Співвідношення релігії з філософією та наукою

Співвідношення релігії з філософією та наукою

ЗМІСТ

Вступ3

Співвідношення релігії з філософією та наукою4

Висновок12

Використана література14

Вступ

Богословя стоїть на пизиціях обєктивно - ідеалістичного світогляду, згідно якого основою і творцем всього є надприродна і всемогутня сутність - Бог, який є вічним і несотворенним, всемогутнім, який створив землю і людей і волею якого регулюється земне життя і позаземна доля людини. Бог має звязок з людьми через релігії, що він їх дав людям, котрі повинні детально і щиро їх дотримуватися. Богословя багато всоїх положень, концепцій пропонує прийняти на віру, вважаючи релігійну віру вродженою, а релігійний досвід (одкровення, прозріння, просвітлення, чудеса, інтуїтивні і підсвідомі відчуття, образи, видіння і т.д.) беззаперечним.

Не чужий для Богослівя і метод раціоналістичного пізнання.

Сучасне богослівя визначає багато закономірностей світу, відкритих наукою. Але богослівя вважає, що релігія - це вищий за науковий рівень знання, тому, що сфера релігії - це вищий світ, невидимий, вічний і несотворенний. Наукове релігієзнавство вивчає релігію на інших засадах. Головний спосіб піднання для науки - це пізнання раціональне, а критерій істини - практика. Наука спирається на емпіричний матеріал, фактичні дані дояліджень світоглядних уявлень тих чи інших народів, їх вірувань, звичаїв, організації життя і т.д.

Наука вимагає довести факти, теорії, концепції, вчення, тому точки зору наукові і релігійна під час не співпадають або ніби існують в різних вимірах.

Отже богословя підхід до релігії і науковий базується на різних методологіях, однак це не означає негативного відношення до релігії з боку науки, хоча в історії такі періоди і тенденції є і були.

Співвідношення релігії з філософією та наукою

Богословський підхід до релігії і науковий базуються на різних методологіях, однак це не означає негативного відношення до релігії з боку науки, хоча в історії такі періоди і тенденції були і є.

Перші релігієзнавчі розвідки з'явилися в античну давнину. Ще в сер. І тис. до н. е. грецькі філософи, які одні з перших намагалися раціоналістично пояснити світ, вважали, що люди видумали своїх богів для того, щоб страх перед ними заставляв їх виконувати закони. Такої точки зору дотримувався у V ст. до н. е. Крітій. Демокрит (460-361 pp. до н. е.), засновник матеріалістичної лінії в філософії, бачив причину виникнення релігії у страху людини перед грізними явищами природи. Пізніше філософ Петроній передав цю точку зору афоризмом: «Перших богів на землі створив жах».

Стародавні філософи-матеріалісти вважали, що релігія бере початок з вшанування і обожнення найстародавніших царів (Евгемер) або вбачали джерело релігії у шануванні хліба, вина, місяця, сонця та інших необхідних людині речей і явищ природи (Продикт). Епікур мислив так: світ вічний і нескінченний, тому не міг бути створений богами. Його погляди підтримував Лукрецій Кар і наголошував на почутті страху людини перед могутніми силами природи як причини виникнення релігії.

Поряд з матеріалістичним поясненням релігії в античній філософії існувала і сильна об'єктивно-ідеалістична школа, представлена Платоном, Піфагором, неоплатоніками (Плотин, Прокл, Саккас, Іпатія).

Платон (кін. V-IV ст. до н. е.), засновник об'єктивного ідеалізму, активно боровся проти матеріалістичних вчень свого часу. Центральною ідеєю його філософії є вчення про «світову душу», про «ідеї», під якими він розумів безтілесні форми речей. Матеріальний світ - породження «ідей», які є вічними і «занебесними». Пізнання, за Платоном, - це спогади безсмертної душі людини про світ ідей, які вона споглядала до вселення у смертне тіло.

Учень Платона Аристотель - вважав кінцевим джерелом усякого руху бога «нерухомого-першодвигуна. Матерія - це лише нижча ланка ієрархії всесвіту, еманація «світової душі», над нею височіє дух а ще вище пеершоснова або «єдине». Вища ступінь пізнання для неоплатоніків - це містичний екстаз. Так вже в античному і світі намітились дві: тенденції, два підходи до вивчення релігії -матеріалістичний; і ідеалістичний.

Поширення християнства на все середньовіччя зробило його духовним володарем, направило пошуки істини в русло: релігії. Християнська теологія дала світові багато великих мислителів, але їх судження про релігію обмежувались -суворими рамками Церковної догми.

В епоху Відродження особливо Просвітництва традиції античного вільнодумства відродилися. У 17 ст. першими висловили критичне ставлення до релігії Ф.Бекон, Т.Гоббс Л. Спіноза. У 18 ст французькі-просвітителі П. Гольбах, Ф. Вольтер, Ж.Ж. Руссо, С. Марешаль виступили з різкою критикою релігії вважаючи її виґадкою, неуцтвом ошуканством. Але чимало філософів 17-18 ст. Стояли на позиціях теїзму. (від трец.; theos - бог) вчення яке визнає Бога як надприродну Істоту; і котра існує поза світом і над ним, впливає на всі матеріальні духовнї процеси. Релігія визнається наслідком :Божого одкровення на певному етапі духовного розвитку людства.

Серед них Р. Декарт (1559- 1650), Г. Лейбніц (1646- 1716), Т. Фіхте -(1797-1879), Ф. Шелінг (І775-1854)( Й. Ф. Гербарт-(1776-1841) та-ін.

Декарт висунув онтологічне доведення існування Бога уявлення; про Бога як істоту найдосконалішу передбачає з необхідністю і таку якість, як існування. Ми мислимо про Бога; Отже він існує; А мислимо, :тому-що ідея Бога є вродженою в Свідомості людини і проявляється як пізнання Бога.

Лейбніц вважав що розгортання декартових вроджених ідей починається під впливом досвіду емпіричних знань

Фіхте вчив, що релігія як відношення людини до Бога є комплексом почуттів, які виникають у результаті дії двох факторів: відчуття власної кінченності і відчуття буття як нескінченного.

Позиція Шеллінга полягала у визнанні первинного акту ірраціональної волі, яка не може бути осягнута раціональним мисленням, а тільки одкровенням, яке можливе в релігії і міфології.

Німецька філософія сер. 18-поч. 19 ст. дала світові таких титанів духу, як І. Кант (1724-1804), Гегель (1770-1831). Гегель вважав, що основою всіх явищ природи і суспільства є «абсолютна ідея», «світовий розум» або «світовий дух». Абсолютна ідея, розвиваючись, породжує світ і пізнання, розвиток яких є кінцевим. Релігії в історії людства він розглядав як сходинки в розвитку релігійної свідомості. Найвищою ступінню еволюції релігії вважав християнство. Визнавав соціальну детермінованість релігій, тобто їх залежність від уявлень своєї епохи.

На відміну від об'єктивно-ідеалістичної позиції Гегеля позиція ще одної визначної постаті в німецькій філософії Л. Фейербаха (1804-1872) була матеріалістичною. Він зв'язував виникнення релігії з беззахисністю і повною залежністю первісної людини від стихійних сил природи. Первісна людина обожнювала все те, від чого залежала, все, що здавалося чужим і таємничим. Так виникли первісні релігії, які Фейербах називав «природними релігіями», включаючи сюди політеїстичні релігії. Монотеїстичні релігії він називав «духовними релігіями», вбачав в них більш глибоку людську основу - обожнення людиною своєї суті. Так у європейській культурі сформувалась філософія релігії, яку починаючи з XVII-XVIII ст. вважають самостійною галуззю знань. У ній релігія вивчається на понятійно-концептуальному рівні з точки зору світоглядних проблем.

На той час гуманітарні науки накопичили, значний фактологічний і теоретичний матеріали про релігію, її походження, еволюцію, соціально-історичний, характер у різних народів, що, дало поштовх, розвитку, наукового релігієзнавства, об'єктивного, не пов'язаного з будь-якою богословською доктриною або конфесією, політичною партією тощо. Характерною рисою релігієзнавства того часу була значна увага до вивчення історії розвитку релігій, причин її походження, широко застосовувався історичний метод, порівняльно-історичні дослідження, методи антропології, етнографії.

В релігієзнавчих теорій виникло багато - від апологетичного захисту релігії до войовничого атеїзму.

На поч. XIX ст. сформувалась міфологічна школа (брати Я. і В. Грімм, М. Мюллер), її представники вивчили величезний Матеріал з історії давніх міфів, давши тим поштовх розвитку ряду наук (етнографії, фольклористики). Походження релігії у них виводилося з давнього астрально-міфологічного культу, з культу Сонця.

Значних наукових успіхів досягла антропологічна школа, представниками, якої були відомі вчені Е. Тейлор (1832-1917), Спенсер (1820-1903), Д. Фрезер (1854-1941), І. Леві-Брюль (1857-1939) та ін. Цю плеяду дослідників об'єднувало прагнення виводити причини виникнення релігії з природи людини, з свідомості мислячого індивіда. Вони спиралися на антропологію, капітальні дослідження первісного суспільства. Класик цієї школи англійський етнограф Е. Тейлор, автор відомої роботи «Первісна культура», є творцем анімістичної теорії походження релігії. На його думку, релігія почалася з віри в духів і душу, він назвав цю віру анімізмом, а релігія була створена мислячими людьми первісного суспільства - філософами дикунами - на основі своїх уявлень про психічні явища.

Релігійний досвід можна у самих загальних рисах визначити як переживання, що пов'язані з відчуттям реальної присутності у нашому житті, у існуванні усіх людей та всього Всесвіту якогось Вищого початку. Кінцева мета богословсько-теологічного підходу - це захист та виправдання релігійного віровчення, доказ вічної цінності релігії для кожної конкретної людини та людства взагалі.

Богословсько-теологічному підходу до релігії, як до підходу «Зсередини», протистоїть філософський та науковий методи роз'яснення релігії, як підходи «іззовні» - богословсько-теологічний підхід здійснюється на основі прийняття релігійного віровчення як початкової та безперечної істини.

Для філософської методології властиві універсалізм та субстанціалізм, філософія прагне з'ясувати всі явища та процеси дійсності з точки зору виявлення їх загальних принципів та законів, визначення «сутності» речей, процесів та явищ, їй характерний критичний підхід до всіх явищ дійсності, у тому числі і до релігії.

Філософія, на відміну від теології, не задовольняється прийняттям на віру, все ставить під сумнів Це не значить що її метою є руйнування колективних вірувань, моральних підвалин людського буття! Філософи беруть під сумнів для того, щоб перевірити, наскільки міцні ці людські установлення, позбавитись тих з них, які виявили свою неістинність, а ті, які витримали перевірку, - поставити на більш міцний щабель знань. Реально ж філософія являє собою велику кількість вчень, шкіл, течій та напрямків. Існує напрямок релігійної філософії, у якому засобами філософської методології досягається така ж сама мета, що і у богословсько-теологічному підході до релігії. Разом з релігійною філософією у XVII-XVIII століттях зароджується філософія релігій. У філософії релігії також набуває перевагу позитивна тенденція у відношенні оцінки ролі релігії у житті людини та суспільства. Але тлумачення релігії виходить за межі того або іншого напрямку релігії, релігійних конфесій. У межах філософії релігії існує деїзм, що тлумачить Бога, як найвищий Розум, з буттям якого пов'язано будову Всесвіту, а також пантеїзм, що розчиняє Бога у природі та культурі.

Суттєвий вплив на становлення релігієзнавства справила матеріалістична тенденція в філософії релігії, яскравим представником якої був німецький філософ Л.Фейербах (1804-1872). Л.Фейербах намагався розкрити емоційно-психологічні та гносеологічні механізми виникнення релігії. Вирішальне значення у формуванні релігійних образів він надавав силі уявлення, фантазії, яку називав «теоретичною» причиною релігії.

Протягом довгого часу продовжуються спроби з'ясувати, що ж являє собою релігія, які її суттєві характеристики набули форму спеціальної галузі знання релігієзнавства. Релігієзнавство вивчає процес виникнення, функціонування та розвитку релігії, її побудови та різні компоненти, численні виявлення релігії в історії суспільства та у сучасну епоху, її роль у житті окремої людини, конкретних суспільств та суспільства взагалі, взаємозв'язок та взаємодію з іншими галузями культури.

Релігієзнавство - це комплексна галузь людських знань. Воно сформувалося як результат зусиль представників богословсько-теологічної, філософської та наукової думки. Історичною першою формою релігієзнавства є теологія - учення про Бога в католицькій та протестантській традиції, про богослов'я як науку, про прославлення Бога за православною традицією. Теологія, або богослов'я, виникає із спроби пояснити загальні положення тієї чи іншої релігії, перекласти образи, що містяться у священних книгах та постановах соборів, та догматичні формули на мову понять, зробити їх зрозумілими загалу віруючих. Теологія також має багато відділів: догматика, моральне богословя, екзегетика, літургія (теорія богослужіння), каноніка (теорія церковного права) тощо. Теологія, яка вивчається в духовних учбових закладах, безпосередньо пов'язана з конкретним віросповіданням, вона вивчає релігію та різні форми релігійного життя з точки зору їх практичного використання. Наука про релігію намагається порівняти різні релігійні системи, узагальнити релігійний досвід різних народів з точки зору його історичного розвитку та сучасного стану. Богословсько-теологічний підхід до релігії - це підхід до релігії з середини, з позицій самої релігії. Основою такого підходу є релігійна віра. Збагнути релігію, вважають теологи, може тільки релігійна людина. Heрелігійній людині вона просто недоступна. Характерною для богословсько-теологічного релігієзнавства є концепція релігії, що подана у книзі відомого православного богослова та священнослужителя Олександра Меня.

О.Мень обстоює твердження про надприродність релігії. Релігія, з точки зору О.Меня, є відповідь людини на виявлення Божественної сутності. Релігія є силою, що зв'язує світи, міст між тваринним світом та Духом Божественним. Цей зв'язок органічно випливає з природного прагнення людської душі до спорідненої з нею, але такої, що перевищує Божественні субстанції.

У працях Л.Фейербаха здійснюється абстрактно-філософський підхід до пояснення земної основи, людського джерела релігійних вірувань. Л.Фейербах дивився на людину взагалі, як на природне створіння поза його соціальних характеристик.

Філософський аналіз релігії створюється у європейській культурі, починаючи з XVII-XVIII століть, він панує аж до середини XIX століття.

З середини XIX сторіччя поряд з теологічним та філософським починає формуватися науковий підхід. У чому ж полягає відмінність між філософським та науковим підходом у дослідженні релігії? Ця розбіжність є як у предметній сфері, так і у методах дослідження. Предметною сферою філософії є дослідження дійсності під кутом зору світоглядних проблем. Тому філософія акцентує на вивченні світоглядного боку релігії. Для філософів найбільш суттєвим є те, як вирішується у релігії проблема створення буття, що первинне: духовний чи матеріальний початок. Бог створив цей світ, у тому числі і людину, або людина створила у своїй свідомості Бога. Предметом науки про релігію не є проблема створення буття, або предмет релігійної віри - Бог та всі його атрибути. Наука вивчає релігію як одну із сторін суспільного життя, у її зв'язках та взаємодією з іншими галузями цього життя: яким шляхом формується релігія, як ті або інші релігійні системи пояснюють світ, які цінності, норми та образи поведінки вони формують у людей, як діють ті або інші релігійні організації, які функції має релігія у суспільстві.

Відмінність між філософією та наукою виявляється не тільки у предметній сфері, але також і в методах дослідження релігії. Філософія не провадить емпіричного дослідження дійсності. У науковому релігієзнавстві з самого початку його формування широко застосовується історичний метод, що передбачає вивчення релігійних систем у процесі їх виникнення, становлення та розвитку, а також урахування взаємодії у цьому процесі як загальних закономірностей історії, так і своєрідних конкретних обставин. Історичний метод може бути розслідуваним у вигляді генетичного підходу, коли дослідник виводить всі послідовні стадії з початкової фази. У розвитку цієї процедури важливе значення має відшукування усіх проміжних стадій у ланцюзі еволюції релігії. Активно використовуються у релігієзнавстві і порівняльно-історичні дослідження. У ході цього дослідження здійснюється порівняння різноманітних етапів розвитку однієї релігії у різних моментах часу, всіляких релігій, що існують одночасно, але стоять на інших етапах розвитку, провадиться реконструкція тенденцій розвитку.

Висновок

Сьогодні на острів Пасха проникла сучасна культура, ніхто тут більше не живе у трав'яних наметах і не ходить у солом'яних спідничках. Але й сьогодні о. Пасха, напевно, найбільш усамітнене місце в світі, яке знаходиться у тисячах кілометрів від суші. Потрапляючи сюди, сучасні дослідники ніби верталися у культуру кам'яного віку. Відомий норвежський вчений Т. Хейєрдал, який проводив дослідження на острові у 50-х pp. XX ст., показав збереження давніх первісних традицій серед островитян, зумів відтворити спосіб, яким колись пересували і ставили статуї.

Для нас цікаво те, що дослідники відмічали особливий психологічний стан, який виникав у них під час перебування на острові, їх вражала ні з чим незрівнянна тиша на цьому шматочку землі, близькість до зірок, місяця, планет, адже це найближча суша, яку можуть бачити місцеві жителі, а назви зірок вони знають краще, ніж назви міст і країн на землі. Людина тут мимоволі починає до чогось прислуховуватись, невідомо до чого. І підсвідоме починає відчувати свою причетність до чогось більш вагомого, яке лежить за межами наших відчуттів. Це і є містична інтуїція; усвідомлення невидимої вищої Реальності. У первісної людини, тісно пов'язаної з природою, вона була більш розвинутою, ніж у нас.

Одже цілком закономірно людина повинна була прийти до думки про існування вищої Реальності, Абсолюту, про своє залежне від них існування.

До цієї ж думки можна прийти і цілком раціоналістично, шляхом споглядання і вивчення розумно влаштованого життя на Землі і у Всесвіті. Цей аргумент є дуже вагомим і для сучасної раціоналістичної людини. Наприклад, за твердженням Чарльза Дарвіна, те що світ тримається на закономірностях, є свідоцтвом про його Творця. А знаменитий А. Ейнштейн признавався, що його релігією є глибока віра в існування Вищого Розуму, який відкривається нам у доступному пізнанні світу.

Ще великий середньовічний мислитель Фома Аквінський говорив, що якщо б шлях людини до віри проходив тільки через філософське абстрактне мислення, то віра була б притаманна лише невеликій кількості людей. Насправді ж ми знаємо, що до релігійності прийшла первісна людина, релігія складала серцевину світогляду і неписьменного середньовічного селянина, і видатних вчених, які сягнули вершин пізнання. Це сталося саме тому, що у формуванні віри велика роль належить інтуїції.

Але той же Фома Аквінський відстоював принципи гармонії віри і розуму, вважав, що розум здатний раціонально підтвердити віру, довести буття Бога, що наука і релігія не суперечать одне одному, а взаємодоповнюються. Наведені вище твердження Ч. Дарвіна, А. Ейнштейна (цей список можна продовжити) якраз і є свідоцтвом того.

Напевно, значну роль у формуванні релігійності первісної людини відіграло і почуття страху і безпорадності у важких життєвих ситуаціях, а особливо страх перед смертю.

релігія філософія науковий

Використана література

Авиценна. Книга знания // Избр. филос. произведения. - І М., 1990.

Бекон Ф. Новый Орган // Сочинения. - М., 1972. - Т. 2. Боккаччо Дж. Декамерон. - М., 1980.

Дулуман Є. К. Релігія як соціально-історичний феномен. - К., 1974.

Косуха П. І. Наука про походження релігії. - К., 1976.

Лобовик Б. А. Религия как социальное явление. - К., 1982.

Скибицкий М. М. Мировоззрение, естествознание, теология. - М., 1986.

Сухов А. Д. Религия как общественный феномен. - М., 1973.

Танчер В. К. Проблемы теории научного атеизма. - К., 1985.

Угринович Д. М. Введите в религиеведение. - М., 1985.

1.

Больше работ по теме: