Порівняльно-історичне мовознавство – це область загального мовознавства, об’єктом якої є споріднені, генетично пов’язані мови. Порівняльно-історичне мовознавство встановлює відповідності між цими мовами та описує їх еволюцію в просторі і часі. Як основним засобом своїх досліджень порівняльно-історичне мовознавтсво користується порівняльно-історичним способом, главною метою якого є побудова моделі прамовних станів окремих отчизн і груп споріднених мов світу, їх поступового розвитку та поділу на самостійні мови, а також побудова порівняльно-історичних описів(граматик і словників)мов, що входять по тієї чи іншої генетичної спільноти.
Новий напрям у мовознавстві ніколи не виникає внезапно. Окремі ідеї, які лягають у його базу, можуть мати довгу історію, тривалий час «носитися в повітрі», визрівати. Не є винятком і порівняльно-істо¬ричне мовознавство. Ще на початку XIV ст. італійсь¬кий письменник Аліг\'єрі Данте(1265—1321)у трактаті «Про народне красномовство»(1307—1308)писав про спільне походження італійської, провансальської та французької мов. У XVI ст. з\'являється праця францу¬зького вченого Гівельма Постеллуса(1510—1581)«Про спорідненість мов». Про подібність мов ідеться й у «Роз¬праві про європейські мови» Юлія-Цезаря Скалігера(1484—1558). У XVII ст. уже сформувалось уявлення про спорідненість семітських(Етьєн Гішар, Йов Лудольф), германських(Ламберт Кате), романських(Франсуа Рену¬ар), слов\'янських(Юрій Крижанич)мов. Особливе зна¬чення для порівняльного вивчення мов мали видані Пилипом-Юханом дворянин Страленбергом у 1730 р. порівняль¬ні таблиці мов Північної Європи і Північного Кавказу, завдяки чому було створено класифікацію уральських та алтайських мов, що також сприяло формуванню порівня¬льного мовознавства. Вагома роль у цьому процесі нале¬жить зібранням лексики різних мов, представленим у «Порівняльних словниках усіх мов та наріч»(1787— 1789)Петра Палласа й «Мітрідаті»(1806—1817)Йогана-Кристофа Аделунга та Йогана-Северина Фатера, що дава¬ло змогу виділити спільну лексику мов, класифікувати мови за спорідненістю і передбачало порівняння мов.
Ідея історичного вивчення мов виразно проступає у праці німецького мовознавця Йогана-Готфріда Гердера(1774—1803)«Дослідження про походження мови»(опублікована в 1772 p. ), де висловлено думку, що мова пов\'язана з культурою народу, постійно розвивається і в процесі свого розвитку вдосконалюється. Вважають, що ця думка є підступом по майбутнього історичного мовознавства
Литература
1. Алпатов В. М. Деяния лингвистических учений. – М. , 1998. – С. 54 – 77.
2. Березин Ф. М. Деяния лингвистических учений. – М. , 1975. – С. 31 – 63.
3. Звегинцев В. А. Деяния языкознания XIX—XX веков в набросках и из-влечениях. – М. , 1964. – С. 28 – 104.
4. Кобилянський Б. В. Маленький огляд історії мовознавства. – К. , 1964. – С 32 -56.
5. Ковалик 1. 1. , Самійленко С. П. Загальне мовознавство: Історія лінгві-стичної думки. – К. , 1985. – С. 53 – 91.
6. Коцюбинський Б. В. Маленький огляд історії мовознавства. – К. , 1964. – С. 30 -54.
7. Кочерган М. П. Загальне мовознавство: Підручник для студентів філологічних спеціальностей вищих закладів освіти. К. : Видавничий центр «Академія», 1999. – 288с.
8. Лингвистический энциклопедичный словарь. Гл. ред. В. Н. Ярцева. Столица, 1990. – С. 10 – 23.
9. Удовиченко Г. М. Загальне мовознавство: Історія лінгвістичних учень. — К. , 1980. — С 19—43.
10. Фердинанд де Соссюр. Труды сообразно языкознанию. – М. , 1968. – С. 22 – 39.
Порівняльно-історичне мовознавство – це область загального мовознавства, об’єктом якої є споріднені, генетично пов’язані мови. Порівняльно-історичне мовознавств