Про державну реєстрацію актів цивільного стану

 

ВСТУП

державний реєстр цивільний стан

Актами цивільного стану є події та дії, які нерозривно пов'язані з фізичною особою і започатковують, змінюють, доповнюють або припиняють її можливість бути суб'єктом цивільних прав та обов'язків (ст. 49 Цивільного Кодексу України, далі- ЦК). Для найважливіших з них передбачена обовязкова державна реєстрація. Так, відповідно до частини третьої вищевказаної статті, державній реєстрації підлягають наступні акти цивільного стану, а саме народження фізичної особи та її походження, громадянство, шлюб, розірвання шлюбу у випадках, передбачених законом, зміна імені, смерть.

Державна реєстрація актів цивільного стану, у відповідності до ЗУ Про держану реєстрацію актів цивільного стану від 01.07.2010 року, провадиться органами державної реєстрації актів цивільного стану, відповідно до їх компетенції.

Правильна і своєчасна державна реєстрація актів цивільного стану забезпечує охорону особистих і майнових прав особи. Посадові особи органів державної реєстрації актів цивільного стану слідкують за тим, щоб проведена державна реєстрація була оформлена відповідно до Закону, щоб в результаті помилки не постраждали інтереси окремих громадян, їх дітей та й суспільства в цілому.

Так, права і обовязки подружжя виникають з моменту укладення шлюбу, тобто з моменту його державної реєстації в органах державної реєстрації актів цивільного стану.

Проживання однією сім'єю жінки та чоловіка не є підставою для виникнення у них прав та обов'язків подружжя, тобто без державної реєстрації шлюб як правова категорія не існує.

Права та обовязки батьків виникають з моменту народження дитини, а саме народження дитини підлягає обовязковій державній реєстрації в органах державної реєстрації актів цивільного стану. Вік особи оприділяється датою народження, яка вказана в актовому записі про народження, а з досягненням певного віку, виникає дієздатність громадянина, можливість набуття деяких прав та обов'язків.

Останній етап в житті людини - це її відхід у вічність, настання смерті, яка не залежить від волі людини, але відноситься до події, що безпосередньо породжує або припиняє права та обов'язки. Факт смерті підлягає реєстрації в державному органі реєстрації актів цивільного стану.

Правове регулювання державної реєстрації актів цивільного стану за останні роки мало значні зміни, як за формою, так і по суті.

Знання нових положень українського законодавства про державну реєстрацію актів цивільного стану має велике значення не тільки для органів, що здійснюють вказану реєстрацію, але і для громадян, що звертаються в ці органи, так як всі дії громадян або події «існують» в особливому соціальному середовищі - сім'ї, а їх учасниками є особливі суб'єкти - члени сім'ї (родичі, подружжя).

Зміни, що відбулися на сьогодні в Україні у сфері політики, економіки, права, впливають і на демографічну ситуацію, зокрема, на шлюбно-сімейні відносини. Тому проблеми сімї визначаються як один з пріоритетних напрямків державної політики. Сімя визнається однією з ключових суспільних цінностей.

Аналіз наукових праць вчених-правників доводить, що більшість з них присвячена вивченню основних, базових аспектів сімейного права, таких, як поняття та правова природа шлюбу, умови і порядок реєстрації шлюбу (наукові праці вчених-правників М.В.Антокольської, Д.І.Мейєра, І.В.Афанасьєвої, Г.К.Матвєєва, Н.В.Рабіновіча, І.М.Кузнєцова, Г.Ф.Шершеневича, В.С.Гопанчука, І.В.Жилінкової, Ю.С.Червоного, А.М.Рабця, Н.С.Шерстньової, М.Т.Оридороги, В.А.Рясенцева, А.М.Нєчаєвої, Є.М.Ворожейкіна, З.В.Ромовської, О.С.Мазур), правового регулювання особистих немайнових правовідносин та майнових відносин подружжя (Н.В.Рабіновіч, О.С.Іоффе, О.В.Дзера), історії сімейно-шлюбного законодавства (Г.К.Матвєєв, О.А.Андрєєва), тощо. Такі вчені, як Дзера О.В., Жилинкова І.В вивчали, зокрема, деякі аспекти проблеми врегулювання відносин власності подружжя та осіб, які перебувають у фактичному шлюбі. Наукові праці М.В.Антокольської частково присвячені проблемам розвитку сімейного права, зокрема, проблемі визнання законного шлюбу за фактичними шлюбними відносинами, а пані Зореслава Ромовська, яка є одним з авторів Сімейного кодексу України (надалі - СКУ), здійснила спробу усунути деякі суперечності між правом і традицією у сфері сімейних відносин. CКУ став результатом плідної праці вчених, аналізу чинних кодексів інших країн та врахування досвіду сімейно-правового регулювання. Однак, поряд з тим, він вміщує в собі деякі протиріччя, зокрема, пов'язані з тим, що у відносинах власності законодавець прирівнює осіб, перебуваючих у фактичному шлюбі та чоловіка та жінку, які перебувають у зареєстрованому шлюбі, що протирічить п. 2 ст 21 СКУ та не сприяє авторитету шлюбу, як сімейно-правового інституту.

Органи державної реєстрації актів цивільного стану ( далі- органи ДРАЦС) є одним з основних органів виконавчої влади, що забезпечує організацію та контроль діяльності щодо державної реєстрації актів цивільного стану на території України , цим обусловлюється актуальність цієї роботи та новизну теми дослідження.

Державна реєстрація актів цивільного стану здійснюється від імені держави як в інтересах громадян, так і в державних та суспільних інтересах і має важливе значення для охорони особистих і немайнових прав громадян.

Дотримання порядку є обов'язковим, оскільки воно має на меті точне документування відображення події або іншої обставини, що має місце у житті, з яким пов'язуються відповідні права і обов'язки громадян.
Статистика показує, що в органах ДРАЦС розривається приблизно кожен пятий шлюб. Для прикладу, згідно сатистичних даних відділу державної реєстрації актів цивільного стану Шевченківського районного управління юстиції у місті Києві пртягом 2013 року розірвано 363 шлюби, з них за рішенням суду - 25. Так, орган ДРАЦС не з'ясовує причин розлучення, в його обов'язки не входить примирення подружжя.
Проте, фахівці органів ДРАЦС проводять бесіду щодо примирення подружжя.

Велику роботу відділи ДРАЦС проводять щодо внесення змін та доповнень до записів актів цивільного стану та видачу повторних свідоцтв та витягів з Державного реєстру актів цивільного стану гомадян . Аналіз роботи за даним видом діяльності за останні три роки показав, що кількісний ріст запитів залежить від змін у законодавстві. Якщо загальна кількість запитів у 2007 році по відділу ДРАЦС Шевченківського РУЮ у місті Києві становила 1046, то в 2013 році запитів від громадян та підприємств, установ, організацій надійшло 15254.

У науковій і навчальній літературі з цивільного права зазначається цивільно - правове значення актів цивільного стану. Так, зокрема, автори наукових статей з цивільного права під редакцією А.П.Сергеева, Ю.К. Толстого стверджують, що народження, укладення та розірвання шлюбу, усиновлення (удочеріння), встановлення батьківства, зміна імені та смерть громадянина законом віднесені до числа фактів, що визначають цивільно - правовий статус громадянина.

Подібна позиція аргументована ними наступними прикладами «Виникнення та припинення правоздатності пов'язується з моментом народження і моментом смерті громадянина, одруження тягне за собою виникнення права спільної сумісної власності подружжя, а усиновлення - та відносини законного представництва, и весь комплекс особистих та майнових прав і обов'язків, що виникають між батьками і дітьми

З вищевикладеним, безумовно, важко сперечатися. Однак, запропоновані приклади здебільшого підтверджують зовсім інший тезу, а саме акти гцивліьного стану визначають сімейно - правовий статус особи. Як справедливо стверджує О. Дзера, фактичне збереження в Сімейному кодексі України суто адміністративних процедур, пов'язаних з реєстрацією більшості актів цивільного стану, не випадково, воно об'єктивно зумовлено самою їх правовою природою. «Всі ці акти, хоча і мають юридичну значущість для цивільно - правової сфери, значно більшою мірою впливають на шлюбно - сімейні правовідносини, за загальним правилом викликаючи їх динаміку»

Крім юридичного, відділи державної реєстрації актів цивільного стану мають і демографічне значення. Вони служать для демографічного обліку руху населення, кількісних і якісних змін в процесах народонаселення, а також важливим засобом демографічного прогнозування в різних масштабах. Акти цивільного стану враховуються при розробці планів соціального розвитку, проектів забудови, планів архітектурного, культурного розвитку міст і сіл.

За даними державної служби статистики України, у 2013 році рівень народжуваності в Україні скоротився до 11,1 осіб на 1000 населення.

"Для порівняння, в 2012 році народжуваність становила 11,4 осіб на 1000 населення. При цьому серед регіонів України зафіксована значна диференціація рівня народжуваності: від 9,1 народжених на 1000 населення в Луганській області до 15,1 - у Рівненській",

Найвища народжуваність за 2013 рік спостерігалася в країнах Європейського Союзу, а саме в Ірландії - 16,5 новонароджених на 1000 чоловік), Великій Британії (13 новонароджених на тисячу) і у Франції (12,8).

У той же час рівень смертності населення також виріс. Якщо в 2012 році він становив 14,5 осіб на 1000 населення, то в 2013 році він піднявся до 14,6 осіб на 1000 населення. Найвищий рівень смертності зафіксовано в Чернігівській області (18,6).

Цій та іншим проблемам державної реєстрації актів цивільного стану в Україні присвячена дана дипломна робота.

Теоретичною основою даного дослідження є праці таких вчених-правників: О.А.Андреєвої, М.В.Антокольської, Д.І.Мейєра, І.В.Афанасьєвої, Г.К.Матвеєва, Н.В.Рабіновіча, І.М.Кузнєцова, Г.Ф.Шершеневича, В.С.Гопанчука, І.В.Жилінкової, Ю.С.Червоного, А.М.Рабця, Н.С.Шерстньової, М.Т.Оридороги, О.С.Іоффе, В.А.Рясенцева, А.М.Нєчаєвої, Є.М.Ворожейкіна, З.В.Ромовської, О.В.Дзери, О.С.Мазур.

Метою даної роботи є дослідження закономірностей розвитку правового регулювання відносин, які виникають в процесі здійснення державної реєстрації актів цивільного стану, а також виявлення протирічь у законодавстві, яке регулює вказану сферу життя суспільства.

Об'єктом даного дослідження є суспільні та правові відносини, які виникають у вищенаведеній сфері життя суспільства, та регулюються Сімейним кодексом України та іншими законодавчими актами.

Предметом дослідження є правове регулювання відносин та практика застосування законодавчих актів, що регулюють відносини з питань державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, їх історичний розвиток та сучасний стан.

Методологічною основою цієї роботи є закони матеріалістичної діалектики, обєктивно існуючи закони суспільного розвитку та розвитку держави та окремі загальні та спеціальні методи наукового пізнання правових категорій та явищ, які використовувалися при проведенні даного дослідження,

Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що теоретичні висновки та зроблені на їх основі практичні пропозиції можуть бути використані при проведенні лекційних та практичних занять при вивченні відповідних дисциплін. Результати даної дипломної роботи будуть цікаві юристам-практикам. Практична значимість роботи полягає також у тому, що одержані в результаті дослідження висновки мають дискусійний характер і можуть слугувати основою подальшого наукового дослідження проблем.

Робота складається зі вступу, 3 розділів, - підрозділів, висновку і списку використаних джерел та додатків

Повний обсяг роботи складає сторінок. Список використаних джерел містить найменувань.

РОЗДІЛ I. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ЗДІЙСНЕННЯ ДЕРЖАВНОЇ РЕЄСТРАЦІЇ АКТІВ ЦИВІЛЬНОГО СТАНУ

1.1Поняття та ознаки актів цивільного стану

Державна реєстрація актів цивільного стану проводиться з метою забезпечення реалізації прав фізичної особи та офіційного визнання і підтвердження державою фактів народження фізичної особи та її походження, шлюбу, розірвання шлюбу, зміни імені, смерті.

Державна реєстрація актів цивільного стану проводиться шляхом складення актових записів цивільного стану.

Актовий запис цивільного стану - це документ органу державної реєстрації актів цивільного стану, який містить персональні відомості про особу та підтверджує факт проведення державної реєстрації акта цивільного стану.

Державній реєстрації підлягають народження фізичної особи та її походження, шлюб, розірвання шлюбу у випадках, встановлених законом, зміна імені, смерть відповідно до Сімейного кодексу України та Цивільного кодексу України, Закону України "Про державну реєстрацію актів цивільного стану" та інших актів законодавства.

Відомості про народження фізичної особи та її походження, усиновлення, позбавлення та поновлення батьківських прав, шлюб, розірвання шлюбу, зміну імені, смерть підлягають обов'язковому внесенню до Державного реєстру актів цивільного стану громадян відповідно до Порядку ведення Державного реєстру актів цивільного стану громадян, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22.08.2007 № 1064.

Державна реєстрація зміни імені та розірвання шлюбу проводиться дипломатичними представництвами і консульськими установами України лише щодо громадян України, які постійно проживають за кордоном.

Про факт державної реєстрації акту цивільного стану органами державної реєстрації актів цивільного стану видаються відповідні свідоцтва про народження, шлюб, розірвання шлюбу, зміну імені, смерть на бланках, виготовлених за зразками та їх описами, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 10.11.2010 № 1025 "Про затвердження зразків актових записів цивільного стану, описів та зразків бланків свідоцтв про державну реєстрацію актів цивільного стану".

Порядок ведення обліку, звітності та зберігання бланків свідоцтв про державну реєстрацію актів цивільного стану встановлюється Порядком ведення обліку і звітності про використання бланків свідоцтв про державну реєстрацію актів цивільного стану, а також їх зберігання, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 29 жовтня 2012 року № 1578/5, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 2 листопада 2012 року за № 1845/22157 (далі - Порядок обліку, звітності та зберігання бланків свідоцтв).

Працівники органів державної реєстрації актів цивільного стану у своїй діяльності керуються законами України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, постановами Кабінету Міністрів України, нормативно-правовими актами Міністерства юстиції України, а на території Автономної Республіки Крим, крім того, - законодавством Автономної Республіки Крим.

При державній реєстрації актів цивільного стану працівники органів державної реєстрації актів цивільного стану в установленому порядку та в межах компетенції вирішують питання, що випливають з норм міжнародного права, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Якщо в міжнародному договорі України, укладеному в установленому порядку, містяться інші правила, ніж ті, що встановлені відповідним актом сімейного законодавства, застосовуються правила відповідного міжнародного договору України.

Державна реєстрація актів цивільного стану за заявами іноземців, осіб без громадянства проводиться за законодавством України.

Органи державної реєстрації актів цивільного стану повідомляють компетентні органи іноземних держав, з якими Україною укладено договори про правову допомогу і правові відносини у цивільних і сімейних справах, про державну реєстрацію актів цивільного стану громадян таких держав, якщо правилами договорів передбачено надання зазначених відомостей.

Працівники органів державної реєстрації актів цивільного стану зобов'язані додержуватись таємниці державної реєстрації актів цивільного стану. Відомості про національність, освіту, сімейний стан, а також адресу, дату і місце народження фізичної особи, які стали відомі працівнику органу державної реєстрації актів цивільного стану у зв'язку з державною реєстрацією акту цивільного стану, є конфіденційними і розголошенню не підлягають.

Фізична особа має право на ознайомлення з інформацією, що міститься в актовому записі цивільного стану, яка стосується її особисто, крім випадків, передбачених законом.

Конфіденційна інформація про фізичну особу, яка міститься в актовому записі цивільного стану (дані про національність, освіту, сімейний стан, а також адресу, дату і місце народження фізичної особи), може бути повідомлена працівниками органу державної реєстрації актів цивільного стану запитувачу інформації за бажанням фізичної особи та лише за її згодою на підставі заяви, справжність підпису на якій засвідчена в установленому порядку.

За рішенням суду фізична особа має право на ознайомлення з конфіденційною інформацією в актових записах цивільного стану про інших осіб, якщо це необхідно для реалізації та захисту прав та законних інтересів.

Працівники органів державної реєстрації актів цивільного стану ознайомлюють запитувача інформації з відомостями актових записів цивільного стану, доступ до яких не обмежений.

На вимогу фізичної особи працівниками органів державної реєстрації актів цивільного стану надається письмова інформація про відомості актових записів цивільного стану, з якими вона має право на ознайомлення відповідно до законодавства.

Органи державної реєстрації актів цивільного стану повідомляють органам праці та соціального захисту населення, територіальним органам Пенсійного фонду України, державним податковим органам відомості про померлих в установленому законодавством порядку.

Відділи державної реєстрації актів цивільного стану надають органам ведення Державного реєстру виборців відомості в порядку, передбаченому Законом України "Про Державний реєстр виборців" <#"justify">Акти цивільного стану за своєю сутністю є юридичною сукупністю (комплексом обставин), що спричиняє виникнення, припинення, зміну цивільних прав і обов'язків.

У ст. 49 Цивільного Кодексу України ( далі- ЦК), акти цивільного стану визначаються як події та дії, що нерозривно пов'язані з фізичною особою і започатковують, змінюють, доповнюють або припиняють її можливість бути суб'єктом цивільних прав та обов'язків.

Так, Закон України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану від 01.07.2010 року № 2398- IV, наводить теж саме визначення поняття актів цивільного стану.

До них, зокрема, належать: народження фізичної особи, встановлення її походження, набуття громадянства, вихід з громадянства та його втрата, досягнення відповідного віку, надання повної цивільної дієздатності, обмеження цивільної дієздатності, визнання особи недієздатною, шлюб, розірвання шлюбу, усиновлення, зміна імені, інвалідність, смерть тощо.

Перелік актів цивільного стану, встановлений у ст.49 ЦК, є примірним і може бути розширений у процесі тлумачення норм ЦК.

Наприклад, актами цивільного стану за своєю сутністю є визнання особи безвісно відсутньою, оголошення її померлою, тощо.

Деякі види актів цивільного стану підлягають державній реєстрації. Це стосується народження фізичної особи та її походження, смерті, шлюбу, розірвання шлюбу, зміни імені.На відміну від загального переліку актів цивільного стану, перелік тих актів, що підлягають державній реєстрації, є вичерпним (ч. З ст.49 ЦК).

Реєстрація актів цивільного стану провадиться відповідно до закону.

Народження фізичної особи та її походження, усиновлення, позбавлення та поновлення батьківських прав, шлюб, розірвання шлюбу, зміна імені, смерть підлягають обов'язковому внесенню до Державного реєстру актів цивільного стану громадян в органах юстиції в порядку <#"justify">Слід підкреслити, що деякі з цих актів зачіпають не лише цивільну правоздатність особи, але й впливають на обсяг її прав та обовязків в інших сферах. До таких актів належать набуття громадянства, вихід з громадянства та його втрата, інвалідність. Цим зайвий раз підкреслюється тенденція до істотного розширення цивільного-правового регулювання і охоплення ним таких відносин, які не є цивілістичними по суті.

Акти цивільного стану поділяються на дії, тобто факти, настання яких залежить від волі осіб (укладення і розірвання шлюбу, усиновлення, зміна імені), та події, настання яких від волі осіб не залежить (смерть, досягнення певного віку).

Наприклад, встановлені законом права і обов'язку подружжя виникають лише після реєстрації шлюбу в передбаченому законом порядку.

Визнаються дійсними акти цивільного стану, вчинені за релігійними обрядами до утворення чи відновлення органів ДРАЦС (наприклад, під час Великої Вітчизняної війни на окупованих територіях). Вони прирівнюються до актів цивільного стану, вчинених у органах ДРАЦС, і не вимагають наступної державної реєстрації.

Акти цивільного стану -це одна із самих стабільних документальних систем, яка існує в Україні.

Так, історія реєстрації актів цивільного стану на переважній частині території України сягає у глибину віків, у 1722 рік. Реєстрація цивільного стану громадян у царській Росії - це заслуга царя Петра 1, який у 1721 зобовязав священиків вести метричні книги з 1722 року. Метричні книги складались з 3-х частин: народження, шлюб, смерть.

Історія сучасних відділів державної реєстрації актів цивільного стану України починається з 20 лютого 1919 року, коли Рада народних комісарів УРСР прийняла одразу 3 декрети:

„Про організацію відділу записів актів цивільного стану;

„Про цивільний шлюб і про ведення книг актів цивільного стану;

„Про розлучення.

Ці нормативно-правові акти проголошували, що УРСР визнає виключно обовязковими лише цивільні шлюби. Церковний шлюб, поряд з обовязковим цивільним, оголошувався приватною справою, єдиною допустимою формою укладення цивільного шлюбу стає реєстрація в органах загсу.

Актові записи про народження, смерть, шлюб, розлучення, занесені в колишні метричні книги після 20 грудня 1919 року є дійсними за умови, що органи запису актів цивільного стану в даній місцевості не діяли і пізніше цими органами в указаних книгах проведена відповідна позначка.

З цього часу починаються утворення відділів загс, на початку 20-х років церква усувається від реєстрації актів цивільного стану громадян, церковні архіви метричних книг передаються до відділів записів актів громадянського стану.

Перші загси створювались при волосних, міських та районних органах управління. 18 грудня 1917 року був виданий декрет РНК Російської Федерації „Про цивільний шлюб, про дітей та про ведення книг актів цивільного стану, День співробітників загсів Росії відзначають саме 18 грудня.

У липні 1934 року органи загс як відомство, що зберігає найважливішу інформацію щодо поточного обліку населення, було включено до структури Народного комісаріату внутрішніх справ, відділи називаються бюро. Всі співробітники мають міліцейські чини, начальники відділів стають лейтенантами. В 1946 НКВС перейменовано у МВС.

жовтня 1956 року органи загс виведені із підпорядкування Міністерства внутрішніх справ та передані в підпорядкування органів місцевого самоврядування.

З 1998р. по 2001р. - відділи загс стали структурними підрозділами управлінь юстиції, а з 2012 р. - реєстраційних служб управлінь юстиції.

Державна реєстрація актів цивільного стану є правовим інститутом у державі, спрямованим на забезпечення реалізації прав і свобод громадян, а актові записи є безспірними доказами засвідчених в них юридичних фактів.

Найважливіші нормативно-правові акти, якими керувались відділи загс до Сімейного кодексу України :

30.05.1926 року Кодекс законів про сімю, опіку, шлюб і акти громадянського стану УРСР,

Указ Президії Верховної Ради СРСР від 08.07.1944 зобовязував зареєструвати шлюб у органах загс всі подружні пари, що перебували у фактичних шлюбних стосунках;

1 січня 1970 року Кодекс про шлюб та сімю Української РСР.

З 1935 по 1992 роки у відділах загс реєструвались акти цивільного стану про усиновлення.

З 1968 по 2003 роки був такий вид державної реєстрації як встановлення батьківства.

На сучасному етапі державна реєстрація актів цивільного стану проводиться в електронному та паперовому вигляді (з 2008р.) Реєструють акти цивільного стану спеціалісти, що мають вищу юридичну освіту. На підтвердження державної реєстрації актів цивільного стану громадянам видаються свідоцтва встановленого зразка та/або витяги з державного реєстру актів цивільного стану. На сьогоднішній день є 5 видів державної реєстрації : про народження, про смерть, про шлюб, про розірвання шлюбу, про зміну імені( з 1949 року).

Найважливішими нормативно-правовими актами, якими керуються відділи при державній реєстрації актів цивільного стану сьогодні, є Сімейний кодекс України (набрав чинності у 2004 році) та Закон України „Про державну реєстрацію актів цивільного стану ( 27.07.2010 року).

Велика робота проводиться у відділах ДРАЦС для підтримання у належному стані приміщень, де проводяться урочисті реєстрації шлюбів, удосконалюються обрядові послуги. Відділи проводять праворозяснювальну роботу, виступаючи в засобах масової інформації, в установах, організаціях, оприлюднюючи інформацію на веб - сайтах.

На сьогоднішній день, актові записи на всі види державної реєстрації . формуються працівниками відділів державної реєстрації актів цивільного стану з Державного реєстру актів цивільного стану громадян та на паперовому носії, що передбачено постановою Кабінету Міністрів України від 10 листопада 2010 р. N 1025 «Про затвердження зразків актових записів цивільного стану, описів та зразків бланків свідоцтв про державну реєстрацію актів цивільного стану «

Оскільки послуги, що надаються у відділах ДРАЦС є надзвичайно важливими для громадян, часто проводяться у найважливіші хвилини життя людей, багато зусиль керівництвом відділів йде на удосконалення організації прийому. Щоб оперативно та якісно обслуговувати громадян, збільшено час прийому, встановлено день надання безкоштовних консультацій з питань сімейного права, створена можливість попереднього електронного запису на прийом.

Актовий запис цивільного стану складається у присутності заявника та друкується на паперових носіях у двох примірниках, кожний з яких нумерується одним і тим самим номером. Нумерація актових записів цивільного стану кожного виду державної реєстрації починається з першого номера і ведеться послідовно протягом року з 1 січня до 31 грудня включно.

Орган державної реєстрації актів цивільного стану ознайомлює заявника з даними, унесеними до актового запису цивільного стану, що засвідчується його підписом у відповідній графі паперового носія актового запису.

Після цього актовий запис засвідчується підписами керівника органу державної реєстрації актів цивільного стану та посадової особи, яка провела державну реєстрацію акту цивільного стану, і скріплюється печаткою.

На підставі складеного актового запису цивільного стану у повній відповідності до нього видається свідоцтво про державну реєстрацію акту цивільного стану.

При складанні актових записів цивільного стану не допускаються скорочення слів, виправлення та підчистки.

В актових записах цивільного стану у графах: "Дата народження", "Дата смерті" число і рік вказуються арабськими цифрами, місяць - словом; "Місце народження" та "Місце смерті" зазначаються повна офіційна назва держави та інші дані згідно з існуючим адміністративно-територіальним устроєм.

Якщо до актового запису цивільного стану вносяться зміни або здійснюються інші відмітки (про розірвання шлюбу, усиновлення, зміну імені у випадках, встановлених законом, позбавлення чи поновлення батьківських прав тощо), то на лицьовому боці актового запису зазначаються підстави їх внесення: актовий запис, рішення суду, розпорядження голови районної, міської державної адміністрації або рішення виконавчого комітету міської, районної в місті ради про присвоєння або зміну прізвища або власного імені малолітньої дитини, висновок відділу державної реєстрації актів цивільного стану або інший документ, який є підставою для внесення змін. Записи щодо внесених до актового запису цивільного стану змін засвідчуються підписом посадової особи та печаткою відділу державної реєстрації актів цивільного стану.

Зміни до актового запису цивільного стану вносяться одночасно з внесенням таких самих змін до Державного реєстру актів цивільного стану громадян.

Документи, складені іноземною мовою, подаються для державної реєстрації актів цивільного стану разом з їх перекладами на українську мову, засвідченими в установленому порядку.

Документи, видані компетентними органами іноземних держав на посвідчення актів цивільного стану, здійснених поза межами України за законами відповідних держав щодо громадян України, іноземців і осіб без громадянства, визнаються дійсними в Україні за наявності легалізації, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

При обчисленні строків, визначених Цивільним кодексом України <#"justify">Відповідно до вимог статті 49 Цивільного кодексу України народження фізичної особи та її походження, усиновлення, позбавлення та поновлення батьківських прав, шлюб, розірвання шлюбу, зміна імені, смерть підлягають обовязковому внесенню до Державного реєстру актів цивільного стану громадян в органах юстиції в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Порядком ведення Державного реєстру актів цивільного стану громадян, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 22 серпня 2007 року № 1064 (зі змінами) (далі - Порядок), визначено процедуру створення та ведення Державного реєстру актів цивільного стану громадян.

Зокрема, вказаним Порядком передбачено, що Державний реєстр актів цивільного стану громадян (далі - Реєстр) - це єдина компютерна база даних про акти цивільного стану, внесені до них зміни і доповнення, видачу свідоцтв про реєстрацію актів цивільного стану на витягів з Реєстру.

При цьому слід зазначити, що внесення до Реєстру відомостей про народження фізичної особи та її походження, шлюб, розірвання шлюбу, зміну імені, смерть здійснюється реєстратором (відділом реєстрації актів цивільного стану Головного управління юстиції Мінюсту в Автономній Республіці Крим, головних управлінь юстиції в областях, мм.Києві та Севастополі, районних, районних у містах, міських (міст обласного значення), міськрайонних управлінь юстиції) одночасно із складенням відповідного актового запису цивільного стану.

Водночас до Реєстру вносяться реєстратором протягом пяти робочих днів з моменту надходження до реєстратора першого примірника актового запису відомості, зазначені в актових записах про народження, шлюб, смерть, складених виконавчими органами сільських, селищних та міських рад (крім міст обласного значення).

Також реєстратором на підставі відповідного рішення суду вносяться відомості про усиновлення, позбавлення та поновлення батьківських прав.

Крім того, відділом реєстрації актів цивільного стану Головного управління юстиції в м. Києві протягом десяти робочих днів з моменту надходження першого примірника актового запису вносяться відомості, зазначені в актових записах про народження, шлюб, розірвання шлюбу, зміну імені, смерть, що складені дипломатичними представництвами та консульськими установами України.

Відповідно до пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 22 серпня 2007 року № 1064 «Про затвердження Порядку ведення Державного реєстру актів цивільного стану громадян» (зі змінами) наказом Міністерства юстиції України від 24.07.2008 № 1269/5 затверджено Інструкцію з ведення Державного реєстру актів цивільного стану громадян (далі - Інструкція), якою визначено порядок внесення до Реєстру відомостей про народження фізичної особи та її походження, шлюб, розірвання шлюбу, зміну імені, смерть, усиновлення, позбавлення та поновлення батьківських прав, а також установлено форми витягів з Реєстру та умови їх видачі.

Одночасно вказаним наказом Мінюсту визначено строки внесення до Реєстру відомостей, що містяться в книгах реєстрації актів цивільного стану, які зберігаються в архівах відділів реєстрації актів цивільного стану Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головних управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севастополі, районних, районних у містах, міських (міст обласного значення), міськрайонних управлінь юстиції.

Згідно з пунктом 4.1 розділу IV вказаної Інструкції відомості про народження фізичної особи та її походження, усиновлення, позбавлення та поновлення батьківських прав, шлюб, розірвання шлюбу, зміну імені, смерть, які містяться в книгах реєстрації актів цивільного стану і метричних книгах, що зберігаються в архівах відділів реєстрації актів цивільного стану, підлягають обовязковому внесення до Реєстру у вигляді, межах та обсягах, наведених у відповідних книгах.

У разі, якщо відомості вказаних актових записів цивільного стану складені недержавною мовою, у даних Реєстру обовязково зазначається мова, якою складено паперовий носій цих записів. До відомостей у Реєстрі таких актових записів (не паперові носії) реєстратором може бути внесено зміни на підставі заяви фізичної особи, яка має право на отримання повторного свідоцтва, витягу з Реєстру та при предявленні паспорта з урахуванням його даних, викладених українською мовою. У цьому разі до Реєстру вносяться дані щодо реєстратора, яким унесено зміни, а також підстава таких змін та дата їх унесення.

При реєстрації розірвання шлюбу, крім відомостей актового запису про розірвання шлюбу, до Реєстру вносяться відомості актового запису про шлюб, що розривається (за відсутності такого запису в Реєстрі), з позначкою «Архівний» та з відомостями про його розірвання.

Про факт занесення реєстратором відділу реєстрації актів цивільного стану районних, районних у містах, міських (міст обласного значення), міськрайонних управлінь юстиції відомостей актового запису цивільного стану до Реєстру, а також про номер актового запису в Реєстрі та дату його внесення повідомляється відділ реєстрації актів цивільного стану Головного управління юстиції в Автономній Республіці Крим, головних управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севастополі для проставлення відмітки в другому примірнику актового запису цивільного стану щодо номера актового запису в Реєстрі, дати його внесення. При цьому реєстратор відділу реєстрації актів цивільного стану Головного управління юстиції в Автономній Республіці Крим, головних управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севастополі здійснює перевірку відповідності внесених до Реєстру відомостей з даними актового запису цивільного стану, що перебувають на зберіганні.

Державний реєстр актів цивільного стану громадян запроваджено з 1 грудня 2008 року, що стало знаменною подією у діяльності органів державної реєстрації актів цивільного стану України.

Оскільки Державний реєстр актів цивільного стану є, безперечно, соціальним Реєстром, його впровадження наблизило правові послуги до особи: наразі громадянин має змогу отримати необхідний документ про реєстрацію актів цивільного стану за місцем проживання, незважаючи на місце проведення такої реєстрації, що, в свою чергу, покращило оперативне та якісне обслуговування громадян, надання їм необхідної правової допомоги.

РОЗДІЛ II. ОРГАНИ ДЕРЖАВНОЇ РЕЄСТАЦІЇ АКТІВ ЦИВІЛЬНОГО СТАНУ

.1 Види органів державної реєстрації актів цивільного стану

Органами державної реєстрації актів цивільного стану є:

) центральний орган виконавчої влади у сфері державної реєстрації актів цивільного стану;

) відділи державної реєстрації актів цивільного стану Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головних управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севастополі, районних, районних у містах, міських (міст обласного значення), міськрайонних управлінь юстиції (далі - відділи державної реєстрації актів цивільного стану);

) виконавчі органи сільських, селищних і міських (крім міст обласного значення) рад.

Державну реєстрацію актів цивільного стану громадян України, які проживають або тимчасово перебувають за кордоном, проводять дипломатичні представництва і консульські установи України.

Так, центральний орган виконавчої влади у сфері державної реєстрації актів цивільного стану:

) утворює, реорганізує та ліквідує відділи державної реєстрації актів цивільного стану;

) координує та контролює діяльність відділів державної реєстрації актів цивільного стану;

) забезпечує створення, ведення та функціонування Державного реєстру актів цивільного стану громадян;

) надає практичну і методичну допомогу консульським установам та дипломатичним представництвам України за кордоном щодо державної реєстрації актів цивільного стану;

) здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом та іншими актами законодавства у сфері державної реєстрації актів цивільного стану.

Відділи державної реєстрації актів цивільного стану проводять державну реєстрацію народження фізичної особи та її походження, шлюбу, розірвання шлюбу, зміни імені, смерті, вносять зміни до актових записів цивільного стану, поновлюють та анулюють їх; формують Державний реєстр актів цивільного стану громадян, ведуть його, зберігають архівний фонд; здійснюють відповідно до законодавства інші повноваження.

Виконавчі органи сільських, селищних, міських (крім міст обласного значення) рад проводять державну реєстрацію народження фізичної особи та її походження, шлюбу, смерті.

Дипломатичні представництва і консульські установи України проводять державну реєстрацію народження фізичної особи та її походження, шлюбу, розірвання шлюбу, зміни імені, смерті щодо громадян України, приймають і розглядають заяви про внесення змін до актових записів цивільного стану, їх поновлення та анулювання.

Державна реєстрація зміни імені та розірвання шлюбу проводиться дипломатичними представництвами і консульськими установами України лише щодо громадян України, які постійно проживають за кордоном.

Органи державної реєстрації актів цивільного стану видають відповідні свідоцтва про державну реєстрацію актів цивільного стану.

Органи державної реєстрації актів цивільного стану повідомляють компетентні органи іноземних держав, з якими Україною укладено договори про правову допомогу і правові відносини у цивільних і сімейних справах, про державну реєстрацію актів цивільного стану громадян таких держав, якщо правилами договорів передбачено надання зазначених відомостей.

Органи державної реєстрації актів цивільного стану мають право безкоштовно одержувати у встановленому порядку від органів державної влади, підприємств, установ та організацій необхідні документи і відомості, пов'язані з державною реєстрацією актів цивільного стану.

У звязку з неможливістю виконувати повноваження відділами державної реєстрації актів цивільного стану Автономної Республіки Крим та міста Севастополя на тимчасово окупованих територіях проведення державної реєстрації актів цивільного стану, внесення змін до актових записів цивільного стану, їх поновлення та анулювання за заявами громадян України, які проживають на тимчасово окупованій території України, здійснюються відділами державної реєстрації актів цивільного стану за межами цієї території.

За заявами громадян України, які переселилися з тимчасово окупованої території України, державну реєстрацію актів цивільного стану, внесення змін до актових записів цивільного стану, їх поновлення та анулювання здійснюють відділи державної реєстрації актів цивільного стану за місцем їх фактичного проживання, перебування.

2.2 Окремі види послуг, що надаються при державнй реєстрації актів цивільного стану

.2.1 Державна реєстрація народження та смерті

Народження дитини є значущою подією для її батьків. Як зазначав Д. І. Меєр, відносини міє батьками та дітьми так само, як і відносини між подружжям, підлягаюь більшою мірою визначенням закону фізіологічного та закону морального, ніж визначенням права. Однак, з правової точки зору, народження дитини є юридичним фактом, з яким норми права повязують виникнення різноманітних прав та обовязків. Так, відповідно до частини другої статі 25 ЦК України з моменту народження фізичної особи виникає її цивільна правоздатність. Визначення походження дитини ґрунтується на кровному спорідненні між нею та батьками. Спорідненням визнається звязок між особами, які походять одна від одної, або від спільного предка. Отже, споріднення як юридичний факт має триваючий характер. Різне юридичне значення мають спорідненість по пряvій та боковій лінії, а також спорідненність різного ступеня. Безперечно, найбільший обсяг прав та обовязків порожує спорідненність першого ступеня прямої лінії, тобто між батьками та дітьми.

Стосунки між батьками та дітьми можуть мати духовний, моральний чи майновий характер. Само по собі біологічне походження спричиняє встановлення лише моральних обовязків батьків і дітей. Духовні та моральні відносини між батьками та дітьми можуть існувати незалежно від того, народжена вона у шлюбі чи поза ним, записані батьки як такі в актовому записі цивільного стану, чи ні. Факт народження дитини породжує виникнення біологічного та морального звязку між нею та її батьком і матірю, але юридичного значення факт походження набуває лише з моменту його засвідчення в органі державної реєстрації актів цивільного стану.

Так, народження фізичної особи, та визначення її походження належать до актів цивільного стану, що підлягають державній реєстрації (стаття 49 ЦКУ). Державна реєстрація в таких випадках є зовнішнім вираженням існування певної обставини, адже свідчить про виникнення права, й водночас породжує це право, тобто має правовстановлюючий характер. Державна реєстрація народження та походження дитини, як і будь- якого іншого акту цивільного стану, проводиться шляхом складання актового запису цивільного стану. З моменту даного державного засвідчення похоження дитини, остання визнається дитиною у своїх батьків не тільки біологічно, а й юридично. З цього моменту виникає юридичний звязок між батьками та дитиною.

Отже, у сфері сімейного права, походження дитини від певних батьків є юридичним фактом лише за умови його засвідчення компетентним органом державної реєстрації актів цивільного стану.

Відповідно до статті 7 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, дитина має бути зареєстрована одразу ж після народження і з моменту народження має право на імя і набуття громадянства, а також, наскільки це можливо, право знати своїх батьків і право на їх піклування. Відповідно до статті 13 Закону України « Про державну реєстрацію актів цивільного стану», державна реєстрація народження дитини проводиться не пізніше одного місяця з дня її народження, а в разі народження дитини мертвою - не пізніше трьох днів

Державна реєстрація народження дитини проводиться з одночасним визначенням її походження та присвоєнням їй прізвища, власного імені та по батькові.

Реєстрація зазначених актів цивільного стану відбувається в порядку, встановленому Правилами державної реєстрації актів цивільного стану Україні, шляхом складання актового запису цивільного стану в електронному вигляді у Державному реєстрі актів цивільного стану громадян та на паперових носіях у присутності заявника.

Для здійснення реєстрації народження дитини її батьки зобовязані звернутися до органу державної реєстрації актів цивільного стану .

Державна реєстрація народження проводиться за усною чи письмовою заявою батьків дитини чи одного з них, а в разі смерті батьків або в разі якщо вони з інших причин не можуть зареєструвати народження - за заявою родичів, інших осіб, уповноваженого представника закладу охорони здоров'я, в якому народилась дитина або в якому на цей час вона перебуває.

Поняття « родичі», яке вживається в СК України, охоплюються такі особи : баба , дід, прабаба, прадід, поновррідні брат і сестра. «Членами сім»ї є мачуха, вітчим, як проживають однією сімєю з малолітніми чи неповнолітніми пасинком, падчеркою. «Інші особи - це особи, у сімї яких виховується дитина, ними можуть бути тітка, дядько, двоюрідні сестра, брат, а також сусіди чи інші сторонні особи. Вказане наведено у Постанові Пленуму Верховного суду України від 15 травня 2006 року № 3.

Для реєстрації народження дитини до органів державної актів цивільного стану предявляються один з таких документів, що посвідчуюь факт народження дитини, а саме:

а) медичне свідоцтво про народження (форма № 103/о), форма якого затверджена наказом Міністерства охорони здоров'я України від 08.08.2006 № 545, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 25.10.2006 за № 1150/13024 (далі - медичне свідоцтво про народження), що видається закладами охорони здоров'я незалежно від підпорядкування та форми власності, де приймаються пологи. У разі народження дитини поза закладом охорони здоров'я державна реєстрація народження проводиться на підставі медичного свідоцтва про народження або медичної довідки про перебування дитини під наглядом лікувального закладу (форма № 103-1/о) <#"justify">-за спільною заявою матері та батька дитини;

-у судовому порядку ( стаття 128 СКУ);

Отже, законодавець закріплює два порядки визначення походження дитини, батьки якої не перебувають у шлюбі між собою:

добровільний

-судовий

У добровільному порядку, визначення походження дитини відбувається за умови визнання свого батьківства чоловіком, який не перебуває у шлюбі з матірю дитини. Визнання батьківства має подвійну природу. З одного боку - це одностороннє волевиявлення чоловіка, з іншого - це констатація факту біологічного батьківства цього чоловіка. У заяві, чоловік, по перше, зазначає, що він є батьком дитини, і по друге, бажає бути записаний як батько дитини.

Визнаня батьківства- це засвідчене органом державної реєстрації актів цивільного стану волевиявлення чоловіка про встановлення між ним та дитиною батьківського правовідношення.

За правовою природою, факт визнання особою батьківства :

-є одностороннім волевиявленням;

-має безвідкличний характер;

має зворотну силу.

У чинному сімейному законодавстві, не встановлено випадків, коли згода матері на визнання певного чоловіка батьком свої дитини не потрібна. За раніше діючим законодавством, батько дитини, який не перебував у шлюбі з її матірю, мав право у передбачених законом випадках одноособово подати заяву про визнання себе батьком дитини. Форма заяви матері та батька дитини про визнання батьківства, затверджена Міністерством юстиції України.

Спільна заява жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою, свідчить про добровільність їх рішення. Саме тому реєстрація походження дитини провадиться в органах державної реєстрації актів цивільного стану без будь- яких попередніх процедур, зокрема судового розгляду. Така заява може бкти подана вказанами особами до органу державної реєстрації актів цивільного стану як до (під час вагітності жінки), так і після народження дитини. За раніше діючим КпШС УРСР, право на подання спільної заяви батьків виникало тільки після народження дитини. Норма чинного СК України є більш демократичною , оскільки спрямована перш за все на охорону інтересів дитини.

У житті можуть трапитися ситуації, які ускладнюють можливість реалізації права на визнання батьківства шляхом подачі спільної заяви до органу державної реєстрації актів цивільного стану.

Якщо заява про визнання батьківства не може бути подана особисто, вона може бути подана через представника або надіслана поштою за умови нотаріального засвідчення справжності підпису заявника на цій заяві. Повноваження представника мають ґрунтуватись на нотаріально посвідченій довіреності.

В актовому записі про народження у графі "Для відміток" робиться відмітка про подачу батьком (матір'ю) дитини заяви про визнання батьківства через представника або надіслання її поштою та зазначаються дані нотаріуса (прізвище та ініціали, нотаріальний округ чи державна нотаріальна контора), дата та за яким реєстровим номером засвідчено справжність підпису батька (матері) дитини на заяві та посвідчено довіреність, дані представника (прізвище, ім'я, по батькові, місце проживання).

У цих випадках при складанні актового запису про народження дитини прізвище дитини вказується за прізвищем матері, а по батькові і відомості про батька - відповідно до заяви про визнання батьківства. Якщо батьки бажають присвоїти дитині прізвище батька, то воно виправляється в актовому записі про народження на підставі вищезазначених документів.

Таким чином, загальними умовами визначення батьківства дитини , мати якої не перебуває у шлюбі з батьком дитини , органом державної реєстрації актів цивільного стану є :

-відсутність шлюбу між батьками на момент її зачаття а народження;

-волевиявлення чоловіка бути записаним батьком дитини;

згода матері на реєстрацію батьківства чоловіка.

Якщо мати дитини не перебуває у шлюбі та немає спільної заяви батьків, прізвище та громадянство батька дитини зазначається за прізвищем та громадянством матері, а власне ім'я та по батькові - за вказівкою матері у заяві про державну реєстрацію народження відповідно до частини першої статті 135 Сімейного кодексу України .Графи актового запису про народження "Дата народження", "Місце проживання" в розділі "Відомості про батька" у цьому випадку не заповнюються.

У тих випадках, коли мати, яка не перебуває у шлюбі з батьком дитини, померла або місце її проживання чи перебування невідоме, а батьківство не встановлено, державна реєстрація народження дитини проводиться за письмовою заявою уповноваженого представника закладу охорони здоров'я, в якому народилась дитина, родичів, уповноваженого представника адміністрації дитячого закладу, в якому перебуває дитина, інших осіб.

Відомості про матір наводяться на підставі одного з документів, який підтверджує факт народження дитини, прізвище дитини і прізвище батька - за прізвищем матері, власне ім'я і по батькові дитини та батька - за вказівкою заявника.

При цьому по батькові дитини повинно відповідати власному імені батька (решта даних про батьків дитини не записується).

Одночасно в графі "Для відміток" актового запису про народження учиняється запис: "Відомості про батька внесені за вказівкою заявника", і заявник розписується в цій графі. У подальшому при незгоді матері дитини з унесеними до актового запису про народження відомостями зміни проводяться згідно із законодавством, яке регулює порядок внесення змін до актових записів цивільного стану.

Про державну реєстрацію народження дитини, мати якої померла, та у випадках, коли місце проживання чи перебування матері невідоме, орган державної реєстрації актів цивільного стану письмово повідомляє орган опіки і піклування, про що зазначається в графі "Для відміток" актового запису про народження.

Якщо після народження дитини та на момент проведення державної реєстрації народження мати дитини змінила прізвище при державній реєстрації шлюбу, то в актовому записі про народження в графі "Прізвище" розділу "Відомості про матір" записується дошлюбне прізвище матері, яке виправляється на прізвище, обране після шлюбу, та в графі "Для відміток" зазначається: "Внесені виправлення до графи 11 у зв'язку зі зміною матір'ю дитини прізвища при державній реєстрації шлюбу (дата державної реєстрації шлюбу, номер актового запису про шлюб та найменування органу державної реєстрації актів цивільного стану).

Якщо мати дитини, яка перебуває у зареєстрованому шлюбі, під час державної реєстрації народження заявляє, що її чоловік не є батьком цієї дитини, і у зв'язку з цим просить не вказувати його батьком в актовому записі про народження, її прохання може бути задоволене лише за наявності спільної заяви чоловіка та дружини (колишнього подружжя) про невизнання чоловіка (колишнього чоловіка) батьком дитини <#"justify">.2.1 Державна реєстрація смерті

Підставою для державної реєстрації смерті є:

а) лікарське свідоцтво про смерть (форма № 106/о) <#"justify">.2.2 Державна реєстрація шлюбу

Шлюб та сімя є предметом дослідження соціології, психології, етики, демографії, правознавства та інших наук, що пояснюється тим, що відносини, повязані зі шлюбом, є складним соціальним явищем.

Відомо, що шлюб- один з найдавніших правових інститутів, чим і пояснюється існування сьогодні різних теорій визначення його правової природи.

СК уперше дає поняття шлюбу як сімейного союзу жінки та чоловіка, зареєстрованого в органі державної реєстрації акті цивільного стану. ( стаття 21 Кодексу.

Існує декілька правових теорій, які пояснюють правову природу шлюбу, в загальному вигляді їх можна звести до розуміння шлюбу як договору, як таїнства договору, як інституту особливого роду. В науковій юридичній літературі в сфері дослідження права зарубіжних країн поширені три погляди на шлюб: шлюб-договір, шлюб-статус, шлюб-партнерство. Виникнення різних правових теорій щодо правової природи шлюбу залежало і залежить від історичного розвитку людства, трансформації причин створення сімї та ролі жінки у цьому процесі, тому для того щоб відповісти на питання щодо правової природи шлюбу слід звернутися до історичних витоків цього інституту.

В сучасній науковій літературі також не склалося єдиної думки щодо визначення поняття „шлюб, не сформульовано чітких і вичерпних ознак, притаманних цьому поняттю.

О.М. Нечаєва вважає, що шлюбом є союз жінки і чоловіка, який укладається в принципі довічно з метою створення сімї. Таке лаконічне визначення поняття шлюбу вона пропонує розширити шляхом визначення його різних особливостей (союз добровільний, рівноправний, з метою виховання дітей тощо).

В.С. Гопанчук і С.П. Індиченко зазначали, що шлюб - це вільний, рівноправний і, в принципі, довільний союз жінки і чоловіка, який укладається у встановленому законом порядку, має метою створення сімї. При цьому це не договір, не угода, а союз.

За розуміння шлюбу як союзу виступає також Р.М. Мінченко, пояснюючи це тим, що союз означає те, що шлюб укладається на паритетних началах при чому тільки між особами різної статі, що знаходить пояснення в законах людської природи, а його метою є створення сімї.

Ю.С. Червоний, критикуючи наведене в ч. 1 ст. 21 СК України поняття шлюбу, зазначає, що в ньому не визначено, що шлюб грунтується на вільній згоді жінки і чоловіка, як цього вимагає ч. 1 ст. 51 Конституції, і що він є підставою для виникнення прав та обовязків подружжя, хоч останнє положення і закріплене у ч. 1 ст. 36 СК України, не зазначено також те, що дійсним є лише шлюб, укладений з додержанням умов, передбачених законом. З урахуванням зазначеного він пропонує таке визначення шлюбу - „це вільний, спрямований на створення сімї союз рівноправних чоловіка та жінки, укладений з додержанням умов та форми, встановлених законом, який породжує взаємні права та обовязки подружжя .

Так, аналіз правоої сутності шлюбудає змогу дійти висновку, що існують певні ознаки шлюбу:

а) це сюз жінки та чоловіка. Це фізіологічна ознака, бо СК дозволяє укладати шлюби тільки між особами різності статі, в звідси- створення союзу двома жінками або двома чоловіками не тягне за собою виникнення у них прав та обовязків подружжя

б) це не просто слюз жінки та чоловіка , а саме сімейний союз, що передбачає спільне проживання не лише ц фізичному сенсі, а й моральному, тобто спільний побут,взаємні права та обовязки ( ч.2 статті 3 СК)

в) це союз, який зареєстрований в органі державної реєстрації актів цивільного стану. Ця ознака конститутивна, бо передбачає обовязковість державної реєстрації такого союзу, необхідність утілення його у встановлену форму, яка може мати тільки громадянський , а не релігійний характер. Звідси випливає, що що при проживанні жінки а чоловіка однією сімєю без державної реєстрації шлюбу, у них не виикає прав та обовязків подружжя, хоча сімейний союз існує. Хоча у випадках, передбачених законом, шлюбу, що укладений за релігійними обрядом, надається юридичне значення . Це стосується шлюбів, що укладені за релігійними обрядами до створення або відновлення органів державної реєстрації актів цивільного стану (частини 2 і 3 СК). Із цього приводу ще М. В. Гордон звернув увагу на те, що « Церковний документ, який свідчить про шлюб, що виник тоді, коли в даній місцевості органів рацсу не було, приймається і ттепер як доказ шлюбу.

Для забезпечення стабільності відносин між жінкою та чоловіком, охорони прав та інтересів подружжя, їхніх дітей, а також в інтересах держави та суспільства юридичне значення оформлення шлюбу відбувається шляхом його державної реєстрації (ч.1ст. 27 СК). Саме з моменту реєстрації шлюбу виникають права й обовязки чоловіка і жінки як подружжя.

Так, Сімейним Кодексом України визначено, що шлюбний вік для чоловіків та жінок встановлюється у 18 років. Особи, які бажають зареєструвати шлюб, повинні досягти шлюбного віку на момент його реєстрації.( ст.22 СКУ)

Для державної реєстрації шлюбу жінкою та чоловіком особисто подається заява про державну реєстрацію шлюбу до органу державної реєстрації актів цивільного стану за їх вибором.( ч. 1 ст. 28 СК; с. 1 ст.14 ЗУ Про державну реєстрацію актів цивільного стану. За правилом, заява подається жінкою та чоловіком особисто .( ч.2 ст. 28). Втім, якщо якщо жінка і (або) чоловік не можуть через поважні причини особисто подати заяву про державну реєстрацію шлюбу до органу державної реєстрації актів цивільного стану, таку заяву, справжність підпису(ів) на якій засвідчено нотаріально, можуть подати їх представники. Повноваження представника мають ґрунтуватися на нотаріально посвідченій довіреності.

Хоча СК України не наводить переліку таких поважних причин, можна прпустити, що це може бути хвороба, перебування в лікарні, у відрядженні.

СК містить певні новели до порядку реєстрації шлюбу. Так, якшо КЗ пШС УРСР передбачав можливість звернення до відповідного органу лише за місцем проживання жінки або чоловіка си їхніх батьків, то СК надає можливість за вибором жінки або чоловіка чи їхніх батьків, подати заявку про реєстрацію шлюбу в будь- який із державний органів ДРАЦС ( ч.1 ст. 28).

При поданні заяви про державну реєстрацію шлюбу жінка та чоловік пред'являють на посвідчення своєї особи паспорт або паспортний документ.

Заяви про державну реєстрацію шлюбу від громадян України, які постійно проживають за кордоном, приймаються за паспортом громадянина України для виїзду за кордон.

Для підтвердження сімейного стану такі громадяни подають заяву, справжність підпису на якій засвідчено нотаріусом або дипломатичним представництвом чи консульською установою України, у якій повідомляють про себе, що вони ніколи не перебували у шлюбі, або про те, що вони раніше перебували у шлюбі, але зараз їх шлюб припинено.

Заяви про державну реєстрацію шлюбу в органах державної реєстрації актів цивільного стану України громадян України, які тимчасово перебувають за кордоном, приймаються при пред'явленні паспорта громадянина України.

При пред'явленні для державної реєстрації шлюбу тимчасового посвідчення громадянина України в заяві про державну реєстрацію шлюбу та графі "Для відміток" актового запису про шлюб зазначається: "Особа попереджена про правові наслідки недійсності шлюбу у разі повідомлення завідомо неправдивих даних щодо свого сімейного стану". Такий запис засвідчується підписом особи, яка пред'явила вказаний документ.

Заяви громадян України, які оформили виїзд на постійне місце проживання до іншої країни, але ще не виїхали за кордон, приймаються відділами державної реєстрації актів цивільного стану на підставі паспорта громадянина України для виїзду за кордон та при пред'явленні зазначеної в абзаці 3 цього пункту заяви.

Особи, які відбувають у закордонне плавання і мають посвідчення особи моряка, при поданні заяви про державну реєстрацію шлюбу повинні пред'явити до органу державної реєстрації актів цивільного стану паспорт громадянина України.

Іноземці та особи без громадянства для державної реєстрації шлюбу в Україні повинні пред'явити паспортний документ з відміткою про реєстрацію уповноваженого органу щодо законності їх перебування в Україні, якщо інше не передбачено чинним законодавством України.

Особи, які раніше перебували в шлюбі, можуть зареєструвати повторний шлюб за умови пред'явлення документів, що підтверджують припинення попереднього шлюбу або визнання шлюбу недійсним (свідоцтво про розірвання шлюбу, рішення суду про розірвання шлюбу, про визнання шлюбу недійсним, яке набрало законної сили, свідоцтво про смерть одного з подружжя, висновок відділу державної реєстрації актів цивільного стану про анулювання актового запису про шлюб, який є недійсним тощо).

Документи про підтвердження припинення попереднього шлюбу, які передбачені законодавством іноземної держави та видані компетентним органом, повинні бути відповідним чином легалізовані, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

У заяві про державну реєстрацію шлюбу, а також у графі "Для відміток" актового запису про шлюб зазначається документ, що підтверджує припинення попереднього шлюбу (дата складання та номер актового запису про розірвання шлюбу (смерті), найменування органу державної реєстрації актів цивільного стану, який зареєстрував ці акти; назва суду та дата постановлення судового рішення про розірвання шлюбу, визнання шлюбу недійсним, номер справи; найменування відділу державної реєстрації актів цивільного стану та дата складання висновку про анулювання актового запису про шлюб, який є недійсним).

Якщо в паспортних документах іноземців, осіб без громадянства, які проживають в іноземній державі, відсутні відомості про сімейний стан, вони повинні одночасно подати документ про те, що не перебувають у шлюбі, виданий компетентним органом країни свого громадянства або країни постійного проживання та належним чином легалізований (легалізація консульською установою або дипломатичним представництвом України в цій країні, проставлення апостиля), якщо інше не передбачено чинними міжнародними договорами України.

Зазначені документи можуть бути також видані або легалізовані консульською установою або дипломатичним представництвом цієї країни в Україні та надалі легалізовані Міністерством закордонних справ України, якщо інше не передбачено чинними міжнародними договорами України.

Підтвердженням сімейного стану особи без громадянства, яка постійно проживає в Україні, є відомості територіального органу спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції, видані на підставі документів, поданих особою до заяви для надання дозволу на імміграцію.

Якщо реєструється повторний шлюб, документ про те, що особа не перебуває у шлюбі, повинен бути пред'явлений за період після припинення попереднього шлюбу.

У разі відсутності в країні походження документів дипломатичного представництва або консульської установи України документи можуть бути легалізовані в найближчому дипломатичному представництві чи консульській установі України, повноваження якої офіційно поширюються на територію країни походження документів. Документи, що посвідчують сімейний стан цієї категорії осіб, можуть бути видані або легалізовані консульською установою країни їх громадянства або країни постійного проживання в тій країні, де одночасно присутнє дипломатичне представництво або консульська установа України, у якій ці документи легалізуються для використання в Україні.

.Громадяни України та особи без громадянства, які проживають в Україні, для підтвердження сімейного стану з метою реєстрації шлюбу в іншій державі подають заяву, справжність підпису на якій має бути нотаріально засвідченою, у якій особа повідомляє про себе, що вона ніколи не перебувала у шлюбі, або про те, що вона раніше перебувала у шлюбі, але зараз її шлюб припинено, та належним чином легалізовану, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Громадяни України, які проживають за кордоном, для реєстрації шлюбу та підтвердження сімейного стану подають аналогічну заяву, справжність підпису на якій засвідчено нотаріусом або дипломатичним представництвом чи консульською установою України.

Якщо документи громадян України, іноземців, осіб без громадянства, які є підставою для державної реєстрації шлюбу, складені іноземною мовою, до них обов'язково додається переклад тексту на українську мову, вірність якого засвідчується дипломатичним представництвом або консульською установою України, посольством (консульством) держави, громадянином якої є іноземець (країни постійного проживання особи без громадянства), Міністерством закордонних справ, іншим відповідним органом цієї держави або нотаріусом.

Якщо до органів державної реєстрації актів цивільного стану подається переклад документів, вірність якого засвідчено згідно із законодавством іноземної держави, у якій їх видано, то він повинен бути легалізований у встановленому порядку.

Оригінал документа про сімейний стан разом з перекладами всіх вищезазначених документів залишається у справах відділу державної реєстрації актів цивільного стану, який прийняв заяву про державну реєстрацію шлюбу та зареєстрував шлюб.

Документ про сімейний стан дійсний протягом шести місяців з дня його видачі або засвідчення (якщо в ньому не встановлено інший термін).

Про представлений документ робиться відмітка в графі "Для відміток" актового запису про шлюб (назва органу, який видав документ, номер та дата видачі).

Орган державної реєстрації актів цивільного стану, що прийняв заяву про державну реєстрацію шлюбу, зобов'язаний ознайомити наречених з умовами і порядком державної реєстрації шлюбу, їхніми правами та обов'язками як майбутніх подружжя і батьків, обов'язком повідомити один одному про стан свого здоров'я, попередити наречених про відповідальність за приховання відомостей про наявність перешкод для державної реєстрації шлюбу.

Орган державної реєстрації актів цивільного стану під час приймання заяви про державну реєстрацію шлюбу інформує наречених про можливість здійснення медичного обстеження та за їх бажанням видає направлення за зразком, затвердженим Міністерством охорони здоров'я.

Про видачу направлення або про відмову наречених від його отримання працівниками органу державної реєстрації актів цивільного стану робиться відповідний запис у заяві про державну реєстрацію шлюбу та в графі "Для відміток" актового запису про шлюб, який скріплюється підписами наречених.

За погодженням з нареченими орган державної реєстрації актів цивільного стану призначає день і час державної реєстрації шлюбу .

Державна реєстрація шлюбу проводиться органами державної реєстрації актів цивільного стану після закінчення одного місяця з дня подання нареченими заяви про державну реєстрацію шлюбу.

За наявності поважної причини і з дозволу керівника органу державної реєстрації актів цивільного стану державна реєстрація шлюбу проводиться до закінчення зазначеного строку на підставі спільної заяви наречених та документів, які підтверджують наявність поважної причини.

У разі вагітності нареченої, народження нею дитини та якщо є безпосередня загроза для життя нареченої або нареченого, за наявності документів, що підтверджують викладені факти, державна реєстрація шлюбу проводиться в день подання відповідної заяви або у будь-який інший день за бажанням наречених протягом одного місяця.

Якщо є відомості про наявність перешкод для державної реєстрації шлюбу, керівник органу державної реєстрації актів цивільного стану може відкласти таку реєстрацію, але не більш як на три місяці.

Про відстрочку державної реєстрації шлюбу повідомляються наречені.

Рішення про таке відкладення державної реєстрації шлюбу може бути оскаржене в судовому порядку.

Орган державної реєстрації актів цивільного стану може на прохання зацікавлених осіб або зі своєї ініціативи провести необхідну перевірку. За наявності передбачених законодавством перешкод для державної реєстрації шлюбу орган державної реєстрації актів цивільного стану відмовляє в його реєстрації і повинен викласти причину такої відмови в письмовій формі. Якщо відомості про такі перешкоди не дістануть підтвердження, державна реєстрація шлюбу проводиться на загальних підставах.

Якщо наречені не можуть з'явитися з поважної причини для проведення державної реєстрації шлюбу у встановлений день, строк такої реєстрації переноситься за їх письмовою заявою на інший день, про що робиться відповідна відмітка на заяві про державну реєстрацію шлюбу та в журналі обліку заяв про шлюб.

У такому разі строк перенесення державної реєстрації шлюбу не може перевищувати одного року від дня подання відповідної заяви.

Якщо наречені не з'явилися для проведення державної реєстрації шлюбу і не повідомили про причину неявки протягом трьох місяців з дня подання відповідної заяви, заява втрачає чинність.

Державна реєстрація шлюбу проводиться у присутності нареченої та нареченого.

Державна реєстрація шлюбу через представника не допускається.

Державна реєстрація шлюбу проводиться у приміщенні органу державної реєстрації актів цивільного стану.

За заявою наречених державна реєстрація шлюбу може проводитися за місцем їх проживання, за місцем надання стаціонарної медичної допомоги або в іншому місці, якщо вони не можуть з поважної причини прибути до органу державної реєстрації актів цивільного стану.

У цих випадках наявність поважної причини необхідно підтвердити документально.

Про державну реєстрацію шлюбу в лікарні, удома або в іншому відповідному місці, а також про документ, що підтверджує наявність поважної причини, зазначається в графі "Для відміток" актового запису про шлюб.

За заявою наречених державна реєстрація шлюбу проводиться в урочистій обстановці. Про таке бажання наречені зазначають у заяві про державну реєстрацію шлюбу.

Державна реєстрація шлюбу з особою, якій відповідно до Сімейного кодексу України <#"justify">СК містить вичерпний перелік обставин, які слугують підставами для визнання шлюбу недійсним. Аналіз їх дозволяє дійти висновку, що недійсним визнається шлюб, зареєстрований в державному органі РАЦС за відсутності хоча б однієї з позитивних умов його укладення, або, навпаки, за наявності хоча б однієї з негативних умов укладення. Таким чином, недійсність шлюбу пов'язується з порушенням умов укладення шлюбу. Причому одні правники вважають, що визнання шлюбу недійсним - це санкція за порушення сімейного законодавства, яке допускають особи, що укладають шлюб (або одна з осіб), саме при укладенні шлюбу1, інші ж - що це вид сімейно-правової відповідальності.

Вважаємо, що визнання шлюбу недійсним становить сімейно-правову санкцію, що належить до засобів захисту, оскільки, на відміну від відповідальності, вона не містить додаткових обтяжень особистого та майного характеру.

Якщо ж при укладанні шлюбу один із подружжя діяв недобросовісно, то це тягне застосування до нього сімейно-правової відповідальності, а саме покладання обов'язку із утримання добросовісного подружжя та застосування в інтересах останнього до майна, набутого до визнання шлюбу недійсним, правового режиму спільного майна подружжя.

Отже, недійсність шлюбу - це форма відмови держави від визнання укладеного шлюбу як юридично значущого акту, виражена в рішенні суду, винесеному в порядку цивільного судочинства у зв 'язку з порушенням встановлених законом умов укладання шлюбу, що є за своєю суттю заходом захисту.

До підстав визнання шлюбу недійсним належать: порушення умов укладення шлюбу, передбачених статтями 22, 24-26 СК; наявність при укладенні шлюбу обставин, що перешкоджають його реєстрації; реєстрація фіктивного шлюбу.

Причому, залежно від того, які вимоги закону були порушені при укладенні шлюбу, останні поділяються на: абсолютно недійсні; шлюби, які визнаються недійсними за рішенням суду; шлюби, які можуть бути визнані недійсними судом.

Абсолютно недійсними вважаються шлюби, які укладені всупереч встановленим законом перешкодам до їх укладення, а саме, шлюб:

зареєстрований з особою, яка одночасно перебуває в іншому зареєстрованому шлюбі (ч. 1 ст. 39 СК), тобто укладенням такого шлюбу порушено основний принцип сімейного права - одношлюбність. У цьому випадку недійсним визнається останній шлюб, оскільки на момент його укладення особа вже перебувала в іншому зареєстрованому шлюбі;

- зареєстрований між: особами, які є родичами прямої лінії споріднення, а також між: рідними братом і сестрою (ч. 2 ст. 39 СК), тобто порушено такий основний принцип сімейного права, як відсутність кровного споріднення;

зареєстрований з особою, яка визнана недієздатною (ч. З ст. 39 СК). Між тим, якщо один із подружжя внаслідок психічного розладу буде визнаний судом недієздатним після укладення шлюбу, то шлюб не вважається недійсним, оскільки на момент його укладення обидва з подружжя були здорові й дієздатні. Він може бути розірваним за заявою дієздатного подружжя в органах ДРАЦС.

Абсолютно недійсні шлюби вважаються недійсними з моменту їх реєстрації і не потребують судового рішення щодо цього. Анулювання актового запису відбувається органами ДРАЦС на підставі заяви заінтересованої особи з наданням відповідних доказів порушення цим шлюбом однієї з указаних засад сімейного права. Причому актовий запис про шлюб анулюється незалежно від смерті осіб, з якими було зареєстровано шлюб, а також розірвання цього шлюбу.

Обов'язковою умовою реєстрації шлюбу є вільно і незалежно висловлене взаємне волевиявлення осіб, що одружуються, яке підтверджує їх намір створити сім'ю на підставі укладення шлюбу. Недотримання цієї умови тягне недійсність шлюбу. У такій ситуації для визнання шлюбу недійсним необхідна наявність вади волі сторін при його реєстрації. Під вадою волі в сімейному праві розуміють відсутність добровільної згоди на одруження, реєстрація шлюбу під примусом, під впливом обману, омани внаслідок неможливості через свій стан у момент укладення шлюбу усвідомлювати свої дії та керувати ними.

Укладення шлюбу під примусом має місце, коли згода на укладення була виражена однією з сторін під впливом фізичного та психічного насильства чи під загрозою його застосування. Причому примушення до одруження може виходити від одного з майбутнього подружжя чи від третіх осіб, що діють в його чи в своїх власних інтересах.

Шлюб, укладений з особою, яка в момент реєстрації шлюбу через свій стан не могла усвідомити свої дії та керувати ними, також належить визнати недійсним, оскільки за своєю суттю така особа не може висловити своєї добровільної згоди на укладення шлюбу. Причинами даного стану можуть слугувати психічний розлад, нервове потрясіння, алкогольне чи наркотичне сп'яніння, фізична травма, тяжке захворювання. У разі визнання шлюбу недійсним на цій підставі, крім свідчення свідків, суд розглядає документи, що підтверджують стан особи, навіть може бути призначена судово-психічна експертиза.

Шлюб, який може бути визнаний недійсним за рішенням суду. Відповідно до ст. 41 СК до таких шлюбів відносять шлюби, якщо вони були зареєстровані: між усиновлювачем та усиновленою ним дитиною; між двоюрідними братом і сестрою; між тіткою, дядьком та племінником, племінницею; з особою, яка приховала свою тяжку хворобу або хворобу, небезпечну для другого з подружжя і (або) їх нащадків (ч. 3); з особою, яка не досягла шлюбного віку і якій не надано права на шлюб.

На відміну від ст. 40 СК, яка містить імперативну норму про обов'язковість визнання шлюбу недійсним у судовому порядку, ст. 41 СК встановлює лише можливість, а не обов'язковість цього. При цьому в ч. 2 цієї статті прямо вказується, що вирішення питання дійсності чи недійсності певного шлюбу залежить від того, наскільки цим шлюбом порушені права та інтереси особи, тривалість спільного проживання подружжя, характер їхніх взаємин, а також інші обставини, що мають істотне значення. Наприклад, якщо шлюб було укладено між усиновлювачем та всиновленим - при скасуванні всиновлення цей шлюб визнається дійсним.

Шлюб не може бути визнаний недійсним у разі вагітності дружини або народження дитини у шлюбі між: усиновлювачем та усиновленою ним дитиною, між двоюрідними братом і сестрою, між тіткою, дядьком та племінником, племінницею, з особою, яка не досягла шлюбного віку і якій не було надано права на шлюб, або якщо той, хто не досяг шлюбного віку, досяг його або йому було надано право на шлюб.

Правові наслідки недійсності шлюбу. Загальний правовий наслідок визнання шлюбу недійсним полягає в тому, що шлюб вважається таким, що ніколи не існував, а особи, що його уклали, вважаються такими, що раніше не перебували в шлюбі. У подружжя не виникає жодних особистих та майнових прав, що випливають із шлюбу (ст. 45 СК). Так, не виникає права мати спільне прізвище, права на аліменти, права на частину спільного майна тощо. Зокрема, якщо особа одержувала аліменти від того, з ким була в недійсному шлюбі, сума сплачених аліментів вважається такою, що одержана без достатніх підстав, і підлягає поверненню відповідно до ЦК, але не більш як за останні три роки (ч. 3); особа, яка поселилася у житлове приміщення не набула права на проживання у ньому і може бути виселена (ч. 4); особа, яка змінила прізвище у зв'язку з реєстрацією недійсного шлюбу, вважається такою, що іменується ним без достатньої правової підстави (ч. 5). До майна, придбаного спільно особами, шлюб яких визнано недійсним, застосовуються не норми сімейного законодавства про спільну сумісну власність, а норми ЦК про часткову власність.

Але негативні наслідки застосовуються лише до особи, яка знала про перешкоди до реєстрації шлюбу і приховала їх від другої сторони і (або) від державного органу РАЦС.

Винятки із загального правила про правові наслідки недійсності шлюбу передбачені ст. 46 СК та стосуються добросовісного чоловіка чи дружини. Добросовісним чоловіком або дружиною є та особа, що не знала і не могла знати про перешкоди до реєстрації шлюбу (про недієздатність або про недосягнення іншим шлюбного віку тощо). Добросовісність чоловіка чи дружини встановлюється в судовому порядку.

Від визнання шлюбу недійсним слід відрізняти визнання шлюбу неукладеним. Якщо для визнання шлюбу недійсним суттєвим є відсутність фактичного складу позитивних умов його укладення або наявність хоча б однієї з негативних умов, то для визнання шлюбу неукладеним суттєвим є порушення самої процедури реєстрації шлюбу, а саме реєстрація його у відсутності нареченої (або) нареченого (ст. 48 СК). Раніше вже підкреслювалося, що присутність обох наречених при реєстрації шлюбу дає можливість зайвий раз переконатися в прагненні останніх взяти шлюб і добровільності такого рішення. Тому порушення цієї норми, а саме реєстрація шлюбу за відсутністю одного з наречених, присутність іншої людини як нареченого (нареченої), реєстрація за підробленими документами, за довіреністю тощо, не можуть свідчити про те, що такий шлюб укладений, а тому він і не може бути визнаний недійсним. Між тим, реєстрація такого шлюбу відбулася, а це начебто свідчить про те, що між нареченими виникли права і обов'язки подружжя. Насправді ж цього не сталося, бо такий шлюб юридично не існує. В таких випадках за заявою заінтересованої особи, а також за заявою прокурора запис про шлюб у державному органі реєстрації актів цивільного стану анулюється за рішенням суду. Неукладений шлюб не породжує ніяких прав і за жодних обставин не може бути визнаний дійсним. При неукладено-му шлюбі не існує презумпції батьківства чоловіка матері дитини1.

Державна реєстрація розірвання шлюбу

Припинення шлюбу є юридичним фактом, із яким закон пов'язує важливі правові наслідки. В разі припинення шлюбу припиняються особисті та майнові правовідносини подружжя. В той же час припинення шлюбу може слугувати підставою виникнення інших правовідносин, нових особистих та майнових прав колишнього подружжя.

Так, особа, яка змінила своє прізвище у зв'язку з реєстрацією шлюбу, має право після розірвання шлюбу надалі іменуватися цим прізвищем або відновити своє дошлюбне прізвище, а другий з подружжя не може їй у цьому перешкоджати; після розірвання шлюбу кожен із подружжя набуває право щодо утримання від другого з подружжя; якщо шлюб припинився внаслідок смерті одного з подружжя, то інший має право на визначення своєї частки у спільному майні та право на спадкування щодо майна померлого; із припиненням шлюбу пов'язане набуття особою права на повторний шлюб тощо. Усі ці обставини свідчать про важливість визначення питань, які стосуються підстав, порядку та процедури припинення шлюбу.
Відповідно до законодавства (ст. 104 СК), шлюб припиняється за однією з двох підстав: а) внаслідок смерті одного з подружжя або оголошення його померлим; б) внаслідок розірвання шлюбу.
За життя подружжя шлюб може бути припинено шляхом його розірвання. З урахуванням того, що сім'я є не тільки союзом конкретних осіб, а й соціальним інститутом, суспільство й держава зацікавлені в збереженні сім'ї (ст. 1 СК). Тому припинення шлюбу внаслідок його розірвання відбувається в певних межах під контролем держави і може здійснюватися відповідними державними органами - органами реєстрації актів цивільного стану або судом.

Відповідно до сімейного законодавства, з урахуванням обставин, що склалися в сім'ї, розірвання шлюбу може здійснюватися: державним органом реєстрації актів цивільного стану (статті 106, 107 СК); судом (статті 109-110 СК).

Розірвання шлюбу державним органом РАЦС. Відповідно до ч. 1 ст. 106 СК розірвання шлюбу здійснюється державним органом реєстрації актів цивільного стану за наявності двох умов: а) подружжя не має неповнолітніх дітей та б) існує взаємна згода подружжя на розірвання шлюбу.

Відповідно до ч. З ст. 106 СК України шлюб розривається незалежно від наявності між подружжям майнового спору. Такий підхід здається цілком виправданим. Відомо, що розгляд судами майнових спорів подружжя нерідко має тривалий характер. Що ж до їх особистих відносин, то вони на момент звернення до суду, як правило, вже непоправно зруйновані. Тому немає сенсу штучно пов'язувати питання щодо майнового спору з питанням припинення шлюбу. Ніщо не завадить подружжю і після розірвання шлюбу вирішувати спірні питання щодо майна в суді.

Відповідно до ч. 2 ст. 106 СК державний орган реєстрації актів цивільного стану виносить постанову про розірвання шлюбу після спливу одного місяця від дня подання спільної заяви подружжя, якщо вона не була відкликана. Таким чином законодавство дає змогу подружжю обдумати своє рішення і остаточно визначити серйозність своїх намірів щодо розірвання шлюбу.

У певних випадках розірвання шлюбу державним органом РАЦС може здійснюватися не за спільною заявою подружжя, а за заявою одного з них. Таким чином закон допускає можливість врахування волі лише одного з подружжя щодо розірвання шлюбу. Відповідно до ч. 1 ст. 107 СК шлюб розривається за заявою одного з подружжя, якщо другий з них: а) визнаний безвісно відсутнім; б) визнаний недієздатним; в) засуджений за вчинення злочину до позбавлення волі на строк не менш як три роки. Якщо ж між подружжям виникає спір майнового характеру, то це не впливає на вирішення питання щодо розірвання шлюбу. Вбачається, що таке правило є виправданим. Розгляд майнового спору можна відокремити від вирішення питання щодо розірвання шлюбу. Тільки точнішим було б інше формулювання ч. 2 ст. 107 СК: шлюб має розриватися незалежно від спору не тільки між подружжям, а й між тим з подружжя, який звертається із заявою про розірвання шлюбу до органів РАЦС, та опікуном іншого з подружжя - визнаного безвісно відсутнім або недієздатним. Зрозуміло, що у випадку, коли одного з подружжя було визнано безвісно відсутнім або недієздатним, то між ним і другим із подружжя спір майнового характеру виникнути не може. Вимоги майнового характеру в такому разі будуть пред'являтися опікуном відсутньої або недієздатної особи.

У разі розірвання шлюбу органом державної реєстрації актів цивільного стану шлюб припиняється у день державної реєстрації розірвання шлюбу.

Рішення суду про розірвання шлюбу, постановлене судом після набрання чинності Законом України "Про державну реєстрацію актів цивільного стану", надсилається судом до відділу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем ухвалення рішення для внесення відомостей до Державного реєстру актів цивільного стану громадян та проставлення відмітки в актовому записі про шлюб.

Відділ державної реєстрації актів цивільного стану, який отримав рішення суду про розірвання шлюбу, повинен у день його надходження зробити відмітку про розірвання шлюбу на лицьовому боці актового запису про шлюб, зазначивши дату і номер рішення суду, повне найменування суду, яким ухвалено рішення, а також внести відповідні відомості до Державного реєстру актів цивільного стану громадян. Після цього відділ державної реєстрації актів цивільного стану надсилає до архіву органу державної реєстрації актів цивільного стану, у якому зберігається другий примірник актового запису про шлюб, який здійснює у ньому відповідну відмітку.

Якщо актовий запис про шлюб зберігається в іншому відділі державної реєстрації актів цивільного стану України, відділ державної реєстрації актів цивільного стану, який отримав рішення суду про розірвання шлюбу, повинен у день надходження рішення надіслати його до відділу державної реєстрації актів цивільного стану за місцезнаходженням актового запису про шлюб для проставлення відповідної відмітки в порядку, передбаченому абзацом другим цього пункту, та внесення відповідних відомостей до Державного реєстру актів цивільного стану громадян, крім випадку зберігання цього запису на тимчасово окупованій території України.

Відділ державної реєстрації актів цивільного стану направляє рішення суду про розірвання шлюбу до компетентного органу іноземної держави за місцезнаходженням актового запису про шлюб, якщо між Україною і цією державою укладено договір про правову допомогу і правові відносини у цивільних і сімейних справах.

Підставою для державної реєстрації розірвання шлюбу є:

рішення суду про розірвання шлюбу, постановлене судом до набрання чинності Законом України "Про державну реєстрацію актів цивільного стану" <#"justify">Розірвання шлюбу як юридичний факт викликає певні юридичні наслідки. Між подружжям припиняються особисті права та обов'язки (статті 51, 52, 54, 55, 56 СК). Відповідно до ст. 113 СК після розірвання шлюбу особа, яка змінила своє прізвище у зв'язку з реєстрацією шлюбу, має право надалі іменуватися цим прізвищем або відновити своє дошлюбне прізвище. Для вирішення цього питання згода іншого з подружжя не потрібна. Після розірвання шлюбу та одержання відповідного свідоцтва особа має право на повторний шлюб (ст. 116 СК України). Зрозуміло, що в один і той самий час особа може знаходитися лише в одному шлюбі, в цьому знаходить своє втілення принцип моногамії. Тому особа може набути права на шлюб тільки після припинення попереднього шлюбу, що має бути підтверджено відповідним Свідоцтвом про розірвання шлюбу. З припиненням шлюбу закон пов'я: зує питання щодо визначення походження дитини. Так, відповідно до ч. 2 ст. 122 СК вважається, що дитина походить від подружжя, якщо вона народжена до спливу десяти місяців після припинення шлюбу. Після цього колишній чоловік жінки не може бути записаний як батько дитини в Книзі реєстрації народжень.

З припиненням шлюбу закон пов'язує також виникнення у подружжя права на утримання. Відповідно до ч. 2 ст. 76 СК після розірвання шлюбу особа має право на утримання, якщо вона стала непрацездатною до розірвання шлюбу або протягом одного року від дня розірвання шлюбу і потребує матеріальної допомоги і якщо її колишній чоловік або дружина може надавати матеріальну допомогу. Крім того, особа має право на утримання, коли вона стала інвалідом після спливу одного року від дня розірвання шлюбу, якщо її інвалідність була результатом протиправної поведінки щодо неї колишнього чоловіка або жінки під час шлюбу.

Розірвання шлюбу означає припинення режиму спільної сумісної власності подружжя. Речі, набуті кожною особою після розірвання шлюбу, належать їй на праві приватної власності. Ра: зом із тим, особливістю відносин колишнього подружжя є те, що стосовно майна, яке було набуто під час шлюбу, режим спільної сумісної власності зберігається до часу поділу майна.

У зв'язку з тим, що розірвання шлюбу викликає значні правові наслідки і взагалі впливає на правовий статус особи, важливого значення набуває правильне визначення моменту припинення шлюбу. Він залежить від того, який державний орган здійснює розірвання шлюбу. Відповідно до ст. 114 СК у разі розірвання шлюбу органом реєстрації актів цивільного стану шлюб припиняється у день винесення ним відповідної постанови. Якщо розірвання шлю: бу здійснюється за рішенням суду, шлюб припиняється у день набрання чинності рішенням суду. СК по-новому визначає час припинення шлюбу у другому випадку. Відповідно до законодавства, яке діяло раніше (ст. 44 КпШС України), навіть якщо шлюб розривався за рішенням суду, він вважався припиненим із моменту реєстрації розлучення в органах запису актів громадянського стану. Таким чином, після набрання чинності рішенням суду і до реєстрації розлучення в органах РАГС шлюб продовжував існувати. Такий стан справ пояснювався намаганням зберегти сім'ю шляхом надання подружжю останньої можливості для примирення. Але, як показала практика, такий допоміжний спосіб зміцнення подружніх стосунків не був дієвим. Тому нове законодавство пов'язує припинення шлюбу з моментом набрання чинності рішенням суду, а не з реєстрацією розірвання шлюбу в органах РАЦС.

Новий Сімейний кодекс значно розширює можливості зберереження шлюбу і передбачає спеціальний правовий механізм для поновлення шлюбу після його припинення. Це стосується як випадків розірвання шлюбу, так і припинення його внаслідок ого: лошення особи померлою або визнання її безвісно відсутньою (статті 117, 118 СК).

Відповідно до ст.117 СК жінка та чоловік, шлюб між якими було розірвано, мають право подати до суду заяву про поновлення їхнього шлюбу за умови, що жоден із них не перебував після цього у повторному шлюбі. У такий спосіб закон надає можливість колишньому подружжю поновити свій шлюб. На підставі рішення суду про поновлення шлюбу та анулювання запису акта про розірвання шлюбу державний орган реєстрації актів цивільного стану видає нове Свідоцтво про шлюб. Важливим моментом є те, що за вибором подружжя день реєстрації шлюбу може бути визначений днем першої його реєстрації або днем набрання чинності рішенням суду про поновлення шлюбу. Якщо подружжя домо: виться щодо поновлення свого шлюбу від дня його першої реєст: рації, фактично, період, коли вони не знаходилися в шлюбі внаслідок його розірвання, враховуватися не буде.

2.2.4 Реєстрація зміни імені

Фізична особа набуває прав та обовязків і здійснює їх під своїм імям. Імя фізичної особи, яка є громадянином України, складається із прізвища, власного імені та по батькові, якщо інше не випливає із закону або звичаю національної меншини, до якої вона належить. Ці положення закріплені у статті 28 Цивільного кодексу України.

Статтею 295 Цивільного кодексу України передбачено, що фізична особа, яка досягла шістнадцяти років, має право на власний розсуд змінити своє прізвище або власне імя.

При досягненні чотирнадцяти років особа має право змінити своє прізвище або власне імя за згодою батьків або одного з них у разі, якщо другий з батьків помер, визнаний безвісно відсутнім, оголошений померлим, визнаний обмежено дієздатним, позбавлений батьківських прав щодо цієї дитини, а також якщо відомості про батька (матір) дитини виключено з актового запису про її народження або якщо відомості про чоловіка як батька дитини внесені до актового запису про її народження за заявою матері. У разі якщо над особою, яка досягла чотирнадцяти років, встановлено піклування, зміна прізвища або власного імені такої особи здійснюється за згодою піклувальника.

Особа, яка досягла чотирнадцяти років, має право на зміну по батькові у разі зміни її батьком свого власного імені.

Необхідно зазначити, що відповідно до статті 16 Закону України Про державну реєстрацію актів цивільного стану державна реєстрація зміни імені проводиться лише стосовно громадян України.

Механізм прийняття та розгляду заяв про зміну імені (прізвища, власного імені, по батькові) визначається Порядком розгляду заяв про зміну імені (прізвища, власного імені, по батькові) фізичної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 липня 2007 року № 915.

Державна реєстрація зміни імені проводиться відповідним органом державної реєстрації актів цивільного стану за заявою фізичної особи, яка досягла віку, встановленого законом, за місцем її проживання за наявності в архівах відділів державної реєстрації актів цивільного стану відповідних актових записів цивільного стану та відомостей у Державному реєстрі актів цивільного стану громадян.

Заява про зміну імені подається у письмовій формі за умови предявлення паспорта громадянина України, а у разі, коли заявник постійно проживає за кордоном, - за умови предявлення паспорта громадянина України для виїзду за кордон.

Для зміни імені фізичної особи, яка досягла чотирнадцятирічного віку, разом з відповідною заявою подається свідоцтво про народження, довідка з місця проживання та заява в письмовій формі батьків (одного з батьків) або піклувальника про надання згоди на зміну імені.

До заяви про зміну імені необхідно додати: свідоцтво про народження заявника; свідоцтво про шлюб (у разі, коли заявник перебуває у шлюбі); свідоцтво про розірвання шлюбу (у разі, коли шлюб розірвано); свідоцтва про народження дітей (у разі, коли заявник має малолітніх або неповнолітніх дітей); свідоцтва про зміну імені заявника, батька чи матері, якщо воно було раніше змінено; фотокартку заявника та квитанцію про сплату державного мита, у розмірі 5 грн. 10 коп. За державну реєстрацію повторної зміни імені, не повязаної з реєстрацією шлюбу держмито стягується у розмірі 51 грн.

Реєстрація зміни імені громадян України, які постійно проживають за кордоном, проводиться дипломатичним представником або консульською установою України після сплати заявником консульського збору.

У разі звільнення заявника в установленому законодавством порядку від сплати державного мита або консульського збору він повинен предявити відповідний документ, що підтверджує таке право.

Під час подання заяви про зміну імені відділ державної реєстрації актів цивільного стану, дипломатичне представництво або консульська установа України попереджає заявника про встановлену законодавством відповідальність за повідомлення неправдивих відомостей і необхідність обміну паспорта громадянина України або паспорта громадянина України для виїзду за кордон та інших документів у разі зміни імені.

Для підтвердження достовірності поданих заявником документів відділ державної реєстрації актів цивільного стану, який прийняв заяву про зміну імені, додає до зазначених документів повні витяги з Державного реєстру актів цивільного стану громадян.

У разі реєстрації громадянином України актів цивільного стану в компетентних органах іноземних держав, з якими Україна не уклала договорів про правову допомогу та правові відносини у цивільних і сімейних справах, державна реєстрація зміни імені проводиться без витребування копій актових записів цивільного стану. Реєстрація актів цивільного стану компетентними органами іноземних держав підтверджується відповідними легалізованими у встановленому порядку документами про реєстрацію актів цивільного стану.

Заява про зміну імені відділом державної реєстрації актів цивільного стану розглядається у тримісячний строк з дня її подання. За наявності поважної причини цей строк може бути продовжено, але не більш як на три місяці.

Дипломатичним представником або консульською установою України заява про зміну імені розглядається у шестимісячний строк з дня її подання.

Розгляд заяви про зміну імені може бути зупинено, у разі якщо виникла потреба у поновленні актових записів цивільного стану та внесенні відповідних відомостей до Державного реєстру актів цивільного стану громадян.

Відділ державної реєстрації актів цивільного стану, дипломатичне представництво або консульська установа України на підставі документів про зміну імені та висновку органу внутрішніх справ про можливість зміни імені готує висновок про надання дозволу на зміну імені або відмову в його наданні та надсилає заявникові.

Підставами для відмови у зміни імені є: перебування заявника під слідством, судом, адміністративним наглядом; наявність у заявника судимості, яку не погашено або не знято в установленому законом порядку; офіційне звернення правоохоронних органів іноземних держав про оголошення розшуку заявника; подання заявником неправдивих відомостей про себе.

Відмова у наданні дозволу на зміну імені може бути в установленому порядку оскаржена у суді. У разі надання дозволу на зміну імені заявник у тримісячний строк може звернутися для державної реєстрації зміни імені до відділу державної реєстрації актів цивільного стану, дипломатичного представництва або консульської установи України, які складають актовий запис про зміну імені. Якщо заявник без поважних причин у зазначений строк не звернувся до відділу державної реєстрації актів цивільного стану, дипломатичного представництва або консульської установи України для державної реєстрації зміни імені, дозвіл на зміну імені втрачає силу.

Слід зазначити, що з часу набрання чинності Законом України Про державну реєстрацію актів цивільного стану - 27 липня 2010 р. державна реєстрація зміни імені не тягне за собою внесення змін до актових записів цивільного стану, складених стосовно особи, яка змінила імя, та її малолітніх і неповнолітніх дітей, крім передбачених законом випадків, а також повнолітніх дітей.

Відповідно до вимог частини першої статті 18 вищезгаданого Закону про державну реєстрацію зміни імені органами державної реєстрації актів цивільного стану видається відповідне свідоцтво.

Відомості про зміну імені підлягають обовязковому внесенню до Державного реєстру актів цивільного стану громадян.

2.2.5 Внесення змін до актових записів цивільного стану, їх поновлення та анулювання

Одним із завдань, покладених Законом України "Про державну реєстрацію актів цивільного стану" на відділи державної реєстрації актів цивільного стану, є внесення змін до актових записів цивільного стану.

У разі відмови у внесенні змін до актових записів цивільного стану у висновку відділу державної реєстрації актів цивільного стану вказуються причини відмови та зазначається про можливість оскарження його у судовому порядку.

Поновлення актових записів цивільного стану, складених органами державної реєстрації актів цивільного стану України, проводиться відділами державної реєстрації актів цивільного стану в разі втрати цих записів.

Заяви громадян України про поновлення актових записів цивільного стану, які були складені компетентними органами іноземних держав, розглядаються на загальних підставах з дотриманням вимог цих Правил.

Відсутність зазначених актових записів цивільного стану має бути підтверджена документально.

Анулювання первинного актового запису цивільного стану проводиться відділом державної реєстрації актів цивільного стану за місцем його складання на підставі рішення суду, а у випадках, передбачених статтею 39 Сімейного кодексу України <#"justify">Відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» про факт державної реєстрації акту цивільного стану органами державної реєстрації актів цивільного стану видається відповідне свідоцтво. Бланки свідоцтв про державну реєстрацію актів цивільного стану є документами суворої звітності, зразки та описи яких затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 10.11.2010 № 1025 «Про затвердження зразків актових записів цивільного стану, описів та зразків бланків свідоцтв про державну реєстрацію актів цивільного стану».

Видача свідоцтв про народження, шлюб, розірвання шлюбу, зміну імені, смерть здійснюється на підставі складеного актового запису цивільного стану у повній відповідності до нього.

Декретом Кабінету Міністрів України від 21.01.1993 № 7-93 «Про державне мито» визначено, що за державну реєстрацію актів цивільного стану справляється державне мито у розмірі:

·за державну реєстрацію шлюбу - 0,05 неоподаткованого мінімуму доходів громадян (0,85 грн.);

·за державну реєстрацію розірвання шлюбу:

за взаємною згодою подружжя, яке не має неповнолітніх дітей - 0,5 неоподаткованого мінімуму доходів громадян (8 грн. 50 коп.),

з особами, визнаними в установленому порядку безвісно відсутніми або недієздатними - 0,03 неоподаткованого мінімуму доходів громадян (0,51 грн.);

·за державну реєстрацію зміни імені - 0,3 неоподаткованого мінімуму доходів громадян (5 грн. 10 коп.), за державну реєстрацію повторної зміни імені - 3 неоподаткованих мінімумів доходів громадян ( 51 грн.).

Державна реєстрація народження та смерті провадиться безоплатно.

Вищенаведеним Законом передбачено повторну видачу відділами державної реєстрації актів цивільного стану, дипломатичними представництвами і консульськими установами свідоцтв у випадках, коли оригінал свідоцтва про державну реєстрацію актів цивільного стану вкрадено, загублено, пошкоджено чи знищено, а також у разі внесення змін до актового запису чи його поновлення.

Повторно свідоцтво видається на підставі актового запису цивільного стану за заявою особи, щодо якої складено запис, батькам, усиновлювачам, опікунам, піклувальникам, представникам закладу охорони здоровя, навчального або іншого дитячого закладу, де постійно перебуває дитина, органу опіки та піклування.

Свідоцтво про смерть повторно видається другому з подружжя, а також дітям, у тому числі й усиновленим, та їх законним представникам, близьким родичам померлого (братам і сестрам, онукам, діду і бабі як з боку батька, так і з боку матері), особі, яка є спадкоємцем за законом або заповітом, представникові органу опіки та піклування у разі виконання ним повноважень з опіки та піклування стосовно осіб, які мають право на отримання такого свідоцтва.

Свідоцтва про державну реєстрацію актів цивільного стану можуть повторно видаватися представникам особи, яка має право на отримання даних документів. Повноваження представника мають ґрунтуватися на нотаріально посвідченій довіреності, що передбачено Правилами державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, затвердженими наказом Міністерства юстиції України від 18.10.2000 № 52/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 24.12.2010 № 3307/5), зареєстрованими у Міністерстві юстиції України 18.10.2000 за № 719/4940.

Особі, позбавленій батьківських прав, свідоцтва про народження дітей повторно не видаються.

Після припинення шлюбу внаслідок його розірвання свідоцтва про шлюб повторно не видаються.

Декретом Кабінету Міністрів України від 21.01.1993 № 7-93 «Про державне мито» передбачено сплату державного мита у розмірі:

·за повторну видачу свідоцтв про державну реєстрацію актів цивільного стану - 0,03 неоподаткованого мінімуму доходів громадян (0,51 грн.);

·за видачу свідоцтв, що видаються у звязку зі зміною і поновленням актових записів цивільного стану - 0,02 неоподаткованого мінімуму доходів громадян (0,34 грн.).

3.2 Видача витягів з Державного реєстру актів цивільного стану громадян

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 22.08.2007 № 1064 «Про затвердження Порядку ведення Державного реєстру актів цивільного стану громадян» довідки, видача яких здійснюється відділами державної реєстрації актів цивільного стану, складаються у формі витягів з Державного реєстру актів цивільного стану громадян ( далі- витяг з Реєстру).

Право на отримання витягу з Реєстру стосовно відомостей про себе та про своїх родичів має фізична особа по досягненні 16-річного віку за умови предявлення паспорта або паспортного документа і документів, що підтверджують родинні стосунки між заявником та особою, щодо якої складено актовий запис.

Витяг з Реєстру про реєстрацію народження дитини може видаватися її батькам та усиновлювачам (незалежно від віку дитини), а також опікунам, піклувальникам, адміністрації закладу охорони здоровя, навчального або іншого дитячого закладу, де постійно перебуває дитина. У цьому разі зазначений витяг видається представникові відповідного закладу за умови предявлення ним довіреності, паспорта або паспортного документа.

Батькові, матері, усиновлювачеві дитини, які позбавлені батьківських прав, витяг про реєстрацію народження дитини не видається.

Витяг з Реєстру про реєстрацію смерті видається другому з подружжя, а також батькам, сестрам, онукам, дідові, бабі та іншим родичам померлої особи при наявності документів, що підтверджують родинні чи сімейні стосунки; спадкоємцям померлої особи, якщо родинні стосунки та /або право на спадкування підтверджується документально; особі, що згідно з договором особистого страхування життя, укладеним у фінансовій установі, утвореній відповідно до Закону України «Про страхування», є вигодонабувачем при предявленні договору; особі, що згідно із спадковим договором є вигодонабувачем, за умови предявлення договору.

Витяги з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про проведену державну реєстрації акту цивільного стану видаються відділами державної реєстрації актів цивільного стану на підставі письмової заяви фізичної особи. До заяви додається документ про внесення плати за видачу витягу з Реєстру, яка становить 73 гривні.

На безоплатне отримання витягу з Реєстру мають право особи, що проживають за кордоном, стосовно яких державна реєстрація актів цивільного стану проведена відповідними органами державної реєстрації актів цивільного стану України, при надісланні їм витягу до компетентних органів іноземних держав для подальшого вручення; особи, що звернулися за видачею витягу про те, що реєстрація народження проведена відповідно до частини першої статті 135 Сімейного кодексу України; особи, що звернулися за видачею витягу для отримання допомоги у звязку з народженням дитини, а також для отримання допомоги на поховання.

У видачі витягу з Реєстру може бути відмовлено у разі подання заяви особою, що не має права на отримання витягу; непредявлення документа про внесення плати за видачу витягу в повному обсязі; відсутності в заяві чи наведення не в повному обсязі відомостей про фізичну особу, відносно якої видається витяг з Реєстру.

У разі відсутності актового запису цивільного стану відділом державної реєстрації актів цивільного стану заявникові видається витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про відсутність актового запису цивільного стану у порядку, передбаченому Інструкцією з ведення Державного реєстру актів цивільного стану громадян, затвердженою наказом Міністерства юстиції України від 24.07.2008 № 1269/5, зареєстрованою у Міністерстві юстиції України 25.07.2008 за № 691/15382 (далі - Інструкція з ведення Реєстру).

Так, на письмову заяву фізичної особи, видаються:

а) витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження відповідно до статей 126 <#"justify">Відділи державної реєстрації актів цивільного стану надають громадянам правову допомогу у витребуванні документів про державну реєстрацію актів цивільного стану - народження, смерть, шлюб, розірвання шлюбу, зміну імені, встановлення батьківства та усиновлення, які здійснено в компетентних органах іноземних держав, а також у дипломатичних представництвах колишнього СРСР, при цьому відділи дотримуються вимог міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

За загальним правилом зазначені документи витребовуються через Департамент консульської служби Міністерства закордонних справ України, якщо інший порядок не встановлено міжнародним договором України. Департамент консульської служби МЗС України здійснює витребування документів з-за кордону через посередництво дипломатичних представництв та консульських установ України після заповнення анкет, що надсилаються заявникам на їх письмове звернення, та після сплати заявниками консульського збору за розгляд заяви про витребування документа з-за кордону та за витребування документа з-за кордону.

На сьогоднішній день, приділяючи важливе значення розвитку співробітництва в галузі надання правової допомоги у цивільних та сімейних справах, Україною підписано та ратифіковано договори про правову допомогу та правові відносини у цій сфері з багатьма державами. Україною підписано та ратифіковано договори з Китаєм, Польщею, Литвою, Молдовою, Естонією, Монголією, Грузією, Латвією, Узбекистаном, В'єтнам, Болгарією, Румунією, Македонією, Турецькою Республікою, Чеською Республікою, Грецією, Угорською Республікою, Корейською Народно - Демократичною Республікою, Республікою Куба, Кіпр. Крім того, Україна є учасницею Конвенції про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах, яку було підписано 22 січня 1993 року у Мінську, також і Російською Федерацією, Білорусією, Казахстаном, Таджикистаном, Вірменією, Молдовою, Азербайджаном, Узбекистаном та Киргизією. І у більшості міжнародних договорів з вище перерахованими країнами передбачено, що громадяни мають право витребувати документи про державну реєстрацію актів цивільного стану безпосередньо через органи державної реєстрації актів цивільного стану.

Отже, якщо необхідно витребувати документи про державну реєстрацію актів цивільного стану з-за кордону, громадянам необхідно в першу чергу особисто письмово звернутися за правовою допомогою у вирішенні цього питання до відділу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем свого проживання, маючи при собі паспорт або паспортний документ. Якщо міжнародним договором України із іноземною країною, з якої необхідно витребувати документи, передбачено, що відділ державної реєстрації актів цивільного стану є уповноваженим органом у цьому питанні, то працівниками відділу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем звернення буде надана допомога у складанні письмової заяви або анкети від імені заявника на адресу компетентного органу іноземної держави (заява (анкета) обовязково має бути підписана заявником), до заяви буде підготовлено офіційне прохання відділу державної реєстрації актів цивільного стану про надання правової допомоги на адресу компетентного органу іноземної держави із дотриманням вимог щодо мови його складання та реквізитів, які передбачені відповідним міжнародним договором або Конвенцією. Зазначені документи направляються для виконання до компетентного органу іноземної держави за посередництвом Головного управління юстиції у відповідній області

Після виконання прохання запитуваний орган іноземної держави пересилає документ запитуючому відділу державної реєстрації актів цивільного стану України, тому заявник отримує прислані документи у відділі державної реєстрації актів цивільного стану, до якого він звертався за правовою допомогою. При виконанні клопотання про надання правової допомоги запитуваний орган застосовує законодавство своєї країни, і, коли прохання не може бути виконане, він повертає його, повідомляючи про причину невиконання.

ВИСНОВКИ

Актами цивільного стану іменуються найважливіші події в житті людей, що мають юридичне значення і в сукупності характеризують цивільний стан людини. Цивільний стан, у свою чергу, зумовлює комплекс прав і обов'язків, тобто правовий статус особи.

Цивільний стан - не що інше, як правоздатність, дієздатність, громадянство, належність громадянину певного імені, прізвища, по батькові, а також його сімейний стан, а все це характеризує місце людини в суспільстві і його зв'язки з іншими людьми. Основні права і свободи належать людині від народження, кожна людина народжується вільною. Всі рівні перед законом і судом незалежно від раси, національності, статі, мови, походження, майнового і посадового положення, місця проживання, ставлення до релігії, переконань, ідеологій та інших об'єктів. Але це не означає, що обсяг суб'єктивних прав і обов'язків у всіх громадян є однаковим. Конкретні суб'єктивні права і обов'язки виникають з настанням передбачених законом фактів, багато з яких підлягають реєстрації в органах державної реєстрації актів цивільного стану.

Огани реєстрації актів цивільного стану є установами Міністерства юстиції, що підкреслює їх важливу в правовому сенсі роль в житті держави, які займаються складанням актових записів, в яких простежуються найбільш значні події в житті кожного громадянина, чи то народження, укладення (розірвання) шлюбу, зміна прізвища, імені, по батькові, національної приналежності, причини смерті.

З огляду на особливу важливість, такі акти цивільного стану, як народження, укладення шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення (удочеріння), встановлення батьківства, зміна імені та смерть підлягають державній реєстрації. Зважаючи на неоднорідність фактів, які охоплюються поняттям «акти цивільного стану», державна реєстрація виконує різні функції.

Так, реєстрація народження, усиновлення (удочеріння), встановлення батьківства, смерті, носить засвідчувальний характер, оскільки права і обов'язки з цих фактів виникають незалежно від самого факту державної реєстрації. Укладення шлюбу, його розірвання, зміна імені породжують юридичні наслідки лише після самого факту державної реєстрації. Отже, для укладення шлюбу, його розірвання, зміни імені державна реєстрація має не тільки засвідчувальний, але і правоутворюючий характер.

Реєстрації актів цивільного стану, як правило, надається незворотний характер. Це означає, що при виникненні помилок у записах, або необхідності їх змін органи державної реєстрації актів цивільного стану маюють право внести зміни лише за наявності підстав, передбачених законом, і відсутності спору між заінтересованими особами. Якщо виникає суперечка <#"justify">СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Конституція України, прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року, (відомості Верховної Ради України (ВВР), 1996, № 30, ст. 141)

. Сімейний кодекс України: -К. : ПАЛИВОДА А.В., 2014.-104 с.

3. Цивільний кодекс України від 16.01.2003 № 435-IV. (Редакція станом на 07.07.2014)

4.Закон України « Про державну реєстрацію актів цивільного стану» від 01.07.2010 № 2398-VI.

5.Правила державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджені наказом Міністерства юстиції України від 18 жовтня 2000 року N 52/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 24 грудня 2010 року N 3307/5), зареєстровані у Міністерстві юстиції України 18 жовтня 2000 р. за N 719/4940;

6. Декрет Кабінету Міністрів України від 21.01.1993 № 7-93 «Про державне мито» <#"justify">19. Андреева О.А. Регулирование Брачно-семейных отношений в древнерусском праве\Семейное и жилищное право. 2005. № 2.

. Антокольская М.В. Семейное право. М., 2009, 333 с.

.Шершеневич Г.Ф. Учебник гражданского права. М., 2003, т. 2, 526 с.

. Матвеев Г.К. История семейно брачного законодательства Украинской ССР. Киев, 1960, 66 с.

23. Ромовська З.В. Сімейний кодекс України: Науково-практичний коментар. - З. В. Ромовська.-2 -ге вид. , переробл і доповн. - К.: Вид. Дім «Ін Юре», 2006-С.266.

24. Науково-практичний коментар Сімейного кодексу України / За ред. Ю.С. Червоного. - К.: Істина, 2012. - 464 с.

. Харчев А.Г., Мацковский М.С. Современная семья и ее проблемы. - М.: Статистика, 1978. - 224 с.

. Сімейне право України / За ред. Гопанчука В.С. - К.: Істина, 2010. - 304 с.

. Беспалов, Ю. Разбирательство дел об устновлении отцовства / Ю. Беспалов// Рос. Юстиція.-2000.-№6.-С.27

. Сафончик О.І. Правове регулювання припинення шлюбу в Україні: Автореф. дис. канд. юрид. наук: 12.00.03 / ОНЮА. - Одеса, 2003. - 20 с.

. Декрет Совета Народных Комиссаров Украины «О гражданском браке и о ведении книг актов гражданского состояния» от 20 февраля 1919 г. // Собрание Узаконений и распоряжений Рабоче-Крестьянского правительства Украины. - 1919. - № 12. - Ст.144.

. Декрет Совета Народных Комиссаров Украины «О разводе» от 20 февраля 1919 г. // Собрание Узаконений и распоряжений Рабоче-Крестьянского правительства Украины. - 1919. - № 12. - Ст.145.

. Декрет Совета Народных Комиссаров Украины «Об организации Отделов записей актов гражданского состояния» от 20 февраля 1919 г. // Собрание Узаконений и распоряжений Рабоче-Крестьянского правительства Украины. - 1919. - № 12. - Ст.143.

Загальна декларація прав людини від 10.12.1948 р.

. Дзера О.В. Власність подружжя і новий Сімейний кодекс України // Проблеми законності: Республіканський міжвідомчий науковий збірник. - Х.: НЮАУ, 2003. - Вип.63. - С.10-14.

. 57. Кодекс про шлюб та сімю Української РСР. Науково-практичний коментар / За ред. Голови Верховного суду Української РСР О.Н. Якименка. - К.: Політвидав України, 1973. - 220 с.

. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 12.6.1998 р. № 16

№ Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сімю.

. Конвенція про права дитини від 20 листопада 1989 року // Бюл. М-ва стиції України.-2011.-№2

. Про застосування судами окремих норм Сімейного Кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів : Постанова Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 р. № 3 // ВІсн. Верх. Суду України.-2006.-№7.

. Інструкція про застосування допоміжних репродуктивних технологій: затв. Наказом М-ва охорони здоровя від 23 гррудня 2008 р. № 771// Офіц. Вісн. України.-2009.-№ 4-Ст.817.

. Яковлева, Г.В. Охрана прав незамужній матери / Г. В. Яковлева.- Минск: Мзд-во БГУ, 1979.-С.45

. Закон України « Про охорону дитинства»: Закон України від 26 квіт. 2001 р. № 2402-III /// Відом. Верхов. Ради України .-2001. - № 30.-Ст.42

. Закон України « Про страхування» від 07.03.1996 № 85/96-ВР

ВСТУП державний реєстр цивільний стан Актами цивільного стану є події та дії, які нерозривно пов'язані з фізичною особою і започатковують, змінюють, допов

Больше работ по теме: