Проблеми вдосконалення механізму прямого оподаткування в Україні (історія розвитку та зарубіжний досвід)

 

Проблеми вдосконалення механізму прямого оподаткування в Україні (історія розвитку та зарубіжний досвід)

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ПРЯМІ ПОДАТКИ: СУТЬ, ЗНАЧЕННЯ ТА РОЛЬ В РИНКОВІЙ ЕКОНОМІЦІ

.1 Суть податку та економічна сутність оподаткування

.2 Сутність прямого оподаткування, та його значення в сучасних умовах

.3 Види прямого оподаткування і його роль у системі податкового та фінансового регулювання

РОЗДІЛ 2. НЕОБХІДНІСТЬ ТА МІСЦЕ ПРЯМИХ ПОДАТКІВ В ПОДАТКОВІЙ СИСТЕМІ УКРАЇНИ

.1 Поняття та особливості прибуткового оподаткування

.2 Місце прямих податків в податковій та бюджетній структурі України, їх вплив на економіку країни

.3 Порівняльний аналіз стану справляння прямих податків в Чернівецькій області за 2008-2010 роки

РОЗДІЛ 3. НАПРЯМКИ ВДОСКОНАЛЕННЯ СИСТЕМИ ПРЯМОГО ОПОДАТКУВАННЯ В УКРАЇНІ

.1 Порівняльний аналіз системи прямого оподаткування України та зарубіжних країн

.2 Шляхи удосконалення системи прямого оподаткування України у напрямку інтеграції в Європейське Співтовариство

.3 Напрямки реформування основних прямих податків в проекті Податкового кодексу України

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Актуальність теми. Податки існують у людському суспільстві майже п'ять століть, але для людини немає більш гнітючої процедури, ніж сплата податків. Великі податки - це завжди неминучі злидні, занепад господарства, шлях до катастрофи і людської трагедії. Там, де великі податки, не може бути й мови про свободу і людську гідність, творчу працю і забезпечене майбутнє. Великі податки були причиною багатьох соціальних конфліктів, кровопролитних воєн, занепаду цілих цивілізацій.

Великі податки нічим не можуть бути виправдані. Вони свідчать тільки про те, що держава неефективно веде своє господарство, робить якісь нерозумні й невиправдані затрати, нехтує інтересами своїх громадян, байдужа до них. Податки - це термометр у господарському організмі, і якщо температура висока (а таким показником може служити питома вага податків у доходах народу), то крах організму неминучий. Між людським і економічним організмами є одна спільність: нормальна температура в них однакова. В будь-якій державі громадяни зобов'язані віддавати частину своїх доходів на загальнодержавні потреби. Досконалість форм і методів передання цих коштів свідчить про рівень розвитку держави, її економічних і правових інститутів. Створення податкової системи - це не тільки практична, але й дуже серйозна наукова проблема. Вона вимагає глибокого аналізу господарського життя в державі, доходів населення і бюджету сім'ї. Тільки на основі таких матеріалів можна зробити висновок про доцільність введення того чи іншого податку, спрогнозувати його вплив на соціальні процеси.

Ступінь дослідження проблеми. Питання прямого оподаткування виробників входять в коло наукових інтересів багатьох вчених. Зокрема, даній проблематиці присвячено праці вітчизняних вчених В. Андрущенка. О. Василика, В. Вишневського, М. Демяненка, Д. Деми, О. Кириленко, А. Крисоватого, М. Кучерявенка, П. Лайка, І. Лукінова, І. Луніної, А. Поддерьогіна, А. Соколовської, Л. Тулуша, В. Федосова та інших, а також зарубіжних науковців, а саме І. Буздалова, А. Вагнера, О. Єгеревої, С. Корюнова, Е. Крилатих, І. Кулішера, В. Лєбєдєва, І. Озерова, К. Панкової, У. Петті, Д. Рікардо, О. Сагайдака, С. де Сісмонді, А.Сміта, М. Тургенєва, Д. Черника, І. Янжула та інших.

Віддаючи належне науковим напрацюванням по даній проблематиці, варто наголосити, що питання прямого оподаткування підприємств, особливо в світлі сучасних процесів в галузі, є недостатньо розробленими. Це вимагає наукового обґрунтування та розробки специфічного інструментарію та механізмів оподаткування, що зумовлює актуальність теми та народногосподарське її значення.

Метою курсової роботи є висвітлення перспектив, переваг та недоліків системи прямого оподаткування на сьогоднішній день як в Україні так і інших країнах з розвинутою ринковою економікою; його значення і шляхи вдосконалення в Україні; роль прямих податків в ринковій економіці. Поставлена мета зумовила вирішення наступних задач: охарактеризувати сутність податку та оподаткування; проаналізувати види прямого оподаткування і його роль у системі податкового та фінансового регулювання; визначити місце прямих податків в податковій та бюджетній структурі України; провести порівняльний аналіз стану справляння прямих податків в Чернівецькій області за 2008-2010 роки; розробити напрямки вдосконалення системи прямого оподаткування в Україні тощо.

Обєктом наукового дослідження є сфера фінансових відносин промислових підприємств з бюджетами різних рівнів в частині справляння обовязкових платежів державі.

Предметом дослідження є сукупність теоретико-методологічних положень і методичних підходів щодо прямого оподаткування субєктів господарювання.

Інформаційною базою дослідження слугували законодавчі та нормативно-правові акти з питань прямого оподаткування підприємств, наукові праці вітчизняних та зарубіжних вчених-економістів, матеріали науково-практичних конференцій, професійних періодичних видань, інші літературні джерела.

РОЗДІЛ 1

ПРЯМІ ПОДАТКИ: СУТЬ, ЗНАЧЕННЯ ТА РОЛЬ В РИНКОВІЙ ЕКОНОМІЦІ

1.1 Суть податку та економічна сутність оподаткування

Податки - це встановлені вищим органом державної законодавчої влади обов'язкові платежі, що сплачують фізичні та юридичні особи в бюджет у розмірах і в терміни, передбачені законом.

Виникнення оподаткування було викликано появою держави і державного апарата, що створили і використовували фіскальні механізми для фінансування своїх витрат. Проте податок - це в першу чергу найважливіша фінансово-економічна категорія.

З усього розмаїття виробничих відносин, що охоплюють виробництво, розподіл, обмін, споживання, розподільчі відносини визначають фінансові - основними з яких виділяються податкові. На основі розподілу, що знаходиться в органічній єдності і тісному взаємозв'язку з процесом виробництва, відбувається розподіл і перерозподіл його учасників і засобів виробництва по сферах, галузях, економічних регіонах і встановлюється частка різноманітних класів і соціальних груп у вартості створеної продукції. Тепер більш детально розглянемо фінансово - економічну сутність оподаткування.

Податки, висловлюючи більш обмежену сферу виробничих відносин, є лише частиною розподільних, а, точніше, перерозподільних відносин. Беручи участь у перерозподілі національного доходу, податкові відносини підпорядковані первинним відносинам матеріального виробництва, змінюються в залежності від вимог продуктивних сил і обміну. У цілому носять похідний, повторний характер.

Джерелом податків виступає нова вартість - національний доход, створений у сфері матеріального виробництва, що включає вартість необхідного і додаткового продукту, або додаткову вартість, що є абстрактними економічними категоріями, а в реальному житті одержують специфічні форми вираження: вартість необхідного продукту - форму ціни робочої сили, або заробітну плату, і вартість додаткового продукту - форму прибутку, ренти, відсотка, тобто виступають у формі конкретних грошових доходів, що належать основним членам суспільства - працюючим або власникам капіталу. Цей первинний розподіл національного доходу доповнюється повторним розподілом, або перерозподілом, де податкам належить важливе місце. Податки як частина нової вартості примусово мобілізуються державою. У основі податків лежить частина вартості необхідного продукту і частина вартості додаткового продукту.

При феодалізмі основними податками були прямі - майнові, що виступали у формі поземельного податку, і подушний податок. Значна частина податків при феодалізмі справлялася з вартості необхідного продукту, тому що в силу низького розвитку продуктивних сил розмір вартості додаткового продукту майже цілком був відсутнім.

На ранній стадії розвитку капіталізму - в епоху промислового капіталізму, - пануюче положення в доходах держави займали непрямі податки, оплачувані споживачем у ціні товару. Вони на визначеному щаблі розвитку виробництва зайшли в суперечність із суспільними потребами, і уряди були змушені піти на їхнє зменшення шляхом обмеження об'єктів обкладання, зниження ставок податків. Непрямі податки епохи розвитку капіталізму так само, як і при феодалізмі, оплачувалися з вартості необхідного продукту. Це обумовлювалося щодо невеличкої частини податкових вилучень із доходів працюючих, тому що в ці періоди специфічною особливістю товару, як робочої сили було те, що вона і так відтворювалась без повного відшкодування витрат для підтримки життя його власника [6, c. 45-56].

З подальшим розвитком капіталізму продуктивні сили швидко зростали, неминучим наслідком цього став ріст національного доходу. Кількісний ріст податкових доходів, що викликали підвищення питомої ваги їх у національному доході, ознаменувався глибокими якісними змінами в оподаткуванні. Розподільчі відносини потерпіли визначену модифікацію, змінилося джерело податків, ним стала в більшій мірі вартість додаткового продукту.

Одержавлення вартості додаткового продукту виступає об'єктивним законом розвитку сучасного суспільства. Масштаби одержавлення залежать від діяльності держави. Пристосовуючись до економічних умов, що змінюються, воно постійно розширює свою діяльність, що породжує реальну тенденцію до росту частки цього одержавлення.

У найбільш загальному вигляді розподільчі відносини подані на рис. 1.1.

Рис. 1.1. Схема розподільчих відносин

Розглянемо вищеназвані розподільчі відносини більш наглядно за допомогою макроекономічних понять.

Вартість усіх матеріальних благ, створених суспільством за визначений період (звичайно за рік) і призначена для задоволення сукупних суспільних потреб в економіці, носить назву сукупного (валового) суспільного продукту (ССП). У свою чергу, ССП у вартісній формі складається з вартості спожитих засобів виробництва (с), виплаченої заробітної плати (v) і прибутку (m). Новостворена вартість (v + m) створює національний доход (НД). По своїй суті ССП і НД проходять чотири стадії: виробництво, розподіл, обмін і споживання.

Проте об'єктивна необхідність мобілізації частини ССП для скарбниці виникає тільки на стадії розподілу. Оскільки саме на цій стадії виявляється частка (пропорція) виробників і інших суб'єктів суспільства в ССП. Крім того, необхідно відзначити, що процеси первинного розподілу ССП здійснюються без участі держави, оскільки весь виробничо-розподільний процес в принципі неможливо здійснити інакше, чим відшкодовуючи вартість витрачених засобів виробництва (c), виплачуючи заробітну плату (v) і одержуючи прибуток (m).

У той же час держава, що виникла як надбудовна форма керування суспільством на відповідній стадії розвитку цивілізації, об'єктивно зажадало матеріальної основи для свого існування, джерелом чого могла виступити тільки сфера матеріального виробництва. Саме з виникненням держави починається формування системи перерозподільних відносин.

Основним методом перерозподілу ССП стало пряме вилучення державою визначеної частини ССП на свою користь для формування централізованих фінансових ресурсів (бюджету), що і складає фінансово-економічну сутність оподаткування. Цей перерозподіл здійснюється з НД, що виступає єдиним джерелом податкових платежів незалежно від їхнього об'єкта.

Перерозподіл частини ССП на користь держави здійснюється між двома учасниками суспільного виробництва: від робітників (із c) у формі прибуткового й інших податків, а від господарюючих суб'єктів, (із m) у формі ПДВ, податку з прибутку й ін. [6, с.74].

Характерною рисою сучасного етапу є те, що велика частка національного доходу формується в сфері обігу.

Як було зазначено вище, при перерозподілі національного доходу податки забезпечують присвоєння державою частини нової вартості в грошовій формі. Ця частина національного доходу, мобілізована примусово у формі податків із юридичних і фізичних осіб, перетворюється в централізований фонд фінансових ресурсів держави, тобто в основу його життєдіяльності. Одержавлена податками частина вартості національного доходу перетворюється в суспільну власність, що частково повертається населенню через систему трансфертів.

Податки, крім суспільного утримання (їх перерозподілу), мають матеріальну основу. Вони - частина грошових доходів суспільства, відчужена і привласнена, за допомогою політичного примуса, державою. Це видиме на поверхні економічного життя явище виступає як матеріальне утримання податків. Збільшення податкових доходів означає усе більше усуспільнення національного доходу. Держава в такий спосіб через податки і їхнє використання вносить серйозні зміни в розподільчі відносини на користь того або іншого регіону, тієї або іншої галузі, соціальної групи.

Таким чином, податки мають двоїстий характер: з одного боку, вони виступають специфічною формою виробничих відносин, у чому складається їхнє суспільне утримання і, з іншого боку, є частиною вартості національного доходу в грошовій формі, що характеризує їхнє матеріальне утримання.

Отже, податки в реальному податковому механізмі - безповоротна, безеквівалентна і термінова форма примусового стягнення з платників податків відповідно до чинного податкового законодавства частини їхнього доходу з метою задоволення суспільно необхідних потреб.

1.2 Сутність прямого оподаткування, та його значення в сучасних умовах

Історія людства створила різноманітні методи оподаткування і види податків. Кожний вид податків має свої специфічні риси і функціональне призначення і займає окреме місце в податковій системі. Виходячи з форми оподаткування всі податки можна поділити на дві групи: прямі і непрямі.

Запропонуємо чотири способи розмежування прямих і непрямих податків: перший - в залежності від ознак сплати (прямі - і сплачує, і вносить в бюджет одна особа; непрямі - сплачує одна особа, а вносить в бюджет - інша); другий - в залежності від участі в формуванні ціни (прямі податки включаються в ціну на стадії виробництва у виробників; непрямі - тільки на стадії реалізації як надбавка до ціни товару); третій - у залежності від засобу стягнення (прямі - по декларації і по кадастрам; непрямі - по тарифах); четвертий - по джерелу сплати (прямі - з виробництва цінностей: доходу та майна; непрямі - із споживання цінностей: витрат і користування речами).

Виходячи з цих розмежувань можна сформулювати визначення прямих і непрямих податків.

Прямі податки - це податки, стягнуті в результаті придбання й акумулювання матеріальних благ, що залежать від доходу або майна, і платниками котрих безпосередньо є власники цих доходів або майна.

Непрямі податки - це податки, що визначаються розміром споживання і не залежать від доходу або майна платника, виступають у виді надбавки до ціни товару або послуги, і платником яких є кінцевий споживач даного товару або послуги.

Історично пряме оподаткування виникло раніше, чим непряме. Початковими видами прямих податків були: десятина, подушна або поголовна дань. Слід зазначити, що прямі податки історично можна розмежувати на три головні види. Об'єктом першого виду податків є речовинний капітал, при цьому обкладенню підлягають окремі види доходів (податок на землю, податок на майно, податок із спадщин і дарувань). Об'єктом другого виду податків виступає самостійний прояв особистого капіталу, такого як особистий заробіток, житло, професія (прибутковий податок, податок на майно громадян, дивіденди).Об'єктом податків третього виду є сукупна діяльність речовинного, грошового й особистого капіталу у виробництві (податок на прибуток, податок на промисел).

Найважливішими видами прямих податків в Україні є податок на прибуток і прибутковий податок. Прибутковий податок стягається з фізичних осіб, виходячи з їхніх сукупних доходів. Податок на прибуток з юридичних осіб стягується, виходячи з прибутку підприємства, одержуваного як різниця валових доходів і валових витрат підприємства.

Встановлення одночасно цих двох видів прямих податків дає можливість державі охопити оподаткуванням весь створений валовий дохід. Як бачимо, прямі податки мають у своїй основі або особистість, або доходи, незалежно від джерел, або майно, незалежно від прибутків. Виходячи з цих аспектів, прямі податки в економічній літературі підрозділяють на дві підгрупи: реальні й особисті. Різниця між ними складається в пріоритетності платника й об'єкта оподаткування. При особистому оподатковуванні первинним виступає платник, а другорядним - об'єкт оподаткування. При реальному оподатковуванні, навпаки, первинним є об'єкт оподаткування, а другорядним - платник.

Особисті податки - це податки, які встановлюються персонально для конкретного платника і залежать від його доходів. У сучасних умовах найбільшого поширення одержали такі особисті податки як податок на прибуток, прибутковий податок, податок на промисел.

Реальні податки - це податки, які передбачають оподаткування майна, виходячи з зовнішніх ознак. Платниками виступають власники цього майна незалежно від їхніх доходів. До цих податків можна віднести податок на землю, рентні платежі, податок із власників транспортних засобів, майнові податки.

В даний час прямі податки складають основу податкових систем держав із розвинутою ринковою економікою тому, що вони мають ряд переваг у порівнянні з іншими видами податків. Основні переваги прямого оподаткування складаються в наступному:

. Економічні - прямі податки дають можливість установити пряму залежність між доходами платника і його платежів у бюджет.

. Регулюючі - в країнах із розвинутою ринковою економікою пряме оподаткування є важливим фінансовим важелем регулювання економічних процесів (інвестицій, накопичення капіталу, сукупного споживання, ділової активності і т.д.).

. Соціальні - прямі податки сприяють розподілу податкового тягаря таким чином, що великі податкові витрати мають ті платники, у яких більш високі доходи. Такий принцип оподаткування більшістю економістів світу рахується найбільш справедливим.

Проте слід зазначити і недоліки прямих податків:

. Організаційні - пряма форма оподаткування потребує складного механізму стягнення податків, тому що пов'язана з достатньо складною методикою ведення бухгалтерського обліку і звітності.

. Контрольні - контроль надходження прямих податків потребує істотного розширення податкового апарата і розробки сучасних методів урахування і контролю платників.

. Поліцейські - прямі податки пов'язані з можливостями ухилення від сплати податків через недосконалість фінансового контролю і наявності комерційної таємниці.

. Бюджетні - пряме оподаткування потребує визначеного розвитку ринкових відносин, тому що тільки в умовах реального ринку може формуватися реальна ринкова ціна, а отже, і реальні доходи (прибуток), проте з такою ж можливістю можуть мати місце і збитки. Тому прямі податки не можуть бути стабільним джерелом доходів бюджету.

1.3 Види прямого оподаткування і його роль у системі податкового та фінансового регулювання

Як відомо, прямі податки підрозділяються на реальні й особисті. В міру розвитку продуктивних сил відбувався і поступовий розвиток податків. Реальні податки ставали усе більш невигідними як із фіскальної, так і політико-економічної точки зору. Тому що, по-перше, реальними податками оподатковувалася власність: земля, будинки, промисли, позичковий капітал. Платниками реальних податків були власники, що складали нечисленний клас. Робітничий клас, що не мав ніякої власності, крім своїх робочих рук, не був охоплений прямими податками. Тому назріла необхідність введення особистих податків, що можна було б поширити і на найману робочу силу.

По-друге, обкладання реальними податками базувалося на дуже приблизній оцінці прибутку. Зовнішні ознаки, що використовувалися для оцінки прибутку, не поспівали за швидким розвитком продуктивних сил і товарно-грошових відносин. А фінансові потреби держави, що ростуть, з одного боку, і економічний ріст, з іншого, потребували точного підрахунку оподатковуваного прибутку.

По-третє, фінансові й інші державні органи витрачали багато часу і засобів для упорядкування кадастрів, що вело до збільшення витрат по податках, а оцінка прибутку швидко застарівала. У той же час із розвитком товарно-грошових відносин удосконалювалося облік і звітність, а з ними з'являлася можливість упорядкування самими платниками податків документа про отримані за рік прибутки, що створило пряму можливість переходу до особистого оподаткування прибутків [17, c. 69-70].

Таким чином, розвиток продуктивних сил, прогрес науки і техніки дали можливість державі перейти від податків на речі до більш удосконаленого обкладання особистого доходу і майна. Як уже відзначалося, особисті податки - це форма прямого оподаткування, при якій податком оподатковується дохід платника податків. Особисті податки стягаються як із фізичних, так і з юридичних осіб. Джерелами особистих податків служать доходи , прибуток, дивіденди, відсотки й інші види доходів.

У закордонній практиці особисті податки підрозділяються на такі види: 1) подушний; 2) податок на прибуток; 3) податок на надприбуток; 4) прибутковий податок.

Подушний податок історично з'явився одночасно з поземельним податком як фіскальна міра, що сприяє залученню в оподаткування осіб, у яких не було землі. Він стягався в Древньому Єгипті, у Римській імперії, у середньовічних державах Західної Європи. У Росії в чистому виді, тобто замість усіх прямих податків, подушний податок був уведений Петром I.

При капіталізмі подушний податок був введений метрополіями в африканських колоніях. Введення цього податку переслідувало не тільки фіскальні цілі. Він примушував місцеве населення йти працювати на рудники і плантації, що належать іноземному капіталу. Введення податку відбувалося наприкінці XIX і початку XX в., у той період, коли почала розвиватися гірничодобувна промисловість. Місцеве населення колоній через вкрай слабкий розвиток товарно-грошових відносин не могло виплачувати введені податки. Тим часом несплата податку тягнула за собою важкі фізичні покарання. Податок зарекомендував себе як міра, що сприяє насильницькому перетворенню частини населення в найману робочу силу.

В даний час подушний податок зберігся лише в ряді країн Африки, проте його економічне і політичне значення змінилося. Подушний податок стягається в США в південних штатах як виборчий податок, що сплачується в момент голосування. У Японії і Франції подушний податок стягається у виді податку на жителів місцевими органами влади [20 c. 77-80].

Подушний податок установлюється персонально для фізичної особи незалежно від Її доходів чи майна. Отже. він ні прямо, ні посередньо (через майнове забезпечення) не пов'язаний з рівнем доходів того чи іншого члена суспільства. В цілому це історично відмираюча форма оподаткування, хоча відома спроба уряду М. Тетчер запровадити цей податок наприкінці 80-х років у Великобританії. Разом з тим подушний податок має певні стимулюючі властивості, адже для того, щоб заплатити податок, потрібно отримати доход, а для того, щоб його отримати, необхідно працювати. Подушний податок рівномірно розкладає податковий тягар на членів суспільства, він не створює обмежень у стимулі до праці. На відміну від непрямих податків, які мають регресивний характер (у міру зменшення доходів частка податків у них зростає), подушний податок є прогресивним: оскільки сума податку фіксована, то при зростанні доходів частка податку в них зменшується. Проте для його стягнення потрібна чітка система обліку населення, наприклад прописка за місцем проживання. Якщо цього немає, то існує широка можливість ухилення від сплати податку. В Україні не справляється.

Податок на прибуток підприємств по своїй сутності є прибутковим податком із юридичних осіб. Оскільки прибуткові податки з юридичних та фізичних осіб мають у сукупності один об'єкт оподаткування, то співвідношення між ними визначається пропорціями розподілу валового доходу. В країнах із розвинутою ринковою економікою у створеному валовому доході переважають індивідуальні доходи. Тому й частка індивідуального прибуткового податку значно вища. Прибуток як об'єкт узагальнюючого оподаткування має підпорядковане (однак зовсім не другорядне) значення. Рівень рентабельності порівняно невисокий - 10-12% [6]. У зв'язку з відносно незначною питомою вагою податку на прибуток у доходах бюджету він може досить широко використовуватися як важіль регулювання економіки.

Податок на прибуток почав застосовуватися з розвитком акціонерної форми капіталу. У ряді країн податок із корпорацій був введений напередодні першої світової війни, проте широкий розвиток він одержав після другої світової війни.

Встановлення податку на прибуток - одного з різновидів прибуткового податку - потребує певного розвитку ринкових відносин. Тільки в умовах реального ринку може формуватись реальна ринкова ціна, а відтак і реальний прибуток. При цьому прибуток є імовірною величиною - з такою ж вірогідністю, як і отримання прибутку, можуть мати місце і збитки. Ринкові відносини не гарантують отримання прибутку, як це було в умовах планового ціноутворення. В перехідний до ринку період, який переживає Україна, при так званому вільному ціноутворенні (вільному тільки з боку виробника) прибуток виступає фактично фіскальною монополією виробника щодо споживача, що пояснюється монополізацією ринку. Вважати такий прибуток фінансовим результатом діяльності підприємства просто безглуздо. Якщо ж прибуток є фіскальною монополією, то таким по суті буде і податок на прибуток.

Прибутковий податок з юридичних осіб може встановлюватись і відносно валового доходу. Однак це означає більш високий рівень узагальненого оподаткування. Тому цілком логічним було б звільнення від оподаткування доходів робітників і службовців підприємств. Коли ж при оподаткуванні валового доходу зберігається індивідуальне прибуткове оподаткування, як це мало місце в Україні, то виникає цілий комплекс проблем.

При визначених надзвичайних обставинах - війнах і підготовці до них, економічних кризах - податок на прибуток доповнюється податком на надприбуток. Об'єктом обкладання виступає частина прибутку, що перевищує середній розмір за ряд років до введення податку. В роки другої світової війни такий податок стягався в США. Англії, Німеччині, Японії. Ставки податку доходили до 95-100%. Податок мав частково поворотний характер. У перші повоєнні роки сума податків із корпорацій у США й Англії була скорочена внаслідок заліку повернених сум по податку на надприбуток [17 c. 69-71].

Проте найважливішим у системі особистого прямого оподаткування поряд із податком на прибуток є особистий прибутковий податок.

Особистим прибутковим податком оподатковуються доходи фізичних осіб. Для його введення необхідна чітка диференціація доходів. Тільки за умови утворення доходів, що відповідають різноманітним суспільним класам, у держави з'являється об'єктивна можливість введення особистого податку на доходи.

Особистий прибутковий податок відомий у двох формах: шедулярна і глобальна. При шедулярній формі доходи осіб оподатковуються роздільно, по джерелу їхнього одержання; при глобальній - обкладаються загальні, сукупні доходи осіб, незалежно від джерел.

Вперше прибутковий податок у тому виді, у якому він діє дотепер, сформувався в Англії в 1842 р. у шедулярній формі і носив на собі відбиток реального обкладання. Глобальна система була введена в Пруссії в 1891 р.

Шедулярний прибутковий податок - це податок, що стягується з доходу платника податків окремо по кожному джерелу його одержання, тобто по шедулам. Класичний приклад шедулярного прибуткового податку - система обкладання, що застосовувалася у Великобританії з 1842 по 1973 р., де діяли п'ять шедул, що позначаються початковими буквами англійського алфавіту: А, В, С, D і Е. По кожній шедулі оподатковувався дохід фізичної особи від визначеної групи джерел. У випадку, коли аналізований дохід не можна було віднести ні до однієї з груп, податок не стягався. Так, по шедулі А оподатковувалися доходи від нерухомості. В доходи від лісів, використовуваних у комерційних цілях, С - доходи від державних цінних паперів, D торговий і промисловий прибуток, прибутки осіб вільних професій, Е - заробітна плата, платня, пенсії. У квітні 1973 р. Великобританія перейшла до глобальної системи обкладання. Проте шедули, на основі яких даються податкові знижки і пільги, були не тільки збережені, але і доповнені в 1976 р. новою шедулою Р, по якій оподатковуються прибутки, отримані у виді дивідендів [20 c. 80-82].

Глобальний прибутковий податок - це податок, що стягається із сукупного доходу платника податків незалежно від джерела. Система побудови глобального прибуткового податку простіше, чим шедулярного прибуткового податку, і дозволяє податковим органам точніше визначити суму оподатковуваного прибутку суб'єкта.

Сьогодні в країнах з ринковою економікою, особистий прибутковий податок функціонує в глобальній формі, за винятком Великобританії та Ірландії, де традиційно, із часів його введення, використовуються елементи шедулярної форми обкладання.

Проте в Україні не застосовується вищенаведена термінологія, а функціонування системи прибуткового оподаткування громадян залежить від того, які підходи призначені в основу її побудови.

Прибутковий податок має свої переваги й недоліки. Головною його позитивною стороною є те, що він ставить рівень оподаткування у пряму залежність від джерела сплати податків-доходу. Інші форми і види податків можуть тільки більш-менш наближатись до прямої залежності. Разом з тим велике значення для реалізації принципу справедливості має підхід до встановлення шкали ставок - пропорційних, прогресивних чи регресивних. При прогресивних велику роль відіграє рівень прогресії-помірний чи високий. Справедливість прямого прибуткового оподаткування не є заданою і автоматично діючою, вона реалізується через шкалу ставок.

Недоліки прибуткового оподаткування полягають у труднощах, пов'язаних із обліком об'єкта оподаткування. Першу проблему становлять приховування доходів і ухилення від сплати податку. Це - об'єктивне явище, оскільки фінансові відносини завжди пов'язані з формуванням доходів одних суб'єктів за рахунок видатків інших. Кожний суб'єкт прагне отримати якомога більше доходів і витратити якнайменше своїх коштів. Проблема ухилення від оподаткування досить складна і вирішується різними способами. Насамперед необхідно забезпечити ефективне використання мобілізованих державою коштів. Неефективне і нераціональне спрямування витрат держави створює атмосферу морального (але не юридичного) виправдання неплатників. Разом з тим держава встановлює досить сувору систему фінансової, а в окремих випадках і кримінальної, відповідальності за порушення податкового законодавства, формує відповідний моральний клімат, при якому сплата податку - це першочергове і головне зобов'язання платника перед суспільством. Нарешті, держава може або зовсім відмовитись від стягнення тих податків, де великі можливості і ймовірність ухилення від сплати, або застосовувати невисокі ставки, при яких ухилення від сплати не веде до значних втрат доходів держави і відчутного збільшення доходів платників.

Друга проблема, що пов'язана з обліком доходу як об'єкта оподаткування, полягає у встановленні порядку визначення доходу, тобто у вирішенні того, що відноситься до доходів, а що ні, як обчислюється доход.

Прибутковий податок відіграє велику роль у фінансовому регулюванні економіки. Регулюючий механізм цього податку реалізується через диференціацію ставок і пільгове оподаткування. По-перше, розмежовуючи прибуткове оподаткування юридичних і фізичних осіб і встановлюючи для них різний рівень ставок, держава підтримує певні пропорції між фондом споживання і фондом нагромадження. Ці пропорції є одними з найважливіших у регулюванні економіки. По-друге, встановлюючи пільгове оподаткування (понижені ставки або повне звільнення) для окремих галузей і регіонів, держава стимулює відповідний перелив капіталу і веде певну структурну політику. По-третє, держава може встановлювати пільгове оподаткування тих напрямів формування і використання доходів, у яких заінтересоване суспільство. Регулююча функція податків найбільш притаманна саме прибутковому податку, пов'язаному з використанням доходів юридичних і фізичних осіб. Жоден інший податок не може забезпечити такий вплив на інтереси суб'єктів розподільних відносин у суспільстві. Саме з огляду на це, незважаючи на всі труднощі у стягненні цього податку, він використовується практично у всіх країнах світу, в тому числі і в Україні.

Майновий податок встановлюється відносно майна, яке перебуває у власності того чи іншого платника. Перелік майна, що оподатковується, визначається чинним податковим законодавством. В Україні оподатковуються транспортні засоби та інші самохідні машини і механізми. Передбачається оподаткування майна підприємств і нерухомого майна громадян. Разом з тим слід зазначити, що джерелом сплати цих податків є доходи юридичних і фізичних осіб. Тому дуже важливим при встановленні майнових податків є їх взаємоузгодження із прибутковим оподаткуванням.

При введенні одночасно і прибуткового, і майнового оподаткування необхідно, по-перше, застосовувати помірні ставки для обох податків. По-друге, можливе виключення із оподатковуваного доходу сум майнових податків. Такий підхід має врівноважити податковий тягар для всіх членів суспільства. Звісно, в умовах, коли особиста і приватна власність проголошувались мало не протизаконними, і податки на майно були відповідно дискримінаційне спрямовані. Однак у нинішніх умовах постала необхідність створити повноцінного власника, багатство якого - основа багатства суспільства. Тому майнові податки мають застосовуватись як доповнення до прибуткового оподаткування і тільки як інструмент повнішого стягнення податків, а не як фінансовий важіль, спрямований проти формування власника і власності [8, c.45-62].

На відміну від прибуткового при майновому оподаткуванні можливості приховування об'єкта оподаткування й ухилення від повної сплати податку незначні (якщо, звичайно, об'єкти власності суттєві - будівлі, транспортні засоби). Крім грошової оцінки, об'єкт оподаткування може мати фізичний вимір, що спрощує його облік і нарахування податку. Для стягнення цих податків не обов'язкова наявність високопрофесійного податкового апарату, тому ця форма податків широко застосовується при місцевому оподаткуванні.

Недоліком майнових податків є обмежена регулююча функція. Якщо вона і діє, то тільки як фінансовий тиск проти власника, оскільки для того, щоб не платити такі податки, треба не бути власником того чи іншого майна.

Податок на спадщину і дарування є різновидом майнового оподаткування. На відміну від майнових податків цей податок має разовий характер, він стягується при переході власності від однієї до іншої особи. Юридичною основою стягнення цього податку є без затратне формування власності. Джерелом сплати податку можуть виступати особисті кошти платника, або, за їхньої відсутності чи недостатності, кошти, отримані від реалізації частини майна. Податок на спадщину і дарування може справлятись у прямій формі такого податку або через систему державного мита, як це робиться в Україні. Ставки мита диференційовані для прямих і побічних спадкоємців. Цим самим враховується те, що прямі спадкоємці брали певну участь у формуванні майна, що переходить їм у спадщину.

Серед реальних податків найпоширенішими є земельний і промисловий податки.

Земельний податок - один з найдавніших у світі. С початку податок сплачувався у натуральному вигляді, а потім поступово з розвитком товарно-грошових відносин став сплачуватися грішми. Можуть застосовуватись різноманітні форми виділення об'єкта оподаткування й обчислення цього податку. Головною, яка застосовується і в Україні, є встановлення об'єктом оподаткування площі земельної ділянки і диференціація ставок залежно від родючості ґрунтів і місця знаходження ділянки. Можливий варіант погодження земельного податку з розміром доходу, що його отримує власник землі або той, хто її використовує на умовах оренди чи інших підставах.

Земельний податок відіграє відчутну роль у суспільстві й у фінансовій та податковій політиці. За відсутності суттєвих недоліків він має значні переваги як у фіскальному, так і в регулюючому планах. По-перше, при стягненні земельного податку майже не існує можливості ухилення від сплати. Земельну ділянку неможливо сховати. Як об'єкт оподаткування вона порівняно легко піддається чіткому обліку. По-друге, в земельному податку досить чітко реалізується принцип соціальної справедливості. При варіантів сплати пропорційно до розміру ділянки і родючості ґрунтів кожен платить залежно від того природного потенціалу, яким він володіє. Результати ж господарювання не впливають на суми податку, і тому існує прямий стимул працювати якомога краще. По-третє, земельний податок є засобом вилучення диференційної земельної ренти, що надає усім платникам рівних можливостей. По-четверте, цей податок виступає важливим економічним інструментом у руках держави. Насамперед, з одного боку, він сприяє ефективному використанню основного природного багатства. Сама платність і механізм цієї платності змушують землевласника чи землекористувача отримувати доход від землі. Безплатне землекористування ніколи не було ефективним, про це свідчить, зокрема, недавній досвід планового господарювання з переданням землі колгоспам. З іншого боку, земельний податок є інструментом регулювання розміщення продуктивних сил на території країни. Встановлюючи диференційовані ставки не тільки залежно від родючості ґрунтів, а й від місця знаходження земельної ділянки, держава регулює розподіл суспільного капіталу. Для регіонів, які потребують додаткового розвитку, встановлюються пільгові понижені ставки або застосовується звільнення від оплати земельного податку. Навпаки, в індустріально перенасичених регіонах необхідно вдаватися до підвищених ставок.

Промисловий податок стягується з різних видів промислів, які приносять доход. Однак на відміну від прибуткового податку він не передбачає точного обліку доходів, а оподаткування ведеться за зовнішніми ознаками майна, яке пов'язане з одержанням доходів. В Україні стягнення промислового податку відбувається у вигляді плати за патент на право разової торгівлі фізичними особами. Особливого значення у податковій системі й податковій політиці цей податок не має.

Домовий податок установлюється на житлові будівлі та приміщення для торгівлі і промислів на підставі їх оцінки за зовнішніми ознаками.

Податок на грошовий капітал розповсюджується на кошти, вкладені в цінні папери, з урахуванням доходу, який вони приносять. Більш поширеним, однак, є оподаткування не грошового капіталу, а фактичного доходу, що отримується від нього. Таке оподаткування може здійснюватись або індивідуально через оподаткування дивідендів, або інтегровано через установлення податку на весь нерозподілений прибуток до виплати із нього дивідендів, а в окремих випадках і подвійно [8, c.59-62].

Домовий податок і податок на грошовий капітал в Україні не використовуються. Промисловий податок застосовується для місцевого оподаткування. В цілому реальні податки є архаїчними формами оподаткування. В сучасних умовах вони значно поступаються місцем особистим, хоча історично були першими формами прямого оподаткування.

РОЗДІЛ 2.

НЕОБХІДНІСТЬ ТА МІСЦЕ ПРЯМИХ ПОДАТКІВ В ПОДАТКОВІЙ СИСТЕМІ УКРАЇНИ

.1 Поняття та особливості прибуткового оподаткування

На початку західної цивілізації суспільний лібералізм відзначався конкурентною економікою, заснованою на принципах приватної власності. Остання формувала безжалісну суспільну мораль. У цих умовах тільки податок, що давав державі можливість коректувати розподіл прибутків, виходячи з критерію справедливості, міг завоювати широку соціальну підтримку. Під впливом такої суспільної мотивації з'явився податок на доход, тобто законодавче введення прибуткового оподаткування був здійснений під сильним впливом соціалістичного руху. Щоб запобігти небажані соціально-політичні наслідки, буржуазія підтримала його.

На зорі існування прибуткового оподаткування його називали втіленням законної правди і справедливості, вважали найбільш вдосконаленою формою оподаткування.

В умовах ринкової економіки прибуткове оподаткування має, насамперед, політичні переваги. Цей податок - продукт цілої епохи економічного та політичного розвитку суспільства. Фіскальний інститут властивий високій культурі державності з витонченим механізмом функціонування, що потребує від платників осмисленого відношення до своїх прав і обов'язків. Осмислення того, що накопичення і заощадження приватної власності можливо тільки в суспільстві, робить економічно і морально виправдану передачу частини накопичень назад тому суспільству, якому платник зобов'язаний усім, чим володіє. Ці, на перший погляд, тривіальні істини ніколи не втрачають своєї актуальності.

Як уже відзначалося, податок взагалі - це податок, що призначається для рішення як фіскальних, так і економічних задач. Любий податок обмежує витрати фінансових ресурсів приватним сектором економіки і переміщає фінансовий потенціал у розпорядження держави. У теорії економічної рівноваги прибуткові податки поряд з іншими розцінюються по їхньому впливу на віддалену перспективу збалансованого економічного росту. Проте податкові коригування господарської діяльності безпосередньо впливають на фінансову практику і поточні потреби бюджету.

В умовах ринкової економіки важливим питанням, пов'язаним з ефективністю виробництва і загального економічного розвитку країни, є правильна побудова й організація податкових відносин господарюючих субєктів і громадян з державою. Їх не варто розглядати тільки у фіскальному аспекті, тобто як державні доходи, що забезпечують інтереси бюджету. Податки, особливо сьогодні, повинні стати істотним важелем державного регулювання, за допомогою якого можна достатньо ефективно впливати на процеси економічного росту і соціального розвитку.

Серед різноманітного роду прямих податків (прибуткового, майнового, земельного, на спадщину і дарування, на грошовий капітал, промислового) по своєму фіскальному значенню переважають прибуткові податки, тобто податки, що охоплюють оподаткування доходу (прибутку) підприємств і організацій і оподаткування особистих доходів громадян. В залежності від виду податку прибуткове оподаткування класифікується на два види: оподаткування фізичних осіб; оподаткування юридичних осіб [15, c. 9].

У структурі податкових систем більшості розвинутих країн світу важливе місце належить особистому прибутковому податку. Надходження від корпоративного прибуткового податку складають незначну частку в дохідній частині бюджетів більшості розвинутих країн, проте, цей вид податків грає важливу регулюючу роль в ринковій економіці.

Структурні зміни, що відбулися і відбуваються в податкових системах більшості цивілізованих країн, стосуються в основному перерозподілу ролі таких прямих податків як прибутковий податок із громадян і податок на прибуток підприємств (корпорацій). Причому їхня роль в ринковій економіці залежить, головним чином, від рівня економічного розвитку країни.

На Заході податок на прибуток корпорацій (акціонерних товариств) має високий рівень розвитку. З розвитком акціонерної форми власності прибуток став важливим об'єктом оподаткування, а тому зажадав особливих форм обкладання. При цьому в даний час враховується його подальший розподіл на дивіденди і прибуток, що спрямовується на розвиток корпорації або в резервні фонди. При приватній формі власності як до власника, так і до найманих робітників застосовується індивідуальний прибутковий податок (відповідно об'єктом оподаткування виступає дохід власника або заробітна плата робітників і службовців).

Чинний у даний час в Україні податок на прибуток підприємств має значну зовнішню подібність із податком на прибуток корпорацій закордонних країн. І дійсно, фактично всі діючі підприємства несуть у собі в більшій мірі ознаки колективної форми власності, тобто їхній прибуток має явні ознаки колективного прибутку. Проте на відміну від Європейських держав прибуток підприємств, заснованих на приватному капіталі, оподатковується податком на прибуток також, як і акціонерних товариств. В Україні відносини власності ще не прийняли такого рівня розвитку, щоб можна було чітко визначити об'єкт оподаткування, виходячи із застосовуваного підходу в країнах із розвинутою ринковою економікою.

В цих країнах основним прямим засобом централізації ВНП у бюджет є особистий прибутковий податок. Але одним із головних регуляторів виробничо-господарських процесів є податок на прибуток корпорацій. При цьому існує стійка тенденція до зменшення питомої ваги даного податку в загальній сумі податкових надходжень.

Але в багатьох постсоціалістичних країнах Східної Європи і країнах СНД частка податку на прибуток підприємств у дохідній частині бюджету перевищує частку прибуткового податку з громадян.

Аналогічна ситуація спостерігається й в Україні. У порівнянні з прибутковим податком із громадян податок на прибуток підприємств має в прибутках бюджету України більшу питому вагу. Крім того, варто звернути увагу, що частка податку на прибуток в бюджетних надходженнях має тенденцію до збільшення, а частка .прибуткового податку з громадян, навпаки - до зменшення.

Таке співвідношення двох видів прибуткового оподаткування обумовлюється декількома причинами. Насамперед, протягом багатьох років платежі в бюджет із прибутку підприємств мали високу питому вагу в доходах держави і значно перевищували надходження від прибуткового податку з громадян. Різко змінити таке співвідношення за декілька років просто неможливо. Крім того, об'єкт оподаткування податком на прибуток підприємств набагато більший, чим прибутковим податком із громадян, що також впливає на загальний розмір цих двох видів податків і забезпечує перевищення частки податку на прибуток підприємств над часткою прибуткового податку з громадян у доходах бюджету.

Регулювання пропорцій між фондом оплати праці і прибутком - найбільш важлива сфера економічних відносин у ринковій економіці. У економіці розвинутих закордонних країн з ринковою економікою оптимальність співвідношення споживання і накопичення досягається через боротьбу інтересів найманого робітника і власника. Тому з боку держави не потребуються спеціальні важелі, що підтримували б дані пропорції, хоча опосередковано це досягається через різноманітні ставки оподаткування доходів (прибутків) фізичних і юридичних осіб.

В Україні система оподаткування прибутку підприємств характеризується частою зміною об'єкта оподаткування. Так, із 2001р. податок стягався з прибутку, у 2002р. - із доходу, у 2003р. - спочатку з прибутку, а потім (із другого кварталу даного року) - знову з доходу. У 2004р. об'єктом оподаткування залишався доход, а з 2005р. знову здійснений перехід до оподаткування прибутку який діє і дотепер, але з постійними змінами до нього.

З огляду на необхідність подальшого реформування вітчизняного податку на прибуток підприємств, в основі чого повинно лежати зміна його функціональної спрямованості (із фіскальної на регулюючу), актуальним є дослідження теоретичних основ і механізму використання корпоративного податку [26, c.12-17].

Податок на прибуток підприємств варто розглядати у взаємозв'язку з особистим прибутковим оподаткуванням фізичних осіб. Рівнобіжне функціонування двох цих видів податків дає можливість, по-перше, охопити оподаткуванням весь створений валовий доход, що включає заробітну плату і прибуток; по-друге, регулювати фінансовими методами оптимальне співвідношення між ними. Реформи в країнах із розвинутою ринковою економікою в сфері оподаткування прибутків проводилися з урахуванням взаємозалежності цих податків та необхідності їхнього узгодження.

З урахуванням цього розрізняють два методи оподаткування прибутку що розподіляється : 1) Роздільне оподаткування прибутку що розподіляється на рівні компанії корпоративним податком і доходів акціонерів (пайовиків) у виді дивідендів особистим прибутковим податком (фактично - подвійне оподаткування розподіленого прибутку). 2) Метод зниження - ґрунтується на тому, що із суми обчисленого прибуткового податку цілком або частково відраховується корпоративний податок, сплачений на розподілений прибуток. При цьому можна виділити:

1. систему зниження оподаткування на рівні компанії, при котрій розподілений прибуток оподатковується по більш низькій ставці корпоративного податку або ж частково звільняється від обкладання;
2. систему зниження оподаткування на рівні акціонерів, при якій або акціонери частково звільняються від сплати прибуткового податку на одержувані ними дивіденди незалежно від того, чи утриманий корпоративний податок із прибутку що розподіляється, або податок, сплачений компанією з прибутку що розподіляється, частково зараховується при оподатковуванні акціонерів, тобто діє так званий податковий кредит;
3. систему повного звільнення прибутку що розподіляється від корпоративного податку на рівні фірми або акціонерів.

Реформи, проведені в країнах із розвинутою ринковою економікою в сфері прямого оподаткування, значною мірою зводяться до пошуку компромісу між цими методами.

Головною перевагою прибуткового оподаткування в ринковій економіці є пряма залежність розміру податків від розміру отриманого доходу (прибутку). Ніякі інші податки не мають такої залежності від кінцевих результатів діяльності господарюючих суб'єктів і громадян, як прибуткові податки.

Це необхідно мати на увазі при визначенні ставок прибуткових податків. Так, розмір ставки податку на прибуток необхідно встановлювати на такому рівні, при якому прибуткове оподаткування не заподіювало би перешкод виробництву і не гальмувало його розвиток. У противному випадку податок на прибуток буде втрачати роль регулюючого інструмента в ринковій економіці.

З огляду на функції прибутків підприємств і необхідність використання прибуткового оподаткування як інструмента регулювання розвитку виробництва, очевидно, що фіскальної функції податку на прибуток юридичних осіб варто надавати другорядне значення. Цю функцію в більшій мірі повинні виконувати інші податки, зокрема особистий прибутковий податок із громадян. Такий же підхід повинний обумовлювати і відповідну структуру доходів бюджету, при якій питома вага особистого прибуткового податку повинна бути більша, чим податку на прибуток. Саме така структура в доходах бюджету й утворилася в країнах із розвинутою ринковою економікою [35, c.26].

Використання податку на прибуток як регулятора економічних процесів здійснюється шляхом дотримання або порушення критерію його нейтральності щодо прийняття конкретних фінансово-господарських рішень як на мікро- , так і на макрорівні. За допомогою податку на прибуток, в умовах ринкової економіки, можна регулювати: вибір тієї або іншої правової форми організації бізнесу; напрямки розподілу прибутку (заощадження або споживання); вибір методів фінансування інвестицій (самофінансування, притягнуті і позикові засоби); розподіл трудових і матеріальних ресурсів між окремими сферами господарської діяльності; розподіл і перерозподіл ВВП; темпи економічного росту на макрорівні.

Різноманітні податкові ставки на нерозподілений прибуток, розподілений прибуток і прибуток у виді відсотків можуть впливати на прийняття рішень про вибір джерела фінансування господарської діяльності підприємств і тим самим порушувати критерій нейтральності корпоративного податку щодо визначення шляхів фінансування. Якщо політика держави спрямована на стимулювання самофінансування розвитку підприємства, то діє рівень оподаткування нерозподіленого прибутку нижче, чим розподіленого. У випадку надання пріоритетів фінансування на основі пайової участі граничний рівень оподаткування розподіленого прибутку не повинний перевищувати граничного рівня оподаткування нерозподіленого прибутку і прибутку у виді позичкового відсотка. Інший аспект прояву регулюючої функції корпоративного податку в ринковій економіці розглядається у взаємозв'язку з існуючою між промислово-розвинутими країнами податковою конкуренцією, що містить у собі боротьбу між окремими країнами за мобільні фактори виробництва і частку прибутку від їхнього використання.

Взаємозалежність національних податкових політик викликаний, насамперед, можливістю територіального обміну такими факторами виробництва, як праця і капітал. Ця проблема особливо актуальна для України, де спостерігається значний відтік капіталу і кваліфікованої робочої сили в тіньовий сектор економіки і за межі України. Не останню роль у цьому грає і недосконалість податкової політики.

Щодо суб'єктів оподаткування більш справедливими є прямі податки, оскільки їхній розмір безпосередньо залежить від фінансово-майнового стану і кінцевих результатів діяльності платника. Саме тому в об'єднанні значної кількості регулюючих задач, що вирішують прямі податки, із забезпеченням фіскальних інтересів держави роль прямих податків постійно підвищується в більшості розвинутих країн з ринковою економікою.

Як уже відзначалося, система прямих податків регулює, насамперед, доходи юридичних і фізичних осіб. Але в той же час прямі податки, як і непрямі , ведуть до росту цін, скорочують споживання і тим самим впливають на баланс попиту і пропозиції [24, c.92].

Крім того, недоліки прибуткових податків складаються, по-перше, у складності обчислення оподаткованого доходу (прибутку), оскільки платник завжди прагне сховати частину зароблених засобів. Цей факт постійно штовхає державу до нових заходів для забезпечення ефективного обліку і контролю прибутків господарюючих суб'єктів, і громадян, а також до встановлення жорсткого механізму відповідальності платників податків за порушення податкового законодавства. По-друге, прибуткові податки можуть виступати афективним фіскальним інститутом лише при умові досягнення в державі визначеної стадії економічного розвитку, коли суб'єкти господарювання будуть мати достатньо можливостей для одержання прибутку, а громадяни - особистих доходів, головною складовою яких є заробітна плата.

2.2 Місце прямих податків в податковій та бюджетній структурі України, їх вплив на економіку країни

Дослідження складу податкової системи України свідчить, що в цілому в нашій державі створено досить сучасну податкову систему. У нас застосовуються основні види прямого оподаткування: прибуткове оподаткування юридичних і фізичних осіб, майнове оподаткування (за винятком до цього часу не введеного податку на нерухоме майно), земельний податок. Поряд з цим податкова система України на сучасному етапі характеризується достатньо високим рівнем оподаткування. До об'єктивних причин такого становища можна віднести: 1) Реформування відносин власності. Так, існування державної власності і державних підприємств викликало необхідність їх державної підтримки. В умовах скасування платежів із прибутку цих підприємств виникла необхідність заміни їх відповідною системою податків, що давала би можливість акумулювати достатні для такої підтримки засоби. Тому, високий рівень відрахувань із прибутку в минулому потребував збереження рівня доходів держави з метою запобігання кризи державних фінансів. 2) Неможливість повної і швидкої комерціалізації галузей невиробничої сфери: охорони здоров'я, просвітництва, науки, культури й інших, що потребують значних державних засобів. 3) Необхідність росту державних витрат на соціальний захист населення внаслідок падіння рівня життя під впливом економічної кризи й інфляції. Перші дві причини могли пояснити високий рівень оподаткування на початку 90-х років, надалі вони повинні були обумовити його зменшення внаслідок як падіння частки державної власності, так і постійного скорочення витрат на розвиток соціально-культурної сфери. Єдиною об'єктивною причиною, що якоюсь мірою може пояснити ріст загального рівня оподаткування, є третя.

Тому можна сказати, що основні причини, які обумовлюють високий рівень оподаткування в Україні, лежать в області суб'єктивного чинника. Основні серед них: 1) Затримка з ринковими перетвореннями в Україні, що стала перешкодою на шляху скорочення витрат державного бюджету, а також, зменшенню рівня оподаткування. 2) Помилки в проведенні податкової політики, що породили значні масштаби ухилення від оподаткування. Неможливість акумулювати в цих умовах достатні доходи в державний бюджет призвела до посилення податкового тягаря на тих, хто ще сплачує податки. 3) Збільшення дефіциту державного бюджету, що відбувалися із-за непродуманої політики державних витрат і супроводжувалося пошуком шляхів збільшення державних доходів, а єдиним засобом такого збільшення рахувалося підвищення загального рівня оподаткування. Таким чином, рівень податкового тягаря в Україні можна оцінити як надмірний у тому змісті, що він вище, чим обумовлений об'єктивними причинами й обставинами. Проблеми держави у сфері формування доходів і бюджетного дефіциту полягають не стільки у застосуванні застарілих чи недієздатних форм і видів оподаткування, скільки в недосконалості податкової структури, що характеризується даними, наведеними в таблиці 2.1. [23;22].

Таблиця 2.1

Структура податків в Україні, %

Види податків і платежівРоки Роки 2002333 200320042005200620072008200920101. Прямі податки45,052,855,552,547,346,342,846,7553,75в тому числі: - податок на прибуток --37,732,026,525,322,324,724,0- податок на доход35,841,5- прибутковий податок з громадян7,29,912,315,115,315,415,617,325,0- податок на промисел0,010,020,020,030,050,050,060,050,05- плата за землю2,01,25,04,74,74,83,93,84,0Податок з власників транспортних засобів0,050,20,50,70,80,80,90,90,72. Непрямі податки 53,745,241,742,744,140,739,440,131,7в тому числі: - ПДВ 42,537,735,136,435,431,426,929,429,1- акцизний збір 6,24,93,23,75,45,45,86,16,2- мито 5,02,63,42,63,33,94,03,95,43. Платежі за ресурси 0,040,20,40,81,21,01,10,91,3в тому числі:- лісовий доход0,020,060,050,20,10,20,30,20,3- плата за воду 0,020,050,20,40,80,60,60,50,6- плата за корисні копалини -0,050,20,20,30,20,30,20,44. Плата за державні послуги і компенсаційні доходи 1,11,51,42,25,710,311,310,7510,9в тому числі: - державне мито .....0,30,60,61,11,31,21,51,351,5- плата за видачу патентів, ліцензій, сертифікатів та інші послуги -----2,93,23,23,3- відрахування на геологорозвідувальні роботи 0,80,90,81,10,80,60,80,60,6Відрахування на шляхові роботи ----3,65,65,85,55,55. Місцеві податки і збори0,20,31,01,81,71,71,91,52,35Податкові надходження (всього)100100100100100100100100100

Як свідчать наведені дані, на сьогодні у складі податкової системи України дещо переважають прямі податки. Провідне місце в прямому оподаткуванні займає прибуткове оподаткування: у 2007 р. - 40,7 % з 46,3 % у 2010 році цей показник досягнув 49% з 53,75% [22]. Інші види прямих податків мають другорядне значення: на земельний податок припадає 4,8 %, а на податок з власників транспортних засобів - 0,8 %, та 4,0% та 0,7% у 2010 році відповідно. У системі прибуткового оподаткування в 2010 році податок на прибуток підприємств (24,0 %) менше прибуткового податку з громадян (25 %) на 1%, ці дані підтверджують той факт, що прямі податки в Україні поступово починають прогресувати, а це означає, що рівень життя в державі змінюється в кращу сторону.

Серед непрямих податків домінуюча роль належить ПДВ (29,1 %), який виступав основним в податковій системі України до 2010 року в звязку з необґрунтованим наданням пільг (стимулювання експорту). За цей короткий період існування власної податкової системи України можна вивчити і оцінити динаміку структурних зрушень, подану на рис. 2.1.

Рис. 2.1. Динаміка співвідношення прямих і непрямих податків

Як показує рисунок, зміни в податковій структурі України, що відбувалися протягом 2002-2010 рр., були, якщо не досить істотними, то відчутними. В цілому можна відокремити чотири періоди: 2002-2003рр., 2004-2006рр., 2006- 2009р., та починаючи з 2010 року. Два перших роки переважання непрямого оподаткування над прямим було очевидним: у 2002р. - 54,8 % проти 43,8 % і. в 2003р.-53,7 % проти 45 %. У наступні три роки ситуація змінилась: у 2004р. частка прямих податків сягнула 52,8 % (проти 45,2 % прямих), у 2005р.-відповідно, 55,5 % (проти 41,7 %) і в 2005 р.- 52,5 % (проти 42,7 %). 3 2006р. почався процес зворотних зрушень, і в 2007 р., хоча й збереглося переважання прямих податків, воно було вже незначним -47,3 % проти 44,1 %. У 2008 р. зменшилася питома вага і прямих (46,3 %),і непрямих (40,7 %) податків. Аналогічна тенденція спостерігалась і в динаміці і співвідношення двох основних видів прямих і непрямих податків-податку на прибуток (доход) і ПДВ, з тією різницею, що вже починаючи з 2006 р. переважає ПДВ [23].

В 2010 році ми бачимо кардинальні зміни в структурі доходів Зведеного бюджету України, де переважання прямих податків стало очевидним і тенденція яка почалася в 2006 році збереглася і в деякому розумінні покращилася. Фактично структура податкових платежів в нашій державі змінилася на краще і наближається до світових стандартів, адже загально відомо, що переважання саме прямих податків свідчить про те що в країні є якісь позитивні зрушення в економіці і податковій політиці. Але це тільки теоретичні твердження а практично це зовсім не проявляється на рівні житті країни в цілому і кожного її громадянина зокрема.

Динаміка структури податкової системи, як і багато інших фактів, свідчить про нестабільність податкової політики в Україні. Відокремлення чотирьох періодів у межах 9 років - явно забагато. Постійна зміна акцентів не може сприяти ні зміцненню податкової системи, ні нормальному функціонуванню економіки. З огляду на це, очевидним є першочергове завдання у фінансовій сфері: визначення пріоритетів мінімум на 5 років і стабілізація податкової політики.

Найбільш помітним у динаміці податкової структури було систематичне зростання, починаючи з 2004р., питомої ваги прибуткового податку з громадян. Правда, слід зауважити, що спочатку було різке зниження частки цього податку-7,2 % у 2003 р. проти 14,7 % у 2002р. На даний час роль цього податку відновлено: 15,6 % у 2008р., 17,3 - 2009р. та 25% - 2010році. [10].

Слід зазначити, що за сучасних умов розвитку України, які характеризуються низьким рівнем доходів підприємств і населення, недостатньо високою податковою культурою, нестабільним податковим законодавством, подальше переважання прямих податків (як основну тезу податкової політики України останніх років) забезпечити буде поки що складно, адже закономірного, а не штучного підвищення ролі прямих податків можна досягти тільки в результаті загальної зміни економічної ситуації в країні в напрямі економічного піднесення.

При цих обставинах зберігання порівняно великої ролі прямих податків може бути забезпечено лише шляхом надмірного оподаткування як юридичних, так і фізичних осіб, що руйнує стимули до економічної діяльності. Так, у розвинутих країнах частка оплати праці у ВВП, наприклад, у 2002 р. становила 60,6 % у США, 56,4 %-в Японії, 54,5 % -у Німеччині, а частка прибутку, відповідно,-30,8, 37,0 і 34,2% [29]. А в Україні у 2006 р. при питомій вазі прибутку у ВВП 6,2 % частка зарплати становила лише 26,5% [28].

Таким чином, тільки за рахунок збільшення доходів населення, а також підприємств можна забезпечити, насамперед, врівноваження структури податкової системи за прямими і непрямими податками, яка, очевидно, буде найбільш оптимальною тобто ефективно діючою в умовах України.

Пряме оподаткування в Україні базується на трьох основних видах податків: податок на прибуток підприємств, прибутковий податок із громадян і плата за землю. Причому частка першого в доходах бюджету втроє перевищує частку другого, тоді як у розвинутих країнах переважає прибутковий податок із громадян. Істотною причиною такого положення є низький рівень життя переважної частини населення, зокрема рівень заробітної плати.

Суб'єктивною причиною визначеного зниження частки прибуткового податку є його стягнення в основному в джерела виплати заробітної плати, а не з декларації, внаслідок чого інші доходи громадян приховуються від оподаткування. Орієнтація на зміну співвідношення між цими видами прямих податків при зберіганні таких умов була б передчасною і невиправданою. Тільки ріст особистих доходів стане надійною основою для зміни частки прибуткового податку з громадян в обсязі прямого оподаткування.

Важливою причиною високої частки податку на прибуток підприємств (зокрема причиною багаторазового перевищення частки цього податку над долею особистого прибуткового податку) є особливість податкової політики в Україні, що виявляється у встановленні надмірного податкового тягаря на підприємства. Цей прес надмірний внаслідок особливостей врахування фінансових результатів в Україні, тобто врахування не фактичних витрат, а витрат, регламентованих відповідними нормами. По підрахунках спеціалістів, 30%-ве оподаткування прибутку, розраховане відповідно за чинною в Україні методикою, рівняється 48-54%-вому оподатковуванню відповідно до моделі, запропонованої основами Світового податкового кодексу [23].

Таким чином, основними причинами більш високої питомої ваги податку на прибуток підприємств у порівнянні з особистим прибутковим податком в Україні є даний рівень життя переважної частини населення і надмірний податковий прес на підприємства.

Закономірне, а не штучне підвищення ролі прямих податків може бути забезпечено тільки внаслідок загальної зміни економічної ситуації в країні: економічного росту, збільшення особистих прибутків і прибутків підприємств.

Тому найближчим часом основу податкової системи будуть складати непрямі податки і тільки в стратегічному напрямку реформування податкової системи України можливо в її основу будуть призначені прямі податки.

З метою оцінки прямих податків в податковій структурі України порівняємо її з аналогічними системами держав світу. Для прикладу візьмемо країни, що характеризуються різними формами побудови фінансових відносин у суспільстві: США (незначна бюджетна централізація ВНП за допомогою податків), Німеччину і Великобританію (помірний рівень його централізації) та Швецію (досить високий її рівень). Зосередимо увагу на основних податках : податок на прибуток, індивідуальному прибутковому податку, податку на майно, універсальному акцизі (ПДВ) і специфічних акцизах. Структура податкової системи вказаних країн у 2005р. характеризується даними табл.. 2.2

Таблиця 2.2

Податкова структура у провідних країнах світу, %

Види податківКраїниСШАНімеччинаВеликобританіяШвеціяУкраїнаПрямі податки в т.ч. податок на прибуток індивідуальний прибутковий податок податок на майно Непрямі податки в т.ч. ПДВ Специфічні акцизи 3. Питома вага податків у ВНП.57,0 8,8 36,3 11,1 17,9 7,9 7,7 27,932,8 2,8 27,3 2,7 27,8 17,3 9,4 39,247,4 9,3 27,4 10,5 34,7 19,0 14,1 35,344,3 6,3 35,2 2,8 24,3 15,1 8,6 49,740,7 27,7 12,7 0,3 30,5 25,9 2,3 32,3

Як свідчать наведені дані, щодо структури за групами податків (прямі, непрямі, відрахування на соцстрах) Україна є близькою до середнього рівня. Так, у 2005р. прямі податки в Україні становили 40,7%, у Німеччині - 32,8% і у США - 57%. При цьому непрямі податки в Україні сягали 30,5%, у США - 17,9% і у Великобританії - 34,7%. У нас, як і у більшості розвинутих країн світу, спостерігається перевищення прямих податків над непрямими, хоча після 2005р. (див. табл. 2.1) в Україні мало місце зниження ролі прямого оподаткування. Однак нестабільність податкової структури, як і податкової системи, є характерною ознакою податкової політики у нашій державі.

Наведені в таблиці 2.2 дані свідчать, що основні відмінності податкової структури України від систем оподаткування розвинутих країн стосуються окремих видів податків. Насамперед, це має відношення до системи прибуткового оподаткування. Так, у 2005 р. податок на прибуток підприємств в Україні становив 27,7 %, тоді як у Німеччині-тільки 2,8 %, а у Великобританії-9,3 %, що є близьким до максимального значення відповідного показника для розвинутих країн. Водночас прибутковий податок з громадян в Україні дорівнював усього 9,1 % (проти 36,3 % у США і 35.2 % у Швеції) [29]. Найнижчий його рівень серед країн, які розглядаються, спричиняє діаметрально протилежне співвідношення між прибутковим оподаткуванням юридичних і фізичних осіб. І хоча в останні роки в нашій державі зростала питома вага прибуткового податку з громадян, дещо зменшувалася роль податку на прибуток підприємств, все ж Україні знадобиться досить багато часу для досягнення оптимального співвідношення складових у системі прибуткового оподаткування.

У системі прямого оподаткування в нашій країні слід відзначити невелику роль податку на майно. В 2005 р. він становив у нас всього 0,3 %, тоді як у Німеччині-2,7 %, а у США- 11,1 %. І хоча цей податок ніде не є провідним, він може - як у США чи Великобританії - давати вагомі надходження.

Таким чином, підбиваючи підсумки порівняльного аналізу податкової структури в Україні та в розвинутих державах, слід зазначити, що названі відмінності є не просто різним арифметичним співвідношенням окремих груп і видів податків. Це відображення різних ідеологій та спрямованості податкової політики. Скільки б не говорилося про послаблення податкового тиску на підприємства, за умов тієї податкової структури, що існує в Україні, зробити це дуже складно. Тому так важливо послідовно і цілеспрямовано, поступово, крок за кроком, але постійно і наполегливо вдосконалювати податкову структуру нашої держави. Без цього дуже важко досягти позитивних зрушень у її податковій, фінансовій і економічній політиці.

В умовах ринкової економіки дуже важливим для України є розвиток системи прямого оподаткування, а особливо оподаткування доходів фізичних осіб. Тенденцію до зростання ролі цього податку в нашій державі слід розглядати як позитивну, особливо щодо порівняння з податковими системами провідних країн світу. Однак при цьому важливо чітко визначити і оцінити чинники такого зростання, їх, стосовно до кожного податку, може бути три: зростання податкової бази; розширення об'єкта оподаткування; підвищення ставок податку та його питомої ваги.

У цілому ж можна засвідчити, що, по-перше, поступове підвищення питомої ваги прибуткового податку з громадян не є наслідком падіння надходжень інших доходів, а викликане зростанням маси самого цього податку. По-друге, збільшення суми прибуткового податку з громадян зумовлене як певним зростанням доходів населення, так і підвищенням рівня їх оподаткування: надходження прибуткового податку з громадян зростають стрімкіше, ніж їх грошові доходи. Проте пояснити такі тенденції досить складно, адже ні зміна ставок цього податку, ні розширення об'єкта оподаткування в 2008-2010рр. не відзначалися.

У цілому тенденція до зростання рівня прибуткового оподаткування громадян, з огляду на досить низький рівень їх доходів, є негативною. На жаль, таку тенденцію відображено і в проекті нового Закону України Про податок на доходи фізичних осіб. Загальна ідея цього проекту полягає в тому, що певне зниження ставок податку супроводжується істотним розширенням переліку доходів, які підлягають оподаткуванню. Але водночас не визначено саму ідеологію встановлення таких доходів [30 c. 58]. Причому ніякі посилання авторів законопроекту на світовий досвід не можуть пояснити охоплення оподаткуванням практично всіх доходів громадян.

На нашу думку, в теорію і практику індивідуального прибуткового оподаткування слід ввести поняття первинних і вторинних доходів. Оподаткуванню мають підлягати тільки первинні доходи - від роботи за наймом, від підприємницької діяльності, від капіталу. Вторинні доходи слід оподатковувати тільки як виняток. Наприклад, невиправданим є оподаткування доходів громадян від реалізації майна. Адже це всього лише повернення витрат, що раніше здійснювалися за рахунок первинних доходів, з яких уже стягнуто податок. При цьому оподаткуванню можуть підлягати тільки додаткові доходи-різниця між цінами купівлі та продажу. Такий порядок дозволить встановити принцип однократності стягнення податку на доходи фізичних осіб.

Зростання ролі та місця індивідуального прибуткового оподаткування повинне відбуватися не за рахунок підвищення ставок податку та розширення об'єкта оподаткування. Необхідним є зростання податкової бази - доходів населення, а це процес досить тривалий залежить, насамперед, від забезпечення зростання ВВП і підвищення питомої ваги в ньому оплати праці. З точки зору проблем бюджетного дефіциту, підвищення доходів населення має дуже важливе значення: прибутковий податок з громадян є одним з найстабільніших і найнадійніших видів бюджетних доходів, тому підвищення його питомої ваги стабілізує доходну базу бюджету.

2.3 Порівняльний аналіз стану справляння прямих податків в Чернівецькій області за 2008-2010 роки

Як і будь-які податки, прямі податки покликані виконувати в системі фінансових відносин певні функції: фіскальну, регулюючу, стимулюючу. Високий ступінь виконання податками їх функцій свідчить про доцільність існування таких податків та їх економічну ефективність. Ступінь виконання кожної з цих функцій і вплив різноманітних факторів на ефективність оподаткування юридичних та фізичних осіб можна визначити з допомогою порівняльного аналізу стану справляння прямих податків за 2008 - 2010 роки, а також аналізу питомої ваги податків в загальних податкових надходженнях Чернівецької області та її динаміки за ряд років.

Виходячи з того, що доходи бюджету в першу чергу залежать від податків проаналізуємо, яку роль відіграють прямі податки у формуванні доходної частини бюджету і розглянемо його питому вагу в загальній сумі податкових доходів. На рисунку 2.2. графічно зображено питому вагу фактичного надходження основних податків в структурі доходів Зведеного бюджету області України станом на 31 грудня 2010 року.

Рис. 2.2. Структура основних податкових надходжень до Зведеного бюджету Чернівецької області за 2010 рік

Проаналізуємо склад доходної частини Зведеного бюджету Чернівецької області за 2010 рік. Як ми бачимо, питома вага податку на прибуток в загальній сумі доходів бюджету області сягає тільки 13,7 %. Найбільшу питому вагу займає прибутковий податок з громадян 26%, ПДВ- 25,3 %.

Якщо додати суму податку на прибуток та прибуткового податку з громадян, то їх сума становить всього 39,7% в сумі доходів бюджету області. Для порівняння - в економічно розвинених країнах цей показник сягає 40% і більше, а податки на споживання, яким по суті являється ПДВ, займають значно меншу питому вагу. Починаючи з 2010 року структура доходів бюджету, на прикладі Чернівецької області, наблизилася до світових стандартів і непрямі податки вже не відіграють домінуючої ролі в доходах бюджету.

Таблиця 2.3

Надходження прямих податків до Зведеного бюджету Чернівецької області у 2008 -2010 роках

Найменування доходних джерел2008 рік2009 рік2010 ріктис. грн.у % до податкових надходженьтис. грн.у % до податкових надходженьтис. грн.у % до податкових надходженьВсього доходів240331,6100257991,2100289889,3100Прибутковий податок з громадян44771,618,654090,92175393,526,0Податок на прибуток підприємств43189,71829346,911,439591,613,7Податок з власників транспортних засобів4771,428159,73,28805,83,0Плата за землю 10304,44,313729,85,314187,65,0

Як свідчить динаміка податку на прибуток в структурі бюджету області, його питома вага в сумі загальних надходжень невпинно падає: в 2002 році вона становила 22,7%, а в 2008 році 18%, а в 2010 році вже 13,7%, що не скажеш про прибутковий податок з громадян, який зростає останнім часом і на даний момент становить 26% порівняно з 2008 роком - 18,6%. Різкий спад податку на прибуток можна обґрунтувати тим що саме законодавство потребує удосконалення і те що рівень прибутковості підприємств області стрімко падає і в результаті податок на прибуток теж. Щодо інших прямих податків то тут зберігається стабільність в надходженнях за винятком незначних відхилень.

Аналізуючи надходження прямих податків до бюджету області, бачимо, що сума номінальних надходжень знизилась по податку на прибуток знизилася по прибутковому податку ситуація протилежна з постійним зростанням суми надходжень (близько 30 млн. гривень в рік). Зменшення реальної суми надходжень відбувається за рахунок багатьох чинників. Один з найважливіших - зменшення чисельності платників податку на прибуток. Зменшується кількість зареєстрованих як платники податку на прибуток підприємств: так по м. Чернівці у 2005 р. було зареєстровано 5346 платників податку на прибуток а у 2008 р. вже 4161 у 2009 році 3798 а в 2010 році лише 32540.

Рис. 2.3. Структура надходжень основних прямих податків до Зведеного бюджету Чернівецької області

Найгірше те, що ще швидшими темпами зменшувалась питома вага підприємств, що дійсно сплачують податок на прибуток, в загальній сумі зареєстрованих: з 75% (тобто 4016 підприємств) у 2005 році до 57% (тобто 2394 підприємства) у 2008 році, а в 2009 році ситуація змінилася і питома вага стала збільшуватись до 75% (тобто 3360 підприємств) у 2010 році до 75% (тобто 3360 підприємств) у 2010 році 91% (2939 підприємств), рис. 2.4..

Як ми можемо проаналізувати, основною причиною переходу підприємств до категорії неплатників є наявність пільги, відсутність об'єкта оподаткування, нездійснення діяльності, банкрутство та інші причини. Причому ті підприємства, що використали пільгу переходять до категорії збиткових підприємств.

Рис. 2.4. Динаміка кількості зареєстрованих платників та тих, що сплачують податок

Стабільно зменшується і база оподаткування. Причиною цього є зростаюча питома вага збиткових підприємств: з 40% у 2006 р. до 54% у 2008р., 2009р. - 57%, та в 2010р. - 59%. Збитковими є цілі галузі - сільське господарство, транспорт, житлово-комунальне господарство. Не працювали в 2010 р. 19% підприємств.

Негативно впливає на стан надходження податку на прибуток перехід суб'єктів малого підприємництва на спрощену систему оподаткування, яка звільняє їх від сплати податку на прибуток. Втрати по податку на прибуток від переходу платників на спрощену систему оподаткування теж значні, але підприємництво необхідно якось стимулювати.

Крім того деякі платники податку на прибуток є учасниками економічного експерименту для підприємств деревообробної промисловості. Звичайно, цей експеримент приніс свої позитивні моменти: підприємства збільшили виробництво в порівнянні з 2009 роком на 46%, на 18% зросла реалізація, експортні операції пожвавились на 36%. Однак значними залишаються обсяги реалізації продукції шляхом бартерних операцій. Зміна умов оподаткування у зв'язку з проведенням експерименту негативно вплинула на стан надходження податку на прибуток. Характеризуючи стан справляння податку на прибуток за останній досліджуваний податковий період, слід сказати, що на невиконання прогнозних показників в значній мірі впливають низькі показники фінансово-господарської діяльності суб'єктів господарювання.

Аналізуючи зведені дані по Чернівецькій області можна визначити наступне: 2009 рік для даної області був кризовим. Надходження по податку на прибуток знизився на 33 відсотка (13825,5 тис грн.).

Таблиця 2.4

Податок на прибуток підприємств по районах Чернівецької області у 2008-2010 роках

Райони2008 р.2009 р.2010 р.Вижницький106336618424762344880Герцаївський106987304561І49110Глибоцький556287608741258589Заставнівський228996156840175719Кельменецький161883162029105812Кіцманський587700769007925757Новоселецький1449283779393835610Путильський459647417500280690Сокирянський1128190717797954088144Сторожинецький8600496831071020062Хотинський802406641815558352м. Чернівці170869551607941826649995Обласна ДПА853517351304632198881УСЬОГО43 180 63929 355 14539 591 601

Зниження було зумовлено вище наведеними причинами, але дані 2010 року змінили ситуацію на краще і рівень надходження податку на прибуток збільшився на 35% (10236,5 тис. грн). Дана тенденція спостерігається в розрізі кожного району області. Негативним моментом є велика кількість збиткових підприємств, що з кожним роком зростає. Згідно декларацій на протязі 2010 року збитки по результатам отримали 1326 підприємства.

Отже, як ми бачимо, ситуація у звітній та платіжній дисципліні по податку на прибуток залишається невтішною. Працівники державних податкових інспекцій у Чернівецькій області для покращення платіжної дисципліни і зменшення заборгованості по податку на прибуток постійно вживають різноманітні заходи: направляють листи на розірвання контрактів з керівниками підприємств; направляють повідомлення про перебування майна в податковій заставі; надають відстрочки по сплаті податку на прибуток; оформляють зобов'язання на погашення заборгованості по податку на прибуток; виставляють на дебіторів-боржників інкасові доручення; виставляють розпорядження на суму недоїмки і пені по податку на прибуток; направляють листи в інші податкові органи на підтвердження дебіторської заборгованості; здійснюють вилучення готівки на погашення заборгованості по податку на прибуток; приймають рішення про звернення стягнень на майно боржників на суму податку на прибуток; погашають заборгованість взаємозаліком і векселями; порушують справи про банкрутство боржників; здійснюють опис майна підприємств-боржників; проводять документальні та тематичні перевірки юридичних осіб з питань правильності нарахування та своєчасності сплати податку на прибуток; припиняють операції на розрахункових рахунках платників за несвоєчасну подачу звітності по податку на прибуток; по запитах відділу прямих податків і зборів до державних цільових фондів відділом розшуку податкової міліції здійснюються оперативно-розшукові заходи по розшуку неплатників.

Отже, як ми можемо зробити висновок, податкові органи ведуть напружену роботу не тільки по стягненню податку на прибуток, але й по забезпеченню підприємств можливістю сплачувати цей податок. Слід також зазначити, що вражаючі масштаби несплати та приховування прибутків, чомусь розцінюються насамперед як результат недостатнього рівня податкового контролю та здатності податкових структур збирати податки. Безумовно, податковий контроль надзвичайно важливий елемент податкової системи, конкретний механізм реалізації функцій податків, і в першу чергу фіскальної. Однак недоліки роботи податкових органів у цьому напрямку спричинені недоліками законодавчо-нормативних та інструктивних актів, на основі яких діють працівники податкових інспекцій та адміністрацій, а також важкою кризою економіки, яка є першопричиною усіх негараздів. Саме тому актуальним є питання реформування податкового законодавства та економіки в цілому. Адже, по суті кажучи, причиною непоступлень податку на прибуток в бюджет є відсутність самого об'єкту оподаткування на підприємствах.

прямий податок фінансовий прибутковий

РОЗДІЛ 3.

НАПРЯМКИ ВДОСКОНАЛЕННЯ СИСТЕМИ ПРЯМОГО ОПОДАТКУВАННЯ В УКРАЇНІ

.1 Порівняльний аналіз системи прямого оподаткування України та зарубіжних країн

Формування системи прямого оподаткування в податковій системі України вимагає вивчення досвіду розвинених країн, податкові системи яких мають багатолітню історію, оскільки досвід нашої держави в цих питаннях обмежений, оскільки в умовах адміністративно-командного соціалізму відношення між державою і підприємствами базувались на прямому вилученні значної частини їхніх доходів в бюджет в вигляді відрахувань від прибутку, різного роду платежів.

Для визначення шляхів функціонування та вдосконалення прямих податків в податковій системі України необхідно вивчення світового досвіду, що повинно супроводжуватися порівнянням податкової системи України з податковими системами розвинених країн. Це вивчення може стати основою для визначення шляхів вдосконалення та функціонування прямих податків в податковій системі України. Але в той же час, орієнтація податкової системи нашої держави на зрілі податкові системи повинна бути адекватна рівню соціально-економічного розвитку країни. Щоб визначити що відповідає нинішньому етапу розвитку України модель податкової системи, необхідно розглянути загальні закономірності формування податкових систем, що відбивають причинно-наслідкові зв'язки між певними параметрами соціально-економічного, культурного розвитку країни і характеристиками її податкової системи.

Щоб встановити закономірності, необхідно розглянути основні риси сучасних податкових систем розвинених країн, їхню еволюцію і її причини.

Сучасним податковим системам притаманна значна частка податкових надходжень бюджетів в ВНП. На початок 90-х років вона складала: в США-30%, Японії-31, Англії-37, Канаді-37, Німеччині-38, Італії-40, Франції-44, Бельгії-46, Нідерландах-48, Норвегії - 48, Данії-52, Швеції-61% [16, c.97-99].

Відмінності в загальному рівні оподаткування різноманітних країн показують існування зв'язку між часткою податкових надходжень в ВНП і моделлю ринкової економіки з притаманними їй масштабами і формами державного регулювання. Так, найменші масштаби перерозподілу державою ВНП характерні для американського варіанту ліберальної ринкової економіки і японської моделі. В США це зумовлене використанням податкової політики як засобу державного регулювання економічних процесів і, передусім, як засобу створення умов, сприятливих для діяльності промислових компаній, що вимагає низького рівня податкового пресу в країні. В Японії невелика частка податків в ВНП є слідством того, що податкова політика як засіб державного регулювання грає другорядну роль. Ведуча роль належить іншим засобам - державному програмуванню, прямій державній підтримці певних галузей і підприємств (цільові субсидії і т. д.).

Найбільш висока частка податкових надходжень в ВНП характерна для шведського варіанту моделі функціонування соціалізації з притаманним їй державним втручанням, передусім, не в виробництво, а в відношення розподілу, що зумовлює необхідність акумулювання в руках держави значної частини ВНП з її подальшим використанням на соціальні цілі.

Більшості країн, в тому числі з соціально орієнтованою ринковою економікою, притаманне помірне оподаткування, що оптимально з'єднує дві цілі: створення сприятливого податкового клімату для господарської діяльності (ця мета визначає верхню межу оподаткування) і ефективного вирішення соціальних проблем (ця мета визначає нижню межу оподаткування.

Важливою характеристикою сучасних податкових систем розвинених країн є їхня структура. Співвідношення прямих і непрямих податків має певні особливості в різних країнах. Так, в США, Японії, Канаді, Англії домінують прямі податки. В Франції - непрямі. (табл. 3.1.). Німеччина, Італія мають достатньо урівноважену структуру податків [29, c.45-62]/

Таблиця 3.1

Питома вага податкових надходжень в країнах з ринковою економікою

КраїнаОсобистий прибутковий податокПодатки на прибутокВнески на соціальне страхуванняПодатки на споживанняАкцизиІнші Робітн. і службовц.Підпр-ціСША Англія Німеччина Франція Італія Канада Японія38,5 28,9 27,4 11,8 26,3 40,8 26,87,3 11,0 4,7 5,4 10,0 6,8 21,511,6 6,6 15,9 13,3 6,3 4,3 10,916,6 10,6 18,8 27,3 13,6 9,7 15,27,6 16,6 17,0 18,8 14,7 13,9 4,26,8 12,3 9,4 8,5 10,6 9,9 7,314,3 14,0 6,8 14,9 8,5 14,6 14,1

Еволюція структури податкових систем розвинених країн і сучасна практика оподаткування свідчать про закономірну залежність співвідношення прямих і непрямих податків від наступних причин: життєвого рівня переважної частини населення; досконалості механізму стягнення податків, його спроможності звести до мінімуму ухилення від оподаткування; рівня податкової культури; загальної орієнтації західних суспільств на соціальний компроміс, рішення найбільш гострих соціальних проблем; традиції оподаткування.

Перевага на початку ХХ ст. непрямих податків зумовлене низьким рівнем доходів більшості населення, що об'єктивно обмежувало масштаби прямих податкових надходжень, а також відносною простотою збору непрямих податків, оскільки форма прямого оподаткування вимагає складного механізму врахування платників, об'єкту обкладання, механізму стягання податків. Прогрес в організації оподаткування, зв'язаний в першу чергу з комп'ютеризацією, вступом автоматизованої системи обробки фіскальної інформації підвищив ефективність прямого оподаткування і створив сприятливі умови для його розвитку.

Найбільш наочно розглянуті закономірності виявляються в країнах, що розвиваються, для яких характерно домінування непрямих податків з високою питомою вагою мита і акцизів (табл. 3.2.) [16].

Таблиця 3.2

Структура державних доходів країн, згрупованих по рівню економічного розвитку

Група країнКількість країн включених в групуПитома вага (%) в загальній сумі податкових надходженьПрямі податкиНепрямі податкиВсьогоВ т.ч. податки на зовнішньоекономічну діяльністьІндустріальні Аграрно-індустріальні З середнім доходом Найменш розвинені20 15 55 1458,3 38,3 27,8 18,629,7 45,1 52,0 63,33,7 14,5 28,9 41,6

Очевидний зв'язок між співвідношенням прямих і непрямих податків і рівнем податкової культури. Так як саме податкова культура, яка впливає на ефективність стягнення податків, масштаби ухилення від сплати, разом з іншими причинами створюють умови для підвищення ролі прямих податків. Пояснюється це тим, що надходження від основних видів прямих податків - податків на прибуток і особистого прибуткового податку - залежать від правильності декларування доходів, а остання - як від рівня оподаткування (помірні податки роблять економічні недоцільним ухилення від них, оскільки деякі засоби ухилення вимагають більших витрат на їхнє здійснення), так і від податкової культури. Якщо в західних країнах декларування стало невід'ємною частиною громадянського менталітету, а суспільна мораль орієнтована па публічне засудження тих, хто приховує доходи, то в розвинутих країнах, культура відносин ділового миру і громадян з державою ще не прийняла належного рівня.

Зміна співвідношення між прямими і непрямими податками в користь перших стала також слідством зростання орієнтації західних суспільств на соціальний компроміс, що зумовила підпорядкування податкових систем принципу соціальної справедливості. Реалізація цього принципу вимагає встановлення оптимальної структури податкової системи, тобто оптимального співвідношення між прямими і непрямими податками. Відомо, що прямі податки ставлять рівень оподаткування в пряму залежність від рівня доходів, вважаються більш справедливими, ніж непрямі, бо останні не тільки не залежать від розміру доходів, а і мають регресивний характер. Розвиток прямого оподаткування з високими прогресивними ставками, притаманними податковим системам західних країн, в 50-70-х р.р. дало можливість перенести основний тягар податків на найбільш забезпечені верстви населення і використати фінансові ресурси, що акумулювалися державою для реалізації соціальних програм, державних замовлень, капіталовкладення [19, c.5-8].

Розглянуті вище причини зумовили еволюцію структури податкових систем розвинених країн в направленні зростання ролі прямих податків.

Важливим аспектом структури податкових систем розвинених країн є структура прямих податків, що характеризується певними закономірностями, а саме - залежністю співвідношення між податком на прибуток корпорацій і особистим прибутковим податком від структури національного доходу. В країнах з розвиненою ринковою економікою в створеному національному доході домінують індивідуальні доходи (в США в 2002 - 2008 рр. частка заробітної плати в національному доході склала 73,8%, доходів самостійно зайнятих - 6,8%, прибутку корпорацій - 8,6%) [3]. Тому частка особистого прибуткового податку значно вище. Так, в США самою великою статтею доходів є прибутковий податок з населення, що стягається по прогресивній шкалі. Існує неоподатковуваний мінімум доходів і три податкові ставки (15, 28 і 33%) [4]. Неоподатковуваний мінімум доходів є змінною величиною і має тенденцію до збільшення. На початку 90-х років він дорівнював 2 тис. дол. Податком може обкладатися або окрема людина, або родина. В останньому випадку сумуються всі види доходів членів сім'ї за рік.

В державному бюджеті Франції прибутковий податок з фізичних осіб перевищує 18%. Даний податок стягається щорічно з доходу, що декларується з початку року за підсумками попереднього фінансового року. Оподаткуванню підлягає фіскальна одиниця - родина, яка складається з подружжя і осіб, які знаходяться у них на утриманні. Для самотніх фіскальною одиницею, природно, є одна людина. Під доходами розуміються всі грошові надходження, отримані на протязі звітного року. Прибутковий податок з фізичних осіб носить прогресивний характер зі ставкою від 0 до 56.8% [29]. Не оподатковуються (ставка 0%) доход, що не перевищують 18140 франків. Максимальна ставка застосовується для доходу, що перевищує 246 770 франків.

В Великобританії ставка податку на фізичних осіб диференційована. При річному доході до 20,7 тис. ф. ст. Ставка податку - 25%, понад цієї величини - 40%.

В Японії фізичні особи сплачують державний прибутковий податок по прогресивній шкалі, яка має п'ять ставок: 10, 20, 30, 40 і 50%. Крім того, прибутковий податок префектури по трьом ставкам: 5, 10 і 15%. Окрім цього існують місцеві прибуткові податки. Більш того кожний, незалежно від величини доходу, сплачує податок на жителя в сумі 3200 ієн в рік. Здавалося б, прямі прибуткові податки в цій країні дуже високі. Але слід мати на увазі, що існує досить значний неоподатковуваний мінімум, що враховує також родинне положення людини. Від сплати податку звільнюються засоби, витрачені на лікування. Додаткові податкові пільги мають багатодітні громадяни. Середній річний доход жителя Токіо складав в останні роки 7100 - 7500 тис. ієн [3]. В інших префектурах Японії він звичайно декілька нижчий. У громадянина із середньорічним доходом можна звільнити від прибуткового податку більш 30% його доходів.

Податок на прибуток корпорацій не має великого фіскального значення. Його питома вага в податкових надходженнях більшості розвинених країн порівняно низький. Винятком можна рахувати тільки Японію, де податки на прибуток, що стягаються на всіх бюджетних рівнях і під різними назвами, складають 21,5% і відрізняються від частки особистого прибуткового податку всього на 5,3 процентних пункту.

В США податок на прибутки корпорацій займає лише третє місце в доходах бюджету. Його основна ставка - 34%. Але вноситься він ступінчато. Корпорація сплачує 15% за перші 50 тис. дол. оподатковуваного доходу, 25% за наступні 25 тис. дол. і 34%-на суму, що залишалася. Окрім того, на доходи в межах від 100 тис. дол. до 335 тис. дол. встановлений додатковий збір в розмірі 5%. Таке ступінчате оподаткування має надзвичайно важливе значення для середніх і малих підприємств [14, c. 120-124]. Крім того, в сусідній Канаді податок на прибуток корпорацій складає 28%.

У Франції загальна ставка податку на прибуток підприємств складає 34%. В окремих випадках вона може підвищуватися до 42%. Більш низька ставка податку застосовується для прибутку від землекористування і вкладів в цінні папери. Тут ставки податку коливаються від 10 до 24% [16, c. 101].

В Швеції ставка податку на корпорації складає в нинішній час 30%. Але до 2001 р. вона була на рівні 52%, тобто одною з найбільш високих серед розвинених країн.

В Великобританії ставка податку з корпорацій - 35%. Пільги надаються в основному малому бізнесу. Якщо прибуток підприємства менш 200 тис. ф. ст. в рік, то податок знижується до 25%. В особливу категорію виділені нафтовидобувні компанії. Вони вносять в бюджет 75% доходу, що залишався після сплати податку по звичайній ставці.

Західною теорією і практикою оподаткування визнаний взаємозв'язок між розміром податку на прибуток і його впливом на виробничі стимули. Вважається, що обкладання прибутку податком, що перевищують 50% його величини, негативно впливає на стимули до приватнопідприємницької виробничої діяльності [17, c. 60]. Оптимальним з так званого сполучення фіскальних і стимулюючих задач вважається податок, не що перевищує третини прибутку. Таке розуміння податку на прибуток викликало поступове скорочення його граничних ставок в процесі податкових реформ, а також застосування широкого спектру податкових пільг. Тому в більшості розвинених країн використання податку на прибуток корпорацій складається не стільки в його фіскальній, скільки в регулюючій ролі.

Таким чином, активне використання в практиці державного регулювання саме податкових важелів, а саме в податку на прибуток, а також розуміння характеру регулюючого впливу цього податку на господарську діяльність створили умови зменшення його частки в структурі податкових надходжень. Однією з причин більш високої питомої ваги податків на прибуток в Японії є менше значення податкових засобів державного регулювання і використання цього податку, в основному, в його фіскальній функції.

Проаналізувавши все вище сказане, можна зробити висновок, що система прямого оподаткування України є більш жорсткою по відношенню до платників цих податків, не є стимулюючою, відсутні прогресивні ставки податків та багато інших недоліків. Для оглядності зробимо порівняльний аналіз режимів оподаткування одного з найбільш стратегічно важливого податку, як для держави, так і для господарюючих субєктів - податку на прибуток підприємств (корпорацій).

Для порівняння вибрано порядок оподаткування малих і великих підприємств, а також порівняння умов оподаткування, які діють в Україні і в США. Порядок, що діє у США, вибраний тому, що він надає пільги малому бізнесу і забезпечив широкий розвиток у країні малих підприємств. Для прикладу візьмемо типові малі підприємства з оподатковуваним доходом, вираженим для порівнянності в доларах США на рівні 23 000 і 110 000 дол. на рік.

Сума оподатковуваного прибутку українського підприємства визначається в такій послідовності: визначається сукупний валовий доход від усіх видів діяльності, отриманий протягом звітного періоду; коригують валовий доход, зменшуючи його на суму доходів, які за своїм змістом підлягають виключенню зі складу валових доходів з метою оподаткування; зменшують скоригований валовий доход на суму валових витрат та на суму амортизаційних відрахувань.

При твердій ставці податку, що дорівнює 30%, і сумі оподатковуваного прибутку 23000 дол. мале українське підприємство внесе до бюджету 6900 дол. Сума оподатковуваного прибутку американського підприємства визначається трьома видами доходу: сумою звичайного доходу, тобто прибутку від реалізації продукції основної діяльності; сумою капітального доходу, який являє собою прибуток від перепродажу майна, і сумою дивідендного доходу, одержаного у вигляді прибутку від раніше куплених акцій інших американських підприємств.

Ставка податку на звичайний доход прогресивно зростає при зростанні суми одержаного прибутку і складає: 15% при сумі до 25000 дол., 18% при сумі від 25000 до 50000 дол., 30% при сумі від 50000 до 75000 дол., 40% при сумі від 70000 до 100000 дол., і при сумі понад 100000 дол. - 46%.

Ставка податку на капітальний доход-тверда і становить 28% при будь-якій сумі доходу, але платнику податку надається право вибору: платити по цій ставці окремо за суму капітального доходу чи додати цю суму до суми звичайного доходу і платити за ставкою звичайного доходу. Природно, що підприємства, у яких сума звичайного і капітального доходів менша від 50000 дол., платять за сумарний доход по 15 або 18% ставки, а великі підприємства з великим сумарним доходом сплачують окремо податок на звичайний доход і окремо - на капітальний доход.

Третім видом оподатковуваного прибутку є доход, одержуваний від акцій інших корпорацій. Ставка дивідендного податку встановлюється на рівні звичайного доходу, але федеральне податкове законодавство, заохочуючи інвестиції в американську промисловість, звільняє платника податку від сплати 85% дивідендного податку, або, інакше кажучи, власник чужих акцій сплачує тільки 15% суми дивідендного податку [18, c. 102-104].

Таким чином, якщо звичайний доход американського малого підприємства складає 18000 дол., а капітальний - 3000 дол., то його власники вважатимуть за краще поєднати їх і сплатити податок за загальну суму - 21000 дол. за ставкою 15%, то становитиме 3150 дол. Дивідендний доход у 2000 дол. оподатковується також за ставкою 15%, але сума податку зменшується на 85% і становитиме в даному випадку 45 дол. В результаті 23000 дол. оподатковуваного прибутку американського малого підприємства оподатковуються в розмірі 3195 дол.

Проаналізувавши суми оподаткування прибутку двох малих підприємств, можна зробити перший, попередній висновок: при однаковому річному оподатковуваному прибутку податок, сплачуваний українським малим підприємством, більш як удвічі перевищує податок, сплачуваний аналогічним американським підприємством.

Виконаємо такі самі розрахунки по більших підприємствах з доходом у 110000 дол. на рік. Українське підприємство внесе до державного бюджету:

* 30 /100= 33000 дол.

Американське підприємство, якщо його звичайний доход становив 100000 дол., сплатить за нього за середньою ставкою 25,7% - 25700 дол., за капітальний доход в 4000 дол. за ставкою 28% - 1120 дол. і за дивідендний доход у 6000 дол. за ставкою 40% - 2700 дол. * 15% = 360 дол., тобто загальна сума податку на 110000 дол. прибутку становить:

+1120+360=27180 дол.

Порівнявши суми податків на прибуток по двох більших підприємствах, можна зробити другий попередній висновок: за однакового річного оподатковуваного прибутку податок, сплачуваний українським підприємством, не набагато перевищує податок, сплачуваний аналогічним американським підприємством. І тільки тоді, коли прибуток наблизиться до одного мільйона доларів на рік, ставка оподаткування американського підприємства перевищить ставку оподаткування українського, і, отже, американське підприємство сплатить більший податок, ніж українське, у якого ставка податку не зміниться і воно сплатить до державного бюджету ті самі 30% від суми оподатковуваного прибутку.

Порівняння суми податків із загальним прибутком кожної пари підприємств показує, що мале українське підприємство віддає до держбюджету 30 %, а американське-близько 14%. По більших підприємствах результати ближчі - 30 % і 21 % відповідно. І тільки по дуже потужних підприємствах, прибуток яких наближається до мільйона доларів на рік, результати стають іншими - податок американського підприємства може перевищувати податок українського.

У підсумку можна констатувати, що американське податкове законодавство дійсно стимулює створення і розвиток малих підприємств, встановлюючи їм менший податок на прибуток, ніж великим. Такого стимулюючого впливу українське податкове законодавство не має.

Розрахунки по прямому оподаткуванню дають змогу зробити висновок про те, що система прямого оподаткування в Україні є однією з головних причин бідності населення і фінансової нестійкості господарюючих суб'єктів, особливо малих підприємств. При таких прямих податках навіть найпрацелюбніший підприємець і найкваліфікованіший працівник втрачають інтерес до продуктивної праці і шукають інші можливості заробітку.

3.2 Шляхи удосконалення системи прямого оподаткування України у напрямку інтеграції в Європейське Співтовариство

Друга половина XX сторіччя ознаменувалася створенням і стрімким розгортанням інтеграційних об'єднань у Західній Європі. В підвалини цих процесів закладені глибинні фактори, що пов'язані з об'єктивними потребами розвитку виробництва, торгівлі, сфери послуг, соціальної інфраструктури.

Специфічні риси інтеграції - її регіональний характер, тенденція розвиватися в тих регіонах, де є необхідні економічні і політичні передумови, й об'єднувати переважно сусідні, територіальне близькі країни, на відміну від міжнародного співробітництва в інших його проявах, здатного виникати між різними країнами чи регіонами.

Інтеграція може відбуватися між подібними, однорідними за соціально-економічним змістом державами або між країнами, які мають визначені спільні соціально-політичні інтереси і цілі. Вчені провідних економічних шкіл розглядали її з різних підходів. Так, представники неоліберального напрямку визначали інтеграцію як усунення перешкод на шляху вільної гри ринкових сил, неокейнсіанці же - як процес розробки державами спільної економічної політики і переходу до наднаціональної, наддержавної влади. Проте в середині 70-х років дійшли висновку: "Інтеграція - складне явище, що охоплює й інтегруючу дію ринкових сил, і поступовий процес узгодження економічної політики урядами країн-учасниць".

Інтеграція передбачає створення міждержавних інститутів, здатних координувати дію урядів, впроваджувати в тих чи інших масштабах спільну економічну політику. Вона досконаліша, ніж інші форми міжнародної співпраці, оскільки за інших рівних умов здатна досягти значно більшого економічного ефекту. Процес інтеграції європейських країн можна розглянути на структурно-логічній схемі побудови Європейського Співтовариства (див. рис. 3.1). [19, с.125]

Рис. 3.1. Структура Європейського Співтовариства

Економічна інтеграція виявилася безальтернативною формою розвитку економічних систем європейських країн. Основними були два конкурентоспроможних підходи: перший, висунутий на початку 1950 років французьким бізнесменом і адміністратором Жаком Моне, вбачав посилення секторної інтеграції; другий підхід, за пропозицією тодішнього міністра закордонних справ Бельгії Поля-Анрі Спаака, полягав у створенні Спільного ринку. Час підтвердив життєздатність обох підходів. Після зустрічі у Мессіні 1955 року міністрам закордонних справ вдалося домовитися про інтеграцію у галузі ядерної енергетики та створення митного союзу та Спільного ринку.

Обов'язковими умовами такого союзу є відміна мита і кількісних обмежень у взаємній торгівлі країн-учасниць, встановлення єдиного митного тарифу, проведення спільної торгової політики щодо третіх країн. Виконання цих домовленостей необхідно для забезпечення сприятливих умов розвитку національних економік держав-учасниць. З одного боку, з'являється можливість виробляти продукцію в розрахунку на більший за розміром ринок інтеграційного угруповання, з іншого - надає захист від конкурентів із третіх країн.

Аналіз розвитку податкових систем європейських країн свідчить про зростаючу роль прямого оподаткування, насамперед прибуткового оподаткування доходів громадян. Зростаюча податкова культура і свідомість платників прямих податків дає змогу забезпечувати сталі надходження до бюджету і використовувати податки як інструменти, що стимулюють прискорення науково-технічного прогресу, збільшення зайнятості, рівномірний розвиток територій та ін. Порівняння існуючих систем оподаткування громадян в ЄС і Україні виявляє багато суперечностей, які повинні бути вирішені найближчим часом. Середня ставка в Україні прибуткового податку з фізичних осіб у 2008-2009 роках - 16,5%, а в європейських країнах не менше 30%. Проте Україна не має можливості застосовувати сьогодні більші ставки податку, оскільки доходи населення надзвичайно низькі, в 2008 році реальні доходи після оподаткування скоротилися на 5,8% порівняно з 2007 роком. А в розвинутих європейських країнах протягом останніх десятиліть розмір реальної заробітної плати зростав: наприклад, у Великобританії з 1955 року по 1996 рік - в 1,8 разу; у Франції - в 2,4; у Німеччині та Італії - в 2,8 разу. В 2000-ті роки ці процеси зберігали свою динаміку в країнах ЄС, реальна погодинна зарплата робітників в обробній промисловості зросла на 7% порівняно з 1995 роком [19, с.126]. Із зростанням доходів громадян зростала й частка прибуткового податку в податкових надходженнях бюджетів країн Спільного ринку. Середній показник його частки в ЄС зріс із 22,1% в 1980 році до 26,1 % в 2000 році. Особливо швидкими темпами податкові надходження зростали в Італії - 2,1, Ірландії - 1,7, Греції - 1,3 разу [19, с.126]

Таблиця 3.3

Динаміка частки особистого прибуткового податку в податкових надходженнях у країнах ЄС, % у 1980-2005 роках

Країна1980р.1985 р.1990р.1995р.2000р.2005р.Австрія20,921,723,223,319.515,8Бельгія24,231,935,132,631,130,1Великобританія31,138,229,526,327,828,9Греція10.09,014.913,513,918,9Данія48,655,951,447,151,036,5Ірландія18,325,232,133,330,831,9Іспанія11,015,020,016.123,526,4Італія10,915,223,127,723.1-Люксембург24,028,027,325,623,321,5Нідерланди26,727,125.819,621,719,3Фінляндія41,942,044,250,047,127,5Франція121212,513.611,414,7ФРН26,630,029,928.928,915,8Швеція49,646,141,037,738,643,0ЄС-1522,126,127,425,826,122,19

Як свідчить досвід країн ЄС, одне з провідних місць у податкових надходженнях займає прибутковий податок з громадян, і його частка в останні десятиріччя постійно зростає. Удосконалення податкової системи України потребує реформування діючого податку на доходи фізичних осіб.

Важливим напрямком реформування національного оподаткування є перехід до оподаткування сукупного валового доходу платника податку, який включає суму доходу з усіх джерел у грошовій, матеріальній і нематеріальних формах. Досвід розвинутих країн свідчить, що система прибуткового оподаткування громадян часто охоплює і доходи від володіння житловими будинками, приміщеннями для професійного використання, сільськогосподарськими землями та будівлями. Кожному виду нерухомості відповідає розмір доходу, що береться до розрахунку незалежно від того, чи був дохід реально отриманий, чи ні. Такий механізм забезпечує ефективне функціонування ринку нерухомості й надходження до бюджетів.

Воднораз проведення обґрунтованої політики стосовно використання дозволених вирахувань із сукупного валового доходу, яка б відповідала вимогам соціально-економічного розвитку держави, сприяло б зростанню нагромаджень та заощаджень населення. Зважаючи на демографічну ситуацію в Україні, стан здоров'я населення, варто застосовувати пільги на дітей і осіб похилого віку, на проведення лікування і оздоровчих заходів. Із сукупного оподатковуваного доходу пропонуємо вираховувати відповідно до встановлених законодавством меж витрати на соціальне, пенсійне, медичне страхування, вартість проїзду на роботу, витрати на освіту, професію.

Оскільки податкові системи розвинутих європейських країн зорієнтовані на оподаткування доходів громадян і ця тенденція має незворотний напрямок, очевидним для України є приділення особливої уваги такому виду оподаткування. І головним моментом, про що свідчить європейський досвід, повинно бути стягнення податків із тієї частки доходів платників, які залишаються після забезпечення основних життєвих потреб робітника та його сім'ї. В цьому контексті повинен бути переглянутий неоподатковуваний мінімум доходів громадян, який на сьогодні не відповідає потребам платників.

Фіскальна політика дає змогу вирішувати задачі стратегічного характеру: встановлення оптимального співвідношення між прямими і непрямими податками, персоналізація податку залежно від платоспроможності платника. Таким стратегічним інструментом можна назвати перехід до спільного оподаткування доходу сім'ї, як бази оподаткування. Так, у Франції з 1947 року використовується система сімейного коефіцієнта, яка може послабити прогресивність оподаткування залежно від стану та наявності інших членів сім'ї - дружини, дітей віком до 18 років і незалежно від віку - інвалідів, а також військовослужбовців, студентів. Саме тому за однакового рівня доходів сім'я сплачує податок менший, ніж неодружена особа, що позитивно впливає на фінансовий стан сімейної пари. Як свідчать факти, ця допомога сім'ї збільшує рівень її доходу: в середньому сума податку знижується на 15 %, а число оподатковуваних сімей - на 11%, причому це зниження найпомітніше для осіб із невисокими доходами [19, с.127]. В інших країнах ЄС спільне оподаткування сім'ї застосовується поряд із окремим (наприклад, Великобританія) чи застосування податкових класів, як у Німеччині, проте позитивний вплив такого підходу очевидний. Тому подібні до цих заходи мають бути відображені в новому законі про оподаткування доходів фізичних осіб. Це дасть змогу диференційовано оподатковувати різні верстви громадян залежно від сімейного стану, кількості утриманців і, отже, досягти позитивних соціальних зрушень.

За допомогою змін щодо тактики оподаткування в європейських країнах визначають правила та режими, які спрямовані на підтримку (пільги) чи покарання (штрафи) тієї чи іншої діяльності або операції чи групи платників. Широко розповсюджений тактичний інструмент - звільнення від оподаткування певних категорій платників чи видів діяльності для заохочення інвестицій та найму робочої сили. Досить розповсюдженими формами є зниження бази оподаткування, застосування знижених ставок податку. Ці заходи можуть мати тимчасовий або перманентний характер і обумовлюються завданнями соціально-економічного розвитку держави.

Досвід країн - учасниць ЄС засвідчив, що зниження верхньої межі оподаткування, по-перше, сприяло зростанню особистих нагромаджень населення, що дало змогу використовувати звільнені від оподаткування кошти на інвестиційні цілі. По-друге, сприяло збільшенню самого споживання, що, звичайно, дало імпульс для розвитку цілих галузей економіки, зменшило запаси товарної маси, вплинуло на зниження рівня цін. Завдяки цьому зменшився рівень інфляції, зміцніла національна валюта. Загалом у багатьох країнах збільшився неоподаткований мінімум доходів громадян, що сприяло економічному зростанню.

Впровадження податків чи зміни у податкових системах європейських країн супроводжуються широкою агітаційною компанією щодо переваг і важливості тих чи інших кроків у сфері оподаткування. До такої роботи поряд із державними податковими органами залучаються також і приватні фірми. У нас цього немає, тому більшість населення сприймає введення податків негативно. А в деяких країнах ЄС прийняття тих чи інших податкових законів можливе лише після отримання згоди населення шляхом референдуму. Розширення демократичних засад у подальшому позитивно вплине на весь податковий процес. Є підстави стверджувати, що такі форми вкрай необхідні й для України. Особливе значення щодо забезпечення стабільності й передбачуваності податкової системи України повинно справити прийняття Податкового кодексу, який передбачає зменшення кількості податків, зниження ставок, утримання від внесення частих змін у податкове законодавство, проведення політики скасування необґрунтоване великої кількості пільг, що негативно впливають на формування податкових доходів бюджету і порушують принципи оподаткування. Здійснення послідовної податкової політики з усвідомленням стратегічної мети економічної інтеграції України - приєднання до європейських організацій - сприятиме виходу її економіки з глибокої кризи і забезпечить умови для поступового зростання.

.3 Напрямки реформування основних прямих податків в проекті Податкового кодексу України

Діюча податкова система України не повною мірою відповідає вимогам нинішнього стану економіки та суспільних взаємовідносин i вимагає кардинальної заміни окремих елементів податкових механізмів. При цьому не обовязково повністю замінювати чинні елементи податкової системи, оскільки це може призвести до хаосу, знищення звичних для платників податків механізмів.

Зважаючи на те, що прийнятий у 1997 році Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» в основному відповідає світовим вимогам щодо оподаткування прибутку (доходу) підприємств, при підготовці розділу проекту Податкового кодексу України, яким регулюється справляння цього податку, не ставилася мета вносити кардинальні зміни до порядку його справляння, а лише передбачалося його вдосконалити. Зокрема, перед розробниками цього розділу проекту Кодексу ставились такі головні цілі: по-перше, послабити податкове навантаження на платників податків за рахунок зниження ставки податку на прибуток підприємств; по-друге, зробити цей податок нейтральним по відношенню до всіх категорій платників податків шляхом скасування цілої низки пільг та винятків в оподаткуванні; по-третє, спростити адміністрування податку на прибуток підприємств.

Для вирішення зазначених проблем у проекті Кодексу запропоновано ряд змін до діючого сьогодні порядку справляння податку на прибуток. Наприклад, передбачено знизити ставку податку на прибуток підприємств з 30 до 20 відсотків, а ставку оподаткування дивідендів - з 30 до 15 відсотків.

З метою запобігання різкому зниженню надходжень до бюджету від цього податку передбачено поступове зниження ставки податку на прибуток підприємств. Так, протягом першого року дії Кодексу після набрання ним чинності запропоновано податок на прибуток сплачувати за ставкою 25 відсотків, як зазначалося в попередньому пункті.

Зазначимо, що передбачена проектом Кодексу ставка податку на прибуток є значно нижчою від діючих ставок цього податку в більшості європейських країн. Наприклад, у Бельгії ставка податку на прибуток становить 39 відсотків, у Росії, Німеччині, Іспанії - 35 відсотків, Австрії - 34 відсотки, Франції - 33 відсотки, Данії - 32 відсотки.

Безумовно, істотне зниження ставки податку на прибуток підприємств неминуче призведе до зменшення надходжень від цього податку до бюджету у перші роки після прийняття Податкового кодексу. Однак світова практика свідчить, що введення нових економічних реформ приносить очікуваний ефект не одразу, а через певний час. Компенсацією втрат перехідного періоду стане розширення бази оподаткування, основу якої становитимуть скорочення податкових пільг i залучення до оподаткування капіталів, що знаходяться у тіньовому обороті [33, c.53-55].

Враховуючи, що проблеми соціального захисту та економічної підтримки окремих галузей економіки слід вирішувати шляхом надання адресної соціальної допомоги, збільшення бюджетного фінансування на основі забезпечення достатніх надходжень до бюджету, а не шляхом викривлення загальноприйнятих схем оподаткування, у проекті Кодексу запропоновано скасувати цілу низку податкових пільг i за рахунок цього розширити базу оподаткування.

У процесі підготовки проекту Кодексу переглянуто діючий перелік податкових пільг та винятків із загальних правил оподаткування i вилучено ті з них, які безпосередньо не мають соціальної та інвестиційної спрямованості або запроваджені з метою часткового розвязання проблем, повязаних із нестачею бюджетних асигнувань на ті чи інші цілі. Крім того, уточнено перелік доходів та витрат, які дозволяється враховувати при визначенні оподатковуваного прибутку підприємств.

Для спрощення адміністрування податку на прибуток підприємств проектом Кодексу передбачається подання декларації з податку на прибуток один раз на рік за підсумками звітного року не пізніше 25 лютого року, наступного за звітним. При цьому для забезпечення рівномірного надходження цього податку до бюджету протягом року передбачено проведення щомісячних авансових платежів, розмір яких розраховуватиметься виходячи з результатів господарської діяльності платника за попередній рік i підлягатиме коригуванню залежно від того, збільшилися чи зменшилися доходи платника протягом звітного року.

Щоб запобігти несплаті авансових платежів протягом року або сплаті їх у неповному розмірі, проектом Кодексу передбачається встановити відповідальність за такі порушення у вигляді штрафних санкцій та пені у разі, якщо недоплата з авансових платежів порівняно з розміром податку на прибуток, перерахованим за результатами звітного року, перевищуватиме 30 відсотків.

Водночас проектом Кодексу передбачено зберегти щоквартальне подання декларації з податку на прибуток та щоквартальну сплату податку для підприємств, які мали відємне значення обєкта оподаткування за минулий рік (тобто збиткових підприємств), а також для новостворених підприємств протягом першого року їх діяльності.

А для підприємств, основною діяльністю яких є виробництво сільськогосподарської продукції, проектом Кодексу передбачено, що вони сплачуватимуть податок на прибуток за підсумками звітного податкового року. Враховуючи вищезазначене, ці підприємства не нараховуватимуть та не сплачуватимуть авансові платежі. Таким чином, для цих підприємств встановлюється порядок оподаткування, який сприятиме їх зацікавленості у виробництві сільськогосподарської продукції. У разі здійснення цими підприємствами діяльності іншої, ніж виробництво сільгосппродукції власного виробництва, вони сплачуватимуть податок на прибуток від цієї діяльності у загальновстановленому порядку.

Крім того, проектом передбачено змінити порядок визначення дати збільшення валового доходу i валових витрат виробництва та обігу. Зокрема, дата виникнення валового доходу визначатиметься у момент передачі права власності на продукцію (товари, інші активи). При цьому валові витрати визнаватимуться витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони були здійснені. Витрати, які неможливо прямо повязати з доходом певного періоду, будуть відображатися у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були фактично здійснені. Такий підхід при визначенні дати збільшення валового доходу i валових витрат дасть можливість узгодити бухгалтерський та податковий облік, що значно спростить для платника ведення податкового обліку [34, c.71-73].

Відповідно до положень проекту Кодексу сума податку на прибуток, що підлягає сплаті до бюджету, зменшується на суму вартості торгового патенту на провадження деяких видів підприємницької діяльності. Тобто вартість торгового патенту є складовою частиною податку на прибуток. Тому в проекті Кодексу порядок патентування деяких видів підприємницької діяльності подано в розділі «Податок на прибуток підприємств» як спеціальний порядок справляння цього податку. При цьому зазначене зменшення податку на прибуток запропоновано застосовувати лише до прибутку, одержаного від того виду діяльності, на який придбано патент.

Враховуючи, що відповідно до положень проекту Кодексу субєкти малого підприємництва мають можливість використовувати спрощену систему оподаткування, подальше застосування спеціального торгового патенту проектом Кодексу не передбачається.

липня 2000 року Верховна Рада України ухвалила проект Податкового кодексу в першому читанні з урахуванням ряду застережень та пропозицій, які знайшли відображення в постанові Верховної Ради України «Про прийняття за основу проекту Податкового кодексу України». Проте з деякими пропозиціями, в тому числі й щодо податку на прибуток підприємств, принципово не можна погодитись, оскільки вони призведуть до значних втрат бюджетних надходжень та до ускладнення адміністрування податків. Зокрема, не можуть бути підтримані пропозиції щодо запровадження менш суворої регламентації переліку витрат, на які платник податку зменшує валовий дохід при визначенні оподатковуваного прибутку, та збільшення норм амортизації. Запропонований проектом Кодексу порядок визначення валових витрат дає змогу платникові податку відносити всі витрати, повязані з його господарською діяльністю, до валових витрат виробництва та обігу [36, с.29].

Стосовно пропозиції щодо усунення регламентації списання витрат подвійного призначення, зокрема витрат на експлуатацію легкових автомобілів, пально-мастильні матеріали, поліпшення та ремонт легкових автомобілів, а також витрат на рекламу та презентації, на відрядження, заміну товару по гарантії, спецодяг працівників, науково-технічне забезпечення діяльності тощо, то вона, на нашу думку, є неприйнятною, оскільки призведе до необґрунтованого звуження бази оподаткування i, як наслідок, - до втрат бюджету.

Запропоноване в постанові збільшення норм амортизаційних відрахувань також неминуче призведе до зниження надходжень від податку на прибуток. Враховуючи те, що проектом Кодексу передбачено можливість застосування платником податку прискореної амортизації основних фондів групи 3 і не передбачено централізації нарахованих амортизаційних відрахувань i застосування понижуючих коефіцієнтів до норм амортизації, вважаємо недоцільним на даному етапі збільшувати норми амортизації.

Зазначимо, що автоматичне збільшення норм амортизації без урахування специфіки окремих галузей не тільки не покращить їх економічне становище, а навпаки - зробить їх неконкурентоспроможними. Це, зокрема, стосується підприємств, які здійснюють перевезення морськими, річковими та повітряними суднами. З метою вирішення зазначеної проблеми проектом Кодексу морські та річкові судна віднесено до першої групи основних фондів. До Комітету Верховної Ради України з питань фінансів i банківської діяльності надійшли пропозиції від Комітету з питань будівництва, транспорту i звязку щодо віднесення до першої групи основних фондів повітряних суден [13, с.9].

Враховуючи важливість Податкового кодексу для економіки країни, при підготовці проекту до другого читання у Верховній Раді України повинні бути розглянуті всі пропозиції «за» i «проти». Тобто їх необхідно ретельно обґрунтувати, прорахувати можливі втрати та економічний ефект, щоб досягти збалансованості інтересів бюджету i конкретного підприємця.

В умовах економічної нестабільності, існування різного роду механізмів приховування прибутків та ухилення від сплати податків удосконалення системи оподаткування в Україні та підвищення її ефективності мають іти шляхом пошуку більш надійних та стабільних джерел сплати податків. Одним із пріоритетних напрямів податкової реформи має стати реальне зменшення податкового тиску на економіку за допомогою розширення переліку обєктів оподаткування.

З метою реалізації цих завдань, а також забезпечення достатніх надходжень до бюджету у проекті Податкового кодексу України, підготовленому урядом, передбачено запровадження податку на майно. Хоча майнові податки непопулярні серед населення та неоднозначно сприймаються власниками, їх уведено в усіх країнах з ринковою економікою.

У нинішніх економічних умовах майнові податки мають застосовуватися не як фінансові важелі, спрямовані проти формування власника i власності, а як доповнення до оподаткування прибутку та інструмент найповнішого стягнення податків. Податок на майно не є новим, його передбачено у складі загальнодержавних податків i зборів Законом України «Про систему оподаткування» вже з 1994 року, коли Україна взяла курс на економічні реформи. Тобто питання оподаткування нерухомості стало актуальним, коли громадяни одержали право мати стільки нерухомого майна, скільки їм дозволяють доходи.

При розробці положень розділу «Податок на майно» проекту Кодексу за основу взято чинне законодавство щодо стягнення плати за землю та законопроекти про податок на нерухоме майно (нерухомість).

У проекті Податкового кодексу як обєкти обкладення податком на майно запропоновано вважати земельні ділянки, житлові будинки або їх частини (квартири), садові будинки, дачі, гаражі тощо, а також споруди - матеріальні обєкти, що підпадають під визначення першої групи основних фондів згідно з Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств». Платниками податку у проекті Кодексу визначено власників нерухомості, а в окремих випадках - користувачів. Якщо нерухоме майно перебуває у спільній частковій власності кількох осіб, платником податку за належну частку буде кожна з цих осіб. А у разі коли нерухоме майно перебуває у спільній власності фізичних осіб, платником податку за належну їй частку вважатиметься одна з них, визначена за згодою цих осіб. При цьому всі власники зазначеного майна нестимуть солідарну відповідальність за виконання обовязків, повязаних зі сплатою податку.

Згідно з проектом Кодексу платниками податку визнаватимуться також фізичні особи - власники майна, що є обєктом оподаткування, незалежно від того, як саме ці фізичні особи здійснюють володіння, користування або розпорядження цим майном. При цьому відсутність у таких осіб документів, що підтверджують право власності на зазначене майно, не може бути підставою для невизнання цих осіб платниками податку за це майно, якщо фактично ці особи володіють, користуються та розпоряджаються ним.

Позитивним в оподаткуванні майна є те, що органам місцевого самоврядування надано право встановлювати ставки оподаткування будівель i споруд. При цьому слід зазначити, що Постановою Верховної Ради України від 13.07.2000 p. № 1868-III «Про прийняття за основу проекту Податкового кодексу України», якою проект Податкового кодексу України прийнято у першому читанні, передбачено встановлення єдиних ставок податку на нерухоме майно на рівні 0,5-1 відсотка бази оподаткування [28, c.107-109].

Передбачається, що джерелом сплати податку є доходи фізичних i юридичних осіб. У звязку з цим порядок обчислення та сплати податку взаємоузгоджено з оподаткуванням доходів фізичних осіб та прибутку юридичних осіб. Зокрема встановлено, що нарахування податку фізичним особам провадиться органами державної податкової служби на підставі даних декларацій про доходи та майно, в яких зазначається інформація про майно, яке перебуває у їх власності (користуванні) на день подання декларації. Необхідно зазначити, що за допомогою податку на майно уряд має намір навести порядок у сфері нерухомості як фізичних, так i юридичних осіб. Громадянам не слід боятися цього податку. По-перше, ставки податку на будівлі i споруди не можна назвати «драконівськими». Слід лише правильно провести інвентаризацію будівель i споруд та їх оцінку. По-друге, передбачені проектом соціальні пільги для фізичних осіб виводять з числа платників податку більшість населення, яка має у своїй власності нерухомість.

Таким чином, в умовах відсутності реформ у системі оплати праці та значної заборгованості по заробітній платі цей податок зорієнтовано на найзаможніших громадян. Наприклад, не підлягатимуть оподаткуванню будівлі, розташовані на території населених пунктів з чисельністю постійного населення 50 тис. i більше, у розрахунку 21 м2 загальної площі такої будівлі на кожного члена сімї плюс 10,5 м2 на сімю, але не менше 80 м2 загальної площі у випадках проживання однієї самотньої особи або двох осіб пенсійного віку. Тобто такий підхід спрямовано на оподаткування великих квартир та будинків i стосується тільки тих громадян, які мають значні надлишки площі.

За будівлі, розташовані на території населених пунктів з чисельністю постійного населення менше 50 тис., розмір податку зменшуватиметься на суму, обчислену виходячи з 40 м2 загальної площі такої будівлі на кожного члена сімї плюс 10,5 м2 на сімю. Для однієї самотньої особи або двох осіб пенсійного віку, що проживають у таких населених пунктах, база оподаткування зменшуватиметься на 120 м2 загальної площі будівлі. Не обкладатимуться податком нежитлові приміщення, які використовуються для утримання свійських тварин i птахів, зберігання садового та іншого господарського інвентаря, для льохів, інших господарських цілей, не повязаних із здійсненням підприємницької діяльності.

База оподаткування будівель, які використовуються сімями як садові будинки, зменшується на суму, обчислену виходячи з 80 м2 загальної площі. Щодо порядку оподаткування земельних ділянок кардинальних змін в проекті Кодексу не передбачено. Введення податку на будівлі i споруди значно скоротить випадки ухилення від оподаткування доходів фізичних осіб, оскільки цей податок є своєрідним показником реального, а не формально задекларованого майна громадян.

Враховуючи, що нерухомості притаманні такі риси, як візуальна наочність, постійність місцезнаходження, тривалість існування, державна реєстрація, вона є ідеальним обєктом оподаткування. Тому є підстави вважати, що податок на майно в частині будівель i споруд, поряд із земельними ділянками, стане стабільним i прогнозованим джерелом поповнення доходів бюджету. Оскільки проектом Податкового кодексу цей податок закріплюється за місцевими бюджетами, його введення дасть можливість створити реальну фінансову базу для органів місцевого самоврядування та наповнити реальним змістом продекларовану самостійність місцевих органів влади. Разом з тим необхідно визнати, що органи виконавчої влади сьогодні ще не готові до введення в дію податку на майно в частині оподаткування будівель i споруд, тому для проведення необхідних заходів потрібно принаймні рік [28, c.108].

Крім того, з метою вирішення проблем щодо введення податку на майно відповідним міністерствам i відомствам необхідно внести зміни до чинних законопроектів та розробити цілий ряд нових нормативно-правових актів. Особливо це стосується оподаткування фізичних осіб. Зокрема, слід розробити методику i провести оцінку вартості будівель - обєктів оподаткування, створити інформаційну базу даних про обєкти нерухомості та платників цього податку, здійснити технічне та програмне забезпечення адміністрування цього податку. Враховуючи значний обсяг підготовчої роботи, вважаємо, що введення в дію податку на майно в частині будівель i споруд можливе не раніше 2002 року.

На нинішньому вирішальному етапі реформ, коли основним мотивом економічної політики стає безпосередня орієнтація держави на зростання добробуту народу, пожвавлення підприємництва, посилення ринкових регуляторів у стимулюванні відродження національної економіки, назріла нагальна потреба невідкладного реформування податкової системи, створення цілісного, узгодженого, стабільного і раціонального податкового законодавства.

Основи формування правового середовища нової ідеології оподаткування закладено у проекті Податкового кодексу України, з прийняттям якого Верховною Радою Україна увійде в нове тисячоліття з сучасним, цивілізованим податковим законодавством - виваженим, економічно обґрунтованим і прийнятним для всіх субєктів податкового процесу. Стосовно оподаткування фізичних осіб проектом Податкового кодексу передбачається зниження рівня оподаткування громадян з відносно низькими доходами, перегляд ставок оподаткування, існуючих пільг і положень щодо оподаткування громадян, які займаються підприємницькою діяльністю, тощо. Зокрема, замість діючих пяти ставок оподаткування - 10, 15, 20, 30 і 40 відсотків передбачається введення двох ставок - 10 і 20 відсотків. Гранична ставка податку пропонується на рівні 20 відсотків, тобто на рівні оподаткування прибутку підприємств, з одночасним розширенням бази оподаткування та упорядкуванням установлення пільг на доходи фізичних осіб для всіх груп платників. Максимальна ставка податку застосовується на значні доходи [16, с.98].

В умовах активного формування приватного сектору економіки застосування максимальної граничної ставки оподаткування у розмірі 20 відсотків створить сприятливі умови для розвитку підприємницької діяльності громадян та зробить можливим розширення бази оподаткування за рахунок включення доходів, які раніше не оподатковувалися.

Пасивні доходи, тобто доходи, що виплачуються фізичним особам як дивіденди, проценти на залучені у них кошти та роялті не включатимуться до складу сукупного оподатковуваного доходу і оподатковуватимуться за фіксованими ставками у джерела виникнення доходу.

Крім того, ставки податку та податкова шкала не переглядатимуться протягом бюджетного року, а розміри сукупного оподатковуваного доходу за рік, наведені у податковій шкалі, підлягатимуть щорічній індексації на коефіцієнт індексації, виходячи з розміру інфляції за звітний рік у разі, якщо річний рівень інфляції перевищуватиме 10 відсотків.

Механізм надання пільг щодо податку на доходи фізичних осіб, закладений у проекті Податкового кодексу України, передбачає зменшення нарахованого податку на суму податкових соціальних пільг, не зменшуючи при цьому рівня існуючих пільг щодо цього податку для соціально вразливих груп населення. Зокрема для фізичних осіб, місячний дохід яких не перевищує 540 гривень, запроваджується податкова соціальна пільга у розмірі 10 відсотків від мінімальної заробітної плати.

Поряд з тим застосовується додаткове зниження оподаткування у відсотках від мінімальної заробітної плати для окремих категорій осіб, захищених соціальними пільгами відповідно до чинного законодавства. Зокрема, такі додаткові пільги передбачено на кожну дитину віком до 16 років для батьків, самотніх матерів чи батьків (опікунів, піклувальників) або осіб, які утримують дитину-інваліда.

Для ветеранів війни, інвалідів, учасників бойових дій тощо, крім податкової соціальної пільги у розмірі 10 відсотків однієї мінімальної заробітної плати, встановлюються додаткові податкові соціальні пільги у розмірі 20 відсотків однієї мінімальної заробітної плати. Причому зазначені платники податку, які мають право на зменшення суми нарахованого податку на суму податкових соціальних пільг з двох і більше підстав, можуть використати таке зменшення на підставі, що передбачає найбільший розмір виключення із суми нарахованого податку.

Відповідно до проекту Податкового кодексу передбачається надання права органам державної податкової служби визначати податкові зобовязання платників податків, використовуючи оцінку їх витрат, зокрема на особисті потреби та потреби сімї, якщо встановлено, що вони перевищують задекларований рівень сукупного (валового) доходу у звітному періоді на 100 мінімальних заробітних плат. Зазначена оцінка провадиться за фактами витрат на придбання і утримання нерухомого та іншого майна, зокрема, транспортних засобів, коштовностей, землі, фондових та валютних цінностей, предметів старовини і мистецтва, корпоративних прав та ін. цілі.

З метою стимулювання будівництва індивідуального житла проектом Кодексу передбачається виключення з сукупного доходу фізичних осіб - платників податку відсотків, сплачених ними за користування іпотечними кредитами, одержаними для будівництва такого житла (будинків, квартир).

Відповідно до положень проекту Податкового кодексу щодо порядку оподаткування операцій з продажу нерухомого майна, що перебувало у власності фізичної особи на день набрання чинності цим Кодексом, дозволяється визначати оподатковуваний дохід від продажу майна за загальними правилами шляхом зменшення ціни продажу на ціну придбання майна у разі наявності у платника документів, що підтверджують витрати на придбання майна, або шляхом застосування податкових соціальних пільг, виражених у мінімальних заробітних платах.

Для фізичних осіб, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи, проект Кодексу передбачає два можливих варіанти оподаткування, які підприємець обирає самостійно: або шляхом обчислення податкових зобовязань за прогресивною шкалою ставок, або шляхом сплати єдиного податку. Причому відповідно до проекту Кодексу правом сплати єдиного податку можуть скористатися і фізичні особи, які не зареєстровані як субєкти підприємницької діяльності, але мають бажання незначний час провадити окремі види діяльності [36, c.29].

Створення різних умов (способів) оподаткування та розширення можливостей сплати єдиного податку, передбачених проектом Кодексу, значно знизять як податковий тиск, так і адміністративне навантаження з боку контролюючих органів (у вигляді кількості перевірок) на фізичних осіб.

Передбачено також, що сукупний дохід буде зменшуватися на суму вартості втраченого майна, яке було застраховано. Оскільки втрачене майно компенсується страховими платежами, то до складу валового доходу платника податку включатимуться страхові відшкодування, а до складу витрат - вартість втраченого майна. Згідно з проектом Кодексу встановлюється щорічне декларування доходів фізичних осіб за умови одержання крім доходів за місцем основної роботи доходів з інших джерел, якщо вони перевищують 12 мінімальних заробітних плат на рік.

Відповідно до Постанови Верховної Ради України від 13.07.2000 р. № 1868-ІІІ проект Податкового кодексу України прийнято в першому читанні з урахуванням пропозицій, викладених у п. 1 цієї Постанови. Зокрема, запропоновано доповнити перехідні положення проекту окремим пунктом щодо проведення одноразового декларування майна фізичних осіб без документального підтвердження його вартості.

Згідно з п. 2 Постанови Комітету Верховної Ради України з питань фінансів і банківської діяльності дано доручення разом з Кабінетом Міністрів України доопрацювати проект і винести його на розгляд парламенту у другому читанні з урахуванням поданих у встановленому порядку пропозицій субєктів права законодавчої ініціативи, а також пропозицій, викладених у п. 2 цієї Постанови. Зокрема, пропонується ставки податку на доходи фізичних осіб визначити за шкалою, що враховувала б розмір прожиткового мінімуму, а також за верхньою ставкою відповідала б ставці податку на прибуток, і передбачити зменшення податкового тиску стосовно фізичних осіб, що надають послуги у сфері роздрібної або оптової торгівлі, громадського харчування, фізичного оздоровлення, побутових і транспортних послуг, і застосування патенту для оподаткування субєктів малого підприємництва.

На даний момент часу будемо чекати конструктивних дій Верховної Ради нового скликання, які привселюдно оголошують, тай в передвиборчих програмах майже в кожного кандидата окремим пунктом, і чи не найпершим, було виділено прийняття податкового Кодексу і його ефективне впровадження в дію. Але таких обіцянок ми, а особливо субєкти підприємницької діяльності, яким конче необхідна стабільна податкова система, вже наслухані, а конкретні дії ми побачили лише в кінці функціонування Верховної Ради України третього скликання. Отже заключне слово в впровадженні «економічної» конституції України за ВРУ четвертого скликання.

Зауважимо, що 23 грудня 2010 року в Україні був прийнятий новий Податковий кодекс України N 2856-VI, згідно якого в механізм прямого оподаткування України внесено суттєві зміни й більшість пунктів попереднього кодексу було відмінено.

ВИСНОВКИ

Підсумовуючи все сказане вище, можна зробити наступний висновок : прямі податки відіграють надзвичайно важливу та велику роль в ринковій економіці, саме в умовах ринкової економіки прямі податки реалізують себе на всі 100%. Країни які пішли цим шляхом ставлять на перше місце саме прямі податки а непрямі, оскільки якщо в країні переважають останні то це свідчить про її низький економічний розвиток, загальне зубожіння населення та низьку податкову культуру.

Переважання прямих податків і їх значна роль в країнах з ринковою економікою може свідчити не тільки економічний розвиток країни, а й культура населення, а особливо податкова культура. Цей фактор можна поставити поряд із фактором економічного росту. Саме податкова культура впливає на ефективність стягнення податків, масштаби ухилення від сплати, разом з іншими причинами створюють умови для підвищення ролі прямих податків. Пояснюється це тим, що надходження від основних видів прямих податків - податків на прибуток і особистого прибуткового податку - залежать від правильності декларування доходів, а остання - як від рівня оподаткування (помірні податки роблять економічні недоцільним ухилення від них, оскільки деякі засоби ухилення вимагають більших витрат на їхнє здійснення), так і від податкової культури. Якщо в західних країнах декларування стало невід'ємною частиною громадянського менталітету, а суспільна мораль орієнтована па публічне засудження тих, хто приховує доходи, то в розвинутих країнах, культура відносин ділового миру і громадян з державою ще не прийняла належного рівня.

Для того щоб подолати ці негативні фактори, державі необхідно здійснювати продуктивні перетворення в податковій системі. Але насамперед необхідно підняти економіку країни на рівень Європейської держави.

Виходячи з цього можна зробити висновок, що прямі податки повинні відповідати наступним важливим вимогам: повинні не пригнічувати, а висувати виробництво; повинні використовуватися як державний інструмент для регулювання суспільних процесів; повинні забезпечити без дефіцитний бюджет держави.

Але на жаль, теперішні прямі податки не відповідають жодній з цих вимог. Вони суто фіскальні, тобто односторонньо орієнтовані на здобуток коштів для бюджету і в наслідок цього не забезпечують бюджет необхідними коштами. Податки у субєктів господарювання повинні справлятись з прибутку і в межах прибутку. Якщо справляти більш то підприємства не зможуть забезпечити навіть просте само виробництво, не говорячи вже про розвиток. В результаті товари навіть при безприбутковій роботі підприємства стають дорожчі імпортних і не знаходять збуту. Підприємства забивають всі склади товарами, несуть збитки (але сплачують до пори до часу податки!), не відновлюють оборотній капітал, скорочують виробництво, звільняють працівників і припиняють свою діяльність. Не правильні податки розвалюють підприємства і економіку в цілому.

В результаті виробництво і реальні доходи населення зменшуються, безробіття і ціни ростуть, збільшуються навантаження на бюджет.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Конституція України: Прийнята на пятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996р. - К.: Офіційне видавництво Верховної Ради України,1996. - 115с.
2. Про оподаткування прибутку підприємств: Закон України від 22.05.97р. № 283/97-ВР., зі змінами та доповненнями внесеними згідно із законом № 683/97-ВР від 18.11.97р.
3. Про прибутковий податок з громадян: Декрет КМУ від 25.06.04 р. №128/94-Д.
4. Про основні напрямки бюджетної політики на 2012 рік (Бюджетна резолюція): постанова Верховної Ради України від 21 червня 2011 року №2538-ІІІ // Відомості Верховної Ради України. - 2011. - №40.
5. Положення про списання та розстрочення податкового боргу платників податків у звязку з відміною картотеки: Затверджено наказом Державної податкової адміністрації україни від 1 березня 2001 р. №76 // Галицькі контракти. - 2010. - №6.
6. Буряковский В.В. И др. Налоги. - Днепропетровск; Пороги - 2008.
7. Волобуев В.П. Финансовие дилеми США. - М.: Наука - 2007.
8. Суторміна В.М., Федосов В.М., Андрущенко В.Л. Держава - податки - бізнес. - К.; Либідь. - 2009.
9. Федосов В.М., Опарін В.М., та ін.Податкова система України. - К.: Либідь. - 2004.
10. Накай А.І., Журовський В.Л., Мірошниченко Н.І. та ін. Курс лекцій з питань оподаткування // Бібліотека журналу Вісник податкової служби. - 2008. - Т.1. - С.3-102.
11. Тези міжнародної науково-практичної конференції Проблеми вдосконалення податкової системи України // Бібліотека журналу Вісник податкової служби. - 2006. - №10. - С.3-9.
12. Бизнес. - 11.05.09 р. - с.86. Концепція податкового кодексу України. Проект. - С.3-8.
13. Квартальні передбачення. // Жовтень. - 2011. - С.99-106.
14. Налоговая политика в ХХІ веке. Необходимость прогноза. // Проблемы теории и практики управления. - 2001. - № 4. - С. 120-124.
15. Бабич Л.. Барсук р. Податкове реформування в Україні : напрямки удосконалення // Економіка України. - 2010. - №8. - С.9-18.
16. Бабійчук А.Б. Напрямки вдосконалення системи оподаткування в Україні // Фінанси України. - 2008. - №10. - С.99-103.
17. Вдовиченко М.І. Податкове регулювання : досвід США і його використання в умовах України // Фінанси України. - 2010. - №3. - С.59-71.
18. Вишневський В.П., Липницький Д.В. Оцінка можливості зниження податкового тягара // Фінанси України. - 2010. - №3. - С.93-104.
19. Демиденко Л.М. Удосконалення прямого оподаткування у напрямку інтеграції в ЄС // Фінанси України. - 2010. - №4. - С.124-128.
20. Дорош Н.І. Податкова система України і розвинутих зарубіжних країн (Порівняльний аналіз) // Фінанси України. - 2008. - №6. - С.75-82.
21. Златкін Б. Податкам - стимулюючу роль // Економіка України. - 2006. - №2. - С.24-31.
22. Кондрат Ю., Лупіна І. Податкова політика в Україні: підходи і перспективи // Економіка України. - 2010. - №2. - С.29-34.
23. Лекарь С. Податок , який стосується усіх // Фінанси України. - 2009. - №5. - С.110-116.
24. Лелюх І. Що краще: податок на прибуток чи на витрати? // Економіка України. - 2009. - №5. - С.92-97.
25. Ляшенко Ю.І. Податкова діяльність держави в умовах ринкової трансформації економіки // Фінанси України. - 2009. - №12. - С.121-125.
26. Льовочкін С. Податкова структура в Україні та шляхи її вдосконалення // Економіка України. - 2009р. - №8. - С. 62-71.
27. Максимов А.С. Удосконалення системи прибуткового оподаткування в Україні // Фінанси України. - 2007. - №5. - С.86-91.
28. Моряк Т.П. Удосконалення оподаткування в Україні // Фінанси України. - 2008. - №11. - С.107-109.
29. Никитин С., Глазова Е., Степанма М. Налоги в странах рьіночной зкономики и в России. // МЄиМО. - 2006. - № 4. - С.11-17.
30. Огонь Ц. Фінансова політика і податки в умовах формування ринкових відносин // Економіка України. - 2010. - №1. - С.38-46.
31. Онишко С. Бюджетний дефіцит і напрями реформування національного оподаткування // Економіка України. - 2008. - №10. - С.86-92.
32. Соколовська А.М. Податкова система України в контексті світового досвіду // Фінанси України. - 2007. - №7. - С.77-89.
33. Соколовська А.М. Податковий кодекс, як фактор фінансової стабілізації // Фінанси України. - 2009. - №1. - С.53-55.
34. Соколовська А.М. Особливості проведення податкових реформ : світовий досвід і Україна. // Фінанси України. - 2008. - №12 . - С.71-80.
35. Ткаченко Т. Податок на прибуток і прямі іноземні інвестиції // Економіка України. - 2008. - №4. - С.26-33.
36. Турчинов О. Реформування оподаткування доходів громадян у сучасних економічних умовах // Економіка України. - 2006. - №2. - С.29-34.
37. Турчинов О.В. Реформування і оптимізація системи оподаткування в Україні // К.; НАНУ. - 2005. - С. 88-96.

Проблеми вдосконалення механізму прямого оподаткування в Україні (історія розвитку та зарубіжний досвід)

Больше работ по теме: