Сучасний стан і проблеми мінерально-сировинної безпеки України

 














Курсова робота

Сучасний стан і проблеми мінерально-сировинної безпеки України



Вступ

ресурсозбереження мінеральний сировинний регіональний

Актуальність теми:

Україна має потужну і розвинену мінерально-сировинну базу, що ставить її в ряд провідних видобувних країн світу. Її експлуатація багато в чому забезпечує добробут нашої держави, зокрема, за рахунок експорту гірничорудної продукції і виробів з неї країна одержує понад 60% валютних надходжень. Це пов'язано з тим фактором, що України містить великі ресурси горючих корисних копалин, значні запаси металевих і неметалевих корисних копалин, що використовуються в різних галузях суспільного виробництва.

Найважливішими корисними копалинами України є залізні і марганцеві руди, поклади урану, титану, циркону, вугілля, різноманітні неметалічні корисні копалини. Однак, ми відчуваємо нестачу нафти і газу, кобальту й нікелю, хрому і ванадію, золота й срібла, кольорових (алюмінію, міді, свинцю, цинку, олова) і рідкісних металів (вольфраму, молібдену), іншої сировини, яку ми вимушені завозити з інших країн, витрачаючи на це великі обєми валютних ресурсів. Різноманіття геологічних структур і прямі пошукові ознаки свідчать про можливість відкриття в надрах України багатьох родовищ, що в майбутньому допоможе створити власну мінерально-сировинну базу цих вкрай необхідних для економіки металів, елементів, мінералів.

Об'єкт дослідження: мінерально-сировинна безпека України.

Предмет дослідження: явища та фактори, які сприяють розвитку мінерально-сировинної безпеки України.

Мета роботи: дослідити та визначити стан і розвиток національної мінерально-сировинної безпеки України; поглибити, узагальнити і закріпити теоретичні знання та практичні уміння щодо мінерально-сировинної безпеки України та її ролі в розвитку економіки країни; систематизувати та узагальнити навчальний матеріал; здобути навички самостійної роботи з науковою літературою.

Завдання роботи: дослідити сучасну структуру та рівень розвитку мінерально-сировинної безпеки України та її значення в розвитку сучасної економіки держави.

Основні методи аналізу:

Øметод абсолютних і порівняльних переваг;

Øкомплексний і системний підхід;

Øнаукове абстрагування;

Øлогічний метод;

Øграничний аналіз;

Øаналіз еластичності;

Øсистемний аналіз;

Øтрендовий аналіз;

Øметод економічного аналізу.



1. Значення і місце мінерально-сировинної безпеки у господарстві України


Природні мінеральні ресурси є основою економічного розвитку цивілізації. Розподіл корисних копалин у світі і в окремих країнах дуже нерівномірний. Через значні поклади деяких видів корисних копалин і гострий дефіцит інших, практично всі держави світу є залежними одна від одної. А такі країни як Японія, більшість країн ЄС залежать від імпорту мінеральної сировини на 80-100% [1].

На сьогодні проблема мінерально-сировинної безпеки значною мірою визначається економічними і технологічними чинниками, зокрема природними запасами мінеральної сировини, де домінуючу роль відіграють паливно-енергетичні ресурси і їх ефективне використання.

Мінерально-сировинна безпека країни багато в чому залежить від її спроможності зменшити залежність від зовнішніх мінеральних джерел і забезпечити свою економіку необхідними видами мінеральної сировини і продукції в обсягах, що забезпечує стійке функціонування промислового комплексу

Мінерально-сировинна політика СРСР будувалася на принципі самозабезпечення і оптимального розвитку окремих комплексів видобутку корисних копалин. В результаті були створені технологічні ланцюжки, які дозволяли економічно використовувати мінерально-сировинні ресурси. Ліквідація СРСР привела до часткового, а в більшості випадків, повного розпаду цих «ланцюжків», що завдало збитку як видобувачам, так і споживачам мінеральної сировини [2]. Влада України недостатньо приділяє увагу управлінню дослідженням і використанням цих ресурсів, передавши майже всі права приватному сектору. Особливо турбує різке скорочення геологорозвідувальних робіт, що не дозволяє добитися навіть простого відтворення погашених запасів. В Україні величина щорічного видобутку вуглеводнів за останні роки в середньому становила 4 млн. тонн нафти з конденсатом і 18 млрд. кубічних метрів газу, що дорівнює відповідно 10 і 20 відсоткам споживання країною [3].

Водночас значні обєми споживання нафти та природного газу і недостатній власний видобуток, що покриває внутрішнє споживання нафти на 10-12% і газу на 20-25%, змушує Україну імпортувати ці види сировини у великих обсягах (за імпортом газу держава займає третє місце у світі після США і Німеччини). Це негативно впливає на загальний торговельний баланс мінерально-сировинної продукції [1].

В Україні у значних обсягах ведеться видобуток кам'яного вугілля до 2 відсотків світового запасу. Балансові запаси вугілля складають 56,6 млрд т, забалансові - 17,4 млрд т, ресурси - 43,4 млрд т. Обсяг видобутого вугілля в Україні постійно зменшується - від 218 млн т у 1976 р. до 55,1 млн т у 2006 р. Якщо врахувати, що Україна споживає переважно імпортні ресурси нафти та газу і має обмежене споживання інших видів енергії, подальше зменшення видобутку вугілля стає небезпечним. Збільшення вуглевидобутку потребує значних обсягів фінансування [1]. Вугілля є єдиною вуглеводневою викопною сировиною, запаси якої можуть забезпечити потреби промисловості і енергетики України в найближчі 200-500 років, де у паливно-енергетичному балансі воно займає провідне місце. Якщо в структурі світових запасів вуглеводневої викопної сировини вугілля становить 67%, нафта - 18% і газ - 15%, то в Україні відповідно 94,5%, 2% і 3,6%. Ресурси вугілля в Україні до глибини 1500 м складають 117,2 млрд т, з яких 45,8 млрд т розвідані балансові запаси, серед яких 32,1 млрд т - енергетичне вугілля і 13,7 млрд т - коксівне.

Мінерально-сировинна (ресурсна) безпека є системою ефективних заходів з формування умов самозабезпечення держави, окремого її регіону або галузі різноманітними ресурсами на рівні оптимальних потреб, коли з певним ступенем вірогідності виключена загроза спричинення шкоди споживачам усіх видів мінеральних ресурсів [5, 6]. Відповідно до загальної теорії національної безпеки суть національної мінерально-сировинної безпеки повинна реалізовуватися в системі різних критеріїв або оцінок, що характеризують стан всієї економіки держави. Кількісні характеристики показують необхідний об'єм мінеральних ресурсів, вироблених вітчизняними виробниками для внутрішнього споживання, забезпечують економічну (ресурсну) незалежність держави від зовнішніх постачань і зовнішнього споживання - експорту ресурсів, - для залучення в країну валюти.

Пороговим максимальним значенням ресурсної безпеки є 25% імпорту в загальному об'ємі реалізації (за даними [7] частка імпортних товарів в загальному об'ємі реалізації в Україні складає більше 50%, що вказує на високу залежність економіки від зовнішніх постачань і контролю з боку іноземних партнерів над внутрішнім ринком нашої країни. У січні-липні 2010 р. експорт товарів склав 27 млрд 335,5 млн дол., імпорт - 30 млрд 789,4 млн дол. Порівняно з січнем-липнем 2009 р. експорт збільшився на 33,3%, імпорт - на 30,1% [8]. Коефіцієнт покриття експортом імпорту склав 0,89 (за січень-липень 2009 р. - 0,87).

Планета Земля, як система життєзабезпечення людства, має обмеженість і скінченність. В результаті постає основне питання сучасності: якій кількості людей різноманітні ресурси нашої планети можуть забезпечити комфортний рівень життя? Для отримання об'єктивної відповіді на це запитання необхідно враховувати, перш за все, наявні мінеральні ресурси: їх об'єм і якість [5]. Це пояснюється тим, що мінеральні ресурси складають основу існування людства і визначають майбутній розвиток світової цивілізації. Причому об'єми використання мінеральної сировини неухильно збільшуються з розвитком науково-технічного прогресу і зростанням рівня життя населення Землі.

Розвідані на 2005 р. загальносвітові запаси мінеральної сировини здатні забезпечити зростаючі потреби людства на дуже коротку історичну перспективу: золота, срібла, алмазів - на 15-20 років, газу, нафти, цинку, свинцю - на 20-25 років, міді, нікелю, олова - на 30-35 років, що сприяє загостренню конкурентної боротьби за контроль над володінням ними.

Входження України до світової системи обігу мінерально-сировинних ресурсів, з одного боку, дозволило істотно збільшити об'єми валютної виручки держави, а з іншого - це супроводилося багатьма негативними явищами, зокрема:

гіпертрофований розвиток експорту паливно-енергетичних ресурсів і низки ліквідних металів спричинив зниження сировинної забезпеченості національної промисловості і обмежив можливості її ефективного функціонування;

експорт з країни стратегічних і критичних видів мінеральної сировини не супроводжувався ефективним використанням валютних надходжень до вітчизняної промислово-економічної інфраструктури;

зростання пропозиції мінеральної сировини на світовому ринку спричинило падіння цін і істотне скорочення доходів українських компаній.

Ці тенденції розвинулися на тлі загального знецінення мінерально-сировинних ресурсів через монетарне домінування нематеріальної сфери в економічно розвинених країнах, що ще більше посилювало положення України у зв'язку з сировинною спрямованістю її економіки. Промисловий потенціал гірничо-металургійного комплексу України за останні роки, а також на сьогодні є фундаментним елементом економіки держави. Гірничо-металургійний комплекс (ГМК) є основним донором бюджету, забезпечуючи понад 40% надходжень валюти в країну. Майже 30% становить його частина у валовому внутрішньому продукті. При цьому погіршали гірничотехнічні умови відпрацювання родовищ, знижений середній вміст металів. Входження України в міжнародну систему обігу мінеральних ресурсів вимагає створення конкурентоздатної добувної і переробної промисловості, здатної долати стихійні і спровоковані атаки, спровоковані конкуренцією, а також звичайні для високоліквідних корисних копалин зростання світових цін. Сталий економічний розвиток України визначається, перш за все, станом і тенденціями світового і національного мінерально-сировинного ринку, вони ж значною мірою впливають на стан внутрішньої і зовнішньої політики нашої держави. Це пояснюється тим, що гарантоване і довготривале забезпечення економічної безпеки країни як незалежної держави може бути здійснене тільки шляхом створення надійної мінерально-сировинної бази для задоволення поточних і перспективних потреб національної економіки з урахуванням економічних, демографічних, оборонних і інших значущих чинників.

За експертними оцінками, вартість розвіданих запасів з розрахунку на душу населення України становить близько 150 тис доларів США, а за оцінками західних експертів - понад 200 тис доларів [4].

Отже, в системі національної безпеки як одна з її складових істотне значення має національна мінерально-сировинна безпека, що обумовлено і досить великою цінністю мінеральної сировини, і її високою значущістю у валовому національному доході. Такий стан призвів до того, що в даний час обговорюються базові проблеми національної мінерально-сировинної безпеки, зокрема: чи необхідно розробляти нерентабельні і малорентабельні родовища корисних (перш за все - вугілля) копалин і чи не залишити наявні запаси корисних копалин в надрах, щоб не обділити нащадків мінеральною сировиною.

Крім цього тривалі роки в Україні дискутувалося питання об'єктивної оцінки рівня національної потреби в мінеральній сировині, яке в реальній практиці вирішувалося і вирішується від раніше досягнутого. Хоча довгостроковий і обґрунтований прогноз оптимального рівня виробництва мінеральної сировини надзвичайно важливий, зокрема, для забезпечення енергетичної безпеки нашої країни. З позиції національної мінерально-сировинної безпеки потрібно не просто вести розробку різноманітних родовищ корисних копалин, а прискореними темпами.

Це пояснюється тим, що, по-перше, гірнича промисловість забезпечує життєдіяльність решти галузей національного господарства, а також певну консолідацію регіонів України і, отже, вносить вирішальний внесок до формування фінансово-економічних показників країни. Відповідно до цього сталий стан національної економіки визначається можливостями сировинного забезпечення техніко-технологічної структури нашої країни і зайнятих у цій структурі робочих місць.

По-друге, не дивлячись на укорінену точку зору, мінеральна сировина відноситься частково до поновлюваних (не тільки шляхом нових геологічних відкриттів, але і за рахунок техногенних цілеспрямовано здійснених процесів рудо-, нафто- і газоутворення) об'єктів.

По-третє, розвиток техніки і технології іде таким чином, що незабаром корисні компоненти можна буде рентабельно добувати з морських (океанічних) вод або з гірських порід з їх кларковим вмістом.

Тому зберігати наявні об'єкти мінеральних ресурсів у вигляді природних родовищ корисних копалин - не кращий спосіб розвитку економіки держави.

Загалом у XXI ст. буде продовжуватися ріст споживання мінеральних ресурсів, і гірничодобувна промисловість має його задовольняти, для чого необхідне істотне збільшення числа експлуатованих родовищ корисних копалин. Так, на державному балансі України вже знаходиться близько 8 тис. родовищ різних корисних копалин за 97 видами мінеральної сировини.

До того ж постійне зростання народонаселення також супроводжується збільшенням абсолютного споживання мінеральної сировини. За всю історію існування людства і до 1950 р. населення Землі досягло 2,5 млрд осіб, проте тільки з 1900 р. по 2000 р. населення виросло з 1,5 до 6 млрд, а до 2050 р. передбачається збільшення чисельності жителів Землі до 10-11 млрд осіб.

Крім цього, з розвитком цивілізації спостерігається збільшення середньої тривалості життя людини, в деяких країнах - до 75 років, яке припускає обов'язкове зростання абсолютних об'ємів споживання усіх видів продуктів, необхідних для життєдіяльності людства, у тому числі і гірничодобувного комплексі.

На об'єми споживання мінеральної сировини істотно впливає і наявне зростання рівня комфортності життя.

Однак не дивлячись на подібну правильну національну державну ідеологію розвитку (посилення наявних переваг), мінерально-сировинна безпека часто має для держави значення, аналогічне військовій безпеці, а іноді і значно домінує над іншими аспектами національної безпеки.

Всі ці фактори обумовлюють необхідність розробки наукового підходу до створення в Україні ефективної системи національної мінерально-сировинної безпеки: від базової концепції і методів оцінки стану до конкретних заходів з її реалізації в державній політиці.


2. Сучасна компонентна структура мінерально-сировинної бази, регіональні відмінності в розміщенні та рівнях забезпеченості ресурсами


Мінерально-сировинна база України є багатством її народу, вона забезпечує незалежність і національну безпеку. Забезпеченість території України мінерально-сировинними ресурсами є однією з найвищих у світі. За різноманітністю і багатством мінерально-сировинної бази України вигідно відрізняється від більшості республік колишнього СРСР і багатьох держав, займаючи 0,5% суші, добуваючи 25% - марганцевих, 10 - залізних руд і переробляючи близько б% світового обсягу мінеральної сировини[1].

Основним компонентом мінерально-сровинної бази є мінеральні ресурси. За характером використання мінеральні ресурси поділяються на паливно-енергетичні, рудні й нерудні. На їх базі розвиваються такі важливі галузі промислового виробництва, як чорна і кольорова металургія, електроенергетика, машинобудування, хімічна промисловість.

Зокрема, в Україні паливно-енергетичні корисні копалини представлені нафтою, природним газом, вугіллям, торфом, ураном, горючими сланцями; рудні копалини - залізними, марганцевими, титановими, хромітовими, нікелевими, алюмінієвими, ртутними рудами, поліметалічними рудопроявами; нерудні - різноманітними солями, кварцитами, вапняками, пісками, графітом, каоліном, кремнієм, мармуром, лабрадоритами тощо.

Мінерально-сировинна база України є достатньо вагомою у світовому вимірі. В надрах нашої країни виявлено майже 20 тис. родовищ і проявів 117 видів корисних копалин, з яких 8290 родовищ і 1110 об'єктів обліку за 98 видами мінеральної сировини мають промислове значення і обліковуються в державному балансі запасів корисних копалин, 3349 родовищ розробляється. У структурі потенціалу мінеральних ресурсів 70% припадає на паливно-енергетичні, 17% - на металеві, 7% - на будівельні матеріали та 4,5% - на нерудну сировину для чорної металургії і гірничо-хімічну [9]. Така проявленність великої різноманітності корисних копалин на території держави, пов'язана в першу чергу з геологічною будовою. В межах країни розповсюджені всі основні геоструктурні зони земної кори: платформні, геосинклінальні і перехідні між ними області - крайові прогини.

З унікальною кристалічною структурою Українського щита, зв'язана більшість родовищ металевих корисних копалин і, в першу чергу, найбільший Криворіжський залізорудний басейн містить родовища ільменіт-апатитових та кольорових руд, шляхетних і рідких металів (урану, алюмінію, міді, молібдену, нікелю, берилію, літія, германію, ніобію, тантала, металів рідкоземельної групи, скандія, золота, платиноїдів), а також алмазів, флюориту, графіту, талькомагнезиту, нефелінових руд, великої кількості родовищ облицювальних і декоративних каменів.

В платформному чохлі, перекриваючому кристалічний фундамент, розміщені великі поклади марганцевих руд Нікопольского басейну, экзогенні родовища урану, унікальні за якістю і запасам родовища каолінів, бентонітових, вогнетривких і тугоплавких глин, бурого вугілля і багатьох інших видів корисних копалин.

В межах Дніпровсько-Донецької западини залягають родовища газу, газоконденсату, кам'яної соли, гіпсу. В південній частині провінції знаходиться Донецькі складчасті спорудження з найбільшим однойменнім кам'яновугільним басейном, а також родовища ртуті, кам'яної соли, вогнетривких і тугоплавких глин.

З геосинклінальної зоною Карпатської складчастій області зв'язані родовища газу, сірки, калійних і магнієвих солей в Предкарпатському прогину і родовища золота, поліметалів, ртуті, кам'яної соли, цеолітів, бариту, алунітів в Закарпатській міжгірній западині.

В межах Волино-Подільської відкриті великі запаси самородної міді, аналогу відомих родовищ району Великих Озер (США). В північно-західній частині Українського щиту на Устинівському рудному полі ведеться розвідка молібденових руд.

Загальні геологічні запаси горючих сланців оцінюються в 4 млрд т. Відомі їх родовища на межі Черкаської і Кіровоградської (Болтинське) і в Хмельницькій областях (Флоріанівське), менілітові сланці - в Карпатах.

В Україні відомо понад 2500 родовищ торфу, а геологічні його запаси становлять 2,46 млрд т, з них промислових - 1,84 млрд т. За загальними покладами виділяються Волинська (Цирське, Турське родовища), Рівненська (Морочне, Дубняки, Кремінне), Чернігівська (Замглайське, Сновське), Київська (Ірпінське, Супійське) та Львівська (Стоянівське, Львівське) області.

Є в Україні родовища уранових руд, які розробляються Смолінським рудоуправлінням (Кіровоградська область), виявлені також у Побужжі (Південне, Калинівське, Лозоватське), на Волині та у Жовтих Водах (Дніпропетровська область).

На Приазовському блоку виявлені і розвідуються великі родовища рідких металів.

Україна - один із найстаріших регіонів промислового видобутку нафти та пов'язаного з нею природного газу. Обстежено й розвідано 278 родовищ нафти і 336 природного газу, з них експлуатується відповідно 178 і 208 Нафтогазоносні площі зосереджені в трьох регіонах - Передкарпатському, Дніпровсько-Донецькому та Причорноморсько-Кримському.

У Передкарпатті відкрито 16 родовищ нафти. Найбільшими з них є Бабчинське і Битків-Пасічне, Долинське, Уличинсько-Орівське. Серед основних газових родовищ - Угерське, Рудківське, Більче-Волицьке.

У Дніпровсько-Донецькому нафтогазоносномурайоні найбільшими нафтовими родовищами є Леляківське, Прилуцьке, нафтогазовими - Гнідинцівське, Єфремівське, Качанівське й Рибальське. У центральній і південній частині району залягають газові родовища - Шебелинське, Кегичівське, Єфремівське, Манівське.

Найперспективнішим є Причорноморсько-Кримський район. Тут відкрито понад 20 площ і родовищ. Перспективні газові поля лише в Азовському морі оцінюються в 1,3 трлн м3 природного газу. Експлуатуються газові родовища Джанкою і Тарханкутського півострова, відкрито Північно- й Східно-Казантипське родовища.

Гідромінеральні ресурс гідромінеральних ресурсів Україна займає провідне місце в Європі. Територіально вони розподілені надто нерівномірно: основна частина (близько 70%) зосереджена в північних і західних областях. Розвідано 200 родовищ мінеральних вод. Широко розвинені практично всі відомі типи вод: вуглекислі, сульфідні, радонові різного хімічного складу (Поляна Квасова, Шаян, Трускавець, Свалявська група, Березовське, Куяльник). Родовища термальних вод відомі в Закарпатті (Ужгородське) і в Криму (Саки, Красне, Колодязне). Глибина їх залягання 600-3000 м, температура води від 40-80 до 110°C. Дебіт свердловин 150-2500 м³/добу (дод. А).

Завдяки саме наявності великих буровугільних, залізорудних, марганцеворудних басейнів та нафтогазоносних областей, Україна перше місце з видобутку кам'яного та бурого вугілля, марганцевої руди та самородної сірки.

Треба звернути увагу на відмінності у запасах, видобутку і споживанні палива в Україні. Значними запасами паливних ресурсів різко виділяються Донецька, Луганська і Дніпропетровська області. Найбільш забезпеченою запасами палива є Донецька область - 31,41% від усього загальнодержавного показника, саме тому, в цій області спостерігається також й найбільший показник видобутку та споживання палива - 31,61% та 22,6%. Трохи нижчими показниками володіє Луганська область. У цій місцевості видобувають -15, 38%, запаси становлять - 30, 55%, а споживання - 7,'52%. За даними таблиці, третє місце серед запасів, видобутку та споживання палива в Україні посідає Дніпропетровська область - 24,89%, 7% і 13,03% відповідно.

Найбіднішими регіонами за запасами паливної сировини є Вінницька - 0,01%, Житомирська - 0, 07%, Закарпатська - 0,04%, Запорізька - 0,02%, Київська - 0,05%, Одеська - 0,06%, Тернопільська - 0,04%, Херсонська - 0,01%, Хмельницька - 0,04%, Черкаська - 0,09% і Чернівецька області - 0,04%. Такі показники обумовлені розташованістю оддалік територій, де знаходяться основні родовища корисних копалин (дод. Б).

Загальні розвідані запаси корисних копалин за показниками Державного балансу України станом на 01.01.2000 р. приведені у круговій діаграмі: нафта - 138,283 млн т, вугілля -117222 млн т, горючі сланці - 4000 млн т, залізо - 27400 млн т, марганець - 2500 млн т, алюміній - 19,1 млн т, кобальт - 0, 00019 млн т, ртуть - 0,000029 млн т, графіт - 0, 007843 млн т, піски - 2670 млн м3, торф - 2460 млн т (дод. В).

На прикладі Донецького, Придніпровського та Карпатського економічних районів, розрахуємо ресурсозабезпеченість цих районів вугіллям.

Ресурсозабезпеченість визначається за формулою:

= W / V,


де Р - ресурсозабезпеченість, роки;- запаси корисних копалин, млн т;- щорічний видобуток, млн т.

Так, за даними на 2000 р., запаси вугіллям Донецького економічного району складають 52814 млн т. Річний видобуток становить 71,1 млн т.

Серед загальних розвіданих запасів вугілля Карпатського економічного району - 1437 млн т, щорічний видобуток сягає 3,6 млн т.

Використовуючи ці дані, занесемо показники у загальну формулу та розрахуємо ресурсозабезпеченість окремо для кожного економічного району.

Донецький економічний район:= 52814 млн т / 71,1 млн т;

Р = 742,813 (р.).

Карпатський економічний район:

Р = 1437 млн т / 3,6 млн т;

Р = 399,167 (р.).

Проаналізувавши отримані результати, можна дійти висновку, що найбільша ресурсозабезпеченість вугіллям спостерігається у Донецькому економічного району і охоплює період 742 років. Це зумовлено тим, що цей район містить найбільші запаси вугілля і видобуток мінеральної сировини ведеться інтенсивним шляхом, тому ресурсозабезпеченість значно менша.

Найменший показник ресурсозабезпеченості спостерігається в Карпатському економічному районі. Це пояснюється тим, що тут зосереджена значно менша кількість запасів вугілля.

Забезпеченість мінеральними ресурсами можна визначити і за величиною кожного з видів ресурсу на душу населення регіону. Цей показник можна обрахувати за формулою:


В = W / N,


де B - величина ресурсу на душу населення;- запаси корисних копалин або їх площа, млн т, тис. га;- численність населення регіону, млн осіб.

Отже, численність населення Донецького та Карпатського економічних районів становить 6,67 млн осіб, 6,2 млн осіб, відповідно. Відносні показники щодо запасів корисних копалин беремо з попередньої формули.

Донецький економічний район:

В = 52814 млн т / 6,67 млн осіб;

В = 7918,141.

Карпатський економічний район:

В = 1437 млн т / 6,2 млн осіб;

В = 231,774.

Тобто, отримані показники вказують на те, що Донецький економічний район набагато забезпеченіший вугіллям, а саме у 34 рази, ніж Карпатський.

Аби мати уявлення про кількісні параметри мінерально-сировинних ресурсів на певній території треба скласти та проаналізувати таблицю компонентної структури.

Створюючи таблицю, будемо опиратися на показники високоліквідних корисних копалин Донецької області.

Так ми можемо бачити, що тут максимальний запас металургійних доломітів - 100%, які, до речі, видобувають у повному обсязі. Запаси інших корисних копалин становлять: кам'яна сіль - 91%, глина тугоплавка - 72%, глина вогнетривка та гіпс - 66%, коксівне вугілля - 50%, вапняк флюсовий - 48%, крейда будівельна - 42%, германій - 38%, кам'яне вугілля - 33%, цементна сировина - 19% (дод. Г).

Тобто, порівняно з сумарним запасом мінерально-сировинних ресурсів України, Дніпропетровська область займає провідне місце за запасами та видобутком високоліквідних корисних копалин.

Отже, залягання паливних корисних копалин переважно повязане з технологічними западинами, бо саме там найбільш сприятливі умови для їх утворення. Рудні корисні копалини найчастіше повязані з магматичними та метаморфічними гірськими породами, тому їх родовища тяжіють до Українського щита і вулканічного хребта Карпат. Нерудні корисні копалини пов'язанііз осадонакопиченням, тому родовища тяжіють до прогинів, осадових чохлів, западин. Ті нерудні корисні копалини, що мають магматичне чи метаморфічне походження, містяться у фундаменті Українського щита, складчастих системах Карпат і Криму. Умови залягання, запаси, хімічний склад корисних копалин, їхні характеристики, вірогідні райони пошуку та розвідування нових родовищ на території нашої країни вивчені досить добре. За сукупністю різних мінеральних ресурсів, їх обсягом та загальною забезпеченістю ними Україна входить до першої десятки країн світу. Цьому сприяє і вигідне розташування певних груп корисних копалин, зокрема залізних руд, камяного вугілля та флюсових вапняків у Криворіжжі та Донбасі, яке дозволяє розвивати металургію, чи камяної солі та карбонатної сировини у Криму, Словянську, на базі яких розвивається содове виробництва.


3. Вплив на формування галузей спеціалізації господарства регіонів


Мінерально-сировинні ресурси є важливим чинником розвитку продуктивних сил, базою для низки галузей промисловості. Вони значною мірою зумовлюють державний поділ праці, місце України в світовому виробництві. Їх використання стало важливим чинником високого розвитку в складі промислового комплексу України таких галузей господарства, як електроенергетика, паливна, металургійна, хімічна промисловсті, промисловість будівельних матеріалів та інших.

Мінерально-сировинний комплекс продовжує займати провідне місце в економіці країни. Майже дві третини своїх потреб у мінеральній сировині й продуктах її переробки Україна забезпечує продукцією власного виробництва, причому частка власної продукції з року в рік зростає і лише понад третину внаслідок імпорту.

Найбільшою часткою товарного імпорту залишаються мінеральні продукти (34,5%), при цьому спостерігається тенденція до її збільшення[6].

Висока питома вага імпорту в Україну паливно-енергетичних товарів зумовлена обмеженістю природних ресурсів даного комплексу. Наша держава відчуває імпортну залежність у постачанні нафти, природного газу, руд кольорових металів, магнетизу, апатів, фосфоритів, бентонітових глин. Причому левову частку імпорту мінеральної сировини становлять сира нафта й природний газ - по-над 93% її загальної вартості. Наявний попит загалом забезпечується за рахунок імпорту з Росії, Туркменістану та Білорусії.

Обсяги імпорту в 2007 році становили 16498618 тис. дол., що складає 27,1% всього імпорту. Порівняно з 2006 роком частка, що припадає на ці товари, зросла на 1,1% [13].

З переходом України до ринкової економіки відкриваються широкі можливості для інтеграційного розвитку країни, особливої актуальності набувають проблеми формування і налагодження зовнішньоекономічних звязків, організації та управління зовнішньоекономічною діяльністю, розробки і реалізації ефективних зовнішньоторговельних відносин.

Географічна структура зовнішньої торгівлі України не тільки характеризує ступінь розвитку її зовнішньоекономічних відносин з іншими країнами світу, а й показує певну залежність держави від взаємовідносин з тією чи іншою країною. Так, тривалий час спостерігалась тенденція зменшення питомої ваги країн СНД в експорті України і переорієнтація експорту на ринки Європи, хоча в останні роки спостерігається зворотній процес.

Економіка сучасної України має яскраво виявлений експортний характер. Проблематичність такої ситуації, незважаючи на позитивні сторони, полягає в низькій динаміці модернізації виробничої інфраструктури, значному зменшенні потужностей військово-промислового комплексу, дискримінації на найбільш конкурентних ринках світу, залежності від конюнктури ринків та росту імпорту технологій.

У загальному обсязі зовнішньої торгівлі товарами за 1997-2007 роки частка експорту мінеральної сировини й продуктів її переробки змінюється в незначних величинах і становить 57,6% у 1997 р., 63,3% у 2000 р., 60,8% у 2005 р. та 57,0% у 2007 р., а її імпорт знижується з 54,5% у 1997 р. до 38,9% у 2007 р. З цього видно домінуючу роль мінеральної сировини й продуктів її переробки в зовнішній тор-

гівлі товарами України [14].

За 1997-2007 рр. частка мінеральних ресурсів в загальному обсязі експорту становить майже 92% (за 2007 р. 94%), а на експорт безпосередньо мінеральної сировини припадає лише 8%, при чому 48% з них - це експорт руд і концентратів металів. На другому місці з експорту продуктів переробки мінеральної сировини перебуває експорт продуктів переробки горючих корисних копалин, обсяг якого в доларовому еквіваленті за 1997-2007 рр. збільшився майже в 6 разів. Це сталося внаслідок того, що політика України змінила акценти з імпорту нафтопродуктів на імпорт сирої нафти й на третину завантажила свої нафтопереробні комплекси. Так, якщо в кінці 90-х років Україна купувала за кордоном до 75% пального, то тепер майже повністю забезпечується виробництвом його на українських нафтоперегонних заводах [16].

За даними за 2007 р. з України експортується майже 34% товарної залізної руди, 1,1% товарної марганцевої руди, 6,2% чистого камяного вугілля, 34,7% кухонної солі, 0,1% сірки, 104,9% природного графіту, 6,6% кварцу, 35,2% каоліну й каолінових глин, 62,2% інших глин, 13,7% блоків граніту, порфіру, базальту, мармуру, пісковику тощо, 13,7% будівельного каменю, майже вся товарна руда титану та в невеликій кількості нафта, природний газ, пісок, доломіт, флюсовий вапняк та інші види корисних копалин [6].

Якщо розглянути сучасні показники за період з 2007 р. по 2009 р. - рівень експорту знизився з 10,01% до 9,8%, а рівень імпорту навпаки зріс - з 30% до 34,5%.

Як бачимо, структура українського експорту має сировинну спрямованість, оскільки в ній переважають напівфабрикати та матеріали з низьким рівнем доданої вартості. Така ситуація робить країну досить чутливою до коливань попиту країн-імпортерів, цін на ринках, тарифних та нетарифних заходів.


4. Проблеми антропогенного впливу господарської діяльності на якісні та кількісні характеристики мінерально-сировинної безпеки


Природа щедро наділила Україну корисними копалинами і її можна без перебільшення віднести до найпотужніших джерел мінеральної сировини світу, тому на території нашої держави активно ведеться їх видобуток.

Як відомо, будь-який спосіб видобутку корисних копалин значно впливає на природне середовище. Особливий вплив відчуває верхня частина літосфери. При будь-якому способі видобутку відбувається значна виїмка порід і їх переміщення. Первинний рельєф замінюється техногенним. Цей багатоаспектний вплив на екологічну обстановку неминучий, і з часом він прогресує. Суть питання полягає в тому, щоб вести мінерально-сировинна господарство, так, щоб дотримуватися належну міру, не переступати межі допустимого, підходити до використання багатств надр доцільно, здійснювати в повній мірі «відшкодування» завданих збитків, всіляко запобігати нанесення збитку природі і середовища проживання. Недотримання цих умов призводить до серйозних наслідків.

Щорічно від видобутку кориcних копалин на території України в атмосферу викидається 0,130 млн. т. пил свинцю, а також 0, 180 млн. т. цинку, 0,160 млн. т. міді та інших токсичних елементів. Випадаючи на земну поверхню у вигляді різних «смогів», «кислотних дощів», ці токсичні елементи завдають великої шкоди біоті і біосфері в цілому, і в першу чергу людині, її здоров'ю. Більшість техногенних продуктів та елементів, наприклад важкі метали, здатні накопичуватися в ґрунтах, рослинах та в харчових ланцюгах, багато з них у природних умовах стають більш токсичними і небезпечними, визначаючи появу вторинного забруднення [2].

Розвиток гірничодобувних підприємств пов'язаний з порушеннями у водопостачанні. У зв'язку з осушенням родовищ та скиданням дренажних і стічних вод (відходів переробки корисних копалин) у поверхневі водойми і водотоки, різко змінюються гідрогеологічні та гідрологічні умови в районі родовища, погіршується якість підземних і поверхневих вод.

Проходка шахтних стовбурів під час видобування корисних копалин приводить також до з'єднання і перерозподілу вод між раніше роз'єднаними водоносними горизонтами, проривів потужних потоків води в тунелі, забої шахт, що значно ускладнює видобуток.

Виснаження фунтових вод в районі гірничих виробок і осушення поверхневих горизонтів сильно впливають на стан ґрунтів, рослинного покриву, величину поверхневого стоку, зумовлюють загальну зміну ландшафту.

Створення великих кар'єрів і шахтних полів супроводжується активізацією різних інженерно-геологічних і фізико-хімічних процесів:

виникають деформації бортів кар'єру, зсуви;

відбувається осідання земної поверхні над відпрацьованими шахтними полями.

У скельних породах воно може досягати десятків міліметрів, в неміцних осадових породах - десятків сантиметрів і навіть метрів;

на сусідніх з гірничими виробками площах посилюються процеси ерозії ґрунтів та оврагоутворення;

відкачування води з кар'єру призводить до утворення так званих депресивних воронок, пов'язаних з інтенсивним пониженням рівня ґрунтових вод. В результаті вичерпуються водозабори висихають колодязі, зникають джерела, ключі, струмки, а за ними і багато малі річки, виявляється значний недолік води в ґрунтах, що відображається на врожаї сільськогосподарських культур.

у виробках і відвалах активізуються у багато разів процеси вивітрювання, йде інтенсивне окислення рудних мінералів і їх вилуговування, у багато разів швидше, ніж у природі, йде міграція хімічних елементів;

в радіусі кількох сотень метрів, а іноді і кілометрів, відбувається забруднення ґрунтів важкими металами при транспортуванні, вітровому і водному розносі, ґрунту. У кінцевому рахунку, навколо великих гірничих виробок створюється пустку, на якій рослинність не виживає.

Дуже часто кар'єри розташовуються в міській межі, на околицях селищ, що найсерйознішим чином позначається на їх екології. Багато дрібних кар'єрів знаходиться в сільській місцевості. Практично кожна велика сільське підприємство має свій кар'єр площею 1-10 га, де видобуваються щебінь, пісок, глина, вапняк для місцевих потреб. Зазвичай видобуток ведеться без дотримання якихось екологічних норм. Підземні гірничі виробки-шахти (шахтні поля) також широко поширені в області.

У гірській місцевості це призводить до перерозподілу приземних потоків повітря. Порушується цілісність певного обсягу порід, збільшується їх тріщинуватість, з'являються великі порожнини, порожнечі.

Велика маса порід переміщується у відвали, висота яких досягає 100 м і більше. Нерідко відвали розташовуються на родючих землях. Найбільше відвалів з небезпечними речовинами зосереджується в місцях видобутку вугілля, руд металів, сірки, калійної солі - у Донбасі, Придніпров'ї, Львівська-Волинському басейні, Прикарпатті.

Щодо, підприємства з видобутку та переробки уранових руд. Основна скупченість цих підприємств спостерігається в Дніпропетровській, Миколаївській та Кіровоградській областях. Характерним для уранопереробки є те, що майже всі її відходи - відвали шахтних порід, скиди та викиди є джерелами радіаційного забруднення навколишнього природного середовища. Для природної середовища та людей головну небезпеку становлять великі за своїми обсягами сховища та зосереджені в них радіоактивні матеріали.

Території, порушені внаслідок відпрацювання вугільних родовищ, як правило, не мають родючого ґрунтового шару, що істотно ускладнює використання земель в народногосподарських цілях (особливо для сільськогосподарського виробництва).

В Україні розрізняють території із сприятливою, помірно сприятливою, задовільною, погіршеною, напруженою та катастрофічною екологічною ситуацією. У цих назвах відображено наростання гостроти екологічних проблем на територіях. Сприятлива, помірно сприятлива і задовільна ситуація склалася в давно освоєних регіонах, де переважає сільськогосподарська діяльність (лісостепова зона, крайні схід і захід Полісся, Карпати). При цьому території з більш сприятливими умовами для життя займають менші площі.

Погіршеною екологічною ситуацією характеризуються освоєні відносно недавно степові землі, що надмірно експлуатуються. Радіоактивними відходами забруднено центральне Полісся та промислові райони навколо великих міст. У промислових районах Донбасу, Придніпров'я погіршена екологічна ситуація переростає в напружену. Розглянемо цю закономірність на прикладах Донецької, Дніпропетровської та Луганської областях.

Через те, що на території цих трьох областей розташовуються найбільші басейни видобутку залізної та марганцевої руди - Криворізький залізорудний басейн, частина Нікопольського марганцеворудного басейну, кам'яного та бурого вугілля - Донецький кам'яновугільний басейн, Дніпровський буровігульний басейн, частина Дніпровсько-Донецької нафтогазоносної області, значні поклади доломітів та вапняк і ведеться активний їх видобуток - ці регіони вважаються найбільш забрудненими та найнебезпечнішими в екологічному аспекті. За даними 2009 р., щорічно в Донецькій та Луганській областях у повітря викидається близько 100 - 350 тис. тонн шкідливих речовин. Це дорівнює 29,7 тонн на 1 км2. У Дніпропетровській області викиди шкідливих речовин також становлять 100-350 тис. тонн.

Держкомстат інформує, що Кривий Ріг - найбрудніше місто в Україні. В ньому у 2009 р. було 450 тис. тонн викидів шкідливих речовин, тобто 30, 9 тонн на 1 км2 (дод. Ж).

З наведених класифікацій випливає, що вирішення проблеми охорони навколишнього середовища та здоров'я людини, при видобутку і використання корисних копалин, повинна передувати розробка заходів щодо їх захисту від шкідливих впливів.


5. Проблеми ресурсозбереження та відтворення мінерально-сировинних ресурсів


Мінерально-сировинні ресурси суттєво впливають на розвиток економіки, галузей господарства, культури. Навколо них вирують політичні пристрасті, вони можуть бути причиною конфліктів і жорстоких воєн.

Серед інших розвинених держав світу Україна характеризується як країна з потужною мінерально-сировинною базою. Адже займаючи лише 0,4% території світу, маючи 0,8% кількості населення, наша держава здатна добувати біля 5% загальносвітових мінерально-сировинних ресурсів. А за показниками окремих ресурсів Україна значно випереджає багато держав, тому на території держави щороку збільшуються об'єми видобутку коричних копалин. Це в свою чергу призводить до забруднення мінеральних ресурсів.

Забруднення надр відбувається, в основному, при похованні в них відходів промислового виробництва. Для поховання використовуються гірські вироблення шахт і рудників, спеціально утворені штучні порожнини, гідрогеологічні структури - поглинаючі водоносні горизонти, в які через свердловини нагнітаються рідкі відходи та інші отруйні речовини.

Невирішеною залишається проблема геологічного вивчення і використання техногенних родовищ корисних копалин - відвалів видобутку і відходів збагачення та переробки мінеральної сировини, які містять цінні корисні копалини і мають промислове значення. Вже сьогодні в Україні обсяги цих відходів перевищують 25 млрд. тонн, займаючи площу понад 150 тис. гектарів. З кожним роком їх кількість збільшується [12].

Така неекономність людини може призвести до значних втрат частини мінеральних ресурсів. Прикладом цього може існувати відсутність чіткого механізму управління і належного державного нагляду за використанням і охороною надр, що призводить до безгосподарному відношенню гірничодобувних підприємств до мінеральної сировині і зростанню її втрат. Через недосконалі технології видобутку й переробки мінеральної сировини в надрах залишаються і втрачаються: - до 70% розвіданих запасів нафти; - до 50% солей; - до 28% вугілля; - до 25% металів [11].

Значні втрати корисних копалин і шкоди навколишньому середовищі відбуваються при розробці родовищ підземним способом. При цьому втрати вугілля складають 20-45%, руд кольорових і чорних металів 15-25%, гірничо-хімічної сировини 20-60%, при відкритому способі розробки корисних копалин втрати знижуються до 12% [10].

Надзвичайно великі втрати корисних копалин здійснюються через недосконалість технологій вилучення. Зараз частка витягнутої нафти по відношенню до розвіданими запасами становить 50-60%, втрати ж попутного газу - 20 млрд. тонн на рік просто вражають уяву [12].

Значні втрати корисних копалин відбуваються при їх транспортуванні до місця переробки та використання.

Тому, доцільно проводити заходи щодо відтворення мінерально-сировинних ресурсів.

Відтворення мінерально-сировинних ресурсів - це їх охорона з метою підтримання в природних комплексах тих умов, які максимально сприяють протіканню природних процесів утвореню природних ресурсів.

Відтворення мінеральних ресурсів на перший погляд неможливе. Мінеральні ресурси утворюються протяги геологічніх епох під впливим різноманітніх природніх факторів: температури, дії мікроорганізмів тощо. Проте, штучне відтворення деяких умов можливо спочатку в невеликих, а далі в більш широких масштабах. Все це дозволить прискорити утворення тих чи інших ресурсів. Наприклад, виробництво рідких та твердих палив із рослинних ресурсів, одержання штучних алмазів, графіту тощо.

Використання нових методів добування та збагачення корисних копалин розширює діапазон використання раніше невикористаних ресурсів. Відтворення мінеральних природних ресурсів і розширення області їх використання, введення у виробничий процес нових, нетрадиційних видів сировини допоможе розвязати не тільки сировинну, але і загальну екологічну проблему.

Так як надра відносяться до елементів біосфери, що не володіють
здатністю до природному поновленню в осяжному майбутньому, охорона їх
повинна передбачати забезпечення науково обгрунтованої, економічно
виправданою повноти та раціональності використання.
Під охороною надр розуміється раціональне та дбайливе використання корисних копалин, максимально повне, технічно доступне і економічно доцільне їх вилучення, утилізація відходів та ліквідація.
У заходи з охорони надр входить комплексне використання ресурсів, яке передбачає при видобутку одного виду корисної копалини більш повне вилучення супутніх компонентів та економію додаткових коштів на переробку газів, що відходять. Ліквідація системи валової виїмки, своєчасний поділ руд, їх сортування під час видобутку, дозволяють зберегти цінні компоненти сировини, що дає великий економічний ефект. Таким чином, основні заходи з охорони надр на стадії видобутку мінеральної сировини зводяться до вдосконалення технології його розвідки, розрахунку запасів, видобутку із застосуванням ряду правових та економічних регламентують механізмів.
Перетворення малоцелевих гірничих підприємств і переробних заводів у багатоцільові, відмова від галузевого підходу до розробки мінеральних ресурсів - це одночасно і заощадження мінеральної сировини та ресурсів.

Для охорони надр істотне значення має використання корисних копалин строго по його призначенню. Ще Д.І. Менделєєв казав: «Нафта - не паливо, топити можна й асигнаціями». І якщо нафта або коксівне вугілля використовується в якості палива - це розтринькування мінеральних ресурсів. Резервом в економії мінеральних ресурсів є: більш повне використання вторинної сировини та побічної енергії, заміна дефіцитних металів менш дефіцитними матеріалами. Так, сучасна металургійна промисловість може працювати на 40% і більше на вторинній сировині. Ця сировина може дати майже половину обсягу виплавленої сталі. Вторинна переробка брухту кольорових металів потенційно може давати щорічно 1 / 5 світової продукції міді, більше 1 / 3 алюмінію, близько 1 / 5 цинку [10].

Основні заходи з охорони надр базуються на ресурсозбереженні. В свою чергу ресурсозбереження передбачає зниження витрат мінерально-сировинних ресурсів на виробництво одиниці продукції.

У проблемі раціонального використання мінеральних ресурсів найбільш яскраво проявляється основне протиріччя економіки - між необмеженістю попиту людини і обмеженістю наявних ресурсів у природі. Є небезпека вичерпання або виснаження відомих і доступних для використання ресурсів України: залізної руди, руд міді, нікелю, марганцю, хрому, алюмінію, не кажучи вже про нафту і газ. Це змушує освоювати бідніші родовища, які часто розташовані у важкодоступних районах.

Прикладом раціонального використання мінерально-сировинних надр, може бути застосування штучних замінників дефіцитної мінеральної сировини. Метал з успіхом може бути замінений пластмасами, деревом і навіть каменем. Судячи з темпів виробництва пластмас, полімери незабаром перевершать метали. Мінеральне паливо може бути замінено геотермальної енергією термальних підземних вод.

Таку систему штучних замінників активно використовують іноземні держави. Наприклад, в Угорщині тепличне господарство, тваринницькі комплекси і навіть деякі житлові приміщення обігріваються за рахунок геотермальних підземних вод.

Отже, наша держава дуже багата на різноманітні мінеральні ресурси, однак, не дивлячись на це, ми повинні економно їх використовувати, тому що при нераціональному користуванні можуть ще більше загостритися негативні наслідки для економіки та екології країни.



Висновки


Територія України надзвичайно забезпечена покладами багатьох корисних копалин. Забезпеченість її мінерально-сировинними ресурсами вважають однією з найвищих у світі. Щороку все більше і більше досліджують нових родовищ та експлуатують їх.

У середині 80-х років обсяги видобутку мінеральної сировини становили більше 1 млрд. т на рік, що складало 20 т з розрахунку на душу населення. Нині сумарний видобуток складає близько 300 млн т.

Однак, порівняно з іншими країнами, наша держава теж відчуває імпортну залежність у постачанні нафти, природного газу, руд кольорових металів, магнетизу, апатів, фосфоритів, бентонітових глин.

За минулі роки в країні досягнуто значних успіхів у вивчені мінеральних ресурсів, нагромаджено велику фактичну інформацію про обсяги, розміщення та властивості окремих їх видів та родовищ, узагальнено досвід господарського використання, досліджено закономірності їх територіальної організації.

Не дивлячись на це, кожного року все більше загострюються економічні та екологічні проблеми, забруднення мінерально-сировинних ресурсів, їх раціональне використання, охорона та відтворення.

Гостротою постала проблема відтворення стратегічних запасів мінеральної сировини. Як відомо, перелік їх видів може змінюватися в залежності від військово-політичних та економічних пріоритетів держав, структури матеріального виробництва і прогнозованої обстановки, кон'юнктури світового ринку, стану зовнішньоекономічних зв'язків та інших обставин.

Можна стверджувати, що нинішнє скорочення мінерально-сировинної бази нашої країни є прямим наслідком зниження фінансування геологорозвідувальних робіт. Колишній значний приріст запасів різних видів корисних копалин забезпечувався в радянський час випереджаючими геологічними дослідженнями.

Сьогодні виробленість родовищ досягла небезпечної межі; геологорозвідувальні роботи скоротилися в три рази, в результаті чого приріст запасів вже не компенсує спад видобутку майже всіх видів корисних копалин. Тому, я вважаю, що правильно було б терміново повернутися до вирішення проблем пошуку, зокрема, до розробки методики оцінки ресурсів родовищ за матеріалами космічних зйомок, удосконаленню глибинних методів досліджень надр на базі надглибокого буріння та системи глибинних досліджень надр та іншим науково-практичним завданням, тобто до відновлення стратегії глобальних досліджень надр країни.



Список використаної літератури


1. Мінерально-сировинна база України / Геологічна служба та надрокористування в Україні 2008. - К.: Український видавничий консорціум, 2008. - 398 с.

. Загальнодержавна програма розвитку мінерально-сировинної бази України на період до 2010 року / Верховна Рада України; Закон, Програма вiд 22.02.2006, №3458-IV. Стан мінерально-сировинної бази України / Офіційний сайт Державної служби геології та надр України. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http: // dgs.kiev.ua/m-40-1.php

. Гурський Д.С. Концептуальні засади державної мінерально-сировинної політики щодо використання стратегічно важливих для економіки України корисних копалин: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. геол. наук: спец. 04.00.19 «Економічна геологія» / Д.С. Гурський. - КНУ ім. Т. Шевченка. - К., 2008. - 26 с.

. Гірничий енциклопедичний словник, т. 3 / За редакцією В.С. Білецького. - Донецьк: Східний видавничий дім, 2004. - 752 с.

. Комишин Н.І. Тенденції в структурі попиту та імпорту України / Н.І. Комишин, Ю.І. Біленко // Науковий вісник НЛТУ України. - Львів, 2010. - Вип. 20.10. - С. 252-256.

. С начала года импорт в Украину превысил экспорт более чем на 3 млрд. долларов / Інтернет-видання «Trust.ua» від 13.094.2010 р. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: #"justify">. Голубченко А. Морфологія і генезис гірничо-металургійного комплексу України / А. Голубченко, В. Мазур // Газета «Дзеркало тижня», №11 (640) від 24-30.03.2007.

. Металічні і неметалічні корисні копалини України: В 2 т. Том I. Металічні корисні копалини // Гурський Д.С., Єсипчук К.Ю., Калінін В.І. та ін. - Киев-Львов: «Центр Европы», 2005. - 785 с.

. Андрієвський І. Д. Стан мінерально-сировинної бази України на сучасному етапі її розвитку // Нафтова і газова промисловість. - Київ, 2004. №1. 9-12 с.

. Штрихи до історії вивчення мінерально-сировинних ресурсів подільського регіону та завдання їх подальших природничо-географічних досліджень.

. Мінеральні ресурси України. Науковий журнал

. Комплексне використання сировини, як пріоритетний напрям підвищення економіко-екологічної ефективності ресурсозбереження гірничо-збагачувальних комбінатів.

. Єрін Д.Л. Статистичні індикатори збалансованості зовнішньої торгівлі / Д.Л. Єрін // Проблеми статистики. Зб. наук. пр. - К.: НДІ статистики Держкомстату України. -2002. - Вип. 4. - С. 194-200.


Курсова робота Сучасний стан і проблеми мінерально-сировинної безпеки України Вступ ресурсо

Больше работ по теме:

КОНТАКТНЫЙ EMAIL: [email protected]

Скачать реферат © 2017 | Пользовательское соглашение

Скачать      Реферат

ПРОФЕССИОНАЛЬНАЯ ПОМОЩЬ СТУДЕНТАМ