Соціально-педагогічна модель гармонізації соціального середовища школи

 

Зміст

Вступ

Розділ I. Теоретичні основи гармонізації соціального середовища школи соціальним педагогом

.1 Гармонізація соціального середовища як соціально педагогічна проблема

1.2 Особливості соціального середовища школи

.3 Модель діяльності соціального педагога щодо гармонізації соціального середовища школи

Розділ II. Теоретичне обґрунтування та експериментальна перевірка програми

.1 Теоретичне обґрунтування програми «Гармонізація соціальним педагогом соціального середовища школи»

2.2 Реалізація програми «Гармонізації соціальним педагогом соціального середовища школи»

2.3 Аналіз ефективності програми «Гармонізація соціальним педагогом соціального середовища школи»

Висновки

Список використаної літератури

Додатки

Вступ

Актуальність полягає у вивчені проблеми гармонійного соціального середовища у загальноосвітньому навчальному закладі для різнобічного та правильного виховання дитини у школі, та скорегувати вплив членів соціального середовища на дитину. У контексті вказаних процесів постає необхідність теоретичного осмислення й вирішення соціально-виховних завдань розвитку особистості в умовах гармонізації середовища й модернізації сучасної української системи освіти. Аналіз наукової літератури дозволяє констатувати, що поняття «гармонізації соціального середовища» розглядають науковці в контексті соціальної педагогіки як її органічну складову частину. Такий підхід спостерігаємо в працях багатьох сучасних вітчизняних учених, таких, як А. Алексюк, С. Архипова, О. Безпалько, Н. Бура, Ю. Гапон, З. Зайцева, І. Звєрєва, А. Капська, Л. Коваль, Г. Лактінова, Л. Міщик, В. Оржеховська, С. Савченко, В. Сидорова, С. Харченко, а також і російських, таких, як А. Арнольдов, В. Бочарова, А. Басов, Б. Вульфов, М. Гурянова, А. Липській, В. Семенов, Г. Силласте, А. Мудрик, Г. Мухаметзянова, В. Нікітін, Л. Нікітіна, Г. Філонов, С. Чистякова, Т. Яркіна та ін.

Об'єкт дослідження - соціальне середовище школи.

Предмет дослідження - гармонізація соціального внутрішнього та зовнішнього середовища школи.

Мета дослідження розробити та впровадити соціально-педагогічну модель гармонізації соціального середовища школи.

Завдання дослідження :

Дослідити гармонізацію соціального середовища,як соціально педагогічну проблему;

Проаналізувати особливості соціального середовища школи;

Розробити модель діяльності соціального педагога щодо гармонізації соціального середовища школи;

Теоретично обґрунтувати та експериментально перевірити програму «гармонізація соціальним педагогом соціального середовища школи»;

Реалізація та аналіз ефективності програми «Гармонізація соціальним педагогм соціального середовища школи»;

Методи дослідження використовувалися такі, як метод спостереження, діагностування, інтервю, тестування, анкетування,а також, бесіди, опитування експертів, контент-аналіз.

Розділ I. Теоретичні основи гармонізації соціального середовища школи соціальним педагогом

.1 Гармонізація соціального середовища як соціально педагогічна проблема

Для початку проаналізуємо поняття «середовище», «соціальне середовище» та «гармонізація». Дізнаємося, яку думку на це мають педагоги, соціологи, психологи тощо. Проаналізувавши думку соціологів та філософів таких як Аристотель, П. Бурдьє, В. Виноградський, К. Гаус, Демокріт, А. Каверін, І. Кант, І. Ньютон, Платон, М. Хайдеггер, С. Федоров, П. Флоренський, В. Яковлев можна зробити висновок що, середовище - зовнішній по відношенню до системи простір, у взаємодії з яким у відкритих системах здійснюються процеси самоорганізації. Сучасні соціологи, наприклад, Р. Карпинська визначають середовище як: 1) навколишній світ; поняття, введене в філософію і соціологію І. Теном. Теорія середовища визнавала людину глибоко залежною від її навколишнього світу і тому морально абсолютно невідповідальною; 2) оточення, сукупність природних умови, в яких протікає діяльність людського суспільства і організмів, тобто ті з оточуючих їх умов, які вони здатні переживати і від яких залежить їх існування і продовження роду [46; 38

На думку психолога В. Жмурова, середовище це - сукупність природних умов життєдіяльності організму; сукупність соціально - психологічних і побутових умов життя людини, соціальної групи, класу [37;48]. А. Реан вважає, що середовище трактується як середа проживання організму, хоча може застосовуватися і для опису нашого внутрішнього (тобто фізіологічного середовища). Певне середовище надає модифікуючий вплив на організм. Таким чином, А. Реан, висловив думку, що будь-який організм є «продуктом свого середовища». Також середовище це - суспільні, матеріальні і духовні умови існування що оточують людину. На думку психолога Е. Фромма, середовище це, в широкому сенсі - всі фактори зовнішнього впливу на розвиток індивідуума. У психології прийнято виділяти середовище загальносімейне і індивідуальне. Загальносімейне середовище різна в різних сім'ях. Індивідуальне середовище, навпаки, різне у різних членів сім'ї і тому знижує їх схожість. Воно ділиться на систематичне і несистематичне. До систематичного індивідуального середовища відноситься, наприклад, стать дитини, номер (порядок) його народження, відносини з іншими членами сім'ї, позасімейних зв'язків; до несистематичного - хвороби, випадкові події [92;55]. Ми погоджуємося з висновками Л. Виготського, що середа або середовище це перш за все те, що оточує людину, за допомогою чого вона розвивається, існує та живе Л. Виготський робить узагальнення, що життєве середовище людини складається з трьох компонентів: природного, соціального та техногенного. З одного боку, людину оточують земний ґрунт, повітря, водоймища, рослини тобто об'єкти природного походження і створені ними екологічні системи. З другого боку, людину оточують інші люди. Форми спільної діяльності людей, що історично склалися і характеризуються певним типом взаємовідносин, утворюють людську спільноту, або соціум [27;196].

Зрозуміло, що педагоги пов`язують середовище з розвитком людини, так І. Подласий вважає що середовище це - оточення особистості, яке можна звести до трьох груп : макрофактори (суспільство, держава, планета, космос), мезафактори (етнокультурні умови, тип поселення, де живе і розвивається людина), мікрофактори (сім'я, дитячий садок, школа, позашкільні навчальні заклади, групи ровесників, засоби масової інформації. Середовище це - реальна дійсність в умовах якої відбувається розвиток особистості. Середовище - соціально-економічні, історично сформовані умови життя суспільства. Середовище в педагогічному плані - мікросередовище - це світ взаємопов'язаних предметів, явищ і людей, які постійно оточують дитину і обумовлюють її розвиток [75 ;432]. На думку педагогів таких, як В. Лозова та Г. Троцко, середовище - це світ, в якому живе і розвивається особистість за допомогою людей, предметів та явищ які її оточують [56;338].

Соціум це специфічна система, свого роду організм, що розвивається за своїми особливими законами, які характеризуються надзвичайною складністю. У соціумі взаємодіє величезна кількість людей. Результатом їх зв'язків стають особливі форми життєдіяльності та особливе оточення, які створюються в окремих соціальних групах. Ці умови можуть впливати на інших людей, які не входять до цих груп. Все це утворює соціальне середовище.

На думку А. Мудрика, надзвичайно велику роль у вихованні людини відіграє саме її оточення. Адже процес виховання забезпечується суспільством та державою в організаціях, що спеціально створюють для його здійснення (школа, мережа позашкільних закладів, дитячі та молодіжні організації), а також тих, де виховання не є провідною функцією (армія, виробництво, громадські об'єднання). Роль держави в організації виховання особистості полягає в тому, що вона створює не тільки його інфраструктуру, але в першу чергу формулює завдання соціального виховання, і визначає його структуру та зміст. Провідним завданням соціального виховання в кожному суспільстві є створення оптимальних умов для найбільш ефективного розвитку соціальності всіх соціальних суб'єктів, зокрема особистості.

Процеси соціального виховання та соціалізації особистості здійснюються в умовах соціального середовища. За А. Капською, під поняттям соціальне середовище людини розуміють економічні, політичні, соціальні, духовні, територіальні умови, що впливають на становлення особистості [45; 28]. З точки зору соціальної педагогіки, соціальне середовище досліджували такі вчені, як: А. Капська, А. Мудрик та ін. Наприклад, А. Капська вважає, що соціальне середовище це - сукупність соціальних умов життєдіяльності людини (сфери суспільного життя, соціальні інститути, соціальні групи), що впливають на її свідомість та поведінку. А. Мудрик деталізував соціальні умови життєдіяльності, на його погляд, це всі ті фактори, які визначають, якою буде поведінка людини, якою буде її доля і місце у суспільстві, тобто це умови в сім'ї, колективі дитячого садка, школи, друзі, вулиця, родина, гуртки, ЗМІ.

Соціальне середовище це також сукупність суспільних відносин, що складаються в суспільстві (уклад життя, традиції які оточують людину, соціально-побутові умови, обстановка, а також сукупність людей, пов'язаних спільністю цих умов), домінуючі суспільні ідеї і цінності. Сприятливим соціальним середовищем є те, де є домінуючі ідеї та цінності спрямовані на розвиток творчої, ініціативної особистості. Саме соціальне середовище, зокрема його сфери: духовна, соціальна, політична формують певні очікування щодо поведінки особистості. Соціальне середовище існує завдяки численним взаєминам його членів та соціальних інститутів. Чим більша і різноманітніші палітра складових соціального середовища, тим інтенсивніше його розвиток та різноманітніші умови життєдіяльності особистості.

В структурі соціального середовища виділяють мікро- та макрорівні. До макрорівня належить матеріальне, культурне, політичне середовище [66;145]. Макрорівень - це загально створені умови існування кожної людини і є однаковими для всіх. А саме до макросередовища належать : держава, етнос, суспільство, регіон, місто, селище чи село, а також ті великі організації, які діють на території даних середовищ, а саме засоби масової інформації, субкультури, контркультури, а також економічне і політичне становище у країні, які також відіграють чималу роль у соціалізації індивіда. Мікрорівень- це конкретні умови життя особистості (сім'я, сусідство) та умови в середовищі найближчого оточення ( вулиця, тип поселення, навчальний чи трудовий колектив, громадські організації, формальні та неформальні об'єднання). Отже, мікрорівень (мікросоціум) - це спільність що діє на певній території, включає сім'ю, сусідство, групи однолітків, різні громадські, державні, релігійні, приватні, і виховні організації, а також різні неформальні групи жителів. Визначити межі мікросоціуму не завжди просто. У сільських поселеннях, в селищах, в малих містах ці межі, як правило, співпадають з межами конкретного поселення в середніх і великих містах визначення меж мікросоціуму проблематично. Мікросоціум можна обмежувати двором (якщо йдеться про мікросоціум малих дітей); кварталом (для молодших школярів), мікрорайоном (для більш старших вікових груп). Умовно мікросоціум- це конкретне міське поселення, селище або мале місто, а в середніх і більших містах- мікрорайон. Вплив мікросоціуму на процес соціалізації дітей, підлітків, юнаків залежить від об'єктивних характеристик самої людини. Мікросоціум володіє рядом характеристик. Просторові характеристики конкретного мікросоціуму: у місті той або інший мікрорайон може розташовуватися в центрі, на околиці, в серединній зоні і по-різному бути пов'язаним з іншими частинами міста; село або селище можуть бути більш менш ізольованими і віддаленими від інших поселень. З просторовими тісно пов'язані архітектурно-планувальні особливості мікросоціуму: у селі або селищі - компактна або розкидна забудова; у місті - мікросоціум із забудовою, що історично склалася або індустріальною, співвідношення малоповерхової і висотної забудови, відвертість-замкнутість прибудинкових просторів, наявність, кількість і якість малих архітектурних форм. Це те що стосується соціального середовища [66;147

Але соціальне середовище тісно пов'язане з соціальним вихованням. Соціальне виховання, як форма цілеспрямованої соціалізації здійснюється, з одного боку, суспільством, а з іншого - особистістю. Суспільство, з метою забезпечення гарантованого включення індивіда в соціальні взаємовідносини, реалізує соціальне виховання через організацію взаємодії низки соціальних інститутів (сім'ї, освіти, засобів масової інформації, тощо). Соціальне виховання спрямоване на систематичне засвоєння людиною цінностей культури, на опанування конкретних суспільних відносин (соціальна адаптація), та на індивідуалізацію - знаходження індивідом особистого «Я» та духовну самореалізацію (останній напрям притаманний прогресивному суспільству). Соціально активна, творча особистість, цілеспрямовано впливає на динаміку соціальних відносин, на розвиток цінностей культури, створює умови подальшого духовного розвитку людини, соціуму, тобто виховує суспільство безпосередньо, а також через різноманітні групи та об'єднання.

Аналіз наукової літератури дозволяє констатувати, що поняття «соціальне виховання» розглядають науковці в контексті соціальної педагогіки як її органічну складову частину [1;48]. Такий підхід спостерігаємо в працях багатьох сучасних вітчизняних учених, таких як: А. Алексюк, С. Архипова, О. Безпалько, Н. Бура, Ю. Гапон, З. Зайцева, І. Звєрєва, А. Капська, Л. Коваль, Г. Лактіонова, Л. Міщик, В. Оржеховська, С. Савченко, А. Рижанова, В. Сидорова, С. Харченко, а також і російських, таких, як А. Арнольдов, В. Бочарова, А. Басов , Б. Вульфоа, М. Гурянова, А. Липський, В. Семенов, А. Мудрик, В. Нікітін, Л. Нікітіна, Г. Філонов, С. Чистякова, Т. Яркіна та ін. Серед дослідників немає одностайності й у визначені самого поняття «соціальне виховання», наприклад, А. Арнольдов визначає соціальне виховання як ефективну систему духовного виховання народу[1,49].

Українські дослідники А. Капська, О. Безпалько розглядають соціальне виховання як створення в суспільстві умов та заходів, спрямованих на оволодіння й засвоєння молодим поколінням загальнолюдських і спеціальних знань, соціального досвіду з метою формування в нього соціально-позитивних ціннісних орієнтацій [45;29].

А. Мудрик трактує соціальне виховання як виховання, що здійснено державою й суспільством у спеціально створених для цього організаціях [66;4]. Під соціальним вихованням розуміють не всі виховні взаємовпливи соціуму та людини (групи), а систему державного виховання, яке постає сполучною ланкою між сімейним і релігійним вихованням. Такий погляд, на думку М. Галагузовой, має історичну основу - він був поширений у період виникнення соціальної педагогіки як науки. М. Галагузова визначає соціальне виховання як частину цілісного процесу виховання й трактує його як залучення дитини до спільного життя у суспільстві. Дослідниця обґрунтовує думку про те, що «соціальне виховання як одна з основних категорій соціальної педагогіки є видовим поняттям щодо «виховання» й тому є одним з видів виховання поряд з фізичним, естетичним, трудовим тощо [53]. Вона визначає соціальне виховання як цілеспрямований процес формування соціально значущих якостей у дитини, необхідних їй для успішної соціалізації. У цьому контексті якості особистості визначають як сталі, зміцнілі погляди людини на природу, суспільство, продукти діяльності людини, саму себе; певна система мотивів, форм і способів поведінки, у яких ці погляди реалізуються» [4;54].

Можна зробити висновок, що соціальне виховання це система соціально педагогічних заходів, спрямованих на становлення та реалізацію духовного потенціалу людини, групи, суспільства, на гармонізацію відносин у соціумі.

Отже, дізнаємося, що ж таке гармонізація. Гармонізація (гр.harmonia- узгодженність, злагодженість, домірність будь-чого) - процес встановлення гармонії між складовими елементами будь-якої системи, процесу, явища. Якщо подивитись на гармонізацію з точки зору соціології, то ми бачимо, що гармонізація відбувається в ролі злагодженості взаємовідносин між соціальними суб'єктами, може відбуватися як на глобальному рівні - між регіонами світу, так і на макрорівні, наприклад, територіальні громади, родини. Гармонізація стосовно людини як соціального суб'єкта передбачає узгодженне, врівноважене поєднання її індивідуальності та соціальності, її природного та культурного начала, що забезпечує якісну самореалізацію людини та розвиток її соціального середовища [33;385]. Гармонізація з точки розу культурології, спрямована, перш за все, на встановлення пріоритету між матеріальною та духовною складовими культури кожного соціального суб'єкта. В умовах формування інформаційної епохи постає проблема гармонізації взаємин культури людства та природи для їх виживання [33;385]. У педагогіці гармонізація традиційно розглядається як процес гармонійного розвитку особистості, як правило, в дитячому та юнацькому віці через систему патріотичного, інтелектуального, естетичного, економічного, трудового, екологічного тощо виховання та освіти відповідно до визначення в країні ідеалу. У педагогіці гармонія, спочатку розуміється як співмірність фізичних і духовних сил людини, в подальшому доповнилася значенням гармонійно розвиненої особистості. В даний час гармонія розглядається як ідеал освіти, підхід до модернізації і розвитку освіти, як нескінченний процес розвитку. У соціальній педагогіці гармонізація стосується, з одного боку, соціального розвитку людини - злагодженого набуття різних форм ( сімейної, етнічної, професійної, громадської тощо) та рівнів (біологічного, фізичного, душевного, духовного) соціальності і узгодження її з індивідуальністю протягом життя. З другого боку, створення у соціумі для цього сприятливих умов - координація, регулювання й зміцнення позитивних виховних впливів соціального середовища та нейтралізація негативних через залучення самої особистості, інших соціальних суб'єктів у цей процес для взаємокорисного соціального розвитку і суб'єкта і середовища. Фахівці харківської школи соціальної педагогіки підкреслюють, що гармонізація є провідним принципом соціальної педагогіки, оскільки її ідея виникає і розвивається в той час, коли в культурі соціуму постає потреба гармонізації індивідуального і соціального на рівні соціального суб'єкта на добровільних засадах, тобто через процес соціального виховання [33;385].

Потребою саме такої гармонізації зумовлена ідея соціальної педагогіки, яка вперше з'являється в умовах демократизації античного соціуму. Певна свобода громадянина унеможливлювала подальше застосування зовнішнього «примушення» архаїчного виховання, тому в культурі Давньої Греції розпочалися накопичення досвіду «зацікавлення» самої людини через систему соціального виховання у власному соціальному розвитку, набутті доцентрових соціальних орієнтацій, оскільки досвіду «приборкання» індивідуальності несиловими методами в попередніх соціумах не було. Це уможливило обґрунтування в межах філософії ідеї соціальної педагогіки як відповіді на потребу узагальнення існуючої практики соціального виховання та її наукового вдосконалення з метою гармонізації індивідуального та соціального на рівні «особа-держава» [33;385].

Вперше спроба гармонізувати соціальне середовище була у А. Гельвеція (1715-1771). Французький філософ висуває не лише проблему національного виховання, але і пропонує механізм його реалізації. Він розуміє, що весь соціум ( родина, школа, національні традиції, форма врядування, соціальне становище, світське товариство,друзі, кохані, викладачі, тощо) діє на становлення людини, але відсоток керованого, позитивно спрямованого впливу суспільства на індивіда ще дуже низький.

Отже, треба спланувати його поширення на стихійну зону. Він казав: «Моральне виховання людини, тепер майже цілком полишене на випадок. Щоб те виховання вдосконалити, треба було б опрацювати план його відповідно до громадської користі, заснувати його на простих і незмінних принципах. Це єдиний спосіб зменшити вплив випадку на нього та усунути суперечності, які є й мусять доконечно бути між усіма різними правилами теперішнього виховання.[58; 42]

Цим А. Гельвецій передбачає впорядкування, керування і гармонізацію відповідно до загально суспільної користі всіх провідних виховних впливів соціуму. Отже, соціальні впливи, які діють стихійно на формування просоціальної людини, потребують керування заради забезпечення успіху виховання, тобто мова йдеться фактично про нагальну потребу організації цілеспрямованого соціального виховання, національного за формою, стосовно всіх громадян країни. Провідним засобом виховання нації А. Гельвецій визначає форму правління, вихованість народу пов`язує з рівнем наданої йому свободи. Саме врядування, яке завжди становить частину нашого виховання формує та змінює характер народу.[58;30]

В наш час, ця практика набуває дійсності в школі у формі самоврядування, коли учням надається певна частина влади. Це потрібно для гармонійного особистості та формування відповідальності у дитини.

А. Гельвецій фактично демонструє взаємозалежність індивідуального виховання та загально національного, а їх ефективність співвідносить з міцністю країни. Злочинним він вважав використання врядуванням національної сили на задоволення особистої чи групової вибаганки й уярмлення своїх співгромадян і, навпаки, виховуючим - спрямування громадської сили на те, щоб гармонізувати відносини між сусідами, щоб забезпечити громадянам їхнє добро та життя і свободу.

Отже, будь-яка авторитарна влада є антигуманною, оскільки соціальне виховання деспотичної системи врядування відкидає націю назад в розвитку людяності, низводить індивіда до тваринного стану[58;40]. Він вважав, що головне завдання прогресивного демократичного уряду намагатися створити умови, які б могли зробити можливим щастя індивідів, їх здоров`я, навіть коли вони при цьому залишаються нерівними в багатстві та бідності[58;30].

Але А. Гельвецій наголошує, що законодавчі реформи повинні мати позитивний виховуючий вплив на всі верстви населення, та покоління населення країни. Наступним засобом соціального виховання нації французький філософ бачив пресу, а саме вільну пресу, оскільки вона є способом відкриття істини.

Великою заслугою А. Гельвеція є те, що він звертається безпосередньо до нації, намагається розкрити їм очі на соціальне виховання, як засіб здобуття щастя. Тобто, гармонізувати всі фактори соціального виховання.

Отже, самовдосконалення нації - її безпосередня справа, механізми якої є соціальне виховання, що забезпечує духовний та фізичний розвиток народу.

Наступним, хто спробував гармонізувати соціальне середовище у XIX ст. був Й. Песталоцці, він обґрунтував можливість прискорення динаміки культури соціуму через гармонізацію соціокультурного розвитку різних соціальних груп , людей, зокрема за допомогою підвищення якості виховання незаможних прошарків населення. Модель гармонійного соціального виховання у сільському соціумі була ним запропонована у соціально-педагогічному романі «Лінгард і Гертруда». У побудові моделі І. Песталоцці виходив з того, що виховання має бути соціальним за метою, змістом і методами. Вона мала реалізуватися через таке провідне завдання, як створення сприятливих умов в соціумі, щоб виховати здібності народу до самовиживання в обставинах становлення індустріальної культури. Тому він пропонував гармонізувати в сільському мікросередовищі виховні впливи та інше. Але для гармонізації соціального середовища необхідне вдосконалення соціально виховних впливів всіх складових мікросередовища. Тому найбільш поширеним методом соціального виховання, зокрема морального за І. Песталоцці, має бути «спільне проживання життя вихованця», використовуючи соціальні ситуації, як засоби виховання[58;605]. П. Наторп ґрунтуючись на філософії І. Канта і теорії Й. Песталоцці розробив науково обґрунтовані основи соціальної педагогіки створивши соціально-педагогічну модель національного соціуму з метою гармонізації вже тріади «людина-група-суспільство». Соціально-педагогічні ідеї П. Наторпа стали відображенням загальних гуманістичних тенденцій у європейському суспільстві. Ці тенденції, передусім, передбачали необхідність зупинити відчуження народних мас від культурного розвитку за економічними, етнічними, соціальними показниками.

Сучасний стан українського суспільства характеризується своєрідною кризою, що виникла внаслідок дисгармонії системи цінностей, що заважає людині жити у злагоді з собою, іншими людьми, культурою, природою. У сформованій ситуації нестійкості, «різновекторності» цінностей і ціннісних орієнтацій загострилися протиріччя між:

Необхідністю гармонізації відносин дитини з собою (само прийняття, комфортність, автономність, адекватність, креативність, стійкість), суспільством (гуманність і колективізм), культурою (освоєння, збереження і розвиток досягнень культури), природою (становлення валеологічної, екологічної культури) і практикою ціннісного самовизначення, що веде до дисгармонії (відсутності пропорційності, узгодженості, взаємодоповнюючі) ціннісних основ життя дитини;

Усвідомлення вченими і педагогами необхідністю гармонізації педагогічного процесу ціннісного самовизначення людини і відсутністю достатньо теоретично опрацьованих і експериментально випробуваних концепцій, що сприяють його становленню. Гармонійний розвиток характеризується гуманістичним змістом сфер цілісної структури особистості, їх повнотою і включністю, узгодженістю з моральної діяльністю, взаємодія з соціальним середовищем. Становлення гармонії здійснюється в процесі гармонізації - діяльності, спрямованої на досягнення узгодженості, відповідності, впорядкованості частин цілого, єдності різноманіття, відповідності мети, змісту і форми. Педагогічний процес, соціальне середовище отримуючи «щеплення» гармонії, виступає фактором становлення туманної взаємодії людини і світу на основі цінностей. Таким чином, гармонійний педагогічний процес, соціальне середовище - це соціально обумовлена і морально одухотворена взаємодія на основі співробітництва між собою та навколишнім середовищем, духовними і матеріальними цінностями його суб'єктів, спрямована на узгодження відносин дитини з собою, суспільством, культурою і природою.

Таким чином, можна зробити висновок що гармонізація соціального середовища потрібна для того, щоб виховати соціально розвинену, соціально активну й національно свідому дитину, що наділена глибокою громадянською відповідальністю, високими духовними якостями, родинними й патріотичними почуттями, є носієм кращих надбань національної та світової культури, здатна до саморозвитку та самовдосконаленню. Але це неможливо без школи та педагогів де, перш за все виховується дитина. Отже, щоб виховувати таких свідомих поколінь, треба почати з виховання соціального середовища, гармонізації всіх факторів впливу на людину, але це неможливо без участі педагогів та всього штату школи. Гармонізація соціального середовища школи позитивно впливатиме на підвищення ефективності соціального розвитку, соціальності школярів. Таким чином, під соціальним середовищем в дипломній роботі ми розуміємо сукупність соціальних умов життєдіяльності людини (сфери суспільного життя, соціальні інститути, соціальні групи), що впливають на її свідомість та поведінку. Під гармонізацією розуміємо соціальний розвиток середовища - злагоджене набуття різних форм та рівнів соціальності і узгодження її з індивідуальністю протягом життя та створення у соціумі для цього сприятливих умов - координація, регулювання й зміцнення позитивних виховних впливів соціального середовища та нейтралізація негативних через залучення самої особистості, інших соціальних суб'єктів у цей процес для взаємокорисного соціального розвитку і суб'єкта і середовища.

.2 Особливості соціального середовища школи

Школа є середньою ланкою в системі освіти України. Закон України «Про освіту» визначає сутність загальної середньої освіти та специфіку різноманітних закладів. Загальна середня освіта забезпечує всебічний розвиток дитини як особистості, її нахилів, здібностей, талантів, трудову підготовку, професійне самовизначення, формування загальнолюдської моралі, засвоєння визначеного суспільними, національно-культурними потребами обсягу знань про природу, людину, суспільство і виробництво, екологічне виховання, фізичне вдосконалення. Здобування загальної середньої освіти відбувається у середніх навчальних закладах [39].

Основним видом середніх навчальних закладів є середня загальноосвітня школа трьох ступенів: перший - початкова школа, що забезпечує початкову загальну освіту, другий - основна школа, що забезпечує базову загальну середню освіту, третій - старша школа, що забезпечує повну загальну середню освіту. Школи кожного з трьох ступенів можуть функціонувати разом або самостійно. Навчання у середній загальноосвітній школі починається з шести- або семирічного віку. Школи першого ступеня у сільській місцевості створюються незалежно від наявної кількості учнів. Відкриття таких шкіл, а також самостійних класів здійснюється за рішенням місцевих органів державної виконавчої влади та органів місцевого самоврядування. За рішенням місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування для задоволення освітніх потреб населення можуть створитися навчально-виховні комплекси «дошкільний навчальний заклад-загальноосвітній навчальний заклад», «загальноосвітній навчальний заклад-дошкільний навчальний заклад»,або об`єднання з іншими навчальними закладами, а також загальноосвітні навчальні заклади та групи продовженого дня.[39].

Для розвитку здібностей, обдарувань і талантів дітей створюються профільні класи ( з поглибленим вивченням окремих предметів або початкової допрофільної підготовки), спеціалізовані школи, гімназії, ліцеї, колегіуми, а також різні типи навчально-виховних комплексів, об`єднань. Особливо обдарованим дітям держава надає підтримку і заохочення (стипендії, направлення на навчання і стажування до провідних вітчизняних та закордонних освітніх, культурних центрів). Для здобуття загальної середньої освіти можуть створюватися вечірні (змінні) школи, а також класи, групи з очної, заочної форми навчання при загальноосвітніх школах[39].

Особливість соціального середовища школи в тому, що виховання, взаємодія педагогів та учнів не може бути однаковою для усіх трьох рівнів освіти в школі (молодша, середня та старша школа). Освіта відбувається згідно віку та фізичного розвитку дітей.

Якщо порівнювати з дошкільною освітою та ВУЗівською, то такий тип виховання та навчання притаманний тільки школі. У дитячих садках не використовують порівневий тип навчання, як у школі, а навчання у вищому навчальному закладі спрямоване лише на здобування знань щодо майбутньої професії.

Якщо звернути увагу на зарубіжний досвід, то потрібно згадати Вітторіно да Фільтре та його «Будинок радості».

Сучасні педагоги, такі як Рижанова А. вважають що, найяскравішим прикладом практики гуманістичного виховання вельможного панства була школа «Радісний дім» Вітторіно Рамбальдоні да Фільтре. Вітторіно да Фільтре продемонстрував у своїй школі соціально-виховний підхід до організації шкільного виховання. Він поєднав у єдину систему виховні можливості приклада вчителя і навчання, організованого шкільного простору і самоврядування дітей, залучення до релігійної громади і насолоди красотами природи; гармонізував розумовий і фізичний, морально і естетичний розвиток своїх вихованців. Зрозуміло, що в цьому внутрішньо-шкільному соціально-виховному середовищі важливе місце належало релігійному вихованню не лише тому, що християнином був керівник школи, а передусім тому, що надворі було Середньовіччя з його домінуванням релігійних цінностей [58;45].

Одним з перших Фільтре наважився до розвитку критичного мислення: «він сам іноді пояснював навмисно неправильно, щоб перевірити розуміння учнів…Він дуже радів, коли бачив, що хтось насмілився спростувати помилкове пояснення, стверджував що це ознака чудових здібностей і розуміння», але водночас попереджував і занадто самовпевненість.

Вітторіно звертав особливу увагу на виконання дітьми громадських обовязків. Вихованці користувалися в школі самоврядуванням, засвоювали практику керування собою та іншими.

Гуманістичний тип виховання в школі Вітторіано да Фільтре був спрямований на виховання людини діяльної, соціально і суспільно орієнтованої та високоморальною; особи, що має почуття власної гідності, відзначаються мужністю, фізичною і душевною непохитністю, здатна бути захисником Вітчизни; їй притаманна спрямованість до слави, похвали і великих справ; її відзначає всебічна освіта і культура. Це - ідеал виховання майбутнього, тому лише обрані мали змогу здобути таке виховання. Суспільство ще не готове було надати такого виховання не лише всім своїм членам, а широким верствам навіть заможного населення.

На відміну від середньовічних шкіл у новій школі було багато світла і повітря. У «Будинку радості» поряд з дітьми маркіза навчалися спадкоємці інших знатних прізвищ, а також діти городян Мантуї, а пізніше діти з інших міст Італії, Франції, Німеччини. Вихідці з багатих сімей навчалися за плату, бідняки - безкоштовно. Отже, ми бачимо, що соціальна середа «Будинку радості» була неоднорідною: діти дворян, городян Мантуї та інших країн світу.

Вітторіно в «Будинку радості» намагався реалізувати основні принципи гуманістичної освіти свого часу: дбайливе ставлення до особистості учня, гармонійне поєднання розумового, морального і фізичного виховання, нерозривний зв'язок навчання й виховання, виховання релігійного благочестя, освоєння античної спадщини, енциклопедичний характер освіти, що дозволяло згодом обрати будь-яку університетську спеціалізацію. Він прагнув сформувати у своїх учнів повагу до інших людей, працьовитість, вміння долати труднощі. Вітторіно, якого сучасники називали «Сократом нашого часу», являв собою «живий зразок» того, як потрібно себе вести. Він створив стиль життя і стосунків в школі, який сприяв реалізації його педагогічних установ.

Для навчання Вітторіно вважав необхідним розвивати природні задатки, які треба обробляти, і науку, яка робить людей кращими і дає їм притулок на всі випадки життя. Він прагнув індивідуалізувати знання, зробити їх цікавими. Пробудити самостійність і активність учнів, застосувавши найрізноманітніші методи, широко використовував ігри. Намагаючись створити життя дітей радісним і цікавим, Вітторіно рідко застосовував покарання, робив наголос на схвалення і похвалу, тобто створював емоційний фон соціального середовища школи.

Вітторіно встановив у «Будинку радості» розпорядок, який сприяв здоровому способу життя. У школі існували суворі та дуже помірні норми їжі та пиття. Учнів привчали до праці і відвертали від бездіяльності, їх гартували, з ними проводили фізичні вправи. Успіх педагогічної діяльності Вітторіно да Фільтре пояснювався продуктивність тих принципів, на яких вона базувалася: талантом, самовідданістю та вірністю самого Вітторіно, а також тією громадською підтримкою, яку він зумів отримати.

Неможна не згадати також і американського філософа, психолога та педагога Д. Дьюі. Соціальна середа в педагогічній спадщині Д. Дьюі - це інтегральна характеристика, що визначає весь спектр факторів, що впливають на формування людини, так як вона являє собою сукупність усіх зовнішніх умов. Тому вплив середовища на людину носить широкий, всеосяжний характер. І воно так значимо, свідомо чи несвідомо, змінюється, розвивається, формується. При цьому уявлення про відмінність між людиною і середовищем є чисто штучним, тому що, розвиток людини можливий тільки у взаємодії з середовищем, оскільки умовою і джерелом розвитку, формування, виховання особистості є не сама по собі середа, а у взаємодії з людиною.

Особливу увагу Д. Дьюї звертає на те, яким чином середовище надає вплив на підростаюче покоління. Воно поступово формує в людині певні зовнішні навички і систему поведінки, установку на певні дії. Соціальне середовище не є щось одноманітне і невизначене. Воно представляє складну структуру, що складається зі сфер, класів, станів, з безлічі окремих груп. І всі вони, в тому числі і кожна окрема група, впливає на життєві установки її членів. Найглибші і особистісні освітні впливи протікають в процесі поступового включення юних членів спільноти в діяльність тих чи інших груп, до яких вони належать. Тому засобом збереження співтовариства або соціальної групи Дьюї бачить «постійне самооновлення, здійснюване за допомогою освіти підростаючих членів групи». Так, соціальна середа формує інтелектуальні та емоційні установки поведінки у індивідуумів шляхом залучення в діяльність, яка породжує та посилює певні спонуки. Та чи інша участь у житті тих, з ким людина пов'язана, неминуча, тому соціальна середа неодмінно здійснює свій формуючий вплив, вона робить це несвідомо і незалежно від будь-яких спеціально поставлених цілей. Найбільш яскраво це видно, коли формується по-перше, мовна компетенція, по-друге, манери, по-третє, хороший смак і естетична оцінка.

На певному етапі свого розвитку - етапі цивілізації - суспільство створює спеціальну систему цілеспрямованого формування людини - освіта та її інститут - школа. Школа абсолютно необхідна, так як всяка цивілізація занадто складна, щоб людина освоїла її цілком, тому її доводиться освоювати в спеціально створених умовах. Цю можливість дає школа, яка впорядковує для дитини всю систему соціальних відносин, завдяки цьому вводить його в життя. У суспільстві яке розвивається, набуття молоддю досвіду, намагаються організуватися так, щоб він сприяв формуванню кращих навичок і установок, а не відтворював існуючі, з тим щоб майбутнє суспільство дорослих людей перевершувало нинешнее. Суспільство, як правило, постійно шукає шляхи оновлення і вдосконалення системи освіти. У свою чергу освіта, будучи економічно, політично і духовно пов'язаною із суспільством, не може не робити істотного впливу на суспільне життя.

Джон Дьюї, намагаючись знайти модель американської освіти, яка б відповідала потребам його розвитку, приходить до висновку, що Америка переживала промислово-економічну революцію, а її школа залишалася на рівні середніх віків. Вирішення цього протиріччя він бачив у тому, щоб створити школу з тим щоб учень, ставши дорослим, міг не тільки жити в цьому суспільстві, але й змінювати соціальні умови, робити їх більш гуманними , людяними. Тому треба було розробити модель школи, яка б випереджала реальний розвиток суспільства. Тим самим Д. Дьюї запропонував новий підхід до визначення ідеалу школи. Д. Дьюї сформулював принципи освіти:

принцип користі, визначається головним вимогою його філософії - вчити слід того, що найбільш корисно дитині для життя в реально існуючому суспільстві;

принцип єдності розвитку учня, під яким розуміється вимога об'єднання всіх пізнавальних, фізичних, розумових, емоційно-вольових сил дитини;

принцип послідовності розвитку учня означає вимогу поетапності побудови освіти.

Зокрема, це означало і те, що воно починається не з освоєння наук, а з форм діяльності, що передують навчанню знань: ігор і практичного діяння. Виходячи з вимог (принципів) освіти, Д. Дьюї сформулював концепцію змісту освіти. Воно має бути орієнтоване не стільки на придбання конкретних знань, скільки на вміння застосовувати ці знання в соціальній діяльності, у здатності знаходити вихід зі складних обставин, приймати рішення. Тому і навчальний план повинен бути не стільки орієнтованим на дитину, скільки на дитину в суспільстві, а навчальний предмет має стати не лише набором фактів, а й формою живого особистого досвіду учня. Згідно з уявленнями Дьюї, зміст освіти постає як завершена систематизована класифікація фактів і принципів світу природи і людини. Новий зміст освіти в якості необхідного елемента повинно було включати гру. Величезне значення вчений надавав практичних занять: кулінарії, шиття, ручній праці. На його думку, це не окремі предмети, які потрібно викладати крім інших предметів або в перервах між ними, ввівши як одну з форм відпочинку, або додатковий предмет, а типові фундаментальні форми суспільної діяльності, тому знайомство дитини з курсом більш формальних предметів має відбуватися через включення його в ці види діяльності. Так як освоєння природних і суспільних наук у відриві один від одного уявлялося йому штучним і абстрагованим від реальної дійсності, то він рекомендував комплексний підхід до вивчення всієї суми накопичених людством знань.

Якщо цей досвід перенести в сучасні школи - все це зробить наголос для гармонійного розвитку дитини в шкільному соціальному середовищі.

Соціальне середовище визначає загальні параметри розвитку освіти, не є якоюсь безликою абстрактної силою. Вона визначає живе функціонування кожного конкретного освітнього закладу. Це пояснюється тим, що успішне формування підростаючого покоління можливо тільки тоді, коли школа не просто дає дитині певну суму знань, але і вводить в систему соціальних відносин

Суспільство, зацікавлене у прогресивному розвитку, повинно орієнтувати школу на виховання ініціативних та активних громадян. Будучи комунальною формою життя, школа здатна стати стартом для підготовки дітей до участі в колективному досвіді, вмінню працювати в самих різних асоціаціях. Тому школа повинна бути безпосередньо і органічно пов'язана із соціальним середовищем, для чого було необхідно перетворити середу в найважливіший фактор розвитку школи, безпосередньо задіявши у своїй повсякденній життєдіяльності. При цьому мова зовсім не йде про те, щоб вносити в школу будь-який соціальний досвід, але тільки досвід, корисний з педагогічної точки зору. А щоб це було можливо, необхідно створити педагогічно доцільне соціальне середовище.

Стосовно до американському суспільству Д. Дьюї ставить питання так: або ми дозволяємо стихійно складатися середовищю та управляти освітою молоді, або спеціально формуємо для цих цілей середу, тому що будь-яке середовище стихійне, якщо воно не сформоване з урахуванням бажаного освітнього результату. Щоб суспільство могло через школу вирішувати свої педагогічні завдання, сама школа повинна бути готовою до вирішення цих завдань, нести в собі всю сукупність необхідних соціальних характеристик, для чого необхідно суспільству не тільки змінити свою точку зору на школу, визнавши її повноцінного суспільного структурою, але й зробити її повноцінною учасницею соціального життя.

На думку Д. Дьюї, найголовніша причина, чому існуюча школа не може зорганізуватися в природний соціальний союз, полягає в тому, що в ній абсолютно відсутній елемент загальної та продуктивної діяльності з її безперервним навчанням. Тому, творячи школу нового часу, необхідно враховувати це найважливіше положення - школа повинна максимально нести в собі соціальне начало, відповідне основним параметрам реально існуючої соціальної середовища. У силу цього Д. Дьюї пропонує розглядати школу як особливе середовище, регулюючи розвиток якої, можна направляти дії, а отже, думки і почуття учнів у потрібному для суспільства напрямку і тим самим готувати учнів до здійснення необхідних суспільних завдань. Для цього діяльність школи має бути спрямована, по-перше, на привчання дітей до співпраці і взаєморозуміння, по-друге, на розвиток свідомості взаємної залежності, формування прагнення зберегти цей дух співпраці в їх майбутньої суспільної діяльності. Вирішити ці завдання може тільки школа, що представляє із себе кооперативне товариство невеликого масштабу, «міні-суспільство», «маленьку демократичну громаду», орган соціальної структури.

Вона повинна нести в собі основи демократії, співробітництва, взаємодопомоги, гуманізму, спільного прийняття рішень і грунтуватися на спілкуванні в ході спільно виконуваної суспільно значущої діяльності, що враховує інтереси окремого учня

Соціальне виховання має на увазі життя в школі як в соціальному організмі, соціальний характер програми школи і соціальний підхід в методах роботи. Єдина виховна ситуація пробуджує конструктивні, продуктивні, творчі сили дитини і створює повноцінну і пристосовану до середовища особистість. Дьюї вважав, що головне призначення школи - дати дітям можливість накопичити успішний досвід життя у співпраці. Така школа стає динамічною системою, заснованої на єдності духовного, інтелектуального та емоційного досвіду. Досвід охоплює дитину цілком - його тіло і розум, його почуття і емоції. Спільна діяльність поступово стає нормою, а завдяки цьому сама школа - маленькою соціальною громадою. Тому школа, інтегруючи в собі всі найбільш важливі види соціальної діяльності та відносин, зможе готувати людину до майбутнього життя, ввести дитину в соціальне середовище, сформувати його здібності до служіння суспільству.

Великий внесок у розробку проблем і педагогізації середовища зробив С.Шацький і на підставі цього обґрунтував теорію педагогіки соціального середовища. І до Шацького ця проблема викликала пильну увагу передових мислителів. Зокрема, великий інтерес до неї виявляли Ушинський К., Л. Толстой. Вивчення впливу середовища на дітей С. Шацький та його співробітники багато займалися ще в дореволюційний період. Але природно, тоді їхні можливості були вкрай обмежені, а вплив на навколишнє середовище практично мізерно. Лише в умовах соціалістичної дійсності С. Шацькому вдалося поставити справу вивчення соціального середовища і його впливу на формування дітей з широким розмахом і дійсно науковим підходом. При цьому бралися до уваги не тільки середовище та її вплив на дітей, але й можливості впливу на середовище з метою його покращення. Такого масштабу експеримент вперше стався в світовій педагогічній практиці на Першій дослідницькій станції Наркомросу. На цій основі у Шацького виникла і сформувалася система поглядів на школу як центр виховної роботи в районі своєї діяльності. Шляхом поступових, але обдуманих кроків він перетворює, за допомогою сприяння дітей, школу в культурний будинок, що впливає на гігієну життя дитини в сім`ї та в подальшому - і на саму сім`ю [94;778].

Програма за охорони здоров`я була не тільки програмою освіти. Але й виховання. Її виховне значення зростає, коли в подальшій роботі С. Шацький завдання організації дитячого життя підпорядковує більш загальній меті - виховати радянського громадянина. Для Шацького учитель завжди був найважливішою фігурою педагогічної роботи. Звідси його постійна висока вимогливість і неминуща увага до вчителя. Шацький вважав, що неодмінною вимогою до вчителя має бути уважне і всебічне вивчення їм дитини: «Педагог повинен стати спостерігачем і дослідником тих явищ, які перед ним протікають» [94 107.].

У Першій дослідницький станції С. Шацький віддавав багато сил систематичній роботі з вчителями. Регулярні з`їзди вчителів біли вельми ефективним засобом підвищення кваліфікації вчителів, живого творчого спілкування. Черпанов С. зробив висновок, що на думку Шацького, особи навчально-виховного закладу - це добре злагоджений, творчо працюючий педагогічний колектив, у якому трудяться колеги-однодумці, кожен зі своїм тільки йому властивим почерком в роботі, але розуміючи один одного, і для яких головне - діти, їх радість і смуток, діти довірені педагогічному колективу, щоб виховати з них гідних громадян. Соціально значущими є ідеї С. Шацького про школу як о великому факторі, що впливає на суспільне життя села; про соціальне середовище, яке оточує дитину, а також засобах, за допомогою яких вона може його виховувати; про завдання школи з організації масового педагогічного процесу навколо неї, о педагогічному процесі середовища(села, країни, міста); про роботу школи спільно з населенням над будівництвом життя в селі з вивчення виховних факторів, а головне, про соціальну роль сільського вчителя і створення центру соціально-педагогічної роботи в селі. Ще у 20-ті роки нашого століття Інститут методів шкільної роботи, яким керував учений, педагог В. Шульгін, проводив широке наукове дослідження з проблеми педагогізації середовища. Дослідницька група створила експериментально перевірену методику педагогічного дослідження середовища, де можна було реєструвати динаміку змін у соціумі, а також його педагогізацію. За допомогою соціальних вимірників і показників середовища визначився педагогічний фон, особистісно - середовищні контексти, які давали можливість пізніше вибрати зміст, методи і форми діяльності.

Ідея педагогізації середовища отримала розвиток у теоретичних роботах В. Шульгіна. Кардинально, по-новому ставилося питання освіти як своєрідної практики суспільного розвитку, що могло призвесли до нових форм організації суспільного життя і нового типу державності. Вчений створює модель «нової» школи, в якій зміст, методи, форми, структура були спрямовані назустріч дитині, що розвивається. Педагог в даній школі притягувався не до заходів педагогічного впливу, а до організації та допомоги самоорганізації, самоосвіти і саморозвитку дитини. Ця модель була відкритою соціально-педагогічною системою, що створює сприятливе середовище для розвитку особистості.

Організація спільної діяльності дітей і дорослих, на думку В. Шульгіна, сприяла процесу соціалізації особистості. Він писав: «…Разом з дорослими вирушають підлітки на завод, фабрику, радгосп, лабораторію…У цьому процесі вчать вони один одного, вони допомагають іншим…Але цим не вичерпується їх робота. У бібліотеці, кіно, лабораторіях, в кімнатах для консультацій вони отримують додаткові знання, вміння, навички…І так само, як хлопці, дорослі вовтузяться в лабораторіях за винаходом, тому що не вбита у них пристрасть до відкриттів.»

Оригінальна система освіти створювала освітні середовища і системи на службу різноманітним верствам населення і здійснювала їх розвиток. В. Шульгін пропонував незвичайну систему «рухливих» шкіл для дітей з уповільненим психічним розвитком, для розумово відсталих та «важких», а також хворих дітей. Пропонувалася система «шкіл при клубах», «недільних шкіл» для недбайливих дітей, для дорослих же практикувалася «курси на дому».

На даний час наукова педагогічна громадськість стурбована кризою виховання в загальноосвітній школі. Освіта не завжди є «культивуванням», тобто «творенням» особистості в умовах культури, а все частіше трактується як «накачування інформацією», а питання духовного формування дитини відходить на другий план [33;23]. Зрозуміло що це обумовлено обєктивними та субєктивними чинниками. До перших належить глобальна криза загальноосвітньої школи. У країнах всього світу її дорікають за відрив від сучасності, за незадовільну підготовку молоді до дорослого життя. Тому, мабуть, і школа, і педагогічна громадськість несуть відповідальність за те, що світ опинився на межі самознищення, оскільки майже все людство є «продуктом школи». На погляд Дж. Орра «в школі наголос робиться на теоріях, а не на цінностях, на порожніх концепціях, а не на людині, на абстракції, а не на свідомості, на відповідях, а не на питаннях, на ідеології і дієздатності, а не на понятті совісті».[71;14]. Світова прогресивна педагогічна громадськість шукає сьогодні баланс між авторитарною і персоніфікованою педагогікою, між завданням школи з оптимального розвитку дітей і потребами соціального розвитку суспільства, розумним примусом і свободою, автономією особистості і її відповідальністю, між розумовим і емоційним розвитком дитини, сполученням необхідних знань і самовираженням. За ініціативою Міжнародного союзу з оновлення виховання та Міжнародного товариства з групової роботи у вихованні Європейський педагогічний симпозіум (1989) визначив школу, яка забезпечує відповідний сьогоденню соціально-педагогічний ефект. Таку школу, перш за все, характеризує єдність дій і широкі комунікації між всіма її структурними елементами та зовнішнім соціальним середовищем. Її відрізняє відсутність будь-якого тиску і насильства над дитиною (ніякої селекції, кількісних оцінок, стресових ситуацій тощо). Перебудування в школі має не «урізати», а «збагачувати» дитинство. В школі не повинно бути ніяких конфліктів між учителем і учнем. Партнерство, демократичний стиль і норми людяних стосунків визначаються органічною частиною всієї педагогічної роботи в школі. Замість одноманітності і обовязковості для учнів має існувати свобода вибору; школа повинна пропонувати різні програми профорієнтації. Гуманній школі притаманні оптимістичний настрій, загальна атмосфера радості, взаємодопомоги, терпимості, соціальної активності. У такій школі широко застосовуються демократичні принципи: самоврядування, самовиховання, виховання в дусі спільності, соціальної відповідальності тощо [71;16].

Сучасними зарубіжними концепціями соціального виховання в школі є «інтегрований розвиток компетентності» (Швеція, США), холістична школа (Німеччина), виховне середовище (Франція), «освіта на службі миру» (Норвегія).

Суб`єктивним національним фактором кризи виховання в школі України є трансформація нашого суспільства і його культури. Руйнація тоталітарної системи і відповідного змісту виховання призвели до майже повного знищення виховання в школі. Однак розвиток і стабільність України, розквіт її культури залежить саме від духовності, свідомості її населення, від цінностей, що домінують серед людей, від системи становлення кожного громадянина до себе і своєї країни. Тому соціальна реабілітація школи має пов`язуватися з поверненням до неї соціально-виховної функції.

В Україні теж поступово створюються умови відродження соціального виховання в школі, перетворення загальноосвітніх навчальних закладів із «шкіл - навчання» у «школи життя». Проте цей процес відбувається суперечливо. Проте, на думку А. Рижанової, як неможливо силою ощасливити людину, так неможливо і в законодавчому порядку повернути соціально-педагогічну діяльність у повному обсязі до школи. Це тривалий, індивідуальний для кожної школи процес, який базується на: усвідомленні конкретним педагогічним колективом цілей соціального виховання, специфіки цього процесу;розробці унікальної соціально-педагогічної концепції даної школи та її реалізації. [59;54 ].

Стосовно цілей соціального виховання у конкретній школі, то вони мають спиратися на домінуючу систему цінностей суспільства чи на ту, до якої країна прагне. На цих засадах школа визначає за мету той аспект, який вона намагатиметься реалізувати у своїй педагогічній діяльності. Саме ця мета і створить «обличчя» школи. Вітчизняні та зарубіжні педагоги минулого і сучасності виокремлюють серед інших такі аспекти мети соціального виховання в школі: наприклад Бим-Бад Б. пропонує загальнолюдську складову - «покликана змінити в ідеалі насильство і хитрощі у стосунках між людьми розумом і доброю волею» [ 14;6]; Гессен С. впроваджує міжпоколінний зв'язок - « у подоланні минулого через прилучення до вічного. Яке і складає істинний сенс освіти» [ 31; 380]; Сиземская И. суспільно-громадський аспект - « у прищепленні учню вищих ідеалів суспільності і виховання «смаку» до соціальної діяльності, здатної підіймати людину над егоїстично-особистим, яка має інтенцією дух загальнолюдської солідарності»; на думку Уайт Дж. це - особистий напрям - « цілеспрямоване породження…динаміки сенсів і способів буття дитини. Які актуалізують її людські якості», а також гармонізацію внутрішньоособового життя людини - «соціальному вихованню мають бути підпорядковані всі аспекти шкільного життя [85;193].

Шкільна освіта має, з одного боку, допомогти визначити сенс життя, свої цінності, а з іншого - створити можливість цілком поринути в улюблену справу, забувши при цьому про інші інтереси. Однаково важливо турбуватися і про своє процвітання, і про свою душу. Соціальне виховання допомагає відновити втрачену рівновагу» [85;193].

Педагогічному колективу, що прийняв рішення вдосконалювати соціально-педагогічну діяльність школи, підсилювати її соціально-виховний аспект належить бути впевненим, що виховання є окремим, специфічним педагогічним процесом, який, як і навчання, потребує спеціально підготовлених фахівців, що володіють різноманітними методиками соціального виховання. Виховання та навчання суміжні, взаємоповязані процеси, але вони суттєво відрізняються:

за формою. Виховання неформальний процес. Для вихованця він є процесом його самоактуалізації, самореалізації, задоволення особистих потреб, учень не повинен відчувати себе обєктом виховання. Вихователь створює в культурно-виховному просторі школи такі умови, які б ініціювали духовні зусилля вихованця. Тим самим це сприяє особистому вихованню образу «Я», сенсу життя, системи цінностей, ставлень дитини. Навчання відбувається в умовах формальних стосунків, встановлених відповідними інструкціями, наказами, розпорядженнями.

за змістом. У сфері виховання людина засвоює духовний досвід, накопичений культурою людства, зокрема Україною, і він єдиний для кожного індивіда. У навчанні учень не обовязково засвоює всі накопичені людством знання, більш того, загально прийнято, що навчання має відповідати нахилам і потребам учня.[11;15];

за наслідками. Битинас Б. вважає, що результатом виховання є система різноманітних ставлень до себе, інших людей, суспільства, природи, а також до навчання. Без позитивного ставлення до навчання не може бути освіченої людини. Наслідком навчання є знання, вміння, навички, зокрема і в галузі різноманітних ставлень;

за часом реалізації наслідків. Соціальні ідеї, духовні цінності, ставлення, що інтерналізуються в процесі соціального виховання, повинні негайно втілюватися в особисту поведінку дитини в школі, за місцем проживання тощо. Навчання багато в чому спрямоване в майбутнє -- знання, вміння, навички необовязково мають бути негайно використаними.[4;15].

На думку А. Рижанової наступним кроком відродження соціально-виховної функції школи є вибір напряму розробки концепції шкільної соціально-педагогічної діяльності. Сутність соціально-педагогічної діяльності школи є створення такого культурно-виховного шкільного і позашкільного простору через організацію суспільної життєдіяльності всіх дітей, котрий сприяв би розвитку і реалізації духовності школярів. [59;54]

На нашу думку було б доречно створити при школі театр. Це допомогло учням, котрі не мають особливих задатків до навчання та обдарованості, проявити себе, спробувати реалізуватися зовсім в іншому напрямку діяльності, в іншому амплуа. Це зовсім новий спосіб соціалізації в школі.

При формуванні колективу науково-пошукової групи для розроблення індивідуальної соціально-педагогічної концепції школи А. Рижанова вважає необхідним враховувати міждисциплінарну специфіку соціального виховання та об`єднати відповідних фахівців які мають обґрунтувати концепції культурології, соціології, соціальної педагогіки та соціальної роботи. У концепції можуть враховуватися вимоги не тільки педагогічного колективу, але й громадськості, місцевих культурних центрів, умови життя середовища.

У процесі створення кожна науково-пошукова група має перетворитися на колектив однодумців, соціально-педагогічну команду яка прогнозує, планує, реалізує всі основні завдання соціально-виховної діяльності школи. Крім членів адміністрації школи, до науково-пошукової групи можуть входити найактивніші члени та співробітники школи, представники громадськості, консультанти та соціальні педагоги. Останні мають відповідати за процес соціального виховання згідно з рівнем посади.

Наступним кроком є створення моделі соціально-педагогічної діяльності школи. На думку А. Рижанової вона може складатися з двох частин: внутрішньої та зовнішньої соціально-виховної діяльності школи, які багато в чому обумовлюють одна одну, знаходяться в взаємозалежності. А. Рижанова запропонувала модель соціально-педагогічної діяльності школи (Рис. 1.1).

Культурно-виховний простір школи може складатися з таких взаємоповязаних виховних сфер: традиції школи, виробництво( навчальний процес, догляд за приміщенням школи), інформаційна система, мистецтво та дозвілля, економіка, тощо. Культурно-виховний простір школи в умовах демократизації суспільства має будуватися на принципі самоуправляння, тому провідна роль у оновленні соціального виховання належить таким виховним сферам: самоуправління, право і політика, громадська думка, соціальна робота.

Рисунок 1.1 - Модель соціально-педагогічної діяльності школи

Важливо щоб культурно-виховний простір створювався саме у взаємодії педагогічного колективу та дітьми. Дорослі мають залишатися на другому плані, сприяючи і підтримуючи дитячі ініціативи з формування, розвитку та вдосконалення шкільної життєдіяльності. Цей процес творення дитячого життєвого простору і є процесом само актуалізації, самовизначення, самореалізації дитини, набуття нею соціального досвіду, її духовного розвитку. Таке культурне середовище дає можливість не тільки сформувати позицію особистості, систему її ставлень, визначити провідні цінності, але й випробувати їх у шкільному «суспільстві».

Найвищої результативності внутрішньошкільне соціальне виховання може досягти лише там, де гармонійність соціального середовища та окремі виховні сфери складають єдину соціально-педагогічну систему, як це, наприклад, було в школах С. Френе, Я. Корчака, В. Сороки-Росинського, В. Сухомлинського, у класі Ш. Амонашвілі. Тому такий напрям внутрішньошкільної соціально-педагогічної діяльності як керування - складається не тільки з планування, проектування, але і з рефлексії щодо наслідків соціального виховання школи, його корекції.

Спираючись на думку вітчизняних та на досвід зарубіжних педагогів, та проаналізувавши все, ми можемо зробити висновки щодо соціального середовища школи. Отже, соціальне середовище школи це все те, що оточує дитину, тобто учня, в межах загальноосвітнього навчального закладу. Все те, що дозволяє забезпечити в достатній мірі задоволенням інтелектуальних, естетичних, спортивних потреб дитини. До соціального середовища школи належать учні, вчителі, класні керівники та працівники школи, всі хто оточує, та має вплив на дитину в школі. Це структура соціального середовища школи. Значний вплив на середовище школи надає багате різноманіття національностей та рас між школярами. Це впливає на відносини в структурі УЧЕНЬ-УЧЕНЬ та ВЧИТЕЛЬ-УЧЕНЬ.

Особливістю соціального середовища школи є те, що на фоні інших навчальних закладів: дошкільних та вищих навчальних закладів школа займає опосередковане місце. У дошкільних закладах діти не несуть відповідальності за своє навчання, у дитячих садках не існує форми контролю. А навчання у вищих навчальних закладах спрямоване тільки на здобування вмінь та навичок щодо майбутньої професії.

Отже, маємо підстави створити свою модель гармонізації соціального середовища школи. Це сприятиме відродженню соціально-педагогічної функції школи, сприятиме формуванню внутрішньої культури дитини, подоланню внутрішньо педагогічної кризи школи через зміцнення її впливу на духовний розвиток школяра, активізацію ролі середнього загальноосвітнього закладу культури під час переходу нашої країни до демократичного, гуманістичного суспільства.

.3 Модель гармонізації соціального середовища школи

Професійна діяльність соціального педагога передбачає забезпечення гармонізації соціального середовища освітньої установи, соціальний захист.

Гармонізація соціального середовища освітньої установи пов'язана з створенням виховного середовища даної установи та поля самореалізації вихованців, спрямована на корекцію впливу різних суб'єктів соціальних відносин на дитину.

Завдання, які вирішує соціальний педагог, забезпечуючи гармонізацію соціального середовища освітньої установи:

- Створення умов ефективної взаємодії педагогічного та учнівського колективів на основі суб'єктності включення як педагогів, так і учнів в даний процес;

Формування позитивної емоційної атмосфери в процесі взаємодії всіх соціальних суб'єктів освітнього закладу;

Спільне включення педагогів, учнів та їх батьків в різноманітні види соціальної діяльності;

- Створення умов для розвитку дитячого самоврядування в освітній установі;

Соціальна допомога педагогам, учням та їх батькам;

Нейтралізація негативних впливів соціуму на суб'єктів освітнього закладу;

Організація взаємодії з різними соціальними інститутами, що забезпечує гармонізацію внутрішньої соціального середовища освітньої установи з зовнішнім соціальним оточенням.

Умовно можна виділити два напрямки гармонізації соціального середовища освітньої установи:

1. Створення виховного середовища освітньої установи. Результатом реалізації в освітній установі даного напрямку буде адаптованість учасників педагогічного процесу до шкільного життя, їх самоствердження і формування активної життєвої позиції. Виховне середовище передбачає створення в освітньому закладі таких відносин, які сприятимуть формуванню соціальності дитини.

Перш за все важлива роль ідей про єдність колективу школи, педагогів та учнів, згуртуванні цього колективу. У кожному класі, в кожному об'єднанні повинна формуватися організаційна і психологічна єдність (інтелектуальна, вольова і емоційна). Створення виховного середовища передбачає взаємну відповідальність учасників педагогічного процесу, співпереживання, взаємодопомога, здатність разом долати труднощі. Створення виховного середовища означає, що в освітній установі домінують творчі початки при організації навчальної та позанавчальної діяльності, при цьому творчість розглядається учнями, педагогами і соціальними педагогами, як універсальний критерій оцінки особистості та відносин у колективі. Основні механізми реалізації даного напрямку:

Виділення домінуючої мети колективу, що об'єднує педагогів та учнів;

- Визначення провідної діяльності, що є значимою для всіх членів колективу;

Розвиток дитячого самоврядування, ініціативи і самостійності дітей і дорослих, створення різновікових дитячих об'єднань;

Формування позитивного ставлення до творчості;

- Неповторність навчального закладу (кожна школа повинна мати своє обличчя);

- Наявність відносин «відповідальної залежності» (А.С. Макаренко) у середовищі педагогів, учнів та їх батьків.

. Створення поля самореалізації дитини. Організовуючи роботу про безпосередній соціальний захист дитини, соціальний педагог повинен орієнтуватися на чотири основних напрямки, виділених В.Т. Лисовським.

Гармонізація соціального середовища освітнього закладу передбачає активізацію процесу самовиховання з боку самої дитини, забезпечення умов для реалізації молодими людьми своїх потенційних можливостей, створення поля самореалізації дитини. Головне завдання діяльності соціального педагога в освітніх установах - підготувати дитину до життя в суспільстві. Основні механізми реалізації даного напрямку:

Включення дітей у вирішення різних соціальних проблем в реальних і імітованих ситуаціях (соціальні проби);

Діагностування вольової готовності до системи соціальних відносин;

Стимулювання самопізнання дітей, визначення власної позиції та способу адекватної поведінки в різних ситуаціях;

Надання допомоги дітям в аналізі проблем соціальних відносин і варіативної проектуванні своєї поведінки в складних життєвих ситуаціях;

Створення розвиненого інформаційного поля для кожного вихованця;

Педагогічне стимулювання дитячих ініціатив в процесі розвитку учнівського самоврядування в освітній установі. В результаті реалізації даного напрямку зі стін освітньої установи будуть виходити молоді люди, підготовлені до життя в нових соціально-економічних умовах, здатні знайти своє місце в ній і гнучко орієнтуватися в умовах мінливої реальності.

Наукові розробки дозволяють сформулювати основні риси формування соціального середовища у загальноосвітній школі I-III ступенів:

) забезпечення свободи та ініціативності школяра, що спрямовані на задоволення його розумних потреб і не шкодять загальним інтересам;

) розвиток суспільних відносин, за якого людина розглядається як мета, а не як засіб;

) забезпечення прав і свобод учня і громадянина державою, її органами та соціальними структурами громадянського суспільства;

) реалізація багатоманітності духовного життя школярів, в основі якого - визнання гуманістичних і демократичних за сутністю загальнолюдських цінностей;

Соціальне середовище існує завдяки численним взаєминам його членів та соціальних інститутів. Чим більша і різноманітніша палітра складових соціального середовища, тим гармонійніше відбувається його розвиток та різноманітніші умови життєдіяльності особистості. Соціальне середовище впливає на соціалізацію особистості і охоплює життєдіяльність людини від її народження аж до смерті. Соціалізація особистості залежить від умов соціального середовища.

У процесі соціалізації в людини формуються соціальні якості, знання, вміння, відповідні навички, що дає їй змогу стати дієздатним учасником соціальних відносин. Соціалізація відбувається як за умов стихійного впливу на особистість різних обставин життя, так і за умов цілеспрямованого формування особистості. Завдяки активності людини її життєвий шлях, відображення нею соціально-психологічної реальності перетворюється в складну двосторонню взаємодію особистості та соціального життя. Складний процес взаємовпливу одне на одного і є джерелом розвитку та становлення індивіда. Соціальне становлення людини як обєктивну необхідність уходження її в соціальне середовище повязують насамперед із засвоєнням нею досвіду, накопиченого минулими поколіннями людства, і виміряють ступенем її готовності до виконання сукупності соціальних функцій та обовязків відповідно до існуючих суспільних відносин.

Розвязання цих складних і багато аспектних завдань значною мірою залежить від школи, як базового соціального осередку, призначення якого полягає у створенні умов для послідовного, науково обґрунтованого осягнення молоддю основ життєдіяльності - організації життя на засадах історично складених ціннісних орієнтацій національної культури, форм і способів діяльності, спілкування і поведінки.

Сучасні експериментальні дослідження і практика свідчать про те, що досягнення ефективності у підготовці школярів до соціального життя на гуманістичних і демократичних засадах як провідних принципах, обраних суспільством, можливе за умов системних й інтегрованих підходів до її здійснення.

Реальним втіленням системного й інтегрованого підходів у практику освітніх закладів різних типів є їх.

Орієнтація системи освіти на ці підходи диктується, таким чином, не тимчасовою на них модою, а їх потенційними можливостями. Завдяки систематизації й інтеграції умов і чинників впливу на людину можна глибше і всебічно осягнути педагогічний процес, спрямований на формування особистості, ефективніше вплинути на нього, позбутися в ньому фрагментарності й випадковості. Вираженням функціональної значущості обєктивних умов в оволодінні людиною соціальним досвідом, формуванні в неї відповідних громадянських якостей і способів поведінки є закон про вирішальну роль середовища у становленні й розвитку особистості.

Для розробки нашої моделі гармонізації соціального середовища,перш за все розглянемо досвід вчених, які побічно так чи інше займалися гармонізацією середовища. Наприклад Аніщенко А.П. розробила програму формування соціальних якостей старшокласників, навчальні плани щодо вдосконалення агентів соціалізації старшокласників у територіальній громаді; статутну документацію територіального науково-метидочного соціально-педагогічного центру та громадської організації «Харківська соціально-педагогічна громада», проект «Створення служби соціально-педагогічної підтримки старшокласників у теріторільній громаді», положення про консультативний центр для батьків. Перераховані заходи, безумовно є соціально педагогічними, але тематично торкаються гармонізації соціального середовища школи тільки опосередковано.

Чернуха Н.М. розробила програми «Я-луганчанин», «Школа громадянської спільноти»;тематику та методику проведення семінарів, круглих столів з проблеми особистісно зорієнтованого спрямування інтеграції виховних соціальних впливів суспільства; комплекс моніторингових процедур, спрямованих на визначення рівня готовності вчителів, вихователів, соціальних працівників до запровадження в педагогічну практику інтеграційної особистісно зорієнтованої моделі формування в учнів громадянськості на сучасному етапі розвитку українського суспільства; методичні рекомендації та методичні посібники «Виховувати громадянина», «Громадянське виховання в учнів промислового регіону». Чернуха Н.М. роглядає питання про громадянську активність, її вікова група- учні.

Довгополова Я.В. розробила та практично реалізувала соціально-педагогічні умови процесу формування толерантних відносин студентів та створила Тренінговий Центр з даного питання. Реалізація даної програми проходила у ВНЗ, та певною мірою охоплює середовище ВНЗ.

Гріщенко Н.А. розробила й репрезентувала соціальний проект «Щире серце», сутність якого полягала в організації діяльності клубу інтерактивного дискусу «Суспільна думка», створила комплекс діагностичного матеріалу для визначення рівнів сформованості про соціальних особистісних смислів студентської молоді. Гріщенко Н.А. розглядає формування про соціальних смислів студентів у поза навчальний час, приділяє особливу увагу соціально-педагогічному середовищу ВНЗ.

Лебєдєва Н.М. розробила програму гармонізації педагогічного процесу ціннісного самовизначення старших школярів.

У дослідженні вирішується проблема становлення та реалізації гуманного способу життя старших школярів у гармонійному педагогічному процесі ціннісного самовизначення. Мета дослідження: методологічне та теоретичне обгрунтування, конструювання та реалізація гармонізації педагогічного процесу ціннісного самовизначення старших школярів. Досвід який запропонувала Лебєдєва Н.М. теоретично наближений до нашого дипломного дослідження, але недолік того, що програма націлена тільки на старших школярів невірна.

Активна взаємодія особистості з природою і суспільством є методологічним принципом, що дає змогу розкрити специфіку її становлення у світі, що також змінюється; враховувати не тільки дії об'єктивних чинників на особистість, а й потенційні характеристики (у тому числі психічні властивості, якості, природні особливості тощо) самої особистості. Отже, активність є формою вираження потреб особистості, її характеристикою як суб'єкта життєдіяльності. Вона сприяє злиттю індивіда із соціумом (ідентифікація) і виділенню, збереженню свого Я (автономізація), тобто є способом формування, розвитку особистості та подолання зустрічних детермінантів (причин) у процесі її становлення. Це досягається завдяки оптимальному використанню природних здібностей і можливостей індивіда, знаходженню оптимально-індивідуального темпу життя, своєчасному включенню особистості в соціальні процеси тощо. Активність особистості є багатовимірною категорією, яка реалізується в системі цільових установок, ціннісних відносин та орієнтацій, що визначають мотиваційну сферу особистості, спрямованість її інтересів, нахилів, вибір способів діяльності й спілкування. Розрахувавши свої сили, можливості для досягнення мети, людина за допомогою активності мобілізує свої здібності, активізує бажання, долає інерцію. Мотиваційними спонуками до дії є будь-які її потреби, передусім актуалізовані (незадоволені).

Найтиповішими мотивами, здатними спонукати до управлінської активності, є: прагнення змінити статус і зробити кар'єру; бажання розв'язати складне управлінське рішення, від якого залежатиме успіх усієї організації; бажання принести користь організації; інтерес до управлінських справ; сподівання на те, що організація стане більш незалежною і самостійною; бажання посилити вплив на персонал; можливість виявити себе і свої здібності тощо. Бажання досягти мети спричинює пошукову активність, спрямовану на зміну ситуації (вибір способів поведінки, координація зусиль, саморегуляція та ін.).

Складний процес формування активності особистості завершується реальним вибором бажаного, тобто задоволенням потреб, але тільки за умови, що зовнішні спонуки не суперечать вже існуючим в особистісній структурі цінностям, не викликають внутрішнього дискомфорту, когнітивного дисонансу (інтелектуального конфлікту, за якого нова інформація суперечить усталеним думкам, уявленням), а нова орієнтація, що виникла в результаті вибору, відкриває особистості простір для задоволення своїх потреб. Щоб гармонізувати соціальне середовище нам треба виявити соціально активних учнів та вчителів для досягнення поставлених цілей.

Соціальна активність може виступати творчою самореалізацією учнів в процесі їх соціалізації, зокрема Плотніков П.В. описує проблеми творчої самореалізації молоді через її соціальну активність у всіх сферах життєдіяльності. Представлено аналіз причин діяльності , яка не враховує істотних властивостей і законів зміни соціальної активності молодої особистості. структура соціальної активності молодої особистості як суспільного явища розглядається: за формою - професійна і непрофесійна; за видом - навчальна, трудова, політична, правова, культурно-духовна, комунікативна тощо; за спрямованістю - громадська й антигромадська; за сферою реалізації - навчання, праця, бізнес, управління.

Деркач А.А., Орбан Л.Э. Соціальна поведінка як спосіб вияву активності особистості. В авторській моделі соціально-психологічної структури особистості соціальна поведінка репрезентується соціально-психологічним досвідом, соціальними орієнтаціями та соціальною позицією, соціально-психологічною компетентністю, статусно-рольовими параметрами. Нині актуалізується значення цих складових, адже вони вказують на специфіку звязку індивіда з соціальним середовищем, опосередкованим його зовнішньою і внутрішньою активністю. Дослідження цих характеристик сприяє виявленню дій і вчинків індивіда, механізмів взаємозвязку людини і суспільства.

Активізація активності вчителів школи дає змогу для вдосконалення, сприяє в формуванні оптимізму, який виявляється в почутті бадьорості і життєрадісному настрої, упевненості в собі, своїх можливостях, у переконаності в тому, що мрії здійсняться. Через позитивний настрій вчителів та сприятливе спілкування зі своїми учнями та гармонійне середовище, ми розвиваємо та зрощуємо нове покоління, здатне до толерантності, зберігання цінностей, патріотів та соціально активної особистості.

Для цього, на нашу думку треба створити самоврядування яке буде дійсним. Унаслідок набуття нового соціального статусу яке здобудуть учні школи, формується почуття відповідальності за свою поведінку, навчання і громадську роботу. Вступивши самоврядування, обравши шлях відповідальності, учні будуть перейматися питаннями школи, вдосконалення життєдіяльності та т.і. Для подолання протиріч між темпами суспільного та індивідуального соціально-культурного розвитку сучасні школи потребують створення, освоєння та впровадження виховних технологій та інновацій, спрямованих на орієнтацію особистості до зростаючих змін у суспільстві, готовності до майбутнього життя шляхом самореалізації, саморозвитку її здібностей, творчості та соціалізації в цілому. Нині духовно-моральний стан суспільства вимагає розробки принципово нових підходів до виховання підростаючого покоління і критеріїв оцінки організації і змісту виховної діяльності. Навчальний заклад - це складна соціально-педагогічна система, що виконує замовлення суспільства - формувати інтелектуальну, творчу особистість, здатну жити і творити в умовах, що постійно видозмінюються й розвиваються, забезпечуючи прогрес культурного розвитку країни. Одним із найважливіших показників активності школярів в навчальному закладі на сучасному етапі є результативність соціального виховання, його системний характер, втілення в життя ідей, поглядів, переконань, ідеалів, традицій, звичаїв українського народу, форм соціальної практики, спрямованої на організацію життєдіяльності підростаючих поколінь відповідно до природно-історичного розвитку матеріальної та духовної культури.

Для того, щоб усе вищезазначене здійснилось, необхідно гармонізувати соціальне середовище у школі. Усі процеси, що відбуваються, розподіляються на напрям: партнерство. У рамках напряму визначаються цілі, розробляються технології та з'являється цілісна система роботи всього закладу. Школа надає своїм випускникам не тільки необхідний рівень освіти, але й навички активності та самореалізації. Така робота дозволяє вирішити соціальні потреби як суспільства так і школярства.

Це можливо за умови реалізації у виховному просторі навчального закладу процесу соціального виховання, яке безпосередньо впливає на формування та вдосконалення активності особистості. Оскільки завдання соціального виховання втілюється у життя через соціально-педагогічну діяльність , то необхідною є інтенсифікація саме цього виду виховної роботи у навчальному закладі.

Виходячи з цього була побудована модель гармонізації соціального середовища. Дана модель являє собою універсальну схему незалежно від специфіки школи, та форми власності. Кожна школа за законом про освіту, та за Національною доктриною розвитку освіти має мету, завдання та принципи, які направленні на учнів та вчителів зокрема.

Обєктом моделі є -соціальне середовище школи;

Субєктом -вчителі-предметники, класні керівники, батьки, учні,працівники школи.

Схема структури соціального середовища школи. Ті структури котрі беруть участь у моделі гармонізації. (Рис. 1.2.)

Рисунок 1.2 - Структура соціального середовища школи.

Гармонізація соціального середовища сконцентрована на:

1.Дослідження всіх учнів та вчителів, та виявлення самих активних серед них

2.Індивідуальна робота з активними вчителями

.Індивідуальна робота з активними учнями

.Робота з викладачами та батьками

.Робота з старшими класами

.Робота з гуртковою роботою при школі

Робота здійснюється з урахуванням значення соціальної активності, особливостей шкільного віку та сучасних умов глобалізації.

Модель гармонізації соціального середовища школи наведена нижче. (Рис. 1.3.)

Отже, для створення системи гармонізації соціального середовища школи для вдалого виховання дітей і підлітків необхідний комплекс організаційно-педагогічних заходів, який би на ділі забезпечив реалізацію проголошуваних принципів гуманізації у вихованні та освіті.

Таким чином, можна зробити такі висновки. Робота всіх соціальних інститутів повинна бути спрямована на запобігання проявів дисгармонії у поведінці та існуванню у школі серед учнів, вчителів, батьків, тобто всього соціального середовища. Профілактика потребує підвищення рівня згуртованості дитячих та педагогічних також батьківських колективів; виховання комунікативної компетентності у дитячих колективах; заходів для оптимізації психологічного клімату в учнівському середовищі; раннє виявлення контингенту ризику з метою динамічного спостереження та своєчасної психолого-педагогічної корекції, викорененю рассової дискримінації.

Висновки до I розділу

У дипломній роботі розглянуто гармонізацію соціального середовища школи, як соціально-педагогічну проблему та розглянуто шляхи вирішення проблеми. Зроблено аналіз понять середовище, соціальне середовище, гармонізація.

Формування людини - складний процес, який здійснюється як в результаті цілеспрямованого виховання, так і під впливом стихійних факторів. Визначальну роль у формуванні особистості відіграє цілеспрямована діяльність такого суспільного інституту, як школа, оскільки саме в дитинстві та юності закладаються всі базові ціннісні орієнтації, засвоюються основні соціальні норми й відносини, формується мотивація соціальної поведінки. Однак школа - не єдине місце, де формується й набуває соціального досвіду особистість. У вихованні й соціалізації школярів беруть участь сімя, різноманітні дитячі обєднання, громадські організації. Сучасна школа повинна враховувати особливості виховного впливу навколишнього середовища, сприяти встановленню оптимальних взаємин із соціумом й організації цілісного виховного процесу. Найбільш ефективною моделлю взаємовiдносин між школою й соціальним середовищем є їхня взаємодія.

Аналіз філософської, соціологічної й психолого-педагогічної літератури (Г.Андрєєва, Л.Байбородова, В.Бочарова, Л.Ваховський, Б.Вульфов, О.Коджаспіров, М.Рожков, В.Семенов) дозволяє визначити взаємодію як цілеспрямований вплив школи й соціального середовища одне на одного, який сприяє взаємозбагаченню, посиленню виховного потенціалу взаємодіючих систем. У нинішній соціально-економічній і політичній обстановці взаємодія школи й соціального середовища може успішно реалізуватися лише на основі їхнього рівноправного співробітництва.

У звязку з тим, що сучасна українська школа перебуває в пошуку нових концептуальних підходів до здійснення взаємодії із соціумом, особливого значення для вітчизняної педагогічної теорії й практики набуває зарубіжний досвід, який поступово стає все більш відкритим до зовнішніх впливів різноманітних соціальних інститутів, одночасно посилюючи свій вплив на них. У соціально-педагогічних дослідженнях домінує ідея про рівноправне партнерство всіх виховних сил сучасного суспільства, яке розглядається як спільна діяльність різноманітних соціальних інститутів у галузі виховання при збереженні кожним із них власної мети.

Розділ II. Теоретичне обґрунтування та експериментальна перевірка програми

.1 Теоретичне обґрунтування програми «Гармонізація соціальним педагогом соціального середовища школи»

Отже, гармонізація - це діяльність яка спрямована на встановлення взаємозвязку між всіма структурами соціального середовища школи. Тобто, учнів, вчителів, батьків, працівників школи для подальшого збагачення та зрощення майбутнього нації.

Субєкт: соціальний педагог, психолог, класні керівники, адміністрація школи, позашкільні гуртки.

Об'єкт: соціальне середовище школи.

Мета програми: створити гармонійне соціальне середовище для розвитку молоді.

Принципи:

·Принцип толерантного відношення

·Відсутність насильства і тиску(створення стресових ситуацій, негативні оцінки)

·Партнерський стиль взаємин

·Мінімізація конфліктів.

Термін програми гармонізації соціального середовища школи становить 2 місяці.

Впровадження програми профілактики здійснювалось у Харківській загальноосвітній школі I-III ступенів імені Г.К. Жукова №127. В експерименті були задіяні всі учні школи (експериментальна група) та Харківська загальноосвітня школа I-III ступенів №164 (контрольна група) також всі учні школи.

Програма складена таким чином, що передбачає частину заходів, які повинні бути проведені за участю адміністрації школи, працівників. При цьому велику частину програми проводять провідні фахівці освітньої установи: соціальний педагог, вчителі, психологи, педагог-організатор та ін.

Методи які запропоновано в нашій програмі:

Метод спостерігання. Спостереження - один з основних методів, що відносяться до так званих емпіричних методів, тобто заснованим на практиці, і полягає в систематичному і цілеспрямованому сприйнятті об'єктів, ситуацій, явищ. Мета спостереження - вивчення сприймаються явищ і об'єктів, їх змін в залежності від певних умов і відшукання сенсу явищ і відбуваються з ними змін. У школі соціальний педагог використовує спостереження для вивчення окремих учнів (особливостей їх особистості та взаємодії з іншими дітьми) і цілих класних колективів (взаємовідносин у них, рольового розподілу). Не можна розуміти метод спостереження як просту фіксацію того, що бачить соціальний педагог. Фіксація - лише перший етап роботи. Методом наукового пізнання спостереження стає лише після того, як фахівець переходить до формулювання гіпотез, перевірку їх у ході нових спостережень і тлумаченню результатів. Спостереження - один з найбільш суб'єктивних методів, в ньому багато чого залежить від ціннісних орієнтації, особливостей особистості та стану спостерігача, від його ставлення до спостережуваних, а також стереотипів суджень.

Метод діагностування. Вивчення та оцінка реальних особливостей діяльності особистості, мікроколективу, шкільного колективу загалом неформального середовища спілкування дитини.

Метод інтервю та тестування. Один з видів інтерв'ю - так зване стандартизоване інтерв'ю - є різновидом анкети, проведеної в усній формі під час прямого або опосередкованого (наприклад, інтерв'ю по телефону) спілкування соціального педагога з дитиною або дорослим. Вимоги та особливості складання питань для інтерв'ю нічим не відрізняються від відповідних вимог до анкет. Інший вид інтерв'ю носить назву вільного і не регламентований заздалегідь складеними питаннями, а іноді навіть і темою, і формою бесіди. У такому випадку соціальний педагог більш вільний у виборі питань, що дозволяють йому найбільш ефективно досягати поставленої мети. При проведенні інтерв'ю фахівець також проявляє турботу про дотримання об'єктивності дослідження. З цією метою соціальному педагогу не слід показувати співрозмовнику, як він ставиться до теми розмови, до відповідей учня чи до змісту окремих питань. Інтерв'ю слід проводити в рівному, доброзичливому тоні, не виділяючи окремих питань тоном або тембром голосу, не даючи оцінок, по можливості не висловлюючи своєї думки.

Метод анкетування , об'ємна, трудомістка, малоемоціональний, але важлива робота. Анкетування дозволяє виявити рівень інформованості та потреби цільової групи і в результаті визначити необхідні напрями і форми профілактичної роботи. Всі інші види діяльності плануються з урахуванням результатів анкетування. Оціночні вправи моделюють життєві ситуації, що вимагають вирішення конфлікту, прийняття власного рішення і відповідального вибору. Учасники стикаються з питаннями, які вони, можливо, ніколи раніше не обговорювали. У кожного з'являється можливість глибше пізнати самого себе і дізнатися про думки і почуття інших людей. Подумати і визначити власне ставлення до обговорюваного питання.

А також, в нашій соціально-педагогічній програмі використовувалися такі методи, як бесіди, опитування експертів, невербальний діагноз, вивчення документів та контент-аналіз.

Для підтвердження поставленої перед нами мети, гармонізації соціального середовища, можливо за умови здійснення комплексу заходів, спрямованих на:

-Мотивацію взаємодії вчителів та учнів;

-Формування цінностей;

-Формування за допомогою вчителів адекватної поведінки учнів;

-Заохочення щодо діяльності та створення учнівського самоврядування;

при допомоги з боку практичного психолога, на підставі алгоритму, складеного для роботи з вчителями, батьками та учнями в умовах школи, нами була запропонована програма з урахуванням того, що в основі виникнення дезгармонізації середовища лежить порушення взаємодії в системі «Сім'я - дитина» «Учень-учень» та «Вчитель - дитина»

Гармонізація соціального середовища освітньої установи пов'язана з створенням виховного середовища даної установи та поля самореалізації вихованців, спрямована на корекцію впливу різних суб'єктів соціальних відносин на дитину.

Завдання, які вирішує соціальний педагог та психолог, забезпечуючи гармонізацію соціального середовища освітньої установи:

- Створення умов ефективної взаємодії педагогічного та учнівського колективів на основі суб'єктності включення як педагогів, так і учнів в даний процес;

Формування позитивної емоційної атмосфери в процесі взаємодії всіх соціальних суб'єктів освітнього закладу;

Спільне включення педагогів, учнів та їх батьків в різноманітні види соціальної діяльності;

Створення умови для розвитку дитячого самоврядування в освітній установі;

Соціальна допомога педагогам, учням та їх батькам;

Нейтралізація негативних впливів соціуму на суб'єктів освітнього закладу;

Організація взаємодії з різними соціальними інститутами, що забезпечує гармонізацію внутрішньої соціального середовища освітньої установи з зовнішнім соціальним оточенням.

Умовно можна виділити два напрямки гармонізації соціального середовища освітньої установи.

1.Створення виховного середовища освітньої установи.

Виховне середовище передбачає створення в освітньому закладі таких відносин, які сприятимуть формуванню соціальності дитини.

Перш за все важлива роль ідей про єдність колективу школи, педагогів та учнів, згуртуванні цього колективу. У кожному класі, в кожному об'єднанні повинно формуватися організаційна і психологічна єдність (інтелектуальна, вольова і емоційна). Створення виховного середовища передбачає взаємну відповідальність учасників педагогічного процесу, співпереживання, взаємодопомога, здатність разом долати труднощі. Створення виховного середовища означає, що в освітній установі домінують творчі початки при організації навчальної та позанавчальної діяльності, при цьому творчість розглядається учнями, педагогами і соціальними педагогами, як універсальний критерій оцінки особистості та відносин у колективі.

Основні механізми, реалізації даного напрямку:

Виділення домінуючої мети колективу, що об'єднує педагогів та учнів;

Визначення провідної діяльності, що є значимою для всіх членів колективу;

Розвиток дитячого самоврядування, ініціативи і самостійності дітей і дорослих, створення різновікових дитячих об'єднань;

Формування позитивного ставлення до творчості;

- Неповторність навчального закладу (кожна школа повинна мати своє обличчя);

Наявність відносин «відповідальної залежності» (А.С. Макаренко) у середовищі педагогів, учнів та їх батьків.

Результатом реалізації в освітній установі даного напрямку буде адаптованість учасників педагогічного процесу до шкільного життя, їх самоствердження і формування активної життєвої позиції.

2.Створення поля самореалізації дитини.

Гармонізація соціального середовища освітнього закладу передбачає активізацію процесу самовиховання з боку самої дитини, забезпечення умов для реалізації молодими людьми своїх потенційних можливостей, створення поля самореалізації дитини. Головне завдання діяльності соціального педагога в освітніх установах - підготувати дитину до життя в суспільстві.

Основні механізми реалізації даного напрямку:

Включення дітей у вирішення різних соціальних проблем в реальних і імітованих ситуаціях (соціальні проби);

Діагностування вольової готовності до системи соціальних відносин;

Стимулювання самопізнання дітей, визначення власної позиції та способу адекватної поведінки в різних ситуаціях;

Надання допомоги дітям в аналізі проблем соціальних відносин і варіативної проектуванні своєї поведінки в складних життєвих ситуаціях;

Створення розвиненого інформаційного поля для кожного вихованця;

Педагогічне стимулювання дитячих ініціатив в процесі розвитку учнівського самоврядування в освітній установі.

В результаті реалізації даного напрямку зі стін освітньої установи будуть виходити молоді люди, підготовлені до життя в нових соціально-економічних умовах, здатні знайти своє місце в ній і гнучко орієнтуватися в умовах мінливої реальності.

На нашу думку, найбільш раціонально було залучити до впровадження нашої програми вчителів, батьків та учнів старших середніх класів (7й,8й) та старші класи (9й,10й,11й).

На першому етапі діагностування були використані наступні методи діагностики:

. Спостереження за дітьми.

Мета: визначити наявність проблем у дитини, загальний емоційний стан і психологічний портрет.

. Опитування, анкетування батьків.

Мета: зібрати необхідну інформацію про сім'ю, а так само визначити характер внутрісімейних взаємовідносин.

.Проектні методики, спрямовані на вивчення дитячо-батьківських взаємовідносин; виявлення рівня розвитку інтелекту.

Відмітимо, що в школі навчається 300 дітей з 1-11 класів, загальна кількість класів - 12.

Статеве ділення:

-хлопчики - 60 %

-дівчатка - 40 %

Діагностичні методики проводилися з урахуванням усіх вимог до них, а саме: проведені методики не нанесли загрози психічному і фізичному здоров'ю обстежуваних; при цьому кількість і зміст методик відповідала цілям обстеження і відбивали можливість доказу або відкидання діагностичної гіпотези.

Методики підбиралися з урахуванням віку, психофізіологічного стану учнів, вчителів, батьків, місця і часу.

) Малюнок сім'ї.

Мета: вивчити дитячо-батьківські взаємовідносини; визначити провідних патернів поведінки кожного з члена сім'ї.

В результаті аналізу "Малюнок сім'ї" отримали наступні дані:

-50 % дітей відчувають дефіцит спілкування в сім'ї;

-23 % дітей відчувають себе знедоленими і не потрібними;

-7 % дітей включають до складу сім'ї сторонніх людей;

-10 % не мають ніяких відношень в сім'ї;

-10 % виділяють одного члена сім'ї, ігноруючи інших.

Отримані дані дозволили зробити висновок, що благополуччя сім'ї залежить не від структури сім'ї, а від типів внутрісімейного виховання. Тому наступний етап нашого дослідження - вивчення типів виховання в цих сім'ях з використанням відповідних методик:

1. Опитувач для батьків "Аналіз сімейних взаємовідносин".

Мета: визначити різні порушення процесу виховання; виявити тип негармонійного патологізуючого виховання; встановити деякі психологічні причини цих порушень.

У опитаних сім'ях є присутніми найрізноманітніші типи виховання.

В результаті проведеної роботи, були отримані наступні результати:

-жорстоке поводження - 5%

-нестійкий стиль виховання - 25%

-підвищена моральна відповідальність - 30%

-недостатність вимог - заборон до дитини - 15 %

-емоційне відкидання - 25%

Таким чином, після проведення діагностики і відстежування взаємні стосунки між батьками та дітьми, ми переходимо до діагностування вчителів.

Перш за все ми пропонуємо перевірити професійний розвиток вчителів які працюють в школі. Процес професійного розвитку представників різних професій, в тому числі і учителів - це спеціальна область вивчення в педагогіці і психології, що пов'язано з великою теоретичної і, головне, практичною значущістю даного питання. Голландський дослідник Дж. Х. Вонк виділив такі фази професійного розвитку педагога:

·передпрофесійна фаза (період початкового навчання у вузі або коледжі);

·попередня фаза (перший рік роботи);

·фаза входження в професію (другий - п'ятий рік роботи);

·перша професійна фаза (триває зазвичай до досягнення вчителем 40-річного віку);

·фаза переорієнтації в професії (криза середини життя і наступні за ним роки);

·фаза інерції (починається зазвичай за три роки до виходу на пенсію).

На перед професійній фазі молодий вчитель отримує теоретичні знання і частково набуває досвіду роботи (у ході навчальних практик). Для нормального професійного розвитку однаково важливі загальнокультурні знання (філософія, природознавство, культурологія та ін), загальні теоретичні знання в галузі психології та педагогіки, методичні знання та навички. Тільки в цьому випадку студент сформується як всебічно розвинений і професійно грамотний фахівець.

Як показує досвід, найбільші труднощі в роботі, в пошуку свого «Я» вчителі та психологи відчувають на другій і третій фазах. На попередній фазі виробляється власний стиль у роботі, система дій, яка потім буде поповнюватися в процесі професійного розвитку. Друга фаза дуже важлива і для самих початківців педагогів, і для школи, так як дозволяє уникнути непотрібних конфліктів і незадовільної роботи в майбутньому. Успішний початок впливає на здатності вчителя і бажання працювати.

Існує десять основних проблемних областей, з якими стикаються молоді педагоги:

·зміст навчального предмета;

·дисципліна в класі;

·мотивація учнів (їх індивідуальна спрямованість);

·оцінка роботи учнів;

·робота з батьками;

·робота з класом;

·робота з обдарованими дітьми;

·робота з відстаючими;

·розвиток вчителя як особистості в процесі роботи;

·адаптація в шкільному оточенні.

Наша програма направляє свою діяльність на кожну із фаз розвитку вчителя,бо як відомо, у школах працюють вчителі різних вікових критеріїв.Етап спостереження та діагностування соціального середовища школи заняв один місяць, як і було передбачено у програмі.

2.2 Впровадження програми "Гармонізація соціальним педагогом соціального середовища школи"

Обєкт програми - соціальне середовище школи.

Субєкт програми - автор програми, соціальний педагог психолог та представники адміністрації, увчителі, педагог організатор та ін.

Термін проведення: 6 місяці. Програма впроваджувалася під кінець навчального процесу( тобто середина квітня-початок травня) та на базі дитячого оздоровчого табору при школі, що допомогло не заважати навчальному процесу(травень- червень)

Отримані дані діагностичного етапу дозволяють перейти до наступного етапу - розробки і реалізації самої програми.

Відмітимо, суб'єктами програми виступали соціальний педагог школи, психолог, вчителі, батьки та учні.

Були організовані:

1. Батьківські збори для групового обговорення актуальної проблеми, в результаті бесіди батьки діляться своїм життєвим досвідом і дослухаються до порад інших батьків, соціальних педагогів, психологів.

. Тренінги, спрямовані на розвиток умінь і навичок, які допомагають класним керівникам вчитися управляти своїм мікросередовищем класі, ведуть до вибору конструктивних життєвих цілей і конструктивної взаємодії. Серед таких навичок потрібно виділити:

комунікаційні уміння і навички: уміння "активного слухання", що є безоціночною реакцією, яка свідчить про те, що класний керівник зацікавлено слухають і розуміють кожну дитину в класі та справедливо розсудить будь-які конфлікти;

психологічні прийоми подолання стресових ситуацій;

психолого-педагогічні прийоми: прийоми раннього розвиваючого навчання, модифікації поведінки дитини, ігротерапії та ін.

. Ділова гра, спрямована на підвищення і розширення знань батьків в області сімейного виховання.

. При будь-якому типі виховання потрібна індивідуальна консультація, оскільки вона приносить найбільш продуктивні результати. Можливі бесіди на теми, що стосуються сімейного виховання: стилі виховання, помилки виховання і їх наслідки. Але найбільш актуальні теми, які цікавлять самих батьків, тому необхідно зацікавити і підштовхнути їх до звернення за індивідуальною консультацією при виникаючих питаннях і проблемах.

. «Стенд для батьків», де викладені основні положення, що стосуються виховання дітей, представлена інформація про можливу допомогу, а так само опис роботи соціального педагога по роботі з сім'єю: основні напрями, форми і методи його роботи і обов'язково графік роботи. «Стенд для вчителів» та «Стенд для учнів» де викладена інформація щодо запобігання стресових ситуації,та інформація щодо нагальних соціальних проблем.

В процесі реалізації програми з вчителями, в поведінці яких є присутнім жорстоке поводження, організовані індивідуальні консультації, що проводяться соціальним педагогом, психологом. Батькам, діти яких гіперактивні або мають погану поведінку, вказали на популярність істинної причини такої поведінки, яку вони приховують. І у разі відмови в співпраці терапія буде неефективна.

Для роботи з сім'ями, в яких є присутнім нестійкий стиль виховання, були організовані соціальним педагогом батьківські збори на тему "Проблеми спілкування батьків і дітей". Після обговорення теми по допомогу і консультацію до соціального педагога, психолога, звернулися навіть ті батьки, у яких не спостерігалося внутрісімейних проблем.

У сім'ях з недостатньою вимогливістю до дитини були організовані батьківські збори на тему "Протистояння або співпраця". В ході бесіди батьки активно брали участь і охоче ділилися батьківським досвідом. В ході обговорення залучилися вчителі-предметники та класні керівники для співпраці з виявлення обдарованих учнів. Було прийнято рішення розділити школу на профільні класи.

Робота з сім'ями, в яких є присутнім емоційне відкидання, були організовані соціальним педагогом та класними керівниками спільні лекторії на теми: "Роль сім'ї у формуванні особи дитини, сім'я очима дитини, чи знають вони нас"? Внаслідок чого частина батьків усвідомили нестачу ласки і розуміння до своїх дітей. Для усунення цієї проблеми у взаємовідносинах з їх дітьми, вони звернулися по допомогу і консультацію до класних керівників.

Так само для взаємодії з батьками, які не йдуть на контакт і не розповідають свої сімейні проблеми, був створений стенд для батьків, з наступним змістом: "Взаємодія школи і сім'ї".

Школа і сімя - це два соціальні інститути, від погоджених дій яких залежить ефективність процесу виховання дитини. У чому конкретно можуть виражатися зв'язки школи і батьків? Однією з причин неповноцінності сімейного виховання, конфліктів між батьками і дітьми являється низька педагогічна культура батьків. Школа зобов'язана допомогти батькам в цьому відношенні, ставши для них центром психолого-педагогічної просвіти. Форми просвіти батьків: лекторії, конференції, позакласні об'єднання батьків і т.д.

-Пам'ятка батькам! Дорогі батьки! Школа пропонує Вам співпрацю у вихованні Вашої дитини.

-Що треба зробити дорослим, щоб уникнути конфліктів в спілкуванні з підлітками. Деякі правила поведінка, яка допоможе в цьому питанні.

-Що школа може дати батькам.

-Ради батькам "Моя сім'я - моя радість".

-Помилки сімейного виховання і їх наслідку.

-Договір про умови і взаємні зобов'язання школи і сім'ї. Обов'язки школи і сім'ї по відношенню до дитини.

-Що робити батькам в школі? Відповідь на просте питання.

В ході роботи з дітьми були підкориговані соціальні навички, а так само поведінкові реакції на стосунки з вчителями.

Для молодшої школи були проведені ігри на тему «Я та дорослі навколо мене», «маршрути безбеки» щодо спілкування з людьми старшого віку, повага до старших та вічливе спілкування. Для впровадження цього етаму у групі молодшої школи, ми запропонували учням старшої школи зайняти «пост» головного на цьому етапі.

Для підліткової групи були організовані: цикл класного годинника на теми "Вчитель і Я", "Кращій вчитель очима дітей». Частина дітей зрозуміли поведінку і відношення своїх класних керівників і погодилися на подальшу індивідуальну соціально-психологічну допомогу.

Для старших школярів були організовані: цикл бесід на тему "Анонімні історії підлітків", "Безконфліктне спілкування". За підсумками роботи був визначений якісний рівень асоціацій підлітків, пов'язаних з взаємовідносинами у школі. В результаті роботи багато підлітків "відкрилися": розповіли про свої проблеми та конфлікти і звернулися по допомогу і індивідуальну консультацію.

2.3 Аналіз ефективності програми «Гармонізації соціальним педагогом соціального середовища школи»

На початку впровадження нашої програми ми мали контрольну групу - Харківська загальноосвітня школа №164, та експериментальну групу - Харківська загальноосвітня школа I-III ступенів ім..Г.К.Жукова №127. Продіагностувавши соціальне середовище шкіл, ми отримали майже однакові результати.

Створення виховного середовища школи (Мотивація, розвиток активності, цінністі орієнтації)Створення поля для самореалізації дитини (Дитяче самоврядування, організація життєдіяльності, патріотизм)Експертна оцінка (школа№164)30%43%Експертна оцінка(школа №127)35%44%

На етапі оцінювання ми використали діагностичні методики, які застосовувалися на першому етапі. Та отримали такі результати:

Створення виховного середовища школи (Мотивація, розвиток активності, цінністі орієнтації)Створення поля для самореалізації дитини (Дитяче самоврядування, організація життєдіяльності, патріотизм)Експертна оцінка (школа№164)30%43%Експертна оцінка (школа №127)56%62%

Проаналізувавши отримані результати, ми з'ясували, що:

-68 % вчителів майже повністю ліквідовували ознаки непрофесійної поведінки;

-32 % усвідомили і прийняли факт руйнації свого професійного «я», готові до взаємодії для ліквідації ознак неблагополуччя;

-60% батьків прислухалися до рекомендацій і рад, що стосуються психологічного клімату в сім'ї і стали періодично звертатися за допомогою у вигляді індивідуальних консультацій;

-40% батьків залишилися при своїй думці, вважаючи, що в їх сім'ї немає несприятливих чинників для розвитку особистості дитини, стверджуючи при цьому, що самі впораються з виховною функцією дитини.

-45% вчителів та предметними також залишилися при своїй думці.

Ці дані підтверджують, що розроблена нами програма ефективна.

Отже, можливо організовувати сім'ям, вчителям та дітям, цю ефективну програму "гармонізації соціального середовища школи".

В результаті дослідження ми досягли мети роботи, довівши, що несприятливі у соціальному середовищі школи та стосунки в сім'ї між батьками і дітьми,та міх дітьми і вчителями спричиняють відхиленню в поведінці дітей та дисгармонії в колективі.

Висновки до II розділу

У період модернізації системи освіти. й загальної середньої зокрема, в Україні великого значеня набувають пошуки нових механізмів взаємодії всіх учасників навчально-виховного процесу розвитку їх творчого потенціалу й освітнього закладу школи. Від її функціонування залежить якість навчально-виховного процесу, рівень вихованості і компетентності молоді, вчителів, адміністрації та ін.., їхня здатність до життя та праці в сучасних умовах.

Наша модель гармонізації соціального середовища школи була налаштована на створення виховного середовища освітньої установи та створення поля для самореалізації дитини. Провідним фактором моделі було створення учнівського самоврядування, тобто надання учням максимальної свободи у створенні особистої життєдіяльності у школі. Це позитивно відзначилося і на вчителях і адміністраціх, бо вони мали змогу перекласти певну частину своїх обовязків на дитину,але контролювати цей процес. Задля самореалізації учнів був створений театр при школі. В кожній пєсі учні залюбки брали участь. Маючи позитивні результати впровадження та проаналізувавши недоліки нашої програми гармонізації соціального середовища школи, ми можемо зробити висновок, що ця технологія має майбутнє та буде використовуватися надалі.

Висновки

гармонізація соціальний педагог школа

В умовах кардинальних змін у політичній, економічній і соціальній галузях життя сучасного українського суспільства існує гостра потреба у виробленні якісно нового підходу до виховання підростаючих поколінь, безпосередньо повязаного з організацією цілісного виховного процесу. Дослідження факторів, що впливають на формування особистості, дозволило зробити висновок про те, що школа як суспільний інститут завдяки цілеспрямованому вихованню здатна здійснювати успішну соціалізацію підлітків за умови її тісної взаємодії із соціальним середовищем. Галузями такої взаємодії є: взаємодія школи й сімї; взаємодія школи й виробничих колективів; взаємодія школи й позашкільних закладів; взаємодія школи й засобів масової комунікації; виховна діяльність школи за місцем проживання.

Аналіз філософської, психолого-педагогічної літератури дає підстави зробити висновок, що процес взаємодії школи й соціального середовища виступає як цілеспрямований взаємозумовлений вплив школи й соціального середовища одне на одного, який сприяє взаємозбагаченню, посиленню виховного потенціалу взаємодіючих систем. На нашу думку, взаємини між школою та соціальним середовищем можуть ефективно реалізовуватися лише у формі рівноправного партнерства.

У нашій країні школа довгий час розглядалась як єдиний соціальний інститут, що відповідає перед державою за виховання дітей. У звязку з цим у сучасній вітчизняній педагогічній науці особливої актуальності набула проблема організації цілісного виховного процесу, забезпечення єдності виховних впливів школи й соціального середовища. Розвязання цієї проблеми неможливе без звернення до передового педагогічного досвіду розвинених країн світу, що мають сформовані традиції в галузі інтеграції та ефективного узгодження дій усіх учасників виховання.

Проблема факторів формування людини вперше знайшла всебічний аналіз в філософії виховання французького Просвітництва. Саме філософи-просвітителі XVIII століття, подолавши традиційний погляд на виховання як засіб залучення до Бога, зафіксували генеральні фактори формування особистості - спадковість, середовище й виховання. У ХІХ столітті соціалісти-утопісти й представники позитивізму почергово абсолютизуючи значущість кожного з них, впритул підійшли до розвязання питання про гармонізацію їхніх виховних впливів. Вищезазначені завдання вважаемо виконаними.

-Дослідили гармонізацію соціального середовища,як соціально педагогічну проблему;

Проаналізували особливості соціального середовища школи;

Розробили модель діяльності соціального педагога щодо гармонізації соціального середовища школи;

Теоретично обґрунтували та експериментально перевірили програму «гармонізація соціальним педагогом соціального середовища школи»;

-Реалізація та аналіз ефективності програми «Гармонізація соціальним педагогм соціального середовища школи»;

Список використаної літератури

1.Актуальные проблемы социального воспитания. - Москва - Запорожье, 1990-168С.

2.Активність: Психологічний словник / За заг. ред. А. В. Петровського, М. Г. Ярошевського. 2-е вид., Испр. і доп. - М.: Политиздат, 1990. - С. 145С.

.Алєксєєнко Т.І. Соціально-педагогічна підтримка дітей групи ризику// Соціальна педагогіка. - 2005. №1.- С. 56-60.

4.Ананьев Б.Г. Комплексное изучение человека и психологическая диагностика.// «Вопросы психологии», - 1968. - №6.С.345

.Андрущенко В.П., Бех В.П., Лукашевич М.П. Соціальна робота.Книга I, - К,: УДЦССМ, 2001, - 334С.

.Андрєєва Г.М. Психологія соціального пізнання: Учеб. посібник для студентів псих, і пед. спец. вузів. М.: Аспект Пресс, 1997. -239С.

. Анн Л.Ф. Психологічний тренінг з підлітками. СПБ: Пітер, 2003. - 271С.

.Арнольдов А.І. Людина і світ культури: Введення в культурологію. М.: Изд-во МГИК, 1992. - 240С.

.Артюшкіна Л.М. Соц. Педагог школи: теорія і практика роботи [Текст]: Навчально-метод. Посібник для студентів спец-ті «Соціальна педагогіка». - Суми: Сум. ДПУ ім. А.С. Макаренка, 2004-124 с.

.Базовий компонент дошкільної освіти України // Дошкільне виховання.-1999. -№1-С.235

.Бех І.Д. Виховання особистості (у двох книгах). - К. : Либідь, 2003. - Т.1.-С.432

.Бех І.Д. Виховання особистості (у двох книгах). - К. : Либідь, 2003. - Т.2.С.165

.Бех І.Д. Виховання особистості. Сходження до духовності. - К. : Либідь, 2006. - Т.3.- С.260.

.Бим-Бад Б.М. Воспитание человека обществом и общества человеком// Педагогика.-1996.-№5-С.357

.Битинас Б. Процес воспитания. Приобщение к ценностям.-М.,1995.-С.213

.Бойко Л.П. Формування у школярів загальнолюдських цінностей в умовах функціонування соціально-педагогічної системи «Сім'я - школа - установи культури» : автореф. Дис.. на здобуття наук. Ступеня канд.. пед.. наук : спец. 13.00.05/ Л.П.Бойко. - К.,1998.- 19с.

.Болтівець С. Соціально-педагогічний патронаж: нова суспільна місія дитячого садка // Дошкільне виховання. - 1999. - № 4. - С.5-6.

18.Большой психологический словарь. Под редакцией Б.Г. Мещерякова, В.П. Зинченко.-2001.- С.576

.Божович Л.І. Особистість і її формування в дитячому віці. М.: Просвещение, 1968. -204с.

.Бондаревська Є.В. Гуманізація виховання старшокласників / / Педагогіка, -1991. - № 9. С.50-56.

.Борисов А.В. Социальная педагогіка [Текст]: Пособие\Под ред. В.А.Никитина-М,2000

.Ващенко Г. Виховний ідеал. Полтава : ред.. газ. «Полтавський вісник» 1994.с.191 (91-92с.).

23.Вайнер Э.Н. Социальные аспекты здоровья и здорового образа жизни // Валеология, 1998. - № 3 - С. 17-23.

24.Вибрані педагогічні твори : У 2-х т./Під ред. Н.П.Кузіна, М.Н.Скаткіна, В.Н.Шацької.-М.:Педагогіка,1980.

25.Вульфов Б., І. Іванов Основы педагогики: Учеб. пособие.- М., 2000.

26.Выгорбина А.В. Специфика воспитательной работы социального педагога// Педагогика.-2000.-№5.-с. 36-40.

27.Выготский Л.С. Психология развития человека. М.Смысл; Эксмо, 2004-1136с.

28.Выготский Л.С. Развитие высших психических функций. М.,Из-во АПН РСФСР, 1960.

.Войналович О. Організація шкільної освіти для національних меншин в Україні: 20-30р. - Київ - Полтава. - 1992. - с.5-7.

.Галагузова М.А.,Щеланков В.А. Кто защитит права ребенка в школе?// Педагогика.-1994.№5.-с.41-46.

31.Гессен Е.И. Основы педагогики. Введение в прикладную философию.-М.,1995.-44с.

.Гірник А.М. Тренінг комунікативних вмінь// Практична психологія та соціальна робота.-2001.№2.с.11-16

33.Гладченкова Н.І. Культурно-інформаційний простір освітньої установи як середовище становлення морального досвіду особистості. Автореф. дис. ... К.і.н., Ростов-на-Дону <#"justify">Додакок 1

Гра «Стати іншим» Ви одержуєте роль і відповідаєте на будь-які запитання від імені персонажа. Всі інші - допитливі кореспонденти радіо і телебачення, газет і журналів. Ролі: - переможниця конкурсу краси; - відомий веселун, базіка; - дуже серйозна небагатослівна людина, яка не вміє сміятися і жартувати; - дама-академік, яка зробила важливе відкриття в науці; - людина-маска без емоцій; - різка, пряма людина, що не приховує свого невдоволення світом; - привітна людина, задоволена усім світом і собою. Гра має корекційний ефект, удосконалює комунікативні навички. Ролі добираються індивідуально кожному (з метою корекції поведінки). Можливі два варіанти: 1. Коли в дитини якась риса розвинута погано, їй пропонують грати людей, наділених цією рисою повною мірою (часто своїх антиподів). 2. Отримана роль має небажану рису перебільшувати до абсурду.

Додаток 2

Гра «Жестові етюди» Один з учасників показує жестами закінчену ситуацію і долучає до неї інших членів групи (наприклад, відкриває кран, миє руки, набирає воду в долоні і передає її по колу, закриває кран, отримує залишки води з іншого кінця, струшує руки). Виконаймо цей жестовий етюд. Інший учасник виконує інші дії. Наприклад, ритуал діставання, запалювання свічки і передавання її по колу. Призначимо виконавця. Поєднуємо дві ситуації. У проблемній ситуації виявиться той учасник, що зобов'язаний робити щось із двома предметами і продовжувати гру. Виявіть кмітливість і фантазію.

Додаток 3

Гра «Покажи почуття» Інструкція. Вам відомо, що рух м'язів обличчя, що виражають внутрішній стан, називаютьсямімікою. Міміка - важливий елемент спілкування. Зараз кожен одержить завдання зобразити мімікою дві емоції: - гнів, чекання; - презирство, прагнення йти на контакт; - страждання, байдужість; - страх, іронія; - подив, святкування; - радість, обурення; - спокій, стримане роздратування... 1. Першу з зазначених емоцій ви демонструєте усім для відгадування. Чи легко зрозуміти один одного без слів? 2. Розділимося на пари і побудемо дзеркалом, зображуючи другу задану емоцію. Обговоримо наші труднощі.

Додаток 4

План соціально-педагогічної програми гармонізації соціального середовища школи

№ЗахідМетаДата Відповідальний1.БесідаДізнатися на якому рівні знаходяться знання соціальне середовище школиСіченьАвтор програми2ТестЯкий рівень виховного середовища школиСіченьПсихолог3СпостереженняЗ метою перевірки поведінкового критерію.ЛютийПсихолог4.Бесіда з батьками на тему: Майбутнє моєї дитини.Пояснити батькам важливість самостійності та самореалізаціїЛютийКласні керівники5.Тренінг з вчителями «Дитина-це життя»Обговорення проблем та відновлення забутого.ЛютийСоціальний педагог, психолог6.Гра Епітафія.Для того, щоб учні задумалися про життя та його важливі події.БерезеньПсихолог7.Форм-театр: - ілюстрація Я хочу бути вчителем;Допомогти учням уявити та зрозуміти важкість професії вчителя та розвити творчі здібності.ТравеньПедагог-організатор8.З молодшими школярами бесіда на тему «ввічливість- залог успіху».Допомогти виховати у дитини повагу до старших.ТравеньЗавуч та соціальний педагог9.Створення учнівського самоврядуванняДати учням відчути відповідальність за свої дії.ТравеньПедагог-організатор, завуч,соціальний педагог, психолог.10СпостереженняВиявити результат впровадження програмиТравень-ЧервеньСоціальний педагог, психолог11Обробка результатівЧервеньСоціальний педагог

Зміст Вступ Розділ I. Теоретичні основи гармонізації соціального середовища школи соціальним педагогом .1 Гармонізація соціального середовища як со

Больше работ по теме: