Технології реабілітації безпритульних дітей в закладах соціального захисту

 

Зміст

Вступ

Розділ 1. Дитяча безпритульність як соціальне явище

1.1 Стан та закономірності розвитку дитячої безпритульності в Україні

1.2 Причини та наслідки дитячої безпритульності в Україні

1.3 Особливості соціалізації безпритульних дітей

1.4 Технології соціального захисту безпритульних дітей в Україні

Розділ 2. Технології реабілітації безпритульних дітей в закладах соціального захисту

2.1 Основні напрями і зміст соціальної роботи з дітьми в притулку для дітей

2.2 Арт-терапія як метод ресоціалізації безпритульних дітей

2.3 Методичні рекомендації працівникам притулку для дітей щодо використання техніки колажу в роботі з вихованцями

Висновки

Список використаних джерел

Додатки

Вступ

Українське суспільство в останні півтора десятиліття в усіх сферах життєдіяльності зазнало глибоких потрясінь. Це процес перебудови, оновлення супроводжується обєктивними труднощами, кризовими явищами, деформаціями суспільної свідомості, повільною стабілізацією політичних, економічних та соціальних чинників.

Сьогодні проблема дитячої безпритульності в Україні набула загальнодержавного значення, стала предметом стурбованості і посиленої уваги широких кіл громадськості, органів державного управління та місцевого самоврядування.

Наша країна багато раз зазнавала своєрідні хвилі безпритульності: між першою світовою і громадянською війнами, після голоду і епідемій 1930-х рр. Згідно офіційної статистики, у 1922 р. в України налічувалося біля 2 мільйонів безпритульних дітей, хоча реально їх було значно більше. За всю історію України аж до сьогоднішнього дня це єдиний період, який можемо приблизно оцінити в кількісних показниках. Офіційної статистики щодо кількості безпритульних дітей в Україні немає. Точних цифр не існує через те, що діти постійно мігрують по різним регіонам України. Фактично, дані до статистики потрапляють лише по тим дітям, яких зареєструвала кримінальна міліція у справах неповнолітніх. Зараз це близько 126 тисяч дітей, яких можна зарахувати до дітей без батьківської опіки, які проживають на вулиці.

З метою подолання дитячої безпритульності в Україні прийнято державні програми, зокрема, державна програма подолання дитячої безпритульності на 2006-2010 роки, яка орієнтована на подолання дитячої безпритульності, запобігання соціальному сирітству, створення умов для всебічного розвитку та виховання дітей. Вона передбачає підвищення ефективності роботи щодо запобігання дитячій безпритульності шляхом удосконалення нормативно - правової бази, поліпшення існуючих та пошуку нових форм соціальної підтримки дітей, які перебувають у складних життєвих.

Дослідження проблеми дитячої безпритульності в Україні та в зарубіжних країнах здійснювали А. Адлер, С. Бадора, В. Виноградова - Бондаренко, Л. Волинець, М. Гернет, А. Зінченко, М. Левітана, П. Люблінський, С. Познишев, В. Рубінштейн, Д. Футтер. У деяких дослідженнях, з них особливості особистості та виховання дітей з неблагополучних, алкозалежних, неповних сімей. (Т. Барсуков, І. Белінська, А. Віденко, С. Воронова, В. Галузинський, Л. Девіс, Л. Ковальчук, Н. Максимова, С. Нечай.)

Мета дослідження: обґрунтувати методику використання арттерапії з метою ре соціалізації безпритульних дітей у притулку для дітей

Завдання дослідження:

1.Проаналізувати стан дитячої безпритульності в Україні та виявити причини її поширення.

2.Проаналізувати основні напрямки соціальної роботи з дітьми в притулку для дітей.

.Обґрунтувати можливості використання арттерапії з метою ресоціалізації безпритульних дітей

.Розробити методику використання колажу у роботі з безпритульними дітьми

Обєкт дослідження: ресоціалізація безпритульних дітей.

Предмет дослідження: методи ресоціалізації безпритульних дітей у закладах соціального захисту.

Методи дослідження:

теоретичні: аналіз - для оцінки стану дитячої безпритульності, для виявлення основних напрямів соціальної роботи з дітьми в притулку для дітей, для виявлення переваг та недоліків методу арттерапії; синтез - для обґрунтування можливості використання арттерапії з метою ре соціалізації безпритульних дітей, для розробки методики використання колажу в роботі з безпритульними дітьми.

Практичне значення одержаних результатів. Розроблено методичні рекомендації працівникам притулку для дітей щодо використання техніки колажу в роботі з вихованцями. Результати дослідження можуть бути використані при вивченні дисциплін "Технології соціальної роботи" та "Соціальна робота з різними групами клієнтів".

Апробація результатів дослідження. Матеріали дослідження обговорювались на засіданнях кафедри соціальної роботи та соціальної педагогіки (протокол № 8 від 6.03.2013, протокол № 10 від 24.04.2013), а також опубліковані у вигляді статті "Стан дитячої безпритульності в Україні" у збірці студентських наукових робіт "Сучасні соціально-педагогічні процеси в Україні: тенденції, реалії, перспективи" (ПОЧУЄМО, ЗРОЗУМІЄМО, ДОПОМОЖЕМО), Випуск 5, Частина І. Херсон, 2013. - С.72-74

Структура випускної роботи: складається зі вступу, двох розділів, 7 підрозділів, висновків, списку використаних джерел (43 найменувань) та додатків. Текст дослідження викладено на ____ сторінках, з них 42 сторінки основного тексту.

Розділ 1. Дитяча безпритульність як соціальне явище

1.1 Стан та закономірності розвитку дитячої безпритульності в Україні

Проблема дитячої безпритульності не нова для України. На думку вітчизняних вчених, безпритульність є відображенням політико-економічного і культурного стану соціуму, це закономірний наслідок криз перехідного етапу у розвитку країни.

Виокремлюють чотири хвилі масової безпритульності дітей:

. Перша хвиля зародилася за царської Росії (1910 р. - до 2,5 млн. безпритульних дітей) й істотно посилилася в складних історичних обставинах наступного десятиліття: Перша світова війна, революція, громадянська війна, евакуація, голод, безробіття тощо (1921 р. - до 4,5 млн. безпритульних дітей.).

. У 1931-1933 рр. ХХ століття, виникла нова хвиля безпритульності, породжена колективізацією, голодомором, репресіями.

. Третю хвилю масової безпритульності спричинила друга світова війна, яка зробила сиротами та безпритульними мільйони дітей.

. Зростання масштабів безпритульності в пострадянських країнах, у тому числі й в Україні, відмічається в 90-і роки ХХ століття як наслідок соціально-економічних потрясінь перехідного періоду. Це негативне явище не подолано і на даний час [2, с.1].

Сучасне реформування суспільства призвело до загострення такого соціального явища, як дитяча безпритульність. Високий рівень розлучень, побутова невлаштованість багатьох сімей, їх соціальна незахищеність, спричинили розповсюдження негативних проявів у дитячому середовищі.

У законодавстві України юридичне визначення дитячої безпритульності вперше було надано в Законі України " Про охорону дитинства" від 26 квітня 2001 року - "безпритульні діти - діти, які покинуті батьками, самі залишили сім'ю або дитячі заклади, де вони виховувались, і не мають певного місця проживання".

Згідно даних Міністерства соціальної політики станом на 01.01.2011 року чисельність дітей віком до 18 років в Україні становила 8 003 281 осіб (4 110 490 осіб чоловічої статі та 3 892 791 - жіночої), що дорівнює 17,6 % загальної чисельності населення країни [25].

Сьогодні в Україні жодне відомство не має точної інформації про кількість безпритульних дітей, державна статистика наводить лише дані про вихованців притулків для неповнолітніх. За даними Міністерства соціальної політики протягом 2011 року в притулках для дітей служби у справах дітей перебувало всього 28 432 дітей, у тому числі: доставлені з вулиці 15 634 дитини; доставлені з сімї 3637 дитини; самостійно звернулись 2650 дітей; вилучено з сімї кримінальною міліцією 6511 дітей.

Безпритульні діти в Україні - це переважно особи шкільного віку - від 6 до 16 років (76%), близько 80% малолітніх безпритульних - хлопчики. На профілактичному обліку служб у справах неповнолітніх перебуває близько 130 тисяч дітей, які жебракують, порушують правила громадського співжиття, вживають наркотичні речовини та алкогольні напої [8, с.15].

За даними Міністерства внутрішніх справ України, усього за підсумками 2011 р. працівниками міліції до органів внутрішніх справ доставлено 24 тис. неповнолітніх за бродяжництво та 10 тис. за жебракування.

Безпритульні діти в Україні - це переважно особи до 14 років. "Самостійно діти йдуть з дому, починаючи з 6-7 років.

Це підтверджується і віковими характеристиками вихованців притулків для неповнолітніх. Так, у 2011 р. в притулках перебувало 3813 (13%) дітей віком від 3 до 7 років, 17 907 (63%) - від 7 до 14 років, 6712 (24%) - від 15 до 18 років. Таким чином діти до 3-х років не розглядаються в демографічній характеристиці безпритульних дітей.

реабілітація безпритульна дитина притулок

Серед безпритульних дітей частка хлопців вища, ніж частка дівчат. Зокрема під час звітного періоду в притулках для неповнолітніх перебувало 19 024 (67%) хлопців і 9408 (33%) дівчат [3, с.27].

З урахуванням, що діти до 3 років не розглядаються в якості безпритульних, можемо припустити, що орієнтовна кількість безпритульних дітей за даними органів державної влади 0,5% загальної чисельності дітей в Україні. Проте, враховуючи латентність даного явища реальна їх кількість є значно більшою, що вимагає посилення дієвості заходів, спрямованих на попередження і подолання цього явища.

Ще у 19-20-і роки фахівцями було зроблено висновок, що наявність численного контингенту безпритульних дітей породжує споріднені або похідні проблеми не лише в їх середовищі, але й має небезпечну тенденцію до "соціального інфікування" дітей з більш-менш благополучного середовища [7, с.3].

Сучасна суспільна практика цілком підтверджує цей висновок. Залежно від звязків з родиною чи інституціями, що їх замінюють, сьогодні серед безпритульних дітей в Україні, життєдіяльність яких переважно відбувається в умовах вулиці, виділяють такі категорії:

не мають батьків і живуть на вулиці: діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування, покинуті діти, діти-втікачі з державних установ;

мають батьків, пішли з дому (чи їх звідти вигнали), постійно живуть на вулиці, їхні звязки з сімєю повністю розірвані;

мають батьків, але живуть періодично живуть то вдома, то на вулиці;

мають батьків, на вулиці проводять весь день чи ніч (звязки з сімєю напружені).

В Україні охорона дитинства визнана загальнонаціональним пріоритетом. Питання попередження і подолання дитячої безпритульності займає одне із центральних місць у державній політиці щодо охорони дитинства. Державна політика у сфері попередження та подолання дитячої безпритульності здійснюється за такими напрямами:

виявлення, облік та проведення соціального інспектування і супроводження сімей, які неспроможні або не бажають виконувати виховні функції стосовно дітей, надання комплексної допомоги таким сім'ям;

-створення і розвиток закладів соціального захисту дітей (притулки для дітей та центри соціально-психологічної реабілітації дітей) та закладів соціального обслуговування сімей з дітьми (соціальний гуртожиток для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, соціальний центр матері і дитини, центр соціально-психологічної допомоги);

розвиток сімейних форм виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування;

забезпечення одержання повної загальної середньої освіти дітьми, які не навчалися тривалий час або не навчалися взагалі, на базі вечірніх шкіл і професійно-технічних навчальних закладів;

здійснення контролю за дотриманням житлових та майнових прав дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування;

співпраця з громадськими організаціями у сфері профілактики дитячої безпритульності [5, с.170].

Отже, із всього вище сказаного можна стверджувати, що точної статистики по безпритульним дітям немає. Стан явища простежити досить важко, через постійну міграцію дітей, наслідком є відсутність чіткої статистики. Зараз це приблизно 126 тисяч дітей. Однією з основних соціальних проблем у країні залишається проблема виховання дитини в родині.

Основними закономірностями розвитку дитячої безпритульності є:

передумовою безпритульності є бездоглядність;

-безпритульність зростає зі зменшенням емоційних взаємозвязків в сім'ї;

безпритульність є латентним явищем.

1.2 Причини та наслідки дитячої безпритульності в Україні

Ґрунтовність висвітлення будь-якого явища перш за все залежить від аналізу виникнення та стійкості його причинно-наслідкових звязків. Це дозволяє глибше зрозуміти специфіку, особливості феномена, і що найголовніше - визначити оптимальні шляхи подолання.

Науковці відзначають ряд типових явищ, що були причиною безпритульності 20-х і 90-х рр. ХХ століття. Серед них такі: перехід від одного політичного ладу до іншого, перерозподіл капіталу, безробіття, соціальна незахищеність населення, антисоціальні впливи оточення, незайнятість підлітків, розформування установ для дітей та підлітків, нестабільність системи освіти, довготривале реформування освітніх установ [4, с.14].

Згідно державної програми подолання дитячої безпритульності і бездоглядності на 2006-2010 роки до основних причин, що зумовлюють дитячу безпритульність, належать:

невідповідність між організацією роботи центральних та місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування з питань сім'ї та дитинства і реальними потребами суспільства;

-жорстокі форми виховання дітей у сім'ях;

психологічна криза стосунків батьків і дітей;

неспроможність або небажання сім'ї виконувати виховні функції;

перебування дітей під опікою матеріально неспроможних родичів (бабусь, дідусів);

експлуатація батьками праці дітей, що призводить до послаблення будь-якої мотивації до продовження навчання;

нездатність державної інтернатної системи забезпечити соціалізацію вихованців з урахуванням їх потреб та умов розвитку суспільства [24, с.6].

Функціональна неадекватність сімї є фактором посилення безпритульності дітей, адже сімї належить пріоритетне місце в процесі формування і розвитку особистості від моменту її народження. Вона є першим вихователем дитини і середовищем передачі духовного багатства, культурних традицій, формування ціннісних орієнтацій, практичних умінь і навичок, тому основну причину поширення бездоглядності і безпритульності дітей потрібно шукати в особливостях їх сімейного оточення [29, с.59].

Причиною того, що батьки дуже рідко проводять дозвілля разом з дітьми, є не лише брак вільного часу, а й невміння його організувати: багато батьків віддають перевагу перегляду телевізійних передач, спілкуванню з іншими людьми, зводячи контакти з власними дітьми до мінімуму. Як результат - зменшення емоційних взаємозвязків в сім'ї.

Серйозною перешкодою у вихованні дітей є значне послаблення такого потужного фактора виховання, як приклад батьків. Сучасні підлітки, відчуваючи на собі незадовільний рівень життя сім`ї, здебільшого відмовляються жити за такими принципами, як їхні батьки [31, с.59].

Як правило, в асоціальних сімях діти не отримують регулярного і повноцінного харчування, вимушені здобувати собі харчування на вулиці.

Часто батьки, які жебракують, привчають жебракувати і дітей. Дитину можуть підштовхувати до втечі на вулицю постійні нарікання дорослих на важке життя, на неможливість прогодувати дітей, натяки про "зайвий рот" тощо. Деякі діти приносять гроші і продукти додому, щоб підтримати молодших сестер і братів. Але нерідко примус до жебракування, виштовхування на вулицю має і відверто силовий характер: під час пиятик дитину просто виганяють з дому. Коли дитина повертається, в неї відбирають роздобуті гроші або вона їх віддає сама, щоб не били чи краще ставилися [42, с.84].

Однією з причин безпритульності дітей є алкоголізм батьків та вживання ними наркотиків. Варто зазначити, що соціально-психологічний розвиток дитини молодшого та дошкільного віку відбувається переважно шляхом наслідування, копіювання поведінки батьків у сімї. Відповідно, якщо у сімї має місце алкоголізм, наркоманія батьків, то дитина засвоює зразки такої антисоціальної поведінки, чим провокує розвиток схильності до ранніх шкідливих звичок і залежностей.

Поштовхом залишення сімї для дитини часто стає жорстоке поводження та насильство стосовно неї [22, с.2].

Безпритульність створює широке коло проблемних питань, які стосуються здоровя, розвитку дітей, утруднення нормального процесу соціалізації, засвоєння необхідних правил та норм, поширення небажаних і небезпечних поведінкових практик, дитячої злочинності.

Відсутність належного батьківського догляду та виховання виступає чинником більш раннього залучення дітей до тютюнопаління, вживання алкоголю та спроби наркотичних речовин [13, с.16].

Негативними наслідками безпритульності неповнолітніх є торгівля ними та експлуатація дитячої праці, що негативно позначається на здоровї, освіті.

За даними досліджень у рамках Програми статистичної інформації та моніторингу питань дитячої праці (СІМПОК), основними заняттями працюючих дітей є: збір урожаю зернових, робота на зерносховищі, прополка та збирання овочів, збір фруктів, догляд та випас худоби, елементарні види робіт на будівництві, ремонт, миття, заправка автомобілів, чоботарство, продаж продовольчих та непродовольчих товарів, надання послуг на ринку, збір металобрухту, а також приготування їжі, прибирання, прання, прасування, миття посуду, догляд за домашніми тваринами, закупівля продуктів, догляд за членами сімї та інша домашня робота [1, с.10].

Збором макулатури, пляшок займаються як хлопчики, так і дівчатка. Стаття 3 Конвенції міжнародної організації праці № 182 "Про заборону і негайні дії щодо ліквідації найгірших форм дитячої праці" (1999 р.) дає чітке визначення тих "найгірших форм дитячої праці, які потребують негайного викорінення. Це всі форми рабства, або практики, подібної до рабства, таких як продаж та незаконна торгівля дітьми, боргова залежність (кріпосний стан) та примусова чи обовязкова праця, включаючи примусовий чи обовязковий набір (призов) дітей для використання у збройних конфліктах; використання, поставляння або пропозиція дітей для проституції, виробництва порнографії або для порнографічних вистав; використання, поставляння або пропозиція дітей до незаконної діяльності, особливо для виробництва та торгівлі наркотиками, як це визначено у відповідних міжнародних угодах; робота, яка за своєю природою чи умовами, в яких вона виконується, може завдати шкоди здоровю, безпеці чи моралі дітей. Виконуючи некваліфіковану, переважно важку фізичну роботу, та ще й без офіційного оформлення трудових відносин, діти часто стають жертвами надмірного фізичного і психічного навантаження, потерпають від шкідливих умов праці, що негативно впливає на їх здоровя та подальший розвиток. Діти не в змозі на власний розсуд регулювати обсяги свого трудового навантаження [20, с.115].

Переважну більшість дітей спонукали до праці матеріальні труднощі в сімї і неспроможність батьків виділяти їм гроші на "кишенькові витрати. Суттєвою причиною ранньої зайнятості дитини на ринку праці є склад родини (повна, неповна) та кількість у ній дітей [11, с.63].

Отже, із всього вище сказаного можна зробити висновок, що передумовою появи явища "дитячої безпритульності" є безвідповідальне ставлення батьків до виховання дітей, алкоголізм і асоціальна поведінка батьків та бідність сімей з дітьми, невміння організувати дозвілля, функціональна неадекватність сім'ї. як фактор посилення безпритульності дітей, форми виховання дітей у сім'ї, стосунки батьків і дітей, спроможність сім'ї виконувати виховні функції, експлуатація батьками праці дітей, емоційні взаємозвязки в сім'ї, приклад батьків, склад родини. Системно розглядаючи причини можна класифікувати наступним чином:

соціально-економічні: бідність сімей із дітьми, вимушена трудова міграція, економічна експлуатація дорослими дитячої праці;

-соціально-психологічні проблеми сімей із дітьми: послаблення відповідальності батьків щодо утримання й виховання дітей, асоціальна поведінка батьків, жорстокі форми виховання дітей у сім'ях, психологічна криза стосунків та дітей;

організаційні: недосконалість системи соціального забезпечення і соціальної підтримки сімей із дітьми, нездатність державної інтернатної системи забезпечити соціалізацію вихованців з урахуванням їх потреб та умов розвитку суспільства;

правові: недосконалість нормативно-правової бази з координації та врегулювання відносин в сім'ї, держави, суспільства. Враховуючи різноаспектність зазначених причин технології подолання явища дитячої безпритульності повинні мати комплексний характер.

Наслідками дитячої безпритульності є: погіршення здоровя, розвитку дітей, утруднення нормального процесу соціалізації, засвоєння необхідних правил та норм, виникнення дитячої злочинності, які теж можна згрупувати в такі типи:

соціально-медичні: погіршення здоров'я через вживання алкоголю, наркотиків, тютюну, високий рівень захворюваності;

соціально-правові: продаж та незаконна торгівля дітей, експлуатація дитячої праці, боргова залежність та примусова праця;

соціально-педагогічні: втрата соціальних якостей, цінностей та соціальних навичок, які забезпечують соціальну адаптацію та інтеграцію в суспільство.

Врахування цих наслідків доцільно здійснити на етапі третинної профілактики безпритульності. Неврахування цих наслідків в проектуванні системи соціальної реабілітації, веде до низької ефективності цієї діяльності.

1.3 Особливості соціалізації безпритульних дітей

Під соціалізацією розуміється гармонійне входження індивіда в соціальне середовище, засвоєння ним системи цінностей суспільства, що дозволяє йому успішно функціонувати як члену цього суспільства [39, с.451].

За даними українських дослідників, ситуація в Україні склалася не найкращим чином. Тільки у 2004 році в Україні нараховувалося 136 тисяч дітей, які виховувалися у неблагополучних сімях, кожна десята дитина була безпритульна. За статистикою (за роки існування незалежної України) кожна друга безпритульна дитина вживала алкоголь та наркотики. Багато таких дітей займалися крадіжкою, розбоєм, проституцією. 10% безпритульних дітей не вміли читати та писати, інші мали рівень знань, який не відповідає їх віку [9, с.78].

Лукашевич М. П вважає, що дитяча безпритульність є позачасовою категорією, а проблема соціалізації - інваріантна, тобто така, яка на кожному новому етапі виникнення безпритульності як масового явища для свого розвязання вимагала єдиних принципів і змісту побудови виховної роботи; залежно від розвитку суспільства змінними були лише її форми. Результат такої діяльності також мав бути відповідним - соціально компетентна особистість, тобто повноцінний, успішний у всіх сферах життєдіяльності громадянин своєї країни [23, с.2].

Максимовою Н.Ю. визначені особистісні новоутворення, які перешкоджають процесу соціалізації та виховання дитини:

. Феномен "смислового барєру" - дитина ніби не розуміє (не чує) те, що їй говорять. Проявляється стосовно певної людини або певної вимоги.

. Феномен "афекту неадекватності - стійкий негативний емоційний стан, що виникає як реакція на неуспіх у діяльності і характеризується або ігноруванням факту неуспіху, або небажанням визнати себе його винуватцем.

. Феномен " розрізненості стосунків" - неадекватність уявлень про свої стосунки у домінуючих сферах з реальним змістом.

Наслідки безпритульності також знаходять своє відображення у формуванні акцентуацій характеру. Захарченко Є.І. виокремлює деякі типи акцентуацій, характерних для безпритульних дітей. Так, відсутність емоційної близькості з батьками, жорстоке ставлення, фізичне насильство провокує формування у дитини збудженого типу акцентуації, для якого характерним є пригнічений стан, підозрілість, корисливість, схильність до агресії, жорстокості. Підозрілість, як загострена риса характеру, відповідає застрягаючому типу акцентуації. Неадекватне вирішення кризи довіри призводить до дистимічного і тривожного типу акцентуації, що супроводжується репресивністю, страхами, загостреним почуттям власної неповноцінності. Постійна нестача уваги призводить до потреби зацікавити дорослого. Через не володіння адекватними просоціальними методами привертання уваги, безпритульні вимушені вдаватися до брехні, фантазій, "гри на публіку, що відповідає демонстративному типу акцентуації.

Одночасно відсутність соціальних контактів викликає замкненість, відчуження, емоційну холодність (інтровертована акцентуація). Відсутність батьків як еталона поведінки в поєднанні з нестачею морального виховання та соціального досвіду формують нестійкий і конформний типи акцентуацій характеру в соціальних сиріт.

Виноградова-Бондаренко В. Є. визначає такі особливості формування особистості та фізичного розвитку безпритульних дітей: неврівноваженість, легка емоційна дратівливість, істеричність; фізичне виснаження, кволість, нервово-мязова та судинно-рухова збудливість, нічне нетримання сечі, неспокійний сон, млявість, підвищена вразливість до температурних коливань, статеві хвороби.

Особливості особистості безпритульних дітей, викликані впливом різноманітних деприваційних факторів зумовлюють появу принципово нових механізмів регуляції поведінки дитини без сімї, які дозволяють їй пристосуватися до життя в певних умовах [15, с.54].

Порушення сфери спілкування безпритульних дітей пояснюється провідною роллю мікрооточення у соціалізації особистості. Несприятливий психологічний клімат, в якому виросла дитина, підсвідомо засвоюється нею як образ світоутворення. Дефіцит спілкування з дорослими в дитячому віці призводить до пасивності, невпевненості, надмірної обережності, неприйняття нового; бідності арсеналу засобів спілкування та низької результативності в цій сфері. Бажання спілкуватися і невміння реалізувати цю потребу призводить до порушень норм і правил поведінки дитини. Особливо актуальним це стає у підлітковому та юнацькому віці, коли спілкування з однолітками є провідною діяльністю та потребою особистості. Нереалізованість у спілкуванні призводить до вироблення власних нових стилів міжособистісних стосунків; цей досвід може стати негативним і призвести до різного роду соціальної ізоляції, психологічного відчуження, злочинності, вживання наркотиків, алкоголю, інших виявів делінквентної поведінки [26, с.5].

Для кращого розуміння особливостей соціалізації безпритульних дітей наведемо відмінності між вихованцями сиротинця та соціальними сиротами, виявлені Н.Ю. Максимовою: порівняно з сиротинцем у притулках діти значно важче виховуються. Причинами цього є те, що життя на вулиці пропонує безпритульним дітям ціннісні орієнтації кримінальної субкультури; здебільшого діти в притулках знаходяться в афективному стані, виявляють реакції протесту.

Окреслимо соціально-психологічні фактори, що перешкоджають нормальному розвитку дітей в сиротинцях:

відсутність умов для виникнення та розвитку особистісних емоційних зв'язків дитини й дорослого через постійну зміну дорослих;

постійна зміна закладів, причому в кризовому для становлення особистості віці - 3, 7, 15 років;

постійне перебування у колективі; відсутність приватності у речах, просторі, часі;

відсутність психологічної роботи з жертвами насилля;

ізольованість від буденного життя; звуженість оточуючого середовища.

Не менш важливий влив мають педагогічні недоліки роботи з безпритульними дітьми:

недостатня діяльність щодо формування адекватної до віку провідної діяльності;

недостатній рівень підготовки вихователів;

недоліки, які не дозволяють компенсувати дефекти розвитку, викликані відсутністю сім'ї;

недиференційований підхід до вихованців.

Отже, особливість соціалізації безпритульних дітей проявляється у відображенні формування акцентуацій характеру, які формуються під впливом навколишнього середовища. Таких як: пригнічений стан, підозрілість, корисливість, схильність до агресії, жорстокості, страхи, почуття власної неповноцінності, замкненість, відчуження, емоційна холодність, неврівноваженість, легка емоційна дратівливість, істеричність, пасивність, надмірна обережність, неприйняття нового. Усунути ці психічні стани кардинально ми не зможемо, проте вплинути можна шляхом застосування арттерапевтичних методик. А ефективній соціалізації перешкоджають особистісні новоутворення такі, як феномен "смислового барєру, "афекту неадекватності, " розрізненості стосунків.

1.4 Технології соціального захисту безпритульних дітей в Україні

Основою функціонування національного механізму запобігання безпритульності дітей в Україні є відповідне законодавче поле.

Базовим документом вітчизняної системи захисту та забезпечення прав дітей є Конституція України, відповідно до частини третьої статті 51 якої сімя, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Право дітей на захист від усіх форм насильства гарантується також статями 28, 52 Конституції України, відповідно до яких ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню. Статтею 24 визначається, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Тож, незалежно від того, чи виховується дитина в сімї, чи її покинули батьки і вона стала безпритульною, діти повинні мати рівні права.

На підставі положень Конституції України Прийнято Закон України від 26 квітня 2001 р. № 2402-III"Про охорону дитинства, який визнав охорону дитинства стратегічним загальнонаціональним пріоритетом і з метою забезпечення реалізації прав дітей на життя, охорону здоровя, освіту, соціальний захист та всебічний розвиток визначив основні засади державної політики в цій сфері. Відповідно до Закону держава здійснює захист дитини від:

усіх форм фізичного і психічного насильства, образи, недбалого і жорстокого поводження з нею, експлуатації, включаючи сексуальні зловживання, у тому числі з боку батьків або осіб, які їх замінюють;

втягнення у злочинну діяльність, залучення до вживання алкоголю, наркотичних засобів і психотропних речовин;

залучення до екстремістських релігійних, психокультових угруповань і течій, використання її для створення та розповсюдження порнографічних матеріалів, примушування до проституції, жебрацтва, бродяжництва, втягнення до азартних ігор тощо.

Держава гарантує дітям рівний доступ до безоплатної юридичної допомоги, необхідної для забезпечення захисту їх прав. Діти мають право звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, засобів масової інформації із зауваженнями та пропозиціями стосовно їх діяльності, заявами та клопотаннями щодо реалізації своїх прав і законних інтересів та скаргами про їх порушення (стаття 10).

Однією з причин, що виштовхує дитину на вулицю, є жорстокість і насильство щодо неї [16].

Право дітей на захист від усіх форм насильства в сімї та здійснення роботи щодо запобігання чи подолання дитячої безпритульності, а також щодо соціального захисту дітей регулює Закон України від 15 листопада 2001 року N 2789-III "Про попередження насильства в сімї. Він визначає правові і організаційні основи попередження насильства в сімї, органи та установи, на які покладається здійснення заходів з попередження насильства в сімї. Зокрема, відповідно до розділу ІІІ Закону провадяться такі спеціальні заходи з попередження насильства в сімї: офіційне попередження про неприпустимість вчинення насильства в сімї; офіційне попередження про неприпустимість віктимної поведінки щодо насильства в сімї; взяття на профілактичний облік та зняття з профілактичного обліку членів сімї, які вчинили насильство в сімї; захисний припис; стягнення коштів на утримання жертв насильства в сімї у спеціалізованих установах для жертв насильства в сімї.

Одним із основних актів, спрямованих у тому числі і на захист бездоглядних і безпритульних дітей, є Національна програма "Діти України, затверджена Указом Президента України від 18 січня 1996 р. № 63. Програма спрямована на підвищення рівня виховання дітей, створення умов для їх фізичного, духовного, морального становлення, удосконалення системи утримання, виховання, навчання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування.

На виконання положень Програми були прийняті "Додаткові заходи щодо забезпечення виконання Національної програми "Діти України, затверджені Указом Президента України від 24 січня 2001 р., основними завданнями заходів є: подальше вдосконалення законодавства щодо соціального захисту дітей; удосконалення механізмів соціальної підтримки дітей, які перебувають у скрутних та надзвичайних умовах; розвиток мережі та підвищення ефективності спеціалізованих закладів і служб соціального захисту дітей; запобігання дитячій бездоглядності, безпритульності, бродяжництву та жебрацтву.

Указом Президента України від 18 березня 1998 р. № 200 були затверджені "Комплексні заходи щодо профілактики бездоглядності та правопорушень серед дітей, їх соціальної реабілітації в суспільстві.

Ці заходи спрямовані на виконання Національної програми "Діти України, є її складовою і передбачають подальше удосконалення нормативно-правової бази запобігання бездоглядності та правопорушенням серед дітей, приведення її у відповідність із сучасними умовами і міжнародними нормами; підвищення ефективності діяльності всіх субєктів державної системи соціального та правового захисту щодо розвязання проблем профілактики бездоглядності та правопорушень серед дітей, їх соціальної реабілітації в суспільстві; створення умов для соціальної, психолого-педагогічної, медичної, правової підтримки і реабілітації дітей з девіантною поведінкою, зокрема шляхом розширення відповідно до потреб регіонів мережі притулків для неповнолітніх; організація теоретичних і методичних досліджень з проблем профілактики бездоглядності та правопорушень серед дітей, узагальнення досвіду і впровадження в практику найефективніших методів цієї роботи; підготовка і підвищення кваліфікації фахівців, які займаються профілактикою бездоглядності та правопорушень серед дітей.

З метою подальшого зміцнення законності і правопорядку в державі Указом Президента України від 25 грудня 2000 р. № 1376 затверджено Комплексну програму профілактики злочинності на 2001-2005 роки. За цією Програмою з метою вдосконалення правової бази з питань профілактики злочинності серед неповнолітніх та захисту їх законних прав та інтересів зацікавленим міністерствам та іншим центральним органам виконавчої влади доручено розробити пропозиції про внесення змін до актів законодавства щодо притягнення до кримінальної відповідальності осіб, винних у незаконному відчужені майна (житла), яке належить неповнолітнім на правах спільної власності. З метою реалізації вказаних заходів ряд норм, спрямованих на захист прав неповнолітніх з порушеного питання, встановлено у Кримінальному кодексі України. Також відповідно до вказаної Комплексної програми з метою запобігання негативним проявам серед неповнолітніх, у тому числі пияцтву, наркоманії, дитячій бездоглядності і безпритульності, відповідним міністерствам і відомствам ставилося завдання забезпечити виявлення дітей, які жебракують, вчиняють правопорушення або стали жертвами злочинної діяльності дорослих; проводити спільні оперативно-профілактичні операції. Не залишилося поза правовим полем держави питання експлуатації дітей з комерційною метою. Особливого захисту щодо цього потребують безпритульні діти, оскільки перебувають у стані бродяжництва, діти, які мають найбільший ризик бути втягнутими до торгівлі людьми та експлуатації.

З метою узгодження заходів, що здійснюються різними державними структурами та неурядовими організаціями, постановою Кабінету Міністрів України від 5 червня 2002 р. № 766 затверджено Комплексну програму протидії торгівлі людьми на 2002-2005 роки, якою визначені конкретні заходи з питань запобігання та боротьби з торгівлею людьми, зокрема такі як: запобігання вивезенню жінок за кордон для експлуатації в індустрії сексуальних послуг, дітей для всиновлення та людей для використання як донорів органів, захист та реінтеграція потерпілих внаслідок цього злочину.

Держава активізувала роботу щодо викорінення дитячої бездоглядності та безпритульності відповідно до вимог Закону України від 24 січня 1995 р. N 864-XIV "Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх. Виходячи з Конституції України та Конвенції ООН про права дитини, цей Закон визначає правові основи діяльності органів і служб у справах неповнолітніх та спеціальних установ для неповнолітніх. Відповідно до статті 1 Закону здійснення соціального захисту і профілактики правопорушень серед неповнолітніх покладається на: школи соціальної реабілітації та професійні училища соціальної реабілітації органів освіти; центри медико-соціальної реабілітації неповнолітніх закладів охорони здоров'я; притулки для неповнолітніх служб у справах неповнолітніх; суди; кримінальну міліцію у справах неповнолітніх органів внутрішніх справ; приймальники-розподільники для неповнолітніх органів внутрішніх справ [17].

Таким чином, в Україні діє широкий спектр законів та інших нормативно-правових актів з питань охорони дитинства та запобігання дитячій безпритульності, виконання яких дозволяє виявляти та здійснювати соціальну реабілітацію безпритульних дітей. Однак, незважаючи на доволі широке правове поле, існує потреба у змінні чинного законодавства України з метою координації та врегулювання відносин сімї, держави, суспільства, батьків та дітей для забезпечення оптимального вирішення існуючих проблем.

Розділ 2. Технології реабілітації безпритульних дітей в закладах соціального захисту

2.1 Основні напрями і зміст соціальної роботи з дітьми в притулку для дітей

Для надання допомоги дітям, які мають досвід проживання на вулиці, в Україні створено мережу закладів соціального захисту, які перебувають у сфері управління служб у справах дітей.

Первинною ланкою здійснення соціального захисту неповнолітніх, їх психологічної, медичної, соціальної реабілітації виступають притулки для неповнолітніх. Саме сюди потрапляють в першу чергу діти вулиці, тут вирішується їх подальша доля.

Притулок для неповнолітніх служби у справах дітей - заклад соціального захисту, створений для тимчасового перебування у ньому неповнолітніх віком від 3 до 18 років, які потребують соціального захисту держави [36, с.2].

За статистичними даними, серед дітей, які перебували в притулках частина були вилучені з вулиці під час проведення профілактичних рейдів, частина - із сімей працівниками служб у справах дітей.

Ці діти часто перебувають у пригніченому стані, зумовленому різкою зміною звичного способу життя, переживаннями, повязаними з вирішенням їх долі в різних інстанціях, розривом минулих міжособистісних звязків. Психотравмуюче значення має і певна невизначеність становища, побоювання, тривога щодо умов перебування у новій установі. Значна частина дітей, які потрапляють до притулку, мають відхилення у формуванні особистості, стані здоровя, допускають зриви у поведінці [12, с.48].

Для досягнення позитивних змін у поведінці і діяльності неповнолітніх профілактична та корекційно-виховна робота в притулку повинна здійснюватись у наступних напрямках:

. З'ясувати всі причини, які зумовили небажану поведінку (здійснити оперативну психолого-педагогічну та соціальну діагностику);

. Розробити рекомендації для усунення цих причин на даний час і в майбутньому (для дорослих, щоб змінити ставлення до даної дитини і усунути педагогічні помилки, які були допущені, і для самої дитини);

. Домогтися того, щоб ці рекомендації були прийняті всіма людьми, які оточують дану дитину (вони повинні з ними погодитись і захотіти їх виконувати);

. Навчити всіх, включаючи дитину, виконувати розроблені рекомендації, тобто навчити їх новим відносинам, іншій поведінці, даючи їм необхідні для цього психолого-педагогічні знання;

. Здійснювати спостереження за виконанням рекомендацій, за взаємодією відповідальних осіб з дитиною і, у випадку необхідності, внести відповідні корективи в цей процес;

. Продовжувати дану роботу до тих пір, поки не будуть досягнуті позитивні зімни у поведінці, діяльності і взаємовідносинах всіх, хто був причетний до даного випадку [32, с.45].

Організація профілактичної та корекційно-виховної роботи здійснюється на основі індивідуального підходу до дитини з урахуванням його віку та ступеня розвитку.

Вихованці притулків значно важче піддаються вихованню, оскільки життя на вулиці пропонує їм ціннісні орієнтації кримінальної субкультури, діти знаходяться в афективному стані, виявляють реакції протесту.

Пріоритетні напрямки виховної і корекційної роботи у притулку.

Наголосимо на необхідності попереднього вивчення особистості дитини для реалізації виховних завдань лише на особистісно орієнтованих гуманістичних засадах. Це означає, що, на відміну від школи, де навчання і

виховання орієнтується на середнього учня, виховний процес у притулку

досягне результату лише при розробці індивідуальної виховної програми, плану ресоціалізаційної роботи, який ґрунтуватиметься на обєктивних даних про дитину; врахуванні її природних й індивідуальних особливостей; визначенні перспектив її розвитку. Тоді навчання, виховання та соціальний супровід дитини розпочинатимуться саме з тієї точки розвитку, на якій зупинилася дитина, потрапивши у несприятливі соціально-педагогічні умови.

З огляду на типове Положення про притулок для неповнолітніх служби у справах неповнолітніх (1997 р.) одним з основних завдань притулків є створення належних психолого-педагогічних умов для забезпечення нормальної життєдіяльності неповнолітніх, надання їм можливості для навчання, праці та змістовного дозвілля. На основі розглянутого документу Шаховою Г.Ф. були сформульовані та проаналізовані психолого-педагогічні умови організації виховного процесу, а також оцінено, наскільки вони є реалізованими у наявній ситуації:

. Вивчення психологічного стану дитини, умов життя і виховання у сім'ї, індивідуальних особливості розвитку, особистісних якостей, інтересів, причин самовільного залишення нею закладу освіти чи місця роботи, втечі з сім'ї тощо. Умова передбачає всебічне вивчення ситуації розвитку дитини з метою успішної корекційної діяльності, а також задля подальшого благополучного влаштування дитини. В процесі її реалізації відбувається реєстрація дітей в журналі обліку із заповненням обліково-статистичної карти, заведення особової справи на неповнолітнього.

. Організація профілактичної та корекційно-виховної роботи здійснюється на основі індивідуального підходу до неповнолітнього з урахуванням його віку та ступеня розвитку - задля задоволення цієї умови у притулках для неповнолітніх дітей зазвичай поділяють на три групи: старші дівчата (від 7 до 17 років), старші хлопці (від 7 до 17 років) та молодші діти (від 3 до 7 років). В межах груп здійснюється освітньо-виховний процес.

. Розвиток позитивних нахилів та інтересів, усунення недоліків у поведінці дітей, встановлення нормальних взаємовідносин з дорослими та однолітками. Задля реалізації цієї умови вихователі проводять індивідуальні та групові виховні заходи, психотерапевтичні заняття. У притулку налагоджена система виховної роботи, всі проведені з дитиною заняття занотовуються у особисту справу дитини [43, с.43].

Волинець Л.С. виділяє чотири етапи психолого-педагогічної роботи з дітьми в притулку.

) Діагностичний етап (1-7 діб). Він передбачає вивчення соціальної ситуації розвитку дитини, які зумовили її появу у притулку; визначення її освітнього рівня; дослідження індивідуальних психологічних характеристик і особливостей вихованців таких, як: пригнічений стан, підозрілість, корисливість, неврівноваженість, легка емоційна дратівливість, істеричність.

) Організаційний етап (8-9 діб) має на меті створення індивідуального плану роботи з вихованцем на основі врахування результатів діагностики і задоволення потреб та інтересів дитини. На нашу думку, цей етап має дуже важливе значення, оскільки саме він забезпечує цілеспрямованість, систематичність і неперервність освітньо-виховної роботи. Вкрай важливим є дотримання створеного плану дій, занесення до індивідуальної картки дитини всіх досягнутих нею результатів. Це дозволить дисциплінувати психолого-педагогічний штат притулку і досягти кращих успіхів.

) На етапі педагогічної корекції (10-40 діб) реалізуються такі завдання: усунення негативних чинників, що впливають на стани особистості; закріплення соціально очікуваних форм поведінки, створення умов для самовиховання особистості.

Оскільки притулок для неповнолітніх є закладом тимчасового утримання дітей, вкрай важливим є збереження досягнутих дитиною результатів надалі.

) Тому завданням підсумкового етапу (41-50 діб) виховної роботи з дитиною є підведення підсумків, порівняльний аналіз попередніх і досягнутих результатів з метою надання рекомендацій щодо подальшої ресоціалізації дитини. Це повинно бути відображено в обліково-статистичній картці дитини і відправлено за місцем її подальшого перебування разом з іншими документами. Такий підхід дозволить забезпечити наступність виховної роботи, збереже час і матеріальні ресурси психолого-педагогічного складу наступного місця проживання дитини; дозволить створити умови для сприятливої адаптації. Крім повторного використання діагностичних методів (для фіксації змін особистості та вихованця) на цьому етапі використовуються методи:

експертного прогнозу;

контролю;

патронажу;

посередництва [43, с.289].

Будь-яка система має свої переваги та недоліки. Для більшої ефективності функціонування притулків розглянемо детальніше їх недоліки.

Ефективній роботі притулку перешкоджає термін утримання в ньому дитини. В Україні згідно Положення про притулок для неповнолітніх дитина може проживати у притулку до 90 діб. Дослідження американського психолога Еріка Берна свідчать, що дитині для пристосування до нових умов необхідно в середньому 1,5 місяці. Регламентований законодавством час перебування дитини у притулку не дає можливості працівникам притулку виконати покладені на них завдання. Отже треба збільшити термін перебування дитини в притулку.

Серед інших проблем, які потребують вирішення, визначаємо такі:

. Проблема педагогічних кадрів. Діти, що потрапляють до притулків, потребують негайної кваліфікованої психологічної, а іноді й психіатричної допомоги, якої персонал притулку не може надати. Н.Ю. Максимова зазначає, що персонал складається повністю з:

а) жінок;

б) передпенсійного віку;

в) без спеціальної підготовки.

Це значно ускладнює виховний та комунікативний процеси; часто персонал вважає своїм головним завданням утримати дітей в межах режиму, що перешкоджає формуванню навичок соціально-компетентної поведінки. Отже, необхідним є створення спеціального методичного забезпечення та підготовки працівників притулку, що тісно повязано з проблемою методичного забезпечення спеціалістів у притулку. Окремо варто зазначити, що в Україні відсутня професійна підготовка спеціалістів до роботи з дітьми-сиротами на рівні вищої школи та курсів перепідготовки спеціалістів.

Найбільш дефіцитними спеціалістами для притулків є кваліфіковані

психологи та соціальні педагоги, які повинні мати спеціальну освіту чи фахову підготовку для роботи з цією категорією дітей [10, с.45].

. Проблема перевантаження працівників притулку. Часто на роботу в притулок приходять ініціативні, прагнучі змін люди. Однак їх прагнення послаблюється через високий рівень формалізації функціональних обовязків. Не може один виконавець реалізувати всі передбачені типовим положенням функції, їх повинні здійснювати декілька підрозділів:

центр соціальної та психологічної допомоги;

медико-реабілітаційний центр;

виховний центр;

навчальний центр;

науково-методичний центр;

фінансово-господарська служба тощо. Такий поділ, безперечно, вимагає значних матеріальних вливань, але значно підвищує відповідальність за конкретну сферу діяльності. Тому одночасно постає проблема матеріального забезпечення притулків для неповнолітніх.

Павлик Н.П. пропонує гуманістичну концепцію організації виховного процесу в притулку для неповнолітніх, яка передбачає створення якісно нового психологічного клімату, вимагає від вихователів та адміністрації особливих психолого-педагогічних умінь і знань. Ця концепція ґрунтується на переході від караючого реагування на різноманітні відхилення у поведінці неповнолітніх до надання всебічної та своєчасної допомоги, тобто надає пріоритет вихованню перед покаранням; забезпечує дотримання інтересів кожної дитини для її повноцінного психічного, фізичного, соціального розвитку.

Провідною ідеєю концепції виховання дітей у притулку стала теза "результати ідуть слідом за дитиною". Вона створена з метою економії часу та зусиль окремих спеціалістів, а також координації діяльності установ, що опікуються дитиною в кризовій ситуації. Специфіка сучасної ситуації полягає в тому, що потрапивши до притулку дитина переживає певні етапи роботи: на неї збирають (за необхідності) документи, проводять медичне і психолого-педагогічне обстеження, планують певну реабілітаційну і корекційну роботу [30, с.318].

Після закінчення терміну перебування дитини (в середньому протягом 3-х місяців) її відправляють до закладів опіки або повертають в сімю. При цьому одержані в процесі роботи результати і матеріали залишаються в притулку (за винятком документів дитини). Тому установа, в яку переправлять вихованця, починає цю роботу знову: діагностика, планування, реабілітація, виховання і т.д. Пропонується розробити структуру супровідних матеріалів, які будуть направлятися до наступних місць перебування дитини і полегшать її адаптацію, прискорять влаштування дитини. Це дозволить зберігати результати роботи фахівців притулку [6, с.92].

Підбиваючи підсумок, слід зазначити, що попри весь діапазон корекційно-виховної роботи, у притулку для неповнолітніх, не забезпечується ресоціалізація дітей, тобто не досягається поставлена мета. Перешкоджає суперечність яка існує між законодавчою базою та діяльністю притулків. Також це зміна соціальних якостей, пріоритетів, поведінки, характерів дітей. Це термін перебування дитини в притулку.

Ефективному перебігу процесу соціалізації безпритульних дітей заважають такі негативні явища, як: велика кількість та плинність складу дітей, значна плинність педагогічного персоналу, різноманітність складу дітей за віковими особливостями. В межах груп здійснюється освітньо-виховний процес, однак зазначений діапазон віку надто широкий і не дозволяє враховувати вікові особливості вихованців.

Перебування дитини в притулку має певні недоліки: деформуються родинні звязки, діти відчувають дефіцит уваги та любові, не формуються соціальні навички особистого життя, проведення часу регламентується режимом дня.

Головними недоліками діяльності притулків є: обмежений вибір подальшого направлення дитини з притулку, термін утримання в ньому дитини, проблема педагогічних кадрів, проблема перевантаження працівників притулку, проблема матеріального забезпечення притулків для неповнолітніх. Удосконалити діяльність притулків для дітей можна шляхом створення методичних вказівок та порад, які передаватимуться разом із дитиною до іншого закладу, збільшити термін перебування дитини в притулку до 1,5 місяців, індивідуальний підхід до кожної дитини, проте не варто повністю виключати групові форми роботи, створення спеціального методичного забезпечення та підготовки працівників притулку.

Варто підкреслити, що традиційно робота притулку сконцентровує увагу на здійсненні психодіагностики та проведення виховних заходів, проте останні є неефективними, оскільки не враховують особливості соціалізації безпритульних дітей, а саме їх опір педагогічному впливу. З іншого боку, обмеженість терміну перебування у притулку та недостатня методична компетентність працівників, обмежують арсенал методів, які можуть бути використані з метою ре соціалізації та наступної соціальної адаптації безпритульних дітей. Виникає потреба пошуку таких методик, які задовольнять таким умовам: придатні для застосування в умовах обмеженого терміну перебування; доступні для засвоєння та використання працівниками притулку; спроможні здійснити дієвий вплив перш за все на свідомість дитини, дозволяють змінити негативний психоемоційний стан вихованця, який є наслідком тривалого перебування на вулиці. Таким обхідним шляхом є арт-терапія.

2.2 Арт-терапія як метод ресоціалізації безпритульних дітей

З вище розглянутого можна стверджувати, що в притулку для неповнолітніх ре соціалізація безпритульних дітей не забезпечується. Тому доцільно розглянути ефективний метод ре соціалізації безпритульних дітей - арт-терапію.

Ресоціалізація - це процес усунення сформованих раніше моделей поведінки і рефлексів і придбання нових. У цьому процесі людина переживає різкий розрив зі своїм минулим, а також відчуває необхідність вивчати і піддаватися впливу цінностей, радикально відмінних від сформованих до цього. [40, с.54]

Ресоціалізація - процес пристосування девіантного індивіда до життя без гострих конфліктів.

Вихованці притулків значно важче піддаються вихованню, оскільки життя на вулиці пропонує їм ціннісні орієнтації кримінальної субкультури, діти знаходяться в афективному стані, виявляють реакції протесту.

Арт-терапія є найбільш давньою та природною формою корекції емоційного стану, якою можна користуватись для зняття накопиченої психічної напруги, для того, щоб заспокоїтись чи просто зосередитись. Творчість дитини реалізована у процесі арт-терапії, дає можливість висловити та відтворити внутрішні почуття, переживання, сумніви, конфлікти та сподівання, у символічній формі переживши ще раз важливі події, адже спонтанна образотворча діяльність здатна виражати неусвідомлюваний зміст психічного життя.

Цей вид терапії дає можливість виразити агресивні почуття в соціально прийнятній формі. Мистецтво є безпечним способом зняття напруження. Наприклад, для дітей малювання може стати єдиним способом виразити злість на батьків, учителів, кривдників. Роками приховуючи в собі образу і злість, пригнічуючи і не визнаючи ці почуття, вони нарешті можуть дозволити собі вилити їх на папері.

Арт-терапія покликана допомогти дитині справитися зі своїми психологічними проблемами, відновити емоційну рівновагу чи усунути порушення поведінки.

Найважливіше місце в терапії дітей, що постраждали від насильства, займає терапія мистецтвом. Вона дуже різноманітна - від сприйняття творів до їх безпосереднього створення.

Арт-терапія має очевидні переваги перед іншими - заснованими винятково на вербальній комунікації - формами психотерапевтичної роботи, а саме:

практично кожна людина (незалежно від свого віку, культурного досвіду і соціального стану) може брати участь в арт-терапевтичній роботі, яка не вимагає від неї яких-небудь здібностей до образотворчої діяльності чи художніх навичок. Немає підстав говорити і про наявність яких-небудь протипоказань до участі тих чи інших людей в арт-терапевтичному процесі;

арт-терапія є засобом переважно невербального спілкування. Це робить її особливо цінною для тих, хто недостатньо добре володіє мовою, має труднощі в словесному описі своїх переживань. Символічна мова є однією з основ образотворчого мистецтва, дозволяє людині найчастіше більш точно виразити свої переживання, по-новому подивитись на ситуацію і життєві проблеми і знайти завдяки цьому шлях до їх вирішення;

образотворча діяльність є могутнім засобом зближення людей, своєрідним "мостом" між фахівцем і клієнтом. Це особливо цінно в ситуаціях взаємного відчуження, при ускладненні в налагодженні контактів, у спілкуванні з приводу занадто складного і делікатного предмета;

арт-терапія є засобом вільного самовираження і самопізнання, припускає атмосферу довіри, терпимості й уваги до внутрішнього світу людини;

продукти образотворчої діяльності є обєктивним свідченням настроїв і думок людини, що дозволяє використовувати їх для динамічної оцінки стану, проведення відповідних досліджень;

арт-терапевтична робота в більшості випадків викликає в людей позитивні емоції, допомагає перебороти безініціативність, сформувати більш активну життєву позицію;

арт-терапія заснована на мобілізації творчого потенціалу людини, внутрішніх механізмів саморегуляції і зцілення. Вона відповідає фундаментальній потребі в самоактуалізації - розкритті широкого спектра можливостей людини й утвердження нею свого індивідуально-неповторного способу буття у світі [38, с.54].

Ось деякі види та техніки арт-терапії, які можуть бути використані під час роботи з дітьми.

Малювання - одна з основних технік арт-терапії. Малювати можна чим завгодно, але слід пам'ятати, що нервовій людині краще використовувати крейду, тому що акварель, яка розтікається, може спровокувати тривогу. Крейду легше контролювати, і людина переносить це відчуття на життя. А якщо людина закомплексована, то краще малювати аквареллю - це допоможе їй відчути себе розкутою. Детально про матеріали та техніки малювання див. Додаток А.

Колаж робиться з газетних і журнальних вирізок, природних матеріалів, фотографій, кольорового паперу. При виготовленні колажу не виникає напруги, пов'язаної з відсутністю художніх здібностей, саме тому він дозволяє кожному одержати успішний результат.

Бібліотерапія. Вибір книг, орієнтованих на коло проблем певної особи чи групи. Після прочитання відбувається спільний аналіз змісту.

Для ліплення використовуються пластилін, глина, тісто. Учасники групи можуть виліпити свій страх, подивитись і поламати, а потім створити протилежний стан - радості, щастя.

Драмотерапія. Театральні постановки на різну тематику сприятливо впливають на пам'ять, волю, уяву, почуття, увагу та мислення. У спектаклі можуть обіграватися ситуації з життя учасника групи, його взаємини та конфлікти з іншими людьми [28, с.86].

Одна з особливостей дитини полягає в тому, що вона у більшості випадків має труднощі у вербалізації своїх проблем і переживань. Для неї природна невербальна експресія, у тому числі й образотворча. Це виявляється особливо значимо, якщо дитина має мовні порушення. Переживання і почуття дітей безпосередніше і жвавіше "звучать" в образотворчій продукції, ніж у словах. Відбиті в ній, вони доступні для сприйняття й аналізу [27, с.59].

Варто враховувати дитячу фантазію і схильність до ігрової діяльності. В арт-терапевтичному кабінеті необхідно створювати особливу атмосферу для гри і творчості, підбираючи разом з дітьми відповідні сюжети і теми як основу індивідуальної і групової арт-терапії.

Якщо дитина ототожнює себе з певною групою, ресоціалізаційну роботу з нею слід розпочинати саме з групових форм активної діяльності. Такою групою ототожнення для дітей із сімей найчастіше виступає родина, у підлітковому віці - референтна група однолітків; для соціальних сиріт - люди (діти), що знаходяться у схожій соціальній ситуації.

Істотно і те, що образотворчі матеріали і предмети ігрової діяльності є для дитини більш важливими "партнерами" комунікації, ніж арт-терапевт.

Варто враховувати і те, що ігровий простір, образотворчий матеріал і образ є для дитини засобами психічного захисту і саморегуляції, до яких вона прибігає у важких для себе обставинах. Це, зокрема, повязано з можливістю образотворчого образа досить тривалий час "утримувати" афекти, не даючи їм "виплеснутися" назовні. Тому образ може виступати для дитини своєрідним "контейнером" ("нагромаджувачем"), усередині якого складні почуття зберігаються до тих пір, поки дитяча свідомість не зможе їх "побачити" чи "прийняти" [21, с.123].

Арт-терапевтичні заняття здатні допомогти їм: в особистому плані, наприклад, завдяки арт-терапії діти отримують можливість самовираження в досить безпечних для себе умовах, що особливо значимо, якщо мати на увазі почуття гніву. У притулках агресивне поводження є великою проблемою, а його наслідки можуть бути серйозними. Крім того, у безпритульних дуже високий рівень тривожності. Займаючись в арт-терапевтичній групі, вони можуть відчути себе більш вільними. Тут вони можуть розкрити свої творчі можливості і поводитися більш природно і спонтанно. У них формується більше довіри до себе, підвищується самооцінка і розвивається здатність кращого розуміння самих себе.

У соціальному плані завдяки арт-терапевтичній групі безпритульні вчаться краще розуміти інших і цінувати їхні людські якості, у них розвивається здатність до спілкування і продуктивної взаємодії. У групі вони відчувають підтримку і довіру, причому не тільки з боку ведучого, але й інших учасників [41, с.320].

Отже, після всього вище сказаного можна зробити висновок, що арт-терапія є одним з найголовніших методик в ресоціалізації безпритульних дітей. Оскільки допомагає у відновленні та формування особистісних якостей. Арт-терапія покликана допомогти дитині справитися зі своїми психологічними проблемами, відновити емоційну рівновагу чи усунути порушення поведінки. Особливо цінною є для тих, хто недостатньо добре володіє мовою, має труднощі в словесному описі своїх переживань. Існує багато різних арт-терапевтичних методик, таких як колаж, малювання, бібліотерапія, драмо терапія, але постає завдання відібрати ті з них, які задовольняють умови ре соціалізації безпритульних дітей. І такою методикою є техніка колажу.

2.3 Методичні рекомендації працівникам притулку для дітей щодо використання техніки колажу в роботі з вихованцями

Слово "колаж" походить від французького колаж - наклеювання. У багатьох дітей і дорослих часто існує стереотип "Я не вмію рисувати", але вирізати картинки з журналів та наклеїти її на папір може кожен, для цього не вимагається спеціальних здібностей. Техніка колажу дозволяє будь-кому отримати успішний результат та сформувати позитивну установку на подальшу творчу діяльність. Вона економічна у часі та матеріалах. Переваги цього методу у тому, що це завжди красиво, яскраво, цей метод дозволяє розкрити потенційні можливості людини, передбачає велику ступінь свободи (можна рисувати все що завгодно, можна обговорювати свої і чужі роботи). Це безхворобливий метод роботи з особистістю, що засновується на позитивних емоційних переживаннях людини. Арт-терапія - це оригінальність і творчість, відсутність стандартів, норм і правил, розкріпачення та самовираження особистості. Колаж може бути чудовим засобом познайомитись друг з другом, знайти спільні інтереси, почати взаємодію, встановити психологічний контакт. Також колаж може втрати варіантом непрямої діагностики особистісної сфери. Отже, колаж доступний кожному, може забезпечувати рівність можливостей для кожного, економічний за часом та матеріальними витратами, допускає індивідуальну та групову форму роботи, підвищує самооцінки, розширює творчі можливості, розвиває уміння наявними засобами виражати свої думки та почуття, дозволяє проявити оригінальність та унікальність особистості учасника.

Виготовляти колажі можна індивідуально або групою. Для індивідуальної роботи необхідно давати тридцять-сорок хвилин, на виготовлення колективного колажу - біля часу. При цьому послідовність - спочатку індивідуальний і тільки потім групою - завжди зберігається. В індивідуальній роботі можна обмежитися меншим форматом паперу для основи, ніж в колективній: для індивідуальної роботи найкраще використовувати папір формату А-3, для колективної - формату А1. На одному листі ватману зручно буде працювати групі у 5-6 чоловік. Можна також надати самим учасникам групи вирішувати проблему вибору формату паперу для майбутнього колажу, але задаючи певний формат паперу, соціальний працівник забезпечує рівність можливостей для кожного, що на початковому етапі роботи, коли невпевненість і тривожність високі, є дуже важливим.

Для виготовлення колажу потрібні такі матеріали: папір для основи формату А-4, А-3, А-1, ножиці, клей, різноманітні журнали.

На відміну від малюнка колаж передбачає велику свободу автора у виконанні, наприклад, наклеєні картинки можуть виходити за край основи, клеїтися друг на друга, с складатися гармошкою. Якщо немає ножиць, то картинки можуть навіть вириватися руками. Головне в колажі - не акуратність, а можливість виразити свої думки, ідеї, свій погляд і своє розуміння теми, це своєрідне запрошення до розмови.

Техніка колажу передбачає, що на паперову або текстильну основу наклеюються картинки, деталі на певну тему. Колаж можна дорисовувати або доповнювати різними надписами.

Дуже важливо сформулювати тему колажу так, щоб вона зачіпала своїх учасників, давала простір фантазії, виявляла різні погляди та дуки, але разом з тим не актуалізувала б глибинні особисті переживання.

Після виконання роботи передбачається їх обговорення. Це дає можливість висловити те, що давно накопичилось, що було обдумане і відчуте раніше. Предметом обговорення можуть стати:

переваги та недоліки

-соціальний і психологічний портрет особистості, що виконує ту чи іншу роль

ставлення до інших людей

причини соціально-психологічних явищ

розуміння соціальних ролей

відмінність ролей чоловіків і жінок, дітей і батьків

втрати особистості, якщо хтось не виконує свої ролі і функції

Робота над колективним колажем передбачає також специфіку групової діяльності. Кожна група виходить на обговорення теми, розподіл функцій (хтось переглядає журнали та робить вирізки, хтось визначає розташування образів на папері), виникають гострі зіткнення думок у випадку неоднозначних багатопланових образів, але все ж група приходить до кінцевого рішення.

У груповій роботі беруть участь 2-3 групи (по 4-5 чоловік). Тема дається загальна для всіх. При обговоренні від кожної групи один представник розповідає, як у них йшов творчий процес, які ідеї та за допомогою яких художніх прийомів були втілені в колажі. Інші члени групи можуть доповнювати, уточняти, ілюструвати сказане. Поступово в розмову включаються практично всі. Крім змісту бажано обговорити, чим колективне виготовлення колажу відрізняється від індивідуального. У колективній роботі з'являється необхідність організації роботи групи, виявлення кола думок учасників, прийняття рішення відносно змісту та функціональної організації творчої діяльності. Контроль за часом та результатом. Також колективна робота дозволяє кожному учаснику групи проявити ступінь своєї зацікавленості та активності у роботі. Рекомендується попросити кожного дати зворотний зв'язок: оцінити за десятибальною шкалою ступінь своєї задоволеності результатом, по-друге, ступінь своєї активності у творчому процесі. Побачивши результат, треба наголосити, хто дуже активний у роботі (іноді навіть настільки, що своєї активністю не дає можливості іншим проявити активність); про тех., хто коли бачить, що є кому виконувати завдання, тихо самоусувається, віддаючи перевагу читанню журналів; про тех., хто сильно відстоює свою думку та не хочу чути душку іншого; про тих, кому не вистачило рішучості та наполегливості відстояти свою думку.

Колаж, незважаючи на простоту, проявляє приховані потреби та бажання особистості, суперечності між поставленими цілями та обраними стратегіями досягнення, розширює межі бачення людини.

Недоліком даної техніки є обмеження, які накладають зміст картинок (якщо для виготовлення використовувати журнали). Тому важливо робити підбірку з журналів різноманітного змісту, де є фотографії та рисунки природи, тварин, людей, тобто життя живого, справжнього.

Рекомендовані теми для використання техніки колаж у роботі з клієнтами притулку для дітей:

"Роль батька в сім'ї"

"Мені подобається, мені цікаво"

"День народження друга"

Таким чином, колаж як арттерапевтична методика, володіє рядом переваг:

є додатковим психодіагностичним засобом

дає можливість підібрати тему в залежності від складу, направленості та актуального стану часників, а також цілей та завдань психологічної роботи;

-може використовуватися багаторазово за умови зміни тем та матеріалів, що використовуються (папір, текстиль тощо)

Висновки

Одним з небезпечних соціальних явищ є дитяча безпритульність. З урахуванням сутності безпритульності, під дитячою безпритульність ми розуміємо стан дитини, пов'язаний з неможливістю фактично проживати/перебувати в жилому приміщенні, на яке вона має право, що зумовлює залишення сім'ї чи дитячих закладів і приводить до відсутності місця проживання.

Безпритульність є латентним явищем, тому точних даних, які дозволяють оцінити його стан немає. Орієнтовно кількість безпритульних дітей складає 126 тисяч.

На основі теоретичних узагальнень було виокремлено закономірності розвитку дитячої безпритульності є: передумовою безпритульності є бездоглядність; безпритульність зростає зі зменшенням емоційних взаємозвязків в сім'ї; безпритульність є латентним явищем.

Передумовою уходу дитини з сім'ї є безвідповідальне ставлення батьків до виховання дітей, алкоголізм і асоціальна поведінка батьків та бідність сімей з дітьми, невміння організувати дозвілля, функціональна неадекватність сім'ї. як фактор посилення безпритульності дітей. Узагальнюючи існуючи причини дитячої безпритульності можна поділити їх на соціально-економічні, соціально-психологічні, організаційні, правові.

Наслідками дитячої безпритульності є: погіршення здоровя, розвитку дітей, утруднення нормального процесу соціалізації, засвоєння необхідних правил та норм, виникнення дитячої злочинності.

У другому розділі дипломної роботи розглянули основні напрями соціальної роботи з безпритульними дітьми в закладах соціального захисту, а саме, у притулку для дітей. Традиційно робота в притулку передбачає здійснення психодіагностики та проведення виховних заходів, проте останні є неефективними, оскільки не враховують особливості соціалізації безпритульних дітей, а саме їх опір педагогічному впливу. З іншого боку, обмеженість терміну перебування у притулку та недостатня методична компетентність працівників, обмежують арсенал методів, які можуть бути використані з метою ре соціалізації та наступної соціальної адаптації безпритульних дітей.

Одним зі шляхів, який може допомогти подолати зазначену суперечність є використання методу арт-терапії. Існує багато різних арт-терапевтичних методик, таких як колаж, малювання, бібліотерапія, драмо терапія, але постає завдання відібрати ті з них, які є придатними для роботи саме з дітьми, які втратили соціальні навички, соціальні якості та у яких, як правило, відсутня мотивація повернення до соціально схвалюваного способу життя. Такою методикою є техніка колажу.

У роботі розроблено методичні рекомендації працівникам притулку для дітей щодо використання техніки колажу в роботі з вихованцями. Колаж як арттерапевтична методика, володіє рядом переваг: економічна у часі та матеріалах, дозволяє будь-кому отримати успішний результат та сформувати позитивну установку на подальшу творчу діяльність, дозволяє розкрити потенційні можливості людини, передбачає велику ступінь свободи, засновується на позитивних емоційних переживаннях людини, підвищує самооцінку, розвиває уміння виражати свої думки та почуття. З соціальної точки зору важливо, що цей метод може виступати засобом познайомитись друг з другом, знайти спільні інтереси, почати взаємодію, встановити психологічний контакт.

Виготовляти колажі можна індивідуально або групою. Після виконання роботи передбачається їх обговорення. Це дає можливість висловити те, що давно накопичилось, що було обдумане і відчуте раніше. Предметом обговорення можуть стати: переваги та недоліки зображення; соціальний і психологічний портрет особистості, що виконує ту чи іншу роль; ставлення до інших людей; причини соціально-психологічних явищ; розуміння соціальних ролей; відмінність ролей чоловіків і жінок, дітей і батьків; втрати особистості, якщо хтось не виконує свої ролі і функції. Робота над колективним колажем передбачає також специфіку групової діяльності.

Список використаних джерел

1.Анатолієва О.І. Правове регулювання боротьби з безпритульністю, бездоглядністю та правопорушеннями неповнолітніх в УРСР у 20 - х роках ХХ століття/ О.І. Анатолієва. - К.: Нац. академія внутрішніх справ, 2003. - 20 с.

2.Болтівець С. Дитяча безпритульність набула характеру епідемії / С. Болтівець // Директор школи. - 2001. - № 18. - С.1 - 3.

.Будник А. Ситуація з "дітьми вулиці у регіонах/А. Будник // Надання допомоги "дітям вулиці та соціально незахищеним дітям та підліткам: Інформаційно-методичний збірник. - 2002. - №1. - С.27-33.

.Волинець Л.С. "Діти вулиці в Україні: ситуаційний аналіз. [Текст] / Л.С. Волинець, О.О. Січкар. - К.: Сфера, 2004. - 80 с.

.Волинець Л.С. Щодо соціального феномену "діти вулиці в Україні / Л.С. Волинець // Соціальна політика в Україні та сучасні стратегії адаптації населення: Зб. наук. пр. - К., 1998. - С.170-175.

.Воронова Е. Социальная работа с уличными детьми/ Е. Воронова // Социальная педагогика. - 2004. - №5. - С.91 - 96.

.Городня О. Безпритульність дітей як соціальний феномен / О. Городня // Українське слово. - 1997. - №4. - С.3.

.Державна доповідь про становище дітей в Україні за підсумками 2003 року: Проблеми бездоглядності та безпритульності дітей в Україні. - К.: Державний інститут проблем сім'ї та молоді, 2003. - 195 с.

.Державна доповідь про становище дітей в Україні: Соціальний захист дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування / Ю.Г. Антіпкін, Л.В. Балим, Л.С. Волинець та ін. - К.: Укр. ін-т соц. досліджень, 2000. - 165 с.

.Державна доповідь про становище дітей в Україні за підсумками 2007 року. - К.: Укр. ін-т соц. досліджень, 2008. - 242 с.

.Дитяча бездоглядність та бродяжництво: причини, наслідки та шляхи запобігання: Матеріали наук. - прак. Конф., вересень 2005 року/Одеська обласна держ адміністрація. Служба у справах неповнолітніх-О.: ОРІДУ НАДУ, 2005. - 168с.

.Діти вулиці: хто вони і як їм допомогти / Упоряд.О. Главник Н. Комарова. - К.: Главник, 2006. - 112 с.

.Довженко В. Сироти. при живих батьках: /В. Довженко/ Уряд. кур'єр. - 2003. - №7. - С.16.

.Дубровина И.В. Семья и социализация ребенка / И.В. Дубровина // Мир психологии. - 1998. - № 1. - С.54-59.

.Закон України від 21 грудня 2010 року N 2823-VI "Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей"

.Закон України від 26 квітня 2001 року №2402 - III. "Про охорону дитинства"

.Закон України від 24 січня 1995 року N 20/95-ВР "Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх"

.Закон України від 21 червня 2001 року N 2558-III "Про соціальну роботу з сім'ями, дітьми та молоддю"

.Закон України від 05.10.2006 N 230-V (230-16) від "Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. "

.Запобігання торгівлі людьми та експлуатації дітей: Навч. - метод. посібник / К.Б. Левченко, О.А. Удалова, І.М. Трубавіна та ін.; Заг. ред.К.Б. Левченко та О.А. Удалової. - К.: "ВЕРСО-04", 2005. - 210 с.

.Інтегровані соціальні служби: теорія, практика, інновації: Навч. - метод. комплекс / За ред.І.Д. Звєрєвої, Ж.В. Петрочко. - К., 2007. - 231 с.

.Лагідний Д. Діти вулиці і під'їздів: [Де бере початок дитяча бездоглядність? Де корінь цього зла?],/Д. Лагідний // Українська газета. - 2002. - №15. - С.2.

.Лукашевич М.П. Соціалізація: виховні механізми і технології /М.П. Лукашевич. - Л.: Аверс, 2000. - 135 с.

.Мостова Т. По той бік дитинства: [Берпритульні діти] / Т. Мостова // Освіта України. - 2002. - №8. - С.6.

25.Міністерство соціальної політики: Департамент сім'ї та дітей. Статистична інформація [Електронний ресурс]. - К. - 2012. - Режим доступу: <#"center">Додатки

Додаток А

"Робота з матеріалами"

Включає техніку і вправи, застосування яких має на меті подолати ускладнення (які нерідко відзначаються у клієнта або групи на початку арт-терапевтического процесу) в творчій роботі, стимулювати спонтанність, розвивати уяву і творчі здібності.

1.Вправи з кольорами. Використовуючи один колір, спробуйте, зображаючи ним різні форми і лінії, дослідити його смислові значення.

·Виберіть кольори, які для вас найбільш і найменш переважні в даний момент.

·Виберіть два або три кольори, які складають гармонійну групу, або кольори, що відображають особливості вашого характеру, стану.

·Виберіть кольори, які "нейтралізують" ваші негативні переживання.

·Створіть зображення, використовуючи лише два або три кольори.

·Виберіть два кольори - один симпатичний вам, інший несимпатичний - і створіть з їх допомогою зображення.

·Створіть два малюнки: один з кольорів, приємних вам, інший - з неприємних, а потім порівняєте обидва малюнки.

·Використовуючи великий пензлик, із закритими очима зафарбуйте всю поверхню аркуша. Розплющивши очі, спробуйте побачити образ або оцінити особливості зображення. Потім зробіть те саме, використовуючи інший колір.

·Створіть серію малюнків на папері різних відтінків. Перш ніж малювати, спробуйте викликати у себе асоціації з кольором паперу для формування початкового образу.

2. "Завершення". Використовуючи одні й ті ж прості лінії та форми як основу, створіть завершений образ, а потім порівняєте зображення в групі з точки зору форми образів, та з точки зору їх змісту.

. Контрастні кольори, лінії і форми. Використовуйте контрастні кольори, лінії і форми, наприклад легкі і сильні мазки, короткі і довгі лінії і т.д., для створення єдиного зображення.

. "Крупний масштаб". Створіть зображення, використовуючи малярні кисті, ролики, губки, ганчірки, ноги, руки і т. ін.

. "Вирізані форми". Накресліть будь-яку фігуру, потім виріжте її та створіть на ній зображення. Повторіть те саме, використовуючи іншу фігуру, і порівняйте результати.

. "Карлючки". Основний зміст цієї вправи - вільний рух крейди або олівця на аркуші паперу без будь-якої мети і задуму, внаслідок чого виходить складний "клубок" ліній. У цьому "клубку" слід потім побачити будь-який образ і розвинути його.

·Ведіть "щоденник карлючок", для того, щоб прослідкувати їх зміну за певний проміжок часу.

·На основі створених карлючок складіть розповідь.

·Спробуйте виразити в словах свої відчуття і асоціації, які з'являються при створенні різних карлючок.

·Використовуйте відбитки фарби на папері (отримані за допомогою пензлика або руки) як основу для створення образу.

·Виконайте те саме за участю всіх членів групи, але на великому вертикально розташованому аркуші паперу (ватмані).

·Напишіть свої ініціали або автограф величезними буквами, а потім спробуйте знайти в контурах образ і розвинути його.

·"Метаморфози". Змініть карлючки і отриманий образ в щось інше, використовуючи три рухи руки.

7. Права рука та ліва рука. Виберіть різні кольори для правої і лівої руки. Закривши очі, малюйте карлючки двома руками, потім, розплющивши очі, сформуйте образи на основі цих карлючок.

. Ліва рука.

·Узявши лівою рукою великий пензлик та використовуючи один колір, зробіть мазки, а потім сформуйте на їх основі зображення.

·Створіть карлючки лівою долонею і перетворіть їх в зображення.

9. Малюнок на вологому папері. Використовуйте водорозчинні фарби, наносячи їх за допомогою пензлика на вологий папір, розбризкуючи їх. Зверніть увагу, на те, як змішуються кольори. Зверніть увагу на свої відчуття, пов'язані з цим.

·Виконайте те саме, з використанням зім'ятого паперу.

·Перетворіть кольорові плями в образи.

·Користуючись фломастерами обведіть або з'єднайте окремі кольорові плями.

·Дайте назви отриманим колірним плямам.

10. "Чорнильні плями та метелики". Крапніть чорнилом або рідкою фарбою на папір, складіть лист навпіл, розгорніть. Перетворіть плями в образи.

·Дайте всім членам групи схожі плями для доопрацювання, а потім порівняєте результати.

Виріжте і домалюйте окремі фрагменти плями, які вам до вподоби.

. "Відбитки". Для виконання цієї вправи підійдуть предмети з рельєфною поверхнею для виготовлення відбитків.

·Використовуйте предмети, знайдені на природі.

·Створіть цілісну композицію з відбитків.

·Створіть з відбитків образ. (Виконання індивідуальне, або колективне на великому аркуші паперу).

12. "Подряпана поверхня". Розфарбуйте аркуш паперу фломастерами, або аквареллю. Просушіть, потім зафарбуйте зображення восковою крейдою або пастеллю. Подряпайте поверхневий шар так, щоб стало видно фарбу нижнього шару.

Зміст Вступ Розділ 1. Дитяча безпритульність як соціальне явище 1.1 Стан та закономірності розвитку дитячої безпритульності в Україні 1.2 Причин

Больше работ по теме: