Собівартість поліграфічної продукції

 














Собівартість поліграфічної продукції

економіка сучасний собівартість


Вступ


На сучасному етапі переходу до ринкової економіки, управлінню підприємства необхідно постійно проводити аналіз його діяльності для ухвалення управлінських рішень. Для аналізу і ухвалення рішень необхідна початкова інформація, таку інформацію одержують з ряду техніко-економічних показників, одним з яких є собівартість. Головними завданнями розвитку економіки на сучасному етапі є всемірне підвищення ефективності виробництва, а також заняття стійких позицій підприємств навнутрішньому і міжнародному ринках. Покупця в першу чергу цікавить якість продукції і її ціна. Чим вище перший показник і нижчий за другий, тим краще і вигідніше для покупця і підприємства. Резерви поліпшення цих показників якраз і поміщені в собівартості продукції.

В узагальненому вигляді собівартість продукції відображає всі сторони всі сторонни господарської діяльності підприємств, їх досягнення і недоліки. Рівень собівартості пов'язаний з об'ємом і якістю продукції, використанням робочого часу, сировини, матеріалів, устаткування, витрачанням фонду оплати праці і т.д. Собівартість, у свою чергу, є основою визначення цін на продукцію. Це один з важливих якісних показників, що характеризує всі сторони діяльності підприємства. Вона відбиває ефективність використання трудових і матеріальних ресурсів на випуск продукції.

Систематичне зниження собівартості промислової продукції - одна з основних умов підвищення ефективності промислового виробництва. Вона робить безпосередній вплив на величину прибутку, рівень рентабельності, а також на загальнодержавний грошовий фонд - бюджет. Тому формування витрат виробництва і обертання, їх облік мають важливе значення для підприємницької діяльності організацій.

Метою курсової роботи є вивчення питань, пов'язаних з собівартістю продукції, основних показників собівартості та методики їх розрахунку, класифікації витрат на виробництво, резервів і факторів зниження собівартості продукції, а також проведення аналізу собівартості на прикладі Приватного Акціонерного Товариства «Видавництво «Київські відомості» та розробка шляхів її зниження.

Об`єктом дослідження є витрати підприємства на виробництво і реалізацію продукції. Предметом курсової роботи є дослідження собівартості продукції підприємства та її впливу на прибуток.

Курсова робота складається з двох розділів. Перший розділ присвячений теорії по собівартості продукції, калькуляції витрат та методиці розрахунку основних показників собівартості. У другому розділі проведено аналіз собівартості продукції ПрАТ «Видавництво «Київські відомості».

При вивченні даної теми були використані учбова і спеціальна література по теорії економічного аналізу та економіці підприємства. Основними джерелами інформації для розрахунку аналітичної частини курсової роботи є звіт про фінансові результати та баланс підприємства ПрАТ «Видавництво «Київські відомості» за 2002-2003рр.

В роботі розглянуті теоретико-методологічні засади собівартості продукції як економічної категорії, класифікація витрат на виробництво поліграфічної продукції; основні показники собівартості та методика їх розрахунку; резерви і фактори зниження собівартості продукції.

Проведений аналіз фінансово-господарської діяльності та дослідження собівартості продукції ПрАТ «Видавництво «Київські відомості» дозволили виявити основні тенденції динаміки рівня і структури собівартості продукції та шляхи зниження витрат.



1.Собівартість продукції як економічна категорія


У процесі господарської діяльності підприємство витрачає певні види ресурсів, повязані з підготовкою виробництва, безпосередньо процесом виробництва та реалізацією продукції. Для визначення витрат на підприємстві використовується термін собівартості продукції, куди включаються поточні витрати на її виробництво та збут, виражені у грошовій формі. Показнику собівартості продукції належить одне з провідних місць в економічному механізмі господарювання. Від рівня собівартості залежить прибуток, рівень цін, рентабельність та інші показники. В економічній теорії існує кілька визначень собівартості продукції, розглянемо основні з них.

Собівартість продукції (робіт, послуг) - це виражені в грошовій формі поточні витрати підприємства на її виробництво і збут. Витрати на виробництво утворюють виробничу (заводську) собівартість, а витрати на виробництво і збут - повну собівартість промислової продукції [4, с.376].

Собівартість продукції є одним з найважливіших показників діяльності підприємства, який комплексно характеризує сутність використання усіх ресурсів, рівень технічного розвитку виробництва, досконалість системи управління за значною мірою визначає кінцеві результати діяльності підприємства - прибуток та рентабельність [3, с.161].

На думку Швиданенко, собівартість - це грошова форма витрат на підготовку виробництва, виготовлення та збут продукції. Відображаючи рівень витрат на виробництво, собівартість комплексно характеризує ступінь використання всіх ресурсів підприємства, а отже, і рівень техніки, технології та організації виробництва. Що ліпше працює підприємство (інтенсивніше використовує виробничі ресурси, успішніше вдосконалює техніку, технологію та організацію виробництва), то нижчою є собівартість продукції [9, с.436].

Собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг) складається з виробничої собівартості продукції (робіт, послуг), яка була реалізована протягом звітного періоду, нерозподілених постійних загальновиробничих витрат та наднормативних виробничих витрат [4, с.376].

Собівартість продукції (робіт, послуг) є одним із найважливіших показників роботи кожного підприємства чи організації, так як вона характеризує всі сторони його (її) діяльності. В собівартості продукції втілені всі затрати на виробництво і реалізацію продукції, тому вона показує наскільки ефективно на підприємстві використовуються всі види ресурсів. Крім того, собівартість продукції характеризує результати виробничої, господарської і комерційної діяльності підприємства. Собівартість продукції (робіт, послуг) - це виражені у грошовій формі витрати, пов'язані з підготовкою, організацією, веденням виробництва та реалізацією продукції (виконання робіт, надання послуг). Собівартість продукції (робіт, послуг) підприємства складається з витрат природних ресурсів, сировини, матеріалів, палива, енергії, основних засобів, трудових ресурсів, а також інших витрат. [ 5]

Планування собівартості продукції є складовою частиною планування діяльності промислового підприємства і представляє собою систему техніко-економічних розрахунків, які відображають величину (зміну величини) поточних витрат чи витрат, що склалися протягом усього промислового циклу. Перелік включених до собівартості поточних витрат визначено Податковим кодексом України. Метою обліку собівартості продукції є своєчасне, повне і достовірне визначення фактичних витрат, пов'язаних з виробництвом і збутом продукції, обчислення фактичної собівартості окремих видів та всієї продукції, а також контроль за використанням матеріальних, трудових та грошових ресурсів. Дані обліку витрат використовуються для оцінки та аналізу виконання планових показників, визначення результатів діяльності структурних підрозділів та підприємства в цілому, фактичної ефективності організаційно-технічних заходів, спрямованих на розвиток та удосконалення виробництва, для планово-економічних та аналітичних розрахунків. [4, 376-377с.]

Собівартість є одним з найважливіших показників діяльності підприємства, оскільки він є базою для [5] :

1)оцінки економічної ефективності виробництва;

)встановлення цін на продукцію (роботи, послуги);

)визначення прибутку підприємства.

З іншої сторони, собівартість продукції як грошовий вираз витрат підприємства на виробництво і реалізацію продукції характеризує ефективність усього процесу виробництва на підприємстві, тому що цей показник відображає [6]:

·рівень організації виробничого процесу;

·продуктивність праці;

·технічний рівень.

Підсумовуючи, собівартість - це виражені в грошовій формі поточні витрати підприємства на її виробництво і збут. Вона характеризує ефективність усього процесу виробництва на підприємстві, адже відображає рівень організації виробничого процесу, технічний рівень, продуктивність праці тощо. Собівартість продукції є якісним показником, в якому концентровано відображаються результати господарської діяльності організації, її досягнення і резерви. Чим нижча собівартість продукції, тим більшою є економія праці, краще використовуються основні фонди, матеріали, паливо, тим дешевше виробництво продукції обходиться як підприємству, так і суспільству в цілому.



2.Види собівартості


В економічній теорії існують різні класифікації собівартості. Найчастіше використовують класифікацію по таких ознаках [7, с.209]:

.За місцем розрахунку:

а) індивідуальна;

б) галузева.

.За метою розрахунку:

а) собівартість валової продукції;

б) собівартість товарної продукції;

в) собівартість реалізованої продукції.

.За послідовністю розрахунку:

а) технологічна;

б) цехова;

в) виробнича;

г) повна.

Технологічна собівартість включає витрати, повязані з технологічним процесом виготовлення продукції. Цехова собівартість охоплює витрати цехів на виготовлення продукції. Виробнича собівартість - це витрати підприємства, повязані з процесом виробництва продукції.

Залежно від часу розрахунку розрізняють [10, с.340]:

.Планову собівартість, яку визначають перед початком планового періоду на основі прогресивних норм витрат ресурсів та цін на ресурси, що склались на момент складання плану;

.Фактичну собівартість, яка відображає фактичні витрати на виробництво продукції за даними бухгалтерського обліку; нормативну собівартість, що відбиває витрати на виробництво та реалізацію продукції, розраховані на основі поточних норм витрат ресурсів;

.Кошторисну собівартість, яка характеризує витрати на окремий виріб або замовлення, що виконується в разовому порядку.

Існує також класифікація собівартості залежно від того, які витрати включаються до неї. Традиційно виділяються такі її види [5]:

.Технологічна - включає лише прямі витрати, пов'язані з підготовкою та виготовленням продукції;

2.Виробнича - включає прямі витрати і загальновиробничі витрати; вона характеризує витрати самостійного виробничого підрозділу (цеху) на виготовлення продукції;

3.Маргинальна (обмежена) - це виробнича собівартість, яка характеризує рівень прямих змінних витрат, які припадають на одиницю продукції;

4.Фабрично-заводська - собівартість, до складу якої включаються, крім безпосередніх затрат на її виготовлення, ще й адміністративні та інші операційні витрати;

5.Повнавиробнича - собівартість, яка збільшена на суму адміністративних, комерційних і збутових витрат. Цей показник інтегрує загальні витрати підприємства, які пов'язані як з виробництвом, так і з реалізацією продукції;

6.Індивідуальна - характеризує витрати конкретного підприємства, які пов'язані з випуском продукції;

7.Середньогалузева - характеризує середні по галузі витрати на виробництво даного виробу і розраховується за формулою середньозваженої із індивідуальних собівартостей підприємств галузі.

Отже, собівартість продукції можна класифікувати по місцю, меті та часу розрахунку та за витратами. У собівартості знаходять відображення усі витрати підприємства, включаючи вартість споживаних ОФ, необоротних матеріальних і нематеріальних активів.


3. Класифікація витрат на виробництво поліграфічної продукції


Поняття собівартості тісно повязане з поняттям витрат. Розрізняють витрати економічні та бухгалтерські. Економічні витрати - це всі види виплат постачальникам за сировину та матеріальні ресурси. Ці витрати складаються із зовнішніх(явних) та внутрішніх(неявних або імпліцитних). Зовнішні витрати - це платежі постачальникам матеріальних ресурсів, виплата заробітної плати, нарахування амортизації тощо. Ця група витрат і становитиме бухгалтерські витрати, які фактично відповідають витратам підприємств. Внутрішні витрати мають неявний, імпліцитний характер, оскільки відображають використання ресурсів, що належать власнику підприємства у вигляді землі, приміщень, активів тощо, за які він формально не платить. Економічні витрати - Імпліцитні = Бухгалтерські витрати [10, с.335-336].

Витрати, повязані з операційною(основною) діяльністю підприємства, поділяються на виробничі, адміністративні, збутові та інші операційні. Виробничі витрати - це сукупність прямих матеріальних, трудових та інших прямих і загальновиробничих витрат, грошове вираження яких формує виробничу собівартість виготовленої продукції.

Виробнича собівартість продукції включає прямі та загальновиробничі витрати. Прямими вважаються витрати, повязані з виготовленням окремих видів продукції (робіт, послуг), які відносяться на їх собівартість безпосередньо за даними первинних документів. На підприємствах видавничо-поліграфічної галузі до прямих витрат належать витрати на матеріали, які складають основу готової продукції, - папір, картон, палітурні матеріали, друкарські форми, фарби та ін.; витрати на оплату праці основних працівників - авторська винагорода за літературний та художньо-графічний матеріал, зарплата основних редакційних працівників, зайнятих підготовкою видавничих оригіналів, основних виробничих робітників поліграфічних підприємств, інші прямі витрати - відрахування за соціальні заходи, втрати від браку, витрати на поліграфічні послуги у видавництвах тощо [8, с.287].

До складу виробничої собівартості відносяться розподілені загальновиробничі витрати, повязані з виробництвом декількох видів продукції, які поділяються між ними за допомогою спеціальних методів. Це, зокрема:амортизація основних засобів і нематеріальних активів загальновиробничого призначення; витрати на поточний ремонт власних і орендованих основних засобів; витрати на експлуатацію основних засобі; витрати на управління виробництвом тощо [8, с.288].

Витрати операційної діяльності підприємства охоплюють, окрім виробничої собівартості продукції, адміністративні витрати, витрати на збут, інші операційні витрати.

До адміністративних витрат відносяться такі загальногосподарські витрати, спрямовані на обслуговування та управління підприємством: загальні корпоративні витрати; витрати на службові відрядження і утримання апарату управління підприємством та іншого загальногосподарського персоналу; витрати на утримання основних засобів, інших матеріальних необоротних активів загальногосподарського використання; винагороди за професійні послуги; витрати на зв'язок; амортизація нематеріальних активів загальногосподарського використання; витрати на врегулювання спорів у судових органах; податки, збори та інші передбачені законодавством обов'язкові платежі (крім податків, зборів та обов'язкових платежів, що включаються до виробничої собівартості продукції, робіт, послуг); плата за розрахунково-касове обслуговування та інші послуги банків, а також витрати, пов'язані з купівлею-продажем валюти; інші витрати загальногосподарського призначення. [2]

До складу витрат на збут включаються витрати, повязані з реалізацією продукції (робіт, послуг): переупаковка продукції на складах готової продукції; оплата праці та комісійна винагорода за збут; реклама та дослідження ринку; перепродажна підготовка товарів; відрядження працівників, зайнятих збутом; утримання основних засобів, повязаних зі збутом продукції; транспортування, перевалка і страхування готової продукції; доставка та гарантійний ремонт продукції; інші витрати, повязані зі збутом продукції [8, с.289].

У системі техніко-економічних розрахунків на підприємстві важливе місце займає калькулювання - обчислення собівартості окремих виробів. Калькулювання потрібне для вирішення низки економічних завдань: обґрунтування цін на вироби, обчислення рентабельності виробництва, аналізу витрат на виробництво однакових виробів на різних підприємствах, визначення економічної ефективності різних організаційно-технічних заходів тощо.

На підприємствах, як правило, складають (обчислюють) планові та фактичні калькуляції. Перші обчислюються за плановими нормами витрат, другі - за їхнім фактичним рівнем.

Незалежно від конкретних особливостей виробництва і продукції калькулювання передбачає розв'язування таких методичних завдань: визначення об'єкта калькулювання і вибір калькуляційних одиниць, визначення калькуляційних статей витрат та методики їхнього обчислення.

Обєкт калькулювання - продукція, собівартість якої обчислюється. Для кожного об'єкта калькулювання вибирається калькуляційна одиниця - одиниця його кількісного виміру (кількість у штуках, маса, площа, об'єм) [10, с.345-346].

Під час калькулювання витрати групують за калькуляційними статтями, номенклатура яких залежить від особливостей виробництва. Установлюючи статті витрат, необхідно дотримуватись таких вимог:

максимальну частку витрат, які включаються в собівартість, треба обчислювати прямо на окремі вироби;

статті непрямих витрат необхідно формувати так, щоб їх можна було цілком обґрунтовано розподілити між виробами.

До інших операційних витрат включаються витрати операційної діяльності, які не увійшли до складу елементів, наведених вище, зокрема витрати на відрядження, на послуги зв'язку, плата за розрахунково-касове обслуговування тощо [2].

Орієнтовна номенклатура калькуляційних статей витрат для більшості підприємств різних галузей виглядатиме так [10, с.346]:

)сировина та матеріали;

)енергія технологічна;

)основна заробітна плата виробників;

)додаткова заробітна плата виробників;

)відрахування на соціальні потреби виробників;

)утримання та експлуатація машин і устаткування;

)адміністративні витрати;

)підготовка та освоєння виробництва;

)витрати збуту.

Сума перших семи статей становить цехову, дев'яти - виробничу і всіх статей - повну собівартість.

Існує такі два методи калькуляції собівартості[4, с.385]:

)метод поглинених витрат, при якому усі виробничі витрати (змінні і постійні) відносяться на собівартість виробленої продукції і пропорційно розподіляються між реалізованою продукцією і продукцією, що залишилась на складі;

)метод прямих витрат, при якому змінні витрати відносяться на вироблену продукцію, а постійні витрати відносяться на реалізовану продукцію.

Для того щоб зрозуміти принципове розходження між цими підходами, варто пам'ятати, що із загального обсягу виробленої продукції тільки частина реалізується (приносить дохід), а інша частина залишається на складі. Це є типовою ситуацією сьогодення. Адже стовідсотково спрогнозувати і спланувати виробничо-господарську діяльність конкретного підприємства в часі неможливо.

При застосуванні методу прямих витрат, постійні виробничі витрати - це витрати, пов'язані зі сприянням виробництву, а не з випуском конкретних одиниць продукції. Тому їх варто враховувати як витрати конкретного періоду і відразу списувати на реалізовану в даному періоді продукцію. При застосуванні методу поглинених витрат для оцінки запасів на складі необхідно враховувати постійні виробничі витрати, необхідні для виробництва продукції [4, с.386].

Особливості застосування методу поглинених витрат:

найчастіше застосовується на українських підприємствах;

використовується для оформлення зовнішньої звітності;

ґрунтується на розподілі усіх складових собівартості за видами продукції,тобто передбачає розрахунок повної собівартості продукції;

передбачає розподіл витрат на прямі і непрямі;

передбачає оцінку запасів готової продукції на складі за повною собівартістю.

Разом з тим, при використанні цього методу існує можливість спотворення реальної собівартості окремих видів продукції, тому що непрямі витрати розподіляються за видами продукції відповідно до визначеної бази, що призводить до необґрунтованого встановлення цін на продукцію.

Метод поглинених витрат використовують в тих випадках, коли:

на підприємстві виготовляють один продукт чи кілька продуктів в невеликому

обсязі;

сума загальновиробничих витрат істотно змінюється з часом;

підприємство має довгострокові контракти на виконання певного обсягу робіт.

Особливості застосування методу прямих витрат [4, с.387]:

метод є невід'ємною частиною управлінського обліку;

ґрунтується на обліку конкретних виробничих витрат;

всі постійні витрати відносяться на фінансовий результат і не розподіляються

за видами продукції;

передбачає розподіл витрат на постійні і змінні;

дає можливість здійснювати аналіз беззбитковості;

передбачає оцінку запасів готової продукції на складі тільки за змінними витратами;

дає можливість гнучко підходити до процесу ціноутворення.

Крім того, метод прямих витрат дає можливість визначити прибуток, який приносить продаж кожної додаткової одиниці продукції і, відповідно, планувати ціни і знижки на визначений обсяг продажів.


4.Основні показники собівартості продукції та методика їх розрахунку


Обчислення собівартості продукції є однією із важливих частин планування діяльності підприємства. Розглянемо наближені методи розрахунку собівартості продукції. Вони поділяються на дві групи [3, с.171]: методи цілісного оцінювання собівартості виробів; методи оцінювання собівартості виробів через поділ обєкта аналізу на окремі елементи (частини), визначення собівартості цих елементів з подальшим розрахунком собівартості виробу в цілому. У цих групах використовуються такі основні наближені методи розрахунку собівартості: параметричний метод; метод структурних аналогій.

Параметричний метод передбачає визначення собівартості виробу залежно від його параметрів, які відображають його найбільш важливі технічні або експлуатаційні характеристики. Найчастіше використовують два різновиди цього методу - кореляційне моделювання та метод питомих витрат.

Метод кореляційного моделювання передбачає встановлення кореляційної залежності собівартості від технічних параметрів виробу. Це дає змогу визначити собівартість виробу на початкових стадіях проектування, коли відомі його технічні характеристики. Метод ґрунтується на одному з розділів математичної статистики - теорії кореляції. При цьому вирішуються два головних завдання: визначення форми аналітичної залежності показника Y від параметрів-аргументів X та оцінювання щільності кореляційного звязку. Є стандартні програми, які дають змогу вирішити ці завдання за допомогою компютера [3, с.171].

Кореляційне моделювання передбачає побудову парної або багатофакторної моделі. Парна кореляція характеризує зв'язок між собівартістю виробу Св та основним параметром, який найповніше відображає його конструкційно-експлуатаційну характеристику:


Св=f(Пт)


де Пт - технічний показник виробу.

Множинна кореляція забезпечує більшу точність, ніж парна, проте існують певні обмеження її використання. По-перше, показники, які включаються до математичної моделі, мають бути досить незалежними один від одного, що зустрічається не дуже часто. По-друге, кількість обєктів для дослідження повинна бути більша від кількості параметрів-аргументів (не менше ніж у 6-7 разів). Саме відсутність належної інформаційної статистичної бази стримує використання кореляційного моделювання для розрахунків собівартості продукції. Цей метод ширше використовується в таких галузях як важке машинобудування тощо [3, с.172].

Другий різновид параметричного методу - це метод питомих витрат, який передбачає визначення собівартості на одиницю основного конструктивного параметра виробу (маса, продуктивність тощо)



де Са - собівартість виробу-аналога,

Пт, Пн - відповідно технічний показник аналога та нового виробу.

Наближену собівартість нового виробу можна визначити також методом структурної аналогії. Сутність цього методу базується на аналізі структури собівартості аналогічних виробів з огляду на статті калькуляції або частки окремої частини у собівартості виробу в цілому.

Собівартість нового виробу в цьому випадку визначається за формулою



де Счн - собівартість частини нового виробу;

kба - частка аналогічної частини у собівартості виробу-аналога.

Для розрахунку вибирають частину виробу, яка має найбільшу частку в собівартості виробу. Собівартість окремої частини виробу розраховується також одним з наближених методів.У випадку структурної аналогії за статтями калькуляції собівартість нового виробу розраховують таким чином:



де Сін - витрати за і-ю статтею калькуляції для нового блоку;

kiа - частка і-ї статті витрат у повній собівартості виробу-аналога.

Точність розрахунку собівартості (Сн) підвищується, якщо врахувати структурні співвідношення матеріальних витрат та заробітної плати:



де Смн - матеріальні витрати за новим виробом;

kза, kма - відповідно частка витрат на основну заробітну плату та на матеріали у складі повної собівартості виробу-аналога;

а - норматив нарахувань на заробітну плату (додаткова заробітна плата та відрахування на соціальне страхування);

b - норматив загальновиробничих витрат;

с - норматив адміністративних витрат;

d - норматив витрат на збут.

Для розрахунку собівартість одиниці продукції користуються формулою:


Сод = Сп/ Втп (4.6)


де Сод - собівартість одиниці продукції,

Сп - повна собівартість продукції,

Втп - вартість товарної продукції в оптових цінах.


Зтп = Стп / Отп (4.7)


де Зтп - затрати на 1 грн товарної продукції,

Стп - собівартість товарної продукції,

Отп - обсяг товарної продукції.

Точку беззбитковості підприємства за формулою:


Тбеззб = ?Впост / (Цод - Взм.од), (4.8)


де Тбеззб - точка беззбитковості,

Впост - постійні витрати,

Цод - ціна одиниці продукції,

Взм.од - змінні витрати на одиницю продукції.

Отже, обчислення собівартості продукції є однією із важливих частин планування діяльності підприємства. Існує дві групи методів наближеного обчислення собівартості: методи цілісного оцінювання собівартості виробів; методи оцінювання собівартості виробів через поділ обєкта аналізу на окремі елементи. У цих групах використовуються такі основні наближені методи розрахунку собівартості: параметричний метод; метод структурних аналогій. Для визначення собівартості окремих виробів застосовується калькулювання - розрахунок собівартості одиниці продукції, виконаних робіт та послуг.


5.Резерви і фактори зниження собівартості продукції


В умовах формування цін під впливом ринку одним з головних чинників підвищення обсягу прибутку підприємства стає зниження собівартості продукції. Зниження собівартості виробу може бути досягнуто як під час розробки, так і в процесі виробництва. Таким чином, для виявлення резервів зниження собівартості необхідно визначити фактори, які обумовлюють це зниження. Під факторами зниження собівартості продукції (робіт, послуг) розуміють усю сукупність рушійних сил і причин, які визначають її рівень і динаміку.

Розрізняють такі фактори зниження собівартості продукції [10, с.352-353]:

.Підвищення технічного рівня виробництва, зокрема впровадження нової прогресивної технології, підвищення рівня механізації та автоматизації виробничих процесів; розширення масштабів використання й удосконалення техніки і технології, що застосовується; краще використання сировини та матеріалів.

.Поліпшення організації виробництва і праці, тобто удосконалення управління виробництвом і скорочення витрат на нього; уповноваження наукової організації праці; поліпшення використання основних виробничих фондів; поліпшення матеріально-технічного забезпечення; скорочення транспортно-складських витрат тощо.

.Зміна обсягу виробництва, що зумовлює відносне скорочення умовно-постійних витрат у результаті зростання обсягу виробництва.

.Зміна структури, асортименту та поліпшення якості продукції.

.Удосконалення організації праці з метою підвищення її продуктивності (раціональний розподіл праці, якісне забезпечення та обслуговування робочих місць, підвищення кваліфікації робітників, використання ефективних систем мотивації праці тощо) [3, с.176].

.Поглиблення спеціалізації та кооперування виробництва та інші напрями, які забезпечують зниження собівартості продукції [3, с.176].

Ефективним методом пошуку шляхів зниження собівартості виробів є функціонально-вартісний аналіз. Функціональний підхід передбачає абстрагування від існуючого рішення, виділення функцій, які виконує виріб, та пошук альтернативних варіантів виконання функцій з меншими витратами [3, с. 176].

Під час функціонально-вартісного аналізу (ФВА) треба передусім зясувати: що являє собою виріб, функцію якого треба здійснити з мінімальними витратами; яку функцію він виконує; які фактичні витрати на виконання цієї функції; які максимально можливі витрати на реалізацію цієї функції; якими іншими способами можна здійснити функцію; які будуть витрати на її здійснення.

Мета ФВА - привернути увагу до тих функціональних частин виробу, у яких є диспропорції між важливістю виконуваних функції, якістю та витратами на їх здійснення для того, щоб виявити зайві витрати, причини їх виникнення та знайти резерви зниження собівартості продукції.

Отже, одним з головних чинників підвищення обсягу прибутку підприємства є зниження собівартості продукції. Як уже зазначалось, зниження собівартості виробу може бути досягнуто як під час розробки, так і в процесі виробництва. Цього можна досягти за допомогою факторів зниження собівартості продукції.


6.Аналіз собівартості продукції


Індикатором ефективності використання ресурсів підприємства є собівартість. Вона також формує ціну, від рівня витрат залежать рентабельність, конкурентоздатність продукції. Проаналізуємо собівартість продукції ПрАТ «Видавництво «Київські відомості», розрахуємо собівартість одиниці продукції та питомі витрати продукції. Для виявлення причин відхилень, оцінимо динаміку основних техніко-економічних показників.

Аналіз витрат за калькуляційними статтями дозволяє дати оцінку розміру економії чи перевитрат у зв'язку із відхиленням фактичної собівартості від планової, показати внесок кожної калькуляційної статті в загальне відхилення, зробити висновок про характер матеріало-, оплато-, фондомісткості виробництва і в результаті здійснити заходи щодо виявлення і реалізації резервів зниження собівартості продукції.


Таблиця 1 Основні техніко-економічні показники ПрАт «Видавництво «Київські відомості» за 2002-2003р.

Стаття20022003Темп приросту, %Товарна продукція в оптових цінах, тис. грн5759,75744,5-0,26Реалізована продукція, тис. грн1053,01473,439,92Випуск продукції в натуральному вираженні офсетний друк, тис. прим.8861,88127,4-8,29Чисельність ВПВ, всього, чол310305-1,61В тому числі робітники, чол290285-1,72Фонд заробітної плати, тис. грн397,2452,914,02Собівартість товарної продукції, тис. грн2183,42452,412,32Вартість ОВ3, тис. грн289,6329,813,88Обігові кошти, тис. грн8994,6598,4-93,35Балансовий прибуток, тис. грн568,8760,133,63Чистий прибуток, тис. грн568,8760,133,63Відпрацьовано всіма робітниками, год580232576156-0,7Відпрацьовано всіма робітниками, днів7252972020-0,7Змінна частина ФЗП, тис грн184,3238,429,35Продуктивність праці, тис. грн28,626,6-6,99Середньорічна заробітна плата, тис. грн1,31,515,38Фондовіддача19,8917,4-12,52Рентабельність товарної продукції, %26,0530,918,62

Про зростання ефективності господарювання свідчить приріст таких показників, як реалізована продукція, собівартість продукції, вартість основних засобів, чистий прибуток. На зростання кількості реалізованої продукції могли вплинути такі чинники: сезонність, підвищення якості продукції, підвищення ефективності роботи менеджерів тощо. Собівартість продукції зросла за рахунок збільшення витрат на оплату праці, матеріальних та інших витрат. Витрати на оплату праці могли зрости через зростання якості роботи адміністративного персоналу. Вартість основних засобів зросла через введення нового ефективного обладнання та устаткування. Чистий прибуток зріс через збільшення кількості реалізованої продукції.


Таблиця 2 Аналіз структури витрат за елементами, тис. грн

Елементи витрат20022003Темп приросту, %Оплата праці397,2452,914,02Відрахування на соціальні заходи111,4125,112,30Матеріальні витрати355,6541,652,31Амортизація37,136,7-1,08Інші витрати1282,51296,31,08Повна собівартість2183,42452,612,33В тому числі змінні витрати1886,32135,613,22

Таким чином, собівартість продукції в 2003 році зросла на 269 тис. грн порівняно з 2002 роком. Це відбулося за рахунок збільшення витрат на оплату праці, збільшення матеріальних витрат та витрат статті «Інші витрати». До статті «Інші витрати» належать витрати на утримання і експлуатацію устаткування, цехові витрати, поза виробничі витрати, інші виробничі витрати, які в свою чергу включають собівартість реалізованих виробничих запасів, іноземної валюти, втрати від знецінення запасів, виявлені недостачі і втрати від псування цінностей, визнані штрафи, витрати на утримання об'єктів соціально-культурної сфери, відрахування на створення резерву сумнівних боргів і суми списаної безнадійної дебіторської заборгованості, витрати за рахунок коштів цільового фінансування в межах, що відповідають його умовам, витрати на охорону праці і додержання техніки безпеки та інші. Вони займають найбільшу питому вагу серед витрат, тому для зниження собівартості продукції потрібно знизити витрати статті «Інші витрати».

Розрахуємо точку беззбитковості підприємства за формулою:


Тбеззб = ?Впост / (Цод - Взм.од), (1)


де Тбеззб - точка беззбитковості,

Впост - постійні витрати,

Цод - ціна одиниці продукції,

Взм.од - змінні витрати на одиницю продукції.

: Тбеззб = 297,1/ (0,64 - 0,21) = 690,9 тис. грн

: Тбеззб = 317/ (0,7 - 0,26) = 720,5 тис. грн

Отже, в 2002 році обсяг продажів продукції, починаючи з якого її випуск повинен був приносити прибуток, становив 690,9 тис. грн, а в 2003 - 720,5 тис. грн. точка беззбитковості підприємства змістилась вправо.


7.Аналіз собівартості продукції за статтями калькуляції


Аналіз витрат за калькуляційними статтями дозволяє дати оцінку розміру економії чи перевитрат у зв'язку із відхиленням фактичної собівартості від планової, показати внесок кожної калькуляційної статті в загальне відхилення, зробити висновок про характер матеріало-, оплато-, фондомісткості виробництва і в результаті здійснити заходи щодо виявлення і реалізації резервів зниження собівартості продукції.


Таблиця 3 Собівартість за калькуляційними статтями, тис. грн

Калькуляційна стаття20022003Темп приросту, %Сировина і матеріали355,6541,052,14Заробітна плата397,2452,914,02Відрахування на соціальні заходи111,4125,112,3Витрати на утримання і експлуатацію устаткування47,240,2-14,83Цехові витрати524,8536,42,21Інші виробничі витрати95,377,8-18,36Загальновиробничі витрати654,3677,23,5Позавиробничі витрати2,11,8-14,29

Загальна сума операційних витрат визначається за формулою:


Взаг = Вм + Взп + Всоц + Вуст + Вц + Він + Взв + Вп (1)

: Взаг = 355,6 + 397,2 + 111,4 + 47,2 + 524,8 + 95,3 + 654,3 + 2,1 = 2188,2 тис. грн

: Взаг = 541,0 + 452,9 + 125,1 + 40,2 + 536,4 + 77,8 + 677,2 + 1,8 = 2452,4 тис. грн


Отже, в звітному році загальні операційні витрати зросли на 12,06% за рахунок збільшення витрат на оплату праці, збільшення матеріальних витрат, цехових витрат та загальновиробничих витрат. Структура собівартості продукції прослідковуємо на діаграмах (Рис 1, Рис 2). Витрати статті «Інші витрати» займають найбільшу питому вагу серед витрат, тому для зниження собівартості продукції потрібно знижувати саме ці витрати, куди входять витрати на утримання і експлуатацію устаткування, цехові витрати, поза виробничі витрати, інші виробничі витрати.


8.Собівартість одиниці продукції


Собівартість одиниці продукції визначається за формулою:


Сод = Сп/ Втп (2)


де Сод - собівартість одиниці продукції,

Сп - повна собівартість продукції,

Втп - вартість товарної продукції в оптових цінах.

: Сод = 2183,4/ 5759,7 = 0,38 тис. грн

: Сод= 2452,4/ 5744,5 = 0,42 тис. грн

Отже, в 2003 році собівартість одиниці продукції зросла на 10,5%. Собівартість одиниці продукції тут виступає комплексним факторним показником, що відображає використання всіх видів ресурсів.


9.Затрати на 1 грн. товарної продукції


Затрати на 1 грн товарної продукції визначаються за формулою:


Зтп = Стп / Отп (3)


де Зтп - затрати на 1 грн товарної продукції,

Стп - собівартість товарної продукції,

Отп - обсяг товарної продукції.

: Зтп = 2183,4/8861,8 = 0,246 грн

: Зтп = 2452,4/8127,4 = 0,301 грн

Таким чином, в базовому році кожна гривня товарної продукції забезпечувала 75,4 коп (1грн - 0,246 грн) прибутку, а в звітному - 69,9 коп (1грн - 0,301 грн).

Відсоток зниження витрат на 1 грн товарної продукції становить (0,246-0,301)/0,246*100% = - 22,3%. На відхилення в затратах на 1 грн. товарної продукції впливають такі фактори як зміни:

асортименту і структури продукції;

рівня собівартості продукції;

цін на матеріальні ресурси, тарифи на електроенергію, теплоенергію.


10.Шляхи зниження собівартості продукції ЗАТ «Видавництво «Київські відомості»


Одним із основних резервів росту валового прибутку та прибутку від реалізації є зниження собівартості реалізованої продукції. Можна виділити наступні основні напрями зниження собівартості продукції підприємства:

. Підвищення технічного рівня виробництва. До даного напряму зниження собівартості можна віднести упровадження нової, прогресивної технології, механізація і автоматизація виробничих процесів; поліпшення використовування і застосування нових видів сировини і матеріалів; зміна конструкції і технічних характеристик виробів; інші чинники, що підвищують технічний рівень виробництва.

Зниження собівартості може відбутися при створенні автоматизованих систем управління, використовуванні ЕОМ, вдосконаленні і модернізації існуючої техніки і технології. Також витрати зменшаться і в результаті комплексного використовування сировини, застосування економічних замінників, повного використовування відходів у виробництві.

Підвищення технічного рівня виробництва призведе до зменшення матеріальних витрат. Наприклад, якщо товариство за рахунок якихось із наведених вище способів зменшить матеріальні витрати з 541 тис грн. до 350 тис грн., то сукупні витрати зменшаться майже на 3%, що спричинить незначне, проте все одно зростання прибутку.

. Вдосконалення організації виробництва і праці. Зниження собівартості може відбутися в результаті зміни в організації виробництва, при розвитку спеціалізації виробництва; вдосконалення управління виробництвом і скорочення витрат на нього; поліпшення використовування основних фондів; поліпшення матеріально-технічного постачання; скорочення транспортних витрат; інших чинників, що підвищують рівень організації виробництва. Зниження поточних витрат відбувається в результаті вдосконалення обслуговування основного виробництва.

. Зміна об'єму і структури продукції може привести до відносного зменшення умовно-постійних витрат (окрім амортизації), амортизаційних відрахувань, зміни номенклатури і асортименту продукції, підвищення її якості. Із збільшенням об'єму виробництва кількість умовно-постійних витрат на одиницю продукції зменшується, що приводить до зниження її собівартості.

. Галузеві і інші чинники: введення і освоєння нових цехів, виробничих одиниць і виробництв, підготовка і освоєння виробництва в діючих об'єднаннях і на підприємствах; інші чинники.

Основним шляхом зниження собівартості продукції є скорочення тих витрат, які мають найбільшу питому вагу в її структурі. Згідно з проведеним раніше аналіз було встановлено, що найбільшу питому вагу займають інші операційні витрати та витрати на оплату праці. Зниження собівартості продукції ЗАТ «Видавництво «Київські відомості» забезпечується насамперед за рахунок підвищення продуктивності праці. З ростом продуктивності праці скорочуються витрати праці на одиницю продукції, а отже, зменшується й питома вага заробітної плати в структурі собівартості. Резерв зниження собівартості буде водночас резервом зростання прибутку.


Висновки


В процесі написання роботи було зясовано, що собівартість продукції можна вважати найбільш важливим з економічної точки зору показником, адже більшість видів виробничих витрат акумульовано саме в показнику собівартості. Собівартість - це виражені в грошовій формі поточні витрати підприємства на її виробництво і збут. Вона характеризує ефективність усього процесу виробництва на підприємстві, адже відображає рівень організації виробничого процесу, технічний рівень, продуктивність праці тощо.

Собівартість продукції є якісним показником, в якому концентровано відображаються результати господарської діяльності організації, її досягнення і резерви. Чим нижча собівартість продукції, тим більшою є економія праці, краще використовуються основні фонди, матеріали, паливо, тим дешевше виробництво продукції обходиться як підприємству, так і суспільству в цілому. У собівартості знаходять відображення усі витрати підприємства, включаючи вартість споживаних ОФ, необоротних матеріальних і нематеріальних активів (у вигляді амортизації) і вартість всіх інших ресурсів.

Собівартість продукції визначається різними методами в залежності від організації і технології виробництва, а також характеру виробленої продукції. В усіх випадках спочатку обчислюється собівартість виду продукції, а потім собівартість її одиниці. Обчислення собівартості продукції є однією із важливих частин планування діяльності підприємства.

У результаті проведення аналізу собівартість продукції Приватного акціонерного товариства «Видавництво «Київські відомості» встановлено, протягом аналізованого періоду (2002-2003 роки) собівартість продукції товариства зросла на 269 тис. грн, відсоток зниження витрат на 1 грн товарної продукції становить 22,3%, в 2003 році собівартість одиниці продукції зросла на 10,5%, загальні операційні витрати зросли на 12,06% за рахунок збільшення витрат на оплату праці, збільшення матеріальних витрат, відрахувань на соціальні заходи. В базовому році кожна гривня товарної продукції забезпечувала 75,4 коп (1грн - 0,246 грн) прибутку, а в звітному - 69,9 коп (1грн - 0,301 грн). Відсоток зниження витрат на 1 грн товарної продукції становить (0,246-0,301)/0,246*100% = - 22,3%.

Для зниження собівартості продукції та збільшення прибутку Закритому акціонерному товариству необхідно насамперед збільшити обсяг виробництва. Це посприяє зниженню витрат на виробництво 1 грн. продукції і збільшить прибуток підприємства. З огляду на велику питому вагу витрат на оплату праці наступним резервом зниження витрат має бути забезпечення зростання рівня продуктивності праці. Підвищення продуктивності праці можливе за рахунок технічного переозброєння виробництв й впровадження нової техніки, застосування більш якісних матеріалів, ліквідацію браку, простоїв та невиробничих витрат, застосування максимально адекватних технологічному процесу форм оплати праці, що стимулюватиме зростання продуктивності праці, удосконалення планування, обліку та аналізу витрат. Всі ці заходи дозволяють зменшити рівень собівартості продукції.

Також велику питому вагу витрат займають витрати статті «Інші витрати», куди входять витрати на утримання і експлуатацію устаткування, цехові витрати, поза виробничі витрати, інші виробничі витрати, тому ще одним резервом зниження собівартості будуть ці витрати. Резерв зниження собівартості буде водночас резервом зростання прибутку. Отже, можна стверджувати що зменшення собівартості продукції є ефективним способом зростання прибутку підприємства.


Список використаної літератури


.Господарський кодекс України від 16.01.2003 р. за № 436-ІV.

.Інструкція про облік роздрібного товарообороту і товарних запасів, затверджена наказом Міністерства статистики України від 28.12.96 р. за №389.

. Цивільний кодекс України.

.Абрютина М.С., Грачев. Анализ финансово-экономической деятельности предприятия: Учебно-практическое пособие. - М.: Издательство «Дело и Сервис», 1998. - 256 с.

.Алексеева М.М. Планирование деятельности фирмы: Учебно-практическое пособие. - М.: Финансы и статистика, 2010. - 245 с.

.Баканов М.И., Шеремет А.Д. Теория экономического анализа. - М.: Финансы и статистика, 2009. - 416с.

.Балабанов И.Т. Фининсовый анализ и планирование хозяйственного субъекта: Учебник для вузов .- М.: Финансы и статистика, 2010.

.Економіка підприємств: Підручник в 2 т. / За ред. С.Ф. Покропивного. - К.: «Хвиля-Прес», 1995.

.Економіка торговельного підприємства / Під ред. Н.М. Ушакової. - К.: «Хрещатик», 2009. - 800с.

.Економічний аналіз: Навчальний посібник. За ред. акад. НАНУ, проф. М.Г. Чумаченка. - К.: КНЕУ, 2011. - 540 с.

.Житна І.П. Економічний аналіз господарської діяльності підприємств. - К.: Вища школа, 1992.

.Журавлев В.В., Савруков Н.Т. Анализ хозяйственно-финансовой деятельности предприятий. - Чеборсары, 2001. - 135с.

. Івахненко В.М. Курс економічного аналізу. - К.: Знання прес, 2000. - 208с.


Собівартість поліграфічної продукції економіка сучасний собівартість Вступ На сучасному ета

Больше работ по теме:

КОНТАКТНЫЙ EMAIL: [email protected]

Скачать реферат © 2017 | Пользовательское соглашение

Скачать      Реферат

ПРОФЕССИОНАЛЬНАЯ ПОМОЩЬ СТУДЕНТАМ