Статистика житлових умов

 

ВСТУП

Актуальність обраної теми полягає в практичній значущості статистики житлових умов і побутового обслуговування населення.

Статистика житлових умов повинна давати всебічну та об'єктивну інформацію про житловий фонд і житлові умови населення, необхідну, зокрема, для проведення житлової політики, тобто розробки державою комплексу заходів, спрямованих на задоволення потреб у житлі, останнє досягається за допомогою рішення статистикою наступних завдань: надання відомостей про забезпеченість населення житлом, комунальним та побутовим обслуговуванням.

На сучасному етапі соціально-економічних реформ проблеми стабілізації і підвищення рівня і якості життя населення стали центральними. Від їх рішення багато в чому залежать спрямованість і темпи подальших перетворень, і, в кінцевому рахунку, політична стабільність у суспільстві. Підвищується роль різнобічних досліджень в області якості життя як наукової основи державних заходів, що сприяють забезпеченню найбільшої соціальної ефективності економічних процесів.

Серед найважливіших напрямів соціально-економічних перетворень в країні виділяється реформування і розвиток житлової сфери, створює необхідні умови для життєдіяльності людини. Провідними галузями у складі даної сфери є житлове будівництво та житлове господарство, які забезпечують відтворення і утримання житлового фонду, а також доведення житлово-комунальних послуг (ЖКП) до безпосередніх споживачів.

У Україні рівень розвитку житлової сфери не відповідає висунутим вимогам; покладені на неї завдання виконуються далеко не в повній мірі, що в значній мірі впливає на зниження якості життя населення. У зв'язку з цим реформа житлово-комунального господарства (ЖКГ) стає однією з найгостріших економічних і соціальних проблем. Причина в тому, що вона продовжується вже більше десяти років і поки що, на думку переважної частини населення, не принесла істотних результатів, крім безперервного зростання тарифів на житлово-комунальні послуги. Тому реформа ЖКГ і пов'язані з нею процеси є постійним джерелом соціальної напруги в суспільстві. У ході реалізації реформи дуже чітко проявилося протиріччя між цілями реформи і соціальними наслідками, які вона викликає.

Фактичний стан побутової інфраструктури катастрофічно погіршується, система життєзабезпечення населення руйнується, і стає все більш очевидним, що вирішити цю макроекономічну проблему за рахунок тільки переходу на стовідсоткову оплату населенням житлово-комунальних послуг вельми проблематично.

Мета роботи: розглянути статистику житлових умов і побутового обслуговування населення, забезпечення громадян житлом за рахунок розвитку житлового будівництва, змін його структури, збільшення обсягів реконструкції.

Завдання: розглянути задачі статистики джерела даних, характеристику житлових умов, статистику розвитку побутового населення, дії держави щодо підтримки житлового фонду.

Обєктом дослідження є адміністративно-територіальний устрій України.

Предметом дослідження є житлові проблеми адміністративно територіального устрою в Україні.

Методами дослідження є порівняння, статистичне спостереження, статистичне зведення та групування, вибірковий метод різних економічних районів за наявними на їхній території житлових площ, їх стан, розміри та фінансування.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНА ЧАСТИНА

1.1 Сутність, значення, особливості, класифікація житлових умов

Житловий фонд- сукупність всіх житлових приміщень незалежно від форм власності, включаючи житлові будинки, спеціалізовані будинки (гуртожитки, готелі-притулки, будинки маневреного фонду, житлові приміщення з фондів житла для тимчасового поселення змушених переселенців та осіб, визнаних біженцями, житлові приміщення з фонду житла для тимчасового поселення громадян, які втратили житло в результаті звернення стягнення на житлове приміщення, яке придбане за рахунок кредиту банку або іншої кредитної організації яких засобів цільової позики, наданого юридичною особою на придбання житла, і закладено у забезпечення повернення кредиту або цільової позики, спеціальні будинки для самотніх людей похилого віку, будинки-інтернати для інвалідів, ветеранів та інші), квартири, службові житлові приміщення, інші житлові приміщення в інших будівлях, придатні для проживання.

Житловий фонд являє собою складний інженерний комплекс, який складається з житлових будинків, систем водопостачання та водовідведення, теплоенергетичного обладнання; автоматичних засобів управління та експлуатації; різноманітних мереж комунікацій; протипожежного, ліфтового, санітарно-технічного та іншого устаткування.

Житлово-комунальні послуги- результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил.

Вироблення та виконання житлово-комунальних послуг регламентуються стандартами, нормативами, нормами і правилами, які встановлюють комплекс якісних та кількісних показників і вимог, з урахуванням соціальних, економічних, природно-кліматичних та інших умов регіонів та населених пунктів.

Комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи в забезпеченні: холодною та гарячою водою, водовідведенням, газо- та електропостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, установленому законодавством.

Поліпшення житлово-комунального обслуговування забезпечує необхідну основу для відтворювального процесу, позитивно впливає на шлюбність, народжуваність, зміцнення здоров'я населення, а, отже, на демографічну ситуацію. [1, c. 112]

Житлова політика повинна включати організацію допомоги на утримання і ремонт житла сім'ям, які її потребують. Статистика відіграє провідну роль з виявлення диференціації житлових умов населення, визначення категорій мешканців, які потребують підтримки з коштів бюджету. При цьому плата за утримання житла для всіх мешканців повинна поетапно підвищуватиметься до рівня, коли будуть повністю покриватися витрати паралельно з відповідним збільшенням прямих цільових соціальних виплат певним групам. Тарифи за комунальні послуги повинні грунтуватися на законах ціноутворення в умовах природних монополій. Можливо вплив на тарифи і деякої структурної перебудови шляхом виділення з природних монополій окремих елементів з метою розвитку конкуренції, стримує зростання тарифів, акціонування деяких комунальних служб з встановленням чіткого контролю за їх роботою. Все більш важливою функцією комунальних служб стають прибирання територій та сходових клітин, утилізація і переробка побутових відходів, організація поховань. Так, в бюджетах міст Німеччини фінансування цих видів діяльності складає в середньому 12%. Інформація про результати діяльності комунальних служб міститься в представленій ними звітності.

Для вирішення завдань обслуговування та фінансування житлового фонду повинно бути організовано забезпечення відомостями по регіонах і муніципалітетам. Статистика повинна відображати розвиток конкуренції в сфері обслуговування житлового фонду, формування реальних договірних відносин у житлово-комунальному господарстві.

Житловою площею вважається площа житлових кімнат у житлових Будинках і приміщеннях. Загальна (корисна) площа визначається як сума площ житлових і підсобних приміщень, розташованих усередині квартир: кухонь, передніх, внутрішньоквартирних коридорів, санвузлів, ванних або душових, гардеробних кімнат, комор, вбудованих шаф, а також мансард, мезонінів, критих лоджій, веранд, опалювальних і придатних для проживання. У гуртожитках до підсобних приміщень, крім перерахованих, належать приміщення культурно-побутового призначення та медичного обслуговування.

При оцінці комфортабельності житлового фонду має значення співвідношення житлової і загальної площ: висока питома вага житлової площі свідчить про низьку комфортабельності житла, низький - може свідчити як про погану плануванні, недостатності житлової площі, так і про високу комфортабельності житлового фонду.

Житловий фонд враховується за типами житлових приміщень. Статистика виділяє такі типи житлових приміщень: індивідуальний будинок, окрема квартира, загальна (комунальна) квартира, гуртожиток робітників, службовців, учнів, будинок-інтернат для престарілих та інвалідів, дитячий будинок і т.д., інші інституційні установи, інше житлове приміщення, відсутність удома. [2, c. 78]

Житловий фонд може групуватися і за типами розселення: житловий фонд з поквартирним розселенням, житловий фонд у будинках коридорного типу, гуртожитках ліжкового типу, житловий фонд в бараках, підвалах і напівпідвалах. Очевидно, що таке угруповання швидше відображає похмуру картину розподілу житлового фонду в недавньому минулому і може бути не цілком актуальна для сьогодення. З цих позицій цікавіше в житловому фонді виділяти площа квартир з поліпшеним плануванням і т. д.

Житлове будівництво є основним джерелом поповнення житлового фонду. Воно здійснюється державними і недержавними підприємствами і організаціями, житлово-будівельними кооперативами, індивідуальними забудовниками за допомогою бюджетних коштів, іпотеки, особистих коштів громадян та інших джерел фінансування. Рік від року зростає питома вага житлового будівництва за рахунок коштів населення і за допомогою кредиту.

Забезпеченість населення житлом:

) житлова площа в середньому на одного мешканця, кв. м / чол.;

) загальна площа в середньому на одного мешканця, кв. м / чол.;

) чисельність населення, що проживає:

в окремій квартирі;

в комунальній квартирі;

в окремому будинку або його частини:

в гуртожитку;

) те ж у% до всіх жителів;

) середня площа окремої квартири, кв. м / квартира;

) середня кількість жителів на одну кімнату, чол. / кімната;

) кількість домогосподарств, які перебувають на обліку для отримання муніципального житла (абсолютне і у% до загальної кількості домогосподарств);

) кількість сімей біженців і вимушених переселенців, які потребують житло.

Потреба в житлі відноситься до числа первинних життєвих потреб людини. Основна функція житла - забезпечити людині сприятливе середовище проживання. У міру розвитку суспільства розширювалися функції житла. Сьогодні оселя - місце ведення домашнього господарства, спілкування, відпочинку, сімейного виховання дітей, нерідко і місце навчання, трудової та дозвільної діяльності членів домогосподарства, місце споживання ними матеріальних і культурних благ, а також захисту людини від соціальних та інформаційних перевантажень.

Житло, включений у систему комунального та побутового обслуговування населення, становить середовище проживання людини, визначальну якість життя, В умовах ринкової економіки житло виступає як товар тривалого користування. Воно індукує широкий додатковий попит (на меблі, килими, посуд, побутову техніку і т.д.) і стимулює розвиток багатьох галузей економіки. Будучи дорогим товаром, житло є одним з найважливіших чинників стимулювання заощаджень населення, формування інвестиційних ресурсів.

Перетворення житлово-комунального господарства в беззбитковий сектор економіки можливе лише за рахунок повного покриття витрат житлово-комунальної сфери відповідними платежами населення. У перехідний період важливо забезпечити соціальну підтримку незахищених верств населення. Тому в рамках житлово-комунальної реформи велике значення має програма житлових субсидій (компенсацій) з оплати житла і комунальних послуг.

У розвинених країнах домогосподарства із середніми доходами витрачають на оплату житла і комунальні послуги в середньому 25-30% свого доходу. У концепцію житлово-комунальної реформи була закладена мета довести частку витрат середньої української родини на оплату житла та комунальних послуг з 3% її доходу до 25%, щоб при цьому сім'я сплачувала 100% витрат житлово-комунального господарства на утримання і обслуговування займаного нею житла. Передбачається досягнення цієї мети в 2014-2015 рр. [12, c. 11]

Відповідно до здійснюваної житлово-комунальною реформою ростуть ставки оплати житла і тарифи за комунальні послуги. За відсутності чіткої тенденції зростання реальних грошових доходів населення зростання оплати житла і комунальних послуг створює труднощі середньозабезпеченим верствам населення, які не можуть претендувати на субсидії з оплати житлово-комунальних послуг.

З розвитком ринкових відносин можуть посилюватися відмінності в житлових умовах населення в значній мірі під впливом зростання квартирної плати та впливу останньої на забезпеченість житлом. Цей процес може бути визначений кількісно за допомогою вимірювання взаємозв'язку між рівнем оплати житла і забезпеченістю житлом, а також методами багатовимірної класифікації домогосподарств на основі таких ознак, як рівень забезпеченості житлом, розмір душового грошового доходу, соціально-професійна група економічно активних членів домогосподарства, число утриманців , або коефіцієнт сімейної навантаження, і т. д.

Житлова політика повинна включати організацію допомоги на утримання і ремонт житла сім'ям, які її потребують. Статистика відіграє провідну роль з виявлення диференціації житлових умов населення, визначення категорій мешканців, які потребують підтримки з коштів бюджету. При цьому плата за утримання житла для всіх мешканців повинна поетапно підвищуватиметься до рівня, коли будуть повністю покриватися витрати паралельно з відповідним збільшенням прямих цільових соціальних виплат певним групам. Тарифи за комунальні послуги повинні грунтуватися на законах ціноутворення в умовах природних монополій. Можливо вплив на тарифи і деякої структурної перебудови шляхом виділення з природних монополій окремих елементів з метою розвитку конкуренції, стримує зростання тарифів, акціонування деяких комунальних служб з встановленням чіткого контролю за їх роботою. Все більш важливою функцією комунальних служб стають прибирання територій та сходових клітин, утилізація і переробка побутових відходів, організація поховань. Так, в бюджетах міст Німеччини фінансування цих видів діяльності складає в середньому 12%. Інформація про результати діяльності комунальних служб міститься в представленій ними звітності.

Для вирішення завдань обслуговування та фінансування житлового фонду повинно бути організовано забезпечення відомостями по регіонах і муніципалітетам. Статистика повинна відображати розвиток конкуренції в сфері обслуговування житлового фонду, формування реальних договірних відносин у житлово-комунальному господарс

Кімната- простір житла, обмежений стінами, площа якого не менше 4 м2. Кімнатою вважаються спальня, вітальня, їдальня, житлові мансарди.

Підсобні приміщення - це приміщення кухні, ванної кімнати та душової, санвузла, квартирного коридору або прихожої, вбудованих у квартири кладових чи шаф (у гуртожитках - це також приміщення культурно-побутового призначення і медичного обслуговування).

За формами власності розрізняють житлові фонди: державний, комунальний, колективний і приватний.

Державний житловий фонд- фонд державних установ, підприємств та організацій, який належить їм на праві повного господарського відання або оперативного управління.

Комунальний житловий фонд- фонд, що належить на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах.

Колективний житловий фонд- фонд колективних і орендних підприємств, господарських товариств (житлово-будівельні та житлові кооперативи), обєднань недержавних підприємств, релігійних організацій, політичних партій, обєднань громадян тощо.

Приватний житловий фонд - житлові будинки, приватизовані квартири, власниками яких є фізичні особи (громадяни).

За типами житлових помешкань виділяють:

·індивідуальний будинок;

·окрему квартиру;

·комунальну квартиру;

·гуртожиток;

·інше житлове приміщення.

За типами розселення розрізняють житловий фонд з поквартирним розселенням, житловий фонд у будинках коридорного типу та ін.

В статистиці проводять аналіз руху житлового фонду за допомогою характеристик його зміни, серед яких виділяють такі:

) показники збільшення житлового фонду:

обсяги і вартість загальної житлової площі введених в експлуатацію житлових будинків за рахунок будівництва протягом звітного періоду в цілому по країні та в розрізі регіонів. При цьому проводять групування за джерелами фінансування, типами місцевості, формами власності;

кількість і середній розмір споруджених квартир;

показники перебудови й переобладнання нежитлових помешкань на житлові.

) показники зменшення житлового фонду в цілому по країні і по регіонах у розрізі основних причин зменшення (знесення житла, знищення в результаті стихійних лих, внаслідок відселення мешканців з аварійних будинків, переобладнання житлових помешкань на нежитлові тощо).

Якість житлових умов аналізується за допомогою характеристик забезпеченості населення житлом і благоустроєм житла.

1.2 Інформаційна база щодо вивчення житлових умов

Джерелами інформації про житлові умови населення є державна й відомча статистична звітність, дані спеціальних обстежень та переписів населення. Так, вибіркові обстеження умов життя домогосподарств розкривають вид власності на житло, кількість кімнат, розміри загальної і жилої площі, обладнання житла, витрати на оплату житлово-комунальних послуг тощо. Окремим напрямком дослідження є аналіз умов життя сімей-учасниць Програми житлових субсидій [10, с. 56]. Крім того, в межах програми вибіркових обстежень передбачено проводити одноразові тематичні опитування. У 2005 р. таке опитування стосувалося витрат домогосподарств на будівництво та ремонт житла і господарських будівель.

При дослідженні умов життя населення особлива увага приділяється аналізу житлового фонду, який є основним джерелом задоволення потреб населення у житлі.

Джерелами даних служать, перш за все, державна і відомча статистична звітність, а також дані мікроперепісі, спеціальних обстежень і переписів населення.

Проведення житлово-комунальної реформи потребувало нових даних, які містять відомості про надання громадянам субсидій на оплату житла та комунальних послуг нормативам, кількість сімей, які отримують субсидії на оплату житла та комунальних послуг, а також фактичні обсяги фінансування, виділені на дотації житлово-комунальному господарства (по житлу та ресурсозабезпечення), у тому числі з федерального бюджету.

Відомості про житлові умови населення отримують в ході дане ремінних статистичних переписів населення, спеціальних обстежень.

Характеристики житлових умов домогосподарств передбачають: виділення тих, хто знімає кут, житлове приміщення; облік бездомних; число займаних кімнат або частину кімнати, розмір житлової площі.

Спеціальні обстеження організовуються для комплексного вивчення взаємодії житла і всього середовища проживання людини.

При дослідженні умов життя населення особлива увага приділяється аналізу житлового фонду, який є основним джерелом задоволення потреб населення у житлі.

Джерелами статистичного вивчення житлового фонду є звіти житлових організацій, інвентаризація та переписи (або одночасні обліки) житлового фонду.

Держкомстатом затверджена форма статистичної звітності №1-житлофонд (наказ за №260 від 03.08.2000р.) «Звіт про житловий фонд», яка подається власниками житлового фонду або уповноваженими ними організаціями, за якими закріплено житловий фонд та установи, в оперативне управління яких передано житловий фонд; орендатори житлового фонду, бюро технічної інвентаризації та органи виконавчої влади в сільській місцевості - про житлові будинки, що знаходяться в приватній власності громадян.

Інформація про квартирну чергу та отримання житла міститься в статистичному звіті по формі №4-житлофонд, затвердженому Наказом Держкомстату України від 05.06.2000 року за №181.

Джерелом для показників обслуговування і фінансування житлового фонду є державна статистична звітність по формах №3-житлофонд, №1-субсидії (ЖКГ), №1-заборгованість (ЖКГ) та №1-прилади.

1.3 Методологічні підходи до проведення статистичного аналізу житлових умов

Забезпеченість населення житлом аналізується за допомогою наступної системи показників:

) житлова площа в розрахунку на одного мешканця, м2/чол.;

) загальна площа в розрахунку на одного мешканця, м2/чол.;

) чисельність і структура населення, яке мешкає в житлових приміщеннях різного типу;

) середня площа окремих квартир, м2/кв.;

) середня чисельність осіб, що мешкають в одній кімнаті, чол./кім.;

) загальна кількість і частка домогосподарств, які перебувають на квартирному обліку.

Показники середньої забезпеченості одного мешканця загальною та житловою площею є узагальнюючими характеристиками забезпеченості населення житлом. Вони використовуються для аналізу ступеня нерівномірності житлового забезпечення населення різних регіонів, міст, сільських поселень тощо і визначаються за формулою:

(3.1)

де Кз - коефіцієнт забезпеченості загальною (житловою) площею одного жителя, м2/чол.;з(ж) - загальна (житлова) площа наявного житлового фонду, м2;

- середньорічна чисельність постійного населення.

Наведений коефіцієнт дорівнює одиниці, якщо кожна особа або член домогосподарства має окрему кімнату для проживання (що є мінімальною нормою за міжнародних стандартів) [4, c. 40].

Показник середньої забезпеченості одного жителя площею покладений в основу розрахунку гігієнічного нормативу забезпеченості житлом, який застосовується як аргумент при взятті особи на квартирний облік, для реалізації права особи на приватизацію житла та ін. Він використовується також для проведення порівняльного аналізу ступеня відповідності фактичного рівня забезпеченості особи житлом гранично допустимим гігієнічним нормам проживання.

Згідно з Житловим кодексом в Україні встановлені гігієнічні нормативи.

Благоустрій є характеристикою якості житлового фонду. Розрізняють благоустрій населених пунктів і житлового фонду в цілому. Благоустроєними населеними пунктами вважаються такі, що мають централізоване водопостачання та каналізацію, а саме: міста, селища міського типу й сільські населені пункти, в яких водопроводи й окремі водопровідні мережі відпускають воду населенню та на комунально-побутові потреби централізовано, а каналізації здійснюють централізоване відведення стічних вод з житлових будинків і комунально-побутових підприємств.

В статистичних щорічниках публікується інформація, яка характеризує обсяги й питому вагу загальної житлової площі в структурі всієї площі житлового фонду, обладнаної водопроводом, каналізацією, центральним опаленням, газом, гарячим водопостачанням, ванними, підлоговими електроплитами. Такі дані групуються також за типами місцевості.

Якість житлових умов населення аналізується за допомогою коефіцієнтів поліпшення житлових умов і благоустрою житла. Коефіцієнт поліпшення житлових умов визначається за формулою:

(3.2)

де Kж.у - коефіцієнт поліпшення житлових умов;о - кількість домогосподарств, які одержали житло за рік;п - кількість домогосподарств, що перебували на квартирному обліку на кінець року.

Коефіцієнт поліпшення благоустрою житла визначається як відношення обладнаної загальної житлової площі протягом певного часу до загальної житлової площі, яка потребувала обладнання протягом того ж періоду.

Важливе місце в статистиці житлових умов належить вивченню ефективності житлово-комунального обслуговування населення. Такі показники є опосередкованими характеристиками благоустрою житла та індикаторами забезпечення нормальних умов життя людей.

Система показників житлово-комунального і побутового обслуговування населення складається з двох груп характеристик [4, c. 49]. Першу группу становлять показники розвитку житлово-комунальної інфраструктури:

·кількість населених пунктів, які надають населенню житлово-комунальні послуги за їх видами;

·протяжність водопроводів, тепломереж, електромереж та ін.;

·кількість артезіанських свердловин, насосних станцій тощо.

До цієї групи відносять також показники діяльності житлово-комунальних підприємств і організацій, які надають населенню відповідні послуги, а саме:

·кількість житлово-комунальних підприємств та організацій, які надають населенню послуги відповідного виду;

·обсяги наданих підприємствами й організаціями послуг для забезпечення житлово-комунального обслуговування населення;

·витрати житлово-комунальних підприємств і організацій на обслуговування житлового фонду;

·обсяги надходжень від населення за користування відповідними послугами.

Другу групу складають показники забезпеченості населення житлово-комунальними послугами, які характеризують доступність, споживання і витрати населення на житлово-комунальні послуги. Це показники:

·загальної чисельності й структури домогосподарств, які приєднані до мереж водопостачання, мають центральне опалення і забезпечені гарячим водопостачанням, обладнані газовими та електричними плитами, ваннами й підлоговими електроплитами та ін.;

·загальної чисельності і частки домогосподарств, які мають лічильники споживання води, тепла, газу;

·обсягів споживання населенням житлово-комунальних послуг за їх видами;

·витрат домогосподарств на житлово-комунальні потреби й тарифів на кожний вид послуг;

·загальної кількості і частки домогосподарств, які мають заборгованість за сплату житлово-комунальних послуг, та обсягів цієї заборгованості;

·загальної чисельності і частки домогосподарств, які отримують субсидії на сплату витрат за житлово-комунальні послуги (за видами) і використання газу та твердого палива.

Остання група показників використовується для оцінки ефективності впровадження Програми житлових субсидій, яка діє в Україні нині.

Пільги щодо оплати житлово-комунальних послуг є державною соціальною гарантією. Їх розмір і критерії надання визначаються виключно законами України, як це передбачено Законом України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії».

При оцінці ступеня територіальної диференціації в забезпеченості житлово-комунальними послугами населення цікавим є застосування коефіцієнта конкордації, який дає можливість оцінити комплексність доступу населення до житлово-комунальних послуг у певному регіоні. Основу розрахунку цього коефіцієнта становить метод ранжування досліджуваних регіонів за рівнем житлово-комунального обслуговування, що відбиває таким чином місце кожного регіону за ступенем доступності житлово-комунальних послуг населенню.

Розрахунок експлуатаційних витрат на виробництво теплової енергії виробляється на основі наступних даних (табл. 1.3)

Таблиця <#"justify">ПоказникиОдиниці виміруФактично за 2013 рік1. Витрата <#"justify">Розрахунок витрат на газ

Фактичні витрати <#"justify">РОЗДІЛ 2. АНАЛІТИЧНО-ДОСЛІДНА ЧАСТИНА

2.1 Загальна характеристика території України як обєкта дослідження

Житловий фонд України - національне надбання багатьох поколінь людей і становить майже 25% основних засобів країни.

У повоєнний період наприкінці 40-50-х років при відбудові зруйнованих міст, селищ, промислових підприємств і всього народного господарства України проблема забезпечення житлом, в основному, вирішувалась шляхом будівництва дво-, три- поверхових будинків найпростіших архітектурних форм з місцевих будівельних матеріалів і конструкцій. При їх зведенні в наступний період отримали подальший розвиток і масове втілення швидкісні та поточні методи житлового будівництва.

В більшості великих та малих міст такі будинки збереглись до нашого часу. Вони займають, як правило, престижні, прилеглі до центрів міст території із зручним та надійним транспортним сполученням і повним складом обєктів інженерної та соціальної інфраструктури. В той же час щільність забудови цих територій у 2,5-3,0 рази вище за сучасні нормативи. Фізичний стан конструктивних і інженерних систем цих будинків у більшості випадків потребує санації.

З розвитком індустріальних методів житлового будівництва на початку 60-70-х років у населених пунктах країни будувалися пятиповерхові будинки перших масових типових серій з цегли та в крупнопанельному і крупноблочному виконанні різної поверховості. Кількість таких будівель в загальному обємі житлового фонду міст України в наш час складає 10-39 %. Забудова міст пятиповерховими будинками здійснювалась, як правило, поточно-швидкісними методами у вигляді кварталів і мікрорайонів на вільних територіях.

Щільність забудови цих територій у 2,0-2,5 рази була вище за сучасні нормативи. Вказаний житловий фонд, який має переважно до 80% крупнопанельних, крупноблочних і цегляних будівель із так званими малометражними квартирами, призначений для заселення сімями.

На даний час очевидні суттєві недоліки архітектурних і містобудівних рішень пятиповерхових будинків і забудов, які вже не відповідають в достатній мірі життєзабезпечуючим якостям будівель.

По-перше, забудова подібними будівлями велась, як правило, без врахування містобудівного та історико-культурного значення ділянок, із тотальним ігноруванням природного ландшафту та архітектурних особливостей природного середовища забудови, що призвело врешті до деградації архітектурного обличчя міст.

По-друге, прийнята забудова пятиповерховими будівлями, з дотриманням санітарних відстаней між ними за умовами інсоляції, обумовила дуже низьку щільність жилої забудови, нераціональне використання земель в містах, збільшення витрат на інженерні комунікації та благоустрій територій, що забудовувались, та на прокладку магістралей і транспортних мереж.

По-третє, маємо очевидну невідповідність сьогоденню морально-естетичних вад пятиповерхової забудови. Фактично було запропоновано та реалізовано будівництвом єдиний тип секційного будинку, розроблений без врахування кліматичних поясів, історико-культурних і архітектурних традицій тих чи інших регіонів. Як наслідок, невиразний за архітектурою зовнішній вигляд таких будинків і кварталів, що з них формуються. Низький рівень будівельно-оздоблювальних робіт став причиною швидкого морального старіння «пятиповерхівок», пригнічуючого впливу подібного жилого середовища на людей. Морально застаріле і внутрішнє планування будинків, що зумовлено низьким архітектурно - планувальним стандартом малокімнатних квартир, недостатньою загальною та жилою площею, наявністю суміжних кімнат, практично не пристосованими для эксплуатації кухнями (4,05 м2), застарілим санітарно-технічним і кухонним обладнанням.

Моральне старіння «пятиповерхівок» визначається також наявністю непопулярних першого та пятого поверхів, відсутністю вбудованих соціально-побутових і торгових закладів, гаражів, неможливістю користуватися прилеглою територією з наданням індивідуальних ділянок.

Політика інтенсивного будівництва житла у 70-80-і роки була спрямована на задоволення першочергових потреб населення, а саме забезпечення потребуючих у жилих площах за нормами в квадратних метрах житла на людину. Це викликало до життя індустріальні методи, відповідні конструктивні системи та сучасні технології будівництва жилих будинків. Багатоповерхові жилі будинки, що збудовані в той період і будуються до цього часу, відрізняються від пятиповерхових більшою комфортністю, але ще мають багато недоліків.

Офіційна законодавча статистика України зазначала (на 01.01.2012 р.), що «кожен третій будинок потребує капітального ремонту. В аварійних та вкрай застарілих будинках мешкає більш, ніж 300 тисяч мешканців, які вже зараз потребують відселення з наданням необхідного житла». І далі: «незадовільний технічний стан і низькі експлуатаційні якості житлового фонду, побудованого за проектами перших масових серій крупнопанельних, блочних і цегляних будівель, обєми яких складають 72 млн.кв.м загальної жилої площі, або 23% всього міського житлового фонду України, потребують негайного проведення сучасних комплексних заходів з реконструкції та капітального ремонту».

Комплексна програма забезпечення житлом військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, кримінально-виконавчої системи, службових осіб митних органів та членів їх сімей (далі - Комплексна програма); військовослужбовців, звільнених у запас або відставку; громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи; суддів; інвалідів по слуху та зору; розселення та облаштування депортованих кримських татар і осіб інших національностей, які повернулися на проживання в Україну; вчених Національної академії наук України.

Станом на початок 2010 року в Україні на квартирному обліку перебувало 1 млн. 300 тис. сімей і одинаків та 132,5 тис. військовослужбовців, прирівняних до них осіб, осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ та інших службових осіб (з них: 30,3 тис. на квартирному обліку за місцем проживання).

Отже, низький рівень забезпечення житлом громадян, що потребують поліпшення житлових умов відповідно до законодавства, залишається однією з найгостріших соціальних проблем в Україні. Адже на квартирному обліку перебувають більше 10 років майже 67% черговиків, а одержують квартири лише 1,5% з них.

Розроблення концепції Загальнодержавної цільової соціальної програми «Забезпечення житлом громадян у 2009-2016 роках» зумовлене необхідністю здійснення комплексного підходу до визначення шляхів та інструментів реалізації державної житлової політики щодо створення умов доступності будівництва (придбання) житла для громадян. Даний проект підготовлено з метою врегулювання питання щодо розгляду законопроектів органами самоврядування, спрямованих на забезпечення виконання регіональних програм «Територія якісного житла регіону», якнайшвидшого вирішення проблеми щодо залучення інвестиційних коштів для реалізації програм комплексної модернізації та реконструкції кварталів застарілого житла, та забезпечення доступності іпотечного кредитування для широких верств населення шляхом удосконалення відповідних механізмів. Даним проектом запропоновано, з метою будівництва доступного за вартістю житла, забезпечити реконструкцію житлового фонду перших масових серій.

Протягом багатьох років усілякі державні структури намагалися знайти підходи до вирішення проблеми збереження або реконструкції застарілого житлового фонду. Тимчасовість урядів, нескінченні ротації керівників на всіх рівнях та характерний чиновничий менталітет не дозволили зрушити з місця найважливішу справу в суспільстві. Сьогодні держава фактично позбулася своїх керівних функцій у будівництві житла, залишивши за собою сумнівний «бізнес» у вигляді надання дозволів та ліцензій підприємствам будівельного бізнесу і, до речі, не вимагаючи від них відповідних гарантій за якість кінцевого товару для споживачів: будинків, квартир та мереж тощо. Відсутні належні законодавча та нормативна бази на користь споживачів за якість, терміни тощо. Наприкінці 2006 року Верховна Рада прийняла, а Президент підписав Закон України «Про комплексну реконструкцію кварталів (мікрорайонів) застарілого житлового фонду», після виходу якого упродовж півтора року жодного будинку в країні не реконструйовано.

Починаючи з 2007 року спостерігається зменшення черги на отримання житла або поліпшення житлових умов. Але це не є свідченням того, що проблема з житлом ефективно вирішується. Реальною причиною скорочення квартирної черги є ліквідація черги на підприємствах у звязку із структурною реорганізацією підприємств, масовими скороченнями працівників, відсутністю коштів на будівництво житла. Поряд зі скороченням черги на житло зменшується і кількість одержувачів житла. Якщо у 2007 році одержали житло або поліпшили свої житлові умови 19,2 тис. домогосподарств які перебували на квартирному обліку в державному житловому фонді в містах, то у 2011 році цей показник скоротився до 10,8 тис. (табл.2.1).

Таблиця 2.1 Динаміка надання житла міському населенню

РікУ державному фондіУ фонді житлово-будівельних кооперативівкількість сімей та одинаків, що перебували на квартирному обліку, (тис)кількість сімей та одинаків, що одержали житло або поліпшили свої житлові умови квартирному обліку, (тис)кількість сімей та одинаків, що перебували на квартирному обліку, (тис)кількість сімей та одинаків, що одержали житло або поліпшили свої житлові умови квартирному обліку, (тис)20071022,719,2288,50,42008994,219,3294,10,72009957,616,0282,10,42010928,815,9275,10,42011897,310,8264,00,03Міське населення може поліпшити свої житлові умови за рахунок власних коштів. Утім лише незначна кількість може це зробити.

Таблиця 2.21 Територіальні відмінності домогосподарств за розміром житлової площі на одну особу, %

Розподіл домогосподарств за розміром житлової площі на одну особу (2009 рік)1234до 7,5 кв.м7,5-13,65 кв.мпонад 13,65 кв.мУкраїна, в т.ч. по областях12,334,353,4Автономна Республіка Крим14,236,549,3Вінницька13,832,153,5Волинська10,035,354,7Дніпропетровська13,033,253,8Донецька11,233,755,1Житомирська11,836,251,0Закарпатська12,133,654,3Запорізька15,434,050,6Івано-Франківська11,735,353,0Київська10,235,454,4Кіровоградська9,130,860,1Луганська11,338,550,2Львівська15,637,846,6Миколаївська10,235,654,2Одеська11,335,253,5Полтавська12,531,356,2Рівненська14,430,154,5Сумська13,230,855,8Тернопільська14,436,449,2Харківська13,334,752,0Херсонська15,032,452,6Хмельницька11,731,157,3Черкаська11,524,564,0Чернівецька12,235,052,8Чернігівська12,733,154,2м.Київ15,241,143,7м. Севастополь15,136,047,9РАЗОМ326,89541487,9У 2009 р. найбільша частка господарств у яких розмір житлової площі до 7,5 кв. м. знаходиться у Запорізькій, Херсонській та Львівській областях, а також у місті Києві та Севастополі. Найменша частка таких домогосподарств знаходиться у Кіровоградській області.

Найбільша частка домогосподарств у яких розмір житлової площі від 7,5 до 13,65 кв. м у місті Києві, а найменша у Черкаській області.

Найбільша частка домогосподарств у яких розмір житлової площі більше 13,65 кв.м знаходиться у Черкаській та Кіровоградській області, а найменша у місті Києві та Севастополі, а також у Львівській області.

Таблиця 2.22 Територіальні відмінності домогосподарств за розміром житлової площі на одну особу, %

Розподіл домогосподарств за розміром житлової площі на одну особу (2010 рік)1234до 7,5 кв.м7,5-13,65 кв.мпонад 13,65 кв.мУкраїна, в т.ч. по областях13,434,052,6Автономна Республіка Крим15,337,846,9Вінницька14,429,755,9Волинська8,936,455,7Дніпропетровська13,533,253,3Донецька11,333,255,5Житомирська11,036,452,6Закарпатська12,933,253,8Запорізька14,638,946,5Івано-Франківська11,435,053,6Київська10,135,154,8Кіровоградська10.630,958,5Луганська11,837,850,4Львівська17,236,246,6Миколаївська9,835,055,2Одеська11,135,353,6Полтавська12,431,656,0Рівненська14,130,855,1Сумська13,330,256,4Тернопільська14,936,548,6Харківська13,734,052,3Херсонська15,332,652,1Хмельницька11,431,057,6Черкаська11,426,464,2Чернівецька12,035,952,1Чернігівська12,633,454,0м.Київ15,139,945,0м. Севастополь15,236,947,9РАЗОМ358,9923,21434

У 2010 році у Львівській області була найбільша частка домогосподарств, у яких розмір житлової площі понад 7,5 кв. м., а найменша у Миколаївській та Волинській області.

Найбільша частка домогосподарств у яких розмір житлової площі від 7,5 до 13,65 кв. м у місті Києві, Луганській та Запорізькій областях, а найменша у Черкаській та Вінницькій.

Найбільша частка домогосподарств у яких розмір житлової площі більше 13,65 кв. м знаходиться у Черкаській області, а найменша у місті Києві та Севастополі, а також у Львівській, Тернопільській та Запорізькій областях.

Таблиця 2.23 Територіальні відмінності домогосподарств за розміром житлової площі на одну особу, %

Розподіл домогосподарств за розміром житлової площі на одну особу (2011 рік)1234до 7,5 кв.м7,5-13,65 кв.мПонад 13,65 кв.мУкраїна, в т.ч. по областях12,834,253,0Автономна Республіка Крим15,037,147,9Вінницька14,027,059,0Волинська7,436,755,9Дніпропетровська13,033,753,3Донецька11,932,255,9Житомирська11,836,751,5Закарпатська12,632,554,9Запорізька15,138,446,5Івано-Франківська11,235,553,3Київська10,535,753,8Кіровоградська7,930,761,4Луганська11,837,850,4Львівська18,236,245,6Миколаївська9,235,655,2Одеська11,335,253,5Полтавська12,131,856,1Рівненська14,630,554,9Сумська13,730,056,3Тернопільська14,236,948,9Харківська13,034,252,8Херсонська15,532,052,5Хмельницька11,431,657,0Черкаська11,024,564,5Чернівецька12,535,052,5Чернігівська12,133,754,2м.Київ15,841,742,5м. Севастополь15,736,847,5РАЗОМ355,3920,21437

Найбільша частка господарств у яких розмір житлової площі понад 13,65 кв. м. знаходиться у Черкаській та Кіровоградській областях.

В Автономній Республіці Крим, у Львівській, Херсонській, Запорізькій областях, містах Києві та Севастополі вищою від середньої по країні є частка домогосподарств, в яких розмір житлової площі на одну особу є більшим від 7,5 але меншим від 13,65 кв.м., а найменша частка таких господарств знаходиться у Кіровоградській, Волинській, Миколаївській областях.

Основна частина житла домогосподарств припадає на індивідуальні будинки, а в таких областях, як Волинська, Хмельницька, Івано-Франківська та Чернівецька, їх частка становить понад дві третини усіх домогосподарств. У решті регіонів переважають домогосподарства, жителі яких мешкають в окремій квартирі.

Значна частина населення проживає в гуртожитках чи комунальних квартирах, особливо у м. Севастополі, Запорізькій, Херсонській, Львівській, Вінницькій та Полтавській областях.

Практично в усіх регіонах переважна більшість житла домогосподарств припадає на приватне житло, яке, як правило, має значно нижчий рівень благоустрою. Адже статистика свідчить, що чим новішим є житло, тим рівень благоустрою вищий. За даними вищезгаданих обстежень, найбільше житла, збудованого ще в 50-ті роки, у Чернігівській, Луганській, Донецькій, Рівненській, Тернопільській, Хмельницькій, Чернівецькій областях та м. Севастополі, тоді як у Київській, Дніпропетровській та Кіровоградській областях домовласники найчастіше мають житло, збудоване у 80-ті роки.

Для багатьох верств населення з кожним роком залишається все менше можливостей для покращення своїх житлових умов за рахунок державного будівництва. Найбільше від темпів будівництва державного житла залежить міське населення. Протягом 2003-2010 рр. відбувалося поступове збільшення рівня будівництва. 2010 року в Україні було введено в експлуатацію житлових будинків загальною площею 10496 тис. м2, 2003 року - 5558 тис. м2. Однак ця позитивна тенденція перервалася у 2011 році (рис. 2.1).

2003 2004 2005 2006 2007 2008 2009 2010 2011

Рис. 1. Динаміка введення в експлуатацію житлових будинків в Україні, тис. м2 загальної площі

У 2011 році в експлуатацію було введено лише 6400 тис. м2 загальної площі житла, що складає лише 61 % від рівня 2009-2010 років, та лише трохи перевищує показник 2003-2005 років.

2.2 Аналіз та оцінка причинно-наслідкових звязків між показниками, що характеризують обєкт дослідження

Коефіцієнт забезпеченості загальною (житловою) площею одного жителя

Кз==21, 311 (/чол.)

Отже, на одного жителя припадає в середньому 21, 311 з(ж) = 603(місто) + 367,5(село) = 970,5 (млн. кв. м)з(ж) показує кількість житлової площі яка припадає на міське та сільське населення.

Коефіцієнт поліпшення житлових умов у державному житловому фонді за даними «див. табл. 2.1»

Кжу(2007)==1,88%

Кжу(2008)==1,94%

Кжу(2009)==1,67%

Кжу(2010)==1,71%

Кжу(2011)==1,20%

Коефіцієнт поліпшення житлових умов у фонді житлово-будівельних кооперативів за даними «див. табл. 2.1»

Кжу(2007)==0,139%

Кжу(2008)==0,238%

Кжу(2009)==0,142%

Кжу(2010)==0,145%

Кжу(2011)==0,011%

Отже, коефіцієнт поліпшення житлових умов не має чітко вираженої тенденції до спадання, або зростання. Але порівнюючи 2007 і 2011 роки - цей показник знизився.

Дані для розрахунку витрат на газ, воду та електроенергію подані у «табл.. 1.3» Розрахунки проводяться для всієї території України на 2011 рік.

Розрахунок витрат на газ

З топ = 14000 · 1.1 = 15400 млн.грн.

Отже, за 1 рік Україна в середньому витрачає на газ 15,4 млрд.грн..

Розрахунок витрат на воду / каналізацію (стоки)

З в/с = 474376,29 + 34914,311 = 948752,58 грн.

Отже, Україна в середньому витрачає за 1 рік на воду та каналізацію до 948,752 млн.грн.

Витрати на воду

Зв = 134804,29 0,9 3,91 = 474376,29 грн.

Отже, Україна в середньому витрачає 474,376 млн.грн.

Витрати на стоки (каналізацію)

Зс = 134804,29 0,1 2,59 = 34914,311 грн.

Отже, Україна в середньому витрачає на каналізацію 34,914 млн. грн.

Витрати на електроенергію

З ел = 10000 · 0.34 = 3400 млн. грн.

Отже, Україна в середньому витрачає на електроенергію до 3,4 млрд. грн.

Таблиця 3.1

Територіальні відмінності домогосподарств за часткою житлової площі

Розподіл домогосподарств за розміром житлової площі на одну особу (2009 рік)1234до 7,5 кв.м7,5-13,65 кв.мпонад 13,65 кв.мУкраїна, в т.ч. по областях3,7643,5953,589Автономна Республіка Крим4,3453,8263,313Вінницька4,2233,3653,596Волинська3,0593,7013,676Дніпропетровська3,9783,4803,616Донецька3,4273,5323,703Житомирська3,6113,7953,428Закарпатська3,7033,5223,649Запорізька4,7123,5643,401Івано-Франківська3,5803,7013,562Київська3,1213,7113,656Кіровоградська2,7853,2294,039Луганська3,4584,0363,374Львівська4,7743,9623,132Миколаївська3,1213,7323,643Одеська3,4583,6893,596Полтавська3,8253,2813,777Рівненська4,4063,1553,663Сумська4,0393,2293,750Тернопільська4,4063,8163,306Харківська4,0693,6373,494Херсонська4,5893,3963,535Хмельницька3,5803,2593,851Черкаська3,5192,5684,301Чернівецька3,7333,6683,549Чернігівська3,8663,4693,643м.Київ4,6514,3082,937м. Севастополь4,6213,7743,219

У 2009 році у Львівській, Вінницькій, Херсонській, Рівненській, Сумській, Тернопільській, Харківській, Херсонській області, а також у АР Крим та містах Києві і Севастополі була найбільша частка домогосподарств, у яких розмір житлової площі понад 7,5 кв.м., а найменша у Кіровоградській області.

Найбільша частка домогосподарств у яких розмір житлової площі від 7,5 до 13,65 кв.м знаходилися у місті Києві та Луганській області, а найменша у Черкаській.

Найбільша частка домогосподарств у яких розмір житлової площі більше 13,65 кв.м знаходиться у Черкаській та Кіровоградській області, а найменша у місті Києві, решта областей мають середні показники розміру житлових площ.

Таблиця 3.2 Територіальні відмінності домогосподарств за часткою житлової площі на одну особу, %. Дані для розрахунку подані у «табл..2.22»

Частка домогосподарств за розміром житлової площі на одну особу (2011 рік), %до 7,5 кв.м7,5-13,65 кв.мпонад 13,65 кв.мУкраїна, в т.ч. по областях3,7343,6833,668Автономна Республіка Крим4,2634,1453,271Вінницька4,0123,2173,898Волинська2,4793,9423,884Дніпропетровська3,7623,5963,717Донецька3,1493,5963,870Житомирська3,0653,9423,668Закарпатська3,5943,5963,752Запорізька4,0684,2143,243Івано-Франківська3,1763,7913,738Київська2,8143,8023,821Кіровоградська2,9533,3474,079Луганська3,2884,0943,515Львівська4,7923,9213,249Миколаївська2,7313,7913,849Одеська3,0933,8243,738Полтавська3,4553,4233,905Рівненська3,9293,3363,842Сумська3,7063,2713,933Тернопільська4,1523,9543,389Харківська3,8173,6833,647Херсонська4,2633,5313,633Хмельницька3,1763,3584,017Черкаська3,1762,8594,477Чернівецька3,3443,8893,633Чернігівська3,5113,6183,766м.Київ4,2074,3223,138м. Севастополь4,2353,9973,340

Беручи до уваги показники які наведені у «табл..3.2» бачимо, що у 2009 році в таких областях як Львівська, Вінницька, Херсонська, Запорізька Тернопільська, а також у АР Крим та містах Києві і Севастополі мали найбільшу частку домогосподарств, у яких розмір житлової площі понад 7,5 кв. м., а найменша у Кіровоградській, Київській та Волинській області.

Найбільша частка домогосподарств у яких розмір житлової площі від 7,5 до 13,65 кв. м знаходилися у місті Києві та АР Крим, А також у Луганській і Запорізькій області, а найменша у Черкаській.

Найбільша частка домогосподарств у яких розмір житлової площі більше 13,65 кв. м знаходиться у Хмельницькій, Черкаській та Кіровоградській області, а решта областей мають середні показники розміру житлових площ.

Таблиця 3.3 Територіальні відмінності домогосподарств за часткою житлової площі на одну особу, %. Дані для розрахунку подані у «табл..2.23»

Частка домогосподарств за розміром житлової площі на одну особу (2011 рік), %до 7,5 кв.м7,5-13,65 кв.мпонад 13,65 кв.мУкраїна, в т.ч. по областях3,6033,7173,688Автономна Республіка Крим4,2224,0323,334Вінницька3,9402,9344,106Волинська2,0833,9883,890Дніпропетровська3,6593,6623,709Донецька3,3493,4993,890Житомирська3,3213,9883,584Закарпатська3,5463,5323,820Запорізька4,2504,1733,236Івано-Франківська3,1523,8583,709Київська2,9553,8803,744Кіровоградська2,2233,3364,273Луганська3,3214,1083,507Львівська5,1223,9343,173Миколаївська2,5893,8693,841Одеська3,1803,8253,723Полтавська3,413,4563,904Рівненська4,1093,3143,820Сумська3,8593,2603,918Тернопільська3,9974,0093,403Харківська3,6593,7173,674Херсонська4,3633,4783,653Хмельницька3,2093,4343,967Черкаська3,0962,6624,489Чернівецька3,5183,8043,653Чернігівська3,4063,6623,772м.Київ4,4474,5322,958м. Севастополь4,4193,9993,305

Беручи показники всієї території України у 2011 році у Львівській, Рівненській, Херсонській, Запорізькій області, а також у містах Києві та Севастополі і у АР Крим була найбільша частка домогосподарств, у яких розмір житлової площі понад 7,5 кв.м., а найменша у Миколаївській, Волинській, Київській та Кіровоградській області.

Найбільша частка домогосподарств у яких розмір житлової площі від 7,5 до 13,65 кв.м у місті Києві, Луганській, Тернопільській, Запорізькій областях, а найменша у Черкаській та Вінницькій.

Найбільша частка домогосподарств у яких розмір житлової площі більше 13,65 кв.м знаходиться у Черкаській, Вінницькій, Кіровоградській області, а найменша у місті Києві, у решті міст ці показники є середніми.

2.3 Прогнозування тенденцій розвитку

Економічне прогнозування - це спосіб науково обгрунтованого передбачення основних напрямків розвитку економічної системи або їх окремих елементів.

Прогнозування є важливим етапом економічного дослідження, необхідним для прийняття обгрунтованих управлінських рішень стосовно майбутнього стану.

Прогнозування можна здійснювати за допомогою таких методів як:

-економіко - математичне моделювання ( використання регресійних моделей);

-метод ковзної середньої;

-метод середньорічного темпу росту;

-метод експоненціального згладжування;

-екстраполяція на основі числових рядів.

Для більш детального дослідження збільшення надання житла, використаємо дані коефіцієнта поліпшення житлових умов для 2007-2011 років.

Таблиця 2.3.1 Відсоткова чисельність домогосподарств, які отримали житло за 2007- 2011 роки:

Рік20072008200920102011% домогосподарств, які одержали житло1,881,941,671,711,20

Використовуючи засоби редактора MS Excel будуємо наступну діаграму, за результатами якої можна зробити висновки

Рис. 2.3.1 Аналіз тенденцій змін кількості сімей, які отримали житло у державному житловому фонді за 2007-2011 роки

За результатами дослідження бачимо, що в 2007 році в Україні частка сімей, які отримали житло становила 1,88 %.

У 2008 році ця частка зросла на 0,06 %, і становила 1,94 %.

За 2009 рік частка домогосподарств, які отримали житло зменшилась на 0,27 %, і становила 1,67 %.

За 2010 рік ситуація дещо виправилась, чисельність медичного персоналу зросла на 0,04 %, і становила 1,71 %.

У 2011 році ситуація щодо отримання житла різко знизилась і показала найнижчий показник, який становив лише 1,20 %

Таблиця 2.3.2 Відсоткова чисельність домогосподарств, які отримали житло за 2007- 2011 роки:

Рік20072008200920102011% домогосподарств, які отрималили житло0,1390,2380,1420,1450,011

Рис. 2.3.2. Аналіз тенденцій змін кількості сімей, які отримали житло у фонді житлово-будівельних кооперативів за 2007-2011 роки

За результатами дослідження бачимо, що в 2007 році в Україні частка сімей, які отримали житло становила 0,139 %.

У 2008 році ця частка зросла на 0,099 %, і становила 0,238 %.

За 2009 та 2010 рік частка домогосподарств, які отримали житло зменшилась, і була подібною до частки 2007 року, становивши при цьому 0,142 та 0,145 % відповідно

У 2011 році ситуація щодо отримання житла різко знизилась і показала найнижчий показник, який становив лише 0,011 %.

Ця ситуація стала схожою на ситуацію, яка відбувалась у державному житловому фонді. Це дало змогу побачити, що 2011 рік став переломним, показавши найнижчі показники по отриманню житла.

Використовуючи засоби редактора MS Excel будуємо графік, за результатами якого можна зробити висновки до територіальних відмінностей домогосподарств, які знаходяться на території України і які змінилися протягом 2009-2011 рр.

Рис. 2.3.3. Аналіз тенденцій змін частки домогосподарств за розміром житлової площі до 7,5 кв.м. на одну особу за 2009-2011 роки

За результатами дослідження можна побачити, що частка домогосподарств, за розміром житлової площі, порівнюючи 2009-2011 рр. дещо змінилася.

Особливо ця зміна спостерігається у Вінницькій, Волинській, Київській, Кіровоградській, Миколаївській області, де частка домогосподарств за розміром житлової площі знизилась, чого не скажеш про Львівську область, де ця частка зросла.

Рис. 2.3.4. Аналіз тенденцій змін частки домогосподарств за розміром житлової площі від 7,5 до 13,65 кв.м. на одну особу за 2009-2011 роки

Цей графік є найбільш правильним, адже він показує самі оптимальні умови проживання та розміри житлової площі. На ньму можна чітко побачити, що більшість областей України мають нормальні умови для прживання. Серед них вирізняються лише Вінницька та Черкаська області, які мають найнижчі показники, чого не скажемо про місто Київ, у якого цей показник найвищий.

В Автономній Республіці Крим, у Львівській, Херсонській, Запорізькій областях, містах Києві та Севастополі вищою від середньої по країні є частка домогосподарств, в яких розмір житлової площі на одну особу є більшим від 7,5 але меншим від 13,65 кв.м., а найменша частка таких господарств знаходиться у Кіровоградській, Волинській, Миколаївській областях.

Рис. 2.3.5 Аналіз тенденцій змін частки домогосподарств за розміром житлової площі понад 13,65 кв. м. на одну особу за 2009-2011 роки

За результатами дослідження можна побачити, що частка домогосподарств, за розміром житлової площі, порівнюючи 2009-2011 рр. дещо знизилася. Це означає, що в наших областях

До областей у яких розмір житлової площі є найбільшим, можна віднести: Вінницьку, Кіровоградську та Черкаську, а до найменших: місто Київ та Севастополь

Основна частина житла домогосподарств припадає на індивідуальні будинки, а в таких областях, як Волинська, Хмельницька, Івано-Франківська та Чернівецька, їх частка становить понад дві третини усіх домогосподарств. У решті регіонів переважають домогосподарства, жителі яких мешкають в окремій квартирі.

ВИСНОВКИ

Житловий фонд - це сукупність жилих будинків і жилих приміщень на всій території України, що визнані у встановленому порядку житлом, придатним для проживання громадян. Житловий фонд України є сукупністю жилих квартир (будинків) приватної, державної, комунальної та колективної власності.

За ст. 7 проекту ЖК, житловий фонд України за формою власності поділяють на такі категорії:

) приватний житловий фонд.

) житловий фонд колективної власності включає громадський житловий фонд і фонд житлово-будівельних кооперативів.

) державний житловий фонд складається з житлового фонду, що належить державним підприємствам, установам і організаціям на праві повного господарського відання або оперативного управління.

) комунальний житловий фонд - це фонд, що належить на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах.

Згідно з проектом ЖК за призначенням житловий фонд можна поділити на такі категорії:

) житловий фонд загального призначення - це сукупність житла всіх форм власності, призначеного для проживання громадян.

) житловий фонд соціального призначення - це житло, призначене для проживання громадян, які потребують соціального захисту. До цієї категорії громадян відносяться: інваліди, ветерани, самітні громадяни похилого віку, їм надається житло в будинках-інтернатах.

На сьогоднішній день існує чимало не закритих питань, повязаних з призначенням житлового фонду та його передачею у користування.

За роки незалежності України було чимало здобутків, але й нароблено багато помилок. Досі держава не переймалася як слід демографічною кризою та проблемою поліпшення житлових умов нації. Наведені дані свідчать про те, що Україні треба докласти ще багато зусиль для покращення системи житлового фонду.

Недостатня нормативна урегульованість питань передачі житлового фонду, відсутність заінтересованості сторін у такій передачі, а це стосується особливо того житлового фонду, який потребує ремонту, призводить до того, що під видом ремонту чи реконструкції житловий фонд фактично передається у власність інвесторам - приватним юридичним і фізичним особам. Тому вкрай важливо продовжувати вдосконалювати та досліджувати юридичні питання про призначення житлового фонду тощо.

Отже, головна проблема будівельної галузі України є формування позабюджетних інвестицій.

На сьогоднішній день існує кілька можливих способів залучення ресурсів для кредитування будівництва і придбання житла. Джерелами цих ресурсів зокрема можуть виступати:

населення, яке потребує поліпшення житлових умов;

підприємства, що бажають вирішити житлові проблеми своїх співробітників;

державні органи керування і місцеві адміністрації;

фінансові інвестори.

Розглянемо більш докладно модливі пропозиції щодо розвязання цієї проблеми з урахуванням досвіду інших країн.

Одним із видів фінансового забезпечення житлового будівництва може стати довгострокове кредитування, або іпотека. Іпотека - це застава землі та нерухомого манна для отримання в банку довгострокового кредиту. Сьогодні іпотека є найпоширенішим видом фінансових операцій у розвинутих країнах. Вкладання коштів в іпотечне кредитування будівництва житла можна віднести до найліквідніших банківських активів.

Сутність іпотеки зводиться до того, що:

. Вартість житла, яке клієнт бажає збудувати, розбивається на дві нерівні частини - базову і термінову.

. Базову вартість клієнт сплачує відразу за рахунок власних коштів, тоді як термінова гаситься за рахунок банківського або будь-якого іншого кредиту.

. Отримавши житло і розрахувавшись із підрядником, клієнт займає його протягом певного періоду на правах оренди або найму. За цей час він повинен повернути банку (фактичному власникові отриманого житла) основний борг і сплатити відповідні відсотки, причому борг, як правило, оплачується рівними частинами.

. Після завершення розрахунків із кредитором клієнт отримує замовлене та збудоване ним житло у повну власність. При неспроможності повернути кредит застава, під яку він брався, відчужується і продається з аукціону.

Нині в світі існує кілька моделей іпотечного кредитування житлового будівництва, найпоширеніші з них американська та німецька.

Американська схема іпотечного кредитування будується на основі банківського кредиту. Вона не пов'язана з конкретним об'єктом будівництва. Найпоширенішим видом позички є "позичка-вартість" - 50% з терміном 5 років.

Німецька іпотечна модель менш гнучка, вона заснована не на залученні банківського капіталу, а на використанні коштів самих учасників іпотеки. Для цього утворюються товариства колективних вкладів у нерухомість.

житловий умова статистика україна

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1.Соціальна статистика: Навч.-метод. посіб. для самост. вивч. дисц. - К.: КНЕУ, 2003. - 195 с.

2.Загальна теорія статистики (конспект лекцій) М.: Изд-во ПРІОР, 2002

.Соціальні індикатори рівня життя населення: Стат. збірник. - К.: Державний комітет статистики, 2008. - 239 с.

.Удотова Л. Ф. Соціальна статистика: Підручник. - К.: КНЕУ, 2008. Соціальна статистика: Підручник, / під ред. чл.-кор. РАН І. І. Єлисєєвої, М.: Фінанси і статистика, 2001.

.СТП 6.1-97. статистика: Підручник, / під ред. чл.-кор. РАН І. І. Єлисєєвої, М.: Фінанси і статистика, 2009 - 416 с.

.Статистичний щорічник України за 2010 рік / Держкомстат України. - К.: Українська енциклопедія, 2001. - С. 590.

.Ядов В. А. Соціологічне дослідження: методологія, програма, методи. М.: Наука, - 2004

.Черенько Л. М. Оцінка масштабів та рівня бідності населення України. К.: РВПС України НАН України, 2010. - 75 с.

.Методологічні засади вимірювання людського розвитку для регіонів України. - К.: Державний комітет статистики, 2010. - С. 41.

.Житловий кодекс України з постатейними матеріалами / За станом законодавства та Постанов Пленуму Верховного Суду України на 1 березня 2010. - К., 2010. - 480 с.

.Заборгованість за житлово-комунальні послуги у 2009 році: (Аналітичний огляд) / ПАДКО. Агентство США з міжнародного розвитку. - К., 2009. - № 1. - 29 с.

12.Умови життя сімей-учасниць Програми житлових субсидій (за результатами вибіркового обстеження) / Державний комітет статистики України. - К., 2008. - 53 с.

ДОДАТОК

Таблиця 1 Динаміка введення в експлуатацію житлових будинків пo областях (загальною площею кв.м на 1000 жителів)

200020052010Україна336169113Автономна Республіка Крим29320486Вінницька28215678Волинська337186119Дніпропетровська419145117Донецька28111470Житомирська37119083Закарпатська246154167Запорізька37013966Івано-Франківська283182150Київська437334186Кіровоградська34617668Луганська28511069Львівська321152138Миколаївська40420178Одеська300155108Полтавська396198102Рівненська33718390Сумська39615283Тернопільська248159129Харківська31619585Херсонська396199105Хмельницька309196116Черкаська33218476Чернівецька295185125Чернігівська34215874м. Київ438155330м. Севастополь-243161

ВСТУП Актуальність обраної теми полягає в практичній значущості статистики житлових умов і побутового обслуговування населення. Статистика житлових ум

Больше работ по теме: