Собівартість продукції рослинництва та її вплив на ефективність виробництва

 

Національний університет біоресурсів і природокористування України

Навчально-науковий інститут бізнесу

Факультет аграрного менеджменту

Кафедра аграрної економіки ім. проф. І.Н. Романенка

Курсовий проект

Собівартість продукції рослинництва та її вплив на ефективність виробництва

Київ - 2012

Зміст

Вступ

Розділ 1. Суспільні витрати виробництва та собівартість продукції рослинництва

1.1Теоретичні основи суспільних витрат виробництва та собівартості продукції

1.2Основні положення методики обчислення собівартості продукції рослинництва

Розділ 2. Рівень і структура собівартості сільськогосподарської продукції та її вплив на економічні результати діяльності підприємства

.1 Виробничі ресурси підприємства та їх використання

2.2 Динаміка собівартості продукції та її вплив на фінансові результати підприємства

.3 Аналіз структури собівартості сільськогосподарської продукції

Розділ 3. Проектний рівень собівартості основних видів продукції та шляхи її зниження

.1 Обґрунтувати перспективний рівень інтенсифікації виробництва

.2 Підвищення продуктивності праці

.3 Поглиблення спеціалізації виробництва на базі різних форм господарювання

Висновки

Список використаної літератури

Додатки

Вступ

собівартість продукція рослинництво

Становище, яке зараз має місце в нашій державі вимагає вирішення багатьох питань, які виникають в економіці. Це стосується як промисловості, так і сільського господарства.

Перехід до нових умов господарювання на основі ринкових відносин загострює проблему підвищення економічної ефективності виробництва. Для підприємства, організації, селянина чи фермера важливо знати не тільки обсяг виробленої продукції, а й скільки витрачено матеріальних засобів і праці, яка собівартість цієї продукції, наскільки ефективна та чи інша галузь виробництва. Тому серед економічних показників ефективності велике значення належить собівартості виробництва продукції.

В умовах ринкової економіки товаровиробник працює для одержання доходу (прибутку). Якщо виробництво не забезпечує середньої норми прибутку, що склалася у відповідній галузі чи на певному ринку товару, то воно втрачає свій сенс. Хоча одержання прибутку не завжди може бути основною метою діяльності виробника, але без ефективного господарювання підприємство не зможе функціонувати протягом тривалого часу.

Саме з прибутком пов'язані виробничі витрати підприємства як фактор, що значною мірою регулюється безпосередньо виробником, залежить від нього. Виробник не впливає на рівень цін на сільськогосподарську продукцію, яку він реалізує, його визначає ринок. Однак на собівартість виробленої продукції виробник може і повинен впливати.

Собівартість продукції є важливим узагальнюючим економічним показником виробничо-фінансової діяльності підприємства, організації чи окремого виробника. На практиці її обчислення необхідне для об'єктивної оцінки господарської діяльності колективних чи державних підприємств у цілому, окремих їх підрозділів та виробництва окремих видів продукції, для розрахунку чистого доходу, прибутку і рівня рентабельності, які залежать від собівартості.

Дані про середній рівень собівартості є основою для встановлення цін на продукцію сільського господарства за державним контрактом, а також цін на промислові товари, що використовуються в сільськогосподарському виробництві. Рівень собівартості визначає можливе зниження роздрібних цін на продукцію і промислові товари.

Крім того, показник собівартості є основою для раціонального розміщення та спеціалізації виробництва, ведення господарського розрахунку. Його використовують для аналізу господарської діяльності підприємств і організацій, порівняння ефективності різних технологій вирощування сільськогосподарських культур, що дає змогу визначати напрями раціонального використання земельних угідь, трудових ресурсів, основних і оборотних засобів.

Мета даного дослідження курсового проекту є обґрунтування концептуальних засад щодо управління собівартістю продукції та розробка на цій основі рекомендацій методологічного та практичного спрямування, спрямованих на пошук шляхів зниження собівартості продукції рослинництва в умовах непередбачуваного зовнішнього середовища.

Обєктом дослідження є теоретичні, методико-методологічні та практичні аспекти управління собівартістю ФГ «Власюка В.В.».

У даному курсовому проекті крім загальнонаукових методів дослідження, таких як аналіз, синтез, аналогія та порівняння, були використанні й спеціальні методи. До останніх слід віднести - табличний, статистичний метод, а також індексний та метод абсолютних та відносних одиниць.

Отже, зниження собівартості продукції рослинництва має велике народногосподарське й економічне значення для підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва, діяльності підприємств АПК, фермерських господарств. Опанування принципами формування виробничих витрат у системі ринкового механізму забезпечить підприємству можливість встановлювати оптимальний їх рівень для найефективнішого ведення свого господарства, визначати найдоцільніші види продукції та обсяги їх виробництва. Теорія виробничих витрат і собівартості продукції - одна з основних в економічній науці, що вивчає функціонування ринкової системи. Рівень виробничих витрат безпосередньо пов'язаний з різними аспектами виробничих процесів підприємства: його розмірами, галузевою структурою, технологією виробництва, сумами кредитів і податків, ціноутворенням на продукцію сільського господарства, рівнем прибутковості, обсягами дотацій, що виплачуються державою на сільськогосподарську продукцію. Існування категорії собівартості об'єктивно визначається наявністю товарно-грошових відносин і дією закону вартості у сфері як виробництва, так і обігу. Тому собівартість проявляється в обох сферах.

Розділ 1. Суспільні витрати виробництва та собівартість продукції рослинництва

.1 Теоретичні основи суспільних витрат виробництва та собівартість продукції

Одним із головних шляхів підвищення ефективності і рентабельності виробництва, зростання обсягів прибутку є зниження собівартості продукції.

Собівартість як економічна категорія, притаманна товарно-грошовим відносинам. Вона виникає тоді, коли всі витрати виробництва стали набирати вартісної форми, тобто коли виникла необхідність підрахувати, скільки коштує виробництво товару і з якою вигодою або збитком він реалізований.

Собівартість - економічний показник, що відображає в грошовій формі суму всіх затрат підприємства на виробництво одиниці певного виду продукції, або виконання одиниці роботи, тобто затрати на використані засоби виробництва і витрати на оплату праці.

Собівартість одиниці продукції - узагальнюючий економічний показник господарської діяльності підприємства, в якому відображається рівень організації і технології виробництва, використання трудових, матеріальних і фінансових ресурсів. Вона показує, в що обходиться сільськогосподарському підприємству виробництво і реалізація продукції того чи іншого виду.

Також слід зазначити, що собівартість продукції - це виражені в грошовій формі сукупні витрати на підготовку і випуск продукції (робіт, послуг), для визначення рентабельності виробництва, економічно обґрунтованого планування і вирішення важливих народногосподарських завдань (встановлення економічно обґрунтованих цін на сільськогосподарську продукцію, раціональне розміщення і спеціалізація сільськогосподарського виробництва по зонах країни та ін.).

При обчисленні собівартості важливе значення має склад витрат, які до неї входять. Собівартість повинна включати до свого складу витрати необхідної праці, тобто витрати, що забезпечують процес відтворення всіх факторів виробництва (предметів і засобів праці, робочої сили і природних ресурсів), і не включати витрат додаткової праці, що відшкодовуються за рахунок прибутку (див. рис. 1.1)

Рис 1.1 Класифікація витрат щодо формування собівартості

Витрати на підготовку та освоєння виробництва включають витрати на виготовлення нових видів продукції в період їх освоєння, і витрати, пов'язані з освоєнням нових виробничих цехів, технологічних ліній, удосконаленням технології й організації виробництва [1 c.257].

Обслуговування виробництва містить витрати на забезпечення підприємств сировиною, матеріалами, паливом, енергією, водою, інструментами, іншими засобами та предметами праці. До цієї групи належать витрати, пов'язані з раціоналізацією та винахідництвом, амортизаційні відрахування на відновлення основних фондів, витрати на здійснення технологічного контролю за виробничими процесами та якістю продукції (робіт, послуг).

До витрат на оплату праці та підготовку кадрів входять виплати працівникам, які беруть безпосередню участь у виготовленні продукції (наданні послуг), витрати пов'язані з найманням робочої сили та підготовкою кадрів для підприємства. До інших витрат відносять відрахування на соціальні заходи, плату за оренду тощо [16 c.120].

Склад витрат, які входять до собівартості, не є незмінним, він може з тих чи інших практичних міркувань змінюватись. Та за всіх умов собівартість має найповніше відображати витрати на виробництво продукції (робіт, послуг). Витрати також класифікують за способом впливу на собівартість продукції.

Планування собівартості продукції (робіт, послуг) передбачає найбільш ефективне і раціональне використання наявних сільськогосподарських угідь, основних засобів та інших необоротних активів, матеріальних і трудових ресурсів відповідно до вимог системи землеробства і тваринництва та охорони навколишнього природного середовища.

Витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов'язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства. .

В залежності від часу формування затрат розрізняють:

-планову собівартість (визначають перед початком планового періоду на основі прогресивних норм витрат ресурсів та дій на ресурси на момент складання плану);

-фактичну собівартість (відображає фактичні витрати на виробництво і реалізацію продукції за даними бухгалтерського обліку);

-кошторисну собівартість (характеризує затрати на вироби або замовлення, які виконуються в разовому порядку).

Собівартість поділяють в залежності від місця формування затрат на:

-виробничу (грошові витрати, пов'язані з виробництвом та внутрігосподарським транспортування продукції до місця зберігання);

-повну (сукупність виробничої собівартості і витрат по збуту продукції).

За складом продукції собівартість буває: собівартість товарної; валової; реалізованої продукції; незавершеного виробництва.[5,33]

В сільському господарстві розрізняють індивідуальну та галузеву собівартість.

Індивідуальна собівартість характеризує витрати окремого підприємства на виробництві і реалізацію продукції, а галузева розраховується як середньозважена величина індивідуальних витрат підприємств району, області, держави в цілому і є грошовим виразом частини суспільної вартості продукції.

За способом віднесення на окремі види продукції витрати поділяються на:

-прямі (безпосередньо пов'язані з виготовленням даного виду продукції і можуть бути прямо віднесені на її одиницю);

-непрямі (пов'язані з виготовленням різних виробів і не можуть прямо відноситись на той чи інший вид продукції).

До прямих витрат в рослинництві відносять оплату праці робітників, зайнятих на вирощуванні сільськогосподарських культур; вартість насіння, добрив, пестицидів пального і мастильних матеріалів, витрати на захист рослин; поточний ремонт і амортизацію основних засобів, які використовуються тільки на виробництві тих чи інших культур та інші прямі витрати.

Прямі витрати враховують окремо по кожній сільськогосподарській культурі, виду і групі тварин, майстерні, підсобному підприємству і по кожній виробничій одиниці (бригаді, фермі).

Особливість формування виробничих витрат пов'язана з періодом часу і формою їх участі у виробничому процесі. У зв'язку з цим виробничі витрати поділяють на постійні і змінні.

Постійні - це ті, що безпосередньо не пов'язані з обсягом виробництва продукції (робіт, послуг) (плата за землю, орендна плата, амортизаційні відрахування, проценти за кредит).

До змінних витрат належать оплата праці, вартість використаних кормів, насіння й іншого садивного матеріалу, органічних і мінеральних добрив, пестицидів, ветеринарних послуг, підстилки для худоби, транспортних робіт тощо.[2, с. 226-235]

До складу загально виробничих витрат (в сільськогосподарських виробництвах вони не діляться на постійні і змінні) включаються:

а) витрати на управління виробництвом (оплата праці, відрахування на соціальні заходи й медичне страхування та витрати на оплату службових відряджень апарату управління та спеціалістів галузей (цехів, дільниць, підрозділів);

б) амортизація основних засобів загально-виробничого (цехового, дільничого, бригадного) призначення;

в) амортизація нематеріальних активів загально-виробничого призначення;

г) витрати на утримання, експлуатацію та ремонт, страхування, операційну оренду основних засобів, інших необоротних активів загально виробничого призначення;

д) витрати на вдосконалення технології і організації виробництва;

є) витрати на опалення, освітлення, водопостачання та інше утримання приміщень виробничого призначення;

є) витрати на охорону праці, техніку безпеки і охорону навколишнього середовища;

ж) інші витрати (витрати від браку, оплати простоїв тощо).

За економічними елементами затрати формуються відповідно до їх економічного змісту.

В сільськогосподарських підприємствах витрати операційної діяльності основних галузей (рослинництва, тваринництва і промислового виробництва) групуються за такими економічними елементами:

1. Матеріальні затрати ( вартість витрачених у виробництві сировини і основних матеріалів: насіння: корми; паливо; і мастильні матеріали: купівельних напівфабрикатів та комплектуючих засобів; палива й енергії; будівельних матеріалів; запасних частин; тари і тарних матеріалів; допоміжних та інших матеріалів).

2. Витрати на оплату праці (заробітна плата за окладами і тарифами, премії та заохочення, компенсаційні виплати, оплата відпусток та іншого невідпрацьованого часу, інші витрати на оплату праці.

3. Відрахування на соціальні заходи (пенсійне забезпечення, соціальне страхування, страхові внески на випадок безробіття, відрахування на індивідуальне страхування персоналу підприємства, відрахування на інші соціальні заходи).

4. Амортизація (сума нарахованої амортизації основних засобів, нематеріальних активів та інших необоротних матеріальних активів).

5. Інші операційні витрати (витрати операційної діяльності, які не увійшли до складу попередніх елементів, зокрема витрати на відрядження, на послуги зв'язку, плата за розрахунково-касове обслуговування).

Залежно від характеру участі у процесі виробництва витрати поділяються на основні та накладні.

Основні витрати пов'язані з безпосереднім виконанням операцій по виробництву продукції (робіт, послуг), а накладні - з управління та обслуговування діяльності підрозділу (бригади, цеху, ферми, внутрішньогосподарського кооперативу тощо), галузі чи господарства в цілому.

Змінні витрати підприємство може підрозділяти на пропорційні, величина яких визначається обсягом одержаної продукції та непропорційні, величина яких залежить від обсягу виконаних робіт чи поголів'я тварин.

Важливою є класифікація витрат за статтями калькуляції.

Статті - це затрати, які відрізняються між собою функціональною роллю у виробничому процесі і місцю виникнення.[4, c. 121-153]

Слід памятати, що перелік витрат підприємство встановлює самостійно.

.2Основні положення методики обчислення собівартості продукції рослинництва

Собівартість як економічна категорія являє собою відокремлену частину вартості. Основу цієї категорії становлять вартість спожитих засобів виробництва і вартість необхідного продукту. В конкретно економічному розумінні собівартість - це грошовий вираз витрат підприємства на виробництво і реалізацію продукції (робіт, послуг).

Визначення собівартості різних видів продукції (робіт, послуг) ґрунтується на загальних для планування та обліку принципах і знаходить своє відображення в єдності об'єктів калькуляції, статей витрат і методики їх розподілу. В плануванні й обліку розраховуються і використовуються в економічній роботі такі показники собівартості: 1) собівартість усієї продукції; 2) собівартість одиниці продукції; 3) витрати на одну грошову одиницю вартості продукції.

Собівартість одиниці продукції визначають діленням собівартості всієї продукції відповідного виду на її обсяг у натуральному вигляді, а витрати на одну грошову одиницю продукції - відношенням собівартості всієї продукції до її обсягу у вартісному виразі.

При визначенні собівартості насамперед уточнюють обсяг виробленої продукції і витрати на її виробництво. Потім розподіляють за призначенням витрати на утримання основних засобів відповідно до визначених підприємством об'єктів планування й обліку. Собівартість сільськогосподарської продукції (робіт і послуг) розраховується в певній послідовності, оскільки продукція і послуги одних виробництв у процесі господарської діяльності виробничо споживаються іншими. Розрахунок собівартості потрібно починати з допоміжних і обслуговуючих виробництв, що надають послуги основному виробництву (автомобільний парк, гужовий транспорт, водопостачання тощо).

Собівартість робіт і послуг допоміжних і обслуговуючих виробництв також визначається в певній послідовності, оскільки вони, в свою чергу, взаємно обслуговують один одного. Тому визначення собівартості починають з того виробництва, яке порівняно менше споживало послуги інших допоміжних і обслуговуючих виробництв. Витрати цих виробництв за об'єктами планування й обліку розподіляються пропорційно наданим послугам і виконаним роботам.[4,c. 154-157]

Наступним етапом визначення собівартості є розподіл загальних витрат на зрошення та осушення земель, їх вапнування і гіпсування. Потім розподіляються загальновиробничі витрати, списуються з витрат основного виробництва суми надзвичайних витрат. У результаті таких дій по кожному об'єкту обліку є можливість обчислити загальну суму операційних витрат і собівартість продукції рослинництва. Далі визначається собівартість продукції підсобних промислових виробництв з переробки рослинницької продукції. Потім розподіляються витрати на утримання кормоцехів і розраховується собівартість продукції тваринництва, а відтак - і продукції промислових виробництв з переробки тваринницької продукції.

Собівартість одиниці продукції визначається за допомогою певних методів. Їх вибір залежить від особливостей технології та організації виробництва, характеру продукції, що виробляється. В сільськогосподарському виробництві використовуються такі методи.

.Пряме віднесення витрат на відповідні види продукції.

Застосовується в тих галузях, де одержують лише один вид однорідної продукції. Собівартість одиниці продукції при цьому визначають діленням суми понесених витрат на даному об'єкті планування й обліку на загальний обсяг її виробництва (робіт, послуг). Так визначається собівартість центнера зеленої маси, а також собівартість одиниці робіт і послуг допоміжних і обслуговуючих виробництв: 10 ткм, 1 кВт-год, 1 м води.

.Вилучення із загальної суми витрат побічної продукції, вираженої у грошовій формі. При цьому в рослинництві побічна продукція (солома, гичка, стебла кукурудзи, кошики соняшника та ін.) оцінюється за нормативною собівартістю, що розраховується по кожному підприємству. У тваринництві гній також оцінюється за нормативною собівартістю, а такі види побічної продукції, як вовна-лінька, пух, перо, роги, міражні яйця оцінюються за цінами можливої реалізації (використання). Залишок витрат, що дорівнює різниці між загальною сумою витрат і вартісною оцінкою побічної продукції, відносять на одержаний обсяг основної продукції.

.Розподіл витрат між видами продукції пропорційно кількісному значенню однієї з головних ознак, спільної для всіх видів одержаної продукції. Такою ознакою може бути, наприклад, вміст повноцінного зерна в цих видах продукції, вміст поживних речовин тощо.

4. Коефіцієнтний метод. Застосовується тоді, коли в процесі відповідного виду діяльності одержують понад один вид продукції з наступним визначенням собівартості кожного з них. Витрати між цими видами продукції розподіляються пропорційно їх питомій вазі в загальному обсязі умовної продукції. її розраховують шляхом переведення за допомогою прийнятих коефіцієнтів усіх видів продукції в основний. Цим методом визначають, наприклад, собівартість продукції вівчарства.

. Пропорційний метод. Базується на розподілі витрат між окремими видами продукції пропорційно вартості продукції, оціненої за реалізаційними цінами. Так визначається собівартість овочів, льону, конопель та ін.

6. Комбінований метод. Включає два або більше розглянутих вище методів. Наприклад, при визначенні собівартості насінницького зерна в спеціалізованих насінницьких господарствах застосовується метод виключення вартості побічної продукції (соломи) у поєднанні з пропорційним, коли залишок витрат розподіляють за різними класами зерна пропорційно його вартості.

У вартість продукції входять:вартість спожитих засобів виробництва (уречевлена праця); вартість продукту, створеного необхідною працею (оплата праці); вартість продукту, створеного додатковою працею (чистий дохід).

Собівартість продукції включає тільки витрачені засоби виробництва і продукт, створений необхідною працею.

Величина виробничих витрат на одиницю продукції залежить від багатьох факторів: спеціалізації, розміру й інтенсивності виробництва, ефективності використання трудових, матеріальних та фінансових ресурсів, природних умов тощо.

Обчислення собівартості продукції називається калькуляцією.

Калькуляція - сукупність прийомів обчислення собівартості, що передбачає порядок обліку і класифікацію витрат та розподіл їх по окремих об'єктах. Розрізняють планову та звітну калькуляцію.

Планова складається на початку року на основі нормативних розрахунків і показників при розробці планів економічного і соціального розвитку, звітна - за фактичними витратами в кінці року. Звітна калькуляція дає точне уявлення про фактичну собівартість і ступінь виконання планових показників по видах витрат.

Співставлення планової і фактичної собівартості та її структури по видах витрат дозволяє виявити результати виробничої діяльності господарства і накреслити заходи щодо поліпшення організації виробництва і зниження собівартості продукції.

Калькуляцію собівартості в рослинництві проводять по сільськогосподарських культурах на 1 ц продукції, а в тваринництві - на 1 ц продукції та на голову худоби і птиці за місяць, квартал та рік.

При обчисленні собівартості в першу чергу визначають собівартість робіт допоміжних і обслуговуючих цехів (1 коне-дня, 1 т/км, 1 кВт електроенергії власного виробництва та ін.). Потім вираховують собівартість продукції рослинництва, тваринництва і підсобних підприємств.

При розрахунках собівартості в обслуговуючих виробництвах не враховують загальновиробничі витрати, оскільки їх розподіляють по об'єктах калькуляції.[10, c. 315]

Для розрахунку собівартості 1 коне-дня спочатку визначають загальну кількість фуражних днів для всього поголів'я коней за даний період. Потім визначають число днів фактичної роботи коней. Для цього із кількості фуражних днів необхідно вирахувати дні відпочинку (в середньому 70 днів у рік на коня). Після цього визначають прямі затрати праці і засобів на годівлю й утримання коней (оплата праці конюхів, вартість кормів і підстилки, амортизація коней, приміщень і обладнання, витрати на поточний ремонт, дрібний інвентар, лікування, електроенергія та ін.).

Оскільки собівартість 1 коне-дня визначають до складання калькуляції собівартості кормів урожаю поточного року, корми для робочої худоби оцінюють за їх плановою собівартістю в звітному році. Далі визначають вихід і вартість гною, одержаного від робочої худоби. Підраховують витрати на коней за виключенням вартості побічної продукції. Після цього обчислюють собівартість 1 фуражного коне-дня (суму витрат на коней за винятком вартості побічної продукції ділять на кількість фуражних коне-днів). Встановлюють кількість голів приплоду та його загальну вартість. Приплід від робочої худоби оцінюють у розмірі вартості 60 кормо-днів утримання дорослої тварини. Далі розраховують собівартість 1 коне-дня. Для цього із суми витрат на коней вираховують вартість побічної продукції і приплоду, а залишок ділять на кількість робочих днів.

Одиницею калькуляції в рослинництві є 1 га умовної оранки для тракторів і 1 га площі збирання - для комбайнів.

Собівартість 1 га умовної оранки визначають в цілому по всіх марках тракторів, що використовуються в господарстві. При цьому всі витрати на тракторні та інші механізовані роботи (на пальне і мастильні матеріали, поточний ремонт і технічні огляди, оплату праці, амортизацію машин та обладнання, на дрібний інвентар, інструмент тощо) ділять на кількість гектарів умовної оранки.

При калькуляції собівартості транспортних робіт одиницею калькуляції є 1 т/км. Його вартість вираховують у середньому по автопарку господарства. Продуктивність автопарку визначають в тонно-кілометрах. При цьому враховують кількість автомобілів, їх фактичну вантажопідйомність, середньодобовий пробіг однієї машини (кілометрів, у т. ч. з вантажем), кількість днів роботи протягом року (з врахуванням простоїв через погодні умови і ремонт).

Після того, як підраховані річний пробіг всіх автомобілів (по марках) і обсяг робіт (т/км), вираховують витрати автопарку. До них входять: оплата праці, вартість пального і мастильних матеріалів, амортизація автопарку, обладнання, інвентарю і автомобілів, поточний ремонт приміщень і автомобілів, витрати на ремонт автомобільних шин та інші витрати. Діленням загальної суми витрат на обсяг робіт знаходять собівартість 1 т/км.

Таким чином вираховують і собівартість 1 кВт електроенергії власного виробництва з урахуванням відповідних елементів витрат.

Після попереднього вирахування собівартості робіт обслуговуючого характеру приступають до складання калькуляції собівартості продукції у галузях.

Перед тим, як приступити до складання калькуляції собівартості основних галузей, необхідно по кожній з них уточнити вид і категорію виробленої продукції. Продукція рослинницьких галузей поділяється на основну, супутню і побічну.

До основної продукції відносять ту, для одержання якої організовано і ведеться виробництво (зерно, картопля, молоко і т. д.).

Побічною є продукція, яку в силу біологічних причин і виробничих вимог одержують одночасно з основною, але вона має для господарства другорядне значення (наприклад, солома і полова зернових культур, гичка цукрових буряків, гній у тваринництві, послід у птахівництві і т. д.).

У рослинництві собівартість обраховують по видах основної продукції. При складанні планових і звітних калькуляцій окремих видів продукції рослинництва витрати виробництва визначають між основною, супутньою і побічною продукцією шляхом вирахування із загальної суми витрат вартості побічної продукції за встановленими цінами; шляхом застосування встановлених коефіцієнтів, коли один вид супутньої продукції беруть за умовну одиницю, а решту прирівнюють до неї на основі техніко-економічних підрахунків. При цьому всі види продукції перераховують в умовну, визначають питому вагу кожного виду продукції. Після цього розподіляють загальну суму витрат на кожний вид продукції пропорційно вартості супутніх видів продукції за реалізаційними цінами.[19]

Собівартість продукції рослинництва обчислюють по групах культур та деяких окремих культурах. Спочатку визначають витрати на незавершене виробництво, що перейшло з минулих років. Потім підраховують витрати виробництва поточного року - прямі витрати і накладні (загальновиробничі та загальногосподарські) витрати по об'єктах, що калькулюються. По багаторічних культурах відповідну частину витрат відносять на витрати наступних років.

До витрат незавершеного виробництва відносять витрати на оранку пару, зябу, лущення стерні, внесення добрив під урожай майбутнього року, сівбу озимих культур і багаторічних трав. Їх включають повністю або частково у собівартість наступного звітного року при одержанні продукції.

За наявності побічної продукції собівартість одиниці основної продукції визначають за формулою ( 1.1):

де: С - собівартість одиниці основної продукції даного виду, грн.;З - загальні витрати на валову продукцію даної культури, грн.;П- вартість побічної продукції, грн.; В- валовий збір основної продукції, ц.

Собівартість одиниці супутньої продукції за наявності побічної визначають за формулою ( 1.2):

де: С - собівартість одиниці супутньої продукції даного виду, грн.;З - загальні витрати на валову продукцію по культурі, грн.;Зс - загальні витрати на інші види супутньої продукції, грн.;П - вартість побічної продукції, грн.;В - валовий збір даного виду супутньої продукції, ц.

При обчисленні собівартості основної (супутньої) продукції невикористану побічну продукцію в розрахунок не беруть.

Собівартість основної продукції зернових культур необхідно визначати за обсягом виробленої продукції в масі після доробки (за винятком маси невикористаних відходів та усушки).

Витрати на виробництво кормів, згодованих худобі шляхом випасу (без завчасного їх збирання) відносять на відповідні види худоби без завчасної калькуляції цих кормів та їх оприходування.

Собівартість сіна (природних сіножатей) обраховують, виходячи із загальної суми виробничих витрат на скошування, транспортування сіна до місць зберігання і закладання в скирти. При цьому витрати, пов'язані із створенням культурних сіножатей (оранка, дискування, підсівання трав та ін.), включають до складу незавершеного виробництва і на собівартість сіна відносять протягом 3-4 років.

Калькуляцію собівартості силосу проводять виходячи із фактичних витрат на силосування. Основну продукцію силосних культур (зелену масу) та інші компоненти (коренеплоди, гичку тощо), які використовують для приготування силосу, включають у загальні витрати за фактичною собівартістю [12, c. 155-168].

Витрати на вапнування і гіпсування грунтів, проведені за кошти держбюджету, списують за рахунок цього фінансування і у виробничі витрати не включають. Інші витрати, проведені за рахунок своїх засобів, включають в склад незавершеного виробництва по рослинництву і відносять на витрати по відповідних культурах протягом 5-7 років.

РОЗДІЛ 2. Рівень і структура собівартості продукції рослинництва та її вплив на економічні результати діяльності підприємства

.1 Виробничі ресурси підприємства та їх використання

Раціональне розміщення сільського господарства є важливими факторами інтенсифікації виробництва, формами суспільного поділу праці в аграрному секторі економіки. Розміщення сільського господарства означає розподіл виробництва окремих видів сільськогосподарської продукції по території країни. Доцільність розміщення сільського господарства зумовлюється природними та економічними факторами, які тією чи іншою мірою сприяють виробництву певних видів продукції. Для розвитку рослин необхідні відповідні умови: склад та якість грунту, температурний режим, кількість опадів, то комплекс цих факторів й визначає природне середовище, яке є основою розвитку сільського господарства.[15, c.449]

Обєктом дослідження даного курсового проекту є фермерське господарство «Власюка В.В». Дане підприємство приватної форми власності, розміщене в Рівненській області, Корецькому районі селі Іванівка. Підприємство розташоване у зоні лісостепу.

Ґрунти на яких розташоване підприємство - чорноземи. Їх характерною особливістю є висока родючість. Загальною умовою її підвищення є правильна система обробки, внесення добрив, застосування сівозмін.

Рельєф території господарства рівнинний, що сприяє розвитку рослинництва.

Природно - кліматичні умови досить сприятливі для виробництва продукції рослинництва. Клімат на території господарства помірно-континентальний з довгим і засушливим літом, весна рання і тепла, осінь - пізня, частіше суха та довга.

Середня температура повітря січня -4,8..-5,6оС, липня +18,1..+18,6оС. Опадів на території області випадає в середньому 600-650 мм на рік, більше влітку.

Підприємство спеціалізується на виробництві сільськогосподарської продукції основну частку якої складає продукція рослинництва (зернові та зернобобові, кормові культури), та тваринництва (велика рогата худоба, свині,).

Для більш детального аналізу визначимо рівень спеціалізації підприємства. Що дозволить нам більш раціонально та ефективно судити про напрям його роботи та аналізувати її. Додатковими показниками є:

структура земельних угідь.

структура посівних площ.

структура матеріально - грошових витрат на виробництво продукції рослинництва та тваринництва.

Структура персоналу.

Структура основного і оборотного капіталу.

Структура затрат праці.

Характер використання землі, а також структура сільськогосподарських угідь залежить як від природних так і від економічних особливостей області, де розміщене підприємство.

Земля є основою людського існування, що визначає її важливу роль у процесі соціально-економічного розвитку суспільства. Як основа екосистеми, знаряддя і предмет виробництва, об'єкт права власності вона є базисом сталого розвитку, умовою соціального прогресу та добробуту людини.

Земля розглядається економістами як природний фактор, як природне багатство і першооснова господарської діяльності. При цьому термін "земля" вживається в широкому розумінні слова. Він охоплює усі переваги, що дані природою у визначеному обсязі і над пропозицією яких людина не владна, будь то сама земля, водні ресурси чи корисні копалини.

У сільському господарстві земля виступає не тільки просторовим базисом для розміщення виробничих споруд, а й водночас є предметом праці, засобом праці та основним засобом виробництва.

Для ефективної оцінки ФГ «Власюка В.В.» необхідно знати склад і структуру його с.-г. угідь.

Таблиця 2.1

Склад і структура сільськогосподарських угідь ФГ «Власюка В.В.»

Угіддя2009р.2011р.2011р.у % до 2009р.га%га%Всього с.-г. угідь, га29741005403100182в тому числі рілля278993,85035 93,2181Інші с.-г. угіддя (пасовища, сіножаті, багаторічні насадження) 185 6,2 368 6,8 199

Проаналізувавши структуру сільськогосподарських угідь, бачимо, що ФГ «Власюка В.В.» має в звітному 2011році в своєму розпорядженні 5403 га. сільськогосподарських угідь, з них всі 100% складає рілля.

В тому числі площа орендованих с.-г. угідь у 2009 році склала 2930 га. (98,5%), а в 2010 році 5358 (99,2%). Як ми бачимо ФГ «Власюка В.В.» майже не має власної землі, а здійснює господарську діяльність на землях взятих в оренду.

Рівень розораності в господарстві є дуже високим і становить 2009р - 93,8, 2010р - 93,2, показник протягом трьох років майже не змінився при тому, що допустимий рівень розораності 30,5%. З даних показників можна зробити висновок, що підприємство не раціонально використовує земельні ресурси. ФГ «Власюка В.В.» необхідно зменшити кількість ріллі та збільшити площу сіножаті, багаторічних насаджень і т. д.

Щоб оцінити зосередженість підприємства та напрям його діяльності визначаємо склад і структуру посівних площ на ФГ «Власюка В.В.»

Таблиця 2.2

Склад і структура посівних площ на ФГ «Власюка В.В.»

Культури2009р.2010р.2011р.Зміна показника 2011 - 2009р.га%га%Га%Зерно і зернобобові177572,2223876,99348488,02+1709Соя--- -250,64+25Ріпак озимий 33913,843915,244911,34+110Ріпак ярий30812,52307,9 ---308Цукрові буряки251,02-----25Кормові коренеплоди і кормові баштанні10,04-----1Ін.продукція рослинництва100,44-----10Разом245810029071003958100+1500

За даними з таблиці стає очевидним, що частка зернових культур в 2009р. на підприємстві «Власюка В.В.» становить 72,2% , що є вищим ніж рекомендована вага зернових (30 - 35%), і навіть перевищує характерну для даної зони 48 - 60%.

В 2010 році ця частка становить 76,99%, а в 2010р. - 88,02% - посівна площа зерна та зернобобових продовжує зростати, що є свідченням не раціонально використання посівних площ. Підприємству необхідно запровадити в структуру більший асортимент продукції , а особливо кормові та коренеплоди та збільшити їх частку в загальному обсязі. Також покращити виробництво цукрових буряків, частка яких в 2009р. становила 1,02%, а згодом взагалі перестали вирощуватися. До цього могла призвести не прибутковість їх реалізації, для покращення цієї ситуації підприємству необхідно підписати договори з цукрово переробними заводами.

У сільському господарстві поряд із засобами виробництва і землею, необхідним виробничим фактором є праця. Носіями здатності працювати є трудові ресурси ( табл. 2.3). Трудові ресурси - це сукупність здатних до праці людей, які мають необхідний фізичний розвиток, знання та практичні навики, приймають або спроможні приймати участь у виробництві матеріальних та духовних благ. Згідно з українським законодавством до складу трудових ресурсів відносяться:

населення працездатного віку, тобто чоловіки 16-65 років, жінки 16-65 років (за винятком непрацюючих інвалідів І-ї та ІІ-ї групи та пенсіонерів, що одержують пенсії по віку на пільгових умовах);

працюючі підлітки та особи пенсійного віку.

Розрізняють трудові ресурси реальні та потенційні. Реальні трудові ресурси - це населення зайняте економічною діяльністю (яке уже працює), потенційні - це ті особи, які можуть бути залучені до конкретної праці в економіці країни (навчаються з відривом від виробництва, зайняті в домашньому господарстві, безробітні, які не мають роботи, але бажають її отримати та ін.).

Трудові ресурси даного сільськогосподарського підприємства зазначені і проаналізовані нижче.

За даними таблиці 2.3 можна прослідкувати такі тенденції, середньорічна чисельність працівників господарства збільшилась на 4 особи , що становить 4 % ( у 2011 -103 працівники , а у 2009 році -99працівники).При цьому чисельнысть працівників у рослинництві підвищилась на 12 працівників , що на 13% , більше ніж у 2009 році. Чисельнысть працівників тваринництва також знизилась на7 осыб або на 78%.

Кількість відпрацьованих людино-годин збільшилась на 32,7 %. В тому числі у рослинництві було відпрацьовано у 2009р. - 154 тис. люд.-год,у 2010р. - 100 тис. люд.-год,у 2011р. - 187,5 тис. люд.-год.У тваринництві цей показник відповідно становитиме у 2009р. році -43 тис. люд.-год. у2010р. - 84 тис. люд.-год,у 2011р. - 73,96 тис. люд.-год.

Кількість відпрацьованих одним працівником людино-годин підвищилось з 1989,89 людино-годин до 2538,45 людино-годин або на 27,6%. В тому числі у рослинництві було відпрацьовано у 2009р. - 1711,11люд.-год,у 2010р. -1030,93люд.-год,у 2011р. - 1838,24 люд.-год.У тваринництві цей показник у 2011 році в порівнянні з 2009 роком знизився на 22,6 %і відповідно становив у 2009 році - 4777,78 люд.-год.,у 2010р. - 21000люд.-год,у 2011р. - 3698 люд.-год.

Таким чином, за досліджуваний період коефіцієнти використання трудових ресурсів становили: у 2009 році - 1,1, у 2010 році - 1,01, 2011 році -1,4.

Найбільшим коефіцієнт використання трудових ресурсів є у 2011 році і становить 1,4. У рослинництві коофіціїнт використання підвищився на 7,4%, в порівнянні до 2009року, а в тваринництві знизився на 22,6%.

Таблиця 2.3

Трудові ресурси ФГ «Власюка В.В.» та їх використання

Показник2009р.2010р.2011р.2011р. у % до 2009р.Середньорічна чисельність працівників, осіб99101103104В тому числі рослинництва9097102113- у тваринництві94222Відпрацьовано у с.-г. виробництві всього,тис. люд. - год.197184261,46132,7В тому числі у рослинництві154100187,5121,75- у тваринництві438473,96172Відпрацьовано 1 працівником за рік, люд.- год.1989,891821,782538,45127,57В тому числі у рослинництві1711,111030,931838,24107,43- у тваринництві4777,7821000369877,4Коефіцієнт використання трудових ресурсів1,11,011,4Хв тому числі у рослинництві0,950,571,02Ху тваринництві2,6511,672,05ХЗ метою підвищення ефективності використання трудових ресурсів господарства необхідним є постійне дотримання працівниками внутрішнього розпорядку, зміцнення трудової та технологічної дисципліни, вдосконалення організації праці, її оплати та інших форм мотивації праці, проведення регулярної перепідготовки та підвищення рівня кваліфікації працівників,однак не менш важливе значення, окрім організації складової, також мають умови праці робітника та відносини як всередині колективу, так із курівництвом підприємства.

У процесі виробництва використовуються засоби, які виражені у грошовій формі, і становлять продуктивний капітал сільськогосподарських підприємств, який залежно від економічного значення у процесі виробництва, характеру відтворення і способу перенесення вартості на готовий продукт поділяють на основний і оборотний.

Основний капітал - це засоби праці, які беруть участь у процесі виробництва протягом тривалого періоду, зберігають свою натуральну форму і частинами переносять свою вартість на створюваний продукт. В свою чергу оборотний капітал - це предмети праці, які цілком споживаються в основному виробничому циклі, втрачають натурально - речову форму і повністю переносять свою вартість на готовий продукт.

Розвиток підприємства, темпи зростання виробництва продукції та підвищення продуктивності праці залежить від оснащеності підприємства продуктивним капіталом. Забезпеченість сільськогосподарських підприємств основним капіталом характеризують такі основні показники, як капіталозабезпеченість господарства і капіталоозброєність праці. Економічна ефективність використання основного капіталу підприємства характеризуються такими показниками, як капіталовіддача, капіталомісткість та норма прибутку.

Отже, слід проаналізувати забезпеченість та економічну ефективність використання основного капіталу ФГ «Власюка В.В.» (табл. 2.4), але спершу дамо коротку характеристику досліджуваним параметрам.

Капіталозабезпеченість господарства - вартість основного капіталу в розрахунку на 100 га сільськогосподарських угідь.

Капіталоозброєність - це вартість основного капіталу сільськогосподарського призначення в розрахунку на одного середньорічного працівника.

Капіталовіддача - це вартість валової продукції в розрахунку на 1 грн. основного капіталу сільськогосподарського призначення.

Капіталомісткість продукції - це середньорічна вартість основного капіталу сільськогосподарського призначення в розрахунку на 1 грн. валової продукції.

Норма прибутку, визначається як відношення прибутку до середньорічної вартості основного та оборотного капіталів. Розраховується для визначення економічної ефективності використання всієї сукупності капіталу господарства і набуває особливого значення в умовах ринкової економіки, оскільки збільшення активної частини основного капіталу та раціональне використання оборотного капіталу забезпечує підвищення її ефективності.[10, c. 210]

Таблиця 2.4

Динаміка забезпеченості підприємства основним капіталом і його використання

Показники2009р.2010р.2011р.2011р. у % до 2009р.Вартість основного капіталу, тис. грн.24593474,53960161на1 га с/г угідь826,8649,6732,988,6на 1 середньорічного працівника24838,434400,938446,6154,8Капіталовіддача, грн.1,21,10,225,6Капіталомісткість продукції, грн.0,60,93,4566,6Норма прибутку, %40,21,90,6хАналізуючиотримані дані, слід відмітити, що вартість основного капіталу протягом останніх трьох років невпинно зростає і у 2011 році даний показник склав 3960 тис. грн., що на 61% більше порівняно з 2009 роком. Вартість основного капіталу у розрахунку на 1 га с.-г. угідь зменшився на 11,6 %, а на 1 середньорічного працівника навпаки зросла на 54,8 %. Що стосується показника капіталовіддачі, то він у 2011 році скоротився на 74,4 % у порівнянні з 2009 роком і становив лише 0,2 грн. Зокрема обернений йому показник - капіталомісткість продукції - зріс у 5,6 рази за даний період і у 2011 році склав 3,4 грн. Звичайно така тенденція є дуже негативною для підприємства і говорить про його збитковість в останні два роки діяльності. Зміна показника капіталовіддачі показує динаміку конкурентоспроможності виробництва, оскільки збільшення даного показника свідчить про те, що підприємство збільшило розмір виробленої валової продукції за незмінного рівня ресурсного забезпечення, а це в свою чергу, говорить про наявність розширеного відтворення та сукупного розвитку підприємства.

Однак, одержані показники ФГ «Власюка В.В.» говорять про радикально обернену ситуацію до зазначеної тенденції. Оскільки показник капіталовіддачі скорочується з кожним наступним роком. Тож підприємство в процесі виробництва навіть не відшкодовує затраченої величини основного та оборотного капіталу, щоб вийти на «нуль», тобто його діяльність є збитковою.

На ефективність ведення сільськогосподарського виробництва впливає також рівень спеціалізації господарства, зокрема, те, на скільки він відповідає природно-кліматичним умовам та територіальному розташуванню підприємства. Спеціалізація сільського господарства - це переважний розвиток виробництва одного або кількох видів продукції в окремих регіонах, підприємствах, чи підрозділах. Відповідно до цього спеціалізація характеризується переважним розвитком тих галузей сільського господарства, які забезпечують виробництво даних видів продукції. При цьому встановлюється місце тієї чи іншої галузі за питомою вагою її товарної продукції у вартості всієї товарної продукції підприємства (табл. 2.5). Спеціалізація характеризує виробничий напрям господарства. Тож відсоткове відношення кожної галузі до загальної маси грошових надходжень показує, яка саме галузь є основною і яка приносить найбільше коштів. Саме такі галузі приймають за спеціалізацію підприємства.

Таблиця 2.5

Структура грошових надходжень від реалізації продукції ФГ «Власюка В.В.»

Показник2009р.2011р.2011р. у % до 2009р.тис.грн%тис.грн%Зернові та зернобобові3874,842,24827,043,92 124,59Пшениця озима739,58,01575,014,33 212,98Пшениця яра 4,10,04---Жито150,91,6270,02,46 178,92Кукурудза на зерно720,67,8985,08,96 136,69Ячмінь ярий 2210,724,061901,017,30 85,99Овес 4,70,053,20,03 68,08Просо 65,00,710,0 0,09Просо 65,00,710,00,09 15,38Ін..зернові та зернобобові44,30,5540,49 121,89Ріпак озимий 440,75-- -Ріпак ярий 201,92,210519,56 520,55Цукрові буряки114,21,2-- -Інша продукція рослинництва8,80,0892,00,02 22,73Всього рослинництву8580,293,410678,297,16 124,45Продукція свинарства21,70,2413,00,12 59,90Інша продукція тваринництва2,80,03--Всього по тваринництву24,50,2713,00,12 53,06Разом по підприємству9188,2100,0010990,2100,00 119,6

Вивчаючи динаміку грошових надходжень від реалізації продукції с/г в ФГ «Власюка В.В.» дійдемо висновку, що найбільше грошових надходжень від реалізації продукції отримуємо від зернових та зернобобових, а саме 4827,0 тис грн. В порівнянні з попередніми роками відбулося різке збільшення реалізації оскільки у 2009 році сума отримана від реалізації зернових та зернобобових становила 3874,8тис грн. Вагоме місце в структурі грошових надходжень займає також і ріпак ярий оскільки займає в структурі грошових надходжень 9,56 % , а конкретніше 1051 тис грн. Загалом по галузі рослинництва підприємство отримало грошових надходжень у розмірі 10678,2тис грн. у 2011 році , що значно більша сума в порівнянні з 2009 роком ,що мали грошові надходження по галузі рослинництва в розмірі 8580,2тис грн. Грошові надходження по галузі рослинництва становлять 97,16% всіх грошових надходжень підприємства за 20011 рік. Грошові надходження в галузі тваринництва були не такими значними, а саме продукція свинарства 13 тис грн. і в структурі 0,12% у 2011 році в порівнянні з 2009 роком зменшилась на 8,7 тис грн.

Отже, в результаті аналізу грошових надходжень підприємства можемо зробити висновок ,що підприємство спеціалізується по виробництву зернових та зернобобових та ріпаку ярому, галузь тваринництва слабо розвинена. Також підприємству слід зменшити кількість додаткових галузей, яким належить не значна частка у загальній величині грошових надходжень і зосередити увагу на основних видах товарної продукції, тобто досягти високого рівня спеціалізації і перейти до числа глибоко спеціалізованих підприємств, які виробляють невелику кількість видів товарної продукції. Оскільки саме за таких умов, коли підприємство відмовляється від слабких додаткових галузей, воно концентрує всі свої грошові та трудові ресурси на розвиток основних видів діяльності, що дозволяє досягнути зниження собівартості продукції і, як наслідок, зростання прибутку, та рентабельності виробництва.

Таблиця 2.6

Результати господарської діяльності підприємства

Показники2009р.2010р.2011р.2011р. у % до 2009р.Вартість валової продукції, тис. грн.2871,53778,71169,240,7в розрахунку на:- 1 га с/г угідь965,5706,4216,422,4- 1 середньорічного працівника29005,137412,911351,539,1- 1 грн витрат виробництва4286,664614741110,6Прибуток, тис. грн.1765,9107587949,78в розрахунку на:- 1 га с/г угідь593,8200,9162,727,4- 1 середньорічного працівника17837,410643,68533,447,8Рівень рентабельності, збитковості, %61,528,475,2Х

Вищенаведена таблиця є найбільш значущою для фахівців економічного спрямування та самого підприємства загалом, оскільки найбільш чітко відображає результати його діяльності протягом визначеного періоду.

Тому характеризуючи показники економічної ефективності діяльності ФГ «Власюка В.В.»можемо зробити такі висновки , що вартість валової продукції в розрахунку на на 1 га с/г угідь зменшився з 965,5тис грн. у 2009 році до 216,4 тис грн. у 2011 році , що становить 22,4% від 2009 року , така зміна показника відбулася за рахунок зменшення вартості валової продукції на 1702,3 тис грн. і в 2011 році становило 1169,2тис грн.. Вартість валової продукції в розрахунку на 1-го середньорічного працівника змінювалась в динаміці 29005,1 тис грн. у 2009 році до 11351,5тис грн. у 2011 році , тобто зменшилось на 60,9 %. Аналізуючи вартість валової продукці на 1 гривню витрат виробництва збільшилось на 10,6 % , а саме на суму 454,4 тис грн. і у 2011 році становило 4741тис грн.. Прибуток в розрахунку на на 1 га с/г угідь коливається від 593,8 грн у 2009 році до 162,7 грн. у 2011 році і становить лише 27,4 % від 2009 року. Така велика зміна відбулася за рахунок зменшення прибутку загалом на 886,9 грн і прибуток у 2009 році становив лише 1800 грн та збільшення площі с/г угідь з 2974 га у 2009 році до 5403 га у 2011 році а саме на 181,7 га. Прибуток на 1-го середньорічного працівника в динаміці становить 17837,4 у 2009 році та 8533,4 грн у 2011 році , тобто зменшилась на 52,2 % . Рівень рентабельності становить у 2009 році 61,5%, у 2010 році 28,4% та у 2011 році 75,2%.

Отже, загалом підприємство отримує дуже малі прибутки. Також з роками спостерігається його зменшення, у 2009 ми маємо1765,9 грн.,в 2010 - 1075 грн, і в 2011 році відбулося зменшення прибутку порівняно з 2009 роком на 886,9 грн., і становить 879 грн. що у відсотковому значенні на 72,6% менше, тому можна зробити висновки про те, що першочерговим завданням ФГ «Власюка В.В.» є необхідність повернути прибуток, що є головною метою існування будь-якого підприємства. Забезпечити такий ефект можна двома основними шляхами: або збільшити обєм продажів виробленої валової продукції, або зменшити витрати на виробництво даної продукції, тобто її собівартість, докладніше про це йтиметься далі.

Детальнішу інформацію про діяльність підприємства в розрізі галузі рослинництва та тваринництва викладено в додатку 1.

.2 Динаміка собівартості продукції та її вплив на фінансові результати підприємства

Собівартість продукції є одним із найважливіших показників ефективності виробництва, в якому відображається раціональне використання виробничого потенціалу підприємства. Величина собівартості зумовлює конкурентоспроможність продукції і фінансові результати діяльності підприємства. При цьому необхідно мати на увазі, що на собівартість впливає комплекс взаємопов'язаних природно-економічних умов виробництва: родючість ґрунту і клімат; зміни в розміщенні виробництва продукції; рівень спеціалізації та агропромислової інтеграції; ступінь забезпеченості засобами виробництва та їх використання; ціни на основні і оборотні засоби виробництва; тарифи на послуги; продуктивність праці та рівень її оплати; організаційні форми виробництва та ін.

Метою обчислення собівартості продукції рослинництва є своєчасне, повне і достовірне відображення фактичних витрат на її виробництво, а також контроль за використанням виробничих ресурсів.

У рослинництві, крім урожайності культур, на собівартість продукції істотно впливають такі фактори, як собівартість і якість посівного матеріалу, рівень механізації, а в тваринництві, крім продуктивності тварин, - затрати кормів на виробництво центнера продукції, собівартість центнера кормових одиниць, трудомісткість виробництва, оплата людино-години, концентрація виробництва, рівень його комплексної механізації тощо.

Аналіз собівартості продукції рослинництва роблять за статтями витрат, видами продукції, затратами для 1 га посівної площі й голову худоби, намітити основні напрями аналізу затрат, знайти резерви зниження собівартості продукції за рахунок зниження її матеріально-, трудо-, енерго- фондомісткості.Аналіз затрат за елементами дозволяє вивчити вплив на рівень собівартості використання трудових ресурсів, основних фондів і оборотних засобів. Дані такого аналізу являються базою для:

встановлення потреб підприємства в матеріальних ресурсах, оборотних засобах, матеріально-технічному постачанню;

визначення завдань по одиниці собівартості продукції;

складання кошторису витрат на плановий період;

розрахунку суми затрат на весь випуск продукції по кожному елементу.

Таблиця 2.7

Структура виробничої собівартості і розмір статей витрат на 1ц зерна пшениці

Показник2009р.2011р.грн%Грн.%Витрати на оплату праці,грн.,тис6,8511,006,2211,29Відрахування на соціальні заходи,грн.1,111,791,843,34Прямі матеріальні витрати,грн.42,1167,6227,1249,26з них: насіння та посадковий матеріал5,458,7512,0721,92мінеральні добрива13,9622,426,3411,52нафтопродукти13,6021,843,035,5оплата послуг та робіт2,353,78--решта матеріальних виплат6,7510,845,6910,33Амортизація необоротних активів3,886,334,347,88Загальновиробничі витрати13,3221,3915,5428,29Виробнича собівартість - усього62,2810055,03100

Таблиця 2.8

Структура виробничої собівартості і розмір статей витрат на 1ц кукурудзи на зерно

Показник20092011Грн.%Грн.%Витрати на оплату праці,грн.,тис11,8716,273,6811,31Відрахування на соціальні заходи,грн.1,682,311,103,39Прямі матеріальні витрати,грн.40,7355,8314,9745,98з них: насіння та посадковий матеріал10,6614,614,7914,70мінеральні добрива9,0912,465,6917,46Нафтопродукти14,3719,692,136,53оплата послуг та робіт--2,096,41решта матеріальних виплат6,609,050,290,88Амортизація необоротних активів4,556,232,096,41Загальновиробничі витрати14,1319,3610,7232,91Виробнича собівартість - усього72,9510032,56100

У ФГ "Власюка В.В. в структурі витрат на виробництво продукції рослинництва питому вагу займають витрати на оплату праці ( 11% у 2009р., 11,29 % у 2011р. для виробництва 1 ц пшениці), та 16,27% у 2009р. і 11,31% в 2011 році відповідно для виробництва 1 ц кукурудзи на зерно. Насіння та посадковий матеріал(8,75 % у 2009 році, 21,92 % відповідно у 2011р. для 1 ц пшениці) та 14,61% - 2009р. і 14,70% в 2011 році для виробництва 1 ц кукурудзи. Мінеральні добрива (22,42 % у 2009р., 11,52 % у 2011р ).; 12,46 % і 17,46 % відповідно у тіж роки.Зменшення цих затрат можливе за рахунок зниження собівартості виробництва насіння в самому господарстві та державних відпускних цін на покупний посадковий матеріал, більш ефективного використання органічних і мінеральних добрив.

Значне місце займають затрати на нафтопродукти ( 21,84 у 2009р., у 5,5 %у 2011р.) та витрати повязані з утриманням основних засобів виробництва,тобто ремонт, запасні частини (21,39% у 2009р., 28,29 % у 2011р.).

Більш продуктивне використання техніки і здешевлення її ремонту, економне витрачання пального є важливим резервом зниження собівартості продукції.

Важливим аспектом реформування зернового виробництва вважаємо оптимізацію структури зернових культур, що дозволяє без додаткових витрат підвищити його ефективність. В даному підприємстві виражена тенденція до підвищення посівних площ зернових культур. Отже, проаналізуємо наступну таблицю.

Таблиця 2.9

Динаміка виробництва зерна у ФГ «Власюка В.В.»

Показник2009р.2010р.2011р.2011р. у % до 2009р.Площа посіву, га177522383487196,5Урожайність з 1 га, ц29,9127,7218,1160,55Валовий збір зерна, ц530866203563161118,9Реалізовано зерна,ц374085577469402185,5Площа зернових культур у господарстві протягом трьох років зросла на 96,5 %. При цьому урожайність знизилась на 39,45 %, валовий збір збільшивсь на 18,9%, і реалізовано зерна також збільшилось на 85,5%. Тому можемо зазначити, що підвищувати урожайності потрібно за рахунок впровадження нових сортів, і за рахунок удосконалення технології вирощування.

Урожайність - це один з найважливіших якісних показників, які безпосередньо впливають на розмір валового збору. Підвищення урожайності на даний час є найбільш актуальною проблемою для сільськогосподарських товаровиробників, оскільки підвищення врожайності впливає не тільки на збільшення валового збору, а й відповідно на зменшення собівартості продукції.

На зміну урожайності впливає ряд факторів, які можуть бути як залежними від людей, так і не зовсім їм підвладні (природно - кліматичні умови).

До штучних факторів можна віднести використання органічних і мінеральних добрив, використання хімічних засобів (пестицидів, гербіцидів тощо), застосування високоврожайних сортів, впровадження комплексної механізації, інтенсивних і індустріальних технологій тощо.

Динаміка рівнів посівних площ зернових та зернобобових, врожайності та валових зборів в ФГ Власюка В.В. відображає те, що розміри посівних площі під цими культурами булизначно збільшені. Середня урожайність за останні 3 років по господарству становила 25,2 ц/га. Приріст валового збору відбувався за рахунок підвищення урожайності зернових, які і визначають напрямок зернового господарства і спеціалізацію в цілому.

Проаналізувавши вплив факторів на зміну валового збору зерна у господарстві, ми бачимо, що валовий збір зерна зріс у 2011 році на 10075 ц. Для використання впливу того чи іншого фактора на обсяг валового збору зерна в звітному 2011 p. в порівнянні з базовим 2009 p. проведено порівняльний аналіз. На відхилення від базового періоду валового виробництва по групі зернових культур впливають: кількісний фактор - площа посіву, якісна урожайність І структура посівної площі. Щоб виявити вплив цих факторів застосуємо індексний аналіз (табл.2.10).Зміни валового збору відбулися за рахунок збільшення посівних площ на 1712 га. В загальному ми можемо побачити це так: 10075/53086*100=18,97%. В залежності від площі посіву, прослідковується така тенденція зміни валового збору: 51175/53086*100=96,4 %; від урожайності -41100/53086*100=-77,4 %. Тому можемо зазначити, що зменшення урожайності суттєво впливає на валовий збір зерна, і що є його негативним фактором, адже саме урожайність визначає напрямок зернового господарства і спеціалізацію в цілому.

Таблиця 2.10

Вплив факторів на зміну валового збору зерна у ФГ «Власюка В.В.»

Показник2009р.2011р.Відхилення (+,-)Площа посіву,га177534871712Урожайність з 1 га,ц29,9118,11-11,8Валовий збір зерна,ц530866316110075Валовий збір зерна при площі 2011р. і урожайності 2009р.,ц 3487*29,9=104261Зміна валового збору зерна, за рахунок,ц: площі посіву104261-53086=51175Урожайності63161-104261=-41100

.3 Аналіз структури собівартості сільськогосподарської продукції

Собівартість продукції є якісним показником, що характеризує виробничо-господарську діяльність підприємства. Собівартість відображає витрати підприємства на виробництво і збут продукції, виражені в грошовому вимірюванні. Окрім цього, в собівартості як в узагальнювальному економічному показнику знаходять своє віддзеркалення всі сторони діяльності підприємства: ступінь технологічного оснащення виробництва і освоєння технологічних процесів; рівень організації виробництва і праці, ступінь використовування виробничих потужностей; економічність використовування матеріальних і трудових ресурсів і інші умови і чинники, що характеризують виробничо-господарську діяльність.

Поміж продукції основних галузей визначення собівартості починають саме з продукції рослинництва, оскільки вона значною мірою споживається тваринництвом. Обєктами розрахунку собівартості в рослинництві є різні види продукції, які одержують від кожної сільськогосподарської культури. Крім того, визначають собівартість незавершеного виробництва, що складається із собівартості сільськогосподарських робіт і вартості спожитих ресурсів для виробництва продукції рослинництва, які виконані (понесені) в поточному році під урожай майбутнього року.

Таблиця 2.11

Собівартість 1ц зерна і фактори її формування

Показник2009р.2011р.Відхилення (+,-)Витрати на 1га посіву, грн1384,791248,92-135,87Урожайність з 1 га,ц29,9118,11-11,8Собівартість 1ц зерна,грн77,6473,38-4,26Собівартість 1ц зерна при витратах 2011р і урожайності 2009р., грн4176Зміни собівартості 1ц зерна, грн-35,88У т.ч. за рахунок: витрат виробництва37,38-41,76=31,62урожайності41,76-31,62=10,14

Собівартість 1 ц зерна зменшилась на 4,26 грн. Зміни собівартості 1 ц зерна відбулись за рахунок зменшення витрат виробництва на 135,87 грн., та за рахунок зменшення урожайності на 11,8 ц з 1 га.

Таблиця 2.12

Собівартість і рентабельність виробництва зерна

Показник2009р.2010р.2011р.2011р. у % до 2009Повна собівартість 1ц зерна, грн.77,64101,3373,3794,5Ціна реалізації 1ц зерна, грн103,5899,2969,5567,15Прибуток на 1ц зерна, грн.25,94-11,06-3,82-14,73Рівень рентабельності,%39,4-10,9-5,10х

Проаналізувавши таблицю собівартості і рентабельності виробництва зерна у фермерському господарстві, ми бачимо, що у 2011р. порівняно з 2009 р. собівартість 1 ц зерна зменшилась на 5,5%, прибуток відсутній, підприємство має лише збитки. , це повязано із зниженням ціни реалізації на 32, 85 %, в порівнянні звітного 2011р. та базисного 2009 року.

Одним з основних показників економічної ефективності виробництва зерна є маса прибутку, яку одержують від реалізації продукції. На його динаміку впливають різні фактори, зокрема, обсяг реалізованої продукції, ціна реалізації, повна собівартість зерна. Розглянемо вплив основних факторів на зміну маси прибутку від реалізації зерна протягом досліджуваного періоду в ФГ «Власюка В.В.»

Таблиця 2.13

Вплив факторів на зміни маси прибутку від реалізації зерна

Показник2009р.2011р.Відхилення(+,-)Реалізовано зерна,ц374086940231994Прибуток, тис грн.970,3-265-705,3Повна собівартість 1 ц зерна, грн77,647337-4,27Ціна реалізації 1 ц зерна,грн.103,586955-34,03Прибуток на 1 ц зерна, грн25,94-3,82-29,76Зміна маси прибутку, тис. грн.у т.ч за рахунок:обсягу реалізації зерна31994*25,94=829924,36855,33собівартості зерна69402*(-4,27)=-296346,54-305,42ціни реалізації69402*(-34,03)=-2361750,06-2434,04

Проаналізувавши дані таблиці 2.13 можна зазначити, що кількість реалізованого зерна в 2011 р., порівняно з 2009 р., зросла на 31994 ц, при цьому собівартість 1 ц реалізованого зерна зменшилась на 4,27 грн., а ціна реалізації зросла на 34,03 грн. В результаті дії цих факторів маса прибутку від реалізації зерна за аналізований період зменшилась на 705,3 тис. грн.

Аналізуючи вплив факторів на зміну маси прибутку від реалізації зерна, слід відзначити, що в результаті збільшення обсягів реалізації зерна маса прибутку зросла на 855,33 тис. грн., за рахунок зниження ціни реалізації - на 2434,04 тис. грн., собівартість зерна прибутку від реалізації зерна знизилась на 305,42 тис. грн.

Отже, основним фактором збільшення маси прибутку від реалізації зерна є підвищення ціни реалізації зерна. Проте й інші фактори діють в одному напрямку - сприяють збільшенню маси прибутку і відіграють в цьому не останню роль.

Для забезпечення подальшого збільшення прибутку підприємства від реалізації зерна слід розробляти конкретні заходи, спрямовані на зниження рівня собівартості, збільшення обсягів реалізованої продукції, підвищення урожайності зернових культур та продуктивності праці для забезпечення стабільного розвитку підприємства.

Розділ 3. Проектний рівень собівартості основних видів продукції та шляхи її зниження

.1 Обґрунтування перспективного рівня інтенсифікації виробництва

Інтенсифікація сільського господарства - це об'єктивний і закономірний процес його розвитку, зміст якого визначається віддачею земельних угідь, що досягається на основі додаткових вкладень. Її не можна зводити лише до нагромадження фондів, головне в ній - підвищення виходу продукції з розрахунку на одиницю наявних виробничих ресурсів - земельних угідь, трудових ресурсів, основних фондів і оборотних засобів. Інтенсифікація сільського господарства як особлива форма розширеного відтворення - це процесконцентрації на основі науково-технічного прогресу сукупних затрат уречевленої і живої праці на одну й ту саму земельну площу з метою збільшення виходу продукції з цієї площі при найменших затратах праці і коштів на одиницю продукції.

Прискорення темпів росту сільськогосподарського виробництва та підвищення його економічної ефективності повинні здійснюватися на основі забезпечення високого рівня інтенсивності, що включає формування оптимального ресурсного потенціалу як усього сільського господарства, так і його галузей, а також підвищення рівня його використання в нових економічних умовах [21].

Важливим показником рівня інтенсивності сільськогосподарського виробництва є річні виробничі витрати з розрахунку на 1 га сільськогосподарських угідь, ріллі або умовну голову худоби. Цей показник дає змогу визначити рівень інтенсивності виробництва окремих видів продукції (зерна, цукрових буряків, молока та ін.) шляхом ділення суми річних витрат на площу посіву відповідної культури або середньорічне поголів'я худоби.

Рівень інтенсивності сільського господарства характеризують таким показником, як вартість основних засобів виробництва на одиницю відповідного об'єкта інтенсифікації. Вартість основних виробничих фондів відображає лише затрати уречевленої в засобах виробництва праці.

Для визначення рівня інтенсивності сільськогосподарського виробництва в цілому або окремих його галузей використовують також затрати живої праці з розрахунку на гектар земельної площі або голову худоби. У процесі інтенсифікації абсолютна величина затрат праці на одиницю земельної площі або голову тварин на відміну від інших показників зменшується. Це характеризує підвищення технічної озброєності сільського господарства, що спричиняє відповідні зміни у співвідношенні затрат уречевленої і живої праці.

До натуральних показників рівня інтенсивності рослинництва належать: кількість енергетичних потужностей, спожитої електроенергії (в кВт-г) з розрахунку на 1 га сільськогосподарських угідь, кількість мінеральних та органічних добрив, обсяг виконаних робіт механізмами в умовних еталонних гектарах на 1 га ріллі, поліпшення сортового складу культур, площа меліорованих земель та ін.

Використання системи показників рівня інтенсивності дає змогу повністю характеризувати суть процесу інтенсифікації. При цьому обчислення натуральних показників дозволяє виявити вплив окремих факторів виробництва на вихід продукції рослинництва або тваринництва.

Таблиця 3.1

Розрахунок рівня інтесивності ФГ „Власюка В.В.

Показники200920102011Співвідношення 2011 р. до 2009р.Площа с./г. угідь,га297453495403182Річні витрати виробництва,тис. грн.5088,06338,35754,6113,10Середньовічна вартість основних виробничих фондів, тис. грн.3084,554432,55357,5173,69Затрати праці, тис. люд.-год.235231256108,94Припадає на 1 га с./г. угідь: -річних витрат виробництва, тис. грн -середньорічної вартості основних виробничих фондів, тис. грн -затрат праці, людино-годин 1,70 1,03 79.01 1,18 0,83 43,19 1,07 0,99 47,38 62,94 96,11 59,97

Розрахувавши показники рівня інтенсивності ФГ „Власюка В.В. відзначимо такі зміни. За період 2009-2011рр. річні витрати виробництва зросли на 13,1%, середньовічна вартість основних виробничих фондів знизилась на 63,79%, затрати праці збільшились на 8,94% ,площа с./г. угідь не змінилася, що зумовили зменшення річних витрат виробництва в розрахунку на 1 га с./г. угідь на 37,06%, середньорічної вартості основних виробничих фондів на 1 га с./г. угідь - на 3,89%, та затрат праці на 1 га с./г. угідь - на 40,03.

Аналіз інтенсифікації виробництва сільськогосподарської продукції ФГ „Власюка В.В. дав змогу одержати конкретні дані про зміни ї рівня та вплив на фінансові результати і економічну ефективність розвитку підприємства. Разом з тим темпи нарощування інтенсивності не високі, мають місце коливання по роках. Це вимагає розробки відповідних рекомендацій на перспективу. Вони повинні охоплювати питання, що стосуються зміцнення матеріально-технічної бази, яка забезпечувала б економію живої та уречевленої праці, відповідала сучасним вимогам спеціалізованого виробництва, передбачала комплексне й ефективне функціонування всіх її елементів. Треба обгрунтувати, створити і впровадити високоефективні системи машин, обладнання та технологій, які забезпечують механізацію й автоматизацію виробничих процесів, одночасне виконання кількох робочих операцій. Застосування комбінованих агрегатів сприяє підвищенню продуктивності праці, зниженню витрат паливно-мастильних матеріалів, виконанню робіт в оптимальністроки.

Знану увагу слід приділити також хімізації, яка передбачає широке використання різних видів продукції хімічної промисловості в усіх його галузях. Йдеться, зокрема, про застосування мінеральних добрив, засобів захисту і стимуляторів росту рослин, різноманітних препаратів та кормових добавок у тваринництві, полімерних матеріалів та ін. Їх використання дає змогу значно підвищити природну родючість грунту і врожайність культур тому, що вона сприяє підвищенню ефективності застосування інших засобів інтенсифікації. Застосування кормових добавок (карбамід, амінокислоти, мікроелементи, інші продукти хімічної та мікробіологічної промисловості) підвищує продуктивність тварин, збільшує обсяг виробництва продукції тваринництва, підвищує його ефективність.

Одним із головних шляхів підвищення ефективності виробництва є меліорація,яка сприяє підвищенню економічної родючості грунту. Зрошення земель під сільськогосподарськими культурами, лук, пасовищ забезпечує збільшення їх продуктивності внаслідок збирання двох урожаїв за рік.

Важливе значення має селекція. Зокрема, за допомогою спрямованої селекції у рослин розвиваються цінні господарсько-біологічні ознаки, внаслідок чого досягають поліпшення якісних показників, підвищення стійкості рослин проти хвороб і несприятливих кліматичних умов. Використання стійких проти хвороб сортів дає змогу не тільки знизити втрати врожаю, а й зекономити значні кошти за рахунок зменшення застосування хімічних засобів захисту рослин. Маючи сорти з різними строками достигання, можна певною мірою регулювати строки збирання, пом'якшуючи тим самим напруженість у період збиральних робіт. Потрібно посилити увагу до виведення продуктивних, скороспілих порід худоби та птиці, здатних ефективно окупити корми, давати більш високоякісну продукцію.

Для одержання високих результатів діяльності необхідно дбати про оптимальні умови для вирощування сільськогосподарських культур, проведення повного комплексу науково обґрунтованих прийомів обробітку ґрунту та одержання врожаю. Особливо важливим при цьому є дотримання технологічної дисципліни, виконання заходів, спрямованих на максимальне використання біоенергетичного потенціалу ґрунту.

Важливим фактором є рівень розвитку соціальної сфери. Поліпшення матеріально-побутових, житлових умов працівників, матеріальне їх стимулювання сприяють підвищенню ефективність виробництва.

.2 Підвищення продуктивності праці

Продуктивність праці є узагальнюючим показником, в якому відображуються всі сторони виробництва в сільському господарстві. Заходи, які сприяють збільшенню виходу продукції та зниженню затрат праці на її виробництво, можна назвати шляхами підвищення продуктивності праці. Але оскільки її рівень визначають відношенням обсягів валової продукції до затрат робочого часу на її виробництво, то підвищення продуктивності праці можливе лише за таких умов: збільшення обсягу валової продукції при незмінних затратах праці; скорочення затрат праці при незмінному обсязі виробництва продукції; одночасне збільшення обсягу виробництва продукції і скорочення затрат праці;збільшення виробництва продукції та збільшення затрат праці при випереджаючих темпах росту виробництва продукції. При цьому доцільно зазначити, що в ринкових умовах продуктивність праці залежить також від рівня цін на робочу силу і засоби виробництва. Якщо робоча сила дешева (коли її пропозиція перевищує попит на неї), а засоби виробництва через низьку купівельну спроможність сільськогосподарських підприємств є для них надто дорогими, то для досягнення певного обсягу виробництва продукції використовується більше робочої сили, ніж засобів виробництва. Адже у виробничому процесі на рівні підприємства відбувається заміна одних виробничих ресурсів іншими з метою зниження витрат виробництва до мінімуму. В такому випадку продуктивність праці знижуватиметеся. Однак сучасний стан ринку робочої сили на селі такий, що наведене явище є, швидше, винятком, ніж правилом.[22]

Слід також зауважити, що всі шляхи підвищення продуктивності праці відображують специфіку сільського господарства, оскільки виробництво в цій галузі пов'язане з використанням землі і тварин. Тому продуктивність праці в сільському господарстві в кінцевому рахунку залежить від урожайності сільськогосподарських культур та продуктивності тварин, з одного боку, і від затрат праці з розрахунку на 1 га посіву чи голову худоби - з другого. Все, що впливає на урожайність і продуктивність, на рівень затрат праці з розрахунку на 1 га посіву та голову худоби, прямо впливає на продуктивність праці.

Підвищення врожайності всіх культур може бути забезпечене при впровадженні інтенсивних технологій їх вирощування. Суть останніх полягає в оптимізації умов вирощування сільськогосподарських культур на всіх етапах їх росту і розвитку. Вона включає такі фактори: розміщення посівів після попередників, передбачених сівозмінами; впровадження високоврожайних сортів інтенсивного типу; оптимальне забезпечення рослин елементами мінерального живлення з урахуванням їх вмісту в ґрунті; порціонне внесення азотних добрив у період вегетації відповідно до вимог культури; інтегровану систему захисту рослин від бур'янів, шкідників і хвороб; своєчасне й високоякісне виконання всіх технологічних прийомів, спрямованих на захист ґрунтів від ерозії, нагромадження вологи, створення сприятливих умов для розвитку сільськогосподарських культур.

До того ж інтенсивні технології, як правило, ґрунтуються на комплексній механізації, а тому сприяють не лише підвищенню врожайності, а й зниженню затрат праці на 1 га посіву.

Підвищення продуктивності праці безпосередньо пов'язане з досягненнями науково-технічного прогресу, послідовною інтенсифікацією виробництва.

Інтенсифікація, а отже, і підвищення фондо- та енергоозброєності праці дають змогу насамперед економити працю, знижувати її затрати. На практиці це виражається у збільшенні площ, що обробляються, та навантаження на працівника, в зниженні затрат праці на одиницю земельної площі чи голову худоби та ін.

Підвищення рівня технічної оснащеності сільського господарства завдяки поліпшенню якості виконання робіт і дотриманню оптимальних строків їх виконання сприяє зменшенню потреби у праці, підвищенню врожайності культур та продуктивності тварин. Нині фондоозброєність праці в сільському господарстві вдвоє нижча, ніж у промисловості, а світова практика свідчить, що повинно бути навпаки.

Основними шляхами підвищення продуктивності праці є комплексна механізація і автоматизація виробничих процесів. Слід зазначити, що в рослинництві рівень механізації виробництва багатьох видів продукції становить 100% або наближається до цієї цифри. Однак у таких галузях, як картоплярство, овочівництво, садівництво й виноградарство, багато виробничих процесів виконується вручну. Значна частина робіт виконується вручну і в тваринництві, особливо на невеликих фермах.

Ряд факторів одночасно впливає на збільшення обсягів виробництва та скорочення затрат праці. До них насамперед потрібно віднести раціональне розміщення і спеціалізацію сільськогосподарського виробництва, виробничу кооперацію та агропромислову інтеграцію, оптимальну концентрацію посівів сільськогосподарських культур. У свою чергу високий рівень продуктивності праці привиробництві окремих видів продукції є показником правильного розміщення і спеціалізації сільського господарства.

На підвищення продуктивності праці в сільському господарстві впливає вдосконалення форм організації виробництва і праці. Наукова організація останньої передбачає застосування найсучасніших прийомів та методів виконання операцій, сучасних форм кооперації і поділу праці, найбільш раціональне розміщення людей у процесі виробництва. Вона дає змогу якнайкраще поєднати техніку і людей в єдиному виробничому процесі, створити умови для найефективнішого використання матеріальних та трудових ресурсів, підвищення продуктивності праці.

Удосконалення технічного нормування і науково обґрунтовані норми, розроблені з урахуванням повного використання техніки, впровадження прогресивних технологій, передових методів організації виробництва забезпечують раціональне використання робочої сили, підвищення матеріальної заінтересованості, а отже, і продуктивності праці.

На підвищення продуктивності праці впливають також перехід до ринкових відносин, реформування власності та розвиток нових форм господарювання. Роздержавлення і приватизація в сільському господарстві створюють передумови для більшої мотивації до праці. Однак почуття власника необхідно відродити, бо частина майна кожного учасника корпоративного підприємства ще не робить його психологічно власником. Спонукатимуть до продуктивнішої праці й економічні засади, що виникають у нових господарських формуваннях, які ґрунтуються на товарно-грошових відносинах.

Не слід відмовлятися і від орендних форм організації праці, які останнім часом почали згортатися. Але при цьому важливо не тільки забезпечити добровільність формування орендних колективів, а й створити умови для дотримання сторонами зобов'язань, передбачених угодою про оренду. Поряд з орендою доцільно ширше впроваджувати різні форми кооперативних об'єднань, що утворюються в реформованих колгоспах та радгоспах. Адже підвищення матеріальної заінтересованості працівників у результатах своєї праці - один з найважливіших факторів зростання її продуктивності.

Підвищення продуктивності праці можна досягти й завдяки зміцненню трудової дисципліни, особливо в умовах розвитку багатоукладної економіки, створення нових форм господарювання. Безперечно, що перехід до ринкових відносин сприятиме розвитку демократії, хоча в окремих випадках демократія сприймається як вседозволеність. Тому необхідно створювати умови для широкої участі трудівників села у вирішенні всіх питань спільного життя, розвивати вимогливість до порушників трудової дисципліни.

В умовах науково-технічного прогресу і переведення сільськогосподарського виробництва на індустріальну основу рівень продуктивності праці значною мірою залежить від удосконалення професійно-кваліфікаційного складу кадрів, диференційованого розвитку як спеціалізації, так і універсалізації праці з урахуванням застосування нової, досконалішої техніки і прогресивних технологій. Це висуває особливі вимоги до організації підготовки кадрів, систематичної їх перепідготовки та підвищення кваліфікації. Адже при підвищенні кваліфікації, наприклад, механізатора з IIIдо І класу продуктивність його праці зростає на 25-30%.[24]

Продуктивність праці тісно пов'язана з поліпшенням її умов, збереженням здоров'я і працездатності робітників, із зниженням виробничого травматизму та професійної захворюваності. Служба охорони праці безпосередньо впливає на рівень продуктивності праці: чим вища культура виробництва і сприятливіші умови праці, тим вищий рівень її продуктивності.

.3 Поглиблення спеціалізації виробництва на базі різних форм господарювання

Одним із головних напрямів підвищення економічної ефективності сільськогосподарського виробництва є дальше вдосконалення його спеціалізації. Її поглиблення дасть змогу ефективніше використовувати природні та економічні умови господарювання, сприятиме концентрації виробничих ресурсів на виробництві конкретних видів продукції, створить можливості для впровадження досягнень науково-технічного прогресу, зумовить удосконалення технології виробництва на основі впровадження комплексної механізації й автоматизації виробничих процесів, забезпечить умови для застосування нових форм організації виробництва і праці, підвищить його культуру. Все це сприятиме збільшенню обсягів виробництва продукції, підвищенню ефективності функціонування всього аграрного сектора економіки країни.

Поглиблення спеціалізації полягає в поступовій ліквідації на підприємствах дрібних, низькоефективних галузей, зменшенні кількості та збільшенні розмірів головних і додаткових галузей.

У кожному підприємстві необхідно мати такі головні, додаткові та допоміжні галузі, які найкраще поєднуються між собою, не перешкоджають розвитку одна одній і в цілому забезпечують високий рівень ефективності виробництва всього підприємства.

Науково обґрунтована внутрішньогосподарська спеціалізація визначає організаційну структуру підприємства, відображує характер поділу праці між виробничими підрозділами. Раціональна внутрішньогосподарська спеціалізація встановлюється з урахуванням розподілу між внутрішньогосподарськими підрозділами сільськогосподарських угідь, концентрації окремих видів та груп худоби, використання кормових угідь, місцерозташування пунктів переробки іреалізації продукції.

Специфічні умови сільського господарства значно впливають на спеціалізацію. При її плануванні необхідно враховувати природно-економічні умови, сезонність виробництва, просторову розосередженість, особливості виробничого циклу та інші фактори. Господарювання у ринкових умовах, перехід до різних форм власності тощо вимагають особливого підходу до спеціалізації сільського господарства. Виникає проблема щодо визначення оптимальної спеціалізації селянських (фермерських) господарств залежно від їх розмірів, природно-економічних умов та інших факторів. Постають питання зміни спеціалізації підприємств у зв'язку із зміною ціноутворення на засоби виробництва та сільськогосподарську продукцію, участю у міжнародній торгівлі. За таких умов необхідно визначити оптимальний рівень спеціалізації, який забезпечить умови для дальшої інтенсифікації галузі з метою збільшення виробництва продукції та підвищення її економічної ефективності.

Певному рівню розвитку продуктивних сил, інтенсивності і спеціалізації сільського господарства відповідають певні розміри підприємств, які в свою чергу залежать від об'єктивних умов виробництва. Розміри ж підприємств значною мірою впливають на ефективність виробництва.

Розміри сільськогосподарських підприємств повинні бути оптимальними, оскільки як малі, так і занадто великі мають недоліки.

Переваги великих підприємств полягають у тому, що при вищому рівні забезпеченості ресурсами вони зміцнюють свою матеріально-технічну базу, швидше впроваджують прогресивні технології виробництва, ефективніше використовують техніку, застосовують прогресивні форми організації праці і на основі цього забезпечують підвищення її продуктивності. Такі підприємства мають змогу в ширших масштабах здійснювати меліорацію, хімізацію, комплексну механізацію та автоматизацію виробництва на основі впровадження наукової системи землеробства, спеціалізації виробництва, повніше та ефективніше використовувати земельні угіддя, виробничі приміщення, оборотні засоби, а на основі поділу, спеціалізації та кооперування праці - трудові ресурси. Такі підприємства, організуючи масове й ритмічне виробництво сільськогосподарської продукції, забезпечують високий рівень продуктивності праці та зниження собівартості продукції.

Водночас за умов різноманітності форм власності та господарювання, появи селянських (фермерських) господарств, розвитку орендних відносин досить високоефективними можуть бути і відносно невеликі за площею земельних угідь чи поголів'ям тварин підприємства, оскільки розміри виробництва залежать від багатьох факторів і насамперед від рівня інтенсивності. Невеликий колектив на основі досягнень науково-технічного прогресу, використовуючи місцеві природні та соціально-економічні умови, в змозі організувати велике виробництво. Використовуючи різні організаційні форми, поєднуючи кооперацію з дрібними та великими підприємствами, такий колектив досягає високого рівня ефективності виробництва. Саме завдяки інтенсифікації можна одержати значний вихід продукції з одиниці земельної площі при економії виробничих ресурсів.

Для використання досягнень науково-технічного прогресу в сільському господарстві необхідний дедалі вищий рівень концентрації виробництва. В даний час сільськогосподарські підприємства є великими господарствами, однак їх межі в певних умовах стають тісними для дальшого поглиблення спеціалізації. Проте з цього не слід робити висновок про необхідність їх механічного укрупнення.

Спеціалізація і концентрація - процес багатогранний. Він представлений численними формами, які залежать як від природних і економічних умов, так і від рівня соціально-економічного та науково-технічного розвитку суспільства і переплітаються та доповнюють одна одну. Проте на кожному етапі розвитку домінує та чи інша форма. Суспільний поділ праці, з одного боку, відокремлює різні сфери виробництва й спеціалізує їх на одержанні певного виду продукції, з другого - передбачає чіткий кооперативний зв'язок між ними. У процесі вдосконалення зв'язків між підприємствами виникають нові організаційні форми великого спеціалізованого виробництва. Кооперування підприємств в одній і тій же галузі та сфері діяльності називається горизонтальною інтеграцією. Її слід розглядати в двох аспектах: по-перше, як об'єднання окремих спеціалізованих підприємств, що виконують певні функції в загальному процесі виробництва; по-друге, як об'єднання зусиль та коштів кількох господарств для створення спільних великих спеціалізованих підприємств.

Таким чином, міжгосподарську кооперацію можна визначити як об'єднання матеріальних, трудових та фінансових ресурсів сільськогосподарських підприємств для здійснення спільного виробництва певних видів продукції. Головною метою при цьому є високоефективне виробництво продукції та максимізація прибутку з розрахунку на одиницю витрат.

Міжгосподарська кооперація охоплює сферу виробництва сільськогосподарської продукції (виробництво продукції тваринництва, кормів та ін.), сервісну сферу (будівництво, ремонт, технічне обслуговування) та невиробничу сферу (культурно-побутові, оздоровчі заходи).

Найпоширенішою формою виробничої кооперації є кооперовані системи постадійно спеціалізованих підприємств. Вони склалися в ряді галузей, насамперед у тваринництві, й сприяли збільшенню виробництва продукції, поліпшенню її якості та підвищенню ефективності. Ефективною організаційною формою міжгосподарської кооперації є міжгосподарські підприємства, які дають змогу повніше використати переваги концентрації і спеціалізації,сприяють переведенню сільськогосподарського виробництва на промислову технологію та вирішенню завдань соціально-економічного розвитку. Міжгосподарські підприємства, які є юридичними особами й мають самостійний апарат управління, створюються добровільним об'єднанням частини матеріальних, трудових та фінансових ресурсів підприємств - учасників кооперації з метою ефективного їх використання. Водночас досвід функціонування ряду таких підприємств свідчить про відсутність необхідних умов для цієї організаційної форми, що пов'язано з певними труднощами в управлінні, забезпеченні міжгосподарського підприємства необхідними ресурсами та ін. Тому ефективною організаційною формою міжгосподарської кооперації на сучасному етапі є надання існуючим спецгоспам виробничих функцій міжгосподарських підприємств.

Однією з форм кооперації в сучасних умовах є об'єднання кооперативів, які утворилися на основі виробничих підрозділів сільськогосподарського підприємства і входять до його складу на принципово нових умовах як самостійні.

Однією з перспективних форм господарювання в сучасних умовах стають агрофірми - підприємства, які організовують не тільки виробництво сільськогосподарської продукції, а й її зберігання, переробку та реалізацію, У таких умовах забезпечується оптимальне поєднання в часі та просторі різноманітних елементів сільськогосподарського та промислового виробництва, що сприяє підвищенню ефективності функціонування всього агропромислового комплексу, рівня рентабельності та зниженню собівартості одиниці продукції;.

Міжгосподарська кооперація за умов її правильного формування та функціонування має бути вигідна всім її учасникам незалежно від форм власності та господарювання. Вона створює можливості для швидкої окупності капітальних вкладень, ефективного використання земельних, матеріальних та трудових ресурсів.

Висновки та пропозиції

ФГ «Власюка В.В.» приватної форми власності галузі сільського господарства, розміщене в зоні сприятливій для здійснення господарської діяльності.

Підприємство має слабкий рівень спеціалізації, виробничий напрямок зернові та зернобобові.Частка зернових культур в підприємстві «Власюка В.В.» становить 41,9 % , що є вищим ніж рекомендована вага зернових (30 - 35%), але характерним для даної зони де рекомендована вага сягає 48 - 60%. Для більш ефективної діяльності та отримання прибутку йому необхідно розширити свою діяльність, розвивати галузь тваринництва, адже воно має всі передумови для цього.

Частка орендованої землі на якійФГ «Власюка В.В.» здійснює свою діяльність становить 99%. Рівень розораності в господарстві є дуже високим і становить 2009р - 93,8, 2010р - 93,3, 2011р - 93,2, показник протягом трьох років майже не змінився при тому, що допустимий рівень розораності 30,5%. З даних показників можна зробити висновок, що підприємство не раціонально використовує земельні ресурси. ФГ «Власюка В.В.» необхідно зменшити кількість ріллі та збільшити площу сіножаті, багаторічних насаджень і т. д.

В 2009 та 2010 роках підприємство має високу оцінку можливості банкрутства, а в 2011 році цей показник досягнув дуже високого рівня можливості банкрутства. До цього могли призвести: соціально - економічний стан держави, природно - кліматичні умови, політичні, а також дефіцит коштів, низька якість менеджменту,ціноутворення та стратегія розвитку підприємства. Фермерському господарству необхідно покращити свою роботу , організаційну структуру, розробити нову стратегію розвитку та запровадити ефективний інвестиційний проект для покращення свого становища.

Підприємству важливо покращувати якість своєї продукції, це дасть їй змогу конкурувати на ринку з продукцією інших виробників, а також збільшити грошові надходження за рахунок більш високої ціни продукції та обсягів її реалізації.

Ще одним завданням підприємства на шляху до збільшення прибутків є зменшення витрат виробництва. Це питання є дуже актуальним для даного підприємства оскільки на ньому спостерігаються значні обсяги витрат. Для зниження витрат доцільним є:

покращення галузевої структури підприємства;

впровадження прогресивних систем землеробства;

підвищення продуктивності праці на основі комплексної механізації виробництва, а отже необхідно забезпечити ефективне використання машинно-тракторного парку, транспортних засобів;

вдосконалювати систему управління виробництвом на підприємстві.

Важливу роль у зниженні собівартості продукції відіграють такі соціально-економічні фактори, як підвищення кваліфікації кадрів, матеріальна заінтересованість працівників у результатах своєї праці, широке використання моральних стимулів.

Тільки комплексний підхід до проблеми дасть змогу підприємству покращити конкурентоспроможність своєї продукції, що в свою чергу дасть йому можливість вийти на аграрний ринок і зайняти достойні позиції. Дієва політика, щодо покращення становища підприємства одразу в усіх напрямках є необхідною умовою його процвітання.

Список використаних джерел

.Андрійчук В.Г. Економіка аграрних підприємств: Підручник. - 2-е вид.доп. і перероблене. - К.:КНЕУ, 2002 - 624 с.

2.Виробнича економіка / За ред.. В.П. Галушко, Г. Штрьобеля. Навчальний посібник. - Вінниця: Нова Книга, 2005.-400с.

.Дієсперов В.С. економіка сільськогосподарської праці. - К.: ІАЕ УААН, 2004 - 488с.

.Економіка підприємства: Підручники / За аг. ред. С.Ф. Покропивного. - Вид. 2-ге, перероб. та доп. - К.:КНЕУ,2001 - 528с.

5.Зубовський В. Економіка підприємств. -К.: УФІМБ, 1999. - 64 с.

6.Івахненко В.М., Горбатюк М.Т., Льовочкін В.С. Економічний аналіз: навч. Посіб. - К.: КНЕУ, 2000р.

.Коваленко Ю.С. Сільськогосподарське підприємство в ринковому середовищі. - К.: ІАЕ УААН, 2000. - 200 с.

.Коваленко Ю.С., Охріменко І.В., Демченко О.В. Про стан аграрного ринку (аналітичний огляд і методичні аспекти формування). - К.: ІАЕ УААН, 2004. - 32 с.

.Кондратюк О.І. Підвищення конкурентоспроможності виробництва сільськогосподарської продукції// Економіка АПК. -2005. -№10. -СІ 09-112.

.Мацибора В.І. Економіка сільського господарства;
Підручник. - К.: Вища школа, 1994.-415 с.
.Наумов Ю.Ф. Про конкурентоспроможність аграрних підприємств у сучасних ринкових умовах // Економіка АПК. - 2003. - №8. - С. 124-127.

.Основи аграрної економіки: Підручник,/ В.П. Галушко, Гвідо Ван Хулєнбрук, О.А. Ковтун та ін. - К.: Вища освіта, 2003. - 399 с.

.Підприємництво в аграрній сфері економіки / За ред. П.Т.Саблука, М.Й. Маліка. - К.: ІАЕ УААН, 1997. - 420 с.

.Примак Т.О. Економіка підприємства: Навч. посібник. - К.: Вікар, 2001.-178с.

.Формування та функціонування ринку агропромислової продукції (практичний посібник) / За ред. П.Т. Саблука. -: ІАЕ.-2000.-555 с.

.Ухачевич Я. Роль держави у забезпеченні конкурентоспроможності продукції // Економіка України - 2004. - №8. - С. 82-83.

.Формування виробничого потенціалу та ринку засобів виробництва / За ред. П.Т.Саблука. -К.: Урожай, 2002. -264 с.

18.Шершньова З.Є. Стратегічне управління: Підручник. - 2-ге вид., перероб. І доп. - К.: КНЕУ, 2004. - 699 с.

Додаток 1

Вартість валової продукції ФГ «Власюка В.В.» Рівненської області, Корецького району, с. Іванівка, 2009р.

Вид продукціїВироблено продукції, цПорівняльна ціна з 2005р,грн.Вартість валової продукції, тис. грн.Пшениця озима1714140,58695,6Пшениця яра 62040,5825,2жито250936,4791,5Кукурудза на зерно1289235,88462,6Ячмінь ярий 1949347,54926,7Ріпак озимий2901113,57329,5Ріпак ярий123681,85101,2Цукрові буряки894916,99152,04Всього по рослинництвуХХ2784,2ВРХ95664,7163,2Свині241004,8824,1Всього по тваринництвуХХ87,3Всього по підприємствуХХ2871,5

Вартість валової продукції ФГ «Власюка В.В.» Рівненської області, Корецького району, с. Іванівка, 2010р.

Вид продукціїВироблено продукції,цПорівняльна ціна з 2005р,грн.Вартість валової продукціїПшениця озима1938140,58786,5жито427636,47155,9Кукурудза на зерно1487935,88533,9Ячмінь ярий 2241047,541065,4Овес8735,53,1Просо100030,9330,9Ріпак озимий8262113,57938,3Ріпак ярий213281,85174,5Всього по рослинництвуХХ3688,5 ВРХ110664,7173,1СвиніХ1004,8817,1Всього по тваринництвуХХ90,2

Вартість валової продукції ФГ «Власюка В.В.» Рівненської області, Корецького району, с. Іванівка, 2011р

Вид продукціїВироблено продукції,цПорівняльна ціна з 2005р,грн.Вартість валової продукціїПшениця озима2445040,58992,2Пшениця яра66340,5826,9Жито7236,472,6Кукурудза на зерно36635,8813,1Ячмінь 94147,5444,7Овес9235,53,3Соя 398,910,29Ріпак 361113,5741Всього по рослинництвуХ Х1124 Свині451004,8845,2Всього по тваринництвуХХ45,2Всього по підприємствуХХ1169,2

Національний університет біоресурсів і природокористування України Навчально-науковий інститут бізнесу Факультет аграрного менеджменту Кафедра аграрної

Больше работ по теме: