Умови розвитку соціальної активності студента у ВНЗ

 















Умови розвитку соціальної активності студента у ВНЗ


ЗМІСТ


ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ПРОБЛЕМИ СОЦІАЛЬНОЇ АКТИВНОСТІ СТУДЕНТІВ у ВНЗ

.1 Соціальна активність як показник успішної соціалізації особистості

1.2 Форми прояву соціальної активності студента

РОЗДІЛ 2. ПЕДАГОГІЧНІ УМОВИ РОЗВИТКУ СОЦІАЛЬНОЇ АКТИВНОСТІ СТУДЕНТА

.1 Результати дослідження соціальної активности студентів ВНЗ

.2 Педагогічні умови розвитку соціальної активності студента

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ


ВСТУП


Сучасне життя ставить перед молоддю завдання, які вимагають активного включення у соціальні відносини, у взаємодію з людьми і соціальними інститутами в економічній, політичній і духовній сферах. Молодіжна ініціатива, прагнення до самостійної участі в житті суспільства і держави, до задоволення і реалізації різних соціальних потреб та інтересів ведуть до виникнення лідерства, добровольчества та інших форм соціальної активності.

Проблеми формування, розвитку та стимулювання активності молоді, виявлення особливостей мотиваційно-потребової сфери соціально активної особистості розглядалися соціологами, педагогами і психологами в усі періоди існування нашої держави. Проте в різні періоди, що сформувалися в суспільстві уявлення про активну особистість, суттєво різнилися, і в дослідженнях різних років були зроблені спроби, з одного боку, здійснити аналіз змісту поняття соціальної активності, з іншого боку, позначити мотиви, які спрямовують і реалізують активність людини в соціально-значущої діяльності.

Активність соціальна - це родове поняття відносно суспільно-політичної, трудової, пізнавальної та інших видів активності. Соціальна активність реалізовується у вигляді суспільно корисних дій під впливом мотивів і стимулів, в основі яких лежать суспільно значущі потреби. Субєктом - носієм соціальної активності є людина, соціальна група та інші спільноти. Як суспільна властивість особистості, активність соціальна розвивається через систему звязків людини з навколишнім середовищем у процесі пізнання, діяльності та спілкування. Соціальна активність як динамічне утворення може мати різний рівень вияву. Певний рівень соціальної активності залежить від співвідношення між соціальними обовязками особистості в суспільно значущій діяльності та субєктивними настановами на діяльність.

Діяльна природа соціальної активності особистості, характер якої визначається суспільними цілями діяльності, досліджено такими науковцями Е.Ануфрієвим [4], Л. Архангельським [5], Л. Орбан-Лембриком [23], А.Серьогіним [27] та Г. Смирновим [30]. Соціальну активність як міру соціальної дієздатності особистості вчені розглядають через призму відносин людини до праці, суспільства, суспільно-політичної діяльності та діяльності у духовно-моральній сфері. Соціальна активність у взаємозвязку з психічним і віковим розвитком особистості глибоко вивчена А. Петровським [25].

Обєкт дослідження - соціальна активність студента ВНЗ.

Предмет дослідження - проблеми розвитку студента ВНЗ.

Мета дослідження - дослідити педагогічні умови розвитку соціальної активності студента у ВНЗ.

Основні завдання дослідження:

. Дати визначення соціальну активність як показник успішної соціалізації особистості.

. Висвітлити форми прояву соціальної активності студентів.

. Провести емпіричне дослідження соціальної активності студентів у ВНЗ.

. Визначити педагогічні умови розвитку соціальної активності студентів у ВНЗ.

Практичне значення проведеного дослідження: одержані матеріали та методичні рекомендації можуть бути корисні студентам та викладачам вищих навчальних закладів при вивчені спецкурсу «Педагогіка вищої школи». Структура та обсяг курсової роботи. Курсова робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаної літератури (60 найменувань на 6 сторінках) та 1 додаток на 3 сторінках.


РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ПРОБЛЕМИ СОЦІАЛЬНОЇ АКТИВНОСТІ СТУДЕНТІВ у ВНЗ


1.1 Соціальна активність як показник успішної соціалізації особистості


Соціалізація як входження людини в соціальну спільноту, набуття соціальних рис, формування соціальної поведінки, інтеріоризація суспільних норм є надзвичайно складним, багатоманітним та індивідуальним для кожної людини процесом. Результатом цього процесу є формування соціальної позиції, ставлення до соціуму та реалізація соціальної діяльності. М. Рожков виділив три критерії соціалізації людини: соціальну адаптивність, соціальну автономію та соціальну активність [26, с. 10]. Однією з найбільш яскравих виявів успішної соціалізації, на нашу думку, є саме соціальна активність людини. Дослідженню соціальної активності присвячені праці зарубіжних та українських психологів [2; 3; 4; 22; 27], однак саме психологічний аналіз цього явища, на нашу думку, здійснений недостатньо.

У найбільш широкому значенні соціальну активність розуміють в психології як «входження людини в світ інших людей з певною метою» [11, с. 13]. Таке визначення охоплює всю систему соціальної взаємодії людини як з іншими людьми, так і зі спільнотами, соціальними інститутами чи суспільством загалом. Виявом соціальної активності людини буде і звичайна розмова по телефону, і виступ на мітингу, і участь у демонстрації, і створення організації (громадської чи комерційної), а отже будь-який рух в напрямку суспільства, що передбачає певну систему простих чи складних дій.

В психологічній енциклопедії подано також і дещо вужче розуміння соціальної активності, а саме як «конструктивної участі в суспільних акціях з метою принесення користі іншим людям, примноженні суспільних благ чи боротьби за розвиток суспільства, що є результатом добровільно взятих на себе обовязків» [11, с. 20]. Це визначення видається одностороннім та дискусійним, оскільки, по-перше, у ньому соціальну активність розглядають лише як конструктивну участь у соціальних акціях, тоді як і ці акції, і участь у них може бути як конструктивною, так і деструктивною. Наприклад, страйк на підприємстві з метою захисту інтересів працюючих конструктивний лише для цієї групи людей, але може мати одночасно деструктивні наслідки для міста чи держави загалом (наприклад, тривалий страйк водіїв міського транспорту значно ускладнює можливість вчасно потрапити на роботу більшій частини жителів міста, що в свою чергу вплине на економічні показники, а наслідком може бути зменшення соціальних виплат). Л. Кияшко до видів соціальної активності відносить протестну активність, в основі якої, зазвичай, є деструктивні дії (розбивання вікон, спалювання символіки, розмальовування стін тощо) [12, c. 222]. Отже, поряд із конструктивними формами соціальної активності можна виокремити деструктивну соціальну активність. На нашу думку, доцільно говорити не про конструктивну участь, а про конструктивні цілі, які навіть в умовах розвинутих демократій часто досягаються деструктивним шляхом або виливаються в деструктивні наслідки. По-друге сама участь особи в соціальних акціях може бути як конструктивною (організація акції, допомога організаторам, дії, що скеровані на виконання мети акції) так і деструктивною (дії, що спрямовані проти мети акції, на її провал). По-третє, далеко не завжди соціальна активність є добровільною. Можна наводити дуже довгий перелік прикладів, коли особа стає соціально активною вимушено, піддається тиску групи, змушена брати участь у соціальних акціях, рухах, діях через страх бути неприйнятою, відкинутою, покараною тощо.

Також дискусійним видається однозначне твердження, що метою соціальної активності є принесення користі іншим людям чи суспільству загалом. На нашу думку, не менш важливим і цілком реальним мотивом соціальної активності є бажання отримати певну користь для себе. Це може виявлятися в прагненні здобути певні знання чи досвід, знайти нових друзів, отримати переваги при працевлаштуванні або ж конкретну матеріальну винагороду за затрачені зусилля. Очевидно, що такі мотиви не виключають принесення користі суспільству. З мотивів, якими керуються соціально активні люди, не варто виключати також мотив нанесення шкоди певній групі або соціальному прошарку людей, державі тощо. Тому, на нашу думку, кожен прояв соціальної активності спонукається складною системою мотивації людини, в якій поруч знаходяться і соціальні, і індивідуальні мотиви, що можуть бути, і соціально корисними, і деструктивними.

Й. Дражкевіч розуміє соціальну активність як участь членів певної групи в діяльності, що виходить поза обовязки, повязані з виконанням професійної ролі і ролі в родині, яка не оплачується і скерована на підтримання суспільних цінностей цією групою [20, c. 97]. Соціальна активність, на думку автора, здійснюється не лише на користь певної групи осіб, але також може бути спільною дією членів групи для досягнення спільної мети. Такий погляд, на нашу думку, дещо звужує поняття соціальної активності і більшою мірою описує громадську активність, оскільки йдеться про діяльність певної групи (громади), спрямовану на реалізацію інтересів та цілей цієї групи, а також підтримання спільних цінностей. Доречним у цьому визначенні, однак, є відмежування соціальної активності від інших видів людської діяльності, а також наголос на її безоплатності. Останній фактор вважає одним з найважливіших в розумінні соціальної активності М. Левицька [12].

Л. Орбан-Лембрик розуміє соціальну активність як «глибинні, різнобічні звязки особистості із соціумом, рівень реалізації як субєкта суспільних відносин» [23, с. 159]. Отже, рівень соціальної активності визначає міру реалізації особистості в соціумі.

Російський дослідник А. Серьогін визначає соціальну активність як свідому, самостійну діяльність, спрямовану на задоволення власних потреб особистості та вирішення суспільно значущих завдань [27, с. 2]. В цьому визначенні можна прослідкувати не соціальний, а індивідуальний вимір соціальної активності.

У філософському словнику за редакцією І. Т. Фролова соціальна активність - поняття, яке відображає функціонування індивіда в суспільстві і повязана з перетворенням інтересу в фактор дії, з пізнанням, цілепокладанням і перетворенням дійсності, обумовлена ??діяльною природою людини, протиріччям між умовами існування і обєктивними потребами особистості і спрямована на ліквідацію невідповідності між потребами та умовами буття людини [36, с. 444-445].

Під соціальною активністю В. Ф. Бехтєрєв розуміє якість особистості, що виявляється в усвідомленні необхідності суспільно значимої діяльності і в готовності до цієї діяльності, в умінні діяти на загальну користь безкорисливо [6, с. 12]. На думку К. А. Абульханової-Славської, соціальна активність особистості проявляється в її відношенні до діяльності і полягає в здатності висувати нові суспільні завдання і справи, брати на себе відповідальність за їх вирішення [1, с. 39].

Сутність активності людини А. І. Крупнов визначає як «забезпечення безперервної взаємодії субєкта зі світом» [15, с. 28]. Людина, взаємодіючи із соціальним середовищем, спрямована на оволодіння цим середовищем, реалізацію усвідомлюваного їм потрібного майбутнього, самореалізацію, виявлення і прояв закладеного в самому субєкті потенціалу, самотрансценденції (вихід за межі свого «я», перетворення навколишнього середовища). Досягаючи як субєкт соціальної активності соціальної зрілості, людина «трансцендентує свою поведінку, виводить її за межі суто особистісних прагнень в реальний соціум», співвідносить і узгоджує свої цінності, цілі, життєві смисли з цінностями і цілями розвитку суспільства і цивілізації [33, с. 215].

За визначенням В. А. Смирнова, соціальна активність є міра, «виражає характер, масштаби проведених в ході і внаслідок цієї діяльності змін у середовищі і в самій особистості» [30, с. 25].

Е. А. Ануфрієв [4, с. 37] визначає соціальну активність як свідоме, творче ставлення до життя, як глибоку і повну самореалізацію особистості. Отже, творче ставлення до життя передбачає наявність в особистості таких рис, як висока культура і моральність, знання та світогляд. Л. М. Архангельський [5, с. 109-110] розглядає соціальну активність як мету і засіб розвитку особистості і як творчу активність.

На думку Е. А. Якуба [5, с. 6], соціальна аквність висловлює рівень реалізації функціональних особливостей соціальної спільності, рівень загальної соціальності особистості, її внутрішні потреби, рівень прийняття цінностей суспільства. Вона представляє собою єдність соціально-загального, особистісного та індивідуального в особистості, єдність обєктивного і субєктивного. Соціальна активність є приватна і вища форма активності.

В. І. Овчинніков стверджує, що в основі соціальної активності лежать потреби особистості, а всі інші категорії, що розкривають зміст та механізми її формування (інтереси, цілі, установки, орієнтації, стимули, мотиви), так чи інакше виходять з потреб і виражають їх [22, с. 39].

Під соціальною активністю В. Ф. Тітов [7, с. 132] розуміє ступінь реалізації потенційних можливостей, сутнісних сил і здібностей особистості в суспільно корисній діяльності, вираженої в конкретних результатах по перетворенню соціально-природного середовища. В. Г. Мордкович зазначає, що змістовна сторона даного поняття полягає в тому, що соціальна активність є суттєва соціальна якість людини, його «діяльна сутність» [18, с. 58].

Проаналізувавши зазначені визначення, можна виділити ряд суттєвих характеристик соціальної активності людини:

·соціальна активність виражає спрямованість особистості на інших людей чи суспільство загалом;

·в основі соціальної активності є соціальна взаємодія;

·за допомогою соціуму людина прагне реалізувати певні цілі, задовольнити інтереси чи потреби;

·соціальна активність виявляється в певних діях (простих чи складних), скерованих на досягнення бажаних для субєкта цілей, що можуть бути просоціальними або антисоціальними.

Отже, ми розглядаємо соціальну активність як психологічну характеристику особистості, що виражає міру її залучення в життєдіяльність суспільства та виявляється в діях, скерованих на досягнення інтересів та цілей людини. Соціальна активність найбільш загальна характеристика особистості, яка реалізується у соціальній поведінці (яка може здійснюватися як усвідомлено, так і імпульсивно, в пориві емоцій, знічевя, з конформістських міркувань тощо) та у соціальній діяльності (що здійснюється цілеспрямовано, виходячи зі свідомо поставленої мети, за більш чи менш чітко побудованим планом). Прикладом соціальної поведінки може бути участь певної особи у демонстрації протесту проти побудови підприємства, що забруднює довкілля за компанію з друзями, колегами чи рідними. Прикладом соціальної діяльності - робота організаторів цієї демонстрації.

Одним з показників, що найбільш яскраво характеризує відмінності соціальної активності різних людей є рівень соціальної активності. Враховуючи, що соціальна активність може бути поділена на рівні, то межами соціальної активності буде континуум мінімум - максимум, або пасивність - активність. Соціальна активність, на думку польського психолога М.Левицької, є менш природною для особистості, аніж стан пасивності [12, c. 223]. Так, люди менше шкодують через втрати, яких зазнали внаслідок своєї бездіяльності, аніж діяльності і це є причиною низької схильності до ризику більшості людей. Тому активна поведінка, спрямована на зміну дійсності, є скоріше винятковим явищем в щоденному житті людини, ніж закономірністю.

Керуючись іншим критерієм, а саме властивостями самої особистості, Т.Монджицкі приписує найнижчий рівень соціальної активності особам, що стороняться інших людей і не схильні брати участь в різних проявах суспільного життя, а високим рівнем соціальної активності характеризуються, так звані, «активісти» - люди, що прагнуть змінити життя суспільства на краще. Посвята себе іншим людям чи справі - найвищий рівень активності особистості [11, c. 302].

З огляду на наявність відмінностей в рівні соціальної активності людей, доцільно, на нашу думку, розглянути причини цього або передумови формування соціально активної особистості.

Вивчати соціальну активність, згідно М. Левицької, доцільно з огляду на три групи чинників, що її зумовлюють:

·психологічні чинники - особистісні риси, що спонукають людину до активності;

·макроструктурні чинники - особливості суспільства, що детермінують активність особистості в певних ситуаціях;

·чинники, повязані з культурними, суспільними чи політичними традиціями певного середовища [12, c. 224].

Очевидно, що психологічні чинники великою мірою залежать від соціального оточення, в якому людина зростала і виховувалась. Багато психологів, зокрема авторів психоаналітичних теорій особистості, наголошують на важливості стосунків матері та дитини на ранніх етапах розвитку дитини у формуванні ставлення дитини до світу, соціуму та вироблення її життєвої позиції. Так, згідно З. Фройда, наявність позитивного контакту дитини і матері, задоволення потреб дитини на першому році життя формує довіру до світу, відкритість та активну життєву позицію. А. Адлер наголошував, що мати є тією людиною, яка вперше прививає дитині почуття суспільності, а дитина наділена природною потребою соціалізації [2, c. 43]. Однак, позиція матері, скерована на формування в дитини надмірної привязаності до себе, приведе до браку потреби в спілкуванні з іншими та відсутності інтересу до них. Отже, мати є першою ланкою в процесі соціалізації дитини.

Дослідження 1980-90-х років показують, що на особливості соціальної активності впливає стиль формування соціального звязку (attachment). М.Ейнсворт стверджує, що у випадку коли мати віддає дитині свою любов і дитина це почуває, формується безпечний стиль соціального звязку, в протилежному випадку формуються стилі, які включають також і негативні ознаки, наприклад, нервово-амбівалентний чи уникаючий. Сформовані в ранньому дитинстві стилі функціонують протягом цілого життя людини і окреслюють форми і характер її соціальної активності чи не в кожній ситуації [8, c. 33]. Доповнили цю концепцію Р. Бартоломев та Л. Горовітц, виділивши 4 типи соціального звязку, залежно від ставлення людини до себе та інших:

) безпечний стиль - особа поважає себе і цінує інших, легко співпрацює з іншими і отримує позитивні результати від цієї співпраці;

) залежний стиль - особа низько оцінює себе і високо цінує інших, її соціальна активність завжди потребує схвалення чи оцінки з боку інших, вона не є ініціативною, а чекає розпоряджень чи допомоги від інших;

) боязкий стиль - особа не цінує ані себе, ані інших, боїться встановлювати соціальні контакти, зокрема емоційні стосунки з іншими;

) пихатий стиль - особа високо оцінює себе, але низько оцінює інших, надає перевагу униканню соціальних контактів або сприймає інших як обєкт маніпуляції [9, c. 45].

Ці стилі соціального звязку окреслюють певний тип взаємодії людини з іншими, від якого і залежатиме те, наскільки високим буде рівень соціальної активності і те, чи людина буде проявляти її взагалі. Єдиним стилем, який можна вважати позитивним є безпечний стиль, при якому людина легко контактує з іншими і прагне щось зробити для інших.

На важливості почуття безпеки в ранньому дитинстві наголошувала також К.Хорні, вважаючи його передумовою здорового розвитку особистості. Відсутність почуття захищеності, опіки та любові з боку найближчого оточення спричиняє формування „невротичної особистості», характерними рисами якої є невміння виявляти любов та турботу щодо інших, встановлювати контакти з іншими людьми, формувати коло спілкування тощо [7, c. 202]. Однак, сприятливі умови для розвитку невротичної особистості, на думку авторки, створює і саме суспільство, в якому живе людина. Отже, суспільство через свої інституції, в першу чергу сімю і заклади освіти, вже від народження пристосовує молоду людину до соціальної активності в цьому суспільстві.

Макроструктурні чинники соціальної активності особистості містять етно-соціо-культурні характеристики суспільства, в якому людина виросла і живе. Існують дослідження, що показують залежність соціальної активності людини від гендерних особливостей особистості (шкала маскулінність-фемінність). Так, А.Овчаров характеризує фемінність через наявність таких рис як чуттєвість, інтровертованість та соціальну пасивність, а маскулінність - раціональність, прагматичність, соціальну активність та екстравертованість [21, c. 13].

Тому в суспільствах з традиційним розподілом гендерних ролей спостерігається низький рівень соціальної активності жінок і високий рівень соціальної активності чоловіків. Натомість в суспільствах, де гендерні ролі розмиті, жінки соціально активніші, а чоловіки набувають фемінних рис. Українське суспільство характеризують як таке, в якому переважає традиційне жіноче начало (О. Донченко, Ю. Романенко), а отже соціальна активність не є пріоритетним напрямком діяльності членів такого суспільства - більша увага зосереджується на забезпеченні власних потреб та потреб власної сімї.

М. Левицька зазначає, що найвищий рівень соціальної активності спостерігається в суспільствах, які характеризуються високим рівнем економічного розвитку, а також чіткими індивідуалістичними системами цінностей [12, c. 225].

Щодо третьої групи чинників - маємо тут традиції державницького життя, тип правління (найвища соціальна активність спостерігається в умовах розвинутих демократій), стан громадянського суспільства, особливості історіогенезу тощо. Посттоталітарне українське суспільство очевидно не має і не може мати традицій соціальної активності - діяльності на благо громади, що виходить з внутрішніх потреб людини, а не із зовнішніх приписів. Тому, це може бути одним із завдань розвитку сучасного українського суспільства, що постає, передусім, перед молоддю - поколінням, яке не має досвіду добровільно-примусової і радше формальної, ніж реальної участі в організаціях ідеологічного спрямування.

Соціальна активність особистості - широке поняття, яке включає дії людей в різних сферах суспільного життя. Соціальну активність можна розглянути як систему векторів, часто скерованих протилежно. Відтак можна говорити про те, що соціальна активність включає як усвідомлені соціальні дії, так і імпульсивні, спровоковані ситуацією, впливом натовпу тощо.

Інша площина векторів: конструктивна та деструктивна соціальна активність. Конструктивна соціальна активність полягає в організації певних заходів або допомозі у проведенні певної діяльності, спрямованої на розвиток, захист, збереження чогось або когось. Деструктивна - навпаки, на знищення, або створення перешкод для розвитку чи розбудови певної організації, громадського руху, взаємодії тощо.

Дещо іншу площину конструктивної активності представляє створювальна соціальна активність (прикладом якої є традиційна українська толока, коли сусіди, односельці збираються разом, щоб допомогти комусь зібрати врожай, побудувати хату або спільними зусиллями будують (ремонтують) дорогу, церкву, школу тощо). Різновидом деструктивної соціальної активності - знищуюча (акти непокори, бунти, демонстрації що супроводжуються символічним або реальним знищенням чогось або когось).

Можна також виокремити площину діяння - відмова від діяльності, адже соціально-активною буде людина, як та, що, наприклад, бере участь у виборах і голосує за певну політичну силу або кандидата, так і та, що свідомо відмовляється від здійснення свого виборчого права, демонструючи цим певну соціальну позицію [37, c. 28].

Соціальна активність може також бути конформістською або самостійною: конформістська соціальна активність скеровується бажанням бути як всі, самостійна викликається внутрішніми мотивами людини і переважно не залежить від думок і впливу інших.

Цікавий ракурс для розгляду соціальної активності створюють вектори для інших - для себе. Людина може здійснювати певні дії на користь інших, виходячи з альтруїстичних міркувань, маючи потребу допомагати іншим, а може робити щось для інших побіжно, задовольняючи якусь свою потребу.

Прикладом останнього варіанту соціальної активності є ситуація, коли господарі якоїсь квартири багатоквартирного будинку, очікуючи важливих для себе гостей, ремонтують або ретельно прибирають, прикрашають сходи свого підїзду, якими, користуються не лише вони, а й багато сусідів. Отже, роблячи для себе, ці господарі побіжно, не маючи це на меті, створюють комфорт для інших, діють на їхню користь.

Соціальна активність особистості може скеровуватися як зовнішніми стимулами, так і внутрішніми мотивами. Стимули, як відомо, перебувають в континуумі заохочення - покарання, а отже, люди можуть демонструвати соціальну активність зі страху покарання або бажаючи отримати заохочення, позитивні підкріплення. Така соціальна активність буде тривати доти, доки діє стимул. Соціальна активність, що є результатом дії внутрішньої мотивації особистості тривка, потужна, має значну вагу для особистості, глибоко нею переживається, оскільки стосується її потреб, інтересів, цінностей, переконань, ідеалів [38, c. 42].

Можна виокремити також інструментальну соціальну активність, коли соціально значущі дії особа здійснює, маючи на меті отримати конкретний результат для себе (винагорода, карєрний ріст, повага, авторитет, соціальний статус тощо). На противагу інструментальній соціальній активності, емоційну соціальну активність особа здійснює задля отримання відповідних переживань (піднесення, гордість, насолода, втіха тощо).

Напевне можна виокремити ще не одну пару таких протилежно спрямованих векторів соціальної активності. Ґрунтовне дослідження описаних векторів допоможе підняти вуаль над таємницею природи соціальної активності людини, дозволить зрозуміти механізми її породження і функціонування. Соціальна активність членів суспільства чи не найважливіший чинник побудови і функціонування громадянського суспільства. Отже, виявлення чинників та механізмів конструктивної соціальної активності особи має велике значення для нашого перехідного суспільства, яке поволі і болісно позбувається пут тоталітарно-комуністичного минулого і шукає себе як громадянське правове суспільство.


.2 Форми прояву соціальної активності студента

соціалізація студент молодь

Соціальна активність досить різноманітна за своїм змістом, спрямованістю, рівнем усвідомлення. Виділяють три основних критерії соціальної активності.

. На які інтереси, потреби та цінності спрямована активність. Цей критерій дозволяє виявити широту цінностей особистості, рівень її інтересів. Саме за цим критерієм, перш за все, активність можна поділити на позитивну і негативну. Найвищою цінністю є життя людини, причому життя заради блага для інших людей. Позитивно активна особистість живе заради суспільних інтересів, а не тільки для себе. Піклуючись про все суспільство взагалі, така особистість тим самим робить добро всім, а тому й собі. Це вища ступінь усвідомлення свого призначення як людини. Нажаль у нашому суспільстві є багато соціально активних людей, які піклуються перш за все про себе, та є й такі, які під виглядом позитивної соціальної активності в дійсності переслідують особисті або конкретної групи певні злочинні інтереси. Видатний російський історик С.Соловйов вважав, що суспільство може добре існувати лише за умови жертви, коли його члени усвідомлюють необхідність жертви приватного інтересу заради загального, суспільного. Вже найдрібніша частина суспільства, сімя, заснована на жертві батьків заради своїх дітей. Чим більше у нашому суспільстві буде людей готових свідомо жертвувати своїм власним заради суспільного, тим краще буде для суспільства і для кожної окремої особистості. Але цього в нас поки що нема, тому що приватні інтереси переважають над суспільними [43, c. 21].

. На якому рівні сприймаються особистістю інтереси, цінності та потреби. Сприйняття це відбувається на трьох рівнях: емоційному, рівні знань та рівні вольових спрямувань. На емоційному рівні цінності засвоюються поверхнево, часто без проникнення в їх суть, але в яскравій, емоційній формі. Прикладом прояву такої активності можуть бути люди, які, не розібравшись у сутності певних процесів, можуть збудити натовп, повести його за собою і, як часто буває, наробити достатньо лиха. З такою активністю можна зустрітися на деяких мітингах, під час або частіше після футбольних матчів, коли емоційно збуджені болільники ламають і перевертають все на своєму шляху, спровоковані на ці дії якоюсь емоційно активною особистістю. Але емоційний рівень не означає тільки негативність, ця активність може бути досить корисною для суспільства в цілому або для окремих його груп. Прояв героїзму, замішаний часто на емоціях особистості, приводить до позитивних наслідків.

На рівні знань відбувається більш глибоке і конкретне засвоєння цінностей та потреб, цей рівень передбачає розуміння особистістю самої сутності процесу чи знання основних його причин. Тому активність на цьому рівні зовнішньо може бути менш помітною, але ефективнішою і впливовішою. Якщо емоційно активна особистість може повести за собою натовп на будь-які справи, то особистість, яка є активною на рівні знань, може вказати, куди саме і як треба цей натовп вести, або взагалі нікуди його вести не треба. Така людина без зайвих емоцій може написати маленьку листівку, в якій чітко розяснить всім причини тих чи інших явищ у суспільстві, дасть їм істотний аналіз і вкаже, що і як треба робити, щоб поліпшити своє становище. Від такої активності, як правило, виграють всі [43, c. 22].

На рівні вольових спрямувань формуються певні соціальні установлення, готовність до дій. На цьому рівні від особистості, як правило, потрібні рішучість, вміння взяти на себе відповідальність і керування певними діями людей тощо. Часто активні особистості на цьому рівні бувають досить стриманими у своїх емоціях, вони можуть не бути сильно обізнаними щодо аналізу причин і послідовності певного процесу, але, маючи поруч досить обізнаних радників, беруть на себе керівництво, контроль і відповідальність за конкретні дії як свої, так і керованих ними людей. Такими часто бувають політичні ватажки або розсудливі адміністратори на підприємствах тощо.

Всі перераховані критерії соціальної активності можуть бути притаманними одній і тій самій особистості, але це, як правило, буває досить рідко. Частіше кожній окремій особистості притаманний один з вказаних рівней. Але у будь-якому випадку ефективність соціальної активності буває лише за наявності єдності всіх трьох рівнів: поєднання знань, почуттів та волі.

. Характер реалізації цінностей, інтересів, потреб. Тут розкриваються особливості їх реалізації. Показниками рівня реалізації виступають характер, масштаби, результати та форми діяльності. Тут важливо, як реалізуються певні інтереси, потреби: формально чи творчо, якщо творчо, то який рівень цієї творчості, суперечливо чи логічно послідовно, однопланово чи багатопланово тощо. Від виконання цих умов залежить результат певної діяльності, на який і спрямована соціальна активність особистості або їх груп [43, c. 23].

Для успішної діяльності і досягнення бажаного результату потрібне злагоджене поєднання всіх трьох критеріїв активності. Якщо це правило не виконується, то активність стає неповною, неефективною, неврівноваженою, що не тільки не поліпшує стан суспільства, а часто приводить до згубних наслідків. Там, де в соціальній активності переважають емоції, часто й виникають конфліктні ситуації, які у такому випадку розвязуються зовсім неналежним чином. Багато національних конфліктів носять саме такий характер.

Структура і види соціальної активності будуть різними для кожного виду діяльності субєкта, тобто соціальна активність може розглядатися тільки разом з певним видом діяльності. Традиційно виділяють такі види соціальної активності як пізнавальна, суспільно-політична і трудова [4, c. 48].

Пізнавальна активність спрямована на придбання певного набору знань, умінь і навичок, необхідного для досягнення особистістю поставлених цілей і реалізується як в навчальному процесі, так і в самостійній діяльності індивіда, спрямованої на отримання знань, умінь і навичок. Джерелом пізнавальної активності є потреба в пізнанні, самореалізації, визнання в суспільстві, матеріальне благополуччя та ін.

До обєктивних показників пізнавальної активності студентської молоді належать такі:

·відвідуваність занять;

·рівень успішності;

·часові витрати на пізнавальну діяльність;

·читання навчальної та наукової літератури;

·відвідування бібліотек, інтернет ресурсів освітнього спрямування;

· перегляд пізнавальних телепередач;

·рівень самостійності виконання робіт.

До субєктивних показників відносяться:

·мотив вступу до вузу;

·рівень зацікавленості;

·оцінка можливості використання отриманих знань і навичок;

·оцінка ступеня впливу пізнавальної діяльності на досягнення життєвих цілей;

·плани щодо продовження освіти [40, c. 101-102].

Можна визначити такі рівні пізнавальної активності:

. Високий рівень пізнавальної активності - знання та навички їх придбання є основною метою. Найбільш вираженою потребою особистості є потреба в пізнанні. Високий рівень всіх обєктивних показників.

. Середній рівень пізнавальної активності - пізнання є засобом досягнення інших цілей, отримання знань не є першочерговою потребою. Студент позитивно ставиться до пізнавальної діяльності, усвідомлює її важливість для досягнення життєвих цілей. Успішність хороша, навчанню приділяє значну частину часу. Усвідомлює можливості і сферу використання отриманих знань. Існують плани щодо продовження освіти (отримання другої вищої, навчання в аспірантурі).

. Низький рівень пізнавальної активності - знання не є основною цінністю, усвідомлюється лише необхідність його отримання. Важливий скоріше документ про освіту. Навчанням займається в міру необхідності, для здачі іспитів. Рідкісна зацікавленість предметом вивчення. Уявлення про використання отриманих знань неясні.

. Пасивність - ставлення до пізнавальної діяльності негативне. Отримання освіти є перешкодою, або ніяк не впливає на досягнення інших цілей. Тимчасові витрати на навчання мінімальні.

Розглянемо особливості соціально-політичної активності студентів.

До обєктивних показників соціально-політичної активності відносяться наступні:

·участь у громадських та політичних обєднаннях (політичні партії, молодіжні рухи, студентські спільноти та ін);

·участь у виборах;

·виконання суспільно корисної діяльності;

·прояв ініціативності в громадській діяльності;

·тимчасові витрати на соціально-політичну діяльність [4, c. 52].

До субєктивних показників відносяться:

·ставлення до соціально-політичної діяльності;

·усвідомлення важливості та значущості власної соціально-політичної діяльності.

Рівень соціально-політичної активності при цьому може бути охарактеризований наступним чином:

·Високий рівень соціально-політичної активності:

-студент регулярно займається суспільно корисною діяльністю;

-входить в громадські обєднання;

систематично бере участь в роботі зборів;

позитивно ставиться до соціально-політичної діяльності;

усвідомлює важливість соціально-політичної діяльності;

поділяє цілі обєднань, в яких бере участь;

часто проявляє ініціативу;

соціально-політичній діяльності приділяє значну частину часу.

·Середній та низький рівень соціально-політичної активності (в залежності від ступеня вираженості критеріїв):

-участь в суспільно корисній діяльності несистематична;

-збори громадських обєднань відвідує рідко, за потребою;

ініціативи не проявляє, або проявляє рідко;

переслідує власні цілі, незалежно від узгодженості з цілями групи.

·Пасивність:

-суспільно корисну діяльність не виконує;

-у громадських обєднаннях не бере участь, або за необхідності;

вважає, що нічого в суспільно-політичному житті змінити не здатний.

Трудова діяльність може бути спрямована як на отримання певного досвіду в професійній сфері, умінь і навичок, спрямованих на перспективу подальшого карєрного зростання, так і тільки на отримання заробітку незалежно від виду діяльності і подальших цілей. Говорячи про трудову активність, слід брати до уваги ступінь важливості для індивіда процесу та результатів праці. Діяльність, спрямована виключно на отримання прибутку не буде свідчити про зацікавленість людини процесом праці, може бути обумовлена ??зовнішніми обставинами і не мати внутрішньої мотивації.

Обєктивні показники трудової активності наступні:

·продуктивність праці, використання робочого часу;

·стан дисципліни праці; якість роботи;

·освоєння передових прийомів і методів праці;

·рівень кваліфікації та професійної майстерності,

·участь у трудових змаганнях.

Субєктивні показники:

·задоволеність виконуваною роботою;

·мотиви трудової діяльності;

·ставлення до діяльності колективу і окремих її сторін: до стану рівня організації і нормування праці та впровадження передових форм його організації, до оплати праці, рівня організації трудових змагань;

·відношення до підвищення кваліфікації та рівня освіти [18, c. 33].

Рівень трудової активності охарактеризуємо наступним чином:

·Високий рівень трудової активності - важливий сам процес праці, цікава творча робота (самореалізація в праці). Ставлення до праці - позитивне, робота в повну міру сил, систематичний прояв ініціативи в праці.

·Середній рівень трудової активності - зацікавленість у трудовій діяльності, проте більше значення мають результати праці (самореалізація за допомогою праці). Значення обєктивних показників при цьому може бути таким же, як і при високому рівні трудової активності.

·Низький рівень трудової активності - основним є результати праці, найбільшою мірою матеріальну винагороду. Трудящі досить байдужі у своєму ставленні до праці, лише час від часу або зрідка працюють в повну міру сил, безініціативні.

·Пасивність - трудящі, негативно відносяться до праці, не працюють в повну міру сил, не проявляють ніякої ініціативи в роботі [17, c. 35].

Далі за допомогою запропонованих характеристик рівня окремих видів

соціальної активності можливе визначення рівня соціальної активності в цілому. При цьому варто враховувати вагу того чи іншого виду активності стосовно до досліджуваної групи.

Отже, основні види активності збігаються з основними сферами суспільного життя - трудовою, соціально-політичною, сімейно-побутовою, дозвіллям тощо. Розглядаючи змістовну сторону соціальної активності, неможливо не враховувати ставлення особистості до обєкта своєї діяльності. Найвищим проявом соціальної активності у цьому розумінні є творчість. Антиподом соціальної активності є соціальна пасивність, бездіяльність, байдужість до оточуючої дійсності.

Розвиток соціальної активності студентів - це самоврядний, відкритий процес, в якому провідну роль виконує сам субєкт, тому постає проблема виявлення способів та інструментів доцільного зовнішнього педагогічного впливу на цей процес.

Рішення такої проблеми ми бачимо у створенні та реалізації системи педагогічного забезпечення розвитку соціальної активності студентів, орієнтованої на визнання цінності особистісного потенціалу, закладеного в кожній людині, і сприяння субєкту в його розкритті та реалізації в соціально значимому напрямку в різноманітних формах прояву соціальної активності та видах діяльності . Як відзначає А. І. Тімонін, педагогічне забезпечення виступає такий зовнішньою силою, яка переводить ресурс (те, що в цей момент знаходиться в згорнутому вигляді) з резервного стану в актуальний [2, с. 125].

Система педагогічного забезпечення розвитку соціальної активності майбутніх фахівців в освітньому процесі вузу постає як взаємоповязана сукупність елементів (заходів забезпечує педагогічної діяльності), компонентів (теоретико-методологічного забезпечення як стратегічної орієнтації, технолого-методичного забезпечення як тактичної орієнтації та організаційно-практичного забезпечення як операциональной складової), підсистем педагогічної забезпечує діяльності та самоосвітньої забезпечуваною діяльності студентів в узгодженні їх функцій, спрямована на актуалізацію потенціалу розвитку соціальної активності освітнього процесу шляхом систематизації, перетворення його ресурсів, засобів, умов, можливостей і використання їх субєктами.

Реалізація цієї системи покликана підвищити позитивний вплив чинників розвитку соціальної активності в освітньому процесі, які можна обєднати в 3 групи: фактори соціально-освітнього простору ВНЗ, фактори середовища освітнього процесу вузу, внутрішні фактори субєктів освітнього процесу.

До факторів соціально-освітнього простору ВНЗ відносяться: соціальне замовлення на прояв соціальної активності майбутніми фахівцями; потенційні соціальні партнери та міра їх активності у співпраці з субєктами освітнього процесу вузу; діючі програми, проекти, існуючі традиції залучення майбутніх фахівців до вирішення соціальних проблем [32, с. 34].

До факторів середовища освітнього процесу відносяться:

·характер соціальної спрямованості освітнього процесу вузу відповідно до пріоритетів політики вузу;

·організаційна культура як система норм і відносин субєктів освітнього процесу;

·організаційна структура як система взаємодій, що здійснюється на основі закріпленого функціонала, повноважень та прав;

·інфраструктура підтримки прояви соціальної активності субєктів освітнього процесу вузу;

·широта форм і різноманіття видів соціально значущої діяльності в освітньому процесі вузу;

·різноманітність мікросередовища прояви соціальної активності різного типу.

До внутрішніх факторів субєктів освітнього процесу відносяться:

·вітагенний (субєктний) досвід субєкта освітнього процесу;

·система відносин, цінностей, мотивів і пріоритетів особистості; освоєні субєктом компетенції;

·система сформованих соціальних звязків особистості.

Педагогічне забезпечення акумулює та направлено доводить до субєкта дію факторів освітнього простору ВНЗ і середовища освітнього процесу вузу, прагнучи актуалізувати внутрішні фактори самого субєкта.

Фактори найчастіше діють не безпосередньо, а заломлюючись через «більш ближні умови». Умова - це середовище, обставини, при яких реалізується якийсь фактор. В освітньому процесі вузу для активізації дії чинників розвитку соціальної активності майбутніх фахівців необхідно створення певних педагогічних умов, які виконують таке функціональне призначення:

·посилення позитивного впливу чинників зовнішнього соціального середовища в соціально-освітньому просторі вузу і перешкоду їх негативному впливу;

·актуалізація внутрішніх факторів субєктів освітнього процесу;

·сприяння гармонійному взаємодії зовнішніх і внутрішніх факторів, перетворення середовища освітнього процесу вузу і посилення факторів цього середовища.

На основі врахування діалектики детермінуючого впливу зовнішніх і внутрішніх факторів на соціальну активність особистості та її розвиток, розуміння процесу розвитку соціальної активності майбутніх фахівців в освітньому процесі вузу ми визначили комплекс педагогічних умов реалізації системи педагогічного забезпечення розвитку соціальної активності майбутнього фахівця, що включає:

·педагогічне сприяння освоєнню і реалізації студентом позиції субєкта самоврядування та співуправління в освітньому процесі вузу;

·прозорість освітнього процесу;

·підготовка педагогів до здійснення педагогічного забезпечення розвитку соціальної активності майбутніх фахівців на основі інтеграції технологій формальної і неформальної освіти [23, c. 45].

Охарактеризуємо послідовно ці педагогічні умови.

Здійснити і посилити вплив факторів соціально-освітнього простору на розвиток соціальної активності субєктів в освітньому процесі вузу дозволяє забезпечення транспарентності освітнього процесу вузу взаємодій його субєктів із субєктами соціального середовища, що мають перетворювальну спрямованість. Вимога досягнення прозорості освітнього процесу засноване на демократичних принципах, гласності, доступності освіти.

Прозорість освітнього процесу включає не тільки інформаційну, але й комунікативну відкритість, доступність взаємодії субєктів освітнього процесу з субєктами соціально-освітнього простору, спрямованого на перетворення навколишнього середовища, вирішення конкретних соціальних проблем і реалізується у формі соціального партнерства, тобто спільної діяльності субєктів освітнього процесу з субєктами соціального середовища (соціальними партнерами), заснованої на рівних правах і обовязках, спрямованої на досягнення спільної мети. В рамках такої взаємодії субєкт освоює соціальний досвід не стільки за допомогою його відтворення, скільки шляхом критичного аналізу, переструктурування в логіці субєктного досвіду, випереджаючого відображення, оновлення.

Реалізація цієї педагогічної умови включає 2 основні складові:

·забезпечення інформаційної відкритості (вдосконалення інформаційного обміну в навчальному та у позанавчальний процесі; цілеспрямована підготовка субєктів освітнього процесу до прийому, обробки і передачі інформації в освітньому процесі вузу; підтримка субєктів освітнього процесу в освоєнні, застосуванні й удосконаленні інформаційного обміну);

·забезпечення комунікативної доступності (розробка механізмів взаємодії з соціальними партнерами, таких як волонтерство, проекти та їх грантова підтримка, цільові програми, цільові замовлення, експериментальні майданчики, молодіжний парламентаризм, тимчасове працевлаштування, неформальна освіта; реалізація для їх освоєння студентами) [22, c. 103].

Налагоджений інформаційний обмін, доступні для субєктів механізми взаємодії дозволяють студентам розширити коло соціальних взаємозвязків, освоїти форми співпраці, що, в свою чергу, відбивається на все більшому включення майбутніх фахівців як субєктів освітнього процесу вузу в життя соціуму в процесі навчання, впливає на посилення факторів зовнішнього соціального середовища на розвиток їх соціальної активності.

Актуалізації внутрішніх чинників розвитку соціальної активності майбутніх фахівців сприяє педагогічне сприяння освоєнню і реалізації студентом позиції субєкта самоврядування та співуправління в освітньому процесі вузу, так як тільки «саморух» студента в саморозвитку в результаті взаємодії з середовищем і діючими в ній факторами веде до розвитку соціальної активності студента. Лише усвідомлюючи себе субєктом системи взаємодії, людина усвідомлено підкоряється параметрам порядку цієї системи, проявляє активність для її перетворення.

Педагогічне сприяння освоєнню позиції субєкта самоврядування та співуправління представляє особливий вид взаємодії студентів і педагогів, в рамках якого педагогічна діяльність здійснюється на основі активізації внутрішнього потенціалу саморозвитку студента для засвоєння ним функцій самоврядування (самодіагностики, самооріентаціі, цільового самовизначення, самопланування, саморегуляції, самоорганізації, самоаналізу, самокорекції) і співуправління (погодженого з оточуючими для виявлення проблем та їх причин, постановки мети, визначення способів їх досягнення, узгодження дій, спільного пошуку ресурсів, відстеження результатів спільної діяльності) та їх реалізації в освітньому процесі вузу [42, c. 134].

Для цього педагог:

·Здійснює стимулювання освоєння студентами цих функцій, враховуючи особливості мотивації субєктів з різними типами соціальної активності через надання впливу на внутрішню мотивацію особистості, усвідомлення студентами потреби у самоврядуванні і співуправління;

·Організовує педагогічний процес на основі норм субєкт-субєктної взаємодії для їх освоєння та інтеріоризації студентом;

·Надає студенту свободу у виборі форм студентського самоврядування (індивідуальні форми: прийняття зобовязань по реалізації відповідальної справи; індивідуальна розробка, презентація, реалізація ініціативи; захист прав; вираження позиції з актуальних проблем та ін; групові форми: проектні групи, студентські обєднання, органи студентського самоврядування, студентські громадські організації та ін), напрямків діяльності (цивільно-патріотичне виховання, підтримка соціальних ініціатив, художня творчість, науково-дослідна робота, спортивно-оздоровча робота, інформаційне забезпечення, організація вторинної зайнятості тощо) відповідно до власних схильностями, а також свободу дій в рамках існуючих параметрів порядку;

·Налагоджує систему зворотного звязку для надання необхідної допомоги при виникненні у студентів труднощів у здійсненні самоврядування та співуправління (використовуючи методи контролю, самоконтролю, оцінки, самооцінки та рефлексії як індивідуальної, так і груповий) [39, c. 102].

Динаміка освоєння студентом позиції субєкта самоврядування та співуправління проявляється в його здатності реалізовувати більш складні завдання в навчально-професійної діяльності у взаємодії з іншими субєктами (від виконання групового завдання на самому занятті до справ, які вимагають підготовки в навчальному або позанавчальному процесі, розробці та реалізація професійно орієнтованого соціального проекту), в підвищенні продуктивності реалізованої їм соціальної активності та розширенні середовища її прояви (від локальної до соціально-освітнього простору).

Підвищити ефективність факторів середовища освітнього процесу вузу дозволяє підготовка педагогів до здійснення педагогічного забезпечення розвитку соціальної активності майбутніх фахівців на основі інтеграції технологій формальної і неформальної освіти.

Метою підготовки є формування готовності до реалізації педагогом педагогічного забезпечення розвитку соціальної активності студентів в освітньому процесі вузу. Вона може бути здійснена в різних організаційних формах навчання в рамках формального освітнього процесу: курси підвищення кваліфікації (як один з тематичних блоків курсів або як самостійний курс), науково-методичний семінар кафедри, факультету; неформальної освіти: інтерактивний семінар, педагогічний тренінг, довгостроковий тренінг-курс (що включає різні форми - навчальні сесії, консультування), а також інформальної освіти: самоосвіта і самовдосконалення педагога. Її реалізація включає змістовну, процесуальну та результативну складову.

Змістовна складова підготовки педагогів до здійснення педагогічного забезпечення розвитку соціальної активності студентів включає три компоненти, а саме: освоєння досвіду теоретико-методологічного забезпечення (вивчення педагогом системи знань і освоєння принципів, способів організації та побудови теоретичної і практичної діяльності на їх основі), досвіду технолого-методичного забезпечення (вивчення, відтворення, застосування, вдосконалення технологій розвитку соціальної активності майбутніх фахівців та технологій педагогічного забезпечення такого процесу на основі застосування методичного та діагностичного інструментарію), досвіду організаційно-діяльнісного забезпечення розвитку соціальної активності студентів (освоєння механізмів узгодження функцій педагогічної та самоосвітньої діяльності студентів, способів організації субєкт-субєктної взаємодії та їх поетапної реалізацією в забезпечує педагогічної діяльності зі збагачення середовища освітнього процесу можливостями розвитку соціальної активності та стимулюванням студентів до їх реалізації) [31, c. 36].

Процесуальна складова включає 3 структурних блоку - теоретичний (включає оволодіння знанням про педагогічному забезпеченні розвитку соціальної активності студентів та його осмислення), проектно-практичний (включає проектування реалізації педагогічного забезпечення розвитку соціальної активності студентів) та організаційно-практичний (включає часткову або повну реалізацію проектів педагогічного забезпечення розвитку соціальної активності студентів) кожен з яких супроводжується рефлексією.

Підготовка здійснюється з використанням інтеграції технологій формального (проблемне навчання, проектне навчання, продуктивне навчання) і неформальної освіти (модерація, фасилітація, консультування), що обумовлено потребою навчати педагога в тих технологіях, які в подальшому він буде реалізовувати, а їх інтеграція дозволяє переходити від освоєння особистістю знань до їх субєктним осмислення і систематизації в згідною для неї формі, від освоєння компетенцій до їх субєктної ревізії, виявлення тих компетенцій, в яких субєкт відчуває дефіцит для їх подальшого освоєння.

Відповідно до цільовими установками процесу підготовки педагогів доцільно інтегрувати педагогічні технології формальної та неформальної освіти наступним чином: освоєння теоретичного блоку здійснюється за допомогою технології проблемного навчання (активізує процес критичного осмислення теоретичного знання) і модерації (дозволяє інтегрувати різні думки для пошуку найкращих варіантів вирішення обговорюваних проблем); організаційно-проектного блоку - технології проектного навчання (забезпечує перехід від відтворення та інтерпретації знань до їх застосування) і фасилітації (стимулює вибір субєкта, перехід від інтеріоризації до екстеріорізаціі); організаційно-практичного блоку - технології продуктивного навчання (забезпечує включення субєкта в практичну, перетворювальну діяльність) та консультування (забезпечує своєчасну зворотний звязок і підтримку субєкта діяльності) [31].

Результативна складова підготовки педагогів до здійснення педагогічного забезпечення розвитку соціальної активності студентів у внутрішньому плані проявляється в освоєнні педагогами діяльнісних компетенцій забезпечує діяльність з розвитку соціальної активності студентів на основі осмислення власного педагогічного досвіду та розкритті свого потенціалу, а в зовнішньому плані - в розробці та реалізації педагогічного забезпечення розвитку соціальної активності майбутніх фахівців в рамках тієї локальної середовища освітнього процесу вузу, в якій конкретний педагог здійснює свою педагогічну діяльність у напрямку, яке близьке йому як фахівця і відповідає його функціональними обовязками. Реалізуючи проект, педагог впливає на фактори середовища освітнього процесу.

Таким чином, педагогічні умови реалізації системи педагогічного забезпечення розвитку соціальної активності майбутніх фахівців представляють сукупність, посилює позитивний вплив різних груп факторів розвитку соціальної активності майбутніх фахівців та їх гармонізує, що сприяє досягненню мети - розвитку соціальної активності студентів на основі самодетермінації, саморегуляції та самовизначення.


РОЗДІЛ 2. ПЕДАГОГІЧНІ УМОВИ РОЗВИТКУ СОЦІАЛЬНОЇ АКТИВНОСТІ СТУДЕНТА


2.1 Результати дослідження соціальної активности студентів ВНЗ


Сьогодні навіть за найсприятливіших умов життя молодь часто буває інертною, не зацікавленою в самостійній діяльності, здатною лише засвоювати сформований досвід, не докладаючи зусиль для пізнання і перетворення навколишньої дійсності. Саме тому формування й розвиток соціальної активності молодого покоління стає важливою проблемою сучасності, вирішальним чинником соціального розвитку.

Як актуальна потреба студентів соціальна активність реалізується в певній системі цільових установок, мотивів, що визначають інтереси особистості, її включення в діяльність по задоволенню посталої потреби; як перетворююча здатність соціальна активність реалізується у відповідних соціальних знаннях і навичках [4, с. 10].

У педагогіці розвиток соціальної активності є одним із найважливіших завдань виховання особистості. Українська педагогічна енциклопедія активність особистості визначає як «діяльне ставлення людини до світу, здатність людини виробляти суспільно значущі перетворення матеріального і духовного середовища на основі освоєння суспільно-історичного досвіду людства; проявляється в творчій діяльності, вольових актах, спілкуванні» [6, с. 31]. З нашої точки зору, соціальна активність - стійка властивість особистості і сукупність соціально-значимих дій, спрямованих на інтенсивну, усвідомлену взаємодію із соціальним середовищем, яка здійснюється в процесі внутрішньої і зовнішньої діяльності по перетворенню себе і соціуму. Перетворення себе відбувається через реалізацію власних потенціалів, у тому числі, через дозвіллєву діяльність. Дозвіллєва діяльність - цілеспрямована активність, що відповідає потребам і мотивам людини, що реалізується в системі культури і дозвілля [5, с. 77]. Творча дозвілєва діяльність піднімає особистість на новий щабель - від споживача духовних цінностей до їх творця, створює умови для самовираження, саморозвитку самореалізації особистості [1].

У процесі дозвілля студенту набагато простіше формувати поважне ставлення до себе, навіть особисті недоліки можна подолати за допомогою дозвіллєвої діяльності. Чітка система організації дозвілля і культурного відпочинку відіграє важливу роль не тільки в підтримці стійкого клімату в колективі, зміцненні здоровя, але і в підвищенні соціальної активності молоді [3, с. 58].

Нами було висунуто припущення, що соціальна активність студентів прямо залежить від їх активності у сфері дозвілля і формується під впливом дозвіллєвої діяльності. Для обгрунтування ролі дозвіллєвої діяльності в соціальній активності студентів вузу нами було проведено дослідження. Вибірка дослідження склала 30 осіб у віці від 19 до 22 років. Участь в анкетуванні взяли студенти факультету правознавства. Згідно з результатами даного опитування більшість студентів (33,8%) вважають за краще вільний час присвячувати розвагам, що може бути обумовлено віком студентів, а також необхідністю емоційної розрядки після занять. На другому місці у студентів навчання (24%), потім пасивний відпочинок (20,5%). Найменший відсоток студенти у вільний час віддають роботі (8,5%) та хобі. Однак показники у різних груп все-таки мають свої відмінності. Так, студенти факультету правознавства багато часу приділяють читанню книг, журналів, проводять час біля телевізора чи компютера.

Визначення ступеня активності у вільний час дозволило нам зясувати розуміння соціальної активності самими студентами. Більшість з них (52%) під соціальною активністю розуміють «участь у громадському житті університету, в тому числі у різних заходах». Частина студентів (25%) вказують також участь безпосередньо в культурному житті вузу. Таким чином, абсолютна більшість опитаних студентів підкреслюють діяльнісний характер даного явища. Студенти факультету правознавства крім участі в різних заходах відзначили активне проведення дозвілля, бажання спілкуватися з людьми і володіння такими якостями, як креативність, мобільність, стійкість. Молоді люди даного факультету розуміють соціальну активність і як «відношення студента до участі в групі, колективі, серед однолітків».

Усвідомлюючи сутність поняття соціальна активність, лише 15,5% всіх опитаних вважають себе соціально активними. Більшість студентів (49%) не задумувалися над цим, досить велика кількість (35,5%) відповіли, що не є активними. Близько половини студентів, які вважають себе соціально активними, займаються в якихось гуртках і секціях. Незважаючи на те, що соціально активними студентами себе називають досить невелика кількість опитаних, близько 35% вважають себе здатними вплинути на життя університету. 30% респондентів не вірять в свої сили і здібності.

Ми спробували зясувати, що може стимулювати самих студентів на участь в якомусь громадському заході, а також порівняти, чим керуються студенти при організації дозвіллєвої діяльності, які чинники впливають на вибір ними дозвілля.

Найбільше значення для студентів, готових брати участь у громадських заходах, має можливість проявити себе, самореалізуватися (24%). Також значущим стимулом виступає можливість розширення соціальних звязків (24%), можна відзначити, що і серед факторів дозвілля велика група респондентів виділяє субєктів відпочинку, ці факти підтверджують, що студенти надають великого значення тому, з ким їм доведеться спілкуватися. Дані мотиви є основоположними елементами прояву соціальної активності. Таким чином, ми бачимо, що студенти, до кінця не усвідомлюючи, прагнуть до соціальної активності у подібних її проявах.

Матеріальну винагороду як стимул участі в громадських заходах відзначили 20,5% опитаних. У цьому простежується бажання отримати заохочення, вселяє в студентів впевненість у своїх силах і доводить те, що займаючись улюбленою діяльністю можна отримувати матеріальні блага. 12,5% студентів факультету правознавства вказали, що на участь у громадському заході їх можуть стимулювати поблажки в навчанні - автоматична здача іспиту або заліку. Таким чином, прояв активності в сфері дозвілля у них повязано з самим навчальним процесом.

Не потребує доведення той факт, що молодь сама повинна проявляти ініціативу в організації свого дозвілля та раціонального використання вільного часу. У ході дослідження зясувалося, що 15,5% студентів кардинально б змінили своє дозвілля, 71% - трохи б змінили свій звичний відпочинок і лише 13,5% нічого не хочуть змінювати. Це говорить про те, що в цілому у молодих людей немає повної задоволеності своїм дозвіллям.

Згідно з отриманими даними 32,5% студентів у ??вільний час віддають перевагу кафе та клубам, у порівнянні з такими закладами як, наприклад, театри. В кінотеатрах зазвичай відпочиває 28,8% опитаних. Даний вид дозвілля відрізняється легкістю сприйняття, відносною доступністю, орієнтацією на різні смаки. 22% респондентів відвідують нічні клуби (бари). У даних закладах вони отримують більший виплеск емоцій, вступають у нові відносини, розширюють коло спілкування. Спортивні комплекси відвідують лише 9,5% досліджуваних. Активні, здорові форми дозвілля відходять на другий план, поступаючись місцем розважальним і не вимагає великих фізичних зусиль.

Велике значення має і питання про організацію дозвілля. 75% респондентів самостійно займаються вирішенням даної проблеми, причому приділяють цьому велику частину свого вільного часу. Решта 25% вважають за краще, щоб за них думали інші, лише вибираючи із запропонованих варіантів.

Представляє інтерес, якого роду заходів студентам не вистачає в суспільному і культурному житті університету. Більшість опитаних (40%) відзначили, що їм бракує розважальних заходів та науково-пізнавальних заходів (36,5%). Найменше студентам потрібно спортивних заходів (9%). Студенти (17,5%) вказали на брак творчих конкурсів. Це вказує на те, що студенти потребують можливості проявити себе і реалізуватися, адже творча сфера найбільш підходить для цього.

Для узагальнення результатів анкетування та виявлення взаємозвязку дозвіллєвої діяльності та соціальної активності ми виділили з усіх опитаних групу соціально активних студентів за їх власним твердженням (15,5%). Соціальна активність цих студентів підтверджується тим, що вони відчувають себе здатними вплинути і впливають на суспільне і культурне життя вузу, прагнуть брати участь у соціально значущих заходах. Вивчивши особливості дозвілля опитаних, ми прийшли до висновку, що 50% студентів, відвідують гуртки та театри і 3/4 з них спортивні комплекси. Тут хочеться відзначити, що інша половина студентів, які не відвідують секції у вузі, основною причиною відзначають відсутність їх зацікавленості або недолік часу, тобто потенціал у студентів закладений, але не дістав умов для його реалізації. Отже, організоване і структуроване дозвілля є важливою умовою, яка впливає на соціальну активність студентів. Тут не можна не відзначити і протилежну тенденцію, яка полягає в тому, що студенти, які віддають перевагу проводити вільний час в кафе, барах, нічних клубах і не прагнуть організовувати своє дозвілля, не є соціально активними, проявляють байдужість не лише до суспільного і культурного життя вузу, але й до самореалізації себе в дозвіллєвій діяльності. Неорганізовані, виключно розважальні і не несуть користі суспільству форми дозвілля тягнуть за собою бездіяльність, пасивність і незацікавленість студентів в житті вузу.

Таким чином, результати дослідження свідчать про те, що сфера дозвілля має величезне значення в житті студентів та в їх соціальній активності. Мова йде про саморозвиток, збагачення етичної та духовної сфери. Ми переконалися, що, на думку студентів, соціальна активність найбільш яскраво проявляється в дозвіллєвій діяльності. Однак тут величезне значення має те, як саме студенти проводять своє дозвілля. Адже, як показало дослідження, соціально активних студентів одиниці, але у багатьох студентів спостерігається бажання проявляти себе. Для того щоб студенти були соціально активні необхідно організовувати дозвіллєву діяльність, сприятливо впливає на соціальну активність студентів вузу. Неорганізовані форми дозвілля повинні бути під контролем, їх має бути менше. Дозвілля необхідно організовувати, для того, щоб молодь не йшла в сторону від активної ролі в житті вузу, а прагнула в його стінах реалізувати свій потенціал і перетворити себе і навколишню дійсність.

З метою виявлення актуального рівня соціальної активності студентів вузу нами був організований і проведений констатуючий експеримент із застосуванням методик «Ціннісні орієнтації» М. Рокича, «Діагностика мотиваційної структури особистості» В. А. Мільмана і «Опитувальник для виявлення соціального самоконтролю» Г. Никифорова, В. Васильєва та С.Фірсова. Рівень розвитку соціальної активності оцінювався по відповідям тестування. Базою дослідження стали: студенти 3-го та 5-го курсу Харківського національного університету внутрішніх справ. В експерименті взяло участь 30 осіб.

На основі оцінки отриманих результатів було визначено рівень розвитку соціальної активності студентів. Так, 25% студентів, мають ініціативний рівень розвитку соціальної активності. Переважна більшість студентів (96%) вважають участь у заходах, конференціях, мітингах, спортивних змаганнях цікавим і корисним, що допомагає відчути себе впевненіше в спілкуванні з людьми і відпрацювати професійні навички організації та управління, але, не дивлячись на це тільки 40% з них активно в них беруть участь.

З упевненістю можна сказати, що студенти вважають себе цілком динамічними й активними людьми більше 70%. У деяких студентів є певні риси характеру керівника (40%), вони енергійні та діяльні. Нас також цікавило, чи може, на думку студентів, соціальна активність допомогти їм у подальшій професійній і творчій самореалізації. Найпопулярнішим відповіддю 67% студентів було: «Так. Допоможе знайти цікаву високооплачувану роботу».

Причиною зниження соціальної активності до пятого курсу, ми вважаємо, є те що, самосвідомість студентів вузів більшою мірою орієнтована на соціальну сферу та умови прийняття себе студенти в основному повязують з досягненнями у навчанні, професійною діяльністю і задоволенням в особистісному самовираженні. Неприйняття у студентів здебільшого повязано з відкиданням своєї індивідуальної неповторності, незадоволеністю емоційно-особистісного прояву в спілкуванні. Протягом навчання від першого до останнього курсу, таким чином, виявляється тенденція прийняття студентами соціально-цінних якостей і зниження власної значущості.

Важливим показником, який корелює з почуттям відповідальності і впливає на соціальне мислення, є задоволеність життям. Цей показник інтегративно відображає ступінь психологічної комфортності і соціально-психологічну адаптованість особистості. Індекс життєвої задоволеністю тісно повязаний з рівнем тривожності, активністю, домаганням особистості, характеристиками морального потенціалу, що виражаються в почутті обовязку та особистої відповідальності за долі інших людей і перспективу розвитку життя. Результати дослідження показали, що більшість студентів виражають життєву задоволеність і тільки 16,7% учнів не задоволені своїм життям. Проведення методики «Ціннісні орієнтації» М. Рокича дозволило нам зафіксувати отримані результати. Після проведення методики «Ціннісні орієнтації» М. Рокича результати згруповані в розрахунковій таблиці 2.1.

У системі термінальних цінностей випробуваних (див. Таблицю 2.1.) найбільш високий ранг значимості займають здоровя, любов, щасливе сімейне життя, матеріально забезпечена життя, впевненість у собі, активне діяльне життя. Такі цінності, як краса природи і мистецтва, щастя інших, творчість, розваги, пізнання, суспільне визнання займають в ієрархії цінностей останні місця.


Таблиця 2.1. Групова ієрархія термінальних цінностей випробуваних

ЦінностіСередній рангГруповий ранг1. Здоровя3,9612. Любов5,4423. Матеріально забезпечене життя5,9434. Впевненість у собі6,9245. Щасливе сімейне життя7,2856. Активне діяльне життя7,3367. Наявність гарних і вірних друзів7,6678. Цікава робота8,0889. Воля9,06910. Життєва мудрість9,61011. Розвиток9,691112. Продуктивне життя10,471213. Суспільне визнання10,831314. Пізнання10,871415. Розваги13,501516. Творчість14,331617. Щастя інших14,721718. Краса природи і мистецтва14,8418

Ведучі ранги в загальній системі цінностей-мети в основному займають індивідуальні цінності (здоровя, матеріально забезпечена життя, активне діяльне життя, впевненість у собі), а також конкретні життєві цінності. У нижній частині ієрархії, досліджуваної нами групи розташувалися пасивні цінності (краса природи і мистецтва, пізнання), цінності міжособистісного відношення (щастя інших), абстрактні цінності (творчість, пізнання), індивідуальні цінності (розваги).

Отже, найбільш значимі в системі термінальних цінностей цінності особистого життя: здоровя (як стандартна, розповсюджена цінність, що передається з покоління в покоління), любов, щасливе сімейне життя, а також цінності індивідуалізації: матеріально забезпечене життя, впевненість у собі, активне діяльне життя.

Ведучі ранги в ієрархії інструментальних цінностей належать наступним цінностям: освіченість, вихованість, відповідальність, життєрадісність, незалежність, чесність (див. Таблицю 2.2.).


Таблиця 2.2. Групова ієрархія інструментальних цінностей випробуваних

ЦінностіСередній рангГруповий ранг1. Освіченість5,5812. Вихованість5,7923. Відповідальність6,0934. Життєрадісність7,0645. Незалежність8,256. Чесність8,5667. Самоконтроль8,6978. Тверда воля989. Акуратність і охайність9,22910. Раціоналізм9,631011. Терпимість9,721112. Широта поглядів9,731213. Ефективність у справах10,011314. Ретельність10,281415. Сміливість у відстоюванні своєї думки, своїх поглядів10,961516. Чуйність11,461617. Високі запити14,361718. Непримиренність до недоліків у собі й інших16,3618

Низький ранг значимості властивий таким цінностям, як, непримиренність до недоліків у собі й інших, високі запити, чуйність, сміливість у відстоюванні своєї думки, своїх поглядів, ретельність, ефективність у справах.

Ведучі ранги в ієрархії інструментальних цінностей утворять чотири блоки цінностей - етичні цінності (вихованість, життєрадісність), цінності професійного самовизначення (відповідальність), індивідуальні цінності (незалежність), інтелектуальні цінності (освіченість).

На рівні нормативних ідеалів (на рівні переконань) для групи найбільш значимими є цінності досягнення, самостійність, безпека.

На рівні індивідуальних пріоритетів (конкретні вчинки) найбільш значимими є такі цінності, як самостійність, досягнення, гедонізм (насолода або почуттєве задоволення).

Найменшою значимістю на рівні нормативних ідеалів володіють такі цінності, як традиції, універсалізм, стимуляція (хвилювання і новизна). На рівні індивідуальних пріоритетів найменшою значимістю володіють такі цінності, як традиції, конформность, влада.

Методика «Ціннісні орієнтації» дозволила визначити спрямованість студентів 3-го курсу та студентів 5-го курсу. Ранжування за ступенем значущості життєвих цінностей дозволило виявити, що найбільш цінними для студентів є. Для студентів 3-го курсу: здоровя, краса природи і мистецтво, наявність хороших і вірних друзів, матеріально забезпечене життя, свобода, отже, дані цінності є значущими для даної групи випробуваних. Другий ранговий рівень займають громадські та професійно значущі цінності: любов, суспільне визнання, активне діяльне життя, впевненість у собі, життєва мудрість, розвиток, продуктивне життя, пізнання. І, нарешті, на третьому рівні знаходяться розваги, щасливе сімейне життя, щастя інших, цікава робота, творчість. Така рангова розстановка термінальних цінностей студентів дозволяє говорити про те, що існує проблема в самореалізації особистості. Зокрема, є традиційним для юнацького віку висунення на перші місця цінностей, задіяних у міжособистісних стосунках та емоційно-чуттєвої сфері. Відмінності в ціннісних перевагах пояснюються індивідуальними особливостями респондентів, специфікою особистісного і соціального досвіду.

На думку респондентів, для досягнення поставленої мети людина повинна володіти наступними характеристиками: бути акуратним, вихованим, життєрадісним. Такі особистісні характеристики, як здатність діяти самостійно, рішуче, не відступати перед труднощами, готовність доводити почату справу до кінця, говорить про певні способи поведінки в даній групі випробуваних, що ведуть до реалізації відповідних термінальних цінностей. Отже, в роботі по формуванню соціально активної особистості студентів 3-го курсу необхідно орієнтуватися на наступні інструментальні цінності, такі як освіченість, відповідальність, самоконтроль, тверда воля, ефективність у справах. Ранги інших цінностей у всіх вибірках різні, що свідчить про несформованість уявлень про майбутню діяльності, необхідних для цього рис і властивостей, студенти-3-го курсу демонструють власну позицію.

Аналіз анкет самооцінки соціальної активності.

По аналізу другий методики, можна з впевненістю сказати, що активність студентів 3 курсу факультету правознавства проявляється в ініціативності, спрямованої на реалізацію соціальних цінностей, а також у відповідальності і незалежності.


Таблиця 2.3.

№ випробуваногоПоказник соціальної активностіРівень розвитку соціальної активності161високий245средній352високий452високий550високий644средній752високий841средній945средній1048средній1123низький1235средній1354високий1430средній1546средній1619низький1758високий1843средній1929средній2020низький2136средній2250високий2345средній2422низький2538средній2655високий2718низький2844средній2951високий3046средній

Як ми бачимо з таблиці 2.3., високий рівень соціальної активності мають 10 осіб, тобто 50% опитаних. Решта 15 осіб, тобто 50% володіють середнім рівнем соціальної активності. Низький рівень соціальної активності мають 5 осіб.

Результати анкетування у студентів 5-го курсу показують дещо іншу картину. У них на першому місці цікава робота, здоровя, творчість, розвиток, суспільне визнання, щасливе сімейне життя. А все інше у них на другому місці. Така розстановка термінальних цінностей студентів дозволяє говорити про те, що проблема в самореалізації особистості на старших курсах зменшуються. Але такий позитивний результат не впливає на розвиток їх соціальної активності, тобто студенти 3-го курсу виявилися соціально активнішими, ніж студенти 5-го курсу.

Для виявлення життєвих устремлінь, які необхідні для побудови перспектив особистісного розвитку, ми скористалися методикою В. Мільмана «Діагностика мотиваційної структури особистості».

При аналізі даної методики для нас мали величезне значення показники, які характеризують робочу спрямованість особистості. Отримані результати дозволили нам зробити висновок про те, що «житейська» спрямованість особистості переважає над «робочою» спрямованістю. Цей факт служить підтвердженням того, що у більшості студентів експериментальної і контрольної груп яскраво виражений «житейський» мотиваційний профіль особистості, що становить у студентів 3-го курсу 75%, а у студентів 5-го курсу трохи менше 55%.

Отже, одні з важливих показників соціальної активності, такі як «загальна активність», «творча активність», «соціальна корисність», не є стійкими для даних студентів. Студенти, які демонструють стійкість за даними показниками, знаходяться в обох курсах в меншості.

Проведений нами анкетування по вивченню соціальної активності показав недостатній рівень її сформованості у студентів вузу і дозволив керуватися необхідністю цілеспрямованого і послідовного її формування.

Дослідження свідчать про те, що студенти, в більшості своїй, не оцінюють себе як субєкта соціальної і пізнавальної діяльності, відзначено недостатнє володіння проектуванням соціально-значимої діяльності, нестабільність проявів професійної мотивації, відсутність творчого підходу до діяльності, слабо розвинене прагнення до самореалізації. Отже, у вищому навчальному закладі недостатньо уваги приділяється розвитку соціальної активності студентів. Виявлено низький рівень ефективності впливу субєктів управління на формування соціальної активності студентської молоді, що виражається в недостатній мірі реалізації стратегії державної молодіжної політики, слабкої інформованості або незацікавленості студентства в діяльності громадських обєднань, в деструктивному впливі ЗМІ на самореалізацію і розвиток молодого покоління, в певних світоглядних та ціннісних розбіжностях між викладачами та молоддю.

Також ми отримали уявлення про проведення вільного часу студентів. Виявилося що більшості студентів вільного від навчання часу цілком достатньо (61%) Третьої частини всіх студентів часу дуже мало (31%) і трохи його не вистачає (7%). Велика частина студентів проводить свій вільний час в компанії друзів (82%).

Цікавий той, факт, що на факультеті є можливість займатися громадською діяльністю (73%). Деякі з них навіть беруть участь у цій роботі (43%), але сказати про те, що ця діяльність їх надихає і цікавить, не можна (32%).

Третина (35%) опитаних студентів ніколи не були обізнані про діяльність студентських організацій ВНЗ, 20% ставляться до них байдуже.

За результатами анкети ми зробили висновок, що деякі студенти не мають достатнього уявлення про діяльність студентських організацій. Вони розуміють, що діяльністю подібного роду повинні займатися самі, але частина схильні перекладати свою відповідальність на плечі інших.

Також ми виявили ступінь готовності студентів до прояву ініціативи в організації свого вільного часу. 20% студентів ніколи не проявляли активність у суспільному та дозвіллєвій діяльності факультету. Проте 30% з них хотіли б організувати студентську організацію на їх факультеті. 32% беруть участь у заходах вузу тільки в разі крайньої необхідності (традиційні вузівські заходи).

Таким чином, проаналізувавши та вивчивши деякі аспекти становлення громадської активності студентів, і провівши експериментальне дослідження, ми можемо прийти до висновку, що рівень громадської активності студентів пятого курсу не високий. А студенти 3-го курсу активно включаються в творчу діяльність, яка передбачає самостійність у виконанні завдань, висування власних ідей. Однак в суспільній активності студентів спостерігається високе прагнення до ініціативно-творчої діяльності, тобто до реалізації власних ідей, прояву творчості, аналізу діяльності, самореалізації та самокорекції.

Бути соціально-активним, брати участь в розроблюваних проектах - це значить мати можливість розвинути здібності, які є основою для виховання управлінського потенціалу. Дізнатися про те, як ризикувати, експериментувати, планувати майбутнє, отримувати допомогу інших людей і надавати допомогу самому, налагоджувати співпрацю, поєднувати вміння керувати і вміння підкорятися, вміння брати відповідальність на себе і вміння делегувати повноваження, вирішувати проблемні ситуації і конфлікти - все це приходить з досвідом і є невідємною частиною професійної культури студента. Участь в проектах, що поєднують теоретичні знання з практикою, дозволяє студентам проявити активну життєву позицію та придбати цей безцінний досвід, від якого багато в чому буде залежати успішність подальшої професійної карєри.

Розвиток соціальної активності студентів - це двосторонній процес, що включає в себе: засвоєння студентом соціального досвіду шляхом входження в виховне середовище вузу, систему його соціальних звязків і активне відтворення системи соціальних звязків студентом за рахунок його активної творчої діяльності.

Соціальна активність особистості представляє собою комплексне утворення, що складається з взаємозвязаних структурних компонентів: мотиваційних, ціннісних; когнітивних, діяльнісно - творчих; аналітичних; критеріями яких, визначальними їх сформованість, є: соціальні знання, готовність до саморозвитку та освіті, ціннісні орієнтації, мотивація досягнення, рефлексія, емпатія, самооцінка, творчий потенціал.

Структурно-функціональна модель розвитку соціальної активності студентів у виховній системі вузу включає в себе два блоки: системний - взаємоповязані підсистеми цілепокладання, змісту та результату, і функціональний (виховна, адаптаційна функції), а також взаємодія трьох систем: соціального середовища, системи професійної освіти і внутрішнього середовища розвитку особистості.

Ефективність розвитку соціальної активності студента у виховній системі вузу забезпечується сукупністю психолого-педагогічних умов: модернізація змісту і структури виховної системи ВНЗ як системи, спрямованої на розвиток соціальної активності студентів вузу; формування установки на самореалізацію студентів у процесі виховної діяльності; розвиток субєктної позиції і особистісного сенсу; підвищення рівня самосвідомості та відповідальності субєктів виховання, і механізмів, що обумовлюють успішність її розвитку: наслідування, гра, самостійна діяльність, рефлексія.

Таким чином, спираючись на теоретичні положення проблеми розвитку соціальної активності студентів як умови професійного становлення та досвід практичного її вирішення на прикладі освітнього процесу вузу, ми зробили висновок про те, що професійне становлення виступає як особистісна характеристика субєкта і служить фоном для розвитку соціальної активності особистості студента, причому студент виступає як субєкт пізнавальної та професійної діяльності.

Технологія розвитку соціальної активності студента у виховній системі вузу характеризується наявністю діагностично заданої мети (розвиток соціальної активності студента); послідовністю дій педагога і студентів, спрямованих на досягнення намічених результатів; обгрунтованим вибором засобів і методів взаємодії, форм організації виховного процесу та передбачає здійснення зворотних звязків з метою корекції і координації спільної діяльності педагога і студента. Технологія включає наступні етапи: адаптаційний, змістовний, інтеграційний, що забезпечує поступовість і систематичність її реалізації.

Відбуваються зміни в житті суспільства та системі освіти позначили проблему пошуку шляхів та умов підвищення громадської активності особистості студента в процесі навчання у вузі. Особливе місце у виховній роботі зі студентами традиційно займала позиція формування і розвитку їх активності шляхом включення в різні види позанавчальної творчої, трудової, пізнавальної діяльності. Тільки беручи участь у різних вузівських заходах, або перебуваючи в студентському активі, або громадській організації студент зможе реалізуватися під час навчання у вузі. Залучення студентів до організації та проведення культурно-дозвіллєвої діяльності на факультеті з перших місяців навчання у вузі сприяє успішному становленню громадської активності студентів.

Можна з упевненістю сказати, що в Харківському національному університеті внутрішніх справ створені оптимальні умови і вироблена правильна стратегія розвитку громадської активності студентів, для успішного формування суспільно активної особистості. А формування громадської активності та ініціативи студентів, формування організаторських та управлінських умінь і навичок, сприяє розвитку творчого потенціалу студентів та їх професійному зростанню.

Характер, спрямованість, цілі становлення студентів як активних субєктів суспільних відносин, як фахівців, в значній мірі впливають на якісні характеристики перспектив розвитку нашого суспільства. Перетворення соціуму буде успішним, якщо воно забезпечується активним, творчим включенням молодого покоління в процес створення матеріальних і духовних благ.


2.2 Педагогічні умови розвитку соціальної активності студента


У сучасному освітньому просторі виникла необхідність в підготовці професійно компетентних, соціально активних і конкурентоспроможних фахівців, готових забезпечити суспільству стійкий, безпечний і успішний розвиток, так як суспільство ставить перед людиною все більше складних завдань на самовизначення і самореалізацію, з якими під силу впоратися тільки лише вільній, самостійній, соціально активній особистості.

У Концепції модернізації української освіти говориться про те, що суспільству потрібні освічені, моральні, заповзятливі люди, які можуть самостійно приймати відповідальні рішення в ситуації вибору, прогнозуючи їхні можливі наслідки, способи до співпраці, відрізняються мобільністю, динамізмом, конструктивністю, володіють розвиненим відчуттям відповідальності за долю країни.

У звязку з цим все більшого значення набуває соціальна активність особистості, яка проявляється в різній суспільно-значущій діяльності, така особистість свідомо орієнтована на вирішення завдань, що стоять перед суспільством, класом, соціальною групою.

Таким чином, велику роль в житті суспільства відіграє студентська молодь, так як вона являє собою ту соціальну групу, яка несе в собі величезні потенційні можливості майбутнього.

Студентська молодь як соціальна група є різновидом групи «молодь». Звідси випливає, що для неї притаманні всі характеристики молоді, а також свої специфічні риси: діяльність, повязана з навчанням у ВНЗ, найбільш освічений прошарок молоді, резерв поповнення працівників розумової праці, складова частина інтелігенції, неоднорідність соціального походження та матеріального становища, певна групова самосвідомість, спільність інтересів і особлива субкультура.

Формування соціальної активності студентської молоді має здійснюватися з урахуванням, з одного боку, особливостей мінливого ??соціального і освітнього середовища, з іншого - специфіки цієї соціально-демографічної групи, її внутрішньої диференціації, місця і ролі в суспільстві, а також необхідності дозволу сформованого протиріччя між потребами молоді в становленні її як соціального субєкта і можливостями їх реалізації.

Факторами, що сприяють формуванню соціальної активності студентської молоді, є: прагнення молоді до самореалізації, ефективна державна молодіжна політика, а також цікаві та авторитетні для молоді люди. Найбільш перешкоджають формуванню соціальної активності: невіра в суспільні ідеали і байдужість суспільства, старших вікових груп до проблем молоді, недовіру органам влади і індиферентність самої студентської молоді.

Головним критерієм ефективності управління формуванням соціальної активності студентської молоді є високий рівень всіх видів її активності і високий ступінь узгодженості інтересів з інтересами інших соціальних субєктів. При цьому критеріями високого рівня видів соціальної активності виступають:

·для пізнавальної активності - визнання знань та навичок, їх здобуття, яскраво виражена потреба в знаннях;

·для трудової активності - важливість самого процесу праці та цікавої творчої роботи, систематичний прояв ініціативи в трудовій діяльності;

·для суспільно-політичної активності - наявність власних політичних переконань, участь в діяльності громадських обєднань, обізнаність про соціальні проблеми суспільства і зацікавленість у їх вирішенні.

Проблема формування соціальної активності особистості має досить тривалу історію свого усвідомлення і розробки в аспекті суспільної, культурної та педагогічної значущості. Вирішальною умовою формування соціальної активності особистості виступає цілеспрямована суспільно корисна діяльність молодої людини, її готовність до подібного роду поведінки, бажання і вміння діяти, проявляючи відповідальність, ініціативу, самостійність.

Серед субєктів формування соціальної активності студентської молоді можна виділити: держава, громадські обєднання, засоби масової інформації, викладачів. Кожен субєкт здійснює формування соціальної активності студентської молоді в рамках своїх функцій і реалізує взаємоповязаний комплекс заходів, спрямований на формування активної усвідомленої діяльності.

Процес формування повинний здійснюватися поетапно:етап - розробка загальної програми розвитку студентського самоврядування при активній консультативній допомозі викладачів-наставників і з урахуванням ініціативних пропозицій студентів-активістів, які зарекомендували себе в якості лідерів, у процесі участі у виховних заходах.етап - мотиваційно-тренінговий етап: відбувається робота з формування організаторської компетентності студентського активу. Паралельно проводиться спеціальна робота по стимулюванню мотивації участі студентської молоді у позанавчальній діяльності.етап - формування структури органів студентського самоврядування та розподілу повноважень логічно випливає з двох попередніх і полягає в організації демократичних процедур вибору справжнього студентського лідера.

Формування соціальної активності в педагогічному аспекті, на думку М.Колесникової, розуміється як створення системи педагогічних ситуацій в рамках процесу навчання і виховання, які включають в себе певні цілі, оптимальні форми та методи, що передбачає створення певних організаційно-педагогічних умов:

. У результаті планування і цілепокладання свого розвитку шляхом порівняння соціально-професійних очікувань і досягнень у процесі професійного становлення з урахуванням ініціативності та відповідальності відбувається формування субєктної позиції студента і розвиток його соціальної активності.

. Організація професійної діяльності студентів на основі врахування сутнісних характеристик феномена соціальної активності у студентському середовищі. Професійна діяльність студентів здійснюється паралельно з освітнім процесом на безперервній основі і передбачає постійний контакт студентів, викладачів і фахівців-практиків.

. Участь студентів вузу в соціально-проектній діяльності. Соціальне проектування набуває все більшого поширення у професійній підготовці фахівців, зайнятих у сферах роботи з людьми (педагоги, психологи, менеджери, державні і муніципальні службовці). Метод проектів і його різновид - метод соціального проектування мають великий потенціал в основному в підготовці фахівців у соціально-педагогічній сфері. Його сутність полягає в тому, що:

·студент повинен теоретично осмислити проектоване явище і визначити практичну спрямованість дій по зміні даного явища;

·студент у ході роботи над проектом опановує методологією і технологією виконання конкретної специфічної діяльності, алгоритм якої він вибудовує і пропонує реалізувати для перетворення соціального явища;

·студент отримує можливість самостійно визначити і реалізувати конкретні дії по досягненню цілей і завдань проекту;

·студент отримує можливість взяти на себе роль субєкта соціально-проектної діяльності (розробника, лідера, організатора, виконавця);

·студент опиняється в ситуації актуалізації та мотивування власної соціальної активності, що трансформується в властивість особистості.

Для підвищення соціальної активності студентської молоді експерти з соціальної педагогіки рекомендують наступне:

) стимулювання інтересу, демонстрація значущості і цінності знань (30,2%);

) допомога у працевлаштуванні, надання робочих місць і пільгових умов (41,1%);

) залучення до участі в громадських обєднаннях і різних політичних заходах (46,9%).

Менше число рекомендацій експертів направлено на застосування заходів адміністративного характеру, забезпечення доступності освіти (20%); формування трудових навичок у процесі навчання (25%); інформування студентів про можливості участі в суспільно-політичній діяльності (26,5%).

Ми вважаємо, що процес формування соціальної активності особистості студента університету буде здійснюватися з більшою ефективністю, якщо:

·актуалізовані ситуації відповідальної поведінки студентської молоді;

·здійснено соціально-рольове збагачення індивідуальної життєдіяльності особистості;

·посилена емпатична спрямованість освітнього процесу.

Основними проблемами управління формуванням соціальної активності студентської молоді в даний час є: відсутність необхідних економічних, соціальних, соціокультурних, правових та організаційних умов, неефективність діяльності субєктів управління, слабка інформованість студентів про можливості самореалізації та участі в житті суспільства.

Також найбільш перешкоджають формуванню соціальній активності наступні причини: невіра в суспільні ідеали і байдужість суспільства старших вікових груп до проблем молоді, недовіра органам влади і індиферентність самої студентської молоді. А «друзі, однолітки, однокурсники» і «сімя, родичі», слабо впливають на соціальну активність студентської молоді.

Тому, особливо важливо для розвитку соціальної активності студентів, включення їх в суспільно значиму діяльність і перехід від методів впливу до методів співпраці та методам саморозвитку, спонукає їх самоосвітню активність, що включають студентів в самовиховання. При цьому студенти повинні освоювати різні форми соціокультурної діяльності, а потім реалізувати відомі їм форми, вносити інновації, розробляти нові форми соціальної активності.

Ефективному розвитку соціальної активності сприяє залучення студентів у бесіди і організація диспутів. Також адміністрація вузу повинна підтримувати студентів, які самостійно створюють соціальні проекти.

Колективне доброзичливе обговорення результатів індивідуально виконаних робіт стимулює формування у студентів адекватної самооцінки і активізує потребу в соціальному розвитку. Виникненню і закріпленню позитивних емоцій щодо соціально значущої діяльності сприяє загальний морально-психологічний клімат у колективі, обгрунтування викладачем необхідності для соціального розвитку виконуваних доручень та усвідомлення студентами їх особистої значущості.

Технологія розвитку соціальної активності студентів у виховному середовищі вузу включає 3 етапи: адаптаційний, змістовний, інтеграційний. Кожен етап розвитку соціальної активності представлений масовими, груповими та індивідуальними формами діяльності, це важливо, так як в процесі діяльності необхідно розвивати як уміння роботи в колективі, так і індивідуальну технологію діяльності кожного студента.

Реалізація технології розвитку соціальної активності студентів у виховній системі вузу включає: активізацію науково-дослідницької, методичної, практичної соціально-орієнтованої діяльності студентів; переведення студента в позицію субєкта соціально орієнтованої діяльності; підвищення рівня сформованості умінь, що відповідають різним компонентам соціальної активності і професійно значущих якостей студентів; самореалізацію студентів в соціально орієнтованій діяльності.

Розвитку емпатійності, відповідальності та самостійності сприяють заході, спрямовані на реалізацію соціально значимої діяльності: збір грошей, речей та консервів з метою благодійної акції на допомогу малозабезпеченим сімям, дітям-сиротам, пропаганда здорового способу життя, оформлення стендів про боротьбу зі СНІДом та шкідливими звичками і ін Розвитку творчого потенціалу та рефлексії сприяють участь у всередині вузівських заходах, постановка тематичних вечорів. Розвитку ініціативи, фантазії, активності студента сприяють режисерські ігри. Взагалі у розвитку соціальної активності студента велику роль відіграють ділові ігри.

Ділові ігри як інноваційна технологія навчання є дієвим механізмом, здатним одночасно вирішити не тільки завдання виховання, але і дидактичні завдання навчального предмета. А саме: формування пізнавальних і професійних мотивів та інтересів фахівців; соціальної активності та компетентності; виховання системності і стратегічності мислення; відповідального ставлення до вирішення навчальних і професійних проблем; володіння методами моделювання.

Ділові ігри, в широкому сенсі цього поняття, є засобом моделювання різноманітних умов професійної діяльності методом пошуку нових способів її виконання. Ділові ігри імітують різні аспекти активності людини і його соціальної взаємодії. Ігри є методом ефективного навчання у вузі, оскільки знімають суперечності між абстрактним характером будь-якого навчального предмета і реальним характером майбутньої професійної діяльності учнів.

Існує багато назв і різновидів ділових ігор, які можуть відрізнятися методикою проведення і поставленими освітніми цілями. А саме: дидактичні і управлінські ігри, рольові ігри, проблемно-орієнтовані, організаційно-діяльні ігри.

Дидактичні ділові ігри являють собою цілісну педагогічну систему, що складається з цільового, змістовного, організаційно-методичного та результативно-оцінного компонентів. В якості головної мети даної інноваційного навчального технології є формування соціальної активності, компетентності та конкурентоспроможності особистості майбутнього фахівця через використання технології ділових ігор в процесі навчання у вузі.

У результаті впровадження в процес навчання ділових ігор як інноваційної технології, відбувається підвищення освітнього рівня, збільшення інтересу до вивчення навчальних предметів, підвищення рівня прояву соціальної активності, інтелектуальної інформованості, соціокультурної компетентності учнів.

Розглянуті теоретико-методичні та технологічні аспекти використання ділових ігор у вищій школі, дозволяють зробити висновок, що ділові ігри мають величезний дидактичний і виховний потенціал, який здатний збільшити інноваційні ресурси сучасного вузу.

Також серед форм навчання, які дають позитивний ефект, повинні стати самостійні творчі і дослідницькі завдання по інтегрованій проблематиці. Контекстна природа історії та складність складу та змісту історичного знання зумовили необхідність використання в технології ділових ігор поєднання різних засобів навчання. Перевагою ситуаційних завдань, в порівнянні з навчальними завданнями, визначають їх проблемний характер, в якому закладені контексти майбутньої професійної праці фахівця. У діловій грі модельована система розглядалася нами як динамічна, що вимагало від учасників процесу гри вміння вирішувати «ланцюжка ситуаційних завдань» [25, с. 119].

Значущим для розвитку соціальної активності, я вважаю, участь в молодіжних фестивалях, наприклад «Студентська весна», що дозволяє студентам проявити власну позицію з важливих соціальних проблем і отримати досвід взаємодії і професійного підходу у їх вирішенні.

Також, важливим фактором стає залучення лідерів студентського самоврядування до діяльності різних громадських структур, що діють на республіканському рівні.

Результати проведеного дослідження дозволяють запропонувати ряд науково-практичних рекомендацій підвищення ефективності процесу розвитку соціальної активності студента:

. Розвиток соціальної активності студента необхідно здійснювати в цілісній виховній системі професійної підготовки вузу.

. У виховний процес необхідно включати навчальні завдання моральної змістотворних орієнтованості.

. На кураторських годинах використовувати активні методи навчання, рольові ігри, диспути, що дозволяють актуалізувати субєктну позицію студента.

. При вирішенні завдань морального вибору формувати у студентів позитивну установку на прийняття загальнолюдських цінностей, ідеалів і переконань.

. При організації педагогічної взаємодії дбати про створення творчої атмосфери та нейтралізації творческоподавляющіх факторів.

. Здійснювати диференційований підхід при формувань індивідуального соціального досвіду і життєвої позиції.

. Поєднувати індивідуальні і колективні форми роботи студентів.

. Здійснювати поетапний контроль і корекцію індивідуального процесу розвитку соціальної активності студента.

. Для розвитку мотиваційного компонента соціальної активності студента необхідно використовувати такі методи і засоби: проблемний виклад навчального матеріалу, метод «ситуації успіху», дискусії, переконання, педагогічні ігри.

. Використовувати в навчальному процесі евристичний і дослідницькі методи для ефективного формування когнітивного компонента соціальної активності.

. Для розвитку аналітичного компонента соціальної активності необхідно використовувати дискусії, залучати студентів до аналізу різних точок зору, думок, власної діяльності, соціальної ситуацій.

. Використання методу соціального проектування дозволяє моделювати майбутню професійну діяльність.

. Забезпечення організаційно-управлінських та матеріально-технічних можливостей для реалізації різноманітних соціальних ініціатив молоді (наприклад, надання приміщень, відео- та аудіо-обладнання, компютерної та оргтехніки, спортивного інвентарю).

. Створення умов для соціального просування лідерів різних молодіжних формувань.

. Створення та підтримка діяльності ресурсних (федеральних, регіональних) центрів розвитку молодіжного громадського руху.

. Організацію та проведення конкурсів грантової підтримки для різних категорій молодіжних соціально-творчих обєднань.

Таким чином, технологія розвитку соціальної активності студентів у виховній системі вузу являє собою організований поетапний процес, що дозволяє своєчасно дати оцінку соціальному розвитку особистості студента і при необхідності вносити коригування у виховну систему вузу.

Спираючись на теоретичні положення проблеми розвитку соціальної активності студентів як умови професійного становлення та досвід практичного її вирішення на прикладі освітнього процесу вузу, ми зробили висновок про те, що професійне становлення виступає як особистісної характеристики субєкта і служить фоном для розвитку соціальної активності особистості студента, причому студент виступає як субєкт пізнавальної та професійної діяльності.

Характер, спрямованість, цілі становлення студентів як активних субєктів суспільних відносин, як фахівців, в значній мірі впливають на якісні характеристики перспектив розвитку нашого суспільства. Перетворення соціуму буде успішним, якщо воно забезпечується активним, творчим включенням молодого покоління в процес створення матеріальних і духовних благ.

Технологія розвитку соціальної активності студента у виховній системі вузу характеризується наявністю діагностично заданої мети (розвиток соціальної активності студента); послідовністю дій педагога і студентів, спрямованих на досягнення намічених результатів; обгрунтованим вибором засобів і методів взаємодії, форм організації виховного процесу та передбачає здійснення зворотних звязків з метою корекції і координації спільної діяльності педагога і студента.


ВИСНОВКИ


Метою нашого дослідження стали педагогічні умови розвитку соціальної активності студента у ВНЗ. Згідно цій меті ми вирішували завдання дослідження. Згідно першого завдання ми визначили поняття соціальної активності як показника успішної соціалізації особистості.

Соціальна активність - це особистісна якість людини, що визначається як характеристика її мотиваційно-ціннісної орієнтації і самоорганізації, її соціально спрямованої діяльності та поведінки. Показниками соціальної активності є вияв ініціативи і відповідальності, самостійність і незалежність, комунікабельність і безконфліктність у спілкуванні, прагнення надати допомогу і підтримку людям, винахідливість і творчість. Соціальна активність розглядається як одна з найважливіших умов соціалізації особистості у процесі виховання, навчання і самовиховання, під час якого людина усвідомлює себе в суспільстві як особистість. Результатом цього є засвоєння соціальних норм і цінностей, на основі яких формуються якості особистості. Це поведінка у побуті, мова, здатність до творчості, сприйняття і засвоєння культури свого народу.

В основі визначення критеріїв соціальної активності студентів лежать інформаційний, мотиваційний, діяльнісний і рефлексивний показники.

До критеріїв соціальної активності належать: інформаційно-мотиваційний критерій - прагнення до отримання знань, інформації, до активної діяльності; діяльнісний критерій - репродуктивна діяльність з виконання отриманих завдань на семінарах, лабораторно-практичних заняттях, під час самостійної роботи, активна творча діяльність, що передбачає самостійність у виконанні завдань, висування власних ідей; творчо-рефлексивний критерій - ініціативно-творча діяльність студентів педагогічного вузу.

Ступінь розвитку соціальної активності та її інтенсивність багато в чому зумовлені позицією людини до основного виду діяльності, до якої вона залучається як громадянин. Цей вид діяльності передбачає оволодіння соціально важливими обовязками, формує самосвідомість, визначає самооцінку. У юнацькому віці відбувається перетворення активності як природної властивості на соціальну систему потреб та інтересів у процесі пізнання суспільних явищ. Сучасний процес навчання у ВНЗ можна цілеспрямовано організовувати з орієнтацією на формування активної соціальної позиції студентів через створення відповідних дидактичних умов, прийомів та засобів, які б спонукали студентів до активної самостійної, пізнавальної діяльності і, як наслідок, активної соціальної діяльності. Задля цього потрібно зміст навчання гуманітарних дисциплін переорієнтувати на такий, який би забезпечував максимально можливі умови для ефективного формування активної соціальної позиції студентів.

Згідно з другим завданням нашого дослідження ми визначили такі форми прояву соціальної активності студентів, як пізнавальна, суспільно-політична і трудова.

Провели емпіричне дослідження соціальної активності студентів у ВНЗ і прийшли до висновку, що основними сутнісними характеристиками соціальної активності сучасного студента є:

готовність до здобуття соціально-професійних знань;

наявність соціально орієнтованих мотивів соціально-спрямованої і професійної діяльності, що формуються на основі отриманих професійних знань і виражають суб'єктивне ставлення до діяльності;

спрямованість на розширення соціально значущих форм і сфер діяльності (створення проектів, участь у волонтерській, громадській, професійній, творчій діяльності);

ініціація власної активності в процесі професійного становлення і активності свого оточення;

здатність аналізувати і оцінювати мотиви своєї практичної діяльності і її результати;

можливість прогнозувати і планувати подальшу практичну соціально значущу діяльність на основі отриманих результатів.

Згідно з наступного завдання нашого дослідження ми визначили педагогічні умови розвитку соціальної активності студентів у ВНЗ.

Розвиток соціальної активності студентів можливо в процесі професійного становлення при створенні наступних організаційно-педагогічних умов:

) Забезпечення актуалізації соціально-професійних знань і

очікувань студентів у професійній діяльності в педагогічному

вузі, здійснюваної в освітньому процесі за рахунок: осмислення сутності соціальної активності студентом, що сприяє формуванню його позитивного ставлення до соціально активним людям, що ініціює активність свого оточення; теоретичною підготовкою в рамках курсу за вибором, що сприяє формуванню ціннісних установок студентів на позитивне перетворення навколишньої дійсності; формування в процесі занять підстав (когнітивних, аксіологічних, психологічних) для розвитку мотивації студента на соціально активну діяльність. У результаті планування і визначення мети свого розвитку шляхом порівняння соціально-професійних очікувань і досягнень у процесі професійного становлення з урахуванням ініціативності та відповідальності відбувається формування субєктної позиції студента і розвиток його соціальної активності.

) Організація квазіпрофесійної діяльності студентів на основі врахування сутнісних характеристик феномена соціальної активності в студентському середовищі здійснюється за рахунок переживання досвіду і повязаних з ним проблем майбутньої професійної діяльності, який характеризується усвідомленням суперечності між цінностями професії і діяльністю фахівця. Це протиріччя усвідомлюється студентами в контексті навчального середовища, роздільна здатність якого відбувається не тільки в ході аудиторних занять, а й при використанні різних форм квазіпрофесійної діяльності, таких як практика, проектування і моделювання. Квазіпрофесійних діяльність студентів здійснюється паралельно з освітнім процесом на безперервній основі і передбачає постійний контакт студентів, викладачів і фахівців-практиків.

) Участь студентів педагогічного вузу в соціально-проектної діяльності, сутність якої полягає в тому, що студент: теоретично осмислює проектоване явище і визначає практичну спрямованість дій зі зміни даного явища; оволодіває методологією і технологією виконання конкретної специфічної діяльності, алгоритм якої він вибудовує і пропонує реалізувати для перетворення соціального явища; отримує можливість самостійно визначити і реалізувати конкретні дії по досягненню цілей і завдань проекту; взяти на себе роль субєкта соціально-проектної діяльності (розробника, лідера, організатора, виконавця); опиняється в ситуації необхідності актуалізації та мотивування власної соціальної активності, трансформується в властивість особистості.



СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ


1.Абульханова-Славская К. А. О субъекте психической деятельности. Методологические проблемы психологии. - М.: Наука, 1973. - 288 с.

2.Адлер А. Индивидуальная психология как путь к познанию и самопознанию человека. - К.: Port-Royal, 1997. - 288 с.

.Андреева Г. М. Социальная психология. - М.: Аспект Пресс, 2001. - 384 с.

4.Ануфриев Е. А. Социальная активность личности. - М.: Знание, 1969. - 145 с.

5.Архангельский Л. М. Социально-этические проблемы теории личности. - М.: Знание, 1974. - 225 с.

6.Бехтерев В. Ф. Воспитание общественной активности учащихся: Учебное пособие. - Красноярск, 1985. - 246 с.

7.Божович Л. И. Личность и ее формирование в детском возрасте. Психологическое исследование. - М.: Просвящение, 1968. - 464 с.

8.Брушлинский А. В. О природных предпосылках психологического развития человека. - М.: Знание, 1977. - 64 с.

9.Бычкова Н. И. Социальное обучение взрослых в условиях неформального образования: дис. … д-ра пед. наук. - Пятигорск, 2006. - 154 с.

10.Васильева О. В. Педагогические условия развития социальной активности студентов медицинского колледжа / О. В. Васильева, П. Н. Жвавый // Успехи современного естествознания. - 2007. - № 3 - С. 40-41.

11.Васильева О. В. Педагогические условия развития социальной активности студентов медицинского колледжа: Автореферат дис. кандидата педагогических наук: 13.00.08. / О. В. Васильева. - Тюмень, 2008. - 193 с.

12. Вербицкий А. А. Активное обучение в высшей школе: контекстный подход. - М.: Высшая школа, 1991. - 207 с.

13.Гавриленко M. O. Формування соціальної активності студентського самоврядування в контексті Болонського процесу / М. О. Гавриленко // ВІСНИК Київського національного yніверси?е?y імені Тараса Шевченка. - 2010. - № 94-96. - С. 36-40.

14.Зеньковский В. В. Педагогические сочинения / Сост.: Е.Г. Оссовский, О.Е. Оссовский. - Саранск: Красный Октябрь, 2003. - 808 с.

15.Кандалина Е. М. Развитие социальной активности студентов в социокультурной деятельности педагогического колледжа: Автореферат дис. кандидата педагогических наук: 13.00.05. / Е. М. Кандалина - Челябинск, 2005. - 179 с.

16.Качалова Т. Г. Концептуальні основи проблеми формування соціальної активності студентів (дидактичний аспект) / Т. Г. Качалова // Педагогіка вищої та середньої школи. - 2012. - № 34. - С. 48-55.

17.Кияшко Л., Левицька М. Соціально-психологічні детермінанти протестного потенціалу молоді // Проблеми політичної психології та її роль у становленні громадянина Української держави. - К.: Міленіум, 2008. - Вип. 7. - С. 221-227.

18.Колесникова М. В. Развитие социальной активности студентов в процессе профессионального становления (на примере педагогического вуза): Автореф. дисс. канд. пед. наук: 13.00.08. / М. В. Колесникова. - Омск, 2007. - 22 с.

19. Краткий психологический словарь / ред.-сост. Л. А. Карпенко; под общ. ред. А. В. Петровского, М. Г. Ярошевского. - Ростов н/Д., 1999. - 470 с.

20. Кремянский В. И. К анализу понятия активность материальных систем // Вопросы философии. - 1969. - № 10. - С. 54-63.

21. Крупнов А. И. Психологические проблемы исследования активности человека // Вопросы психологии. - 1984. - № 3. - С. 25-32.

22. Кудрявцев В. Т. Становление субъекта деятельности и возможности системы образования / В. Т. Кудрявцев, Г. К. Уразалиева // Субъектная и авторская позиция ребёнка в образовании. - М.: НИИ школьных технологий, 2008. - № 2 (36). - С. 4-15.

23.Кулик В. Молода Україна: сучасний організований молодіжний рух та неформальна ініціатива: Дослідження. / В. Кулик, Т. Голобуцька, О.Голобуцький. - К.: Центр дослідження проблем громадянського суспільства, 2000. - 460 с.

24.Лазько А. М. Особливості формування соціальної активності студентської молоді у вищих медичих навчальних закладів І-ІІ рівнів акредитації / А.М.Лазько // Педагогічний пошук. - 2002. - № 2. - С. 36-40.

.Лазько А. М. Психолого-педагогічні особливості розвитку соціальної активності у ранній юності [Текст] / А. М. Лазько // Педагогічний пошук: Наук.-метод.вісник: Вип.1. - Луцьк, 2001. - С. 38-40.

.Максимовська Н. О. Розвиток соціальної активності студентської молоді в процесі анімаційної діяльності / Н. О. Максимовська // Соціальна педагогіка: теорія та практика. - 2012. - № 4. - С. 31-38.

.Мамыкова Б.К. Социальное воспитание студентов в вузах постсоветских государств /Б.К. Мамыкова // Социально-гуманитарные знания. - 2007. - №6. - С. 172.

28.Мордкович В. Г. Трудовая активность: «теория» одного эмпирического изменения // Социальная активность. - Челябинск, 1981.

29.Мороз Л., Воронкова Б. До концепції морального виховання молоді / Л.Мороз, Б.Воронкова // Вища освіта України. - 2004. - №4. - С. 94-100.

30. Общественно-политическая активность трудящихся: проблемы методологии, методики и техники социологического исследования. - Свердловск, 1970. - 230 с.

31. Овчаров А. Маскулинность и феминность в психологии наций // Менеджмент и кадры: психология управления, социони-ка и социология. - № 8. - 2003.

32.Овчинников В. И. Потребности личности как фактор ее социальной активности // Социальная активность и духовное богатство личности / Под общ. ред. К.М. Никонова. - Волгоград, 1980. - 346 с.

33.Орбан-Лембрик Л. Е. Психологія управління. - К.: Академ-видав, 2003. - 568 с.

34.Педагогика профессионального образования: учеб. пособие для студ. высш. учеб. заведений / под ред. В.А. Сластенина. - М.: Наука, 2006. - 344 с.

35.Петровский А. В. Вопросы истории и теории психологии: Избр. труды. - М.: Педагогика, 1984. - 271 с.

36.Райгородский Д. Я. Практическая психодиагностика. Методики и тесты. / Д.Я. Райгородский. - М.: Бахрах-М, 2006. - 672 с.

.Рожков М. П., Байбородова Л. В. Организация воспитательного процесса в школе. - М., 2000. - 256 с.

.Рудікова В. В. Формування соціальної активності студентів-першокурсників в умовах вищих навчальних закладів / В. В. Рудікова // Педагогічний пошук. - 2010. - Вип. 3. - С. 37-42.

.Серегин А. Н. Методика исследования социальной активности студенческой молодежи // Сборник докладов III Всероссийского социологического конгресса, 22-23 октября 2008 г., Москва.

.Серёжникова Р. К. Креативный менеджмент обучения как условие формирования творческого потенциала будущего специалиста: Известия ТТИ ЮФУ-ДонНТУ: материалы Девятого Междунар. науч. - практ. Семинара [Практика и перспективы развития партнерства в сфере высшей школы]. Кн. 2. № 8. / Технологический ин-т южого федерального ун-та в г. Таганроге, ДонНТУ. - Таганрог: Изд - во ТТИ ЮФУ, 2008. - С.170 (4)

.Серёжникова Р.К. Креативная социокультурная практика профессионального образования: матеріали регіональної наук.-практ. конф. [Філософсько- педагогічні аспекти формування свідомості технічної інтелігенції], (13 березня 2008р.) / М-во освіти і науки України, ДонНТУ, Красноармійський індустріальний ін-т. - Красноармійськ, КІІ ДонНТУ,2008. - С. 116 - 120. (3)

42.Смирнов В. А. Социальная активность советских рабочих. - М.: Знание, 1979. - 220 с.

43.Социальная активность специалиста: истоки и механизм формирования (социологический анализ). - К.: Наука, 1983. - 200 с.

44.Социальная активность человека: философский анализ: Сб. науч. тр. - Краснодар, 1986. - 310 с.

45.Стрелков А. А. Педагогические условия формирования социальной активности студентов - представителей Северных территорий России: Автореферат дис. кандидата педагогических наук: 13.00.01. / А. А. Стрелков. - Санкт-Петербург, 2009. - 165 с.

46. Сухобская Г. С. Социальная и социально-психологическая зрелость: основы идентификации личности в образовательном процессе // Понятийный аппарат педагогики и образования: сб. науч. тр. / отв. ред. Е.В. Ткаченко, М.А. Галагузова. - М., 2007. - С. 215-218. - Вып. 5.

47. Третьяков Н. Ф. Социальная активность личности: дис. … канд. социол. наук. - Томск, 1972. - 320 с.

48.Фельдштейн Д. И. Психология развития личности в онтогенезе. - М.: Педагогика, 1998. - 206 с.

49.Философский словарь / Под ред. И. Т. Фролова. 5-е изд. - М.: Наука, 1986. - 548 с.

50.Формирование социально активной личности в условиях развитого социализма / Под ред. А. П. Петрова. - М.: Знание, 1983. - 220 с.

51.Формирование социально активной личности: материалы конференции / Отв. ред. И. И. Купцов. - Рязань, 1990. - 185 с.

52.Формирование социально активной позиции школьника в условиях взаимодействия социальных и педагогических факторов / Ред. кол. - Рязань, 1990. - 190 с.

53. Хайкин В. Л. Активность (характеристика и развитие). - М.: МОДЭК, 2000. - 448 с.

54.Хайкин В. Л. Феномен активности в развитии личности. Автореф. дис. …д-ра психол. наук. - М., 2001. - 68 с.

55.Харланова Е. М. Педагогические условия развития социальной активности студентов. / Е.М. Харланова // Ярославский педагогический вестник. - 2011. - № 2. - Том II (Психолого-педагогические науки). - С. 179-183.

.Чайковський М. Є. Формування соціальної активності студентів з особливими потребами в умовах інклюзивного освітнього простору. / М. Є. Чайковський. // Збірник наукових праць № 60. Серія: Педагогічні та психологічні науки / Національна академія Державної прикордонної служби України імені Б.Хмельницького; [гол. ред. Потапчук Є. М.]. - Хмельницький: Видавництво НАДПСУ, 2011. - 246 с. - С. 114-120.

.Шанскова Т. І. Основні технологічні аспекти підготовки майбутніх соціальних педагогів до роботи з сімями різних типів / Т.І. Шанскова // Наукові записки Ніжинського держ. ун-ту ім. М. Гоголя. - 2004. - № 4. - С. 134-135.

.Эльконин Д. Б. Избранные психологические труды / Под ред. В. В. Давыдова, В. П. Зинченко. - М.: Педагогика, 1989. - 554 с.

.Ямницький В. М. Психологія життєтворчої активності особистості: Монографія / АПН України, Південний науковий центр України, Рівненський державний гуманітарний університет. - Рівне; Одеса, 2004. - 360 с.

.Яруллина А. Р. Педагогические условия развития социальной активности и толерантности студентов педагогического колледжа: Автореферат дис. кандидата педагогических наук: 13.00.01. / А. Р. Яруллина. - Казань, 2010. - 237 с.


ДОДАТОК А


АНКЕТА САМООЦІНКИ СОЦІАЛЬНОЇ АКТИВНОСТІ

ПитанняВаріанти відповідіБали1. Чи охоче ти спілкуєшся з людьми?да, завжди з задоволенням5 да, але бувають випадки, коли спілкування заважає4 коли як, залежно від настрою3 не дуже, волію самітність2 не люблю спілкування12 Чи часто ти займаєшся такими справами, де потрібно спілкуватися і переконувати людей?дуже часто, це мій нормальний спосіб життя5 часто, але мені це іноді заважає4 доводиться час від часу3 інколи бувае2 майже ніколи13. Чи здатний ти впливати на інших людей? Наскільки до тебе прислухаються?завжди досить сильно5 часто, й істотно4 коли як, якщо впевнений3 іноді вдається, з окремих питань2 майже ніяк не вдається14. Ти б хотів займатися якоюсь справою самостійно, бути керівником, або тобі комфортніше бути виконавцем?керівником великого масштабу4 керівником середнього масштабу3 виконавцем, але з можливістю самостійно вирішувати багато питань2 простим виконавцем, щоб не потрібно було думати15. Ти вмієш спілкуватися з людьми? Як легко тобі це дається?дуже добре5 непогано4 коли як і дивлячись з ким3 спілкуюсь добре ,якщо мне розуміють2 відчуваю складність в спілкуванні1 6. Чи у всіх випадках в спілкуванні ти досягаєш мети?у всіх6 майже завжди5 часто4 іноді3 майже ніколи2 ніколи17. Чи завжди ти відчуваєш радість від спілкування?у всіх5 майже завжди4 часто3 іноді2 ніколи18. У тебе багато друзів і приятелів?сотні6 десятки5 одиниці4 майже всі, з ким знайомлюся, стають приятелями3 знайомлюся багато, але далеко не з кожним підтримую стосунки2 знайомлюся мало, тільки з тим, хто мені цікавий19. Чи багато ти вже знаєш людей, до яких ти міг би звернутися за допомогою, порадою, за професійними знаннями?без проблем можу звернутись до не зайомого5 сотні4 десятки3 одиниці2 нікого110Якщо тобі терміново буде потрібно знайти потрібну інформацію, де ти можеш її знайти?інтернетСуммируется1 книги 1 родичі 1 телевізор 1 газети, журнали 1 друзі 1 телефон 1 викладач 1 колеги 111. Коли ти почнеш працювати, наскільки ти будеш користуватися авторитетом і повагою колег?як хороший фахівець своєї справи, про якого всі знають7 як хороший спеціаліст, про якого знають тільки близькі6 як людина, якій можна довіряти в усьому5 як людина, з якою можна порадитися з деяких питань4 як людина, що розуміє психологію інших3 як умілий працівник, який може добре зробити справу2 як більшість колег, в різних випадках по різному112. Як ти оцінюєш свою затребуваність імовірно в суспільстві в майбутньому?потрібен тільки сами близьким людям1 потрібен багатьом дузям та знайомим2 потрібен різним людям і колегам по роботі як порадник і друг3 потрібен і відомий великому колу людей, навіть незнайомих4 являєшся значущою фігурою в масштабах міста5 являєшся значущою фігурою в масштабах країни та світу613. Ти завжди знаходиш спільну мову з іншими людьми?завжди5 майже завжди4 часто3 іноді2 майже ніколи1


Умови розвитку соціальної активності студента у ВНЗ ЗМІСТ ВСТУП РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АС

Больше работ по теме:

КОНТАКТНЫЙ EMAIL: [email protected]

Скачать реферат © 2017 | Пользовательское соглашение

Скачать      Реферат

ПРОФЕССИОНАЛЬНАЯ ПОМОЩЬ СТУДЕНТАМ