Суб’єкти кримінального процесу

 

Реферат

на тему: Субєкти кримінального процесу

Рівне - 2007

План

1. Поняття кримінального процесу та його система

. Кримінально-процесуальні функції

. Субєкти кримінального процесу

Поняття субєктів кримінального процесу та їх класифікація

. Органи, які ведуть кримінальний процес

суд-орган, який здійснює правосуддя

прокурор в кримінальному процесі

слідчий та його процесуальні повноваження

начальник слідчого підрозділу

органи дізнання

. Учасники кримінального процесу

обвинувачений

підозрюваний

захисник

потерпілий

цивільний позивач

цивільний відповідач

представники обвинуваченого, потерпілого, цивільного позивача і цивільного відповідача

. Інші субєкти кримінального процесу

свідки, спеціалісти, понятті , експерти

Список використаної літератури

1. Поняття кримінального процесу

Поняття «кримінальний процес» походить від латинських сґіminalis - тобто злочинний, та ргоcessus - проходження, просування вперед. Ці cлова у сполученні набувають іншого, трохи відмінного від буквального змісту: провадження з притягненням до кримінальної відповідальності та покарання за вчинений злочин. У цьому аспекті як синонім вживається «кримінальне судочинство».

Поняття «кримінальний процес» вживається у кількох значеннях.

Перше значення пов'язано з розумінням кримінального процесу як особливого виду державної діяльності.

Друге значення обумовлено тим, що кримінально-процесуальна діяльність, будучи врегульованою правом, має своєю правовою основою кримінально-процесуальне право або галузь права як сукупність правових норм, що регулюють вказану діяльність.

Третє значення терміну - наука кримінального процесу або одна з галузей юридичної науки, яка становить систему понять, уявлень, поглядів та ідей, що розкривають сутність кримінального процесу, закономірності його виникнення та розвитку.

Кримінальний процес є засобом захисту від злочинних посягань на державний і суспільний лад, правопорядок, права та інтереси громадян.

Кримінальний процес - це врегульована законом діяльність органів розслідування, прокуратури та суду з розслідування і вирішення кримінальних справ, спрямована на швидке і повне розкриття злочинів, викриття винного та забезпечення правильного застосування закону з тим, щоб кожний, хто вчинив злочин, був підданий справедливому покаранню і ніхто з невинних не був притягнутий до кримінальної відповідальності та засуджений. У цій діяльності беруть участь громадяни, громадські організації та колективи трудящих, які реалізують свої права і виконують обов'язки.

Виконанню цих завдань служить весь порядок провадження у кримінальній справі, яке визначається Конституцією України, кримінально - процесуальним кодексом України та іншими законами.

Важливо підкреслити, що кримінальний процес - це один з видів державної діяльності. Саме держава через органи здійснює боротьбу зі злочинністю, охороняє від злочинних посягань конституційний лад, соціально-економічні, політичні та особисті права і свободи громадян, права та законні інтереси юридичних осіб. Цю діяльність здійснюють державні органи та посадові особи в силу наданих їм повноважень. Вони наділені необхідною владою і при наявності законних підстав можуть застосовувати заходи державного примусу.

Кримінально-процесуальну діяльність можуть здійснювати лише ті державні органи, які на це уповноважені законом: суд, прокурор, слідчий, орган дізнання та інші. Рішення, прийняті ними в межах своїх повноважень, обов'язкові для виконання всіма установами, організаціями, посадовими особами та громадянами. Вирок суду проголошується іменем держави (ст. 124 Конституції України) і є обов'язковим для виконання нарівні з законом.

Органи розслідування, прокуратури та суду спираються на підтримку громадськості, взаємодіють з нею. Представники громадських організацій та трудових колективів можуть брати участь у кримінальному процесі у визначених законом формах. Представники громадськості, окремі громадяни, які беруть участь у кримінальному процесі, позбавлені владних повноважень, їх діяльність має істотне значення, але в цілому носить допоміжній характер.

Порядок провадження у кримінальній справі називають ще процесуальною формою діяльності органів дізнання, досудового слідства, прокуратури та суду, а також всіх осіб, які беруть участь у справі. Він передбачає : коло державних органів і посадових осіб, їх права та обов'язки з розслідування, розгляду і вирішення кримінальних справ; коло учасників процесу та інших осіб, які беруть участь у справі, їх процесуальне становище; послідовність і умови проведення окремих слідчих та судових дій і їх зміст. Все це у своїй сукупності утворює процесуальну форму, яка має велике значення для правильного вирішення завдань кримінального судочинства.

Кримінально-процесуальному порядку притаманні послідовний демократизм і гуманізм, характерні для правової держави.

Специфічні завдання кримінального процесу відрізняють його від інших видів державної діяльності. Кримінально-процесуальна діяльність виникає та здійснюється лише у зв'язку зі злочином, який відбувся або готується, при виявленні ознак злочину. Лише тоді, коли постає питання про можливість кримінальної відповідальності за діяння, що заборонене кримінальним законом, може мати місце кримінально-процесуальна діяльність, а органи розслідування, прокуратура та суд одержують право реалізовувати свої кримінально-процесуальні повноваження і здійснювати процесуальні дії.

Процесуальна форма гарантує додержання повноти, всебічності, об'єктивності розслідування справ про злочини, винесення законного, обґрунтованого та справедливого вироку.

Додержання процесуальної форми забезпечує виховний вплив судових процесів. Зокрема, лише відкритий, прилюдний розгляд та вирішення кримінальних справ за участю підсудних, а у необхідних випадках і представників громадськості, шляхом безпосереднього розгляду судом всіх необхідних доказів, публічного обговорення учасниками процесу результатів проведеного дослідження та оголошення вироку, а також виконання всіх інших вимог процесуального закону можуть забезпечити успішне здійснення виховних і превентивних функцій суду.

Встановлена законом процесуальна форма гарантує права та законні інтереси всіх осіб, які беруть участь у справі, в тому числі обвинуваченого (підсудного), потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача, свідків, експертів та ін. Успішна реалізація передбачених процесуальним законом прав всіх цих осіб та сумлінне виконання ними покладених на них обов'язків є найважливішими гарантіями здійснення завдань кримінального судочинства, а отже, і завдань правосуддя в цілому.

Використання особами, які беруть участь у справі, наданих їм прав у процесі, додержання цих прав особою, яка провадить дізнання, слідчим, прокурором і судом, наслідки, передбачені законом у разі порушення цих прав та невиконання зобовязань, утворюють систему процесуальних гарантій. Так, одним з найважливіших суб'єктів процесуальної діяльності є обвинувачений. З метою досягнення завдань правосуддя він наділений широкими правами, що утворюють у сукупності право обвинуваченого на захист. Для його реалізації закон наділяє обвинуваченого реальними можливостями захищатися від висунутого обвинувачення і в той же час гарантує дійсне втілення в життя цих можливостей у кожній конкретній справі. Гарантіями цього є, зокрема, вимоги закону про обов'язкове повідомлення слідчим або особою, що проводить дізнання, суті обвинувачення, за яким дана особа притягується до кримінальної відповідальності (ст. 140 КПК України), обов'язок слідчого допитати обвинуваченого негайно після пред'явлення йому обвинувачення (ст. 143 КПК України), ознайомлення обвинуваченого з усіма матеріалами справи після закінчення досудового слідства (ст. 218 КПК України), вручення підсудному копії обвинувального висновку не пізніше як за тридобовий строк до дня розгляду справи у судовому засіданні (статті 254, 286 КПК України), обов'язок суду допустити обраного підсудним захисника або призначити захисника, якщо того вимагає підсудний (ст. 45 КПК України), тощо. Система процесуальних гарантій забезпечує реальне втілення у життя прав і законних інтересів усіх учасників кримінального процесу та всіх осіб, що беруть участь у справі, і тим самим є загальною гарантією правосуддя з кримінальних справ.

Таким чином, найважливішими елементами, які утворюють поняття кримінального процесу, є:

)діяльність органів, що ведуть боротьбу зі злочинністю, - органів дізнання, досудового слідства, прокуратури та суду, яка полягає у розслідуванні, розгляді та вирішенні кримінальних справ;

)демократичні принципи, які повинні лежати в основі організації та діяльності вказаних органів;

)завдання, що вирішуються ними;

)процесуальна форма їх діяльності.

Крім органів, що ведуть боротьбу зі злочинністю, тобто основних суб'єктів процесу, в кримінальному судочинстві беруть участь й інші особи. До них належать обвинувачений та його захисник, потерпілий, цивільний позивач і цивільний відповідач, представники їх інтересів та інші особи. Однак в основі кримінального процесу лежить діяльність органів, на які законом покладена боротьба зі злочинністю, органів, що ведуть кримінальний процес. Ця діяльність є найважливішим обов'язковим елементом кримінального судочинства в цілому. Саме у зв'язку з нею учасники кримінального процесу та інші особи, що беруть участь у справі, реалізують свої права і виконують покладені на них обов'язки. Вирішальне значення діяльності органів розслідування, прокуратури та суду в кримінальному судочинстві служить підставою для включення її як елементу у визначення поняття кримінального процесу.

При здійсненні покладених на них обов'язків і реалізації прав з розслідування, розгляду та вирішення кримінальних справ вказані державні органи вступають між собою і з іншими суб'єктами процесуальної діяльності у певні, передбачені процесуальним законом відносини - процесуальні правовідносини. Зокрема, між органом і особою, що проводить дізнання та слідчим виникають відповідні процесуальні відносини не лише в ході провадження оперативно-розшукових і слідчих дій у справі, по якій провадження досудового слідства є обов'язковим, але і після передачі цієї справи слідчому.

Іншого характеру процесуальні відносини виникають між органом дізнання і прокурором, слідчим та прокурором у ході здійснення нагляду за додержанням законів при розслідуванні кримінальних справ. Певні, процесуальні відносини виникають також між вказаними органами і судом. Кожний з цих суб'єктів кримінально-процесуальних відносин має передбачені законом обов'язки, яким відповідають конкретні права іншого суб'єкта цих правовідносин.

Суб'єкти процесуальних відносин, що розглядаються, здійснюють певні владні повноваження стосовно інших осіб, які беруть участь у справі: обвинуваченого, свідків, експертів, перекладачів та ін. Ці повноваження включають застосування у разі необхідності заходів процесуального примусу щодо вказаних осіб. Так, слідчий, при наявності достатніх доказів причетності певної особи до вчинення злочину, виносить постанову про притягнення її як обвинуваченого у справі і може застосовувати до неї один з передбачених законом запобіжних заходів або винести постанову про усунення її від посади. Головуючий у судовому засіданні керує ходом судового розгляду, спрямовуючи його на встановлення істини у справі, а також вживає заходів до підтримання належного порядку в залі судового засідання.

Всі владні повноваження суб'єктів, що ведуть процес, регулюються кримінально-процесуальним законодавством. Особи ж, щодо яких застосовуються заходи, що випливають з цих повноважень користуються відповідними правами. Так, обвинувачений вправі знати суть пред'явленого йому обвинувачення, давати свідчення з приводу цього обвинувачення та заявляти клопотання про витребування і приєднання до справи необхідних доказів, подавати скарги на дії слідчого та особи, яка проводить дізнання, і заявляти відводи. З цього випливає, що між органами, які ведуть процес, та іншими суб'єктами процесуальної діяльності також виникають процесуальні відносини. Вони пов'язані з багатогранною діяльністю органів по боротьбі зі злочинністю та виникають лише в результаті цієї діяльності. Ось чому саме діяльність вказаних органів і складає основний зміст кримінального процесу.

1. Система кримінального процесу

Процесуальна діяльність органів, що ведуть боротьбу зі злочинністю, розвивається і протікає за певними етапами - стадіями, кожна з яких характеризується притаманними їй особливостями і разом з тим служить досягненню цілей та вирішенню загальних завдань кримінального судочинства. Стадії кримінального процесу тісно пов'язані між собою загальними для кримінального процесу принципами і завданнями, але в той же час кожна з них протікає в формах, характерних тільки для неї. .

Стадіями кримінального процесу є:

) порушення кримінальної справи;

) досудове розслідування;

) віддання до суду;

) судовий розгляд;

) апеляційне провадження ;

) виконання вироків, ухвал і постанов суду;

) перегляд вироків, ухвал і постанов суду, що набрали законної сили;

) виключне провадження (відновлення справ, у зв'язку з нововиявленими обставинами і неправильним застосуванням кримінального закону та істотне порушення вимог кримінально-процесуального закону, що вплинули на правильність судового рішення).

Кожна стадія передусім вирішує загальні завдання кримінального процесу у властивій цій стадії процесуальній формі, яка визначає специфіку процесуального становища суб'єктів кримінально-процесуальної діяльності, засобів доказування, правозахисних механізмів, процесуальних рішень і повноважень органів та посадових осіб, що ведуть кримінальний процес.

Порушення кримінальної справи - перша стадія кримінального процесу. Вона полягає в діяльності органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду по виявленню ознак злочину та прийняттю рішення про початок провадження у справі.

Досудове розслідування являє собою діяльність органів дізнання і досудового слідства, спрямовану на збирання, закріплення та дослідження доказів для розв'язання питання про наявність або відсутність події злочину, вини певної особи в його вчиненні, про характер і розмір шкоди, заподіяної злочином, та інші обставини, що підлягають доказуванню у справі. Досудове розслідування проводиться до суду, і висновки органів, що проводять це розслідування, мають лише попередній характер. Звідси і назва цієї стадії.

Віддання до суду - діяльність судді одноособово або суду колегіально, спрямована на перевірку повноти і правильності проведеного досудового розслідування та на розв'язання питання про наявність всіх необхідних даних і умов для розгляду та вирішення даної справи по суті в судовому розгляді.

Судовий розгляд - основна і центральна стадія кримінального процесу, в, якій суд колегіально або суддя одноособово у відкритому судовому засіданні, за участю сторін розглядає та вирішує кримінальну справу по суті, тобто про винність або невинність підсудного, застосування до нього покарання або виправдання невинного.

Апеляційне провадження (апеляційний перегляд вироків, ухвал і постанов суду першої інстанції) - діяльність вищестоящого суду, що відбувається у разі апеляції прокурора або оскарження учасниками процесу вироку, ухвали або постанови суду першої інстанції, що полягає в перевірці законності та обґрунтованості цих актів на підставі матеріалів, що є в справі, і додатково представлених.

Виконання вироків, що вступили в законну силу, ухвал і постанов суду - стадія, в якій суд вирішує ряд питань процесуального характеру, що виникають у зв'язку із зверненням вироку до виконання, або таких, що виникли вже в процесі самого виконання вироку, а іноді й після його виконання (наприклад, про дострокове зняття судимості).

Як правило, кожна кримінальна справа проходить ці стадії. Однак кримінально-процесуальний закон передбачає й стадії, в яких перевіряються правосудність вироків, ухвал і постанов суду, що набрали законної сили. Подібного роду перевірка (перегляд) має місце при наявності особливих умов, вказаних у законі.

Однією з таких стадій є перегляд вироку, ухвали і постанови суду в порядку судового нагляду. Це стадія кримінального процесу, що відбувається в особливій процесуальній формі, в якій вищестоящий суд за протестами уповноважених на те посадових осіб органів прокуратури і суду перевіряє правосудність вироків, що вже вступили в законну силу, ухвал і постанов нижчестоящих судових органів.

Іншою такою стадією є перегляд судових рішень , що набрали законної сили в порядку виключного провадження, у зв'язку з нововиявленими обставинами та неправильним застосуванням вимог чинного законодавства. Таке відновлення проводиться у разі виявлення після набрання законної сили вироком, ухвалою, постановою суду обставин, які раніше не були відомі і не могли бути відомі суду та які самі по собі або в сукупності з даними, що є у справі, встановлюють неправосудність винесеного вироку, ухвали, постанови (фальсифікація доказів, неправильність перекладу, висновку експерта, показів свідків та інше).

Розглянуті стадії складають єдину систему кримінального процесу. Система кримінального процесу раціональна і логічна. Кожна попередня стадія створює необхідні передумови для успішного вирішення завдань наступної стадії. На кожній стадії, як правило, підлягає контролю законність дій і рішень, що мали місце на попередніх стадіях.

Таке ж рішення може бути прийняте прокурором при перевірці справи, що надійшла з обвинувальним висновком, або ж судом у стадії віддання до суду. Просування кримінальної справи може закінчитися винесенням судом вироку в стадії судового розгляду, якщо вирок не оскаржений і не опротестований у апеляційному порядку.

2. Кримінально-процесуальні функції

Конституція України визначає правовий зміст кримінально-процесуальних функцій. Загальні завдання кримінального судочинства, сформульовані у ст. 2 КПК України, не виключають, а навпаки, передбачають різні форми і методи їх реалізації відповідно судом, прокурором, слідчим та органом дізнання. Кожний з них має притаманну саме йому спрямованість у вирішенні цих завдань. У свою чергу учасники процесу (підозрюваний, обвинувачений, потерпілий та ін.) мають свою спрямованість у діяльності, яку вони здійснюють і яка обумовлена характером їх інтересів у справі. Із спрямованістю тих чи інших видів процесуальної діяльності і пов'язано поняття кримінально-процесуальних функцій.

У теорії відсутня єдина думка про поняття кримінально-процесуальної функції. Найбільш поширеним є погляд, який вперше висловив М. С. Строгович, що кримінально-процесуальні функції - це окремі види, окремі напрямки кримінально-процесуальної діяльності.

Для багатьох вчених це визначення є базовим, вихідним, вони по суті його розвивають і конкретизують. Так, В. М. Савицький зазначає, що процесуальна функція - це певний напрямок, особливим чином відокремлена сторона, вид кримінально-процесуальної діяльності. І. В. Тиричев вказує на те, що цим поняттям охоплюються види, напрямки діяльності суб'єктів кримінального процесу, обумовлені їх роллю, призначенням або метою участі у справі. О. М. Ларін вважає, що процесуальні функції у кримінальному судочинстві -- це види (компоненти, частини) кримінально-процесуальної діяльності, які розрізняються за особливими, безпосередніми цілями, що досягаються у підсумку провадження у справі.

Своєрідною є позиція у цьому питанні В. П. Нажимова. Відзначаючи, що кримінально-процесуальні функції -- це найважливіший напрямок процесуальної діяльності, автор, однак, вважає, що здійснення конкретної процесуальної функції тим чи іншим суб'єктом ґрунтується не стільки на положеннях кримінально-процесуального закону, скільки на законах психології, на свободі вибору (обрання) функції, яку він здійснює, виборі, що обумовлений внутрішнім переконанням і обставинами справи. Такий погляд було піддано обґрунтованій критиці. Якщо виходити з позиції В. П. Нажимова, то відповідні суб'єкти процесу, психологічно перебудувавшись у результаті виявлення нових обставин, мали б можливість неодноразово змінювати у ході провадження у справі характер процесуальних функцій, які вони здійснюють. Цілком очевидно, що при такому розумінні процесуальної функції вона перестала б бути конкретною процесуальною категорією, втратила б свою визначеність і перетворилася у щось розпливчасте, позбавлене практичного значення. Кримінально-процесуальні функції перш за все обумовлені специфічним соціальним та правовим змістом, який визначає і їх психологічне значення. Виділення тих чи інших функцій і можливість їх здійснення конкретними суб'єктами процесу залежить не від волі та бажання останніх, а від законодавця, який, враховуючи низку факторів, у тому числі і закони психології, нормативно закріплює відповідну структуру судочинства, яка відбиває реальне становище речей, права та законні інтереси суб'єктів процесу, цілі, до яких прагне. Іншими словами, кримінально-процесуальна функція - це об'єктивна категорія, яка відбита у чинному законі і визначає процесуальний статус даного суб'єкта. Тому характер процесуальної функції, яку здійснює суб'єкт, не залежить від його конкретної позиції у даній справі.

Таким чином, для характеристики процесуальних функцій істотно важливим є те, що вони:

закріплені у законі певними видами, напрямками процесуальної діяльності;

виділяються з усієї процесуальної діяльності як основні, оскільки кожна з них безпосередньо пов'язана з реалізацією завдань кримінального судочинства;

здійснюються суб'єктами, які уповноважені на провадження у справі або мають у ній процесуальний інтерес.

Отже, процесуальні функції - це виражені у законі основні напрямки процесуальної діяльності, що здійснюються з метою реалізації завдань кримінального судочинства суб'єктами, уповноваженими на ведення процесу або наділеними правами для активної участі у справі з метою захисту своїх законних інтересів.

З урахуванням такого розуміння суті процесуальних функцій до їх числа в юридичній літературі найчастіше відносять як головні три функції: обвинувачення, захисту і вирішення справи (правосуддя). Основними їх справедливо називають тому, що вони завжди, обов'язково виявляються в центральній стадії процесу, і розрізнення цих функцій визначає змагальну побудову судового розгляду. Природно, що це ставить їх на особливе місце у загальній системі кримінально-процесуальних функцій. Є достатньо підстав, щоб віднести до них такі основні напрямки процесуальної діяльності, як розслідування кримінальної справи, нагляд за додержанням і правильним застосуванням законів (прокурорський нагляд), підтримання цивільного позову, заперечення проти цивільного позову.

Перш за все, названі кримінально-процесуальні функції здійснюються не ізольовано одна від одної, вони тісно пов'язані між собою, перебувають у певному співвідношенні і у сукупності забезпечують виконання завдань кримінального процесу. Йдеться, отже, про систему процесуальних функцій, яка має певні особливості. В ній є функції, що сполучаються, розвиваються та доповнюють одна одну, і тому один суб'єкт може реалізувати декілька процесуальних функцій; однак існують і функції несумісні, які один та той самий суб'єкт виконати не може. Так, здійснення прокурором функції нагляду за законністю в досудових стадіях процесу не лише не виключає, але, навпаки, передбачає здійснення ним функції обвинувачення у суді. У ході реалізації слідчим функції розслідування справи, коли ним встановлено особу, яка вчинила злочин, він притягує її як обвинуваченого, формулює та пред'являє їй відповідне обвинувачення, а, значить, і реалізує з цього моменту і функцію обвинувачення. У вказаних випадках йдеться про сумісні процесуальні функції. Коли ж мова йде про функції обвинувачення, захисту та правосудця, то вони суворо розрізняються, і тому суб'єкти, що здійснюють обвинувачення (так само як і захист), не можуть здійснювати правосуддя; той, хто обвинувачує, не може бути суддею. Інша особливість цієї системи полягає в тому, що в ній є функції, які можна назвати «парними», оскільки вони необхідно передбачають одна одну і у реальній дійсності одна без другої не існують. До таких функцій належать: обвинувачення - захист, а також підтримання цивільного позову - заперечення проти цивільного позову.

Нарешті, ще одна особливість системи процесуальних функцій: обвинувачення, за загальним правилом, передує появленню функцій захисту та правосуддя і обумовлює їх виникнення. Сформульоване і пред'явлене обвинувачення викликає до життя функцію захисту, спрямовану на його спростування, доказування невинності або меншої винності обвинуваченого. Твердження про винність особи, яке міститься у постанові про притягнення як обвинуваченого, є правовою підставою для здійснення інших функцій - підтримання цивільного позову та заперечення проти позову.

Функція правосуддя здійснюється не інакше як на підставі сформульованого і вже пред'явленого обвинувачення. Здійснення її означає правильне, згідно із законом і обставинами справи, вирішення основного питання - про винність чи невинність підсудного та про застосування до винного справедливого покарання. Однак висновок про винність підсудного у вчиненні злочину не означає, що суд є суб'єктом обвинувачення. Суд - орган судової влади, який здійснює правосуддя. Твердження про винність підсудного є підсумком діяльності суду. Воно одержує свій вираз у вироку-найважливішому акті правосуддя. Згідно із ст. 55 Конституції України суд у визначених законом випадках виконує і функцію контролю за правомірністю постанов органів, які здійснюють досудове розслідування, які обмежують права та свободи громадян, що беруть участь у кримінальному судочинстві (наприклад, після проведення перевірки чи розслідування кримінальної справи по факту смертельного травмування громадянина залізничним транспортом, особа яка прийняла відповідне рішення повідомляє про це зацікавлених осіб - родичів потерпілого, організацію, що проводила службове розслідування , які мають право на оскарження до суду постанови про відмову в порушенні кримінальної справи, чи подання скарги на постанову про закриття кримінальної справи, відповідно до статей 2361, 2365 КПК України).

Наявність процесуальних функцій у кримінальному процесі, здійснення їх різними органами і особами на справді демократичних засадах забезпечує виконання завдань кримінального судочинства у кожній кримінальній справі, дійсний захист прав та законних інтересів громадян.

3. Субєкти кримінального процесу

Поняття суб'єктів кримінального процесу, їх класифікація

Кримінальне судочинство являє собою складну та багатосторонню діяльність органів і осіб, коло яких визначено законом. У ній беруть участь як державні органи та посадові особи, так і громадяни. Вони виконують різні процесуальні функції і наділені законом різними за характером та обсягом правами, різні й їх обов'язки. Однак загальним для них є те, що всі вони в тій чи іншій формі беруть участь у справі, вступають між собою у процесуальні правовідносини і тому є суб'єктами кримінального процесу (суб'єктами кримінально-процесуальної діяльності). Без вказаних осіб неможлива кримінально-процесуальна діяльність.

Разом з тим не можна не враховувати характер діяльності того або іншого суб'єкта процесу, значення її при провадженні у кримінальній справі. Діяльність одних суб'єктів справляє вирішальний вплив на хід та результат руху справи; діяльність других, хоча і пов'язана з активною участю у процесі, такого значення не має; нарешті, діяльність третіх пов'язана з виконанням конкретних, часом епізодичних процесуальних дій. Вказані відмінності у правовому статусі суб'єктів кримінального процесу дозволяють класифікувати їх на такі три групи:

) органи, які ведуть кримінальний процес (або основні суб'єкти кримінально-процесуальної діяльності);

) учасники кримінального процесу (ст.ст. 43-52 КПК України);

) інші суб'єкти кримінального процесу (свідки, понятті, експерти, перекладачі ст..ст.. 68,77,127,128 КПК України).

Особливе значення мають перші дві групи суб'єктів вказаної класифікації. Основними суб'єктами кримінального процесу є суд, прокурор, слідчий, начальник слідчого підрозділу, органи дізнання, особа, яка проводить дізнання. Саме їх діяльність має першорядне, визначальне значення для всього кримінального процесу, з нею пов'язана безпосередня реалізація завдань кримінального процесу.

Учасники процесу - це громадяни, установи, організації, підприємства, які наділені правами для активної участі у справі з метою захисту своїх прав і законних інтересів або прав та законних інтересів осіб, яких вони представляють. До них належать підозрюваний, обвинувачений, захисник, потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач, представники потерпілого, позивача, відповідача.

Розмежування понять «основні суб'єкти процесу» та «учасники процесу» має важливе теоретичне і практичне значення. Воно реально відбиває те, що закріплено у чинному законі та практиці, яка розвивається на його основі. Розмежування цих понять дозволяє не лише визначити у теоретичному плані загальне і те характерне, що притаманне кожній з указаних груп суб'єктів процесуальної діяльності, але й конкретно вирішити практично важливі питання, які відносяться до характеристики повноважень основних суб'єктів процесу, з одного боку, а також прав та обов'язків учасників процесу - з другого. Це у свою чергу створює необхідні умови для більш чіткої фіксації у законі правового статусу кожного з суб'єктів, які входять до тієї чи іншої групи, а отже, і для більш ефективної реалізації завдань кримінального судочинства.

4. Органи, які ведуть кримінальний процес

Суд-орган, який здійснює правосуддя

Згідно зі ст. 124 Конституції України і ст.15 КПК України правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Отже, суд є єдиним органом держави, уповноваженим здійснювати правосуддя, в тому числі і у кримінальних справах. Конституція категорично забороняє делегування функції судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами. Лише суд у порядку, встановленому законом, своїм обвинувальним вироком при доведеності вини особи вправі визнати її винною у вчиненні злочину та піддати кримінальному покаранню (ст. 62 Конституції України).

Правосуддя у кримінальних справах являє собою втілену в особливу процесуальну форму діяльність суду, яка здійснюється ним на демократичних засадах та полягає у розгляді і вирішенні кримінальних справ і у застосуванні на підставі закону та згідно з правосвідо- містю покарання осіб, винних у вчиненні злочину. Процесуальна діяльність інших суб'єктів, у тому числі учасників кримінального процесу, покликана сприяти суду у повному, всебічному, об'єктивному здійсненні функцій правосуддя.

При вирішенні кримінальної справи суд не зв'язаний висновками органів досудового слідства, а також думкою учасників процесу. Всі питання, що підлягають вирішенню у судовому розгляді й у вироку - найважливішому акті правосуддя, - судді вирішують за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин в їх сукупності, в умовах, що виключають сторонній вплив. Таким чином, у межах своєї компетенції суд має всю повноту судової влади.

Рішення судових органів можуть бути скасовані або змінені лише вищестоящими судами в особливому процесуальному порядку. Вирок суду, що набрав законної сили, є обов'язковим для виконання всіма громадянами і посадовими особами.

Суди в Україні являють собою інстанційну систему, різні ланки якої мають певне функціональне призначення. Так, суд, який вирішує у судовому засіданні питання про винність підсудного та призначення покарання, в разі визнання його винним, є судом першої інстанції. Кримінальні справи розглядаються у суді першої інстанції одноособово суддею, який діє від імені суду, а у випадках, передбачених ч.ч. 2 і 3 ст. 17 КПК України, колегіально: у складі трьох осіб, якщо підсудній заявив клопотання про такий розгляд (у справах про особливо тяжкі злочини, за які законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк більше 10 років ст.12 КК України) та судом в складі двох професіональних суддів і трьох народних засідателів, які користуються всіма правами судді ( кримінальні справи про злочини, за які законом передбачено покарання у вигляді довічного позбавлення волі ст.112 КК України - посягання на життя державного чи громадського діяча; ч.2 ст. 115 КК України - умисне вбивство при обтяжуючих обставинах).Розгляд справ у апеляційному та касаційному порядку здійснюється відповідними судами у складі трьох суддів, а справ у винятковому порядку у складі не менше трьох суддів.

Конституцією України (ст. 127) передбачена можливість участі у розгляді справи і присяжних.

Вищі суди перевіряють апеляцію прокурора, чи скаргу учасників процесу законність і обґрунтованість вироку, ухвал та постанов, які прийняті судом першої інстанції.

Вони (суди вищої інстанції) розглядають також у порядку нагляду вироки, що набрали законної сили, ухвали і постанови судів нижчої інстанції, опротестовані уповноваженими на те прокурорами, а також переглядають судові рішення в порядку виключного провадження.

Для забезпечення всебічного, повного та об'єктивного дослідження і вирішення кримінальної справи необхідно, щоб судді не були ні прямо, ні опосередковано заінтересовані у її вирішенні, були об'єктивними та неупередженими. Тому процесуальним законом встановлено порядок, за яким суддя або народний засідатель не може брати участі в розгляді справи і підлягає відведенню:

)якщо він є потерпілим, цивільним позивачем, цивільним відповідачем або родичем кого-небудь з них, а також родичем слідчого, особи, яка провадила дізнання, обвинувача або обвинуваченого;

)якщо він брав участь у даній справі як свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, особа, яка провадила дізнання, слідчий, обвинувач, захисник або представник інтересів потерпілого, цивільного позивача або цивільного відповідача;

)якщо він під час досудового розслідування справи вирішував питання щодо проведення обшуку, виїмки, огляду, обрання, зміни чи скасування запобіжних заходів, продовження строків тримання під вартою або розглядав скарги на затримання чи на постанови про відмову в порушенні кримінальної справи або закриття справи;

)якщо він під час досудового розслідування справи розглядав питання про усунення захисника в порядку, передбаченому Кримінально-процесуальним кодексом України;

)якщо він особисто або його родичі заінтересовані у результатах справи;

)при наявності інших обставин, які викликають сумнів в об'єктивності судді або народного засідателя.

У складі суду, що розглядає кримінальну справу, не можуть бути особи, які родичами між собою (ст. 54 КПК України).

Суддя, який брав участь у розгляді кримінальної справи в суді першої інстанції ,не може брати участь в розгляді цієї самої справи в апеляційному та касаційному порядку, а також брати участь у новому розгляді справи в суді першої інстанції у разі скасування вироку або ухвали про закриття кримінальної справи, поставлених з його участю. Суддя, який брав участь у розгляді справи у апеляційному порядку не може брати участь у розгляді цієї справи в суді першої інстанції або в касаційному порядку, а так само в новому розгляді справи у касаційній інстанції після скасування ухвали, постановленої з його участю . Суддя, який брав участь у розгляді справи в касаційному порядку, не може брати участь у розгляді тієї ж справи в суді першої інстанції та в апеляційному порядку, а так само в повторному розгляді справи в касаційному порядку, якщо постанову чи ухвалу винесено з його участю, скасовано. Крім того, суддя який брав участь у розгляді справи, не може брати участь в розгляді цієї справи в порядку виключного провадження (ст. 55 КПК України). Пояснюється це тим, що у такого судді вже склалася певна думка щодо справи, тому його точка зору при повторному розгляді справи була б упередженою. При наявності будь-якої з указаних підстав суддя і народний засідатель зобов'язані заявити самовідвід і відсторонитися від участі у справі. З цих же підстав відвід їм вправі заявити прокурор, підсудний, захисник, а також потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач або їх представники. Відвід має бути заявлений до початку судового слідства, пізніше заява про відвід допускається лише у випадках, коли підстава для відводу стала відома після початку судового слідства (ст. 56 КПК України).

Відвід заявлений судді чи народному засідателю, вирішується іншими суддями без судді , якого відводять (такий суддя має право дати пояснення з цього приводу). При рівності голосів суддя вважається відведеним. Відвід , заявлений двом суддям або всьому складові суду, вирішується судом у повному складі простою більшістю голосів. Питання про відвід вирішується в нарадчій кімнаті (ст. 57 КПК України) і виноситься постанова про відмову або задоволення заявленого відводу головою районного чи міського суду. У разі, коли до районного або міського суду обрано одного суддю чи відвід заявлений голові суду, то це питання вирішується постановою голови міжрайонного (окружного суду); головою чи заступником голови військового суду регіону, коли відвід заявлений судді військового гарнізону, що одноособово розглядає справу. Відвід заявлений двом суддям або всьому складові суду вирішується судом у повному складі простою більшістю голосів.

У випадках, коли відведено головуючого суду і при його самовідводі, слухання справи відкладається для його заміни іншим суддею або кримінальна справа передається до вищестоящого суду для вирішення питання про підсудність. В разі відводу народного засідателя він замінюється іншим народним засідателем.

Об'єктивність і неупередженість суддів при розгляді справи мають виключно важливе значення, вони тісно пов'язані з незалежністю суддів і, як підкреслив Пленум Верховного Суду України у постанові від 12 квітня 1996 року № 4 «Про застосування законодавства, що забезпечує незалежність суддів», є необхідними передумовами для підвищення авторитету судової влади та судових рішень Звідси - особливі вимоги до законності складу суду. Вирок, ухвала, постанова підлягають обов'язковому скасуванню, якщо справу було розглянуто у незаконному складі (ст. 370 КПК України).

кримінальний процесуальний прокурор слідчий

Прокурор у кримінальному процесі

Відповідно до ст..121 Конституції України, ст. 25 КПК України і вимог Закону України від 5 листопада 1991 року «Про прокуратуру» визначаються завдання та повноваження прокурора у сфері кримінального процесу. Основним його обов'язком є своєчасне вжиття в усіх стадіях кримінального судочинства передбачених законом заходів до усунення всяких порушень закону, від кого б ці порушення не виходили. У цьому суть правоохоронної діяльності прокурора у кримінальному процесі. Прокуратура у цілому і кожний прокурор покликані забезпечити утвердження верховенства закону, зміцнення правопорядку і захист від посягань на гарантовані Конституцією та іншими законами України, а також міжнародно-правовими актами соціально-економічні, політичні і особисті права та свободи людини і громадянина, закріплені Конституцією України незалежність держави, її суспільний та державний устрій, політичну і економічну системи, а також захист інших охоронюваних законом соціальних цінностей.

Специфічними є методи вирішення прокурором цих завдань у кримінальному судочинстві, вони втілюються у різні процесуальні форми залежно від тих конкретних завдань, які стоять перед даною стадією процесу.

Найбільш широкими повноваженнями прокурор наділений у досудових стадіях кримінального процесу - порушення кримінальної справи та досудового слідства, в яких він повною мірою реалізує свої функції нагляду за виконанням закону, а саме : він зобов'язаний безпосередньо вживати заходів до усунення порушень закону, якщо вони мали місце при провадженні дізнання і досудового слідства, а також при здійсненні оперативно-розшукової діяльності.

У стадії порушення кримінальної справи прокурор здійснює нагляд за законністю порушення кожної кримінальної справи. Він згідно ст. 94 КК України вправі і сам порушити кримінальну справу. Якщо справу порушено слідчим чи органом дізнання без законних підстав та приводів, прокурор закриває її, а у випадках коли в кримінальній справі не проводились слідчі дії, скасовує постанову слідчого та органу дізнання про порушення справи. В разі безпідставної відмови в порушенні справи прокурор своєю постановою скасовує постанову слідчого або органу дізнання і порушує кримінальну справу згідно вимог ст. 100 КПК України.

У стадії досудового розслідування кримінальної справи прокурор здійснює нагляд за законністю діяльності органів дізнання та слідства.

Так прокурор зобов'язаний вживати заходів до того, щоб жодний злочин не залишився нерозкритим і жодний злочинець не ухилився від відповідальності. Він зобов'язаний суворо наглядати за тим, щоб жоден громадянин не був підданий незаконному і необґрунтованому притягненню до кримінальної відповідальності або незаконному обмеженню у правах. Прокурор, зокрема, здійснює нагляд за тим, щоб ніхто не був затриманий або арештований інакше як на підставі і у порядку, передбаченому законом (ст.ст.106,115,155 і 165-2 КПК України). Він зобов'язаний вживати заходів до виявлення умов, що сприяли вчиненню злочину, та до їх усунення, а також залучення громадськості до боротьби з правопорушеннями.

Прокурор у даній стадії процесу згідно ст.227 КПК України вправі:

давати органам дізнання і попереднього слідства обов'язкові для них вказівки щодо розслідування злочину та здійснення необхідних слідчих і оперативно-розшукових дій (обрання запобіжного заходу, кваліфікацію злочину, притягнення як обвинуваченого, проведення експертизи тощо);

вимагати від них для перевірки кримінальні справи, документи, матеріали і інші відомості про вчинені злочини та встановлення осіб, які вчинили злочини. З цією метою не менше як один раз на місяць прокурор перевіряє виконання вимог закону про прийняття, реєстрацію і вирішення заяв та повідомлень про вчиненні або ті, що готуються злочини. Крім того повертає кримінальні справи слідчому чи органу дізнання щодо проведення додаткового розслідування;

доручати органам дізнання виконання постанов про затримання, взяття під варту, проведення обшуку, виїмки, розшуку осіб, які вчинили злочин і виконання інших слідчих дій;

скасовувати незаконні та необґрунтовані постанови органів дізнання та досудового слідства;

усувати особу, яка проводить дізнання, і слідчого від подальшого ведення дізнання або слідства, якщо вони припустили порушення закону при розслідуванні справи;

порушувати, закривати або зупиняти провадження у кримінальних справах з підстав, вказаних у законі;

розглядати скарги на дії слідчого та особи, яка проводить дізнання;

брати участь у провадженні дізнання та досудового слідства, а в необхідних випадках особисто проводити розслідування по будь-якій справі або проводити окремі слідчі дії (допитувати обвинувачених, неповнолітніх потерпілих та інше);

витребувати будь-яку справу від органу дізнання і доручити проведення досудового слідства слідчому, а також передати справу від одного органу досудового слідства іншому, від одного слідчого іншому з метою забезпечення найбільш повного та обєктивного розслідування ;

давати санкцію: на проведення обшуку особи чи службового приміщення (крім житла і іншого володіння особи), виїмки документів, які містять державну та банківську таємницю, накладення арешту на вклади, відсторонення обвинуваченого від посади, про застосування заходів безпеки; затверджувати постанови про ексгумацію трупа і про встановлення строку ознайомлення зі справою;

продовжувати строк досудового слідства по справі;

давати згоду або подавати до суду подання: про обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту чи продовження строку тримання під вартою та інші повноваження, передбачені кримінально-процесуальним кодексом..

Після закінчення розслідування кримінальної справи прокурор, перевіривши її вирішує питання: про затвердження обвинувального висновку й про направлення справи до суду ; повертає справу на додаткове розслідування або закриває справу, при цьому він може змінити список осіб, що викликаються в суд та скасувати чи змінити міру запобіжного заходу (ст. 229 КПК України).

Попередній розгляд кримінальної справи здійснюється з обовязковою участю прокурора, який дає свій висновок з питань, що пов'язані з клопотаннями, заявленими в цьому засіданні учасниками процесу (статті 239, 240 КПК України).

У всіх судових стадіях прокурор, який бере участь у розгляді справи, повинен суворо додержуючись принципу незалежності суддів і підкорення їх лише закону, а також покликаний сприяти виконанню вимог закону про всебічний, повний та об'єктивний розгляд справи та винесення судових рішень, що ґрунтуються на законі (ст. 34 Закону України «Про прокуратуру»).

Основною формою участі прокурора у стадії судового розгляду є підтримання ним державного обвинувачення. У зв'язку з цим він бере участь у дослідженні доказів, подає суду свої міркування з приводу застосування кримінального закону і міри покарання щодо підсудного. Виходячи з вимог ст. 121 Конституції України, підтримання державного обвинувачення у суді є виключною прерогативою прокуратури. З урахуванням положень ст. 129 Конституції України про змагальність у судочинстві і забезпечення доведеності вини Верховний Суд України визнав обов'язковою участь прокурора у судовому розгляді по всіх справах, що надійшли до суду з обвинувальним висновком.

Підтримуючи у суді державне обвинувачення, прокурор керується вимогами закону і своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на об'єктивній оцінці зібраних по справі доказів. Тому у випадках, коли в результаті судового розгляду прокурор прийде до переконання, що дані судового слідства не підтверджують пред'явленого обвинувачення, він не лише вправі, а й зобов'язаний відмовитися від обвинувачення і викласти суду мотиви відмови. Однак така відмова прокурора від обвинувачення не звільняє суд від обов'язку подальшого розгляду справи і вирішення її на загальних підставах (ст. 264 КПК України).

Поряд з підтриманням державного обвинувачення на прокурора покладається обов'язок представляти у випадках, визначених законом, інтереси громадянина або держави в суді (ст. 121 Конституції України).

Однією з форм такого представництва є пред'явлення прокурором або підтримання ним пред'явленого потерпілим цивільного позову, якщо цього вимагає охорона державних чи громадських інтересів або прав громадян (статті 29, 264 КПК України).

У стадії апеляційного розгляду справи прокурор зобов'язаний внести апеляцію на кожний незаконний або необґрунтований вирок та на незаконні і необґрунтовані ухвали та постанови суду першої інстанції.

При розгляді справи у касаційній інстанції прокурор обґрунтовує внесене касаційне подання, а також висловлює своє міркування щодо законності та обґрунтованості вироку чи іншого судового рішення, яке набрало законної сили.

Прокурор здійснює нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших засобів примусового характеру , повязаних з обмеженням особистої свободи людини (ст. 121 Конституції України, ст. 415 КПК України). Вищевикладеним і визначається процесуальне становище прокурора, при цьому особливість полягає в тому, що в досудових стадіях процесу прокурор має широкі владні повноваження, які дозволяють йому приймати рішення з будь-якого питання, що виникає у справі. Від нього, зокрема, як і від слідчого, залежить подальший рух справи - закриття, зупинення чи направлення для віддання обвинуваченого до суду. Про те суттєво змінюється процесуальне становище прокурора з моменту, коли справа надходить до суду. Оскільки у судових стадіях вся повнота влади належить суду: саме він уповноважений прийняти будь-яке рішення у справі, здійснюючи, таким чином, функцію правосуддя. Цим визначається і особливість тих процесуальних норм, якими наділяється у судових стадіях діяльність прокурора. Як державний обвинувач, одна із сторін у змагальному процесі, прокурор намагається переконати суд першої інстанції у правильності своїх тверджень щодо винності підсудного та з інших питань, які виникають у справі, але рішення по них ухвалює не прокурор, а суд. Прокурор, таким чином, покликаний сприяти суду у прийнятті рішень, що відповідають вимогам закону. Повною мірою зазнане також стосується діяльності прокурора в інших судових стадіях.

Слідчий і його процесуальні повноваження

Органами досудового слідства є слідчі прокуратури (територіальної, спеціальної, транспортної , природоохоронної ), слідчі органів внутрішніх справ, слідчі податкової міліції і слідчі органів безпеки (ст. 102 КПК України). За загальним правилом строк розслідування кримінальної справи слідчим повинно бути закінчено протягом двох місяців (крім випадків коли невстановлена особа, що вчинила злочин), про те він може бути продовжений до 3 місяців (районним, міським прокурором), до 6 місяців (обласним та прирівняним до нього прокурорами), а на більш довший строк, у виняткових випадках Генеральним прокурором України та його заступниками.

Слідчий зобов'язаний повно та об'єктивно дослідити всі обставини справи, виявити як обвинувальні, так і виправдувальні, а також обтяжуючі та пом'якшуючі вину обставини. Він зобов'язаний також оперативно і у встановлений законом строк розкрити злочин та викрити винних у його вчиненні. При розслідуванні справи слідчий зобов'язаний виявити причини й умови, що сприяли вчиненню злочину, і вжити заходів через відповідні органи до їх усунення. Слідчий використовує допомогу громадськості для виявлення та усунення причин і умов, що сприяли вчиненню злочину, а також для припинення та розкриття злочину і розшуку злочинців.

При провадженні досудового слідства слідчий наділений широкими повноваженнями. Він самостійно приймає рішення про спрямування слідства та провадження відповідних слідчих дій, за винятком випадків, коли законом передбачено одержання санкції від прокурора чи суду. Разом з тим процесуальна самостійність слідчого поєднується з його персональною відповідальністю за своєчасне і правильне розслідування справи, прийняття по них законних та обґрунтованих рішень.

Досудове слідство проводиться слідчим в тому районі, де вчинено злочин (виняток транспортні правоохоронні органи, в межу обслуговування яких може входити декілька районів, а також область в цілому). У разі коли місце споєння злочину невідоме слідство проводиться за місцем перебування підозрюваного, обвинуваченого чи більшості свідків.

Слідчий взаємодіє з органами дізнання у ході провадження розслідування. Він вправі давати органам дізнання доручення і вказівки про провадження розшукових та слідчих дій, вимагати від них допомоги при виконанні окремих слідчих дій. Такі доручення і вказівки слідчого є обов'язковими для органів дізнання . Владні повноваження слідчого виявляються в тому, що його постанови, винесені відповідно до закону, в кримінальній справі, яка перебуває в його провадженні, є обов'язковими для виконання всіма підприємствами, установами, організаціями, посадовими особами і громадянами ( ст. 114 КПК України). Слідчий має право проводити необхідні слідчі дії в інших районах або доручити їх проведення відповідному слідчому чи органу дізнання. При розслідуванні особливо складних чи багатоепізодних справ розслідування доручається декільком слідчим про що виноситься окрема постанова, з якою ознайомлюється обвинувачений та призначається старший, який приймає справу до свого провадження та керує діями інших слідчих.

Начальник слідчого відділу (підрозділу)

Закон (п. 6 а ст. 32 КПК України) визначає коло осіб, які іменуються начальниками слідчого відділу (точніше - підрозділу), а саме: начальник слідчого управління, відділення органів внутрішніх справ, безпеки та його заступники, а також податкової міліції, які діють у межах своєї компетенції; що ж до начальників відповідних слідчих підрозділів прокуратури, то вони наділені повноваженнями прокурорів і як прокурори здійснюють наглядні функції за законністю провадження досудового слідства.

Повноваження начальника слідчого відділу зазначені в ст. 1141 КПК України. На нього покладено перш за все контроль за своєчасністю дій слідчого по розкриттю злочинів і запобіганню їм, вжиття заходів до найбільш повного, всебічного та обєктивного провадження досудового слідства. Він несе персональну відповідальність за належну організацію діяльності слідчого апарату і її результати. При цьому визначаються його широкі повноваження, а саме: він вправі давати письмові вказівки слідчому при здійсненні досудового слідства, про притягнення як обвинуваченого, про кваліфікацію злочину та обсяг обвинувачення, про направлення справи, про провадження окремих слідчих дій, він може передавати справу від одного слідчого іншому, доручати розслідування справи декільком слідчим , а також брати участь при виконанні слідчих дій та особисто провадити у повному обсязі досудове слідство, користуючись при цьому повноваженнями слідчого. Начальник слідчого відділу забезпечує взаємодію слідчого апарату з іншими службами органів внутрішніх справ і безпеки.

Вказівки начальника слідчого відділу даються слідчому у письмовій формі і є обов'язковими для виконання. Оскарження слідчим цих вказівок прокуророві не зупиняє їх виконання, за винятком випадків, передбачених ч. 2 ст. 114 КПК України ( незгода слідчого з письмовим викладом своїх заперечень щодо вказівок про притягнення як обвинуваченого, про кваліфікацію злочину, про направлення справи до суду чи її закриття) .В такому випадку вищестоящий прокурор або скасовує дані вказівки, або доручає розслідування справи іншому слідчому.

Вказівки прокурора в кримінальних справах, зроблені відповідно до його процесуальних повноважень, обов'язкові для начальника слідчого відділу. Оскарження цих вказівок вищестоящому прокуророві не зупиняє їх виконання.

Органи дізнання і їх процесуальні повноваження

Органами дізнання є:

)міліція;

1) податкова міліція;

)органи безпеки - у справах, віднесених законом до їх відання;

)начальники органів управління Військової служби правопорядку в Збройних Силах України та їх заступники з питань провадження дізнання - у справах про всі злочини, вчинені військовослужбовцями Збройних сил України та військовозобов'язаними під час проходження ними зборів, працівниками Збройних Сил України під час виконання ними службових обов'язків або в розташуванні частини, а командири військових частин, зєднань, начальники військових установ - у справах про злочини, вчинені підлеглими їм військовослужбовцями і військовозобовязаними під час проходження ними зорів, а також у справах про злочини, вчинені працівниками Збройних сил України у звязку з виконанням ними службових обовязків або в розташуванні військової частини, зєднання, установи, чи на військових обєктах;

-1)командири кораблів - у справах про злочини, вчинені підлеглими їм військовослужбовцями а також про злочини, вчинені працівниками Збройних Сил України у звязку з виконанням ними службових обовязків під час походу за межами України;

)митні органи - в справах про контрабанду;

)начальники виправно-трудових установ, слідчих ізоляторів, лікувально-трудових профілакторіїв і виховно-трудових профілакторіїв - у справах про злочини проти встановленого порядку несення служби, вчинені працівниками цих установ, а також у справах про злочини, вчинені у розташуванні зазначених установ;

)органи державного пожежного нагляду - у справах про пожежі і порушення протипожежних правил;

)органи прикордонної служби - у справах про порушення державного кордону;

)капітани морських суден, що перебувають у далекому плаванні (ст. 101 КПК України).

Діяльність органів дізнання розрізняється залежно від того, діють вони у справах про злочини, які закон (ст. 12 КК України) відносить до тяжких, чи у справах, які не є тяжкими.

За наявності ознак злочину, що не є тяжким, орган дізнання порушує кримінальну справу і, керуючись правилами кримінально-процесуального законодавства, проводить слідчі дії до встановлення особи, яка його вчинила; після цього орган дізнання протягом не більше 10 днів від дня встановлення особи, що вчинила злочин, складає постанову про передачу справи слідчому, яку подає прокурору для затвердження .

По другій категорії кримінальних справ - про тяжкі злочини - орган дізнання після порушення кримінальної справи зобов'язаний передати її слідчому через прокурора після виконання невідкладних слідчих дій у межах строку не більше 10 днів з моменту порушення кримінальної справи . Якщо ж у справі про тяжкий злочин, що передана слідчому, не встановлено особу, яка його вчинила, орган дізнання продовжує виконувати необхідні оперативно-розшукові дії і повідомляє слідчого про їх наслідки (ст. 104 КПК України). У разі обрання до підозрюваного запобіжного заходу дізнання проводиться у строк не більше пяти діб з моменту обрання запобіжного заходу.

Таким чином, дізнання за чинним законодавством завжди є розслідуванням, що передує досудовому слідству. Винятками з цього правила є особливий порядок провадження по справах про злочини, названі в ст. 425 КПК України, який іменується протокольною формою досудової підготовки матеріалів. Зібрані органом дізнання по цих справах матеріали не передаються слідчому, а через прокурора надсилаються безпосередньо до суду.

Слід розрізняти поняття орган дізнання і особа, яка провадить дізнання ( дізнавач). Орган дізнання представляє керівник цього органу, його начальник. На ньому лежить прямий обов'язок забезпечити належне провадження дізнання і його організацію, тому він не лише вправі сам провести дізнання в повному обсязі чи виконати окремі слідчі дії, а й доручити провадження дізнання, конкретній посадовій особі - тій, що проводить дізнання. Саме ця особа безпосередньо розслідує справу, керуючись вимогами кримінально-процесуального закону. Однак, на відміну від слідчого, особа, яка провадить дізнання, законом обмежена в своїх повноваженнях. Це пояснюється самим характером дізнання, його метою - забезпечити шляхом провадження, як правило, невідкладних слідчих дій збереження слідів злочину, закріплення доказів і прийняття лише таких рішень, на підставі яких слідчий міг би приступити до повного та всебічного розгляду справи і завершити її провадження у досудовій стадії процесу. Звідси - обмежене коло рішень, яке орган дізнання та особа, яка його проводить, вправі прийняти у справі. Так на відміну від слідчого, вони, зокрема, не можуть притягнути особу як обвинуваченого, завершити розслідування кримінальної справи складанням обвинувального висновку. Якщо слідчий рішення у справі в загальному приймає самостійно, то особі, яка провадить дізнання, для прийняття рішення необхідно одержати згоду свого керівництва, начальника органу дізнання.

Підстави і порядок відводу прокурора, слідчого та особи, яка провадить дізнання

Прокурор підлягає відводу у тих самих випадках та з тих самих підстав, що і суддя. Однак, якщо прокурор брав участь у проведенні досудового слідства в справі, при розгляді справи у суді першої інстанції, у апеляційному та касаційному порядку, то ці обставини не є підставою для його відводу.

Питання про відвід прокурора на досудовому слідстві вирішує вищестоящий прокурор, а у суді - суд, який розглядає справу. Якщо справа розглядається суддею одноособово, він вирішує питання про відвід прокурора (ст. 58 КПК України).

Слідчий і особа, яка проводить дізнання, підлягають відводу з тих самих підстав, що і суддя, а саме:

)коли вони є потерпілими, свідками, цивільними позивачами, цивільними відповідачами або родичами когось із них, а також обвинуваченого;

)коли вони або їх родичі заінтересовані в результаті справи;

)при наявності інших обставин, які викликають сумнів у їх обєктивності, однак їх участь у дізнанні і досудовому слідстві, що проводилось раніше по даній справі , не є підставою для відводу.

За наявності зазначених у законі підстав слідчий і особа, яка провадить дізнання, повинні заявити самовідвід, не чекаючи заяви про відвід. Відвід слідчому і особі, яка провадить дізнання, може бути заявлений підозрюваним, обвинуваченим, їх захисниками, потерпілим, цивільним позивачем, цивільним відповідачем або їх представниками. Заява про відвід або самовідвід слідчого і особи, яка провадить дізнання, подається прокуророві, який розглядає та вирішує її протягом 24 годин (ст. 60 КПК України).

5. Учасники кримінального процесу

Серед суб'єктів кримінального процесу закон виділяє тих, кого іменують учасниками процесу.

Учасники процесу - це громадяни, заклади, підприємства і організації, які наділені правами для активної участі у розслідуванні та розгляді кримінальних справ з метою захисту своїх прав і законних інтересів або прав та законних інтересів осіб, яких вони представляють.

Коло учасників процесу визначено КПК України. До нього належать: обвинувачений, підозрюваний, захисник, потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач, представники потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача.

Одні учасники процесу здійснюють свої функції протягом всього провадження по справі (обвинувачений, захисник, потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач), інші - лише на окремих стадіях процесу (підозрюваний).

Всіх учасників процесу об'єднує наявність у них охоронюваних законом інтересів або інтересів, які вони уповноважені представляти. Через таку їх правову спільність вони наділені і рядом спільних для них прав, у тому числі правом представляти докази, заявляти клопотання, відводи , оскаржувати дії та рішення субєктів , які здійснюють провадження по кримінальній справі і іншими правами.

Обвинувачений

Обвинуваченим визнається особа, щодо якої в установленому законом порядку винесена постанова про притягнення як обвинуваченого (ст. 43 КПК України). Притягнення як обвинуваченого відбувається на досудовому слідстві і тільки в тому разі коли слідчим зібрано достатньо доказів, які вказують на вчинення злочину даною особою. Після віддання обвинуваченого до суду його процесуальний статус змінюється на підсудного .

Враховуючи презумпцію невинності, притягнення особи як обвинуваченого ще не означає визнання її винною. Тільки суд своїм вироком може визнати обвинуваченого (підсудного) винним у вчиненні злочину і піддати його кримінальному покаранню (ст. 62 Конституції України).

Засоби кримінального покарання повинні застосовуватися лише до тих, хто дійсно вчинив злочин; жодний невинний не повинен бути притягнений до відповідальності і покараний. Досягнення цього завдання забезпечується системою кримінального процесу, його демократичними інститутами та принципами, в тому числі і принципом забезпечення підозрюваному, обвинуваченому, підсудному права на захист, закріпленого в статтях 63 і 129 Конституції України та ст.21 КПК України.

Обсяг процесуальних прав обвинуваченого різний у різних стадіях процесу, однак обвинувачений незмінно має право на захист.

Однією з тенденцій розвитку кримінально-процесуального законодавства України є розширення прав учасників процесу, в тому числі обвинуваченого. Обвинувачений має право: знати, в чому його обвинувачують; давати показання з пред'явленого йому обвинувачення або відмовитися давати показання і відповідати на запитання; мати захисника та побачення з ним до першого допиту; подавати докази; заявляти клопотання; ознайомлюватися після закінчення досудового слідства або дізнання з усіма матеріалами справи; брати участь у судовому розгляді в суді першої інстанції; заявляти відводи; подавати скарги на дії і рішення особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора судді та суду (ст. 43 КПК України). Вказані права обвинуваченого конкретизується при характеристиці його процесуального статусу на досудовому слідстві (ст. 142 КПК України) і в стадії судового розгляду (ст. 263 КПК України). Сукупність цих процесуальних прав дає обвинуваченому реальну можливість захищатися від пред'явленого обвинувачення, доводити свою невинність або меншу винність.

Закон не тільки надає обвинуваченому ряд прав, але й забезпечує їх реальне здійснення. Одним з проявів принципу публічності (офіційності) кримінального процесу є вимога закону, щоб прокурор, органи розслідування і суд виявляли активність і ініціативу у захисті прав та законних інтересів кожного учасника процесу, в тому числі обвинуваченого. Тому вони зобов'язані забезпечити йому можливість захищатися встановленими законом засобами щодо пред'явленого обвинувачення; вживати необхідних заходів до охорони його особистих і майнових прав, роз'яснювати його процесуальні права (статті 21 53,142,294 КПК України).

Право обвинуваченого на захист реалізується як діями самого обвинуваченого, так і його захисника. Разом з тим важливо зазначити, що здійсненню цього права сприяє і діяльність органів розслідування, прокурора та суду, які зобов'язані всебічно, повно і об'єктивно дослідити кожну справу, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують обвинуваченого, а також обставини, що пом'якшують та обтяжують його відповідальність (ст. 22 КПК України).

Підозрюваний

Підозрюваним є особа, затримана по підозрінню у вчинені злочину, а також особа, до якої застосовано запобіжний захід до винесення постанови про притягнення її як обвинуваченого (ст. 431 КПК України). Відповідно до вимог чинного законодавства слідує, що якщо на момент порушення кримінальної справи встановлено особу, яка вчинила злочин, то кримінальну справу повинно бути порушено щодо цієї особи. Одночасно КПК України було доповнено ст. 981, яка встановлює запобіжне обмеження щодо особи, відносно якої порушено кримінальну справу, а саме - заборону такій особі виїжджати за межі України до закінчення досудового розслідування чи судового розгляду, про що прокурором або суддею виноситься відповідна мотивована постанова. Закон прямо не встановлює процесуальний статус особи, щодо якої порушено кримінальну справу. Вбачається доцільною пропозиція про внесення в закон змін, якими надати цій особі статус підозрюваного. В усіх інших випадках, якими б не були підозріння слідчого, що злочин вчинено даною особою, він не може у своїх слідчих актах (наприклад, протоколі допиту) називати цю особу підозрюваним, якщо до неї не було вжито одного із вказаних у ст. 431 КПК примусових заходів, тобто слідчий чи орган дізнання допитує цю особу як свідка.

Органи дізнання та слідчий вправі затримати особу, підозрювану у вчиненні злочину, за який може бути призначено покарання у вигляді позбавлення волі, лише за наявності однієї з умов, вказаних у ст. 106 КПК України, а саме:

)коли особу застали при вчиненні злочину або безпосередньо після його вчинення (крадіжка, грабіж і тому подібне);

)коли очевидці, в тому числі потерпілі прямо вкажуть на дану особу , що саме вона вчинила злочин (зґвалтування, нанесення тілесних ушкоджень та інше);

)коли на підозрюваному або його одягу, при ньому або в його житлі виявлено явні сліди злочину (зберігання, перевезення чи збут наркотичних засобів).

Про кожний випадок затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, орган дізнання чи слідчий зобов'язаний скласти протокол із зазначенням підстав та мотивів, дня і години, року, місяця, місця затримання, пояснень затриманого, часу складання протоколу про розяснення права мати побачення із захисником з моменту затримання. Протокол затримання підписує особа, яка його склала та затриманий і відповідне повідомлення направляється прокурору, а в разі необхідності прокурору також направляються матеріали, що стали підставою для затримання. Про затримання особи повідомляються також її родичі.

Протягом 72 годин з моменту здійснення затримання орган дізнання чи слідчий зобов'язаний :

)звільнити затриманого, якщо не підтвердиться підозра у вчиненні останнім злочину, пройшов встановлений законом строк затримання чи затримання було здійснене в порушення вимог чинного законодавства ч.ч. 1 і 2 ст. 106 КПК України;

)звільнити затриманого та обрати відносно нього інший запобіжний захід не повязаний з триманням під вартою;

)доставити затриманого до судді з поданням про обрання йому запобіжного заходу у вигляді взяття під варту.

Підозрюваному, щодо якого здійснено затримання, повинно бути роз'яснено право до першого його допиту мати побачення із захисником (ч. 2 ст. 21, ч. З ст. 106 КПК України).

Як правило, запобіжний захід застосовується до осіб, які притягнуті в якості обвинувачених. Однак у виняткових випадках запобіжний захід може бути застосований щодо особи, підозрюваної у вчиненні злочину, і до пред'явлення їй обвинувачення (ч. 4 ст. 148 КПК України). Слід підкреслити, що особа стає підозрюваним у результаті застосування до неї до пред'явлення обвинувачення будь-якого із запобіжних заходів, передбачених ст. 149 КПК України. Застосування до підозрюваного запобіжного заходу не може тривати більше 10 діб. По закінченні цього строку йому повинно бути пред'явлено обвинувачення і тоді підозрюваний стає обвинуваченим. Якщо у цей строк обвинувачення не буде предявлено , запобіжний захід, обраний щодо даної особи, має бути скасовано і з цього моменту вона перестає бути підозрюваним.

Допит підозрюваного про обставини справи і обставини, пов'язані з його затриманням або обранням запобіжного заходу взяття під варту, проводиться негайно, а в разі неможливості негайного допиту - не пізніше 24 годин з моменту його затримання. При допиті підозрюваного присутність захисника є обов'язковою за винятком випадків, передбачених ч. 1 ст. 46 ,ч. 2 ст. 107 КПК України (відмова підозрюваним від захисника та прийняття такої відмови).

Підозрюваний, як і обвинувачений, є суб'єктом права на захист. Він має право: знати, в чому він підозрюється; давати показання або відмовитися давати показання і відповідати на запитання; мати захисника та побачення з ним до першого допиту, давати докази; заявляти клопотання і відводи; подавати скарги на дії і рішення особи, яка провадить оперативно-розшукові дії та дізнання, слідчого і прокурора, вимагати перевірки прокурором правомірності затримання (ч. 2 ст. 431 КПК України).

Захисник

Захисником є особа, на яку покладено обов'язок використати всі зазначені в законі засоби захисту з метою з'ясування обставин, що виправдовують підозрюваного, обвинуваченого і підсудного або помякшують чи виключають їх відповідальність та подавати необхідну юридичну допомогу (ст. 48 КПК України).

Участь захисника у кримінальному процесі являє собою один із найважливіших проявів реального забезпечення права підозрюваного, обвинуваченого та підсудного на захист, гарантованого Конституцією України (статті 59, 63, 129).

Відповідно до вимог ст.. 44 КПК України як захисники підозрюваних, обвинувачених і підсудних допускаються особи, які мають свідоцтво на право заняття адвокатською діяльністю в Україні та інші фахівці у галузі права, які за законом мають право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи. Як захисники допускаються близькі родичі підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого, його опікуни та піклувальники. При цьому повноваження захисника на участь у справі стверджується:

)адвоката - ордером встановленого взірця;

)інших фахівців у галузі права - угодою чи дорученням юридичної особи;

)близьких родичів, опікунів та піклувальників - відповідною заявою обвинуваченого, підсудного, засудженого чи виправданого про їх допуск до участі в справі як захисників.

За загальним правилом захисник допускається до участі у справі в будь-якій стадії процесу, по всіх справах, з моменту пред'явлення обвинувачення, а у разі затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, або застосування запобіжного заходу у вигляді взяття під варту - з моменту оголошення їй протоколу про затримання або постанови про застосування запобіжного заходу. Близькі родичі допускаються до участі в справі з моменту предявлення обвинуваченому для ознайомлення матеріалів досудового слідства. У випадках обовязкової участі захисника по справі близькі родичі можуть брати участь у справі одночасно з ним. Про допуск захисника до справи особа, яка проводить дізнання, слідчий , прокурор і суддя виносять постанову, а суд ухвалу.

Допущення захисника до участі у справі вже на початкових етапах досудового розслідування суттєво підсилює процесуальні гарантії прав підозрюваного і обвинуваченого, створює додаткові умови для повного та правильного розслідування справи, забезпечення законності в цій стадії процесу.

Принципово важливими є вимоги ст. 45 КПК України щодо обов'язкової участі захисника при провадженні дізнання, досудового слідства і розгляду кримінальної справи в суді першої інстанції:

)у справах осіб, які підозрюються чи обвинувачуються у вчиненні злочину у віці до 18 років, - з моменту визнання особи підозрюваною чи предявлення їй обвинувачення;

)у справах про злочини осіб, які через свої фізичні або психічні вади (німі, глухі, сліпі, тощо) не можуть самі реалізувати своє право на захист, - з моменту затримання, предявлення обвинувачення чи виявлення цих вад;

)у справах осіб, які не володіють мовою, якою ведеться судочинство ,- з моменту затримання чи предявлення обвинувачення;

)коли санкція статті за якою кваліфікується злочин, передбачає довічне увязнення, - з моменту затримання особи чи предявлення їй обвинувачення;

)при провадженні справи про застосування примусових заходів медичного характеру, -з моменту встановлення факту наявності в особи душевної хвороби;

)при провадженні справи про застосування примусових заходів виховного характеру, - з моменту першого допиту неповнолітнього або з моменту поміщення його до приймальника-розподільника.

У суді апеляційної інстанції участь захисника є обовязковою, коли ставиться питання про погіршення становища засудженого чи виправданого.

Підозрюваний , обвинувачений і підсудній вправі відмовитись від участі захисника в будь-який момент провадження по справі , при цьому відмова допускається лише з їх ініціативи про що складається відповідний протокол, постанова чи ухвалу суду. Відмова від захисника у випадку обовязкової його участі може бути прийнята коли підозрюваний, обвинувачений чи підсудній обґрунтують її мотиви , а особа яка проводить дізнання , слідчий чи суд визнають, що ці мотиви заслуговують уваги. В такому випадку захисник замінюється іншим. Крім того вказаним особам розяснюється їх право запросити іншого захисника, на це передбачено доба - під час досудового слідства і три доби в стадії судового розгляду справи, а потім своєю постановою чи ухвалою особи, які провадять слідство самі призначають захисника. Заміна одного захисника на іншого можлива в будь-якій стадії процесу і не тягне відновлення процесуальних дій, вчинених за участю захисника, якого замінено.

Виходячи з конституційного положення, що кожна людина вільна у виборі захисника, він може бути запрошений підозрюваним, обвинуваченим чи підсудним, а також його законними представниками, родичами або іншими особами за дорученням або на прохання підозрюваного, обвинуваченого, підсудного (ч. 1 ст. 47 КПК України). У зв'язку з цим особа, яка провадить дізнання, слідчий, суд зобов'язані забезпечити право вільного вибору захисника. Якщо, однак, явка для участі в справі захисника, якого обрав підозрюваний, неможлива протягом 24 годин, а захисника, обраного обвинуваченим чи підсудним, - протягом 72 годин, особа, яка провадить дізнання, слідчий, суд чи суддя відповідно повинні роз'яснити вказаним особам їх право запросити іншого захисника і реально забезпечити їм таку можливість. Якщо ж підозрюваний, обвинувачений, підсудний не оберуть собі іншого захисника, орган, у провадженні якого перебуває справа, повинен призначити йому захисника, про що виносить відповідне рішення. Обов'язок забезпечити участь захисника в такому випадку покладається на керівника адвокатського об'єднання за місцем провадження справи (ч. З ст. 47 КПК України).

Аналогічно вирішується питання про призначення захисника і в тих випадках, коли підозрюваний, обвинувачений, підсудний взагалі не обрав собі захисника. Оплата праці захисника за призначенням та у випадку відсутності коштів у підозрюваного, обвинуваченого, підсудного здійснюється за рахунок держави, а юридична допомога надається безкоштовно.

Недопустимо, щоб особа, яка провадить дізнання, або слідчий рекомендував підозрюваному чи обвинуваченому, а суд - підсудному відмовитися від захисника.

Цілком очевидно, що не може бути прийнята відмова від захисника з боку неповнолітнього (віком від 11 до 14 років) при розслідуванні і розгляді справи у порядку, передбаченому статтями 7-3 та 447 КПК України (застосування до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру).

Чинне кримінально-процесуальне законодавство чітко визначає обов'язки і права захисника.

Захисник не вправі відмовитися при провадженні дізнання, досудового слідства і у судовому засіданні від прийнятого на себе захисту підозрюваного, обвинуваченого, підсудного та повинен здійснювати свої функції згідно зі своїм процесуальним призначенням.

Захисник є самостійним учасником кримінального процесу, хоча його самостійність має свої межі, що випливають із специфіки його процесуальних стосунків з підзахисним. У своїй діяльності він не завжди залежить від вимог та побажань останнього, не завжди зобов'язаний поділяти і ту позицію, яку займає підозрюваний, обвинувачений, підсудний. Він вільний у виборі засобів захисту. Головне - щоб ці засоби були законними і повною мірою відповідали характеру, тієї функції, яку має здійснювати захисник. Тому, здійснюючи захист, він повинен керуватися законом, виходити з твердо встановлених фактів і захищати лише законні інтереси підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, задовольняти лише ті його вимоги, які не розходяться із законом.

На відміну від органів, що ведуть процес, - органів дізнання, слідчого, прокурора і суду - закон не поширює на захисника вимоги ст. 22 КПК щодо виявлення всіх обставин, у тому числі і тих, що викривають обвинуваченого (підозрюваного, підсудного) та обтяжують його відповідальність. З урахуванням характеру здійснюваної ним процесуальної функції діяльність захисника має певною мірою однобічний характер, адже він покликаний захищати підзахисного. Однак у рамках цієї діяльності він повинен повно, всебічно і об'єктивно дослідити все, що сприяє підзахисному, виправдовує його або пом'якшує його відповідальність.

Захисник з моменту допуску до справи наділений наступними правами:

до першого допиту підозрюваного чи обвинуваченого мати з ним конфіденційне побачення , а після першого допиту - такі ж побачення без обмеження їх кількості та тривалості;

мати побачення з засудженим чи особою , до якої застосовано примусові заходи медичного або виховного характеру;

ознайомлюватись з матеріалами , якими обґрунтовується затримання підозрюваного чи обрання запобіжного заходу або предявлення обвинувачення, а після закінчення досудового слідства - з усіма матеріалами справи;

бути присутнім на допитах підозрюваного, обвинуваченого і при виконанні інших слідчих дій, виконуваних з їх участю, а інших з дозволу слідчого чи органу дізнання;

застосовувати науково-технічні засоби при провадженні слідчих дій, в яких бере участь захисник, при ознайомленні з матеріалами справи - з дозволу слідчого чи органу дізнання , а в у відкритому судовому засіданні з дозволу судді або суду;

брати участь в судових засіданнях;

ставити питання підсудному, свідкам, потерпілому, експерту, спеціалісту, позивачу, відповідачу і брати участь у дослідженні інших доказів;

подавати докази, заявляти клопотання, відводи, оскаржувати рішення особи, яка проводить дізнання слідчого, прокурора та суду;

виступати в судових дебатах;

знайомитись з протоколом судового засідання та подавати на нього зауваження;

знати про подані прокурором подання та апеляції і подавати на них заперечення;

збирати відомості про факти, що можуть використовуватись як докази в справі (одержувати документи, опитувати громадян та інше).

Крім того на захисника покладаються обов'язки:

своєчасно з'явитися для участі у провадженні тих процесуальних дій, в яких його участь є обов'язковою ;

не розголошувати без дозволу слідчого або прокурора дані досудового слідства (ст. 121 КПК України);

не розголошувати відомості, що стали йому відомі у зв'язку з виконанням своїх професійних обов'язків; він не може бути допитаний як свідок про обставини, що стали йому відомі у зв'язку з виконанням обов'язків захисника (п. 1 ст. 69 КПК України).

Вказані вище права захисника одержують свою конкретизацію у низці норм, що регулюють досудове провадження кримінальної справи (статті 107, 129,140, 143-145, 156,218-222 КПК України), а також розгляд їх у судових стадіях (статті 240,261,266,287,296,300,303, 310, 311, 315, 318, 347, 353, 354, 360, 391, 411 та інші КПК України).

Потерпілий

Потерпілим визнається особа, якій злочином заподіяно моральну, фізичну або майнову шкоду (ст. 49 КПК України). Чинне кримінально-процесуальне законодавство як потерпілого визнає лише фізичну особу, як це випливає з самого тексту статті, де йдеться мова про особу. Про те, в юридичній літературі, висловлюється думка щодо доцільності поширити поняття «потерпілий» на усіх осіб, у тому числі і юридичних, якщо їм злочином заподіяно шкоду.

Ця думка, зокрема, аргументується посиланням на цивільне законодавство, яке передбачає, що не лише громадянин, а й юридичні особи, відносно яких поширені відомості, що не відповідають дійсності і завдають шкоди їх інтересам, честі, гідності або діловій репутації, вправі вимагати відшкодування майнової і моральної (немайнової) шкоди, завданої їх поширенням .

Закон не визначає поняття моральної шкоди. Як роз'яснив Пленуму Верховного Суду України у постанові від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру в результаті моральних або фізичних страждань чи інших негативних явищ, завданих фізичній або юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може, зокрема, виражатися у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації; у моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я; незаконному перебуванні під вартою і судом та в настанні інших негативних наслідків.

Фізична шкода пов'язана з нанесенням громадянинові тілесних ушкоджень, розладом здоров'я, фізичних страждань.

Майнова шкода виявляється у різних формах і може мати місце не лише при посяганні на відносини власності, але і при вчиненні інших злочинів; головне - вона завжди пов'язана з позбавленням фізичної або юридичної особи належних їй матеріальних благ, майна, того, що має кількісну характеристику і, отже, може бути виражено у грошовому еквіваленті.

Потерпілому може бути завдано як одну, так і кілька з указаних видів шкоди. Про визнання як потерпілого або про відмову в цьому особа, яка провадить дізнання, слідчий, суддя виносять постанову, а суд - ухвалу. Закон не вимагає для визнання особи потерпілим подання ним відповідної заяви; і при відсутності заяви слідчий, суддя, суд зобов'язані за своєю ініціативою прийняти рішення про визнання особи потерпілим, якщо є для цього законні підстави.

Відповідає вимогам закону визнання потерпілим і в тих випадках, коли йдеться про незакінчений злочин, якщо при посяганні на злочин чи приготуванні до нього було завдано той чи інший вид шкоди.

У випадках, коли внаслідок злочину сталася смерть потерпілого, брати участь у справі можуть його близькі родичі, яким закон надає такі ж права, як і самому потерпілому (ст. 49 КПК України). Такими близькими родичами є: батьки, дружина, діти, рідні брати і сестри, дід, баба, внуки (п. 11 ст. 32 КПК України). Перелік цих осіб є вичерпним.

Спірним є питання про процесуальне становище близьких родичів. Одні вважають, що вони мають бути визнані представниками потерпілого, другі - що вони є потерпілими і як потерпілі повинні бути допущені до участі у справі, треті висловлюють думку, що близькі родичі є одночасно і представниками потерпілого, і потерпілими. На практиці, як правило використовується думка, згідно з якою близькі родичі повинні визнаватися потерпілими, оскільки у вказаних випадках злочином безпосередньо їм завдано великої моральної, а іноді і матеріальної шкоди.

Держава веде активну боротьбу зі злочинністю і, виходячи з конституційних положень про обов'язок захищати життя людини, її здоров'я, честь, гідність, інші охоронювані законом блага, покладає на органи розслідування, прокуратуру та суд поряд з іншими завданнями також завдання всіляко захищати порушені злочинами права і законні інтереси потерпілого. При цьому діяльність цих органів по захисту прав та інтересів потерпілого поєднується із наданням забезпечення широких можливостей самому потерпілому для активної участі у кримінальному процесі і захисті своїх прав.

З моменту визнання особи потерпілим вона стає учасником процесу та набуває відповідні права, на неї покладається і ряд обов'язків. Особа, визнана потерпілим від злочину, вправі давати показання в суді . Потерпілий і його представник мають право: подавати докази ,заявляти клопотання, знайомитися з усіма матеріалами справи з моменту закінчення досудового слідства, а у справах, в яких слідство не провадилось, - після віддання обвинуваченого до суду, заявляти відводи, подавати скарги на дії особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора і суду, а також подавати скарги на вирок або ухвали суду та постанови судді, брати участь у дослідженні доказів на судовому слідстві, а за наявності відповідних підстав - на забезпечення безпеки. Потерпілий особисто або через свого представника має право підтримувати у судовому розгляді обвинувачення і брати участь у судових дебатах.

Потерпілий є самостійним і рівноправним учасником судового розгляду, тому недоцільно ставити його участь у судових дебатах у залежність від того, чи виступає у справі державний або громадський обвинувач та від їх позиції.

Потерпілий зобов'язаний своєчасно з'являтися за викликом особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора та суду; не перешкоджати виконанню рішень про освідування, одержання зразків для експертного дослідження та інше .

За неявку без поважних причин за викликом органу дізнання, слідчого і суду потерпілий може бути підданий приводу (ч. З ст. 72 КПК України). За злісне ухилення від явки в суд, в орган досудового слідства або дізнання потерпілий несе адміністративну відповідальність згідно чинного законодавства, а за дачу завідомо неправдивих показань - кримінальну відповідальність за ст. 384 КК України.

Цивільний позивач

Особа, яка зазнала матеріальної шкоди від злочину, вправі в ході розслідування кримінальної справи пред'явити до обвинуваченого або до осіб, що несуть матеріальну відповідальність за дії обвинуваченого, цивільний позов, який розглядається судом разом з справою (ст. 28 КПК України).

Значення цивільного позову в кримінальній справі як важливого засобу усунення наслідків злочину та поновлення порушених прав громадян, підприємств, установ і організацій підкреслено у постанові Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1989 року № З зі змінами , внесеними Постановою ПВС України № 13 від 25 грудня 1992 року та № 12 від 3 грудня 1997 року «Про практику застосування судами України законодавства про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної злочином і стягнення безпідставно нажитого майна».

Розгляд цивільного позову разом з кримінальною справою пояснюється рядом причин. Встановлення розміру шкоди, заподіяної злочином, має значення для правильного вирішення не тільки цивільного позову, але й кримінальної справи, оскільки у деяких випадках розмір цього збитку є обставиною, від якої залежить кваліфікація злочину, визначення ступеня винності підсудного і міри покарання (значна шкода у статтях 185,186,189 і 190 КК України вважається, якщо злочином спричинені збитки на суму від 100 до 250 неоподаткованих мінімумів доходів громадян , тобто від 1700 гривень до 4250 гривень; відповідно великими розмірами у статтях 185-191 КК України вважаються збитки які в 250 та більше неоподаткованих мінімумів доходів громадян, тобто від 4250 гривень до 10200 гривень, а у статтях 185-187 та 189-191 КК України особливо великими розмірами є збитки, які в 600 і більше разів перевищують неоподаткований мінімум доходів громадян, тобто від 10200 гривень) . Тому розгляд цивільного позову разом з кримінальною справою сприяє найповнішому та всебічному розслідуванню і розгляду справи як у частині обвинувачення, пред'явленого підсудному, так і у частині цивільно-правових наслідків злочину.

Розгляд цивільного позову разом з кримінальною справою зберігає час та засоби суду, учасників процесу, оскільки виключає необхідність розгляду однієї і тієї самої справи двічі: перший раз - у зв'язку з обвинуваченням, пред'явленим підсудному, другий раз - у зв'язку з цивільним позовом.

Розгляд цивільного позову разом з кримінальною справою полегшує позивачеві можливість доводити як наявність, так і розмір збитків, завданих злочином. Істотним є також і те, що цивільний позивач та цивільний відповідач при розгляді позову в кримінальній справі або позову про відшкодування збитків, завданих особою, щодо якої справу закрито з підстав, зазначених у статтях 7 (звільнення від кримінальної відповідальності внаслідок зміни обстановки) і 7-1 ( закриття справи у звязку з дійовим каяттям , примиренням обвинуваченого чи підсудного з потерпілим, із застосуванням примусових заходів виховного характеру, з передачею на поруки або із закінченням строків давності) КПК України, звільняються від сплати державного мита (ч. 5 ст. 28 КПК України).

Позов про відшкодування збитків, завданих злочином, є позовом про присудження, і як такий він має ряд рис, які визначає цивільне процесуальне законодавство. Але у випадках, коли цей позов пред'явлено в кримінальному судочинстві, він неминуче стає інститутом кримінально-процесуального права, оскільки вихідні його положення (перш за все - підстави та порядок його допущення, порядок доказування, обсяг процесуальних прав цивільного позивача і цивільного відповідача, вирішення позову судом) регламентуються кримінально-процесуальним законодавством. Лише у випадках, коли те чи інше питання при розгляді позову в кримінальній справі не урегульовано КПК, можна керуватися відповідними нормами Цивільного процесуального кодексу України.

Цивільний позов при провадженні в кримінальній справі має право пред'являти фізична або юридична особа, якій завдано матеріальної, тобто майнової, шкоди від злочину.

Спільний розгляд цивільного позову і кримінальної справи допускається лише тоді, коли цей позов випливає з факту злочину, коли майнова шкода, що становить предмет позову, безпосередньо заподіяна злочином. Через це, зокрема, не можуть розглядатися одночасно з кримінальною справою позови осіб, яким завдано шкоди внаслідок купівлі викрадених речей, що потім були у них відібрані і повернуті законним володільцям. Такі позови безпосередньо не випливають з факту злочину, в їх підставі лежать цивільно-правові відносини, і тому ці позови можуть бути розглянуті лише у цивільному судочинстві. З тих самих причин, як роз'яснив Пленум Верховного Суду України, у кримінальній справі не можуть розглядатися регресні позови органів страхування, соціального захисту, підприємств, установ або організацій, які відшкодували потерпілому збитки до розгляду справи в суді. Такі позови заінтересовані особи можуть пред'являти у порядку цивільного судочинства.

У випадках, передбачених ч. 1 ст. 931 КПК України , допускається при розгляді кримінальної справи у суді пред'явлення позову про відшкодування коштів, витрачених закладом охорони здоров'я на стаціонарне лікування особи, яка потерпіла від злочину . Ці позови можуть пред'являтися закладом охорони здоров'я, органом Міністерства фінансів України чи прокурором.

Хоча за буквальним змістом закону цивільний позов може бути пред'явлено у зв'язку з майновою шкодою, що вже сталася, однак дійсний смисл його полягає у тому, що потерпілий вправі також пред'являти позов про відшкодування збитків, які він неминуче повинен буде понести у результаті вчиненого злочину.

Цивільним позивачем є фізична або юридична особа, яка зазнала безпосередньо від злочину матеріальної (майнової) шкоди і пред'явила вимогу про відшкодування цих збитків у порядку кримінального судочинства (ст. 50 КПК України).

Заява про цивільний позов подається тому органу, у провадженні якого перебуває справа. Особа, яка провадить дізнання, слідчий, прокурор, суд або суддя (залежно від того, до кого саме надійшла заява) зобов'язані перевірити наявність підстав для розгляду цивільного позову разом з кримінальною справою. Про це особа, яка провадить дізнання, слідчий, прокурор, суддя виносять постанову, а суд - ухвалу . Лише після визнання цивільним позивачем дана особа стає учасником процесу і набуває відповідних процесуальних прав.

Процесуальні права потерпілого (ст. 49 КПК України) та цивільного позивача (ст. 50 КПК України) багато в чому подібні, але не збігаються. В одній частині вони є ширшими у потерпілого, а в іншій - у цивільного позивача. Ось чому у разі, коли особі злочином заподіяно матеріальної шкоди та пред'явлено позов про її відшкодування, слід визнавати особу одночасно як потерпілим, так і цивільним позивачем, що дозволить їй користуватися правами того й іншого.

У стадії досудового розслідування цивільний позивач, як особисто, такі через свого представника, має право подавати докази для підстав і розміру позову, а також просити особу, яка проводить дізнання або слідчого про збирання доказів. При цьому вказані особи не мають права відмовити цивільному позивачеві в його клопотанні, коли обставини, про встановлення яких заявлено клопотання, можуть мати значення для справи (ст. 129 КПК України). Крім того, в стадії досудового розслідування цивільний позивач має право: клопотати перед слідчим і особою, яка провадить дізнання, про вжиття заходів до забезпечення заявленого ним позову шляхом опису та накладення арешту на майно обвинуваченого; подавати скарги на дії особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора, а також заявляти їм відводи; ознайомлюватися з матеріалами справи з моменту закінчення досудового слідства, а у справах, по яких досудове слідство не провадилось, - після віддання обвинуваченого до суду.

У стадії судового розгляду цивільний позивач або його представник мають право бути присутніми при розгляді справи в суді; заявляти відводи і клопотання; висловлювати свою думку про клопотання інших учасників судового розгляду; давати пояснення; брати участь у дослідженні доказів і в судових дебатах щодо доведеності вчинення злочину та його цивільно-правових наслідків (статі 50,268 КПК України).

Цивільний позивач має право приносити скарги на вирок та ухвали суду у частині, що стосується цивільного позову. Цивільній позивач зобов'язаний на вимогу органу дізнання, слідчого прокурора і суду пред'являти всі необхідні документи, зв'язані з заявленим позовом.

Цивільний позивач незважаючи на відмову прокурора від обвинувачення, може доказувати факт вчинення підсудним злочину.

Забезпечуючи цивільному позивачеві широкі процесуальні права, закон разом з тим покладає на органи розслідування, прокурора і суд обов'язок проявляти активність та ініціативу в охороні його майнових інтересів. Так, слідчий, встановивши, що злочином завдана майнова шкода громадянинові, підприємству, установі чи організації, зобов'язаний роз'яснити потерпілому або його представникові право заявити цивільний позов (ст. 122 КПК України).

Слідчий, особа, яка провадить дізнання, прокурор, а також суд зобов'язані роз'яснити цивільному позивачеві його процесуальні права і забезпечити можливість їх здійснення. Активність органів розслідування, прокурора і суду у частині цивільного позову виявляється і в тому, що при наявності достатніх даних про завдану злочином матеріальну шкоду вони зобов'язані вжити заходів до забезпечення цивільного позову, як вже заявленого, так і можливого у майбутньому (витребування необхідних довідок про наявність у обвинуваченого чи підсудного грошових коштів та майна і у разі таких, винесення постанови про накладення на них арешту для забезпечення можливого цивільного позову).

Прокурор вправі предявити або підтримати поданий потерпілим цивільний позов, якщо цього вимагає охорона інтересів держави, а також громадян, які за станом здоров'я та з інших поважних причин не можуть захистити свої права (ч. 2 ст. 29 КПК України).

Цивільний відповідач

Цивільний позов про відшкодування майнової шкоди, завданої злочином, звичайно пред'являють обвинуваченому; саме він, якщо за вироком суду буде визнаний винним, зобов'язаний відшкодувати заподіяні збитки.

Цивільний відповідач як самостійний учасник процесу з'являється; лише тоді, коли майнова відповідальність за позовом покладається не на обвинуваченого, а на інших осіб. Якщо ж позов у кримінальному процесі пред'явлено обвинуваченому, то він як цивільний відповідач не виступає. Як обвинувачений, він у таких випадках притягується, і до кримінальної, і до цивільно-правової відповідальності.

Як цивільних позивачів може бути притягнуто батьків, опікунів, піклувальників або інших осіб, а також підприємства, установи та організації, які в силу закону несуть матеріальну відповідальність за шкоду, завдану злочинними діями обвинуваченого (ст. 51 КПК України).

Питання про те, в яких саме випадках виникає відповідальність за майнову шкоду, завдану діями інших осіб, вирішується на підставі цивільного законодавства. Так, згідно зі ст. 446 ЦК України за шкоду, заподіяну неповнолітніми, які не досягай 15 років, відповідають їх батьки, усиновителі, опікуни, а також навчальні заклади, виховні або лікувальні заклади, під наглядом яких перебував неповнолітній у момент заподіяння шкоди. У цих випадках вказані особи, заклади, установи повинні бути притягнуті при провадженні в кримінальній справі як цивільні відповідачі. Згідно зі ст. 447 ЦК України за майнову шкоду, завдану неповнолітнім віком від 15 до 18 років, несе відповідальність сам неповнолітній. Якщо ж він не має майна або заробітку для відшкодування завданої ним шкоди, остання має бути відшкодована у відповідній частині його батьками, усиновителями або піклувальниками, яких слід притягти як цивільних відповідачів у кримінальній справі.

Як цивільні відповідачі у кримінальному процесі притягуються фізичні і юридичні особи, які згідно зі ст. 450 ЦК України відповідають за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки. Наприклад, якщо в результаті недодержання водієм автомобіля чи машиністом електровоза встановлених правил керування транспортним засобом, який належить транспортній організації, зроблено наїзд на потерпілого і йому завдано, поряд з тілесними ушкодженнями, майнову шкоду, пов'язану з витратами на поновлення здоров'я, то до кримінальної відповідальності притягується водій чи машиніст, а матеріальну відповідальність перед потерпілим несе володар джерела підвищеної небезпеки - транспортна організація, яка і притягується до участі у справі як цивільний відповідач.

Якщо для визнання цивільним позивачем необхідно, щоб він висловив про те своє бажання, тобто необхідна його позовна заява, то цивільний відповідач стає учасником процесу незалежно від його бажання, а нерідко - і всупереч йому, в результаті відповідної ухвали суду або постанови особи, яка провадить дізнання слідчого, прокурора, судді. Цими актами юридично оформляється притягнення особи як цивільного відповідача і його участь у кримінальній справі.

Цивільний відповідач або його представник мають право: заперечувати проти пред'явленого позову; давати пояснення по суті пред'явленого позову; подавати докази; заявляти клопотання; ознайомлюватися з матеріалами справи, що стосуються цивільного позову; з моменту закінчення досудового слідства, а у справах, в яких досудове слідство не проводилося, -після віддання обвинувачено до суду; брати участь у судовому розгляді; заявляти відводи; подавати скарги на дії особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора і суду; подавати скарги на вирок та ухвали суду у частині, що стосується цивільного позову ( ст. 51 КПК України).

Обов'язки цивільного відповідача аналогічні обов'язкам цивільного позивача: він зобов'язаний з'явитися за викликом органів розслідування, прокурора, судді; додержуватися порядку, встановленого в судовому засіданні; підкорятися розпорядженням головуючого. За невиконання цих обов'язків він може бути притягнутий до адміністративної відповідальності.

Представники обвинуваченого, потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача

Представництво як інститут кримінально-процесуального права має на меті належним чином забезпечити захист прав і законних інтересів учасників процесу - обвинуваченого, потерпілого, цивільного позивача та цивільного відповідача. Слід розрізняти поняття «законний представник» і «представник». Законні представники - це батьки, опікуни, піклувальники даної особи або представники тих установ і організацій, під опікою чи опікуванням яких вона перебуває (п. 10 ст. 32 КПК України). Вони представляють при провадженні у кримінальній справі в силу прямих вказівок закону інтереси неповнолітнього обвинуваченого, а також інтереси потерпілого , який не досяг повноліття, або визнаного в установленому порядку недієздатним.

Законні представники є самостійними учасниками процесу і набувають відповідних прав після того, як вони допущені до участі у справі постановою особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора, судді або ухвалою суду.

Неповнолітній обвинувачений викликається до слідчого, прокурора чи до суду, як правило, через його батьків або законних представників (ст. 437 КПК України). Вони вправі бути присутніми при пред'явленні обвинувачення неповнолітньому, який не досяг 16 років, або неповнолітньому, визнаному розумово відсталим, а також при їх допиті (ст. 438 КПК України). Законний представник вправі з дозволу слідчо бути присутнім при ознайомленні неповнолітнього з матеріалами справи (ст. 440 КПК України). У судовому розгляді законний представник має право: заявляти відводи і клопотання; подавати докази, брати участь у дослідженні доказів (ст. 441 КПК України); оскаржити вирок (ст. 348КПК України).

Неповнолітній потерпілий викликається до особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора і до суду, як правило, через його законних представників; вони вправі бути присутніми при його допиті, а також з дозволу слідчого бути присутніми при ознайомленні потерпілого у порядку ст.217 КПК України з матеріалами по закінченню досудового слідства. Законні представники потерпілого також вправі брати участь у дослідженні доказів у суді і оскаржити вирок.

Що ж до представників потерпілого, цивільного позивача та цивільного відповідача, то їх участь у справі ґрунтується, як правило, на договірних засадах з особами, чиї інтереси вони представляють. Такими представниками можуть бути адвокати, близькі родичі, законні представники та інші особи, допущені до участі у справі за постановою особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора, судді або за ухвалою суду. Коли цивільним позивачем або цивільним відповідачем - є підприємство, установа чи організація, то представниками їх інтересів можуть бути спеціально уповноважені на те особи (ст. 52 КПК України). Обсяг процесуальних прав представників відповідає правам тих учасників процесу, чиї інтереси вони представляють.

6. Інші субєкти кримінального процесу

Інші учасники кримінального процесу: свідки, спеціалісти, експерти, поняті, перекладачі покликанні сприяти органам, що ведуть процес у здійсненні завдань кримінального судочинства. Хоча їх роль являється епізодична і допоміжна , про те без них неможливо проведення тих чи інших слідчих дій, як під час досудового розслідування кримінальної справи, так і при встановленні обєктивної істини по справі в суді.

Свідок

Свідком у кримінальній справі може бути будь-яка особа, якій відомі будь-які обставини справи, яка може охарактеризувати особу обвинуваченого чи підозрюваного і якщо вона не зацікавлена у результатах розслідування. Тобто будь-який громадянин України, якщо він став очевидцем події, незалежно від його стану (суддя, прокурор, працівник міліції та інші) може бути допитаним як свідок, при цьому він не обмежується віком. Діти також можуть бути допитані як свідки, якщо в силу свого розвитку правильно сприймали обставини, які мають значення по справі. Особа, якій відомо про обставини справи повинна бути допитана як свідок і не може мати іншого процесуального стану (наприклад суддя не може розглядати кримінальну справу, якщо він брав участь у ній як свідок, так само як прокурор, слідчий чи особа, яка провадить дізнання).Працівники міліції можуть бути свідками злочинів (збут наркотичних засобів) та допитаними з цього приводу і з приводу затримання підозрюваних, але в такому випадку їм забороняється проводити по вказаному факту дізнання.

Не підлягають допиту як свідки: адвокати та інші фахівці у галузі права, які за законом мають право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи ,нотаріуси, лікарі, психологи, священнослужителі - з приводу того, що їм довірено чи стало відомо при здісненні професійної діяльності, якщо вони не звільнені від обовязку зберігати професійну таємницю особою, що довірила їм дані відомості; захисник підозрюваного, обвинуваченого чи підсудного , представник потерпілого, позивача, відповідача - про обставини , які їм стали відомі при наданні юридичної допомоги; особи, які згідно висновків судово-медичної та судово-психіатричної експертиз через свої вади не можуть правильно сприймати факти , що мають доказове значення по справі; свідок відносно якого застосовано заходи безпеки і яка дає покази під псевдонімом; особа , яка має відомості про свідка , який дає покази під псевдонімом щодо даних про цю особу.

Відповідно до ст.63 Конституції України та ст.69 КПК України як свідки мають право відмовитись давати покази: члени сімї , близькі родичі, усиновлені , усиновителі, підозрюваного, обвинуваченого та підсудного; особа, яка своїми показами може викрити себе, близьких родичів, усиновленого, усиновителів у вчиненні злочину. Не можуть без їх згоди бути допитані як свідки особи, що мають право дипломатичної недоторканості, а також працівники дипломатичних представництв - із згоди дипломатичного представника. Про це орган, який проводить слідство чи дізнання розяснює та зазначає в протоколі допиту.

Свідок дає показання про обставини ,сприйняті ним як безпосередньо, так і з інших джерел (слів іншої особи, документу, тощо), при цьому він зобовязаний вказати на джерело інформації. Він наділений певними правами, що гарантують доброякісність його показань, а саме:

давати показання мовою, якою вільно володіє та користуватись послугами перекладача;

заявляти відвід перекладачу; знати у звязку з чим і в якій справі допитується;

власноручно викладати покази;

користуватись нотатками та документами, якщо це стосується будь-яких розрахунків та інших даних, які йому важко тримати в пам'яті;

відмовитись давати покази відносно себе та членів сім'ї і близьких родичів;

знайомитись з протоколом допиту, давати доповнення та зауваження;

подавати скарги на дії слідчого;

одержувати відшкодування витрат, повязаних з викликом для дачі показів. У разі наявності відповідних підстав свідок має право на забезпечення безпеки відповідно до вимог статей 52-1- 52-5 КПК України, які здійснюються безкоштовно (зміна анкетних даних, місця проживання, зовнішності, охорона свідка та його житла і інше).

Свідок несе кримінальну відповідальність за відмову від дачі показів або за дачу завідомо неправдивих показів за статтями 384 і 385 КК України. Про те свідок, що не досяг 16-річного віку не несе відповідальність за відмову від дачі показань та за явно неправдиві покази, але йому розяснюється обовязок говорити тільки правду. Як загальне правило свідок повинен допитуватись у денний час, однак у виняткових випадках (для розкриття злочину по гарячих слідах) припускається його допит у нічний час, зразу ж після настання події. Крім того свідок згідно вимог ст. 70 КПК України зобовязаний зявитись в зазначене місце та час до слідчого, органу дізнання та суду і дати правдиві покази про відомі йому обставини. У разі неявки без поважних причин до нього може бути застосовано привід через органи внутрішніх справ або накладено судом грошове стягнення.

Перекладач

Перекладачем до участі у кримінальному процесі може бути залучена будь-яка не заінтересована у результаті справи особа, що володіє мовою, якою ведеться судочинство, а також мовою, якою володіють та користуються будь-які учасники процесу. Слідчий, орган дізнання, прокурор або суд відповідно до вимог статей 384 та 385 КК України зобовязані пояснити перекладачеві його обовязки та під розписку попередити про кримінальну відповідальність за відмову від перекладу або за зазделегіть неправильний переклад. Перекладач при певних обставинах має право на забезпечення безпеки, а як учасник слідчої дії він має ті самі права, що усі при цьому присутні (зокрема поняті - робити зауваження та заяви і поправки, які заносяться в протокол слідчої дії) та засвідчувати своїм підписом відповідність записів у протоколі. Перекладач не має права втручатись в діяльність слідчого або суду, давати будь-яку оцінку сказаному окремими особами, чиї покази він перекладає, однак може оскаржувати дії слідчого та органу дізнання.

Поряд з тим перекладач зобовязаний:

зявитись за викликом слідчого, органу дізнання, прокурора або суду;

здійснити повно і точно доручений йому переклад та засвідчити його своїм підписом у відповідних процесуальних документах;

заявляти самовідвід при відповідних обставинах, що вказують на його заінтересованість чи залежність від інших учасників процесу;

не розголошувати дані досудового слідства та додержуватись порядку судового розгляду.

Спеціаліст, експерт

Спеціалістом в кримінальному процесі може бути яка-небудь не зацікавлена особа, що має необхідні спеціальні знання в науці, техніці, мистецтві чи ремеслі або володіє вміннями чи навиками у певній галузі діяльності та згідно до ст..128-1 КПК України залучається до участі в проведенні слідчої дії для подання сприяння слідчому в збиранні та дослідженні доказів.

Як спеціалістом, так і експертом можуть бути особи, що володіють спеціальними знаннями, але процесуальний статус в них різний. Спеціаліст, використовуючи свої спеціальні знання, надає допомогу слідчому при проведенні слідчий дій, а саме: пошуку, виявленні, фіксації , вилученні та огляді доказових матеріалів і застосуванні для цього необхідних технічних засобів (наприклад при огляді місця падіння повітряного судна, катастрофі залізничного транспорту, при відтворенні обставин та обстановки події та інше). Експерт в свою чергу досліджує направлені йому на експертизу докази та формулює висновки з поставлених перед ним питань, які мають самі по собі вже значення самостійних доказів по кримінальній справі. Закон не обмежує коло слідчих дій, для участі в яких слідчий запрошує спеціаліста, це робиться при необхідності використання спеціальних знань. Обовязковою є участь спеціаліста при проведенні:

зовнішнього огляду трупа та судово-медичному освідченні;

ексгумації трупа;

допиту неповнолітнього свідка віком до 14 років, а за розсудом слідчого - до 16 років. Спеціаліст наділений правом:

робити заяви, що підлягають занесенню в протокол, повязані з виявленням, закріпленням та вилученням доказів;

звертатись з дозволу слідчого та суду до учасників слідчої дії з запитаннями;

знайомитись з протоколом слідчої дії в якій він брав участь як спеціаліст; на винагороду за виконання своїх обовязків;

відшкодування затрат повязаних з викликом до правоохоронних органів та забезпечення безпеки.

Поряд з тим він несе обовязок :

своєчасно зявлятись за викликом;

брати участь у проведенні слідчої дії, використовуючи спеціальні знання;

давати пояснення з приводу спеціальних питань, які виникають в процесі слідчої дії.

Висновок експерта , як і інші докази не має заздалегідь установленої сили та повинен оцінюватись слідчим у сукупності з усіма іншими доказами по справі і його внутрішнім переконанням. Дієвим засобом перевірки й оцінки висновку експерта є його допит, що проводиться згідно вимог ст. 201 КПК України. При цьому він може допитуватись у таких випадках: щодо розяснення та доповнення до висновку; розяснення термінології, окремих формулювань та методики дослідження; зясування протиріч між його висновком та іншими наявними доказами по справі; щодо спеціалізації та компетентності і інше. Експерт, як і спеціаліст допитується за правилами допиту свідка та має право: ознайомлюватись з матеріалами справи, що належать до предмета експертизи; заявляти клопотання про надання йому додаткових матеріалів, необхідних для проведення тієї чи іншої експертизи; з дозволу головуючого задавати запитання учасникам процесу. Експерт зобовязаний: зявитись за викликом та дати правильний висновок, якщо поставлені запитання виходять за межі його компетенції він повинен у письмовій формі повідомити про це орган, який призначав експертизу.

Експерту забороняється:

самостійно збирати матеріали, які підлягають дослідженню;

зберігати речові докази поза встановленим порядком;

розголошувати дані досудового слідства чи дізнання;

вирішувати питання, що не входять у його компетенцію;

вирішувати правові питання;

використовувати для обґрунтування своїх висновків відомості оперативно - пошукового характеру або інформацію, отриману з не процесуальних джерел;

проводити дослідження, що можуть призвести до повного знищення речових доказів або основних їх властивостей, не погодивши це питання з особою, що призначила експертизу.

Експерт підлягає відводу в наступних випадках: якщо він є потерпілим, цивільним позивачем чи відповідачем або родичем вказаним осіб, а також родичем слідчого та особи, яка проводить дізнання, обвинуваченого; якщо брав участь у даній справі як свідок, особа яка проводила дізнання, слідчий, захисник або представник інтересів потерпілого, цивільного позивача чи відповідача; якщо він чи його родичі зацікавлені в результатах справи; якщо перебуває в службовій або іншій залежності від обвинуваченого, потерпілого, цивільного позивача або відповідача; якщо по даній справі він проводив ревізію, матеріали якої послужили підставою для порушення кримінальної справи; у разі його некомпетентності та інших обставин, які викликають сумнів щодо його обєктивності. Стаття 76 КПК України передбачає обовязкове призначення експертизи в наступних випадках:

для встановлення причин смерті;

для встановлення тяжкості та характеру тілесних ушкоджень;

для вирішення психічного стану підозрюваного або обвинуваченого за наявності в справі даних, що викликають сумнів щодо його осудності;

для встановлення статевої зрілості потерпілої в справах про статеві злочини;

для встановлення віку підозрюваного або обвинуваченого, якщо це має значення для вирішення питання про його кримінальну відповідальність та якщо про це не має відповідних документів і неможливо їх отримати.

Поняті

Залучення понятих у кримінальному процесі має на меті створення необхідних умов для обєктивного та правильного проведення слідчих дій, засвідчення та закріплення доказів. Відповідно до вимог ст..127 КПК України необхідна обовязкова участь не менше двох понятих при проведенні: обшуку, виїмки, огляду місця події, документів та речових доказів, предявлення осіб і предметів до впізнання, відтворенні обстановки та обставин події, описі майна і інших слідчих дій. Як понятті можуть бути викликані будь-які не зацікавлені повнолітні громадяни. Останні мають наступні права:

робити зауваження і заяви з приводу проведення слідчих дій з їх участю, які підлягають занесенню в протокол;

знайомитись з цих протоколом;

одержувати відшкодування витрат, повязаних з участю в кримінальній справі та на забезпечення особистої безпеки.

Відповідно поняті повинні виконувати встановлені законом обовязки:

бути присутніми під час провадження слідчої дії;

після закінчення слідчої дії засвідчити своїм підписом у протоколі факт, зміст та результати вказаної дії;

не розголошувати без дозволу слідчого чи дізнавача дані, які стали відомі йому у звязку з виконанням своїх обовязків.

Список використаної літератури та законодавства

1 Конституція України. - К.: Видавництво Право, 1996. -

2 Кримінальний кодекс України. Кримінально - процесуальний кодекс України. Постанови Пленуму Верховного Суду України в кримінальних та цивільних справах / К.: Юрінком Інтер, 1999.

3 Кримінально - процесуальний кодекс України. Науково - практичний коментар . К.: 2002.

4 Кримінальний процес України . За ред. Ю.М. Грошевого і В.М. Хотенця. - Х.: Право, 2000.

Кримінальний процес України. Михеєнко М.М., Нор В.Т. і Шибітко В.П. К.:1992.

5 Савицький В.М. Очерк теории прокурорского надзора в уголовном судопроизводстве - М.: , 1975.

6 Ларин А.М. Расследование по уголовному делу: процессуальные функции . - М., 1986.

7 Уголовный процесс: Учебник для вузов. За ред.П.А.Лупинской М.И - М. :1995.

8 Нажимав В.П. Об уголовно - процессуальных функциях- Правоведение :1973.

9 Альберт С.А. Кримінально-процесуальні функції: поняття, система., субєкти Х.: 1995.

10 Бойко В.Ф. Гарантовані Конституцією України права і свободи людини мають надійно захищатись незалежним, компетентним і неупередженим судом (Вісник Верховного Суду України,1999 № 1.)

11Строгович М.С. Курс уголовного процесса М:,1968.

Реферат на тему: Субєкти кримінального процесу Рівне -

Больше работ по теме: