Індекс людського розвитку - ІЛР - інтегральний показник, який акумулює в собі такі показники: 1) тривалість життя; 2) грамотність та охоплення навчанням; 3) ВВП на одну особу за паритетами валют, співвідношенням цін на "споживчий кошик", що складається з декількох сотень товарів та послуг. ІЛР вимірюється у відносних величинах: 0<ІЛР<1. Місце країни в загальносвітовому рейтингу визначається в порядку зменшення названих вище зведених показників.

Для України цей індекс почали визначати з 1993 р.

ІЛР обчислюється :

У загальному вигляді індекс людського розвитку (Human development index - HDI) розраховується за формулою простої середньої арифметичної індексу тривалості життя, індексу рівня освіченості та індексу скоригованого реального ВВП на душу населення :

Індекс тривалості життя (life) обчислюється за формулою:

Де Хi - очікувана тривалість життя при народженні населення і-тої території;

Хmax - максимальне значення показника (прийняте на рівні 85 років);

Хmin - мінімальне значення показника (прийняте на рівні 25 років).

Індекс рівня освіченості (educ) обчислюється за формулою:

де Iadult - індекс грамотності дорослого населення;- індекс сукупної частки учнів у загальній чисельності населення відповідного віку.

Індекс скоригованого реального ВВП (Iinc) на душу населення обчислюється за формулою:

де Хi - скоригований реальний ВВП у розрахунку на рік (за паритетом купівельної спроможності) на душу населення і-тої території;

Хmax - максимальне значення показника (прийняте на рівні 40 000 доларів на рік);

Хmin - мінімальне значення показника (прийняте на рівні 100 доларів на рік).

3.1 Валовий внутрішній продукт

ВВП на одну особу - найслабша ланка в структурі ІЛР для України. Цей показник в грошовому доларовому еквіваленті за паритетом купівельної спроможності наприкінці ХХ ст. дорівнював 3458 дол. США. Причина такого вразливого для України становища полягає насамперед у двократному зниженні ВВП з 1990 по 1999 рр. У країнах з плановою економікою (патерналістичних) держава здебільшого задовольняла усі повсякденні фізичні і матеріальні потреби членів суспільства. Така держава ніби-то була ефективною в економічному плані, але при цьому не враховувала потреб розвитку конкретної особи, не заохочувала її до творчості. Сфера життєдіяльності людини була чітко окреслена і значна частина її гуманітарних компонентів (свобода сумління, віра, мова, культура) не потрапляла в ці межі. Планування заперечувало можливість вибору. З переходом до ринку можливості вибору розширюються, але економічні негаразди значно обмежують цей вибір, фактично існує заборона через матеріальні проблеми. Більшість людей думає не про вибір, а про те, як звести кінці з кінцями. Таке положення вплинуло на те, що 77 місце з-поміж 177 країн світу зайняла Україна за показником індексу людського розвитку - ці дані були оприлюднені в останній щорічній "Доповіді про розвиток людини. Поза межами влади, бідності та глобальної кризи із забезпеченням питною водою" Програми розвитку ООН. Україна вже традиційно, починаючи з 1993 року, входить до групи країн із так званим "середнім рівнем розвитку".

Глобальна стратифікація - співвідноситься із поняттям глобальної бідності. Це складна проблема, яка відбиває обмеженість промислової технології, швидкий приріст населення, традиційні культурні норми, внутрішню соціальну стратифікацію, чоловіче домінування та глобальні відносини влади.

Іммануіл Валлестайн розглядав країни із високим рівнем прибутку як пануюче "ядро" капіталістичної світової економіки, із середнім рівнем прибутку - як "напівпериферію", і бідні - як глобальну "периферію".

Глобальна соціалізація - соціалізація, яка відбувається шляхом інтеграції тієї чи іншої держави до того чи іншого геополітичного простору, в якому домінують країни із високим рівнем прибутку на душу населення (референтна група).

Першим кроком на шляху глобальної соціалізації є адаптація національних законодавств до законодавства "референтної групи", а також до цінностей і норм, які формуються цими референтними групами - моральна автономія, людська гідність, свобода та соціальний порядок.

3.2 Грамотність

Грамотність - показник, що застосовується до населення віком від 15 років і старше і передбачає уміння читати й писати нескладні тексти. Охоплення навчанням - показник, який характеризує відношення кількості тих, хто навчається (незалежно від віку) в навчальних закладах І-ІІІ рівнів освіти (початкової, середньої та вищої) до чисельності тих вікових груп, які мали бути охоплені цією освітою.

Додамо, що показник грамотності важливий для країн, які розвиваються. А для розвинених він уже давно неактуальний і не включається в програми національних переписів населення. Тому по них його умовно визначено у 99,0%. Грамотність визначається для дорослого населення (15 років і більше).

Валовий показник охоплення навчанням являє собою співвідношення учнів у навчальних закладах першого-третього рівнів (у трактуванні ЮНЕСКО), незалежно від віку учнів, до вікових контингентів, які зазвичай навчаються. У різних країнах це вікові групи від пяти-семи до 22-25 років. Цей показник може перевищувати 100%: у країнах, що розвиваються, - коли неграмотні дорослі навчаються читати й писати, а в розвинених - коли частина дипломованих спеціалістів здобуває другу освіту. Останніми роками ця тенденція здобуття другої, третьої вищої освіти дедалі більше поширюється в ряді західноєвропейських держав.

У суспільстві, заснованому на знаннях, освіта й підготовка кадрів відносяться до найвищих політичних пріоритетів. Набуття високого рівня знань, навичок і кваліфікації, його постійне підвищення та оновлення вважається передумовою для особистого розвитку всіх громадян і для участі в усіх аспектах життя суспільства - від активного громадянства до інтеграції у ринок праці. Освіта впродовж життя перетворилася на всеохоплюючу стратегію надання громадянам можливості відповідати на нові виклики.

У досягненні цієї цілі, повязаної з «якісною освітою впродовж життя», спостерігається значний прогрес, частково завдяки, безсумнівно, досягнутому високому рівню письменності . Завдання по всіх показниках успішно виконані, а в деяких випадках є значне випередження графіка. Це, зокрема, чистий показник охоплення освітою дітей від 5 років у дошкільних навчальних закладах і чистий показник охоплення вищою освітою осіб віком від 18 до 22 років (див. табл. 5.8). Має також місце вражаюче збільшення кількості спеціалістів, які отримали вищу освіту, хоча цей аспект не охоплений системою моніторингу показників ЦРТ. На жаль, немає й чітко визначених показників для відстеження змін у таких критично важливих сферах, як освіта дорослих і запровадження європейських стандартів освіти. Хоча останні охоплені конкретним завданням (Ціль 2, завдання 2) «Підвищити якість освіти» та привязані до показника 2.1 (частка діючих державних стандартів освіти, які відповідають вимогам ЄС), система показників для моніторингу прогресу в досягненні цих конкретних цілей не розроблена. Кількість осіб, які пройшли перепідготовку та підвищили свою професійну кваліфікацію, зросла (з 157700 у 2001 році до 193000 у 2005-му). Проте, показники охоплення освітою дорослого населення залишаються набагато нижчими, ніж відповідні показники у розвинених країнах. Це, у свою чергу, явно перешкоджає зростанню демографічного потенціалу, а також конкурентоспроможності української робочої сили.

3.3 Тривалість життя

Показник тривалості життя, який відбиває майбутню тривалість життя при народженні, вказує на число років, що їх може прожити новонароджений, коли по віковий рівень смертності залишатиметься незмінним протягом усього його життя. За 1990-2002 роки середня тривалість життя у світі збільшилася із 64,7 до 66,9 року. Найвища вона в Японії - 81,5 року, слідом іде Швеція (80,0 років). Тривалість життя від 75 до 80 років спостерігається ще в 37 країнах світу, від 70 до 75 років - у 50. В Україні за 1990-2002 роки тривалість життя знизилася із 70,5 до 69,5 року, і за цим показником вона займає лише 96-98 місце, ділячи його з Узбекистаном і Алжиром.

Тривалість життя менш як 50 років нині зафіксовано в 33 країнах світу, а найнижчу - менш як 35 років - у Сьєрра-Леоне (34,3), Зімбабве (33,9) і Замбії (32,7 року).

За статистикою, у 2010 році середня тривалість життя українських чоловіків складає 62, а жінок - 74 роки. З такими цифрами ми опинилися на 150 місці у рейтингу тривалості життя серед країн світу. З-поміж наших сусідів нам вдалося перегнати лише Росію, де чоловіки, в середньому, живуть на 3, а жінки на 1 рік менше.

Для порівняння, наші країни-сусіди: Білорусь за цими показниками опинилася на 141 місці, Молдова - на 136, Румунія - на 119, Угорщина - на 109, Польща - на 75. 39 сходинку рейтингу за тривалістю життя посідає Європейський Союз, де чоловіки живуть у середньому 76, жінки - 82 роки.

На днях екс-міністр охорони здоров'я Микола Поліщук, оприлюднюючи відповідну статистику тривалості життя українців, зазначив, що вона збільшилася на 1,3 року вперше за 100 років, адже з 1906 до 2007 року ніякого зростання не спостерігалося.

Отже, загальна тривалість життя українців складає 68 років, європейців - 79 років. Тому якщо на 1 рік збільшення нашої тривалості життя іде століття, то щоб принаймні наздогнати сьогоднішні цифри ЄС нам знадобиться близько 10 століть (!).

Місце України за індексом людського розвитку

Виступаючи під час національної презентації Звіту в Києві, п. Олів'є Адам, Координатор системи ООН і Постійний представник ПРООН в Україні, сказав:

«Україна має значний потенціал, який необхідно розвивати далі через реалізацію амбіційної національної програми реформ і досягнення Цілей розвитку тисячоліття».

Значення ІЛР України за 2010 рік дорівнює 0,710 - що відносить країну на 69 позицію з 169 держав і територій. За період з 1990 до 2010 рр. очікувана тривалість життя при народженні в Україні зменшилася приблизно на 1 рік, середня тривалість навчання зросла більш ніж на 2 роки, очікувана тривалість навчання збільшилася більш ніж на 2 роки. ВНД на душу населення в Україні за цей період зменшився на 27 відсотків.

Довготривалий прогрес можна оцінити шляхом порівняння з показниками сусідніх країн - як за географічним положенням, так і за значенням ІЛР. Наприклад, у 1990 році Україна, Румунія та Російська Федерація мали значення ІЛР, близькі до країн Європи та Центральної Азії. Проте, за період 1990-2010 рр. ці три країни продемонстрували різні ступені прогресу в підвищенні їхнього ІЛР.

ІЛР України за 2010 рік (0,710) нижче середнього (0,717) по країнах Європи та Центральної Азії. Він також нижчий за середній показник країн із високим рівнем людського розвитку (0,717). В Європі та Центральній Азії «сусідами» України за показниками ІЛР (країни зі схожим індексом і та чисельністю населення) є Казахстан і Російська Федерація, які посідають відповідно 66 та 65 місця в рейтингу ІЛР.

3.4 Людський розвиток в Україні: регіональна оцінка

Характерна риса регіональних відмінностей у людському розвитку в Україні - відсутність будь-якої позитивної кореляції з економічним розвитком. Високі рівні смертності, особливо серед людей працездатного віку, співіснують із відносно високими рівнями доходів у найбільш економічно розвинених регіонах південного сходу країни. Регіональні відмінності в освіті незначні. Усе це дає підстави стверджувати, що плоди економічного зростання не завжди спрямовуються на досягнення цілей людського розвитку і не обовязково сприяють людському розвитку регіону.

Якщо порівняти економічний розвиток із індексом людського розвитку окремих регіонів, то найнижче значення індексу людського розвитку регіонального (ІЛРР) буде у промислово розвинених Донецькій (0,401 - 27 позиція) та Луганській областях (0,416 - 26 місце). Водночас відносно високий ІЛРР спостерігається в аграрних і відносно бідних Закарпатській та Полтавській областях (0,511 - відповідно 5 та 6 місця), а також у Рівненській області (0,509 - 7 позиція). Донецька й Луганська області займають дві останні позиції в національному рейтингу людського розвитку за весь період 2000-2005 рр. Рівень екологічного забруднення, характерного для всіх індустріальних регіонів, у цих областях вкрай високий, що пояснюється зосередженням гірничодобувної, металургійної та інших галузей важкої промисловості. Забруднення довкілля, поряд із високою часткою людей, які працюють у шкідливих умовах, - основні причини низького рівня індексів людського розвитку в цих областях. Як наслідок, висока частота травм на виробництві супроводжується малою очікуваною тривалістю життя, високою смертністю немовлят і негативними соціальними чинниками (зокрема, алкоголізмом, злочинністю, безпритульністю). Через них, у свою чергу, погіршується сімейне середовище, зникає увага до дітей, що спричиняє низький рівень охоплення шкільною освітою.

Херсонська та Кіровоградська області також досягають стабільно низьких показників у рейтингах ІЛРР. У цих регіонах економічні проблеми співпадають із соціальними, призводячи до кризи майже в усіх аспектах людського розвитку. Недостатня розвиненість освітньої та медичної інфраструктури зумовлює низький рівень охоплення молоді вищою освітою, високу смертність немовлят, поширення соціально небезпечних захворювань і низьку очікувану тривалість життя. Рівненська область, з іншого блоку, - один із небагатьох регіонів, яким удалося значно покращити свій рейтинг. Незважаючи на низькі показники матеріального добробуту та високий рівень смертності немовлят, Рівненська область досягла великого успіху в підвищенні рівня охоплення дітей шкільною освітою, як і в більш загальному покращенні соціального середовища.

Ранг регіонуРегіони199920042005200620072008АР Крим 16799168Вінницька61523242624Волинська171318171420Дніпропетровська252011151217Донецька262627272727Житомирська181820221921Закрпатська946789Запорізька131419111816Івано-Франківська151713161313Київська412121374Кіровоградська232525252425Луганська272726262526Львівська106851010Миколаївська242117141115Одеська212424202019Полтавська255446Рівненська11107667Сумська222322182222Тернопільська51615191511Харківська1433323Херсонська201921212118Хмельницька794855Черкаська381010912Чернівецька121124121714Чернігівська192216232323Київ111111

Перше місце з великим відривом - за даними 1999-2008 рр. - упевнено займає Київ, якому належать перші позиції за інтегральними індексами демографічного розвитку, матеріального добробуту, умов проживання населення та фінансування людського розвитку.

На протилежному боці шкали - Донецька (27 місце) та Луганська (26 місце) області. Також слід зазначити, що за останні пять років значно погіршились позиції Кіровоградської та Вінницької областей, які у 2008 році не набагато випередили аутсайдерів.

За результатами рейтингової оцінки ІЛР у 2008 році можна виділити 3 групи регіонів: регіони-лідери, які за результатами розрахунків посідають перші 4 місця; регіони основної групи (19 регіонів), які за результатами розрахунків посідають з 5 по 23 місце; регіони-аутсайдери, які за інтегральними індексами посідають 4 останніх місця.

Якщо сконцентрувати увагу на тенденціях людського розвитку, то можна відмітити, що упродовж 2000 - 2008 рр. регіони розвивались по - різному, тому вони були згруповані таким чином : стабільні регіони (коливання рейтингів не перевищує 1); регіони, що тяжіють до стабільності (коливання рейтингів становлять від 1 до 4); регіони, рейтинги яких істотно поліпшились (не менше ніж на 4); регіони, рейтинги яких істотно погіршились (не менше ніж на 4); регіони, рейтинги яких істотно змінювались в різних напрямах.

Регіони, що тяжіють до стабільності: Житомирська; Закарпатська; Ів.-Франківська; Львівська; Полтавська; Одеська; Сумська; Херсонська; Хмельницька; Черкаська.

Регіони, рейтинги яких істотно поліпшились: Рівненська; Київська.

Регіони, рейтинги яких істотно погіршились: Вінницька; Кіровоградська; Чернігівська Регіони, рейтинги яких істотно змінювались в різних напрямах : АР Крим;Волинська; Дніпропетровська; Запорізька; Миколаївська; Тернопільська; Чернівецька.

Стабільні регіони: міста: Київ; Севастополь, області: Харківська; Донецька; Луганська.

Висновок

При визначенні ІЛР та застосування його методики для побудови відповідних індексів необхідно врахувати наступне:

) розрахунок індексу людського розвитку випливає з однакових складових людського розвитку, проте вони неоднаково впливають на людський розвиток в цілому: наприклад, на розвиток освіти і охорони здоровя істотно впливає рівень економічного розвитку країни;

) індекс людського розвитку залишає поза увагою негативні індикатори: екологічне забруднення, безробіття, злочинність, заборгованість заробітної плати.

Взаємозв'язок інтелектуальних технологій з управлінськими методами роботи дозволяють досягти значних успіхів у підвищенні інтелектуального рівня людського капіталу. Саме тому, місцеві органи влади повинні значно покращити людський розвиток регіону шляхом реалізації та фінансування програм, які усувають нерівномірність доходів, що в свою чергу позитивно вплине на зменшення соціальних проблем. Метою соціально-економічної політики є створення сприятливих умов для послідовного підвищення ВВП на душу населення та базових показників якості життя: очікуваної тривалості життя, збільшення витрат на освіту і охорону здоровя . Тільки за рахунок розвитку окремих регіонів, та покращення складових показників ІЛР у кожній області, можна досягти збільшення темпів росту національної економіки. Тому, пріоритетним завданням політики соціально-економічного розвитку України повинно стати створення дієвого механізму для її ефективного забезпечення на регіональному рівні.

Список використаної літератури

www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Vpu/Ekon/2009_7/10.pdf - Івасишин О.І., // „Регіональні пріоритети соціально-економічного розвитку

www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/sre/2010_2/3.pdf <#"justify">Додаток 1