Психосоматичні захворювання у працівників ОВС

 

Вступ

В наш час все частіше чується відома всім фраза: «всі хвороби від нервувань».

І не дарма, не лише психологи, а й сучасні лікарі все більше уваги приділяють психологічним особливостям та психічному стану пацієнта, та тим негативним подіям які трапляються в їх житті. Все більше науковців визначають, що коріння всіх недугів лежить глибоко в підсвідомості, в забутих, невирішених проблемах, конфліктах, стресах людини.

Робота працівника ОВС відзначається своєю особливістю, бо супроводжується щоденними ризикованими ситуаціями, конфліктними ситуаціями, ненормованою робочою добою, постійним емоційним навантаження та інше. Тому ми можемо стверджувати, що вони мають всі передумови до психосоматичних захворювань. Практичному психологові, який працює з працівниками, дуже важливо правильно усвідомити причини недугів та навчити працівника правильно мобілізувати внутрішні резерви свого організму, зняти психологічну напругу, підвищити впевненість у собі і просто знизити дратівливість, що зменшить ризик захворіти певного роду захворюванням.

Дослідженням особливостей виникнення, розвитку та впливу психосоматичних розладів на особистість займалися багато відчазняних та іноземних вчених, серед яких особливо можна виділити роботи З. Фрейда, Ф. Александера, А. Хармогорова, М. Горяніна, К. Судакова та інші.

В своїх роботах З. Фрейд описував вплив сильного емоційного збудження від неврозів на організм людини. Ф. Александер довів, що затяжні, стереотипні повторювані негативні емоції не обмежуються тільки психологічними проявами, а приводять до розвитку специфічних тілесних розладів. [1, с. 45]. А. Хармогорова і Н. Горянін вивчали «соматизацію» - як розвиток реальних соматичних порушень в результаті впливу стресів, з якими людина не може впоратись. [40, с. 25]. Роботи К Судакова присвячені вивченню подальшого розвитку різноманітних захворювань на фоні триваючого стресу [34, с. 15-30].

Актуальність даної теми полягає в необхідності дослідження негативних впливів психосоматичних захворювань на життєдіяльність та ефективну працездатність працівників ОВС для подальшої їх корекції.

Обєкт дослідження - індивідуально - психологічні особливості особистості працівників ОВС.

Предмет дослідження - особливості психосоматичних розладів серед працівників ОВС.

Мета дослідження - дослідити індивідуально-психологічні особливості особистості працівників ОВС з артеріальною гіпертензією.

Завдання:

• Дослідити існуючі наукові підходи до вивчення психосоматичних захворювань і причин їх виникнення.
• Дослідити особливості особистісних рис працівників ОВС хворих на артеріальну гіпертензію.
• Виявити рівень агресивності та конфліктності хворих на артеріальну гіпертензію.
• Визначити відношення до важливих соціальних понять групи хворих працівників ОВС на артеріальну гіпертензію.
• В дослідженні приймали участь 60 працівників різних підрозділів УМВС України в Полтавській області. В першу групу увійшли працівники ОВС, Працівники цієї групи стоять на диспансерному обліку в лікарні УМВС України в Полтавській області з медичним діагнозом артеріальна гіпертензія, чоловічої статі, віком від 30 до 40 років, стаж роботи яких становить від 10 до 20 років.
• Перед початком проведення психодіагностичного дослідження, з кожним опитуваним була проведена індивідуальна співбесіда. В результаті якої було виявлено, що всі опитувані заперечують спадковий фактор, розвиток гіпертонії субктивно повязують із частими стресовими ситуаціями, конфліктами та навантаженнями на роботі.
• Контрольну групу дослідження склали 30 працівників різних підрозділів Лубенського МВ ГУМВС України в Полтавській області. Всі досліджувані чоловічої статі, віком від 30 до 45 років, стажем роботи від 8 до 19 років, субєктивно вони вважають себе здоровими.
• Методики дослідження:
• 1. Методика багатофакторного опитувальника Р. Кеттелла (187)
• 2. Кольоровий тест відносин на основі тесту Люшера.
• 3. Методика виміру агресивності та конфліктності Ковальова, Ільїна.
• Дипломна робота складається із вступу, двох розділів, висновків та списку використовуваних наукових джерел.
• 1. Розкриття проблеми психосоматичних розладів у науковій літературі
• 1.1 Стрес як фактор, що провокує психосоматичні захворювання
• внутрішній стрес психосоматичний розлад
• Слово «стрес» звучить в наший життя буквально на кожному кроці, зміст, який вкладається в це поняття на «побутовому» рівні, часто вельми розходиться з науковим уявленням про стрес як універсальну реакцію організму, неспецифічний адаптаційний синдром, відкритий лауреатом Нобелівської премії фізіологом Р. Селье. [4, с. 12]. Стрес психоемоційне явище, яке негативно впливає на стан здоров'я людини. Цю позицію відстоювали багато учених, які в своїх роботах описували свою думку з приводу виникнення і впливу стресу. Так з радянських дослідників Бодров В.А відкрив класифікацію психологічного стресу, яка включає наступні його види:
• внутрішньоособистісний (нереалізовані домагання, потреби, безцільність існування);
• міжособовий (трудність спілкування з тими, що оточують, наявність конфліктів або загрози їх виникнення);
• особовий (невідповідність соціальної ролі);
• сімейний;
• професійний. До останнього, зокрема, відноситься стрес бізнесменів, що часто зустрічається, - менеджерів, «білих комірців».
• На думку Тіграняна Р.І причинами стресу у людини є: фізичні чинники зовнішнього середовища, інформаційне навантаження (необхідність прискореної обробки інформації), порушені (в результаті хвороби, порушень сну і інших причин) фізіологічні функції, психологічні і психосоциальние чинники (відсутність контролю над подіями, усвідомлювана загроза, ізоляція, остракізм, груповий тиск). [21, с. 79].
• Дослідження Короленка Ц.П хронічного стресу показали, що не фізіологічний, а саме «психічний рівень адаптації з'явився найбільш чуйним індикатором» стресу, тому для людини стрес зводиться в першу чергу до емоційного.
• Березін Ф.Б стверджував, що стрес для людини є індивідуально сприйманим феноменом, причина якого криється не в зовнішніх, а у внутрішніх, психічних процесах. При цьому як емоційно-стресовий розцінюється стан організму, що виникає в результаті психологічної оцінки ситуації як неприйнятною, негативною, відкиданою при одночасній неможливості її уникнення і що є, по суті, станом психічної напруженості.
• Судаков К.В досліджував наслідки хронічного стресу, крім загальновідомих - втоми, пониженого настрою, дратівливості або апатії, порушень сну і сексуальної потенції (зарубіжні автори використовують спеціальний термін - «вигорання»), він стверджував, що до розвитку психосоматичних захворювань причетні і такі фізіологічні механізми, як миттєве і стійке - на все життя - запам'ятовування значущих подій в ранньому дитинстві (імпринтінг) і психологічне повернення (регресія) у відповідний дитячий віковий період, звідси і відбувся пропонований спосіб позбавлення від психосоматичних розладів - короткочасне повернення пацієнта «в дитинство» і виправлення… недоліків його власного минулого. Таким чином, людина сама, хоча і неусвідомлено, мимоволі, створює собі хворобу. А раз так, сам же може і позбавитися від неї. [34, с. 64].Потрібно тільки навчитися, як це зробити. Також важливий внесок Судакова у вивченні подальшого розвитку різноманітних захворювань на тлі стресу, що продовжується, який відкрив, - так званий церебровисцеральний синдром стресу. Хронічний стрес часто супроводжується порушенням обміну в центральній нервовій системі групи медіаторів (біогенних амінів), зниження змісту яких приводить людину в стан депресії або тривоги. З іншого боку, зміна чутливості до них нервової системи приводить у ряді випадків до виникнення так званих «панічних атак» або нападів втечі від самого себе.
• На наступному кроці розцвітають, негативні наслідки, які стрес залишає в організмі: неврози, депресія, початкові стадії психосоматичних захворювань. Що ж до наслідків, то і вони не за горами - перехід благонабутих захворювань із стадії початкових, переважно оборотних порушень в стадію порушень стійких, органічних.
• Досліджуючи шкідливі наслідки стресу учені з Ростова-на-Дону Е.Б. Квакина, М.А. Уколова виявили, що повторний стрес, коли він протікає в допустимих межах, як би в невеликих дозах, приводить до звикання (реакція адаптації), а то і підвищенню стресостійкості (реакція тренування).
• Як показали роботи фізіолога Г.І. Косицького, стрес, стан напруги організму, розвивається по певних закономірностях і проходить через ряд етапів.
• Спочатку - стадія мобілізації, що супроводжується підвищенням уваги, активністю. Це нормальна, робоча стадія, коли сили витрачаються економно, доцільно. Навантаження, що навіть часті, такі, що протікають на цій стадії, приводять до тренування організму, підвищенню його стресостійкості.
• 2. Якщо проблему вирішити не вдається, розвивається друга стадія, або фаза «стенічної негативної емоції». Виникає надлишок негативних емоцій, носячих стеничний, активно-дієвий характер: лють, гнів, агресія. Про такі стани говорять: «усередині все кипить», «злість назовні проситься, прямо руки сверблять». Ресурси організму витрачаються неекономно, тут все ставиться на карту в спробі добитися мети за всяку ціну. Повторні навантаження, що доходять до цієї стадії, приводять до виснаження організму.
• 3. Якщо ж і це не допомагає, наступає фаза «астенічної негативної емоції». Приходить черга негативних емоцій, що носять астенічний, пасивно-безсилий, занепадницький характер. Людиною оволодівають туга, відчай, невіра в можливість виходу з важкої ситуації.
• 4. А далі - невроз, зірвавши. Людина повністю деморалізована, він змирився з поразкою, опустив руки.
• Подальші медико-психологичні наслідки затяжного стресу також формуються поетапно, в порядку наростання ступеня вираженості порушень:
• 1. Спочатку відбувається порушення власне психічної адаптації, що призводить до зниження ефективності інтелектуальної діяльності. Відбувається це унаслідок того, що функціональні ланки, що забезпечують переробку інформації, - її пошук, сприйняття, аналіз і синтез, зберігання і використання, функціонують викривлено на пониженому рівні. Психічна напруженість виявляється в порушенні стійкості психічних функцій і зниженні ефективності діяльності в наступних формах: гальмівною (уповільнення виконання інтелектуальних операцій), імпульсною (помилкові дії, метушливість) і генерализованої (зрив діяльності, що супроводжується відчуттям байдужості, приреченості і депресією).
• 2. На другому етапі додається погіршення міжособової взаємодії. Показано, що наслідком будь-якого стресового розладу є розвиток в тій чи іншій мірі вираженого порушення соціального пристосування.
• 3. Подальше поглиблення стресу приводить до формування вже виразних фізіологічних зрушень. Спочатку формується так званий синдром психоемоційної напруги. Він є прикордонним станом (на межі норми і хвороби) і включає наступні групові ознаки:
• 1) клініко-психологичні - підвищена тривожність, зниження емоційної стабільності;
• 2) власне психологічні - зниження самооцінки, рівня соціальної адаптованості і фрустраційної толерантності (звідси підвищена уразливість, одним з проявів якої служить симптом «зведеної пружини», коли людина бурхливо реагує на малозначні, хоча і негативні для нього події);
• 3) фізіологічні - переважання тонусу симпатичної нервової системи над парасимпатичною, порушення регуляції системи кровообігу (в першу чергу, підвищення артеріального тиску);
• 4) ендокринні і обмінні - підвищення активності надпочечникової системи і порушення обміну холестерину (передумова розвитку атеросклерозу).
• Зарубіжні учені також займалися вивченням впливу стресу на організм людини. Так на думку Мюлленайзена у людини стрес - це феномен переважно внутрішньої, психічної напруги. При цьому основною умовою виникнення психоемоційного стресу вважається сприйняття загрози, особливо якщо загрозі піддаються найбільш значущі для людини цінності. Лазарус вважав, що в умовах сучасного життя всі люди знаходяться в однаковому положенні: кожен отримує приблизно однакову «дозу» стресів. Розрізняється лише їх індивідуальне сприйняття, суб'єктивна оцінка тяжкості стресу, а значить, і у відповідь реакція на нього. І тут виявляються значні індивідуальні відмінності: у частини людей виявляється «антистресовий імунітет».
• Г Селье займався вивчення хвороб адаптації, або хворобами цивілізації, або психосоматичними захворюваннями. А відносять сюди і гіпертонічну хворобу, і стенокардію, і виразку шлунку, і бронхіальну астму, і цукровий діабет, і деякі шкірні захворювання (екзема, нейродерміт, псоріаз), і коліт, і ще багато що інше. Виходить, що народна мудрість «Всі хвороби від нервів» має під собою реальну основу. Ось тільки не дає ця народна мудрість відповіді на питання, чи можна їх уникнути.
• Власне, ще в XIX столітті 3. Фрейд писав про те, що при неврозах сильне емоційне збудження приводить до соматичних порушень.
• В середині ж XX століття в роботах одного з піонерів тілесно-орієнтованої психотерапії Ф.М. Александера було переконливо доведене: затяжні негативні емоції, що стереотипно повторюються, не обмежуються тільки психологічними проявами, а приводять до розвитку специфічних тілесних розладів. [1, с. 153].Останні виявляються в тих системах організму, з якими дані емоції мають «спорідненість». Так, відчуття гніву приводить до формування серцево-судинних захворювань, а відчуття залежності - захворювань травневої системи. Тоді ж був описаний і фізіологічний механізм подібних порушень, пов'язаний з порушенням тонусу вегетативної нервової системи (її симпатичного або парасимпатичного відділу), контролюючої діяльність внутрішніх органів. На думку Александера, підвищення симпатичного тонусу характерне для гіпертонічної хвороби, захворювань суглобів.
• Як вважає Ст. Блазневі, хвороби є продуктом неусвідомленого внутрішнього конфлікту і, таким чином, є неусвідомлюваний вибір самої людини: «Всі хвороби є психологічними в тому сенсі, що я вибираю хворобу як відповідь на свою життєву ситуацію». При цьому психосоматичні захворювання завжди мають неусвідомлювану самим хворим «вторинну вигоду» - іншими словами, хвороба зручна для підсвідомості, яка таким дитячим чином або «допомагає» людині виправдовувати свої помилки, провину або бездіяльність, або «карає» його (повторюючи вселені в дитинстві докори старших), або мстить (повторюючи вселені ж, але в зрілішому віці, негативні установки тих, що оточують). Тому правильніше (хоча і декілька спрощено) психосоматичні захворювання називати психосоматизированними. Різниця в тому, що на відміну від хвороб, в розвитку яких головна роль належить зовнішнім хвороботворним чинникам (наприклад, збудникам інфекційних захворювань), в походженні захворювань психосоматичних провідну роль грають чинники внутрішнього порядку, в першу чергу психологічні. Іменування подібних розладів психосоматизированними має на меті підкреслити, що людина сама, активно (по більшій мірі несвідомо) соматизирує, буквально «втілює» свої невідреаговані емоції і психологічні проблеми, що спочатку «застряють» в його тілі у вигляді дискомфортних відчуттів, а потім внутрішні органи виходять з ладу, унаслідок викликаних цим застряванням збоїв нормальної регуляції їх роботи. Коли людина не виражає свої емоції зовні, він «заморожує» їх у вигляді тілесних відчуттів. «Фізіологічно закономірним результатом послідовного культивування так званих затриманих емоцій (придушення або витіснення одних компонентів емоцій і надмірної активації інших) стає різна вісцелярна патологія. Соматизація - це не тільки схильність до переживання психологічного стресу на фізіологічному рівні. Соматизація - це розвиток реальних («органічних») соматичних порушень в результаті дії стресів, з якими людина не може справитися. [25, с. 245].У російській культурі, на думку тих же авторів, соматизація часто набуває містичного трактування, як «пристріту», «псування» і так далі Значне число осіб, що звертаються за медичною допомогою, насправді страждає різними формами соматизації. Фізіологічно ж в основі соматизації лежить так зване соматосенсорное посилення - певний особовий стиль сприйняття природних тілесних відчуттів як що турбують, потенційно небезпечних і неприємних. Соматизація багато в чому пов'язана також з інфантильними особистісними особливостями, такими, як залежність, завищений рівень домагань і пасивність, особливо пасивна (стримувана) агресивність.
• Аналогічний вислів знаходимо у А. Маслоу: «Коли базова суть особи заперечується або пригнічується, людина захворює». З цієї точки зору психосоматичні симптоми, точніше їх подолання, виявляються не чим іншим, як потенційною можливістю для особистого зростання. З більш загальних позицій вони розглядаються як приватні прояви своєрідних «психодуховних криз», переживання яких може привести не тільки до лікування психосоматичних захворювань, але і духовному розкриттю, позитивній особовій трансформації і еволюції свідомості.
• 1.2 Психологічний та медичний підходи до вивчення психосоматичних захворювань
• внутрішній стрес психосоматичний розлад
• З точки зору психології будь-який розлад в найширшому сенсі є психосоматичним. У вужчому сенсі це - соматичні розлади, які цілком або частково обумовлені психічно. [29, с. 356].
• Класифікація психосоматичних розладів.
• Психосоматичні реакції-це те, що є у всіх. Наприклад, зниження апетиту від розладу, жари від сорому. Це нормальний аспект діяльності організму, вони зникають при зміні зухвалої їх ситуації.
• Власне психосоматичне порушення. Сюди входять:
• Конверсійні симптоми
• Функціональні синдроми (неврози органів)
• Психосоматози

Конверсійний симптом - проекція психічної реальності на тілесну сферу. Соматична відповідь - як спроба вирішення конфлікту. Симптом носить символічний характер. Є тільки уявлення, виражене в тілесній сфері, яке є певним самонавіюваним розладом.

Функціональні синдроми - фізіологічні супроводи емоційних станів. Це реально існуючий розлад діяльності внутрішніх органів, який виникає як супровід афектів. [19, с. 524].

Психосоматози - це те, що розуміють в найвужчому сенсі під психосоматичною хворобою. Це прояв первинної тілесної реакції на конфліктну ситуацію.

У 1950 році виділено 7 захворювань, які вважаються психосоматичними: бронхіальна астма, виразкова хвороба ДПК, неспецифічний виразковий коліт, гіпертонічна хвороба, ревматоїдний артрит, нейродерміт (псоріаз), тиреотоксикоз. Ряд дослідників додає сюди ІБС, ожиріння, схуднення. [31, с. 116].

Багато захворювань справляють враження спадкових. Але це псевдоспадковість, коли успадковується не генний матеріал, а зразок поведінки в сім'ї.

Захворювання починаються частіше в підлітковому віці, загострюються в ситуації, пов'язаній з втратою об'єкту.

Психосоматична ера почалася з робіт Фрейда по конверсійній симптоматиці істерії. Фрейд вважав, що симптом - це вираз конфлікту між вимогами інстинкту і захистами. Спочатку «психосоматики» спиралися на концепцію неврозів: «стрибок з психічної в соматичну іннервацію». Фрейд вважав, що симптом - захисний компонент Его. [32, с. 213].

Вже пізніше, в 50-і роки з'явилася концепція двофазного захисту від інстинктивних потреб. Вона базувалася на тому, що витіснення в соматику відбувається тоді, коли «Я» не здатне справитися з психічним конфліктом. Схильність до психосоматичних реакцій - наслідок травми, отриманої на тій стадії розвитку, коли «Я» було дуже слабким (до року). Цим питанням займалася Філіс Грінейкр. Вона писала, що, чим на ранішому етапі мала місце травма, тим сильніше буде у людини тенденція до соматизації конфліктів. [18, с. 516].

Фрейд писав ще про те, що, коли «Я» відділяється від «Воно», дуже важливим чинником є формування тілесного» Я», тобто, це формування сприйняття власного тіла. У роботі «Я» і «Воно» він говорив: «Наше «Я» перш за все тілесне. У дитини з'являється зовнішні відчуття (тактильні) і одночасно внутрішні (сенсорні). Це стає основою для відчуття окремості свого тіла від зовнішнього світу. Наше «Я» - це психічне представництво нашого тіла.

Наша шкіра - межа нашого тіла, нашого тілесного «Я», це той орган, за допомогою якого ми можемо відокремлювати себе від зовнішнього світу. Пізніше Фрейд аналізував біль і в тілесному, і в психічному сенсі. Біль дає новий досвід свого тіла, формує уявлення про нього. Але біль може бути неоднакова. Є просте відчуття болю, а є страждання. Страждання - активна здібність нашого «Я» до переробки травматичних вражень, наприклад, незадоволеність тією або іншою потребою, втратою об'єкту.

Поль Федерн задався питанням - чому «Я» може бути нездібне переробляти ту або іншу інформацію? Переробити травму - це ізолювати її за допомогою захистів від страху і відчуття провини, - тоді виходить невротичний синдром. Або «Я» може спробувати відокремитися від своєї травмованої частини, це найвиразніше виявляється в параної. Федерн сказав, що дуже мало нарцистичного лібідо, що «заряджає» межу «Я», приводить до того, що межа «Я» недорозвинена або відсутня. При кожному повторенні травми ефект болю поновлюється. У такій ситуації «Я» виявляється пасивним щодо кожного нового травматичного враження, і кожне нове травматичне враження - загроза дезинтеграції для «Я» і замість страждання буде біль як пасивне враження.

Психосоматичне захворювання - результат пасивних больових відчуттів, які накопичуються.

У психосоматичному процесі 3 основних стадії.

1. Спроба справитися з конфліктом або травмою психічно - відреагувати агресією або ввести в дію невротичний захист. Якщо спроба вдалася - травма може бути анульованою, або виникає невротичний симптом.
2. Стадія захисту. Вона наступає в ситуації, якщо не впоралася перша стадія. Може бути соматизація у вигляді функціонального або вегетативного порушення.
3. Якщо порушення виявляється яскраво виражено, то виникає стадія психосоматози, і тоді виявляється пошкоджений той або інший внутрішній орган.

«Психосоматики» - люди з дефектом в розвитку Его.

У чому принцип вибору органу, який реагує?

Версії:

1. Конституціональна ослаблена органу
2. Ідентифікація сприйнятливості органів у дусі сімейної традиції. Якщо в сім'ї особливо сильна проблема неминучої агресії, пригніченій ворожості - це веде до захворювань ССС, а якщо проблема любові і підтримки - до захворювань ЖКТ.
3. Теорія профілів особи (Ф. Данбар) - особи, схильні до певних захворювань, психологічно відрізняються від інших. Ця теорія до цих пір має популярність.
4. Александер писав, що надмірна турбота про шкіру немовляти може вести до нейродерміту, а розмови під час їжі - до захворювань ЖКТ. Гіперохайність веде до порушення функцій виділень. Тобто, специфічні конфлікти корелюють з певними видами ПС реакцій.

Як дивляться на виникнення психосоматичних захворювань об'єктивні теоретики?

Об'ективні теоретики вважають, що основну роль у виникненні психосоматичних захворювань грають перші 6 місяців життя дитини (фаза реципроктності та початки діалогу) [7, с. 86].Вони ввели поняття: «психосоматична сім'я». Це та сім'я, в якій діти знаходять психосоматичний розлад. Це система, яка жорстко зв'язана усередині себе, дуже взаємозалежна, дуже замкнута в собі (ізольована від зовнішнього світу). У цій сім'ї панують 3 напрями внутрішньосімейних відносин:

1. Скріплення. Це відносини, які уповільнюють або блокують розвиток дитини. Дитина розвивається перш за все у контакті з навколишнім світом, а тут йому цього не дають.
2. Відторгнення. Це ті відносини, які ведуть до відчуття занедбаності, самоти («Не плутайся під ногами», «Не заважай мамі»)
3. Делегування. Дитина виховується так, щоб з нього виросло те, що не вдалося батькам. Дитина, реально існуюче якої суперечить проекції батьків на нього.

У психосоматичній сім'ї уникають конфліктів, їх «душать». Якщо конфлікти «прориваються», вони руйнують відносини і все навколо.

У медичному підході лікарі відзначали поширеність певних хвороб у осіб з певним фізичним або психічним складом. Проте, наскільки важливий цей факт, їм було абсолютно невідомо. [14, с. 31].Хороший лікар гордиться знанням подібних кореляцій, що походить з його великого досвіду. Він знає, що худа, висока людина із запалими грудьми швидше схильна до туберкульозу, ніж повний, коренастий тип, і що останній швидше схильний до усередині мозкового крововиливу. Разом з такого роду кореляціями між хворобою і будовою тіла виявлялися кореляції між рисами особи і певними хворобами. Вирази типу «меланхолія» відображають інтуїтивне знання про велику поширеність депресивних рис серед осіб, страждаючих розладом жовчного міхура. У Америці такі клініцисти, як Альварес, Джордж Дрейпер та інші, зробили цінні спостереження подібного роду. [20, с. 55].Альварес розробив концепцію про пептично-язвену особу - жорсткий, енергійний, заповзятий тип. Дрейпе виявив, що за цим у багатьох хворих пептичною виразкою стоять залежні і, як він їх назвав, жіночі риси особи.

Бальзак в своїй книзі, одному з перших коли-небудь написаних психосоматичних романів, дає майстерний опис неодруженого, у якого спочатку розвинулася меланхолія, а пізніше - хвороба жовчного міхура. Схильність діабетиків до кулінарних надмірностей і зв'язок серцевих розладів з тривогою загальновідомі. [6, с. 845]. Ендокринні захворювання, такі, як гипер- і гіпотиреоз, - ще одна благодатна область для виявлення кореляцій рис особи з картиною хвороби. Украй нервовий, чутливий пацієнт, страждаючий базедовою хворобою, різко контрастує з повільною, флегматичною, млявою людиною з гіпотиреозом.

Більшість цих спостережень носили більш менш епізодичний характер, поки Данбар не застосувала до цього родючого поля сучасні методи психодинамічної діагностики. У своїх «дослідженнях профілів» вона описує певні статистичні кореляції між хворобою і типом особи. Паттерни зовнішньої особи, які можуть бути описані її методом, так сильно варіюють серед пацієнтів з одним і тим же захворюванням, що в кращому разі можна говорити лише про деякі більш менш значущі статистичні закономірності. Такі численні виключення самі по собі свідчать про те, що більшість з цих кореляцій не відображає справжні причинні зв'язки.

Можливо, найбільш обгрунтованим з її профілів можна рахувати профіль хворого, страждаючого ішемічною хворобою серця. Згідно Данбар це людина, яка весь час перебуває в боротьбі, дуже наполеглива і стримана, націлена на успіх і досягнення. [28, с. 34]. Він будує довгострокові плани; часто надає собі представницькому вигляду. Він демонструє високий ступінь того, що Фрейд називав «принципом реальності» - здібністю до відкладання і підпорядкування своїх дій довгостроковим цілям. Данбар переконливим чином протиставила їх пацієнтам з переломами - особам, схильним до нещасних випадків. Це імпульсні, неорганізовані, схильні до ризику люди, що живуть для сьогодення, а не для майбутнього. Вони схильні діяти під впливом моменту і часто проявляють погано контрольовану ворожість проти людей, що вдягнулися владою; в той же час їх поведінка мотивується відчуттями провини, і в нім видно тенденція до невдач. Такі особи зазвичай зустрічаються серед типових бродяг, безтурботних людей, що не терплять дисципліну - ні зовнішнє керівництво, ні внутрішню регулюючу дію розуму'.

Кореляція між схильністю до імпульсних дій і відсутності терпимості до зовнішньої або внутрішньої дисципліни, з одного боку, і схильністю до нещасних випадків - з іншою, мабуть, має певний причинний зв'язок. Очевидно, що імпульсна людина, виконана ворожості і відчуття провини, буде схильна до нещасних випадків. Його дії безрозсудні, і в той же час він схильний також до страждання. Він необачний і разом з тим прагне розплачуватися фізичними травмами за свою агресивність.

Взаємозв'язок між певними типами особи і ішемічною хворобою серця представляється набагато складнішій. Лікарям-клініцистам добре відома поширеність інфаркту міокарду серед пацієнтів в таких професійних групах, як лікарі, священики, адвокати, адміністратори, і серед осіб, що несуть велику відповідальність. [37, с. 245]. У цьому сенсі ішемічна хвороба виявляється чи не професійним захворюванням. Цілком можливо, що певний спосіб життя, особливості психічної напруги породжують соматичні умови, які сприяють прогресуючим змінам в судинній системі і кінець кінцем приводять до ішемічної хвороби. Насправді взаємозв'язаними можуть бути не характер людини і ішемічна хвороба, а спосіб життя і хвороба. Таким чином, знахідки Данбара слід було б пояснювати схильністю осіб з певним типом особи займатися діяльністю, зв'язаною з високою відповідальністю. Тобто це вторинна, а не безпосередньо каузальна кореляція. Псевдокореляцією такого роду є затвердження Данбара, що хворі ішемічною хворобою серця часто виглядають представничими. Представницький вигляд, очевидно, обумовлений тим, що ці люди часто є висококваліфікованими фахівцями. Зовнішність же, мабуть, мало пов'язана з ішемічною хворобою як такою.

Інший вид кореляції між особовими чинниками і хворобою більш значущий. Ретельні психодинамічні дослідження показали, що певні розлади вегетативних функцій швидше пов'язані зі специфічними емоційними станами, ніж із зовнішніми особовими патернами, описаними в профілях особи. Наприклад, постійно випробовувані ворожі імпульси можуть корелювати з хронічним підвищенням кров'яного тиску, а схильності, що свідчать про залежність, до пошуку допомоги - з посиленою шлунковою секрецією. [11, с. 43].Проте ці емоційні стани можуть зустрічатися у осіб з абсолютно різним типом особи. Дійсно, заповзятливий тип, який витісняє і гиперкомпенсирует схильності до залежності, зазвичай зустрічається серед пацієнтів з пептичною виразкою. Деякі з них, проте, зовсім не демонструють таку структуру особи; вони не витісняють свою установку потреби в допомозі, але її задоволення постійно натрапляє на фрустрацію через зовнішні причини'. Ці пацієнти не є жорсткими людьми, що люблять відповідальність; вони відкрито проявляють залежність або чекають допомоги. Тепер ми знаємо: те, чим стримується їх схильність до залежності - внутрішніми чинниками, такими, як гордість, або зовнішніми, такими, як холодна, відкидаюча дружина, має лише другорядне значення. Важлива кореляція між бажанням отримувати любов і допомогу і активністю шлунку, безвідносно до того, що перешкоджає виконання цього бажання: зовнішні обставини або гордість, яка не дозволяє людині приймати сторонню допомогу. Так само основний конфлікт у разі астми цілком ясний і очевидний: страх відділення від матери або того, хто її замінює. Проте зовнішні властивості особи можуть помітно варіювати.

Характерний емоційний паттерн астматика можна виявити у осіб з абсолютно протилежними типами особи, що захищають себе від страху відділення за допомогою різних емоційних механізмів.

Не існує невизначеної і таємничої кореляції між особою і хворобою; є чітка кореляція між певними емоційними чинниками і певними вегетативними іннерваціями. Які б кореляції не виявлялися між типом особи і соматичною хворобою, їх статистична достовірність є лише відносною, і часто вони випадкові. У даних культурних умовах визначені захисту від емоційних конфліктів виявляються частіше, чим інші. [22, с. 245].Наприклад, наша культура надає величезне значення незалежності і особистим досягненням; звідси велика поширеність гіперактивного заповзятливого типу серед пацієнтів з пептичною виразкою. Ця поверхнева картина є лише захистом (гіперкомпенсація) від глибокого укоріненого прагнення до залежності, і вона не знаходиться в прямому зв'язку з утворенням виразки. Дійсні психосоматичні кореляції спостерігаються між емоційними чинниками і вегетативними реакціями.

1.3 Загальна характеристика деяких видів психосоматичних захворювань

У 1950 році виділено 7 захворювань, які вважаються психосоматичними, серед них і такі хвороби як: бронхіальна астма, гіпертонічна хвороба, ревматоїдний артрит та виразкова хвороба ДПК.

Пептична виразка

Роль емоційних чинників в утворенні пептичної язви набуває все більшого значення. Найостанніші дослідження дають підтвердження неодноразових спостережень багатьох лікарів, які стверджують, що довгі роки підозрювали, що психогенні чинники грають важливу роль в етіології даного розладу. Фон Бергман і Вестфаль пришли до висновку, що пептичну виразку часто можна розглядати як «найменш неприємне ускладнення» із всіх тривалих функціональних шлункових неврозів. [23, с. 322].

Різні автори указують на те, що деякі типи осіб більшою мір ою схильні до пептичної виразки, ніж останні. Так Альварес описує діяльного і заповзятливого єврейського бізнесмена як тип, особливо схильний до даного розладу. Гартман описує тип хворого виразкою, як людину, яка «стикається з перешкодами, що є для нього тим випробуванням, яке він, слідуючи своїй природі, повинен зуміти подолати». Він стверджує, що на китайському континенті і у південноамериканських інданців ніколи не буває виразки, і пояснює це стоїчним, майже апатичним відношенням до життя і відсутністю прагнень і амбіцій, яка характеризує дані раси. Згідно Гартману виразка - це хвороба цивілізованого світу, яка зачіпає в основному амбітних і цілеспрямованих чоловіків західного суспільства. Дрейпер і Турен виявили, що для їх пацієнтів є типовим заперечення несвідомих фемільних тенденцій, тих самих, які згідно психоаналітичної теорії описуються як орально-пасивні і орально-агресивні імпульси. Свої психологічні дослідження автори доповнюють антропологічними вимірюваннями і описують виразковий тип, який психологічно можна охарактеризувати наявністю маскулиного протесту і заперечення фемільних тенденцій, а анатомічно - як людини астенічної і довгов'язої.

Також було відмічено, що бажання залишитися в залежній інфантильній ситуації - бути коханим і отримувати турботу - входить в конфлікт з прагненням дорослого щодо незалежності, досконалості і самодостатності. Ці конфліктні тенденції взаємно посилюються. [26, с. 115].

При відкритій поведінці багато хворих з пептичною виразкою демонструють перебільшено агресивні, амбітні і незалежні установки. Вони не люблять приймати допомогу і навантажують себе всілякими зобов'язаннями - тип, який часто можна зустріти серед процвітаючих бізнесменів. Така їх реакція на дуже сильну, але неусвідомлювану залежність. Тривала боротьба і надмірна відповідальності підсилюють прагнення до залежності. В глибині душі виразковий хворий несвідомо прагне до захищеного існування маленької дитини. Він ретельно приховує цю залежну установку від самого себе і пригнічує її, так що вона не знаходить свого виразу у відкритій поведінці і в особистих відносинах. Пригнічене бажання любові - це несвідомий психологічний стимул, безпосередньо пов'язаний з фізіологічними процесами, ведучими у результаті до утворення виразки. Це бажання є причиною благотворного впливу лікування відпочинком, під час якого хворий звільняється від постійної відповідальності і щоденної боротьби. Після того, як симптоматика стає загрозливою або відбувається крововилив, хворий може відкрито висловити бажання зняти з себе відповідальність, і тоді йому вже не потрібно більше пригнічувати в собі це бажання. Серйозне органічне захворювання як би виправдовує таку слабкість.

Але не всі хворі, страждаючі від пептичної виразки, здійснюють гіперкомпенсацію бажання залежності, зображаючи бурхливу діяльність, приймаючи лідерську позицію і звалюючи на себе вантаж відповідальності. [27, с. 525].У багатьох з них жадання залежності є неприкритим. У таких пацієнтів залежні тенденції фрустрируются не внутрішньою відмовою, а зовнішніми обставинами. Виходить, що вирішальним чинником в патогенезі виразки виявляється фрустрація бажання залежності, прагнення до допомоги і потреби в любові. Коли ці бажання не знаходять задоволення в людських взаєминах, утворюється хронічний емоційний подразник, специфічним чином що впливає на функціонування шлунку.

Учений Александер провів ретельне психодинамічне дослідження 20 чоловіків - язвенників. Було виявлено, що всі ці хворі є емоційно незрілими особами, демонструючими сильне бажання залежності, яке виникає внаслідок неприйняття або розпещеності в дитинстві. [1, с. 113].Виразкова симптоматика розвивається як реакція на фрустрацію бажання залежності. У деяких з них як гіперкомпенсація бажання залежності виступали працьовитість і амбітність. Більшість, проте, були пасивними, жінкоподібними і відкрито висловлювали свої оральні бажання. Автори роблять висновок, що «хоча конфліктна ситуація у всіх чоловіків з пептичною виразкою володіє схожими рисами, фасад особи, що виходить, може варіюватися від перебільшеної незалежності до паразитичної залежності».

Фрустрація пасивної залежної тенденції часто провокує агресивну установку, яка відрізняється від орально-пасивної установки, оскільки є орально-агресивним імпульсом. Не так давно Сас продемонстрував вплив агресивних інкорпоруючих імпульсів на функції шлунку у пацієнта, для якого фрустрація залежності була, мабуть, визначальним чинником.

Емоційні чинники при порушеннях дихання

Вплив емоцій на дихальну функцію добре знайомо нам по повсякденному життю. Про раптову зупинку дихання у момент тривоги говорять, що «захопило дух». Зітхання є поширеним виразом відчуття відчаю. Інший складний експресивний феномен, що включає експіраторну фазу дихання, - це плач. Але перш за все дихання, - важливий компонент мови. [8, с. 10.]

Внаслідок тісного зв'язку між емоційною напругою і дихальними функціями, можливо, що при більшості захворювань органів дихання психологічні чинники грають важливу роль.

Бронхіальна астма

Обговорюючи тільки основні психодинамічні чинники і їх зв'язок з алергією можна стверджувати, що головним психодинамічним чинником є конфлікт, що полягає в дуже сильній недозволеній залежності від матери. Як захист від цієї інфантильної фіксації можуть включатися самі різні особові властивості. Відповідно ми зустрічаємо серед астматиків дуже різні типи особи: агресивні, амбітні, відчайдушні, розсудливі, а також гіперсензитивні, естетичні типи. Деякі астматики володіють компульсивними рисами вдачі, тоді як інші істеричніші. Мабуть, в даній ситуації марно намагатися побудувати особовий профіль: такого профілю не існує. Залежність, що витісняється, від матери є постійною властивістю, навколо якої можуть формуватися різні типи захистів. Значення цієї залежності відрізняється від того, що ми бачимо при шлункових неврозах і пептичних виразках. Вона полягає не стільки в бажанні бути нагодованим, скільки в бажанні бути захищеним - оточеним матірю або образом матері. На відмінну від язвеників, у астматиків не помічаються фантазії про їжу. Замість цього достатньо часто зустрічаються внутрішньоутробні фантазії, що з'являються у вигляді водної символіки або входу в печери, закриті простори і так далі Все, що містить в собі загрозу розлучити пацієнта зі своєю захищаючою матірю або фігурою, що заміщає її, може спровокувати напад астми. У дітей, народжених другими в сім'ї, загрозливої привернути до себе всю увагу матери, часто співпадає з початком астматичного стану. Для дорослих провокуючим чинником може стати майбутнє одруження або сексуальна спокуса. Для молодої дівчини ухвалення жіночої біологічної функції є поворотним пунктом особового розвитку, відбрунькування дівчини від своєї матері. Замість залежної дитини вона стає суперницею своєї матері. У сина залежним відносинам з матірю загрожують инцестуозні бажання. З'ясувалося, що більшість матерів астматиків дуже чутливі до проявів тілесної привабливості сина і реагують на них аутизацією і навіть неприйняттям. Поєднання несвідомого зваблювання матірю і відкритого неприйняття - одна з найбільш поширених моделей в історії хвороби у астматиків. Майбутнє одруження у дорослого сина виводить на перший план конфлікт між залежною прихильністю до матери і зрілішою сексуальною любов'ю до нареченої і часто позначає собою початок астматичного стану. Агресивні імпульси, направлені проти об'єкту любові, також можуть створювати загрозу залежним відносинам і провокувати напад. [10, с. 312].Буває також, що раптовий епізод, що нагадав про незалежне iснування, може відродити глибинний конфлікт між незалежною і залежною тенденціями і таким чином спровокувати напад.

Якщо ґрунтуватися по цих міркуваннях, то історія материнського неприйняття стає лейтмотивом життя астматиків. Дитина, яка поки що реально потребує материнської турботи, реагує на материнське неприйняття посиленням відчуття незахищеності і починає сильніше чіплятися за матір. У інших випадках мати астматичної дитини наполягає на тому, щоб їх дитина завчасно ставала незалежною. Штовхаючи дитину до передчасної незалежності, вони досягають абсолютно протилежного ефекту: у дитини посилюється відчуття незахищеності, і вона починає залежно чіплятися за матір. [24, с. 216].

Пізніше Халлідей також звернув увагу на зв'язок астми з плачем. Ця точка зору була згодом підтверджена тим фактом, що багато астматиків повідомляють, що їм важко плакати. Більш того, було неодноразово відмічено, що напад астми завершується, коли пацієнт дає вихід своїм| відчуттям за допомогою плачу.

Інше важливе зауваження відноситься до швидкого покращення стану, такого, що відбувається у ряді випадків після того, як пацієнт зізнається в чомусь, за що він почував провину і чекав неприйняття. Визнання створює залежну прихильність до терапевта, порушену унаслідок відчуття пацієнтом відчуття провини і очікування неприйняття. [30, с. 69]. Мова (визнання) є більш членороздільним використанням дихального акту, з її допомогою дорослий добивається того ж самого результату, який немовля досягає плачем. Він знов отримує любов людини, від якої він залежить. Таке придушення плачу, що приводить до утруднення дихання, може спостерігатися у дитини, яка намагається контролювати своє бажання заплакати або намагається після довгих і даремних спроб припинити плакати. Характерні хрипи, що з'являються при цьому, і важке дихання сильно нагадують напад астми.

Визнаючи наявність емоційних чинників, що впливають на формування астми, не варто забувати про давно встановленому і не менш значущому впливі алергічних чинників. Останні особливо помітні при сезонних нападах астми, що виникають одночасно з появою пилку, до якого хворого чутливий. Якщо хворий чутливий до шерсті тварин, фарби, пуху і т.д., то напади можуть траплятися несподівано, при дії відповідного специфічного алергену. У таких випадках десенсибілізація часто виявляється ефективною. [36, с. 25].

Емоційні чинники при серцево-судинних розладах.

Гіпертонічна хвороба

Гіпертонічна хвороба - це клінічний синдром, що характеризується хронічно підвищеним рівнем кров'яного тиску за відсутності якої-небудь явної органічної причини. Цей синдром має прогресивна течія, починаючи від ранньої стадії, коли кров'яний тиск володіє високою лабільністю і помітно коливається, і до пізньої стадії, коли тиск стабілізується на високому рівні, що часто буває пов'язано з поразками судин і нирок. Більшість медиків вважають, що підвищений артеріальний тиск при гіпертонічній хворобі виникає унаслідок звуження артеріол на всьому протязі серцево-судинної системи. На гіпертоніках були проведені систематичні психоаналітичні дослідження. [39, с. 119].У одному з таких досліджень було виявлено, що хронічно пригнічувані агресивні імпульси, які завжди пов'язані з тривогою, сильно впливають на рівень кров'яного тиску. Не дивлячись на те, що в групі хворих були представлені самі різні типи особи, загальною для всіх хворих властивістю була їх нездатність вільно виражати свої агресивні імпульси. Іноді у таких хворих трапляються спалахи гніву, але в цілому у них достатньо високий самоконтроль, так що при поверхневому обстеженні вони справляють враження добре пристосованих, зрілих людей. Дійсно, досить часто ці пацієнти були надзвичайно милими і поступливими і зі всіх сил прагнули сподобатися. [2, с. 125].

Схожі результати були отримані Бінгером ним була описана, на його думку, типова сукупність сімейних чинників у пацієнтів з гіпертонією. Проте внаслідок значної різнорідності історій життя таких хворих маловірогідно, що типовий сімейний фон складає їх головну загальну особливість. Більшою мірою вірогідна така гіпотеза, що під впливом минулих переживань виникає загальна характерна межа таких хворих - придушення агресивних імпульсів.

Гіпертоніки часто сексуально загальмовані, і, коли вони дозволяють собі якінебудь заборонені сексуальні відносини, це пов'язано у них з сильною тривожністю і відчуттям провини, оскільки для них неконвенціональна сексуальна активність є ознакою протесту і бунту. При аналізі таких осіб виявляється певний конфлікт між пасивними залежними (феміними) тенденціями і компенсаторними агресивними імпульсами. Чим більше вони поступаються своїм залежним тенденціям, тим сильніше стає їх агресивність по відношенню до тих, кому вони підкоряються. Агресивність створює страх у пацієнта і дає йому можливість піти від конкуренції до пасивної залежної установки. Така установка у свою чергу викликає відчуття неповноцінності і агресію; виникає стійке порочне коло. Слід зазначити той факт, що гіпертонік не може вільно дозволяти собі пасивні залежні бажання, оскільки вони породжують конфлікт. Протилежні тенденції - агресія і підпорядкування - одночасно стимулюють і блокують один одного; в результаті виникає щось ніби емоційного паралічу.

Страх і гнів - як у тварин, так і у людини - швидко проходять, ці емоції пов'язані з тимчасовими фізіологічними змінами, за допомогою яких тіло стає готовим до концентрованого зусилля, направленого на боротьбу або втечу. Підвищення артеріального тиску - один з компонентів цієї фізіологічної підготовки. Коли ситуація, що викликає страх, припиняється, тиск також повертається до норми. У сучасному суспільстві вільний вираз агресії заборонений, людина часто переживає ворожі почуття, але не має можливості виразити агресію безпосередньо, у вільному поєдинку. Наше суспільство вимагає, щоб людина повністю контролювала всі свої агресивні імпульси. При цьому, хоча це обмеження розповсюджується на всіх, деякі люди пригнічують свою здатність виражати агресивні і самостверджуючі тенденції сильніше, ніж інші, які не можуть дати вихід своїм агресивним імпульсам, навіть яким-небудь цілком легітимним і доступним способом. Відповідно вони живуть в стані хронічного придушення агресії. Людині, що надмірно пригнічує себе під впливом своїх ранніх переживань, буде набагато важче ефективне стримувати свої агресивні імпульси в дорослому житті. Він буде схильний пригнічувати всі свої тенденції до самоствердження і не зможе знайти який-небудь легітимний вихід для виразу цих тенденцій. Заборона цих агресивних імпульсів продовжуватиметься, і їх інтенсивність з часом зросте, що у свою чергу викличе посилений розвиток захисних засобів для утримування агресії під контролем. Надпоступлива, ввічлива покірна установка, що виявляється у гіпертоніків, є в точності таким же захистом, з тією тільки різницею, що вона не запобігає акумуляції напруги. У зв'язку з цим розвивається відчуття неповноцінності, яке у свою чергу стимулює агресивні імпульси; і такий порочний круг триває до безкінечності.

Типова ситуація, коли пацієнт був вельми агресивним в ранній період життя, а потім, через короткий проміжок часу, починав поводитися м'яко і залякано. У багатьох випадках така зміна відбувалася під час статевого дозрівання. Іноді такі пацієнти повідомляють, що зміна від войовничості до м'якості з'явилася результатом свідомих зусиль.

Порушення живлення та розлади апетиту.

Жодна важлива функція в ранні роки життя не грає такої важливої ролі в емоційному господарстві організму, як живлення. Дитина вперше випробовує позбавлення від тілесного дискомфорту під час нудного годування, таким чином задоволення голоду міцно зв'язується з відчуттям комфорту і захищеності. Страх голодної смерті залишається основою відчуття незахищеності (страху майбутнього), навіть якщо врахувати, що в сучасній цивілізації смерть з голоду - явище надзвичайне рідкісне. При важкій меланхолії страх голодної смерті часто відкрито виражається клієнтом; нерідко буває він також і при багатьох психоневрозах, хоча хворий може і не вербалізувати його. Крім відчуття захищеності, на пересичення часто асоціюється з відчуттям того, що тебе люблять. Для дитини ситуація «бути нагодований ним» є еквівалентом ситуації «бути коханим» фактично відчуття захищеності, пов'язане з насищенням, засноване на цій емоційній еквівалентності (оральна чутливість).

Іншою надзвичайно важливою емоційною установкою, яка вже в ранньому дитинстві починає бути пов'язаною з голодом і їжею, виявляється власництво і все те, що під цим мається на увазі, тобто жадність, ревнощі і заздрість. Руйнування цієї «власницької тенденції» невиконання бажання поглинати приводить до агресивних імпульсів - брати силою те, що не дають. Таким чином, кусання стає першим проявом ворожості (оральній агресії). Природно, ці власницькі агресивні імпульси, замішені на оральній інкорпорації, з розвитком усвідомлення стають першим джерелом відчуття провини. Цим, до речі, пояснюється те, чому в процесі психоаналізу в параневротиків, страждаючих від різних харчових розладів, як центральна емоційна проблема зазвичай виявляється відчуття провини.

Існує ще один важливий емоційний зв'язок між смоктанням грудей і відчуттями задоволення що виникають на мові, губах і слизистої оболонки рота, які немовля намагається відтворити шляхом смоктання пальця. Ці ранні оральні відчуття задоволення можна вважати передвісниками пізніших генітальних відчуттів. Для дорослої людини проявом раннього орального лібідо служить поцілунок.

Таким чином багато в чому пояснюється сенс власництва, жадності, ревнощів, заздрості і прагнення до захищеності при порушеннях травлення. Кожного разу, коли вищеописані емоції пригнічуються, не маючи можливості бути вираженими за допомогою довільної поведінки, вони створюють залишкову напругу і можуть тим самим робити хронічний негативний вплив (через вегетативні нервові шляхи) на різні фази травного процесу.

Ці емоції через свою асоціальну, агресивну природу є особливо відповідними для створення конфлікту з навколишнім світом, що в результаті веде до їх витіснення. Відчуттями фізичного задоволення, пов'язаними з ранніми формами живлення, (смоктання), пояснюється поширеність емоційних розладів харчових функцій, коли конфлікти загальмовують розвиток генітальних функцій. Пригнічувані сексуальні бажання в регресивному вигляді виражені у вигляді їжі, і відмова від них виявляється в харчових розладах.

1.4 Методи вирішення психосоматичних хвороб

Джерело більшості психологічних проблем приховане в суперечності біологічної і соціальної еволюції людини, а саме в невідповідності механізмів емоційного реагування, закладених в організмі природою, і офаза життя сучасної людини, що накладає численні заборони («табу», по виразу 3. Фрейда) на його поведінку способи реагування емоціями. Для того, щоб зняти це протиріччя, необхідно за допомогою сучасних психотехнологій на короткий час як би повернутися на сходинку назад по еволюційних сходах. Природно, не на зовнішньому, реальному світі, а у внутрішньому, віртуальному. А оскільки відомий закон біології свідчить, що, індивідуальний розвиток повторює в згорнутому, стислому вигляді розвиток еволюції, це все, що треба зробити, для стрибка в своє еволюційне минуле за допомогою уявної «машини часу», - це повернутися в своє власне реальне минуле, в ранній період своєї особистої історії (період новонародженості і раннього розвитку). При цьому «повернутися» до такого раннього; часу зовсім не означає в буквальному розумінні пригадати і прожити наново деякі моменти цього періоду своєї біографії. (Це можливо, але тільки в певних станах, які носять назву вікової регресії і досягаються за допомогою глибокого гіпнозу або техніки так званої трансперсональної психотерапії.) Для нас же важливішим є на якийсь час відновити фізіологічний стан нервової системи, в деяких основних рисах повторюючий стан нервової системи дитини. Це також вікова регресія, але тільки фізіологічна. Викликати такий стан набагато простіше і під силу практично кожному. Причому навіть короткочасне перебування в цьому незабутньому стані надає цілющу дію на душевні рани і знімаєте з плечей вантаж стресів, психологічних проблем, хвилювань і знегод.

Дуже важливі заняття саморегуляцією, а для того, щоб вони були ефективними, необхідна ще одна умова - людина повинна прийняти на себе відповідальність за власний стан, фізичний і душевний. Відповідальність за те, щоб не приписувати суто зовнішнім обставинам провину за свій поганий настрій, перепади душевного стану або викликане стресом неважливе самопочуття. Відповідальність за те, щоб самому управляти фізіологічними функціями власного організму, пов'язаними з емоціями.

Що ж ми маємо на увазі під психологічними проблемами в нашому практично-орієнтованому викладі? В першу чергу це проблеми внутрішнього порядку, пов'язані з особливостями особи людини. Мабуть, ви раніше не замислювалися про те, що у багатьох випадках ми добровільно вішаємо собі на шию важкий камінь і самостійно зв'язуємо себе по руках і ногах (навіть збираючись на пляж), самі збираємо труднощі, клопіт і неприємності на свою голову. І більшість наших проблем дозрівають усередині нас, в тайниках мозку, в глибинах душі; все ж таки останнє, зовнішнє є тільки приводом для того, щоб приховані донині проблеми наочно виявилися. Поява проблеми (точніше, її «спливання», або зовнішня маніфестація) може бути викликане зовнішніми обставинами, конкретною життєвою ситуацією, але її коріння йде углиб індивідуальній психології. Її центр тяжіння лежить в підсвідомості людини, в області дитячих спогадів, минулих образ і негативного досвіду, а також обмежуючих стереотипів мислення і поведінки, які людина засвоювала в дитинстві шляхом наслідування і слухняності (простий приклад: шкідливі звички дорослих в очах дитини стають атрибутами «дорослості», самостійності). Перерахуємо хоч би деякі з подібних проблем:

Невпевненість в собі, в своїх силах (сумніви, негативні очікування, внутрішні суперечності). Це, мабуть, основний обмежуючий чинник, що заважає людині і почати по-справжньому значну справу, зробити перший крок, і довести свої починання до переможного фіналу. Наявність внутрішніх суперечностей, що часто розростаються до справжнього внутрішнього конфлікту, як ми побачимо надалі, пов'язана з існуванням протидіючих один одному автономних частин особи. І якщо одна з них виступає як «робочий кінь», упряжений в ярмо повсякденності, тягне на собі весь оберемок турбот і суєти, спотикаючись від втоми, але рухаючись вперед за міражем успіху, що ось вже начебто замаячив за найближчим поворотом, то інша активно їй протидіє, не гидуючи ніякими засобами, від саботажу до диверсії, направлених на власний організм.

Невміння «подати» себе в спілкуванні, «закомплексованість» (це поняття швидше повсякденне, в його основі, як правило, лежить незадоволеність собою, образом свого «Я», недостатня самоповага). Як затверджують прихильники напряму духовного вдосконалення «Нью-эйдж», одна з основних проблем людини в сучасному суспільстві - нестача любові до самого себе.

Стійко знижений настрій, втрата інтересу до життя, іншими словами - депресія (частою причиною якої служить назріваючий конфлікт між свідомістю і підсвідомістю). Як ми переконаємося надалі, часто це всього лише негативні думки, які можна відкинути, як і всі останні, заважають самореалізації людини.

Тут доречно зробити деякий відступ, присвячений проблемі депресії, важливість якої в нашому суспільстві до цих пір недооцінюється. Депресія - вельми поширений розлад, лише ненабагато поступливе по частоті таким відомим в народі проблемам, як лупа і карієс. В депресії немає нічого ганебного, і людина, страждаюча нею, не повинна соромитися сказати про свої переживання психологу. Потрібно звернути увагу, що люди, які страждають депресією, в переважній більшості є не пацієнтами психіатра, а звичайного дільничного терапевта, або клієнтами психолога. У західній медицині описується сучасна «епідемія» депресивних розладів. При цьому депресія виступає як звичайна форма реакції людини на життєві обставини і спосіб їх осмислення. Правда, підхід до діагностики депресії по міжнародній класифікації досить жорсткий: якщо у людини протягом двох тижнів постійно понижений настрій - пора до психолога. Наші ж люди, яких життя відверто не балує, настільки терплячі, що віддають перевагу власній депресії не помічати. По виразу С.Н. Осколкової в цьому відношенні для них характерне «упокорювання-звикання». Тому якщо у ваших близьких протягом тривалого часу (декількох тижнів) наголошується стійко знижений настрій, пригніченість і «тяжкість на душі», порушення сну і погіршення самопочуття в уранішній годинник, обов'язково проконсультуйтеся з психологом. Все перераховане вище є одним поглядом на психологічні проблеми, їх медико-психологічне трактування. [5, с. 79]. Тут психологічною проблемою виступає зрив психологічної адаптації, порушення процесу безперервного пристосування психіки людини до вимог навколишнього фізичного і соціального середовища, що забезпечує можливість його нормального фізіологічного, психологічного і соціального функціонування. І тут як не можна необхідніше і доречне застосування психологічних технологій (у руслі психотерапії або психологічної саморегуляції), що дозволяють подібне положення виправити.

Інший погляд на психологічні проблеми пропонують екзистенціальна психологія і психотерапія, з погляду яких всі проблеми людини зводяться до чотирьох основним: страх смерті, втеча від свободи (від відповідальності і необхідності робити вибір), самота і відсутність сенсу життя. При цьому, як підкреслює І. Ялом, «тривога смерті значно підвищується невдачею життя». Таким чином вона перетворюється на глибинне джерело безлічі психологічних проблем, на перший погляд, здавалося б, що не мають прямого зв'язку з нею. Спроба захиститися від страху смерті приводить до формування стратегій його заперечення - переконання у власній винятковості і безсмерті або пошуку захисника рятівника. Втеча від свободи лежить в основі інфантильного відходу від відповідальності, перекладання її на інших, невміння зробити вибір (ухвалити рішення) і тим самим уникнення відчуття провини за власні помилки. З цим же пов'язано витіснення людиною своїх бажань і, відповідно, придушення емоцій. При цьому страх смерті є основною, фундаментальною проблемою людського буття, з якої витікають всі останні.

З точки ж зору трансперсональної психології (холотропної парадигми, що розвивається С. Грофом) в основі страху смерті лежить несвідоме бажання людини уникнути невизначеності, пов'язаної зі спогадами, що витісняються, про власне народження («травма народження» по О. Ранку). Звідси і описані раніше пошук людиною «безсмертя» як безпроблемного існування, небажання рости і старіти як прагнення повернутися до внутрішньоутробного стану, або пошук «рятівника» як «вищої» істоти, що бере на себе турботу про безпорадну новонароджену дитину. Інша область застосування психотехнологій пов'язана з психосоціальним трактуванням психологічних проблем, на стику проблем внутрішнього порядку і проблем зовнішніх - життєвих обставин, конфліктів. Психологія може навчити людину навичкам саморегуляції, тобто допомогти мобілізувати внутрішні ресурси, потенційні можливості, що дрімають, інтуїцію (внутрішню мудрість), а заразом і налагодити відносини з тими, що оточують, досягнувши власної внутрішньої рівноваги і спокою. І якщо зазвичай внутрішні суперечності, що створюють штучні бар'єри і обмеження, засліплюючі людину, обеззброюючі його, примушують людину ухвалювати невірні рішення, здійснювати необдумані вчинки, що вносять до його життя складнощі, яких інакше можна було б уникнути, те вирішення психологічних протиріч, що дає спокійну упевненість, внутрішню рішучість і цілеспрямованість, допомагає позбавитися від цих прикрих ускладнень. Досягнення спокою і упевненості в собі, їх демонстрація (якщо вона природна, а не удавана) також допомагає підвищити вплив на тих, що оточують. Зрозуміло, бачивши перед собою людину, упевнену в своїй силі, контролюючу свої емоції, його партнер по спілкуванню утримується від агресії, та і частіше йде на поступки. Крім того, як вважають практичні американські психологи, чим менше чоловік схильний до стресу, тим більше ясна його свідомість. А це основа і для здоров'я, і для успішної діяльності.

Профілактика стресу і освоєння практичних навиків психологічної саморегуляції приносять велику допомогу і при вирішенні проблем професійно-особових відносин. Іншими словами, скрізь, де виникає джерело стресу або тривалої психологічної напруженості: як у відносинах між співробітниками і клієнтами, так і серед співробітників, а також у відносинах начальник - підлеглий («бос-синг»). Володіння прийомами саморегуляції необхідне людині і для формування і зміцнення навиків лідерства.

Ще один аспект обговорюваної проблеми пов'язаний з особистісно-соціальним розвитком. Типова ситуація: у людини все начебто в порядку, в житті йому спокійно і комфортно, але невдача - при спробі вийти за межі звичних обжитих рамок, добитися більшого, щоб перейти на якісно інший рівень досягнень, щось неначе заважає, зводячи нанівець всі зусилля і підриваючи упевненість в успіху. То обставини ніяк не складаються потрібним чином, то раптові хвороби турбують плани в самий невідповідний момент. На самій же справі в основі неуспіху лежить внутрішня неготовність до змін. [13, с. 235].

Показано, що будь-які зміни життю, включаючи позитивні, вимагають психологічних жертв і підвищують ризик розладу здоров'я.

Тому планування і здійснення реальних життєвих змін вимагають відповідного внутрішнього настрою, психологічної готовності.

Нарешті, для будь-якої людини, що навіть не має на сьогоднішній день актуальних психологічних проблем, безумовно важлива профілактика їх виникнення в майбутньому, пов'язана з особовим зростанням, досягненню якого також сприяють навички психологічної саморегуляції.

Короткий перелік складових особового зростання згідно І. Ялому охоплює: 1) зміна життєвих пріоритетів, підвищення значущості головних життєвих цілей і зниження актуальності дрібних рутинних, побутових проблем; 2) досягнення відчуття свободи, здатність проводити усвідомлений вибір, не роблячи те, що не хочеться робити (і навпаки); 3) загострене переживання життя в сьогоденні замість відкладання його на потім; 4) переживання єдності з природою; 5) глибший контакт з близькими людьми; 6) поліпшення здатності спілкування, зниження міжособової напруженості і страху самоти; 7) вироблення усвідомленого відношення до ризику, перехід до життєвого сценарію «щасливчника» ясніше усвідомлення своїх життєвих цілей і повніше використання власних потенційних (підсвідомих) ресурсів. [9, с. 112].

Багато хто використовує добре відомі технології (аутотренинг, ребрифінг, вайвейшн, різні форми медитації та ін.). Зібрані разом, вони складають простий і доступний метод психологічної самодопомоги і самоудосконалення - РЕТРІ. Критерієм їх відбору служила перевірена автором на практиці простоти навчання і застосування для людей різних вікових груп, з різним освітнім рівнем. [41, с. 159].

Таким чином, універсальний рецепт вирішення психологічних проблем існує і виглядає на перший погляд досить просто - це здійснюване за власним бажанням короткочасне (хвилини, іноді години) «повернення в дитинство». [35,40].

Проблема ж полягає в тому, що подолати внутрішній психологічний і фізіологічний часовий бар'єр неможливо без певних умінь, що грають роль своєрідної «машини часу». Важливо підкреслити, що як при освоєнні цих умінь, так і при їх практичному застосуванні повинна дотримуватися певна послідовність, що включає:

1) м'язове розслаблення (і пов'язане з ним контрольоване, ритмічно організоване дихання, узгоджене з власними біоритмами організму);

2) зупинку вербальних, словесно-оформлених процесів мислення (внутрішньої мови, уявного діалогу) і перемикання уваги на внутрішні відчуття або невербальні образи;

) перебування в особливому, зміненому стані свідомості і його цілеспрямоване використання (усунення негативних емоцій і їх наслідків - психосоматичних розладів, позбавлення від травматичних спогадів, а також ухвалення рішень з опорою на підсвідомість, інтуїцію).

2. Особливості психосоматичних розладів у працівників ОВС

.1 Загальна характеристика методів дослідження і груп досліджуваних

В нашому дослідженні спрямованому на вивчення особливостей особистості працівників ОВС ми діагностували 60 працівників різних підрозділів УМВС України в Полтавській області. Першу групу склали працівники ОВС, які стоять на диспансерному обліку в лікарні УМВС України в Полтавській області з приводу захворювання на артеріальну гіпертензію, чоловічої статі, віком від 30 до 40 років, стаж роботи яких становить від 10 до 20 років.

Перед початком проведення психодіагностичного дослідження, з кожним опитуваним була проведена індивідуальна співбесіда. В результаті якої було виявлено, що всі опитувані заперечують спадковий фактор, розвиток гіпертонії субктивно повязують із частими стресовими ситуаціями, конфліктами та навантаженнями на роботі.

Контрольну групу дослідження склали 30 працівників різних підрозділів Лубенського МВ ГУМВС України в Полтавській області, чоловічої статі, віком від 30 до 45 років, стажем роботи від 8 до 19 років, які субєктивно вважають себе здоровими.

Відповідно до мети та задач дослідження були використані наступні методики:

1. Методика багатофакторного опитувальника Р. Кеттелла (187)

2. Кольоровий тест відносин на основі тесту Люшера.

. Методика виміру агресивності та конфліктності Ковальова, Ільїна.

Методика «багатофакторного опитувальника Р. Кеттелла» дозволяє отримати достатньо повне уявлення про психічну структуру особистості, особливо при обстеженні працівників ОВС з достатнім рівнем життєвого досвіду. [12, с. 243]. Опитувалиник містить 187 стверджень, що стосуються різних властивостей та установок особистості опитуваного, який по кожному ствердженню один із трьох можливих варіантів і відмічає його на реєстраційному бланку. Інтерпритація результатів здійснюється по стенам, перехід до яких від сирих балів здійснюється за таблицями стандартизації. Зміст кількостей стенів по кожній шкалі міститься в тексті інтерпритації. Результати представлені у вигляді 16-ти незалежних один від одного факторів. Повний перелік факторів, що вимірюються методикою наступні:

Таблиця 2.1. Характеристика факторів рис особистості

Індекс факторуНазва факторівПозитивний полюсНегативний полюсААфектотимія (сердечність, доброта)Сизотимія (обособленість, відчуженість)ВВисокий інтелектНизький інтелектСЕмоційна стабільністьНеврівноваженістьЕПокірністьДомінантністьFЗаклопотаністьБезпечністьGВисока совісність (виражена сила «Я»)Недобросовісність (безпринципність)HсміливістьБоязкістьIПіддатливість (Ніжність)Жорстокість (Суворість)LПідозрілістьДовірливістьMНепрактичністьПрактичністьNГнучкість (полюс Макіавеллі)Прямолінійність (полюс Руссо)OТривожність (схильність до почуття провини)Спокій (самовпевненість, упевнена адекватність)Q1Радикалізм (гнучкість)Консерватизм (ригідність)Q2Самодостатність (самостійність)Сугестивність (залежність від груди)Q3Високий самоконтроль поведінки (контроль бажань)Низький самоконтроль поведінки (імпульсивність)Q4НапругаРелаксація

Підставою вибору кольорового тесту відносин стало передбачення можливого взаємозвязку між особистістю та її відношенням до основних соціальних понять.

Для того, щоб визначити відношення працівників ОВС до основних соціальних понять ми використали «Кольоровий тест відношень».

Кольоровий тест відношень дозволяє виявити неусвідомлене відношення людини до запропонованих нами тематичних понять (» Я»; «Родина»; «Дім» «Чоловік (дружина)»; «Діти»; «Друзі»; «Професіонал»; «Робота») минаючи при цьому захисні механізми вербальної системи свідомості.

Процедура проведення цього тесту полягає в тому, що респондентові пропонується відібрати із розкладених на білому тлі, в довільному порядку, кольорів тесту Люшер сірого, синього, зеленого, червоного, жовтого, фіолетового, коричневого та чорного) колір для вказаних вище понять. Потім із всіх запропонованих кольорів респондент обирає на кожне поняття вподобаний ним колір.

Інтерпретація результатів базується на зіставленні кольорів асоційованих з певними поняттями. Якщо з деякими поняттями асоціюються кольори, що займають основні місця у розкладці кольорів переваги, значить респондент ставиться до нього позитивно, емоційно приймає його. І навпаки якщо з поняттям асоціюються кольори, що займають останні місця в розкладці по перевазі, значить людина емоційного відкидає, у нього спостерігається проблема відношення до поняття.

«Психологічна характеристика основних кольорів, використана нами при інтерпретації отриманих результатів»:

• Темно-синій-означає потребу в задоволенні й прихильності до спокою, врівноваженості, прагнення до гармонії.
• Синьо-зелений-виявляє потребу в самоствердженні, наполегливості, самовпевненості, упертість, прагнення до поваги.
• Ясно-жовтий-вказує на потребу в надії й оптимізмі, говорить про мінливість настроїв, надій, очікувань.
• Оранжево-червоний-трактується як прагнення до дії, успіху, домінування, вказує на збудливість, владність, сексуальність.
• Чотири основні кольори (синій, зелений, жовтий, червоний) символізують основні психологічні потреби: у задоволенні й прихильності, самоствердженні, активності й успіху, надії на добре майбутнє. Тому, якщо досліджувані не обирають дані кольори, це означає придушення описаних потреб. У нормі ці кольори повинні займати 1-5 позиції.
• Психологічна характеристика додаткових кольорів, використаних нами при інтерпретації результатів:
• Фіолетовий-означає чуттєвість, егоцентризм, прагнення подобатися навколишнім. Будучи розташованим на 1-2 позиціях виявляє деяку несерйозність, інфантильність, безвідповідальність.
• Коричневий-символізує тілесні потреби й відчуття фізичного стану організму. Якщо цей колір рухається до початку ряду, то має місце фізичний дискомфорт та хвороба.
• Чорний-символізує відмову, повне зречення й неприйняття ситуації. У тих випадках коли чорний колір стоїть на 1-4 місцях, то спостерігається компенсаторне поводження екстремального типу, протест проти існуючого стану справ.
• Сірий-відірваність, уникнення відповідальності, захисні реакції, невключеність у ситуацію.
• Ціллю методики «Особистісна агресивність та конфліктність» (Є.П. Ільїна та П.А. Ковальова) є виявлення схильності субєкта до конфліктності та агресивності як особистісних характеристик. [38, с. 255].
• Методика складається з 80 тверджень і дозволяє визначити 8 шкал:
• Запальність
• Напористість
• Образливість
• Непоступливість
• Безкомпромісність
• Мстивість
• Нетерпіння до думки інших
• Підозрілість

Проводиться підрахунок кількості балів, які набрані респондентом по кожній шкалі. Після цього виявляеться тенденція до прояву конфліктності чи агресивності досліджуваного.

Відповіді на питання відповідають указаним вище восьми шкалам. За кожну відповідь «так» або «ні» в співвідношенні з ключем до кожної шкали начисляється 1 бал. По кожній шкалі досліджувані можуть набрати до10 балів.

Для проведення порівняльного аналізу нами застосовувалися непараметричні методи математичної статистики: [17, с. 158].

f-критерій кутового перетворення Фішера;

t-критерій Фішера-Стюдента

.2 Дослідження особистості працівників ОВС

В психологічному словнику особистість - це людина, яка вільно та усвідомлено приймає свою соціальну роль, усвідомлює можливі наслідки своїх дій та приймає відповідальність за їх результати. Кожна особистість має свої здібності, характер, темперамент, мотивацію та соціальні установки. В залежності від рис та структури особистості людина може бути більше чи менше схильна до певного психосоматичного захворювання. Не дарма стверджував Ф. Александер, що гнівливі та агресивні люди частіше страдають від серцево-судинних захворювань, а залежні - захворюваннями системи травлення. Тому дослідження особистості може в значній мірі показати рівень схильності до певного захворювання.

Для дослідження рис особистості працівників ОВС ми використовували «16-ти факторний особистісний опитувальник Кеттелла». Результати дослідження рис особистості хворих та здорових працівників представлені в таблиці 2.2.

Таблиця 2.2. Порівняльний аналіз рис особистості здорових та хворих працівників ОВС (хср+?)

ФакториЗдорові працівники ОВСХворі працівники ОВС на гіпертоніюt-емп?A5,56+1,427,8+1,396,580,05B7,03+2,357,6+2,193,010,05C7,6+1,638,66+1,72,580,05E5,26+1,635,96+1,122,050,05F6,33+1,017,06+1,570,44-G5,4+1,757,06+1,613,950,05H7,26+2,148,86+1,223,470,05I5,16+1,855+2,230,31-L3,73+1,74+1,760,62-M4,2+1,565,2+2,052,170,05N6,6+1,696,73+1,870,29-O4,53+1,733,4+1,922,510,05Q15,2+1,425,6+1,543,080,05Q23,16+1,781,9+1,213,400,05Q35,13+1,758,4+0,769,900,01Q43,73+1,172,83+1,882,040,05

Як видно з таблиці 2.2 в групі здорових найвищими середніми показниками зареєстровано за факторами: «Н» (7,26). Це свідчить про те, що ці люди сміливі, здатні на ризик, не губляться при зіткненні з неочікуваними ситуаціями, а також не особливо чутливі до загрози. У спілкуванні вони сміливі, легко налагоджують контакти, можуть протистояти втомі та витримувати значні емоційні навантаження в роботі з людьми. Також вони схильні займати лідерські позиції, як наслідок сміливості та бажання спілкуватися. Високий показник фактору «С» 7,6 говорить про те, що здоровим працівникам притаманна емоційна стабільність та урівноваженість. Вони спокійні, розуміють власні почуття та знаходять адекватні способи для їх вираження. Добре розуміють вимоги дійсності, визнають власні недоліки. Спокійно становляться до невирішених емоційних проблем. Мають постійні інтереси. Вони здатні виражати емоційну енергію інтегрованими, а не по імпульсивним каналам. Також високого показника набув фактор «В» (7,3).

Це свідчить про те, що здорові працівники ОВС є розумними швидко обробляють отриману інформацію, мають добрі здібності до навчання. У них розвинене абстрактне мислення, розумові здібності, широкі інтелектуальні інтереси. Найнижчими середніми показниками зареєстровано за факторами: «Q2» (3,16) - «сугестивність, залежність від групи»; «L» (3,73) - «відвертість, довірливість», та фактор «Q4» (3,73) - «схильність до розслабленості, стриманості». Тобто серед здорових працівників ОВС мало тих, які були б залежні від своїх колег, а також тих, які б постійно були відвертими, довірливими, розслабленими та стриманими.

Як видно з таблиці 2.2. в групі хворих працівників ОВС найвищими середніми показниками зареєстровано за факторами: «H» (8,86) - це говорить про те, що хворим на гіпертонію працівникам, як і здоровим притаманні такі риси як: сміливість, здатність на ризик, вони не губляться при зіткненні з неочікуваними ситуаціями, а також не особливо чутливі до загрози. У спілкуванні вони також сміливі, легко налагоджують контакти, протистоять втомі та витримують значні емоційні навантаження в роботі з людьми. Також як і здорові працівники мають схильність займати лідерські позиції, як наслідок сміливості та бажання спілкуватися. На другому місці в групі хворих знаходиться фактор «C» (8,66), який свідчить про те, що хворі працівники мають такі якості, як: емоційна стабільність та врівноваженість. Вони також спокійні, розуміють власні почуття та знаходять адекватні способи для їх вираження. Добре розуміють вимоги дійсності, визнають власні недоліки, мають постійні інтереси. Також не гірше за здорових працівників хворі на гіпертонію здатні виражати емоційну енергію інтегрованими каналами. Також одним з найбільш значущих є фактор «Q3» середній бал за яким склав 8,4, це говорить про те, що хворим працівникам притаманні такі риси, як: високий самоконтроль, організованість, вольовитість. Ці люди мають тенденцію до сильного контролю власних емоцій та поведінки. Діють не рівномірно, нерідко залишають справу незакінченою, щоб без роздумів взятись за наступну. Вони не дають обіцянок, які не можуть виконати. Добре розуміють соціальні вимоги і піклуються за власну суспільну репутацію. Судячи з високого показника даного фактору «Q3» можна зробити висновок про те, що люди дійсно з високим самоконтролем, виваженою організованістю та високим ступенем піклування за власну репутацію найбільше схильні до захворювання на гіпертонію.

Найнижчими середніми показниками зареєстровано за такими факторами: «Q2» (1,9) «сугестивність, залежність від групи»; а також за фактором «Q4» (2,83) - «схильність до розслабленості стриманості». Тобто серед хворих працівників ОВС на гіпертонію, як і серед здорових мало тих, які були б залежні від своїх колег, а також тих, які постійно знаходились в стані розслабленості, стриманості.

Порівняльний аналіз показав, що в першій і другій групах досліджуваних найбільшої значущості набули фактор «H» (7,26 + 2,14 та 8,86 + 1,22) та фактор «C» (7,6 + 1,63 та 8,66 + 1,7). Були також виявлені і відповідні відмінності по даним факторам рис характеру. Це свідчить про те, що в кожній з груп притаманні такі риси, як: емоційна стабільність, урівноваженість, сміливість та здатність піти на ризик, але групі хворих працівників, ці риси більш характерні ніж групі здорових. Достовірні відмінності між досліджуваними групами виявлено за такими факторами, як: «A», «B», «C», «E», «G», «H», «M», «O», «Q1»,» Q2», «Q3», «Q4». Зокрема зареєстровано, що середній бал найбільш розбіжних факторів «A», «G», «Q2», «Q3» є вірогідно вищім у групі хворих ніж у групі здорових. «A» (5,56 + 1,42 та 7,8 + 1,39), «G» (5,4 + 1,75 та 7,06 + 1,61), «Q2» (3,16 + 1,78 та 1,9 + 1,21), «Q3» (5,13 + 1,75 та 8,4 + 0,76). Тобто група гіпертоніків більш піддана відповідальності, обовязковості, залежності несамостійності та високому рівню самоконтролю ніж група здорових. Розбіжності середнього балу факторів «C» (7,6 + 1,63 та 8,66 + 1,7 при p < 0,05), «H» (7,26 + 2,14 та 8,86 + 1,22 при p < 0,05), «M» (4,2 + 1,56 та 5,2 + 2,05 при p < 0,05), «O» (4,53 + 1,73 та 3,4 + 1,92 при p < 0,05), «Q4» (3,73 + 1,72 та 2,83 + 1,88 при p < 0,05). Друга група характеризується такими рисами особистості, як емоційна стабільність, сміливість, здатність на ризик, практичність, тривожність, розслабленість, стриманість, що значно переважає першу групу. Також виявлено, що середній бал за факторами «B», «E», «Q1» є вірогідно вищим в групі хворих на гіпертонію ніж у групі здорових працівників. «B» (7,03 + 2,35 та 7,6 + 2,19 при p < 0,05), «E» (5,26 + 1,63 та 5,96 + 1,12 при p < 0,05), «Q1» (5,2 + 1,42 та 5,6 + 1,54 при p < 0,05). Тобто ми можемо стверджувати що друга група досліджуваних більш інтелектуально підкована, володіє абстрактним мисленням, схильна до домінантності та радикальних поглядів на життєдіяльність ні ж перша гру досліджуваних працівників ОВС.

Для більш глибокого аналізу ми підрахували частоту домінуючих факторів. Ці дані представлені в таблиці 2.3.

Як видно з таблиці 2.3 у здорових працівників найбільше виражені такі фактори: «В» (36,6%) - тобто вони відрізняються такими особистісними характеристиками як: високі розумові здібності, швидка обробка отриманої інформації, розвинене абстрактне мислення, широкі інтелектуальні інтереси. На другому місці знаходиться фактор «С» (30%) що характеризує цих працівників як: емоційно-стабільними, урівноваженими, спокійними. На третьому місці по значущим факторам знаходиться фактор «Н» (26,6%), який свідчить про сміливість, здатність до ризику, контактність та зібраність при зіткненні з неочікуваними ситуаціями.

Таблиця 2.3. Частота домінуючих факторів у здорових та хворих працівників ОВС (хср+?)

ФакториЗдорові працівники ОВСХворі працівники ОВС на гіпертоніюt-емп?A016,63,240,001B36,633,30,26-C3046,61,33-E3,301,41-F1016,60,75-G6,66101,23-H26,6501,870,05I6,6602,010,05L000-M000-N13,302,890,01O0000Q10000Q20000Q30203,580,001Q4000-

Інші фактори в першій групі домінують в незначній мірі (від 3,3% до 13,3%), а такі фактори як: «А», «L», «M», «O», «Q1», « Q2», « Q3», « Q4» не діагностуються зовсім (0%).

В групі хворих на гіпертонію працівників ОВС зареєстровані аналогічні результати. Так у більшості з них діагностуються такі фактори як: «Н» (50%), «С» (46,6%) та «В» (33,3%). Це говорить про те, що хворі працівники на гіпертонію як і здорові також володіють високими розумовими здібностями, інтелектом та абстрактним мисленням. Вони емоційно стабільні, урівноважені та спокійні, але водночас здатні піти на ризик, а в неочікуваній зібрані та конкретні. Інші фактори в другій групі досліджуваних домінують в незначній мірі (від 16,6% до 20%), а такі фактори як: «Е», «І», «L», «M», «N», «O», «Q1», « Q2», « Q4» - не діагностуються зовсім.

Порівняльний аналіз, проведений за допомогою ? - критерію Фішера показав, що відмінності існують за такими факторами як: «А» (0,001), що свідчить про те що хворі працівники більш конкретні, люблять працювати з людьми та готові до співробітництва ніж група здорових працівників. Відмінності за факторами «Н» (0,05), «І» (0,05) свідчить про те що друга група досліджуваних більш смілива, схильна до ризику, легко налагоджує контакт з людьми, здатна не губитись при неочікуваному зіткненні з певними проблемами, а також чутливі, недостатньо самостійні, відчувають недостачу уваги від оточуючих та більш навязливі ніж друга група.

Відмінності за фактором «N» (0,01) говорять про те, що риси відвертості, витонченості, естетичності у спілкуванні, а також самоконтроль у поведінці з людьми більш яскраво виражені також у другій групі досліджуваних ніж у першій. Вірогідні відмінності посідають важливе місце аналізуючи фактор « Q3» (0,01), що ще яскравіше підкреслює те, що група працівників хворих на гіпертонію біль організовані, вольові і мають високий ступінь самоконтролю, що значною мірою вплинуло на підвищення рівня кровяного тиску при відсутності явної органічної причини.

2.3 Дослідження ставлення психосоматичних хворих та здорових працівників ОВС до соціально-професійних значущих явищ

Особистість, якою вона б не була завжди буде проявляти своє емоційно-оцінне ставлення, яке не завжди усвідомлюється. Як описував З. Фрейд цьому процесу завжди будуть перешкоджати механізми психологічного захисту. Кожна особистість втілює в собі мотиви стану, різноманітні бажання які частіше всього суперечать правилам і нормам певного суспільства. Певні стани і поведінку, які вважаються соціально бажаними часто диктують нам установлені соціальні норми, у тому числі професійного середовища.

Для того щоб дослідити неусвідомлене емоційне ставлення особистості, потрібно перебороти її захисні механізми, зламати орієнтацію людини на соціальну бажаність при дослідженні відносин до себе.

Тому для дослідження ставлення психосоматичних хворих та здорових працівників ОВС до соціально-професійних понять була використана методика «Кольорового тесту відносин» (КТВ). Досліджуваним було запропоновано вибрати колір для наступних понять «Я» «Родина» «Дім» «Чоловік (дружина)» «Діти» «Друзі» «Професіонал» «Робота» із восьмикольорового набору методики М. Люшера.

Ми зробили аналіз кольорових асоціацій, указаних професійно важливих понять, а також їх пріоритетів. Результати даного дослідження представлені в таблицях 2.4-2.10.

Як відображено в таблиці 2.4, обстежені здорові працівники ОВС асоціюють поняття «Я» з зеленим, жовтим кольорами (36,6%; 23,3% на кожен колір відповідно), що говорить нам про потребу самореалізувати себе, активність та прагнення до емоційно насиченого спілкування. Поняття «Родина» досліджувані асоціюють з зеленим та червоним кольорами (30? та23,3?), це може свідчити про потребу само реалізувати себе в сімї, турбуватися про її майбутнє та взяти контроль над нею в свої руки 26,6? та 23,3? обстежених працівників асоціюють поняття «Дім» з синім та червоним кольорами, що говорить про спокійне ставлення до свого будинку, але в той же час активно та успішно діяти, добиваючись добробуту в ньому.

Таблиця 2.4. Особливості кольорових асоціацій до важливих соціальних понять здорових працівників ОВС (в%)

Колір Поняття12345670Я1036,616,623,313,3000Родина6,63023,31023,3006,6Друзі13,36,636,613,3203,306,6Професіонал23,36,636,66,66,610010Робота26,636,313,33,313,30010

Поняття «чоловік (дружина)» досліджувані асоціюють з зеленим кольором (23,3?), це вказує на прагнення самостверджуватися разом зі своєю другою половинкою.

40? досліджуваних до поняття «Діти» обирають фіолетовий колір. Це свідчить про можливу підвищену чутливість по відношенню до дітей. Також група здорових працівників в 36,6? випадків до поняття «Друзі» обирали червоний колір, що вказує на прагнення до взаємодії та спілкування з друзями. Поняття «Професіонал» і «Робота» асоціюються з червоним та зеленим кольорами (36,6? та 33,3?). Це свідчить про позитивну, активну професійну спрямованість, яка направлена на само реалізацію, само ствердження, активну працю та досягнення успіху у своєму карєрному рості.

Так само проаналізуємо особливості кольорових асоціацій групи хворих працівників ОВС.

Як видно в таблиці 2.5 30% хворих працівників асоціюють поняття «Я» з синим кольором, що свідчить про потребу в розумінні та співчутті, а також 26,6% учасників дослідження до поняття «Родина» обрали коричневий колір. Це може свідчити про потребу в безпеці і захищеності, яку повинна випромінювати родина.

Таблиця 2.5. Особливості кольорових асоціацій до важливих соціальних понять психосоматично хворих працівників ОВС (в%)

Колір Поняття12345670Я23,316,6306,620003,3Родина1016,63,313,36,626,66,616,6Друзі23,36,603,33,316,62026,6Професіонал16,33,33,36,66,613,316,633,3Робота106,6106,66,6202020

Поняття «Дім» в асоціаціях другої групи більш всього повзаний з сірим кольором (36,6%) даний вибір може означати, що досліджуваним не вистачає спілкування з рідними або вираженість їх незадовільної поведінки.

Група хворих поняття «Чоловік (дружина)» асоціюють з сірим, коричневим та чорним кольорами (23,3%; 23,3%; 16,6% на кожен колір відповідно), що вказує на вираженість переживання почуття непевності, нереалізованого бажання теплих відносин з коханою людиною, а також приближення до стресового стану через негативні, можливо, навіть, конфліктні відносини з близькою людиною. 26,6% досліджуваних асоціюють поняття «Діти» з фіолетовим кольором. Це свідчить по підвищену чутливість по відношенню до дітей.

Поняття «Друзі» в асоціаціях групи хворих більш всього повязана з сірим та синім кольорами (26,6% та 23,3%). Це свідчить про нереалізоване бажання спілкуватися з друзями або незадоволеністю поведінки друзів, прагнення в міцній і глибокій прихильності та співчутті, а також потреби в розумінні. Вибір асоціацій до такого поняття як «Професіонал» співпадає з сірим (33,3%), чорним (16,6%) та синім (16,6%) кольорами. Це говорить про те, що досліджувані не змогли реалізувати себе як професіонали, переживання доводять їх до стресового стану. Водночас досліджувані потребують співчуття та прихильності від оточуючих.

%; 20% та 20% представників другої групи аналогічно асоціюють поняття «Робота» з сірим, чорним та синім кольорами. Це може свідчити про те, що даній групі досліджуваних не подобається місце праці, бо тут вони не можуть самореалізувати себе як особистість та професіонала. Їхня професійна направленість в даний момент являється негативною.

Проаналізуємо емоційне ставлення здорових та психосоматично хворих працівників ОВС до себе.

Як видно з таблиці 2.6, опитані - здорові працівники ОВС найбільш асоціюють себе із «зеленим» (36,6%) та «жовтим» (23,3%) кольорами. Вибір зеленого кольору означає, що досліджувані мають виражену потребу у гармонії, відстоюванні власних поглядів, а також регідність, практичність та реальність суджень, потреба у володінні матеріальними благами, прагненні домінувати, активності, потреби в самореалізації та спонтанність поведінки. Вибір жовтого кольору, вказує на те, що представники першої групи сприймають себе достатньо оптимістично, вірять в надію на краще. Також у них проявляється мінливість настрою.

Таблиця 2.6. Частота кольорових асоціацій з поняттям «Я» у здорових та хворих працівників ОВС (в%)

КолірЗдорові працівники ОВСХворі працівники ОВС? - емпРізницяСиній1023,31,41-Зелений36,616,71,780,05Червоний16,7301,23-Жовтий23,36,71,880,05Фіолетовий13,3200,69-Коричневий000-Чорний000-Синій03,31,42-

У групі психосоматичних хворих працівників ОВС найбільш бажаними кольорами виявилися «синій» (23,3%) та «червоний» (30%) кольори.

Вибір синього кольору вказує на те, що досліджувані потребують в задоволенні і прихильності, спокою, а також прагнуть до врівноваженості та гармонії. Червоний колір також виявився бажаним у другій групі досліджуваних. Це свідчить про те, що у них виражена висока мотивація досягнення, потреба у володінні матеріальними благами, прагнення домінувати, активність, потреба в самореалізації, спонтанність поведінки.

Отже, аналізуючи порівняльну таблицю асоціацій з поняттям «Я» ми можемо зробити висновок про те, що працівники ОВС з артеріальною гіпертензією більш націлені на досягнення задуманого, вони прагнуть домінувати та самореалізовуватися, ніж група здорових, водночас вони відчувають не достаток в увазі та прихильності в порівнянні з представниками другої групи, які більш приділяють увагу відстоюванню власних поглядів, вони більш оптимістичні та надійливі. Значущих розходжень у виборі основних кольорів випробуваними представлених груп виявлено не було.

Поняття «родина» відображає емоційне ставлення досліджуваних до своєї сімї.

Як видно з таблиці 2.7 поняття «родина», представники першої групи найбільш оцінили такі кольори як «зелений» (30%), «червоний» (23,3%) та «фіолетовий» (23,3%). Тобто для них родина асоціюється з досягненням благополуччя в ній, щастям, прагненням домінувати в ній, також для них характерне фантазування, прагнення до яскравих подій у родині та справити гарне враження на інших членів родини.

Група хворих працівників асоціюють свою родину із «коричневим» (26,6%), «сірим» та «зеленим» (16,6%) кольорами. Це свідчить про те, що представники другої групи не можуть втілити свою потребу в самореалізації себе в родині та бути разом з ними. Вони ніби відчувають невключеність, відчуженість з подіями, які відбуваються в ній. І на фоні даних відчуттів випливає тенденція до розвитку фізичного дискомфорту і навіть хвороби.

Значущі розходження ми отримали у виборі червоного кольору, це говорить про те, що представники групи здорових більш дієві та домінантні по відношенню до своєї родини, ніж представники другої групи досліджуваних, які не приймають участі у житті своєї сімї і відчувають сильну тривогу та незадоволення з цього приводу.

Таблиця 2.7. Частота кольорових асоціацій з поняття «родина» у здорових працівників ОВС та психосоматичних хворих працівників ОВС (в%)

КолірЗдорові працівники ОВСХворі працівники ОВС? - емпРізницяСиній6,6100,46-Зелений3016,61,23-Червоний23,33,32,480,01Жовтий1013,30,40-Фіолетовий23,36,61,880,05Коричневий026,64,200,01Чорний06,62,020,05Синій6,616,61,23-

Розглянемо емоційне ставлення випробуваних до своїх друзів.

У першій групі досліджуваних найбільш бажаними кольорами по відношенню до поняття «друзі» виявилися «червоний» (36,6%) та «фіолетовий» (20%) кольори. Вибір червоного кольору означає, що досліджувані мають лідерські, діючі тенденції щодо своїх друзів. Вибір фіолетового кольору вказує на те, що представники першої групи дуже чуттєві у відношеннях зі своїми друзями, вони прагнуть сподобатися їм, зацікавити, але водночас поводять себе не серйозно, інфантильно по відношенню до них.

У групі хворих на артеріальну гіпертензію найбільш бажаними кольорами виявилися «сірий» (26,7%), «синій» (23,3%) та «чорний» (20%) кольори. Вибір сірого кольору вказує на прагнення обмежити соціальні контакти та сферу спілкування, а також спустошеність та втому.

Таблиця 2.8. Частота кольорових асоціацій з поняттям «друзі» у групі здорових працівників ОВС та психосоматичних хворих (в%)

КолірЗдорові працівники ОВСХворі працівники ОВС? - емпРізницяСиній13,323,31,01-Зелений6,76,70,00-Червоний36,605,030,01Жовтий13,33,31,47-Фіолетовий2016,60,33-Коричневий3,316,71,850,05Чорний0203,590,01Синій6,726,72,18 0,05

Другим найбільш обираним кольором виявився «синій», який виражає прагнення досліджуваних до спокою, гармонії та прихильності по відношенню до своїх друзів. Також значного вибору набув і чорний колір, який виражає неприйняття даної ситуації, яка відбувається на даний момент по відношенню до друзів, можливо, навіть, повну відмову від будь-яких контактів.

Значущі розходження отримані у виборі на поняття «друзі» червоного, чорного та сірого кольорів. Перевага червоного кольору у групі здорових працівників ОВС свідчить про прагнення до дієвості, прихильності, заняття домінуючих позицій по відношенню до своїх друзів. Тоді як у групі гіпертоніків домінують сірий та чорний кольори, які свідчать про те, що вони бажають або обмежити своє спілкування, або взагалі не йти на контакти по причині спустошення, втоми, або неприйняття обставин, які виникли, можливо, через конфліктну ситуацію.

Поняття «Професіонал» є одним із найважливіших професійних понять, томущо відображає ставлення до обраної спеціальності в ОВС, і до конкретної сфери професійної діяльності. Як видно з таблиці 2.9 поняття «Професіонал» група здорових працівників асоціює в більшій процентності з «червоним» (36,7%) та «синім» (23,3%) кольорами.

Працівники, які асоціюють поняття «Професіонал» з червоним кольором виражають тенденцію до саморозвитку. Вони активно діють для досягнення успіхів самореалізації, щоб потім в подальшому зайняти лідерські позиції. Значний вибір припадає і на синій колір.

Таблиця 2.9. Частота кольорових асоціацій з поняттям «Професіонал» у здорових працівників ОВС та психосоматичних хворих працівників ОВС (в%).

КолірЗдорові працівники ОВСХворі працівники ОВС? - емпРізницяСиній23,316,70,64-Зелений6,73,30,60-Червоний36,73,33,610,01Жовтий6,76,70,00-Фіолетовий6,76,70,00-Коричневий1013,30,40-Чорний016,73,250,01Синій1033,32,270,05

Працівники, які обрали цей колір, виражають себе як професіонала, схильного до врівноваженості та спокійного професіонального розвитку. Вони не схильні з кимось конкурувати, чи займати лідерські позиції. Тобто підніматися по професіональним сходинкам ці працівники схильні гармонічно, спокійно та здобуваючи прихильність когось.

Група хворих працівників в найбільшій кількості асоціюють себе як «Професіонала» з «сірим» (33,3%), «чорним» та «синім» кольорами (16,7%).

Вибір цих кольорів може свідчити про наявність певних психологічних проблем по відношенню до поняття «Професіонал» і, можливо, прагнення позбутися, віддалитися від них. Це вказує на незадоволеність даною ситуацією та неправильну професійну ціль або професіональне направлення. Проявляється тенденція до заперечного ставлення по відношенню до особливостей роботи з обраного фаху в ОВС.

Значущі розходження отримані у виборі на поняття «Професіонал» червоного, чорного та сірого кольорів. Перевага червоного кольору у групі здорових працівників ОВС свідчить про прагнення діяти, працювати над собою, самовдосконалюватися з метою виховати себе як умілого, досвідченого, авторитетного професіонала. Тоді як у групі хворих на артеріальну гіпертензію домінують сірий та чорний кольори. Це підкреслює те, що з роками ці працівники розчарувалися у виборі своєї професії. У них проявляється тенденція до заперечного ставлення особливостям власної роботи. З цього випливають і певні психологічні проблеми по відношенню до себе як «Професіонала» хоча досліджувані і прагнуть позбутися їх, вони не задоволені існуючим положенням, але нічого не роблять для покращення даної ситуації. Розглянемо емоційне ставлення випробуваних до своєї роботи.

Як відображено в таблиці 2.10. опитані здорові працівники в більшій процентності асоціюють поняття «Професіонал» з та, що представники першої групи спокійно, врівноважено, але наполегливо та вперто ставляться до своєї роботи, вони самовпевнені та працьовиті, що скоріше всього відкриває їм шлях до досягнення владних позицій.

Розглянувши результати вибору представників групи гіпертоніків ми чітко побачимо, що вони обравши такі кольори як «коричневий», «сірий» та «чорний» (20% на кожен колір відповідно) схильні до фізичного дискомфорту або навіть і хвороби. Вони не люблять свою роботу, постійно виявляють протест щодо неї, відчувають себе відірваними або невключеними у стан справ на роботі.

Таблиця 2.10. Частота кольорових асоціацій з поняттям «Робота» у групі здорових працівників ОВС та хворих на артеріальну гіпертензію (в%).

КолірЗдорові працівники ОВСХворі працівники ОВС? - емпРізницяСиній26,7101,710,05Зелений36,36,72.740,01Червоний13,3100,40-Жовтий3,36,70,60-Фіолетовий13,36,70,87-Коричневий0203,590,01Чорний0203,590,01Синій10201,09-

Значні розбіжності, які ми отримали у виборі на поняття «робота» виявлено за «зеленим», «коричневим» та «сірим» кольорами. Перевага вибору зеленого кольору в першій групі досліджуваних свідчить про їх такі риси як: наполегливість, самовпевненість, впертість, які грають значну ролі у їх подальшому самоствердженні та владності на роботі. В той час як в групі хворих домінують «коричневий» та «чорний» кольори. Це свідчить про те, що досліджувані другої групи незадоволені місцем своєї роботи. Вони постійно протестують проти неї, відчувають себе відірваними або зовсім не включеними у стан справ на роботі. Всі ці почуття і схиляють їх до фізичного дискомфорту або навіть хвороби.

Отже, судячи з показників усіх таблиць таких понять як «Я», «Родина», «Друзі», «Професіонал», «Робота» ми можемо зробити висновок, що представники групи хворих на артеріальну гіпертензію хоч і сприймають себе як особистість, яка націлена на досягнення задуманого, прагнучої до домінування та самореалізації, але по відношенню до родини та друзів вони відчувають себе відчуженими, невключеними у події, які відбуваються навколо ним та близьких.

Соціальні контакти обмежуються в них. Вони відчувають спустошеність та втому. Невтішні результати проявляються у групі хворих і по двом останнім поняттям: «професіонал» та «робота» показники яких свідчать про те, що досліджувані другої групи обрали неправильне професійне направлення або професіональну ціль. Вони не люблять свою роботу та постійно виявляють протест проти неї. Чого не скажеш про представників контрольної першої групи здорових працівників ОВС, які сприймають себе досить спокійно, оптимістично, хоча і мають мінливість настрою, але в цілому вони прагнуть реалізувати себе, накопичити матеріальних благ та здобути владні, авторитетні позиції. Щодо відношення до родини та друзів, то тут вони прагнуть до гармонічних, теплих, дещо лідерських відносин, хоча іноді поводять себе не серйозно та інфантильно. Показники по двом останнім поняттям «професіонал» та «робота» говорять нам про те, що представники першої групи досліджуваних є активними, діючими особистостями, які не покладаючи рук працюють над собою для самовдосконалення та самореалізації як професіонала. Спокійно та врівноважено, але наполегливо та вперто ставляться до своєї роботи. Вони самовпевнені та працьовиті, що і відкриває їм шлях до досягнення владних позицій.

2.4 Особистісна агресивність та конфліктність працівників ОВС

В літературному трактуванні термін конфлікт означає прояв непогодженості інтересів; незгода між двома чи більше сторонами (особистостями чи групами), коли кожна сторона прагне зробити так, щоб була прийнята саме її позиція або ціль.

Під час конфліктів людина переживає, нервує, що відкладає великий відбиток не лише на її нервовій системі, а й на психічному та фізичному стані.

Згідно теорії Александра агресивні імпульси в гіпертоніків сильно впливають на рівень кровяного тиску. Агресивність викликає страх у хворих і дає їм можливість відійти від позиції конкурента до пасивної, залежної, самоконтролюючої установки. Саме ця установка в свою чергу викликає почуття неповноцінності та агресію, яка і впливає на виникнення психосоматичного захворювання - артеріальну гіпертензію.

Для дослідження агресивності працівників ОВС ми використовували методику «Агресивності та конфліктності Ковальова, Ільїна». Результати дослідження агресивності та конфліктності (середні значення за кожною шкалою) представлені в таблиці 2.11.

Як видно з таблиці 2.11. у групі здорових найвищий середній показник зареєстровано за шкалою «Напористості» (5.13). Це досить високий бал, який свідчить про те, що для здорових працівників характерно в конфліктній ситуації бути наступливим, упертим. Вони добються задуманого ними і не віддадуть ініціативу в інші руки. На значному рівні в першій групі знаходяться такі шкали як: «Підозрілість» (4.93); «Непоступливість» (4.43) «Мстивість» (4.5) «запальність» (4.2). Дані показники свідчать про те, що представники першої групи досліджуваних за час своєї роботи в ОВС набули тих рис, які представляють їх як загартованих життям, сильних особистостей, які доведуть свою справу до кінця хоч і не поступаючись нікому. Але водночас тут проявляються і риси більш негативного плану, які свідчать про те що, дані співробітники проявляють підозру, мстивість запальність по відношенню до своїх колег та оточуючих.

Таблиця 2.11. Порівняльний аналіз групи хворих та здорових працівників ОВС (хср+?)

ШкалиЗдорові працівники ОВСХворі працівники ОВС на гіпертоніюt-емп?Запальність4,2+1,868,06+2,018,040,05Наступливість5,13+2,067,73+2,224,810,05Образливість3,65+1,634,66+1,622,520,05Непоступливість4,43+1,794,86+1,561,02-Безкомпромісність3,6+2,834,66+2,441,58-Мстивість4,5+2,096,2+2,093,260,05Нетерпіння до думки інших3,63+1,976,1+2,664,180,05Підозрілість4,03+2,046,93+1,774,250,05

Незначущими для здорових виявилися такі шкали як: «Образливість» (3.65) «Нетерпіння до думки інших» (3.63) та «Безкомпромісність» (3.6). Це говорить про те, що здорові працівники в певній мірі уміють бути терпимими до думки інших. Дивлячись на значимість ситуації вони здатні піти на компроміс, та не проявляти своє почуття образи в процесі відносин з іншими особами.

Як видно з таблиці 2.11, в групі здорових працівників найвищий середній показник зареєстровано за шкалами «Запальність» (8.06) та «Напористість» (7.73). Це досить високий бал, який свідчить про те, що для хворих співробітників характерна запальна, миттєва реакція та напористий підхід в певних конфліктних ситуаціях, позитивний підсумок яких є дуже важливим для них. На більш нижчих позиціях виступають такі шкали як: «Підозрілість» (6,93); «Мстивість» (6.2) та «Нетерпіння до думки інших» (6.1), що характеризує їх як осіб, які не можуть прийняти чи навіть прослухати думку інших, не довіряють своїм колегам та оточуючим, а за нагоди можуть взагалі помститися своїм кривдникам не стримуючи себе і не задумуючись над наслідками своєї помсти. Менше за всіх набрали балів шкали: «Непоступливість» (4.86) «Образливість» (4.66), «Безкомпромісність» (4.66). Дані показники свідчать про те, що хворі на артеріальну гіпертензію в залежності від обставин та ситуації, яка склалася здатні стримати себе від образи та піти на компроміс, чи навіть чимось поступитися ради реалізації кінцевого результату певної ситуації.

Порівняльний аналіз показав, що в першій і другій групах досліджуваних найбільшої значущості набула шкала «Напористість» (5.13±2.06 та-7.73±2.22).

Виявлені також вірогідні відмінності за цією школою. Це говорить про те, що для здорових і для хворих працівників ОВС характерний напористий, наступливий підхід у вирішенні своїх задач чи конфліктів. Достовірні відмінності між досліджуваними групами виявлено за такими шкалами як: «Запальність»; «Напористість», «Образливість», «Мстивість»; «Нетерпіння до думки інших» «Підозрілість. Зокрема зареєстровано, що середній бал таких шкал як: «Запальність» (4.2±1.86 та - 8.06±2.01); «Напористість» (5.13±2.06 та-7.73±2.22); «Образливість» (3.65±1.63 та-4.66±1.62); «Мстивість» (4.5±2.09 та-6.2±2.09); «Нетерпіння до думки інших» (3.63±1.97 та - 6.1±2.66) «Підозрілість» (4.93±2.04 та-6.93±1.77) значно вищий у групі гіпертоніків, ніж у групі здорових працівників.

Для більш глибокого аналізу ми підрахували частоту домінуючих шкал агресивності та конфліктності. Ці дані представлені в таблиці 2.12.

Як видно із таблиці 2.12 у переважної більшості групи здорових працівників (40%) шкала «Напористості», показники якої свідчать про напористий та невідступний підхід у вирішенні задач та під час конфліктів з оточуючими. На другому місці виступають показники таких шкал як: «Безкомпромісність» (23,3%), «Мстивість» (23,3%), «Непоступливість» (20%), «Підозрілість» (20%). Інші шкали агресивності та конфліктності в першій групі досліджуваних домінують в незначній мірі (від 13.35 до 3,3%).

Аналогічно першій групі, у більшості представників групи хворих працівників діагностується школа «Напористості» (56,6%), що підтверджує факт підвищеної напористості, невідступності та вірогідного прояву агресії під час виконання службових обов'язків та контактів з оточуючими. Також високим показником виділяється шкала «Запальність» (43,3%), яка свідчить про те, що досліджувані другої групи в значній мірі не контролюють свій емоційний стан. На другому місці виступають показники таких шкал як: «Нетерпіння до думки інших» (23,3%) та «Підозрілість» (20%), що характеризує їх як самовпевнених особистостей, які з підозрою ставляться до своїх колег, оточуючих, недовіряючи їм як помічникам чи радникам у своїх справах та проблемах. Інші шкали агресивності та конфліктності у групі хворих працівників домінують в незначній мірі (від 10% до 3,3%)

Таблиця 2.12. Частота домінуючих шкал агресивності та конфліктності (хср+?)

Здорові працівники ОВСХворі працівники ОВС на гіпертоніюt-емп?Запальність13,343,32,630,01Наступливість4056,61,27-Образливість3,33,30-Непоступливість203,32,160,05Безкомпромісність23,36,661,880,05Мстивість23,3101,4-Нетерпіння до думки інших3,323,32,480,01Підозрілість20200-

Порівняльний аналіз, проведений за допомогою Фі - критерія Фішера, показав, що вірогідні відмінності існують за такими шкалами як: «Запальність» (0,01), «Непоступливість» (0,05), «Безкомпромісність» (0,05), «Нетерпіння до думки інших» (0,01). Судячи з даних показників шкал порівняльного аналізу ми можемо зробити висновок про те, що група хворих досліджуваних працівників ОВС має набагато підвищений ступінь агресивності та конфліктності ніж група досліджуваних здорових працівників.

Висновки

. Аналізуючи проблему психосоматичних захворювань у науковій літературі ми дійшли висновку, що дані розлади вважаються збірною групою хворобливих станів, що виникають при взаємодії соматичних і психічних патогенних факторів, а «психосоматики» - це люди з дефектом розвитку «Его».

Існують різні точки зору з приводу причин виникнення психосоматичних захворювань, але більшість провідних психологів та дослідників (З. Фрейд, Ф Александр, А. Хармогорова, М. Горянін, К. Судаков, Г. Сельє та ін.) єдині в думці, що дані розлади виникають по таким причинам як: стреси, неврози, сильні емоційні збудження, особистісні та внутрішньоособистісні конфлікти, травми в процесі розвитку «Его» та ін.

З точки зору психології - багато захворювань справляють враження спадкових, яке частіше всього починаються в підлітковому віці, а загострюються в ситуації повязаній із втратою обєкту і вважаються результатом пасивних больових відчуттів, які накопичуються. Якщо ж прислухатися до медичного підходу, то тут лікарська думка відзначає концепцію поширеності певних хвороб у осіб з різним фізичним або психічним складом. Також вони виділяють кореляції між хворобою і будовою тіла, а також між рисами особистості і певними хворобами.

. Досліджуючи особистісні риси працівників ОВС хворих на артеріальну гіпертензію ми виявили той фактор, який вказує на те, що дана група досліджуваних більш контактна, здатна до співробітництва з оточуючими, а також втілює в собі такі риси як: відвертість та витонченість у спілкуванні порівняно з групою здорових працівників ОВС. Але найбільш виявлені розбіжності вказують на те, що група гіпертоніків більш організована та має високий ступінь самоконтролю, який не дозволяє їм віддатися своїм дійсним емоціям та потребам і змушує тримати себе в рамках сурових правил поведінки.

. Визначаючи відношення працівників ОВС хворих на артеріальну гіпертензію до основних соціальних понять ми визначили, що представники групи хворих на артеріальну гіпертензію сприймають себе як цілеспрямовану, самореалізуючу, та прагнучу до домінантності особистість. Але по відношенню до родини та друзів вони відчувають себе відчуженими, невключеними у події, які відбуваються навколо них та близьких. Соціальні контакти в досліджуваних також обмежені і досягають рівня спустошеності та втоми. Професійне направлення та ціль у групі артеріальних хворих обрана неправильно, вони не люблять свою роботу та постійно виявляють протест проти неї. Чого не скажеш про представників контрольної групи здорових працівників ОВС, які мають, порівняно, протилежні результати.

4. Судячи з даних показників шкал методики на визначення агресивності та конфліктності, ми можемо зробити висновок про те, що група психосоматично хворих досліджуваних працівників ОВС має набагато підвищений ступінь агресивності та конфліктності ніж група досліджуваних здорових працівників. Це може бути повязано з можливими хронічно пригнічуваними агресивними імпульсами, які сильно впливають на рівень кровяного тиску, що в свою чергу і викликало розвиток такої психосоматичної хвороби як артеріальна гіпертензія.

Список використаних джерел

1.Александр Ф. Психосоматическая медицина / Ф. Александр- изд-во ЄКСМО-Пресс, 2002-352 ст

2.Е.В. Михайлова. Психиатрия / Михайлова Е. В-Кафедра неврологии и психиатрии ФПК, Медицинская академия, 2002 г.-150 ст.

3.И.Г. Малкин-Пих. Психосоматика: новейший справочник / Малкин-Пих И.Г. - Изд-воЭксмо; СПб.: Сова, 2003. - 928 с.

4.Г. Сельє «стресс жизни»/Сельє.Г. - СПб.: А.В.К., 2002. 16 ст

5.А. Лоуен «Депрессия и тело»/ Лоуен.А-Прогресс, 1999 г.-121 ст.

. И.Г. Малкин-Пих. Психосоматика: Справочник практического психолога. / Малкин-Пих.И.Г.-Изд-воЭскмо, 2005. - 992 с.

. М.В. Воронов. Модель психосоматических взаимодействий с учётом влияния различних регуляторних систем /Воронов М. В - 2001. - Т. 1, вип. 1. - С. 103-106.

. П.Т. Петрюк. Психосоматические расстройства: вопроси дефиниции и классификации /Петрюк П.Т., Якущенко И.А. Вестник-Ассоциации психиатров Украини. - 2003. - №3-4. - С. 13

. Носсрат Пезешкиан. Психотерапия / Пезешкиан. Н-МОСКВА «МЕДИЦИНА» 1996, ст. 3-140.

.Д.И. Рождественский. Лекции по психосоматике. / Рождественский.Д.И - «МЕДпресс-информ», 2002, 453 с.

. Ф.Є Василюк «Психологія переживання» / Василюк.Ф.Є-М. Видавництво Московського університету, 1984 р, 86 ст.

. Є.І Рогов «Настольная книга практического психолога»/Рогов.Є.І-Учеб. пособие: В 2 кн. - 2-е изд., перераб. и доп. - М.: Гуманит. изд. Центр ВЛАДОС, 1999. - Кн. 2:

. Марк Сандомирский «Психосоматика и телесная психотерапия», / Сандомирский.М-Москва, узд «Класс» 2005 г.-256 ст.

. Ю.Ф Антропов «Психосоматические расстройства» / АнтроповЮ.Ф - М.: Медицина, 2001. - 57 с.

15.Б.Г. Мещеряков. Большой психологический словарь / Мещеряков Б.Г, Зинченко.В.П. - М.: Прайм - ЕВРОЗНАК, 2003 - 639 с.

16. Д.Я. Райгородский. Практическая психодиагностика. Методики и тести. Учебное пособие. / Райгородский. Д.Я. - ИздательскийДом «БАХРАХ-М», 2002. - 672 с.

. Е.В. Сидоренко Е.В. Методи математической обработки в психологии./ Сидоренко Е.В. - СПб.: ООО «Речь», 2007. - 350 с.

18.Л. Хьелл. Теории личности. /, Хьелл.Л, Зиглер. - Д - 3-е узд. - СПб.: Питер, 2008 - 607 с.

19.А.В. Петровский. Психологический словарь/ Петровский. А.В., Ярошевский. М.В.-Под общ. ред. А.В. Петровского, М.Г. Ярошевского. - 2-е изд., испр. и доп. - М.: Политиздат, 1990. - 494 с.

20.П.К. Анохин. Узловие вопроси теории функциональной системи./ Анохин.П.К - М., 1980. - 197 с.

21.Н.Е. Бачериков. Эмоциональний стресс в этиологии и патогенезепсихических и психосоматических заболеваний. / Бачериков, Н. ЕВоронцов М.П., Петрюк П.Т., Циганенко А.Я. - Харьков: Основа, 1995. 433 с.

22.В.В. Козлов. Психотехнологии измененних состояний сознания. Методи и техники./ Козлов В.В-Изд-воИнститута Психотерапии, 2001, 368 с.

23.В.Х. Василенко. Язвеннаяболезнь. / ВасиленкоВ.Х., Гребенев, А.Л; Шептулин, A.A. - Москва, «Медицина». 1984.614 с.

24.В.Н. Васильев. Симпатико-адреналовая активность при различних функциональних состояниях человека./ В.Н. Васильев; Чугунов. В.С.-Москва, «Медицина».1985.235 c.

25.В.Т. Волков. Личность пациента и болезнь/ Волков.В.Т, Стрелис А.К., Караваева Е.В., Тетенев Ф.Ф. - Томск: Сиб. мед. ун-т, 1995. - 3. 28 с.

26.В.Я. Гиндикин. Личностная патология./ Гиндикин. В. Я, Гурьева В.А. - М.: Триада-X., 1999. - 266 с.

27.Ю.М. Дедерер. Желчнокаменная болезнь. /Ю.М. Дедерер, Крилов. Н.П.; Устинов. Г.Г.-Москва, «Медицина».1983. 745 с.

28.В.Б. Захаржевский. Физиологические аспекти невротической и психосоматической патологии: механизмы специфичности психовегетативного эффекта. / Захаржевский В.Б. - Л.: Наука, 1990. - 175 с.

29.И.Т. Курцин. Теоретические основи психосоматической медицини. / Курцин И. Т - Л.: Наука, 1973.

30.А. А Ноздрачёв. Физиология вегетативной нервной системи./ Ноздрачёв.А.А. - Л., 1983.245 с.

31.Г.Ф. Ланг. Внутренние болезни. / Ланг Г.Ф. - М., 1944 с.

32.С.А. Парцерняк. Стресс. Вегетози. Психосоматика. / Парцерняк С.А. - СПб.: А.В.К., 2002. - 384 с.

33.Посібник по використанню Міжнародної статистичної класифікації хвороб 10-го перегляду. - Харків, 2000. - 186 с.

34.К.В. Судаков. Психоэмоциональний стресс: профилактика и реабилитация / Судаков К.В.-Терапевтическийархив. - 1997. - Т. 69. - №1. - с. 70-74.

35.Я.Л. Обухов. Глубинно-психологические подходы в психотерапии психосоматических заболеваний /Обухов Я.Л. - Вісник психічного здоровя, №2, 1999, с. 34-44.

36.Л. Шерток. Непознанное в психике человека. /Шерток. Л - М.: Прогресс, 1982. - 310 с.

37.В.Ф. Простомолотов. Комплексная психотерапия соматоформних расстройств. / Простомолотов В.Ф. - М.: Триада-фарм, 2002. - 304 с.

38.И.В. Ващенко» Общая конфликтология» / Ващенко.И.ВГиренкоС. П.-Харьков «Оригинал» 2001-383 с.

39.Л.К. Хохлов. Посттравматические стрессовие расстройства и проблема коморбидности. Социальная и клиническая психиатрия. / Хохлов Л.К. - 1998. - Т. 8, №2. - c. 116-122.

40.А.Б. Холмогорова. Концепция соматизации. История и современное состояние. Социальная и клиническая психиатрия. / А.Б. Холмогорова.А.Б., Гаранян.Н. Г, Довженко Т.В. и др. - 2000. - Т. 10, №4. - С. 81-97.

41.М.Є Сандомирский «Защита от стресса» (метод РЕТРИРИ) / СандомирскийМ.Є.-Издательство института психотерапии, Москва, 2001 г. - 189 с.

Вступ В наш час все частіше чується відома всім фраза: «всі хвороби від нервувань». І не дарма, не лише психологи, а й сучасні лікарі все бі

Больше работ по теме: