Роль грошей в економіці України

 

Зміст


ВСТУП

. СУТНІСТЬ ТА ВИЗНАЧЕННЯ РОЛІ ГРОШЕЙ В ЕКОНОМІЦІ ДЕРЖАВИ

.1 Сутність та функції грошей

.2 Роль грошей в економіці держави

.3 Методи державного регулювання кількості грошей в обігу

. ОСОБЛИВОСТІ ТА РОЛЬ ГРОШЕЙ У СУЧАСНОМУ РОЗВИТКУ ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ

.1 Аналіз динаміки грошового обігу в Україні

.2 Вплив грошової маси на розвиток економіки України

.3 Методи державного регулювання грошової маси

. НАПРЯМИ ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ УПРАВЛІННЯ ГРОШИМА З МЕТОЮ ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ РОЗВИТКУ ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ

ВИСНОВКИ

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ


ВСТУП


За роки незалежності в сфері економіці України відбулося багато реформ. Багатьом з них навіть сьогодні ще важко дати обєктивну оцінку. Але все ж існують позитивні результати завдяки вміло впровадженим грошово-кредитній, бюджетно-податковій і соціальній політикам. Всі вони мають під собою значну теоретичну базу, практику застосувань в інших країнах і, як наслідок, багато шляхів впровадження.

Гроші відносяться до тих особливих історичних категорій, які завжди були найбільш актуальними в економічній думці, так як в процесі грошового обігу найбільшою мірою проявляються і реалізуються інтереси субєктів ринку. Через гроші, їх функції кожен індивідуум реалізує свої потреби, тому грошова система і визначає взаємозвязок між виробництвом, обміном, розподілом і споживанням. Порушення цього взаємозвязку неодмінно призводить до виникнення протиріч в економічному житті. Грошовий ринок є найбільш чутливим і вразливим елементом системи економічних відносин, що в свою чергу означає можливість його використання для впливу та регулювання окремих макроекономічних показників і економіки в цілому.

Відображаючи рівень розвитку продуктивних сил на кожному етапі вдосконалення товарно-грошових відносин, гроші постійно удосконалюють виконувані функції і свій зміст. Ось і сучасний етап розбудови української державності вимагає зміцнення стабільності і привабливості національної грошової одиниці та формування такої грошово-кредитної політики, яка швидко наблизить народ України до цивілізованих стимулюючих норм виробництва, розподілу, обміну і споживання. Впровадження гривні - не плід фантазії чи наслідок дії окремих історичних постатей, а обєктивна закономірність суспільного поступу. Обєктивна необхідність власних грошей диктується насамперед внутрішніми економічними причинами, повязаними з потребами мати гроші як товар товарів і мірило суспільної вартості усіх виробів і послуг для забезпечення еквівалентності обміну. А, з іншого боку, національні гроші тісно переплітаються з політикою. Справді, щоб Україна успішно розвивала самодостатню економіку, яка у міжнародному поділі суспільної праці продукувала б не напівфабрикати, а наукоємні види готової до суспільного вживання продукції, що виготовляється на основі замкнених технологічних циклів, конче потрібна власна валюта.

Розвиток фінансово-кредитної системи країни визначається ефективністю монетарного регулювання, що базується на використанні дієвого інструментарію грошово-кредитної політики. На кожному етапі економічного розвитку країни центральний банк визначає цілі своєї діяльності, що передбачають пріоритетність використання окремих інструментів. В Україні на законодавчому рівні формуються основні засади грошово-кредитної політики на кожний рік, де визначається перелік інструментів та методів, за допомогою яких відбувається регулювання фінансово-кредитної системи країни.

Актуальність вибраної теми визначена в першу чергу об`єктивно важливою роллю грошово-кредитної політики у сучасній соціально орієнтованій ринковій економіці, перехід до якої є головним вектором реформ в Україні.

Мета курсової роботи - визначити особливість ролі грошей в економіці України з урахування здійснення сучасної грошово-кредитної політики.

Задачі роботи - визначити сутність ролі грошей в економіці держави; проаналізувати величину грошової маси в Україні та сучасні методи грошово-кредитної політики; охарактеризувати сучасні напрями підвищення ефективності управління грошовою масою в Україні.

Предметом даної роботи виступають дослідження ефективності використання інструментів грошово-кредитної політики на кожному з етапів її формування, і особливо - на за останній період.

Об'єктом роботи виступає національна економіка, її реальний сектор, банківська сфера.

Інформаційну основу курсової роботи, окрім наукових праць вітчизняних авторів,складають також нормативні акти, офіційні статистичні дані; науково-методична література; матеріали періодичних видань та ресурси мережі Internet.


1. СУТНІСТЬ ТА ВИЗНАЧЕННЯ РОЛІ ГРОШЕЙ В ЕКОНОМІЦІ ДЕРЖАВИ


1.1 Сутність та функції грошей


За своїм місцем у товарному виробництві й обміні гроші - це специфічний товар, що має властивість обмінюватися на будь-який інший товар, тобто є загальним еквівалентом. Природа грошей як загального еквівалента визначається передусім їх походженням. Як було показано вище, гроші виникли внаслідок стихійного виділення з безлічі товарів одного, найбільш придатного за своїми фізичними властивостями виконувати роль загального еквівалента. Але й після завершення формування грошей як самостійного економічного явища носієм їх протягом тисячоліть були товари в їх натурально-речовому вигляді, зокрема срібло і золото. Будучи звичайними товарами, вони визначали також товарну природу самих грошей, суспільну роль яких виконували нібито за сумісництвом. Проте не можна пояснювати товарну природу грошей тільки їх походженням чи закріпленням їх суспільної ролі за певним конкретним товаром. Гроші є товаром самі по собі, по своїй сутності, що визначається їх місцем у товарних відносинах. Це помітно було вже за тих умов, коли в ролі грошей виступали конкретні товари.

Так, золото, ставши монопольним носієм грошової суті, набуло подвійного існування - як звичайний товар і як гроші. Подвійність виявлялась як у його споживній, так і в міновій вартості. Поряд з конкретною споживною вартістю як здатністю задовольняти певні потреби людини золото набуло загальної споживної вартості - здатності задовольняти будь-які людські потреби внаслідок використання його як загального засобу обміну. Між конкретною і загальною споживною вартістю золота виникла суперечність - якщо воно застосовується у першій своїй властивості, то не може використовуватись у другій, і навпаки [4, с.90-91].

У міру розвитку товарного виробництва неухильно загострюється ця суперечність: щоб задовольнити дедалі зростаючі потреби обігу в золоті-грошах, довелося б повністю відмовитися від використання його як конкретного товару. У такій ситуації втрачається особливе значення специфічних властивостей золота як грошового товару, оскільки реалізувати їх стає дедалі важче. Вирішення цієї суперечності було знайдено на шляху ідеалізації грошей, поступового переходу загальної споживної вартості від конкретного товару-золота до простого його знаку. Перший крок у цьому напрямі був зроблений у тій сфері грошових відносин, де природні властивості золота як товару найменшою мірою вимагалися - у сфері товарного обігу. Миттєвий характер функціонування грошей як засобу обігу відкрив шлях для заміщення грошей-золота грошима-знаками.

Реальна дійсність свідчить і про роздвоєння мінової вартості золота як звичайного товару і як грошей. Вартість золота як звичайного товару формується під впливом змін продуктивності суспільної праці в золотодобуванні та змін суспільних потреб у цьому конкретному товарі. На вартість же золота як грошей впливають, крім того, ще й такі чинники, як зміни суспільних потреб у грошах в усіх їхніх функціях, динаміка золотих запасів, нагромаджених у попередні віки, та ін. Тому вартість золота як грошей стає менш залежною від поточних змін умов видобування золота, більш сталою, ніж вартість золота як товару. Особливо відчутно ці відмінності вартості золота як звичайного товару і як грошей виявляються в обігу монет. Відомо, що від тривалого обігу монети стираються і вартість золота, яка реально залишається в монеті, зменшується. Проте в обігу монети продовжували циркулювати у своїй попередній вартості, що залишилася лише номінально. У такій номінальній вартості монети продовжували успішно функціонувати як міра вартості і засіб обігу, тобто виконувати основні функції, котрі й конституюють явище грошей. Подібна роздвоєність вартості золотої монети на реальну і номінальну може відбуватися і під впливом змін умов і технології видобутку золота. У таких випадках реальна вартість однойменної монети знижувалася при збереженні протягом певного часу в ринкових відносинах її попередньої вартості як номінальної, особливо на ринках, віддалених від місць видобутку золота. Незважаючи на підвищення цін на товари в місцях його видобутку, значна частина інших товарів тривалий час продовжує оцінюватися мірою вартості, що стала ілюзорною, застарілою. Лише згодом поступово вирівнюється номінальна вартість грошей за фактичною вартістю золота як товару. Однак поки відбудеться одне коло вирівнювання, фактична вартість може знову змінитись. Отже, номінальна вартість може ніколи її не «наздогнати» або ж зрівнятися з нею лише на короткий строк. Це свідчить про те, що гроші в процесі обігу набувають особливої вартості, яка може існувати відокремлено і паралельно з внутрішньою вартістю того матеріалу, з якого вони виготовлені. Гроші стають абсолютним уособленням мінової вартості, що має вирішальне значення в метаморфозі: товар-гроші. Можливість формування такої вартості грошей створила основу для відокремлення явища грошей від конкретного товарного носія, для виникнення грошей, не пов'язаних з будь-якою натурально-речовою формою, наприклад депозитні гроші, електронні гроші.

Як самостійна форма мінової вартості гроші принципово відрізняються від звичайних товарів. Вони мають не конкретну, а загальну споживну вартість, тобто здатні задовольнити будь-яку потребу людей, попередньо обмінявшись на відповідні блага. Тому ринок сприймає гроші як абстрактну цінність, бажану саму по собі для будь-якого його суб'єкта, незалежно від його конкретних поточних потреб. Отже, гроші стають абсолютним товаром, який протистоїть на ринку всім іншим товарам, стає мірилом вартості останніх і безпосереднім втіленням багатства взагалі [4, с.90-91].

Як такі гроші виходять в окремих своїх функціях далеко за межі сфери товарного обміну й обслуговують усі сфери економіки, зокрема нагромадження вартості, її розподіл, перерозподіл та використання, у тому числі на потреби інвестування.

Гроші як гроші і гроші як капітал. Застосування грошей для обслуговування процесів нагромадження вартості та її продуктивного використання (інвестування) істотно змінило їх суспільне призначення. З простого засобу обігу, що обслуговував обмін товарів, вони перетворилися в носія самозростаючої вартості, тобто у форму капіталу. Вони стали широко обслуговувати нагромадження вартості, використання її для фінансування розвитку виробництва, формування на цій основі маси позичкового капіталу та його руху. Забезпечення самозростання вартості стало пріоритетною ціллю руху грошей у процесі відтворення, яка істотно впливає на інтереси економічних суб'єктів, на їх взаємовідносини.

При застосуванні у сфері інвестування гроші стають носієм капіталу, у зв'язку з чим виникає необхідність розрізняти гроші як гроші і гроші як капітал.

Гроші як гроші використовуються переважно для реалізації наявної споживної вартості, тобто їх цільове призначення обмежується посередництвом в обміні.

Гроші як капітал використовуються для забезпечення зростання наявної вартості. Для цього виготовлену вартість потрібно реалізувати, нагромадити та використати так, щоб її не тільки зберегти, а й збільшити. Це можливо лише за умови, що гроші використовуються для формування промислового чи торговельного капіталу або як позичковий капітал. В усіх цих випадках цільове призначення грошей значно розширюється, розвиваються їх нові функціональні форми, зокрема засіб нагромадження і засіб платежу, істотно зростає роль грошей в економічному житті суспільства.

Набуття грошима однієї з форм руху капіталу не означає, що вони перестали використовуватися як гроші. Функціонуючи як капітал, гроші продовжують виконувати свої традиційні функції міри вартості і засобу обігу, які разом конституюють явище грошей. Тому відмінності між грошима як грошима і грошима як капіталом досить умовні і визначаються переважно призначенням грошей при їх використанні економічними суб'єктами. Гроші є власне грошима насамперед при їх витрачанні на особисте споживання, оскільки забезпечують купівлю товарів та послуг. Гроші стають капіталом переважно при їх нагромадженні, зберіганні та продажу на грошовому ринку, оскільки це дає власнику грошей додатковий дохід у вигляді процента.

При обслуговуванні виробничого споживання гроші одночасно є власне грошима і капіталом, оскільки сприяють реалізації товару та одержанню прибутку. Найвиразніше гроші як капітал виявляють себе в межах кругообороту капіталу окремого підприємства. Наявна у нього сума грошей (на банківських рахунках, у касах) є одночасно частиною його оборотного капіталу і масою ліквідності, що забезпечує його поточну платоспроможність. Збільшення цієї суми одночасно збільшує його оборотний капітал, тобто масу наявних ресурсів, його ліквідність, робить підприємство економічно могутнішим. У межах всієї економіки наявна сума грошей характеризує лише масу її ліквідності і не є частиною обсягу реального капіталу. Зростання цієї суми призводить лише до поліпшення ліквідності економіки, проте обсяг реального капіталу від цього не збільшується. Якщо зростання загальної маси грошей буде надмірним, це призведе лише до їх знецінення.

Різноманітність і складність виробничих відносин, які втілюються в грошах, визначають множинність форм прояву самих грошей. Кожна з таких форм дістала назву функції грошей. Функція грошей - це певна дія чи «робота» грошей щодо обслуговування руху вартості в процесі суспільного відтворення.

Питання про функції грошей є одним з найбільш дискусійних у теорії грошей. Розбіжності стосуються не тільки трактування окремих функцій, а й їх кількості. Дискусії ведуться як між представниками різних теоретичних шкіл, так і всередині кожної з них. Так, більшість представників марксистської теорії грошей визнає п'ять їх функцій, проте вони мають різні погляди щодо суті кожної з них. Ще помітніші розбіжності у трактуванні функцій грошей серед представників немарксистських теорій. Не заперечуючи взагалі існування функцій грошей, більшість із них визнають лише три функції й абстрагуються від решти. Так, у відомій книзі англійського економіста Л. Харріса «Грошова теорія» говориться про функції засобу обігу, засобу збереження вартості та одиницю рахунку і зовсім не згадуються інші функції. Разом з тим класики економічної теорії та деякі її представники кінця XIX - початку XX ст. теж визнавали п'ять функцій грошей. Ми також розглянемо п'ять функцій: міри вартості, засобу обігу, засобу платежу, засобу нагромадження вартості і світових грошей [5, с.102-103].

Міра вартості - це функція, в якій гроші забезпечують вираження і вимірювання вартості товарів, надаючи їй форму ціни. Двояке призначення цієї функції - виражати і вимірювати вартість - пояснюється тим, що вартість товару не може бути виражена інакше, ніж порівнюванням її з товаром - загальним еквівалентом, вартість якого загальновизнана. І тільки через кількісне визначення в одиницях товару-еквівалента здійснюється вимірювання вартості товарів. Подвійне призначення міри вартості найчіткіше виявлялося в умовах використання благородних металів як грошового товару. Усі конкретні товари «шукали» тоді собі золотий чи срібний еквівалент і одержували ціну як певну вагову кількість цього металу. Такі «золоті» чи «срібні» ціни спочатку визначалися за ваговим масштабом і мало чим відрізнялися на всіх ринках. В умовах обігу неповноцінних грошей механізм міри вартості істотно змінився. Між вартістю товару, яку потрібно виміряти, і грошовою ціною як результатом такого вимірювання немає золота, немає «золотої» ціни. Відпала потреба у ваговій кількості золота, що прийнята за грошову одиницю і слугує масштабом цін. Усі держави світу перестали фіксувати золотий вміст грошових одиниць. Створюється враження, що грошова одиниця безпосередньо вимірює вартість товару і що функція міри вартості зводиться до технічного обчислення, до забезпечення практики ціноутворення рахунковою одиницею. Представники сучасних економічних теорій, що не визнають трудової природи вартості, по суті, зводять функцію міри вартості до таких рахункових одиниць. Представники ж трудової теорії вартості намагаються пояснити механізм цієї функції з позиції трудового походження вартості. Одні з них вважають, що нерозмінні знаки лише представляють в обігу золото, яке й виконує функцію міри вартості так, як це було в умовах золотого обігу. На думку других, у сучасних умовах змінився сам механізм формування трудової вартості товарів настільки, що вона може вимірюватися грошима без внутрішньої вартості. Треті вбачають вихід у тому, що, оскільки сучасні гроші теж є носіями мінової вартості, через прирівнювання (обмін) їх до звичайних товарів можна забезпечити вимірювання вартості останніх. Жоден із цих підходів поки що не набув загального визнання. Проте останній із них здається нам найплодотворнішим.

Функцію міри вартості гроші виконують ідеально. Виробник заздалегідь, до появи з товаром на ринку, визначає ціну, за якою вигідно продати його. Але й при зустрічі з покупцем на ринку, де остаточно вирішується ціна товарів, наявність грошей у будь-якій формі (золоті монети, банкноти, чеки, кредитні картки та ін.) не обов'язкова. Продаж взагалі може відбуватися в борг, під майбутні гроші, але ціна визначається в момент операції купівлі-продажу. Тим більше не потрібна наявність реальних грошей у разі встановлення товарних цін державними органами. Проте ці органи повинні мати чітке уявлення про мінову вартість грошей, яка фактично склалася і діє на ринку, щоб установити ціну, адекватну вартості товару. Гроші як міра вартості широко використовуються як рахункові, як одиниця рахування. За їх допомогою можна надати кількісного виразу всім економічним процесам і явищам на мікро- і макрорівнях, на всіх стадіях процесу суспільного відтворення, без чого неможлива їх організація й управління. Тому суспільна роль грошей як міри вартості виходить далеко за межі надання всім товарам однакової форми ціни. Так, за допомогою рахункових грошей підприємство може заздалегідь визначити свої витрати на виробництво і доходи від реалізації продукції, рівень прибутковості виробництва, без чого неможливо виробити правильну підприємницьку тактику і стратегію.

Засіб обігу - це функція, в якій гроші є посередником в обміні товарів і забезпечують їх обіг. Обмін товарів за допомогою грошей у цій функції здійснюється за схемою Т-Г-Т на відміну від бартерного обміну товарів за схемою Т-Т. Участь в обміні грошей надає товарному метаморфозу принципово нову якість: він розпадається на два самостійні акти - продаж (Т-Г) і купівля (Г-Т), які можуть відокремлюватися в просторі і в часі. За бартерного обміну відразу здійснюється повний товарний метаморфоз, коли своїх цілей досягають обидва учасники операції - кожний з них отримує потрібну споживну вартість. У метаморфозі Т-Г-Т продаж (Т-Г) не означає досягнення цілей обміну жодним із власників товарів, що обмінюються. Більше того, продавець одного товару може взагалі не купувати іншого товару і тоді повний товарний метаморфоз не відбудеться, у чому криється абстрактна можливість кризи збуту [5, с.102-103].

Засіб платежу - це функція, в якій гроші обслуговують погашення різноманітних боргових зобов'язань між суб'єктами економічних відносин, що виникають у процесі розширеного відтворення. Історично ця функція походить з товарообороту. Як зазначалося вище, поява її була зумовлена продажем товарів у кредит, оскільки при цьому виникав борг, погашення якого здійснювалося грошима. Це вже були істотно інші гроші, відмінні від засобу обігу. Така відмінність пояснюється фактором часу, який відділяє реалізацію товару (в борг) від платежу в рахунок погашення заборгованості. За цей час можуть змінитися вартість і форма грошей, сам боржник та кредитор тощо. Тому вартість платежу не завжди еквівалентна вартості товарів, реалізованих у борг, або вартості грошей, які були віддані в борг. Економічні відносини, що виникають при погашенні боргів, особливо довгострокових, не тільки містять у собі свою першооснову - купівлю-продаж товару, а й відображають багато інших явищ, що відбулися в економіці за час користування кредитом: зміну вартості грошової одиниці, цінові пертурбації, втручання держави в грошову сферу, зміну позичкового процента тощо. Гроші як засіб платежу, подібно до засобу обігу, передаються від одного суб'єкта відносин до іншого, тобто здійснюють обіг. Тому коли мова йде про грошовий обіг, то найчастіше мається на увазі функціонування їх і як засобу обігу, і як засобу платежу. Відповідно і загальна маса грошей в обігу включає їх кількість в обох цих функціях. Вимоги закону грошового обігу поширюються на загальну масу грошей, тобто на обидві їх функції.

Засіб нагромадження - це функція, в якій гроші обслуговують нагромадження вартості в її загальній абстрактній формі в процесі розширеного відтворення. Виникнення функції засобу нагромадження історично стало можливим тоді, коли товаровиробник виявився спроможним частину грошової виручки від продажу своїх товарів не витрачати на придбання інших споживних вартостей, необхідних для виробництва чи особистого споживання, а відкласти на майбутнє, зберегти. Для цього продуктивність його праці повинна перевищувати його поточні виробничі та споживчі потреби, тобто бути на досить високому рівні розвитку. Отже, ця функція могла виникнути після функції засобу обігу і розвинутися на її основі, але раніше за функцію засобу платежу: товаровиробник міг наважитися продати свій товар у борг лише за умови, що покупець зможе нагромадити вартість для повернення боргу. З розвитком товарного виробництва і грошових відносин урізноманітнювалися цілі нагромадження скарбу. Замість прагнення сховати своє багатство виникло бажання продемонструвати його. Чим більшою була роль грошей у суспільстві, тим сильнішим ставало це бажання. Під його впливом примітивним формам скарбу стали надавати форму предметів розкоші. Виникла естетична форма скарбу, який перестав бути просто мертвим багатством і набув певного споживчого сенсу. Поряд із збереженням вартості скарб у такій формі почав задовольняти важливі потреби людини - потреби в самовираженні, в естетичному задоволенні та ін. Нова роль естетичних скарбів стала своєрідною компенсацією для їх власників втрат, пов'язаних з тим, що скарб не може стати капіталом, не приносить їм прибутку. Завдяки цьому скарб в естетичній формі "пережив" багато суспільних формацій і продовжує функціонувати навіть у сучасних умовах майже суцільної капіталізації грошових відносин в усіх країнах незалежно від рівня їх економічного розвитку та системи господарювання. Згодом сформувалася ще одна ціль нагромадження скарбу - створення резерву платіжних засобів, що надало йому відтворювального характеру і зорієнтувало на забезпечення зростання прибутку. Ця ціль визначалась ускладненням самих умов та потреб виробництва і реалізації товарів.

Світові гроші - це функція, в якій гроші обслуговують рух вартості в міжнародному економічному обороті і забезпечують реалізацію взаємовідносин між країнами. Виділення функції світових грошей зумовлене особливостями руху вартості на світовому ринку, які визначаються поділом цього ринку державними кордонами. Завдяки такому поділу тут з'являється специфічний суб'єкт економічних відносин - держава, яка представляє і захищає інтереси країни в цілому. Тому на світовому ринку виникають економічні суперечності більш високого рівня, ніж на внутрішньому, які впливають і на відносини безпосередніх покупців та продавців. Гроші на світовому ринку виконують функції загального платіжного засобу, загального купівельного засобу і засобу перенесення багатства з однієї країни в іншу. Отже, світові гроші - це комплексна функція, що повторює, по суті, всі функції, властиві грошам на внутрішньому ринку [2, с.88-89].

Ця обставина дала підстави багатьом дослідникам взагалі не виділяти світові гроші як окрему функцію. З такою позицією можна було б погодитися, якби всі національні гроші були вільно конвертованими. Проте це не так - функціонування грошей більшості держав обмежене виключно їх національними кордонами. І коли економічні суб'єкти таких країн виходять на світовий ринок, то їм потрібні зовсім інші гроші. Тобто мова тут іде не тільки про новий напрям використання грошей, а й про інші за сутністю гроші, що й дає підстави вичленити світові гроші в окрему функцію. Світові гроші функціонують і як міра вартості та рахункові одиниці, оскільки національні ціни жодної країни не можуть повністю задовольнити потреби


1.2 Роль грошей в економіці держави


Роль грошей визначається рівнем розвитку товарного виробництва та адекватних йому суспільних відносин. Вона не може бути реалізована там, де для цього немає відповідних умов. Не могла бути значною роль грошей у докапіталістичних формаціях, оскільки саме господарство тоді мало переважно натуральний характер. За допомогою грошей там набувала суспільного визнання лише незначна частка вироблюваної продукції. Тому не було залежності товаровиробника від ринку, а вплив грошей на його економічне становище і через нього - на розвиток виробництва був мало відчутним. Подібне становище мало місце і в умовах командно-адміністративної економіки в колишньому СРСР та інших країнах Східної Європи. Хоч головна сфера економічних відносин тут мала грошову форму, сама суть цих відносин була нееквівалентною, нетоварною, що робило використання грошей формальним, а роль їх - обмеженою, швидше за все обліково-розподільною. Проте і така роль мала певний позитивний вплив на розвиток суспільного виробництва.

Найсприятливіші умови для реалізації ролі грошей у розширеному відтворенні були створені за капіталізму, коли товар став загальною формою продуктів виробництва, а економічні відносини в суспільстві були переведені на еквівалентні, ринкові засади. Особливе значення мало те, що сама робоча сила стала товаром, об'єктом купівлі-продажу за гроші.

Завдяки поширенню грошових відносин на всі фактори суспільного виробництва - засоби праці, предмети праці і робочу силу - просте товарне виробництво перетворилось у капіталістичне, а самі гроші набули принципово нової якості - стали носієм капіталу, відкрили можливість кожному, хто має вільну вартість, легко і швидко її капіталізувати. Насамперед грошового виразу у формі прибутку набула мета капіталістичного виробництва. Це дало можливість зняти усілякі обмеження з його розвитку, оскільки нагромадження грошей (прибутку) не має будь-яких внутрішніх обмежень, нагромаджувати їх можна нескінченно.

Завдяки тому, що капіталістичні підприємства все виробляють для продажу і всі елементи виробництва купують на ринку, створюється особливий ринковий механізм стимулювання і регулювання суспільного виробництва, в центрі якого перебувають гроші. На ринку розвивається конкуренція як загальносуспільне явище - конкуренція за покупця, за робоче місце, за вигідне замовлення тощо. По суті, в усіх цих випадках ведеться боротьба за отримання більшої суми грошових доходів. Оскільки перемагає той, хто спроможний одержати найкращі результати в такому змаганні, конкуренція, а значить і гроші, стають рушійною силою науково-технічного прогресу, зростання продуктивності суспільної праці, інтенсифікації виробництва, забезпечення високої якості продукції та ін. Тим самим створюються могутні стимули для розвитку капіталістичного виробництва.

У проблемі ролі грошей у розвитку економіки можна розрізняти якісний і кількісний аспекти.

В якісному аспекті роль грошей виявляється у тому, що сама їх наявність, саме грошове середовище, в якому діють економічні агенти, позитивно впливає на розвиток суспільного виробництва.

По-перше, знімаються фізичні межі виробництва, що визначаються особистими потребами самих виробників. Виробляти можна стільки, скільки вдасться реалізувати, а надлишок вартості можна зберігати в грошовій формі чи перетворити в позичковий капітал.

По-друге, реалізація вироблених продуктів за гроші, замість бартеру, значно спрощує, прискорює і здешевлює доведення їх до споживачів. Суспільство одержує значну економію на реалізаційних витратах, скорочуються потреби в обіговому капіталі, краще задовольняються потреби споживачів. По-третє, завдяки грошам ринок набуває загального характеру, його механізм стає могутнім важелем економічного прогресу, передусім завдяки конкуренції, стимулюванню ефективного виробництва та економного споживання - виробничого, державного, особистого.

Здатність грошей приносити своїм власникам в умовах ринкової економіки додаткову вартість значно посилила їх стимулюючий вплив на кожного суб'єкта економічних відносин: і на виробника (працівника), і на споживача. Як виробник, або працівник, кожний з них прагне краще і більше працювати, щоб вивести свої грошові доходи за межі виробничих чи споживчих потреб і, капіталізувавши надлишок доходу, мати можливість одержувати додаткову вартість. З цією ж метою він як споживач прагне економно використовувати свої грошові кошти, оскільки капіталізація їх залишків дає можливість одержувати додаткові доходи понад ті, що приносить жива праця [3, с.89-90].

Гроші в умовах ринкової економіки стають носієм позичкового капіталу. Через механізм його руху, зокрема через банки та ринок цінних паперів, формування якого зумовлюється перетворенням грошей у капітал, відкриваються можливості узгодити індивідуальні та колективні інтереси виробників, дещо згладити суперечності між соціальними класами та групами суспільства, забезпечити більшу рівномірність і збалансованість процесу розширеного відтворення.

Всебічне охоплення грошовою формою економічних відносин всередині країн та між ними, а також постійне вдосконалення самого грошового механізму створили сприятливі умови для формування міжнародних ринків і тісних взаємовигідних зв'язків між країнами, міжнародного переливу вільних капіталів у місця найефективнішого їх використання тощо.

Глибоке проникнення грошової форми в усі «клітини» суспільних відносин відкриває широкі можливості для регулювання за допомогою грошових інструментів процесу розширеного відтворення. Мова йде передусім про такі інструменти, як податки, позичковий процент, ціни, орендна плата, бюджетне фінансування та ін. Через них держава має можливість регулювати основні економічні процеси на мікро- та макрорівнях і в цілому на економічне становище в країні відповідно до попередньо визначених цілей.

Кількісний аспект ролі грошей полягає в тому, що через зміну кількості грошей в обороті можна активно впливати на економічні процеси, зокрема на результати діяльності економічних агентів як виробників і як споживачів. Цю можливість широко використовують усі держави з ринковою економікою для регулювання економічного життя в країні. Збільшуючи чи зменшуючи масу грошей в обороті, центральні банки, які діють від імені своїх держав, забезпечують зміну таких економічних інструментів, як платоспроможний попит, ціни, процент, валютний курс, курс цінних паперів тощо. Завдяки цьому забезпечується вплив на такі вирішальні економічні процеси, як інвестиції, зростання виробництва, зайнятість, розвиток експорту й імпорту та їх збалансування тощо.

У міру поглиблення ринкової трансформації економіки України помітно зростає роль грошей в її розвитку. Поступово українська гривня перетворилась у справді загальний еквівалент, у «головну діючу особу» на ринку. Кожний, хто має гроші, може вільно купити будь-який потрібний товар на внутрішньому ринку. Це істотно підвищило заінтересованість економічних суб'єктів у тому, щоб більше заробляти грошей і економніше їх витрачати. Стало значно легше капіталізувати гроші, вклавши їх у цінні папери та банківські депозити. Запровадження часткової конвертованості гривні істотно підвищило роль грошей у розвитку зовнішньоекономічних відносин, в інтеграції економіки України у світову економіку. Грошово-кредитна політика зайняла ключове місце в механізмі державного регулювання економіки. Динаміка цін стала відчутно реагувати на регулюючі заходи Національного банку України в грошовій сфері.

Проте ці позитивні зрушення в підвищенні ролі грошей поки що не дали відчутних результатів у розвитку суспільного виробництва, яке близько 10 років перебуває у стані хронічної кризи. Це зумовлено передусім уповільненістю, непослідовністю переведення економіки на ринкові засади, адміністративним втручанням держави в економічне життя, а також слабкістю самого грошового механізму, зокрема банківської системи, все ще високою інфляцією. Тому економічні суб'єкти недостатньо результативно реагують на стимулюючі імпульси, які надходять з боку грошей, не виявляють належної заінтересованості в інвестуванні виробництва, у капіталізації доходів, у розвитку товарно-грошових відносин. Вони нерідко віддають перевагу натуральним формам економічних відносин (бартеру), «тіньовим» методам господарювання, переведенню вільного фінансового капіталу за кордон, конвертації його в іноземну валюту тощо. Ці процеси істотно стримують позитивний вплив ринкових перетворень та грошей на розвиток економіки [3, с.91-92].

Досвід країн з розвинутою ринковою економікою не тільки свідчить про величезну роль грошей, а й показує основні напрями успішного використання їх у трансформаційній економіці нашої країни.

По-перше, це максимальне переведення на ринкові засади всіх сфер економічних відносин. Грошова форма повинна реально опосередковувати всі процеси розширеного відтворення, забезпечувати здійснення їх на еквівалентній основі. На принципах еквівалентності, самофінансування, самодостатності повинна ґрунтуватися діяльність не тільки виробничих підприємств, а й економічних суб'єктів сфери науки, освіти, охорони здоров'я тощо.

По-друге, переорієнтація цілей економічної, у тому числі грошової, політики із забезпечення інтересів центру на інтереси безпосереднього виробника, окремих колективів, регіонів тощо. Тільки за цієї умови можна буде ефективно використати грошові інструменти для стимулювання суспільного виробництва, а отже і для забезпечення економічних інтересів центру.

По-третє, забезпечення вільної, гарантованої капіталізації грошових доходів усіх суб'єктів економічних відносин усіма методами, сумісними з нашими соціальними пріоритетами. Це сприятиме зростанню інвестицій, згортанню тіньової економіки, зміцненню банківської системи.

По-четверте, оздоровлення грошового обігу, забезпечення високої, сталої вартості грошової одиниці. Без цього неможливо відновити роль грошей у міновому процесі, витіснити бартерні операції з ринку, а отже, забезпечити їх належну роль у розвитку економіки в цілому.

У міру подальшої трансформації економіки України в ринковому напрямку, розвитку банківської системи, формування ринків цінних паперів, кредитного та валютного ринків, оздоровлення державних фінансів і національних грошей, послаблення кризових явищ в економіці роль грошей в економічному житті України неухильно зростатиме.


1.3 Методи державного регулювання кількості грошей в обігу


В Україні головним суб'єктом грошово-кредитної політики є Національний банк України. Окрім нього, в здійсненні грошово-кредитної політики беруть участь інші органи державного регулювання економіки - Міністерство фінансів України, безпосередньо уряд України, Верховна Рада України. Органи виконавчої і законодавчої влади визначають основні макроекономічні показники, які служать орієнтирами для формування цілей грошово-кредитної політики (об'єм ВВП, розмір бюджетного дефіциту, платіжний і торговий баланси, рівень зайнятості і ін.). Верховна Рада регулярно заслуховує доповідь Розділу НБУ і отримує інформацію банку про полягання грошово-кредитного ринку в Україні.

Проте вирішальна роль в розробці і реалізації монетарної політики належить Національному банку України, оскільки він несе персональну відповідальність перед суспільством за стан монетарної сфери. Як передбачено Конституцією України, Рада НБУ самостійно розробляє основні основи грошово-кредитної політики і здійснює контроль за її проведенням. Грошово-кредитна політика покликана стимулювати ділову активність в умовах депресії, збільшувати ступінь економічного зростання при формуванні ринкової кон'юнктури, хоча реальне досягнення це є справою вельми складним.

В процесі здійснення грошово-кредитної політики НБУ активно використовує наступні методи грошово-кредитного регулювання:

рефінансування (облікова і кредитна політика);

регулювання норм обов'язкових резервів;

регулювання ліквідності комерційних банків.

Забезпечення стабільності національної валюти здійснюється за допомогою заходів щодо валютного регулювання і контролю за грошовою емісією, здійснювані безпосередньо НБУ відповідно до чинного законодавства. Емісійні операції НБУ - форма реалізації його монопольного права на випуск грошей в звернення. Вони є складовим елементом системи регулювання наявно-грошового обороту, який включає два основні рівні організації: регламентацію касових операцій банків і регламентацію касових операцій господарюючих суб'єктів [6, с.112-113].
















Рис. 1.1 - Інструменти та основні цілі грошово-кредитного регулювання


Для забезпечення оперативного вирішення питань, пов'язаних із здійсненням емісії готівки у всіх управліннях НБУ організовані резервні фонди НБУ - залишки національних грошових знаків, що знаходяться поза зверненням. Резервні фонди створюються також при деяких філіях комерційних банків - как правило, у минулому відділень спеціалізованих державних банків. Засобами, що знаходяться в резервних фондах, розпоряджаються Правління, Кримське республіканське і обласні управління НБУ. Тільки з їх дозволу грошові знаки можуть бути переміщені з резервних фондів в оборотну касу (або операційну касу філій банків, при яких не відкриті резервні фонди). Ця операція і означає емісію - випуск готівки в звернення. Переміщення грошових знаків з оборотної каси до резервних фондів обумовлює вилучення грошей із звернення. Ця операція, відповідно до правил касового регулювання, здійснюється автоматично - при перевищенні лімітів оборотних (операційних) кас.

Емісія готівки здійснюється у формі підкріплення операційних (оборотних) кас установ комерційних банків. Дозвіл на здійснення емісії дає начальник управління НБУ або інша особа, уповноважена розпоряджатися резервними фондами. Дозвіл оформляється у вигляді емісійних телеграм, зміст яких відповідним чином кодується. Воно дає право на переміщення певної суми грошових знаків з резервних фондів в оборотну касу або на використання понадлімітного залишку грошей, банку, що зберігається в установі. Для отримання дозволу керівник установи комерційного банку, у якого в найближчих 2-3 дні виникає потреба в підкріпленні касової готівки, повинен звернутися до начальника управління НБУ.

За відсутності необхідної суми понадлімітних залишків або недоліку засобів в резервних фондах установи банків отримують підкріплення з оборотних кас управлінь НБУ. Понадлімітні залишки грошей, що перевищують внутрішньомісячну потребу в додаткових касових ресурсах, вивозяться апаратом інкасації НБУ.

Основні напрями валютної політики НБУ на сучасному етапі розвитку України для підтримки стабільності валютного курсу гривни:

заборона банкам мати відкриті валютні позиції у вільній конвертованій валюті і укладати валютні ф'ючерсні контракти;

заборона підприємствам - резидентам України здійснювати передоплату по імпортних контрактах;

скорочення різниці між офіційним валютним курсом американського долара і наявним курсом обмінних пунктів з 10 до 5% і введення суворих правил покупки іноземної валюти;

встановлення валютного коридору, як зв'язуюча ланка обмінного курсу, створеного з метою прив'язки обмінного курсу національної валюти, - гривни до долара США і до інших твердих валют.

НБУ утвердив класифікатор іноземних валют, які знаходяться в обігу і є законними платіжними засобами на території відповідної іноземної держави і які можуть бути використані при здійсненні торгових і неторгових платежів суб'єктами підприємницької діяльності і банками України.

Всі види валют, відповідно міжнародної практики діляться на три групи:

перша група: вільно конвертовані валюти, які без обмежень обмінюються на інші види валют, курси яких котирує НБУ;

друга група: валюти з обмеженою конвертованою, які обмінюються на інші валюти з певними обмеженнями, курси яких визначає НБУ;

третя група: неконвертовані валюти, які не обмінюються на інші валюти, курси яких НБУ не котирує і не визначає.

Національний банк України є також головним органом валютного контролю в державі, який:

здійснює контроль за виконання правил регулювання валютних операцій на території України з усіх питань, не віднесених до компетенції інших державних органів;

забезпечення виконання уповноваженими банками функцій по здійсненню фінансового контролю.

Під впливом часу стала відчутність впливу такої політики, проте стабільність будь-якої грошової одиниці залежить і від інших чинників, до яких можна віднести:

ефективність і динамізм розвитку національної економіки;

стабільність функціонування фінансово-кредитної системи;

наявність достатніх валютних резервів у НБУ.

В умовах вільного ціноутворення змінюється роль центрального банку в регулюванні грошової маси в обігу. Якщо в умовах планового ціноутворення банк випускав стільки грошей, скільки потрібно було для обороту товарів по встановлених цінах, то в умовах ринкової економіки від кредитної політики банків залежить, скільки грошей буде пущено в оборот, а значить, які будуть ціни. Окрім кредитної політики центрального банку, існує бюджетна політика держави, якій банк не завжди може протистояти [2, с.89-90].

Економічним методом НБУ по регулюванню грошового обороту є рефінансування операцій комерційних банків. Рефінансування - погашення старої державної заборгованості шляхом випуску нових позик, головним чином короткострокових позик довгостроковими цінними паперами. Одним з методів регулювання грошової маси в обігу є розміри рефінансування центральним банком комерційних банків.

Як міра по регулюванню грошової маси в обігу в Україні використовується облікова політика НБУ, що передбачає переоблік векселів комерційних банків.

Третім і найбільш ефективним методом регулювання грошової маси є мінімальні резервні вимоги, які встановлює НБУ. Від їх розмірів прямо залежить кредитна активність комерційних банків, а до певної міри і процентна політика. Резервні вимоги можуть бути єдиними для всіх банків і диференційованими. Так в цілях стимулювання залучення довгострокових депозитів розміри вимог слід знижувати у міру збільшення термінів депозитів. Диференціація резервних вимог застосовується також для підвищення зацікавленості банків в певній сфері діяльності. Це один із способів залучення банків до вирішення першочергових економічних завдань.

Четвертий метод - використання операцій на відкритому ринку. У Україні цей метод регулювання грошової маси практично не використовується. Сприяння НБУ розвитку ринку цінних паперів здійснюється у нас у вигляді прийому облігацій в забезпечення видаваних кредитів, залік куплених комерційними банками цінних паперів в резервні вимоги.

П'ятий метод - операції з іноземною валютою. НБУ регулює попит і пропозиція на іноземну валюту шляхом проведення валютних інтервенцій на валютній біржі. Таким чином, можна зробити висновки, що Національний банк України (НБУ) за достатньо короткий термін свого становлення і розвитку в сучасних ринкових умовах України перетворився на справжній впливовий центральний банк держави. НБУ очолив керівництво грошовим оборотом, ввів перелік інструментів управління кредитними і валютними ринками, ринком цінних паперів, ввів систему електронних розрахунків між банками, визначив основні аспекти і механізми управління грошово-кредитним оборотом в державі.

грошовий кредитний економіка державний

2. ОСОБЛИВОСТІ ТА РОЛЬ ГРОШЕЙ У СУЧАСНОМУ РОЗВИТКУ ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ


2.1 Аналіз динаміки грошового обігу в Україні


Світовий досвід підтверджує, що вибір ефективних інструментів грошово-кредитної політики залежить від рівня монетизації. Саме тому актуальним стає дослідження ефективності грошово-кредитної політки України на фоні зростання рівня монетизації. Коефіцієнти монетизації економіки загалом можна розглядати з декількох боків. По-перше, вони характеризують швидкість переведення платежів у грошову форму, а по-друге, слугують індикаторами насиченості економіки грошима. В економічній літературі дається декілька визначень монетизації економіки. Більш звичним залишається трактування даного поняття як співвідношення грошової маси до обсягу валового внутрішнього продукту, що визначає ступінь забезпеченості економіки необхідними для здійснення розрахунків грошима. Деякі автори трактують монетизацію економіки як запас грошової маси на 1 грн. валового національного продукту, який дорівнює відношенню грошової маси до ВВП. Найбільш вдалим вважаємо визначення монетизації за Грековим. Монетизація економіки - одна з найважливіших об'єктивних характеристик економічної системи, яка відображує насиченість ліквідними активами, здатними виконувати такі функції, як засіб платежу та обігу і визнаними як гроші. Рівень монетизації економіки в кінцевому варіанті визначається ступенем розвитку фінансово-кредитної системи та економіки в цілому, але водночас монетизація визначає свободу руху капіталу в економіці. Це визначення є найбільш повним, оскільки розкриває як суть, так і першопричини, що пояснюють зв'язок ефективності грошово-кредитної політки та забезпеченості економіки грошима, котрі необхідні для здійснення розрахунків та платежів. За останнє десятиріччя відбулося зростання сукупної грошової пропозиції в економіці України (агрегату М3) майже у три рази. Проте до 2008р. зростання грошової маси відповідало попиту на гроші, а тому це не призводило до суттєвого збільшення рівня цін. Чинники, внаслідок яких це відбувалось поділяють на: монетарні (функціональні); немонетарні (структурно-інституційні) [21, с.11-12].

Для першої групи чинників характерні переважно лінійні залежності основних макроекономічних і монетарних параметрів - ВВП, грошова база, грошова маса, рівень цін. Друга група чинників виявляє себе як нелінійні залежності: може мати місце значне (іноді багаторазове) випереджання приросту грошової маси в порівнянні з приростом ВВП; слабка реакція рівня цін на динаміку грошової маси; сильна волатильність монетарних параметрів. Цей компонент попиту пов'язаний з потребою господарських агентів в грошах як ліквідності та відображає поступові зміни в їх інституційному статусі. Проблема монетизації економіки України на початковому етапі розвитку держави полягала в тому, щоб узгодити обсяг грошового обігу та розміри товарної пропозиції. Динаміка рівня монетизації української економіки виявилася у двох чітко виражених етапах - зниження (демонетизація) впродовж 1992-1996рр. і поступове зростання (ремонетизація) з флуктуацією протягом кожного з років, починаючи з 1997р., а з 2000 по 2007 рік рівень монетизації зростав надзвичайно швидкими темпами.


Таблиця 2.1 - Динаміка коефіцієнта монетизації економіки України, %

2006р.2007р.2008р.2009р.2010р.2011р.45,654,854,351,649,548,7

Дані свідчать, що за січень-вересень 2011р. обсяг грошової маси зріс на 10,8% (у 2010 р. - на 16,7%), грошової бази - на 3,8% (у 2010р. - на 11,2%), готівки в обігу - на 3,8% (торік - на 11,3%). Частка готівки в обігу у структурі грошової маси на кінець вересня 2011р. склала 28,7% проти 30,6% на кінець 2010р., в структурі грошової бази - 81,0% проти 81,1% на кінець 2010р. Рівень монетизації національної економіки на кінець вересня 2011р. склав 48,7%.

Водночас в промислово розвинутих країнах Центральної та Східної Європи цей показник досягає 70-80%. Безумовно, ряд країн мають значно нижчий за Україну рівень монетизації: Росія - 28,98 %, Румунія - 26,64%, Білорусь - 16,60%, але, це пов'язано з тим, що в цих країнах широко застосовуються адміністративні методи управління економікою, особливо в Білорусі, що не може не обмежувати можливості розвитку ринкових механізмів і товарно-грошових відносин взагалі.


Таблиця 2.2 - Динаміка індексу споживчих цін та темпи росту коефіцієнту монетизації України, %

2008р.2009р.2010р.2011р.Темпи росту коефіцієнту монетизації6,25,63,44,8Індекс споживчих цін18,714,310,112,3

Відсутність прямого впливу монетизації на інфляційні процеси пов'язана з тим, що переважну частину додаткових доходів населення отримують найбільш багаті, і тому не всі гроші доходять до споживчого ринку. З іншого боку, головне джерело додаткової пропозиції грошей - викуп валюти у експортерів - не просто відображає структурну недосконалість господарчої системи України, а є механізмом її відтворення і одночасно - потенційною загрозою для монетарної рівноваги. Тому процес зростання рівня монетизації української економіки не є безумовно позитивним і містить в собі певні соціальні та структурні ризики. В цих умовах суттєве значення для досягнення безпечної монетарної рівноваги та грошово-кредитного забезпечення якісного економічного зростання має кредитування населення та економіки, яке здатне пом'якшити існуючі диспропорції, а в перспективі привести до необхідних структурних зрушень. Попит на гроші залежить від того, які з необхідних механізмів вже створені і працюють, а які ще тільки створюються. У міру формування монетарних механізмів «ривками» відбувається заповнення грошовою масою інституційних «місткостей», що створюються. Це уповільнює обіг грошей в економіці (призводить до зростання рівня монетизації). Значення зростання монетизації полягає в тому, що створюється пружне монетарне середовище, здібне до досить швидкої передачі грошових імпульсів від одних інституційних блоків до інших. У результаті: підвищується рівень інтеграції та консолідації господарської системи, її здатність до адаптивних реакцій у відповідь на впливи середовища; забезпечується адекватний рівень ліквідності і мобільність активів реального сектора; формується базисний механізм структурного розвитку господарської системи [22, с.18-19].

Можна виділити такі етапи зростання монетизації і розширення попиту на гроші: введення національної грошової одиниці в 1996р. (свого роду монетарна революція). Після неї почалася монетарна еволюція (з відносно менш вираженими стрибками); витиснення бартеру у 2000-2002рр. і монетизація обігу в реальному секторі; формування довіри до банківської системи і національної грошової одиниці (2002-2005 рр.), зростання депозитів в банках.

У кожний з цих періодів спостерігалося стрибкоподібне уповільнення швидкості обороту грошей, що формально виявлялося як відрив цін від грошової маси. Крім того виділяють ще декілька рубежів якісного розширення попиту на гроші: перехід до повної конвертованості національної валюти; перехід до масового кредитування обороту підприємств реального сектора.

Різкого зростання попиту на гроші можна чекати в момент спрацювання системних ефектів, коли монетарне господарство сформується як цілісність. У той же час існують чинники, які здатні зменшити попит на гроші (знизити їх соціальну цінність, привабливість володіння ліквідними активами, і тим самим прискорити їх обіг): демонстративна і надмірна боротьба з «відмиванням грошей», яка побудована на «презумпції винності» і покладає тягар доказів на обвинуваченого, коли сам факт володіння грошима вже накладає на власника додаткові витрати і ризики; дуже невизначеними можуть стати наслідки євро інтеграції. Значні коливання курсу євро говорять про велику нерівновагу в ЄВС.

Дані статистики свідчать про те, що показники монетизації й інфляції мають незалежну динаміку. Так, розмір інфляції з 2002 по 2006рр. є вищим за депозитні процентні ставки, проте обсяги коштів на депозитних рахунках постійно зростали. Крім того, в Україні одним із основних чинників інфляційних процесів є вплив зростання цін на енергоносії. Загалом в Україні інфляційні чинники мають комплексний характер. Підвищення рівня інфляції 2007-2008рр. року було викликане зростаючим попитом пов'язаним із збільшенням грошової маси, а також імпортованою інфляцією. Накопичення та використання зростаючої грошової маси не є ефективним через відсутність повноцінних ринкових інститутів та механізмів.

В Україні спостерігалось підвищення рівня монетизації економіки за відносно стабільних цін. Проте з 2007р. зростання інфляції прискорилось. Особливо зросла інфляція в 2008р. і набула немонетарного характеру. За таких умов намагання НБУ обмежити обсяги кредитування для стримування зростання цін мало протилежний результат. Банківська система втратила свій кредитний потенціал в результаті наслідків фінансової й економічної кризи в Україні. Це суттєво скоротило доступ реального сектору економіки до позик. Проте, в умовах скорочення кредитування та можливості для збуту продукції почалося падіння ВВП та зростання інфляції. За таких обставин виникає передумова до зниження або різкого гальмування процесу монетизації економіки, що руйнує потенціал зростання української економіки.

Таким чином, виділяють декілька етапів зростання монетизації в Україні: «монетарна революція» 1996р., витіснення бартеру з реального сектора економіки в 2000-2002 рр., формування довіри до грошової одиниці в 2005р. До 1996р. коефіцієнт монетизації мав тенденцію до спаду, проте сьогодні в Україні спостерігається тенденція до підвищення рівня монетизації економіки. В умовах світової фінансової кризи НБУ проводив заходи щодо обмеження зростання грошової маси, проте це провокувало інфляцію, оскільки умови виробництва товарів значно погіршились. Але стверджувати про те, що лише монетизація впливає на інфляційні процеси не можна: в Україні інфляція має комплексний характер. Загалом рівень монетизації в Україні залишається набагато нижчим, ніж у розвинутих країнах. За таких умов НБУ повинен провадити ефективну грошово-кредитну політику пов'язану з регулюванням грошової маси задля підтримання стабільного економічного зростання.


2.2 Вплив грошової маси на розвиток економіки України


Зниження облікової ставки зумовило і зниження процентної ставки за кредитами, наданими комерційними банками в реальний сектор економіки. Проте, незважаючи на зусилля НБУ, вартість банківських кредитів все ще залишається високою і більше ніж удвічі перевищує облікову ставку НБУ. Повільне зниження процентної ставки за кредитами комерційних банків пояснюється такими факторами: зберігалися високі ризики неповернення кредитів; відносно висока інфляція; акумуляція значних фінансових ресурсів на рахунках Держказначейства України.


Таблиця 2.3 - Аналіз рівня процентних ставок відносно інфляції та ставок комерційних банків

РікОблікова ставка НБУ (середньо-зважена)Процентні ставки комерційних банківРівень інфляціїза кредитами (у національній валюті)за депозитами(у національній валюті)199280,076682000,01993190221,1187,310156,01994225,9201,7171401,01995131107,161,2180,0199662,37734,339,7199724,649,118,210,1199861,654,522,320,0199950,053,420,719,2200030,640,313,525,8200119,731,911,26,120029,524,87,80,620037,017,78,08,220047,218,56,85,620057,819,57,66,720068,522,68,64,520078,324,59,68,420088,420,310,59,120098,918,48,79,520109,120,610,810,620119,521,715,612,8

З метою вирішення проблем у регулюванні рівня інфляції та величини грошової маси 9 липня 2010 року, парламент України прийняв внесений Президентом Закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо діяльності НБУ» (№6659). У записці пояснення до документа вказано, що він підготовлений на вимогу МВФ і направлений на посилення незалежності НБУ. Отже, ухвалення його є одним з умов отримання Україною нового кредиту від МВФ [23, с.15-16].


Рис. 2.1 - Динаміка облікової ставки НБУ та рівень інфляції

Документ чітко регламентує порядок розподілу суми перевищення доходів над витратами НБУ. Так, половину прибутку регулятора за підсумками кожного року пропонується направляти в загальні резерви НБУ до тих пір, поки вони не досягнуть 10% від його зобов'язань. Друга половина прибутку підлягає перерахуванню до держбюджету. Після того, як загальні резерви регулятора досягнуть вказаного рівня, весь прибуток НБУ за підсумками року прямуватиме в казну, як це відбувається зараз. Проте засоби перераховуватимуться не авансом, як нині, а після закінчення звітного періоду. Перший заступник розділу Адміністрації Президента Ірина Акімова визнає, що існуючий порядок перерахування є не чим іншим, як здійсненням НБУ емісії на покриття витрат держбюджету зі всіма негативними наслідками для економіки.

Проте, в березні поточного року НБУ перерахував до держбюджету 1 млрд. грн., тоді як прибуток за підсумками 2009р. склала тільки 600 млн. грн. Згідно Держбюджету-2011, НБУ повинен буде направити в казну 10 млрд. грн. прибутку, запрацьованою в поточному році. Крім того, закон передбачає, що при виконанні своєї основної функції - забезпеченні стабільності національної валюти - НБУ повинен виходити з пріоритету забезпечення цінової стабільності. Це означає, що при проведенні монетарної політики регулятор повинен орієнтуватися перш за все на цільовий показник інфляції, а не на підтримку стабільності обмінного курсу гривні по відношенню до твердих валют (так зване інфляційне таргетування). Більш того, НБУ може сприяти стабільності банківської системи, тільки якщо це не перешкоджає його основній меті. Тобто якщо видача рефінансування банкам може спровокувати виток інфляції, НБУ, згідно букві закону, повинен залишити банки напризволяще. В даному випадку НБУ посипається законодавчо сильний сигнал - повинні робити все для того, щоб рівень цін був максимально низьким. З цією ж метою НБУ хочуть заборонити купувати ОВДП на первинному ринку, а також надавати інші кредити, як прямо, так і опосередковано, на фінансування витрат держбюджету. Відзначимо, що за півтора роки (з початку 2009р.) НБУ викупив ОВДП на загальну суму 60 млрд. грн. і є найбільшим утримувачем таких зобов'язань Мінфіну України. Член ради НБУ, академік Валерій Гєєц підтримує ідею таргетування інфляції в середньостроковій перспективі. В той же час він вважає, що реалізація даної концепції зараз, в умовах кризи, стане проблематичною: якщо НБУ орієнтуватиметься на показник інфляції, йому доведеться відпустити валютний курс, в умовах бюджетного дефіциту такий крок може привести до непередбачуваних наслідків.


Рис. 2.2 - Динаміка процентних ставок банків в національній валюті


Таким чином, Україна зараз проходить лише середину фінансової кризи, яка поступово переростає в кризу фінансово-економічну. Для того, щоб це не перейшло у колапс, держава повинна визначити потенційні точки зростання економіки і створити механізми для їх стимулювання. Це і є головним завданням реформ в економічній сфері. Тим часом нинішні керівники держави навіть не намагаються сформулювати завдання розвитку економіки. У внутрішній політиці продовжують домінувати ідеї соціального популізму. Суть узагальнених висловів всіх ведучих політичних сил така: необхідно підвищувати соціальні виплати населенню (прожитковий мінімум, мінімальні зарплати, пенсії, допомога), новий проект бюджету знову буде соціально орієнтований, інвестиційна частина виключається. Знову розглядається тільки витратна частина бюджету і ні слова про те, як стимулювати зростання економіки. Але головна небезпека полягає в методі вирівнювання попиту і пропозиції. Потрібні опозиції і підтримувані урядом підвищення соціальних виплат, що діє, неминуче стимулюють попит і підвищення цін. У свою чергу пригнічувати інфляцію влада намагається через стиснення грошової маси, шляхом жорстокої монетарної політики. Тут все перевернуто з ніг на голову. У економічних проблемах винен попит, а страждати буде пропозиція. В черговий раз видавши гроші населенню, уряд тут же намагається їх заблокувати, але це марні спроби. Адже жорстка монетарна політика блокує в першу чергу виробника, що неминуче приводить до економічного спаду. Ту ж мету переслідувала і літня ревальвація курсу гривні. Так власті намагалися нейтралізувати попит за рахунок імпорту. Але це такі ліки, які цю хвилину, можливо, і дасть полегшення, але потім буде ще гірше. Необґрунтована ревальвація неминуче спричинить ще глибшу девальвацію, загальне посилювання кризових процесів. Запобігти поглибленню кризи можуть тільки термінові економічні реформи, направлені на відновлення внутрішнього виробництва і стимулювання експорту. Якщо чоловік витрачає значно більше, чим заробляє, у нього рано чи пізно буде фінансова криза з подальшим дефолтом і розпродажем майна. Те ж саме відбувалося у нас всі останні роки в державному масштабі. Цю диспропорцію лише частково можна пояснити дуже низьким стартовим рівнем доходів населення. Головна причина - надпопулістська політика урядів, які в умовах безперервних виборів і політичних криз змагалися в боротьбі за підтримку електорату. Величезна частина надприбутків бюджету прямувала на збільшення соціальних виплат. Дуже мало залишилося на фінансування реформ, на підтримку внутрішнього виробництва і експорту, на інвестиційні проекти по модернізації занепалої інфраструктури, а також проривні інноваційні програми. Щоб відновить баланс, потрібно всі сили кинути на підтримку виробництва, в першу чергу державі необхідно створити умови для збільшення об'ємів кредитування реального сектора економіки. Перш за все - активізації програми по рекапіталізації комерційних банків, слід збільшити капітал державних банків, які надалі здійснюватимуть кредитування на користь держави: здійснення кредитування експортно орієнтованих підприємств під зовнішньоекономічні контракти; кредитування легкої і харчової промисловості: модернізація устаткування і енергозбереження; фінансування дослідницьких і робіт в промисловості; кредитні програми для малого і середнього бізнесу [24, с.54-55].


2.3 Методи державного регулювання грошової маси


У 2010-2011рр. грошово-кредитна політика здійснюється у складних умовах подолання наслідків економічної та фінансової кризи і спрямовується на якнайшвидше подолання її наслідків. Значне зниження зовнішнього попиту на вітчизняну продукцію, згортання іноземних інвестицій, суттєве ускладнення доступу до зовнішніх фінансових ресурсів, необхідних для реформування економіки, викликало падіння виробництва, експорту, зменшення всіх видів доходів, особливо валютних, обумовило труднощі з наповненням бюджету, перевищення попиту на іноземну валюту над її пропозицією. Це на початку року спровокувало девальваційні процеси, ажіотажні настрої у населення щодо купівлі валюти та вилучення коштів з банківської системи, що відобразилося на її ослабленні, зменшенні кредитування економіки, скороченні золотовалютних резервів Національного банку.

Заходи грошово-кредитної політики з початку року спрямовувалася на стримування значних коливань валютного курсу та збалансування валютного ринку, забезпечення економіки платіжними засобами, стимулювання відновлення процесів кредитування, а також запровадження пруденційних заходів щодо підвищення надійності функціонування банківської системи. Серед основних заходів щодо стабілізації ситуації на валютному ринку необхідно відзначити активну політику інтервенцій, запровадження механізму валютних аукціонів, заміну нормативу ризику загальної відкритої валютної позиції банків на ліміти граничних значень відкритої валютної позиції, вдосконалення порядку використання лоро-рахунків та процедури отримання іноземних кредитів тощо. Для забезпечення належного рівня ліквідності, збільшення кредитування економіки та підтримки банків проводилася гнучка політика рефінансування з вдосконаленням відповідних механізмів, знижувалась облікова ставка, був визначений та почав реалізовуватися порядок рекапіталізації банків за участю держави та інші заходи.

Здійснювана антикризова політика мала міжнародну підтримку, що забезпечило отримання чергових траншів кредиту Міжнародного валютного фонду, частина яких спрямовувалися на фінансування дефіциту державного бюджету. Також ця підтримка дозволила частково стримувати зменшення міжнародних резервів Національного банку. Не вдалося відновити обсяги кредитування економіки на рівні, достатньому для підтримування процесів відновлення економічного зростання. Дії Національного банку були обмежені необхідністю виконання закону про бюджет у частині фінансування його дефіциту. Головним каналом випуску в обіг коштів залишався кредитний, через який було випущено в обіг 59% від загального обсягу коштів. Через канал валютного ринку відбувалось переважно їх вилучення. Як наслідок за результатами семи місяців 2010р. обсяг чистої кредитної емісії порівняно з початком року лишився майже незмінним, а монетарна база зросла на 1,4%. У той самий час грошова маса скоротилася на 8,5%. Після різких девальваційних сплесків у січні та лютому, протягом березня-квітня коливання ринкового курсу гривні були не значними, а в травні навіть спостерігалося його укріплення на обох сегментах валютного ринку. Однак з кінця червня 2009р. поступово відновилися тенденції стосовно знецінення гривні щодо долара США. Однак, за оцінками міжнародних фінансових інститутів світова економіка у 2010р. увійде до стадії помірного зростання, що пов'язуватиметься з результатами вжиття в економічно розвинених країнах антикризових заходів та необхідністю посилення державного втручання та контролю, прогнозувалось зростання світової економіки на рівні 2,5% [25, с.28-29].

У прийнятті монетарних рішень Національний банк насамперед спирався на прогноз розвитку реального сектору економіки, платіжного балансу та фінансового ринку, який робитиметься на підставі ретельного аналізу широкого спектра макроекономічних, бюджетних та монетарних показників, їх взаємозв'язку і впливу на стабільність гривні з урахуванням можливих змін у тенденціях в майбутньому. На підставі розгляду прогнозних оцінок розвитку визначатиметься потреба у вжитті відповідних регулятивних заходів. Застосування гнучких механізмів курсоутворення обумовлює необхідність підвищення ефективності процентних важелів монетарного регулювання. Подальше посилення дієвості процентної політики також визначатиметься станом фондового ринку (який є ключовим елементом процентного каналу трансмісійного механізму грошово-кредитної політики) та темпами його посткризового відновлення.

У сучасних умовах необхідності регулювання рівня банківської ліквідності НБУ має намір запропонувати комерційним банкам новий вигляд рефінансування - так звані стимулюючі кредити строком від року до п'яти років. Такі ресурси регулятора банки зможуть направляти тільки на кредитування нових інвестиційних проектів, що реалізовуються товаровиробниками.

Недавно НБУ розробив і направив для обговорення учасниками ринку проект положення «Про надання НБУ кредитів банкам в цілях стабілізації їх роботи і стимулювання кредитування економіки України на період її виходу на докризові параметри». Нагадаємо: зараз відповідно до ухвали НБУ №378 від 26.09.09р. «Про регулювання Нацбанком ліквідності банків України» регулятор повинен видавати кредити рефінансування виключно для підтримки ліквідності або фінансового оздоровлення своїх підопічних. Ідею видачі стимулюючих кредитів багато банкірів сприйняли позитивно. Добре, що НБУ вже думає над тим, як відновити кредитування економіки, є багато хороших позичальників, які готові обслуговувати кредити, але банки не завжди можуть надати необхідний об'єм ресурсів за прийнятною вартістю. Банкіри визнають, що ініціатива НБУ щодо стимулювання кредитування економіки запізнилася. На їх думку, вітчизняну економіку вже давно слід було наситити кредитними ресурсами, як це зробили більшість країн Європи і США. В той же час вітчизняні банки не можуть кредитувати через відсутність відповідної ресурсної бази. Зараз корпоративні клієнти розміщують гривневі депозити на термін не більше 3 місяців, населення - до 9 місяців. При цьому гроші дуже дорогі - приблизно 20% річних, як кредитувати за рахунок таких ресурсів? Єдина надія - на НБУ. В умовах відсутності на ринку дешевих і «довгих» ресурсів в національній валюті дуже важливо, щоб НБУ щонайшвидше влив в систему ліквідність, яку можна направляти на кредитування економіки.

Разом з тим учасники ринку жорстко розкритикували запропоновані НБУ механізм і умови надання стимулюючих кредитів. Річ у тому, що не всі банки дістануть рівний доступ до нового вигляду рефінансування. Більш того, терміни кредитування і вартість ресурсів для всіх банків будуть різні. НБУ пропонує розділити банки на чотири класи. Пріоритетне право скористатися стимулюючими кредитами отримають держбанки (зокрема недавно націоналізовані). Їх планується відносити до класу «А» (найнадійніші банки). Крім того, в дану категорію можуть бути включені і інші банки, що мають в своєму розпорядженні регулятивний капітал в розмірі не менше 600 млн. грн. За станом на 1 грудня 2011р. даній вимозі відповідало 41 фінансова установа. перевищувати 10% кредитного портфеля. З 41 банку 18 не виконують цю вимогу. До класу «Б» пропонується відносити банки також з регулятивним капіталом не менше 600 млн. грн. При цьому допускається об'єм прострочення до 15% кредитного портфеля. Такі банки повинні дотримуватися економічних нормативів, зокрема виконувати норматив обов'язкового резервування, проте впродовж останнього звітного місяця допускаються випадки порушення нормативів миттєвої (Н4) і поточної ліквідності (Н5). До класу «В» може бути віднесений банк з об'ємом простроченої заборгованості по кредитних операціях не більше 20%.


Таблиця 2.3 - Процентні ставки по стимулюючим кредитам НБУ у 2011р., %

Клас банкуКатегорія забезпеченості123А10,7511,2511,75Б11,2511,7512,25В11,7512,2512,75Г12,2512,7513,25

У клас «Г» включатимуться решта банок, які не увійшли до престижніших категорій, НБУ має право надати банку, віднесеному до класу не нижче «Б», стимулюючий кредит строком до 5 років (але не більше терміну, передбаченого кредитним проектом) як одноразово, так і у формі кредитної лінії, залежно від потреби в нім вітчизняного товаровиробника, банкам класу «В» стимулюючі кредити надаватимуть строком до 3 років, іншим банкам - строком до року.

Вартість стимулюючих кредитів залежатиме від класу банку і ліквідності пропонованого забезпечення. Залежно від рівня ліквідності забезпечення по стимулюючих кредитах НБУ пропонує розділити на три категорії. Найнадійнішою заставою вважаються державні облігації (ОВДП), їх відносять до 1-ої категорії. В той же час найменш надійним Нацбанк рахує забезпечення у вигляді майнових прав по кредитах (3-а категорія). Процентна ставка по стимулюючих кредитах - це облікова ставка НБУ, скоректована на 0,5-3 п.п. Ступінь корекції залежить від двох вищезазначених чинників: надійності банку і ліквідності застави. Зараз облікова ставка рівна 10,25% річних, таким чином, вартість ресурсів для банків складатиме 10,75-13,25% річних. Отримані за такою ціною ресурси від НБУ банк повинен направити на кредитування інвестиційного проекту по ставці не вище 15,25% річних (облікова ставка плюс 5 п.п.). Це означає, що заробіток (маржа) самого банку складе від 2% (якщо банк класу «Г» бере у НБУ кредит під забезпечення 3-ої категорії) до 4,5% (банк класу «А», що отримав рефінансування під забезпечення 1-ої категорії). Банкіри говорять, що не погодяться брати на себе ризик кредитування при такому маленькому заробітку, ризики банку-кредитора повинні оцінюватися адекватною величиною процентної маржі, вона повинна бути не менше 5 п.п. У нинішніх умовах більш-менш осудна маржа - це 5 п.п., очевидно, банки навряд чи захочуть скористатися рефінансуванням НБУ на таких умовах, швидше за все, працювати на таких умовах погодяться тільки держбанки. Дійсно, засоби стимулюючого кредиту можуть бути направлені тільки на кредитування нового інвестиційного проекту, який відповідає достатньо жорстким вимогам НБУ. Наприклад, частка засобів НБУ у фінансуванні проекту не повинна перевищувати 50% його вартостей. При цьому позичальник повинен надати банку-кредиторові забезпечення вартістю, що удвічі перевищує суму кредиту. Портрет позичальника, який може отримати такий кредит, дуже ідеалістичний, на практиці знайти проект, який би відповідав вимогам НБУ, украй складно. У недержавних банків буде дуже велика спокуса направити їх на інші цілі (наприклад, на валютні спекуляції), проконтролювати цільове використання засобів НБУ буде дуже проблематично [25, с.26-27].

У Українському кредитово-банківському союзі порахували норми проекту ухвали дискримінаційними по відношенню до дрібних і середніх банків. Такі зміни створять нерівні конкурентні умови, оскільки переваги при отриманні стимулюючих кредитів отримають тільки крупні банки, представники дрібних банків запевняють, що саме невеликі банки могли б бути навіть ефективнішими при кредитуванні нових проектів, ніж крупні фінустанови. Абсолютно незрозуміло, чому стимулюючі кредити видаватимуться тільки через крупні банки, виходить, що банки, що мають доступ до ресурсів материнських компаній, зможуть отримувати підтримку ще і від НБУ.

Таким чином, банкіри вважають, що запропонований НБУ проект положення про видачу стимулюючих кредитів потребує серйозного доопрацювання. До речі, відзначимо, що це вже не перша спроба банківського регулятора пожвавити кредитування економіки. Восени 2011 року регулятор прийняв ухвалу №650 від 03.11.11р., документ надавав банкам право розформувати частину резервів, створених під кредитні операції, а ресурси, що вивільняються, направити на кредитування корпоративних клієнтів. Проте банки до цих пір так і не скористалися наданими регулятором можливостями.

У липні 2011 року вітчизняні банки придбали депозитні сертифікати НБУ на рекордних 40,8 млрд. грн. У окремі дні місяця об'єм реалізації сертифікатів досягав 4-5 млрд. грн. До цього максимальні об'єми продажу цих цінних паперів (ЦБ) були зафіксовані в квітні - 25,1 млрд. грн., в червні НБУ розмістив ЦБ всього на 16 млрд. грн. Примітно, що банки активізували покупку сертифікатів, не дивлячись на різке зниження їх прибутковості. Нагадаємо: на початку червня НБУ без пояснення причин перестав продавати «щонайдовші» - на 30 і 90 днів - і разом з тим прибуткові (до 9% річних) сертифікати. Впродовж двох тижнів регулятор пропонував лише «короткі» папери строком до двох тижнів з максимальною прибутковістю, рівною 2% річних. Проте 24 червня НБУ відновив торгівлю довгостроковими депозитними сертифікатами, але змінив процедуру їх реалізації - почав організовувати тендери. Принцип простій: чим меншу прибутковість пропонує банк, тим більше у нього шансів купити сертифікати. В результаті прибутковість навіть «довгих» сертифікатів знизилася в 2-3 рази. Зараз НБУ пропонує банкам паперу на строк до 43 днів з максимальною прибутковістю 2,5% річних. Середня прибутковість депозитних сертифікатів, розміщених НБУ в липні, склала 0,2% річних. Проте, як видимий, такий символічний заробіток не зупиняє банкірів від покупки паперів НБУ. В умовах надмірної ліквідності вітчизняні фінустанови готові позичати не тільки регулятору, але і уряду [24, с.54-55].

У липні 2011р. спостерігався підвищений попит банків і на ОВДП. За підсумками місяця портфель облігацій у власності банків збільшився на 3,6 млрд. грн. (приріст більше 12%) - до 32,6 млрд. грн. Всього з початку 2011р. банки збільшили вкладення в ОВДП на 12 млрд. грн. Останнім часом Мінфін України розміщує державні облігації з прибутковістю 8-12% річних залежно від їх терміну.

Примітно, що ЦБ державного походження на балансах мають близько половини вітчизняних банків. На кінець першого півріччя 2011 року найкрупніший портфель вкладень в державні папери (сертифікати НБУ і ОВДП) був у «Райффайзен Банк Аваль» - 7,5 млрд. грн. При цьому з початку року інвестиції такого роду в цій фінустанові збільшилися удвічі, у банків тільки два інструменти розміщення надмірної ліквідності - сертифікати НБУ або ОВДП. Услід йдуть держбанки: Ощадбанк - 6,3 млрд. грн., Укрексімбанк - майже 5 млрд. грн.

Вкладення в держбумаги крупних банків з іноземним капіталом (УкрСиббанк, Укрсоцбанк і «ОТП Банк») коливаються в діапазоні 2,3-2,7 млрд. грн. Всі ці фінустанови входять в ТОП-15 по величині портфеля ЦБ, під яких можна отримати рефінансування в НБУ, регулятор переглядає цей список щокварталу. У третьому кварталі рефінансування можна отримати, зокрема, під забезпечення ОВДП, депозитних сертифікатів НБУ, облігацій ГІУ і муніципальних позик. Є також крупні банки, на балансах яких за станом на 1 липня 2011р. зовсім відсутні державні ЦБ.


Таблиця 2.4 - Обсяги покупки банками депозитних сертифікатів НБУ в 2011р., млрд. грн.

ЛютийБерезеньКвітеньТравеньЧервеньЛипень16,323,425,124,216,740,8

Таблиця 2.5 - Портфель ОВДП у власності банків в 2011р., млрд. грн.

1.01.1.04.1.07.1.08.20,621,529,032,6

На початок серпня 2011р. ліквідність банківського сектора дещо знизилася - залишки на коррахунках банків коливаються в межах 26 млрд. грн., тоді як в липні вони стабільно перевищували 30 млрд. грн., одного разу переваливши відмітку 34 млрд. грн. На ринку існує думка, що банкіри накопичують ресурси для покупки ПДВ-облігацій. Як повідомив минулого тижня перший заступник міністра фінансів Вадим Копилов, Мінфін України має намір протягом серпня випустити ПДВ-облігації приблизно на 16 млрд. грн. трьома-чотирма траншами, 2 серпня, уряд нарешті здійснив дебютний випуск ПДВ-облігацій на 48,5 млн. грн. Банкіри відзначають наявність попиту на ПДВ-облігації, але поки не готові робити виводи за наслідками дебютного розміщення, проте 48,5 млн. грн. - це дуже мала сума для ринку, до того ж ці папери ще не поступили в звернення. На вирішення всіх технічних питань емісії буде потрібно один-два тижні, хоча інтерес банків до ПДВ-облігацій є, учасники ринку чекають, що нові облігації будуть більш прибутковими, ніж ОВДП. Ринок чекає цього випуску вже майже півроку, є дві групи потенційних покупців: банки і нерезиденти, іноземці готові купувати ПДВ-облігації з прибутковістю не менше 20% річних, утримувачі облігацій не захочуть швидко і задешево розлучатися з ними, не дивлячись на потребу в грошах і компанії, швидше за все, намагатимуться отримати під ПДВ-облігації банківські кредити. Відзначимо, що зараз нерезиденти купують ОВДП з прибутковістю не більше 12,5% річних. За липень вони збільшили свої портфелі на 800 млн. грн. - до 3,7 млрд. грн. По оцінках експертів, близько 30% загального випуску облігацій залишиться на руках у компаній, плюс дисконт по ПДВ-облігаціях приблизно 15%, разом виходить, що пропозицію облігацій складе близько 10 млрд. грн. За словами експертів, найкрупнішими гравцями ринку стануть держбанки, оскільки вони мають в своєму розпорядженні певні преференції в частині випуску нових облігацій, вони мають в своєму розпорядженні значну вільну ліквідність, тому задаватимуть рівень цін на ці папери [22, с.18-19].


Таблиця 2.6 - Банки по величині ЦП, які рефінансуються НБУ (на 1.07.10р.), млрд. грн.

БанкиОбсяг ЦПРайффайзен Банк Аваль7,5Ощадбанк6,3Укрексімбанк5,0Укргазбанк2,8ОТП банк2,7

Надмірна ліквідність у банків спостерігається з початку поточного року, інтенсивна притока депозитів населення і компаній не знаходить відображення в адекватній активізації кредитної діяльності фінустанов, в результаті система перенасичена ліквідністю. Зокрема, за підсумками першого півріччя 2011р. був відмічений приріст депозитного портфеля юридичних осіб на 6% - до 123,5 млрд. грн. При цьому населення нарощувало внески ще активніше, за січень - червень приріст портфеля депозитів фізосіб склав 13,7% - до 240,5 млрд. грн. В той же час портфель банківських кредитів юридичним особам за січень - червень скоротився на 0,3% - до 480,7 млрд. грн. Заборгованість по кредитах населення за цей же період знизилася на 8% - до 216,2 млрд. грн. Як наслідок, частка кредитів в активах банківської системи з початку року зменшилася на 4,3 п.п. - до 70,3%. Разом з тим збільшилася питома вага ліквідних активів на балансах банків - засоби на коррахунках, депозитні сертифікати НБУ, ОВДП.

Таким чином, з початку 2011 року банківський регулятор зробили ряд кроків, направлених на стимулювання кредитування. Це, зокрема, триразове зниження облікової ставки і, відповідно, став рефінансування, впровадження механізму стимулюючого кредитування, який, втім, був недавно скасований унаслідок незатребуваності з боку учасників ринку. У НБУ визнали, що вже вичерпали власні можливості по стимулюванню кредитної активності банківського сектора, для досягнення цих цілей власні важелі повинен задіювати уряд і одним із стимулів збільшення об'ємів кредитування, зокрема, економіки України, є посилення ролі держави в полегшенні доступу до кредитних ресурсів підприємств пріоритетних секторів економіки, зокрема, шляхом надання гарантій банкам-кредиторам щодо повернення кредитів, отриманих державними підприємствами.

Для забезпечення окреслених зазначених завдань Національний банк України використовував наявні інституційні механізми та операційні важелі, дотримуючись середньострокових орієнтирів, забезпечуючи послідовність і прозорість політики, органічно поєднуючи незалежність у виконанні головної конституційної функції з узгодженістю своїх дій з макроекономічними та фінансовими заходами інших органів влади. Удосконалюватиметься система комунікацій з громадськістю, маючи на меті через детальне роз'яснення цілей грошово-кредитної політики та заходів щодо їх досягнення отримувати суспільну підтримку своїх дій та формувати на ринку позитивні очікування. Монетарні індикатори розвитку грошово-кредитної сфери у 2010р., визначені відповідно до основних прогнозних макроекономічних показників на 2010 рік, передбачають темпи зростання монетарної бази на рівні 9-13%.


3. НАПРЯМИ ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ УПРАВЛІННЯ ГРОШИМА З МЕТОЮ ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ РОЗВИТКУ ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ


Основними завданнями грошово-кредитної політики України в умовах переходу до ринкової економіки є забезпечення сталого економічного розвитку та підвищення народного добробуту. Головні макроекономічні завдання держави залежать саме від ефективності грошово-кредитної політики. Грошово-кредитна політика України націлена на успішне розв'язання проблем перехідної економіки. Це відбувається через підвищення діяльності банківської системи та удосконалення грошового обігу. За роки становлення ринкової системи в Україні було сформовано основні складові інституційного забезпечення грошово-кредитної політики і запроваджено сучасні інструменти регулювання грошово-кредитної політики, проте застосування Національним банком ринкових методів і інструментарію грошово-кредитної політики характеризується досить низькою ефективністю. Як наслідок виникають проблеми та суперечності проведення ефективної грошово-кредитної політики в Україні. Монетарна політика продовжує залишатися закритою і недостатньо зрозумілою, що не сприяє формуванню належної довіри до монетарної влади з боку суб'єктів господарювання й населення. Бракує дієвих механізмів державного контролю і звітності за результати її проведення. Стрибкоподібні зміни валютного курсу, значні інфляційні очікування, високі процентні ставки багато в чому є наслідком низької ефективності функціонування системи державного управління грошово-кредитною політикою. Грошово-кредитна політика останнім часом є достатньо гнучкою. Національний банк оперативно реагує на зміни ситуації на грошово - кредитному ринку і відповідним чином корегує тактику своїх дій відносно регулювання грошової маси в обігу. Беручи до уваги невизначеність можливого впливу на економіку низки внутрішніх і зовнішніх економічних та політичних чинників, намагаючись нівелювати підвищення рівня інфляції з боку попиту на гроші, НБУ проводить обережнішу грошово-кредитну політику, яка відповідно до ситуації має або рестрикційний, або експансійний характер.

Виділяють декілька основних проблем, пов'язаних з реалізацією грошово-кредитної політики. Вони полягають у наступному:

структура грошової маси в Україні вказує на низький рівень монетизації економіки, високу питому вагу готівки, низький обсяг власної частки вищого грошового агрегату М3;

умови кредитування є не досить сприятливими для розвитку підприємництва в країні та здійснення розширеного відтворення;

ринок державних цінних паперів розвинений на низькому рівні;

вексельний обіг не набув в Україні значного поширення, а тому така складова політики рефінансування, як обліковий кредит, що передбачає переоблік комерційних векселів, не є поширеним і на сьогодні не має великого значення [11].

Національний банк України фактично використовує політику керованого обмінного курсу з малим діапазоном відхилень. Однак ті проблеми грошово-кредитної політики, які виникають у ході її реалізації, схиляють більшість вітчизняних експертів і науковців до думки, про необхідність реформування чинної системи монетарної політики. Спеціалісти висловлюються, що найефективнішим режимом монетарної політики для України в майбутньому є інфляційне таргетування. Порівняно з прив'язкою до обмінного курсу інфляційне таргетування потребує від центрального банку фокусуватися на внутрішній стабільності економіки та відповідати на різноманітні шоки, що загрожують їй. Більше того, інфляційне таргетування дає можливість центральному банку маневрувати короткостроковими процентними ставками та іншими інструментами, що сприяє стабілізації економічного зростання. У таких умовах існування «механічних» інструкцій щодо проведення центральним банком монетарної політики зводиться до мінімуму. За режиму інфляційного таргетування центральний банк використовує всю доступну інформацію, що дозволяє йому визначати найнеобхідніші дії для виконання інфляційної цілі. Прив'язка до обмінного курсу вимагає, щоб центральний банк фокусувався лише на одній змінній. На противагу цьому режиму, інфляційне таргетування використовує економічну інформацію в повному обсязі.

Останні інновації в фінансовій сфері (наприклад, інтернет-банкінг, інтернет-шопінг, банкомати, дебетні картки та багато інших) дещо порушили стабільність зв'язку між грошима та інфляцією. Інфляційне таргетування на відміну від монетарного не потребує встановлення стабільного зв'язку між інфляційними процесами та грошима. Суттєвою перевагою інфляційного таргетування є прозорість і можливість легкого розуміння громадськістю головної цілі монетарної політики - цінової стабільності. Це полегшує для центрального банку донесення цілей своєї політики до громадськості, яка, своєю чергою, може краще розуміти та передбачати дії монетарної влади [17, с.119-120].

Досягнення стабільної й низької інфляції в довгостроковому періоді є основною стратегією інфляційного таргетування. Такий режим фокусує увагу тих, хто здійснює макроекономічну політику взагалі та монетарну політику зокрема, передусім на перспективний стабільний розвиток економіки завдяки низькій і передбачуваній інфляції, а вже потім - на вирішення поточних проблем економічного зростання.

Інфляційне таргетування поєднує два аспекти, які вважають дуже важливими для успіху монетарної політики, - надання надійного середньострокового якоря для інфляційних очікувань і водночас достатня гнучкість політики для відповіді на короткострокові шоки без ризику втрати довіри до монетарного режиму. Додатковими чинниками успішності інфляційного таргетування є той факт, що запровадження цього режиму стимулює позитивні зміни у здійсненні монетарної політики, що також посилює ефективність використання інструментів політики. Ці позитивні зміни охоплюють зростання незалежності центральних банків, підвищення підзвітності та прозорості, розбудову системи аналізу і прогнозування для підтримки процесу прийняття рішень. Україна на сьогоднішній день виглядає слабо підготовленою для переходу на режим інфляційного таргетування. Для того, щоб перейти на даний режим необхідно вирішити низку проблем:

існування незбалансованої фіскальної політики та фактичної прив'язки обмінного курсу до долара США;

високий рівень доларизації економіки;

низький рівень лібералізації валютного курсу, фондового ринку;

наявність негативного торгового сальдо і посилення залежності від потоків іноземних інвестицій.

Наявність таких проблем обумовлює необхідність здійснити ряд кроків, спрямованих на політичну та макроекономічну стабілізацію, а також повинні бути розширені фінансові ринки, що потребує зусиль всіх гілок влади, тому що саме відсутність угоди між ними є однією з найбільших проблем не тільки в контексті грошово-кредитної політики, а й в загальному вимірі.

Серед таких кроків можуть бути зокрема правильне визначення необхідних (цільових) показників (рівнів) інфляції, які повинні бути незалежними від інших показників, тоді як сама інфляція в країні повинна залишатись низькою. Діяльність НБУ повинна бути абсолютно прозорою. Фінансовий ринок повинен розвиватись в розрізі кожного його сегменту, а фінансова система повинна бути стабільною. НБУ повинен проводити систематичну оцінку минулої, сучасної і, особливо, майбутньої інфляції;

Крім цього, звичайно ж, попереджаючи саму інфляцію та передбачаючи її наслідки, важливо здійснювати «профілактику» інфляції, адже, як відомо, головну роль в довгостроковій перспективі, все ж таки, відіграє загальноекономічний стан країни, рівень розвитку ринкової інфраструктури та стан і динаміка конкурентного середовища. Незважаючи на ці проблеми, Україна вже виконала деякі умови для переходу до режиму інфляційного таргетування: достатній рівень розвитку банківської системи та монетизації економіки, наявність інфраструктури фінансових ринків, зокрема ринку державних паперів, достатній рівень незалежності НБУ.

Враховуючи внутрішню фінансову політику України, перспективу подальшого збільшення темпів інфляції в державі, можна стверджувати, що режим інфляційного таргетування, за умови впровадження його в найближчі 2-3 роки, допоможе зменшити рівень зростання цін, соціальної напруги тощо. Але для цього потрібно проводити цілеспрямовану та виважену грошово- кредитну політику та забезпечити взаємодію всіх гілок влади, що базується на провідному іноземному досвіді.

Таким чином, основним завданням НБУ є створення стабільного макроекономічного середовища, підтримання сталого довгострокового економічного зростання, цінової стабільності. Світовий досвід засвідчує, що найефективнішим монетарним режимом є режим інфляційного таргетування: цінова стабільність є основною умовою внаслідок економічних і соціальних втрат від інфляції. Тому перспективним вважається перехід до режиму інфляційного таргетування. До переходу на інфляційне таргетування Україну підштовхує МВФ, обґрунтовуючи це необхідністю зменшення інфляційних очікувань і підвищення гнучкості монетарної політики. Режим інфляційного таргетування передбачає повну незалежність центрального баку, підвищення прозорості його діяльності, використання повного спектру економічних даних у процесі реалізації монетарної політики. Такі зміни є позитивними, оскільки вони підвищують ефективність використання інструментів грошово-кредитної політики

В кризових умовах НБУ повинен проводити грошово-кредитну політику, спрямовану на підтримку стабільності грошової системи й банківського сектору, що забезпечує нормальний розвиток національного господарства. Численні недоліки реалізації монетарної політики, пов'язані з внутрішніми й зовнішніми факторами, знижують її ефективність. Тому сьогодні актуальною є проблема пошуку шляхів подолання проблем грошово-кредитної політики.

Враховуючи проблеми реалізації грошово-кредитної політики деякі дослідники вважають, що для покращення стану фінансового ринку України необхідно змінити монетарну політику на більш жорстку і послідовну. Для цього пропонується зробити наступне:

знизити ставки рефінансування комерційних банків, що підвищить доступність кредитів. Крім того потрібно здійснювати контроль за виданими кредитами банкам, щоб не допустити ситуації, коли вони будуть пропонувати отримані кредити підприємцям за значно вищим відсотком. Також можна використати частину золотовалютних резервів держави для рефінансування банків;

-з метою запобігання корупції й зловживання запровадити методи адміністративного регулювання процентних ставок, встановити банківську маржу по операціях за кредитом, котрі виділяє держава;

здійснювати рефінансування вибірково, залежно від вкладу банку в розвиток економіки;

-збільшити долю рефінансування банків під виробничі векселі, тобто зв'язати монетарну політику з попитом підприємств;

провести націоналізацію активів проблемних банків. З цією метою створити державну компанію з повернення активів;

використовувати керований плаваючий курс, здійснювати поступовий перехід до режиму вільного обмінного плаваючого курсу. Це посилить гнучкість обмінного курсу, розширивши діапазон його можливого коливання;

здійснення контролю над зовнішнім боргом банківського й корпоративного секторів, сприяння швидкому його погашенню [17, с.119-120].

У кризових умовах грошово-кредитна політика повинна виконувати складні й відповідальні завдання, котрі потребують відповідного кваліфікованого вирішення. Виникає необхідність створення наукової бази для розробки і реалізації монетарної політики. Потрібно правильно використовувати досягнення у відповідній сфері світової науки й практики, здійснювати підготовку наукових кадрів, що проводитимуть власні дослідження сучасного стану України. Створювати центри, котрі б займались координуванням наукової роботи в цій галузі. Забезпечити надійне функціонування системи комунікацій НБУ з громадськістю. Проводити роботу щодо підвищення рівня монетарних знань журналістів, населення. Сприяти підвищенню змістового рівня фахових і наукових публікацій, формуванню навичок зваженого підходу політиків до виголошення заяв стосовно грошово-кредитної політики. Використання таких заходів дозволить НБУ дещо підвищити ефективність реалізації грошово-кредитної політики, а отже покращити загальний стан фінансового ринку.

Інші вчені виділяють серед шляхів підвищення ефективності грошово- кредитної політки в умовах світової фінансової кризи наступні:

-перегляд нормативів для банків, внесення змін в окремі нормативно- правові акти, котрі регулюють банківську діяльність, для підвищення ефективності інструментів грошово-кредитної політики у сфері національного господарства;

головною метою грошово-кредитної політики повинно стати забезпечення зростання ВВП;

-підтримання оптимального рівня інфляції, при цьому підвищення цін є невідворотним наслідком зростання економіки;

запровадження механізму цільової емісії з метою фінансування капітальних видатків, котрі повинні бути спрямовані на реалізацію інвестиційних проектів, розробку інноваційних продуктів, енергозберігаючих технологій - такі заходи повинні відновити розвиток національної економіки швидкими темпами;

відновлення пільгового кредитування банків, які займаються наданням кредитів для реалізації інвестиційних й інноваційних проектів у найбільш пріоритетних національного господарства, тобто тих, що забезпечують економічну безпеку держави.

Сучасна грошово-кредитна політикам застосовує переважно традиційні методи, що направлені на вирішення проблем в економіці, сумісно з новими методами задля ефективного впливу на тенденції на грошовому ринку й реальному секторі економіки. Значна роль приділяється підвищенню ступеня прозорості й послідовності монетарної політики, а тому змішані стратегії грошово-кредитної політики поширюються значно швидше.

Під час побудови майбутньої стратегії грошово-кредитної політики України НБУ повинен враховувати адекватну оцінку стану національної економіки, визначати її об'єктивні тенденції, орієнтуватися на ступінь розвитку банківської системи, фондового ринку. Важливу роль відіграє інституційне забезпечення монетарної політики, ефективність її методів й інструментів, взаємозв'язок монетарних і макроекономічних показників.

Ефективне запровадження стратегії не повинне передбачати зміну чинного законодавства України: як свідчить практика зміни в законодавстві України - це довготривалий, складний, політизований процес, наміри і наслідки якого суттєво різняться. Світовий досвід свідчить про існування можливості врегулювання всіх проблем монетарної політики на рівні неформальних угод і нормативно-правових актів. НБУ та уряд України повинен частіше звертатися до таких методів.

Основні засади грошово-кредитної політики на 2011р. передбачали дефіцит рахунку поточних операцій платіжного балансу. Прогнозувався відплив коштів за операціями з капіталом та фінансовими операціями. Темпи приросту монетарної бази прогнозувалися на рівні 9-13% порівняно з попереднім роком.

Пріоритетними у реалізації грошово-кредитної політики НБУ в 2011р. стали забезпечення цінової стабільності і фінансової стійкості, що є підґрунтям для швидкого відновлення економічного зростання.

Фінансова криза продемонструвала вразливість економіки України до зовнішніх шоків. Для того, щоб стабілізувати ситуацію і позбавитися наслідків світової фінансової кризи, грошово-кредитна політика НБУ повинна ґрунтуватися на системно-структурному підході. Грошовий ринок України зазнав негативного впливу протягом останнього періоду, проте дослідники монетарної політики доводять, що проведення виваженої грошово-кредитної політики здатне ліквідувати багато наслідків кризових процесів. Прив'язування монетарної політики до попиту підприємств, націоналізація активів приватних банків, перехід до вільного обмінного плаваючого курсу, зниження масштабів доларизації української економіки - основні заходи, що можуть підвищити ефективність дій НБУ.

Труднощі в реалізації ефективної монетарної політики в Україні все-таки залишаються. Їх присутність пояснюється специфічними особливостями перебігу кризових процесів в Україні.

Відновлення економічного зростання в посткризовий період можливе лише за поліпшення зовнішніх умов. Не останню роль відіграє вирішення внутрішніх структурних проблем: від нього залежить стійкість і якість економічного зростання. Існують певні чинники, котрі підривають довгострокову монетарну стабільність. Серед них: зростання зовнішнього державного боргу, відсутність захисних механізмів, а відтак низький суверенітет фінансового сектора. Таким чином, для переходу України до сталого збалансованого економічного зростання потрібно підвищувати ефективність використання залучених фінансових ресурсів.

На даному етапі можливості НБУ здійснювати стимулюючу монетарну політику дещо обмежені. Це пояснюється дією немонетарних чинників інфляції: зростанням вартості продовольства, енергоносіїв, монополізацією ринків, інфляційними очікуваннями споживачів.

В Україні проблема зниження інфляції полягає в регулюванні ринкового середовища: виробники не є достатньо чутливими до ринкових сигналів, коригування обсягів виробництва й цін відбувається повільно.

Економічне зростання гальмується через застосування монетарних методів боротьби з немонетарною інфляцією, а це означає обмеження грошової пропозиції. Таким чином, щоб зупинити інфляційні процеси в Україні треба провести структурну перебудову економічної системи а це в свою чергу потребує здійснення «м'якої» грошово-кредитної політики й використання механізмів спрямування необхідних ресурсів у пріоритетні сфери економіки. Тому в короткостроковому періоді сталі темпи інфляції матимуть позитивний характер [24, с.54-55].

В Україні існує розрив між здатністю банківської системи надавати кредити і спроможністю нефінансового сектора ефективно використовувати їх. Ланцюгову банківську кризу вдалось відвернути за допомогою антикризових заходів стабілізації банківського сектору, проте ці заходи так і не перетворилися в інструменти відновлення кредитування економіки. Ряд чинників спричинив виключення банківського сектора з процесу відновлення економічного зростання, що є негативним моментом. Спостерігається тенденція переспрямування фінансових ресурсів до державного сектора економіки. Як результат збільшується залежність банківської системи від державного бюджету, що посилює розрив між розвитком фінансового і реального секторів економіки.

Обмінний курс гривні виконує сьогодні специфічну роль «інфляційного якоря». Це робить курсову динаміку передбачуваною. НБУ компенсує гривневі інтервенції шляхом мінімізації рефінансування комерційних банків. Монетарні обмеження знижують роль внутрішнього попиту у відновленні економічного зростання. Високий рівень доларизації є негативним чинником, що обумовлює необхідність оновлення інструментарію валютно-курсового регулювання.

Отже, ефективній реалізації грошово-кредитній політиці в посткризовий період перешкоджає сегментація економічної і фінансової систем. Відновлення збалансованості фінансової та економічної фінансової систем є основними факторами, котрі здатні підвищити ефективність монетарної політики.

Для забезпечення сталого економічного зростання пріоритетними мають стати наступні завдання грошово-кредитної політики:

стабілізація темпів інфляції;

зміна структури джерел грошової пропозиції;

підвищення дієвості трансмісійного монетарного механізму;

розвиток механізмів управління ліквідністю на основі посилення дієвості процентних важелів;

становлення потужного національного;

підвищення рівня монетизації та насиченості економіки кредитами;

оновлення курсового режиму у напрямі підвищення гнучкості валютного курсу;

побудова системи макропруденційного нагляду на основі ефективного ризик-менеджменту.

Таким чином, саме посилення стимулюючого характеру монетарної політики здатне забезпечити виправлення дисбалансів фінансової та економічної систем України, що призведе до збалансованого економічного зростання. Ефективність грошово-кредитної політики в посткризових умовах також можна забезпечити й іншими шляхами, серед яких вчені пропонують такі: перегляд та внесення змін до певних нормативно-правових актів, забезпечення зростання ВВП, зменшення інфляційних очікувань та підтримка інфляції на оптимальному рівні, рефінансування тих банків, котрі займаються кредитуванням інноваційних проектів. Ефективна грошово-кредитна політика здатна забезпечити економічну безпеку держави, що є особливо важливим в умовах процесів глобалізації економіки.


ВИСНОВКИ


Таким чином, формування грошово-кредитної політики будь-якої держави - це складний процес, який завжди пов'язаний з особливостями економічного та соціального середовища, оскільки саме вони визначають основні завдання даної політики

Формування грошово-кредитної політики України розпочинається з 1991р., коли було оголошено про розпад СРСР та утворення незалежних республік. У своєму розвитку монетарна політика України пройшла чотири основні етапи, корті пов'язані з її економічним розвитком як суверенної держави.

За роки незалежності, в Україні було розроблено методологію й методику грошово-кредитної політики, котра постійно вдосконалюється. Враховуючи світовий досвід, було прийнято закони, котрі визначають діяльність центрального банку як провідника монетарної політики в країні. Визначено основні інструменти, за допомогою яких він регулює діяльність банківського сектору, забезпечуючи тим самим сталість економічного зростання. Особливу роль у становленні монетарної політики відіграв досвід Німеччини.

Грошово-кредитна політика НБУ передбачає використання методів і інструментів, котрі пов'язані з регулюванням процентних ставок, управлінням золотовалютними резервами, операціями з цінними паперами на відкритому ринку, встановленням норми обов'язкових резервів. НБУ за допомогою методів і інструментів монетарної політики сприяє економічному зростанню національної економіки.

Сьогодні в Україні існує тенденція до зростання рівня монетизації економіки. Динаміка рівня монетизації української економіки виявилася у двох чітко виражених етапах - зниження (демонетизація) впродовж 1992-1996рр. і поступове зростання (ремонетизація). В умовах світової фінансової кризи НБУ проводив заходи щодо обмеження зростання грошової маси, проте це провокувало інфляцію, оскільки умови виробництва товарів значно погіршились. Але стверджувати про те, що лише монетизація впливає на інфляційні процеси не можна: в Україні інфляція має комплексний характер. Рівень монетизації в Україні залишається набагато нижчим, ніж у розвинутих країнах. За таких умов НБУ повинен провадити ефективну грошово-кредитну політику пов'язану з регулюванням грошової маси задля підтримання стабільного економічного зростання.

Протягом 2008-2011рр. НБУ провадить грошово-кредитну політику, котра спрямована на подолання кризових процесів у національній економіці країни.

Банківський сектор є основним кредитором реального сектору економіки, а тому НБУ намагається стабілізувати його діяльність шляхом проведення рефінансування комерційних банків, підвищення довіри до нього з боку населення та повернення вкладів до банків.

Основним завданням НБУ є створення стабільного макроекономічного середовища, підтримання сталого довгострокового економічного зростання, цінової стабільності.

Світовий досвід засвідчує, що найефективнішим монетарним режимом є режим інфляційного таргетування: цінова стабільність є основною умовою внаслідок економічних і соціальних втрат від інфляції. Тому перспективним вважається перехід до режиму інфляційного таргетування. До переходу на інфляційне таргетування Україну підштовхує МВФ, обґрунтовуючи це необхідністю зменшення інфляційних очікувань і підвищення гнучкості монетарної політики.

Режим інфляційного таргетування передбачає повну незалежність центрального баку, підвищення прозорості його діяльності, використання повного спектру економічних даних у процесі реалізації монетарної політики.

Такі зміни є позитивними, оскільки вони підвищують ефективність використання інструментів грошово-кредитної політики.

На даний час існує безліч недоліків у проведенні грошово-кредитної політики. В умовах фінансової нестабільності НБУ продовжував визначати основним своїм завданням підтримання стійкості національної одиниці. Проведення рефінансування банків дещо покращило ситуацію в реальному секторі економіки. Зростання значення нормативу адекватності регулятивного капіталу банків свідчить про поступове повернення довіри до банківського сектору.


СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ


1.Папаіка, О. О. Центральний банк і грошово-кредитна політика (Текст) / О. О. Папаіка, Т. Д. Косова. - Донецьк: ДонНУЕТ, 2009. - 340 с.

.Щетинін, А. І. Гроші та кредит / А. І. Щетинін; Мін-во освіти і науки України. - К.: Центр навчальної літератури, 2005. - 429 с.

.Савлук, М. І. Гроші та кредит / М. І. Савлук; Мін-во освіти і науки України, КНЕУ. - К. : КНЕУ, 2001. - 2001. - 602 с.

.Івасів, Б. О. Гроші та кредит / Б. О. Івасів; Мін-во освіти і науки України, НБУ, Терноп. акад. нар. госп. - Тернопіль: Карт-бланш, 2000. - 510 с.

5.Герасименко Р.А. Финансовый рынок. Теория. Практика организации в Украине. - Донецк: «КИТИС», 2000. - 330с.

.Волкова Н.И. Деньги, кредит, банки. Учебное пособие. - Донецк: ДонГУ, «КИТИС», 2003. - 286с.

.Петрук О.М. Банківська справа: Навчальний посібник /за ред. проф. Ф.Ф. Бутинця - К.: Кондор, 2004.

.Прокопенко І.Ф. Ганін В.І. Маслов С.І. Основи банківської справи: Навч. Посібник. - К.: Центр навчальної літератури, 2005.

9.Иванов В.М. Деньги и кредит. - К.: МАУП, 2001. - 230с.

.Мещеряков Л.В. Лисяк Л.В. Фінансовий менеджмент у банках. - К. - 2006. - с.107.

11.Васюренко О.В. Банківські операції. - К. - Знання. - 2006. - с.185.

.Деньги, кредит, банки: Учебник /под ред. О.И. Лаврушина - М.: Финансы и статистика, 1998.

.Центральні банки та грошово-кредитна система / А.М.Мороз, М.І.Савлук; за ред. А.М.Мороза. - К.: КНЕУ, 2005. - 576с.

.Банківські операції: Підручник / А.М.Мороз, М.І.Савлук; за ред. А.М.Мороза. - К.: КНЕУ, 2003. - 476с.

.Коваленко О.К. Омельченко С.І. Банківські операції. Навчальний посібник - К.: ЦУЛ, 2006. - 208с.

.Операції комерційних банків / Р. Котовська, М. Вознюк. - К.: Алеута; Львів: ЛБІ НБУ, 2003. - 500с.

17.Гнатів, О. А. Таргетування інфляції як оптимальний режим монетарної політики в Україні // Регіональна економіка. - 2010. - №2. - с. 119-125.

.Гелухов, Н.М. Сучасні тенденції розвитку грошово-кредитної політики України / Н. М. Гелугов, А. І. Пелех // Економічний Вісник Донбасу. - 2011. - №1. - с. 41-45.

.Шаров, О. Таргетування інфляції: світовий досвід та українські перспективи / О. Шаров // Вісник Національного банку України. - 2010. - №7. - с.15-19.

.Лимар, О. Ф. Сучасні тенденції грошово-кредитної політики України / О. Ф. Лимар, Л. М. Глухманчук // Економікс. - 2010. - №3. - с. 22-25.

.Шкарпова Е. Кредит недоверия // Контракты. - 2011. - №30. - с.11-12.

.Кравчук К. Спасутся не все // Контракты. - 2011. - №35. - с.18-21.

.Шкарпова Е. Великие махинаторы // Контракты - №45. - 2010. - с.14-18.

.Гриньков Д. Скрытые резервы // Бизнес - №10. - 2011. - с.54-55.

.Гриньков Д. Иск-менеджмент // Бизнес - №50. - 2011. - с.27-31.


Зміст ВСТУП . СУТНІСТЬ ТА ВИЗНАЧЕННЯ РОЛІ ГРОШЕЙ В ЕКОНОМІЦІ ДЕРЖАВИ .1 Сутність та функції грошей .2 Роль грошей в економіці держави .3 Мето

Больше работ по теме:

КОНТАКТНЫЙ EMAIL: [email protected]

Скачать реферат © 2017 | Пользовательское соглашение

Скачать      Реферат

ПРОФЕССИОНАЛЬНАЯ ПОМОЩЬ СТУДЕНТАМ