Розвиток творчих здібностей учнів на уроках трудового навчання засобами декоративно-прикладного мистецтва
Зміст
Вступ
Розділ 1. Розвиток творчих здібностей учнів засобами декоративно-прикладного мистецтва в теорії та практиці навчання
.1 Розвиток творчих здібностей учнів на уроках трудового навчання
.2 Декоративно-прикладне мистецтво - важлива складова частина художньої освіти
.3 Вплив засобів декоративно-прикладного мистецтва на формування творчих здібностей учнів
Розділ 2. Експериментальне дослідження розвитку творчих здібностей учнів на уроках трудового навчання
.1 Шляхи розвитку творчих здібностей учнів на уроках трудового навчання
2.2 Організація і зміст експериментального дослідження
2.3 Основи експериментальної гіпотези, методика і результати дослідження
Висновки
Список використаних джерел
Додатки
Вступ
Актуальність дослідження. Одним із пріоритетних завдань, визначених Національною доктриною розвитку освіти в Україні, є створення передумов для виховання особистості, здатної творчо мислити, самостійно приймати нестандартні рішення, гнучко реагувати на зміни в умовах докорінної перебудови всіх сфер життєдіяльності суспільства. У звязку з цим нині відбувається модернізація національної системи освіти та вироблення новітніх концепцій виховання людини.
Формування творчої особистості, реалізація її природних нахилів і здібностей в освітньому процесі є стратегічним завданням, визначеним ІІ Всеукраїнським зїздом педагогічних працівників. На перехід від директивної до особистісно зорієнтованої моделі навчання і виховання, що націлює на пошук нових шляхів і засобів розкриття неповторного творчого потенціалу особистості, також орієнтують Національна програма "Діти України", Концепція загальної середньої освіти (12-річна школа), концепція національного виховання та концепція художньо-естетичного виховання учнів.
Актуальність дослідження проблеми творчого розвитку школярів зумовлена такими факторами: по-перше - потреба у зростанні творчих ресурсів дитини в умовах глобалізації суспільства; по друге - необхідність активізації творчої активності у всіх сферах конструктивної діяльності у звязку з прискоренням розвитку всіх сфер духовного і матеріального виробництва в суспільстві; по-третє - провідна роль творчості як субєктивного й обєктивного факторів розвитку загальної і, зокрема, художньої культури самої особистості учня.
На уроках трудового навчання учитель за допомогою засобів декоративно-прикладного мистецтва повинен створювати такі умови, щоб учні не тільки усвідомили суспільно корисне значення своєї праці, але й змогли б показати свої творчі здібності, реалізувати їх у конкретних трудових справах.
Оскільки, як зазначають провідні вітчизняні вчені (Г. Костюк, О. Леонтьєв, В. Моляко, Я. Пономарьов та ін.), особистість найінтенсивніше формується у період шкільного віку, то саме школа покликана відіграти провідну роль у творчому розвитку школярів. Проте, в сучасній педагогіці загальної освіти існують певні прогалини щодо творчого розвитку учнів. Вони зумовлені репродуктивно-виконавчими видами робіт, практикою залучення до творчої діяльності здебільшого обдарованих дітей. Внаслідок цього переважна більшість школярів перебуває поза цією своєрідною і важливою сферою виховного впливу.
Отже, виникає необхідність у глибшому вивченні сучасної вітчизняної і зарубіжної практики креативної педагогіки, теорії творчого розвитку школярів, педагогічного досвіду навчання, виховання і розвитку особистості школяра засобами декоративно-прикладного мистецтва. Це й зумовило вибір теми: "Розвиток творчих здібностей учнів на уроках трудового навчання засобами декоративно-прикладного мистецтва "
Обєкт дослідження - процес формування творчих здібностей учнів на уроках трудового навчання.
Предмет дослідження - шляхи і засоби підвищення ефективності розвитку творчих здібностей учнів на уроках трудового навчання засобами декоративно-прикладного мистецтва.
Мета дослідження - теоретично обґрунтувати й експериментально перевірити педагогічні умови розвитку творчих здібностей учнів на уроках трудового навчання засобами декоративно-прикладного мистецтва.
Гіпотеза дослідження - рівень творчих здібностей школярів зростатиме, якщо максимально враховувати їхні індивідуальні особливості, стимулювати емоційно-почуттєву сферу, сприяти дієвості уяви і фантазії, урізноманітнювати способи реалізації художнього образу на основі засвоєння засобів декоративно-прикладного мистецтва в конструктивній діяльності учнів, використовувати міжпредметні звязки різних навчальних дисциплін із трудовим навчанням.
Завдання дослідження:
1.Зясувати стан проблеми у педагогічній теорії та сучасній освітній практиці, визначити зміст поняття " розвиток творчих здібностей учнів ".
.Виявити психологічні механізми, вікові особливості та функціональні компоненти творчої діяльності школярів
.Охарактеризувати творчо-розвивальні можливості декоративно-прикладного мистецтва
.Визначити критерії та рівні розвитку творчих здібностей учнів засобами декоративно-прикладного мистецтва.
.Науково обґрунтувати й експериментально перевірити ефективність виявлених педагогічних умов розвитку творчих здібностей учнів на уроках трудового навчання.
Розділ 1. Розвиток творчих здібностей учнів засобами декоративно-прикладного мистецтва в теорії та практиці навчання
.1 Розвиток творчих здібностей учнів на уроках трудового навчання
На початку XXI ст. в теорії та практиці навчання особливо гостро стає питання про розвиток творчих здібностей учнів. Це пов'язано з тим, що орієнтація шкіл на формування в школярів переважно репродуктивного мислення призвела до того, що більшість випускників, які на "відмінно" знали шкільну програму, не вміють використовувати здобуті в школі знання в нестандартній ситуації, під час розв'язання проблемних завдань, які ставить перед ними суспільне життя. На жаль, у більшості теперішніх випускників загальноосвітніх шкіл недостатньо розвинуте творче мислення, вони слабко підготовлені до узагальнення отриманої інформації, фактично не підготовлені до творчого аналізу ситуації. Як відомо, діти від природи допитливі й горять бажанням навчатися. Але щоб кожна дитина могла розвивати свої творчі здібності, необхідне розумне керівництво з боку батьків, вихователів, учителів.
Про творчість говорять і пишуть багато. І на це є свої причини. Розвиток науки і техніки, темпи науково-технічного прогресу такі, що цілком необхідно постійно "постачати" науку і техніку новими ідеями, будувати нові проекти. Творчі можливості людини стають все більш і більш серйозним джерелом розвитку промисловості і сільського господарства. Щоб вирішувати завдання всебічного удосконалення життя, розвитку суспільства, необхідно максимально адаптуватися до наслідків науково-технічної революції і в той же час передбачити особливості його подальшого розвитку. Тут потрібна саме творча думка.
Можна без особливого перебільшення сказати, що сьогодні творчість стає необхідним інструментом професійного і побутового існування. Творчість потрібна і для створення пової техніки, нових приладів, нової апаратури, і для передбачення, і для планування, і для наукових досліджень, і для найбільш успішного вирішення побутових проблем тощо.
І тому перед школою XXI століття стоїть завдання - виховання всебічної, гармонійної та творчої особистості. І дуже важливо правильно організувати цей процес.
На жаль, сучасна масова школа ще зберігає нетворчий підхід до засвоєння знань. Ще доволі часто навчання зводиться до запам'ятовування і відтворення прийомів дії, типових способів вирішення завдань. Одноманітне, шаблонне повторення одних і тих же дій відбиває потяг до навчання. Діти позбавляються радості відкриття і поступово можуть втратити здатність до творчості.
Тому проблема творчих здібностей - одна із найбільш актуальних проблем у вихованні. З нею пов'язаний ряд гострих питань, за якими до цього часу проводяться дискусії і рішення яких має особливе значення для педагогічної практики.
Ось чому питання розвитку творчого мислення дітей є актуальним на сьогодні. Саме розвиток творчого мислення лежить в основі роботи з дітьми й допомагає розкрити всі закладені від природи здібності дітей: спеціальні та загальні.
В останні роки в українській школі чітко окреслилися тенденції щодо змісту і технології навчання, індивідуалізації освітніх поглядів учнів, і творчої та розвивальної спрямованості, базового та профільного навчання, технологізації, комп'ютеризації навчального процесу. Усвідомлюючи значення виховання творчої особистості, здатної самостійно мислити, генерувати ідеї, приймати сміливі нестандартні рішення, було розроблено Державний стандарт освітньої галузі "Технологія", який передбачає створення реальних умов для реалізації індивідуальних можливостей кожного учня: розвитку творчих якостей, прояву творчої ініціативи, здійснення творчого пошуку і, як наслідок, формування творчої особистості.
На жаль, сучасне навчання розвиває в дітях найчастіше лише одну сторону (виконавчі здібності), а більш складнішу та важливішу (творчі здібності) людини залишаються на волю випадку й у більшості випадків знаходяться у плачевному стані. Якщо ж суспільство надає перевагу покірним виконавцям, що вміють лише ретельно повторити готове, то суспільство влаштоване погано, його потрібно реформувати.
Реалії сьогодення вимагають від психологів пошуку нових ефективних форм і прогресивних методів навчання, які були б адекватними новій парадигмі освіти. Розвивати творчі здібності треба, орієнтуючись на індивідуально-психологічні особливості учнів і психологічну готовність педагога до реалізації методів роботи з дітьми. Вибір методів творчої роботи залежить від віку учнів і їхнього розвитку, інтересів, характеру. Але максимального позитивного ефекту виховання можна досягти лише тоді, коли "вектори" вчительського, батьківського, суспільного (всі види середовища, масові засоби комунікації) виховання збігаються за напрямком та є творчими по суті, формах і характеру поставлених цілей. Для розвитку творчих здібностей потрібно підштовхувати дітей до рішення, а не вирішувати за них. Творче мислення починає працювати в кожної й будь-якої нормальної людини, коли саме життя, практика наражають її на якісь труднощі, перепони, що виступають у вигляді більш чи менш складних задач, які збуджують їх розум, примушують мислити, шукати й знаходити відповідні рішення. Проблеми створюють творчість. Істота, яка є цілком пристосованою до оточуючого світу, не могла б нічого бажати, ні до чого прагнути й, звичайно, нічого не могла б творити.
Розвиток творчої особистості потребує відповідних умов, від яких залежить його ефективність, продуктивність виявів особистості як суб'єкта діяльності. Цьому найбільшою мірою сприяє навчально-виховний комплекс з єдиними підходами та вимогами до кожної дитини, наданням їй максимальних можливостей для виявлення і розкриття творчих здібностей.
Навчально-виховний комплекс забезпечує творчий розвиток і особистісно-орієнтовану підготовку, гуманістичну систему взаємовідносин дитини і дорослого, взаємодію у діяльності сім'ї, дошкільного навчального закладу і школи, неперервність дошкільної і початкової освітніх ланок, створює єдиний соціально-педагогічний простір для успішного творчого розвитку дошкільника та школяра і здійснення завдань навчання та виховання[80].
Творчий розвиток дітей в умовах навчально-виховного комплексу на основі взаємодії сім'ї і навчального закладу визначається як особистісно-соціальне явище, зумовлене сукупністю умов, методів, засобів і форм сучасного навчання і виховання, а також адміністративних і загальноосвітніх заходів, які перетворюються в систему, спрямовану на формування творчої особистості.
Дослідження науковців засвідчили, що творчість - це досить складний і своєрідний процес, якому можна навчитися. Для цього необхідно виявити його закономірності, на основі яких можна створити певні методи або прийоми, володіння якими дозволило б більш ефективно займатися винахідництвом чи проектуванням технологічних об'єктів[54].
Творчість - це завжди творення, тобто побудова нового і оригінального, нестандартне бачення у звичайному нових можливостей його функціонування або включення його як частини у нову систему, можливість продукувати значну кількість ідей[24].
Творчість - це така діяльність людини, в результаті якої створюється щось нове, до цього ще неіснуюче. Це - створення нових конструкцій, вдосконалення старого, реконструкція і винахідництво; це процес, у результаті якого виникає оригінальний продукт, об'єктивно цінний і самодостатній[27].
Слід пам'ятати, що продукт творчості - це не тільки матеріальні продукти - будівлі, машини, картини і таке інше, а і нові думки, ідеї, рішення, які можуть і не знаходити одразу матеріального втілення. Іншими словами, творчість - це створення нового в різних планах і масштабах, як закріпленого матеріально, так і не закріпленого матеріально. Відповідно, все це відображається і на суб'єктивному переживанні людини: творчість захоплює, стає життєвим принципом, сенсом буття [24].
Творча діяльність розвиває цілий комплекс якостей творчої особистості - розуму, вміння швидко навчатися, бути кмітливим, винахідливим, прагнути здобувати знання, необхідні для виконання конкретної практичної роботи, самостійності при виборі й розв'язанні задачі тощо.
Результат цього процесу - самостійно створений (творчий) продукт. Творчість, індивідуальність, майстерність проявляється хоча б у мінімальному відступі від зразка. Тільки забезпечивши учнів певним мінімумом загально-професійних знань, можна говорити про самостійне створення ними конкретних і різноманітних, оригінальних, творчих продуктів, можна говорити про навчання учнів творчості.
Таким чином, проблема розвитку творчих здібностей дітей не тільки актуальна, а і дискусійна. Можна зазначити, що всі діти володіють різноманітними здібностями. Якими б феноменальними від природи не були здібності, самі собою, поза навчанням, поза діяльністю вони розвиватися не можуть. Тому завдання школи - виявити і розвинути їх у доступній і цікавій дітям творчій діяльності.
Для повного розуміння поняття "творча особистість" важливо розглядати її не тільки як людину, яка має якісь особливі риси, а й вміло використовує резерви свого мозку в процесі вирішення конкретних проблем. Творчі особистості завжди необхідні еліті. Вони, як правило, завжди орієнтовані на нові шляхи отримання ефективного результату, готові відмовитись від старих схем дій, що і характеризує специфіку їх поведінки.
З точки зору такого підходу сучасному педагогу потрібно сформувати у школярів особисту установку на формування цікавого члена колективу класу, сприяти колективній творчості з перспективою конкретних досягнень і формувати свій авторитет у колективі однокласників, уміти працювати безконфліктно для збереження свого здоров'я та здоров'я інших. У колективній праці необхідно, щоб діти самі розуміли важливість взаємодії з іншими, яка потребує врахування установок та характеру інших. У ранньому дитинстві не всі уміють оптимально конструювати свої стосунки з іншими, в них не вистачає вмінь спостерігати й аналізувати поведінку інших. Педагог зобов'язаний організовувати роботу з класом і систематично вправляти учнів у пошуку засобів забезпечення їх максимальної самореалізації інтелектуального та творчого потенціалу без збільшення емоційного напруження для інших. У процесі навчальної діяльності творчі педагоги частіше наголошують на позитивних рисах учнів, які забезпечують виявлення творчого потенціалу через їх стійкість у досягненні результату, їх працелюбність, організованість поведінки та почуття честі[35].
Залучення учнів до творчої діяльності розкриває перед ними горизонт людських можливостей і сприяє правильному визначенню свого місця на широкому полі власних знань, умінь та здібностей. Це відбувається з тієї причини, що в творчості людина реалізує в усій повноті свої знання, уміння та здібності, а отже, отримавши можливість випробувати себе в різних видах діяльності, точно переконується в наявному арсеналі знань, умінь та здібностей і цим самим адекватно оцінює свої можливості, що безумовно, сприяє правильному вибору професії.
Повноцінний розвиток творчих здібностей школярів може забезпечити така організація навчання, яка передбачає залучення учнів до наукового пошуку й використання отриманих знань на практиці.
Творче мислення - це такий різновид мислення, результатом якого є створення суб'єктивно чи об'єктивно нових ідей в галузі науки, техніки, життя, і за своєю природою воно є дивергентним, тобто таким, яке передбачає багатоваріантність та відкритість процесу пізнання. Його можна уявити як сукупність рис, проявів, якостей, інтелектуальних умінь, дій та операцій, серед яких можна назвати:
) пошук та формулювання пізнавальної проблеми;
) пошук її розв'язання;
) операції узагальнення (індукції), порівняння, аналізу;
) акт встановлення зв'язку між різнорідними явищами;
) вміння змінювати функції предметів та явищ, виявляти семантичну гнучкість мислення;
) бісоціювання ідей;
) абстрагування тощо[24].
Психолог Б. Кобзар у роботі "Обдаровані діти" стверджує, що в кожній школі треба створювати умови для випробування учнями своїх сил у різних видах самостійної і творчої діяльності[50].
І. Волков у статті "Вчимо творчості" розглядає питання обдарованості дітей, проектує уроки творчості, дає поняття про побудову процесу навчання творчості[24].
Д. Родарі в книзі "Граматика фантазії" переслідує практичну мету - навчити дорослих грати з дітьми, не повчати, а грати і фантазувати, творити казки, вірші, загадки, придумувати історії [70].
Багато інших педагогів пропонують практичні шляхи розвитку творчого мислення дітей і їх досвід може взяти за основу кожен учитель[80].
Зупинимось на проблемі організації творчої діяльності учнів.
Згідно з Б. Тепловим "творчою діяльністю називається діяльність, що дає нові, оригінальні продукти високої суспільної цінності" [74, с. 37] . Але це визначення не для школи.
І. Волков вважає, що творчість школяра - "це створення ним оригінального продукту, виробу (а також розв'язання задачі, написання твору), в процесі роботи над якими самостійно застосовано засвоєні знання, вміння, навики, в тому числі здійснено їх перенесення, комбінування відомих способів діяльності чи створення нового для учня підходу до розв'язання (виконання) завдання" [24, с.52].
Видатний педагог В. Сухомлинський протягом своєї педагогічної діяльності займався проблемами виховання і розвитку здібностей школярів. "Серце віддаю дітям" - одна з небагатьох в сучасній літературі книг, яка знайомить нас з тим, як розвивати здібності розуму, виховувати любов до рідної природи. Особливо в природі В. Сухомлинський вбачає вічне джерело дитячого розуму, фантазії, словесної творчості. Адже словесна творчість - могутній стимул духовного життя дитини, високоефективний засіб її духовного розвитку, надійний засіб самовираження.
В. Сухомлинський вважав, "що без мислення, без почуття немає дитини, як і людини взагалі, а тому завдання школи - прищепити учням власне бачення світу, навчити їх мислити, відчувати. Це є першим кроком до творчості, це народжує потяг до розумової праці, бажання осягнути незрозуміле" [73, с.84].
І. Волков у роботі "Вчимо творчості" пише: "...об'єктивного тлумачення творчої діяльності, прийнятого для всіх випадків, дати взагалі не можна, оскільки прояви творчості настільки різноманітні, і якоїсь чіткої межі між творчою діяльністю і високим рівнем майстерності провести, очевидно, не можна" [24, с.33].
У книзі Джанні Родарі "Граматика фантазії" говориться про деякі шляхи придумування оповідань для дітей і про те, як допомогти дітям творити самим. Ця книга натхненна зворушливою любов'ю до юних громадян планети, турботою про те, щоб дорослі люди, навчились винахідливо і життєрадісно пробуджувати інтерес (цікавість) дітей до творчості[70].
Творчі здібності формуються протягом усього життя людини. Організовуючи розвиток творчих здібностей, треба виходити з відомих психолого-педагогічних положень про те, що здібності особистості виявляються і формуються в діяльності; особистість може набути навичок творчості навіть у дуже ранньому віці; розвиток особистості не відбувається за пасивного споглядання нею навчального процесу; основним стимулом розвитку здібностей особистості, в тому числі й творчих, є інтерес[66].
Щоб дитина могла розвинути свої творчі можливості, необхідне розумне керівництво нею з боку вчителів і батьків. Слід насамперед розвивати в дитини гнучкість мислення, а для цього треба намагатися деякі розмови з дитиною перетворювати на уроки мислення - уроки спілкування, де істина постає як суперечка про істину, як діалог. Під час такого діалогу важливо навчити кожну дитину розмірковувати, гнучко підходити до розв'язання проблем, знаходити нові, оригінальні рішення, аби вона відчула задоволення від навчання.
З метою розвитку творчих здібностей у дитини необхідно застосовувати пізнавальні (творчі) завдання. З таких завдань потрібно складати систему, яка дасть змогу сформувати й розвинути всю різноманітність інтелектуальної та творчої діяльності дітей і забезпечить перехід від репродуктивних, формально-логічних дій до творчих. Слід пам'ятати, що творчі здібності забезпечують швидке набуття знань і вмінь, закріплення й ефективне застосування їх на практиці. А це означає, що для вдосконалення творчих здібностей велике значення має розвиток психічних процесів - пам'яті, уваги, уяви тощо. Саме ці якості є основою для розвитку продуктивного мислення, формування творчих здібностей учнів.
Тому, щоб розкрити творчі здібності дітей, зробити їх талановитими, треба вміти вчасно помітити ці здібності в кожній (без винятку) дитині й надати можливість для їх прояву та розвитку. Творчий потенціал вчителя, спрямований вмілою рукою на особистість дитини, повернеться в суспільство з новою творчою віддачею.
Справжній учитель повинен сприяти розвитку творчої особистості учня, що проявляється в ініціативності та активності, основою яких є знання, уміння та навички, а також досвід створення високоякісних матеріальних і духовних оригінальних і неповторних цінностей.
Саме можливість школярів здійснювати художньо-конструкторську діяльність визначає рівень та розвиток їхніх творчих здібностей. Виший рівень художньо-конструкторської діяльності передбачає створення нового, оригінального, досконалого художнього виробу, формування творчої особистості та її авторського стилю, а застосування творчих здібностей та засвоєння суспільно-історичного досвіду відповідає вимогам суспільного розвитку. При цьому рівень здібностей визначається умовами й діяльністю в суспільстві. трудовий навчання мистецтво фантазія
Мислення творчої особистості характеризується: самостійністю, гнучкістю, аналітичністю, розсудливістю, винахідливістю, глибиною думки, дотепністю, кмітливістю.
Самостійність - вміння побачити і сформулювати нову проблему без сторонньої допомоги; осмислити і використати суспільний досвід, при цьому бути незалежним у своїх поглядах, сміливо висловлювати думку. Особистість, якій притаманна самостійність мислення, не боїться поразок, над нею не тяжіють попередні невдачі, вона вірить у себе. На превеликий жаль, люди хочуть бути такими, як усі, їм властива конформність, тобто такий стан, при якому людина відмовляється від власної думки, поглядів, а приймає думку більшості.
Гнучкість - вміння змінити шлях вирішення проблеми, якщо він не задовольняє умову. Людина з гнучким розумом уміє розглядати всі, навіть суперечливі точки зору, зважувати їх істинність. Вона - толерантна, схильна до міркувань, смілива, незалежна, рішуча у змінах і спростуванні, їй притаманне почуття новизни. Уміння радикально змінити свої погляди є дуже важливим, оскільки стереотип, зашкарублість думки не сприяють прогресу, творчості. Догматичність і непоступливість є протилежними гнучкості[24].
Аналітичність, логічність думок - уміння виділяти істотне й узагальнювати, послідовно та чітко обирати рішення, доречно висловлюватися. Наскільки важливо вдумливо підходити до проблеми розв'язання задач, висловлювати свої думки, свідчить народне прислів'я: "Мудрий не все каже, що знає, а дурний не все знає, що каже".
Розсудливість - вміння оцінити ситуацію, відповідно до цього будувати свою поведінку[24].
Винахідливість - уміння знайти вихід з будь-якої ситуації, розв'язати будь-яку проблему[24].
Глибина думки - здатність детально аналізувати, порівнювати та знаходити істотне, здійснювати різносторонній підхід до розв'язання проблеми, аргументувати її рішення і не обмежуватися вузьким колом ідей[24].
Дотепність - мистецтво з гумором розв'язувати ті чи інші проблеми, влучно висловлюватися[24].
Кмітливість - природний дар, який дає змогу зрозуміти, розпізнати недоступні іншим речі, можливість наблизитись до істини[24].
До числа умов, які сприяють творчості, відноситься комплекс, який починається зі створення особливостей ситуації, що сприяє інтуїтивному схопленню ідеї вирішення творчої проблеми, й закінчується розвитком необхідних здібностей, створенням творчого клімату, якостей особистості творця, адже створення нового творчого продукту багато в чому залежить від особистості творця та сили його внутрішньої мотивації.
Загалом, виділяють такі методи і прийоми розвитку творчих здібностей:
. Стимулювання творчого інтересу. Передбачає введення цікавих прикладів. дослідів, парадоксальних факторів, розповідей про казкові чи фантастичні передбачення.
. Цікаві аналогії - наприклад, між фізичними явищами, які вивчаються, і природними об'єктами (біоніка).
. Емоційне переживання - це створення ефекту здивування, (захоплення, недовіри, незвичайності наведеного факту, парадоксальність досліду, грандіозність і несподіваність цифрових даних).
. Розвивальні ігри, що моделюють сам творчий процес, сприяють розвитку різних інтелектуальних рис, а саме: уваги, пам'яті, особливо зорової, вміння знаходити закономірності, класифікувати й систематизувати матеріал, здібності до комбінування, вміння знаходити помилки й недоліки; просторове уявлення; здатність передбачати наслідки власних дій.
. Метод відкриття. Цей метод передбачає створення в процесі навчання ситуації проведення наукового експерименту науково-дослідної роботи. Він стимулює активну дослідницьку діяльність учнів, підвищує їх зацікавленість у навчальному процесі, сприяє активності учнів у засвоєнні навчального матеріалу, стимулює їх інтелектуальну діяльність, закріплює впевненість у своїх можливостях, виховує незалежність поглядів.
. Ситуації з можливістю вибору - вони можуть бути трьох рівнів. Найнижчий - це вибір з двох, далі - створення вчителем різних ситуацій з можливістю вибору, третій рівень - це створення таких умов, коли самі учні перевіряють свій вибір, а вчитель виконує роль помічника.
. Підвищення стимулюючого впливу змісту навчального матеріалу. Зміст повинен відповідати вимогам, сформульованим у принципах навчання. Існують і деякі спеціальні методи, спрямовані на підвищення стимулюючого впливу змісту; створення ситуації новизни, актуальності, наближення до найважливіших відкриттів у науці і техніці, до досягнень сучасної культури, мистецтва, літератури тощо, особливе значення в стимулюючому впливі змісту відіграють навчальні і навчально-творчі завдання, за допомогою яких педагог створює учням творчу ситуацію, прямо чи опосередковано задає мету, умови та вимоги до навчальної творчої діяльності, в процесі якої учні оволодівають знаннями та навичками, розвивають творчі здібності[47].
Аналіз досвіду роботи вчителів дає змогу виділити низку труднощів, що гальмують розвиток творчих здібностей особистості. Найвагомішими серед них є психолого-гносеологічні, які грунтуються на "здоровому глузді", інерції думки, стереотипності мислення. Навчальний процес поєднує репродуктивну та перетворювальну діяльність учнів. При цьому творчий характер має така перетворювальна діяльність, коли постає потреба застосувати знання в новій ситуації або скористатися відомими способами вирішення проблеми.
Стосовно генезису творчого процесу, у зв'язку з інтуїтивним компонентом, то багато років тому Уоллес описав чотири послідовних етапи творчого процесу:
.Підготовка: формулювання задачі та початкові спроби її розв'язати.
2.Інкубація: відволікання від задачі та перемикання на інший предмет.
.Осяяння (інсайт): інтуїтивне заглиблення в сутність задачі.
.Перевірка: випробування, тобто реалізація рішення[47].
Доведено, що зв'язок між творчими здібностями та інтелектом дитини нелінійний, тобто високий інтелект далеко не завжди пов'язаний із високим рівнем розвитку творчих здібностей, і, навпаки, творчі здібності можуть бути притаманні людині з невисоким інтелектом.
Дитина, яка має досить високий інтелект, може бути творчою, а може і не виявити яскраво розвинених здібностей. Такою самою мірою творчо обдарована дитина може мати й не досить високий загальний рівень інтелекту.
Розуміння категорії "творчий розвиток" стало підґрунтям для генерування ідеї щодо виключної ролі трудового навчання в творчому розвитку особистості молодшого школяра. Внаслідок цього вченими запропоновано структурно-функціональну модель творчого розвитку школярів. Стрижнем її виступають засоби трудового навчання, які мають творчо-розвивальне значення. На цій основі в учнів формується емоційність: відчуття форми, прекрасного, гармонії, естетичні почуття насолоди, задоволення, радощі та муки творчості тощо; пізнання: розуміння і знання явищ та процесів природи, дійсності і праці, активізація логічного, абстрактного й художнього мислення, збагачення уяви, фантазії, підсилення інтуїції тощо; мотивація: збудження інтересу до знань і набуття навичок творчої діяльності, активізація будь-якого виду конструктивної діяльності, результати якої обовязково мають характеристики новизни й оригінальності.
Аналіз вітчизняних (В. Алексєєва, Л. Виготський, Е. Ігнатьєв, В. Мухіна, Б. Нєменський, М. Ростовцев, П. Сакуліна, Н. Сокольникова та ін.) і зарубіжних (Р. Арнхейм, Е. Геккель, Г. Гроддек, В. Келлер, Г. Рід, З. Фрейд та ін.) підходів щодо природи трудового навчання дітей дав змогу зробити принципово важливий педагогічний висновок про те, що творчість школярів потрібно розвивати на основі репродуктивної і продуктивної трудової діяльності як найдоступнішого прояву дитячої активності, індивідуальності з метою самовираження [50,].
.2 Декоративно-прикладне мистецтво - важлива складова частина художньої освіти
Українське народне і професійне декоративно-прикладне мистецтво набуло широкого визнання в нашій країні та за кордоном. У його предковічних образах, зручних утилітарних формах і динамічних образах орнаменту містяться символи таємничої, чарівної природи, складні перипетії нашої історії, особливості побуту, доброта і щедрість душі українського народу.
Сьогодні декоративно-прикладне мистецтво є важливішою складовою частиною системи художньої освіти і розвитку творчої особистості. Постійно зростає всезагальний інтерес до нього. Відкриваються нові факультети і відділення у вищих і середніх педагогічних та художніх закладах, організовуються курси підвищення кваліфікації з питань народного мистецтва і народознавства.
У загальній народній культурі важливу роль відіграє декоративне мистецтво - широка галузь мистецтва, яка художньо-естетично формує матеріальне середовище, створене людиною. До нього належать такі види: декоративно-прикладне, монументально-декоративне, оформлювальне, театрально-декораційне тощо[39].
Між названими видами декоративного мистецтва існують тісні взаємозв'язки та взаємовпливи. З'ясування художньої специфіки кожного з них неможливе без вивчення конкретних періодів історії людства. Найчастіше для визначення суті декоративно-прикладного мистецтва вживається назва - народне мистецтво. Бо декоративно-прикладне мистецтво - це мистецтво широких мас. Воно виникло в процесі трудової діяльності народу і нерозривно пов'язане з його життям і побутом.
Народне декоративно-прикладне мистецтво - одна із форм суспільної свідомості і суспільної діяльності. Воно зародилось у первісному суспільстві, коли людина жила в умовах родового ладу, а засоби для існування добувала примітивними знаряддями. Тоді вся діяльність могла бути тільки колективною. Відсутність складних трудових операцій призводила до того, що всі члени колективу мали одні й ті ж обов'язки, опановували одні й ті ж трудові навички. Розподіл праці проходив таким чином: праця чоловіків (мисливство) і праця жінок (приготування їжі, виготовлення одягу, ведення домашнього господарства). Спільна праця зумовлена спільною власністю на знаряддя праці, землю, продукти колективного виробництва. Майнової нерівності ще не було. Народне мистецтво створювалось у сфері колективного матеріального домашнього виробництва. У ньому відбивалися риси первісної свідомості людини, міфологічний характер спілкування з природою. Знаряддя праці, зброя, одяг, житло повинні були передусім бути зручними, магічними, щоб ніщо, ніякі ворожі сили не перешкоджали людині жити і працювати.
Народне декоративно-прикладне мистецтво живе на основі спадковості традицій і розвивалось в історичній послідовності як колективна художня діяльність. Воно має глибинні зв'язки з історичним минулим. Ніколи не розриває ланцюжка локальних і загальних законів, які передаються із покоління в покоління, збагачуються новими елементами.
Народні художні промисли - одна з історично зумовлених організаційних форм народного декоративно-прикладного мистецтва, яка втілює товарне виготовлення художніх виробів при обов'язковому застосуванні творчої ручної праці.
Сьогодні декоративно-прикладне мистецтво розглядається як важлива художня цінність, що виконує численні функції - пізнавальну, комунікаційну, естетичну, розвиваючу та ін.
Життя підтверджує, що декоративно-прикладне мистецтво збагачується новими аспектами філософсько-естетичного звучання, його змістовна краса потрібна людині, в наш час зростає його художньо-культурна цінність.
Декоративно-прикладне мистецтво - предметно-духовний світ людини - включає в себе численні види художньої практики. Це плетіння і ткання, розпис і вишивка, різьблення і виточування тощо. Одні види - кераміка, обробка кістки і каменю, плетіння - виникли на зорі людської цивілізації, інші - молоді: мереживо, гобелен, вироби з бісеру, витинанки з паперу.
Багато дослідників доводять, що із загального числа проявів національної культури найбільший вплив на формування людської особистості, що відбувається найінтенсивніше в дитячому віці, справляє мистецтво. Це пов'язано з тими функціями, котрі мистецтво виконує як елемент суспільної та індивідуальної свідомості. Щоправда, судження щодо конкретного їх переліку в окремих учених ще розходяться.
Так, А. Блахут головною для мистецтва вважає функцію самореалізацїї особистості, причому цей процес пов'язується в першу чергу з трудовою діяльністю[17].
В. Селівачовим наголос робиться на функціях самореалізації та соціалізації особистості, комунікації та ретрансляції. Останнє на його думку - це процес перенесення духовних цінностей та ідей суспільної свідомості в індивідуальну свідомість.
А. Канцедикас, поряд з функціями творчої самореалізації особистості та пізнавальною, акцентує увагу на об'єднуючому, колективізуючому впливі мистецтва та його комунікативних можливостях. Під комунікацією він розуміє інформаційно-емоційний зв'язок між попередніми, нинішнім та прийдешніми поколіннями[44].
Своєрідне бачення впливу декоративно-прикладного мистецтва на людину характерне для М. Кагана. На його думку, мистецтво є неодмінним елементом усіх видів людської діяльності: пізнавальної, ціннісно-орієнтаційної і перетворюючої. Вступаючи в прямий контакт з кожним із цих видів діяльності, мистецтво утворює кілька рядів змішаних або гібридних утилітарних форм[43].
Зокрема, в результаті перетворюючої і художньої діяльності народжуються всі плоди щеплення предметної праці і мистецтва: декоративно-прикладне мистецтво, архітектура дизайн тощо. У створюваних речах і спорудах може різко переважати утилітарно-технічна сторона над художньо-естетичною (скажімо, в промисловій архітектурі або в дизайні промислового устаткування) чи навпаки, художня сторона (декоративний посуд, прикраси тощо), хоча може спостерігатися й відносна врівноваженість утилітарних і художніх якостей.
Таким чином, М. Каган розглядає декоративно-прикладне мистецтво як своєрідну пантеїстичну субстанцію, що пронизує всі види людської діяльності, звичайно, якщо вона здійснюється на творчому, а не примітивному рівні. Воно завжди зберігало свою єдність з людською свідомістю в усіх формах її активності, презентуючи пізнання світу, його оцінку, працю і спілкування як окремі прояви духовного особистості[43].
Декоративно-прикладне мистецтво справляє величезний вплив на формування всіх якостей школяра. Безпосередньому розвитку під впливом засобів мистецтва підпорядковується уява (як апарат образно-чуттєвого відображення навколишньої дійсності й духовної сфери особистості) та почуття (як основа ціннісно-орієнтаційної діяльності).
Однак значно більший не безпосередній, а опосередкований вплив має декоративно-прикладне мистецтво на особистість, на чому особливо наголошують А. Блахут, Ю. Петров та ін. Вони вважають, що основна цінність мистецтва полягає у його впливі на мислення людини як інструмента пізнавальної діяльності, комунікативні якості як засіб духовного й ділового спілкування і на творчі здібності як основний засіб самореалізації особистості. На цій основі всебічно вдосконалюється й практична дальність особистості - духовна і матеріальна[17].
Ось чому слід рішуче і послідовно ставити питання про необхідність широкого залучення декоративно-прикладне мистецтво до справи навчання і виховання. Це сприятиме значному зростанню питомої ваги мистецтва не лише в сфері моралі, а й у різних формах професійної творчості. Здатність мистецтва відтворювати людську діяльність цілісно назавжди забезпечує йому помітне місце в культурі, місце тим відповідніше, чим більше суспільство відчуватиме потребу в цілісних особистостях.
Підтвердження такої думки можна знайти у прогностичних висновках польського соціолога В. Павлючка, що найважливішим завданням нашого часу повинен бути новий синтез різноманітних аспектів життя індивіда і суспільства, нова єдність світу людини. Культура постіндустріальної епохи буде, з цієї точки зору, ідентичною народній культурі в її забезпеченні гірших рис сучасності: дегуманізації праці, розриву між цивілізацією і культурою, пасивною участю в культурному процесі тощо. Ідентичність цієї культури народній культурі буде виявлятися насамперед у тому що це знову буде культура, де всі творіння людських рук і розуму будуть виражати людину в усій її повноті, в її всебічних зв'язках із суспільством і світом[20].
Особливе значення для національно-культурного виховання підростаючих поколінь має відродження народних ремесел і промислів України. У Київській Русі налічувалось понад 100 ремісничих спеціальностей. Першість за обсягом виробництва втримували ковалі, гончарі, вишивальниці й склодуви[32].
Українські ремісники й кустарі в цей час демонстрували виняткові творчі здібності, надаючи навіть простим побутовим речам довершених форм, художньої виразності й своєрідного колориту.
До розвитку художніх промислів в Україні особливо посилилась увага наприкінці ХІХ століття. Свідченням цього слід вважати появу різноманітних курсів, пересувних навчальних майстерень і спеціальних шкіл, що давало змогу готувати і майстрів-виконавців, і конструкторів з художніх ремесел. За ініціативою земських діячів "створюються школи-училища для дітей кустарів", художнє ремесло почало відроджуватися на початку XIX століття.
До середини XIX століття народні ремесла досягли свого апогею, але з розвитком промислового виробництва почали занепадати.
Нині спостерігається відновлення і зростання деяких з традиційних промислів, зокрема, ковальства, гончарства, теслярства, стельмаства, гутництва, ткацтва і вишивки. Це пояснюється двома причинами. Перша з них - зростання в суспільстві інтересу до всього національного в архітектурі і побуті, друга - вимушена натуралізація сільського господарства. Відомі непоодинокі приклади введення посильних для дітей видів народних ремесел до навчально-виховного процесу в школах у вигляді уроків трудового навчання чи гурткових занять. Це має неабияке культурне і, разом з тим, профорієнтаційне значення, бо в Україні (особливо в західних регіонах) функціонують десятки підприємств місцевої промисловості, що виготовляють продукцію за технологіями народних промислів.
У контексті нашого дослідження виникає потреба розглянути сутність ряду органічно взаємопов'язаних понять: "народні ремесла", "народні промисли", "прикладне мистецтво". Літературні джерела не дають однозначного визначення зазначених понять.
Так, В. Горленко змішує поняття ремесла і промислу, вважаючи їх складовою частиною декоративно-прикладного мистецтва[32]. Є. Антонович декоративно-прикладне мистецтво, поряд з монументально-декоративним, оформлювальним і театрально-декоративним, вважає складовою частиною декоративного мистецтва[1]. К. Духанін ототожнює декоративно-прикладне мистецтво з кустарним і ремісничим виробництвом, а В. Рафаєнко - з народними художніми промислами[69].
Докладно проаналізувавши зміст окремих понять та співставивши точки зору різних авторів, В. Мусієнко, Р. Захарченко, В. Сидоренко, Д. Тхоржевський висловили наступне бачення аналізованих понять. Під декоративно-прикладним мистецтвом вони розуміють індивідуальне або частково механізоване (допоміжні операції формоутворення на метало- чи деревообробному верстаті, гончарному крузі тощо) виробництво речей, що поєднують утилітарно-ужиткові та художньо-декоративні якості. Самостійними полюсами декоративно-ужиткового мистецтва ними визначено ремесло - виробництво ужиткових речей з відсутністю або мінімальною декоративністю, і декоративне мистецтво, продуктом якого є художні твори без ужиткової спрямованості.
Народні промисли визначено ними як колективне виробництво певного виду товарної продукції з обов'язковим розподілом праці всередині гурту (стародавній тип колективної організації праці), цеху (середньовічний тип), мануфактури (організація періоду промислової революції) чи бригади (сучасна форма) з максимально можливим рівнем механізації формотворчих і обовязковою присутністю ручних оздоблювальних робіт.
Народні ремесла і промисли - це народна творча діяльність, у процесі розвитку якої на різних історичних етапах створювались пам'ятки культури.
Особливе місце в національній культурі посідає народне мистецтво. У нашому дослідженні розглядається предметне мистецтво України, зокрема, декоративно-прикладне. До нього найчастіше відносять виготовлення і художнє оздоблення кустарним чи промисловим способом побутових речей, що мають не тільки практичне, а й естетичне значення (вишиті та різьблені вироби, плетені вироби з лози, гончарні вироби та багато іншого). Поверхню цих речей оформлюють таким чином, що декорування не вступає у протиріччя з утилітарною формою, а перебуває в тісному зв'язку з нею, утворюючи одне ціле. До таких речей в першу чергу слід віднести художньо оздоблений посуд, меблі, одяг, декоративні тканини, килими, вишивку, мереживо тощо.
Суттєві риси народного декоративно-прикладного мистецтва - це конструктивність, декоративність і орнаментальність виробі. На думку багатьох дослідників, саме ці риси дають підставу розглядати витвори мистецтва як результат естетичної діяльності народу. Народні промисли важливо розглядати як компонент національної культури. Прикладне мистецтво є цінним духовним надбанням народу.
Що ж стосується поняття "художнє ремесло", то його найчастіше визначають як культуру трудових професійних навичок і технічних прийомів художньої обробки матеріалів. Конкретний досвід у художньому ремеслі складається з поступового накопичення ефективних прийомів роботи, з яких в естетичному розумінні формується техніка художньої обробки матеріалів. Разом з тим, є свідчення, що на засадах художнього ремесла почала розвиватись естетична діяльність, оскільки художнє ремесло було першою формою естетичної діяльності в матеріальному виробництві. Прикладне мистецтво, що розвивалось на основі матеріального виробництва, було тісно пов'язане з народним фольклором[20].
У стародавні часи за рівнем розвитку народних ремесел оцінювався добробут держави і рівень культури окремого народу.
Зародки художнього ремесла нашого народу губляться в глибині тисячоліть. На знайдених у Києві та на Чернігівщині кістках мамонта вчені помітили вирізьблений геометричний орнамент - меандр, що пізніше набув поширення в мистецтві Стародавньої Греції. Це була творчість пращурів сучасних українців, які жили понад 75 тисяч років тому.
Народне художнє ремесло було основним шляхом розвитку народного прикладного мистецтва, коли від діда, батька, матері передавались секрети майстерності, під їх впливом формувалися професійні вміння та навички. Саме народні ремісники створювали стародавні витвори декоративно-прикладного мистецтва.
Декоративно-прикладне мистецтво охоплює широке коло предметів з різних сфер людської діяльності. Для їх виготовлення використовують різноманітні матеріали: метали, деревину, глину, кістку, скло, каміння, вовну, льон та деякі штучні матеріали. Матеріал, з якого виготовляють певні речі, вимагає своєрідної, характерної лише для нього техніки обробки.
Обов'язковими вимогами декоративно-прикладного мистецтва є доцільність форми предмета і відсутність протиріччя між його декоративною й ужитковою функціями. Витвори цього виду мистецтва несуть у собі риси народних традицій, втілюваних у формі предмета, матеріалі й техніці його обробки, художніх сюжетах і орнаментальних мотивах декорування.
З точки зору технології виготовлення предмети декоративно-прикладного мистецтва бувають двох видів. Вироби, виготовлені одним народним майстром ремісником-кустарем ручним способом, розглядаються як предмети народного мистецтва. Вироби масового виготовлення у промислових умовах вважаються предметами художньої промисловості.
Застосування різних матеріалів і видів техніки обробки породжує велику різноманітність видів декоративно-прикладного мистецтва. Огляд літератури показує, що види декоративно-прикладного мистецтва розрізняються або за типом матеріалу, з якого виготовляють виріб (кераміка, скло, кістка), або за технікою обробки матеріалу (різьблення, карбування, вишивання), або за назвою готового виробу (килимарство, мереживо, макраме). Виходячи з наведеного підходу, Р. Захарчук-Чугай наводить таку класифікацію видів декоративно-прикладного мистецтва:
кераміка (майоліка, порцеляна, теракота, фаянс);
скло (вази, деталі будівельні, мозаїка, художній посуд);
художні вироби з металу (вироби освітлювальні, вироби ювелірні, деталі архітектурні, речі побутові, скульптура настільна тощо);
художнє різьблення (деревини, каменю, кістки, пластмаси);
меблі (побутові, громадського застосування);
текстиль (вишивка, килими, мереживо, оксамит, тканини декоративні й набивні, шпалери);
іграшки (різних видів) [39].
Очевидно, що наведена класифікація носить еклектичний характер, бо вона не має єдиної основи, тому багато відомих видів обробки, наприклад, інкрустація чи розпис, не потрапили до жодної з наведених груп.
Ґрунтовніший підхід до класифікації видів декоративно-прикладного мистецтва запропонований Є. Антоновичем. У його основі лежить поділ категорій народного мистецтва на види, роди, жанри і твори[2].
До видів ним віднесено художню обробку деревини, каменю, кістки і рогу, художню кераміку, скло, метал, обробку шкіри, плетіння, в'язання, художнє ткацтво, килимарство, вишивку, розпис, батік, фото-фільмдрук, писанкарство, карбування, висічку, художнє ковальство, випалювання, гравіювання, різьблення, скань, витинанки, мереживо, виготовлення виробів з бісеру й емалі. Поділ на роди пов'язаний з функціональним призначенням виробів: меблі, посуд, знаряддя праці, прикраси, побутові речі, іграшки тощо.
Категорією третього порядку у класифікації Є. Антоновича виступає типологічна група - стале поєднання однотипних предметів. Наприклад, у роді "посуд" можна виділити групу "миски", до якої належать: великі миски "яндови", середні й малі (в яких діаметр дна не перевищує половини верхнього діаметра вінця, береги похилі, але не високі), а також тарілки й тарілочки (плоскі миски).
Нарешті, сам предмет-виріб - утворює четверту сходинку морфологічної структури декоративно-прикладного мистецтва. Це реальна річ, що має певні фізико-механічні властивості, утилітарну і художню цінність. Вона поєднує в собі ознаки групи, роду і виду, наприклад: "миска велика глиняна поливана, оздоблена розписом".
Здійснюючи дослідження, ми виходили з положення про те, що художні ремесла - це не тільки духовне надбання народу, але й важливий компонент національної культури. Художня праця, що була започаткована в домашніх ремеслах, також є складовою духовної спадщини народу, оскільки стала і джерелом прикладного мистецтва і основою народної педагогіки. Навчання народним ремеслам виховувало поважне ставлення до праці та формувало моральні якості особистості, зокрема працелюбність, повагу до людей, праці, відповідальне ставлення до неї, естетичні смаки, що вважалося не менш цінним, ніж формування професійних умінь.
Художнє ремесло завжди зберігало свою національну самобутність і відносилось до декоративно-прикладного мистецтва. На думку багатьох дослідників, художні промисли - одна з основних форм розвитку сучасного українського народного декоративно-прикладного мистецтва.
Розкриваючи сутність поняття "народне декоративно-прикладне мистецтво", Р. Захарчук-Чугай зазначає, що це - "одна із форм суспільної свідомості і суспільної діяльності", і дає таке визначення: "ремеслом називають ручне виготовлення виробів, а домашнім ремеслом називається виробництво виробів для задоволення власних потреб господарства, членами якого вони виготовлені"[2].
До народного ремесла, підкреслює Л. Манакова, завжди можна застосувати критерій "природного" і "морального"[62]. Цікавим є факт спрямованості учня на досягнення майстерності: творити краще свого вчителя-майстра. Високорозвинені різноманітні ремесла поступово ставали професійним декоративним мистецтвом.
Існує таке визначення, що "мистецтво - це вид духовного освоєння дійсності людиною"[59, с.74], мета якого - розвинути її творчі здібності. Прикладне мистецтво - національне за своєю природою, воно народжується із звичаїв, звичок, вірувань народу і безпосередньо наближене до його виробничої діяльності, до його побуту.
Звернемося до сутності поняття "народне мистецтво". A. Іваночко пише "Під народним мистецтвом... розуміють всю художню творчість народу, але в етнографічному розумінні народним мистецтвом вважають побутову народну творчість, яка знаходить своє відображення у фольклорі, образотворчому мистецтві, народних ремеслах і промислах"[41, с.10-11].
Положення про те, що народне мистецтво є часткою культури - загальновідоме. Народне мистецтво стає соціальним явищем, оскільки відкриває внутрішній світ творця.
Народні ремесла (різьба по дереву, гончарство, лозоплетіння, розпис, вишивка та інші) як культурні надбання завжди були поруч із соціальними подіями (свята, обряди, традиції тощо).
Діяльність робітників з народних ремесел за своєю суттю є творчим процесом, оскільки мова йде про прикладне мистецтво. Творчий процес у мистецтві - духовна практична діяльність художника, що безпосередньо спрямована на створення художніх творів. Проте в матеріалах досліджень проблеми розвитку декоративно-прикладного мистецтва зустрічаються різні підходи до визначення його ролі в розвитку суспільства. В. Антонович розглядає так зване "ужиткове мистецтво", твори якого виробляються для загального вжитку. Воно пов'язане з національним орнаментом на різноманітних виробах. У процесі розвитку мистецтва від "ужиткового мистецтва" відвернулись, як від ганебного ремесла, але в XIX столітті до нього знову повертаються, і воно починає формуватись як самостійна галузь мистецтва.
У процесі історичного розвитку прикладне мистецтво завжди пов'язувалось з технікою виконання виробів, адже в давньогрецькій естетиці поняття "техне" означало одночасно мистецтво, уміння, майстерність, а також твір, виріб.
Суттєва характерна особливість традиційних народних ремесел полягає в тому, що це - довершена, суспільно корисна праця. Корисність і художня цінність, матеріальна та духовна потреба в народних ремеслах нерозривні.
Підводячи підсумки розглянутому, є всі підстави зробити висновок про те, що у всіх галузях народного прикладного мистецтва є власні яскраво виражені специфічні особливості, техніки виконання та цілі. Але всі вони знаходяться в постійному взаємозв'язку та взаємозалежності.
.3 Вплив засобів декоративно-прикладного мистецтва на формування творчих здібностей учнів
Важливе місце у системі засобів розвитку творчих здібностей учнів посідає народне декоративно-прикладне мистецтво, яке унікальним чином інтегрує у собі побутові, мистецькі, педагогічні традиції.
Швидкість і якість формування в учнів творчо-технічних здібностей багато в чому залежить від розуміння ними як результату своєї діяльності, так і засобів, за допомогою яких цей результат був отриманий.
З-поміж інших видів мистецтва декоративно-прикладне мистецтво є унікальним у вирішенні завдань як художнього, так і особистісного розвитку, громадського і духовного становлення підростаючого покоління. Це зумовлено не тільки природою сприймання цього виду образотворчого мистецтва, а й тим, що вже в ранньому віці образотворча діяльність стає однією з найдоступніших і емоційно-захоплюючих форм творчості.
Педагогічна цінність пізнання народного та декоративно-прикладного мистецтва пояснюються слідуючими важливими причинами: твори цих видів мистецтва дозволяють виховувати у школярах певну культуру сприйняття матеріального світу, сприяють формуванню естетичного відношення до дійсності, допомогають глибже пізнати художньо-виразні засоби інших видів зображувального мистецтва.
Художні ремесла - це не тільки духовне надбання народу, але й компонент національної культури. Ручна художня праця, що була започаткована в домашніх ремеслах, також є складовою духовної спадщини народу, оскільки стала джерелом прикладного мистецтва і основою народної педагогіки. Навчання народним ремеслам виховувало поважне ставлення до праці та формувало моральні якості особистості, зокрема працелюбність, повагу до людей праці, відповідальне ставлення до неї, естетичні смаки, що вважалося не менш цінним, ніж формування професійних умінь.
Опанування різними видами народних художніх промислів в загальноосвітній школі, на жаль, довгі роки мала досить обмежену увагу. Проте досить відомі психологи (В. Бехтерєв, Л. Витотський, Г. Костюк, С. Рубінштейн та ін.) стверджують, що художня діяльність - це створення матеріальних духовних цінностей образотворчими, конструктивними засобами. Заняття народними художніми промислами в значній мірі відповідають потребам сьогодення і можливостям учнів. У процесі їх організації враховується зв'язок сфер художнього мислення і форм художньої діяльності. Саме заняття художніми промислами (при створенні педагогічних умов) сприяють успішному розвитку творчих здібностей. Але творчі здібності розвиваються на фундаменті розвинутих загальних і спеціальних (образотворчих, художніх тощо) здібностей.
За твердженням С. Рубінштейна, здібності в процесі навчання не тільки формуються, але й виявляються. Він наголошував, що будь-яка винахідницька робота - це інтелектуальна діяльність, але і творча робота винахідника, пов'язана з ручною працею. Зв'язок ручної праці школяра з його інтелектуальним розвитком також аксіоматичний, оскільки користуючись одним інструментом, він готує себе до володіння іншим. Але розвиток інтелекту може проходити тільки в процесі праці.
Розглядаючи мистецтво, він звертає увагу на те, що сприймання світу не тільки відображається в процесі художньої діяльності, але й у процесі інтелектуальної діяльності, зокрема, в ході уявлень людини. Уява досить тісно пов'язана з творчою діяльністю і фантазією людини.
У виробах художніх промислів знаходить відображення фантазія людини. Так, при розробці композиції нового виробу, орнаменту для його оздоблення, учень отримує можливість фантазувати, створювати кольорову гаму.
Мислення, як пізнавальна теоретична діяльність, тісно пов'язане з дією, підкреслює С. Рубінштейн, зародилось воно в трудовій діяльності.
З динамікою мислення пов'язане й емоційне відчуття, яке розкриває ставлення до світу, діяльності, краси, гармонії, кольорів.
У своїх дослідженнях С. Рубінштейн звертав увагу на те, що "Людина є особистість в силу того, що свідомо створює своє ставлення до оточення". Творчість має цей прояв в будь-якій сфері діяльності. Вона може бути результатом творчого ставлення особистості до намічених завдань і їх виконання.
Розвиток особистості у взаємодії з соціумом конкретизує наше розуміння загальної сутності людини. При цьому ми поглиблюємо наші знання джерел формування духовного світу особистості і мотивацію її діяльності. В. Бехтєрєв неодноразово відзначав, що для всякої творчості необхідний той чи інший ступінь обдарованості і відповідне виховання, які створюють відповідні навички в праці; останні розвивають нахил в бік природних задатків, завдяки чому виникає майже непереборне прагнення і потяг до творчості.
Л. Виготський встановив зв'язок творчості людини з її потребами. Він вважає, що великий винахідник, той же геній, є завжди рослиною свого часу, свого середовища. Його творчість виходить з тих потреб, які створені для нього і опираються на їх можливості, які знову існують поза ними[27].
Його дослідження також підтвердили, що творчість тісно повязана з уявою. Він наголошував, що там, де зберігається хоч незначна частина життя, там має місце уява. На думку Л. Виготського, діяльність уяви в підлітковому віці майже закінчується і зменшується потяг до фантазій. У підлітків формується свій власний інтимний світ.
Підлітковий вік - початок інтенсивного формування інтелекту, моральних устоїв та ідеалів. Формується система оцінки суджень. Діти проявляють здібність до складного синтетичного мислення. Пам'ять і уява поступово набувають характеру організованих процесів. У підлітковому віці поступово зменшується обєм уваги, її переключення з одного виду діяльності на інший. Важливою особливістю даного віку є підвищена здатність до абстрактної уваги, до формування активного самостійного і творчого мислення. Тому в цей віковий період необхідно стимулювати самостійне і творче мислення підлітків.
Багаточисленні дослідження проблеми трудового навчання і творчої діяльності в цілому (художньої, технічної, літературної тощо) дозволяють прослідкувати за процесом формування творчого ставлення школярів до праці.
Діяльність людини - це її спосіб існування та розвитку, формування особистості, всіх притаманних їй якостей. Творче ставлення до праці є однією з головних характеристик школяра. Розвиток художніх здібностей має важливе значення для естетичного сприймання. Художній досвід, набутий в процесі художньої ручної праці, допомагає краще усвідомити глибину краси народного декоративно-прикладного мистецтва, а заняття ним змушує вдумливо і уважно сприймати дійсність. Наявність навичок розумової праці, старанності, систематичності, уважності допомагають успішному формуванню художніх здібностей та розвитку інтелекту в процесі занять художньою ручною працею.
Краса праці може бути відчута дітьми. Проте, потяг до краси виступає не тільки як до естетичної насолоди, але як спрямованість до виготовлення виробу високої якості і краси. Існує аксіоматичне положення, що праця тісно повязана з естетичним вихованням, духовним збагаченням учнів у процесі трудової діяльності.
Досить цікавою є робота Д. Родарі [70]. На його думку, дитяча творчість, як і народне мистецтво є проявом емоційної сфери людини. Чим міцніші емоції, тим яскравіше почуття, яке відчуває дитина. У процесі художньої ручної праці при обробці деревини (та інших матеріалів) відпрацьовується точність, витримка, охайність, координація рухів, розвивається інтелект. У роботах учнів знаходить своє відображення їх настрій, почуття, захоплення. Значення ручної праці полягає ще й в тому, що вона тісно пов'язана з процесами розумового і духовного життя.
Значні зміни в підлітковому віці проходять в естетичних почуттях. Естетичне виховання спрямоване не тільки на формування в учнів естетичного смаку, почуттів і емоційного ставлення до навколишнього середовища, воно активізує думку, сприяє розвитку творчих здібностей.
У своєму дисертаційному дослідженні Л. Оршанський зауважує, що головним критерієм успішності трудового виховання є трудова вихованість, виражена в стійкій готовності учнів до соціально і психологічно мотивованої творчої художньо-трудової діяльності, спрямованої на створення естетичного удосконаленого суспільно цінного продукту. Для усвідомлення важливості художньої ручної праці недостатньо сформувати одні тільки мотиви, важливо розвинути стійку зацікавленість до певного виду праці. Необхідне чітке керування процесом розвитку у школярів мотиваційної сфери.
Основне положення, що розкриває зміст художньо-трудового виховання, повязане з необхідністю введення мистецтва в побут (не тільки святковий, незвичайний, а й повсякденний, трудовий побут). У школах також потрібен зв'язок ручної праці з предметами образотворчого мистецтва. У школярів поступово складається розуміння того, що художня ручна праця приносить естетичну насолоду, створює приємні емоції. Саме тому резервом трудового удосконалення є внесення естетичних елементів у діяльності учнів на уроках праці, яка здійснюється в процесі навчання школярів народного декоративно-прикладного мистецтва.
У своїй роботі "Ручна праця в загальноосвітній школі" К. Цируль підкреслює, що людина - істота не тільки розумна, розсудлива, але і в більшій мірі діюча і обдарована волею[87]. Дослідник проблем організаційної ручної праці зауважує, що праця виховує не тоді, коли дитина виконує певні рухи, а коли спрямовує свої рухи на втілення ідеалу прекрасного виконання[87]. Для розвитку творчості школяра необхідно створити такі умови, щоб він зрозумів, - що не робить людина, все має свою форму, колір, композицію, лінію, довершеність. Головним завданням ручної художньої праці є те, що педагог повинен навчити не тільки відповідально ставитись до праці, але і виховати естетичні почуття, сформувати смак.
Система ручної праці, яку запропонував К. Цируль, включала такі вимоги: в об'єкт праці включались елементи декорування; вироби носили обов'язкове корисне і практичне значення; в роботі передбачалось широке використання різноманітних матеріалів; заняття мав право проводити тільки кваліфікований вчитель.
Та, незважаючи на ці вимоги, заняття з праці і образотворчого мистецтва проводились окремо, хоч і були спроби поєднати ці два види дитячої творчої діяльності.
Дослідники звертали увагу на таку властивість: учні, що займались ручною художньою працею, не відчували втоми; у них нормально розвивалось м'язове відчуття - не виникала короткозорість.
Ручна художня праця носить індивідуальний характер. Відомо, що творчий процес завжди має дві стадії; до першої відносять формування художнього задуму, до другої - робота над виконанням художнього виробу. Під час роботи безпосередньо над виробом виникають ідеї, які втілюються у виготовленні виробу. Під час творчої роботи над виробом успішно розвиваються певні здібності. У своїх дослідженнях В. Качнєв наголошує, що здібності належать до основних властивостей, що характеризують людину, як суспільну істоту[47]. До основних компонентів здібностей В. Качнєв відніс спостережливість, розвинуту пам'ять і мислення в цілому. Але він звертає увагу на те, що здібності неможливо розвивати без їх мотивації і без виховання любові до праці. Структура здібностей пов'язана з уявою або фантазією, яка необхідна в усіх галузях праці і навчання.
Проте, як зауважив Поляков В. ручна художня праця веде не тільки до забезпечення суспільства, не тільки до розвитку певних вмінь та навичок, а перш за все формує і удосконалює особистість, спонукає її до творчої, інтелектуальної, активної трудової діяльності. Досліджуючи вплив декоративно-прикладного мистецтва на особистість, вважав, що дитяча творчість не обходиться без підказок дорослих, у них теж пам'ять у пальцях[67]. У шкільні роки дитина набуває досвіду в процесі практичної діяльності. Вона відкриває для себе все нове, сприймання її загострене, ще не притуплена здібність дивуватись навколишньому світу.
Природа є одним з життєдайних джерел естетичної насолоди, основним постачальником матеріалу для творчості. Вона не тільки - краса для сприймання, а й дає сировину, яка є предметом праці (звичайна солома стає інкрустаційним матеріалом; дошка з сучками та гниллю перевтілюється в умілих руках у художній виріб).
Дія процесу створення виробів декоративно-прикладного мистецтва починається від сприймання і продовжується в роботі над ескізами, кресленням, малюнками майбутнього виробу. Отже, декоративно-прикладне мистецтво - це процес цілеспрямованої дії на інтелектуальні здібності учня. Воно включає школяра в творчу діяльність, яка стимулює формування стійкого інтересу до праці; формує естетичне розуміння навколишнього середовища; можливість набуття спеціальних художніх вмінь та навичок; розвиває власні особистісні якості.
Ручна художня праця є однією з провідних ланок розвитку підлітків. При занятті ручною художньою працею формується творче ставлення до праці і розвиваються інтелектуальні здібності.
Головними критеріями художньої ручної праці є : вихованість, розвиток інтелектуальних здібностей, практичного досвіду, розвиток мотиваційної сфери, формування стійкого інтересу до праці.
К. Цируль стверджує, що дитячі роки охоплені постійним бажанням діяльності і творчості. Саме тому необхідно з дитячих років розвивати ту чи іншу здібність особистості, розвивати як інтелект, так і фізичну силу, приділяти увагу розвитку сили волі.
Вплив декоративно-прикладного мистецтва на всебічний розвиток учня, що не викликає сумніву, обєктивна і субєктивна необхідність найсерйознішої уваги сучасних педагогів до даної проблеми.
Народне декоративно-прикладне мистецтво стало невідємною частиною нашого духовного багатства. Творчість народних майстрів завжди користувалася загальним визнанням у державі і за рубежем. А причина цієї всенародної уваги й любові до багатоманітного доробку народних митців криється в самій демократичній і гуманістичній природі народного мистецтва, яке виражає творений століттями чуттєво-практичний досвід поколінь, показує їхнє розуміння найголовніших закономірностей і фундаментальних цінностей життя. Нас приваблювала й приваблює краса і доцільність творів народного мистецтва. Специфічний зміст їхньої образності завжди знаходив в собі найвиразнішу в художньому та найлаконічнішу в технологічному відношенні форму, яка максимально доносила ідею твору.
Нашу увагу не може не привертати шанобливе ставлення майстрів до матеріалу, з яким їм доводилося працювати. Воно завжди співвідноситься з таким же ставленням до природи, розумінням непорушного звязку з нею. Народні майстри впродовж віків освоювали секрети технічної майстерності, формотворення, орнаментування, розвитку художніх образів, що несло в собі життєстверджуючий характер речей народного декоративно-прикладного мистецтва - яскраву й розкуту, лаконічну мову мистецтва, запозичену в світі природи - у скарбниці фольклору, в народних звичаях та обрядах. У своїй сукупності ці особливості формували в людей високі патріотичні почуття, оптимістичне ставлення до життя, проявляли риси національного характеру в творах митців. Діалектично розвиваючись у межах специфіки своїх видів і жанрів, народне мистецтво не було ізольованим, відособленим від загального художнього процесу доби і, при всій повільності та помітності свого розвитку, залишалося актуальним, співзвучним з його агресивними і демократичними ідеями. Сьогодні вся актуальність народного мистецтва зростає на засадах історичного розвитку, що забезпечує повноцінне художнє і в той же час інтенсивне розкриття прихованих у його суті можливостей.
Народне мистецтво стало загальнонародним надбанням, і значення його виходить далеко за межі чисто мистецтвознавчих компетенцій та оцінок. Воно невіддільне від завдань побудови нового демократичного суспільства і формування нової особистості.
У системі естетичного та художнього виховання важливе місце належить народному декоративно-прикладному мистецтву, яке входить у світ людини з перших її днів і супроводжує все життя. Перші іграшки, колискові пісні, казки, легенди, найпростіші рухи в танці вводять дитину до чарівного світу народної творчості. Дитячі малюнки "повторюють" багатовіковий цикл накопичення декоративно-зображувального фону народного мистецтва: починаючи від найпростішої лінії до умовного зображення зірки, квітки, птаха, риби, звіра і далі - до конкретних предметів та людської постаті.
Неможливо переоцінити цей момент залучення маленької людини до вічного і прекрасного світу фольклору - усного й образотворчого, тому в нашій державі зараз великого значення надається художньо-естетичному вихованню підростаючого покоління на зразках "комплексного" народного мистецтва; тут і малювання, і робота з глиною чи пластиліном, деревом, і аплікація, - поки що у формі кубиків і найпростіших конструкторських наборів.
Народне декоративно-прикладне мистецтво в силу своєї специфіки покликане внести в життя момент гри, прикрасити, розважити, формувати світогляд через ті естетичні почуття, які народжуються в людей від практичного користування художніми речами, від їх як частини природи і навколишньої реальної дійсності. Тому вона є компонентом і етапом у формуванні внутрішнього світу дитини. Крім того, народна образність синтезує в собі духовну і матеріальну творчість як цілісну і нерозривну, яка склалася історично і вивірена віками.
Світ декоративних образів, світ яскравих кольорів, простих і доступних форм творів народного мистецтва захоплює людей, викликає насолоду, одухотворяє, підносить до стану натхнення, створюючи тим самим психологічний комфорт. Це стан діалогу з красою. Подальше глибоке спілкування зі світом прекрасного активізує людські емоції, творчу уяву, стимулює фантазію, пробуджує художнє відчуття, формує елементи образного мислення.
Крім морально-виховних можливостей, краса творів народного декоративного мистецтва має творчо-спонукальну здатність.
Формування людини в праці, творчій діяльності - основоположна теза, з якої ми виходили при вивченні народного мистецтва. Через творчу працю, яка дає максимальну можливість розкрити всі сторони людської натури, йдуть найактивніші процеси творчої матеріалізації людського духу, самовияву і самоствердження людини. Уроки народного мистецтва підтверджують крилату формулу " праця переростає у красу ". У цьому відношенні вони стимулювали творчий потенціал особистості, розвивали в ній творче ставлення до праці як першої життєвої необхідності в будь-якій діяльності. Трудові процеси, які лежать в основі традиційної майстерності, викликають до дії продуктивну уяву, фантазію, без яких не існує емоційної культури людини, формують цінні риси характеру: почуття власної гідності, наполегливість у подоланні труднощів, цілеспрямованість пізнавати життя у всіх його складнощах і протиріччях.
Важливо підкреслити ще один аспект цього питання. Прикладне мистецтво народу завжди розвивалося в тісному зв'язку з природою, яка була і базою сировини, і світом художніх прообразів, тем тощо. Таке спілкування завжди зароджувало бережливе й економне ставлення до матеріалу і тих художніх цінностей, якими природа його наділила. Велику виховну роль відіграє народне мистецтво в одному з проблемних питань сучасності - "людина і річ", художній смак і коло речей, якими людина оточує своє предметне середовище і які є виразниками її інтересів. Вирішальною особливістю творів народного мистецтва є їх невіддільність від щоденного практичного життя. Входячи в побут, проектують цю свою рису на доцільність нашого відбору речей, у подальшому будуть "виховувати" і нас самих.
Таким чином, активне засвоєння спадщини народного мистецтва, як своєрідної форми трудової та творчої діяльності, має значення у вихованні людини майбутнього. Ми розглянули вплив лише деяких естетичних категорій творів декоративно-прикладного мистецтва. Як і все мистецтво, народне мистецтво перебуває в колі найголовніших взаємозв'язків культурного процесу: колективного, індивідуального та національного, котрі, в свою чергу, генерують і збагачують можливості виховних функцій мистецтва в розвитку людської особистості засобами народного мистецтва на новому історичному етапі розвитку незалежної Української держави.
Одним з принципів народного мистецтва справедливо вважається колективність. Твори колективної творчості становлять суспільну цінність та інтерес не в силу індивідуальної неповторності, а навпаки, тому що в них синтезувалися і набули виразу думки, почуття і настрої багатьох людей. Показово, що мажорний тон народного мистецтва зумовлений саме колективним його характером. Спільне вирішення творчих і технологічних питань, передача майстерності з одного покоління в інше, система творення образів, естетичних уявлень тощо затверджувало у певних суспільних груп віру в цінність їхньої праці, породжувало оптимізм поглядів на життя. Саме колектив, а не окремі його представники, формував локальні риси місцевої самобутності, виховував і виховує патріотичні почуття, гордість за ту землю, яка віками народжувала художників-однодумців, викристалізовує і підтримує спільність і постійність смаків у часі.
Згуртовуюча функція народного мистецтва неоціненна. Однак вона полягає не в тому, щоб сформувати якийсь усереднений, однорідний смак мас, а, навпаки, - в стимулюванні розвитку індивідуального на основі існуючого суспільно-історичного досвіду. Саме тому масовість народного мистецтва розглядається нами не як самоціль, а як можливість охопити його впливом якомога більше членів суспільства, розбудити в них творчу активність, творчу індивідуальність. Сьогодні поняття колективності народного мистецтва, як поняття творчої співдружності групи майстрів району чи регіону, об'єднаних спільною ідейно-художньою позицією, доповнюється розумінням самих якостей художніх структур певного виду чи жанру, створених багатовіковим досвідом народу, тобто розглядається як естетична категорія. Це розширює діапазон можливого впливу народного мистецтва на формування світогляду особистості.
З питанням колективного та індивідуального в народному мистецтві тісно пов'язане питання традицій та новаторства. Колективні засади народного мистецтва в ході своєї еволюції сформували ядро народної творчості - традицію. Вона дисциплінує наші смаки, формує кодекс народної етики і естетики, передає з минулого в майбутнє установлені століттями форми, ідеї, образи теми і саме цим акцентує розуміння стабільності світу, стабільності всього кращого в людині. Разом з тим традиція ніколи не сприймалась, як догма чи канон. Традиція ніяким чином не заперечує розвиток, а, навпаки, диктує потребу постійного оновлення, розширення, поглиблення. Тому традиційне мистецтво народу постійно супроводжують новації.
Причетність до часу, відповідальність за нього - одна із суспільно вагомих рис, котра визначатиме рівень особистості майбутнього. Традиції народного мистецтва вчать наших сучасників уважно, аналітично ставитися до питань новаторства. У цьому плані слід рівнятися на еталонні зразки, вивірені найпринциповішим суддею - часом і смаком попередніх поколінь, справжнє новаторство в народному мистецтві слід розуміти як таке, що в недалекому майбутньому перейде у ранг традиції.
У цій спробі визначити місце та роль народного декоративно-прикладного мистецтва у вихованні творчо розвиненої особистості майбутнього, певна річ, накреслені лише вихідні положення. Кожне з них при спеціальному і систематичному розгалужується на складний та багатоаспектний комплекс досліджень, що постає на часі як проблема важливої суспільної ваги і значимості.
Розділ 2. Експериментальне дослідження розвитку творчих здібностей учнів на уроках трудового навчання
.1 Шляхи розвитку творчих здібностей учнів на уроках трудового навчання
У суспільстві і в освіті існують протилежні погляди на талановитість дітей, яка є умовою їх наступних успіхів у творчій діяльності. Так, існує думка, що частка талановитих серед дітей становить 2-3% від їх загальної кількості. З іншого боку, відомий розробник методик розвитку творчих здібностей у дітей Ю.Нікітін вважає, що кожна здорова дитина має можливість до творчого розвитку в усіх типах людської діяльності. Існують погляди, що внаслідок вивчення дітьми методів активізації творчої уяви індивідуальні особливості мало впливають на результативність творчого пошуку.
Разом з тим є думки, що індивідуальні здібності суттєво збільшують або зменшують успіх творчого процесу, але рано чи пізно дитина під впливом творчої атмосфери, надбаних нею знань та вмінь стає рівноправним учасником колективного творчого процесу. Є також різні погляди на питання, з якого віку починати навчання творчості. Ми вважаємо, що готувати людину до майбутньої творчої діяльності треба з перших років її життя. А продовження творчої діяльності, вдосконалення потрібних знань та умінь має відбуватися протягом всього свідомого існування людини. Саме навчаючись творчості і реалізуючи своє знання та вміння у процесі творіння нового, школяр удосконалює свої навички і вміння в галузі трудового навчання.
Стикаючись із незрозумілими для себе перешкодами, учні розгублюються, відчувають непотрібність свого творчого потенціалу. За таких обставин усебічний гармонійний розвиток дитини уповільнюється, а інколи припиняється. Щоб не допустити цього, треба шукати ефективні шляхи правильного формування творчої учнівської особистості.
Іноді спостерігаючи за дітьми, слухаючи їхні відповіді, приходить думка: "Чому така убога уява дитини? Чому про такі відомі речі та явища дитина не може розповісти просто, добре, своїми словами?". Ефективність розвитку творчої активності учнів залежить від уміння вчителя організувати пізнавальну діяльність школярів, націлити їх на творчий підхід до питань даної теми, на засвоєння системи знань навчального матеріалу. В.Сухомлинський зазначав: "Розвитку допитливості, системності, гнучкості, самостійності розуму сприяють такі прийоми впливу на внутрішні психічні процеси, при яких учень подумки оглядає, досліджує широке коло фактів, явищ для вивчення проблеми". Отже, для повноцінного розвитку дитини потрібна творчість як педагога, так і самої дитини.
Як відомо, готовність до творчої діяльності складається з трьох основних компонентів: мотиваційного, змістового, емоційного. Саме мотиваційний компонент є провідним у творчій навчально-трудовій діяльності, створює опору для втілення двох інших його складових.
Наведемо дидактичні засоби, які стимулюють вираження творчості в дітей.
. Розвивальні ігри, які дитина засвоює особисто.
Результати застосування дидактичних засобів: дитина розвиває здібності до асоціативного мислення, може встановлювати структуру і системні зв'язки ігор, співвідношення між цілим і часткою, системою як носієм надсумарних якостей. Це основа майбутніх якостей, необхідних для конструкторської та винахідницької діяльності, обов'язкові якості вченого.
. Ознайомлення з логікою системного аналізу через спілкування дитини з дорослими.
Результати застосування дидактичних засобів: розуміння співвідношень між системою і підсистемою, системою і надсистемою, послідовності явищ, призначення предметів та явищ згідно з їх властивостями.
. Ознайомлення з доступними елементами теорії вирішення винахідницьких задач та їх використання для розв'язання побутових проблем, зрозумілих дітям. Ознайомлення з основними засобами методу творчої уяви (частка теорії вирішення винахідницьких задач, що базується на вивченні фантастичної літератури) та їх використання для розв'язання казкових проблем та вигадування окремих казкових ситуацій. Засвоєння основних засобів теорії вирішення винахідницьких задач: системного оператора "розмір, час, швидкість, вартість" і його використання для зміни уявлень про доступні дітям предмети, явища; прийоми подолання протиріч, зрозумілі дітям, прийоми та методи фантазування. Мозковий штурм, метод "маленьких чоловічків", метод фокальних об'єктів, фантограма, пошук і використання ресурсних можливостей. Ігри "Добре-погано", "Навпаки", "Так-ні". Ідеальний кінцевий результат.
Результати застосування дидактичних засобів: уміння проводити системний аналіз, самостійно визначати головну і допоміжні функції, сформулювати ідеальний кінцевий результат. Знання основних методів та прийомів фантазування, вміння використовувати їх при розв'язуванні побутових та казкових проблем.
. Перехід від навчання через гру до навчання через запам'ятовування. Навчання стає усвідомленою метою. Використання типових прийомів розв'язання суперечностей для вирішення побутових проблем і проблем трудової діяльності школяра; місцевої якості; об'єднання; асиметрії; універсальності; попередньої дії; зробити "навпаки"; динамічності; часткової або надмірної дії; використання механічних коливань; обертання шкоди у користь; зворотного зв'язку; посередника; самообслуговування; копіювання; зміни фарби; відкидання та регенерації часток; однорідності. Розвиток творчої уяви за допомогою символічної аналогії.
Результати застосування дидактичних засобів: знання методів і засобів асоціативного пошуку, доступних типових прийомів подолання суперечностей та їх використання для розв'язання казкових та побутових проблем через подолання суперечностей. Вміння звільнятися від психологічної інерції, пов'язаної з однозначністю використаних назв та уявлень про предмети та явища, націленість на множинність варіантів мислення.
. Ознайомлення з світом техніки, її місцем у розвитку суспільства. Складові частини технічних систем. Закон повноти технічних систем і його схематичне відображення. Доступні природні та фізичні явища, і їх використання для створення винаходів. Вплив відкриттів і винаходів на розвиток суспільства, його добробут. Пояснення змісту правових понять: винахід, промисловий зразок, раціоналізаторська пропозиція. Вирішення винахідницьких задач з відтворення найбільш значущих в історії людства винаходів: від списа до парового двигуна. Якості творчої особистості (на прикладах з життя та творчої діяльності відомих вчених та винахідників).
Результати застосування дидактичних засобів: уявлення про технічні системи, їх складові частини і їх використання. Знання історії техніки і їх значення для розвитку людини і суспільства. Розуміння суті відкриття, винаходу, раціоналізаторської пропозиції, знання якостей, необхідних для успішної творчої діяльності. Вміння виявляти технічну задачу з проблемної ситуації, з'ясувати дії та властивості, потрібні для досягнення мети, спрямованої на вирішення задач. Вміння знайти ідею нового технічного засобу та виготувати його модель з доступних матеріалів.
Для створення атмосфери творчої діяльності повинна бути використана система позитивних мотивів і стимулів. Проблема обґрунтування та застосування системи мотивів і стимулів, що сприяють більш повному розкриттю в учнів ініціативи, творчості, зараз стоїть дуже гостро. Організацію творчої діяльності, форми її стимулювання треба розглядати з позиції активізації особистісних якостей учнів.
Отже, щоб навчити учнів працювати творчо, потрібно проводити уроки, реалізуючи такі компоненти: мотиваційний (стимулювання підвищення емоційності, зміцнення сенсорної чутливості, розвитку, уяви, фантазії); пізнавальний (інформаційно-когнітивний); ментальний (неповторність, індивідуальність); практичний (уміння, навички, самостійна творча діяльність).
.2 Організація і зміст експериментального дослідження
Шкільний курс трудового навчання має великі можливості для здійснення творчого розвитку школярів. І одним з найважливіших завдань, що стоять перед учителем, є здійснення цілеспрямованої систематичної роботи щодо їх реалізації.
Дослідження науковців та наші спостереження за навчальним процесом на уроках трудового навчання засвідчили, що творчість - це досить складний і своєрідний процес, якому можна навчитися. Для цього необхідно виявити його закономірності, на основі яких можна використати певні методи або прийоми, володіння якими дозволило б школярам більш ефективно займатися винахідництвом чи елементарним проектуванням технологічних об'єктів.
На заняттях з трудового навчання дитина сприймає предмет найбільше з точки зору його форми, кольору, конструкції і розмірів. Тому сприймання, як психічна діяльність, складає основу розумової діяльності людини, сенсорний розвиток - важливий етап для розвитку мислення. Зір привчається сприймати предмет в цілому, а також розчленовувати предмет, виділяти його різні властивості, форму, величину, взаєморозміщення частин. Уявлення дитини, отримані від зорових відчуттів, доповнюються відчуттями, які виникають від дотику з матеріалом, з якого виготовлений виріб.
В основі практичної діяльності учнів на заняттях з трудового навчання лежить діяльність рук і зору: руки діють, а зір перевіряє і спрямовує їх наступні рухи, і знову руки діють, виправляючи недоліки. Розвивається сенсомоторика, яка активно впливає на розумовий розвиток дитини.
Для успішного виконання завдання в процесі праці від учня слід часто вимагати не тільки сприйняття заданої конструкції об'єкта, але й передбачення її в новому просторовому положенні або уявлення, як зміниться форма предмета, якщо змінити розміри окремих деталей, тобто розв'язати якусь просторову задачу. Таким шляхом розвиватиметься, поповнюватиметься просторове уявлення дитини, яке необхідно їй для правильного сприйняття предметів навколишнього світу, пізнання предметів дійсності в їх взаємозв'язку.
Необхідно, також, враховувати, що в трудовій діяльності учнів необхідна участь уяви. У різних видах праці вимагається різна частка участі уяви, різний рівень її самостійності й оригінальності. Виконуючи роботу за ескізом, схемою, учні формуватимуть у своїй уяві майбутній виріб. Вони плануватимуть свою діяльність згідно визначених розмірів, матеріалу. Така уява називається відтворюючою. На відміну від неї уява творча створює нові образи, не користуючись готовими графічними зображеннями.
Для розвитку обох видів дитячої уяви необхідно, щоб учні брали участь у процесі планування трудових дій, у виборі необхідних матеріалів та інструментів, контролювали хід виконання роботи. При цьому самостійність дітей поступово ростиме, охоплюючи все більшу кількість елементів активної творчості.
Програма орієнтує на конструктивно-художній підхід до вирішення навчальних завдань з трудового навчання. Конструктивно-художній підхід забезпечується на основі методу художніх проектів. Метод проектів потребує дотримання трьох етапів проектного моделювання:
словесного формулювання творчих задумів у художній формі (твори-мініатюри, вірші, фрагменти казок та інсценізації);
використання графічних і кольорових засобів художньої виразності для розробки проектних макетів, моделей, композицій, які б ілюстрували словесно сформульовані творчі задуми;
художнє конструювання з різних пластичних матеріалів з метою предметного втілення графічних зображень у пошукових макетах, моделях, композиціях.
Конструктивні художні вміння школярів формуються завдяки ігровим формам організації трудового навчання, на основі сюжетного розгортання змісту. Ігрова форма організації занять з трудового навчання є оптимальною у складі невеликих творчих груп учнів. Школярам необхідно забезпечити педагогічну ситуацію вільного вибору художньо-трудових завдань відповідно до їхніх вікових, психофізіологічних можливостей і потреб у формотворенні і декоруванні.
У кожному тематичному розділі доцільно виділяти завдання з продуктивної праці. Продуктивна праця може здійснюватися як на уроках, так і в позаурочний час. Результати позаурочної продуктивної праці беруться до уваги під час оцінювання навчальних досягнень учнів.
Як один із видів контролю навчальних досягнень трудового навчання можна проводити узагальнюючі практичні роботи. Результат узагальнюючих практичних робіт слід організувати як підсумкову виставку-композицію. Такі виставки також вважаються критерієм у визначенні рівнів творчих досягнень, навчальних успіхів школярів.
Практичні методи роботи найбільш характерні для уроків трудового навчання - поряд із політехнічними знаннями учні оволодівають загальнотрудовими політехнічними вміннями і навичками. Найпоширенішим у практичній діяльності виступає метод вправ. До використання вправ, як методу навчання, ставиться ряд дидактичних вимог:
вправи ґрунтуються на свідомій діяльності учнів (практика трудового навчання показує, що механічний підхід до формування навичок не досягає успіхів);
вправи та їх елементи поступово ускладнюються;
у процесі виконання вправ необхідно, щоб не тільки вчитель контролював трудові дії, але й учень здійснював самоконтроль.
На уроках трудового навчання не виключене застосовування методів і в їх сукупності, особливо під час роз'яснення технологічних операцій.
Як один із методів розвитку творчості учнів використовується інструктаж. Це комплексний метод навчання, спрямований на пояснення послідовності виконання трудового завдання та окремих операцій з одночасним показом робочих прийомів.
У процесі інструктажу результативним є використання декількох методів навчання. Такими методами можуть бути демонстрація трудових прийомів і пояснення правил їх виконання, постановка завдання, бесіда, в процесі якої вчитель з'ясовував, в якій мірі учні зрозуміли завдання. При цьому методи тісно переплітаються між собою, їх комбінації виступають як системи.
Репродуктивний метод трудового навчання передбачає активне сприймання і запам'ятовування навчальної інформації, що повідомляється вчителем або іншим джерелом. При репродуктивній побудові пояснення вчитель у готовому вигляді повідомляє факти, визначення, акцентує увагу на головному, що необхідно врахувати або засвоїти.
Практична робота репродуктивного характеру визначається тим, що в процесі її виконання учні відтворюють трудові дії, які демонструє учитель. Репродуктивний метод використовується в основному під час початкового вивчення трудових операцій (розмічання, різання). Репродуктивні вправи лише ефектно сприятимуть відпрацюванню умінь і навичок шляхом повторення трудових дій. Тому систему вправ слід будувати таким чином, щоб у неї постійно вносилися елементи новизни.
Використання частково-пошукового методу полягає в тому, що учням не дається кінцевий результат вирішення поставленої задачі, а частину завдань їм пропонується розв'язати самостійно. Перед виготовленням навіть простого виробу дітям доцільно ставити для самостійного вирішення творчі завдання: який краще вибрати матеріал для виробу; як економно його використати; яким способом краще з'єднати деталі; що можна доробити у виробі, щоб він мав симетричний вигляд або зручніше було ним користуватися.
Дослідницький метод, що використовується у практиці, відповідає сучасним вимогам у розвитку творчої особистості дитини. Дослідницький метод характеризується такими особливостями:
нові знання не подаються в готовому вигляді, учні опановують їх у процесі активної самостійної діяльності, спираючись на раніше набуті знання і вміння;
разом з новими знаннями учні набувають уміння застосовувати їх у різних умовах, тобто оволодівають способами розумової та практичної діяльності;
створюються і розвязуються ситуації, аналогічні до життєвих.
Творче (розвиваюче) навчання у процесі формуючого експерименту ґрунтується на системі проблемних ситуацій. Проблемна ситуація на уроці - це постановка перед учнями певного пізнавального завдання, яке містить у собі протиріччя, спонукає до роздумів, пошуків і висновків.
У загальному вигляді процес дослідження учнями можна поділили на стадії:
виникнення ідеї;
розв'язання завдання;
реалізація задуму на практиці.
Поряд з цим процес дослідження у школярів має свої особливості. Для всякого дослідження, яке виконують учні, характерною ознакою є новизна, хоча для дорослих це вже відомо.
На кожному уроці трудового навчання потрібно створювати можливість виникнення ситуації інтересу до навчання:
вдало підібраний об'єкт праці;
естетично виготовлений зразок виробу;
демонстрація моделі;
цікаві творчі завдання;
заохочення до участі у виставках, конкурсах, змаганнях;
використання загадок, зміст яких має безпосередній зв'язок із темою уроку тощо.
Навчання школярів конструюванню, процесу створення форми, конструкції об'єкта чи окремих його частин найбільше сприятиме розвитку творчої особистості. Щоб підготувати дітей до конструкторсько-технологічної діяльності, слід створити їм можливість систематично вправлятись у мисленні, вчити дітей оперувати своїми знаннями, застосовуючи їх на практиці, вчити спостерігати, фантазувати і пропонувати форму, конструкцію виробу.
У процесі трудового навчання використовується три види творчої діяльності учнів:
мисленна (ідея);
графічна (малюнки, ескізи, схеми);
предметна (моделі, макети).
Знаючи види творчої діяльності школярів, можна впливати на розвиток окремих природних здібностей учнів. Один учень даватиме конструктивну ідею, інший - графічно зображуватиме задумане, деяким учням вдаватиметься краще відтворити ідею безпосередньо у виробі. Найбільшу цінність має конструювання, під час якого використовуються всі види творчості учнів.
Формування творчого мислення в школярів слід здійснювати поетапно, ставлячи послідовно перед ними завдання в основному творчого характеру.
Перший етап (підготовчий). Доцільно знайомити учнів з основними частинами об'єктів праці; вчити їх аналізу і синтезу: визначати суттєві ознаки об'єкта, робити порівняння, узагальнення; спостерігати взаємозв'язок з природою (політ птаха і літак); виконувати завдання за малюнком, ескізом, звертаючи увагу на симетрію, пропорційність окремих частин.
Другий етап (за умовами). На цьому етапі творчого шляху діти навчаються розв'язувати конструкторсько-технологічні задачі (знайти за умовами свій шлях вирішення). В основному це творчі завдання, пов'язані зі зміною форми, конструкції виробу або окремих його частин, зміною чи економією матеріалів, удосконаленням принципу дії, вибором варіантів оздоблення.
Третій етап (за власним задумом). Робота проведена на першому і другому етапах, забезпечує результативність третього. Основне завдання на цьому етапі - розкрити творчі можливості кожного учня, втілити свої ідеї, фантазію безпосередньо в моделі, макети та інші вироби.
У наш час технічне конструювання все тісніше переплітається з художнім конструюванням, завдання якого - добитися, щоб вироби мали гарний зовнішній вигляд і були зручні в користуванні (ці завдання розв'язують спеціалісти - дизайнери). Тому дизайнерські вимоги слід також враховувати під час конструювання виробів.
Потрібно виявляти увагу до будь-яких нестандартних рішень своїх конструкторів-початківців, а також розуміння і мудру поблажливість до дитячих помилок, саме вони часто свідчать про труднощі самостійного пошуку.
Учні, в основному, доводять конструкторські задуми до реалізації у закінчений виріб, розв'язуючи як конструкторські, так і технологічні задачі, пов'язані з вирішенням наступних проблем:
1. Підсилення міцності, стійкості й надійності виробу.
. Внесення змін у конструкцію, які полегшують і роблять зручною експлуатацію.
. Визначення оптимальної форми, кількості деталей, способи їх кріплення, вибір або заміну матеріалів.
. Створення універсальної конструкції.
. Вибір способів ліквідації шкідливої дії або явища (тертя, пробуксовування, намокання).
Складаючи задачі чи користуючись рекомендованими, слід продумати, в якому порядку доцільно запропонувати ту чи іншу задачу, як вона пов'язана з попередніми, яка її мета, чи відповідає вона принципам доступності й послідовності.
Розв'язавши це непросте завдання, учні не тільки отримуватимуть задоволення, але й ставатимуть впевненіші у своїх творчих силах. Під час виготовлення інших виробів вони будуть також шукати нестандартні шляхи в розв'язанні поставлених завдань.
Але, розвязуючи проблему розвитку творчих здібностей учнів засобами декоративно-прикладного мистецтва, вчитель повинен не лише вимагати результатів від учнів. Він сам повинен відмінно володіти наступним матеріалом з курсу "Теорія конструктивних матеріалів".
Деревина як конструкційний матеріал характеризується високою питомою міцністю і добрим опором вібраційно-ударним навантаженням, і тому широко застосовується в промисловості, техніці та інших галузях господарчої діяльності людини. Щодо оцінки її властивостей, якими і визначаються конкретні галузі її застосування та експлуатації, то вона, як і будь-який інший матеріал, має як переваги, так і недоліки.
До переваг деревини відносяться її достатньо висока стійкість до дії газів, кислот, мастил і солей. Вона також характеризується малим коефіцієнтом термічного розширення і низькою теплопровідністю (тобто добрими теплоізоляційними властивостями), здатністю добре оброблятись різанням і склеюватись. Крім того, цей матеріал не завжди є дефіцитним і характеризується порівняно невисокою коштовністю.
До недоліків деревини, як матеріалу, можна віднести такі явища, як відсутність вогнестійкості, низьку стійкість щодо грибкових захворювань (загнивання), наявність гігроскопічності, яка призводить до нестабільності її розмірів та форми, структурну неоднорідність, яка обумовлює відмінність властивостей у деревинних матеріалів не лише різних порід, але і однієї і тієї ж породи і навіть по довжині одного і того ж стовбура, анізотропію механічних властивостей, низькі значення модулів пружності тощо. Саме це і робить доцільним експериментальне дослідження матеріалів з найбільш поширених порід деревини як з метою засвоєння відповідних усвідомлень про їх властивості, так і з метою надбання навичок щодо цілеспрямованої зміни цих властивостей, а також у виборі виду деревинного матеріалу для того або іншого конкретного застосування.
Дерева будь-яких порід складаються із крони, стовбура і кореневої системи. За виглядом і будовою крони дерев вони поділяються на листяні і хвойні. До листяних належать такі породи дерев, як дуб, бук, ясен, береза та інші, а до хвойних - сосна, ялина, кедр, піхта та інші.
Деревина має шаровинно-волокнисту будову. Будову деревини вивчають на трьох основних розрізах: поперечному (торцевому), тангенціальному і радіальному (рис. 2.1).
Поперечний (торцевий) розріз - це розріз, виконаний перпендикулярно до осі стовбура.
Радіальний розріз - це розріз, виконаний уздовж осі серцевини стовбура (по діаметру стовбура).
Тангенціальний розріз - це розріз, виконаний вздовж волокон (вздовж стовбура) паралельно або під деяким нахилом до осі розташування волокон.
На поперечному та радіальному розрізах можна спостерігати основні анатомічні структури деревини (рис. 2.1): серцевину (центральна частина), луб і кору.
Серцевина розташована в центрі стовбура. Це темна пляма круглої форми, діаметр якої для більшості порід складає 2-5 мм.
Серцевина (центральна частина) - основна частина стовбура. По кольору центральної частини розрізняють слідуючі породи деревини: ядрові та без'ядрові.
У ядрових порід центральна частина темна і вона називається ядром. Краї ядра забарвлені світліше і їх називають заболонню. Приклади ядрових порід: сосна, ялина, дуб та інші.
Рис. 2.1. Основні розрізи та будова деревини: а - поперечний розріз; б- тангенціальний розріз; в-радіальний розріз; 1 - заболонь; 2 - ядро; 3 - серцевина; 4 - серцевинні промені; 5-луб; 6 - кора; 7 - річні кільця.
У без'ядрових порід центральна частина нічим не відрізняється від периферійної. Приклади без'ядрових порід: береза, липа, вільха, граб та ін.
Кора - зовнішній шар стовбура деревини, який захищає її від коливання температури, механічних пошкоджень, втрати вологи.
Луб знаходиться між камбієм і корою. Це внутрішній шар кори. По ньому постачаються продукти фотосинтезу від кори до стовбура.
Камбій - тонкий, малопомітний шар, який знаходиться між заболонню та лубом. Він складений із живих клітин та зводить приріст деревини та кори (в ньому відбувається "генерація" клітин). Він же забезпечує постачання мінеральних речовин від коріння до стовбура.
Річні шари можна побачити на всіх розрізах стовбура: на поперечному - це концентричні кола; на радіальному - прямі смуги; на тангенціальному -параболічні смуги.
Показником середньої ширини річних шарів буде відношення їх кількості до довжини, на якій вони підраховуються (підрахунки проводиться в радіальному напрямку поперечного розрізу).
Властивості деревини, які не змінюються при взаємодії із зовнішнім середовищем, називають фізичними. До фізичних властивостей деревини належать: колір, текстура, блиск, запах.
Колір - виявлене візуальне почуття світлового потоку з поверхні деревини, який можна побачити неозброєним оком.
Блиск - здатність поверхні деревини спрямовано відбивати світловий потік. Найбільший блиск має дзеркально-гладка поверхня, і найменший поверхня, яка має однорідні нерівності. Блиск залежить від породи деревини, виду розрізу, способу освітлення поверхні, способу її обробки.
Текстура - рисунок, який утворюється на поверхні деревини розрізу (внаслідок перерізання її анатомічних елементів). Текстура обумовлена елементами структури деревини (шириною та будовою річних шарів, блиском різних кольорових відтінків тощо). Вона залежить від породи та напрямку розрізу.
Запах - суб'єктивне відчуття наявності в деревині ефірних масел, смоли дубильних та інших речовин, яке відбувається через органи нюху.
Вологість - вміст води в деревині, визначений у відсотках по відношенню до маси сухої деревини. Визначається вологість за формулою:
,
де - вологість деревини, %; - маса вологого зразка, г; - маса абсолютно сухого зразка, г.
Розрізняють такі види деревини за ступенем вологості:
- абсолютно суха (близько 0%);
- кімнатно-суха (8-12%);
- повітряно-суха (12-18%);
- напівсуха (18 - 23%).
- Деревина вологістю більше 23% називається сирою, а та, яка знаходиться тривалий час у воді - мокрою.
- У деревині розрізняють вільну вологу, яка заповнює внутрішні порожнини, і вологу зв'язану (гігроскопічну), яка міститься в оболонках клітин. Максимальна кількість зв'язаної вологи в деревині залежать від породи деревини та становить 23-30%.
- Стан, коли в деревині є тільки зв'язана волога, тобто коли стінки клітин насичені вологою, а їх порожнини заповнені повітрям, називається точкою насичення волокна.
- При температурі 15-20°С вологість деревини відповідає межі гігроскопічності (вологість 30% для усіх порід).
- Коли вологість нижча 30%, то деревина має тільки гігроскопічну вологу. Коли вологість вища 30%, деревина має 30% зв'язаної вологи, решта вологи вільна. За стандартну вологість деревини беруть ту, яка становить 12%.
- Усиханням деревини називають зменшення її розмірів і об'єму при зменшенні вологості. Лінійне усихання не однакове в різних напрямках:
- у тангенціальному - 7 - 12%;
- у радіальному - 3 - 6%;
- повздовжнє (вздовж волокон) - 0,1 - 0,3%.
Повне об'ємне усихання становить 10 - 14%.
Об'ємне (повне) усихання знаходять, користуючись виразом:
,
де об'єм зразка при вологості в межах гігроскопічності (23...30%); -об'єм зразка, доведеного до абсолютно сухого стану.
На практиці користуються коефіцієнтом усушки Ку, який дає середню усушку при зміні вологості на 1%. Він визначається за формулою:
,
Для різних порід повне усихання в радіальному напрямку становить =3... 5%, у тангенціальному Ут=6... 10%.
Розбухання - збільшення лінійних розмірів і об'єму деревини при збільшенні вмісту в ній вологи. Видно, що це явище зворотне усиханню і практично воно підпорядковується одним і тим же кількісним законам. Ступінь розбухання прийнято описувати відносними змінами вологісної деформації:
,
де - розбухання, яке відповідає певній вологості зразка, - розмір вологого зразка з цієї вологості, - розмір зразка в сухому стані.
Для тангенціального і радіального напрямку відповідно маємо:
,
,
де і - розміри зразків (мм) при вологості, що дорівнює межі гігроскопічності (30%) і більшій за неї (після намочування у воді).
Коефіцієнт розбухання відповідно визначається за формулою:
,
де - лінійне (тангенціальне або радіальне) розбухання (%), - початкова вологість зразків (%).
Щільність деревини визначається як відношення маси зразка до його об'єму. Щільність деревини залежить від породи деревини та її вологості. Розрізняють:
щільність абсолютно сухої деревини:
,
де - маса зразка абсолютно сухої деревини (кг), - об'єм зразка ();
щільність вологої деревини:
,
де індекс показує утримання % вологості у деревині;
умовну щільність
,
де -об'єм максимально розбухлого зразка (), - маса абсолютно сухого зразка;
стандартну щільність, яка відповідає 12% вологості і до якої приводять щільність деревини з 8-23% вологості за формулою:
+0,01(1-),
де і - щільність при вологості відповідно W% і 12%, - коефіцієнт об'ємного усихання (%).
Низка міцністних і деформаційних показників деревини (границя міцності при різних випробуваннях, ударна в'язкість тощо) значною мірою характеризують її як конструкційний матеріал і дозволяють визначити галузі застосування щодо виготовлення різних деталей та елементів конструкцій. З цією метою деревину випробують на стиснення і розтягування, статичний згин і зсув, на кручення (рідко), і особливо на твердість. При цьому у деревині розрізняють твердість торцеву, радіальну та тангенціальну. За ступенем твердості деревинні породи поділяються на:
- дуже тверді (граб, біла акація), твердістю більше 82,5 МПа;
- тверді (дуб, береза), твердість 38,5-82,5 МПа;
- м'які (сосна, осика), твердість менша 38,5 МПа.
Знання з курсу "Теорія конструктивних матеріалів" є дуже важливими в трудовому навчанні. Потрібно враховувати всі властивості деревини при виготовленні виробів, адже вони суттєво впливають на його якість і зовнішній вигляд. Наприклад, якщо не врахувати вологість деревини й зробити виріб із матеріалу з високим вмістом вологи, то з часом він потріскається, змінить форму та ін.
.3 Основи експериментальної гіпотези, методика і результати дослідження
На основі аналізу психолого-педагогічної та методичної літератури, а також власних спостережень за навчально-виховним процесом трудового навчання у школі нами виявлено, що загальний недолік багатьох варіантів сучасних навчальних програм і педагогічної практики - недостатня спрямованість на послідовний і динамічний творчий розвиток школяра через недооцінку в змісті дисципліни " Трудове навчання " творчо-розвивальних можливостей засобів трудового навчання та відсутність розуміння чіткого взаємозвязку між навчально-пізнавальною і творчою практичною діяльністю.
З метою перевірки стану творчого розвитку школярів на уроках трудового навчання доцільною є педагогічна діагностика процесу творчого розвитку учнів.
Під час констатуючого етапу експерименту слід вивчити стан творчого розвитку школярів. Оцінка результатів констатуючого експерименту здійснювалась за допомогою таких критеріїв:
1.Емоційний критерій позначається наявністю таких особистісних якостей учня, як відчуття краси, переживання радості, захоплення, милування і здатність на цій основі емоційно відгукуватися на різноманітні вияви практичної творчої діяльності на уроках трудового навчання і в позаурочний період.
.Мотиваційний критерій характеризується наявністю інтересу дитини до практичної діяльності, потребою у самовираженні засобами трудового навчання, прагненням до гармонії у створенні виробів.
.Когнітивний критерій показує активність пізнання школяра, розуміння явищ навколишнього середовища і способів їх відображення в практичній трудовій діяльності; активність асоціативно-образного мислення; сформованість трудових вмінь та операцій, дієвість уяви, фантазії, вираженість інтуїції.
.До діяльнісного критерію належать такі показники:
здатність у виробі відображати основні конструктивні особливості форми обєкта;
уміння у виробі відтворювати зовнішні контури натури;
адекватність відтворення пропорційних відношень цілого і частин;
уміння знаходити гармонійні співвідношення кольору, тону і пропорцій відтворюваного об'єкта;
здатність оригінально компонувати;
володіння техніками роботи художніми матеріалами;
репродуктивні вміння відтворення характерних естетичних ознак натури;
здатність творчо реалізовувати художньо-образне рішення;
ступінь самостійної діяльності учня (шляхом копіювання; за часткової допомоги вчителя; абсолютно самостійно).
Дослідження здійснювалось у три взаємоповязані етапи:
На першому етапі проаналізовано психолого-педагогічну та методичну літературу з обраної проблеми; визначено вихідні теоретичні положення, обєкт, предмет, мету, сформульовано гіпотезу дослідження, конкретизовано завдання; проведено констатуючий експеримент: розроблено критерії та рівнів творчого розвитку школярів; розроблено та обґрунтовано педагогічні умови творчого розвитку учнів.
На другому етапі опрацьовано результати педагогічного експерименту, проаналізовано та узагальнено емпіричний матеріал, сформульовано висновки, розробити рекомендації.
На основі виділених критеріїв здійснено констатуючий експериментальний зріз, на підставі якого визначено рівні творчого розвитку школярів: низький, середній і високий.
Низький рівень відображає слабку емоційність, яка характеризується байдужістю учнів до обєктів діяльності, побоюванням показувати свій емоційний стан, пасивність у відтворенні художніх образів, у висловленні своїх суджень з приводу побаченого, у вираженні свої почуттів засобами міміки. Домінування мотивів бажання отримати гарні оцінки та похвал щодо практичної діяльності визначає репродуктивний її характер, відсутність бажання експериментувати матеріалами, формою тощо. Участь у творчій і пошуковій діяльності можлива лише за участю вчителя. В образно-асоціативному мисленні домінує аналогія. Самостійні міркування про художні образи відсутні. У своїх виробах ці діти неадекватно відтворюють конструктивні особливості форми обєкта, пропорції та неправильно добирають засоби лінійного вираження, слабко володіють графічною лінійною технікою, несвідомо шукають кольорові і тональні відношення. Часто неможливо впізнати, який саме обєкт виконано.
Середній рівень характеризується зацікавленістю учнями деякими предметами і явищами довкілля, намаганням імітувати художні образи, стереотипним висловлюванням естетичних суджень з приводу побаченого, стриманістю показу власного емоційного стану. Домінантою мотивації до практичної діяльності цих дітей є бажання більше знати про трудове навчання та цікавість на уроці. У цих дітей за часткової стимуляції вчителя спостерігається уявно-фантазійні прояви у створенні художнього образу виробу. За допомогою учителя діти у своїх виробах частково правильно відтворюють конструктивні особливості форми обєкта, та його пропорції. Часто плутаються у доборі лінійних засобів вираження пластики обєкта. Невпевнено користуються інструментами. Володіють окремими трудовими навичками. Учні у своїх роботах з помилками відтворюють кольорові і конструктивні відношення. З труднощами можна впізнати, який саме обєкт виконано.
Високий рівень творчого розвитку школяра характеризується такими особистісними якостями учня, як відчуття краси, переживання радості, захоплення, милування і здатність на цій основі емоційно відгукуватися на різноманітні вияви креативного у навколишньому світі. Ці діти активно виражають свої почуття, імітують художні образи рухами, мімікою, жестами, у різних формах висловлюють свої судження, сміливо показують свій емоційний стан, зацікавлено споглядають предмети і явища довкілля. Для цих школярів властивий стійкий інтерес до практичної діяльності, потреба у самовираженні, прагнення до гармонії у відтворенні образів довкілля. Ці діти активні у пізнанні довкілля, розуміють явища навколишнього і способи їх відображення в трудовому навчанні, образно мислять, мають сформовані конструктивно-технічні вміння та навички роботи з необхідними інструментами і матеріалами, дієву уяву, фантазію, інтуїцію. У своїх роботах добре відображають основні конструктивні особливості форми обєкта, адекватно відтворюють зовнішні контури натури та пропорційні відношення цілого і частин, вдало знаходять гармонійні співвідношення кольору і тону відтворюваного обєкта, володіють техніками роботи з потрібними матеріалами, творчо реалізують художньо-образні характеристики виробу, у роботі самостійні.
Порівняння даних констатуючого етапу в експериментальних і контрольних групах показує незначну різницю у показниках по кожному із рівнів і критеріїв творчого розвитку учнів засобами трудового навчання. Це дало підставу стверджувати, що досліджувана кількість школярів має однаковий потенціал до творчого розвитку.
Результати констатуючого експериментального зрізу показують, що понад чверть учнів, які брали участь в експерименті, має низький рівень творчого розвитку. До середнього рівня відноситься найбільша кількість учнів - майже половина. Високого рівня досягає третина досліджуваних молодших школярів.
Оскільки найбільша кількість учнів відноситься до низького і середнього рівня творчого розвитку засобами трудового навчання, то можна стверджувати про малу ефективність традиційних педагогічних умов трудового навчання і виховання молодших школярів. Щоб підвищити її, необхідно оновлення й розробку змісту, форм і методів навчання у початковій школі спрямувати на досягнення цілісності цього процесу у єдності таких складових: знання - уміння - розвиток.
Ефективними педагогічними умовами творчого розвитку школярів на уроках трудового навчання нами виділено:
1)врахування індивідуальних особливостей учнів;
2)стимулювання емоційно-почуттєвої сфери школярів;
)сприяння дієвості уяви і фантазії дітей;
4)різноманітність способів реалізації художнього образу в практичній діяльності (самовираження) учнів.
Формуючу частину педагогічного експерименту слід здійснювати поетапно:
) виникнення творчої ситуації;
) евристичний етап;
) творчо-самостійний.
У процесі постановки учням дизайнерських, творчих завдань ми ставили за мету розвиток образного і комбінаторного мислення учнів, їхнього естетичного смаку; пропонували школярам роботи як із площинними, так і з об'ємними формами, однотонними і кольоровими матеріалами.
Серед творчих вправ найтиповішими є такі: виконання художніх ескізів предметів з натури, за аналогією, за уявою; комбінування заданих площинних форм у композицію.
У процесі формування уявлення учнів про різні види творчої праці - художню, технічну, наукову - ми пробуджували інтерес до творчої праці. Наприклад, на першому занятті учні коротко пригадували найцікавіші для них уроки трудового навчання минулого року.
Користуючись постійно діючою в класі виставкою робіт, учні знаходили і називали вироби, які їм було виготовляти найцікавіше. Це дозволяло, з одного боку, пригадати найважливіші матеріали, інструменти, види робіт, з другого, - в учнів формувалося емоційно-позитивне ставлення до процесу і результатів майбутньої праці.
Доцільними були такі запитання: "З яким матеріалом вам найбільше подобалось працювати?", "Який виріб у вас вийшов найкращим?", "Що найоригінальніше, незвичне і чудернацьке ви зробили?", "Які цікаві іграшки, сувеніри вам хотілося б виготовити?". Так учитель підводить учнів до поняття творчості в праці.
Ознайомлення учнів з різними видами творчої праці - художньої, технічної, наукової - здійснювалось у процесі виготовлення різних предметів.
На етапах уроків, забезпечуючи емоційно-позитивний настрій, використано такі методи: словесні (бесіда, дискусія та ін.), наочні - ілюстрація (показ зразків виробів, технологічних карток і т. ін.) та демонстрація (технології трудових операцій, використання інструментів, роботи з матеріалами), практично-відтворювальні (з метою закріплення відомого) та тренувальні (з метою формування умінь та навичок).
Крім названих методів, ми використовували ще дві групи методів. Це - група методів стимулювання й мотивації (інтерес до навчання, почуття обовязку, відповідальність у навчанні) та методи контролю й самоконтролю (усні). Виховними методами у нашому дослідженні є методи впливу і переконання, методи організації практичної діяльності та методи стимулювання. Всі вони мали комплексний характер і використовувались у постійно змінних конкретних навчально-трудових ситуаціях, які визначалися означеними педагогічними умовами.
Враховуючи специфіку шкільного віку, ми застосовували систему пошукових методів, яка передбачає застосування творчих завдань при написанні школярами творчих робіт. Творчі завдання та їх розвязання розглядалися з погляду творчої самореалізації учнів, а також оволодіння ними новими знаннями та способами творчої діяльності. Для оволодіння новими знаннями використовувалися методи і завдання, спрямовані на стимулювання навчальної діяльності учнів. Такими методами є гра (художня, пізнавальна), яка створює сприятливий для засвоєння знань настрій, заохочує до навчання; метод створення ситуацій інтересу до оволодіння знаннями, тобто використання цікавих пригод, гумористичних уривків, випадковостей, життєвих несподіванок; метод опори на життєвий досвід, тобто використовувалися повсякденні спостереження дітей (фактів, явища, події).
Організацію занять з трудового навчання ми рекомендуємо будувати на принципах: нестереотипності, структурної різноманітності; залучення учнів до співпереживання, створення відповідно до теми уроку емоційного настрою; наявності трьох основних структурних компонентів уроку (відповідно до законів будь-якої творчості) - сприймання, формування творчого задуму, посильна творча реалізація.
Моделювання змісту уроків здійснювалось на основі врахування індивідуальних особливостей дітей, їх здібностей, інтересів, тому з підвищенням ролі диференціації художньо-творчої діяльності дітей, на формуючому етапі експерименту надавалась переваги художньо-ігровим формам практичної роботи.
Експеримент проводився на базі ЗОШ І-ІІІ ст. №3 і ЗОШ І-ІІІ ст. № 2 м. Глухова. У експерименті були задіяні учні 9-А та 9-Б класів обох шкіл.
За експериментальну групу були обрані 9-А,Б класм ЗОШ №3, а за контрольну - 9-А,Б класи ЗОШ №2.
При виборі цих двох груп керувалися виконанням умов ідентичності:
вони мали майже повну рівність початкових умов (успішність обох груп з різних дисциплін приблизно однакова та однакова кількість учнів у них);
мали місце рівні умови навчальної роботи;
заняття проводились у звичних для учнів умовах.
У ході констатуючого експерименту визначався рівень розвитку творчих здібностей учнів, який був встановлений за допомогою діагностичної контрольної роботи (додаток А). Для визначення рівня творчості учнів при виконанні контрольної роботи були обрані критерії, наведені в додатоку В.
Завдання контрольної роботи було підібрано таке, розвязання якого передбачало творчий підхід.
Порівняння даних констатуючого етапу в експериментальних і контрольних групах показує незначну різницю у показниках по кожному із рівнів і критеріїв творчого розвитку учнів. Це дало підставу стверджувати, що досліджувана кількість школярів має однаковий потенціал до творчого розвитку.
Результати констатуючого експериментального зрізу показують, що 100% учнів, які брали участь в експерименті, можуть розвязати завдання, які потребують низького рівня творчого розвитку. До середнього рівня відноситься 59,8% учнів експериментальної групи та 55,2% учнів контрольної групи. Високого рівня досягає 27,6% учнів експериментальної групи та 23% учнів контрольної групи (додаток Д).
Після проведення підрахунку результатів виконання учнями завдань контрольної роботи ми проаналізували роботи за критеріями творчості, які розглянуті вище. У результаті аналізу нами було отримано такі результати (додаток Е). Оригінальність у виконанні завдань контрольної роботи була характерна чотирнадцятьом учням експериментальної групи та пятнадцятьом учням контрольної групи. Новизна образу та ідеї спостерігалась у одинадцяти учнів експериментальної групи та девяти учнів контрольної групи. Продуктивність роботи була у вісімнадцяти учнів експериментальної групи та у шістнадцяти учнів контрольної групи. Краса та естетичність була характерна роботам семи учнів експериментальної групи та семи учнів контрольної групи.
Під час формуючого етапу експерименту учні експериментальної групи вивчали тему варіативної частини програми "Технологія оздоблення виробів геометричним різьбленням". Учні ж контрольної групи працювали за інваріантною частиною програми і даної теми не розглядали.
По закінченні формуючого етапу експерименту, для встановлення впливу засвоєних знань з декоративно-прикладного мистецтва учнями на їх творчий рівень у двох групах було проведено контрольну роботу (контрольний експеримент) (додаток Б). За результатами творчої контрольної роботи можна зробити висновок про те, що творчий рівень учнів експериментальної групи підвищився і різниця з контрольною групою стала ще більшою, що видно з наведених нижче показників (додаток Ж)
Так, у експериментальній групі кількість учнів середнього рівня творчості збільшилась на 10,8%, кількість учнів високого рівня творчості збільшилась на 13,8%.
Проаналізувавши результати контрольної роботи за показниками творчості, ми отримали такі дані (додаток З), які свідчать про підвищення творчого рівня експериментальної підгрупи.
З даних, отриманих при проведенні педагогічного експерименту, видно, що засоби декоративно-прикладного мистецтва сприяють розвитку творчих здібностей учнів, що підтверджує висунуту на початку дослідження гіпотезу.
Висновки
За результатами дипломного дослідження сформульовано такі основні висновки й узагальнення:
Внаслідок аналізу психолого-педагогічної літератури, з'ясовано, що розвиток є передумовою творчості, яка є нероздільною з продуктивною діяльністю людини, - це поетапний рух індивіда в напрямі особистісних кількісних змін у якісні - його утвердження, формування й відтворення.
Зміст поняття "творчий розвиток особистості" ми інтерпретуємо як динамічний процес формування особистості, спрямований на розширення спектру здібностей та особистісних якостей, які проявляються і збагачуються у практиці різних видів конструктивної діяльності, а результати її характеризуються новизною й оригінальністю. Функціонально-структурними компонентами моделі творчого розвитку школярів є: емоційний, когнітивний, мотиваційний та діяльнісний.
Виявлено, що психологічні механізми творчої діяльності школярів ґрунтуються на індивідуальних особливостях: генетичних задатках, належності до типу темпераменту, характеру сприйняття. Вікові особливості трудового навчання школярів характеризуються стійким відчуттям засобів та прийомів трудової діяльності, на основі чого у виробах вони здатні адекватно відтворювати дійсність
Визначено, що головним смисловим засобом у творчому розвитку школярів є практична функція трудового навчання, завдяки якій реалізується виховання через діяльність і виховання в практичній діяльності. Творчо-розвивальні можливості засобів декоративно-прикладного мистецтва в дитячій практичній діяльності полягають у функції відтворення зовнішніх ознак об'єкта, у вираженні ставлення до переданого змісту.
Загальним недоліком навчальних програм з дисципліни "Трудове навчання" в школі є те, що у них недостатньою мірою виражено спрямованість на послідовний і динамічний творчий розвиток школяра через відсутність розуміння їх авторів чіткого взаємозв'язку між навчальною і трудовою творчою діяльністю, а також естетичним сприйняттям довкілля і виробів.
На основі виділених критеріїв (емоційного, мотиваційного, когнітивного, діяльнісного) визначено три рівні творчого розвитку школярів засобами декоративно-прикладного мистецтва: низький, середній і високий. Встановлено, що найбільша кількість учнів, які брали участь у педагогічному експерименті, відноситься до низького і середнього рівня творчого розвитку засобами трудового навчання. Це засвідчує недостатню ефективність традиційних педагогічних умов навчання і виховання школярів.
Експериментально доведено, що ефективний творчий розвиток школярів засобами декоративно-прикладного мистецтва забезпечується дотриманням таких педагогічних умов: врахування індивідуальних особливостей учнів; стимулювання емоційно-почуттєвої сфери школярів; сприяння дієвості уяви і фантазії дітей; різноманітність способів реалізації художнього образу в практичній творчій діяльності (самовираження) учнів; використання міжпредметних зв'язків, інтеграції змісту художніх дисциплін та елементів міжгалузевої інтеграції.
Аналіз даних формуючої частини проведеного педагогічного експерименту підтвердив доцільність вибору поетапної комплексної методики творчого розвитку школярів засобами декоративно-прикладного мистецтва: 1) виникнення творчої ситуації; 2) евристичний етап; 3) творчо-самостійний. Внаслідок поетапного включення дітей до пошуково-візуально-пізнавального, евристичного та діяльнісного процесів вектор їхнього розвитку мав напрям від елементарних проявів творчості до самостійного творчого пошуку в практичній трудовій діяльності.
Доведено, що впровадження експериментальних педагогічних умов у практику керування навчально-виховним процесом при викладанні трудового навчання сприяє збагаченню емоційної, мотиваційної, когнітивної сфер особистості школяра. Це стимулює їх самовираження у практичній творчій діяльності і підтверджує висунуту гіпотезу дослідження.
Так, у експериментальній групі кількість учнів середнього рівня творчості збільшилась на 10,8%, кількість учнів високого рівня творчості збільшилась на 13,8%.
Дослідження не вичерпує усіх аспектів цієї складної проблеми. Це зумовлює необхідність її подальшої розробки, зокрема, пошук нових педагогічних технологій цілісного розвитку творчої активності дитини засобами декоративно-прикладного мистецтва у комплексі: дитячий садок -початкова школа - старші класи; дослідження кола питань щодо художньої творчості обдарованих дітей у спеціальних навчально-виховних закладах тощо.
Список використаних джерел
1.Антонович Є.А. Декоративно-прикладне мистецтво з практикумом в навчальних майстернях. - К., 1991. - 120с.
2.Антонович Є.А., Захарчук-Чугай Р.В., Станкович М.Є. Декоративно-прикладне мистецтво. - Львів: Світ, 2010. - 272с.
.Антонович Є.А., Проців В.І., Свид С.П. Художні техніки у школі. - К., 1997.-305с.
.Анулова Л.Ф., Приблуда С.З. Материаловедение и технология производства художественных керамических изделий. - М.: Высшая школа, 1979.-216с.
5.Ассєв Ю.С. Джерела мистецтв Київської Русі. - К.: Мистецтво, 2009. -214с.
6.Бабанский Ю.К. Избранные педагогические труды. - М,: Педагогика, 82.-560с.
7.Барадулин В.А. Резьба по дереву // Основи художественного ремесла. -М.: Просвещение, 2009.-С 33-78.
8.Барадулин В.А. Сельському учителю о народних промыслах. - М.: Просвещение, 1979. - 112с.
.Баранов С.П. Сущность процесса обучения. - М.: Педагогика, 1981, -224с.
10.Берштейн К.А. Очерки по физиологии движения и физиологии активности. -М.: Медицина, 1966. - 380с.
11.Бескодарев A.A. Художественное плетение из ивового прута. - М.: Лесная промышленность, 2010, - 64с.
12.Беспалько В.П. Опыт разработки и использования критериев качества усвоения знаний // Советская педагогика. -1968. - №1. - С.49 - 54.
13.Беспалько В.П. Доступность учебного материала // Сов. педагогика. -1987.-№4.-С.53-56,
14.Беспалько В.П. Использование поэлементного анализа трудовых умений для совершенствования обучения труду // Школа и производство. -2008.-№3.-С.16-20.
15.Бехтерев В.М. Творчество с точки зрения рефлексологии. Гений и творчество. - Л., 1924.
16.Білевич I.B. Виховна робота зі студентами в процесі вивчення народних ремесел // Трудова підготовка в закладах освіти. -1998. - №1. - С.46-50.
17.Блахут А. Роль эстетического воспитания в развитии творческих способностей личности: Автореф. дисс... канд. философ, наук. - К., 1984.- С.21.
18.Блинов Л.В. Объективная оценка практических умений учащихся // Школа и производство.- 2006. - №10. -С.61-62.
19.Будзан А.Ф. Різьба по дереву в західних областях України. - К.: Вид-во АНУРСР, 1960,-106с.
20.Бутник-Сіверський Б.С. Українське народне мистецтво. - К.: Наукова думка, 1966,-224с.
21.Виноградов М.И. Физиология трудовых процессов. - М: Медицина, 1966.-367с.
22.Від ремесла до творчості: Збірник. - К.: Час, 2008. - 152с.
23.Внеклассная работа по труду: Работа с разными материалами / Сост. А.М. Гукасова. -М: Просвещение, 1981. - 176с.
24.Волков І.П. Вчимо творчості // Педагогічний пошук / Упор. І.М. Баженова - К., 1988. - С. 90-126.
25.Воловик П.М. Теорія імовірності і математична статистика в педагогіці. -К.: Радянська школа. 1969. - 222с.
26.Вихрущ A.B. Трудова підготовка учнів у загальноосвітніх школах України (XIX - початок XX століття). - К., 2011. - 199с.
27.Выготский Л.С. Воображение и творчество в детском возрасте. - М: Просвещение, 1991.-93с,
28.Выготский Л.С. Психология искусства. - М., 1968.
29.Гедвілло О.І., Носова І.О., Ковальова Г.В. Індивідуальний підхід до навчання з практикуму в майстернях // Трудова підготовка в закладах освіти. - 2008. - №2. - С.44-47.
30.Гладков H.H. Народные ремесла. Справочник. - Симферополь: Бизнес-информ, 1995.-431с.
31.Головня И.А. Учимся чеканить по металлу. - К.: Радянська школа, 1986. -53с.
.Горленко В.Ф. Нариси з історії української етнографії. / Горленко В.Ф. - К.: Наук. думка, 1964. - 248 с.
33.Данченко О.С. Невмируще джерело. Бесіди про українське народне мистецтво. - К.: Мистецтво, 2009.- 190с.
34.Державна національна програма "Освіта" (Україна XXI століття). - К.:Райдуга, 1994.- 14с.
35.Дикарев Б.Н., Попкович B.B. Оценка эффективности усвоения студентами учебного материала // Нові технології навчання. - 1992. -Вип.5.-С 37-44.
36.Дубровский В.М., Логинов B.B. Плетение из ивового прута. - М: Лесная промышленность. 1990. -374с,
37.Закон України "Про освіту". -К.: МО України, 1992.
.Захарченко P.O. Виховання в школярів національної самосвідомості // Трудова підготовка в закладах освіти. -2008. - №2. - С.24-27.
.Захарчук-Чугай Р.В. Декоративно-прикладне мистецтво.-Львів: Світ, 1993.-С.89-94.
.Зязюн I.A. Всеукраїнська державна комплексна програма естетичного виховання //Педагогіка і психологія: Вісник АПН України. -1993. - №1.-С.43-51.
.Іваночко A.B. Народні ремесла на уроках трудового навчання // Трудова підготовка в закладах освіти. - 2008. -№3. -С. 10-11.
.Изотов М.И. Определение уровня сформированности трудових умений и производство. - 1981. -№12. -С.27-28.
.Каган М.С. Человеческая деятельность (Опыт системного анализа). М., Политиздат, 1974. 328 с.
.Канцедикас А. Искусство и ремесло. К вопросу о природе народного искусства. - М.: Изобразительное искусство. 2007. - 120с.
45.Каньковський І.Є., Терещук І.Я., Терещук А.Л. Відродження народних ремесел на базі загальноосвітньої школи // Трудова підготовка в закладах освіти.-2007.-№1.-С.22-27.
46.Каплан М.И., Митлянская Т.Б. Народные художественные промыслы. - М.: Высшая школа 1980. - 175с.
47.Качнев В.И. Методика формирования трудовых умений и навыков учащихся 5-7 классов. - К.: Радянська школа, 1983. - 114с.
48.Климов Е.О. Индивидуальный стиль деятельности в зависимости от типичных свойств нервной системы.- Казань: КГУ, 1969,- 278с.
49.Клочков И.Д. Методы обучения трудовым действиям. - М., 1972.-112с.
50.Кобзар Б.С. Обдаровані діти // Педагогіка і психологія. - Київ, 1995. - №3. - С. 80 - 86.
51.Ковальов О. Є. Методика викладання декоративного мистецтва у початковій школі. - Суми: ВВП "Мрія - Г ЛТД, 2007. - 204с.
52.Коломієць Ю.В. Трудове виховання учнів 8-9 класів на традиціях і звичаях українського народу: Дис. канд. пед. наук: 13.00.02. - К., 1998. - 191с.
53.Кондратьева С.В. Відродження народних традицій з обробки матеріалів на уроках трудового навчання // Трудова підготовка в закладах освіти. -2008. -№4.-С. 18-21.
.Корнейчук А.Д. Формирование конструктивно-технических навыков у учащихся 1-4 классов на уроках ручного труда: Дисс. канд. пед. наук: 13.00.01.-К., 1966.
55.Кувшинов Н.И. Влияние повторных упражнений на самоконтроль учащихся в производственном обучении // Вопросы психологии. -1961. - №2.-С. 17-20.
56.Кудін В.О. Мистецтво і духовний світ молоді. - К.: Радянська школа, 1983.-96С.
57.Кудрявцев Т.В. Особенности мышления учащихся в процессе трудового обучения. - М.: Педагогика, 2008. - 336с.
58.Кудрявцев T.B. Психология технического мышления. - М.: Педагогика, 1975.-303С.
.Лосюк П.В. Декоративно-прикладне мистецтво в школі. - К., 1979. - 185 с.
60.Лында A.C. Учет и оценка знаний и умений //Школа и производство.- 1971.-№7.-С.66-70.
61.Лямин И.В. Художественная обработка металлов. - Машиностроение, 2008. - 112с.
62.Манакова Л.П. Современное декоративное искусство и предметная среда: Автореф. дисс. канд. искусствоведения. - М., 1972, - 17с.
63.Матвєєва Т.О. Мозаїка та різьблення по дереву. - К,: Вища школа, 1993.-135с.
64.Микитчук В.И., Руками сельского умельца. - К.: Урожай. 1989.-173С.
65.Научные основы трудового обучения: Сб./ Сост. А.Б. Дмитриев. - М.: Педагогика, 2010. - 229 с.
66.Плохій З.П. Трудове виховання молодших школярів. - К.: Освіта, 2002. - 112с.
.Поляков В.А. Политехнический принцип в трудовом обучении школьников. - М.: Просвещение, 2007. - 80 с.
68.Развитие технического творчества младших школьников / Под. ред. П.Н. Андрианова, М.А. Галагузовой. - М.: Просвещение, 1990. -112 с.
69.Рафаенко В.Я."Народные художественные промыслы", М., 1988
70.Родари Д. Грамматика фантазии. М.: Прогресс. 1990 г. С. 24-29.
.Рожнев Я.А. Методика трудового обучения с практикумом в учебных мастерских. - М.: Просвещение, 2008. - 240 с.
72.Скаткин М.Н. Труд в системе политехнического образования. - М.: Изд-во АПН РСФСР, 1976. - 328 с.
73.Сухомлинський В.О. Вибрані твори: У 5 т. - К.: Рад. шк., 2011. - Т 3. - 464 с.
74.Теплов Б.М. Избранные труды, в 2 т., т 1, М.: Наука,1985.-402с.
75.Тименко В.П. Художня праця - 2. - К.: Спалах, 1999. - 48 с.
.Тименко В.П. Художня праця - 3. - К.: Спалах, 2000. - 73 с.
.Тименко В.П. Художня праця - 4. - К.: Спалах, 2000. - 56 с.
.Трудовое обучение в начальных класах / Под. ред. И.Г. Майоровой. - М.: Просвещение, 1978. - 272 с.
79.Тхоржевський Д.О. Система трудового навчання. - К.: Вища школа, 1985. -175с.
80.Тхоржевський Д.О. Методика трудового навчання та викладання загальнотехнічних дисциплін. - К.: Вища школа, 1985. - 175с.
81.Ушинский К.Д. Избранные педагогические произведения. - М.: Просвещение, 1968. - 357 с.
82.Фіцула М.М. Педагогіка. - К.: Видавничий центр "Академія", 2002.-528 с.
83.Фрейтаг И.Г. Урок технического труда в начальных класах. - М: Просвещение, 2009. - 64 с.
.Хорунжий В.І., Черніка Г.П. Методика трудового навчання в початкових класах. Ч. I. - Олександрія: РВА "Світло", 1996. - 96 с.
.Хорунжий В.I. Методика трудового навчання в початкових класах. Частина ІІ. - Олександрія: РВА "Світло", 1996. - 96 с.
86.Хорунжий В.І. Практичні роботи в навчальних майстернях. - К.: Вища школа, 2009. - 173 с.
87.Цируль К.Ю. Ручна праця в загальноосвітній школі. К.:Райдуга, 2006.- 214с.
Додаток А. Діагностична контрольна робота (констатуючий експеримент)
Розробити ескіз оздоблення верхньої кришки скриньки розміром 100×150 мм, використовуючи найпростіші геометричні елементи: трикутник, коло, ромб. При оцінюванні буде враховуватись новизна, складність та гармонійність розробленого орнаменту.
Додаток Б. Діагностична контрольна робота (контрольний експеримент)
Розробити ескіз оздоблення верхньої кришки скриньки розміром 100×150 мм, використовуючи будь-які відомі вам техніки і стилі. При оцінюванні буде враховуватись новизна, складність та гармонійність розробленого орнаменту.
Додаток В. Показники та індикатори рівня творчості при виконанні завдань
Показники рівня творчостіІндикаториОригінальністьПорівняння відповіді з відповідями інших членів групиНовизна образу або ідеїУ порівнянні з іншими членами групи та аналогами рішенняПродуктивністьЗагальна кількість ідейКраса та естетика виконанняУ порівнянні з іншими членами групи та аналогами виробу
Додаток Д. Результати дослідження творчого рівня експериментальної та контрольної груп (констатуючий експеримент)
Рівень творчостіКількість учнівЕкспериментальна групаКонтрольна групаНизький22(100%)22(100%)Середній13(59,8%)12(55,2%)Високий6(27,6%)5(23%)
Додаток Е. Результати аналізу робіт студентів за показниками творчості (констатуючий експеримент)
Показник творчостіКількість учнівЕкспериментальна групаКонтрольна групаОригінальність1415Новизна образу та ідеї119Продуктивність1816Краса та естетика виконання77
Додаток Ж. Результати дослідження творчого рівня експериментальної та контрольної груп (контрольний експеримент)
Рівень творчостіКількість учнівЕкспериментальна групаКонтрольна групаНизький22(100%)22(100%)Середній15(69%)13(59,8%)Високий9(41,4%)5(23%)
Додаток З. Результати аналізу робіт студентів за показниками творчості (контрольний експеримент)
Показник творчостіКількість учнівЕкспериментальна групаКонтрольна групаОригінальність1113Новизна образу та ідеї1510Продуктивність2016Краса та естетика виконання108
Больше работ по теме:
Диплом
Роль творческих заданий как средство развития креативного воображения младших школьников
Диплом
Семья как фактор формирования личности ребенка
Диплом
Система воспитания гражданственности и патриотизма школьников
Диплом
Система нестандартных задач как средство развития логического мышления учащихся 5-6 классов на уроках математики
Диплом
Предмет: Педагогика
Тип работы: Диплом
Новости образования
22 Июля 2016 16:26
Более 70 представителей крупных вузов АСЕАН подтвердили участие в форуме во Владивостоке
22 Июля 2016 12:51
Абызов: публикация первичных статсведений снизит бюрократическую нагрузку на школы
22 Июля 2016 11:53
В Чечне свыше 200 школьников сдали ЕГЭ с результатом свыше 90 баллов - министр
22 Июля 2016 05:36
Замглавы Минобрнауки РФ: задача сократить число людей с высшим образованием не стоит
21 Июля 2016 20:19
КОНТАКТНЫЙ EMAIL: [email protected]
Скачать реферат © 2017 | Пользовательское соглашение
ПРОФЕССИОНАЛЬНАЯ ПОМОЩЬ СТУДЕНТАМ