Розробка екскурсійного туру: Харків-монументальний

 

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ХАРКІВСЬКИЙ ТОРГОВЕЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ ІНСТИТУТ

КИЇВСЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО ТОРГОВЕЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОГО УНІВЕРСИТЕТУ

КАФЕДРА ТУРИЗМУ ТА СОЦІАЛЬНИХ НАУК

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни „Організація екскурсійних послуг

на тему: «РОЗРОБКА ЕКСКУРСІЙНОГО ТУРУ: ХАРКІВ -МОНУМЕНТАЛЬНИЙ»

ХАРКІВ 2012

ЗМІСТ

РЕФЕРАТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ВИКОРИСТАННЯ ОБЄКТІВ МОНУМЕНТАЛЬНОЇ АРХІТЕКТУРИ В ТУРИЗМІ ТА ЕКСКУРСІЯХ

.1 Основні поняття і категорії

.2 Історія розвитку культурно-пізнавального туризму

.3 Особливості використання обєктів монументальної архітектури в туризмі та екскурсіях

Висновки до Розділу 1

РОЗДІЛ 2. РЕСУРСИ РОЗВИТКУ МОНУМЕНТАЛЬНОГО ТУРИЗМУ У ХАРКОВІ

.1 Історія і сучасність монументального мистецтва в Харкові

.2 Потенціал використання монументальних обєктів Харкова в екскурсях

.3 Відбір монументальних обєктів Харкова для розробки екскурсії

Висновки до Розділу 2

РОЗДІЛ 3. Організаційно-технологічні аспекти розробки екскурсійного туру

.1 Проектування та калькуляція екскурсійного маршруту

.2 Контрольний текст екскурсії

ВИСНОВКИ

ПЕРЕЛІК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

РЕФЕРАТ

Курсова робота містить:

Обєкт дослідження - туристичні ресурси пізнавально-екскурсійної діяльності у м. Харкові.

Предмет дослідження - інноваційні екскурсії монументальної тематики у м. Харкові для туристів.

Мета роботи - освоїти організаційні особливості розробки екскурсійних турів та розробити екскурсійну програму туру « Харків -монументальний».

Методи дослідження - загальнонаукові - аналіз (вивчення туристичного потенціалу м. Харкова загалом та з точки зору культурно-пізнавального туризму, проектування ( розробка екскурсійних турів), синтез та узагальнення інформації, а також економіко-туристичне прогнозування (аналіз місця монументального туризму у загальній структурі туризму регіону та визначення перспектив його розвитку), та конкретно наукові - статистичний (аналіз статистичних даних), історичний опис.

У роботі проведено теоретичний аналіз розвитку культурно-пізнавального туризму у світі та Україні, визначено потенціал міста Харкова для організації екскурсійних послуг монументальної тематики, розроблено екскурсійну програму та розраховано орієнтовну вартість екскурсії « Харків -монументаьний».

Результати даної роботи можна використовувати при організації тематичних гастрономічних турів або включати деякі елементи в оглядові екскурсії містом. Дані результати можуть бути корисними для туристичних підприємств, діяльність яких спрямована на місцевий туризм.

Ключові слова: ЕКСКУРСІЯ, ТЕМАТИЧНА СПРЯМОВАНІСТЬ ЕКСКУРСІЇ, КУЛЬТУРНО-ПІЗНАВАЛЬНИЙ ТУРИЗМ, МОНУМЕНТАЛЬНЕ МИСТЕЦТВО, МОНУМЕНТАЛЬНИЙ ТУРИЗМ, МОНУМЕНТ, ПАМЯТНИК .

РЕФЕРАТ

культурний туризм харків архітектура

Курсовая работа содержит:

Объект исследования - туристические ресурсы познавательно-экскурсионной деятельности в г. Харькове.

Предмет исследования - инновационные экскурсии монументальной тематики в г. Харькове для туристов.

Цель работы - освоить организационные особенности разработки экскурсионных туров и разработать экскурсионную программу тура «Харьков монументальный».

Методы исследования - общенаучные - анализ (изучение туристического потенциала г. Харькова в целом и с точки зрения культурно-познавательного туризма, проектирование (разработка экскурсионных туров), синтез и обобщение информации, а также экономико-туристическое прогнозирования (анализ места монументального туризма в общей структуре туризма региона и определения перспектив его развития), и конкретно научные - статистический (анализ статистических данных), историческое описание.

В работе проведен теоретический анализ развития культурно-познавательного туризма в мире и Украине, определены потенциал города Харькова для организации экскурсионных услуг монументальной тематики, разработана экскурсионная программа и рассчитана ориентировочная стоимость экскурсии «Харьков-монументаьний».

Результаты данной работы можно использовать при организации тематических гастрономических туров или включать некоторые элементы в обзорные экскурсии по городу. Данные результаты могут быть полезными для туристических предприятий, деятельность которых направлена на местный туризм.

Ключевые слова:ЭКСКУРСИЯ, ТЕМАТИЧЕСКАЯ НАПРАВЛЕННОСТЬ ЭКСКУРСИИ, КУЛЬТУРНО-ПОЗНАВАТЕЛЬНИЙ ТУРИЗМ, МОНУМЕНТАЛЬНОЕ ИСКУССТВО, МОНУМЕНТАЛЬНИЙ ТУРИЗМ, МОНУМЕНТ, ПАМЯТНИК.

ABSTRACT

work includes:of research - Travel Resources cognitive-excursion activity in Kharkiv.subject of research - innovative excursions monumental issues in Kharkiv for tourists.- to learn the organizational features of the development of sightseeing tours and excursion program to develop a round "Kharkiv-monumental."methods - general - Analysis (study tourism potential of Kharkiv in general and in terms of cultural tourism, planning (development sightseeing tours), synthesis and synthesis of information as well as economic and travel forecasting (Analysis monumental places of tourism in total tourism region and determine the prospects for its development), and specific research - statistical analysis (statistics), the historical description.paper contains a theoretical analysis of the development of cultural tourism in the world and Ukraine, Kharkov identified potential for organizing tour services monumental themes designed excursion program and calculated the approximate cost of excursions "Kharkiv-monumentanyy."results of this work can be used in case of gastronomic tour or include some elements in the Tour the city. These results may be useful for travel companies working in the local tourism.: Tours, Thematic Excursions, cultural and study tourism, monumental art, monumental tourism, monument.

ВСТУП

У процесі формування ринкового середовища в Україні значне місце відводиться реформуванню туристичної галузі. Визначення туризму провідним напрямком розвитку економіки, спрямування державної політики на стимулювання туристичної сфери дає змогу підприємствам туристичної галузі підвищувати ефективність господарювання, розширення ринкової пропозиції з урахуванням вимог вітчизняних та закордонних туристів. У цьому звязку практичне використання субєктами індустрії туризму сучасних методів менеджменту набуває особливої актуальності.

Актуальність теми -Харків є досить перспективним для розвитку екскурсійної діяльності, а саме наявність численних памяток, привабливих туристичних маршрутів, збережені національні традиції і фольклор, архітектурні памятки. Але існує ряд проблем, які потребують радикального вирішення. Тому дослідження сучасного стану і перспективи розвитку є досить актуальним питанням, яке висвітлюється у курсовій роботі.

Ступінь вивченості -Харків є досить важливим екскурсійним обєктом, проблеми і перспективи розвитку якого висвітлюють багато авторів, а саме:. О. Лейбфрейд, В. Реусов, О. Тіц.

Об'єкт -Розробка екскурсійно-туристичної програми Харків монументальний.

Предмет - Памятки монументального мистецтва державного та місцевого значення, памятники.

Мета - Дослідження можливостей для створення і розробки екскурсійних програм. Вивчення ресурсів для проведення екскурсійних турів на тему: «Харків- монументальний»

Завдання роботи:

.Необхідність дослідження сучасного стану і перспектив розвитку екскурсійної діяльності в Харкові.

.Вивчення факторія які впливають на розвиток туризму.

.Аналіз екскурсійних ресурсів культурно-пізнавального туризму.

.Розробка туру на основі дослудження

Ключові слова: ЕКСКУРСІЯ, ТЕМАТИЧНА СПРЯМОВАНІСТЬ ЕКСКУРСІЇ, КУЛЬТУРНО-ПІЗНАВАЛЬНИЙ ТУРИЗМ, МОНУМЕНТАЛЬНЕ МИСТЕЦТВО, МОНУМЕНТАЛЬНИЙ ТУРИЗМ, МОНУМЕНТ, ПАМЯТНИК .

РОЗДІЛ 1. ВИКОРИСТАННЯ ОБЄКТІВ МОНУМЕНТАЛЬНОЇ АРХІТЕКТУРИ В ТУРИЗМІ ТА ЕКСКУРСІЯХ

.1 Основні поняття і категорії

Туризм - тимчасові виїзди (іншими словами - подорожі) громадян країни, іноземних громадян та осіб без громадянства з постійного місця проживання в пізнавальних, оздоровчих, спортивних, професійно-ділових, релігійних та інших цілях без зайняття оплачуваною діяльністю в країні (місці) тимчасового перебування[15].

Під поняттям культурного туризму розуміється потреба духовного освоєння і духовного присвоєння культури світу через його відвідування, безпосереднє осягнення і переживання різних культур у різних місцях, де особисто побачене стає надбанням, приналежністю думки і почуттів туриста, змінюючи горизонти його сприйняття[15].

На сьогоднішній день існує безліч видів туризму. Це сімейний, пізнавальний, спортивний, діловий. Так як поняття культурного туризму не зводиться тільки до пізнання інших країн, її звичаїв і традицій, але культурний туризм це ще обмін досвідом, навичками[15].

Так як туризм сприяє розвитку подорожей, завдяки яким люди (туристи) мають можливість відвідати інші країни, то, завдання культурного туризму полягає в тому, щоб підвищити культурний рівень людей під час подорожі, задовольнити їх культурні потреби[15].

Об'єктами туристичного інтересу можуть бути стародавні міста, музеї, пам'ятники створені людиною і природні, визначні пам'ятки, міські ландшафти, етнічні та фольклорні пам'ятники і т. д.[15]

Ринок пізнавального туризму також досить широкий. Він у меншій мірі залежить від вікової приналежності туристів, більшою від кола його інтересів. Цікавити людини може багато, особливо щось незвичне і незвичайне, тому при вивченні ринку і розробки туру, при рекламі, особливу увагу потрібно приділяти висвітленню саме цих сторін туристського маршруту[15].

Існують два різновиди пізнавальних турів:

Стаціонарні тури - з перебуванням туристів в одному місті, туристському центрі;

Маршрутні тури - відвідини декількох міст і центрів пам'яток, вибудуване у вигляді маршруту подорожі[15].

При організації маршрутних турів розробляється спеціальний графік відвідування запланованих пунктів. На місто чи туристський центр виділяється від 1 до 3 днів залежно від величини туристського центру та обсягу пам'яток. Найбільша кількість днів виділяється тільки на самі великі туристські центри. Крім того, пізнавальні тури мають масу тематичних різновидів: історичні екскурсії, театральні, фольклорні, етнографічні, літературні, природознавчі[15].

Основну роль у таких програмах відіграють екскурсійно-пізнавальні і культурні (театри, концерти) заходи, спрямовані на задоволення цікавості туристів[15].

Якщо організується історичний тур, то багата екскурсійна програма покликана висвітлити історичний розвиток місцевості на прикладах визначних об'єктів. Культурні заходи - відвідання масових заходів, таких, як театри, концерти, тощо У програму включено відвідування музеїв побуту, декоративно-прикладного мистецтва, історичних, краєзнавчих музеїв тощо

Програма туру будується в залежності від тематики туру[14].

Дозвілля на таких турах культурно-пізнавального характеру: творчі зустрічі, відеопрограми про місце відпочинку, різні національні свята. Спортивні та курортні програми, як правило, не плануються[15]..

Розміщення туристів у стаціонарних турах може бути найрізноманітнішим - у готелях від 1 до 5 зірок. Основна вимога - місцезнаходження готелю в межах міста, бажано ближче до його історичного центру. На маршрутних турах туристів розміщують, як правило, в готелях туристичного класу (у різних країнах - від 2 до 4 зірок) [15].

На пізнавальних турах з туристами працюють досвідчені гіди-екскурсоводи. На окремих тематичних екскурсіях - екскурсоводи-мистецтвознавці. Важливо при роботі з іноземними туристами надавати їм екскурсії на рідній (в іншому випадку, англійською) мовою. Це є сьогодні правилом хорошого тону і негласним правилом гарного обслуговування. Вважається, що переведення спотворює сприйняття теми і погіршує якість екскурсії[14].

У програмі турів необхідно виділяти вільний час для самостійного огляду міста і знайомства з його магазинами. У містах, на відвідини яких виділяється всього 1 день, такий час може бути не передбачено. Хоча це залежить від побудови програми, навантаження і великої кількості визначних об'єктів[14].

На підставі матеріалів про культурний і пізнавальному туризмі можна зробити висновок, що таке культурно-пізнавальний туризм. Це туристські відвідування пам'яток історії та культури, туристських територій та об'єктів культурної спадщини[14].

Культурно-пізнавальний туризм ще називають екскурсійним. За законом України "Про туризм" екскурсантом є "особа, відвідує країну (місце) тимчасового перебування в пізнавальних цілях на період менше 24 годин без ночівлі в країні (місці) тимчасового перебування і використовує послуги екскурсовода (гіда), гіда - перекладача ". Якщо така подорож триває більше доби це вже і є культурно-пізнавальний туризм, тобто вид туризму, головною метою якого є огляд пам'яток, а головною особливістю - насиченість поїздки екскурсійною програмою[15]..

При цьому, оскільки сама по собі екскурсія може бути включена в програму практично будь-якої подорожі, культурно-пізнавальний туризм тісно переплітається з іншими видами туризму. Наприклад, за своїм змістом в основному культурно пізнавальними є автобусні тури. Круїзи, як правило, передбачають захоплюючу екскурсійну програму. Якщо мова йде про культурно пізнавальної поїздки по святих місцях, такий тур є одночасно і екскурсійним, і релігійним. Якщо метою подорожі є знайомство з культурою, звичаями і вдачами місцевих народів, то такий тур можна одночасно вважати і екскурсійним, і етнографічним. Те, що об'єктами туристичного показу можуть бути не тільки історико-культурні, а й природні пам'ятки, ріднить культурно-пізнавальний туризм з екологічним. Тому в залежності від основної мети Вашої подорожі, Ви можете знайти компанію, яка пропонує організацію відповідних турів, як на цій сторінці, так і на інших розділах нашого порталу (автобусний туризм, круїзи, дитячий відпочинок і т. п.) [15].

Екскурсійний туризм - вид туризму, що включає подорожі та поїздки з пізнавальною метою. Для Т. е. характерними є поїздки як на груповій, так і на індивідуальній основі. Пізнавальна подорож може передувати відпочинку на курорті, або під час відпочинку туристи можуть здійснювати екскурсії, в т. ч. в інші міста і навіть інші країни[15].

Характерною рисою пізнавальних екскурсій є тенденція здійснення їх на далекі відстані з відвідуванням за одну подорож відразу кількох країн. Поряд із значним об'ємом авіаперевезень, помітне зростання популярності у туристів автобусних подорожей, поїздок на залізничному транспорті, річкових та морських круїзів[15]..

Культурне самовираження народу завжди викликає інтерес. Природна допитливість туриста по відношенню до різних куточків світу і населяють їх народів утворюють один з найбільш сильних спонукальних туристських мотивів. Туризм - найкращий спосіб знайомства з іншою культурою. Гуманітарний значення туризму полягає у використанні його можливостей для розвитку особистості, її творчого потенціалу, розширення горизонту знань. Прагнення до знання завжди було невід'ємною рисою людини. Поєднання відпочинку з пізнанням життя, історії та культури іншого народу - одна із завдань, яке в повній мірі здатний вирішувати туризм. Побачити світ своїми очима, почути, відчути - важливі частини відновної функції туризму, вони несуть в собі великий гуманітарний потенціал. Знайомство з культурою та звичаями іншої країни збагачує духовний світ людини[17].

Культура є фундаментальною основою процесу розвитку, збереження, зміцнення незалежності, суверенітету і самобутності народу. Ідентичність шляхів історичної еволюції культури і туризму визначила спільність нових методів підходу до їх подальшого розвитку. У більшості країн світу відбувається процес демократизації культури і туризму, які становлять невід'ємну частину життя суспільства. Самосвідомість і пізнання навколишнього світу, розвиток особистості та досягнення поставлених цілей немислимі без придбання знань в галузі культури. На конференції в Мехіко (1981 р.) було проголошено два визначення культури[17].

Перше визначення - загального характеру, засноване на культурній антропології і включає все, що створила людина додатково до природи: громадську думку, господарську діяльність, виробництві, споживання, літературу і мистецтво, спосіб життя і людську гідність[17].

Друге визначення - спеціалізованого характеру, побудоване на «культурі культури», т. е. на моральних, духовних, інтелектуальних і мистецьких аспектах життя людини[17].

Культурна спадщина якого народу становлять не тільки твори художників, архітекторів, музикантів, письменників, праці вчених і т. д., але і нематеріальне надбання, включає фольклор, народні промисли, фестивалі, релігійні ритуали і т. п. Давно виділився і став самостійним такий вид туризму, як культурний, або пізнавальний. Його основою є історико-культурний потенціал країни, що включає всю соціокультурну середу з традиціями і звичаями, особливостями побутової та господарської діяльності. Мінімальний набір ресурсів для пізнавального туризму може дати будь-яка місцевість, але для його масового розвитку потрібно певна концентрація об'єктів культурної спадщини, серед яких можна виділити:

-пам'ятники археології

-культову і громадянську архітектуру

-пам'ятники ландшафтної архітектури

-малі та великі історичні міста

-сільські поселення

-музеї, театри, виставкові зали та ін

-соціокультурну інфраструктуру

-об'єкти етнографії, народні промисли і ремесла, центри прикладного мистецтва

-технічні комплекси та споруди[17].

При відвідуванні іншої країни туристи сприймають в цілому культурні комплекси, складовою частиною яких є природа. Атрактивность культурних комплексів визначається їх художньої та історичною цінністю, модою і доступністю по відношенню до місць попиту. Особливості культури різних регіонів світу все частіше спонукають людей проводити відпустку в подорожі. Об'єкти, відвідувані туристами, сприяють їх духовному збагаченню, розширенню кругозору. Культура є одним з основних елементів туристського інтересу. Пізнавальний туризм охоплює всі аспекти подорожі, за допомогою якого людина дізнається про життя, культуру, звичаї іншого народу. Туризм, таким чином, є важливим засобом створення культурних зв'язків та міжнародного співробітництва. Розвиток культурних факторів всередині регіону є засобом розширення ресурсів для залучення туристичних потоків. У багатьох країнах туризм може бути включений в так звану політику культурних відносин. Рівень культурного розвитку може бути використаний також для створення сприятливого іміджу конкретного регіону на туристичному ринку. Елементи і фактори культури можуть бути каналами розподілу інформації про туристських можливості місцевості. Успіх розвитку туризму залежить не тільки від матеріально-технічної бази, що відповідає загальноприйнятим стандартам і вимогам, а й від унікальності національної культурної спадщини[17].

Об'єкти національної культурної спадщини повинні бути представлені розумно і творчо. Науково-технічний прогрес зробив свою справу: продукція однієї країни практично не відрізняється від аналогічної продукції іншої країни. У культурі однаковість неприпустимо. Регіон, який бажає стати популярним туристичним напрямом, повинен володіти унікальними культурними комплексами і пропонувати їх на туристичний ринок[17].

Оцінка культурних комплексів для туристських цілей може проводитися двома основними методами

) ранжируванням культурних комплексів за їх місцем у світовій і вітчизняній культурі;

) необхідним і достатнім часом для огляду визначних пам'яток, що дозволяє порівнювати різні території по перспективності історико-культурного потенціалу для туризму[17].

Ці методи багато в чому суб'єктивні: культурні комплекси, високо оцінюються фахівцями, не завжди викликають адекватну реакцію у туристів. Необхідна і достатня час для огляду об'єктів до певної міри визначається їх доступністю і побудовою екскурсійних маршрутів. Нарешті, уявлення про цінності культурних комплексів залежить від рівня освіти, національних особливостей туристів. У більшості випадків інтерес до об'єктів культури визначається модою[17].

Важливою характеристикою культурного комплексу є стабільність його відповідності ціннісним критеріям, сформованим у населення. Цей фактор пов'язаний з довгим часом інтересу туристів до конкретного культурного об'єкту. Зберігається стабільність інтересу туристів до таких об'єктів світової культурної спадщини, як єгипетські піраміди, антична архітектура та ін.. Разом з тим ряд об'єктів, наприклад ленінські місця, найбільш відвідувані в радянський період в Росії, втратив свою привабливість зі зміною ідеологічних установок в суспільстві. Тому одним з основних завдань організаторів туризму є не тільки створення культурного комплексу для туризму, але й збереження його на досить тривалий історичний період. Незважаючи на те що практично будь-яку інформацію можна отримати з друкованих періодичних видань, художньої літератури та інших джерел, не старіє стара істина: «Краще один раз побачити, ніж сто разів почути». Тому регіон, зацікавлений в залученні туристів, повинен розумно планувати і розвивати спеціальні програми та заходи, що сприяють підвищенню інтересу до його культури, поширювати інформацію про свій культурний потенціал у розрахунку на залучення потенційних туристів[17].

Сучасні процеси трансформації пріоритетів в Україні супроводжуються пробудженням національної самосвідомості та духовного відродження. В цих умовах особливої актуальності набуває наукове забезпечення діяльності в сфері збереження, охорони, використання та популяризації національного культурного надбання[17].

Українська культура завдяки зусиллям працівників культурно-мистецької сфери, потужній підтримці держави та місцевого самоврядування,зберегла темпи розвитку попри нелегкі проблеми, породжені фінансовою кризою і наслідками загальної соціальної трансформації, що її переживало суспільство в попередні десятиліття[17].

Суттєвим кроком є усвідомлення державою вирішального значення ролі культури у справі успішної модернізації суспільно-економічного життя сучасної України. Зокрема, у Посланні Президента до Українського народу від 3 червня 2010 року наголошується: «Завдання економічної та цивілізаційної модернізації, які стоять перед Україною, ми вирішимо лише за умови випереджального розвитку гуманітарної та соціокультурної сфери» [17].

За словами начальника управління культури і туризму Харківської облдержадміністрації Дмитра Кузнєцова, на території Харківської області налічується 9535 пам'яток історії та культури, з них 6703 пам'ятки археології, 2770 пам'яток історії та 62 пам'ятника монументального мистецтва[23].

За його словами, за останні 4 роки Управлінням культури і туризму проведена інвентаризація пам'яток археології в Золочівському, Богодухівському, Куп'янському, Чугуївському районах, містах Чугуєві і Куп'янську. Також враховані пам'ятки історії та монументального мистецтва в Чугуївському, Коломацькому, Куп'янському, частково Вовчанському районах, містах Чугуєві і Куп'янську, а також в Дзержинському районі міста Харкова[23].

Також проводилась інвентаризація пам'яток археології в Нововодолазькому районі і пам'ятників історії та монументального мистецтва в Ленінському районі Харкова[23].

«Ведеться робота з паспортизації об'єктів культурної спадщини. На даний момент складено 142 комплекту облікової документації. Згідно з вимогами статті 14 Закону України «Про охорону культурної спадщини» протягом цього року до переліку пам'яток занесені 53 об'єкта » [23].

1.2 Історія розвитку культурно-пізнавального туризму

Виникнення і розвиток культурно-пізнавального туризму нерозривно пов'язане з історією виникнення розуміння культурних цінностей, визнання необхідності їх систематизації і розробці нормативних актів з охорони[13].

Сучасний етап історії розвитку культурно-пізнавального туризму. Кінець XX початок XXI століття - етап усвідомлення небезпеки глобального і безконтрольного використання культурних ресурсів. Характеризується наявністю наступних факторів: міжкультурне вплив, створення єдиного інформаційного простору, законодавче регулювання, розробка та впровадження програм по збереженню культурної спадщини[13].

-і роки XX століття характеризуються зниженням показників темпів росту масового туризму. Період необмеженого зростання і безконтрольної експлуатації навколишнього середовища підходив до кінця. Світова економіка перебувала в стані структурного спаду. Процеси зіткнення світової економіки і геополітичної реструктуризації породили нові глобальні процеси, що загрожують зникненням світової культурної спадщини[21].

Перший Період 1991- 1998 Перехідний від радянського профспілкового туризму до комерційного. Ці зміни були обумовлені розпадом в 1991 році СРСР. Різкій спад активності увнутрішньому турізмі, обумовлених скороченню планових маршрутів через розпад СРСР, а кож лібералізацією цін, щомає на меті створення в країні рінкової економікі,і призвели до різкого подорожчання туристсько-екскурсійніх послуг. Туризм втрачає свою соціальну спрямованість, оскількі головною метою нових туристичних підприємств, заснованіх на приватній і змішаній формах власності, стає швидке отримання прибутку. У цей період в першу черга розвивається віїздній туризм як діяльність, яка не потребує капіталовкладень в місцеву туристично індустрію[21].

Однак, фінансова криза 1998 року призвела до різкого скорочення виїзного туризму, туристичні фірми регіону починають розвивати внутрішній та екскурсійний туризм[21].

Другий період настав після серпня 1998 і тривав по 2005 рік. У посткризовий період у зв'язку з інтенсифікацією внутрішнього туризму виникає стійкий попит на позакласні готельні послуги з низьким сервісом і вимогливістю, за адекватної низькою ціною розміщення. В умовах ринкових перетворень у державному регулюванні переважали заходи прямого законодавчого впливу, що було необхідністю для швидкого запуску ринку. Впорядкування нормативно-правової основи діяльності туристичних фірм благотворно позначилося на їх територіальному розміщенні й просуванні усередині регіону. Після 2000 р. спостерігається максимальне зростання кількості туристичних фірм, які здійснюють організацію в'їзного туризму[21].

З управлінської точки зору втома від туризму, екологічний занепад, переповненість визначають необхідність змінити асортимент послуг і практику управління. Дана тенденція пов'язана також зі зміною пріоритетів у туризмі, настроєм та намірами самих туристів, зміною потреб[16].

На сьогоднішній день в Україні цінності історії та культури є одним з незахищених і вразливих ділянок діяльності держави. Результатом даної тенденції є ряд об'єктивних факторів. В умовах бідності та соціальної незахищеності, майнового розшарування суспільства цінності культури відсуваються на другий план[16].

Об'єкти культурної спадщини в останні десятиліття опинилися під загрозою «екологічної агресії» поширених способів ведення господарства та притаманного сучасному людству способу життя в цілому. В результаті багато цінні пам'ятки історії та культури були повністю або частково втрачені[16]

Сучасне становище в даній сфері характеризується повномасштабним проявом сформованих у попередні роки тенденцій негативного впливу екологічних факторів на пам'ятники історії та культури. В останні роки екологічна ситуація в країні в цілому і в більшості її регіонів не була більш агресивною, ніж раніше. Проте, багаторічний вантаж екологічного впливу все більш явно дає про себе знати, демонструючи, таким чином, перехід кількісних змін у якісні. Гострота цієї проблемної ситуації багато в чому обумовлена різко знизилися в останнє десятиліття обсягами робіт з підтримання пам'яток (ремонт, реставрація та ін), все ширше розповсюджується їх безгосподарності, а також зниженням загальної ефективності державного та громадського контролю в даній сфері[21].

Активне входження до Списку Всесвітньої спадщини стало одним з основних напрямів реалізації української політики збереження спадщини. Іншим напрямом стало формування національного Всеукраїнського фонду відтворення видатних пам'яток історико-архітектурної спадщини[16].

.3 Особливості використання обєктів монументальної архітектури в туризмі та екскурсіях

В якості екскурсійних об'єктів можуть виступати: пам'ятки архітектури та містобудування - архітектурні ансамблі і комплекси, історичні центри, квартали, площі, вулиці, залишки стародавнього планування і забудови населених пунктів; споруди цивільної, промислової, військової, культової архітектури, народного зодчества, інженерні споруди (фортеці, мости, башти); архітектурні споруди, пов'язані з життям і діяльністю видатних особистостей[3].

Статус пам'ятника присвоюється найбільш цінним з естетичної або історичної боку об'єктів, після чого їх охороною займаються державні або місцеві інспекції з охорони пам'яток. В кінці ХХ століття на державному обліку перебувало понад 150 тис. пам'яток історії, археології та культури, а в музеях країни зберігалося близько 40 млн експонатів[16].

Екскурсійні об'єкти класифікуються за змістом, за функціональним призначенням, за ступенем збереженості[3].

За змістом виділяють однопланові (твори живопису, рослини, будівлі) та багатопланові (архітектурні споруди, що одночасно є історичними пам'ятками) пам'ятки. За функціональним призначенням - основні, на базі яких розкриваються підтеми, і додаткові, що показуються під час переїздів (переходів) між основними об'єктами і в ході логічних переходів в розповіді. За ступенем збереження екскурсійні об'єкти бувають повністю збереглися, збереглися із значними змінами (перебудовані та реконструйовані), частково збереглися і втраченими[3].

При підготовці екскурсії перед екскурсійними працівниками стоїть завдання - з безлічі пам'яток, відповідних темі екскурсії, відібрати найцікавіші за зовнішнім виглядом і за тією інформацією, яку вони несуть, оскільки правильний відбір об'єктів, їх кількості, послідовність показу впливають на якість і ефективність екскурсії[3].

У практиці підготовки екскурсії використовується методика відбору екскурсійних об'єктів на основі визначення цінності і значущості даного об'єкта для розкриття теми. Її застосування особливо важливо, коли на маршруті розкладено кілька об'єктів, подібних за змістом, і необхідно вибрати ті з них, які найбільш актуальні для даної теми[3].

Для оцінки об'єктів, які потенційно можуть бути включені в екскурсію, рекомендується застосувати такі критерії.

Пізнавальна цінність, тобто зв'язок об'єкта з конкретними історичними подіями, життям та діяльністю видатної особистості, а також художні достоїнства пам'ятника[3].

Популярність, тобто популярність пам'ятника серед населення[3].

Незвичність (екзотичність) об'єкта, то є особливість, неповторність пам'ятника. Незвичайність може бути архітектурного характеру, пов'язана з особливостями конкуренції змісту, природного характеру, наприклад сталактито-сталагмітові кастові печери. Нарешті, екзотичність об'єкта може бути пов'язана з історичною подією, що сталася в цьому будинку або на місці установки даного пам'ятника[3].

Виразність об'єкту, тобто зовнішня виразність пам'ятника, його взаємодію з навколишнім середовищем - іншими будівлями, спорудами, природою. Перевага віддається тому об'єкту, який оптимальним чином вписується в місцевість, гармонує з іншими об'єктами[3].

Збереження об'єкта, тобто стан пам'ятника в даний момент, його підготовленість до показу екскурсантам і здатність своїм зовнішнім виглядом викликати у них позитивні емоції[3].

Місце розташування об'єкта оцінюється з точки зору відстані до пам'ятника, зручності під'їзду (підходу) до нього, придатності дороги для автотранспорту або пішоходів, наявність спостережної майданчики[3].

Тимчасове обмеження показу об'єкту (за часом доби, місяцях, сезонах) має місце, коли відвідування й огляд об'єкта неможливі через погану видимість, поганої погоди, сезонності і інших минущих явищ[3].

Правильний відбір пам'яток як екскурсійних об'єктів забезпечує зорову основу сприйняття екскурсії і глибоке розкриття її теми[14].

Необхідно стежити за тим, щоб об'єкти однієї екскурсії не дублювалися інший. При неможливості цього уникнути при показі таких об'єктів і в оповіданні про них кожен раз рекомендується використовувати інший фактичний матеріал, застосовувати інші методичні прийоми показу і розповіді, одним словом, повинен мати місце новий поворот в подачі матеріалу відповідно до теми екскурсії та екскурсійної аудиторією[14].

Екскурсія не повинна бути перевантажена великою кількістю відвідуваних об'єктів, оскільки це збільшує її тривалість, підвищує стомлюваність екскурсантів, призводить до поверхневого висвітлення теми, так як про більшість об'єктів даються лише довідки. Для міської оглядової екскурсії, розрахованої на 4 - 5 академічних годин, рекомендується відбирати 15 - 20 об'єктів. У тематичних екскурсіях їх число значно менше і становить 8 - 10. Число об'єктів в екскурсії залежить від її мети, теми та екскурсійної аудиторії[14].

В екскурсію можуть входити як об'єкти однієї групи, наприклад пам'ятники архітектури, так і об'єкти різних груп: пам'ятники архітектури, історії, природи, пам'ятні місця. Набір об'єктів залежить все від тих же факторів: теми екскурсії, її мети, складу екскурсійної групи. Слід уникати одноманітності в побудові зорового ряду, особливо в оглядових міських екскурсіях[14].

В ході підготовки екскурсії вивчати об'єкти рекомендується безпосередньо на місці розташування, в їхньому природному середовищі. Це дозволяє екскурсоводу вільно орієнтуватися у пам'ятника, кваліфіковано вести його показ, давати чіткішу словесну характеристику[14].

Таким чином, при розробці нової екскурсії вирішальне значення мають об'єкти, що становлять зорову основу в розкритті теми. Закінчення роботи з відбору об'єктів для майбутньої екскурсії та їх характеристик дозволяє перейти до складання маршруту екскурсії[14].

До монументального живопису відносяться твори, безпосередньо пов'язані з архітектурними спорудами, поміщені на стіни, стелі, склепіння, рідше - на підлогу, а також всі види розписів по штукатурці - це фреска (Буоно фреско, фреско а секко), мозаїка, написані на полотні мальовничі панно, спеціально пристосовані для певного місця в архітектурі, а також вітражі, сграффіто, майоліка та інші форми площинно-живописного декору в архітектурі. За характером змісту та образного ладу розрізняють твори живопису, що володіють якостями монументальності, що є найважливішою домінантою архітектурного ансамблю і монументально-декоративні розписи, лише декоруючі поверхню стін, перекриттів, фасадів, які як би «розчиняються» в архітектурі[7].

Монументальний живопис називають також монументально-декоративної живописом, або мальовничим декором, що підкреслює спеціальне декоративне призначення розписів. В залежності від своєї функції твори монументального живопису вирішуються в об'ємно-просторове або площинно-декоративному ключі. Монументальна живопис набуває цілісність і закінченість лише у взаємодії з усіма складовими архітектурного ансамблю[7].

Монументальне мистецтво - одне з пластичних просторових образотворчих і необразотворчих мистецтв. Даний рід їх включає твори великого формату, що створюються відповідно до архітектурної або природної природним середовищем, композиційним єднанням і взаємодією з якими вони самі набувають ідейно-образну завершеність, і повідомляють таку ж оточенню. Твори монументального мистецтва створюються майстрами різних творчих професій і в різних техніках. До монументального мистецтва ставляться пам'ятники і меморіальні скульптурні композиції, живописні та мозаїчні панно, декоративне оздоблення будівель, вітражі, а також твори виконані в інших техніках, в тому числі і багатьох нових технологічних формацій[7].

Монументальністю мистецтвознавство, естетика і філософія взагалі іменують то властивість художнього образу, яке за своїми характеристиками родинно категорії «піднесене».Словник Володимира Даля дає таке визначення слову монументальний - «славний, знаменитий, який перебуває у вигляді пам'ятника». Твори, наділені рисами монументальності, відрізняє ідейний, суспільно значиме або політичний зміст, втілене в масштабною, виразною величної (або величавої) пластичної формі. Монументальність присутня в різних видах і жанрах образотворчого мистецтва, проте якості її вважаються неодмінними для творів власне монументального мистецтва, в яких вона є субстратом художності, домінантою психологічного впливу на глядача. У той же час, не слід ототожнювати поняття монументальність з самими творами монументального мистецтва, оскільки не все створене в номінальних межах цього виду образотворчості і декоративності несе в собі риси і володіє якостями справжньої монументальності. Прикладом тому служать створені в різний час статуї, композиції та споруди, що володіють рисами гігантоманії, але не несуть у собі заряду істинного монументалізму і навіть уявного пафосу.Трапляється, гіпертрофія, невідповідність їх розмірів змістовним завданням, з тих чи інших причин змушує сприймати такі об'єкти в комічному ключі. З чого можна зробити висновок: формат твору є далеко не єдиним визначальним фактором у відповідності впливу монументального твору завданням його внутрішньої виразності. Історія мистецтва має достатньо прикладів, коли майстерність і пластична цілісність дозволяють досягати вражаючих ефектів, сили впливу і драматизму тільки за рахунок композиційних особливостей, співзвуччя форм і трансльованих думок, ідей у творах далеко не найбільших розмірів («Громадяни Кале» Огюста Родена трохи перевищують натуру ). Найчастіше відсутність монументальності повідомляє творам естетична невідповідність, відсутність справжнього відповідності ідеалам і громадським інтересам, коли творіння ці сприймаються не більш як помпезні і позбавлені художніх достоїнств[7].

Твори монументального мистецтва, вступаючи в синтез з архітектурою і пейзажем, стають важливою пластичної або смисловий домінантою ансамблю і місцевості. Образно-тематичні елементи фасадів та інтер'єрів, пам'ятники або просторові композиції традиційно присвячуються, або стилістичними своїми особливостями відображають сучасні ідейні віяння і соціальні тенденції, втілюють філософські концепції. Зазвичай твори монументального мистецтва мають своїм призначенням увічнення видатних діячів, значних історичних подій, але тематика і стилістична спрямованість їх безпосередньо пов'язані і з загальним соціальним кліматом і атмосферою, що переважає в суспільному житті. Прагнення до символічному запечатлению піднесених, загальнозначущих явищ та ідей зумовлює і диктує величність і значущість форм творів, відповідні композиційні прийоми і принципи узагальнення деталювання або міру її експресивності. Окремі твори виконують службову роль по відношенню до архітектурних споруд, будучи акомпанементом, посилюють виразність їх загального ладу і композиційних особливостей.Певна функціональна залежність ряду усталених видів монументального мистецтва, допоміжна їх роль, що виражається у вирішенні завдань по декоративної організації стін, різних архітектурних елементів, фасадів і перекриттів, садово-паркових ансамблів або самого по собі ландшафту, коли призначені того твору наділяються архітектонічно-орнаментальними якостями або властивостями аранжує естетизації, позначається їх віднесенням до монументально-декоративному мистецтву. Проте, між цими різновидами монументального мистецтва відсутня строга грань, що відокремлює їх один від одного. Однією з основних особливостей монументального мистецтва, що володіє названими якостями, строгими узагальненими формами або сумірною змістом динамікою. є те, що вони, в більшості випадків, створюються з довговічних матеріалів[7].

Особливе значення монументальне мистецтво набуває в періоди глобальних соціально-політичних перетворень, за часів громадського підйому, інтелектуального і культурного розквіту, що знаходяться в залежності від стабільності загальнодержавного розвитку, коли творчість покликане виражати найбільш актуальні ідеї. Численні приклади того дає як первісне, так і печерне ритуальне мистецтво (мегалітичні і тотемні споруди). Мистецтво Стародавнього світу в цілому, так і найбільш виразні зразки монументального мистецтва Стародавньої Індії, Стародавнього Єгипту і Античності, твори культурних традицій Нового Світу. Зміна релігійних установок, соціальні перетворення вносять свої корективи в тенденції, живо відображаються в монументальному мистецтві. Це добре демонструє мистецтвознавство Середньовіччя і Епохи Відродження. У Росії, як і в інших державах, також спостерігалася аналогічна циклічна залежність, яка представлена монументальними творами середньовіччя - собори давньоруських міст, що зберегли фрески, мозаїки, іконостаси і скульптурний декор, скульптура від Петровської епохи до періоду політичних перетворень, що почалися в першій чверті XX століття , коли монументалізм став використовуватися в ідеологічних та пропагандистських цілях.Ступінь виправданості драматизму, доречність пафосною мотивації чи догматичної патетики, тематичного «асортименту», зрештою, також неминуче відбивається в творах монументального мистецтва[7].

Періоди смути супроводжуються дрібнотем'я, позначаються не тільки на тематично універсальному жанрі, але й на жанрі садово-паркової скульптури, де присутність «літературного» почала допустимо, але на пластику в строгому, стилістично витриманому урбаністичному оточенні, що руйнує органічну єдність. Останнього наповненням його середовища декоративними еклектичними виробами, сентиментальними сюжетами, які множаться зразками провінційного анімалістичного жанру, структурно близької до дрібної пластики, сумнівного не тільки з точки зору смаку, але і за своїми професійними якостями виконання; закономірною реакцією на такі проявом стає повернення до формального традиціоналізму, потреба «реанімації» культурного героя і звернення до нової псевдоепіческой тематиці, що утруднено відсутністю ознак «соціального замовлення» формотворною епохи ... Монументальне мистецтво по своєму призначенню не може йти на поводу у смаків публіки, бажаючи сподобається їй, воно покликане виховувати розуміння гармонії і високої краси , в той же час художник-монументаліст повинен бути здатний протистояти і запитам «елітарного» соціального меншини. Беззмістовний «декоративизм» і невиразні, непереконливі в будь-якому відношенні зразки фігуративного мистецтва крім зневіри нічого в будь-яке середовище не привносять. Тут дуже показовий приклад модерну, стилю, якому і формально і ідейно досвідом протипоказано присутність в монументальному мистецтві (хіба що - в деяких випадках суто «модернової» загальної композиції), а зараз - як стилістична акцентуація в межах концепції спеціального проекту або «сценарної»,реконструктивної доцільності. Проміжні періоди пошуків стилю - періоди еклектики і реконструктивних же псевдо-і ложноклассических, «псевдоготичний», «псевдоросійський», помпезних «бюргерських» і купецьких «візерункових».Відсутність суворої детермінації і, як наслідок того, категоричного розмежування монументального і монументально-декоративного мистецтва знаходиться в прямій залежності від очевидного взаємного впливу і взаємопроникнення їх[7].

У той же час існує, наприклад, досить продуктивні напрямки монументального кінетичного мистецтва, твори якого доречні в рівній мірі і в ландшафті, і в середовищі сучасної архітектури, коли виправдано відступ від статуарних запитів ансамблю старого міста, що змушує художника керуватися не тільки тактом і вдумливим ставленням до правомочності інсталяції в існуючому композиційно завершеному просторі, але і підкорятися сформованої ним об'ємної константі. Але композиції різної міри умовного мистецтва, наділені дійсними ознаками пластичної змістовності та переконливості, отримують, а то і завойовують, право на існування практично в будь-якому ансамблі. Активно входити і навіть вторгатися в середу будь-якого реалізованого і завершеного в часі, вичерпаного в своєму розвитку стилю, може навіть продукт контркультури, і навіть у вигляді антитези, але тільки якщо це дійсно твір, і дійсно - монументального мистецтва. Мистецтво передбачає зміну епох[7].

Вироблені століттями вимоги монументального мистецтва пред'являються до загальних пластичним характеристикам в гармонії з змістовної складової. Критерії усвідомлення ретроспективної оцінки об'єкта в усіх аспектах зобов'язують не тільки слідувати адекватного розуміння майбуття твори, а й знаходити еквівалентні життєстійкі форми[7].

Висновки до Розділу 1

На основі проведеного аналізу можна сформулювати такі висновки та визначити пріоритетні напрямки розвитку культурно- пізнавального туризму в Україні:

.Розглянуто теоретико-методологічний аспект досліджуваного мною питання, створено понятійно-термінологічний апарат.

.Проведено історичний аналіз розвитку культурно-пізнавального туризму.

.Визначено специфіку і особливість використання обєктів культурно-пізнавального туризму в екскурсійній діяльності

РОЗДІЛ 2. РЕСУРСИ РОЗВИТКУ МОНУМЕНТАЛЬНОГО ТУРИЗМУ У ХАРКОВІ

У Харкові перші монументальні твори з'явились на початку XX ст., їх творці жили у різних містах України та Росії, але жоден із них жителем Харкова не був. Передреволюційна доба була часом творення певних реалістичних властивостей монументальної скульптури з чітко визначеним впливом Петербурзької академії мистецтв, яку закінчили всі вищезгадані митці[2].

.1 Історія і сучасність монументального мистецтва в Харкові

Монументальна скульптура Харкова початку XX ст. частково висвітлена в «Історії українського мистецтва» (т. IV, кн.2, К., 1968 р.), в окремих дослідженнях по місту Харкову, монографіях про скульпторів, у дослідженнях Г.А. Богдановича, Б.А. Бондаренка, О.Ю. Лейбфрейда, А.В. Німенка, А.С. Півненко. Але загального огляду скульптурних пам'ятників цієї доби у контексті формування харківської школи не зроблено. Інформація тих часів дещо застаріла. Змінилася доба, виникли нові критерії оцінки[10].

До кінця XIX ст. монументальної скульптури в Харкові не було, окрім кам'яних половецьких ідолів, які почали збирати археологи, та меморіальної скульптури на цвинтарях. Але остання майже не збереглася[10].

Перший пам'ятник у Харкові було встановлено в 1898 р. за ініціативою відомої просвітительки X.Д. Алчевської у Мироносицькому провулку (зараз Раднаркомівська вул.) . Він являв собою бюст Т.Г.Шевченка натуральної величини роботи петербурзького скульптора В. О. Беклемішева, який раніше навчався у Харкові і тому з повагою та любов'ю ставився до української культури. Образ засмученого поета та бунтаря виконано в реалістичній манері на підставі автопортретів Т.Г.Шевченка, створених в останні роки життя. Родина Алчевських замовила пам'ятник улюбленого поета для ознайомлення широких верств населення і, в першу чергу, дівчат недільної школи. Але українофоби з місцевої думи та жандармерії заборонили вшановувати пам'ять арештанта російського царату навіть у приватному саду, і бюст перенесли до будинку Алчевських. Це був перший пам'ятник великому Кобзареві на Україні, який до того ж зберігся до наших днів[10].

Втім, потяг українців до джерел національної культури згодом віднайшов своє нове втілення. Другий монументальний бюст Т.Г. Шевченка було встановлено у 1912 р. на Селянському домі, що збудовано за проектом архітектора Б.М. Корнієнка, на фронтоні в невеликій ніші. Цей портрет виконав, імовірно, В.О. Беклемішев*, робота збереглася до наших часів, але в пошкодженому вигляді[10].

Харків став містом, де вперше в Україні двічі втілювали монументальні образи генія українського народу ще до загальновідомого конкурсу на пам'ятник Т.Г.Шевченку в Києві 1912-1914 рр[10].

Другий пам'ятник харків'яни вирішили поставити О.С. Пушкіну після святкування сторічного ювілею поета у 1899 р. Відомий російський поет жодного разу не бував у нашому місті, але університетська громадськість широко відзначила його ювілей і вирішила поставити пам'ятник у Театральному сквері, назвати ім'ям Пушкіна велику вулицю, що пролигає біля скверу зі сходу [10].

Урочисте відкриття пам'ятника, спорудженого за проектом одеського скульптора В.Е. Едуардса, відбулося 26 травня 1904 р. на день народження О.С.Пушкіна. На високому постаменті з класичними архітектурними поясами розміщено напис «А.С. Пушкину Харьков» і встановлено невеликий бронзовий бюст поета[10].

Рішення образу надто скромне і виконано в традиціях пізнього академізму. Ми бачимо портретну схожість, але відсутня психологічна характеристика. За роки свого існування суто демократичний пам'ятник став місцем проведення пушкінських ювілеїв. Згодом площа перед ним названа майданом Поезії . Подібні за рішенням монументальні бюсти встановлені О.С.Пушкіну в Одесі (1888 р.), Києві (1899р.), І.П. Котляревському в Полтаві (1903). Всі вони стали великими подіями у художньому житті місті, цікаві, перш за все, з культурологічної точки зору своєю причетністю до творчості визначних поетів[10].

У 1904 р. міська управа, що вважала за необхідне прикрасити Театральний сквер, почала листування з Одеським скульптором Б.В. Едуардсом з приводу створення пам'ятника М.В. Гоголю, який своїм походженням і творчістю був пов'язаний з рідною Україною. Скульптор запропонував два варіанти пам'ятника з напівфігурою, але вони були відхилені комісією у складі професора Харківського університету М.Ф. Сумцова, художників С.І. Васильківського, М.М. Уварена, а також архітектора Б.М. Карпенка[10] .

За свідченням художника М.М. Уварова, який був відряджений комісією до Одеси для ознайомлення з проектом пам'ятника, бюст зроблено з дотриманням академічних правил з маски обличчя померлого М.В. Гоголя і з урахуванням гравірованого портрета роботи Ф.І. Іордана. 28 липня 1905 р. художня комісія, яка добре вивчила всі деталі пам'ятника, ухвалила проект. Восени 1905 р. скульптор виготовив постамент з сірого граніту і бронзовий бюст. Та тільки в березні 1909 р. до сторіччя з дня народження великого російського і українського письменника пам'ятник було відкрито [10].

Так у Харкові виник невеликий за розмірами, але чіткий за своїм задумом ансамбль російським письменникам на колишній Театральній площі. Обидва пам'ятники стоять на одній вісі на невеликій відстані один від одного, як і задумав Б.В. Едуардс. Бюст О.С. Пушкіну повернений обличчям до однойменної вулиці, пам'ятник М.В. Гоголю поставлено напроти міського драмтеатру. Архітектурні постаменти обох монументальних творів об'єднує пірамідальна побудова, єдині розміри. А вирішення портретних бюстів різне: образ О.С. Пушкіна класично спокійний; портрет великого сатирика М.В. Гоголя створені реалістично. Складається враження, наче М.В. Гоголь побачив щось цікаве та оригінальне у самому житті. Руки, що притискують до себе перо та зошит, готові до запису. Посміхаючись з невідомої нам події, письменник начебто збирається занотувати пережите. Постамент пам'ятника М.В. Гоголю прикрашений гілками лавра, перевитого стрічками, та факсимільним підписом. Разом такі жанрові деталі надають пам'ятнику більш оповідний характер. Цей перший в Україні скульптурний ансамбль має камерний характер. Слід нагадати, що навколишні архітектурні споруди на початку XX ст. були вдвічі нижчі, і пам'ятники мали більш монументальний і вагомий вигляд, ніж сьогодні[10].

Офіційний і парадний характер має пам'ятник засновнику Харківського університету Василю Назаровичу Каразіну. Ініціаторам створення пам'ятника був письменник Г.П. Данилевський, який порушив це питання ще в 1873 р. у зв'язку зі сторіччям з дня народження вченого. У 1884 р. був створений громадський комітет для збирання коштів і спорудження пам'ятника. Останній було встановлено за проектом скульптора І.М. Андріолетті (І.І. Пагирєв) та архітектора О. М. Бекетова. Відкриття пам'ятника планувалася до сторіччя заснування університету, але будівництво трохи запізнилось. Якщо останній було засновано 17 січня 1805 року, то пам'ятник відкрито 19 червня 1907р[10].

Скульптурна композиція відтворює В.Н. Каразіна в урочисту годину (1 вересня 1802 р.) під час виступу перед громадськістю міста з промовою про необхідність заснування університету у Харкові. Пам'ятник вирішено у класичних традиціях: права рука вченого звернена до людей, постать трохи нахилена вперед, запевняючи у переконливості навчальної справи на вищому рівні. Лівою рукою В.Н. Каразін спирається на сувій з нотатками та колону. Силует статуї прочитується вельми чітко. Але в загальному рішенні переважає не монументальна, а жанрова основа. Цікавим є профільний бік пам'ятника з виразним рухом промовця, з фасу - постать вченого відрізняється статичністю. Фігурна частина вилита з бронзи, а постамент висічено з граніту бучарду. Підмурок пам'ятника симетричний і пірамідальний. Вдалим є сполучення горизонтальних та вертикальних ліній постаменту з криволінійними підвалинами бази. Тексти написів виділено тоном і низьким рельєфом та підпорядковано загальному силуету та ритму постаменту[10].

На той час подібні тенденції пластичного вирішення мали місце не тільки у творах Андріолетті, але й у роботах відомих скульпторів України і Росії: М. Опекушина, М. Мікешина, І. Чижова, Ф. Каменськогo[10].

Пам'ятник було встановлено в університетському саду біля входу з боку вулиці Сумської з можливістю оглянути з усіх боків. Останньому сприяло не тільки виразне об'ємне рішення промовця, а й написи, які розміщені на боках постаменту, і навіть пейзажний рельєф «Село Кручикь - поместье В.К. Каразина». Рельєф сумірний загальній площині постаменту. Вирішення пейзажу зроблено відповідно до класицистичних схем з кулісами та далекою перспективою у центрі. Церква серед дерев та невеликий палац на пагорбі мало нагадують сучасний краєвид дендропарку В. Каразіна. Сьогодні рельєф сприймається як умовний пейзаж, в якому розміщення споруд підпорядковане завданням багатопланової перспективи[10].

Незважаючи на деяку традиційність пластичного рішення, скульптор, дотримуючись засобів класицизму і реалізму, вдало відтворив урочисту піднесеність мрії вченого. На жаль, пам'ятник двічі переносили до стін старого корпусу та нової будівлі університету - і тому втрачено архітектурний задум О.М. Бекетова. У сучасному варіанті розміщення пам'ятника відсутній відхід для розглядання скульптурної композиції спереду. Не досить вдала орієнтація на сторони світу. Більшу частину дня сонце освітлює пам'ятник ззаду. Велика за розміром будівля університету візуально зменшує висоту та масу пам'ятника, тому слід порушити питання про новий варіант архітектурної прив'язки історичного монумента[10].

Втрачено первісне історичне оточення надгробка відомого театрального діяча М.Л. Кропивницького на його могилі на кладовищі. Пізніше останнє перетворено у молодіжний парк по вул. Артема із збереженням окремих найважливіших для харківської громадськості надмогильних пам'ятників. Оригінальний надгробок М.Л. Кропивницького виконано на замовлення дружини небіжчика скульптором Ф. Балавенським. Художні пошуки історичної доби знайшли своє втілення у несподіваному трактуванні постаменту, який складено начебто з декількох рухливих брил, що завершується асиметричним рішенням монументального бюста. У композиції постаменту знайшов своє відлуння нездійсненний проект пам'ятника-скелі для станції Підгородня, де жив і помер видатний драматург. Бюст, органічно поєднаний з постаментом, начебто завершуючи його гвинтоподібний рух. Образ М.Л. Кропивницького сповнений рішучості та енергійності. Це своєрідний пам'ятник творчому горінню і натхненню. Тут відсутня тема жалощів, що притаманна більшості меморіальний творів. З роками все яскравіше стає зрозуміло оригінальність та історична значимість театрального митця, тому психологічна глибина трактування образу М.Л. Кропивницького є вагомою для сучасних і майбутніх поколінь. Такого емоційного піднесення не зустрічалося раніше ні в українській, ні в російській меморіальній скульптурі[10].

На жаль, втрачено багато пам'ятників мистецтва і просто ремесла, що створювались на початку XX ст. Тому слід звернути увагу і на звичайні твори меморіальної скульптури, до яких можна віднести статую Діви Марії, яку перенесено на початку 1960-х рр. із зруйнованого кладовища до художнього інституту. Тут її реставрували і зберігали як зразок реалістичної майстерності. Нині вона знаходиться у музеї ХХПІ. Постать Богоматері, що стоїть на півкруглій небесній сфері і молиться, зображення атрибутів півмісяця та зів'ялої троянди свідчать про меморіальне католицьке походження твору. Дивлячись на молитовне складені руки, літургійну захопленість та відчуженість від суєти в обличчі богоматері, величні складки мафорія, що плавно спадають додолу, віртуозно зроблену троянду, можна стверджувати про технічну досконалість твору невідомого майстра. Минав час, декілька разів змінювалось ставлення влади до релігії, і нині образ мадонни знову приваблює увагу сучасників[10].

Підсумовуючи цей короткий огляд, можна зазначити, що у Харкові перші монументальні твори з'явились на початку XX ст., їх творці жили у різних містах України та Росії, але жоден із них жителем Харкова не був. Передреволюційна доба була часом творення певних реалістичних властивостей монументальної скульптури з чітко визначеним впливом Петербурзької академії мистецтв, яку закінчили всі вищезгадані митці. Таким був переддень Харківської школи скульптури, яка бере початок у 1920-х роках із заснуванням скульптурного факультету у художньому інституті[10].

.2 Потенціал використання монументальних обєктів Харкова в екскурсях.

У Харкові ще наприкінці ХVІІІ ст. було встановлено декілька архітектурних споруд-обелісків. У 1785-1917 рр. на Торговельному (Народному) майдані біля поштового двору стояв камяний верстовий стовп-обеліск. Він був водночас символом державної влади і центром намісництва, на честь чого його увінчали двоголовим орлом. У 1796 р. на обеліску позначили відстань між Харковом і Москвою та сусідніми губернськими містами. Коло нього проголошували урядові укази. Ще два обеліски було споруджено біля вїзду до міста з боку Холодної гори перед тріумфальними воротами, збудованими на честь зустрічі Катерини ІІ (1787 р.). У 1813 р. ці старі обеліски знищили за вказівкою губернатора І.І.Бахтіна.[9]

У ХІХ ст. у Харкові було зведено декілька храмів-памятників, наприклад, дзвіницю Успенського собору (1821-1844 рр.) на згадку про військові перемоги 1812 р. над Наполеоном[9].

До кінця ХІХ ст. монументальної скульптури у Харкові не було, окрім камяних половецьких ідолів, які почали збирати археологи, та меморіальної скульптури на цвинтарях. До нашого часу остання майже не збереглася[9].

Питання створення памятників традиційного типу - скульптури на постаменті - виникло наприкінці ХІХ ст. Перший памятник у Харкові було встановлено 1898 р. у Мироносицькому провулку за ініціативи відомої просвітительки Х.Д.Алчевської. Це бюст Т.Г.Шевченка натуральної величини - робота петербурзького скульптора В.О.Беклемішева, який раніше навчався у Харкові і тому з повагою і любовю ставився до української культури. Образ засмученого поета-бунтаря виконано в реалістичній манері відповідно до автопортретів Т.Г.Шевченка, створених ним в останні роки життя. Родина Алчевських замовила памятник улюбленого митця для того, щоб ознайомити з його образом широкі верстви населення і, передусім, дівчат недільної школи. Це був перший памятник великому Кобзареві в Україні, який до того ж зберігся до наших днів[9].

Утім потяг українців до джерел національної культури згодом віднайшов своє нове втілення. Другий монументальний бюст Т.Г.Шевченка було встановлено у 1912 р. на фронтоні в невеликій ніші Селянського дому, збудованого за проектом архітектора Б.М.Корнієнка. Ця робота, яку, імовірно, виконав В.О.Беклемішев, збереглася до наших часів, але в пошкодженому вигляді[9].

Харків став містом, де вперше в Україні двічі втілювали монументальні образи генія українського народу ще до чотирьох загальновідомих конкурсів на кращий проект памятника Т.Г.Шевченку в Києві 1902-1914 рр. [9].

З кінця ХІХ ст. міська Дума планувала зведення памятників діячам культури та суспільного життя[11].

Першим офіційним став памятник О.С.Пушкіну, встановлений у 1899 р. Відомий російський поет жодного разу не був у нашому місті, але університецька громадськість, широко відзначивши 100-річний ювілей митця, вирішила поставити йому памятник у Театральному сквері та назвати імям Пушкіна велику вулицю, що пролягає біля скверу зі сходу[11].

Урочисте відкриття памятника, спорудженого за проектом одеського скульптора Бориса Едуардса, відбулося у день народження О.С.Пушкіна 6 червня 1904 р. На високому постаменті встановлено його невеликий бронзовий бюст з класичними архітектурними поясами і написом „Александру Сергеевичу Пушкину город Харьков[11].

Вирішення образу надто скромне і виконано в традиціях пізнього академізму. Ми бачимо портретну схожість, але відсутня психологічна характеристика. За роки свого існування суто демократичний памятник став місцем проведення пушкінських ювілеїв. Згодом майдан перед ним одержав назву „площа Поезії. Подібні за рішенням монументальні бюсти О.С.Пушкіна встановили в Одесі (1888 р.) та Києві (1899 р.), І.П.Котляревського - в Полтаві (1903 р.). Усі вони стали великими подіями у художньому житті міст, цікавими, перш за все, з культурологічної точки зору своєю причетністю до творчості видатних поетів[11].

У 1904 р. міська управа, що вважала за необхідне прикрасити Театральний сквер, почала листування з одеським скульптором Б.В.Едуардсом з приводу створення памятника М.В.Гоголю, який своїм походженням і творчістю був повязаний з Україною. Скульптор запропонував два варіанти памятника з напівфігурою, але вони були відхилені комісією у складі професора Харківського університету М.Ф.Сумцова, художників С.І.Васильківського, М.М.Уварова та архітектора Б.М.Карпенка[11].

За свідченням художника М.Уварова, який був відряджений комісією до Одеси для ознайомлення з проектом памятника, бюст зроблено з урахуванням гравійованого портрета М.Гоголя роботи Ф.Іордана. 28 липня 1905 р. художня комісія, яка добре вивчила всі деталі памятника, ухвалила проект. Восени 1905 р. скульптор виготовив постамент із сірого граніту і бронзовий бюст. Та тільки у березні 1909 р., до 100-річчя від дня народження великого російського і українського письменника, памятник було відкрито[11].

Так у Харкові, на колишній Театральній площі, виник невеликий за розмірами, але чіткий за своїм задумом, скульптурний ансамбль, присвячений російським письменникам. Обидва памятники стоять на одній вісі, на невеликій відстані один від одного, як і задумав Б.В.Едуардс. Бюст О.С.Пушкіна повернутий обличчям до однойменної вулиці, памятник М.В.Гоголю поставлено навпроти міського драмтеатру (тепер Харківський державний академічний драматичний театр ім. Т.Г.Шевченка). Архітектурні постаменти обох монументальних творів обєднує пірамідальна побудова та єдині розміри, обидва створені реалістично. А вирішення портретних бюстів різне: образ Олександра Пушкіна класично спокійний; портрет великого сатирика Миколи Гоголя загадково усміхнений. Складається враження, наче він побачив щось цікаве та оригінальне у самому житті: руки, що притискують до себе перо та зошит, готові до запису. Посміхаючись з невідомої нам причини, письменник начебто збирається занотувати пережите[11].

Постамент памятника М.В.Гоголю прикрашений гілками лавра, перевитого стрічками, та факсимільним підписом. Разом такі жанрові деталі надають памятнику більш оповідний характер. Цей перший в Україні скульптурний ансамбль має камерний характер. Слід зауважити, що навколишні архітектурні споруди у той час були вдвічі нижчими, і памятники мали більш монументальний і величний вигляд, ніж сьогодні[11].

На початок ХХ ст. міська влада, бажаючи увічнити память про представників української літератури, планувала встановити в Харкові бюсти М.Лермонтова, В.Жуковського, Т.Шевченка, Г.Квітки-Основяненка та інших. Обговорювалися питання спорудження памятників композитору М.Лисенку та драматургу М.Кропивницькому[12].

Однак усі ці плани здійснені не були. Лише у 1914 р. на Іоанно-Усікновенському цвинтарі коштом удови та за сприяння близьких осіб драматурга звели погруддя М.Л.Кропивницького. Автор памятника - київський скульптор Ф.П.Балавинський[12].

Протягом 60-х років ХІХ ст. в університетських колах обговорювалася ідея спорудження памятника засновнику Харківського університету Василю Назаровичу Каразіну. У 1873 р. у звязку зі сторіччям з дня народження вченого письменник Г.П.Данилевський знову порушив це питання. І тільки у 1884 р. був створений громадський комітет для збирання коштів і спорудження памятника. Останній було виготовлено за проектом скульптора І.М.Андріолетті та архітектора О.М.Бекетова. Відкриття памятника планувалося до сторіччя заснування університету (17 січня 1905 р.), але будівництво трохи запізнилося, і ця подія відбулася 19 червня 1907 р. в університецькому саду біля входу з боку вулиці Сумської. Це дало можливість оглядати його з усіх боків[12].

Перші монументальні твори, що зявилися у Харкові на початку ХХ ст., присвячувалися визначним діячам літератури, мистецтва, громадського життя. Їх творці жили у різних містах України і Росії, жоден з них не був жителем Харкова. На жаль, багато споруд того часу втрачено[12].

Памятники радянського періоду в Харкові.

У 1920 р. на Привокзальній площі відкрили памятник В.І.Леніну (скульптор Б.Кратко). Цей монумент не зберігся, він був одним з перших в історії, присвячених вождю Жовтневої революції[18].

р. було споруджено памятник загиблим робітникам-залізничникам, а у 1925 р. на території колишніх майстерень відкрили обеліск на згадку про робітників Південної залізниці, що загинули у 1918-1920 роках[18].

У 1926 році у Профспілковому саду (нині міський Сад ім. Т.Шевченка) був відкритий памятник письменнику М.Коцюбинському. У 1934 р. скульптуру перенесли до скверу на площі Поезії[18].

Памятник відомому українському поету В.Еллану-Блакитному зявився у нашому місті у 1926 р., невдовзі після смерті літератора. Декілька років памятник стояв на Блакитній площі (сьогодні це перетин вулиць Артема, Мироносицької та Гіршмана), яка була названа на честь письменника. У 30-х роках, коли почалися репресії проти української інтелігенції, скульптуру демонтували за одну ніч[18].

березня 1935 р. відбулося урочисте відкриття памятника Т.Г.Шевченку. Ця скульптурна композиція є одним із найбільш значних монументів України і вважається кращим у світі памятником Кобзареві. Автори (скульптор М.Манізер, архітектор Й.Лангбард) майже чотири роки працювали над проектом. Для фігур, що оточують пілон з фігурою Кобзаря, позували актори харківського театру „Березіль: Н.Ужвій, А.Бучма, І.Маряненко, О.Сердюк.[18].

У 1957 р. на Університетській гірці, на місці зруйнованого Будинку Червоної Армії, було розбито сквер та встановлено памятник борцям Жовтневої революції (архітектор Л.Гурова). У наступному році біля памятника запалав Вічний вогонь[20].

Того ж року провели реконструкцію скверу Перемоги. Була створена Алея комсомольців-героїв. На ній встановили 8 бюстів: М.Островського, З.Космо-демянської, О.Матросова, О.Кошового та харківян - Л.Убийвовк, І.Минайленка, О.Зубарева, Г.Нікітіної[20].

За радянських часів встановили памятники Я.Свердлову, І.Котлову, М.Руднєву, М.Скрипнику[18].

У 1963 р. на площі Дзержинського (зараз майдан Свободи) був відкритий один з найбільших у світі памятників В.Леніну (скульптори О.Олійник, М.Вронський, архітектор А.Сидоренко). Бронзова постать заввишки 8,5 м височить на пєдесталі з полірованого граніту. Загальна висота памятника - 20,2 м. Поява памятника змінила увесь вигляд головного майдану міста та обумовила його перепланування, для створення „зеленої ширми були висаджені дерева[18].

У 70-і роки змінив свій вигляд і другий за значенням майдан Харкова - Радянської України (зараз площа Конституції). У 1975 р. було відкрито монумент на честь проголошення Радянської влади в Україні (скульптори В.Агібалов, М.Овсянкін, Я.Рик, художник С.Свєтлоруков, архітектори І.Алфьоров, А.Максименко). Він споруджений на місці будинку, де відбувся Перший Всеукраїнський зїзд Рад[18].

Величезною подією для харківян стало відкриття Меморіального комплексу Слави у Лісопарку, де 28 жовтня 1977 р. біля скорботної фігури Матері-Вітчизни запалав Вічний вогонь[20].

У 1988 р. на розі вулиць 23-го Серпня і проспекту Леніна зявився величний мо-нумент Воїну-визволителю (скульп-тори І.Яструбов, Я.Рик, архітектори Є.Святченко, Е.Черкасов)[6].

Здебільшого памятники радянського часу були присвячені подіям і героям революційного руху та Великої Вітчизняної війни. У цей період також були збудовані декілька памятників діячам науки та культури: письменнику М.Коцюбинському (1957), педагогу та письменнику А.Макаренку (1968), селекціонеру В.Юрєву (1964), засновнику сучасного ґрунтознавства В.Докучаєву (1968).[18]

Сучасна скульптура міста.

Останнє десятиріччя XX ст. та початок XXI ст. у Харкові ознаменувалися справжнім скульптурним вибухом, що змінив вигляд міста.

Кожного року з'являються нові памятники і скульптурні композиції. Були встановлені монументи на честь Незалежності України, засновникам міста Харкова, меморіальний комплекс пам'яті жертв голодомору. Саме ці твори відзначаються своєю грандіозністю[4].

З нагоди 10-ої річниці незалежності України на майдані Рози Люксембург було встановлено 16-метрову бронзову колону - монумент Незалежності України. На ї верхівці - фігура птаха, що склав крила у формі тризуба. Прообразом для постаті дівчинки коло підніжжя колони стала десятирічна Дарина. Вона - перша дитина, що народилася у Харкові 24 серпня 1991 р, в день проголошення незалежності України. Пам'ятник оточений 10-ма флагштоками з прапорами України[4].

Історія увічнення заснування Харкова налічує не одне десятиліття.

Перший раз це хотіли зробити ще у пятдесятих роках XX ст. Пам'ятник збирались встановити на Університетській гірці навпроти дзвіниці Успенського собору. Це будівництво було заплановано згідно з програмою святкування 300-річчя міста. Але відмовилися, за офіційною версією, через брак коштів. Святкування теж перенесли. Через деякий час на цьому місці було встановлено Пам'ятник борцям Жовтневої революції[18].

А до ювілею на чотирьох в'їздах до Харкова були встановленні символічні стовпи. Але дата заснування міста на кожному знаку була вказана різна[18]

Ювілей відсвяткували лише у 1956 році, тоді ж вирішили на головній площі встановити пам'ятник В.І.Леніну, а урочисте закладання постаменту присвятили ювілею міста[18].

Нове рішення про увічнення памяті засновників міста було прийнято напередодні 350-річного ювілею м. Харкова. За задумом авторів, таким пам'ятником повинна була стати арка з барельєфами відомих харків'ян та скульптурними зображеннями засновників міста. Але проект виявився дуже дорогим, і від нього відмовилися. Замість арки встановили кінну статую роботи Зураба Церетелі. Це подарунок місту від автора композиції - відомого скульптора, президента Російської академії мистецтв. Величний пам'ятник „Засновникам Харкова на честь 350-річчя міста розташовано у центрі міста, на початку проспекту В.І. Леніна. Могутній, облицьований червоним гранітом постамент більш ніж на 7 метрів підносить бронзову шестиметрову статую, що розвернулася у вільному русі. У руці вершника спис, за плечима лук та колчан зі стрілами. Ця єдина у місті кінна статуя символізує споконвічний рух українського волелюбства. Біля підніжжя пам'ятника була закладена металева капсула зі зверненням до майбутніх поколінь харків'ян[4].

Деякі труднощі виникли із затвердженням офіційної назви. Не всі харків'яни, особливо науковці, були згодні з тим, що монумент присвячують легендарному козаку Харку. Пропонували також увічнити осадчого Івана Каркача, що керував групою наших переселенців з Правобережної України. Утім врешті затвердили узагальнюючу назву: „Засновникам Харкова. Проте значна кількість харків'ян продовжує називати монумент - „Козак Харко[4].

Це єдиний сучасний пам'ятник, що увійшов до офіційного переліку видатних об'єктів Харкова і став, поряд з пам'ятником Т.Шевченку, скульптурним символом міста, що широко використовується у поліграфії, відео, сувенірній продукції[4].

Серед памятників, що споруджувалися у Харкові на межі тисячоліть, особливе місце посідають меморіали[5].

Перший Хрест, присвячений пам'яті жертв голодомору, в Україні було встановлено саме у Харкові ще у 1999 р.

Меморіальний комплекс пам'яті жертв Голодомору в Україні було відкрито у 2008 р. біля транспортної розв'язки автошляху Харків-Москва та кільце?вого шляху. Комплекс розташовано на височині. Його добре видно під час руху по дорозі. Центром комплексу є скульптурна композиція, що символізує українську сім'ю - чоловіка, жінку та двох дітей, хлопчика і дівчинку. Чоловік та жінка стоять, притулившись спинами один до одного, а з боків до них пригортаються налякані діти. Жінка підняла руки до неба і звертається до Бога з молитвою про спасіння. Автор цього твору - відомий харківський скульптор О.Рідний.

Були відкриті і меморіальний комплекс жертвам нацизму „Дробицький Яр (2002), меморіал жертвам тоталітаризму (2000). Меморіали вражають силою трагізму, глибиною співчуття до людей, що безвинно загинули.

Не були забуті у пам'ятниках також міліціонери, які загинули у мирний час при виконанні службового обов'язку, репресовані кобзарі, чорнобильці, пожежники, воїни-інтернаціоналісти.

З'явилася добра традиція дарувати пам'ятники місту від міста. До 350-річного ювілею Київ подарував Харкову статую Архангела Михаїла, Алчевськ - герму з головою відомого промисловця та мецената О.Алчевського. Дарували свої твори митці, вкладали кошти у пам'ятники підприємства, меценати-сучасники, вищі навчальні заклади та пересічні харків'яни.

Були встановлені пам'ятники видатним особистостям: письменникам Г.Сковороді, Г.Квітці-Основ'яненку, архітектору О.Бекетову, біологу І.Мечнікову, лікарям О.Мещанінову, В.Воробйову, Л.Гіршману, а також Ярославу Мудрому, Олександру Невському, М.Ломоносову та іншим.

У пам'ятниках, що увічнюють видатних людей, персонажі завжди конкретні і відомі багатьом, тому вони майже завжди портретні. Але справжній художник не обмежується лише зовнішньою схожістю. Внутрішній світ героїв, їхні почуття і роздуми не тільки віддзеркалюються у фігурах та обличчях, але й зумовлюють пластику всього твору, висловлюють його зміст. Велике значення також відіграють пози та жести персонажів. Найбільш виразно це втілено у пам'ятниках О.Бекетову (скульптор С.Гурбанов) і Г.Сковороді (скульптор І.Кавалерідзе).

За ініціативи керівництва вищих навчальних закладів були створені пам'ятники: Ярославу Мудрому (Націо-нальна юридична академія України ім. Я.Мудрого), Вогонь знань (Народна українська академія), Першій вчительці (Харківський Національний педагогічний університет ім. Г.С.Сковороди), триптих „Фармація у віках (Національний фармацевтичний університет). Планується встановлення пам'ятника „Інженеру на території Харківського політехнічного інституту.

Харків здобув неофіційне звання української столиці скульптури. У найближчому майбутньому планується відкриття пам'ятників історику Дмитру Багалію, математику Олександру Ляпунову, письменнику Шолому Алейхему.

Останнім часом наше місто значно збагатилося архітектурною та декоративною пластикою і парковою скульптурою.

Декоративна скульптура.

Декоративна скульптура створює художню атмосферу міст, посилює сприйняття природи у парках.

Прикладом талановитої співпраці архітектора і скульптора є статуї шахтарів, що встановлені на фасаді будівлі тресту „Донвугілля (1925, скульптор І.Кавалеридзе), що знаходиться на вул. Пушкінській. Образи могутніх робітників вражають і сьогодні. Статуї зроблені у стилі конструктивізму і несуть актуальну у післяреволюційні роки ідею величі пролетаріату.

У 30-ті роки будівлі продовжують прикрашати скульптурами. На кожній колоні першого у світі Палацу піонерів (колишнє Дворянське зібрання) встановили фігуру піонера, який салютує.

У традиціях месопотамської культури було зроблено рельєф на фасаді будівлі Школи прикордонників у вигляді шеренги військових, що манерою зображення нагадує рельєфи стін Персеполя.

Касові павільйони стадіону „Металіст прикрашає статуя „Дискобол роботи скульптора М.Манізера. У світовому шедеврі давньогрецького скульптора Мирона „Дискобол постає у спіралевидному розвороті. М.Манізер зобразив спортсмена революційної доби випрямленим. Фігура виявляє волю до перемоги і почуття гордості. Ця робота є унікальним прикладом парафрази давньогрець-кого шедевра. Скульптура була відлита на ленінградському заводі монументальної скульптури.

Для парку ім. М.Горького була зроблена скульптура „Стрілець з луком (1936). ЇЇ автор - скульптор В.Агібалов прямолінійно зобразив мускулатуру спортсмена. Образи сучасниць створила О.Кудрявцева у однофігурних компо-зиціях „Вперед (1929), „Спортсменка (1930) та „Розвід-ниця (1933). Спрощені фігури були створені на межі конструктивізму та реалізму. Подібні скульптури прикра-шали більшість місць відпочинку у Радянському Союзі і у народі одержали узагальнюючу назву „Дівчина з веслом.

Широку відомість отримала групова композиція „Хоровод (1935), що відображувала танці дітей навколо фонтана. Цю фонтанну групу було розтиражовано на скульптурній фабриці для інших міст Радянського Союзу.

Цікаву пластичну композицію у вигляді дівчинки з ящіркою у руці для фонтана зоопарку створили Я.Ражба та О.Вокельзон.

Харківські майстри не мали своєї бази для виготовлення металевих памятників, тому змушені були створювати скульптуру лише з бетону та гіпсу. Майже всі ці роботи були знищені під час війни 1941-1945 рр., а ті, що залишилися, зруйнував час.

У повоєнні роки харківяни активно відновлювали і реконструювали місто.

Кращим зразком архітектурно-декоративної пластики того часу є скульптурні групи вокзалу Харків-Пасажирський. Помпезна споруда вокзалу втілила синтез мистецтва, як у вестибюлі, так і в зовнішньому оздобленні.

З боку Привокзальної площі на висоті 17 метрів встановлені скульптурні групи „Воїн та колгоспниця та „Труд і наука (1953), роботи скульпторів В.Агібалова та В.Савченка.

На честь 300-річчя воззєднання України та Росії двома групами „Робітник та колгоспниця та „Козак і стрілець прикрасили Харківський міст з боку Московсь-кого проспекту та Кооперативної вулиці. Група „Козак та стрілець (1953, скульптори М.Овсянкін, Б.Корольков та П.Бондар) відрізняється етнографічною точністю.

Для паркової скульптури традиційним є анімалістичний жанр.

Ще у 30-ті роки пілони головного входу до зоопарку оформив відомий анімаліст В.Ватагін. Він створив фриз з фігурами мавп. Під час реконструкції 1984 р. С.Якубович розвив задум В.Ватагіна. Його скульптури: горді та сильні „Пантери, міцний „Білий ведмідь прикрасили вхід. Ці роботи відзначаються реалістичною глибиною, вдалою передачею звичок хижих звірів. Ним також були створені скульптури „Лань (1974) та „Ведмедиця (1975).

Яскраво виявив себе у цьому жанрі О.Сарудейкін, який створив композиції „Тюлені (1987), „Моржі (1989). Він відійшов від реалістичної традиції і продемонстрував зразки ігрової скульптури.

Уже у 1985-1987 рр. досить важке завдання вирішував С.Ястребов під час оформлення нового приміщення ХАТОБу. Багатофігурна композиція „Музика Лисенка допомагає перехожим одразу зясувати функцію багатоярусного гіганта. Вихороподібний танок з кованої міді виривається з важкої горизонтальної будівлі. Художній контраст посилює враження. У скульптурі танцюристи гопака та музики створюють веселе коло

Стрімкий ритм народного танцю яскраво та образно відтворює музичний геній М.Лисенка. Ця композиція визнана дуже вдалою у галузі архітектурно-декоративної пластики сучасного Харкова.

Влітку 1990 р. у нашому місті відбувся Всесоюзний симпозіум паркової скульптури. Майстри, що приїхали з різних регіонів країни, не тільки обговорювали тенденції сучасної абстрактної пластики, а ще й створили близько 20 робіт з каменю. Декілька років ці роботи стояли у парку ім. М.Горького за будівлею кінотеатру. Камяні скульптури (вапняк, піщаник) вражали відвідувачів своєю загадковістю, незвичайністю, екстравагантністю. Але скульптури, залишені без належного догляду, зіпсували вандали, деякі були вкрадені. Через декілька років після симпозіуму залишки алеї декоративної скульптури взагалі знищили бульдозером. Дуже малу частину робіт зберегли і встановили в різних куточках міста. Одна з таких робіт - „Вуха - дивує і досі.

За останні 15 років у Харкові споруджено багато памятників, у яких усе частіше пластику використовують з декоративною метою. Так зявився „Скрипаль на даху (скульптор С.Гурбанов), що прикрашає дах будівлі у центрі міста (ініціатива та кошти концерну АВЕК).

Справжнім сюрпризом став памятник Отцю Федору - герою роману І.Ільфа і Є.Петрова „Дванадцять стільців. Це перший памятник літературному герою, встановлений у нашому місті у 2001 р. (скульптор А.Табатчиков). Ще через декілька років біля кафе „Ріо облаштувалися Кіса Воробянінов, Остап Бендер та Елочка-Людоїдка. А в кафе „Шарікоff можна побачити постаті професора Преображенського та Шарикова - героїв твору М.Булгакова „Собаче серце.

Найбільшу суперечку викликав „Памятник закоханим („Поцілунок). Дехто з харківян зовсім не сприймає цей витвір молодого скульптора Дмитра Іванченка. Проте памятник вже став ще однією своєрідною візитною карткою міста і увійшов до світового топ-списку „Найоригінальніші памятники світу.

Особливу веселість викликає Шеренга даїшників-„Петровичів, що була відкрита поряд з відділенням міліції Московського району м.Харкова на вулиці Халтуріна у 2001 р. Через три роки композицію вкрали. Знову „пузаті Петровичі стали „патрулювати (на тому ж самому місці) тільки у 2009 році.

На проспекті Гагаріна перехожі дарують добру посмішку памятнику Ю.Гагаріну. Космонавт по сходах виходить з магазину електроніки „МКС.

Памятник „Шарі на території аерокосмічного університету особливо вшановують студенти під час сесії. Коло його підніжжя можна прочитати: „Шара - всем даром, и пусть никто не уйдёт обиженным.

А ще у Харкові є памятники „Веле-тенським яйцям (ст. метро „Наукова), „Шестерні (вул. Нетечинська), „Двигуну внутрішнього згоряння (пров. Конюшен-ний), „Газовій задвижці (біля Харківського управління газопроводів, вул. Культури), „Швейній машинці (вул. Данилевського), „Геометрії Рімана, горбатому жовтому „Запорожцю. У 2009 р. встановлені мармурові міні-копії „Семи чудес Харкова.

Останнім часом, багато у чому завдячуючи декоративній скульптурі, місто стало більш людяним. Цю особливість відмітив відомий харківський митець О. Рідний: „Менше фанфар - більше людяності.

.3 Відбір монументальних обєктів Харкова для розробки екскурсії

Розробка власної екскурсійної програми вимагає підбору окремих обєктів. Розглянувши весь перелік, я обрала такі об'єкти: Памятник О.Пушкіну, Пам'ятник М. Гоголю, Дзерка?льний стру?мінь, Пам'ятник Т. Шевченку, Пам'ятник футбольному м'ячу , Пам'ятник В. Каразіну, Пам'ятник Леніну, Памятник Засновникам Харкова ( козаку Харкові ) на честь 350-річчя заснування Харкова.

Памятник О.Пушкіну. Па?м'ятник Олекса?ндру Пу?шкіну -перший в Україні бюст-пам'ятник російському письменнику Олександру Пушкіну, встановлений у 1904 році наТеатральній площі. Один з найстарших пам'ятників Харкова. Скульптором є Борис Едуардс.

Пам'ятник Пушкіну громадськість Харкова вирішила встановити у 1899 році до 100-річчя з дня народження письменника. Але відкритий він був 26 травня 1904року. Він був розташований навпроти Драматичного театру на початку Театрального сквера. У 1909 році до сторіччя з дня народження письменника в анологічному стилі на іншому кінці скверу був споруджений бюст Гоголю. Після перейменування драматичного театру ім. Пушкіна спочатку у «Березіль», а згодом у дрематичний театр ім. Шевченка було вирішено, що недоцільно знаходження пам'ятника Пушкіну навпроти театру Шевченка, тому бюсти Пушкіна і Гоголя поміняли місцями. З того часу навпроти театру знаходиться бюст Гоголя. а з іншої частини площі - бюст Пушкіну.

Увінчаний лавровою гірляндою бронзовий бюст встановлений на чотиригранному постаменті з сірого граніту. На пам'ятнику є надпис: «Александру Сергеевичу Пушкину город Харьков».

Пам'ятник М. Гоголю. Па?м'ятник Мико?лі Го?голю - бронзовий бюст-пам'ятник українському письменнику Миколі Гоголю, встановлений у 1909 році на Театральній площінапроти Харківського академічного українського драматичного театру ім. Т. Шевченка. Один з найстарших пам'ятників Харкова. Скульптором є Борис Едуардс.

Задум спорудження пам'ятника Гоголю вХаркові виник давно. Відомо, що ще у 1881році в Харкові проходив благодійний спектакль на користь спорудження пам'ятника М. В. Гоголю в Харкові. Але роботи по спорудженню пам'ятника розпочалися лише на початку ХХ століття. В1904 році скульптором Борисом Едуардсомбув відкритий бюст Пушкіну, який було встановлено навпроти Драматичного театруна початку Театрального сквера. У 1909році до сторіччя з дня народження письменника в анологічному стилі на іншому кінці скверу був споруджений бюст Гоголю. Після перейменування драматичного театру ім. Пушкіна спочатку у «Березіль», а згодом у дрематичний театр ім. Шевченка було вирішено, що недоцільно знаходження пам'ятника Пушкіну навпроти театру Шевченка, тому бюсти Пушкіна і Гоголя поміняли місцями. З того часу навпроти театру знаходиться бюст Гоголя. а з іншої частини площі - бюст Пушкіну.

Споруда є бронзовий бюст письменника в задумливій позі на чотиригранному сірому гранітному постаменті, який розширюється донизу, створений за типом бюста Пушкіну. Гоголь тримає свої письменницькі записи в лівій руці, а в правій у нього знаходиться гусяче перо. У підніжжя пам'ятника на металічній планці - автограф Миколи Гоголя.

Дзерка?льний стру?мінь. Альтанка і фонтан у місті Харкові, один із сучасних символів міста.

Альтанка-фонтан «Дзеркальний (Скляний) струмінь» розташована на вулиціСумській у сквері Перемоги, навпроти будівлі Харківського театру опери та балету. Дзеркальний струмінь був споруджений 1947 року за проектом архітектора В.І. Коржа

Фонтан-альтанка «Скляний струмінь» розташований майже у правильному квадраті між вулицями Сумською,Совнаркомівською, Скрипника таЧернишевського.

Місце, на якому споруджено оригінальний пам'ятник-пам'ятку архітектури, має багату історію. Спершу тут містився цвинтар, потому на цьому місці звели дерев'яний храм - Мироносницьку церкву, перша згадка про яку датується 1701 роком.

У 1781-83 роки на місці дерев'яної церкви було збудовано кам'яну. 1792року в зв'язку з розростанням житлових міських кварталів цвинтар на території храму скасували. У 1813-19 роки церкву значно перебудували й розширили, пізніше протягом ХІХ століття вона ще не раз перебудовувалась і розширялась.

У 1909-11 роки до церкви прибудували дзвіницю, що за розміром була другою в місті після дзвіниці Успенського собору.

Мироносицьку церкву було знесено 11 березня 1930 року. Радянська влада планувала на її місці звести будівлю «Театру масового музичного дійства», в якому б суміщались цирк, театр і кінотеатр, але після перенесення столиці УРСР до Києва початкові плани лишились знереалізованими. Відтак, на місці новоутвореної пустки в 1930-ті роки було влаштовано тролейбусний парк просто неба

Спорудження. За однією з версій, що ґрунтується на спогадах колишніх партійних співробіників Харківського обкому партії, історія спорудження фонтану-альтанки пов'язана з тим, що наприкінці 1940-х років до Харкова приїхав тодішній перший секретар ЦК Компартії УРСРМикита Хрущов. Начебто, Микита Сергійович визирнув у вікно з кабінета начальника Харківського обкому партії Віктора Чураєва(будівля обкому в ті часи містилася за адресою вул. Мироносицька, 1). Тролейбусний парк, вочевидь, справив на нього не найкраще враження, і майбутній керівник СРСР висловив керівнику харківських комуністів невдоволення побаченим з «обкомівського» вікна. У результаті цієї розмови «на підвищених тонах» стало рішення харківської партійної влади розбити на цьому місці сквер з фонтаном.

Там, де був розташований тролейбусний парк, методом загальногромадського народного будування у 1946-47 роки було закладено сквер «Перемоги» з басейном і фонтаном-альтанкою, що майже відразу отримала народну назву «Дзеркальний струмінь» (або «Скляний струмінь»). Загальне планування скверу і фонтану було розроблено архітекторами О. М. Касьяновим, В. І. Коржом і А. С. Маяк.

Поруч з фонтаном-альтанкою було зведено басейн, який спершу обнесли простим цегляним парканом, а 1970-ті його замінили награнітний.

року на честь святкування 40-річчя Ленінського комсомолу на території скверу було відкрито алею комсомольців-героїв.

Реконструкція. Улітку 2007 року до 60-ліття Скляного струменю було здійснено його реконструкцію. 7 серпня запрацював оновлений фонтан, під час реконструкції якого встановили 137 форсунок, 2 установки штучного туману і 135 прожекторів. Чашу фонтану, що вміщує 350 тонн води, облицювали плиткою, стінки - мармуром.

Пам'ятник Тарасові Григоровичу Шевченку. Пам'ятник українському поетові, письменнику, митцю і мислителю Тарасові Григоровичу Шевченку в місті Харкові, один з кращих зразків монументальної Шевченкіани в світі.

Пам'ятник Тарасу Григоровичу Шевченку в Харкові є одним із символів міста, визначною міською монументальною пам'яткою. Цей монумент вважається одним з кращих пам'ятників Тарасові Шевченку в світі.

Монумент Тарасу Шевченку розташований в середмісті Харкова - у Саду імені Т. Г. Шевченка, при вході на центральну алею з боку вулиці Сумської. Пам'ятник органічно пов'язаний з оточуючим парковим пейзажем та міським архітектурним ансамблем.

Автори пам'ятника- радянський скульптор Матвій Манізер і архітектор Йосип Лангбард.

Монумент було урочисто відкрито 24 березня 1935 року, тобто через 9 місяців після того, як Харків перестав бути столицею УРСР. Також цей період - середина1930-х років - один з трагічних у історії України: Колективізація нищить селянство, країна зазнала голод 1932-1933 років, згорнуто українізацію, лютували сталінські репресії.

Художній стиль монумента можна визначити як соцреалізм і сталінське бароко, тоді як трактування особистості Тараса Шевченка так само є радянським - як ідейного борця за щастя простого люду, поета-революціонера.

Загальна висота монумента - понад 16 метрів., статуї Тараса Шевченка - 5,5 метрів.

Пам'ятник Тарасові Шевченку являє собою багатопланову композицію, кожна з частин якої проглядається поступово, в міру знайомства з монументом, водночас увесь пам'ятник сприймається як єдине гармонійне ціле. Багатоступінчатість монумента була (і лишається) оганічно пов'язана з архітектурою величних споруд Держпрому та Харківського державного університету (заразХарківський національний університет імені В. Н. Каразіна), Садом імені Шевченка. Фасад пам'ятника звернутий до центральної магістралі міста - вулиці Сумської.

У плані монумент являє собою своєрідну архітектурну спіраль з 11-метровим тригранним пілоном з фігурою Тараса Шевченка всередині і виступами по колу, що оточують пілон, на яких розмістились 16 динамічних статуй - високохудожніх зразків радянської пропаганди, які за задумом автора проекту мали символізувати людей праці та їхню боротьбу за свої права проти пригноблювачів - від непокірних, бунтарських образів з творів Т. Г. Шевченка до учасників першої російської революції 1905-1907 років та Жовтневої революції 1917 року, а велично-мажорна група, що складається з робітника-шахтаря, колгоспника, червоноармійця та жінки-рабфаківки, є уособленням тодішньої сучасності, тобто «вільної праці та молодості нової України».

Домінантою монумента є фігура Кобзаря-Шевченка заввишки 5,5 м, встановлена на високому постаменті з сірого (на момент спорудження яскраво-чорного) лабрадориту. Статуя сповнена динаміки - і в точно знайденому ракурсі злегка схиленої набік голови, і в енергійному жесті правої руки, і взагалі в усій фігурі Шевченка проглядаєтся готовність до дій, цілеспрямованість, внутрішня напруженість, що цілком відповідало радянській трактовці образу Т. Г. Шевченка як поета і митця-революціонера. Скульптура має яскраво виражений силует, легко впізнаваний здалеку, що зближує загальне тло монумента з конструктивізмом, - суворі, укрупнені складки одягу, лаконічність форм, енергійна обробка поверхні великими узагальненими площинами - все це покликано створити могутній образ нескореного борця за права трудящих. До деталізації автор вдається лише, як і слід чекати, у розробці обличчя, що здійснено не лише для досягнення портретної схожості, а й розкриття внутрішнього світу, і знову ж таки, в руслі трактування особистості поета, виявлення твердості і сили духу поета-борця. Саме тому погляд монументального Кобзаря суворий і гнівний, а викарбувані на чолі мислителя зморшки означають гіркоту пережитого-передуманого. Цілісності образу автор досягає проробкою й інших деталей - наприклад, міцно стиснутою в кулак (гнівний жест) рукою.

Фігури, що оточують п'єдестал, - вдвічі менші за статую Шевченка. Вони сприймаються в основному зблизька. За задумом скульптора, здійснювати огляд фігур потрібно в послідовності композиційної спіралі, починаючи від фігури «Катерина» й рухаючись проти годинникової стрілки.

Серед статуй монументального ансамблю, пов'язаних ідейно загальним задумом відображення оспіваної Кобзарем боротьби народу за свою волю[3], можна виділити окремі фігури та композиції:

-скульптура «Катерина» - статуя кріпачки з немовлям на руках, відома під назвою «Катерина», оспівана Т. Г. Шевченком в одноіменній поемі; втілення образу жінки-матері під тягарем самотності і журби;

-1-а композиція («Вмираючий гайдамака. Гайдамака з косою. Той, що рве пута.») - всі три постаті пов'язані як ідейно, так і сюжетно - за загальною прив'язкою композиції до поеми Т. Г. Шевченка«Гайдамаки» про події Коліївщини криється життєствердне переконання в незламності народного духу й віра в його перемогу;

-скульптура «Зв'язаний запорожець» - одна з найвиразніших статуй, що передає патріотичний, багатогранний характер героя, який втілює народну силу та велич, скорботу і біль;

-2-а композиція («Жінка-селянка. Той, хто несе жорно. Солдат-рекрут.») - у образах представників різних прошарків трудового народу втілено ідею страждань українців за царату;

-3-я композиція («Робітник із схиленим прапором. Студент. Робітник з гвинтівкою. Матрос. Червоноармієць.») - статуї 3-ї композиції зображують образи посталого народу соціальних катаклізмів перших десятиліть ХХ століття.;

-4-а композиція («Селянин. Шахтар. Жінка з книгою (Дівчина-рабфаківка).») - фігури цієї останньої групи, за задумом автора, мали передавати ті зміни, які стались у радянському суспільстві.

Автор монумента досяг пластичної єдності, гармонії, узгодженості всіх його груп і фігур. Їм притаманні класичні пропорції, ретельна продуманість поз та жестів, що виявляють особливості характерів і водночас сприяють розкриттю єдності композиційного задуму. Багатофігурна композиція витримана в епічно спокійному, але піднесеному ритмі. Матеріал статуй - темна бронза на тлі постаменту з відполірованого до дзеркального блиску лабрадориту надає пам'ятнику ще більшої урочистості, виразності й величі.

Пам'ятник футбольному м'ячу в Харкові - пам'ятник у вигляді бронзовогом'яча на постаменті у центрі міста Харкова.

Ідея проекту і дизайнерське рішення - головний художник Харкова Світлана Дуденко. Архітектурно-планувальне рішення виконано Володимиром Тішевським, скульптурна форма футбольного м'яча виконана Олегом Шевчуком, технічний керівник проекту - Олександр Попов.

Пам'ятник являє собою постамент із чорного граніту з крилами для освітлення і з бронзовим футбольним м'ячем діаметром 1,5 м. Маса монумента - понад 2 тонни.

Пам'ятник Василю Каразіну. Пам'ятник видатному українському вченому-просвітнику, винахіднику, громадському діячеві, засновнику першого у східній Україніуніверситету (1805) Василю Назаровичу Каразіну в місті Харкові.

Пам'ятник є одним із перших у місті Харкові.

Автори пам'ятника зобразили Василя Каразіна під час його промови перед громадськістю міста 1 вересня 1802 року, в якій він власне обґрунтовував необхідність створення Харківського університету. Постать Василя Назаровича урочиста і піднесена; погляд звернутий до оточуючих, його ліва рука на невеликому пілоні, підтримуючи аркуш паперу (очевидно, проект відкриття університету), а права - висунута наперед у жесті, що має привертати увагу слухачів до його промови.

На п'єдесталі викарбувано декілька написів (усі - російською):

на лицьовому боці постаменту - «1805-1905. Василь Назарович Каразин, положивший начало Харьковскому университету»;

на одній з бічних сторін постамента слова самого Василя Каразіна: «Главным предметом учреждения университета было у меня благосостояние моей милой страны и полуденного края России»;

на іншій - інша цитата Каразіна: «Блажен уже стократно, ежели случай поставил меня в возможность сделать малейшее добро любезной моей Украине, которой пользы столь тесно сопряжены с пользами исполинской России»;

на тильному боці - інформативний напис: «Сооружен к столетию университета», розмішений під барельєфом, на якому зображена садиба Василя Каразіна в Кручику.

Пам'ятник Леніну. Монументальний скульптурний твір, присвячений В. І. Леніну, встановлений на площі Свободи.

Був відкритий 5 листопада 1963 року. Для того, щоб підвезти пам'ятник до місця установки довелося знімати тролейбусні дроти - витягнута рука могла їх зачепити.

Бронзовая фігура Володимира Ілліча висотою 8,5 метріввстановлено на п'єдесталі з червоного граніту. Постамент оздоблено барельєфамі, Що зображають групу революціонерівз червоним прапором и групу робітніків.

Загальна висот апам'ятника - 20,2 метра.

Пам'ятник засновникам Харкова (козаку Харкові, на честь 350-річчя заснування Харкова) - монументальна споруда засновникам Харкова подарована міським головою Москви Юрієм Лужковим до дня міста. Встановлений 22 серпня 2004 року до 350-річчя з дня заснування міста. Розташований на початку проспекту Леніна на розі з проспектом Правди. Пам'ятник виготовлений відомим московським скульптором Зурабом Церетелі. У відкритті пам'ятника брали участь міський голова Харкова Володимир Шумілкін, голова Харківської обласної державної адміністрації Євген Кушнарьов. Вершник, який сидить на коні і тримає у руці спис, щит, за плечима лук і сагайдак зі стрілами. Згідно з деяким думками одяг і зброя не відповідає часу перших поселенців і захисників Харківської фортеці.

Висота п'єдесталу (червоний граніт) - 8,5 м, кінної статуї (бронза) - близько 4 м, вага монумента понад 700 тонн.

Висновки до Розділу 2

У сучасному Харкові встановлено доволі велике число пам'ятників, меморіалів, пам'ятних знаків, скульптурних груп і композицій.

Найдавніші зразки міської скульптури Харкова, що збереглися дотепер, зокрема, пам'ятник В.Н. Каразіну (1905) та погруддя О.С. Пушкіна (1904) та М.В. Гоголя (1909) відносяться до періоду російського царату (до 1917 року).

Харків відомий як місто, що має славну історію вшанування в камені і бронзі генія українського народу, великого поета і мислителя Тараса Шевченка, зокрема тут ще 1898 року було встановлено йому пам'ятник, що багатьма дослідниками вважається першим в Україні. Ініціаторами створення цього пам'ятника була відома родина громадських діячів Алчевських, однак вже 1901 року, напередодні 40-річчя від дня смерті Т.Г. Шевченка, його було демонтовано, адже офіційного дозволу на його встановлення ніколи не існувало. Була спроба встановити погруддя Шевченка і 1919 року. А вже за 10 років, за Радянського Союзу, коли Харків був столицею УРСР було оголошено міжнародний конкурс на визначення кращого проекту пам'ятника Тарасові Шевченку в Харкові - щоправда процес визначення і виготовлення монумента Кобзареві затягнувся на півдесятиліття, але зрештою пам'ятник Тарасові Шевченку в Харкові - творіння радянського ідейного скульптора М.Г. Манізера стало справжнім шедевром монументальної Шевченкіани.

Статус Харкова як першої столиці Радянської України (від грудня 1919 до червня 1934 року), а значить функціонування у місті всіх республіканських органів влади в цей період, зумовив спорудження тут тоді ж і пізніше дуже великого числа пам'ятників революціонерам, комуністичним і радянським державним діячам, зокрема і тим, які безпосередньо причетні до організації та здійснення репресивних утисків й інших злочинів радянської влади. Слід визнати, що переважна більшість з цих пам'ятників, що уславлюють осіб, які чинили злочини проти українців і людства, на жаль, зберігаються у Харкові і дотепер.

У Харкові як головному осередку Слобідської України жили і творили чимало діячів української культури - багатьом з них, переважно, пам'ятні знаки з'явилися вже в наш час (за доби незалежної України, тобто у 1990-2000-ні роки).

У місті гідно вшановано засобами монументального мистецтва подвиг радянських солдатів і людей у Великій Вітчизняній війні.

Харків - справжня «науково-технічна столиця» України, що по праву пишається своїми вченими і дослідниками в багатьох галузях знань. Са?ме тому особливо багато пам'ятників, погрудь, пам'ятних знаків встановлено в місті на честь харківських науковців, їхніх наукових звершень тощо.

Уже в період незалежності України 2004 року Харків відсвяткував визначну дату - 350-річчя заснування міста, до якої було приурочено встановлення низки пам'ятників, що стали окрасою міста, причому деякі з них були подарунками Харкову від митців і дружніх міст. Так, відомий російський скульптор-новатор Зураб Церетелі презентував Харкову солідний пам'ятник легендарному засновнику міста козакові Харку, столиця держави місто Київ - фігуру Архістратига Михаїла, місто Алчевськ - погруддя О.К. Алчевського.

Також у останні 2 десятиліття своє відображення в новостворених пам'ятниках і меморіалах знайшли трагічні події національної історії - Радянська війна в Афганістані (1979-89 роки), Чорнобильська катастрофа (1986 рік).

Останні (2000-х років) світові та вітчизняні тенденції у відкритті оригінальних пам'ятників, в т.ч. літературним і кіноперсонажам, знайшли своє втілення і у Харкові - тільки нещодавно тут з'явилися скульптури, що зображують героїв роману «Дванадцять стільців» Ільфа та Петрова, футбольний м'яч, присвячені коханню (скульптурна композиція «Поцілунок»).

У даному розділі були проаналізовані всі туристичні обєкти, придатні для організації монументального туризму у Харкові. Серед усіх проаналізованих туристичних ресурсів були обрані лише ті, які будуть використовуватися автором при розробці маршруту, зокрема - це: Памятник О.Пушкіну, Пам'ятник М. Гоголю, Дзерка?льний стру?мінь, Пам'ятник Т. Шевченку, Пам'ятник футбольному м'ячу , Пам'ятник В. Каразіну, Пам'ятник Леніну, Памятник Засновникам Харкова ( козаку Харкові ) на честь 350-річчя заснування Харкова.

Дані обєкти потрібні для подальшої розробки екскурсії тривалістю 4 години.

РОЗДІЛ 3. ОРГАНІЗАЦІЙНО-ТЕХНОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ РОЗРОБКИ ЕКСКУРСІЇ

.1 Проектування та калькуляція екскурсійного маршруту

Нашу екскурсію ми почнемо з Театрального скверу(скверу Поезії), а закінчимо біля станції метро наукова

Перший етап це зустріч екскурсанті навпроти Харківського Державного Академічного Драматичного Театру ім.Т.Г.Шевченка, в Театральному сквері.

Наступним етапом буде знайомство з групою,та початок екскурсії розповіддю про памятники М.В.Гоголю і А.С.Пушкіну.

Наступний етап це переміщення групи з скверу Поезії до Скверу перемоги. Короткий екскурс у минуле парку та коротка оповідь про памятники та самостійний пяти хвилинний огляд памятників екскурсантами. Збір екскурсантів біля Дзеркального струменя, розповідь про нього. Вільний час 10 хвилин.

Збір групи, перехід до памятника Т.Г.Шевченка.

Розповідь про памятник великому «кобзарю». Вільний час.

Далі ми переходимо по вулиці сумській до памятника мячу. Розповідь про памятник,час на фото.

Продовжуючи екскурсію ми виходимо на площу Свободи. Коротка розповідь про площу. Зупинка біля памятника В.І.Леніну, розповідь про нього.

Перехід групи до памятника В.Н.Каразіна. Розповідь про Ваасиля Назаровича Каразіна, його внесок в розвиток університету, та про сам памятник.

Далі по плану екскурсії перехід до памятника Засновникам міста Харкова. Ознайомлення з памятником, розповідь про нього.

Після закінчення розповіді прощання з групою.

Екскурсія розрахована на групу туристів від 10 до 20 чоловік.

Вартість послуг на 1 екскурсанта, грн.Послуги екскурсоводаПослуги перекладачаНорма прибуткуНорма податку?8090247247664

.2 Контрольний текст екскурсії

У сучасному Харкові встановлено доволі велике число пам'ятників, меморіалів, пам'ятних знаків, скульптурних груп і композицій

Сьогодні я запрошую ознайомитися Вас лише з деякими із них.

В нашу екскурсію входить огляд чотирьох памятників, які носять статус памяток монуминетального мистецтва національного значенення. Оглянимо одну з візитних карток нашого міста Джеркальний струмінь. Памятник мячу порадую фанатів футболу. Та познайомимося з легендарним засновником міста Харкова.

Розпочати нашу екскурсію я пропоную з знайомства з «старожилами» нашого міста.

Найдавніші зразки міської скульптури Харкова, що збереглися дотепер, зокрема, пам'ятник В.Н. Каразіну (1905) та погруддя О.С. Пушкіна (1904) та М.В. Гоголя (1909) відносяться до періоду російського царату (до 1917 року).

Пам'ятник Миколі Гоголю - бронзовий бюст-пам'ятник українському письменнику Миколі Гоголю, встановлений у 1909 році на Театральній площі напроти Харківського академічного українського драматичного театру ім. Т. Шевченка. Один з найстарших пам'ятників Харкова. Скульптором є Борис Едуардс

Задум спорудження пам'ятника Гоголю в Харкові виник давно. Відомо, що ще у 1881 році в Харкові проходив благодійний спектакль на користь спорудження пам'ятника М. В. Гоголю в Харкові[1]. Але роботи по спорудженню пам'ятника розпочалися лише на початку ХХ століття. В 1904 році скульптором Борисом Едуардсом був відкритий бюст Пушкіну, який було встановлено навпроти Драматичного театру на початку Театрального сквера. У 1909 році до сторіччя з дня народження письменника в анологічному стилі на іншому кінці скверу був споруджений бюст Гоголю.

Споруда є бронзовий бюст письменника в задумливій позі на чотиригранному сірому гранітному постаменті, який розширюється донизу, створений за типом бюста Пушкіну. Гоголь тримає свої письменницькі записи в лівій руці, а в правій у нього знаходиться гусяче перо. У підніжжя пам'ятника на металічній планці - автограф Миколи Гоголя.

Цікавий факт. Під час Другої світової війни в бюст Гоголя потрапила куля, яка пробила плече і руку бюста. При реставрації скверу на площі Поезії влітку 2009 року було вирішено залишити пошкодження пам'ятника недоторканими - для історії.

Після перейменування драматичного театру ім. Пушкіна спочатку у «Березіль», а згодом у дрематичний театр ім. Шевченка було вирішено, що недоцільно знаходження пам'ятника Пушкіну навпроти театру Шевченка, тому бюсти Пушкіна і Гоголя поміняли місцями. З того часу навпроти театру знаходиться бюст Гоголя. а з іншої частини площі - бюст Пушкіну.

Пам'ятник Олександру Пушкіну -перший в Україні бюст-пам'ятник російському письменнику Олександру Пушкіну, встановлений у 1904 році на Театральній площі. Один з найстарших пам'ятників Харкова. Скульптором є Борис Едуардс.

Пам'ятник Пушкіну громадськість Харкова вирішила встановити у 1899 році до 100-річчя з дня народження письменника. Але відкритий він був 26 травня 1904 року. Він був розташований навпроти Драматичного театру на початку Театрального сквера.

Увінчаний лавровою гірляндою бронзовий бюст встановлений на чотиригранному постаменті з сірого граніту. На пам'ятнику є надпис: «Александру Сергеевичу Пушкину город Харьков».

Дзеркальний струмінь (рос. Зеркальная струя; також нерідко називається Скляний струмінь / рос. Стеклянная струя; початкова офіційна назва Пам'ятник Перемоги) - альтанка і фонтан у місті Харкові, один із сучасних символів міста.

Дзеркальний струмінь був споруджений 1947 року за проектом архітектора В.І. Коржа.

Передісторія. Мироносицька церква зі дзвіницею (1911) з боку Мироносицької площі. Містилася на місці сучасного «Дзеркального струміню» до 1930

Фонтан-альтанка «Скляний струмінь» розташований майже у правильному квадраті між вулицями Сумською, Совнаркомівською, Скрипника та Чернишевського.

Місце, на якому споруджено оригінальний пам'ятник-пам'ятку архітектури, має багату історію. Спершу тут містився цвинтар, потому на цьому місці звели дерев'яний храм - Мироносницьку церкву, перша згадка про яку датується 1701 роком.

У 1781-83 роки на місці дерев'яної церкви було збудовано кам'яну. 1792 року в зв'язку з розростанням житлових міських кварталів цвинтар на території храму скасували. У 1813-19 роки церкву значно перебудували й розширили, пізніше протягом ХІХ століття вона ще не раз перебудовувалась і розширялась.

У 1909-11 роки до церкви прибудували дзвіницю, що за розміром була другою в місті після дзвіниці Успенського собору.

Мироносицьку церкву було знесено 11 березня 1930 року. Радянська влада планувала на її місці звести будівлю «Театру масового музичного дійства», в якому б суміщались цирк, театр і кінотеатр, але після перенесення столиці УРСР до Києва початкові плани лишились знереалізованими. Відтак, на місці новоутвореної пустки в 1930-ті роки було влаштовано тролейбусний парк просто неба.

За однією з версій, що ґрунтується на спогадах колишніх партійних співробіників Харківського обкому партії, історія спорудження фонтану-альтанки пов'язана з тим, що наприкінці 1940-х років до Харкова приїхав тодішній перший секретар ЦК Компартії УРСР Микита Хрущов. Начебто, Микита Сергійович визирнув у вікно з кабінета начальника Харківського обкому партії Віктора Чураєва (будівля обкому в ті часи містилася за адресою вул. Мироносицька, 1). Тролейбусний парк, вочевидь, справив на нього не найкраще враження, і майбутній керівник СРСР висловив керівнику харківських комуністів невдоволення побаченим з «обкомівського» вікна. У результаті цієї розмови «на підвищених тонах» стало рішення харківської партійної влади розбити на цьому місці сквер з фонтаном

Там, де був розташований тролейбусний парк, методом загальногромадського народного будування у 1946-47 роки було закладено сквер «Перемоги» з басейном і фонтаном-альтанкою, що майже відразу отримала народну назву «Дзеркальний струмінь» (або «Скляний струмінь»). Загальне планування скверу і фонтану було розроблено архітекторами О. М. Касьяновим, В. І. Коржом і А. С. Маяк.

Поруч з фонтаном-альтанкою було зведено басейн, який спершу обнесли простим цегляним парканом, а 1970-ті його замінили на гранітний.

року на честь святкування 40-річчя Ленінського комсомолу на території скверу було відкрито алею комсомольців-героїв.

Реконструкція

Улітку 2007 року до 60-ліття Скляного струменю було здійснено його реконструкцію. 7 серпня запрацював оновлений фонтан, під час реконструкції якого встановили 137 форсунок, 2 установки штучного туману і 135 прожекторів. Чашу фонтану, що вміщує 350 тонн води, облицювали плиткою, стінки - мармуром.

Цікаві факти.Альтанка «Дзеркальний струмінь» у Харкові є одним із символів міста - таким чином у північно-східних обласних центрах Лівобережної України, зокрема слобожанських (Харків, Суми і Полтава) міськими символами є альтанки - відповідно «Скляний струмінь», Сумська Альтанка, Біла Альтанка.

Харківський «Дзеркальний» або «Скляний» струмінь повністю повторює проект аналогічної споруди в російському курортному місті на Північному Кавказі Кисловодську.

Харківська кондитерська фабрика від 1980-х років випускає шоколадні цукерки у подарункових коробках «Дзеркальний струмінь» із зображенням пам'ятника.

Мало хто з харків'ян знає, що краса і гордість Міста фонтан "Дзеркальний струмінь" - не єдиний у своєму роді. Він побудований році за типом такого ж фонтану в Кисловодську. Однак, "Дзеркальний струмінь" залишається одним із самих чудових архітектурних пам'ятників в Харкові і занесений в енциклопедію ЮНЕСКО.

Говорять, що своєю появою він зобов'язаний романтичній історії, яка пов'язувала двох немолодих закоханих. Чоловік був впливовою у Харкові людиною. Їх розлучило життя, але колишній фронтовик, який рухав владними важелями, поставив такий ось пам'ятник своїй вірності. Версія офіційна - фонтан був побудований на честь Перемоги радянського народу у Великій Вітчизняній війні.

Памятник Т.Г.Шевченко. Є у Харкові святі для кожного мешканця місця, які внесені у всі екскурсійні маршрути міста. Тут призначають побачення, сюди харківяни неодмінно ведуть гостей, що приїхали до них здалеку. Тут можна побачити й іноземні делегації. Такі місця - дзвіниця Успенського собору, Покровський монастир, памятник Т. Г. Шевченку. Памятник великому Кобзареві посідає особливе місце у списку відомих місць столиці Слобожанщини. Відкритий 24 березня 1935 року, він і зараз залишається одним із найзначніших досягнень вітчизняної монументальної скульптури і є яскравим символом дружби і братерства українського і російського народів. Памятник Тарасу Шевченку - своєрідна візитна картка Харкова. Дорогу до нього легко знайде навіть той, хто вперше приїхав до Харкова. Памятник височіє між головною магістраллю міста - Сумською вулицею - і центральним майданом, який із здобуттям Україною незалежності дістав назву майдан Свободи.

Дуже вдало вибране місце, точно розраховані розміри монумента (його загальна висота 16,5 метра, висота статуї поета 5,5 метра), гармонійна підпорядкованість архітектурних і скульптурних елементів сприяли тому, що памятник одразу органічно вписався в ансамбль міста. Памятник стоїть у мальовничому місці - у саду імені Т. Г. Шевченка. Одна з алей саду веде до Національного університету імені В. Каразіна; по іншій алеї від памятника можна потрапиш до ще однієї споруди, вартої уваги, - кіноконцертної зали «Україна». Цю зали кільцем обступили старі і молоді дерева саду Шевченка. Тут до саду примикав один із найстаріших в Україні зоопарків, історія якого налічує понад сто років.д Проте серцем цього дивовижного куточка Харкова є памятник Кобзарю. | Бронзова статуя Шевченка піднята на тригранний пілон. Довкола нього на виступі, що поступово зростає, розташовані шістнадцять фігур, які уособлюй ють собою всю історію України. Уся ця складна композиція виростає з круглого східчастого підмурка.

Шевченко стоїть, ледве схиливши у задумі непокриту голову. Скульптор зупинив ту мить, коли поет збирався зробити крок - він увесь порив, увесь рух. На плечі накинуте пальто, права рука стиснута у кулак. У зовнішності поета, у його суворому обличчі, у зсунутих бровах, в енергійному жесті руки відчувається сила незвичайної людини, що присвятила своє життя і талант Україні, своєму народові, - людини, яка залишила потомкам велику творчу спадщину. На творчості Шевченка зросло чимало поколінь сучасних художників слова.

Пам'ятник Тарасові Шевченку являє собою багатопланову композицію, кожна з частин якої проглядається поступово, в міру знайомства з монументом, водночас увесь пам'ятник сприймається як єдине гармонійне ціле. Багатоступінчатість монумента була (і лишається) оганічно пов'язана з архітектурою величних споруд Держпрому та Харківського державного університету (зараз Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна), Садом імені Шевченка. Фасад пам'ятника звернутий до центральної магістралі міста - вулиці Сумської.

У плані монумент являє собою своєрідну архітектурну спіраль з 11-метровим тригранним пілоном з фігурою Тараса Шевченка всередині і виступами по колу, що оточують пілон, на яких розмістились 16 динамічних статуй - високохудожніх зразків радянської пропаганди, які за задумом автора проекту мали символізувати людей праці та їхню боротьбу за свої права проти пригноблювачів - від непокірних, бунтарських образів з творів Т. Г. Шевченка до учасників першої російської революції 1905-1907 років та Жовтневої революції 1917 року, а велично-мажорна група, що складається з робітника-шахтаря, колгоспника, червоноармійця та жінки-рабфаківки, є уособленням тодішньої сучасності, тобто «вільної праці та молодості нової України»

Схема розташування скульптур пам'ятника Тарасу Шевченку в Харкові

Домінантою монумента є фігура Кобзаря-Шевченка заввишки 5,5 м, встановлена на високому постаменті з сірого (на момент спорудження яскраво-чорного) лабрадориту. Статуя сповнена динаміки - і в точно знайденому ракурсі злегка схиленої набік голови, і в енергійному жесті правої руки, і взагалі в усій фігурі Шевченка проглядаєтся готовність до дій, цілеспрямованість, внутрішня напруженість, що цілком відповідало радянській трактовці образу Т. Г. Шевченка як поета і митця-революціонера. Скульптура має яскраво виражений силует, легко впізнаваний здалеку, що зближує загальне тло монумента з конструктивізмом, - суворі, укрупнені складки одягу, лаконічність форм, енергійна обробка поверхні великими узагальненими площинами - все це покликано створити могутній образ нескореного борця за права трудящих. До деталізації автор вдається лише, як і слід чекати, у розробці обличчя, що здійснено не лише для досягнення портретної схожості, а й розкриття внутрішнього світу, і знову ж таки, в руслі трактування особистості поета, виявлення твердості і сили духу поета-борця. Саме тому погляд монументального Кобзаря суворий і гнівний, а викарбувані на чолі мислителя зморшки означають гіркоту пережитого-передуманого. Цілісності образу автор досягає проробкою й інших деталей - наприклад, міцно стиснутою в кулак (гнівний жест) рукою.

Фігури, що оточують п'єдестал, - вдвічі менші за статую Шевченка. Вони сприймаються в основному зблизька. За задумом скульптора, здійснювати огляд фігур потрібно в послідовності композиційної спіралі, починаючи від фігури «Катерина» й рухаючись проти годинникової стрілки.

Статуя червоноармійця

Серед статуй монументального ансамблю, пов'язаних ідейно загальним задумом відображення оспіваної Кобзарем боротьби народу за свою волю[3], можна виділити окремі фігури та композиції:

скульптура «Катерина» - статуя кріпачки з немовлям на руках, відома під назвою «Катерина», оспівана Т. Г. Шевченком в одноіменній поемі; втілення образу жінки-матері під тягарем самотності і журби;

-а композиція («Вмираючий гайдамака. Гайдамака з косою. Той, що рве пута.») - всі три постаті пов'язані як ідейно, так і сюжетно - за загальною прив'язкою композиції до поеми Т. Г. Шевченка «Гайдамаки» про події Коліївщини криється життєствердне переконання в незламності народного духу й віра в його перемогу;

скульптура «Зв'язаний запорожець» - одна з найвиразніших статуй, що передає патріотичний, багатогранний характер героя, який втілює народну силу та велич, скорботу і біль;

-а композиція («Жінка-селянка. Той, хто несе жорно. Солдат-рекрут.») - у образах представників різних прошарків трудового народу втілено ідею страждань українців за царату;

-я композиція («Робітник із схиленим прапором. Студент. Робітник з гвинтівкою. Матрос. Червоноармієць.») - статуї 3-ї композиції зображують образи посталого народу соціальних катаклізмів перших десятиліть ХХ століття.;

-а композиція («Селянин. Шахтар. Жінка з книгою (Дівчина-рабфаківка).») - фігури цієї останньої групи, за задумом автора, мали передавати ті зміни, які стались у радянському суспільстві.

Автор монумента досяг пластичної єдності, гармонії, узгодженості всіх його груп і фігур. Їм притаманні класичні пропорції, ретельна продуманість поз та жестів, що виявляють особливості характерів і водночас сприяють розкриттю єдності композиційного задуму. Багатофігурна композиція витримана в епічно спокійному, але піднесеному ритмі. Матеріал статуй - темна бронза на тлі постаменту з відполірованого до дзеркального блиску лабрадориту надає пам'ятнику ще більшої урочистості, виразності й величі.

Цікаві факти. На момент відкриття (24 березня 1935 року) пам'ятник Тарасу Шевченку в Харкові був найвищою бронзовою композицією в усьому Радянському Союзі.

Єдиним документальним свідченням про мить урочистого відкриття монумента Т. Г. Шевченку в Харкові, імовірно, є аматорське, але панорамне фото художниці й майстра фотографії Дії Олександрівні Гай, якій довелося піти на відвертий ризик при фотографуванні події. По-перше, зйомка здійснювалася потайки, адже в 1930-х роках (і не тільки) фотографування будь-яких громадських подій, що відбувалися у Радянському Союзі, заборонялось і суворо каралося. Крім того, фотограф ризикував і в інший спосіб - робив знімки з вікна четвертого поверху в квартирі незнайомих людей, нашвидкоруч виставляючи експозицію

Для зйомок російського історичного фільму про фізика Льва Ландау «Дау», що має вийти на широкі екрани навесні 2010 року, які проходили в Харкові 2009 року, пам'ятник Т. Г. Шевченку для більшої реалістичності фарбували чорною гуашшю, адже лабрадоритовий постамент, на відміну від сучасного сірого кольору, у перші роки спорудження мав яскраво чорний колір. Після зйомок міським службам прийшлося влаштувати «чистку» монумента, повернувши йому звичний для харків'ян вигляд;[14]

Цей пам'ятник Т. Г. Шевченку офіційно визнаний найкрасивішим у Європі.

Пам'ятник футбольному м'ячу -великий бронзовий м'яч на постаменті в місті Харкові.

Дата відкриття -24 серпня 2001 року в день святкування 10- ї річниці Дня незалежності України та в рамках святкування чергової дати дня міста (23 серпня).

У церемонії відкриття взяв участь український футболіст Олег Блохін, який першим розписався на м'ячі , керівники міста та області, спортсмени.

Цікаво, що напередодні приїзду виконавчого директора УЄФА Девіда Тейлора 2 лютого 2009 з приводу інспектування підготовки Харкова до проведення матчів Євро -2012 , гранітна частина пам'ятника була пошкоджена вандалами і розтягнули. Міській владі довелося спішно відновлювати пам'ятник.Роботи були завершені за декілька годин до візиту європейського футбольного чиновника до пам'ятки .

Після символічної розпису Блохіна на м'ячі багато відвідувачів пам'ятника вважають за необхідне також залишити на ньому свій автограф. Пам'ятник багаторазово замальовував повністю, а потім заново відмивали , і знову замальовувати.

Пам'ятник Леніну - монументальне скульптурне твір, присвячений В. І. Леніну, встановлений на площі Дзержинського (нині площа Свободи) в Харкові.

Був відкритий 5 листопада 1963 року. Для того, щоб підвезти пам'ятник до місця установки довелося знімати тролейбусні дроти - витягнута рука могла їх зачепити.

Бронзова фігура Володимира Ілліча висотою 8,5 метрів встановлена на п'єдесталі з червоного граніту. Постамент оздоблено барельєфами, що зображають групу революціонерів з червоним прапором і групу робітників. Загальна висота пам'ятника - 20,2 метра.

В презентації 4 листопада 2010 року Україна відеоролику «Включи Україна», який транслювався в кінці 2010 - початку 2011 на провідних європейських телеканалах в рамках промо-кампанії України до чемпіонату Європи з футболу 2012 року (Євро-2012), з харківському майдані Свободи стерли даний пам'ятник Леніну. Залишився тільки фундамент пам'ятника (нижні щаблі з полірованого граніту) і клумба навколо нього.

Пам'ятник Василю Каразіну.

Біографія Василя Назаровича Каразіна (1773-1842) кілька моментів, які не завадить знати:

він був українцем грецького походження (з роду Караджі), хоча часом називав себе то болгарином, то сербом,

народився в родинному маєтку - селі Кручику під Богодуховим, яке його батько, полковник, отримав в дарунок від Катерини ІІ,

не дивлячись на надзвичайний внесок в українську і світову науку, життя своє подвижник закінчив у бідності,

Василь Каразін був справжнім новатором: ініціював створення Міністерства освіти (1802), відкрив першу в Україні школу для кріпаків, першу в Європі метерологічну станцію (принаймні, якщо вірити його листам), серед його винаходів (відомих, знову ж таки, виключно з його власних слів і не більше) - парове опалення та економні способи консервації, а також процеси виготовлення штучних алмазів, спирту, селітри, цементу, дубильних речовин,

саме він заснував у 1805 р. Харківський університет. Ось це вже сумнівам не підлягає.

Ох, не дарма на харківському пам'ятнику Каразіну написані його ж слова: «Блажен уже стократно, що випадок дав мені можливість зробити хоча б найменше добро любій моїй Україні».

На час заснування університету Каразіну було всього тридцять років! А запропонував провести реформування системи освіти він ще раніше - 27-річним юнаком, простим служителем канцелярії.

Як не дивно, запропонував він це зробити у... анонімці, залишеній у царських покоях Олександра І, де натякнув, що правління молодого царя покращать розумні реформи. Імператору сподобався цей анонімний лист - і він попросив знайти його автора. Цар вислухав Каразіна, який наголошував на неефективності забюрократизованої системи освіти. Василю Назаровичу було доручено написати проект реформування також судової системи, створити університетський статут і розробити структуру Міністерства народної освіти. Якщо пізніше статути Харківського, Московського та Казанського уніерситетів і перероблялися, то лише в бік утисків вольностей цих закладів.

Працював Каразін і над учбовими планами для середньої та вищої шкіл. З 1801 р. він голова училищної комісії.

Університет: початок.

Навчальних закладів в імперії не вистачало - потрібно було створювати нові. Цар вважав, що Україні вистачить одного нового університету - у Києві, на базі Києво-Могилянської академії. В. Каразін, виходець зі Слобожанщини, переконав Олександра І, що Харків більше підходить на роль університетського міста. По-перше, географічно він більш вигідно розташований, а по-друге...

Як і в випадку з побудовою Чернівецького університету, не останню роль зіграло фінансове питання: Каразін переконував, що більшу частину видатків місто візьме на себе. Ця новина була досить несподіваною для харківських дворян - гроші вони не дуже-то й дають. Каразін з красномовнстю Цицерона переконує громаду, що університет перетворить місто на нові Афіни, а коли й це не подіяло - встає на коліна і просить не робити його в царських очах безчесним брехуном. (Пізніше він напише професору Тимковському: "Я погоджуюся бути смішним, аби лише встигнути бути корисним").

Ну, після такого виступу громада посоромилася сказати "ні" - і почався збір 400 000 крб. (кошти довелося збирати самому В. Каразіну, об'їжджаючи поміщика за поміщиком та обіцяючи кому нагороду, кому орден), а харківське козацтво подарувало 125 десятин землі під майбутній навчальний заклад. Гроші надходили повільно, Каразін не вилазив з боргів, неодноразово закладав власний маєток, та свого добився.

Бібліотеці університету він дарує раритети з власної колекції. З-за кордону виписуються професори, які викладатимуть у навчальному закладі. Та все це не вберегло Каразіна від кляуз, якими заздрісники засипали царя. Через кавардак у фінансових справах університету Олександр І відсторонює Василя Назаровича від усіх справ, пов'язаних з університетом. Кошти, які подвижник вкладав у будівництво з власної кишені, йому так ніхто й ніколи не поверне.

Та головним було те, що 17 (29) лютого 1805 р. Харківський університет було відкрито - щоправда, без участі В. Каразіна. Спочатку працювало лише чотири факультети: моральних і політичних наук, фізичних і математичних наук, медичних та мовних наук, плюс йшло навчання військовій справі.

Вже в 1811 р. заслуги В. Каразіна перед Харківським університетом були визнані офіційно, а пізніше (1907) йому поставили пам'ятник, присвятивши його втсановлення сторіччю заснування університету. Монумент виявився справжнім мандрівником: спочатку він переїхав з з Університетського саду на вул. Університетську (див. нижче), а на його місце поставили пам'ятник Тарасу Шевченку, в 1963 р. В. Каразін знову переїжджає - тепер до нового корпусу учбового закладу.

Перед святкуванням 200-річчя університету (2005) монумент було перенесено до головного входу до університету. Там я його й побачила у серпні 2006 р.

Памятник Каразіну в Харкові - пам'ятник видатному українському вченому-просвітнику, винахіднику, громадському діячеві, засновнику першого у східній Україні університету (1805) Василю Назаровичу Каразіну в місті Харкові.

Пам'ятник є одним із перших у місті Харкові.

Пам'ятник Василю Каразіну розташований перед центральним входом до головного корпусу Харківського національного університету (площа Свободи, 4), який також носить ім'я вченого.

Встановлено пам'ятник 1905 року - на честь століттяя від заснування університету.

Автори - скульптор І.І. Андреалетті та архітектор О.М. Бекетов.

Пам'ятник виконано в академічній манері.

Автори пам'ятника зобразили Василя Каразіна під час його промови перед громадськістю міста 1 вересня 1802 року, в якій він власне обґрунтовував необхідність створення Харківського університету. Постать Василя Назаровича урочиста і піднесена; погляд звернутий до оточуючих, його ліва рука на невеликому пілоні, підтримуючи аркуш паперу (очевидно, проект відкриття університету), а права - висунута наперед у жесті, що має привертати увагу слухачів до його промови.

Один з написів на постаменті

На п'єдесталі викарбувано декілька написів (усі - російською):

на лицьовому боці постаменту - «1805-1905. Василь Назарович Каразин, положивший начало Харьковскому университету»;

на одній з бічних сторін постамента слова самого Василя Каразіна: «Главным предметом учреждения университета было у меня благосостояние моей милой страны и полуденного края России»;

на іншій - інша цитата Каразіна: «Блажен уже стократно, ежели случай поставил меня в возможность сделать малейшее добро любезной моей Украине, которой пользы столь тесно сопряжены с пользами исполинской России»;

на тильному боці - інформативний напис: «Сооружен к столетию университета», розмішений під барельєфом, на якому зображена садиба Василя Каразіна в Кручику.

За рік до століття від дня народження Василя Каразіна 1872 року Рада Харківського університету за ініціативою відомого письменника Г.П. Данилевського звернулася до російського уряду по дозвіл розпочати збирання коштів на спорудження пам'ятника Каразіну. Але лише в жовтні 1874 року губернські земські збори асигнували на це 5 тисяч карбованців і ще стільки ж - на заснування стипендії імені Каразіна. А ще за кілька років нарешті царським міністром внутрішніх справ було затверджено «Положення про комітет для спорудження пам'ятника Василю Назаровичу Каразіну», відтак були подолані основні бюрократичні перепони на шляху зведення монумента.

Пам'ятник засновникам Харкова (козаку Харкові, на честь 350-річчя заснування Харкова) - монументальна споруда засновникам Харкова подарована міським головою Москви Юрієм Лужковим до дня міста. Встановлений 22 серпня 2004 року до 350-річчя з дня заснування міста. Розташований на початку проспекту Леніна на розі з проспектом Правди. Пам'ятник виготовлений відомим московським скульптором Зурабом Церетелі. У відкритті пам'ятника брали участь міський голова Харкова Володимир Шумілкін, голова Харківської обласної державної адміністрації Євген Кушнарьов.

Вершник, який сидить на коні і тримає у руці спис, щит, за плечима лук і сагайдак зі стрілами. Згідно з деяким думками одяг і зброя не відповідає часу перших поселенців і захисників Харківської фортеці.

Висота п'єдесталу (червоний граніт) - 8,5 м, кінної статуї (бронза) - близько 4 м, вага монумента понад 700 тонн.

Початково передбачалося, що цей пам'ятник буде присвячений козакові Харько (Харитона), ім'я якого нібито дало назву місту. Але ця думка викликала протести у інтелігенції Харкова. Так як ця фігура є вигаданою і з'явилася в історіографії лише в кінці XVIII століття. Більш доречно, вважали, присвятити пам'ятник отаману Івану Кривошлику, який згаданий у першому перепису харківських черкас за 1655 рік, Івану Сірку, який був деякий час харківським полковником, або полковнику Григорію Єрофійовичу Донець-Захаржевському.

Розташування фігури коня викликало неоднозначну реакцію жителів Харкова. У народі найпрестижніші райони Харкова Шатилівку і Павлове Поле тепер називають «за дупою».

При відкритті пам'ятника біле покривало накривали двічі. Прший раз знімали, аби на пам'ятник зміг подивитися Президент України Леонід Кучма, другий - при відкритті.

Біля підніжжя пам'ятника п'ять колишніх харківських мерів і один нинішній замурували послання нащадкам. Металеву капсулу з нержавіючою сталлю, куди поклали лист, зробили на заводі «Турбоатом» за спецзамовленням. Прочитати майбутні покоління зможуть у рік 500-річчя Харкова.

Бронзова кінна статуя була відлита за рахунок бюджету міста Москви в Санкт-Петербурзі на заводі монументальних скульптур. Пам'ятник був перевезений в розібраному вигляді з Росії і змонтований російськими фахівцями в період з 12 по 20 серпня 2004 року. У ґрунт були забиті 13-ти метрові палі, на яких було закріплене дане спорудження.

Висновки до Розділу 3

В даному розділі був розроблений тематичну екскурсію «Харків монументальний». Враховуючи всі витрати на організацію екскурсії, отримуємо 664грн. на одного екскурсанта, якщо у групі 10-20 чоловік.

У вартість туру входять послуги екскурсовода 80 грн. та послуги перекладача 90 грн..

ВИСНОВКИ

Екскурсія являє собою наочний процес пізнання людиною навколишнього світу, побудований на заздалегідь підібраних об'єктах, що знаходяться в природних умовах або розташованих у приміщеннях підприємств, лабораторій, науково-дослідних інститутів і т. д.

Екскурсійний метод споконвіку застосовувався в педагогічному процесі. І до цього дня однією з функцій екскурсії є культурно-освітня, а по відношенню до молоді, що вчиться, цю функцію можна назвати освітньою. Три основні принципи екскурсійного процесу включають основні принципи цілісного педагогічного процесу. Наприклад, здійснення принципу локалізації має на увазі виконання принципів наочності, зв'язки теорії з практикою. Принцип акціональності має на увазі виконання принципів свідомості, активності, самодіяльності; співпраці; колективного характеру виховання і навчання; доступності; пошани до особи дитини у поєднанні з розумною вимогливістю до нього. Принцип екскурсійної розповіді вимагає виконання таких принципів освіти як науковість, доступність, систематичність і послідовність, зв'язок теорії з практикою.

У роботі проведено теоретичний аналіз розвитку культурно-пізнавального туризму у світі та Україні, визначено потенціал міста Харкова для організації екскурсійних послуг монументальної тематики, розроблено екскурсійну програму та розраховано орієнтовну вартість екскурсії « Харків -монументаьний».

Результати даної роботи можна використовувати при організації тематичних гастрономічних турів або включати деякі елементи в оглядові екскурсії містом. Дані результати можуть бути корисними для туристичних підприємств, діяльність яких спрямована на місцевий туризм.

ПЕРЕЛІК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1.Закон України Про затвердження Загальнодержавної програми збереження та використання обєктів культурної спадщини на 2004-2010 рр. Від 20 квітня 2004 р. № 1692 - ІV.

2.Вечерський В.В. Спадщина містобудування України. Теорія і практика історико-містобудівних памяткоохоронних досліджень населених місць. - К.: НДІТІАМ, Головкиївархітектура, 2003. - C - 106.

.Голубничая С.Н. Основы экскурсионного дела. - Донецк, 2003. - 214с.

.Парамонов Андрій Федорович Харків. Харківська область.Шляхами Слобідської України. Путівник. - Харків : Біблекс, 2008. - С. 73. - ISBN 978-966-2950-20-5(рос.)

.«В городе. Харьков» № 2 «Харьков туристический. 100 мест, которые нужно увидеть». - Харків : «Тєлєнєдєля-Харків», 2011. - С. 22. - 10 000 прим.(рос.)

.С. Посохов, О. Денисенко Харьков: Путеводитель. - 2-ге. - Харків : Золоті Сторінки, 2008. - С. 63. - 2 000 прим. - ISBN 978-966-400-087-8(рос.)

.Тимофієнко В. І. Архітектура і монументальне мистецтво: Терміни та поняття / Академія мистецтв України; Інститут проблем сучасного мистецтва. - К.: Видавництво Інституту проблем сучасного мистецтва, 2002. - 472 с. ISBN 966-96284-0-7

.Традиція і сучасне в українській культурі. - Харків, 2002. Українська та зарубіжна культура. - К., 2000

.Парамонов А.Ф. Харьков. Харьковская область. Дорогами Слободской Украины: путеводитель / А.Ф. Парамонов. - Харьков: Библекс, 2008. - 256 с., иллюстр.

.А. Касьянов Харьков. Архитектурно-исторический очерк. К: 1955

.Л. И. Мачулин Основание Харькова: легенды, гипотезы, факты. - Харьков: Мачулин, 2008. - 96 с. - (Харьковская старина). - 1 000 экз. - ISBN 966-8768-17-5

.Харьков: Архитектура, памятники, новостройки: Путеводитель. Сост. А. Лейбфрейд, В. Реусов, А. Тиц. - Х.: Прапор, 1987

.Божук Т.І.Культурноспізнавальний туризм: термінологічний словник довідник.-Л.:Український бесцеллер, 2010-152 с.

.Любіцева О.О. Методика розробки турів.Навчальний посібник.-К.:Альтерпрес, 2003.-104 с.

.Мальська М.П., Худо В.В., Цибух В.І.Основи туристичного бізнесу.Навчальний посібник.-Київ:Центр навчальної літератури, 2004.-272 с.

.Соколова М. В. История туризма: учеб. пособие. 6-е изд.- М.: «Академия», 2010. 352 с.

.Чеботарев И. А. Культурный туризм: международное правовое регулирование// Культура: экономика, управление, право 2004 № 4.- С. 28-35.

.Кілессо С.К. (розділ Архітектура ст. «Харків») // Українська радянська енциклопедія. У 12-ти томах. / За ред. М. Бажана. - 2-ге вид. - К., 1974-1985., Том 12, К., 1985, стор. 95

.Харьков. Архитектура. Памятники. Фотоальбом., К.: «Мистецтво», 1986

.Дьяченко Н. Т. Улицы и площади Харькова.- Харьков: Прапор, 1977. - С. 133

.Федорченко В.К., Дьорова Т.А. Історія туризму в Україні: Навч. посіб. для студ. вузів. - К.: Вища школа, 2002. - 195 с.

.Украина туристическая. - К., 2004. - 64с.

.Перелік істоорико-культурних, історико-архітектурних, історико-меморіальних, історико-етнографічних заповідників та музеїв-заповідників України. /Культура і життя. - 2002. - № 31. - С. 2.

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ ХАРКІВСЬКИЙ ТОРГОВЕЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ ІНСТИТУТ КИЇВСЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО ТОРГОВЕЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОГО УНІВЕ

Больше работ по теме: