Структурні елементи інвестиційного ринку

 

ВСТУП

В системі відтворення, безвідносно до його суспільної форми, інвестиціям належить найважливіша роль в справі відновлення і збільшення виробничих ресурсів, а, відповідно, і забезпечення відповідних темпів економічного росту. Якщо уявити суспільне відтворення як систему виробництва, розподілу, обміну та споживання, то інвестиції, головним чином, стосуються першої ланки - виробництва, і, можна сказати, складають матеріальну основу його розвитку.

Важливою передумовою економічного підйому країни є активна політика на інвестиційному ринку. Вступ України в систему ринкових відносин викликав необхідність перетворень у всіх галузях економіки. Загальне покращення економічної ситуації в Україні викликає і зростання показників вітчизняного фінансового ринку. З приводу цього діяльність на фінансовому ринку всіх основних учасників та посередників на ринку фінансових послуг, стає дедалі важливішою.

Для ефективного функціонування інвестиційного ринку необхідно чітке визначення стратегії дій, що призведуть до якомога кращих умов та результатів його функціонування. Формування загальної стратегії розвитку неможливо без визначення чинників інвестиційної орієнтації розвитку. Це необхідно зробити як для фінансового ринку в цілому, так і для окремих його учасників. Саме це робить актуальним наше дослідження.

Інвестиційний ринок є невідємною складовою та індикатором розвитку будь-якої економічної системи. Через це у науковій та практичній літературі значна увага приділяється дослідженню інвестиційного ринку вцілому. Деякі теоретичні аспекти висвітлені у працях вітчизняних (Воробйова О., Ляхова О., Майорова Т., Онікієнко С., Пересада А., Федоренко В., Юркевич О.) та зарубіжних вчених (Бланк І.,Ігоніна Л., Кейнс Д., Керрі Ч., Пігу А., Москвін С., Сушман Д.,Харді Р., Шумпетер Й.).Але незважаючи на досить велику кількість змістових праць вітчизняних та зарубіжних вчених з досліджуваної проблеми, слід визначити, що недостатньо розкрите питання оцінки інвестиційного ринку України та його структури.

Мета курсової роботи полягає у визначенні структурних елементів інвестиційного ринку та аналізі стану на їх основі.

Досягнення поставленої мети передбачає вирішення таких завдань:

розкрити сутність поняття «інвестиційний ринок» та дослідити сегментацію інвестиційного ринку;

проаналізувати стан інвестиційного ринку України;

визначити перспективи розвитку інвестиційного ринку України;

Обєкт дослідження - оцінка стану інвестиційного ринку України.

Предмет дослідження - інвестиційний ринок України.

Основними теоретичними і методологічними джерелами при написанні даної роботи служили українські і іноземні видання, присвячені проблемам дослідження інвестиційного ринку, статистичні та аналітичні матеріали.

І. ЕКОНОМІЧНА СУТНІСТЬ ІНВЕСТИЦІЙНОГО РИНКУ

В економічних публікаціях зустрічаються різні підходи до розуміння інвестиційного ринку. Деякі закордонні економісти під інвестиційним ринком, як правило, розуміють фондовий ринок, тому що домінуючою формою інвестицій у розвиненому ринковому господарстві є вкладення в цінні папери. Інвестиційний ринок може розглядається як форма взаємодії субєктів інвестиційної діяльності, що формують інвестиційний попит і інвестиційну пропозицію. Такий підхід є прийнятним у тих країнах, де фондовий ринок знаходиться на досить високій стадії розвитку. Щодо українських реалій, то, наразі, ще рано говорити про тотожність фондового та інвестиційного ринків, так як перший є складовою частиною другого.

З іншої точки зору, інвестиційний ринок - ринок інвестиційних товарів (усіх видів будівельних матеріалів і активної частини виробничих основних фондів) та інвестиційних послуг (будівельно-монтажних робіт). Така думка має право на існування, проте, з іншого боку, говорячи про інвестиції, не можна зосереджуватися лише на будівництві, забуваючи про інші обєкти вкладання вільних коштів. Тому інвестиційний ринок-це не просто ринок обєктів інвестування у всіх його формах, але й це сукупність окремих ринків (обєктів реального і фінансового інвестування), у складі якого виділяють ринок прямих капітальних вкладень, ринок обєктів приватизації, ринок нерухомості, ринок інших обєктів реального інвестування, фондовий ринок та грошовий ринок.

У російській економічній літературі в останні роки термін «інвестиційний ринок» найчастіше розглядають як ринок інвестиційних товарів. Причому, одні автори, що ототожнюють поняття «інвестицій» з поняттям «капітальні вкладення», під інвестиційними товарами мають на увазі тільки певні різновиди обєктів вкладень (основний капітал, будівельні матеріали й будівельно-монтажні роботи), інші трактують інвестиційний ринок ширше - як ринок обєктів інвестування у всіх його формах.

Даючи визначення «інвестиційний ринок», Л. Л. Ігоніна стверджує наступне: «Інвестиційний ринок - складне динамічне економічне явище, що характеризується такими основними елементами, як інвестиційний попит та пропозиція, конкуренція, ціна». З Л. Л. Ігоніною важко не погодитись, однак це досить широке визначення, оскільки будь-якому вільному ринку притаманні названі компоненти.

Найбільш конкретною та влучною є думка А. А. Пересади : «Інвестиційний ринок - це економічна категорія, що являє собою збалансованість попиту та пропозиції на інвестиції. Інвестиційний ринок формує субєкт - інвестор, тобто господарюючий субєкт, в якого виникає попит на інвестиції та інвестиційні товари». Окрім того, він доповнює «Інвестиційний ринок - це система, що включає: субєктів ( інвесторів, підрядників, замовників, проектні та науково-досліджні організації тощо); обєкти (матеріальні та нематиріальні), інфраструктуру ринку (банки, біржі, пенсійні фонди, страхові компанії, інвестиційні фонди, консалтингово-інжинірингові фірми, суд, арбітраж тощо); ринковий механізм; контроль з боку держави».

Інвестиційний ринок є надзвичайно складною системою, в якій обертаються багатоманітні товари та інструменти, що забезпечують інвестиційний попит усіх видів інвесторів. Цей ринок обслуговується спеціальними інвестиційними інституціями, розпоряджається досить розгалуженою і різноплановою інвестиційною інфраструктурою.

В економічній системі країни, що функціонує на ринкових принципах, інвестиційний ринок відіграє велику роль, яка визначається наступними основними функціями:

активною мобілізацією тимчасово вільного капіталу з різноманітних джерел;

-ефективним розподілом акумульованого вільного капіталу між численними кінцевими його споживачами;

-визначенням найбільш ефективних напрямів використання капіталу в інвестиційній сфері;

-формуванням ринкових цін на окремі інвестиційні товари, інструменти і послуги, що найбільш ефективно відображають співвідношення між їх пропозицією і попитом, яке склалося;

здійснення кваліфікованого посередництва між продавцем і покупцем інвестиційних товарів та інструментів;

формуванням умов для мінімізації інвестиційного і комерційного ризику;

прискоренням обігу капіталу, яке сприяє активізації економічних процесів.

Дляорганізаціїефективногопроцесунаінвестиційномуринкунеобхіднідеякіумови. В ринковій економіці вони мають специфічні форми, що відображають особливості взаємодії субєктів інвестування в системі ринкових відносин:

наявністьзначногоінвестиційногокапіталудивірсифікованого поформахвласностіструктурою, якійхарактернаперевагаприватногоінвестиційногокапіталуупорівнянніздержавним;

різноманіттясубєктівінвестиційноїдіяльностіурозрізівідносинвласностійінституціональноїорганізації, розподілфункційдержавийчастокінвесторіввінвестиційномупроцесі; наявністьрозгалуженоїмережіфінансовихпосередників, якісприяютьреалізаціїінвестиційногопопитутапропозиції;

наявністьрозвиненогобагатосегментногоринкуобєктівінвестиційноїдіяльності,щовиступаютьуформіінвестиційнихтоварів;

розподілінвестиційногокапіталупообєктахінвестуваннявідповіднодоекономічнихкритеріївоцінкипривабливостіінвестиційчерезмеханізмінвестиційногоринку1.

Сегментація інвестиційного ринку - це сукупність ринку споживчих товарів, ринку споживчого кредиту, ринку інвестиційних товарів і ринку фінансових ресурсів. (Рис.1.1)

Рис.1.1. Сегментація інвестиційного ринку

Ринок інвестиційних товарів (ринок реальних інвестицій) пропонує інвестиційні товари та послуги: нерухомість, ділянки під забудову (іпотечний ринок); обладнання, будівельні матеріали, дослідницькі, конструкторські, будівельні, монтажні, пусконалагоджувальні та інші роботи і послуги (підрядний ринок); нові технології, ліцензії, патенти на винаходи та відкриття, досвід,знання, "ноу-хау", інжинірингові послуги (ринок інтелектуальних цінностей). На цьому ринку реалізується також робоча сила як інвестиційний товар, тобто продається здатність до праці за наймом. В економічній літературі його називають ще ринок матеріальних чи фізичних активів. Складові ринку реальних активів - це:

іпотечний ринок - економічні відносини з приводу купівлі та продажу нерухомості, ділянок під будівництво, тобто сукупність кредитних операцій, які обслуговують ринок нерухомості;

підрядний ринок - економічні відносини з приводу купівлі-продажу будівельних послуг;

ринок наукомісткої продукції (інтелектуальних цінностей) - економічнівідносини з приводу купівлі-продажу нових технологій, ліцензій, патентів навинаходи та відкриття, знань, «ноу-хау», інжинірингових послуг;

ринок праці - економічні відносини з приводу купівлі-продажу робочої сили. Наринку робочої сили (трудових ресурсів) інвестиційним ресурсом є робоча сила, тобто здатність до праці за наймом.

Ринок фінансових ресурсів поділяється наступним чином:

грошовий ринок (ринок цінних паперів, боргових свідоцтв із строкамипогашення менше одного року);

ринок капіталів (довгострокових цінних паперів та корпоративних акцій);

кредитний ринок (боргових зобов'язань за довгостроковими кредитами).Однак у найбільш загальному розумінні, кредитний ринок входить доскладу ринку капіталів поряд з ринком цінних паперів. Отже, фінансовий ринок розподіляється на грошовий ринок та ринок капіталів.

За І.О. Бланком інвестиційний ринок можна поділити на:

- ринок прямих капіталовкладень, де формою інвестування тут виступають нове будівництво, розширення, реконструкція, технічне переоснащення;

ринок об'єктів, що приватизуються; йдеться про ті об'єкти приватизації, які повністю продаються з аукціонів;

- ринок нерухомості - за останні роки значно активізований та має суттєвий потенціал до подальшого прискореного розвитку;

фондовий ринок (ринок цінних паперів) перебуває в Україні на стадії становлення, однак з удосконаленням ринкової економічної системи, стане одним із найвагоміших її секторів;

- грошовий ринок - включає депозитні рахунки населення на строкових та вкладах до запитання.

Кожному інвестору потрібно знати, на який ступінь активності інвестиційного ринку йому необхідно орієнтуватися при розробці інвестиційної стратегії і формуванні інвестиційного портфеля. Для кон'юнктури інвестиційного ринку характерні такі чотири стадії: зростання кон'юнктури; кон'юнктурний бум; послаблення кон'юнктури; кон'юнктурний спад.

Зростання кон'юнктури пов'язаний з підвищенням активності ринкових процесів у зв'язку з пожвавленням економіки в цілому. Обсяг попиту на об'єкти інвестування зростає, ціни також, розвивається конкуренція серед інвестиційних посередників.

Кон'юнктурний бум характеризує зростання попиту на всі інвестиційні товари та інші об'єкти інвестування, який пропозиція задовольнити не може. Одночасно зростають ціни на всі об'єкти інвестування, підвищуються доходи й інвестиційних посередників.

Послаблення кон'юнктури пов'язане із зниженням інвестиційної активності у зв'язку зі спадом в економіці в цілому, відносно повним насиченням попиту на об'єкти інвестування і деяким надлишком їхньої пропозиції. Для цієї стадії характерні спочатку стабілізація, а згодом і зниження цін на більшість об'єктів інвестування. Відповідно знижуються доходи інвесторів та інвестиційних посередників.

Кон'юнктурний спад на інвестиційному ринку є найнесприятливішим періодом з позиції інвестиційної активності. Він характеризується найнижчим рівнем попиту і скороченням обсягів пропозиції об'єктів інвестування. Ціни на об'єкти інвестування знижуються. Інвестиційна діяльність стає збитковою.

Інвестиційний ринок розвивається циклічно. Тому треба систематично вивчати стан кон'юнктури для формування ефективної інвестиційної стратегії прийняття економічно обґрунтованих рішень. Процес вивчення інвестиційного ринку складається з ряду послідовних етапів, на яких здійснюється оцінка і прогнозування:

-макроекономічних показників розвитку інвестиційного ринку. Результат цієї оцінки використовується для галузевої диверсифікації інвестиційної діяльності;

інвестиційної привабливості галузей (підгалузей) економіки;

інвестиційної привабливості регіонів. Результати цієї оцінки використовуються для регіональної диверсифікації інвестиційної діяльності, особливо у сфері реального інвестування;

привабливості окремих компаній і фірм. Результати цієї оцінки використовуються для прийняття тактичних інвестиційних рішень.

Така послідовність вивчення інвестиційного ринку і окремих його сегментів дозволяє отримати надійну інформацію для розробки стратегії інвестиційної діяльності і формування ефективного інвестиційного портфеля.

На інвестиційному ринку діють різноманітні учасники, функції яких визначаються цілями їх діяльності та ступенем участі у здійсненні окремих угод. Склад основних учасників інвестиційного ринку варіюється в залежності від форм здійснення угод. Загалом основні учасники інвестиційного ринку диференціюються на дві групи:

1) продавці і покупці інвестиційних товарів, інструментів і послуг;

) інвестиційні (фінансові) посередники.

Крім основних учасників інвестиційного ринку, що приймають безпосередню участь у здійсненні угод, до складу його суб'єктів відносяться численні учасники, що здійснюють допоміжні функції. З урахуванням викладеного загальний склад учасників інвестиційного ринку класифікується наступним чином (Рис.1.2)

Рис.1.2. Склад основних груп учасників інвестиційного ринку

Інвестиційні посередники складають доволі численну групу основних учасників інвестиційного ринку, що забезпечує посередницький зв'язок між покупцями і продавцями інвестиційних послуг. Певна частина інвестиційних посередників сама може виступати на інвестиційному ринку в ролі покупця або продавця.

Інвестиційно-фінансові посередники, що здійснюють виключно брокерську діяльність, є професійними учасниками інвестиційного ринку, діяльність яких підлягає обов'язковому ліцензуванню. Основною функцією таких посередників є надання допомоги як продавцям, так і покупцям інвестиційних товарів, інструментів і послуг у здійсненні діяльності на інвестиційному ринку. Інвестиційно-фінансовий посередник, що здійснює брокерську діяльність, бере участь у підписанні угод в якості повіреного (на основі договору-доручення від клієнта) або в якості комісіонера (на основі договору комісії).

Цю групу інвестиційно-фінансових посередників представляє чисельний інститут товарних і фінансових брокерів, які здійснюють свою діяльність як на організованому (біржовому), так і на неорганізованому (позабіржовому) інвестиційних ринках. В якості брокеріву відповідності до законодавства можуть виступати як юридичні особи (брокерські контори і фірми), так і фізичні особи.

Інвестиційно-фінансові посередники, що здійснюють дилерську діяльність, також є професійними учасниками інвестиційного ринку. Основною функцією таких посередників є купівля-продаж інвестиційних товарів та інструментів від свого імені і за свій рахунок з метою одержання прибутку від різниці в цінах. За рахунок здійснення спекулятивних дилерських операцій багато в чому забезпечується страхування цінового ризику на інвестиційному ринку.

Цю групу інвестиційно-фінансових посередників представляють різноманітні інвестиційні і кредитно-фінансові інститути, основними з яких є:

спеціалізовані відділи комерційних банків (які ми розглядали у попередній темі);

інвестиційні компанії (підприємства-торговці цінними паперами, які, крім ведення посередницьких операцій на фондовому ринку можуть залучати кошти для здійснення спільного інвестування шляхом емісії і розміщення власних цінних паперів);

інвестиційні фонди (юридичні особи, створені у формі акціонерного товариства, що акумулюють кошті дрібних індивідуальних інвесторів для здійснення спільного інвестування. Інвестиційні фонди діляться на відкриті, створювані на невизначений термін і здійснюючі викуп власних цінних паперів у строки, встановлені інвестиційною декларацією; і закриті, створювані на певний термін і здійснюючі розрахунки за власними цінними паперами по закінченні періоду діяльності;

інвестиційні дилери або андерайтери (спеціальні банківські установи або компанії, що займаються первинним продажем емітованих акцій і облігацій шляхом купівлі нових їх місій та організації підписки (реалізації) їх учасникам вторинного фондового ринку дрібними партіями);

трастові компанії або інвестиційні управляючі (інвестиційно-фінансові посередники, що здійснюють довірче управління цінними паперами або грошовими коштами, переданими їх у володіння третіми особами з метою інвестування в цінні папери);

фінансово-промислові групи або фінансові холдингові компанії (материнські компанії, яким належать підприємства, інвестиційні і страхові фірми, кредитно-фінансові установи та інші учасники, що функціонують у вигляді дочірніх її підприємств. Материнській компанії, що очолює фінансово-промислову групу, належить звичайно контрольний пакет акцій дочірніх підприємств);

інвестиційно-фінансовий дім або інвестиційно-фінансовий супермаркет (інвестиційний інститут, що здійснює посередницьку діяльність н різноманітних інвестиційних ринках і надає комплексні інвестиційні послуги своїм клієнтам);

страхові компанії і пенсійні фонди;

інші інвестиційні і кредитно-фінансові інститути.

З метою запобігання можливим недобросовісним діям інвестиційно-фінансових посередників по відношенню до своїх клієнтів, в останні роки значно посилено державний контроль за їх діяльністю.

Учасники, що здійснюють допоміжні функції на інвестиційному ринку, представлені численними суб'єктами його інфраструктури. Ускладі цих суб'єктів інфраструктури інвестиційного ринку виділяються наступні установи:

товарна біржа;

фондова біржа;

валютна біржа;

депозитарій цінних паперів;

реєстратор цінних паперів;

розрахунково-клірингові центри;

інформаційно-консультаційні центри.

Отже, інвестиційний ринок - це ринок об`єктів інвестування в усіх його формах, тобто це сукупність окремих ринків (об`єктів реального і фінансового інвестування), у складі якого виділяють ринок прямих капітальних вкладень, ринок об`єктів приватизації, ринок нерухомості, ринок інших об`єктів реального інвестування, фондовий та грошовий ринок. На інвестиційному ринку працює значна кількість різних посередників, які створюють його інфраструктуру. Саме взаємодія цих посередників і характеризує стан інвестиційного ринку.

ІІ. ОЦІНКА СТАНУ ІНВЕСТИЦІЙНОГО РИНКУ УКРАЇНИ

Стан інвестиційного ринку в цілому та окремих його складових сегментів характеризують такі елементи, як попит, пропозиція, ціна і конкуренція. Їх співвідношення постійно змінюється. Цей загальний стан динаміки інвестиційного ринку є складним економічним явищем, оскільки воно формується під впливом безлічі різноспрямованих внутрішньо ринкових та загальноекономічних факторів. У той же час кожному інвестору важливо знати ступінь активності інвестиційного ринку, де він збирається діяти.

РинокпрямихкапітальнихвкладеньєоднимізнайбільшзначимихсеґментівінвестиційногоринкуУкраїни. Формоюінвестуваннянацьомуринкуєкапітальнівкладеннявновебудівництво, нареконструкцію, розширення, технічнепереозброєннядіючихпідприємств.

Обсяги залучення капітальних інвестицій підприємств України у січні- вересні 2012 року складають 177,5 млрд грн , що становить 117 % до відповідного періоду 2011 року.

Приростукапітальнихінвестиційусічні- вересні2012 рокудосягнутов19 регіонах. Найбільш активно у січні - вересні 2012 року освоювалися капіталовкладення в Кіровоградській області (168,7 % у порівнянні з відповідним періодом попереднього року), Одеській (157,1 %), Полтавській(149,0 %), Донецькій (136,4 %), Київській (136,3 %), Тернопільській (135,7 %), Харківській (134,3 %), Рівненській (133,6 %), Луганській (129,4 %), Волинській (128,2 %).

НайбільшийспадінвестиційноїактивностівідбувавсяуХмельницькійобласті(82,0 %). Аналіздинамікиосвоєнихкапітальнихінвестиційсвідчитьпроспадтемпівїхзростання. Провідними сферами за обсягами залучення капітальних інвестицій залишаються: промисловість - 60,5 млрд. грн., будівництво - 24,4 млрд. грн., операції з нерухомим майном, оренда, інжиніринг та надання послуг підприємцям - 22,8 млрд. грн., діяльність транспорту і звязку - 24,6 млрд. грн., торгівля, ремонт автомобілів, побутових виробів і предметів особистого вжитку - 17,6 млрд. грн.

Ринок приватизації - сегмент біржового ринку, на якому державний орган приватизації здійснює продаж пакетів акцій акціонерних товариств, які відносяться до державної, комунальної власності або власності АРК

За даними відомчої звітності з питань приватизації затвердженої наказом Фонду державного майна України від 10 липня 2006 року № 1067 Про форми звітності №1-приватизація та Інструкції щодо її заповнення та зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 26 липня 2006 року за № 873/12747 (із змінами), з початку процесу приватизації на 1 січня 2014 року реформовано 129926 обєктів, з яких більше ніж три чверті (100818 обєктів) належали до комунальної форми власності, інші (29108 обєктів) - до державної.

Переважна більшість обєктів (84,9%) відносились до групи А, інші обєкти - до груп В, Г (8,9%), Д (4,0%), Ж (1,2%) та Е (1,0%). За регіональним розподілом значна кількість обєктів групи А була зосереджена в Донецькій (11734), Львівській (11493), Дніпропетровській (7086), Харківській (6659), Запорізькій (5113) областях, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі (6805) та м. Києві (12151). За групами В, Г більшість реформованих обєктів спостерігалася у Донецькій (963), Дніпропетровській (786), Харківській (684), Луганській (616), Одеській (598), Київській (585) областях та м. Києві (692).

Процес приватизації майна підприємств, установ, організацій здійснювався в основному шляхом викупу, понад 52% обєктів придбано цим способом.

Кількість обєктів за способами приватизації станом на 1 січня 2014 року розподіляється таким чином (Табл.2.1):

Табл.2.1

Всього, ОдиницьУ % до загальної кількостіВсього129926100,0Викуп обєкта приватизації6824652,53Викуп за альтернативним планом приватизації4570,35Викуп майна, зданого в оренду з викупом2332117,95Продаж на аукціоні1947914,99Продаж на конкурсній основі78206,02Продаж акцій акціонерних товариств106038,16

За видами економічної діяльності процесом приватизації найбільше охоплено єдині майнові комплекси підприємств торгівлі, побутових виробів та предметів особистого вжитку; промисловості; з надання комунальних та індивідуальних послуг.

За 2013 рік в процесі приватизації змінили форму власності 1156 обєктів, з яких державних - 166, комунальних - 990 обєктів. У звітному періоді обєкти за класифікаційними групами розподілялися таким чином: А - 95,42%; Д - 1,99%; Е - 0, 87%; Ж - 0,95%; В, Г - 0,78%.

Обєкти малої приватизації (групи А) комунальної форми власності, які становили 98,89% від загальної кількості обєктів цієї класифікаційної групи, реформувалися переважно шляхом викупу (78,99%), продано на аукціонах (14,44%) та на конкурсній основі (6,57%).Обєкти групи А державної форми власності приватизувалися, в основному шляхом викупу - 72,0%, на аукціоні - 25,6% та на конкурсній основі - 2,4%.Переважну кількість обєктів групи Д як державної, так і комунальної форм власності продано на аукціонах (13) та шляхом викупу (10).

Інформація щодо процесу реформування власності обєктів за категоріями наведена нижче (Табл.2.2):

Табл.2.2

За 2013 ріккількість обєктів, одиницьу % до загальної кількостіВсього1156100,0 цілісні майнові комплекси підприємств211,82 структурні підрозділи111296,19 обєкти незавершеного будівництва231,99

Вищенаведені дані свідчать, що частіше обєктами приватизації стають структурні підрозділи, серед яких здебільшого приміщення, будівлі та споруди, які за класифікацією відносяться до обєктів групи А (96,19%).

Серед способів приватизації впродовж 2013 року найпоширенішими були викуп (77,2%), продаж на аукціоні (16,2%) та продаж на конкурсній основі (5,9%) від загальної кількості реформованих обєктів по Україні.

Кількість обєктів за способами приватизації станом на 2013 рік розподіляється таким чином (Табл.2.3):

Табл.2.3

Всього,одиницьУ % до загальної кількостіВсього1156100,0Викуп обєкта приватизації89377,2Продаж на аукціоні18716,2Продаж на конкурсній основі685,9Продаж акцій акціонерних товариств80,7

Приватизація державного та комунального майна в 2013 році здійснювалась виключно за грошові кошти. Від продажу обєктів малої приватизації (групи А, Д, Е, Ж) державної форми власності за договорами купівлі-продажу до державного бюджету повинно надійти 85,666 млн. грн. Сумарна номінальна вартість статутних фондів обєктів великої приватизації, які у звітному періоді змінили державну форму власності, становить - 907,178 млн. грн.

У процесі формування ринок нерухомості, як складова загального ринку, відображає усі проблеми економіки і соціальної сфери, характеризується нерівномірним розвитком окремих сегментів та ринкових ніш, фактичною відсутністю державних інвестицій, наявністю значного тіньового та чорного секторів, низьким рівнем інформатизації тощо.

Вітчизняний ринок житла належить до категорії дефіцитних ринків, які розвиваються. Для зазначеної категорії ринків характерним є зростання цін та доходів в довгостроковому періоді, при цьому темпи зростання цін є вищими за темпи зростання доходів. Появі в Україні саме такого типу ринку сприяли низькі показники житлової забезпеченості громадян житлом в радянські часи, а також значне зниження обсягів житлового будівництва, яке відбулося протягом 1991-2000 рр. Середній рівень житлової забезпеченості в Україні в розрахунку на 1 особу складає 23,7 м2 (2012 р.) - в 2-3 рази менше, ніж в європейських країнах. Протягом 2000-х років щорічно в експлуатацію вводилося від 62 тис.до 95 тис. одиниць житла - від 1,3 (2003 р.) до 2 (2012 р.) одиниць в розрахунку на 1000 осіб, тоді як середній європейський показник складає 3,3 одиниці на 1000 осіб (2012 р.).

Однією із особливостей дефіцитних ринків, що розвиваються, є нерівномірний, хвилеподібний характер їхнього зростання.

З травня 2009 р. до кінця 2013 р. ціни купівлі-продажу обєктів житлової нерухомості, попри окремі тимчасові коливання, залишаються майже незмінними. Вдругому кварталі 2013 р. середні ціни на житло на первинному/вторинному ринку в шести найбільших містах України (серединна зона міста) перебували в діапазоні 662-1509 дол. США за 1 м2(Рис. 2.1)

Рис. 2.1. Середні ціни на первинному та вторинному ринках житла в найбільших містах України, 2-й квартал 2013 р.

Кількість угод на ринку житлової нерухомості залишається обмеженою. За даними Держстату України,за інформацією 362 підприємств, що звітували за свою діяльність в 2012 р. і основним видом діяльності яких було надання посередницьких послуг при операціях з нерухомістю, в 2012 р. було завершено 6069 угод з житловим фондом, з яких угоди з купівлі-продажу складали 4804. Кількість обєктів нерухомості житлового фонду, що брали участь у завершених угодах з купівлі-продажу, у 2012 році складала 4806, а їхня загальна площа - 245,8 тис. м2.

Серед регіонів лідерами за кількістю обєктів, щодо яких було здійснено купівлю-продаж, були Донецька обл. - 704; Київ - 620; Одеська - 607; Харківська - 580; Севастополь - 320 (Рис. 2.2).

Внаслідок обмеженої кількості транзакцій окремі цінові коливання, які мають місце на ринку житлової нерухомості, не є показовими щодо основних цінових тенденцій (трендів). Це значно ускладнює обєктивну оцінку нинішнього стану та подальших перспектив розвитку ринку, звужує можливості прогнозування. Зазначеній ситуації сприяє і відсутність офіційної інформації щодо цінової динаміки, оскільки наразі Державна служба статистики не веде розрахунки індексу цін на нерухомість. Цим займаються виключно приватні ріелторські компанії та експерти з нерухомості.

Рис.2.2. Кількість обєктів нерухомості, що брали участь у завершених угодах з купівлі-продажу у 2012 році

Фондовий ринок є особливою сферою ринкових відносин, де завдяки продажу цінних паперів здійснюється мобілізація фінансових ресурсів для задоволення потреб субєктів економічної діяльності. За умов наявності розвиненої інфраструктури, налагодженого інформаційного забезпечення всіх учасників - інвесторів, емітентів, посередників - фондовий ринок виступає потужним рушієм економічного розвитку будь-якої країни та України зокрема. Фондовий ринок є важливим джерелом фінансування діяльності економічних субєктів та забезпечує широкі можливості інвестування для власників фінансових ресурсів.

В Україні ринок акцій протягом довгого періоду відігравав провідну роль, але це було повязано більше зі специфікою перерозподілу власності в процесі приватизації, ніж із інвестиційним спрямуванням його діяльності.

В період з 2007 по 2012 рік найбільший обсяг випуску акцій був зареєстрований у 2009 році (101,07 млрд. грн.). У 2010 році відбулося значне зменшення обсягів випуску (на 59,84 %), що було спричинене фінансовою кризою. Незважаючи на зростання показника на 43,29% у 2011 році, у 2012 році знову спостерігалося зменшення на 19,38 % (Рис.2.3).

Рис.2.3. Динаміка обсягів емісії цінних паперів, в тому числі емісії акцій та корпоративних облігацій у 2007-2011 рр.

Основним фактором зменшення обсягів емісії є згортання участі іноземних банківських інституцій у капіталі банків України, наслідком чого стало зменшення статутних капіталів кількох банків з іноземним капіталом.

У 2012 році найбільшу частку в структурі зареєстрованих Комісією випусків акцій складали акції компаній, що займаються фінансовою діяльністю (23 %), причому в порівнянні з 2011 роком ця частка зменшилась на 42,77 %, що є позитивним показником для залучення інвестицій в реальну економіку. Питома вага акцій підприємств, сферою основної діяльності яких є операції з нерухомим майном, оренда, інжиніринг, - 20% (у 2011 році - 22,93 %). Значно зросла частка акцій будівельних підприємств - з 1,5 % до 19 % (Рис. 2.4).

Рис. 2.4. Розподіл зареєстрованих випусків акцій емітентами за основними видами економічної діяльності у 2012 році

Потенційним джерелом додаткових фінансових ресурсів на підприємствах є емісія облігацій. Корпоративні облігації є альтернативою банківському кредитуванню. Їхніми перевагами є те, що вони є більш дешевими та довготривалими інструментами фінансування розвитку підприємств. Цей вид цінних паперів дозволяє диверсифікувати заборгованість за рахунок доступу до широкого кола інвесторів, адаптувати структуру позики під власні фінансові потоки. Для підприємств такий спосіб залучення коштів є вигідним, оскільки дозволяє залучати додаткові ресурси без делегування кредиторам повноважень із контролю за діяльністю підприємства.

У період з 2007 по 2012 рік найбільший випуск корпоративних облігацій спостерігався у 2007 році (4448 млрд. грн.). З 2008 року обсяги випуску постійно зменшувались, а з 2011 року почалося зростання і у 2012 році цей показник досяг 48,73 млрд. грн.

Найбільші обсяги випусків облігацій підприємств у 2012 році належали емітентам, основними видами економічної діяльності яких були: фінансова діяльність (26,7 %), надання комунальних та індивідуальних послуг, діяльність у сфері культури та спорту (27,83 %, 13,56), діяльність транспорту та спорту (12,45 %, 6,07) (Рис.2.5)17.

інвестиційний ринок україна

Рис. 2.5. Розподіл зареєстрованих Комісією випусків облігацій підприємств емітентами за основними видами економічної діяльності у 2012 році

У 2010-2011 році необхідна дохідність корпоративних облігацій зменшилась, проте це не вплинуло на обсяг їх емісії у 2010 році. Лише у 2011 році почалося зростання обсягів випуску облігацій підприємств. У 2012 році відбулося незначне зростання показника необхідної дохідності корпоративних облігацій і його значення знаходилось в межах між 12,94 % та 14,5 %, проте тенденція до збільшення обсягів їх випуску збереглася.

У системі методів фінансування розширеного відтворення емісія корпоративних облігацій є способом фінансування підприємств реального сектору економіки, альтернативним банківському кредитуванню. В Україні обсяги банківського кредитування значно перевищують обсяги фінансування за рахунок випуску облігацій (Додаток А).

Частка корпоративних облігацій в борговому фінансуванні реального сектору була найбільшою у 2007 році, а з 2008 до 2010 року постійно зменшувалась, так як обсяг банківських кредитів підприємствам постійно зростав, а обсяг випусків облігацій зменшувався. У 2012 році ця частка зросла до 5,9 %, проте не досягла рівня 2007 року.

Вплив фондового ринку на інвестиційну діяльність в Україні можна дослідити, порівнявши обсяги емісії акцій та корпоративних облігацій та інвестицій у вітчизняну економіку (Додаток Б)19.

Найбільше співвідношення між обсягом випуску акцій та інвестиціями в економіку України спостерігалось у 2009 році (52,4 %). Це відбулося внаслідок того, що обсяг інвестицій в економіку зменшився за рік на 29,11 %, а обсяг емісії акцій зріс в 2,19 рази. У 2010 році це співвідношення зменшилось до 21,47 %, а у 2012 році вже складало 17,78 %.

У 2007 році випуск облігацій підприємств складав 19,97 % від інвестицій в економіку України, що є найбільшим показником за досліджуваний період. З 2008 року дане співвідношення постійно спадало до 2010 року, коли становило 5,02 %. Це повязано з тим, що обсяг випуску корпоративних облігацій постійно зменшувався за цей період. У 2011 році дане відношення зросло до 13,82%, а у 2012 досягло 18,48 %, так як обсяг емісії облігацій збільшився в 5,14 разів за 2 роки з 2010 року.

Грошовий ринок як сегмент фінансового ринку, на якому здійснюються короткострокові депозитно-позичкові операції (на термін до 1 року), обслуговує рух оборотних коштів підприємств та організацій, короткострокових коштів банків, установ, громадських організацій, держави та населення. Грошовий ринок включений до складу елементів фінансового ринку в звязку з тим, що повязаний з такими обєктами фінансового інвестування, як депозитні внески - термінові і до запитання. Крім того, яскраво виражені інфляційні процеси в нашій країні зробили обєктом інвестування на цьому ринку вільноконвертовану валюту ряду країн (у першу чергу, країн із найменшими темпами інфляції).

Загальний обсяг депозитів у національній валюті в лютому 2014 р. зменшився на 5,1 % - до 392,0 млрд. грн. (з початку року на 7,2 %), у тому числі фізичних осіб - на 7,6 % (з початку року на 7,9 %)- до 233,5 млрд. грн., юридичних осіб - на 1,1 % (з початку року на 6,1 %) - до 158,6 млрд. грн.Одночасно загальний обсяг депозитів в іноземній валюті (у доларовому еквіваленті) зменшився в лютому на 5,8 % (з початку року на 7,6 %)- до 28,5 млрд. дол. США, утому числі фізичних осіб - на 6,3 % (з початку року на 7,8 %)- до 21,2 млрд. дол. США, юридичних осіб - на 4,3 % (з початку року на 7,0 %)- до 7,3 млрд. дол. США.

У лютому того ж року відбулося збільшення обсягу готівки поза банками на 7,3 % (з початку року на 6,4 %) - до 253,1 млрд. грн. Обсяг грошової маси в лютому збільшився на 4,4 % (з початку року на 2,7 %) - до 933,5 млрд. грн. Монетарна база за цей період зросла на 4,7 % (з початку року на 0,4 %) - до 308,6 млрд. грн.

Обсяг рефінансування банків Національним банком України в лютому становив 22,3 млрд. грн. (з початку року - 30,7 млрд. грн.).Середньозважена процентна ставка за цими операціями за лютий становила 10,41 % річних (з початку року - 9,43 % річних). Водночас обсяг мобілізаційних операцій становив 22,3 млрд. грн. (з початку року - 117,1 млрд. грн.), а їх середньозважена процентна ставка в лютому і з початку року становила 2,01 %.

У лютому 2014 року Національний банк України здійснював операції з купівлі (продажу) державних облігацій України через механізм двостороннього котирування, у межах якого було придбано державних облігацій України (за номінальною вартістю) на суму 0,3 млрд. грн. (з початку року - 1,0 млрд. грн.). Операції з продажу державних облігацій України через механізм двостороннього котирування в лютому не проводилися (з початку року - 1,0 млрд. грн.).

Обсяг коррахунків банків у Національному банку України за місяць збільшився на 9,1 % (з початку року зменшився на 18,6 %)- до 26,9 млрд. грн. Обсяг обовязкових резервів, сформованих банками з 05.03.2014 відповідно до встановлених нормативів, становив28,5 млрд. грн., з яких на окремий рахунок у Національному банку України було перераховано 5,7 млрд. грн.

У лютому 2014 року Міністерство фінансів України здійснило випуск ОВДП для збільшення статутного капіталу НАК Нафтогаз України (відповідно до постанови Кабінету Міністрів України Про збільшення статутного капіталу Національної акціонерної компанії Нафтогаз України від 12.02.2014 № 40) на загальну суму 11,1 млрд. грн. з дохідністю 14,25 % річних.

Погашення та сплата доходу за ОВДП здійснювалися своєчасно та в повному обсязі, який з початку року становив 15,2 млрд. грн., утому числі погашення - 11,2 млрд. грн., сплата купонного доходу - 4,0 млрд. грн.

Отже, обсягтаструктуразалученихінвестиційнихресурсіввизначаютьстанекономікивцілому. Тому одним із пріоритетних завдань економічної політики нашої держави залишається стимулювання інвестиційної діяльності, що тісно пов`язана з оцінкою стану прогнозування розвитку інвестиційного ринку.

ІІІ. РЕГУЛЮВАННЯ ІНТЕГРАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ НА ІНВЕСТИЦІЙНОМУ РИНКУ: СВІТОВИЙ ДОСВІД ТА ПЕРСПЕКТИВИ ЙОГО ВПРОВАДЖЕННЯ В УКРАЇНІ

Оскільки Україна, не дивлячись на статус країни з ринковою економікою, є, з об'єктивних причин, країною з економікою, що розвивається, це відбивається на структурних, складових її економічної системи. Ці структурні невідповідності посилилися під час світової та національної фінансово-економічної кризи, а саме відбулося зниження ВВП, зменшення заощаджень населення через недовіру до фінансово-кредитної сфери та інше. Шляхом вирішення даної проблеми є залучення потужних (за капіталом) інституційних інвесторів, що діють на довгостроковій основі, враховуючи перспективи загального розвитку світової економічно системи. Але залучення таких інвесторів, особливо в недуже прибуткові галузі народного господарства України, завжди було серйозною проблемою не дивлячись на певні економічні стимули, що пропонувалися державою.

Науковці виокремлюють коло факторів, що перешкоджають залучений інвестиційного капіталу до економіки України.

По перше, це наявність різноманітних ризиків, до яких можна віднести політичний, загальноекономічний, законодавчий, кастоідальний, реєстраційний ризик, ризик ліквідності та інші. Ці ризики в Україні оцінюють як достатню високі, важко керовані та слабко прогнозовані.

По-друге, в Україні склалося несприятливе операційне середовище для діяльності фінансових установ: слабкість і нерозвиненість клієнтської бази високий рівень неплатежів і взаємозаліків; нерозвиненість фондового ринку, і в першу чергу, практично відсутність надійних інструментів довгострокового інвестування залучених засобів, а також похідних фінансових інструментів (деривативів), що утрудняє і значно здорожує хеджування навіть фінансових ризиків; низький рівень обізнаності менеджменту реального сектора економіки і широких верств населення щодо можливостей і характеру фінансових послуг, які надаються інституційними інвесторами; наявність неорганізованого тіньового ринку фінансових послуг (який за окремими дослідженнями становить 55-70% від реального), про обсяги і характер яких немає ніякої офіційної інформації, і т.д.

По-третє, відсутня цілеспрямована довгострокова державна політика щодо побудови ефективного фінансового сектора, що приводить до несистемності, незбалансованості і незкоординованості розвитку небанківського фінансового сектора як із процесами реформування банківської системи і розгортання належної інфраструктури фінансових ринків, так і з процесами реформування аграрного сектора, розвитку галузі високих технологій, підтримки малого середнього бізнесу, здійснення соціальних реформ і т.д.

По-четверте, існуюча нормативно-правова база з питань регулювання діяльності фінансових установ є недостатньо досконалою. Важливою системною проблемою є відсутність повноцінного фінансового законодавства і недостатня ефективність існуючих механізмів протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом.

По-п'яте, практично відсутній ефективний моніторинг, оперативне регулювання і нагляд за діяльністю фінансових установ, покликаний забезпечити прозорість і контрольованість сектора, а також зробити неможливим виникнення негативних тенденцій і кризових явищ в процесі його розвитку.

По-шосте, має місце недостатня прозорість сьогоднішньої діяльності фінансових установ. Якщо в банківській системі в цілому вже упроваджені міжнародні стандарти бухгалтерського обліку, то в небанківському фінансовому секторі механізми збирання, обліку, аналізу, розкриття і сповіщення інформації залишаються недосконалими і орієнтованими на фіскальні потреби держави. Щодо більшості видів небанківських фінансових установ сьогодні не існує ніякої офіційної інформації, а наявна інформація такого роду часто сумнівна з погляду її повноти і достовірності.

По-сьоме, спостерігається нерозвиненість якісного професійного середовища, яке обумовлене недостатнім рівнем спеціалізованої підготовки кадрів, а також відсутністю чітко встановлених кваліфікаційних вимог до них.

По-восьме, важливим аспектом оцінки ступеня розвитку фінансових установ в Україні є готовність до повноцінної інтеграції і взаємопроникнення у світові фінансові ринки з урахуванням довгострокових стратегічних національних інтересів України. У зв'язку з цим необхідно особливу увагу звернути на те, що на світових фінансових ринках простежуються певні важливі тенденції: глобалізація фінансових ринків, створення глобальних торгових і розрахунково-клірингових систем; технологізація фінансових ринків через зростання рівня і обсягів використовування сучасних інформаційних і фінансових технологій; універсалізація діяльності фінансових інститутів, що пропонують весь спектр фінансових послуг; інституціоналізація або зростання ролі інституційних інвесторів в здійсненні фінансових інвестицій; інтернаціоналізація і регіоналізація регулювання фінансових ринків.

Сучасний фінансовий сектор України через свої інституційні і функціональні характеристики слабо включається в ці тенденції, що говорить про його істотне відставання, не конкурентоспроможність, ізольованість і неготовність до участі в процесі формування світової фінансової системи. З погляду довгострокової перспективи це матиме серйозні наслідки як для внутрішнього розвитку національної економіки України, так і для забезпечення їй належного місця в світовому економічному просторі.

І останнє, протягом останніх років небанківський фінансовий сектор України розвивається недостатньо динамічно. Не дивлячись на істотний потенційний внесок небанківських установ у економічний розвиток країни і в забезпечення більш ефективної соціальної і інвестиційної політики держави, їх роль в Україні, на сучасному етапі залишається незначною, а політика уряду в їх відношення невизначеної і непослідовної.

Більшість існуючих небанківських установ в Україні має недостатній капітал, низький рівень професійної підготовки персоналу і слабку можливість впровадження ефективних сучасних фінансових і інформаційних технологій. Крім цього, відсутність прозорої системи обліку, звітності, розкриття інформації і нагляду за діяльністю небанківських інститутів обмежуючи можливості населення і потенційних інвесторів у виборі фінансове посередників і таким чином знижують можливості небанківського секторів процесі мобілізації вільних грошових ресурсів, збільшення обсягів фінансового посередництва і сприяння розвитку фондового ринку і фінансового сектора цілому. Обсяги інвестицій небанківського сектора в інструменти фондового ринку і реальний сектор економіки країни сьогодні залишаються дуже незначними. Для порівняння: в більш розвинених європейських країнах з перехідною економікою цей показник складає майже 20% ВВП, а в деяких навіть перевищує 40% ВВП.

В цілому, можна констатувати, що небанківський фінансовий сектор України знаходиться сьогодні в зародковому стані і значно поступається банківській системі з погляду його значущості, прозорості, системної сформованості і законодавчого забезпечення. При цьому без ефективної діяльності небанківських фінансових установ нереально забезпечити повноцінний обхват всіх сегментів фінансових ринків України і належним чином задовольнити існуючі потреби у фінансових послугах реального секторі економіки і населення України. Таким чином, становлення могутнього диверсифікованого небанківського фінансового сектора повинне стати одним з основних пріоритетів в процесі структурного реформування фінансової системи України в найближчі роки.

Разом із загальними проблемами, властивими всьому небанківському сектору України в цілому, розглянемо чинники, стримуючі розвиток окремих фінансових установ.

Однорівнева система пенсійного забезпечення, що склалася в Україні історично, в умовах ринкової економіки не забезпечує адекватного заміщення пенсією заробітку і запобігання бідності серед людей пенсійного віку. При цьому основні проблеми діючої системи пенсійного забезпечення в контексті ринкової трансформації української економіки мають соціальний і економічний характер.

Діюча в Україні пенсійна система не забезпечує соціальної справедливості в захисті прав громадян похилого віку і суперечить основним законом соціально орієнтованої ринкової економіки. В зв'язку з цим виникає необхідність проведення пенсійної реформи.

Навіть ліквідація безробіття, відміна пільг і повна сплата пенсійних внесків не вирішують фінансових проблем солідарної пенсійної системи без подовження пенсійного віку. Таким чином, діюча система пенсійного забезпечення вступила в суперечність з новими реаліями ринкової економіки і в той же час стримує реформування системи оплати праці і зростання легальних доходів населення, економічний розвиток в цілому. Тому зволікання з проведенням пенсійної реформи неминуче приведе або до збільшення розмірів пенсійних внесків, введення додаткових платежів і збільшення навантаження на економіку, або до зменшення пенсій, затримки з їх виплатою. Це остаточно дискредитує діючу систему пенсійного забезпечення, загострить економічну ситуацію і усилить соціальну напругу 22.

Діючі в даний час в Україні недержавні пенсійні фонди, основна маса яких створюється корпораціями для додаткового пенсійного забезпечення виключно своїх працівників, стикаються також з безліччю проблем. Через це більшість фондів, утворених раніше, в даний час не діє. Доводиться з жалем констатувати, що всеохоплююча система недержавного пенсійного забезпечення не скоро почне ефективно функціонувати в Україні.

Разом з пенсійними фондами істотні проблеми мають місце і в діяльності страховиків. Так, аналіз сучасного стану ринку страхування України демонструє незначну його ефективність у вирішенні економічних, інвестиційних і соціальних задач. Ринок страхування України має дотепер невикористані резерви. Частка українського ринку страховки в загальноєвропейському об'ємі складає лише 0,05%, тоді як на території України проживає 7% населення Європи. При цьому в державі застраховано тільки 6% ризиків, тоді як в більшості розвинених країн цей показник досягає 90-95%. Для того, щоб підняти цей показник на рівень хоча б 10%, необхідно направити всі зусилля на стимуляцію його зростання, тобто зробити так, щоб ринок страхування почав активніше працювати.

Побудова ефективного ринку страхування в Україні вимагає також вирішення проблем і розвитку окремих видів страхування. Так, наприклад, страхування життя у всьому світі - це один з найефективніших інструментів вирішення соціальних проблем. На частку довгострокових видів страхування в західних країнах доводиться 35-78% загального об'єму внесків страховок. В Україні цей показник складає приблизно 1%. Окрім вирішення соціальних проблем, довгострокове страхування життя є могутнім джерелом інвестицій в економіку.

Численні проблеми ринку страхування України, а саме, випадки шахрайства, ризики відмивання грошей, коло законодавчих бар'єрів, також збільшують недовіру до нашої країни з боку міжнародних організацій. Таке положення справ суперечить курсу Уряду України на входження країни у Європейський Союз. Тому необхідно докласти всі зусилля длямодернізації ринку страхування і створення ефективної системи страховки.

Дослідження діяльності інвестиційних фондів і інвестиційних компаній показує, що в Україні їх можливості в процесі приватизації були недостатньо використані. За ситуації, коли попередній власник, тобто держава, відійшов під справ по управлінню підприємствами, а нові власники з причин неорганізованості і недостатнього практичного досвіду були нездатні вести справи професіонально, було б варто узяти під контроль діяльність адміністрацій і прискорити перехід до нової моделі управління підприємствами. Проте цього не відбулося унаслідок багатьох причин, серед яких: законодавчі обмеження на купівлю акцій одного емітента і інвестування власних активів в акції одного емітента; ризик інвестування; обмеженість інвестиційно-привабливих підприємств; економічна нестабільність і т.д.

В даний час участь і посилення ролі інститутів спільного інвестування в корпоративному управлінні підприємством залишається актуальною, оскільки ефективність управління в корпоративному секторі залишається низкою. Вирішенню цих проблем може сприяти ухвалення нових законодавчих і нормативних актів, які б активізували роль цих інститутів у формуванні корпоративних відносин і корпоративного управління, із застосуванням ефективних механізмів контролю за їх діяльністю.

На жаль, створювані інститути спільного інвестування є інструментами для достатньо вузького коло осіб. Потенційні учасники цього ринку виходять на нього з вже готовими інвестиційними проектами на конкретних підприємствах і з конкретними інвесторами, готовими в них вкладати. Про залучення заощаджень населення в інститути поки що рано говорити з певних причин. По-перше, вкладення в інститути спільного інвестування ще не можуть конкурувати з банківськими депозитами, відсотки по яких оподаткуванню не підлягають. По-друге, населення дотепер пам'ятає скандали з фінансовими пірамідами. Про залучення засобів громадян можна буде серйозно говорити тільки після успішного старту недержавних пенсійних фондів. Крім того, з активізацією діяльності недержавних пенсійних фондів сама ситуація на ринку управління активами може кардинально змінитися.

Ще однією актуальною проблемою для інститутів спільного інвестування є складна процедура інвестування в цінні папери, які знаходяться в обігу за межами України. На даний момент одержати ліцензію НБУ складно навіть крупним українським банкам, не говорячи вже про інші компанії. Відповідно, необхідний механізм, який дозволить не одноразово купувати або продавати цінні папери на зовнішньому ринку, а здійснювати управління портфелем цінних паперів, які знаходяться в обігу на зовнішньому ринку.

Підсумки аналізу діяльності кредитних спілок в Україні свідчать про те,що головною перешкодою, яка довгий час стримувала розвиток їх в Україні сприяла появі псевдокредитної кооперації, була відсутність відповідного законодавства. Існуючі нормативно-правові положення були застарілими у момент їх введення. Окрім цього, на рівні практичного вживання його не існувало багато неврегульованих моментів і відвертих правових колізій з іншими законодавчими актами. Таким чином, виник істотний розрив між регулюючими нормами тимчасового положення і реальними потребами розвитку кредитних спілок в період їх відродження в Україні.

Діяльність лізингових компаній в Україні також зв'язана з безліччю проблем, які негативно впливають на розвиток і розширення масштабів діяльності компаній, і, перш за все, на рівні законодавства. Чинне українське законодавство істотно обмежує можливості здійснення лізингових операцій гальмує їх. По-перше, обмеження по термінах лізингу є необґрунтованим. По-друге, має місце неузгодженість положень по оподаткуванню лізингове операцій з відповідним податковим законодавством. При цьому відсутне зведення податкових, митних і інших документів, які визначали б єдині правила гри і не знижували привабливість таких операцій. В Росії, наприклад, було прийнято нове законодавство по лізингу, яке узгоджувалося податковий митним законодавством і Цивільним кодексом. Це сприяло різкому збільшенню числа компаній, фінансових, що займаються, лізингом (зараз в Росії їх понад 2000, а в Україні - 20-30 компаній). По-третє, відсутня можливість працювати по сублізингу. По-четверте, мають місце обмеження по роботі з фізичними особами, не суб'єктами підприємницької діяльності.

Гострою в Україні залишається проблема з міжнародним лізингом. Економічна нестабільність, недосконалість законодавства і інші ризики відлякують багато іноземних лізингових компаній від ведення бізнесу в Україні. Разом з тим, існує проблема поганої репутації українських лізингоотримувачів лізингових компаній-нерезидентів. Деякі менеджери іноземних лізинговій компаній говорять про те, що більшість українськихлізингоотримувачів не поважає домовленостей, зафіксованих в контракті, і халатно відноситься до виконання своїх зобов'язань. Так, відома австрійська компанія Sogelease має 80% українських контрактів з неповерненням платежів і практично вже щ фінансує операції в Україні.

Безумовно, всі вищезазначені проблеми істотно перешкоджають розвитку фінансових установ і повинні розглядатися і розв'язуватися в єдиному комплексі через свою взаємозв'язану і взаємозалежність. Не дивлячись на цілий комплекс існуючих проблем і недоліків система інституційних інвесторів в Україні має певні перспективи.

Отже, коло проблем, що гальмують розвиток інвестиційного ринку є достатньо значним, але, не дивлячись на це, перспективи його ефективного функціонування є очевидними. Поступово в Україні розвивається систем небанківських фінансових установ, яка є основою інфраструктури ринку інвестування. У відповідності до вимог Європейського Союзу поступово вдосконалюється чинна законодавча база.

ВИСНОВКИ

У період трансформації економіки суттєво зростає значення інвестиційної діяльності в країні. Від інтенсивності та результативності інвестиційних процесів залежить успіх перетворень насамперед у сферах економічного, політичного та соціального життя. Ось чому нині необхідно приділяти увагу питанням, повязаним з інвестуванням, способам і методам його активізації, вивченням умов створення сприятливого інвестиційного клімату, залученням інвестицій та їх ефективним використанням на всіх рівнях: держави, галузі, регіону, підприємства.

Таким чином інвестиційний ринок - це сукупність економічних відносин, які складаються між продавцем та покупцем інвестиційних товарів та послуг, а також обєктів інвестицій в усіх його формах.

Найважливішою складовою ринку інвестицій є ринок інвестиційних товарів. Виробництво і рух цих товарів на ринку забезпечується елементами інвестиційної інфраструктури. У країнах з розвинутою ринковою економікою мережа таких елементів є надзвичайно широкою. Головне завдання інвестиційної інфраструктури - обслуговування інвестиційної сфери, задоволення інвестиційного попиту. Основним інвестиційним товаром є продукція проектно-дослідницьких, будівельних, монтажних підприємств, фірм і постачальників матеріально-технічних ресурсів, яка в основному забезпечує інвестиційний процес.

На інвестиційному ринку діють різноманітні учасники, функції яких визначаються цілями їх діяльності та ступенем участі у здійсненні окремих угод. Склад основних учасників інвестиційного ринку варіюється в залежності від форм здійснення угод. Загалом основні учасники інвестиційного ринку диференціюються на дві групи:

1) продавці і покупці інвестиційних товарів, інструментів і послуг;

) інвестиційні (фінансові) посередники.

Окрім основних учасників інвестиційного ринку, що приймають безпосередню участь у здійсненні угод, до складу його суб'єктів відносяться численні учасники, що здійснюють допоміжні функції.

Стан інвестиційного ринку в цілому та окремих його складових сегментів характеризують такі елементи, як попит, пропозиція, ціна і конкуренція. Ступінь активності інвестиційного ринку, співвідношення окремих його елементів здійснюється шляхом вивчення ринкової кон'юнктури.

Важливою умовою успішної ринкової трансформації економіки України є реалізація її інвестиційного потенціалу, який складається з ресурсного, інфраструктурного, фіскального, регуляторного та економічного факторів. Сучасні тенденції розвитку інвестиційного ринку України повинні відповідати світовому механізму роботи ринку інвестицій.

Процес вивчення інвестиційного ринку в цілому складається з ряду послідовних етапів. Така послідовність вивчення інвестиційного ринку дозволяє одержати надійну інформацію для розробки стратегії інвестиційної діяльності та формування інвестиційного портфелю.

Ступінь активності інвестиційного ринку, співвідношення окремих його елементів здійснюється шляхом вивчення ринкової кон'юнктури. При її аналізі важливо виявити загальну динаміку та зв'язок із фазами розвитку економіки країни в цілому.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1.Азаров Н. Правительство готово помочь в становлении рынка / Азаров H. // финансовые услуги. - 2003. - № 4. - 156 с.

2.Асаул А.М. / Асаул А.М., Брижань І.А., Чевганова В.Я. - Економіка нерухомості - К.: Лібра, 2009. - 304 с

.Базилевич В.Д. Цінні папери: підручник [текст] / Базилевич В.Д., Шелудько В.М.- К.: Знання, 2011.- 1059 с.

4.БланкІ.А.Інвестиційнийменеджмент /І.А.Бланк.-К.: Ельга-Н, Ніка-Центр, 2001. -536 с

5.Борисов В. Лизинг в Украине должен быть!/Борисов В. //Финансовые услуги. - 2011 - №5-6 - с.27

.Борщ Л. М. Інвестування: теорія і практика : Навчальний посібник - Київ : Знання, 2005 . -470 с.

.Васильєва Т.А., Лєонов С.В., Макарюк О.В. Суб'єкти інвестиційного ринку: характеристика, повноваження, проблеми функціонування // Вісник Сумського національного аграрного університету. - Серія "Економіка та менеджмент". - 2009. - Випуск 5 (36). - с. 3-4

8.Залетов А.Н. Страхование в Украине [Текст] / А. Н. Залетов ; ред. О. А. Слюсаренко. - К. : Международная агенция "ВееZone" : Логос, 2002. - 452 с.: ил. - (Библиотека страхования).

9.Иванченко В. Риски и проблемы зарубежных институциональных инвесторов в Украине // Иванченко В.//Рынок капитала - 2012 - №12 - с.10

10.Захарін С. В. Регулювання розвитку інвестиційного ринку [Текст] / С.В.Захарін // Фінанси України: Науково-теоретичний та інформаційно-практичний журнал . Київ - 2005. - N7. - c. 98-106

11.Кобушко І. М. Фінансове посередництво: конспект лекцій / - Суми:Вид-во СумДУ - 2010.- 194 с.

12.Овдій Л. І. Iнвестування [Електронний ресурс] / Л. І. Овдій. - Режим доступу :<#"justify">14.Поліщук Є. А. Інвестиційний ринок як сфера діяльності субєктів господарювання / Є. А. Поліщук // Формування ринкової економіки [Електронний ресурс] : наук. зб. / М-во освіти і науки, молоді та спорту України, ДВНЗ "Київ. нац. екон. ун-т ім. В. Гетьмана" ; відп. ред. О. О. Бєляєв. - 2011. - Вип. - 25. - С. 406-414.

15.Правдивцев П.А. Институциональные инвесторы - специфическая система финансирования современной рыночной экономики: Дис... канд. экон. наук: (ІК.01.01 / Правдивцев Павел Анатольевич. Донецкий национальный ун-т. - Донецк, 2011. - 198 с.

.Рябушинский Д. Нерадивые лизингополучатели создают Украине плохой имидж / Рябушинский Д. // Финансовые услуги. - 2002. - № 5-6. - С. 17.

.Стерник Г.М., Стерник С.Г. Типология рынков недвижимости по склонности к образованию ценовых пузырей // Вопросы имущественной политики - практический опыт. - № 8 (95) - 2009. - с. 46.

.Стерник Г.М., Стерник С. Г. Основная закономерность развивающихся рынков недвижимости // Имущественные отношения в РФ, - № 11 (86), - 2008. - с. 14.

19.Аналітичний огляд фондового ринку України за 2012 рік [Електронний ресурс] // Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку [сайт]. - Режим доступу: <#"justify">Додаток А

Боргове фінансування реального сектору у 2007-2012 рр.

Показники200720082009201020112012Обсяг банківських кредитів, млрд. грн.260,48443,67462,22500,96575,55605,43Обсяг випусків облігацій підприємств реального сектору, млрд. грн.25,5624,1310,116,3421,9237,96Боргове фінансування, млрд. грн.286,04467,80472,33507,30597,47643,39Частка корпоративних облігацій в борговому фінансуванні, %8,945,162,141,253,675,90

Додаток Б

Співвідношення обсягів емісії акцій та корпоративних облігацій до інвестицій в економіку України у 2007-2012 рр.

Показники200720082009201020112012Інвестиції в економіку, млрд. грн. 222,68272,07192,88189,06259,93263,73Темп приросту, % 22,18-29,11-1,9837,491,46Відношення емісії акцій до інвестицій в економіку, %22,4516,9652,4021,4722,3817,78Відношення емісії корпоративних облігацій до інвестицій в економіку, %19,9711,525,245,0213,8218,48

ВСТУП В системі відтворення, безвідносно до його суспільної форми, інвестиціям належить найважливіша роль в справі відновлення і збільшення виробничих ре

Больше работ по теме: