Структура та управління ЖКГ у Запорізькому регіоні

 

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1

1.1 Загальна характеристика ЖКГ

1.2 Державне управління у сфері ЖКГ

.3 Механізм формування фінансових ресурсів для розвитку ЖКГ

РОЗДІЛ 2

2.1 Структура та управління ЖКГ у Запорізькому регіоні

2.2 Система формування тарифів на житлово - комунальні послуги у регіоні

2.3 Аналіз тарифів ЖКГ

.4 Концепція розвитку та реформування ЖКГ у Запорізькому регіоні

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

житловий комунальний господарство тариф

ВСТУП

Житлово-комунальне господарство - це одна з важливих та пріоритетних галузей національного господарського комплексу, яка забезпечує життєдіяльність населених пунктів та суттєво впливає на розвиток економічних взаємовідносин у державі. У цій сфері зайнято 5 відсотків працездатного населення країни, які обслуговують біля 25 відсотків основних фондів держави. Понад 14,2 тисячі спеціалізованих підприємств та організацій різних форм власності надають споживачам 40 видів житлово-комунальних послуг. Проте в житлово-комунальному господарстві накопичено багато проблем, що ставлять під загрозу можливість його сталого функціонування.

Відсутність системних перетворень у цій сфері, недосконалість нормативно-правової бази та непослідовність у прийнятті рішень не дозволило досягти бажаного результату щодо створення фінансово-спроможних та ефективно працюючих у ринкових умовах підприємств житлово-комунального господарства, які б надавали споживачам послуги необхідного рівня та якості. Чинний Житловий кодекс Української РСР, введений у дію з 1 січня 1984 року, не адаптований до змін у суспільстві і містить морально застарілі правові норми, визначення та поняття. Не має базового Закону, що регулює основні засади функціонування галузі, а також відповідних законів по підгалузям житлово-комунального господарства, окрім Закону України Про питну воду та питне водопостачання. Має місце протиріччя положень чинних законодавчих актів з Конституцією України стосовно визначення прав субєктів комунальної власності. Відсутня регламентація правовідносин між власником - сільськими, селищними, міськими радами (їх виконавчими органами) та місцевими державними адміністраціями у випадку управління останніми майном, що знаходиться у власності кількох територіальних громад або у разі передачі цього майна у постійне користування комунальним підприємствам, які надають послуги населенню кількох міст та селищ.

На виконання Закону України Про приватизацію державного житлового фонду від 19.06.92 №2482-XII передано у власність громадян понад 5,3 млн. квартир та одноквартирних будинків, що становить 75,4 відсотка державного житлового фонду. Проте на утримання обєднань співвласників багатоквартирних будинків передано лише 0,7 % загального житлового фонду, який знаходиться в комунальній власності.

Тобто ціль щодо створення ефективного власника житла, яка була передбачена Законом України Про обєднання співвласників багатоквартирного будинку від 29.11.01 №2866-Ш, у державі не досягнуто. Підприємства, що мають житловий фонд, а також органи місцевого самоврядування продовжують виконувати функції з утримання житла, у тому числі приватизованого. Це є значним гальмом на шляху реформування житлово-комунального господарства та створення дійсно ринкових відносин в обслуговуванні житла та наданні комунальних послуг. Діюча нормативно-правова база не адаптована до вимог ЄС, що не сприяє створенню привабливого інвестиційного клімату та залученню приватного сектору у житлово-комунальну галузь.

На 01.01.03 із залученням кредитів Світового та Європейського банків реконструкції та розвитку реалізуються тільки три проекти у містах Києві, Львові та Запоріжжі. Таким чином на підставі вищезазначеного вказана гостра необхідність дослідити яким чином здійснюється державне управління житлово-комунальним господарством у сучасних умовах з метою визначення основних напрямків реформування цієї галузі державного управління. Вже є усвідомлення необхідності термінового прийняття заходів виведення галузі з кризового стану, розробки Загальнодержавної Програми реформування та розвитку житлово-комунального господарства. Це завдання покладено на центральний орган виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства (далі - Держжитлокомунгосп), інші органи центральної виконавчої влади, регіональні та місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування.

РОЗДІЛ 1

1.1 Загальна характеристика житлово-комунального господарства

Житлово-комунальне господарство - галузь соціальної сфери регіональної економіки, яка створює умови щодо діяльності з обслуговування матеріально-побутових потреб населення за місцем проживання. До завдань цієї галузі належить забезпечення потреб людей у житлі, воді, теплі, енергоресурсами, організація утилізації відходів життєдіяльності, надання транспортних послуг населенню в межах населеного пункту. Рівень розвитку житлово-комунального господарства характеризує якість життя та нормального існування кожної людини.

До складу житлового господарства входить житловий фонд та система обслуговування його використання. Житловий фонд - сукупність житлових приміщень незалежно від форм власності, включаючи житлові будинки, спеціальні будинки (гуртожитки, притулки, будинки-інтернати для громадян похилого віку та інвалідів, дитячі будинки, інтернати при школах і школи-інтернати), квартири, службові житлові приміщення, інші житлові приміщення в будівлях, придатних для проживання.

Облік житла ведеться за основними формами власності: державна, комунальна, колективна та приватна.

Державний житловий фонд - фонд державних установ, підприємств та організацій, що належить їм на праві повного господарського володіння.

Комунальний житловий фонд - фонд, що належить на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах.

Колективний житловий фонд - фонд колективних та орендних підприємств, господарських товариств (житлово-будівельних та житлових кооперативів), об'єднань, недержавних підприємств, релігійних організацій, політичних партій, об'єднань громадян тощо.

Приватний житловий фонд - житлові будинки, приватизовані квартири, власниками яких є фізичні особи (громадяни).

Для оцінки стану житлового господарства використовують такі показники: житловий фонд загальної площі (м2), в тому числі за формами власності; забезпеченість житлом одного жителя (м2); обладнання житлового фонду (кількість квартир, які мають лічильники газу, холодної води, гарячої води, тепла), витрати пов'язані з утриманням житлового фонду та джерела їх покриття. Для більш ґрунтовного аналізу залучають дані стосовно приватизації житлової площі тощо.

До складу комунального господарства входять окремі комунальні підприємства. Комунальне підприємство - це підприємство, яке переважно виконує роботи по створенню соціальних зручностей, вироблення, ремонту, транспортування, зберігання продукції в інтересах територіальної громади, і перебуває в її власності. Комунальне підприємство має право юридичної особи, діє на принципах госпрозрахунку і за допомогою засобів виробництва, що належать підприємству, виконує роботи чи надає послуги, одержує доход (прибуток), досягає певних соціальних цілей у межах виділених ресурсів.

До комунальних належать підприємства водо-, газо-, теплопостачання, інші господарства, що виробляють продукцію загального користування. До комунальних також належать підприємства, що надають населенню індивідуальні послуги, постачають йому частину своєї продукції, виконують різні види робіт по задоволенню побутових та комунальних інтересів територіальної громади.

Склад житлово-комунальних послуг і їх розподіл за функціональним призначенням визначений Законом України "Про житлово-комунальні послуги" (2004 р.) і поділяються на:

послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій: прибирання внутрішньо-будинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньо будинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо;

послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд: заміна та підсилення елементів конструкції та мереж, їх реконструкція тощо;

комунальні послуги: централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газо-, та електропостачання, централізоване опалення, вивезення побутових відходів тощо.

Законом визначений порядок надання житлово-комунальних послуг; права та обов'язки споживачів, виконавців, виробників, а також власників майна; порядок укладання договорів у сфері житлово-комунальних послуг; принципи державного регулювання цін і тарифів та порядок формування та затвердження цін і тарифів на житлово-комунальні послуги; повноваження органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.

1.2 Державне управління у сфері житлово-комунального господарства

Житлово-комунальне господарство - це одна з важливих та пріоритетних галузей національного господарського комплексу, яка забезпечує життєдіяльність населених пунктів та суттєво впливає на розвиток економічних взаємовідносин у державі. Житлова сфера включає управління житловим фондом і об'єктами комунального господарства, їх утримання, будівництво й ремонт.

Житловий фонд - це сукупність жилих будинків, а також жилих приміщень незалежно від форм власності. Він складається з державного житлового фонду, громадського житлового фонду, фонду житлово-будівельних кооперативів і приватного житлового фонду.

Комунальне господарство поділяють на такі групи об'єктів: а) санітарно-технічні (водоводи, каналізація, підприємства по очищенню міст); б) енергетичні (електростанції, котельні, теплові, електричні й газові мережі); в) транспортні (тролейбуси, трамваї); г) об'єкти зовнішнього благоустрою (шляховоди, зелені насадження, мостові, набережні та ін.) Відповідно до Концепції державної житлової політики, схваленої постановою Верховної Ради України від червня 1995 р., спорудження, реконструкція та утримання житла є одним із пріоритетних напрямів соціально-економічного розвитку країни, важливим фактором зниження соціальної напруженості в суспільстві. Особливістю управління житлово-комунальним господарством є те, що значні повноваження по управлінню цією галуззю мають місцеві органи виконавчої влади й органи місцевого самоврядування, які, в свою чергу, приймають регіональні програми розвитку підприємств галузі та організовують їх виконання.

Житлово-комунальне господарство (ЖКГ) має низку специфічних особливостей, що характеризують його як складну, багатоелементну, динамічну організаційно-економічну систему. Підприємствам та обєднанням ЖКГ притаманна внутрішня економічна й організаційна єдність. За своїм змістом і структурою житлово-комунальне господарство - складний та багатогранний обєкт управління, який обумовлює специфічні особливості побудови організаційної системи управління і державного регулювання для забезпечення надійності функціонування підприємств галузі, підвищення ефективності роботи комплексу.

Основними завданнями управління у сфері житлово-комунального господарства є :

) підвищення ефективності управління житлово-комунальним господарством;

) упорядкування відносин власності у цій сфері;

) забезпечення беззбиткового функціонування підприємств галузі при прозорій економічно-обгрунтованій системі визначення рівня тарифів та адресного соціального захисту населення;

) технічне переозброєння галузі, запровадження інноваційної моделі її розвитку.

) Ключовою проблемою управління на етапі реформування житлово-комунального господарства є запровадження системи договірних відносин, зумовлених появою у цій сфері господарюючих суб'єктів різних організаційно-правових форм. Ефективне управління обєктами житлово-комунального господарства на місцевому рівні потребує розроблення інвестиційних та виробничих програм, запровадження моніторингу діяльності підприємств, що дасть можливість органам місцевого самоврядування реалізувати власні повноваження щодо забезпечення населення якісними житлово-комунальними послугами.

Створення нових організаційно-правових форм управління в житлово-комунальній сфері повинно базуватись на законах України та враховувати інтереси споживача, насамперед населення, територіальної громади в цілому, як власника комунального майна, підприємств, організацій та їх обєднань різних форм власності, що працюють у сфері житлово-комунального обслуговування.

) Врегулювання відносин власності та управління об'єктами права комунальної власності територіальних громад, що знаходяться у повному господарському віданні підприємств та організацій, які надають життєво важливі послуги населенню декількох міст, селищ та сіл, відбуватиметься шляхом прийняття рішення представницькими органами територіальних громад щодо передачі їх в управління районним, обласним радам або утворення на добровільній основі регіональних акціонерних компаній, холдінгів тощо.

При цьому не підлягають приватизації обєкти, що мають загальнодержавне значення, а саме - обєкти інженерної інфраструктури та благоустрою міст, включаючи мережі, споруди, устаткування, які повязані з постачанням споживачам води, тепла, а також відведенням і очищенням стічних вод.

Основними завданнями регулювання є стимулювання мінімізації вартості послуг, забезпечення ефективного їх виробництва і нормального прибутку виробникам та постачальникам послуг.

) Забезпечення беззбиткового функціонування підприємств галузі при прозорій економічно-обгрунтованій системі визначення рівня тарифів та адресному соціальному захисту населення. Головним завданням на першому етапі є досягнення рівня поточної беззбитковості підприємств галузі з одночасним впровадженням комплексу заходів, спрямованих на:

зменшення рівня витрат операційної діяльності;

збільшення надходжень підприємств, що надають житлово-комунальні послуги.

) Технічне переозброєння галузі, запровадження інноваційної моделі її розвитку.

Підвищення ефективності використання енергетичних і матеріальних ресурсів передбачає наближення рівня показників їх використання на виробництво житлово-комунальних послуг та нормативів витрат та втрат до вимог ЄС. При цьому передбачається поетапне оснащення наявного житлового фонду засобами обліку та регулювання споживання води і теплової енергії, Програми реконструкції житлових будинків перших масових серій, впровадження низки енергозберігаючих проектів, реалізація яких передбачає одержання швидкого економічного ефекту.

Основними завданнями регулювання є стимулювання мінімізації вартості послуг, забезпечення ефективного їх виробництва і нормального прибутку виробникам та постачальникам послуг. Регулювання виконується у таких формах:

- державна реєстрація житлових приміщень;

- державний облік житлового фонду;

- розподіл житлових приміщень;

- контроль за використанням житлового фонду;

- видачі ліцензій на здійснення відповідних видів підприємницької діяльності;

- контролю за додержанням субєктами господарювання ліцензійних умов;

- контролю за обґрунтованістю встановлених тарифів на послуги водо,-

теплопостачання та водовідведення;

- наданням дотацій із Державного бюджету.

- цінове регулювання

- застосування санкцій до субєктів господарювання у випадках передбачених законодавством.

Спеціальні правові та організаційні засади управління житлово-комунальним господарством закріплено в низці актів, серед яких головними є закони України:

. Про Загальнодержавну програму реформування і розвитку житлово-комунального господарства на 2004 - 2010 роки;

. Про Загальнодержавну програму Питна вода України;

. Про житлово-комунальні послуги;

. Про міський електричний транспорт;

. Про питну воду та питне водопостачання;

. Про теплопостачання;

. Про благоустрій населених пунктів;

. Про комплексну реконструкцію кварталів (мікрорайонів) застарілого житлового фонду та інші закони.

Основні постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України, які прийняті у сфері житлово-комунального господарства врегульовують:

Формування тарифів, норм споживання, якості та режимів надання житлово-комунальних послуг;

Договірні відносини суб'єктів господарювання у цій сфері.

Серед підзаконних нормативно-правових актів, що регулюють управління у сфері ЖКГ можна назвати також укази Президента України, наприклад Указ Президента України № 1093/2006 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 17 листопада 2006 року Про стан житлово-комунального господарства України та основні напрями його реформування», а також Указ Президента України «Про Концепцію ціноутворення у сфері житлово-комунальних послуг» від 28 грудня 2007 року.

Своєрідним підсумком діяльності центральних органів виконавчої влади у створенні правового забезпечення управління ЖКГ та його реформування є Державна Програма реформування та розвитку житлово-комунального господарства на 2002-2005 роки та період до 2010 року. У якості головних напрямків прискорення реформ ЖКГ у Програмі визначені: удосконалення системи управління підприємствами, реструктуризація підприємств і організацій галузі та їх реорганізація, які передбачають роздержавлення і т. д.

Управління будівництвом і житлово-комунальним господарством на місцях покладено на відповідні управління і відділи місцевих державних адміністрацій. Так, при обласних державних адміністраціях діють управління містобудування й архітектури, управління житлово-комунального господарства й управління капітального будівництва, а в районних державних адміністраціях функцію управління забезпечують відділи містобудування, архітектури і житлово-комунального господарства.

Ці органи створюються і діють відповідно до положень, затвердженими Кабінетом Міністрів України. Вони здійснюють керівництво дорученими їм сферами будівництва і житлово-комунального господарства, несуть відповідальність за їхній розвиток на підвідомчій їм території, координують діяльність підприємств, установ і організацій, що відносяться до сфери управління відповідної місцевої державної адміністрації. Управління житлово-комунального господарства обласної державної адміністрації є структурним підрозділом облдержадміністрації, що утворюється її головою. Управління підзвітне і підконтрольне голові облдержадміністрації та Держбуду. Управління реалізує програми розвитку житлово-комунального господарства області, несе відповідальність за його стан, координує діяльність підприємств, установ та організацій галузі.

Основними завданнями управління є: реалізація державної політики комплексного розвитку житлово-комунального господарства з питань водо- і теплопостачання, водовідведення, експлуатації та ремонту житла, дорожнього і зеленого господарства, благоустрою території міст і селищ міського типу, надання ритуальних, готельних та інших послуг, виконання ремонтно-будівельних робіт для населення, соціально-побутових і виробничих споживачів усіх форм власності, а також проведення державної політики, спрямованої на розвиток міського електротранспорту; участь у розробленні проектів програм соціально-економічного розвитку області, цільових програм, метою яких є підвищення рівня забезпеченості населення, соціальної та виробничої сфери в усіх видах житлово-комунальних послуг, поліпшення їх якості, забезпечення охорони навколишнього природного середовища, енергозбереження, а також участь у розробленні містобудівної документації; облік споживання житлово-комунальних послуг; участь у формуванні цін і тарифів на житлово-комунальні послуги; реалізація економічної реформи у житлово-комунальному господарстві та міському електротранспорті; проведення інвестиційної політики у процесі проектування, будівництва нових і реконструкції діючих об'єктів житлово-комунального господарства, здійснення контролю за їх будівництвом.

.3 Механізм формування фінансових ресурсів для розвитку ЖКГ

Розвитку комунального господарства реального сектору економіки, як основі становлення національної ринкової системи, відродження втрачених якісних комунальних послуг, формування позитивного державного іміджу, підвищення соціальної спрямованості функціонування української державності, місцевого самоврядування, приділяється особлива увага на всіх щаблях влади. Державні пріоритети реалізуються через комплекс заходів, спрямованих на підвищення ефективності діяльності вітчизняних комунальних підприємств, шляхом створення внутрішніх мотивуючих механізмів. Проте, сприймаючи в якості найбільш поширеного мотиву діяльності підприємств - чистий прибуток, необхідно пам'ятати, що саме ринок з жорсткою конкуренцією виступає основним його обмежуючим чинником. Це протиріччя реального життя змушує менеджерів ретельніше опрацьовувати стратегічні плани розвитку комунальних підприємств в муніципальному утворенні з виділенням принципових специфічних напрямків: інвестиційна, фінансова, операційна, маркетингова та інші види діяльності. Накопичення власного та аналіз зовнішнього практичного досвіду, висока активність науковців та підвищена увага посадовців усіх рівнів влади дозволяє стверджувати про запровадження принципово нових дефініцій, що характеризують вищий рівень зазначених видів діяльності з розширенням спектру питань, які мають бути розв'язані управлінцями.

Одним із найважливіших напрямків державного впливу на економіку є забезпечення динамічного і стійкого економічного зростання, шляхом підтримки нагромадження і оновлення основного капіталу суб'єктами комунального господарства та підвищення на основі цього виробничого потенціалу підприємств. Саме на рівні комунальних підприємств механізму формування фінансових ресурсів для розвитку житлово-комунального господарства приділяється найбільше уваги, оскільки це явище визначає їх здатність досягати кінцевої стратегічної мети. Дійовим впливом держави можна вважати надання податкових пільг, субвенції населенню для компенсації вартості ЖКП, попередження та ліквідації техногенних катастроф, серед яких особливе місце посідають державні інвестиції. Саме вони дають можливість державі на макрорівні впливати на інвестиційну сферу в муніципальних утвореннях, стимулювати впровадження інновацій, підтримувати високий рівень впровадження досягнень науково-технічного прогресу.

На сьогоднішній день однією з основних проблем нинішнього суспільного життя є питання фінансів, ефективність витрачання державних коштів.

Бюджет завжди був важливим інструментом впливу на розвиток економіки і соціальної, житлово-комунальної сфери. За його допомогою держава, здійснюючи перерозподіл національного доходу, могла змінювати структуру суспільного виробництва, впливати на результати господарювання, здійснювати соціальні перетворення. При переході до ринкової економіки бюджет не може і не повинен втрачати своєї ролі, відбудеться тільки зміна методів бюджетного впливу на суспільне виробництво.

Соціальна орієнтація ринкової економіки передбачає спрямування більшої частини бюджетних коштів на задоволення потреб населення - утримання об'єктів соціально-культурної, житлово-комунальної сфери та соціальної інфраструктури, надання допомоги незахищеним верствам населення. Доходи місцевих бюджетів найяскравіше віддзеркалюють їх значення у функціонуванні місцевого господарства, проведення інвестиційної політики, охорони навколишнього середовища.

Тому постає проблема удосконалення механізму формування фінансових ресурсів для розвитку сфери ЖКГ .

Соціально-економічний розвиток будь-якої країни визначається багатьма факторами, у т.ч. територіальним розвитком її регіонів. Важливе місце при цьому відводиться житлово-комунальній сфері, розвиток якої, як і всієї соціальної сфери, підпорядковується головній меті - найбільш повному задоволенню постійно зростаючих потреб членів суспільства. Чим вищими є темпи соціального розвитку, тим динамічніше змінюються людські потреби, структура життєвих благ, покликаних їх задовольняти та забезпечувати.

Така позиція на даний час є найбільш неприйнятною для України, яка не має сьогодні ні чіткої обґрунтованої стратегії розвитку, ні стабільного законодавства, у тому числі у сфері інвестицій, ні ефективних механізмів формування фінансових ресурсів для розвитку та вкладання інвестиційних коштів в розвиток ЖКГ, ні дієвих механізмів контролю за їх використанням.

Є два механізми формування фінансових ресурсів для розвитку ЖКГ.

Перший механізм - надання послуг в системі ЖКГ може здійснюватися і на основі франчайзингу - договору, що заключається територіальними органами управління з невеликими фірмами, які зберігають практично повну господарську самостійність. В обмін вони зобов'язанні відраховувати в місцевий бюджет 5-10% свого доходу, вводити представника місцевої влади в склад правління і рекламувати фірмовий знак територіального органу.

Другий механізм - створення інвестиційних фондів. Першочерговим завданням залучення довгострокового кредитного фінансування в сферу ЖКГ є структурування дохідної частини використовуваного для цього фінансового інструмента.

Станом на сьогоднішній день 1 куб. метр нечистот коштує для фізичних осіб 12,20 грн., а для юридичних осіб - 12,30 грн. Середньодобова норма водовідведення складає для фізичних осіб 28 куб. метрів та 71 куб. метрів - для юридичних осіб . Проектна потужність складає 100 куб метрів на добу. Із запровадженням 7% цільового збору в складі амортизаційних відрахувань, водовідведення для фізичних осіб 1 куб нечистот становитиме 13,05 грн., юридичних осіб - 13,16 грн.

Річна сума з акумульованого додаткового цільового збору становитиме з фізичних осіб 8687 грн., з юридичних осіб - 22286,90 грн., а загалом 30973,90 грн. Прорахувати об'єктивно економічний ефект від запровадження запропонованих механізмів формування фінансових ресурсів неможливо, тому що в умовах кризи механізм франчайзингу не працюватиме, оскільки бізнес мінімізує видатки і йде у тінь. Механізм цільового збору працюватиме лише у майже 100 % оплаті споживачами за отримані житлово-комунальні послуги. В умовах хронічної неоплати наданих послуг механізм запровадження цільового збору неефективний, оскільки збільшує й так наростаючу дебіторську заборгованість. Тому спроби уряду запровадити інвестиційні фонди для розвитку ЖКГ України, механізмом формування фінансових ресурсів наповнення яких будуть цільові збори, є неефективними. Пояснюю чому: збільшується собівартість кінцевого продукту ( житлово-комунальних послуг), що лягає тягарем на сімейний бюджет. Споживачам, які користуються житлово-комунальними пільгами та субсидіями, частину вартості послуг відшкодовує держава, що в свою чергу є тягарем для Державного бюджету.

Отже, державні інвестиції, як бюджетний механізм формування фінансових ресурсів для розвитку ЖКГ району на основі програмно-цільового методу є ефективними на короткострокову перспективу. На середньо- та довгострокову перспективу є неефектними - напряму залежать від бюджетних надходжень на фінансування розроблених програм розвитку. Відбувається замороження будівництва, скорочення фінансування інвестиційних проектів з боку держави. Збільшується кошторисна вартість будівництва, погіршується технічний стан недобудов, як наслідок розтягується в часі термін окупності проектів із залученням державних інвестицій та не вирішується проблемні питання соціально-економічного характеру регіонів, під які виділялись кошти.

РОЗДІЛ 2

.1 Структура та управління ЖКГ у Запорізькому регіоні

Серед напрямків соціально-економічних перетворень, які в останні роки відбуваються в Україні, важливе місце займає реформування і розвиток житлово-комунального господарства в цілому то однієї з його провідних складових житлової сфери, зокрема. Житлово - комунальне господарство виконує важливу соціально-економічну функцію, надаючи мешканцям побутові послуги, які в сукупності створюють комфортні умови для життя населення, забезпечуючи йому збереження здоров"я, працездатності, належний фізичний, культурний та інтелектуальний розвиток.

Для виробничо-господарської діяльності житлово-комунального господарства характерний ряд специфічних особливостей: відсутність взаємозвязкупідцелей досягнення глобальної мети; організаційна побудова за територіальною і галузевою ознакою, подвійне підпорядкування, соціальний відгук на результати діяльності, нерівномірність попиту та ін. Все це визначає житлово-комунальне господарство як складну, багатоелементну динамічну організаційно-економічну систему.

Відмітною особливістю житлово-комунального господарства є також те, що в його галузі, підгалузі, об"єднання підприємства вирішують складний комплекс виробничих завдань, забезпечуючи ефективне функціонування народного господарства.

У цілому особливості житлово-комунального господарства обумовлюють своєрідність і специфіку його діяльності, яка надзвичайно многогранна: це експлуатація житлових фондів; теплоенергетика; газове господарство; готельне господарство; водопостачання; очищення стічних вод; міське освітлення; електричний транспорт; банно-пральне господарство; оздоровче обслуговування; санітарне очишення4 зелене будівництво; озеленення; експлуатація ліфтового господарства; ритуальне господарство населених пунктів та ін.

Житлове господарство (ЖГ) - одна з провідних підгалузей міського господарства, що має особливе соціальне значення. Це насамперед пов"язано з тим, що його функціональним призначенням є створення оптимальних умов для проживання населення. Таким чином від стану та ефективності діяльності ЖГ значною мірою залежить реалізація одного з важливих елементів відносин у суспільстві - турботи про нормальні умови проживання громадян. Це є об"єктивною необхідністю для будь-якої суспільно-економічної формації, якщо вона зацікавлена у своєму стабільному розвитку.

Житлово-комунальне господарство - складна і багато галузева інженерна система підприємств міського господарства, що охоплює більше 20 видів діяльності. Частка вартості основних фондів галузі досягає 25% усієї вартості необоротних активів народного господарства.

Житлово-комунальне господарство здійснює свою діяльність к рамках населених пунктів. При цьому підприємства галузі являють собою єдиний взаємофункціонуючий комплекс інфраструктури міста. Інженерні споруди й виробничі потужності кожного підприємства житлово-комунального господарства залежить від розмірів і типу населених пунктів. Мережі водопостачання і каналізації, газопостачання і теплопостачання, маршрути міського транспорту звичайно відображають містобудівну схему планування міста.

Як і вся господарська галузь, житлово-комунальне господарство в цілому і кожне окреме підприємство розвиваються на основі галузевих, регіональних і місцевих стратегічних і поточних програм. Ефективнiсть реалізації таких програм багато в чому обумовлена наявнiстю вичерпної iнформацiї про технiчний стан інфраструктури пiдприсмств, а також в якiймiрi цей стан позначаєтъся на здатностi повного забезпечення населених пунктiв житлово-комунальними послугами належної якостi якими є витрати на утримання об"єктiвгалузi. З урахуванням цього важливо звернути увагу на наступне. Робота комунальних пiдприємств залежить вiд попиту споживачiв, якi обслуговуються, у першу чергу населення. Попит цей коливається за сезонами, мiсяцями, днями тижня, а iнодi й за годинами доби. Вiдповiдно до цього встановлюється ритм i розпорядок дiяльностiпiдприємствмiського транспорту, водопроводу, лазень, мереж газопостачання i теплофікації.

Завдання, що стоять перед пiдприємствами житлово-комунального господарства Украни, не повиннi формуватися iзольовано від економiчних можливостей i наявностi фiнансових, технiчних, матерiальних i трудових ресурсiв областей та регiонiв.

В умовах формування ринку мiського господарства постає проблема гнучкостi виробництва житловокомунальних послуг. Сьогоднi активно проводиться реструктуризацiя пiдприємств, втiлюються в життя новi форми управлiння комунальною власнiстю, з"являються комерцiйнi структури, що надають традицiйнi комунальнi послуги. Це потребує розробки та впровадження таких сучасних пiдходiв, способiв i методiв органiзацiї виробництва на підприємствах мiського господарства, якi б давали можливiсть надання споживачам конкурентоспроможних послуг.

Мiсцевий характер i виробничі особливостi накладають своєрiднiсть на органiзацiйну структуру житлово-комунального господарства. За характером послуг, що надаються, комунальні підприємства дiляться на три типи:

?санiтарно-технiчнi (водопроводи, каналiзацiї, лазні, пральні, пiдлриємстваiзсанiтарного очищення міст);

·?енергетичнi (електростанцiї, електромережi та iн.); · транспортні (метрополітен, міський пасажирський електротранспорт).

У цiлому особливостi житлово-комунального господарства обумовлюють своєрiднiсть i специфiку його діяльностi, що надзвичайно багатогранна. Це:

експлуатацiя житлового фонду;

теллоенергетика;

? газове господарство

? готельне господарство;

? водопостачання

очишення стічних вод;

мiськеосвiтлення;

? електричний транспорт;

? лазневе й пральне господарство;

? комплексне впорядкування територiй;

санiтарне очищення міст

? зелене будiвництво та озеленення населених мiст;

Експлуатація лiфтового господарства ритуальне господарство;

Технічна iнвентаризація основних фондiв;

ремонтно-будiвельне виробництво;

пiдготовка i перепiдготовкакадрiв;

? виробничо-технологічна комплектацiя;

аварiйна служба iнженерного обладнання;

довідково-iнформаційна, iнспекційна та iншi служби.

Істотними особливостями галузi також є:

нетранспортабельнiсть кiнцевого результату її функціонування, призначеного для визначення поселення (вола, очищення стокiв, теплова енергiя, ремонтно-будівельне виробництво комплексне впорядкування i та ін.);

збiг у часiпроцесiв виробництва споживання;

неможливiсть складування; нерiвномiрнiсть попиту за сезонами року, мiсяцями, тижнями, днями i годинами доби.

Управління житлово-комунального господарства обласної державної адміністрації (далі - управління) є структурним підрозділом облдержадміністрації, що утворюється її головою. Управління підзвітне і підконтрольне голові облдержадміністрації та Мінжитлокомунгоспу України.

Управління у своїй діяльності керується Конституцією і законами України, актами Президента України і Кабінету Міністрів України, наказами Мінжитлокомунгоспу України, розпорядженнями голови облдержадміністрації, рішеннями обласної ради, а також Положенням про управління.

Основними завданнями управління є: забезпечення на території області реалізації державної політики у сфері житлово-комунального господарства та міського електротранспорту (далі - житлово-комунальне господарство) насамперед щодо організації і виконання заходів з його реформування; аналіз стану житлово-комунального господарства області та підготовка пропозицій до проектів обласного бюджету щодо фінансування регіональних програм розвитку житлово-комунального господарства і благоустрою населених пунктів, інженерного захисту територій та ліквідації наслідків підтоплення населених пунктів; забезпечення в межах своїх повноважень додержання вимог нормативно-правових актів з питань житлово-комунального господарства; організація виконання державних програм, розроблення і реалізація регіональних програм розвитку житлово-комунального господарства, подання пропозицій до проектів регіональних програм соціально-економічного розвитку області щодо поліпшення комунального обслуговування населення та благоустрою населених пунктів, охорони навколишнього природного середовища, енергозбереження, стану безпеки, умов праці та виробничого середовища; виконання функцій управління у сфері житлово-комунального господарства.

Управління відповідно до покладених на нього завдань:

бере участь у підготовці пропозицій щодо формування державної житлової політики та реформування і розвитку житлово-комунального господарства;

готує пропозиції до проектів обласного бюджету щодо фінансування капітального ремонту та реконструкції житлових будинків, регіональних програм розвитку житлово-комунального господарства та благоустрою населених пунктів, інженерного захисту територій та ліквідації наслідків підтоплення населених пунктів і подає їх на розгляд облдержадміністрації;

організовує виконання державних програм та розроблення і реалізацію регіональних програм у сфері житлово-комунального господарства, подає пропозиції до проектів регіональних програм соціально-економічного розвитку області щодо поліпшення комунального обслуговування населення та благоустрою населених пунктів, охорони навколишнього природного середовища, енергозбереження, стану безпеки, умов праці та виробничого середовища;

готує і подає в установленому порядку пропозиції щодо: удосконалення структури управління та розвитку житлово-комунального господарства області; розвитку підприємництва та конкуренції, демонополізації житлово-комунального господарства та формування ринку житлово-комунальних послуг; удосконалення системи соціального захисту населення (споживачів житлово-комунальних послуг) та встановлення соціальних нормативів у сфері житлово-комунального обслуговування; проведення інвестиційної політики у сфері будівництва, реконструкції і капітального ремонту об`єктів житлово-комунального господарства та інженерного захисту територій населених пунктів; удосконалення управління майном підприємств, установ і організацій житлово-комунального господарства;

забезпечує здійснення заходів з реформування житлово-комунального господарства відповідно до державної і регіональної програм на засадах прозорості та гласності;

Управління має право: здійснювати контроль за додержанням підприємствами, установами та організаціями, а також громадянами вимог законодавства та нормативних актів з житлово-комунальних питань; вносити відповідним місцевим органам виконавчої влади пропозиції щодо припинення будівництва, реконструкції, розширення об`єктів виробничого та іншого призначення у разі порушення вимог законодавства та правил комунального обслуговування населення; залучати спеціалістів інших структурних підрозділів облдержадміністрації, підприємств, установ та організацій, об`єднань громадян (за погодженням з їх керівниками) до розгляду питань, що належать до його компетенції; одержувати в установленому порядку від інших структурних підрозділів облдержадміністрації, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій інформацію, документи та інші матеріали, а від місцевих органів державної статистики безоплатно статистичні дані, необхідні для виконання покладених на нього завдань.

Управління у процесі виконання покладених на нього завдань взаємодіє з іншими структурними підрозділами облдержадміністрації, органами місцевого самоврядування, а також з підприємствами, установами та організаціями, об`єднаннями громадян, громадянами.

Для погодженого вирішення питань, що належать до компетенції управління, розгляду науково-технічних та економічних рекомендацій і пропозицій щодо поліпшення функціонування житлово-комунального господарства області в управлінні утворюється колегія у складі начальника управління (голова колегії), заступників начальника управління за посадою, а також інших відповідальних працівників управління. До складу колегії можуть входити керівники інших структурних підрозділів облдержадміністрації, підприємств, установ та організацій житлово-комунального господарства, громадських організацій. Склад колегії затверджується головою облдержадміністрації за поданням начальника управління.Рішення колегії проводяться в життя наказами начальника управління.

Для розгляду науково-технічних та економічних рекомендацій і пропозицій щодо поліпшення функціонування житлово-комунального господарства області і вирішення інших питань в управлінні можуть утворюватися науково-технічні та економічні ради і комісії. Склад цих рад і комісій та положення про них затверджує начальник управління.

.2 Система формування тарифів на житлово- комунальні послуги у регіоні

Виробництво товарів (робіт, послуг) за усіх суспільно-економічних формацій характеризується такими економічними категоріями, як витрати виробництва і вартість цих товарів (це уречевлена в товарі праця людини); грошовим вираженням вартості є ціна товару, а витрат виробництва - собівартість. Різновидом ціни є тарифи на окремі види продукції та послуг.

Тариф - це розмір плати в розрахунку на одиницю послуги визначеної якості, що забезпечує відшкодування споживачем обґрунтованих затрат економічної діяльності підприємства та прибутку. Під економічно обґрунтованими тарифами, як правило, розуміють мінімально можливі тарифи, що є фінансовою основою поточного виробництва житлово-комунальних послуг і відповідають затвердженим параметрам якості з урахуванням затрат на розвиток підприємства. Але визначення тарифу повинне враховувати соціальний аспект і особливості функціонування житлово-комунальної галузі у цілому, а тарифна політика спиратися на платоспроможний попит населення й інших споживачів послуг. Тарифи зазвичай встановлюються на послуги транспорту, зв'язку, житлово-комунальні послуги тощо і зазнають менших коливань, ніж ціни в ринковій економіці.

Трансформаційні зміни в економіці України торкнулися усіх галузей господарювання. Не є винятком і сфера житлово-комунальних послуг, яка знаходиться у край важкому економічному стані, що зумовлено декількома причинами. По-перше, житлово-комунальне господарство має суттєві особливості господарювання. Це багатогалузева комплексна сфера діяльності, до якої належать підприємства й організації, що утримують житловий фонд у належному стані (виробники житлових послуг), і підприємства, котрі спеціалізуються на наданні послуг тепло -, енерго -, газо -, водопостачання, водовідведення (виробники комунальних послуг), які діють в умовах різного зовнішнього середовища. Виробники та виконавці житлових послуг працюють на потенційно високих конкурентних ринках, а виробники комунальних послуг є локальними природними монополіями. По-друге, галузь відчуває недостатність фінансових ресурсів для модернізації обладнання та заміни зношених основних засобів і подальшого розвитку. По-третє, на більшості підприємств галузі - відсутній внутрішньогосподарський облік, дані якого забезпечують контроль затрат за місцями їх виникнення та сферами відповідальності окремих ланок управління. Реформа житлово-комунальної галузі, про яку вже давно йде мова, має на меті ліквідацію збитковості та створення умов для рівної конкуренції виробників житлово-комунальних послуг. Регулятором економічних перетворень у галузі мають стати економічно обґрунтовані тарифи, основою розрахунку яких є облікова інформація про затрати.

Встановлення тарифів у галузі житлово-комунального господарства (ЖКГ) має певні особливості й суттєво впливає на ефективність діяльності підприємств галузі та на побудову бухгалтерського обліку. На сьогодні тарифи на житлово-комунальні послуги (ЖКП) є регульованими і не відшкодовують витрат на їхнє виробництво.

Об'єктами калькулювання собівартості на підприємствах виробниках комунальних послуг є продукція, роботи, послуги за кожним видом діяльності, а калькуляційною одиницею - вимірники, характерні для кожного виду послуг.

у житловому господарстві - 1 кв. м загальної площі

у каналізаційному господарстві - 1 куб. м відведеної стічної рідини;

у водопровідному господарстві - 1 куб. м води;

у теплоенергетичному господарстві - 1 гігакалорія тепла;

в електроенергетичних підприємствах - 1 кіловат, год. електроенергії;

у газопостачанні - 1 куб. м газу.

Собівартість послуг у виробників встановлюється в грошовому виразу на, основі розрахунку відповідно до Методичних рекомендацій з планування, обліку і калькулювання собівартості робіт (послуг) на підприємствах і в організаціях житлово-комунального господарства, затверджених, наказом Державного комітету з будівництва, архітектури та житлової політики України від 6.03.2002 № 47. Метою планування й обліку собівартості є економічно обґрунтоване визначення планової та фактичної-величини затрат на виробництво і реалізацію робіт і послуг необхідної якості, забезпечення об'єктивного контролю за використанням трудових, матеріальних, паливно-енергетичних і інших ресурсів, аналізу статей затрат, розрахунку економічно обґрунтованих тарифів на ремонтно-експлуатаційні роботи і послуги ЖКГ.

Перехід у житлово-комунальній сфері до економічних методів управління суттєво змінює структуру затрат, що включаються в собівартість комунальних послуг. Споживач не згоден сплачувати затрати, які не стосуються безпосередньо надання послуг та їх якості; Поява різних форм власності на житло і формування відносин між власниками житла, виконавцями послуг, комунальними і ремонтно-експлуатаційними підприємствами на договірній основі вимагають чіткості при формуванні затрат, що включаються в собівартість наданих послуг.

Монополізм у житлово-комунальному секторі економіки сприяє підтримці високого рівня затрат і тарифів на відповідні послуги. Це зумовлено тим, що підприємствам-монополістам немає необхідності шукати шляхів зниження собівартості, які б робили надані послуги конкурентоспроможними. Тягар невиправданих високих затрат на надання цих послуг, які у своїй більшості не відповідають параметрам якості, несуть;бюджет і населення.

Створення конкурентного середовища в житловій підгалузі залежить від ефективного поділу функцій між власниками житлового фонду (організаціями, уповноваженими від імені власника), управителями, виконавцями і виробниками послуг. Поділ усіх функцій на функції управління і експлуатаційні задекларовано і у Законі України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року №1875-IY. Наявність у ланцюжку господарських відносин управителя, який здійснює, за договором з власником, управління будинком, спорудою, житловим комплексом або комплексом будинків і споруд і забезпечує його належну експлуатацію відповідно до закону та умов договору, веде як до підвищення якості надання житлових послуг, так і економії ресурсів, які спрямовуються на утримання і ремонт житлового фонду. Коли управитель займається проблемою досягнення найкращої якості надання житлових послуг за мінімальною ціною, вдається заощаджувати кошти. Якщо порівнювати показник заощадження з нормативними затратами, вартість виконання того ж обсягу робіт знижується в два рази. Процес поділу усіх функцій на функції управління й експлуатаційні має знайти відображення й у системі обліку затрат, що унеможливить практику перекладання необґрунтованих затрат з однієї групи споживачів на іншу, змінить ідеологію формування тарифів. Практика встановлення цін на підставі затратно-нормативного підходу веде до завуальованого росту тарифів за рахунок включення до собівартості послуг неефективних затрат та втрат. Сучасна практика встановлення тарифів не відповідає реальним умовам фінансування галузі, якості послуг та споживчих переваг. Така ситуація приводить до того, що організації ЖКГ, особливо монополісти, мають можливість практично безконтрольно витрачати ресурси і встановлювати обсяги послуг, наданих споживачам. Крім того, формування тарифів на основі фактичних затрат за попередній період і використання застарілих, що не відповідають сучасним вимогам, норм і нормативів не тільки не стимулює, але й робить практично неможливим залучення інвестиційних ресурсів, оскільки величина тарифу не відповідає реальним затратам підприємств і не забезпечує його необхідного виробничого потенціалу.

Політика радянської держави у сфері ціноутворення передбачала певну непропорційність цін і невідповідність цін і тарифів витратам. Наприклад, за порівняно низьких цін на деревину були дуже високі ціни на виготовлені з неї меблі. На досить низькому рівні утримували ціни на продукти харчування і предмети першої необхідності, при цьому у багато разів підвищували ціни на так звані предмети розкоші - автомобілі, килими, кришталь, коштовності. Метою такої системи ціноутворення було забезпечення кращих умов для бідніших верств населення, що мало свої позитивні сторони. Однією із важливих складових такої політики був низький рівень тарифів на житло і комунальні послуги; при цьому витрати підприємств ЖКГ покривалися дотаціями з бюджету й іншими видами Державної допомоги.

З переходом до ринкової економіки необхідно поступово довести тарифи до рівня, який би забезпечував відшкодування витрат підприємств ЖКГ. Ллє економічні негаразди в країні поки що унеможливлюють розв'язання цієї проблеми, зважаючи на недостатній рівень доходів населення. Одна із особливостей житлово-комунальних послуг полягає у можливості користуватися ними без оплати, якщо не вживаються суттєві санкції до неплатників, як це мало місце у нас останніми роками. Через ці причини житлово-комунальне господарствоопинилось у скрутному становищі - тарифи недостатні, при цьому оплата від населення надходить не в повному обсязі. Тому наукове розроблення питань, пов'язаних з особливостями ціноутворення та його оптимізацією у ЖКГ, є досить важливим.

Залежно від порядку затвердження цін і тарифів житлово-комунальні послуги поділяють на три групи:

перша - комунальні послуги з постачання електроенергії та природного газу, тарифи на які затверджуються центральними органами управління;

друга - послуги, тарифи на які затверджують органи місцевого самоврядування, а саме з утримання будинків, споруд і прибудинкових територій, централізованого постачання холодної та гарячої води, водовідведення, централізованого опалення, прибирання, вивезення і знешкодження побутових відходів;

третя - ЖКП, ціни і тарифи на які визначаються договором.

Порядок формування тарифів на ЖКП має сьогодні низку характерних особливостей.

Тарифи не відшкодовують витрат підприємств ЖКГ; рівень відшкодування становить 70-80 %6. Зокрема рівень відшкодування населенням фактичної вартості послуг на базових підприємствах регіонів у 2008 році становив від 23 до 98 % у підгалузях водопостачання й водовідведення, від 50 до 92 % у підгалузі теплопостачання; квартирна плата (плата за утримання житла) відшкодовувала витрати підприємств з обслуговування житла на 45-98% (в окремих областях на 100%).

Тарифи мають затратний характер, бо їхній рівень встановлюється виходячи з фактичних витрат на виробництво житлово-комунальних послуг в окремих регіонах при недостатності приладів вимірювання фактично спожитих послуг, тому:

чинна система ціноутворення не стимулює до ресурсозбереження як підприємства ЖКГ, так і споживачів;

має місце значна диференціація тарифів залежно від місцевих умов, яка не завжди економічно обґрунтована. Так, в областях України у І півріччі 2009 року за даними Держжитлокомунгоспу України, мінімальні й максимальні значення тарифів на одну гігакалорію тепла та на один кубічний метр води і стічних вод у 3 - 5 разів відрізнялися від середнього значення, тарифи квартирної плати відрізнялись у 2-3 рази.

Широко використовується перехресне субсидування населення за рахунок встановлення завищених тарифів для підприємств і організацій. Так, тариф на послуги з теплопостачання для підприємств у середньому в Україні майже в 2,5 разу вищий, ніж для населення, на послуги з водопостачання - приблизно в 5 разів, на послуги з водовідведення - у 7 разів.

Тарифи на ЖКП виконують соціальну функцію: наявність пільгових категорій населення, субсидій малозабезпеченим громадянам, занижений рівень тарифів, який має покриватися державною дотацією, - усе це передбачає покриття частини витрат підприємств ЖКГ із бюджету; оскільки фінансування з бюджету надходить несвоєчасно і не в повному обсязі, підприємства ЖКГ фактично виконують функцію соціальних, служб.

У тарифах практично не враховується якість житлово-комунальних послуг.

Тарифи затверджують місцеві органи влади, нормативи й методичні рекомендації центральних органів управління житлово-комунальним господарствам мають здебільшого рекомендаційний характер, тому є певна складність у затвердженні тарифів.

У більшості випадків при встановленні тарифів не передбачається можливість подальшого розвитку підприємств, у тарифи практично не закладаються витрати на капітальний ремонт і модернізацію основних засобів, особливо у житловому господарстві.

Практично відсутній механізм коригування тарифів, що тим паче необхідно за наявного рівня інфляції.

Є певні проблеми при розщепленні платежів за окремі комунальні послуги, зокрема за постачання і водовідведення гарячої води та за її підігрівання.

Варто зазначити, що, з одного боку, тарифи на житлово-комунальні послуги не забезпечують підприємствам ЖКГ можливості функціонувати у режимі самоокупності й відновлення основних засобів, з другого боку, недостатньо стимулюють ці підприємства до зниження питомих витрат.

Ситуація з тарифами квартирної плати (плати за утримання житла) є чи не найскладнішою. За рахунок квартирної плати відшкодовуються не лише витрати житлових організацій на прибирання, обслуговування, поточний ремонт житлових будинків, управління будинками і самою житловою організацією, а й оплачуються послуги інших підприємств - із санітарної очистки, обслуговування ліфтів, протипожежної охорони тощо. Затверджений тариф не відшкодовує витрат житлових організацій і не оплачується споживачами повністю, тому зростає кредиторська заборгованість житлових організацій перед підприємствами із санітарної очистки тощо. З часом тарифи на послуги підприємств санітарної очистки й обслуговування ліфтів збільшуються, а квартирна плата, за рахунок якої вони відшкодовуються, залишається незмінною; при цьому зростають власні витрати житлових організацій (зокрема за рахунок підвищення рівня мінімальної заробітної плати, зростання вартості енергоносіїв). Тобто має місце одна із багатьох парадоксальних ситуацій у галузі, коли рівень тарифу залишається незмінним при зростанні його складових.

За даними фінансової і статистичної звітності підприємств ЖКГ, у 2005 році перевищення витрат над прибутками у них становило понад 10%, при тому, Що реальні витрати мають бути вищими, але коштів не вистачає, тому зростає кредиторська заборгованість. У свою чергу, реально отримані прибутки нижчі, ніж відображено у звітності за принципом нарахування, через високу дебіторську заборгованість (передусім населення), яка дорівнює сумі прибутків підприємств ЖКГ за 6-9 місяців.

При зростанні цін на всі інші товари і послуги в країні утримання тарифів на Житлово-комунальні послуги на незмінному рінні не відповідає реаліям ринкової економіки. Якщо місцеві органи влади не затверджують економічно обґрунтованих тарифів на ЖКП, вони повинні відшкодовувати різницю в тарифах за рахунок власних коштів. Рівень бюджетної допомоги підприємствам ЖКГ знижується, у структурі їхніх доходів дотації становлять близько 1 %, субсидії - близько 2 % і відшкодування пільг - близько 5 %. Але прийнята державою політика у частині зменшення дотацій підприємствам ЖКГ при одночасному субсидуванні малозабезпечених громадян є соціально справедливішою, що дає змогу поступово доводити тариф на ЖКП до повного відшкодування витрат з оплатою забезпеченими громадянами повного тарифу, а малозабезпеченими - частини тарифу.

Одним із шляхів розв'язання проблеми ціноутворення у ЖКГ є застосування прогресивного порядку визначення тарифів на житлово-комунальні послуги. На сьогодні використовуються дві системи встановлення тарифів на ЖКП:

переважно застосовується схема "витрати плюс" (costplus), або "витрати плюс рентабельність", коли встановлюється граничний рівень рентабельності (відношення прибутку до витрат); іноді виокремлюють метод встановлення фіксованих тарифів, але він ґрунтується на згаданій схемі;

прогресивною є методика фіксування граничних цін (pricecap) - така система на сьогодні з усіх країн СНД запроваджена тільки в Україні, до певної міри в Молдові; у підгалузі водопостачання згідно із Порядком до складу тарифу введено інвестиційну складову і запроваджено механізм коригування тарифу.

За першою схемою тариф затверджується у розмірі витрат на одиницю наданих послуг із додаванням відповідного відсотка рентабельності витрат.

За методикою фіксування граничних цін при складанні калькуляції визначається не лише повна собівартість калькуляційної одиниці, а й питома вага кожної статті витрат - витрати електроенергії на калькуляційну одиницю, витрати заробітної плати й інші. Наприклад, визначена собівартість їм3 води умовно становила 1 грн., з них 0,3 грн. - витрати на електроенергію, 0,2 грн. - заробітна плата тощо. Зауважимо, що за такого розрахунку враховуються і витрати з податку на прибуток у складі собівартості.

Далі в тариф закладається інвестиційна складова, наприклад, 0,4 грн., тобто та частина чистого прибутку, яка буде спрямована на оновлення основних засобів і розвиток підгалузі. Ця величина залишається незмінною протягом терміну дії тарифу, для чого передбачено-коригування тарифів при зміні його складових. Наприклад, якщо зросли тарифи на електроенергію до 0,45 грн. на їм3, тариф підвищується з 1,4 грн. до 1,65 грн., якщо запроваджено прогресивні технології і витрати зменшилися - відповідно зменшується тариф.

За рубежем поширена практика коригування тарифів, коли тариф встановлюється на певний період, перед закінченням терміну його дії незалежними організаціями проводяться ретельні тарифні дослідження, нерідко з урахуванням думки громадськості, з метою встановлення нового обґрунтованого тарифу. Процес дослідження і прийняття рішення досить тривалий - до одного року в Чилі, до трьох - у Великобританії. У Франції встановлений тариф автоматично коригують протягом усього терміну його дії за узгодженою тарифною формулою, яка враховує можливі зміни розміру складових витрат, ставок оподаткування тощо.

Аналіз розвитку системи формування тарифів на ЖКП та її особливостей дає змогу сказати, що основними шляхами оптимізації цієї системи є запровадження прогресивних методик . Формування тарифів і дієвих механізмів коригування тарифів, диференціація тарифів (залежно від якості наданих послуг, від часу року й доби, від елітності й місцезнаходження будинку), вилучення соціальної функції тарифів на ЖКП, удосконалення нормативної бази формування тарифів. Одночасно необхідні оптимізація витрат підприємств ЖКГ, зменшення непродуктивних витрат, зокрема шляхом створення конкурентного середовища, застосування сучасних ресурсо збережних технологій, встановлення приладів обліку втрачання води і тепла тощо.

Взаємний вплив мають система формування тарифів і побудова обліку. Удосконалення обліку, зокрема податкового, дасть змогу вилучити зі складу собівартості економічно необґрунтовані витрати, зменшити податковий тиск у галузі, розробити методики калькулювання не лише виробничої, а й повної собівартості житлово-комунальних послуг, що необхідно для затвердження оптимальних тарифів.

Удосконалення методик калькулювання допоможе підвищити обґрунтованість тарифів на ЖКП. Зокрема сумніви викликає внесення до тарифу таких інших операційних витрат, як сумнівні борги, визнані штрафи, пені, неустойки, витрати на соціально-культурні заходи, які за сучасної методології бухгалтерського обліку вносяться до витрат підприємств і зменшують їхній прибуток у бухгалтерському обліку. Але оподатковуваний прибуток при цьому не зменшується, тариф затверджують з урахуванням обмеженого рівня рентабельності, а зазначені витрати становлять незначну частку - інші операційні витрати становлять близько 10 % усіх витрат, зокрема витрати на утримання об'єктів соціальної сфери - від 0 до 0,5 %, списана безнадійна заборгованість - близько 1 %, а резерву сумнівних боргів підприємства ЖКГ у більшості своїй не створюють і до розрахунків тарифу не вносять (це логічно, бо внесення сумнівних боргів до тарифу на ЖКП змусило б акуратних платників покривати борги неплатників). Це проблема бухгалтерського обліку, оскільки створення резерву сумнівних боргів за міжнародними й національними стандартами бухгалтерського обліку є обов'язковим, але для підприємств із регульованими тарифами, як зазначалося, це не завжди доцільно. Тому Законом України «Про Державний бюджет України» визначено,що порядок нарахування резерву сумнівних боргів та їх списання для підприємств державного сектору економіки повинен визначатися тільки за рішенням уповноважених органів управління. Одним із підходів до вирішення цього питання, з урахуванням бухгалтерських стандартів і реалій вітчизняної економіки, було б віднесення до резерву тільки тих боргів, щодо яких є звернення до суду і які вилучені з валового доходу в податковому обліку.

Водночас система встановлення тарифів впливає на особливості калькулювання витрат і на відображення в обліку різних складових тарифів і фінансування, що надається понад тариф. Так, поява нових видів цільового фінансування призводить до розширення складу об'єктів бухгалтерського обліку, щодо кожного з яких існують певні особливості визнання, оподаткування й відображення в обліку. Так, субсидії і пільги визнаються прибутком у бухгалтерському обліку у момент нарахування, а в податковому - у момент отримання і оподатковуються ПДВ, дотації s визнаються у момент отримання, і не оподатковуються ПДВ, цільове фінансування понад тариф (на підготовку до зими, на ремонт тощо) у податковому обліку не повинно відображатися. Облік для підприємств ЖКГ ускладнюється ще й тим, що і в податковому обліку, і в бухгалтерському в період його реформування існує багато невизначених питань щодо відображення згаданих платежів.

Можна визначити такі основні напрями впливу системи ціноутворення на побудову обліку в ЖКГ:

недостатній розмір тарифу й отримання при цьому цільового фінансування понад тариф;

отримання у складі тарифу не лише платежів від населення, а й субсидій і пільг із бюджету;

різний порядок внесення у доходи й обкладання ПДВ згаданих видів фінансування;

особливості відображення в обліку витрат на обслуговування внутрішньо-будинкових систем, специфічних об'єктів основних засобів.

Стратегічною метою діяльності житлово-комунальної галузі має бути задоволення потреб споживачів якісними послугами за доступними цінами На жаль, сьогодні місцеві органи влади замість пошуку шляхів удосконалення методів управління виробництвом, що ведуть до зниження затрат і економії тих ресурсів, які мають ключове значення, пошуку способів підвищення якості та рівня обслуговування споживачів, використання такої організації виробництва, яка б забезпечила постійну боротьбу з усіма видами втрат, приймають рішення, спрямовані на підвищення рівня оплати споживачами комунальних послуг. Останнє підвищення тарифів торкнулося усіх видів житлово-комунальних послуг і є значним. Тарифи підвищилися у різних регіонах України від двох до п'яти разів. Але підвищення тарифів не вирішує проблеми, бо у зв'язку з низькою платоспроможністю населення зростає заборгованість за спожиті послуги, що погіршує фінансовий стан їх виробників. Аналіз досліджень та практики встановлення тарифів свідчить про наявність двох точок зору на ціноутворення за ринкових умов у галузі житлово-комунального господарства - радикальної та компромісної.

На ціноутворення житлово-комунальних послуг впливають їх відмітні властивості, що полягають у незамінності та доступності послуг. Прояв названих властивостей виражається у тому, що споживачі не можуть замінити, відмовитися або значно скоротити споживання послуг у зв'язку з. підвищенням тарифів на них. Споживачам не можна обмежити доступ до споживання послуги в часі, тому що обмеження доступності при збільшенні ціни є соціальною дискримінацією, що входить у протиріччя з декларованою Конституцією соціальною спрямованістю економічної політики держави. Виходячи з цього, ціни на житлово-комунальні послуги не можуть бути інструментом регулювання попиту та пропозиції. Територіальні органи влади, яким належать комунальні підприємства та які затверджують тарифи на послуги, мають знаходити компроміс між бажанням виробників підвищити ціну та змогою споживачів сплатити за спожиті послуги. Тому при визначенні вартості більшості житлово-комунальних послуг, необхідно перейти від безконтрольного затратного ціноутворення, яке використано при останньому підвищенні тарифів, до регульованого затратного.

Затрати організацій, які працюють на ринку житлово-комунальних послуг, визначаються на базі розрахунку собівартості. У зв'язку з поділом форм власності собівартість житлово-комунальних послуг містить у собі:

затрати підприємства-виробника послуг, а саме затрати, зумовлені експлуатацією майна, переданого в повне господарське ведення підприємства власником майна;

затрати з експлуатації об'єктів житлового фонду, що передані власником виконавцю на обслуговування.

На підставі договору з власником про закріплення за виконавцем муніципального майна на праві повного господарського ведення і договору про передачу виконавцю майна територіальної общини на обслуговування, у собівартість житлово-комунальних послуг включаються: затрати, пов'язані з обслуговуванням основних засобів, які знаходяться на балансі виконавця і зносом цих засобів.

При встановлені тарифів виникає дві проблеми. Перша пов'язана з необхідністю збалансувати економічні та фінансові інтереси підприємств природних локальних монополій із соціальними цілями. Друга - зі збалансуванням якості комунального обслуговування і можливого підвищення затрат. З огляду на вищевикладене очевидна необхідність і важливість ролі органа місцевого самоврядування, який здійснює професійну діяльність з урегулювання тарифів на продукцію і послуги підприємств природних локальних монополій, а також розробку власної регіональної нормативної бази житлово-комунального господарства. Саме до цього органу має збігатися інформація про затрати всіх учасників надання житлово-комунальних послуг за деталізацією, яка забезпечує використання запропонованого алгоритму затвердження економічно обґрунтованого тарифу.

Узагальнюючи викладене, можна констатувати, що діюча система затвердження тарифів на житлово-комунальні послуги не відповідає вимогам трансформаційних змін у галузі і є гальмом її подальшого розвитку. Для встановлення економічно обґрунтованих тарифів центральні органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування повинні мати інформацію про затрати виробників послуг та здійснювати незалежний аудит обґрунтування тарифів на послуги. Підхід до формування комунальних тарифів, що враховує не тільки ціну виробництва послуги, але й ціну для споживачів, а також проведення аудиту тарифів, дозволить усунути суперечності та забезпечити тісний взаємозв'язок основних факторів поточної діяльності і розвитку ЖКГ.

2.3 Аналіз тарифів житлово - комунального господарства

Рівень оплати населенням житлово-комунальних послуг за 2012 рік становив 97,2%, що на 1,6 в.п. вище, ніж у 2011 році.

За підсумками року лише у 4 районах Запорізької області рівень оплати населенням житлово-комунальних послуг становив вище 100 відсотків: у Мелітопольському (103,3%), Куйбишевському (101,3%), Розівському (100,8%) і Приазовському (100,7%) районах. По інших територіях рівень оплати коливався серед районів: від 87% у Бердянському до 99,9% у Чернігівському, серед міст обласного значення: від 94% у Токмаку до 99,2% в Енергодарі.

Заборгованість населення за спожиті житлово-комунальні послуги на 01.01.2013 склала 709,7 млн. грн., що на 5% більше, ніж на початок 2012 року.

Значне зростання боргу протягом 2012 року зафіксовано у Бердянському (на 88,4%), Великобілозерському (на 25,4%), Михайлівському (на 24,7%), Приморському (на 23,7%), Оріхівському (на 23,1%), Гуляйпільському (на 20,2%) районах і м. Мелітополь (на 14,4%). Зниження суми боргу відбулося у 5 районах, у Приазовському районі борг погашено повністю.

Протягом 2012 року введено в експлуатацію 194,1 тис. м2 загальної площі житла, що у 3,1 рази більше, ніж у 2011 році (1 місце серед регіонів України), у розрахунку на 10 тис. населення - 1086 м2.

Найбільші обсяги введеного житла у Запорізькому (25,2 тис. м2), Якимівському (11,9 тис. м2), Вільнянському (4,7 тис. м2) районах, а також містах Запоріжжя (74,2 тис. м2), Бердянськ (43,2 тис. м2) і Мелітополь (12,9 тис. м2).

У розрахунку на 10 тис. населення лідерами є Запорізький (4,4 тис. м2), Якимівський (3,4 тис. м2) райони та м. Бердянськ (3,6 тис. м2).

На території Великобілозерського, Розівського районів та м. Енергодар протягом 2012 року введення в експлуатацію житла не відбувалося.

Отже, за оцінкою результатів діяльності за напрямом житлово-комунальне господарство та будівництво житладо трійки лідерів увійшли: серед районів - Запорізький, Приазовський і Якимівський райони; на останньому місці - Бердянський район.

2.4 Концепція розвитку та реформування ЖКГ у Запорізькому регіоні

Розробляючи дану концепцію, ми ставимо перед собою завдання розмежування рівнів відповідальності в галузі ЖКГ між обласною владою та органами місцевого самоврядування. Якщо раніше ми говорили про те, що на фінансування ЖКГ із державного бюджету виділяється недостатньо коштів, то на сьогоднішній день ми змушені констатувати, що не можемо розраховувати на одержання серйозних грошових ресурсів, тому що не маємо чітких планів розвитку галузі на територіях. Перелік документів, необхідних для визначення стратегії розвитку ЖКГ населеного пункту включає: програму реформування, схеми водопостачання, теплопостачання, санітарного очищення. Тільки після розробки даних документів можна говорити про фінансування.

Забезпечення населення якісною питною водою.

Сьогодні перед нами постає як завдання забезпечення населення області якісною питною водою, так і завдання вирівнювання тарифів на дану послугу. Єдиним можливим механізмом реалізації цих завдань, є створення єдиної регіональної водної компанії, що візьме на себе видобуток, транспортування води та надання послуг водопостачання населенню області, а також весь комплекс питань, пов'язаних з будівництвом і модернізацією водопровідних мереж.

Модернізація систем теплопостачання населених пунктів.

Ми готові визнати, що в існуючих економічних реаліях, централізоване опалення не є оптимальним підходом для малих населених пунктів і готові піти територіям назустріч у модернізації теплопостачання з використання децентралізованих, автономних систем. При цьому, ми повинні розуміти, що органи місцевого самоврядування чітко уявляють собі план дій у даному напрямку і контролюють процеси, що відбуваються.

Благоустрій населених пунктів.

Проблемним залишається питання приналежності територій при здійсненні прибирання, санітарного очищення та благоустрою населених пунктів. З метою впорядкування послуг зі прибирання та благоустрою території, підвищення якості їх виконання , пропонується визначити єдиного виконавця цих послуг або у всьому населеному пункті, або в границях районів, мікрорайонів. Застосування подібної практики дозволить підвищити відповідальність конкретного виконавця послуги, а також створити ринок, а отже конкуренцію, що в остаточному підсумку повинне відобразитися на якості та вартості послуг.

Створення системи ефективного керування житловим фондом.

Незважаючи на всі існуючі складності із процесом створення обєднань співвласників багатоквартирних будинків у містах області, іншого шляху реформування взаємин у житловому секторі не існує. Без появи ефективного власника житла в особі ОСББ, наші зусилля по підвищенню якості послуг, залучення інвестицій, будуть марні.

Поширення механізму керування жилим фондом через ОСББ, є тільки першим кроком на шляху реформування взаємин у сфері обслуговування будинків. Наша мета - підвищення якості надаваних послуг шляхом створення конкурентного ринку із залученням приватного капіталу. Прихід керуючих компаній на зміну існуючій системі обслуговування житлового фонду є лише питанням часу, і ми прагнемо до того, щоб наш регіон став «піонером» у даному процесі.

В облдержадміністрації відбулося спільне розширене засідання колегії Департаменту житлово-комунального господарства та будівництва обласної державної адміністрації та групи «Регіональний економічний розвиток» Комітету з економічних реформ у Запорізькій області. Засідання присвячене обговоренню підсумків роботи житлово-комунального господарства області у 2012 році та основні завдання на 2013 рік у галузях житлово-комунального господарства та будівництва. Детально розглядались підсумки роботи житлово-комунального господарства області та результати роботи зі зверненнями громадян в минулому році, а також визначено плани та пріоритетні завдання роботи галузі на поточний рік. В наступному році всі зусилля будуть направлені на реалізацію державної політики у сфері житлово-комунального господарства і створення умов для його сталого динамічного функціонування, зокрема виконання завдань Загальнодержавної програми реформування і розвитку житлово-комунального господарства на 2009 - 2014 роки. Як відзначив директор Департаменту житлово-комунального господарства та будівництва, реалізація Закону України "Про Загальнодержавну програму реформування житлово-комунального господарства на 2009-2014 роки повинна забезпечити вирішення існуючих у галузі проблем. Це, перш за все, організація ефективного управління у сфері виробництва та надання житлово-комунальних послуг, демонополізація, забезпечення беззбиткової роботи та технічне переоснащення основних фондів підприємств галузі, залучення інвестицій на умовах державно-приватного партнерства. У 2013 році продовжиться системна робота по створенню та забезпеченню функціонування обєднань співвласників багатоквартирних будинків. Як показує практика, ОСББ є найефективнішою формою власності на житло. Надалі буде проводитись робота по вирішенню питання взаємовідносин ОСББ з постачальниками комунальних послуг та створення конкурентного середовища у сфері управління та утримання житлового фонду. Одним з пріоритетних напрямків роботи також визначено впровадження енергозберігаючих технологій та залучення інвестицій на модернізацію мереж та підприємств ЖКГ. Окремо акцентовано увагу на можливостях та механізмах впровадження державно-приватного партнерства.

ВИСНОВКИ

Житлово-комунальне господарство як обєкт управління є складною комплексною галуззю економіки держави, яка характеризується великою кількістю підгалузей, що входять до її складу. Крім того встановлено, що житлово-комунальне господарство виступає як різновид природної монополії. Ці та інші особливості цієї галузі обумовлюють специфіку методів та характеру державного управління. Пріоритетним серед загальних методів державного управління в цій сфері в умовах ринкової економіки має бути застосування методів координаційних, дозвільних і контрольно-наглядових. Це обумовлено ще й тим, що управління у сфері житлово-комунального господарства відносять до міжгалузевого управління, яке здійснюється органами державного управління, наділеними міжвідомчими повноваженнями відносно організаційно не підпорядкованих їм об'єктів, під час якої забезпечуються злагодженість і єдність дій при вирішенні загальнодержавних і міжгалузевих завдань. Відповідно методам управління, які використовуються органами міжгалузевої позавідомчої компетенції, притаманні погоджене прийняття рішень, координація дій відповідних органів в управлінні при виконанні загальнодержавних чи міжгалузевих завдань. Органи управління житлово-комунальним господарством організовують виконання програм розвитку галузі, забезпечують діяльність житлово-комунальних об'єктів, підбір і розстановку кадрів, проводять єдину технічну політику, здійснюють заходи щодо вдосконалення комунального обслуговування населення, промислових і соціально-культурних об'єктів, розробку й організаційне забезпечення управлінських рішень. Розмежування та впорядкування повноважень, завдань та обовязків у сфері житлово-комунального господарства центральних, місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, підприємств та організацій - виробників, постачальників, виконавців, а також споживачів житлово-комунальних послуг потребує внесення змін до чинного законодавства та нормативно-правових актів.

Становлення ринкової, соціально орієнтованої економіки вимагає нових підходів до регулювання такої важливої сфери як житлово-комунальна, через яку реалізуються інтереси кожної людини. Ця надзвичайно важлива галузь надає фізичним і юридичним особам необхідні житлово-комунальні послуги та забезпечує життєдіяльність усього суспільного організму. Оскільки житлово-комунальний сектор є ключовим елементом будь-якої економічної системи, державне управління ним входить складовою соціально-економічної політики як потужна рушійна сила економічного зростання. Це виводить проблематику державного управління житлово-комунальним господарством у ранг найважливіших теоретико - прикладних досліджень. Практичним результатом має стати визначення ефективних механізмів управління підприємствами й організаціями житлово-комунального господарства усіх форм власності. При переході до ринкових економічних відносин наявна структура управління не відповідає сучасним вимогам розвитку населених пунктів: вона є архаїчною, за принципом побудови громіздкою, орієнтованою на дотаційні схеми фінансування. Базові підприємства позбавлені самостійності, що негативно впливає на підвищення ефективності їх діяльності й вишукування прогресивних форм господарювання. Тому державна політика повинна бути спрямована на формування ринкових механізмів розвитку житлово-комунального господарства, зокрема на проведення демонополізації, формування конкурентного середовища у житлово-комунальному комплексі, розвиток нових форм і механізмів договірних відносин у системі надання комунальних послуг та запровадження холдингової форми управління підприємствами і організаціями житлово-комунального господарства.

На сьогодні важливим напрямом реформи житлово-комунального господарства повинна стати демонополізація галузі, створення конкурентного середовища в системі управління та обслуговування житлово-комунальної сфери, що дозволить власникам житла і об'єктів комунального призначення вибирати того чи іншого субєкта управління, який зможе забезпечити необхідний рівень обсягів і якості робіт та послуг за найнижчими цінами.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні»

. ( Відомості Верховної Ради (ВВР), 1997, N 24, ст.170 ) в редакції від 01.01.2008.

. Закон України «Про місцеві державні адміністрації» ( Відомості Верховної Ради (ВВР), 1999, N 20-21, ст.190 ) в редакції від 01.01.2008.

. Положення «Про Державний комітет України з питань житлово-комунального господарства» затверджене указом Президента України від 19 серпня 2002 р.

. Указ Президента України «Про Концепцію ціноутворення у сфері житлово-комунальних послуг» від 28 грудня 2007 року N 1324/2007.

. Гура Н.О. Система формування тарифів на житлово-комунальні послуги.

.Віра Чиж. Формування економічно обґрунтованих тарифів на житлово-комунальні послуги.

.Історія тарифної політики в Україні. Аналітичний огляд. - К.: ПАДКО, 2002.

.Закон України «Про житлово-комунальні послуги» від 24.06.2004 року № 1875 IV.

.Порядок формування тарифів на послуги централізованого водопостачання та водовідведення, затверджений наказом Держбуду України від 27.06.2006 року № 13.

.Бузырев В.В., Чекалин В.С. экономика жилищной сферы. - М.: ИНФРА-М, 2001. - 2556 с.

ЗМІСТ ВСТУП РОЗДІЛ 1 1.1 Загальна характеристика ЖКГ 1.2 Державне управління у сфері ЖКГ .3 Механізм формування фінансових ресурсів для розви

Больше работ по теме: