Система соціальної допомоги дітям,що постраждали від насильства

 

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ М.П.ДРАГОМАНОВА

ІНСТИТУТ СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ ТА УПРАВЛІННЯ

КАФЕДРА СОЦІАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни «Теорія соціальної допомоги»

на тему: «Система соціальної допомоги дітям,що постраждали від насильства»

Студентки ІV курсу групи 46СДс

за напрямом підготовки «Соціальне забезпечення»

спеціальності «Соціальна допомога»

Ромасюк Інна Василівна

Керівник: доцент кафедри соціальної політики,

к.е.н., доцент Чернін І.М.

Київ, 2014 рік

Зміст

Вступ

Розділ 1. Теоретичні основи вивчення проблеми соціально-правового захисту дітей від насильства

.1 Сутність, причини та наслідки явища насильства над дітьми

.2 Нормативно-правова база захисту дітей від насильства

Розділ 2 Соціальна допомога дітям, які постраждали від насильства

.1 Зміст соціально-профілактичної роботи щодо жорстокого поводження з дітьми

.2 Напрямки роботи закладів, в яких здійснюється реабілітація дітей-жертв насильницьких дій

Висновки

Список літератури

Вступ

насильство діти захист

Жорстоке поводження з дітьми визнано однією з найбільш розповсюджених форм порушення прав людини у світі. Без подолання цього згубного явища не можливо створити умови для повноцінного розвитку дитини, реалізації її особистості. Проблема насильства над дітьми свідчить про необхідність ретельного вивчення й розробки профілактичних заходів спрямованих на її вирішення, оскільки діти є найнезахищенішою, найуразливішою й майже повністю залежною від дорослих частиною суспільства.

Незалежно від того, в якій формі відбувається насильство, з часом його прояви стають дедалі жорстокішими. Найбільш поширеними в сімейних стосунках є психологічне насильство: грубість, приниження одне одного, а також фізичне насильство, зокрема - побиття.

Жорстоке поводження з дітьми є найбільш прихованою формою насильства, оскільки в Україні немає даних достовірної статистики про реальні його прояви. За узагальненою інформацією за ІІ півріччя 2007 року в Україні офіційно зареєстровано близько 90 тис. звернень з питань жорстокого поводження з дітьми. За даними МВС України за жорстоке поводження з дітьми на обліку в органах внутрішніх справ знаходиться понад 80 тис. сімей. У 2008 році за невиконання батьківських обовязків притягнено більш ніж 8 тис. батьків. Проте зростання кількості осіб, поставлених на профілактичний облік, свідчить про зростання поінформованості населення про можливості розвязання проблеми, а також збільшення уваги до даного явища з боку правоохоронних органів. Проблема насильства над дітьми винесена з розряду приватної проблеми родини на державний рівень.

Кримінальний кодекс (КК) містить вичерпний перелік складів злочинів, які зазіхають на життя, здоровя й статеву недоторканність будь-якого члена суспільства, незалежно від його статі, національності, соціальній приналежності тощо, переслідуючи різні форми фізичного й психологічного насильства. Право дітей в Україні на захист від всіх форм жорстокого поводження гарантується статтями 28, 25 Конституції України, згідно з яким - ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його достоїнство, обігу або покаранню. Головним документом сучасності, що регулює законодавство щодо жорстокого поводження з дітьми на міжнародному рівні, є Конвенція ООН про права дитини, що була прийнята в 1989 році й ратифікована більш ніж як 175 країнами світу. Україна ратифікувала Конвенцію ООН про права дитини в 1991 році й внесла відповідні зміни в національне законодавство згідно тим міжнародним стандартам, які зазначені в цьому документі.

Насильство розглядають у чотирьох площинах: правовій, моральній, суспільно-політичній та психологічній.

Тема курсової роботи полягає,перш за все у тому ,щоб визначити систему соціальної допомоги дітям ,що постраждали від насильства .

Мета дослідження- виявити особливості надання соціальної допомоги дітям ,що постраждали від насильства .

Завдання дослідження:

. Розкрити сутність, причини та наслідки явища насильства над дітьми.

. Окреслити загальну нормативно-правову базу захисту дитини від насильства.

. Охарактеризувати зміст соціально-профілактичної роботи щодо жорстокого поводження з дітьми.

. Проаналізувати напрямки роботи закладів, в яких здійснюється реабілітація дітей-жертв насильницьких дій.

Обєктом дослідження є соціальна допомога у сфері соціально-правового захисту.

Предметом дослідження є соціальна допомога у сфері соціально-правового захисту дітей від насильства в сімї.

Дослідження здійснювалося на основі комплексу методів:

а) теоретичних: аналіз, синтез, узагальнення, систематизація;

б) емпіричних: вивчення нормативно-правових актів, наукової та довідкової літератури, аналіз статистичних даних.

Структура роботи: робота складається зі вступу, двох розділів, загальних висновків, списку використаної літератури, додатків.

Розділ 1. Теоретичні основи вивчення проблеми соціально-правового захисту дітей від насильства

1.1Сутність, причини та наслідки явища насильства над дітьми

Сучасні погляди суспільства на виховання, нетерпимість до насильства над дітьми і занедбаності батьками сформувались відносно недавно. Насильство над дітьми існувало у всі часи і виникало значно частіше в попередніх поколіннях, ніж сьогодні.

Соціальна і психологічна незрілість дітей ставить їх у повну залежність від дорослих. Ця залежність, а також нездатність захистити себе, робить їх особливо уразливими перед різними проявами насильства.

Не можна говорити про насильство над дитиною і відсутність батьківського піклування без врахування сімейного контексту. Сімейні взаємовідносини - найперші і найміцніші соціальні взаємовідносини, які значною мірою впливають на самооцінку дитини, її здатність до адаптації і відчуття благополуччя. Для більшості з нас сімейні впливи є позитивними і є основним джерелом виховання, в процесі якого формуються принципи соціальної взаємодії, що зберігаються потім упродовж усього життя. На інших, однак, сімейні події і переживання впливають негативно. Несприятлива атмосфера в сімї створює передумови для найжорстокіших форм насильства в сімї та суспільстві.

Для нормального розвитку дітям потрібна атмосфера піклування й уваги, в якій порівну задовольняються дві потреби: контролю і привязаності та детермінанти здорових стосунків між батьками і дитиною, а також детермінанти сімейних ролей, засновані на цих двох головних потребах [10, c. 25].

На даний момент насильством вважають реальну дію чи загрозу умисної фізичної, сексуальної, психологічної чи економічної дії, примусу з боку однієї особи до іншої з метою контролю, залякування, навіювання почуття страху. В процесі насильства одна людина навязує себе, свої цілі та норми іншій, намагаючись підкорити її собі. Це узурпація свободи людини, це не є випадковими діями, які не можна пояснити. Кожен член родини переживає такі дії по-своєму, що накладає свій відбиток на ціннісно-орієнтаційну сферу. Особливо це стосується дитини, адже її особистість тільки формується [56, c. 128].

У нашому суспільстві ця проблема набуває все більшої ваги, але цього недостатньо для раціонального вирішення питання. За кордоном вже досить тривалий час практикують створення спеціальних центрів, у яких проходить реабілітація жертв насильства. З ними працюють спеціалісти, надають також необхідну матеріальну допомогу. Але контингент, який звертається до таких центрів, в основному - жінки, рідше діти. В США, наприклад, кожен підліток знає про своє право подати до суду, чи звернутися до соціальної служби, якщо вважає, що його права та гідність принижено. На жаль, в нашій країні дитину прагнуть насамперед повернути в сімю, часто не намагаючись як слід розібратись, через що, власне, вона вирішила її залишити. За статистикою, 48% дітей втікають через різні види насильства в сімї, спрямованих проти них.

В Конвенції ООН про права дитини зазначено, що жорстоке поводження з дітьми - це всі форми фізичного і/або емоційного поганого поводження, сексуальне насильство, відсутність піклування, торгівля чи інші форми експлуатації, що здатні призвести чи призводять до фактичної шкоди для здоровя дитини, його виживання, розвитку чи гідності в контексті відповідальності, довіри чи влади [14, c. 167].

В українському суспільстві побутує стереотип: насильство, жорстоке поводження до дітей, недбале ставлення - це проблеми виключно кризових або матеріально погано забезпечених сімей, бідних. Але проведене опитування громадської думки дає підстави для протилежних висновків - найбільш забезпечені громадяни дають найменш толерантні відповіді з цього питання.

Жорстокість може виявлятись і з боку осіб, які безпосередньо не є членами сімї, але повязані з ними певними стосунками. Це необхідно враховувати в соціально-педагогічній роботі з сімями.

Насильство над дітьми може бути як одномоментним, так і пролонгованим в часі, як свідомим, так і неусвідомленим з боку дорослих, батьків, вихователів. Воно може призвести до емоційного чи психічного травмування, чи навіть загибелі дитини [26, c. 83].

Дитинство - це період відсутності дорослої відповідальності, узаконена залежність від турботи та економічної підтримки суспільства. Дитина є недієздатною в повному обсязі, але має всі людські права. Діти мають право на захист від жорстокого поводження, насильства різних видів і форм.

Жорстоке поводження, з точки зору порушення прав дитини, можна тлумачити як:

ігнорування потреб дітей, порушення їх прав;

відсутність догляду за ними (чи незадовільний догляд);

ізоляція дитини, бойкот (у дитячому колективі);

відсутність проявів батьківської любові, доброти, чуйності;

безвідповідальність до дітей;

бездіяльність батьків щодо дитини у скрутній ситуації;

брутальність, глузування, неповага до гідності, особистості дитини;

не вираховування вікових особливостей: дитина просто не може зробити те, що вимагають від неї батьки;

авторитарний стиль спілкування з дитиною;

нехтування дитиною;

обман дитини [46, c. 15].

В основі насильства над дитиною лежить нерозуміння цінності дитини, відсутність системи демократичних цінностей, які визначають модель сімейного життя і родинного виховання в конкретній сімї.

Таким чином ми можемо виділити такі види насильства:

· фізичне насильство - навмисне нанесення одним членом родини іншому побоїв, тілесних ушкоджень, що можуть привести або привели до смерті постраждалого, порушення фізичного або психічного здоровя, нанесення шкоди його честі та достоїнству. Всі дії, спрямовані на спричинення дитині фізичної шкоди, заборонені законом;

· сексуальне насильство - протиправне зазіхання одного члена родини на статеву недоторканність іншого члена родини, а також дії сексуального характеру стосовно неповнолітнього члена родини. Поняття "сексуальне насильство" містить в собі не лише зґвалтування, а й сексуальні домагання, непристойні пропозиції, а також будь-які образливі дії, що мають сексуальний характер;

· психологічне насильство - насильство, повязане з дією одного члена родини на психіку іншого шляхом словесних образ або погроз, переслідування, залякування, якими спеціально створюється емоційна невпевненість, нездатність захистити себе й може заподіюватися або заподіюється шкода психічному здоровю;

· економічне насильство - навмисне позбавлення одним членом родини іншого житла, їжі, одягу й іншого майна або засобу, на які постраждалий має передбачене законом право, що може призвести до його смерті, викликати порушення фізичного чи психічного здоровя [18].

Стаючи в сімях жертвами насильства, діти нерідко покидають сімї, опиняються на вулиці, де можуть стати обєктами купівлі-продажу. В Україні встановилась досить небезпечна ситуація, повязана з поширенням торгівлі людьми, зокрема дітьми.

Торгівля дітьми - це складна комплексна проблема, яка, без сумніву, має негативний вплив на неповнолітніх. Потрапивши в ці тенета, дитина стикається з погрозами фізичного, психічного, сексуального насильства, побиттям, зґвалтуванням, а також розбещенням, втягненням у злочинну діяльність, спонуканням до заняття проституцією, залученням до праці на виробництві зі шкідливими умовами, вилученням органів для трансплантації, використанням у жебрацтві тощо. Іноді жорстоке поводження до дітей може виявлятись в фактах продажу дитини самими батьками або іншими членами сімї [64, c. 81].

Згідно Конвенції ООН про права дитини, яку підписали 189 держав світу, кожна дитина має право на захист від усіх видів сексуальної експлуатації та насильства. Всі держави повинні захищати дітей від сексуальної експлуатації та забезпечувати дітям-жертвам фізичну та психологічну реабілітацію і допомогу в соціальній реінтеграції.

Результати досліджень, проведених здебільшого в розвинених країнах світу, дозволяють стверджувати, що певні характеристики дітей збільшують ризик насилля: вікові, статеві, гендерні, особистісні особливості сімї, в якій зростає дитина. Також враховуються характеристики батьків чи опікунів (особистісні, поведінкові, статева приналежність, минулий досвід).

Фізичні, поведінкові та емоційні наслідки насильства можуть бути різними, в залежності від рівня розвитку, на якому знаходилась дитина, коли відбулось насильство, його жорстокості, стосунків між кривдником і дитиною, терміну, протягом якого відбувалось насильство, та інших факторів в оточенні дитини.

Серед причин виникнення жорстокого поводження до дітей можна виділити наступні:

безробітність або низька матеріальна забезпеченість;

алкоголізм одного чи обох батьків;

самотність чи шлюб, який розпався;

занадто маленьке житло, що посилює напругу;

озлобленість батьків чи розчарованість у житті;

фізична чи психічна перевтома;

незрілість батьків;

егоїзм батьків, прагнення їх до розваг;

відсутність привязаності до дитини;

надмірна вимогливість;

народження другої дитини;

велика кількість дітей;

небажана дитина (як привід і примус до укладення шлюбу);

передчасно народжена в шлюбі дитина, яка дає привід до сварок та розриву;

позашлюбна дитина як обєкт виміщення зла на його матір (батька);

дитина з фізичними та психічними недоліками, від якого хочуть позбавитися [40, c. 17].

Жорстоке поводження з дітьми в установах розглядається як порушення їх прав, у тому числі й права на освіту. Тому доцільною є як вчительська, батьківська, так і дитяча просвіта в цьому напрямі, а також вивчення основ нормативно-правового захисту дітей від насильства.

.2 Нормативно-правова база захисту дітей від насильства

Захист дітей, забезпечення їх повноцінного розвитку - проблема національного значення, яка повинна розглядатися і розвязуватися в різних контекстах: історичному, соціологічному, культурологічному, демографічному, педагогічному і, безумовно, юридичному. Мова йде про закріплення певними законами та іншими нормативно-правовими актами чітко визначених правил, норм, стандартів і вимог щодо організації життєдіяльності дитини.

Першим міжнародним документом, в якому розглядалась проблема прав дитини, була Женевська декларація 1924 року, спрямована на створення умов, що забезпечують нормальний фізичний і психічний розвиток дитини, право дитини на допомогу, належне виховання, захист [ ]. Важливим документом стала прийнята 10.12.1948 р. Генеральною асамблеєю ООН Загальна декларація прав людини (введена в дію з 1976 р.). У ній вперше зафіксовані основи захисту прав дітей [14, c. 206]. Свій розвиток Декларація отримала в пакетах прав людини, що гарантували рівні права всім дітям і забезпечення розвязання їх основних соціальних проблем.

Генеральна асамблея ООН 20.11.1959 р. прийняла Декларацію прав дитини - документ, який регулює становище дитини в сучасному суспільстві. Декларація складається з 10 принципів, якими проголошується, що дитині, незалежно від кольору шкіри, мови, статі, віри, законом повинен бути забезпечений соціальний захист, надані умови та можливості, що дозволили б їй розвиватись фізично, розумово, морально, духовно [14, c. 58].

Документом, де проголошується, що людство зобовязане дати дітям усе найкраще, надійно забезпечити дитинство, яке гарантує в майбутньому розвиток повнолітніх громадян, стала Конвенція про права дитини, схвалена ООН 20.11.1989 р [14, c. 69]. Україна ратифікувала Конвенцію в 1991 році та внесла відповідні зміни до національного законодавства. Її ратифікували 189 країн світу. Серед тих, хто не ратифікував Конвенцію - США та Сомалі.

Держави-сторони, зокрема, мають вживати на національному, двосторонньому та багатосторонньому рівнях всі необхідні заходи щодо протидіїї схиляння або примусу дитини до будь-якої незаконної сексуальної діяльності, використання дітей з метою експлуатації у проституції або в іншій незаконній сексуальній практиці, використання дітей з метою експлуатації у порнографії та порнографічних матеріалах; щодо попередження викрадення дітей, торгівлі дітьми чи їх контрабанди в будь-яких цілях і в будь-якій формі. Вони повинні захищати дитину від усіх форм експлуатації, що завдають шкоди будь-якому аспекту добробуту дитини [55, c. 91].

Головні положення, які пронизують майже всі міжнародні правові акти - це абсолютні заборони на жорстоке поводження з особою, перш за все з дітьми. Цей принцип не має порушуватись в жодній з ситуацій, без виключення. Але, на жаль, він порушується досить часто, різними способами і в різних країнах.

Міжнародний принцип заборони усіх видів жорстокого поводження з людиною став одним з основних принципів національного законодавства України. Ратифікувавши основні міжнародні документи з прав дитини, Україна взяла на себе зобовязання відповідно до ч. 1 ст. 19 Конвенції про права дитини вжити всіх заходів (законодавчих, адміністративних і просвітницьких) щодо захисту дітей від насильства у всіх його проявах, недбалого піклування, чи депривації. Україна вперше в Конституції зазначила, що будь-яке насильство над дитиною та її експлуатація переслідуються законом, держава забезпечує гарантії державного утримання та виховання дітей-сиріт та дітей, які позбавлені батьківського піклування (ст. 52). Правова база складається з Конституції України, відповідних кодексів України, законів України, указів Президента України, постанов Кабінету Міністрів України, а також відомчих правових актів, державних програм [68, c. 92].

На підставі положень Конституції України і Конвенції ООН про права дитини 26.04.2001 р. в Україні був прийнятий Закон "Про охорону дитинства", який визначає охорону дитинства стратегічним загальнонаціональним пріоритетом із метою забезпечення реалізації прав дитини на все життя, охорону здоровя, освіту, соціальний захист та всебічний розвиток, встановлює основні засади державної політики у цій сфері.

Держава через органи опіки та піклування, служби у справах неповнолітніх, центрів соціальних служб для сімї, дітей та молоді у порядку, встановленому законодавством, має надавати дитині та особам, які піклуються про неї, необхідну допомогу у запобіганні та виявленні випадків жорстокого ставлення до дитини, передачі інформації про ці випадки для розгляду до відповідних уповноважених законом органів для припинення насильства, відповідно до чинного законодавства, дитина вправі особисто звернутися до органу опіки та піклування, служби у справах неповнолітніх, центрів соціальних служб для сімї, дітей та молоді, інших уповноважених органів за захистом своїх прав, свобод і законних інтересів. Розголошення чи публікація будь-якої інформації про дитину, що може заподіяти їй шкоду, без згоди законного представника дитини забороняється [38, c. 86].

Згідно з Сімейним кодексом, сімю визнано основним осередком суспільства, найкращою умовою для виховання та розвитку дітей. У Кодексі по-новому визначені права членів сімї, захист яких через створення умов для їхньої реалізації є метою соціальної роботи [14, c. 67].

Права членів сімї у новому Сімейному кодексі відображають міжнародні стандарти прав людини в суспільстві з урахуванням особливостей сімї та її соціального інституту - шлюбу (вперше законодавчо визнані позашлюбні сімї) і спрямовані на забезпечення виховання та розвитку дитини в сімї, охорону батьківства і материнства, розвиток подружжя, що є можливим за умови виконання членами сімї своїх обовязків стосовно один одного на основі домовленостей (угоди) щодо правил сімейного життя або захисту прав членів сімї через суд.

Захист від найбільш небезпечних порушень прав неповнолітніх забезпечує Кримінальний кодекс України. Він містить як загальні норми, що захищають всіх громадян від жорстокого поводження, так і норми, безпосередньо спрямовані на захист життя та здоровя та недоторканності неповнолітнього.

Закон України "Про попередження насильства в сімї" (15.11.2001, остання редакція - 1.01.2009);

Сімейний кодекс України (10.01.2002, остання редакція - 7.05.2009);

Закон України "Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо встановлення відповідальності за вчинення насильства в сімї або невиконання захисного припису" (15.05.2003);

Наказ Міністерства охорони здоровя України від 23.01.2004 р. №38 "Про затвердження заходів щодо виконання Закону України "Про попередження насильства в сімї" та Примірного положення про центр медико-соціальної реабілітації жертв насильства в сімї";

Указ президента України від 5.05.2008 р. №411/2008 "Про заходи щодо забезпечення захисту прав і законних інтересів дітей";

Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення законодавства стосовно протидії насильству в сімї" (25.09.2008) [14, c. 34].

На національному рівні в Україні прийнято ряд законодавчих та нормативно-правових актів, які захищають людину від насильства в сімї, а також регламентують діяльність правоохоронців щодо попередження та припинення насильства в сімї.

Конституція України є тією юридичною базою, норми якої визначають та гарантують охорону і захист прав, свобод та інтересів сімї та людини. Це такі статті Конституції України як: право захищати своє життя і здоровя, життя і здоровя інших людей від протиправних посягань (ст. 27); ніхто не може зазнавати втручання в його особисте та сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України (ст. 32); право на звернення до державних інституцій (ст. 40); право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю (ст. 41); право на житло (ст. 47); права та свободи людини й громадянина захищаються судом (ст. 55); право знати свої права та обовязки (ст. 57).

Кодекс про шлюб та сімю України визначає сферу сімейних та родинних відносин. Ним передбачені відповідні правові гарантії з охорони й захисту прав та інтересів сімї, регулюється порядок вирішення спорів між подружжям, батьками та дітьми, іншими членами родини, а також визначені правові наслідки щодо недотримання ними своїх обовязків [14, c. 56].

Особа, яка досягла 14-ти років, має право самостійно подавати заяви про позбавлення батьків батьківських прав.

листопада 2001 року в Україні прийнято Закон "Про попередження насильства в сімї".

В Україні діє національне законодавство, що регулює певні питання протидії насильству в сімї. Насамперед, це Конституція України, яка не тільки визначає основні права та свободи громадян, а й гарантує їхній захист [14, c. 37].

Міжнародне право щодо захисту прав людини тлумачить насильство у сімї як порушення прав людини й накладає на всі країни зобовязання знайти ефективні правові засоби протидії насиллю. Тому питання протидії насильству в сімї є предметом численних міжнародних актів, ратифікованих багатьма країнами світу.

Часто злочини, повязані з домашнім насильством, трактуються правоохоронними органами як "хуліганство". В таких випадках мова йде тільки про порушення "громадського порядку" та вияв "неповаги до суспільства", що є підставою для застосування cт. 173 Кодексу України про адміністративні порушення (№8073-Х від 07.06.2003 р.). Важливо зазначити, що саме п. 2 цього документу дає розяснення про міру відповідальності за вчинення насильства особою або невиконання захисного припису (у вигляді штрафу чи проходження виправних робіт) [14, c. 118].

Дитина вправі особисто звернутися в органи опіки й піклування, служби у справах неповнолітніх, центри соціальних служб для сімї, дітей та молоді, інші уповноважені органи за захистом своїх прав, свобод і законних інтересів.

Згідно Закону "Про попередження насильства в сімї" визначено перелік органів та установ, на які покладається здійснення заходів щодо попередження насильства в сімї. Такими установами визнані:

спеціально уповноважений орган виконавчої влади з питань попередження насильства в сімї;

служба дільничних інспекторів міліції;

кримінальна міліція у справах неповнолітніх органів внутрішніх справ;

органи опіки і піклування;

кризові центри;

центри медико-соціальної реабілітації жертв насильства в сімї;

органи виконавчої влади;

органи місцевого самоврядування [18].

У кожного з цих органів різні обовязки, тому вони повинні співпрацювати разом, адже тоді складатиметься майже повна картина окремих випадків, відповідно, стане простіше й ефективніше допомагати постраждалим від насильства в родині.

Існують спеціальні заходи попередження насильства в сімї, регламентовані Законом України "Про попередження насильства в сімї":

. Офіційне попередження про недопустимість здійснення насильства в сімї (виноситься, при умові відсутності в діях ознак злочину, повідомляється під розписку).

. Взяття на профілактичний облік і зняття з профілактичного обліку (членів сімї, яким було винесене офіційне попередження про недопустимість насильства в сімї, служба дільничних інспекторів міліції або кримінальна міліція в справах неповнолітніх беруть на профілактичний облік. Зняття з обліку відбувається в тому випадку, якщо протягом року особа ні разу не здійснить насильства в родині).

. Захисне попередження (воно не вимагає узгоджень з ознаками злочину. Забороняє особі, якій воно винесене: здійснювати конкретні акти насильства в сімї; отримувати інформацію про місце перебування жертви насильства в сімї; розшукувати жертву насильства в сімї, якщо та за власним бажанням знаходиться в місці, невідомому особі, яка здійснила насильство; приходити до жертви насильства в сімї, якщо та тимчасово знаходиться не за місцем сумісного проживання членів родини; вести телефонні переговори з жертвою насильства в сімї).

. Стягнення коштів на утримання жертв насильства в сімї в спеціалізованих закладах (приймається у судовому порядку).

. Члени родини, які здійснили насильство по відношенню до своїх близьких, також несуть кримінальну, адміністративну або цивільно-правову відповідальність у відповідності з законом [18].

Згідно зі ст. 4 згаданого Закону України підставами для вжиття заходів із попередження насильства в сімї, є:

. Заява про допомогу жертви насильства в сімї або члена сімї, стосовно якого існує реальна загроза вчинення насильства в сімї;

. Висловлене жертвою насильства в сімї або членом сімї, стосовно якого існує реальна загроза вчинення насильства в сімї, бажання вжиття заходів із попередження насильства в сімї у разі, якщо повідомлення або заява надійшли не від нього особисто;

. Отримання повідомлення про застосування насильства в сімї або реальної загрози його вчинення стосовно неповнолітнього чи недієздатного члена сімї [18].

Орган, до якого надійшла заява чи повідомлення про вчинення насильства в сімї або реальну загрозу його вчинення, розглядає заяву чи повідомлення, та в межах своїх повноважень вживає передбачені законом заходи з попередження насильства в сімї [18].Згідно зі статтею 12 Закону України "Про попередження насильства в сімї" членів сімї, яким було винесене офіційне попередження про неприпустимість вчинення насильства в сімї, служба дільничних інспекторів міліції чи кримінальна міліція у справах неповнолітніх беруть на профілактичний облік. Зняття з профілактичного обліку членів сімї, які вчинили насильство в сімї, проводиться органами, які брали на облік особу, якщо протягом року після останнього факту вчинення насильства в сімї особа жодного разу не вчинила насильства в сімї.Відповідно до ст. 1 Закону здійснення соціального захисту і профілактики правопорушень серед неповнолітніх покладається на:

Збереження до останнього часу традиційної радянської системи захисту прав дитини обумовило накопичення багатьох соціальних проблем дитинства: швидкими темпами збільшувалось соціальне сирітство, безпритульність, за останні 10 років - на 60%: значно зменшилась ефективність інтернатного виховання і збільшилась кількість дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, що виховуються в інтернатних закладах; дитяча безпритульність набула критичних обсягів і характеристик.

Висновок до першого розділу

Насильство часто присутнє в нашому житті і ми відіграємо в ньому певну роль. Залежно від ситуації ми є свідками, жертвами або ж кривдниками. Трагічність ситуації в тому, що свідки чи жертви насильницької діяльності переносять модель кривдницької поведінки у власне життя та продовжують чинити насильство. Власне створюється коло насильства: жертви стають кривдниками.

Насильство - це умисна фізична, сексуальна, психологічна чи економічна дія чи її загроза, примус з боку однієї особи до іншої з метою контролю, залякування, навіювання почуття страху. В процесі насильства одна людина навязує себе, свої цілі та норми іншій, намагаючись підкорити її собі. Це узурпація свободи людини, це не є випадковими діями, які не можна пояснити. Кожен член родини переживає такі дії по-своєму, що накладає свій відбиток на ціннісно-орієнтаційну сферу. Особливо це стосується дитини, адже її особистість тільки формується.

Жорстоке поводження з дітьми в подальшому формує з них соціально-дезадаптованих людей, не здатних створювати повноцінну сімю, бути гарними батьками, а також є поштовхом до відтворення жорстокості по відношенню до власних дітей. Дитина потребує соціально-правового захисту.

Про соціальний захист дитини можна говорити у двох аспектах. У широкому розумінні соціальний захист передбачає гарантію основних прав, зафіксованих у Конвенції ООН про права дитини. У вузькому розумінні це означає створення умов для вільного розвитку духовних та фізичних сил дитини, пробудження її активності. Соціальна захищеність не має вікових рамок. Але чим менше дитина, тим більше вона потребує захисту.

Жорстоке поводження з дітьми, нехтування їхніми інтересами не лише завдає непоправної шкоди їх фізичному здоровю, але й тягне за собою важкі психічні та соціальні наслідки. У більшості дітей-жертв насильства зявляються серйозні відхилення в психічному, фізичному розвитку, в емоційній сфері.

Кількість дітей, які потрапили в біду, не зменшується, а навпаки, збільшується. На жаль в Україні сьогодні таке явище, як насильство в сімї та кривдництво дітей, не завжди стоять у центрі уваги громадськості. Це не від зменшення таких явищ, а затемнення їх тими подіями, які привертають до себе більше уваги у соціополітичному житті країни. Це є притаманним для історії, а без розуміння цього ми приречені повторювати її. Адже історія насильства це зміна соціальних поглядів на ті чи інші явища, які супроводжують людину, якими вони є правильними чи хибними. Тому соціальні працівники, служби у справах неповнолітніх, кримінальна міліція, органи охорони здоровя, органи опіки та піклування повинні тримати у центрі уваги усі проблеми, усі фактори, що впливають на розвиток дітей та підлітків, враховуючи їхнє оточення а також виробляти та вдосконалювати професійні навички, які допоможуть їм працювати для позбавлення гноблення у сімї та суспільстві, враховуючи їхнє оточення.

Розділ 2 Соціальна допомога дітям, які постраждали від насильства

2.1 Зміст соціально-профілактичної роботи щодо жорстокого поводження з дітьми

Соціальна допомога з дітьми та молоддю - це діяльність уповноважених органів підприємств, організацій та установ незалежно від їх підпорядкування і форми власності, та окремих громадян, яка спрямована на створення соціальних умов життєдіяльності, гармонійного та різнобічного розвитку дітей та молоді, захист їх конституційних прав, свобод і законних інтересів, задоволення культурних та духовних потреб (Закон України "Про соціальну допомогу з дітьми та молоддю").

Соціальна допомога в аспекті протидії жорстокому поводженню з дітьми має такі завдання:

інформувати про сутність і наслідки жорстокого поводження з дітьми, відповідальність за них;

показувати моделі сімейного та суспільного виховання, людських стосунків, які засновані на гуманних і демократичних засадах;

розяснювати права членів сімї, вчити їх реалізовувати та захищати і на цій основі будувати власні моделі сімейного життя і сімейного виховання;

змінювати ставлення суспільства до жорстокого поводження з дітьми, активізує громадську позицію людей;

сприяти самореалізації дітей і дорослих [55, c. 217].

Методологією соціальної допомоги в аспект протидії жорстокого поводження з дітьми є концепція "допомоги для самодопомоги", яка змінює свідомість і поведінки дорослих і дітей.

"Допомога для самодопомоги" розглядає людину як субєкта соціальної допомоги і власного життя, передбачає комплекс послуг, які спрямовані на підтримку, допомогу і самодопомогу особистості. Особливістю цієї концепції в нашому випадку є стимулювання людини до навчання самостійному розвязанню проблем через навчання:

) правам людини;

) життєвим умінням і навичкам, які реалізують ці права в реальному житті, дозволяють запобігти їх порушенню;

) толерантності, зміну ставлення до жорстокого поводження з дітьми на неприйняття та відмову від такого поводження [54, c. 10].

Таке навчання поєднується із соціальною підтримкою (психологічною, педагогічною, юридичною), яка дозволяє стабілізувати, не погіршити ситуацію, закріпити позитивні зміни в особистості. Разом з цим, необхідною є спрямованість соціальної допомоги на самодопомогу: в нашому випадку це здійснення рефлексії свого поводження тими, хто жорстоко ставиться до дітей, у поєднанні із самоконтролем. Цьому теж треба навчати: як оцінити ситуацію з огляду на жорстокість, як загальмувати свої емоції та поведінку, нагадувати про батьківські та професійні обовязки щодо дітей. При цьому опора в соціальній допомозі здійснюється як на життєвий досвід дорослих і дітей, так і на зразки гуманної поведінки з дітьми.

Соціальна допомога з неблагополучною сімєю, в якій є жорстоке поводження з дітьми, здійснюється за напрямами:

деінституалізація дітей у прийомних сімях;

нормалізація дітей з вадами у фізичному та розумовому розвитку в біологічних і прийомних сімях;

громадська опіка сімей;

формування усвідомленого батьківства;

"укріплення" неблагополучних сімей;

організація групи само- та взаємопідтримки та допомоги, діяльності фасилітаторів із сімейної просвіти;

формування гендерної рівності, захист жіночих та дитячих прав у сімї та суспільстві;

запобігання та боротьба з насильством в сімї;

попередження і боротьба з наркоманією, палінням, алкоголізмом, проституцією, які є факторами, що провокують жорстоке поводження з дітьми;

навчання членів сімї поведінці у кризових ситуаціях (підтримці тяжкохворих, догляду за ними, спілкуванні з ними та мікросередовищі);

підтримка членів сімї в екстремальних ситуаціях (смерть члена родини, початок дитиною самостійного життя, випадки насильства в сімї, вимушена зміна місця проживання, втрата роботи членами сімї);

народження дитини з особливими потребами;

адаптація сімї у новому мікро- та макросередовищі; забезпечення умов для поєднання праці з сімейними обовязками і з життєвими інтересами людини;

охорона материнства та дитинства;

планування сімї, профілактика ранніх та небажаних вагітностей;

обєднання поколінь (непрацюючих, але досвідчених пенсіонерів і молодих активних, але з недостатньою освітою і досвідом молодих осіб) [55, c. 114].

Таким чином, ця робота спрямована:

) на виконання та відновлення сімєю своїх функцій;

) реалізацію нею своїх прав у суспільстві та прав членів сімї у родині і через це - відновлення родинних стосунків, покращання стосунків з мікро- та макросередовищем;

) компенсацію неповної структури сімї та реабілітацію сімї, спрямування її через співпрацю до самовизначення та самореалізації;

) реалізацію прав людей на сімю і проживання в найкращих умовах для виживання, захисту і розвитку, природному середовищі та основному осередку суспільства - у сімї.

Україні контрактної моделі соціальної допомоги з сімєю, де є жорстоке поводження з дітьми. Ця модель розглядає соціальну роботу різних напрямів з сімєю як останній шанс для сімї перед тим, як у розвязанні її проблем будуть приймати участь органи державної влади і силові структури. Соціальний працівник і сімя на початку їх стосунків визначають цілі спільної діяльності і на цій основі офіційно приймають робочу угоду про шляхи досягнення цих цілей, час, дії та інші складові, необхідні для досягнення цих цілей. Сімя одержує завдання, виконання яких контролюється, попереджається про відповідальність за їх невиконання (передачу справи у інші структури) [36, c. 17].

У договорі записується, що соціальний працівник відвідує сімю, може опитувати сусідів про життя сімї, але лише з дозволу цієї родини, заходить у такий простір, куди його пускають, отже, він не порушує права на приватну власність і таємницю сімейного життя. Таку угоду в соціальній допомозі з сімями, які перебувають під соціальним супроводом, заключають і центри соціальних служб для молоді в Україні.

Соціально-профілактична робота щодо жорстокого поводження з дітьми має такі форми:

первинна (як загальна просвіта населення з цього явища: що воно таке, чому воно є поганим і неприйнятним. Застосовується в основному для нормальних, благополучних сімей);

вторинна (де зафіксовано, чи постерігається жорстоке поводження з дітьми, членами родини, домашніми тваринами. Це цілеспрямована робота з окремими групами дорослих і дітей з метою зміни ставлення до поводження з дітьми, формування гуманного ставлення дорослих до дітей, життєвих умінь та навичок у дорослих та дітей, розяснення сутності і відповідальності за жорстоке поводження з дітьми);

третинна (з тими, хто постраждав від жорстокого поводження з метою навчання самозахисту; з тими, хто здійснює таке поводження - як соціальне навчання і контроль, що є умовою збереження сімї, залишення батьківських прав тощо) [54].

Соціально-профілактична робота з батьками щодо жорстокого поводження з дітьми складається з :

) батьківської просвіти: права та потреби дітей, права та обовязки батьків щодо дітей, особливості розвитку дітей, родинного виховання, жорстоке поводження з дітьми і насильство в сімї: його сутність, наслідки, відповідальність;

) формування толерантності, життєвих сімейних умінь і навичок (комунікативних, прийняття рішень, прогнозування, управління собою).

Зміст соціально-профілактичної роботи з педагогами загальних навчальних закладів в аспекті протидії жорстокому поводженню з дітьми передбачає:

учительську просвіту (курси підвищення кваліфікації, семінари, вчительські конференції, методичні та педагогічні ради); про права та потреби дітей, відповідальність вчителів за дітей; взаємодію вчителя з сімєю учня, права, обовязки і відповідальність батьків за дітей, сутність жорстокого поводження з дітьми, насильства щодо дітей в сімї та школі, відповідальність за них, професійна педагогічна етика, субєкт-субєктне спілкування, взаємодія субєктів захисту прав дітей;

формування у вчителів умінь і навичок розпізнавати і виявляти жорстоке ставлення до дітей і насильство, толерантного ставлення до дітей з різних сімей, комунікативних умінь субєкт-субєктного спілкування, майстерності управління собою і ситуацією, розвязання конфліктів раціональним способом (тренінги, семінари, рольові та ділові ігри);

усунення феномену професійного вигорання (навчання та організація правильного режиму роботи, сприяння професійного зростання, психотерапевтичні сеанси, консультації психолога, покращення психологічного клімату в колективі, створення кімнати емоційного розвантаження) [37, c. 203].

Батьківська просвіта і просвіта вчителів повинна спиратись на їх память дитинства. Саме це сприятиме кращому розумінню дітей і перегляду поводження з ними.

Соціально-профілактична робота з дітьми щодо протидії жорстокого поводження з дітьми в дитячих установах передбачає:

розяснення прав дітей і дорослих педагогів, медиків тощо;

розяснення сутності жорстокого поводження і насильства та навчання звертанню щодо їх проявів в установи, організації, за телефонами довіри.

Зміст соціально-профілактичної роботи щодо жорстокого поводження з дітьми в дитячих колективах становить:

формування толерантності в сімї, мікросередовищі, школі;

просвіта про права дітей, субєктів їх захисту:

формування вміння протистояти насильству і жорстокому поводженню.

формування життєвих умінь і навичок щодо ситуації жорстокого поводження і насильства;

організація предметного дозвілля і відпочинку дітей на засадах гуманізму.

створення умов для самовиявлення лідерів, позитивних якостей особистості;

показ прикладів кращих стосунків (відеолекторії, радіо, книги, ЗМІ, життєві історії тощо) і перенесення їх на конкретні ситуації в житті дитячого колективу [20, c. 43].

.2 Напрямки роботи закладів, в яких здійснюється реабілітація дітей-жертв насильницьких дій

Насильство в сімї є однією з найбільш розповсюджених форм порушення прав людини. У більшості випадків протиправні дії проти когось із членів родини супроводжуються актами агресії, приниження та жорстокої поведінки. Подібні дії з боку насильника приводять до негативного фізичного, психічного та соціального стану здоровя постраждалої особи чи кількох осіб, членів цієї родини. Як правило, найбільше страждають від сімейного насильства жінки, діти та люди похилого віку, хоча про останню категорію йдеться дуже мало.

Практично в усіх регіонах України почали функціонувати спеціалізовані установи для жертв насильства в сімї, зокрема кризові центри, центри соціально-психологічної допомоги, спрямовані на надання комплексної психологічної, юридичної, інформаційно-консультативної, соціально-медичної та іншої допомоги, а також, у разі потреби, надають тимчасовий притулок (до 3 місяців), зокрема, жінкам і дітям, які потерпіли від насильства в сімї або опинилися в кризовій ситуації. Разом із тим, незважаючи на певні позитивні зрушення у розвязанні проблеми насильства, механізм правового та соціального захисту потерпілих від насильства залишається недосконалим: не вистачає відповідних закладів для надання допомоги потерпілим та спеціально підготовлених фахівців у сфері запобігання насильству, неефективною є система раннього виявлення випадків насильства в родині. Недостатньо ефективною також є система санкцій, що застосовуються щодо осіб, які вчиняють насильство в сімї [53, с. 86].

З метою надання спеціалізованої допомоги потерпілим від насильства у сімї в Україні створено 22 центри соціально-психологічної допомоги (в АР Крим, Волинській, Донецькій, Дніпропетровській, Житомирській, Закарпатській, Запорізькій, Івано-Франківській, Київській, Кіровоградській, Луганській, Львівській, Миколаївській, Одеській, Рівненській, Сумській, Тернопільській, Хмельницькій, Чернівецькій, Чернігівській областях а також у містах Києві та Севастополі), 16 центрів медико-соціальної реабілітації жертв насильства в сімї, 2 притулки для жінок, 11 дитячих притулків [12, с. 12].

Міністерство охорони здоровя України зробило крок назустріч потребі суспільства у попередженні домашнього насильства та ліквідації його наслідків і розпочало роботу зі створення 16 центрів медико-соціальної реабілітації.

Центри соціальних служб для сімї, дітей та молоді у разі необхідності надають первинну (під час звернення) соціально-психологічну допомогу особам, які постраждали від жорстокого поводження; надають правові, психологічні, соціально-медичні та соціально-психологічні послуги з метою збереження соціального статусу та повноцінної життєдіяльності, адаптування у суспільстві таких осіб. Власне, вони й здійснюють приймання заяв та повідомлень про випадки жорстокого поводження щодо дитини, терміново (протягом однієї доби) передають повідомлення у письмовій формі до служби у справах неповнолітніх, органів внутрішніх справ про випадок жорстокого поводження з дитиною чи реальну загрозу його вчинення, надають правові, психологічні, соціально-медичні та соціально-психологічні послуги з метою збереження соціального статусу та повноцінної життєдіяльності, адаптування у суспільстві дітей, які постраждали від жорстокого поводження.

Діти, які постраждали від жорстокого поводження, а також діти із сімей, перебування в яких загрожує їх здоровю чи життю, мають можливість цілодобово звернутися до притулку для неповнолітніх або центру соціально-психологічної реабілітації неповнолітніх [48].

Підставою для прийняття дитини є звернення дитини (усне або письмове) до адміністрації закладу за допомогою, яке обовязково реєструється та невідкладно розглядається керівництвом закладу.

Управління (відділи) у справах сімї та молоді здійснюють приймання та розгляд звернень і повідомлень про випадки жорстокого поводження з дітьми. Терміново (протягом однієї доби) передають повідомлення у письмовій формі до служби у справах неповнолітніх, органів внутрішніх справ про випадок жорстокого поводження з дитиною чи реальну загрозу його вчинення, направляють дітей, які зазнали жорстокого поводження, та членів сімї, стосовно яких існує реальна загроза його вчинення, до спеціалізованих установ для надання допомоги (кризові центри соціально-психологічної допомоги, притулки, центри медико-соціальної реабілітації, прийомні сімї), проводять профілактичну, розяснювальну роботу серед громадськості щодо попередження жорстокого поводження з дітьми [51, с. 143].

Однак центри соціальної-психологічної допомоги не надають спеціалізованої медичної допомоги, що належить до компетенції закладів медичного спрямування. Більшість осіб - жертв насильства мають ознаки порушення психічного здоровя (гостра реакція на стрес, посттравматичний стресовий розлад, розлади адаптації, тривожно-фобічні та депресивні розлади тощо) внаслідок тяжкої психічної травми [71, с. 84]. Тому надавати спеціалізовану медичну та психологічну допомогу жертвам насильства в сімї повинні лікарі-психіатри та медичні психологи. Апеляція до досвіду інших країн, де подібними розладами опікуються винятково психологи, у даному випадку недоречна, адже наявні істотні розбіжності у навчальній підготовці психологів: вітчизняні психологи готуються у вищих навчальних закладах гуманітарного спрямування (не медичних) і не мають права проводити заходи медичної практики.

Всесвітня кампанія проти домашнього насильства "STOP насильству щодо жінок" була розпочата Міжнародною правозахисною організацією "Міжнародна Амністія" ще в 2004 році Українська асоціація "Міжнародна Амністія" (УАМА) активно включилася до цієї роботи. 21 листопада 2006 року напередодні акції "16 днів проти насильства" ними була представлена доповідь про ситуацію з домашнім насильством в Україні "Насильство в сімї: звинувачуючи жертву" та проведена прес-конференція. На регіональному рівні активно працює низка громадських організацій, серед яких можна назвати Західноукраїнський інформаційний жіночий центр (Львів), "Надія" (Харків), "Родинний дім" (Полтава) та інші [32, с. 10].

Міжнародний жіночий правозахисний центр "Ла Страда - Україна" з 2004 року розвиває роботу в напрямку запобігання насильству в сімї. Одним з основних з напрямків діяльності стало функціонування Національної "гарячої лінії" з питань запобігання насильству та захисту прав дітей.

В Україні також діють програми протидії насильству, які фінансуються Трастовим Фондом ЮНІФЕМ. Їх виконують громадські організації "Школа рівних можливостей" та Міжнародний гуманітарний центр "Розрада", які переважно займаються превентивним напрямком роботи, надають інформаційні, консультаційні та психологічні послуги [39, с. 18].

Загалом можна зазначити, що така кількість центрів не в змозі забезпечити послугами потерпілих. Заклади створюються місцевими державними адміністраціями за поданням спеціально уповноваженого органу виконавчої влади з питань попередження насильства в сімї відповідно до соціальних потреб регіону.

Висновок до другого розділу

Соціально-профілактична робота щодо жорстокого поводження з дітьми має такі форми:

первинна - як загальна просвіта населення з цього явища: що воно таке, чому воно є поганим і неприйнятним. Застосовується в основному для благополучних сімей, має такі форми, як: групова профілактична робота (тренінги, інтерактивні дискусії, відеолекторії, семінари, тощо) проводиться силами спеціально підготовлених спеціалістів серед учнівської та студентської молоді, молодих сімей, військовослужбовців та зосереджена на попереджені домашнього насильства у родинах, на створення партнерської сімї, та індивідуальна робота з певною категорією населення, яка становить групу ризику, як, наприклад, діти з неблагополучної сімї.

вторинна (де зафіксовано, чи постерігається жорстоке поводження з дітьми, членами родини, домашніми тваринами) - це цілеспрямована робота з окремими групами дорослих і дітей з метою зміни ставлення до поводження з дітьми, формування гуманного ставлення дорослих до дітей, життєвих умінь та навичок у дорослих та дітей, розяснення сутності і відповідальності за жорстоке поводження з дітьми);

третинна профілактика проводиться з тими, хто постраждав від жорстокого поводження з метою навчання самозахисту; з тими, хто здійснює таке поводження - як соціальне навчання і контроль, що є умовою збереження сімї, залишення батьківських прав тощо. Це вже є реабілітаційною роботою безпосередньо з жертвами насильства.

Але, на жаль, незважаючи на певні позитивні зрушення у розвязанні проблеми насильства, механізм соціальної допомоги потерпілих від насильства залишається недосконалим: не вистачає відповідних закладів для надання допомоги потерпілим та спеціально підготовлених фахівців у сфері запобігання насильству, неефективною є система раннього виявлення випадків насильства в родині. Недостатньо ефективною також є система санкцій, що застосовуються щодо осіб, які вчиняють насильство в сімї .

Специфіка соціальної допомоги жертвам насильства полягає в спрямованості на позитивну зміну середовища, в якому знаходиться жертва насильства.

З метою надання спеціалізованої допомоги потерпілим від насильства у сімї в Україні створено 22 центри соціально-психологічної допомоги (в АР Крим, Волинській, Донецькій, Дніпропетровській, Житомирській, Закарпатській, Запорізькій, Івано-Франківській, Київській, Кіровоградській, Луганській, Львівській, Миколаївській, Одеській, Рівненській, Сумській, Тернопільській, Хмельницькій, Чернівецькій, Чернігівській областях а також у містах Києві та Севастополі), 16 центрів медико-соціальної реабілітації жертв насильства в сімї, 2 притулки для жінок, 11 дитячих притулків.

На сьогодні досить гостро стоїть проблема виявлення дітей , які постраждали від насильства, зважаючи на те, що не завжди воно супроводжується фізичними діями.

Висновки

Жорстоке поводження з дітьми набуло поширення і стало глобальною проблемою. В основі жорстокого поводження з дитиною лежить нерозуміння цінності дитини, відсутність системи демократичних цінностей, які визначають модель сімейного житті і родинного виховання в конкретній сімї. Виділяють такі види насильства: фізичне насильство, сексуальне насильство, психологічне насильство, економічне насильство, насильство в сімї, яке має комплексний характер. Причинами виникнення жорстокого ставлення до дітей можна назвати алкоголізм одного чи обох батьків, їх незрілість, егоїзм, прагнення до розваг, відсутність привязаності до дитини, небажана дитина (як привід і примус до укладення шлюбу), дитина з фізичними та психічними недоліками, від якого хочуть позбавитись.

Наслідки такого поводження з дитиною є досить тяжкими, як в фізичному, так і в психологічному плані і нерідко є летальними. Проблема жорстокого ставлення до дітей є міждисциплінарною проблемою, яка потребує комплексних зусиль соціальних, медичних спеціалістів, психологів, юристів тощо.

Про соціальний захист дитини можна говорити у двох аспектах. У широкому розумінні соціальний захист передбачає гарантію основних прав, зафіксованих у Конвенції ООН про права дитини. У вузькому розумінні це означає створення умов для вільного розвитку духовних та фізичних сил дитини, пробудження її активності. Соціальна захищеність не має вікових рамок. Але чим менше дитина, тим більше вона потребує захисту.

Жорстоке поводження з дітьми, нехтування їхніми інтересами не лише завдає непоправної шкоди їх фізичному здоровю, але й тягне за собою важкі психічні та соціальні наслідки. У більшості дітей-жертв насильства зявляються серйозні відхилення в психічному, фізичному розвитку, в емоційній сфері.

Кількість дітей, які потрапили в біду, не зменшується, а навпаки, збільшується. На жаль в Україні сьогодні таке явище, як насильство в сімї та кривдництво дітей, не завжди стоять у центрі уваги громадськості. Це не від зменшення таких явищ, а затемнення їх тими подіями, які привертають до себе більше уваги у соціополітичному житті країни. Це є притаманним для історії, а без розуміння цього ми приречені повторювати її. Адже історія насильства це зміна соціальних поглядів на ті чи інші явища, які супроводжують людину, якими вони є правильними чи хибними. Тому соціальні працівники, служби у справах неповнолітніх, кримінальна міліція, органи охорони здоровя, органи опіки та піклування повинні тримати у центрі уваги усі проблеми, усі фактори, що впливають на розвиток дітей та підлітків, враховуючи їхнє оточення а також виробляти та вдосконалювати професійні навички, які допоможуть їм працювати для позбавлення гноблення у сімї та суспільстві, враховуючи їхнє оточення. Звичайно, одним із визначальних чинників формування в Україні соціальної політики, системи соціальної допомоги і обслуговування населення є кадрове забезпечення. Численні заклади соціальної сфери потребують дедалі більше фахівців різного профілю і рівнів сучасного типу, здатних враховувати і опиратися на соціальні та економічні реформи, ефективно діяти в сучасних умовах розвитку суспільства, вміло вивчати та ефективно застосовувати перевірений життям вітчизняний та зарубіжний досвід соціальної роботи.

Список використаної літератури

1. Абдель-Хаді Н. Дитина та її права: система дотримання прав людини в сімї та стратегії запобігання дитячим психологічним травмам // Психолог. - 2004. - № 3-4. - С. 5-10.

. Агарова Н.Г. Проблема жорстокості у шкільному середовищі // Соціально-правовий захист молоді: 3б.наук. статей. - Ужгород, 2002. - С. 6-12.

. Алексеева Л.С. О насилии над детьми в семье // Социологические исследования. - 2003. - №4. - С. 24-25.

. Алешина Ю.Е. Индивидуальное и семейное психологическое консультирование. - М.: ТЕИС, 1994. - С. 67-80.

. Асанова Н.К. Жестокое обращение с детьми: основные методологические вопросы, практические и правовые аспекты // Руководство по предупреждению насилия над детьми / Под ред. Н.К. Асановой. - М.:ВЛАДОС, 1997. - С. 16-45.

. Бабенко К. Насильство в сімї. Бесіди з батьками // Завуч. - 2004. - №22. - С. 26-40.

. Балакірєва О., Бабак О. Права дітей в Україні // Соціальна політика і соціальна робота. - 2001. - №1. -С. 3-8.

. Безукладникова Л.А. Исследование насилия в семье на основе системного похода в семейной психотерапии: Дипломная работа. - Цит. [18.11.2007] // http://ref.net.ua/work/det-27242.html

. Бондаровська А. Що ми можемо зробити, щоб запобігти домашньому насильству. - К., СДМ - Студіо, 1999. - 64 с.

. Волавка Я. Біля витоків насильства: агресивність батьків - причина агресивності їхніх нащадків? // Безпека життєдіяльності. - 2003. - №10. - С. 24-25.

. Гайдаренко Н.В. Психологические последствия жестокого обращения с детьми / Н.В. Гайдаренко, Н.Д. Ярославцева. - М.: Психология и Педагогика, 1994.

. Громадська програма запобігання насильству в сімї: Проект "Гармонія". - Львів, 2004. - 95 с.

. Дети социального риска и их воспитание: Учебно-методич. пособие / Под науч. ред. Л.М. Шипицыной. - СПб.: Изд-во "Речь", 2003. - 144 с.

. Дитинство в Україні: права, гарантії, захист: Збірник документів. - Ч. II. - К.: АТ "Видавництво "Столиця", 1998. - 292 с.

. Дмитренко Н.И. Предотвращение домашнего насилия: Методичeские рекомендации / Н.И. Дмитренко, Н.В. Тропин, П.А. Власов. - Днепропетровск: Днепропетровский юридический институт МВД Украины, 2001. - 50 с.

. Жестокое обращение с детьми //Социально-психологические и медицинские аспектыжест окости / Сост. В.Симпсон. - К.: Сфера, 2002. - №1 (2). - С. 148-157.

. Забадыкина Е.В. Памятка социальному работнику. Основные сведения о насилии в семье // Социальные работники за безопасность в семье / Под ред. М.И. Либоракиной. - М.: РИК Русанова, 1999. - С. 138-142.

. Закон України "Про попередження насильства в сімї" від 15 листопада 2001 року №2789-ІІІ // http://www.rada.gov.ua

. Закон України "Про соціальну роботу з дітьми та молоддю" від 21 серпня 2001 року №2558-ІІІ // http://www.rada.gov.ua

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ М.П.ДРАГОМАНОВА ІНСТИТУТ СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ ТА УПРАВЛІННЯ КАФЕДРА СОЦ

Больше работ по теме: