Система відношень та характер мотивації професійної діяльності дівчат-курсантів та жінок-слідчих

 

Вступ


Актуальність дослідження. Загальна тенденція розвитку суспільства характеризується прагненням реальної гендерної рівності на всіх рівнях функціонування суспільства. Змінюється положення жінки, її соціальний статус, політичні та економічні можливості. Жінки стали займатися професійною діяльністю, яка раніше була властива лише чоловікам. Одним із наслідків процесу правової впорядкованості нормативної бази щодо гендерної рівності стала тенденція збільшення кількості жінок серед особового складу органів внутрішніх справ.

На теперішній час в органах внутрішніх справ України проходить службу більш 40 тисяч жінок, що складає більш 30% від усього особового складу.

Загалом жінки-правоохоронці виконують ті ж функціональні обовязки, що і чоловіки, але при цьому у них менше можливостей просуватися службовими сходами часто саме в силу чоловічих переконань, що робота в ОВС із злочинцями - не жіноча справа. Виникає певна статева дискримінація, унеможливлення карєрного зростання.

Під впливом особливостей професійної діяльності відбуваються зміни в структурі свідомості та діяльності жінки-правоохоронця, які знаходять свій прояв у трудовій поведінці, міжособистісних, службових та неформальних стосунках з колегами, а також в повсякденному житті. Проведені дослідження свідчать, що дівчата-курсанти вже під час навчання відрізняються від своїх одноліток, що навчаються в цивільних навчальних закладах, наявністю сформованих професійних звичок, які проявляються в інтересах, потребах, ставленні до праці, дисциплінованості, манерах поведінки, фізичній зовнішності [Харченко С.В., 2008].

Зазначимо, що жінка фактично має подвійне навантаження - на роботі та в родині, що може стати джерелом додаткового стресу, рольових конфліктів. Особливо це спостерігається у жінок-слідчих: напружений ненормований робочий день яких не дозволяє багато часу приділяти родині. Субєктивні негативні переживання жінки з приводу труднощів узгодження виконання ролей у професійних та сімейних сферах впливають на її взаємовідносини з оточуючими.

Важливого значення надавалося виявленню відношення працівників ОВС до соціально-професійної сфери життя. Психолог Мясіщев В.М. визначав відношення людини як основані на її суспільному досвіді звязки з різними сторонами дійсності, що характеризують особистість в її свідомій вибірковості, яка виражається як в окремих вчинках, так і в усій поведінці людини. Відношення, на думку Мясіщева В.М., характеризують людину як цілісність, а не ту чи іншу сторону її психіки. Про відношення судять за діями, оскільки дія й відношення являють собою єдність процесуального й потенціального. В.М.Мясіщев робить важливий висновок: «Одной из важнейшей задачи воспитания является выработка правильного, т.е. соответствующего общественным требованиям отношения к разным сторонам действительности» [Мясіщев В.М.,1995].

Професійно-психологічна підготовка працівників ОВС, а саме - розкриття і розвиток здібностей особистості фахівця, зростання його професіоналізму та працездатності, відношення до соціально-професійної сфери, зрештою, саме життя правоохоронця, є актуальним та, безперечно, перспективним напрямком роботи в юридичній психології.

Разом з цим, дослідження відношення жінок-працівників ОВС до себе як до особистості та до соціально-професійної сфери життя виявляє певні особливості.

Обєкт дослідження - система відношень.

Предмет дослідження - система відношень жінок-міліціонерів.

Мета дослідження - аналіз сутності системи відношень та характеру мотивації професійної діяльності дівчат-курсантів та жінок-слідчих.

Завдання дослідження:

1. Проаналізувати наукову літературу з проблеми вивчення особливостей системи відношень та характеру мотивації професійної діяльності жінок-працівників органів внутрішніх справ.

. Вивчити становлення до діяльності жінок-слідчих та дівчат-курсантів.

. Виявити становлення до себе жінок-слідчих та дівчат-курсантів.

. Дослідити становлення до інших жінок-слідчих та дівчат-курсантів.

Методи дослідження. Для розвязання поставлених завдань як основні методи дослідження використовувалися:

теоретичні методи - аналіз основних підходів до вивчення системи відношень особистості у психології, порівняння, узагальнення, систематизація отриманих даних та їх інтерпретація;

методи емпіричного дослідження -«Діагностика мотиваційної структури особистості» Е. Мільмана, Кольоровий тест відносин (були використані такі поняття: «Я сама», «Друзі», «Родина», «Навчання», («Робота»), «Професіонал», «Кохана людина» («Чоловік»), «Діти», «Дім»); діагностика міжособистісних відносин Т. Лірі; тест Куна «Хто Я?»;

методи математичної статистики - t-критерій Ст'юдента, ? -критерій кутового перетворення Фішера.

У дослідженні взяли участь дівчата-курсанти навчально-наукового інституту підготовки фахівців для підрозділів слідства та дізнання та навчально-наукового інституту психології, менеджменту та інформаційних технологій Харківського національного університету внутрішніх справ віком від 17 до 19 років, у кількості 40 осіб, та жінки-слідчі слідчого управління Головного управління МВС України в Харківській області та слідчого відділення Фрунзенського РВ ХМУ ГУМВС України в Харківській області віком від 22 до 50 років у кількості 40 осіб.

Методологічна основа дослідження. Загальнонаукову методологію дослідження визначили діалектичні ідеї про взаємозвязок розвитку теорії й практики, системний підхід до вивчення особистості жінок-працівників ОВС. Наукова методологія даного дослідження включає концептуальні положення теорій особистості, розроблених Ананьєвим Б.Г., Виготським Л.С., Мясіщевим В.М., Рубінштейном С.Л., теорії діяльності [Леонтьєв О.М., 1977], диференціальної психології [Ільїн Є.П., 1976], гендерної психології [Бендас Т.В., 2005], диференціальної психодіагностики) [Гуревич К.М., 1970; Платонов К.К., 1987], юридичної психології [Васильєв В.Л.,1991; Бандурка О.М., 2005], а також вимоги до психологічної сфери особистості співробітника ОВС [Марїн М.І.,2007].

Крім того, методологічну й теоретичну основу дослідження склали:

  • нормативні акти, що регламентують діяльність працівників ОВС МВС України;
  • сучасні підходи й напрямки в області психологічного вивчення діяльності співробітників ОВС [Безносов С.П., 1989; Марїн М.І., 2007; Шаранов Ю.А., 1998; Шестаков А.Г., 1985];
  • принципи й теоретичні основи організації психологічної роботи в ОВД [Марїн М.І., 2007; Рибников В.Ю., 2000].

Наукова новизна дослідження полягає в наступному:

1)вперше охарактеризована система відношень жінок-слідчих;

2)показано, що жінки-слідчі та дівчата-курсанти спрямовані на встановлення позитивних відносин в різних сферах соціальної взаємодії та реалізації своєї соціальної ролі.

Теоретичне значення дослідження полягає в комплексній характеристиці системи відношень особистості жінок-працівників ОВС, розширенні наукові поняття про зміни у системі відношень особистості на різних стадіях професіоналізації. Розуміння особистості як системи відношень дозволили визначити специфіку міжособистісних відносин жінок-працівників ОВС.

Практичне значення дослідження визначається тим, що науково обґрунтовані знання про зміни у системі відношень особистості жінок-працівників ОВС на різних стадіях професіоналізації дозволяють психологічно грамотно підходити до її формування та вдосконалення.

Апробація та впровадження результатів дослідження. Основні положення, узагальнення, результати дослідження оприлюднені на ІІІ регіональному науковому конкурсі молодих вчених (Харків, 2009), ІІ Всеукраїнської наукової-практичної конференції «Становлення особистості професіонала: перспективи й розвиток» (Одеса, 2009), науково-практичній конференції «Соціально-психологічне забезпечення правоохоронної діяльності» (Харків, 2009), молодіжній науково-практичної конференції «Вектори психології-2009» (Харків, 2009).

Публікації. Матеріали дослідження знайшли відображення у 6 наукових публікаціях, з яких 2 опубліковано у наукових фахових виданнях, затверджених ВАК України.

Дипломна робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел. Список використаної літератури містить 98 найменувань. Загальний обсяг роботи складає 72 сторінки друкованого тексту, вона містить 13 таблиць, 3 рисунка.

Основні наукові положення, що виносяться на захист:

1.Загальна тенденція розвитку суспільства характеризується прагненням реальної гендерної рівності на всіх рівнях функціонування суспільства.

2.Формування професіоналізму високого рівня передбачає наявність певних загальних характеристик субєкта, на основі яких формуються спеціальні якості, важливі для специфічного виду діяльності.

.Жінки-правоохоронці виконують ті ж функціональні обовязки, що і чоловіки, але при цьому у них менше можливостей просуватися службовими сходами часто саме в силу чоловічих переконань, що робота в ОВС із злочинцями - не жіноча справа. Виникає певна статева дискримінація, унеможливлення карєрного зростання.

.Субєктивні негативні переживання жінки з приводу труднощів узгодження виконання ролей у професійних та сімейних сферах впливають на її взаємовідносини з оточуючими.

.Сутність системи відношень жінок-слідчих полягає в тому, що жінки спрямовані на встановлення позитивних відносин в різних сферах соціальної взаємодії та реалізації своєї соціальної ролі.

Розділ І. Основні теоретичні та емпіричні підходи до вивчення системи відношень особистості


.1 Психологічні моделі відношення особистості


На сучасному етапі наукові основи психологічної корекції розвиваються на основі психології відношень, розробленої В.М.Мясіщевим [57]. Хоча найбільш повне і послідовне вираження проблема особистості як системи відношень знайшла в працях В.Мясіщева та його учнів, тим не менше такий підхід характерний для вітчизняної психології в цілому. Так, В.Мерлін зазначає, що відмінною рисою дослідження особистості є видокремлення з усього різномаїття психічних якостей області відношень людини, яка має центральне значення для характеристики особистості . Значення категорії відношення для вивчення особистості неодноразово підкреслювалося ведучими психологами [Анан'єв Б.Г., 1980; Леонтьєв О.М., 1977; Рубинштейн С.Л., 1963, Чеснокова И.И., 1977]. Психологічна категорія відношення розуміється при цьому як внутрішні субєктивні відношення, що є відображенням обєктивних суспільних відношень і формуються під їх впливом та впливом найрізноманітніших мікросоціальних впливів на основі психічних якостей людини як індивіда.

В.М. Мясіщев визначає особистість як систему відношень індивіда з оточуючим середовищем, як цілісну, організовану систему активних, вибіркових, свідомих, соціальних звязків з реальною дійсністю. Психологічне відношення являє собою узагальнену внутрішню умову дій людини, що містить тенденцію певним чином реагувати на певні явища, факти, події, обєкти. Характеристики відношення, описаного В.Мясіщевим, вказують на наявність трьохкомпонентної структури відношення, що включає пізнавальний, емоціональний і поведінковий аспекти. Відношення, що певним чином поїзні між собою, створюють систему відношень з індивідуальною значущістю та ієрархізацією. Система відношень задає певні способи поведінки й відіграє в плані цілісної поведінки спрямовуючу й активізуючи роль, визначаючи таким чином соціальне функціонування та адаптацію особистості в самому широкому діапазоні, що і є її найважливішою функцією.

В.Мясіщев виділяє основні класи, або підсистеми відношень:

) відношення до світу явищ і предметів:

) відношення до інших людей:

) відношення до себе [57].

Концепція особистості як системи відношень стала методологічною основою нашого дослідження.

Порушення цілісності системи відношень може визначатися порушенням звязків між окремими відношеннями або блоками відношень; порушенням ієрархічної узгодженості окремих відношень; наявністю суперечливих відношень, однаково значущих для особистості. Порушення окремих відношень повязане, передусім, із неадекватністю окремих компонентів відношення (пізнавального, емоціонального й поведінкового) та їх дисбалансом. Так, неадекватність відношення стосовно до його обєкту, що виявляється в поведінці й виникає або в процесі формування даного конкретного відношення, або в наслідок його ригідності, нездатності пластично змінюватися внаслідок змінення обєкту відношення або реальної ситуації, може, зокрема, виражатися в переважанні характеристик субєкту над характеристиками обєкту й розглядатися як результат дисбалансу між пізнавальним й емоціональним компонентами відношення або їх неадекватності.

Порушення системи відношень формуються в процесі індивідуального розвитку під впливом факторів найрізноманітнішої природи. Одначе, як для розуміння специфіки даного конкретного відношення, так і для розуміння причин його неадекватності найбільше значення мають мікросоціальні впливи, зокрема емоціонально-психологічні впливи в дитинстві та протягом всього подальшого життя людини. Система відношень, яка сформувалася під впливом несприятливих умов в основному психологічного порядку, характеризується наявністю неадекватних відношень або порушенням своєї структурної цілісності. В результаті цього система відношень стає неадекватною для вирішення задач забезпечення повноцінного функціонування особистості, адекватної саморегуляції поведінки, адаптації і подальшого розвитку. Чим більш значущі елементи системи відношень виявляються порушеними, тим більш інтенсивно порушується адекватне функціонування, що знаходить вираження в неспроможності людини конструктивним чином вирішувати свої внутрішні й зовнішні конфлікти. Але наявність конфлікту ще не свідчить про особистісне порушення. Самі по собі конфлікти, особливо внутрішні, можуть виступати як суттєві фактори розвитку особистості. Переборення й вирішення таких конфліктів передбачає активну діяльність особистості, мобілізацію і розвиток найрізноманітніших її здібностей, тренування різних психічних функцій, формування більш високого рівня розвитку та ієрархії потреб. У результаті підвищуються функціональні можливості, розвивається й удосконалюється система відношень. Тобто здійснюється процес самовиховання й самовдосконалення, спрямований на розвиток особистості та її більш повноцінне функціонування. Однак порушена система відношень (особливо в тому випадку, коли неадекватним є найбільш значущі для особистості відношення) не дозволяє людині конструктивним чином вирішувати конфлікт, що призводить до виникнення нервово-психічної напруги і конфліктам у сфері міжособистісної взаємодії. Останні вже вторинна підсилюють внутрішній психологічний конфлікт, загострюючи і породжуючи нові труднощі та протиріччя, що в свою чергу також підсилює нервово-психічну напруженість. Наростаюча психічна напруга тягне за собою функціональну дезорганізацію особистості - психологічну й фізіологічну. Вона виявляється як на особистісному рівні, так і на рівні фізіологічних зрушень, тобто у психологічних і криничних феноменах.

Головним принципом психокорекції девіантності є прагнення до змінення, реконструкції системи відношень людини з відхиленнями в поведінці, формування адекватних відношень, що повинно сприяти відновленню ефективного соціального функціонування особистості, набуттю позитивних форм саморегуляції.

Слід підкреслити особливе значення такої характеристики як відношення до себе, на яку вказує багато авторів [Бодальов О.О. 1988, Рубинштейн С.Л., 1963, Чеснокова И.И., 1977; Столін В.В., 1983]. Формуючись у процесі діяльності, пізнання і спілкування, стаючи все більш точним і реалістичним, відношення до себе виступає як специфічна твірна самосвідомості, як важливий внутрішній фактор формування й повноцінності функціонування особистості, що забезпечує її цілісність і єдність.

Психологічний аспект дослідження проблеми самосвідомості передбачає розкриття специфіки самосвідомості як особливого процесу людської психіки, спрямованого на саморегуляцію особистістю своїх дій у сфері поведінки і діяльності на основі самопізнання й емоціонального ставлення до себе.

Як справедливо зазначає В.Столін, «…если когнитивный аспект «Я-образа» понимать как восприятие любых свойств, качеств, достоинств, одновременно с представлением о должных качествах, свойствах, а эмоциональный аспект «Я-образа» как самооценку или интеграцию этих самооценок (самоуважение), то неудивительно, что почти всё в поведении человека оказывается зависимым от этих глобальных параметров» [110, с.98]. Автор, досліджуючи питання самосвідомості, наголошує, що структури самосвідомості можуть мотивувати, тобто спонукати до певної діяльності; можуть брати участь у створенні цілей; можуть забороняти ті чи інші вчинки, дії; можуть детермінувати відношення до оточення, а також стиль і характер спілкування з ним; можуть служити формою самоконтролю в діяльності людини.

Механізми соціальної детермінації поведінки особистості розкриваються в процесі дослідження впливу на особистість соціального вередо вища, мікросередовища, в аналізі звязків суспільних відношень зі структурою особистості при розгляді особистості як елементу конкретних соціальних структур, сукупності соціальних функцій і соціальних ролей, відокремлення і вивчення ціннісної орієнтації особистості.

Цікаві погляди з цього приводу формулював С.Рубінштейн: «Говоря о детерминированной жизни органи змов и тем болем жизни и деятельности людей, надо раз личать внешние обстоятельства, среду, в которой протекает их жизнь и деятельность, и собственно условия жизни…Объективные отношения, в которые включается человек, определяют его субъетивное отношение к окружаю щему, выражающееся в его стремлениях, склонностях и т.д. Эти последние, сложившиеся под. воздействием внешних русловий, в свою очередь, опосрествуют зависимость поведения, деятельность людей от внешних русловий, от объективных отношений, в которых живёт человек» [73, с.226]. Вчений зазначив, що зовнішній вплив дає той чи інший психічний ефект, лише переломлюючись через психічний стан субєкта, через існуючий у нього склад думок і почуттів. «Внешние условия действуют через внутренние условия (которые сами формируются в результате внешних воздействий)» - таке перетворене в психології формулювання принципу детермінізму, подане С.Рубінштейном [73, с.226].

При характеристиці дії зовнішніх причин на психічні процеси існує не пряме співвіднесення психічних станів, образів та інших утворень з причинами, які їх викликали, а опосередкованими, включеними в реальну життєдіяльність людини. До внутрішніх умов відноситься широкий спектр явищ, а не лише ті, які визначають поточні стани субєкта. Це - індивідуальні особливості ВНД, потреби і установки людини, почуття і здібності, ся система навичок, звичок і знань, в яких відображений індивідуальний досвід людини і засвоєний досвід людства. Сукупність внутрішніх умов складає психологічну характеристику особистості. Такий підхід до розуміння внутрішніх умов робить можливим і необхідним детермінуючі зовнішні впливи розглядати не лише як зовнішнє стимулювання психічних явищ, актів поведінки, а як вплив на цілісну особистість, опосередкований її психологічною структурою. Детерміністичний підхід до поведінки людини органічно зливається з психологічним, особистісним підходом до цього питання.

Формою звязку людини із зовнішнім світом, і відповідно, механізмом соціальної регуляції поведінки людини виступає її самосвідомість. Самосвідомість являє собою особливу форму свідомості. В самосвідомості особистість виступає як субєкт і обєкт пізнання. В структурі самосвідомості містяться ті ж компоненти, що і в свідомості, - пізнавальний, емоціональний і дійовий. Але в самосвідомості ці компоненти отримують додаткову характеристику, яка виражає їх специфічну спрямованість. Пізнання в самосвідомості виступає як самопізнання, емоційно-ціннісне відношення - як відношення до себе, а дійово-вольова сфера - як саморегуляція. Найбільш повно і змістовно ці компоненти отримали своє тлумачення в монографії І.І.Чеснокової «проблеми самосвідомості в психології» [87]. В реальній життєдіяльності особистості самосвідомість виявляється в нерозривній єдності своїх окремих внутрішніх процесів - самопізнання, емоційно-ціннісного відношення до себе і саморегуляції поведінки в найрізноманітніших формах взаємодії людей в суспільстві.

Такий підхід до розгляду самосвідомості в психології з виділенням її процесуальності відкриває більш широкі можливості для аналізу питання. По-перше, підкреслюється той факт, що самосвідомість в цілому - динамічне утворення психіки, вона знаходиться в постійному русі. Процесуальність самосвідомості виявляється як у динаміці її змістової сторони, так і в динамічних виявленнях способів її реалізації і, передусім, в процесі саморегулювання поведінки. По-друге, розгляд самосвідомості як процесу в системі психічної діяльності надає можливості зрозуміти реально діючи результати пізнання себе, емоційно-ціннісного відношення до себе і рівня саморегуляції. По-третє, за такого підходу враховується внутрішня динаміка процесу самосвідомості, різне співвіднесення її внутрішніх складових, яке також впливає на детермінацію поведінки.

Самопізнання - складний, багаторівневий процес, індивідуалізовано розгорнутий у часі. Дуже умовне і в самій загальній формі І. Чеснокова відокремлює два основних рівня. На першому рівні самопізнання здійснюється через різноманітні форми співвіднесення самого себе з іншими людьми. Тобто людина включає в порівняльний контекст з іншими. Основними внутрішніми прийомами такого самопізнання виступає само сприйняття і самоспостереження. На стадії більш або менш зрілого самопізнання специфічним є те, що співвідношення знання про себе відбувається не в межах «Я та інша людина», а в межах «Я і Я». Тут людина оперує вже готовими знання про себе, в якомусь ступені сформованими, отриманими в різний час, в різних ситуаціях. Ведучими внутрішніми прийомами даного рівня самопізнання виступають самоаналіз і самоусвідомлення, які, однак, необхідно спираються на самоспирйняття і самоспостереження. Сформоване на другому рівні поняття про себе не залишається назавжди застиглим. Йому характерний постійний внутрішній рух. Його зрілість, адекватність перевіряється й коректується практикою. Поняття про свою справжню сутність впливає на весь психічний склад, обумовлює основну лінію поведінки людини, навіть у складних життєвих умовах.

Будь-який акти самосвідомості неминуче являє собою єдність моменту самопізнання і певної системи переживань, безпосередньо включених у цей процес. Через переживання усвідомлюється ціннісний смисл для особистості власних різноманітних відношень до себе. Вони виступають своєрідним критерієм позитивної чи негативної сигнальності форм само відношень.

Результати інтегративної роботи у сфері самопізнання, з одного боку, і у сфері емоційно-ціннісного самовідношенння - з іншого, обєднуються в особливе утворення самосвідомості особливості - в її самооцінку. Питання про самооцінку найбільш досліджене у вітчизняній психології (Горбачова, Куніцина, Ліпкіна, Рибак, Савонько та ін.)[75].

Завершальною ланкою цілісного процесу самосвідомості є саморегуляція особистістю складних психічних актів, які входять до вкладу діяльності й поведінки. Під саморегуляцією поведінки розуміється така форма саморегуляції поведінки, яка передбачає момент включеності до неї результатів самопізнання та емоційно-ціннісного відношення до себе. При чому ця включеність актуалізована на всіх етапах здійснення поведінкового акту - починаючи з мотивуючих компонентів і закінчуючи власною оцінкою досягнутого ефекту поведінки.

Постановка питання про регулюючу роль самосвідомості а його вирішення стали можливими завдяки психологічному принципу єдності свідомості й діяльності. Формуючись в діяльності, поведінці, свідомість і самосвідомість і них і виявляються, регулюючи, в свою чергу, дії, вчинки, поведінку людини.

Достатньо високий рівень саморегулювання поведінки, який обєктивно виражається в тонкощах, диференційованості та адекватності всіх усвідомлених поведінкових реакцій, вчинків, вербальних виявлень, дає підставу передбачати й достатньо зрілий стан розвитку самосвідомості в цілому. Можна сказати, що найскладніші форми саморегуляції виникають і як кінцевий етап формування зрілої самоусвідомленої особистості.

Здатність до саморегулювання поведінки - результат тривалого процесу розвитку. Вона проходить ряд стадій свого ставлення. Особливості кожного генетичного рівня саморегулювання залежать від рівня розвитку самосвідомості в цілому.

У саморегулюванні, як і в сфері самопізнання, можна виокремити дві системи дії: «Я та інші» і «Я і Я». Саморегулювання першої системи спрямоване на якомога більшу адекватність адаптації людини до інших людей. В процесі регуляції поведінки в соціальних взаємодіях людина спирається на прийняті нею принципи поведінки й етичні норми, співвіднесені із суспільними. Під час саморегулювання безперервно здійснюється самоконтроль за діями, вчинками на підставі власних оцінок зовнішніх виявлень цих дій, їх внутрішньої мотивації та суспільної оцінки досягнутого ступеню ефективності дій, їх соціальної цінності. Саморегулювання в системі «Я і Я» передбачає специфічний вид взаємодії особистості з самою собою. Основна форма такого саморегулювання виражається в свідомій роботі особистості над собою, коли ставиться мета щось змінити, розвинути, удосконалити в собі та здійснити послідовну і планомірну діяльність заради досягнення цієї мети.

Ці дві системи саморегулювання тісно повязані між собою і взаємообумовлюють одна другу. Так, перша система є джерелом, своєрідним стимулом функціонування другої. Адже лише через саморегуляцію своєї поведінки і дій у спілкуванні з іншими в процесі самореалізації, при зіткненні з різного роду зовнішніми і внутрішніми труднощами, перешкодами людина усвідомлює необхідність роботи над собою у відповідному напрямку. Така робота здійснюється не в замкненому внутрішньому світі особистості, а через її власне життя, діяльність, ставлення до людей.

Дослідження системи відношень особистості має велике практичне значення. Мобілізація психічних резервів, оптимальне їх використання неминуче передбачає удосконалення форм саморегуляції поведінки.


1.2 Проблема відношень в професійній діяльності працівників ОВС


Важливого значення надавалося виявленню відношення працівників ОВС до соціально-професійної сфери життя. Психолог Мясіщев В.М. визначав відношення людини як основані на її суспільному досвіді звязки з різними сторонами дійсності, що характеризують особистість в її свідомій вибірковості, яка виражається як в окремих вчинках, так і в усій поведінці людини. Відношення, на думку Мясіщева В.М., характеризують людину як цілісність, а не ту чи іншу сторону її психіки. Про відношення судять за діями, оскільки дія й відношення являють собою єдність процесуального й потенціального. В.М. Мясіщев робить важливий висновок: «Одной из важнейши задач воспитания является… выработка правильного, т.е. соответствующего общественным треованиям отношения к разным сторонам действительности» [Мясіщев В.М.,1953].

Аналіз літератури свідчить, що проблема відношень в професійній діяльності міліціонерів практично не розглядалась. Тому ми вирішели розглянути сутність системи відношень працівників ОВС з точки зору становлення особистості як професіонала, проявів професійної деформації та особливостей мотиваційної сфери правоохоронців.

Питанням удосконалення професійної підготовки різних категорій фахівців в органах внутрішніх справ (дільничні інспектори, оперуповноважені, слідчі тощо) в науці приділяється значна увага. Напрацьовано значний теоретичний і практичний доробок, запропоновано шляхи і засоби вирішення означеної проблеми в окремих її напрямах. Діяльність слідчого по розкриттю та розслідуванню злочинів можна розглядати як послідовний процес формування, прийняття та реалізації різних рішень. Тому розглянемо детальніше процес формування особистості майбутнього правоохоронця.

Формування професіоналізму високого рівня передбачає наявність певних загальних характеристик субєкта, на основі яких формуються особливі якості, важливі для специфічного виду діяльності. Рішення типових задач впродовж багатьох років не тільки удосконалює професійні знання, але й формує професійні звички, певний склад мислення, стиль спілкування [40, с. 53]. Особливо це проявляється при виконанні задач, в професіях підвищеного ризику.

Так, до професійно важливих якостей жінок, які проходять службу в збройних силах, відносять:

·загальні якості: патріотизм, професійний кругозір, дисциплінованість, старанність, завзятість, організованість, цілеспрямованість, самовладання та ін.;

·морально-бойові якості, необхідні для виконання службово-бойових завдань: духовність, моральність, порядність, активність, колективізм, витриманість, витривалість, винахідливість, рішучість, самоконтроль, упевненість в собі, в своїх силах;

·якості військової спеціалізації: працездатність, спостережливість, уважність, терпіння, стійка і оперативна пам'ять, компетентність, врівноваженість, точність, стійка швидкість розумових процесів, відданість професії;

·службово-посадові якості: ерудиція, працьовитість, справедливість, самостійність, почуття обов'язку, старанність, комунікабельність, гнучкість мислення, здатність брати на себе професіональну відповідальність [48, с. 54].

Як бачимо, складність і різноманіття зв'язків особистості і діяльності обумовлені, з одного боку, особливостями психічної регуляції поведінки людини, характером структури особистісних рис конкретного індивіда і їх детермінуючої функції, у тих чи інших формах цілеспрямованої активності, а з іншого боку - специфікою діяльності, її операційних, просторово-часових та інших характеристик. Це робить систему особистісно-діяльнісних відносин досить динамічною, що виявляється у взаємному пристосуванні, адаптації компонентів особистісної і діяльнісної структур, компенсації найбільше «ранимих», менш адекватних вимогам конкретних відносин окремих елементів цих структур. Даний процес супроводжується не тільки актуалізацією діяльнісно значимих психічних компонентів особистості, формуванням структур найбільш адекватного особистісного відображення і забезпечення цілей, задач і змісту діяльності, але також розвитком особистості, як окремих рис, якостей, так їхньої сукупності (цілісної особистості).

Процес розвитку особистості у зв'язку з характером діяльності розгортається, реалізується досить своєрідно, виходячи з особливостей цілого ряду особистісних і діяльнісних факторів. Слід зазначити, що цей розвиток має на меті забезпечення досить надійного поводження індивіда в конкретній і типовій життєвій і професійній умовах, що визначає формування стійких рис особистості, специфічних зокрема для ведучого виду діяльності [Яворська Г.Х., 2005].

Іншими словами, професіоналізація особистості є процесом динамічним, якому кожна стадія, фаза своєрідно детермінує розвиток особистості. Реалізація людиною свого професійного потенціалу в діяльності проходить на тлі, а точніше - при регулюючому впливі вже сформованої до даного моменту психолологічної організації особистості, результату вже пройдених особистістю стадії розвитку [Абульханова - Славська К.О., 1991].

Розроблена Санніковою О.П. [76] багатомірна модель особистості професіонала розглядається як макросистема, що складається з різнорівневих і взаємозумовлених, супідрядних підсистем, які володіють власними специфічними характеристиками.

Процес становлення професіонала представляється складним багатоплановим, але завжди індивідуальним процесом розвитку і саморозвитку особистості в професійній діяльності. Особливо важливим стає самостійний пошук професійного шляху, вибір особистісної позиції, методів, стратегії і стилю діяльності, визначення конкретної сфери практичної діяльності, що виражає індивідуальну своєрідність кожного фахівця. Управління процесом становлення професіонала забезпечується комплексом умов, де в діалектичній єдності з навчанням виступають фактори саморозвитку особистості, недооцінка яких порушує її формування.

Індивідуальне становлення особистості професіонала є процесом, що сполучає риси безперервності і переривчастості у вирішенні протиріч, що виникають на різних структурних рівнях при порушенні рівноваги між вимогами діяльності, представленими у свідомості у вигляді конкретних знань, програм, методів, ідеальних уявлень про особистість професіонала, і реальними можливостями індивіда. Вирішення протиріч є або конструктивним, сприятливим становленню особистості професіонала і професійної діяльності, або деструктивним. Позитивному їх вирішенню сприяє: а) на соціально рівні -навчання, набуття професійних знань; б) на змістовно-особистісному - формування професійно важливих якостей і мотивацій; в) на формально-динамічному - формування індивідуального стилю діяльності. Цей процес регулюється як усвідомлено, так і несвідомо, як цілеспрямовано, так і стихійно.

При навчанні задається перспектива професійної діяльності і, відповідно до вимог професій вибудовується загальна перспективна модель особистості професіонала, що визначає основний напрямок її розвитку. Залежно від розмаїтості індивідуальних особливостей майбутніх фахівців процес формування особистості професіонала може мати невиразно велике число варіантів. У міру наближення до заданої мети число варіантів зменшується. Більш точно відбирається необхідна й адекватна інформація як щодо професійних знань, так і щодо тих універсальних вимог професій, що висуваються до певних якостей особистості, що належить до її різних структурних рівнів. При цьому постає необхідність не тільки постійного зіставлення індивідуальних особливостей конкретної особистості з вимогами професії, але й сама перспективна модель особистості професіонала має потребу в індивідуалізації. Формуючись й існуючи в діяльності, особистість професіонала як складне динамічне утворення стає головним компонентом професійної діяльності, що регулює, контролює, оцінює і перетворює діяльність і себе. При цьому, особистість досягає досконалості тільки при високій мотивації і визначеній професійній спрямованості, зокрема, спрямованості на спілкування.

У діяльності, з одного боку, формуються професійно важливі властивості особистості, з іншого, - конструювання самої діяльності відбувається відповідно до індивідуальних властивостей людини. У підсумку стає можливим досягнення однакових результатів різними людьми, що мають специфічні індивідуальні особливості, психологічно різними шляхами. Вибір цих шляхів залежить як від зовнішніх (навчання, виховання), так і від внутрішніх факторів (індивадуально-типові особливості особистості, емоційна і раціональна регуляція діяльності).

Діяльність працівника органів внутрішніх справ і безпосередньо слідчих, і умови, у яких вона протікає, - могутні двигуни безупинного розвитку кожного. Однак їхня дія не однозначна й у вирішальному ступені залежить від позиції особистості, її власних намірів, зусиль, активності, знань, умінь, дій чи протидій.

У вітчизняній психології питання, що стосуються професіоналізму особистості, висвітлювалися О.О. Бодальовим, Л.С. Виготським, Є.О. Клімовим, Н.В. Кузьміною, О.М. Леонтьєвим, С.Л. Рубінштейном.

Серед юридичних спеціальностей професія слідчого має високий рейтинг та потребує не тільки відповідних здібностей, покликання та освіти, але й достатнього життєвого досвіду, низки професійних навичок і вмінь. Робота слідчих належить до тих видів діяльності, успіх і навіть видатні досягнення в якій більше повязані із загальним високим розвитком особистості, ніж з наявністю спеціальних здібностей. Мотивація в діяльності слідчих відіграє важливу роль, адекватний розвиток якої сприяє успішній професійній самореалізації особистості.

Теоретичне вивчення загальних заходів, що вживались для покращення рівня професійної діяльності слідчих на різних етапах розвитку слідчого апарату, дозволило простежити динаміку ускладнення вимог до особистості даного фахівця, а також становлення нормативно-правової бази даного виду діяльності. Розгляд цього питання в теоретичному аспекті дозволив визначити сутність слідчої діяльності та роль слідчого в кримінальному процесі. Аналіз основних нормативно-правових актів, що регламентують професійну діяльність слідчого дозволив виділити основні недоліки та проблеми в організації роботи слідчих підрозділів, серед яких: обмеженість строків розслідування злочину, відсутність чіткого поняття карно-процесуальних функцій слідчого, недостатній рівень соціальної захищеності фахівця та ін.

Було встановлено, що більшість опитуваних (59%) відмітила бажання перейти на іншу роботу, за умови, що вона буде менш складною та напруженою.

В якості причин, що обумовлюють незадоволеність слідчих своєю професійною діяльністю, та провокують появу у них бажання змінити роботу, були виділені наступні: недостатня грошова винагорода - 38,31%; низьке матеріально-технічне забезпечення діяльності - 18,64%; недостатня оцінка важкості праці слідчих - 16,82%; напружений характер праці - 11,4%; низька вірогідність підвищення по службі - 9,94%; постійний контакт з криміногенним контингентом - 4,89% [42].

Зазначено, що ненормований робочий день, недостатнє матеріально-технічне забезпечення місця роботи, постійний контакт з криміногенним контингентом, обмеженість часу для розслідування злочину та постійний контроль з боку контролюючих органів виступають у ролі основних детермінант, що провокують у слідчих нервово-психічну напругу.

Аналіз виявлених пріоритетів у кар'єрних орієнтаціях дозволяє зробити висновок, що слідчі по мірі занурення у професійне середовище схиляються до таких кар'єрних орієнтацій, як стабільність місця проживання та роботи. Вони заявляють про прагнення працювати у слідчих підрозділах органів внутрішніх справ, припускаючи наявність стабільності (як фінансової, так і професійної), готовності робити свою кар'єру відповідно до вимог даного кар'єрного середовища. Причому відповідальність за планування, розвиток і управління власною кар'єрою покладають на систему органів внутрішніх справ, що засвідчує очікування від неї певної соціальної гарантії. Оскільки ця система сьогодні не в змозі надати працівникові будь-які гарантії, то й виникають такі тенденції, як плинність кадрів серед молодих слідчих, незадоволення взаємних очікувань організації та особистості (що переважно обумовлюється браком можливостей реалізувати кар'єрні плани у зв'язку з особливостями кар'єрного середовища). Результатом цього є не тільки стан дезадаптації, вигоряння, зниження працездатності, але й прояв феномена неузгодженості між ідеальним уявленням про професію, реальним образом себе і тих витрат, яких молодому фахівцеві доведеться зазнати у процесі роботи. Таким чином порушення системи «особистість-робота» може призвести до професійної деформації.

Явище професійної деформації працівників міліції характеризується певним набором проявів, або ознак. Під проявами (ознаками) професійної деформації співробітника міліції ми будемо розуміти певну сукупність особистісних характеристик, по яких можна довідатися розглянуте явище.

У науковій літературі можна знайти спроби класифікувати ці прояви. Деякі автори відзначають, що вони виділяються як мінімум на наступних рівнях: мотиваційному, функціональному й комунікативному. У першому випадку мова йде про зниження зацікавленості й умотивованості до професійної діяльності. У другому - про зниження рівня його працездатності. І в третьому випадку - про втрату вміння адекватно взаємодіяти з навколишніми. Залежно від частоти подібних проявів й їхньої стійкості автори пропонують говорити про часткову (мотиваційну, функціональну або комунікативну) професійному деформації або повної - при стійкому прояві всіх зазначених елементів.

В. А. Лазарєва вважає, що численні прояви професійної деформації поєднуються в специфічні комплекси (системи) [Лазарева В.А., 1987]. До таких систем вона відносить процесуальний (правовий) нігілізм, психологічну нестійкість, обвинувальний ухил і психологічний захист.

А. В. Буданов описує прояви професійної деформації в моральній сфері (наприклад, втрата подання про цивільний зміст своєї роботи, коли офіцер розділяє або навіть протиставляє себе й цивільної людини), в інтелектуальній сфері (зниження здатності до самостійного мислення й прийняття рішень, утруднення в прийнятті рішень у нестандартній ситуації, схильність до шаблона й догматизму, завищена самооцінка знань і здібностей), в емоційній сфері (звуження емоційної сфери особистості, ослаблення здатності контролювати й регулювати свої емоції й почуття, розвиток відчуття внутрішньої емоційної неврівноваженості, конфліктність, в інших випадках - апатія й наростаюче постійне почуття втоми) і в професійній сфері (наприклад, стереотипність професійних дій) [Буданов О.В., 1992].

З огляду на й доповнюючи зміст наведених класифікацій, я пропоную розглядати наступні прояви професійної деформації: окремі професійні стереотипи й установки, правовий нігілізм, деякі захисні механізми, перенос своєї службової ролі в позаслужбові взаємини й такі якості особистості як підозрілість і педантичність.

Кожне з названих проявів професійної деформації представлено двома складовими - психічної й психологічною-психологічній-соціально-психологічної (поведінкової). На них увага акцентується особливо.

1. Тверді професійні стереотипи й установки, які в них виявляються.

Відзначимо, що в психологічній літературі говорять про різні стереотипи, наприклад, соціальних, етнічних, динамічних, стереотипах мислення й інших. У даному контексті маються на увазі професійні стереотипи, які є приватним варіантом стереотипів соціальних і формуються при засвоєнні професійного досвіду. Являючи собою приватний вид стереотипу соціального, професійний стереотип, або шаблон оцінок [Баранов Г.П., 1992], характеризується відносною стійкістю й спрощеністю й складається при наявності неповної інформації, що стосується професійної діяльності.

Вироблені професійні стереотипи здатні забезпечити необхідну швидкість, точність й успішність діяльності. Однак, поряд із цим, закріплюються зайва трафаретність у підходах, спрощеність у поглядах на трудові проблеми, що може привести до зниження рівня професіоналізму і розвитку професійної деформації [Маркова Г.К., 1996].

Стереотипи тісно пов'язані з такими особистісними утвореннями, як установки. Це виражається в тім, що установки виявляються в стереотипності сприйняття, мислення й поводження. Розглянуті в даній роботі стереотипи взаємодіють, зокрема, із професійною "Я-концепцією" - установкою співробітника міліції у відношенні себе як професіонала. З огляду на той факт, що установки проявляються в стереотипах, ми можемо припустити, що професійні стереотипи функціонують також, як установки, і містять у собі три компоненти - когнітивний, емоційний і поведінковий. Отже, професійні стереотипи виражаються, наприклад, в оцінці співробітником міліції своєї службової діяльності й професійної ролі, його емоційному відношенні до них і відповідному професійному поводженні.

Розглянемо деякі професійні стереотипи й установки, що є проявом професійної деформації співробітника міліції.

"Обвинувальний ухил" [Лазарєва В.А., 1987] являє собою схильність співробітника міліції займати позицію, що обвинувачує, стосовно людей, з якими доводиться зіштовхуватися в процесі виконання службових обов'язків. Тобто, коли представник підрозділу міліції часто в оцінці вчинків громадян обирає виправдувальному підходу обвинувальний.

В основі даного стереотипу оцінки можуть бути два явища. Перше являє собою специфічну професійну установку - готовність співробітника міліції обвинувачувати підозрюваного й діяти стосовно нього відповідним чином. Формується ця установка в процесі виконання професійної діяльності. Так постійне спілкування із самими різними людьми, у тому числі зі злочинцями, дослідження їхніх особистісних особливостей й обставин подій, що відбулися (наприклад, зроблених злочинів) може розвити надмірну підозрілість й упередженість. Ці риси особистості в сполученні з некритичним відношенням до будь-якої неперевіреної інформації, невмінням більш об'єктивно глянути на свої дії й на сформовану професійну ситуацію приводять до утворення обвинувальної установки .

Друге явище, що перебуває в основі "обвинувального ухилу" - це психологічний бар'єр, що заважає перебороти вже сформований у співробітника міліції погляд на професійну ситуацію й об'єкт професійної діяльності [Лазарєва В.А., 1987]. У другому випадку мова йде про психічний стан, що проявляється в неадекватній пасивності особистості й перешкоджаючому виконанню нею тих або інших дій. В основі виникнення психологічного бар'єра лежить посилення негативних переживань - почуття провини, страху, тривоги й низкою самооцінки. Наприклад, при встановленні психологічного контакту із правопорушником психологічний бар'єр може виникати через такі негативні емоції, випробовуваних співробітником міліції, як гнів, роздратування або навіть ненависть, недовіра й ворожість стосовно об'єкта праці.

Психологічні бар'єри в ситуаціях службової взаємодії можуть бути також викликані розходженнями в культурному й інтелектуальному рівні розвитку співробітника й об'єкта професійної діяльності. У цьому випадку психологічний бар'єр не має відносини до обвинувального ухилу" і проявам професійної деформації.

Приклад поведінкового прояву "обвинувального ухилу" - вживають співробітником дії, спрямовані на одержання в що б те не стало визнання людиною власної винності. Ці дії характерні, наприклад, для представників карного розшуку, які бувають спровоковані на застосування заборонених прийомів дізнання й наслідки.

Підкреслимо, що часто особа, яка являється підозрюваною, дійсно винна в здійсненні злочину. Як відзначає В.А. Лазарєва, після багаторазового повторення цієї обставини працівник міліції може втратити здатність бачити в собі безстороннього дослідника й звикає почувати себе обвинувачем. У результаті формується певний стереотип оцінки у формі "обвинувального ухилу" [49].

Упевненість у власній непогрішності при рішенні професійних питань. Її утворить професійна установка представників підрозділів міліції на відому, що не залежить від часу, місця й обставин, правильність чинених ними дій, висловлюваних оцінок, займаних позицій і висновків, що виносять, а також фіксована орієнтація на особистий професійний досвід і завищену оцінку ролі власних дій у рішенні професійних завдань.

Таким чином, даний прояв професійної деформації полягає в завищеній самооцінці, упевненості в безпомилковості своїх думок, поглядів і вчинків, а іноді й у некритичному відношенні до протизаконних дій.

На поведінковому рівні впевненість у власній непогрішності може проявлятися у всіляких формах. Наприклад, у неадекватній і неконструктивній реакції на пропозицію доцільних рекомендацій з організації професійної діяльності. Або в прийнятті посадовими особами рішень протилежного характеру але тому самому питанню й небажанні ці рішення погоджувати [Безносов С.П., 1997].

Стереотип закритості ставиться до професійного стереотипу оцінки й полягає в монополізації певної інформації, схильності до "самозасекречування" для додання собі мнимої значущості й одержання можливості для різного роду маніпуляцій. На психічному рівні даний стереотип відбиває наявність у співробітника міліції завищеного самоконтролю, скутості й схильності до хвилювань.

Соціально-психологічний компонент цього стереотипу може проявлятися, наприклад, в агресивному поводженні співробітників у відповідь на критичні висловлення на їх адресу. Такі критичні зауваження можуть бути присутні відносно розголосу фактів винесення неправосудних вироків, здійснення незаконних арештів і затримок, примуса до дачі неправдивих свідчень, у небажанні співробітників міліції знайомити громадськість із допущеними ними грубими порушеннями закону й т.д. Як вважають ті ж автори, цей стереотип заважає системі МВС постійно вдосконалюватися.

У той же час, відзначимо, що існує інформація, що дійсно не можна оголошувати. Наприклад, у ситуації знешкодження злочинців, коли вони мають доступ до засобів масової комунікації й можуть скористатися надаваною щирою інформацією у своїх цілях. Нам здається, що в основі механізму виникнення даного стереотипу лежить процес адаптації співробітника до організаційно-управлінських, властиво професійним й іншим особливостям самої діяльності, зокрема, до роботи в умовах дотримання службової таємниці.

Уточнимо, що професійні стереотипи (не тільки оцінки, але й сприйняття, мислення) несуть дуже важливу функцію в оцінці людиною навколишнього світу: "прискорюють процес пізнання, скорочують час реагування на виниклу ситуацію". У починаючого фахівця в нашому випадку - представника підрозділів міліції, утворення стереотипів може бути корисним. Наприклад, деякі професійні стереотипи прискорюють ведення наслідку співробітником карного розшуку. Професійні стереотипи - є невід'ємне відбиття досягнутого високого рівня майстерності, тобто не тільки знань, але й цілком, що автоматизувалися вмінь, і навичок, керованих підсвідомими установками. Вони розвиваються, як правило, з тих якостей, які особливо корисні для даної професії. Однак, будь-який стереотип, що є щирим в одному випадку, в іншому може виявитися помилковим, у меншому ступені відповідающим конкретній професійній ситуації. Тобто він може бути ефективним для рішення одних професійних завдань і виконувати консервативну роль при рішенні інших.

Якщо більша частка поводження будується на стереотипних діях, це несприятливо впливає на виконання функціональних обов'язків.

2. Перенос своєї службової ролі, професійних установок і стереотипів у позаслужбові взаємини також розглядається, як самостійний прояв професійної деформації особистості.

Здійснення професійної діяльності, особливо якщо вона особистісно важлива для індивіда й виконується тривалий час, як правило, приводить до засвоєння ним певної рольової позиції, прийнятої в даному професійному середовищі й до формування професійної адаптивності.

Однак, особистість є членом не тільки професійної, але й інших груп, у яких вона може виявитися дезадаптованою. Це відбувається, коли професійна роль й її адаптивні стратегії поширюються на позаслужбові сфери, де соціальні очікування й орієнтації можуть не збігатися зі професійними. При гарній адаптації в трудовому колективі особистість може бути дезадаптована, наприклад, у родині.

На психічному рівні стан дезадаптаціі викликає розвиток певних захисних механізмів особистості, про які піде мова нижче. Поводження ж людини на у цьому випадку стає неадекватним обстановці й спілкування з ним утрудняється.

Наприклад, у юристів вимоги професії виробляють спостережливість, пильність, критичність й аналітичність мислення. Уміння співробітників міліції помічати й надавати належного значення дріб'язкам і деталям, методичність в аналізі, наприклад, при огляді місця події є професійно важливими характеристиками особистості [Грановская Р.М., 1984]. Однак прагнення описувати все настільки ж докладно, послідовно й за звичною схемою навіть тоді, коли це не обумовлено ситуацією, може перешкоджати безконфліктному й повноцінному міжособистісному спілкуванню, проявляючись, наприклад, у безтактності стосовно співрозмовників.

Перенесення стилю службової діяльності й спілкування, окремих професійних методів і прийомів на позаслужбові сфери, спочатку здійснюється підсвідомо, а надалі має тенденцію до автоматизму.

3. Правовий нігілізм являє собою усвідомлене ігнорування вимог закону, що виключає, однак, злочинний задум. Названий прояв професійної деформації має кілька форм.

Правовий нігілізм як зневажливе відношення до вимог закону або неприйняття необхідних за законом заходів. При цьому на психічному рівні деякі процесуальні приписання оцінюються співробітником як формальний і другорядні, а принцип доцільності протиставляється принципу законності.

Правовий нігілізм може виражатися в поводженні як службова бездіяльність. Мова йде про ситуації, коли закон жадає від працівників міліції втручання, надання допомоги потерпілим, припинення злочинних дій і так далі, а вони цих вимог не виконують за різними причинами не злочинного характеру. Наприклад, через дефіцит часу, невміння, зайнятості й перевантажень у роботі.

Іншим поведінковим проявом цієї форми правового нігілізму служить формально-пасивне виконання обов'язків, пов'язане з розчаруванням у професійній діяльності й невір'ям у можливість досягнення її офіційних цілей.

Ігнорування вимог закону у формі псевдо активності й імітації бурхливої діяльності. Це прояв професійної деформації може виражатися в поводженні як залицяльник при розслідуванні кримінальних справ , підміна професійної діяльності складанням різного роду паперів, заперечення прав громадян під приводом їхнього власного блага, необґрунтоване залучення осіб до кримінальної відповідальності, брутальність стосовно громадян, особливо затриманим за здійснення правопорушень.

Психічної складової цієї ознаки професійної деформації можуть бути такі особливості особистості, як схильність до педантизму й стійкість афекту, що сполучаються з нестандартним мисленням і нонконформністью.

Довільне тлумачення закону. У його основі лежить таке поводження співробітника, коли він маніпулює правовими категоріями (винний, не винний й ін.) залежно від певних обставин, наприклад, від показників звітності. При цьому відбувається притуплення почуття професійного боргу, ріст егоїзму й егоцентризму. Таке поводження може бути зв'язане із прагненням співробітника міліції зневажати деякими етичними цінностями.

До форм правового нігілізму як прояву професійної деформації деякі автори відносять випадки злочинної діяльності самих працівників міліції. Є через загально карні злочини: убивства, крадіжки державного й особистого майна, розбійні напади, браконьєрство, хуліганство й ін. Сюди ж ставляться злочини нерозривно пов'язані із приналежністю до підрозділів міліції, наприклад, фальсифікація кримінальної справи, відмова в порушенні справи й ін. Уточнимо, що корінь криміногенного поводження (мотивація, якості особистості, особливості її характеру й т.д.) багато в чому зіставляються в періоди протікання онтогінетичного розвитку особистості, що передує зрілості. Тобто, схильність особистості до здійснення загально карних злочинів може сформуватися й до початку найбільш активної професійної діяльності.

Дії ж співробітників міліції, пов'язані з фальсифікацією документів, необґрунтованою затримкою громадян і незаконним залученням їх до адміністративної відповідальності, безпідставними обшуками й тому подібними проявами, ми будемо відносити до форми, що називається, правовий нігілізм - псевдоактивність.

Знаючи й у цілому вважаючи справедливі вимоги карно-процесуального закону, частина слідчих вважає необов'язковим їхнє виконання й проявляє невміння підкоряти свої вчинки закону. У ситуації, коли виконання вимог закону сполучено з певними труднощами (недолік часу, відсутність осіб, який можна залучити в якості понятих й ін.), ця обставина приводить до рішення про недотримання приписань закону [Лазарєва В.А., 1987].

Перш ніж перейти до опису наступного прояву професійної деформації відзначимо, що згідно офіційним даним останнього років співробітниками міліції нерідко відбуваються порушення законності й службової дисципліни. Серед них - вживання спиртних напоїв на службі, брутальність і безтактність відносно громадян, незаконні адміністративні затримки, фальсифікація матеріалів, необґрунтовані відмови в порушенні справи, перекручування статистичної звітності та інші. Названі порушення ставляться до поведінкового (соціально-психологічним) проявам професійної деформації представників підрозділів міліції. У деяких випадках вони можуть бути показником дії захисних механізмів (психічного захисту), вироблених у процесі виконання професійної діяльності.

4. Прояви професійної деформації, до розвитку яких приводить дія неадаптивних захисних механізмів особистості співробітників міліції.

У науковій літературі під захисними механізмами маються на увазі спеціальні форми психічного захисту, вироблювані силами і застосовувані особистістю в конфлікті [82]. Конфлікт може бути внутрішнім й являти собою внутрішнє напруження, що викликає тривогу, або зовнішньою, обумовленою реальною небезпекою, що йде із зовнішнього миру.

Результатом функціонування захисних механізмів є психологічний захист - регулятивна система стабілізації особистості, спрямована на усунення або відомість до мінімуму почуття тривоги, пов'язаного з усвідомленням конфлікту. Прийнято підрозділяти психологічний захист на успішну й неуспішну. Результатом успішного психологічного захисту є припинення імпульсів, що провокують тривогу. Неуспішна виявляється не в змозі припинити ці імпульси й тому викликає їхнє постійне повторення.

Також відзначимо, що захисні механізми виробляються в процесі адаптації й при цьому можуть бути адаптивними й не адаптивними. Використання адаптивних захисних механізмів особистості приводить, як правило, до професійного розвитку й ефективного рішення службових ситуацій. Постійне ж застосування не адаптивних захисних механізмів приводить до розвитку проявів професійної деформації особистості.

Необхідно відзначити, що в процесі виконання службової діяльності дійсно виникають об'єктивні труднощі й проблеми, а механізм раціоналізації виявляються одним з можливих способів рішення цих проблем.

Виміщення являє собою несвідому переорієнтацію імпульсу або почуття з одного об'єкта на іншій, більше доступний. У представників органів міліції виміщення може бути наслідком регулярного впливу на особистість співробітника специфічних умов несення служби, наприклад, фізичних і психічних перевантажень, можливої перенапруги, необхідності виконувати функціональні обов'язки в жорстко обмежені тимчасові рамки й пережитих, у зв'язку із цим, негативних емоцій. Розрядка останніх може виражатися, зокрема, у застосуванні співробітниками владних повноважень (мір припинення, фізичного й психічного примуса й ін.) тоді, коли в цьому немає об'єктивної необхідності; у використанні фізичної сили до осіб, що не зробили ніякого злочину; в образі затриманих і затриманні їх без законних підстав

Інша захисна техніка являє собою ізоляцію індивіда від якоїсь події, або перешкода тому, щоб воно стало частиною значимого для нього досвіду. У представників підрозділів міліції ізоляція може виражатися, наприклад, у скороченні спілкування з людьми інших професій, у звуженні комунікативних зв'язків у цілому й зниженні комунікативних здібностей. Використання цього захисного механізму викликано тим, що працівники часто відчувають на собі вплив родини й друзів, засноване на негативному іміджі органів внутрішніх справ, а також можливим станом дезадаптованості під час перебування поза системою і її специфічними традиціями. Вони нерідко стають об'єктом ненависті й нападок членів суспільства, яким покликані служити.

Працівник міліції нерідко зіштовхується зі смертю. Він прибуває до місця події першим і не може покинути його по власному розсуді. Працівник може піти додому й зняти форму, але не може піти від своїх почуттів. Всі речі набувають нового сенсу - звичайні предмети здаються знаряддями смерті. У результаті в охоронців порядку з'являється тенденція до відчуження від суспільства. Самоізоляція використається при цьому як механізм, що усуває психологічний дискомфорт, викликаний зазначеними причинами.

Надалі застосування цього захисного механізму може привести до того, що професійні інтереси починають підкоряти собі всі інші. В.С. Медведєв відзначає, що коло інтересів і потреб, не пов'язаних із професійною діяльністю, звужується й спрощується аж до примітивізму [Медведєв В.С., 1996]. Службова діяльність і все пов'язане з нею стає самодостатньої, єдино важливої для особистості сферою активності.

Що заміщає діяльність, зміст якої зводиться до того, щоб залишити колишнім, "законсервувати" сформоване внутрішнє протиріччя й пристосуватися до нього.

Одним з видів діяльності, що заміщає, є прагнення до так названого "символічного самодоповнення" застосовуваному особистістю в процесі самоствердження. В основі поводження, що само символізує, лежить компенсаторний принцип. Відчуття власної повноцінності й компетентності при цьому досягається за рахунок символів (словесних, поведінкових, матеріальних), які сигналізують суспільству, що людина заслужила той, щоб розглядати його як гарного спеціаліста.

У працівника міліції "помилковий-компенсаторний" механізм може, наприклад, проявлятися в перебільшеній увазі до зовнішньої атрибутики професійної діяльності, особливо атрибутиці влади й у зайвій регламентації своїх дій з боку керівництва. Матеріальні символи успіху звичайно розглядаються як більше важливі, чим духовна діяльність. Також може Вироблятися "обережне" поводження, що полягає у відсутності самокритичної позиції й зневазі перспективами колег.

Одним із проявів професійної деформації працівників міліції є орієнтація на жорсткість покарання як універсального й достатнього способу підвищення ефективності боротьби із правопорушеннями в суспільстві. Даний прояв ми також відносимо до компенсаторних механізмів особистості. Його дія призводить до розвитку таких особистісних якостей, як жорстокість, мстивість, дратівливість і нетерпимість стосовно навколишніх.

Без використання психологічного захисту в складних й екстремальних умовах діяльності неможливі саморегуляція й самозбереження особистості. Однак інтенсивне й постійне функціонування деяких захисних механізмів, вироблених у процесі несення служби, приводить, на наш погляд, до розвитку проявів професійної деформації. Але у міру збільшення стажу роботи й нагромадження негативної дії стресогенних факторів захисні можливості організму й психологічний потенціал захисту особистості в співробітника зменшуються й відбувається стрибок, різке збільшення захворюваності із частковими й повними проявами професійної деформації, а також ознаками непридатності до подальшого виконання ним функціональних обов'язків.

5. Деякі дослідники (Р.М. Грановська, В.С. Медведєв, й ін.) вважають особливими проявами професійної деформації такі якості особистості, як надмірна підозрілість співробітників міліції стосовно оточуючих людей і педантичність [25, 55].

Так підозрілість розвивається із професійно важливої якості особистості - пильності.

У зв'язку з тим, що в процесі виконання службових обов'язків охоронець порядку часто зіштовхується з обманом, підступництвом і лицемірством, у нього можуть виробитися підвищена недовірливість і зайва пильність (психічна складова). Інтенсивний вплив професійного досвіду часом приводить до втрати віри в людей, готовності підозрювати навколишніх у здійсненні непорядних дій і злісному намірі, спонукує бачити в кожному запідозреному злочинця. Схильність до підозрілості, як правило, розвивається з таких особистісних характеристик, як реалістичність суджень і вчинків, скептицизм і нонконформність, які при помірній виразності визначають успішність у виконанні службових функцій. На поведінковому рівні надмірно виражена підозрілість приведе до тенденційності й шаблонності в професійній діяльності [6].

Підозрілість може сполучатися з відособленістю позиції, критичним настроєм стосовно будь-яких думок, крім власної, надчутливістю до критичних зауважень у свою адресу. У цьому випадку професійна деформація підсилюється.

Педантизм розвивається з такої якості особистості, як пунктуальність. Останнє характеризується прагненням до позитивності й обґрунтованості у своїх діях, сумлінністю у виконанні своїх обов'язків, які сполучаються з тенденцією продумувати все до останнього дріб'язку. Пунктуальність є професійно важливою якістю особистості співробітника міліції, тому що забезпечує методичне, акуратне й розважливе виконання службових обов'язків. Однак, занадто часте й інтенсивне занепокоєння із приводу зробленого утрудняє прояв ініціативи й прийняття рішень і перешкоджає успішному здійсненню професійних функцій. Однієї з форм захисту пунктуальних людей від постійних сумнівів може стати спеціально вироблений педантизм, в основі якого лежить ідея про те, що якщо всі заздалегідь ретельно продумати, передбачити й потім діяти, не відступаючи від наміченого плану, то нічого непоправного і небезпечного не відбудеться.

Л. І. Собчик вважає педантизм результатом змішання "ригідності" з "агресивністю", що супроводжується завзятістю у відстоюванні своїх установок і протестними формами реагування при опорі середовим впливам" [79]. На поведінковому рівні педантизм, як і підозрілість, приводить до здійснення працівником шаблонових, стереотипних дій, не завжди адекватних до професійної ситуації.

Таким чином, такі помірковано виражені особистісні якості працівників міліції, як пильність і пунктуальність, є професійно значимими. Одночасно, вони можуть відігравати роль факторів особистісної властивості, що сприяють розвитку професійної деформації.

Фактори особистісної властивості можна також позначити як особистісні передумова розвитку професійної деформації. Якщо ці передумови під впливом службової діяльності й професійної ролі стають сильно вираженими, то ми розглядаємо їх як прояву професійної деформації.

Треба зазначити, що слідча діяльність вимагає від співробітника органів внутрішніх справ відповідної професійної підготовки і чіткого усвідомлення головних цінностей професії. Мотивація побудови кар'єри - важлива складова у становленні молодого фахівця. Формування позитивних кар'єрних орієнтацій можливе за умов певної соціальної гарантії працівникові з боку системи органів внутрішніх справ та активізації процесу поєднання теорії і практики у період оволодіння професією з використанням інноваційних технологій і тренінгових програм.

Попри певну розробленість теоретичних питань мотивації професійної діяльності, кар'єрного зростання, а також наявність низки прикладних досліджень професіоналізму в системі МВС України [Бандурка О.М., 1991 Бочарова С.П. 1996, Медведєв В.С., 1996], вивченню мотивації кар'єрних орієнтацій співробітників органів внутрішніх справ приділяється менше уваги, аніж того потребують кадрово-управлінські завдання цієї системи. У зв'язку з цим значний науковий і практичний інтерес становить вивчення мотивації кар'єрних орієнтацій слідчих.

Шлях до ефективної професійної діяльності людини пов'язаний з відповідною мотивацією. Тільки знаючи те, що рухає людиною, які мотиви лежать в основі її дій, можна розробити ефективну систему форм і методів управління. Для цього потрібно знати, як виникають ті чи інші мотиви, як та якими способами мотиви можуть бути приведені в дію, як здійснюється мотивування людей. Роль мотивів і мотивації у становленні та розвитку особистості досліджувало багато вчених. Це, зокрема, К.М. Гуревич, Е.П. Ільїн, О.М.Леонтьєв, Б.Ф. Ломов, О.В.Петровський, Ш. Чхартишвілі, А. Маслоу та інші.

Будь-яка професійна діяльність ставить до людини певні вимоги, залежить від її мотивації та накладає своєрідний відбиток на особистість і спосіб життя. Характеристика мотиваційної сфери особистості працівника ОВС також залежить від особливостей професійного середовища. Професія слідчого передбачає певні стандарти, які зафіксовано професіограмою, етичними і моральними вимогами, тими загально-соціальними тенденціями, які впливають на його роль та імідж під час виконання професійних обовязків. Адекватна мотивація впливає на успішність професійної діяльності.

Становлення майбутнього висококваліфікованого фахівця можливо лише за умов формування позитивного мотиваційно-ціннісного ставлення до професії. Отже, в період отримання освіти для прискорення темпів адаптації майбутніх правоохоронців необхідна система виховних заходів щодо формування сприятливої професійної мотивації. Період навчання розглядається як найважливіший етап професійного самовизначення майбутнього фахівця. Навчальна діяльність полімотивована, тому що процес навчання відбувається у складному сплетінні соціально-обумовлених процесів. Основною проблемою будь-якого професійного становлення є перехід від навчальної діяльності курсантів до професійної діяльності. З позиції загальної теорії діяльності, такий перехід сприяє трансформації пізнавальних мотивів курсантів у професійні мотиви фахівця. Тобто, одними з провідних у загальному мотиваційному синдромі навчання є пізнавальні та професійні мотиви, взаємообумовлений розвиток яких становить динаміку взаємних трансформацій пізнавальних і професійних мотивів курсантів. Мотивація курсантів протягом навчання у вузі має свою динаміку від курсу до курсу.

У процесі оволодіння професією, у ході навчання й трудової діяльності відбуваються розвиток і трансформація мотиваційної структури субєкта діяльності. Цей розвиток прямує за двома напрямками: по-перше, загальні мотиви особистості трансформуються у трудові; по-друге, у разі зміни рівня професіоналізації змінюється й система професійних мотивів. Під час професіоналізації особистість знаходить свій предмет у діяльності й, таким чином, відбувається формування структури професійних мотивів та їх усвідомлення. У результаті цього процесу встановлюється особистісний зміст діяльності (за О.М. Леонтьєвим) і окремих її аспектів. Усвідомлення особистісного змісту діяльності знаходить висвітлення у характері виконання окремих дій і діяльності в цілому. Якщо прийняття діяльності породжує прагнення виконати її певним чином, то встановлення особистісного змісту веде до її подальшого перетворення, що проявляється в установках на якість і продуктивність, у специфіці виконання діяльності, у її динаміці, напруженості та формуванні специфічної психологічної системи діяльності. Критичними моментами у генезисі мотивації є прийняття професії й розкриття особистісного змісту діяльності. Обєктивні можливості задоволення потреб особистості, з яких складається діяльність, набувають індивідуального характеру і стають провідними залежно від етапів професіоналізації.

Мотиваційна сфера має досить складну структуру. При цьому мотивація вистроюється в певну ієрархію не тільки в межах кожного виду діяльності, але й відбувається ранжування мотивації різних видів діяльності. Численність, структурність та ієрархічність мотивації - найважливіші характеристики мотиваційної сфери особистості. Береться до уваги й сила, й стійкість мотивів.

Виділяють системи мотивів різних видів діяльності. Наприклад, у мотивах навчальної діяльності можна виділити загальні пізнавальні та конкретні - інтерес до різних предметів навчання. При аналізі професійної мотивації виділяють мотиви як трудової діяльності взагалі, так й певного її виду (навіть у певних виробничих умовах, на даному виробництві, у даному колективі). У цьому випадку першу групу мотивів іноді називають професійними, а другу - виробничими.

Особливе місце в мотиваційній сфері працівника ОВС посідають мотиви спілкування, які, з одного боку, тісно пов'язані з мотивами діяльності, так як у процесі спільної діяльності люди незмінно спілкуються; з іншого боку, вони пов'язані з мотивами поведінки, яка не обмежується рамками діяльності. У мотивах спілкування також можна виділити декілька видів наприклад: мотиви діяльності, "комунікативного" спілкування та ін..

Взагалі мотиваційна сфера - це сукупність усіх мотивів особистості. Вона характеризує особистість лише з одному боку. Поряд з мотиваційною виділяються й інші сфери: емоційна, інтелектуальна й вольова. Усі вони важливі й не зводяться одна до одної, хоча є взаємозалежними. Наприклад, залежність мотиваційної сфери від інтелектуальної виражається в тому, що перша формується й розвивається за участю другої.

Емоційна сфера впливає на мотивацію з енергетичного боку. Від її особливостей залежить зовнішнє вираження мотивації, динаміка її перебігу в процесі поведінки й діяльності.

Від особливостей вольової сфери значною мірою залежить стійкість мотиваційної сфери. У свою чергу, й мотиваційна сфера впливає на них. Її вплив на інтелектуальну сферу проявляється в пізнавальних процесах, визначаючи вибірковість сприймання, особливості пам'яті, уяви, мислення та мовлення людини. курсант жінка слідчий мотивація

Мотивація впливає й на емоції, визначаючи їх характеристики. У зв'язку з цим одні й ті ж явища викликають в одних людей радість, а в інших - гнів або злість.

Воля як здатність керувати своєю поведінкою також пронизана мотивами, що входять до вольової дії, та є одним з найважливіших її компонентів. Таким чином, зберігаючи свою самостійність, мотивація тісно пов'язана з іншими сферами особистості.

У процесі усвідомлення мотивів діяльності або поведінки виникають, формуються функції мотиву: спонукальна, спрямовуюча та регулююча. Спонукальна функція полягає в тому, що мотиви викликають, обумовлюють активність особистості, її поведінку та діяльність. Її реалізація залежить перед усім від сили мотивів.

Під впливом мотивації відбувається також вибір і здійснення певної лінії поведінки, діяльності. Особистість прагне до досягнення конкретних цілей, вирішення певних завдань. У цьому сутність спрямовуючої функції мотивації, пов'язаною з її стійкістю.

Сутність регулюючої функції полягає в тому, що поведінка та діяльність у залежності від особливостей мотивації носять або вузько особистий характер, або суспільно значущий. Регуляція полягає в тому, що визначальними в спонуканнях поведінки або діяльності виступають мотиви або вузько особистісні, або колективістичні, або класові (соціальної групи), або загально соціальні.

Мотиваційна сфера характеризується визначеністю для кожної людини, її своєрідністю. Мотиваційні сфери різних людей відрізняються одна від одної за змістом мотивації, структурою, ієрархією, силою та стійкістю мотивів.

Мотиваційна сфера працівника ОВС характеризується стійкістю, яка проявляється в збереженні дієвості мотивації, тобто в її функціонуванні довгий час (хоча б більшості складаючих її мотивів). Крім того, ці мотиви не зникають по мірі їх реалізації в діяльності. Наприклад, гарний заробіток як мотив трудової діяльності не зникає при отриманні високої зарплати кожного місяця.

Мотиваційна сфера працівника ОВС динамічна. Динаміка мотивів може бути як позитивною, так і негативною стосовно ефективності діяльності. Ці загальні характеристики динаміки мотиваційної сфери свідчать лише про формування, розвиток у певному напрямку зміцнення мотиваційної сфери або її послаблення, що може проявитися в зміні відношення до різних видів діяльності, переваги в їхньому виборі.

Динамічність мотиваційної сфери проявляється в зміні сили як окремих мотивів, так і мотивації в цілому. Наприклад, існуюче раніше прагнення займатися певною діяльністю може згасати чи, навпаки, можуть змінюватися слабкі мотиви.

Може змінюватись і стійкість мотивації. При цьому іноді мотиви, які раніше спонукали діяльність, починають проявлятись лише за певних обставин, а не завжди, як це спостерігалося раніше. Можливі також випадки, коли мотив, який спонукав раніше декілька видів діяльності, проявляється лише в деяких з них. Все це є свідоцтвом негативної динаміки мотивації.

Динамічність мотиваційної сфери особистості проявляється й у зміні сукупності мотивів даного виду діяльності або усіх її основних видів.

Змінюється й структура мотивації, наприклад, замість чотирьох основних груп мотивів (широкі соціальні, діяльності, колективістичні, стимулюючі), до діяльності якогось одного виду можуть спонукати мотиви тільки однієї з вищеназваних груп, або всі основні види діяльності - декілька (не всі чотири) групи, а іноді й одна. Динамічність мотиваційної сфери проявляється також у зміні супідрядності цих груп мотивів.

Процес виникнення й становлення мотивів передбачає засвоєння соціального досвіду, власний індивідуальний досвід, його осмислення, позитивні успіхи в даній діяльності, сприятливе відношення соціального оточення до даної діяльності або поведінки.

Зміцненню мотивації та її розвитку, підвищенню її стійкості сприяють багато факторів: пізнавання життя суспільства, існуючих суспільних відношень; цілеспрямоване виховання особистості, формування її спрямованості; систематична ефективна діяльність, оптимальна її організація, своєчасний оціночний вплив; позитивний вплив колективу та ін.


1.3 Професійно-психологічна підготовка слідчих


Професійно-психологічна підготовка слідчих, а саме - розкриття і розвиток здібностей особистості фахівця, зростання його професіоналізму та працездатності, зрештою - збереження здоров'я і самого життя правоохоронця при виконанні ним службових завдань - є актуальним та, безперечно, перспективним напрямком юридичної психології.

Слідча діяльність відноситься до тих складних об'єктів наукового дослідження, яке прийнято називати системними, тому уявлення про цю діяльність, як про складне, багатомірне та багаторівневе, з динамічним розвитком явище, може бути отримане за умови послідовної реалізації принципів системного підходу як конкретно-наукової методології, що є засобом пізнання і вирішення практичних завдань. Так, В.О. Коновалова зазначала, що досліджуючи закономірості психічної діяльності людини у зв'язку з її професійною приналежністю (у силу необхідності або за покликанням), ми з'ясовуємо її особливості, що сприяють, з одного боку, пізнанню організаційних основ професійних функцій, які виконуються індивідом, а з іншого боку - удосконаленню організації цієї діяльності. Слідча робота з погляду її психологічних показників є найменш вивченою областю професійної діяльності людини, що багато в чому не сприяє рішенню проблем її наукової організації [Коновалова В.Е., 1990].

Аналізуючи слідчу діяльність, слід зазначити, що їй притаманний перелік особливостей, що визначаються специфікою взаємодії в системі «людина - право». До чинників психологічного характеру слід, насамперед, віднести:

По-перше, це наявність правової регламентації діяльності - суворе правове регулювання процесу розкриття та розслідування злочинів, піднесене до норми закону і обов'язкове для виконання [Липинський Д.А., 2003].

По-друге, це наявність владних повноважень, тобто права та обов'язку застсування влади від імені закону [68].

По-трете, це наявність елементів психологічного ризику, у тому числі й при прийнятті рішень, що можуть мати небажані службові та особистісні наслідки. Практика свідчить, що «вдалий» ризик заохочується керівництвом, а «невдалий» визнається невиправданим і призводить до відповідальності [Александров Д.О., 2008].

По-четверте, це багатоплановість службових ситуацій, неможливість чіткого планування й прогнозування результатів - у кожній ситуації можна виділити декілька аспектів (правовий, психологічний, моральний, соціально-економічний тощо), кожен іх яких потребує своєї оцінки, тому визначити власне ставлення до конкретного об'єкта (підозрюваного, свідка, потерпілого) не завжди просто.

По-п'яте, це «усічений» характер діяльності - з позиції психології управління будь-яка діяльність вважається повною, коли наявні такі її етапи, як пошук і перевірка інформації, прийняття рішення та його реалізація [Коновалова В.Е., 1990].

Як ми бачимо з аналізу викладених чинників психолопчного характеру юридичної діяльності, незважаючи на те що вони притаманні всім напрямам правоохоронної діяльності, проте й містять власну специфіку в слідчій діяльності, яка, преломляючи їх через функцюнальні особливості, наповнює ці чинники автентичним змістом. Це висуває низку вимог щодо професійнозначущих якостей слідчого, як загалом, так і до пізнавальних якостей, зокрема, що має враховуватися як на стадії професійного відбору, так і в період фахового навчання у відомчих навчальних закладах.

Психологічна структура слідчої діяльності може розглядатись як сукупність основних (пізнавальної, конструктивної, комунікативної, організаційної) та допоміжних (профілактичної та засвідчувальної) різновидів діяльності. Під час її здійснення кожен із зазначених різновидів (компонентів загальної структури) може виступати як самостійний елемент, у тісному взаємозв'язку з іншими видами, або як допоміжний. На думку Конуп О.Ф., провідною діяльністю для слідчого виступає саме пізнавальна, а всі інші виконують забезпечуючі функції. Так, конструктивна та комунікативна діяльність є інструментальним засобом, за допомогою якого добувається значуща інформація; організаційна - створює оптимальні передумови взаємодіі всіх учасників процесу розслідування, спрямована на здобуття та фіксацію процесуально значущої інформації, необхідної для успішного пізнания сутності злочину; засвідчувальна - надає можливість грамотного та коректного, з точки зору юриспруденції, закріплення та викладення результатів пізнавальної діяльності шляхом фіксації одержаних матеріалів у відповідних процесуальних документах [Конуп О.Ф., 2009].

Формування професійно значущих пізнавальних якостей такої складної категорії фахівців, як слідчі, потребує інтенсифікованого процесу підготовки, що визцачає необхідність застосування інноваційних технологій активного навчання. У свою чергу, впровадження тренінгових технологій у навчально-виховний процес є ефективним формуючо-розвиваючим напрямом його психолого - педагогічного забезпечення. Це визначається його суто практичною спрямованістю на формування та розвиток професійно значущих пізнавальних якостей майбутніх правоохоронців.

Виходячи з реалій часу, провідним завданням практичних психологів вищіх навчальних закладів МВС України - стає насичення навчального процесу інноваційними технологіями навчання, до яких, безумовно, відносяться й такі поки що нетрадиційні форми професійно-психолопчної підготовки, як навчально-розвивальні тренінгові комплекси. Їх застосування дозволить здійснити мотивоване залучення до навчання.

Аналіз виявлених пріоритетів у кар'єрних орієнтаціях дозволяє зробити висновок, що слідчі по мірі занурення у професійне середовище схиляються до таких кар'єрних орієнтацій, як стабільність місця проживання та роботи. Вони заявляють про прагнення працювати у слідчих підрозділах органів внутрішніх справ, припускаючи наявність стабільності (як фінансової, так і професійної), готовності робити свою кар'єру відповідно до вимог даного кар'єрного середовища. Причому відповідальність за планування, розвиток і управління власною кар'єрою покладають на систему органів внутрішніх справ, що засвідчує очікування від неї певної соціальної гарантії. Оскільки ця система сьогодні не в змозі надати працівникові будь-які гарантії, то й виникають такі тенденції, як плинність кадрів серед молодих слідчих, незадоволення взаємних очікувань організації та особистості (що переважно обумовлюється браком можливостей реалізувати кар'єрні плани у зв'язку з особливостями кар'єрного середовища). Результатом цього є не тільки стан дезадаптації, вигоряння, зниження працездатності, але й прояв феномена неузгодженості між ідеальним уявленням про професію, реальним образом себе і тих витрат, яких молодому фахівцеві доведеться зазнати у процесі роботи

. Вчені розуміють особистість як систему активних, вибіркових, свідомих, соціальних звязків з реальною дійсністю. Система відношень задає певні способи поведінки та відіграє в плані цілісної поведінки спрямовуючу і активізуючи роль. Таким чином, вона визначає соціальне функціонування та адаптацію особистості в самому широкому діапазоні. Розуміння особистості як системи відношень дозволили нам визначити специфіку міжособистісних відносин жінок-працівників ОВС.

2. Зміна соціальних і демографічних умов життя протягом останніх 100 років сприяло розширенню професійної сфери жінок, у тому числі жінки стали займатися тими видами професійної діяльності, якими раніше займалися лише чоловіки. У цьому змісті органі внутрішніх справ МВС України не стали виключенням.

. Професійна діяльність - це одна з важливих областей, де людина розвивається як особистість і індивідуальність. Незважаючи на те, що аналіз гендерних досліджень свідчить про наявність у чоловіків і жінок фізіологічних і психологічних відмінностей, ці відмінності не є настільки значущими відносно професійної діяльності. Жінки цілком успішно займаються тими ж видами діяльності, що й чоловіки.

. Icнyє думка, що адаптація жінок до умов професійної діяльності в ОВС, відбувається шляхом зростання їх агресивності, конфліктності, маскулінності, через професійну поведінку, що більше орієнтована на виконання завдань, ніж на міжособистісні стосунки. Проведені дослідження показали, що жінки-правоохоронці більш орієнтовані на встановлення позитивних відносин в соціально-професійному середовищі. Занадто підвищена маскулінність, агресивність, конфліктність їм не властива. Для більш ефективного використання жіночої праці в системі МВС необхідно продовжити дослідницьку роботу відносно жінок-працівників ОВС. Так, необхідно вивчати їх психологічні особливості, сутність системи відношень та характер мотивації професійної діяльності.

Розділ ІІ. система відносин та характер мотивації професійної діяльності жінок-працівників ОВс


.1 Загальна характеристика груп досліджуваних та методів дослідження


Професіоналізм високого рівня передбачає наявність певних загальних характеристик субєкта, на основі яких формуються спеціальні якості, важливі для специфічного виду діяльності. Рішення типових задач упродовж багатьох років не тільки вдосконалює професійні знання, але й формує професійні звички, певний склад мислення, стиль спілкування[Клімов Є.О., 1996]. Особливо це проявляється при виконанні задач у професіях підвищеного ризику.

Правоохоронна діяльність висуває низку вимог щодо професійно-значущих якостей жінки-правоохоронця, що має враховуватися як на стадії професійного відбору, так і в період фахового навчання у відомчих навчальних закладах.

По-перше, це індивідуально-психологічні особистісні якості. На думку М.В. Щелкунової, жінки завдяки своїм здібностям і особистісним якостям, у порівнянні з чоловіками, швидше адаптуються до умов служби, проявляють більшу старанність і готовність до дії, вирішують конфліктні ситуації методом переконання, краще працюють з оформленням службової документації. Жінки більш терплячі, співчутливі, дисципліновані, менш агресивні, уміють вислухати й надати відповідну допомогу, мають сильніше розвинену емпатію, вони краще розуміють жертв злочину. За даними наукових досліджень, жінки-слідчі успішніші, ніж чоловіки, при розслідуванні злочинів, здійснених малолітніми правопорушниками, зґвалтувань, господарських злочинів. Загалом на жінок-працівників ОВС менше поступає скарг та претензій з боку громадян [93].

По-друге, це мотиваційна та професійна спрямованість, яка є основною в професійному визначенні і становленні жінки-міліціонера. Відсутність у жінок необхідного рівня професійної мотивації, зацікавленості в якісному виконанні своїх обов'язків, прагнення до реалізації в рамках професії працівника ОВС негативно впливають на ефективність їх професійної діяльності. Професійну мотивацію в контексті загальної професійної спрямованості працівника ОВС розглянуто в дослідженнях В.Г. Андросюка. Він відзначив, що адекватна сформована професійна спрямованість передбачає внутрішнє прийняття своєї професії, стійке позитивне емоційне ставлення до неї, професійну гордість [4].

Відомо, що курсанти вказаних ВНЗ знаходяться в специфічних умовах. Устрій їх життєдіяльності жорстко регламентований. Взаємини супідрядності, значні фізичні і емоційні навантаження призводять до зростання втоми і напруги, до нервових зривів, емоційних конфліктів, виникнення великої кількості негативних переживань. У той же час, особливості навчальної і службової діяльності вимагають від курсантів мобілізації всіх фізичних і психічних можливостей. У звязку з цим, можливо зробити припущення, що адаптація жінок до умов професійної діяльності в ОВС, зокрема у навчальних закладах МВС України, відбувається через зростання їх маскулінності, агресивності та конфліктності.

Ми вважаємо за необхідне проведення дослідження, спрямоване на вивчення питання щодо особливостей професійної діяльності жінок в органах внутрішніх справ, яка раніше була притаманна лише чоловікам. Обєктом дослідження виступає система відношень. Предметом - система відношень жінок-міліціонерів.

Метою дослідження є аналіз сутності системи відношень та характеру мотивації професійної діяльності дівчат-курсантів та жінок-слідчіх. Відповідно до обєкта, предмету і мети дослідження ми поставили конкретні завдання психологічного дослідження:

1. Проаналізувати наукову літературу з проблеми вивчення особливостей системи відношень та характеру мотивації професійної діяльності жінок-працівників органів внутрішніх справ.

. Вивчити становлення до діяльності жінок-слідчих та дівчат-курсантів.

. Виявити становлення до себе жінок-слідчих та дівчат-курсантів.

. Дослідити становлення до інших жінок-слідчих та дівчат-курсантів.

Для проведення дослідження з вивчення особливостей системи відносин жінок-слідчіх та дівчат-курсантів нами була відібрана вибірка із 80 чоловік, з яких було опитано та протестовано - 40 курсантів-дівчат з 2-го курсу навчально-наукового інституту підготовки фахівців для підрозділів слідства та дізнання та навчально-наукового інституту психології, менеджменту та інформаційних технологій Харківського національного університету внутрішніх справ віком від 17 до 19 років, та жінки-слідчі слідчого управління Головного управління МВС України в Харківській області та слідчого відділення Фрунзенського РВ ХМУ ГУМВС України в Харківській області віком від 22 до 50 років у кількості 40 осіб.

Вибір даної вибірки обумовлений тим, що не тільки у процесі оволодіння професією, а й у ході навчання відбуваються розвиток і трансформація мотиваційної структури та системи відношень особистості жінок-працівників ОВС. Тому ми обрали для дослідження саме дівчат-курсантів - майбутніх слідчих, які навчаються в Харківському національному університеті внутрішніх справ, та жінок слідчого підрозділу, який є найбільш чисельним сектором в органах внутрішніх справ.

У психологічній літературі накопичений численний емпіричний матеріал, який дає достатні підстави стверджувати, що особливості внутрішньої динаміки самосвідомості, структура і специфіка відношення особистості до власного «Я» здійснюють регулюючий вплив практично на всі аспекти поведінки людини, відіграють важливу роль у встановленні міжособистісних відносин. Під «Я-концепцією» розуміється сукупність усіх уявлень індивіда про себе. Вона має складну структуру. Більшість дослідників самосвідомості, незважаючи на термінологічну неоднозначність, виділяють в структурі Я-концепції:

) образ Я (Я-картина) - уявлення індивіда про самого себе (когнітивна складова);

) само сприйняття, самовідношення - афективна оцінка цього уявлення (емоційно-оціночна складова);

) потенціальну поведінкову реакцію, тобто ті конкретні дії, які можуть бути викликані образом Я і само відношенням (поведінкова складова).

Набір методик здійснювався нами відповідно цілям і завданням дослідження й на основі аналізу особливостей службової діяльності жінок-працівників ОВС.

Для дослідження сутності системи відносин та характеру мотивації професійної діяльності дівчат-курсантів та жінок-слідчих використовувались наступні стандартизовані тестові методики:

1.«Діагностика мотиваційної структури особистості» Е. Мільмана [60, 81].

2.Тест Куна «Хто Я?» [60].

.Діагностика міжособистісних відносин Т. Лірі (ДМВ) [79].

.„Кольоровий тест відносин (КТВ) [17,36].

.Метод кутового перетворення (? - критерій Фішера) [78].

.Математична обробка даних для встановлення вірогідності отриманих даних за методом Ст'юдента [59].

Методика «Діагностика мотиваційної структури особистості» Е. Мільмана використовувалася нами для вивчення мотиваційної структури жінок-слідчих та дівчат-курсантів. Дана методика заснована на виділенні автором максимально узагальненої спонукальної типології, у якій реальність розділяється на 2 протилежні частини. Ці спонукальні фактори можна назвати функціональними тенденціями. Методика призначена для тестування мотиваційної структури студентів, учнів, дорослих. Тест. складається з 14 груп тверджень. Кожна з них розділяється на 8 альтернативних пунктів (а, б, в, г, д, е, ж, з). Випробуваний повинен виразити своє відношення до кожного з них по п'ятибальній системі. Сумарні діагностичні оцінки відносяться до мотиваційних шкал, які є складовими мотиваційного профілю особистості. Шкали мотиваційного профілю:

П - підтримки життєзабезпечення;

К- комфорт;

С - соціальний статус;

О - спілкування;

Д - загальна активність;

ДР - творча активність;

ОД - соціальна корисність.

Існують ще 2 шкали - загальножиттєва й робоча, що представляють відповідні сфери життя.

Шкала корекції представлена питаннями, які вимагають докладної відповіді. Якщо опитуваний цього не робить, то кількість балів по даному питанню зменшується від 3 і 2 балів до 1 і 0 балів. На основі результатів тесту будується профіль. Автор виділяє 5 мотиваційних профілів:

. Прогресивний. Характеризується підвищенням загального рівня розвиваючих мотивів (соціальної корисності, творчої активності, загальної активності) над рівнем мотивів підтримки (підтримки життєзабезпечення, комфорту, соціального статусу).

. Регресивний. Цей тип протилежний попередньому й характеризується підвищенням загального рівня мотивів підтримки над розвиваючими мотивами.

. Імпульсивний. Характеризується різкими перепадами профільної лінії з трьома вираженими піками, найчастіше по шкалах «К», «О», «ДР», але можуть бути й інші співвідношення.

. Експресивний. Також характеризується помітними перепадами профільної лінії з наявністю двох піків. Найчастіше зустрічаються комбінації піків по шкалах «К» і «ДР». У цьому типові спостерігається вибіркова диференціація мотиваційних факторів роздільно по групах підтримуючих і розвиваючих мотивів.

. Сплощений. Характеризується досить плоским, маловиразним профілем без виразних підйомів і спусків, навіть наявність одного піка не міняє положення в цілому.

Тест двадцяти відповідей - методика виявлення особистісних установок, розроблена М.Кунем і Т.Макпартлендом в 1950-ті роки й більш відома за назвою тест Хто Я. Для його обробки традиційно застосовується метод контенту-аналізу.

Дана методика дала нам можливість виявити особистісні установки жінок-слідчих та дівчат-курсантів.

Тест був розроблений, виходячи з теорії Я, яка заснована на традиціях айовскої школи символічного інтеракціонизму. Передбачається також, що Я - Концепція є основою поведінкового вибору, отже тест дає можливість опосередковано судити про соціальну поведінку випробуваних.

Т.Макпартленд запропонував використовувати при роботі з тестом чотири основні категорії класифікації - А, В, С и D, перші дві з яких включають так звані обєктивні самовизначення, у той час як дві останні - субєктивні. Відповіді категорії А представляють індивіда переважно як фізичний об'єкт. Відповіді категорії В визначають індивіда переважно як соціальний об'єкт, з погляду його ролей у групах взаємодії, а також статусів і позицій у суспільстві; ця категорія відповідей припускає наявність більш-менш структурованої соціальної ситуації. Категорія С включає суб'єктивні визначення, які проте пов'язані із соціально релевантними характеристиками поведінки. І, нарешті, до категорії D відносяться ті суб'єктивні самовизначення, які тією чи іншою мірою ірелевантні стосовно соціальної поведінки; сюди ж слід віднести відповіді, ірелевантні до поставленої тестом завданню самоідентифікації.

Підсумовуючи вище сказане, можна описати значення кожного типу особистісної установки в такий спосіб:

А - фізичне Я (Я як об'єкт у часі й просторі, що не припускає структурованої ситуації поведінки або відносини до інших);

В - соціальне Я (Я як об'єкт у соціальному світі, яка залучена у структуровані ситуації взаємодії й пов'язаний з іншими за допомогою норм, прав і обов'язків, обумовлених тієї або іншою роллю);

С - рефлексивне Я ( як об'єкт власної рефлексії: Я з погляду індивідуального стилю поведінки, а не ситуації поведінки; Я з погляду соціально розпізнаваних особливостей характеру й психології, настроїв і переживань);- трансцедентальне Я (Я як суб'єкт рефлексії, яка абстрагована від будь-якої конкретної соціальної ситуації)

Методика діагностики міжособистісних відносин створена Т. Лірі, Г. Лефоржем, Р. Сазеком в 1954 р. і призначена для дослідження уявлень суб'єкта про себе та ідеальне "Я", а також для дослідження взаємних стосунків у малих групах. За допомогою даної методики ми виявили переважний тип відношення досліджуваних до оточуючих.

Метод діагностики міжособистісних відносин (ДМО) являє собою модифікований варіант інтерперсональної діагностики Т. Лірі, автор якої є послідовником ідей Саллівена. Теоретичний підхід Г.С. Саллівена до розуміння особистості базується на виставі про важливу роль оцінок і думки значимих для даного індивіда навколишніх осіб, під впливом яких відбувається його персоніфікація, тобто формуюча особистість ідентифікація з "значимими іншими". У процесі взаємодії з оточенням особистість проявляється в певному стилі міжособистісної поведінки. Реалізуючи потребу в спілкуванні й у здійсненні своїх бажань, людина погодить свою поведінку з оцінками значимих інших на рівні усвідомленого самоконтролю, а також, неусвідомлено, із символікою ідентифікації. Ґрунтуючись на тому, що особистість проявляється в поведінці, актуалізованої в процесі взаємодії з навколишніми, американський психолог Лірі систематизував спостереження у вигляді восьми варіантів міжособистісної взаємодії.

Дані, отримані за допомогою методу ДМВ, дозволили по-новому підійти до проблеми самооцінки, критичності й самоконтролю особистості, а також значно збагатили соціально-психологічне дослідження малих груп, про що буде докладно розказане нижче.

Метод діагностики міжособистісних відносин відрізняється від оригінальної методики Т. Лірі в основному інтерпретаційним підходом. Також була проведена робота з адаптації вербального стимульного матеріалу методики. Розроблений більш зручний і швидкий спосіб реєстрації й підрахунку даних, крім того, значно розширена сфера застосування тесту в контексті соціометричного дослідження.

Опитувач містить 128 лаконічних характеристик, по яких випробуваний спершу оцінює своє актуальне "Я" на момент обстеження. Кожна із цих характеристик має свій порядковий номер. У модифікованому варіанті методики передбачена спеціальна сітка - реєстраційний аркуш, на якім номера від 1 до 128 розміщені таким чином, щоб подальший підрахунок балів по кожному з восьми октантів був максимально спрощений. Оцінивши себе по пунктах опитувача, випробуваний повинен на сітці закреслити хрестом номера, що відповідають тим рисам, які він у себе виявив, залишаючи не закресленими інші номери, що відповідають відсутнім у випробуваного властивостям.

Після того як випробуваний оцінить себе й заповнить сітку реєстраційного аркуша, підраховуються бали по восьми варіантам міжособистісної взаємодії. Для цього використовується ключ, за допомогою якого виділяються блоки по 16 номерів у кожному, що формують 8 октантів.

Кількість закреслених випробуваним номерів у кожному блоці вноситься в таблицю кількісних результатів відповідно до кожного октанту, що відбиває той або інший варіант стилю міжособистісної поведінки.

Опис октантів:

I. Авторитарний (власно - лідируючий). Помірні показники ( до 8 балів включно) характеризує упевненість у собі, уміння бути гарним наставником і організатором, властивості керівника. При більш високих балах ( до 12 балів) - нетерпимість до критики, переоцінку власних можливостей, при балах вище 12 - дидактичний стиль висловлень, імперативну потребу командувати іншими, риси деспотизму..Егоїстичний (незалежно-домінуючий). Виявляє стиль міжособистісних відносин від упевненого, незалежного, що суперничає ( при помірних показниках у межах 8ммі балів) до самовдоволеного, нарцисичного, з вираженим почуттям власної переваги над навколишніми (9-12 балів), з тенденцією мати особливу думку, яка є відмінною від думки більшості, і займати відособлену позицію в групі - вище 12.

III.Агресивний (прямолінійно-агресивний).Залежно від ступеня виразності показників цей октант відображає щирість, безпосередність, прямолінійність, наполегливість у досягненні мети (помірні бали) або надмірна завзятість, недружелюбність, нестриманість і запальність (високі бали)..Підозрілий (недовірливо-скептичний). Для цього стилю міжособистісної поведінки характерні реалістичність суджень і вчинків, скептицизм і неконформність ( до 8 балів), які переростають у вкрай уразливий і недовірливий модус відносини до навколишніх з вираженою схильністю до критицизму, з невдоволенням іншими й підозрілістю (при показниках 12-16 балів).

V.Покірно-соромязливий. Відображає такі особливості міжособистісної поведінки як скромність, сором'язливість, схильність брати на себе чужі обов'язки. При високих показниках - повна покірність, підвищене почуття провини, самознищення..Залежно-слухняний. При помірних показниках - потреба в допомозі й довірі з боку навколишніх, у їхньому визнанні. При високих показниках - сверхконформність, повна залежність від думки навколишніх.. Дружелюбний (співробітничо-конвенціальний). Виявляє стиль міжособистісних відносин, властивий особам, що прагнуть до тісного співробітництва з референтною групою, до дружелюбних відносин з навколишніми. Надмірність ступеня виразності даного стилю проявляється компромісною поведінкою, нестриманістю у виливах своєї дружелюбності стосовно навколишніх, прагненням підкреслити свою причетність до інтересів більшості.

VIII.Альтруїстичний (відповідально- великодушний). Цей варіант міжособистісної поведінки проявляється вираженою готовністю допомагати навколишнім, розвиненим почуттям відповідальності (до 8 балів). Високі бали свідчать про мягкосердечність, зверхобовязковість, гіперсоціальність установок, підкреслений альтруїзм.

Результати тесту ДМВ підраховуємо в такий спосіб.

Кількісні показники по кожному з октантів варіюються від 0 до 16. Ті октанти, по яких бали виявилися високими, відповідають переважному стилю поведінки даного індивіда в міжособистісних відносинах. Характеристики, що не виходять за межі восьми балів, властиві гармонічним особистостям.

Показники, що перевищують 8 балів (до 12), свідчать про акцентуацію властивостей, що виявляються даним октантом. Бали, що досягають рівня 14-16, свідчать про виражені труднощі соціальної адаптації. Низькі показники по всіх октантах (0-3 бала) можуть бути результатом скритності й невідвертості випробуваного. Якщо немає октантів вище 4-х балів, то дані сумнівні в плані їх вірогідності: випробуваний не захотів оцінити себе відверто.

Перші чотири типи міжособистісних відносин - I, II, III і IV - характеризуються перевагою неконформних тенденцій, схильністю до диз'юнктивних (конфліктним) проявам, більшою незалежністю думки, завзятістю у відстоюванні власної точки зору, тенденцією до лідерства й домінуванню. Інші чотири октанти - V, VI, VII і VIII - дають протилежну картину: підкоряємість, непевність у собі й конформність, схильність до компромісів, конгруентність і відповідальність у контактах з навколишніми.

Перевага показників по перших чотирьом октантам (I, II, III і IV) говорить про наявність неконформних тенденцій. Переважні показники в наступних чотирьох октантах (V, VI, VII і VIII) характеризують особистість, як конформну.

Інтерпретація даних ДМВ в основному повинна орієнтуватися на перевагу одних показників над іншими, і меншою мірою - на абсолютні величини.

Для дослідження ставлення жінок-слідчих та дівчат-курсантів до соціально-професійних понять була використана проективна методика "Колірний тест відношень" (КТВ), яка представляє собою невербальний компактний діагностичний прийом, що відображає як свідомий, так і частково неусвідомлюваний рівень відношень людини.

Теоретичну основу методики складає концепція відношень У.Н. Мясіщева, ідеї Б.Г. Ананьєва про образну природу психічних структур будь-якого рівня. Методичною основою КТВ є кольороасоціативний експеримент. Він базується на припущенні про те, що істотні характеристики невербальних компонентів відношень до значущих іншим - і до самого себе відбиваються в колірних асоціаціях. Колірна сенсорика вельми тісно пов'язана з емоційним життям особистості. Цей зв'язок, підтверджений в багатьох експериментальних психологічних дослідженнях, давно використовується у ряді психодіагностичних методів. При розробці КТВ був використаний набір кольорів з восьмиколірного тесту М. Люшера. Цей набір відрізняється достатньою компактністю, зручний в застосуванні. При відносно невеликій кількості стимулів в ньому представлені основні кольори спектру (синій, зелений, червоний і жовтий), два змішані кольори (бузковий і коричневий) і два ахроматичні кольори (чорний і сірий). Процедура тестування достатньо проста і полягає в необхідності для досліджуваного підібрати до кожної з категорій і понять відповідні кольори. КТВ має короткий і повний варіант проведення, що розрізняються за способом витягання колірних асоціацій. Розробка інтерпретації і дослідження валідності включали три етапи:

) доказ того, що кожний з використовуваних кольорів володіє певним і стійким емоційним значенням, і опис цих значень;

) вивчення закономірностей перенесення емоційних значень кольорів на стимули, з якими вони асоціюються;

) досвід застосування КТВ в різних клінічних ситуаціях.

Досліджуваним пропонувалось в анкеті таким поняттям, як «Я сама», «Друзі», «Родина», «Навчання», («Робота»), «Професіонал», «Кохана людина» («Чоловік»), «Діти», «Дім» присвоїти відповідний з восьми кольорів, потім прорангувати ці кольори від найбільш привабливого до найбільш непривабливого. В даному випадку ранг і є кількісним значенням відношення до цінності.

Для обробки результатів нами був використаний критерій ? - кутове перетворення Фішера. ? - критерій оцінює достовірність розходжень між відсотковими частками двох вибірок, у яких зареєстрований ефект, який нас зацікавив.

Для вивчення відмінностей між ранговими показниками ціннісних орієнтацій працівників ОВС застосовувався t-критерій Стюдента з різними дисперсіями в компютерній програмі Excel, який дозволяє виявити достовірність поширення отриманих відмінностей за певним показником на генеральну сукупність.


.2 Особливості системи відношень та характеру мотивації професійної діяльності дівчат-курсантів та жінок-слідчих


Одним із ведучих принципів вивчення особистості є принцип вивчення в групі. Тому кожний індивідуальний зв'язок необхідно співвіднести не тільки з типовим, але й з комплексом відношень усього колективу курсантів та слідчих. Аналіз відношень в усіх членів колективу може показати, що прояв досліджуваних нами явищ у окремих курсантів та слідчих мало чим відрізняється від прояву їх у переважної більшості. В таких випадках мова може йти про діагностику низького рівня сформованості соціальних відношень у всього колективу або значної його частини. Тому ми вважаємо за доцільне представити результати проведеного нами дослідження в узагальненому вигляді.


.2.1 Особливості структури мотивації професійної діяльності дівчат-курсантів та жінок-слідчих

Становлення майбутнього висококваліфікованого фахівця можливо лише за умов формування позитивного мотиваційно-ціннісного ставлення до професії. Період навчання розглядається як найважливіший етап професійного самовизначення майбутнього фахівця. Навчальна діяльність полі мотивована, тому що процес навчання відбувається у складному сплетінні соціально-обумовлених процесів. Основною проблемою будь-якого професійного становлення є перехід від навчальної діяльності курсантів до професійної діяльності. З позиції загальної теорії діяльності, такий перехід сприяє трансформації пізнавальних мотивів курсантів у професійні мотиви фахівця. Тобто, одними з провідних у загальному мотиваційному синдромі навчання є пізнавальні та професійні мотиви, взаємообумовлений розвиток яких становить динаміку взаємних трансформацій пізнавальних і професійних мотивів курсантів. Мотивація курсантів протягом навчання у вузі має свою динаміку від курсу до курсу.

У процесі оволодіння професією, у ході навчання й трудової діяльності відбуваються розвиток і трансформація мотиваційної структури субєкта діяльності. Цей розвиток прямує за двома напрямками: по-перше, загальні мотиви особистості трансформуються у трудові; по-друге, у разі зміни рівня професіоналізації змінюється й система професійних мотивів. Під час професіоналізації особистість знаходить свій предмет у діяльності й, таким чином, відбувається формування структури професійних мотивів та їх усвідомлення. У результаті цього процесу встановлюється особистісний зміст діяльності (за О.М. Леонтьєвим) і окремих її аспектів. Усвідомлення особистісного змісту діяльності знаходить висвітлення у характері виконання окремих дій і діяльності в цілому. Якщо прийняття діяльності породжує прагнення виконати її певним чином, то встановлення особистісного змісту веде до її подальшого перетворення, що проявляється в установках на якість і продуктивність, у специфіці виконання діяльності, у її динаміці, напруженості та формуванні специфічної психологічної системи діяльності. Критичними моментами у генезисі мотивації є прийняття професії й розкриття особистісного змісту діяльності. Обєктивні можливості задоволення потреб особистості, з яких складається діяльність, набувають індивідуального характеру і стають провідними залежно від етапів професіоналізації.

Шлях до ефективної професійної діяльності людини пов'язаний з відповідною мотивацією. Тільки знаючи те, що рухає людиною, які мотиви лежать в основі її дій, можна розробити ефективну систему форм і методів управління. Для цього потрібно знати, як виникають ті чи інші мотиви, як та якими способами мотиви можуть бути приведені в дію, як здійснюється мотивування людей.

Для дослідження мотиваційної структури особистості дівчат-курсантів та жінок-слідчих використовувалася методика В.Е.Мільмана, призначена для виявлення рівнів загально життєвого та робочого профілів особистості, а також окремих компонентів даних профілів.

Провівши тестування, результати якого висвітлено в таблиці 2.1 та на рисунку 2.1, маємо наступні результати. У опитаних обох вибірок загальний життєвий мотиваційний особистісний профіль більше виражений ніж робочий мотиваційний профіль, що вказує на провідне значення мотивації, яка пов'язана з життєвою сферою особистості. Найбільш значущими для дівчат-курсантів є мотиви комфорту (середній бал в групі 22,2±2,85), спілкування (середній бал в групі 29,7±3,42), соціальної корисності (середній бал в групі 23,7±4,61), а найменш значущими виявилися мотиви життєзабезпечення (середній бал в групі 15,2±3,13) та статусу (середній бал в групі 18±4,94). Для жінок-слідчих, навпаки, мотиви життєзабезпечення, комфорту та статусу (середні бали в групі 10,7±1,17, 10,1±1,65, 9±2,22 відповідно) виявилися актуальними, а мотиви загальної активності, творчої активності та соціальної корисності (середні бали в групі 6,2±1,92, 6,2±1,92, 5,2±1,74 відповідно) є найменш значущими.


Таблиця 2.1 Показники мотивації досліджуваних, Х ±? балів

МотивиДівчата-курсантиЖінки-слідчіt-емпpЖиттєзабезпечення 15,2±3,1310,7±1,175,950,001Комфорту 22,2±2,8510,1±1,6516,350,001Статусу 18±4,949±2,227,450,001Спілкування 29,7±3,428,3±2,1523,60,001Загальної активності 18,4±3,536,2±1,9213,80,001Творчої активності 19,5±7,236,2±1,928,020,001Соціальної корисності23,7±4,615,2±1,7416,850,001

Із показників, представлених у таблиці 2.1, ми бачимо, що середні показники усіх типів мотивації у дівчат-курсантів вище, ніж у жінок-слідчих, на рівні статистичної достовірності р>0,001. Це може свідчити про низький рівеньзадоволеності мотивів як у загальножиттєвій, так і в робочій сферах жінок-слідчих.


Рис. 2.1. Узагальнений мотиваційний профіль жінок-слідчих та дівчат курсантів.

Умовні позначення: П-життєзабезпечення, К-комфорт, С-соціальний статус, О-спілкування, Д-загальна активність, ДР-творча активність, ОД-соціальна корисність.

В процесі дослідження нами було виявлено, що найбільш значущим типом мотиваційного профілю у жінок-слідчих є регресивний тип (70% від загальної кількості досліджених жінок), який характеризується підвищенням загального рівня мотивів підтримки (П - К- С) над відповідним рівнем розвиваючих мотивів (Д - ДР - ОД). При цьому виявлено пік за шкалою мотивації життєзабезпечення, що свідчить про провідне значення мотивації, яка пов'язана з життєвою сферою особистості жінок-слідчіх. Імпульсивний тип мотиваційного профілю зустрічається у 20% досліджених жінок, який характеризується різкими перепадами профільної лінії з трьома вираженими піками, найчастіше по шкалах «К», «О», «ДР». Експресивний тип - у 10% (у цьому типові спостерігається вибіркова диференціація мотиваційних факторів роздільно по групах підтримуючих і розвиваючих мотивів). Сплощений та прогресивний типи мотиваційного профілю в обстеженій групі не виявилися.

Для 40% дівчат-курсантів більш характерним є імпульсивний тип мотиваційної кривої, який характеризується нерівністю і наявністю декількох піків (шкала комфорту, спілкування, соціальної корисності). У 27,5% дівчат проявився Експресивний тип мотиваційної кривої, який також характеризується помітними перепадами профільної лінії з наявністю двох піків. Найчастіше зустрічаються комбінації піків по шкалах «К» і «ДР». У цьому типові спостерігається вибіркова диференціація мотиваційних факторів роздільно по групах підтримуючих і розвиваючих мотивів. Для 15% дівчат є характерним прогресивний тип, тобто підвищення загального рівня розвиваючих мотивів (соціальної корисності, творчої активності, загальної активності) над рівнем мотивів підтримки (підтримки життєзабезпечення, комфорту, соціального статусу). У 10% дівчат виявлено регресивний тип мотиваційного профілю. Цей тип протилежний попередньому й характеризується підвищенням загального рівня мотивів підтримки над розвиваючими мотивами. Та у 7,5% курсантів виявився сплощений тип, який характеризується досить плоским, маловиразним профілем без виразних підйомів і спусків.

Такі неоднозначні типи мотиваційного профілю, скоріше за все, обумовлений віком досліджуваних та можуть проявлятися в зниженому самоконтролі, лабільності установок і різких змінах рівня домагань, високому рівні фрустрації та схильності до зривів у важкій обстановці, високому темпі розумових процесів та розвиненій інтуїції, стані стресу.

Таким чином, для слідчих у цілому характерна регресивна структура мотивації, що свідчить про прагнення до самореалізації у родині. Для курсантів більш характерний імпульсивний тип мотиваційної структури. Це пояснюється, скоріш за все, віковими розбіжностями досліджуваних.

Крім цього слід зазначити, що серед працівників міліції є спостереження таких явищ, як набрання по певним компонентам низьких значень, що може пояснюватися неповажним станом до дослідження.

При проведені дослідження виявлено, що дівчата-курсанти більше прагнуть до спілкування та творчої активності, ніж вибірка жінок-слідчіх. Це характеризує курсантів як таких, що більше прагнуть до спілкування. Вони намагаються частіше вступати в комунікативні відносини, цим самим збагачувати рівень освітніх знань, виходячи на нові ступені. Творча активність у курсантів є наслідком того, що вони намагаються увібрати в себе якнайбільше знань для того, щоб вирішувати задачі нетрадиційними для більшості людей способами.

Причиною меншого прояву даних характеристик у жінок може являтися недостатня кількість вільного часу, напруженість роботи, прагнення побути на самоті після робочого дня та відпочити душевно.

Отже, в період отримання освіти для прискорення темпів адаптації майбутніх правоохоронців необхідна система виховних заходів щодо формування сприятливої професійної мотивації.

Отримані результати є відбиттям існуючої в даний момент дійсності в країні й у правоохоронних органах зокрема. Те, що жінки-слідчі дещо нехтують професійними обовязками та суспільним визнанням, можна пояснити тим, що в робітниках ОВС спрацьовує психологічний механізм захисту (витиснення) на негативний імідж правоохоронної системи в цілому і її окремих представників, що вже давно склався в суспільстві.

Аналіз мотиваційної структури жінок-робітників ОВС дозволяє більш глибоко вивчити характеристики спрямованості особистості, зібрати додаткову діагностичну інформацію про професійну мотивацію робітників ОВС.


.2.2 Особистісні установки жінок-слідчих та дівчат-курсантів

Особливої уваги заслуговують показники внутрішньо особистісної сфери, оскільки саме відношення до себе виступає важливим внутрішнім фактором формування й повноцінності функціонування. Високий рівень розвитку цієї підсистеми є джерелом високих показників у міжособистісній сфері та підсистемі відношень до світу.

Тест двадцяти відповідей М.Куна дав нам можливість виявити особистісні установки жінок-слідчих та дівчат-курсантів.

Аналіз даних, отриманих за методикою «Хто Я?» (див. таблицю 2.2 та рис.2.2,2.3), свідчить, що у опитаних нами жінок - як слідчих, так і курсантів - найбільш виражені показники, які повязані з індивідуальними характеристиками особистості, а останнє місце займає визначення себе як об'єкта в часі та просторі.

Таблиця 2.2 Узагальнення відповідей обстежених дівчат-курсантів та жінок-слідчих (%)

Типи відповідейДівчата-курсантиЖінки-слідчі ?-емпpА5,710,5 2,49 0,01В23,316 2,59 0,01С5040,3 2,78 0,01D2133,3 3,92 0,01

Як відображено в таблиці 2.2, відповіді, які відображають фізичне Я (Тип А - Я як об'єкт в часі та просторі, що не передбачає структурованої ситуації поведінки або ставлення до інших) («людина», «жінка») та соціальне Я (тип В - Я як об'єкт в соціальному світі, залучений до структурованої ситуації взаємодії та пов'язаний з іншими за допомогою норм, прав і обов'язків, обумовлених тією або іншою роллю) («мати», «дружина», «слідчий») зустрічаються у 10,5% та 16% обстежених жінок-слідчих відповідно. Необхідно відмітити, що жінки позначали свою стать на самому початку списку. Це говорить про сформованість позитивної статевої ідентичності, певне різноманіття ролевої поведінки, прийняття своєї привабливості як представника статі, та дозволяє робити сприятливий прогноз відносно успішності встановлення і підтримки партнерських взаємовідносин. Тоді як дівчата-курсанти позначали свою стать на останньому місці. Їх визначення себе, які відображають фізичне Я (Тип А) («людина», «дівчина») та соціальне Я (тип В) («майбутня мати», «кохана людина», «донька», «курсант») зустрічаються у 5,7% та 23,3% відповідно. В обстеженій групі жінок суб'єктивні визначення складають 40%, у дівчат - 50% (відповіді типа С - Я як об'єкт власної рефлексії: Я з точки зору індивідуального стилю поведінки, а не ситуації поведінки, та соціально розпізнаваних особливостей характеру і психології, настроїв і переживань), які пов'язані із соціально релевантними характеристиками поведінки. У жінок та дівчат, які взяли участь у дослідженні, переважають позитивні ідентифікаційні характеристики («весела», «добра», «розумна»), що є ознакою адаптивного стану ідентичності, оскільки пов'язане з наполегливістю в досягненні мети, точністю, відповідальністю, діловою спрямованістю, соціальною сміливістю, активністю, упевненістю в собі. Відповіді, які відображають трансцендентальне Я (група D - Я як суб'єкт рефлексії, абстрагований від будь-якої конкретної соціальної ситуації та від конкретних інших суб'єктів) («ластівка», «квітка», «пісня», «сонечко», «принцеса») у обстежених жінок та дівчат є також значущими (33,3% та 21% відповідно). Це може відображати метафоричність мислення досліджених або свідчити про вільну поведінку випробовуваних, їх неповажне ставлення до тестування.


Рис. 2.2 Когнітивне самосприйняття дівчат - курсантів та жінок-слідчих.


Загалом дані, отримані за методикою «Хто Я?» свідчать про середній рівень рефлексії випробуваних щодо їх власних індивідуальних особливостей, завищену самооцінку, занадто високий рівень домагань.

У ході дослідження ідентифікації з професією серед груп випробуваних визначено суттєві відмінності в обсязі їх відповідей щодо професійної ідентифікації у порівнянні з іншими.

Більшість дівчат не осмислюють своєї ідентифікації з професійними ролями та їх професійними проявами. Для курсантів є важливим належати до різних соціальних груп, де є можливість самовиразитися, що є природним для їх віку.

У слідчих найменш вираженими є відповіді, що повязані з належністю до певної професійної групи і характеризування себе як професіонала за допомогою професійно-індивідуальних характеристик. Усвідомлення себе як професіонала у конкретній сфері діяльності не простежується. Ця категорія досліджуваних вже має певний професійний досвід, орієнтується у професії і є більш професійно визначеною, але на підсвідомому рівні це не проявилося.


2.2.3 Становлення до оточуючих дівчат-курсантів та жінок-слідчих

За результатами методики Т. Лірі узагальнені результати відображені в таблиці 2.3 та у рисунку 2.4.


Таблиця 2.3 Показники стилю міжособистісних відношень досліджуваних Х ±? балів

Стилі відношеньДівчата-курсантиЖінки-слідчіt-емпpВласно-лідируючий6,4±3,625,9±2,050,6-Незалежно-домінуючий5,7±2,535,1±1,720,8-Прямолінійно-агресивний4,2±1,914,9±1,831,3-Недовірливо-скептичний4,3±2,452,1±1,673,390,01Покірно-соромязливий 4,1±2,573,5±0,911,06-Залежно-слухняний5,2±2,642,6±1,194,160,001Співробітничо-конвенціальний7,7±2,735,3±1,453,40,01Відповідально- великодушний7,2±1,953,9±1,336,140,001

Отримані дані показали, що дівчата проявляють більшу конформність (середній бал в групі 24,2±4,82), ніж жінки - слідчі, яким властиві не конформні тенденції (середній бал в групі 18±4.9). Тобто у жінок проявилися перші чотири типи міжособистісних відносин - власно - лідируючий, незалежно - домінуючий, прямолінійно - агресивний, недовірливо - скептичний - які характеризуються перевагою неконформних тенденцій, схильністю до диз'юнктивних (конфліктним) проявам, більшою незалежністю думки, завзятістю у відстоюванні власної точки зору, тенденцією до лідерства й домінуванню. Інші чотири октанти - покірно - соромязливий, залежно - слухняний, співробітничо - конвенціальний, відповідально - великодушний - дають протилежну картину: підкоряємість, непевність у собі й конформність, схильність до компромісів, конгруентність і відповідальність у контактах з навколишніми. Це є більш характерним для дівчат-курсантів.

Як видно з таблиці 2.3 середній бал в групі дівчат-курсантів по авторитарному (власно - лідируючому) типові міжособистісних відносин дорівнює 6,4±3,62, що є помірним показником та характеризує упевненість у собі, уміння бути гарним наставником і організатором, властивості керівника.

По егоїстичному (незалежно-домінуючому) типові міжособистісних відносин у дівчат-курсантів середній бал в групі дорівнює 5,7±2,53, що вказує на егоїстичні риси, орієнтацію на себе, схильність до суперництва.

Середній бал в групі дівчат-курсантів по прямолінійно-агресивному типові міжособистісних відносин дорівнює 4,2±1,91, що відображає щирість, безпосередність, прямолінійність, наполегливість у досягненні мети.

Підозрілий (недовірливо-скептичний) тип міжособистісних відносин у дівчат-курсантів дорівнює 4,3±2,45 балів в групі. Для цього стилю міжособистісної поведінки характерні реалістичність суджень і вчинків, скептицизм і неконформність.

Покірно-соромязливий тип міжособистісних відносин у дівчат-курсантів дорівнює 4,1±2,57 балів в групі. Він відображає такі особливості міжособистісної поведінки як скромність, сором'язливість, схильність брати на себе чужі обов'язки.

Середній бал в групі дівчат-курсантів по залежно-слухняному типові міжособистісних відносин дорівнює 5,2±2,64, який характеризується потребою в допомозі й довірі з боку навколишніх, у їхньому визнанні.

По дружелюбному (співробітничо-конвенціальному) типові міжособистісних відносин у дівчат-курсантів середній бал в групі дорівнює 7,7±2,73, що є високим балом та проявляється компромісною поведінкою, нестриманістю у виливах своєї дружелюбності стосовно навколишніх, прагненням підкреслити свою причетність до інтересів більшості.

Альтруїстичний (відповідально-великодушний) варіант міжособистісної поведінки у дівчат-курсантів дорівнює 7,2±1,95 балів в групі, що також є високим балом та свідчить про мягкосердечність, зверхобовязковість, гіперсоціальність установок, підкреслений альтруїзм.

Середній бал в групі жінок-слідчих по авторитарному (власно - лідируючому) типові міжособистісних відносин дорівнює 5,9±2,05, що є помірним показником та характеризує упевненість у собі, уміння бути гарним наставником і організатором, властивості керівника.

По егоїстичному (незалежно-домінуючому) типові міжособистісних відносин у жінок-слідчих середній бал в групі дорівнює 5,1±1,72, що вказує на егоїстичні риси, орієнтацію на себе, схильність до суперництва.

Середній бал в групі жінок-слідчих по прямолінійно-агресивному типові міжособистісних відносин дорівнює 4952±1,8, що відображає щирість, безпосередність, прямолінійність, наполегливість у досягненні мети.

Підозрілий (недовірливо-скептичний) тип міжособистісних відносин у жінок-курсантів дорівнює 2,1±1,67 балів в групі. Для цього стилю міжособистісної поведінки характерні реалістичність суджень і вчинків, скептицизм і неконформність.

Покірно-соромязливий тип міжособистісних відносин у жінок-слідчих дорівнює 3,5±0,9 балів в групі. Він відображає такі особливості міжособистісної поведінки як скромність, сором'язливість, схильність брати на себе чужі обов'язки.

Середній бал в групі жінок-слідчих по залежно-слухняному типові міжособистісних відносин дорівнює 2,6±1,9, який характеризується потребою в допомозі й довірі з боку навколишніх, у їхньому визнанні.

По дружелюбному (співробітничо-конвенціальному) типові міжособистісних відносин у жінок-слідчих середній бал в групі дорівнює 5,3±1,45, що є помірним показником та виявляє стиль міжособистісних відносин, властивий особам, що прагнуть до тісного співробітництва з референтною групою, до дружелюбних відносин з навколишніми.

Альтруїстичний (відповідально-великодушний) стиль міжособистісної поведінки у жінок-слідчих дорівнює 3,9±1,33 балів в групі та проявляється вираженою готовністю допомагати навколишнім, розвиненим почуттям відповідальності

Загалом в обстеженій групі жінок-слідчих найбільш виражені перші три типи міжособистісних стосунків: власно-лідируючий (середній бал в групі 5,9±2,05), незалежно-домінуючий (середній бал в групі 5,1±1,72), прямолінійно-агресивний (середній бал в групі 4,9 ±1,83), які характеризуються незалежністю думки, завзятістю у відстоюванні власної точки зору, тенденцій до лідерства і домінування. Тоді як у дівчат-курсантів першу позицію займають співробітничо-конвенціальний (середній бал в групі 7,7±2,73) та відповідально-великодушний (середній бал в групі 7,2±1,95) стилі, що говорить про відповідальність у контактах з оточуючими, прагнення до тісної співпраці з референтною групою, бажання підкреслити свою причетність до інтересів більшості, виражену готовність допомагати та розвинене відчуття відповідальності. Відмітимо, що четверта тенденція - недовірливо-скептична - має низькі показники у двох обстежених нами групах (середній бал в групі жінок-слідчих - 2,1±1,67 та дівчат-курсантів - 4,3±2,45), що може свідчити про скритність і нещирість досліджених.

Слід відмітити, що у 70% жінок-слідчих виявлено характеристики, що не виходять за межі восьми балів по кожному з октантів, що вказує на гармонійні особистості.

У 22,5% опитуваних жінок проявилися низькі показники по IV (недовірливо-скептичному) та VI (залежно-слухняному) стилю відношень (0-3 бала), що може бути результатом скритності й невідвертості випробуваних.

Показники, що перевищують 8 балів (до 12) виявлено у 7,5% жінок свідчать про акцентуацію властивостей, що виявляються І-власно-лідируючим та VII-співробітничо-конвенціальним стилем відношень.

Бали, що досягають рівня 14-16, які свідчать про виражені труднощі соціальної адаптації не були виявлені у жодної випробуваної жінки.

У 100% дівчат проявилося по одному показнику, що перевищує 8 балів (до 12), що вказує на акцентуацію властивостей якогось одного стилю відношень. При чому у 15% дівчат виявлений власно-лідируючий стиль відносин, та у 30% - співробітничо-конвенціальний.

Характеристики, що не виходять за межі восьми балів по кожному з октантів, не були виявлені у жодної з опитуваних дівчат, що вказує на подальший розвиток гармонійних особистостей.

У 15% дівчат проявилися низькі показники по співробітничо-конвенціальному стилю відношень, у 10% курсантів проявилися низькі показники по недовірливо-скептичному стилю відношень та у 5% дівчат - низькі показники по залежно-слухняному стилю відношень, тобто випробувані по даним октантам не захотіли оцінити себе відверто.

Із таблиці 2.3 ми можемо бачити, що достовірних розбіжностей між такими типами, як: власно-лідируючий, незалежно-домінуючий, прямолінійно-агресивний, покірно-соромязливий - не виявлено.

Таким чином, дослідження комунікативно-характерологічних тенденцій за методикою Т. Лірі дало змогу виявити такі якості особистості жінок-слідчих та дівчат-курсантів, як щирість, безпосередність, прямолінійність, наполегливість у досягненні мети, ініціативність, упевненість в собі, відчуття власної переваги над оточуючими, дратівливість, критичність, нетерпимість до помилок партнера, але в той же час вони прагнуть до тісної співпраці з референтною групою, кооперації, до доброзичливих стосунків з оточуючими, гнучкими та компромісними при вирішенні проблем і в конфліктних ситуаціях. Слідують умовностям, правилам та принципам «хорошого тону».

Те, що у дівчат-курсантів і у жінок-слідчих співробітничо-конвенціальний стиль майже врівноважений власно-лідируючим стилем міжособистісних відносин, на нашу думку, є оптимістично сприятливим. Приймаючи відповідальні рішення, слідчий домагається їх реалізації і при цьому виступає як організатор діяльності інших учасників процесу, тобто він виступає як організатор розслідування. В даному випадку повинен проявлятися авторитарний стиль відносин, який характеризуються вираженою мотивацією досягнення, тенденцією до домінування, орієнтацією в основному на власну думку й мінімальною залежністю від зовнішніх факторів, активним впливом на оточення, завойовницькою позицією та прагненням вести за собою й підкоряти своїй волі інших З іншого боку «дружелюбний» стиль відносин проявляє схильність до співробітництва, що для роботи слідчого дуже важливо при створенні оптимальних умов для розслідування і розкриття злочинів.

Практична робота вимагає від слідчого особливої зібраності, точності й організованості. Організаторські якості та вміння значною мірою можна виховати і розвинути в умовах навчання та професійної діяльності.

За відсутності навичок організаторської діяльності зазначені умови можуть призвести до небажаних наслідків, до змін особистості та неможливості ефективно здійснювати професійні функції в процесі взаємодії.


.2.4 Дослідження ставлення жінок-слідчих та дівчат-курсантів до соціально-професійно значущих явищ

Емоційно-оцінне ставлення не завжди усвідомлюється особистістю, оскільки цьому перешкоджають механізми психологічного захисту, які вперше описані З.Фрейдом [82]. Прийняті соціальні норми, у тому числі професійного середовища, диктують нам поведінку і певні стани, що є соціально-бажаними. У той же час в особистості присутні різноманітні бажання, мотиви стану, які можуть входити в протиріччя з приписаними нормами і правилами певного середовища.

Для того, щоб перебороти захисні механізми особистості, орієнтацію людини на соціальну бажаність при дослідженні відносин до себе, соціальних груп і професійної діяльності необхідно звертатись до методик, які дозволяють досліджувати неусвідомлене емоційне ставлення особистості.

Тому для дослідження ставлення жінок-слідчих та дівчат-курсантів до соціально-професійних понять була використана методика «Кольорового тесту відносин» (КТВ). Випробуваним пропонувалося вибрати колір для наступних понять: «Я сама», «Друзі», «Родина», «Навчання», («Робота»), «Професіонал», «Кохана людина» («Чоловік»), «Діти», «Дім» із восьмикольорового набору методики М. Люшера.

Проаналізовано кольорові асоціації зазначених професійно важливих понять та їх пріоритети. Результати представлені в таблицях 2.4 - 2.11.

Як відображено в таблиці 2.4, обстежені дівчата асоціюють поняття «Я сама» с зеленим, красним та фіолетовим кольорами (30%, 25%, 25% на кожний колір відповідно), що вказує на вираженість потреби самореалізувати себе, активність, веселість, експансивність, прагнення до спілкування, незадоволеність існуючим становищем речей.

% учасниць дослідження до поняття «Сімя» обрали жовтий та фіолетовий колір. 25 % до цього поняття обрали зелений колір. Такий вибір може вказувати на значимість родини в житті дівчат-курсантів та на враженість потреби самореалізувати себе в сімї та бути разом зі своєю родиною.

Таблиця 2.4 Особливості кольорових асоціацій дівчат-курсантів (в %)

Колір\Поняття12345670Я сама030252025000Сімя02553535000Дім5152020152500Кохана людина2002525100200Діти5515001010010Друзі0000525070Професіонал2015500301020Навчання00200010700

% обстежених дівчат асоціюють поняття «Діти» с синім кольором, що свідчить про спокійне ставлення до дітей.

Поняття «Дім» в асоціаціях дівчат більш всього повязаний з коричневим кольором, що свідчить про переживання почуття непевності.

Дівчата - курсанти в 25% випадків поняття «Кохана людина» асоціюють з червоним та жовтим кольорами, що вказує на прагнення активно діяти та добиватись успіху разом з коханою людиною.

% обстежених до поняття «Друзі» обирають сірий колір. Це може свідчити про нереалізоване бажання спілкуватись з друзями або незадоволеністю поведінкою друзів.

Поняття «Навчання» асоціюються з чорним кольором (70%), що вказує на стресовий стан через неприємні обмеження, заборони та прагнення чинити опір цим обмеженням.

Поняття «Професіонал» асоціюються з коричневим кольором. Це свідчить про негативну професійну направленість.

Так само проаналізуємо особливості кольорових асоціацій жінок-слідчіх.

Таблиця 2.5 Особливості кольорових асоціацій жінок-слідчих (в %)

Колір\Поняття12345670Я сама501020155000Сімя104525505010Дім102054515005Чоловік515551535200Діти5101015405015Друзі0035155201015Професіонал1000020203515Робота100000153540

Як відображено в таблиці 2.5, половина обстежених жінок асоціюють поняття «Я сама» с синім кольором, що свідчить про потребу в розумінні та співчутті, емоційному спокою, комфорті.

% учасниць дослідження до поняття «Сімя» обрали зелений колір. 25 % до цього поняття обрали червоний колір. Такий вибір може вказувати на значимість родини в житті жінок-слідчих та на враженість потреби самореалізувати себе в сімї.

Поняття «Дім» в асоціаціях жінок повязаний з жовтим (45%) та зеленим (20%) кольорами, тобто з відчуттям впевненості, щастя, досягнення благополуччя.

Жінки-слідчі в 35% випадків до поняття «Чоловік» обирали коричневий колір, що вказує на прагнення до безпеки і захищеності поряд із чоловіком.

«Діти» у досліджуваних нами жінок асоціюються з фіолетовим кольором у 40% випадках. Це свідчить про підвищену чутливість у відношенні до дітей.

% обстежених асоціюють поняття «Друзі» з червоним кольором. Це може свідчити про активне бажання спілкуватись з друзями.

Поняття «Професіонал» і «Робота» асоціюються з чорним та сірим кольорами (35% та 40% жінок відповідно). Це свідчить про негативну професійну направленість.

Розглянемо ставлення жінок-слідчих та дівчат-курсантів до соціально-професійно значущих явищ більш детально і проведемо порівняльний аналіз кольорових асоціації зазначених понять.

Проаналізуємо емоційне ставлення жінок-слідчих і дівчат-курсантів до себе.


Таблиця 2.6 Частота кольорових асоціацій з поняттям «Я сама» у дівчат-курсантів та жінок-слідчих (%)

КолірДівчата-курсантиЖінки-слідчі ?-емпрСиній050 4,970,01Зелений3010 1,63-Червоний2520 0,38-Жовтий2015 0,42-Фіолетовий255 1,890,05Коричневий000-Чорний000-Сірий000-

Як відображено в таблиці 2.6, опитані дівчата асоціюють поняття «Я сама» із основними кольорами - зеленим, червоним, жовтим та фіолетовим кольорами (30%, 25%, 20% та 25% на кожний колір відповідно). Вибір зеленого кольору дівчатами-курсантами вказує на наявність потреби у гармонії, відстоюванні власних поглядів, ригідність, практичність і реалістичність суджень, спирання на власний досвід, орієнтацію на власну думку. Вибір червоного кольору курсантами вказує на наявність високої мотивації досягнення, потреби у володінні матеріальними благами, прагнення домінувати, активності, потреби в самореалізації, спонтанності поведінки. Тобто відношення до власної особистості у чверті випробуваних дівчат позитивне, гармонійне. Жовтий колір вказує на те, що дівчата сприймають себе оптимістично. Фіолетовий колір свідчить про егоцентризм та інфантильність, безвідповідальність і несерйозність. Таке розставлення в колірному ряді в частині випробуваних дівчат може бути пов'язане з тим, що курсанти знаходяться на тому етапі свого життя, що несе якусь невпевненість: навчання закінчиться, а професійне майбутнє дуже мрячне. Як захисна реакція на цю ситуацію виступає дана регресивна позиція. Чорний, сірий, коричневий кольори у спектрі вибору відсутні. Рангові позиції це поняття займає за всією шкалою від 1-го до 8-го місця.

Половина обстежених жінок асоціюють поняття «Я сама» із синім кольором, що свідчить про наявність потреби в розумінні, в міцній і глибокій прихильності та співчутті, емоційному спокою, комфорті та захисті від зовнішніх впливів, дружелюбності, конформістських установок.

% слідчих до поняття «Я сама» обрали червоний колір, що вказує на наявність високої мотивації досягнення, потреби у володінні матеріальними благами, прагнення домінувати, активності, потреби в самореалізації, спонтанності поведінки.

% жінок асоціюють себе із зеленим кольором та 15% - із жовтим. Вибір зеленого та жовтого кольору свідчить про наявність потреби у гармонії, відстоюванні власних поглядів, ригідність, практичність і реалістичність суджень, спирання на власний досвід, орієнтацію на власну думку та на оптимістичне сприйняття себе.

Лише 5% жінок-слідчих оцінили себе фіолетовим кольором, який свідчить про егоцентризм та інфантильність, безвідповідальність і несерйозність.

Чорного, сірого і коричневого кольорів в даному випадку не виявлено.

Значущих розходжень у виборі основних кольорів випробуваними представлених груп виявлено у виборі синього кольору до поняття «Я сама». Дівчата-курсантки сприймають себе оптимістичними, цілеспрямованими, честолюбними, послідовними, такими, що прагнуть до розширення контактів, сфери діяльності. Їм подобається справляти враження на оточуючих. В них зовсім відсутній страх самітності, тоді як у жінок-слідчих виражена залежність від оточуючих, тривожність, потреба в розумінні, в міцній і глибокій прихильності та співчутті, емоційному спокою, комфорті та захисті від зовнішніх впливів, дружелюбності, конформістських установок.

В цілому, ставлення до себе у обох груп досліджуваних забарвлено емоційно позитивно.

Поняття «Сімя» відображає емоційне ставлення досліджуваних до своєї родини.

З таблиці 2.7 бачимо, що поняття «Сімя» більшість дівчат-курсантів оцінили основними кольорами, серед яких лідирують зелений та жовтий (25% і 35% відповідно). 5% дівчат асоціюють родину із червоним кольором, а 35% - із фіолетовим. Інших додаткових кольорів не виявлено. Тобто для дівчат родина асоціюється з відчуттям упевненості, щастя, досягнення благополуччя. Для курсантів характерним є фантазування, прагнення до яскравих подій у родині, бажати справити гарне враження, відповідати батьківським очікуванням. Потреба у спілкуванні з дорослими часто вступає в конфлікт з можливостями її задоволення, бо саме в період навчання контакти між батьками й курсантами майже неможливі.


Таблиця 2.7 Частота кольорових асоціацій з поняттям «Сімя» у дівчат-курсантів та жінок-слідчих (%)

КолірДівчата-курсантиЖінки-слідчі?-емпРСиній0102,040,05Зелений25451,34-Червоний5251,890,05Жовтий3552,580,01Фіолетовий3504,010,01Коричневий051,43-Чорний000-Сірий0102,040,05

Жінки асоціюють свою родину із зеленим кольором (45%) та червоним (25%). По 10% жінок оцінили поняття «Сімя» синім та сірим кольорами, по 5% - жовтим та коричневим. Такий вибір може вказувати на значимість родини в житті обстежених жінок та на вираженість потреби самореалізувати себе в сімї і бути разом зі своєю родиною.

Значущі розходження отримані у виборі синього, червоного, жовтого, фіолетового і сірого кольорів. Це свідчить про те, що в цілому відношення до родини в дівчат-курсантів та жінок-слідчих позитивне. Але у представниць обох групах переважають негативні і суперечливі тенденції у відношенні до цього поняття. Для дівчат-курсантів основною проблемою, повязаною із сімейними відносинами, є обмеження свободи, неможливість часто спілкуватися з батьками. А для жінок-слідчих характерна наявність високої мотивації досягнення та потреби у самореалізації у своїй родині.

Розглянемо емоційне ставлення випробуваних до власної оселі.


Таблиця 2.8 Частота кольорових асоціацій з поняттям «Дім» у дівчат-курсантів та жінок-слідчих (%)

КолірДівчата-курсантиЖінки-слідчі ?-емпРСиній510 0,61-Зелений1520 0,59-Червоний205 1,43-Жовтий2045 1,720,05Фіолетовий1515 0-Коричневий250 3,310,01Чорний000-Сірий05 1,43-

З таблиці 2.8 видно, що поняття «дім» в асоціаціях дівчат повязане з зеленим (15%), коричневим (25%), жовтим (20%) і фіолетовим (15%) кольорами. Вибір жовтого та зеленого кольорів дівчатами-курсантами вказує на широкий діапазон інтересів і високу пошукову активність з тенденцією до планомірності в прийняті рішень, пошук визнання, оптимістичність, демонстративність, залежність від впливів оточуючих людей, прагнення уникати відповідальності. Вибір коричневого кольору свідчить про переживання почуття непевності. Фіолетовий колір свідчить про егоцентризм та інфантильність, безвідповідальність і несерйозність. Червоний, сірий та чорний у даному випадку не зустрічається. Парадоксальність такого ставлення до власної домівки у випробуваних даної групи пояснюється тим, що таке ставлення має, імовірно, захисний характер і сприяє збереженню психічного здоровя в ситуації, коли фрустрованими є багато основних проблем. Тобто для курсантів основною проблемою, повязаною із сімейними відносинами, є обмеження свободи.

Жінки-слідчі на поняття «Дім» обирають жовтий (45%), зелений (20%), фіолетовий (15%), синій (10%) кольори. По 5% жінок оцінили дім червоним та сірими кольорами. Це свідчить про те, що жінки сприймають свій дім повним надій і перспектив, очікують у майбутньому щастя, але ніяких послідовних кроків для його досягнення в даний момент не роблять. Інакше кажучи, ненормований робочий день не дозволяє багато часу приділяти дому, родині, тому жінки-слідчі відчувають субєктивні негативні переживання з приводу труднощів узгодження виконання ролей у професійних та сімейних сферах.

Значущі розходження отримані у виборі на поняття «Дім» жовтого та коричневого кольорів. Перевага жовтого кольору у жінок-слідчих свідчить про емоційно насичену прихильність до власної домівки. Тоді як у дівчат-курсантів дім виявлено почуття непевності відносно поняття «Дім», що може свідчити про умови життя курсантів на теперішній час. Вони зазнають фізичного дискомфорту через неможливість задовольнити свої проблеми , мають потребу в емоційній розрядці накопиченої напруги.

Проаналізуємо кольорові асоціації поняття «Діти».


Таблиця 2.9 Частота кольорових асоціацій з поняттям «Діти» у дівчат-курсантів та жінок-слідчих (%)

КолірДівчата-курсантиЖінки-слідчі?-емпРСиній5553,860,01Зелений15100,5-Червоний0102,040,05Жовтий0152,520,01Фіолетовий10402,230,05Коричневий1050,61-Чорний000-Сірий10150,67-

Поняття «Діти» у випробуваних жінок і дівчат асоціюється як з основними, так і з додатковими кольорами (табл.2.9).

Головний кольором у дівчат-курсантів є синій (55%), трохи менше зеленого (15%). Інша частина асоціює це поняття з фіолетовим, коричневим і сірим кольорами (по 10%). Це свідчить про спокійне ставлення до дітей та указує на наявність потреби в міцній і глибокій прихильності, емоційному комфорті і захисті від зовнішніх травмуючи впливів відносно дітей. Червоного, жовтого і чорного кольорів в даному випадку не виявлено.

Поняття «Діти» у досліджуваних нами жінок асоціюється з фіолетовим кольором у 40% випадках, з жовтим і сірим - у 15%, з зеленим і червоним - у 10%, з синім і коричневим - у 5%. Це вказує на нестійку позицію, споглядальність, труднощі соціальної адаптації, емоційність і недостатню реалістичність, індивідуальність, підвищену чутливість у відношенні до дітей з боку жінок-слідчіх. Також це може свідчити про інфантильність, якусь безвідповідальність і несерйозність. Можливо в даному випадку жінки обирали фіолетовий колір, опираючись на стереотипне уявлення.

Виявлені значущі розходження у виборі як основних, так і додаткових кольорів, крім чорного, який в даному випадку не обрала жодна із випробуваних. Таким чином ставлення до дітей у обох представлених груп позтивне. Слід зазначити, що в ході бесіди с дівчатами було виявлено, що аналізуючи дане поняття, вони мали на увазі себе по відношенню до своїх батьків. Деякі жінки-слідчі зауважили, що у них дітей немає взагалі та вони про них ще не думають в силу зайнятості на роботі.

Таблиця 2.8 Частота кольорових асоціацій з поняттям «Друзі» у дівчат-курсантів та жінок-слідчих (%)

КолірДівчата-курсантиЖінки-слідчі?-емпрСиній000-Зелений000-Червоний0355,670,01Жовтий0153,560,05Фіолетовий550-Коричневий25200,54-Чорний0101,43-Сірий70155,310,01

Поняття «Друзі» усі дівчата-курсанти оцінюють додатковими кольорами, серед яких значно переважає сірий колір (70%), що вказує на прагнення обмежити соціальні контакти, сферу спілкування, спустошеність, утому. 25% досліджених нами курсантів до поняття «Друзі» обирають коричневий колір, 5% - фіолетовий. Чорного кольору не виявлено. Ми вважаємо, що такий вибір кольорів дівчат-курсантів на поняття «Друзі» повязаний із ситуацією вимушеного спілкування, у якій знаходяться випробувані, вони не можуть регулювати кількість контактів і якість спілкування, яке викликає роздратування, утому, прагнення уникати контактів. Це також може свідчити про незадоволеність поведінкою друзів або нереалізоване бажання спілкуватися з друзями, які знаходяться далеко.

% обстежених жінок асоціюють поняття «Друзі» з червоним кольором. 15% - з жовтим, 5% - з фіолетовим, 20% - з коричневим, 10% - з чорним, 15% - з сірим. Це вказує на те, що друзі у слідчих асоціюються з захопленістю чимось, відчуттям повноти життя, прагненням до успіху.


Таблиця 2.9 Частота кольорових асоціацій з поняттям «Професіонал» у дівчат-курсантів та жінок-слідчих (%)

КолірДівчата-курсантиЖінки-слідчі ?-емпрСиній20101,270,05Зелений1503,560,01Червоний501,43-Жовтий000-Фіолетовий0204,150,01Коричневий30201,040,05Чорний10352,780,01Сірий20150,59-

Поняття «Професіонал» є одним із найважливіших професійних понять, тому що відбиває ставлення до обраної спеціальності в органах внутрішніх справ, і до конкретної сфери майбутньої професійної діяльності.

Поняття «Професіонал» у жінок-слідчих та дівчат-курсантів асоціюється з коричневим (30% із числа дівчат, 20% із числа жінок), чорним (10% з числа дівчат, 35% з числа жінок) та сірим (20% з числа дівчат, 15% з числа жінок) кольорами. Є вибір і серед основних кольорів до цього поняття.

Вибір чорного, сірого і коричневого кольорів свідчить про наявність певних психологічних проблем у відношенні до поняття «Професіонал» і про бажання усунутися, позбутися них. Це вказує на розчарованість, незадоволеність існуючим положенням та на негативну професійну спрямованість, що говорить про закрите, заперечне ставлення до особливостей роботи з обраного фаху в органах внутрішніх справ.

Половина обстежених дівчат-курсантів поняття «Кохана людина» асоціювали з червоним кольором, що вказує на бажання активно діяти та добиватись успіху разом із коханою людиною.

Жінки-слідчі в 40% випадків до поняття «Чоловік» обирали коричневий колір, що говорить про прагнення до безпеки і захищеності поряд із чоловіком.

Поняття «Навчання» асоціюється з чорним кольором у 90% дівчат-курсантів, що вказує на стресовий стан через неприємні обмеження, заборони та прагнення чинити опір цим обмеженням.

Поняття «Робота» у слідчих асоціюється з чорним кольором (35%). Це свідчить про негативне ставлення до професії.

За типами колірних асоціацій до важливих професійних понять визначено, що поняття Я сама, Родина, Дім мають гармонійний тип колірних асоціацій у всіх досліджуваних, причому їх значущість й актуальність зростає в міру занурення особистості у професійне середовищ слідчих.

Для курсантів та слідчих більш значимими є поняття Я сама, Родина, Дім, які асоціюються з основними кольорами відносно розкладки кольорів за перевагою. Асоціації дівчат та жінок до професійно важливих понять Професіонал, Навчання, «Робота» мають додаткові кольори, особливо стосовно поняття Навчання, яку значна кількість опитуваних (70%) асоціюють з чорним кольором (табл.2.4, 2.5). Це свідчить про відчуження осіб від системи, в якій вони навчаються й працюють і недовіру до неї.

Таким чином порушень в системі відношень «група-особистість» не виявлено ні в групі курсантів, ані в групі слідчих.

Отримані результати дозволяють зробити висновок про те, що розвиток власної особистості, сімя, дім, діти виступають як мета, якої прагнуть жінки-міліціонери. Спостерігається потреба в задоволеності та прихильності. Друзі не є актуальними, бо на перший план виступають сімя та дім, що свідчить про певну нестачу часу на спілкування з друзями. Поняття «професіонал», «робота» та «навчання» у обстежених жінок-слідчих та дівчат-курсантів знаходяться у зоні неактуальних потреб. На нашу думку, це можна пояснити наступними положеннями:

.Якісні зміни складу курсантів навчальних закладів МВС України. У часи колишнього СРСР переважну більшість серед кандидатів на навчання становили рядові працівники міліції, яких направляли з метою здобуття освіти (підвищення кваліфікації) до вищих навчальних закладів керівники служб (підрозділів) ОВС, та військовослужбовці запасу. Але з початку 90-х років серед курсантів почала зростати частка випускників шкіл. Починаючи з 1993 року, у кожному наказі про комплектування вищих навчальних закладів МВС перемінним складом міністром внутрішніх справ вказується на невиправдане зменшення кількості абітурієнтів з числа працівників міліції. Причинами називаються формальне ставлення кадрових апаратів ГУМВС, УМВС, УМВСТ до відбору кандидатів на навчання, неякісна профорієнтаційна робота. Щодо абітурієнтів з числа цивільної молоді, то їхні мотиваційно-психологічна готовність до навчання, морально-ділові якості та стан здоровя досить часто залишають бажати кращого. Деяка частина абітурієнтів з числа випускників шкіл вступає до навчальних закладів МВС з метою ухилення від строкової військової служби та одержання за рахунок держбюджету престижної професії юриста. Інша частина абітурієнтів хоча і не виявляє бажання служити в ОВС, але вступає до навчальних закладів під впливом батьків або родичів, які є працівниками міліції. Зіткнувшись з труднощами у перші місяці служби, частина молодих фахівців розчаровується у виборі професії та намагається реалізувати себе в іншому місці.

. Методи та стиль керівництва в органі (підрозділі), де випускник починає свою службу, психологічно ототожнюються у нього з системою ОВС у цілому. Недбале чи байдуже ставлення керівників до працівника в перші місяці роботи (в період адаптації), нездоровий психологічний клімат у підрозділі можуть викликати у молодого фахівця бажання залишити службу в ОВС. Можна зробити висновок, що плинність кадрів молодих фахівців залежить не тільки від економічних причин, але і від якості взаємовідносин в колективах і, особливо, в системі "начальник-підлеглий". В покращенні соціально-психологічного клімату підрозділу може бути потенційний резерв успішної адаптації і закріплення випускників навчальних закладів навіть в умовах економічної нестабільності країни.

.Слід звернути особливу увагу на проблему наставництва у органах внутрішніх справ. Проведене анонімне опитування випускників НАВСУ показало, що наставництву в органах (підрозділах) приділяється недостатньо уваги. Призначення наставників проводиться здебільшого формально, робота з молодими фахівцями зводиться до вивчення функціональних обовязків, структури органу (підрозділу) внутрішніх справ та знайомства з колегами.
4. Слабка психологічна підготовка випускників навчальних закладів ОВС призводить до труднощів психологічної адаптації в колективі, неадекватного реагування на зауваження керівництва. За результатами деяких досліджень, молоді фахівці після початку роботи на місці проходження служби відчувають труднощі відносно самоконтролю та самокорекції поведінки у службовій діяльності внаслідок неадекватної самооцінки. Реально почавши виконувати оперативно-службові завдання, молодий працівник міліції відчуває сильне стресове навантаження, до якого він не готовий (за даними англійських психологів, загальна "стресовість" поліцейської служби займає друге місце серед десяти найбільш стресових професій). Зауваження колег, керівництва можуть призвести у психологічно слабкого працівника до негативної оцінки себе як фахівця. Це викликає у нього почуття невпевненості, приниження власної ролі та свого статусу у підрозділі. Якщо своєчасно не підтримати працівника, в нього може розвинутись комплекс "неповноцінності" та стійке бажання реалізувати себе як особистість та фахівця за межами органів внутрішніх справ.
. Низький рівень морально-ділових якостей молодих фахівців є наслідком зниження ролі школи та соціального середовища як виховного фактора. Сучасна молодь відсторонена від суспільно-політичних проблем, вона знаходиться під впливом західної субкультури, яка виносить на перше місце особисто значущі цінності. Тобто задоволення особистих потреб та бажань серед молоді має пріоритетне значення, потреби суспільства відходять на задній план.

. Надмірне навантаження молодих працівників. Ця проблема виникає завдяки плинності досвідчених кадрів, загального скорочення штатів, недостатнього рівня матеріально-технічного та ресурсного забезпечення служб (підрозділів) ОВС, невміння деякої частини керівних кадрів ефективно розподіляти роботу між підлеглими, слабкій психолого-педагогічній підготовці частини керівників ОВС. Молодого фахівця потрібно вводити до службово-оперативної діяльності підрозділу та навантажувати роботою поступово. Надмірне навантаження на початку службової діяльності суттєво ускладнює як професійну, так і соціально-психологічну адаптацію, призводить до появи почуття самотності, невпевненості та зміни мотивації щодо подальшого проходження служби в органах внутрішніх справ.

. Частина випускників по прибуттю до місця проходження служби призначається на посади, які не відповідають отриманій спеціальності. Призначення на посаду, що не відповідає отриманій спеціальності, може викликати у молодого фахівця почуття розчарування, безпорадності, призвести до зниження мотивації до роботи, ускладнення процесу як соціально-психологічної, так і професійної адаптації, і, як наслідок, до виникнення бажання залишити службу в ОВС.

. Проведене дослідження показало, що жінки-слідчі, як і дівчата-курсанти, більш орієнтовані на встановлення позитивних відносин у соціально-професійному середовищі. Занадто підвищена маскулінність, агресивність, конфліктність їм не властиві. Жінки прагнуть доброзичливих стосунків із колегами, бажають більше часу приділяти дому, родині, чоловікові, друзям. Можливо, через надмірну завантаженість на роботі ставлення до останньої дещо несприятливе.

. У обстежених нами жінок та дівчат виявлено завищену самооцінку з прагненням домінувати у взаємовідносинах, впевненість у собі, незалежність, критичність, нетерпимість до помилок партнера. Але в той же час жінки-слідчі проявляють такі якості, як доброзичливість, уважність до оточуючих. Вони здатні до взаємодопомоги та брати на себе відповідальність за свої дії.

. Аналіз усередненого мотиваційного профілю обстежених нами жінок-слідчих близький до «загальножиттєвого», що свідчить про провідне значення мотивації, яка пов'язана з життєвою сферою особистості жінок-слідчих. Комфорт, соціальний статус та життєзабезпечення займають більш значуще місце в порівняні з цінностями, які повязані з виконанням професійної діяльності. Тому можна зробити висновок, що жінки спрямовані на підтримку життєдіяльності та соціального існування особистості. Мотивація підтримки життєдіяльності у жінок-слідчих вища, ніж у дівчат-курсантів. Це може бути наслідком того, що курсанти знаходяться на сімейному і частково державному забезпеченні і не схильні поки що проявляти самостійну турботу про матеріальний стан. Для дівчат-курсантів більш характерним є імпульсивний тип мотиваційного профілю, який, скоріше за все, обумовлений віком досліджуваних та може проявлятися в зниженому самоконтролі, різких змінах рівня домагань, високому рівні фрустрації та схильності до зривів у важкій обстановці, високому темпі розумових процесів та розвиненій інтуїції.

. Дослідження показало, що розвиток власної особистості, сімя, дім, діти виступають як мета, якої прагнуть жінки-міліціонери. Як у дівчат-курсантів, так і для жінок-слідчих спостерігається потреба в задоволеності та прихильності. Для учасників дослідженя друзі не є актуальними, бо на перший план виступають сімя та дім, що свідчить про певну нестачу часу на спілкування з друзями. Поняття «професіонал», «робота» та «навчання» у обстежених жінок-слідчих та дівчат-курсантів знаходяться у зоні неактуальних потреб.

Висновки


Вчені розуміють особистість як систему активних, вибіркових, свідомих, соціальних звязків з реальною дійсністю. Система відношень задає певні способи поведінки та відіграє в плані цілісної поведінки спрямовуючу і активізуючу роль. Таким чином, вона визначає соціальне функціонування та адаптацію особистості в самому широкому діапазоні. Розуміння особистості як системи відношень дозволили нам визначити специфіку міжособистісних відносин жінок-працівників ОВС.

Професійна діяльність - це одна з важливих областей, де людина розвивається як особистість і індивідуальність. Незважаючи на те, що аналіз гендерних досліджень свідчить про наявність у чоловіків і жінок фізіологічних і психологічних відмінностей, ці відмінності не є настільки істотно вираженими відносно професійної діяльності. Жінки цілком успішно займаються тими ж видами діяльності, що й чоловіки.

Жінки-працівники ОВС у цілому орієнтовані на «інтеграцію різних стилів життя». Вони не бажають, щоб у їх житті домінувала тільки родина або тільки кар'єра, або тільки саморозвиток. Вони більше цінують своє життя в цілому, чим окремі його складові. Такі жінки одночасно прагнуть до того, щоб усі сторони життя були збалансовані, що означає бути гарними дружинами й матерями, у загальноприйнятому сенсі, побудувати успішну кар'єру й при цьому мати різнопланові захоплення.

Отже, сутність системи відношень жінок-міліціонерів полягає в тому, що жінки спрямовані на встановлення позитивних відносин у різних сферах соціальної взаємодії та реалізації своєї соціальної ролі. Сімейні цінності займають більш значуще місце в порівняні з цінностями, які повязані з виконанням професійної діяльності.

Отримані дані дослідження дають можливість розширити уявлення про особливості особистості жінок-правоохоронців. У цілому їх особистісні якості дозволяють їм успішно виконувати службові обовязки.

Результати дослідження психологічних особливостей особистості жінок-працівників ОВС МВС України на прикладі слідчих можуть стати цінним матеріалом для подальшого розвитку гендерної та юридичної психології.

Список використаних джерел


1.Абульханова-Славская К.А. Стратегия жизни / [Текст] / К.А. Абульханова-Славская. - М.: Мысль, 1991. - 299 с.

2.Ананьев Б.Г. Избраннные психологические труды / [Текст] / Б.Г. Ананьев. - В 2-х т. - М. : Педагогика, 1980.

.Андреев Н.В. Психологическое обеспечение деятельности работников МВД в экстремальных условиях: [Текст] / Учебно-методические материалы / Андреев Н.В. - М.: Академия управления МВД России, 1997.- с. 21-26.

.Андросюк В.Г. Профессиональная психология в ОВД. Общая часть [Текст] : курс лекций. / В.Г Андросюк, Л.И. Казмиренко, В.С Медведев. - К. : УАВС, 1995. - 111с.

.Ардавов Н.К. Особенности формирования и динамика деловых мотивов штатных работников ОВД [Текст] / Н.К. Ардавов // Сборник статей адъютантов, - М. : Смысл. - 232с.

.Бандурка А.М. Юридическая психология / [Текст]: учебник. А.М. Бандурка, С.П. Бочарова, Е.В. Землянская. - Харьков: Изд-во Нац. ун-та внутр. дел, 2001.- 450 с.

.Бандурка О. М., Венедиктов В.С., Тимченко О.В., Христинко В.Є. Екстремальна юридична психологія в діяльності персоналу органів внутрішніх справ України. Науково-практич.посібник.- Харків: Вид-во Нац. ун-ту внутр. справ, 2005.- 319 с.

.Бал Г.А. «Мотив»: уточнение понятия [Текст] / Г.А. Бал // Психологический журнал. - 2004. - №4. - С. 56 - 65.

.Баранов Г.П. Правосознание работников милиции: мифы, деформация, стереотипы [Текст] // Г.П Баранов, Н.А. Витрук // Право и жизнь. - 1992. -№2. - С. 122.

.Барко В.І. Стан психологічної готовності молоді до навчання в закладах МВС [Текст] / В.І. Барко, О.В. Шаповалов // Практична психологія в ОВС: Матеріали наукової конференції. - К. : РВВ МВС при УАВС, 1995. - С. 19 - 20.

.Безносов С.П. Профессиональная деформация и воспитание личности [Текст] / С.П . Безносов // Психологическое обеспечение социального развития человека: Межвуз. сб. / Ленингр. Держ ун-т; под. ред. А.А. Крылова. - Л.:ВРУ, 1989.- Вып.13. - С.34-45.

.Белослудцев В.И. Проблемы выявления психологического механизма, сущности и предупреждения деформации личности сотрудников ИТУ [Текст] / В.И. Белослудцев, И.И. Соколов // Проблемы усовершенствования правовых основ деятельности органов, которые выполняют наказание / Тр. Акад. - М: Академия МВД России, 1995. - с. 24-36.

.Бендас Т.В. Гендерная психология [Текст] / Т.В. Бендас. - СПб.: Питер, 2005, - 431 с.

.Бодалев А.А. В.Н. Мясищев: о личности и отношениях [Текст] / А.А. Бодалев // Мир психологии. - 2003. - №3. - с. 154-156.

.Бодалев А.А. Психология о личности [Текст] / А.А. Бодалев. - М.Изд-во МГУ, 1988. - 191с.

.Буданов А.В. Психолого-педагогические пути преодоления профессиональной деформации работников МВД [Текст] / А.В. Буданов. - М.: ГУК МВД РФ. - 1994. - 256 с.

.Бурлачук Л.Ф., Морозов С.М. Словарь-справочник по психодиагностике [Текст] / Л.Ф.Бурлачук, С.М. Морозов.. - Киев: Наук. мысль, 1989.

.Васильев В.Л. Юридическая психология: Учебник для ВНЗ [Текст] / В.Л. Васильев. - М: Юридическая литература, 1991. - 454 с.

.Васильева О.С. Изучение основных характеристик жизненных позиций человека [Текст] / О.С. Васильева, Е.А. Демченко // Психологический журнал. - 2006. - №4. - С. 74 -85.

.Василюк Ф.Е. Психология переживания [Текст] / Ф.Е. Василюк. - М. : Педагогика, 1984. - 301с.

.Выготский Л.С. Собр. Соч. [Текст] / Л.С. Выготский. - Т.4. - М., 1984.

.Головченко В.Н. Права жінок в Україні: під кутом зору міжнародно-правових стандартів [Текст] / В.Н. Головченко // Право України. - 1999. - № 7. - с. 38 - 41.

.Гордеева Т.О. Мотивационные факторы, что влияют на достижение успеха в деятельности, или мотивация обучения: пять факторов успеха [Текст] / Т.О. Гордеева. // Психология в высших учебных заведениях. - 2005. - №4. - С.3 -25.

.Гордеева Т.О. Мотивация достижения [Текст] / Т.О. Гордеева. - М.: Смысл, 2005. - 424 с.

.Грановская Р.М. Элементы практической психологии / [Текст] / Р.М. Грановская. - Л.: ВРУ, 1984. - 213 с.

.Гребенюк Г.С. Мотиви в структурі саморегуляції субєкта [Текст] / Г.С. Гребенюк // Педагогіка та психологія, 2005. - № 2 - С. 98-105.

.Гуревич К.М. Профессиональная пригодность и основные свойства нервной системы [Текст] / К.М. Гуревич. - М.: Наука, 1970, - 271 с.

.Гуревич К.М. Тесты интеллекта в психологии [Текст] / К.М. Гуревич //Вопр. психологии.- 1980.- № 2. - С. 53-64.

.Данилова Т.М. Мотивы профессионального самоопределения студентов - психологов [Текст] / Т.М. Данилова // Альма-Матер (ВВШ). - 2002. - № 7. - С. 14-15.

.Декларація про загальні засади державної політики стосовно сімї і жінок [Текст] : постанова: [прийнята Верховною Радою України 5 березня 1999 р.] / Відомості Верховної Ради. - Київ, 1999. - № 17. - С. 129 - 131.

.Завьялова Е.К. Социально-психологическая адаптация женщины в современных условиях (профессионально-личностный аспект) [Электронный ресурс] : Диссертация доктора психологических наук: 19.00.05 / Е.К.Завьялова; Из фондов Российской государственной Библиотеки. - СПб., 1998. - 294 с. - Режим доступу+.com.

.Ильин Е.П. Дифференциальная психология мужчин и женщин [Текст] / Е.П. Ильин. - СПб. : Питер, 2003. - 409 с.

.Ильин Е.П. Мотивация та мотивы [Текст] / Ильин Е.П. - СПб: И-во «Питер», 2000. - 512с.

.Ильин Е.П. О методических подходах изучения взаимосвязи свойств нервной системы с особенностями поведения и эффективностью деятельности человека [Текст] / Ильин Е.П. - Ярославль, 1976, С. 42-59.

.Історія філософії [Текст] : словник / за заг. ред. В.І. Ярошевця ; Київ. нац. ун-т. - К. : Знання України, 2006. - 1200 c.

.Карелин А.А. Психологические тесты. В 2 т. [Текст] / под ред. А.А.Карелина. - Гуманитар. изд. центр ВЛАДОС, 2005. - Т.2 - 247 с.

.Клецина И.С. Практикум по гендерной психологии [Текст] / И.С.Клецина - СПб.: Питер, 2003. - 328 с.

.Клецина И.С. Психология гендерных отношений. Теория и практика [Текст] / И.С. Клецина. - СПб. : Алетейя, 2004. - 415 с.

.Климов Е.А. Психология профессионального самоопределения [Текст] : учебн. пособие / Е.А. Климов. - Ростов-на-Дону : Феникс, 1996. - 512 с.

.Климов Е.А. Человек как субъект труда и проблемы психологии [Текст] / Е.А. Климов // Вопросы психологии. - 1984. - № 4. - С. 12-28.

.Ковалев А.Г. Психические особенности человека [Текст] / А.Г.Ковалев, В.Н. Мясищев. - Т.2 : Способности. - Л., 1960, - 264 с.

.Ковальчишина Н.І.Зміни у мотиваційній сфері особистості слідчих на ранніх стадіях професіоналізації / [Текст] : автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата психологічних наук. Н.І. Ковальчишина. - Харків: Харківський національний університет вну4трішніх справ, 2008. - с. 7-11.

.Конвенція про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок. Права людини [Текст]. Міжнародні договори України. - К., 1992. - с. 111.

.Коніна В.В. Жінка - не лише берегиня роду [Текст] / В.В. Коніна // Урядовий курєр. - 1998. - 26 травня.

.Коновалова В.Е. Правовая психология [Текст]: учеб, пособие В.Е. Коновалова - Харьков: "Основа" при ХГУ, 1990. - 198 с.

.Конституція України [Текст] : зі змінами та доповненнями : [прийнята на пятій сесії Верховної Ради України 28 черв. 1996 р.]. - Х. : Весна, 2008. - 48

.Конуп О.Ф. Професійно-психологічна підготовка майбутніх слідчих - перспективний напрямок роботи практичних психологів ВНЗ МВС України [Текст] / О.Ф. Конуп // Становлення особистості професіонала: перспектива й розвиток. Матеріали ІІ Всеукраїнської науково-практичної конференції (Одеса, 20 лютого 2009 р.). - Одеса: Одеський державний університет внутрішніх справ, 2009. - с.123-125.

.Кузина Р.Х. Психологические основы профессиональной деятельности военнослужащих женщин [Электронный ресурс] : Диссертация кандидата психологических наук: 19.00.06 / Р.Х. Кузина; Из фондов Российской государственной Библиотеки. - СПб., 2001. - 157 с. - Режим доступу+.com.

.Лазарєва В.А. Психология следователя и вопрос профессиональной деформации. Реализация криминальной ответственности / [Текст] / В.А. Лазарева.. - Куйбишев:, 1987. - с. 146-154.

.Левандовська М.Б. Проблема трансформації гендерних ролей жінок-працівників ОВС [Текст] / М.Б. Левандовська // Психолого-педагогічна складова підготовки працівників системи МВС: Матеріали науково-практичної конференції. - Харків: Вид-во Харк. нац. ун-ту внутр. справ, 2008. - с. 38 - 42

.Леонтьев А.Н. Деятельность. Сознание. Личность [Текст] / А.Н.Леонтьев. - Изд. 2-е. М. : Политиздат, 1977. - 304 с.

.Липинский Д.А. О системе права и видах юридической ответственности [Текст] Д.А. Липинский // Правоведение. - 2003. - №2. - С. 27-36.

.Маркова А.К. Психология профессионализма [Текст] / А.К. Маркова. - М.: Знания, 1996. - 256 с.

.Марьин М. И. Психологическое обеспечение антитеррористической деятельности [Текст]: учеб. пособие / М. И. Марьин, Ю. Г. Касперович. - М. : Академия, 2007. - 208 с.

.Медведєв В.С. Профессиональная деформация личности как проблема органов внутренних дел [Текст] / В.С. Медведєв // Психопедагогика в правоохранительных органах. - 1996. - № 1(3).- с. 15-17.

.Москаленко А.П. Профессиональная мотивация работников ОВД: изучение и коррекция [Текст] / А.П. Москаленко, Д.О. Кобзин, А.А.Стародубцев // Научно-практическое пособие. - Х. : УВД, 1999. - 98 с.

.Мясищев В.Н. Проблемы психологии человека в свете учения Павлова об отношениях организма к среде [Текст] / Мясищев В.Н. - Л., 1953. - с. 58-59.

.Мясищев В.Н. Психология отношений [Текст] : Избр. Психол. Тр. / В.Н. Мясищев. - М. : Ин-т практ. Психологии; Воронеж: НПО «МОДЕК», 1995. - 356 с.

.Наследов А.Д. Математические методы психологического исследования. Анализ и интерпретация данных [Текст] / А.Д. Наследов. - СПб. : Речь, 2004. - 360 c.

.Основы психодиагностики: [Текст]: Учебное пособие для студентов педвузов / Под ред. А.Г. Шмелева. - Москва, Ростову-на-Дону: Феникс, 1996.

.Основы управления в ОВД [Текст] : Учебн. пособие. Под редакцией Сальникова В.П.. - М. : ИМЦ ГУК МВД России, 2002. - 280 с.

.Патяева Е.Ю. Современная психология мотивации [Текст] / Е.Ю.Патяева. - М. : Смысл, 2002. - 350 с.

.Платонов К.К. Психология развивающейся личности [Текст] / К.К. Платонов. - М., 1987. - 250 с.

.Подтикан И.В. Особенности формирования мотивационной сферы личности [Текст] / И.В. Подтикан // Практическая психология и социальная работа. - 2006. - № 9. - С. 29-36.

.Пономаренко В.А. Экстремальность и проблема отношения к профессиональной деятельности и в профессиональной жизнедеятельности [Текст] / В.А. Пономаренко // Мир психологии. - 2005. - №3. - с.38-44.

.Проблемы профориентации та профотбора [Текст] : ученик / под ред. Н.Г. Чумаченко. - К. : Научная мысль, 1974. - 295 с.

.Про заходи щодо реформування системи підготовки спеціалістів та працевлаштування випускників вищих навчальних закладів [Текст] : указ Президента України від 1996 р. № 77/66 // Урядовий курєр. - 1996. - 25 січня (№ 15-16).

.Про організацію діяльності органів досудового слідства в системі Мінестерства внутршніх справ України [Текст] / Наказ МВС України від 20 лютого 2006 року № 160. - К., 2006. - 78 с.

.Профилактика профессиональной деформации личности сотрудника органов внутренних дел [Текст] : Методическое пособие. - М., 2004. - 112 с.

.Психологическое обеспечение работы с руководящими кадрами органов внутренних дел [Текст] : Методическое пособие. - М. , 2003. - 87 с.

.Романович Г. Г., Батюк В. І. Професиональная деформация сотрудников органов внутренних дел // Информационный бюллетень МВД БССР, 1988 № 3/4/. с. 3-5.

.Роша А.Н. Профессиональная ориентация и профотбор в ОВД [Текст] : учебное пособие / А.Н. Роша. - М : Академия МВС СРСР, 1989. - 342 с.

.Рубинштейн С.Л. Проблемы общей психологии [Текст] / С.Л. Рубинштейн. - СПб., 2004, - 514 с.

.Рыбников В.Ю. Психологическое прогнозирование надежности деятельности и пептидная регуляция состояния специалистов экстремального профиля [Текст] : моногр. / В.Ю. Рыбников ; МВД России, С.-петерб. ун-т, С.-петерб. ин-т биорегуляции и геронтологии, Сев.-Зап. отд-ние Рос. акад. мед. наук. - СПб. : С.-петерб. ун-т МВД России, 2000. - 205 с.

.Сайко Э.В. Отношения как феномен социального бытия [Текст] / Э.В. Сайко // Мир психологии. - 2006. - №4. с.3-9.

.Санникова О.П. Эмоциональность в структуре личности [Текст] : монография / О.П. Санникова. - Киев- Одесса, 1995. - 334 с.

.Семашко И.И. Сто больших женщин [Текст] / И.И. Семашко. - М. : Виче, 2000. - 250 с.

.Сидоренко Е. В. Методы математической обработки в психологии / [Текст] /Е. В. Сидоренко. - СПб.: Речь, 2002.- 254 с.

.Собчик Л.Н. Диагностика межличностных отношений. Модифицирован вариант интерперсональной диагностики Т. Лири: [Текст] : Методическое руководство / Л.Н. Собчик. - М.: ВНІІТЭМР, 1990. - 85 с.

.Столин В.В. Самосознание личности [Текст] / В.В. Столин. - М. : Изд-во Моск. Ун-та, 1983.- 284 с.

.Фетискин М.П. Социально-психологическая диагностика развития личности и малых групп [Текст] / М.П. Фетискин, В.В. Козлов, Г.М. Мануйлов. - М : И-во института психотерапии, 2002. - 489 с.

.Фрейд 3. Психология несознанного [Текст] / З. Фрейд. - М.: Образование, 1989.

.Фрейд З. Психология "Я" и защитные механизмы [Текст] / З. Фрейд. -М.:Педагогика, 1993.

.Харченко С.В. Самоактуалізація та особистісна зрілість як фактори успішної соціально-психологічної адаптації курсантів - першокурсників до умов навчання у вузі системи МВС [Текст] / С.В. Харченко // Психолого-педагогічна складова підготовки працівників системи МВС: Матеріали науково-практичної конференції. - Харків: Вид-во Харк. нац. ун-ту внутр. справ, 2008. - с. 79-83.

.Хорни К. Женская психология: [Текст] : Пер. С англ. / К. Хорни. - СПб.: ВЕИЛА,, 1993. - 222 с

.Чайка В.Г. Структура учебной мотивации студентов вузов [Текст] / В.Г. Чайка // Журнал прикладной психологии, 2002. - №3. - С. 28-31.

.Чеснокова И.И. Проблемы самосознания в психологии [Текст] / И.И. Чеснокова. - М. : Наука, 1977. - 144 с.

.Чикер В.А. Психологическая диагностика организации и персонала [Текст] / В.А. Чикер. - СПб. : Речь, 2003. - 205 c.

.Чубар Л.В. Права жінок в Україні як обєкт правового захисту [Текст] / Л.В. Чубар // Право України. - 2000 р. - №5. - С. 12.

.Шаранов Ю.А. Психология деятельности служебного коллектива органов внутренних дел [Текст] / . - СПб., 1998, -380 с.

.Шестаков А.Г. «Активное Я» [Текст] / А.Г. Шестаков. - М.: АСТ, 1997. - 324 с

.Шестаков А.Г. Психологическое воздействие в деятельности сотрудников органов внутренних дел [Текст] / А.Г. Шестаков. - Л., 1985.

.Щелкунова М.В. Правовой статус женщин - сотрудников полиции Германии [Текст] / М.В. Щелкунова // Конституционное и муниципальное право / Московский государственный университет. - Москва, 2002 . - №4 . - С. 43 - 44.

.Юридична психология. Альбом схем з коментарями [Текст]/ навч.посібник Кол.авт.:Д.О.Александров, В.Г.Андросюк, Л.і.Казміренко, та ін.; За заг.ред. Л.і.Казміренко,Е.М.Мокеева. Вид.2-ге, доопр. та доп. - К.: КНТ, 2008.- 152с. - С.50

.Яворська Г.Х. Соціально-професійна зрілість курсантов ВНЗ МВС України: [Монограф] / Г.Х. Яворська. - Одеса: Пласке, 2005. - 304 с.

.Steinhoff P. Womens managers in Japan/International study of management and organization [Text] / P.Steinhoff, K Tanaka , G.Symons // Armonk, 1986/87. - №3-4. - P.109-132.

.Stern. W. Die Differentielle Psychologie [Text] / W.Stern. - .Berlin, 1911. - 258 p.

.Unger R.K. Imperfect reflections of reality: Psychology constructs gender / [Text] / R.K. Unger. - Yale University Press, 1990. - 155 р.


Вступ Актуальність дослідження. Загальна тенденція розвитку суспільства характеризується прагненням реальної гендерної рівності на всіх рівнях функціонув

Больше работ по теме:

КОНТАКТНЫЙ EMAIL: [email protected]

Скачать реферат © 2017 | Пользовательское соглашение

Скачать      Реферат

ПРОФЕССИОНАЛЬНАЯ ПОМОЩЬ СТУДЕНТАМ