Технічна оснащеність аграрного підприємства, її обґрунтованість та шляхи покращення

 

Вступ


Рівень розвитку агропромислового комплексу багато в чому визначається його технічної оснащеністю, яка залежить від наявності та обсягів придбання ним сільськогосподарської техніки та енергетичних ресурсів, а також від її якості. За останні десятиліття відбулося значне скорочення кількості сільськогосподарських машин і устаткування, що надходять на село. Внаслідок помилок, допущених в ході реформування економіки країни в цілому і АПК, в Зокрема, відбулося абсолютне і відносне скорочення чисельності машинно-тракторного парку, його морального та фізичного старіння, погіршення технічного стану, відхилення структури парку техніки від оптимальних параметрів [17].

Питання технічного забезпечення аграрного виробництва досліджують вітчизняні і зарубіжні вчені та практики. Актуальні питання інженерно-технічного забезпечення аграрного виробництва, інноваційно-інвестиційного розвитку, вдосконалення системи матеріально-технічного забезпечення аграрного виробництва досліджуються у працях вчених Андрійчука В.Г., Білоуська Я.К., Зубця М.В., Кісіля М.І., Кравчука В.І., Лайка П.А., Левитського І.С., Лобаса М.І., Могилової М.М., Музики П.А., Підлісецького Г.М., Саблука П.Т., Сайка В.Р., Ситника В.П. та інших. Однак, проблема інженерно-технічного забезпечення аграрного виробництва недостатньо вивчена. Додаткових досліджень потребують інноваційно-інвестиційні процеси на регіональному рівні, як чинники покращення технічного забезпечення аграрного виробництва.

Рівень розвитку матеріально-технічної бази сільського господарства визначається головним чином ступенем насиченості її основними виробничими фондами. Від ступеня забезпеченості ними сільського господарства та ефективного їх використання залежить рівень і темп росту виробництва сільськогосподарської продукції та його рентабельності. У процесі нагромадження виробничих фондів необхідно прямувати до здешевлення засобів і предметів праці та до поліпшення їх якісної характеристики. Розвиток сільського господарства потребує постійного нарощування основних засобів. Спостерігається інтенсивне старіння техніки, а в умовах погіршення забезпеченості запасними частинами і ремонтними матеріалами, паливом і мастилами наростаючими темпами погіршується використання основних засобів.

Внаслідок зниження платоспроможності товаровиробників у сільському господарстві спостерігається спад рівня технічної забезпеченості, темпів оновлення матеріалотехнічної бази. Це приводить до здійснення неповного обсягу технологічних операцій та проведення їх із запізненням, що, в свою чергу, зумовлює зниження врожайності сільськогосподарських культур, зменшення обсягів продукції, зниження її якості, значних затрат і підвищення її собівартості [1].

Зміцнення взаємозв'язків в АПК між сільським господарством і галузями переробки його продукції викликає необхідність узгоджувати ці сфери з промисловістю, що виробляє засоби виробництва і предмети праці для них. У перспективі роль виробництва засобів виробництва у структурі АПК значно зросте. Виробництво сільськогосподарської техніки. транспортних засобів, технологічного устаткування для переробної промисловості, торгівлі тощо повинно повністю забезпечувати потреби АПК на всіх етапах виробництва, промислової переробки, транспортування і реалізації продукції. З підвищенням ролі промислової переробки та обробки сільськогосподарської продукції в АПК зростають обсяги заготівлі. зберігання, транспортування і збуту готової продукції.

Сучасне стан технічної оснащеності, необхідність індустріалізації тваринництва на основі вдосконалення технології та технічних засобів об'єктивно визначають необхідність поліпшення використання вже створеного виробничо-технічного потенціалу.

Досвід багатьох господарств країни підтверджує ефективність їх роботи може бути істотно підвищена шляхом реконструкції, розширення і технічного переозброєння, що забезпечують приріст продукції в більш стислий термін і за менших питомих витратах у порівнянні з новим будівництвом аналогічних приміщень. Хоча модернізація існуючих приміщень і вимагає менших капітальних вкладень, ніж нове будівництво, однак вони досить високі.

Розвиток рослинництва і тваринництва та успішне виконання завдань щодо вирощування зернових, соняшнику, цукрових буряків та інших культур та виробництва молока, мяса, яєць та інших продуктів цих галузей можливий за умови прискорення науково-технічного прогресу. Це потребує постійного і широкомасштабного здійснення технічного переоснащення виробництва, завершення комплексної механізації на основі використання науково обґрунтованої системи машин [15].

1. Теоретичні основи технічної оснащеності сільськогосподарського виробництва


.1 Значення та особливості технічної оснащеності в умовах ринку


Рівень технічної оснащеності підприємства визначає ефективність виготовлення продукції основним виробництвом, обумовлює можливість ритмічності її випуску з заданими споживчими властивостями.

Рішення економічних, соціальних та інших завдань підприємства безпосередньо повязане з швидким технічним прогресом виробництва і використання його досягнень в усіх галузях господарської діяльності.

На підприємстві він здійснюється тим ефективніше, чим здійснено на ньому технічна оснащеність виробництва, під якою розуміється комплекс конструкторських, технологічних та організаційних заходів, забезпечують розробку і освоєння виробництва різних видів продукції, а також удосконалення що випускаються виробів.

Якість продукції формується, як відомо, під вагомим впливом сучасних досягнень розвитку науки і техніки. Проте тут існує і зворотний зв'язок.

Підвищення якості (технічного рівня) насамперед знарядь праці справляє неабиякий вплив на прискорення темпів певних напрямків науково-технічного прогресу.

Зокрема підвищення надійності машин, устаткування, приладів та інших технічних пристроїв забезпечує розширення масштабів розвитку комплексної механізації та автоматизації виробничих процесів, гнучких автоматизованих виробництв, роботботехнічних комплексів тощо.

Вічних машин немає. Машини будь-якого технічного рівня та якості спрацьовуються, старіють, ламаються. Тобто неминучі не тільки планові, а й непланові ремонти та обслуговування. Залежно від якості, технічного рівня, інтенсивності, умов і кваліфікаційного рівня, для підтримування їх працездатності за строк експлуатації слід витратити 80-120% від початкової ціни для зарубіжної техніки й 200-300% для вітчизняної. За приблизними розрахунками, щороку на ремонт техніки витрачається 10-15% її балансової вартості, що становить 8-9 млрд грн. Тому значущість технічного сервісу важко переоцінити.

Рівень якості засобів виробництва і предметів споживання безпосередньо впливає на структуру виробництва, функціональний розподіл потужностей машинобудівних підприємств. Підвищення технічного рівня засобів праці і якості предметів праці дозволяє використовувати більше інвестиційних і матеріальних ресурсів для випуску споживчих товарів, а поліпшення якості продукції підприємств видобувних галузей створює додаткові фінансові можливості для масштабнішого державного інвестування і швидшого розвитку відповідних галузей обробної індустрії. Технічний рівень машин і устаткування у певній мірі визначає структуру виробничих потужностей, використовуваних для виготовлення нових знарядь праці та запасних частин до них.

Не потребує особливих доказів безпосередній вплив більш надійної техніки та якісних конструкційних матеріалів на ефективне використання основних і оборотних фондів підприємств, обсяг витрачання інвестиційних ресурсів. У зв'язку з цим достатньо навести такий приклад. Технологічні заходи щодо підвищення якості металу шляхом його термічної обробки і покриття пластмасами вимагають майже втричі менше інвестицій, ніж на створення потужностей для адекватного додаткового обсягу його виробництва [12].

В умовах переходу до ринкової економіки, формування ринку технічних засобів і агротехсервісних послуг особливого значення набуває підвищення ролі та відповідальності підприємств машинобудівної індустрії за реалізацію техніки, забезпечення її роботоздатності в гарантійні строки експлуатації, створення сервісних структур з перед- і післяпродажного технічного обслуговування вироблених ними технічних засобів.

Важливою функцією заводів-виробників тракторів, сільськогосподарських машин і знарядь має стати організація оновлення машинного парку в сільськогосподарських підприємствах, у створенні й розвитку вторинного ринку уживаної сільськогосподарської техніки.

Створення вторинного ринку техніки в умовах низької платоспроможності сільськогосподарських товаровиробників і значного дефіциту матеріально-ресурсних засобів слугує досить вигідною формою підвищення технічного оснащення їх в виробництва [16].

Удосконалення технічної оснащеності сільського господарства, її модернізація в умовах ринкових відносин має особливості, які полягають в слідуючому:

відсутнє централізоване розподілення матеріально-технічних ресурсів (фондозабезпечення), а вільна торгівля ними здійснюється в межах фінансових можливостей кожного аграрного підприємства;

- створено нові форми організації матеріально-технічного постачання, у тому числі машинно-технологічні станції для надання послуг відповідними видами техніки на правах прокату. Машинно-технологічні станції, як організаційна форма використання сучасної техніки в перехідний період, повинні набути в Україні широкого поширення;

надано право продавати, міняти, орендувати, передавати у тимчасове користування іншим підприємствам об'єкти матеріально-технічної бази;

аграрні підприємства можуть для створення МТБ залучати банківські кредити та одержувати техніку і механізми по лізингу, сплачуючи лізингодавцю відповідні кошти за передачу засобів виробництва у використання на умовах інтеграції оренди і кредиту з правом їх послідуючого викупу.

Створення розвиненого ринку матеріально-технічних ресурсів в перехідний період від адміністративно-командної економіки до ринкової стримується низькою платоспроможністю сільських товаровиробників. Такий стан обумовлений рядом об'єктивних і суб'єктивних причин, які можна усунути лише при допомозі держави. До них слід віднести такі: відсутність чіткої перспективної програми розвитку галузі машинобудування, у тому числі сучасних видів техніки для сільського господарства з урахуванням досягнень НТП; наявність диспаритету цін на сільськогосподарську продукцію при відсутності дотацій держави на основні її види, які діють в країнах з ринковою економікою; недосконалість регіональних оптових ринків засобів виробництва і цін на них; нерозвиненість сфери виробничих послуг з боку обслуговуючих промислових підприємств і незацікавленість останніх в наданні таких послуг по причині низької платоспроможності аграріїв; відсутність стратегії і законодавчої бази щодо організації і функціонування кооперації в аграрному секторі економіки; не функціонує ринок землі, тому відсутня реальна застава для одержання необхідних кредитних ресурсів, так необхідних як для формування фонду власних оборотних коштів і зростання платоспроможності, так і фонду для оновлення матеріально-технічної бази.

Удосконалення матеріально-технічної бази сільського господарства в перспективі може здійснюватися по таких напрямах розвитку промисловості по випуску:

·нового покоління комбінованих агрегатів з комплексом відповідних причіпних і навісних механізмів для впровадження у виробництво енергозберігаючих та ґрунтозахисних технологій;

·різних видів малогабаритної техніки для фермерських господарств і селянських присадибних ділянок;

·нових і удосконалених енергонасичених тракторів і комбайнів вітчизняних заводів (Харківського, Дніпропетровського, Луцького, Херсонського та інших);

·необхідного технологічного обладнання і комплексів для виробництва, зберігання, приготування і роздачі кормів, інших механізмів, обладнання і приборів для тваринницьких галузей, особливо молочного скотарства і свинарства, які б дозволили механізувати і автоматизувати виробничі процеси та вивести їх з кризового стану.

Для вирішення проблеми матеріально-технічного забезпечення сільськогосподарського виробництва необхідно перейти до формування ринку конкурентоспроможних вітчизняних матеріально-технічних ресурсів, системи кредитування, вдосконалення цінової, податкової політики та митно-тарифного регулювання. Доцільно створити широку мережу матеріально-технічної бази, пунктів прокату сільськогосподарської техніки з метою наближення їх до товаровиробників; на державному рівні забезпечити підтримку та функціонування підприємств, що займаються відповідним обслуговуванням сільськогосподарських товаровиробників [9].


1.2 Сучасний стан технічної оснащеності сільськогосподарського виробництва

сільськогосподарський виробництво платоспроможність

Сучасний стан сільськогосподарської техніки в АПК переконує, що сервіс як напрям виробничої діяльності, спрямований на підтримання техніки в працездатному стані, перестав існувати. Зарубіжний і вітчизняний досвід експлуатації техніки свідчить, що підтримання техніки в працездатному стані в споживачів є важливим народногосподарським завданням. Для підкреслення значущості сервісу в підтриманні працездатності техніки в споживачів у зарубіжній літературі використовують термін - «типи експлуатації». Якщо так само розглядати значущість сервісу, то у вітчизняних сільгоспвиробників типів експлуатації немає. Є тільки передова лінія - робота в полі, а типи експлуатації кожен формує, виходячи із власних можливостей.

Найважливішою умовою дотримання агротехнологій є технічне забезпечення аграрного виробництва. На сучасному етапі, у період трансформаційних перетворень аграрного сектора економіки, гостро постало питання забезпечення продовольчої безпеки держави та виходу з вітчизняною продукцією на зовнішні ринки.

Аналіз стану інженерно-технічного забезпечення аграрного виробництва показує, що за останні роки спостерігається істотне скорочення технічних засобів в аграрному виробництві. Забезпеченість сільськогосподарських підприємств у 2008р. до рівня 1991р. становила: тракторами - 35,7%, зернозбиральними комбайнами 37,2%, бурякозбиральними комбайнами 29,3%, кукурудзозбиральними комбайнами 20,9%.[8].

Такий стан технічного, а також інженерного і сервісного обслуговування не може забезпечити випуск конкурентоспроможної сільськогосподарської продукції для внутрішнього і зовнішнього ринків та економічну ефективність виробництва. Для підвищення конкурентоспроможності сільськогосподарської продукції та продуктів харчування на світовому ринку необхідно дотримуватися жорстких агротехнологічних вимог виробництва продукції. А після вступу України у СОТ дотримання міжнародних вимог до сільськогосподарської продукції стало обовязковою умовою її експорту. Сільське господарство ще не набуло необхідної купівельної спроможності. Рівень його технічного оснащення не відповідає технологічним потребам. Через несвоєчасне виконання технологічних операцій щорічно втрачається третина валової сільськогосподарської продукції.

Сучасний розвиток аграрного виробництва визначається спроможністю вчасно і якісно забезпечити агротехнічні вимоги вирощування сільськогосподарських культур. Розвиток сільського господарства у значній мірі залежить від технічного забезпечення, що характеризується кількістю технічних засобів, їх продуктивністю та якістю, відповідністю екологічним вимогам, безпеки експлуатації та технологічною досконалістю виробництва.

У таких умовах особливого значення набуває органічне землеробство, яке спроможне забезпечити виробництво екологічно чистої продукції на основі запровадження нових технологій із застосуванням конструктивно нових високопродуктивних машин. В усьому світі протягом останніх десятиріч у виробництві сільськогосподарської продукції, особливо у рослинництві, відбуваються революційні зміни. Суть їх полягає у біологізації технологій, заощадженні енергії та ресурсів на виконання технологічних операцій, захисті природного середовища, підвищенні екологічної безпеки у процесі виробництва продукції. Біологізація здійснюється у напрямах зменшення антропогенного навантаження на ґрунт, поліпшення життєдіяльності біологічної маси ґрунтових мікроорганізмів, створення збалансованого водно-повітряного та теплового режимів, що призводить до інтенсивнішого засвоєння мінеральних елементів рослинами.

Сучасні світові жорсткі біологічні вимоги до сільськогосподарської продукції впливають на тенденції створення нових машин і технологій. Створення нових машин і робочих органів відбувається у напрямі спроможності працювати на різних типах ґрунтів, розпушувати або ущільнювати залежно від потреби на різну глибину, зменшення антропогенного тиску забезпечуючи біологічний розвиток.

Енергоощадність розвивається шляхом суміщення технологічних операцій та універсалізації технічних засобів, зменшення технологічного підготовчого періоду, запровадження модульних агрегатів для виконання різних технологічних операцій, забезпечення точності виконання технологічних операцій. Нові ресурсозберігаючі та екологоохоронні технології обробітку ґрунту поєднують виконання окремих технологічних операцій, наприклад, підготовки ґрунту, розпушування на потрібну глибину, внесення органічних та мінеральних добрив, точне висіювання, ущільнення ґрунту, боронування. Стратегія інноваційної концепції розвитку агротехнологій та їх технічного забезпечення полягає в оптимізації термінів виконання всього комплексу операцій і агротехнічних вимог для одержання запрограмованого врожаю із заданими якісними параметрами.

Зростання технологічних вимог до аграрного виробництва супроводжується формуванням нового комплексу технологічних машин. За відсутності обігових коштів, найбільш уражене кризою, вітчизняне сільськогосподарське машинобудування не спроможне забезпечити розробку та випуск високоякісної техніки. В умовах жорсткої міжнародної конкуренції на ринку технічних засобів все більше розвивається сегмент імпортної нової та вживаної сільськогосподарської техніки. Такі тенденції викликані вимогами ринку щодо виробництва конкурентоспроможної сільськогосподарської продукції. Ринок імпортної сільськогосподарської техніки все більше забезпечує сільськогосподарське виробництво необхідними технічними засобами для впровадження передових агротехнологій. Вітчизняне сільськогосподарське машинобудування поступово втрачає свої позиції на ринку технічних засобів, а сільськогосподарська техніка за технічними характеристиками та якістю виготовлення все менше спроможна конкурувати із зарубіжною. В 2008 році у порівнянні з 1991 роком виробництво техніки для села скоротилося у 8-10 разів, значна частина заводів завантажена на 10-20%, а деякі виробництва зупинені. Середній вік технологічного обладнання машинобудівних підприємств становить 30-35 років. Як наслідок технічний рівень вітчизняних машин вкрай незадовільний, а впровадження нових розробок відбувається повільно за відсутності коштів у підприємств. [11].

Такий стан інженерно-технічного забезпечення потребує комплексного його аналізу стану та тенденцій розвитку з врахуванням питань наукового, інженерно-технічного, організаційно-економічного, правового та соціального характеру:

- наукове обґрунтування тенденцій і напрямів розвитку агротехнологій на основі досягнень НТП з врахуванням біологізації та екологізації аграрного виробництва;

- розробка комплексної національної системи машин з методичними рекомендаціями щодо її запровадження в агропромисловому виробництві на основі нових умов та розмірів землекористування і врахування регіональних особливостей розвитку;

- координація науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт з розробки та впровадження нових видів машин у виробництво через державну систему сертифікації;

- реалізація державної технічної політики в агропромисловому комплексі та державна підтримка наукомістких виробництв вітчизняного сільськогосподарського машинобудування;

- запровадження інноваційно-інвестиційних моделей стимулювання розробки і впровадження сучасної сільськогосподарської техніки на основі кластерної організації агропромислового виробництва та прогнозування зростання землеволодінь;

- організація системи сервісного ремонтно-технічного обслуговування парку сільськогосподарської техніки із врахуванням змін структури ринку технічних засобів, організаційних форм господарювання та прогнозу їх розвитку;

- формування юридично-правових документів щодо функціонування системи моніторингу і прогнозування розвитку ринку технічних засобів та інженерно-технічного забезпечення на основі базового Закону України „Про систему інженерно-технічного забезпечення агропромислового комплексу».

На початку ХХІ століття відбуваються зміни інфраструктури ринку технічних засобів під впливом аграрної реформи, що супроводжується розпаюванням земель і зміною розмірів земельних ділянок, виникненням нових юридично-правових форм господарювання та землевласників. За даними Міністерства аграрної політики на початок 2009р. біля 65% сільськогосподарських угідь знаходилися у дрібних та одноосібних землевласників, котрі володіють земельними ділянками 5-80га.

Зміна попиту на сільськогосподарську техніку суттєво змінила структура ринку технічних засобів і призвела до інтенсивного ввезення нової та вживаної імпортної сільськогосподарської техніки. Тенденція зростання імпорту сільськогосподарської техніки продовжується, наприклад, тільки в Івано-Франківській області за останнє десятиріччя імпорт техніки зріс у 8,5 разів. На початок 2010р. біля 40% експлуатаційного парку машин складає імпортна сільськогосподарська техніка. У звязку із створенням ринкової інфраструктури аграрного сектора спостерігається пожвавлення щодо налагодження системи матеріально-технічного постачання через агроторговельні дома, агролізингові компанії, фірмові технічні центри, станції сервісного обслуговування, підприємства матеріально-технічного постачання та ін. Під впливом змін попиту-пропозиції ринку, необхідністю впровадження нових прогресивних технологій на Прикарпатті успішно функціонують Івано-Франківська філія НАК „Украгропромлізинг», ВАТ „Украгрокомплект» та інші компанії. Такі структурні зміни позитивно впливають на зростання обсягів та підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва. Реформування системи агропостачання зумовили створення, поряд із загальними оптовими ринками, локальних ринків ґрунтообробної, посівної, зернозбиральної, м'ясомолочної, хлібопекарської та інших видів техніки.

За останні роки знищена система технічного сервісу та ремонтно-відновлювальних робіт. Значна частина агротехсервісних підприємств змінили свій профіль діяльності. В Івано-Франківській області із 22 ремонтно-технічних та сервісних підприємств тільки 3 зберегли свій профіль діяльності. За змін структури ринку поступово відновлюється ринок технічного сервісу, це викликано експлуатаційною складністю машин, необхідністю висококваліфікованого обслуговуючого та сервісного персоналу та поступовим поповнення парку машин імпортною технікою. Все ширше впроваджується ринок техніко-технологічних послуг. Агротехнічне обслуговування слід розглядати у ринковому середовищі в тісному взаємозвязку з виробництвом та використанням техніки. Обєднання виробників і споживачів техніки, постачальників технічних засобів та сервісно-технічних станцій діють у багатьох країнах світу, наприклад, дилерська мережа інженерно-технічного забезпечення фермерських господарств у США, регіональні машинно-технічні станції у Польщі, сервісні центри у Чехії та ін. Заслуговує уваги зарубіжний досвід використання сільськогосподарської техніки, де успішно на аграрному ринку працюють різні структурні форми сільськогосподарського виробництва: кооперативи, селянські спілки, фірми, акціонерні компанії, корпорації тощо.

Розглядаючи структуру ринку сільськогосподарської техніки та запасних частин можна виділити такі сегменти:

- ринок нової вітчизняної техніки, що поставляється підприємствами-виготовлювачами, фірмовими центрами, дилерами, торговельно-комерційними центрами;

- ринок відновленої вітчизняної техніки, що поступає з ремонтних підприємств, поставляється ремонтними підприємствами, фірмовими центрами, торговельними посередниками;

- ринок нової імпортної техніки, що поставляється підприємствами-імпортерами, комерційно-сервісними компаніями, дилерами, представництвами;

- ринок відновленої імпортної техніки, що ввозиться іноземними компаніями, представництвами компаній, дилерами;

- ринок вживаної іноземної техніки, що продається по залишковій вартості без відновлювальних робіт, як правило ступінь зносу незначний. Продаж здійснюється фірмами та представництвами іноземних компаній, дилерами, агентами.

Реформування системи агропостачання зумовили створення, поряд із загальними оптовими ринками, локальних ринків ґрунтообробної, посівної, зернозбиральної, м'ясомолочної, хлібопекарської та інших видів техніки. Така сегментація ринків технічних засобів є умовною тому, що акціонерні компанії, товариства, фірми здійснюють продаж усіх видів техніки та надають комплексні послуги з передпродажного, післяпродажного сервісу, гарантійного обслуговування, постачання запасних частин, навчання фахівців та інших послуг експлуатаційного характеру.

Ринок техніки залишається розбалансованим, значна частина незадоволеного попиту пояснюється тим, що в аграрних підприємств та одноосібних землевласників недостатньо коштів на придбання технічних засобів та запасних частин. Вітчизняне сільськогосподарське машинобудування, найбільш уражене економічною кризою, не спроможне забезпечити сільськогосподарських товаровиробників сучасною технікою. Потенціал галузі постійно знижується, а імпортна сільськогосподарська техніка займає все більш домінуюче становище. За весь період реформування відносин власності ні держава, ні виробники сільськогосподарської техніки не зробили вагомих кроків для підвищення рівня механізації та продуктивності праці у домогосподарствах. Враховуючи такий стан за останніх пять років значно зріс ввіз малогабаритної техніки китайського, словацького, польського, чеського, німецького виробництва. Собівартість сільськогосподарської продукції зростає, що призводить до зниження рентабельності. Економічний інтерес до аграрного виробництва знижується, а сільськогосподарське машинобудування втрачає свої позиції на ринку технічних засобів.

У звязку з реформуванням аграрного сектора економіки відбулися значні зміни у формуванні машинно-тракторних парків. Все більше застосовуються машинно-технологічні загони для обслуговування фермерських та індивідуальних господарств, у яких виробляється біля 67% сільськогосподарської продукції. За весь період реформування відносин власності не зроблено вагомих кроків для підвищення рівня механізації та продуктивності праці у реформованих господарствах.

У сучасних умовах недостатньо інвестиційних ресурсів, які спрямовуються на технічне забезпечення, інноваційну діяльність та розвиток технічної бази сільськогосподарського виробництва. За останні роки спостерігається істотний розрив між попитом і пропозицією інвестиційних ресурсів для розвитку матеріально-технічної бази. Затяжна криза, що охопила аграрне виробництво стримує вітчизняних та іноземних інвесторів від вкладання коштів у сільськогосподарське виробництво, де високий ступінь ризику.

Сільськогосподарське виробництво України потребує технологічного оновлення вітчизняними ефективними, енергозберігаючими та надійними технічними засобами. Для вирішення цієї проблеми необхідний комплексний державний підхід щодо відтворення технічного потенціалу агропромислового комплексу до рівня технологічної потреби та державна підтримка розробки і виробництва сучасних технічних засобів для агропромислового комплексу.

Забезпечення сільськогосподарських підприємств технічними засобами та їх періодичне оновлення потребує значних обсягів інвестицій. За статистичними даними Мінагропрому в 2004-2009 роках середньорічні витрати на придбання техніки склали близько 0,9 млрд. грн., а щорічний дефіцит коштів на придбання сільськогосподарської техніки становить 2,1-2,5 млрд. грн. Окрім цього, для підтримання у робочому стані наявного машинно-тракторного парку щорічно додатково потрібно близько 1,8 млрд. грн. У звязку з цим, невідкладними завданнями аграрної сфери є розробка і реалізація ефективних економічно-організаційних механізмів, що забезпечать інвестиційну активність.

Таким чином для здійснення технічного переоснащення сільськогосподарських товаровиробників необхідно забезпечити координацію діяльності державних управлінських структур та сформувати відповідні служби інженерно-технічного забезпечення. У таких умовах потрібна цілеспрямована державна технічна політика спрямована на технічне оновлення матеріально-технічної бази сільського господарства, виробництво сучасної сільськогосподарської техніки та відповідне інженерно-технічне забезпечення. У Законі України „Про систему інженерно-технічного забезпечення агропромислового комплексу України» визначено засади формування ринкових відносин у системі інженерно-технічного забезпечення АПК; встановлено економічні, правові та організаційні засади функціонування первинного та вторинного ринку технічних засобів; технічного й технологічного сервісу, ринку паливно-мастильних матеріалів. Державна підтримка цієї сфери передбачається щорічно у державному бюджеті окремими рядками. Кредитування підприємств здійснюється з урахуванням пріоритетів інноваційно-інвестиційного оновлення основних фондів підприємств.

Також в умовах відсутності коштів для придбання нової техніки необхідна державна підтримка і забезпечення відповідної юридично-правової базу учасників ринку. Ринок техніки і послуг найкраще формується у напрямі створення та розвитку регіональних техніко-комерційних структур з продажу техніки. Провідна роль у цих процесах має належати машинобудівним підприємствам ? продавцям техніки і посередницьким структурам з продажу та технічного обслуговування техніки [2].

Для функціонування повноцінного ринку технічних засобів і послуг необхідно дотримуватися принципів вільного конкурентного середовища, раціонального використання ресурсів, рівноправності форм власності, партнерства та інтеграції усіх учасників ринку, законодавчого та юридично-правового регулювання ринкових відносин.

2.Ефективність сільськогосподарського виробництва в аграрних підприємствах Великобурлуцького району

Розміри сільськогосподарського підприємства і їх спеціалізація

Розміри сільськогосподарських підприємств тісно пов'язані з процесом концентрації виробництва. У свою чергу, ступінь розвитку концентрації визначається розмірами виробництва. Під концентрацією виробництва в сільськогосподарських підприємствах розуміють процес зосередження засобів виробництва і робочої сили з метою збільшення виробництва сільськогосподарської продукції.

Розмір сільськогоподарських підприємств визначається багатьма показниками, зокрема: обсягом виробництва валової і товарної продукції в натуральному і грошовому вираженнях, земельною площею (сільськогосподарські угіддя, рілля, багаторічні плодово-ягідні насадження, культиваційні споруди), основними виробничими фондами, енергетичними потужностями, наявністю техніки, поголів'ям худоби і птиці, кількістю середньорічних працівників та ін. [14] (табл. 2.1.1.).


Таблиця 2.1.1.

Розміри аграрних підприємств Великобурлуцького району та їх ресурсозабезпеченість (з розрахунку на одне господарство)ПоказникиРоки2009 р. в % до 2007200720082009Вартість валової продукції у співставних цінах 2005 р., тис. грн4056,045388,373670,7790,5в тому числі: рослинництва3367,424652,473093,5991,9тваринництва688,62735,90577,1883,8Площа сільськогосподарських угідь, га3168,83061,112700,0085,2в тому числі: ріллі3118,83011,112635,0084,5Середньорічна чисельність працівників, зайнятих в с.-г. виробництві, чол.69675072,5в тому числі: в рослинництві46453678,3в тваринництві23221460,9Обсяг тов. продукції господарства, тис. грн5645,536918,926521,48115,5Обсяг товарної продукції сільського господарства, тис. грн5284,816631,576226,27117,8в тому числі: в рослинництві4545,025669,135470,28120,4в тваринництві739,79962,44755,99102,2Чиста продукція, тис. грн1688,87864,55929,3755,0в тому числі: в рослинництві1709,72842,33673,7539,4в тваринництві-20,84269,58210,06-10,1Витрати на вироб. с.-г. продукції, тис. грн5318,416825,275514,72103,7в тому числі: рослинництва4351,325722,244691,70107,8тваринництва967,091103,03823,0385,1Прибуток (+), збиток (-) в сільськогоспод. виробництві, тис. грн1116,26347,74437,3439,2в тому числі: в рослинництві1302,38325,52450,5134,6в тваринництві-186,1122,22-13,187,1Землезабезпеченість, га45,945,754,0117,6

Основним показником розміру сільськогосподарських підприємств та їх виробничих підрозділів є вартість валової продукції, оскільки вона визначає кінцевий результат виробництва.При порівнянні розмірів різних господарств за ряд років для оцінки валової продукції використовують порівнянні ціни на продукцію.

У Великобурлуцькому районі вартість валової продукції у 2007 році становила 4056,04 тис. грн. , а у 2009 році - 3670,77 тис. грн., що у порівнянні з 2007р. на 9,5% менша.

Хоча показник обсягу валової продукції є основним, однак при визначенні розміру сільськогосподарських підприємств більш зручно користуватися показником розміру земельної площі. Це пояснюється тим, що земельна площа є найбільш стабільним по роках показником, тоді як показник валової продукції значно коливається, оскільки залежить від багатьох факторів (погодні умови, зміна цін на продукцію, зміна структури виробництва тощо) (табл. 2.1.1).

Посівна площа сільськогосподарських угідь у 2009 році, порівняно з 2007 зменшилася на 24,8% і становила 2700,00 га, тоді як у 2007 році цей показник становив 3168,8 га (на 468,8 га більше, ніж у 2009). У 2008 році посівна площа була наближена до посівної площі 2007 року (3061,1 га). А площа ріллі у 2009 році (2635,0 га) зменшилася на 15,5%, в порівнянні з 2007р. (3118,8 га).

Середньорічна чисельність працівників сільськогосподарського підприємства є сумою показників чисельності працюючих за галузями, виробництвами і службами.

Середньорічна чисельність працівників, зайнятих у сільськогосподарському виробництві у 2007 році складала 69 чол., у 2008 році - 67 чол., 2009 р. - 50 чол. Коли порівняти цей показник у 2009 році з 2007, то ми побачимо, що у 2009 році середньорічна чисельність на 27,5% більша, ніж у 2007, в тому числі в рослинництві на 21,7%, в тваринництві на 39,1%.

Обсяг товарної продукції сільського господарства у 2009 році збільшився на 17,8%, порівняно з 2007р. В тому числі в рослинництві на 20,4%; в тваринництві на 2,2%.

Такий показник як чиста продукція у господарствах Великобурлуцького району показав такі результати: у 2007р. - 1688,87 тис. грн, а у 2009 р. лише 929,37 тис. грн..

Спеціалізація сільського господарства - це переважний розвиток виробництва одного або кількох видів продукції в окремих регіонах, підприємствах чи їхніх підрозділах. Відповідно до цього вона характеризується й переважним розвитком тих галузей сільського господарства, які забезпечують виробництво даних видів продукції. У свою чергу, спеціалізація потребує зосередження засобів виробництва та робочої сили для організації розвитку цих галузей і виробництва певних видів продукції [4] (табл. 2.1.2.).


Таблиця 2.1.2.

Об'єм та структура товарної продукції Великобурлуцького районуПродукція20072009ВирученоРанжир. рядРі х (2і-1)ВирученоРанжир. рядРі х (2і-1)тис. грн.в % до підсумку (Рі)тис. грн.в % до підсумку (Рі)Зернові40505,448,2148,275514,961,3161,3Соняшник26733,731,8295,423189,418,8256,4Соя----2082,51,7722,1Цукрові буряки3093,53,7533,34612,23,7425,9Картопля----7,00,01120,23Плоди----117,00,09101,71Інша продукція рослинництва1838,32,2624,22543,52,1518,9Разом по рослинництву72170,985,9хх108066,587,7ххМ'ясо: великої рогатої худоби3728,94,4430,82415,82,0622свиней1138,01,4718,21148,70,9813,5овець----52,70,04110,84птиці--------Молоко цільне6926,08,234111265,79,1345,5Вовна--------Інша продукція тваринництва42,80,0580,85227,80,293,4Разом по тваринництву11835,714,1хх15110,712,3ххВсього продукції сільського госп.84006,6100,0х292,0123177,2100,0х271,8Коефіцієнт спеціалізації0,340,38

Сільське господарство Великобурлуцького ранону спеціалізується на вирощуванні зернових та соняшнику, а також на виробництві молока. Коефіцієнт спеціалізації у 2007 році дорівнював 0,34, а у 2009 - 0,38.


2.2 Обсяги виробництва продукції рослинництва та тваринництва


Урожай та урожайність - найважливіші результативні показники рослинництва. Під урожайністю розуміється середній розмір тієї чи іншої продукції рослинництва з одиниці посівної площі даної культури (звичайно в ц/га). Під валовим збором (урожаєм) розуміють загальний обєм продукції, що була зібрана зі всієї площі посівів окремих сільськогосподарських культур або їх групп (табл.2.2.1).

З наведеної таблиці видно, що посівні площі на протязі трьох досліджуваних років змінювалися, але ці зміни не були значними (за виключенням площі під кукурудзу на зерно та цукрові буряки). Валовий збір в досліджуваному районі залежить від посівної площі і від урожайності. Наприклад, у 2009 році валовий збір соняшнику становив 7406,5 ц, що в порівнянні з 2007 роком на 22,1% менше, ніж у 2007 році. А от валовий збір ячменю у тому ж самому 2009 році перевищив валовий збір ячменю у 2007 році на 47,4%. Продуктивність худоби і птиці, як і врожайність сільськогосподарських культур, є головним якісним показником розвитку тваринництва і рослинництва. Її визначають за кількістю продукції бажаної якості, одержаної за певний проміжок часу з розрахунку на одну голову худоби і птиці (табл.2.2.2.). З наведеної таблиці ми можемо спостерігати динаміку до зменшення поголівя у районі, а отже, і до зменшення обсягів виробництва. Лише по виробництві молока обсяг виробництва у 2009 році зріс порівняно з 2007 на 5,3%, і це тільки за рахунок збільшення продуктивності, хоча поголівя зменшилося. Обсяг виробництва свинини взагалі знизився на 57,8% (2009 р).


2.3 Витрати виробництва і ціни реалізації продукції


Для ефективного управління процесом ціноутворення необхідно мати більш-менш точну інформацію про витрати на здійснення тих чи інших видів діяльності, а всередині цих видів діяльності - про витрати на виробництво і реалізацію окремих типів продукції (робіт, послуг). Собівартість продукції - це якісний показник, у якому концентровано відображаються результати господарської діяльності організацій, її досягнення і резерви. Чим нижча собівартість продукції, тим більшою є економія праці, краще використовуються основні засоби, матеріали, паливо, тим дешевше коштує виробництво продукції як підприємству, так і суспільству в цілому [5]. В таблиці 2.3.1. наведена виробнича собівартість основних видів сільськогосподарської продукції. В загальному вигляді спостерігається тенденція до зростання собівартості на протязі певного часу (3 роки), окрім кормових коренеплодів, молока і овець.


Таблиця 2.3.1.

Виробнича собівартість основних видів с.-г. продукції, грн/цВиди продукціїРоки2009 р. в % до 2007200720082009Зерно51,0347,8163,01123,5Соняшник77,6087,8392,44119,1Цукрові буряки15,8914,1820,51129,1Картопля-148,33192,98-Плоди--180,39-Кормові коренеплоди28,4114,0416,5758,3,Молоко149,19149,99145,6997,7Приріст: ВРХ855,771390,591629,41190,4свиней1077,981545,981369,44127,0овець2500,001084,621966,6778,7птиці-1400,001360,00-Вовна----Яйця----

Виробнича собівартість включає в себе такі витрати: прямі матеріальні витрати (насіння та посадковий матеріал, корми, мінеральні добрива, нафтопродукти, оплата послуг сторонніх організацій), прямі витрати на оплату праці, інші прямі витрати та загальновиробничі витрати (амортизація необоротних активів, відрахування на соціальні заходи) (табл. 2.3.2).

Виробнича собівартість 1ц озимої пшениці у 2009 році складає 63,01 грн. 45,8 грн складали прямі витрати, з них 10,6 грн - на придбання нафтопродуктів; 4,3 грн - прямі витрати на оплату праці; загальновиробничі та інші прямі витрати становили 12,8 грн (20,3%) амортизація необоротних активів - 3,9грн(6,2%).

Виробнича собівартість 1ц приросту ВРХ у тому ж році становить 1629,41 грн. Із цієї суми 1160,1 грн (71,2%) складають прямі матеріальні витрати, в свою чергу на корми витрачається 41,3% (672,9 грн).; прямі витрати на оплату праці становлять 239,5 грн (14,7%); загальновиробничі та інші прямі витрати - 229,7 грн (14,1%).


Таблиця 2.3.3

Динаміка повної собівартості основних видів с.-г. продукції, грн/цВиди продукціїРоки2009р. в % до 2007р.200720082009Зерно62,9462,7774,09117,7Соняшник104,37135,19122,57117,4Цукрові буряки19,3017,423,34120,9Картопля-154,55250,00-Плоди--206,00-Кормові коренеплоди----Молоко164,06160,85160,8998,1Приріст: ВРХ752,73911,131870,12248,4свиней953,741490,781251,88131,3овець-1800,00735,00-птиці----Вовна----Яйця----

В даній таблиці спостерігається тенденція до зростання повної собівартості основних видів сільськогосподарської продукції.

Ціна реалізації - це визначена ціна, за якою товар продається чи купується.

На ціну реалізації сільськогосподарської продукції впливає багато факторів. Серед них кількість засіяних площ, урожайність, якість та ін. (табл. 2.3.4).


Таблиця 2.3.4.

Ціни реалізації сільськогосподарської продукції, грн/цВиди продукціїРоки2009р. в % до 2007200720082009Зерно81,4764,2478,4296,3Соняшник198,06164,77181,7291,7Цукрові буряки13,9526,1732,09230,0Картопля-127,27218,75-Овочі----Плоди--165,02-Кормові коренеплоди----Молоко168,02175,92200,53119,3Приріст: ВРХ481,71862,61903,44187,5свиней680,221186,11439,47211,6овець-1450658,75-птиці----Вовна----Яйця----

Ціни реалізації коливаються від зазначених вище факторів. В даній таблиці не спостерігається тенденції до зростання або зниження ціни. Ціни реалізації кожного року і кожної культури різні.

Ціна на зерно у 2007 році становила 81,47 грн/ц, а у 2009р. - 78,42 грн/ц, що на 3,7% нища за ціну у 2007р. Ціна реалізації соняшника знизилася на 8,3% (в 2009 порівняно з 2007).

А от ціна реалізації на цукрові буряки у 2009 році, в порівнянні з 2007роком, зросла більш ніж у 2 рази (2007 - 13,95 грн/ц, 2009 - 32,09 грн/ц). Також більш ніж вдвоє зросла ціна на свинину (із 680,22 грн/ц у 2007 році сягнула до 1439,47 грн/ц у 2009 році).


2.4 Фінансові результати та ефективність господарювання


Коли йдеться про виробничі ресурси, обов'язково виникає питання про ефективність їх використання і застосування. Ефективне використання виробничих ресурсів є дуже важливим економічним завданням. Його вирішення означає збільшення виробництва необхідної суспільству продукції, підвищення віддачі створеного виробничого потенціалу і більш повне задоволення потреб населення, поліпшення балансу обладнання в країні, зниження собівартості продукції, зростання рентабельності виробництва, нагромаджень підприємства (табл. 2.4.1).


Таблиця 2.4.1.

Ефективність використання виробничих ресурсівПоказникиРоки2009р. в % до 2007200720082009Вироблено на 100 га с.-г. угідь, тис. грнвалової продукції128,00173,03135,95106,2товарної продукції178,16226,03241,54135,6чистої продукції53,3028,2434,4264,6прибутку35,2311,3616,2046,0Вироблено на 100 га с.-г. угідь, цмолока90,5114,4111,9123,6приросту ВРХ5,96,15,288,1Вироблено на 100 га ріллі, цзерна1478,92579,61800,0121,7соняшника305,0279,2281,192,2цукрових буряків969,99228,7658,267,9картоплі-0,10,1-овочів----приросту свиней3,82,31,950,0Вироблено на одного працівника, зайнятого в сільському господарстві, грнПродовження табл. 2.4.1.валової продукції58783,1980423,4373415,40124,9товарної продукції81819,28103267,46130429,60159,4чистої продукції24476,3812903,7318587,4075,9прибутку16177,685190,158746,8054,1

Вироблено на 100 га с.-г. угідь валової продукції у 2009 році 135,95 тис. грн., а у 2007р. - 128,00 тис. грн., отже, у 2009р. цей показник на 6,2% збільшився, а от чиста продукція у 2007 році становила 53,30 тис. грн., а у 2009 році 34,42 тис. грн., що на 35,4% менше, ніж у 2007 році. В свою чергу прибуток на протязі досліджуваних років коливався від 11,36 тис. грн. у 2008 році і до 35,23 тис. грн. у 2008.

У 2009 році вироблено молока на 23,6% більше, ніж у 2007 році. А вироблено приросту ВРХ у звітному 2009 році на 11,9% менше, ніж у базисному 2007р.

На 100 га ріллі зерна було вироблено на 23,6% більше у звітному році, ніж у базисному, а цукрових буряків навпаки у 2009 році на 32,1% менше, порівняно з 2007.

Вироблено на одного працівника, зайнятого в сільському господарстві товарної продукції у 2007 році 81819,28 грн, а у 2009р. 130429,60 грн, що на 59,4% більше.

Рентабельність - один із головних вартісних показників ефективності виробництва, який характеризує рівень віддачі активів і ступінь використання капіталу у процесі виробництва [13] (табл.2.4.2).



Таблиця 2.4.2.

Рівень рентабельності (збитковості) виробництва сільськогосподарської продукції, %Види продукціїРоки2009р. +,- до 2007р , %200720082009Зернові29,52,35,9-23,6Продовження табл. 2.4.2.Соняшник89,821,948,3-41,5Соя--55,3-38,1-Цукрові буряки-27,750,437,565,2Картопля-17,7-12,5-12,5Овочі----Плоди---20,0-20,0Разом по рослинництву40,26,19,0-31,2Приріст: ВРХ-36,0-5,3-51,7-15,7свиней-28,7-20,415,043,7овець--13,4-10,4-10,4птиці----Молоко цільне2,49,424,622,2Вовна----Яйця----Разом по тваринництву-20,12,4-1,718,4Всього продукції сільського господарства26,85,57,619,2

У Великобурлуцькому районі сільськогосподарські культури показали такі результати: У 2007 році збитковим було виробництво цукрового буряків та приросту ВРХ та свиней; у 2008 році - соя, картопля та прирости ВРХ, свиней та овець; у 2009 році - соя, картопля, плоди та прирости ВРХ і овець. Загалом рослинництво є прибутковим по всіх роках, а от тваринництво є збитковим, особливо у 2007 році, коли рівень рентабельності дорівнював -20,1%. Загалом вся продукція сільського господарства у 2007, 2008 і у 2009 році була прибутковою.

Функціонування підприємства в умовах ринку визначається його здатністю приносити достатній обсяг прибутку.

Прибуток - це кінцевий результат діяльності підприємства, що характеризує абсолютну ефективність його роботи. В умовах ринкової економіки прибуток є найважливішим фактором стимулювання виробничої і підприємницької діяльності підприємства. Саме цей показник створює фінансову основу для розширення діяльності, задоволення соціальних і матеріальних потреб трудового колективу.

Збитки - це перевищення суми витрат над сумою доходів, для отримання якого були здійснені ці витрати.

На збитковість підприємства впливають ті самі фактори, які визначають його прибутковість.Основними причинами, які призводять до збитків підприємства є :зменшення обсягів реалізації;зменшення цін на реалізовану продукції;висока собівартість продукції;вимушені простої;знецінення запасів;курсові різниці та збитки від інших позареалізаційних операцій (табл. 2.4.3).


Таблиця 2.4.3.

Кінцеві результати діяльності сільськогосподарських підприємствПоказникиОд. виміруРоки2009р. +,- до 2007 , %200720082009Кількість прибуткових піддприємствОд.13,013,014,01,0%81,372,270,0-11,3Кількість збиткових піддприємствОд.3,05,06,03,0%18,727,830,011,3Одер. приб. на одне господарствотис. грн1440,01200,41437,7-2,3Одер. збитку на одне господарствотис. грн-132,9-1598,4-1858,9-1726,0Рівень рен. вироб. с.-г. продукції%26,85,57,6-19,2Продовження табл. 2.4.3.в т. ч. рослинництва%40,26,19,0-31,2тваринництва%-20,12,4-1,718,4Рівень рент. господ. діяльності%25,46,57,4-18,0


У Великобурлуцькому районі в 2007 році функціонувало 16 підприємств, з них прибуткових виявилося 13 (81,3%), а збиткових 3 (18,7%). У 2008 році вели господарство вже 18 підприємств, з них було 13 (72,2%) прибуткових і 5 (27,8%) збиткових. Щодо 2009 року, то функціонувало вже 20 сільгосппідприємств, з них 14 (70%) прибуткових і 6 (30%) збиткових.

У 2009 році одержано прибутку на одне господарство на 2,3 тис. грн. менше, ніж у 2007р. А збитку у тому ж самому році було одержано аж на 1726,00 тис. грн. більше, ніж у 2007р.



3. Шляхи поліпшення технічної оснащеності аграрного виробництва


.1 Оновлення технічних засобів виробництва


Проблема оновлення і розвитку матеріально-технічної бази сільськогосподарського виробництва має багатовекторний характер. Її розв'язання можливе тільки на комплексній основі скоординованих дій аграрних і промислових галузей народного господарства, спрямованих на забезпечення продовольчої безпеки країни. Основною формою реалізації нинішньої аграрної політики, яка передбачає створення умов для розвитку конкурентоспроможного виробництва продовольчих ресурсів, підвищення матеріального добробуту населення має стати розроблення Національної комплексної програми соціально-економічного відродження і розвитку агропромислового комплексу України, переведення галузей на сучасну техніко-технологічну основу [16].

Наявність тільки земельних ресурсів не забезпечує повноцінності та ефективності сільськогосподарського виробництва. Важливе значення відіграє матеріально-технічне його забезпечення. Якщо аналізувати рівень фондооснащеності сільського господарства, то за останні роки він склався вкрай незадовільним. Значна частка техніки, обладнання, споруд є застарілою, не придатною до експлуатації. Фізичний знос техніки перевищує темпи її оновлення у 10 разів, а ступінь зносу досягає 90%.

У більшості підприємств технічні засоби виробництва не відповідають їх розмірам і технології ведення сільськогосподарського виробництва. У багатьох субєктів господарювання відсутній повний комплект машин для комплексної механізації окремих виробничих процесів. А це призводить до скорочення виробництва трудомістких культур, переходу на ручну працю і зміни спеціалізації виробництва.

Зниження рівня технічної готовності машин та обладнання, зменшення їх кількості, призвели до збільшення в 1,5-2 рази навантаження на трактор. Для прикладу, в Україні на один робочий трактор припадає 150 га площі ріллі, у США - 28 га, Франції - 14 га, Німеччині - 5 га. Порівнявши навантаження на трактор у різних країнах, стає зрозумілим, що в такій ситуації досить проблематично виконувати комплекс необхідних технологічних операцій в оптимальні строки, тобто вчасно посіяти сільськогосподарські культури, обробити під час вегетаційного розвитку та забезпечити мінімальні втрати при збиранні вирощеного врожаю.

За підрахунками в сільськогосподарському виробництві використовується біля 195 тис. тракторів усіх марок, 43 тис. зернозбиральних комбайнів, 16 тис. кормозбиральних та 17 тис. косарок. Слід зауважити, що більша частина з них фізично і морально вичерпала свій технічний ресурс. Це говорить про те, що практично весь машинно-тракторний парк агровиробництва потрібно змінювати, оновлювати та ремонтувати. А це вимагає значних коштів.

Сьогодні ринок складної сільськогосподарської техніки в Україні пропонує нову техніку вітчизняного та іноземного виробництва та техніку іноземного виробництва, що була у використанні. В Україні є 40 підприємств, які виробляють засоби виробництва для села. Основними з них є: ВАТ «Харківський тракторний завод», ВАТ «Південний транспортний завод», концерн «Лан», ВАТ «Херсонські комбайни», ВАТ «Тернопільський комбайновий завод», ВАТ «Новоград-Волинський завод сільськогосподарських машин» та інші.

Матеріально-технічна база АПК сформована в основному за рахунок машинно-тракторних парків реформованих сільгосппідприємств, техніки особистих господарствах населення та машинно-технологічних станцій (МТС). Останнім часом значну конкуренцію з надання послуг сільському господарству створюють особисті підсобні господарства селян. Частка наявних у них тракторів і комбайнів в Україні до загальної кількості є досить високою. Вони мають близько 30% тракторів та 20% зернозбиральних комбайнів. Але найбільша кількість кормозбиральних, силосозбиральних та бурякозбиральних комбайнів традиційно залишається у великотоварних сільгосппідприємствах (80-92%).

Фінансова неспроможність сільськогосподарського товаровиробника забезпечити себе сучасними, якісними матеріально-технічними ресурсами, нераціональність виробничого процесу, високі затрати праці та втрати продукції - все це проблеми, які турбують сучасне вітчизняне сільськогосподарське виробництво. Для вирішення проблеми матеріально-технічного забезпечення агроформувань необхідно:

1. На державному рівні налагодити ринкову систему матеріально-технічного забезпечення агроформувань згідно обґрунтованих потреб. Науковцями Інституту механізації та електрифікації сільського господарства підраховано, що для виконання технологічних процесів щороку належить постачати сільськогосподарським виробникам 42 тис. тракторів і 8,7 тис. зернозбиральних комбайнів.

. Доцільно створити пільгові умови для одержання довгострокових кредитів під низькі відсотки. За даними П.Т. Саблука, сума коштів для відновлення матеріально-технічної бази сільського господарства держави потребує понад 500 млрд. грн. Старіння техніки, порушення правил її експлуатації та періодичності технічного обслуговування призвели до того, що річні витрати на ремонт сільськогосподарської техніки майже у 3 рази перевищують її балансову вартість.

3. Усунути цінові диспропорції на сільськогосподарську та промислову продукцію, які є однією з головних причин збитковості аграрних формувань.

4. Створити сприятливий інвестиційний клімат для вітчизняних та іноземних інвесторів, які мають наміри працювати в аграрній сфері.

5. Підвищити відповідальність промислових підприємств, які виробляють сільськогосподарські машини, за якість, надійність та економічність своєї продукції, виробництво конкурентоспроможних машин.

6. Забезпечити створення регіональних торгово-технічних центрів з реалізації сільськогосподарської техніки, мережі технічних центрів, технічного обслуговування і ремонту сільськогосподарських машин.

7. Сформувати в економічно стабільних та великотоварних сільськогосподарських підприємствах власний машинно-тракторний парк. Для малих підприємств створити сервісну систему.

. Перетворити інженерно-технічні служби аграрних підприємств в технологічні кооперативи, пункти прокату, сфери лізингу.

9. Удосконалити амортизаційну, податкову, цінову та інвестиційну політику. При застосуванні існуючих норм амортизації основних засобів сільськогосподарські підприємства не в змозі створити необхідний амортизаційний фонд для відновлення основного капіталу.

Зміцнення матеріально-технічної бази сільськогосподарських підприємств повинно здійснюватися на основі розвитку маркетингової інфраструктури, яка включає товарні біржі, агроторгові доми, сільськогосподарські обслуговуючі кооперативи, сервісні пункти, банки, кредитні спілки, промислово-фінансові групи, страхові компанії, інформаційно-консультаційні центри, дорадчі служби. Інфраструктурні складові мають забезпечити докорінну трансформацію існуючої системи матеріально-технічного забезпечення.


3.2 Створення ремонтної бази для підтримання необхідного стану технічних засобів


Машини та устаткування складаються з багатьох конструктивних елементів, які в процесі експлуатації зазнають різних навантажень і тому зношуються нерівномірно. Виникає необхідність відновлення та заміни зношених частин устаткування, які ще придатні для дальшого використання.

Ремонт - це процес відновлення початкової дієспроможності устаткування, яку було втрачено в результаті виробничого використання. Підрозділи, що входять до складу ремонтного господарства, здійснюють технічне обслуговування та ремонт засобів праці, монтаж і введення в дію нового устаткування, виготовлення запасних частин і нестандартного обладнання, модернізацію діючих машин та устаткування.

На практиці застосовують три форми організації ремонтно - профілактичних робіт залежно від масштабів виробництва. За централізованої форми весь ремонтний персонал підприємства підпорядковано головному механіку. Децентралізована форма, навпаки, передбачає, що всі види ремонтних робіт виконуються персоналом цехових ремонтних баз, що їх підпорядковано начальникам цехів. Змішана форма організації ремонту поєднує в собі централізацію і децентралізацію: технічне обслуговування та поточний ремонт здійснює ремонтний персонал виробничих цехів, а капітальний ремонт та модернізацію, виготовлення запасних частин і нестандартного устаткування - персонал ремонтно - механічного цеху.

Залежно від того, як визначаються потреби в ремонтних роботах, розрізняють систему планово - запобіжного ремонту (систему ПЗР) і систему ремонту за результатами технічної діагностики.

Суть системи ПЗР полягає в тім, що всі запобіжні заходи та ремонти здійснюються відповідно до встановлених заздалегідь нормативів. Після відпрацювання кожною фізичною одиницею устаткування (одиницею транспортного засобу) певної, визначеної нормативами кількості годин проводять його огляди та планові ремонти, черговість і послідовність яких залежить від призначення засобу праці, його конструктивних особливостей, умов експлуатації.

Визначення обсягів і видів ремонтних робіт у системі ремонту за результатами технічної діагностики здійснюється в залежності від фактичної потреби в них після об`єктивного контролю технічного стану того чи того виду засобів праці.

Перша з наведених систем забезпечує більшу надійність, безперебійну експлуатацію устаткування та інших засобів праці, натомість друга є значно дешевшою.

На відчизняних підприємствах є більш поширеною система ПЗР. Вона передбачає проведення технічного (міжремонтного) обслуговування конкретних засобів праці., їхніх періодичних планових ремонтів і модернізації. У процесі технічного обслуговування усуваються дрібні несправності засобів праці, проводяться огляди стану окремих вузлів та агрегатів, здійснюється заміна мастила та регулювання певних механізмів. Планові ремонти залежно від обсягу, складності й терміну проведення робіт поділяються на поточні і капітальні.

Поточний ремонт здійснюється за гарантованого забезпечення нормального функціонування устаткування та іншіх засобів праці. У процесі поточного ремонту змінюються та відновлюються окремі деталі (вузли) засобів праці, проводяться регулювальні операції.

Під час проведення капітального ремонту обладнання і транспортних засобів здійснюється: повне розбирання; ремонт спрацьованих деталів та вузлів (в тім числі базових); заміна тих, що не підлягають ремонту; регулювання та випробування під навантаженням.

Модернізація засобів праці (передовсім технологічного устаткування) проводиться з метою підвищення їхнього технічного рівня (розширення технологічних можливостей, зростання продуктивності) способом часткових змін конструкції.

У системі ПЗР регламентація ремонтних робіт здійснюється за допомогою кількох нормативів. Головними з них є:

Ремонтний цикл - проміжок часу між двома капітальними ремонтами або між початком експлуатації та першим капітальним ремонтом;

Міжремонтний період - проміжок часу роботи устаткування чи іншого засобу праці між двома суміжними (черговими) ремонтами;

Структура ремонтного циклу - перелік і послідовність планових ремонтів, процесів технічного обслуговування в межах одного ремонтного циклу;

Категорія складності ремонту - показник, який відзначає трудомісткість планового ремонту того чи того виду технологічного устаткування проти трудомісткості ремонту еталонної фізичної одиниці [12].

Ремонтно-обслуговуючі структури реформованих колективних сільськогосподарських підприємств можуть функціонувати як окремі підрозділи, якщо господарства переходять до кооперативної форми господарювання; розподіляються між окремими галузями або виділяються в самостійні підрозділи при реформуванні за галузевою ознакою; виділяються в окремі підприємства та організації з наданням повної юридичної та економічної самостійності при створенні фермерських господарств.

Ремонт і технічне обслуговування належних селянському (фермерському) господарству тракторів, іншої сільськогосподарської техніки та устаткування, вантажних автомобілей, агрономічне, зоотехнічне і ветеринарне обслуговування здійснюється агросервісними та іншими для колективних і державних сільськогосподарських підприємств, а також колективними і державними сільськогосподарськими підприємствами, іншими організаціями та громадянами за цінами згідно з домовленістю.


3.3 Залучення інвестицій в розвиток матеріально-технічної бази


Нарощування обсягів виробництва сільськогосподарської продукції вимагає відповідного розвитку матеріально-технічної бази галузі. Збільшення розмірів виробничих фондів здійснюється за рахунок додаткових вкладень матеріальних і грошових засобів, направлених на розширення виробничого потенціалу сільського господарства. Стійкий розвиток галузей агропромислового комплексу в умовах становлення ринкових відносин потребує інвестиційної активності, в наданні підприємствам необхідних грошових і матеріальних ресурсів.

Інвестиції - представляють собою довгострокові вкладення на надбання основних фондів і оборотних засобів в процесі господарської діяльності.

Інвестиції - це не тільки вкладення в розширення основних фондів, але і витрати на поповнення і формування оборотних засобів підприємства.

Довгострокові вкладення капіталу в об'єкти господарської діяльності виправдані тільки тоді, коли вони сприяють отриманню прибутку і досягається соціальний ефект.

За обєктами вкладання розрізняють фінансові і реальні інвестиції.

Фінансові - передбачають покупку цінних паперів, а також цільові грошові внески у виробництво.

Реальні інвестиції - це вкладення капіталу з метою приросту матеріально-виробничих запасів, відтворювання основних фондів. Реальні інвестиції називаються капітальними вкладеннями. В системі національних рахунків під реальними інвестиціями розуміються вкладення в основний капітал і на приріст матеріально-виробничих засобів.

За формою відтворення інвестиції поділяються на загальні і чисті. Чисті інвестиції представляють собою різницю між капітальними вкладеннями і сумою амортизаційних відрахувань. Вони показують, скільки вимагається вкласти додаткових засобів при ефективному використанні власних ресурсів.

В сільськогосподарському виробництві інвестиції спрямовуються на:

. заміну застарілого і зношеного обладнання;

. впровадження нової технології і застосування сучасної техніки і обладнання;

. розширення виробництва сільськогосподарської продукції;

. розвиток нових видів виробництв.

Формування інвестицій в сільське господарство здійснюється на економічній основі з урахуванням швидкості повернення вкладених засобів. А це можливо лише за умови збільшення виробництва високоякісної продукції і зниження її собівартості.

Інвестиції прямо пов'язані з отриманням додаткового чистого прибутку і з скороченням терміну окупності вкладень. Чим менший термін окупності, тим більше стимулів до інвестицій. При тривалому поверненні засобів внаслідок інвестиційних процесів відбувається знецінення ресурсів, що затрачували. Крім того, отриманий чистий прибуток від виробництва продукції може бути вкладений в нове виробництво.

Обов'язковими елементами інвестиційної діяльності в ринкових умовах є:

. вибір конкурентоздатних проектів на конкурсній основі;

. орієнтація на швидку віддачу витрат;

. економічне обґрунтування інвестицій з врахуванням ринку збуту продукції і її якості;

. облік виробничих можливостей конкурентів.

На інвестиції в сільському господарстві в ринкових умовах роблять вплив ряд чинників. На одні з них товаровиробник може впливати, а інші обумовлені зовнішніми умовами і не залежать від підприємця.

До чинників, залежних від товаровиробника, відносяться:

врожайність сільськогосподарських культур і продуктивність худоби;

вибір об'єкта першочергових інвестицій;

спеціалізація і концентрація виробництва;

технологія виробництва основних видів продукції сільського господарства;

характер інвестицій: довгострокові, короткострокові;

рівень продуктивності праці і собівартість виробництва.

На дані чинники підприємець може впливати протягом виробничого процесу або планувати виробництво продукції і інвестицій на найближчу перспективу.

До чинників, не залежних від товаровиробника, відносяться:

ціни на сільськогосподарську продукцію і продукцію промислового виробництва;

відсоткова ставка на кредит;

податкові ставки на прибуток;

інфляційні процеси;

сезонність виробництва сільськогосподарської продукції;

попит на продукцію з врахуванням співвідношення цін;

обов'язкові поставки сільськогосподарської продукції (квотування виробництва);

вітові ціни на продукцію.

В процесі виробництва сільськогосподарської продукції відбувається поступове зношення і вибуття основних фондів. Це викликає необхідність їхнього простого, а при нарощуванні виробництва і розширеного відтворювання. Головним джерелом відтворювання основних засобів виступають капітальні вкладення.

Капітальні вкладення представляють собою витрати на створення нових, а також на розширення, реконструкцію і модернізацію діючих основних фондів підприємства. За рахунок капітальних вкладень проводиться як відновлення списаних і прийшли в непридатність основних фондів, так і надбання додаткових засобів праці, необхідних для розширеного відтворювання.

За способом участі у виробничому процесі вони підрозділяються на виробничі і невиробничі.

Капітальні вкладення виробничого призначення - це витрати, пов'язані з виробництвом продукції. До них відносяться витрати на надбання тракторів, комбайнів, сільськогосподарських машин і обладнання, робітника і продуктивної худоби, закладення багаторічних насаджень, а також на будівництво будівель і споруд виробничого призначення. Капітальні витрати на формування основного стада здійснюються частково за рахунок засобів, виручених від реалізації вибракованої продуктивної і робочої худоби. Витрати на капітальний ремонт, призначені для відновлення основних засобів, здійснюються за рахунок амортизаційних відрахувань.

Капітальні вкладення відрізняються великими розмірами сум, які необхідні для будівництва виробничих об'єктів або для надбання техніки. Окупність капітальних вкладень в сільське господарство дуже низька, а отже, для прийняття рішення по конкретних інвестиціях необхідно провести економічний аналіз ефективності їхнього використання.

Головним джерелом фінансування капітальних вкладень в сільське господарство є власні засоби підприємств. До них відносяться:

. прибуток від основної виробничої діяльності;

. амортизаційні відрахування;

. засоби фонд економічного стимулювання в тій частині, які використовуються на капітальні вкладення;

. інші засоби господарства.

Формування капітальних вкладень в період переходу до ринкових відносин повинне здійснюватися не тільки за рахунок власних ресурсів підприємств, але при використанні позикових засобів.

Серед позикових джерел виділяються:

. кредити банків;

. внески учасників акціонерних товариств;

. надходження від продажу акцій.

Малоефективно використовуються і капітальні вкладення на надбання техніки для сільського господарства. Витрачені засоби на машини і обладнання в аграрному секторі не сприяли зростанню рівня механізації в таких трудомістких галузях, як овочівництво, кормовиробництво, молочне скотарство. В більшості господарств техніка, що придбавалася, для прибирання картоплі, кормових культур, доробки продукції простоює, тоді як багато видів продукції сільського господарства забираються вручну.

При цьому незадовільним залишається якість техніки, що поставляється. На ремонт тракторів в господарствах витрачається в 2-4 разу більше засобів, ніж на створення нових машин, а запасних частин використовується в 1,5- 1,7 разу більше, ніж на збирання нового трактора на заводі [7].


3.4 Лізинг технічних засобів


Відповідно до викладеного вище і з урахуванням кризового становища фінансово-кредитної системи особливого значення в системі технічного забезпечення АПК набуває лізинг.

Лізинг - це довгострокова оренда машин і обладнання при збереженні права власноті на них за орендодавачем. Фінансовий лізинг передбачає виплату протягом певного періоду своєї дії сум, які покривають повну вартість амортизації обладнання або більшу її частину, а також прибуток орендодавця. Операційний лізинг охоплює термін, менший за амортизаційний період об'єкта лізинга. Після закінчення дії угоди з фінансового лізинга його об'єкт може бути переданий у власність орендаря. Після закінчення дії угоди з операційного лізингу предмет договору може бути повернений власникові або знову зданий в оренду.

Виходячи з класичних уявлень про оренду й лізинг, наведених їх тлумачень і світової практики, можна назвати такі суттєві відмінності оренди від усіх видів лізингу:

) оренда, як уже зазначалося, - це двостороння угода між орендодавцем і орендарем, а лізинг - щонайменше тристороння угода, у якій крім лізингодавця та лізингоодержувача фігурує ще й продавець лізингового майна. За деяких видів лізингу одна юридична особа може виступати як два суб'єкти. Так, у разі зворотного лізингу продавець є одночасно і лізингоодержувачем. Лізингову угоду оформляють, як правило, двома договорами: купівлі - продажу між продавцем і лізингодавцем і власне лізингу - між лізингодавцем і лізингоодержувачем. Останній має схвалити умови договору купівлі - продажу, а продавець (постачальник) - знати мету придбання майна;

) діяльність лізингодавця принципово відрізняється від діяльності орендодавця. Якщо орендодавець здає в оренду своє майно, то лізингодавець передає в лізинг майно, яке він спеціально придбав, як правило, за прямою вказівкою майбутнього лізингоодержувача. Орендодавцеві оренда забезпечує краще використання його майна, а для лізингодавця у передаванні майна в користування полягає сама сутність його бізнесу. Можна сказати і так: сутність діяльності лізингодавця полягає у фінансуванні тимчасового користування лізингоодержувачем майна шляхом надання йому майнового кредиту;

) роль лізингоодержувача активніша, ніж орендаря. При першому передаванні майна в лізинг лізингоодержувач, як правило, сам знаходить виробника (власника) лізингового майна і вибирає конкретний вид цього майна. На відміну від орендаря, лізингоодержувач наділяється правами і обов'язками, які притаманні покупцеві. Хоча формально покупцем є лізингодавець, майно передається продавцем безпосередньо лізингоодержувачу. Останній виконує всі процедури, пов'язані з прийманням майна;

) у разі оренди орендодавець несе відповідальність перед орендарем за виявлені недоліки об'єкта оренди, а в лізингу лізингодавець відповідає за такі недоліки лише тоді, коли сам вибирав продавця (постачальника) об'єкта лізингу або втручався у вибір лізингоодержувачем постачальника майна, виду майна, його характеристик тощо.

Дефіцит фінансових ресурсів у сільському господарстві є наслідком істотного послаблення його матеріально-технічної бази, руйнування економічних основ оновлення і розвитку. Нестача фінансових ресурсів на рівні сільськогосподарських підприємств означає, що зменшуються парк сільськогосподарських машин, закупівля запасних частин, внаслідок чого не здійснюються в належних обсягах капітальні й відновлювальні ремонти.

За останні роки списано сільськогосподарських машин майже удвічі менше, ніж треба було списати за нормативними строками їх експлуатації. Це призвело до різкого старіння парку машин, збільшення навантаження на одиницю застарілої техніки, подовження строків польових робіт, тривалих простоїв машин з технічних причин. За оцінками учених і фахівців, загальні втрати сільського господарства, пов'язані з нестачею та низьким технічним станом машин, становлять: за перевитратами пального 10-12%, за недобором врожаю - понад 30%.

Проведення реформ і подолання соціально-економічної кризи вимагають значних фінансових і матеріальних ресурсів. Залучити кошти в необхідній кількості для підприємницької діяльності у сільському господарстві надто складно. Значні потреби в коштах і надто малі потужності українських банків не дають змоги останнім резервувати кошти для видачі сільськогосподарським товаровиробникам гарантій по кредитах на оновлення та закупівлю машин і обладнання. З різних існуючих варіантів залучення коштів в економіку сільського господарства найбільш реальний і ефективний на сьогодні є лізинг.

Ефективний вплив лізингу на оновлення матеріально-технічної бази сільськогосподарських товаровиробників пояснюється тими потенційними можливостями, які закладені в лізинговій формі підприємницької діяльності, а саме:

·кредитування у вигляді машин і обладнання на відміну від грошового кредиту, що зменшує ризик неповернення коштів, оскільки за лізингодавцем зберігається право власності на передане майно, тобто лізингове майно виступає в якості застави. У зв'язку з цим за кордоном багато лізингових компаній не вимагають від лізингоодержувача ніяких додаткових гарантій, тому підприємству простіше отримати майно за лізингом, ніж кредит на його придбання;

·лізинг передбачає 100 % кредитування і не вимагає негайного початку платежів, що дає змогу без різкого фінансового напруження поновлювати виробничі фонди, придбавати дороге майно;

·умови лізингової угоди гнучкіші порівняно з кредитом, бо дають змогу двом сторонам вибрати вигідну схему виплат;

·лізингове майно не перебуває на балансі лізингоодержувача, що не збільшує його активи і звільняє від сплати податку на це майно;

·лізингові платежі відносяться на витрати виробництва (собівартість) лізингоодержувача і відповідно знижується оподаткування прибутку.

Досвід країн з розвиненою ринковою економікою засвідчує дедалі зростаючий вплив лізингу на процес відтворення основних фондів і відкриває широкий доступ користувачам до передової техніки і технологій. По-перше, лізинг дає змогу отримати додаткові інвестиції від іноземних партнерів у вигляді машин і обладнання. По-друге, до лізингових операцій залучаються значні кошти банків, страхових компаній, акціонерних товариств та інших фінансових установ, що перебувають безпосередньо в Україні. По-третє, привабливість лізингу для сільськогосподарських підприємств пояснюється тими потенційними можливостями, які закладені в лізинговій формі підприємницької діяльності. Якщо, наприклад, сільськогосподарські товаровиробники відчувають гостру потребу в техніці і не мають достатніх коштів для її придбання, вони можуть отримати техніку шляхом лізингу, причому на більш вигідних умовах, ніж за договором купівлі - продажу.

Для порівняння: якщо підприємство закуповує техніку за рахунок власних коштів і довгострокових банківських кредитів, то фінансує це з фонду розвитку, який формується за рахунок прибутку після його оподаткування у встановленому законодавством порядку; крім того, сплачує податок на додану вартість із купівлі - продажу. Зовсім інший механізм фінансування виробничих інвестицій при укладанні лізингового контракту. Лізингові платежі, що сплачуються лізингоодержувачем, відносяться на собівартість його продукції чи послуг, а після повної сплати лізингового майна підприємство, як правило, стає його власником. У цьому випадку кошти, що витрачаються на лізингові платежі, формуються з прибутку підприємства до його оподаткування.

Лізинг вигідний і державі, оскільки заборгованість підприємств іноземним лізингодавцям не зараховується до загальної фінансової заборгованості країн-імпортерів, на чиїй території перебувають лізингоодержувачі.

З господарської точки зору, лізинг слугує засобом реалізації продукції, розвитку виробництва, впровадження науково-технічного прогресу, створення нових робочих місць, тому держава зацікавлена у підтримці і розширенні лізингових операцій.

Отже, лізинг можна розглядати як одну з найпривабливіших і найперспективніших форм інвестування, здатну значно пожвавити процес оновлення матеріально-технічної бази сільськогосподарських товаровиробників та входження економіки України в структуру світового ринку [6].


Висновки


Отже, технічне забезпечення аграрного виробництва до рівня технологічної потреби вимагає ефективного макроекономічного мікроекономічного механізму регулювання економічних відносин з врахуванням регіонального розвитку. Система інженерно-технічного забезпечення охоплює комплекс питань структурної перебудови та зміни взаємовідносин учасників аграрного ринку: виробників сільськогосподарської продукції, науково-дослідних і проектних організацій, машинобудівних підприємств, продавців технічних засобів, підприємств агротехсервісу та інших учасників ринку. Враховуючи стан і необхідність системного підходу до концепції інженерно-технічного забезпечення аграрного виробництва необхідна держана підтримка та координація галузі із запровадження справедливих і апробованих розвинутими країнами світу економічних умов господарювання з такими основоположними принципами:

введення у систему ціноутворення показника середньої норми прибутку, що забезпечить створення рівних економічних для усіх галузей економіки країни;

- включення у структуру капіталу аграрного виробництва вартості землі, як основного капіталу, для повернення їм земельної ренти;

- формування спеціалізованих ринків для стратегічно важливих видів сільськогосподарської продукції та їхнього законодавчого забезпечення;

- створення системи державного регулювання співвідношення цін на аграрну та промислову продукцію у формі ринкової, ресурсної, цінової, фінансової, кредитної й програмно-цільової підтримки мінімально-відтворювальних цін на аграрну продукцію.

створення умов для реалізації державних програм на державному й регіональному рівнях щодо розвитку сільськогосподарського машинобудування.

- сприяння технологічному переоснащенню аграрних підприємств шляхом здешевлення кредитів на придбання якісної ресурсоощадної вітчизняної сільськогосподарської техніки.

- формування державної та регіональної інноваційно-інвестиційної політики на адаптацію виробництв до вимог ринку для розширеного відтворення та технічного оновлення виробництв.

Регулювання ринкових відносин аграрних підприємств і виробників сільськогосподарської техніки та послуг має здійснюється на основі певних економічних принципів:

- системного підходу до формування ринку технічних засобів, що охоплює аграрних товаровиробників, підприємства сільськогосподарського машинобудування, торгово-комерційні структури та сервісно-технічні служби;

- комплексного підходу до розвитку виробничо-ринкових відносин, як єдиної виробничо-економічної системи, що враховує природно-кліматичну зональність регіонів та забезпечення збалансованого природокористування;

спрямованості державної аграрної політики на забезпечення платоспроможності сільськогосподарських товаровиробників шляхом впровадження збалансованих цінових, податково-стимулюючих та фінансово-кредитних заходів;

взаємоузгодження економічно-фінансових відносин, які забезпечують обґрунтовані ціни на сільськогосподарську продукцію і товари виробничо-технічного призначення;

державної підтримки інноваційної діяльності інвестиційно привабливих агротехсервіних підприємств які надають конкурентоспроможні інженерно-технічні і сервісні послуги з експлуатації, технічного обслуговування та ремонту техніки;

створення єдиної інформаційної мережі з аналізу і моніторингу та маркетингових досліджень ринку матеріально-технічних ресурсів, як складової частини аграрної економіки;

перспективності формування ринку матеріально-технічних засобів з врахуванням регіональної інфраструктури АПК та прогнозування розвитку територій.

- державної підтримки аграрних товаровиробників з придбання складних високотехнологічних машин та обладнання.

Застосування наведених принципів дозволяє визначити місце регіону за критерієм інвестиційної привабливості для інноваційно-інвестиційних проектів, оцінки внутрішньогосподарських показників підприємств і регіонів з метою вибору ефективних варіантів інвестування.


Список використаних джерел


1.Активізація інновацій у сільське господарство України [Електронний ресурс]. - Режим доступу: www.economy.nayka.com.ua/index.php?...

2.Білоусько Я.К., Рибницька В.І. Розвиток ринку сільськогосподарської техніки/ Я.К. Білоусько, В.І. Рибницька// Техніка АПК. - 2004. - №10. - с. 14-18.

.Виробництво, якість і конкурентоспроможність продукції [Електронний ресурс]. - Режим доступу: www.refine.org.ua/pageid-1283-4.html

.Виробничі ресурси та спеціалізація сільського господарства [Електронний ресурс]. - Режим доступу: ua.textreferat.com/referat-4035-4.html.

.Витрати виробництва та реалізації. Витрати підприємства як основа формування цін [Електронний ресурс]. - Режим доступу: pidruchniki.com.ua/.../vitrati_virobnitstva_realizatsiyi.

.Ільчук М.М., Зрібняк Л.Я., Мельник С.І. Організація і планування сільськогосподарського виробництва/ За ред. М.М. Ільчука та Л.Я. Зрібняка. Підручник. - Вінниця: Нова Книга, 2008 - 456 с.

.Інвестування в аграрній сфері [Електронний ресурс]. - Режим доступу: lekcii.com.ua › text.901.html.

.Мазнєв Г.Є. Методичний підхід щодо обґрунтування територіального розміщення ремонто-обслуговуючих підприємств/Г.Є. Мазнєв// Економіка АПК. - 2009. - №11. с. 102-108.

.Матеріально-технічна база сільського господарства [Електронний ресурс]. - Режим доступу: udau.edu.ua›library.php?pid=2052.

.Мацибора В.І. Економіка сільського господарства/ За ред. В.І. Мацибора. Підручник. - К.: Вища школа, 1994. - 415 с.

.Підлісецький Г.М., Товстопят В. Л. Економічні проблеми технічного забезпечення сільського господарства/ Г.М. Підлісецький, В. Л. Товстопят// Економіка України. - 2008. - №11. - с. 81 - 87.

.Ремонтне і енергетичне обслуговування виробництва Електронний ресурс]. - Режим доступу: refine.org.ua › pageid-1473-1.html.

.Рентабельність активів [Електронний ресурс]. - Режим доступу: uk.wikipedia.org›Рентабельність продукції.

.Розміри сільськогосподарських підприємств та їх підрозділів. Показники розмірів сільськогосподарських підприємств [Електронний ресурс]. - Режим доступу: agroua.net/economics/...124/doc-206/.

.Сільське господарство: комплексне технічне забезпечення [Електронний ресурс]. - Режим доступу: ukrref.com/rf/r-3951.html.

.Стан та перспективи розвитку ринків продовольчих товарів [Електронний ресурс]. - Режим доступу: librar.org.ua/sections_load.php?s...id...2.

17.Технічна оснащеність сільського господарства і проблеми відновлення агропромислового комплексу [Електронний ресурс]. - Режим доступу: refs.co.ua

18.


Вступ Рівень розвитку агропромислового комплексу багато в чому визначається його технічної оснащеністю, яка залежить від наявності та обсягів придбання н

Больше работ по теме:

Предмет: Сельское хозяйство

Тип работы: Курсовая работа (т)

Новости образования

КОНТАКТНЫЙ EMAIL: MAIL@SKACHAT-REFERATY.RU

Скачать реферат © 2018 | Пользовательское соглашение

Скачать      Реферат

ПРОФЕССИОНАЛЬНАЯ ПОМОЩЬ СТУДЕНТАМ