Соціально-педагогічна реабілітація дітей з неблагополучних сімей

 

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ПРОБЛЕМИ СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНОЇ РЕАБІЛІТАЦІЇ ДІТЕЙ З НЕБЛАГОПОЛУЧНИХ СІМЕЙ

.1 Поняття неблагополучна сімя

.2 Види неблагополучних сімей

.3 Поняття соціально-педагогічної реабілітації

РОЗДІЛ 2. СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНА РЕАБІЛІТАЦІЯ ДІТЕЙ З НЕБЛАГОПОЛУЧНИХ СІМЕЙ

.1 Мета, завдання, принципи програми "Соціально-педагогічної допомоги дітям з неблагополучних сімей"

.2 Реалізація програми "Соціально-педагогічна допомога дітям з неблагополучних сімей"

ВИСНОВКИ

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

ДОДАТКИ

ВСТУП

З самого народження людина потрапляє в суспільство. Вона росте, розвивається і помирає в ньому. На розвиток людини впливає безліч різних чинників, як біологічних, так і соціальних. Головним соціальним чинником, що впливає на становлення особи є сім'я. Сім'ї бувають абсолютно різними. Залежно від складу сім'ї, від стосунків в сім'ї до членів сім'ї і взагалі на оточуючих людей, людина дивиться на світ позитивно або негативно, формує свої погляди, будує свої стосунки з соціумом.

Саме в сім'ї дитина отримує перший життєвий досвід, тому дуже важливо в якій сім'ї виховується дитина: у благополучній або неблагополучній.

Актуальність даної проблеми і зумовлена тим, що в умовах трансформації сучасного суспільства виникла низка проблем: зниження народжуваності, розпад сімей, зростання бездоглядних сімей, дітей-сиріт, дитяча злочинність, алкоголізм, наркоманія та інші. Все це викликає серйозну заклопотаність і занепокоєння школи, сім'ї, правоохоронних органів, соціальних установ і широкої громадськості.

Сім'я в цілому в даний час випробовує кризу, адже ціннісні норми і правила, любов, турбота, співчуття, відповідальність вирощуються саме в сім'ї. Робота з неблагополучною сім'єю - пріоритетний напрям в діяльності соціального педагога.

Дипломна робота присвячена проблемі соціально-педагогічній реабілітації дітей з неблагополучних сімей, що має велике теоретичне і практичне значення. Актуальність цієї теми полягає в тому, що сім'я в сучасних умовах не завжди виходить із складних життєвих ситуацій. Вона потребує допомоги з боку. Таку допомогу може надати служба соціальної допомоги, соціальний педагог та психолог. Але соціальна допомога сьогодні не відповідає масштабу і глибині проблем і труднощів, які випробовують не лише дорослі, але і діти.

Тому безліч людей, в основному з педагогічною освітою, стали опановувати професію соціального педагога, а в педагогічні інститути на спеціальність соціальної педагогіки поступають молоді люди, зацікавлені в тому, щоб допомагати суспільству вирішувати проблеми важливої її підструктури - сім'ї.

Об'єм розв'язаних проблем, пов'язаних з неблагополучними сім'ями і важкими підлітками, багато в чому залежить від суспільних, правових, освітніх і інших установ, що оточують сім'ю і соціального педагога, що працює з нею. Тому ці установи повинні всіма можливими силами здійснювати підтримку сім'ї, а так само брати безпосередню участь в роботі соціального педагога з неблагополучними сім'ями.

Цією проблемою займаються багато учених, такі як М.І. Буянов, Н.Ф. Дівіцина, Г.П. Разуміхіна, В.В. Ткачова, Т.І. Шульга, Ю.В. Василькова, Т.І. Гончарова, А.Я. Варга, І.В. Грибенніков, та ін. Але, на жаль, недостатньо робіт, присвячених соціально-педагогічній роботі з неблагополучними сім'ями.

У житті кожної людини сім'я займає особливе місце. У сім'ї зростає дитина, і з перших років свого життя він засвоює норми суспільства, норми людських відносин, вбираючи з сім'ї і добро, і зло, все, чим характерна його сім'я. Ставши дорослими, діти повторюють в своїй сім'ї все те, що було в сім'ї його батьків.

Обєкт дослідження - неблагополучна сім'я.

Предмет дослідження - процес соціально-педагогічної реабілітації дітей з неблагополучних сімей.

Мета даної роботи - розробити та реалізувати програму соціально-педагогічної реабілітації дітей з неблагополучних сімей.

Гіпотеза - соціально-педагогічна підтримка неблагополучної сім'ї буде ефективна при умові раннього виявлення неблагополуччя сімей та проведення профілактичних та корекційних заходів.

Завдання:

-розкрити сутність поняття неблагополучних сімей;

-вивчити види неблагополучних сімей;

-виявити найбільш цінні для сьогоднішнього часу умови, сприяючі правильному вихованню дітей з неблагополучних сімей;

-розкрити роль соціально-педагогічної реабілітації у вирішенні проблем дітей з неблагополучних сімей;

-вивчити форми і методи соціально-педагогічної реабілітації неблагополучної сімї у вихованні дітей;

-розробити програму по наданню комплексної соціально-педагогічної реабілітації дітей з неблагополучних сімей;

-реалізувати на практиці і проаналізувати результати технології соціально-педагогічної реабілітації.

Наукова новизна - розроблено та теоретично обґрунтовано програму соціально-педагогічної реабілітації дітей з неблагополучних сімей в діяльності школи за умов підвищення рівня свідомості батьків. Програма сприяє батьківської мотивації вирішення проблем, що, в свою чергу, допомагає соціалізації дитини з неблагополучної сім'ї. Удосконалено форми й методи роботи соціального педагога та психолога школи з дітьми із неблагополучних сімей із залучанням батьків.

Практичне значення полягає в застосуванні структурно-функціональної моделі соціально-педагогічної реабілітації дітей з неблагополучних сімей в практичній діяльності школи.

Розроблено:

-комплексну соціально-педагогічну реабілітаційну програму для дітей з неблагополучних сімей, їх батьків та класних керівників;

-комплекс просвітницьких семінарів-тренінгів, батьківських зборів, індивідуальних консультацій соціально-психолого-педагогічної спрямованості для педагогів школи, батьків та дітей з неблагополучних сімей;

-методичні рекомендації по роботі з неблагополучними сімями у взаємовідносинах з дітьми.

Методи дослідження:

-теоретичний аналіз наукової літератури за темою, визначення стану вивченості проблеми;

-спостереження за неблагополучною сім'єю;

-бесіди;

-встановлення контакту;

-формуючий експеримент у вигляді розробки та апробації соціально-педагогічної реабілітації дітей з неблагополучних сімей та залучання батьків;

-статистичні методи обробки отриманих даних.

Структура і об'єм роботи. Дипломна робота складається з введення, двох глав, висновків до кожного розділу, загального висновку, списку використаної літератури та додатків. Об'єм роботи - 58 сторінок машинописного тексту, бібліографія (57 назв).

РОЗДІЛ 1. ПРОБЛЕМИ СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНОЇ РЕАБІЛІТАЦІЇ ДІТЕЙ З НЕБЛАГОПОЛУЧНИХ СІМЕЙ

.1 Поняття «неблагополучна сімя»

Сім'я - динамічна мала група людей, котрі разом проживають, повязані родинними відносинами (шлюбу, кровної спорідненості, усиновлення, опіки), спільністю формування і задоволення соціально-економічних та інших потреб, взаємною моральною відповідальністю [38].

В сучасній науці немає єдиного поняття сім'ї. Тлумачний словник російської мови С.І. Ожегова визначає сім'ю як: 1) групу проживаючих разом родичів; 2) єдність, обєднання людей, згуртованими спільними інтересами [39].

Велика радянська енциклопедія характеризує сім'ю наступним чином: «Сім'я - основана на шлюбі або кровному родстві мала група, цілі якої повязані спільністю побуту, взаємною моральною відповідальністю та взаємодопомогою [9].

Сімя також визначається як соціально-педагогічний інститут та особлива соціальна система, яка є підсистемою суспільства. Це дозволяє говорити про такі її ознаки, як шлюбні, міжпоколінні, кровні, встановлені звязки між членами сімї; родинні почуття, почуття безпеки, захищеності, любові, поваги; спільний побут і проживання членів сімї; наявність певних функцій у суспільстві, прав сімї в суспільстві й прав членів сімї в родині, обовязків членів сімї стосовно один одного та відповідальність перед суспільством за своїх членів [42].

Протягом усього життєвого шляху особистості сімя є тим найближчим мікросоціальним оточенням, яке опосередковує і визначає своєрідність її життєдіяльності, тому сімя виступає провідним мікрофактором соціалізації особистості. Основні соціалізуючи функції сімї, передусім, полягають у забезпеченні фізичного та емоційного розвитку індивіда; формуванні статевої ідентифікації дитини; її розумовому розвитку та розвитку здібностей і потенційних можливостей; забезпеченні дитині почуття захищеності; формуванні ціннісних орієнтацій особистості; оволодінні дитиною основними соціальними нормами.

Сімя є першоосновою духовного, економічного та соціального розвитку суспільства. В процесі свого розвитку сімя набула функцій, які тільки в сукупності забезпечують повноцінність її існування, саморозвитку та широку життєдіяльність як соціального інституту.

Кожна сімя відрізняється одна від одної такими основними параметрами: соціально-культурний - освітній рівень подружжя, їх участь у житті суспільства; соціально-економічний - майнові характеристики сімї, зайнятість подружжя у сфері суспільного виробництва; техніко-гігієнічний - умови проживання, обладнання житла, особливості способу життя; демографічний - кількість членів сімї [38]. Дотепер у вітчизняній науці не існує усталеної класифікації сімї, побудованої на певних критеріях та ознаках.

Збільшення числа розлучень і зниження народжуваності, зростання злочинності у сфері сімейно-побутових стосунків і підвищення ризику схильності дітей неврозам відбувається із-за неблагополучного психологічного, матеріального, соціального клімату в сім'ї. "На формування особи величезну роль робить внутрісімейне життя, і не лише взаємовідношення дитини і батьків, але і самих дорослих. Постійні сварки між ними, брехня, конфлікти, бійки, деспотизм сприяють зривам в нервовій діяльності дитини і невротичним стани" [30, с. 30]. Ці і інші ознаки дезорганізації сім'ї свідчать про кризовий стан її розвитку на сучасному етапі і збільшенні кількості неблагополучних сімейних союзів. Саме у таких сім'ях діти найчастіше отримують серйозні психологічні травми, соціально дезадаптуються, що далеко не кращим чином позначаються на їх подальшій долі.

Поняття «неблагополучна сім'я» досить широке. Зазвичай до неблагополучних відносяться сім'ї, які повністю або частково втратили свої виховні можливості через ті чи інші причини. У результаті цього в таких сім'ях об'єктивно чи суб'єктивно складаються несприятливі умови для виховання дітей.

Сімейне неблагополуччя негативно позначається на формуванні особистості дитини. Дитяче виховання в умовах негативного емоційно-психологічного сімейного мікроклімату визначається ранньою втратою потреби у спілкуванні з батьками, егоїзмом, замкненістю, конфліктністю, упертістю, неадекватною самооцінкою (заниженою чи завищеною), озлобленістю, невпевненістю у власних силах, недисциплінованістю, утечами з дому тощо. Усе це свідчить про те, що діти з неблагополучних сімей мають більше причин для поповнення рядів важковиховуваних і правопорушників.

Стосовно поняття «неблагополучна сім'я» існують різні погляди. Використовуються для опису її неблагополуччя терміни «функціонально-неспроможна», «сім'я у кризовій ситуації», «аморальна сім'я», «сім'я з насильством щодо членів родини», «сім'я, де є серйозні помилки і прорахунки у вихованні дітей», «конфліктна сім'я», сім'ї алкоголіків і наркоманів, сім'ї, де є засуджені чи ув'язнені. Метою яких повинно бути збереження цілісності сім'ї, захист її прав у суспільстві і прав членів сім'ї у родині. Це може бути здійснено як через примусові заходи юридичного характеру, так і через створення умов для подолання сім'єю причин і наслідків свого неблагополуччя самостійно чи за допомогою фахівців (педагогів, психологів, медиків, соціальних працівників).

Неблагополучна сім'я - це не синонім асоціальної сім'ї. Існує безліч сімей, про які з формальної точки зору нічого поганого сказати не можна, але для конкретної дитини ця сім'я буде неблагополучною, якщо в ній є чинники, що несприятливо впливають на особу дитини, посилюють його негативне емоційно - психічний стан, негативно впливають на соціальний розвиток.

Асоціальна сім'я характеризується наявністю таких проблем як алкоголізм, зневагу потребами дітей, але в теж час можна констатувати факт, що повністю дитячо-батьківські стосунки не розірвані, діти намагаються приховувати пияцтво батьків, беруть відповідальність за забезпечення сім'ї, відхід за молодшими дітьми на себе, вчаться в школі.

А так само існують сім'ї "групи ризику". Сім'ї групи ризику характеризуються слабкою здатністю членів цих сімей до аналізу того, що відбувається в сім'ї, нездатністю з цієї причини висувати цілі по поліпшенню життя сім'ї і досягати ефективних результатів.

Важливої і необхідної на всіх стадіях роботи з сім'єю групи ризику завданням являється демонстрація соціальним педагогом членам сім'ї інших форм поведінки, емоційного реагування, чим прийнято в сім'ї.

Подібні сім'ї важливо залучати до спільних (діти, батьки, члени інших сімей) емоційно насичених ігор, які роблять позиції спілкування в сім'ї рівнішими, стосунки дбайливішими, а поведінка за межами сім'ї сміливішим і заповзятливішим. Такі ігри створюють радісний настрій. Важливо добитися стану веселощів, радості.

Таким чином, душевний стан і поведінка дитини є своєрідним індикатором сімейного благополуччя. "Дефекти виховання, - вважає М. І. Буянов, - це є щонайперший і найголовніший показник неблагополуччя сім'ї" [6, с. 11].

Неблагополучні сімї - це сімї зі стійкими конфліктами у взаємостосунках між подружжям, батьками і дітьми; сімї з алко- чи наркозалежними членами; сімї з низьким морально-культурним рівнем батьків; сімї з насильством щодо членів родини; сімї, де є засуджені чи увязнені; сімї, де є серйозні помилки і прорахунки у вихованні дітей.

Особливості соціалізації дитини в сімї обумовлені, передусім, особливостями батьківства. Це соціально-психологічний феномен, що є сукупністю знань, уявлень та переконань стосовно себе у батьківській ролі, які реалізуються у всіх проявах поведінкової складової батьківства [5].

Неблагополучна сім'я - це сім'я з низьким соціальним статусом, що не справляється з покладеними на неї функціями у будь якій із сфер життєдіяльності або декілька одночасно. Адаптивні здібності неблагополучної сім'ї істотно понижені, процес родинного виховання дитини протікає з великими труднощами, повільно і мало результативно [49].

Неблагополучною М.А. Алемаськин, В.І. Селіванов, Р.М. Капралова, І.А. Невський, З.Б. Баєрюнас, Л.С. Алексєєва, В.Д. Єрмаков вважають таку сім'ю, яка погано справляється з одним зі своїх головних завдань - вихованням дітей. Л.С. Алексєєва пояснює: "Неблагополучна сім'я - це система, в якій відсутні або діють неврегульовано вирішальні чинники родинної взаємодії" [34, с. 14].

Л.Я. Оліференко, Т.І. Шульга, І.Ф. Дементьєва називають неблагополучною таку сім'ю, де дитині погано [40, с. 60].

Неблагополучна сім'я - це сім'я, в якій дитя випробовує дискомфорт, стрес, зневага з боку дорослих, піддається насильству або жорстокому зверненню. Головною характеристикою такої сім'ї є відсутність любові до дитяти, турботи про нього, задоволення його потреб, захисту його прав і законних інтересів [58]. Це можуть бути сім'ї, де жорстоко поводяться з дітьми, не займаються їх вихованням, де батьки ведуть аморальний спосіб життя, займаються експлуатацією дітей, кидають дітей, залякують їх "для їх же блага", не створюють умов для нормального розвитку і т. д. В.Д. Єрмаков додає, що в таких сім'ях "явно або скрито містяться як основна проблемна ситуація розузгодила позитивного або негативного явищ, що формуються" [23, с. 15].

Г.Г. Зайдуліна вважає, що поняття "сімейне неблагополуччя" охоплює різні негативні характеристики сім'ї, дефекти її структурного, кількісного або статевозрілого складу, внутрісімейні стосунки, стосунки членів сім'ї із зовнішніми соціальними інститутами - школою, училищем, виробництвом, досуговими та іншими установами [26, с. 34].

Можна погодитися з думкою Л.Г. Стряпухиної, яка пов'язує родинне неблагополуччя з функціональним аспектом - неможливістю виконання сім'єю своїх функцій.

Функції сім'ї. Сфера життєдіяльності сім'ї, безпосередньо пов'язана із задоволенням певних потреб її членів, називається функцією сім'ї. "Функцій сім'ї стільки, скільки видів потреб в стійкій формі, що повторюється, вона задовольняє" [48]. Виконання сім'єю її функцій має значення не лише для її членів, але і для суспільства в цілому. Охарактеризуємо особове і громадське значення найважливіших функцій сім'ї в нашому суспільстві.

Виховна функція сім'ї полягає в задоволенні індивідуальних потреб у батьківстві і материнстві, контактах з дітьми, їх вихованні, самореалізації в дітях. По відношенню до суспільства в ході виконання виховної функції сім'я забезпечує соціалізацію підростаючого покоління, підготовку нових членів суспільства.

Господарчо-побутова функція сім'ї полягає в задоволенні матеріальних потреб членів сім'ї (у їжі, даху і т. д.), сприяє збереженню їх здоров'я. В ході виконання сім'єю цієї функції забезпечується відновлення витрачених в праці фізичних сил.

Емоційна функція сім'ї - задоволення її членами потреб в симпатії, повазі, визнанні, емоційній підтримці, психологічному захисті. Ця функція забезпечує емоційну стабілізацію членів суспільства, активно сприяє збереженню їх психічного здоров'я.

Функція духовного (культурного) спілкування - задоволення потреб в спільному проведенні дозвілля, взаємному духовному збагаченні; грає значну роль в духовному розвитку членів суспільства.

Функція первинного соціального контролю - забезпечення виконання соціальних норм членами сім'ї, особливо тими, хто через різні обставини (вік, захворювання і т. п.) не має достатньою мірою здатності самостійно будувати свою поведінку в повній відповідності з соціальними нормами.

Сексуально-еротична функція - задоволення сексуально-еротичних потреб членів сім'ї. З точки зору суспільства важливо, що сім'я при цьому здійснює регулювання сексуально-еротичної поведінки членів сім'ї, забезпечуючи біологічне відтворення суспільства.

З часом відбуваються зміни у функціях сім'ї: одні втрачаються, інші змінюються відповідно до нових соціальних умов. Сучасна сім'я в нашому суспільстві вже не виконує такої функції, як примноження і передача у спадок приватної власності. Якісно змінилася і функція первинного соціального контролю. Підвищився рівень терпимості до порушень норм поведінки у сфері шлюбно-сімейних стосунків (позашлюбним народженням, подружнім зрадам і т. п.). Розлучення перестало розглядатися як покарання за негідну поведінку в сім'ї.

У сучасній сім'ї значно зросло значення таких функцій, як емоційна, духовного (культурного) спілкування, сексуально-еротична, виховна. Шлюб усе більш розглядається як союз, ґрунтований на емоційних зв'язках, а не на господарсько-матеріальних.

Порушення функцій сім'ї - це такі особливості її життєдіяльності, які утрудняють або перешкоджають виконанню сім'єю її функцій. Сприяти порушенням може дуже широке коло чинників: особливості особи її членів, взаємовідносин між ними, певні умови життя сім'ї. Наприклад, причиною порушень виховної функції сім'ї можуть виступити і відсутність у батьків відповідних знань і навичок, і розладу стосунків між ними(конфлікти з питань виховання, втручання з боку інших членів сім'ї, утрудняюче виховання, та ін.) [19].

Кажучи про функції сім'ї, слід пам'ятати, що йдеться про соціальні результати життєдіяльності більшості сімей, які виявляються на рівні суспільства, мають загальнозначущі наслідки і характеризують роль сім'ї як соціального інституту. Важливо підкреслити, що це - функції суспільства, як би закріплені за спеціалізованими на їх виконання інститутами, і тому в кожного з інститутів є функції, що визначають унікальність, профіль даного інституту, і функції, які супроводжують дію основних. Не можна ділити функції сім'ї на головні і другорядні, всі сімейні функції - головні, проте необхідність розрізняти серед них ті особливі, які дозволяють відрізняти сім'ю від інших інститутів, привела до виділення специфічних і неспецифічних функцій сім'ї. Згідно А.Г. Харчеву, специфічні функції сім'ї витікають з суті сім'ї і відображають її функції - це ті, до виконання яких сім'я була змушена або пристосована в певних історичних обставинах [2, с.77].

Специфічні функції сім'ї, до яких відносяться народження (репродуктивна функція), вміст дітей (екзистенціанальна функція) і виховання дітей (функція соціалізації), залишаються при всіх змінах суспільства, хоча характер зв'язку між сім'єю і суспільством може змінюватися в ході історії.

Неспецифічні функції сім'ї, пов'язані з накопиченням і передачею власності, статусу, організацією виробництва і вжитку, домогосподарства, відпочинку і дозвілля, пов'язані з турботою про здоров'я і благополуччя членів сім'ї, із створенням мікроклімату, сприяючого зняттю напруги і самозбереженню «Я» кожного - всі ці функції відображають історичний характер зв'язку між сім'єю і суспільством, розкривають картину, що історично приходить, того, як саме відбувається народження, вміст і виховання дітей в сім'ї.

На початку XX століття соціальні інститути усе більше поєднують з сім'єю і беруть на себе функції освіти і виховання (школа і дитсадки), захисту і охорони (міліція, армія), функції живлення, забезпечення одягом, дозвілля (сфера обслуговування), функції добробуту і передачі соціального статусу (індустріальна наймана праця) [50, с. 47].

Родинні умови, включаючи соціальне положення, рід занять, матеріальне забезпечення і рівень освіти батьків, великою мірою зумовлюють життєву дорогу дитини.

Окрім свідомого, повноцінного і цілеспрямованого виховання, яке дають йому батьки, на дитину впливає вся внутрісімейна атмосфера, причому ефект цієї дії з віком накопичується, заломлюючись в структурі особистості.

Історично склалося, що батько і мати виконували в сім'ї різні функції, відповідно батьківське виховання відрізнялося від материнського. Традиційно батько був главою сім'ї, що не могло не накласти свій відбиток на його взаємини з дітьми. Саме незаперечний авторитет батька в сім'ї був головною силою, найвпливовішим засобом чоловічого виховання. Мати була хранителькою домівки і емоційним ядром сім'ї, передавала та прививала своїм дітям ті якості, які поет Н. Заболоцький прекрасно назвав «грацією душі». Діти, знаходячись в отчому будинку і під материнським дахом однаковою мірою вбирали в себе те добре і світле, що прагнули їм дати батько і мати. Своєрідний синтез материнського і батьківського виховання був (і залишається) найважливішою умовою нормального розвитку в сім'ї. Як не існує повноцінного будинку без батька або матері, так не може бути сформована повноцінна особистість дитини без гармонійного поєднання чоловічого і жіночого виховання в сім'ї [55, с.8-10].

Таким чином, навколишнє соціальне мікросередовище, психологічний клімат в сім'ї, умови виховання, взаємини з батьками і особистість самих батьків в обов'язковому порядку відбиваються на дитині і, в першу чергу, на особливостях його характеру. Якщо родинна атмосфера несприятлива для психічного розвитку дитини, то цілком імовірно, що і сформовані межі його особистості теж будуть патологічні. Відомий російський педагог П.Ф. Лесгафт звернув увагу на ту обставину, що дитина може стати носієм певного симптому, який в явній або прихованій формі присутній в сім'ї, і це неодмінно позначиться на властивостях його особистості [55,с. 24].

Поряд з тим, що особистість батьків, без сумніву, грає провідну роль у формуванні світосприймання і етичних переконань дітей, не слід забувати про те, що самі батьки нерідко випускають з уваги ту обставину, що і атмосфера, що склалася в сім'ї, здатна зробити істотний вплив на особове становлення дітей, що виховуються в ній.

1.2 Види неблагополучних сімей

Відомий дитячий психіатр М.І. Буянов вважає, що все в світі відносно - і благополуччя, і неблагополуччя. При цьому родинне неблагополуччя він розглядає як створення несприятливих умов для розвитку дитини. Згідно з його трактуванням, неблагополучна для дитяти сім'я - це не синонім асоціальної сім'ї. Існує безліч сімей, про які з формальної точки зору нічого поганого сказати не можна, але для конкретної дитини ця сім'я буде неблагополучною, якщо в ній є чинники, що несприятливо впливають на особистість дитини, посилюють його негативний емоційно-психічний стан. «Для однієї дитини, - підкреслює М.І. Буянов, - сім'я може бути відповідною, а для іншого ця ж сім'я стане причиною обтяжливих душевних переживань і навіть психічного захворювання. Різні бувають сім'ї, різні зустрічаються діти, так, що лише система стосунків «сім'я - дитина» має право розглядатися як благополучна або неблагополучна» [58, с. 9].

У цій роботі під неблагополучною ми схильні розуміти таку сім'ю, в якій порушена структура, розмиті внутрішні кордони, знецінюються або ігноруються основні сімейні функції, маються явні або приховані дефекти виховання, унаслідок чого порушується психологічний клімат в ній, і з'являються «важкі діти».

З урахуванням домінуючих чинників, що роблять негативний вплив на розвиток особистості дитини, неблагополучні сім'ї ми умовно розділили на дві великі групи, кожна з яких включає декілька різновидів. Першу групу складають сім'ї з явною (відкритою) формою неблагополуччя - так звані конфліктні, проблемні сім'ї, асоціальні, аморально-кримінальні і сім'ї з недоліком виховних ресурсів (зокрема - неповні).

Другу групу представляють зовні респектабельні сім'ї, спосіб життя яких не викликає занепокоєння і нарікань з боку громадськості. Проте ціннісні установки і поведінка батьків різко розходяться із загальнолюдськими моральними цінностями, що не може не позначитися на моральному обличчі дітей, що виховуються в таких сім'ях.

Відмітною особливістю цих сімей є те, що взаємини їх членів на зовнішньому, соціальному рівні справляють сприятливе враження, а наслідки неправильного виховання на перший погляд непомітні, що інколи вводить тих, що оточують в оману, проте, вони роблять деструктивний вплив на особове формування дітей. Ці сім'ї віднесені нами до категорії внутрішньо неблагополучних (з прихованою формою неблагополуччя) і різновиди таких сімей досить багатообразні [55, с. 31-32].

Види неблагополучних сімей в сучасному суспільстві.

Відмітною особливістю сімей з явною (зовнішньою) формою неблагополуччя є те, що форми цього типа сімей мають яскраво виражений характер, що виявляється одночасно в декількох сферах життєдіяльності сім'ї (наприклад, на соціальному і матеріальному рівні), або ж виключно на рівні міжособових стосунків, що приводить до несприятливого психологічного клімату в родинній групі. Зазвичай в сім'ї з явною формою неблагополуччя дитина випробовує фізичну та емоційну знедоленість з боку батьків (недостатня турбота про нього, правильний догляд і живлення, різні форми сімейного насильства, ігнорування його душевного світу переживань). Унаслідок цих несприятливих внутрісімейних чинників у дитини з'являються відчуття неадекватності, сором за себе і батьків перед тими, що оточують, страх і біль за своє сьогодення і майбутнє. Серед зовні неблагополучних сімей найбільш поширеними є ті, в яких один або декілька членів залежні від вживання психоактивних речовин, раніше всього алкоголю і наркотиків. Людина, страждаюча від алкоголізму і наркотиків, залучає до свого захворювання всіх близьких людей. Тому невипадково фахівці стали звертати увагу не лише на самого хворого, але і на його сім'ю, визнавши тим самим, що залежність від алкоголю і наркотиків - сімейне захворювання, сімейна проблема [53, с.90-95].

Одним з найпотужніших неблагополучних чинників, розрушаючих не лише сім'ю, але і душевну рівновагу дитини, є алкоголізм батьків. Воно може негативно впливати не лише у момент зачаття і під час вагітності, але і впродовж всього життя дитини.

Сім'ї з алкогольною залежністю. Як відзначають психологи (Б.С. Братусь, В.Д. Москаленко, Є.М. Мастюкова, Ф.Г. Углов та ін.), дорослі в такій сім'ї, забувши про батьківські обов'язки, цілком і повністю занурюються в «алкогольну субкультуру», що супроводжується втратою суспільних і етичних цінностей та веде до соціальної і духовної деградації. Зрештою сім'ї з хімічною залежністю стають соціально і психологічно неблагополучними.

Життя дітей в подібній родинній атмосфері стає нестерпним, перетворює їх на соціальних сиріт при живих батьках [55, с. 32-35].

Спільне життя з хворим алкоголізмом приводить до серйозних психічних порушень у інших членів сім'ї, комплекс яких позначається фахівцями таким терміном, як залежність.

Залежність виникає у відповідь на тривалу стресову ситуацію в сім'ї і приводить до страждань всіх членів родинної групи. Особливо в цьому плані уразливими є діти. Відсутність необхідного життєвого досвіду, незміцніла психіка - все це приводить до того, що дисгармонія, що панує в будинку, сварки і скандали, непередбачуваність і відсутність безпеки, а так само відчужена поведінка батьків глибоко травмує дитячу душу, і наслідки цього морально-психологічного травмування частенько накладають глибокий відбиток на все подальше життя [55, с. 45].

Найважливіші особливості процесу дорослішання дітей з «алкогольних» сімей полягають в тому, що:

-діти зростають з переконанням, що світ - це небезпечне місце і довіряти людям не можна;

-діти вимушені приховувати свої дійсні відчуття і переживання, щоб бути прийнятими дорослими; не усвідомлюють своїх відчуттів, не знають, в чому їх причина і що робити з цим, але саме згідно з ними вони будують своє життя, стосунки з іншими людьми, з алкоголем і наркотиками;

-діти переносять свої душевні рани і досвід в доросле життя, часто стаючи хімічно залежними. І знов з'являються ті ж проблеми, що були в будинку їх батьків,які випивали;

-діти відчувають емоційне відкидання дорослих, коли по необачності допускають помилки, коли не виправдовують чекання дорослих, коли відкрито проявляють свої відчуття і заявляють про свої потреби;

-діти, особливо старші в сім'ї, вимушено беруть на себе відповідальність за поведінку їх батьків;

-батьки можуть не сприймати дитину як окрему істоту, що володіє власною цінністю, вважають, що дитина повинна відчувати, виглядати і робити те ж саме, що і вони;

-самооцінка батьків може залежати від дитини. Батьки можуть відноситися до нього, як до рівного не даючи йому можливості бути дитиною;

-сім'я з алкозалежними батьками небезпечна своїм десоциалізуючим впливом не лише на власних дітей, але і поширенням руйнівної дії на особове становлення дітей з інших сімей. Як правило, довкола таких будинків виникають цілі компанії сусідських хлопців, завдяки дорослим вони залучаються до алкоголю і кримінально-аморальній субкультурі, яка панує в середовищі випиваючих людей [55, с.57-60].

Серед явно неблагополучних сімей велику групу складають сім'ї з порушенням дитячо-батьківських стосунків. У них десоциалізується вплив на дітей, виявляються не прямо через зразки аморальної поведінки батьків, як це буває в «алкогольних» сім'ях, а побічно, унаслідок хронічних ускладнених, фактично хворих стосунків між подружжям, яке характеризується відсутністю взаєморозуміння і взаємоповаги, наростанням емоційного відчуження і переважанням конфліктної взаємодії.

Природно, конфліктною сім'я стає не відразу, а через деякий час після утворення шлюбного союзу. І у кожному окремому випадку є свої причини, які породжують родинну атмосферу. Проте не всі сім'ї руйнуються, багатьом удається не лише встояти, але зробити міцнішими родинні узи. Все це залежить від того, чим обумовлена поява конфліктної ситуації і яке відношення до неї кожного з подружжя, а так само від їх орієнтованості на конструктивній або деструктивній дорозі вирішення родинного конфлікту. Тому слід розмежовувати такі поняття, як «сімейні конфлікти» і «конфліктні сім'ї», оскільки конфлікт в сім'ї, хай і досить бурхливий, ще не означає, що це - конфліктна сім'я, не завжди свідчить про її нестійкість [55, с. 59 - 61].

«Конфліктними подружніми союзами, - відмічається в одному з довідників по проблемах сім'ї, - називаються такі сім'ї, в яких постійно є сфери, де стикаються інтереси, наміри, бажання всіх або декількох членів сім'ї (подружжя, дітей, інших родичів, що проживають спільно), породжує сильні і тривалі негативні емоційні стани, безперервну неприязнь подружжя один до одного. Конфлікт - хронічний стан такої сім'ї» [47].

Незалежно від того чи є конфліктна сім'я галасливою, скандальною, де підвищені тони, роздратованість стають нормою взаємин подружжя, або тиха, де подружні стосунки відмічені повним відчуження, прагнення уникати всякої взаємодії, вона негативно впливає на формування особистості дитини і може стати причиною різних асоціальних проявів у вигляді поведінки, що відхиляється [55, с. 62].

У конфліктних сім'ях часто відсутня моральна, психологічна підтримка. Характерною особливістю конфліктних сімей є так само порушення спілкування між її членами. Як правило, за затяжними, невирішеним конфліктом або сваркою ховається невміння спілкуватися.

Конфліктні сім'ї «мовчазніші», ніж безконфліктні, в них подружжя рідше обмінюється інформацією, уникає зайвих розмов. У таких сім'ях практично ніколи не говорять «ми», вважаючи за краще говорити лише «я», що свідчить про психологічну ізольованість шлюбних партнерів, їх емоційну роз'єднаність. І нарешті, в проблемних сім'ях, що вічно сваряться, спілкування один з одним будується в режимі монологу, нагадуючи розмову глухих: кожен говорить своє, найважливіше, наболіле, але ніхто його не чує; у відповідь звучить такий же монолог [55, с. 64-65].

Діти, що пережили сварки між батьками, отримують несприятливий досвід в житті. Негативні образи дитинства дуже шкідливі, вони обумовлюють мислення, відчуття і вчинки вже в зрілому віці. Тому, батьки, що не уміють знайти взаєморозуміння один з одним, зобов'язані завжди пам'ятати про те, що навіть при невдалому браку в родинні конфлікти не повинні втягуватися діти. Про проблеми дитини слід думати, по крайній мірі, стільки ж, скільки про свої власні [54, с. 78].

Своєрідним індикатором сімейного благополуччя або неблагополуччя виявляється поведінка дитини. Коріння неблагополуччя в поведінці дітей розгледіти легко, якщо діти зростають в сім'ях явно неблагополучних. Набагато важче зробити це стосовно тих «важких» дітей і підлітків, які виховувалися в сім'ях сповна благополучних. І лише пильна увага до аналізу сімейної атмосфери, в якій проходило життя дитини, що попало в «групу ризку», дозволяє з'ясувати, що благополуччя було відносним. Зовні врегульовані стосунки в сім'ях часто є своєрідним прикриттям емоційного відчуження, що панує в них, як на рівні подружніх, так і дитячо-батьківських стосунків. Діти нерідко відчувають гострий дефіцит батьківської любові, ласки і уваги із-за службової або особистої зайнятості подружжя. Наслідком такого родинного виховання дітей досить часто стає яскраво виражений егоїзм, зазнайство, нетерпимість, труднощі спілкування з однолітками та дорослими.

У цьому плані цікава класифікація сімейних союзів, запропонована В.В. Юстіцкисом, який виділяє сім'ю «недовірливу», «легковажну», «хитру» - цими метафоричними назвами він позначає певні форми прихованого родинного неблагополуччя.

«Недовірлива» сім'я. Характерна риса - підвищена недовірливість до оточення (сусідам, знайомим, товаришам по роботі, працівникам установ, з котрими представникам сім'ї доводиться спілкуватися). Члени сім'ї свідомо вважають усіх недоброзичливими або просто байдужими, а їх наміри по відношенню до сім'ї ворожими.

Така позиція батьків формує і у самої дитини недовірливо-вороже відношення до інших. У нього розвиваються підозрілість, агресивність, йому все важче вступати в дружні контакти з однолітками.

Діти з подібних сімей найуразливіші для впливу антигромадських груп, оскільки їм близька психологія цих труп: ворожість до оточення, агресивність. Тому з ними нелегко встановити душевний контакт і завоювати їх довіру, оскільки вони заздалегідь не вірять в щирість і чекають каверзи.

"Легковажна" сім'я. Відрізняється безтурботним відношенням до майбутнього, прагненням жити одним днем, не піклуючись про те, які наслідки сьогоднішні поступки матимуть завтра. Члени такої сім'ї тяжіють до миттєвим задоволенням, плани на майбутнє, як правило, невизначені. Якщо хтось і виражає незадоволеність сьогоденням і бажання жити інакше, він не замислюється про це серйозно.

Діти в таких сім'ях зростають слабовільними, неорганізованими, їх тягне до примітивних розваг. Проступки вони здійснюють найчастіше унаслідок бездумного відношення до життя, відсутності твердих принципів і несформованості вольових якостей.

У "хитрій" сім'ї, передусім, цінують заповзятливість, удачливість і спритність в досягненні життєвих цілей. Головним вважається уміння досягати успіху найкоротшим шляхом, при мінімальній витраті праці і часу. При цьому члени такої сім'ї іноді легко переходять межі дозволеного. Закони і моральні норми.

До таких якостей, як працьовитість, терпіння, наполегливість, відношення в подібній сім'ї скептичне, навіть зневажливе. В результаті такого "виховання" формується установка: головне - не попадатися [55, с. 86-92].

Розглянемо деякі види сімей, що відносяться до прихованих форм сімейного неблагополуччя:

. Сім'ї, орієнтовані на успіх дитини. Можливий різновид внутрішньо неблагополучної сім'ї - що здаються абсолютно нормальними типові сім'ї, де батьки начебто приділяють дітям досить уваги і надають їм значення. Увесь діапазон сімейних взаємовідносин розгортається в просторі між віковими і індивідуальними особливостями дітей і що пред'являються їм з боку батьків очікуваннями, які, кінцевому рахунку, формують відношення дитини до себе і до свого оточення [44, с. 50-51]. Батьки вселяють дітям прагнення до досягнень, що часто супроводжується надмірною боязню невдачі. Дитина відчуває, що усі її позитивні зв'язки з батьками залежать від його успіхів, боїться, що його любитимуть, лише доки він все робить добре. Ця установка навіть не потребує спеціальних формулювань: вона так ясно виражається через повсякденні дії, що дитина постійно знаходиться в стані підвищеної емоційної напруги тільки унаслідок очікування питання про те, як йдуть його шкільні (спортивні, музичні і тому подібне) справи. Він заздалегідь упевнений, що його чекають "справедливі" докори, повчання, а то і серйозніші покарання, якщо йому не вдалося добитися очікуваних успіхів.

. Псевдовзаємні і псевдоворожі сім'ї. Для опису нездорових сімейних стосунків, деякі носять прихований, завуальований характер, деякі дослідники використовують поняття гомеостазу, маючи на увазі під цим сімейні узи, які є стримуючими, збідненими, стереотипними і майже незруйнованими. Найбільш відомими є дві форми таких стосунків - псевдовзаємність і псевдоворожість [51, с. 104-105]. У обох випадках йдеться про сім'ї, члени яких пов'язані між собою стереотипами емоційних взаємнореагувань, що нескінченно повторюються, і знаходяться у фіксованих позиціях у відношенні один до одного, членів сім'ї, що перешкоджають особовому і психологічному відділенню. Псевдовзаємні сім'ї заохочують вираження тільки теплих, люблячих, підтримуючих почуттів, а ворожість, гнів, роздратування і інші негативні почуття всіляко приховують і пригнічують. У псевдоворожих сім'ях, навпаки, прийнято виражати лише ворожі почуття, а ніжні - відкидати. Перший тип сімей вітчизняними авторами названий псевдосолідарними, або що псевдоспівпрацюють [37, с. 49].

Подібна форма подружньої взаємодії може бути перенесена і в сферу дитячо-батьківських стосунків, що не може не відбитися на формуванні особи дитини. Він не стільки вчиться відчувати, скільки "грати в почуття", причому орієнтуючись виключно на позитивну сторону їх прояву, залишаючись при цьому емоційно холодним і відчуженим. Ставши дорослим, дитина з такої сім'ї, незважаючи на наявність внутрішньої потреби в турботі і любові, віддаватиме перевагу невтручанню в особисті справи людини, нехай навіть найближчої, а емоційне усунення аж до повного відчуження зведе у свій головний життєвий принцип [55, с. 96-97].

Дослідники, що займаються вивченням психології подібних сімей, виділяють в якості найбільш поширених три конкретні форми неблагополуччя, що спостерігається в них : суперництво, уявна співпраця і ізоляція [17].

. Суперництво проявляється у вигляді прагнення двох або більше за членів сім'ї забезпечити собі головне положення у будинку. На перший погляд, це - верховенство в ухваленні рішень: фінансових, господарських, педагогічних (дітей, що стосуються виховання), організаційних і тому подібне. Відомо, що проблема лідерства в сім'ї особливо гостро стоїть в перші роки браку: чоловік і дружина нерідко сваряться із-за того, кому з них бути главою сім'ї [46, с. 139].

Суперництво є свідченням того, що справжнього глави в сім'ї немає [55, с.106-108].

Дитина в такій сім'ї росте з відсутністю традиційного розділення ролей в сім'ї, для нього є нормою з'ясування хто в "сім'ї головний" при кожній слушній нагоді. У дитини формується думка, що конфлікти це норма.

. Уявна співпраця. Така форма сімейного неблагополуччя, як уявна співпраця теж досить поширена, хоча на зовнішньому, соціальному, рівні "прикрита" уявними гармонійними стосунками подружжя і інших членів сім'ї. Конфліктів між чоловіком і дружиною або подружжям і їх батьками на поверхні не видно. Але це тимчасове затишшя триває лише до того моменту, поки хтось з членів сім'ї не міняє своєї життєвої позиції. Уявна співпраця може виразно проявитися і за ситуації, коли, навпаки, хтось з членів сім'ї - (частіше дружина) після тривалого періоду зайняття тільки домашніми справами вирішує включитися в професійну діяльність. Кар'єра вимагає багато сил і часу, тому, природно, домашні справи, які виконувала тільки дружина, доводиться перерозподіляти між іншими членами сім'ї і чому вони не готові [55,с. 109-112].

У такій сім'ї у дитини не формується установка на співпрацю з членами своєї сім'ї, знаходити компроміс. Навпаки, він вважає, що кожен повинен підтримувати іншого, поки це не йде урозріз його особистим інтересам.

. Ізоляція. Разом з суперництвом і уявною співпрацею досить поширеною формою сімейної неблагополуччя являється ізоляція. Відносно простий варіант подібної трудності в сім'ї - психологічна ізольованість когось одного в сім'ї від інших, найчастіше це овдовілий батько одного з подружжя. Попри те, що живе у будинку своїх дітей безпосередньої участі в життя сім'ї він не приймає: ніхто не цікавиться його думкою з тих або інших питань, його не залучають до обговорення важливих сімейних проблем і навіть про самопочуття не запитують, так, як усім відомо, що "він завжди хворіє". До нього просто звикли, як до предмета інтер'єру і вважають своїм боргом тільки потурбуватися про те, щоб він був своєчасно нагодований.

Можливий варіант взаємної ізоляції двох або більше за членів сім'ї. Наприклад, емоційне відчуження подружжя може привести до того, що кожен з них віддає перевагу великій частині часу проводити за межами сім'ї, маючи своє коло знайомих, справ і розваг. Залишаючись подружжям чисто формально, обоє швидше відбувають, чим проводять час будинку. Сім'я тримається або на необхідності виховувати дітей, або з престижних, фінансових і інших подібних міркувань.

. Взаємноізольованими можуть стати молода і батьківська сім'ї, що мешкають під одним дахом. Часом вони і домашнє господарство ведуть окремо, як дві сім'ї в комунальній квартирі. Розмови обертаються, головним чином, навколо побутових проблем: чия черга прибирати в місцях загального користування, кому і скільки платити за комунальні послуги і тому подібне.

У такій сім'ї дитина спостерігає ситуацію емоційного, психологічного, а під годину і фізичній ізольованості членів сім'ї. У такої дитини немає почуття прихильності до сім'ї, він не знає що таке переживання за іншого члена сім'ї, якщо той старий або хворий.

Перераховані формами не вичерпуються різновиду сімейного неблагополуччя. При цьому кожен з дорослих свідомо або несвідомо прагне використати дітей у вигідній для себе функції. Діти, у міру дорослішання і усвідомлення сімейної ситуації, починають грати з дорослими в ігри, правила яких їм були нав'язані. Особливо виразне непросте положення дітей в сім'ях з тими або іншими формами психологічного неблагополуччя проявляється в ролях, які вони вимушені переймати на себе за ініціативою дорослих. Яка б не була роль - позитивна або негативна - вона в рівній мірі негативно позначається на формуванні особи дитини, що не забариться відбитися на його самовідчутті і на взаємовідносинах з оточенням не лише в дитячому віці, але і в дорослому стані [55, с. 112-114].

Крім того, сімейне благополуччя явище відносне і може носити тимчасовий характер. Часто цілком благополучна сім'я переходить в категорію або явно, або приховано неблагополучних сімей. Тому необхідно постійно проводити роботу по профілактиці сімейного неблагополуччя.

Таким чином, соціальна робота з сім'єю є найбільш повним полем докладання зусиль фахівців із соціальної роботи, оскільки універсальність сімейного способу життя перетворює кожну проблему індивіда, особистості

на проблему сім'ї. У соціальній роботі з сім'єю виявляються всі закономірності цього виду професійно-практичної діяльності, проте також існують певні риси, що за своєю специфікою належать лише до галузі соціально-педагогічної реабілітації з сім'ї.

1.3 Поняття соціально-педагогічної реабілітації

Під реабілітацією розуміють відновлення життєвих сил дитини на основі інтегрованого комплексу заходів, що роблять благотворний вплив на його соматичне здоров'я, психіку, способи поведінки і побудови стосунків. Соціальна реабілітація дитини може бути здійснена на основі заходів соціально-педагогічного плану. Реабілітуюча перетворююча ситуація протікає в системі взаємодії дитини з групою осіб, що забезпечують комплексну позитивну дію на його особу, що виражається у відновленні механізмів саморегуляції.

Провідним засобом соціальної профілактики, адаптації і реабілітації виступають різні, значимі в особовому плані, такі, що викликають позитивні емоції види діяльності і спілкування.

Їх цілеспрямована організація створює умови для відновлення стосунків в мікросередовищі, знімає частину проблем, вчить шукати і знаходити шляхи їх рішення у контакті з іншою людиною.

Конструювання перетворюючої ситуації - складний процес. Воно вимагає збагачення її змісту особливими елементами, атрибутами дитячого життя, адекватними потребам дитини.

У радянській педагогіці склався багатий досвід збагачення ситуації подолання проблеми елементами гри (С.Т. Шацький), театралізованих вистав (В.Н. Сорока-Росинський), праці на радість і користь людям (І.П. Іванов) та ін. По-перше, це може бути елемент ігрового моделювання ситуації як сходження до цінностей дитинства. По-друге, це може бути елемент одухотворення ситуації процесом праці, мотивованої ідеєю захисту, дії на радість і користь людям (як це було в методиці І.П. Іванова). У третіх, це може бути контакт з природою, живими істотами, що потребують турботи і захисту (як це було у В.А. Сухомлинського). Особливу значущість в цій системі придбавають види діяльності, що припускають подолання перешкод, здійснюване за підтримки дорослого і почуття захищеності (А.С. Макаренко), що народжує у підопічного.

Соціальна реабілітація (з латини «reabilitatio» - відновлення) - комплекс заходів, спрямованих на відновлення порушених чи втрачених індивідом суспільних зв'язків і відносин внаслідок стійкого розладу функцій організму (інвалідність), зміни соціального статусу (люди похилого віку, безробітні, біженці). Метою соціальної реабілітації є повернення особистості до суспільно-корисної діяльності, формування позитивного ставлення до життя, праці, навчання. Об'єкти соціальної реабілітації: сім'ї, що опинилися в кризовій ситуації; діти з особливими потребами та їх батьки; діти-сироти; жінки та діти, що зазнали різних форм насилля, безробітні, особи похилого віку.

Основні принципи соціальної реабілітації: здійснення реабілітаційних заходів на початку виникнення проблеми; неперервність і постійність їх проведення; комплексний характер реабілітаційних програм; індивідуальний підхід до визначення обсягу, характеру та змісту реабілітаційних заходів.

Поняття "реабілітація" використовується як в медико-соціальному, так і психолого-педагогічному і соціально-педагогічному аспекті. Медико-соціальна реабілітація - комплекс медичних, педагогічних, професійних, психологічних заходів, спрямованих на відновлення здоров'я і працездатності осіб з обмеженнями в результаті перенесених захворювань і травм, а також іншими фізичними і психічними обмеженими можливостями. Психолого-педагогічна і соціально-педагогічна реабілітація - комплекс заходів соціальної підтримки і діагностико-корекційних програм по подоланню різних форм дитячо-підліткової дезадаптації по включенню, інтеграції дитини в соціальну сферу, що виконує функції інститутів соціалізації (сім'я, школа, спілкування однолітків і так далі). Форми і методи психолого-педагогічної і соціально-педагогічної реабілітації нині досить різноманітні і залежать передусім від характеру дитячо-підліткової дезадаптації. Залежно від характеру і природи виділяються три основні типи дитячо-підліткової дезадаптації: патогенна, психосоціальна і соціальна, які, у свою чергу, мають різні міри вираженості [3, с. 48-54].

Патогенна дезадаптація викликана відхиленнями, патологіями психічного розвитку і нервово-психічними захворюваннями, в основі яких лежать функціонально-органічні ураження нервової системи. Це означає, що в одному випадку патогенна дезадаптація може виражатися в різних по своїй мірі і глибині нервово-психічних захворюваннях, в іншому - у різному ступені вираженості олігофренії, відставанні в розумовому розвитку. Діти з важкими формами нервово-психічних захворювань повинні лікуватися стаціонарно у поєднанні з додатковими психолого-педагогічними реабілітаційними програмами. До дітей із захворюваннями, які носять менш виражений пограничний характер, застосовні заходи медико-педагогічного оздоровчого характеру в умовах учбово-виховних установ (дитячі сади, школи, дитячі будинки і так далі). Усе більш гостро встає питання про розвиток так званої лікувальної педагогіки, де разом з корекційно-розвиваючими дидактичними програмами виступають такі ефективні форми лікувальної педагогіки і психологічної корекції, як ігротерапія, казкотерапія, корекційно-розвиваюча фізкультура, пальчикова терапія і так далі. Психосоціальна дезадаптація викликана статевовіковими і індивідуально-психологічними особливостями дитини, які обумовлюють їх певну нестандартність, важковиховувану, що вимагає індивідуального підходу і в окремих випадках спеціальних психосоціальних і психолого-педагогічних корекційних програм. По суті справи йдеться про деякі особові психологічні особливості, що утрудняють соціальну адаптацію дітей і підлітків. До них можуть відноситися різні риси вдачі, неадекватний прояв самооцінки, порушення емоційно-вольової і комунікативної сфери, неусвідомлювані регулятори поведінка, витіснена в підсвідомість комплекси, фіксовані установки, фобії, тривожність, агресивність. У таких підлітків, як правило, немає помітних змін в ціннісно-нормативній сфері, їх проблеми поведінки носять психологічний характер. У цих випадках разом з індивідуальним педагогічним підходом застосовують в сім'ї і школі дуже ефективну психокорекційну техніку і психосоціальні технології. Соціальна дезадаптація проявляється в порушенні норм моралі і права, в асоціальній поведінці і деформації системи внутрішньої регуляції, референтних і ціннісних орієнтації, соціальних установок. Залежно від міри і глибини деформації процесу соціалізації можна виділити дві стадії соціальної дезадаптації. Стадія шкільної соціальної дезадаптації представлена такими, що запущеними, що педагогічно вчаться, для яких характерне хронічне відставання по ряду предметів шкільної програми, опір педагогічним діям, зухвалість з учителями, різні асоціальні прояви (лихослів'я, паління, хуліганські проступки, пропуски уроків). В той же час, незважаючи на відставання в навчанні, значна частина педагогічно запущених прагне до отримання професії, економічної самостійності, готова працювати. Деформація в їх ціннісно-нормативній сфері доки незначна. Реабілітаційна робота з ними може вестися у рамках учбово-виховних установ, загальноосвітніх шкіл, професійно-технічних училищ. По відношенню до них потрібна більше адресна психологічна і соціальна допомога, розширення сфери їх інтересів в позашкільній і позакласній діяльності, формування професійних планів і життєвих спрямувань. Тут можуть неоціниму допомогу зробити соціальні установи для дітей, сім'ї та молоді, клуби за інтересами, а також центри екстремальної соціально-психологічної допомоги. У системі народної освіти є досвід створення центрів соціально-педагогічної реабілітації для важковиховуваних дітей та підлітків, які створюються на базі вечірньо-змінних шкіл і учбово-виробничих комплексів. Глибшу стадію соціальної дезадаптації представляють соціально-запущені підлітки.

Соціальна занедбаність характеризується глибоким відчуженням підлітків від сім'ї і школи як основних інститутів соціалізації. Їх формування йде в основному під впливом асоціальних і криміногенних груп, для них характерна глибока деформація і спотворені цінності нормативної сфери, асоціальна поведінка і протиправні дії (бродяжництво, наркоманія, пияцтво, здирство). Вони, як правило, професійно не орієнтовані, до праці відносяться негативно і мають установку на паразитичне існування. В умовах учбово-виховних установ важко добитися успіху в роботі з соціально-запущеними дітьми. У таких випадках доречна постановка їх на облік в інспекції у справах неповнолітніх і приміщення до спеціальних закритих учбово-виховних установ. Очевидно, що залежно від характеру дезадаптації в реабілітації домінуватимуть або психолого-педагогічні діагностико-корекційні програми, дефекти психіки, що виявляють і виправляють, включаючи як пізнавальну сферу, так і особові особливості, або соціально-педагогічні програми ресоціалізації, відновлення соціального статусу підлітка в системі міжособових стосунків, переорієнтацію референтних орієнтації соціальних установок. Так, відносно дітей з пограничним рівнем психічного і інтелектуального розвитку на перше місце виходять методи корекційно-розвиваючого навчання, що дозволяють відновити дефекти його пізнавальної сфери. При психосоціальній дезадаптації важливе місце відводитиметься адекватно вибраним психосоціальним технологіям і психотерапевтичній техніці, що допомагає в рішенні індивідуально-психологічних особових проблем; при соціальній дезадаптації - програми по включенню в систему нових соціальних стосунків, що виконують функції інститутів ресоціалізації, по формуванню позитивних життєвих планів і спрямувань. Зрозуміло, в тому або іншому ступені різні реабілітаційні форми і методи будуть представлені в кожній з реабілітаційних програм, що застосовуються до різних видів дезадаптації, але проте для ефективної реабілітації мають бути вибрані адекватні пріоритети. Здійснення процесу реабілітації може також утруднюватися тим, що нерідко в одному дитині-підлітку представлені як би змішані форми дезадаптації, включаючи і патогенну, і психосоціальну, і соціальну. І тоді діагностико-корекційні програми мають послідовно бути орієнтовані на усі вище перелічені форми дезадаптації. Нині склалася досить широка різновідомча мережа соціальних установ, що займаються психолого-педагогічною і соціально-педагогічною реабілітацією дезадаптованих дітей і підлітків. Соціально-реабілітаційні установи нині створюються в системах Міносвіти, Міністерства праці і соціального розвитку, Міністерстві охорони здоров'я, комітетів у справах молоді. При цьому різновідомчі установи, як правило, орієнтовані на певні види дезадаптації, що, у свою чергу, і визначає їх специфіку. Найбільш складні і глибокі форми дитячо-підліткової дезадаптації представлені в соціально-реабілітаційних установах Міністерства праці і соціального захисту, які, як правило, створюються при соціальних притулках.

Різнотипні соціально-реабілітаційні установи складаються в системі Міністерства утворення, і вони передусім розраховані на дезадаптованих учнів, які з різних причин не справляються з шкільними програмами, входять в гострий конфлікт з учителями і вважаються "важкими" навчающимися. Сімейна ситуація цих дітей також часто відрізняється неблагополуччям, це, як правило, малозабезпечені неповні або багатодітні сім'ї, сім'ї, де батьки або один з них зловживають алкоголем, де відбуваються сімейні конфлікти, бешкети, прояви жорстокості і насильства. Велике значення в реабілітації дезадаптованих дітей і підлітків має соціально-педагогічна підтримка і психологічна допомога сім'ї. Що характерно, сучасні дослідження багатодітних сімей показують, що в цих сім'ях на перший план з великим відривом в порівнянні з потребою в матеріальній допомозі виходить потреба в психолого-педагогической підтримці.

Педагогічна реабілітація - це педагогічна дія на важковиховувану та яка погано навчається дитину і підлітка з метою коригування його поведінки, оптимізації емоційного стану, інтелектуальній діяльності, ліквідації педагогічної занедбаності. Шляхом реабілітації, корекції і компенсації відбувається відновлення нормальних цілей, механізмів і ресурсів дитини.

Соціально-педагогічна реабілітація - це система заходів виховного характеру, спрямована на формування особових якостей, значимих для життєдіяльності дитини, активної життєвої позиції дитини, сприяючих інтеграції його в суспільство; на оволодіння необхідними уміннями і навичками по самообслуговуванню, позитивними соціальними ролями, правилами поведінки в суспільстві: на здобуття необхідної освіти.

Соціально-педагогічна реабілітація дезадаптованих дітей і підлітків, що знаходяться в конфліктних виховних ситуаціях здійснюється, як правило, в спеціалізованих установах, які називаються реабілітаційними центрами, у будинках дитини, дитячих домах, школах-інтернатах, дитячих приймачах-розподільниках, спецшколах, притулках, хосписах, центрах соціальної допомоги. Основна мета діяльності таких установ - соціальний захист і підтримка нужденних дітей, їх реабілітація і допомога в життєвому самовизначенні [49].

Соціальна-педагогічна реабілітація - це комплекс заходів, спрямованих на відновлення порушених чи втрачених індивідом і сім'єю суспільних зв'язків та відносин унаслідок погіршення стану здоров'я, стійких розладів функцій організму (інвалідність); зміни статусу (особи похилого віку, безробітні, біженці); умов життя (смерть члена сім'ї, втрата житла тощо). Метою цих заходів є повернення сім'ї до виконання ЇЇ функцій, формування в особистості позитивного ставлення до життя, праці, навчання.

Об'єктами соціальної реабілітації є сім'ї, які опинились у кризовій ситуації: діти-інваліди та їх батьки; діти-сироти, жінки та діти, які зазнали різних форм насильства; безробітні, особи похилого віку. Реабілітація спрямована на конкретну особистість чи сім'ю, але у певному соціумі, що зумовлює вибір заходів для відновлення їх можливостей і потенціалу на основі врахування зв'язків з мікросередовищем, його особливостей [1].

Соціально-педагогічна реабілітація сім'ї повинна бути спрямованою на відновлення соціального і виховного потенціалу сім'ї, захист її прав у кризових ситуаціях, що дозволить їй повернутися до функціональної спроможності у суспільстві, знайти мету життєдіяльності і місце у мікро- і макросередовищі, самостійно розв'язувати проблеми. Реабілітація здійснюється як фахівцями, так і самою особистістю у спільній діяльності, яка передбачає комплекс заходів, їх неперервність, інтенсивність, підпорядкованість меті, індивідуальність відбору, наступність, комплексність заходів, співпраця з клієнтом та його оточенням, здійснення заходів на початку виникнення проблеми, профілактика рецидивів. Реабілітація передбачає надання допомоги особистості чи сім'ї, поки вони не відновили свої функції, життєдіяльність. Ця допомога залежить від потреб клієнта, характеру його проблем. Відновлення організму і потенціалу людини у реабілітації передбачає наявність орієнтирів для виявлення меж і ступеня допомоги. Таким орієнтиром є якість життя - ступінь сприйняття окремою особою чи групою людей факту задоволення своїх потреб, наявність можливостей для досягнення щастя і самореалізації. Сюди належать умови життя людини, домашні обставини, задоволеність працею чи навчанням, оточення, соціальні та політичні умови.

Вимірюється якість життя через оцінку таких показників, як:

) фізичний стан і функції;

) психологічна сфера (пізнавальна діяльність, емоційна сфера, самооцінка);

) рівень незалежності;

) соціальні стосунки;

) оточуюче середовище.

Тому соціально-педагогічна реабілітація повинна здійснюватися у залежності від проблем сім'ї та особистості у комплексі з медичною, психологічною, соціальною, які з різних боків розв'язують проблеми дитини чи сім'ї. Реабілітація здійснюється на базі спеціалізованих служб, які в змозі виконати захисну, відновлюючу, компенсаторну та профілактичну функцію (профілактика здійснюється вторинна, з метою попередження рецидивів стресових факторів і кризових ситуацій) через створення умов у суспільстві, мікросередовищі, вдома для реабілітації особистості та сім'ї. У суспільстві це: соціально-реабілітаційні і кризові центри, соціально-реабілітаційні програми, підготовлені фахівцями, у мікросередовищі - організація спілкування і різноманітної діяльності, незважаючи на існуючі для цього обмеження навчання самообслуговуванню та самодопомозі, формування чи відновлення соціального досвіду, у сім'ї - укріплення родинних зв'язків, подолання відчуженості дитини від сім'ї, корекція розвитку та стосунків.

Соціально-педагогічна реабілітація полягає у створенні таких умов для саморозвитку людини, в результаті яких виробляється активна життєва позиція особистості.

Програма дій соціального педагога може передбачати рішення таких задач, як налагодження міжособового спілкування в групі, відновлення комунікативних звязків дітей, які були деформовані, надання допомоги дітям в пізнанні самих себе, підвищення їх самооцінки, формування уміння гідно відповідати за свої вчинки, розвиток пізнавальних інтересів, розширення кругозору дітей, їх уявлень про природне і соціальне середовище, розвиток санітарно-гігієнічних навиків, зміцнення здоровя.

Соціально-педагогічна реабілітація дітей з неблагополучних сімей, які мають відхилення від норм поведінки, як правило, має такі завдання:

-медико-психологічна допомога дітям, що потрапили з вини батьків або у звязку з екстремальною ситуацією (зокрема фізичного і психічного насильства та ін.) у важку життєву ситуацію;

-формування позитивного досвіду соціальної поведінки, навиків спілкування і взаємодії з навколишніми людьми;

-виконання сімейних функцій по відношенню до тих, хто лишився без піклування батьків або коштів для існування;

-психологічна і педагогічна підтримка, сприяюча ліквідації кризових станів особи;

-сприяння в поверненні соціальних норм в сімю;

-забезпечення можливості здобувати освіту і розвиватися;

-турбота про подальше професійне і побутове влаштування.

Програма соціально-педагогічної реабілітації розробляється з урахуванням індивідуальних особливостей дитини і його життєвою ситуацією. Дозвілля для дітей з неблагополучних сімей повинне носити корекційну спрямованість, враховувати специфічні психологічні і вікові характеристики, повинно бути орієнтовано на створення умов для самозабезпечення, саморозвитку, надання їм підтримки в реалізації власних можливостей.

Для виконання цих цілей потрібні нові механізми, соціальні технології, нові, адекватні сучасним умовам моделі соціокультурної роботи. Також необхідний розвиток співпраці, співтворчості дітей у всіх видах досугової діяльності.

Соціальний педагог, що працює з дітьми з неблагополучних сімей, повинен добре розуміти, що надання такого виду допомоги - дуже складний і довгий процес. Дитина будь-якого віку (а особливо підліток, оскільки в цьому віці починається становлення його, як особистості), яка має негативний життєвий досвід, негативну оцінку себе і своїх можливостей, що переносила різні травми (психологічні, фізичні, сексуальні), яка не відчувала любові і турботи з боку своїх батьків, відчуває на собі відчуженість суспільства і байдужість з боку держави.

З урахуванням цього, соціальному педагогу необхідно володіти специфічними методами і прийомами, обєднуючі різних фахівців різного профілю, щоб найефективніше і швидко організувати допомогу, у вирішенні проблем таких дітей, оскільки вони потребують не просто допомоги тих, що оточують, а в спеціально організованій, професійній соціально-педагогічній допомозі [10, с. 50-55].

Висновок до розділу І

Демографічні зрушення, що відбуваються в Україні моральне і культурне оновлення суспільства, політичні та економічні перетворення зумовлюють процеси духовного відродження, викликають потребу у вдосконаленні всіх ланок життя, в тому числі навчання та виховання підростаючого покоління, молоді, її соціальної адаптації. Це створює, по суті, нові соціально-педагогічні умови роботи тих інститутів, що займаються підготовкою підростаючого покоління до життя, а саме: школи.

Сім'я, що є найменшим осередком суспільства, постійно відчуває на собі безпосередньо або опосередковано ті зміни, що відбуваються у країні і відповідно сама накладає відбиток на розвиток суспільства. До проблеми сучасної молодої сім'ї можна віднести омолодження шлюбів, економічну, психологічну, моральну непідготовленість молодих людей до самостійного сімейного життя, небажання мати дітей взагалі, відсунути їх появу або обмежитись однією дитиною; значне погіршення матеріально-побутового становища; значну кількість розлучень, і відповідно збільшення кількості розлучень, збільшення кількості неповних сімей і дітей, що виховуються без одного з батьків; збільшення кількості позашлюбних дітей .

Отже, різке погіршення матеріального становища молодої сім'ї, збільшення кількості розлучень молодих людей, що живуть поза сім'ями, зниження народжуваності, збільшення кількості неблагополучних сімей, що не можуть забезпечити належний рівень виховання дитини в сім'ї призводить до збільшення дитячих захворювань, девіантної поведінки.

Зміцнення суспільства передбачає подальший розвиток молодої сім'ї, сімейних відносин, як необхідної умови розвитку держави, бо міцна сім'я - одна з найважливіших підвалин суспільства . У зв'язку з цим, актуалізується питання про соціальний захист молодої сім'ї, сімей з малими дітьми, поліпшення якості сімейного виховання, відновлення закріплення кращих сімейних традицій, підвищення відповідальності за підготовку молодого покоління до життя, праці піднесення його духовного, морального, культурного рівня.

Особливе занепокоєння викликають сім'ї, які не можуть забезпечити належного рівня сімейного виховання і в яких створюються передумови для негативного формування особистості, протиправної поведінки дітей . Як вже зазначалось, особливо непокоїть значна кількість розлучень. За статистичними даними в Україні кожен другий-третій шлюб розпадається . Крім того більше половини шлюбів - невдалі, нестійкі . І не зважаючи на те, що сім'я зберігається, батьки не розлучаються, в значній кількості сімей спостерігаються стійкі конфліктні ситуації, що виникають внаслідок зловживання батьків спиртними напоями, невміння будувати взаємостосунки між собою, з дітьми, розбіжностей у поглядах на ряд важливих сімейних проблем, непідготовленості до подружнього життя, педагогічної неосвіченості. Все це призводить до сімейної дезорганізації, нестабільності у взаємостосунках. Це породжує дитячу бездоглядність, формалізм у ставленні до дитини, зайнятість батьків власними проблемами, відсутність емоційної підтримки і допомоги дитині. Виховання в таких умовах - шлях до важковиховуваності, правопорушень неповнолітніх.

Можна зробити висновок, що багато неблагополучних сімей потребують соціально-педагогічної корекції. І не лише діти, але і їх батьки: їм треба допомогти опанувати навички, які сприяли б розвитку позитивних дитячо-батьківських стосунків.

Попереджаючи негативний вплив на дитину несприятливих психосоціальних чинників шляхом корекції ментального сприйняття, можна зробити первинну соціально-педагогічну корекцію дитині і реабілітаційну підтримку його сім'ї.

Дуже важливо здійснювати індивідуальний підхід в роботі з неблагополучною сім'єю, який припускає наступний зразковий алгоритм дій:

-підготовка - попереднє знайомство з усіма наявними відомостями про сім'ю, складання плану бесіди;

-встановлення контакту фахівців з членами сім'ї;

-виявлення суті сімейних проблем, причин їх виникнення і внутрішніх ресурсів неблагополучної сім'ї;

-визначення плану виходу сім'ї з важкої ситуації, змісту необхідної допомоги і підтримки з боку спеціальних служб, стимулювання батьків до самодопомоги;

-реалізація наміченого плану, залучення фахівців, здібних допомогти в дозволі проблем, які сім'я не може вирішити самостійно;

патронат сім'ї (у випадках тяжкого неблагополуччя може тривати до декількох років) [43].

Проблеми неблагополучної сім'ї неможливо вирішити силами одного фахівця. Педагог, який працює з сім'єю, повинен добре знати усі ресурси свого району і округу. Тільки злагоджена робота команди фахівців може змінити на краще ситуацію, що склалася, і зберегти сім'ю.

РОЗДІЛ 2. СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНА РЕАБІЛІТАЦІЯ ДІТЕЙ З НЕБЛАГОПОЛУЧНИХ СІМЕЙ

.1 Мета, завдання, принципи програми "Соціально-педагогічної допомоги дітям з неблагополучних сімей"

Для підтвердження поставленої перед нами гіпотези на підставі алгоритму, складеного для роботи з неблагополучними сім'ями в умовах школи, нами була запропонована програма "Соціально-педагогічна допомога дітям з неблагополучних сімей" з урахуванням того, що в основі виникнення соціального неблагополуччя лежить порушення взаємодії в системі "Сім'я - дитина".

Таблиця 1. Алгоритм взаємодії соціального педагога з неблагополучною сім'єю (за умови зацікавленості обох сторін).

ЕтапиЗасоби1. Отримання первинної інформації про сім'ю і про ставлення до виховання.Спостереження. Анкетування <#"justify">Програма соціально-педагогічної реабілітації з неблагополучною сім'єю розроблена для учнів середньої загальноосвітньої школи № 64 м. Харкова, що має статус державної освітньої установи.

Програма розрахована для дітей з 1 по 11 клас. Була проведена в період з січня по травень 2012 р.

Мета програми: створення умов для успішної соціалізації дитини з неблагополучної сім'ї.

Завдання: раннє виявлення неблагополучних сімей, здійснення інформаційної і посередницької допомоги сім'ї "групи ризику", надання допомоги спрямованій на успішну соціалізацію дитини з неблагополучної сім'ї, зниження кількості неблагополучних сімей.

Принципи програми:

-гуманність і милосердя до зростаючої людини;

-залучення дітей до життєдіяльності сім'ї як її рівноправних учасників;

-відкритість і довірчість стосунків з дітьми;

-оптимістичність взаємовідносин в сім'ї;

-послідовність у своїх вимогах (не вимагати неможливого).

Програма соціально-педагогічної реабілітації з неблагополучною сім'єю передбачає здійснення ряду етапів: діагностування, розробки і реалізації самої програми, оцінювання.

На першому етапі діагностування були використані наступні методи діагностики:

. Спостереження за дітьми.

Мета: визначити наявність проблем у дитини, загальний емоційний стан і психологічний портрет.

. Опитування, анкетування батьків.

Мета: зібрати необхідну інформацію про сім'ю, а так само визначити характер внутрісімейних взаємовідносин.

. Методики, спрямовані на вивчення дитячо-батьківських взаємовідносин; визначення поведінки кожного з члена сім'ї; виявлення рівня розвитку інтелекту, вивчення характеру комунікацій в сім'ї - прямий або опосередкований.

Відмітимо, що в школі навчається 558 дітей з 1-11 класів, загальна кількість класів - 21. На внутрішкільному обліку перебувають 20 учнів з 1-11 клас. Вони і склали експериментальну групу.

Причини їх постановки на облік різні:

Погана, неадекватна поведінка20%Безвольність (потурання поганій поведінці)10%Брехня20%Погана успішність20%Паління10%Прогули20%

Вікова категорія "важких" дітей:

Молодший школяр (7-11 років)20%Підліток (11-14 років)55%Старший школяр (14-17 років)25%

Статеве ділення:

Хлопчики75%Дівчатка25%

Діти з цієї групи розрізняються і за віком, і по статі, і за характером, і за умовами проживання. Учні є членами:

Неповних сімей25%Повних сімей35%Що мешкають в сім'ї з вітчимом або мачухою15%Що виховуються одним з батьків25%

Діагностичні методики проводилися з урахуванням усіх вимог до них, а саме: проведені методики не нанесли загрози психічному і фізичному здоров'ю обстежуваних; при цьому кількість і зміст методик відповідала цілям обстеження і відбивали можливість доказу або відкидання діагностичної гіпотези [24].

Методики підбиралися з урахуванням віку, психофізіологічного стану учнів, місця і часу.

) Малюнок сім'ї. (Додаток №1)

Мета: вивчити дитячо-батьківські взаємовідносини; визначити провідних патернів поведінки кожного з члена сім'ї.

Тест призначений для виявлення особливостей внутрісімейних стосунків. Він допоможе прояснити стосунки дитини до членів своєї сім'ї, те, як він сприймає їх і свою роль в сім'ї, а також ті характеристики стосунків, які викликають в ньому тривожні і конфліктні почуття.

Сімейну ситуацію, яку батьки оцінюють з усіх боків позитивно, дитина може сприймати абсолютно інакше. Дізнавшись, яким він бачить навколишній світ, сім'ю, батьків, себе, можна зрозуміти причини виникнення багатьох проблем дитини і ефективно допомогти йому при їх дозволі.

Отримане зображення, як правило, відображає відношення дитини до членів його сім'ї, те, якими він їх бачить, і яку роль в сімейній конфігурації відводить кожному.

Після того, як малюнок буде завершений, необхідно провести бесіду. Бесіда повинна носити легкий, невимушений характер, не викликаючи у дитини почуття опору і відчуження [52].

) Сімейна соціограма. (Додаток №2)

Мета: виявити положення суб'єкта в системі міжособистісних стосунків; вивчити характер комунікацій в сім'ї - прямий або опосередкований. [18]

В результаті аналізу "Малюнок сім'ї" отримали наступні дані:

Аналіз "Малюнок сім'ї"

Діти відчувають дефіцит спілкування50%Діти відчувають себе знедоленими і не потрібними23%Дітей включають до складу сім'ї сторонніх людей7%Не мають ніяких відношень в сім'ї10%Виділяють одного члена сім'ї, ігноруючи інших10%

Результати інтерпретації сімейної соціограми:

Діти не відчувають емоційного взаємозв'язку в сім'ї50%Спілкуються опосередковано, через найбільш приємного їм члена сім'ї27%Виділили у своїй сім'ї підсистеми: мама - папа, брат - сестра, мама - син та ін.20%Діти мають низьку самооцінку в сім'ї і приймаються іншими членами сім'ї3%

Отримані дані дозволили зробити висновок, що благополуччя сім'ї залежить не від структури сім'ї, а від типів внутрісімейного виховання. Тому наступний етап нашого дослідження - вивчення типів виховання в цих сім'ях з використанням відповідних методик:

.Опитувач для батьків "Аналіз сімейних взаємовідносин".

Методика "Аналіз сімейного виховання" (АСВ) Е.Г. Ейдеміллера спрямована на аналіз сімейного виховання та причин його неефективності. Це опитування призначене для батьків, які мають дітей підліткового віку і виявляє індивідуальний досвід батьків у вихованні підлітка. Опитувальник складається із 130 тверджень, які мати (батько) вибирає чи відхиляє. (Додаток №3)

Мета: визначити різні порушення процесу виховання; виявити тип негармонійного патологізуючого виховання; встановити деякі психологічні причини цих порушень [19].

. Малюнковий метафоричний тест "Музичні інструменти". (Додаток №4)

Мета: виявити ключові особливості внутрісімейних стосунків і їх сприйняття очима дитини [57].

У опитаних сім'ях є присутніми найрізноманітніші типи виховання.

В результаті проведеної роботи, були отримані наступні результати:

Жорстоке поводження5%Нестійкий стиль виховання25%Підвищена моральна відповідальність30%Недостатність вимог - заборон до дитини15%Емоційне відкидання25%

Таким чином, після проведення діагностики і відстежування дітей в школі, була розроблена програма по впровадженню соціально-педагогічної реабілітації з неблагополучною сім'єю.

2.2 Реалізація програми "Соціально-педагогічна допомога дітям з неблагополучних сімей"

Отримані дані діагностичного етапу дозволяють перейти до наступного етапу - розробки і реалізації самої програми.

Відмітимо, суб'єктами програми виступали соціальний педагог школи, психолог, представники інших соціальних інститутів, автор програми.

Були організовані:

. Батьківські збори для групового обговорення актуальної проблеми, в результаті бесіди батьки діляться своїм життєвим досвідом і дослухаються до порад інших батьків, соціального педагога, психолога.

Оскільки сім'я являє собою цілісну систему, тому проблеми "батьки - діти" не можуть бути вирішені за допомогою соціально-педагогічної реабілітації тільки дітей або тільки батьків.

Причини неефективного батьківського ставлення можуть бути різноманітними. Соціально-педагогічна реабілітація дозволяє виправити більшість з них. З цією метою використовуються батьківські збори. Паралельна робота (тобто, і з дітьми, і з батьками) дозволяє підвищити ефективність занять батьківської групи.

Цілі і форми групової роботи обмежені батьківською темою. Група передусім звертається до проблем виховання молодого покоління і спілкування з ним. Особистісні проблеми учасників обговорюються лише в тій мірі, в якій це необхідно для вирішення батьківських проблем.

За стилем проведення соціально-педагогічної реабілітації групи структуровані (тобто, теми для обговорення, ігрові і домашні завдання пропонує ведучий). Кількість учасників - 10-15 батьків (сімейні пари або один із батьків). Заняття проводяться раз на тиждень протягом чотирьох годин. Весь курс (10 занять) складає 40 годин. Паралельно працюють підліткові групи, в яких можуть займатися 5-8 осіб віком 14-17 років.

2. Тренінги, спрямовані на розвиток умінь і навичок, які допомагають сім'ям вчитися управляти своїм мікросередовищем, ведуть до вибору конструктивних життєвих цілей і конструктивної взаємодії. Серед таких навичок потрібно виділити:

- Комунікаційні уміння і навички: уміння "активного слухання", що є безоціночною реакцією, яка свідчить про те, що батьки зацікавлено слухають і розуміють свою дитину.

Мета тренінгу: розвиток <#"justify">-відпрацювання навичок встановлення контакту, відносини в різних ситуаціях;

-розширення можливостей використання навичок невербальної комунікації;

-оволодіння навичками активного слухання.

Учасники: тренінг розрахований на батьків.

Чисельність груп: 10-15 осіб.

- Психологічні прийоми подолання стресових ситуацій.

Є багато методів подолання стресу. Насамперед варто перелічити речі, що викликають стрес - це допоможе уникати провокативних ситуацій. Слід намагатися розслаблятися та сформувати психологічну установку на спокій. Слід планувати короткі програми релаксації за будь-якими методиками: аутотренінг, медитація, молитва, дихальна гімнастика, фізичні вправи.

- Психолого-педагогічні прийоми: прийоми раннього розвиваючого навчання, модифікації поведінки дитини, ігротерапії та ін.

. Ділова гра, спрямована на підвищення і розширення знань батьків в області сімейного виховання. [4, с. 219]

. При будь-якому типі виховання потрібна індивідуальна консультація, оскільки вона приносить найбільш продуктивні результати. Можливі бесіди на теми, що стосуються сімейного виховання: стилі виховання, помилки виховання і їх наслідку. Але найбільш актуальні теми, які цікавлять самих батьків, тому необхідно зацікавити і підштовхнути їх до звернення за індивідуальною консультацією при виникаючих питаннях і проблемах.

. "Стенд для батьків", де викладені основні положення, що стосуються виховання дітей, представлена інформація про можливу допомогу, а так само опис роботи соціального педагога по роботі з сім'єю: основні напрями, форми і методи його роботи і обов'язково графік роботи.

. Патронаж - одна з форм роботи соціального педагога, що є відвідуваннями вдома з діагностичною, контрольною і адаптаційно-реабілітаційною метою. Патронаж проводитися з наступними цілями:

-діагностичні (ознайомлення з умовами життя, вивчення можливих соціальних чинників ризику, дослідження проблемних ситуацій, що склалися);

-контрольні (оцінка стану сім'ї і дитини, динаміка проблем, виконання батьками рекомендацій);

-адаптаційно-реабілітаційні (надання конкретної освітньої, психологічної і посередницької допомоги).

В процесі реалізації програми з сім'ями, в яких є присутнім жорстоке поводження, організовані індивідуальні консультації, що проводяться соціальним педагогом, наркологом, медпрацівником, психологом, правоохоронними органами і так далі, які відвідали тільки 2% з 5%. Батькам, що прийшли, вказали на популярність істинної причини такої поведінки, яку вони приховують. І у разі відмови в співпраці терапія буде неефективна.

Для роботи з сім'ями, в яких є присутнім нестійкий стиль виховання, були організовані соціальним педагогом батьківські збори на тему "Проблеми спілкування батьків і дітей". Але оскільки ця проблема дуже актуальна для різних стилів виховання, то було вирішено провести ряд батьківських зборів по паралельних класах. Після обговорення теми по допомогу і консультацію до соціального педагога, психолога, звернулися навіть ті батьки, у яких не спостерігалося внутрісімейних проблем.

У сім'ях з недостатньою вимогливістю до дитини були організовані батьківські збори на тему "Протистояння або співпраця". В ході бесіди батьки активно брали участь і охоче ділилися батьківським досвідом.

Робота з сім'ями, в яких є присутнім емоційне відкидання, співпадає із заходами, що проводяться з сім'ями в жорсткий стиль виховання. Були організовані соціальним педагогом спільні лекторії на теми: "Про Вас і для Вас батьки", "Роль сім'ї у формуванні особи дитини, сім'я очима дитини, чи знають вони нас"? Внаслідок чого частина батьків усвідомили нестачу ласки і розуміння до своїх дітей. Для усунення цієї проблеми у взаємовідносинах з їх дітьми, вони звернулися по допомогу і консультацію до соціального педагога.

Були вибрані наступні форми роботи для вивчення соціально-педагогічного і психологічного клімату в сім'ї: відвідування вдома, обговорення на батьківських зборах проблем по цій темі, тісна співпраця з класними керівниками.

Так само для взаємодії з батьками, які не йдуть на контакт і не розповідають свої сімейні проблеми, був створений стенд для батьків, з наступним змістом: "Взаємодія школи і сім'ї".

-Школа і Сімя - це два соціальні інститути, від погоджених дій яких залежить ефективність процесу виховання дитини. У чому конкретно можуть виражатися зв'язки школи і батьків? Однією з причин неповноцінності сімейного виховання, конфліктів між батьками і дітьми являється низька педагогічна культура батьків. Школа зобов'язана допомогти батькам в цьому відношенні, ставши для них центром психолого-педагогічної просвіти. Форми просвіти батьків: лекторії, конференції, позакласні об'єднання батьків і т.д.

-Пам'ятка батькам! Дорогі батьки! Школа пропонує Вам співпрацю у вихованні Вашої дитини.

-Що треба зробити дорослим, щоб уникнути конфліктів в спілкуванні з підлітками. Деякі правила поведінка, яка допоможе в цьому питанні.

-Що школа може дати батькам.

-Ради батькам "Моя сім'я - моя радість".

-Помилки сімейного виховання і їх наслідку.

-Договір про умови і взаємні зобов'язання школи і сім'ї. Обов'язки школи і сім'ї по відношенню до дитини.

-Що робити батькам в школі? Відповідь на просте питання.

Одночасно здійснювалася корекційна робота з дітьми з неблагополучних сімей, що входять до нашої експериментальної групи, при здійсненні якої використовувалися наступні форми роботи:

Для молодших школярів були організовані: бесіда на тему "Моя сім'я", ігровий тренінг "7Я", ролева гра "Мама, папа, я - дружна сім'я".

В ході роботи з дітьми були підкориговані соціальні навички, а так само поведінкові реакції на внутрісімейні стосунки з батьками.

Для підліткової групи були організовані: цикл класного годинника на теми "Батьки і Я", "Батьки очима дітей", Ролева гра "Жива скульптура" ("Зображуй свою сім'ю").

В ході роботи з підлітками були визначені виховання, що вели типи, в сім'ї і сформовано власне відношення до різних типів внутрісімейного виховання, а так само в ході проведених заходів частина дітей звернулися по інформаційну допомогу і індивідуальну консультацію. А частина дітей зрозуміли поведінку і відношення своїх батьків і погодилися на подальшу індивідуальну соціально-психологічну допомогу.

Для старших школярів були організовані: цикл бесід на тему "Анонімні історії підлітків", "Безконфліктне спілкування в сім'ї", вправу "Продовж казку". За підсумками роботи був визначений якісний рівень асоціацій підлітків, пов'язаних з сімейними взаємовідносинами. В результаті роботи багато підлітків "відкрилися": розповіли про свої проблеми в сім'ї і звернулися по допомогу і індивідуальну консультацію.

На етапі оцінювання ми використали діагностичні методики, які застосовувалися на першому етапі.

Проаналізувавши отримані результати, ми з'ясували, що:

Сім'ї майже повністю ліквідовували ознаки неблагополуччя (стали на облік, усвідомили помилки сімейного виховання)20%Усвідомили і прийняли факт неблагополуччя своєї сім'ї, готові до взаємодії для ліквідації ознак неблагополуччя в сім'ї і зняття з обліку15%Прислухалися до рекомендацій і рад, що стосуються психологічного клімату в сім'ї і стали періодично звертатися за допомогою у вигляді індивідуальних консультацій10%Залишилися при своїй думці, вважаючи, що в їх сім'ї немає несприятливих чинників для розвитку особистості дитини, стверджуючи при цьому, що самі впораються з виховною функцією дитини55%

Ці дані підтверджують, що розроблена нами програма ефективна.

Отже, можливо організовувати як неблагополучним, так і благополучним сім'ям і дітям, цю ефективну програму "Соціально-педагогічну реабілітацію дітей з неблагополучних сімей" і не лише на базі середньої загальноосвітньої школи, але і як дозвіллєву діяльність, в соціальному центі за місцем проживання, в палацах культури і т. д.

Висновок до розділу ІІ

Взаємовідносини дітей і батьків складаються під впливом ряду чинників: психологічний, соціально-педагогічний мікроклімат в сім'ї, особові властивості і якості самих дітей.

В результаті дослідження ми досягли мети роботи, довівши, що несприятливі стосунки в сім'ї між батьками і дітьми, спричиняють відхиленню поведінки підлітка. А також були виконані завдання:

- були підібрані і реалізовані методи дослідження впливу неблагополучної сім'ї на відхиляючу поведінку підлітка;

- запропоновані рекомендації по роботі з неблагополучними сім'ями і підлітками з відхиляючою поведінкою.

І на основі досліджень зроблені наступні висновки:

Неадекватне відношення батьків до підлітка обумовлює його тривожний стан, емоційний психологічний дискомфорт і як наслідок - відхиляюча поведінка дини. Рівень розвитку особистості підлітка залежить і від створення умов батьками.

Негативні взаємовідносини між дорослими і підлітком формуються при несприятливому кліматі в сім'ї, і підліток, протестуючи проти таких стосунків, може до кінця не усвідомлюючи свої вчинки йде на крайні заходи. На основі цих факторів можна зробити висновок про те, що наша гіпотеза про роль батьківського відношення до дітей отримала своє підтвердження. У юнацькому віці дитина позбавляється від дитячої залежності і переходить до стосунків, які ґрунтовані на взаємній довірі, повазі і відносній, але неухильно зростаючій рівності. У більшості сімей процес проходить болісно і сприймається як зухвала поведінка. Підлітковий вік - час перевірки усіх членів сім'ї на соціальну, особову і сімейну зрілість. Воно протікає з кризами і конфліктами. У цей період усі приховані протиріччя виходять назовні. Так починається відділення дитини від батьків, протистояння їм. Дитина може стати грубою, різкою, критикувати батьків і інших дорослих. Раніше близькі багато чого не помічали в дитині, вірили в непогрішність свого авторитету, і ось відбулося як би скидання їх з п'єдесталу. Відбувається це тому, що в очах дитини мати і батько залишаються джерелом емоційного тепла, без якого вона почуває себе неспокійно; владою, що розпоряджається покараннями і заохоченнями, і прикладом для наслідування, що утілює в собі кращі людські якості, і старшим другом, якому можна довірити все. Але з часом ці функції міняються місцями. У зв'язку з цим в неблагополучних сім'ях виникає певна складність спілкування з дітьми старшого шкільного віку. Причому складність збільшується ще і тому, що батьки часто зайняті або не приділяють належної уваги дітям, тому не розуміють, що з дітьми, що виросли, спілкування повинне будуватися по-іншому, ніж з маленькими. Не завжди батьки розрізняють, що треба забороняти, а що слід дозволяти. Усе це може створити дуже непросту ситуацію. Дорослі повинні завжди пам'ятати, що підліткам хочеться бачити в батьках друзів, які допоможуть вирішити проблеми самосвідомості і самовизначення. Самому зробити це буває не під силу, з'являється почуття безвихідності, і не від відсутності інформації, а від відсутності взаєморозуміння, співчуття.

педагогічний реабілітація неблагополучний сімя

ВИСНОВКИ

Сьогодні сім'я стає центром соціальної роботи. Оскільки через вирішення сімейних проблем, зміцнення сім'ї як головного соціального інституту можна вийти на вирішення багатьох проблем сьогодення. Так, як соціально-педагогічна реабілітація здійснюється соціальним педагогом та психологом, то саме від компетентності та особистісних характеристик залежить не тільки налагодження стосунків, позитивного мікроклімату та благополуччі сім'ї, а в деяких випадках і життя клієнтів.

Сучасна сім'я потребує як матеріальної так і педагогічної та культурної допомоги. Певною мірою таку допомогу вона отримає від держави і виробничих організацій, закладів освіти і культури. Але так, як ці інститути не в змозі надавати соціально-педагогічну-психологічну допомогу одночасно, то держава посприяла розвитку соціальних служб для дітей, сім'ї і молоді.

Отже, діяльність соціального педагога, щодо надання допомоги сім'ям спирається на розроблену програму, в якій закладено основний зміст, форми і методи роботи. Звичайно проблема є досить динамічною, постійно вдосконалюється, враховуючи інноваційні технології, які виробляються у процесі її реалізації, вивчаючи вплив сімейних відносин на формування особистості дитини в неблагополучних сімях та роль соціального працівника в цьому процесі.

Неблагополучна сім'я формує неблагополучних дітей. Батьки потребують конкретної кваліфікованої методичної допомоги з урахуванням особливостей виховання дитини в кожній неблагополучній сім'ї її потенціальних виховних можливостей, індивідуально-психологічних особливостей дитини. Цього можна досягти, якщо взаємостосунки соціальних працівників з батьками будуються на основі співробітництва, взаємодопомоги, взаєморозуміння.

Так, як проблему утворення неблагополучних сімей одноразовою допомогою вирішити неможливо, то краще працювати над тим, щоб такі сім'ї не виникали взагалі, над чим і працює ряд вчених, психологів, соціальних педагогів, вчителів, вихователів починаючих ще з дошкільних, шкільних, позашкільних закладів, що допоможе сформувати у дітей, які потім будуть створювати сім'ї, позитивне ставлення до членів сім'ї і навчити самостійно вирішувати проблеми, не допускаючи їх ускладнення.

Опрацювавши літературу з даної тематики ми ознайомились з типологією сімей, функціями сім'ї, проблемами, які виникають, та напрямками роботи, які використовуються для вирішення проблеми.

В ході роботи над проблемою соціально-педагогічної реабілітації з неблагополучною сім'єю нами було розкрито її роль у вирішенні проблем дітей з неблагополучних сімей. Вивчили форми і методи соціально-педагогічної реабілітації неблагополучної сім'ї у вихованні дітей. Розробили та впровадили програму по наданню комплексної допомоги дітям з неблагополучних сімей.

Працюючи над виконанням завдань, поставлених перед написанням роботи, стало зрозуміло на скільки соціальна допомога неблагополучним сім'ям є «тонкою», відповідальною, важливою і, в свою чергу, важкою роботою.

Проаналізований сучасний стан проблеми неблагополуччя можна констатувати, що ця проблема дуже актуальна, число таких сімей нестримно збільшується, з'являються нові види неблагополучних сімей в сучасному суспільстві, що посилюється нестачею висококваліфікованих фахівців в цій області, а саме соціальних педагогів. Нерозвиненість соціальної сфери і недолік освічених фахівців, орієнтованих на проблемах сім'ї, що негативно відбивається на ситуації в суспільстві.

Були залучені фахівці різних сфер діяльності для вирішення проблем в роботі з неблагополучною сім'єю.

Вирішенням проблеми соціалізації дитини з неблагополучної сім'ї відбувалися за умовами здійснення комплексу заходів, спрямованих на:

-раннє виявлення і постановка на облік дитини з неблагополучної сім'ї;

-визначення причин неблагополуччя сім'ї;

-здійснення інформаційної допомоги сім'ї;

-організація профілактики порушень виховання в сім'ях "групи ризику", при координаційно-організаційній допомозі з боку соціального педагога.

Для вирішення проблеми успішної соціалізації дитини з неблагополучної сім'ї, ми розробили програму "Соціально педагогічної реабілітації з неблагополучною сім'єю" з урахуванням того, що в основі виникнення соціального неблагополуччя лежить порушення взаємодії в системі "Сім'я - дитина".

Метою програми було створення умов для успішної соціалізації дитини з неблагополучної сім'ї. Програма була апробована на базі Харківської середньої загальноосвітньої школи № 64 і показала, що в ході її реалізації покращала успішність і знизилося число прогулів у дітей "групи ризику", що стоять на внутрішньо-шкільному обліку, а так само в ході роботи з батьками частина їх проявила зацікавленість в шкільному і громадському житті своїх дітей.

Підсумком стало зниження показників соціального неблагополуччя в частині сімей, а так само підвищення батьківського інтересу до взаємодії з соціальним педагогом і спільної роботи над усуненням внутрісімейних проблем. Що і підтвердило поставлену перед дослідженням гіпотезу.

ЛІТЕРАТУРА

1.Алексєєва Л.С. Соціальна реабілітація підлітків // Сім'я в Росії. 1995. - № 2

.Андрєєва Т. В. Сімейна психологія: Навчальн. посібник. - Спб.: Мова, 2004. - 244 с., с.77

.Белічева С.А. Спеціалізовані підліткові клуби як інститут ресоциализации "важких" підлітків // Психол. журн. - 1984. - Т.5. - №6. - с. 48-54

.Битянова М.Р. Практикум по психологічним іграм з дітьми та підлітками / під заг. ред. М.Р.Битянової. - СПб., Пітер, 2008. - 304 с.: іл. - (серія «практична психологія»)

.Бондарчук О.І. Психологія сім'ї: Курс лекцій. - К.: Кондор, 2001

.Буянов М.І. Дитина з неблагополучної сім'ї: Записки дитячого психіатра: Кн. Для вчителів та батьків. - М.: Просвіта. - 1988. - 208 с.

.Варга А.Я. Системна сімейна психотерапія. Курс лекцій. / Когито-центр. - 2009. - 182 ст.

.Василькова Ю.В. Методика і досвід роботи соціального педагога: Навчальний посібник для студентів вищих учбових закладів. - М. - 2007. - 160 c.

.Велика радянська енциклопедія / Під ред. А.М. Прохоренко. - 3-є видавництво - М.: Рад. энцикл., 1976. С. 244

.Вьюнкова Ю.Н. Проблеми корекційно-розвиваючого навчання / Ю. Н. Берізок // Педагогіка. - 1999. - № 1. - С. 50 - 55

.Головей Л.А., Рибалко Е.Ф. Практикум по віковій психології. M.: Речь. - 2006. - 694 c.

.Голоухова Г.Н. Методика та технологія роботи соціального педагога. Навчальний посібник /

.Гончарова Т.І. Неблагополучні сім'ї і робота з ними / Тетяна Вікторівна Гончарова // Народна освіта. - 2002. - № 6. - с. 6 - 18.

.Грибенніков І.В. Виховний клімат сім'ї / М.: Политиздат. - 1990. - 319 с.

.Дереклеєва Н.І. Нові батьківські збори: 1-4 класи. - М.: ВАКО, 2006. - (Педагогіка. Психологія. Управління)

.Дівіцина Н.Ф. Соціальна робота з неблагополучними дітьми і підлітками. Конспект лекций. / - Ростов на Дону. - 2006. - 184 с.

.Дубрович А.Б. Хто в сім'ї психотерапевт? М., - 1985

.Ейдеміллер Е.Г. Методи сімейної діагностики і психотерапії. Методичний посібник / Серія: "Психодіагностика: педагогові, лікареві, психологові (Вып.1). Під загальною редакцією д.м.н; проф. Л.І. Вассермана. - М.: "Фоліум", 1996. - 48 с.

.Ейдеміллер Е.Г., Юстицкіс В.В. Психологія і психотерапія сім'ї. - 2-е видавництво, расшир. і доп. - СПб.: Пітер, 2000. - 656 с.: мул. - (Серія "Майстра психології")

.Ейдеміллер Е.Г., Добряков І.В., Нікольска І.М. Сімейний діагноз та сімейна психотерапія. - СПб.: Мова, 2003. - 336 с.

.Ельконін Д.Б. До проблеми періодизації психічного розвитку в дитячому віці // Збірн. психологічні труди. - М., 2000

.Енциклопедія соціальної роботи / Під ред. Л.Э. Кунельського і М.С. Мацковського . М., 1994.

.Єрмаков, В.Д. Важкі долі підлітків - хто винен? / В.Д. Єрмаков. - М.: Юрид. літ., 1991. С. 15

24.Єрмолаєв О.Ю. Математична статистика для психологів. 2-е видавництво, випр. - М.: МПСІ, Флінта, 2003 - 336 с.

.Заброцький М. М. Основи вікової психології. Навчальний посібник / Заброцький М. М. - Тернопіль, 2006.

.Зайдуліна Г.Г. Педагогічні умови соціально-педагогічної профілактики і корекції девіантної поведінки підлітків в сім'ї: Дис. канд. пед. наук / Г.Г. Зайдуліна. - Челябінськ, 2000. С. 34

.Закатова І.Н. Соціальна педагогіка в школі. / М., 2007.

.Макартичева Г.І. Тренінг для підлітків: профілактика асоціальної поведінки. - СПб.: Мова, 2007. - 192 с.

.Макеєв Г.А. Сімейне життя і діти. / Волгоград: Просвіта. - 2006. - 93 с.

.Методика і досвід роботи соціального педагога. / Під ред. Нікітіной Н.І., Глуховой М.Ф. // М., 2007.- 399 с.

.Методика і досвід роботи соціального педагога / Під ред. Л.В. Кузнецовой. - М., 2005

.Методика і технології роботи соціального педагога / під ред. М.А. Галагузовой. - М.: Владос. - 2007. - 191с.

.Мудрик А.В.Соціальна педагогіка /. М.: АСБГА. - 2002. - 176 с.

.Мухіна В.С. До проблеми соціального розвитку дитини / В. С. Мухіна // Психологічний журнал. - 1980. - Т. 1. С. 14

.Науково-методичний журнал "Класний керівник" № 7. - 2004.

.Національна програма виховання учнів 1 - 12 класів (проект) // Виховна робота в школі. - 2008. - №3. - С. 26 - 46.

.Новікова Є.В. Про деякі характеристики спілкування між подружжям // Сім'я і формування особи. М., 1981.

.Овчарова Р.В. Психологічний супровід батьківства. - М.: ТЦ „Сфера, 2003.

.Ожегов, С.І. Тлумачний словник російської мови / С.І . Ожегов; РАН, Ін-т.рос.мов.ім. В. В. Виноградова. Н.Ю.Шведова. - 4-е видавництво - М.: Азбуковник,1999. С. 711

.Оліференко, Л.Я. Соціально-педагогічна підтримка дітей групи ризку: Навч. посібник для студ. вищ. пед. учб. закладів / Л.Я. Оліференко, Т.І. Шульга, І.Ф. Дементьева. - М.: Академія, 2002. С. 60

.Оліфірович Н.І., Зінкевич-Куземкіна Т.А., Велента Т.Ф. Психологія сімейних криз. - Спб.: Мова, 2006.

.Основи батьківської компетнтності: Навч. посіб./ За ред. І. Д. Звєрєвої. - К.: Науковий світ, 2006

.Організаційна соціально-педагогічна діяльність соціального педагога в освітній установі: Методичні рекомендации. - М., 2004 // Сост. Дмитрієва В.Г., Черноусова Ф.П., Яркова И.В.

.Пезешкіан Н. Позитивна сімейна психотерапія: сім'я як терапевт. М., 1993, с. 50 - 51

.Психодіагностика: Конспект лекцій / Сост. Посохова С. Т. - М., 2008

.Разуміхіна Г.П. Світ сім'ї. М., 1986

.Сім'я. Соціально-психологічні і етичні проблеми: Довідник / Зацепін В. І. та ін. Київ, 1990, с. 225

.Соловйов Н.Я. Шлюб і сім'я сьогодні. - Вільнюс, 1977. - 130 с.

.Соціальна педагогіка: Курс лекцій / Під ред. М.А. Галагузовой. - М.: Гуманіт.вид.центр ВЛАДОС, 2003. - 416 с.

.Соціологія сім'ї: Підручник / Під ред. проф. А. И. Антонова. - 2-е видавництво - М., 2005. - 240 с.

.Столін В. В. Психологічні основи сімейної терапії // Питання психології. 1982 №4, с. 104-105

.Тейлор К. Психологічні тести та вправи для дітей. Книга для батьків та вихователів - М., 2005.

.Терентьєва А.В. Особливості розвитку дитини в алкогольній сім'ї і можливості реабілітаційної роботи // Сімейна психологія і сімейна терапия.- №3. - 1998.

.Ткачова В.В. Гармонізація внутрісімейних стосунків: папа, мама, я - дружна сім'я. Практикум по формуванню адекватних внутрісімейних стосунків. - М., 2000.

.Целуйко В.М. Ви і ваші діти. Психологія сім'ї. - Ростов н/Д, 2004, с.8-10

.Шакурова М.В. Методика і технологія роботи соціального педагога: Навчальний посібник. - М.: Академія, 2007. - 266 с.

.Ширн Ч., Рассел К. "Малюнок сім'ї" як метод вивчення дитячо-батьківських взаємовідносин // Проектна психологія. М., 2000.

.Шульга Т.І. Робота з неблагополучною сім'єю. Підручник для внз / М.: Дрофа. - 2005. - 254 с.

ДОДАТКИ

Додаток 1

Назначение теста

Тест предназначен для выявления особенностей внутрисемейных отношений. Он поможет прояснить отношения ребенка к членам своей семьи, то, как он воспринимает их и свою роль в семье, а также те характеристики отношений, которые вызывают в нем тревожные и конфликтные чувства.

Описание теста

Семейную ситуацию, которую родители оценивают со всех сторон положительно, ребенок может воспринимать совершенно иначе. Узнав, каким он видит окружающий мир, семью, родителей, себя, можно понять причины возникновения многих проблем ребенка и эффективно помочь ему при их разрешении.

Инструкция к тесту

Ребенку дают простой карандаш средней мягкости и стандартный чистый лист бумаги формата А4. Использование каких-либо дополнительных инструментов исключается.

Инструкция: "Нарисуй, пожалуйста, свою семью". Не следует давать какие-то указания или уточнения. На возникающие у ребенка вопросы, такие, как "Кого надо рисовать, а кого не надо?", "Надо нарисовать всех?", "А дедушку рисовать надо?" и т.д., отвечать следует уклончиво, например: "Рисуй так, как тебе хочется".

Пока ребенок рисует, вы должны ненавязчиво производить наблюдение за ним, отмечая такие моменты, как:

·Порядок заполнения свободного пространства.

·Порядок появления персонажей рисунка.

·Время начала и окончания работы.

·Возникновение трудностей при изображении того или иного персонажа или элементов рисунка (чрезмерная сосредоточенность, паузы, заметная медлительность и т.д.).

·Время, затраченное на выполнение отдельных персонажей.

·Эмоциональный настрой ребенка во время изображения того или иного персонажа рисунка.

По окончании рисунка попросите ребенка подписать или назвать всех изображенных персонажей рисунка.

После того как рисунок будет завершен, наступает второй этап исследования - беседа. Беседа должна носить легкий, непринужденный характер, не вызывая у ребенка чувства сопротивления и отчуждения. Вот вопросы, которые следует задать:

·Чья семья изображена на рисунке, - семья ребенка, его друга или вымышленного лица?

·Где эта семья находится и чем заняты ее члены в настоящее время?

·Как ребенок описывает каждого из персонажей, какую роль отводит каждому в семье?

·Кто в семье самый хороший и почему?

·Кто самый счастливый и почему?

·Кто самый грустный и почему?

·Кто больше всех нравится ребенку и почему?

·Как в этой семье наказывают детей за плохое поведение?

·Кого одного оставят дома, когда поедут на прогулку?

Интерпретация результатов теста

Полученное изображение, как правило, отражает отношение ребенка к членам его семьи, то, какими он их видит, и какую роль в семейной конфигурации отводит каждому.

1. Оценка общей структуры

Что мы видим на рисунке: действительно, семью, члены которой изображены вместе, близко стоящими или занятыми выполнением какого-то общего дела или это просто несколько изолированных фигур, никак не контактирующих друг с другом. Следует иметь в виду, что то или иное изображение семейной ситуации может быть связано с реальным положением в семье, а может противоречить ему.

·Если, например, члены семьи изображены держащимися за руки, то это может соответствовать реальной ситуации в семье, а может быть отражением желаемого.

·Если два человека изображены близко друг к другу, то, возможно, это отражение того, как ребенок воспринимает их взаимоотношения, но при этом оно не отвечает действительности.

·Если какой-то персонаж отдален от других фигур, это может говорить о "дистанции", которую ребенок замечает в жизни и выделяет ее.

·Помещая одного из членов семьи выше остальных, ребенок тем самым придает ему исключительный статус. Этот персонаж, по мнению ребенка, обладает наибольшей властью в семье, даже если он рисует его самым маленьким по сравнению с размерами остальных.

·Ниже остальных ребенок склонен помещать того, чье влияние в семье минимально.

·Если ребенок выше всех помешает своего младшего брата, то, по его мнению, он именно тот, кто управляет всеми остальными.

2. Определение наиболее привлекательного персонажа

Его можно выявить по следующим признакам:

·он изображается первым и помещается на переднем плане;

·он выше и крупнее остальных персонажей;

·выполнен с большей любовью и тщательностью;

·остальные персонажи сгруппированы вокруг, повернуты в его сторону, смотрят на него.

Ребенок может выделить одного из членов семьи тем, что изображает его в какой-то особенной одежде, наделяет его какими-то деталями и таким же образом изображает собственную фигуру, отождествляя, таким образом, себя с этим персонажем.

Размер того или иного члена семьи говорит о том значении, которое имеет этот персонаж для ребенка. Например, если бабушка нарисована большего размера, чем отец с матерью, то скорее всего в настоящее время отношения с родителями стоят для ребенка на втором плане. Наоборот, наименее значимый персонаж на рисунке изображается самым маленьким, рисуется в последнюю очередь и помещается в стороне от остальных. С таким персонажем ребенок может обойтись более категорично: перечеркнуть несколькими штрихами или стереть резинкой.

Сильная штриховка или сильный нажим карандаша при изображении той или иной фигуры выдают чувство тревоги, которое испытывает ребенок по отношению к этому персонажу. И напротив, именно такая фигура может быть изображена с помощью слабой, тонкой линии.

Предпочтение того или иного родителя выражается в том, ближе к кому из родителей нарисовал себя ребенок, какое выражение лица прочитывается в фигурах родителей.

Дистанция между членами семьи - один из основных факторов, отражающих предпочтения ребенка. Расстояния на рисунке являются отражением психологической дистанции. Таким образом, наиболее близкие люди изображаются на рисунке ближе к фигуре ребенка. Это же касается и других персонажей: те, кого ребенок помешает на рисунке рядом, близки, по его мнению, и в жизни.

3. Ребенок о себе

Если ребенок больше всех выделяет на рисунке свою фигуру, рисует себя более тщательно, прорисовывая все детали, изображая более ярко, так что бросается в глаза, а остальные фигуры составляют просто фон, то тем самым он выражает важность собственной личности. Он считает себя основным персонажем, вокруг которого вращается жизнь в семье, самым значимым, уникальным. Подобное ощущение возникает на основе родительского отношения к ребенку. Стремясь воплотить в ребенке все то, чего не смогли добиться сами, дать ему все, чего были лишены, родители признают его приоритет, первостепенность его желаний и интересов и свою вспомогательную, второстепенную роль.

Маленькая, слабая фигурка, изображенная в окружении родителей, в которой ребенок признает себя, может выражать чувство беспомощности и требование заботы и ухода. Такое положение может быть связано с тем, что ребенок привык к атмосфере постоянной и чрезмерной опеки, которая окружает его в семье (часто наблюдается в семьях с единственным ребенком), поэтому чувствует себя слабым и даже может злоупотреблять этим, манипулируя родителями и постоянно требуя от них помощи и внимания.

Ребенок может нарисовать себя вблизи родителей, оттеснив остальных членов семьи. Таким образом, он подчеркивает свой исключительный статус среди других детей.

Если ребенок рисует себя рядом с отцом и при этом преувеличивает размеры собственной фигуры, то, вероятно, это указывает на сильное чувство соперничества и желание ребенка занять такое же прочное и авторитетное место в семье, как и отец.

4. Дополнительные персонажи

Рисуя семью, ребенок может добавить людей, не относящихся к семейному кругу, или животных. Такое поведение трактуется как попытка заполнить пустоты, возместить нехватку близких, теплых отношений, компенсировать недостаточность эмоциональных связей и т.д. Так, например, мальчик, будучи единственным ребенком в семье, может включить в свой рисунок двоюродных сестер или братьев, самых дальних родственников и разных животных - кошек, собак и прочих, выражая тем самым недостаток близкого общения с другими детьми и потребность иметь постоянного спутника в играх, с которым можно было бы общаться на равных.

На рисунке могут присутствовать и вымышленные персонажи, которые также символизируют неудовлетворенные потребности ребенка. Не получив их удовлетворения в реальной жизни, ребенок удовлетворяет эти потребности в своей фантазии, в воображаемых отношениях. В таком случае вам следует попросить ребенка рассказать побольше об этом персонаже. В его ответах вы найдете то, чего ему не хватает в действительности.

Ребенок может изобразить вблизи одного из членов семьи домашнее животное, в действительности отсутствующее. Это может говорить о потребности ребенка в любви, которую он хотел бы получить от этого человека.

5. Родительская пара

Обычно родители изображаются вместе, отец выше и крупнее помещается слева, мать пониже справа, за ними следуют другие фигуры в порядке значимости. Как уже отмечено, следует учитывать, что рисунок не всегда отражает действительность, иногда это лишь отражение желаемого. Ребенок, который воспитывается одним из родителей, может тем не менее изобразить их обоих, выражая тем самым свое желание того, чтобы их союз восстановился.

Если же ребенок рисует одного родителя, с которым живет, это означает принятие им реально существующей ситуации, к которой ребенок более или менее адаптировался.

Один из родителей может оказаться на рисунке в изолированном положении. Если фигура родителя одного с ребенком пола изображена в стороне от остальных, то это можно интерпретировать как желание ребенка находиться с родителем противоположного пола. Ревность, вызванная эдиповым комплексом, является вполне нормальным явлением для ребенка до достижения им полового созревания (в среднем 12 лет).

Тот случай, когда фигура ребенка и родителя противоположного пола удалены друг от друга, может, по-видимому, рассматриваться как незначительное нарушение естественного порядка взаимоотношений с родителем другого пола.

Если на рисунке родители контактируют друг с другом, например держатся за руки, то, значит, в жизни между ними наблюдается тесный психологический контакт. Если контакта на рисунке нет, то скорее всего его нет и в реальности.

Иногда ребенок, игнорируя реальную ситуацию, изображает одного из родителей неестественно большого размера, часто это касается материнской фигуры. Это говорит о том, что в его глазах этот родитель воспринимается как подавляющая фигура, пресекающая любое проявление самостоятельности и инициативы. Если у ребенка сложился образ одного из родителей как доминирующего, подавляющего, враждебного, пугающего человека, то он склонен придать его фигуре большие размеры по сравнению с фигурами других членов семьи, не учитывая их реальных физических размеров. Такая фигура может изображаться с большими руками, демонстрируя своей позой властное, диктаторское отношение.

Противоположным образом родитель, которого ребенок не воспринимает всерьез, игнорирует, не уважает, изображается небольшим по размерам, с маленькими руками или вообще без них.

6. Идентификация

В рисунке семьи имеет место и такой показательный фактор, как идентификация. Ребенок легко отождествляет себя с тем или иным персонажем своего рисунка. Он может отождествлять себя с отцом, матерью, сиблингом.

Идентификация с родителем своего пола соответствует нормальному положению вещей. Она отражает его желание иметь предпочтительные отношения с родителем противоположного пола.

Идентификация со старшим сиблингом, независимо от пола, также является нормальным явлением, особенно если есть ощутимая разница в возрасте.

Иногда ребенок может отождествлять себя и с дополнительными персонажами, не входящими в состав семьи. В чем выражается идентификация? Фигура, с которой идентифицирует себя ребенок, изображается наиболее привлекательной, законченной; ей уделяется больше времени. Кроме того, предостаточно информации об этом обычно дают результаты беседы. В беседе, на которую следует полагаться более всего, часто открываются совершенно противоположные вещи. Оказывается, что ребенок может идентифицировать себя с самым невзрачным персонажем на рисунке, который имеет нечеткие очертания, помещается в стороне от всех остальных и т.д. Такой случай говорит о том, что ребенок испытывает большие затруднения и напряженность во взаимоотношениях с семьей и самим собой.

7. Отказ от изображения того или иного члена семьи

Если ребенок рисует себя в отдалении от остальных членов семьи, то, вероятно, он испытывает чувство одиночества и изолированности.

Если же ребенок вообще отсутствует на рисунке, то речь может идти о том же самом, но в гораздо более сильном проявлении. Такие переживания, как чувство неполноценности или ощущение отсутствия общности, отчужденность, также заставляют ребенка исключать себя из рисунка семьи. Подобные примеры часто можно наблюдать в рисунках семьи, выполненных приемными детьми. Родительское недовольство, чрезмерная критичность, сравнения с братьями или сестрами в невыгодном для него свете способствуют формированию заниженного самоуважения и подавлению в ребенке мотивации к достижениям. В более мягкой форме это проявляется, когда ребенок рисует себя в последнюю очередь.

Частое явление в детских рисунках - отказ рисовать младшего сиблинга. Объяснения, такие, как "Брата я забыл нарисовать" или "Для младшего брата места не хватило" не должны вводить вас в заблуждение. Ничего случайного в рисунке семьи нет. Все имеет свое значение, выражает те или иные чувства и переживания ребенка по отношению к близким ему людям.

Довольно распространена ситуация, когда ребенок постарше ревнует родителей к младшему ребенку, поскольку тому достается большая часть любви и внимания родителей. Поскольку в реальности он сдерживает проявление чувства недовольства и агрессии, в рисунке семьи эти чувства находят свой выход. Младший сиблинг просто не изображается на рисунке. Отрицая его существование, ребенок снимает существующую проблему.

Может иметь место и другая реакция: ребенок может изобразить на рисунке младшего сиблинга, но исключить самого себя из состава семьи, таким образом идентифицируя себя с соперником, пользующимся вниманием и любовью родителей. Отсутствие на рисунке взрослых может свидетельствовать о негативном отношении ребенка к этому человеку, отсутствии какой-либо эмоциональной связи с ним.

Додаток 2

Семейная социограмма

Впервые эта методика была опубликована Э.Г. Эйдемиллером. Правда, в дальнейшем он не помещал ее в свои более поздние книги по семейной терапии.

Цель рисуночной методики «Семейная социограмма» - выявить положение субъекта в системе межличностных отношений и определить характер коммуникаций в семье.

Тестовый материал: Бланк формата А4 с нарисованным в середине кругом диаметром 80 мм.

Критерии оценки результатов

.Число членов семьи, попавших в площадь круга:

- «забавные» нарисовать какого - либо члена семьи - конфликтные отношения;

- дорисовывает кого - то из посторонних лиц, животных, любимые предметы - принятие их в качестве полноправных членов семьи.

. Величина кружков:

- относительно большой кружок «Я» - достаточная или завышенная самооценка;

- относительно маленький кружок «Я» - пониженная самооценка;

- большой кружок какого - либо члена семьи - большая значимость его в глазах испытуемого;

- маленький кружок какого - либо члена семьи - маленькая значимость его в глазах испытуемого.

. Расположение кружков относительно друг друга:

- кружок «Я» в центре - эгоцентрическая направленность личности;

- кружок «Я» внизу или в стороне от других кружков - переживание эмоциональной отверженности;

- большой кружок в центре или вверху - наиболее значимый член семьи.

. Дистанция между кружками:

- удаленность одного кружка от другого - конфликтные отношения в семье, эмоциональное отвержение;

-«слипание», наслаивание кружков друг на друга - недифференцированность «Я» у членов семьи, наличие симбиотических связей.

Бланк теста "Семейная социограмма»

Инструкция.

Перед Вами на листе круг. Нарисуйте в нем себя самого и членов своей семьи в форме кружков и надпишите их.

Додаток 3

Опросник «Анализ семейных взаимоотношений» (АСВ) позволяет определить, каким образом родители воспитывают ребенка в семье. Авторы методики - Эйдемиллер Э.Г. и Юстицкис В.В. Методика Эйдемиллера Э.Г. и Юстицкиса В.В. "Анализ семейных взаимоотношений" (АСВ) позволяет определить, каким образом родители воспитывают ребенка в семье. Для этого измеряется 11 шкал, относящихся к нарушениям процесса воспитания: гиперпротекция, гипопротекция, потворствование, игнорирование потребностей ребенка, чрезмерность требований-обязанностей ребенка, недостаточность требований-обязанностей ребенка, чрезмерность требований-запретов, недостаточность требований-запретов к ребенку, строгость санкций (наказаний) за нарушение требований ребенком, минимальность санкций, неустойчивость стиля воспитания.

Затем можно получить ответ на вопрос: почему они воспитывают его так, измерив следующие 9 шкал, относящихся к личностным проблемам родителей, которые они решают за счет ребенка. Расширение сферы родительских чувств, предпочтение в подростке детских качеств, воспитательная неуверенность родителя, фобия утраты ребенка, неразвитость родительских чувств, проекция на ребенка (подростка) собственных нежелаемых качеств, вынесение конфликта между супругами в сферу воспитания, предпочтение мужских качеств, предпочтение женских качеств.

Дополнительная двадцать первая шкала построена А.Л. Лихтарниковым и измеряет асоциальность отношений в семье. Шкала создана методом контрастных групп: рассматривались пункты опросника АСВ, имеющие значимые различия по Т-критерию с уровнем значимости не хуже 0,01 на выборках А) здоровых семей; Б) семей с ребенком, совершившим правонарушение и находящимся на учете в ИДН. Высокие значения шкалы асоциальных отношений в семье получают конфликтные семьи, где нет взаимопонимания между родителями и между родителями и ребенком, родители не знают, чем ребенок занят и не доверяют ему, предоставляют его самому себе, иногда непредсказуемо наказывают, манипулируют им, настраивая ребенка против другого супруга. Эта шкала могла бы быть иначе названа шкалой простых жестоких игр.

Обработка

Бланк регистрации ответов составлен так, что номера ответов, относящиеся к одной шкале, расположены в одной строке (правда, для некоторых шкал таких строк две - вверху и внизу). В крайнем правом столбце указаны сокращенные названия шкал. Справа от сокращенного названия шкал указано диагностическое значение для каждой шкалы.

Так, например, ответы на вопросы 1, 21, 41, 61 и 81, а также 101, 107, 113, 119, 125 (всего десять вопросов) относятся к шкале Г+ (гиперпротекция), диагностическое значение которой равно 7. Для подсчета баллов по каждой шкале необходимо подсчитать число обведенных в соответствующей строке номеров. Если названия шкал подчеркнуты, как, например, Г+, то к результату необходимо прибавить число баллов по дополнительной шкале, которая находится в нижней части бланка и обозначена теми же буквами. Если число баллов достигает или превышает диагностическое значение, то у обследуемого родителя диагностируется соответствующая особенность стиля воспитания.

При обнаружении нескольких особенностей (отклонений) воспитания следует обратиться к Таблице «Диагностика типов негармоничного (патологизирующего) семейного воспитания» для установления конкретного, присутствующего в воспитательном поведении данного родителя типа семейного воспитания.

Таблица 1 Диагностика типов негармоничного семейного воспитания

Тип воспитанияВыраженность черт воспитательного процессаУровень протекцииПолнота удовлетворения потребностейСтепень предъявления требованийСтепень запретовСтрогость санкцийП (Г+,Г-)УТЗСПотворствующая гиперпротекция++___Доминирующая гиперпротекция+±±++Повышенная моральная ответственность+_+±±Эмоциональное отвержение__±±±Жестокое обращение__±±+Гипопротекция____±

ПРИМЕЧАНИЕ:

+ означает чрезмерную выраженность соответствующей черты воспитания;

недостаточную выраженность;

± означает, что при данном типе воспитания возможны как чрезмерность, так и недостаточность или невыраженность.

Бланк ответов

Ф.И.О. _______________________________________________________

Фамилия и имя сына (дочери)_____________________________

Сколько ему (ей) лет____________________________________

Кто заполнял (отец, мать, другой воспитатель)______________

Бланк для ответовДЗ (*)ШкалаДиагностические значения121416181Г+7222426282Г-8323436383У+8424446484У-4525456585Т+4626466686Т-4727476787З+4728486888З-3929496989С+41030507090С-41131517191Н51232527292РРЧ61333537393ПДК41434547494ВН51535557595ФУ61636567696НРЧ71737577797ПНК41838587898ВК41939597999ПЖК420406080100ПМК4101107113119125Г+102108114120126Г-103109115121127У+104110116122128РРЧ105111117123139ФУ106112118124130НРЧ

*- эта часть бланка испытуемым не показывается

Текст опросника АСВ для родителей детей в возрасте 11 до 21 года

1.Все, что я делаю, я делаю ради моего сына (дочери).

. У меня часто не хватает времени позаниматься с сыном (дочерью) чем-нибудь интересным - куда-нибудь пойти вместе, поговорить подольше о чем-нибудь интересном.

. Мне приходится разрешать моему ребенку такие вещи, которых не разрешают многие другие родители.

. Не люблю, когда сын (дочь) приходит ко мне с вопросами. Лучше, чтобы догадался сам (сама).

. Наш ребенок имеет больше обязанностей, чем большинство его товарищей.

. Моего сына (дочь) очень трудно заставить что-нибудь сделать по дому.

. Всегда лучше, если дети не думают о том, правильны ли взгляды их родителей.

. Мой сын (дочь) возвращается вечером тогда, когда хочет.

. Если хочешь, чтобы твой сын (дочь) стал человеком, не оставляй безнаказанным ни одного его (ее) плохого поступка.

. Если только возможно, стараюсь не наказывать сына (дочь).

. Когда я в хорошем настроении, нередко прощаю своему сыну (дочери) то, за что в другое время наказал бы.

. Я люблю своего сына (дочь) больше, чем люблю (любила) супруга.

. Младшие дети мне нравятся больше, чем старшие.

. Если мой сын (дочь) подолгу упрямится или злится, у меня бывает чувство, что я поступил(а) по отношению к нему (ней) неправильно.

. У нас долго не было ребенка, хотя мы его очень ждали.

. Общение с детьми в общем-то утомительное депо.

. Воспитание моего сына (дочери) шло бы гораздо лучше, если бы мой муж не мешал бы мне.

. Большинство мужчин легкомысленнее, чем женщины.

. Большинство женщин легкомысленнее, чем мужчины.

. Мой сын (дочь) для меня самое главное в жизни.

. Часто бывает, что я не знаю, что делает в данный момент мой сын (дочь).

. Стараюсь купить своему сыну (дочери) такую одежду, какую он сам(а) хочет, даже если она дорогая.

. Мой сын (дочь) непонятлив(а). Легче самому два раза сделать, чем один раз объяснить ему (ей).

. Моему сыну (дочери) нередко приходится (или приходилось раньше) присматривать за младшим братом (сестрой).

. Нередко бывает так: напоминаю, напоминаю сыну (дочери) сделать что-нибудь, а потом плюну и сделаю сам(а).

. Родители ни в коем случае не должны допускать, чтобы дети подмечали их слабости и недостатки.

. Мой сын (дочь) сам(а) решает, с кем ему (ей) играть.

. Дети должны не только любить своих родителей, но и бояться их.

. У моего сына есть некоторые качества, которые выводят меня из себя.

. Я очень редко ругаю сына (дочь).

. В нашей строгости к сыну (дочери) бывают большие колебания. Иногда мы очень строги, а иногда все разрешаем.

. Мы с сыном понимаем друг друга лучше, чем мы с мужем.

. Меня огорчает, что мой сын (дочь) слишком быстро становится взрослым.

. Если ребенок упрямится, потому что плохо себя чувствует, лучше всего сделать так, как он хочет.

. Мой ребенок рос слабым и болезненным.

. Если бы у меня не было детей, я бы добился (добилась) в жизни гораздо большего.

. У моего сына (дочери) есть слабости, которые не исправляются, хотя я упорно с ними борюсь.

. Нередко бывает, что когда я наказываю моего сына (дочь), мой муж (жена) тут же начинает упрекать меня в излишней строгости и утешать его.

. Мужчины более склонны к супружеской измене, чем женщины.

. Женщины более склонны к супружеской измене, чем мужчины.

. Заботы о сыне (дочери) занимают большую часть моего времени.

. Мне много раз пришлось пропустить родительское собрание.

. Стараюсь купить ему (ей) все то, что он (она) хочет, даже если это стоит дорого.

. Если подольше побыть в обществе моего сына (дочери), можно сильно устать.

. Мне много раз приходилось поручать моему сыну (дочери) важные и трудные дела.

. На моего сына (дочь) нельзя положиться в серьезном деле.

. Главное, чему родители могут научить своих детей - это слушаться.

. Мой сын сам решает, курить ему или нет.

. Чем строже родители к ребенку, тем лучше для него.

. По характеру я - мягкий человек.

. Если моему сыну (дочери) что-то от меня нужно, он(а) старается выбрать момент, когда я в хорошем настроении.

. Когда я думаю о том, что когда-нибудь мой сын (дочь) вырастет и я буду ему (ей) не нужна, у меня портится настроение.

. Чем старше дети, тем труднее иметь с ними дело.

. Чаще всего упрямство ребенка бывает вызвано тем, что родители не умеют к нему подойти.

. Я постоянно переживаю за здоровье сына (дочери).

. Если бы у меня не было детей, мое здоровье было бы гораздо лучше.

. Некоторые очень важные недостатки моего сына (дочери) упорно не исчезают, несмотря на все меры.

. Мой сын (дочь) недолюбливает моего мужа (жену).

. Мужчина хуже умеет понимать чувства другого человека, чем женщина.

. Женщина хуже умеет понять чувства другого человека, чем мужчина.

. Ради моего сына (дочери) мне от многого в жизни пришлось отказаться.

. Бывало, что я не узнавал о замечании или двойке в дневнике потому, что не посмотрел(а) дневник.

. Я трачу на моего сына (дочь) значительно больше денег, чем на себя.

. Не люблю, когда сын (дочь) что-то просит. Сам(а) лучше знаю, чего ему (ей) больше надо.

. У моего сына (дочери) более трудное детство, чем у большинства его (ее) товарищей.

. Дома мой сын (дочь) делает только то, что ему (ей), хочется, а не то, что надо.

. Дети должны уважать родителей больше, чем всех других людей.

. Мой сын (дочь) сам решает, на что ему тратить свои деньги.

. Я строже отношусь к своему сыну (дочери), чем другие родители к своим.

. От наказаний мало проку.

. Члены нашей семьи неодинаково строги с сыном (дочерью). Одни балуют, другие, наоборот, - очень строги.

. Мне бы хотелось, чтобы мой сын (дочь) не любил никого, кроме меня.

. Когда мой сын (дочь) был маленький, он(а) мне нравился больше, чем теперь.

. Часто я не знаю, как правильно поступить с моим сыном (дочерью).

. В связи с плохим здоровьем сына (дочери) нам приходилось в детстве многое позволять ему.

. Воспитание детей - тяжелый и неблагодарный труд. Им отдаешь все, а взамен не получаешь ничего.

. С моим сыном (дочерью) мало помогает доброе слово. Единственное, что на него действует - это постоянные строгие наказания.

. Мой муж (жена) старается настроить сына (дочь) против меня.

. Мужчины чаще, чем женщины, действуют безрассудно, не обдумав последствий.

. Женщины чаще, чем мужчины, действуют безрассудно, не обдумав последствий.

. Я все время думаю о моем сыне (дочери), о его делах, здоровье и т.д.

. Нередко мне приходится (или приходилось) подписываться в дневнике за несколько недель сразу.

. Мой сын (дочь) умеет добиться от меня того, чего он хочет.

. Мне больше нравятся тихие и спокойные дети.

. Мой сын (дочь) много помогает мне (дома, на работе).

. У моего сына (дочери) мало обязанностей по дому.

. Даже если дети уверены, что родители неправы, они должны делать так, как говорят родители.

. Выходя из дома, мой сын (дочь) редко говорит, куда он идет.

. Бывают случаи, когда лучшее наказание - ремень.

. Многие недостатки в поведении моего сына (дочери) прошли сами собой с возрастом.

. Когда наш сын (дочь) что-то натворит, мы боремся за него (нее). Если все тихо, мы опять оставляем его (ее) в покое.

. Если бы мой сын не был бы моим сыном, а я была бы помоложе, то я наверняка в него влюбилась.

. Мне интереснее говорить с маленькими детьми, чем с большими.

. В недостатках моего сына (дочери) виноват(а) я сам(а), потому что не умел(а) его (ее) воспитывать.

. Только благодаря нашим огромным усилиям сын (дочь) остался жив.

. Нередко завидую тем, кто живет без детей.

. Если предоставить моему сыну (дочери) свободу, он(а) немедленно использует это во вред себе или окружающим.

. Нередко бывает, что если я говорю сыну (дочери) одно, то муж (жена) специально говорит наоборот.

. Мужчины чаще, чем женщины, думают только о себе.

. Женщины чаще, чем мужчины, думают только о себе.

. Я трачу на сына (дочь) больше сил и времени, чем на себя.

. Я довольно мало знаю о делах сына (дочери).

. Желание моего сына (дочери) - для меня закон.

. Когда мой сын был маленьким, он очень любил спать со мной.

. У моего сына (дочери) плохой желудок.

. Родители нужны ребенку лишь пока он не вырос. Потом он все реже вспоминает о них.

. Ради сына (дочери) я пошел (пошла) бы на любую жертву.

. Моему сыну (дочери) нужно уделять значительно больше времени, чем я могу.

. Мой сын (дочь) умеет быть таким милым, что я ему (ей) все прощаю.

. Мне бы хотелось, чтобы сын женился попозже, после 30 лет.

. Руки и ноги моего сына (дочери) часто бывают очень холодными.

. Большинство детей - маленькие эгоисты. Они совсем не думают о здоровье и чувствах своих родителей.

. Если не отдавать моему сыну (дочери) все время и силы, то все может плохо кончиться.

. Когда все благополучно, я меньше всего интересуюсь делами сына (дочери).

. Мне очень трудно сказать своему ребенку "Нет".

. Меня огорчает, что мой сын (дочь) все менее нуждается во мне.

. Здоровье моего сына (дочери) хуже, чем у большинства его сверстников.

. Многие дети испытывают слишком мало благодарности по отношению к родителям.

. Мой сын (дочь) не может обходиться без моей постоянной помощи.

. Большую часть своего свободного времени сын (дочь) проводит вне дома.

. У моего сына (дочери) очень много времени на развлечения.

. Кроме моего сына мне больше никто на свете не нужен.

. У моего сына (дочери) прерывистый и беспокойный сон.

. Нередко думаю, что слишком рано женился (вышла замуж).

. Все, чему научился мой ребенок к настоящему моменту (в учебе, работе или другом), он добился только благодаря моей постоянной помощи.

. Делами сына (дочери) в основном занимается мой муж (жена).

. Кончив уроки (или придя домой с работы), мой сын (дочь) занимается тем, что ему нравится.

. Когда я вижу или представляю сына с девушкой, у меня портится настроение.

. Мой сын (дочь) часто болеет.

. Семья не помогает, а осложняет мою жизнь.

Додаток 4

Проективный рисуночный метафорический тест «Музыкальные инструменты».

Цель: выявить ключевые особенности внутрисемейных отношений и их восприятие глазами ребенка

Автор: В. Гудимов.

Инструкция:

Нарисуй и опиши свою семью в виде известных тебе музыкальных инструментов.

Дополнительные задания:

коротко охарактеризовать звучание каждого инструмента

) громкий - тихий;

резкий - мягкий;

быстрый - медленный;

высокий - низкий.

) Когда у вашего инструмента плохое настроение, как он звучит?

) Пояснить, играет ли тот или иной инструмент в одиночестве или совместно с другими.

Что делает инструмент, когда играет громко другой инструмент?

) Рассказать о своем восприятии звуков каждого инструмента:

приятный - неприятный;

добрый - злой.

) Обратить внимание на геометрические фигуры инструментов, их размеры:

например, большой барабан и маленькая дудочка. Объяснить, почему нарисовано именно так.

Интерпретация:

-Невербальные характеристики внутрисемейных отношений:

- тон

- громкость

характеризуют спокойное общение между собой или крики.

-Стратегия реагирования ребенка на звуки близких (принятие - отвержение), на невербальные характеристики членов семьи (когда играет кто-то громко, что делаешь ты?)

-Структура взаимодействия во внутрисемейных коммуникациях: например, когда папа кричит (барабан стучит громко), скрипка (дочь) ему тихо отвечает. Дальше начинает играть фоно (мать), барабан замолкает.

-Наличие доминирования того или иного члена семьи;

-Поведенческая ниша, занимаемая ребенком в семье - как обобщение результатов;

-Некоторые особенности развития ребенка (как именно ребенок объясняет свои действия и способен ли он работать в поле метафоры).

ЗМІСТ ВСТУП РОЗДІЛ 1. ПРОБЛЕМИ СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНОЇ РЕАБІЛІТАЦІЇ ДІТЕЙ З НЕБЛАГОПОЛУЧНИХ СІМЕЙ .1 Поняття неблагополучна сімя .2 Види неблагоп

Больше работ по теме: