Сучасні проблеми організаційно-правових форм підприємництва в Україні

 

Вступ

підприємницький договір правовий

Будь-яка нація пишається плодами діяльності своїх підприємців. Але будь-яка нація і кожен її окремий представник пишаються і своєю причетністю до втілення якої-небудь конкретної підприємницької ідеї. Підприємництво як одна з конкретних форм прояву суспільних відносин сприяє не тільки підвищенню матеріального і духовного потенціалу суспільства, не тільки створює сприятливий ґрунт для практичної реалізації здібностей і талантів кожного індивіда, але і веде до єднання нації, збереженню її національного духу і національної гордості.

Підприємництво виконує особливу функцію в економіці і народному господарстві, змістова сутність якої зводиться до оновлення економічної системи, створення інноваційного середовища, що спричиняє руйнацію традиційних структур і відкриття шляху до перетворень, зрештою стає тією силою, котра прискорює рух економіки до шляху ефективності, раціоналізації, бережливості і постійного оновлення. Це первинна ланка суспільного поділу праці. Саме тут створюється національний дохід. Підприємництво виступає виробником і забезпечує процес відтворення державної самостійності. Від підприємництва на сам перед залежить обсяг створеного валового національного продукту, соціально-економічний розвиток суспільства, ступінь задоволеності в матеріальних і духовних благах населення країни.

Розвиток малих та середніх підприємств є рушійною силою для розвитку економіки. Від 50 до 70 відсотків ВВП розвинених країн виробляється саме в цьому секторі. В країнах ЄС МСП виробляють біля 2/3 доданої вартості. У східноєвропейських країнах з перехідною економікою саме бурхливий розвиток МСП спричинив зростання ВВП у першій половині 90-х років. В Україні ж частка малих підприємств у ВВП близько 11 відсотків (дані дослідження Укрсиббанку)(статистики щодо середніх підприємств не існує, оскільки до цього часу їх не виділено як окрему категорію).

Через значну конкуренцію малі та середні підприємства часто є ефективнішими за великі. В Україні продуктивність праці на малих підприємствах у різні роки була на 10-20% вищою за продуктивність праці на великих. До того ж, через невеликий розмір МСП гнучкіші, швидше реагують на зміни економічних умов та споживацького попиту. Малі та середні підприємства, на відміну від великих, мають жорсткі бюджетні обмеження - отже, є більш прибутковими, рідше застосовують бартер. МСП - двигун розвитку ринкових відносин та економіки в цілому.

Частка малих підприємств у загальній кількості підприємств України складала 65% у 1997 році та 83% у 2000. За стандартами ЄС, частка малих та середніх підприємств (із кількістю працюючих до 250 осіб) має складати більше 99% загальної кількості підприємств країни. Це є однією з умов, які мають виконати країни - кандидати на вступ до ЄС.

За таким показником як кількість малих підприємств на тисячу населення, Україна значно відстає не тільки від розвинених країн, але й від інших країн з перехідною економікою (діаграма 1).

Формування та розвиток національного підприємництва значною мірою залежать від створення відповідної правової бази, яка стимулювала б підприємницьку активність та добросовісну конкуренцію. Малий і середній бізнес - це створення нових робочих місць, а також альтернатива найманій праці, що особливо актуально під час кризи, це розвиток конкуренції, оскільки в деяких сферах дрібні підприємці можуть суперничати з великими компаніями, корегуючи тим самим ціни на товари, розвиток малого й середнього бізнесу дуже важливий з погляду диверсифікованості структури економіки й формування середнього класу суспільства. На жаль, саме маленька частка сегмента малого і середнього бізнесу у ВВП (в Україні становить 11,4%), говорить про те, що держава не надає достатнього рівня підтримки підприємцям, отже, не сприяє формуванню й зміцненню середнього класу. Мале і середнє підприємництво є важливим фактором розвитку економіки України, а вихід з економічної кризи повязаний, в першу чергу, з розвитком саме таких підприємств, тому необхідно вирішити перелік питань правового забезпечення для відновлення позитивної динаміки соціально-економічних показників розвитку малого та середнього підприємництва.

Зараз ми усі є свідками кризового стану нашої економіки, знецінення національної валюти і падіння життєвого рівня населення. За роки незалежності уряд не зміг активізувати діяльність приватних підприємців, створити сприятливі умови для їхнього росту. Це означає, що ми практично заново стаємо перед проблемою розвитку підприємництва. Значить усі перераховані вище риси підприємництва не знайшли відображення в конкретних діях ні з боку держави, ні з боку населення, що і привело до даної кризи. Традиційна комуністична модель суспільного розвитку завжди базувалася на необхідності придушення підприємницького духу в суспільстві і підприємця як носія такого духу. Досвід перебудови (особливо її початкового періоду) показав, що, відмовляючись на словах від традиційної комуністичної моделі суспільного розвитку, фактично ми багато в чому продовжуємо саме цю лінію. Загальне неприйняття підприємництва поступово переходить в усвідомлення необхідності створення умов для його найшвидшого й ефективного розвитку.

Ключове значення для підвищення ефективності функціонування малих підприємств в економіці країни має створення гідних умов для їхнього існування, що стане можливим унаслідок перебудови спрямованості діяльності на інноваційну основу.

Мета роботи - дослідити шляхи вирішення переліку питань правового забезпечення для відновлення позитивної динаміки соціально-економічних показників розвитку малого та середнього підприємництва. Виявлення проблем розвитку підприємництва в Україні та можливість їх подолання.

1. Підприємницька діяльність в Україні

1.1Поняття підприємницької діяльності, її ознаки та принципи

Слід зазначити, що в Україні поняття <#"justify">1.2 Організаційно-правові форми підприємницької діяльності

Підприємницька діяльність існує у конкретних організаційно-правових формах. На вибір форм організації підприємницької діяльності впливають багато чинників: сфери діяльності, фінансові можливості, переваги чи недоліки організаційної форми. Важливе значення також має аналіз чинного законодавства.

Підприємництвом можуть займатися окремі громадяни, колектив людей (підприємство), а також держава. Звідси два основних види підприємництва: індивідуальне і колективне.

Індивідуальне підприємництво. Як зауважив П. Самуельсон: «щоб стати одноосібним власником, ні в кого не треба просити дозволу». Індивідуальний підприємець працює від власного імені й на власний розсуд з метою одержання особистого прибутку або доходу.

Індивідуальний підприємець несе повну і необмежену відповідальність за результати своєї діяльності всім своїм майном, у критичних ситуаціях воно може бути конфісковане.

Індивідуальний підприємець має право створювати підприємства; самостійно визначати профіль своєї діяльності й виробничої програми; купувати майно, набувати майнових прав, використовувати майно інших осіб за договором оренди; наймати або звільняти працівників; одержувати кредит і відкривати рахунок у банку; самостійно розподіляти прибуток від підприємницької діяльності, що залишився після сплати прибуткового податку; здійснювати операції з валютою.

Отже, індивідуальний підприємець одноосібно приймає всі рішення щодо виробничо-господарської діяльності. Перевагами індивідуального підприємництва є мінімальний контроль держави (це дає змогу самостійно розподіляти прибуток), мобільність дій підприємця (це дає змогу змінювати види діяльності), прийнятні податкові умови (індивідуальний підприємець сплачує тільки прибутковий податок).

Колективне підприємництво. Здійснюється колективним суб'єктом, для чого утворюється підприємство (товариство).

Товариства можуть виступати юридичними і неюридичними особами. Основними ознаками, що роблять підприємство юридичною особою (фірмою), є: заснування і реєстрація відповідно до закону; наявність організаційної єдності; володіння необхідним майном; самостійна майнова відповідальність; участь від власного імені в господарському обороті; власний розрахунковий рахунок у банку. Отже, як юридична особа підприємство є носієм властивих тільки йому майнових прав і обов'язків, виступає від власного імені та існує незалежно від осіб, що належать до його складу.

Аналіз правових форм підприємств дає змогу виділити їх основні види:

?одноосібне володіння;

?партнерство (товариство);

?акціонерне товариство (корпорація).

Одноосібне володіння - підприємство, власником якого є одна особа або сім'я, що самостійно веде справу з урахуванням своїх інтересів, одержуючи весь дохід і ризикуючи своїм майном і грошима.

Одноосібним володінням вважають:

?індивідуальне підприємство, засноване на особистій власності фізичної особи і виключно на її праці;

?сімейне підприємство, засноване на власності та праці громадян-членів однієї сім'ї;

?приватне підприємство, засноване на власності окремого громадянина України, з правом наймання робочої сили.

Така форма організації бізнесу має важливі переваги перед іншими. Кожний власник:

?володіє всім прибутком підприємства;

?користується повною свободою діяльності;

?платить відносно невеликі податки.

Але вона має серйозні недоліки:

?повна майнова відповідальність, що несе власник (як правило):нестача капіталу, труднощі менеджменту тощо.

Партнерство (товариство) - підприємство, організація або установа, заснована на засадах угоди двох чи більше осіб (у тому числі юридичних) шляхом об'єднання фінансових ресурсів і підприємницької діяльності, з метою одержання та розподілу прибутків, а також розподілу ризику і збитків.

Партнерство створюється на основі договору, яким регулюються права й обов'язки партнерів (пайовиків), участь у спільних витратах, розподіл прибутку, поділ майна. Кількість учасників партнерства звичайно обмежена декількома десятками. Для партнерів передбачені простіші, ніж для компаній, правила створення, розпуску, звітності. Переваги цієї форми:

?залучення додаткових фінансових джерел: кожний партнер вносить свіжі ідеї, свій талант;

?простота організації: не підлягає спеціальному оподаткуванню.

Але й вона має певні недоліки:

?обмеженість капіталу ресурсами партнерів (ці партнерства не можуть здійснювати поповнення свого капіталу за рахунок емісії цінних паперів);

?за розбіжності в поглядах на управління та інші аспекти діяльності фірма може припинити своє існування, тощо.

Поширення, зокрема в Німеччині, одержали командитні товариства, що виникають за згоди двох і більше осіб. Одна з них (повний компаньйон) є одноосібним керуючим справами товариства, несе необмежену особисту відповідальність за справи товариства усім своїм майном, що наближає цю форму до приватного бізнесу. Інші члени товариства (командисти) не мають права втручатися в управління фірмою, а лише можуть контролювати діяльність товариства, знайомлячись з діловою документацією, бухгалтерськими книгами, звітами. Відповідальність за справи фірми вони несуть тільки власними коштами. При цьому прибутки і збитки командитного товариства розподіляються відповідно до внесків компаньйонів.

Акціонерне товариство (корпорація) (лат. corporatio - об'єднання) - правова форма підприємницької діяльності, відокремлена від конкретних осіб, які володіють корпорацією, за якої функції власності та контролю поділені між акціонерами.

Акціонерна корпорація - юридична особа, її власники - тримачі акцій. Вона має переваги перед товариством:

?обмежена власність;

?простота здійснення операцій;

?у певних випадках податкові переваги.

Але ця форма не позбавлена недоліків:

?організувати корпорацію дуже складно і дорого;

?корпорації відкритого типу відмовляються від своїх прав на комерційну таємницю;

?спеціальне оподатковування.

Існують і спеціальні форми організації бізнесу:

?S-корпорації (США) - корпорації для малого бізнесу. На відміну від звичайної корпорації, прибутки якої оподатковуються корпоративним й індивідуальним прибутковими податками, S-корпорація платить податок як одноособове володіння. Для одержання статусу S-корпорації фірма повинна мати не більше 35 акціонерів і не може володіти більш ніж 80% акцій іншої корпорації;

?безприбуткові корпорації - діють не заради прибутку, їх цілі - освітні, добродійні, соціальні, релігійні;

?державні корпорації - створюються для надання послуг, які приватний бізнес не може і не хоче надавати (поштова служба, федеральна, страхова, ощадна корпорація);

?кооперативи - об'єднання, створені для виконання конкретних функцій (житлові, споживчі, виробничі);

?франчайзи - ліцензії, що дають право приватній компанії функціонувати як ланці великого торгового ланцюга. За цією схемою на Заході організовано багато мотелів, магазинів, контор з продажу нерухомості. Вигода тут обопільна. Продавець франчайза - велике підприємство, домагається розширення своєї справи за незначного вкладення капіталу, може з мінімальним ризиком випробувати, як реалізується партія нових товарів і т.п.

Покупець франчайза, що вклав у справу свої кошти, є скоріше власником підприємства, ніж найманим працівником, і відчуває значну фінансову підтримку, допомогу в навчанні, організації та управлінні бізнесом, може розширити свій оборот за рахунок використання репутації материнського підприємства, його торгової марки. Порівняно з одноосібним власником самостійність управління фірмою тут дещо нижча, але податкові переваги перекривають цей недолік. Такі форми організації бізнесу все більше поширюються. Але, хоч кількість одноосібних володінь утроє перевищує кількість фірм інших типів, проте на корпорації у структурі бізнесу припадає майже 90% від загального обороту.

Останнім часом в економічній теорії та практиці ввійшов у вжиток новий термін, що характеризує особливе явище, - «малі підприємства (фірми)». Вони організовані у формі одноосібного володіння або партнерства (товариства), а не корпорації.

У кожній країні є свої критерії класифікації підприємств (фірм) як малих. В Україні в законі «Про підприємство» вказується, що такими критеріями є: обсяг господарського обороту і чисельність. На практиці чисельність працюючих у малому підприємстві залежить від галузі: промисловість та будівництво - до 200 осіб, в інших галузях виробничої сфери - до 50, у науці й науковому обслуговуванні - до 100, у невиробничій сфері - до 25, у роздрібній торгівлі - до 15 осіб.

Малі підприємства створюють додаткові робочі місця, забезпечують швидку окупність витрат, оперативно реагують на зміни попиту споживачів. Ця форма бізнесу дає змогу підприємцям швидко реалізувати свої ідеї, адаптуватися до місцевого ринку, гнучко і оперативно реагувати на зміни ринкових умов, знижувати накладні витрати порівняно з великими фірмами, суттєво зміцнити економічну, фінансову базу місцевих органів влади, позитивно впливати на розвиток невеликих поселень (сіл, містечок), відроджувати художні, народні промисли тощо.

Водночас малий бізнес не позбавлений суттєвих недоліків: нестабільність доходів, ризик втрати власного капіталу і майна, ненормований робочий день підприємця, значно більший вплив спадів і депресій в економіці (ніж на середній і великий бізнес), інфляція, недостатня підтримка держави.

Підтримка малого бізнесу - один із основних напрямів економічної політики урядів розвинутих країн світу, оскільки малий бізнес є не тільки важливим чинником економічного розвитку, а й сприяє соціально-економічній стабілізації суспільства.

2. Міжнародна підприємницька діяльність

У сучасних ринкових умовах розвитку світової економіки все більших масштабів набуває міжнародна підприємницька діяльність. Всі підприємства, незалежно від форми власності, повинні мати вихід на зовнішній ринок, тільки тоді вони зможуть брати реальну участь у міжнародних економічних процесах.

Міжнародна підприємницька діяльність - це діяльність, що здійснюється через науково-технічну, виробничу, торговельну, сервісну та іншу взаємокорисну співпрацю суб'єктів господарювання двох чи більше країн (міжнародних партнерів). Вона регулюється на державному, національному та наднаціональному рівнях.

Велику увагу дослідженню міжнародної підприємницької діяльності приділяли С.Ф. Покропивний, І.М. Бойчук, К.В. Єрмілова, О.Г. Мельник і інші.

Суб'єктами міжнародної підприємницької діяльності є її учасники, які спроможні ефективно працювати для реалізації власних бізнесових інтересів. Усі суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності мають рівне право здійснювати будь-які її види незалежно від форми власності та інших ознак після державної реєстрації їх як учасників зовнішньоекономічної діяльності.

Відповідно до Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" суб'єктами міжнародної підприємницької діяльності є:

?фізичні особи - громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства, що наділені правосуб'єктністю;

?юридичні особи, що зареєстровані в Україні та постійно перебувають на її території;

?структурні одиниці суб'єктів господарської діяльності іноземних держав (дочірні фірми, філії, відділення, представництва);

?спільні підприємства, що мають постійне місцезнаходження в Україні.

Правом здійснення зовнішньоторговельної діяльності володіють всі вітчизняні суб'єкти, окрім випадків, передбачених законодавством України.

Міжнародний бізнес трактується як співробітництво між країнами світу, окремими підприємствами і суб'єктами господарювання на взаємовигідних умовах. Він базується на подальшому розвитку і міжнародному поділі праці. Це зумовлено структурою розміщення природних багатств, географічним положенням, кліматичними умовами, історичними традиціями виробництва.

Сучасний міжнародний бізнес фактично охоплює всі сфери діяльності людей, пов'язані з переміщенням і взаємопроникненням головних чинників виробництва, товарів і послуг через національні кордони.

Загальними мотивами, що спонукають окремих суб'єктів господарювання брати участь у міжнародному бізнесі, є можливість розширення продажу товарів, придбання нових джерел ресурсів, диверсифікація виробництва. Постійна присутність на міжнародному ринку дає змогу підприємствам значно збільшувати свій зиск, отримувати великі прибутки. Як свідчить досвід господарювання, великі корпорації у наш час понад 40 % обсягу продажу власних товарів здійснюють поза межами національних ринків. Розвиток міжнародної підприємницької діяльності може бути зорієнтований і на реалізацію довгострокових власних інтересів, коли цілі забезпечення і збереження повної прибутковості не є пріоритетними.

У міжнародній торгівлі існує 4 основних види зовнішньоторговельних операцій, які здійснюють і вітчизняні підприємства - це експорт, імпорт, реекспорт і реімпорт.

Теорія і практика міжнародного бізнесу передбачають певні рівні та форми інтернаціоналізації різних суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності:

?найнижча за рівнем інтернаціоналізації форма підприємницької діяльності включає виконання окремих зовнішньоекономічних операцій - експортно-імпортних, лізингових, посередницьких, а також надання консультаційних і маркетингових послуг;

?друга форма характеризується невисоким рівнем інтернаціоналізації і охоплює науково-технічну, виробничу та сервісну кооперацію;

?високий рівень інтернаціоналізації суб'єктів господарювання відображає спільне підприємництво, що здійснюється через створення і функціонування спільних підприємств, ліцензування та управління за контрактом.

Найвищим рівнем інтернаціоналізації суб'єктів господарювання є комплекси територіально-виробничих і багатосторонніх економічних зв'язків.

Отже, міжнародна підприємницька діяльність є сферою господарської діяльності, що пов'язана із виходом на зовнішні ринки та функціонування на них, створенням спільних підприємств, здійсненням валютно-фінансових та кредитних операцій.

Розвиток міжнародного бізнесу обумовлює необхідність існування ефективного регулювання його на державному, національному на наднаціональному рівнях.

3. Підприємницький договір

3.1 Роль підприємницьких договорів в господарській діяльності

Підприємницька діяльність - від прийняття рішення про створення і державну реєстрацію субєкта підприємництва до прийняття рішення про припинення її діяльності - здійснюється завдяки різноманітним договорам.

Договір - це угода сторін, акт, у якому виражена їхня згода діяти спільно в інтересах взаємної вигоди. Займатись підприємництвом і не складати угод, не укладати договорів просто не можливо.

Безпосередня діяльність субєктів підприємництва повязана з виконанням зобовязань як внутрішнього характеру між співзасновниками, між окремими структурними підрозділами комерційної структури, самою комерційною структурою та її працівниками, так і зовнішнього характеру - з контрагентами, постачальниками та споживачами. Публічні зобовязання виникають між підприємцем та державою в особі уповноважених її органів, з органами місцевого самоврядування. В разі заподіяння шкоди та в інших передбачених законом чи договором випадках можуть виникнути приватно-правові зобовязання.

Підприємницькі договори відносяться як до процесу створення субєктів підприємництва - юридичних осіб, так і безпосередньо направлені на досягнення поставленої мети такої діяльності - отримання підприємницького прибутку. Це передумовлює участь у цьому процесі всіх зацікавлених у прибутку осіб, взаємовідносини з якими повинні бути чітко врегульовані правовими нормами. Такою універсальною правовою формою для врегулювання широкого кола зобовязань є цивільно-правовий договір, який отримав спеціальну назву підприємницького чи господарського.

Найбільш широкого застосування у підприємницькій діяльності набувають господарські договори, що укладаються між субєктами господарювання на придбання і продаж активів, виконання робіт та надання послуг.

Господарські договори, що укладаються між субєктами підприємництва, повинні складатися в письмовій формі. Договір у письмовій формі може бути укладений:

?шляхом складання одного документа, підписаного сторонами;

?шляхом обміну листами, телеграмами, факсами тощо, підписаними сторонами;

?шляхом прийняття до виконання замовлення в передбачених законами випадках.

У практиці підприємницької діяльності можуть виникати такі види зобовязань і конкретні найменування договорів: купівля-продаж, міна; дарування; поставка; контрактація; майновий найм; безоплатне користування майном; підряд на капітальне будівництво; перевезення; позика; розрахункові і кредитні відносини; доручення; комісія; зберігання; спільна діяльність тощо.

.2 Зміст договорів в підприємницькій діяльності

Договір повинен складатися із чотирьох частин: вступна частина; предмет договору, права й обовязки сторін; додаткові умови договору; юридичні адреси сторін.

Вступна частина договору містить такі основні положення:

?найменування договору;

?дата і місце підписання договору;

?повні найменування сторін за договором;

?назви сторін за договором.

Назви сторін за договором купівлі-продажу - це покупець і продавець, за договором комісії - комітент і комісіонер, за договором підряду - замовник і підрядник тощо. Якщо укладається договір, який не має такого визначення, то тоді сторони за договором можна називати Сторона-1 і Сторона-2, як наприклад, при укладанні договору про спільну діяльність.

Найменування посад і прізвища, імена та по батькові осіб, які підписують договір з кожної сторони, а також найменування документа, що підтверджує повноваження осіб, які його підписують. Такими документами є статут, положення, доручення. Наявність повноважень визначається шляхом ознайомлення з даними паспорта (для посвідчення особи), посвідченням особи (для встановлення посади), статутом (для визначення повноважень посадової особи - директора, заступника директора, комерційного директора).

Розділом Предмет договору, права й обовязки сторін визначаються суттєві умови договору. Наприклад, у договорі купівлі-продажу суттєвими умовами будуть предмет договору і ціна. Якщо продається партія товару, то зазначається, що продавець зобовязується передати товар у власність покупця, а покупець зобовязується прийняти товар і сплатити за нього певну суму.

У розділі Додаткові та інші умови договору визначаються умови, які істотно впливають на права й обовязки сторін, а саме:

Термін дії договору. Це необхідно для того, щоб знати, коли дія договору припиняється, і можна предявити відповідні вимоги і претензії до контрагента за відмову від його виконання.

.3 Розробка та ускладнення підприємницьких договорів

Способи забезпечення зобовязань:

?неустойка (штраф, пеня);

?застава;

?поручительство;

?задаток.

Відповідальність сторін: визначаються санкції у вигляді неустойки (пені, штрафу), що сплачується однією стороною, яка не виконала своїх зобовязань стосовно однієї з узгоджених умов.

Порядок розвязання суперечок між сторонами за договором: усі суперечу між сторонами розвязуються в арбітражному порядку, відповідно до чинного законодавства України, незалежно від того, передбачена ця умова договором чи ні.

Як правило, у договорі наводиться фраза: «Цей договір складений у двох оригінальних примірниках, по одному для кожної зі сторін».

У договір слід включити таку умову: «Усі виправлення за текстом цього договору мають юридичну силу тільки в тому разі, якщо вони засвідчені підписами сторін у кожному окремому випадку».

В останній частині договору зазначаються юридичні адреси сторін, а саме:

?повне найменування сторін;

?поштові реквізити;

?місцезнаходження (адреса);

?банківські реквізити сторін (номер розрахункового рахунку, установа банку, МФО, ОКПО);

?відвантажувальні реквізити;

?підписи сторін.

Договір повинен бути підписаний особою, зазначеною у вступній частині договору. Підписи засвідчуються печаткою сторін за договором. У разі, якщо одна із сторін діє за дорученням, підпис печаткою не засвідчується, а до договору додається доручення.

Укладання договору складається з певних стадій - пропозиції укласти договір (оферти) і прийняття цієї пропозиції (акцепту). Відповідно сторона, яка зробила пропозицію, називається оферентом, а сторона, яка прийняла цю пропозицію, - акцептантом. Оферта може бути зроблена усно чи письмово із зазначенням терміну для відповіді чи без зазначення терміну.

При укладанні договорів між сторонами можуть виникнути розбіжності за окремими умовами договору. Розбіжності, які виникають між юридичними особами при укладанні господарських договір, розглядаються керівниками або заступниками керівників цієї юридичної особи або уповноваженими ними особами. Результати узгодження розбіжностей за договором оформляються сторонами протоколом узгодження розбіжностей. Після укладання договору у сторін може виникнути необхідність зміні тих чи інших умов договору, заміні договору на інший або в розірванні договору.

Коли одна зі сторін вважає за необхідне змінити або розірвати договір, вона зобовязана направити другій стороні відповідну пропозицію. Найчастіше зміна або розірвання договору оформляється окремою угодою сторін або шляхом обміну листами, телеграмами тощо.

Якщо сторони не дійшли згоди щодо запропонованих змін або розірвання договору, а також у разі неотримання відповіді у встановлений термін (з урахуванням терміну поштового обігу) зацікавлена сторона має право передати суперечку на розвязання арбітражного суду.

Для успішного проведення комерційної операції недостатньо знайти вигідного партнера й укласти з ним договір, дуже важливо, щоб цей договір був виконаний належним чином.

Інтереси підприємця повинні бути юридично надійно захищені, а обовязки партнера за договором забезпечені його ж відповідальністю. Ефективними у цьому разі є способи забезпечення зобовязань, які виступають як додаткові заходи майнового впливу на винну сторону. Такими способами є неустойка, включаючи пеню і штраф, застава, поручництво, гарантія і задаток.

Неустойкою (штрафом, пенею) визнається визначена законом або договором грошова сума, яку боржник зобовязаний сплатити кредиторові у разі невиконання або неналежного виконання зобовязання, зокрема у разі прострочення виконання. Нарівні з терміном «неустойка» у цивільному законодавстві вживаються терміни «штраф» і «пеня», які є різновидом неустойки.

Штрафом називається визначена договором грошова сума, яку боржник зобовязується сплатити кредиторові у заздалегідь визначеному розмірі або у відсотковому відношенні до суми договору. Як правило, штраф установлюється законом або договором за невиконання окремих умов договору.

Пенею називається визначена законом або договором грошова сума, яку боржник зобовязується сплатити кредиторові за кожний день прострочення виконання зобовязання. Пеня обчислюється у відсотках від суми зобовязання, не виконаного у встановлений термін. Хоча розмір пені і встановлюється за погодженням сторін, він не може перевищувати подвійну облікову ставку Національного банку України, що діє у період, за який нараховується пеня.

Залежно від того, у якому співвідношенні знаходиться право стягнення неустойки і збитків, розрізняють чотири види неустойки - залікову, штрафну, альтернативну і виняткову.

Залікова неустойка надає кредиторові право вимагати стягнення не тільки заздалегідь установленої суми неустойки, але і збитків, однак у частині, не покритій сумою неустойки.

Наприклад, якщо за невиконання зобовязання встановлена неустойка в сумі 200 грн., а дійсні збитки становлять 450 грн., стягненню підлягає неустойка у передбаченому розмірі (200 грн.) і збиток у сумі 250 грн., а всього 450 грн. Але якщо неустойка встановлена в сумі 200 грн., а збиток склав 100 грн., стягненню підлягає лише неустойка в сумі 200 грн., оскільки збиток менший від неустойки. Штрафна неустойка стягується понад суму заподіяних збитків, тобто стягуються як неустойка, так і всі доведені збитки у повному обсязі.

Альтернативна неустойка надає кредиторові право стягти або неустойку, або заподіяні збитки. Стягнувши неустойку, кредитор позбавляється права стягнення збитків.

Винятковою неустойка називається у тому разі, коли законом або договором прямо передбачено, що стягненню підлягає тільки неустойка (тобто виключається можливість кредитора предявляти вимоги про стягнення збитків).

Застава майна полягає в тому, що з її допомогою заздалегідь виділяється майно, яке і буде обєктом стягнення з боку заставоутримувача.

Поручництво являє собою додаткове зобовязання, оформлене договором між кредитором за основним зобовязанням і поручником для забезпечення виконання основного зобовязання. Поручник бере на себе зобовязання перед кредитором іншої особи (боржника) відповідати за виконання зобовязання цієї особи повністю або частково.

Гарантія є різновидом поручництва. Відмінність гарантії від поручництва у тому, що настає гарантійна відповідальність. Розрізняють два види гарантії - адміністративну і банківську.

При адміністративній гарантії відповідальність за виконання боржником умов договору несе вищестоящий орган або організація чи виробниче обєднання, до якого входить інше підприємство.

При банківській гарантії відповідальність бере на себе банківська установа за певну винагороду.

Завдатком визнається грошова сума, що видається однією зі сторін за договором у рахунок належного з неї платежу іншій стороні, на доказ укладання договору і в забезпечення його виконання.

Господарські відносини між учасниками підприємницької діяльності виникають, розвиваються і припиняються у певний час.

Строки в дисциплінують учасників господарських відносин, забезпечують чіткість у їх правах та обовязках, визначають момент виникнення (початку) або припинення правовідносин, їх зміст, є критерієм оцінки своєчасності виконання зобовязань.

4. Підприємницьке середовище в Україні

Підприємницьке середовище - це сукупність різнопорядкових складових, що оточують підприємця в господарській діяльності. Складові підприємницького середовища залежно від ступеня звязку їх з підприємцем обєднані в шість сфер.

Перша сфера, параметри складових якої (політичні, екологічні, фінансово-кредитні, цінові, податкові, правові, географічні) задаються законодавчо і які на конкретному етапі є умовно базовими, сталими.

З другою сферою складових підприємець активно взаємодіє і змінює їх у звязку з новаторською функцією (організація підприємств, їх розміри, системи управління, технологія, технічна оснащеність, система матеріального стимулювання, назви товарів, послуг, ринки збуту тощо).

Третю сферу складових (інформаційні, рекламні, освітні), які виконують допоміжну роль, підприємець використовує у своїй діяльності.

Четверта сфера, параметри якої підприємець обовязково враховує при визначенні стратегії розвитку, - морально-етичні цінності, традиції, звички, віросповідання і т. ін. І хоч їх дію можна назвати другорядною, але в розвинутих економіках вказані фактори набувають визначальної ролі.

Пята сфера - зовнішньоекономічне середовище, параметри якого активно впливають на субєкти підприємництва через систему різнобічних механізмів: цін, тарифів, митного контролю тощо.

Шоста сфера - тіньова економіка, яка чинить певний силовий, владний, фінансовий, матеріальний тиск на підприємців, сприяє розвитку корупції.

Сільськогосподарське підприємництво не може формуватися в умовах, однакових з іншими галузями, тому в сільському господарстві виділяють зовнішнє і внутрішнє середовище.

Зовнішнє середовище охоплює пять сфер:

І - базові складові;- допоміжні складові;- зовнішньоекономічне середовище;- соціально-культурне середовище;- тіньова економіка.

Внутрішнє середовище сформоване повністю активними базовими складовими, лише в тій їх частині, параметри яких відмінні від сформованих на зовнішньому рівні. Це стосується цінового середовища, яке має забезпечувати еквівалентність цін між сільським господарством та І і III сферами АПК шляхом регулювання доходів сільськогосподарських товаровиробників на основі встановлення рівної суми прибутку на рівновеликий капітал. Фінансово-кредитний механізм формується не під впливом ринкових важелів, а передбачає пільгове кредитування сільськогосподарських товаровиробників на міжсезонний період, фінансування державою цільових програм щодо створення власної інноваційної бази, фінансовий захист з боку держави через систему дотацій, субсидій тощо. Базові складові передбачають також податкову систему щодо сільського господарства, необхідне організаційно-правове та соціальне середовище. Для нормального функціонування сільськогосподарських товаровиробників у ринковій економіці має бути сформована потужна інфраструктура - організаційно-технічна сфера. Йдеться про створення обслуговуючих сільськогосподарських кооперативів з надання різних послуг, у тому числі маркетингових, страхувальних, закупівельних, збутових, обслуговуючих, постачальницьких, переробних.

Четверта сфера - зовнішньоекономічне середовище - це різнорідні формування, які забезпечують процес пошуку та супроводження інвестицій до сільськогосподарського виробника.

5. Проблеми розвитку підприємницької діяльності в Україні

.1 Постановка проблеми

Необхідність поєднання економічної та соціальної результативності розвитку та реформування економіки, максимально ефективного використання національного ресурсного потенціалу обумовлює пріоритетність державної політики розвитку підприємництва всіх розмірів та організаційно-правових форм. Сприяння розвитку національного підприємництва, в тому числі малого і середнього, складає стрижень економічних реформ. Поліпшення бізнес-клімату стимулюватиме економічне зростання у малому та середньому підприємництві, активує створення робочих місць, виступає позитивним фактором залучення внутрішніх і зовнішніх інвестицій. Ключовими пріоритетами реформ є забезпечення захисту та реалізації прав власності, посилення конкуренції, дерегуляція і поступове приведення регуляторних норм у відповідність до кращої європейської практики.

.2 Аналіз останніх досліджень і публікацій

Значний внесок у дослідження сутності державного регулювання підприємницької діяльності та економіки зробили наступні вчені: В. Андрущенко, О. Блінов, 3. Варналій, I. Гайдуцький, М. Геєць, М. Долішній, I. Лукінов, О. Кузьмін, I. Михасюк, В. Павленков, I. Половінкін, С. Реверчук, В. Савченко, Л. Швайка та інші, і хоча достатньо описані принципи державного регулювання підприємництва, проте більшість досліджень залишають поза увагою питання вироблення конкретних механізмів.

5.3 Викладення основного матеріалу

Закладено якісні передумови дерегуляції підприємницької діяльності. Реалізація положень Програми економічних реформ на 2010-2014 рр., початок пенсійної і кульмінація податкової реформ попри свою неоднозначну оцінку щодо ефекту в суспільстві від їх здійснення заклали основні передумови дерегуляції середовища підприємницької діяльності. Зокрема, напрацьовано низку практичних заходів: зменшено кількість видів діяльності, що підлягають ліцензуванню; здійснено поділ функцій стандартизації, контролю відповідності й ринкового нагляду; посилено загальну безпеку продукції та відповідальність за збиток, завданий дефектною продукцією; створено єдиний орган сприяння залученню інвестицій; впорядковано регулювання комерційних суперечок і підвищено ефективність забезпечення виконання контрактів; спрощено систему оподаткування та знижено ставки податку на прибуток; уніфіковано обовязкові відрахування на соціальне забезпечення. Крім того, введено додаткові гарантії кредиторам, істотно спрощено процедури створення підприємств. Також, проведено гармонізацію регламентів національного технічного регулювання товарів та системи контролю за якістю продовольчих продуктів зі стандартами і сертифікаційними вимогами Європейського Союзу. Це, зокрема, знайшло відображення в поліпшенні в 2011 р. показників таких складових Індексу економічної свободи як свобода від корупції, фіскальна свобода, свобода ринку праці, грошово-кредитна свобода. Суттєво, що незначне поліпшення індексу на 0,3 пункту відбулося на тлі загальносвітової тенденції до зниження цього показника на 1-2 пункти. Відбулось законодавче закріплення для субєктів малого підприємництва спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності у Податковому кодексі України.

Відсутність з боку Уряду системного діалогу з підприємницьким середовищем у 2010 р. викликала, під час затвердження Парламентом України Податкового кодексу, масштабні акції громадської непокори підприємців малого бізнесу, так званий «Підприємницький Майдан». Налагодження діалогу та пошук компромісних рішень у 2011 р. продемонстрував можливість та позитивний приклад конструктивного вирішення складних проблем за столом переговорів між урядом та зацікавленими групами підприємницького середовища. Це рішення тим більш важливе, бо воно завершило 13-річний період розгляду Парламентом проекту закону про спрощену систему оподаткування для малого підприємництва. Кроками на підтримку розвитку підприємництва стали також:

прийняття Закону України про гуманізацію відповідальності за правопорушення у сфері господарської діяльності, який суттєво скоротив перелік економічних злочинів та переглянув у бік помякшення каральні санкції. В перспективі бізнес очікує подальшої декриміналізації економічних злочинів та встановлення адекватної симетричної відповідальності для усіх учасників господарського процесу, і у тому числі посадових осіб органів державної влади, рішення або бездіяльність яких в умовах системної корупції часто визначають законність чи незаконність окремої економічної операції;

прийняття Закону України про скорочення видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню. Було скорочено 31 % ліцензій на види господарської діяльності, у підсумку було скорочено ліцензування 93,9 % видів робіт;

спрощення припинення юридичних осіб та підприємницької діяльності фізичних осіб - підприємців за їх рішенням. Це спрощення базується на реалізації принципу мовчазної згоди та визначенню субєктом бізнесу терміну ліквідації для прийняття вимог кредиторів (для юридичних осіб від 2 до 6 місяців, а фізичних осіб-підприємців - від 2 до 3 місяців);

скасування свідоцтва про державну реєстрацію субєктів господарювання та скасування дозволу Міністерства внутрішніх справ України на виготовлення печатки для субєктів господарювання;

прийняття Закону про посилення відповідальності посадових осіб органів державної влади та органів місцевого самоврядування за порушення вимог законодавства у сфері державної регуляторної політики;

прийняття Закону про перелік документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності, який визначив вичерпний перелік документів дозвільного характеру та забезпечив його максимально можливе на сьогодні скорочення;

прийняття Закону про спрощення порядку проходження технічного огляду транспортного засобу та відмови від додаткових документів, крім посвідчення водія та реєстраційного документа на транспортний засіб.

Триває робота щодо розроблення та внесення на розгляд Кабінету Міністрів України проектів актів щодо оптимізації переліків платних послуг, їх розподілу на адміністративні та господарські, відмови від надання органами виконавчої влади господарських послуг, які можуть бути надані субєктами господарювання, та деякі інші. Водночас законодавче регулювання не покращує бізнес-клімат, якщо на практиці органи державної влади і місцевого самоврядування належним чином не виконують вимоги законодавства. В умовах системної корупції в Україні, про яку свідчать міжнародні рейтинги та опитування, позитивні зміни законодавства може бути нівельовано неефективністю державного управління. Так, в травні 2011 р. на виконання положень Програми економічних реформ Верховна Рада України схвалила Закон України «Про перелік документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності», а лише через 2 місяці в липні зазначений перелік було збільшено на 8 документів дозвільного характеру відповідно до нового Закону України «Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів». Посилюється негативна тенденція до імітації виконання законодавчих вимог. Так, наприклад, з моменту набрання чинності Закону України «Про перелік документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності» значна кількість документів дозвільного характеру, отримання яких не передбачено Законом, а передбачено лише нормативно-правовими актами уряду України та органів виконавчої влади - мала б автоматично втратити чинність (як такі, що не увійшли до зазначеного переліку). Проте на практиці цього не відбулось.

Для збереження надмірного контролю за субєктами господарювання органи державної влади розпочали практику визнання низки документів, які не увійшли до зазначеного переліку, проте на підзаконному рівні супроводжують отримання документу дозвільного характеру, такими, що не є дозвільними. Такі листи-погодження, накази тощо за своїм характером до дозвільної системи у сфері господарської діяльності не належать, а тому й і не передбачені Переліком. Ця практика суперечить проголошеному курсу на модернізацію економіки та створення сприятливого бізнес клімату. Подібна ситуація спостерігається також щодо реформування системи ліцензування. В значній мірі скорочення кількості видів діяльності, які підлягають ліцензуванню, було здійснено за рахунок штучного обєднання кількох видів господарської діяльності в один. Частка скасованих видів діяльності, що підлягали ліцензуванню, в загальному обсязі ліцензій, які було видано у 2010 р., була незначною та складала, зокрема, по окремих видах: виконання авіаційно-хімічних робіт 0,003 %, або всього 9 ліцензій; пересилання поштових переказів, простих та реєстрованих листів, поштових карток, бандеролей та посилок - 0,006 %, або 16 ліцензій; виробництво дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення, напівдорогоцінного каміння - 0,02 %, або 44 ліцензії; пошук (розвідка) корисних копалин - 0,05 %, або 134 ліцензії. Таким чином, стверджувати про кардинальне спрощення вимог до підприємницької діяльності в сфері ліцензування передчасно. Аналогічна ситуація склалась і у сфері державного нагляду та контролю. Хоча у 2011 р. й відбулось скорочення планових перевірок субєктів господарювання, проте натомість збільшилась кількість позапланових перевірок. В результаті адміністративний тиск на субєктів господарювання не зазнав суттєвого скорочення, хоча це було метою реформування.

Неналежне та неефективне впровадження реформ стосується не лише субєктів малого та середнього підприємництва, субєкти великого бізнесу також стають заручниками нереформованої системи. Зокрема, суперечлива ситуація склалася зі скасуванням свідоцтва про державну реєстрацію субєктів господарювання. Скасування свідоцтва привело не до скорочення витрат субєктів господарювання, а навпаки, до збільшення витрат через необхідність замість надання копії свідоцтва отримувати платні витяги з відповідного єдиного державного реєстру. Лише наприкінці грудня 2011 р. було схвалено проект закону про внесення змін до деяких законів України щодо питань з видачі ліцензій, за яким необхідність отримання виписки скасовано шляхом надання органам ліцензування можливості отримувати інформацію з єдиного державного реєстру безпосередньо.

Активізації підприємництва як інтегрального соціально-економічного процесу, розбудові ефективних підприємницьких стратегій має належати ключове місце в новій моделі вітчизняної економіки в умовах посткризового відновлення. Вимір підприємництва має включатися у всі напрями економічної політики держави з метою формування дієвої системи умов, стимулів і мотивацій реалізації економічного потенціалу країни. Розвиток національного підприємництва є особливо актуальним у період пошуку нових економічних моделей та стратегій, що сприятимуть посиленню стійкості та формуванню джерел розвитку національної економічної системи.

Однією із передумов розвитку економічного діалогу між бізнесом і владою та реалізації бізнесом його соціальної відповідальності є детінізація економіки. Існуючий стан тінізації національної економіки стає ризиком для реалізації реформ. Залишається загрозливо високим рівень корупції. За оцінками Transparency International, у 2011 р. Україна опустилася з 134 на 152 місце в рейтингу корумпованості зі 183 країн. Серед найнебезпечніших проявів корупції в Україні експерти відзначають політичну корупцію, корумпованість судової системи, хабарництво в органах прокуратури та МВС, корупційні прояви у сфері охорони здоровя; корупційний тиск на субєктів господарювання з боку контролюючих органів; непотизм (кумівство) в органах державної влади, корупційні схеми при перерозподілі національного багатства та природних ресурсів. Як наслідок, руйнується держава як інституція, відбувається відчуження влади від суспільства, знижується імідж країни, ефективність політичних та судових інститутів, неефективно розподіляються та використовуються державні кошти та ресурси, зростає рівень тіньової економіки. Детінізація економіки є складовою процесу формування середовища для партнерства влади та бізнесу. За даними міжнародних експертів, Україна входить до двадцятки країн-«лідерів» з найбільшим обсягом відпливу тіньового капіталу з країни (майже 9 млрд. дол. на рік). Отже, тіньовий капітал є потужним незадіяним інвестиційним ресурсом для розвитку бізнесу в України та ресурсом для стабілізації її фінансової системи. Завдання влади щодо детінізації економічних відносин полягає, з одного боку, у розвитку стимулів для перебування бізнесу у легальній економіці та залученні тіньових капіталів некримінального походження у легальний сектор, з іншого, у створенні умов, за яких тіньова економічна діяльність стає надто ризикованою та коштовною. Певні кроки у напрямі детінізації економіки вже зроблено такі, як:

?вдосконалено правові та організаційні засади протидії корупції, зокрема схвалено національну антикорупційну стратегію на 2011-2015 рр., прийняті закони України «Про засади запобігання та протидії корупції» та «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відповідальності за корупційні порушення»;

?спрощено дозвільну систему та процедури ліцензування, зокрема, законодавчо затверджено вичерпний перелік документів дозвільного характеру, забезпечено перехід від принципу «єдиного офісу» до принципу «єдиного вікна» під час видачі документів дозвільного характеру, спрощено дозвільні процедури у будівництві, скорочено перелік видів діяльності, що підлягають ліцензуванню, тощо;

?законодавство у сфері протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, приведено у відповідність з рекомендаціями ФАТФ;

?Україну виключено зі списку країн, що мають стратегічні недоліки системи протидії відмиванню коштів та фінансуванню тероризму («сірого» списку ФАТФ);

?вдосконалено правові та організаційні засади протидії корупції, зокрема, створено Національний антикорупційний комітет, схвалено Національну антикорупційну стратегію на 2011-2015 рр., прийняті Закони України «Про засади запобігання та протидії корупції» та «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відповідальності за корупційні порушення», указ президента України «Про першочергові заходи з реалізації Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції».

Проте ці заходи є недостатніми для радикального скорочення рівня тінізації та корупції в національній економіці. Зважаючи на зазначені ризики для реалізації програми економічних реформ, стратегічними пріоритетами детінізації економіки слід вважати: детінізацію фінансових потоків; легалізацію ринку праці та детінізацію земельних відносин. Щоб здійснювана політика сприяла розвитку підприємництва була більш ефективною - необхідний моніторинг її реалізації, постійне відстежування стану становлення малого бізнесу в Україні. Потрібна оперативна і узагальнююча інформація про малі підприємства, їх створення, функціонування і ліквідацію, результати маркетингових досліджень ринків товарів і послуг з метою виявлення ніш на цих ринках і визначення на цій підставі пріоритетних напрямків розвитку малого бізнесу. Отже, незважаючи на всі дії держави, які були спрямовані на підтримку і стимулювання малого підприємництва в Україні, його темпи розвитку ще далекі від бажаних, багато створених малих підприємств переходять в «тінь» чи взагалі припиняють свою діяльність. З огляду на це, реалізація запропонованих в роботі напрямів удосконалення регулювання становлення та розвитку малих підприємств в Україні допоможе прискорити процес розвитку малого підприємництва, визначити оптимальні сфери його застосування та забезпечить створення в країні нових робочих місць. Активізації підприємництва як інтегрального соціально-економічного процесу, розбудов ефективних підприємницьких стратегій має належати ключове місце в новій моделі вітчизняної економіки в умовах посткризового відновлення. Вимір підприємництва має включатися у всі напрями економічної політики держави з метою формування дієвої системи умов, стимулів і мотивацій реалізації економічного потенціалу країни.

Розвиток національного підприємництва є особливо актуальним у період пошуку нових економічних моделей та стратегій, що сприятимуть посиленню стійкості та формуванню джерел розвитку національної економічної системи.

Передусім слід спрямувати зусилля на пожвавлення внутрішнього споживчого та інвестиційного попиту. Пріоритет має надаватися напрямкам, що сприяють швидкому позитивному ефекту розкриття потенціалу внутрішнього ринку для економічного зростання, зберігаючи при цьому збалансованість розвитку окремих складових попиту.

По-перше, слід максимально використати потенціал стимулювання попиту, що міститься у політиці щодо бюджетних видатків, шляхом раціоналізації їх структури та механізмів здійснення, а саме:

забезпечити реалізацію низки великих інфраструктурних проектів, що мають підвищити внутрішній попит на вітчизняну промислову продукцію;

упорядкувати сферу державних закупівель;

раціоналізувати структуру бюджетних соціальних

видатків.

По-друге, слід вжити заходів щодо розбудови внутрішнього ринку з метою якнайповнішого та якнайшвидшого доведення стимулюючого ефекту внутрішнього попиту безпосередньо до виробника. З цією метою має бути вжито таких заходів:

удосконалення системи інформування реальних та потенційних покупців і продавців;

забезпечення пріоритетного розвитку мережі засобів прямих поставок сільськогосподарської та продовольчої продукції споживачеві;

поширення практики створення муніципальних торговельних закладів;

удосконалення антимонопольного законодавства та підвищення ефективності діяльності Антимонопольного комітету України.

По-третє, збільшення попиту та розбудова внутрішніх ринків мають неодмінно супроводжуватися комплексом заходів щодо підтримки вітчизняного виробника.

6. Практична частина

Вихідні дані:

Здійснити оцінку ефективності відтворювального процесу на машинобудівному підприємстві, використовуючи показники, наведені в табл.1.

Показник200520062007200820091.Виручка від реалізації, тис. грн.43156,945698,647111,249632,352569,22.Виробничі запаси, тис. грн.5496,85890,55999,36836,97058,53.Незавершене виробництво, тис. грн.4323,14469,54867,44896,65399.94.Готова продукція, тис. грн.10854,712698,713898,610368,911998,95.Грошові кошти та їх еквіваленти, тис. грн.698,3623,3725,8769,3804,16.Дебіторська заборгованість,тис. грн.4563,24777,34963,25012,35088,97.Запаси товарів, тварини на вирощуванні та відгодівлі, тис. грн.659,2789,1879,1999.1876,58.Інші оборотні активи, тис. грн.338,1267.9511,6540,5447,7

Методичні рекомендації

Оцінки ефективності відтворювального процесу на підприємстві треба провести у такій послідовності:

. Визначити розмір оборотних коштів в сфері виробництва за період 2001-2005 рр.

. Визначити розмір оборотних коштів в сфері обігу за період 2001-2005 рр.

. Визначити загальний розмір оборотних активів по підприємству та за період 2001-2005 рр.

Оборотні кошти в сфері виробництва включають в себе виробничі запаси, незавершене виробництво. Оборотні кошти в сфері обігу складаються з готової продукції та інших оборотних активів. Дані розрахунків, виходячи з даних таблиці 1, розмістимо в таблиці 2.

Таблиця 2 Розподіл оборотних коштів підприємства за цільовим призначенням, 2005 - 2009 рр.

Показники20052006200720082009Всього1.Оборотні кошти в сфері виробництва, тис. грн.9819,9010360,0010966,7011733,5012458,4055338,502.Оборотні кошти в сфері обігу, тис. грн.55048,0059288,5062247,2061311,0065819,90303714,603.Загальний розмір активів підприємства, тис. грн.70090,3075214,9079056,2079055,9084243,70387662,00

Отже, загальний обсяг оборотних коштів в сфері виробництва за пять років склав 55338,50 тис.грн., в сфері обігу - 303714,60 тис.грн. Загальний обсяг активів підприємства за період 2005 - 2009 рр. склав 387661,00 тис.грн.

Проаналізувати тенденції зміни тривалості структурних складових відтворювального процесу.

Розрахувати тривалість відтворювального циклу за період 2005-2009 рр.

Цей показник розраховується за формулою:

(3.1)

де Т - тривалість відтворювального циклу, дн.; Д - тривалість планового періоду, дн.; ОК - вартість оборотних активів в сфері виробництва і обігу, тис. грн.; ВР - виручка від реалізації продукції, тис. грн.

Визначити динаміку тривалості відтворювального циклу за період 2005-2009 рр.

Розрахунок показника і динаміки тривалості відтворювального циклу:

рік

;

рік

;

абсолютне відхилення 2006 року від 2005 = 7,85;

рік

;

абсолютне відхилення 2007 від 2006 = 11,59;

рік

;

абсолютне відхилення 2008 від 2007 = -30,69;

рік

;

абсолютне відхилення 2009 від 2008 року = 3,49;

абсолютне відхилення 2009 від 2005 року = -7,76.

Отже, показник динаміки тривалості відтворювального циклу за період 2005-2009 рр. знизився на 7,76 днів, при тому, що за цей період показував збільшення на 11,59 днів у 2007 році. Найбільше зниження відбулось у 2008-му - на 30,69 днів.

Розрахувати показник тривалості знаходження оборотних коштів в сфері виробництва (Тс.вир.) за наступною формулою:

3.2

де В - вартість виробничих запасів та незавершеного виробництва, тис. грн.

Розрахуємо показник знаходження оборотних коштів в сфері виробництва, днів:

;

;

;

;

;

Визначити динаміку тривалості знаходження оборотних коштів в сфері виробництва за період 2005-2009 рр.

За період з 2005 до 2009 рр. тривалість знаходження оборотних коштів у сфері виробництва змінювалась наступним чином:

р.: зниження на 0,3 днів;

р.: збільшення на 2,19 днів;

р.: збільшення на 1,32 днів;

р.: збільшення на 0,2 днів.

У порівнянні з 2005 роком 2009-го року тривалість знаходження оборотних коштів у сфері виробництва збільшилась на 3,41 днів.

Розрахувати тривалість процесу виробництва (Т п.вир.).

Цей показник визначається за формулою:

(3.3)

де НЗВ - вартість незавершеного виробництва, тис. грн.

Визначимо тривалість процесу виробництва, днів:

;

;

;

;

;

Визначити динаміку тривалості процесу виробництва за досліджуваний період.

Динаміка показника тривалості процесу виробництва виглядала наступним чином:

р.: зниження на 0,15 днів;

р.: збільшення на 2,75 днів;

р.: зниження на 2,44 днів;

р.: збільшення на 1,46 днів.

У порівнянні з 2005 роком 2009-го року тривалість процесу виробництва збільшилась на 0,92 днів.

Розрахувати тривалість перебування оборотних коштів у виробничих запасах (Твз) за наступною формулою:

;

де ВЗ - вартість виробничих запасів, тис. грн.

Визначимо тривалість перебування оборотних коштів у виробничих запасах, днів:

;

;

;

4;

;

Визначити динаміку тривалості перебування оборотних коштів у виробничих запасах за період 2005-2009 рр.

Динаміка показника тривалості перебування оборотних коштів у виробничих запасах виглядала наступним чином:

р.: збільшення на 0,55 днів;

р.: зниження на 0,56 днів;

р.: збільшення на 3,76 днів;

р.: зниження на 1,26 днів.

У порівнянні з 2005 роком 2009-го року тривалість процесу виробництва збільшилась на 2,49 днів.

Розрахувати тривалість перебування оборотних коштів в сфері обігу (Тс.об.).

Цей показник визначається наступним чином:

; (3.5.)

де ОКс.об - вартість оборотних коштів в сфері обігу, тис. грн.

Визначимо показник тривалості перебування оборотних коштів у сфері обігу, днів:

= 459,19;

= 467,06;

= 475,66;

= 444,79;

= 450,74;

Визначити динаміку тривалості перебування оборотних коштів в сфері обігу за досліджуваний період.

Динаміка показника тривалості перебування оборотних коштів у сфері обігу виглядала наступним чином:

р.: збільшення на 7,87 днів;

р.: збільшення на 8,6 днів;

р.: зниження на 30,87 днів;

р.: збільшення на 5,97 днів.

У порівнянні з 2005 роком 2009-го року тривалість обігу знизилась на 8,45 днів.

Визначити показники питомої ваги сфери виробництва в загальній тривалості відтворювального циклу та їх динаміку за період 2005-2009 рр.

Проаналізувати динаміку обсягів оборотних коштів в сфері виробництва та обсягів реалізованої продукції за досліджуваний період.

Аналіз доцільно показати в таблиці (табл. 3).

Таблиця 3. Динаміка обсягів оборотних коштів в сфері виробництва та обсягів реалізованої продукції за досліджуваний період та питома вага показників

Показники2005Питома вага2006Питома вагаВідхилення 2006 від 20051. Оборотні кошти в сфері виробництва, тис. грн.9819,9014,01%10360,0013,77%540,102. Оборотні кошти в сфері обігу, тис.грн.55048,0078,54%59288,5078,83%4240,503. Загальний розмір активів підприємства, тис.грн.70090,30100,00%75214,90100,00%5124,604. Готова продукція, тис.грн.10854,7015,49%12698,7016,88%1844,00Показники2007Питома вагаВідхилення 2008 від 20072008Питома вага1. Оборотні кошти в сфері виробництва, тис. грн.10966,7013,87%606,705222,406,67%2. Оборотні кошти в сфері обігу, тис.грн.62247,2078,74%2958,7073127,7093,33%3. Загальний розмір активів підприємства, тис.грн.79056,20100,00%3841,3078350,10100,00%4. Готова продукція, тис.грн.13898,6017,58%1199,9010368,9013,23%ПоказникиВідхилення 2004 від 20032009Питома вагаВідхилення 2009 від 2008Відхилення 2009 від 20051. Оборотні кошти в сфері виробництва, тис. грн.-5744,3012458,4014,79%7236,002638,502. Оборотні кошти в сфері обігу, тис.грн.10880,5065189,9077,38%-7937,8010141,903. Загальний розмір активів підприємства, тис.грн.-706,1084243,70100,00%5893,6014153,404. Готова продукція, тис.грн.-3529,7011998,9014,24%1630,001144,20

Проаналізувати тенденції змани структурних складових відтворювального процесу в сфері виробництва.

Визначити динаміку обсягів оборотних коштів, що вкладені в товароматеріальні запаси, обсягів оборотних коштів, що знаходяться в незавершеному виробництві

Проведемо аналіз динаміки в таблиці 4.

Таблиця 4. Динаміка обсягів оборотних коштів, що вкладені в товароматеріальні запаси, обсягів оборотних коштів, що знаходяться в незавершеному виробництві

Показники20052006Відхилення 2006 від 20052007Відхилення 2007 від 20061. Оборотні кошти, вкладені в товарно-матеріальні запаси, тис.грн.659,20789,10129,90879,1090,002. Оборотні кошти в незавершеному виробництві, тис.грн.4323,104469,50146,404967,40497,90Показники2008Відхилення 2008 від 20072009Відхилення 2009 від 2008Відхилення 2009 від 20051. Оборотні кошти, вкладені в товарно-матеріальні запаси, тис.грн.999,10120,00876,50-122,60217,302. Оборотні кошти в незавершеному виробництві, тис.грн.4896,60-70,805399,90503,301076,80

Визначити показники питомої ваги оборотних коштів, вкладених в товароматерільні запаси, в загальній вартості оборотних активів підприємства та в загальній вартості коштів, що перебувають в сфері виробництва; проаналізувати їх динаміку за 2005-2009 рр. Дані розташуємо в таблиці 5.

Таблиця 5. Питома вага оборотних коштів, вкладених в товароматерільні запаси, в загальній вартості оборотних активів підприємства та в загальній вартості коштів, що перебувають в сфері виробництва

Показники200520062007200820091. Оборотні кошти, вкладені в товароматеріальні запаси, тис.грн.659,20789,10879,10999,10876,502. Оборотні кошти, що перебувають у виробництві, тис.грн.9819,9010360,0010966,7011733,5012458,403. Загальний обсяг оборотних коштів, тис.грн.70090,3075214,9079056,2079055,9084243,70Питома вага у вартості коштів, що перебувають у виробництві0,070,080,080,090,07Питома вага в загальному обсязі оборотних коштів0,010,010,010,010,01

Визначити показник питомої ваги оборотних коштів, що знаходяться в незавершеному виробництві, в загальній вартості оборотних активів підприємства та в загальній вартості коштів, що перебувають в сфері виробництва; проаналізувати їх динаміку за 2005-2009 рр. Визначимо показники в таблиці 6.

Таблиця 6. Аналіз питомої ваги оборотних коштів, що знаходяться в незавершеному виробництві, в загальній вартості оборотних активів підприємства та в загальній вартості коштів, що перебувають в сфері виробництва

Показники200520062007200820091. Оборотні кошти у незавершеному виробництві, тис.грн.4323,104469,504967,40999,105399,902. Оборотні кошти, що перебувають у виробництві, тис.грн.9819,9010360,0010966,7011733,5012458,403. Загальний обсяг оборотних коштів, тис.грн.70090,3075214,9079056,2079055,9084243,70Питома вага у вартості коштів, що перебувають у виробництві0,440,430,450,200,43Питома вага в загальному обсязі оборотних коштів0,060,060,060,010,06

Проаналізувати тенденції зміни структурних складових відтворювального процесу в сфері обігу.

Проаналізувати динаміку обсягів оборотних коштів в сфері обігу за досліджуваний період (табл. 7).

Таблиця 7. Динаміка обсягів оборотних коштів в сфері обігу за період 2005 - 2009 рр.

Показник/Роки20052006200720082009Оборотні кошти в сфері обігу55048,0059288,5062247,2073127,7010880,50Відхилення від попереднього показника4240,502958,7010880,50-7937,80

Загалом зміна показника за пять років відбулась у бік збільшення на 10141,90 тис.грн.

Визначити показники питомої ваги оборотних коштів, вкладених в готову продукцію, в загальній вартості оборотних активів в сфері виробництва і обігу; проаналізувати їх динаміку за 2005-2009 рр. (табл. 8)

Таблиця 8. Показники питомої ваги оборотних коштів, вкладених в готову продукцію, в загальній вартості оборотних активів в сфері виробництва і обігу

Показники200520062007200820091. Оборотні кошти, вкладені в готову продукцію, тис.грн.10854,7012698,7013898,6010368,901998,902. Оборотні кошти, що перебувають у виробництві та обігу, тис.грн.64867,9069648,5073213,9073044,5078278,303. Загальний обсяг оборотних коштів, тис.грн.70090,3075214,9079056,2079055,9084243,70Питома вага у вартості коштів, що перебувають у виробництві0,170,180,190,140,03Питома вага в загальному обсязі оборотних коштів0,150,170,180,130,02

Проаналізувати ефективність відтворювальних процесів, що здійснюються на підприємстві.

Розрахувати показники кількості оборотів оборотних коштів (К об.) за наступною формулою:

;

Цей показник є відношенням суми оборотних виручки від реалізації до загального обсягу оборотних коштів, які перебувають у сфері виробництва та обігу. Доцільно розташувати їх у таблиці, показавши одночасно динаміку (табл. 9).

Таблиця 9. Розрахунок показника кількості оборотів оборотних коштів

Показник200520062007200820091. Виручка від реалізації, тис. грн.43156,9045698,6047111,2049632,3052569,202. Оборотні кошти, що перебувають у виробництві та обігу, тис.грн.64867,9069648,5073213,9073044,5078278,303. Кількість оборотів оборотних коштів0,670,660,640,680,674. Абсолютне відхилення показника кількості оборотів-0,01-0,010,04-0,01-0,67

Загальне відхилення показника за час аналізу дорівнює 0, тобто показники 2009-го і 2005-го років приблизно рівні.

Розрахувати показник, що характеризує «витрату» оборотних коштів на створення 1 грн. Реалізованої продукції (Р), наступним чином:

;

За схемою, аналогічною попередній, розрахуємо даний зворотній показник (табл. 10).

Таблиця 10. Розрахунок показника витрати оборотних коштів на створення 1 грн. реалізованої продукції

Показник200520062007200820091. Виручка від реалізації, тис. грн.43156,9045698,6047111,2049632,3052569,202. Оборотні кошти, що перебувають у виробництві та обігу, тис.грн.64867,9069648,5073213,9073044,5078278,303. Показник витрати оборотних коштів на створення 1 грн. реалізованої продукції1,501,521,551,471,494. Абсолютне відхилення показника кількості оборотів0,020,03-0,080,02-1,49

Загальне відхилення показника за 5 років складає -0,01 грн.

Проаналізувати динаміку показника кількості оборотів оборотних коштів та показника, що характеризує витрату оборотних коштів на створення 1 грн. реалізованої продукції, за період 2005-2009 рр.

Динаміку представлено у таблицях 9 і 10 відповідно поряд із розрахунками.

Визначити показник приросту обсягів виробництва за рахунок прискорення оборотності оборотних коштів (?V), який розраховується за формулою:

,(3.8.)

де Т1 - тривалість відтворювального циклу в базисному періоді, дн.;

Т2 - тривалість відтворювального циклу в поточному періоді, дн.

Розрахунок починаємо з 2006-го року, прийнявши 2005-й за базовий, адже для порівняння 2005-го з базою відсутні базові показники.

;

;

;

.

Проаналізувати тенденції зміни приросту обсягів виробництва за рахунок прискорення оборотності оборотних коштів за досліджуваний період

Отже, за період з 2005 до 2009 рр. обсяги виробництва за рахунок прискорення оборотності оборотних коштів два рази змінювались у бік зниження - в цілому на 3126,86 тис.грн. - і два рази у бік збільшення - в цілому на 1886,38 тис.грн. Слід звернути увагу, що 2005 рік не досліджувався через відсутність бази аналізу. Таким чином, за чотири (не за пять) років спостерігаємо зниження темпів приросту обсягів виробництва за рахунок прискорення оборотності оборотних коштів.

Визначити розмір вивільнення (або додаткового залучення) оборотних коштів (?Со) за наступною формулою:

(3.9)

;

;

;

.

Проаналізувати тенденції зміни потреби підприємства в оборотних коштах за період 2005-2009 рр.

Отже, протягом періоду аналізу відчувалась потреба в оборотних коштах лише у 2008 році в обсязі 4231,15 тис.грн. В інші періоди вивільнення складало позитивне значення, а це свідчить про ефективну господарську діяльність.

Розрахувати денну потребу підприємства в оборотних коштах (Пден.) за наступною формулою:

. (3.10)

Розрахувати денну потребу підприємства в оборотних коштах (Пден.) за наступною формулою:

.(3.10)

;

;

;

;

.

Визначити динаміку денної потреби підприємства в оборотних коштах за період 2005-2009 рр.

Динаміка денної потреби підприємства в оборотних коштах за період 2005-2009 рр. виглядає наступним чином:

р.: збільшення на 13,28 тис.грн.

р.: збільшення на 9,9 тис.грн.

р.: зниження на 0,47 тис.грн.

р.: збільшення на 4,54 тис.грн.

У 2009 р. у порівнянні з 2005 роком потреба підприємства в оборотних коштах збільшилась на 37,25 тис.грн.

Висновки і пропозиції

Отже, в процесі проведеного аналізу спостерігаємо ефективний спосіб ведення господарської діяльності машинобудівним підприємством. Про це свідчить зростання основних показників ефективності діяльності. Зокрема, показник динаміки тривалості відтворювального циклу за період 2005-2009 рр. знизився на 7,76 днів; протягом періоду аналізу відчувалась потреба в оборотних коштах лише у 2008 році в обсязі 4231,15 тис.грн.; зміна обсягів показника оборотних коштів за пять років відбулась у бік збільшення на 10141,90 тис.грн. Зниження частки показників протягом окремих періодів означає тимчасові проблеми в процесі господарської діяльності. В Додатку А показано динаміку структури оборотних коштів протягом періоду аналізу.

Список використаної літератури

1.О.В. Старцев, Підприємницьке право, Навчальний посібник, Київ,Істина,2006

.Бібліотека економіста «Основи економічної теорії./#"justify">Додаток А

Аналітичні дані за період 2005 - 2009 рр.

Показники20012002Відносне відхилення 2002 від 2001, коефіцієнт2003Відносне відхилення 2003 від 2002, коефіцієнт2004Відносне відхилення 2004 від 2003, коефіцієнт2005Відносне відхилення 2005 від 2004, коефіцієнтВідносне відхилення 2005 від 2001, коефіцієнтВсього1. Виручка від реалізації, тис. Грн.43156,9045698,601,0647111,201,0349632,301,0552569,201,061,22238168,202. Виробничі запаси, тис.грн.5496,805890,501,075999,301,026836,901,147058,501,031,2831282,003. Незавершене виробництво, тис. Грн.4323,104469,501,034967,401,114896,600,995399,901,101,2524056,504. Готова продукція, тис. Грн.10854,712698,71,1713898,601,0910368,900,7511998,901,161,1159819,805. Грошові кошти та їх еквіваленти, тис. Грн.698,3623,30,89725,81,16769,31,06804,11,051,153620,806. Дебіторська заборгованість, тис.грн.4563,24777,31,054963,21,045012,31,015088,91,021,1224404,907. Запаси товарів, тварини на вирощуванні та відгодівлі, тис.грн.659,2789,11,20879,11,11999,11,14876,50,881,334203,008. Інші оборотні активи, тис.грн.338,1267,90,79511,61,91540,51,06447,70,831,322105,80Всього70090,375214,91,0779056,21,0579055,91,0084243,71,071,20387661,00

Вступ підприємницький договір правовий Будь-яка нація пишається плодами діяльності своїх підприємців. Але будь-яка нація і кожен її окремий представник пи

Больше работ по теме: