Розробка шляхів удосконалення допоміжного виробництва

 













Розробка шляхів удосконалення допоміжного виробництва

Зміст


Вступ

1. Теоретико-методологічні основи оптимізації функціонування допоміжного виробництва

1.1 Функціональна роль інструментального цеху допоміжного виробництва в структурі сучасного промислового підприємства

1.2 Сутність функцій допоміжного виробництва підприємства як центра витрат та методологічні підходи до планування показників його діяльності

2. Аналіз діяльності "Тисменицягаз"

2.1 Загальна характеристика виробничої діяльності ВАТ "Тисменицягаз"

2.2 Обґрунтування доцільності здійснення витрат

3. Розробка шляхів удосконалення допоміжного виробництва ВАТ "Тисменицягаз"

Висновки

Список використаної літератури

Вступ


Актуальність теми роботи полягає в тому, що менеджмент великих підприємств України напередодні вступу до Світової організації торгівлі розуміє, що щоб вижити в конкурентній боротьбі, необхідно підвищувати ефективність діяльності компанії. Зокрема, однією з наболілих проблем для керівників таких підприємств є необхідність скорочувати збитки, генеруємі заготівельними і допоміжними цехами.

При відповіді на питання, що робити з допоміжним виробництвом, розглядаються три основних варіанти:

продати або закрити допоміжні виробництва, а необхідні комплектуючі одержувати з боку (метод аутсорсинга), сконцентрувавши в такий спосіб усі ресурси і зусилля на основній діяльності;

другий варіант зв'язаний з розвитком заготівельного і допоміжного виробництва як окремого бізнесу при збереженні загального контролю з боку материнської компанії;

третій можливий варіант скорочення та оптимізація потужностей допоміжних виробництв до рівня не вище потреби власних нестатків з використанням системи бюджетування та мотивації скорочення рівня витрат.

Метою досліджень роботи був пошук оптимальних технологій організації діяльності цехів допоміжного виробництва та методик оцінки ефективності їх діяльності у сучасній перехідній економіці України в порівнянні з ефективністю європейської моделі аутсорсинга (промислових послуг спеціалізованих підприємств).

Методи досліджень: проведення горизонтального (індексно хронологічного) та вертикального (структурно хронологічного) аналізу фінансової звітності підприємства, контролінг системи бюджетування допоміжного виробництва, побудування алгоритмів та програм розрахунків на ПЕОМ (EXCEL-програми).

Інформаційно-методологічна база досліджень - звітні документи.

Практична цінність отриманих результатів полягає в розробці та практичній апробації на прикладі результатів діяльності інструментального цеху допоміжного виробництва, пропозицій західних економістів по методології оцінки ефективності діяльності допоміжного виробництва на підприємстві з опорою на конкурентні ціни ринку промислового сервісу (аутсорсингу), тобто промислових послуг вузькоспеціалізованих невеликих підприємств.

допоміжне виробництво планування показник

1. Теоретико-методологічні основи оптимізації функціонування допоміжного виробництва


1.1 Функціональна роль інструментального цеху допоміжного виробництва в структурі сучасного промислового підприємства


Удосконалення виробничої інфраструктури є одним з факторів поліпшення діяльності підприємства.

Роботи з обслуговування основного виробництва виконуються допоміжними підрозділами і обслуговуючими господарствами:

інструментальними, ремонтними, транспортним, службами матеріально-технічного постачання і збуту продукції. Незважаючи на те, що багато роботи з обслуговування виробництва (виготовлення запасних частин, інструмента, засобів малої механізації і транспортних засобів і т.п.) можуть бути виконані на спеціалізованих підприємствах або заводах, що виготовляють устаткування, частка такого роду показників на сучасних підприємствах досить велика [46].

Інструментальне господарство на підприємстві створюється для виконання робіт із забезпечення виробництва інструментом і технологічним оснащенням, організації їхнього збереження, експлуатації і ремонту.

Структура й організаційні форми інструментального господарства досить різноманітні і залежать від типу виробництва, виду продукції, що випускається, її конструкторської і технологічної складності й обсягу виробництва.

Інструментальне господарство на підприємстві включає виробничі ланки (ділянки, цехи) по виготовленню інструментів, складські і комплектуючі підрозділи (центральний інструментальний склад, цехові інструментально-роздавальні комори); підрозділу по відновленню і ремонту інструментів; підрозділу по інструментозабезпеченню робочих місць [41].

Задачі й обсяг робіт з організації інструментального господарства визначаються особливостями основного виробництва, складністю продукції, що випускається, використовуваним устаткуванням, масштабами виготовлення однотипної продукції і ступенем її новизни.

Разом з тим від рівня організації цього господарства і якості інструмента залежать інтенсивне використання устаткування, технологічні параметри його роботи, рівень продуктивності праці й у цілому результати роботи всього підприємства.

Умовою раціональної організації й економічного використання інструмента є його чітка класифікація. Це необхідно для вибору однотипного і взаємозамінного інструмента, конструктивно і технологічно подібних його видів при підборі партії оснащення, що одночасно виготовляється, організації його збереження, визначення порядку одержання і виробництва.

Важливе значення класифікація інструмента має для виявлення ступеня застосовності різних його видів і обґрунтування раціональних форм його одержання з виробництва [28].

Тому для спрощення організації інструментального господарства розробляється класифікація інструмента. Інструмент розрізняють по характеру використання: універсальний (нормальний, стандартний) і спеціальний інструмент.

Універсальний інструмент застосовується на всіх підприємствах промисловості при виконанні операцій визначеного роду. Спеціальним називається інструмент, використовуваний на підприємстві для виконання визначеної операції при виготовленні конкретних деталей продукції.

По призначенню інструмент поділяється на обробний, контрольно-вимірювальний і технологічну оснастку. Металообробний інструмент, підрозділяють на ріжучий, вимірювальний, слюсарномонтажний, допоміжний. Технологічна оснастка включає засоби, штампи, ливарну оснастку (моделі, прес-форми і т.п.).

Перш, ніж організувати виробництво або придбання інструмента на стороні, виявляють потребу в ньому. Визначення потреби в інструменті засновано на нормах його зносу. На практиці використовуються галузеві нормативи витрати інструмента на 1000 станкогодин або 100 одиниць готової продукції. Для серійного виробництва норми витрати інструментів розраховуються на 1000 годин роботи однотипних верстатів.

Важливою функцією організації інструментального господарства є регулювання запасу інструмента. Мінімальна кількість інструмента, необхідна підприємству для безперебійної роботи, створює оборотний фонд. Він включає складські запаси в центральному інструментальному складі (ЦІС) і в цехових інструментально-роздавальних комор (ІРК), експлуатаційний фонд на робочих місцях і інструмент у заточенні, ремонті, відновленні і перевірці. Інструмент на робочих місцях і в ІРК складає цеховий оборотний фонд. Сума цехових оборотних фондів і запасів у ЦІСі створює загальнозаводський фонд.

Основна частина запасу інструмента, що включає резервний фонд для діючого виробництва і інструмент для нових об'єктів, знаходиться в ЦІСі.

Запаси для діючого виробництва встановлюються по системі "максимум-мінімум". Під запасом мінімумом розуміється величина, рівна денній потребі в даному інструменті, помноженої на число днів термінового виготовлення або одержання від зовнішнього постачальника чергової партії.

Позначивши через Ідн денну потребу в інструменті, а через Тср - число днів термінового виготовлення інструмента або одержання його з боку, можна визначити мінімальний запас Зmin по формулі [29]:


Зmin = Ідн * Тср (1.1)


Для нормальних умов виготовлення або придбання інструмента з боку встановлюється запас "крапка замовлення". Під "крапкою замовлення" розуміється величина перехідного запасу, достатня для забезпечення виробництва інструментом на час нормального його виготовлення або придбання на стороні, плюс мінімальний запас.

Запас "точкове замовлення" Тз визначається по формулі [29]:


Тз = Ідн * Тнорм + Зmin (1.2)


де Тнорм - нормальний термін виготовлення, дні.

Щоб визначити запас максимум (Зmax), виходять з того, що при сталих партіях виробництва або надходження інструмента з боку максимальний запас буде дорівнює сумі партії одночасно інструмента, що замовляється, і інструментального запасу [29]


Зmax = Зmin + Пі (1.3)


де Пі - величина партії замовлення придбання або вироблення інструмента.

Загальний запас інструмента в ЦІСі складається з перехідних і мінімального запасів. Перехідний запас по кожному найменуванню інструмента за період між постачаннями коливається від величини партії одночасного надходження інструмента, що замовляється, до мінімального запасу. Тому при рівномірному надходженні і витраті інструмента кількість інструмента, що одночасно знаходиться на складі, по кожному найменуванню в середньому можна прийняти рівним [29]:


Зср = Пі / 2 + Зmin (1.4)


де Зср - середній запас інструмента на складі.

Величина ж усього складського запасу (у вартісному вираженні) буде дорівнювати сумі середніх запасів по кожному найменуванню інструмента і мінімального запасу.

На підприємствах також здійснюється планування поточного й експлуатаційного запасу інструментів.

Так, в інструментально-роздавальних коморах поточні запаси по кожному типорозміру інструментів визначаються виходячи з денної потреби в інструменті і періоду часу, через який витрачений інструмент відновляється. Практично нерегулярно споживаний інструмент у цехових інструментально-роздавальних коморах звичайно тримають у розмірі місячної потреби, а інструмент, застосовуваний регулярно, - у півмісячній і декадній потребі.

Експлуатаційний цеховий фонд інструментів складається з інструментів, що знаходяться на робочих місцях, у заточенні й у ремонті. Для оснащення інструмента тривалого терміну користування запаси в експлуатації, як правило, не створюються.

Кількість інструмента на робочих місцях визначається в залежності від числа верстатів, де застосовується запасний інструмент, кількості змін роботи цих верстатів і кількості інструментів, що знаходяться в кожного робітника, тобто для передачі інструмента зі зміни в зміну. Наявність інструмента на робочих місцях буде тим менше, ніж частіше відбувається заміна інструмента, що затупився.

Наявність інструмента в заточенні залежить від величини партій, що поставляються в заточення, і часу перебування інструмента в заточенні, включаючи час накоплення перед заточенням, перебування в заточенні і час після заточення до надходження його в ІРК.

У сучасних умовах підвищені вимоги до обслуговування виробництва пред'являються внаслідок переходу підприємств на нові економічні умови, відмітною рисою яких є економія виробничих ресурсів. Це диктує збільшення безперервності виробничих процесів, конструктивне і технологічне удосконалювання продукції, що випускається, поліпшення використання основних фондів і оборотних коштів. Тому спеціалізація функцій обслуговування повинна грати особливу роль в організації інфраструктури підприємства.

Концентрація виробництва інструмента і технологічного оснащення на основі великих інструментальних цехів, а також створення спеціальних служб обслуговування ремонтними роботами, підйомнотранспортними, служб постачання і збуту продукції, безсумнівно, підвищить значимість і ефективність інфраструктури виробництва [30].

В даний час допоміжні виробництва й обслуговуючі господарства в рамках одного підприємства можуть одержати всі можливості для функціонування в повному обсязі. Однак це досить дорогі і трудомісткі роботи. Складність ще полягає в тім, що господарства допоміжної інфраструктури змушені робити для власного споживання в неспеціалізованих умовах інструменти, технологічну оснастку, виконувати усі види ремонтних робіт, у тому числі і капітальний, виготовляти змінні вузли і деталі. Матеріальні витрати на зміст допоміжних і обслуговуючих господарств такого масштабу можуть бути в кілька разів вище, ніж на виконання аналогічних робіт спеціалізованими організаціями [30].

Вирішити проблему зниження витрат на утримання і експлуатацію служб допоміжної інфраструктури можна розміщенням замовлень на обслуговування підприємства спеціалізованими господарствами.

Попит на подібного роду послуги створить умови для формування цілої мережі організацій і підприємств по ремонту устаткування, виготовленню змінних деталей і вузлів, виробництву технологічної оснастки, монтажу підйомнотранспортного і складського устаткування. Новий розвиток одержить інструментальна промисловість, тому що в умовах спеціалізованого виробництва дешевше і якісніше можна організувати випуск стандартного інструмента, звільнивши підприємства-споживачі від його виготовлення [39].

Відзначені тенденції розвитку інфраструктури підприємства становлять інтерес для діючих виробництв. Однак їх не можуть не турбувати питання оперативності в технічному обслуговуванні, і з цієї точки зору наявність у структурі підприємства підрозділів допоміжної інфраструктури повинне відповідати потребам і цілям ефективного функціонування виробництва.


1.2 Сутність функцій допоміжного виробництва підприємства як центра витрат та методологічні підходи до планування показників його діяльності


Організація роботи великого багатопрофільного підприємства потребує його структуризації та застосування чітко відпрацьованого внутрішньогосподарського механізму.

Виділяють два основних типи структуризації [39]:

технологічна;

товарна.

Формування ринкових відносин створює передумови впровадження товарної структуризації підприємств з одночасною диференціацією економічних обов'язків і розширенням делегованих повноважень підрозділів.

Товарна структуризація означає формування підрозділів навколо товарних видів продукції, тобто з числа тих технологічних ланок, для яких певний вид товарної продукції може вважатися кінцевим.

Такий виробничо-збутовий модуль перетворює технологічні виробничі ланки в один структурний товарний підрозділ, який стає оператором відкритого ринку, відповідає за всі економічні дії на шляху до кінцевого споживача і в підсумку за беззбитковість виробництва. Технологічні підрозділи об'єднуються і стають товарним підрозділом послідовно ринкового типу. Звичайно, не всі підрозділи і не відразу можна структуризувати в такий спосіб. Таку роботу необхідно здійснювати виважено і поетапно.

За ознакою повноти повноважень та обов'язків при структуризації підприємств в ринкових умовах можуть створюватись підрозділи у формі центрів відповідальності з такими її обсягами: центри витрат відповідають за забезпечення ресурсами запланованого обсягу виробництва продукції, витрати, собівартість одиниці продукції; вироблену продукцію передають адміністрації або за її вказівкою іншим підрозділам; центри виручки відповідають за повноту реалізації переданої їм для цього продукції, реалізаційні ціни та суму грошових надходжень; центри прибутку відповідають за обсяги виробництва, збуту, витрати і собівартість, реалізаційні ціни та суму прибутку; центри управління - відповідають за досконалість маркетингової політики, ресурсне забезпечення, раціональність організаційно виробничої структури підприємства, його беззбитковість і платоспроможність [42].

Найбільший обсяг обов'язків та повноважень мають центри прибутку, найменший центри витрат. Тому спочатку всі підрозділи можуть одержати організаційно-економічний статус центрів витрат і лише з набуттям досвіду та навиків економічної роботи в цих первинних ланках можна створювати центри прибутку.

Вибір структурних рішень у виробництві визначається передусім такими чинниками:

) формами спеціалізації та кооперування підрозділів;

) орієнтацією виробництва;

) організаційним середовищем;

) місцем розташування виробництва.

Внутрішній економічний механізм підприємства це система економічних методів та важелів, що, по-перше, забезпечує зовнішні звязки підприємства і створює відповідні умови отримання доходу, по-друге, сприяє розвитку виробничих відносин усередині підприємства. У першому випадку його принципи цілком визначаються особливостями господарського механізму суспільства (домінуючою формою власності на засоби виробництва, існуючими системами ціноутворення, оподаткування, планування тощо), а в другому випадку - особливостями виробничих відносин в підприємстві.

Структура внутрішнього економічного механізму включає в себе [40]:

організаційно-економічну систему або формування вертикальних звязків між підрозділами й адміністративним центром та горизонтальних звязків між окремими підрозділами;

систему внутрішньогосподарського ринку;

систему планування діяльності підрозділів;

систему контролю й оцінки діяльності підрозділів;

систему матеріальної відповідальності підрозділів;

мотиваційний механізм.

Організаційно-економічна система підприємства визначається переважно формою звязків між окремими підрозділами. Можна визначити три типи технологічних звязків виробництва [45]:

. Послідовний технологічний звязок, якому притаманна відкрита

мережа звязків між виробництвами, що спеціалізуються на виробництві однорідного кінцевого продукту. У такій мережі вихідна сировина послідовно переробляється в кілька етапів. Центром цієї системи (головним виробництвом) є виробництво кінцевого продукту, яке визначається результатами діяльності всіх елементів технологічної системи. Така мережа звязків характерна для металургійної, текстильної, хімічної, лісової та інших галузей промисловості.

. Паралельний технологічний звязок, що являє собою мережу звязків з розгортанням виходів з першої виробничої ланки в ряд паралельних виробництв, які виготовляють з напівфабрикатів різні кінцеві продукти. Центральним елементом такої виробничої системи є виробництво, яке переробляє вихідну сировину. Така структура має місце у нафтопереробній, деревообробній, взуттєвій та швейній промисловості.

. Послідовно-паралельний технологічний звязок - це мережа звязків з різними входами вихідної сировини у ряд виробництв з послідовним розгортанням входів у такі виробництва, одно чи дворівневим напівфабрикатом і кінцевим продуктом. У середній ланці такої виробничої системи виготовляються напівпродукти для кінцевої ланки, проте вони самі можуть бути кінцевими продуктами. Така структура характерна для машинобудівних галузей промисловості (авіаційної, автомобільної, суднобудівної та ін.).

Структура технологічної мережі виробництва кінцевого продукту впливає на організацію виробничої кооперації між підрозділами, визначає ступінь залежності підрозділу підприємства від його адміністративного центру, а також організацію управління на рівні адміністративного центру.

Система внутрішньогосподарського ринку це механізм економічних (товарно-грошових) відносин, які забезпечують ефективне функціонування підприємства на основі економічного інтересу внутрішньогосподарських підрозділів в кінцевих результатах діяльності. В основі системи внутрішньогосподарського ринку лежать внутрішні ціни. Вони являють собою умовно розрахункові ціни, за якими підрозділи передають один одному товари або надають послуги.

Планування діяльності підрозділів здійснюється шляхом установлення основних показників виробничо-господарської діяльності підрозділів та базується на прогресивних нормах матеріальних, трудових і грошових витрат. Залежно від завдань, які вирішують ті чи інші підрозділи, застосовуються такі показники, які найбільшою мірою стимулюють досягнення високих результатів [43].

Система контролю й оцінки діяльності підрозділів дає змогу визначити причини відхилень, місце їх виникнення і вжити відповідних заходів щодо усунення недоліків і поширення позитивних результатів. Система оцінки діяльності визначає ті підрозділи, які найраціональніше використовують економічні важелі в організації своєї діяльності та забезпечують зростання результативності функціонування підприємства в цілому.

Мотиваційний механізм створюється відповідно до структури підприємства та складності його цілей. Він охоплює, як правило, три підсистеми мотивів, кожна з яких спрямована на досягнення певних цілей підприємства, а саме [44]:

мотиваційного механізму високоякісної продуктивної праці;

мотиваційного механізму науково-технічного розвитку виробництва;

мотиваційного механізму підприємництва.

Мотиваційний механізм підприємництва спрямований на виживання та досягнення успіху в умовах конкуренції в коротко і довгостроковому періодах. Функціонування цього механізму забезпечують мотиви конкуренції і кооперації при створенні нової продукції і технології, підприємницькі стратегії, мотиви підприємницького ризику, мотиви підприємницьких реакцій на зміну зовнішнього оточення, мотиви внутрішньо-фірмового підприємництва, які забезпечують гнучкість управління і сприйняття нововведень.

Внутрішній економічний механізм може мати різні форми функціонування. Вони різняться ступенем свободи поведінки підрозділів, формами їх звязків і показниками ефективності діяльності. При дещо спрощеному підході можна виділити такі економічні форми функціонування підрозділів [49]:

) підрозділи - центри витрат;

) підрозділи - центри прибутку, серед яких виокремлюють:

) підрозділи, що формують розрахунковий умовний прибуток;

) підрозділи - центри реального прибутку.

Підрозділи, що є центрами витрат, виготовляють, як правило, продукцію внутрішньогосподарського призначення, їх діяльність досить жорстко регламентується, а ефективність оцінюється за показниками витрат. Це передусім підрозділи (цехи, дільниці та ін.) технологічної спеціалізації, яким притаманні звязки в межах технологічної послідовності обробки.

Підрозділи, що є центрами прибутку, виготовляють або кінцеву продукцію, яку реалізують на ринку, або проміжну продукцію внутрішньогосподарського призначення, яку передають іншим підрозділам за внутрішніми планово розрахунковими цінами і створюють таким чином розрахунковий умовний прибуток як частину прибутку підприємства. Як правило, це підрозділи предметної та змішаної спеціалізації.

В основі системи внутрішньогосподарського ринку лежать внутрішні ціни. Цим терміном характеризуються умовно розрахункові ціни, які використовуються при обміні продукцією та розрахунках між підрозділами підприємства. Ніякі реальні платежі при цьому не здійснюються. У світовій практиці специфічні особливості внутрішніх цін проявляються у спеціальному терміні для їх визначення трансфертні ціни. Внутрішні планово розрахункові ціни створюють основу договірних відносин між підприємством та його підрозділами щодо матеріально-технічного постачання останніх та поставки готової продукції на склад підприємства, а також між самими підрозділами відносно поставок продукції (робіт, послуг) за внутрішньо фірмовою кооперацією [50].

При формуванні внутрішньогосподарського ринку слід враховувати економічну природу внутрішніх розрахункових цін, їх докорінну відмінність від цін відкритого конкурентного ринку (ринкових цін). Збігання терміну "ціни" не дає ніяких підстав для ототожнення внутрішньогосподарських цін з цінами ринковими. На відміну від ринкових цін, стосовно яких ставиться завдання зробити їх відомими для всіх операторів ринку, внутрішні ціни, як правило, є конфіденційними, оскільки ринкові ціни формуються під впливом попиту та пропозиції і виконують якісно зовсім інші функції порівняно з внутрішньогосподарськими цінами.

Внутрішньогосподарські розрахункові ціни виконують такі основні функції функцію оцінки результатів діяльності внутрішніх підрозділів підприємства за певний період часу, як правило за рік (обліково-вимірювальна), а також роль економічного інструмента визначення розмірів матеріального стимулювання працюючих за колективні річні результати (стимулююча) [48].

Допоміжною, похідною функцією від цієї основної є функція розподілу новоствореної вартості між підрозділами (з одного боку) та підприємством в особі його власника (керівника, менеджера, адміністрації і т.п.) з другого (розподільча). При цьому реалізується також і функція узгодження інтересів сторін, які вступають в економічні відносини розподілу, визначаючи рівень та структуру внутрішньої розрахункової ціни. Інтереси власника або особи (групи осіб) полягають в досягненні високих підприємницьких результатів (прибутку), інтереси підрозділів зводяться до належної винагороди за працю.

По суті функції розподілу та узгодження інтересів мають мотиваційну природу і мало різняться між собою. Тому можна вважати головною функцією внутрішньогосподарської розрахункової ціни забезпечення гармонійної підприємницької та трудової мотивації. Підприємницькі результати діяльності господарства при цьому виступають і передумовою, і наслідком належної мотивації працівників підрозділів. Кожне підприємство формує свою власну систему внутрішньогосподарського ринку. Однак можна виділити два основні чинники, які впливають на її вибір: стиль управління вищого керівництва та професійна орієнтація керівництва підприємства.

При встановленні внутрішньогосподарських цін та їх практичному використанні слід дотримуватись системи загальних і спеціальних принципів (основних положень, правил).

До загальних відносяться [7]:

ситуативна реальність, тобто максимально повне врахування

конкретної ринкової ситуації в рівні ціни, адекватність ціни зовнішній

макроекономічній кон'юнктурі;

економічна обґрунтованість, тобто об'єктивне і повне відображення у рівні ціни практично використовуваних у господарстві технологій, засобів виробництва, економічних нормативів витратного характеру;

несуперечливість оцінок результатів діяльності підприємства та підрозділу, тобто збігання оцінок на рівні підприємства та підрозділу в цілому;

достовірність, тобто використання єдиної методики оцінки витрат при визначенні ціни, у процесі виробничої діяльності підрозділу та при підведенні річних підсумків;

справедливий розподіл зовнішніх ризиків та застосування санкцій за невиконання взаємних зобов'язань адміністрації та підрозділу, відображених у внутрішніх договорах;

визначення і використання внутрішньогосподарських цін відповідно до наявної нормативно-правової бази.

До спеціальних (часткових) принципів визначення та використання внутрішньогосподарських розрахункових цін відносяться наступні:

системного використання інформації;

принцип партисипативності;

досконале інформаційне забезпечення;

належне і своєчасне документальне оформлення всіх етапів порядку використання, обґрунтування рівня та практичного застосування внутрішньогосподарських розрахункових цін.

З урахуванням охарактеризованих принципів можна виділити декілька методичних підходів до розробки та використання внутрішньогосподарських розрахункових цін для підрозділів центрів витрат, центрів прибутку і центрів виручки.

У підрозділах центрах витрат вони зводяться до наступного [5]:

. Перш за все необхідно вирішити питання про періодичність розробки внутрішніх розрахункових цін. Можливі два варіанти:

а) на календарний рік;

б) помісячно.

. При розробці внутрішньогосподарських цін доцільно орієнтуватися на таку їх структуру:

власні матеріальні витрати підрозділу;

частина загальногалузевих витрат, яка припадає на даний підрозділ;

частина загальногосподарських витрат, яка припадає на даний підрозділ;

гарантована (тарифна) частина оплати праці;

стимулююча частина оплати праці в розмірі оперативних доплат за строки та якість;

стимулююча частина оплати праці в розмірі річних виплат за кінцеві результати (включаючи і частину прибутку);

нарахування на оплату праці до фондів соціального страхування;

податки у складі витрат.

Така структура витрат реально відображає вартість продукції і дозволяє правильно оцінити можливості одержання прибутку підприємством.

. Методи обґрунтування рівня розрахункових цін представлені такими:

емпіричний передбачає використання фактичних даних за останні 35 років, але через динамічність ринкового середовища він мало придатний; калькуляційний, має істотні переваги, оскільки дозволяє детально й аргументовано визначити кожну складову витрат; реверсивний, зводиться до визначення частки ринкової ціни в абсолютному виразі, яка буде виконувати функції внутрішньої розрахункової ціни, при цьому собівартість визначається за допомогою укрупнених розрахунків.

. Диференціація внутрішніх цін за якістю здійснюється відповідно до кількісних показників якості.

. Застосування внутрішньогосподарської розрахункової ціни в кінці року передбачає визначення вартості одержаної продукції шляхом множення її кількості на відповідну ціну. Від одержаної суми віднімають витрати підрозділу та відрахування на утримання галузевого, загальногосподарського персоналу та сплату податків у складі витрат. Додатна різниця є госпрозрахунковим доходом підрозділу, який розподіляється між його працівниками пропорційно авансовому заробітку, тобто гарантованим та оперативним стимулюючим виплатам.

На думку західних економістів, існує кілька переваг ринкових цін як бази для формування внутрішніх цін, а саме: вони забезпечують стабільну основу господарської взаємодії підрозділів; дають змогу об'єктивно оцінити ефективність діяльності підрозділів, оскільки саме ринкові ціни є об'єктивним вимірником витрат і прибутку. Вони створюють належні стимули до підвищення ефективності роботи підрозділів за допомогою прибутку, що входить у структуру ринкових цін [6].

Крім того, західні економісти вважають, що заснована на ринковій внутрішня ціна позитивно впливає на продуктивність праці і конкурентоспроможність внутрішньої продукції.

Проте внутрішні ціни, визначені на базі ринкових, не є оптимальним інструментом внутрішніх розрахунків. Так, не завжди можна визначити ринкову ціну на внутрішню продукцію або ціну аналога. В окремих випадках внутрішні товари через свою специфіку взагалі виключені з ринкового обігу. Своєрідною альтернативою викладеному вище методу внутрішнього ціноутворення може бути такий метод установлення цін на внутрішні деталі та вузли, який базується на фактичній ціні реалізації готової продукції підприємства. При визначенні внутрішніх цін на проміжні продукти з фактичної ціни готової продукції віднімають витрати виробництва та прибутки підрозділів постачальників [4].

Процес розрахунку здійснюється у зворотному порядку послідовності технологічного процесу виробництва. На практиці такий метод внутрішнього ціноутворення використовує японська компанія "Мацусіта". За оцінками фахівців, у цьому разі структура внутрішньої ціни така: витрати підрозділу постачальника - 22%, прибуток - 15%, різні ринкові надбавки - 34%, торговельні націнки - 19%, інші - 10%. Приблизно таку саму структуру має внутрішня ціна, визначена на основі договірної ринкової ціни за кінцеву продукцію в американських децентралізованих компаніях.

При формуванні внутрішніх цін на базі ринкових цін на кінцеву продукцію виникає проблема визначення розміру прибутку у внутрішній ціні. Вирішуючи цю проблему на практиці, орієнтуються на галузеву норму прибутку або здійснюють це пропорційно витратам виробництва або обсягу товарообігу. Але в будь-якому з названих варіантів не виключається можливість довільного розподілу прибутку, що може стати причиною зниження ефективності корпоративної системи управління. Слід зазначити, що внутрішні ціни, визначені на основі ціни кінцевої продукції підприємства, часто призводять до викривлення сутності внутрішньогосподарських відносин в наслідок виникнення внутрішньогосподарської ринкової стихії, яка негативно впливає на налагоджений корпоративний механізм. Це може і спричинити небажану конкуренцію між підрозділами компанії.

На практиці підприємства часто узгоджують ринкові ціни на кінцеву продукцію, сформовані на договірній основі, з особливостями внутрішніх відносин, визначаючи внутрішню ціну на проміжну продукцію виходячи з існуючого рівня ринкових цін. Зауважимо, що ряд фахівців з внутрішнього ціноутворення виключають будь яку можливість використання альтернативних баз розрахунку, крім договірної ціни. При цьому як аргумент висувається небезпека послаблення ефективності корпоративної системи управління. При визначенні внутрішніх цін на основі договору між підрозділами постачальниками та підрозділами споживачами доцільно дотримуватися таких правил [11]:

підрозділам партнерам за внутрішньогосподарським договором надається свобода вибору в реалізації або придбанні продукції як у внутрішнього підрозділу, так і на стороні; допускається мінімальне втручання арбітражного комітету компанії; сторони зобов'язані інформувати одна одну про можливі альтернативні закупівлі та продаж.

Досвід практичної діяльності децентралізованих компаній свідчить про те, що внутрішні ціни, сформовані на договірній основі, не вирішують усіх проблем. Так, якщо в договір включається умова не купувати продукцію у "зовнішніх" постачальників, то у випадку, коли ринкова ціна менша за прямі витрати підрозділу постачальника, підприємство зазнає прямих збитків. Слід відзначити певний суб'єктивізм договірного підходу до встановлення вигоди лише протягом місяця. Тому вони, як правило, намагаються впроваджувати новації з моменту введення підприємством нових нормативів з тим, щоб якомога довше одержувати додаткові доходи. Такий варіант формування внутрішніх цін досить часто використовується в практиці американських децентралізованих компаній [5].

З теоретичної точки зору оптимальним визнається варіант ціноутворення на основі витрат. Особливо це стосується підприємств з капіталомістким виробництвом. Однак на практиці він використовується дуже рідко. Модифікацією витратного методу ціноутворення є внутрішні ціни з надбавкою на прибуток. У такому вигляді внутрішня ціна наближається за своєю структурою до ринкової.

Виходячи з викладеного вище можна зробити висновок, що в системі внутрішнього ціноутворення необхідний поступовий перехід до розрахунків, що ґрунтуються на ринкових цінах. З метою поєднання переваг різних методів внутрішніх розрахунків підприємства намагаються використовувати комбіновані (змішані) методи внутрішнього ціноутворення в корпоративному механізмі управління.

У всіх існуючих методах внутрішніх розрахунків нижньою межею ціни є витрати (повні, виробничі, прямі, додані) підрозділу постачальника, а верхньою межею - ринкова ціна. З точки зору партнерів внутрішніх угод (підрозділів постачальників та підрозділів споживачів проміжної продукції) такий діапазон внутрішніх цін загалом виправданий. Підрозділ постачальник не має сенсу реалізовувати свою продукцію за ціною, меншою за виробничі витрати, тоді як підрозділ споживач не заінтересований купувати внутрішню проміжну продукцію за ціною, вищою від ринкової. Існування підрозділів у вертикально інтегрованій компанії передбачає активне використання внутрішніх цін як інструмента корпоративної системи управління з метою формування розрахункового прибутку підрозділів. Таким чином, внутрішні ціни, які дають змогу приймати обґрунтовані управлінські рішення, базуються на конкурентній ринковій інформації про витрати та прибуток [13].

Основною формою планування витрат підрозділів як центрів відповідальності є складання їх бюджетів. Бюджет підрозділу - це розрахунок, що охоплює визначення всіх витрат підрозділу на виробництво продукції (надання послуг) за плановий період незалежно від рівня її готовності [8].

Бюджети підрозділів виконують такі важливі функції, як організуюча, контролююча і стимулююча. Організуюча функція бюджету полягає в тому, що, маючи встановлений плановий розмір витрат, працівник, відповідальний за їх рівень, намагається дотримуватись визначеного ліміту і норм використання ресурсів. Бюджети підрозділів дають змогу контролювати роботу працівників, відповідальних за рівень витрат. Це здійснюється порівнянням фактичних витрат з плановими, передбаченими в бюджетах. Відхилення аналізуються, що є основою для реалізації стимулюючої функції щодо працівників, які впливають на величину витрат і відповідають за неї. Стимулювання здійснюється через відповідальність за необґрунтовані витрати і заохочення в їх економії. Бюджет складають на основі виробничої програми, нормативної бази, а також цін і тарифів.

2. Аналіз діяльності "Тисменицягаз"


2.1 Загальна характеристика виробничої діяльності ВАТ "Тисменицягаз"


Відкрите акціонерне товариство є самостійною юридичною особою, створеною для отримання прибутку від будь-яких видів діяльності, не заборонених законом.

Відкрите акціонерне товариство "Тисменицягаз засноване відповідно до наказу регіонального відділення Фонду державного майна України в Івано-Франківській обл. від 29 листопада 1996 року № 1426 шляхом перетворення державного підприємства з газопостачання та газифікації "Тисменицягаз у відкрите акціонерне товариство згідно з Указом Президента України "Про заходи щодо забезпечення прав громадян на використання приватизаційних майнових сертифікатів від 26.11.1994 р. № 699/94.

Повна офіційна назва Товариства - відкрите акціонерне товариство "Тисменицягаз. Скорочена назва - ВАТ "Тисменицягаз.

Місцезнаходження Товариства: Україна, 77400, Івано-Франківська обл., Тисменицький р-н, м. Тисмениця, вул. Вісконта, 3.

ВАТ "Тисменицягаз здійснює свою фінансово-господарську діяльність відповідно до Статуту (додаток № 1) затвердженого загальними зборами акціонерів Протокол № 2 від 26.03.2006 р. та зареєстрованого Тисменицькою районною державною адміністрацією (реєстраційний № 246 від 15.04.2006 р.).

Статут ВАТ "Тисменицягаз розроблений у відповідності до Цивільного і Господарського кодексів України, Законів України "Про господарські товариства, "Про власність, "Про цінні папери і фондову біржу, а також іншого чинного законодавства України.

Метою діяльності Товариства є одержання прибутків від фінансово-господарської діяльності і задоволення на їх основі інтересів акціонерів, а також економічних і соціальних інтересів трудового колективу Товариства.

Предметом діяльності Товариства є:

постачання природного газу, транспортування природного розподільними трубопроводами. Постачання скрапленого газу споживачам;

удосконалення і розвиток системи газопостачання, підвищення надійності ефективності та безпеки її функціонування;

виконання підрядних робіт з газифікації промислових, сільськогосподарських, комунально-побутових і приватних обєктів;

видача технічних умов на газопостачання обєктів;

розробка і виготовлення проектно-кошторисної документації на газифікацію промислових, сільськогосподарських, комунально-побутових і приватних обєктів та виконання робіт з ізоляції труб;

виконання пусконалагоджувальних робіт на газифікованих обєктах;

здійснення технічного нагляду за будівництвом та експлуатацією обєктів газопостачання;

виготовлення і обладнання запасних частин для газового господарства;

встановлення і наладка газового обладнання на автомобілях, ремонт та пере посвідчення побутових газових балонів та ГБУ усіх форм власності;

повірка та ремонт контрольно-вимірювальних приладів газового господарства і газових лічильників;

виробництво товарів народного споживання та промислового значення, а також роздрібна торгівля цими товарами;

заправка автомобілів усіх форм власності (роздрібна торгівля) скрапленим газом, в тому числі пересувного автотранспорту;

надання торгово-посередницьких, складських та транспортно-експедиційних послуг;

здійснення внутрішніх та міжнародних перевезень вантажів автотранспортом;

проведення зовнішньоекономічної діяльності з питань експорту, імпорту товарів і послуг;

закупівля та виробництво сільськогосподарської продукції, переробка плодів та фруктів, продуктів рослинництва та тваринництва, а також оптова і роздрібна торгівля продуктами рослинництва і тваринництва;

організація громадського харчування через мережу їдалень, кафе, барів та інших закладів;

Всі зазначені види діяльності здійснюються Товариством після отримання відповідної ліцензії.

Основними видами діяльності Товариства є транспортування природного газу розподільними трубопроводами та постачання природного газу споживачам, ліцензії на провадження яких видаються Національною комісією регулювання електроенергетики України.

Товариство є правонаступником всіх прав та обовязків державного підприємства з газопостачання та газифікації "Тисменицягаз.

Товариство має самостійний баланс, розрахунковий, валютний та інші рахунки в установах банків, круглу печатку зі своєю повною офіційною назвою, а також інші необхідні реквізити, які затверджує Правління та при необхідності, реєструються згідно з чинним законодавством.

Статутний фонд Товариства становить 330000,00 (триста тридцять тисяч грн.00 коп.).

Статутний фонд Товариства поділений на 1320000 (один мільйон триста двадцять тисяч) простих акцій.

Номінальна вартість однієї акції Товариства становить 0,25 грн. кожна.

Станом на 01.11.2009 р., структура акціонерів ВАТ "Тисменицягаз має такий вигляд:

НАК Нафтогаз України" - 51% акцій;

ВАТ "Хмельницькгаз" - 24,9%;

ЗАТ Інвестиційна Компанія "Обрій Капітал" - 11,9%;

фізичні особи - 12,2% акцій.

Управління Товариством здійснюють такі органи управління:

Загальні збори акціонерів;

Спостережна рада;

Правління.

Контроль за фінансово-господарською діяльністю Правління Товариства здійснює Ревізійна комісія.

Вищим органом управління Товариством є Загальні збори акціонерів. Загальні збори мають право приймати рішення з усіх питань діяльності Товариства, у тому числі і з тих, що передані загальними зборами до компетенції правління Товариства.

Спостережна рада є органом Товариства, який здійснює в межах компетенції, визначеної Статутом та Положенням про Спостережну раду, контроль за діяльністю Правління, представляє і захищає інтереси акціонерів у період між проведенням Загальних зборів.

Виконавчим органом Товариства, що здійснює керівництво його поточною діяльністю, є Правління. Воно підзвітне та підконтрольне Загальним зборам і Спостережній раді та організовує виконання їх рішень.

Ревізійна комісія є органом, який контролює фінансово-господарську діяльність Правління Товариства.

Товариство здійснює оперативний та бухгалтерський облік результатів своє діяльності, а також веде статистичну звітність та подає її у встановленому діючим законодавством порядку та в обсязі встановленому відповідними державними органами.

Перший фінансовий рік починається з дати реєстрації товариства і завершується 31 грудня цього ж року, наступні фінансові роки визначаються відповідно до календарних.

Фінансово-господарська діяльність Товариства здійснюється відповідно до планів, які затверджуються вищим органом товариства.

За місцем знаходження Товариства ведеться вся документація, яка відноситься до діяльності Товариства і її органів управління.

Достовірність та повнота річної фінансової звітності Товариства повинні бути підтверджені аудитором, не повязаним майновими інтересами з Товариством чи його акціонерами.

Прибуток Товариства утворюється за рахунок надходжень від господарської діяльності після покриття матеріальних та прирівняних до них витрат і витрат на оплату праці. З балансового прибутку Товариства вносяться передбачені законодавством України податки та інші платежі до бюджету, а також сплачуються відсотки по кредитах банків та по облігаціях. Чистий прибуток, одержаний після зазначених розрахунків, залишається у повному розпорядженні товариства.

Порядок розподілу чистого прибутку та покриття збитків Товариства визначається загальними зборами акціонерів.

Товариство створює:

Резервний (страховий фонд);

Фонд виплати дивідендів;

Інші фонди.

Загальні збори акціонерів можуть визначати інші напрямки використання прибутку.

Резервний фонд створюється в розмірі 25% Статутного фонду. Він використовується для покриття витрат, повязаних з відшкодуванням збитків та позапланових витрат.

Резервний фонд створюється шляхом щорічних відрахувань у розмірі не менше 5% чистого прибутку до отримання необхідної суми. При використанні резервного фонду повністю або частково, він поповнюється шляхом щорічних відрахувань до розміру, визначеного Статутом.

Фонд виплати дивідендів створюється за рахунок чистого прибутку Товариства. Отриманого за підсумками фінансового року. Загальний обсяг та розмір дивідендів на одну акцію затверджуються загальними зборами за пропозицією спостережної ради. Загальні збори приймають рішення про форму та порядок виплати дивідендів відповідно до чинного законодавства України та Статуту Товариства. На кожну просту акцію Товариства нараховується однаковий розмір дивідендів.

Дивіденди виплачуються один раз на рік за підсумками календарного року. Виплата дивідендів має здійснюватися тільки у грошовій формі.

Право на отримання дивідендів мають особи, які є акціонерами на дату початку строку виплати дивідендів. Дивіденди нараховуються тільки на повністю оплачені акції.

Загальні збори акціонерів мають право приймати рішення про недоцільність нарахування дивідендів на прості акції за підсумками роботи Товариства за рік.

Товариство не має права оголошувати виплачувати дивіденди:

до повної сплати всього статутного фонду;

при зменшенні вартості чистих активів акціонерного товариства до розміру, меншого ніж розмір статутного і резервного фондів.

Товариство покриває збитки відповідно до вимог чинного законодавства України.

Правління Товариства здійснює розпорядження коштами фондів на підставі рішень Загальних зборів акціонерів та Статуту.

Контроль за використанням коштів фондів здійснює Ревізійна комісія.

Розглянемо динаміку основних техніко-економічних показників. Дані наведемо у таблиці 2.1


Таблиця 2.1 - Аналіз ТЕП ВАТ "Тисменицягаз

ПоказникРікАбсолютне значенняАбсолютний прирістТемп росту, %Темп приросту, %базовийланцюговийбазовийланцюговийбазовийланцюговийВиручка від реалізації20059854,50--100,00---200610399,00544,50544,50105,53105,535,535,53200710942,701088, 20543,70111,04105,2311,045,23200815684,105829,604741,40159,16143,3359,1643,33200922966,5013112,007282,40233,06146,43133,0646,43собівартсіть реалізованої продукції20058456,50--100,00---20068536,0079,5079,50100,94100,940,940,9420078663,30206,80127,30102,45101,492,451,49200812834,704378, 204171,40151,77148,1551,7748,15200919187,7010731, 206353,00226,90149,50126,9049,50валовий прибуток2005142,00--100,00---2006185,0043,0043,00130,28130,2830,2830,282007473,30331,30288,30333,31255,84233,31155,84200884,70-57,30-388,6059,6517,90-40,35-82,102009-287, 20-429, 20-371,90-202,25-339,08-302,25-439,08прибуток від звичайної діяльності 2005-1021,10--100,00---2006-1084,00-62,90-62,90106,16106,166,166,162007-1329,30-308, 20-245,30130,18122,6330,1822,632008-3010,90-1989,80-1681,60294,87226,50194,87126,502009-2603,80-1582,70407,10255,0086,48155,00-13,52Операційні витрати20053885, 200,00-100,00-0,00-20064372,00486,80486,80112,5312,5312,5312,5320075198,501313,30826,50133,8021,2733,8021,2720088422,704537,503224, 20216,7982,99116,7982,9920098872,004986,80449,30228,3511,56128,3511,56Активи 200513885, 20--100,00---200614840,00954,80954,80106,88106,886,886,88200714877,80992,6037,80107,15100,257,150,27200815081,601196,40203,80108,62101,378,621,47200915393,301508,10311,70110,86102,0710,862,24

Проведені розрахунки дозволяють сформувати загальну оцінку виробничо-господарської діяльності ВАТ "Тисменицягаз протягом останніх пяти років.

Один з найважливіших показників, що характеризують діяльність підприємства є виручка від реалізації. За аналізований період цей показник змінювався по наростаючій. Так у 2006 році він виріс на 544,50 тис. грн, у порівнянні з 2005 роком, у 2007 році збільшився на 1088, 20, у 2008 році збільшився на 5829,6 в порівнянні з 2005 і на 4741,4 у порівняння з 2007 роком. А у 2009 зріс на 13112,00 порівняно з базовим 2005 роком і на 7282,4 порівняно з минулим роком, і становив уже 22966,00 тис. грн. Такі позитивні зміни обсягів товарної продукції повязані із збільшення попиту на продукцію підприємства, збільшенням відпускної ціни. За аналізований період показник витрат і разом з тим і собівартість продукції також зростає у 2006 на 486,8 тис. грн. при рості виручки 544,5 тис. грн., що є непоганим результатом, але у 2007 році на 826,5 тис. грн. порівняно з 2006 в той час як виручка зросла на 543,7 тис. грн, що зумовило скорочення валового прибутку на 245,3 тис. грн, і ця негативна тенденція продовжується в 2008 і 2009 році. Так витрати в 2008 році зросли на 3224,2 тис. грн. порівняно з 2007 роком і на 4537,5 тис. грн порівняно з базовим, це повязано із збільшення вартості закупівлі газу в Російській Федерації та не пропорційним підняттям цін для споживачів.

Валовий прибуток ВАТ "Тисменицягаз змінювався у значних межах. Так у 2006 році він зріс в порівнянні з базовим 2005 роком на 43 тис. грн., В 2007 році на 331,3 тис. грн. а 2008 році зменшився на 57,3, і вже 2009 році скоротився у порівнянні з базовим на 429,2 тис. грн., що обумовлено такими факторами як зміна тарифів на енергоносії, та подорожчання сировини.

Аналіз узагальнюючих показників фінансової діяльності ВАТ "Тисменицягаз" наведемо в таблиці 2.2



Таблиця 2.2 - Показники діяльності підприємства

показникформулаперіодхарактеристика2007200820091. Аналіз ліквідності підприємства1.1 Коефіцієнт покриття 0,960,730,58>11.2 Коефіцієнт швидкої ліквідності0,950,910,890,6 - 0,81.3 Коефіцієнт абсолютної ліквідності1,000,050,04>0 збільшення1.4 Чистий оборотний капіталФ1 (ряд 260-ряд 620) -378,40-3047,60-5548, 20>0 збільшення2. Аналіз платоспроможності (фінансової стійкості) підприємства2.1 Коефіцієнт платоспроможності (автономії) 0,420,250,14>0.52.2 Коефіцієнт фінансування1,383,076,24<1 зменшення2.3 Коефіцієнт забезпечення власними оборотними коштами-0,04-0,27-0,42>0.12.4 Коефіцієнт маневреності власного капіталу-0,06-0,82-2,61>0Аналіз рентабельності підприємства 4.1 коефіцієнт рентабельності активів -0,07-0,09-0, 20Збільшення4.2 коефіцієнт рентабельності власного капіталу 0,000,000,00Збільшення4.3 коефіцієнт рентабельності діяльності-0,15-0,23-0,14Збільшення4.4 коефіцієнт рентабельності продукції-0,18-0,31-0,14ЗбільшенняАналіз можливого банкрутства5.1 Показник поточної платоспроможностіПП = А040+А045+А220+А230+А240-П620-8479,9-10928,1-12987,7 5.2 Показник забезпеченості власними засобамиКз = (П380-А080) /А2600-0,28-0,42 5.3 Коефіцієнт БівераКб= (Ф220-Ф260) / (П480+П620) -6526,7-0,73-0,58

Отже для покращення становища і виправлення негативної тенденції фірмі потрібно підвищити вартість реалізації продукції, зменшити витрати та собівартість продукції. Для цього необхідно комплексно підійти до впровадження нових ефективних енергозберігаючих технологій, запровадити ефективну систему фінансового менеджменту та оплату праці на підприємстві.


2.2 Обґрунтування доцільності здійснення витрат


До валових витрат суб'єктів підприємницької діяльності належать насамперед усі витрати, пов'язані з виробництвом і реалізацією продукції (придбання сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, напівфабрикатів, оплата праці робітників і службовців, і відрахування у загальнодержавні цільові фонди, витрати на відрядження, орендна плата, позареалізаційні витрати, пов'язані з відвантаженням та транспортуванням продукції, інші витрати, які пов'язані з виробництвом та реалізацією (продажем) продукції, крім амортизаційних відрахувань від вартості основних засобів і нематеріальних активів).

Причому всі вказані витрати відносять до валових витрат незалежно від того, чи списані вони на затрати виробництва. Так, вартість придбаних промисловим підприємством сировини і матеріалів, наприклад у III кварталі 2001 p., які не використані на виробництво продукції поточного кварталу, відносять до валових витрат даного кварталу. При цьому закон передбачає збільшення валових витрат на суму зменшення за звітний період балансової вартості покупної сировини, матеріалів, напівфабрикатів, комплектуючих виробів на складах, у незавершеному виробництві і в залишках готової продукції. Тим самим враховуються витрати перелічених матеріальних ресурсів, які здійснені за рахунок залишку на початок звітного періоду. І навпаки, якщо за звітний період наявне зростання балансової вартості перелічених матеріальних ресурсів, то на відповідну суму валові витрати зменшуються. Це, зокрема, перешкоджає створенню під кінець звітного періоду завищених запасів матеріальних ресурсів понад нормальні потреби виробництва.

Кожне підприємство у процесі своєї діяльності несе безліч витрат за рахунок інших, ніж собівартість продукції, джерел фінансування (прибуток, цільові фонди, кошти спеціального призначення, позичені кошти). Значна частина цих витрат включається до складу валових витрат. Серед них для більшості підприємств найважливіше значення мають такі витрати.

Заохочувальні витрати на оплату праці, які встановлюються за згодою власників підприємства і працівниками у грошовій або в будь-якій іншій формі. До них належать виплата винагород за підсумками роботи за рік, матеріальна допомога, вартість путівок на відпочинок, лікування, інші подібні витрати, якщо вони передбачені колективним або трудовим договором.

Витрати на утримання та експлуатацію об'єктів соціальної інфраструктури. Це витрати на утримання та експлуатацію житлового фонду, що перебуває на балансі підприємства (якщо є рішення про передання його на утримання місцевих рад), дитячих дошкільних закладів, об'єктів охорони здоров'я, клубів і будинків культури тощо; якщо ці заклади ведуть комерційну діяльність, то витрати підприємств на їх утримання до складу валових не входять. Не входять до них також капітальні витрати підприємств на будівництво нових об'єктів соціальної інфраструктури.

Витрати, пов'язані з поліпшенням основних засобів у розмірі до 5 відсотків їхньої балансової вартості у вигляді витрат на поточний і капітальний ремонт, реконструкцію, технічне переоснащення.

Витрати за операціями з борговими зобов'язаннями й валютними цінностями. До цієї групи витрат належать:

витрати, пов'язані зі сплатою процентів за кредити;

купівля облігацій, ощадних сертифікатів, емітованих іншими фізичними особами;

виплата емітентом облігацій, ощадних сертифікатів, процентів за ними й номінальної вартості цих боргових зобов'язань при їх погашенні;

від'ємні курсові різниці, які виникають внаслідок коливання курсу національної валюти, на залишок іноземної валюти на кінець звітного періоду;

балансова вартість проданої за гривні іноземної валюти.

Витрати на благодійні цілі. Кожне підприємство має право вносити кошти або майно на безповоротній основі на користь благодійних фондів, установ, закладів (неприбуткових) для провадження благодійної, оздоровчої, освітньої, наукової, спортивної та іншої діяльності. Ці витрати у розмірі, що не перевищує 4 відсотків від суми прибутку, яка підлягає оподаткуванню, відносять до валових витрат підприємства.

Суми безнадійної дебіторської заборгованості та заборгованості, на яку минув строк позовної давності. До складу валових витрат списана безнадійна заборгованість входить у разі, якщо підприємством ужито заходів для стягнення такої заборгованості, але вони не принесли позитивних результатів.

Суми сплачених (або нарахованих) податків, зборів, обов'язкових платежів. До валових витрат відносять усі податки і збори, обов'язкові платежі, які встановлені чинним податковим законодавством, за винятком податку на прибуток, на дивіденди, а також податку на додану вартість, який сплачується підприємством через ціну товарів і послуг, які воно придбаває для виробничого та невиробничого використання.

Низка витрат, які здійснює підприємство в процесі фінансово-господарської діяльності, до складу валових витрат не відноситься (і, отже, вони не впливають на оподаткування прибутку). До таких витрат належать:

придбання та будівництво основних засобів;

витрати на поточний, капітальний ремонт основних засобів, їх реконструкцію, технічне переоснащення у розмірах, що перевищують 5 відсотків їх балансової вартості на початок року;

витрати на прямі інвестиції у вигляді внесення коштів або майна з метою придбання корпоративних прав, емітованих іншою юридичною особою;

витрати на утримання органів управління, яким підпорядковані підприємства - платники податку на прибуток;

збитки, понесені в результаті реалізації товарів (робіт, послуг) пов'язаним особам за зниженими цінами (за цінами, які нижчі від звичайних). Пов'язані юридичні і фізичні особи - це організації або фізичні особи, які здійснюють контроль над підприємством або, навпаки, контролюються даним підприємством, посадові особи підприємства, які уповноважені ним здійснювати юридичні дії від імені підприємства, члени їхніх сімей;

оплата штрафів, пені, неустойок за порушення податкового законодавства, інші фінансові санкції, в тому числі штрафи за порушення господарських договорів;

деякі інші витрати підприємств, установлені законодавством.

Важливе значення для правильного розрахунку суми валових витрат, що припадають на той чи інший звітний період, має законодавчо встановлений порядок визначення дати понесених витрат (дати збільшення валових витрат). Такою датою вважається дата списання коштів з банківських рахунків підприємства на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день виплати грошей із каси. Якщо товари (роботи, послуги) отримані підприємством раніше, ніж відбулася їх оплата в безготівковій або готівковій формі, датою збільшення валових витрат вважається дата оприбуткування товарів або дата фактичного отримання результатів робіт, послуг, яка зафіксована в підписаних документах. Що ж до валових витрат, безпосередньо не пов'язаних із рухом матеріальних ресурсів (або з виконанням певних робіт, наданням послуг), то загальним правилом визначення дати їх виникнення вважається дата нарахування (заробітна плата робітників і службовців, податки та обов'язкові збори) або дата фактично понесених витрат (наприклад перерахування коштів до благодійного фонду, купівля облігацій тощо).

За 2009 рік сукупна собівартість реалізованої продукції склала 6842,56 тис. грн., що менше від планового показника на 683,34 тис. грн., або на 9,1%, в першу чергу за рахунок зменшення обсягів транспортування та постачання природного газу.

Порівняно з фактом 2008 роком собівартість збільшилась на 1784,26 тис. грн. Таке зростання повязане в першу чергу:

із зростанням витрат на газ для технологічних потреб на 1508,8 тис. грн. в звязку із зростанням ціни на газ для ВТВ та НВ;

зростання витрат на оплату праці на 254,7 тис. грн. для забезпечення встановленого законодавством мінімального рівня заробітної плати, а також виконання галузевої угоди;

збільшення соціальних нарахувань на ФОП на 81 тис. грн. в звязку із зростанням заробітної плати;

зростанням інших витрат на 92,6 тис. грн. (послуги зв'язку, інформаційно-технічних послуг, банківських послуг, витрат на метрологію (повірку лічильників) на техобслуговування і ремонт інших ОЗ.).

Аналіз собівартості зазначений в додатках № 11, 12.

Планувалось, що загальні витрати в 2009 році складуть 7525,9 тис. грн., фактично вони склали 6842,6 тис. грн., що на 683,3 тис. грн. менше. Зменшення відбулось за рахунок:

зменшення витрат на газ для технологічних потреб на 320,1 тис. грн.;

зменшення інших матеріальних витрат на 268,3 тис. грн.;

зменшення амортизаційних відрахувань на 206,7 тис. грн.

Адміністративні витрати в 2009 році склали 1701,3 тис. грн., що на 79,8 тис. грн. або 4,5% менше від запланованих, та на 159,7 тис. грн. або 10,4% більше від адміністративних витрат 2008 року, а саме:

В структурі адміністративних витрат значно збільшились інші операційні витрати (на 128,9 тис. грн. або 43,8 %). Це збільшення повязане із такими витратами як:

витрати на обовязкове та добровільне страхування 27,3 тис. грн.;

послуги звязку 65,2 тис. грн.;

витрати на аудиторські послуги 100,4 тис. грн.;

витрати на юридичні і нотаріальні, а також на інформаційно-технічні послуги 56 тис. грн.;

витрати на відрядження 22,5 тис. грн.;

витрати на банківські послуги 53,3 тис. грн.

податки у складі собівартості склали 71 тис. грн.;

інші витрати склали 27,3 тис. грн.

Облік запасів проводиться у відповідності до вимог П (С) БО № 9 "Запаси. У відповідності з прийнятою обліковою політикою, оцінка запасів на дату балансу відображена за історичною собівартістю, а вибуття запасів протягом звітного періоду проводилось за методом ідентифікованої вартості.

Склад витрат виробництва та порядок розподілу загально виробничих витрат відповідають вимогам П (С) БО № 16 "Витрати.

На кінець 2009 р. дебіторська заборгованість покупців складає 2040,2 тис. грн., за розрахунками з бюджетом 5,4 тис. грн., інша поточна заборгованість - 3599,1 тис. грн. Визнання та оцінка дебіторської заборгованості на дату балансу відповідає вимогам П (С) БО № 10 "Дебіторська заборгованість. Резерв сумнівних боргів у звітному періоді не нараховувався.

Бухгалтерський облік та документальне оформлення касових операцій у товаристві відповідає вимогам "Положення проведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженому постановою НБУ від 21.01.2006 р. № 22.

Зобовязання

Бухгалтерський облік та оцінка зобовязань на дату балансу відповідає вимогам П (С) БО № 11 "Зобовязання. Станом на 31.12.2009 р. обліковується короткострокових поточних зобовязань на суму 13267,0 тис. грн. в т. ч. за непогашеними кредитами банків 1169,9 тис. грн.

Довгострокові зобовязання і забезпечення наступних витрат і платежів на балансі не обліковуються.

Зобовязання підприємства, що склались на дату балансу, оцінені за первісною вартістю, підтверджені даними синтетичного та аналітичного обліку.

Інший додатковий капітал на початок періоду становить 10727,9 тис. грн., на кінець - 11750,0 тис. грн., відхилення - 1022,1 тис. грн. Збільшення відбулося за рахунок безкоштовно прийнятих на баланс газопроводів та споруд на них на суму 1274,6 тис. грн.

Короткострокові кредити банків на початок звітного періоду - 1001,4 тис. грн., на кінець періоду - 1169,9 тис. грн., збільшення становить 168,5 тис. грн., що пояснюється збільшенням заборгованості перед АБ "Кліринговий дім" за одержаний кредит.

Поточна кредиторська заборгованість на початок періоду становить 625,4 тис. грн., на кінець - 3512,8, збільшення становить 2887,4 тис. грн. за рахунок збільшення заборгованості за нормовані втрати та виробничо-технологічні витрати на 2743,6 тис. грн.

Поточні зобовязання з одержаних авансів на кінець звітного періоду становлять 1545,9 тис. грн., що пояснюється збільшенням авансів по населенню за спожитий природний газ на суму 748,0 тис. грн. і промислових та бюджетних споживачів на суму 179,8 тис. грн., з газифікації та інших послуг - 148,8 тис. грн.

Кредиторська заборгованість із внутрішніх розрахунків на початок періоду становить 8558,3 тис. грн., на кінець - 6369,4 тис. грн., відхилення - 2188,9 тис. грн. за рахунок зменшення кредиторської заборгованості перед ДК Газ України.

Фінансова звітність складена на основі дійсних даних бухгалтерського обліку і форми звітності узгоджені відповідно до рекомендацій Мінфіну України.

За 2009 рік товариство отримало доходу (виручки) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) в сумі 22967,0 тис. грн., що на 7283,0 тис. грн. або на 32% більше, ніж за попередній період. В тому числі вартість природного газу становить 14814,0 тис. грн., що на 36% більше, ніж в попередньому періоді. Дохід (виручка) збільшився за рахунок збільшення вартості природного газу та послуг з його транспортування та постачання на 7201,7 тис. грн., хоча і обсяг реалізації зменшився 7,3 млн. м3 природного газу.

Дохід від іншої діяльності у порівнянні з попереднім періодом збільшився на 245,4 тис. грн. і склав 1625,0 тис. грн.

Дохід від реалізації скрапленого газу зменшився на 164,7 тис. грн. і склав 45,0 тис. грн.

Собівартість реалізованої продукції становить 19187,7 тис. грн. У порівнянні і з попереднім періодом вона збільшилася на 6411,4 тис. грн. за рахунок збільшення вартості природного газу.

Собівартість реалізованого скрапленого газу зменшилася на 170, 5 тис. грн. і склала 86,0 тис. грн. Собівартість з виконаних робіт та наданих послуг іншої діяльності збільшилася на 112,1 тис. грн. і становить 1081,0 тис. грн.

Інші операційні доходи становлять 752,1 тис. грн., що на 345,9 тис. грн., більше, ніж в попередньому періоді. Збільшення пояснюється списанням безнадійної кредиторської заборгованості в сумі 272,5 тис. грн.

Інші операційні витрати зменшилися на 656,5 тис. грн. і становлять 1307,6 тис. грн. Зменшення пояснюється тим, що за звітний період зменшилося списання безнадійної заборгованості на 1798,6 тис. грн., хоча було проведено рішення суду з ДК "Газ України" на суму 1065,3 тис. грн., штрафи по платежах до бюджету склали 31,8 тис. грн.

Інші доходи за звітний період склали 259,4 тис. грн., що на 74,1 тис. грн. більше, ніж в попередньому періоді. Збільшення відбулося за рахунок реалізації необоротних активів на суму 80,9 тис. грн.

Фінансові витрати становлять 183,3 тис. грн., що на 43,3 тис. грн. більше, ніж у попередньому періоді у звязку із збільшенням сплати відсотків за кредит та збільшенням залучених кредитних ресурсів.

Інші витрати зросли на 95,0 тис. грн. і склали 136,8 тис. грн. Збільшення пояснюється збільшенням собівартості реалізованих необоротних активів на 84,3 тис. грн., яка відображена в доходах.

За результатами фінансово-господарської діяльності за 2009 рік, Товариство отримало збиток в сумі 2603,8 тис. грн., що на 407,8 тис. грн. менше у порівнянні з 2008 роком.

Причиною такого результату є те, що доведені тарифи на транспортування та постачання природного газу не забезпечують покриття експлуатаційних видатків. Основною причиню є значне зменшення обсягів транспортування і постачання природного газу у порівнянні з тим, що закладено в тарифах. Крім того з 01.01.2009 р. була відмінена "Програма оснащення житлового фонду лічильниками газу. У звязку з відсутністю грошових коштів, Товариство не має можливості проводити заміну газових лічильників роторного типу на більш чутливі мембранного типу, тому сезонне розбалансування газу за 2009 рік склало 857,6 тис. грн., що на 203,7 тис. грн. більше, ніж в попередньому звітному періоді. Також у звітному періоді було проведено рішення суду з ДК "Газ України" на 1065,3 тис. грн., що теж вплинуло на збитковий фінансовий результат.

За видами окремими видами діяльності Товариство отримало:

з транспортування природного газу отримано збитків на суму 1267,0 тис. грн., рентабельність склала - 25%;

з постачання природного газу збитки склали 63,0 тис. грн., рентабельність - 5%;

збитки від реалізації скрапленого газу становлять 48,0 тис. грн., рентабельність відповідно - 48%;

від іншої діяльності отримано прибуток в сумі 273,0 тис. грн., рентабельність склала 25%.

Аналіз фінансово-господарської діяльності ВАТ "Тисменицягаз проведено на основі основних форм фінансової звітності: форма № 1 "Баланс, форма № 2 "Звіт про фінансові результати.


Структуру та порівняння витрат за роками наведемо в таблиці 2.2

Найменуваннякод2006200720082009Матеріальні затрати23013730,241359,40, 1924270, 203210,20,26Витрати на оплату праці24014170,241648,60,232082,50,172360,90, 19Відрахування на соціальні заходи2505260,09605,70,09749,80,06867,20,07Амортизація2604520,08663,10,09727,50,06524,80,04інші операційні витрати2706040,10921,70,132435,90, 201908,90,16Фінансові витрати140450,0175,40,011400,01183,30,02Витрати від участі вкапіталі15000,0000,0000,0000,00Інші витрати160880,0239,20,0141,80,00136,80,01Адмін. витрати7010580,181234,40,171541,60,131701,30,14Витрати на збут8000,0000,0000,0000,00Інші операційні витрати902480,04563,10,081964,10,161307,60,11всього 581117110,6112110,2112201 І проілюструємо графічно на рисунку 2.1


Рисунок 2.2 - структура витрат ВАТ "Тисменицягаз"



Як видно протягом аналізованого періоду найбільшу питому вагу мають матеріальні витрати та витрати на оплату праці, також досить високий відсоток є адміністративних витрат та інших операційних витрат, що спричинює неефективне використання прибутку підприємства і спричинює збитки і низький рівень платоспроможності підприємства. Тому керівництву негайно потрібно вжити заходів щодо зменшення цих витрат.

3. Розробка шляхів удосконалення допоміжного виробництва ВАТ "Тисменицягаз"


Оскільки своєчасне і повне надходження виручки від реалізації є предметом особливої і постійної уваги підприємств, то фінансові служби у взаємодії зі збутовими та виробничими підрозділами домагаються суворого додержання договірної дисципліни поставок щодо асортименту, якості продукції, ритмічності відвантаження продукції споживачам, пильно стежать за своєчасністю розрахунків за продукцію.

Затримка надходження виручки від реалізації паралізує роботу підприємства: воно не може своєчасно розраховуватися з постачальниками, затримує виплату заробітної плати робітникам і службовцям, розрахунки з бюджетом; в кінцевому рахунку це призводить до зменшення обсягу виробництва. На жаль, у перехідний для ринкових відносин період все це у великих масштабах відбувається в Україні, оскільки не відрегульовані питання, пов'язані з формуванням фонду оборотних коштів, які мають обслуговувати сферу розрахунків, є збої у банківському механізмі організації розрахунків, підприємства не можуть пристосуватися до порядку розрахунків у вигляді попередньої оплати товарів і послуг.

Виручка від реалізації надходить підприємству здебільшого за оптовими цінами, тому на поточний рахунок у банку або готівкою надходять кошти, що покривають насамперед усі операційні витрати, пов'язані з виробництвом і реалізацією продукції. Це, по-перше, матеріальні витрати на виробництво продукції, по-друге, амортизаційні відрахування на повне відновлення основних засобів, нематеріальних активів, по-третє, інші витрати, які для підприємства мають такий самий характер, як і матеріальні витрати (мова йде, наприклад, про відрахування за рахунок собівартості продукції на соціальне страхування, на створення цільових бюджетних та позабюджетних фондів тощо), по-четверте, витрати підприємства у складі собівартості продукції на оплату праці (трудові витрати), по-п'яте, адміністративні витрати й витрати на збут, які, хоч і не є елементами виробничої собівартості, прилучаються до складу операційних витрат і формують повну собівартість реалізованої продукції.

Крім покриття всіх елементів операційних витрат (повної собівартості реалізованої продукції), виручка від реалізації містить прибуток, а також податок на додану вартість, які мають у повному обсязі перераховуватися до державного бюджету, бо це накопичення, які централізуються державою.

Структура доходу (виручки) кооперативу від реалізації може бути представлена такою схемою (рис.3.1).


Рис 3.1 - Оперативний контроль за надходженням доходу (виручки) від реалізації.


Дохід (виручка) від реалізації продукції є основним джерелом доходів ВАТ "Тисменицягаз", тому фінансова служба зобов'язана забезпечити повне й рівномірне надходження її від покупців. Це потребує встановлення фінансового контролю за ритмічністю виробництва, дотриманням графіка відвантаження готової продукції, одержанням платіжних документів, своєчасним переданням їх покупцям або в банк - залежно від форми розрахунків, які встановлені в договорах.

Дослідники виділяють наступні складові економічної стійкості підприємств: виробничу, технологічну, організаційну, фінансову, ресурсну, інвестиційну, ринкову, інтерфейсну, соціальну та екологічну. З огляду на специфіку функціонування підприємств, вважається за доцільне виділити такі складові економічної стійкості, як виробнича, фінансова, ресурсна, соціальна та екологічна (рис 3.1). кожна із складових економічної стійкості детермінується рядом внутрішніх і зовнішніх чинників.

Так, виробнича стійкість підприємства відображає ступінь використання та захищеності його виробничого потенціалу.

Вона визначається рівнем технічної, технологічної й організаційної стійкості підприємства і характеризується рівнем прогресивності технологій та продукції, що виробляється, ступенем адекватності органірційної й виробничої структури підприємства обраній стратегії розвитку та ринковій кон'юнктурі (табл.3.1).

Фінансова стійкість залежить від забезпеченості підприємства фінансовими ресурсами. Вона відображає збалансованість засобів і джерел їх формування, доходів та витрат, грошових і товарних потоків, оцінюється на підставі співвідношення власного й залученого капіталів підприємства, темпів нагромадження власних засобів у результаті (господарської діяльності, співвідношення довгострокових і поточних зобов'язань, забезпеченість матеріальних оборотних засобів власними джерелами. Про її послабленім свідчать зниження ліквідності, зростання кредиторської та дебіторської заборгованості.

Ресурсна стійкість характеризує забезпеченість виробництва основними видами ресурсів (матеріально-технічними, фінансовими, трудовими, інформаційними), їх якість, ефективність використання, наявність резервів тощо.


Рис 3.1 - Основні напрями забезпечення економічної стійкості підприємств


Одним із найважливіших ресурсів підприємства є його працівники, без яких навіть автоматизоване виробництво буде недієздатним. З огляду на це окремою складовою економічної стійкості підприємства слід виділити соціальну стійкість, яка характеризує соціальну стабільність у їй виробничому колективі, умови праці, розмір мінімальної заробітної плати, середню заробітну плату, чисельність працівників, розмір заробітної плати яких нижчий від прожиткового мінімуму, заборгованість із заробітної плати тощо. Для аграрних підприємств оцінка соціальної стійкості є дуже важливою, оскільки низький рівень розвиті" соціальної інфраструктури в сільській місцевості спричиняє зростання міграції кваліфікованих і молодих кадрів у міста, внаслідок чого в підприємствах загострюються тай проблеми як плинність кадрів, їхня вікова структура й рівень кваліфікації.


Таблиця 3.1

Цілі стійкості підприємства

СтійкістьЦільЧинники впливуЕкономічнаОптимальне використання підприємницького потенціалу; швидка адаптація до динамічних змін зовнішнього середовища; задоволення в довгостроковій перспективі потреб усіх учасників господарської діяльностіДержавна політика; розвиненість ринкової інфраструктури; якість управління; організаційно-виробнича структура; територіальні особливості розміщення; ВиробничаОптимальні пропорції виробництва забезпечення продукцією власних потреб та потреб ринку; збереження продуктивності виробництва в довгостроковій перспективіОрганізаційно-виробнича структура; масштаб виробничої діяльності; прогресивність технології виробництва; забезпеченість матеріально-технічними ресурсамиРесурснаЗабезпечення виробництва основними видами ресурсів; створення резервів основних ресурсів; створення умов для ефективногоРівень ресурсного забезпечення; ступінь зносу матеріально-технічних засобів; демографічна ситуація на території розміщення підприємства ФінансоваФінансова забезпеченість підприємства; оптимальне співвідношення власного і залученого капіталів; збалансованість засобів і джерел їхнього формування; збалансованість доходів і витратСтупінь узгодження фінансових інтересів підприємства з інтересами навколишньої середовища; стан виробничого потенціалу; стан фінансових ресурсів; ступінь залежності від зовнішніх кредиторі ступінь збалансованості й комплексності фінансових інструментів у підприємстві. СоціальнаЗабезпечення соціальної стабільності у колективі; забезпечення працівникам необхідних умов праці; висока продуктивність праціЯкість і форма управління; рівень заробітної плати; освітній рівень кадрів; наявність і стан об'єктів соціальної інфраструктуриЕкологічнаЗбереження цілісності навколишнього природного середовища та здоров'я працівниківвідповідність продукції екологічними стандартам; технологічний вплив на навколишнє середовище

З таблиці видно, що досягнення економічної стійкості забезпечить підприємству не лише стабільні високі економічні результати діяльності, а й дасть змогу йому комплексно розвиватися, в довгостроковій перспективі задовольняючи свої потреби.

Висновки


Головним джерелом грошових находжень від операційної діяльності є грошові кошти, отримані від покупців і замовників. Операційна діяльність, як правило, є основним джерелом доходу підприємства. У доходах від операційної діяльності важливе місце посідають доходи від реалізації продукції.

Дохід (виручка) від реалізації продукції підприємства визначається з урахуванням фінансових результатів як операційної, так і іншої його діяльності.

За 2007 рік товариство отримало доходу (виручки) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) в сумі 22967,0 тис. грн., що на 7283,0 тис. грн. або на 32% більше, ніж за попередній період. В тому числі вартість природного газу становить 14814,0 тис. грн., що на 36% більше, ніж в попередньому періоді. Дохід (виручка) збільшився за рахунок збільшення вартості природного газу та послуг з його транспортування та постачання на 7201,7 тис. грн., хоча і обсяг реалізації зменшився 7,3 млн. м3 природного газу.

Оскільки створений інструментальний цех допоміжного виробництва випускає технологічну оснастку, яка використовується для випуску багатьох основних виробів підприємства, які ідуть на продаж, з економічної точки зору вироблена технологічна оснастка переносить свою вартість на вартість основних виробів аналогічно процесам амортизації основних засобів при кожному циклі виробництва. В той же час, період повного фізичного чи морального зношення технологічної оснастки настає, як правило, для малосерійного виробництва раніш ніж 1 рік, тобто технологічна оснастка може бути зарахована як швидкозношувальні предмети, вартість яких повинна списуватись на обмежену партію випуску основної продукції.

Враховуючи це, проблема оцінки ефективності діяльності цехів допоміжного виробництва та їх планового фінансування на сьогоднішній день на підприємствах не вирішена, а витрати цехів допоміжного виробництва плануються історично "від досягнутого рівня.

Список використаної літератури


1. Андронова А.К., Печатнова Е.Д. Оперативный контролинг: Учебное пособие - М., Издательство "Дело", 2006.160 с.

. Акулич И.Л., Герчиков И.З. Маркетинг: Учеб. пособие. - Мн.: Интнрпрессервис; Мисанта, 2003. - 397с.

. Аникин Б.А., Рудая И.Л. Аутсорсинг и аутстаффинг: высокие технологи менеджмента. Издательство: ИнфраМ, ISBN: 5160025553, 2006 г.288 стр

. Апчерч А. Управленческий учёт. - М.: Финансы и статистика, 2002.

. Аткинсон Э.А., Банкер Р.Д., Каплан Р.С., Янг М.С. Управленческий учет. - М.: Издательский дом "Вильямс", 2005.

. Атрилл П., Мак Лейни Э. Управленческий учёт для нефинансовых менеджеров. - Дн.: Балансклуб, 2003.

. Афитов Э.А. Планирование на предприятии: Учеб. пособие. Мн.: Высш. Шк., 2001.285с.

. Бень Т.Г., Довбня С.Б. Бюджетування як інструмент удосконалення фінансового менеджменту підприємств // Фінанси України. - 2000. - № 7. - С.4955

. Білобловський С.А. Складові елементи процесу бюджетування // Економіка, Фінанси, Право. 2002. № 8.С. 2025

. Бурмистров Г. Основы бюджетного управления // Журнал "Двойная запись" №11, 2005

. Вініченко М.М. Моделі системи бюджетування підприємства // Вісник технологічного університету Поділля. 2003. Т.2, №2. С.178181

. Волков А.С., Марченко А.А. Оценка эффективности инвестиционных проектов.М., Издательство РИОР, 2006 - 111 стр.

. Голов С.Ф. Управлінський облік. - К.: Лібра, 2004.384 c.

. Дикки Т. Бюджетирование малого бизнеса. Азбука предпринимательства. СПб.: БизнесМикро, 1999.240 с.

. Добротворский И.Л. Менеджмент. Эффективные технологии. Учеб. пособие. М.: "Издательство ПРИОР, 2002.464с.

. Друри К. Учет затрат методом стандарткост. - М.: Аудит, ЮНИТИ, 1998.

. Друри К. Управленческий и производственный учёт. - М.: Аудит, ЮНИТИ, 2002.

. Ефимова С., Пешкова Т., Коник Н., Рытик С. Аутсорсинг. Издательства: Журнал "Управление персоналом", Научная Книга, 2006 г.160 стр.

. Иванов Р. Бюджетування. Практические аспекты постановки задачи // Журнал "Проблемы теории и практики управления" №1/2006

. Карданская Н.Л. Принятие управленческого решения: Учебник для вузов. М.: ЮНИТИ, 1998. - 335с.

. Казанцев А.К., Серова Л.С. Основы производственного менеджмента: Учеб. пособие. М.: ИНФРАМ, 2002. _348с.

. Козловский В.А. и др. Производственный и операционный менеджмент: Учебник. СПб: "Специальная литература", 1998.366с.

. Мазур И.И., Шапиро В.Д., Ольдерогге Н.Г. Эффективный менеджмент: Учеб. пособие для вузов / Под общей ред.И. И. Мазура. - М.: Высшая школа, 2003. - 555с.

. Макаренко М.В., Махалина О.М. Производственный менеджмент: Учеб. пособие для вузов.: "Издательство ПРИОР", 1998.384с.

. Мейтленд И. Бюджетирование для нефинансовых менеджеров. Днепропетровск: БалансКлуб, 2002.204 с.

. Михайлов Д.В. Аутсорсинг. Новая система организации бизнеса. Учебное пособие. Издательство: КноРус, 2006 г.256 стр.

. Попов В.М. Бизнес фирмы и бюджетирование потока денежных средств. М.: Финансы и статистика, 2003.400 с.

. Производственный менеджмент: Учебник/ Под ред. В.А. Козловського. М.: ИНФРАМ, 2003. - 574с.

. Производственный менеджмент. Управление предприятием: Учеб. пособие/ С.А. Пелех и др.; Под ред. проф С.А. Пелиха. Мн.: БГЭУ, 2003.555с.

. Производственный менеджмент: Учебник для вузов/ С.Д. Ильенковой. - М.: ЮНИТИДАНА, 2000.583с.

. Савчук В. Контроль выполнения бюджета // Журнал "Финансовый Директор", №5, 2005 г

. Савчук В.П. Фінансовий менеджмент підприємств: прикладні питання з аналізом ділових ситуацій. К.: Видавничий будинок "Максимус", 2001.600 с.

. Савчук В.П., Виниченко М.Н. Особенности системы бюджетування предприятия // Финансы Украины. 2002. № 11. С.55

. Савчук В.П., Виниченко М.Н. Система контроля выполнения бюджета предприятия // Экономика: проблемы теории и практики. 2002. Выпуск 141. С.140

. Савчук В.П. Финансовый менеджмент предприятий: прикладные вопросы с анализом деловых ситуаций. К.: Издательский дом "Максимус", 2001.600 с.

. Савчук В.П., Виниченко М.Н. Система контроля выполнения бюджета предприятия // Экономика: проблемы теории и практики. - 2002. - № 141. - С.140149

. Савчук В.П., Вініченко М.М. Особливості системи бюджетування підприємства // Фінанси України. - 2002. - № 11. - С.5560

. Савчук В.П. Стратегическое бюджетирование // Український інвестиційний журнал Welcome. 2004. №8. С.815

. Самочкин В.Н. Гибкое развитие предприятия: Эффективность и бюджетирование. М.: Дело, 2002.376 с.

. Солнцев И.В. Общая схема постановки бюджетування на предприятии // журнал "Финансовый менеджмент" №3, 2003


Розробка шляхів удосконалення допоміжного виробництва Зміст Вступ 1. Теоретико-методологічні основи

Больше работ по теме:

КОНТАКТНЫЙ EMAIL: [email protected]

Скачать реферат © 2017 | Пользовательское соглашение

Скачать      Реферат

ПРОФЕССИОНАЛЬНАЯ ПОМОЩЬ СТУДЕНТАМ