Соціальні норми, їх ознаки та види

 

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА СОЦІАЛЬНИХ НОРМ

1.1 Поняття та призначення соціальних норм

1.2 Ознаки соціальних норм

1.3 Класифікація за різними критеріями

РОЗДІЛ 2. МІСЦЕ НОРМ ПРАВА В СИСТЕМІ СОЦІАЛЬНИХ НОРМ

РОЗДІЛ 3. СПІВВІДНОШЕННЯ ЮРИДИЧНИХ ТА ІНШИХ СОЦІАЛЬНИХ НОРМ

3.1 Право і мораль

3.2 Право і звичай

3.3 Право та технічні норми

3.4 Право та корпоративні норми

3.5 Право та релігійні норми

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Актуальність теми. Людське суспільство, як і будь-яка інша складна система, може нормально функціонувати та розвиватися лише на основі певних правил, з-поміж яких обирається один з багатьох можливих варіантів поведінки того або іншого суб'єкта. Задля регулювання поведінки людей та їх об'єднань у суспільстві формуються певні правила поведінки, які орієнтують на досягнення тієї чи іншої мети. Правила,що покликані регулювати життя суспільства, забезпечувати в ньому бажаний порядок і стабільність, називаються соціальними нормами.

В умовах формування правової держави в Україні зростає значення соціальних регуляторів суспільних відносин, в яких знаходять своє відбиття загально людські потреби й цінності.

Знання про суспільні регулятивні системи, що виникли раніше держави та існують до цього часу, мають на меті встановлення певного соціально-господарського, побутового та духовного стану суспільства, а також способу існування людства, об'єктивно приписують теорії держави та права дослідження проблематики соціального регулювання, включаючи його складові - соціальні норми.

Діапазон підходів до проблематики соціального регулювання достатньо широкий від релігійних до класових; поведінкових до кібернетичних. Це пояснюється тим, що суспільство завжди прагнуло до осмислення не лише своїх суспільних організаційних форм існування, а й способів їх взаємодії як колективних утворень, так і окремих членів суспільства та їх сімей.

Система соціального регулювання - це сукупність соціальних норм, що регулюють поведінку людей у суспільстві, їх відносини між собою в межах об'єднань, колективів, корпоративних організацій і соціально-технічні норми, що регламентують їх взаємовідносини із природою. Вся сукупність норм, якими здійснюється регулювання поведінки та діяльності людей, утворює систему соціального регулювання суспільних відносин.

Поняття "соціальне регулювання" можна визначити як процес застосування нормативних та ненормативних соціальних регуляторів, які мають загальний характер, із метою впорядкування відносин між людьми.

Соціальне регулювання в суспільстві здійснюється за допомогою еталонів поведінки, які забезпечують єдність регулювання, процес безпосередності регулювання, встановлюють моделі поведінки суб'єктів, визначають інтереси суспільства і держави.

Людське суспільство, як і будь-яка інша складна система, може нормально функціонувати та розвиватися лише на основі певних правил, з-поміж яких обирається один з багатьох можливих варіантів поведінки того або іншого суб'єкта. Задля регулювання поведінки людей та їх об'єднань у суспільстві формуються певні правила поведінки, котрі орієнтують на досягнення тієї чи іншої мети. Правила, що покликані регулювати життя суспільства, забезпечувати в ньому бажаний порядок і стабільність, називаються соціальними нормами.

У реальному житті всю багатоманітність суспільних відносин врегулювати правом неможливо і робити цього не слід. До соціальних норм, крім правових, належать звичаї, моральні, корпоративні, релігійні, а також деякі інші норми. При цьому немає жодної галузі соціального життя, в якій діє тільки якась одна група соціальних норм.

Метою роботи є дослідження соціальних норм, їх ознак та видів, співвідношення юридичних та інших соціальних норм.

З огляду на поставлену мету перед роботою стоять наступні завдання:

1.розкрити поняття соціальних норм та показати їх ознаки;

.показати види соціальних норм та їх відмінності;

.розкрити сутність норм права;

.розглянути норми права в їх взаємодії з іншими соціальними нормами.

Обєктом дослідження є соціальні норми, як регулятори суспільних відносин.

Предметом дослідження є загальнотеоретичні концепції про соціальні норми.

Методи дослідження. Відповідно до мети дослідження в роботі широко використовувалися традиційні загальнонаукові методи пізнання: історико-правовий , логіко-юридичний (визначення правової природи та змісту норм права), узагальнення (думок вчених), порівняльний, формально-логічний.

Структура роботи відповідає загальним вимогам та складається із вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел.

РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА СОЦІАЛЬНИХ НОРМ

1.1Поняття та призначення соціальних норм

Соціальні норми -правила поведінки згального характеру,які виникли в процесі історичного розвитку,регулюють різні сфери суспільних відносин,мають зміст,зумовлений свідомо-вольовою діяльністю людей,рівнем економічного,соціального і культурного розвитку суспільства та забезпечуються різноманітними засобами соціального впливу [5,с.39].

Через те, що життя людини визначено й обумовлено нормами, питання соціального нормування та нормотворчості є одним з найважливіших напрямків у соціологічному дослідженні [25,с.121-126].

Сутністю соціальних норм є не просто правила, тому що правила існують і в несоціальних утвореннях, таких, скажімо, як математика, граматика, техніка та ін. (технічні норми), а правила чітко вираженого соціального характеру.

Цілісна динамічна система соціальних норм є необхідною умовою життя суспільства і функціонування держави, об'єднань громадян та окремого індивіда [17,с 35-40].

Дослідження соціальних норм пов'язано з аналізом суспільних відносин та діяльності індивідів. Під суспільними відносинами,слід розглядати стійкі, типово необхідні нормативно-упорядковані соціальні зв'язки у вигляді соціальної дії, яка виявляє залежність та спільність людей, соціальних угруповань, в основі котрої лежать інтереси та потреби індивідів, взаємний обмін духовними і матеріальними цінностями .

Заслуговує на увагу позиція М. Кельмана, О. Мурашина, котрі розглядають соціальну норму як правила поведінки загального характеру, що виникли у процесі історичного розвитку, і регулюють різні сфери суспільних відносин, мають зміст, зумовлений свідомо-вольовою діяльністю людей, рівнем економічного, соціального й культурного розвитку суспільства та забезпечуються різноманітними засобами соціального впливу [6,с.180].

У цьому визначенні соціальних норм закладені ті їх ознаки, які дають можливість розглядати останні як важливий регулятор соціальної взаємодії суб'єктів, як стійкі соціальні зв'язки, що створюються в результаті цільової діяльності чи виникають внаслідок закономірних актів поведінки, які повторюються, та адекватного суб'єктивного усвідомлення цих норм, які набувають різних форм.

Узагальнивши наведене вище, слід зазначити, що соціальна норма - це правило загального характеру, що характеризує певну сферу життєдіяльності суспільства, встановлюється державою, суспільством, об'єднаннями громадян чи окремими суб'єктами з метою чіткого формулювання прав та обов'язків суб'єктів суспільних відносин [11,с.132].

Всі норми, які існують в суспільстві, можна поділити на дві групи: технічні і соціальні норми.

Технічні норми - це такі правила поведінки або діяльності, які регулюють порядок експлуатації різноманітної техніки і технологію виробництва. Соціальні норми регулюють суспільні відносини між людьми і їх організаціями. Технічні і соціальні норми дуже тісно взаємопов'язані. Соціальні норми історично обумовлені різними факторами.

Соціальна норма - це історично обумовлене правило поведінки або діяльності людей, яке має загальний характер, встановлюється різноманітними суб'єктами і забезпечується різними засобами громадського або державного впливу і направлене на регулювання і охорону різноманітних суспільних відносин і соціальних цінностей.

Правові норми - це такі норми, які встановлені державою або всім суспільством, і мають формально визначений характер, загальнообов'язкові для всього населення, охороняються державою від порушень і направлені на регулювання і охорону найбільш важливих суспільних відносин і соціальних цінностей. По своєму змісту вони можуть мати моральний, політичний, економічний і інший соціальний характер. Ці норми займають особливе місце в системі соціального регулювання і вимагають спеціального вивчення.

Моральні норми - це такі правила поведінки, які встановлюються різними суб'єктами і виражаються в категоріях «добро» і «зло», «справедливість» і «несправедливість». Моральні норми можуть регулювати майже всі суспільні відносини. Вони можуть існувати як в усній, так і письмовій формі. В письмовій формі - це норми християнської моралі, які викладені в Біблії, в статутах політичних партій і громадських організацій. В усній формі - в моральній свідомості людей, як моральні звичаї і традиції тощо.

Політичні норми - це такі норми, які регулюють політичні відносини між різними суб'єктами і встановлюються цими суб'єктами. Вони можуть існувати в письмовій і усній формі, бути юридично оформленими і неоформленими. Наприклад, статути політичних партій, які офіційно реєструються.

Економічні норми - це такі норми, які направлені на регулювання економічних відносин. Вони встановлюються суб'єктами економічних відносин, виражають закономірності економічного розвитку суспільства і його суб'єктів. Ці норми можуть бути юридично оформленими і неоформленими. Найбільш важливі економічні відносини вимагають юридичного оформлення.

Естетичні норми - це такі норми, які регулюють і виражають відношення людей до порядку оформлення і оцінки предметів матеріальної і духовної культури з позицій красоти, зручності, елегантності, якості і т. п. Наприклад, різноманітні норми в мистецтві, музиці, в оцінці та оформленні художніх творів, приміщень тощо.

Релігійні норми - це такі норми, які регулюють відправлення релігійних культів, відношення людей до Бога і навколишнього світу. Вони викладені в Біблії, Корані та інших священних книгах. їх досить багато, вони різного змісту, в багатьох країнах світу ці норми набули правозастосовного характеру, особливо 10 Божих заповідей, які передані Мойсею (Старий Заповіт), а потім були заново проголошені Ісусом Христом і відображені в Євангелії. Суть цих заповідей (законів) Ісус Христос виклав так: «Полюби Господа Бога твого всім серцем твоїм, і всією душею твоєю, і всім розумом твоїм». Це є перша і найбільша заповідь. Друга, подібна їй: «Полюби ближнього свого, як самого себе» (Єванг. від Матфея, гл. 22 ст. 37-39). І далі відповідно третя, четверта, по порядку: «Поважай батьків своїх, не вбий, не кради, не відкуй неправдиво, не чини перелюбу, не гнівайся на свого ближнього, люби ворогів своїх, не суди свого ближнього».

Корпоративні норми - це такі норми, які встановлюються різними корпораціями чи іншими громадськими об'єднаннями для своїх членів. Наприклад, Статут профспілок, Статут промислових і інших корпорацій.

Норми громадських організацій - це такі норми, які приймаються різноманітними громадськими організаціями, яких існує багато в суспільстві. Наприклад, Товариство книголюбів, садоводів (колективні товариства), Товариство рибалок, мисливців тощо. До громадських організацій також відносяться профспілки, політичні партії. В зв'язку з цим норми громадських організацій можуть мати різний характер.

Звичаї - це такі правила поведінки, які склались історично в результаті багаторічного їх застосування на основі звичок. Наприклад, звичаї відзначати весілля, хрестини, звичай «толоки» (будівництво хат) тощо. Традиції - це епізодичні правила поведінки. Наприклад, святкування різних професійних свят: «День вчителя» тощо. Іноді звичаї і традиції дуже важко відрізняти. Вони часто мають різний характер: моральний, політичний, побутовий, релігійний, а іноді і правовий характер [7,с.20-22].

Отже, соціальні норми - це правила поведінки загального характеру,які виявляють волю певної частини населення або всього суспільства і гарантуються різними засобами соціального впливу [23,с.226]. До соціальних норм відносяться: правові, політичні, економічні, корпоративні, моральні, релігійні, звичаєві та естетичні норми. Всі соціальні норми характеризуються низкою спільних ознак, які ми розглянемо в наступному підрозділі.

1.2 Ознаки соціальних норм

Поведінка, діяльність людей, відносини, які виникають між ними є об'єктом регулювання різноманітних норм. Вся сукупність норм, за допомогою яких здійснюється регулювання поведінки і діяльності людей становить систему нормативного регулювання суспільних відносин [13,с.17]. Ступінь та характер регулюючого впливу на суспільні відносини дає змогу виділити в системі нормативного регулювання поряд із правом як унікальним, важливим і авторитетним регулятором наступні групи норм: звичаї, релігійні, норми моралі, корпоративні норми поєднанні єдиною нормативною природою, всі вищезазначені норми характеризуються наступними загальними рисами:

. Правила (масштаби, зразки, моделі) поведінки регулятивного характеру - соціально-вольові норми, що історично склалися або цілеспрямовано встановлені. Вони спрямовують поведінку людей відповідно до закладеної в нормі ідеальної моделі суспільних відносин, вносять однаковість у регулювання суспільних відносин і формують безупинно діючий механізм типових масштабів поведінки;

. Правила поведінки загального характеру, тобто такі, що не мають конкретного адресата. Вони розраховані на те, щоб спрямовувати поведінку людей у рамках відносин даного виду; вступають у дію щораз, коли виникають відповідні суспільні відносини;

. Правила поведінки наказового характеру - загальнообов'язкові. Вони встановлюють заборони, дають еталони поведінки;

. Правила поведінки, які забезпечуються певними засобами впливу на поведінку людей (звичкою внутрішнім переконанням, суспільним впливом, державним примусом) [4,с.130].

За Кельманом М.С. загальними ознаками всіх соціальних норм є:

1. Вони є загальними правилами. Соціальні норми виступають як правила поведінки людей у суспільстві, тобто визначають, якою повинна і може бути поведінка суб'єктів із точки зору інтересів суспільства. При цьому соціальні норми діють безперервно в часі, наділені багаторазовою дією і звернені до невизначеного кола осіб (не мають конкретного адресата).

. Здебільшого соціальні норми виникають внаслідок свідомо-вольової діяльності людей. Одні створюються в процесі цільової діяльності, інші виникають внаслідок багаторазових повторюваних актів поведінки, не відокремлюються від самої поведінки і виступають як зразки і стереотипи, треті формуються у вигляді принципів, які закріплюються в суспільній свідомості та ін.

. Названі норми регламентують форми соціальної взаємодії людей, тобто спрямовані на регулювання суспільних відносин, поведінку в суспільстві.

. Вони виникають у процесі історичного розвитку (як його фактор і результат) і функціонування суспільства. Соціальні норми, будучи елементом суспільства, відображають процеси його розвитку, впливають на їх темпи і характер, власне, мають своє місце в історії суспільства, свою історичну долю.

. Ці норми відповідають типу культури і характеру соціальної організації суспільства. Культура перш за все виражена у змісті соціальних норм. З цієї точки зору неважко помітити відмінності соціальних норм у суспільствах, яким властиві різні культурні традиції, наприклад, європейська й азіатська [5,с.211].

М.В. Цвік виділяє наступні риси соціальних норм:

·об'єктивна обумовленість правил поведінки, необхідність саморегулювання суспільних систем, забезпечення стабільності і порядку, що виникають у процесі історичного розвитку суспільства з метою регламентації взаємодії людей і мають вольовий характер;

·однаковість масштабу (міри) поведінки, власне норм, кожного з цих регуляторів;

·неперсоніфікованість правил на відміну від індивідуальних, які обумовлюють поведінку конкретних суб'єктів, їх розрахованість на багаторазове застосування до невизначеного кола осіб;

·гарантованість більшості з них на випадок порушення засобами державного або суспільного впливу;

·відображення особливостей культурних традицій того чи іншого суспільства [24,с.176].

Таким чином, соціальні норми - правила поведінки загального характеру, які виникли в процесі історичного розвитку, регулюють різні сфери суспільних відносин, мають зміст, зумовлений свідомо-вольовою діяльністю людей, рівнем економічного, соціального і культурного розвитку суспільства та забезпечуються різноманітними засобами соціального впливу.

Завдяки цим ознакам соціальні норми є важливим регулятором суспільних відносин, активно впливають на поведінку людей і визначають її напрями в різних життєвих обставинах.

Окрім загальних ознак соціальних норм, їм ще притаманні специфічні ознаки, обумовлені особливостями їх формування, методами впливу на поведінку суб'єктів. Ці особливості і дають нам підстави для класифікації соціальних норм.

1.3 Класифікація за різними критеріями

Всі соціальні норми можна класифікувати на такі види: правові або юридичні, моральні (етичні), політичні, економічні, естетичні, норми громадських організацій, релігійні норми, корпоративні норми, звичаї і традиції.

Види соціальних норм за сферами дії:

.економічні: регулюють суспільні відносини в сфері економіки, тобто пов'язані з взаємодією форм власності, з виробництвом, розподілом і споживанням матеріальних благ;

. політичні: регулюють відносини між класами, націями, народностями; пов'язані з їх участю в боротьбі за державну владу та у її здійсненні, із взаємовідносинами держави з іншими елементами політичної системи;*

.релігійні: регулюють відносини в сфері релігії та між різними релігіями, специфічні культові дії, засновані на вірі в існування Бога;*

.екологічні: регулюють відносини в сфері охорони навколишнього середовища та ін.

Види соціальних норм за регулятивними особливостями:

.норми моралі;

.норми-звичаї;

.норми права;

Соціальні норми утворюють єдину систему. Норми права співвідносяться із соціальними як частина з цілим, оскільки вони - важлива, але не одна лише форма регулювання суспільних відносин.

Соціальні норми надзвичайно різноманітні, оскільки різноманітні й регульовані ними суспільні відносини. Їх можна класифікувати за різними підставами, проте у теорії держави і права зазвичай виділяють дві: за способами встановлення і забезпечення соціальних норм та за їх змістом.

За способом встановлення і забезпечення прийнято розрізняти:

.Норми моралі - правила, що складаються відповідно до уявлень людей про добро і зло, справедливість та несправедливість, честь і безчестя тощо, тобто відповідно до моральних уявлень звичаї (традиції, обряди, ритуали, ділові звичаї) - правила, що складаються історично і внаслідок їх багаторазового застосування людьми. Звичаї колись були моральними або релігійними нормами, але з часом їх справжнє значення було забуте. Люди, дотримуючись звичаїв, уже не говорять, гарний чи поганий той чи інший варіант поведінки, а поводяться певним чином через звичку корпоративні норми (норми організацій) - правила поведінки, що видають організації, або які склались в організаціях і поширюються на їх членів. Корпоративні норми регулюють відносини усередині даної організації, порядок її діяльності, взаємини осіб, що входять до її складу. Вони можуть бути виражені у статутах, положеннях, рішеннях таких організацій

.Норми права - правила поведінки, встановлені й забезпечувані державою.

За змістом або сферами відносин, соціальні норми поділяють на:

.політичні норми (правила, що регулюють відносини з приводу здійснення політичної влади, управління суспільством);

. економічні норми (правила, що регулюють відносини з приводу виробництва й розподілу матеріальних благ);

.культурні норми (правила, що регулюють поведінку людей у невиробничій сфері суспільства: тут насамперед мова йде про норми, що регулюють творчу, спортивну та іншу діяльність стосовно реалізації потреб індивіда);

. естетичні норми (правила, повязані з уявленнями про красу людських вчинків);

.релігійні норми (правила, що регулюють відносини віруючих один з одним, з релігійними організаціями, релігійні обряди);

.техніко-соціальні норми (правила необхідного чи доцільного поводження людей із природними обєктами, знаряддями праці, різними технічними пристроями, вибухівкою, отрутохімікатами).

Отже, всі соціальні норми можна класифікувати за різними критеріями. Правові норми є різновидом соціальних норм. Вони мають всі ознаки цих норм, але характеризуються особливими рисами, які не притаманні іншим засобам соціального регулювання [5,с.38-42]. Тому вважаємо за необхідне детальніше розглянути їх в наступному розділі.

РОЗДІЛ 2. МІСЦЕ НОРМ ПРАВА В СИСТЕМІ СОЦІАЛЬНИХ НОРМ

Кожне суспільство має регулювати відносини між людьми, здійснювати охорону і захист таких відносин. Таке регулювання і охорона суспільних відносин здійснюється з допомогою соціальних норм. У системі таких норм право посідає провідне місце. В юридичній літературі право розглядають як загальносоціальне явище і як волевиявлення держави (юридичне право) [12,с.119-121].

Соціальні норми - це певні стандарти, зразки поведінки учасників соціального спілкування, з допомогою яких здійснюється соціальне регулювання. Юристи мають справу насамперед із правовими нормами, що представляють для них безпосередній професійний інтерес. Але вони постійно співвідносять їх з іншими соціальними регуляторами, адже всі норми взаємозалежні т взаємозумовлені. Отже,специфіку правових норм не можна оцінити без з'ясування їх місця і ролі в загальній системі соціальних норм [2,с.110].

Як загальносоціальне явище право характеризується певною свободою та обґрунтованістю поведінки людей, тобто відповідними можливостями суб'єктів суспільного життя, що об'єктивно зумовлені розвитком суспільства, мають бути загальними і рівними для всіх однойменних суб'єктів. З таких позицій право поділяють на: права людини; права об'єднань, груп, верств; права нації, народу; права людства.

Місце норм права в системі соціальних норм визначається низкою їх ознак,що суттєво відрізняють правові норми від інших елементів цієї системи. Ці ознаки вочевидь виявляються при порівнянні норм права з іншими соціальними нормами.

Юридичні (правові) норми - загальнообов'язкові, формально визначені правила поведінки, що встановлені (санкціоновані) державою, охороняються, захищаються і гарантуються нею та містяться в нормативно-правових актах.

Моральні норми - правила поведінки, що базуються на моральних поглядах суспільства на добро і зло, справедливе й несправедливе, гуманне й негуманне, а забезпечуються насамперед внутрішньою переконаністю та силою громадської думки [15,с.184].

Аби показати, що право є особливим видом соціальних норм, слід порівняти ознаки правових та інших соціальних норм.

Такі правові норми, що у своїй сукупності утворюють право:

виникають разом із виникненням держави;

встановлюються чи санкціонуються державою;

виражають волю керівної частини суспільства;

утворюють внутрішньо узгоджену цілісність, єдність (систему права);

існують у суспільстві як одна система норм;

формулюють правила поведінки у вигляді прав та обов'язків;

правила поведінки формально визначені за змістом;

мають певні форми зовнішнього виразу;

мають точно визначені межі дії;

забезпечуються державним примусом та іншими засобами.

Інші соціальні норми, що утворюють систему соціального регулювання:

існують у будь-якому суспільстві;

встановлюються чи санкціонуються іншими суб'єктами;

виражають волю різноманітних частин населення;

можуть існувати й безсистемне, не будучи внутрішньо узгодженими;

існують здебільшого у вигляді декількох відносно самостійних систем нормативного регулювання;

виражаються не тільки через права та обов'язки, а й через загальні принципи, цілі, гасла тощо;

зазвичай позбавлені формальної визначеності;

можуть виражатись у будь-яких, не завжди фіксованих, формах;

не завжди мають точно визначені межі дії;

забезпечуються звичкою, внутрішнім переконанням, моральним, громадським впливом та іншими позадержавними засобами.

Різниця, що існує між нормами права та іншими соціальними нормами, встановлюється за такими критеріями.

За походженням:

Так, норми права видаються державними органами, в той час як корпоративні норми виробляються відповідними організаціями, а норми моральності й звичаї виникають поступово у процесі розвитку суспільства

За формою вираження:

Норми права фіксуються в офіційно виданих органами держави нормативних актах, їх властивістю є формальна визначеність; такою властивістю не володіють інші соціальні норми, які існують або у свідомості суспільства чи окремих соціальних груп, або можуть бути записані в джерелах, що не мають офіційного характеру

За територією дії:

Норми права поширюють свою дію на всіх осіб, що знаходяться в межах держави. Звичаї і корпоративні норми мають локальний характер, тобто поширюються на відносно вузьке коло осіб (членів організації), а не на визначену територію. Багато норм моралі не знають державних кордонів, хоча моральні уявлення у різних країнах можуть значно відрізнятися

За ступенем деталізації:

Норми права, як правила поведінки в конкретних ситуаціях, відрізняються досить великим ступенем деталізації, у той час як норми моралі не містять чітких і деталізованих правил, а є насамперед загальними принципами поведінки

За способом забезпечення:

За нормами права, у випадку їх невиконання, стоїть сила державного примусу, тоді як інших соціальних норм дотримуються і виконують їх добровільно, під впливом свідомості та внутрішнього переконання людей.

За тенденціями розвитку:

Звичаї і норми моралі зявилися значно раніше права, вони більш консервативні, складаються не відразу і швидко не зникають. Право ж зявляється тільки на визначеному етапі розвитку суспільства, хоча в сучасних умовах у звязку з ускладненням стосунків між людьми роль і значення права, як ефективного засобу соціального управління, збільшується.

Особливо важливе місце у вказаній системі соціальних норм займають норми права. Проте, аби усвідомити їх особливості, досить важливим є зясування питань співвідношення норм права з іншими соціальними нормами. При цьому відзначають їх спорідненість, різницю та взаємодію.

Спорідненість норм права та інших соціальних норм полягає в тому, що всі вони (і норми права, і норми моралі, і корпоративні норми, і звичаї) відносяться до соціальних норм і мають загальні ознаки останніх. Їх зміст у цілому обумовлений рівнем економічного та культурного розвитку суспільства. Окрім того, як норми єдиної спільноти, норми права та інші соціальні норми, що регулюють однакові суспільні відносини, не можуть значно відрізнятися одна від одної [8,с.129].

У вимогах різних соціальних норм містяться однопорядкові, аналогічні положення. Тоді такі норми доповнюють одна одну і в такій спосіб сприяють повнішому і швидшому досягненню бажаних результатів.

Право складається з численних правових норм. Аби правильно вибрати ту чи ту правову норму для їх реалізації, треба знати, що вони об'єднуються не за випадковими ознаками; між ними є конкретна схожість і відмінності. Завдяки цій об'єктивній зумовленості й характерним ознакам схожості, відмінностей правових норм усе право можна подати як визначену систему.

До основних ознак системи права слід віднести: поділ усієї сукупності норм права на взаємозв'язані правові комплекси, галузі, підгалузі, інститути права; єдність і узгодженість між собою норм права, що складають систему права; об'єктивний характер побудови системи права.

Первинним ланцюжком системи права є нормативно-правовий припис (норма права). Це загальнообов'язкове, формально визначене правило поведінки суб'єкта права, що криє в собі державно-владне веління нормативного характеру, встановлюється, санкціонується і забезпечується державою для регулювання суспільних відносин.

Ознаки норм права, що відрізняють їх від індивідуально-правового припису:

вони узагальнюють типові, тобто такі, що неодноразово повторюються, життєві ситуації;

розраховані на невизначену кількість суспільних відносин;

адресовані неперсоніфікованому колу суб'єктів, дозволяють окреслити межі поведінки всіх суб'єктів, що підпадають під таку ситуацію;

діють у часі та просторі неперервно;

чинність дії правової норми припиняється або скасовується уповноваженими суб'єктами [9,с.98].

Отож, право, як особливий вид соціальних норм, відрізняється від інших соціальних норм взаємозв'язком із державою, напрямками впливу на суспільні відносини.

З наведеного співвідношення ознак норм права та ряду інших соціальних норм видно, що в правових нормах з найбільшою ясністю і повнотою юридично оформлюються вимоги до поведінки тих чи інших суб'єктів. При цьому в нормах права від імені держави регулюються не всі,а лише найбільш важливі з її погляду суспільні відносини. Тільки норми права забезпечуються всіма наявними в державі засобами. Усе це свідчить про те,що в системі соціальних норм,чинних в суспільстві,в якому сформувалася держава,норми права посідають своє особливе,чітко визначене місце [15,с.186].

РОЗДІЛ 3. СПІВВІДНОШЕННЯ ЮРИДИЧНИХ ТА ІНШИХ СОЦІАЛЬНИХ НОРМ

3.1 Право і мораль

соціальний норма право

У суспільстві право і мораль тісно пов'язані. Їх співвідношення проявляється в стані єдності, відмінності і взаємодії. Для характеристики кожного з означених станів необхідно передусім визначити, що являє собою мораль як соціальне явище.

Мораль-це погляди,уявлення і правила,що виникають як безпосереднє відображення умов суспільного життя у свідомості людей у вигляді категорій справедливості і несправедливості,добра і зла,честі,гідності,совісті,обов'язку та ін.

Взаємодія права і моралі у суспільстві-це складний ,багатогранний процес. Активно впливають на мораль,право сприяє більш глибокому її в коріненню у суспільстві,в той же час воно під впливом морального фактора постійно збагачується:підвищується авторитет,зростає його роль як соціального регулятора суспільних відносин. Таким чином,вплив на мораль супроводжує процес зворотного впливу моралі на право.

Право і мораль-засоби соціального нормативного регулювання,що взаємно доповнюють один одного. Їх взаємодія носить конструктивний характер. В реальній дійсності право і мораль функціонують в єдності,переплітаючись між собою,доповнюючи одне одного [5,с. 46-47].

Мораль має історичний характер, але за всіх часів критерієм моральних норм виступають категорії добра, зла, чесності, порядності, совісті. Вона охоплює майже всі сфери життя - економіку, політику, право та ін. За допомогою моралі узгоджується поведінка особи з інтересами суспільства, долаються суперечності між ними, регулюється міжособистісне спілкування.

«Золотим правилом» моралі, відомим із найдавніших часів, є таке: «(не) роби щодо інших так, як ти (не) хотів би, щоб вони робили щодо тебе».

У багатьох випадках правові норми як би виростали з моральних принципів. Природа правових та моральних норм суттєво відрізняється: правова норма є штучним утворенням, що створене людьми,які відданні інтересам такого штучного утворення, як держава. Моральна норма базується на устрої світобудови і природи людини, що є невідємною частиною світового устрою [22].

Дотримання норм права є моральний обов'язок громадянина, який визначається моральною і правовою культурою суспільства.

Правда, жодне суспільство в історії розвитку людства не досягло гармонії права і моралі.

Спільне у норм права і норм моралі полягає у тому, що вони:

) діють у єдиному полі соціальних зв'язків, тобто є соціальними нормами;

) переслідують спільну мету - встановлення і підтримання порядку в суспільстві;

) мають однакове функціональне призначення - впливати на поведінку людей, регулювати їх відносини, формувати масштаби (еталони, стандарти) поведінки;

) адресовані до всіх або до великої групи людей, тобто є правилами поведінки загального характеру;

) мають єдину духовну природу, єдиний ціннісний стрижень - справедливість. Навіть у класовій державі норми права були вираженням справедливості, на якій ґрунтуються норми моралі. Останні, у свою чергу, були обумовлені матеріальним і духовним розвитком суспільства (див. приклад про кріпосне право в параграфі «Поняття і ознаки права»). Але й тоді норми права і норми моралі протистояли сваволі та анархії [24,с.228-229].

Взаємодія норм права і норм моралі в процесі правотворчості:

. Норми права створюються з урахуванням норм моралі, що панують у суспільстві, виступають як формально (офіційно) визначена міра справедливості, і тому право в широкому розумінні є моральним явищем. Наприклад, заборона убивства - це насамперед моральна заборона, а потім уже правова. Законом передбачена кримінальна відповідальність за наклеп, давання неправдивих показань, підробку документів, шахрайство, які у своїй основі мають неправду як аморальне явище. Або конституційна норма (ст. 63 Конституції України), відповідно до якої особа не несе відповідальності за відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів сім'ї чи близьких родичів, є насамперед моральною нормою.

. Норми права змінюються і розвиваються під впливом норм моралі. Наприклад, зміна ставлення до комерційної діяльності зажадала юридичного закріплення, оскільки норма, що забороняє комерційну діяльність в Україні, морально відпала.

. Норми права скасовуються у разі невідповідності вимогам норм моралі, яка панує в суспільстві. Наприклад, смертна кара в Україні.

Вплив норм моралі на діяльність, пов'язану з реалізацією права:

. Норми права оцінюються громадянином, який реалізує їх, із погляду моралі. Навіть технічні, організаційні правила, які не несуть морального навантаження (наприклад, передбачена законом форма декларації про прибутки), мають певний вихід на норми моралі.

. Норми права тлумачаться посадовою особою, яка здійснює правозастосовну діяльність, відповідно до норм моралі, що панують у суспільстві. Особливо це стосується тих норм права, котрі містять у своєму тексті оцінні поняття (наприклад, «цинізм», «особливе зухвальство» - у Кримінальному кодексі України), їх неможливо зрозуміти і застосувати без звертання до норм моралі. Так, справедливе, обґрунтоване і законне судове рішення про наклеп, образу, хуліганство, статеві злочини багато в чому залежить від урахування моральних норм, які діють у суспільстві.

. Правозастосовний процес, включаючи його останню стадію - прийняття правозастосовного акта, здійснюється з урахуванням норм моралі. Здавалося б, передбачена законом форма протоколу судового засідання не торкається будь-яких моральних цінностей, проте будь-які юридичні правила, які вносять чіткість і певність у взаємовідносини суб'єктів права в процесі правозастосовної діяльності, не є байдужними для моралі [16,с.131].

Вплив норм права на норми моралі:

. Норми права сприяють затвердженню прогресивних моральних уявлень. Наприклад, ст. 21 Конституції України затверджує гуманістичні засади справедливості: «Всі люди є вільними і рівними у своїй гідності та правах».

. Норми права сприяють усуненню перепон на шляху розвитку нових моральних норм. Наприклад, норма про рівність форм власності - державної, комунальної, приватної - затверджує у громадян не лише необхідне почуття відповідальності за цілість державної і комунальної власності, але й моральне право хазяїна, власника - фермера, приватного підприємця та ін.

. Норми права виступають як засоби охорони і захисту норм моралі. Так, статті Цивільного кодексу спрямовані на захист і охорону таких моральних цінностей, як добре ім'я, незаплямована репутація, честь, гідність.

Відмінності між нормами моралі і нормами права:

За походженням :

норма моралі складається в суспільстві на основі уявлень людей про добро та зло, справедливість; існувала до виникнення держави;

норма права установлюється (закріплюється) державою як офіційна міра волі та справедливості; при первісному ладі не існувала;

За сферою дії:

норма моралі регулює внутрішнє усвідомлення людиною своєї поведінки в усіх сферах суспільних відносин; не є інституціональною - не пов'язана з інститутами суспільства; створюється, поширюється і відмирає повільно протягом тривалого часу

норма права регулює зовнішню форму поведінки людини в тих сферах суспільних відносин, що піддаються регулюванню; є інституціональною - діє в рамках соціальних інститутів; вступає в дію, здійснюється і скасовується офіційно, у суворо визначеному порядку та часі;

За ступенем деталізації:

норма моралі виступає як узагальнене безособове правило поведінки у вигляді ідей і принципів (дотримуватися слова, бути чесним, справедливим тощо);

-норма права є конкретним варіантом поведінки суб'єкта, в якому чітко визначені його юридичні права і обов'язки, як можливі та належні;

За формою вираження:

норма моралі не закріплюється в спеціальних актах, міститься у свідомості людей; набуває обов'язкового значення в міру визнання більшістю членів суспільства;

- норма права одержує закріплення в державних актах (законах, указах, постановах); після набуття законної сили стає обов'язковою для осіб, що знаходяться в сфері її дії;

За способом охорони від порушень:

норма моралі дотримується добровільно, забезпечується внутрішнім переконанням, громадською думкою (результат - почуття сорому, каяття).

норма права забезпечується, крім інших способів, державним примусом, застосуванням заходів юридичної відповідальності (нерідко результат - обмеження в правах правопорушника, викликане застосуванням до нього санкцій закону) [19,с.266].

Важливу роль відіграють моральні норми у процесі правозастосовчої діяльності при вирішенні конкретних юридичних справ. Так, мотив і мета яких злочинів, інших правопорушень є обов'язковими або додатковими (факультативними) ознаками, що повинні бути встановлені при кваліфікації. А в разі прийняття судового рішення про позбавлення батьківських прав моральний фактор часом є вирішальним. Досить складним не тільки з правового, а й з морального боку є питання тримання взятих під варту і засуджених осіб. До уваги беруться юридичні, соціальні, економічні, географічні і, звісно, моральні фактори сумісного перебування засуджених і їх охорони. Йдеться і про розміщення засуджених за категоріями, умовами тримання, обмеженнями, видами і порядком покарань (покарання не повинні бути жорстокими чи такими, що принижують людську гідність), а також про деякі інші фактори [24,с.228-230].

3.2 Право і звичай

Норми-звичаї - правила зовнішньої поведінки, які розглядаються членами соціального об'єднання як обов'язкові або на підставі безпосередніх умов суспільного життя, або на підставі якогось суспільного авторитету; здійснюються добровільно, а у разі їх порушення до правопорушників застосовуються засоби громадського впливу.

Норми-звичаї - правила поведінки, що склалися внаслідок фактичного їх застосування протягом тривалого часу. Це основна форма регулювання відносин у додержавному суспільстві.

Ознаки норми-звичаю:

етнічний характер;

колективістський характер;

моральна обумовленість;

пов'язаність із релігійними уявленнями і ритуалами;

підкреслена публічність та ін. [19,с. З69].

Дотримання норм-звичаїв забезпечувалося засобами громадського суспільного впливу на порушника (страта, вигнання з роду, позбавлення вогню і води та ін.) або схваленням засобів, що застосовувалися до кривдника скривдженим, його рідними або членами роду (кревна помста).

У державному суспільстві норми-звичаї були санкціоновані державою:

. У процесі судової або адміністративної діяльності, коли звичай служив підставою для вирішення спору (англо-американський тип правових систем).

Для визнання норми-звичаю правовим звичаєм, що захищається судом, ця норма повинна була:

виражати тривалу правову практику;

відбивати однакову практику - як дії, так і бездіяльності;

втілювати природну і розумну потребу в правовому регулюванні ситуації.

Необхідність застосування норми-звичаю доводилася в суді.

. Шляхом включення звичаю до законодавчих актів рабовласницьких і феодальних держав, які утворили найдавніший шар права - звичаєве право (романо-германський тип правових систем та ін.).

Для набуття юридичної сили норма-звичай:

не повинна суперечити закону;

повинна його доповнювати і як би «оживляти»;

не може підмінювати закон.

Звичаєве право - система правових норм, яка ґрунтується на нормах-звичаях, що діють у суспільстві в результаті тривалого застосування, санкціоновані державою і забезпечуються його примусовою силою (у разі потреби).

Звичаєве право сформувалося на ранніх ступенях розвитку суспільства, у період розпаду родового ладу. Виникаючі в суспільстві суперечності викликали потребу у фіксації сформованих відносин у формі різних нормативних установлень (Руська правда, Алеманська правда, Салична правда та ін.). Перші писані закони, що ґрунтувалися на нормах-звичаях, мали справляти враження на підданих своєю стабільністю і розвивати в них почуття впевненості у справедливості.

Згодом звичаї минулого (кревна помста, виклик на дуель) поступово трансформувалися відповідно до соціально-економічному ладу суспільства і дотепер продовжують відігравати досить істотну роль, особливо на рівні повсякденної свідомості, у правосвідомості [18,с.230].

Таким чином, норми-звичаї і звичаєве право, яке ґрунтується на них, є провідними нормативними регуляторами поведінки в ранніх державних утвореннях, сприяють формуванню їх національної правової системи. Величезний вплив у цьому плані належить національним, релігійним та іншим особливостям, властивим конкретному етнічному утворенню (або їх сукупності),а також тим навичкам, традиціям і звичаям, що, повторюючись і закріплюючись у свідомості індивідів, перетворюються на норми поведінки.

Звичаї грають істотну роль в регуляції різних сторін суспільного життя. Вони тісно пов'язані з правом, мораллю, культурою, політикою, релігією, іншими соціальними нормами. Історично право як система норм в значній мірі походить від звичаїв, які санкціонувалися публічною владою у міру практичної необхідності. Вже в цьому полягає їхня генетична спорідненість. Даний процес у принципі є постійним, він продовжується і зараз, бо право формується не тільки зверху, але і знизу, з народних глибин, коріння, традицій.

Звичаї передаються з покоління в покоління, багато з них живуть століттями і тисячоліттями, освячені заповітами предків. Немало з них носять релігійний або напіврелігійний характер (наприклад, дотримання посту, рамадан). Подібні соціальні стереотипи є у всіх народів, вони можуть бути різними в різних групах одного і того ж суспільства, в різних етносів, національних груп. Це якнайдавніша форма соціальної регуляції [24,c. 267-269].

Від звичаїв і традицій відрізняються ділові звичаї, під якими розуміється практика, що склалася в господарській діяльності, а також в побуті. Про ділові звичаї говориться, зокрема, в нормативних актах, коли йдеться про прийняті в даному порту правила черговості вантаження і розвантаження, про вимоги, що звичайно пред'являються, яким повинна відповідати якість проданої речі, про її нормальне використання. За змістом таких згадок можна говорити не про критерії, встановлені якими-небудь звичаями (звичками), а про заведений порядок або про середньостатистичні норми, відповідні рівню розвитку виробництва.

Звичай може застосовуватися не тільки як право, а і як самостійне джерело чи навіть проти норм писаного права за наявності суперечностей між ними. Застосування звичаю проти нормативного права більш характерне для традиційних правових систем, хоча зустрічається навіть у континентальній Європі [24,с.232].

3.3 Право та технічні норми

Особливо своєрідними за змістом регулювання є правила, які визначають поведінку людей у зв'язку із використанням технічних і природних об'єктів, - технічні норми. До них, зокрема, належать: правила користування, технічної експлуатації машин і механізмів, будівельні норми і правила (БНіП), державні стандарти, правила техніки безпеки, норми видатку сировини, правила проведення вибухових робіт тощо. Хоч технічні норми встановлюються людьми, ці норми, проте, не мають суспільного характеру, їх зміст обумовлений законами природознавства, досягнутим рівнем розвитку науки, техніки і культури суспільства.

Умовно технічні норми поділяються на дві групи: до першої групи належать ті, що втілені в правову форму, до другої - всі інші.

Норми першої групи закріплюються у вигляді встановлених державними органами правил, інструкцій, що регулюють відносини стосовно використання технічних засобів у сфері виробництва чи управління, мають обов'язковий характер,забезпечуються на випадок їх порушення нормами юридичної відповідальності. Такі норми називаються техніко-юридичними. їх взаємодія з правом здійснюється за допомогою системи бланкетних норм, які мають відсилку до таких підзаконних актів, як: правила зберігання, використання, обліку, перевезення вибухових речовин і радіоактивних матеріалів, безпеки руху та експлуатації транспорту, обігу наркотичних засобів, психотропних речовин та прекурсорів, протипожежної безпеки, боротьби з епідемічними та інфекційними захворюваннями, утримання тварин, а також багатьох інших. Наприклад, вибухові речовини, у тому числі ті, що здатні до утворення вибухових сумішей, повинні зберігатись аптечними установами в ізольованому вогнестійкому складі в спеціальних приміщеннях, ізольованих вогнетривкими стінками.

Технічні норми, які належать до другої групи, у свою чергу, можуть не мати соціального змісту (наприклад, норми математики, хімії, біології та інших наук, що визначають природний стан об'єкта пізнання), але набувати соціального значення, якщо йдеться про правила поведінки людей у зв'язку з використанням технічних та природних об'єктів (наприклад, правила користування побутовими приладами, прийому лікарських засобів та ін.). Ці правила не містять ознак, властивих правовим нормам, їх порушення не призводить до застосування засобів юридичної відповідальності [24,с.226-227].

Ціль технічних норм - найбільш доцільний, безпечний обіг людей з об'єктами навколишнього їхнього середовища, як природної, так і штучної. Мова йде про природні речовини (наприклад, радіоактивні елементи), явищах природи (наприклад, сонячна радіація), знаряддях праці, предметах побуту (наприклад, електроінструмент, газові й т.д.).

Норми права, що мають технічне втримування, називаються техніко-юридичними нормами. Таких норм досить багато, наприклад, у КК України (статті про відповідальність за порушення правил пожежної безпеки, правил техніки безпеки й т.д.).

Ряд технічних норм, що діють у матеріально-виробничій і управлінській сфері і набули соціального значення, набувають правової сили, тобто перетворюються на техніко-юридичні з ознаками обов'язковості і охорони державними засобами, аж до примусу. При цьому вони не втрачають свого організаційно-технічного характеру. Наприклад, правила протипожежної безпеки, експлуатації атомних станцій, усіх видів транспорту, енергопостачання, збереження і переміщення вибухових і токсичних речовин, поводження зі зброєю тощо.

До технічних норм належать:

. Будівельні норми і правила (БНіПи);

. Державні стандарти (Держстандарти);

. Технічні умови виробництва певної продукції;

. Інструкції з експлуатації машин і механізмів;

Отже технічні норми встановлюють правила обігу людей із природними й штучними об'єктами.

3.4 Право та корпоративні норми

Врегулюванні суспільних відносин значну роль відіграють норми об'єднань громадян або корпоративні норми. Йдеться про документи нормативного характеру, що розробляються політичними партіями, громадськими організаціями, профспілками, фондами, рухами та іншими організованими спільностями з метою реалізації інтересів своїх членів.

Предметом їх регулювання є відносини, які неможливо або недоцільно регулювати правом. Корпоративні норми визначають правосуб'єктність названих організацій, встановлюють їх мету і завдання, умови членства, порядок формування і компетенцію їх органів, гарантії дотримання норм, специфіку санкцій і засади взаємодії з державою.

Корпоративні норми - це правила поведінки, по яких живуть і діють різні громадські організації, рухи, об'єднання, асоціації, фундації, центри, союзи і інші утворення недержавного характеру (професійні, творчі, наукові, жіночі, молодіжні, ветеранські, просвітницькі, спортивні, культурні, екологічні, оборонні, технічні і ін.). Ці правила містяться у відповідних статутах, рішеннях, положеннях, програмах, інших документах вказаних структур. Корпоративні норми тісно пов'язані з правовими, особливо тими, які визначають порядок реєстрації і діяльності громадських організацій і об'єднань. Специфіка корпоративних форм багато в чому залежить від специфіки тої або іншої організації, а різноманіття форм - від різноманітності норм громадської самодіяльності громадян [24,с.231-234].

Конституція України проголошує: Кожний має право на об'єднання, включаючи право створювати професійні спілки для захисту своїх інтересів. Свобода діяльності громадських організацій гарантується. Громадські об'єднання рівні перед законом [1, ст.36].

Проте існують і певні обмеження. Так, в Конституції України зазначається, що забороняється створення і діяльність громадських об'єднань, цілі яких або дії яких направлені на насильну зміну основ конституційного ладу і порушення цілісності України, підрив безпеки держави, створення озброєних формувань, розпалювання соціальної, расової, національної і релігійної ворожнечі [1, ст.37].

При цьому визнається політичне різноманіття, багатопартійність, фіксується, що ніяка ідеологія не може встановлюватися в якості державної або обов'язкової. Хоча звичайно, що в Україні є певні життєві ідеали і орієнтири[21,с.47].

Корпоративні норми - один з видів соціальних норм, вони входять в загальну нормативно-регулятивну систему суспільства. Норми громадських організацій регламентують в основному їхні внутрішні питання і відносини (цілі, задачі, функцій, прав і обов'язків членів, умови вступу і виходу або відрахування, формування керівних органів, заходи відповідальності, стягнення, членські внески і т.д.).

До корпоративних норм належать:

норми, що містяться у документах некомерційних, недержавних корпорацій - громадських об'єднань (партій, профспілок, добровільних товариств, що грунтуються на членстві);

норми, що містяться у документах комерційних корпорацій, насамперед тих, що створюються для підприємницької діяльності (господарських товариств - повних, командитних, акціонерних товариств - відкритих, закритих тощо).

Корпоративні норми - правила поведінки, які встановлені в корпорації (підприємстві, установі, організації) для регулювання відносин між людьми, спрямовані на досягнення цілей її функціонування і виражені в її статутах, положеннях, рішеннях.

Корпоративні норми комерційних організацій розробляються органами управління цих організацій, регулюють відносини між співробітниками корпорації і кредиторами, робітниками корпорації і клієнтами, адресуються їх членам (фундаторам, акціонерам, робочим, службовцям тощо). Хоча вони діють усередині певної організації, як і норми громадських некомерційних об'єднань, між ними є відмінності.

Спільне у корпоративних норм і норм права полягає у тому, що вони:

регулюють типові ситуації або вид відносин, а не окремий випадок чи конкретні суспільні відносини;

мають багаторазове використання, тобто розраховані на багатократне повторення;

мають однаковий неперсоніфікований характер, тобто застосовуються відразу до багатьох, поіменно не вказаних осіб;

викладаються у письмових актах, прийнятих в офіційно встановленому порядку уповноваженими органами (державними органами, з'їздами, конференціями, зборами громадських об'єднань та ін.).

Відмінності між корпоративними нормами і нормами права:

Корпоративні норми :

) встановлюються від імені конкретного об'єднання громадян і виражають волю (інтерес) цього об'єднання;

) обов'язкові тільки для членів цього об'єднання, тобто мають точну кількісну визначеність;

) забезпечуються передбаченими внутрішніми організаційними заходами, аж до виключення з членів об'єднання; щодо забезпечення їх державою, то воно може бути тільки опосередкованим;

) не повинні суперечити нормам права, санкціям, встановленим у нормативно-правових актах;

) є додатковими стосовно норм права, виданим державою.

Норми права:

) встановлюються від імені держави і виражають волю всього народу (через поєднання громадських, групових і особистих інтересів);

) обов'язкові для всіх громадян держави, тобто не мають кількісної визначеності;

) забезпечуються, крім інших способів, державним примусом;

) не залежать від змісту корпоративних норм;

)є основними стосовно корпоративних норм; формулюють загальнообов'язкові (у тому числі для корпорації) санкції [4,с.98].

Нині замість застосування до правопорушників заходів державного примусу можливе застосування заходів громадського впливу (ст. 152 Кодексу законів про працю України). Крім того, до особи, яка вчинила правопорушення, мають застосовуватися заходи громадського впливу - оголошення догани або виключення з числа членів організації.

Від дотримання статутних норм іноді залежить правильне застосування норм права. Наприклад, при звільненні працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу потрібна попередня згода на це профспілкового органу (статті 40, 41, 43 Кодексу законів про працю України). Кворум на такому засіданні визначається за нормами статуту профспілкової організації. Корпоративні норми слід відрізняти від юридичних які містяться у локальних нормативних актах підприємств, господарських товариств статутах, установчих договорах, положеннях). Порушення локальних нормативних актів підлягає захисту в судовому порядку і з допомогою інших заходів державного впливу [24,с.232-234].

Юридичне значення корпоративних норм полягає насамперед у тому, що вони визначають правосуб'єктність корпорації. У разі 'їх порушення є можливість звернутися до компетентних правоохоронних органів. Так, при порушенні положень установчих документів акціонерного товариства, наприклад, про порядок розподілу прибутку, зацікавлений суб'єкт може оскаржити ухвалене рішення у судовому порядку.

На відміну від корпоративних норми, що містяться у статутах політичних партій, не мають правового характеру. Тому винесення рішення про порушення статуту політичною партією оскарженню в судовому порядку не підлягає [19,с. 273].

3.5 Релігійні норми

Як відомо, церква відокремлена від держави, але вона не відокремлена від суспільства, з яким зв'язана загальним духовним, етичним, культурним життям. Вона здійснює могутній вплив на свідомість і поведінку людей, виступає важливим стабілізуючим чинником [14, c. 86].

Релігійні норми - це такі норми, які регулюють відправлення релігійних культів, відношення людей до Бога і навколишнього світу. Вони викладені в Біблії, Корані та інших священних книгах. їх досить багато, вони різного змісту, в багатьох країнах світу ці норми набули правозастосовного характеру, особливо 10 Божих заповідей, які передані Мойсею (Старий Заповіт), а потім були заново проголошені Ісусом Христом і відображені в Євангелії. Суть цих заповідей (законів) Ісус Христос виклав так: «Полюби Господа Бога твого всім серцем твоїм, і всією душею твоєю, і всім розумом твоїм». Це є перша і найбільша заповідь. Друга, подібна їй: «Полюби ближнього свого, як самого себе» (Єванг. від Матфея, гл. 22 ст. 37-39). І далі відповідно третя, четверта, по порядку: «Поважай батьків своїх, не вбий, не кради, не відкуй неправдиво, не чини перелюбу, не гнівайся на свого ближнього, люби ворогів своїх, не суди свого ближнього» [7,с.20].

Всі представники релігійних організацій, об'єднань, конфесій, які існують на території України, керуються при здійсненні ними конституційного права на свободу совісті як своїми внутрішньорелігійними правилами і переконаннями, так і чинним законодавством України.

Церква поважає право, закони, встановлений в державі порядок, а держава гарантує можливість вільної релігійної діяльності, що не суперечить принципам суспільної моралі і гуманізму. Свобода віросповідання - сама найважливіша риса цивілізованого демократичного суспільства. Відродження релігійного життя, пошана віруючих, відновлення храмів, що свого часу були зруйновані - безперечне духовне досягнення України. Про тісний взаємозв'язок права і релігії говорить той факт, що багато християнських заповідей, такі, наприклад, як не вбий, не вкради, не лжесвідчи і інші закріплені в законі і розглядаються ним як злочини. В мусульманських країнах право взагалі ґрунтується значною мірою на релігійних догматах (нормах адату, шаріату), за порушення яких передбачені досить суворі покарання. Шаріат - це ісламське (мусульманське) право, а адат - система звичаїв і традицій [16, c. 207-209].

Релігійні норми як обов'язкові правила поведінки віруючих містяться в таких відомих історичних пам'ятниках, як Старий Заповіт, Новий Заповіт, Коран, Талмуд, Сунна, Священні книги буддизму, а також в поточних рішеннях різних зборів, колегій, зібрань духівництва, керівних структур церковної ієрархії [10, c. 142].

В Конституції України зазначається, що держава відокремлена від релігії. Ніяка релігія не може встановлюватися в якості державної або обов'язкової. Кожному гарантується свобода совісті, свобода віросповідання, включаючи право сповідати індивідуально або спільно з іншими будь-яку релігію або не сповідати ніяку, вільно вибирати, мати і поширювати релігійні і інші переконання і діяти відповідно до них [1].

Слід зазначити, що останнім часом свобода віросповідання все частіше стала вступати в суперечність з ідеями прав людини, гуманізму, моральності і інших загальновизнаних цінностей. Сьогодні в Україні діє багато так званих нетрадиційних релігійних об'єднань. Не всі з них виконують справді суспільно корисні або принаймні нешкідливі функції.

Таким чином, у сфері реалізації права на свободу совісті зародилися і активно розповсюджуються негативні тенденції, яким право, влада, закони повинні ефективно протистояти, не припускати руйнування багатообразного духовного світу особи, благотворного впливу на життя суспільства традиційного для нашої країни православ'я, інших цивілізованих релігій [20, c. 17-19].

ВИСНОВКИ

В результаті проведення дослідження ми дійшли наступних висновків.

Соціальні норми -це загальні правила поведінки людей у суспільстві,що зумовлені об'єктивними закономірностями і є результатом свідомо-вольвої діяльності певної частини чи всього суспільства,що забезпечуються різноманітними засобами соціального впливу.

Різноманітність та складність суспільних відносин зумовлюють існування різних соціальних норм. За регулятивними особливостями виділяють такі види соціальних норм: моральні норми; звичаєві норми; правові норми; корпоративні норми. Ці норми вирізняються за структурою, формами дії, способами забезпечення, сферами застосування пріоритетності, кожний вид соціальних норм має власну специфіку. Спільне в них те, що вони встановлюють конкретні, чіткі рамки для поводження учасників суспільних відносин, містять однаковий масштаб (міру) поведінки, тобто власне нормативність. Усі соціальні норми взаємодіють та чинять вплив на формування одна одної.

В процесі регулювання суспільних відносин вся сукупність соціальних норм перебуває у взаємодії. Ця взаємодія може виявлятися по різному, причому процеси взаємодії норм права та моралі, норм права та корпоративних норм тощо досить складні.

В процесі правотворчості норми права взаємодіють з нормами моралі, до того ж норми моралі вчиняють вплив на правореалізаційну діяльність, а норми права впливають на норми моралі в суспільстві. Звичаєві норми після санкціонування державою набувають правового характеру, це можна спостерігати на прикладі формування звичаєвого права на ранніх шаблях розвитку суспільства. Корпоративні носять правовий характер та також знаходяться у щільному звязку із нормами права.

Отже, соціальні норми - загальновизнані або достатньо поширені еталони, зразки, правила поведінки людей, засіб регуляції їх взаємодії. Вони страхують, оберігають суспільне життя від хаосу і самопливу. Зрозуміло, в число соціальних норм входять і правові. Соціальні норми - це об'єктивно необхідні правила сумісного людського буття, показники меж належного і можливого.

Соціальні норми різною мірою відображають закономірності суспільного розвитку, але самі такими не є. Об'єктивні закони, згідно яких розвивається історія, не є норми. Останні впроваджуються в життя суспільства людьми, соціальною практикою. Одні з них з часом відпадають, інші - виникають, видозмінюються, треті - нав'язуються певними класами, групами або владою. Інакше кажучи, процес становлення, формування соціальних норм - чинник суб'єктивний. Виробляються вони людьми. Інша справа, що потреба в них диктується об'єктивною необхідністю.

Право склалося набагато пізніше інших нормативних систем і головним чином на їхній основі. Воно стало більш жорстко і цілеспрямовано регулювати економічні і інші відносини. Рівно як і замість колишньої суспільної влади з'явилася публічна влада, вже не співпадаюча з інтересами всього суспільства і спирається на особливий апарат, готовий за порушення офіційно встановлених і строго обов'язкових норм застосувати примушення.

Поява соціальних норм і свідомого нормативного регулювання пов'язана з переходом від тваринної стадності людей до людського суспільства, з процесом соціалізації відносин, з поведінкою людини як особливої природно-біологічної і суспільної істоти. Цей перехід був тривалим і поступовим, еволюція зайняла декілька мільйонів років.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1.Конституція України від 28.06.1996 р. // База даних НАУ-ЕКСПЕРТ.

2.Волинка К.Г. Теорія держави і права: Навч. посіб. - К.: МАУП, 2003. - 240 с. - Бібліогр.:- 232с.

.Венгеров А.Б. Теория государства и права. - М. - 2004: -320с.

.Губа А.В., Письменицький А.А., Слинько Д.В. Теорія держави і права. Посібник для студентів - Харків, 2000: -381с.

.Кельман М.С.,Мурашин О.Г.Загальна теорія держави і права:Підручник-К:»Кондор»,2008: -477с.

.Керецман В.Ю., Семерак О. С.К-36 Правознавство. Навчальний посібник - К.: Атіка, 2002:-400 с.

.Котюк В.О. Загальна теорія держави і права: Навчальний посібник. - К.: Атіка, 2005: -590с.

.Копейчиков В.В.,Колодій А.М. та ін..Теорія держави і права: Навч.посіб. видання 2-ге. Перероблене і доповнене. /. - К.: Юрінком Інтер, 2002:-438 с.

.Конституційне право України: Підручник для студентів вищих нав. заклад. / За ред. Ю.М. Годики, В.С. Журавського. - К.: Видавничий Дім Ін Юре, 2002: -380с.

.Комаров С.А. Общая теория государства и права. - М., 1997: - 141-145с.

.Корельский В.М.і Перевалов В.Д. теорія держави та права видавнича група Норма-Инфра. - К.: 1999. - 643 с.

.Кравчук М. В. Теорія держави і права. Проблеми теорії держави і права: Навчальний посібник. - 3-тє вид., змін, й доп.- Тернопіль: Карт-бланш, 2002.:- 228 с.

.Коренюк О.М. Місце корпоративних норм у системі соціального регулювання. // Держава і право - 2007. - Випуск 16 - С.17-21.

.Лукашева Е.А. Право, мораль, личность. М., 1986:- 86с.

.Лисенков С.Л., Колодій А.М.,Теорія держави і права.Навч.посіб.: Юрінком Інтер: 2005р.:-448с.

.Марчук В.М., Ніколаєва Л.В. Нариси з теорії права.,2004:-240с.

.Мохонько А.В. Соціальні норми: сутнісні характеристики // Держава і право. - 2009. - Випуск 46. - С. 35-40.

.Рабінович П. М. Основи загальної теорії права та держави. Видання 5-те, зі змінами. Навч.посіб.К:»Атака»,2001:-176с.

.Скакун О.Ф. Теорія держави і права: Підручник / Пер. з рос. - Харків: Консум,2001-655с.

.Сюкняйкеи Л. Р. Шариат: религия, нравственность, право // Государство и право. 1996. № 8: - С. 17-21

.Томашевська М.О. Корпоративні норми в системі джерел права України // Держава і право - Випуск 18 - С. 47

.Трофименко І.В. Співвідношення правових та моральних норм в романо-германській та мусульманській правових системах // Вісник Національного технічного університету України "Київський політехнічний інститут". Політологія. Соціологія. Право. - 2009. - №2.

.Федоренко Г.О. Теорія держави і права: Навч.-метод. посіб. для самост. вивч. дисципліни / Київський національний економічний ун-т ім. Вадима Гетьмана - К. : КНЕУ, 2006:- 232с.

.Цвік М.В., Ткаченко В.Д., Богачова Л.Л. та ін. Загальна теорія держави і права К.: «Право»2009:-432с.

.Ядранський Д.М. Соціальна норма, її сутність, різновиди норм // Грані. - 2009. - №6. - С. 121-126.

ЗМІСТ ВСТУП РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА СОЦІАЛЬНИХ НОРМ 1.1 Поняття та призначення соціальних норм 1.2 Ознаки соціальних норм 1.3 Класи

Больше работ по теме: