Роль держави у забезпеченні зайнятості та регулювання відтворення робочої сили

 

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Київський національний торговельно-економічний університет

Кафедра економічної теорії та конкурентної політики

КУРСОВА РОБОТА З ЕКОНОМІЧНОЇ ТЕОРІЇ

На тему «Роль держави у забезпеченні зайнятості та регулювання відтворення робочої сили»

Студентки 3 курсу ФЕМП

групи заочної форми навчання

Черевко Анастасії Олександрівни

Науковий керівник

Вертелева О.В.

Київ 2012р.

Зміст

Вступ

1.Ринок праці та відтворення робочої сили

2.Зайнятість, як економічна категорія та соціально-економічне явище

.Роль та механізми держави регулювання сфери зайнятості

.Зарубіжний досвід реалізації політики зайнятості

.Регулювання ринку праці в Україні, та шляхи підвищення ефективності державної політики зайнятості

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Сьогодні питання ринку праці є однією з найактуальніших тем для дослідження. Це зумовлено тим, що в сучасних умовах розвитку економіки особливої актуальності набувають проблеми ефективної зайнятості населення, створення ринку робочої сили і запобігання масового безробіття. Ринок праці посідає центральне місце серед інших ринків. Він перебуває під впливом багатьох факторів, більшість яких залежить від товарного ринку. Кон'юнктура ринку формується під впливом стану економіки, способу господарювання і структурних змін, технічного і організаційного рівня підприємств, кількісно-якісної збалансованості засобів виробництва і робочої сили. Але, представлений людським фактором виробництва, ринок праці здатний не тільки діяти в межах певних завдань, а й самостійно створювати умови для їх вирішення.

Розглядаючи проблеми відтворення робочої сили, слід завжди памятати, що воно здійснюється в ринковій економіці. На ринку праці діє закон попиту і пропонування робочої сили, який впливає на заробітну плату. Він віддзеркалює невідповідність вільних місць складу працівників, що прибувають на ринок праці, за кількісними і якісними параметрами.

На ринку праці відбувається досить жорсткий відбір найбільш здібних, підприємливих. Слабих і нездібних ринок праці не сприймає. Разом з тим він стимулює висококваліфіковану працю, високу дисципліну, сприяє створенню жорсткого взаємозвязку між внеском кожного (граничною продуктивністю праці) і оплатою праці.

До робочої сили починають пред'являтися зовсім нові, у порівнянні з минулим, вимоги: участь у розвитку виробництва практично на кожному робочому місці; забезпечення високої якості швидко мінливої по своїх характеристиках і технологічно усе більш складної продукції; утримання низької собівартості виробів шляхом постійного удосконалювання методів виробництва; індивідуалізація усіх видів і форм виробничого і невиробничого обслуговування.

Ринок праці стає найважливішою ланкою національної і світової ринкової цивілізації, на ньому формуються трудові ресурси творчого типу, що здійснюють еволюцію суспільства. Мова йде про ту чи іншу форму ініціативи, виробничої самостійності, прагнення до удосконалювання технології і методів обслуговування населення.

Існують деякі проблеми, зв'язані з регулюванням державою забезпеченнія зайнятості та регулювання відтворення робочой сили, такі, як нестабільність на ринку праці, високою смертністю і старінням нації і неможливістю охопити соціальним захистом усі шари населення, обумовлені відсутністю нормативно-законодавчої бази й інших труднощів, що існують на сформованій політико-соціальній атмосфері нашого суспільства.

Обєкт дослідження: Роль держави у забезпеченні зайнятості та регулювання відтворення робочої сили.

Предмет дослідження: Сучасний стан та шляхи підвищення ефективності державної політики зайнятості.

Мета: поглиблене вивчення ринку праці, щляхів забезпечення зайнятості та їх регулювання, проблеми та можливі шляхи вирішеня ситуації, яка склаласяс в нашій країні.

Методи дослідження: у роботі використано описовий та порівняльний методи, метод аналізу, статистичний та картографічний методи.

Актуальність дослідження: У сьогоденні ринок праці займає одне із центральних місць серед усіх ринків в економіці і тому потребує постійного дослідження. Це зумовлено тим, що в сучасних умовах розвитку економіки особливої актуальності набувають проблеми ефективної зайнятості населення, створення ринку робочої сили і запобігання масового безробіття.

1. Ринок праці та відтворення робочої сили

Ринкова система являє собою сукупність взаємозвязаних ринків, які охоплюють різноманітні сфери людської діяльності. Ці ринки взаємодіють між собою на основі цін, що формуються на них під впливом попиту і пропозиції, конкуренції тощо. Ринкові ціни є тією інформацією, що дає змогу постачальникам і споживачам ресурсів приймати необхідні економічні рішення та погоджувати їх.

Складовими ринкової системи є: ринок товарів (сировини, матеріалів, палива, готових виробів, проектних робіт, наукових досліджень, послуг, житла), ринок капіталу (інвестицій, цінних паперів, грошей (кредитів)) і ринок праці.

Ринок праці - це передусім система суспільних відносин, повязаних із купівлею і продажем товару «робоча сила». Крім того, ринок праці є сферою працевлаштування, формування попиту й пропозиції на робочу силу. Його можна трактувати і як механізм, що забезпечує узгодження ціни та умов праці між роботодавцями і найманими працівниками.

Особливість ринку праці полягає в тому, що він охоплює не тільки сферу обігу товару «робоча сила», а й сферу виробництва, де найманий працівник працює. Відносини, що тут виникають, зачіпають важливі соціально-економічні проблеми, а тому потребують особливої уваги з боку держави.

У ринковій економіці ринок праці охоплює всіх здатних працювати: як зайнятих, так і не зайнятих найманою працею. Серед незайнятих розрізняють такі групи працездатних людей:

особи, що не працюють, але бажають працювати й шукають роботу (безробітні, які мають відповідний статус; особи, які мають розпочати трудову діяльність; особи, які шукають роботу після певної перерви в роботі);

- особи, котрі хоча і мають роботу, проте не задоволені нею і шукають друге місце основної або додаткової роботи;

особи, які зайняті, проте явно ризикують утратити роботу і тому шукають друге місце роботи.

Указані категорії людей і визначають пропозицію праці на ринку праці.

Отже, ринок праці - це ринок найманої праці. Він охоплює відносини від моменту наймання працівників на роботу до їх звільнення.

Для виникнення, формування й функціонування ринку праці необхідні певні умови. Насамперед мають бути забезпечені правові умови функціонування цього ринку, зокрема можливість вільного пересування на ньому громадян, вільного вибору роботи, тобто юридична свобода працівника, можливість самостійно розпоряджатися своєю здатністю працювати. Проте цього недостатньо, оскільки з економічного погляду власник робочої сили змушений продавати її тоді, коли у нього немає всього необхідного для ведення свого господарства як джерела для одержання засобів існування або коли дохід з інших джерел є недостатнім.

Покупцем товару «робоча сила» на ринку є підприємець, який має все необхідне для ведення власного господарства. Крім своєї участі в процесі праці, підприємець залучає інших працівників за певну грошову винагороду. Відбувається обмін індивідуальної здатності до праці на засоби існування, необхідні для відтворення робочої сили, а також здійснюється розміщення працівників у системі суспільного поділу праці країни.

Важливою умовою формування й функціонування ринку праці є відповідність працівника вимогам робочого місця, а запропонованого місця інтересам працівника.

Ринок робочих місць, як складова ринку праці, що відбиває потребу у робочій силі, передусім характеризується кількістю вакансій на підприємствах і в організаціях. При цьому беруть до уваги вакансії як тих підприємств і організацій, які вже функціонують, так і тих, що тільки вводяться в дію. Крім того, враховуються і ті робочі місця, на яких працівники не задовольняють роботодавця, і тому він шукає їм заміну.

Необхідними умовами функціонування ринку праці є також організація єдиної, замкненої по території країни й ефективно діючої системи бірж праці; широкомасштабна система професійної орієнтації, професійного навчання, підвищення кваліфікації і перепідготовки; наявність у територіальних органів виконавчої влади необхідних фінансових і матеріальних коштів, достатніх для організації ефективної роботи системи працевлаштування, організації громадських робіт, стимулювання зайнятості; соціальна підтримка громадян, включаючи безробітних і членів сімей, які перебувають на їхньому утриманні, та ін.

Елементами ринку праці є: товар, який він пропонує, попит, пропозиція та ціна. У сучасній економічній літературі відсутня однозначна відповідь на запитання, що вважати товаром на ринку праці: робочу силу, працю чи послуги праці? Проте більшість авторів схильні до думки, що товаром на ринку праці є індивідуальна робоча сила.

Індивідуальна робоча сила являє собою сукупність фізичних та духовних якостей людини, які використовуються у процесі виробництва товарів і послуг.

Робоча сила, як зазначалося, є обєктом купівлі-продажу.

Купівля товару «робоча сила» називається найманням на роботу. При цьому робоча сила називається найманою робочою силою, а працівник - найманим працівником. Працівник продає свою робочу силу підприємцю на певний період, залишаючись власником цього товару.

Найманий працівник і підприємець юридично рівноправні і користуються правами людини й громадянина однаковою мірою. Відносини між найманим працівником та роботодавцем оформлюються трудовим договором (контрактом). У цьому документі вказуються взаємні права й обовязки обох сторін щодо виконання умов купівлі-продажу робочої сили. Згідно з трудовим договором найманий працівник повинен працювати в організації підприємця за певною професією, кваліфікацією, мати певне робоче місце й дотримуватися режиму праці цієї організації. Підприємець зобовязаний виплачувати найманому працівникові заробітну плату відповідно до його кваліфікації і виконаної роботи, забезпечувати умови праці, які передбачені законодавством про працю та зайнятість, колективним договором і трудовим договором (контрактом).

Елементами ринку праці є також попит на робочу силу та її пропозиція. Попит може бути індивідуальним і сукупним.

Сукупний попит на робочу силу - це ринковий попит усіх фірм, організацій, що діють на ринку.

• Індивідуальний попит на робочу силу - це попит окремого роботодавця (підприємця, фірми).

Регулювання попиту на робочу силу потребує аналізу факторів, які впливають на нього. Збільшення попиту можна досягти з допомогою його стимулювання через створення нових постійних або тимчасових робочих місць, розвиток нестандартних форм зайнятості, прямих інвестицій у створення і реконструкцію робочих місць. Зростанню попиту сприяє також: упровадження пільгового оподаткування й кредитування для тих галузей і регіонів, в яких доцільно збільшити кількість робочих місць; застосування прямих виплат підприємствам за кожного найманого працівника, відшкодування підприємству витрат, повязаних із пошуком, навчанням та найманням на роботу працівників.

Водночас мають бути установлені певні юридичні обмеження щодо зростання зайнятості, зокрема через надання можливості індивідуального регулювання робочого часу, зняття обмежень щодо скорочення кількості працівників, можливості звільнення їх у разі зменшення обсягу робіт.

Держава повинна економічно заінтересовувати підприємства брати участь у забезпеченні зайнятості менш конкурентоспроможних верств населення, таких як молодь, інваліди, жінки з малими дітьми. Для цього доцільно встановлювати пільги щодо плати до бюджету за використання робочої сили цих груп населення, дотації для створення спеціалізованих робочих місць, організації профнавчання тощо.

У разі скорочення попиту на робочу силу доцільна жорсткіша кредитна політика, установлення додаткового податку за використання праці трудівників, зменшення інвестицій тощо.

Формування попиту на робочу силу здійснюється під впливом таких факторів: приросту величини трудових ресурсів, співвідношення зайнятого і незайнятого населення, використання малоконкурентних груп населення, особливостей пенсійного законодавства, а також кадрової політики на кожному підприємстві.

Пропозиція робочої сили характеризує чисельність працездатних людей з урахуванням її статі, віку, освіти, професії, кваліфікації та ін.

Співвідношення між попитом на робочу силу та її пропозицією характеризується навантаженням на одне вільне робоче місце.

На зареєстрованому ринку праці порівняно з попереднім місяцем зменшився дисбаланс між попитом та пропозицією робочої сили: навантаження на 10 вільних робочих місць (вакансій) знизилося до 54 претендентів на 10 вільних робочих місць порівняно з 58 претендентами в липні 2012 року. У той самий час порівняно з відповідним місяцем попереднього року навантаження зросло (48 претендентів у серпні 2011 року) завдяки поступовому заповненню вільних робочих місць та вакантних посад протягом останніх місяців. [30] Ці величини зображені на рис 1.1.

Рис 1.1 Навантаження на 10 вільних робочих місць (вакантних посад) на кінець періоду, осіб

Конюнктура ринку - це співвідношення попиту і пропозиції праці на даний період, яке визначає ставки заробітної плати на конкретні види праці та рівень зайнятості населення.

Виділяють три типи конюнктури:

• трудодефіцитна, коли на ринку праці спостерігається нестача пропозиції праці;
• трудонадлишкова, коли існує велика кількість безробітних і відповідно надлишок пропозиції праці;
• рівноважна, коли попит на працю відповідає її пропозиції.

Кожен тип ринкової конюнктури, властивий тому чи іншому регіонові або сфері прикладання праці, утворює в сукупності загальний ринок праці в країні. Кожен тип ринкової конюнктури, властивий тому чи іншому регіонові або сфері прикладання праці, утворює в сукупності загальний ринок праці в країні. [22, с. 13]

Співвідношення попиту на робочу силу та її пропозиції складається під впливом конкретної економічної і соціально-політичної ситуації, зміни ціни робочої сили (оплати праці), рівня реальних доходів населення. Залежність цих величин графічно зображена на рис. 1.2.

Рис. 1.2 Попит і пропозиція на ринку праці

З рисунка видно, що у міру зниження рівня реальної заробітної плати (ціни робочої сили) попит на робочу силу з боку роботодавців і, відповідно, зайнятість зростають. Зростання реальної заробітної плати супроводжується збільшенням пропозиції робочої сили. У точці перетину цих кривих попит і пропозиція робочої сили збігаються, тобто виникає рівновага на ринку праці. Якщо ціна робочої сили вища від рівноважної, має місце безробіття, якщо нижча - дефіцит працівників.

Сучасний стан попиту та пропозиції на ринку праці. Рис 1.3. [30]

Рис. 1.3 Сучасний стан Попиту і пропозиції на ринку праці

На практиці загальна і структурна рівновага попиту і пропозиції робочої сили практично є недосяжними. Конюнктура ринку праці безпосередньо впливає на ціну робочої сили.

Ціна робочої сили виступає у вигляді заробітної плати. Зауважимо, що висока заробітна плата обмежує можливості підприємця в найманні додаткових працівників, скорочуючи його попит на них, і навпаки, низький рівень зарплати дає можливість збільшити кількість робочих місць.

Ринок праці виконує такі функції:

• узгоджує економічні інтереси субєктів трудових відносин;
• забезпечує конкурентне середовище кожної зі сторін ринкової взаємодії;
• забезпечує пропорційність розподілу робочої сили відповідно до структури суспільних потреб і розвитку техніки;
• підтримує рівновагу між попитом на робочу силу та її пропозицією;
• формує резерв трудових ресурсів для забезпечення нормального процесу суспільного відтворення;
• сприяє формуванню оптимальної професійно-кваліфікаційної структури;
• стимулює працю, установлює рівноважні ставки заробітної плати;
• впливає на умови реалізації особистого трудового потенціалу;
• дає інформацію про структуру попиту і пропозиції, місткість, конюнктуру ринку тощо.

Основними субєктами ринку праці, як зазначалося, є роботодавець і найманий працівник. Останній має право розпоряджатися своєю здатністю до праці. Він є власником, носієм і продавцем своєї робочої сили.

Роботодавець - покупець цього товару.

Регулювання ринку праці здійснюється для забезпечення відповідності між попитом і пропозицією за обсягом і структурою, тобто має на меті досягнення їх ефективної збалансованості.

Незважаючи на велику кiлькiсть наукових праць, присвячених проблемам вiдтворення робочої сили, будь-яка нова робота в цiй сферi, як правило, не уникає дослiдження понять «трудовi ресурси», «зайняте населення», «економiчно активне населення», «iндивiдуальна та сукупна робоча сила», «сукупний працiвник», «робiтничi кадри», «квалiфiкована робоча сила», «трудовий потенцiал», «вiдтворення населення, трудових ресурсiв та робочої сили» тощо. У свою чергу, починаючи дослiдження аспектiв вiдтворення робочої сили, ми також маємо дослiдити зазначенi поняття, щоб визначити предмет і обєкт нашого дослiдження. Це пояснюється тим, що, по-перше, в науковiй лiтературi ще й досі немає єдиної думки вiдносно визначення деяких понять, і, по-друге, перехiд до ринкової економiки зумовлює їхнє переосмислення або уточнення.

Виходячи із зазначеного, спробуємо проаналiзувати наведенi економiчнi поняття з погляду соцiально орiєнтованої ринкової економiки. Насамперед, зауважимо, що наявна в економiчнiй лiтературi рiзноманiтнiсть понять і визначень зумовлена необхiднiстю вiдобразити предмет і обєкт дослiдження з кiлькiсного та якiсного боку, а також їхню економiчну, соцiальну, правову, органiзацiйну та iншу природу.

Теоретико-методологічною основою вивчення розширеного відтворення робочої сили, використання певних методів, засобів, вироблення заходів спрямованих на регулювання цього відтворення, підвищення його ефективності є теорія відтворення робочої сили.

Саме розширене відтворення робочої сили має певні специфічні риси. Вони проявляються у тому, що до його складу входить не тільки безпосередній процес відтворення носіїв здатності до праці, а й відносини зайнятості, відносини між працівниками й роботодавцями на ринку праці, відносини щодо умов та охорони праці тощо, тобто ті відносини, які виникають у процесі відтворення робочої сили.

Політичною економією не вироблено єдиного підходу щодо трактування змісту поняття "відтворення робочої сили". Серед наявних поглядів щодо цього найбільш прийнятним є розуміння процесу розширеного відтворення робочої сили як підтримання та відновлення розумових і фізичних здібностей особи до праці. Воно охоплює також заміну працівників, котрі вибувають з виробничого процесу внаслідок старіння, виробничих травм та інших причин. Така заміна має відбуватись у розширених масштабах, що в ряді країн світу в сучасних умовах не стається. Невід'ємною складовою частиною розширеного відтворення робочої сили є її розподіл за галузями, всередині них, за підрозділами і сферами національної економіки, а також її споживання, тобто використання у виробничих процесах. [23]

Науковій та навчальній літературі зазначається, що таке трактування змісту розширеного відтворення робочої сили можливе, хоча в ньому відсутня така фаза її відтворення, як обмін. Відповідно до цього пропонується ділити увесь процес відтворення робочої сили на такі чотири фази:

. Формування (виробництво) робочої сили. Воно містить, з одного боку, постійне відновлення робочої сили, тобто затрат розумової і фізичної праці у процесі виробництва, її якісне вдосконалення. З іншого - природне відтворення і виховання нових поколінь працездатного населення шляхом природного приросту населення, зростання рівня його загальної освіти і спеціальної підготовки, якісного вдосконалення сукупної робочої сили.

. Розподіл і перерозподіл робочої сили за сферами зайнятості, між галузями народного господарства та всередині них, економічними регіонами.

. Обмін, який виконує функцію з'єднання робочої сили із засобами виробництва, учасниками якого, з одного боку, є роботодавець, з іншого - власник робочої сили.

. Споживання (використання) робочої сили, яке матеріалізується в кінцевому продукті праці.

Такий поділ процесу розширеного відтворення робочої сили на окремі фази спричинений тим, що характер процесу на кожній з них модифікується під впливом різних факторів.І хоча всі вони є єдиним цілим, їх виокремлення дає змогу більш детально дослідити вплив на ці фази.

Кожний історичний етап розвитку економічних систем має свої особливості розширеного відтворення робочої сили. В сучасних умовах визначальний вплив на останній має науково-технічний прогрес. Тому постійне підвищення рівня кваліфікації робочої сили є закономірністю її розширеного відтворення в сучасних умовах. За таких умов видатки на відтворення робочої сили здійснює не тільки держава; а досить часто підприємства, окремі підприємці. Це не заперечує здійснення витрат на здобуття освіти, професії, підвищення кваліфікації і окремою особою. На відтворення висококваліфікованої робочої сили спрямована діяльність потужної інфраструктури у вигляді численних приватних, державних, громадських інститутів, до складу яких входять система національної освіти, охорони здоров'я, закладів культури та інше. При цьому ні держава, ні приватнокапіталістичні або громадські організації та установи не вимагають від носія здатності до праці компенсації здійснених витрат.

Нині сформувалась певна система відтворення робочої сили, яка складається з декількох різнопланових складових. До неї входять:

дошкільне, шкільне виховання і навчання, середня спеціальна, вища і наукова освіта;

заробітна плата відповідно до рівня кваліфікації та освіти, вища від прожиткового мінімуму;

фінансування професійної підготовки і перепідготовки робочої сили;

різні види соціальної допомоги, в тому числі допомога по безробіттю;

пенсійне забезпечення в основному в обсягах, вищих від прожиткового мінімуму кожної країни;

фінансування розвитку охорони здоров'я та культури.

Отже, зміст розширеного відтворення робочої сили складає її кількісне зростання та якісне вдосконалення на основі зростання продуктивності праці й добробуту населення. Серед значної кількості факторів, які впливають на відтворення робочої сили, слід виокремити державну політику зайнятості.

. Зайнятість, як економічна категорія та соціально-економічне явище

Серед тих процесів, які відбуваються в соціально-економічному розвитку суспільства, зайнятість належить до одного з найбільш важливих. Останнє зумовлене тим, що вона тісно пов'язана із задоволенням потреби людини в праці, забезпечує виробництво матеріальних і духовних благ, надання послуг, що є економічною основою життя суспільства. Зайнятість населення, забезпечуючи людину певним заробітками і тим самим створюючи можливість задоволення її матеріальних і духовних потреб, виконує таку важливу соціальну функцію, як самореалізація особи через суспільно корисну діяльність. Це дає змогу стверджувати, що в широкому розумінні зайнятість населення охоплює сукупність соціально-трудових відносин між людьми щодо забезпечення працездатних робочими місцями, формування, розподілу і перерозподілу робочої сили для її участі у суспільно корисній праці та забезпечення розширеного відтворення здатності людини до праці.

Сукупність соціально-трудових відносин щодо зайнятості населення тісно пов'язана з такими економічними категоріями як індивідуальна або колективна трудова діяльність, продуктивність праці, умови праці, процес праці, мобільність та професійна підготовка кадрів, доходи, заробітна плата тощо. Тому розуміння зайнятості населення як такого стану соціально-трудових відносин, коли відсутнє безробіття, буде помилковим. Таке трактування цього поняття породжує недооцінку активного впливу держави на становище ринку праці, стимулює появу нерегламентованоїта нелегальної зайнятості населення.

Отже, зайнятість населення охоплює значне коло явищ і процесів у соціально-економічному житті суспільства, які характеризують відносини щодо раціонального використання робочої сили, забезпечення гідного рівня життя населення, яке працює, задоволення потреб національної економіки у робочій силі з урахуванням кількості, якості та професійних потреб працівників, включно з потребами у підвищенні кваліфікації, соціальному захисті в разі втрати роботи тощо.

Зайнятість населення - це сукупність економічних, соціальних, демографічних, правових та інших відносин, повязаних із забезпеченням працездатного населення робочими місцями та його участю у суспільно корисній діяльності, яка приносить йому заробіток (трудовий дохід). Але зайнятість населення - це насамперед соціально-економічне явище, і тому в ній слід виокремити економічні та соціальні аспекти.

-Економічні аспекти зайнятості населення полягають у виробничій діяльності людей, спрямованій на створення валового внутрішнього продукту суспільства. В цьому контексті зростання кількості зайнятих суспільно корисною працею за інших рівних умов призводить до збільшення обсягів виробництва матеріальних та духовних благ, надання послуг, що створює передумови для задоволення більш широкого кола потреб, зростання добробуту населення.

-Соціальні аспекти зайнятості населення показують потребу кожної особи у самовираженні і самоутвердженні у процесі суспільно корисної праці, що дає змогу їй отримувати певні доходи і відтворювати свою здатність до праці.

Включення працівників у конкретний виробничий процес на певному робочому місці означає, що в економічному сенсі зайнятість населення виконує функцію фактора створення валового внутрішнього продукту, засобу одержання трудових та інших доходів. У соціальному плані зайнятість населення є природною умовою існування людства, засобом задоволення потреби людини в праці, основою суспільного прогресу, сферою всебічного розвитку та соціального самоутвердження особистості.

Як економічні, так і соціальні аспекти сутності зайнятості населення визначають формування економічного потенціалу суспільства, рівень і якість життя його громадян загалом і окремих осіб зокрема. Все це є свідченням того, що зайнятість населення виконує такі функції:

забезпечення матеріальних умов існування та розвитку суспільства;

створення умов для життєдіяльності та розвитку членів суспільства;

сприяння покращенню якості робочої сили.

Зазначені функції зайнятості населення впливають на відтворення населення та робочої сили.

Демографічний аспект зайнятості населення тісно пов'язаний з відтворенням особистого фактору виробництва, економічним навантаженням працездатних осіб, продуктивністю суспільної праці, станом використання трудового потенціалу суспільства. Тому реальний стан зайнятості населення відчуває на собі вплив його структури за віком, статтю, їх питомою вагою у складі працездатних.

Зайнятість населення як соціально-економічна категорія крім якісних характеристик, має і кількісні, які виявляються у визначенні критеріїв, за якими тих або інших осіб зараховують до числа зайнятих.

Згідно з міжнародним законодавством, до зайнятих належать особи обох статей, старші певного віку, які у певний час виконували роботу за наймом за винагороду на умовах повного або неповного робочого часу, а також іншу роботу, яка приносить дохід, зайняті самостійно або в окремих громадян, незалежно від терміну отримання безпосередньої оплати або доходу за свою трудову діяльність. До їх складу також входять тимчасово відсутні з різних причин на робочому місці; ті, хто виконує роботу без оплати на сімейному підприємстві; ті, хто зберігає своє робоче місце, хоча тимчасово не працює у звітний період; власники підприємств, які на них не працюють. У міжнародних стандартах уточнюється, що під поняття "певна робота" підпадає робота протягом не менше однієї години.

Кожна з держав світового співтовариства визначає власні критерії зарахування своїх громадян до числа зайнятих. В Україні ці критерії змінювались і доповнювались з метою їх наближення до міжнародних стандартів.

У сучасних умовах законодавство нашої держави зараховує до зайнятого населення тих громадян України, котрі мешкають на її території на : законних підставах та працюють:

за наймом на умовах повного або неповного робочого дня (тижня) на підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форми І власності, у міжнародних та іноземних організаціях в Україні і за кордоном;

які самостійно забезпечують себе роботою, серед них: підприємці, особи, зайняті індивідуальною трудовою діяльністю, члени кооперативів, фермери і члени їхніх сімей, які беруть участь у виробництві.

До зайнятих також належать громадяни, обрані, призначені або затвердженні на оплачувану посаду в органах державної влади, управління та і громадських об'єднаннях, та ті, які проходять службу в Збройних Силах і України, Службі безпеки України, Прикордонних військах України, військах внутрішньої та конвойної охорони і Цивільної оборони України, органах внутрішніх справ, інших військових формуваннях, створених відповідно до законодавства України, альтернативну (невійськову) службу. Сучасне законодавство України до зайнятого населення зараховує також осіб, які проходять професійну підготовку, перепідготовку і підвищення кваліфікації з відривом від виробництва та навчаються в денних загальноосвітніх школах і вищих навчальних закладах, громадяни інших країн, які тимчасово перебувають в Україні і виконують функції, не пов'язані із забезпеченням діяльності посольств та місій.

За кількісними параметрами зайнятості населення зайняті працівники становлять тільки частину трудових ресурсів. Законодавством України встановлено, що останні охоплюють осіб віком від 16 до 60 років (чоловіки) і від 16 до 55 років (жінки), а також людей пенсійного віку і молодь меншого віку від зазначеного, якщо вони працюють у народному господарстві.

Сучасний стан зайнятого населення і порівняння с минулими роками.

З табл. 2.1 видно, що кількість зайнятих у 2011 р. порівняно з 2005 р. зменшилася на 356 тис. чол., а кількість безробітних (за методологією МОП) збільшилася на 132 тис. чол. Мабуть, це означає перехід тих, що звільнилися, в неформальний сектор економіки. За вказаний період рівень реального безробіття підвищився з 7,2% до 7,9%. Незважаючи на зменшення кількості зайнятих у 2011 р. порівняно з 2005 р., рівень зайнятості за цей же період зріс на 1,5 в. п., що обумовлюється зниженням кількості населення на 1,5 млн. чоловік.

Україна стала другою країною в світі після Іспанії, де об'єднані профспілки 1 червня 2012 р. підписали з урядом та роботодавцями Тристоронню угоду про зайнятість та трудові місця. В основу проекту Угоди покладено Глобальний пакт про робочі місця, прийнятий Міжнародною організацією праці (МОП). Документ передбачає, що вже до 2017 р. рівень зайнятості населення у віці 15-70 років має підвищитись до 64,3% (у 2011 р. цей показник становив 59,2%).

Нині зайнятість у вітчизняній економіці за її сучасної організації не створює міцної основи для вирішення складних завдань соціально-економічного розвитку. Поки що вона базується на застарілих у технологічному відношенні робочих місцях, характеризується високими втратами робочого часу й низьким завантаженням виробничих потужностей, поширенням вимушених відпусток, великими масштабами праці в тіньовій економіці.

Суттєвим недоліком є відсутність офіційної державної статистики існуючих і новостворюваних робочих місць. В останні роки кількість створених робочих місць обраховується відповідно до Методики моніторингу створення робочих місць, затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України від 12 квітня 2006 р. №512 «Деякі питання моніторингу створення робочих місць». Ця Методика визначає порядок розрахунку показників, що характеризують кількість працівників, забезпечених створеними робочими місцями у розрізі адміністративно-територіальних одиниць і за видами економічної діяльності. [24]

Таблиця 2.1

Показники20002005 2006 2007 2008 2009 2010 2011Кількість зайнятих (у віці 15-70 років), тис.2017520680207302090520972201912026620324Рівень зайнятості населення (у % до населення у віці 15-70 років)55,857,757,958,759,357,758,559,2Кількість безробітних (у віці 15-70 років, за методологією МОП), тис.265591601151514181425195917861733Рівень безробіття (за методологією МОП), %11,67,26,86,46,48,88,17,9Кількість зареєстрованих безробітних (на кінець року), тис.1155,2881,5759,5642,3844,9531,6544,9501,4Рівень зареєстрованого безробіття, %4,13,12,72,33,01,92,01,8Отже, зайнятість населення як соціально-економічна категорія відображає основні властивості і закономірності явищ об'єктивної реальності та являє собою єдність і протилежність економічних і соціальних відносин, основою яких є економічні, що виникають між людьми у процесі суспільного відтворення. Водночас, як не може бути економічних аспектів зайнятості поза соціальними, так само немає тільки соціальних аспектів цього явища поза економічними.

Розглядати зайнятість населення без урахування якогось із цих аспектів означає позбавити її того реального змісту, що притаманний їй.

Як соціально-економічну категорію зайнятість населення можна розглядати з позицій:

виробництва і його умов, тому що для цього необхідне з'єднання працівника із засобами виробництва;

суспільного відтворення - як об'єктивний постійно відтворюваний процес формування, розподілу і використання працівників, визначення умов і форм їх включення у суспільно корисну працю та забезпечення певних масштабів такого включення (останнє визначає рівень забезпеченості працездатного населення робочими місцями в системі суспільного поділу і кооперації праці, від якого залежать соціальна захищеність працівників та реалізація їх конституційного права на працю);

нагромадження - як процес створення нових робочих місць та засобів існування працівників; з позицій споживання - як реалізована трудозабезпеченість, внаслідок якої надані працівником послуги праці оплачуються;

поділу праці - закріплення працівника за певною сферою трудової діяльності.

Як багатоаспектна та складна соціально-економічна категорія зайнятість населення пов'язана із сукупністю економічних та соціальних законів, механізм дії яких спрямований на залучення до процесу суспільного відтворення обмежених ресурсів, задоволення суспільних і особистих потреб.

Зазначені характеристики розкривають найбільш важливі складові змісту зайнятості населення як соціально-економічної категорії. її сутністю є взаємодія суб'єкта зайнятості в особі працездатного населення з її об'єктом у вигляді робочих місць, що відбувається як на мікро-, так і на макрорівні національної економіки. На макрорівні зайнятість населення постає як взаємодія між особистими і речовими факторами виробництва у певних пропорціях та з відповідними якісними характеристиками.

Відносини зайнятості в українській економіці базуються на таких принципах:

заборона обов'язковості праці та примусу до неї, крім випадків, передбачених чинним законодавством;

добровільність праці, вибору або зміни професії та виду діяльності;

створення державою умов для реалізації права на працю відповідно до Конституції України;

гарантування державного права громадян на безплатне сприяння у підборі бажаної роботи і працевлаштування та матеріальну підтримку в разі її втрати;

визнання найманої праці рівноправною сферою суспільно корисної діяльності людини.

Отже, зайнятість населення належить до тієї сфери виробничих відносин, розвиток і функціонування яких пов'язаний із взаємодією роботодавців та працівників щодо використання робочої сили останніх. Ці відносини базуються на принципах, дотримання яких в умовах перехідної економіки України забезпечує утвердження ринкових відносин у соціально-трудовій сфері.

Кількісні та якісні параметри зайнятості населення не вичерпують її змістової характеристики. Такі її ознаки, як види та форми, відіграють важливу роль у забезпеченні економічного зростання.

Вивчення категорії „зайнятість населення є одним із найголовніших компонентів комплексного дослідження та вивчення сучасного стану ринку праці, прогнозування його майбутнього розвитку за критеріями стабілізації та ефективності відтворення населення і трудового потенціалу. Зайнятість населення базується на особистій праці та передбачає отримання доходу, а також визначає передумови ефективного використання трудового потенціалу держави, регіону та окремого працівника і повязана із забезпеченням масштабів, умов та форм включення людей в суспільну працю. Зайнятість вказує на рівень забезпечення працездатного населення робочими місцями в системі відносин суспільної праці. Враховуючи весь спектр відносин, які проявляються і перетинаються у змісті категорії „зайнятість населення, вона, на нашу думку, синтезує систему економічних, правових, соціальних, національних та інших відносин з приводу діяльності громадян у процесі створення суспільного продукту в системі суспільної праці, яка базується на особистій праці та приносить доход.

Отже, використання системного і комплексного підходу для аналізу стану і змін у сфері зайнятості та повязаних з нею відносин вимагає побудови системи економічних критеріїв та статистичних показників, що всебічно характеризують зайнятість населення.

3. Роль та механізми держави регулювання сфери зайнятості

Сучасний механізм регулювання досить складний, органічно поєднує ринковий механізм саморегулювання економічних процесів і систему заходів державного сприяння зайнятості.

Механізм регулювання зайнятості населення включає сукупність правових, адміністративних та економічних важелів, що реалізуються на рівні держави, регіону та господарюючого суб'єкта для досягнення цілей, визначених державними програмами зайнятості.

Держава може проводити активну і пасивну політику зайнятості. Активна політика зайнятості - це сукупність правових, організаційних та економічних заходів, які проводить держава з метою зниження рівня безробіття: профорієнтація, професійна підготовка та перепідготовка населення, організація громадських робіт, сприяння у пошуках роботи, кредитування малого підприємства, фінансова підтримка підприємств у збереженні (або створенні) робочих місць, розвиток системи органів служби зайнятості тощо. Пасивна політика зайнятості - це сукупність заходів, які направлені на згладжування негативних наслідків безробіття: грошова допомога безробітним і членам їх сімей, пільги.

Крім того, виділяють три основні моделі державної політики зайнятості:

. Європейська модель передбачає скорочення числа зайнятих при підвищенні виробництва праці, що призводить до росту доходу. Така політика передбачає дорогу систему допомоги для великої кількості безробітних.

. Скандинавська модель передбачає забезпечення зайнятості практично всіх трудящих шляхом утворення робочих місць в державному секторі середніми умовами оплати праці. Така політика проводиться в основному на державні кошти, дефіцит яких призводить до спаду виробництва, безробіття.

. Американська модель орієнтується на утворення робочих місць для значної частини економічно активного населення, які не потребують високої продуктивності. При такому підході безробіття формально зменшується, але збільшується кількість людей з низькими доходами.

Державне регулювання зайнятості є різноплановим за своїми наслідками процесом. Його об'єктом є людина, яка завжди і безпосередньо перебуває в ролі суб'єкта всього спектра суспільних відносин.

Тому цільові орієнтири механізму регулювання зайнятості повинні виходити з багатьох засад, основними з яких є:

економічна доцільність досягнення певного рівня зайнятості та вибору відповідних регулюючих заходів;

достатня і стабільна ефективність розподілу ресурсів праці;

утвердження гуманістичних і демократичних рис суспільства.

Цільові орієнтири зумовлюють відповідний вибір принципів державного регулювання зайнятості, рис. 3.1.

Рис. 3.1 Принципи державного регулювання праці зайнятість населення державний політика

Державне регулювання зайнятості потребує відповідних інфраструктурних елементів, конкретного набору заходів, певної послідовності й узгодженості впровадження їх, що у своїй сукупності визначає механізм впливу держави на систему зайнятості.

Механізм державного регулювання зайнятості має такі складові:

система вивчення і прогнозування стану загальнонаціонального та локального ринків праці;

розробка загальної стратегії та конкретних науково обґрунтованих програм регулювання зайнятості;

система професійної підготовки та перепідготовки;

розгалужена система органів працевлаштування;

централізовані й місцеві банки даних попиту на робочу силу та її пропозицію;

спеціальні програми стимулювання зайнятості у праценадлишкових регіонах.

З самого початку країни з перехідною економікою, в тому числі й Україна, встановили такі норми, як мінімальна заробітна платня та робочий час, запровадили заходи соціального захисту найменш захищених верств населення на ринку праці, встановили правила для трудових контрактів, та запровадили систему допомоги по безробіттю. Одночасно із використанням пасивних заходів, спрямованих на матеріальну підтримку безробітних, уряди ввели у дію різноманітні активні заходи політики зайнятості (наприклад, заходи з професійної підготовки та перепідготовки, тимчасові громадські роботи, заходи для стимулювання самозайнятості, дотації для створення робочих місць в приватному секторі).

Ефективність державного регулювання зайнятості в значній мірі залежить від співвідношення активних та пасивних методів впливу на рівень зайнятості, рис. 3.2

Рис. 3.2 Методи впливу на рівень зайнятості

Практикою доведено, якщо заходи активної політики ретельно сплановані, добре організовані, а за їх впровадженням здійснено ефективний нагляд, вони можуть допомогти безробітним у пошуку підходящої роботи, підвищити продуктивність праці, призводячи до покращення функціонування ринку праці. [11]

Формування інформаційного суспільства та підвищення інтелектуального змісту праці зумовлюють зростання вимог до якості робочої сили. Тому в державному регулюванні зайнятості розвинутих країн набирають ваги заходи довготривалого характеру, спрямовані на розвиток якісних параметрів трудових ресурсів.

Теоретико-методологічні підходи до визначення ролі держави у вирішенні проблем зайнятості різняться в контексті історичного розвитку суспільства та в залежності від тієї або іншої спрямованості економічного аналізу.

Так, класична теорія зайнятості (Д. Рікардо, Дж.С. Міліь, А. Маршалл, А.С.Пігу) базується на невтручанні держави в регулювання процесів зайнятості населення, вважаючи її нормою ринкової економіки.

Згідно з цією теорією важелі ринкового регулювання (зокрема коливання ставки відсотка і еластичність співвідношення цін і заробітної плати) спроможні підтримувати повну зайнятість, роблячи її неминучою. При цьому втручання держави може тільки завдати лиха ефективному функціонуванню економіки.

У рамках неокласичного підходу (Дж. Перрі, М. Фелдстайн, Р. Холл) зайнятість розглядається як один з виробничих ресурсів, які розподіляються через ринок.

Ринок праці, як і всі інші ринки, функціонує на базі умовної рівноваги, коли основним регулятором виступає ціна на робочу силу (заробітна плата).

Вона (ціна) реалізується за потребами ринку, встановлюється автоматично, залежно від попиту та пропозиції, а безробіття, якщо і можливе, то тільки добровільне [4, с. 28-29].

Марксистський підхід (К. Маркс, Ф. Енгельс, Г.А. Лопатін, Н.І. Зібер) розглядає ринок як ринок робочої сили, а безробіття - як „надлишкове робоче населення як необхідний продукт нагромадження капіталу.

При цьому безробіття виступає у вигляді невикорінного пороку капіталістичного суспільства, позбутися якого можна тільки шляхом зміни суспільного устрою.

Кейнсіанський підхід (Дж.М. Кейнс, Р. Гордон, Э. Хансен) сформувався у 30-х рр. ХХ ст., які супроводжувалися у багатьох країнах економічною кризою, масовим безробіттям і соціальними конфліктами.

Згідно з цим підходом, попит на робочу силу регулюється не коливаннями ринкових цін на працю, а сукупним попитом, який визначається державною політикою [5, с. 82-83].

Кейнсіанські ідеї регулювання рівня зайнятості та безробіття впродовж тривалого періоду часу сприяли вирішенню гострих економічних проблем (у першу чергу, проблем зайнятості та безробіття) у західних країнах.

Однак економічна криза 1979-1981 рр. показала неспроможність кейнсіанського підходу до державного регулювання. На зміну ідеям кейнсіанського підходу прийшли нові моделі державного регулювання.

Зокрема, подальшого розвитку дістали ідеї неокласичного підходу до державного регулювання в рамках монетаризму (М. Фрідмен, Ф. Кейген, Д.Майзельманд та ін.). Представниками цього напрямку введено поняття природного безробіття [6, с. 47-48].

З метою врівноваження ринку згідно з монетаризмом необхідно використовувати інститути кредитно-грошової політики та інші заходи, спрямовані на розвиток підприємництва.

Таким чином, передбачається ліквідувати ряд прямих форм державного регулювання економічної діяльності, у тому числі регламентацію за цінами і заробітною платою, тобто реалізовувати політику дерегулювання.

Отже існують різні погляди на роль держави в регулюванні зайнятості, що багато в чому визначається різними підходами до розуміння причин безробіття, які формуються у контексті конкретно історичних етапів розвитку суспільства та економічних систем (рис 3.3).

Проте жоден з описаних підходів не розкриває повною мірою всю складність проблеми зайнятості та безробіття. У той же час незаперечним є факт участі держави в регулюванні зайнятості.

Теоретичні підходи до вирішення проблеми зайнятостіРоль державиЧинники безробіттяособистісні (індивід)суспільні (суспільство)Класична теорія зайнятостіНевтручанняДобровільнеНеокласичнійНевтручанняДобровільнеМарксистськийПовний контрольНеминучеКейнсіанськийАктивне втручанняВимушенеМонетаристськийВтручання за допомогою кредитно- грошової політикиПрироднеРис 3.3 Порівняльна характеристика теоретичних підходів до вирішення проблеми зайнятості

Проте жоден з описаних підходів не розкриває повною мірою всю складність проблеми зайнятості та безробіття. У той же час незаперечним є факт участі держави в регулюванні зайнятості.

Регулювання зайнятості постає складовою управління розвитком суспільства, забезпечення стійкого економічного зростання країни, оскільки економіка держави є цілісною системою і функціонує як єдиний організм.

Державне регулювання зайнятості населення постає одним з найважливіших чинників забезпечення стійкого економічного зростання України, адже розвиток економіки держави визначається наявними людськими ресурсами, їх здібністю до ефективної праці, а також наявністю умов для її здійснення. Враховуючи сучасний стан у сфері праці та зайнятості в Україні, спричинений економічною кризою, пріоритетними напрямками державного регулювання зайнятості мають стати проведення економічної політики в інтересах зайнятості та регулювання безробіття. В контексті забезпечення стійкого економічного зростання України запропоновані пріоритетні напрямки державного регулювання зайнятості населення щодо створення нових і збереження існуючих робочих місць, а також підтримки і захисту безробітних мають бути спрямовані на вирішення їх щодо окремих регіонів країни (перш за все, стосовно депресивних регіонів, монофункціональних міст тощо) з урахуванням збалансованості регіональної економіки.

Ситуація на ринку праці України впродовж 2010-2011 рр. характеризувалася збільшенням обсягів зайнятості та скороченням безробіття.

. Зарубіжний досвід реалізації політики зайнятості

Безробіття є однією з форм прояву макроекономічної нестабільності в умовах циклічного розвитку економіки. Проблема зростання безробіття стала найболючішою в умовах розгортання світової фінансово-економічної кризи та у посткризовий період. Деструктивний вплив безробіття на економіку проявляється у зменшенні рівня доходів населення, посиленні тиску на державний бюджет, поширенні негативних психологічних тенденцій у суспільстві, порушенні суспільного спокою. Крім того, кожен процент перевищення фактичного рівня безробіття над природним зменшує обсяг ВВП на 2,5 % [9, с. 465].

Під час світової фінансово-економічної кризи рівень безробіття у світі зріс на 15 %, абсолютний приріст безробітних становив 27 млн осіб. Крім того, сьогодні країни переживають безпрецедентну кризу молодіжної зайнятості. За останніми оцінками, у 2012 році у світі вже нараховується 200 млн безробітних, серед яких 75 млн - молодь [10]. З труднощами у працевлаштуванні молодь світу зіткнулася ще до початку світової рецесії. У 2007 році рівень безробіття серед працівників у віці від 15 до 24 років у країнах з розвиненою економікою становив у середньому 13 %, тоді як серед старших працівників - 5 %. Сьогодні рівень безробіття серед молоді зріс майже до 20 %, у старшій віковій групі - до 7 %. Під час кризи рівень безробіття серед молоді зростав у різних країнах з неоднаковою швидкістю: у США - з 10 до 18 %, в Італії - з 20 до 25 %, в Іспанії - з 20 до 40 %.

У Німеччині вдалося знизити рівень безробіття завдяки впровадженню дієвих програм навчання на робочому місці та програм скороченого робочого часу, субсидуванню компаній, які, замість звільнення працівників у період зниження ділової активності, зменшували робочий час (табл. 1). Разом з тим рівень безробіття серед німецької молоді поки що перевищує рівень безробіття серед старшого покоління у півтора рази [12, с. 15-16].

Таблиця 4.1 Антикризові заходи Німеччини та Франції з підтримки зайнятості населення

КраїнаЗаходи, спрямовані на забезпечення зайнятостіДержавні витрати на відповідні заходиНімеччина1. Збереження заробітної плати при скороченні робочого часу: -тривалість отримування збільшено від 12 до 24 місяців. - Федеральна агенція праці (ВА) сплачує 60 % зарплати нетто, яка втрачається через скорочення робочого часу; особи з дітьми отримують 67 %. - - ВА відшкодовує працедавцям внески до соціального страхування у перші 6 місяців на 50 %, починаючи з 7-го місяця - на 100 %. 2. Підвищення чи зміна кваліфікації. 3. Агенції з працевлаштування отримали 50 тис. додаткових робочих місць для працевлаштування безробітних3,4 млрд євро 1,7 млрд євроФранція1. Стимулювання найму у дрібні підприємства (до 10 робітників). 2. Проведення активної політики у сфері зайнятості: - протягом 2009 року підприємства були звільнені від сплати внесків у систему соціального забезпечення при створенні нових робочих місць. - заходи з підтримки безробітних в рамках підписаного у грудні 2008 року загальнонаціонального колективного договору; - необхідну річну кількість відпрацьованих годин для категорії „частково зайнятих" громадян знижено з 1200 до 800 годин, відпрацювавши які вони можуть отримувати допомогу по безробіттю; - розмір такої допомоги по безробіттю підвищено 3 50 до 60 % заробітної плати до оподаткування.700 млрд євро 500 млрд євро

У Німеччині завдяки заходам, спрямованим на забезпечення зайнятості населення, рівень безробіття зріс менше, ніж під час минулих спадів, а завдяки уникненню масових звільнень працівників ноу-хау залишилися у фірмах країни. Витрати на реалізацію політики на ринку праці Німеччини становили всього 7 % від загального обсягу конюнктурних заходів, вартість яких становила майже 90 млрд євро (3,6 річного ВВП країни) [13].

Водночас зазначимо, що причинами зростання рівня безробіття можуть бути як наслідки кризи, так і структурні диспропорції в економіці, або їх поєднання. Ті країни, які завчасно провели реформи на ринку праці, менше постраждали від зростання безробіття під час кризи та надмірного навантаження на бюджет.

Канада, наприклад, реформу ринку праці провела ще 1995 році в межах реалізації глибоких структурних реформ. Її реалізація призвела до перегляду політики на ринку праці, системи пільг та їх фінансування, що сприяло збільшенню стимулів до праці та скороченню надмірних витрат на програму страхування на випадок безробіття [15, с. 32]. Рівень безробіття населення в Канаді у 2010 році становив 8 %, тоді як у США - 9,6 %, у країнах Європи з розвиненою економікою - 9,4 %.

В Україні загальний рівень безробіття у 2010 році становив 8,1 %, що є найбільшим серед країн СНД, хоча й меншим, ніж у Грузії (16,3 %), Киргизькій республіці (9,3 %) та деяких європейських країнах (в середньому 9,4 %) [16, с. 79-88]. Наслідки фінансово-економічної кризи разом із накопиченими структурними диспропорціями в економіці України спричинили загострення таких проблем:

. високий рівень економічно неактивного населення працездатного віку. Частка економічно неактивного населення становить 27,3 % загальної кількості населення працездатного віку. При цьому найбільша питома вага у складі економічно неактивного населення, крім пенсіонерів за віком чи по інвалідності (49,3 %), припадає на учнів та студентів (25 %), а також осіб, що зайняті у домогосподарстві чи перебувають на утриманні (20,8 %)$

. зростання рівня безробіття населення серед молоді віком від 15 до 24 років. Так, якщо у 2008 році рівень безробіття міського населення вказаного віку становив 14,9 % та сільського населення - 10,3 %, то у 2011 році 20,2 % та 16,1 % відповідно;

. значний рівень тіньової зайнятості населення. Майже 40 % від усіх працюючих громадян (чверть працездатних українців) працюють без офіційного оформлення, тобто перебувають у тіні. Із 20 млн працездатних громадян офіційно працюють лише 13 млн, а близько 5 млн людей перебуває поза легальним ринком праці [17].

У таких умовах для України першочерговим завданням є реалізація таких заходів: стимулювання самозайнятості населення та створення нових робочих місць, у т. ч. і субєктами малого підприємництва. Інструментами реалізації такої політики можуть бути податкові пільги (компенсація частини витрат на сплату єдиного внеску на загальнообовязкове державне соціальне страхування тощо) та/або надання гарантій за кредитами життєздатним малим та середнім підприємствам, що займаються трудомісткою діяльністю, полегшення процесу отримання кредитів такими підприємствами; усунення невідповідності між досвідом, отриманим студентами під час навчання, та потребами роботодавців. Посилення захисту осіб, які шукають роботу вперше. упровадження оплачуваного стажування молоді із записом до трудової книжки.

Стимулом прийняття працівника на перше місце роботи на постійній основі може бути компенсація роботодавцю витрат на сплату єдиного внеску на загальнообовязкове державне соціальне страхування протягом 2-3-х років з дати працевлаштування особи на нове робоче місце; посилення захисту робітників, що працюють на умовах тимчасового контракту; встановлення штрафних санкцій для роботодавців, які працевлаштовують робітників не за трудовою книжкою. Сприяння підвищенню чи зміні кваліфікації безробітного населення працездатного віку.

безробітний робочий сила зайнятість

5. Регулювання ринку праці в Україні, та шляхи підвищення ефективності державної політики зайнятості

Ринок праці як важлива багатопланова сфера економічного і соціально-політичного життя суспільства потребує кваліфікованого регулювання з метою підвищення ефективності його функціонування. Саме створення дієвої системи регулювання сфери зайнятості є одним з основних серіальних заходів розвитку суспільства

Державна політика зайнятості населення залежить від темпу і характеру ринкових перетворень. Вона передбачає систему адаптації різних категорій незайнятого населення до вимог ринку праці, а також систему соціального захисту безробітних та осіб з обмеженою конкурентоспроможністю

Державне регулювання зайнятості населення має грунтуватися на:

забезпеченні соціального партнерства суб'єктів ринку праці, тобто створенні рівних можливостей усім громадянам незалежно від їхнього походження, соціального і майнового стану, расової і національної належності, статі, віку, політичних переконань, ставлення до релігії, реалізації права на вільний вибір виду діяльності відповідно до своїх здібностей та професійної підготовки з урахуванням особистих інтересів та суспільних потреб;

сприянні забезпеченню ефективної зайнятості, запобіганні безробіттю, створенні нових робочих місць та умов для розвитку підприємництва;

добровільності й відсутності примушування громадян щодо вибору сфери діяльності й робочого місця;

гласності на основі всебічного інформування населення про наявність вакантних робочих місць;

дотриманні комплексності заходів щодо регулювання зайнятості вселення;

підтримці працездатних громадян у працездатному віці, які поребують соціального захисту;

забезпеченні заходів запобіжного характеру щодо регулювання зайнятості населення та відтворення робочих місць;

певної гарантії зайнятості, тобто гарантії збереження робочих Місць і професії, гарантії одержання доходів. Залежно від стану економіки та ринку праці передбачається Дійснення активних та пасивних заходів регулювання зайнятості.

Заходи щодо регулювання ринку праці зі сторони держави умовно поділяють на активні та пасивні.

До активних заходів належать:

створення додаткових і нових робочих місць шляхом реструктуризації економіки, розвитку приватного бізнесу, особливо малого й середнього, створення умов для іноземного інвестування та для самозайнятості населення тощо;

профорієнтація, підготовка й перепідготовка кадрів;

організація громадських робіт;

посилення територіальної та професійної мобільності робочої сили;

розвиток служби зайнятості тощо.

До пасивних заходів належать: виплата допомоги у зв'язку з безробіттям і надання допомоги членам сімей, які перебувають на утриманні безробітних.

Слід наголосити, що створення нових постійних і тимчасових робочих місць у сучасних умовах значною мірою залежать від розвитку малих підприємств і кооперативів. Нині в Україні на них припадає приблизно 60% загальної кількості зайнятих у недержавних структурах.

Перспективним напрямом є організація малих підприємств шляхом залучення на них випускників профтехучилищ, технікумів з подальшим переведенням цих підприємств на оренду, викуп. Незважаючи на відносно меншу вартість робочих місць у соціально-побутовій сфері, доцільно створювати нові підприємства у виробничій сфері, зокрема у виробництві будівельних матеріалів, для перероблення м'яса, овочів, фруктів, заготівлі продукції, а також у виробничій інфраструктурі.

Важливим напрямом активної політики зайнятості є професійна підготовка, перепідготовка і підвищення кваліфікації працівників з метою створення сприятливих умов для широкомасштабного розгортання процесів структурної та технологічної перебудови економіки, запобігання змушеному хронічному безробіттю, розв'язання кадрових завдань, пов'язаних із раціоналізацією зайнятості.

Необхідно удосконалити систему інформації щодо вакансій, передусім створити інтегровану базу даних про ринок робочої сили, яка б містила інформацію про потребу підприємств у кадрах за професіями та кваліфікаційними розрядами (структура професій, рівень кваліфікації), а також дані про кількість наявних та необхідних робочих місць за категоріями персоналу.

В Україні широкому використанню громадських робіт заважають, з одного боку, відсутність коштів у місцевих бюджетах, незаінтересованість підприємств в організації цих робіт унаслідок обмеженої потреби в робочій силі, з іншого боку - непопулярність таких робіт серед незайнятих громадян через тимчасовість, невідповідність кваліфікаційному рівню і, як наслідок, психологічну неприйнятність.

Економічне зростання створює передумови для створення нових та реконструкції вже існуючих робочих місць. Метою такої реконструкції має бути зменшення питомої ваги робочих місць з важкими та шкідливими умовами праці, забезпечення сучасного технологічного рівня виробництва, захист навколишнього середовища. Напрями підвищення якості робочої сили. Необхідно створити передумови для істотного підвищення мобільності робочої сили (професійної, соціальної, територіальної) шляхом належної професійно-освітньої підготовки робочої сили відповідно до поточних та перспективних вимог економіки та створення реального ринку житла. Основні напрями реформування оплати праці.

Через обмеженість можливостей протягом найближчих років підвищити рівень заробітної плати за рахунок традиційних джерел необхідно повною мірою задіяти потенціал джерел, пов'язаних із реструктуризацією собівартості та цін і збільшенням у них частки заробітної плати, інших видів доходів працюючих на основі зменшення податкового навантаження на фонди оплати праці з одночасним зростанням абсолютних розмірів останніх; перегляду ставок і відрахувань з доходів підприємств; запровадження системи оподаткування прибутку, яка б стимулювала економію матеріальних ресурсів.

Основні напрями поліпшення соціального захисту безробітних.

Трансформація політики ринку праці має бути спрямована на забезпечення достойною роботою населення незалежно від місця проживання, на стимулювання економічної активності населення, розвиток та реалізацію трудового потенціалу. Це стане вагомим чинником дальшого економічного зростання.

Здійснення державного управління процесом зайнятості на сучасному етапі розвитку країни є якісним індикатором ефективності державної соціально-економічної політики. Рівень державного управління процесом зайнятості населення безпосередньо визначається станом економіки, в якому нині знаходиться Україна. Серед проблем на ринку праці складною залишалась структура зайнятості та її ефективність, що безпосередньо була повязана з ситуацією у різних секторах економіки, нелегальною трудовою міграцію та тіньовою зайнятістю. Неефективна структура зайнятості віддзеркалювала модель економічного розвитку, яка базувалася на дешевій робочій силі. Тому сучасний стан економіки України вимагає від органів державного управління вироблення особливо зваженої політики у сфері зайнятості, оскільки тільки позитивні зміни структури зайнятості, зокрема, вільне переміщення робочої сили, що приводить до структурних зрушень, могли забезпечити вихід країни з кризи і перехід до економічного зростання.

Головним завданням державного управління процесом зайнятості населення сьогодні має стати переорієнтація курсу вирішення соціальних проблем на розширення ринку праці, а це вимагає чіткої організації допомоги в наданні або пошуку роботи усім, хто бажає працювати. І тільки комплексне вирішення цих проблем може привести до їх успішного вирішення. Новий Закон України Про зайнятість населення [18] містить норми, які дозволяють наблизити українську державну політику в сфері зайнятості до європейських стандартів.

Важливим завданням органів державного управління є формування державної політики зайнятості, сутність якої виявляється тоді, коли вона набуває характеру управлінських дій, здатних вирішувати наявні проблеми суспільства і держави.

Слід зазначити, що досягнення максимально можливої зайнятості виходить із сучасного стану економіки, в якому нині знаходиться Україна. Тобто існуватиме ця мета доти, поки в Україні не відбудуться повномасштабні системні перетворення і не встановляться сталі цивілізовані ринкові відносини.

Слід зазначити, що основу механізму реалізації державного управління процесом зайнятості населення мають становити не лише аналіз, але й прогно та висновки, і лише на підставі цього, в будь-якому випадку, - прийняття адміністративного рішення щодо коригування діючих поточних заходів і програм, а також внесення коригувань або розробки законів, постанов Кабінету Міністрів України, наказів Мінпраці, Мінекономіки, Мінюсту України тощо буде ефективним. Ця схема принципово має зберігатися на будь-яких рівнях управління з розробкою відповідних загальнонаціональних або регіональних заходів і нормативних актів, а також коли за пропозицією регіонів можуть бути прийняті закони України і постанови Кабінету Міністрів України.

Сьогодні, на думку більшості спеціалістів, основною проблемою українського ринку праці є не безробіття, а саме низький рівень заробітної плати. Залишаються низькими в Україні і невідповідними загальносвітовій практиці показники, що характеризують саму частку заробітної плати у ВВП та собівартості продукції [19]. Все це провокує трудову міграцію і дефіцит кваліфікованої робочої сили. А штучне створення щороку не менше ніж 1 млн робочих місць, передбачене Указом Президента України Про вдосконалення державного регулювання у сфері зайнятості населення та ринку праці в Україні від 11 липня 2005 р., проблему зайнятості населення було не в змозі розвязати [20].

Важливим чинником зниження соціальної напруженості між владою та найбільш уразливими прошарками населення має стати підтримка малого бізнесу. Прошарок людей, які займаються підприємництвом, становить зараз одне із основних джерел забезпечення соціально-економічної активності населення. Мета державної підтримки підприємництва має полягати у створенні умов для структурних змін в економіці України; забезпечення сталого позитивного розвитку суспільства, поповнення бюджету; формування умов для забезпечення зайнятості населення України, запобігання безробіттю, створення нових робочих місць тощо. Органи державного управління повинні гарантувати всім підприємцям, незалежно від вибраних ними організаційних форм підприємницької діяльності, рівні права і створити рівні можливості для доступу до матеріально-технічних, фінансових, трудових, інформаційних, природних й інших ресурсів. Необхідно чітко визначити загальну, галузеву і регіональну потреби в робочих місцях як на поточний період, так і на перспективу.

Аналіз функцій органів державного управління у сфері зайнятості населення підтверджує, що на сучасному етапі частина функцій державного управління у цій сфері практично не виконується, а частина потребує вдосконалення. Тому систему органів державного управління у сфері зайнятості населення слід вивільнити від невластивих їй функцій на національному, регіональному та місцевому рівнях і водночас зорієнтувати її на надання населенню тих державних послуг у сфері зайнятості, потреба в яких виникла в процесі формування обєктивних процесів розвитку ринку праці в умовах реформування національної економіки. Зокрема, органи державної влади повинні не безпосередньо втручатися в діяльність діючих і новостворених підприємств, а за допомогою адміністративних та економічних важелів створювати відповідні умови для зміни конюнктури ринку праці в регіоні, вживати активних заходів щодо сприяння продуктивній зайнятості та здійснювати соціальний захист незайнятого населення.

Слід зазначити, що українське законодавство у сфері зайнятості населення формувалось в основному на першому етапі ринкових реформ, тому дієвість окремих його норм і положень є застарілою і не відповідає стратегічним напрямам політики зайнятості на сучасному етапі. Тому для підвищення ефективності державного управління процесом зайнятості населення важливо, щоб правові норми щодо регламентації дій держави на ринку праці поєднували інвестиційну, кредитно-грошову, зовнішньоекономічну, податкову і бюджетну політику з політикою зайнятості і визначали відповідальність за недостатню ефективність прийнятих заходів при зростанні безробіття. Потребує посилення і розробка правових норм, які б сприяли безробітним у виборі їм роботи й підвищення їх конкурентоспроможності. Але перш, ніж вносити ті чи інші корективи в нормативно-правову базу, слід спочатку ретельно проаналізувати передбачуваний позитивний ефект внесених змін у порівнянні із можливими Потребує посилення і розробка правових норм, які б сприяли безробітним у виборі їм роботи й підвищення їх конкурентоспроможності. Але перш, ніж вносити ті чи інші корективи в нормативно-правову базу, слід спочатку ретельно проаналізувати передбачуваний позитивний ефект внесених змін у порівнянні із можливими збитками від його реалізації. Для ефективного забезпечення зайнятості населення слід також провести гармонізацію законодавства про зайнятість населення з міжнародними нормами вирішення проблем безробіття.

Персонал управління Державної служби зайнятості повинен мати такий рівень підготовки та кваліфікації, який давав би йому можливість бути готовим до змін, приймати й адекватно реагувати на загрози та виклики зовнішнього середовища та вміти в ситуації невизначеності приймати адекватні змінам та викликам рішення. Цьому в значній мірі має сприяти постанова Кабінету Міністрів України Про реєстр державних та адміністративних послуг від 27 травня 2009 р. № 532 [11].

Світовий досвід вдосконалення державного управління підтверджує, що саме інформаційно- аналітичне забезпечення слід розглядати як важливе завдання підвищення ефективності діяльності на всіх рівнях - державному, галузевому і регіональному [13, c. 75].

Нагромаджений досвід формування ринку праці в Україні, а також осмислення теоретичних моделей, які вже реалізовані в країнах із розвиненою ринковою економікою, свідчить, що доцільнішою для умов України є модель регулювання, яка адекватна соціально-ринковій організації, оскільки саме вона поєднує принцип ринкової свободи господарювання (тобто збереження власної мотивації до праці та механізму саморегуляції виробництва) із принципом соціального вирівнювання (тобто забезпечення рівних стартових умов, життєвих шансів для кожного). Але із властивим українській економіці великим державним сектором і активним втручанням у ринкові процеси при недосконалості правової бази, податкового законодавства, значного тіньового сектора, для ефективного вирішення існуючих на сьогодні проблем зайнятості населення необхідно реформувати всі сфери економічного, політичного і соціального життя суспільства.

Висновок

Підсумовуючи все вищезазначене можна сказати, що в даний час український ринок праці не збалансований, про що свідчать серйозний дисбаланс у першу чергу з боку попиту. Криза в економіці, закриття великих промислових підприємств ведуть до безробіття й одночасно до необхідності широкомасштабної перекваліфікації значної частини робочої сили. Особливо важко йдуть ці процеси через слабку мобільність робочої сили - переїзд із міста в місто залишається великою проблемою. З іншого боку, спостерігається збільшення частки зайнятості в тих галузях, ділова активність у який виросла в зв'язку з ринковими перетвореннями. До таких відносяться, головним чином, сфера послуг - сфера торгівлі і суспільного харчування, матеріально-технічного постачання і торгового посередництва, а також кредитно-фінансова і страхова сфера.

В Україні йде формування конкретних механізмів державного регулювання ринку трудових ресурсів. Визначені кроки тут уже зроблені: створена державна служба зайнятості, розгортається система перепідготовки кадрів, офіційно встановлюються прожитковий мінімум і мінімальна заробітна плата. Утім, поки два останніх індикатори є в Україні (на відміну від високорозвинених країн з ринковою економікою) лише умовними показниками. Справа в тім, що мінімальна заробітна плата встановлена на настільки низькому рівні, що кожна - навіть відверто грабіжницька ставка - легко укладається в цей норматив.

Головні функції з регулювання ринку праці в Україні виконує Міністерство праці та соціальної політики. Для реалізації програми зайнятості і забезпечення громадянам відповідних гарантій на всій території України створено державну службу зайнятості, її обов'язком є: аналіз і прогнозування попиту на робочу силу та її пропозицію; облік вільних робочих місць і громадян, які звертаються з питань працевлаштування, надання допомоги громадянам у професійній орієнтації, підборі роботи і працевлаштуванні та власникам підприємств у підборі потрібних працівників; реєстрація безробітних і виплата їм допомоги; участь у підготовці територіальних програм зайнятості тощо.

Деякі функції з регулювання ринку праці виконує Міністерство економіки, а також управління, департаменти економіки місцевих державних адміністрацій .

Список використаної літератури

1. Кочура І. Продуктивна зайнятість у контексті забезпечення людського розвитку і економічного зростання / І. Кочура // Україна: аспекти праці. - 2005. - № 6. - С. 19-23.

2. На ринку праці - шок [Електронний ресурс] // День. - 08.12.2009. - № 222. Режим доступу: #"justify">3. Экономическая теория: учеб. для студ. вуз. обуч. по экон. напр. и спец. под ред. А. И. Добрынина, Л. С. Тарасевича. - [3-е изд.]. - СПб : Питер, 2000. 544

4. Старовойтова Л. И. Занятость населения и ее регулирование: учеб. пособие [для студ. высш. учеб. заведений] / Л. И. Старовойтова, Т. Ф. Золотарева. - М. : Издательский центр «Академия», 2001. - 192 с.

5. Петюх В. М. Ринок праці: навч. посібник / В. М. Петюх. - К. : КНЕУ, 1999. 288 с.

. Махсма М. Б. Економіка праці та соціально-трудові відносини: навч. посіб. М. Б. Махсма. - К. : Атіка, 2005. - 304 с.

. Степанова В.О. Інвестиції в основний капітал та їх вплив на економіку України / В. О. Степанова // Вісник Бердянського університету менеджменту і бізнесу. - 2009. - № 2 (6). - С. 108.

8. Котырло Е. Региональные особенности регулирования рынка труда с позиций маркетинга / Е. Котырло // Управление персоналом. - 2000. - № 12. С. 23-26. 9. Економічна теорія : Політекономія : підручник / [Базилевич В. Д., Попов В. М., Базилевич К. С. та ін.]; за ред. В. Д. Базилевича. - 8-ме вид., переробл. і доповн. - К. : Знання , 2012. - 702 с.

. Конференции по молодежной занятости в Азербайджане, Армении и Грузии // Вестник Бюро МОТ. - 2012. - № 1(48). - С. 1-2.

. Ханан Морси. Раненое поколение / Ханан Морси // Финансы и развитие. -2012. - Март. - С. 15-17.

11. Гаркавенко Н.О. Проблеми зайнятості та безробіття на національному ринку праці.// Формування ринкових відносин в Україні - 2007. - №4.

13. Рікардо Джуччі Економічно-політична реакція на кризу в Німеччині та Україні [Електронний ресурс] / Рікардо Джуччі / Німецька група консультантів при Уряді України. - К., 2011. - Режим доступу : www.beratergruppe-ukraine.de

. Островская Е. П. Франция : преодоление кризиса / Е. П. Островская // Мировая экономика и международные отношения. - 2010. - № 4. - С. 52-63.

. Иржи Ионас Фискальные соседи / Иржи Ионас, Чемиле Санчак // Финансы и развитие. - 2011. - Сентябрь. - С. 30-33.

. Перспективы развития мировой экономики : замедление роста, увеличение рисков [Электронный ресурс] / Международный валютный фонд: [сайт]. - Сентябрь, 2011. - Режим доступа: #"justify">17. Про зайнятість населення [Електрон. ресурс] : Закон України № 10497-1, ухвалений Верховною Радою України 5 липня 2012 р. - Режим доступу: http :.rada.gov.ua

. Економічна активність населення України 2010 : стат. зб. / відпов. за вип. Н. В. Григорович. - К. : Державний комітет статистики України, 2010 - 223 с.

. Про вдосконалення державного регулювання в сфері зайнятості населення на ринку праці в Україні : Указ Президента України від 11 липня 2005 р. // Уряд. курєр. - 2005. - 19 лип.

. Управление трудовыми ресурсами: Справ. пособие / Под ред. Л. А. Костина - М.: Экономика, 1987.

21. Економіка праці: Навчальний посібник / Г.Т. Завіновська - 2003. - 299с.

2. Федоренко В.Г., Діденко О.М., Руженський М.М., Іткін О.Ф. Політична економія: Підручник / За науковою ред. доктора економ. наук проф. В.Г. Федоренка. - К.: Алерта, 2008. - 487 с.

24. Україна: аспекти праці. // Науково-економічний та суспільно-політичний журнал. - 2012. - Київ.

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України Київський національний торговельно-економічний університет Кафедра економічної теорії та конкурентно

Больше работ по теме: