Проблеми та реформування пенсійної системи України

 

Вступ

пенсійний фонд державний

Актуальність теми. З роками розвиток суспільства призводить до підвищення інтересу до правового регулювання соціальних відносин, що у свою чергу повязані із соціальним захистом, а саме підтримкою державою людей, що зазнали впливу таких соціальних ризиків як старість.

Саме тому, пенсійне забезпечення в усіх країнах світу розглядається як базова і одна з найважливіших соціальних державних гарантій стабільного розвитку суспільства, адже воно торкається інтересів непрацездатного населення, що становить 25-30% жителів будь-якої країни.

Актуальність теми дослідження обумовлена тим, що проблема забезпечення гідного рівня пенсійного забезпечення громадян придбала особливо важливе значення останнім часом. Воно стосується життєво важливих інтересів досить великого кількість населення і в багатьох країнах переживає кризові ситуації, які потребують реформування, для того щоб рівні цін не відставали.

Саме тому є сенс досліджувати це питання, для виявлення позитивних та негативних явищ, і у майбутньому перетворення «мінусів» у «плюси» для вдосконалення пенсійного забезпечення, його гармонійного розвитку і впливу на економіку і суспільство в цілому.

Аналіз джерел. Теоретичним і практичним питанням пенсійного захисту приділяли увагу досить багато науковців, серед яких можна виділити М. Карлін, Д. Сандлер, І. Левченко, Ю. Фегельсон, О. Линдюк та інші.

Мета і завдання. Метою дослідження даної теми, є вивчення теоретичних питань пенсійного забезпечення і виявлення наявних проблем задля знайдення шляхів удосконалення, які можна використати як для України, так і інших держав світу.

Основні завдання поставлені метою роботи:

розглянути теоретичні засади розвитку пенсійного забезпечення і його впливу на економіку держави;

провести дослідження пенсійної системи країн світу, зокрема у Польщі та Франції;

проаналізувати стан пенсійного страхування в Україні, перспективи розвитку та знайти шляхи його вдосконалення.

Предметом дослідження є аналіз теоретичних та практичних аспектів розвитку пенсійного забезпечення та його ролі у розвитку економіки.

Обєктом дослідження є пенсійне забезпечення.

Методи дослідження. В процесі написання роботи використовувались наступні методи дослідження: матеріалістичний, порівняльний, метод статистичного аналізу, обробка літературних джерел.

Інформаційною базою написання курсової роботи стали матеріали періодичної літератури з питань пенсійного забезпечення, дані звітності, досвід роботи пенсійних фондів та наукова література.

Структура та обсяг роботи. Курсова робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел.


1. Структура системи пенсійного забезпечення


.1Сутність, рівні та моделі пенсійної системи


Пенсійна система в кожній країні - це важлива складова соціального захисту, що у сучасному світі вважається однією з базових соціальних гарантій стабільного існування суспільства [1, с. 16].

Сутність поняття «пенсійна система», не дивлячись на широке і тривале використання трактується у науковій літературі досить неоднозначно, адже багато науковців часто розглядають його як уставлене і таке, що не потребує наукового опрацювання. Але пенсійна система має в собі певні підсистеми, саме тому можна вважати, шо вона є складним комплексом інститутів, відносин та механізмів, за допомогою яких здійснюється формування пенсійних фондів і створюються умови для пенсійного забезпечення непрацездатного населення [2, с. 292].

Інформаційна й економічна глобалізація зумовила інституційні зміни у багатьох країнах, шо стимулювало до проведення у них відповідних соціально-економічних реформ. Саме тому пенсійна система не могла залишитися без змін.

Щодо історичного формування пенсійної системи у різних країнах, можна сказати, що відбувалося воно відповідно до економічних, політичних і соціально-культурних чинників, саме тому багато з них характеризуються єдиними принципами організації та регулювання [1, с. 16].

Світовий досвід більшості розвинених країн світу у сфері пенсійного страхування показує, що існують певні проблеми, і однією з основних є фінансове наповнення відповідних пенсійних інститутів та підвищення розмірів пенсійного забезпечення громадян. Разом із тим у багатьох європейських країнах відбувається процес «старіння» населення, зростає частка осіб пенсійного віку, разом із чим відповідно збільшується навантаження на працездатних громадян, що посилює фінансовий тиск на державні бюджети, адже пенсійні фонди самостійно неспроможні повністю забезпечити потреби національних пенсійних систем [3, с. 72].

Саме тому на сучасному етапі усі моделі пенсійного забезпечення мають багаторівневий характер, що найчастіше складаються із трьох умовних «сходинок».

Також основні рівні можна класифікувати наступним чином:

-соціальна пенсія - такий вид пенсії, що надається державою, що не залежить від наявності і величини трудового стажу громадянина країни при настанні пенсійного віку. Така пенсія надається тим громадянам, які потребують поточного доходу чи не змогли набути право на трудову пенсію (інваліди, сироти тощо);

-трудова пенсія - призначається і виплачується громадянам з урахуванням розміру страхових внесків і трудового стажу (при цьому облік страхового внеску та трудового стажу може бути солідарно розподільчим або накопичувальним). Перевагами страхових пенсій є рівень заміщення заробітків, прозорість для населення, що дозволяє Міжнародній організації праці і Міжнародній асоціації соціального забезпечення рекомендувати їх як основу пенсійного забезпечення;

-додаткова пенсія - забезпечується або за рахунок самофінансування громадянином власної майбутньої пенсії з поточного доходу, або за рахунок внесків роботодавців в недержавний пенсійний фонд на іменні рахунки своїх працівників, або за комбінованою програмою [1, с. 16].

На сучасному етапі у світовій практиці загалом розрізняють два способи фінансування: розподільчий та накопичувальний.

Розподільча система вважається державною формою пенсійного забезпечення, адже усі виплати фінансуються за рахунок поточних доходів у країні, що формуються за рахунок внесків робітників та роботодавців згідно із законами тих країн, у яких саме і діє ця система. Внески ж робітників акумулюються на спеціальному виділеному рахунку, після чого розподіляються у вигляді виплат на користь пенсіонерів.

Такий механізм розподілення коштів прийнято називати pay as you go (PAYG) - системою «поточних платежів».

В накопичувальних пенсійних системах внески робітників акумулюються в пенсійних фондах, які інвестуються з метою отримання додаткового прибутку. Пільги ж в такій системі, як правило, відсутні, а пенсійні виплати повинні бути профінансовані роботодавцем, робітником або державою.

Також пенсійну систему класифікують за обовязковістю або добровільністю участі в ній робітників.

Перша означає те, що держава має певну відповідальність перед особою, що згідно із законодавством зобовязує учасників сплачувати внески, що у свою чергу призводить до збільшення доходної частини пенсійної системи, а відтак і системи виплат.

У свою чергу добровільність участі означає отримання додаткових доходів за допомогою додаткових заощаджень.

Використовується також класифікація пенсійної системи згідно із типом розрахунку виплат, яка поділяється на плани з фіксованим розміром пенсії (ФП), у яких відповідно встановлено як розміри внесків так і розміри майбутніх виплат, та плани з установленими розмірами внесків (УВ), в яких розмір виплат не є установленим.

В розподільчих системах переважно застосовуються плани з ФП, при настанні терміну виплат вони фінансуються відповідно з принципом солідарності поколінь.

В накопичувальних системах використовуються переважно плани з УВ, в яких розмір виплат повязаний з розміром акумульованої суми та нарахованих дивідендів.

Реформи пенсійного забезпечення в багатьох країнах світу виходить з єдиної існуючої проблеми - фінансового дефіциту, дисбалансу національних пенсійних програм, які обмовленні двома факторами:

-демографічними показниками, які визначають ступень заміщення прибутку. Негативні демографічні тенденції є визначальним фактором реформування пенсійних систем в країнах з розвиненою економікою;

-макроекономічною ситуацією. Неблагополучна макроекономічна ситуація в цілому, нерозвиненість фінансового ринку, попит на довгострокові інвестиції, який робить необхідним проведення пенсійної реформи. Латиноамериканські країни, країни з перехідною економікою знаходяться в числі тих країн де ці мотиви визначають проведення реформи пенсійного забезпечення.

На думку спеціалістів Світового банку, з точки зору ідеології соціального забезпечення пенсійні системи незалежно від їх побудови мають забезпечувати досягнення чотирьох основоположних цілей.

У світовій практиці розрізняють декілька основних моделей пенсійної системи: в промислово-розвинених, Латиноамериканських країнах та Швеції, кожна з яких має специфічні особливості. Але також є країни, які намагаються шляхом обєднання використати найбільш вдалі моменти кожної із наявних моделей.

Коротко розглядаючи кожну із вище перерахованих моделей можна зазначити наступне:

-пенсійні системи в країнах з розвиненою економікою - використовують в якості базового рівня розподільчі системи з коефіцієнтом заміщення в 60-70%. Так, зокрема, по країнах ЄС лише Великобританія, Данія та Нідерланди в 2000 році мали додаткові накопичувальні схеми. Фінансування пенсійної системи більшість країн ЄС використовує також державні субсидування. У якості додаткового рівня використовуються професійні накопичувальні схеми (окрім Франції), за допомогою застосування розподільчого принципу. Третій рівень в промислово розвинутих країнах - це добровільне пенсійне забезпечення;

-модель латиноамериканських країн до складу яких входить Чилі, Перу, Колумбія, Аргентина, Уругвай, Болівія, Сальвадор, Коста-Ріка - провели реформування систем пенсійного забезпечення, метою якого було заміщення розподільчої системи системою індивідуальних накопичувальних рахунків з наявністю обовязкових та добровільних внесків;

-Шведська модель - надає універсальні базові пенсії з невеликим додатковим компонентом, в якій враховується розмір внесків. Крім того, на додаток до державного комбінованого пенсійного забезпечення створені: квазі-обовязкові професійні схеми розміром в 90% всіх робітників, індивідуальні пенсійні ощадні рахунки та приватні заощадження всіх інших типів.

З середини 90-х років реформування пенсійних систем розпочали і країни з перехідною економікою, до яких відносять країни Центральної та Південно-Східної Європи і країни Балтії пенсійні системи яких не були в змозі забезпечувати достатній рівень забезпечення громадян.

Значні коригування відбулись в таких параметрах систем пенсійного страхування країн як пенсійний вік, формула нарахування виплат, спеціальні категорії працівників та збирання пенсійних внесків [6].


1.2Державні та недержавні фонди як субєкти соціального забезпечення


У всіх країнах існує мінімальна пенсія, яку сплачує держава особам, що досягли пенсійного віку, незалежно від періоду своєї працездатної діяльності. Згідно із наявністю обов'язкового та добровільного накопичення необхідно зазначити, що перше здійснюється у державному пенсійному фонді, друге відповідно - у недержавних фондах. Державний фонд вважається надійнішим, так як його зобов'язання забезпечуються активами держави, але менш гнучким, так як є бюрократичною структурою. Недержавні фонди представляють клієнтам більш гнучкі пенсійні схеми, але вони менш надійні так як їх активи більшою мірою залежать від кон'юнктури [7].убєктами системи накопичувального пенсійного забезпечення є:

-застраховані особи й члени їхніх сімей чи спадкоємці;

-підприємства, установи, фізичні особи, які здійснюють перерахування внесків до даної системи;

-юридичні особи, які здійснюють адміністративне управління Накопичувальним фондом і недержавними пенсійними фондами;

-недержавні пенсійні фонди.

У свою чергу Накопичувальний фонд створюється Пенсійним фондом держави, адміністративним управлінням якого займається дирекція Пенсійного фонду, а управління пенсійними активами займається компанія з управління активами.

Недержавні пенсійні фонди (НПФ) в світі є одними з найбільш популярних засобів здіснення заощаджень, в тому числі на старість. Вони також є елементом третього рівня пенсійної системи в Україні.

Такі інституції здійснюють функції з недержавного пенсійного забезпечення, метою яких є забезпечення одержання громадянами не лише загальнообовязкового державного пенсійного страхування, але й додаткових виплат.

НПФ є по суті обєднанням коштів, що надходять до нього на користь майбутніх отримувачів пенсійних виплат - учасників такого фонду. Такі фонди є юридичними особами, що має статус неприбуткової організації, учасниками яких можуть бути як фізичні особи даної країни, так і іноземці та особи без громадянства, що є вкладниками фонду.

Вкладниками будь-якого НПФ можуть бути:

-сам учасник особисто (тобто на свою користь);

-родичі учасника фонду, а саме подружжя, батьки, діти;

-роботодавець, у якого працює учасник фонду;

-професійне обєднання, членом якого є учасник фонду.

Гроші, що надходять до НПФ, інвестуються з метою отримання доходу та відповідно примноження суми пенсійних накопичень.

Рішення щодо управління НПФ приймають збори засновників (якщо НПФ створений кількома особами) або одноосібний засновник та рада фонду [8].

Отже, аналізуючи розглянуті дані у розділі можна зробити висновки, що пенсійне забезпечення відіграє важливе значення в системі соціального захисту населення, адже є певною гарантією забезпечення і дає змогу справедливо і ефективно акумулювати і цілеспрямовано розподіляти фінансові ресурси, забезпечуючи належний матеріальний стан людей похилого віку та інших категорій непрацездатних з настанням відповідного ризику. Воно має досить розгалужену систему, адже існують різноманітні моделі, які використовуються у різних країнах світу.


2. Аналіз розвитку пенсійного забезпечення


.1 Становлення та нововведення у пенсійній системі Польщі


Пенсійна система Польщі за своєю сутністю діє так само, як і у країнах, де функціонує ринкова економіка і має символічну назву «Гарантії завдяки різноманітності». Вона набула чинності 1 січня 1999 року і базувалась на трьох незалежних компонентах. Серед цих компонентів два - обовязкові та один - добровільний.


Таблиця 2.1. Страхові внески на соціальне пенсійне страхування у Польщі в 1999 р.

Вид страхуванняРозмір внесків, які сплачують, % до зарплатиРазомпрацівникиРоботодавціПенсійне страхування - усього9,769,7619,52У тому числі: перший рівень1,969,2611,22другий рівень7,30-7,30

Згідно із статистичними даними ми можемо побачити, що із введенням пенсійної системи в Польщі обовязковий пенсійний компонент становив 19,5% від заробітної плати і складається із двох складових. Перша - 11,2% від заробітку у вигляді розподільного елемента системи перебуває у віданні польського Управління соціального страхування. Розмір майбутньої пенсії в Польщі залежить як від загальної суми сплачених внесків, що є похідним від розміру зарплати і виробничого стажу, так і від середньо - статистичного показника тривалості життя. Друга складова дорівнює 7,3% від основи нарахувань і є накопичувальним елементом системи. Його обслуговують відкриті пенсійні фонди [10].

У свою чергу кожний із рівнів має свої головні завдання. Перший рівень реформований на солідарній основі Пенсійного фонду і має на меті забезпечення усіх осіб пенсійного віку гарантованим державою мінімальним рівнем доходу, тобто певної соціальної допомоги у старості. У той же час така пенсійна система включає основи для певної диференціації пенсій залежно від сплати громадянином протягом життя страхових внесків з розмірів яких у державному Пенсійному фонді створюються бюджетні джерела фінансування, які передбаченні для виплат на принципах солідарності поколінь і пропорційного перерозподілу.

На другому рівні діє система, що передбачає обовязкове додаткове пенсійне страхування, яке у більшості розвинених країнах функціонує на принципах накопичення, тобто за схемою капіталізації страхових внесків. Згідно із цим існує дві основні форми накопичення внесків: особисті ощадні рахунки та персоніфіковані рахунки за місцем роботи. У свою чергу управління такою системою може забезпечувати як державними, так і приватними пенсійними установами.

Для третього рівня характерне створення структури, що ґрунтується на принципах добровільності накопичення коштів, що забезпечує можливість підвищення стандартів пенсійного забезпечення. Управлінням такою структурою займаються приватні компанії пенсійного страхування, що у свою чергу контролюються державою задля попередження настання ризиків повязаних з фінансовою нестабільністю чи банкрутством [11, с. 240].

Внески в обов'язковий сегмент страхової системи (І і ІІ ступені) вносять роботодавці та працівники, кожен з яких оплачує половину суми. З цією метою на початку 1999 р. було підвищено заробітну плату в розмірі, що дорівнює половині страхового внеску. Кожний факт ухилення роботодавця від сплати внеску з юридичного погляду розцінюється як затримка заробітної плати або як порушення зобов'язань стосовно працівника. У деяких надзвичайних ситуаціях внесок сплачує держава.

Також внески сплачують і члени пенсійних програм для робітників і службовців (III ступінь) у рамках добровільного страхування. Раніше, із введенням пенсійної системи внески сплачував працівник за рахунок свого заробітку, але згодом парламент врахувавши побажання роботодавців, пенсійних закладів та товариств вніс певні зміни, згідно із якими основний внесок став покривати роботодавець реєструючи витрати у відповідній до цього статті підприємства, але працівник не втрачаючи нагоди може також сплачувати додатковий внесок [9].

Згодом, згідно із цим залежно від віку майбутніх пенсіонерів було умовно поділено на три групи, кожна з яких мала свої певні ознаки.

До першої групи відносяться особи, які досягнули 51 року чи є старшими, тобто ті, що народилися до 1949 р. Вони продовжували залишатися в рамках старої системи, отримавши разом із тим можливість додаткового страхування.

Особи у віці від 31 до 50 років (1949-1968 рр. народження) отримали можливість вибрати залишити повну суму внесків на І ступені чи перевести якусь частину на ІІ ступень.

До третьої групи віднесли осіб, яким виповнилося 30 років або які є молодшими за цей вік (народженні після 1968 р.), на які в обовязковому порядку поширюється дія нової системи.

Але не дивлячись на це, жодна з групових категорій не мала обмежень щодо членства на ІІІ ступені, саме тому всі вони мали можливість участі в різноманітних індивідуальних і групових програмах добровільного пенсійного забезпечення.

Загальним чином процес пенсійного забезпечення Польщі має досить цікаву і розгалужену структуру. Відкритими фондами управляють загальні пенсійні товариства (далі ЗПТ), які відповідають високим вимогам щодо безпеки керованого ним фонду, і, відповідно, безпеки майбутніх платників внесків. Їх створення вимагає згоди Комісії нагляду страхування і пенсійних фондів (КНСіПФ), і за управління цими фондами пенсійні товариства отримають винагороду. У свою чергу товариство не зберігає грошових коштів фонду, адже передає їх у банк-депозитарій, яким може виступати Національний банк з власними фондами і дотриманням суворих вимог і значенням.

Також, задля безпеки діє Гарантійний фонд, що створюється із внесків, які у свою чергу надходять з усіх відкритих пенсійних фондів, що діють у державі. Кошти із цього фонду використовуються у випадках, якщо деякі з фондів не досягнуть рівня повернення, а коштів ЗПТ не вистачить для покриття нестачі [9].

На сьогоднішній день поточний пенсійний вік у Польщі дорівнює 65 років для чоловіків, і 60 - для жінок. Але обговорюється питання про поступове підвищення пенсійного віку до 67 років для чоловіків (до 2020 року) і жінок (до 2040 року). Вважається, що поступове підвищення пенсійного віку менш відобразиться на суспільстві і не нанесе таких різких наслідків. Таким чином, осіб нинішнього покоління передпенсійного віку ця реформа торкнеться не дуже сильно, а більше буде розрахована на тих, хто досягне пенсійного віку через 10-15 років.

Щодо очікуваної тривалості життя при народженні, то в Польщі простежуються наступні данні, що можна побачити у таблиці 2.2


Таблиця 2.2. Очікувана тривалість життя при народженні

Рік Стать2005201020202030Чоловіки70, 571,473,274,9Жінки78,1079,981,182,3

Отже, згідно із даними таблиці бачимо, що прогнозується зростання сукупної тривалості життя населення Польщі, що має свої позитивні тенденції для розвитку держави.

Разом із цим тривалість життя після виходу на пенсії має також свої просування (таблиця 2.3).


Таблиця 2.3. Очікувана тривалість життя після виходу на пенсію

Рік20102020203020402050Чоловіки14,414,915,616,417,2Жінки23,124,024,925,826,6Таблиця 2.4. Витрати на пенсійне забезпечення у відсотках від ВВП

Рік2000200520102020203020402050Показник8,59,310,89,79,49,29,1

Звертаючись до даних щодо витрат у відсотках до ВВП, то можна простежити, що планується певне скорочення пенсійного забезпечення за рахунок реформувань повязаних зі збільшенням пенсійного віку населення Польщі.

Середня пенсія у солідарній системі у процентному відношенні до середньої зарплати за даними на 2014 рік дорівнює 4120 грн. (1500 злотих) = 45% середньої зарплати. Мінімальна ж пенсія дорівнює позначці в 1840 грн.

Пройшовши тривалий шлях у становленні пенсійної системи уряд Польщі знайшов свою «золоту середину» і нарешті ввели нововведення.

1 лютого 2014 року набрав чинності новий закон згідно з яким обовязковий другий рівень став добровільним. Цей закон дозволив відмовитись від другого рівня з можливістю перерахувати свої кошти на рахунки до державного першого рівня. Всі зміни повязані із реформуванням гарантують працівникам стабільний дохід на пенсії, що у свою чергу повинно скоротити державний борг країни (близько 9,3% від ВВП у 2014 році) [13].


.2 Розвиток пенсійної системи Франції


Пенсійна реформа у Франції була спрямована на заохочення приватного пенсійного страхування, яка почала діяти з прийняттям відповідного закону в 1994 році. До цього у 1990 році уряд Франції втілив у життя План народних нагромаджень, згідно з яким вкладник у Пенсійний фонд отримував податкові пільги, у разі якщо мінімальний строк вкладення дорівнював 8 рокам і мав право обирати будь-який банк чи страхове товариство для своїх пенсійних внесків, збереженість яких гарантувалася державою. Ці події у 90-ті роки призвели до стрімкого зростання суми накопичень. Але з вересня 2003 року вкладення по цьому плану були закінчені, а новий уряд запропонував новий пенсійний фонд, участь у якому дозволяє будь-якій особі зменшити на 10% суму доходів, яка підпорядкована оподаткуванням. Також пенсійна система Франції передбачає певну податкову пільгу, адже під час передання пенсійних заощаджень у спадщину вони не підлягають оподаткуванню. Основна пенсійна система була збережена у Франції до 2010 року, але у при цьому період виплат пенсійних внесків було збільшено з 37,5 до 40 років [14, с. 120].

До 2020 року планується поступово підняти до 42 років (168 кварталів) [12, c. 6].

Пенсійна система складається за 5 підсистем:

.базові режими для найманих робітників;

.додаткові режими;

.спеціальні режими для окремих категорій зайнятих;

.базові режими для не найманих робітників;

.додаткові (факультативні) режими.

Кожна з цих підсистем має свою специфіку, що проявляється у фінансуванні, віці виходу на пенсію, тривалості страхового стажу для отримання повної пенсії тощо.

Фінансування базового режиму здійснюється за рахунок соціальних внесків підприємців (34,97% від заробітної плати) та найманих працівників (9,9% від зарплати). Також кошти на забезпечення базового режиму складається зі спеціальних внесків які встановлені для окремих категорій - лікарів, журналістів, артистів тощо. Частину коштів складають відсотки, що формуються від розміщення вільних фінансових ресурсів, що здійснюється Центральним агентством установ соціального страхування.

Особливістю пенсійної системи Франції є висока норма заміщення, тобто великий розмір пенсії в порівнянні із попередньою зарплатнею. В середньому серед всіх видів пенсій вона становить 78% для чоловіків та 72% для жінок. Якщо зарплата була нижча певного рівня, то розмір пенсії визначається за пільговим коефіцієнтом. Така пенсійна система отримала назву «соціал-демократичного шедевру» [15].

Цікавим фактом є те, що в схемі пенсійного забезпечення діє система надбавок подружжю, які мають не менше 3-х дітей, і одному з подружжя, на утриманні якого знаходиться інший, у разі якщо він не має власної пенсії.

У межах даної підсистеми також можливе отримання пенсії при продовженні трудової діяльності. Тобто якщо пенсіонер продовжує працювати, то він повинен сплачувати зі свого заробітку так званий «внесок солідарності» до фонду страхування по безробіттю - 10-15%, і 5% сплачує роботодавець. Але якщо розмір пенсії і заробітку менший гарантованого мінімуму заробітної плати такий внесок не сплачується [16].

На сьогоднішній день поточний пенсійний вік у Франції становить 62 роки для чоловіків і для жінок, зі зменшеним розміром пенсії. У 2018 році планується підвисити до 67 років при стажі сплати внесків 41 рік, який дає право на пенсію у повному розмірі.

Щодо очікуваної тривалості життя при народженні, то у Франції простежуються наступні данні, що можна побачити у таблиці 2.5


Таблиця 2.5. Очікувана тривалість життя при народженні

Рік Стать2005201020202030Чоловіки75,1077,779,681Жінки83,184,885,886,9

Отже, згідно із даними таблиці бачимо, що прогнозується зростання сукупної тривалості життя населення Франції.

Разом із цим тривалість життя після виходу на пенсії має також свої просування (таблиця 2.6).

Таблиця 2.6. Очікувана тривалість життя після виходу на пенсію

Рік20102020203020402050Чоловіки21,722,423,324,024,4Жінки26,526,927,828,729,5

Таблиця 2.7. Витрати на пенсійне забезпечення у відсотках від ВВП

Рік2000200520102020203020402050Показник10,510,913,513,614,214,414,2

Звертаючись до даних щодо витрат у відсотках до ВВП, то можна простежити, що планується певне зростання.

Середня пенсія у солідарній системі у процентному відношенні до середньої зарплати є одним з найбільших показників у світі і становить 14000 грн. (1 300 євро) дорівнює 61,5% середньої зарплати.

Щодо нововведень у пенсійній системі Франції, то необхідно зазначити, що 18 грудня 2014 року Національна Асамблея затвердила державну пенсійну реформу, що поступово збільшує ставку внесків і разом з тим кількість років сплати страхових внесків для призначення пенсії. Через що уряд прогнозує, що ці заходи допоможуть зберегти стабільність системи оскільки без таких змін в дефіцит пенсійної системи збільшиться з 14 млрд. євро у двічі до 2040 року.

Однією з основних причин дефіциту є старіння населення, адже коефіцієнт демографічного навантаження знизиться у 2040 році. Згідно з чим реформування допоможуть скоротити дефіцит державної пенсійної системи включивши до цього кілька позицій.

Починаючи з 2014 року, більшість пенсій будуть індексуватися в залежно від змін прожиткового мінімуму в жовтні кожного року. Щодо мінімальної пенсії то вона буде корегуватись 2 рази на рік у квітні та жовтні, а не як раніше раз на рік - у квітні.

Окрім цього, нова реформа передбачає створення системи балів для працівників, які зазнають впливу одного з 10 «важких» факторів, які визначені у трудовому кодексі (одноманітна робота, нічна зміна, механічні вібрації тощо).

З січня 2015 року працівники зароблятимуть бали які можна буде використати для професійної підготовки з метою переходу на менш важку роботу та оплати повного робочого дня навіть якщо вони перейдуть на неповний робочий день наприкінці трудової діяльності [6].

В результаті всіх реформувань французьке суспільство залишається одним із найбільш однорідних і найменш несправедливих.


.3 Пропозиції щодо стимулювання пенсійного забезпечення


Стимулювання пенсійного забезпечення є однією з основних ланок у розвитку соціального страхування і загального становлення економіки країни.

Пенсійне забезпечення, як один із актуальних аспектів соціального захисту постійно перебуває під контролем уряду кожної держави. Саме тому в центрі дискусій щодо реформування систем пенсійного забезпечення наявний пошук нових, більш ефективних страхових методів і механізмів, створення багаторівневих і взаємодоповнюючих пенсійних систем, а також активного залучення приватного сектора і застрахованих осіб до фінансування пенсійних затрат.

Усі реформи пенсійних систем, що були проведені у багатьох країнах ЄС є досить різноманітними. В них поступово підвищують пенсійний вік, знижують розмір окремих видів пенсії, збільшують страхові внески та періоди страхування, а також стимулюють створення приватних пенсійних фондів.

Якщо говорити про вартість соціального забезпечення, то необхідно зазначити, що воно залежить від співвідношення кількості осіб активного працездатного віку і осіб похилого віку.

Порівнюючи це із західноєвропейськими країнами можна побачити, що за останні роки вартість швидко знизилась через падіння рівня народжуваності і в той же час підвищенням загальної тривалості життя.

Наприклад, з 2025 року буде зростати кількість людей похилого віку, відповідно і необхідність пенсійного утримання. У Франції 1993 році нараховувалось 9 млн., пенсіонерів, до 2012 року їх кількість зросте до 15 млн., в тому числі, осіб старше 75 років - 6 млн., чоловік. Підвищення середньої тривалості життя також призводить до збільшення періоди виплати пенсії і відповідно скорочення періоду зайнятості.

Як ми бачимо, найоптимальніше сполучення різних заходів дозволяє вирішувати важливі питання, що безпосередньо повязані із пенсійним забезпеченням.

Саме завдяки вдалому поєднанню різних підходів, які були застосовані в рамках систем пенсійного забезпечення і соціального захисту, багато західноєвропейських країн має змогу протягом значної кількості років на достатньому рівні забезпечувати населення пенсійного рівня і загальним чином сприяти економічному процвітанню своїх держав [17, с. 177].

Проаналізувавши розглянуті дані у розділі можна зробити висновки, що пенсійне забезпечення відіграє важливе значення в системі соціального захисту населення у кожній із країн. Вони є дещо схожими, але кожна із країн намагається впроваджувати свої певні реформи, що сприятимуть більш позитивному розвитку як самої пенсійної системи, так і економічного стану країни в цілому.


3. Проблеми та реформування пенсійної системи України


.1 Сутність наявних проблем у пенсійному страхуванні


Створення сучасної пенсійної системи України, основою якої було запровадження з січня 2004 року загальнообовязкового державного пенсійного страхування пройшло значний шлях еволюційної трансформації інституту пенсійного забезпечення, який був утворений в результаті здобуття державою незалежності у 1991 році, що фактично можна назвати «спадщиною» від колишнього СРСР.

У свій час, до 1990 року основою радянської пенсійної системи був так званий союзний бюджет, з якого саме і виплачувались пенсійні нарахування населенню, яке мало на це повне право. Але разом із початком радикальних політичних і соціально-економічних перетворень відбувалось погіршення загального економічного стану, що у свою чергу призвело до того, що пенсійні витрати стали надмірним тягарем для держбюджету. Саме тому вже у той час виникла проблема пошуку не бюджетних джерел для фінансування пенсій. Для цього був впроваджений досвід зарубіжних країн за допомогою якого було виявлено, що найефективнішим фінансовим механізмом пенсійного страхування є персоніфікований розподіл через суспільні страхові фонди надходжень від працездатної частини населення на користь пенсіонерів.

Цей підхід у той час був укладений у Законі СРСР «Про пенсійне забезпечення громадян СРСР», був ухвалений у травні 1990 року і набрав чинності з 1 січня 1991 року.

Джерелом коштів для фінансування пенсій став не державний бюджет, а Пенсійний фонд як самостійна фінансова система, що формується за рахунок страхових внесків наявних у державі підприємств та громадян.

Фактично Пенсійний фонд СРСР функціонував лише один рік і припинив свою діяльність після розпаду СРСР. Незалежні держави, які утворилися на його теренах, в тому числі Україна, утворили і власні незалежні пенсійні фонди, робота яких має національні правові, економічні та організаційні особливості [6].

Отже, на сьогоднішній день, система пенсійного забезпечення в Україні відповідно до Закону України «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування» складається з трьох рівнів [18, с. 2].

Перший рівень складає діюча солідарна система, за допомогою якої виплачуються базові пенсії, за рахунок внесків, які у свою чергу сплачують особи, що працюють сьогодні. Пенсійний фонд у свою чергу відіграє роль провідника, що здійснює персоніфікований облік сплати внесків, накопичує ці внески на індивідуальних рахунках, і на останок призначає і сплачує пенсії громадянам, які досягли пенсійного віку.

Другий рівень - накопичувальна система загальнообовязкового державного пенсійного страхування, що утворюється за рахунок накопичення кошті застрахованих осіб у Накопичувальному фонді та здійснення фінансових витрат на оплату договорів страхування довічних пенсій і одноразових виплат на умовах та в порядку, що передбачений законом. Запроваджування такого рівня сприяє встановленню певної залежності від сплат страхових внесків та розміру майбутньої пенсії, а отже стимулювати легалізації доходів та сплати цих самих внесків у повному обсязі.

Третій рівень - система недержавного пенсійного забезпечення, який формується на добровільних засадах роботодавців і громадян, для накопичення та отримання пенсійних виплат, які передбачені законодавством у сфері недержавного пенсійного страхування. Таким страхуванням можуть займатись недержані пенсійні фонди, банки, страхові компанії чи інші фінансові інститути. Таке забезпечення у свою чергу регулюється Законом України «Про недержавне пенсійне забезпечення» [19, с. 60].

Фінансування базового режиму здійснюється за рахунок соціальних внесків підприємців, який складає від 36,76% до 49,7% відповідно до класів професійного ризику та найманих працівників, відсоток внесків яких досягає 3,6% від зарплати [12, с. 8].

З 1 січня 2015 року відбулися істотні зміни в законодавстві щодо сплати єдиного внеску, спрямовані на детінізацію ринку праці та легалізацію заробітної плати. Зокрема:

передбачено нарахування єдиного внеску за кожну застраховану особу;

запроваджено мінімальний внесок за місяць за найманих працівників;

запроваджено знижувальний коефіцієнт розміру єдиного внеску за найманих осіб за основним місцем роботи для роботодавців, які підвищують заробітну плату.

Розяснення з питань нарахування та сплати єдиного внеску надає Державна фіскальна служба України [6].

На сьогоднішній день поточний пенсійний вік в Україні становить 60 років для чоловіків (62 - для держслужбовців) і 55 років для жінок.

Порівняємо ці дані із очікуваною тривалістю життя при народженні (таблиця 3.1)


Таблиця 3.1. Очікувана тривалість життя населення України при народженні

Рік Стать2005201020202030Чоловіки62,262,965,967,10Жінки73,573,107576,4

Отже, згідно із даними у таблиці бачимо досить цікавий факт, що у середньому тривалість життя при народженні не на багато відрізняється від поточного пенсійного віку.

Звісно ж, окрім такої собі невідповідності із віком та середньою тривалістю життя населення України існує досить значна низка інших проблем діючого пенсійного забезпечення, яке потребує свого вирішення.

Першою такою проблемою, яку необхідно зазначити на нашу думку є надмірно високі ставки пенсійних внесків, які спричиняють додаткове навантаження на економіку. Адже саме через це роботодавці змушені сплачувати до пенсійного фонду третину фонду заробітної платні, що у свою чергу підвищує собівартість продукції і знижує її конкурентоспроможність. Також такі дії спричиняють мотивування до створення тіньового сектору економіки і так званих «зарплат у конвертах».

Наступна проблема полягає у тому, що пенсійна система є недосконалою через те, що ставки податків є високими, а рівень пенсій достатньо низьким.

Середня пенсія у солідарній системі за 2014 рік визначає показник в Україні у розмірі 50% середньої зарплати, яка склала 1727,5 грн.

За даними Закону «Про державний бюджет на 2015 рік» розмір мінімальної пенсії з 1 січня 2015 року становить 949 грн. З 1 грудня цей показник сягатиме 1074 гривні. У той час, коли показник мінімального прожиткового мінімуму складає з 1 січня 2015 року - 1176 грн., з 1 грудня планується - 1330 гривень.

За даними Міністерства праці і соціальної політики, на сьогодні в Україні налічується близько 15 млн пенсіонерів і цей показник з роками збільшується, що у свою чергу обумовлює значне навантаження на працююче населення, через що пенсійна система не відповідає вимогам часу, що свідчать про актуальність потреб її реформування.

Всі ці наявні проблеми неодмінно повинні знаходити шляхи їх розвязання, задля подальшої ефективної діяльності пенсійної системи і розвитку як економіки так і суспільства в цілому.


.2 Шляхи удосконалення на сучасному етапі


На сьогоднішній день керівництво України намагається дещо вирішити проблемні питання пенсійного забезпечення населення держави, впроваджуючи нововведення щодо цього. Але окрім реформувань, які вже набирають чинності можна додати і наші судження щодо цього.

Зараз ясніє певна проблема, що вміщує в собі дублювання функцій окремих фондів соціального страхування. З метою уникнення цього явища та з метою спрощення порядку нарахування і сплати внесків до Пенсійного фонду ми пропонуємо запровадити сплату єдиного страхового внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, доручивши це Пенсійному фонду.

Також досить слушним є запровадження певних економічних стимулів для того, щоб люди виходили дещо пізніше на пенсії, а разом с тим розмір цієї пенсії буде прогресивно підвищуватись за кожен рік праці після досягнення пенсійного віку. Такі заходи дозволять зменшити навантаження з Пенсійного фонду, яке на сьогоднішній день наявне через стрімке зростання кількості пенсіонерів в Україні.

Також необхідно користуватись перевіреним досвідом інших країн адаптуючи їх до українських умов, такими шляхами, як:

-соціальної справедливості, прийнятності, розуміння та підтримки реформи широкими верствами населення;

-свободи вибору, підвищення зацікавленості і відповідальності громадян за свій добробут у старості;

економічної обґрунтованості та фінансової спроможності стійкості пенсійної системи;

сприяння зростанню національних заощаджень та економічному розвитку країни;

захищеності від політичних ризиків.

Також досить актуальним є питання чіткого і прозорого контролю за діяльністю органів Пенсійного фонду і функціонуванням пенсійної системи. Тому необхідно створити механізми надійного контролю суспільства й держави за функціонуванням пенсійної системи. Саме тому, система інформування, роз'яснення сенсу проведених реформ має стати основною ланкою в процесі перетворень пенсійної системи [20, c. 22].

Необхідно забезпечити звільнення Пенсійного фонду від невластивих йому функцій. Зокрема, передати недержавним пенсійним фондам функції з пенсійного страхування працівників тих галузей, які на сьогодні мають пільги при призначенні пенсій.

У свою чергу розвиток системи недержавних пенсійних фондів є дещо вигідним як для держави, так і для населення, адже окрім вирішення питань щодо додаткового недержавного пенсійного забезпечення громадян, такі фонди матимуть також змогу здійснювати регулярні капіталовкладення в національну економіку.

Також у ході пенсійної реформи зменшиться кількість пільгових пенсій, виникне зацікавленість зайнятого населення у власному матеріальному забезпеченні на старість чи у випадку непрацездатності, зявляться стимули до праці в офіційному, а не тіньовому секторі, а отже, чим більше людей буде зайнято в легальному секторі, тим вищими будуть пенсійні виплати.

У разі, якщо кошти з фондів обовязкового страхування будуть інвестовані у виробництво, то поступово створюватимуться нові робочі місця, разом із чим працівники сплачуватимуть більше внесків до пенсійних фондів, отже кількість коштів на соціальні потреби будуть також підвищуватись.

Почнуть зростати надходження до чинної солідарної пенсійної системи. Розмір пенсії стане адекватним доходам, утраченим унаслідок виходу на пенсію.

Отже, позитивними результатами у покращенні пенсійного забезпечення України має стати досягнення таких результатів: забезпечення фінансової стійкості та стабільності у сфері пенсійного страхування; зменшення кількості пільговиків; підвищення рівня життя пенсіонерів та впевненості у соціальному забезпеченні; зменшення пенсійного навантаження роботодавців; створення результативної системи управління пенсійними грошовими потоками; заохочення громадян до заощаджень на старість; встановлення чіткого законодавства.

За умови здійснення вище названих заходів пенсійне забезпечення в поєднанні із соціальною допомогою сформують набагато надійнішу систему захисту від бідності, ніж та, яка існує сьогодні.

Проте, якщо зміни буде запроваджено тільки в пенсійній системі, то виявлені проблеми навряд чи вдасться усунути. Пенсійна реформа має стати складовою частиною комплексної програми економічних і фінансових перетворення.

Створення адекватної ринковій економіці пенсійної системи підвищить рівень відповідальності громадян за свою долю, спонукає їх залишати частину зароблених коштів на старість, допоможе подолати патерналістські настрої та очікування, швидше адаптуватися до нових умов життя.

Здійснення пенсійної реформи дасть змогу подолати бідність серед людей похилого віку, які все життя добросовісно працювали і створювали національне багатство.


Висновки


Отже, провівши дослідження ми прийшли до наступних висновків: Необхідність пенсійного реформування обумовлена в більшості країн, передусім демографічними і частково економічними факторами - швидким старінням населення, що призводить до збільшення навантаження пенсійних виплат на державні бюджети. Але до цих загальних проблем додаються і свої специфічні труднощі, пов'язані з відносно низькою здатністю держав цієї групи збирати відповідні страхові платежі, невисоким рівнем доходів населення, збереженням у складі пенсійних систем численних пільгових категорій. Поєднання високих соціальних страхових внесків, ненадійного контролю за їх виплатою, низьких вимог, дотримання яких було достатньо для отримання права на пенсію, а також слабкою зв'язку між виробленими внесків та отриманими пенсіями самим негативним чином впливали на систему пенсійного забезпечення, підриваючи її життєздатність.

Усі наявні сьогодні проблеми потребують детального вивчення і знайдення шляхів їх подолання. Саме це сприятиме раціональному розвиткові, як суспільства і рівня його життя, так і держави в цілому.

У ході дослідження даної теми нами було досягнуто усіх поставлених завдань. Зокрема, ми розглянули усі теоретичні аспекти, що повязані із питанням пенсійного забезпечення у різних країнах світу. Також розглянули пенсійні система Франції та Польщі, виявивши при цьому усі сильні сторони яким необхідно приділяти увагу іншим державам, і слабкі сторони, які потребують вдосконалення у майбутньому.

Проаналізувавши сучасний стан пенсійної системи в Україні можна також зробити висновки, що вона не є такою досконалою як хотілось би, але є досить багато шляхів вдосконалення, які можна без усяких перешкод впровадити найближчими роками, і гарним для цього прикладом можуть стати зарубіжні країни, які вже проходили це.

Список використаних джерел


1.Сандлер Д. Пенсійне реформування в сучасному світі // Соціальний захист. - 2005. - №8. - С. 16 - 20.

2.Линдюк О. Сутність пенсійної реформи та її місце в забезпеченні соціальної безпеки суспільства / О. Линдюк // Вісник НАДУ. - 2009. - №4. - С. 290 - 299.

.Ткаченко Л.Г. Побудова багаторівневої пенсійної системи як напрям національної пенсійної реформи / Л.Г. Ткаченко // Наукові дискусії. - 2012. - №4. - С. 16-21.

.Рудик В. Розвиток системи пенсыйного запезпечення в західноєвропейських країнах / В. Рудик. - // Економіка України: політико - економ. журн. - 2011. - №10. - С. 72-78.

.Коваль О.П. Пенсійна реформа в контексті економічної безпеки держави / О.П. Коваль // Інвестиції: практика та досвіт. - 2012. - №2. - С. 4-7.

.Пенсійний фонд України [Електронний ресурс]. - Режим доступу: #"justify">.Фогельсон Ю.Б. Введение в страховое право. - М.: Издательство БЕК, 1999 - 264 с.

.Українська асоціація інвестиційного бізнесу [Електронний ресурс]. - Режим доступу: #"justify">.Карлін М.І. Фінанси зарубіжних країн: Навч.посіб. для студ. Вищ.навч. закл. / М.І. Карлін; Вол. Держ. ун-т ім. Л. Українки. - К.: Кондор, 2004. - 382 с.

10.Розвиток пенсійних систем країн Східної Європи // Цінні папери України. - 2009. - №11 (553). - 19 берез. - Режим доступу: #"justify">11.Внукова Н.М., Кузьминич Н.В. Соціальне страхування: Кредитно-модульний курс. Навч.пос. - К.: Центр учбової літератури. 2009. - 412 с.

.Пенсійне забезпечення: міжнародний досвід [Електронний ресурс]. - Режим доступу: #"justify">.База даних Міжнародної організації праці [Електронний ресурс]. - Режим доступу: #"justify">.Григораш Г.В., Григораш Т.Ф., Олійник В.Я., Субачов І.Т. Системи соціального страхування зарубіжних країн, Навч.пос. - К.: Центр учб. літер, 2008. - 144 с.

.Лукьянова Г. Система социальной защиты во Франции / Г. Лукбянова // Общественно-полит. Журнал «Современная Европа». - 2001. - №4. - [Электронный ресурс]. - Режим доступа: #"justify">.Х.О. Хухря. - Система соціального захисту у Франції [Електронний ресурс].

.Луцький Р.П. Досвід реформування пенсійного забезпечення в країнах Європейського Союзу / Р.П. Луцький // 2005. - С. 176-180.

.Закон України «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування» №1058-ІV від 9 липня 2003 р. // Голос України. - 2003. - 22 серпня. - №157 (3157).

.Закон України «Про недержавне пенсійне забезпечення» №1057-IV від 9 липня 2003 р. // Голос України. - 2003. - 19 серпня. - №154 (3154).

.Сучасна пенсійна система України потребує кардинального реформування // Праця і зарплата. - 2011. - №4. - С. 6-7.


Вступ пенсійний фонд державний Актуальність теми. З роками розвиток суспільства призводить до підвищення інтересу до правового регулювання соціальних відн

Больше работ по теме:

КОНТАКТНЫЙ EMAIL: [email protected]

Скачать реферат © 2017 | Пользовательское соглашение

Скачать      Реферат

ПРОФЕССИОНАЛЬНАЯ ПОМОЩЬ СТУДЕНТАМ