Ринок праці в соціально-економічній системі

 

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Запорізький національний технічний університет

Кафедра економічної теорії та підприємства

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни «Макроекономіка»

Ринок праці в соціально-економічній системі

Реферат

Курсова робота «Ринок праці в соціально-економічній системі»: с. 67, рис. 2, 32 джерела.

Обєкт дослідження - є ринок праці в Україні.

Предмет дослідження - є особливості, факроти та сучасні тенденції розвитку на ринку праці України.

Мета дослідження - є аналіз стану ринку праці України, та його ролі сучасних тенденцій функціонування ринку праці в соціально-економічній системі.

Методи дослідження- є підхід на базі системного аналізу процесів економічного життя й відносин зайнятості, який дає змогу простежити процеси становлення, функціонування та розвитку відносин .

Значимість роботи та висновки. Результати дослідження можуть бути використані при підготовці до конференцій, практичних занять, для виконання самостійної роботи та написання дипломної роботи.

Ключові слова: РИНОК ПРАЦІ, СЕГМЕНТАЦІЯ РИНКУ ПРАЦІ, БЕЗРОБІТТЯ , ФРИКЦІЙНЕ БЕЗРОБІТТЯ, СТРУКТУРНЕ БЕЗРОБІТТЯ, ЦИКЛІЧНЕ БЕЗРОБІТТЯ, ГРОШОВО - КРЕДИТНА ПОЛІТИКА ПОПИТ ТА ПРОПОЗИЦІЯ.

Зміст

Реферат

Вступ

Розділ 1. Теоретичні аспекти функціонування ринку праці

.1 Ринок праці: сутність, функції, елементи

.2 Основні типи, форми і сегменти ринків праці

.3 Безробіття як макроекономічне явище

Розділ 2. Стан та аналіз ринку праці в Україні

.1 Проблеми молодіжного безробіття та функціонування національного ринку праці в сучасних умовах

.2 Попит, пропозиція та рівновага робочої сили на ринку праці в Україні

.3 Аналіз сучасного стану ринку праці в Україні

Розділ 3. Особливості регулювання ринку праці в Україні

.1 Основні напрями і механізми державного регулювання ринку праці в України

.2 Шляхи зменшення рівня безробіття в економіці країни

Висновки

Список використаної літератури

Додаток А. Ринок праці та його регулювання

Вступ

Актуальність роботи полягає в тому, що в сьогоднішній економічній ситуації, яка склалась в Україні, необхідна розробка ефективних заходів щодо соціального захисту населення і насамперед його найбідніших верств; формування потреби народного господарства в робочій силі та розвиток структури зайнятості; створення інститутів інфраструктури ринку праці.

Курсова робота складається з трьох частин, в яких поступово розкривається її мета.

В першому розділі розглянуто теоретичні аспекти функціонування ринку праці. Тут досліджено основні підходи до визначення ринку праці, його структуру і взаємозвязки з іншими ринками та розкрито сутність явищ та процесів, що відбуваються на ринку праці.

Другий розділ присвячено розгляду сучасного стану ринку праці та особливостей його державного регулювання. В цій частині проаналізовано найважливіші проблеми ринку праці України.

В третьому розділі запропоновано основні напрями і механізми державного регулювання на ринку праці та шляхи зменшення рівня безробіття в економіці країни.

Дослідженням ринку праці України займалися і займаються багато вітчизняних вчених, оскільки це питання на сучасному етапі набуло значної актуальності. Зокрема, А.В. Никоненко досліджував особливості формування промислового сегмента ринку праці, Афендікова Н.О. вивчає особливості формування ринку робочої сили в сільському господарстві, Большая О.В. присвятила свої праці проблемі неформальної зайнятості, А.П. Гайдуцький зосередив увагу на дослідженні української трудової міграції за кордон, Терюханова І.Н. розглядає проблему працевлаштування інвалідів.

У більшості наукових праць, як бачимо, розглядаються тільки окремі проблеми використання трудових ресурсів та формування ринку робочої сили, але в умовах ринкових відносин виникла необхідність комплексного вивчення українського ринку праці та розробці пропозицій щодо покращення соціального становища працівників.

Мета даної роботи - є аналіз стану ринку праці України, та його ролі сучасних тенденцій функціонування ринку праці в соціально-економічній системі

Виходячи із мети можна сформувати наступні завдання даної роботи: 1) визначити структуру та економічну природу ринку праці як елемента ринкової економіки;

) проаналізувати основні проблеми розвитку ринку праці в Україні;

) охарактеризувати напрями державного регулювання трудових відносин в Україні;

) запропонувати шляхи покращення сучасного стану ринку праці;

Розділ 1. Теоретичні аспекти функціонування ринку праці

.1 Ринок праці: сутність, функції, елементи

Серед економістів існують рiзнi точки зору щодо змісту i економічної природи ринку праці. Основу розбіжностей складають предмети продажу: робоча сила або сама праця.

Марксистський напрям в економiцi відстоює точку зору, що предметом купiвлi-продажу на ринку праці є специфічний товар - робоча сила. Праця являє собою процес функціонування робочої сили, результатом якого є не тільки матеріальний продукт, що має споживчу вартість, а й суспільний продукт, що має вартість. Робоча сила має здатність створювати результати праці, що диференціюються як праця основна i добавлена.

Ринок праці - це система відносин обміну iндивiдуальної спроможності до праці на фонд життєвих благ, необхідних для її розширеного відтворення i розміщення працiвникiв у системі суспільного подiлу праці за законами товарного виробництва [5с,11].

Ринок праці - це один з ринків, на якому фірма повинна успішно діяти, щоб вижити. Ринок праці i ринок капіталу є основними видами ринків, на яких придбають фактори виробництва, а ринок продуктів (виробів) - це такий ринок, на якому продукція продається. На практиці, звичайно, фірма одночасно виступає на різних ринках (праці, капіталу, продуктів). Ринок праці є сферою реалiзацiї економічних iнтересiв власників засобів виробництва i робочої сили на взаємоприйнятних умовах. Економічні інтереси цих двох власників реалізуються в процесі праці, тобто в процесі функціонування робочої сили у поєднанні із засобами виробництва. У ході праці виявляється її результативність (ефективність). [14] Рівень функціонування ринку праці визначає такі умови: 1) попит та пропозиція на робочу силу певної якості (спецiальнiсть, квалiфiкацiя) 2) конкуренція на ринку праці.

) інфляція i рівень реальної заробітної плати.

) вартість робочої сили неквалiфiкованої праці.

) ціна робочої сили квалiфiкованої i розумовою праці.

) форми i методи найму робочої сили.

Ринок праці - це передусім система суспільних відносин, пов'язаних із купівлею і продажем товару робоча сила. Крім того, ринок праці є сферою працевлаштування, формування попиту й пропозиції на робочу силу. Його можна трактувати і як механізм, що забезпечує узгодження ціни та умов праці між роботодавцями і найманими працівниками.

Особливість ринку праці полягає в тому, що він охоплює не тільки сферу обігу товару робоча сила, а й сферу виробництва, де найманий працівник працює. Відносини, що тут виникають, зачіпають важливі соціально-економічні проблеми, а тому потребують особливої уваги з боку держави[9с,12].

Ринок праці, як і будб-якй ринок діє за законами виробництва і основними з них є: закон вартості; закон попиту і пропозиції; закон грошового обігу; закон конкуренції.

Суб'єктами ринку праці є: покупці і продавці

Кожен з них має свою мету на ринку:

покупці хочуть, як найдешевше купити якісний товар і мати max ефект від його споживання.

продавці хочуть, як найдорожче продати і отримати max можливий прибуток.

Об'єктами ринку праці є: гроші і товари.

В якості товарів виступають предмети споживання, засоби в-ва, послуги, продукти інтелектуальної праці, інформації, звязок.

А в якості грошей виступають усі платіжні і розрахункові грошові документи.

Ринок, як система економічних відносин, яка регулює взаємовідносини виробників і споживачів виконує такі функції:

здійснює остаточне визначення вартості товару і встановлює ціну товару;

урівноважує ціни;

забезпечує безперервний процес суспільного відтворення, і є його важливим етапом.

стабілізує грошовий обіг, і сприяє його розвитку;

підтримує авторитет національної валюти;

має регулюючий вплив на економіку, тобто, сигналізує про появу диспропорцію між попитом і пропозицією і сприяє їх ліквідації.

має стимулюючий вплив на економіку, оскільки спонукає виробників до запровадження нової техніки і технології, з метою покращення якості та асортименту товарів.

сприяє розвитку конкуренції;

забезпечує споживачів необхідними товарами і товаровиробників необхідною сировиною і технікою...

сприяє формуванню ринкової моделі управління економікою, яка лише частково включає державне регулювання.

Серед незайнятих розрізняють такі групи працездатних людей:

особи, що не працюють, але бажають працювати й шукають роботу (безробітні, які мають відповідний статус; особи, які мають вперше приступити до трудової діяльності; особи, які шукають зайняття після перерви в роботі);

особи, котрі хоча і мають роботу, проте не задоволені нею і шукають друге місце основної або додаткової роботи;

особи, які зайняті, проте явно ризикують утратити роботу і тому шукають друге місце роботи.

Указані категорії людей і визначають пропозицію праці на ринку праці.

Отже, ринок праці -- це ринок найманої праці. Він охоплює відносини від моменту наймання працівників на роботу до їхнього звільнення[3с,7]. Для виникнення, формування й функціонування ринку праці необхідні певні умови. Насамперед мають бути забезпечені правові умови функціонування цього ринку, зокрема можливість вільного пересування на ньому громадян, вільного вибору роботи, тобто юридична свобода працівника, можливість самостійно розпоряджатися своєю здатністю працювати. Проте цього недостатньо, оскільки, з економічного погляду, власник робочої сили змушений продавати її тоді, коли у нього немає всього необхідного для ведення свого господарства як джерела для одержання засобів існування, або коли дохід з інших джерел є недостатнім.

Покупцем товару робоча сила на ринку виступає підприємець, який має все необхідне для ведення власного господарства. Крім своєї праці, підприємець залучає інших працівників за певну грошову винагороду. Відбувається обмін індивідуальної здатності до праці на засоби існування, необхідні для відтворення робочої сили, а також здійснюється розміщення працівників у системі суспільного поділу праці країни[23с,28].

Важливою умовою формування й функціонування ринку праці є відповідність працівника вимогам робочого місця, а запропонованого місця -- інтересам працівника.

Ринок робочих місць як складова ринку праці, що відбиває потребу у робочій силі, передусім характеризується кількістю вакансій на підприємствах і в організаціях. При цьому беруть до уваги вакансії як тих підприємств і організацій, які вже функціонують, так і тих, що тільки вводяться в дію. Крім того, враховуються і ті робочі місця, на яких працівники не задовольняють роботодавця, і тому він шукає їм заміну.

Необхідними умовами функціонування ринку праці є також організація єдиної, замкненої по території країни й ефективно діючої системи бірж праці; широкомасштабна система професійної орієнтації, професійного навчання, підвищення кваліфікації і перепідготовки; наявність у територіальних органів виконавчої влади необхідних фінансових і матеріальних коштів, достатніх для організації ефективної роботи системи працевлаштування, організації громадських робіт, стимулювання зайнятості; соціальна підтримка громадян, включаючи безробітних і членів сімей, які перебувають на їхньому утриманні, та ін[5,14,18].

Елементами ринку праці є: товар, який він пропонує попит, пропозиція та ціна. У сучасній економічній літературі відсутня однозначна відповідь на запитання, що вважати товаром на ринку праці:робочу силу, працю чи послуги праці? Проте більшість авторів схильні до думки, що товаром на ринку праці є індивідуальна робоча сила.

Індивідуальна робоча сила являє собою сукупність фізичних та духовних якостей людини, які використовуються у процесі виробництва товарів і послуг[3с,6].

Робоча сила, як зазначалося, є об'єктом купівлі-продажу. Купівля товару робоча сила називається найманням на роботу. При цьому робоча сила називається найманою робочою силою, а працівник -- найманим працівником. Працівник продає свою робочу силу підприємцю на певний період, залишаючись власником цього товару.

Найманий працівник і підприємець юридичне рівноправні і користуються правами людини й громадянина однаковою мірою. Відносини між найманим працівником та роботодавцем оформлюються трудовим договором (контрактом). У цьому документі вказуються взаємні права й обов'язки обох сторін щодо виконання умов купівлі-продажу робочої сили. Згідно з трудовим договором найманий працівник повинен працювати в організації підприємця за певною професією, кваліфікацією, мати певне робоче місце й дотримуватися режиму праці цієї організації. Підприємець зобов'язаний виплачувати найманому працівникові заробітну плату відповідно до його кваліфікації і виконаної роботи, забезпечувати умови праці, які передбачені законодавством про працю та зайнятість, колективним договором і трудовим договором (контрактом)[15].

Ринок праці включає ІІІ основні елементи:

) ринок товарів і послуг;

) ринок капіталу;

) ринок робочої сили.

Таким чином, ринок праці - це система суспільних відносин, повязаних із купівлею і продажем товару „робоча сила. Крім того, ринок праці є сферою працевлаштування, формування попиту й пропозиції на робочу силу. Його можна трактувати і як механізм, що забезпечує узгодження ціни та умов праці між роботодавцями і найманими працівниками.

Особливість ринку праці полягає в тому, що він охоплює не тільки сферу обігу товару „робоча сила, а й сферу виробництва, де найманий працівник працює. Відносини, що тут виникають зачіпають важливі соціально-економічні проблеми, а тому потребують особливої уваги з боку держави. Для виникнення, формування та функціонування ринку праці, необхідні певні умови. Насамперед мають бути забезпечені правові умови функціонування цього ринку, зокрема можливість вільного пересування на ньому громадян, вільного вибору роботи, тобто юридична свобода працівників, можливість самостійно розпоряджатися своєю здатністю працювати. Проте цього недостатньо, оскільки, з економічного погляду, власник робочої сили змушений продавати її тоді, коли у нього немає всього необхідного для ведення свого господарства як джерела для одержання засобу існування, або коли дохід з інших джерел є недостатнім.

.2 Основні типи, форми і сегменти ринку праці

Розглянувши теоретичні аспекти функціонування ринку праці необхідно розглянути основні типи, форми і сегменти ринку праці.

Розрізняють зовнішній, або професійний, ринок праці і внутрішній ринок. Зовнішній ринок охоплює відносини між продавцями і покупцями робочої сили в масштабах країни, регіону, галузі. Це відносини, що виникають з приводу наймання працівників відповідної професії, спеціальності, а отже, потребують жорсткої класифікації робіт і чіткого визначення їх змісту.

На зовнішньому ринку діють галузеві профспілки, які об'єднують працівників окремих галузей, а також профспілки, які об'єднують працівників за професіями. Зовнішній ринок характеризується значною плинністю кадрів, тобто він припускає можливість вільного переходу з одного місця роботи на інше.

Внутрішній ринок передбачає рух кадрів всередині підприємства, переміщення з однієї посади (роботи) на іншу. Це переміщення може відбуватися як по горизонталі, так і по вертикалі. По горизонталі - переведенням на інше робоче місце без змін у кваліфікації, без підвищення в посаді. По вертикалі - переведенням на інше робоче місце з підвищенням у посаді або на роботу, що потребує вищої кваліфікації.

Розвиток внутрішнього ринку сприяє зниженню плинності кадрів, оскільки підприємство заінтересоване в збереженні працівників, які знають специфіку його виробництва.

Профспілки об'єднують працівників підприємства незалежно від їхніх професій. Зайнятість тут гарантується більшою мірою, ніж на зовнішньому ринку праці, що, у свою чергу, сприяє підвищенню ефективності використання трудового потенціалу.

Зовнішній і внутрішній ринки тісно пов'язані. У країнах з розвинутою економікою може переважати як один, так і інший ринок праці.

Наприклад, у США переважає зовнішній ринок праці, в Японії - добре організований внутрішній ринок.

Практика функціонування ринків праці в багатьох країнах свідчить про існування відкритого і прихованого ринків праці.

На відкритому ринку представлене все працездатне населення. Це насамперед організована, офіційна частина ринку - населення, яке перебуває на обліку в державних службах зайнятості, тобто безробітні, а також випускники державної служби професійного навчання. Друга, неофіційна, частина охоплює тих громадян, які намагаються влаштуватися на роботу через прямі контакти з підприємствами або з недержавними структурами працевлаштування і професійного навчання.

До прихованого ринку належать працівники, які зайняті на підприємствах і в організаціях, проте мають велику ймовірність опинитися без роботи з причини зниження темпів розвитку виробництва, його конверсії, ліквідації колишніх економічних і виробничих взаємозв'язків.

Ринок праці підрозділяється па окремі частини - цільові ринки, які називаються сегментами.

Сегментація ринку праці- це поділ працівників і робочих місць на замкнуті сектори, зони, які обмежують мобільність робочої сили своїми рамками.

Ознаками сегментації можуть бути:

територіальне положення - регіон, місто, район тощо;

демографічні характеристики - статево-віковий і сімейний склад населення;

соціально-економічні характеристики - рівень освіти, професійно-кваліфікаційний склад працівників, стаж роботи тощо;

економічні критерії - розподіл покупців за формами власності, за їхнім фінансовим станом; розподіл продавців за рівнем матеріальної забезпеченості та ін.;

психографічні показники - особисті якості працівників, їх належність до певних верств і прошарків суспільства тощо;

поведінкові характеристики - мотивація зайнятості та ін. Великого значення набуває створення сегментів для тих, хто особливо потребує соціальної підтримки з боку держави. Це такі малоконкурентоспроможні групи осіб, яким потрібна робота: молодь, котра досягла працездатного віку, працівники похилого віку, інваліди, жінки з дітьми.

Залежно від того, які склалися стосунки між найманими працівниками і роботодавцями, в який спосіб регулюються ці відносини, ринок праці може бути жорстким або гнучким.

До 70-х років XX ст. у країнах розвинутого капіталізму, для яких на той період характерними були економічне зростання, повна зайнятість, маловідчутна інфляція, функціонував жорсткий ринок праці. Йому було притаманне державне регулювання і великий вплив профспілок.

Ринок характеризувався гарантією і стабільністю зайнятості, що забезпечувалося політикою повної зайнятості та системою соціального страхування, регламентацією звільнення працівників, забезпеченням трудящих стабільними доходами через узаконення статусу профспілок та їхніх прав, розробленням систем оподаткування та допомоги, які гальмують процес поляризації доходів, стабільністю місця роботи, її безпеки.

Структурна перебудова в економіці цих країн в умовах жорсткого ринку супроводжувалася кризовими явищами у виробництві, зростанням безробіття. Це призвело до поширення концепції гнучкого ринку праці. Його можна характеризувати як форму пристосування ринку праці до структурної перебудови економіки.

Гнучкість ринку праці передбачає:

оперативне реагування на зміни кон'юнктури ринку праці, тобто зміни попиту, пропозиції і цін, що виявляється відповідно у зміні обсягу, структури, якості та ціни робочої сили;

територіальну та професійну мобільність працівників;

гнучкість підприємства, яка виявляється в гнучкому регулюванні обсягів продукції, що випускається, у використанні нових форм організації виробництва і праці, управління кадрами;

різноманітність форм наймання і звільнення;

різноманітність форм професійно-кваліфікаційної перепідготовки;

гнучкість диференціації заробітної плати;

гнучкість у регулюванні витрат на робочу силу;

гнучкість режимів роботи та розподілу робочого часу;

різноманітність методів і форм соціальної допомоги;

різноманітність методів і форм зайнятості.

На підприємствах зазначені вимоги забезпечуються зокрема, введенням режимів неповного робочого часу (скороченого робочого дня), надомної праці, роботи за викликами, гнучких режимів робочого часу, а також найманням тимчасових працівників.

Таким чином, зовнішній ринок охоплює відносини між продавцями і покупцями робочої сили в масштабах країни, регіону, галузі. Внутрішній ринок передбачає рух кадрів всередині підприємства, переміщення з однієї посади (роботи) на іншу. Зовнішній і внутрішній ринки тісно пов'язані. У країнах з розвинутою економікою може переважати як один, так і інший ринок праці. Ринок праці підрозділяється па окремі частини - цільові ринки, які називаються сегментами. Сегментація ринку праці - це поділ працівників і робочих місць на замкнуті сектори, зони, які обмежують мобільність робочої сили своїми рамками. Ринок характеризувався гарантією і стабільністю зайнятості. Структурна перебудова в економіці цих країн в умовах жорсткого ринку супроводжувалася кризовими явищами у виробництві, зростанням безробіття.

.3 Безробіття як макро економічне явище

Розглянувши основні типи, форми і сегменти ринку праці необхідно розглянути безробіття як макро економічне явище.

Безробіття - це соціал-економічне явище, за якого частина працездатного населення не може знайти роботу, стає відносно надлишковою, поповнюючи резервну армію праці.

За визначенням Міжнародної організації праці, безробітним є особа, яка хоче і може працювати, але не має робочого місця. У Законі України про зайнятість безробітними вважаються громадяни працездатного віку, які з незалежних від них причинне мають заробітку і трудового доходу, зареєстровані у державній службі зайнятості як особи, що шукають роботу. Вони здатні до праці, готові працювати, але не отримують від служби зайнятості належної роботи, яка відповідає їх професійній підготовці, стажу, досвіду та ін.

Ефективне функціонування економіки повязане із забезпеченням повної зайнятості наявних ресурсів. Повна зайнятість економічних ресурсів означає залучення до економічного обороту всіх ресурсів, придатних для виробництва товарів та послуг, включаючи такий ресурс як робоча сила.

При повній зайнятості обсяг виробництва є максимально можливим. Тому він називається потенційним і вимірюється за допомогою потенційного валового продукту (ВВПп). В умовах неповної зайнятості фактичний обсяг родукту (ВВПп). В умовах неповної зайнятості фактичний обсяг виробництва менший від потенційного, тобто ВВПф < ВВПп. За цих умов певна частка працездатного населення змушена не працювати, тому що виникає вимушене безробіття. Зайнятість і безробіття - головні індикатори макроекономічної нестабільності. Розглянемо сутність та економічній зміст одного з цих понять, в даному випадку це безробіття, та деяких інших понять, повязаних із ним. Безробіття є протилежною до зайнятості стороною ринку робочої сили.

Розрізняють три типи безробіття:

фрикційне безробіття - це безробіття, пов'язана з добровільною зміною працівниками місця роботи і періодами тимчасового звільнення.

У житті ми нерідко стикаємося з випадками, коли люди добровільно звільняються з роботи, сподіваючись влаштуватися на нову роботу, яка, на їхню думку, буде вигідно відрізнятися від попередньої. Ця вигода може полягати в більшому доході, кращою перспективі, тобто в появі сприятливих можливостей зробити кар'єру, зручність розташування по відношенню до місця проживання і т.д.

На сезонні роботи - в сільському господарстві, торгівлі, курортної середовищі, будівництві - деяких працівників також беруть на певний період часу. В проміжках між цими періодами вони виявляються тимчасово звільненими.

Ще одним різновидом фрикційного безробіття є те положення, коли деякі люди шукають роботу вперше (це стосується більшою мірою молодих людей, які закінчили навчальні заклади).

Фрикційне безробіття слід вважати неминучим, природним явищем. Це найлегша форма безробіття, так як не вимагає перенавчання та пов'язаних з ним витрат часу і коштів. А такі ситуації, як наприклад, добровільна зміна роботи, пов'язана з прагненням знайти більш вигідну роботу, можуть вважатися певною мірою бажаними і корисними, оскільки мова йде про пошуки сфери або місця більш ефективного застосування ресурсів праці. Разом з тим очевидно, що не всяка зміна робочого місця виявляється вдалою для працівника, а отже, і для всієї економіки. Але це - неминучі витрати. У футболі не кожен удар по воротам завершується голом, але якби не було ударів - не було б голів і, мабуть, футболу.

структурне безробіття - це безробіття, пов'язана із змінами технології виробництва і попиту на товари. В ринкових умовах ні одне підприємство не може мати гарантованого збуту своєї продукції, реалізація товару пов'язана з багатьма обставинами. Не можна не звернути увагу на те, що потреби домашніх господарств, підприємств не залишаються застиглими, раз і назавжди даними. Навпаки, вони змінюються, а в певні періоди - досить активно. Зменшення попиту на вугілля, наприклад в енергетиці, може зменшити попит на шахтарів. В рамках вугільної галузі кількість робочих місць буде зменшуватися. Вивільнені працівники повинні шукати нове застосування своїм трудовим здібностям, звертатися в інші галузі. Очевидно, що в більшості конкретних випадків шахтарів чекають непростої пошук і адаптація в нових галузях. Мало що змінює і сам факт високого попиту на робочу силу в деяких інших галузях. Безробітним гірникам навряд чи істотно допоможе введення в дію заводу по виробництву мінеральних добриві або заводу з виробництва акумуляторів, так само, як і залишилися без роботи текстильниця - пуск нових блоків на атомній електростанції, розташованої в даному регіоні. Особливо загострюється ця проблема в регіонах, де склалася вузькоспеціалізована виробнича орієнтація, наприклад в Західному Донбасі.

Що стосується технологічних змін, то їх результатом є скорочення (або повна відсутність) або збільшення (можливо, навіть створення) попиту на певних працівників. Наприклад, «комп'ютерна революція» породила масовий попит на програмістів, операторів обчислювальних машин. З іншого боку, вже практично немає попиту на сажотрусів.

Структурне безробіття, що складається в результаті невідповідності, «нестикування» структури пропозиції та структури попиту на робочу силу, безсумнівно є такою ж неминучою, але при цьому більш довгострокової і складною, ніж фрикційне. У даній ситуації ринку не обійтися без серйозної допомоги з боку держави. Потрібні організація гнучкої системи перенавчання працівників, проведення певних заходів у рамках структурної політики держави (регіональне розміщення нових виробництв, створення умов для міжрегіональної міграції робочої сили та ін.)

циклічне безробіття - це безробіття, породжена загальним економічним спадом. Циклічне безробіття - один з наслідків скорочення ВВП. Зменшується сукупний попит, зменшуються обсяги національного виробництва, скорочуються робочі місця, як результат зростає безробіття. Рішення проблеми циклічного безробіття можливо лише шляхом оздоровлення ситуації в економіці в цілому.

На сучасному етапі розрізняють такі причини безробіття:

) Збільшення часу пошуку роботи в умовах системи страхування по безробіттю.

Виплата допомоги по безробіттю щодо знижує стимули до швидкого працевлаштування - збільшується час на пошуки підходящої роботи, на перепідготовку і т.д. У довгостроковій перспективі це сприяє досягненню більшої збалансованості структури робочих місць і структури робочої сили. У той же час збільшення допомоги по безробіттю та терміну їх виплати сприяє росту чисельності безробітних і підвищенню рівня безробіття. Інструментом вирішення цієї проблеми є державні інвестиції в інфраструктуру ринку праці (розгортання різноманітних систем перепідготовки кадрів, підвищення їх професійної і географічної мобільності, удосконалювання інформації про вакансії і т.д.). У короткостроковому періоді фінансування програм по регулюванню зайнятості може збільшити навантаження на державний бюджет, проте вже в середньостроковій перспективі це буде сприяти зниженню природного рівня безробіття.

) Стійкість (жорсткість) заробітної плати породжує «безробіття очікування». Безробіття очікування виникає в результаті перевищення рівня реальної заробітної плати над її рівноважним значенням.

«Жорсткість» заробітної плати призводить до відносної недостачі робочих місць: працівники стають безробітними тому, що при даному рівні заробітної плати пропозиція праці перевершує попит на працю, і люди просто «чекають» можливості отримати роботу за фіксованою ставкою оплати.

Величина безробіття визначається як різниця між робочою силою і зайнятими. Безробіття вважається, з одного боку, важливим стимулятором працюючою населення, а з іншого - великим суспільним злом. Всі економічно розвинуті країни прикладають багато зусиль для подолання безробіття, але жодній з них ще не вдавалося ліквідувати його повністю.

Навіть в таких країнах з розвинутою соціальною економікою, як Японія, ФРН, США , кількість безробітних не була меншою 1,5% загальної кількості працездатних. У майбутньому в світі безробіття буде складати близько 10%, повністю його ліквідувати не зможе жодна країна.

Розрізняють два основних типи безробіття: а) природне; б) вимушене.

Природне безробіття набуває форми добровільного, фрикційного, інституціонального, структурного.

Існують таки види безробіття:

добровільне безробіття виникає тоді, коли працівник звільнюється з роботи за власним бажанням у зв'язку з незадоволеністю рівнем оплати праці, умовами роботи, тощо. Рівень добровільного безробіття залежить від стадії економічного циклу. Закономірність даного виду безробіття полягає в тому, що чим менше у працівника шансів знайти нову роботу з кращими умовами найму, тим менше в нього бажання добровільно залишити роботу;

фрикційне безробіття пов'язане з переміщенням людей з однієї роботи на іншу, а також із однієї місцевості в іншу. Фрикційне безробіття означає, що існують постійний зв'язок між звільненням з однієї організації і найманням працівників іншими організаціями, заміщення одних професій іншими, рух працівників з одних галузей в інші тощо. В умовах ринкової економіки цей вид безробіття завжди існує. Одні змінюють роботу добровільно, інші - у зв'язку зі звільненням або втратою сезонної зайнятості. Дехто шукає роботу вперше. Таке безробіття може роботу вперше. Таке безробіття може поєднуватися з рівновагою на ринку праці. Наприклад, в США наприкінці 80-х років близько 49% безробітних не працювали менше п'яти тижнів. Це свідчить про нормальний процес перерозподілу трудових ресурсів відповідно до потреб виробництва, а також про високу ефективність ринку праці;

інституціональне безробіття - складова частина фрикційного безробіття. Це безробіття, яке породжується правовими нормами, що впливають на попит і пропозицію праці. Воно повязане з тим, що іноді надмірні соціальні виплати, запровадження гарантованого мінімуму заробітної плати, недосконалість податкової системи тощо призводять до того, що деяка частина працездатного населення не поспішає працевлаштовуватись, збільшуючи тим самим загальну кількість безробітних;

структурне безробіття виникає під впливом структурних диспропорцій на

ринку праці, тобто коли з'являються невідповідності між попитом і пропозицією робочої сили за професією, кваліфікацією, географічними та іншими ознаками і повязане зі структурними зрушеннями в економіці, закриттям застарілих підприємств і виробництв, скороченням випуску продукції у разі переорієнтації виробництва, закриття шкідливих підприємств. Структурне безробіття відрізняється від фрикційного передусім тим, що працівники, які втратили роботу в одних секторах економіки, не можуть бути використані на тих робочих місцях, які пропонуються в інших секторах. Окрім того, структурне безробіття є тривалим і має, як правило, хронічний характер. Причиною структурного безробіття є територіальна і кваліфікаційна невідповідність між вільними робочими місцями і безробітними. У структурному безробітті можна виокремити технологічне й конверсійне безробіття.

Висока частка безробітних з вищою освітою в Україні суттєво впливає на можливість знайти відповідно роботу для безробітних, а отже й на оцінку ефективності роботи державної служби зайнятості. Разом із тим, оскільки в країні існує велика кількість безробітних з вищою освітою виникає питання про раціональність державної політики про фінансування навчання такої великої кількості студентів та правильності розподілу кількості місць для різних спеціальностей у системі вищої освіти.

Питання трудової міграції є однією із найактуальніших проблем сьогодення. Але трудова міграція з України не повинна розглядатися виключно як проблемне соціальне явище, адже трудові міграційні поїздки громадян України несуть у собі і позитивний фактор. З одного боку, у трудящих мігрантів - громадян України є можливість використати свою робочу силу і знання та мати за це пристойну винагороду. З іншого боку, держава, яка поки що не в змозі запропонувати своїм громадянам належні робочі місця, отримує потужне зовнішнє фінансове джерело формування національного багатства і формування мігрантами підвалин для майбутнього розвитку підприємницької діяльності [7,ст. 155].

Будь-яке суспільство прагне оптимально використовувати ресурси, що знаходяться в його розпорядженні, з метою реалізації виробничого потенціалу. Наявність безробіття у суспільстві свідчить про недовикористання трудових ресурсів. У цілому вплив безробіття на економічне та соціальне життя суспільства суперечливий.

Безробіття породжує найтяжкі негативні соціально-економічні наслідки:

. Незайнята робоча сила свідчить про недовикористання економічного потенціалу суспільства, прямі економічні втрати, що є наслідком природного й фактичного безробіття (і відповідно зайнятості).

. Безробіття сковує вимоги профспілок про підвищення заробітної плати, тим самим спрацьовує на користь вимог союзів підприємців.

. При тривалому безробітті працівник втрачає кваліфікацію, а одержання нової кваліфікації й адаптація до нових умов часто протікають для нього болісно.

. Безробіття веде до прямого падіння раніше досягнутого рівня життя. Допомога по безробіттю завжди менше заробітної плати, має тимчасовий характер. Зростання безробіття знижує купівельний і інвестиційний попити, скорочує обсяги заощаджень у населення.

. Безробіття наносить людині найтяжку психологічну травму [6, ст.116].

Отже, безробіття - це соціально-економічне явище, за якого частина працездатного населення не може знайти роботу, стає відносно надлишковою, поповнюючи резервну армію праці.

Ефективне функціонування економіки повязане із забезпеченням повної зайнятості наявних ресурсів. Повна зайнятість економічних ресурсів означає залучення до економічного обороту всіх ресурсів, придатних для виробництва товарів та послуг, включаючи такий ресурс як робоча сила. Фрикційне безробіття слід вважати неминучим, природним явищем. Це найлегша форма безробіття, так як не вимагає перенавчання та пов'язаних з ним витрат часу і коштів. Безробіття вважається, з одного боку, важливим стимулятором працюючою населення, а з іншого - великим суспільним злом. Всі економічно розвинуті країни прикладають багато зусиль для подолання безробіття, але жодній з них ще не вдавалося ліквідувати його повністю.

На сучасному етапі розрізняють такі причини безробіття:

) Збільшення часу пошуку роботи в умовах системи страхування по безробіттю.

) Стійкість (жорсткість) заробітної плати породжує «безробіття очікування». Безробіття очікування виникає в результаті перевищення рівня реальної заробітної плати над її рівноважним значенням.

ринок праця безробіття

Розділ 2. Стан та аналіз ринку праці в Україні

.1 Проблеми молодіжного безробіття та функціонування національного ринку праці в сучасних умовах

Для виникнення, формування й функціонування ринку праці необхідні певні умови. Насамперед мають бути забезпечені правові умови функціонування цього ринку, зокрема можливість вільного пересування на ньому громадян, вільного вибору роботи, тобто юридична свобода працівника, можливість самостійно розпоряджатися своєю здатністю працювати. Проте цього недостатньо, оскільки, з економічного погляду, власник робочої сили змушений продавати її тоді, коли у нього немає всього необхідного для ведення свого господарства як джерела для одержання засобів існування, або коли дохід з інших джерел є недостатнім.

Покупцем товару "робоча сила" на ринку виступає підприємець, який має все необхідне для ведення власного господарства. Крім своєї праці, підприємець залучає інших працівників за певну грошову винагороду. Відбувається обмін індивідуальної здатності до праці на засоби існування, необхідні для відтворення робочої сили, а також здійснюється розміщення працівників у системі суспільного поділу праці країни.

Важливою умовою формування й функціонування ринку праці є відповідність працівника вимогам робочого місця, а запропонованого місця -- інтересам працівника.

Ринок робочих місць як складова ринку праці, що відбиває потребу у робочій силі, передусім характеризується кількістю вакансій на підприємствах і в організаціях. При цьому беруть до уваги вакансії як тих підприємств і організацій, які вже функціонують, так і тих, що тільки вводяться в дію. Крім того, враховуються і ті робочі місця, на яких працівники не задовольняють роботодавця, і тому він шукає їм заміну.

Необхідними аспектами функціонування ринку праці є також організація єдиної, замкненої по території країни й ефективно діючої системи бірж праці; широкомасштабна система професійної орієнтації, професійного навчання, підвищення кваліфікації і перепідготовки; наявність у територіальних органів виконавчої влади необхідних фінансових і матеріальних коштів, достатніх для організації ефективної роботи системи працевлаштування, організації громадських робіт, стимулювання зайнятості; соціальна підтримка громадян, включаючи безробітних і членів сімей, які перебувають на їхньому утриманні, та ін.

Одним з цікавим фрагментів у формуванні ринку праці, є переманювання цінних та кваліфікованих спеціалістів. До останнього часу для українського ринку праці це було звичайною справою. Для багатьох зустріч з хедхантерами (head-hunter "мисливець за головами", підбирає працівників на відповідальні посади для великих компаній, відбирає найбільш здібних випускників ВНЗ, переманює працівників фірм) була своєрідним засобом дізнатися свою теперішню ціну на ринку праці та підставою лишній раз нагади керівництву про перегляд зарплатні. Однак, у світлі останніх подій все змінилося. Криза на світових фондових біржах водночас сприяла охолодженню розігрітого до межі кадрового питання. [ 8с, 30 ]

Залишившись без джерел фінансування, багато компаній, що працюють на Україні, вирішили зачекати з реалізацією нових проектів та розширенням бізнесу. Вже зараз в багатьох компаніях, чий бізнес пов'язаний з фінансами та нерухомістю можна спостерігати масове скорочення кадрів.

Найбільші звільнення прогнозують на металургійних підприємствах. Ще вчора цю галузь називали хребтом національної економіки. Тепер цей хребет перебитий. [ 8с, 31 ]

Результатом фінансової кризи, за прогнозом рекрутенгових агенцій, буде те, що в найближчі півроку на ринку праці з'явиться багато безробітних спеціалістів. Близько 150 українських компаній вже заявили про необхідність оптимізації своїх витрат, яке в майбутньому виллється у звільнення "зайвих" співробітників. Слідом за банкірами до виходу слід готуватися страховим агентам, будівельникам, ІТ-спеціалістам, юристам і працівникам важкої промисловості.

Жахлива перспектива. В Міністерстві праці та соціальної політики не знають навіть, що робити з 10 тис. звільнених, вже не кажучи про півмільйонну армію безробітних. Центри зайнятості мінімум на рік стануть самою витратною статтею в державному бюджеті країни. [ 9с, 36 ]

Кінець 2009 року стане тяжким випробуванням для багатьох компаній. Виживуть найбільші гравці, які приймають ряд необхідних, частіше радикальних заходів, щодо подолання кризи. Багато компаній погубила відсутність досвіду роботи в умовах кризи та обвального падіння фондового ринку. Навіть самі заслужені компанії ніколи не працювали при такому падінні біржового індексу. Такого падіння просто ніколи не було. [ 9с, 31 ]

Але не зважаючи на критичну ситуацію, найбільш комфортними галузями для роботи залишаться фармацевтична та телекомунікаційна галузі. На цих ринках попит на фахівців зовсім не зменшився навіть зараз. [ 8с, 32 ]

Таким чином, українська економіка та ринок праці в значній мірі може відчути на собі негативні наслідки світової кризи. Безумовно це треба розуміти та приймати ефективні рішення. [ 8с, 32 ]

Ринок праці в Україні нині знаходиться тільки на завершальній стадії першого етапу його формування - фрагментарного ринку. На фоні роздержавлення економіки виникає потреба активного державного втручання в економічні процеси з метою формування господарського порядку, запобігання хаосу і безладдю. Не останню роль тут відіграє податкова політика держави, яка повинна бути підпорядкована плану перспективного розвитку України як в економічній, так і в політичній сферах. Зрозуміло, що процес формування ринку праці може і повинен спиратись на досвід інших країн, де цей ринок збудований, а їх економічна модель найбільше відповідає тій, що будує Україна. Але, як показує світовий досвід, теорія ринкової економіки, кожна країна повинна мати свою власну модель ринку праці та політику регулювання ринковими процесами. Адже вихідні умови як внутрішні, так і зовнішні для кожної країни свої.

Майже половину незайнятих громадян, зареєстрованих у державній службі зайнятості як безробітні, становить молодь. Протягом 2009 року на обліку в державній службі зайнятості перебували 975,5 тис. осіб віком до 35 років, у тому числі 74,1 тис. осіб - випускники вищих та професійно-технічних навчальних закладів. [9с,13]. Основними причинами молодіжного безробіття є невідповідність обсягів та напрямів професійного навчання потребам економіки та ринку праці, недостатній рівень якості професійної підготовки, незадовільні умови праці, які пропонуються молоді роботодавцями на конкретних робочих місцях. Така ситуація виникла, зокрема внаслідок недосконалого функціонування системи фахової підготовки працівників, спричиненого відсутністю належного механізму її фінансування та формування державного замовлення на підготовку кадрів, системи незалежної кваліфікаційної атестації випускників навчальних закладів, дієвих взаємозвязків між навчальними закладами, роботодавцями та місцевими органами виконавчої влади, недостатньою мотивацією молоді до оволодіння робітничими професіями, низьким рівнем професійної адаптації молодих працівників на виробництві.

Основною причиною невідповідності підготовки робочої сили потребам сучасного виробництва є відсутність належної системи професійного навчання, перепідготовки та підвищення кваліфікації. Періодичність підвищення кваліфікаційного рівня працівників становить у середньому 11 років, тоді як у країнах Європейського Союзу - близько 5 років.

Серед негативних наслідків безробіття молоді доцільно згадати зокрема посилення криміногенної ситуації в країні (розквіт алкоголізму й наркоманії, зростання венеричної захворюваності, скорочення тривалості життя, зростання кількості суїцидів, збільшення смертності, зростання кількості адміністративних і кримінальних порушень). Неадекватна політика у сфері соціальної захищеності молоді призводить до посилення відтоку молодих фахівців у розвинені країни, розвитку тіньового сектору економіки, зниженню зацікавленості в одержанні вищої освіти. Поглиблення бідності та зниження бюджетів молодих родин призводить, у свою чергу, до зниження народжуваності, зростанню кількості дітей-сиріт, безпритульних і кинутих дітей.

За даними Міжнародної організації праці, останнім часом кількість безробітних у світі серед молоді віком 15-24 роки зросла, сотні мільйонів працюють, але живуть на межі зубожіння. Щоб забезпечити повну реалізацію продуктивного потенціалу нинішньої молоді в світі необхідно створити принаймні 400 млн. робочих місць. Експерти МОП відзначають, що серед молоді вірогідність стати безробітними в три рази вища, ніж серед дорослої частини населення.

На початку 2010 року на обліку в державній службі зайнятості перебувало 542,8 тис. осіб, що на 333,4 тис. менше, ніж на початку 2009 року, розмір середньомісячної допомоги по безробіттю становив 630,1 гривні, що в 1,4 рази більше, ніж у 2008 році. [9с,15].

Поряд з певним поліпшенням ситуації у сфері зайнятості існує ряд проблем, які потребують розвязання. Насамперед це недостатня економічна активність населення (чисельність економічно неактивного населення працездатного віку становить понад 8 млн. осіб), кількісно-якісний дисбаланс між попитом та пропонуванням робочої сили, низький рівень кваліфікації осіб, які шукають роботу.

Серед основних причин недостатньої економічної активності населення найвагомішими є значне відставання ціни робочої сили від її вартості, незадовільні умови праці, недосконалість механізмів державної підтримки підприємницької ініціативи громадян та створення сприятливого підприємницького середовища.

На сьогодні в Україні питома вага витрат на робочу силу в собівартості виробництва становить майже 9 відсотків, тоді як у державах Європейського Союзу вона досягає 45 відсотків. Робота пропонується з низьким рівнем заробітної плати, важкими та шкідливими умовами праці, на застарілому обладнанні. Якщо у 2008 році лише на 7,9 відсотка вакантних робочих місць, інформацію про які було подано роботодавцями державній службі зайнятості, заробітна плата пропонувалася не менш як середньомісячна заробітна плата штатних працівників, то у січні - грудні 2009 р. лише на 7 відсотках вакантних робочих місць заробітна плата дорівнювала або була вищою, ніж середньомісячна заробітна плата штатних працівників. В Україні розвязати проблеми зайнятості молоді можна тільки шляхом цілеспрямованих систематизованих і скоординованих дій. При цьому держава повинна піклуватись розвитком соціальної стабільності і захищеності молоді (по мірі зміни ситуації на ринку праці - корегування політики в області працевлаштування, перегляд і доопрацювання законодавчої бази, своєчасне фінансування державних програм зайнятості, розробка системи заохочень і пільг регіонам з низьким рівнем безробіття серед молоді).

Останнього часу ситуація з молодіжною зайнятістю в Україні постійно загострюється. Питома вага молоді у загальній кількості безробітних досягла 30%. Про це було сказано 12 жовтня у Донецьку під час презентації результатів дослідження "Проблеми молодіжного безробіття та шляхи його подолання".

Молодь становить окрему частину ринку праці і розвивається не так як увесь ринок. З одного боку, вік сприяє високій мобільності, відкритості, сміливості у зміні та пошуку роботи. З іншого, молоді не вистачає відповідного досвіду, щоб бути конкурентноспроможною на ринку праці. Тому безробіття молоді (за статистикою, - це громадяни у віці від 16 до 30 років) є однією з найгостріших соціально-економічних проблем України. За останні роки питома вага молоді в загальній кількості безробітних досягла 30%. Так, станом на травень 2011 року, за даними Держстату України, в державі зареєстровано 549,2 тисяч безробітних, що становить 2% від усього населення країни працездатного віку. З них - 164,76 тисяч безробітних - молодь.

На основі вище сказаного можно зробити наступні висновки. В жодній програмі соціально-економічного, культурного розвитку адміністративно-територіальних одиниць, затверджених відповідними місцевими радами, не передбачено окремого розділу, де б окреслювалися проблеми молодіжного безробіття, характерні саме для даного адміністративно-територіального утворення, а також шляхи його подолання:

) аналіз регіональних аспектів впровадження політики сприяння молодіжній зайнятості показав, що більш комплексна, системна та різноманітна робота з молоддю щодо забезпечення її робочими місцями та залучення до підприємницької діяльності проводиться в економічно активних регіонах нашої держави (Автономна Республіка Крим, Донецька, Запорізька, Дніпропетровська, Львівська області) на відміну від менш регіонів з меншим економічним потенціалом.

) питання молодіжної зайнятості та розвитку молодіжного підприємництва на засіданнях галузевих рад підприємців протягом 2010 року окремо не розглядалися.

) на засіданнях колегій в 6 облдержадміністраціях жодного разу не розглядалися питання щодо розв'язання проблем молодіжної зайнятості, сприяння розвитку молодіжного підприємництва у відповідному регіоні. 4) більшість молоді сьогодні не має змоги працевлаштуватися та застосувати набуті під час навчання професійні знання відповідно фаху. Враховуючи таку економічну ситуацію, молодь має бажання та хист до здійснення підприємницької діяльності, таким чином знизивши напругу щодо молодіжного безробіття.

) на жаль, у державі відсутня системна підтримка розвитку молодіжного підприємництва, а тим паче її інституційне забезпечення. Як правило, молодіжне підприємництво розглядається в контексті поліпшення усього підприємницького середовища в регіоні.

) місцеві та регіональні засоби масової інформації не стоять осторонь молодіжних проблем. Так, найчисельніші за накладом та рейтингом друковані ЗМІ у місті Донецьк - газети "Донбас", "Вечірній Донецьк", "Донецькі новини", "Салон" - висвітлюють проблеми молодіжного безробіття, зокрема незадоволеність рівнем заробітної плати, відсутність попиту на ринку праці та обмежені можливості кар'єрного росту - основні причини, які заважають молодим людям влаштуватися на роботу. Аналіз зазначеними газетами зайнятості молодих людей в регіоні свідчить, що ситуація на молодіжному ринку є досить нестабільною внаслідок високого рівня економічної пасивності молоді. Газета "Донбас" зазначила, що, на жаль, система національної освіти лише на 60% відповідає ринку праці.

) ефективною з точки зору збільшення кількості суб'єктів підприємницької діяльності на відповідній території формою підтримки розвитку підприємництва є запровадження та максимальне розширення мережі єдиних дозвільних центрів.

Таким чином, важливою умовою формування й функціонування ринку праці є відповідність працівника вимогам робочого місця, а запропонованого місця - інтересам працівника. Для виникнення, формування й функціонування ринку праці необхідні певні умови. Насамперед мають бути забезпечені правові умови функціонування цього ринку, зокрема можливість вільного пересування на ньому громадян, вільного вибору роботи, тобто юридична свобода працівника, можливість самостійно розпоряджатися своєю здатністю працювати. Як показує світовий досвід, теорія ринкової економіки, кожна країна повинна мати свою власну модель ринку праці та політику регулювання ринковими процесами. Адже вихідні умови як внутрішні, так і зовнішні для кожної країни свої.

2.2 Попит, пропозиція та рівновага робочої сили на ринку праці в Україні

Попит може бути індивідуальним і сукупним.

Сукупний попит на робочу силу - це ринковий попит усіх фірм, організацій, що діють на ринку.

Індивідуальний попит на робочу силу - це попит окремого роботодавця (підприємця, фірми). Ринкова пропозиція праці складається із суми всіх індивідуальних пропозицій праці домогосподарств. Якщо є криві індивідуальної пропозиції, то криву ринкової пропозиції можна утворити шляхом горизонтального підсумовування індивідуальних кривих; тобто для кожного рівня ставки заробітної плати треба підсумовувати індивідуальні обсяги пропозиції праці, що дасть ринковий обсяг пропозиції праці для цієї ставки. Ринкова крива пропозиції має традиційний вигляд кривої пропозиції з нахилом угору і може бути без відхилення назад. Це пояснюється тим, що при поєднанні індивідуальних кривих пропозицій відхилення назад нівелюється, адже ефекти доходу і заміщення, які визначають ці відхилення, поєднуються для кожної людини індивідуально. До того ж можливе скорочення обсягу пропозиції з боку тих, хто вже перебуває на ринку праці, може бути компенсоване за рахунок появи на цьому ринку нових працівників з інших ринків праці.

Чинниками, що впливають на пропозиції певного виду праці, є умови праці в цій галузі, умови праці та рівень оплати її на інших ринках, загальна чисельність працездатного населення (робоча сила).

Сума попиту на працю всіх фірм визначає ринковий попит на працю.

Попит характеризується такими чинниками, як ринковий попит на кінцеву продукцію, технологія виробництва, і, відповідно, продуктивність праці, рівень цін на інші фактори, які можуть бути замінниками або доповнювачами для фактора праці, рівень податків.

Еластичність ринкового попиту на працю визначається зміною обсягу попиту на працю у процентах в результаті збільшення ставки заробітної плати на один відсоток.

Еластичність попиту залежить від таких чинників:

інтенсивність використання праці у виробничому процесі (еластичність вища при більшій частці праці у процесі виробництва порівняно з іншими факторами, ніж при меншій частці);

швидкість спадання граничного продукту праці (еластичність вища при меншій швидкості спадання);

можливості заміщення факторів (у ДП - чим легше інший фактор замінює працю, тим вища еластичність попиту на працю).

Якщо на ринку праці відомі і попит і пропозиція, тоді стан рівноваги визначається так само, як для ринків готової продукції, за умови балансу обсягів попиту і пропозиції праці. Стан рівноваги змінюється при змінах нецінових чинників попиту і пропозиції.

Він залежить від:

попиту на продукцію фірми, тому що робоча сила необхідна як ресурс для виробництва інших товарів і послуг, тобто попит на робочу силу залежить від попиту на продукт фірми, організації;

стану виробництва, зокрема особливостей технологічного процесу, розмірів та ефективності капіталу, який використовується, методів організації виробництва й праці тощо;

якості праці, що визначається рівнем освіти, професійністю, продуктивністю працівника;

фонду заробітної плати, який роботодавець може запропонувати для наймання певної кількості працівників, оскільки чим більший загальний розмір цього фонду, тим більше найманих працівників може найняти роботодавець, і навпаки, чим вища заробітна плата кожного працівника, тим менша кількість їх за допомогою фонду зарплати буде найнята [13, 11].

Регулювання попиту на робочу силу потребує аналізу факторів, які впливають на нього. Збільшення попиту можна досягти з допомогою його стимулювання через створення нових постійних або тимчасових робочих місць, розвиток нестандартних форм зайнятості, прямих інвестицій у створення і реконструкцію робочих місць.

Зростанню попиту сприяє також: упровадження пільгового оподаткування й кредитування для тих галузей і регіонів, в яких доцільно збільшити кількість робочих місць; застосування прямих виплат підприємствам за кожного найманого працівника, відшкодування підприємству витрат, пов'язаних із пошуком, навчанням та найманням на роботу працівників. Водночас мають бути установлені певні юридичні обмеження щодо зростання зайнятості, зокрема через надання можливості індивідуального регулювання робочого часу, зняття обмежень щодо скорочення кількості працівників, можливості звільнення їх у разі зменшення обсягу робіт.

Держава повинна економічно заінтересовувати підприємства брати участь у забезпеченні зайнятості менш конкурентоспроможних верств населення, таких як молодь, інваліди, жінки з малими дітьми. Для цього доцільно встановлювати пільги щодо плати до бюджету за використання робочої сили цих груп населення, дотації для створення спеціалізованих робочих місць, організації профнавчання тощо.

У разі скорочення попиту на робочу силу доцільна жорсткіша кредитна політика, установлення додаткового податку за використання праці трудівників, зменшення інвестицій тощо.

Формування попиту на робочу силу здійснюється під впливом таких факторів: приросту величини трудових ресурсів, співвідношення зайнятого і незайнятого населення, використання мало-конкурентних груп населення, особливостей пенсійного законодавства, а також кадрової політики на кожному підприємстві.

Пропозиція робочої сили характеризує чисельність працездатних людей з урахуванням її статі, віку, освіти, професії, кваліфікації та ін.

Пропозиція робочої сили формується під впливом ряду різноманітних чинників: - приріст величини трудових ресурсів;

співвідношення зайнятого і незайнятого населення;

особливості пенсійного законодавства;

культура і релігія та ін.

Рішення про пропозицію своєї робочої сили приймають самі працівники. Важливу роль в цьому грають: схильність до професії; престиж праці і фірми-роботодавця; можливість реалізувати творчі здібності; культурні або релігійні інтереси і т.п.

Основним матеріальним стимулом виступає заробітна плата: чим вище її рівень для окремих працівників, тим більше працівників пропонують свій труд і тим більше вони бажають працювати.

Основними суб'єктами ринку праці є найманий працівник, як власник, носій і продавець своєї робочої сили, і роботодавець-покупець даного товару. Важливими умовами здійснення процесу купівлі-продажу товару робоча сила є:

юридична свобода працівника по своєму розсуду розпоряджаються своїми здібностями робочої сили;

відсутність можливостей господарювання свого як джерела отримання всіх потрібних для життя коштів або відсутність інших умов існування;

наявність на ринку праці покупця, що пред'являє попит на робочу силу певної кваліфікації і професійного профілю.

Ринок праці може бути гнучким або жорстким в залежності від того, які відносини складаються між найманими працівниками і роботодавцями, як і якими силами регулюються ці відносини.

Гнучкість ринку праці передбачає:

а) велику територіальну і професійну мобільність трудящих; б) гнучкість витрат на робочу силу;

в) гнучкість внутрішньогалузевої і міжгалузевої диференціації заробітку; г) гнучкість в управлінні людськими ресурсами на рівні підприємств; д) гнучкість використання трудящих у всіляких формах найма та ін. Жорсткий ринок праці відрізняється наступними характеристиками: а) гарантія зайнятості;

б) стабільність зайнятості;

в) забезпечення трудящих стабільними прибутками;

г) стабільність зміст роботи;

д) безпека роботи [20].

На думку багатьох економістів, жорсткий ринок праці є причиною зростання безробіття.

Співвідношення між попитом на робочу силу та її пропозицією характеризується навантаженням на одне вільне робоче місце. За останні роки в Україні спостерігається зниження навантаження на одне вільне робоче місце, яке на 1 січня 2002 р. в середньому по Україні становило 11 осіб, що наполовину менше ніж на цю дату 2000 р., на третину - ніж на початок 2001 р. Залежність цих величин графічно зображена на рис. 1.1.

Пропозиція робочої сили

Чисельність зайнятих

Рис. 1.1. Попит і пропозиція на ринку праці [13]

З рисунка видно, що по мірі зниження рівня реальної заробітної плати (ціни робочої сили) попит на робочу силу з боку роботодавців і, відповідно, зайнятість зростають. Зростання реальної заробітної плати супроводжується збільшенням пропозиції робочої сили. У точці перетину цих кривих попит і пропозиція робочої сили збігаються, тобто виникає рівновага на ринку праці. Якщо ціна робочої сили вища від рівноважної, має місце безробіття, якщо нижча - дефіцит працівників.

На практиці загальна і структурна рівновага попиту і пропозиції робочої сили практично є недосяжними. Кон'юнктура ринку праці безпосередньо впливає на ціну робочої сили.

Висновок: Регулювання попиту на робочу силу потребує аналізу факторів, які впливають на нього. Збільшення попиту можна досягти з допомогою його стимулювання через створення нових постійних або тимчасових робочих місць, розвиток нестандартних форм зайнятості, прямих інвестицій у створення і реконструкцію робочих місць. Зростанню попиту сприяє також: упровадження пільгового оподаткування й кредитування для тих галузей і регіонів, в яких доцільно збільшити кількість робочих місць; застосування прямих виплат підприємствам за кожного найманого працівника, відшкодування підприємству витрат, пов'язаних із пошуком, навчанням та найманням на роботу працівників.

.3 Аналіз сучасного стану ринку праці в Україні

Сучасний стан ринку праці в Україні характеризується наявністю комплексу проблем. Серед них найважливіші такі:

) співвідношення між попитом і пропозицією робочої сили;

) значна середня тривалість безробіття;

) наявність вимушеної неповної зайнятості;

) складна ситуація щодо працевлаштування окремих соціально-демографічних груп населення (жінки, молодь, сільське населення, інваліди);

) поширення неформальної та тіньової зайнятості;

) необхідність підвищити рівень професійної освіти, професійного навчання працівників, що забезпечує їхню конкурентоспроможність відповідно до сучасних умов розвитку економіки і структурних зрушень, що відбуваються на ринках товарів (послуг);

) забезпечення належного рівня оплати праці, що є важливим фактором підвищення життєвого рівня населення, розширеного відтворення робочої сили [5].

В Україні ситуація на ринку праці наступна: кількість зареєстрованих безробітних на 1 жовтня 2011р. становила 6632 особи, або 96,2% незайнятих громадян. Серед них 29,2% втратили роботу з економічних причин. Допомогу по безробіттю отримували 68,1% осіб, які мали статус безробітного. Серед безробітних 16,4% раніше займали місця робітників, 79,6% - посади службовців, а 4,0% - не мали професійної підготовки [9].

Рис. 2 Кількість зареєстрованих безробітних на кінець звітного періоду [9].

Але ці показники не відповідають дійсності, оскільки багато непрацездатного населення знаходяться поза державної служби зайнятості.

Щодо регіонів України, то найбільше зареєстровано безробітних станом на червень 2011р. у Харківській області - 35,6 тис.осіб і у Дніпропетровській - 35,3 тис.осіб, а найменше - у Чернівецькій 11,5 тис. осіб. Рівень безробіття населення (за методологією МОП) найбільше складає у Рівненській області 12,5 тис.осіб, а найменше в Одеській - 6,6 тис.осіб. Найбільше зайнятих спостерігається у Дніпропетровській області 60,6%, а найменше - у Івано-Франківській 52,2% [9].

Станом на червень місяць 2011р. середній розмір допомоги по безробіттю складає 838 гривень, середньомісячна заробітна плата - 2495 гривень. Рівень економічно-активного населення у віці 15-70 р. складає 64,3 %, працездатного віку - 72,7%. Рівень зайнятого населення у віці 15-70 р. становить 59,0%, працездатного віку - 66,2%. Рівень працевлаштування - 35,0%. Потреба в робочій силі на кінець звітного періоду становить 90,5 тис. осіб. Навантаження незайнятого населення на одне вільне робоче місце, вакантну посаду - 6 осіб [9].

З даних таблиці 1 бачимо, що динаміка попиту збільшилася на 27,4 %, а пропозиції зменшилася на 31,2%, це слідує тому, що відбувається скорочення зайнятості населення.

Причинами негативної ситуації, що склалася на ринку праці в Україні є:

. Нестача робочих місць та висока частка робочих місць з небезпечними умовами праці та низькими вимогами до якості робочої сили, що є результатом не тільки низьких інвестицій, а насамперед нераціональної їхньої спрямованості, відсутності чіткої програми інвестиційної діяльності.

. Якість пропозиції робочої сили часто не відповідає сучасним вимогам щодо її професійно-освітньої підготовки, трудової та виконавчої дисципліни, мобільності та економічної активності в цілому. Наслідком незбалансованості пропозиції робочої сили із попитом на неї є високий рівень безробіття, зокрема прихованого та часткового, та велика частка безробітних, які не мають роботи понад 1 рік.

. Водночас нераціональною є галузева структура зайнятості. Ідеться передусім про надмірну питому вагу зайнятих у сільському господарстві та самозайнятих [6].

На сучасному етапі необхідно докорінно змінити характер впливу політики зайнятості на національний ринок праці, який полягає у переході з пасивної політики, спрямованої на допомогу держави по безробіттю та соціальний захист неконкурентоспроможних верств населення, до активної інвестиційної політики, що включає в себе сприяння розвитку робочих місць, самозайнятості та організації перепідготовки незайнятого населення. З метою вдосконалення соціально-трудових відносин в регіонах має здійснюватись постійний моніторинг за укладанням та виконанням колективних договорів, використання найманої праці, здійснення контролю за дотриманням чинного законодавства, проведення роботи по вдосконаленню системи організації, нормування та оплати праці та ін. [4]. Існуючі на ринку праці системи підготовки кадрів повинні відповідати наступним вимогам: ураховувати реальні потреби економіки (при визначенні структури працівників, які навчаються); мати високу гнучкість (яка дає змогу забезпечувати оперативні зміни в процесі навчання відповідно до потреб економіки даного регіону); мати адекватне фінансування (з боку як держави, так і підприємств) [3].

Розвинутий ринок праці передбачає ряд взаємопов'язаних умов свого існування та функціонування:

наявність великої кількості незалежних суб'єктів трудової діяльності, які внаслідок ринкової мотивації в поведінці на ринку праці обумовлюють формування попиту і пропозиції на робочу силу;

забезпечення умов економічної свободи та потенційної мобільності суб'єктів ринку праці;

мінімальна заробітна плата повинна забезпечувати рівень життя вищий за прожитковий мінімум і встановлюватися відповідно до освіти, кваліфікації і якості праці;

однаковий рівень економічної та юридичної відповідальності працівника і працедавця;

наявність розвиненого ринкового (конкурентного) середовища в країні.

Безробітними визначаються працездатні громадяни працездатного віку, які через відсутність роботи не мають заробітку або інших передбачених законодавством доходів і зареєстровані у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, готові та здатні приступити до підходящої роботи.

Загалом існує два способи визначення кількості безробітних. Дані, визначені за першим (офіційним) способом, наведені вище. Це відомості державних центрів зайнятості про громадян працездатного віку, які зареєстровані як такі, що шукають роботу. За даними МОП, кількість безробітних становить близько 15%. Проте чи дійсно ці громадяни не мають засобів для існування, як це передбачено законодавством? Звичайно, мають, інакше вони зареєструвалися б у центрі зайнятості, щоб одержувати допомогу по безробіттю.

Якби центри зайнятості послабили вимоги, згідно з якими надається статус безробітного та виплачується допомога (зокрема, обов'язкове відвідування центру зайнятості не 1 раз на тиждень, а 1 раз на рік), то дані центрів зайнятості збігалися б з розрахунками МОП.

Перелік так званих неофіційних безробітних формується за рахунок:

громадян, зайнятих у тіньовому секторі економіки;

громадян, зайнятих на присадибних сільськогосподарських ділянках;

повнолітніх працездатних громадян, які перебувають на утриманні (батьків, чоловіка, дружини тощо);

алкоголіки, наркомани, особи без певного місця проживання;

особи, які нелегально чи напівлегально виїхали на заробітки до інших країн;

кримінальні елементи: торговці наркотиками, рекетири тощо[6, c. 28-29].

Безробітних можна поділити на три категорії:

. Громадяни, які не бажають працювати, але зареєстровані у центрі зайнятості для одержання допомоги по безробіттю або ж мають засоби для існування (зарплати, пенсії батьків, соціальна допомога малозабезпеченим тощо).

. Громадяни, звільнені з попереднього місця роботи, що мають проблеми з пошуком роботи.

. Молоді спеціалісти, які не мають досвіду роботи за спеціальністю.

Працевлаштувати можливо лише дві останні категорії громадян.

Для цього треба:

) знати можливості працевлаштування вивільнених з роботи працівників, які вже мають досвід роботи за спеціальністю;

) розробити програму заходів для працевлаштування молодих спеціалістів[1, c. 13-15].

Сучасний стан ринку праці України характеризується такими ключовими проблемами:

недостатній рівень реформування трудової сфери, що призводить до неефективної зайнятості і проявляється у концентрації робочої сили на збиткових підприємствах; значні масштаби недовикористання робочого часу зайнятих,низька ефективність праці і недостатній рівень її оплати; зниження частки працюючих у високотехнологічних і наукоємних видах діяльності; відсутність взаємозв'язку між трудовим вкладом і доходами працівників тощо.

Втрата трудових навичок кваліфікованих і висококваліфікованих кадрів внаслідок закриття, реструктуризації великих промислових підприємств, їх збитковості; перехід фахівців і спеціалістів у сферу неформальної зайнятості, тіньової економіки, міграція за кордон;

погіршення якісних характеристик робочих місць, недостатнє введення в дію нових робочих місць, особливо для кваліфікованих кадрів, що збільшує обсяги та рівень безробіття, знижує продуктивність праці і конкурентоспроможність виробництва;

невідповідність між попитом і пропозицією робочої сили, незважаючи на ознаки стабілізації виробництва і пожвавлення інвестиційної активності; поряд з цим обсяги інвестицій у сферу виробництва є недостатніми для вирішення питань забезпечення безробітних сучасними робочими місцями; недостатньою є також державна підтримка підприємництва і малого бізнесу;

Недоліки процесів реформування системи державного професійного навчання і освіти, неадекватність масштабів, структури і форм професійної підготовки і перепідготовки кадрів вимогам сучасного ринку праці в аспектах попиту на певні професії; недостатня розвинутість системи підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації; слабка зацікавленість роботодавців у підвищенні кваліфікації працівників;

складна ситуація щодо працевлаштування окремих соціально-демографічних груп населення (молоді, жінок, інвалідів, колишніх військовослужбовців та ін.); збереження селективного підходу при вирішенні питань вивільнення і найму на роботу залежно від статі, віку, стану здоров'я; недоліки системи дотримання норм трудового законодавства щодо режиму і охорони праці окремих груп працюючих;

Існуюча диференціація регіональних ринків праці, наявність депресивних регіонів з особливо напруженою ситуацією на ринку праці, значно вищим за середній рівнем безробіття за одночасно обмеженої можливості щодо трудової міграції, що свідчить про недоліки державної системи регулювання цих аспектів зайнятості і безробіття [4, c. 6].

Отже, безробітними визначаються працездатні громадяни працездатного віку, які через відсутність роботи не мають заробітку або інших передбачених законодавством доходів і зареєстровані у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, готові та здатні приступити до підходящої роботи. Сучасний стан ринку праці України характеризується ключовими проблемами: - недостатній рівень реформування трудової сфери, - погіршення якісних характеристик робочих місць, - невідповідність між попитом і пропозицією робочої сили, - складна ситуація щодо працевлаштування окремих соціально-демографічних груп населення. Ситуація у сфері регулювання ринку праці та управління трудовими ресурсами характеризується такими суперечностями: залежністю економічної сфери від політичної конюнктури, де економічна політика відзначається непослідовністю, відсутністю стратегічної програми розвитку, а населення, відповідно, перестає підтримувати таку державну політику; недостатністю інвестування виробничої сфери, що призводить до старіння виробництва; невирішеністю демографічної ситуації та територіальної диспропорційності; вивільненням робітників із сфери матеріального виробництва; низькою заробітною платою, особливо в бюджетному секторі; низькою якістю професіоналізму робочої сили і тому - зменшенням продуктивності праці.

Розділ 3. Особливості регулювання ринку праці в Україні

.1 Основні напрями і механізми державного регулювання ринку праці в України

Одним з найсуттєвіших і найдинамічніших ринків є ринок праці система економічних механізмів, норм та інститутів, що забезпечують відтворення робочої сили і використання праці.

Ринок праці не може розглядатися ізольовано, у відриві від типу економічної системи, тобто сукупності всіх економічних процесів і явищ, що відбуваються у суспільстві на основі діючих майнових відносин і організаційних форм. Ринок праці є похідним від цієї моделі, а його регулятори - органічна складова системи господарювання. З огляду на це економіці перехідного періоду відповідає адекватний ринок праці, що втілює значною мірою елементи цієї економічної моделі.

Специфічність ринку праці економіки перехідного періоду випливає з глибоких суперечностей, що склалися у сфері трудових відносин на цьому етапі суспільного розвитку. З одного боку, зберігаються елементи відносин, властивих командно-адміністративній економіці, тобто так званий позаекономічний примус (збереження реєстрації (до 2002 p.); низька мобільність робочої сили; бронювання робочих місць для осіб зі зниженою конкурентноздатністю; встановлення певних пільг для господарюючих суб'єктів, що використовують працю зазначеної категорії працездатного населення; державний розподіл кадрів вищої кваліфікації та т. ін.), а з іншого - з'являються елементи ринкових відносин з властивою для них системою найму робочої сили, специфікою умов і оплати праці. Відповідно до цього формується більш гнучкий механізм підтримання збалансованості чинників виробництва, в якому тісно взаємодіють елементи старої та нової систем. Однак перевага зберігається за першими елементами відносин, в основному через об'єктивні причини, що зумовлено тотальним одержавленням власності та надмірною фетишизацією ролі держави в регулюванні трудових відносин у минулому. Формування нових економічних відносин може бути ефективним лише в тому випадку, коли враховується, від якого стану йде суспільство і якої якості воно прагне. Це ключове положення не тільки не заперечує, а й передбачає збереження міцних позицій держави в розв'язанні проблем зайнятості в перехідний період та створення ефективних механізмів регулювання трудових відносин.

З огляду на вищезазначене стає очевидним, що завдання держави полягає в тому, щоб врахувати в механізмі зайнятості співіснування двох систем відносин - адміністративних і економічних, з використанням всіх можливостей державного сектора економіки у розв'язанні проблем та всіляко сприяти створенню ринкового сектора економіки. Додаток А.

Паралельно з цим має йти процес формування механізмів регулювання зайнятості, організації інституційної основи ринку праці - служб зайнятості, центрів підготовки та перепідготовки кадрів, банків інформації про наявні вакантні місця у системі соціального захисту працівників і т. ін. Функціонально їх діяльність змінюється, наповнюючись новим ринковим змістом. Це стосується системи найму, характеру трудового посередництва, соціальної підтримки незайнятого населення. Так у надрах старої економічної системи поступово зароджуються елементи нового. Вони посилюються зі звільненням держави від виконання невластивих їй функцій шляхом делегування їх на місця. Трансформація функцій регулювання зайнятості синхронізується з темпами приватизації та роздержавлення власності, структурними змінами в господарському комплексі регіону, динамікою розвитку ринкового сектора економіки, ефективністю власних нагромаджень, створенням дієвого господарського механізму місцевого самоврядування, формуванням механізму взаємодії територіальних органів влади з професійними об'єднаннями і роботодавцями стосовно впливу на рівень заробітної плати та стимулювання попиту на працю, тобто йде процес формування ринкового сектора економіки. Відкривається простір для вільного переміщення робочої сили, створюються умови для більш повної самореалізації людини в процесі праці.

Виходячи з цих теоретико-методологічних позицій, слід зазначити, що перехідному періоду відповідає державно-ринковий механізм регулювання трудових відносин, що поступово еволюціонує в бік зрілого ринку праці, витісняючи адміністративні важелі регулювання економічними.

Це означає, що в економіці перехідного періоду не може існувати повноцінного ринку праці, адже детермінанти, які формують попит і пропозицію робочої сили, а відповідно й її ціну, є недостатньо розвинутими, а це породжує складність та суперечність процесів, які формуються на ринку праці. Тому в механізмі регулювання зайнятості необхідно гнучко поєднувати дві взаємодоповнюючі форми організації економічних зв'язків: через пряме державне втручання (державні програми зайнятості, державне замовлення на підготовку кадрів, прямі інвестиції у сферу докладання праці, пільгове оподаткування та кредитування) і опосередковану ринком, яка починає взаємодіяти в основному з недержавним сектором економіки, здійснюючи тим самим коригуючий вплив на структурні пропозиції виробництва і розподіл робочої сили. Заходи держави у цьому випадку спрямовуються на зближення пропозиції з попитом на робочу силу, що необхідно для досягнення рівноваги на ринку праці.

Процес формування і задоволення попиту на робочу силу характеризує така схема:

Схема формування і задоволення попиту на робочу силу регулюючи чинники попиту і пропозиції робочої сили, держава сприяє прогресивним перетворенням у сфері виробництва і зайнятості, підсилюючи цим дію ринкових регуляторів. По суті, це означає, що вона поступово нав'язує ринкові правила гри її учасникам.

Забезпечення відповідності між попитом на робочу силу та її пропозицією за обсягом і структурою для досягнення їх ефективної збалансованості відбувається за допомогою регуляторів ринку праці, яких, як відомо, є чотири:

нормативно-правові акти держави, а також конвенції та рекомендації міжнародної організації праці;

економічні закони, що характерні для всіх країн з ринковою системою (закон попиту, закон пропозиції, закон конкуренції, закон ціноутворення);

рівень розвитку і впливу профспілкового руху та засобів масової інформації;

національні особливості, менталітет нації, кліматичні умови країни.

Хоч ринок праці виступає досить саморегульованою ринковою системою, але, як показує історичний досвід, він також потребує певного втручання держави. Тому ефективне відтворення національного ринку праці можливе лише за оптимально поєднання ринкового та державного механізмів його регулювання.

Механізм ринкової економіки функціонує на основі дії ринкових законів, таких як закон вартості, закон пропозиції робочої сили, закон попиту на робочу силу, закон конкуренції, закон суспільного поділу праці, закон циклічного розвитку економіки тощо.

Державне регулювання ринку праці здійснюється за допомогою державної політики, яка включає правові, адміністративні, організаційні, економічні та соціальні важелі і методи. [17]

Економічні важелі державного регулювання національного ринку праці впливають на політику зайнятості через грошово-кредитну, бюджетно-податкову, інвестиційно-інноваційну, протекціоністську політику тощо. Грошово-кредитна політика проводиться через здешевлення кредиту шляхом зниження облікової ставки проценту, що призводить до активізації підприємницької діяльності і, як наслідок, до зменшення безробіття і збільшення ВНП. Але на даний момент відсоткові ставки за позичками в нашій країні є занадто високими, що зумовлює недостатність грошових ресурсів і не сприяє зменшенню безробіття. Також важливе значення в грошово-кредитному регулюванню рівня зайнятості має фактор інфляції. Держава, вдаючись до антиінфляційної політики, підвищує відсоткову ставку кредиту, зменшує кількість грошової маси в обігу і цим самим зменшує рівень зайнятості. Таким чином політика зайнятості вступає в суперечність з антиінфляційною політикою. Ще одною складовою грошово-кредитної політики є цільове субсидування, що включає в себе пільгові кредити, програми фінансової допомоги підприємствам, державні витрати на закупівлю товарів і послуг, вироблених за участю певних цільових категорій населення тощо. На жаль, на сьогодні український уряд в умовах скрутного фінансового становища і дефіциту бюджету не може повною мірою взяти на себе відшкодування заробітків, втрачених працівниками внаслідок скорочення попиту на робочу силу. Наступний захід - часткове відшкодування витрат роботодавця на оплату праці. Він використовується для працевлаштування осіб, які неспроможні на рівних конкурувати на ринку праці: жінки, молодь, інваліди, випускники навчальних закладів. Одержуючи субсидію від держави за надання робочих місць низькокваліфікованим працівникам, роботодавці в приватному секторі отримують свого роду компенсацію за їх низьку продуктивність. Згідно Закону України «Про зайнятість населення» держава забезпечує надання додаткових гарантій щодо працевлаштування громадян, які потребують соціального захисту, а також із метою зацікавлення роботодавців йому надають дотації за умови працевлаштування на строк понад два роки за направленням державної служби зайнятості безробітних, які перебували на обліку більше шести місяців, таких категорій:

жінки, які мають дітей до шести років;

одинокі матері, які мають дітей до чотирнадцяти років або дітей-інвалідів; - молодь, яка закінчила або припинила навчання у середніх загальноосвітніх школах, професійно-технічних та вищих навчальних закладів, звільнилася від виконання строкової або альтернативної служби і якій надається перше робоче місце; - діти (сироти), які залишилися без піклування батьків, а також особи, яким виповнилося п'ятнадцять років і які за згодою батьків або особи, яка їх замінює, можуть, як виняток, прийматися на роботу; - особи передпенсійного віку (чоловіки по досягненні 58 років, жінки - 53 років); - особи, звільнені після відбуття покарання або примусового лікування. [1] Бюджетно-податкова політика представлена податковою політикою та використанням державного підприємництва або проведенням громадських робіт (загальнодоступних видів тимчасової трудової діяльності, що не потребують спеціальної кваліфікації). Практично всі види податків впливають на відтворення на ринку праці. На жаль, в Україні протягом багатьох років незалежності не приймалися до уваги керівництвом країни численні наполягання вчених-економістів про зменшення податкового тягаря, що призвело до масової тінізації економіки, нелегальної, неофіційної зайнятості населення.

Протекціоністська політика полягає у підтримці вітчизняних виробників (стимулювання експорту товарів та послуг), особливо тих, що спеціалізуються на виробництві продукції кінцевого споживання та високотехнологічних товарів. Важливим засобом регулювання ринку праці є також інноваційно-інвестиційна політика. Інвестиції двояко впливають на ринок праці. По-перше, як збільшення сукупних загальних витрат і розширення обсягу зайнятості. А по-друге, як витрати на засоби виробництва, що змушує модернізувати робочі місця, за допомогою яких упроваджується новітня техніка і підвищується продуктивність праці, а також сприяє структурним змінам в економіці праці.

Для України інноваційна тема є дуже актуальною через те, що впродовж 90-х років ХХ століття інноваційна діяльність істотно звузилась, що також є однією з причин економічної кризи.

Інноваційна політика України проводиться в таких основних напрямах: - створення відповідних умов для праці науковців й талановитих співвітчизників із метою припинення еміграційних процесів цих категорій населення; - формування інтелектуального й наукового потенціалу нації; - створення надійного механізму захисту інтелектуальної власності; - використання потужних стимулів до розвитку інноваційної діяльності; - збільшення фінансування фундаментальних досліджень та розробок у сфері створення новітніх технологій; [18]

Таким чином, очевидним є те, що необхідно змінити характер впливу державної політики зайнятості з пасивного, що полягає у допомозі держави по безробіттю і соціальному захисті неконкурентноспроможних верств населення, на активний, представлений інвестиційною та інноваційною політикою сприяння розвитку ринку праці.

Напрями збільшення кількості та поліпшення якості робочих місць. Економічне зростання створює передумови для створення нових та реконструкції вже існуючих робочих місць. Метою такої реконструкції має бути зменшення питомої ваги робочих місць з важкими та шкідливими умовами праці, забезпечення сучасного технологічного рівня виробництва, захист навколишнього середовища.

Напрями підвищення якості робочої сили.

Необхідно створити передумови для істотного підвищення мобільності робочої сили (професійної, соціальної, територіальної) шляхом належної професійно-освітньої підготовки робочої сили відповідно до поточних та перспективних вимог економіки та створення реального ринку житла.

Основні напрями реформування оплати праці.

Через обмеженість можливостей протягом найближчих років підвищити рівень заробітної плати за рахунок традиційних джерел необхідно повною мірою задіяти потенціал джерел, пов'язаних із реструктуризацією собівартості та цін і збільшенням у них частки заробітної плати, інших видів доходів працюючих на основі зменшення податкового навантаження на фонди оплати праці з одночасним зростанням абсолютних розмірів останніх; перегляду ставок і відрахувань з доходів підприємств; запровадження системи оподаткування прибутку, яка б стимулювала економію матеріальних ресурсів. Основні напрями поліпшення соціального захисту безробітних. Трансформація політики ринку праці має бути спрямована на забезпечення достойною роботою населення незалежно від місця проживання, на стимулювання економічної активності населення, розвиток та реалізацію трудового потенціалу. Це стане вагомим чинником дальшого економічного зростання.

Таким чином, економічне зростання створює передумови для створення нових та реконструкції вже існуючих робочих місць. Метою такої реконструкції має бути зменшення питомої ваги робочих місць з важкими та шкідливими умовами праці, забезпечення сучасного технологічного рівня виробництва, захист навколишнього середовища. Специфічність ринку праці економіки перехідного періоду випливає з глибоких суперечностей, що склалися у сфері трудових відносин на цьому етапі суспільного розвитку. З огляду на вищезазначене стає очевидним, що завдання держави полягає в тому, щоб врахувати в механізмі зайнятості співіснування двох систем відносин - адміністративних і економічних, з використанням всіх можливостей державного сектора економіки у розв'язанні проблем та всіляко сприяти створенню ринкового сектора економіки. Механізм ринкової економіки функціонує на основі дії ринкових законів, таких як закон вартості, закон пропозиції робочої сили, закон попиту на робочу силу, закон конкуренції, закон суспільного поділу праці, закон циклічного розвитку економіки. Практично всі види податків впливають на відтворення на ринку праці. Для України інноваційна тема є дуже актуальною через те, що впродовж 90-х років ХХ століття інноваційна діяльність істотно звузилась, що також є однією з причин економічної кризи.

3.2 Шляхи зменшення рівня безробіття в економіці країни

В даний час у світлі трансформації економічної системи в нашій країні склалася специфічна ситуація, коли традиційні методи мало ефективні чи не ефективні взагалі. Для зясування цього розглянемо традиційні заходи для вирішення проблеми безробіття:

) Створення нових робочих місць паралельно з вже існуючими.

) Розширення сфери послуг. Через значне падіння рівня життя попит на послуги скорочується. Ростуть лише послуги державного сектора, що є негативним явищем.

) Дотації на створення робочих місць, пільги при найманні, допомога малому і середньому бізнесу.

) Перенавчання або підвищення кваліфікації кадрів. Ці заходи допомагають, коли одні галузі вгасають, а інші розвиваються, тобто при структурній перебудові господарства. Зараз же йде спад у всіх галузях, що обумовлений суспільною кризою.

) Інвестиційні фонди міністерств і відомств.

Очевидно, що фінансова стабілізація, не підкріплена стабілізацією виробництва, тому що викликає катастрофічний зріст безробіття. Тому центральним елементом політики зайнятості повинна стати економічна політика, спрямована на пожвавлення ділової активності, проведена одночасно з придушенням інфляції, зміною фізично і морально застарілого виробничого апарата й усунення причин, що породили його низьку ефективність.

Зазначені процеси по трансформації економіки України повинні проходити на тлі монетаристської політики, тому що в противному випадку інфляція зведе нанівець зусилля реформаторів. Цей висновок випливає з зазначеної вище специфіки нашої економічної системи.

Варто врахувати, що перехід до ринкової економіки України буде здійснюватися при набагато більш глибокому падінні виробництва і більш відсталому виробничому апараті, чим у країнах, що раніш почали цей процес. Тому для України буде дуже актуальною проблема забезпечення самозайнятості населення (спрощений порядок виїзду за кордон, заохочення землеробство на невеликих ділянках землі і т.д.), організація суспільних робіт, підвищення рівня підтримки соціально незахищених верств населення.

Традиційні методи подолання безробіття, використовувані при циклічній і структурній кризі економіки, для вирішення проблем зайнятості в Україні не знаходять свою підтримку. Вихід із кризи - можливий завдяки швидкої трансформації економічної системи і модернізації виробничого апарата. В силу специфіки цих рівнобіжних процесів в Україні можна чекати збереження високого безробіття, що зажадає заходам по захисту соціально вразливих верств населення.

Існують різноманітні методи боротьби з безробіттям. Часто вони випливають з тієї концепції, якої ті або інші сучасні економісти дотримуються при пояснення причин безробіття.

Мальтузіанці пропонують обмежити народжуваність. Прихильники класичної теорії ринку праці - заходи по зниженню заробітної плати.

Кейнсіанські програми в короткочасному періоді пропонують суспільні роботи за рахунок бюджету держави; в довгостроковому періоді - державні замовлення приватному сектору, заходи по стимулюванню інвестиційного попиту, при цьому особливе значення надається зниженню облікової ставки процента.

Монетаристи пропонують зменшення державного бюджетного дефіциту, ухилення від планування соціальних програм, приборкання інфляції і створення здорового ринкового середовища, в якому обовязково буде присутнє розорення неефективних підприємств і висування на передній план сильних, адаптованих товаровиробників. Зокрема монетаристи пропонують не знижувати, а підвищувати облікову ставку процента. Вони вважають, що ефективно діючий ринок викличе зростання виробництва, і, як наслідок - зростання попиту на робочу силу. Платою суспільства за монетарний шлях розвитку ринку є жебрацтво, злодійство і соціальна напруга в суспільстві.

Досвід України, яка використовувала монетарні важелі розвитку економіки, - наочний тому приклад.

Серйозною проблемою є регіональне безробіття. Його подолання потребує проведення відповідної структурної політики і розроблення регіональних програм забезпечення ефективної зайнятості населення на основі подальшої диверсифікації економіки, залучення та функціонування приватного капіталу, розвитку інфраструктури, відкриття центрів перепідготовки робочої сили, формування спеціальних фондів кредитування приватних підприємців.

У Великій Британії, наприклад, зменшення регіонального безробіття досягається через організацію підприємницьких зон, в яких усі підприємства практично звільнені від сплати податку на нерухоме майно. Практикується пільговий продаж державою муніципальних земель, лібералізація правил забудови. Це сприяло підвищенню темпів зростання зайнятості в цих регіонах.

В умовах становлення ринкової економіки особливо гострою проблемою є безробіття серед молоді, яке дедалі зростає. Для її вирішення необхідно створити реальні передумови для обґрунтованого вибору професії та місця роботи з урахуванням потреб ринку праці, а також покликання, здібностей і психофізіологічних можливостей молодої людини та її професійної підготовки.

Важливим напрямом запобігання безробіттю серед молоді є реалізація спеціалізованих програм, які забезпечують розширення зайнятості молоді шляхом створення для неї додаткових робочих місць без великих матеріальних витрат, зокрема шляхом організації сезонної і тимчасової участі в проведенні сільськогосподарських робіт, обслуговуванні і ремонті сільськогосподарської техніки, транспортуванні і реалізації урожаю., через надання допомоги інвалідам, людям похилого віку, через роботу в лікарнях, інтернатах, дитячих будинках та ін.

Державна активна політика зайнятості передбачає розроблення програм сприяння зайнятості. Ці програми можуть охоплювати як окремі категорії населення, передусім маргінальні групи: молодь, жінок, інвалідів, так і специфічні випадки загрози безробіття, зумовлені економічною або іншою ситуацією (демографічним, політичним, стихійним лихом тощо).

У розвинутих країнах більшість програм зайнятості стосується певних категорій населення, які потребують підтримки й допомоги.

Розрізняють довгострокові й короткострокові (на один рік) програми. Вони розробляються як на державному, так і на регіональному рівнях. Метою державних і регіональних програм зайнятості є сприяння зайнятості населення, задоволення потреб громадян у праці. Державні й територіальні програми зайнятості населення спрямовані на:

сприяння розвитку і структурній перебудові економіки, створенню умов для спрямування вивільнюваних працівників, насамперед на рентабельні виробництва та в пріоритетні галузі економіки;

попередження розвитку безробіття і його скорочення шляхом підвищення економічної заінтересованості підприємств і організацій у створенні додаткових робочих місць, переважно з гнучкими формами зайнятості;

удосконалення системи відтворення робочої сили водночас із збільшенням числа робочих місць, поліпшенням професійної орієнтації, підвищенням кваліфікації працівників та ефективності використання трудових ресурсів;

захист безробітних та їхніх сімей від негативних наслідків безробіття і забезпечення зайнятості громадян, які потребують соціального захисту і не спроможні конкурувати на ринку праці;

формування кадрової, матеріальної, інформаційної, статистичної, фінансової та науково-методичної бази державної служби зайнятості;

заходи сприяння зайнятості населення, яке проживає у сільській місцевості.

Спеціальні галузеві програми зайнятості населення призначені для вирішення на рівні окремих галузей і підприємств проблем прихованого безробіття, сприяння продуктивній зайнятості працівників практичній реалізації диференційованого підходу щодо окремих підприємств з урахуванням державної політики структурної перебудови, санації державних підприємств і заходів державної політики на ринку праці.

В Україні вперше була розроблена державна програма зайнятості населення на 1995 р, як елемент довгострокової стратегії формування соціально-ринкової моделі управління ринком праці.

Заходи щодо реалізації державної політики зайнятості на територіальному рівні ураховують необхідність сприяння будь-яким формам розширення сфери прикладання праці, в тому числі створення нових робочих місць, забезпечення умов для розвитку підприємництва та працевлаштування незайнятого населення і безробітних; забезпечення державних гарантій зайнятості для окремих категорій населення; підготовки й перепідготовки кадрів, матеріальної підтримки безробітних та їхніх сімей; організації громадських робіт тощо.

Отже, центральним елементом політики зайнятості повинна стати економічна політика, спрямована на пожвавлення ділової активності, зміною фізично і морально застарілого виробничого апарата й усунення причин, що породили його низьку ефективність. Існують такі програми зайнятості населення такі як державні й територіальні і які спрямовані на: сприяння розвитку і структурній перебудові економіки, створенню умов для спрямування вивільнюваних працівників, насамперед на рентабельні виробництва; попередження розвитку безробіття і його скорочення шляхом підвищення економічної заінтересованості підприємств і організацій у створенні додаткових робочих місць, переважно з гнучкими формами зайнятості; захист безробітних та їхніх сімей від негативних наслідків безробіття; формування кадрової, матеріальної, інформаційної, статистичної, фінансової бази державної служби зайнятості; заходи сприяння зайнятості населення, яке проживає у сільській місцевості. Такі програми призначені для вирішення на рівні окремих галузей і підприємств проблем прихованого безробіття, сприяння продуктивній зайнятості працівників.

Висновки

Керуючись у своїй роботi нормативними та iнструктивними матерiалами, я прагнула як найповнiше виявити рiзнi тенденції ринку праці в соціально-економічній системі.

Розглянула теоретичнi аспекти функціонування ринку праці. Також доссліджено основні підходи до визначення ринку праці, його структуру і взаємозвязки з іншими ринками та розкрито сутність явищ та процесів, що відбуваються на ринку праці. Основними елементами ринку праці є: ринок товарів і послуг; ринок капіталу; ринок робочої сили.

Формування ринку праці як складової ринкових відносин у нашій країні знаходиться на початковій фазі розвитку. Поки що, він є механічною сумою множини ринків, нерозвинута його інфраструктура, слабо діють механізми саморегулювання.

Ринок праці є одним з основних елементів ринкової економіки. Він являє собою систему організації найманої праці на засадах закону попиту і пропозиції.

Усе розмаїття моделей ринку можна умовно звести до двох типів: зовнішнього і внутрішнього ринків праці. Зовнішній ринок праці - це ця частина сукупного ринку праці, яка охоплює сферу обігу робочої сили між підприємствами, і його функціонування передбачає мобільність робочої сили між ними. Внутрішній ринок праці заснований на русі кадрів у середині підприємства.

Структурна перебудова в економіці цих країн в умовах жорсткого ринку супроводжувалася кризовими явищами у виробництві, зростанням безробіття.

Це призвело до поширення концепції гнучкого ринку праці. Його можна характеризувати як форму пристосування ринку праці до структурної перебудови економіки.

Виходячи з того, що проблема безробіття є ключовим питанням в ринковій економіці, і не вирішивши його неможливо налагодити ефективну діяльність економіки. Досліджено безробіття як макроекономічне явище в Україні та розвиток ринку праці. Безробіття - це соціал-економічне явище, за якого частина працездатного населення не може знайти роботу, стає відносно надлишковою, поповнюючи резервну армію праці. Основні типи безробіття: фрикційне безробіття; структурна безробіття; циклічна безробіття.

Зміни в економіці України за останні роки вимагають критичного аналізу стану господарського механізму, особливо найбільш гострих моментів як соціальний захист незайнятого населення, критичний стан рівня зайнятості, особливо серед молоді. Безробіттям називається соціально-економічна ситуація в суспільстві, за якої частина активних працездатних громадян не може знайти роботу, яку вони здатні виконувати, що обумовлена переважанням пропозиції праці над попитом на неї.

Основними причинами молодіжного безробіття є невідповідність обсягів та напрямів професійного навчання потребам економіки та ринку праці, недостатній рівень якості професійної підготовки, незадовільні умови праці, які пропонуються молоді роботодавцями на конкретних робочих місцях.

Сучасний стан ринку праці в Україні характеризується наявністю комплексу проблем. Серед них найважливіші такі:

) співвідношення між попитом і пропозицією робочої сили;

) значна середня тривалість безробіття;

) наявність вимушеної неповної зайнятості;

) складна ситуація щодо працевлаштування окремих соціально-демографічних груп населення (жінки, молодь, сільське населення, інваліди);

) поширення неформальної та тіньової зайнятості;

) необхідність підвищити рівень професійної освіти, професійного навчання працівників, що забезпечує їхню конкурентоспроможність відповідно до сучасних умов розвитку економіки і структурних зрушень, що відбуваються на ринках товарів (послуг);

) забезпечення належного рівня оплати праці, що є важливим фактором підвищення життєвого рівня населення, розширеного відтворення робочої сили [5].

Причинами негативної ситуації, що склалася на ринку праці в Україні є нестача робочих місць; якість пропозиції робочої сили часто не відповідає сучасним вимогам щодо її професійно-освітньої підготовки; водночас нераціональною є галузева структура зайнятості. Ідеться передусім про надмірну питому вагу зайнятих у сільському господарстві та самозайнятих [6]. На сучасному етапі необхідно докорінно змінити характер впливу політики зайнятості на національний ринок праці

Безробітних можна поділити на три категорії:

. Громадяни, які не бажають працювати, але зареєстровані у центрі зайнятості для одержання допомоги по безробіттю або ж мають засоби для існування (зарплати, пенсії батьків, соціальна допомога малозабезпеченим тощо).

. Громадяни, звільнені з попереднього місця роботи, що мають проблеми з пошуком роботи.

. Молоді спеціалісти, які не мають досвіду роботи за спеціальністю. Працевлаштувати можливо лише дві останні категорії громадян. Для цього треба:

) знати можливості працевлаштування вивільнених з роботи працівників, які вже мають досвід роботи за спеціальністю;

) розробити програму заходів для працевлаштування молодих спеціалістів[1, c. 13-15].

В третьому розділі розглянула основні напрями і механізми державного регулювання на ринку праці та шляхи зменшення рівня безробіття в економіці країни.

Одним з найсуттєвіших і найдинамічніших ринків є ринок праці система економічних механізмів, норм та інститутів, що забезпечують відтворення робочої сили і використання праці. Завдання держави полягає в тому, щоб врахувати в механізмі зайнятості співіснування двох систем відносин - адміністративних і економічних, з використанням всіх можливостей державного сектора економіки у розв'язанні проблем та всіляко сприяти створенню ринкового сектора економіки.

Хоч ринок праці виступає досить саморегульованою ринковою системою, але, як показує історичний досвід, він також потребує певного втручання держави.

Таким чином, економічне зростання створює передумови для створення нових та реконструкції вже існуючих робочих місць. Метою такої реконструкції має бути зменшення питомої ваги робочих місць з важкими та шкідливими умовами праці, забезпечення сучасного технологічного рівня виробництва, захист навколишнього середовища. Специфічність ринку праці економіки перехідного періоду випливає з глибоких суперечностей, що склалися у сфері трудових відносин на цьому етапі суспільного розвитку.

Традиційні методи подолання безробіття, використовувані при циклічній і структурній кризі економіки, для вирішення проблем зайнятості в Україні не знаходять свою підтримку. Вихід із кризи - можливий завдяки швидкої трансформації економічної системи і модернізації виробничого апарата. Існують різноманітні методи боротьби з безробіттям. Часто вони випливають з тієї концепції, якої ті або інші сучасні економісти дотримуються при пояснення причин безробіття.

Отже, центральним елементом політики зайнятості повинна стати економічна політика, спрямована на пожвавлення ділової активності, зміною фізично і морально застарілого виробничого апарата й усунення причин, що породили його низьку ефективність. Існують такі програми зайнятості населення такі як державні й територіальні і які спрямовані на: сприяння розвитку і структурній перебудові економіки, створенню умов для спрямування вивільнюваних працівників, насамперед на рентабельні виробництва; попередження розвитку безробіття і його скорочення шляхом підвищення економічної заінтересованості підприємств.

Список використаної літератури

1. Закон України «Про зайнятість населення» № 804-XII (804-12) від 01.03.11 зі змінами та доповненнями.

. Закон України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21.03.09 р. №875-ХІІ зі змінами та доповненнями.

. Анпілогова Ж.Д. Механізм функціонування ринку праці // Держава та регіони. - 2010. - №2. - С.6-9.

. Афендікова Н.О. Особливості трудових ресурсів та формування ринку праці в сільському господарстві України //Держава та регіони. - 2010. - №6. - С. 25-28.

. Бараник З. Основні напрями ефективного функціонування ринку праці в контексті інтеграції України до ЄС// Бюлетень ІПК ДСЗУ - 2009. - №2. - С. 14-27.

. Большая О.В. Проблема неформальної зайнятості в Україні // Держава та регіони. - 2009. - №1. - С 45-49.

. Бондарчук В. Заробітчанство в цифрах і фактах //Львівська газета. - №156. - 29.08.2010. - С3-4.

. Бункин М.К., Семенов В.А. 'Макроекономіка (основи економічної політики)

".- М.: АТ' ДІС ', 2009 р.-320с.

. Буряк П.Ю., Карпінський Б.А., Григор'єва М.І. Економіка праці та соціально-

економічні відносини: Навчальний посібник. - К.:Центр навчальної літератури,

. - 440с.

. Гайдуцький А.П. Характерні риси української трудової міграції за кордон.// Економіка та держава - 2010. - №9. - С.88-92.

. Гаркавенко Н.О. Проблеми зайнятості та безробіття на національному ринку праці.// Формування ринкових відносин в Україні - 2009. - №4. - С.168-172.

. Ковальов П.І. Економіка праці та соціально-трудові відносини - К.: Знання, 2011 - 338с.

. Котырло Е. Региональные особенности регулирования рынка труда с позиций маркетинга / Е. Котырло // Управление персоналом. - 2010. - № 12. - С. 23-26.

. Кочура І. Продуктивна зайнятість у контексті забезпечення людського розвитку і економічного зростання / І. Кочура // Україна: аспекти праці. - 2010. - № 6. - С. 19-23.

. Махсма М.Б. Економіка праці та соціально-трудові відносини: навч. посіб. / М.Б. Махсма. - К. : Атіка, 2010. - 304 с.

. Никоненко А.В. Проблеми формування промислового сегмента ринку праці // Формування ринкових відносин в Україні - 2010. - №4. - С.163-167.

. Петюх В.М. Ринок праці: навч. посібник / В. М. Петюх. - К. : КНЕУ, 2010.-288 с.

. Савченко А.Г. Пухтаєвіч Г.О., Тітьонко О.М. «Макроекономіка» 2009.-288с.

. Старовойтова Л.И. Занятость населения и ее регулирование: учеб. пособие [для студ. высш. учеб. заведений] / Л.И. Старовойтова, Т.Ф. Золотарева. - М. : Издательский центр «Академия», 2010. - 192 с.

. Статистичний збірник «Регіони України» за ред. Осауленка част. 1., - К., - 2010.

. Степанова В.О. Інвестиції в основний капітал та їх вплив на економіку України / В.О. Степанова // Вісник Бердянського університету менеджменту і бізнесу. - 2009. - № 2 (6). - С. 108.

. Таршина О.С. Теоретичні аспекти зайнятості трудових ресурсів та формування ринку робочої сили //Економіка та держава. - 2009. - №4. - С.92-94.

. Терюханова І.Н. Інваліди на ринку праці: шляхи підвищення конкурентоспроможності.// Формування ринкових відносин в Україні - 2010. - №7. - С.149-152.

.Терюханова І.Н. Регіональні проблеми працевлаштування інвалідів в Україні та шляхи їх вирішення.// Формування ринкових відносин в Україні - 2011. - №10.- С.142-147.

. Ушенко Н.В. Напрямки реалізації державного регулювання зайнятості населення України // Формування ринкових відносин в Україні. - 2010. - №11. - С.72-75.

. Чернявська Ю.Б. Економічні важелі механізму державного регулювання ринку праці в Україні.// Формування ринкових відносин в Україні - 2010. - №8. - С.102-106

. Чернявська Ю.Б. Функції ринку праці та національні особливості їх відтворення.// Формування ринкових відносин в Україні - 2010. - №3. - С. 175-

. Шебаніна О.В. Ринок праці та основні напрями його ефективного розвитку //Економіка АПК. - 2011. - №6. - С.115-122.

. Экономическая теория: учеб. для студ. вуз. обуч. по экон. напр. и спец. / под ред. А.И. Добрынина, Л.С. Тарасевича. - [3-е изд.]. - СПб : Питер, 2010. - 5

. На ринку праці - [Електронний ресурс] // День. - 08.12.2010. - № 222.

. Офіційний сайт Державного комітету статистики України

. Державний комітет статистики України. [Електронний ресурс].

Додаток А

РИНОК ПРАЦІ ТА ЙОГО РЕГУЛЮВАННЯ

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України Запорізький національний технічний університет Кафедра економічної теорії та підприємства

Больше работ по теме: