту населення і територій у разі загрози надзвичайних ситуацій.

Головною метою захисту населення і територій під час надзвичайних ситуацій є забезпечення реалізації главної політики у сфері запобігання і ліквідації їх наслідків, зменшення руйнівних наслідків терористичних актів та воєнних дій.

Основними завданнями захисту населення і територій під час НС є:

-розроблення і реалізація нормативно-правових актів, додержання державних технічних норм та стандартів з питань забезпечення захисту населення і територій від наслідків надзвичайних ситуацій;

-забезпечення готовності органів управління, сил і засобів до дій, призначених для запобігання надзвичайних ситуацій та реагування на них;

-розроблення та забезпечення заходів щодо запобігання виникненню надзвичайних ситуацій;

-збирання та аналітичне опрацювання інформації про надзвичайні ситуації;

-прогнозування та оцінка соціально-економічних наслідків надзвичайних ситуацій, визначення на основі прогнозу потреби в силах, матеріально-технічних і фінансових ресурсах;

створення, раціональне збереження і використання резервів фінансових і матеріальних ресурсів, необхідних для запобігання надзвичайних ситуацій та реагування на них;

здійснення державної експертизи, нагляду і контролю в галузі захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій;

оповіщення населення про загрозу та виникнення надзвичайної ситуації і своєчасне та достовірне інформування його про наявну обстановку і вжиті заходи;

-організація захисту населення (персоналу) та надання безкоштовної медичної допомоги;

-проведення рятувальних та інших невідкладних робіт щодо ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій та організація життєзабезпечення постраждалого населення;

здійснення заходів щодо соціального захисту постраждалого населення;

розроблення та забезпечення цільових і науково-технічних програм, спрямованих на запобігання надзвичайних ситуацій та забезпечення сталого функціонування підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності та підпорядкування, а також підвідомчих їм об'єктів виробничого і соціального призначення;

реалізація визначених законодавством прав населення в галузі захисту від наслідків надзвичайних ситуацій, у тому числі осіб (чи їхніх сімей), які брали безпосередню участь в їх ліквідації;

навчання та тренування населення способів захисту в разі виникнення надзвичайних ситуацій;

міжнародне співробітництво у галузі захисту населення від наслідків надзвичайних ситуацій.

З метою захисту населення, зменшення втрат та шкоди економіці в разі виникнення надзвичайних ситуацій має проводитися спеціальний комплекс заходів.

Оповіщення та інформування, яке досягається завчасним створенням і підтримкою в постійній готовності загальнодержавної, територіальних та об'єктових систем оповіщення населення.

Спостереження і контроль за довкіллям, продуктами харчування і водою забезпечується створенням і підтримкою в постійній готовності загальнодержавної і територіальних систем спостереження і контролю з включенням до них існуючих сил та засобів контролю незалежно від підпорядкованості.

Укриття в захисних спорудах, якому підлягає усе населення відповідно до приналежності (працююча зміна, населення, яке проживає в небезпечних зонах, тощо), досягається створенням фонду захисних споруд.

Евакуаційні заходи, які проводяться в містах та інших населених пунктах, які мають об'єкти підвищеної небезпеки, а також у воєнний час, основним способом захисту населення є евакуація і розміщення його у позаміській зоні.

Інженерний захист проводиться з метою виконання вимог ІТЗ із питань забудови міст, розміщення ПНО, будівлі будинків, інженерних споруд та інше.

Медичний захист проводиться для зменшення ступеня ураження людей, своєчаснбго надання допомоги постраждалим та їх лікування, забезпечення епідемічного благополуччя в районах надзвичайних ситуацій.

Біологічний захист включає своєчасне виявлення чинників біологічного зараження, їх характеру і масштабів, проведення комплексу адміністративно-господарських, режимно-обмежувальних і спеціальних протиепідемічних та медичних заходів.

Радіаційний і хімічний захист включає заходи щодо виявлення і оцінки радіаційної та хімічної обстановки, організацію і здійснення дозиметричного та хімічного контролю, розроблення типових режимів радіаційного захисту, забезпечення засобами індивідуального захисту, організацію і проведення спеціальної обробки.


ВИСНОВКИ


Не дивлячись на те, що на практиці питання управління економічною ефективністю діяльності підприємства є досить розробленими, для нашого підприємства глибше дослідження даних питань є актуальним, так як розглянуте нами підприємство здійснює свою діяльність у сфері будівництва.

Метою даного дипломного проекту було: визначити теоретико-методичні засади управління економічною ефективність підприємства, проаналізувати зарубіжний досвід з цього питання, зробити аналіз будівельної галузі та простежити її динаміку, проаналізувати механізм підвищення управління економічної ефективності діяльності конкретного підприємства.

У ході досягнення даної мети в теоретико-методологічному розділі ми розкрили теоретичну сутність економічної ефективності, докладно розглянули підходи та систему показників для оцінки економічної ефективності, а так само приділили увагу досвіду зарубіжних країн.

В дослідницько-аналітичному розділі ми розглянули як формується будівельний ринок, простежили динаміку та особливості будівельної галузі та провели аналіз економічної ефективності діяльності підприємства АТ «Альпсервіс», в ході якого були досліджені:макросередовище підприємства, майновий стан підприємства,показники фінансової стійкості, показники ліквідності, показники ділової активності та коефіцієнти рентабельності підприємства.

Проектно-рекомендаційний розділ містить механізм підвищення управління економічною ефективність діяльності підприємства. На підставі проведеного аналізу було зроблено висновок про те, що з економічної точки зору підприємство досить стабільно - регулярно отримує прибуток, має достатні показники рентабельності. Однак на підставі розрахованих коефіцієнтів фінансової стійкості був зроблений висновок про хиткий фінансовий стан підприємства. У звязку з цим було розроблено захід, спрямований на підвищення фінансової стійкості підприємства - оптимізація виконуваних робіт. Даний захід передбачає більш глибокий аналіз структур собівартості і прибутку від реалізації за видами виконуваних робіт.

За даними аналізу, найбільш витратними і не прибутковими є покрівельні роботи:

ліквідацію виробництва економічно вигідного для підприємства виду робіт, а саме покрівельних;

аналіз впливу ліквідації даних робіт на основні показники: виручки, собівартості, прибутку.

Таким чином, можна сказати, що основна мета проведення оптимізації виконуваних робіт як механізм управління економічною ефективністю діяльності підприємства досягнута.


СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ


1.Антошкіна Л.І. Актуальні проблеми розвитку і підвищення ефективності діяльності малого підприємництва. // Формування ринкових відносин в Україні. - 2004. - №9.- 350 с.

.Савицька Г.В. Аналіз господарської діяльності. Видання друге, перероблене і дополненное.-Мінск.Москва: ІП «Екоперспектіва», 2003. - 490с.

.Крахмальова Н.А. системний підхід до управління діяльністю. // Актуальні проблеми економіки, № 5, 2009. - С. 155-160.

.Нестеренко Ж.К.,Череп А.В. Економічний аналіз фінансово-господарської діяльності підприємства.-К.:ЦНЛ,2005 .-122 с.

.Тихомирова А.В. Оцінка ефективності управління виробництвом. М.: Економіка, 2010.

..Покрашений С., Колот В. М. Предпринимательство: стратегия, организация, эффективность. - К.: Вид-во КНЕУ, 1998. - 352 с.

.Петрович И.М. Економіка виробничого підприємництва. - К.: Т-во "Знання", КОО, 2002- 405 с.

.Марцин В. С. Економічне регулювання ефективності господарської діяльності. - Л.: ЛБІ НБУ, 2005.

.Економіка підприємства / М. Г. Грещак., В. М. Колот., А. П. Наливайко та ін. / За заг. ред. С. Ф. Покропивного. - К: КНЕУ, 2001. - 528 с.

. Лапин Е. В. Оценка экономического потенциала предприятия: Монография. - Сумы: ИТД "Университетская книга", 2004. - 360 с.

.Лапин Е. В. Оценка экономического потенциала предприятия: Монография. - Сумы: ИТД "Университетская книга", 2004. - 360 с.

.Кредісов В.А. Система суспільно-економічних чинників функціонування підприємництва // Формування ринкових відносин в Україні. - 2006. - №3(34). - С. 3-9.

.Каленюк І., Шишковська В. Розвиток підприємництва в Україні: внутрішні та зовнішні чинники // Підприємництво, господарство і право.- 2003. - №4. - С. 129-131.

.0йкен В. Основные принципы экономической политики: Пер. с нем. -М., 1995.

.Андрющенко К.А. Науково-теоретичні аспекти класифікації розвитку виробничої інфраструктури в регіоні/ К.А. Андрющенко //Історія народного господарства та економічної думки України - 2012 -№45 - с. 237/

.Аранчій В.І.,Чумак В.Д.,Смолянська О.Ю.,Черненко Л.В. Фінансова діяльність підприємств - К.:Професіонал, 2007 .-240 с.

.Мних Є. В. Економічний аналіз діяльності підприємства. -К., 2008. - 513 с.

. Гадзевич О. I. Основи економічного аналізу і діагностика фінансо-во-господарської діяльності підприємств.- К.: Кондор, 2007.

.Круш П. В., Регулювання економіки: теоретичні та прикладні аспекти / П. В. Круш, І. А. Максименко; за заг. ред. П. В. Круша. - К.: НТУУ "КПГ, 2008.

.Афонин И. В. Управление развитием предприятия: стратегический менеджмент, инновации, инвестиции, цены. - М.: Издательско-торговая корпорация "Дашков и К", 2003. - 380 с.

.Балацкая Л. Я. Оценка экономического потенциала в зарубежных исследованиях // Научно-техническая конференция преподавателей, сотрудников, аспирантов и студентов факультета экономики и менеджмента. - Сумы: Изд-во СумГУ, 2004. - С. 43.

.Фаренік С. А. Аналіз зарубіжного досвіду управління соціально-економічними процесами. - К.: Видавництво НАДУ, 2005.

.Шевчук В. О. Міжнародна економіка: теорія і практика. - Л.: Каменяр, 2003.

.Стратегічні виклики XXI століття суспільству та економіці; В 3 т. / За ред. В. М. Гейця, В. П. Семиноженка, Б. Є. Кваснюка. - К.: Фенікс, 2007.

.РадІонова І. Ф. Макроекономіка; теорія і політика. - К.. Таксон, 2004.

.Маркетинг будівельних ринків України: поточний стан і перспективи// Маркетинг в Україні. - 2006. - №4. -.с.55-59.

.Белугін В.С. Управління будівельними організаціями в умовах ринкової економіки//Будівництво України - 2005 - №5 -с.13-15.

.Пинда Ю.В. Тенденції розвитку та структурних зрушень у будівельному комплексі//Регіональна економіка. - 2008. - №3.-с.167-174.

.Белоликов В. Т, Бондарь А.М., Пхунина И.С. Организация и экономика строительного производства/ Санкт-Петербург, 2007.

.Варос А. Экономика отраслевых рынков/ А. Варос, Н.М. Розанова. -М.: Наука, - 2013.с52-57.

.Офіційний сайт Державного комітету статистики України [Електронний ресурс].- Режим доступу: #"justify">.Будівництво в Україні у 2011-2013 роках [Електронний ресурс].- Режим доступу: #"justify">.Балабанова Л. В., Холод В. В., Балабанова І. В. Маркетинг підприємства.- К.: Центр учбової літератури, 2012.

.Коровін А.В. Експрес аналіз фінансового стану підприємства / / Аудітор.-2001 .- № 3.

.Литвш Б. М. Фінансовий аналіз// Б. М. Литвин, М. В. Стельмах. - К. : Хай-Тек Прес, 2008.

.Закон України "Про охорону праці" з змінами та доповненнями.

.ГОСТ 12.0.003 - 74* ССБТ Опасные и вредные производственные факторы. Классификация. - Введен 01.01.1976 р.

.Законодавство України про охорону праці.

.НПАОП 0.03-3.01-71 Санітарні норми проектування промислових підприємств (СН 245-71).

.ГОСТ 12.1.005-88 ССБТ. Общие санитарно-гигиенические требования к воздуху рабочей зоны. - Введен 01.01.89.

.Березуцький В.В. Основи охорони праці. - Харків, Факт, 2005, с.280.

.СНиП 2.04.05-93. Нормы проектирования. Отопление, вентиляция икондиционирование воздуха. - М.: Стройиздат, 1994.

.ДСанПіН 3.3.2.007-1998. Державні санітарні правила і норми роботи звізу-альними дисплейними терміналами електронно-обчислювальних машин, - Київ, 1998.

.Правила будови електроустановок. К. 2007.

.НПАОП 0.00-1.28-10. Правила охорони праці при експлуатації електронно-обчислювальних машин. - Київ, 2010.

.ГОСТ 12.2.032-78. ССБТ. Рабочее место при выполнении работ сидя. Общие эргономические требования.

.НАПБ Б. 07.005-86. Визначення категорії будівель та споруд по вибухопожежній безпеці. - К. Будіздат, 1987.

.ДБН В 1.1-7-02. - «Захист від пожежі. Пожежна безпека об'єктів будівництва». К.: 2003. - 41с.

.ГОСТ 12.1.004-91. ССБТ. «Пожарная безопасность. Общие требования» - Введен 01.07.91.

.ДСТУ Б В 2.5.38:2008 «Інженерне обладнання будинків і споруд. Улаштування блисковкозахисту будинків і споруд».

.НПАОП 40.1-1.32-01 «Правила будови електроустановок. Електрообладнаня спеціальних установок».

.ГОСТ 12.1.045 - 84 ССБТ. Електростатичні поля. Припустимі рівні на робочих місцях і вимоги до проведення контролю. Електробезпечність. - Введ.01.07.85 Кабінетом Міністрів.

.27НПАОП 0.03-3.14-85 Санітарні норми допустимих рівнів шуму на робочих місцях №3223-85. - Введ. 1985 р. Кабінетом Міністрів.


ЗМІСТ Вступ .Теоритичні основи аналізу управління економічно. Діяльністю підприємства .1Класифікація та загальна характеристика економічної ефектив

Больше работ по теме:

Предмет: Строительство

Тип работы: Курсовая работа (т)

Новости образования

КОНТАКТНЫЙ EMAIL: MAIL@SKACHAT-REFERATY.RU

Скачать реферат © 2018 | Пользовательское соглашение

Скачать      Реферат

ПРОФЕССИОНАЛЬНАЯ ПОМОЩЬ СТУДЕНТАМ