Суспільно-географічна характеристика молодіжного ринку праці в Україні

 

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Географічний факультет

Кафедра економічної і соціальної географії












Дипломна робота

Суспільно-географічна характеристика молодіжного ринку праці в Україні




Смоляр Тетяни Василівни








Київ - 2014

Зміст


Вступ

Розділ 1. Наукові основи дослідження молодіжного ринку праці

.1 Сутність ринку праці та молодіжного його сегменту

.2 Поняття зайнятості та безробіття

.3 Методика та методи дослідження

Розділ 2. Чинники функціонування молодіжного ринку праці в Україні

.1 Демографічні чинники

.2 Соціально-економічні передумови

Розділ 3. Регіональний аналіз молодіжного ринку праці України

.1 Регіональний аналіз зайнятості та безробіття молоді на ринку праці України

.2 Трудові міграції молоді

.3 Проблеми зайнятості молоді в Україні

.4 Огляд проблеми зайнятості в зарубіжних країнах

Додатки


Вступ


Перехід до ринкових відносин у сфері праці й зайнятості в умовах структурної перебудови економіки привів до виникнення принципово нової ситуації в соціально-трудових відносинах. Особливо важка й нестабільна дана ситуація виявилася для молоді, яка у силу специфіки своїх соціально-психологічних характеристик виявляється недостатньо підготовленою до сучасних реалій ринку праці.

Одним з найбільш небажаних наслідків молодіжного безробіття є зниження трудової мотивації, затримки у формуванні способу життя працюючої людини в тих молодих людей, чиє трудове життя починається з безробіття. У зв'язку із цим держава й суспільство не повинні пасивно очікувати самонастроювання молодіжного ринку праці: потрібно науково обґрунтована політика регулювання молодіжної зайнятості. Всі перераховані аргументи й обумовили вибір теми даного дослідження.

Обєктом дослідження магістерської роботи є молодіжне безробіття на ринку праці України. Предметом дослідження визначено відмінності рівнів безробіття молоді за регіонами України та чинники, які їх зумовлюють.

Метою дослідження магістерської роботи є регіональний аналіз молодіжного безробіття в Україні та виявлення основних проблем молоді у сфері праці і зайнятості. Відповідно до поставленої мети визначені наступні завдання:

  • розкрити сутність ринку праці та поняття зайнятості і безробіття населення;
  • дослідити чинники функціонування молодіжного ринку праці в Україні;
  • проаналізувати регіональні відміни та особливості ринку праці молоді в Україні.
  • Дослідженням проблем ринку праці в Україні займалися Васильчук Н.І., Горелов Н.А, Лібанова Е.М., Тарабукін Ю.О та ін. Суспільно-географічні аспекти ринку праці досліджували Н.І. Мезенцева, В.С. Сайчук, І.О. Мостова, О.В. Безпала та інші вчені.
  • В магістерській роботі використано територіальний та системний методологічні підходи та ряд методів дослідження (статистичний, порівняльно-географічний, картографічний, метод рангів та ін.).
  • Магістерська робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, додатків та списку використаних джерел.
  • Розділ 1. Наукові основи дослідження молодіжного ринку праці
  • 1.1 Сутність ринку праці та молодіжного його сегменту
  • Ринок праці - це соціально-економічна система, окремими складовими (підсистемами) якої виступають ринок робочої сили і ринок робочих місць. Інакше кажучи, ринок праці - це механізм (інститут), що регулює взаємовідносини продавців товару (робоча сила) з покупцями цього товару (роботодавцями). У науковій літературі існують і інші визначення ринку праці.
  • Ринком праці називається система відносин між роботодавцем і працездатним населенням з укладання трудових договорів (контрактів) щодо кількості, умов та оплати праці; між населенням і органами державного управління з забезпечення права здійснювати будь-яку економічну діяльність, захисту від дискримінації в сфері праці, допомоги і компенсацій при безробітті.
  • Становлення національного ринку праці в Україні пов´язують з ухваленням Закону "Про зайнятість населення" (1991 p.). З цього часу держава відмовилася від права на працевлаштування, почала здійснювати перехід від політики повної зайнятості населення до політики ефективної зайнятості, взявши на себе певні обов´язки щодо матеріальної та соціальної підтримки безробітних. Для цього були створені спеціальні служби інфраструктури ринку праці - Державна служба зайнятості та Державний фонд сприяння зайнятості населення.
  • З дефініцією «ринок праці» тісно повязані такі визначення як працездатність, трудові ресурси, робоча сила, оцінка якості працездатності, трудоресурсний потенціал.
  • Працездатність - це соціально-правова категорія, що відбиває здатність людини до праці, яка визначається рівнем його фізичного та духовного розвитку, а також станом здоров'я, професійними знаннями, умінням і досвідом. Це стан, який дозволяє людині без шкоди для здоровя виконувати певну роботу.
  • Залежно вид характеру роботи, яку може виконувати людина, розрізняють:
  • - загальну (тобто здатність до виконання роботи в звичайних умовах),
  • - професійну (здатність до виконання роботи за певною професією),
  • - спеціальну (тобто здатність до виконання робіт у певних виробничих або кліматичних умовах - під землею, у тропіках тощо) [ ].
  • Трудові ресурси - це частина населення країни чи регіону, яка має необхідний для трудової діяльності освітній, професійний рівень, фізичний розвиток та стан здоровя [ ].
  • Основну частину трудових ресурсів складає населення працездатного віку, який в кожній країні визначається законом. В Україні до трудових ресурсів відносять населення працездатного віку, тобто чоловіки та жінки, віком 16-59 років, за винятком інвалідів І-ІІ групи та пенсіонерів-пільговиків, а також люди до працездатного віку та пенсіонери, які працюють.
  • Слід розрізняти такі поняття як трудові ресурси та робоча сила. Термін «робоча сила« варто використовувати, коли мова йде про якісну характеристику тих, хто працює (рівень освіти, кваліфікації), а «трудові ресурси» - коли мова йде про кількісні характеристики.
  • Сукупність потенційно можливих трудових ресурсів визначає трудоресурсний потенціал.
  • Однією зі складових ринку праці є молодіжний його сегмент. Щоб визначити поняття «молодіжний ринок праці» потрібно зясувати, хто така молодь.
  • Молодь - соціально-демографічна група, відокремлена на основі сукупності вікових характеристик і особливостей соціального стану. Молодість як певна визначена фаза, етап життєвого циклу біологічно універсальна, але її конкретні вікові рамки, пов'язаний з нею соціальний статус і соціально-психологічні особливості мають соціально-історичну природу і залежать від суспільного ладу, культури та властивих даному суспільству закономірностей соціалізації.
  • Сучасна молодь довше навчається в школі та, відповідно, пізніше починає самостійне трудове життя. Ускладнилися й самі критерії соціальної зрілості. Початок самостійного трудового життя, завершення навчання та набуття стабільної професії, одержання політичних прав, матеріальна незалежність від батьків, вступ у шлюб і народження першої дитини - усі ці події, такі, що в своїй сукупності надають людині почуття повної дорослості, та відповідний соціальний статус, настають не одночасно, й сама їхня послідовність і символічне значення кожного з них не однакові в різних соціальних прошарках. Звідси й дискучійність хронологічних, абсолютних вікових границь: нижню границю молодості встановлено між 14 і 16, а верхню - між 25 і 30 роками та навіть пізніше.
  • Молодими громадянами в України є особи віком від 14 до 35 років.
  • Держава визначає загальні засади створення організаційних, соціально-економічних, політико-правових умов соціального становлення та розвитку молодих громадян України в інтересах особистості, суспільства та держави, основні напрями реалізації державної молодіжної політики в Україні щодо соціального становлення та розвитку молоді.
  • Наразі молодь характеризується такими кількісними й якісними показниками:
  • юнаки і дівчата віком від 14 до 35 років становлять 15 407 522 осіб - приблизно третина усього населення країни;
  • 70 % молоді мешкає у містах, 30% - у селах;
  • близько двох мільйонів молодих сімей, із них близько 600 тис. мешкають у сільській місцевості;
  • 100 тис. осіб офіційно зареєстрованих безробітних;
  • 2 709 161 студентів, які навчаються у 340 вузах І-IV рівнів акредитації;
  • близько 5 % молоді беруть участь у громадському русі;
  • молодь - це активний учасник громадського життя суспільства;
  • найбільш активна демографічна група;
  • молодь - це третина економічної активності населення.
  • Отже, молодіжний ринок праці - це той сегмент ринку праці, та працездатна частина населення, яка відноситься до категорії молодь і складає вікову групу 14-35 років.
  • 1.2 Поняття зайнятості та безробіття
  • Діяльність людей, повязана із задоволенням особистих і суспільних потреб, яка приносить їм дохід, називається зайнятістю. Під зайнятістю як економічною категорією розуміють сукупність соціально-економічних відносин у суспільстві, які забезпечують можливості прикладання праці в різних сферах господарської діяльності й виконують функції, пов'язані з відтворенням робочої сили на всіх рівнях організації суспільної праці та виробництва.
  • Виділяють три види зайнятості: повна, раціональна, ефективна.
  • Повна зайнятість - надання працездатному населенню можливість працювати. Раціональна зайнятість - зайнятість з урахуванням доцільності перерозподілу та використання природних ресурсів за статево-віковим та освітнім складом. Ефективна зайнятість - зайнятість, яка формується з врахуванням критеріїв економічної доцільності, соціальної результативності, скорочення ручної і важкої праці.
  • Прихована зайнятість - це зайнятість поза офіційним обліком, наприклад, зайнятість працівників, які перебувають у тривалих неоплачуваних відпустках, безробітних, пенсіонерів торгівлею, наданням різних послуг населенню.
  • Сезонна зайнятість характеризується сезонним залученням працездатного населення у суспільне виробництво.
  • Тимчасова зайнятість - зайнятість, пов'язана з тимчасовим або сезонним характером роботи, а також разовими епізодичними роботами.
  • Маятникова зайнятість - вид зайнятості, який має постійний характер, але пов'язаний з періодичними переміщеннями працівників під час трудової діяльності.
  • Залежно від сфери прикладання праці виділяють основну і додаткову зайнятість, які ще можуть називатися первинною І вторинною.
  • Основна, або первинна зайнятість,- це діяльність у межах нормативного робочого дня, тижня за основним місцем роботи.
  • Додаткова, або вторинна зайнятість,- це зайнятість понад нормативний робочий час.
  • Останнім часом дедалі більшого розповсюдження набувають гнучкі й нестандартні форми зайнятості, гнучкі графіки робочого часу. Використовуються три форми гнучкості - гнучкість робочого часу, гнучкість зайнятості і гнучкість винагороди. Гнучкими формами зайнятості вважають:
  • зайнятість, пов'язану зі специфічним соціальним статусом працюючих (самозайняті, допомогаючі члени сім'ї тощо);
  • зайнятість на роботах із нестандартними робочими місцями та організацією праці (надомна праця, робота за викликами);
  • зайнятість за нестандартним часом (нестандартний робочий день, строкові контракти).
  • Нестандартна зайнятість представлена в основному самозайнятими і членами сім'ї, які їм допомагають. Самозайняті - це особи, які самостійно організовують свою роботу власним коштом, володіють засобами виробництва і несуть відповідальність за вироблену продукцію. Члени сім'ї, які допомагають самозайнятим, - це особи, які працюють без прямої оплати на підприємствах родичів. Вони не отримують заробітної плати, але отримують зиск від збільшення загальних доходів своєї сім'ї. Самозайнятість зосереджена в основному у дрібному виробництві та сфері послуг (магазини, кав'ярні, ресторани, перукарні тощо).
  • За критерієм реєстрації трудової діяльності зайнятість поділяється на:
  • зареєстровану зайнятість (наймана праця, підприємництво, самозайнятість);
  • неформальну зайнятість - діяльність, реєстрації якої не передбачено чинним законодавством (дрібне виробництво, надання послуг пенсіонерами, особами, які перебувають у неоплачуваних відпустках тощо);
  • -тіньову зайнятість - діяльність, дозволену законом, реєстрацію якої передбачено чинним законодавством, але яка з різних причин не здійснюється;
  • -нелегальну зайнятість - діяльність, заборонену чинним законодавством (торгівля й виробництво наркотичних речовин, зброї тощо).
  • Безробіття - суспільне явище, повязане з втратою роботи. Причинами безробіття є НТР, економічна нестабільність, кризи, циклічність виробництва. Мальтус вважав, що населення Землі зростає швидше, ніж збільшуються робочі місця.
  • В Україні рівень зареєстрованого безробіття визначається як відношення (у %) кількості безробітних, зареєстрованих у державній службі зайнятості, до середньої кількості населення працездатного віку.
  • Рівень безробіття за методологією МОП - це відношення (у %) кількості безробітних віком 15-70 років до економічно-активного населення (робочої сили) зазначеного віку або відповідної соціально-демографічної ознаки.
  • Розрізняють такі види безробіття:
  • фрикційне - спричинюється постійним рухом населення: з одного регіону в інший; від професії до професії; з одного стану життя в інший (наприклад, навчання-робота-пенсія);
  • структурне - виникає під впливом НТП та змін у структурі споживчого попиту, що ведуть до масштабних структурних перетворень економіки: закриття застарілих підприємств, зменшення випуску продукції окремих галузей, перехід до ресурсозберігальних технологій тощо;
  • циклічне - зумовлюється спадом , тобто фазою економічного циклу, що характеризується дефіцитом сукупного попиту на товари й послуги, недостатністю сукупних витрат;
  • добровільне - добровільне звільнення з роботи через певні причини;
  • приховане - ситуація коли працівника не звільняють, а пропонують йому не повну зайнятість;
  • застійне - коли особу влаштовує відсутність роботи і вона не докладає жодних зусиль, щоб її знайти.

Безробіття серед молодого населення веде до:

· поглиблення бідності та зубожіння бюджетів молодих сімей (як наслідок - збільшення розлучень, абортів, зниження народжуваності, збільшення кількості безпритульних і покинутих дітей, дітей-сиріт, дітей-інвалідів);

· зниження соціальної захищеності і неадекватна оцінка молодіжної праці сприяє зниженню національного патріотизму, призводить до відтоку молодих фахівців в розвинуті країни, прищеплює інтерес до пошуку альтернативних форм заробітку у сфері неформальної економіки і тіньового бізнесу, підриває інтерес до освіти;

· посилюється криміногенна ситуація в країні: збільшується кількість економічних і кримінальних злочинів, розцвітає алкоголізм і наркоманія, збільшується кількість венеричних та інших захворювань, скорочується рівень тривалості життя, збільшується смертність - все це сприяє природному виродження нації.


1.3 Методика та методи дослідження


При дослідженні молодіжного ринку праці були використані такі методологічні принципи: територіальності, системності, комплексності.

Системний підхід в теперішній час проник в усі галузі наукового знання та людської діяльності як загальний та найбільш ефективний метод вирішення складних проблем. Він, насамперед, придатний для дослідження соціальних явищ.

Пізнання на основі системного підходу передбачає: визначення елементів системи; визначення зв'язків елементів у системі; дослідження функціонування елементів у системі; дослідження функціонування системи в цілому; дослідження історії системи; створення теорії функціонування системи та управління нею; розробку програми управління системою. В нашому випадку системою виступає регіональний ринок праці.

Принцип системності розглядає трудові ресурси як складну динамічну систему.

Так, як предметом дослідження являється регіональна відмінність рівня безробіття молоді, обовязковим є використання методу територіальності. Територіальність означить цілісність, тобто досліджувана територія виступає континуальною системою. Принцип територіальності передбачає вивчення просторових аспектів функціонування ринку праці.

Принцип комплексності означає насамперед взаємозвязок елементів, явищ, що складають одне ціле. Комплексність відображає, з одного боку, взаємозвязок і взаємозумовленість поєднання елементів, а з іншого - раціональність структури й оптимальну узгодженість складових елементів і підсистем.

Для дослідження молоді на ринку праці України були використані такі методи: статистичний, порівняно-географічний, графічний, картографування, групування, системний підхід, аналіз і синтез, територіальний підхід.

Статистичний метод застосовувався для узагальнення й аналізу масових явищ, таких як рівень безробіття та рівень зайнятості, навантаження на одне вільне робоче місце тощо, коли треба подолати масу випадковостей .

Метод картографічного моделювання застосовувався для наукового відображення розміщення і взаємодії молодіжного сегменту на ринку праці за регіонами України.

Графічний метод найефективніший при дослідженні динаміки того чи іншого процесу, в нашому випадку - молоді на ринку праці. Це і зміна кількості безробітних, і зайнятість у різних сферах господарства. Графічним способом можна зобразити вікову структуру робочої сили тощо.

Метод групування дає змогу в подальших дослідженнях використовувати картографічний та графічний методи. Завдяки йому здійснюється групування трудових ресурсів за віком, статтю и т.д. Групування слід проводити за певними ознаками.

Одним із загальнонаукових методів є порівняльно-географічний. В нашому дослідженні він був використаний для порівняння ситуації в різних регіонах, аналізу стану трудових ресурсів в різних сферах господарства.

Отже, методи наукових досліджень дають змогу найбільш точно і повно дослідити обєкт і предмет дослідження, а це дає змогу виявити проблеми і перспективи їх розвитку.


Розділ 2. Чинники функціонування молодіжного ринку праці в Україні


Формування, розвиток і відтворення молодіжного трудоресурсного потенціалу регіонів України відбувається під безпосереднім впливом наступних взаємоповязаних чинників:

- демографічних (коефіцієнти народжуваності, смертності, природного приросту, коефіцієнт дитячої смертності, статево-вікова структура населення та ін.);

- соціально-економічних (географічне положення, рівень соціально--економічного розвитку (ВВП та ВНП на душу населення, рівень доходів та витрат населення, середньомісячна заробітна плата та ін.)).


2.1 Демографічні чинники


Демографічні чинники безпосередньо впливають на функціонування молодіжного ринку праці. Демографічна ситуація, яка склалася в Україні в цілому, в усіх її регіонах визначається як критична, як така, що здатна загрожувати безпеці країни. Необхідно відзначити, що демографічна поведінка й установка населення безпосередньо залежить від рівня господарського розвитку регіону, екологічної ситуації, соціально-економічного розвитку й має виражений інерційних характер, що суттєво обмежує можливості для швидкої зміни демографічної ситуації.

При аналізі демографічних показників відтворення трудоресурсного потенціалу, необхідно враховувати такий наслідок демографічних процесів, як зниження та часткова втрата власного демографічного потенціалу для кількісного відтворення власної робочої сили в майбутньому, через тривалу депопуляцію.

Чисельність населення України за останні десять років помітно скоротилася (від 50 млн. до, майже, 45,7 млн).

Середній коефіцієнт народжуванності в Україні становить 11 осіб на тис. осіб наявного населення. Найвищий коефіцієнт народжуваності (12-15,3 осіб на тис. осіб наявного населення) мають такі регіони України: Рівненська, Закарпатська, Волинська, Чернівецька, Одеська, Івано-Франківська області та м.Київ, що сприятиме, в майбутньому, більшій кількості молодого економічно-активного населення. Це пояснюється тим, що в цих регіонах краща статево-вікова структура населення для його відтворення, найменш забруднене навколишнє середовище, відбувається зайнятість населення в галузях, з мінімальним ризиком для життя та здоровя, вищий рівень релігійності населення тощо.

Найнижчий коефіцієнт народжуваності мають такі регіони України: Сумська, Чернігівська, Луганська, Донецька, Полтавська, Черкаська. Він становить 9,3-9,5 осіб на тис. осіб наявного населення. Ці регіони мають низький соціально-економічний розвиток, високий рівень злочинності та небезпечні галузі господарства, несприятливу екологічну ситуацію.

Сучасна ситуація зі смертністю неблагополучна як для міського, так і для сільського населення. Рівень смертності в Україні має суттєві регіональні відмінності: у 2012 році величина загального коефіцієнту смертності коливалася від 9,8% (м. Київ) до 18,6% (Чернігівська обл.). Нижчий рівень загальної смертності спостерігається у західній частині України (11,8-13,8), найвищий - у північних областях (16,6-18,6%). Значною мірою такі коливання пояснюються дією вікового чинника. Так, у західних областях відносно молода структура населення змінює загальний показник смертності у бік зменшення, а в областях зі старою віковою структурою (на півночі і центрі нашої країни) - в бік підвищення.

Виходячи з високих коефіцієнтів смертності, можемо проаналізувати коефіцієнт природного приросту (скорочення) населення за регіонами України. Загальний показник по Україні становить - (-3,1) ( на 1000 осіб наявного населення). Найвищі показники скорочення населення в Чернігівській - (-9,3), Сумській - (-6,9), Полтавській - (-6,6), Луганській - (-6,4), Донецькій - (-6,3) областях. Ці показники зумовленні зайнятістю населення. Найвижчий показник приросту населення в Рівненській -3,5, Закарпатській - 3,3, Волинській - 1,6, Івано-Франківській - 0,2, Чернівецькій - 0,3 областях та м. Києві - 2,2.

Для сучасної демографічної ситуації характерне поступове старіння населення <#"justify">-промисловість - 28%;

-торгівля - 17,8%;

транспорт - 11,5%;

сільське господарство - 9,6%;

будівництво - 3,6%;

інше - 29,5%.

Рис 1. Структура валової доданої вартості


ВВП за категоріями доходу має таку картину:

-оплата праці найманих працівників - 47,7%;

-податки на виключення субсидій на виробництво - 14,1%;

валовий продукт, змішаний дохід - 38,2%.


Рис. 2. ВВП за категоріями доходу


Обсяг прямих іноземних інвестицій становив 49362,3 млрд. дол., річний приріст склав 4556,3 млрд. дол. - це 195% порівняно з 2002 роком та до 9% порівняно з 2010 роком.

Найбільші країни-інвестори - це Кіпр - 12645,5 млн дол. (25,6%), Німеччина - 7386,4 млн дол. (15%), Нідерланди - 4822,8 млн дол. (9,8%) та Російська Федерація - 3594,5 - млн дол. (7,3%).

Структура інвестування в основний капітал за джерелами фінансування така:


Рис. 3. Структура інвестування в основний капітал за джерелами фінансування


Наявний дохід населення України на 2011 рік склав 971,2 млрд. грн., на 14,5% більше ніж у 2010 році. Середньомісячний наявний дохід у розрахунку на одну особу склав 1770,8 грн., що на 15% більше від попереднього року. Структура доходів має таку картину:

-заробітна плата - 41,7 %;

-соціальні доходи та інші одержані поточні трансферти - 37%;

прибуток, змішаний дохід - 15,9%;

доходи від власності (одержані) - 5,4.

Найбільший дохід на одну особу спостерігається в м. Києві - 49651,9 грн в рік, Донецькій, Дніпропетровській, Київській областях - понад 26 тис. грн в рік. Найменший річний дохід в жителів Закарпатської, Рівненської, Тернопільської та Чернівецької областях.

Середньомісячна заробітна плата в жителів України становила 2633 грн на особу, у 2010 році - 2239 грн. Розподіл працівників за рівнем зарплат має такий вигляд:

до 1004 грн - 5,6%;

1004-1500 грн - 23,7%;

1500-2500 грн - 27,3%;

2500 грн - 17,4%;

більше 3500 грн - 26%.


Рис. 4. Розподіл працівників за рівнем зарплат


Найбільшу зарплату штатні працівники в Україні отримують в таких сферах: фінансова діяльність - бизько 5705 грн, промисловість - 3292 рн, діяльність транспорту та звязку - 3251 грн, операції з нерухомим майном - 3219 грн. Найнижча заробітна плата у працівників сільського господарства - 1679 грн, діяльність готелів та ресторанів - 1843 грн та у працівників охорони здоровя - 1974 грн.

Витрачають та заощаджують українці на: придбання товарів та послуг - 81,9% доходів, доходи від власності (сплачені) - 2,3%, поточні податки на доходи майна - 6,7%, заощадження - 9,1%. Витрати на одну особу найвищі в м. Києві, м. Севастополь та в Харківській, Одеській, Дніпропетровській, Запорізькій областях. Найнижчі витрати в Тернопільській, Чернівецькій, Закарпатській та Сумській областях.

Зробити одну якусь карту із 5 групами регіонів за рівнем чи то заробітної плати, чи то доходів.

З кожним роком наявний дохід населення збільшується, разом з тим, збільшується й інфляція Найвищий рівень доходів спостерігається в Дніпропетровській, Київській областях та м. Київ, найнижчий - в Закарпатській, Тернопільській, Чернівецькій областях. Це повязано з галузевою структурою зайнятості населення та рівнем економічного розвитку регіонів. Важливим є, також, столичний чинник м. Києва, який є історичною столицею України. На багато нижчий наявний дохід в інших регіонах України пов'язаний, на нашу думку, з неефективною державною та регіональною політикою. Регіонам не вистачає самостійності в перерозподілі зароблених коштів.

У розвинених країнах світу 70% доходу населення становлять їх заробітні плати. В Україні, на жаль, ситуація не така.

Не маючи змоги отримувати достойну заробітну платню, робітники переходять працювати у тіньовий сектор економіки, де пропонують вищу оплату праці, без соціальних відрахувань до бюджету та без офіційного оформлення на роботу. Маючи скрутне матеріальне положення більшість робітників погоджуються працювати неофіційно, особливо в умовах, коли взагалі дуже важко знайти для себе робоче місце. Дана проблема є особливо актуальною для молоді нашої країни. З одного боку, населення забезпечується робочими місцями, а з іншого - зменшуються надходження до держбюджету України. А з бюджету країни виплачуються заробітні плати працівникам бюжетних установ, пенсії, здійснюються соціальні виплати.


Розділ 3. Регіональний аналіз молодіжного ринку праці України


.1 Регіональний аналіз зайнятості та безробіття молоді на ринку праці України


Аналізуючи статистичні показники зайнятості молоді за видами економічної діяльності у 2010 році (табл. А.1 додатку), ми можемо сказати про те, що загальна кількість молоді, яка була зайнята в економіці становила 3490,1 тис. осіб. Це 31,7% до облікової ставки штатних працівників. Питома вага жінок, які відносяться до категорії «молодь», у обліковій кількості працюючих жінок становить 31,2%.

Найбільше зайнято молоді було в таких галузях як: промисловість - 933,5 тис. осіб; торгівля, ремонт автомобілів, побутових виробів та предметів особистого вжитку - 484,1 тис. осіб; освіта - 411, тис. осіб; охорона здоровя та надання соціальної допомоги - 349,8. Значна частка у діяльності транспорту та звязку - 298,4 тис. осіб, державному управлінні - 242,3 тис. осіб та в сфері операцій з нерухомим майном - 214,5 тис. осіб. Найменше молоді зайнято було в рибальстві та рибництві - 1,8 тис осіб, лісовому господарстві та повязаними з ним послугами - 19,3 тис. осіб та в діяльності готелів та ресторанів - 45,4 тис. осіб.

Якщо прослідкувати відносні показники до кількості штатних працівників в тій чи іншій сфері, то бачимо, що найбільша частка молоді працює в фінансовій сфері - 56,4% молоді, торгівлі - 50,4% та у діяльності готелів і ресторанів - 41,9% молоді. Незначний цей показник в таких сферах як промисловість, діяльність транспорту та звязку, операції з нерухомим майном, державне управління - близько 30%. Найменший відсоток молоді серед штатних працівників у сільському господарстві, рибництві та рибальстві та у освітній сфері - 23-24%.

Проаналізувавши регіональний розподіл зайнятості молоді, можемо говорити про те, що найбільшу кількість молоді зайнята в галузях економіки в таких областях та містах: м. Київ - 499,7 тис. осіб, в Донецькій, Дніпропетровській та Харківській областях - 388,8; 318,1 та 202,4 тис. осіб відповідно.

Достатня кількість зайнятої в різних галузях економіки молоді в таких регіонах як АР Крим, Київській, Запорізькій, Миколаївській, Луганській, Львівській, Одеській, Полтавській областях (від 112 до 183 тис. осіб).

Незначна та найменша кількість зайнятої молоді зайнята в господарстві таких областей: Чернівецька, Херсонська, Вінницька, Житомирська, Закарпатська, Івано-Франківська, Кіровоградська, Миколаївська, Рівненька, Сумська, Тернопільська, Хмельницька, Черкаська (від 47,9 до 94,1 тис. осіб).

Аналіз частки молоді до облікової кількості штатних працівників за регіонами показує, що найбільша ця частка в м. Києві - 39,2 %, в Донецькій, Дніпропетровській, Волинській, Закарпатській, Рівненській, Чернівецькій областях - до 33%. Херсонська, Черкаська, Чернігівська області - це регіони з найнижчою часткою зайнятої молоді - близько 28%. В інших регіонах ця частка становить близько 30%.

Найбільша частка жінок серед облікової кількості штатних працюючих жінок молодого віку характерна для західних областей України - Закарпатської, Львівської, Рівненської, Чернівецької, Тернопільської області (понад 31%) та м. Київ (39,5%). На нашу думку, такі показники в західних регіонах повязано з тим, що значна кількість чоловічого населення молодого віку виїжджає працювати в сусідні країни чи регіони. Також вплив мають сфери господарства, розвинені на цих територіях, які більш сприятливі для жіночої праці - туристичне обслуговування, торгівля тощо.

Найменша частка молодих жінок у структурі зайнятих жінок у Чернігівській, Черкаській, Херсонській, Запорізькій, Кіровоградській, Луганській, Миколаївській, Сумській областях (в межах 28-28,9%).

Аналізуючи динаміку зайнятості молоді за сферами економічної діяльності у 2011 році, можна говорити про те, що ситуація суттєво не змінилася в усіх галузях економіки. Кількість зайнятої молоді в 2011 році зменшилась порівняно з 2010 роком на 47 тис. осіб і становила 3452,8 тис. осіб. Більш помітне скорочення молоді відбулося в державному управлінні - до 221,7 тис. осіб; промисловості - до 924,4 тис. осіб; будівництві - до 95,0; діяльності транспорту та звязку - до 286,1 тис. осіб. Не змінилася ситуація в сфері освіти та незначне скорочення було в сфері охорони здоровя, наданні комунальних та індивідуальних послуг. Збільшилась частка молоді в торгівлі - 490, 1тис. осіб, діяльності готелів та ресторанів, діяльності транспорту та фінансовій сфері. На нашу думку ця тенденція повязана з залученням молоді в ці сфери в звязку з підготовкою України до проведення «Евро-2012».

Якщо проаналізувати динаміку частки молоді від кількості штатних працівників у 2011 році, то зменшення частки молоді майже відсутнє, за винятком лісового господарства, діяльності пошти та звязку та надання комунальних та індивідуальних послуг, де різниця становить в 0,2%. Натомість досить стрімке збільшення частки молоді характерне для торгівлі, діяльності готелів та ресторанів, державного управлінні та рибництва. Майже незмінна ситуація залишилася в усіх інших галузях.

Питома вага жінок зазначеної вікової групи (15-34 рр.) у обліковій кількості працюючих жінок в цілому за всіма видами економічної діяльності збільшилася лише на 0,1%. Перерозподіл відбувся між галузями господарства. Найбільше змінилася ситуація в діяльності готелів та ресторанів. Незначно збільшилося частка жінок в торгівлі та будівництві, а скорочення частки спостерігалось в лісовому господарстві, діяльності пошти та звязку, державному управлінні. В інших галузях ситуація залишилася незмінною.

Аналізуючи динаміку зайнятості молоді в Україні, бачимо зниження кількості зайнятої молоді в цілому в період з 2010 по 2011 роки на 37, 3 тис. осіб. Зниження кількості молодих працівників було характерним для всіх регіонів, крім м. Київ, Дніпропетровської та Полтавської областей - тут зміни позитивні, хоча й незначні. Найбільшим скорочення зайнятої молоді було в Харківській, Одеській, Львівській, Луганській, Київській, Запорізькій, Вінницькій областях та АР Крим.

У відношенні молоді до облікової кількості штатних працівників ситуація по Україні в період з 2010 по 2011 рік змінилася позитивно лише на 0,3%, але перерозподіл відбувся між регіонами і ситуація мала такий вигляд: збільшилася частка зайнятої молоді в Вінницькій, Волинській, Дніпропетровській, Донецькій, Закарпатській, Івано-Франківській, Київській, Миколаївській, Одеській, Сумській, Чернівецькій областях та в місті Київ. В Житомирській, Луганській, Львівській, Полтавській, Харківській, Черкаській та Чернігівській областях частка працюючої молоді знизилась. В інших регіонах співвідношення не змінилося.

Питома вага жінок молодого віку у обліковій кількості працюючих жінок протягом року збільшилася лише на 0,1%, але знову ж таки незначне збільшення цієї частки спостерігалося в декількох регіонах - Вінницькій, Дніпропетровській, Закарпатській, Івано-Франківській, Київській, Львівській, Одеській, Чернівецькій областях та в місті Київ. В інших регіонах було незначне скорочення питомої ваги молодих жінок в галузях економіки України.

Аналіз таблиці «Кількість молоді, не зайнятої трудовою діяльністю, та її працевлаштування за регіонами у 2010 році» показує, що кількість незайнятої молоді, які перебували на обліку по всій Україні продовж звітного року становила 879,0 тис. осіб. Найбільша її кількість становила в Донецькій, Дніпропетровській, Харківській та Полтавській областях (71,9; 60,1; 50,3 та 45,1 тис. осіб відповідно). Найнижча кількість незайнятої молоді, яка перебувала на обліку спостерігалась в Чернівецькій (13,0 тис. осіб), Херсонській (17,9 тис. осіб), Чернігівській, Закарпатській (по 22,4 тис. осіб), Київській, Одеській областях (по 25,4 тис. осіб).

Працевлаштовано було лише близько 42% незайнятої молоді, в кількісному виразі це становить 367,3 тис. осіб. Найбільше молоді було працевлаштовано в Донецькій, Дніпропетровській, Харківській, Київській та Львівській областях. Найменше працевлаштованої молоді було в Чернівецькій області, Чернігівській, Херсонській, Одеській, Сумській, Київській, Закарпатській (понад 37% молоді).

Аналіз динаміки кількості незайнятої молоді, які перебували на обліку, свідчить, що в 2011 році вона збільшилася на 11,1 тис. осіб. Збільшення незайнятої молоді відбувалося в усіх регіонах України, крім Полтавської області та міста Київ. В Полтавській області кількість молоді, що була на обліку знизилася на 5%, в м. Києві - більш ніж вдвічі.

Разом з тим в регіонах у 2011 році порівняно з 2010 роком зменшилась кількість працевлаштованої молоді. Ця частка збільшилась у всіх регіонах, крім Волинської, Закарпатської, Львівської, Миколаївської, Тернопільської областей та м. Київ.

Кількість зареєстрованих безробітних у 2010 році в цілому по Україні становила 544,9 тис. осіб - це близько 1,2% населення України. Показники такі низькі через високий рівень прихованого безробіття. Частка молоді серед всіх зареєстрованих становить 0,5%, тобто майже половина. Найбільша кількість безробітної молоді, відносно усього непрацюючого населення - 50% або близько 50%, у Волинській, Донецькій, Львівській та Рівненській областях. Якщо прослідкувати кількісні показники, то найвищі вони в Дніпропетровській, Донецькій, Львівській, Полтавській та Харківській областях (від 12,4 до 15,2 тис. осіб). Найоптимальніший відносний показник молоді серед всіх безробітних в Чернігівській області - 22,7%. В усіх інших регіонах суттєвих відмінностей немає, безробітна зареєстрована молодь там становить близько 40%. Найменше зареєстровано безробітної молоді в м. Київ - 2,4 тис. осіб, Чернівецькій, Чернігівській та Херсонській областях (до 4,6 тис. осіб).

В 2011 році ситуація з зареєстрованими безробітними дещо змінилася, особливо серед молоді у відношенні до усього населення. В цілому кількість безробітних зменшилась на 11% і становила 482,8 тис. осіб. Серед молоді цей показник знизився на 12,7%, але відбулися регіональні зміни цих показників. Кількісно показники зареєстрованої безробітної молоді збільшились в Житомирській, Івано-Франківській, Чернігівській областях та м. Києві. У відношенні до усього непрацюючого населення, частка безробітної молоді збільшилась в тих же областях, що й у 2010 році - Львівській, Івано-Франківській, Волинській, де вона складає понад 50%. В інших областях ситуація суттєво не змінилась. Зменшення кількості зареєстрованого безробіття, як в цілому, так і серед молоді, свідчить про поширення прихованого безробіття серед різних категорій населення.

Показники працевлаштування незайнятого населення за видами економічної діяльності за 2010 рік дають можливість нам прослідкувати те, що частка працевлаштованого населення не значно більша ніж частка зареєстрованих безробітних і становить 1,7% усього населення України. Молоді працевлаштовано 0,8%. Протягом одного року ситуація дещо змінилася, але таким чином, що кількість працевлаштованого населення в цілому збільшилась і в 2011 році становила 762,7 тис. осіб, а от кількість працевлаштованої молоді зменшилась на 0,7 тис. осіб і становила 366,6 тис. осіб.

Рівень працевлаштування соціально-незахищених категорій населення нажаль дуже низький. З 2000 по 2011 роки прослідковувалась незначна позитивна динаміка: з 20,1% до 25,5%.

Серед жінок, які мають дітей до 6 років, одиноких матерів, які мають дітей, віком до 14 років або дітей інвалідів, осіб, які закінчили навчання в вузах та ПТУ та осіб, які звільнилися із строкової військової або альтернативної служби і яким надається перше робоче місце частка працевлаштованих від кількості зареєстрованих безробітних є низькою і становить близько 26%. Найвищий цей показник - 67% - у дітей-сиріт.

Треба зробити карту „Безробіття молоді на ринку праці України, де виділити 5 груп регіонів за рівнем молодіжного безробіття.

3.2 Трудові міграції молоді


Трудова міграція стала одним із основних показників сучасного ринку праці. Розвиток світової транспортної інфраструктури, поширення різних форм зайнятості сприяли мобільності економічно активного населення. Звичайно, що трудова міграція має свої позитивні сторони, зокрема - сприяє перерозподілу робочої сили, підвищує ефективність трудового капіталу. Однак поряд із перевагами є і недоліки - трудова міграція містить загрози послаблення соціального захисту працівників.

Питанням захисту трудових мігрантів приділяється велика увага саме на міжнародному рівні. Зокрема Конвенція МОП №143 Про працівників-мігрантів (1975 р.) закликає боротися із зловживаннями у сфері міграції і дотримуватися базових прав людини. Прийнята одночасно Рекомендація МОП №151 Про працівників-мігрантів передбачає ряд гарантій, які захищають мігрантів за кордоном, зокрема, право на участь у заходах активної політики зайнятості (доступ до послуг професійної орієнтації та сприяння у працевлаштуванні, захист зайнятості, надання іншої чи тимчасової роботи або перепідготовки у разі втрати роботи), належні умови праці, в тому числі заходи безпеки праці й соціального захисту, та належні умови життя, включаючи житло, соціальну допомогу, доступ до освіти та охорони здоровя.

Сьогодні Україні слід задуматися про проблему масштабного виїзду за кордон студентської молоді, що практично є переливом розумового капіталу. І річ навіть не в тому, чи залишиться та чи інша країна з людським капіталом, який вона так ретельно формувала за новітніми стандартами Болонського процесу. Питання полягає й в іншому: наскільки можливим буде повноцінне використання того капіталу за надмірно високих міграційних сподівань, які є первинною ознакою демотиваційного стану суспільства? Адже у випадку, коли більшість власників цього специфічного капіталу відкрито заявляє про бажання перетнути кордони батьківщини, стає зрозумілим, що це не менша проблема, ніж, наприклад, недовіра населення до банківського сектору.

Якщо розглядати проблему міграції молоді, зокрема студентської молоді, то тут виявляється два аспекти: перший аспект - чергова перспектива безповоротної втрати найбільш активних, обдарованих, працездатних громадян. Так, за статистичними даними, значну частку трудових мігрантів складають особи віком 20-34 роки (41,6%). Другий аспект проявляється саме у міграційних намірах, навіть якщо ці наміри і не здійсненні, але важливо те, що - це віддзеркалення довіри молоді до держави, це рівень громадянської довіри і бажання залучитися до суспільно корисної праці.

Важливим має стати визначення провідних міграційних уподобань молоді - тієї частини економічно активного населення, яка, з одного боку, найбільш схильна до прийняття радикальних міграційних рішень, а з другого - є найбільш необхідною для прискореного економічного розвитку будь-якої країни.

В умовах перекладання фінансових зобовязань перед ВНЗ на плечі батьків та самих студентів, у молодих людей формується зовсім інша мотивація - мотивація до незалежності від державних потреб та орієнтація на повернення витрачених на освіту коштів будь-що. І тоді людина також хоче працювати якісно й наполегливо, та от до того де працювати їй вже практично байдуже. І якщо вона не знайде такої можливості на батьківщині, вона буде її шукати деінде.

Причини масового відтоку молодого населення з України різні. В основному їх прийнято пояснювати складнощами працевлаштування та низьким рівнем матеріального становища в містах України. Загалом можна виділити кулька етапів еміграції молоді, залежно від причин, які до цього спонукають. Так, на початку 90-х до виїзду на заробітки закордон молодь штовхала відсутність робочих місць, тобто зупинка підприємств, затримки заробітної плати, масове безробіття. То сьогодні вже немає проблеми відсутності робочих місці, основними причинами є бажання підвищити свій рівень життя, отримання більш високої заробітної плати, пошук можливостей професійної самореалізації. Однак, дослідження свідчать, що економічні причини вказують лише 5% молодого населення, решта на підсвідомому рівні пов'язують своє благополуччя з іміджем власного міста або країни. Тобто негативний імідж міста проектується його мешканцями на свої власні перспективи в ньому.

Інтерес представляють дані з аналізу найбільш популярних напрямків еміграції, так найбільше число молодих українців прямує до країн Європи, потім йде Азія, Америка і на останньому місці Африка. Якщо розглядати окремо Європу, то серед молоді лідирує Росія, потім Італія, на третьому місці Іспанія, на четвертому Португалія і потім Греція.

Мета з якою емігрує молодь є різною, це і туризм, відпочинок, пошук кращих умов життя, нової роботи. Але найбільш масовою є еміграція з метою заробітку. Сьогодні неухильно зростає число працюючої молоді за кордоном. Якщо в 2006 році за кордоном працювала четверта частина молоді (25%), яка виїжджала на протязі останніх 2-3 років, то 2009 році - її частина збільшилася до 29%. Слід прослідкувати «найбільш популярні» спеціальності серед молоді. Так, 47% молодих людей, які працювали за кордоном на протязі останніх декількох років, були задіяні в сфері будівельних робіт, 19% - виконували сільськогосподарські роботи, 12% - зайняті в торгівлі. Домашніми роботами займалися 10% респондентів, 8% доглядали за літніми людьми, дітьми. Надавали послуги у сфері розваг і дозвілля 2% молодих українців. Але, викликає занепокоєння той факт, що, молоді люди, що отримали вищу освіту за кошти бюджету України, які мають високі професійні навички, виїжджають працювати за кардон, причому реалізують знання по отриманій у нашій крані спеціальності.

Активізація трудових міграційних процесів - це тенденція розвитку ринкових економік і глобалізаційних процесів. До позитивних аспектів трудової міграції слід віднести те, що вона сприяє підвищенню життєвого рівня і уникнення бідності, розвитку професійних здібностей. Але з іншого боку, трудові мігранти, особливо нелегальні (за оцінками експертів це близько 85% українських молодих людей) страждають від правової та соціальної незахищеності, піддають ризику своє життя, стають жертвами торгівлі людьми, сексуальної експлуатації, залучаються до протиправної діяльності.


.3 Проблеми зайнятості молоді в Україні


Забезпечення задовільного рівня зайнятості молоді на сьогодні виступає одним із пріоритетних завдань розвитку держави. Адже саме молодь є найактивнішою частиною працездатного населення. Лише з урахуванням динаміки рівня її зайнятості можна розробляти соціально-економічні прогнози розвитку країни на довготривалу перспективу. Це зумовлено необхідністю ухвалення державних програм щодо підтримки та сприяння розвитку цієї категорії населення.

Молодь більше піддається і зовнішнім, і внутрішнім впливам щодо ситуації із забезпеченням її зайнятості як продуктивнішої частини населення. Сьогодні спостерігається така ситуація, що в умовах нестабільності молоді робітничі кадри можуть бути скороченими з підприємств через брак відповідного досвіду (до 10-20%), працівники фінансових установ - через зменшення обсягу операцій та зниження рівня доходу (до 9-12%), менеджери середньої ланки - через оптимізацію організаційних структур субєктів господарювання, що повязано із уповільненням темпів ділової активності (до 8-10%), працівники держапарату - через скорочення штату і т.д.

Безробіття приводить до негативних соціальних та економічних наслідків. Соціальні наслідки безробіття викликають напруження в суспільстві, оскільки незайняті є нестабільною категорією населення. Професійна дискваліфікація молоді у стані тривалого безробіття зменшує їх конкурентоспроможність, що є причиною ускладнень при подальшому працевлаштуванні, зниження якості робочої сили та продуктивності суспільного виробництва. Як наслідок у безробітної молоді знижується мотивація до суспільно корисної праці.

У процесі пошуку роботи безробітна молодь стикається із певними психологічними труднощами. Їхньою причиною є відсутність в особи внутрішньої готовності до активних дій, невміння змінити попередні установки, мотивація поведінки в нових ринкових умовах.

Невирішені проблеми працевлаштування молоді призводять до зростання безробіття та зниження рівня життя; поширення пасивних (утриманство), нерегламентованих (тіньова зайнятість) і деструктивних (кримінал) моделей поведінки; спонукають до зовнішніх трудових міграцій; спричиняють психологічні зміни (втрату мотивації до праці, зміну структури ціннісних орієнтацій і падіння престижності легальної зайнятості).

Основними заходами, які повинні проводилися для зменшення безробіття серед молоді, мають бути агітаційна та просвітницька роботи. Необхідно:

) створити Молодіжну біржу праці;

) проводити дослідження з метою визначення спеціальностей, професійних навиків та рівня кваліфікації, якими повинні володіти випускники;

) включити до навчальних програм обов'язкове стажування студентів;

4) розробити та впровадити механізм фінансової та іншої підтримки підприємств, установ та організацій, які беруть молодь на роботу;

5) проводити навчання з техніки пошуку роботи та розповсюдження матеріалів щодо проблем зайнятості, розширення інформаційного поля про стан на локальному ринку праці, потенційних роботодавців тощо з метою створення умов для самовизначення особи;

6) проводити інформативні й навчальні семінари та тренінги щодо можливостей працевлаштування, активізації власних зусиль у вирішенні проблем зайнятості та підвищенні самооцінки;

7) організовувати зустрічі з роботодавцями та з колишніми безробітними, які успішно знайшли роботу чи заснували власний бізнес. Забезпечити широке висвітлення позитивного досвіду засобами масової інформації.

Таким чином, в Україні розвязати проблеми зайнятості молоді можна лише шляхом цілеспрямованих систематизованих і скоординованих дій. При цьому держава повинна піклуватись розвитком соціальної стабільності і захищеності молоді (по мірі зміни ситуації на ринку праці - корегування політики в області працевлаштування, перегляд і доопрацювання законодавчої бази, своєчасне фінансування державних програм зайнятості, розробка системи заохочень і пільг регіонам з низьким рівнем безробіття серед молоді).

Вирішити проблему збільшення зайнятості можна, але підходити до цього рішення слід комплексно:

1. По-перше, держава має подбати про створення атмосфери соціальної стабільності і захищеності для розглянутого шару населення (адже молодь - це майбутнє нації):

· переглянути і доопрацювати законодавчу базу;

· відкоригувати політику в галузі працевлаштування;

· знайти можливості додаткового фінансування державних програм і заходів у напрямку зайнятості;

· розробити систему заохочень, пільгового інвестування і оподаткування регіонів з низьким рівнем безробіття (тим самим стимулювати місцеву адміністрацію в пріоритетності вирішення проблеми зайнятості) і ін

2. По-друге, органи місцевої адміністрації повинні активно стежити за становищем на ринку праці свого регіону:

· сприяти створенню необхідної кількості державних і комерційних спеціалізованих інститутів, що займаються працевлаштуванням, професійним консультуванням, психологічною підтримкою (зокрема, спеціалізованих агентств для молоді, кадрових агентств, центрів соціально-психологічної допомоги молоді, бірж праці тощо);

· стежити за діяльністю державних служб зайнятості та Міської біржі праці, надаючи необхідну фінансову допомогу та організаційно-правову підтримку (при виплаті посібників, оплату стажувань, фінансуванні та організації професійно-консультаційних масових заходів тощо);

· формувати державне замовлення для вузів на такі спеціальності, які відповідають вимогам часу і умов сформованого ринку праці;

· забезпечити тісний взаємозв'язок у системі: місцеві органи самоврядування - вузи - ринок праці;

· стимулювати підприємства і приватних підприємців у збільшенні кількості молодих фахівців при формуванні кадрового потенціалу фірм (проводити на базі бірж праці та кадрових агентств консультаційно-роз'яснювальні семінари з роботодавцями; виділяти необхідні фінансові кошти на початковому етапі апробації молодого фахівця, ввести квотування чисельності молодих спеціалістів на підприємствах , організовувати курси з планування кадрової політики для приватних підприємців).

3. По-третє, необхідна перебудова в освітній діяльності сучасних навчальних закладів, сьогоднішній вуз повинен випускати якісно іншого фахівця:

· випускник повинен мати чітку професійну спрямованість (для цього необхідно ввести в будь-який вищий навчальний заклад спеціальну дисципліну / курс - "Планування професійної кар'єри");

· випускник повинен бути впевнений у затребуваності своїх знань (спеціальності повинні підбиратися не тільки з метою комерційної вигоди на сьогоднішній день, але і з урахуванням перспективних тенденцій на ринку праці; ввести в практику післядипломну стажування на підприємствах протягом, приблизно, шести місяців);

· вуз повинен бути націлений не на набір, а на випуск, тобто на базі будь-якого сучасного вузу повинна працювати своя кадрова служба по роботі з випускниками (або укладений договір зі спеціалізованими агентствами), забезпечуватися стійкі взаємозв'язки з діючими підприємствами-роботодавцями, організовуватися курси додаткової спеціалізації і підвищення кваліфікації, практикуватися розподіл на підприємства хоча б найбільш перспективних випускників.

Зрозуміло, що система заходів щодо зниження рівня безробіття молоді не обмежується наведеним, існує багато можливостей для творчого пошуку шляхів виходу зі складної ситуації, що склалася зараз на ринку праці, але у будь-якому разі лише комплексний підхід до розвязання проблеми дозволить досягти певних позитивних зрушень у сфері працевлаштування молоді в Україні.


.4 Огляд проблеми зайнятості в зарубіжних країнах


Молодіжний ринок праці - найбільш проблемний сегмент національного ринку праці. Комплекс невирішених проблем ускладнюється недостатнім рівнем державних гарантій щодо надання першого робочого місця, а невідповідність рівня та якості отриманої освіти сучасним професійним вимогам, відсутність практичного досвіду роботи, необґрунтовано завищені запити молоді та їх невідповідність пропозиціям роботодавців посилюють напруження на ринку праці. Недостатня увага з боку держави до таких проблем, як відсутність належної законодавчої бази можуть стати реальним підґрунтям для соціальних та політичних потрясінь.

Ці питання актуальні для багатьох країн.

За даними дослідження Міжнародного бюро праці (МБП), на рубежі століть рівень безробіття серед молоді різко зріс, причому люди у віці від 15 до 24 років складають половину від загальної кількості безробітних у світі. Це породжує соціальну незахищеність і відчуття знедоленої людини, стає причиною антисоціальних явищ, серед яких наркоманія, зріст злочинності, кількості ВІЛ-інфікованих.

За даними доповіді, у 2007 р. найбільш високий рівень безробіття - 11,8 і 10, 9 % відповідно - в країнах Близького Сходу і Північної Африки, за ними слідують держави Латинської Америки і Карибського басейну, Центральної і Південно-Східної Європи (не члени ЄС) та Співдружності Незалежних Держав (СНД) (8,5 %). Як зазначається у доповіді МБП, у розвинених країнах Європейського Союзу (ЄС) спостерігається найнижче за останні пять років зростання зайнятості, а чисельність безробітних порівняно з 2006р. збільшилась на 600 тис. людей. Молодим людям знайти роботу важче, ніж дорослим: безробіття серед молоді у світі, наприклад у 2003 р. було в 3,5 вище, ніж серед дорослого населення. Між рівнем молодіжного і дорослого безробіття існує кореляція, проте в період економічного спаду молодіжне безробіття, як правило, зростає вищими темпами.

Аналіз сучасних тенденцій працевлаштування молоді дає підстави для деяких висновків. На фоні ускладнення ситуації в більшості країн світу по проблемі останнім часом покращується в групі розвинутих держав. Помічається скорочення безробіття в цих країнах з 15,4% у 1993 р. до 13,4% у 2009 р.

Природно, що проблема подолання молодіжного безробіття невідємно повязана із загальнодержавними засадами молодіжної політики. Дослідники молодіжних проблем з метою вивчення, виявлення закономірностей функціонування та перспектив розвитку намагаються класифікувати державну молодіжну політику за певними ознаками, створюють для цього її моделі, традиційно іменовані по державах: шведська, американська і німецька.

Шведська модель державної молодіжної політики передбачає державний контроль щодо відносин суспільства та молоді. Ґрунтуючись на філософсько-соціологічній і політико-правовій концепції, в основі якої лежить соціал-демократична ідея. Ця політика містить детальну правову регламентацію в цій сфері державної діяльності, причому основні аспекти закріплені не відомчою нормотворчістю, а законами. Державний контроль за цією діяльністю базується на соціальній роботі у так званих комунах та у спеціальних органах, що мають координаційні повноваження і специфічні сфери прямого управління, перш за все в організації культурного розвитку молоді, створення умов для професійного зростання ті подальшого працевлаштування. Одна з форм цього механізму полягає у створення мережі державних спеціалізованих закладів, а також через фінансову підтримку відповідних молодіжних організацій.

Між зазначеною шведською моделлю державної молодіжної політики та тією, що реалізується в США, існує деяка відмінність. Різниця полягає в тій ролі, яку відіграє держава в управлінні й організації соціальної роботи, а також у правовій відповідальності державних органів щодо вирішення молодіжних проблем. Фактично держава бере на себе обовязки, причому обмежені, вживати заходи щодо підтримки соціально незахищених і неблагополучних категорій молоді, але й у цьому випадку державою регулюються лише окремі аспекти соціального становища цього соціального прошарку. Тобто модель державної молодіжної політики США передбачає державне регулювання процесу вирішення молодіжних проблем на досить обмеженому рівні.

Аналіз досвіду формування і здійснення молодіжної політики в розвинених країнах свідчить, що державне регулювання в цій сфері є найбільш складним і важливим питанням, і ефективність такої політики має тенденцію до зниження як у випадку перевищення повноважень держави та її надмірного втручання, так і під час мінімізації використання державних механізмів. Головним аспектом успішності державної молодіжної політики є здатність суспільства забезпечити необхідний баланс державних і громадських засад у зазначеній сфері. Існує думка, що у цьому плані показовою є модель державної молодіжної політики Німеччини. Провадження державної молодіжної політики за моделлю Німеччини передбачає при наявності потужної законодавчої бази помірне втручання держави в життя і справи молоді та надання державної допомоги саме тій категорії молоді, яка відчуває в ній крайню потребу, а також залучення широкого загалу молоді до самостійного вирішення власних проблем.

На сьогодні спеціальне молодіжне законодавство існує в більшості європейських країн, хоча питання про інтегровану молодіжну політику до цих пір знаходиться у стадії активного обговорення. Досить часто молодіжне законодавство обмежене формальною освітою.

Треба особливо відмітити, що найважливішою складовою частиною механізму молодіжної політики в усіх країнах Західної Європи є неурядові (суспільні) організації (НВО). Вони різноманітні по своїх завданнях і програмах. Майже в усіх західних країнах матеріальну підтримку молодіжним програмам подають не тільки державні структури. Чималі засоби витрачає на це і приватний бізнес. Таким чином, він демонструє розуміння своєї соціальної відповідальності за майбутнє країни. Але цьому ж і сприяють законодавчо встановлені податкові пільги для тих, хто піклується про підростаюче покоління.

Більшість європейських країн мають триступінчату, каскадну структуру реалізації молодіжної політики:

перший рівень - законодавча база і загальні напрями її реалізації розробляються на рівні центрального уряду;

другий рівень - уряд, у свою чергу, делегує можливості її здійснення регіональним і муніципальним адміністраціям;

третій рівень - молодіжні громадські організації.

Таким чином, на початок ХХІ ст. у розвинених країнах Заходу державна молодіжна політика у своєму розвиткові набула цілком визначених форм і здійснюється за кількома досить різними моделями. Молодь як соціальна група є частиною загальних соціальних відносин у будь-якій державі. Тому на її соціальну активність, у тому числі участі в трудових відносинах, впливає і вся система працевлаштування, провадження професійної діяльності і управління карєрою.

Визначення як пріоритету заходів по підготовці молоді до активного професійного життя характерно, в різних пропорціях, для кожної з моделей державної молодіжної політики. Але молодь складає тільки частку соціально-активного населення, і тому на неї розповсюджується система працевлаштування. У більшості західних країн ця система складається з двох основних груп: державна служба зайнятості i приватні служби (або агенції) з працевлаштування.

Державні служби зайнятості здійснюють свої функції у великих містах i адміністративних центрах. Це пояснюється легкістю щодо встановлення контактів із пошукачами роботи й соціальної допомоги, а також роботодавцями як повновладними суб'єктами зайнятості. Цьому ж сприяють сформовані службами зайнятості в умовах перманентного безробіття системи інформації, комунікації (у т.ч. зворотного звязку), відповідної пропаганди тощо.

Приватні агенції з працевлаштування здебільшого виконують функції консультантів у сфері зайнятості або рекрутингових агенцій, що забезпечують тимчасову зайнятість. Вони є більш гнучкими i мобільними, ніж державні структури, мають свої банки даних, де зосереджена інформація про специфічні вимоги до кандидатів на вакантні місця, умови оплати праці перспективи розвитку компанії i ділової карєри кандидатів.

Крім зазначених служб та державних установ функції з працевлаштування виконують інші органи, зокрема цивільні служби, спеціальні підрозділи компаній, профспілкові організації та спеціальні центри з працевлаштування. Але здебільшого вони виконують другорядні, дорадчі функції.

У Німеччині i Швеції служби зайнятості є окремими інституціями з певною мірою самостійності, підконтрольні міністерству праці через свого відповідального представника. У США служба зайнятості контролюється головним чином місцевими органами влади за наявності федерального (конфедерального) координуючого органа. У цій країні активно діють не тільки державна служба зайнятості, а й численні приватні спеціалізовані бюро найму, які мають у своєму розпорядженні всі необхідні дані про працівників різного роду професій. За такої ситуації державній службі зайнятості відводиться досить формальна роль, яка полягає в обслуговуванні невеликого спеціалізованого ринку праці.

Разом з тим не можна не зазначити, що безробіття залишається суттєвою проблемою більшості західних країн, тому за діяльністю служб зайнятості здійснюється досить серйозний контроль. Уряди цих країн розуміють, що чим чіткіше й надійніше функціонують ці служби, тим нижчою буде соціальна напруженість, повязана з безробіттям.

Інституційно служба зайнятості Німеччини організаційно сформована як Федеральний інститут праці i розглядається як сучасний механізм сприяння професійній карєрі i трудовій зайнятості населення. Федеральний інститут праці має значну автономію на всіх рівнях суспільної організації німецького суспільства. Керівним органом є правління, яке складається із представників державних органів, підприємницьких та профспілкових організацій, інших громадських структур. Водночас, служба зайнятості Німеччини зобовязана здійснювати програму дослідження ринку праці професійної підготовки, конюнктури зайнятості населення, а також забезпечувати державні органи систематичними даними та надавати їм звіти про результати своєї роботи. Функції працевлаштування у службі зайнятості Німеччини здійснюються відповідно до класифікації професій з урахуванням особливостей місцевих ринків робочої сили.

У Німеччині всі працівники, які працюють за наймом, принципово зобовязані бути застрахованими. Допомога на випадок безробіття становить до 68% від чистої заробітної плати [11, с. 238]. У цій країні до страхових фондів внески відраховують робітники та підприємства, у США лише підприємства. Активну роль у формуванні страхових фондів відіграє також держава.

Варто зазначити, що серед розвинутих країн служба зайнятості Швеції, яка носить назву Національної ради з питань ринку праці, відрізняється високим рівнем контактів з функціонуючим ринком робочої сили. Крім діяльності із забезпечення робочими місцями клієнтів через роботодавців, вона здійснює політику державного регулювання ринку праці. Служба зайнятості Швеції, здійснюючи державну політику і програми використання робочої сили, є представницьким органом, який фінансується державою, підзвітний уряду і представлений у парламенті міністром з питань ринку праці. Національна рада з питань ринку праці спрямовує діяльність регіональних і окружних рад з питань ринку праці, що утворені на представницьких засадах на кшталт загальнонаціонального органу та представляє місцеві інтереси [9]. Зазначимо, що працевлаштуванням молоді у Швеції займаються муніципалітети, які вирішують проблеми шкіл, розподіляють гранти для місцевих культурних і молодіжних організацій тощо.

Відносини між державою, працівником і працедавцем регулюються рядом окремих законів. Шведське трудове законодавство - це складна система з ряду Законів, підзаконних актів, інструкцій і колективних договорів між профспілками і працедавцями. Правила, що містяться в таких договорах, сприймаються сторонами дуже серйозно, оскільки вони регламентують важливі як для працедавця, так і для працівника речі, наприклад, обов'язок працедавця щорічно підвищувати заробітну плату на певну величину (як правило, у відсотках).

Вважається, що шведська модель боротьби з безробіттям підтримує високий рівень зайнятості трудових ресурсів, виділяючи на неї зазвичай 30-40% всіх сум по державному фінансуванню програм ринку праці.

У шведській моделі розвитку суспільства найважливіше місце відводиться соціальній політиці, направленій, перш за все, на забезпечення соціальних гарантій людям, що знаходяться в різних соціально-економічних ситуаціях; а також створення умов для реалізації принципу повної зайнятості працездатного населення.

Для шведської моделі характерна активна політика зайнятості, що проводиться державою, яка приділяє велику увагу підвищенню конкурентоспроможності робочої сили, перш за все через створення робочих місць, як в державному секторі, так і шляхом субсидування приватних компаній, поєднання тих, що шукають роботу і вакантних місць, у тому числі і через інформацію і профорієнтацію, виплату посібників з переїзду до нового місця роботи. Цікаво, що в 2009 р., наприклад, витрати на програми по подоланню безробіття в Швеції в 3 рази вище, ніж, наприклад, у США (2,7% ВНП проти 0,8 % ВНП).

У Швеції найбільш висока серед розвинених капіталістичних країн зайнятість працездатного населення, а безробіття практично зведене до мінімуму. У цій країні близько 2 % вартості національного продукту йде на вирішення проблеми зайнятості. Створення єдиного банку даних дозволяє в будь-якому бюро отримати інформацію про вакансії, умови пропонованої роботи по кожній професії, що є в місті, а також в країні. У Швеції лише 15% виплачуваної допомоги в даний час погашаються за рахунок страхових внесків, а останні 85 % - це державні кошти, що складаються з обов'язкових внесків підприємців і податків. На відміну від багатьох інших країн, у Швеції страхування по безробіттю не входить в систему соціального страхування.

Американська модель побудована на системі всесвітнього заохочення підприємницької активності, збагачення найбільш активної частини населення. Малозабезпеченим групам створюється прийнятний рівень життя за рахунок часткових пільг і допомоги. Завдання соціальної рівності, як, наприклад, у шведській моделі, тут взагалі не ставиться. Ця модель заснована на високому рівні продуктивності праці і масової орієнтації на досягнення особистого успіху.

Роль федеральних органів на ринку праці США обмежена. У кожному штаті є своє законодавство про зайнятість і допомогу безробітним. Підприємства і працівники виплачують окремо до фондів страхування по безробіттю штатів і до федерального фонду. Для політики зайнятості на підприємствах характерна орієнтація на високу мобільність працівників між підприємствами, на закінчену професійну підготовку в учбових закладах (отриманий диплом, сертифікат), на визнання професійно-кваліфікаційного рівня працівників при зміні фірми, на прагнення звести витрати підприємства на виробниче навчання до мінімуму. Аналіз функціонування шведської, американської, німецької моделей системи зайнятості дозволяє зробити порівняння і висновки. Отже, шведська модель, в повній відповідності з тамтешнім «соціалізмом», передбачає повний контроль і фінансування молодіжних проектів з казни. Американська, навпаки, надає молодих людей самим собі, навчання - платне (але немає проблем з працевлаштуванням), опікаючи лише «важких» і відсталих у розвитку підлітків. Системи пошуку і заохочення талановитої молоді в США чітка і злагоджена. Німецький же уряд відшкодовує з держбюджету витрати на проведення успішних соціальних проектів, а відверто політичні програми лягають тягарем на приватні гаманці. У країнах з розвиненою ринковою економікою має місце нерівномірність розповсюдження серед різних категорій осіб найманої праці. Професійна орієнтаційна робота і професійна підготовка визнані не тільки законодавчо, але і стали важливою функцією соціальної політики.

Виходячи з досвіду розвинутих країн, слід зауважити, що існує дві основні групи заходів, які проводить держава з метою покращання ситуації на ринку праці. Це - заходи, спрямовані на подолання безробіття, та заходи, спрямовані на створення робочих місць. На цю технологію працює і державна молодіжна політика, і система працевлаштування.

Таким чином, представлений матеріал свідчить про цікавий корисний досвід розвинутих країн по залученню молоді до соціальної і професійної активності. Це може бути використане для вдосконалення державної політики зайнятості взагалі, а також молоді зокрема, в Україні. Корисним для України міг би стати досвід щодо створення і технологічне забезпечення єдиної інформативної бази даних про ринок праці. Частиною його функціонування стала б робота чіткого механізму прийняття, обробки існуючих вакансій та підбір відповідних спеціалістів на ту чи іншу посаду.

молодь економічний безробіття зайнятість

Додаток А


Таблиця А.1. Зайнятість молоді за видами економічної діяльності в Україні у 2010 році

Кількість найманих працівників у віці 15 - 34 роківУсього, тис. осібу % до облікової кількості штатних працівниківпитома вага жінок зазначеної вікової групи у обліковій кількості працюючих жінок, %Усього3490,131,731,2Сільське господарство, мисливство та повязані з ними послуги126,424,023,5Лісове господарство та повязані з ним Послуги19,329,229,9Рибальство, рибництво1,824,920,9Промисловість933,532,229,5Будівництво103,229,026,9Торгівля; ремонт автомобілів, побутових виробів та предметів особистого вжитку484,150,449,8Діяльність готелів та ресторанів45,441,940,7Діяльність транспорту та звязку294,830,530,1Діяльність транспорту220,730,129,5Діяльність пошти та звязку72,132,231,3Фінансова діяльність169,156,458,9Операції з нерухомим майном, оренда, інжиніринг та надання послуг підприємцям214,530,828,8з них дослідження та розробки33,023,822,7Державне управління242,332,538,1Освіта411,523,825,3Охорона здоровя та надання соціальної допомоги349,826,327,4Надання комунальних та індивідуальних послуг; діяльність у сфері культури та спорту96,425,824,5З них діяльність у сфері культури та спорту, відпочинку та розваг73,727,525,7

Таблиця А.2. Зайнятість молоді в регіонах України у 2010 році

Кількість найманих працівників у віці 15 - 34 роківУсього, тис. осібу % до облікової кількості штатних працівниківпитома вага жінок зазначеної вікової групи у обліковій кількості працюючих жінок, %Україна3490,131,731,2АРК118,428,929,3Вінницька94,128,729,3Волинська70,033,033,2Дніпропетровська318,133,331,1Донецька388,832,830,4Житомирська75,228,929,4Закарпатська69,833,035,0Запорізька148,631,228,6Івано-Франківська73,231,032,3Київська116,029,728,9Кіровоградська61,729,128,6Луганська172,931,028,7Львівська183,731,631,8Миколаївська70,428,828,4Одеська165,630,430,9Полтавська112,130,529,5Рівненська73,832,633,1Сумська74,228,528,8Тернопільська55,730,131,7Харківська202,430,130,0Херсонська56,427,728,0Хмельницька75,5029,830,5Черкаська75,827,928,0Чернівецька47,932,533,5Чернігівська66,327,728,1м. Київ 499,739,239,5м. Севастополь23,828,027,4

Додаток Б


Таблиця Б.1. Зайнятість молоді за регіонами України у 2011 році

Кількість найманих працівників у віці 15-34 роківУсього, тис. осібу % до облікової кількості штатних працівниківпитома вага жінок зазначеної вікової групи у обліковій кількості працюючих жінок, %Україна3452,832,031,3АРК112,128,928,4Вінницька91,428,929,8Волинська69,033,333,1Дніпропетровська324,534,031,6Донецька388,033,230,4Житомирська73,728,829,3Закарпатська69,834,235,9Запорізька138,730,428,5Івано-Франківська73,531,932,8Київська114,730,029,1Кіровоградська60,029,128,0Луганська168,931,128,2Львівська180,431,731,9Миколаївська69,829,228,1Одеська159,531,031,3Полтавська112,930,429,2Рівненська72,732,632,6Сумська72,728,828,6Тернопільська55,330,131,3Харківська198,430,029,8Херсонська54,627,727,7Хмельницька73,229,529,9Черкаська73,127,426,9Чернівецька47,532,834,0Чернігівська63,627,428,0м. Київ 510,439,940,4м. Севастополь24,428,828,1

Додаток В


Таблиця В.1. Кількість молоді, незайнятої трудовою діяльністю та її працевлаштування в Україні у 2010 році

Кількість незайнятої молоді, які перебувала на обліку впродовж звітного року, тис. осібЗ них працевлаштовано, тис. осібУкраїна879,0367,3АРК31,713,7Вінницька35,813,7Волинська28,413,2Дніпропетровська60,123,4Донецька71,928,0Житомирська33,812,3Закарпатська22,410,5Запорізька37,712,0Івано-Франківська32,815,3Київська25,48,8Кіровоградська27,011,4Луганська37,418,5Львівська47,519,0Миколаївська27,911,3Одеська25,39,4Полтавська45,117,7Рівненська33,013,5Сумська26,89,3Тернопільська26,010,7Харківська50,322,8Херсонська17,98,1Хмельницька32,315,5Черкаська34,613,7Чернівецька13,04,0чернігівська22,48,1м. Київ 29,722,7м. Севастополь22,80,7

Таблиця В.2. Кількість молоді, незайнятої трудовою діяльністю, та її працевлаштування в Україні у 2011 році

Кількість незайнятої молоді, які перебувала на обліку впродовж звітного року, тис. осібЗ них працевлаштовано, тис. осібУкраїна890,1366,6АРК33,713,7Вінницька36,914,5Волинська28,913,1Дніпропетровська61,625,8Донецька67,629,9Житомирська35,912,6Закарпатська23,810,4Запорізька40,616,7Івано-Франківська35,615,9Київська27,09,9Кіровоградська27,711,7Луганська37,818,6Львівська49,418,9Миколаївська28,711,2Одеська27,110,1Полтавська42,716,7Рівненська36,114,8Сумська27,29,5Тернопільська28,510,6Харківська51,524,0Херсонська19,48,1Хмельницька32,415,6Черкаська35,915,4Чернівецька14,14,2Чернігівська23,38,5м. Київ 13,55,0м. Севастополь3,21,2

Додаток Г


Таблиця Г.1. Кількість зареєстрованої безробітної молоді в Україні у 2010 році

Усього, тис. осібМолодь у віці до 35 років тис. осіб%Україна544,9231,2АРК19,47,8Вінницька28,811,5Волинська13,56,7Дніпропетровська33,414,7Донецька32,015,2Житомирська22,39,2Закарпатська13,96,1Запорізька25,311,1Івано-Франківська16,48,1Київська16,57,1Кіровоградська18,87,7Луганська19,68,1Львівська26,913,5Миколаївська19,78,0Одеська20,67,3Полтавська33,913,5Рівненська20,19,7Сумська20,88,1Тернопільська17,07,8Харківська33,112,4Херсонська11,34,6Хмельницька20,58,2Черкаська24,89,6Чернівецька10,54,4Чернігівська18,54,2м. Київ 5,92,4м. Севастополь1,40,7

Таблиця Г.2. Кількість зареєстрованої безробітної молоді в Україні у 2011 році

Усього, тис. осібМолодь у віці до 35 років, тис. осібУкраїна482,8201,9АРК20,57,7Вінницька25,610,1Волинська10,85,8Дніпропетровська30,613,0Донецька27,512,3Житомирська22,29,9Закарпатська11,94,9Запорізька22,49,1Івано-Франківська15,88,2Київська15,66,8Кіровоградська17,87,1Луганська17,77,1Львівська22,611,4Миколаївська17,97,1Одеська16,15,5Полтавська23,18,6Рівненська17,88,5Сумська16,96,8Тернопільська15,47,3Харківська28,910,8Херсонська11,64,5Хмельницька16,66,7Черкаська23,79,1Чернівецька10,54,4Чернігівська15,35,9м. Київ 6,62,6м. Севастополь1,40,7

Додаток Д


Таблиця Д.1. Працевлаштування незайнятого населення за видами економічної діяльності в Україні у 2010 році

Усього, тис. осібМолодь віком до 35 років, тис. осібУсього, в тому числі744,5367,3Сільське господарство, мисливство та лісове господарство134,546,2Рибальство, рибництво1,80,8Промисловість202,4105,8 добувна промисловість25,016,4 переробна промисловість152,779,7 виробництво та розподілення електроенергії, газу та води24,79,7Будівництво27,512,6Торгівля; ремонт автомобілів, побутових виробів та предметів особистого вжитку167,698,1Діяльність готелів та ресторанів19,310,8Діяльність транспорту та звязку36,217,8Фінансова діяльність5,93,7Операції з нерухомим майном, оренда, інжиніринг та надання послуг підприємцям30,215,4Державне управління31,715,8Освіта30,612,2Охорона здоровя та надання соціальної допомоги35,613,1Надання комунальних та індивідуальних послуг; діяльність у сфері культури та спорту21,211,0

Таблиця Д.2. Працевлаштування незайнятого населення за видами економічної діяльності в Україні у 2011 році

Усього, тис. осібМолодь віком до 35 років. тис. осібУсього, в тому числі762,7366,6Сільське господарство, мисливство та лісове господарство152,251,1Рибальство, рибництво2,00,8Промисловість207,4109,2 добувна промисловість25,016,1 переробна промисловість155,982,8 виробництво та розподілення електроенергії, газу та води26,510,3Будівництво27,612,9Торгівля; ремонт автомобілів, побутових виробів та предметів особистого вжитку152,286,2Діяльність готелів та ресторанів19,410,7Діяльність транспорту та звязку37,818,3Фінансова діяльність4,93,1Операції з нерухомим майном, оренда, інжиніринг та надання послуг підприємцям29,915,1Державне управління34,317,1Освіта35,513,8Охорона здоровя та надання соціальної допомоги37,817,7Надання комунальних та індивідуальних послуг; діяльність у сфері культури та спорту21,010,6

Додаток Е


Таблиця Е.1. Працевлаштування соціально незахищених категорій населення

Кількість незайнятих громадян, які перебували на обліку впродовж звітного року, тис. осібЗ них працевлаштовано, тис. осіб20002009201020112000200920102011Особи, які підлягають під 5% квоту-всього з них:482,1333,5323,5325,897,166,488,583,1Жінки, які мають дітей віком до 6 років201,9106,299,6110,840,023,223,629,0Одинокі матері, які мають дітей, віком до 14 років або дітей інвалідів11,29,09,210,22,41,92,32,7Молодь, яка закінчила або припинила навчання у середніх загальноосвітніх школах51,58,87,87,313,12,52,02,4Особи, які закінчили навчання в вузах та ПТУ66,870,688,489,417,015,725,423,6Особи, які звільнлися із строкової військової або альтернативної служби і яким надається перше робоче місце35,35,66,37,812,51,51,82,1Діти(сироти), які залишилися без піклування батьків0,80,20,30,30,50,10,20,2Особи передпенсійного віку104,2127,9107,495,78,720,422,122,1Звільнені з установ, що виконують покарання9,75,24,54,32,91,11,11,0


Київський національний університет імені Тараса Шевченка Географічний факультет Кафедра економічної і соціальної географії

Больше работ по теме:

КОНТАКТНЫЙ EMAIL: [email protected]

Скачать реферат © 2017 | Пользовательское соглашение

Скачать      Реферат

ПРОФЕССИОНАЛЬНАЯ ПОМОЩЬ СТУДЕНТАМ