Теорія держави і права як наука та навчальна дисципліна

 

Курсова робота

на тему: Теорія держави і права як наука та навчальна дисципліна

Зміст

Вступ

Розділ 1. Теорія держави і права в системі суспільних та юридичних наук

.1 Поняття науки теорії держави і права

.2 Функції теорії держави і права

.3 Місце теорії держави і права в системі суспільних наук

Розділ 2. Предмет, СИСТЕМА, МЕТОДОЛОГІЯ теорії держави і права

.1 Предмет теорії держави і права

.2 Система теорії держави і права як науки і навчальної дисципліни

.3 Методологія теорії держави і права

Розділ 3. Теорія держави і права як навчальна дисципліна

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Проблеми виникнення, природи, сутності держави і права, їх функціонування ролі і значення в житті суспільства, державно-правової дійсності й тенденцій її розвитку, політико-правових процесів і їх відображення у свідомості людей відносяться до числа найскладніших і ключових. На мою думку теоретичне осмислення й усвідомлення цих проблем - необхідна умова наукового управління суспільними процесами. Теорія держави і права є дуже об'ємною наукою і вивчає велику сукупність суспільних відносин, що показує складність вивчення даної теми.

Актуальність курсового дослідження проявляється в тому, що вивчення предмету теорії держави і права дає можливість глибше пізнати державно-правову дійсність. Побачити багатогранність держави і права, виявити їх специфіку, з'ясувати взаємозв'язок між цими явищами суспільного життя. Вивчення держави і права дозволяє виявити форми їх існування. У формі утілюється суть явища, його призначення і функції. Саме форма служить способом існування і виразу явища.

Метою курсової роботи полягає в з'ясуванні предмету теорії держави і права, а також його всесторонньому вивченні.

Завданнями курсової роботи є:

вивчити поняття держави і права як науки та навчальної дисципліни;

вияснити місце теорії держави і права в системі суспільних та юридичних наук;

встановити предмет даної науки;

визначити проблеми теорії держави і права як науки та навчальної дисципліни.

Об'єктом є право і держава, як самостійні, але органічно взаємопов'язані між собою важливі сфери суспільного життя.

Предметом є загальні та специфічні закономірності виникнення, розвитку і функціонування права і держави, їхніх окремих елементів, а також органічно пов'язані з ними інші соціальні явища і процеси.

Необхідно також відзначити, що правильне визначенняпредмету теорії держави і права, а також його всестороннє вивчення - це половина успіху у вивченні даної науки. Про це можна судити по розробленості предмету теорії держави і права різними ученими, у тому числі російськими, такими як: Лазарев В.В., Хропанюк В.Н., Марченко М.Н. і іншими видатними правознавцями, на роботи яких я спирався під час виконання курсової роботи.

Розділ 1. Теорія держави і права в системі суспільних та юридичних наук

.1 Поняття теорії держави і права

Для початку, щоб дати визначення поняттю теорії держави і права, згадаємо, що таке сама держава, її поняття, що таке право, їх взаємне поєднання.

Так, для держави характерні єдина всеохоплююча політико-територіальна організація політичної влади у масштабі всієї країни, зовнішній та внутрішній суверенітет, наявність системи права, публічної влади, податкової системи, поділ людей за територіальною приналежністю (підданство, громадянство), наявність власної символіки та атрибутів. Держава, - за словами О.Р.Михайленка, - це специфічна політико-територіальна організація, основний засіб політичної влади народу, воля якої є обовязковою до всього населення країни; організація політичної влади домінуючої частини населення у соціально неоднорідному суспільстві, яка забезпечуючи цілісність і безпеку суспільства, здійснює керівництво ним насамперед в інтересах цієї частини, а також управління загальносуспільними справами. [10, 27c.]

Право ж визначимо як основний регулятор суспільних відносин у державі, спосіб надання державній волі обовязкового характеру.

Право (соціальне право) - це певні можливості субєктів суспільного життя, які обєктивно зумовлюються рівнем розвитку суспільства і мають бути загальними та рівними для всіх однойменних субєктів.

Право, із практичної сторони, виражається у законах та інших нормативних актах.

Теорію держави і права можна розглядати як логічне узагальнення державно-правової практики, що відбиває закономірності розвитку держави і права, сукупність положень узагальнюючого характеру, що становлять самостійну юридичну науку. Теорію держави і права можна визначити як систему узагальнених знань про основні і загальні закономірності розвитку держави і права, про їх сутність, призначення, функціонування й розвиток. Теорія держави і права формулює поняття і визначення державно-правових явищ, виробляє наукові рекомендації й висновки, генерує нові ідеї, які дозволяють не тільки зрозуміти сутність, зміст і форми держави і права, але й уміло використовувати їх у цілях прогресивного розвитку суспільства.

.2 Функції теорії держави і права

Сутність, зміст, призначення теорії держави і права виявляється у її функціях. Вони визначаються особливостями її предмета, місцем і роллю у системі юридичних наук.

Теорія держави і права виконує, насамперед онтологічну функцію, призначення якої пізнати пояснити державно-правові явища, що досліджує теорія держави і права. Онтологічна функція властива кожній науці, бо вона у повному обсязі виражає основне призначення кожної науки - здійснення дослідження свого предмета й розкриття, пояснення результатів цього дослідження.

Теорія держави і права в системі юридичної науки виконує методологічну функцію, оскільки успіх будь-якого пізнавального пошуку юриста здебільшого залежить від його теоретичної культури, глибини оволодіння ним теорією держави і права, її понятійним апаратом, від того наскільки теорія використовується юристом як настанова до дії. Теоретичні поняття дозволяють правильно інтерпретувати факти, групувати факти за певними зв'язками й відношеннями. Теоретичні знання й культура сприяють безпомилковому відшуканню належної до виконання правової норми й ефективного її здійснення. Ці знання є необхідною передумовою для правильного вирішення будь якої правотворчої чи правоохоронної проблеми.

З онтологічною й методологічною функціями теорії держави і права тісно пов'язана ідеологічна функція, що органічно випливає із самої природи теоретичного мислення, кінцевим результатом є народження ідей. Спираючись на певні засади, теоретичне мислення у системі юридичної науки породжує нові духовні цінності, ідеї, що відображають державно-правову дійсність і покликані обслуговувати правотворчу й правоохоронну практику. Ідеї, як продукт теоретичного мислення, реалізують себе як необхідний матеріал для творчої перетворювальної діяльності у сфері державно-правового життя. Вони відображають цілі державно-правової активності і тому стають засобом досягнення цих цілей. Так, ідея "правової держави" є метою розвитку нашого суспільства й засобом його досягнення. З цього випливає висновок, що ідеї, продукуванні теорією держави і права, - є відображенням і передбаченням реального буття державно-правової дійсності, спонуканням до дії, що перетворює цю дійсність. [1, 15-16c]

Теорія держави і права виконує також евристичну функцію. Будь-яке пізнавальне вирішення юриста-вченого й практика виявляється можливим лише з позицій того чи іншого, а нерідко цілої сукупності теоретичних положень. Теорія держави і права, в цьому розумінні, відкриває нові закономірності, властиві державно-правовим явищам у нових соціальних умовах. Їх відкриття дозволяє по-новому поглянути не лише на сучасність, не тільки передбачити майбутнє, але й оцінювати минуле. Вони нібито висвітлюють те, що було здійснено раніше, дозволяють виявити новий зміст у тому, що передувало сучасності і що містить прообраз майбутнього.

Теорія держави і права має системотворчу функцію. У системі юридичних наук теорія держави і права відіграє роль системотворчої науки. Сама вона об'єднує всю юридичну науку в злагоджено гармонійну пізнавальну систему, визначає її інтегральну єдність. Системотворча функція держави і права виступає як процес, зумовлений властивостями єдності і диференційності державно-правової надбудови суспільства.

Практично-прикладна функція теорії держави і права підвищує рівень її престижності, бо якби глибоко абстрактні знання не відображали сутність державно-правової дійсності, узяті поза практичним її виявом, вони мають обмежене значення. І тільки застосування теорії держави і права на практиці підвищує професійний рівень останньої. Практичний аналіз будь-яких чинників і явищ державно-правового життя здійснюється не лише на основі галузевих юридичних наук, але й з позицій державно-правової теорії. Тому, чим вищий рівень теоретичної підготовки спеціаліста, тим точнішим і глибшим буде рівень аналізу ним тих фактичних сполучень, з якими він стикається за родом своєї професії, тим меншою буде ймовірність юридичної помилки і більш результативною діяльність правозастосовних органів.

Комунікативна функція держави і права дозволяє вирішувати, зокрема, проблеми піднесення юридичної науки до рівня розвитку науки в цілому. Цьому сприяє те, що найновіші досягнення деяких галузей вчення теорії держави і права перекачують у юридичну науку, пристосовують до її потреб. Теорія держави і права вирішує також проблеми забезпечення найкращих умов для розвитку інших юридичних наук.

Теорія держави і права виконує й навчальну функцію. Як навчальна дисципліна, що є першоосновною дисципліною в опануванні юридичних наук, теорія держави і права викладається у більш чи менш популярній формі, спрощеній до рівня можливостей її активного сприйняття особами, що не мають попередньої юридичної підготовки. В такій якості вона стає ключем до оволодіння юридичними знаннями. У той же час теорія держави і оволодіння професією юриста.

І, нарешті, теорії держави і права властива прогностична функція. Опановуючи закономірності розвитку держави і права, теорія держави і права не лише спроможна дати пояснення їх минулого і правильно зорієнтуватися в сучасному, а й передбачити шляхи їх розвитку в майбутньому. Більше того теорія держави і права є системою знання, що перебуває в стані розвитку й переосмислення на основі і в інтересах сучасної соціальної практики.

.3 Місце теорії держави і права в системі суспільних наук

Єдиність і цілісність матеріального й духовного світу обумовлюють єдність всіх наук. Особливо тісний взаємозвязок існує між суспільними (гуманітарними) науками. Суспільні науки вивчають суспільство, людину, людські відносини, створені людиною інститути і заклади, індивідуальну, групову і суспільну свідомість. В центрі гуманітарних наук знаходиться людина, її гідність, права й свободи.

Кореневе питання суспільного життя - питання про державу й право, їх роль і місце в житті суспільства. Це питання не може бути монополією якої-небудь одної науки. Усі гуманітарні науки в тій чи іншій мірі зачіпають його, звідси тісна взаємодія теорії держави і права з філософією, економічною теорією, соціологією, політологією та іншими гуманітарними науками. Вона спирається на їх передові досягнення, займає в теорії суспільних знань місце, яке визначається значенням держави і права в життєдіяльності суспільства.

Теорія держави і права й економічні науки. Економічні науки вивчають способи виробництва матеріальних благ, форми власності, господарське життя людини і суспільства, існуючі в ньому розподілюючі відносини, розкривають вплив економічного базису на політичний і соціальний інститути.

Наука про державу й право виходить із наступної тези В.М.Корельського обєктивна економічна обумовленість державно-правових явищ виражається перш за все в тому, що кожен спосіб виробництва функціонує тим краще, чим більше простору йому дають державно-правові механізми. Одним словом, економічні відносини будь-якого рівня розвитку потребують для себе найбільш адекватних державних і правових інститутів. В цьому смислі можна говорити про економічну заданість державних закладів і правових норм, де безпосередньо дотикаються економічні й правові проблеми. Держава й право, виникає у відповідь на економічні потреби.

Держава й право повязані з економічними відносинами безпосередніше, тісніше, ніж інші частини суспільної надбудови. В нашій країні проблеми відношення економіки і державно-правового управління набули в останні роки особливу гостроту й актуальність.

Теорія держави і права й соціологія. Соціологія - одна з гуманітарних наук, які займаються проблемами управління соціального життя й функціонування соціальних систем. Тому вона звязана з управлінням, яке здійснюється з допомогою держави і права. Соціологія вивчає також закономірності соціальної поведінки людей, її мотивацію.

Опираючись на досягнення соціології, на конкретні соціологічні дослідження, наука про державу й право може успішно вирішити проблеми підвищення соціальної ефективності норм права, способів і гарантій удосконалення державного апарату.

Теорія держави і права й політологія. Головне призначення політології - вивчення політики, політичних інститутів систем і процесів. Держава й право невіддільні від політики і політичного життя суспільства. Причому держава, її діяльність зовсім не частковий випадок політики, не один з окремих, рядових ділянок політичного життя. З державною владою, із її складом і формами, методами діяльності напряму звязане політичне життя в цілому. Політика, як вважали древні греки, - мистецтво управління державою.

Політична (державна) влада представляє собою вінець політики, служить основою порядку в суспільстві. З політичною владою напряму чи не напряму звязані всі політичні партії і інші політичні інститути, а значить, всі вони активно взаємодіють із державою і правом [7, 53c.].

Теорія держави й права і соціальна психологія. Теорія держави і права, яка досліджує специфічні форми й методи впливу на поведінку людей, не може не цікавитись соціально - психологічними особливостями суспільного життя. Більше того, вивчення формування всіх видів і рівнів правосвідомості, правотворчості, змісту права, ефективності його впливу на свідомість, волю і поведінку людей неможливе без врахування досягнень соціальної психології.

Майже всі основні категорії держави і права (влада, авторитет, субєктивні права і обовязки, дисципліна, законність, корупція і інші) не можуть бути по-справжньому глибоко розкриті без виявлення їх соціально-психологічної сторони.

Збагачення державознавства й правознавства найновішими досягненнями всіх гуманітарних наук допоможе їм розкрити природу, сутність і закономірності руху свого предмета, вибирати вірні гуманістично направлені пізнавальні орієнтири, більше наблизитись до потреб практики.

Розділ 2. Предмет, СИСТЕМА, МЕТОДОЛОГІЯ теорії держави і права

.1 Предмет теорії держави і права

Кожна наука має свій предмет дослідження, під яким розуміється досліджувана нею сторона обєктивної дійсності. Іншими словами предмет науки - це ті явища й процеси реального світу, які досліджуються нею. На що направлене наукове пізнання. Наука вивчає перш за все закономірності розвитку природи й суспільства. Предмет теорії держави і права не є винятком.

Теорія держави і права вивчає загальні закономірності виникнення, розвитку, призначення й функціонування держави і права. Вона, так би мовити, виділяє державу і право з усієї системи суспільних явищ і досліджує їх внутрішні закономірності. Але тоді держава й право розвивається у взаємозвязку з економікою, політикою, мораллю, культурою й іншими суспільними феноменами. Причому теорію держави і права цікавить не тільки соціально-економічна обумовленість державних і правових явищ, але й зростаючий вплив останніх на економіку, соціальне й духовне життя суспільства.

Предметом науки теорії держави і права служать багатосторонні і складні взаємодії суспільства й держави, роль і місце держави і права в політичній системі суспільства. Вона вивчає не тільки державно-правові явища й процеси, але й представлення людей у них. В її предмет входить суспільна, групова і індивідуальна політична й правова свідомість. [7, 64c.]

Єдиність предмету держави і права обумовлюється її практичною й науково-понятійною єдністю. Держава й право нероздільно звязані одне з одним. А тому теорія держави і права не ізольовані галузі знань, а єдина наука. Але залишаючись цілісною наукою, вона поділяється на дві відносно самостійні структурні частини:

) теорію держави - державознавство;

) теорію права - правознавство.

Саме зазначені єдність і диференціація дозволяють вивчати державу в її правовому оформленні і юридичному закріплення, а право - в його державному забезпеченні, гарантуванні, не мішаючи при цьому поглибленому і детальному аналізі й держави і права. Тим більше недопустимим є протиставлення держави і права один до одного.

Предмет теорії держави і права складає практично, вся система юридичних наук. Пояснюється це тим, що галузеві та інші юридичні науки вивчають лише окремі аспекти держави і права або історію державно-правового життя, тому не можуть дати цілісного й повного уявлення про державно-правову організацію суспільства.

Отже, предметом теорії держави і права виступають такі явища суспільного життя, як держава і право, основні і специфічні закономірності їх розвитку і виникнення, їх сутність, призначення й функціонування державно-правової організації суспільства, що розглядаються як цілісні соціальні інститути, а також особливості політичної й правової свідомості і правового регулювання.

Але, звернемо увагу, як стверджує В.М.Корельський: Теорія держави і права не ставить перед собою завдання вивчити всі сторони діяльності держави, зміст конкретних юридичних норм, практику їх застосування. Таке завдання виконує вся система наук про державу й право.[1]

Крім того, предмет теорії держави і права перебуває в постійному розвитку. Це відбувається як на базі суспільних і юридичних наук, так і спеціальної науки, де предмет включає у сферу наукового пізнання нові явища, забезпечує рух науки від пізнання менш глибокої до більш глибокої сутності явищ, насамперед держави і права.

2.2 Система теорії держави і права як науки і навчальної дисципліни

Будь-яка наука за своєю природою - це ніщо інше, як база даних, інформаційне середовище. У ньому накопичується та обробляються дані про той чи інший об'єкт, явище, подію тощо. При цьому процес обробки передбачає, окрім іншого, систематизацію накопиченого інформаційного матеріалу, а також отриманих висновків, гіпотез, теоретичних допущень тощо. Отже, будь-яка наука є системою певним чином упорядкованого знання про свій об'єкт та предмет. У зв'язку з цим зрозуміло, що залежно від того, яким чином буде визначений об'єкт та предмет науки, формується і система цієї науки.

Вище був обґрунтований підхід, що найбільш правильною уявляється точка зору на об'єкт ТДП, згідно з якою ним є державно-правова дійсність. Однак також зазначалося, що об'єкт ТДП носить подвійний характер: другою його складовою частиною (наступною за державно-правовою дійсністю) виступає методологія пізнання цієї самої державно-правової дійсності.

Зазначене дає підстави говорити про те, що систему ТДП як науки формують певним чином упорядковані знання, що стосуються державно-правової дійсності, а також методологія отримання, обробки, систематизація тощо цих знань.

Тривалий час у вітчизняній літературі панувала думка, що система науки "має відображати об'єктивну логіку свого предмета дослідження і тому вона не можне бути довільною схемою". Ця позиція спиралась, перш за все, на два основних постулати: 1) існує об'єктивність як така; 2) логіку (закономірності) об'єктивної дійсності вже в загальних рисах пізнано: читай праці К. Маркса, Ф. Енгельса та В. Леніна, а також, залежно від історичного періоду та країни, Й. Сталіна, І. Б. Тіто, Л. Брежнєва, Ф. Кастро тощо.

На сьогодні є підстави піддати сумніву достовірність такої постановки питання не лише за мотивами критичного осмислення марксистської концепції. Саме питання про об'єктивність логіки, а також можливості пізнання цієї логіки в контексті проблеми істинності та адекватності одержаного знання реальному положенню речей, є на сучасному етапі розвитку науки відкритим та дискусійним.

Тому, на наш погляд, у системі ТДП виражена певна суб'єктивна позиція окремого вченого на послідовність розташування матеріалу, в системі упорядковування наукового матеріалу, яка проявляється:

розумінням конкретним вченим об'єкта та предмета тієї чи іншої науки (ТДП не виняток);

методологічні, політичні, етичні тощо установки згаданого суб'єкта пізнання;

точка зору суб'єкта пізнання на хід пізнання, сприйняття та інтерпретації наявного в нього емпіричного та теоретичного матеріалу тощо.

При цьому підходи до пізнання чогось зумовлені не так самим об'єктом та предметом дослідження, як загально-філософськими, гносеологічними підходами до процесу пізнання того чи іншого об'єкта, тобто тим, що можна назвати індивідуальною науковою парадигмою. Тому система науки (у тому числі й ТДП) - це сприйняття логіки пізнання, розташування, викладення тощо теоретичного та емпіричного матеріалу, що стосується того чи іншого об'єкта (предмета) дослідження, що властиве окремому суб'єкту пізнання.

При побудові системи ТДП (взагалі це стосується будь-якого знання) суб'єкт, який намагається це зробити, має перш за все сформувати принципи побудови цієї системи. Такі принципи дозволять розпорошеним, різним та випадковим уривкам знання про об'єкт (предмет) перетворитись на систему. Причому саме від того, які принципи будуть взяті за основу для здійснення відбору емпіричного матеріалу, буде залежати форма та характер системи. Тому питання про принципи системи ТДП як системи наукового знання має архіважливе знання. При цьому слід розуміти, що згадані принципи носять історично обумовлений характер, у силу чого не є чимось незмінним та постійним.

На нашу думку, в основу системи ТДП як науки на сучасному етапі її розвитку слід закладати, як мінімум, такі системоутворюючі принципи та постулати:

історизм;

системність;

синергетичність соціальної системи загалом та її окремих елементів;

діалектична та дискретна єдність держави і права, а також інших елементів, формуючих державно-правову дійсність;

єдність загальнотеоретичного та практичного;

єдність абстрактного та конкретного;

об'єктивність (включаючи деідеологізацію наукового пізнання з боку дослідника). Під об'єктивністю в даному випадку розуміється прагнення дослідника абстрагуватися в процесі пізнання емпіричного матеріалу від своїх суб'єктивних установок, знань, симпатій, антипатій тощо, хоча абсолютне абстрагування навряд чи можливе;

формально-логічна несуперечливість тощо. Оскільки будь-яка наука (ТДП у цьому відношенні не виняток), як правило, вирішує і освітню проблему, тобто ставить перед собою та вирішує завдання не простої передачі інформації від одних суб'єктів іншим, а й навчання суб'єктів пізнання правилам роботи з цією інформацією, то ТДП також може бути розглянута як навчальна дисципліна.

Мета існування ТДП як навчальної дисципліни - створення, удосконалення та застосування на практиці найбільш ефективної системи передачі інформації про державно-правову дійсність від одного суб'єкта пізнання (адресант) іншому (адресат).

Однак було б неправильним протиставляти ТДП як науку та ТДП як навчальну дисципліну. В обох випадках ТДП виступає певним єдиним та системним знанням. Хоча обмін інформацією між суб'єктами, що втягнуті в поле інформаційних потоків, пов'язаних із ТДП, у згаданих випадках відбувається по-різному, оскільки рух цих потоків здійснюється для вирішення різних завдань.

Існування ТДП як навчальної системи має на меті підготувати осіб, здатних до професійного сприйняття юридичного матеріалу та практичного його застосування, тобто ТДП безпосередньо задіяна у формуванні практиків-юристів, юристі в-професіонал і в, а також системних аналітиків юридичного матеріалу, покликаних обробляти, осмислювати та робити практичні висновки в рамках інформації, що накопичена та/ або використовується наукою, тобто науковців - юристів - теоретиків.

ТДП як наука вирішує дещо інше мета завдання, а саме: забезпечує та безпосередньо бере участь у розробці оптимальних та ефективних рішень у сфері юридичної практики. Таке мета-завдання не може бути вирішене поза контекстом реалізації цілей та завдань, що ставляться та вирішуються ТДП як навчальною дисципліною. У цьому плані ТДП- наука та ТДП- навчальна дисципліна телеологічно близькі, причому об'єкт та предмет їх дослідження єдиний. Звідси виходить їх предметна єдність. Все це дає підстави говорити про ТДП як єдиний науково-навчальний феномен юридичної науки.

Очевидно, що в такому випадку система ТДП як науки та навчальної дисципліни близькі, хоча й не збігаються. Система ТДП як науки більш спеціалізована, дрібна, ширша та глибока, ніж система ТДП як навчальної дисципліни. Однак систему ТДП (як навчальної дисципліни, так і науки) можна описати в рамках однієї і тієї ж агрегатної (блочної) структури. Детальніше див.: А. Машков "Введення до загально-юридичної теорії".

Завершуючи питання про систему ТДП, хотілося б звернути увагу на таке:

уявлення про систему ТДП змінювалось, змінюється, буде змінюватися та має змінюватись у міру накопичення емпіричного та теоретичного матеріалу в ТДП та в інших науках (і не лише гуманітарних);

питання про систему ТДП носить суто допоміжний характер і не може розглядатись як центральне.

Тут також слід зупинитися на проблемі загальної та спеціальної ТДП.

У науці ТДП деякі автори виділяють загальну ТДП, яка встановлює та вивчає закономірності виникнення, становлення, розвитку тощо держави і права, властиві всім суспільствам чи більшості суспільств, та спеціальну ТДП, яка встановлює та вивчає закономірності виникнення, становлення, розвитку тощо держави і права, властиві окремим державам (групам держав), наприклад, Україні, Російській Федерації тощо103. При цьому можна загалом погодитися з М. Кульманом, О. Мурашиною, Н. Хомою, які зазначають, що "більшість сучасних вітчизняних підручників з теорії держави і права традиційно мають власне спеціальний, а не загальний характер, оскільки теоретичні положення базуються виключно на практиці вітчизняної державно-правової дійсності. Тому ця тенденція, що спостерігається останнім часом, - включати до назви наукових курсів та навчальних посібників слово "загальний" - не в усьому відповідає наразі реальному положенню речей".

Треба визнати, що тенденція до переходу від загальної ТДП до спеціальної, на яку вказують вищеназвані автори, має певні передумови. Зупинимося на двох з них;

а) історично ТДП у СРСР (а що б ми там не говорили, сучасна вітчизняна юридична теорія вийшла з надр радянської науки) протиставляла соціалістичний тип держави і права всім іншим типам держави і права. При цьому вважалось, що соціалістичний тип держави і права - це незворотне майбутнє будь-якої країни та будь-якого народу105. Унаслідок цього основний наголос робився на виявленні закономірностей виникнення, становлення та розвитку державно-правової дійсності саме в соціалістичних країнах. А оскільки хоча б якусь (з точки зору історичної тривалості подій) історію розвитку мав лише СРСР (Монголію та Тувудо уваги ми тут свідомо не беремо), то ТДП займалась в основному виявленням закономірностей виникнення, становлення, розвитку та функціонування державно-правової дійсності в СРСР. У зв'язку з цим статус загальної теорії держави і права насправді намагалися надати спеціальній теорії держави і права;

б) великий обсяг емпіричного матеріалу, що поступає та обробляється у рамках ТДП, призводить до того, що в "дрібницях" фактажу більш конкретні дані починають домінувати над їхніми узагальненнями, оскільки з першого погляду вони більш значимі для практики. Це в якійсь мірі сприяє тому, що "в окремих темах власне загальні теоретичні знання відсутні, вони замінені більш конкретними знаннями"106.

Загалом підміна загальної ТДП певною спеціальною ТДП - дуже суттєвий недолік, що навряд чи є виправданим.

На підставі вищевикладеного можна стверджувати:

а) у системі ТДП як науки та навчальної дисципліни проявляється логіка конкретних суб'єктів пізнання відносно сприйняття, інтерпретації та викладення емпірико-теоретичного матеріалу, що стосується державно-правової дійсності. У зв'язку з цим зазначена система є за своєю природою суб'єктивно обумовленою;

б) суть ТДП як науки та ТДП як навчальної дисципліни однакова. їхні зовнішні відмінності зумовлені відмінностями в практичних завданнях, які стоять перед ТДП: з одного боку - це отримання,фіксація,обробка,інтерпретація тощо матеріалу, що стосується державно-правової дійсності в цілях застосування одержаного наукового знання в юридичній діяльності; з другого - передача інформації щодо державно-правової дійсності, а також методах ЇЇ пізнання в системі взаємозв'язку "адресант-адресат", з метою підготувати адресата до професійної юридичної діяльності;

в) основними принципами побудови системи ТДП на сучасному етапі виступають:

історизм;

системність;

синергетичність соціальної системи в цілому та ї окремих елементів;

діалектична та дискретна єдність держави і права, а також інших елементів, що формують державно-правову дійсність;

єдність загальнотеоретичного та практичного;

єдність абстрактного та конкретного;

об'єктивність (включаючи деідеологізацію наукового пізнання з боку дослідника);

формально-логічну несуперечливість тощо.

г) не слід абсолютизувати будь-яку структуризацію знання про юридичні аспекти державно-правової дійсності (її окремих елементів). Зазначена структуризація багато в чому носить суб'єктивний характер та змінюється залежно від трансформації поглядів суб'єктів пізнання на саму державно-правову дійсність, на її місце в суспільстві тощо.

50 у рамках ТДП, якщо виходити з єдності державно-правової дійсності, неправильно виділяти два відокремлених блоки - теорію держави та теорію права, оскільки це порушує вищезгадану єдність;

взагалі в рамках ТДП можна виділяти загальну ТДП та спеціальну ТДП. Розмежування загальної та спеціальної ТДП носить принципово важливий характер.

.3 Методологія теорії держави і права

П.М.Рабінович визначає методологію юридичної науки з довох сторін. За ним методологія юридичної науки - це:

система підходів і методів, способів і засобів наукового дослідження - з одної сторони;

вчення (теорія) про їх використання при дослідженні державно-правових явищ - з іншого.

А, взагалі, сучасна юридична наука поняття методології тлумачить по-різному. Під методологією розуміють сукупність певних теоретичних принципів, логічних прийомів і конкретних способів дослідження предмета науки; розуміють її як система певних теорій, принципів, законів і категорій, що відображають процес пізнання. Зважаючи на це, методологію теорії держави і права слід визначити як складне утворення, що включає в себе цілу систему різноманітних підходів, методів, логічних прийомів та інших можливих засобів пізнання й удосконалення державно-правових явищ.

Основними складовими методології є:

1)філософсько-світоглядні підходи (матеріалістичний чи ідеалістичний, діалектичний чи метафізичний, визнання чи заперечення обєктивних соціальних, у тому числі державно-правових, закономірностей і можливості їх пізнання, здобуття істинних знань щодо них);1

2) загальнонаукові методи, тобто такі, які використовуються в усіх або у більшості наук (наприклад структурний, функціональний методи, сходження від абстрактного до конкретного, формально-логічні процедури, скажімо, аналіз, синтез і т.ін.);

) групові методи, тобто такі, котрі застосовуються лише в певній групі наук, наприклад, тільки у суспільствознавстві (скажімо, метод конкретно-соціологічного дослідження);

1)спеціальні методи, тобто такі, котрі прийняті лише для дослідження предмету однієї науки (наприклад, в юриспруденції - способи уяснення (тлумачення) юридичних норм, своєрідні прийоми узагальнення юридичної практики).

Дослідницькі методи можна також розподілити дещо умовно на емпіричні (способи виявлення, фіксування, збирання, систематизації інформації про факти і явища) і теоретичні (способи пояснення, тлумачення зібраних даних, побудови понять, концепцій, прогнозів і т.ін.).

Рівно як методологія є вихідним поняттям у механізмі юридичного пізнання, так само і метод можна розглядати як вихідну базисну категорію методології. Під терміном метод розуміють спосіб пізнання явищ природи і суспільного життя. Продуктивність наукового пошуку, степінь і глибина пізнання реальної дійсності багато в чому залежить від методів, які використовуються дослідниками. Самі методи - продукт творчої, інтелектуальної роботи людини, вони нерозривно звязані з предметом вивчення.

Теорія держави і права - не зібрання готових істин, канонів і догм. Це жива наука, яка постійно розвивається, знаходиться в неперервному пошуку.

Таким чином, методи теорії держави і права - це прийоми, способи, підходи, які використовуються нею для пізнання свого предмету й отримання наукових результатів. Вчення про методи наукового пізнання називається методологією.

В нашій науці багато десятиліть хазяйнував моністичний - марксистсько-ленінський - підхід до вивчення державно-правових явищ. Усі інші теорії й доктрини вважались невірними і піддавались критиці. Сьогодні в нашій країні свобода вибору методів, способів, підходів до вивчення держави і права, плюралізм вчень і думок.

Методи теорії держави і права тісно повязані з її предметом. Останній відповідає на питання, що вивчає теорія держави і права, методи і як, якими способами вона це робить. В основі методів лежить предмет теорії, бо без теорії метод залишається безпредметним, а наука - беззмістовною. У свою чергу лише теорія, озброєна адекватними методами, може виконувати поставлені перед нею задачі й функції.

Теорія й методи виникають одночасно, до них висуваються схожі вимоги: не тільки результати, але й шлях до них повинен бути істинним. Але теорія й методи не є тотожними, не можуть і не мусять замінювати одне одного.

Найбільш поширеним є таке визначення методу - це спосіб побудови й обґрунтування системи знання: сукупність прийомів і операцій практичного й теоретичного освоєння дійсності. Залежно від визначеності предмета дослідження всі методи поділяються на загальні й окремі. Теорія держави і права сама є методологічною дисципліною щодо інших юридичних наук і розробляє власні методи дослідження державно-правових явищ і в той же час активно використовує загальні методи, які вироблені суспільними й природними науками.

На протязі довгого часу в науці йде боротьба між ідеалістичним і матеріалістичним методом пізнання, метафізикою й діалектикою. Філософською основою теорії держави і права служить діалектичний метод. До філософських законів і категорій безпосередньо близькими є: метод відштовхування від абстрактного до конкретного і від конкретного до абстрактного. Існує ще історичний метод і системний метод. Далі детальніше розглянемо конкретні методи.

Порівняльний метод останнім часом набув особливої актуальності. Порівняння в теорії держави і права розуміють як процес відображення й фіксації відношень тотожності, подібності в державно-правових явищах Порівнянню в процесі вивчення теорії держави і права властивий цілий ряд пізнавальних функцій: пізнання одиничного, особливого і загального в державно-правових явищах. При цьому відшукання загальних рис зазначених явищ стає суттєвою передумовою до проникнення в їх сутність, опанування властивих їм закономірностей. Порівняння дозволяє класифікувати державно-правові явища, виявити їх історичну послідовність, генетичні звязки між ними.

Основними обєктами порівняння вважають системи й галузі права, інститути держави і права, нормативні акти, організаційну форму державно-правового управління, різноманітні установи, матеріали юридичної практики й положення юридичної теорії. Порівняння здійснюється у формі зіставлення або протиставлення. Порівняння набуває науковості тільки в тому випадку, коли порівнюються невипадкові, а типові факти, враховується взаємозвязок із конкретною обстановкою, причинами виникнення, динамікою розвитку. Порівнювані факти мають бути достовірними і відображати тенденції розвитку держави і права. Порівняльний метод не слід ототожнювати з порівняльним правознавством і порівняльним державознавством.

Спеціально-юридичний метод полягає в описі державно-правової практики, юридичних норм тощо. За його допомогою встановлюються зовнішні ознаки правових явищ, їх відмінності, виробляються поняття та їх формулювання. Завданням цього методу є аналіз змісту чинного законодавства й практики його застосування державними органами.

Системно-функціональний метод необхідний в юридичній науці через системно-функціональну природу держави і права, що регулюють суспільні відносини. Право, держава, їх структурні підрозділи є відкритими системами, тобто такими, що самі складаються із систем більш низького порядку і входять у системи більш широкі. І право, і держава функціонують у них, тобто виконують певні функції, що, в першу чергу, визначає актуальність використання системно-функціонального методу в пізнанні цих складних явищ. Так, початкова клітина права - його норма - є частиною цілісної і єдиної системи права. Ось чому норму права можна пізнати з необхідною глибиною й повнотою лише в тісному логічному звязку з іншими нормами.

Статистичний метод полягає у вивченні кількісних змін у державно-правовому житті й опрацюванні цих спостережень у наукових і практичних цілях. Такі статистичні вимірювання дають можливість виявити певні тенденції у розвитку державно-правових явищ.

Історичний і логічний методи. Суть історичного методу полягає в тому, що процес розвитку державно-правових явищ відтворюється у всій багатогранності, враховується все позитивне, накопичене історичним досвідом. При логічному дослідженні держави і права необхідно відволікатись від усіх випадковостей окремих чинників, особливостей, несуттєвого.1

Метод сходження від абстрактного до конкретного. Згідно з цим методом пізнання здійснюється у два етапи. На першому етапі пізнання обєкт сприймається як єдине ціле. На другому - за допомогою аналізу обєкт явно розділюється на частини й описується за допомогою багатьох абстрактних визначень.2

І насамкінець, відзначимо, що розробка нових методів і оволодіння ними - питання нелегке, але розвиток теорії держави і права в Україні слід починати саме з методології цієї науки.

Усі названі методи безумовно необхідні для проведення повноцінного, всебічного завершеного державно-правового дослідження; кожен з них може знадобитись на якомусь етапі - тому навіть з цієї причини методологія мусить бути множинною, плюаристичною, хоча і їх роль у науковому неоднозначна.

Розділ 3. Теорія держави і права як навчальна дисципліна

Одночасно зі становленням теорії держави і права як науки відбувається її формування як навчальної дисципліни. Загальна теорія держави і права входить до складу юридичних дисциплін, що викладаються у вищих навчальних закладах, які здійснюють підготовку фахівців за спеціальністю «Правознавство». Юристи-професіонали задіяні у багатьох сферах суспільного життя, тому в юридичних навчальних закладах викладається широкий перелік навчальних курсів. Система юридичних навчальних дисциплін будується, як правило, відповідно до системи юридичних наук, хоча в окремих випадках з урахуванням спеціалізації майбутніх фахівців може від неї відступати. Згідно з вимогами практики юридичні вищі навчальні заклади можуть запроваджувати окремі юридичні дисципліни, навчальний матеріал яких становить частину конкретної юридичної науки (наприклад, авторське право як частина цивільного права) або належить до різних юридичних наук (торговельне право, транспортне право, військове законодавство та ін.).

Таким чином, перелік юридичних дисциплін, обсяг та послідовність їх вивчення істотно розрізняються в окремих вищих навчальних закладах з урахуванням профілю підготовки майбутніх правників та їх спеціалізації. Проте загальна теорія держави і права викладається в обов'язковому порядку в усіх юридичних вищих навчальних закладах і факультетах та охоплює відносно однаковий обсяг навчального матеріалу, що зумовлюється її особливим значенням у підготовці майбутніх правознавців. Виступаючи першою сходинкою на шляху здобуття юридичної освіти, вона вивчається, як правило, на першому році навчання. При цьому рівень опанування знаннями із загальної теорії держави і права визначає можливість одержання диплому про юридичну вищу освіту, що підтверджується складанням державного іспиту з цієї дисципліни в переважній більшості юридичних навчальних закладів.

Юридичні навчальні дисципліни покликані забезпечити глибоке і всебічне засвоєння студентами знань про державно-правову дійсність, що нагромаджені юридичними науками, сформувати в них навички та вміння, необхідні для практичної роботи в різних сферах правового регулювання. Маючи спільну мету, кожна юридична навчальна дисципліна виконує власні завдання. Так, історія держави і права дає студентам систематизовані знання про конкретно-історичний розвиток державно-правових явищ; за допомогою галузевих і спеціальних юридичних дисциплін майбутні фахівці опановують знання про чинні нормативно-правові акти та практику їх застосування, формують навички складання юридичних документів, здійснення певних юридичних дій.

Загальна теорія держави і права як базова навчальна дисципліна безпосередньо бере участь у формуванні професійних якостей майбутніх фахівців та закладає їх основу. Завдання загальної теорії держави і права зумовлені її місцем в системі юридичних навчальних дисциплін та полягають у такому:

по-перше, загальна теорія держави і права озброює студентів знаннями найбільш загальних, основоположних закономірностей державно-правового життя суспільства. Вона покликана забезпечити основу фундаментальної підготовки правника широкого профілю;

по-друге, загальна теорія держави і права закладає фундамент правової культури майбутніх фахівців, їх юридичного мислення, сприяє формуванню у студентів наукового юридичного світогляду, здатності ухвалювати юридично коректні рішення в професійній сфері;

по-третє, загальна теорія держави і права дає студентам початкові уявлення про основні державно-правові поняття і категорії, необхідні для ефективного вивчення галузевих та інших юридичних дисциплін.

Головне ж завдання загальної теорії держави і права полягає в тому, що вона формує у майбутніх фахівців уміння з виважених, наукових позицій надавати належну оцінку складним явищам та процесам державно-правової дійсності, розкривати їх дійсну сутність, розуміти їх соціальне призначення, місце і роль в політичній та правовій системах суспільства. Озброєні її знаннями правники можуть плідно сприяти розв'язанню різноманітних проблем державного і правового будівництва.

Загальна теорія держави і права викладається за певною системою, яку складають логічно та послідовно розташовані питання, що відтворюють об' єктивну структуру і зміст предмета відповідної науки. Вивчення загальної теорії держави і права розпочинається із з'ясування методологічного та історичного аспектів цієї дисципліни, визначення її предмета та функцій, методології та її рівнів, з'ясування місця загальної теорії держави і права в системі суспільних і юридичних наук. Окрему увагу приділено походженню держави і права, ознакам держави і права, які відрізняють їх від організації влади та нормативних регуляторів за первіснообщинного ладу.

Далі докладно розкриваються основні питання теорії держави: поняття і ознаки держави, державної влади та державного суверенітету, поняття і класифікація функцій держави, а також правових форм і методів їх здійснення; поняття і структура форми держави (форми державного правління, державного устрою та державно-правового режиму). Окремо розкриваються поняття механізму держави і державного апарату, державних органів та їх видів.

З' ясувавши основні питання теорії держави, студенти переходять до загального вчення про право. Вивчення теорії права розпочинається із з' ясування головних підходів до праворозуміння, визначення поняття і ознак права, його функцій та цінності, місця права в системі соціальних норм, особливостей процесу формування права та його етапів. Досліджуються також поняття і види джерел (форм) права, принципів, що діють у правовій системі, а також правосвідомості. Далі розкривається механізм правового регулювання суспільних відносин, який об' єднує в єдину систему всі наступні теми курсу.

В окремому розділі загального вчення про право, присвяченому нормативній основі правового регулювання, розкриваються поняття та загальні ознаки норм права, їх види і структура; досліджуються система права і система законодавства в їх співвідношенні, поняття і ознаки нормативного юридичного акта та закону як його різновиду, їх дія у часі, просторі та за колом осіб. Приділяється увага проблемам нормотворчої і законодавчої техніки, а також систематизації нормативно-правових актів та розв' язання юридичних колізій. Вагому практичну цінність має матеріал розділу, присвяченого реалізації права. Цей розділ розкриває засади теорії правових відносин, правової поведінки, правопорушень та юридичної відповідальності, а також викладає правові форми діяльності органів держави, особливості застосування та тлумачення норм права.

Вивчення курсу загальної теорії держави і права завершує розділ, який охоплює проблеми правової держави і правової системи суспільства. Він об' єднує фундаментальні теми, що розкривають особливості взаємодії права, держави, людини і суспільства в сучасних умовах розвитку правової та політичної систем. У цьому розділі досліджуються засади прав, свобод і обов' язків людини і громадянина, особливості співвідношення громадянського суспільства і держави; поняття, форми та інститути демократії; концепція правової, соціальної держави; поняття правопорядку, співвідношення верховенства права і законності; засади правової культури і правової системи суспільства.

Висновки

теорія держава право

Враховуючи все вищесказане і, беручи до уваги, що сучасна українська національна ідея має бути зорієнтована на соціальну активність особистості, у тому числі на правову активність, без якої суверенну, демократичну і соціальну державу побудувати просто неможливо. Адже становлення і розвиток новітньої української держави не можливі за умов, коли, на превеликий жаль, сьогодні зростає кількості правопорушень і злочинів (причому число протиправних діянь тяжкого характеру складає більший відсоток), низький рівень правової культури населення, не те що зростає чи хоча б залишається на місці, а невпинно й стрімко паде, важкий економічний і політичний стан держави, низький життєвий рівень країни тільки підсилюють ці негативні сторони; підняття України немислимо без глибоких знань прав і обовязків людини і громадянина, діючого законодавства кожним представником суспільних відносин. І в цьому може й мусить допомогти саме теорія держави і права як навчальна дисципліна. А, так як це справа не лише сьогоднішнього дня, але й майбутнього, то вагомість підняття теорії держави і права в умовах України є ще більшою.

Отже, теорія держави і права вивчає активні процеси розбудови суверенної Української держави, діяльність, спрямовану на створення національної системи права; дає пояснення не тільки змісту чинного законодавства, але його основних принципів, ідей, закономірностей та напрямків розвитку основоположних державно-правових явищ.

Теорія держави і права досліджує загальні і специфічні закономірності виникнення, розвитку й функціонування держави і права, виробляє свою систему наукових понять, визначень і принципів, внаслідок чого є самостійною юридичною наукою в системі юридичних наук, що має для цих наук загальнотеоретичне й методологічне значення.

Сьогодні українська громадськість потребує демократичної держави, в якій забезпечувалися б права і свободи, вона прагне брати участь у здійсненні влади, можливості відстоювати і пропагувати свої погляди й переконання, вимагає свободу слова й преси і т.п. Це можливе лише за умов високого рівня правової й політичної культури, розвинутого громадянського суспільства, що у свою чергу потребує існування правової держави.

Тому, в наш час теорія держави і права стає більш демократичною, як у попередні роки, відкритою для сприйняття і класичного наслідування минулого і новітніх ідей. Вона приділяє все більше уваги духовним і матеріальним потребам людини, його цінностям, правовому й політичному світогляду, правам і свободам людини й громадянина. Зі сприйняттям ідей правової держави значно збагатився гуманістичний зміст сучасного вчення про державу й право. Цим самим даний предмет створює базисний фундамент для навчання та практичної діяльності майбутнього юриста.

Гарантом такої позиції теорії держави і права є в майбутньому високостабільне суспільство з високою правовою свідомістю і правовою культурою, кожен член якого володіє знаннями основних ідей, понять та положень правової науки.

Список використаних джерел

1. Основи загальної теорії держави і права: Навчальний посібник/ П.М.Рабінович. -К.:ШСДО,2009.

. Основи конституційного права України: Підручник/ За редакцією В.В.Копєйчикова.-К.:Юрінком,2007

. Основи загальної теорії держави і права: Навчальний посібник/ П.М.Рабінович. - К.:ШСДО,2010.

4. Основи теорії права: Навчальний посібник/ А.А.Нечитайленко - Харків, 1998.

5. Правознавство: підручник /за ред. Настюка М. - Львів: Світ, 1995.

6. Основи держави і права України: Навчальний посібник/ М.О.Навроцький, М.І.Костюк, П.М.Рабінович та інші; За редакцією Д.С.Карпина-Львів, "Вільна Україна" 1994

7. Основи конституційного права України: Підручник/ За редакцією В.В.Копєйчикова.-К.:Юрінком,1997

8. Правознавство: підручник /за ред. Настюка М. - Львів: Світ, 1995.

. Загальна теорія держави і права: Навчальний посібник/ За редакцією В.В.Копєйчикова.-К.:Юрінком,1997.

. Теория государства и права: Підручник/ під ред. В.М.Корельського і В.Д.Перевалова - М., 2009.

. Право:підручник/ А.И.Косаров, М.В.Малинкович, С.Д.Покревская і ін., під ред. Н.А.Тепловой і М.В.Малинкович. -М.:Закон и право, ЮНИТИ, 1998.

12. Основи держави і права: Навчальний посібник/ С.Д.Гусарєв, Р.А.Калюжний, А.М.Колодій та інші; За редакцією А.М.Колодія і А.Ю.Олійника.-К,:Либідь, 2011

Курсова робота на тему: Теорія держави і права як наука та навчальна дисципліна Зміст В

Больше работ по теме: