Разработка элементов учебно-методического комплекса дисциплины "Формообразование"

 

ЗМІСТ


ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ІСТОРИКО-ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ СТАНОВЛЕННЯ РЕАБІЛІТАЦІЙНО-ПЕДАГОГІЧНОЇ РОБОТИ З ПІДЛІТКАМИ ДЕВІАНТНОЇ ПОВЕДІНКИ

.1 Історична ретроспектива становлення реабілітаційно-педагогічної роботи з підлітками

1.2 Психолого-педагогічна характеристика підліткового віку

1.3 Типологія девіантної поведінки серед підлітків

Висновки до першого розділу

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ РЕАБІЛІТАЦІЙНО-ПЕДАГОГІЧНОЇ РОБОТИ З ПІДЛІТКАМИ ДЕВІАНТНОЇ ПОВЕДІНКИ В УКРАЇНІ

.1 Технологічні аспекти реабілітаційно-педагогічної роботи з підлітками девіантної поведінки

.2 Діагностика рівня схильності осіб підліткового віку до проявів девіантної поведінки

.3 Шляхи удосконалення реабілітаційно-педагогічної роботи з підлітками девіантної поведінки

Висновки до другого розділу

РОЗДІЛ 3. ОХОРОНА ПРАЦІ

3.1 Освітлення в кабінеті Служби у справах дітей адміністрації Центрального району міста Миколаєва

Висновки до другого розділу

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВИСНОВКИ

ДОДАТОК А

ДОДАТОК Б

ВСТУП


Актуальність теми дослідження. Всьому світу, соціальному буттю й кожній людині властиво відхилятися від осі свого існування та розвитку. Причини цих відхилень лежать в особливостях взаємозвязку й взаємодії людини з навколишнім світом, соціальним середовищем і самим собою. Відхилення в поведінці - є природною умовою розвитку людини та життя всього суспільства. Одним із видів відхилень в поведінці є девіантна поведінка, що розуміється як відхилена поведінка індивіда або групи, яка не відповідає загальноприйнятим нормам, внаслідок чого відбувається порушення цих норм. Питання девіантної поведінки є досить актуальним і цікавим. В Україні, в умовах перехідної економіки цей феномен зростає. Надзвичайно актуальною є ця проблема стосовно осіб підліткового віку, які ще перебувають на етапі активного, як правило, досить складного і суперечливого процесу визначення життєвих цінностей, вироблення переконань, самовдосконалення в духовній та фізичній сферах. З розвитком девіантної поведінки у молоді все більше затуплюються позитивні відчуття і вона може стати резервом для майбутньої злочинності. Вивчення проблеми схильності до девіантної поведінки молоді, актуальність якої безсумнівна, потребує розглянути реабілітаційно-педагогічну роботу з даною категорією підлітків. Тому темою даного дослідження було обрано "Реабілітаційно-педагогічна робота з підлітками девіантної поведінки".

Обєктом дослідження є реабілітаційно-педагогічна робота з підлітками.

Предметом дослідження виступають шляхи реабілітаційно-педагогічної роботи з підлітками девіантної поведінки.

Мета дослідження полягає у теоретичному обґрунтуванні, запропонуванні шляхів та технологій щодо покращення реабілітаційно-педагогічної роботи з підлітками девіантної поведінки.

Відповідно до поставленої мети визначені такі завдання:

1.Проаналізувати джерельну базу дослідження;

.Розглянути типологію девіантної поведінки серед підлітків;

.Охарактеризувати технологічні аспекти реабілітаційно-педагогічної роботи з підлітками девіантної поведінки;

. Провести дослідження рівня схильності осіб підліткового віку до проявів девіантної поведінки, та запропонувати шляхи покращення та удосконалення реабілітаційно-педагогічної роботи з підлітками девіантної поведінки;

Гіпотеза дослідження полягає у тому, що реабілітаційно-педагогічна робота буде більш успішною за умови використання інноваційних технологій під час роботи з підлітками девіантної поведінки.

Методи дослідження: основні методи, які використовувалися в роботі були теоретичні, пошук та аналіз джерел, узагальнення, емпіричні, проведення анкетування.

База дослідження. Дослідження проводилось на базі Нововоронцовських загальноосвітніх шкіл I-III ступенів № 1 та № 2.

Теоретична значущість дослідження полягає в тому, що за допомогою методів пошуку та аналізу літератури було висвітлено історичну ретроспективу становлення реабілітаційно-педагогічної роботи, зроблено психолого-педагогічну характеристику підліткового віку та охарактеризовано типологію девіантної поведінки.

Практична значущість проведеного дослідження полягає в тому, що за допомогою отриманих результатів можна виявити, який рівень схильності до проявів девіантної поведінки мають, учні 8-х класів та які необхідно використовувати технології при роботі з даною категорією підлітків.


РОЗДІЛ 1. ІСТОРИКО-ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ СТАНОВЛЕННЯ РЕАБІЛІТАЦІЙНО-ПЕДАГОГІЧНОЇ РОБОТИ З ПІДЛІТКАМИ ДЕВІАНТНОЇ ПОВЕДІНКИ


.1 Історична ретроспектива становлення реабілітаційно-педагогічної роботи з підлітками


Питання, яке стосується історії становлення реабілітаційної та педагогічної роботи з підлітками, є дуже важливим для розуміння даної теми.

Поняття реабілітація має досить велику історію, воно зявилося в XI столітті. У медичному, соціально-етичному розумінні цей термін став поширеним ще після Першої світової війни, коли почали застосовувати різні методи відновлювального лікування: медикаментозне й оперативне лікування, фізіотерапія, лікувальна фізкультура, протезування [53, с. 16].

М. Фролов під реабілітацією розуміє допомогу дитині в кризових ситуаціях, у пошуку сенсу життя, в оптимальній адаптації до нових соціально-економічних і політичних умов. Основне завдання реабілітаційно-педагогічної діяльності науковець вбачає в педагогічній підтримці й захисті дитини, яка має певні проблеми в житті та розвитку. За переконаннями дослідника, ідеї педагогічної реабілітації набувають нині провідного значення не лише в роботі з підлітками, які мають проблеми розвитку, але й для масової середньої школи, для поглиблення її реабілітаційної функції, оскільки вона покликана допомагати учневі у складному суперечливому світі, знайти вихід з кризової ситуації [30, с. 58].

Вітчизняні науковці С. Харченко та Л. Яковлєва розглядають реабілітацію (педагогічну) як процес, що здійснюють шляхом цілеспрямованого застосування психолого-педагогічних засобів і прийомів із неодмінним використанням прикладних медичних знань. Зведення ж сутності реабілітаційно-педагогічної роботи лише до відновлення моральних якостей і соціальних звязків вибитої з життєвої колії дитини, на їхню думку, у сучасній ситуації невиправдано [30, с. 59].

Історія педагогічної роботи, реабілітаційної по своїй сутті, повязується з небагаточисленими історіографіями цього напрямку (Е. Горшкова, Р. Овчарова, В. Морозов) з досвідом розвитку і застосування гуманітарної педагогіки з XVIII століття, епохи просвітництва та гуманізму, і до сучасності. Довгий час у педагогіці гуманістичний підхід асоціювався з проявом ставлення до дитини як до особистості. В XVIII - XIX століттях сприйняття цінності особистості дитини в освітній роботі з ним було, безумовно, проявом достатнього передового рівня педагогічної свідомості. Соціальна сутність людини і неблагополуччя в цій сфері його розвитку особливо яскраво проявляються в різноманітних взаємозвязків чи точніше - їх порушення [11, с. 6].

Ще в першій половині XIX століття В Італії при заснуванні будинків "виправлення та перевиховання малолітніх правопорушників" закладів для покинутих та порочних, але не кримінальних, притулків для бездомних дітей реабілітаційна по своїй сутті педагогічна робота була направлена на привиття моральних якостей і відновлення нормальних звязків дитини з суспільством, його соціальною функціональністю.

В Данії, а потім і в інших скандинавських країнах, на рівні з освітньою реабілітаційну функцію здійснювали створення більш ніж 150 років вільні школи, заклади унікальної системи альтернативного для державного і приватного варіантів освіти [26, с. 220].

В кінці XIX - початку XX століття відбувається масове створення виправних закладів, робота яких була направлена на відновлення нормальних звязків дитини з оточуючим середовищем, на виправлення переважно їх моральних якостей [29, с. 7].

Не можна обминути увагою при розгляді даного питання соціальну, корекційну та реабілітаційну діяльність видатних педагогів А. Макаренка та С. Шацького, які у 30-ті роки XIX століття заклали основні принципи, зміст і методи соціальної роботи з підлітками, яким притаманна відхилена поведінка. В основу своєї педагогічної теорії вони заклали ідею створення педагогом виховного соціального середовища [27, с. 215]. У 60-ті роки XIX сторіччя простежується тенденція до більш глибокого вивчення даної проблеми, зокрема, у психологічному, соціально-правовому, педагогічному і медичному аспектах. Причому, причини делінквентної поведінки вбачалися в особливостях вікового розвитку особистості, у відчуженні від нормальних дітей, своєрідності прояву протесту проти пригнічення їхніх інтересів. У цей період видатний педагог В. Сухомлинський запропонував різноманітні засоби стимулювання особистості. Домінантною в його рекомендаціях була орієнтація на індивідуальний стиль побудови педагогічного процесу, на гуманізацію засобів виховання девіантних та делінквентних підлітків [37, с. 34].

В першій половині XX століття бурхливо розвивається спеціальний-педагогічний напрям, який вивчає дефектність дитини і шляхи її компенсації освітніми засобами, а також педагогічної корекції вторинних відхилень в розвитку дітей [45, с. 127].

В середині XX століття активно здійснювалася педагогічна робота з правопорушниками, важливою подією для розвитку даного виду роботи стало створення в 1961 році комісій у справах неповнолітніх при виконкомах місцевих рад народних депутатів трудящих. Дитячі кімнати міліції надавали їм допомогу щодо підлітків-правопорушень і осіб, які ними опікуються. На громадських засадах одночасно створювали дитячі кімнати міліції на територіях обслуговування дільничних уповноважених для проведення індивідуальної виховної роботи з кожним підлітком. Зявився інститут позаштатних інспекторів дитячих кімнат міліції [28, с. 12].

Відомий науковець В. Кащенко організував в Москві спеціальний учбово-виховний заклад (інтернат), куди заселяли важковиховуваних підлітків. Також, він привертав увагу до проблеми поєднання методико-терапевтичних, навчально-педагогічних і виховних прийомів, спрямованих на корекцію характеру і відновлення особистості в цілому. До того ж наголошувалась на незаперечній залежності успіху реабілітаційного процесу від терміну його початку: чим раніше почати, тим більше надії на успіх [ 11, с. 7].

Важливими принципами реабілітаційно-педагогічної роботи з підлітками є:

орієнтація на потенційну соціальну психологічну повноцінність особистості, котра реабілітується, і повернення її у звичне соціальне середовище; девіантний підліток асоціальний реабілітаційний

- постійне вивчення винятковості індивіда у процесі корекційно-реабілітаційної роботи має здійснюватися у тісній взаємодії педагога та психолога [9, с. 31].

Про необхідність реабілітаційно-педагогічної роботи в Україні почали говорити в середині 90-х років ХХ століття, коли відбулося реформування усіх сфер суспільного життя, ускладнилися процеси соціальної адаптації, особливо вразливих груп населення, люди з особливими потребами, особи з девіантною та деліквентною поведінкою тощо. Відповідно, відбулися зміни в змісті, характері та завданнях реабілітації таких осіб. Якщо до середини 90-х років реабілітація в Україні мала яскраво виражений медичний аспект та спрямовувалася переважно на осіб з обмеженими фізичними можливостями, то сьогодні спостерігається розвиток саме соціальної складової реабілітаційного процесу. Цьому сприяли, насамперед, розвиток теоретико-методологічної бази організації та практики соціальної роботи та підготовка професійних соціальних працівників, що реалізують теоретичні положення на практиці. Необхідність реабілітації окремих груп населення - клієнтів соціальної роботи девіантів, делінквентів, дезадаптованих підлітків, інвалідів, осіб, що перебували в складних життєвих ситуаціях тощо, закріплена в численних міжнародних та вітчизняних нормативно-правових документах [14, с. 39]. В кінці XX століття по всій Україні створюються і функціонують заклади нового виду, навчально-реабілітаційні центри та комплекси, гімназії-інтернати для аномальних дітей, розширюється інтегроване навчання. Важливим фактором являється розповсюдження реабілітаційно-педагогічних ідей на практику масової середньої школи для поглиблення її реабілітаційної функції на основі педагогічної системи гуманністично-демократичної орієнтації [11, с. 4 - 5].

Перше ж десятиліття XXI століття сприяло посиленню уваги до цього явища в найрізноманітніших галузях гуманітарного знання. Поняття реабілітація виникло в галузі медицини й розглядалося як медико-соціальне відновлення функцій людини в певній діяльності - трудовій, ігровій, навчальній тощо. У наш час, крім медичного, існують також й інші загальновизнані аспекти реабілітації, зокрема:

соціальний, що спрямовує на відновлення втрачених соціальних функцій і звязків із середовищем життєзабезпечення;

психологічний, який припускає відновлення втрачених здібностей особистості як вияв її пластичності;

юридичний, що передбачає відновлення доброго імені та юридичних прав через скасування раніше визнаної вини [20, с. 123].

Дослідження особливостей реабілітаційно-педагогічної роботи з підлітками в другій половині XX - початку XXI століття показало, що реабілітаційно-педагогічна діяльність пройшла складний шлях еволюції впродовж окресленого періоду. Тому, найвагомішим етапом в історії становлення даного виду роботи з підлітками можна назвати другу половину XX століття.

Таким чином, дослідивши історію становлення реабілітаційно-педагогічної роботи з підлітками автор дійшла висновку, що багато різних науковців цікавилися цим питанням. Вони розглядали різні аспекти цього виду роботи. Адже, в силу впливу різних факторів, чіткої картини становлення реабілітаційно-педагогічної роботи з підлітками немає. Також, це було зумовлено певними історичними етапами, які тільки гальмували процес становлення реабілітаційно-педагогічної роботи з підлітками.

1.2 Психолого-педагогічна характеристика підліткового віку


Щоб орієнтуватися в даній темі, необхідно дати визначення таким основним поняттям як, реабілітація, педагогічна робота, реабілітаційно-педагогічна робота, технологія, підлітки, поведінка, девіантна поведінка, девіант, дезадаптований, підлітки девіантної поведінки. Отже, як науковий термін реабілітація, вже давно почало використовуватися в суспільному житті. Його використовують у психології, соціальній педагогіці, юриспруденції, політології, спорті, медицині. У сучасному словнику з педагогіки відомого науковця Е. Рапацевича зазначається, що "реабілітація" - це комплекс медичних, психологічних, педагогічних, технічних, професійних мір, спрямованих на відновлення, або компенсацію порушених функцій організму і працездатності, обмеженої життєдіяльності хворих, інвалідів, втрати близьких людей, соціальної дезадаптації [48, с. 34].

Відома дослідниця у галузі соціальної роботи Д. Звєрєва зазначає у своєму підручнику з "Соціальної педагогіки", що реабілітації притаманна соціальна підтримка та соціальний захист людей, які їх потребують. Виділяють декілька видів реабілітації - медичну, професійну, педагогічну. Реабілітація здійснюється на різних рівнях: індивідуальному, груповому, суспільному. На індивідуальному рівні здійснюють консультування, соціальний патронаж, психологічну допомогу та підтримку як у центрах соціальної реабілітації, так і за місцем проживання. Ефективні форми роботи на груповому рівні: тренінги, майстер-класи, обмін досвідом, участь у різних соціальних проектах. На суспільному рівні - масові акції, рекреаційні заходи, встановлення звязків з громадськістю через засоби масової інформації. Реабілітацію можна здійснювати як у спеціалізованих закладах, психолого-реабілітаційних центрах, кризових центрах, лікувальних та спеціалізованих навчальних закладах, так і при потребі за місцем проживання клієнта. До здійснення того чи іншого виду реабілітації залучають кваліфікованих фахівців. Також її доречно здійснювати із залученням до такої роботи волонтерів [23, с. 211 - 212].

У словнику з соціальної педагогіки за редакцією В. Мардахаєва поняття реабілітації трактується як сукупність медичних, психологічних, педагогічних та юридичних заходів направлених на відновлення або компенсацію порушених функцій організму, а також соціальних та соціально-педагогічних функцій індивіда [44, с. 5].

Відома дослідниця соціальної роботи А. Капська у своєму підручнику з "Соціальної роботи" зазначає, що реабілітація - медична, психологічна, педагогічна і соціальна - має багатий і різноманітний зміст і є своєрідним відображенням соціально-педагогічного оптимізму і гуманізму. Суть реабілітаційного підходу у соціальному середовищі визначається як комбіноване і координоване застосування медичних, соціальних і педагогічних, професійних заходів, спрямованих на компенсацію дефекта, соціального відхилення [26, с. 217].

Л. Галагузова у підручнику з "Методики та технології роботи соціального педагога" трактує поняття реабілітації як систему заходів, які мають за мету швидке та більш загальне відновлення повноцінного функціонування різних категорій населення [9, с. 45]. Н. Коношенко у своїй статті "Соціально-педагогічна реабілітація як засіб подолання девіантної поведінки молодших школярів" під реабілітацією розуміє допомогу дитині в кризових ситуаціях, у пошуку сенсу життя, в оптимальній адаптації до нових соціально-економічних і політичних умов [30, с. 58].

Для більш чіткого уявлення теми необхідно дати визначення педагогічної та реабілітаційної роботи, адже вони є не менш важливими. Для того, щоб працювати з підлітками девіантної поведінки необхідно використовувати різні заходи та прийоми. Зокрема, необхідно проводити педагогічну роботу, з допомогою якої можна буде залучати підлітків до нормального навчального процесу та розумового розвитку. У словнику С. Гончаренка педагогічна робота визначається, як елемент педагогічної діяльності, педагогічно доцільний, спланований чи імпровізований вчинок вихователя, що спричиняє зміну педагогічної ситуації або особистісні зміни [49, с. 215].

У словнику з "соціальної педагогіки" за редакцією В. Мардахаєва "педагогічна робота" визначається, як особливий вид суспільно-корисної діяльності дорослих людей, свідомо направленої на підготовку підростаючого покоління до самостійного функціонування у відповідності з економічними, політичними, та естетичними цілями. Вона передбачає педагогічну ціль, дію та результат [44, с. 14].

Отже, педагогічна робота включає в себе діяльність, яка повязана з процесом виховання дітей та нормального їхнього функціонування в суспільстві [32, с. 99].

В свою чергу для того, щоб працювати з підлітками девіантної поведінки, необхідно застосовувати ще й реабілітаційну роботу, тому що, лише педагогічної може бути замало. Тож, якщо аналізувати визначення поняття "реабілітації", то можна говорити, що реабілітаційна робота - це комплекс заходів, який спрямований на підтримку та адаптацію різних категорій населення до нормального способу життя [19, с. 50].

Н. Коношенко у своїй статті визначає, що реабілітаційна робота - це діяльність із відновлення порушених або втрачених здібностей до нормальної поведінки й розвитку [30, с. 57].

Тож, проаналізувавши визначення "реабілітаційної та педагогічної роботи", можна вивести більш узагальнене поняття для розуміння терміну "реабілітаційно-педагогічної роботи". З усього вищезазначеного можна зробити висновок, що "реабілітаційно-педагогічна робота" - це комплекс реабілітаційно-педагогічних заходів, спрямованих на відновлення соціального досвіду, норм поведінки, емоційної стабільності, на самовиховання, самовдосконалення, на підтримку та сприяння адаптації підлітків до нормального процесу навчання та нормального їх функціонування в колективі, у відносинах з родиною, та у суспільстві [38, с.34].

Звичайно, для того, щоб знати як потрібно працювати з підлітками девіантної поведінки, необхідно застосовувати різноманітні технології на основі яких проводити певну роботу, для покращення стану підлітка та повернення його в суспільство. Отже, роблячи аналіз літератури ми знайшли визначення поняття технологія. Це педагогічна діяльність, яка максимально реалізує в собі закони навчання, виховання, розвитку особистості і тому вона забезпечує її кінцеві результати [50, с. 35].

Відомий науковець С. Савіна трактує поняття технологія не як данину моді, а стиль сучасного науково-практичного мислення, яке сприяє радикальному вдосконаленню діяльності людини, підвищенню її результативності, інтенсивності, інструментальності, технологічної забезпеченості. Технологія в будь-якій сфері ? це діяльність, яка максимально відображає обєктивні закони даної предметної сфери і тому забезпечує адекватність діяльності визначеним цілям [41, с.40].

В енциклопедії освіти за редакцією І. Оржеховської технологія визначається, як педагогічна діяльність, котра максимально реалізує у собі всі закони навчання, виховання і розвитку особистості і як наслідок, забезпечуються її кінцеві результати [16, с. 223].

Відомий науковець Е. Холостова у своєму підручнику "Технології соціальної роботи" зазначає, що технологія у вузькому розумінні це:

- сукупність знань про способи та методи здійснення будь-яких дій;

- сукупність операцій, які здійснюються встановленим шляхом і мають послідовність, з яких складається зазначений процес.

Технологія в широкому розумінні - це сукупність чи навіть система засобів організації та впорядкування доречної практичної діяльності відповідно до мети, специфіки і навіть логіки процесу перетворення чи трансформації того чи іншого об'єкта [50, с. 37 - 38]. В енциклопедії з "Загальної та соціальної психології" зазначається, що технологія - це (з грецької - майстерність, послідовність) - це певна сукупність методів впливу на фізичні, психічні та інші якості обєкту [44, с. 213].

Щоб розумітися в даній темі, необхідно розглянути поняття підліткового віку. З педагогічної точки зору підлітковий вік - це час коли психологічні аспекти розвитку підлягають якісним змінам. Саме в цьому віці активізуються акцентуації характеру, виникають захисні форми поведінки. Підліток завжди переживає досить важкий період і це нормально [4, с. 47]. Також, захоплення, смаки, способи самовираження підлітків часто не відповідають загальноприйнятим нормам поведінки. Це зумовлено, не тільки особистістю, але і рядом зовнішніх факторів, які впливають на неповнолітнього [46, с. 75].

Підлітки не задовольняються зовнішнім сприйняттям предметів, а прагнуть зрозуміти їх сутність. У них активно розвивається абстрактне мислення та здатність до теоретичних узагальнень. Підлітків цікавлять питання профорієнтації, тому вони активно сприймають інформацію про можливості шляхів свого подальшого розвитку [7, с. 28].

В енциклопедії М. Єнікєєва, поняття підлітковий вік визначається як певний етап, який відповідає початку переходу від дитинства до юності. Відноситься до числа критичних періодів вікового розвитку, повязаних з кардинальними змінами у свідомості, діяльності у взаємовідносинах індивіда. Основою для формування нових психічних та особистісних якостей підлітка складає спілкування в рамках різних видів діяльності. Для підлітка є характерним активний потяг приєднання до світу дорослих. В цей період активно розвивається самосвідомість та самопізнання, проявляється цікавість до себе як до особистості, до своїх можливостей та вмінь. За відсутності умов для індивідуалізації та позитивної реалізації своїх нових можливостей підліток може приймати відхилену поведінку [17, с. 248].

Так як підлітковий вік є досить важливим періодом в житті кожної людини, то для нього є характерними всілякі непорозуміння, наприклад, між дорослим та підлітком, а це все відбивається на вчинках та поведінці. Отже, необхідно розглянути ще одне поняття, яке є важливим для розуміння теми - поведінка. Дане визначення трактується у багатьох підручниках, статтях, довідниках, енциклопедіях. Наприклад, у праці сучасного науковця Л. Бенько "Нормативна та девіантна поведінка особистості в умовах соціалізації", говориться, що поведінка - це з англійської behavior система дій, вчинків, спосіб життя, уміння поводитися відповідно до встановлених правил. Поведінка є цілеспрямованою системою послідовних дій, практичний контакт з навколишнім середовищем, ставленням живих організмів до тих його властивостей, від яких залежить збереження і розвиток їх життя. Вона готує людину до задоволення її потреб, досягнення певної мети [6, с. 64].

В українському педагогічному словнику С. Гончаренка поведінка визначається, як система дій і вчинків, які мають моральне значення й підлягають моральній оцінці незалежно від того, з яких причин їх зроблено [49, с. 374].

Відомий психолог Л. Першина зазначає, що поведінка - це процес взаємодії особистості з середовищем, опосередкований індивідуальними особливостями і внутрішньою активністю індивіда, який має форму переважно зовнішніх дій і вчинків. В структуру людської поведінки входять: мотивація і цілепокладання, емоційні процеси, саморегуляція, когнітивна переробка інформації, мова, рухи і дії. Основні форми поведінки - вербальна і невербальна, свідома і несвідома, вільна і невільна [37, с. 187].

В енциклопедії з загальної та соціальної психології М. Єнікєєва зазначається, що поведінка - це взаємодія живих істот з оточуючим середовищем, яке опосередковане їхньою внутрішньою, психологічною активністю [17, с. 315].

Відповідно, розглянувши всі попередні поняття необхідно дати визначення основному поняттю даної теми, адже відхилення в поведінці - це досить поширене явище в нашому суспільстві, переважно воно стосується осіб підліткового віку. Науковці О. Христюк та М. Супрун у своїй статті "Девіантна поведінка підлітків з особливостями розвитку інтелекту" визначають девіантну поведінку як таку, що відхиляється від прийнятих у даному суспільстві норм і правил [51, с. 37].

Л. Бенько у своїй статті зазначає, що девіантна поведінка - це дії, які не відповідають офіційно (чи неофіційно) встановленим у певному суспільстві (соціальній групі) моральним і правовим нормам, котрі ведуть людину до ізоляції, лікування, виправлення чи покарання [6, с. 66].

В книзі Е.Ільїна "Мотивація та мотиви", Ф. Патакі зазначає, що девіантна поведінка - це системне або напівдетерміноване явище, у формуванні якого беруть участь історичні, макросоціологічні, соціально-психологічні та індивідуально-особистісні чинники [15, с. 221].

Дослідниця у галузі соціальної роботи І. Дементьєва у своїй статті "Відхилена поведінка неповнолітніх як наслідок сімейного неблагополуччя" зазначила, що девіантна поведінка - це демонстрація антисуспільної поведінки, яка не підлягає суворим правовим санкціям (наприклад, дрібне хуліганство) чи таке яке наносить шкоду, перш за все самому виконавцю (наприклад, суїцид) [13, с. 23]. Практичний психолог О. Нечипоренко у своїй праці "Робота з підлітками девіантної поведінки" під девіантною поведінкою розуміє ті дії особистості, які не відповідають суспільним нормам, - моральним, правовим, дисциплінарним, побутовим [33, с. 22].

М. Єнікєєв в енциклопедії з загальної та соціальної психології зазначає, що девіантна поведінка - це поведінка, яка відхиляється від офіційно встановлених чи фактично таких, які склалися в даному соціальному суспільстві норм та соціальних очікувань [17, с. 80].

Д. Звєрєва у своєму навчальному посібнику з соціальної педагогіки дає таке визначення девіантної поведінки - це поведінка індивіда чи групи осіб що не відповідає суспільним нормам та наносить шкоду особисто людині, оточуючим, суспільству взагалі [23, с. 53].

Відповідно, проаналізувавши визначення девіантної поведінки необхідно розглянути похідне поняття від такої поведінки, таке як девіант. М. Мінц у своєму підручнику "Соціологія девіантної поведінки" дає визначення поняттю девіант - це особа, яка не дотримується визнаних у даному суспільстві норм та правил поведінки [31, с. 48].

М. Галагузова у своїй статті під девіантом розуміє індивіда, який відхиляється за своїми характеристиками від основної маси людей [8, с. 12].

Поряд з девіантною поведінкою у підлітків можуть спостерігатися різноманітні відхилення, такі, як дезадаптація, тобто підлітки не є пристосованими до умов існування. І. Епіфанова у своїй статті "Види та форми дезадаптації підлітків з відхиленою поведінкою" під дезадаптацією, розуміє порушення пристосування організму та психіки людини до змін навколишнього середовища, що виявляється не адекватними психологічними, фізіологічними реакціями [18, с. 23].

Отже, проаналізувавши літературні джерела, ми дійшли висновку, що існує багато понять та тверджень, які розкривають чи то повністю, чи то частково суть основних понять теми. Але, з усього зазначеного вище, можна зробити висновок, що деякі поняття потребують ще удосконалення та систематизації. Наприклад, переглянувши літературу виявилося, що є дуже багато визначень "реабілітації" в той час, як понять "реабілітаційної роботи" майже немає. Тому при дослідженні даного питання необхідно звертати увагу на існуючі прогалини, та намагатися їх заповнювати. Для того, щоб при будь-якій необхідності можна було звернутися за певним визначенням та чітко зрозуміти його суть. Адже, розуміючи суть необхідних понять, можна чітко орієнтуватися в необхідних питаннях, які стосуються даної теми.


1.3 Типологія девіантної поведінки серед підлітків


Поведінка людини завжди соціально обумовлена. Вона набирає характеристики свідомої, колективної, цілеспрямованої діяльності. Якщо це відбувається на рівні суспільно детермінованої діяльності, то поведінка визначає дії людини стосовно суспільства, інших людей, предметного світу і розглядається як їх регуляція суспільними нормами. Людина в будь-якому середовищі ніколи не залишається на одинці з собою. Навіть якщо вона цілком занурена у власні думки і переживання і не помічає навколо нічого, то все ж настає час, коли у неї виникає бажання поділитися результатами своєї творчості й думками з іншими. Нестабільність розвитку суспільства та індивідуальні особливості розвитку людей створюють дуже різні лінії соціальної поведінки. І хоча для більшості індивідів соціальні вимоги є стимулом для самовдосконалення, досягнення гармонії з оточенням, чимало людей негативно реагує на вимоги суспільства, що стає причиною відхилень у їх поведінці [6, с. 64 - 66].

В умовах нестабільності й у пошуках виходу із критичних ситуацій, та інших факторах, які предявляє нам сучасне суспільство число дітей девіантів з кожним днем збільшується. Під девіантною поведінкою в основному прийнято розуміти ті дії особистості, які не відповідають суспільним нормам, - моральним, правовим, дисциплінарним, побутовим та іншим. У категорію девіантних потрапляють найрізноманітніші підлітки: двієчники, недисципліновані, діти з різними нервовими й психічними розладами, діти з так званих неблагополучних сімей, і що дивно, діти навіть із нормальних і цілком успішних сімей - терміном закінчення виконання Державної цільової програми інформування громадськості з питань євроатлантичної інтеграції України на 2008-2011 роки [33, с. 22].

Проблеми девіантної поведінки - предмет дослідження соціології, психології, медицини, педагогіки, кримінології. У науковій літературі існує декілька визначень девіантної поведінки: не конформна поведінка, будь-яке порушення прийнятих (формально чи фактично) в суспільстві або в окремій соціальній групі норм; поведінка, що не відповідає очікуванням суспільства, більшості або певної соціальної групи, його уявленням щодо меж допустимого; окремі види поведінки індивіда, що в певному культурно-історичному середовищі належать до недопустимих, які суспільство засуджує і за які передбачені санкції; свідома поведінка індивіда, яка наносить шкоду власне йому або іншим людям. Прояви девіантної поведінки (девіації), що набувають масового характеру та широкого поширення в суспільстві або в середовищі певної соціальної групи, називають соціальними відхиленнями [17, с. 53].

Говорячи про проблемну поведінку підлітків, як синонім до неї нерідко використовують поняття девіантності, делінквентності, що спричиняє чималу плутанину. Для її подолання соціальну поведінку доцільно поділяти на нормальну та девіантну (таку, що відхиляється від норми). Латинське слово deviatio означає відхилення (de - " від ", via - дорога). Його використовують у психології як аналог поняттю " поведінка, що відхиляється від норми ".

Традиційно девіантну поведінку поділяють на дві великі категорії:

поведінку, що відхиляється від норм психічного здоровя. Зазвичай вона спричинена явною чи прихованою психопатією (патологічна поведінка).

асоціальна (антисуспільна) поведінка, що порушує певні соціальні, культурні, й особливо правові норми [53, с. 14].

На думку Я. Гілінського, поведінка з відхиленням може бути як негативна, так і позитивна - соціальна, наукова, технічна, художня творчість). Отже, поведінкою з відхиленням може бути і творчість, особливо її видатні форми, їх назвали - інваріантними. По-перше, власне творчість є запереченням норми. По-друге, творці принципово нового майже всі відрізняються відхиленням від прийнятих у суспільстві норм поведінки. Таким чином, поняття девіації з введенням до нього і творчості й інших форм порушення стандартів призвело до того, що великий перелік явищ та маса людей характеризуються як відхилення від норми. І в цьому плані може бути нормою за масштабом, тому проблема девіації та девіантної поведінки є постійно незавершеною [10, с. 121].

С. Фролов визначає культурно схвалені девіації. Позитивні девіації - вчені, спортсмени, герої, політичні діячі. Такі відхилення повязані з поняттям звеличення, тобто піднесення над іншими, що і складає основу відхилення. Умови виникнення позитивної девіації: (необхідні якості і способи поведінки, які можуть призвести до соціально схвалюваних відхилень). Над інтелектуальність (звеличення на основі інтелектуальності) можливе тільки в окремих, обмежених сферах людської діяльності. Над інтелектуальність не дуже популярна в народі, може навіть заважати при виконанні деяких ролей, оскільки ізолює особу від решти членів групи. Особливі здібності дозволяють проявляти унікальні якості у специфічних сферах діяльності. Звеличення спортсмена, актора, балерини, художника залежить від наявності особливих здібностей людини [21, с. 78].

Також, основними видами девіантної поведінки в сучасному суспільстві вважають протиправну (антисоціальну, делінквентну), асоціальну (аморальну, агресивну), адитивну (залежну) та саморуйнівну (суїцидальну, аутоагресивну) поведінку. На межі вказаних критеріїв девіантної поведінки знаходяться такі види поведінки людини, девіантність яких визначається на основі неоднозначних, чітко не визначених, відмінних у різних сучасних культурах норм або шкідливість яких залежить від умов, у яких вони здійснюються (вживання шкідливих речовин, наприклад, алкогольних напоїв, у незначних обсягах, що не призводить до залежності; надання сексуальних послуг дорослою людиною, нетрадиційна сексуальна поведінка тощо). Необхідно також враховувати, що певні види поведінки прийняті для дорослих, девіантні для дітей та підлітків (куріння, помірне вживання алкоголю), і, навпаки, допустима для дитини поведінка неприпустима для дорослого (наприклад, агресивне вирішення конфліктів, повязане з відсутністю в дитини належних комунікативних умінь) [23, с. 54].

І. Невський пропонує розглядати процес формування асоціальної поведінки з точки зору стадій її розвитку:

несхвалювальна (епізодичні пустощі, бешкети);

ганебна (систематичніше, засуджувана вихователями);

девіантна (морально негативні прояви і вчинки);

делінквентна (передзлочинна);

злочинна;

деструктивна.

Розглянемо деякі підходи до класифікації девіантної поведінки. Р. Овчарова виділяє види девіантної поведінки, формою прояву яких є різноманітні варіанти соціальної адаптації:

Дезадаптивна поведінка:

афективна;

депривована;

аутична;

суїцидальну;

адиктивна;

В їхній основі лежать порушення психічного й особистісного розвитку, психологічний дискомфорт.

Асоціальна поведінка:

агресивна;

делінквентна (протиправна);

криміногенна (злочинна).

В основі можуть лежати порушення соціалізації, соціально-педагогічна занедбаність, деформація регуляції поведінки, соціальна дезадаптації, де соціалізація [53, с. 15 - 16].

Теорія девіантності має структуру, до якої входять наступні елементи:

характеристика і класифікація девіантних вчинків, наслідки їх для індивіда та суспільства, їх взаємозвязок, структура, динаміка, тенденції;

соціальна природа, причини і умови їх існування і прояву, соціальні та психологічні механізми їх формування;

профілактика, яка передбачає попередження девіацій, планування та здійснення соціальних та індивідуальних механізмів зміцнення суспільного порядку.

Девіацією вважаються:

злочинність;

пияцтво та алкоголізм;

наркоманія і ВІЛ/СНІД;

проституція;

самогубство.

Існують три види девіантної поведінки підлітків: адаптивна, психопатична, делінквентна.

Адитивна поведінка - це поведінка людини, для якої притаманне прагнення до відходу від реальності шляхом штучної зміни свого психологічного стану завдяки прийому різноманітних хімічних речовин чи постійні фіксаціі уваги на певних видах діяльності з метою розвитку та підтримання інтенсивних емоцій. Це стосується, наприклад, осіб, що вживають наркотичні та токсичні речовини, алкоголь, що призводить девіантна до відсторонення від суспільних, сімейних та власних проблем, вирішення яких перекладається на інших людей (членів родини, трудового колективу).

Вчені розрізняють три групи різновидів адитивної поведінки:

нехімічні адикції (патологічна схильність до азартних ігор (гемблінг), компютерна адикція, працеголізм;

проміжні форми адикції (анорексія - відмова від їжі, булімія - прагнення до постійного споживання їжі);

хімічні адикції (вживання та вдихання психоактивних речовин: тютюну, алкоголю, наркотиків, медичних препаратів, речовин побутової хімії).

Психопатичний тип девіантної поведінки базується на психопатичних симптомах і синдромах, які є проявами певних психічних розладів та захворювань. Найбільш типовими у цьому аспекті є аутоагресивна, дромоманія, патологічна соромязливість.

Аутоагресивна поведінка проявляється у двох формах: суїцид пара суїцид. Кримінальна поведінка визначається як протиправний вчинок, що настає із досягненням віку карної відповідальності та є підставою до порушення кримінальної справи і кваліфікується за визначеними статтями кримінального кодексу. Кримінальній поведінці, як правило, передують різні форми девіантної і делінквентної поведінки.

Делінквентна поведінка - поведінка підлітка або їхньої групи, яка не відповідає загальноприйнятим у суспільстві нормам, правовим та соціальним очікуванням.

Розрізняють індивідуальні й соціальні відхилення. Перетворення перших у другі відбувається за таких умов:

однакова спрямованість таких відхилень у схожих групах людей у тих самих умовах;

близькість або навіть єдність причин, за яких вони виникають;

наявність певної повторюваності, стійкості названих явищ.

Отже, девіантна поведінка - це така поведінка індивіда у суспільстві, яка має певні відхилення від загальноприйнятої норми [31, с. 48 - 49].

Також, існують і інші типології девіантної поведінки, найбільш узагальненим видається поділ підлітків із девіантною поведінкою на дві групи, цей поділ пропонує М. Раттер:

діти з так званими "соціалізованими формами" антисуспільного поводження: їм властиві гарний інтелект, достатньо розвинута рефлективність (при низькому рівні моральної свідомості), вміння маніпулювати оточенням і відчуття міри у цій діяльності. Не характерні - емоційні розлади. Вони легко пристосовуються до соціальних норм усередині тих анти суспільних груп (друзів або родичів), до яких належать. Свою антисуспільну спрямованість вони не демонструють явно, розуміючи, що це викличе негативні наслідки, тому вияви девіантної поведінки стають цілковитою несподіванкою для близьких.

діти з не соціалізованим агресивним анти суспільним поводженням. Вони, зазвичай, мають погані стосунки з однолітками і зі своєю родиною, їм притаманні значні емоційні розлади, що проявляються у негативізмі, агресивності, зухвалості та мстивості [40, с.115].

С. Белічева класифікує девіантну поведінку так:

соціальні відхилення корисливої орієнтації: правопорушення, вчинки, повязані з прагненням отримати матеріальну, грошову, майнову вигоду (розкрадання, крадіжки, спекуляція, експлуатація, шахрайство тощо).

соціальні відхилення агресивної орієнтації - дії проти особистості (образи, хуліганство, побиття, вбивства, зґвалтування).

відхилення соціально-пасивного типу: прагнення уникнути активного стилю життя, ухилитися від громадських обовязків, небажання розвязувати особисті та соціальні проблеми (ухиляння від роботи, навчання, бродяжництво, алкоголізм, наркоманія, токсикоманія). Особливе місце серед таких відхилень посідає суїцидальну поведінка [22, с. 15].

В. Менделевич, на підставі аналізу мотивів правопорушень, називає пять типів поведінки, що відхиляються від норми:

делінквентна поведінка - становить відносно низьку суспільну небезпеку, вона непланована, спонтанна, часто немотивована і неусвідомлена - 10 % випадків;

адиктивна поведінка - обумовлюється залежністю від токсичних або наркотичних речовин - 43% випадків;

патохарактерологічна поведінка - залежить переважно від особливостей, притаманних психопатичним і дисоціальним типам особистості - 30% випадків;

психопатологічна поведінка - обумовлюється перебігом психічного розладу, органічно повязана з клінічними його проявами - 15 % випадків;

прояв гіперздібностей (таланту, геніальності) - ігнорування реальності, значущості навколишнього світу - 2 % випадків [47, с. 180].

Отже, проаналізувавши літературу ми дійшли висновків, що девіантна поведінка має багато підвидів, які класифікуються різними вченими. Є багато робіт, де описується типологія девіантної поведінки серед підлітків, це є дуже актуальною темою для наукових досліджень, адже на сьогоднішній день цей вид поведінки дуже стрімко розповсюджується в нашому суспільстві, тому для того аби володіти даною темою, ми розглянули наукові праці деяких вчених, за допомогою яких ми запропонували чіткий розподіл девіантної поведінки.

Висновки до першого розділу


Таким чином, розглядаючи питання історії становлення реабілітаційно-педагогічної роботи з підлітками, ми дійшли висновку, що воно є недостатньо вивченим та систематизованим. Це питання розглядалося по різному в певні часові періоди, безпосередньо, найактивніше на нього почали звертати увагу в наш час, тобто в XXI столітті. Дане питання почало турбувати багатьох науковців у звязку з тим, що в нашому суспільстві почали масово зявлятися підлітки, які мають відхилену поведінку, тобто девіанти. Тому, дослідивши історію, можна прослідкувати, як і в який саме час відбувалося становлення цього виду роботи з підлітками.

Отже, аналіз літературних джерел дозволив знайти багато цікавих та корисних визначень у різних словниках та у працях психологів, педагогів, науковців. За допомогою даних понять ми можемо чітко орієнтуватися в загальних питаннях даної теми. Тому аналіз різного виду літератури показав наскільки на сьогодні є розробленими основні поняття, які є важливими для написання кваліфікаційної роботи.

Таким чином, проблеми девіантної поведінки - є предметом дослідження соціології, психології, медицини, педагогіки, кримінології. У науковій літературі існує багато визначень девіантної поведінки, і на сьогодні існує багато типологій, що розмежовують різні види девіантної поведінки. Науковці плідно працюють над цим питанням, так як з кожним роком підлітків з відхиленою поведінкою стає все більше й більше. Основними видами девіантної поведінки в сучасному суспільстві вважають протиправну, асоціальну, адитивну та саморуйнівну поведінку. На межі вказаних критеріїв девіантної поведінки знаходяться такі види поведінки людини, девіантність яких визначається на основі неоднозначних, чітко не визначених, відмінних у різних сучасних культурах норм або шкідливість яких залежить від умов, у яких вони здійснюються.

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ РЕАБІЛІТАЦІЙНО-ПЕДАГОГІЧНОЇ РОБОТИ З ПІДЛІТКАМИ ДЕВІАНТНОЇ ПОВЕДІНКИ В УКРАЇНІ


.1 Технологічні аспекти реабілітаційно-педагогічної роботи з підлітками девіантної поведінки


При роботі з підлітками девіантної поведінки, доцільно використовувати певні технології, які можуть допомогти їм пристосуватися до нормального життя. Відомо, що реабілітувати підлітка девіантної поведінки досить складно, для цього потрібен певний період часу, нерідко він може затягуватися на довго. Але, потрібно залучати до такої роботи спеціалістів, які зможуть адаптувати девіантів до усталених норм в суспільстві.

Взагалі, девіантна поведінка характеризується діями, які не відповідають офіційно (чи неофіційно) встановленим у певному суспільстві (соціальній групі) моральним і правовим нормам, котрі ведуть людину до ізоляції, лікування, виправлення чи покарання [6, с. 66].

Реабілітаційна робота з девіантними підлітками передбачає здійснення у кілька етапів: діагностичний, що дозволяє виявити інтереси, потреби, моральні цінності, позитивні якості дитини, самосвідомість і самоповедінку, профілактичний, корекційний. Профілактика передбачає усунення причин і чинників, які викликають відхилення у поведінці і розвитку особистості. Корекція передбачає роботу з конкретними відхиленнями і спрямована, в першу чергу, на самого підлітка [19, с. 52].

Для роботи з девіантами потрібно добирати адекватні технології. Саме педагогічні технології дають змогу: знаходити підґрунтя для результативної діяльності; мобілізувати кращі досягнення науки і досвіду, щоб гарантувати бажаний результат; будувати діяльність на інтенсивній, тобто максимально науковій, не на екстенсивній основі, яка призводить до виправданих затрат сил, часу і ресурсів; більше уваги приділяти прогнозуванню і проектуванню діяльності з метою попередження її корекції у ході виконання; використовувати найбільш повноцінно інформаційні засоби тощо. Але не завжди педагогічна робота може вплинути на девіанта, тобто для того щоб працювати з таким підлітком потрібно застосовувати більш дієві технології, які ґрунтуються на реабілітаційно-педагогічній роботі, її повинні виконувати кваліфіковані соціальні педагоги чи соціальні працівники [12, с. 34].

Уміння застосовувати технології реабілітаційно-педагогічної роботи з такими підлітками дає свої певні результати, хоча не завжди вони є досить позитивними. Адже, дійсно, технологія - це не данина моді, а стиль сучасного науково-практичного мислення, яке сприяє радикальному вдосконаленню діяльності людини, підвищенню її результативності, інтенсивності, інструментальності, технологічної забезпеченості. Технологія в будь-якій сфері - це діяльність, яка максимально відображає обєктивні заходи даної предметної сфери і тому забезпечує адекватність діяльності визначеним цілям [32, с. 39].

Основними характеристиками педагогічних технологій дослідники називають системність, концептуальність, науковість, інтегративність, гарантованість результату, відтворюваність, ефективність, якість навчання, його вмотивованість, новизну, алгоритмічність, інформаційність, оптимальність, можливість трактування чи перенесення в нові умови [12, с.36].

Звідси можна сказати, що технологія - це педагогічна діяльність, яка максимально реалізує в собі закони виховання, соціалізації і розвитку особистості і тому забезпечує її кінцеві результати. А педагогічна технологія - це вмотивована діяльність, яка реалізує науково обґрунтований проект освітньо-виховного процесу і яка володіє високою мірою ефективності, надійності і гарантованості результатів [26, с. 95]

Педагогічною технологією реабілітації підлітків відхиленої поведінки можна назвати комплекс, який включає:

певні уявлення про передбачувані результати виховання;

засоби діагностики поточного стану вихованців;

засоби діагностики поточного стану вихованців;

пакет методів педагогічного впливу;

критерії вибору оптимальних методів виховання для конкретних умов [27, с. 96].

Для реабілітації підлітків з відхиленою поведінкою найбільш сприятливими є особистісно-орієнтовані педагогічні технології. В їх основі є незаперечне визнання індивідуальності, самобутності, самоцінності кожної людини, наділеної своїм неповторним субєктивним світом і досвідом. Використання особистісно-орієнтованих педагогічних технологій реабілітації підлітків з девіантною поведінкою не можна здійснити без врахування внутрішнього протесту підлітка як носія особистого досвіду. Крім того, застосування цих технологій і управління ними залежить від індивідуальних здібностей підлітка як учасника реабілітаційного процесу. Це робить технології гнучкими, варіативними, багатофакторними.

Ефективне функціонування педагогічних технологій у реабілітаційній роботі з девіантними підлітками передбачає:

визнання підлітка субєктом реабілітаційного процесу;

визначення мети реабілітації як розвитку індивідуальних здібностей дитини, відновлення порушення звязків і його взаємовідносин з середовищем;

пошуки засобів, які забезпечують реалізацію визначення мети шляхом виявлення і структурування особистого досвіду дитини, її спрямованого розвитку у процесі реабілітації [17, с. 137-138].

Педагогічні технології соціальної реабілітації виконують організуючу, звязуючу та координуючу функції між розвитком дитини як субєкта діяльності і розвитком самої діяльності, між формуванням мікроколективу і розвитком самої діяльності, між формуванням мікроколективу і розвитком особистості, між процесом виховання і самовиховання [20, с. 17].

Як вважає, відомий науковець Л. Мардахаєв, у кожній конкретній ситуації педагогу необхідно зясувати:

соціально-педагогічну мету, до чого прагнути, чого слід домагатися;

- умови її реалізації;

- особливості та можливості обєкта;

особливості місця реалізації;

часові можливості реалізації мети;

можливі форми реалізації;

особливості субєкта соціально-педагогічної діяльності, його можливості [12, с. 35].

Технології педагогічної роботи - це сукупність способів, дій, спрямованих на встановлення, збереження чи поліпшення соціального функціонування обєкта, а також на попередження негативних соціальних процесів. Технології педагогічної роботи відображають її найголовнішу складову - прикладний аспект. Урахування технологій, що мають місце в педагогічній роботі допомагає збільшити можливості вирішення соціальних проблем сімей, що мають підлітків з відхиленнями у поведінці. Зважаючи на інтегрований, універсальний характер педагогічної роботи, можна визначити її основні складові: соціально-психологічні, соціально-медичні й безпосередньо соціально-педагогічні технології. В основу реалізації соціально-педагогічних технологій мають бути покладені принципи соціальності та розвитку їхнє визначення та застосування в роботі є свідченням певного рівня розвитку соціально-педагогічної діяльності [22, с.17].

На сьогоднішній день для соціальних працівників, педагогів та психологів є дуже багато роботи в плані реабілітаційної та педагогічної підтримки підлітків, яким притаманна девіантна, делінквентна та інші асоціальні види поведінки. Тому кожному спеціалісту для того, щоб краще орієнтуватися в даному питанні необхідно розібратися, які ж бувають взагалі відхилення у поведінці, та що може бути причинами цього. Отже, вчені визначають різні причини відхилень у поведінці підлітків, такі як:

відхилення від норми через стан здоровя - порушення у фізичному та психічному здоровї, відставання у рості, акцентуації характеру, дефекти памяті, мислення;

порушення в сфері міжособистісних взаємин - непопулярний, ізольований в класному колективі, конфліктний, відчужений;

помилки педагогів, перебільшення педагогічної влади - позбавлення дитини індивідуальних стимулів, покарання повязані з приниженням особистості дитини, поверхневе знання особливостей школяра, конфліктні відносини між педагогами та батьками дитини чи між педагогами і дитиною;

помилки сімейного виховання - заласкане, самотнє чи задавлене дитинство, відсутність елементарних психолого-педагогічних знань, перекладання турбот про виховання на школу, конфлікти в сімї;

соціальні причини - суперечності в суспільстві, в мікросоціумі [29, с. 9].

При роботі з девіантними підлітками, доцільно застосовувати педагогічний метод "зрив" за А. Макаренком. Адже, поставлені перед необхідністю щось вирішувати терміново девіантні підлітки не в змозі займатися аналізом і копатися у своїх "за" і "проти". І в такій ситуації оперативно і рішуче діють. Але водночас для них є дуже важливою оцінка оточення, мікроколективу, що спонукає підлітка по-новому подивитися на себе. Реабілітація підлітків з девіантною поведінкою посилюється за рахунок методів і техніки психокорекції: індивідуальних (бесіда, співбесіда, сеанси психоаналітики), групові (інтерактивні, імітаційно-ігрові, невербальні з елементами музикотерапії та ін.) [20, с. 19].

Найбільш адекватною технологією вирішення питань, які стосуються девіантних підлітків вважають аналітико-перетворюючий метод - перевиховне коректування особистості підлітка, яке здійснюється в такій послідовності:

психологічна кваліфікація особистих деформацій підлітка, виявлення їх внутрішніх механізмів, визначення рівнів психічних змін (індивідуально-психологічні, міжособистісні, особистісні);

встановлення на основі проведеного аналізу конкретних завдань та сфер, по відношенню яких показаний профілактичний, дидактичний та корекційний вплив;

відшукування, розробка та апробація тактичних прийомів діагностичних та корекційних методик, оптимальних умов, які будуть сприяти їх реалізації. Цей етап одночасно являється перевіркою попередніх гіпотез та висновків, які були зроблені на попередніх етапах [18, с. 23].

Також, ефективною при роботі з девіантними підлітками є індивідуальна програма реабілітації підлітка, вона створюється на основі вивчення особистості та аналізу усієї доступної інформації (стан його фізичного та психічного здоровя, ступінь освітньої підготовки), яка обумовлює не тільки проведення загальних оздоровчих заходів, але і комплексну реабілітаційно-педагогічної роботи [20,с. 18].

Підчас роботи з підлітками девіантної поведінки важливу роль відіграють педагогічні технології соціальної адаптації, які включають: передбачення результатів виховання, засоби діагностики, методи педагогічного впливу, критерії вибору методів. Педагогічні технології передбачають ситуації розвитку, саморозвитку, самовдосконалення, самореалізації; пропонують групи методів виховання: переконання, заборону, вказівки, обмеження; бесіду, співбесіду; інтерактивні, комунікативні, ігрові та інші ситуації [12, с. 37].

Щоб, досягати позитивних результатів при роботі з девіантними підлітками, можна використовувати багатий досвід зарубіжних країн, наприклад у Голландії для роботи з підлітками, що допустили дрібні крадіжки або акти вандалізму використовують проект під назвою "Halt". Даним проектом охоплено 79% території Голландії. Суть цього проекту полягає в тому, що підліткові, що здійснив правопорушення, пропонується відшкодувати матеріальний або моральний збиток власною працею. Він може відмовитися, але в цьому випадку буде мати справу з місцевими органами правопорядку. Судимість у Голландії, як відомо, має серйозні соціальні наслідки, тому що в у цьому випадку виникають складності при надходженні у вищий навчальний заклад і на роботу. Тож, можна запровадити і в нашій країні таку технологію, що допоможе уникати негативних наслідків від дій девіантних особистостей [37, с. 45].

Отже, ці данні є досить корисними для використання їх підчас проведення реабілітаційної чи педагогічної роботи з підлітками девіантної поведінки. Адже, як ми помітили причин для прояву такої поведінки в нашому суспільстві безліч, тому спеціалісти різних галузей повинні використовувати різноманітні педагогічні технології, які дозволять уникнути негативних наслідків. Шляхом використання технологій можна повернути підлітка до нормального життя та забезпечити його нормальне функціонування у всіх аспектах життя. Тому, здійснивши аналіз технологій реабілітаційно-педагогічної роботи з підлітками девіантної поведінки, ми дійшли висновків, що деякі з них є дуже дієвими, а деякі мало дієвими, але щоб досягти максимального результату при роботі з девіантом, необхідно застосовувати данні технології в комплексі, так як кожна окрема технологія може доповнювати іншу і давати більш позитивний ефект.


2.2 Діагностика рівня схильності осіб підліткового віку до проявів девіантної поведінки


Тема дослідження: Дослідження рівня схильності осіб підліткового віку до проявів девіантної поведінки.

Початкові уявлення про тему дослідження: Дану тему розглядали багато вчених, серед яких педагоги, юристи, психологи, соціологи та інші. Так, як ця тема стосується нашого молодого покоління, то вона є обєктом вивчення та дослідження багатьох науковців. Відомий доктор юридичних наук Е.Єрмаков зазначав, що підліткам з проявами девіантної поведінки притаманна впертість і вони не відчувають болю інших, на першому місці - в них деформація в морально-емоційній сфері. Відомий психолог В. Оржеховська, також розглядала дане питання. Характеризуючи підлітків девіантної поведінки вона виділяє такі групи:

конфліктно-ситуаційні з переважною позитивною спрямованістю;

неврівноважено-ситуаційні з переважною негативною спрямованістю;

нестійкі з переважно негативною спрямованістю; [44, с. 36].

Характеристика особистості підлітків з відхиленнями у поведінці у вчених педагогів В. Процюк, Л. Кацинської, М. Кравченко характеризується так:

перша група - переважають позитивні потреби в соціальному спілкуванні, але є незначні спотворювання. Ставлення до навчання позитивне, працездатність відносно висока. Правопорушення для них випадкове явище, яке стало можливим завдяки випадковій ситуації.

друга група - важковиховувані підлітки, які формувалися у середовищі з незначним відхиленням. Послаблений інтерес до навчання, вони ізольовані в колективі. Схильні до вживання наркотичних речовин.

третя група - формуються у несприятливому середовищі. Схильні до вживання спиртних напоїв, полюбляють бійки. Виявляють високу трудову активність, вбачаючи в цьому сенс самоутвердження, можливість заробити гроші.

четверта група - переважно ведуть споживацький спосіб життя. Як правило, це - невстигаючі учні. Крадіжки - їхні основні правопорушення.

Але все ж таки, ці науковці більше звертали свою увагу на теорію, а ніж на практику, тому дана тема є не достатньо вивченою на сьогоднішній день, це також зумовлено тим, що більшість проблем на які звертають увагу наші громадяни стосуються переважно економічного, а не соціального характеру. Тому судити про ступінь вивченості даної проблеми досить складно [1, с. 11-12].

Проблема: Дана проблема є досить актуальною для нашого суспільства, адже число підлітків з девіантною поведінкою постійно зростає. Проблема девіантності є надзвичайно серйозною, так як вона стосується нашого молодого покоління. Адже, проявляючись ще у підлітковому віці вона з кожним роком набуває все більшої складності. Якщо підлітку не допомогти виправити таку поведінку, то це може потягти за собою більш серйозніші наслідки в майбутньому. Тому спеціалістам різних галузей потрібно звертати увагу на дану проблему та намагатися її вирішувати.

Обєктом дослідження є особи підліткового віку.

Предметом дослідження є дослідження рівня схильності осіб підліткового віку до проявів девіантної поведінки.

Мета дослідження полягає у визначенні рівня схильності підлітків до проявів девіантної поведінки та розробці шляхів покращення реабілітаційно - педагогічної роботи.

Відповідно до поставленої мети визначенні такі завдання:

- скласти анкету для проведення дослідження; (див. дод. Б)

провести пілотажне опитування;

проаналізувати отримані результати та запропонувати шляхи покращення даної проблеми.

Гіпотеза дослідження: в основу дослідження було покладено припущення про те, що на прояви девіантної поведінки серед підлітків впливають, як безпосередньо сімя, друзі, так і суспільство в цілому, тому необхідно визначити який з факторів підштовхує підлітків до прояву девіантної поведінки найбільше та що є причиною підвищення рівня схильності девіантної поведінки серед підлітків.

Підлітковий вік - це період розвитку дітей від 11 до 15 років. Підлітковому віку характерні інтенсивні й кардинальні зміни в організмі дитини на шляху біологічної зрілості і статевого дозрівання [7, с. 28].

Девіантна поведінка - це система вчинків, що відхиляються від загальноприйнятої норми: психічного здоровя, права, культури чи моралі; це асоціальна поведінка, що порушує будь-які соціальні та культурні норми [43, с. 37].

Реабілітація - це комплекс медичних, психологічних, педагогічних, технічних, професійних мір, спрямованих на відновлення, або компенсацію порушених функцій організму і працездатності, обмеженої життєдіяльності хворих, інвалідів, втрати близьких людей, соціальної дезадаптації [40, с. 34].

Технологія - це педагогічна діяльність, яка максимально реалізує в собі закони навчання, виховання, розвитку особистості і тому вона забезпечує її кінцеві результати [42, с. 35].

Для того, щоб працювати з підлітками девіантної поведінки необхідно використовувати різні заходи та прийоми. Зокрема, необхідно проводити педагогічну роботу, яка буде залучати підлітків до нормального навчального процесу та розумового розвитку. Отже, педагогічна робота - включає в себе діяльність, яка повязана з процесом виховання дітей та нормального їхнього функціонування в суспільстві. Якщо аналізувати визначення поняття реабілітація, то можна говорити, що реабілітаційна робота - це комплекс заходів, який спрямований на підтримку та адаптацію різних категорій населення, до нормального способу життя.

"Дослідження рівня схильності підлітків до проявів девіантної поведінки, порівняльний аналіз " було проведено на базі Нововоронцовських загальноосвітніх шкіл І - ІІІ ступенів № 1 та № 2 було опитано по одному 8 класу, з кожної школи. Загалом в школі № 1 було опитано 22 учні з них 14 дівчаток та 8 хлопчиків, та в школі № 2 було опитано 20 учнів з них 9 дівчат та 11 хлопчиків. Опитавши учнів, ми порівняли результати двох шкіл. Основні результати опитування подані у таблиці 2.1 Додаток В.

Отже, порівняння результатів опитування показало, що у вільний час діти переважно спілкуються зі своїми друзями, це підтверджує показник 50% учнів ЗОШ № 1, та 45% учнів ЗОШ № 2 і лише декілька відсотків допомагають батькам, всі останні грають в компютерні ігри та відвідують гуртки. Стосовно відвідування учнями школи, то тут ситуація є досить негативною, та як лише 40% учнів ЗОШ № 1 сумлінно відвідують всі уроки кожного дня, а в ЗОШ № 2 лише 30%, тобто учні першої школи менше пропускають заняття, аніж учні другої школи, тому можна сказати, що учні школи № 2 більше підпадають під вплив оточуючого середовища, яке може негативно впливати на них, і як результат може зявлятися схильність до проявів девіантної поведінки. Проаналізувавши дану ситуацію можна сказати, що не відвідування школи може бути підґрунтям для появи осіб девіантної поведінки, тому слід чітко організовувати шкільний порядок і слідкувати за цим процесом, що б у майбутньому уникнути серйозних проблем.

Що ж стосується питання чи знаєте ви як називається поведінка підлітка, яка суперечить загальноприйнятим нормам, то всі підлітки відповіли так, це говорить про певну обізнаність учнів в даному питанні, теж саме стосується питання чи знаєте ви хто такий правопорушник. Якщо розглядати питання, яке стосується втеч з дому, то в обох класах по 10% учнів намагалися покинути домівку. Це здавалося б не високий показник, але все ж таки такі дії є притаманними для підлітків і якщо не працювати з цими школярами, то їхня поведінка може систематично повторюватися, і може тягти за собою більш серйозніші наслідки.

На питання як ви оцінюєте ситуацію, що склалася на сьогоднішній день в нашому суспільстві стосовно здійснення різноманітних порушень підлітками в ЗОШ № 1 70% відповіли, що негативно, тому що цю проблему потрібно вирішувати, а в ЗОШ № 2 65%. Тобто, підлітки, розуміють, що це є великою проблемою для нашого суспільства, і що її потрібно вирішувати, що б не погіршувати цю проблему. Що стосується питання чи є серед ваших знайомих особи які чинили антисуспільну (антиморальну) поведінку, то в учнів ЗОШ № 1 у 20% є знайомі, які чинили таку поведінку, а в учнів ЗОШ № 2 У 10%. Тобто, цей показник свідчить про те, що навіть на підлітка з нормальною поведінкою, може негативно впливати його оточення. На питання, про те чи вживали підлітки алкогольні напої, в обох школах, майже рівні результати, 30% учнів ЗОШ № 1 та 40% учнів ЗОШ № 2 цей показник є високим, адже вживання алкоголю, це вже є певний вид девіантної поведінки. На питання, як часто ви вживаєте алкогольні напої, то переважна кількість учнів вживають алкоголь на свята, але знайшлися і такі, що вживають алкоголь один раз на тиждень, а це є досить негативним результатом. Тому, що вживання алкогольних напоїв з підліткового віку може призвести до різноманітних негативних ситуацій, які можуть потягти за собою дуже погані наслідки. На запитання, які у вас стосунки з вчителями та батьками, в обох класах, переважна більшість відповіли нормальні, і лише у 10% учнів ЗОШ № 1 негативні, та в 15% учнів ЗОШ № 2. Тобто, проаналізувавши отримані дані, виявилося, що в обох школах рівень схильності підлітків до проявів девіантної поведінки є середнім, так як відвідування школи є незадовільним, вживання алкогольних напоїв є досить високим, втечі з дому також спостерігалися у декількох відсотків, тобто на сьогоднішній день необхідно проводити роботу в обох школах, аби допомогти підліткам відсторонитися від девіантної поведінки та жити нормальним життям.

Проаналізувавши отримані результати, їх можна представити у вигляді діаграм, на основі яких можна порівняти дані двох шкіл та виявити, в якій школі навчається більше підлітків, які схильні до проявів девіантної поведінки, яка є неприйнятною в нашому суспільстві. Адже, така поведінка негативно впливає на формування особистості підлітка, а в майбутньому це може зруйнувати життя багатьом дітям та їхньому оточенню. Тож, для виявлення девіантної поведінки у школярів було створено діаграми. Для створення діаграм, було взято основні питання з анкети, з допомогою яких, можна виявити рівень схильності осіб підліткового віку до проявів девіантної поведінки. Основні результати поданні у діаграмах 1 та 2.


Діаграма 1

Рівень схильності підлітків до проявів девіантної поведінки

1.пропускають школу не більше одного разу на тиждень;

2.тікали з дому;

.вимагали гроші чи якісь речі;

.є знайомі правопорушники;

.вживали алкогольні напої;


Діаграма 2

Рівень схильності підлітків до проявів девіантної поведінки

1.пропускають школу не більше одного разу на тиждень;

2.тікали з дому;

.вимагали гроші чи якісь речі;

.є знайомі правопорушники;

.вживали алкогольні напої;


Отже, порівнявши результати опитування, можна зробити такий висновок, що майже однаковими є показники стосовно відвідування занять учнями обох шкіл, вони є досить низькими, що є дуже негативним для підлітків та їх поведінки, адже прогулювання школи є певним показником, який може свідчити про негативну поведінку підлітків.

Стосовно алкогольних напоїв, то в ЗОШ № 1 30% куштували спиртні напої, а в ЗОШ № 2 40 відсотків. Це також, є певним проявом антисуспільної поведінки, адже в алкогольному спянінні людина може чинити не обдумані дії. Втікали з дому по 10 % учнів з кожної школи. Цей показник свідчить, що підлітки з обох класів мають певну схильність до девіантної поведінки, адже втікаючи з дому вони вже наражають себе на небезпеку, а ось вимагали гроші чи якісь речі 10% підлітків ЗОШ № 1 та 15% підлітків ЗОШ № 2, це також не є позитивним результатом.

А от що стосується знайомих, які чинили порушення, то в ЗОШ № 1 у 20% є такі знайомі та в ЗОШ № 2 у 10%, це в свою чергу свідчить, що оточення з яким спілкуються підлітки є не сприятливим для їхнього розвитку, адже за часту на прояви девіантної поведінки впливає оточення підлітка. Тож, з вищезазначеного можна зробити висновок, що показники обох шкіл є майже однаковими, але є деякі відмінності.

На думку автора, в кожному класі обох шкіл є відсоток підлітків, які є схильними до проявів девіантної поведінки. Але, якщо аналізувати у відсотковому співвідношенні, то більш схильними до проявів девіантної поведінки є учні ЗОШ № 2, так як у цих підлітків, аж у 15% є схильність до вимагання, у 40% до вживання алкогольних напоїв та у 10% намагання втекти з дому, а це в свою чергу є певними задатками для виникнення девіантної поведінки у підлітків. Тому з цими учнями потрібно працювати, аби схильність не переросла в девіантну поведінку, тому що проводити профілактичну роботу набагато простіше, а ніж працювати саме з девіантною поведінкою. Тож, до такого спектру роботи необхідно залучати різноманітних фахівців, які зможуть вплинути на дану категорію підлітків.

2.3 Шляхи удосконалення реабілітаційно-педагогічної роботи з підлітками девіантної поведінки


Питання реабілітаційно-педагогічної роботи з девіантними підлітками гостро постає в нашому суспільстві і тому потребує здійснення заходів, тобто проведення певних методик, застосування технологій, які будуть повертати підлітків до нормального функціонування в суспільстві.

Основними шляхами покращення реабілітаційно-педагогічної роботи з підлітками є проведення ряду заходів. Для того, щоб покращити реабілітаційно-педагогічну роботу з підлітками девіантної поведінки спеціалісту потрібно, налаштувати себе на дуже клопітку роботу. Так, як працювати з даною категорією людей виявляється досить складно, це супроводжується певним рядом чинників. Наприклад, сукупність соціальних чинників (сімейних, шкільних, мікрооточення) справляє істотний вплив на розвиток особистості підлітка. Ці чинники можуть впливати на особистість як негативно так і позитивно. Асоціальна поведінка підлітків може обумовлюватися не прогалинами у правосвідомості, а порушеннями психічного розвитку та відхиленнями в емоційно-вольовій, інтелектуальній сфері, незрілості, "дитячій" мотивації провини.

Останнім часом у нашій країні помітна негативна тенденція до збільшення числа так званих девіантних підлітків. Часто це соціальні сироти - дезадаптовані, тривожні, озлоблені тому, потрібно здійснювати психокорекцію, тобто при роботі з даною категорією підлітків можна застосувати рідко використовуваний метод - епістолярну психотерапію. Епістолярна психотерапія (листи до підлітка) - надзвичайно ефективна. Написане переконує та зворушує сильніше, ніж сказане. Лист читають залишившись на самоті, він діє подібно до навіювання у стані аутогенної релаксації. Лист здатен впливати й на рівні переконання, як при гіпнозі. Адресат сам вибирає час, коли його можна читати й сприймати. Це роблять без поспіху, на дечому затримуючись, до чогось знову та знову повертаються, листа беруть з собою в дорогу, зберігають та перечитують. Напучування в листах практикували віками.

Усім відомі листи Сенеки до Луцилія, настанови Жан-Жака Руссо та Мішеля Монтеня. Тому практикується листування з дітьми схильними до правопорушень та бродяжництва, аби утримувати їх від шкідливих звичок, проводити соціальну реабілітацію та адаптацію [34, с. 49].

Також, для покращення реабілітаційно-педагогічної роботи з девіантними підлітками можна використовувати програми примирення - це нова технологія роботи з девіантними підлітками. Більшість педагогів не настільки наївні, щоб думати, що страх перед покаранням утримає тяжких підлітків від нових правопорушень чи інших негативних ситуацій. Тому необхідно шукати інші способи роботи з ними. Це не значить, що потрібно звільнити юного порушника від відповідальності. Навпаки, ми повинні допомогти йому навчитися брати на себе відповідальність за свої вчинки. Цього можна досягти за допомогою програм примирення. Підлітки часто потрапляють в складні та небезпечні ситуації, вступають у конфлікти, які можуть приводити до серйозних наслідків. З таких ситуацій підлітку тяжко вийти самому - не легко впоратися з наслідками, загладити свою провину. Тому їм необхідна допомога, яку надає програма примирення. Програма примирення - це переговори між учасниками конфлікту. Такі переговори дозволяють людям обговорити ситуацію та знайти вихід з конфлікту. Переговори повинен вести спеціально підготовлений ведучий, який нікого не звинувачує і не виправдовує - тобто він займає нейтральну позицію, допомагає сторонам краще зрозуміти одне одного і домовитися. Програми примирення дозволяють розвязати конфліктні ситуації, компенсувати збитки постраждалій стороні, якщо це необхідно, нести відповідальність за скоєний проступок перед постраждалою стороною, сприяють налагодженні діалогу, підтримують конструктивний спосіб вирішення проблем.

Аналогічні програми практикуються в усьому світі уже більше тридцяти років, але тільки нещодавно вони зявилися в Україні. Практика показала, що приблизно 70% програм примирення закінчуються успіхом: підписується примирювальний договір, між конфліктуючими сторонами встановлюються рівні відносини, винуватці відшкодовують збиток постраждалим. Підлітки вчаться домовлятися і не повторювати скоєних помилок [31, с. 193 - 195].

При роботі з девіантними підлітками соціальні педагоги, соціальні працівники, психологи та інші спеціалісти повинні вміти прислухатися до підлітка, не лише сухо застосовувати, методики чи технології, а потрібно ще вміти налагоджувати контакт, якщо у підлітка виникне довіра, і він відчує, що з ним спілкуються, на нього звертають увагу він зможе почувати себе більш простіше та бути відкритим до плідної співпраці. При проведенні реабілітаційно-педагогічної роботи з такими підлітками потрібно перш за все виявити причину такої поведінки, адже частіше за все коріння може сягати якихось сімейних проблем. Як правило, це діти з малозабезпечених сімей, з проблемних сімей, але на сьогоднішній день спостерігається тенденція, що навіть і в добре забезпечених і ззовні благополучних сімях можуть бути підлітки з девіантною поведінкою, частіше всього причиною цього є не достатній прояв уваги з боку батьків чи то вчителів, тобто байдужість по відношенню до підлітка.

Працюючи, наприклад, з неповнолітніми правопорушниками використовуються суспільні та відволікаючі програми. Суть яких заключається у тому, щоб не допускати контакти неповнолітніх делінквентів з системою кримінальних юстицій, так як протиправність даної категорії осіб буде посилюватися тим більше, чим глибше вони будуть занурюватись в цю систему. В результаті в США перевагу було віддано, з однієї сторони, створенню спеціальних комун та общин по перевихованню неповнолітніх правопорушників та молодих злочинців, а з іншого боку - реалізації альтернативних позбавленню волі видів покарань - штрафів, умовного засудження та інше [22, с. 19]. З метою запобігання правопорушень у загальноосвітній школі та в навчальних закладах нового типу, зокрема в гімназіях, слід першочергово проводити профілактичну роботу - слідкувати за відвідуванням учнями уроків, за виконанням правил для учнів, покращувати морально-правову свідомість за допомогою правового всеобучу [36, с. 37]. Для удосконалення реабілітаційно-педагогічної роботи з підлітками з девіантною поведінкою дуже дієвими є рольові ігри та перегляд повчальних фільмів. Так, як програючи роль, якогось героя, чи то позитивного, чи то негативного, підліток може інтерпретувати себе та свою поведінку з даним героєм і таким чином, виявити хороші та погані якості людини. Зрозуміти, як можна чинити, а як ні. Це дуже впливовий метод роботи з підлітками, адже він особисто приймає на себе якусь роль, а в кінці робить висновок на загал, де кожен може, щось додати своє. Вислухавши думки інших та прийнявши свою, підліток може змінювати свою поведінку в кращу сторону. Але підбирати ролі та фільми для перегляду повинен кваліфікований фахівець, аби цей вид роботи був дієвим, а результати високими та позитивними.

Особливо дієвим видом роботи, який спрямований на покращення реабілітаційно-педагогічної роботи з підлітками є використання тренінгів, які допомагають підлітку реабілітуватися та пристосуватися до навколишніх умов. Основними напрямками при проведені тренінгу з дітьми девіантної поведінки є: здійснювати прогнозування учнівської поведінки, що відхиляється від норми, впроваджувати профілактичний напрям роботи як пріоритетний в роботі з підлітками, впроваджувати психолого-педагогічний консиліум як форму супроводу дітей з девіантною поведінкою, здійснювати корекційну роботу з учнями, що мають девіації в наступних формах: робота з родиною, групова та індивідуальна робота з дітьми [37, с. 22].

Ще одним способом роботи з девіантними підлітками є проведення індивідуальної консультативної допомоги, такий вид педагогічної роботи широко використовують в Німеччині. Тож, наша країна могла б запозичити даний вид роботи з підлітками, адже індивідуальна консультативна допомога націлена на соціальне навчання в групі. Вихователь, що рекомендується фахівцями державних і суспільних установ, повинен намагатися разом з підлітком вирішити проблеми виховання в умовах звичного для підлітка середовища [45, с. 112].

Також, для того, щоб удосконалити реабілітаційно-педагогічну роботу з підлітками девіантної поведінки можна використовувати такі засоби:

- засоби "природи". У цьому випадку мається на увазі вплив на дитину (на її біологічну, психологічну, соціальну поведінку) за допомогою засобів природи з метою відновлення цінності дитини. Засобами такої реабілітації можуть бути терапія природою, аромотерапія, повітряні ванни, загартовування;

- засоби "культури і мистецтва", коли передбачений вплив на дитину (її біологічну, психологічну, соціальну поведінку) за допомогою засобів мистецтва, культури з метою відновлення її цілісності. Засобами такої реабілітаційної роботи можуть бути музика, театр, гра, живопис;

- "соціальні засоби", тобто вплив на дитину (біологічну, психологічну, соціальну поведінку) за допомогою соціальних засобів з метою відновлення її цілісності. Засобами такої реабілітації може бути спільна діяльність і спілкування із представниками різних соціальних груп (батьки, однолітки, спортивна група) [25, с. 112].

Однією із форм реабілітаційно-педагогічної роботи з цією категорією підлітків є проведення "вуличної" роботи. Вона активно реалізується в діяльності соціальних служб для молоді. Зміст вуличної роботи полягає у використанні різноманітних ігрових технік і залученні до ігрової діяльності і підлітків, і їх сімей ("Ігротеки на вулиці"); проведенні з ними екскурсій та інших форм організації дозвілля; налагодженні контактів з підлітками в місцях їх найбільшого скупчення, зясуванні потреб і проблем зазначеної групи неповнолітніх (вуличні рейди); залучення вуличних груп до молодіжних обєднань; здійснення профілактичних заходів підлітками серед своїх однолітків (метод "рівний-рівному"); популяризації здорового способу життя серед неповнолітніх з девіантною поведінкою в умовах вуличного простору ("театри вуличного дійства") тощо [5, с. 86].

Тому для покращення реабілітаційно-педагогічної роботи необхідно залучати провідних спеціалістів, які б могли співпрацювати з підлітками, налагоджувати контакт і корегувати поведінку таких підлітків. А також, педагогам та батькам намагатися залучати підлітків до різноманітних гуртків, секцій, тобто спрямувати їх на проведення активного способу життя. Батькам необхідно приділяти більше уваги до дитини, спілкуватися з нею, відпочивати, адже підлітковий вік це досить складний період життя, тому необхідно допомогти підлітку перелаштуватися на пристосування до дорослого життя і краще якщо в цьому будуть домінувати педагоги та батьки, а не підозрілі друзі. Звичайно, не можна відокремлювати підлітка від його друзів, адже це також, до добра не доведе. Необхідно просто контролювати підлітка, але і тут потрібно мати міру. Тобто, найоптимальнішими шляхами покращення реабілітаційно-педагогічної роботи буде покращення та удосконалення існуючих технологій роботи з девіантними підлітками.


Висновки до другого розділу


Отже, розглянувши технології реабілітаційно-педагогічної роботи, ми можемо зробити такий висновок. Кожна окрема технологія, по різному впливає на особистість підлітка, тому для отримання позитивного ефекту після використання будь-якої реабілітаційно-педагогічної технології, необхідно враховувати особливості кожного підлітка. Тому, що певна особистість може по різному реагувати на ту, чи іншу технологію, тому це потрібно враховувати підчас роботи з підлітками з девіантною поведінкою.

Таким чином, особливо дієвими технологіями при роботі з девіантними підлітками є особистісно-орієнтовані педагогічні технології. В їх основі є незаперечне визнання індивідуальності, самобутності, самоцінності кожної людини, наділеної своїм неповторним субєктивним світом і досвідом. Застосування цих технологій і управління ними залежить від індивідуальних здібностей підлітка як учасника реабілітаційного процесу. Це робить технології гнучкими, варіативними, багатофакторними. А для отримання більш ефективного результату підчас роботи з підлітками девіантної поведінки необхідно використовувати комплекс реабілітаціно-педагогічних технологій, що є більш дієвим та корисним.

Дослідження рівня схильності осіб підліткового віку до проявів девіантної поведінки, показало, що учні 8-х класів мають певну схильність до проявів певних видів девіантної поведінки. Це є досить поганим показником, адже підлітки перебувають у перехідному віці, і якщо не втрутитися батькам та спеціалістам, то це може призвести у майбутньому до певних ускладнень. В даний момент схильність до девіантної поведінки є не дуже вираженою, тому спостерігаються тільки окремі випадки, то ж потрібно попрацювати з підлітками, аби досягти позитивного результату та уникнути негативних ситуацій в майбутньому. Тож, виявилося, що учні обох шкіл мають середній рівень схильності до проявів девіантної поведінки, але більш яскраво цей рівень виділяється в учнів 8 класу ЗОШ № 2. Для покращення реабілітаційно-педагогічної роботи з підлітками девіантної поведінки, необхідно використовувати різноманітні заходи, які допоможуть дітям залучитися до нормального ритму та жити повноцінним життям. Особливо дієвими при роботі з підлітками девіантами є використання програм примирення, епістолярна терапія, трудова терапія. Також, ефективними при роботі з неповнолітніми правопорушниками є суспільні та відволікаючі програми - суть яких заключається у тому, щоб не допускати контакти неповнолітніх делінквентів з системою кримінальних юстицій, так як протиправність даної категорії осіб буде посилюватися тим більше, чим глибше вони будуть занурюватись в цю систему. Рольові ігри, також, є непоганим шляхом покращення реабілітаційно-педагогічної роботи з підлітками, але за умови, що їх будуть організовувати фахівці, які на цьому розуміються.

РОЗДІЛ 3. ОХОРОНА ПРАЦІ


.1 Освітлення в кабінеті Служби у справах дітей адміністрації Центрального району міста Миколаєва


Розглядаючи умови праці стосовно освітлення в кабінеті Служби у справах дітей адміністрації Центрального району міста Миколаєва, ми помітили, що воно не відповідає нормі, так як нормою є 300 лк.,а в кабінеті було заміряно і виявлено лише 200лк. Тому освітлення в даному приміщенні не відповідає встановленим нормам.

В кабінеті відсутнє місцеве освітлення, тобто було зафіксовано, що у працівників відсутні на робочих місцях світильники, що значно погіршує стан здоровя працівників, так як лише звичайного освітлення замало, тому світильники повинні бути обовязково. Світильники повинні бути зручними у користуванні, рухомими і головне, безпечними при використані.

Освітлення відіграє дуже важливу роль для працездатності та здоровя людини, так як більшу частину часу людина проводить на робочому місці. А якщо освітлення забагато чи замало, то від цього може страждати здоровя людини. Тому в будь-якій організації чи установі потрібно дотримуватися певних умов щодо нормування освітлення в приміщеннях. Світло є важливим стимулятором не тільки здорового аналізатора, але й організму в цілому. Для людини день і ніч, світло і темрява визначають біологічний ритм - бадьорість та сон.

Отже, недостатня освітленість або її надмірна кількість знижує рівень збудженості центральної нервової системи і, природно, активність усіх життєвих процесів. [3, с. 159].

В залежності від джерела світла виробниче освітлення може бути трьох видів:

природне освітлення прямим або відбитим світлом сонця (небосхилу) через світлові прорізи в зовнішніх відгороджуючи конструкціях приміщень.

штучне освітлення, призначене для освітлення в темні години доби або в приміщеннях, де немає природного світла. Здійснюється електричними джерелами світла (лампи розжарювання або газорозрядні).

сполучене освітлення характеризується одночасним поєднанням природного та штучного освітлення в світлі години доби. Робоче освітлення призначене для забезпечення виробничого процесу, переміщення людей, руху транспорту і є обовязковим для всіх виробничих приміщень [3, с.160].

Мінливість природного світла, який може різко змінюватися навіть протягом короткого проміжку часу, викликає необхідність унормувати природне освітлення за допомогою коефіцієнта природної освітленості. Коефіцієнт природної освітленості являє собою відношення освітленості природним світлом який-небудь точки всередині приміщення до значення зовнішньої освітленості горизонтальної поверхні, що освітлюється дифузним світлом повністю відкритого небосхилу (не прямим сонячним світлом) і виражається у відсотках[1, с. 125].

Природне освітлення виробничих приміщень може здійснюватися через вікна в бічних стінах, через верхні світлові прорізи, ліхтарі або обома способами одночасно (комбіноване освітлення). Верхнє і комбіноване природне освітлення має ту перевагу, що забезпечує більш рівномірне освітлення приміщень. Бічне ж освітлення створює значну нерівномірність у висвітленні ділянок, розташованих поблизу вікон і далеко від них. Крім того, в цьому випадку можливе погіршення освітлення через затінення вікон громіздким обладнанням. В кабінеті було виявлено, що природного освітлення достатньо, так як в приміщенні є два вікна і світло нормально поступає до кабінету.

Штучне освітлення може бути загальним та комбінованим. Загальним називають освітлення, при якому світильники розміщуються у верхній зоні приміщення рівномірно (загальне рівномірне освітлення) або з врахуванням розташування робочих місць (загальне локалізоване освітлення). Штучного освітлення виявилося не достатньо, так як у кабінеті є лише дві лампи, які не забезпечують нормального освітлення, і в кабінеті світло розподіляється не рівномірно, тим самим погіршуючи умови праці для працівників служби.

Місцеве освітлення створюється світильниками, що концентрують світловий потік безпосередньо на робочих місцях. Застосування лише місцевого освітлення не допускається з огляду на небезпеку виробничого травматизму та професійних захворювань. Місцеве освітлення в кабінеті служби у справах дітей взагалі відсутнє[2, с. 198].

Для створення сприятливих умов зорової роботи, які б виключали швидку втомлюваність очей, виникнення професійних захворювань, нещасних випадків і сприяли підвищенню продуктивності праці та якості продукції, виробниче освітлення повинно відповідати наступним вимогам:

створювати на робочій поверхні освітленість, що відповідає характеру зорової роботи і не є нижчою за встановлені норми;

- не повинно чинити засліплюючої дії як від самих джерел освітлення, так і від інших предметів, що знаходяться в полі зору;

забезпечити достатню рівномірність та постійність рівня освітленості у виробничих приміщеннях, щоб уникнути частої переадаптації органів зору;

не створювати на робочій поверхні різких та глибоких тіней (особливо рухомих);

повинен бути достатній для розрізнення деталей контраст поверхонь, що освітлюються;

- повинно бути надійним і простим в експлуатації, економічним та естетичним[1, с. 124].

Розглядаючи освітлення в кабінеті Служби у справах дітей в першу чергу було розглянуто основні вимоги до освітлення. Основними вимогами, які ставляться до раціонального освітлення є:

достатня освітленість робочого місця (нормована);

рівномірне освітлення;

відсутність тіней, особливо рухомих, на робочій поверхні;

захист від сліпучої дії джерела світла;

вірний вибір напрямку світла[3, с. 159].

Ми виявили, що для робочого приміщення освітлення відіграє дуже важливу роль. В кабінеті служби у справах дітей дотримані майже всі норми, стосовно освітлення приміщення, окрім достатньої освітленості і рівномірності освітлення робочого місця. Пройшовши практику в службі у справах дітей адміністрації Центрального району міста Миколаєва, я помітила, що у кабінеті в якому працюють чотири спеціалісти, недостатньо освітлення. Так, як в них відсутнє штучне освітлення, тобто, немає жодного світильника, а є лише одна лампа, яка розміщена по центру стелі, цієї лампи недостатньо для того, щоб забезпечити нормою світла всі чотири робочих місця. Така мала кількість світла може негативно впливати на працівників служби, тобто їхнє здоровя може погіршуватися.

Тому дане дослідження направлене на усунення чи хоча б часткове зменшення впливу шкідливих виробничих і зовнішніх чинників на організм людини і довкілля, в даному випадку мова йде про освітлення в кабінеті соціальних працівників. Якщо нехтувати вимогами, які висуваються до норми освітлення в приміщеннях, то це може призвести до погіршення здоровя працівників. Охорона праці спрямована на вирішення завдань створення на робочому місці безпечних умов праці. Тому, оформлення спеціально обладнаних приміщень для роботи соціального працівника припускає забезпечення сприятливого психологічного впливу елементів дизайну, створення невимушеної обстановки, затишку й комфорту. Тому освітлення, відіграє дуже важливу роль для роботи соціального працівника, так як більшість часу людина перебуває в приміщенні, тобто в кабінеті. Тож, світла в робочому кабінеті повинно бути достатньо, аби можна було працювати у спокійній та комфортній обстановці, тому що якщо світла в приміщенні недостатньо, то людина постійно перебуває в напруженні, від цього може зявлятися роздратування, погіршення самопочуття та найголовніше страждає зір людини.

Висновки до третього розділу


Отже, освітлення відіграє дуже важливу роль для робочого приміщення, так як від цього залежить здоровя та самопочуття працівників.

. В кабінеті Служби у справах дітей адміністрації Центрального району було розглянуто умови праці стосовно освітлення і було виявлено, що в кабінеті соціальних працівників, не вистачає освітлення для нормального робочого процесу, так як воно складає лише 200 лк.

. Для того, щоб забезпечити нормальні умови праці в кабінеті, необхідно додати місцеве освітлення у вигляді додаткових джерел світла, світильників, з допомогою яких можна забезпечити належне освітлення в приміщенні.

. Що стосується штучного освітлення, то в приміщені Служби у справах дітей необхідно ввести додаткове освітлення, яке допоможе працівникам зберегти своє здоровя та працювати в нормальних умовах праці.

Для того, щоб забезпечити нормальні умови праці, згідно з чинним законодавством, необхідно дотримуватися всіх вимог, які висуваються до певних організацій та установ.


ВИСНОВКИ


Відхилення в поведінці - є природною умовою розвитку людини та життя всього суспільства. Одним із видів відхилень в поведінці є девіантна поведінка, що розуміється як відхилена поведінка індивіда або групи, яка не відповідає загальноприйнятим нормам, внаслідок чого відбувається порушення цих норм. Питання реабілітаційно-педагогічної роботи з підлітками є важливим, складним та цікавим.

Кваліфікаційна робота на тему реабілітаційно-педагогічної роботи з підлітками девіантної поведінки виконана у повному обсязі, окреслені найважливіші періоди, в яких розглядався розвиток реабілітаційно-педагогічної роботи з підлітками, висвітлено основні технології роботи з девіантами, типологія девіантної поведінки, було проведено дослідження, запропоновано основні шляхи удосконалення реабілітаційно-педагогічної роботи з підлітками.

Мету дослідження досягнуто, поставлені завдання виконано, гіпотеза підтвердилася. На основі здійсненого дослідження автором сформульовано наступні висновки і пропозиції:

1. Проаналізувавши джерельну базу дослідження, було виявлено що питанням реабілітаційно-педагогічної роботи з підлітками цікавляться багато науковців, які вбачають в такій поведінці дуже серйозні наслідки для підлітків. Тож, ознайомившись з літературою, яка висвітлює питання, яке стосується історії становлення реабілітаційно-педагогічної роботи з підлітками ми відслідкували, що раніше даним питанням майже не цікавилися, це повязано з різними періодами в житті суспільства. Найбільш продуктивніше почали працювати з підлітками в кінці XX на початку ХХІ століття, коли почали масово зявлятися різноманітні заклади, які боролися з різною відхиленою поведінкою підлітків. Цей період став найактивнішим для розгляду даного питання, так як в наш час це питання почало гостро висвітлюватися в суспільстві.

2. Розглянувши типологію девіантної поведінки, було зясовано, що проблеми девіантної поведінки - є предметом дослідження соціології, психології, медицини, педагогіки, кримінології. У науковій літературі існує багато визначень девіантної поведінки, і на сьогодні існує багато типологій, що розмежовують різні види девіантної поведінки. Науковці плідно працюють над цим питанням, так як з кожним роком підлітків з відхиленою поведінкою стає все більше й більше. Основними видами девіантної поведінки в сучасному суспільстві вважають протиправну, асоціальну, адитивну та саморуйнівну поведінку. На межі вказаних критеріїв девіантної поведінки знаходяться такі види поведінки людини, девіантність яких визначається на основі неоднозначних, чітко не визначених, відмінних у різних сучасних культурах норм або шкідливість яких залежить від умов, у яких вони здійснюються.

3. Охарактеризувавши технологічні аспекти реабілітаційно-педагогічної роботи з підлітками девіантної поведінки було виявлено, що при роботі з підлітками зазначеної категорії слід використовувати різні технології, застосовуючи їх у комплексі чи окремо, в залежності від випадку та особистості з якою потрібно працювати. Найбільш ефективними технологіями роботи з девіантними підлітками є особистісно-орієнтовані педагогічні технології, які спрямовують свою діяльність на саму особистість на її внутрішній світ, багато чого залежить і від специфіки характеру підлітка, від оточення з яким він спілкується та в якому він перебуває, тобто працюючи з підлітками девіантної поведінки необхідно враховувати всі аспекти, що б нічого не пропустити та не нашкодити особистості. Педагогічні технології соціальної реабілітації також, є дієвими при роботі з девіантами, так як вони виконують організуючу, звязуючу та координуючу функції між розвитком дитини як субєктом діяльності і розвитком самої діяльності, між формуванням мікроколективу та між процесом виховання і самовиховання.

4. Дослідження рівня схильності осіб підліткового віку до проявів девіантної поведінки та здійснений порівняльний аналіз учнів двох класів різних шкіл, засвідчили, що учні ЗОШ № 2 мають більшу схильність до проявів девіантної поведінки, так як в них більше учнів, які втікали з дому, які вимагали, якісь речі, та таких, які вживали алкогольні напої, а ці всі чинники, негативно впливають на поведінку підлітків. Тому в майбутньому, якщо не працювати з такими підлітками, то можна отримати негативні результати, тобто схильність може поступово перерости в вияви девіантної поведінки. Відсутність контролю за такою особистістю може призвести до негативних наслідків, які можуть вплинути не тільки на життя самої особистості, але і на оточення в якому перебуває підліток. Для покращення реабілітаційно-педагогічної роботи з підлітками девіантної поведінки, необхідно використовувати різноманітні заходи, які допоможуть дітям залучитися до нормального ритму та жити повноцінним життям. Доведено, що оптимальним шляхам є використання програм примирення та застосування епістолярного жанру, ці засоби є досить дієвими, так як вони безпосередньо залучають підлітків до проведення реабілітаційної роботи з ними. Особливо дієвими є рольові ігри та перегляд повчальних фільмів, що дозволяє підліткам увійти в певну роль та відчути себе на місці того, на кого направлена якась негативна дія, тобто підлітки можуть пережити всі відчуття та зрозуміти, як це погано на них впливає. Перегляд відеофільмів несе схожий характер, тому що підліток може на собі пережити ту чи іншу роль, ті чи інші емоції.

Корисним є зарубіжний досвід при роботі з підлітками схильними до проявів девіантної поведінки: індивідуальна консультативна допомога, яка є досить впливовим методом.

В сучасних умовах, коли зростає кількість девіантних підлітків проведення реабілітаційно-педагогічної роботи з ними є вкрай важливою роботою яка дозволить скоротити кількість дітей з девіантною поведінкою, та уберегти їх від негативних ситуацій у майбутньому.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ


1.Авраменко С.М. "Неформальний підліток" // Психологічний інструментарій. - 2009. - № 9. - С. 10 - 15

2.Андрєєва Г.М. Соціальна психологія: Посібник для ВНЗ. - М.: Аспект Прес, 2004. - 365с.

.Афанасьєв В. В. "Виховання педагогічно занедбаних підлітків (Важкі підлітки)" // Соціальна педагогіка. Теорія та практика. - 2009. - № 1. - С. 21

.Баранова Т. "Підлітки з девіантною поведінкою: труднощі соціалізації" // Соціальна педагогіка. - 2006. - № 4. - С. 46 - 54

.Басов Н.Ф. Історія соціальної педагогіки: Навчальний посібник. - М.: Академія, 2005. - 256с.

.Бенько Л. "Нормативна і девіантна поведінка особистості в умовах соціалізації" // Соціальна психологія. - 2006. - № 5. - С. 64 - 69

.Букач М.М. "Загальна та соціальна педагогіка": Програма та навчально-методичні матеріали. - Миколаїв: МДГУ ім. Петра Могили. - Вип. 17, 2005 - 136с.

.Галагузова М.А. "Девіантна поведінка підлітків, як наслідок їхньої навчальної неуспішності" // Педагогічне навчання і наука. - 2007. - № 5.

.Галагузова Л.В, Мардахаєв В.В. Методика та технології роботи соціального педагога. - М.: 4-е Видання, Видавничий центр "Академія". - 2007. - 416с.

.Глинський Я.І., Афанасьєв В.С. Соціологія девіантної (відхиленої поведінки). - СПб, 2000. - 321с.

.Гордєєва А.В., Морозов В.В. Прикладна реабілітаційна педагогіка. - Науково-методичний посібник. - М.: Академічний проект. - 2004. - 176с.

.Гусак Н.Є. Соціальна політика та соціальна робота: Підручник. - К.: Видавництво "Либідь", 2005. - 246с.

.Дементьєва І. "Відхилена поведінка як наслідок сімейного неблагополуччя" // Соціальна педагогіка. - 2005. - № 5. - С. 22 - 30

.Долженко І. "Використання соціально-педагогічних технологій у роботі класного керівника з дітьми" // Рідна школа: "Науково-педагогічний журнал". - 2006. - № 7. - С. 34 - 38

.Ільїн Е.П. Мотивація і мотиви (Серія "Майстри психології") - СПб: Пітер, 2004. - 509с.

.Енциклопедія освіти / За редакцією І. Оржеховської. - К.: Видавництво "Кремінь", 2008. - 319с.

17.Енциклопедія з загальної та соціальної психології / За редакцією М.І. Єнікєєва. - М.: Видавництво "Пріор", 2002. - 560с.

18.Епіфанова І. "Види та форми дезадаптації підлітків з відхиленою поведінкою" // Педагогічна техніка. - 2006. - № 1. - С. 23 - 25

.Зайцев Г., Зайцев А., Дмитрієв М., Апалькова А. "Соціально-педагогічна реабілітація неповнолітніх правопорушників" // Народна освіта. - 2007. - № 6. - С. 50 - 56

.Зайцев Г., Зайцев А., Дмитрієв М., Апалькова А. "Реабілітація особистості неповнолітніх правопорушників" // Педагогіка. - 2008. - № 6. - С. 17 - 19

.Захаров А.Й. Як попередити відхилення у поведінці дитини. - М.: Видавництво "Просвітлення", 2002. - 218с.

.Заїка Є. В., Крейдун Н.П., Ячина А.С. "Психологічна характеристика особистості підлітків з поведінкою, що відхиляється" // Питання психології. - 2000. - № 4. - С. 15 - 19

.Звєрєва Д.І. Соціальна педагогіка: Навчальний посібник. - К.: Центр учбової літератури, 2008. - 323с.

.Звєрєва Д.І. "Соціально-педагогічна робота з дітьми та молоддю в Україні: теорія і практика" // Соціальна педагогіка: теорія і практика. - 2000. - № 3.

.Змановська Є.В. Девіантологія: психологія відхиленої поведінки особистості: Навчальний посібник. - СПб, 2001. - 207с.

.Капська А.Й. Соціальна робота: технологічний аспект: Навчальний посібник. - К.: Центр навчальної літератури, 2004. - 356с.

.Капська А.Й. Соціальна педагогіка: Підручник. - К.: Центр навчальної літератури, 2003. - 256с.

.Клішевич Н.А. "Становлення соціально-педагогічної роботи з підлітками з делінквентною поведінкою у другій половині 50-х років XX - початку XXI століття" // Соціальна педагогіка: теорія та практика. - 2010. - № 4. - С. 12

.Кочеткова Е.М. "Соціально-педагогічна ресоціалізація делінквентних неповнолітніх у пенітенціарних установах США" // Педагогічна освіта і наука: Навчально-методичний журнал. - 2010. - № 6. - С. 7 - 12

.Коношенко Н.А. "Соціально-педагогічна реабілітація як засіб подолання девіантної поведінки молодших школярів" // Соціальна педагогіка: теорія і практика. - 2011. - № 3. - С. 55 - 61

.Мінц О. Соціологія девіантної поведінки: Навчальний посібник. - Миколаїв: ЧДУ імені Петра Могили. - 2009

.Нікітіна В.А. Соціальна педагогіка: Навчальний посібник. - М.: Видавництво "Альма-Матер" - 2002. - 342с.

.Нечипоренко О. "Робота з підлітками девіантної поведінки" // Психолог. - 2008. - №38 - 39. - С. 22 - 27

.Обухова Л.Ф. Вікова психологія. - М.: Видавництво "Академія". - 2004. - 349с.

35.Овчарова Р.В. Технології виховання практичного психолога. - М.: Творчий центр "Сфера". - 2001. - 322с.

.Орбан-Лембрик Л.Е. Соціальна психологія: Посібник. - К.: Академвидав, 2003. - 448с.

.Першина Л.А. Вікова психологія. - М.: "Альма-Матер". - 2005. - 264с.

.Печенюк А.М. "Теоретичні основи профілактики девіантної поведінки неповнолітніх" // Педагогічна техніка. - 2000. - № 2. - С. 34 - 37

.Рогаткін Д., Гладких С., Кривошеєва Л. "Програми примирення. Нова технологія роботи з важкими підлітками" // Народна освіта. - 2006. - № 2.

.Рожков М.І. Діти з девіантною поведінкою. - М.: Видавництво " Владос ". - 2001. - 235с.

.Савіна С.П. "Аналіз причин делінквентної поведінки підлітків" // Виховання учнів: Теоретичний і науково-методичний журнал. - 2008. - № 10.

.Саламатіна І.І. "Проблема делінквентності особистості в зарубіжній науковій літературі" // Педагогічна освіта і наука: Науково-методичний журнал. - 2006. - № 4. - С. 35 - 38

.Самарська М. "Застосування епістолярного жанру в роботі з делінквентними дітьми та підлітками" // Психолог (Шкільний світ). - 2009. - №22 - 23. - С. 49 - 55

.Словник з соціальної педагогіки: Науковий посібник для студентів вищих навчальних закладів / За редакцією Л.В. Мардахаєва. - М.: Видавничий центр "Академія", 2002. - 368с.

45.Соціальна робота: теорія й практика / Під ред. А. Сорвіна. - К.: Аспект Пресс, 2001.

.Степанов П. "Підлітки" // Соціальна педагогіка. - 2006. - № 4. - С. 75 - 82

.Супрун М., Перечина Н. "Девіантна поведінка дітей і підлітків: соціально-психологічний аспект" // Соціальна психологія. - 2009. - № 2. - С. 178 - 185

.Сучасний словник з педагогіки / За редакцією Є.С. Рапацевича. - Мінськ, 2001. - 394с.

.Український педагогічний словник / За редакцією С. Гончаренка. - К.: Видавництво "Либідь", 1997. - 374с.

.Холостова Е.І. Технології соціальної роботи. - М.: Видавництво "ІНФРА". - 2001. - 378с.

.Христюк О., Супрун М., "Девіантна поведінка підлітків з особливостями розвитку інтелекту" // Дефектологія. - 2008. - № 4. - С. 36 - 40

.Чаюк М. "Соціально-психологічні проблеми правопорушень" // Психолог. - 2004. - №22 - 23

.Чемодурова Ю. "Профілактика і корекція девіантної поведінки підлітків" // Психолог. -2010. - № 38. - С. 14 - 20

.Швець Г. "Девіантна поведінка школярів. Робота психолога з її подолання" // Психолог. - 2004. - №23 - 24

ДОДАТОК А


Анкета на виявлення рівня схильності осіб підліткового віку до проявів девіантної поведінки


Шановні учні!

ЧДУ імені Петра Могили проводить анкетування з метою виявлення рівня схильності підлітків до не прийнятної в нашому суспільстві поведінки. Результати будуть використанні для написання кваліфікаційної роботи. Анкета анонімна, тож просимо відповідати щиро на поставлені запитання.

Оберіть будь-ласка одну з запропонованих відповідей з якою ви погоджуєтесь, або сформулюйте власний варіант відповіді.

. Чим ви переважно займаєтесь у вільний час?

А) проводжу час з друзями; Б) допомагаю батькам;

В) граю в компютерні ігри; Г) відвідую гуртки займаюся спортом;

Д) інше

. Скільки разів на тиждень ви пропускаєте школу?

А) декілька разів, це залежить від настрою; Б) не більше одного разу;

В) залежить від ситуації;

Г) не пропускаю;

. Чи знаєте ви як називається поведінка підлітка, яка суперечить загальноприйнятим нормам?

А) Так; Б) Ні;

. Якщо ви відповіли на попереднє запитання так, то хто на вашу думку є підлітком чия поведінка суперечить загальноприйнятим нормам?

А) делінквент - це особа, яка чинить протиправні дії, або втікає з дому;

Б) девіант - це особа, чиї дії не відповідають суспільним нормам - моральним, правовим, дисциплінарним, побутовим;

В) адитивна особа - тобто, особа, яка залежить від (алкоголю, наркотичних засобів);

Г) криміногенна особа - тобто, особа, яка здійснює злочинні вчинки;

. Чи знаєте ви хто такий правопорушник?

А) Так; Б) Ні;

. Якщо ви відповіли так на попереднє запитання, то хто на вашу думку є правопорушником?

А) це людина, яка чинить протиправні дії, тобто порушує загальноприйняті норми в суспільстві;

Б) особа, яка систематично не відвідує школу;

В) особа, яка постійно зловживає алкоголем;

Г) особа, яка постійно втікає з дому;

Д)інше

. Чи траплялося так, що ви тікали з дому?

А) Так; Б) Ні;

. Якщо ви відповіли так на попереднє запитання, то вкажіть що чи хто був причиною таких дій?

А) мої батьки, так як ми часто сваримося;

Б) мені хочеться розпочати самостійне життя як найскоріше, тому що в мене немає взаємопорозуміння з оточуючими мене людьми;

В) погані життєві умови;

Г) інше

. Чи вимагали ви у когось гроші чи якісь речі?

А) так;

Б) так, але це було лише один раз;

В) ні, не вимагав(ла), але мав(ла) таку можливість;

Г) ніколи нічого не вимагав(ла);

. Якщо ви відповідали на попереднє запитання так, то що було причиною таких ваших вчинків?

А) не вистачало коштів на щось;

Б) заради розваги;

В) бо всі мої друзі так робили;

Г) бо мені хотілося мати саме ту річ, якої в мене не було, чи яку я не мав можливості придбати;

. Що або хто стимулювало(в) вас здійснювати такі дії?

А) не було чим зайнятися;

Б) друзі, знайомі;

В) погана атмосфера в сімї;

Д)інше

. Як ви оцінюєте ситуацію, що склалася на сьогоднішній день в нашому суспільстві стосовно здійснення різноманітних порушень підлітками?

А) суспільство саме винне у виникненні даної проблеми;

Б) мені байдуже, я не цікавлюсь даним питанням;

В) негативно, бо я думаю, що цю проблему потрібно вирішувати;

Г) я не вважаю це проблемою для нашого суспільства;

Д) інше

. Як би ви мали дітей, то як би ви поставилися до того, що ваша дитина вчинила якесь порушення (вкрала щось, побила когось, чи вимагала щось у когось?)

А) я б страшенно розлютився(лась) дізнавшись про це, і дуже суворо наказав(ла) свою дитину;

Б) я б поговорив(ла) з ним(нею) і пояснив(ла), що так чинити неможна;

В) я б поговорив(ла) з дитиною, а якщо б не допомогло, то звернувся(лась) до педагогів чи психологів;

Г) я б нічого не чинив(ла) так як я вважаю, що в цьому немає нічого поганого;

Д) інше

. Серед ваших знайомих є особи, які чинили анти суспільну (антиморальну) поведінку?

А) Так; Б) Ні;

. Чи вживали ви коли не будь у своєму житті алкогольні напої, якщо ні, то переходьте до 17 запитання ?

А) Так; Б) Ні;

. Якщо ви відповіли так, то як часто ви вживаєте алкогольні напої?

А) один раз на тиждень;

Б) декілька разів на тиждень;

В) на свята;

Г) інше

. Які у вас стосунки з батьками?

А) нормальні (ми поважаємо одне одного);

Б) погані (в нас немає взаємопорозуміння);

В)інше

. Які у вас стосунки з вчителями?

А) нормальні (ми поважаємо одне одного);

Б) погані (в нас немає взаємопорозуміння);

В) інше

Вкажіть будь-ласка ваші особисті дані:

Стать Ж/Ч

Повних років _____

Де навчаєтесь ЗОШ№1 ЗОШ№2

Щиро дякуємо за участь в анкетуванні!


ДОДАТОК Б


Таблиця 2.1

Дослідження рівня схильності підлітків до проявів девіантної поведінки (у %) Порівняльний аналіз

№Запитання і варіанти відповідейЗОШ№ЗОШ№212341Чим ви переважно займаєтесь у вільний час? (%)апроводжу час з друзями5045бдопомагаю батькам1011вграю в компютерні ігри2014гвідвідую гуртки займаюся спортом20302Скільки разів на тиждень ви пропускаєте школу? (%)адекілька разів, це залежить від настрою 13,510бне більше одного разу3025взалежить від ситуації16,535гне пропускаю40303Чи знаєте ви як називається поведінка підлітка, яка суперечить загальноприйнятим нормам? (%)атак100100бні004Якщо ви відповіли на попереднє запитання так, то хто на вашу думку є підлітком чия поведінка суперечить загальноприйнятим нормам? (%)аделінквент - це особа, яка чинить протиправні дії, або втікає з дому10бдевіант - це особа, чиї дії не відповідають суспільним нормам - моральним, правовим, дисциплінарним, побутовим99100вадитивна особа - тобто, особа, яка залежить від (алкоголю, наркотичних засобів)00гГ) криміногенна особа - тобто, особа, яка здійснює злочинні вчинки;005Чи знаєте ви хто такий правопорушник? (%)атак100100бні006Якщо ви відповіли так на попереднє запитання, то хто на вашу думку є правопорушником? (%)аце людина, яка чинить протиправні дії, тобто порушує загальноприйняті норми в суспільстві100100Продовження дод. Б

1234бособа, яка систематично не відвідує школу00вособа, яка постійно зловживає алкоголем00гособа, яка постійно втікає з дому007Чи траплялося так, що ви тікали з дому? (%)атак1010бні90908Якщо ви відповіли так на попереднє запитання, то вкажіть що чи хто був причиною таких дій? (%)амої батьки, так як ми часто сваримося;05бмені хочеться розпочати самостійне життя як найскоріше, тому що в мене немає взаємопорозуміння з оточуючими мене людьми105впогані життєві умови009Чи вимагали ви у когось гроші чи якісь речі? (%)атак00бтак, але це було лише один раз1015вні, не вимагав(ла), але мав(ла) таку можливість1010гніколи нічого не вимагав(ла)807510Якщо ви відповідали на попереднє запитання так, то що було причиною таких ваших вчинків? (%)ане вистачало коштів на щось00бзаради розваги1010вбо всі мої друзі так робили05г бо мені хотілося мати саме ту річ, якої в мене не було, чи яку я не мав можливості придбати0011Що або хто стимулювало(в) вас здійснювати такі дії? (%)ане було чим зайнятися1010бдрузі, знайомі05впогана атмосфера в сімї0012Як ви оцінюєте ситуацію, що склалася на сьогоднішній день в нашому суспільстві стосовно здійснення різноманітних порушень підлітками? (%)асуспільство саме винне у виникненні даної проблеми2030бмені байдуже, я не цікавлюсь даним питанням105внегативно, бо я думаю, що цю проблему потрібно вирішувати7065гя не вважаю це проблемою для нашого суспільства0013Як би ви мали дітей, то як би ви поставилися до того, що ваша дитина вчинила якесь порушення (вкрала щось, побила когось, чи вимагала щось у когось?) (%)ая б страшенно розлютився(лась) дізнавшись про це, і дуже суворо наказав(ла) свою дитину105бя б поговорив(ла) з ним(нею) і пояснив(ла), що так чинити неможна3530вя б поговорив(ла) з дитиною, а якщо б не допомогло, то звернувся(лась) до педагогів чи психологів5565 гя б нічого не чинив(ла) так як я вважаю, що в цьому немає нічого поганого0014Серед ваших знайомих є особи, які чинили антисуспільну (антиморальну) поведінку? (%)атак2010бні809015Чи вживали ви коли не будь у своєму житті алкогольні напої якщо ні, то переходьте до 17 запитання ? (%)атак3040бні706016Якщо ви відповіли так, то як часто ви вживаєте алкогольні напої? (%) аодин раз на тиждень1020бдекілька разів на тиждень00вна свята202017Які у вас стосунки з батьками? (%)анормальні (ми поважаємо одне одного)9085бпогані (в нас немає взаємопорозуміння)101518Які у вас стосунки з вчителями? (%)анормальні (ми поважаємо одне одного)9590бпогані (в нас немає взаємопорозуміння)510


ЗМІСТ ВСТУП РОЗДІЛ 1. ІСТОРИКО-ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ СТАНОВЛЕННЯ РЕАБІЛІТАЦІЙНО-ПЕДАГОГІЧНОЇ РОБОТИ З ПІДЛІТКАМИ ДЕВІАНТНОЇ ПОВЕДІНКИ .1 Історична рет

Больше работ по теме:

КОНТАКТНЫЙ EMAIL: [email protected]

Скачать реферат © 2017 | Пользовательское соглашение

Скачать      Реферат

ПРОФЕССИОНАЛЬНАЯ ПОМОЩЬ СТУДЕНТАМ